№ 7–8 (103) липень–серпень 2017 Тема номера: Князі Острозькі. Європейський вимір української історії
Антиквар
Часопис про мистецтво та колекціонування
DR. FISCHER Аукционы искусства
Аукцион 259
Русское искусство и иконы 8 ноября 2017 Ценная икона с подписью Василия Гурьянова в серебряном басменном окладе работы Ивана Хлебникова. Ок. 1900
Рукоять зонта работы Михаила Перхина. Золото, эмали, камень. Санкт-Петербург. 1896–1903
Монументальная ваза из рубинового стекла по проекту Ивана Иванова. Императорский стеклянный завод. 1830–1840. Выс. 91 см
Elbingerstraße 11, 74078 Heilbronn·Германия Тел.: ++49 71 31 - 15 55 70, Факс: ++49 71 31 - 15 55 720 info@auctions-fischer.de, www.auctions-fischer.de
259_Antikvar.indd 1
Икона Божией Матери с предстоящими Антонием и Феодосием Печерскими в окладе с эмалевым узором. Икона: ок. 1900; оклад: Москва, клеймо Фаберже, 1908–1917
05.09.17 09:39
від редакції
Цей випуск журналу «Антиквар» підготовлено до виставки «Князі Острозькі: європейський вимір української історії», організаторами якої разом із Національним Києво-Пе черським історико-культурним заповідником стали Національний музей історії України, Національна історична бібліотека України, Центральний державний історичний архів України
у місті Києві, Музей Шереметьєвих та Благодійний фонд «Корона князів Острозьких». Виставку присвячено представникам давнього славетного роду України, які відігравали визначну роль в історичних процесах, що відбувалися в Східній та Центральній Європі у XV — першій половині XVII ст. У журналі зібрані матеріали відомих українських та литовських істориків, мистецтвознавців, культурологів і колекціонерів, які розповідають про внесок князів Острозьких у становлення української державності, національну культуру та освіту, а також про представлені в експозиції пам’ятки — військові обладунки, церковні старожитності, книги, що були видані в Острозькій друкарні, архівні документи тощо. Особливу увагу приділено спільному українсько-литовському проекту з відтворення надгробка великого гетьмана литовського князя Костянтина Остр озьк ого в Успенському соборі Києво-Пе черської лаври, де він був похований згідно із заповітом. Про етапи
Часопис про мистецтво та колекціонування
Часопис видається з жовтня 2006 року Видання зареєстровано у Міністерстві юстиції України Свідоцтво про реєстрацію: КВ №15001-3973ПР від 25 березня 2009 року
Директор ВД «Антиквар» та головний редактор часопису: Ганна Шерман shermanna@gmail.com тел.: +380 (67) 445-66-82
Представник часопису в США : Лариса Вульфіна vulf@antikvar.kiev.ua тел.: +380 (50) 698-41-12, (267) 690-22-28, Philadelphia, USA
Науковий та літературний редактор: Тамара Васильєва vasylieva.tamara@gmail.com Арт-директор: Михайло Воронков mykhaylo.voronkov@gmail.com Коректор: Світлана Школьник shkolnik_61@mail.ua Контент-редактори сайту: Семен Кіпніс, Яків Кіпніс antikvar.info@gmail.com Головний бухгалтер Світлана Гетьман getman-8@ukr.net тел.: +380 (97) 474-98-95 Розповсюдження та передплата: Альона Максимова antikvar.info@gmail.com тел.: +380 (98) 849-08-66
II
процесу відновлення пам’ятника розповідають українські та литовські митці, дипломати, меценати. Завершує тематичний блок текст видатного історика та публіциста Олексія Зотикова, який акцентує найголовніше: «Независимость принесла нам потребность поиска фундаментальных основ государства — нации. И если его дух был найден в казачестве, то на роль центра сборки сознания вполне претендует Острог. И, как круг Алкуина при Карле Великом, как Оттоновское Возрождение и флорентийские гуманисты, как круг Руставели при дворе царицы Тамар, — узкий круг европейски образованных интеллектуалов при Острожском „полудворе“ стал цент ром нашего общего национального самосознания. В этом состоит урок всех, кто в „глубоко-барочные“ времена собирал мудрецов и давал им возможность писать и учить, печататься и спорить — под острожским небом». Ганна Шерман, головний редактор
АНТИКВАР
Усі права на матеріали, опубліковані у часопису «Антиквар», належать ТОВ «Видавничий дім „Антиквар“». Передрук без письмової згоди редакції заборонений. При використанні матеріалів посилання на «Антиквар» обов’язкове. Усі права застережено. публікуються на правах Матеріали з позначкою реклами. Редакція не несе відповідальності за достовірність інформації, що міститься в рекламних матеріалах. Надіслані тексти не рецензуються та не повертаються. Думки авторів статей, розміщених на наших сторінках, можуть не збігатися з позицією редакції. Надруковано у ТОВ «Вістка» пер. Новопечерський, 5, м. Київ, 01042. Тел. +38 (044) 583 50 94 Наклад 1500 прим. Ціна договірна. Підписано до друку 15.08.17 © «Антиквар», 2017
| № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
ISSN 2222-436X
Засновник та видавець ТОВ «Видавничий дім „Антиквар“» Адреса редакції та видавця вул. Володимирська, 5, оф. 6, Київ, 01001 Тел./факс: +380 (44) 278-39-28 antikvar.info@gmail.com http://antikvar.ua
На обкладинці:
Макет надгробного пам’ятника Костянтину Івановичу Острозькому, створений О. Сидоруком, Б. Криловим та А. Сакалаускосом
зміст 2
Ігор Тесленко Родина Острозьких в історії та пам’яті нащадків
16 «Настав час актуалізувати роль Острозьких у загальноєвропейській історії» Любомир Михайлина, генеральний директор Національного Києво-Печерського заповідника 20 «Свобода в Литві почалася з вивчення історії» Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні Марюс Януконіс 24 «Осуществление этого проекта я считаю государственно важным делом» Пятрас Вайтекунас, советник Секретаря Совета национальной безопасности и обороны Украины 26 «Прикосновение к истории не просто увлекло меня — я полностью в неё погрузился» Робертас Габулас, глава фонда «Корона князей Острожских»
52 У європейському контексті Сергій Пивоваров, заступник генерального директора Національного Києво-Печерського заповідника з наукової роботи 54 Історія в документах Ольга Музичук, директор Центрального державного історичного архіву України, м. Київ 56 Ірина Шульц Князі Острозькі у пам’яті століть За матеріалами колекції Національного КиєвоПечерського історикокультурного заповідника 72 «Без Острожских Украина была бы совсем другой» Алексей Шереметьев, коллекционер, меценат, соучредитель Музея Шереметьевых
80 Панцири, мечі, алебарди… Олексій Руденко, заслужений художник України 82 Ігор Тесленко Невідомі біографії двох острозьких святинь 96 «В российской историографии роль князей Острожских выглядит очень запутанной» Альфредас Бумблаускас, историк, профессор Вильнюсского университета 98 Олег Однороженко Геральдика князів Острозьких у світлі нововиявлених джерел 110 Алексей Зотиков Под острожским небом
майстерня
121 Запечатлённый акт мистерии Символическая абстракция Петра Кедровского
30 Повернімо у Києво-Печерську лавру український світ! Микола Томенко, громадський діяч, засновник фонду «Рідна країна» 32 «Мы сделали всё, чтобы реконструкция получилась максимально достоверной» Скульптор Арунас Сакалаускас, заведующий кафедрой визуального дизайна Клайпедского отделения Вильнюсской академии искусств 34 «Мистецтво — це останній крок у боротьбі» Скульптори-монументалісти Олесь Сидорук і Борис Крилов 38 Символ, объединяющий народ Архитектор Кястутис Акелайтис, директор фонда «Витис» 40 Олег Сидор-Гібелинда Сплячий красень. Роздуми довкола надгробка в Успенському соборі Києво-Печерської лаври 48 Для всіх часів! Василь Ульяновський, автор книги «Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків та нащадків» № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
| А Н Т И К В А Р
III
події
«Никакой реконструкции — только реставрация!» О меценатском проекте по восстановлению церкви Спаса на Берестове, презентация которого состоялась 27 июля в Киеве, рассказывает Марина Соловьёва, глава общественной организации «АндреевскоПейзажная инициатива», выступившей инициатором и заказчиком реставрационных работ. — Марина, вопрос о реставрации Спаса на Берестове обсуждался не один год, но только сейчас начались работы по спасению этого уникального памятника. Что помогло сдвинуть дело с мёртвой точки? — Когда мы собирали средства на восстановление трассировки фундамента Десятинной церкви, мне как главе «Анд реевско-Пейз ажн ой инициативы» написали в соцсети о том, что в Киеве погибает памятник, сравнимый по значимости и древности с Софией Киевской и Десятинной церковью — церковь
IV
АНТИКВАР
Спаса на Берестове. Безусловно, я знала об этом храме, включённом в список всемирного наследия ЮНЕСКО, но не отслеживала, в каком состоянии он находится и что там происходит, ведь уже много лет он закрыт для посещений. Заинтересовавшись вопросом, я поехала туда, осмотрела объект, выяснила, что и когда делалось для его сохранения, потом поговорила с журналистами, меценатами, экспертами, и мы сошлись во мнении, что нельзя бросить его на произвол судьбы. Заручившись поддержкой Министерства
| № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
культуры и Лаврского заповедника, мы решили обратиться за помощью в международные донорские организации, подготовили необходимые документы, перевели их на английский язык. В 2015 и 2016 годах «АндреевскоПейзажная инициатива» подавала их на грант. Но нам было отказано… В тот период как раз завершились работы на месте Десятинной церкви, и меценат проекта — президент корпорации «Рошен» Вячеслав Москалевский — предложил профинансировать восстановление всей территории Национального музея истории Украины. В разговоре с Вячеславом я упомянула о планах по спасению Спаса на Берестове, о том, что мы пытаемся получить грант, и он сказал, что давно думает о судьбе этого памятника и в случае необходимости с радостью поможет нам. Тогда мы ещё надеялись на донорские деньги, поэтому речь шла лишь о возможной дополнительной поддержке… Когда же выяснилось, что финансовой помощи от партнёров не будет, мы ещё раз обсудили ситуацию с Вячеславом Москалевским. Он сказал, что готов потратить достаточное количество денег на то, чтобы сохранить этот памятник. Потом мы встретились с проектантами, вместе с которыми готовили документы на грант, подключили Министерство культуры, руководство Заповедника, Печерскую райадминистрацию, провели ряд
події
№ 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
| А Н Т И К В А Р
V
події консультаций и организационных мероприятий, подсчитали общую стоимость проекта. Кроме реставрации храма в неё входит также благоустройство прилегающей территории. В общей сложности — около 50 млн гривен. — Сколько на всё это потребуется времени? — Два года. Но работы уже начались, ведь детали проекта давно утверждены и согласованы. Дело в том, что ещё в 2009 году на средства, выделенные одним из донорских фондов, была подготовлена вся необходимая документация по восстановлению и консервации церкви Спаса на Берестове. Этот проект прошёл все экспертизы, был согласован с Министерством культуры. Разумеется, знали о нём и в Комитете по охране всемирного культурного и природного наследия. А в этом году на сессии ЮНЕСКО в Кракове мы известили Комитет о том, что начинаются работы по реставрации памятника, и что они будут вестись на деньги мецената. Эксперты Комитета ознакомились с документами, подтверждающими, что реализацией проекта занимаются профессионалы высочайшего уровня, также мы предоставили им договоры, подписанные с меценатом, с Лаврой, генподрядчиком и проектантами. Таким образом, было соблюдено условие 172‑й статьи «Руководства по выполнению Конвенции об охране всемирного наследия 1972 года», которая призывает все государства — стороны Конвенции сообщать Комитету о намерениях проводить на охраняемой территории
VI
АНТИКВАР
| № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
події
крупномасштабные восстановительные или новые строительные работы. Очень важно, что в данном случае никакой реконструкции или достройки не планируется — будет только реставрация. Самая большая проблема — то, что в церкви намокает фундамент, из‑за чего отсыревает стенопись XVII века, под которой сохранились фрески XI– XII веков. Поэтому проект предусматривает и водоотвод, и так называемый глиняный замок, который полностью защитит фундамент от попадания воды. — А сами фрески будут реставрироваться? — Нет, сейчас речь об этом не идёт. Напомню, однако, что благодаря уникальной технологии, разработанной в 1970‑х годах украинскими реставраторами, часть фресок XVII века была перенесена на новую основу специально для того, чтобы открыть более древнюю живопись. Долгое время они хранились в фондах Киево-Печерского заповедника, а четыре года назад были впервые представлены на выставке. В данный момент идёт золочение куполов храма, но перед тем было полностью заменено их старое медное покрытие. В зимний период придётся сделать перерыв, а весной работы возобновятся. Все мы увлечены проектом и бесконечно рады тому, что нашёлся меценат, обеспечивший его реализацию. В том, что в Украине появляются люди, готовые тратить деньги на сохранение культурного наследия, я вижу проявление зрелости общества. Ведь и Спас на Берестове, и Десятинная церковь,
и София Киевская, и Лавра — именно те объекты, которые прославили наш город и привлекают сюда туристов со всего мира. Я счастлива, что причастна к восстановлению древнего храма и благодарна Богу за знакомство с человеком, небезразличным к судьбе памятников, которые и делают Киев Киевом. В городе есть множество объектов, которые ждут своих меценатов, однако большинство состоятельных людей по‑прежнему предпочитает вкладывать средства в сооружение торговых и бизнес-центров, приносящих куда большую и скорую прибыль, чем «вечная старина». — Беда не в том, что строятся торговые цент ры, а в том, что самим своим появлением они разрушают исторический ландшафт. — Поэтому так важно говорить и писать о других примерах, напоминать о традициях украинского меценатства, которые, пусть очень медленно, но всё же возрождаются. Люди должны осознавать истинную ценность вещей, понимать, что память о себе можно оставить не разрушая, а сберегая то, что имеет непреходящую ценность. Вячеслав Москалевский делает великое дело, восстанавливая Спас на Берестове. Это действительно огромный вклад в сохранение исторического лица Киева, в спасение того, за что мы ответственны перед нашими соотечественниками и всем миром. Беседовала Анна Шерман № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
| А Н Т И К В А Р
VII
події
«Енеїда»: візуальна історія
О. Данченко. Бій. 1969. Лінорит. 19,5 × 23 см. НХМУ
І. Падалка. Еней та військо. 1931. Дереворит. 20 × 13 см. НХМУ
А. Базилевич. «Нептун, моргнувши, засміявся; Венеру сісти попросив…». 1989. Папір, туш, акварель. 41 × 35 см. З колекції родини Базилевичів
VIII
АНТИКВАР
| № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
У День незалежності в Національному художньому музеї України було представлено масштабний міждисциплінарний «Проект Енеїда». «Програмний» твір української літератури, перше повне видання якого побачило світ 175 років тому, дав привід поговорити про те, що так хвилює наших співвітчизників сьогодні: про національну ідентичність і національні «культурні коди». Матеріалом для розмов і роздумів стала візуальна історія легендарної поеми Івана Котляревського, відображена у творах станкової та книжкової графіки, картинах, театральних афішах, фотографіях і відеоматеріалах, наданих одинадцятьма музеями та приватними колекціонерами. Четверо кураторів — Павло Гудімов, Поліна Ліміна, Данило Нікітін та Діана Клочко — працювали над підготовкою виставки майже рік. Результатом їхніх зусиль стали близько 200 різнопланових експонатів, чудовий виставковий каталог, книга, присвячена історії ілюстрування «Енеїди», тексти-експлікації у залах, кураторські екскурсії, лекції тощо. Графічну добірку проекту можна без перебільшення назвати унікальною. І це цілком зрозуміло, бо, за словами Діани Клочко, жоден український текст не має такої кількості візуалізацій, як «Енеїда». Поема Котляревського завжди сприймалася художниками певною мірою як сховище сенсів культури і побуту, завдяки чому вона в усі часи виконувала функцію своєрідного банку інформації про українську ідентичність, але разом з тим була здатна адаптуватися під інтерпретатора. Власне, різні приклади талановитих художніх інтерпретацій, вписаних кураторами в історичний та мистецький контекст, ми й бачимо в експозиції. Приємним і водночас змістовним доповненням виставки став ще один проект, здійснений завдяки ресторатору Дмитру Борисову. Він полягає у відтворенні в музейних стінах легендарного київського кафе «Еней», яке протягом тривалого часу було цент ром інтелектуального життя міста.
Фрагмент картини «Битва під Оршею» з зображенням великого гетьмана литовського князя К. І. Острожзького. Автором полотна у різні роки вважали Йорга Брея Старшого, невідомого художника кола Лукаса Кранаха Старшого, а також Ганса Крелля, який працював при дворі Людовика II Ягеллончика
Князі Острозькі у пам’яті століть
«Настав час актуалізувати роль Острозьких у загальноєвропейській історії» Про основну мету виставки, підготовка якої завершується в Національному Києво-Печерському заповіднику, та про один з її центральних експонатів ми розмовляємо з доктором історичних наук, генеральним директором Заповідника Любомиром Михайлиною.
— Розкажіть про саму ідею відтворення надгробка Костянтина Острозького в Успенському соборі. Як довго триває робота над цим проектом, хто виступив його ініціатором? — Відновлення надгробка було передбачено проектом відродження самого Успенського собору. Піднятий з руїн храм освячено 2000 року, зараз ведуться роботи в інтер’єрах, невід’ємною частиною яких майже чотири століття був надгробок Костянтина Острозького. Довгий час питання про його відтворення не піднімалося, оскільки на це не було коштів. А два
16
АНТИКВАР
| № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
з половиною роки тому з такою ініціативою виступили головний редактор видавництва «Балтія-Друк» Віргініюс Строля, науковці України та Литви, яких підтримав колишній посол Литовської Республіки в Україні Пятрас Вайтекунас. Невдовзі було створено громадський комітет з відновлення надгробка, очолюваний послом Литви в Україні Марюсом Януконісом і громадським діячем Миколою Томенком. Відбулися десятки засідань, на які запрошувалися науковці та скульптори з обох країн. За фотографією та старими малюнками було здійснено аналіз надгробка, внаслідок чого стало ясно, що він не залишався незмінним протягом століть і зазнав ряду втручань. Зокрема, його реставрували після пожеж, а, скажімо, у XIX столітті з політичних міркувань прибирали одні атрибути й додавали інші. Завдяки копіткій більш ніж півторарічній роботі українських і литовських учених вдалося виявити всі історичні нашарування та встановити, які елементи надгробка було втрачено до 1941 року, коли загинув і пам’ятник, і сам собор. Після цього було оголошено конкурс серед скульп торів. З українського боку його виграли Олесь Сидорук і Борис Крилов, з литовського — Арунас Сакалаускас. Вони створили невелику модель пам’ятника (1:15), яку торік напередодні свята Покрови було представлено громадськості. Відбулися громадські слухання, учасники яких одностайно підтримали проект. Після цього було підготовлено історичні довідки й проектну документацію для передачі до Міністерства культури. Відтоді як проект було затверджено, наші скульптори кілька разів виїжджали до Польщі, де знайомилися зі схожими пам’ятниками. Зокрема, у Тарнуві збереглися два надгробки, які, ймовірно, були зроблені на замовлення Василя-Костянтина Острозького. Тож князь міг замовити тим самим майстрам і батьківський надгробок. Коли наш проект набув розголосу, виявилося, що він цікавий багатьом політичним діячам, історикам, мистецтвознавцям. Пройшли засідання
Князі
Острозькі у пам’яті століть
міжпарламентської асамблеї сеймів Польщі та Литви, засідання Верховної Ради України, на яких слухалося питання про стан відтворення пам’ятника. Крім того, парламентарі трьох країн звернулися до своїх урядів про фінансову підтримку проекту. Але перш ніж братися за величезний надгробок, треба було виконати макет у масштабі 1:5. Зараз він уже готовий завдяки фонду «Корона князів Острозьких», а ту першу модель, про яку я згадував, оплатив фонд «Рідна країна». Ми дуже вдячні польським ученим, які надали недоступні нам раніше історичні матеріали. Вдячні литовським колегам, які створили телевізійний фільм про Лавру і князів Острозьких. Цю стрічку було показано по литовських телеканалах, і вже готова її українська версія. Додам також, що в даний час один з макетів 1:5 експонується у Вільнюсі. А в червні у столиці Литви буде відкрито фотовиставку «КиєвоПечерська лавра — святиня України». — Чи буде презентовано нещодавно зроблений макет у Києві? — Так, і ця презентація відбудеться на виставці, про яку ми з вами говоримо. Макет стане одним з центральних експонатів, але виставка не буде тільки тлом для нього, її завдання набагато ширше. Адже
Листівка. Початок ХХ ст.; видавниче Т-во «Друкарь» (Київ), «Галицька накладня» (Коломия). З колекції Музею Шереметьєвих
Гравюра з кн. Д. Бантиш-Каменського «История Малой России»
Макет надгробка князя Костянтина Острозького у масштабі 1:5
№ 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
| А Н Т И К В А Р
17
Князі Острозькі у пам’яті століть
Експонати виставки «Князі Острозькі: європейський вимір української історії»
ми хотіли показати не лише цей пам’ятник, а розкрити роль Острозьких, у тому числі в житті Лаври. Саме тут поховано і святого князя Федора Острозького, учасника Грюнвальдської битви, і Костянтина Івановича Острозького — великого ктитора КиєвоПечерської лаври. Він давав кошти на відновлення Успенського собору після пожежі та зруйнування, а перед смертю заповів Лаврі три села для господарської діяльності. Син Костянтина Івановича, Василь-Костянтин,
також був видатним діячем, у першу чергу знаний як засновник Острозької академії та видавець Острозької Біблії. Тож ми прагнули презентувати надгробок на більш широкому історичному тлі й нагадати про всіх визначних представників цього славетного роду. А ще — актуалізувати їх роль в українській та загальноєвропейській історії. Адже і Костянтин Іванович, і ВасильКостянтин були європейцями у нашому, сучасному розумінні. Вони проявляли терпимість
І. Їжакевич. Вежа І. Мазепи. 1910-і рр. Листівка видавництва «День». З колекції Музею Шереметьєвих
18
АНТИКВАР
| № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
до іновірців, які їх оточували, і недарма в заснованих ними містах стояли не тільки православні храми, а й костьоли та синагоги… — Повернімося до відновлення надгробка. Коли цей проект має бути завершений? — Орієнтуємося на 2019 рік, але багато залежить від фінансування та інших факторів. Ми продовжуємо шукати меценатів і всіх, хто хоче долучитися до цієї справи. Сподіваємося, що макет, який, можливо, буде подорожувати містами Польщі, Литви та України, також сприятиме залученню коштів. — Сьогодні Києво-Печ ер ський заповідник є ініціатором цілої низки проектів, які, за вашими словами, актуалізують роль українських діячів у європейській історії. І проект, пов’я заний з Острозькими, і анонсоване створення музею Мазепи на території Лаври окреслюють саме такий напрямок вашої діяльності. — Це справді так. Для нас важливо повернути з непам’яті імена незаслужено забутих людей або тих, про кого воліли не згадувати з певних ідеологічних чи політичних
Князі
Острозькі у пам’яті століть
Поховання Гедиміновичів (XIV–XVI ст.) в Успенському соборі Києво-Печерської лаври 1. Володимир Ольгердович (†1398), перший князь київ ський з династії Гедиміновичів, син великого князя литовського Ольгерда 2. Скиргайло Ольгердович (†1397), син великого князя литовського Ольгерда 3. Михайло Данилович Острозький (†1399), загинув 12.08.1399 у битві на Ворсклі, якою керував великий князь литовський Вітовт 4. Острозька, дружина Михайла Даниловича Острозького 5. Олелько Володимирович (†1454), онук великого князя литовського Ольгерда 6. Анастасія Федорівна Острозька (?) 7. Іван Семенович Путятич-Друцький, чоловік Анастасії Федорівни Острозької 8. Андрій-Гліб Володимирович (†1457), онук великого князя литовського Ольгерда 9. Симеон Олелькович (†1470), останній князь київський, правнук великого князя литовського Ольгерда 10. Михайло Олелькович (†1481), молодший брат Симеона, правнук великого князя литовського Ольгерда 11. Невідомий (†1492) 12. Костянтин Іванович Острозький (†1530), великий гетьман литовський 13. Тетяна Семенівна Гольшанська (†1522), перша дружина К. І. Острозького 14. Юліанія Юріївна Гольшанська (†1540), канонізована Православною церквою, зараз мощі знаходяться в Ближніх печерах 15. Юліанія Олександрівна Тверська (в чернецтві Марина, або Марфа, (†1392), друга дружина великого князя литовського Ольгерда. Згідно з літописом, перепохована в печерах Києво-Печерської лаври
причин. У їх числі гетьман Іван Мазепа — державний діяч, одна з найбільш освічених осіб свого часу, людина, яка мала великий авторитет і зажила слави вправного дипломата. Ми маємо задум створити перший в Україні музей Мазепи і плануємо розмістити його у так званій Мазепинській, або Палатній, вежі, де, за переказами, міг перебувати Мазепа. Та й сама вежа, що входила до системи оборони верхньої Лаври, зведена на його кошти — втім, як і всі мури, що оточують монастир. Зараз ми зайняті пошуком коштів на реставрацію вежі, паралельно йде розробка концепції музею. Звертатимемося до інших музейних та архівних установ, до приватних колекціонерів, щоб спільними зусиллями створити величний музей, здатний відобразити значущість цієї особи. Як бачите, своєю просвітницькою, музейною і дослідницькою діяльністю Заповідник розвиває ту
План Успенського собору XIV–XVI ст. Сучасний план Успенського собору
Каплиці І. Каплиця їх милості панів Єльців II. Каплиця св. архідиякона Стефана їх милості князів Корецьких, герба «Погоня» з династії Гедиміновичів III. Каплиця Іоанна Богослова IV. Каплиця Трьохсвятительська
гуманітарну функцію загальнодержавного рівня, яку з давніх часів виконувала Києво-Печерська лавра. — Литовські партнери проекту з відновлення надгробка Острозького не раз згадували про лаврські поховання князів Гедиміновичів. Розкажіть про них. — Справді, у Лаврі міститься один з найбільших у Європі пантеонів литовських князів. У Вільнюсі подібні місця поховань, на жаль, зруйновано. А тут збереглися, незважаючи на те, що сам собор було знищено вибухом. Ми знаємо точні місця поховань, знаємо, хто там лежить. У нас навіть є такий банер, розроблений Литовським посольством, де на плані собору все це позначено й розписано. Тобто, для литовських громадян Києво-Печерська лавра також є особливим, святим місцем. Спілкувалася Ганна Шерман № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
| А Н Т И К В А Р
19
Князі Острозькі у пам’яті століть
«Свобода в Литві почалася з вивчення історії»
Голова фонду «Корона князів Острозьких» Робертас Габулас, Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні Марюс Януконіс та перший проректор з навчально-наукової роботи Національного університету «Острозька академія» Петро Кралюк
Наше спілкування з Надзвичайним і Повноважним Послом Литовської Республіки в Україні Марюсом Януконісом відбувалося у Національному університеті «Острозька академія» під час презентації макета надгробного пам’ятника Костянтину Острозькому, який планується відтворити в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Тож це не звичайне інтерв’ю, а фактично репортаж з брифінгу, де всі запитання ставили студенти цього знаного навчального закладу. Але спершу до присутніх звернувся сам пан Посол. — Символічно, що презентацію макета ми розпочали саме з Острога, адже це дуже важливе місто в історичному контексті. Надзвичайно приємно спілкуватися з українською студентською молоддю і дискутувати на тему нашої спільної історії, пов’язаної,
20
АНТИКВАР
| № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
зокрема, з родом князів Острозьких. Маю також з приємністю повідомити про домовленість між Литвою, Польщею та Україною про присвоєння імені Острозького нещодавно створеній литовсько-польськоукраїнській військовій бригаді.
Князі — Цього року в Академії стартує міжнародний студентський проект, до якого ми б хотіли залучити відомих експертів, щоб обговорити с ними виклики та загрози сучасності, проблему нацбезпеки України. Чи можна сподіватися на вашу підтримку в реалізації цього проекту, на допомогу в залученні експертів з Литви, готових поділитися з нами своїми думками та досвідом? — Дипломатичне представництво Литовської Республіки вже третій рік виконує контактну функцію посольства НАТО, тому питання безпеки та військова тематика нам дуже близькі. Ми проводимо багато відповідних заходів і обов’язково подумаємо, як долучитися до вашого проекту. До речі, за два тижні в Івано-Франківську розпочне роботу великий Молодіжний форум євроатлантичної безпеки, організатором якого виступило саме Посольство Литви. У ньому братимуть участь представники декількох університетів, а питання, які ми маємо обговорити, стосуються НАТО, безпеки, оборони. Гадаю, в майбутньому можна проводити подібні форуми, в тому числі у Рівненській області. — Які напрямки українсько-литовських взаємин розвиваються, на ваш погляд, найбільш активно? — Тут можна говорити і про економічні, і про політичні зв’язки, та особливу увагу я би хотів
Острозькі у пам’яті століть
приділити сфері культури. Минулий рік було оголошено роком литовсько-українського культурного партнерства, і він справді був дуже насичений. Досі ми не мали подій такого масштабу. Для кожної людини в плані формування її ментальності та світосприйняття дуже важливі історія та культура. В останні роки існування СРСР, коли Литва боролася за незалежність, у нас стався справж ній історичний бум. Люди різного віку почали вивчати минуле, яке приховували від них довгі роки. У 1988‑му, коли я випускався зі школи, найбільший конкурс в університетах був на історичний факультет. Потім це змінилось, але я можу впевнено говорити, що свобода в Литві почалася з вивчення історії. Це фундаментальна річ, яка нам була потрібна, бо ми хотіли знати своє коріння. Так і тут… На мою думку, період нашої спільної історії, що тривав понад 200 років, був прогресивним, і саме там знаходиться європейське коріння України, яке потім допомогло українцям будувати свою державу. — Як ви ставитеся до розмов щодо «Європи двох швидкостей», і якою є ваша оцінка перспектив подальшого розвитку ЄС? — Справді, в ЄС зараз проходить багато неод нозначних процесів, але загалом він залишається потужною структурою, особливо в економічному плані. Є певні проблеми з італійськими банками
У Науковій бібліотеці Острозької академії № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
| А Н Т И К В А Р
21
Князі Острозькі у пам’яті століть та з Грецією, але це не впливає на загальноеконо мічну ситуацію. Тобто проблема не в економіці, а в політиці, у єдності політичних поглядів. — Чи змінилося враження від України під час вашого перебування тут? — Звісно, ми маємо зараз зовсім іншу країну, ніж чотири роки тому. Майдан зробив велику справу для формування українського суспільства, формування почуття свободи, для розвитку нації. Гадаю, це і є головне досягнення революції. Багато з вас критикує нинішню владу — певна річ, часи важкі, але треба розуміти, що Україна зробила свій вибір і рухається в напрямку Європи. Мабуть, не так скоро, як би всі того хотіли, але цей рух безперечно є… — Як Литва бореться з культурною експансією Росії, враховуючи те, що у вашій країні мешкає чимало етнічних росіян? — Це дуже важливе питання. Але в нас російська меншина не така вже і велика, у Латвії та Естонії набагато більша. Ми маємо 6–7 % етнічних росіян і приблизно таку ж кількість поляків. Литовці складають десь 82 %. Але вплив, звичайно, є. Передусім, інформаційний. Однак і вся Європа зараз зрозуміла, що перебуває під російським інформаційним впливом. Це не тільки наша проблема, а тому й вирішувати її
треба спільно… Для нас надзвичайно складне завдання — виявити неправдиву інформацію та фейки, поширювані практично щодня. Україна теж має великий досвід у цій сфері, і ви добре знаєте, що російська агресія проявляє себе у різних формах, бо йдеться про гібридну агресію. — Розкажіть про українську меншину Литви. Чи ідентифікують себе її представники як росіяни? — Українська меншина не є в Литві численною. Ми навіть не маємо української школи. У Латвії така існує, бо там українців більше. Я б сказав, що ця меншина відчуває себе не російською, а радянською — на жаль, є такий феномен. Навіть частина польської меншини в Литві має ностальгію за радянськими часами. Але це не головне… Коли почались події 2013–2014 років, українці Литви стали проявляти себе досить активно: вони висловлювали свою позицію, проводили акції, та й тепер це роблять. За останні роки ця громада помітно зросла, тому що українці приїжджають до нас працювати і навчатися. На сьогодні ми маємо близько 400 українських студентів, і їх кількість постійно збільшується. Думаю, тепер українська меншина вже добре виражена і консолідована. Хотів би нагадати, що у Вільнюсі діє українська греко-католицька церква, заснована Костянтином Острозьким, що дуже символічно.
Пану послу демонструють колекцію стародруків, що зберігається в Острозькій академії
22
АНТИКВАР
| № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
Князі
Острозькі у пам’яті століть
В Успенському соборі Києво-Печерської лаври
— Литва та Україна — важливі стратегічні й економічні партнери. Які саме перспективи ви вбачаєте у розвитку економічних стосунків між ними? — Справді, Україна є нашим важливим економічним партнером. Зараз українсько-литовс ький товарообіг становить майже мільярд євро на рік. Це досить непоганий показник, хоча ми знаємо, що можемо досягти більшого, адже структура нашої торгівлі поки що не дуже збалансована. Литва постачає в Україну багато палива — це номер один нашого експорту. З України імпортуються агропромислова продукція та інші вироби. Литовські підприємці зацікавлені працювати тут, але бізнес обережний, він чекає на трохи кращі умови і геополітичну стабільність. Однак і Україна повинна робити більше, щоб привернути до себе інвесторів. — Моє питання стосується відновлення надгробка Острозького. Ви казали, що існує певний кошторис, розрахований на три роки. Але згадувалося ще про проект побудови такого ж пам’ятника у Польщі. Який там кошторис? — Ми говоримо про той єдиний пам’ятник, який стоятиме в історичному місці — Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Для Польщі може бути виготовлена тільки зменшена копія. Хотів би додати
про кошти. Ми не бачимо цей проект тільки як державний, хоча наш уряд допомагає в його реалізації. Але ми розуміємо, що проект не може бути винятково державним і урядовим — навіть, якщо до нього долучиться український уряд, на що ми всі сподіваємося. Більшою частиною він все ж таки буде приватний, адже загальний кошторис проекту вражаючий. — Чи подобається вашій родині перебування в Україні? — Я вважаю, що Україна є однією з найцікавіших країн для всіх дипломатів і в плані професійної діяльності, і в плані тих процесів, що тут відбуваються. Є багато викликів, але є і багато задоволення — від спілкування з українцями, знайомства з вашими традиціями, вашою культурою. Гадаю, саме культурне розмаїття є чи не найбільшою вашою цінністю. Україна повинна більше себе рекламувати, привертати увагу до тих природних чи культурних об’єктів, про які люди не завжди добре знають, але вони є унікальними. Ми бачимо, що зараз більше туристів приїжджає до України, і самі українці почали активніше подорожувати. Багато литовців відкривають для себе, наприклад, Львів, куди є прямий авіарейс із Вільнюса… А взагалі Україна така велика, багата й різноманітна, що в ній можна знайти все, що тобі подобається. № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
| А Н Т И К В А Р
23
Князі Острозькі у пам’яті століть
«Осуществление этого проекта я считаю государственно важным делом»
Пятрас Вайтекунас, политик и дипломат, министр иностранных дел Литвы (2006–2008), Чрезвычайный и Полномочный Посол Литовской Республики в Украине (2010–2015), советник Секретаря Совета национальной безопасности и обороны Украины, один из инициаторов восстановления надгробия Константина Острожского. Всё началось с того, что ко мне пришёл главный редактор издательства «Балтия-Друк» Виргиниюс Строля и сказал: «Знаешь, мы в Успенском соборе исследовали пантеон — там два десятка захоронений времён Великого княжества Литовского. Нужно этим заниматься». Разумеется, я его сразу же поддержал, ведь Украина и Литва имеют общую 250‑летнюю историю, общее культурное наследие, которые нас действительно очень прочно связывают. Мы решили
24
АНТИКВАР
| № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
обсудить этот вопрос с премьер-министрами обеих стран, с президентами, со спикерами, поскольку проект намечался большой, затратный, и без государственной помощи его невозможно было бы осилить. Начали искать и частные компании, которые пожелали бы к нему присоединиться. Конструктивно и очень энергично взялся за дело Робертас Габулас, создатель фонда «Корона князей Острожских». Благодаря ему уже есть макет надгробия Константина
Князі Острожского, а это значит, что проделана немаловажная часть работы. Но самый главный вопрос — зачем нужно восстанавливать это надгробие? Можно ведь просто почитать о князе, о тех сражениях, которые он выиграл, командуя войском Великого княжества Литовского? Но, на мой взгляд, привлечение внимания к личности князя, сыгравшего такую значимую роль и в судьбе Литвы, и в судьбе Украины, важно для осмысления наших исторических корней, для осознания того, кто мы есть и что нас объединяет. Ответ на этот вопрос лежит на поверхности: мы — европейцы, Украина — это Европа, и значит те евроинтеграционные процессы, которые сейчас происходят в Украине, вполне оправданны и закономерны. Но это должна понимать и сама Европа, ведь ей нужна мотивация для поддержки Украины, для понимания того, почему нельзя её бросить в той непростой ситуации, в которой она оказалась. Наши историки считают, что с Великого княжества Литовского начался тот цивилизационный разлом, который развернул Литву, Белоруссию и Украину в сторону Европы. Россия же осталась по ту сторону от линии разлома и до сих пор не может определиться, к какой цивилизации она принадлежит — западной или восточной. Это глубинные вопросы, которые, возможно, кому‑то кажутся скучными, но только не мне. Они важны и для литовцев,
Острозькі у пам’яті століть
и для теперешней Украины, которой приходится отстаивать своё право быть европейской страной — не в географическом, а в цивилизационном плане. Вот поэтому осуществление проекта по восстановлению памятника Константину Острожскому я считаю государственно важным делом. Это тот фундамент, на котором базируется национальная идея, и то, что связывает Украину с Литвой, со всей Европой. Ваша страна имеет богатейшее культурное наследие. Его сохранение и популяризация не менее важны для роста самосознания народа и национальной безопасности Украины, чем экономическая независимость и наличие мощной армии. Потому что понимание самобытности и самоценности культуры вселяет в человека чувство собственного достоинства, чувство гордости за свой народ. В этом аспекте восстановление памятника также приобретает особое значение, ведь кроме прочего он интересен как редкий образец украинской пластики, в котором соединились черты нескольких эпох. Впрочем, Украина способна удивить не только памятниками старины. Я знаком с вашим современным искусством и считаю, что его обязательно нужно показывать миру. Возможно, именно благодаря ему люди откроют для себя вашу прекрасную страну, которая непременно станет сильной и процветающей. Мы все в это верим.
Пятрас Вайтекунас, Робертас Габулас и Арунас Сакалаускас в гостях у украинских скульпторов Олеся Сидорука и Бориса Крылова № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
| А Н Т И К В А Р
25
Князі Острозькі у пам’яті століть
«Прикосновение к истории не просто увлекло меня — я полностью в неё погрузился» Робертас Габулас, глава фонда «Корона князей Острожских», литовский бизнесмен и меценат, спонсор проекта по восстановлению надгробия Константина Острожского в Успенском соборе Киево-Печерской лавры. — Робертас, расскажите о создании Фонда. Оно было инициировано лично вами? — Нет. Идея принадлежит послу Литвы в Украине Марюсу Януконису, который предложил мне участвовать в этом проекте. Инициативная группа к тому времени уже существовала, и я просто присоединился к ней. Признаюсь, что тогда я имел весьма смутное представление о Константине Острожском, да и о его надгробии ничего не знал. На том этапе, когда я вошёл в инициативную группу, стоял вопрос о создании макета памятника в масштабе 1:5, поскольку поначалу был сделан лишь маленький макет, вернее, его фрагмент. Мы согласовали все детали с историками, обговорили массу нюансов, нашли скульпторов. Нерешённым оставался лишь один вопрос: где взять средства. И когда я увидел, что из‑за этого работа фактически остановилась, то встретился с послом Литвы и сказал, что готов из собственных средств оплатить изготовление макета. С этого и началось моё настоящее участие в проекте. Но макет — это только начальный этап, за которым последуют другие, тоже требующие денег. Стало понятно, что мы постоянно будем заходить в тупик, если не учредим специальный фонд, способный взять на себя заботы по реализации проекта. Жаль, конечно, что он не появился три
26
АНТИКВАР
| № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
Князі
Острозькі у пам’яті століть
Посол Литвы в Украине Марюс Януконис, Робертас Габулас и скульптор Олесь Сидорук на экскурсии в Острожской академии
года назад, когда только возникла мысль о восстановлении надгробия, но тогда это не получилось. — Почему? — Потому что и создание фонда, и работа в нём требуют немалых усилий, а главное — времени, которого у всех катастрофически не хватает. И всё‑таки я решил взять эти хлопоты на себя. Поделился своей идеей с послом. Зная, что я веду серьёзный бизнес, он спросил: «Вы уверены, что всё успеете?», на что я ответил: «Если я отступлю, то пропадут даже те вложения, которые пошли на закупку материалов для макета». Я не мог этого допустить и занялся регистрацией фонда «Корона князей Острожских». — Для вас это первый проект такого масштаба? — Если говорить о сфере культуры, то да. Но ещё раньше я профинансировал строительство Храма иконы Божьей Матери «Взыскание погибших» в Вишнёвом. Впрочем, были и другие, не столь крупные проекты, в которых я тоже участвовал, например, приобретение кареты скорой помощи для зоны АТО. — Вероятно, при Литовском посольстве существует клуб бизнесменов, который сообща принимает решения об участии в тех или иных благотворительных акциях?
— Клуба у нас нет, всё решается на уровне личного общения. Я уже много лет живу в Украине, веду здесь свой бизнес — возглавляю компанию «Современные технологии дорог», занимаюсь общественной деятельностью. К тому же я очень открытый человек, и обо мне достаточно много информации в Интернете. С 2003 года работаю в Международном комитете по защите прав человека и по мере сил стараюсь помогать людям, которые в этом нуждаются. — Почему для вас оказалось важным участие в проекте по восстановлению надгробия князя Острожского? Какая была мотивация? — Эта идея по‑настоящему вдохновила меня после того, как я побывал в мастерской украинских скульпторов, которые как раз начали делать из пластилина макет памятника. Я попал в совершенно новое окружение, в новую атмосферу, и она пришлась мне по душе. Пообщавшись с этими людьми, увидев, как увлечённо они работают, мне захотелось присоединиться к проекту, сделать так, чтобы он был доведён до конца. Я всегда говорю: «Если ты чувствуешь душой, что тебе что‑то интересно, то нужно этим заниматься!» А ещё часто сам себя спрашиваю: «Кто, если не ты?» Вот так и было принято решение поддержать этот проект… К тому моменту, когда я занялся регистрацией фонда — а на это ушло почти полгода — была известна сумма, которая потребуется на реализацию замысла. Я дал добро и начал работать. № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
| А Н Т И К В А Р
27
Князі Острозькі у пам’яті століть — Вы рассчитывали исключительно на помощь других меценатов или были какие‑то обещания со стороны государства? — Дело в том, что ещё до моего прихода в инициативную группу Литва выделила бюджетные средства на осуществление этого международного проекта, в чём, безусловно, огромная заслуга нашего посольства в Украине и нашего МИДа. Но, как вы знаете, в государственных структурах всё происходит не слишком быстро, поэтому изготовление макета, который сейчас экспонируется в вильнюсском Музее прикладного искусств и будет официально представлен 10 июня на открытии Дней Украины в Литве, я оплатил сам. Как и его копию, презентация которой состоится на выставке в Лавре. А те деньги, которые буквально на днях поступили из Литвы, пойдут на создание макета в натуральную величину, по которому, собственно, и будет выполняться памятник высотой больше восьми метров. Очень важно, что Литовская Республика подтвердила возможность регулярного выделения средства на реализацию этого проекта. Кроме того, нам необходимо вместе со скульп торами найти материал для надгробия — бело-ко ричн евый или красный мрамор, которого здесь, в Украине, нет. Вернее, он есть, но нет глыбы нужного размера, а составить монумент из кусочков невозможно. Остаётся только Италия, да и история искусства подсказывает, что подавляющее большинство знаменитых памятников было сделано из каррарского
мрамора. Мне стало интересно выяснить, почему именно из него? Оказалось, что этот мрамор мягче, а значит, его легче обрабатывать, кроме того он имеет хорошую структуру без трещин. Из цельного куска такого камня можно сотворить всё, что нужно. Но, не имея самого камня, мы не то что памятник не со здадим — даже смету не составим. А людям, которые хотят поддержать проект, важно знать, за что они платят и сколько это стоит. Так что пока я собрал информацию о предприятиях, которые занимаются добычей этого мрамора, и намереваюсь лететь в Италию, чтобы вернуться оттуда с обоснованными цифрами и, соответственно, с реальными предложениями. — Пытались ли вы подключить к этому проекту своих коллег-бизнесменов, которые ещё не выступали в роли меценатов, но, возможно, уже готовы ими стать? — Все люди, с которыми я постоянно общаюсь, знают и о Фонде, и о проекте. Многие из них хотят присоединиться к нам или уже присоединились, как «Новус Украина». Я также благодарен за понимание общественной значимости проекта руководству Главного управления Национальной полиции в Ровенской области. Начальник управления Валерий Присяжнюк и его заместитель Валерий Самчук побывали на презентации макета памятника в Острожской академии, они оказывают важную организационную поддержку работе фонда.
Робертас Габулас, скульптор Арунас Сакалаускас, директор Литовского художественного музея Ромуалдас Будрис и директор литовского филиала фонда «Корона князей Острожских» Регина Вилкелине возле макета надгробия Константина Острожского в вильнюсском Музее прикладного искусства
28
АНТИКВАР
| № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
Князі — Насколько своевременной кажется вам сама идея восстановления надгробия? — Несмотря на то, что с тех пор, как жил князь Острожский, прошло пять веков, его личность, его история необычайно актуальны для XXI столетия. Он — украинец, воевода, гетман при литовском короле Сигизмунде, выигравший ряд важнейших сражений, человек, который несколько лет был в российском плену, но, несмотря на все уговоры, не перешёл на службу к русскому царю, а бежал в Литву. Католики-литовцы недолюбливали князя, поскольку он был православным, но Сигизмунд ценил и поддерживал его, потому что он был настоящим воеводой. Тогда ведь тоже шла борьба за независимость, и в этой борьбе решалось будущее и Литвы, и Польши, и Украины. В 1514 году Острожский выиграл битву под Оршей и вернулся в Литву как триумфатор. Историки пытаются уточнить, где именно стояла арка, через которую он торжественно въезжал в Великое княжество Литовское, чтобы установить на этом месте памятный знак. — В начале нашего разговора вы сказали, что почти ничего не знали о князе Острожском, а сейчас вы не просто знаете его историю, а буквально живёте этим. — Вы правы. Благодаря проекту я имею возможность встречаться с очень интересными творческими людьми — историками, скульпторами, музейными сотрудниками. В бизнесе такого нет — там мы просто обсуждаем деловые вопросы. А здесь совершенно другая обстановка, которая выводит на иной уровень осмысления и собственной деятельности, и исторических событий. Это прикосновение к истории XVI века не просто увлекло меня — я полностью в неё погрузился. — И возложили на себя ог ромную ответственность… — Я вообще очень ответственный человек, но здесь ответствен-
Острозькі у пам’яті століть
Депутат Сейма Литовской Республики Юозас Олекас и Робертас Габулас в мастерской киевских скульпторов Олеся Сидорука и Бориса Крылова
Робертас Габулас с послом Литовской Республики в Украине Марюсом Януконисом, депутатами Сейма Литвы Юозасом Олекасом, Лауринасом Касчюнасом и Викторасом Ринкявичюсом в мастерской киевских скульпторов Олеся Сидорука и Бориса Крылова
ность особого рода, поскольку речь идёт не о моём бизнесе, моих близких или людях, с которыми я работаю, а о подлинной истории и памяти великого человека, сыгравшего в ней столь важную роль. Возможно, в какой‑то момент я смогу передать руководство Фондом кому‑то другому, но до тех пор, пока не буду уверен в жизнеспособности проекта, этого точно не произойдёт. — А что можно считать свидетельством его жизнеспособности?
— Во-первых, проведение достойной презентации проекта в Литве и в Украине, что подразумевает не только демонстрацию макета надгробия, но и обширную выставку, посвящённую роду Острожских. Во-вторых, изготовление макета в натуральную величину. Это важнейшие этапы, которые нам предстоит пройти в ближайшее время, без этого все планы по восстановлению памятника останутся лишь красивыми мечтами… Беседовала Анна Шерман
№ 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
| А Н Т И К В А Р
29
Князі Острозькі у пам’яті століть Алексей Шереметьев, коллекционер, меценат, соучредитель Музея Шереметьевых, соорганизатор выставки «Князья Острожские: европейское измерение украинской истории».
«Без Острожских Украина была бы совсем другой»
Впервые я побывал в Остроге в 2003 году. Меня пригласил туда известный реставратор и историк Мыкола Бендюк, который показал мне и сам город со всеми его достопримечательностями, и Острожскую академию. В одном из её корпусов, где раньше находился монастырь капуцинов, а теперь — университетская церковь, мы спустились в крипту. Мыкола сказал, что здесь похоронены донаторы монастыря, но на мой вопрос: «Кто именно, как их звали?» — ответил: «Имён мы пока не знаем». Я долго находился под впечатлением от этой поездки, а потом, как часто случается в моей жизни, в коллекции стали появляться предметы, связанные именно с тем местом, событием или личностью, которые увлекли меня, и о которых я часто думал.
72
АНТИКВАР
| № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
И на этот раз они были связаны с Острогом. Первым из таких раритетов стала Опись Богоявленского собора — книга, где было перечислено имущество храма, причём с указанием имён дарителей, точных дат поступления и прочих важных деталей. В ней, например, было написано, что в храме находилась Острожская Библия. Возможно, один из тех двух экземпляров, которые сейчас хранятся в местном краеведческом музее. А потом ко мне попал рукописный архив монастыря капуцинов, который вёлся с 1750 по 1830 год — то есть до его закрытия царским правительством. Фактически это единственная подлинная летопись монастыря, где зафиксированы абсолютно все происходившие там события. И вот недавно этот
Князі
Острозькі у пам’яті століть
Гравюра «Князь Константин Острожский». ХІХ в., Польша
Матрица печати Константина Ивановича Острожского. 1515–1520 гг. № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
| А Н Т И К В А Р
73
Князі Острозькі у пам’яті століть архив нашёл своего исследователя. Когда известный учёный и знаток истории Острога Игорь Тесленко впервые взял в руки эту рукопись, на её последней странице он обнаружил имена тех, кто похоронен в той самой монастырской крипте. Таким образом, благодаря архиву удалось вернуть из забвения имена основателей и дарителей обители, заботившихся о ней всю жизнь. Сейчас мы переводим эти записи с латыни и готовим к публикации, ведь они являются ценнейшим источником для архивистов, краеведов и всех, кто интересуется прошлым Украины. Вероятно, неслучайно эта работа совпала по времени с восстановлением надгробия князя Константина Ивановича Острожского, которое в 1579 году поставил в Киево-Печерской лавре сын великого гетмана литовского. Четыре года назад вышла монография о Василии-Константине Острожском, написанная профессором Василием Ульяновским. Наш музей профинансировал издание этого фундаментального Каламарь. Первая пол. XVII в.
Фламберг — двуручный меч XVI века
74
АНТИКВАР
| № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
Князі
Острозькі у пам’яті століть
Щит. XVII в., Германия
№ 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
| А Н Т И К В А Р
75
Князі Острозькі у пам’яті століть Позднеготический «максимилиановский» доспех и шлем «армэ»
76
АНТИКВАР
| № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
Князі
Острозькі у пам’яті століть
Чеканы и клевцы — ударное оружие тяжёлой конницы
труда, а позже принял участие в воссоздании исторического облика знаменитого надгробия. Сейчас завершается подготовка к выставке «Князья Острожские: европейское измерение украинской истории». Я был подключён к разработке её концепции и как советник генерального директора Заповедника, и как коллекционер, готовый оказать организационную поддержку и предоставить предметы для экспонирования. В коллекции Музея Шереметьевых есть интереснейшие материалы, связанные с родом Острожских и временем вхождения Украины в состав Великого княжества Литовского. Весь этот период насыщен яркими событиями, именами, явлениями, но можно без преувеличения сказать, что без Острожских Украина была бы совсем другой. На протяжении трёхсот лет представители этой семьи играли ключевую роль в защите и обустройстве украинских земель. Среди Острожских есть святые и полководцы, основатели городов и меценаты. Время унесло большую часть связанного с ними исторического наследия, поэтому для нас так важно собрать по крупицам, сохранить и осмыслить всё, что сбереглось
Двуручный меч, использовавшийся ландскнехтами — наёмными немецкими пехотинцами в армии ВКЛ
№ 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
| А Н Т И К В А Р
77
Князі Острозькі у пам’яті століть
Ствол артиллерийского орудия XVI века
Пернач и шестопёр — символ власти и одновременно ударное оружие конницы
78
АНТИКВАР
| № 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
до наших дней. Один из таких абсолютных раритетов — печать князя Константина Острожского, победителя битвы под Оршей, которого современники называли «русьским Сципионом». На сегодняшний день это единственный предмет, о котором достоверно известно, что он принадлежал этому выдающемуся державному мужу. Свою миссию мы видим не только в собирании и сохранении украинского исторического и культурного наследия, но также в его популяризации и новом научном осмыслении с помощью тех артефактов, которые нам удаётся вернуть из небытия. Ни для кого не секрет, что украинская история очень плохо визуализирована. Мы часто не знаем, как выглядели наши герои, какие предметы их окружали, в какой обстановке они жили. Но когда удаётся установить имя владельца той или иной вещи, «вписать» её в широкий исторический контекст, начинаешь ощущать сам дух эпохи, которая перестаёт быть безликой и анонимной. Мы смотрим на оружие и представляем людей, которые шли с ним в бой, листаем книги и осознаём, что по ним учились будущие творцы украинского культурного возрождения… Благодаря этому история становится ближе и понятнее, и значит наши труды не напрасны.
Князі
Острозькі у пам’яті століть
Глефа — древковое оружие пехоты
№ 7– 8 (10 3) лип е н ь – с е рп е н ь 2 017
| А Н Т И К В А Р
79