No 25

Різдво – свято, але чи у всіх?!

Щиро вдячні усім жертводавцям, що протягом багатьох років (через ваше щире серце) підтримували служіння милосердя місії

«Ebenezer». Ви зробили справжнім святом Свято Різдва Христового тим людям, кому нема від кого чекати святкових подарунків. Щороку Бог давав нам можливість через Вас придбати подарунки, дитячі Біблії, повчальні книжечки, брошури і через руки місіонерів передати сформовані подарунки в села і міста для обездолених дітей-сиріт, в інтернати і просто – в бідні сім’ї, а також інвалідам, людям старшого віку (мешканцям будинків для престарілих), щоб знову нагадати тим, хто знедолений серцем, що Бог подарував нам найцінніший подарунок для нашого спасіння – Сина Свого. Якщо цього року у вас є можливість благословити це служіння, щоб озброїти руки місіонерів цими прекрасними речами, надішліть вашу пожертву з поміткою «Різдвяні подарунки», заповнивши для цього бланк на останній сторінці цієї газети. Ми охоче і з радістю передамо ваш дар, щоб він послужив для слави Божої.

З найщирішими вітаннями і побажаннями, працівники місії «EBENEZER».

№ 25, 2013 р.

CTOP. 2

“Вам вчинено добродійство…” З проповіді Олександра Ковальчука, пастора з Луцька в церкві Lexington. «Після того юдейське Свято було, і до Єрусалиму Ісус відійшов. А в Єрусалимі, біля брами Овечої, є купальня, Віфезда поєврейському зветься, що мала п'ять ганків. У них лежало багато слабих, сліпих, кривих, сухих, що чекали, щоб воду порушено. Бо Ангол Господній часами спускавсь до купальні, і порушував воду, і хто перший улазив, як воду порушено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворобу. А був там один чоловік, що тридцять і вісім років був недужим. Як Ісус його вгледів, що лежить, та, відаючи, що багато він часу слабує, говорить до нього: Хочеш бути здоровим? Відповів Йому хворий: Пане, я не маю людини, щоб вона, як порушено воду, до купальні всадила мене. А коли я приходжу, то передо мною вже інший улазить. Говорить до нього Ісус: Уставай, візьми ложе своє та й ходи! зараз одужав оцей чоловік, і взяв ложе своє та й ходив. Того ж дня субота була…» (Ін. 5:1-9). «Бо вчинено вам за Христа добродійство, не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього!» (Флп.

1:29). Вам вчинено добродійство, тобто добру справу. Ми знаємо, що це таке – робити добро. Наприклад, ми раніше не мали жодного розуміння про гуманітарну допомогу. Перша допомога до нашої церкви прийшла десь з Скандинавії, Швеції. Почали дивитися, що там, в тих ящиках. Диякони відкрили декілька, а там шуби з дорогого хутра. Ніхто такого не бачив! Почали розмишляти і думали: о, люди як живуть, віддають такі дорогі шуби, значить у них все є. Але чи справді це так? Напевно, людина підійшла до своєї шафи, подивилася. Подумала, що там бідні люди живуть, тож віддам свою шубу. Зробила добродійство. Але я згадав ще інше. Один місіонер працює в Росії. Довгий час проповідує там Євангелію. У нього був спонсор з Германії, старша жінка. Він переписувався з нею і напросився в гості, дали йому виклик, як годиться. Він їхав і уявляв, як там все буде. Вже в Германії запитав у братів про ту сестру. Один брат визвався його відвезти до неї. Він їхав і уявляв, що побачить великий,

комфортний будинок, де все на найвищому рівні, вийде багата жінка… Під’їхали до якогось гуртожитку, піднялися на 2-й поверх, він здивувався: «Куди ви мене ведете?» «Та до твого ж спонсора». Протиснулися в якусь кімнату. Він почув, що там десь людина є. Він каже: «Слава Богу!» «О, ти приїхав» – сказала сестра. – Зараз я виїду». Він побачив інвалідну коляску, на якій була старенька жінка-інвалід. Він не вірив своїм очам. Бідна жінка, яка не має нормального добробуту, ніяких сучасних меблів, та ще й інвалід! Місіонер вибачився, почав відмовлятися від такого добродійства. Але вона сказала: «Ні, я хочу послужити Богу, щоб Слово Боже проповідувалося і в Росії». Повертаюся до історії в Віфезді. Туди в купальню прийшов Ісус. Я не знаю, як йому прийшла та думка. То було неприглядне місце. Там була водойма, де приготовляли жертовних овець (я читав таку інформацію). Якщо це справді так, то уявіть, що там було. Не дуже чисто, і там до всього було дуже багато хворих людей. По-людськи ми стараємося ховати неприглядні місця, не розповідати про це. Але ось у таке неприглядне місце зайшов Христос і почав розглядати людей. Всі дивилися на воду. Можливо хтось поглянув скоса на Ісуса і Його учнів і подумав, що ще когось посадять тут: «Ні, я не посунуся і не віддам свого насидженого місця!». Як-то у нас буває. Бо у нас у церквах так само є насиджені місця. Одна сестра розповідає: «Я прийшла на богослужіння. Сіла. Наді мною стала старша сестра і стоїть. Я дивлюся, що навколо скільки завгодно вільних місць. А вона непорушно стоїть наді мною. Нарешті я запитала: «Чому ви стоїте? Сідайте». «Я ніде не сяду, бо ти зайняла моє місце». Я мусила встати і пересісти на інше». Отож, Ісус розглядав людей. Нарешті він уздрів чоловіка, який хворий був 38 років. Уявіть собі! Не рік і не два. І не п’ять. А 38 років. І той чоловік продовжував чекати. Хто перший влазив у ту купальню, то оздоровлювався. Якби ми зібралися і поставали на плац, намалювали лінію і сказали – ось, хто перший перебіжить цю лінію, той отримає щось від Бога. І це так говорить Бог. Ми би сказали, що так Бог не говорить (хто перший). Нерозумно було сказати калікам – ану, коли вода порушиться – бігом до купальні. Той чоловік дивиться – хто попереду, той вскочить, той, хто позаду, нема жодної перспективи увійти до купальні. Ми також дивимося на перших. У нас, у церкві,

Де ти сидиш?

Біблія говорить, що ми — як дерево, посаджене біля потоків води. А де, дорогий друже, посаджений ти? Біля якого потоку? Сьогодні багато тільки те й робили б, що в кріслі-гойдалці сиділи б, дивилися християнську програму на CNL, прославлення і так увесь час гойдалися для свого задоволення. Крісло-гойдалка — це добре відкриття, ти завжди в русі, але ж ти не просуваєшся далі. О-о, ми рухаємося! Так, рухаємося, але не просуваємось далі. Цього дерев’яного штучного коника ти можеш просити швидше йти, кажучи йому «Вйо», бити чи плескати по крупу, але він тебе не просуне навіть на метр. Де посаджене твоє дерево? За що тримається твоє коріння? Де ти сидиш? Можливо, на церковній лавці? Якщо вона м’яка і зручна, на ній можна довго сидіти, послухати ще одну проповідь чи пісню. Чому би й ні? Але я хочу вас попередити: той, хто постійно сидить, стає гладким. Дорогий пасторе, чи знаєш ти, що твій кабінет може стати найнебезпечнішим місцем у твоєму житті?… В Європі на християнському телебаченні часто звучить оголошення: «Ви можете здобути ступінь бакалавра, доктора чи магістра богослов'я, не виходячи зі свого кабінету. Пройдіть з нами цей курс». Але поміркуйте самі: як можна навчитися плавати, не входячи у воду? Тобі навіть не треба мочити ноги. Ми тобі дамо всі титули плавця, маску, ласти. І це говорять християнські університети на християнському телевізійному каналі. Яка нісенітниця! Як можна стати пастором, не маючи ніяких стосунків з вівцями? Ніяк. Пастори! Кабінети потрібні вам лише для того, щоб турбуватися про своє коріння, але міцними ви станете тільки тоді, коли вийдете на вулицю. Ідіть до людей! Ісус був вуличним проповідником. Щоб побачити Його, не треба було за тиждень наперед записуватися на прийом в офіс. Майже всі історії, про які ми читаємо, відбулися на вулиці. Ісус був доступним. Закхей сидів на дереві, а не в церкві. Він не прийшов на євангелізацію, він не прийшов концерт послухати. А Матвій не був на конференції, він був на своїй роботі і хотів, щоб Ісус, як і всі, заплатив йому податок. Якщо ти хочеш зростати, тобі потрібно піти на вулицю, до людей. Найкращі проповіді, які я коли-небудь отримував від Господа, зароджувалися у розмовах з людьми на вулиці. Де ти сидиш? Можливо, ти постійно в автомашині. Якщо так, то візьми хоч попутника, котрий стоїть на дорозі. О-о, це небезпечно, такий злочинний час, а раптом мене пограбують! Так, для диявола це небезпечно, тому що попутник може покаятися.

брат Федір, старший чоловік. Він дуже рідко виходить наперед, щоб за нього помолилися. Якось я побачив його в такому напруженому стані. Запитав причину, він сказав, що надумався раз у житті вийти вперед, щоб за нього помолилися. Призвали до молитви, у нього прийшла така віра. Вийшов першим, став попереду, схилився, закрив очі, думав, що зараз за нього й над ним помоляться. Аж його ніс вперся в чиюсь спину. Відкрив очі, а вже попереду хтось інший. За нього помолилися, а за брата Федю – ні. Він через це дуже засмутився. Ми дивимося на перших. Перший постійно влазить, отримує. Той чоловік біля купальні продовжував чекати, хоч по-людськи у нього не було жодного шансу. Для нього було вчинено добродійство, 38 років мати хворобу і бачити, як інші оздоровляються. Хто це може осягнути розумом? Хтось би вже на його місці давно вибрався з тієї купальні, щоб не мати більшого смутку. А він чекає. Вам дане добродійство…. Ісус запитав того чоловіка, чи хоче він ще бути здоровим. Напевно він міг би сказати: та вже годі з мене, я бачу тут таку несправедливість. Хто сильніший, нахабніший, той влазить і отримує. Сидимо разом, ділимо хліб, маємо розмови про любов, аж раптом порушилася вода і все миттєво забувається, вперед, до купальні, хто перший. Мені треба! Ніхто не розступився перед хворим калікою, мовляв, ми тобі коридор зробимо, давай, помаленьку просувайся до купальні. Забули все. Вперед. Хто перший. Хто сильніший. Ісус Христос перекреслив принцип купальні Віфезда. Показав принцип Нового Заповіту. Христос побачив першим того, хто був позаду. Можливо ти позаду, не маєш такої сили, сміливості, нахабства продертися вперед, то знай, що саме тебе бачить Господь. «Відаючи, що стільки часу він слабує...». Бог знає, скільки часу ти слабуєш, скільки років страждає твоя душа. «Вам вчинено добродійство». І нам треба молитися. Чоловіка, хворого 38 років, знайшов Господь. Напевно, що ніхто не звертав уваги на Ісуса. Усі дивилися вперед, на воду. Кожен мав іншу людину, яка повинна була одразу допомогти хворому першим стрибнути в купальню. Увага усіх була прикута до води, не відволікайся, не обертайся назад. А цей чоловік не мав нікого, він був позаду. Повним аутсайдером. Але саме його побачив Господь. Ти дивишся на тих, хто попереду, і сатана можливо каже, що ти нічого не вартий, ти позаду. Ти в церкві нічого не робиш. Он попереду хористи, проповідники, вчителі. Ти позаду. Звідки та віра візьметься? Але то Бог так допустив. Більше того – Бог вчинив тобі добродійство. Очі Господні дивляться на твоє серце. Ради Нього вам вчинено добродійство. Повір, що саме тебе хоче благословити Ісус Христос. Тому з повною вірою схиляй своє серце перед Богом і відповідь неодмінно прийде.

Щоразу, коли я підбираю на дорозі людей, то спочатку з усіх сил натискаю на газ, а коли вони бліднуть з переляку, кажу: «Слухай, якщо ми зараз потрапимо в аварію, де ти після смерті опинишся?». Автомобіль — чудова можливість євангелізувати! Звичайно, я не завжди використовую педаль газу, є й інші методи, щоб досягнути людей. Якось я підібрав на дорозі одного чоловіка. Він сів поруч зі мною і запитує: «Звідки ти родом?». А я у відповідь запитую: «А ти сам звідки?». Він каже: «Я з Греції, з Солуня». — «Слухай, то ти, напевне, знаєш послання до солунян?». — «Ні», про таке послання я не чув». Я говорю: «Це послання відоме у всьому світі, на будь-якій мові можна його прочитати! Ти, мабуть, не християнин?». — «Ні». Тоді я запропонував йому прочитати це послання. Він здивувався: «Ви хочете сказати, що тут, у Німеччині, ви їздите і возите це послання до солунян в автомобілі?». — «О так, воно у мене з собою». Я дістав свою Біблію і коли відкрив це послання, він вигукнув: «Точно! Послання до солунян. І навіть два!». Врешті-решт він захотів прочитати ці послання і запитав, де їх можна взяти. І тоді мені спала на думку ще одна ідея. У Франкфурті якраз проходила євангелізація, на якій всім бажаючим дарували Нові Заповіти. Я й кажу: «Знаєш, саме нині у Франкфурті проходить виставка послань до солунян. Я дав йому свою візитну картку, на якій написав: «Будь ласка, пред’явнику цієї картки вручіть послання до солунян…» Виходячи з автомобіля, він безупинно промовляв: «Який щасливий сьогодні день! Який щасливий сьогодні день!». Потім мені розповіли, що до столу, де роздавали Нові Заповіти, підійшов дивний чоловік, вимагаючи, щоб йому по візитці Вальдемара Сардачука вручили послання до солунян. Отже, де ти сидиш? Навіть в автомобілі ти можеш бути свідком Ісуса Христа! Я раніше ніколи про це не думав, мені ніколи й на думку не спадало запитати в людини, чи знає вона послання до солунян. Доти, поки в мене в автомобілі не опинився чоловік із Солуня. Отже, ми завжди повинні рухатися вперед, тому що саме таким чином ми будемо зростати. Кожна бесіда з невіруючою людиною дає нам можливість зміцнюватися у вірі. Де ти сидиш? Можливо, сьогодні ти сидиш на кріслі в суді, спостерігаючи за всіма і осуджуючи всіх. Або ж сидиш з наклепниками, пліткуючи про все на світі, або сам йдеш у світ, щоб випити кухоль пива. У Німеччині таке дуже поширено. Ми читаємо в Біблії, що Димас полюбив цей вік і пішов у світ. Він пішов за пожадливостями тіла, очей і гордістю життєвою. Сьогодні Димасу можна було б сказати: «Слухай, можеш у світ не йти, світ сам прийшов у церкву… У нас в церкві вже все це є». Друзі, будьмо обережними! Коли ми впускаємо всередину світ і його похоті, то церква стає все слабшою і слабшою. Згадаймо Самсона! Він був покликаний Богом і наповнений Духом Святим, але незабаром його голова лежала на колінах блудниці. О-о, йому це так подобалося! Але саме там він втратив свою силу. Де ти сидиш? Де лежить твоя голова? На колінах Даліди чи на грудях Христа? Вальдемар Сардачук.

№ 25, 2013 р.

CTOP. 3

Speaking to the Secular Mind

We can't win non-Christians if we don't know how they think, and we can't know how they think if we never enter their world.

by Bill Hybels Driving home from church one day, I pulled behind a guy on his Harley-Davidson. I noticed a bumper sticker on the rear fender of his motorcycle, so I pulled closer. It read: [EXPLETIVE] GUILT. After the shock wore off, I was struck by how different his world was from the one I'd just left, and even from the world a generation ago. In my day, we felt guilty, I thought. Now, it's not only "I don't feel guilty," but "[Expletive] guilt."

There was a time when your word was a guarantee, when marriage was permanent, when ethics were assumed. Not so very long ago, heaven and hell were unquestioned, and caring for the poor was an obvious part of what it meant to be a decent person. Conspicuous consumption was frowned upon because it was conspicuous. The label self-centered was to be avoided at all costs, because it said something horrendous about your character.

Today, all of that has changed. Not only is it different, but people can hardly remember what the former days were like.

Why We Need a New Approach Many churches, however, still operate with the understanding that non-Christians are going to come through the doors, feel pretty much at home, understand the sovereignty of God and the redemptive work of Jesus Christ, and in one morning make a complete transition from a secular worldview.

Even 20 years ago that may have been a reasonable hope. The secular worldview wasn't that disconnected from God's agenda. A guy would hear the claims of Christ and say, "Well, that makes sense. I know I'm a sinner" or "I know I shouldn't drink so much" or "I really should be faithful to my wife."

Today, even though we're asking for the same thing—a commitment to Christ—in the perception of the secular person, we're asking for far more. The implications of becoming a Christian today are not just sobering; they're staggering.

Sensitive Training If we're going to speak with integrity to secular men and women, we need to work through two critical areas before we step into the pulpit.

The first is to understand the way they think. For most of us, though, that's a challenge. The majority of my colleagues went to a Bible school or Christian college and on to seminary, and have worked in the church ever since. As a result, most have never been close

I am a Christian When I say that “I am a Christian,” I am not shouting that “I am clean living.” I’m whispering “I was lost, but now I’m found and forgiven.”

When I say “I am a Christian,” I don’t speak of this with pride. I’m confessing that I stumble and need Christ to be my guide.

When I say “I am a Christian,” I’m not trying to be strong. I’m professing that I’m weak and need His strength to carry on.

When I say “I am a Christian,” I’m not bragging of success.

I’m admitting I have failed and need God to clean my mess.

friends with a non-Christian. They want to make their preaching connect with unchurched people, but they've never been close enough to them to gain an intimate understanding of how their minds work.

"Why" Explanations Unchurched people don't give the Bible a fraction of the weight we believers do. They look at it as an occasionally useful collection of helpful suggestions, something like the Farmer's Almanac. They tend to think, The Bible has some neat things to say once in awhile, but it's not the kind of thing I'm going to change my life radically to obey.

If we simply quote the Bible and say, "That settles it.

Now obey that," they're going to say, "What? I'm supposed to rebuild my life on some book that's thousands of years old? I don't do that for any other respected literary work of antiquity." It just doesn't make sense to them.

So almost every time I preach, I'm trying to build up the reliability of Scripture and increase their respect for it. I do that by explaining the wisdom of God behind it.

When you show them how reasonable God is, that captivates the secular mind.

Most secular folks have written off Christians as people who believe in floods and angels and strange miracles. My goal is to explain, in a reasonably intelligent fashion, some matters that touch their lives. I hope when they leave they'll say, "Maybe there is something to the Bible and to the Christian life."

Consider, the verse that instructs us, "Don't be unequally yoked." Some teachers speaking on that passage will say, "The implications are obvious: Don't marry a nonbeliever. The Bible says it, and we need to obey it."

For the already convinced person, who puts great value on the inspiration and infallibility of Scripture, that might be enough. I don't think most church people buy it as much as we hope they will, but let's say they give us the indication that they do.

The secular guy, on the other hand, sits there and thinks, That is about the most stupid and discriminatory thing I have ever heard. Why should I refuse to marry someone I love simply because her religion is a little

When I say “I am a Christian,” I’m not claiming to be perfect. My flaws are far too visible, but God believes I am worth it.

When I say “I am a Christian,” I still feel the sting of pain. I have my share of heartaches, so I call upon His name.

When I say “I am a Christian,” I’m not holier than thou.

I’m just a simple sinner who received God’s good grace, somehow!

different? So one Sunday morning, I started by saying, "I'm going to read to you the most disliked sentence in all of Scripture for single people who are anxious to get married." Then I read.

"This is that awful verse," I said, "in which, under the inspiration of the Holy Spirit, Paul cuts down the field from hundreds of thousands of marriageable candidates to only a handful. And almost every single person I know, upon first hearing it, hates that verse. What I want to do is spend the next thirty minutes telling you why I think God would write such an outrageous prescription."

During the rest of that message, I tried to show, using logic and their experience, that this command makes terrific sense. We were in a construction program at the time, so I used this illustration: "What if I went out to the construction site, and I found one contractor, with his fifteen workers, busily constructing our building from one set of plans, and then I went to the other side of the building, and here's another contractor building his part of the building from a totally different set of blueprints? There'd be total chaos.

"Friends," I continued, "what happens in a marriage when you've got a husband who says, 'I'm going to build this marriage on this blueprint,' and a wife who says, 'I'm going to build it on this blueprint'? They collide, and usually the strongest person wins—for a time. But then there's destruction.

"God wants his children to build solid, permanent relationships, and he knows it's going to take a single set of plans. In order to build a solid building or a sound marriage, you need one set of blueprints."

Over time, I try to increase gradually their respect for Scripture, so that someday they won't have to ask all the why questions but will be able to say to themselves, Because it's in the Book, that's why.

Freeing Responses When people walk into church, often they're thinking they'll get the party line again: Pray more, love more, serve more, give more. They just want something more out of me, they think. I wonder what it'll be today that I'm not doing enough of.

Trying to reach non-Christians isn't easy, and it's not getting easier. But what keeps me preaching are the times when after many months, I do get through.

Once a man said to me, "I came to your church, and nobody knew what really was going on in my life because I had 'em all fooled. But I knew, and when you started saying that in spite of all my sin I still mattered to God, something clicked in me. I committed myself to Christ, and I tell you, I'm different. My son and I haven't been getting along at all, but I decided to take two weeks off and take him to a baseball camp out west. He started opening up to me while we were out there.

Thanks, Bill, for telling me about Jesus."

For a preacher, such a joy far surpasses the ongoing challenge.

На перший погляд це питання про яйце і I -phone можливо звучить абсурдно. За декілька центів можна придбати яйце, а Iphone може коштувати приблизно 700 $. Але це наша реальність, а при світлі Божому все виглядає інакше. Ми знаємо, що те, що високо у людей, те низько у Бога. Чи це правда? Зважмо все уважно. Як одна, так і інша річ мають аналогічні речі. Наприклад, пам'ять у I-phone може бути 8 Gb, 16, 32, 64. Чим більше пам’яті, тим вища ціна. Скільки ж пам’яті у яйці? Звичайно ще певно ніхто не дослідив, але у курячого яйця спроможності унікальні. Якщо його помістити у тепло відповідної температури на 21 день, там відбудуться унікальні речі. Включається в дію процесор, який не тільки дістає з пам’яті інформацію. Як I-phone дає зображення на екрані, так і яйце: реально там починає діяти цілий процес, що утворює живі клітини (утворюється скелет, серце, легені, шлунок, мозок, очі, язик, шкіра, пір’я). Це сотні різних деталей і мільярди різних клітин і все це за 21 день складається

в живий організм, який починає рухатися і пробивати оболонку яйця. З’являється на світ живий організм (курча), який починає створювати звуки і шукати собі їжу. Скільки пам’яті потрібно і де вона вміщається в яйці, щоб створити такий прекрасний організм, як курча? Отже, ще не один десяток років потрібно вченим, щоб придумати такий апарат, який буде спроможний на такі дії. Отже, користуючись людськими досягненнями, віддавайте славу Богу, що Він незбагненний Творець. Досліджуючи Божі творіння, люди спосібні створювати якісь прототипи для власного використовування. Почитаймо, що писав ап. Павло в посланні до Римлян (1:1825).

№ 25, 2013 р.

CTOP. 4 Одного разу я отримав листа з Львівщини, від 83річного Миколи Новікова, який запрошував мене відвідати його, бо йому є що розповісти про своє довге й нелегке життя. І от, коли я був у Львові, то вирішив його відвідати. Приїхав рейсовим автобусом до містечка Мостиська, де до цього часу проживає брат Микола. Мене зустрів на подвір’ї невеличкого сільського будиночку кремезний чолов’яга. «Невже це той брат, який був у сталінських таборах десять років?» – промайнула думка. Я очікував побачити маленького, сухенького дідуся. Так, це був саме він. Нижче читайте його розповідь (скорочено). Геннадій Андросов.

Свідчення-спогад Новікова Миколи Івановича, смт. Мостиська, Львівщина. Я народився в Білорусії 2 жовтня 1927 р., куди мої батьки переїхали з Чернігівщини. Тоді був такий час, що тих, хто добре працював, не пиячив, уміло господарював, дуже легко зараховували до так званих «куркулів». От і мого батька, як заможного селянина, у 1930 році депортували в Архангельську область разом із усією родиною. Совєти відібрали практично усе наше майно, яке було нажите сумлінною працею. Привезли нас на необжите місце, де практично неможливо було займатися сільським господарством. На той час мій тато був християнином (прохановцем). Він служив на Далекому Сході (це було ще під час царської Росії) і там увірував в Ісуса Христа. Його дуже вразив випадок, як один чоловік (у якого злочинці забили двох дітей з вогнепальної зброї) простив своїм винуватцям. Мій тато з ним зустрівся, щоб розпитати, як він міг простити таке злодіяння проти його сім’ї? А він розповів йому про Ісуса Христа. Його свідчення сприяло тому, що мій тато навернувся до віри в істинного Бога. Коли ми стали жити на Півночі, надійшла від влади приваблива пропозиція їхати на нові землі (на острови в Карському морі), тато не погодився, але дехто спокусився на обіцянки влади. Сім’ї тих переселенців так і не доїхали до місця, а були потоплені в морі. Це стало відомо моїй мамі через чоловіка, що буксирував ту баржу з переселенцями і брав участь у злодіянні. Той чоловік потім повісився, не зміг жити з таким тяжким гріхом, а до Христа не звернувся. Розкуркулених переселенців розселили в бараках, що були на швидку руку ними ж побудовані з лісу, від якого вивільнили площу для поселення. Барак мав таку форму: одна половина складалася з двох великих кімнат (метрів по 20-ть) і чотирьох менших (десь по 12 метрів), і окремо був коридор, також були подвійні двері (з тамбуром). Одна кімната виділялася на одну сім’ю. Велика кімната для більшої родини, менша – для меншої. У кожній кімнаті була своя грубка з плитою для приготування їжі. Таких бараків було більше десяти в нашому поселенні. Окремі бараки були для магазина, медпункту, комендатури, школи. Багато переселенців не змогли адаптуватися до умов північного життя і вмирали, інші не витримували – втікали. Нам було заборонено виїжджати з поселення, ми не мали ніяких прав, що мали місцеві жителі. Втікачі приставали десь по селах, де можна було порівняно легше вижити. Мій тато був майстром по кладці грубок, тому ми могли прожити і не вмерти з голоду. Але й він не витримав – у 1935 р. влітку зробив спробу втечі всією сім’єю. Ми дійшли до мисливської хатинки на верхній ріці, там пробули якийсь час, тато зробив великий (двохярусний) пліт і на тім плоті ми поплили спочатку по річці Сукші, потім по річці Юлі, потім по більшій річці Пінезі. Ми плили у бік Архангельська, але не доплили кілометрів 50, наштовхнулися на сплав лісу, тому зупинилися в одному селищі, де тато влаштувався працювати на цегельному заводі. Ми жили на квартирі. Потім тато найнявся робити печі в новому селищі Кур’я, куди ми й переїхали жити. Так пройшло два роки, ми не голодували на вільних хлібах, але влада все ж таки нас вичислила й заарештувала тата, а нас знову повернули на колишнє місце житла. Тата засудили на три роки, відправили до виправного табору, ми залишилися жити без головного годувальника в сім’ї, тому ми дуже набідувалися. Мені було лише десять років, а доводилося працювати нарівні з дорослими. Ніколи не наїдався хліба. Коли повернувся тато, він улаштувався пасти худобу. У тій місцевості пасли худобу в лісі.

Коли почалася війна, батьку було 54 роки (на війну забирали до 55), але його не забрали по стану здоров'я. До нас у селище поселили сім’ю лісника, заслану з Польщі, дружина якого була віруючою, хрещеною Духом Святим. Вона разом з моїми батьками збиралася на молитву. Співали пісні з християнського пісенника. Була в нас і Біблія. Та жінка привезла книгу Джона Буньяна «Духовна війна», яку і я прочитав у 1940 році. Я хотів учитися. Навіть деякі вчителі, бачачи моє старання, допомагали мені, щоб я міг продовжувати навчання. У ті часи була компанія жорстокого атеїзму, але я прилюдно визнавав, що Бог є. Коли закінчив повних шість класів, змушений був покинути школу і піти в підсобники до тата, допомагав йому мурувати печі. Тоді був 1942 рік. Мене тато послав учитися на майстра по заточці пилок для валки лісу. Я точив пилки до 1944 року, було дуже важко, в юначому запалі думав, що мене візьмуть на фронт, я відмовлюся від зброї, мене розстріляють і закінчаться всі мої поневіряння, і вже буду з Богом у Царстві Небесному. Але вийшло все не так: мене призвали до служби в армію. Призовники пішки йшли до самого Архангельська. Мене призначили в роту зв'язківців і відправили до Вологди. Я був невеликого зросту, всього 156 см. Через постійне недоїдання не виріс. Але за два роки в армії, де годували порівняно добре, я підріс на 18 см. У 1946 році лейтенант-єврей узяв мене до штабу писарем. Я освоїв також телеграф. Потім мене перевели до Саратова. За годинник виміняв собі Євангелію, читав, товариші по службі стали мені задавати питання про Бога, я відповідав, як умів. Став відкрито молитися на колінах у казармі. За мною стали стежити, а потім командування вирішило мене посадити, і в 1948 році мене засудили по двох статтях: за небажання служити в армії і релігійну агітацію. Мені дали десять років. У той час можна було одержати значний термін за необережне слово проти існуючої влади. Могли запросто приклеїти ярлик ворога народу. Я прийняв спокійно свій вирок, коли на суді мені дали останнє слово, я прочитав вірш Проханова: «Вот ворота пред тобою, а за ними два пути, друг мой, робкою душою избери – каким идти. Через тесные ворота видно узкие стезя, там вдали: леса, болота, терны, бури ждут тебя. Чрез широкие ворота путь пространный видишь ты, и по нём толпу без счёта, пир и праздник суеты…». Я хотів ще інший вірш розповісти, але мені вже не дали. Я знав, що якщо стаєш на шлях віри в Бога, то доведеться пройти важке життя. Можливо зараз у сучасних християн інше розуміння віри в Бога, а тоді страждання ми приймали, як належне. Зі слідчого ізолятора мене привезли в табір, працював на будівництві в Саратові, потім відправили по етапу до Норильська. Важко працювали під дощем, потім на морозі. З роботи приходиш, матраца нема, спати ніяк, удень намучишся, і вночі спокою нема. На бригаду з 15 чоловік нам давали цебро супу і невеличку пайку хліба. Від такого харчування і важкої праці я став вибиватися із сил, спочатку мене перевели до другої категорії робочих, а потім – до третьої, яку називали «доходягами». Я став шукати віруючих. Знайшов Демидова, адвентиста сьомого дня, що був до арешту редактором журналу. Він працював інженером у проектній конторі, допоміг мені улаштуватися електриком. Демидов мене підгодовував. Я став краще себе почувати. Потім мене перевели працювати техніком, я більше писав, вів документацію, тому що мав гарний почерк, мав досвід такої роботи ще з армії. Прокоф'єв – баптист-ініціативник з Донеччини, надав мені водне хрещення в 1950 р. прямо на зоні. Там була велика територія заводів, де були також великі водойми, де мене й охрестили. Також на зоні таємно ми проводили богослужіння, хліболамання. Ми збиралися в порожньому бараку усі разом, незалежно від конфесіональної приналежності. Ніхто не сперечався, ми раділи можливості разом помолитися Богові. Зараз такий час, що кожний бажаючий може мати Біблію, Євангелію, будь-якого формату, у твердій чи м'якій обкладинці, а тоді Біблію мало хто мав. Я пригадую, як мені позичили Євангелію, то я вручну декілька місяців ретельно її переписував до товстого

зошита, потім зробив гарну палітурку, але, нажаль, через якийсь час переписану Євангелію в мене забрали. У 1952 р. я познайомився з двома братамип'ятидесятниками. Один з них, Сашко Варивода з Дніпродзержинська, розповідав, що його батьки були віруючими, а він – ні. Коли він захворів, то хотів навіть покінчити життя самогубством, але Бог його зцілив і він став віруючим. Брат Сашко проповідував про хрещення Духом Святим. Я став ревнувати про духовне хрещення, узяв спеціальний піст на три дні, і після молитви разом із Сашком на мене зійшла сила Духа Святого. Варивода мав дари пророцтва, Бог через нього говорив, коли нас випустять на волю. З нами був Петро Князь із Львівщини (с. Борщовичи), його засудили на 25 років. Коли його судили, він сказав судді, що хотів з ними чимось поділитися, той зацікавився чим саме (був нечистий на руку), тоді Петро сказав, що 25 років йому забагато на одного, то він 10 років віддає судді і ще десять – прокурору. Суддя накричав на нього, але нічого не міг зробити, тому що й так Петро одержав максимальний термін. Але він відбув тільки п'ять років. Бог йому відкрив, що в травні він буде вдома. Уже була друга половина травня, ми думали, що може це не Бог йому відкрив, але все вийшло саме так. 31 травня він був на волі у Львові, там зустрів колишнього слідчого, той підійшов до нього з питанням, як він міг знати справи судді і прокурора? Петро здивувався і сказав, що нічого не знав, тоді слідчий зізнався, що їм таки дали по десять років кожному. У 1954 р. я звільнився, але відразу не поїхав додому, а залишився в Норильську, щоб заробити трохи грошей на дорогу й прожиття. Спочатку працював на штольні, у вугільній шахті. Там був вибух метану, загинуло багато людей. Потім ту шахту закрили. Я став працювати на руднику по видобутку нікелю та міді. П'ять років я там проробив. Може б ще й далі залишився працювати, але в 1960 р. мене скоротили, як віруючого. Ми в Норильську були членами місцевої церкви, мали благословенні зібрання, де я й познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Більшість членів Норильської церкви були з України, яких засудили за віру. У 1955 р. я одружився, жінка Марія була родом зі Львівщини, куди ми й поїхали на постійне місце проживання з двома дітьми. Шлюбну настанову нам давав Микола Камінський з Коростеня. Вже на Львівщині у нас народилося ще четверо дітей. Ми купили старенький будиночок у Мостиськах, який віруючі зі Львова допомогли нам облаштувати. Вони практично побудували нам новий будинок (усього за чотири суботи!). Тут уже я став працювати в радгоспі з вилами в руках. Я хотів справедливості, став домагатися підвищення зарплати, але мене не тільки вигнали з роботи, але й засудили на три роки за опір владі. Ще й оббрехали в газеті. Довелося мені відбувати ще й цей термін. Біля нас жив поляк, що грозився мене забити, але я тільки молився, і вийшло так, що не мене, а його вбили якісь бандити, тому що він займався нечистими справами. З самого дитинства (а в ув’язненні особливо) були випадки, коли нагла смерть дивилася мені в очі, але так Бог благословив, що я й досі живу, хоч уже й старий, дружина померла, діти живуть окремо. Моя Марія була справді святою, їй були одкровення про майбутнє (якщо кому цікаво, можу розповісти в окремій розмові). Вона ревно служила Богу постом і молитвою, навіть перед відходом до Бога брала піст на декілька днів. Я люблю читати різноманітну християнську літературу, розмірковую над Словом Божим, Бог дав мені гарну пам'ять. Намагаюся відвідувати місцеву церкву тричі на тиждень. Хоч і в похилому віці, але сподіваюся ще потрудитися для Господа. Озираючись на прожиті роки, можу сказати, що віра в Бога допомогла мені пережити всі роки поневірянь і до цього часу я живу й щиро дякую Богові за всі Його милості до мене й моєї родини.

№ 25, 2013 р.

CTOP. 5

“Жнива в Україні!” New DVD З’їзд Збуж № 51

$7

$5

УВАГА! Усі 4 комплекти DVD ви можете придбати усього за $ 60 (плюс пересилка).

З’їзд Збуж № 52

З’їзд Збуж № 53

$20

$20

З’їзд Збуж № 54

$20

$20

$15 each

Библия с комментариями Джимми Сваггерта.

Посібник для вчителів. Початкова недільна школа. 3 томи по 52 лекції.

$50

A Good Different Surely nothing short of a miracle could redeem the shattered lives of this Kenyan couple, but a miracle is exactly what you will read about in this story. And not just one miracle, but many miracles. This book will make you marvel anew at the redemptive love of God that heals the brokenhearted and gives beauty for ashes.

$16

Хармий из Иудеи Книга «Хармий из Иудеи» помогает лучше понять особенности повседневной жизни иудеев и их поклонение Богу во времена, непосредственно перед событиями, описанными в Новом Завете.

$6

Скарбниця духовної пісні, 1

$1 5

$1 2

та 2 томи (укр. та рос. нотні співники) $25 за два томи.

Українські нотні співники. Пісні Радості.

Heart Bridge Johnny and Ruth Miller were tata and mama to 53 precious children at the Nathaniel Christian Orphanage in Romania. Touching stories of the Millers' first year in Romania. $15

$20

$25

#1 З темряви до світла. #2 Прозріння. Гурт “Авен-Єзер” 2 диски DVD

$37

Ea c h

Vera, The King's Daughter Abuse, a crippling accident, and years of despair and loneliness made Vera’s early life miserable indeed. But her despair turned to irrepressible joy when she came to know Jesus, the King. In spite of her abject poverty and crippled body, Vera finds herself a treasured princess and her home a castle where Jesus lives with her. The story of this unlikely princess, set in the plains of central Ukraine, will inspire all who meet her through the pages of this book.

$14

Journey to Joy The communist government system has devastated Ukraine; Galina is no stranger to hunger, suffering, and hardships. She finds herself caught up in a futile war effort, but eventually comes to recognize a war within her as well. She decides she will do anything to find God and experience the joy she craves. An inspiring story of courage and grit in the face of wars within and without.

$14

$5

Сценки та Сценарії (християнська тематика)

для церков та весіль

«Новий Завіт» з додатком Псалмів і Притч. Переклад Г. Деркача.

Библейский справочник Геллея (Укр., Pос.).

Почему я уехал на запад (1 и 2 книга) Автор этой книги – Константин Иванович Владяну – родился 18 мая 1938 г. в селе Пынзэряны Фалештского района, Молдавия. После «прививки», сделанной медсестрой, дочь Наташа заболела и умерла в детской больнице. КГБ и врачи в её смерти обвинили родителей, будто они принесли дочь в жертву Богу... По причине постоянных преследований за веру в Бога Константин Владяну вынужден был в 1979 году выехать в Канаду. Также есть книга на английском языке: «Why I Moved to the west”.

$15

$20

$16

$16

УВАГА! Виручені фінанси використовуються для підтримки місіонерської діяльності та служіння милосердя. Щоб зробити замовлення, надсилайте чек або мані-ордер:

Christian Mission “EBENEZER” PO Box 12050 Lexington, KY 40580-2050

Якщо є які запитання, можете звернутися за тел.:

ЄВРЕЙСЬКІ ПІСНІ, 2 СD — $ 20. Не забудьте додати за пересилку: Перша Наступні Kниги $4.00 $1.00 CD/DVD $3.00 $1.00

(859)312-4344.

№ 25, 2013 р.

CTOP. 6

РІЗДВО в КРАЇНАХ ЄВРОПИ. Голландія. У Голландії святкова атмосфера панує вже із середини листопада. У суботу, за три тижні до свята святого Миколая, з Іспанії на кораблі припливає в Голландію св. Миколай, Sinter Klaas, що дало назву Санта Клаасу, і відвідує села й міста. Він одягнений в одяг священика — на спогад про єпископа Миколая, який свого часу робив багато добра дітям і бідним людям. На його кораблі розміщена велика кількість подарунків, і в нього багато помічників — чорних Пітів. Починаючи з цього дня, діти щовечора ставлять коло дверей черевика. До п'ятого грудня Сінт Ніколаас майже щовечора кладе подарунок у черевик. П'ятого грудня він покидає на своєму кораблі країну. Тому п'ятого грудня в Голландії — день роздачі подарунків. У переддень Різдва діти вже не отримують подарунків, і в них є час згадати про Немовля в яслах і радіти з того, що Ісус народився для нас.

віконце. У переддень Різдва в цій грі відкривають останнє віконечко.

Ірландія. В Ірландії Різдво є родинним святом, де всі члени сім'ї з'їжджаються, щоб разом святкувати народження Христа. Цікавою традицією у переддень Різдва є звичай запалювати у вікні свічку як знак готовності прийняти Йосифа і Марію, що в цю морозну ніч не можуть знайти місця для народження Сина Божого. Також всі обмінюються невеликими подарунками.

Італія.

Характерним для Італії є вироблення вертепів різного розміру, різної величини, на зразок вертепів св. Франциска Асизького. У багатьох перед північчю організовують темних підземних печерах. Цього дня діти у містечках театралізовані дійства Народження Христа, Швеції в коронах зі свічками на головах ходять у лікарні й будинки пристарілих, щоб привітати людей. Роздача подарунків у переддень Різдва — хвилююча подія. Усі очікують Юлтомте — шведського Діда Мороза. Після вечері вся родина збирається навколо ялинки й чекає. Раптом вхідні двері гучно відчиняються, і повний мішок із Швеція. У Швеції свята розпочинаються 13 грудня, у подарунками влітає в дім. Чийсь голос кричить: день Люсії. Для старшої дочки в родині це “Юлклапп!”. Це сигнал, що родина може особливий день. Люсію називають Королевою розпочинати роздачу подарунків. Світла, тому що це саме вона надягала корону із Німеччина. засвіченими свічками, коли носила їжу гнаним У Німеччині Різдвяні свята починаються в християнам, які були вимушені ховатися в першу неділю різдвяного посту. Приготовляється хрестовинна підставка з ЗОРЯ Молитва до Дитятка чотирма свічками — опісля вітають один одного із Різдвом Христа під одна для кожної неділі звук церковних дзвонів. Опісля цілою родиною ЛЮБОВІ. Божого. посту. Діти мають сідають за святковий стіл. Над Віфлеємом спеціальну гру-календар містом Що Тобі подарувати? Греція. з 24 маленькими Зоря любові сяє, Може срібло, може злато? У переддень Різдва малі діти ходять від хати Її проміння чисте... віконцями і кожен день до хати, щоб привітати з Різдвом, та співають "kal Смирну, ладан, перли, рожі? відкривають одне Що Тобі принести, Боже?

-landa" (традиційні різдвяні пісні в Греції), за що Сплять пастухи у отримують взамін полі, Пісню гарну заспівати? солодощі та сухофрукти. Багаття ледь Що Тобі подарувати? жевріє, Португалія. Та не маю срібла-злата – Аж раптом ангел з неба: Різдво своїм корінням На скарби я не багата. “Радійте!” - промовляє. пов'язане з Творець підняв завісу християнською На снігу немає квітів. Між вічністю та часом, традицією. Воно є Пісню скласти – треба вміти. І Духом Бог втілився родинним святом, коли Серце лиш віддати в силі, У Немовля прекрасне. всі об'єднуються довкола Ти прийми мій різдвяного символу: дар, Месіє! Прийшов Спаситель світу, столу з типовими для Зоряна Що від гріхів рятує, цього свята стравами. Живка Він чує всі молитви, Різдвяна Літургія Життя нове дарує. називається "Літургією І світло чисте з неба півня", бо говориться, що На землю шле невпинно, в момент народження Це Бог святий до тебе Христа співав півень. Звертається, дитино. По горизонталі: 5. Місто, в якому оселився Ісус після випробування в пустелі (Мт.4:13).

7. Як Учні називали Ісуса? (Ів. 1:38).

8. “Тож________, і навчіть всі народи…” (Мт. 28:19).

11. “Була й Анна пророчиця..., _________ років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму…” (Лк. 2:36-37).

16. “Ми вам _________ були, а ви не танцювали…” (Лк. 7:31).

17. Що було споконвіку? (Ів. 1:1).

18. “Не лякайтесь, бо я ось __________ вам радість велику…” (Лк. 2:10). По Вертикалі: 1. Апостол, один із синів Зеведеєвих (Мт. 10:2).

2. Слово від Бога, яке промовляли пророки.

3. Найхитріша тварина (Бут. 3:1).

4. Сад, у якому Творець поселив Адама та Єву.

6. Скільки років було Аврааму, коли в нього народився Ісак? (Бут. 21:5).

9. Автор книги Дій Апостолів, лікар за фахом.

10. Автор одного з Євангелій.

12. Скільки днів Ісус був у гробі?

13. Хто проковтнув пророка Йону?

14. Ім'я Сина Божого.

15. Ім'я найпершої жінки.

№ 25, 2013 р.

CTOP. 7

"БОЖА ЛЮБОВ У МОЄМУ ЖИТТІ!" Сергій Варченко, м. Прилуки, Чернігівщина, Україна.

Я

народився в 1965 р. Виростав без батька. У мене не було ні брата, ні сестри. А мені завжди хотілося мати багато братів, сестер. Печаль самотності завжди супроводжувала мене. Дякую Богові, що нині через віру в Христа маю багато братів і сестер. Ми не говоримо своєму серцю "стукай" , і легеням - "дихай". Але ми живемо і навіть не звертаємо уваги на те, що Хтось піклується про нас, дає нам дихання і життя, зберігає наше життя. Як написано, що ми живемо і існуємо Богом. Моє життя складалося без живої віри в Бога. Доводилося самому пробивати собі дорогу, розсунувши лікті. Нажаль, 36 років свого життя я не чув ні від кого свідчення про живого Бога. Я вірив у Бога, як більшість людей навколо; проходячи біля храму, знав, що за три кроки до церкви (в якому б стані я не був) мені потрібно обов'язково перехреститися. Я жив так, як вважав правильним. Був у серці своєму бунтівником проти несправедливості. Як наслідок бунту носив довге волосся, протиставляючи свій егоцентризм оточуючим, мовляв і я маю право на існування - так, як хочу. Через це мене прозвали "патлатим", кличка "патлатий" довго ходила за мною. Після потопу люди стали будувати вавилонську вежу з цегли - виробу людини. Не з каменю, бо з каменем більше роботи, а з цеглою легше. Ось так і моє життя будувалося з цегли. Вапно, сполучну цеглин, я замінив земляною смолою, харчувався земним, дивився і думав поземному. Тому моє життя до 36 років прийшло в занепад. Я був амбіціозним чоловіком, мені хотілося бути першим. Як ті люди, які хотіли побудувати башту і зробити собі ім'я. Був час, коли я смітив грошима, але навіть через це я шукав тепла від оточуючих. Приходячи в ресторан, пригощав усіх, хотів побачити радість у відвідувачів, і мені хотілося просто погрітися біля цієї радості, але зустрічав непорозуміння, люди говорили, що якийсь божевільний спонсор зайшов, якому гроші дівати нікуди. Що б не відбувалося в моєму житті, чого б я не досягав, ніщо не приносило задоволення моїй душі. Я прочитав багато книг, вважав себе розумним і начитаним, але не міг у книгах знайти рецепт для свого життя. Люди в цьому світі шукають багато чого, але не можуть заспокоїтися, ніколи не бувають задоволені, тому що Бог у серце кожної людини вклав вічність, і людина може заспокоїтися лише тоді, коли доторкнеться до цієї вічності через спілкування з живим Богом. Моя вавилонська вежа стала стрімко валитися. Це Бог став руйнувати мою будову, інакше б я загинув. Я був тісно знайомий з кримінальними колами людей, де намагався триматися в тіні в ролі сірого кардинала. Я рано зрозумів, що великі біцепси і тугі шиї рано вмирають, а розумом можна досягти більшого. Але я мав свої принципи, і одного разу вступив у серйозну суперечку з групою кримінальних елементів стосовно "общака" (спільних грошей-ред.), і моєї душі стали шукати. Я змушений був тікати і ховатися в селі. Це був дуже складний період мого життя. Мені хотілося жити і в той же час я розумів, що в будь-який момент за мною можуть прийти і поставити крапку. Мене обклали, як вовка. Я не міг нормально харчуватися, спати. Спав на сіннику, ховався в лісі, збирав гриби, десь в селах обмінював на продукти. Я не знав Бога, але Бог знав мене. І Він оберігав мене. Я став вживати багато алкоголю, щоб якось забутися від реальності. Але одного разу мені набридло ховатися, і мені прийшла думка: або я буду все життя бігати, як загнаний пес, або

проживу хоча б один день, як нормальна людина. Я вірю, що то Бог вклав мені цю думку. І я перестав ховатися. Я ж не знав, що Бог оберігає мене, що не один раз за мною хотіли приїхати, але знову й знову їм щось заважало це зробити. А потім обставини склалися так, що всі ті, хто шукали моєї душі, потрапили у вельми скрутні обставини. Вже будучи віруючим, я був на похороні однієї сестри в Прилуках і побачив вісім могил, в яких були поховані всі ті, хто шукали моєї душі. Деякі з них раніше знали, що я став християнином, вони чули про Бога, чи зміг хто з них покаятися хоча б перед смертю? Бо кожен з них зазнав насильницької смерті, коли часу на роздуми вже ні у кого не було. На їх місці міг би бути і я. А Бог явив мені милість і дав покаяння. Раніше я говорив, що ніколи не буду жити в селі, але був осоромлений у своїй зарозумілості. Але і в цьому було провидіння Боже, бо в це село в той період моїх суворих випробувань приїхали євангелісти. Мої знайомі попросили мене, як чоловіка, що має чіпкий погляд, розвідати і випробувати, що то за нові люди приїхали в село? І ось я в своїй зарозумілості, високій думці про себе, про свою начитаність, прийшов на зібрання, що проводили ці люди. Я дуже сильно заважав проводити їхнє служіння, вважаючи своє втручання резонним. Іноді просто неможливо було їм проводити служіння через моє втручання. І ось до цих людей приїхав один дідусь на прізвище Федорчук. Він так підійшов до мене і сказав: "Я бачу, що ти дуже розумний хлопець . Нехай вони тут собі говорять про прості речі, а ми підемо і поговоримо про мудрі речі..." . Я з ним погоджувався, бо в ньому я побачив щось особливе. І мені було добре поруч з ним. Я поставив перед ним питання руба: що ти, діду, від мене хочеш? Він відповів: "Я нічого не хочу , але я маю те, що не маєш ти, я маю Христа. І моє найбільше бажання, щоб і ти пізнав Ісуса Христа". Він сказав, що в одній книзі написані відповіді на всі мої запитання. Я обурився: невже на всі? Я прочитав багато книг, а тут всі відповіді в одній книзі? Я був з родини медиків і поставив йому провокаційне запитання: "От ти кажеш, що на всі запитання в Біблії є відповіді, а про венеричні захворювання в ній написано?" Він сказав, що написано і прочитав мені про люту проказу, а симптоми цієї хвороби схожі з розвитком венеричної хвороби сифіліс. Я відкрив рот від подиву. Я думав, що дід менше мене знає, але вище стоїть. Я сказав, що мені потрібна ця книга. За три доби (буквально без перерви) я прочитав Біблію. Читаючи Біблію, я був обурений на Бога, бо не розумів Його любові. Я сприймав ставлення Бога до світу зі своєї точки зору (як здавалося мені тоді найправильнішої). Коли я став читати Євангеліє, кожен рядок говорив про мене, вказуючи на мої гріхи. Я жив у такому світі, рахував, що за свої вчинки кожна людина повинна відповісти. Але коли людина живе у світі і у неї добре підвішений язик, то вона ще може викрутитися. Але перед обличчям Бога я зрозумів, що я вже викрутитися не можу. Все погане було про мене. Бог мені

відкрив шлях, щоб я погодився з тим, що я бідна людина, і всі мої розумування ніщо. Я знав, щоб прийти до Бога, потрібно в церкві покаятися. Я вже бачив помпезні молитви покаяння. У Прилуках мала пройти велика євангелізація за участю відомого проповідника Ріхарда Михальського. І я так запланував там церемоніально покаятися. Але перед цим було в селі невелике зібрання, і проповідником було поставлено питання: хто вважає себе винним перед Богом, виходьте вперед і ми помолимося за нього. Я розумів, що винен, взяв і вийшов у простоті серця, сказавши, що винен. Ось і все. Потім я йшов на велику євангелізацію з наміром вчинити помпезну і офіційну молитву покаяння. А мені назустріч біжить такий сяючий дід Федорчук та вітає мене з покаянням перед Богом. Тоді до мене дійшло, що я вже покаявся. Я навіть трохи розсердився, що у мене не вийшло здійснити широку і красиву молитву, щоб усі бачили. У мене були схожі відчуття, коли я прийняв і водне і духовне хрещення. Багато це зробили і, радісні, заспокоїлися, а у мене завжди було відчуття, що я давно мав це вже зробити і мені потрібно встигнути, потрібно бігти, поспішати. Це не кінцевий пункт, це тільки початок. Я був у багатьох місцях, а ось на Рівненщині ніколи не був. І Бог так влаштував, щоб на початку мого духовного становлення, як народженого згори християнина, я відвідав захід України. У мене цей край завжди асоціювався з тим, що там всі віруючі, коли я побачив там якогось п'яного, думав, що він приїжджий. І це знайомство почалося з християнського весілля в селі Сопачево. Нас, кількох новонавернених, везли на дивний (як здавалося мені) захід, де не можна вживати спиртних напоїв, не можна танцювати. Мені в голову не вкладалося, що можна робити на весіллі тверезим. Я перший раз в житті побачив, що на весілля прийшли не наїстися й напитися, а привітати молодих. Все, що відбувалося, мене настільки вразило, що час кількох годин пройшов як одна мить, я був у якомусь казковому світі. Я побачив інше життя. Мені стали ще більше відкриватися очі. Я дивувався, як живуть люди в цьому селі, де практично ніхто не замикає двері будинків. Хтось з них сказав, що у них не крадуть у селі. Хтось колись спробував щось вкрасти, так був так осоромлений Богом, що вже ніхто не наважувався красти. "Як ви можете так жити?" - Запитував я. "Ми надіємося на охорону Божу!" - отримував відповідь. "Зрозуміло ..." - говорив я, і водночас розумів, що мені нічого незрозуміло. От уже воістину збуваються слова Євангелія: нерозумні Христа ради. Мені також пощастило познайомитися з чудовою сестрою на ім'я Сіма (вона вже у вічності). Я тільки увірував, і молодим зазвичай дуже хочеться почути пророцтво. Я хоч і боявся, думав, що зустріну погляд, що пронизує наскрізь, грізного чоловіка Божого - пророка, брата, вищим мене зростом, але цікавість перемогла. Увійшовши до будинку, де повинна відбутися зустріч з пророком, я побачив літню жінку, яка скромно стояла поруч. Я подумав, що напевно теж прийшла по своїй потребі до пророка. Яке ж було моє здивування, що ця жінка і була тим "пророком". Брат, який супроводжував мене, хотів сестрі Сімі розповісти про мене, вона ж зупинила його і сказала, що будемо молитися, про все скаже Дух Святий. Бог багато сказав мені саме так, що моє серце розплавилося. Багато вузлів розв'язав Бог через служіння сестри Сіми. І ще один значний факт: у мене була хвора нога, вся в дренажах, трубочках. Після повернення з Рівненщини, я повинен був лягати в лікарню, щоб мені щось зробили хірурги, бо вже не було сил терпіти далі. На той момент я вважав, що мені це як покарання від Бога за мої гріхи (таке тоді у мене було розуміння Бога). Коли ми стали на молитву, я прихилив через силу і своє хворе коліно. Ми не молилися за зцілення, але під час молитви зійшла

сила Божа, як вогонь, я в одну мить відчув зцілення. Потім брати мацали і стукали по моїй нозі, але вона стала здоровою. Слава і велич всемогутньому Богу. Через прості речі в спілкуванні з сестрою Сімою Бог посоромив мої на той час ще високі думки про себе. Вона запитала чи я знаю як квітка славить Бога? Я змушений був погодитися, що не знаю цього. Щире визнання звільняє людину. Вона відповіла, що квітка славить Бога своїми пахощами, запахом. І навіть коли її зрізують з кореня і вона помирає, квітка продовжує пахнути славити Бога. "Ти славиш Бога?" запитала мене сестра. Опустивши голову, я зрозумів, що не славлю Бога. Маленька квітка - гідний приклад для життя християнина. Я вже був віруючим, але не знав Бога любові, я боявся Бога тваринним страхом, і навіть якось поскаржився братові, що ось я раніше тікав від ворогів і міг сховатися від них, а тепер я став віруючим, і куди я сховаюся від Бога? Це неможливо. Я чекав поразки від Бога. Пройшло буквально три дні. У місіонерському будинку був літній душ, я ніс великий баняк з окропом. Яким чином мої руки розкрилися - я не знаю. Я ніби був у заціпенінні і дивився на все збоку. Окріп вдарив у мене. Я потрапив до лікарні і думав про себе не менше, ніж про Йова. Напевно багато новонавернених так думають, якщо з ними трапляється щось подібне. Але поправді скажу, що у мене був мир у серці. На своє здивування я побачив величезну турботу медперсоналу про мене. Коли я виписувався і дякував лікаря, він сказав: "Максимально, що ми могли зробити: на 30 відсотків відновити твій зір, а той Бог, про Якого ти говориш, відновив твій зір на сто відсотків. Це твій Бог тебе повністю зцілив". Це було свідчення Божої любові до мене. Бог не судиться. Він любить і милість являє. У Христі Ісусі Отець Небесний примирив із собою грішний світ. У мене виникло в серці бажання служити такому Богу. Коли я покаявся, переді мною відкрилося багато шляхів подальшого влаштування життя. Я подивився в своє серце і не знайшов нічого кращого, ніж вибрати шлях стати місіонером, щоб найбільш ефективно служити Богові. Я закінчив місіонерську школу при місії "Добрий Самарянин", і ось вже одинадцять років служу Богові. І тут Бог вкладає в мене розуміння Доброї Новини. Уже шість років я проповідував, мої проповіді здебільшого носили викривальний і різкий характер. Одного разу Дух Святий через брата Куксу Михайла Вікторовича після такої проповіді мені сказав: "Знаєш, Сергію, проповідь дилетанта* - це викривальна проповідь". Я зрозумів, що це до мене, я пручався і думав: "Дорогий брате, якби ти знав цю сестру, ти б ще більше викривав...". Брат Кукса продовжував мені говорити, що проповідь повинна бути такою, щоб людині так розповісти про Бога, щоб їй захотілося йти за таким Богом. Але щоб так розповісти, потрібно самому добре знати Бога. Я пручався, але все ж змушений був визнати себе дилетантом. Шлях смирення - єдиний шлях до духовного зростання. Коли людині не хочеться, потрібно змиритися. Я попросив Бога навчити мене. Я зрозумів, що не проповідував Євангеліє досі, а проповідував про недоліки людей, а не сказав людям, який Бог. Розкидана мозаїка, що була до цього часу в моєму серці, придбала сенс і обрис. Я побачив Бога інакшим. Біблія не просто книга про Івана, Петра, апостолів, а про Ісуса Христа. Тільки той, хто любить Бога, може на сторінках Святого Письма побачити любов Божу до всіх людей. Про Бога можна розповідати багато і всієї вічності мало, щоб надивитися в Його люблячі очі, бо кожна мить нашого життя наповнена любов'ю Божою. Він виходить назустріч (як правило) не так, як планує людина, але тільки Бог знає наміри про нас на благо, а не на зло. Якщо у твоєму серці є одкровення хто є Господь Ісус, ти бережи це, а Він збудує, у Нього вийде... Амінь.

№ 25, 2013 р.

CTOP. 8

Дорога, якою веде Господь… Про те, як починалася місіонерська праця у Демидівському районі ми поцікавилися у місіонерів, які там працюють. Степан Комар, нині відповідальний за місіонерський відділ місії «Добрий Самарянин», розповідає, що у цю місцевість він приїхав у 2006 р. Там уже були місіонери: Віта Шишкова, Люда Іванова і Василь Листопадський. Вони жили в такій маленькій, покритій соломою, хатці розмірами 5х9 м. У місіонерів було щире бажання у кожному селі проводити зібрання. Але для цього їм потрібно було десь зупинитися. Спільними зусиллями вони придбали невеличку хатинку й оселилися там. Провели декілька євангелізацій і призначили щонеділі проводити богослужіння у їхньому будинку. Перед цим у селах Рудка та Ільпибоки Демидівського р-ну євангелізаційне зібрання організовував Василь Глабець. Він і попросив директора місії «Добрий Самарянин» направили сюди місіонерів. Спочатку вони проводили зібрання у Рудці. Через деякий час поїхали у сусіднє село Калинівку. Там були дві стареньких бабусі-християнки. Вони дуже зраділи, що приїхали місіонери, бо уже декілька років молилися, щоб у них в селі проводилося зібрання. Відвідавши їх і поспілкувавшись з ними, молодь вирішила, що кожного четверга буде в домі бабусь проводити зібрання. Потім запланували провести євангелізацію, роздали людям запрошення і так започаткували працю у селі Калинівка. Це невелике село, але надзвичайно мальовниче і красиве. Згодом там покаялася одна жінка. Також почали приходити багато дітей на зібрання. Коли Василь Глабець проводив євангелізації в Княгинині та Ільпибоках, то їм не було місця, де збиратися. Декілька раз провели євангелізації у сільському клубі, попередньо домовившись із директором, а потім орендували маленький будиночок і там проводили зібрання. Тоді уже місіонери працювали у трьох селах – Ільпибоки, Калинівка і Рудка. Паралельно почали працю з дітками. Бо побачили, як Бог через дітей робить переміну у батьках. Через рік місіонери переїхали трішки далі, у село Княгинине. Провели там декілька євангелізацій і побачили, що

там потрібно починати працювати. Відразу вирішили молитися за організацію цієї справи. Саме в цей час у місії «Добрий Самарянин» проводилися навчальні курси для місіонерів. Із тої групи декілька людей мали приїхати у Демидівський р-н. Відтак праця почала налагоджуватися і у Княгинині. Знайшли там будиночок, де можна було б жити і туди ж у 2007 році приїхали місіонери – Володя Тоюнда, Леся Каленик і Свєта Чех. Зібрання почали проводитися і у цьому селі. Після того місіонери поїхали далі, в село Перекалі. Там євангельських християн зовсім не було. Але провівши декілька євангелізацій, вони почали говорити з людьми, хто із них міг би прийняти, щоб один раз в тиждень збиратися в їхньому домі, співати псалми, проповідували Євангеліє і молитися. І одна жінка згодилася. Перший рік богослужіння проводилися у домі невіруючої жінки. А потім покаялася інша жінка, прийняла водне хрещення і місіонери перейшли до неї. І зараз там щовівторка у Перекалях відбуваються богослужіння. Поряд є село Ахматків, де місіонери також проводять євангелізаційне зібрання. Люди приходять, але трішки далеко їм іти. Село невеличке, але вони моляться, щоб і там мати можливість проповідувати Євангеліє. Отак у Демидівському районі почали проводити зібрання. Місіонери згадують, як у 2006 році покаявся один молодий хлопець, потім покаялася його мама, потім брат і сестра з чоловіком. Вже у 2008 році вони усією сім'єю приймали водне хрещення. Потім покаялася їхня тітка та інші люди. Для місіонерів велика радість, коли вони бачать, як Бог спасає людей. Нещодавно у зібранні була молитва над дитиною і встала молода сім'я і кажуть: «Ми дякуємо Богові за те, що Він нас спас. Якби не так, то у нас не було б цих діток». Вони уже мають п'ятеро дітей: чотири сини і одна дочка. Живуть для Господа і радіють в Ньому. Два тижні тому знову покаявся молодий 20-річний хлопець. Нещодавно на зібранні він попросив, щоб за нього звершили молитву, аби він міг твердо і міцно триматися Господа і йти тою дорогою, на яку Бог його покликав. Місіонери хочуть ще більше працювати для Господа і моляться, аби Бог дав можливість проповідувати Євангеліє ще й у інших селах Демидівського району. «Коли було перше водне хрещення, то люди у селі обурилися і заборонили,

РУДКА ДЛЯ ІСУСА У селі Рудка, що на Демидівщині, 4 листопада відбулося урочисте відкриття Дому молитви і свято Подяки Богу за урожай. Святковий захід зібрав багато гостей, яких гостинно зустрічали місцеві місіонери. Зібрання розпочалося із проповіді старшого служителя Демидівського району Романа Кравця. Він зауважив, що нам потрібно бути вдячними Господу за все, що маємо у житті. Ця тема червоною ниткою пройшла через усе богослужіння. Прекрасні, піднесені християнські гімни звучали у виконанні молодіжного чоловічого хору із церкви м. Костопіль та гурту "Авен-Єзер". Під час співу деякі із присутніх витирали сльози, адже пісня здатна розчулити навіть найтвердіше серце. Місцевий служитель Степан Комар познайомив усіх присутніх із історією започаткування церкви у цьому селі. Він розповів, як Бог покликав його до місіонерської праці. Коли у 2006 році вони приїхали у Рудку, то Степан відразу ж загорівся бажанням працювати. Місіонери багато потрудилися з Божою допомогою і у 2008 році тут відбулося водне хрещення. Місіонерська праця поширилася і в інших селах району. Бог благословляв служіння місіонерів і додавав до церкви спасенних людей. У день відкриття Дому молитви Степан зазначив, що навіть маленька справа, але зроблена в ім'я Господа приносить рясні благословіння у життя. І кожна людина має віддавати усю славу для Господа, бо ж написано: "Всякий будинок хтось будує, а хто все збудував – це

щоб хтось йшов на це зібрання. А ми молилися і вірили, що Бог нам допоможе. Рідна тітка цієї сім'ї, яка мала приймати водне хрещення, вирішила прийти. І коли вона прийшла і побачила всіх тих людей у білій одежі, то сказала, що побачила, як перед нею відкрилося небо. Вона аж заплакала з радості. Коли після хрещення прийшла додому, то відкрила Євангелію і їй відкрилося саме те місце, де описано, як Ісус приймав водне хрещення. І тоді вона зрозуміла, що усі роки не вірила в Бога. Вона читала Слово Боже і через декілька днів прийшла і покаялася» – розповідає Степан Комар. Багато милості Божої місіонери бачили і бачать у своєму служінні. Бог зцілив одного із їхніх братів. Коли він покаявся, то перших два-три тижні щиро служив Богу, але потім перестав відвідувати зібрання. Як з'ясувалося, у сільському клубі він був відповідальним за музику. І місіонери почали ревно за нього молитися. Через деякий час їм повідомили, що він хворий і в нього постійно йде кров із носа. Християни, як і належить, помолилися за нього, і Бог його зцілив. Після того він почав приходити на зібрання і до цього часу є щирим християнином. Зараз Степан Комар і його команда із 8 людей працюють у таких селах Демидівського р-ну: Рудка, Калинівка, Ільпибоки, Княгинине і Перекалі. Нещодавно вони започаткували місіонерську працю ще в одному селі: Лопавше. Тут проживає молода сім'я Володимира і Надії Тоюнда. Після того,

Ось уже 6 років поспіль у цій місцевості проводиться літній дитячий табір. Через діток Бог спасає і їхніх батьків. Так сталося у сім'ї Валентини із Ільпибок. Вона розповідає, що коли у їхнє село приїхали місіонери, то її діти почали відвідувати недільну школу. «Кожного року на Різдво і Пасху діти проводили святкове зібрання, де розказували вірші і співали пісні. Вони постійно запрошували мене, щоб я прийшла їх послухати. Але я ніколи не йшла. І одного разу діти прийшли і почали плакати, кажучи: «Мамо, сьогодні всі мами прийшли, тільки тебе не було. Ти можеш прийти хоч один раз послухати, що ми розказуємо?». Після цих слів у мене якось аж серце заболіло і я вирішила таки піти. І одного разу я прийшла на зібрання, послухала, почала дуже плакати. З того часу я постійно відвідувала зібрання. Ось уже два роки, як я покаялася, прийняла водне хрещення і служу Господу». Дорога, якою Бог веде місіонерів на Демидівщині, не завжди була легкою і усипаною квітами. Часто на ній зустрічалися і перешкоди, гостре каміння, можливо, не один раз ранило ноги, але вони без нарікання сіють Боже Слово у людські серця і вірять, що Господь зростить зерна істини ще в багатьох їхніх односельчан.

як вони спільно з іншими місіонерами провели зустріч у школі, багато діток почали приходити до них у Недільну школу. Загалом у Демидівському р-ні гарно налагоджена праця з дітками. У недільну школу приходять більше 10 діток. Нещодавно одного з підлітків, який приходить на заняття, Бог хрестив Святим Духом. Це велика радість для місіонерів і свідчення для його родини.

Бог" (Євр. 3:4). Як гарне доповнення до розповіді брата Степана прозвучала пісня у виконанні гурту "Авен-Єзер" "Понесу я вість Христа по землі у всі місця...". Так, кожен християнин має пам'ятати, що він покликаний звіщати іншим про те, що в Ісусі Христі є прощення і звільнення від гріхів, якщо людина приймає Його у своє серце. Про те, що нам потрібно дякувати Господу за те, що маємо, нагадав директор місії "Добрий Самарянин" Ростислав Боришкевич. Адже у світі є багато людей, які живуть у гірших умовах і є більш вдячними, ніж деякі християни. Тому Бог через Своє Слово нагадує усім про те, що потрібно за все дякувати. Також відкриття Дому молитви відвідав єпископ Рівненського Об'єднання ХВЄП Віктор Боришеквич. Він подарував для членів церкви годинник і порівняв його із практичним християнським життям. Циферблат

Богослужіння під час відкриття дому молитви.

і стрілка мають нагадувати нам про те, що час потрібно цінувати. Також у годинник вбудований термометр, тож Віктор Дем'янович побажав для всіх, щоб були гарячими у справі для Господа. Він зауважив, що пристрій, який показує вологість має бути прикладом для нас роси Божої благодаті, яка виливається у наші серця. А от вимірювач тиску говорить нам про те, що сьогодні маємо такий чудовий час свободи для проповіді Євангелія і ним потрібно дорожити. Це день був не просто відкриттям ще одного нового Дому молитви. Це свідчення для кожного християнина, що Господь продовжує життя на цій землі, аби якомога більше людей могли покаятися у своїх гріхах і прийняти Ісуса як свого особистого Спасителя. Тож доки маємо час, будемо правильно його використовувати, служити Богу без розваг і бути добрим прикладом для інших людей.

Новий дім молитви, с. Рудка.

№ 25, 2013 р.

CTOP. 9

“Дитячі Стежини” Щиро вдячні всім жертводавцям, що влітку відгукнулися на наше прохання допомогти в будівництві сиротинця «Дитячі Стежини» в м. Великі Мости. Якраз перед морозами братибудівельники встигнули закінчити фасад будинку. Тепер перейшли з вулиці в середину будинку: кладуть плитку, також потрібно ще закінчити декілька дверей, ступені і обладнати кімнати. Щиро вдячні усім учасникам в реалізації цього проекту! Нехай Богові буде приємна ваша пожертва. Ми мали розмову з бр. Миколою Шагаровим, відповідальним за будівництво. Він просив, щоб ми допомогли їм придбати бензопилу (chain saw), бо у них в домі для дітей-сиріт дров’яне опалення. Їм вкрай необхідна на зиму добра бензопила, яка коштує $350, а також той брат просив електродриль, бо дрилі, що продаються на їхньому ринку, скоро виходять з ладу. Якщо ви бажаєте пожертвувати на це діло, надішліть вашу пожертву, вказавши на що саме.

Шукаємо спонсора! Маємо велику нужду в спонсорах для місіонерів! Якщо Господь відкриє ваше серце до цього, ми будемо дуже раді дати вам координати

Анкета Місіонера Країна: Україна Прізвище, ім’я: Киричік Богдана Аркадіївна Коротка біографія: Народилася у християнській сім’ї. З дитинства знала про Бога, але не пізнала Його, як свого особистого Спасителя. На початку 2010 року пережила зустріч із моїм Богом і в тому ж році прийняла святе водне хрещення по вірі. Вступивши в заповіт з Господом, стала шукати себе у служінні. Але, що б я не робила – мене нічого не радувало. Одного разу мене запросили поїхати відвідати місіонерську точку. Коли побачила життя місіонерів, їхнє служіння, жертовність і віддачу – я відчула в душі поклик. І коли мене запитали, чи хочу я залишитися і працювати місіонеркою – я відчула радість в серці і зрозуміла, що це те, що я шукала і що саме цього хоче від мене Господь. Я зрозуміла, що коли я служу людям, то служу Богові і

Анкета Місіонера

Поїздка в Крим! Поїздка в Крим з 6 по 16 січня, щоб допомогти в будівництві дому молитви, місіонерської станції. Ще не пізно: якщо ви бажаєте прилучитися до гурту, або ж ви можете благословити нас вашими молитвами чи фінансово. Увага! Якщо ви не можете безпосередньо прийняти участі в поїздці, але ви бажаєте пожертвувати на цю поїздку, будь-ласка, надішліть вашу пожертву, заповнивши бланк блакитного кольору на останній сторінці з поміткою “На Крим”, або ж зателефонуйте по тел.: 859-552-0596.

Країна: Україна Прізвище, ім’я: Бабак Віталій & Ірина. Коротка біографія Віталія: Народився у великій християнській сім’ї. Водне хрещення прийняв у 18 років. В 2005 році закінчив місіонерську школу, і з того ж року працюю місіонером у с. Іваничі Костопільського р-ну. Чому став місіонером? - Думаю, що для спасенного немає іншого, як спасати людей. Коротка біографія Ірини: народилася у багатодітній християнській сім’ї, у якій було 16 дітей. З дитинства ходила на служіння, а у 18 років прийняла святе водне хрещення по вірі. На місіонерське служіння Бог готував мене з дитинства. Тато наш був пастором церкви, ми часто приймали гостей, тому вся робота по дому лягла на мамині плечі, а я, як старша дочка, завжди у всьому їй допомагала. Старший мій брат трудився ще у роки моєї юності на Чернігівщині, я часто його навідувала. В глибині серця я хотіла також бути місіонеркою, але ще боялася відповідальності. Господь знав бажання мого серця і невдовзі він благословив мене чоловіком -місіонером, разом із яким ми зараз трудимося для

Якщо ви бажаєте підтримувати служіння місіонера фінансово, ви можете надсилати ваші пожертви за адресою:

Відголоски свята… Різдво – одне з найулюбленіших дитячих свят. Вони з нетерпінням чекають зимового засніженого дня, коли згадується народження Спасителя світу Ісуса Христа. Діти люблять отримувати подарунки, тому так важливо, щоб у ці дні якомога більше діток дізналися про безцінний подарунок, який зробив для всього людства Господь. Місія «Добрий Самарянин» (м. Рівне) щорічно проводить дитячі різдвяні зустрічі з метою, щоб сповістити дітям радісну звістку, яка передається ось уже більше 2000 років. І звичайно, для того, щоб подарувати дітям радісне свято. Цьогорічні зустрічі пройшли цікаво, насичено і благословенно. І хоча уже минуло досить багато часу, але місіонери ще й досі із вдячністю Богові згадують ті приємні хвилини. У с. Рудка, що на Демидівщині, директор місцевої школи вперше за увесь час перебування місіонерів у цій місцевості дозволив провести християнський захід у школі. Спортивний зал був переповнений і школярами, і вчителями. А місіонери, дивлячись на позитивну реакцію

місіонерів, котрі потребують підтримки. Поки ще час свободи, використовуймо його, щоб поширювати Царство слави нашого Господа Ісуса Христа! Зателефонуйте нам за тел.: 859-552-0596.

E-mail: info@cmebenezer.com радую Його серце. Телефон: +3 8 096 750 18 52. Місце народження: с. Серхів, Маневицький р-н., Волинь. Дата народження: 16.06.1993 р. Сімейний стан: неодружена Місіонерська точка: с. Новаки, Лубенський р-н, Полтавщина. Наша праця розпочалася дуже активно, першим основним напрямком були масштабні євангелізації в центрі села, потім по вулицях, перехрестях та дворах. Стали проводити дитячі табори, спілкування з молоддю. Велику увагу приділяємо індивідуальному спілкуванню з людьми, відвідуємо хворих, стареньких. Влітку мали змогу провести тижневий дитячий і молодіжний табір. Щодня від 30 до 50 діток приходили в намет, де ми з ними проводили біблійні заняття, ставили сценки, вчили пісні. Вечорами проводили молодіжні зустрічі, під час яких навернувся до Господа 23річний Віктор, який на даний час вже є членом нашої церкви. слави Божої і виховуємо шестеро діток. Телефон Віталія: +38 097 281 34 33, Ірини: +38 0979606181. Дата народження Віталія: 26 липня 1979 р. Ірини: 15 лютого 1985 р. Дата одруження: 25 вересня, 2005 року. Місіонерська точка: с. Іваничі, Костопільський р-н., Рівненська обл. Праця в цьому селі була розпочата нами у 2006 році, коли відбулося відкриття дому молитви, у якому ми й проживаємо з нашими дітками. На даний час наша церква має вже більше 10 членів. Щонеділі проводяться заняття з дітками. Ми є свідками того, як Господь міняє діток, а через їхнє життя і батьків, які щонеділі відвідують зібрання. Ми віримо, що посіяне Слово своєчасно принесе рясний плід. Проводимо служіння щоденно по сусідніх селах також. Влітку мали змогу провести дитячий табір, який відвідали 140 дітей із невіруючих сімей. Діткам за допомогою біблійних уроків, пісень та різних сценок на біблійну тематику намагаємося донести про Божу любов. Після табору значно збільшилася кількість дітей у недільній школі, за яких ми молимося, щоб Бог працював і далі над їхніми серцями.

Christian Mission “Ebenezer” PO Box 12050 Lexington, KY 40580-2050 Phone: 859-552-0596

жителів села, славили Бога, що Він Єдиний міняє серця людей. Директор особисто щиро дякував організаторам за програму із таким глибоким духовним і моральним змістом, з якою вони приїхали. Після проведення різдвяних дитячих зустрічей на Львівщині, місіонери розповідають, що діти почали краще відвідувати недільну школу. Наприклад, у с. Щуровичі на підліткові зустрічі приходило усього двоє дітей, а після свят стало ходити аж дев’ятеро. Слава Богу! А ось уривок із листа цих же місіонерів: «То був дійсно прекрасний день нашого служіння, коли ми роздавали у селі подарунки дітям-інвалідам. Наші односельці були дуже задоволені з цієї справи. Їм сподобалося свято Різдва, а також дитяча зустріч, на якій вони мали змогу побувати. Ми вдячні Богу і Вам за допомогу у проведенні святкових заходів!» Діти – це добрий ґрунт, у який ми можемо посіяти зерна істини та любові Божої. Тож доки маємо такий

Email: info@cmebenezer.com

(з поміткою: прізвище та ім’я місіонера)

чудовий час і можливість, будемо благовістити Євангелію, щоб зберегти молоде покоління від згубного впливу цього світу. Та й не тільки діткам, але й усім не спасенним людям, яким так потрібен Ісус!

Увага! Якщо ваше серце відкрите для цього, будь-ласка, надішліть вашу пожертву, заповнивши бланк блакитного кольору на останній сторінці з поміткою “Різдвяні подарунки”, або ж зателефонуйте по тел.: 859-552-0596.

№ 25, 2013 р.

CTOP. 10

Ліки від раку. Людство витрачає мільярди доларів (і готові платити ще стільки ж) на розробку ліків від страшної хвороби – раку. Але ж рак це тільки одна із хвороб, що приводить до смерті. Багато інших хвороб (можливо не з такою швидкістю розвитку) так само призводять до смерті. Лікарі та науковці роблять все можливе в боротьбі з смертельною хворобою, але ж по суті вони лиш борються з симптомами хвороби, яка в загальному називається (спільним словом для кожної хвороби зокрема) смертю. Хто ж може вилікувати від смерті? Уявіть собі: якби хтось знайшов спосіб як вилікуватися від раку і про це нікому не сказав? Таку позицію ми вважали б це злочином проти усього людства. З іншого боку він міг би стати мільярдером. Але ж насправді ліки від смерті існують! Це кров Ісуса Христа, яку Він пролив в жертву за наші гріхи. Як прикро, що ті, хто знають про це, але іншим сказати не вважають за потрібне. Чи ж це не варто прирівняти до злочину? А з іншого боку: чи це не зробить незрівнянно багатшим за мільярдера того, хто постійно поширює вістку про спасіння від смерті в крові Христа?! Хвороба – це не проблема для Бога. Він може зцілити від будь-якої хвороби (раку в тому числі), але чи приведе людину до спасіння життя в доброму здоров’ї? Не раз саме хвороби слугували стуком до серця людини, щоб вона відгукнулася на поклик вічності і приготувалася до зустрічі з нею. Люди всіляко стараються продовжити роки земного життя і саме на цьому фокусують всі свої уподобання й зусилля, а натомість втрачають вічне життя в блаженному царстві з Ісусом Христом. Читачу, знаючи це, невтомно неси істинні ліки спасіння людству.

Твоя реакція на успіх іншого. Якщо ти бачиш успіх іншого і це тобі дошкуляє, будь щирий до себе: це гріх, покайся в ньому. В протилежному випадку цей гріх тебе переможе і ти станеш його рабом і всякий успіх іншого буде давити тебе важким тягарем, призведе до заздрості, далі – до ненависті, вбивства. Навіть коли Господь буде щось робити в твоєму житті, але коли через когось іншого тебе це буде озлобляти, таким чином ти стаєш на бік противників Божих. Пам’ятаймо, що Бог дає тому, кому хоче Він. Бог дає правильно і по потрібній адресі. Тобі Бог також дав все необхідне для життя та побожності згідно 2 Петр. 1:3, але часто ми це не бачимо (або ж не хочемо бачити). Нам хочеться саме такого, що є у ближнього. Але якщо Господь тобі цього не дав? Про що це значить? Ти з цим не згідний? Ти краще знаєш від Бога? Ми ж Боже творіння, що створені Ним для добрих діл, які наперед Він нам приготував, щоб ми їх виконували?! Хто планує твоє життя? Господь чи ти? Якщо Бог, то дозволь Йому дати право на вибір для тебе. Не роби жорстоким своє серце, не будь, як фараон, Саул, Валаам, фарисеї, ворожбит Симон (Дії, 8:9-24).

Ми змінюємо світ чи світ змінює нас? У одному християнському журналі на титульній сторінці була поставлена девізом цитата, що ми змінюємо цей світ. Це мовби так, але не зовсім вірно, щоб ставити девізом усьому християнському журналу. Цей грішний світ йде своїм шляхом, в погибель. Не варто підлаштовуватися або прогинатися під лежачий в гріху мінливий світ! Не варто думати, що потрібно зійти до рівня цього світу, щоб врятувати світ. Один проповідник сказав: "Церква не призначена для того, щоб розважати грішників й догоджати плоті. Стояти на сцені в обтягнутих джинсах з оголеним животом і виблискувати своїм пупком на молодіжній конференції – це ознака духовної деградації". То хто кого змінює? Якщо церква стикається зі світом, застосовує світські традиції в служінні, то цей світ змінює її – звичайно в свою сторону. Не варто таку свободу плоті видавати за духовний зріст. "Вони волю обіцяють їм, самі будучи рабами тління. Бо хто ким переможений, той тому й раб" (2Петр.2:19). "Бо ви храм Бога Живого... Тому вийдіть з-поміж них та й відлучіться, каже Господь, і не торкайтесь нечистого, і Я вас прийму, і буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочок Мені будете, говорить Господь Вседержитель!" (2Кор.6:16-17).

Добрий ґрунт. В Євангелії від Матвія, 13 розділі, написано, як Ісус Христос звернув увагу, що майбутній здоровий плід невід’ємно залежить від ґрунту, в який падає насіння. Добрий ґрунт – це добра земля. Якщо ж це прирівняти до нас, то що це значить? Добру землю постійно обробляють. Каменистий ґрунт неможливо плугом обробити. На камінні не посієш, бо насіння всохне і нічого не виросте, на добрий врожай годі сподіватися. Як же інколи ми міркуємо: «Я ж в церкву постійно ходжу і стараюся добре трудитися! Чому ж мене зачіпають?!» Що б сталося на грядці, якби її регулярно не пололи? Вона б швидко заросла бур’янами. Тому-то нас щипають, тобто висмикують бур’яни. Висновок: коли нас ворочають, чіпляють, щипають, топчуть, поливають (і то часто чимось неприємним для нас), то це якраз характеризує нас, що ми – добрий ґрунт. В іншому разі треба задуматися. Як часто діти ображаються, що батьки до них причіпляються. Їм здається, що іншим дітям їхні батьки за це саме нічого не кажуть, а саме їх зачіпають. Дитино, якщо батьки продовжують над тобою працювати, це є ознакою того, що твоє серце має гарний ґрунт, батьки готують його для посіву. Отже, якщо ще вас зачіпають, то це добра ознака. Якщо ж вже тебе обходять, то це може бути ознакою того, що великий камінь краще обійти і не чіпати.

Не ваша справа. Учні запитали Ісуса: «Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?» А Він їм відказав: «То не ваша справа…» (Дії, 1:6-7). Тобто є конкретні речі, які знати нам не лише не потрібно, а це навіть цілком не наша справа. Якщо щось не є нашою справою, то є вагомі причини на те, щоб цього не знати. Уявіть, якби хтось нам розповів наперед деталі всього нашого майбутнього життя, як би ми його прожили (в подробицях). Чи б ми захотіли його так прожити? І це знання чи не спричинило б у нас ще масу інших запитань? Чому? Для чого? Навіщо? А що, хіба неможливо інакше? БогТворець по праву залишив за Собою деякі питання, закривши відповіді на них для нас. Навіть Своєму Синові не сказав про той день і час: «А про день той й годину не знає ніхто: ані Анголи небесні, ані Син, лише Сам Отець» (Мт.

24:36). Подумаймо логічно: Бог, Якому немає числа днів і початку, творить усе і нам, бідним і обмеженим людям, щоб знати все, треба самим стати Богом. А це нагла брехня диявола, який поставив під сумнів Слово Боже і в яку повірила Єва в саду Едему: «…і станете ви, немов Боги» (Бут. 3:5). Тобто, пожадання до знання, до відповідей на запитання, які закриті нам Богом, призводить людину до гордості, а гордим (як добре відомо) Сам Бог противиться (Як.4:6) і горді люди не успадкують Божого царства. Наслідки гріхопадіння перших людей стали трагедією всього людства. Через що мусив Син Божий взяти на Себе гріх усього людства, щоб відновити стосунки між грішною людиною і святим Богом. Маючи такий повчальний урок гріхопадіння Адама та Єви, які висновки зробимо ми? Тож яка наша справа? А наша справа: безсумнівно вірити Богу! Не просто вірити в те, що Він є, а жодною думкою, наміром, вчинком не ставити під сумнів Слово Боже (як поставила під сумнів Єва)! Нам важливо твердо вірити в те, що Бог має щодо нас лише добрі наміри (Ієр.29:11)! Все, що стається з нами (якщо ми любимо Бога) сприяє нам на добро, хоч здається на перший погляд це не так: «І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре!» (Рим. 8:28). «Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив» (1 Петр. 5:6). Питання до нас: чи ми віримо в це? Що Бог подасть допомогу Свого часу? Наша справа, насамперед, навчитися довіряти Богу! Дозвольте Богові бути Богом у вашому житті, а ви будьте віруючою людиною. Ви побачите, як багато речей у вашому житті стануть на свої належні місця. А загалом: перед нами вічність і якщо християнин ось тут (на землі) не навчиться довіряти Богові і відповідно через це не буде покірний Його волі, то чи така людина буде приготовлена до вічності з Богом у Божому царстві? Чи такий віруючий увійде в Небесне Царство? Отож, наша справа нині: у всьому вірити й довіряти Богові!

№ 25, 2013 р.

CTOP. 11

Божі зцілення в практиці лікаря.

Лікар-нейрохірург, доцент Острейко Олег Вікентійович, Росія: «У своїй нейрохірургічній практиці я знаю точно, що ті пацієнти, за яких молишся сам (як хірург) або додатково моляться інші люди, переносять операції завжди за найкращим сценарієм. Коли хворий знаходиться на межі життя і смерті, дуже важливо не погоджуватися в думках, що сталася катастрофа, від якої хворий може померти. Дуже важливо відразу всю ситуацію віддати Богу! І я помічав, що навіть найнебезпечніший стан хворого неймовірним чином проходив, часом, не залишаючи слідів. Я розумію так, що лікар виходить на бій з хворобою пацієнта. І бій, який веде лікар, надіючись на Бога, як правило, буде виграний. У цьому і є слава і чудо Боже на лікарському терені. Важливо фокусувати погляд на істинному Цілителі, на Тому, Хто підказував лікарю: які ліки призначити і яку методику використовувати і Хто керував процесом операції. Я помітив, що пацієнти, які самі молилися за своє одужання (також і я за них молився, можливо й інші люди молилися), не входять до групи «стандартних результатів лікування». У цих пацієнтів результати завжди кращі, ніж у «стандартної» групи. Я бачу, що ідеальне лікування повинно включати наступне: пацієнт повинен усвідомити силу зцілення від Бога. Пацієнт повинен відмовитися від наявних факторів, які є гріховними. Пацієнт і його рідні повинні постійно перебувати в молитві за одужання. Лікар на всіх етапах лікування пацієнта повинен молитися за його зцілення. Важливо усвідомити, що якщо Бог дає лікарю пацієнта, то Він дає і можливості допомогти пацієнтові досягти позитивного результату в одужанні».

Християни Філіппін моляться в умовах руйнівного тайфуну.

Тайфун на Філіппінах під назвою «Хайян», епіцентр якого припав на 8 листопада, став одним з найпотужніших в історії спостережень. Швидкість поривів вітру досягала 320 км/год. Близько 10 тис. стали жертвами тайфуну. Тисячі ранених, а понад 12 мільйонів жителів острівної країни перебувають у ризикованій ситуації. Через значне пошкодження комунікацій немає жодної інформації про наслідки стихії у декількох містах. Тайфун зрівняв із землею більшість споруд на острові Лейте, що в центрі архіпелагу. У місті Таклобан, де до евакуації жило понад 200 тис. людей, тіла численних загиблих лежать на вулицях. Ті, хто вижив після буревію, тепер намагаються не загинути від голоду. Надходять повідомлення про випадки пограбування зачинених продуктових крамниць. Доставка допомоги потерпілим ускладнена через руйнування транспортних шляхів. Дороги завалені деревами або затоплені, ускладнені зліт та посадка літаків. Цілком зруйнований аеровокзал. Країна після наслідків тайфуну потребує значної матеріальної допомоги, яку по останній інформації надали в більшість населених пунктів (постраждало 40 населених пунктів в країні). Християни Філіппін підносять молитви Богу. Король Реджинальдо підбадьорює своїх послідовників в Інтернеті через молитву: «Будь ласка, прости наші гріхи і недоліки. Ми знаємо, що Ти – люблячий Бог. Твої діти тут на землі, особливо в Філіппінах, голосно волають до Тебе, Господь», – пише він. «Визволи нас від цього потужного шторму. Пішли Твоїх святих ангелів і захисти нас, Боже, чи повели їм знищити цей тайфун з карти світу». В іншому повідомленні він написав: «Ти контролюєш Всесвіт і все в ньому. Будь ласка, знищ цю бурю, Боже. Ми просимо про це в ім'я Твого Сина, Ісуса Христа. Амінь». Як повідомляє Weather Channel, губернатор провінції Лейт Роджер Меркадо сказав, що тайфун накинувся на його територію сильними дощами, які розмили дерева з корінням, також він зірвав дахи з будинків і викликав зсуви ґрунту, які створили затори на дорогах. «Коли ви стикаєтеся з подібними речами, ви можете тільки молитися, молитися і молитися», – каже він. У Ватикані папа римський Франциск у своїй щотижневій молитві «Ангелус» призвав віруючих помолитися за жертви тайфуну. Понтифік сказав, що відчуває солідарність з філіппінським народом і призвав своїх слухачів надати їм «конкретну» допомогу. Католицька община на Філіппінах є найбільшою в Азії.

В американській школі розв'язався скандал через твори про Бога.

Керівництво школи в Мемфісі (штат Теннессі) відмінило рішення вчительки, яка заборонила 10-річній дівчинці Ерін писати твір про Бога. Дирекція школи вирішила прийняти і оцінити її твір, після того як мати дівчинки висловила своє обурення через мас-медіа, і після того, як у ситуацію втрутилася консервативна християнська організація "Інститут Свободи". За свою роботу дівчинка в кінцевому підсумку отримала 100 балів. Все почалося два місяці тому, коли Ерін і іншим учням її класу вчителька дала завдання написати твір на тему "Мій кумир". Ерін вибрала своїм "кумиром" Бога і написала твір про Нього. Однак вчителька відправила дівчинку додому (хоча твір був написаний) і зажадала, щоб вона вибрала "кумиром" когось іншого. Тоді дівчинка вибрала Майкла Джексона. Вчителька була задоволена. Однак коли мати Ерін дізналася, що твір її дочки про Бога було "забраковано", то обурилася і своє обурення озвучила в ЗМІ. "Мені не потрібно ніяких грошей! Все, чого я хочу, - щоб у моєї дочки ніколи більше не віднімали право висловлювати свої справжні почуття і переваги, - так пояснила свої дії Еріка Шед під час обговорення ситуації з її дочкою. Подумати тільки! Вона може говорити про Джексона, але не має права говорити про Бога!" Директор школи і сама вчителька принесли їй свої вибачення. Вони також поскаржилися на те, що в цій сфері (релігійна свобода в школі) зараз спостерігається зайва нервозність і плутанина, що й послужило підґрунтям для виникнення цього інциденту. Мати Ерін також зазначила, що для християн дуже важливо "бути здатними захищати свої переконання - особливо зараз, коли зміни в культурі спрямовані на витіснення віри з суспільного життя". "Вони прибрали зі шкіл молитву, але вони не зможуть забрати у наших дітей Бога", - підсумувала Еріка Шед.

Третина ізраїльтян готова будувати Третій Храм. Інститут громадської думки «Маагар мохот» провів опитування серед ізраїльських євреїв, присвячений їх відношенню до Храмової гори і можливості відновлення Храму. Третина ізраїльських євреїв підтримала ідею відновлення Храму, 45% висловилися проти, у 25% не виявилося чіткої позиції по темі. За відновлення Храму висловилися 43% релігійних євреїв, 20% ультра-ортодоксальних євреїв і 31% світських євреїв. Більшість євреїв висловилося за зміну сформованого статус-кво на Храмовій горі з тим, щоб ввести на ній порядок, аналогічний тому, що діє в печері Махпела в Хевроні. Там встановлені окремі молитовні дні для євреїв і мусульман і зони молитви для тих і інших у звичайні дні. За надання євреям права молитися на Храмовій горі висловилися 59% опитаних, проти – 23, що не висловили свого ставлення – 18%. На питання про те, чи хочуть вони відвідати Храмову гору під час екскурсії до Єрусалиму, відповіли позитивно 68% релігійних євреїв, 60% світських і 20% ультра-ортодоксальних. Опитування було проведено серед 523 євреїв у віці від 18 років і старше. Результати цього опитування показали значне зростання числа людей, згідних з ідеєю відновлення іудейського Храму на Храмовій горі. Рік тому всього 22% опитаних позитивно відповіли на питання, «чи варто вже зараз починати будувати Храм». Незважаючи на таку зміну настроїв у суспільстві всього 29% опитаних вважають Храмову гору самим святим місцем для іудеїв. 66% вважають таким місцем Стіну Плачу.

В Оклахомі 300 волонтерів побудували дім молитви за 30 годин.

Громада п'ятидесятників з Оклахоми побудувала дім молитви за вихідні, після того, як програма «Церква за день» зібрала понад 300 волонтерів. Місце для поклоніння було готове вже до недільного ранку. П'ятидесятницька церква Landmark United в Юконі, Оклахома , - зростаюча церква, якій необхідно було більш просторе приміщення. Помічники з усього штату працювали більше 30 годин, щоб завершити будівлю, обладнати дім молитви звуковою системою, теплим баптистерієм, кімнатами для недільної школи, залом для спілкувань і залом з килимовим покриттям. «Це диво, коли люди збираються разом, вони об'єднані по-справжньому і намагаються брати участь у подібному проекті», - сказав пастор Кріс Моор, передає телеканал KFOR -TV з Оклахоми. Програма «Церква за день» - це частина служіння Північноамериканської місії (NAM), яка будує церкви в декількох містах країни для громад, які хочуть співпрацювати, і звичайно всі проекти будуються за 30 годин, в дощ чи спеку. «Більшість із наших проектів для пасторів - піонерів, які їдуть у місто, де немає церкви, і починають працю з нуля. Більшість пасторів, які беруть участь в проекті, це чоловіки і жінки, які живуть у своєму місті менше 10 років», - сказав Террі Лонг, національний координатор проекту «Церква за один день» в інтерв'ю з The Christian Post. Він додав: «Вони закупили власність і зібрали деякі кошти, щоб обладнати будівлю і провести всі підготовчі роботи. Середня громада, що бере участь у проекті, має більше 25 членів, але менше ста. Зазвичай зал розрахований на 100-125 місць». За словами Лонга, цей проект можливий завдяки добровольцям. «Керівники проекту створили команду будівельників в цьому районі. Команда зазвичай складається з 350 чоловік, що мають достатні навички для виконання невеликих завдань, що дозволяють побудувати будівлю за день» , - сказав він. Лонг говорить, що програма розпочалася в 1990 році в Арканзасі, коли маленькі церкви були у відчайдушній нужді і не мали власних будівель. У той час проект був баченням одного пастора, в рамках якого досвідчені чоловіки і жінки зібралися разом, щоб побудувати церкву за вихідні для нужденної громади. З тих пір більше ста будівель були зведені. Тільки за термін менше двох років програма змогла побудувати 6 додаткових церков в Огайо, Арканзасі, Нью-Джерсі, Айові, Техасі та Індіані.

Жителів Флориди зобов'язали прибрати щити з написом: «Боже, благослови Америку».

Чиновники Флорида-Сіті випустили постанову, що регулює присутність дисплеїв на газонах перед будинками городян. Жителям, у яких з Дня незалежності залишилися щити зі слоганом «Боже, благослови Америку», наказано прибрати їх. Дисплеї роздав городянам пастор 1-ї баптистської церкви в Бартоу. Кодекс, випущений місцевою владою, дозволяє жителям виставляти святкові символи тільки під час великих свят. Не всі городяни з розумінням поставилися до постанови. Деякі з них цю постанову виконувати не мають наміру, оскільки газон – це їхня власність, за яку вони платять податки. Невиконання приписів в даному випадку не піддається ніякому покаранню.

Чоловік молився дві години в автомобілі на дні озера.

Житель штату Колорадо зміг вижити в затопленому автомобілі, де невелика повітряна подушка в салоні дала можливість йому дихати. Що ж, на його думку, допомогло йому врятуватися? Божа милість і благодать. Коли почалася руйнівна повінь у штаті Колорадо, автомобіль, в якому знаходився за кермом Рой Ортіз, був змитий з дороги разом з двома іншими машинами. Ортіз опинився в пастці в затопленому автомобілі, в якому протримався 2 години, поки його не витягли рятувальники. Як повідомили кореспонденти газети the Broomfield Enterprise, перебуваючи у заповненому водою автомобілі, Ортіз знайшов повітряну подушку, яка дозволила йому дихати протягом двох годин, але час очікування рятувальників здався йому вічністю. Звичайно, він був дуже наляканий, але, за його словами, він молився Богу і співав християнські пісні, а також сподівався, що служба екстреної допомоги «911», куди він встиг подзвонити до того, як салон автомобіля заповнився водою, уже в дорозі. Коли через 2 години рятувальники змогли дістатися до Ортіза, вони вже сумнівалися, що він живий, але почувши його крик про допомогу, розбили вікно автомобіля і допомогли вибратися з затонулої машини. Джон Кук, один з членів команди, яка рятувала Ортіза, сказав, що вважає дивом те, що вони знайшли його живим через дві години.

У Франції офіційно оголосили про початок гонінь на християн.

Як і у всіх країнах ЄС, у Франції послідовно проводиться антихристиянська політика. Християнство, на думку керівництва ЄС, несе загрозу ідеям євроінтеграції, оскільки суперечить новим «європейським цінностям». Таким, наприклад, як одностатеві «шлюби» або система тотального контролю. Під прапорами толерантності та політкоректності християн послідовно прагнуть витіснити з усіх сфер суспільного життя. З вулиць європейських міст намагаються прибрати навіть різдвяні ялинки, які, мовляв, ображають почуття іудеїв і мусульман. У багатьох країнах ЄС під забороною опинилися хресні ходи. Так, наприклад, в Дрездені не дозволили проведення хресного ходу навіть у пам'ять жертв варварських бомбардувань 1945 р. Християни безперервно піддаються шельмуванню через ЗМІ, їх звинувачують у всіляких гріхах, фанатизмі і мракобіссі. У європейських містах розвішують антихристиянську рекламу. Але християнські цінності все ще продовжують грати для французів значну роль – як показав нещодавній марш протесту проти одностатевих шлюбів. І ось влада Франції оголосила, що мають намір розформувати релігійні спільноти, «члени яких демонструють ознаки фанатизму», зокрема католиків-традиціоналістів. ЗМІ повідомляють, що на поліцію тепер покладено завдання виявлення «клерикалів, які несуть потенційну загрозу безпеці країни». Звичайно, у багатьох виникає питання: а яку таку загрозу безпеці країни можуть представляти католики-традиціоналісти, які є законослухняними громадянами, справно сплачують податки, патріотично налаштовані? Щоб переконати громадськість в небезпеці християн, телебачення багаторазово прокручує епізод, коли дорогу маршу протесту проти гомосексуалістів намагалися перекрити напівголі українські ексгібіціоністи з «Femen», списані по тілу нецензурними богохульними висловлюваннями і в головних уборах католицьких черниць, викрикуючи образи на християн. Тоді молоді люди з католицької групи Civitas розігнали провокаторів з «Femen», і тепер цей епізод представляють «доказом агресивності християн і їх небезпеку для суспільства». Очевидно, що розгортається довгострокова і продумана кампанія з повного витіснення з громадського життя тих, хто бажає бути послідовниками Христа не тільки за назвою, а й на ділі, і жити у відповідності з Божими Заповідями і своєю совістю. Проти них починається юридичне переслідування, справжні гоніння, їх будуть заганяти в підпілля. Влада Франції пропонує альтернативу «неадекватним» християнам: «священиків», які вінчають гомосексуалістів і готові виконати все, що від них вимагатимуть «євро-інтегратори». http://www.rosinfonet.ru/politics/118510

№ 25, 12, 2013 2010 р.

CTOP. 12

Прохання молитися за майбутнє України. Чинна влада України в особі її президента Януковича офіційно відмовилася підписувати угоду за європейську асоціацію. Кремль аплодує такому рішенню і виставив свої вимоги, зокрема купівлю деяких провідних підприємств в Україні, як часткову виплату боргу України перед Росією. Події, які розгорнулися після такого рішення Януковича (численні багатотисячні мітинги в Києві і інших містах України і в деяких містах за кордоном), показали, що українці категорично проти такого рішення влади з Києва, яка схоже й надалі хоче залишатися в ролі пасинка московського Кремля. Обстановка в Україні загострюється. Тому просимо всіх, кому рідна й близька Україна, звершувати спеціальні молитви за те, щоби Господь помилував багатостраждальну Україну, щоб це питання вирішилося без масового пролиття крові. На превеликий жаль, перша кров уже пролилася. В ніч на 30 листопада мирний мітинг українців в Києві був жорстоко розігнаний бійцями загону “Беркут” і працівниками МВС України. Учасників мітингу без розбору (чоловіків, юнаків, жінок, дівчат) нещадно били

кийками. Серед них багато побитих, поранених, арештованих. Люди падали, по них йшли ногами молодики в камуфляжах… Керівники багатьох країн світу (США у тому числі) засудили це насильство, висловили ганьбу чинному президенту України Януковичу, який, на думку багатьох керівників країн, не справився зі своїми обов’язками і повинен негайно скласти повноваження. Опозиція в Україні має намір вимагати негайної відставки Януковича. Протистояння в країні загострюється.

Влада з Києва хоче відібрати дім молитви церкви ХВЄ у Львові! Кабінет Міністрів своїм розпорядженням передав у Львові майновий комплекс колишнього військового містечка на вулиці Пекарській, 57-59, який є нероздільною частиною храмового комплексу церкви Христа Спасителя, до сфери управління Львівської ОДА для подальшої передачі усього комплексу у власність релігійній організації Львівської єпархії Української православної церкви (Московського патріархату). Храмову частину цього комплексу займає церква християн віри Євангельської (ст. пастор Василь Боєчко). Ця громада протягом 21 року зверталася до центральної влади з проханнями передати їй колишнє військове майно, однак на ці звернення ніхто не зважав. Натомість «нагорі» одразу задовольнили аналогічне прохання Львівської єпархії УПЦ (МП). З цього приводу з відкритим листом виступили громадські діячі і науковці Львова. Вони закликали УПЦ (МП) відмовитись від свого звернення, а майно передати громаді Церкви християн віри Євангельської. «Цими будівлями має відати громада, яка володіє самим храмом,

Для України єдине майбутнє з Богом! Масові хвилі невдоволення українського народу проти правління уряду України, його небажання асоціації з Європою, привели десятки тисяч людей на центральний майдан Києва (та на площі ряду інших міст України). Дивлячись на життя християн та на відношення правління європейського союзу до його членів, не варто тішити світлим майбутнім народ України у випадку вступу України до Євросоюзу. Для прикладу варто поглянути на Францію і ряд інших європейських країн, щоб переконатися, що права християн у цих країнах значно принижені. Так само Україна з Росією була в спільноті раніше і ми знаємо результат такої “єдності”. Нині не час дивитись: під чиїм дахом Україні знайти своє

– йшлося у листі. – Інакше єдиний храмовий комплекс виявився б розділеним поміж двома релігійними громадами, що створювало б нездорову ситуацію взаємних претензій і створило б у Львові вогнище міжконфесійного конфлікту». Є спротив громадськості Львова проти цієї передачі. Однак поки що влада і представники православної церкви МП ніяк не реагують. Увага! Просимо усіх членів церков української діаспори в США, Канаді помолитися за вирішення цього конфлікту, щоб ворог не завдав шкоди справі Божій, і церква ХВЄ могла й надалі провадити богослужіння в своєму домі молитви. Це досить тривожний сигнал, як московська влада продовжує нагло вмішуватися в справи України, вважаючи Україну своїм придатком, насамперед, використовуючи для цього саме православну церкву московського патріархату, яка досі вважає Україну своєю єпархією (вотчиною). Просимо небайдужих українців в Америці, Канаді написати в посольство України в Америці листа з протестом проти такого свавілля!

майбутнє. Нині час шукати Господа! Ці події якраз підтверджують те, щоб християни консолідувались і збільшили свої зусилля в молитві. Згідно видіння пророка Даниїла Євросоюз — це остання станція земних царств, яка ніколи не буде сильною. І головне — за її часів прийде наш Господь. Саме Ісус Христос і Його царство — наше майбутнє царство свободи і Божої слави. Ось куди нам важливо підіймати наш зір! Політичні інтриги були завжди і в усі часи (коли більше, коли менше). Але наша ціль залишається незмінною: проповідувати Євангелію в будь-який можливий спосіб, нести її до людей, щоб грішники повернулись від гріха до Ісуса Христа й Божого Слова і жили вічно з Богом у Його царстві, слави якому не буде кінця. Земні царства приходять і зникають безслідно, а Боже царство — вічне. Саме за це царство варто боротися.

ВАШІ ПОЖЕРТВИ!!!

Надішліть це разом з Вашою пожертвою:

Різдвяні подарунки ...$ __________ Ізраїль ...$ __________ На Крим ...$__________ Сироти...$__________ Реаб. Центри .......$ __________ Де найбільше потрібно…$__________ ВІДРОДЖЕННЯ...$__________ Місіонери...$__________ім’я місіонера ___________________________ Так, я бажаю щомісячно підтримувати вказане служіння. Так, я бажаю персонально отримувати газету “Відродження” Ім’я…………………………………….

Тел.:……………………………..

Відповідальний за випуск: Павло Чубарук, тел. (859)552-0596. Відповідальна за розповсюдження: Людмила Леськів, тел. (859)421-6185. Дизайнер: Алекс Чубарук, e-mail: alex@cmebenezer.com Коректура та дизайн: Геннадій Андросов, тел.: (606)653-3641, e-mail: giva.nadiya@gmail.com