Журнал "Антиквар": ЦДАМЛМ України: Архів людських доль #116

№ 2 (116) 2020 Тема номера:

Антиквар

Журнал про мистецтво та колекціонування

ЦДАМЛМ України: Архів людських доль

№ 2 · 2020

Антиквар

116

Олександр Дубовик. Вісник. 2020

Ми ловимо відлуння майбуття

Олександр Дубовик. Вісник. Авторський відбиток. 2020. Картон, папір; аплікація, шовкодрук, цифровий друк. 27,7 × 18,9 см

від редакції

У самому серці старого Києва розташувалася установа, що з моменту заснування поєднала в собі функції сховища цінних документів і музею — Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. З кінця 1960‑х років тут зберігаються документи національних театрів, кіностудій, видавництв, творчих спілок, інших організацій, що мають вплив на розвиток вітчизняної культури, а ще — документи та артефакти особистого походження, які належали безпосередньо митцям. Тож ідеться про цілеспрямоване збереження мистецької історії країни як складової частини вітчизняної та світової історико-культурної спадщини.

Журнал про мистецтво та колекціонування

Цей випуск журналу продовжує наше партнерство з культурними інституціями в підготовці тематичних номерів. Також він розвиває нашу нову традицію, започатковану 2020 року: це вже другий «Антиквар», обкладинку якого прикрашає графічна робота, створена спеціально для нас. Автор композиції «Вісник» — видатний український художник Олександр Дубовик, а 100 примірників тиражу містять «вкладний аркуш» з відбитком цього твору, зробленим під авторським наглядом у техніках шовкодруку та цифрового друку, підписаним і пронумерованим митцем власноруч. Оригінал-ескіз «Вісника» буде передано до особового фонду О. Дубовика, що формується зараз в Архіві-музеї. На думку автора, найважливіше зав­ дання архіву — зберігати не тільки офіційні документи, а й те, що дозволяє зрозуміти людину та її час: листи, нотатки, щоденникові записи, фотографії… «Важко вмить оцінити те, що відбувається й народжується в нас на очах, — для цього потрібна історична дистанція. А архів дозволяє бачити картинку в цілому — від початку й до кінця і водночас дає можливість простежити, як усе це рухається, куди прямує, як розходиться, з’єднується, оновлюється… У цьому сенсі я б назвав архів кровоносною системою нашої культури».

Журнал видається з жовтня 2006 року Видання зареєстровано у Міністерстві юстиції України Свідоцтво про реєстрацію: КВ №15001-3973ПР від 25 березня 2009 року

Директор ВД «Антиквар» і головний редактор журналу Ганна Шерман shermanna@gmail.com тел.: +380 (67) 445-66-82

Головний редактор сайту «Антиквар», координатор видавничих проєктів: Анна Терлецька lasteann@gmail.com тел.: +380 (63) 217-10-27

Науковий та літературний редактор: Тамара Васильєва vasylieva.tamara@gmail.com

Головний бухгалтер Світлана Гетьман тел.: +380 (97) 474-98-95

Арт-директор: Михайло Воронков Коректор: Світлана Школьник Фотограф: Павло Шевчук Переклад англійською Яків Кіпніс Розповсюдження та передплата Яків Кіпніс тел.: +380 (63) 217-10-27

Усі права на матеріали, опубліковані в журналі «Антиквар», належать ТОВ «Видавничий дім „Антиквар“». Передрук без письмової згоди редакції заборонений. При використанні матеріалів посилання на «Антиквар» обов’язкове. Усі права застережено. Матеріали з позначкою публікуються на правах реклами. Редакція не несе відповідальності за достовірність інформації, що міститься в рекламних матеріалах. Надіслані тексти не рецензуються та не повертаються. Думки авторів статей, розміщених на наших сторінках, можуть не збігатися з позицією редакції. Надруковано у ТОВ «Вістка» пер. Новопечерський, 5, м. Київ, 01042. Тел. +38 (044) 583 50 94 Наклад 1500 прим. Ціна договірна. Підписано до друку 26.06.20 © «Антиквар», 2020

2

АНТИКВАР

| № 2 (116) 2 0 2 0

Ганна Шерман, головний редактор

ISSN 2222-436X

Засновник і видавець ТОВ «Видавничий дім „Антиквар“» Адреса редакції та видавця вул. Володимирська, 5, оф. 6, Київ, 01001 Тел./факс: +380 (44) 278-39-28 antikvar.info@gmail.com antikvar.ua www.facebook.com/antikvarua/

На обкладинці: О. Дубовик. Вісник. 2020. Кольоровий папір, авторська техніка.

29,7 × 21 см

зміст

4

Архів людських доль Інтерв’ю з директором Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України Оленою Чижовою

/ contents

4

Archive of people’s fates Interview with Olena Chyzhova, the director of the Central State Archive-Museum of Literature and Art of Ukraine

18 «Вісник», або Новий міф Олександра Дубовика Розмова з метром сучасного українського мистецтва про його нову графічну роботу, створену спеціально для журналу «Антиквар», та найважливіше завдання Архіву-музею

18

“Herald”, or a new mythos by Oleksandr Dubovyk A conversation with the master of contemporary Ukrainian art about his new graphic work created specifically for the Antykvar magazine, and about the most important task of the Archive-Museum

22 Наталія Климович «Кадри долі. Знакові постаті українського кіно» Друге життя архівних документів на тематичній виставці в кінотеатрі «Жовтень»

22 Nataliya Klymovych “Frames of fate. Iconic figures of Ukrainian cinema” Second life of archival documents in a thematic exhibition at the “Zhovten” Cinema

36 Ігор Резнік Коли «вижити» означає «перемогти» Про митців незламної волі й надзвичайної мужності — Бориса Антоненка-Давидовича, Остапа Вишню, Анатолія Костенка, Микиту Годованця

36 Ihor Reznik When “survival” means “victory” A story about people of unshakable will and extraordinary courage — Borys Antonenko-Davydovych, Ostap Vyshnya, Anatoliy Kostenko, Mykyta Hodovanets

46 Ростислав Загорулько Таємниця фонду № 544 Скарби книжкової графіки 1901–1943 років із колекції Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України

46 Rostyslav Zahorulko The secret of fund № 544 Treasures of book graphics from the 1901–1943 collection in the Central State Archive-Museum of Literature and Art of Ukraine

58 Сергій Онищук Архітектор Володимир Заболотний: традиції мовою сучасності Будинок Верховної Ради України як видатна пам’ятка «української архітектурної класики»

58 Serhiy Onyshchuk Architect Volodymyr Zabolotny: Traditions in modern terms The House of the Verkhovna Rada of Ukraine — an outstanding monument of the “Ukrainian architectural classics”

66 Анастасія Чумаковська Невідомі відомі українці Унікальні документи з особових фондів видатних діячів музичного мистецтва: Івана Алчевського, Василя Верховинця, Павла Сениці, Володимира Загорцева

66 Anastasiya Chumakovska Famous unknown Ukrainians Unique records from personal funds of the prominent musicians: Ivan Alchevsky, Vasyl Verkhovynets, Pavlo Senytsia, Volodymyr Zahortsev

76 Оксана Бублик Я намалюю Вам листа… Графічний супровід приватного листування з фонду Оксани Павленко

76 Oksana Bublyk I will draw you a letter...

Graphic accompaniment of private correspondence from the fund of Oksana Pavlenko

92 Дар’я Добріян У червні 1914-го… Атрибуція картини Олександра Мурашка «Вечір»

92 Daria Dobriian In June 1914 Attributing “Evening”, a work of Oleksandr Murashko

98 Михайло Кальницький Зіркове подружжя з Київської опери Лірико-драматичне сопрано Клара Брун та її чоловік, баритон Оскар Каміонський

98 Mykhailo Kalnytsky Star couple from the Kyiv Opera Spinto soprano Clara Brun and her husband, baritone Oscar Kamionsky № 2 (116) 2 0 2 0

| А Н Т И К В А Р

3

Архівосховище Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України)

4

АНТИКВАР

| № 2 (116) 2 0 2 0

ARCHIVE OF PEOPLE’S FATES In the heart of old Kyiv, within the walls of the former bursa, there is an institution that, since its foundation, has combined the functions of a a museum and a valuable documents repository. Therefore, its employees must be general specialists who not only store, study and keep records of documents, but also organize exhibitions, conduct tours and promote their own funds and collections.

About this and much more — in a conversation with Olena Chyzhova, the director of the Central State Archive-Museum of Literature and Art of Ukraine.

Архів людських доль У самому серці старого Києва, у стінах колишньої бурси розмістилася установа, що з моменту заснування поєднала в собі функції сховища цінних документів і музею. Тож і її співробітники мають бути універсальними фахівцями, які не тільки зберігають, вивчають, ведуть облік документів, але також влаштовують виставки, проводять екскурсії, популяризують власні фонди й колекції. Про це та про багато іншого — у розмові з директором Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України Оленою Чижовою.

— Коли почалася історія Архіву-музею і хто був ініціатором його створення?

— Датою заснування нашого архіву вважається 4 травня 1966 року. Але ще за 10 років до того почалося листування між Архівним управлінням і Кабінетом міністрів УРСР щодо створення сховища, по­в’я­за­но­го саме з літературою та мистецтвом. Це справді виявилося нагальним питанням, адже тоді стали полишати цей світ стовпи української літератури, а спеціалізованої установи, яка могла б прийняти на зберігання та наукове опрацювання їхні величезні архіви, в Україні не було. Хоча, скажімо, у Москві такий заклад існував з 1941 року, у Мінську — з 1960‑го. Дуже скоро до процесу долучилися Спілка письменників України, зокрема її тодішній голова Олесь Гончар і секретар Павло Загребельний. У нас зберігаються листи від Олеся Терентійовича до заступника голови Ради Міністрів УРСР Петра Тронька та голови Ради

Міністрів Володимира Щербицького, де він обґрунтовує необхідність створення музею-сховища і прямо пише, що його треба розмістити на території заповідника «Софія Київська» в приміщенні, що займав тоді Центральний державний історичний архів УРСР.

— Чому в «Софії», а не в іншому місці?

— Тому що українські архіви «жили» там з 1920‑х років. Узагалі ми вважаємо, що саме в цьому місці зароджувалася й карбувалася архівна справа України. На території заповідника, крім Історичного архіву, розташовувалися Архівне управління та Центральний державний архів кінофотофонодокументів УРСР, а коли на початку 1970‑х усі наші колеги переїхали до щойно зведеного комплексу на Солом’янці, Архівмузей залишився там повноправним господарем. Перше завдання, яке Архівне управління поставило перед усіма українськими архівами у зв’язку № 2 (116) 2 0 2 0

| А Н Т И К В А Р

5

Олена Чижова, директор ЦДАМЛМ України

з заснуванням нашого архіву, — знайти все, що стосується літератури й мистецтва, і передати до новоствореного закладу. Першими такими документами стали рукописи Тараса Шевченка та Бориса Грінченка, що надійшли з Центрального історичного архіву, де, до речі, протягом 15 років працювала наш перший директор Людмила Проценко. Людмила Андріївна походила з мистецької родини, закінчила історико-філософський факультет Університету імені Шевченка та Київську консерваторію, з 1951 року завідувала відділом давніх актів в Історичному архіві. Коли влітку 1967‑го вона очолила наш архів, то почала активно формувати колекцію, і вже за перші роки заклад отримав надзвичайну кількість документів, які тоді рахувалися на вагу. Тільки за 1967 рік до Архіву-музею на державне зберігання надійшло 845 кілограмів документів і 4 236 книжкових видань. На жаль, через шість років Людмилу Андріївну змусили звільнитися — владу дратувало й лякало те, що вона збирала архіви репресованих письменників. Надалі Людмила Андріївна вчителювала, а з архівами була пов’язана тільки як дослідник, зокрема київського некрополя. Чотири роки тому на її честь було названо вулицю в Солом’янському районі. Це і вшанування пам’яті людини, і вшанування професії — уперше в історії української архівістики.

6

АНТИКВАР

| № 2 (116) 2 0 2 0

— З яких ще установ передавалися документи до Архіву-музею?

— 1968 року на урядовому рівні було прийнято рішення, згідно з яким усі документальні матеріали діячів української літератури і мистецтва, а також документи всіх закладів творчого характеру, що впливають на розвиток національної культури, мали зберігатися в Архіві-музеї. Але на початку 1970‑х стало зрозуміло, що фізично просто неможливо зібрати всі документи з усієї республіки, бо вже на той час в областях було виявлено 484 відповідні установи та організації. До того ж, регіони могли позбавитися знач­ ної частини документів з історії культури власного краю, і цей момент також треба було врахувати. Тоді визнали доцільним зосередитися на найвагомішому та найзначнішому — національних театрах, музичних колективах і творчих спілках, а також документах особового походження. На сьогодні, до речі, вже існують затверджені списки з 86 юридичних осіб, які зобов’язані передавати до Архіву-музею документи про свою діяльність. Крім уже згаданих національних театрів і творчих спілок, це Національна кіностудія імені Олександра Довженка, видавництва, редакції журналів, Національна капела «Думка», Національна капела бандуристів, Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка і багато інших колективів

Олександр Богомазов. [Троянда]. 1906. Папір, акварель. З фондів ЦДАМЛМ України

№ 2 (116) 2 0 2 0

| А Н Т И К В А Р

7

Універсал гетьмана Івана Скоропадського від 1716 р. на підтвердження права володіння с. Голубичі та іншими маєтками чернігівському полковому хорунжому Маркові Чечелю. З фондів ЦДАМЛМ України

та організацій загальнонаціонального значення. Певний час, а точніше 15 років, вони тримають усю документацію в себе, а потім передають нам. Іноді таке трапляється й раніше — коли, наприклад, якась організація припиняє свою діяльність. Це дозволяє зберегти не тільки її історію, а забезпечити збереження мистецької історії нашої країни як складової частини вітчизняної і світової історико-культурної спадщини. Завдяки документам з Архіву-музею можна відтворити адміністративно-господарчу й творчу роботу будь-якого театру, видавництва чи народного колективу, простежити рух людей — коли кого прийняли, звільнили чи призначили на посаду, уточнити, де й коли відбувалися гастролі, які імена були вказані на афіші тощо. У нашому читальному залі працює багато науковців і письменників, яким цікаві оці внутрішні процеси, особливо 20–30‑х років або повоєнних часів, коли відбувалися ідеологічні чистки, цькування людей та підбурювання одного проти одного, коли на Пленумі 1947 року громили українських літераторів і взагалі українську літературу. Скажімо, роман Марини Гримич «Клавка» написано саме на основі протоколів засідань Спілки письменників УРСР, що зберігаються в нашому архіві. А натрапила вона на них випадково, коли шукала документи, пов’язані з діяльністю свого батька, відомого перекладача, у 1960‑ті роки — головного редактора видавництва «Молодь» Віля Гримича. Тобто архів — це таке

8

АНТИКВАР

| № 2 (116) 2 0 2 0

джерело, що постійно відкриває нові факти, а в тих документах, з якими працювала письменниця, запротокольовано не лише виступи, репліки та рішення, а, здається, навіть емоції людей.

— Який шлях проходять документи від моменту, коли потрапляють на державне зберігання, і до того, як з ними можуть працювати всі бажаючі?

— Існує певний цикл: формування Національного архівного фонду, забезпечення збереженості документів, науково-технічне опрацювання та використання архівної інформації. Усе починається у відділі формування НАФ, на який, зокрема, покладено співпрацю з фондоутворювачами, цебто з самими митцями, а також родичами, знайомими, істориками мистецтва, іншими людьми, котрі в силу своєї діяльності можуть мати документи, пов’язанні з життям і творчістю певної людини. Саме цей відділ готує акт прийманняпередавання, де попередньо описується те, що надходить до Архіву, та опис первинного розбирання документів. Сформувати все за видами — документи творчої, наукової, службової та громадської діяльності, біографічні матеріали, листування, щоденникові записи, фотографії тощо — ще одне важливе завдання архівіста, адже нерідко документи надходять до нас невпорядкованими, у «розібраному стані». Окрему групу складають газетні вирізки, спогади, тексти виступів на заходах, присвячених пам’яті митців, які також становлять інтерес для дослідників.

Фотографії київської Десятинної церкви. З фондів ЦДАМЛМ України

На наступному етапі документи передаються до відділу, співробітники якого забезпечують їх науково-технічне опрацювання, уважно все вивчають, аби зробити детальний опис і сформувати у справи. Усі справи та аркуші в них нумеруються, відповідно складаються і, якщо треба, прошиваються — крім документів особового походження. Саме після цього документи вводяться до наукового обігу.

— Співробітники цього відділу мають певну спеціалізацію?

— Безумовно, архівна справа передбачає долучення фахівців вузького профілю, але переважно у нас працюють не мистецтвознавці, музикознавці чи театрознавці, а дипломовані історики-архівісти. Коли вони приходять на роботу і виконують своє перше завдання, то з головою занурюються в ту чи ту тему, читають відповідну літературу, опановують термінологію і з часом стають тими самими «профільними фахівцями». Однак у складних випадках, як-от ідентифікація невідомого підпису або окремих людей на фото, ми звертаємося за консультацією. Оскільки у відділі працює тільки п’ятеро людей, робота над великим фондом може тривати і рік, і два — як, наприклад, над фондом Надії Світличної. Він надійшов до нас з Америки 2011 року і містив величезну кількість листів, текстів доповідей, виступів на радіо «Свобода» тощо.

Останній зі значущих фондів, що поповнив наш архів, — фонд Євгена Сверстюка. З ним продовжують працювати і тепер. Ми починали, коли Євген Олександрович був ще живий, спілкувалися з ним, відвідували його вдома. Одного разу він передав нам листа, написаного до сина в січні 1972‑го — за день до арешту. Це була дуже хвилююча подія… Узагалі, працюючи з документами або фондоутворювачами, ми не можемо відійти від емоційної складової нашої професії. Та, власне, і не прагнемо цього, бо добре розуміємо, що історію творять люди. І саме тому наш архів робить акцент на формуванні колекції крізь призму людських історій.

— Тобто перш за все вас цікавлять особистості?

— Так, але не за рахунок того, що ми зобов’язані робити згідно з законодавством. Документи приватного характеру є надзвичайно важливими для розуміння історії та процесів, що в ній відбувалися. Особові фонди — це архів людських доль, творчих злетів, падінь і трагедій. У нас зібрано дуже багато документів репресованих письменників, митців, що зазнавали різного роду утисків. На щастя, нашим попередникам і нам удалося сформувати їхні особові фонди, хоча це було дуже непросто, як, наприклад, у випадку з Григорієм Косинкою. Збереглося обмаль пов’язаних з ним документів, і це зрозуміло, бо після загибелі митця його

№ 2 (116) 2 0 2 0

| А Н Т И К В А Р

9

Меморіальний кабінет-майстерня народного художника України Миколи Глущенка в ЦДАМЛМ України

вдова ховала й перевозила їх з квартири на квартиру, тож багато що було втрачено.

— Як швидко починається детальне опрацювання документів, переданих до Архіву-музею? Чи може трапитися так, що вони чекатимуть своєї черги тижнями, а може й місяцями через те, що всі фахівці зайняті роботою з іншими матеріалами?

— Буває по‑різному, адже архів активно попов­ нюється, і це є свідченням високого рівня довіри до нас. Але вже на першому етапі, коли складається акт, архівісти здійснюють велику й дуже відповідальну роботу, аби максимально точно описати надходження. Хоча, повторюся, це тільки попередній опис, а сам акт передусім фіксує зобов’язання, які ми беремо перед фондоутворювачем чи особою, що передає документи. Звісно, ми намагаємось якнайскоріше переходити до кожного наступного етапу, щоб забезпечити доступ до нових фондів і нових документів користувачам.

— Чи здійснюєте ви оцифрування документів?

— Так. Цей процес триває вже років десять — з моменту, коли Архів почав робити онлайн-виставки. Але головна мета, яку ми поставили перед собою, — перевести у цифровий формат усі описи фондів, аби надати повну інформацію про те, щó ми зберігаємо.

10

АНТИКВАР

| № 2 (116) 2 0 2 0

За минулі два роки було оцифровано всі 1 427 описів фондів, які пройшли повне науково-технічне опрацювання, причому кожен з них, як правило, має декілька томів і декілька аркушів. Усе це тепер є в Інтернеті, і людина з будь-якої країни може дізнатися, чи маємо ми необхідний їй документ. Зараз, до речі, багато дослідників приїжджають із-за кордону, щоб вивчати радянський період — це топ-тема, що давно цікавить іноземних істориків.

— І вони можуть так само через сайт замовити оригінали документів, з якими хочуть працювати?

— Звичайно. Для цього треба зробити онлайнзамовлення, заповнивши відповідну форму, і зазначити зручний для себе день відвідування. Документ чекатиме вас у читальному залі. Крім того, у нас існує дистанційне замовлення копій документів. Це платна послуга, тому для зручності користувачів ми торік уклали угоду з національним платіжним сервісом UAPAY: тепер на сайті Архіву розміщено віртуальну кнопку, за допомогою якої можна здійснити платіж. Як тільки ми бачимо, що це зроблено, відразу відправляємо копію на вказану електронну адресу. У самому ж Архіві встановлено платіжний термінал. Ще один напрям нашої діяльності — планомірне створення фонду користування в цифровому форматі, що дозволяє працювати з електронними копіями

Меморіальний кабінет письменника і драматурга Івана Микитенка в ЦДАМЛМ України

№ 2 (116) 2 0 2 0

| А Н Т И К В А Р

11

Меморіальний кабінет поета, перекладача, критика Андрія Малишка в ЦДАМЛМ України

найбільш затребуваних у користувачів документів, не торкаючись фізично їх самих. Таким чином ми забезпечуємо збереження документів НАФ та можливість віддаленого доступу до їх цифрових копій. Але зрозуміло, що ніяка копія не замінить справжнього архівного документа. Навіть якщо буде прийнято державну програму і ми отримаємо надсучасну техніку, щоб усе відсканувати й оцифрувати, кожен дослідник прагнутиме побачити оригінальний документ, особливо, коли це автограф відомого композитора, письменника чи художника. Зараз ми працюємо над проєктом «Український авангард Digital». Поки що йдеться про оцифрування документів Олександра Богомазова, величезний фонд якого зберігається в Архіві-музеї. Є також матеріали, пов’язані з Василем Єрмиловим і багатьма іншими художниками 1920–1930‑х років. Проте «авангард» — це не тільки образотворче мистецтво, але також музика, кіно, поезія, театр… Ми готові охопити всі напрями, однак реалізувати такий масштабний проєкт без фінансової підтримки дуже складно. А все решта — бажання, досвід, а головне, унікальні мате­ ріали — у нас є. Я завжди кажу: «Назвіть мені прізвище будь-якого українського художника, письменника, актора чи архітектора, і я обов’язково знайду в нашому архіві хоча б один документ, безпосередньо чи опосередковано з ним пов’язаний».

12

АНТИКВАР

| № 2 (116) 2 0 2 0

— Дослідникам і справді доводиться буквально по крихтах збирати інформацію, аби реконструювати певний період діяльності митця чи творчого колективу…

— Так, сьогодні багато музеїв та установ зберігають оригінали архівних документів, але далеко не кожен дослідник може з ними попрацювати, і це аж ніяк не сприяє науковій роботі. А наш архів, де є читальний зал, де все систематизовано, є пошуковий апарат і довідкові матеріали, якраз для цього і створено. Звісно, коли б існувала єдина система пошуку, можна було б швидко дізнатися, де знаходиться потрібний вам документ. До речі, наші іноземні колеги вже давно мають внутрішні мережі, що об’єднують музеї, бібліотеки та архіви. В Україні їх поки немає, причому йдеться навіть не про оцифровані документи, а про звичайний перелік того, що де зберігається. Щоправда, Державна архівна служба виступила з ініціативою найближчим часом створити єдиний пошуковий портал, який об’єднає всі архівні установи. А вже зараз у рамках офіційного порталу Укрдержархіву діє інформаційний ресурс, що надає доступ до всіх 435 документів Національного архівного фонду, які за рішенням Центральної експертноперевірної комісії визнано унікальними. Віртуальний доступ до архівних фондів — нагальна вимога часу, і кожна установа працює в цьому

Письмовий стіл Андрія Малишка. ЦДАМЛМ України

напрямку. Щодо нас, то на сайті Архіву можна знайти опис потрібного вам фонду, а також подивитись у pdfформаті чотири путівники (вони так і називаються: «Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. Путівник»), де зафіксовано всі фонди нашого архіву.

— Архів-музей веде досить активну виставкову діяльність. Які проєкти, власні чи у співпраці з іншими установами, здалися вам найвдалішими?

— Із торішніх згадаю масштабну виставку, присвячену Олександрові Богомазову. Ми надали тоді Національному художньому музею України майже 200 архівних документів і творів митця. А сам рік розпочали проєктом, здійсненим разом з Київським метрополітеном. У вестибюлі станції метро «Золоті ворота» було розміщено виставку «Жіночий вимір. Марія Примаченко», на відкритті якої була правнучка Марії Овксентіївни Анастасія, виступали «Шпилясті кобзарі». Особливістю експозиції стало те, що поряд з архівними документами та оригінальними творами художниці демонструвалися дитячі роботи. Цей своєрідний «проєкт у проєкті» ми назвали «Дитячий вимір. Марія Примаченко». Дуже приємно, що свого часу легендарна майстриня подарувала нам кілька робіт, на звороті яких написала: «Центральному державному архіву літератури і мистецтва».

Надзвичайно цікавою була також виставка «Кад­ ри долі», присвячена видатним діячам українського кіно. Вона тривала понад півроку в кінотеатрі «Жовтень».

— Отже, ви опановуєте громадський простір…

— І дуже активно! Наші виставки можна було бачити в Національній опері України, у Театрі Франка, на «Книжковому Арсеналі», де в рамках тематичної експозиції «Будинок „Слово“» було представлено не тільки документи, а й музейні предмети з нашої колекції.

— Коли зайшла мова про колекцію, поговорімо про унікальну особливість вашої установи, що полягає в поєднанні архівної та музейної діяльності. Чому було визначено саме цей, не зовсім звичний для подібних закладів, формат?

— Інколи родини чи близькі друзі митців виявляли бажання разом з архівними документами передати державі й особисті речі або колекції людей, пам’ять про яких вони зберігали. Завдяки цьому в нас створено 11 меморіальних кабінетів, що повністю відтворюють атмосферу майстерні чи робочого кабінету певного митця — Миколи Глущенка, Михайла Стельмаха, Андрія Малишка, Платона Майбороди, Юрія Яновського… № 2 (116) 2 0 2 0

| А Н Т И К В А Р

13

Меморіальний кабінет кінорежисера, письменника, фундатора національного кінематографа Олександра Довженка в ЦДАМЛМ України

14

АНТИКВАР

| № 2 (116) 2 0 2 0

№ 2 (116) 2 0 2 0

| А Н Т И К В А Р

15

надходжень. З тогорічних згадаю виставки творів Бориса Гінзбурга та Адольфа Ошерова. Удова Бориса Гінзбурга — Зоя Давидівна — та художник Адольф Ошеров давно мешкають у Німеччині, але підтримують зв’язок з Україною й, зокрема, з нашим архівом. Ми взагалі активно спілкуємося з українськими митцями, які свого часу з різних причин виїхали за кордон, але хочуть, щоб пам’ять про них зберіглася на батьківщині. Вони передають нам листи, фотографії, рукописи, художні твори, завдяки чому ми маємо майже 100 фондів діаспори.

Вітраж в ЦДАМЛМ України

Окремо хочу сказати про кабінет Олександра Дов­ женка. Багато років ці речі зберігала сестра режисера Поліна Дудко, але після її смерті, коли квартиру звільняли для нових мешканців, меблі та все інше було похапцем спущено в підвал. Хтозна що з ними могло статися, але начальник ЖЕКу зв’язався з директором Архіву, і кабінет Довженка перевезли сюди. Серед урятованих речей був і автопортрет молодого Олександра Петровича. Отака історія… На сьогодні в нас зберігається майже 12 700 музейних предметів — це чимала колекція. Поряд з музейними предметами до Архіву надходило також багато власних бібліотек.

— Такі зібрання залишаються цілісними?

— Як правило, так, і тоді вони долучаються до архівного фонду. Але є й загальний бібліотечний фонд, який став особливо активно формуватися останніми роками, коли ми налагодили співпрацю з видав­ ництвами та авторами. Мені б хотілося повернутися до розмови про виставкову діяльність, бо, крім постійної експозиції, тобто меморіальних кабінетів, Архів регулярно влаштовує тимчасові виставки, що проходять у нашій галереї. Зазвичай їх приурочено до презентацій нових

16

АНТИКВАР

| № 2 (116) 2 0 2 0

— Ви конкуруєте в цьому плані з Музеєм української діаспори?

— Ні, про суперництво тут не йдеться. Єдине, про що можна було б говорити в даному контексті, — про повноту й цілісність документальних комплексів, утворених в одному середовищі. І все‑таки я гадаю, що зміст і кількість документів нашого архіву сьогодні поза конкуренцією. Людей ніхто не примушує передавати з-за кордону власні архівні документи й колекції, але вони приймають таке рішення, бо знають, що тут їм буде забезпечено фахове зберігання, а найголовніше — усі ці матеріали будуть запитані та введені в науковий обіг. А вже наше зав­ дання — дати їм друге життя через виставки, презентації, публікації. Цим, зокрема, займається відділ використання інформації документів. Для поширення інформації ми послуговуємося найрізноманітнішими засобами комунікації, включаючи Facebook, YouTube, Telegram. Зробили навіть свій чат-бот для спілкування в онлайн-режимі.

— Якщо до вас приходить людина без досвіду користування архівом, є фахівець, котрий навчить її шукати й знаходити потрібні матеріали?

— Звісно, так. Хоч я певна, що через 30–40 хвилин такий користувач і сам зможе давати консультації, тому що все це дуже просто та зручно.

— Серед ваших колег чимало молодих людей. Це випадковість чи наслідок цілеспрямованої кадрової політики?

— До нас насправді охоче йдуть молоді, і цим ми теж ламаємо стереотипні уявлення про роботу архівіста. Той, хто відкрив для себе цю професію, закохується в неї на все життя. Але дуже важливо, щоб попервах, коли людина тільки‑но починає входити в суть справи, поруч був уважний доброзичливий наставник — той, кого вона потім назве своїм учителем. Тому пріоритетом нашої кадрової політики є передання досвіду молодим, серед яких є не тільки вчорашні випускники, а й кандидати наук. І дуже приємно, що вони зацікавлені розвиватися в цій сфері.

— Фонди Архіву-музею постійно поповнюються: документи надходять з державних установ, від родин митців, яких уже немає серед нас…

Але, напевно, ви звертаєтесь і до нині живих дія­ чів української культури з проханням уже сьогодні передати до Архіву власні рукописи, документи, твори? А може, хтось і сам пропонує це?

— Так, ми просимо про це, і є митці, які відразу відгукуються. Наприклад, наші лауреати Шевченківської премії, котрі вже передали або готують документи до передачі. Що стосується другого питання, то є таке поняття — експертиза цінності документів. Це означає, що не все, що нам пропонують, може бути прийнято на постійне державне зберігання. Остаточне рішення приймає експертна комісія на підставі чітко визначених критеріїв.

— Хто входить до складу комісії?

— І наші співробітники, і залучені фахівці — мистецтвознавці, представники творчих спілок. Але попередня робота з вивчення документів починається задовго до того, як збирається цей колегіальний орган. Саме фахівці відділу формування Національного архівного фонду мають допомогти потенційним фондоутворювачам відібрати найзмістовніші та найцінніші матеріали, що відображають життєвий та творчий шлях митця, свідчать про його найближче оточення, про процеси, що відбувалися в культурі та мистецтві певної доби. Не так давно ми тісно спілкувалися з цього приводу з родиною Бориса Олійника, яка передала нам його великий фонд.

— Якщо документ потрапляє до Архіву в незадовільному стані, ви передаєте його кудись на реставрацію?

— Ми маємо власну реставраційну майстерню, де працюють саме з ушкодженими документами; є штатний художник-реставратор, який займається творами образотворчого мистецтва. Навіть коробки для архівних документів ми робимо самі, бо знаємо, щó для нас зручно і щó прослужить не один десяток років. Утім, діяльність Архіву не обмежується роботою в основному приміщенні, підготовкою власних чи спільних виставок. Неподалік від Києва розташовано архівно-музейний комплекс «Літературно-мистецькі Плюти», що є відділом нашого закладу. У Плютах ми проводимо екскурсії, фестивалі, виставки, пленери тощо. На території комплексу є меморіальний будинок Олександра Корнійчука, подарований державі 1972 року його вдовою, актрисою театру імені Івана Франка Мариною Корнійчук. Через предмети, документи, бібліотеку, роботи народних майстрів, які збирав письменник і драматург, там відтворено дух цілої епохи. Саме тому ми назвали свій новий проєкт «Віддзеркалення». Взагалі це слово здається мені напрочуд точним і навіть символічним, бо кожен архівний документ чи музейний предмет, з яким ми маємо справу, є віддзеркаленням історії та людських доль. Спілкувалися Ганна Шерман і Тамара Васильєва

Будівля Софійської бурси, в якій розміщується ЦДАМЛМ України (зведена в 1763–1767 рр. за проєктом М. Юрасова та П. Лапова) № 2 (116) 2 0 2 0

| А Н Т И К В А Р

17

Фото Віктора Марущенка

18

АНТИКВАР

| № 2 (116) 2 0 2 0

“VESTNIK (HERALD)”, OR A NEW MYTHOS

BY OLEKSANDR DUBOVYK The reason for meeting with one of the most famous Ukrainian artists of the second half of the 20th century was the formation of his personal fund in the Central State Archive-Museum of Literature and Arts of Ukraine, and his new work — “Vestnik (Herald)”, created specifically for the Antikvar magazine and collectors of authorial prints.

Alexander Dubovyk is convinced that the most important task of the archive is to preserve not only official documents, but as well as things that allow you to understand a person and their time — letters, notes, memoirs, diary entries and photographs.

«Вісник», або Новий міф Олександра Дубовика «Слід пам’ятати про циклічність історії, про те, що після періодів процвітання чи відносного спокою настають важкі часи, і їх також треба пережити. Хоче художник чи ні, але все, що відбувається довкола, позначається на його роботі, виливається в якісь образи — можливо, не сповна зрозумілі, але такі, що точно відображають час». Це цитата з інтерв’ю Олександра Дубовика, опублікованого в «Антикварі» чотири роки тому. І ось — нова зустріч з майстром, приводом для якої стало формування його особового фонду в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України, і нова робота, створена спеціально для нашого журналу та колекціонерів авторської друкованої графіки.

— Олександре Михайловичу, композицію, що прикрасила обкладинку «Антиквара», ви назвали «Вісник». Вона народжує дивне враження, котре складно описати словами, тому що у вашому віснику є і щось піднесене, захоплене, і разом з тим — щось, що лякає, насторожує. Це враження дуже точно співвідноситься з вашими словами про образи, що часто виявляються не зовсім зрозумілими, але при цьому точно відображають час.

— Інакше й бути не може, адже поява таких образів зумовлена індукційною природою мистецтва, в якому тече своє, паралельне життя, нерозривно пов’язане з життям реальним. Я певен, що головне завдання художника — знайти власний міф і рухатися до нього. Шлях до цього міфу лежить через символ, котрий неможливо пояснити однією фразою, бо він об’єднує і особисте, і національне, і суму знань про світ. Та якщо міф усе‑таки народжується, то він неодмінно буде висловлений через символи. № 2 (116) 2 0 2 0

| А Н Т И К В А Р

19

Він — свого роду циста, оболонка, яка захищає нас від повсякденності та зла довколишнього світу. Міф може бути особистим, а може перерости в явище загальнолюдського порядку. Скажімо, «віс­ник» — це той, хто сповіщає нам майбутнє. І хоч майбуття здається нам невідомістю, насправді воно вже наперед вирішене, і ми ловимо тільки відлуння цієї вибудуваної історії. Ми не можемо нічого змінити, але можемо дослухатися до цих повідомлень і узгодити з ними своє життя. Це, власне, і є основною ідеєю «Вісника». Є в мене інший образ — образ тріумфатора, людини, що досягла вершини й не знає, що з цією вершиною робити. Перемога раптом обертається поразкою, а здійснене знецінюється. Це знак самотності і знак біди. Такі «підшари» дуже важливі в усіх моїх символах, адже те, щó ми думаємо, важливіше від того, як ми живемо.

— Новий номер журналу — з «Вісником» на обкладинці — присвячено роботі Архіву-музею літератури і мистецтва України, де зараз активно формується ваш особовий фонд. Розкажіть детальніше про те, які матеріали ви вже передали на державне зберігання і які, можливо, плануєте передати.

— Передусім ідеться про друковані матеріали: виставкові каталоги, книги (мої, про мене та з моїми роботами), газетні й журнальні статті. Думаю віддати туди й свої альбоми… Мабуть, це правильно, коли сучасний художник залишає по собі не тільки завершені картини, а й якісь замальовки, начерки, міркування — про мистецтво і про те важливе, що діється довкола нього.

— Мені здається, що кожна творча людина нарощує протягом життя свій власний «культурний шар». Він, зокрема, на­г ро­м а­д жує­т ься в наших особистих архівах, які цікаві і як порт­рет часу, і як портрет кон­ крет­ної людини…

20

АНТИКВАР

| № 2 (116) 2 0 2 0

— У зв’язку з цим я хотів би розповісти про спонтанний експеримент, наслідком якого стали мої альбоми. Вони — свого роду новий жанр, новий погляд на літературу. У наш час, коли світ переповнений інформацією — часто-густо непотрібною та незрозумілою, довжелезні романи відходять у минуле. На мою думку, настала доба іншої літератури та іншого мистецтва, котрі мають діяти за принципом акупунктури — як удар по больових точках. Афоризми, спостереження, спогади, щоденники — усе це об’єднується в одне ціле, таку собі ущільнену реальність, де немає описовості й послідовного викладення подій. Мені не потрібен сюжет, тому що мене цікавить інше — як взагалі формується людська свідомість і яким чином вона реагує на цей світ. От, приміром, щоденники. У чому їхня привабливість? У безпосередності висловлювання — іронічного, смішного, дивного, страшного… Між ними немає логічного зв’язку, але й життєві ситуації не завжди вибудовуються в логічний ряд, і кожен укол ми сприймаємо по‑своєму — особливим способом та особливим болем. Інколи це нас ранить, а інколи, навпаки, збадьорює й змушує жити. Розуміння таких речей змінює мистецтво й змінює наше ставлення до нього. Можливо, згодом усі почнуть шукати саме ці знаки, висловлювання, «мимрення», котрі насправді відкривають людину та світ людської трагедії… Отакий конгломерат гост­ рих, швидких і, головне, коротких речей мене зараз цікавить. Та щоб розшифрувати все це, треба мати код. У цьому смислі архіви — також код, код вибраних з життя моментів. Листи, нотатки, зауваження, спогади — це живі грудки, щось дуже важливе, а не просто розповідь про те, куди ти їздив, з ким зустрічався й що поїв. Цікаво інше: думки та міркування цих людей — несподівані, гострі, часом парадоксальні. Тому найважливіша задача архіву — зберігати не тільки документи з печатками міністерства культури,

але й те, що дозволяє зрозуміти людину та її час.

— А як ви збираєте свій особистий архів, наскільки відповідально до цього ставитеся? Чи прагнете ви його систематизувати, або це той «культурний шар», що відкладається сам собою в квартирі, у майстерні?

— Спілкування зі співробітниками Архіву-музею спонукало мене до того, щоб усерйоз зайнятися власним архівом. Це справді величезний фонд, який включає рукописи, друковані видання, фотографії з виставок і подорожей, маленькі та великі ескізи й, на­ реш­ті, 53 альбоми, котрі, крім свого прямого призначення — служити місцем для рисунків і начерків, виконують також роль щоденників і записників. По суті, ці артбуки і є моїм основним архівом… Гадаю, він буде цікавий людям — так само, як будуть цікаві архіви багатьох моїх колег. Усе це слід збирати по крихтах і зберігати попри будь-які віяння та «зміни курсів».

— Важливо розуміти, що, потрапляючи до державного архіву, особовий фонд перестає бути «приватною територією» і перетворюється на частину культурного контексту.

— Ми не можемо знати наперед, яка ниточка виб’ється чи буде витягнута з цілого «полотна культури» і стане домінуючою — на короткий час або назавжди. Ми не знаємо, на щó спиратимемося надалі, і які імена, події та тенденції стануть актуальними. Людям важко вмить оцінити те, що відбувається й народжується в них на очах — для цього потрібна історична дистанція. А архів дозволяє бачити картинку в цілому — від початку й до кінця і водночас дає можливість простежити, як усе це рухається, куди прямує, як розходиться, з’єднується, збагачується, оновлюється… У цьому сенсі я б назвав архів кровоносною системою нашої культури.

Спілкувалася Ганна Шерман № 2 (116) 2 0 2 0

| А Н Т И К В А Р

21

де придбати наш журнал

Київ • Антикварні салони, галереї Антикварний салон «Дукат» вул. Володимирська, 5 Центр сучасного мистецтва «М17» вул. Антоновича, 104 • Музеї «Мистецький Арсенал» вул. Лаврська, 10-12 Музей української діаспори вул. Московська, 40б Музей Шолом-Алейхема вул. Велика Васильківська, 5а Нацiональний музей «Київська картинна галерея» вул. Терещенківська, 9 Національний музей історії України вул. Володимирська, 2 Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків вул. Терещенківська, 15

Національний музей українського народного декоративного мистецтва вул. Лаврська, 9 Національний заповідник «Софія Київська», виставкові зали “Хлібня” вул. Володимирська, 24 • Книжкові магазини Академкнига вул. Богдана Хмельницького, 42 «Антикварна і букіністична література. Класика» пл. Слави, 1 (ТЦ «Навігатор») Книжковий Клуб Булгакова Андріївський узвіз, 13 «Сяйво книги» вул. Велика Васильківська, 6 • Театри Київський національний академічний театр оперети вул. Велика Васильківська, 53/3 Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки вул. Богдана Хмельницького, 5

Оформити передплату на журнал можна через будь-яке поштове відділення зв’язку, а також через інтернет-ресурс www.presa.ua, передплатний індекс 96244

Журнал «Антиквар» — єдине в Україні науково-популярне періодичне видання про мистецтво та колекціонування. Тематичні випуски журналу — це самодостатні видавничі проєкти, які представляють державні, приватні та корпоративні зібрання в широкому культурно-історичному контексті. Редакція пишається багаторічним співробітництвом з провідними українськими колекціонерами, музейниками, експертами арт-ринку, істориками, культурологами, мистецтвознавцями. З листопада 2006 року побачило світ понад 100 випусків «Антиквара». Численні передплатники отримують журнал у всіх регіонах України, а також у більшості країн Східної та Західної Європи, в Ізраїлі, США, Канаді, Австралії. З метою популяризації українського культурно-історичного та мистецького надбання частина текстів та окремі випуски публікуються англійською й російською мовами. Видавничий дім «Антик­вар» надає без­ кош­товну редакційну передплату на журнал усім художнім та історичним музеям, науковим і спеціалізованим бібліотекам України.

The “Antykvar” magazine is the only printed issue on art and collecting in Ukraine.

Thematic issues of the magazine are self-sufficient humanities projects which describe state, private and corporate collections, putting them in a broad cultural and historical context. The editorial team of the magazine is proud of its long-term cooperation with top Ukrainian collectors, museum workers, art market experts, historians, art critics, and journalists.

Since November 2006 more than 100 issues of the “Antykvar” magazine have been released. Our numerous sub­ scri­bers receive the printed issues across Ukraine, as well as in most countries in Eastern and Western Europe, as well as Israel, USA, Canada, and Australia.

To promote Ukrainian cultural, historical and artistic heritage, we publish a part of our articles and some issues of the “Antykvar” magazine in Russian and English.

The “Antykvar” Publishing House provides free subscription to all art and history museums, as well as to scientific and specialized libraries of Ukraine.