№ 5 · 2019
Антиквар
113
№ 5 (113) 2019 Тема номера: Майстри та колекції
Антиквар
Журнал про мистецтво та колекціонування
Новий видавничий проект За матеріалами міжнародного форуму «Нова ґенерація: художник і його покоління»
Ukrainian Avant-garde: Reboot
М17 ЦЕНТР СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА
Антиквар Видавничий дім
Український авангард: перезавантаження
від редакції
Головні герої цього випуску журналу «Антиквар» — українські колекціонери, меценати й митці різних часів. Як складалися стосунки художників і благодійників, як формувалися колись і форму-
Журнал про мистецтво та колекціонування
Директор ВД «Антиквар» і головний редактор журналу Ганна Шерман shermanna@gmail.com тел.: +380 (67) 445-66-82 Науковий та літературний редактор: Тамара Васильєва vasylieva.tamara@gmail.com Арт-директор: Михайло Скорина Кореспонденти: Анна Калугер, Олена Мигашко Фотограф: Павло Шевчук Коректор: Світлана Школьник Переклад англійською Яків Кіпніс Головний бухгалтер Світлана Гетьман getman-8@ukr.net тел.: +380 (97) 474-98-95
2
АНТИКВАР
| № 5 (113) 2 019
ються сьогодні мистецькі зібрання — у статтях, інтерв’ю, спогадах, наукових розвідках та актуальних репортажах наших авторів. Ці матеріали охоплюють майже півтора століття історії вітчизняного колекціонування — від бра-
тів Ніколи та Федора Терещенків, власників творів, що нині зберігаються в чотирьох провідних київських музеях, до родини Корсаків, які торік відкрили Музей сучасного українського мистецтва в Луцьку. А між ними — розповіді про знамениту колекцію лікаря-педіатра Давида Сігалова, про загадкового любителя мистецтва з Женеви, який 1911 року придбав полотно Олександра Мурашка «Над старим ставом», а згодом — картини Абрама Маневича; про забутого живописця початку ХХ століття Євгена Вучичевича, чиї пейзажі з успіхом демонструвалися на тогочасних виставках і зокрема в Києві, про створення сайту-архіву художників-шістдесятників і, звісно, про самих художників, адже без їхнього натхнення та їхньої праці не було б ні тих чудових колекцій, про які ми прагнемо розповісти, ні нашого журналу, якому, до речі, у листопаді виповнилося 13 років! Ганна Шерман, головний редактор
Журнал видається з жовтня 2006 року Видання зареєстровано у Міністерстві юстиції України Свідоцтво про реєстрацію: КВ №15001-3973ПР від 25 березня 2009 року Контент-редактори сайту: Анна Терлецька, Яків Кіпніс Розповсюдження та передплата Анна Терлецька тел.: +380 (96) 303-23-01
Усі права на матеріали, опубліковані у журналі «Антиквар», належать ТОВ «Видавничий дім „Антиквар“». Передрук без письмової згоди редакції заборонений. При використанні матеріалів посилання на «Антиквар» обов’язкове. Усі права застережено. Матеріали з позначкою публікуються на правах реклами. Редакція не несе відповідальності за достовірність інформації, що міститься в рекламних матеріалах. Надіслані тексти не рецензуються та не повертаються. Думки авторів статей, розміщених на наших сторінках, можуть не збігатися з позицією редакції. Надруковано у ТОВ «Вістка» пер. Новопечерський, 5, м. Київ, 01042. Тел. +38 (044) 583 50 94 Наклад 1500 прим. Ціна договірна. Підписано до друку 28.10.19 © «Антиквар», 2019
ISSN 2222-436X
Засновник і видавець ТОВ «Видавничий дім „Антиквар“» Адреса редакції та видавця вул. Володимирська, 5, оф. 6, Київ, 01001 Тел./факс: +380 (44) 278-39-28 antikvar.info@gmail.com http://antikvar.ua
На обкладинці:
О. Дубовик. А-1. Із серії «Знаки». 1978. Полотно, олія. 90 × 85. Музей ХХ–ХХI, Київ
зміст
події
events
діалоги
dialogues
4–17
18 «UU#Kyiv»: початок Мистецтвознавець Валерій Сахарук про створення сайту-архіву київських художників-шістдесятників 36 «Усе залежить від українських митців!» Інтерв’ю з засновниками луцького Музею сучасного українського мистецтва Віктором і Лесею Корсаками
4–17
18 «UU#Kyiv»: The beginning An interview with art historian Valeriy Sakharuk about creating an archive site for Kyiv Sixties artists 36 “Everything depends on Ukrainian artists!” An interview with Victor and Lesia Korsak, founders of Lutsk Museum of Contemporary Ukrainian Art
спогади
recollections
майстерня
workshop
44 «Путь к успеху или путь к себе…» Записки-воспоминания Акима Левича, подготовленные к публикации кандидатом искусствоведения Галиной Скляренко
56 Слышать себя и слышать время Интервью с художником Борисом Коганом 64 Андрей Пучков Нетрафаретность дезаппликации Как историк и художник Йоханан Петровский-Штерн помогает нечитающему поколению оставаться в пределах истории рода
музей
70 Олександра Варбанець Нікола та Федір Терещенки: становлення династії колекціонерів Виставка у Київській картинній галереї в рамках проекту «Музей і колекціонери»
/ contents
44 “The pass to success or the path to oneself...” Memoirs of Yakym Levych, prepared for publication by PhD Candidate in Art History Halyna Sklyarenko
56 Hearing yourself and hearing time Interview with the artist Borys Kogan 64 Andriy Puchkov Non-standardizable expunction As a historian and an artist Yohanan Petrovsky-Shtern helps the unread generation remain within the limits of their people’s history
museum
70 Oleksandra Varbanets Nikola and Fedir Tereshchenko: Building a Dynasty of Collectors A Kyiv Art Gallery exhibition in scope of the “Museums and Collectors” project
86 Елена Корусь «Маленький Бонна» «Итальянцы» Алексея Харламова в собрании Фёдора Терещенко
86 Olena Korus “Little Bonnat” “Italians” of Alexei Harlamoff in Fedir Tereshchenko’s collection
90 Галина Алавердова Квіти Сігалова Виставка до 125‑річчя від дня народження видатного київського лікаря-педіатра та колекціонера Давида Лазаровича Сігалова
90 Halyna Alaverdova Flowers of Sigalov An exhibition to the occasion of 125th anniversary of Davyd Lazarovych Sigalov’s birth, a renowned Kyiv paediatrician
архів
archive
106 Дар’я Добріян “Propriété de Mr A. de Horwatt” До історії картини Олександра Мурашка «Над старим ставом»
106 Daria Dobriian “Propriété de Mr A. de Horwatt” Peculiar fate of Oleksandr Murashko’s “By the Old Pond”
98 Ігор Понамарчук-молодший «Не декадент» Виставкова діяльність Євгена Вучичевича в контексті мистецького життя Києва початку XX століття
98 Ihor Ponаmarchuk Jr. “Not a decadent” Exhibition activity of Yevhen Vuchychevych in the context of early 20th century Kyiv artistic life
№ 5 (113) 2 019
| А Н Т И К В А Р
3
події
100 років першій сцені України Наступного року Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка відзначатиме свій ювілей. До цієї дати Видавничий дім «Антиквар» за підтримки Українського культурного фонду здійснив масштабний видавничий проект, присвячений історії та сьогоденню головної сцени України. У різних за жанром і тематичним спрямуванням виданнях зібрано величезну кількість матеріалів — документів, фотографій, театральних ескізів, спогадів і рецензій, у яких відображено творчий шлях славетного колективу. Крім того, видано флеш-носії з відеозаписами семи знакових франківських вистав: «Украдене щастя» (постановки 1940 та 1979 років), «Фараони» (1961), «Майстер і Маргарита» (1987), «Тев’єТевель» (1989), «Кайдашева сім’я» (2007) та «Morituri te salutant» (2013). Усі друковані видання готувалися нами в тісній співпраці з керівництвом театру, його співробітниками, а також з Музеєм театрального, музичного
4
АНТИКВАР
| № 5 (113) 2 019
та кіномистецтва України, який зберігає у своїх фондах тисячі ескізів костюмів і декорацій до франківських вистав, а також архівні фотографії сцен із спектаклів. Ми дуже пишаємося тим, що таку відповідальну справу, як видання книг до ювілею, доручили саме нам. І це не випадковість і не везіння, адже «Антиквар» уже кілька років безпосередньо займається театральною тематикою. Зокрема, нашу «Театральну бібліотеку» складають книги відомих українських театрознавців, режисерів, акторів — мемуари Миколи Рушковського «Без антракту», дослідження Валерія Гайдабури «Перша сцена України», монографія Валерія Фіалка «Театр України другої половини ХХ століття: образна лексика», серія «Записні книжки режисера» Михайла Резниковича, книга «Анатолій Хостікоєв. Головна роль» та ін. Тепер до них додалося ще сім видань, які ми з задоволенням представляємо нашим читачам.
події
Альманах прем’єр (4 випуски) Кожен «Альманах» презентує репертуарні оновлення франківців за певний рік — з 2016‑го до середини 2019‑го. Яскраві фоторепортажі з прем’єр супроводжуються переліком дійових осіб і виконавців, короткими історіями постановок, коментарями критиків. До видань увійшли спектаклі, які можна побачити на основній та камерній сценах театру. Серед них «Річард III» за Вільямом Шекспіром, «Персона» за Інгмаром Бергманом, «Безталанна» за Іваном КарпенкомКарим, «Три товариші» за мотивами роману Еріха Марії Ремарка (усі — 2016), «Скупий, або Школа брехні» Мольєра, «Життя — це сон» Педро Кальдерона, «Всі мої сини» Артура Міллера (усі — 2017), вистави 2018 року — «Ідіот» за романом Федора Достоєвського, «Деміург» Бруно Шульца, «Земля» за Ольгою Кобилянською і, нарешті, недавні прем’єри, зокрема «Verba» за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» та «Лимерівна» Панаса Мирного.
№ 5 (113) 2 019
| А Н Т И К В А Р
5
події
Більше ніж театр. Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. 2001–2012 У книзі доктора мистецтво знавства Ганни Веселовської досліджено історію Театру ім. І. Франка у перші 12 років ХХІ століття, коли його художнім керівником був легендарний Богдан Ступка. За влучним висловом автора, він «підхоп лював і стверджував очевидний європейський тренд: національна сцена передусім покликана представляти мистецькими засобами пріоритети громадянського суспільства та державницьку позицію країни, а не самобутність етносу». У цей період франківська сцена стала «справжньою відкритою територією, де класичні фольклорнопобутові постановки з’являлися поруч із вишуканими естетськими екзерсисами, а масштабні технологічні вистави сусідили з монологічними спектаклями-сповідями». Усе це надало безліч можливостей не тільки акторам чи режисерам, а й представникам багатьох інших театральних професій — сценографам, композиторам, хореографам. «Репертуар перестав бути прогнозованим: українські тексти, європейські, а далі — весь світ, Захід і Схід… Усе зійшлося на франківській сцені протягом десятка років…»
6
АНТИКВАР
| № 5 (113) 2 019
події
Франківці. Миттєвості Знаний фотохудожник Віктор Марущенко — по суті перший в Україні саме театральний фотограф. Любов до театру прищепив йому великий сценограф Данило Лідер, з яким Марущенко співпрацював і дружив з середини 1970‑х. Відтоді й беруть початок його франківські фотохроніки. Автор текстів до фотоальбому — не менш відома й закохана в театр людина, театральний критик Віталій Жежера. «Помітно, що декотрих франківців Віктор Марущенко фотографував часто й багато, — пише він. — І не лише Богдана Ступку чи Анатолія Хостікоєва, а й тих, хто тоді щойно дебютував на цій сцені. Людмила Смородіна, Наталія Сумська, Лариса Руснак, Ірина Дорошенко — щоразу ціла галерея фотопортретів. Можливо, це була закоханість — зрештою, цілком зрозуміла. Але було й ще дещо — напівусвідомлена пристрасть фотохудожника, який хоче збагнути таємницю нових облич. Вони часто не були схожі на „класичних“ франківців — навіть у традиційних народних комедіях, навіть у п’єсах Коломійця, навіть… навіть у житті».
№ 5 (113) 2 019
| А Н Т И К В А Р
7
події
Сценографія. Пошуки власної естетики. 1920–2020 Цей альбом є першим спеціальним виданням, присвяченим саме франківцям-художникам, і в цьому його унікальність. Щоб окреслити певні мистецькі тенденції, притаманні різним періодам існування Театру, та осмислити пошук художньої форми як змісту часу, матеріал був умовно розділений на чотири частини. Кожну з них супроводжує стаття кандидата мистец твознавства Олени Ковальчук. Пе р ш и й р о з д і л охо п л ю є 1920–1930‑ті роки, коли можна простежити вплив європейського ар деко та вітчизняного супрематизму. Другий присвячено 1940– 1950‑м рокам, що характеризуються тотальним пануванням соцреалізму. Третій розділ — 1960–1980‑ті роки, позначені відносною свободою та народженням самого поняття «сценографія». У четвертому розділі представлені 1990–2010‑ті роки, тобто сучасність із притаманними їй новітніми технологіями, багатовекторністю, розмаїттям мистецьких форм, колажністю прийомів, постмодерністським культурологічним цитуванням.
8
АНТИКВАР
| № 5 (113) 2 019
події
«Відбираючи твори для альбому, ми прагнули продемонструвати майстерність художників, які співпрацювали та співпрацюють з Театром ім. Івана Франка, їхній смак, а також самобутність у контексті європейської культури», — підкреслив упорядник видання, головний художник Театру ім. Івана Франка Андрій Александрович-Дочевський.
№ 5 (113) 2 019
| А Н Т И К В А Р
9
події
Осенние торги в Дюссельдорфе Аукционный дом Hargesheimer Kunstauktio nen GmbH приглашает принять участие в торгах «Русское искусство» и «Русские и греческие иконы», на которых будет представлено более 1 900 лотов. Торги состоятся 15 и 16 ноября. Бесспорный интерес вызывают произведения из частных европейских коллекций. Одним из топ-лотов нынешнего аукциона, несомненно, станет икона московской школы с изображением распятого Христа. Эксперты Hargesheimer Kunstauktionen относят её к кругу знаменитого иконописца Дионисия, работавшего в конце XV — начале XVI века (лот 806, стартовая цена 5 000 евро). Привлечёт внимание ценителей русской иконописи и серебряный складень с образом Казанской Божией Матери и предстоящими ангелом-хранителем и святым воином. Его отличительной чертой является дарственная надпись на обороте: «Благословение ея Императорского Величества Государыни Императрицы Марии Фёдоровны 18 января 1908 г.» (лот 391, стартовая цена 1 500 евро). Из произведений, представленных в разделе «Русское искусство», отметим картину Петра Александровича Суходольского (1835– 1903) «Украинская деревня», выполненную в лучших традициях русской пейзажной живописи. Похожее по композиции полотно находится в собрании Государственного Русского музея в Санкт-Петербурге (стартовая цена 80 000 евро). Ещё одной художественной работой, которая, безусловно, не останется незамеченной коллекционерами, является камерный порт рет Эмилии Васильевны Борисовой, исполненный в 1881 году Ильёй Ефимовичем Репиным (1844–1930). Эмилия Борисова была двоюродной сестрой художника по отцовской линии. Её портрет, как отметила хранитель музея-усадьбы И. Репина «Пенаты» Людмила Андрущенко, написан с «особой душевностью и любовью» (стартовая цена 3 000 евро). Ряд картин известных художников дореволюционного и советского периодов дополняют коллекцию в данной категории.
10
АНТИКВАР
| № 5 (113) 2 019
події Торги состоятся 15 и 16 ноября 2019 года Аукцион «Русские и греческие иконы. Часть I» пройдёт в пятницу, 15 ноября. Начало в 12:00 мск (10:00 CET). Аукцион «Русские и греческие иконы. Часть II» и «Русское искусство» состоится в субботу, 16 ноября. Начало в 12:00 мск (10:00 CET). Предаукционная выставка открыта с 9 по 14 ноября: суббота и воскресенье: 12:00–19:00 мск (10:00–17:00 CET); понедельник — четверг: 12:00–20:30 мск (10:00–18:30 CET).
Мы с удовольствием ответим на дополнительные вопросы по электронной почте или по телефону. Hargesheimer Kunstauktionen Düsseldorf GmbH Friedrich-Ebert-Strasse 11+12 D-40 210 Düsseldorf Телефон: 0049 211 302 001 0 Факс: 0049 211 302 001 19 susanne@russian.sale; olexiybakhmatov@kunstauktionen-duesseldorf.de
№ 5 (113) 2 019
| А Н Т И К В А Р
11
події
«Палаюче мистецтвом серце»
Директор Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України Олена Чижова та Зоя Гінзбург
23 жовтня у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України відбулися відразу дві події — відкриття виставки графічних творів видатного українського художника Бориса Гінзбурга (1933–1963) та підписання з удовою митця, Зоєю Гінзбург, угоди про прийняття в дарунок частини його мистецького спадку та родинного архіву. Зоя Давидівна Гінзбург уже багато років мешкає в Німеччині, але Київ, де пройшла значна частина її життя, як і раніше, залишається для неї рідним містом. Кожен приїзд в Україну — а з часом це дається все важче і важче — пов’язаний не тільки з ностальгічними почуттями. Передусім, це частина її
12
АНТИКВАР
| № 5 (113) 2 019
величезної, копіткої й дуже відповідальної роботи зі збереження пам’яті про чоловіка, художника Бориса Гінзбурга, якому судилося прожити лише 30 років. Можна тільки дивуватися, як на початку 1960‑х молода жінка, що стала вдовою у двадцять п’ять років, самотужки, але цілком професійно впоралась із
події збереженням величезної кількості живописних творів чоловіка, забезпечивши їм музейні умови «життя». Вона, інженер за фахом, допомагала, а згодом і сама влаштовувала виставки Бориса Гінзбурга в Украї ні та Німеччині, ініціювала видання присвяченої йому монографії «Короткой жизни яркий след». Долучився до популяризації творчості цього дуже талановитого й плідного митця і журнал «Антиквар», розмістивши на своїх сторінках репродукції його творів, а також два інтерв’ю з Зоєю Давидівною (№ 11 (78) за 2013 рік і № 1 (109) за 2019 рік). Наша попередня зустріч із Зоєю Гінзбург відбулася рівно рік тому, під час виставки, приуроченої до 85‑річчя від для народження митця. І вже тоді, 23 жовтня 2018‑го, Зоя Давидівна передала кілька документів з родинного архіву до ЦДАМЛМ України й пообіцяла, що обов’язково повернеться сюди ще раз для передання основ ної частини документів, які, на її думку та думку її близьких, мають зберігатися в державній установі. Зоя Давидівна виконала свою обіцянку, і навіть більше: разом з архівними документами (а це майже 70 одиниць) подарувала ЦДАМЛМ чотири автолітографії митця. Примітно, що такі ж літографії, надруковані власноруч Борисом Гінзбургом, є в колекції Державної Третьяковської галереї. Зоя Давидівна згадувала, як півстоліття тому приїхала до Москви, аби подарувати Третьяковці кілька робіт чоловіка, і як її тут‑таки попередили, що музей такого рівня «аби що» не приймає. Але коли співробітники славетної галереї подивилися, що саме привезла молода киянка, їхній тон одразу змінився. Утім, той «холодний душ» вона запам’ятала назавжди. Усі, хто виступав на заході у ЦДАМЛМ, — директор музею-архі ву Олена Чижова, автор книги про Б. Гінзбурга Наталія Белічко, народна артистка України, перший міністр культури незалежної України Лариса Хоролець, головний редактор нашого журналу Ганна Шерман — говорили про надзвичайну
Б. Гінзбург. Зварювальник Білоножко Іван Семенович. 1962. Вуглина, темпера
№ 5 (113) 2 019
| А Н Т И К В А Р
13
події
Б. Гінзбург. Старий Київ. Поділ. 1957. Офорт
Б. Гінзбург. В очікуванні приміської електрички. 1960. Гуаш
14
АНТИКВАР
| № 5 (113) 2 019
події
Б. Гінзбург. Автопортрет. 1952
Зоя Гінзбург біля одного з творів, переданих у дар ЦДАМЛМ України
важливість роботи, якою Зоя Давидівна самовіддано займається вже 56 років, про збережену нею на все життя пам’ять про чоловіка. І, напевне, недарма їй так припали до серця колись прочитані слова Ролана Бикова: «Захоплюйтесь талановитими, тримайте їх у своїй душі, оберігайте їх і любіть, інакше життя наше промине на скотарні в хліву золотого тельця». Додамо, що відкриття виставки «Палаюче мистецтвом серце» та підписання акту передання
документів і творів Б. Гінзбурга до колекції ЦДАМЛМ проходили у новому для цієї установи форматі, названому «АРТ-BREAK». За словами організаторів, це «зупинка певного моменту, що дає можливість звернути погляд у минуле крізь призму мистецтва». А ще — зробити по суті офіційний захід більш цікавим і зворушливим, чому значною мірою сприяв виступ студентів акторського факультету Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв.
№ 5 (113) 2 019
| А Н Т И К В А Р
15
події
Довга дорога додому
Назва проекту «Повернення» говорить сама за себе. Передусім ідеться про повернення українській культурі імені та доробку видатного скульптора сучасності, представника неофіційного мистецтва 1960‑х — першої половини 1980‑х років Анатолія Машарова (нар. 1934 р. у с. Покровському на Донеччині). Доля художника, якому днями виповнилося 85, співзвучна драматичним колізіям української історії.
16
АНТИКВАР
| № 5 (113) 2 019
На початку 1970‑х через посилення ідеологічного тиску на мистецтво він виїхав до Москви, де тоді були сприятливіші умови для творчості й де він зрештою дістав визнання як один з кращих скульпторів свого покоління. Усі ці роки Анатолій Машаров не поривав зв’язків з Україною: тут залишилась батьківська хата, в якій донедавна жила його сестра; тут, у селі Покровському, у 1990‑х він почав будувати майстерню, мріючи повернутися на батьківщину й перевезти сюди з Москви свої роботи. Проект «Повернення» складається з кількох етапів. Перший передбачає встановлення в публічному просторі української столиці скульптурної композиції «Біженці». Щоб ознайомити громадськість з цією ініціативою, оригінальний твір Машарова, виконаний у дереві, експонується зараз у виставковому залі «Хлібня» Софії Київської. Водночас ця робота привертає увагу до актуальної проблеми біженців і необхідності виховання в суспільстві толерантного ставлення до людей, які з тих чи тих причин змушені залишати свій дім у пошуках кращого життя. Визначенням місця встановлення композиції та пошуком коштів для виготовлення її паркової версії (висотою 240 см) у бронзі займається ініціативна група мистецтвознавців, скульпторів, меценатів. На наступних етапах проекту «Повернення» планується організація персональних виставок Анатолія Машарова в кількох вітчизняних музеях, підготовка та видання анотованого каталогу творів митця.
діалоги Вілен Барський. Джаз. 1958. Полотно, олія. 70 × 50 см. Музей ХХ–ХХI, Київ
18
АНТИКВАР
| № 5 (113) 2 019
діалоги
«UU#Kyiv»: початок 31 жовтня відбулася презентація проекту «UU#Kyiv», ініційованого аукціонним домом «Дукат» і реалізованого разом з мистецтвознавцем Валерієм Сахаруком за підтримки Українського культурного фонду. Ми зустрілися з паном Валерієм у розпал роботи над проектом, аби розпитати, як посуваються пошуки матеріалів, необхідних для створення сайту-архіву київських художників-шістдесятників, і поговорити про неофіційне мистецтво України взагалі. — « U U # Ky i v » — п е р ш и й проект програми «Ukrainian Unofficial», яка ставить перед собою досить амбіційне завдання: вивчити й систематизувати масив неофіційного образотворчого мистецтва в Україні. Точкою відліку в цьому дослідженні, що поступово охоплюватиме різні мистецькі осередки, став Київ. Але спершу хотілося б уточнити, що саме підпадає під визначення «неофіційне», або «альтернативне», українське мистецтво? — Ідеться про мистецтво другої половини ХХ століття. Більш точно часові межі я б окреслив таким чином: кінець 1950‑х — початок 1980‑х років, хоча поодинокі лінії розвитку творчості того чи того художника можуть сягати як початку 1950‑х, так і кінця 1980‑х — початку 1990‑х. Тож визначення «друга половина ХХ століття» видається найбільш влучним. Зараз прийшло розуміння того, що це явище — одне з найцікавіших та оригінальних в історії українського мистецтва, зокрема мистецтва ХХ століття. Останнім часом з’явилося багато публікацій, відбулося чимало
тематичних виставок, тобто інтерес зростає, і я певен, що ця тенденція залишиться незмінною. Деякі критики й дослідники намагаються поширити згадане явище на все ХХ століття, а інколи й на сьогодення. У полі їхніх рефлексій опинився навіть
український авангард. Безпереч но, коріння неофіційного мистец тва слід шукати у 1920‑х роках, однак не можна забувати, що тоді авангард був офіційним, визнаним мистецтвом, таким, що відповідало завданню революційного перетворення дійсності.
“UU#KYIV”: THE BEGINNING An interview with art historian Valeriy Sakharuk, curator of the “UU#Kyiv” project, initiated by the “Dukat” auction house and supported by the Ukrainian Cultural Fund. We met with Mr Valeriy during work on the project to ask how goes the search for materials needed to create an archive site for Kyiv Sixties artists and discuss unofficial Ukrainian art in general.
№ 5 (113) 2 019
| А Н Т И К В А Р
19
діалоги
Анатолій Сумар. Жовте вікно. Поч. 1960‑х рр. Полотно, темпера. 65,5 × 53 см. Приватне зібрання Анатолій Лимарєв. Вечір. З триптиха «Життя рідної землі». 1966–1967. Полотно, олія. 100 × 150 см. Приватне зібрання
20
АНТИКВАР
| № 5 (113) 2 019
Зараховувати ж до нонконформізму створене у XXI столітті просто нелогічно, адже після перебудови і здобуття незалежності стало дозволеним практично все. Ті, хто хотів вільно працювати, — працювали, хто не міг або не хотів, — залишилися в царині офіційного, тобто намагалися пристосуватись до політичних, економічних, інших умов. Українське неофіційне мистецтво як таке є дуже неоднорідним, складним і навіть супе речливим. На відміну від аналогічного феномена в Москві, де мистецтво цього напряму було згуртованим, монолітним і чітко визначеним, в Україні творили одинаки-індивідуалісти на кшталт Анатолія Сумара, який практично не підтримував зв’язків з художнім середовищем. Були митці, тісно пов’язані з Клубом творчої молоді «Сучасник», для яких визначальними стали пошуки національного у мистецтві; існувало коло Валерія Ламаха… Для останнього головними були образотворчі, формальні пошуки, спроби надолужити час, втрачений у 30‑ті — 40‑ві, бажання долучитися до європейського модернізму, котрий тоді вже можна було побачити не тільки в репродукціях, а й в оригіналах, зокрема на великій виставці творів Пабло Пікассо 1956 року, виставці сучасного західного мистецтва, влаштованій з нагоди проведення Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у 1957‑му, Американській
діалоги
Ігор Григор’єв. Зоя. 1964. Полотно, олія. 100 × 57 см. Приватне зібрання
№ 5 (113) 2 019
| А Н Т И К В А Р
21
діалоги
Учні та викладачі Київської художньої середньої школи ім. Т. Г. Шевченка. Серед тих, хто на знімку: Вілен Барський (вгорі), Ада Рибачук (у другому ряді по центру), Олександр Дубовик (у першому ряді ліворуч). 1949 Валерій Ламах у видавництві «Мистецтво». Київ, 1960-ті рр.
Анатолій Лимарєв удома. Київ, 1978–1979
22
АНТИКВАР
| № 5 (113) 2 019
діалоги Ада Рибачук і Володимир Мельниченко в майстерні на вул. Академіка Філатова. Перша половина 1960-х рр.
№ 5 (113) 2 019
| А Н Т И К В А Р
23
діалоги
Валерій Ламах. Автопортрет. Початок 1960‑х рр. Картон, олія. 70 × 49 см. Приватне зібрання
24
АНТИКВАР
| № 5 (113) 2 019