No.12A

...і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість. Рим. 12:2.

№ 12, 2010 р.

Дух Святий – джерело життя церкви Завдяки електроенергії підтримується життєдіяльність і розвиток сучасних країн, хоч люди зовсім не зауважують, як працює весь той складний механізм, як там подається той струм по дротах. Для нас головне, щоб ті дроти були в порядку, щоб подача електричного струму функціонувала нормально. Дух Святий – джерело нашого життя, життєдіяльності церкви. Ми й не зауважуємо, як саме подається той невидимий потік благодаті Духа Святого, головне, щоб у нас було це життя в нормі. Як необережне поводження з електроенергією може призвести людину до непоправних результатів (навіть до смерті), так само всяке неправильне поводження з Духом Святим може обернутись нам не на життя, а на смерть. А Божа ціль, щоб людина жила і жила вічно. Бог не міг себе в усій славі показати Мойсею, бо людина, яка побачить славу Божу, не може залишитися в живих. Бо Дух Божий, насамперед, Дух – Святий. А людина – грішна. А Бог не бажає смерті грішнику. Підійшли учні до Ісуса Христа і сказали: «Дозволь, Господи, вогонь з неба звести, нехай згорять всі ті, що не захотіли Тебе прийняти». І що сказав Ісус Христос? «Ні, Божий Дух не на смерть. Чи ви не знаєте, якого ви Духа? Той Дух – на життя!» Будемо обережні з Духом Святим, бо це – Дух Святий. Смертельно небезпечно допускати нечистоту чи неправду у відношенні Духа Святого: «Сапфіро, чи за таку ціну ви продали ваш маєток?» «Так, за таку». «О, навіщо ви згодилися обманювати Дух Святий?!» Отже, брати та сестри, який же Він – Дух Святий? Христос сказав учням: «Умолю Отця і дасть вам іншого Утішителя, який прибуде з вами повік». повік». Насамперед, Дух Святий – Утішитель. Людина в якійсь екстремальній життєвій ситуації, її треба підтримати, потішити. Людині погано, але Дух Святий її переконує, що через деякий час їй

Christian Mission EBENEZER

P.O. Box 12050 Lexington KY 40580

«Коли будете в Мене просити чого в Моє Ім’я, то вчиню. Якщо ви Мене любите – Мої заповіді зберігайте! І вблагаю Отця Я, і Утішителя іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував, – Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його. Його знаєте ви, бо при вас перебуває, і в вас буде Він» від Івана Він» (Єв. ( 14:14-18).

Подяка за Гаїті

стане краще. Він дає полегшення в трудних моментах життя. Ісус Христос пояснює учням: «В світі будете мати скорботу». В інших місцях каже: «Гнали Мене – будуть гнати й вас, будете мати дуже багато скорботи по білому світі, але я вас не залишу. Я вам пошлю Утішителя, який від гіршого допоможе вам стати в краще». Слава Духу Святому! Отже, одна із перших причин, чому люди нуждаються в Дусі Святому, щоби із гіршого стати в краще, утішитися. І тут напрошується питання: наскільки ми нуждаємося в Дусі Святому? Ви прийдете до мене в гості, я ситий, одягнутий, здоровий, лежу на м’якому дивані, вентилятори дують на мене холодне повітря, а ви мені кажете: «Не переживай, брате, як тобі тяжко, в яких ти тяжких обставинах, повір, до вечора тобі стане краще, а завтра тобі стане ще краще». Така потіха є комічною. Людина, яка не має потреби в потісі, не цінить тою утіхою, і утіха не працює на ту людину. Розумна та людина, яка не ставить себе в незручне положення утішителя. Тобто, коли я не нуждаюся в утісі, а хтось до мене прийшов, щоб утішити мене, він стає в незручне положення. Брати і сестри, то може людина бути в такому положенні, але Дух Святий в таке положення ніколи не стане, бо Він Дух, і Він – Святий! А Дух Божий проникає в глибини, в думки, в тайни і знає все. І коли в людини немає нужди для утіхи на підкріплення, Духу Святому немає що там робити, як Утішителю. І сьогодні я буду більше говорити про причини, які поменшують дію Духа Святого в церкві Христа Ісуса останнього часу.

продовження на стор. 2

№ 12, 2010 р.

CTOP. 2

Дух Святий – Дух Утішитель Наші діди правильно кажуть, що при їхній молодості дія Духа Святого була сильнішою, реальнішою і яснішою. І я згідний на 100%, що то є так! Бо було більше утіхи, була більша нужда, більша потреба, і Дух Святий реальніше проявлявся в житті християн. Дух Святий не змінився. І коли в людини немає нужди для утіхи, то Дух Святий не може себе проявляти для людини, як Утішитель. Апостол Павло пише, що ви вже почали царствувати без нас. О, дав би Бог, щоб то насправді було так. Виявляється, християни можуть попасти в обманливий стан, про який говорить Дух Святий і Христос через апостола Івана до одної із церков: «Іване, напиши для тієї церкви». Ти кажеш, що ти багатий, розбагатів і ні в чому не маєш нужди, але правдива ситуація твого положення є така, що ти вбогий, бідний, сліпий і голий. Щоби Дух Святий прийшов, Його треба запросити, треба поставити у відповідне положення душу, до якої приходить Божа сила в явленні Духа Святого. Що треба було зробити тим людям з книги Відкриття, яку ми з вами згадали? Прийти в інший стан, злізти з свого м’якого дивану, забути, що в їхньому в житті все добре, а глянути реально на своє життя, і реально побачити свою вбогість (я – сліпий, голий і голодний). У Духа Святого є і буде (аж до приходу Ісуса Христа) цілющий бальзам для очей, одежа для голого і їжа для голодного. Хвала Духу Святому! Але Він ніколи того не зробить, допоки людина те не визнає і не відкриє свого справжнього стану для Духа Утішителя. Будемо розважати, брати і сестри, чому так рідко Дух Святий підкріпляє нас і утішає. Можливо, дійсно, ми йдемо в направленні тої недоброї ситуації, як у тій церкві з книги Відкриття?

Дух Святий – дух батьківства «Не залишу вас сиротами, прийду до вас» вас» (Іоан.14:18). (Іоан.14:18). Дитина без тата і мами – кругла сирота. Мені 42роки. Мої батьки померли, але мене в принципі ніхто ніколи не називає сиротою. Чому? Бо я уже в такому стані, що в принципі сам справлюся зі своїми життєвими нуждами. Різниця між дорослою людиною і дитиною, по-перше, у віці, а, по-друге, в можливості. Те, що може зробити доросла людина, не завжди може зробити неповнолітня дитина. Людину, яка народилася на землю, оточують своєю опікою тато і мама, доки вона не досягне повноліття. Її годують, навчають, наставляють, вирішують абсолютно всі її проблеми. Інколи батьки роблять помилку: дитина вже давно стала повнолітньою, а вони обходяться з нею, як з маленькою дитиною. Учні Ісуса Христа (коли Вчитель пішов від них) по своєму духовному стану були не спосібними вирішувати багато життєвих нужд, проблем. Передбачуючи це, Ісус сказав, що не залишить їх сиротами. Іншими словами: «Я не залишу вас в стані, в якому ви би не змогли вирішити своїх життєвих нужд, а Я пошлю вам Духа Святого, Який буде вам за тата і маму, а точніше – за ту силу, яка допоможе вам вирішити всі ваші щоденні, духовні, життєво необхідні питання». Слава Духу Святому! Якщо ми духовно займемо таке положення, що ми ні в чому не нуждаємось і все абсолютно можемо зробити самі, то ми не даємо діяти Духу Святому в нашому житті, в наших сім’ях. Людина відчуває в собі повну спосібність вирішувати в житті все сама, а насправді займає позицію самовпевненості, коли вона не стільки вирішує, а як кажуть в народі: «дрова рубає». Це нічого, що ми 20 років тому назад приймали водне хрещення, то нічого, що ми вже 30 років пресвітером (чи я собі скажу – 20 років пресвітером) – це ще не все! Не від минулого рівняється твоя сила, а Бог дивиться в майбутнє: чи зможеш ти пройти те, що треба ще пройти, і Христос подивився на майбутню земну долю своїх учнів, а їхня доля була не із кращих. І Христос сказав до Петра: «Петре, сьогодні ти відречешся від Мене, але буде час, буде момент, коли ти віддаси своє життя за Мене». Апостол Павло, звертаючись до пресвітерів церкви в Ефесі, сказав: «Я направляюсь до Єрусалиму і Дух Святий по багатьох церквах свідкує, що чекає мене. Узи і темниця чекають мене там, але я ні на що не дивлюся і підкріпляє мене Дух Святий, Бог, за якого я піду навіть на смерть». Брати і сестри, стан впевненості, що ми самі зможемо, приводить людину до положення, в якій не може діяти Дух Святий. І потрібно змиритися і визнати себе (духовно) сиротою без батька і без мами: «Батьку небесний, я без Тебе сирота, Благодать Небесна, я без тебе сирота, я не відчуваю себе добре, я боюся, я не впевнений, що завтра зроблю. Зима прийде, весна прийде, багато трудностей життєвих всяких, але Господь не лишить мене!» Я більш, як впевнений, що та людина, яка відчуває себе сиротливо, одиноко, не впевнена на землі, вона не буде залишена Духом Святим, бо Він прийшов для таких сиріт, але треба визнати себе сиротою, треба признати, що те, що навколо мене ситуації сильніші моїх можливостей, і я не спосібний все це перейти, вирішити. Для сиріт приходить Дух Святий, як Дух Батьківства.

Або Дух Святий, або дух цього світу

Ще одна причина, з якої люди і апостоли нуждалися в Дусі Святому. Ісус Христос Сам бачив їхню нужду в Дусі Святому. «Чого тільки попросите в Ім’я Моє, то Я зроблю вам…» вам…» (Іоан.14:13). (Іоан.14:13). Це справді сильний християнин, який молиться, а Бог йому відповідає. І 15 вірш каже наступне: «Якщо любите Мене, виконайте мої заповіді». заповіді». Виконання Божих заповідей, то є доказ нашої любові до Ісуса Христа і до Бога Святого. Ісус Христос бачив безсильність учнів виконати Його заповіді. Заповіді Ісуса Христа зрозумілі для школяра і для простолюдина. Ви пам’ятаєте розумних, які оточили Ісуса Христа, і сказали Йому: «Якщо така велика відповідальність чоловіка перед жінкою, що її не можна залишати до смерті, то хто ж може таке витримати?» Людям було тяжко так жити, а Ісус Христос сказав: «Те, що неможливе для людини, можливе для Бога» Бога» (Лк.18:27). Ми потребуємо, щоби виконати заповіді Ісуса Христа: любити дружину і дітей, любити ближнього і ворога, простити обидчику своєму. І не завжди хватає нам сил наших, духовних і моральних, щоб так поступити. Отут в поміч і є Дух Святий, щоб виконувати заповіді Ісуса Христа, і тим самим доводити любов до Ісуса Христа. І в мене наступне запитання: «Чому в наш час так мало проявляється Дух Святий?» Святий? » Чому так мало на наших зібраннях люди сповняються Духом Святим? Чого в нас так мало людей, які прагнуть хрещення Духом Святим? Як мало Бог хрестить Духом Святим… Чому? Чи змінився Бог і Його рятівна благодать? Тож ні! Чи змінилося призначення Духа Святого на землі? Ні! Які ж причини тоді? А можливо ми не потребували Його, як Утішителя, ми себе не відчували сиротливо і нужденно, щоб Він нам допомагав, і ми не прагнемо Божі заповіді виконувати? Зверніть увагу на 17 вірш: «Духа Істини, якого світ не може прийняти». Чому світ не може прийняти Духа Святого? Там, де є світ зі своїм гріхом, Дух Святий не може бути. Апостол Павло пише і пояснює: олива з водою не змішується, світло з темрявою не змішується і Христос з віліаром не змішується. Не може так бути. Наприклад, Дім молитви наш, в якому ми зараз знаходимося, об’єм повітря тут є. І почала прибувати вода в будь-якому об’ємі, і вода піднімається. Що стається з повітрям в будинку? Воно витискується водою. Отже, чим більше буде в цьому будинку води, тим менше буде повітря. І почне вода спадати, чим менше в будинку буде води, тим більше буде повітря. Слово Боже каже: «І через розріст беззаконства любов багатьох охолоне» охолоне» (Мт. (Мт. 24:12) – цей вірш сказаний про останній час. Чим більше беззаконня буде займати якесь місце, тим менше буде там любові і дії Духа Святого. Світ прийняти Духа Святого не може. Тоді в мене просте запитання: «Якщо в моєму серці, в моєму розумі і в моїх думках живе світ, чи може там автоматично бути Дух Святий?» Що зробити мені, щоби замість світу став Дух Святий в мені? Порадьте мені. Мені треба відійти від світу, відкинути світ. І знову слово Писання, апостол Павло пише: «Отже, вийдіть із середовища їх, і відділіться, і Я прийму вас і ви будете моїми синами, а я буду вашим батьком» батьком» (2Кор.6:17). Брати і сестри, і я разом з вами, місцева церква, і всі церкви в Америці! Якщо світ буде заповняти церкву, Дух Святий буде відходити від церкви. І чим більше буде світського в церкві, тим менше буде проявів Духа Святого. Не тому, що Бог нас не любить, не тому, що ми байдужі Йому, ні; Бог продовжує любити святих і грішних, хвала Йому! Бог любить світ, і Бог любить нас, і нам пропонує Життя вічне. В багатьох людей (особливо в дівчат і хлопців) є від Бога розумна ревність. І дуже часто в сім’ях так: незалежно скільки в нас буде грошей і їжі, але головне, щоб ми були вірні один одному. То добра думка, чи не добра? Добра думка. Вірність дорожча хліба, грошей, дорогої хати, то є розумно, і нерозумно в тих, хто думає, що хата дорожча вірності, бізнес і великі гроші дорожчі вірності, – то не той корабель, і він пливе не в тому напрямку, і затоне, як «Титанік». А нормальне явище – вірність – ціниться. Дух Святий цінить нашу вірність Йому, хвала Йому! Коли ми стаємо невірні для Духа Святого, і направляємось до світу, Дух Святий зменшує свою працю серед нас. Християнам потрібно все світське викинути з розуму, з бажання, з серця і з хати, з шафи, з сумочки… Чим більше ми відкинемо світського, тим більше буде божественного в нашому житті, хвала Господу! Дух Святий побачить нашу ревність, наше стремління, і з Свого боку не затримається благословити і підтримати нас. Якщо богобійна жінка цінує вірність свого чоловіка, якщо богобійний чоловік цінує вірність своєї жінки, то тим більше Бог і Дух Святий цінує вірність своїх дітей! Деякі християни не такі вже й світські, але духовно теплі, бо їм не вигідно сповнятися Духом Святим. Чому? Бо дія Духа Святого така (26 вірш): «Утішитель же Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив». Дух Святий буде вчити і направляти нас на правдиву путь.

імперії в Римі, то їм тоді Утішитель не дуже був потрібний, і Дух Святий почав угасати (в утісі, в дії, в проявленні). І довгі роки історія церкви не згадує прояву сили Духа Святого і ясних Його дій. Буквально недавно ми святкували сторіччя події, коли знов повернувся Дух Святий у Своїй силі. А як Він повернувся? Дуже цікаво. Згадаю лише два моменти історії. Зібралася невеличка група студентів у штаті Канзас, в невеличкому місті, і там був один проповідник, він був і вчитель. Він на декілька днів поїхав в іншу церкву проповідувати, і щоб студенти не були без діла, задав їм задачу: вияснити причину успіху першої апостольської церкви по книзі «Дії Апостолів». Коли ж прийшов час давати відповідь, одна 24-літня студентка сказала: «Пасторе, я отими днями думала над тією задачею, і мені здається, що успіх перших християн – то сила Духа Святого. Пасторе, я прошу вас, покладіть на мене руки і помоліться, хай Бог дасть мені силу Святого Духа!» А вона перед тим декілька днів читала і думала, а Бог готував її серце, давав спрагу: «Мені це треба, мені треба!» І коли той пастор почав молитися (то була новорічна ніч, 31 грудня), і Бог наповнив Духом Святим ту студентку, вона заговорила іншими мовами. І коли інші, які з нею молилися, почали переживати Божу благодать, то Бог почав хрестити Духом Святим. Школа піднялася, пастор збадьорився, але він переїхав з Канзасу до Техасу. В Техасі знов відкрив школу, набрав нових студентів, і в школу прийшов один чорний хлопчина 25 років, на одне око сліпий (Семуром його було звати). А тоді ще Америка мала закон: білі з чорними в одному автобусі не їздили, на одній лавці не сиділи. І пастир не знав, що робити. Відкинути цього хлопчину, який прагне благодаті Божої – грішно перед Богом. І Бог дав мудрості цьому пастору. Він зробив так: в одному класі сиділа вся його група, а в іншій кімнаті посадив чорного Семура. І коли він почав слухати новозавітну історію далекої давності, що Дух Святий не тільки може бути в книжках, але і в серцях, то Семур загорівся великим бажанням проповідувати не тільки Ісуса Христа, а й П’ятидесятницю. Тоді, коли повна безвихідь, тоді, коли повна темрява, – тоді приходить Утішитель. Ми не знаємо завтрашнього дня, але те, що невідомо нам, відомо Духу Святому! Як важно з Ним іти щоденно, з Ним спілкуватися, бо Він не тільки нас попередить, а Він нам дасть сили. Дух Святий не безграмотний, ні, я хочу сказати молоді, яка знає комп’ютер, Дух Святий досконало знає комп’ютер, і не тільки комп’ютер, знає твої думки, наміри і знає твій кінець життя. Прочитайте в книжці Петра Ізвука, він став молитися, і Дух Святий на Україні свідкує: «Знаєш, де річка Лєна, де річка Єнісей?» – Дух Святий питає. «Будеш бачити рибу, і будеш в ній нуждатися, а будеш голодний і ніхто тобі не подасть». Пройшли роки, відсидів тюрму, повезли чотири рази в вислання і на п’ятий раз конвой відпустив його. Відходить від тюрми, і річка Єнісей тече, мороз великий, лід товстий, а видно, як риба плаває під льодом, каже: стою на річці Єнісей, голодний, що можу вмерти, і згадав пророче слово Духа Святого, який знає річку Лєну і Єнісей, і знає тебе, голодного, який буде стояти на цій річці». От чому Ісус сказав: «Я живу, і ви будете жити!»

Дух Святий ще навідає церкву в силі! І тому, брати і сестри, Дух Святий ще прийде, бо ще церкву Христа Ісуса чекають гоніння, випробування, труднощі. Коли притиснуть – закричимо, коли поженуть – побіжимо, буде ситуація, коли люди нам не допоможуть. А прийде Той, Який слідує з нами щоденно. І сьогодні я би не хотів закінчити свою проповідь в якихось мінорних нотах, але і мажору не можу знайти, тому що не є цей день такий світлий, коли діє Дух Святий в повній силі, наші діти не бачать прояву дарів Духа Святого. Але я надіюся і вірю (і молюся), щоб наші діти побачили дію Духа Святого вповні! Не тільки я це вигадав, а Дух Святий по багатьох місцях свідкує, що Він ще явить свою силу, милість, спасіння і Своє проявлення!

З історії П’ятидесятниці Перші християни нуждалися в Дусі Святому і Господь не затримався, щоб благословити навіть євнуха цариці Кандакії. Коли апостолів били, вбивали, коли в Римі християн здавали на муки, люди нуждалися в Дусі Святому і Він тоді рясно діяв. Але вже в ІІІ столітті, коли християни ставали єпископами і міністрами великої

Аркадій Олеш, Columbus, OH

№ 12 2010 р.

CTOP. 3

Дорогі брати та сестри, я хочу вам розказати про події далекого минулого – про своє життя. Вже пройшло 66 років. Для багатьох старих людей таке життя відоме, але для інших (особливо для молоді) таке життя здається неправдою. Але це щира правда. Це було в 1944 році, під час великої вітчизняної війни. Мені було тоді 18 років і 6 місяців. Я вам хочу розказати, як мене брали в армію, але як брали? В наше село прибули червоні партизани, вони всіх чоловіків зібрали до школи для мобілізації на війну, але не всіх зібрали, бо багато жили поза селом на хуторах, і вони залишилися вдома. Але після партизани зробили облаву і всіх підряд позабирали і мене також взяли роздягненого, навіть взуття доброго у мене не було. Майже босий, а ще була зима, початок квітня. Снігу в ту зиму було багато, і я потрапив молодим п’яним партизанам під руку, і вони мене жорстоко побили, можна сказати: познущалися наді мною. Мене заставили перед конем бігти, і я в дерев’янках, що були у мене на ногах, не міг довго бігти, і зупинився. Мене заставили схопитися за кінський хвіст. Я не хотів цього робити, але партизан почав мене бити нагайкою по голові, а нагайка була з свинцевим наконечником, а я був без капелюха, тому я був змушений вчепитися за кінського хвоста. О, так знущалися наді мною совєтські партизани. Мене побили так, що сусіди мене не впізнали. Ось так мене брали в армію. Мене протримали в лісі, в снігу, роздягненого, босого, від ранку до другої години дня. Я там був не один, потім нас (25 чоловік) привели в штаб, де був партизанський командир Федоров. Партизанській штаб знаходився в хаті у Романовича. Іван Романович тоді був маленькою дитиною, він не пам’ятає про ті Не поклонник земному богатству, події. У Романовичів тоді в селі була найкраща хата. Ми там проводили богослужіння. Отже, нас привели в штаб і всіх загнали в Я не воин людей убивать, хлів, де ми чекали, що з нами буде. Кожного з нас викликали до командира на допит. Тоді дали знати моїй матері, в мене не було Но я воин небесного града – рідної матері, а була мачуха. Сказали їй, що я голий і босий, то вона принесла мені взуття, шапку і дещо поїсти. А Іванів батько чтобы грешников души спасать. все те поклав в киш, прикрив, мовби йде коровам давати їсти, і передав мені, і я одягнувся, взувся і наївся. О, таке я пережив в За врага меня все почитают, своїй молодості! І того ж самого дня нас відправили в район Любешів, до якого було від нашого села 30 км. Нам довелося Меня в тюрьмах холодных держат, ночувати в одному селі, а наступного дня нас вранці підняли, то я не міг взутися. На ногах з’явилися такі водянки, що я не міг А правители мне воспрещают кроку ступити без болю, а нас партизани гнали під автоматами, і я вимушений був іти. Всі мої водянки полопалися, і я в такому Иисуса Христа возвещать. Только – нет! Та свобода святая! стані вимушений був іти, а було ще йти 12 км до району, де був воєнкомат. Воєнкомат нас прийняв, як бандерівців, але потім За неё Сам Спаситель страдал! дослідили справу, і нас відпустили (я так стисло розповідаю, бо час обмежений). У воєнкоматі нас зібрали з усього району, і нас Сам Христос на кресте, умирая, гнали потім 70 км пішаком до залізничної станції, щоб відправити нас до Вологди, де формувався полк із новобранців. Нас Сам Собой нам пример показал. розформували по ротам і я потрапив в не стройову роту, у мене були дуже пошкоджені ноги, а ще раніше я врізав був ногу об косу Хоть тяжка и тесна моя клетка, і залишився великий шрам, то мене лікар зачислив в не стройову роту. У тій роті нас було двоє віруючих – я молодий, а другий И закрытая дверь на замок, брат старий, хворий на очі. Наша рота мало займалася військовою підготовкою і нас першими повели приймати присягу і вручати Хоть в окошке стальная решётка, зброю. І мені першому піднесли гвинтівку, я її не прийняв. Для командирів це стало великим дивом – не бере в руки гвинтівку. но духовный простор мой широк. Мене оточили політпрацівники, чоловік п’ять, готових розтерзати мене, і тут з’явився підполковник. Вони йому сказали, що ось И теперь я, как воин, за правду цей молодий солдат не бере зброю. Вони чекали його рішення, думали, що він їм скаже: всипте йому так, щоб до смерті пам’ятав, Лишен я свободы людской, Но свободы духовной я жажду, як потрібно любити «Родіну», а він повернувся в мій бік і сказав, щоб залишили мене в спокої, бо в таких, як я, слово – закон, і не ищу я свободы плотской. вони мене залишили без жодного покарання. Це Божа милість була явлена мені, слава Богу! Коли всім нашим братам, хто там Сей свободы моей не отнимут був, вручали зброю, всі, як один, не прийняли, відмовилися взяти в руки зброю, а нас там було 42 віруючих. Через кілька днів нас ни тюремные узы, ни страх. відправили з Вологди в Горьківську область, в табір Сухобезводна, на пересильний пункт, де розподіляли, кого куди відправити, в Верю я – день великий настанет, який табір. Там займалися з нами слідчі органи, і нас всіх послали на 14-й табір на лісоповал. Я ще хочу трохи продовжити, що И оковы рассыплются в прах. було далі, які я мав переживання за колючим дротом у Сухобезводній. У Сухобезводній було 30 таборів. Із них більше 15-и були И свободным евангельским словом задіяні в праці на лісоповалі. Мы разбудим уснувших от сна. Сухобезводна – найтяжчий табір Росії. Там найбільше наших братів померло від голоду і тяжкої праці. Із західної України Запоём тогда песню победы там було осуджених 17 тисяч осіб. Там були і інші осуджені, не тільки віруючі відбували термін покарання. Багато з них також не и рекою польётся она. Ты не бойся! Ни страх, ни мученья повернулися на свою батьківщину, до рідних. Причина тому: голод, холод і важка робота – лісоповал і завантаження лісу. Свідків Мы уж больше не будем терпеть, такого життя, яке ми переживали там, вже мало залишилося в живих. В нашій церкві, де я живу, у Сакраменто, два брати ще є. Не Но свободную песню хваленья знаю, може і у вас ще є той, хто там був, але я знаю, що є такі, що їхні батьки були там, і вони їм розказували, що вони пережили, а Искупителю будем мы петь! багато і не повернулося до своїх сімей, до своїх дітей, особливо із наших братів багато повмирало в 44-45 роках. В сорок четвертому році, 19 серпня, на свято преображення, помер рідній брат Івана Романовича. Ідемо з роботи, не доходячи до табору (тобто в зону), підкосилися у нього ноги, чоловік втратив свідомість, і його доставили в санітарну частину, в лікарню. Там більша частина хворих помирала. Я теж був у такому положенні, але, слава Богу, Господь ще продовжив моє життя. Таких, як я, називали доходягами. Я не міг 200 метрів пройти без відпочинку, щоб, наприклад, в бані помитися. Але, як написано в 39 псалмі п’ятим віршем: «Блажен человек, который на Господа возлагает надежду свою!» свою!» Нагадаю і інше місце з Писання – Євреям, 13 розділ, 3 вірш, де апостол Павло давав настанови єврейським віруючим: «Помните узников, как бы и вы с ними были в узах, и страждущих, как и сами находитесь в теле» теле». Нехай і нам сьогодні послужить це Слово. Да поможе нам Бог! Поклали мене в лікарню, де я пробув один місяць і 20 днів, це було в травні-місяці 45-го року. Потім мене виписали з лікарні і направили на роботу в підсобне табірне господарство, і там ми саджали картоплю, нас таких було багато, більше 30 чоловік. На роботу йти було недалеко, кілометра півтора, але ми два рази відпочивали, доки дійдемо. Це правда, я нічого не прибавляю, говорю так, як воно було. Правда, порівняно з іншими в’язнями, нас там добре стали годувати, варили суп з картоплі. Цілий день ми саджали картоплю і їли сиру картоплю. Я сам з’їдав в день більше трьох кілограмів сірої картоплі. Вареної стільки не з’їв би, і ми від сирої картоплі поправлялись. Після ходили сім кілометрів на поле саджати картоплю. Це був лише початок другого року мого табірного життя. А попереду ще мені прийшлось прожити за колючим дротом 8 років. Всі брати звільнились в 49 році, а я звільнився в 53 році, в листопаді, бо мене ще судили в 47 році, і осудили мене на 12 років. Але після смерті Сталіна була амністія, і я також потрапив під амністію і 6 років з мене зняли. Всього мені прийшлося прожити за колючим дротом 9 років і 6 місяців при Сталінському режимі. Але, слава Богу, Бог мене зберіг, і я ось дожив до глибокої старості, за що слава Богу. Якщо б описати моє життя в подробицях, що я пережив в таборі, то вийшла б велика книга. І ще я хочу сказати: коли нас привезли на 14-й табір і помістили в барак – 100 чоловік, наших братів, там були віруючі різних віровчень, п’ятидесятники, баптисти, адвентисти. Але у нас не було ніякого розділення. Всі були в єдиному дусі, молилися і співали разом в славу Божу.

Віктор Степанюк.

********************************************

Незряча жінка свідчить людям про Христа! Сестра Наталія ще 7 років тому повністю втратила зір. Життя стало нестерпним. Маючи 4-річного сина, вона не могла уділити йому належної уваги та потурбуватися про нього. Стосунки з чоловіком погіршилися. «Я відчувала, що начебто живу у темниці, — згадує жінка, — я начебто задихалася від темряви, я чула звуки, чула голоси рідних, але побачити їх не могла. Таке враження, наче задихаюся. Часто у такому стані я просто вибігала на вулицю, не знаючи куди мені подітися». Наталія шукала порятунку, хоча, здавалося, що безнадія сковувала її все з більшою потугою. Якось віруючі люди засвідчили їй про Христа, про те, що вихід є, і цей вихід у Господі. Тільки Він (як Всемогутній Творець) може подарувати радість життя, повернути втрачений мир, допомогти відновити сімейні стосунки, і (що найбільше) оточити такою палкою любов’ю, від якої змінюється сприйняття світу, людей, довколишніх проблем та негараздів. Саме ця безмежна любов стає джерелом життя та початком усвідомлення того, що земне життя — лиш тимчасова подорож, випробувальний період, який дається людині, аби вона підготувалася до вічного життя на Небесах, де немає скорботи, горя, немає зла та нещастя. Допоки ж люди на землі, доводиться долати духовні битви, доводиться боротися зі злом, сповнятися силою від Бога, аби не зневіритися, не впасти в безнадії. Навпаки, зрозуміти, що лиш тоді ми є істинними переможцями, коли на зло відповідаємо добром, коли любимо тих, хто вчинив нам горе, покалічив чи образив нас. Найбільша ж сила у тому, щоб за все допущене у житті дякувати Господу. Саме до таких висновків прийшла сестра Наталія, коли покаялася. І справді, щастя лиш в Господі. Сімейні стосунки відновилися, а то й покращилися, адже чоловік теж згодом увірував у Господа. У сім’ї родилася ще одна дитинка. Господь наділив Наталію прекрасним талантом складати вірші та пісні, які вона проспівала під гітару на сестринській конференції. Відразу помітно, що ці пісні є виплеском її духовних переживань, ці пісні є вираженням глибоких стосунків з Господом, тому вони і торкаються людських сердець. «Тепер я свідкую про Господа всюди — у транспорті, просто на вулиці, — каже Наталія. — Люди часто збираються навколо мене, аби поцікавитися моїм життям. Найбільше, що їх торкається та спонукає шукати Бога, це те, що я, незряча жінка, маю таку відвагу славити Небесного Отця та дякувати Йому за все». Підготувала Ірина НАУМЕЦЬ, журналіст ХТРК місії «Добрий Самарянин», Самарянин», м. Рівне.

№ 12, 2010 р.

CTOP. 4

Чи можливо сьогодні (при будьбудь-яких обставинах) казати тільки правду? «Слово ж ваше хай буде: ТакТак-так та НіНі-ні, щоб не впасти вам в осуд» осуд» (Як. 5:12). «Як будемо ділитися? По братському чи по чесному?» Такий вислів я почув від християнина – керівника християнської будівельної бригади після виконаної роботи. Тобто в середовищі сучасних християн є перерозподіл: якщо між братами, в церкві, то можна якось вчинити не так, як безкомпромісно радить чинити Слово Боже. А якщо по совісті, по чесному (тобто по Слову Божому) – то це вища планка взаємовідносин. Знову ж таки – навіть якщо по совісті, то щоб вона сказала так, як по правді Божій, треба так, як радить ап. Павло: «Кажу правду в Христі, не обманюю, як свідчить мені моя совість через Духа Святого…» (Рим. 9:1). А якщо совість не чиста, то вона може змовчати, бо те, що каже їй Дух Святий, вона не чує, бо її власник вже звик робити щось негідне (нечесне). Нажаль, у відносинах між християнами можна простежити, що там, де справа стосується фінансів, матеріальних речей, можуть бути відхилення від норми, що одного разу непорушно покладена Господом Ісусом Христом в Його настанові для Церкви і кожного християнина зокрема. Але поняття: «моє – не моє» часто має дещо розпливчатий характер – зокрема в міркуваннях того чи іншого християнина. Я чув вислів: «Та то ж казенне, можна брати». І це говорила віруюча людина про деяке майно церкви. Що це? Менталітет колишнього СРСР? Чи можливо це все ж таки стара гріховна природа діє? Один знайомий євангеліст державного рівня зазначив, що чим вища посада, тим більші гроші крутяться в твоїх руках. Але чесність мусить бути так само, як у відношенні простого члена церкви до однієї гривні, так і до тисячі гривень пастора чи євангеліста. «Якщо маєш мільйон, то що то є – не звернути уваги на якусь тисячу, що зачепилася в твоїй кишені…» – це думка від лукавого. Певно, що наша совість дисциплінується буденними речами (здавалося дрібницями) згідно Слова Божого: «Хто вірний в найменшому, і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, і в великому несправедливий» (Лк. 16:10). Наприклад, нам щоденно приходиться мати розрахунки в касах магазинів, банків, пошти тощо. Якщо сума мізерна, то ми можемо і так покласти в кишеню, навіть не дивившись скільки там, а якщо більша – певно що будемо рахувати. «Блажен, хто ніколи гроші не рахує!» Якщо випадково продавець нам передав якусь гривню, і ми те помітили, то залишимо собі чи віддамо назад? Може прийти думка (особливо щодо продавців, які важать певні продукти): «А вони й так обважують покупців, то Бог допустив, щоб від тієї нечесної людини мені гривню дати». Якщо така думка з’явилася, негайно женіть її геть, бо то від лукавого. Певно що для християнина тут не може навіть питання ставитися інакше: потрібно негайно віддати те, що не твоє. Якщо я знайшов чийсь гаманець, чи

мобільний телефон, що я буду робити? Зроблю якесь зусилля, щоб знайти власника, чи скажу: «А хтозна чиє воно? Лежало, нікому не потрібне, буде моє». Навіть згідно моралі світу цього прийнято повертати знайдені речі, останнім часом все більше – за винагороду. Чесний християнин повинен повернути все, не сподіваючись ні на яку винагороду. Це мій обов’язок, справа честі! Я знайшов не моє, то повинен повернути просто так, за «дякую», але ж дякую в кишеню не покладеш? То все приказки світу цього, від лукавого, але не від Господа Ісуса Христа. Якщо бути конкретнішим, то навіть «дякую» ми не повинні чекати отримати. То вже справа іншої людини, не наша. А може знову прийде думка: «То ж він солідний бізнесмен, що то для нього? А для мене буде реальна допомога. Може це так Бог допустив?» Таке міркування людини не відродженої згори. Я надмірно педантичний і прискіпливий до іншого, а до себе? Спуску іншому не дам, а собі? Брата – служителя зняли з відповідальної посади за витрачені ним кошти не по призначенню, але той брат так не вважає… Навіть з церкви вийшов, тому що він робив все від душі, а його звинуватили, як він вважає, несправедливо… У взаємовідносинах церкви дуже часто можуть виникати подібні ситуації, тому як важливо в усьому, що стосується матеріальних витрат (якщо кошти тобі доручені іншими людьми), унеможливити ситуацію д о м і н і м ум у , к о л и м о ж е виникнути підозра чи звинувачення в використанні ко шт ів ч и за с о б ів н е п о призначенню. Певно що у справах, що стосуються фінансів, повинна бути чітка бухгалтерія і між християнами. Це нормально. Це не є результат недовіри, а результат порядку, дисципліни, спокою совісті. Один брат – касир завжди запевнював, що у нього все до копієчки розписано – так і повинно бути, але справді є вищі арбітражні показники: чиста совість, Божий страх, чесність. Якщо у нас це є, то все буде добре. Один чоловік казав: мене багато разів обманювали, але я н і ко г о н е о б м а н ю ва в . Н е перейматися тим (що аж серце б о літ и поч и н ає ), що т е бе обманули, а перейматися тим, якщо раптом образив чимось ближнього. Нелегко, і теоретично важко зрозуміти, але це можливо і певно, що корисно з точки зору духовного зросту. Певен, що кожен християнин зіштовхувався у своєму християнському житті, коли він позичав, а йому так і не віддали боргу. Забути чи нагадати боржнику про борг? Якщо мала сума – можна й забути, а якщо велика – не забувається чомусь. Може до суду позов подати? Чи може взагалі нікому не позичати, щоб потім голова не боліла? А якщо відверто: чи багато таких, кому б ми на сто відсотків змогли довірити сьогодні те чи інше (фінанси, дім, автомобіль, роботу)? Сказати, що є сто відсоткова гарантія, що буде повернутий борг, навіть християнином – такої гарантії сьогодні нема. Можуть виникнути, як кажуть банківські працівники, форс-мажорні обставини. Але зауважу, якщо хтось позичає гроші і дає гарантію наперед, що віддасть борг, він тим самим бере на себе зобов’язання

Щира подяка вісм хто прийняв участь, допомігши фінасово групі молоді яка їздила в Гаїті на відбудову після землетрусу. В конце апреля этого года мне посчастливилось быть в миссионерской поездке, целью которой было окончание строительства Дома Молитвы в г. Порт -А-Принц, столице Гаити. Этот Дом Молитвы был начат раньше и уже был построен первый этаж. Нашей целью было строительство второго этажа и крыши. Но, к сожалению, мы не успели. С самого начала государство не пропускало наш контейнер, в котором был наш строительный инструмент, наша еда, и гуманитарная помощь для местных жителей. Но не только наш контейнер, но и тысячи других, начали отправлять в соседнюю страну, потому что в порту оказалось мало места. Но по милости Божьей на четвёртый день, после многих молитв и братских стараний, наш контейнер (один из тысячи!) не только пропустили, но нашли и доставили вовремя. Нам не пришлось голодать. Потом была задержка при доставке материала, но в конце концов всё было на месте и работа пошла полным ходом. Итак, за десять дней работы мы успели на втором этаже достроить стены из блоков, закинуть балки для перекрытия крыши на большую половину здания, и накрыть половину их бляхой. Мы также построили дом для одного переводчика. С нами также было несколько медсестёр, которые ходили по городу и помогали нуждающимся. Они смогли помочь людям в палатных больницах, в сиротском доме, в двух так называемых «шалашных городках» и тем, кто заходил к нам на стройку. В итоге я остался очень довольным результатом проделанной работы. Я

виконання заповіді Ісуса Христа згідно Мт. 5:37: «Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого». Чи можемо дати гарантію, що наше «так» і в кінці означеного терміну повернення боргу буде «так»? Навряд. Лише Бог може дати гарантію, тоді навіщо обіцяти, що віддаси борг? «А як же інакше, хто ж тоді мені позичить?» Нажаль, довіра до церкви (через нечесних людей, які є в середовищі церкви) дещо падає. Я навіть чув, як один брат шукав робітників, то сказав, що краще світських найме, чим своїх, віруючих, бо з чужих хоч можна буде спитати, а своїх прийдеться по-братському прощати. Нажаль, у сучасному суспільстві християнинові не так легко знайти гідну працю, щоб та робота не перетиналася з гріхом. Наприклад, в США є брати, що працюють водіями на траках. Згідно нового закону по вантажоперевезенням вони мусять складати так папери, щоб строго відповідали букві закону. Але практично кожен тракіст порушує цю букву закону. То що ж робити? Сім’ю годувати потрібно, іншої роботи нема і мусиш трохи писати неправду чи «святу брехню». Але чи може бути святою брехня? Певно що ні, якщо навіть вона мізерна, все одно – брехня. А якщо вже на те пішло, то хто з нас цілком і повністю у сучасних умовах дотримується букви закону? Наприклад, хто з братів-заробітчан біжить до податкової інспекції давати звіт за зароблені копійки? Хто тебе нормальним після цього назве? То ж тоді робота втрачає усілякий зміст (хіба що моральне задоволення), бо мало що для себе залишиться. Сказати, що бізнесмен-християнин в усьому дотримується букви закону, то значить сказати неправду. Один брат казав: «А що робити, якщо закони сьогодні в державі драконівські? Я сам не буду на рожен лізти, запитають мене, скажу правду». То добре, якщо скажеш… Останній згаданий приклад. Знайомий брат продавав свій будинок. Покупець, вручаючи йому пачку «зелених», поставив умову: «Скажи чесно: де в твоєму домі є недоліки?» Той брат запевнив покупця, що жодних недоліків нема. Але буквально через декілька днів недоліки почали вилазити назовні, до цього часу новий хазяїн їх усуває (вже пройшло декілька років) і має образу на продавця. Покупець вважається (як ми кажемо) невіруючим, а продавець нині – солідний пастор церкви. Але покупець мені сказав: «У нього очі заблищали, коли він побачив долари, і він не признався мені в недоліках, бо побоявся, що я не захочу купити дім». Покупець каже, що простив нечесного продавця, хоч той навіть не вибачився перед ним... Таких прикладів, які, нажаль, не на користь віруючих, можна привести немало. Одному колезі-журналісту я сказав, що побутує думка, про подібне зазвичай кажуть, що «не варто сміття з хати вимітати», а він дав відповідь: «А що? Залишати сміття в хаті? То ж ніде буде ступити через нагромаджені купи сміття! Вимітати треба і то – ретельно!» Боятися показати свої недоліки, бо невіруючі не захочуть приходити до церкви? Вони й так все бачать. Навіть в Біблії не лише все добре описується. «Ви пока з уєт е собою, що ви – ц е пос ла ння Христове…» (2Кор.3:3). Певно, що нам треба саме за це переживати і докладати всіх зусиль, щоб було саме так, а не прикладати зусилля, щоб замалювати гріх. Геннадій Андросов.

P.S. Справді, багато постає запитань, на які важливо вже сьогодні дати конкретну і чітку відповідь (принаймні для своєї совісті перед Богом), щоб потім не давати запізнілої відповіді в вічності.

много чего увидел и научился, и хочу вам всем сказать, что вы не пожалеете, если поедете на миссию – такие поездки очень полезны и поучительны. И в это же время хочу предложить вам поехать на следующую поездку, которая планируется на начало сентября. Нашей целью будет окончание строительства Дома Молитвы, а для сестёр будет работа в помощи больным и раненым. Для точной информации связывайтесь с Василием Лаврышеным (440) 336 – 1567 или Вениамином Высоцким (717) 368 – 3056 или зайдите на сайт sfgschool.org. Мы благодарны за вашу финансовую помощь, которая пошла на покупку строительного материала. Пусть вас Господь обильно благословит и воздаст во сто крат. Кентаки.. Константин Сердюк, Лексингтон, Кентаки *** Привітання християнській місії “Ebenezer”: Дякуємо Вам за Ваше пожертвування в сумі $ 2120, для фонду допомоги Гаїті. Ваш пожертва пішла на надання допомоги жертвам землетрусу. Наша група (SFG-місії) перебувала в Гаїті з 26 квітня по 7 травня 2010 р. Ми відремонтували стіни церкви постраждалих від землетрусу. Група також побудувала інший будинок, щоб забезпечити житлом членів церкви. Наші медичні працівники надавали медичну допомогу на місці, у церкві і в різних інших місцях. Медична команда була волонтером у місцевій лікарні. Ми хотіли б подякувати всім, хто молиться за нашу команду і підтримував нас у фінансовому відношенні. Нехай Бог благословить вас! Ще одна група SFG-місії повернеться в Гаїті 1-10 вересня 2 0 1 0 р о к у . Для отримання додаткової інформації, будь ласка, перейдіть на сайт: www.sfgschool.org.

Вадім Левтонюук

№ 12, 2010 р.

CTOP. 5

Всеобъемлющая любовь Христа Мне 32 года. Родился в Рубежном (Луганщина). Родители (вскоре после моего рождения) поехали (за «длинным» рублём) на БАМ. Такая жизнь способствовала тому, что они развелись, когда мне ещё и двух лет не было. Мать сошлась с другим человеком, моим отчимом. Потом они переехали снова в Рубежное. Отношения с родителями (особенно с отчимом) у меня в детстве не сложились. Когда я уверовал, то молился и говорил, что не знаю, кто такой отец земной, как мне узнать, кто такой – небесный? Потом я получил от Бога своеобразное вразумление: «Если хочешь знать отца земного – надо быть с ним, и если хочешь знать Отца Небесного, надо быть с Ним!» *** С детства я был отдан на произвол улицы. Увлёкся рок-музыкой и другими современными направлениями и увлечениями молодёжи, как считал – авангардными, чтобы как-то выделиться среди сверстников и доказать себе и другим свою состоятельность и значимость. Например, одна из музыкальных групп, которой я был фанатом, поёт такие слова в одной из своих песен: «Мы добавим ангидрит – это нам не повредит». Только там не говорится, что после употребления этого ангидрита у таких парней, каким был я, через десяток лет выпадут почти все зубы. Что собственно и случилось со мной. Теперь я часто детям в школах на профилактических лекциях говорю, что музыка с таким содержанием несёт непоправимый вред не только их здоровью, но и губит их души. Меня формировали такие музыкальные группы, члены которых большей частью употребляли наркотики. Я тоже с них взял пример. Но очень скоро настал момент, когда я уже даже ничего не пытался изменить в своей жизни, я простонапросто умирал от наркотиков, безучастно ждал своей смерти. А мне тогда было всего 20 лет, но я был похож на старую развалину. Как раз тогда у нас в Рубежном стояла палатка христианской миссии «Христос есть ответ». Мне хотелось туда пойти, но бабушки в подъезде пугали, что, мол, не ходи туда, это «белое братство». Я и не пошёл. Потом я уже настолько изнемог, что не мог сделать и двух шагов, даже если бы и решился пойти на то палаточное служение. Но, слава Богу, ко мне домой пришли три парня, с которыми я раньше употреблял наркотики. Они обратились к Богу и посоветовали мне немедленно спасать свою душу и пойти на палаточное служение миссии «Христос есть ответ». Я согласился, но не смог дойти, хоть палатка стояла напротив дома, где я жил. Свидетельство этих ребят так на меня подействовало, что мне не помешало то, что я не мог самостоятельно идти, я в своём подъезде упал на колени и покаялся. С того момента моя жизнь полностью изменилась. Я обрёл веру в живого Бога и получил реальную помощь от Него. Это было очевидным не только для

ІСУС ХРИСТОС – НАДІЙНА ОПОРА МОГО ЖИТТЯ Мені 20 років. Я хочу поділитися з Вами, як Бог порятував моє життя, і як я наблизився до Бога. Я народився в християнській сім’ї і фактично зростав з церквою, яку відвідував разом з батьками. Але я не спішив своє життя присвятити Богові. Я вів більшменш порядне життя, відвідував церкву, але бажав мати багато таких речей, що пропонує цей світ, які не до вподоби Богові. Я з дитинства мав міцне фізичне здоров’я, приймав участь в різноманітних спортивних змаганнях. Мені подобалося перемагати. Влітку 2008 року я закінчив середню школу і почав працювати разом з декількома моїми друзями. Ми встановлювали плити з граніту на ремонті готелів, я мав добрий заробіток. Того літа я заробив чимало грошей і хвилювався від планів, які роїлися в моїй голові, відносно цих коштів. Я прагнув бути матеріально незалежним. Але в моїх планах Бога, на жаль, не було.

19 вересня 2008 року я їхав з друзями автомобілем з роботи (саме тоді був останній день моєї праці). Наш автомобіль потрапив в жахливу аварію, зіткнувшись з вантажівкою. Хоч я сидів позаду, але отримав тяжку травму головного мозку, моя шия була зламана, також моя печінка була розірвана. Я

меня, но и для моих близких. Моя мать и отчим вскоре также покаялись. Отчим сейчас пастор церкви в селе Голубовке. Моя родная сестра также уверовала. К сожалению, мой родной отец умер в 49 лет, но он также покаялся. Я за ним ухаживал в последние месяцы его жизни (его парализовало). *** Но не всё было гладко в моей новой христианской жизни. Пришло испытание и моей веры. Моя жена (на которой я женился уже после моего обращения к Богу) была на шестом месяце беременности. Она заболела. Врачи сделали неправильный диагноз. И лечение назначили также не способствующее выздоровлению. Я, как чувствовал, не хотел отпускать жену в руки врачей. Но они практически насильно забрали её, обвинив меня в том, что я препятствую лечению. Её иммунная система была полностью разрушена сильнодействующими препаратами, которые (как потом мне сказали другие врачи), ей ни в коем случае нельзя было принимать. В конечном итоге вышло так, что жену подключили к кислородному питанию, ночью кислород кончился, но никто из обслуживающего персонала на это не обратил внимания. Она и ребёнок умерли фактически из-за отключения системы жизнеобеспечения. Полгода я ходил сам не свой. Моё горе было, как гора. Внутри этой «горы» клокотал «вулкан» непрощения и рвался наружу. Я не мог простить виновных в смерти жены и ребёнка. Теоретически я понимал, что как христианин, должен простить им, но комок подступал к горлу, я плакал и кричал от бессилия. Сначала мне предлагали предать этот случай огласке через прессу, подать в суд, добиться справедливости. Но я понимал, что даже если будут наказаны все должностные лица, по вине которых умерла моя жена и ребёнок, это не изменит положения. Как я смогу потом другим свидетельствовать и проповедовать о любви Божьей? Тем более, что мне Господь так много простил! Только Божья любовь может изменить сердце человека! И я понимал, что уже не вернёшь жену и ребёнка. Я молился, благословлял поимённо врачей, более того – переступал через себя, смирялся и шёл к ним, вручал им евангелизационные брошюрки, христианские газеты, благословляя их. Но всё равно, я чувствовал внутри себя груз непрощения, обиды, боли, и даже ненависти. Со своей стороны я делал всё необходимое, что от меня зависело, чтобы простить. За меня молились в церкви… Прошло пол года. И настал момент, когда я смог простить. Бог излил в моё сердце дух прощения. Однажды я шёл по городу, размышлял о Боге, молился про себя. Вдруг сверхъестественным образом я пережил излияние Духа Святого, когда мне стало легко и свободно. Если до того я устами благословлял, говорил «да», но сердце кричало «нет», то теперь моё «да» было и на устах и в сердце. Я шёл и широко улыбался навстречу прохожим. Наш менталитет такой, что, идя по улице, у нас не принято просто так улыбаться навстречу прохожим. Не знаю, что обо мне тогда думали встречные люди, но мне было так радостно: совершилась Божья победа в моей

також отримав перелом ноги, зокрема був дуже сильно травмований колінний суглоб. Моя мама потім казала, що моє тіло по людським міркам не підлягало ремонту. Протягом трьох тижнів я перебував в лікарні, у відділенні інтенсивної терапії. Лікарі зшили мою голову, наклали гіпс на мою шию, вставили титановий прут в мою ногу, але вони не знали, що робити з моїм коліном. Вони були в нерішучості: чи ампутувати мою ногу чи залишити? Але вирішили трохи зачекати. Ніхто не знав, що буде далі зі мною, але батьки, церква молилися до Бога і благали милості. Наступні три місяці я також перебував в лікарні. Я втратив пам'ять. Щодня я запитував Бога, чому Він допустив трапитися такому нещастю в моєму житті! Я не хотів змиритися з думкою, що не зможу вже ходити, я робив спроби вставати, але одразу ж падав і втрачав свідомість. Я не міг повірити, що я (такий сильний!) і не можу зробити самостійно якихось трьох кроків. Нарешті я зрозумів (до мене дійшло), що я втратив все, втратив будь-яку опору, на яку раніше опирався в житті. Мої гроші не могли допомогти мені, моя сила втрачена. Моя освіта даремна, тому що я не міг навіть згадати, ким була моя мама – настільки сильно пошкодився мій мозок. Я лежав на ліжкові і кричав від безсилля. Так продовжувалося тривалий час. Через сльози я почув голос своєї мами: «Синку, почитай Біблію, Ісус тобі допоможе!» І я послухався, став молитися. Я сказав Богові, що не хочу бути самим сильним,

жизни: победа прощения! Через некоторое время Бог дал мне прекрасную жену Женю, она с детства верующая. У нас родился здоровый сын Кирилл. Я стал искренне служить Богу и искал, как бы больше потрудиться для Господа. В течение трёх лет я ездил в Полтаву проповедовать Евангелие в тюрьмах (по приглашению руководителя тюремного служения). Потом меня областной пресвитер пригласил трудиться в Новые Санжары евангелистом. Я согласился и переехал с семьёй в Новые Санжары, где сейчас живу и тружусь. *** В конце своего короткого свидетельства хотел бы обратиться к молодёжи и к их родителям. Скажу без преувеличения: безопасность нашей молодёжи находится под большой угрозой. Вседозволенность и доступность Интернета, всевозможной современной музыки, различных лекарственных средств, психотропных таблеток без рецептов, алкоголя, курительных смесей совершают своё разрушительное действие. Я был удивлён, когда недавно увидел в Северодонецке открытую рекламу курительных смесей и телефон, куда можно обратиться, чтобы приобрести это зелье. А оно очень быстро разрушает молодой организм. В эти смеси (кроме других вредных веществ) входят психотропные вещества. Я уже знаю случай, как в Рубежном одна девочка, накурившись этой смеси, выбросилась из окна и убилась насмерть. Я стараюсь в Новых Санжарах (и везде, где бываю) говорить о зле, которое подстерегает молодёжь, хоть не все люди мои слова воспринимают и понимают правильно. Дорогие христиане, не стоит сейчас вести споры, кто правее в той или иной церкви, деноминации – ради Бога, посещайте любую церковь, что Вам по душе. Но главное ведь в чём? Нужно чтото делать, чтобы людей спасать, спасать молодёжь, грешников от погибели! Думаю, что если Вы христианин, то Вам Господь жизнь даёт именно для того, чтобы Вы не были безучастными ко злу, а делали так, как Иисус Христос заповедал. Да благословит Вас в этом Господь. Свидетельство Игоря Сбоева, г. Новые Новые Санжары, Полтавщина. Тел: +3 8 050 0823447

кращим за інших. Я лише хочу ходити власними ногами. Наступного ранку я розпочав свій день с читання Біблії… Через 2 місяці я вже міг ходити за допомогою костурів. Лікарі, які хотіли ампутувати мою ногу, були надзвичайно здивовані, вони н е м о г л и повірити власним очам. Але я їх завірив в тому, що це не їхня робота, а безпосередня праця Божа. Чудо від Бога! Сьогодні я можу ходити своїми власними ногами! Можу також бігати, грати в волейбол. Бог повернув мені моє здоров’я. І я дякую Бога, що Він почув молитву і зробив чудо в моєму житті, яке я тепер хочу цілком посвятити на служіння Богові.

Свідчення Тараса Яхницького

№ 12, 2010 р.

CTOP. 6

New

Грани жизни и смерти Василий Шилюк Новый четвертый том

книга о і д у А

Українська Біблія з коментарями Тверда обкладинка, бордового кольору Під редакцією В. Боєчка

$79

Скарбниця духовної пісні 1 та 2 том (Укр. та Рос. нотні пісенники) $25 за два томи

# 39 та #40

Документальная повесть о жестоком преследовании пятидесятников в СССР и их борьбе за свободу.

$13 за книгу

Жнива в Україні

З’їзд м. Збуж

$10 «Только семь дней» дней» 4 аудіоаудіо-диска $ 35 1 MPMP-3 $15 Сиренко И. М. Шелдон

Это история, произошедшая в жизни реального человека. Богатый фабрикант Роберт Гарди считал себя истинным христианином и образцовым семьянином. Но так ли это было на самом деле? Во сне Бог открыл этому человеку, что жить ему осталось всего лишь 7 дней. С этого момента начался крутой поворот в жизни Роберта Гарди

$5

Не забудьте додати за Пересилку: Kниги CD/ CD/DVD

Псалмоспіви 1500 — $15

Перша $4.00 $3.00

Наступні $1.00 $1.00

УВАГА! Виручені фінанси використовуються для підтримки місіонерської діяльності та служіння милосердя.

859--312 312--4344, Славік. Щоб зробити замовлення, дзвоніть: 859

Перша частина

$10

Шевчук Марійка Поурочна читанка Частина друга "Хто придумав оцей /кольорові ілюстрації та світ?"- своєрідне ноти/ джерело духовності Читанка з основ для дитини християнської етики початкової школи. для учнів початкових Вона розроблена на класів. допомогу духовному становленню її особистості.

Маємо та ький Українс кий Російсь

і Буквар $10

Частина третя + Зошит Світ, який оточує тебе, багатий, цікавий і неповторний. Коли милуєшся чудовою красою троянд, напевне, й не думаєш про те, що їх є більше шести тисяч видів.

Дорогою смерті — до життя

$8

Василь Канюка

Документаль на повість братів, які переїхали з Румунії до Канади в контейнері.

№ 12, 2010 р.

CTOP. 7

знала, як легко мирське може потягнути її дочку до себе. Вона просила її не йти, призиваючи її подумати про те, чи пішов би з нею на той гурток Ісус. Але (не дивлячись на всі доводи матері) дочка залишилася стояти на своєму. Подруга на той момент вже чекала її біля дверей, щоб разом йти на гурток. Вони разом спустилися вниз по сходинках і вийшли з під'їзду. Мати цим часом молилася. Дівчатка вийшли на вулицю і дійшли до кута будинку. Але раптом невидима сила зупинила дочку. Начебто якась невидима перешкода повстала на її шляху, і вона не могла йти вперед.

— Ти йдеш, чи ні? — запитала подруга. Та постояла хвилинку в роздумах і відповіла: — Я не можу.

— Ну не хочеш, то як хочеш! — сказала невдоволено подруга і пішла далі в напрямку школи. Дівчинка так і залишилася стояти на місці, біля будинку. Ще трохи постоявши, вона обернулася і пішла в бік лісу, який розташовувався прямо перед її будинком. Совість судила її за те, що вона нагрубила

мамі і одразу не послухалася. Вона ще трохи побродила біля дому, тому що соромно було повертатися додому і визнавати свою провину. Але Дух Святий ніжно працював над її серцем і вона нарешті в і д п р а в и л а с я д од о м у. В о н а тихенько відкрила двері в квартиру і ввійшла. Підійшовши до матері, вона сказала: — Мамо, прости мене. Сльози виступили на її очах. Яка велика сила молитви! Бог почув молитву матері і Сам зупинив її непокірливу дочку. Ця подія відбулася в моєму житті біля десяти років тому. Можливо не всі слова і деталі були саме такими, але я реально пережила Божу силу. Сьогодні я по милості Божій знаходжуся в церкві і служу Господу. Я вірю, що в той момент мене відгородила молитва матері. Бог зберіг мене від зла і розчарування. Я можу зараз з упевненістю стверджувати, що Бог чує молитви! Дорогі матері! Ніколи не переставайте молитися за Ваших дітей! Ваша молитва має величезну вагу перед Богом, що чує і відповідає. Амінь. О. Б.

Проходячи по житті через бурхливі води, той же автор Ш а н о в н і б а т ь к и , ч и свідкує про ефективність насправді важливо оповідати наставляння: дітям про Ісуса Христа, про те, що «Ті слова мені в серце запали сталося на Голгофі? Відповідь Н а в е с н і , м о в однозначна – так! В одній з книг Біблії, а саме в Приповістях Соломонових (22:16), ми читаємо повеління: «Привчай юнака до дороги його і він не вступиться з неї». неї». Для дітей є природно навчатися. Малюки вчаться вимовляти склади, перш ніж почнуть виго во р ювати цілі сло ва, говорити, перш ніж почнуть щось читати, вчаться ходити, перш ніж почнуть бігати. Тому завдання і обов’язок батьків – добірні зернятка…». навчити, наставити, виховати тих, Як важливо і бажано, щоб котрі в майбутньому стануть для посіви в серцях цих малих ще батьків опорою та підтримкою. дітей принесли добрий результат. В а ж л и в и м Сердечка дітей можна було б елементом виховання і великою прирівняти до виораного поля, на послугою для дітей є навчити їх якому сіють зерна добра, любові молитися. Молитва – розмова та поваги. Нам здається, що діти з Богом і опора в вихованні дітей. нас до кінця не розуміють, але «На світанку чи пізньої ночі, дайте витримку, і свого часу Де б тобі не прийшлося бувати, побачите добрі плоди. До висот піднімай свої очі, Б а т ь к і в с ь к и й Говорила мені моя мати», – приклад впливає на дітей більш, згадує автор християнської пісні. ніж що інше. Уділяйте дітям

достатньо уваги, і вони повернуть до нас свою увагу. Покажіть дітям свою любов, і вони пригорнуться до вас зі своєю любов’ю. Розмовляйте з ними, і вони знайдуть хвилину, щоб поговорити з вами. Вислухайте їх, і вони послухають наших порад і настанов. Вкажіть дітям стежину, і вони підуть нею. І ще одна думка… Щоб діти зоставалися в наставлянні батьків, потрібно багато молитися. Ось свідоцтво однієї з матерів: «Коли вони були ще маленькі, і я купала їх, то молилася Богу, щоб Він очистив їх Своєю Кров’ю від усякого гріха. Коли я одягала їх, то просила, щоб Господь зодягнув їх у Свій одяг праведності. Коли я давала їм їсти, то просила, щоб Господь годував їх Своїм хлібом. Коли вкладала спати, то вручала їх в Його руки. Проводжала в дорогу – просила, щоб Господь направляв їх на шлях істини. І Він це робив. Це не моя праця, а Бога». Хай Вам Господь допомагає у Вашій важливій праці! Майя Пащук, вчитель християнської недільної школи, штат НьюНью-Йорк, м. Syracuse

МОЛИТВА МАТЕРІ

Був сонячний, теплий день. У невеликій квартирі п'ятиповерхового будинку одинадцятирічна донька сперечалася зі своєю мамою: — Мамо, ми там не будемо танцювати. Там лише співають!

— Донечко, але ж там співають нехристиянські пісні!

— Мамо, але ж вони – не погані пісні. Я сильно хочу туди піти. Мова йшла про шкільний музичний гурток. Учора дівчинка зайшла за своєю подругою в школу під час репетиції і їй теж дуже захотілося співати (спробувати себе в співі). А сьогодні вона вже умовляла маму відпустити її, запевняючи, що в цьому немає нічого поганого. Але серце матері не було спокійне; вона

БАТЬКИ ТА ДІТИ

Чи ти знаєш?

Акула ніколи не втрачає зубів. Якщо один зуб випадає, на його місці виростає інший. Таким чином за все життя в акули може поповнюватися понад 20 тис. зубів.

Робоча бджола за своїх 45 коротких днів ж и т т я в и ко н у є д уж е б а г а т о різноманітної праці. З’явившись на світ, вона одразу вичищає своє вічко для іншої бджоли. Два перших тижні вона працює у вулику. В бджоли розвинуті воскові залози, вона ремонтує та будує нові вічка, доглядає за личинками, годує матку, регулює температуру у вулику, переробляє нектар. Наступні 30 днів бджола літає на збір нектару. Бджоли мають ч уд о в у властивість орієнтуватися, вони ніколи не заблудяться. Бджола своїми рухами може «розповісти» іншим бджолам про точне місцезнаходження медоносів, і бджоли безпомильно попадають на вказане місце, розташоване за декілька миль. Щоб принести 500 грамів меду, бджола в середньому пролітає 55 тис. миль, що дорівнює 11-кратній віддалі від Лос-Анджелесу до Нью-Йорку. А помирає бджола в основному від зносу крилець. Хто ж заклав в таке мале створіння стільки здібності та наполегливості до праці? Наш мудрий Творець – Господь! Алілуя!

Чому йде дощ? Коли в чайнику кипить вода, то з його носика починає йти пара: частина води з-за високої температури перетворюється в пару. Так само вода в морях, ріках, озерах та інших водоймах, що нагрівається сонячним промінням, перетворюється в пару. Ця пара, піднявшись вгору, скупчується, утворюючи хмари, i охолоджується. А схолонувши, знову перетворюється в крапельки води, яка повертається на землю у вигляді дощу.

№ 12, 2010 р.

CTOP. 8

40 років на пастирському служінні Геннадій Андросов, кореспондент: Брат Іван Іванович Федоров має поважний 75-річний вік, але продовжує нести служіння пастора в церкві ХВЄ селища Павлиш, на Кіровоградщині. Якби мені дали завдання: одним реченням охарактеризувати брата Івана Федорова, то я би сказав, що це брат, з яким приємно бути поряд, від якого віє спокоєм і миром, врівноваженістю, поміркованістю. Після спілкування з ним і ти так само тим проймаєшся. Після нашої зустрічі брат мене проводжав на автостанцію. Я коректно натякав, що можливо я сам побіжу, щоб встигнути на останній автобус, але брат казав, що він буде зі мною, доки посадовить в автобус. Автобус показав нам «хвіст». Але брат спокійно сказав, що Бог все влаштує. І справді, біля мене через десять хвилин зупинився автофургон, який прямував не до Кременчука (я мав намір спочатку хоча б туди добратися), а прямо до Миргорода, де я проживаю. І більше того, той водій не захотів з мене брати кошти за проїзд... Коли я виходив з автобуса на місцевій автостанції с. Павлиш, то бачив одиноку постать брата з велосипедом. І перше запитання звичайно було таке: — Ви в такому поважному віці і їздите велосипедом?

— Так, це мій бойовий кінь. Раніше брати-євангелісти завсіди велосипедами їздили. Пам’ятаю, як потягом до нас з Кіровограду приїжджав старший пресвітер Кузьменко Микола Васильович, то він витягав з вагону велосипеда і далі по району, по церквам, їздив велосипедом.

— Трохи згадайте ваше дитинство.

— Я народився 21 лютого 1935 р. в Керчі. В сім’ї був останній, дев’ятий. Батьки – корінні жителі с. Павлиш, на Кіровоградщині. У 1928 р. вони увірували в Ісуса Христа. На них було велике гоніння. Начальник станції, де тато працював, хоч був невіруючий, дав батькам добру пораду (щоб вони не померли з голоду) їхати до Криму і допоміг з переїздом. Так само батька могли посадити до в’язниці за віру в Бога. Але від в’язниці йому не вдалося уникнути. Через два місяці після мого народження його забрали. Вночі прийшли, зробили обшук, знайшли Євангелію, пісенники. Татові дали п’ять років. Потім йому один чоловік в тюрмі подарував Євангелію під кінець терміну ув’язнення. Тато так зрадів Слову Божому, що й не зауважив, що той чоловік був підставний. Кадебісти спеціально так зробили, щоб татові продовжити термін ув’язнення. Тато таємно читав ту Євангелію. Але однієї ночі наглядачі знайшли у нього під подушкою ту книгу. Йому додали новий термін і відправили аж до Барнаула. Спочатку від нього приходили листи, а потім від тата не стало ніякої звістки. Після війни мама робила запит, то нам дали відповідь, що він пропав без звістки. Він писав мамі: «Дуню, не зобижай дітей, бережи їх, вони тобі пригодяться!» Пам’ятаю, як я, бувало, зроблю якусь шкоду, мама візьме лозинку, я у куточок заб’юся та й кажу: «Дуню, не зобижай дітей, вони тобі пригодяться». Вона заплаче та й покине ту лозину. Моя мама була дуже стійкою у вірі, була ревною в молитві. Бог дав їй добру роботу, на хлібозаводі. Одного разу директор їй сказав, або вона залишає свою віру, або завтра на роботу нехай не виходить. Вона сказала, що Бог її не залишить. Так її звільнили з роботи. Тяжко нам було. Дякувати Богу, інші віруючі нас не залишали. Допомагали. Навіть був такий випадок. Сусід невіруючий часто з неї насміхався і закидав їй, де ж її Бог, що вона так страждає. Але одного разу (коли особливо було нам тяжко, не було чого їсти) він постукав у двері і мовчки поставив велику торбу з продуктами і пішов. Отак робить Господь!

— Потім знову з Керчі ви переїхали в Павлиш?

— Під час війни прийшлося дуже тяжко, тричі німці то займали Керч, то знову їх вибивали. То осколки від розривів бомб летіли нам в город. А в 1943 р. німці, що на той час окупували Крим, всіх приїжджих відправляли товарними вагонами по місцях колишнього житла. Тому й ми знову повернулися в Павлиш.

— У вас там залишилося житло?

— На жаль, нашу хату відібрав один квартирант, що там проживав під час нашої відсутності. Нас прийняв один віруючий. Чотири роки ми жили в нього. У нього так само була своя сім’я, але ми жили дружно.

— Саме християнська любов супроводжувала вашу сім’ю в труднощах?

— Саме так. Тоді було важко всім віруючим, але не зважаючи на скруту, недостатки, бідність, один одному допомагали хто чим міг, віруючі були дуже жертвенними. Потім сталося так, що німці облюбували хату брата і ми всі вимушені були жити в землянці. Уявіть собі, як великою сім’єю жити фактично в норі, виритій в землі! Але якось жили і не нарікали на долю. Все моє дитинство пройшло в голоді, холоді і війні. Я не думав, що колись буде час і я зможу вдосталь наїстися хліба. Коли мені було 15 років, я вже пішов працювати чорноробом. Але Бог особливо благословив мене через сім’ю брата, де ми квартирували. Він став моїм тестем. Я одружився на його старшій доньці.

— Як ви особисто увірували?

— Я ніколи не був невіруючим. Я з дитинства вірив в Бога і чекав моменту, коли зможу стати членом церкви. Коли мені було 18 років, я відчув, що повинен служити Господу. Водне хрещення я приймав таємно на одному з озер в плавнях. Мені подав хрещення пастор церкви Таран Федір Федорович, який потім став моїм тестем.

— Ви прийняли водне хрещення до служби в армії?

— Так. Вважав, що це для мене важливо. І Бог так влаштував, що я зміг нормально відслужити, якихось особливих гонінь на

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ

мене за віру не було. Хоч я не мовчав і при нагоді говорив про Бога. У мене навіть була нагода відвідувати зібрання віруючих, що жили біля військової частини. Хоч одного разу потрапив на гауптвахту на 10 діб, бо Різдво зустрічав з місцевою церквою, а не в частині був. Так мені сестри стільки їжі передавали, що я всіх солдатів годував. Командир потім довідався і казав, що мене можна судити тільки за те, що я отримував їжу на гауптвахті, але він був дуже здивований тим, що віруючі так допомагають один одному і сказав, за те, що ми такі дружні, мені нічого не буде. Коли мене викликали кадебісти, то казали, що вони залишать мене в спокої, але щоб я нікому не говорив про Бога. Я відповідав: «То я ж не говорю, але ви зберіть увесь полк і скажіть їм, щоб вони у мене нічого про Бога не запитували. То я й не буду говорити…». Мене демобілізували дуже швидко. Начальник мого відділення під час моєї демобілізації розчулився і казав, що якби всі були такими солдатами, як я, то їм би нічого було робити в армії. Хотілося б знати, чи хоч одна душа увірувала з тих, хто чув від мене про Бога в армії? Над усім Господь, я Йому довіряв, і Бог мене благословляв. Пам’ятаю, як я був в армії, то одна старша сестра на одній з молитов сказала мені про весь шлях, що мені доведеться пройти. Що мені буде велике служіння. Я тоді ще подумав: та хто я такий, що мені буде велике служіння?!

— Я бачу у вас українську Біблію? В цих районах більш прийнято проповідувати з російської.

— Я користуюся українською Біблією і з неї проповідую.

— Скільки у вас дітей?

— Маємо шестеро дітей, десятеро онуків, шестеро правнуків. Валентина, моя старша дочка, має велике служіння в церкві по всьому пострадянському простору. Зараз проживає в Росії. Колись вона сумувала під час одного випробування, їй Бог сказав через пророка, щоб не сумувала, Бог для неї приготував велику працю: «Ти ніколи не будеш одинокою, у тебе будуть діти по всьому Радянському Союзі». Для нас тоді такі слова були незрозумілими. Так само друга донька Надя має свідчення Божої слави. Вона була дуже хвора, лікарі розвели руками і сказали, що безсильні. Бог через одного сліпого брата сказав мені: «Так говорить Господь: Я причинив рану і Я її зніму, Моєї слави не дам нікому!» Коли Надю виписали додому помирати, вона стала поправлятися. Потім вона ще й доньку народила, коли їй було 42 роки. Це справді чудо Боже! Також ще третій син Саша, який зараз пастором в Онуфріївці. Інші, троє дітей, від другої дружини Галини Степанівни.

— То у вас друга дружина?

— Так. Моя перша дружина померла, коли їй було 37 років. Ми з нею одногодки. Ми жили дуже добре. У неї з’явилася хвороба – рак крові. Синові тоді було всього два роки. За 4 місяці її не стало. Я довший час дуже сумував. Звичайно, постало питання: дітям потрібна мати, мені дружинапомічниця. Я був дуже задіяний в служінні, яке не думав залишати. Тому став молитися до Бога, і Бог мені вказав на Галю. Вона була дівчиною 33 років. Я поїхав до неї в Кременчук і прямо сказав про волю Божу. Сказав також, що не обіцяю їй зірки з неба діставати, не обіцяю достатку великого, але обіцяю любити і шанувати. Коли Галя увійшла в дім, то доньки з першого дня стали називати її мамою, так вона зуміла до них підійти. Вже разом ми прожили 37 років. Я жодного докору від неї не чув. А пасторське служіння несу 40 років. Вона завжди лише благословляла мене в дорогу, на служіння.

— Ви четвертий пастор в церкві с. Павлиш?

— Так. Перший пастор, Пащенко Василь Іванович, був з 1922 р., потім короткий час – Вінніченко Микита Йосипович, третій – мій тесть Таран Федір Федорович (з 1947 по 1970-й), і я – четвертий. Поки що до цього часу. Коли були вибори пастора, то мене навіть і не подавали кандидатом. Приїхав старший брат з області, запропонували двох братів, але за них ніхто не проголосував. Але потім так вийшло, що церква запропонувала мене, і мене обрали, хоч я й не чекав цього. Мені тоді було 35 років. Коли я зайшов до кімнати, де вже чекали ті двоє братів, то вони здивувалися, чому я туди зайшов. Тоді я згадав пророцтво, що мені було в армії через старшу сестру. Я плакав і дуже молився, розуміючи відповідальність служіння. Тим більше, що тоді в церкві були досить складні обставини, було розділення церкви. Бог мені особисто відкрив, що будуть значні труднощі попереду, але якщо я буду триматися Бога і Божої правди, то Господь мене збереже, через усе проведе і виведе з усіх скорбот, рясно благословить. Бог дав мені мудрість провести чималу роботу з членами церкви і церква знову стала разом.

— Які зараз труднощі в церкві?

— Перше, що мене тривожить: дуже мало тих, хто нині кається, прилучається до церкви з нових людей.

— Як на сучасному етапі провадити євангелізації?

— Я побачив, що однією з добрих євангелізацій у нас є

похоронні служіння. Багато є старших членів, вони відходять у вічність. І на таких служіннях люди особливо розташовані до сприйняття Євангелії. Звичайно, у Павлиші ми багато разів проводили різноманітні євангелізації. Зокрема, двічі у нас були наметові служіння (останнє – в 2005 р.). У нашій церкві є співочий гурт, який часто запрошують на євангелізації навіть в інші області. Але люди зараз дуже насичені духовною інформацією, і їх важко чимось зацікавити. Певно, що найбільш ефективна євангелізація: особистий приклад для сусідів, знайомих, односельців.

— Чи ви готуєте брата, який би продовжив вашу працю пастора?

— Мені часто задають це питання. Я дивлюся на це так: щороку я пропоную вибрати іншого, але церква одноголосно поки що мене не відпускає. Бути пастором – це не іграшка, а відповідальне служіння, на яке поставляє особисто Бог. Коли буде необхідність, Бог Сам поставить. Бог Сам вбачить Собі служителя. Вважаю, що без важливої причини просто так переобирати не варто. У нас у церкві три диякони. Дасть Бог, прийде час, і якщо буде така нагода, то заміна є. Цю заміну готує Бог. Згадайте випадок з Давидом. Господь обрав, приготував і коли прийшов час, поставив.

— Чи запрошували вас до Америки?

— Був двічі в гостях. Але на постійне місце проживання сказав, що ні при яких обставинах не поїду. Це рішення мусить бути тільки суто від Господа. Бог мені не повелівав їхати до Америки, Він дав мені служіння тут, яке я намагаюся ретельно виконувати.

— Дім молитви у вас один з перших офіційно відкритий?

— Так. Дім молитви відкритий 25 років тому, у 1985 р. За цей дім перенесли вісім судів, начальство казало, допоки вони при владі, то нашої ноги не буде в тому домі, але Бог сказав: «Не бійтеся, я широко відкрию двері цього дому і ніхто не закриє!» І на нападки Совєтів ми прямо казали, що Бог, якому ми служимо, сказав, що ми будемо тут. Так і сталося. Ми збиралися спочатку в хаті. Але одного разу Бог відкрив, що треба будувати дім молитви. Постало питання: де саме? Один чоловік, який саме тоді переїхав до нас з Донеччини і приєднався до церкви, запропонував нам під дім молитви частину свого городу. Ми заклали фундамент. Влада звичайно знала, для чого ми будуємо цей дім (хоч дім був раніше оформлений на мою доньку Валю) і не давала дозволу на будівництво. Але ми продовжували будувати. Тоді той чоловік, що дав нам земельну ділянку, запропонував мені оформити дім на нього і запевнив, що тоді все благополучно добудуємо, без перешкод. Я було погодився, але по дорозі з ним в райцентр почув в серці голос Божий, щоб я повертався. Коли я сказав про це тому чоловіку, то він дуже розсердився. Вже потім я нарешті довідався, що той чоловік давно вилучений з церкви в місцевості, де він раніше жив. Думаю, що він працював на КДБ. Після того, як все вияснилося, він одразу кудись виїхав. У 1985 році ми почали збиратися в новому домі молитви, хоч і неофіційно. Приїхало начальство з Онуфріївки. Голова Абрамович подивився, довго мовчав, а потім сказав: «Ну що, все одно, бачу, що ви тут будете молитися, приїжджайте в район оформляти документи». Але обласне начальство заборонило нам оформляти. Відтак понад два роки була тяганина з владою щодо цього дому молитви. Нарешті приїхав представник ЦК з Москви. Саме тоді вже починалася так звана «Горбачівська перебудова», і він дав дозвіл на оформлення і запевнив, що ніхто не буде вже нам перешкоджати.

— Ви працювали до виходу на пенсії на залізниці?

— У 1990 р. я вийшов на пенсію. А в 1989 р. мене обрали старшим пресвітером церкви ХВЄ по області. Шість років я ніс служіння й обласного пресвітера. Хоч прийняв його за умови, доки знайдуть іншого. Потім передав служіння молодшому брату.

— Оце дивлюся ваші сімейні фотографії, у вас на фото чорне волосся, а зараз, бачу, біле?

— Убіляємося, приготовляємося до вічності.

— Чи були у вас якісь сумніви в служінні?

— Не було. З самого початку я був великим противником розділення церкви. Мені двічі пропонували перейти жити і трудитися в більшу церкву, в Олександрію, Кіровоград. Навіть і житло вже були знайшли. Але я сказав, що не можу покинути своєї церкви. Мене тут Бог поставив. Хіба що Бог мені особисто скаже. Моя справа не за тим, щоб гнатися за більшим, чи за визнанням, а моя справа – бути вірним в тому, над чим мене поставив Господь.

— Який ваш основний труд на даному етапі?

— Як Христос сказав: пастор знає своїх овець по імені, і пасе їх. Так само мені важливо знати кожного члена церкви по імені. Знати нужди кожного, молитися за кожного. Щотижня, у неділю, з 5 години ранку я встаю на молитву і молюся за кожного члена церкви окремо. Так само вважаю, що для мене важливо передати молоді основу нашої спільної віри, основу здорового вчення Ісуса Христа, щоб молоді люди не звертали з істинного шляху віри Божої. Так само для мене важливо залишити після себе добрий приклад. Також постійна моя нужда перед Богом: молитва за наше братство в області, також за керівників нашого братства в країні.

— Ви їздите на комітет в Київ?

— Я люблю братство, маю бажання спілкуватися з братами, хочу вчитися, так само важливо знати потреби братства (щоб знати, за що саме молитися). Саме це стимулює мої приїзди в Київ. Федоров Іван Іванович, пров. 1 Травня, 45, смт Павлиш, Онуфріївський рр-н, Кіровоградська обл., 28110.

№ 12, 2010 р.

CTOP. 9

ЗВЕРНЕННЯ Дорогі браття та сестри! З Божою допомогою місія «Добрий Самарянин» щорічно веде широку євангелізаційну кампанію у різних регіонах України. Найбільш ефективним та поширеним є наметове служіння, яке проводиться щороку з травня по жовтень. У залежності від населеності регіону, в якому проводиться євангелізація, під наметом збирається від 30 до 1000 людей. Вдень проводиться дитяче служіння, потім — загальне євангелізаційне служіння, коли проповідується Слово Боже, співають музичні гурти, а під вечір — спеціальне зібрання для молоді. І так впродовж 3 днів. Намет можна перевозити з міста в місто, із села в село, збирати під наметом різні вікові категорії людей. Цей метод

євангелізації є досить мобільним і широкомасштабним. Наметові служіння проводилися у кожній області України. Так, тільки за 2010 рік з використанням намету були проведені євангелізації у Львівській, Волинській, Рівненській, Ж ито м ир с ькі й, К иї вс ькі й, Чер ні гів ськ ій, Полтавській, Черкаській областях. Звичайно, щоб перевезти наметове приладдя, потрібно мати вантажний транспорт. У нас є автомобіль для перевезення апаратури та різного технічного реманенту, який служить вже більше 25 років, але він потребує капітального ремонту. Проте ремонтувати цей автомобіль немає можливості, тому що більшу кількість запчастин до нього не можна знайти. Потреба у вантажному транспорті є найбільш вагомою на сьогоднішній день. Без вантажівки ми не зможемо проводити євангелізації у такій кількості і в такому темпі, як раніше. Дорогі брати та сестри, звертаємося до Вас з проханням допомогти фінансово у придбанні вантажного автомобіля. Кожен Ваш фінансовий вклад — внесок у діло Боже заради спасіння ближніх, які гинуть у гріхах. Жертвуючи на цю потребу, Ви стаєте спільниками нашої праці благовісників. Не всі мають можливість безпосередньо брати участь у євангелізаціях, не всі можуть присвятити своє життя

виключно благовісницькій справі, але відгукнутися на потребу, хоч і невеликою сумою коштів, може кожен. Не забувайте, любі, Бог любить тих, хто охоче дає. Ми чекаємо Вашої допомоги, чекаємо Вашої підтримки! Під час євангелізаційних служінь багато людей приходять до Христа, відновлюються сім’ї, покращуються стосунки з ближніми, дехто повністю змінює світогляд і навертається до Живого Бога. Ваша жертва для досягнення таких благих цілей принесе приємні плоди для Господа. Вкладайте у Царство Небесне, збирайте скарби на небесах, щоб пожинати плоди разом із Господом! Ми віримо, що ці слова не залишать Вас байдужими і Ви обов’язково відгукнетеся, а Господь нехай віддасть Вам сторицею! Ваші пожертви насилайте на адресу місії з поміткую (Трок для наметов наметового ого служіння).

******************************************** Улюблені Господом, сестри та брати! Ми маємо відвагу так звертатися до Вас тільки тому, що через кров Христа ми належимо до єдиної великої Божої сім’ї. Слава Богу! Тому й просимо Вас і надалі молитися за пробудження нашого краю, нашого народу, за служіння радіоблаговістя, через яке багато людей увірували у Христа, як свого особистого Спасителя. Християнська телерадіомовна компанія, що створена при місії «Добрий Самарянин», ось уже понад 18 років благовістить спасіння у Христі через програму «Добра Новина». Листи, отримані на адресу редакції, свідчать про те, що люди із задоволенням слухають передачу, збагачуються духовно, задають запитання, телефонують, просять молитися і дякують за можливість слухати Слово Боже та чудові пісні в їхніх оселях. І дехто навіть приходить в наш офіс, щоб поділитися своїми враженнями та щоб за них особисто ми помолилися. Ось для прикладу коротенький уривок із листа від нашої постійної слухачки Оксани: «Слухаю «Добру Новину» щовівторка. Мені подобається ваша передача, дуже цікава і змістовна», а далі – прохання: «Напишіть, як благословляти чоловіка та дітей». А ось що написав нам Сергій із місць позбавлення волі: «Спасибі вам, що працюєте на ниві Господній і проповідуєте Його святе Слово. Я не помилюся, коли скажу, що я – один із багатьох, які слухаючи вашу та інші християнські передачі, покаялися і прийняли Христа у своє серце та послідували за Ним». Зовсім юні слухачі із Сарненщини з багатодітної сім’ї написали нам: «Наша сім’я дуже любить і з особливою охотою слухає вашу передачу, в якій є що послухати і чому повчитися». Ми славимо Господа, отримуючи свідчення про те, що «Добра Новина» лікує не тільки людські душі, а й допомагає отримати фізичне здоров’я. Так, наша слухачка із Рівненщини, вчителька-пенсіонерка Марія Іванівна розповіла нам, як Бог дивовижно зцілив її руку під час молитви, яка звершувалася в передачі. Наш Бог є Бог Всемогутній, для Нього немає нічого неможливого. Господь чує молитви Свого народу і відповідає на них. Вічна Йому слава! «Добра Новина» транслюється нині не тільки у Рівненській області, а й у Хмельницькій. Та її мають можливість слухати і жителі довколишніх сусідніх

областей: Волинської, Львівської, Тернопільської, Житомирської, Вінницької, Чернівецької. Про це свідчать листи із декотрих областей та телефонні дзвінки. До нас звертаються не лише з проханням про духовну підтримку, а й просять матеріальної та фінансової допомоги. Так, нещодавно нам зателефонував один чоловік, який вже 8 років, як втратив зір. Він із великим задоволенням слухає радіопередачу «Добра Новина», адже вона спонукає його шукати Господа і пізнавати Його святу волю. Олександру робитимуть дороговартісну операцію на очі, а коштів не вистачає. Після телефонної розмови він прийшов до нас у супроводі знайомих і попросив допомогти йому. Дякуючи Господу та людям, які відгукнулися на нужду незрячої людини, ми зібрали значну частину коштів на операцію. Сподіваємося, що і Вам, дорогі брати та сестри, не є байдужою доля України, доля її народу. Тому просимо Вас підтримати служіння «Доброї Новини» молитовно і фінансово, за що ми будемо щиро Вам вдячні. Як колись заборонами та переслідуваннями, так тепер високими цінами за ефірний час, ворог душ людських намагається перешкодити проповіді Євангелія через Радіо. Та в Господі є наша сила і поміч. Отож, об’єднаймося, щоб Ім’я Господа славилося, а люди спасалися. Не завжди так буде. Все на цій землі минеться, і свобода теж. А Господь продовжує шукати тих, хто стане в проломі за народ, за цю землю. Щиро дякуємо за Ваше служіння і вірність Господу. Нехай Господь рясно благословить Вас у виконанні Його волі! Пожертвування та листи надсилайте на адресу: Christian Mission EBENEZER (з поміткою: на радіопередачу «Добра Новина Новина»») PO Box 12050 Lexington, Lexington, KY 4058040580-2050

З любов’ю та вдячністю, Ваш найменший брат у Христі Володимир Боришкевич, директор ХТРК

******************************************** наслідками. Потребує постійного нагляду. На сьогодні Анатолій не має спонсорів «Я не прошу риби, я прошу вудочку!» вудочку!» в допомозі служінню, але він не пішов з простягненою рукою, а розпочав Саме так стверджує 32-річний Анатолій Береза з Зінькова, що на Полтавщині, якого в цьому році рукопоклали на пасторське служіння у місцевій церкві ХВЄ. Вісім років тому він з сім’єю переїхав на Полтавщину з Львівщини. Два роки не було ніякого видимого результату духовної праці, але брат Анатолій вірив, що обов’язково буде відповідь, адже наша віра — впевненість у невидимому і підстава очікуваного. Через два роки, з 2004 р., люди почали поступово приходити в зібрання. Зараз офіційно членів церкви в Зінькові 25, відвідує більше. Майже 30 дітей регулярно відвідує недільну школу. У 2004 р. розпочали капітальну реконструкцію будинку (колишньої контори колгоспу, купленому церквою) під дім молитви. Минулого року ремонт закінчений і відбулося його офіційне відкриття. Анатолій залишив все в Немирові, де жив раніше, і придбав житло під Зіньковом, де тепер проживає з дружиною і чотирма малолітніми дітьми. Менший, 8-річний син, має від народження хворобу ДЦП, на жаль, зі складними

самостійно шукати шляхи заробітку. Використовуючи старенький ноутбук, відкрив станцію технічного обслуговування автомобілів. Але, на жаль, потребує матеріальної підтримки (хоча б одноразової), щоб закінчити станцію по ремонту. Три попередні зими він працював в холоді. Має надію, що цієї зими буде працювати в теплі. Брат Анатолій сподівається на подальший розвиток духовної праці в Зінькові і районі. «Я щиро запрошую до співпраці місіонерів, служителів, ми маємо декілька розпочатих проектів (соціальних, духовних), ми могли б спільно втілювати їх в життя. Одним словом — приїжджайте в гості. Так склалося, що Зіньків — така собі окраїна Полтавщини, і мало хто сюди заглядає з приїжджих місіонерів, вчителів». Тел. брата Анатолія Берези для зв’язку: + 3 8 050 9090-3131-344. Емейл: abereza@mail.ru або a_bereza@hotmail.com

№ 12, 2010 р.

СТОР. 10 “Ідіть по всьому світу й проповідуйте Євангелію всьому творінню” (Марка 16:15) — так сказав сам Ісус Христос. І як добре робити щось, не тільки для Нього, а робити з Ним. Часто ми християни стараємось багато справ зробити для Христа, а забуваємо, що кожну справу, яку ми чинимо в Ім’я Його, повинні робити з Ним. Ми бачили руку Божу протягом трьох тижнів, які ми провели в Україні (в Полтавській і Чернігівській областях). Нема більшої радості, коли можна бачити, як людські душі знаходять мир і прощення в Ісусі Христі. А сумно стає від того, коли бачиш скільки душ відходять у вічність, не знаючи правди про спасіння. Приходилось говорити зі старенькими бабусями, дідусями, які вже закінчують земний шлях, але так і не знають Того, Хто прийшов у цей світ, щоб вони мали вічне життя. Більшість із них говорять так: «Куди нам, старим, вже до Бога? Ми нікому не потрібні, а тим більше — Богові...». А коли запитуєш їх за вічність, говорять: «Бог його знає. Як вже Він розсудить! Та й ніхто з того світу не повертався». Одного дня, перед Євангелізацією, ми ходили від хати до хати, запрошуючи людей. От постукали в двері до однієї старенької хатинки і відкрила нам старенька бабуся. Їй напевно більш, як 80 років. Живе сама і ще й доглядає таку ж саму, як вона (навіть ще старшу). Ми

п о ч а л и розмовляти з нею, розповідати про Христа, про те, як Він любить всіх людей. Вона слухала, розуміла, але все запевняла своє: “Колись забороняли вірити Богу, а що тепер? Я вже стара, що Йому від мене потрібно? Знаю декілька молитов от і читаю їх кожний вечір, але чи чує Він наші молитви?” Ми запитали: “Чи читали ви коли-небудь Біблію?” “Ой, діточки, я й в руках її не тримала!” Ми заспівали і запитали, чи хотіли б вони, щоб ми за них помолились, а вона: “Я ж все одно не запам’ятаю вашої молитви”... Також ми були у сирітському будинку, де діти приблизно віку від 6-9 років. Найбільш мене вразило, що діти всіх старших (вихователів і відвідувачів) називають “мамою”, навіть хлопців. Ми привезли подарунки, цукерки, але для них це було другорядне. Кожний хотів на руки, кожний хотів ласки. Я взяла на руки одного хлопчика Вову, а друга дівчинка взяла мене за руку, стиснула і тримає. А потім говорить: “Мама, чому ти його так довго тримаєш? Візьми й мене на руки”. Серце розривається від дитячого болю, які так хочуть ласки. Якою буде їхня доля? Щодня ми проводили дві — а то й три євангелізації. Було по різному. Хто приймав, а хто й гнав геть. Але подяка Богові, що Його рука була над

кожним із нас. Ніхто із нас не жалів, а навпаки: ми раділи за можливість чим-небудь послужити для людей, які живуть на нашій батьківщині. Ми — християни, і ми знаємо Добру Вістку, тому не можемо мовчати. Друже, поділись із ближнім про те, що відкрив тобі Бог! Якщо не маєш можливості поїхати, допоможи тим, хто трудиться на місіонерських полях. А сам Господь відплатить тобі. Інна Черешня, Lexington, Kentucky

* * * * * * * * * * * * * * * *братьев) * *трудились * * в*селе*Красный * * *Перекоп. * *Нам*очень * * Однажды, * * * ожидая * * одного * * из* братьев * * *возле* клуба, * *я

Дорогие братья и сестры, хочу немного поделиться с вами о моей миссионерской поездке на Украину в Херсонскую область. Я от всего сердца благодарна моему Господу за возможность, подаренную мне потрудиться на ниве Его. Наша группа состояла из нескольких человек, приехавших в основном из штатов Орегон и Вашингтон. Пятеро из нас (трое сестер и двое

помогло сотрудничество с местным пастырем Юрием Маринчуком, для которого мы были уже 3-й группой из Америки, приехавшей в этом году. Как и бывает на миссии, наш день был расписан поминутно: с раннего утра и до поздней ночи мы благовествовали Слово Божье, посещали пожилых и больных, принося им не только духовную пищу, но и физическую, помогали по хозяйству нуждающимся, организовали детские служения, общались с местной молодежью, отвечая на их вопросы. Мы максимально прилагали все старания, чтобы быть не только на словах, но и на деле учениками Иисуса Христа. Очень сильно меня коснулось то, как дети воспринимали Слово Божие. С каким нетерпением они ожидали наших уроков! Даже после нескольких встреч они помнили библейские истории, рассказанные нами ранее. Впитывая Слово Божье, как губка, дети менялись на наших глазах, наполняя сердца наши радостью. Помню один из уроков о добрых делах настолько впечатлил их, что несколько ребят после школы пошли вместе с нами красить заборы. Мне особо дороги были такие моменты. Мы знаем, что случайностей у Бога не бывает.

обратила внимание на сидящую рядом женщину. На вид она была очень печальна и разбита. Именно к таким пришел Христос! Почувствовав побуждение в духе, мы обратились к ней с вопросом: «Хотела бы она услышать о Боге?» Я никогда не чувствовала такое сильное наполнение Божьей любовью (настолько реальное и всеобъемлющее!), и никогда не встречала человека (настолько открытого для Слова Божьего). Несмотря на то, что ей было всего лишь 36 лет, она выглядела намного старше. Грех настолько разрушил ее дух, душу и тело, что только Господь мог восстановить его. За последние 4 года она потеряла четырех своих близких родственников. Это горе привело ее к депрессии, которую она заливала алкоголем. Она согласилась на нашу молитву о ней. Во время молитвы чувствовалось, как Господь Своей любовью обнял ее разбитое сердце. Слезы раскаяния текли по ее лицу. Я верю, что посеянное зерно принесет свой плод в царствие Божие. Лично для меня очень дороги такие моменты. Я призываю каждого, кого Бог побуждает на миссионерский труд, быть послушным этому зову. Да Благословит Вас Господь! Аминь. Виктория Дрягина Lexington, Kentucky.

******************************************** У багатьох регіонах України влітку трудяться на школа в Слов'янську, також успішно функціонує сприйнятий місцевим населенням, як політичний акт?

місіонерських полях християни, що приїжджають з Америки. Переважно це молодь із слов’янських церков, сімей християн, що емігрували з України до США. На сьогодні приїзд молодих місіонерів вже набув масового характеру і кількість груп, що приїжджають до України, не зменшується, а навпаки — зростає. Бо така справа корисна для обох сторін: як для молоді з-за кордону в плані їхнього духовного зростання і загартування, так і для місцевих церков. І звичайно для місцевого населення приїзд гостей– місіонерів є великим благословенням, виливається в конкретну допомогу (не тільки духовну). ***

Я мав телефонну розмову з Безкровним Анатолієм Івановичем, пресвітером церкви ХВЄ Донеччини і був здивований, що їхню область до цього часу ще ніхто не відвідав.

— Можливо вашу область не відвідали тому, що ваш регіон російськомовний, а прибулі до України місіонери переважно розмовляють українською мовою?

— Якщо місіонер и будуть проповідувати українською мовою, це не буде перешкодою для спілкування. Хоч у містах жителі краще сприймають російську мову. Але по селам добре володіють українською мовою. У нас є пастор церкви біля Маріуполя, то він завжди проповідує українською мовою, і церкву відвідує багато молоді. Так що нехай не відштовхує Вас незнання російської мови від приїзду до нас. Хоч, безсумнівно, для більшого ефекту у нас краще спілкуватися поки що російською мовою. І я впевнений, що в США багато молодих християн-емігрантів розуміють і спілкуються й російською мовою.

— У Донецькій області досить відома біблійна

школа в Слов'янську, також успішно функціонує один з перших реабілітаційних центрів в Україні. Можливо, це зупиняє місіонерів від приїзду в Донецьку область, тому що вони думають, що у вас достатньо своїх євангелістів?

— У біблійній школі здебільшого зараз навчаються приїжджі, молоді люди з Росії, Молдови, з інших міст України. Місцевих же дуже мало. Як правило, там навчаються чи дуже молоді хлопці, чи хлопці після реабілітації (колишні наркомани, алкоголіки). А щоб провести серйозну тижневу євангелізаційну компанію, потрібно мати великий досвід, мати злагоджену команду. І хоча в нас у області зараз функціонує вісім центрів реабілітації, але це не значить, що немає потреби місіонерства в Донецькому регіоні. Звичайно, ми й самотужки провадимо євангелізації, але це, як крапля в морі. Якщо врахувати, що у нас вісім реабцентрів задіяні, то уявіть: скільки жителів Донеччини вражені алкоголем, наркотиками, іншими гріхами та хворобами! Роботи для місіонерів (як-то кажуть) – непочатий край. І потрібно враховувати, що Донецький регіон досить обширний, густонаселений, з великою кількістю міст і селищ, з населенням в кожному селищі не менше 10 тисяч. Так що якщо є бажаючі потрудитися тут, ми з радістю Вас приймемо, зробимо все необхідне для Вашого влаштування на місцях і можливості реалізації планів місіонерів, що приїдуть.

— Могли б Ви надати транспорт для мобільного пересування євангелізаційної групи?

— У нас в обласному об'єднанні тільки два мікроавтобуси, але в багатьох братів є особисті автомобілі. Якщо група приїде, звичайно, ми допоможемо з транспортом.

— Чи не буде приїзд місіонерів з Америки

сприйнятий місцевим населенням, як політичний акт?

— Не буде, точно. Ми політикою не займаємося, стоїмо осторонь будь-яких політичних процесів. Звичайно, я не гарантую виключення окремих (одиничних) випадів, реплік (це може трапитися в будь-якому регіоні), але масових проявів невдоволень чи перешкод євангелізації не повинно бути.

— Як би ви порадили провести тижневий євангелізаційний захід групі місіонерів?

— У різних місцях — по-різному. Але думаю, що найбільш прийнятний варіант — щоденне наметове служіння. У нас є багато місць, де взагалі немає ніякого служіння, жодної церкви. Можна почати євангелізацію саме в таких селищах, але також гарним варіантом євангелізації була б і допомога місцевій громаді, де вже є декілька християн (до десяти).

— У вас є великий намет для євангелізацій?

— У нашому об'єднанні такого намету нема, але ми знайдемо в сусідів.

— Чи робили ви спроби зв'язатися з християнами з діаспори, щоб запросити їх до себе в область на працю?

— Робив неодноразово. От і цього року ми мали контакти з церквою і місіонерською школою з міста Джаксонвіля (штат Флорида), з пастором Бондаренко, але, на жаль, цього літа не вийшло спланувати таку поїздку. Я звертаюся до відповідальних служителів, керівників молоді: зверніть Вашу увагу і на Донецький регіон.

— Ваші координати?

— Наш обласний офіс і дім молитви знаходяться по такій адресі:: вул. Луначарського, 13, м. Красноармійськ, Красноармійськ, Донецька область, поштовий індекс: 85302. Зараз у багатьох є електронна пошта, тому дуже зручно написати нам на е-мейл: bіshop@dataxp.net або doctorenko@yandex.ru. doctorenko@yandex.ru Або ж дзвоніть мені на мій мобільний телефон: +3 8 050050-904 -7676-71.

Розмовляв і записав діалог Геннадій Андросов.

№ 12 2010 р.

CTOP. 11

Чи ти дочекався? Самуїл, помазавши Саула на царство, оголосив йому волю Божу, вказавши на ознаки, які б мали ствердити Слово, що йому об’явив Господь. Але була одна умова: щоб утвердилося царство Саула, потрібно було чекати сім днів приходу пророка. Саул не дочекався декілька годин і царство було віддано іншому. Ісус Христос, з’явившись після Свого воскресіння Своїм учням, об’явив їм Свою волю. «Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: Прийміть Духа Святого!» Святого!» (Ін. 20:22) Але була поставлена умова: «Він звелів, Мене» » (Дії, 1:4). І тоді щоб вони не відходили з Єрусалиму, а чекали обітниці Отчої, що про неї ви чули від Мене «ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» землі» (Дії, 1:8). Вони чекали десять днів, і дочекалися, Дух Святий злинув на них! І збулося Слово Боже над ними. Алілуя! Дорогий друже, чи ти дочекався? Апостол Павло запитує єфесян: «Чи ви Духа Святого одержали, як увірували?» увірували?» (Дії, 19:2). Ознакою злиття Сили Духа Святого в Ефесі, в Кесарії – в домі Корнилія – в день П’ятидесятниці були інші мови. «І різними мовами стали вони промовляти та пророкувати!» пророкувати!» (Дії, 19:6) «Мовами різними ті розмовляли та Бога звеличували» звеличували» (Дії, 10:46). Дорогий друже, чи ти прийняв силу згори? Чи ти дочекався? Чи не пропустив умовлений час? Апостол Петро наголошує: «Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей, і для всіх, що далеко знаходяться, кого б тільки покликав Господь, Бог наш!» наш!» (Дії, 2:39). «Шукайте Господа, доки можна знайти Його, кличте Його, як Він близько!» близько!» (Іс. 55:6).

Бережіть свої очі! «Око, що з батька сміється й погорджує послухом матері, нехай видзьобають його круки поточні, і нехай орленята його пожеруть!» пожеруть!» (Притчі, 30:17). Багато молодих людей не звертають уваги на ці Божі Слова. Дехто розуміє це місце Писання в прямому значенні тексту. Але при зустрічі з людьми, що зневажають своїх батьків, можна зрозуміти, що вони мають очі, але не бачать. Тобто не відрізняють, що є зло, а що – добро, що – гріх, а що – правда. Подивишся на таку людину і думаєш, що певно вона в дзеркало на себе ніколи не дивилася. Якщо зробиш їй зауваження, що це є гріхом, одразу така людина закидає: а де написано? Коли ж навіть покажеш (де написано), все одно мовби не бачить, або ж починає стверджувати, що то написано не для неї. Втративши свій зір через зневагу батьків та непослух, такі люди не можуть вірно бачити – вони ж сліпі! Коли ж вони дивляться на брудні, непристойні речі, то думають, що в цьому нічого поганого нема. Діточки, бережіть свої очі! Тільки Бог може повернути правильний зір людині через її щире покаяння перед Богом в гріхах. Тільки тоді можна побачити оточуючий світ в правильному світлі – світла Слова Божого. «Око то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле» світле» (Мт. 6:22). Діточки, будьте слухняні своїм батькам, не зневажайте їх! І тоді вам не тяжко буде виконувати Слово Боже, жити справді християнським (побожним) життям.

Своя сім’ сім’я, своя церква, своя віра… Чи багато сорочок продають на базарі? Багато. Якщо якась з них впаде в багно, чи дуже ми будемо переживати? Напевно, що ні. Але ось за одну з таких сорочок ми віддали зароблені кревні гроші, і вона раптом впаде в те саме багно, ми напевно дуже засмутимося. Чому? Тому що за неї ми заплатили ціну. Вона стала нашою… Є така притча про зароблений карбованець, коли батько послав сина заробити першого карбованця. Мати пожаліла синочка і дала йому гроші, щоб не мучився в праці. Батько взяв того карбованця і кинув на очах сина в огонь. То син навіть не здригнувся. Так само було і вдруге. Коли ж втретє мати вже не дала синові грошей, то він мусив своїми руками їх заробити нелегкою працею. Батько взяв того карбованця і так само кинув у вогонь, то син одразу став розгрібати багаття, аби врятувати зароблені гроші. Ті гроші стали його власністю, за них була заплачена ціна: час, тяжка праця, піт, мозолі… Той карбованець став дорогоцінністю для юнака. Кожен з нас пам’ятає притчу про «Доброго самарянина» (Лк.10:33). Хто став ближнім доброму самарянинові? Зранений подорожній. Чому? Тому що за нього він заплатив своїм часом, своїм ослом, своїм добром, коштами… Ісус Христос за нас заплатив високу ціну. Незрівнянну ні з чим у цьому світі – ціну крові. «І знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марного вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров'ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти» Ягняти» (1 Петр.1:18-19). Ми стали дорогоцінністю в Божих очах. Тому що за тебе і мене заплачена надзвичайно висока ціна. Христос цінує нами. А ми? «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої? Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони!» вони!» (1 Кор. 6:1920). Так само ап. Павло призиває цінувати зібранням: «Не кидаймо збору свого,

ХРИСТИЯНСЬКІ АФОРИЗМИ Ви ще не пізнали Слова так, як слід, поки по Слову не живете. Придивіться уважніше до своїх нещасть – може, ви просто не побачили в них благословінь. До смиренності можна прагнути, але похвалити себе за смиренність неможливо. Бог дає благодаті рівно стільки, скільки потрібно в кожному конкретному випадку.

як то звичай у деяких…» деяких…» (Євр.10:25). Зауважте на припис: свого зібрання. Людина, яка просто прихожанин, який приходить інколи до церкви, можливо буде називати це зібрання своєю церквою. Але чи буде це так насправді? Навряд, бо він не вклав туди ціни: своїх молитов, свого часу, переживань, зусиль, труда, коштів. Зібрання стане нашим, коли кожен з нас не буде просто стороннім глядачем, який тільки те й робить, що критикує, а буде постійно благословляти і молитися за пастора, за проповідників, за євангелістів, за хор… Буде приймати особисту участь у праці і житті церкви. Зауважте, ап. Павло написав, що залишати своє зібрання у декотрих стало звичаєм! Ознака останнього часу, яка проходить практично в усіх сферах життя: як в сім’ях, так і церквах. Мало хто хоче платити ціну! Віддавати свій час, труд, поступитися своїми амбіціями, навчитися жертвувати, вкладати, а не брати. Більше хочеться лише брати, тому й не цінують. Тому й залишають… Так само нехай для нас стане ближнім наш брат, сусід, за яких ми молимося, за яких платимо ціну, на зразок доброго самарянина. Тоді ми вже не будемо байдужими спостерігачами. Не будемо критикувати чи осуджувати. А будемо переживати разом зі своїм ближнім, і будемо радіти з ним його успіхам, бо він став «нашим», бо ми його несли на руках молитви. Брати та сестри, у кожного з нас повинна бути своя сім’я, своя церква, і навіть своя віра, яку ми можемо надбати лише в особистих стосунках з Господом. Це не приходить водночас, для цього треба пролити не одну сльозу, не одну годину простояти в молитві, можливо в гірких стенаннях, ревних пошуках відповіді від Бога… Нехай у цьому кожному з нас допоможе люблячий Господь Ісус Христос. Не чийсь. А мій. Мій Христос! Який так само і для мене став дорогоцінністю… Геннадій Андросов.

Природа у всіх її проявах – це перст, що показує нам на Бога.

Великими стали багато вчителів, воскрес – тільки один.

Справжня свобода – це життя для Христа.

Христос розрахувався з нашими боргами, тому що самі ми із цими боргами розрахуватися не в змозі.

У тих, хто ходить у світлі, і в пітьмі душа співає.

Живіть не для людської слави, робіть усе в славу Божу.

Якщо ти знаєш, що Бог є, покажи це своїм життям.

Бог посилає все вчасно – навіть смерть.

Якщо хтось із вами поводиться неправильно, ви поводьтеся правильно – любіть його.

Найбільша честь, яку нам хтось виявив – це можливість розмовляти з Богом.

Радість наша не від того, що ми бачимо навколо, а від Того, Хто живе в нас.

Подяка Богу – це ввічливість християнина.

Нам потрібна не просто голова, повна фактів, нам потрібно серце, повне віри. Воїни Христа найкраще борються на колінах. Небеса приготовлені для тих, хто до них приготовлявся.

№ 12 2010 р.

CTOP. 12

Індонезія В Індонезії (біля міста Джакарта) мус ульмани формують воєнні групи, підготовлюючись до війни з християнами. Вони хочуть зупинити поширення християнства в їхній околиці. Недавно 6 мусульман покаялись і секретно прийняли водне хрещення. У відповідь до цієї події деякі жителі почали збиратися по мечетях — формувати та тренувати такі воєнні групи. Члени цих угрупувань кажуть, що вони хочуть миру, але готові битися, щоб досягнути своєї цілі. http://www.wnd.com/index.php? fa=PAGE.view&pageId=174813

Іспанія

Україна Кабмін схвалив рішення про скасування віз з Ізраїлем. Про це повідомив сьогодні журналістам перший заступник міністра закордонних справ України Володимир Хандогій, передає "РБК-Україна". Хандогій зазначив, що зазначена угода між Україною та Ізраїлем буде підписана найближчим часом, однак, остаточна дата ще не узгоджена. "Ще треба підписати угоду. Угода набуває чинності через 90 днів після завершення всіх внутрішньодержавних процедур. У нас з Ізраїлем різні процедури", - сказав він. Він додав, що уряд затвердив проект угоди між Україною та Ізраїлем про безвізові поїздки громадян. Кабмін також схвалив угоди між Україною та Казахстаном про перебування громадян на території іншої держави без реєстрації від 5 до 90 днів. Нагадаємо, 21 червня уряд Ізраїлю на своєму засіданні ухвалив рішення про введення безвізового режиму з Україною. Посол Ізраїлю сказав: "Приймаючи до уваги і те, що в Ізраїлі проживає близько 500 тисяч вихідців з України, можна сподіватися, що двостороння відміна віз врешті-решт позитивно позначиться на взаєминах наших країн". Є припущення, що безвізовий режим значно збільшить потік українських туристів до Ізраїлю. http://www.intv.ua/article/214007/

Ісландія В Ісландії вчені продовжують спостерігати за вулканом Ейяф'яллайекюль, який вивергається на півдні країни. Виверження ісландського вулкану розпочалося 20 березня. Після досліджень фахівці дійшли висновку, що вулкан не заспокоїться найближчим часом. На їхню думку, виверження триватиме рік чи два. Нагадаємо, що лава вже розтопила велику кількість снігу. Виверження призвело до припинення руху на автодорогах і значних перебоїв у польотах авіації. основні аеропорти Ісландії були закриті. Так само багато аеропортів Європи певний період так само були закриті. Виверження вулкану завдало світовим авіаперевізникам збитків у 1,3 мільярди євро. Вулканологи і президент Ісландії попереджають, що виверження другого ісландського вулкану на ім'я Катла буде набагато потужнішим за виверження його попередника. http://vinnikiplus.in.ua/blog

Якщо Ви бажаєте персонально отримувати газету “Відродження”, заповніть цей бланк і відішліть нам.

ПІДПИСНИЙ БЛАНК Так, я бажаю отримувати “Відродження”

Пишіть англійською мовою: FIRST NAME: ____________________________ LAST NAME: ____________________________ ADDRESS: ____________________________ _____________________________ TEL: ( )_________-___________

$ ____ Висилаю мою пожертву на “Відродження” Ваші запитання, пропозиції, відгуки відсилайте на нашy адресy.

Наша адреса: Christian Mission EBENEZER PO Box 12050 Lexington, KY 4058040580-2050 Email: info@cmebenezer.com

П'ятого липня в Іспанії ввели новий закон відносно абортів. Він дозволяє робити аборт в перших 14 тижнів вагітності без обмежень. 1617-ти річним також дозволяється аборт без батьківського дозволу, але повідомлення вимагається. Цей закон також відмінює тюремне штрафування за аборт і проголошує, що аборт — це право жінки. Державний міністр по рівномірності сказав, що не сумнівається в конституційності нового закону. http://www.google.com/ hostednews/ap/article/ALeqM5gZkwyCkZyQOutllW67a02dnLqQAD9GOR6RG0

Киргизстан Християнський суддя Анаркул Токсобаєва відстояла за свою віру в державному суді в столиці Бишкек. Вона пробувала судити справедливо і часто подавала свої рішення проти бажань та наказів корумпованих, державних агентів та колишнього президента Бакієва. Одного разу Токсобаєва відкрила Біблію і читала вголос та молилася в присутності інших суддів 40 хвилин. Її неправдиво звинувачували та судили. Вона програла свою апеляцію 6-го квітня – в день початку киргизької революції. Президент Бакієв здав посаду, а Токсобаєву в червні державний суд оправдав. Вона сказала, що старозавітна книга Йова їй послужила великим підбадьоренням. http://www.cbn.com/cbnnews/world/2010/July/ Kyrgystan-Judge-Stands-for-Righteousness/

Південні штати Америки Нафта з катастрофи D e ep wa t e r Ho r i zo n вж е досягнула всіх штатів на березі Мексиканської Затоки. На пляжах штату Texas знайшли смолясті гранули, які випливають на поверхню води разом з нафтою. Найбільші судна в світі для збору нафти вже знаходяться в затоці і готові чистити брудну воду. Відповідальна фірма British Petroleum (BP) шукає фінансову допомогу від інвесторів на Близькому Сході, щоб покрити витрати на очистку. http://www.cbn.com/cbnnews/us/2010/July/

Вишліть це разом з Вашою пожертвою

ВАШІ ПОЖЕРТВИ!!! ПОЖЕРТВИ!!! Радіопередача «Добра Новина» Новина»............$ ............$ _________

Трок для наметового наметового служіння.............$ служіння.............$ _____ Місіонер (ім’я та прізвище)…...$__________ Діти сироти............…………...$__________ Медичний Реаб. Центр………..$__________ НаркоНарко-Алко Реаб. Центр……....$__________ Де найбільш потрібно……...…. потрібно……...….$__________ ……...….$__________ “ВІДРОДЖЕННЯ’’………........$__________ Бажаю щомісячно підтримувати вказане служіння. Відповідальний за випуск: Павло Чубарук, тел. (859)552(859)552-0596. Відповідальна за розповсюдження: Людмила Леськів, тел. (859)421(859)421-6185. тел.:: ((704)303 704)303--9453, ee--mail:giva.nadiya@gmail.com Коректура: Геннадій Андросов, тел.

704)303 Дизайнер: Алекс Чубарук e-mail: alex@cmebenezer.com

Газета видається за рахунок добровільних пожертвувань читачів. Редакція не завжди поділяє погляди авторів і залишає за собою право редагувати подані статті.