Біблія рідною мовою Український філософ Григорій Сковорода сказав про Біблію: «Ця Книга вічна, Книга Божа, Книга небесна». Витримавши іспит часом, вона по праву посіла почесне місце Книги книг. Багато книг, написаних людьми, вже давно померли або втратили свою свіжість і життєву силу. Час їх знецінив. Ви можете знайти їх на бібліотечних полицях, але вони вже не примусять битися людське серце, не зігріють душу. А ця благословенна Книга, хоча й існує серед людей вже тисячі років, безсмертна в своєму житті, невмируща у своїй силі, її слова і сьогодні свіжі, як дощ; її правда - вічно жива втіха. Її голос, - голос Бога, могутній і повний величі. Існує визнана у світі думка, що народ, який має переклад Біблії своєю рідною мовою, - це народ, який має право на існування. Бо цим самим Бог дає для нас можливість безпосередньо в дуже зрозумілий спосіб сприймати Його слово. Історія перекладів Біблії українською мовою - це ціла епопея, радше сказати - тяжка драма. Святе Письмо прийшло на територію Київської Русі задовго до офіційного хрищення 988 р. Але грецька чи староізраїльська мови були незрозумілими для простого народу, який хотів читати Святе Письмо тією мовою, якою говорив. З X століття до 70-х років XVI століття біблійні тексти в Україні поширювалися в рукописних варіантах. Гарно виписані, вони зберігалися в церквах, у святинях, але були прикуті ланцюгами, щоб не взяв хтось непокликаний і щоб унеможливити іншим читати Святе Письмо. Біблій було мало, вони були дуже коштовні, тому не були доступні для широкого загалу. І все ж, незважаючи на дуже несприятливі умови, українці найраніше з-поміж слов’янських народів Центральної та Східної Європи îäåðæàëè Святе Письмо рідною і зрозумілою мовою. Вперше повний текст Біблії церковнослов'янською мовою був надрукований в Україні у 1580-81 роках у місті Острозі на Волині, тобто через кілька років після запровадження книгодрукування в Україні. Вдруге повна Біблія була надрукована в Києві у 1758 році при сприянні гетьмана Кирила Розумовського. Але переклади Біблії залишалися рукописними або друкованими раритетами і не справляли
1
належного впливу на широкі народні верстви. Значним чином це було зумовлено церковнослов'янською мовою, якою була написана Острозька Біблія. Історичні події унеможливили подальші друки Біблії на Україні. На зламі ХVІІІ-ХIХ століть здійнялася нова хвиля уваги до Святого Письма. Цьому сприяла творчість видатних поетів, прозаїків, драматургів, учених-гуманітаріїв, національне пробудження українців та створення КирилоМефодіївського братства. Є підстави припускати, що Тарас Шевченко планував сам або разом зі своїм приятелем, письменником і вченим, Пантелеймоном КуліКирило Розумовський шем перекласти Біблію. Десятилітнє заслання та рання смерть перешкодили Шевченкові здійснити цей задум. Але він залишив у своїй поетичній спадщині вільний переклад десяти псалмів із Псалтиря. До середини XIX століття в українському суспільстві визріла конечна потреба перекладу Святого Письма народною мовою. На цю складну справу першим відважився Пилип Морачевський - інспектор Ніжинської гімназії вищих наук князя В. Безбородька. До 1860 року Морачевський здійснив переклад чотирьох Євангелій Нового Завіту, але його не було надруковано. Заборона видавати україномовний переклад Нового Завіту Пилипа Морачевського пояснюється не тільки дією антиукраїнських цензурних актів, а й тим фактом, що на той час ще не було російського перекладу Святого Письма, а отже, недопустимо, щоб Україна обігнала в цьому Росію. Перший же переклад Біблії російською мовою було здійснено в Москві лише в 1876 році. Більш сприятливі умови для розвитку української культури і мови склалися в західноукраїнських землях, що були на той час під Австро-Угорщиною, влада якої давала можливість розвитку мовам інших народів, які входили до складу імперії. Саме там, у Галичині, в першій половині XIX століття і почалася підготовка до перекладу Біблії тогочасною українською літературною мовою. Історії відомі спроби перекладу Святого Письма Маркіяна Шашкевича, одного з провідників національного відродження на західноукраїнських землях першої
2
Пантелеймон Куліш
половини XIX століття, а також Володимира Александрова, українського письменника і фольклориста. Давню мрію українців про власний повний переклад і видання Біблії вдалося реалізувати лише Пантелеймону Кулішу, видатному письменнику, публіцисту, поету, перекладачу, релігійному і громадському діячеві. Перші частини своїх перекладів - Книгу Йова, Псалтир - Куліш публікує на сторінках літературного журналу «Правда». А 1869 року, як додаток до цього журналу, виходить ціле П'ятикнижжя Мойсея «Святе Письмо, або вся Біблія Старого і Нового Завіту русько-українською мовою переложена. Части-
на І. П'ять книг Мусієвих». Перебуваючи у Венеції, в Італії, в родині Білозерських, Пантелеймон Куліш починає безпосередньо працювати над текстами Святого Письма. Але оскільки у Венеції не було достатньо літератури, він переїжджає до Відня. Знайомство у Відні з галичанином Іваном Пулюєм, вихованцем Віденського університету, видатним фізиком (саме він відкрив промені, які сьогодні називаємо «рентгенівськими»), філософом, богословом, перекладачем, прискорило перекладацьку працю. Пулюй, який багато в чому поділяв погляди Куліша, на той час уже переклав молитовник для Української Греко-Католицької Церкви. Знаючи давні мови - латинь, грецьку, староєврейську, він допомагає Кулішеві і в його опануванні давніх мов, і в перекладі текстів. Підготовлені до друку всі чотири Євангелії в 1871 році були передані через його представника у Відні Мілярда до Біблійного товариства. Відповідь була негативною. Незважаючи на такий суворий вердикт, на скрутний матеріальний стан, Пантелеймон Куліш не спиняє роботу над перекладом. За сприяння брата дружини Василя Білозерського в 1886 році у друкарні Наукового товариства ім. Шевченка у Львові Куліш друкує «Святе Письмо Нового Завіту. Мовою русько-українською переклали П. А. Куліш і д-р І. Пулюй». Видання, що складалося з 464 сторінок, зустріли не
3
дуже прихильно. Проти книги виступили передусім греко-католицькі священники та москвофіли, але й українці не стояли осторонь, щоб не вдатися до критики. За переклад Старого Завіту Куліш береться на початку 70-х років. Для цього йому потрібно було глибше опанувати мови староізраїльську і старогрецьку, бо списки Святого Письма написані саме ними. Куліш досить швидко опановує давні мови, особливо у співпраці з Іваном Пулюєм. Останній, окрім роботи над перекладом, викладає у різних університетах, працює в Празі, Страсбурзі, Відні, тому левова частина Іван Пулюй перекладу належить Пантелеймону Кулішу. Переклавши Старий Завіт, від руки переписавши весь цей величезний обсяг текстів, Пантелеймон Куліш переїжджає жити в Україну, у свій хутір Мотронівка в Чернігівській губернії. На деякий час він відкладає передрук. Після численних переробок і доповнень, після чотирнадцяти років листування з Біблійним товариством останнє таки погоджується у 1885 році купити переклад Нового Завіту. Це видання побачило світ у Відні 1887 року, а через п'ять років здійснено повторне видання. Ця перемога вселяє Пантелеймону Кулішу надію видати повну Біблію в Росії. Його ідею підтримує М. Драгоманов, який навіть спеціально приїздить до Петербурга полагоджувати з М. Костомаровим питання про виділення для Кулішевого перекладу спеціальних коштів. Але ці спроби не увінчалися успіхом: у 1885 році стається велика трагедія на хуторі Мотронівка виникає пожежа. Це був підпал садиби. Все майно, в тому числі і рукопис Старого Завіту в єдиному примірнику, Псалтир, перекладений віршами, гине у полум'ї. Можна тільки уявити собі переживання Куліша, який був тоді вже в досить поважному віці! Незважаючи на бойкот перекладацької праці явними і прихованими недругами, на пожежу, на заборону поширювати це видання на території Російської імперії, Пантелеймон Куліш не впадає у відчай. Він знову береться за роботу і до самої смерті 1897 року повторно перекладає Старий Завіт українською мовою. Він не встигає наново перекласти тільки Псалтир і декілька книг пророчого циклу. Дружина
4
письменника, Ганна Барвінок, передала незавершену працю чоловіка на зберігання поміщику Тарновському. Незабаром помирає і сам Тарновський, який встигає домовитися з письменником Іваном Нечуєм-Левицьким про закінчення перекладу, заплативши йому наперед за роботу. НечуйЛевицький був вихованцем Київської духовної академії і знав стародавні мови, на яких була написана Біблія. НечуйЛевицький перекладає ті декілька книг Старого Завіту, які не встиг перекласти Куліш, а Іван Пулюй додає до уже перекладеного Кулішем тексту Псалтир. Іван Нечуй-Левицький Безпосередня ж підготовка до надрукування всієї Біблії українською мовою розпочалася в 1901 році. Після неодноразових переговорів з Іваном Пулюєм Британське і Закордонне Біблійне Товариство, нарешті, приймає до видання увесь текст рукопису і наприкінці 1903 року, тобто трохи більш як 100 років тому, перший повний переклад Біблії українською мовою виходить у Відні. На твердій обкладинці її було витиснено українські слова: «Святе Письмо Старого і Нового Завіту. Переклад П. О. Куліша, І. С. Левицького і І. Пулюя. Відень, 1903». В умовах дії Емського антиукраїнського цензурного циркуляру фактично аж до революції 1905 року жоден примірник цієї книги не міг бути офіційно ввезений до Росії. Не допомогло навіть особисте звернення вдови покійного перекладача до імператриці. Але попри все, це була справді велика історична подія в духовному житті України. «Це був надзвичайно величний і важливий момент в історії української духовної культури - за весь час життя українського народу в нього вперше появилася повна друкована Біблія живою народною мовою» - так високо оцінив вихід у світ першої повної Біблії українською мовою Іван Огієнко, відомий учений, державний, громадський, церковний і культурний діяч. Він також зазначав, що «Куліш, Пулюй... дали нам дуже гарні переклади Святого Письма на щиронародну українську мову». Проте Куліш і Нечуй-Левицький, і тим більше галичанин Пулюй у своїй праці дотримувалися різних правописних норм. Редагувати ж рукопис випало саме Пулюю, який мимоволі привніс до тексту ще більше так званих галицизмів. Окрім того, праця над першим повним перекладом Біблії українською мовою тривала сорок 5
років - з 1861 по 1901 рік. Протягом часу мова, як і будьякий живий організм, змінюється. Тому, коли на початку XX століття, у 1903 році, Кулішевий переклад у повному обсязі нарешті побачив світ, то з мовної точки зору його текст був уже, на жаль, застарілим. На думку професора Миколи Тимошика, ці обставини завадили Кулішевому перекладу «стати на початку XX століття тим взірцем української літературної мови, якими вважалися перекладені національними мовами Біблійні тексти в англійців, французів, чехів чи німців». Новими відкриттями збагатилося за цей час і світове Іван Огієнко біблієзнавство. Але найголовнішим недоліком цієї праці було те, що Куліш здійснював переклад власних імен Старого і Нового Завіту не дослівно, а українізовано. Це спричинило значні відхилення від оригіналу, що для канонічного тексту вважається неприпустимим. Але, незважаючи на всі недоліки, переклад Куліша залишається «пам'яткою не тільки біблеїстики, але й пам'яткою української літератури, української мови, такої мови, якою вона була в XIX столітті» - зазначив професор Дмитро Степовик, провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики й етнології АНУ. Біблія в перекладі Куліша, Пулюя та Нечуя-Левицького перевидавалася в 1912 році у Відні, у 1921 та 1930 роках у Берліні, в 1947 році в Нью-Йорку та Лондоні. На теренах України, в Києві, Кулішевий переклад вперше був виданий лише у 2000 році. Кулішевий переклад Святого Письма був першим, але не останнім. Історичні події (Перша світова війна, падіння монархії, революції) створили реальні передумови нового піднесення національно-визвольного руху в Україні, що надало українцям можливість не тільки спробувати відновити свою незалежність, але й скористатися нагодою, щоб вільно спілкуватися, мислити і творити рідною мовою. Вже через неповних тридцять років після виходу в світ першої української Біблії українські протестанти Західної України за посередництвом пастора Василя Кузіва, при допомозі швейцарських та німецьких протестантів новим перекладом зацікавили Британське БТ, яке цю справу прийняло на себе. Перекладачем, згідно пропозиції українських протестантів, у 1936 році Біблійне товариство запросило професора Івана Огієнка. Це - колишній міністр освіти і віросповідань молодої Української Народної 6
Республіки. Того ж року було утворено перекладацько-перевірочну комісію, до якої увійшли пастори різних протестантських церков: Василь Кузів (голова комісії), Іларіон Шебець, Микола Жураківський, Володимир Марцинковський, Мартин Гофман та Левко Жабко-Потапович (секретар-редактор). Безпосередня робота над перекладом тривала з 1937 по 1940 рік. Але надрукований він був лише Іван Хоменко наприкінці 1958 року. Цей переклад багаторазово перевидавався в Канаді, США, країнах Західної Європи. В Україні Біблія в перекладі Івана Огієнка вперше була видана багатотисячним тиражем Українським Біблійним Товариством у 1995 році. Третій повний переклад Біблії українською мовою називають «римським», оскільки перекладач Іван Хоменко - видатний український філолог, священник, біблеїст, чудовий знавець класичних і сучасних мов, доктор філософії і богословських наук, працював переважно в Римі та на острові Капрі. Організація перекладу, підготовка тексту і видання здійснювалися під егідою і безпосереднім контролем духовного керівництва Української Греко-Католицької Церкви, яке перебувало в той час в еміграції в Італії. Цей переклад побачив світ невдовзі після перекладу Огієнка. Через об'єктивні обставини так сталося, що і Куліш з Пулюєм, і Огієнко, і Хоменко працювали поза межами України. Внаслідок цього, а також через півстолітній плин часу мова цих перекладів перестала відповідати нормам сучасної літературної української мови. Маючи застарілі мовні звороти, діалектизми, переобтяження дослівністю, вона уже не задовільняла сучасного читача, особливо молодого і стала нечитабельною для населення Східної України. З огляду на це, в 1970-му році мною (В.В.) було розпочато роботу над новим перекладом. Проте через розгул войовничого атеїзму в Україні, арешт і ув’язнення, її закінчити там було неможливо. Завершено було роботу в еміграції (1994-2005 рр.). В. ВОЛЯ
7