No.14

№ 14, 2011 р.

New Life Rehab.

Center in Missouri Реабілітаційний центр «Нове Життя» в штаті Міссурі розпочав свою діяльність чотири роки тому. Брат Женя Кірилов розпочав це служіння. Багатьом уже вдалося з ласки Господньої пройти належну реабілітацію і отримати справді нове життя – цей другий шанс, який дав їм Бог. Важко повірити, що діти віруючих батьків стають нарко- або алкозалежними. Але це ще раз говорить нам, що ворог ходить як рикаючий лев і шукає кого пожерти. Особливо його увага направлена на дітей віруючих батьків. Наша молодь з ціллю допомоги відвідала цей центр, читайте їхні відгуки про враження на сторінці 4.

Свідчення Данила Федоровича Биць, в’язня за віру Христову, з розповіді Петра Соловей (смт. Вишнівець, Тернопільщина). В житті багатьох християн, які живуть поряд з нами, є чудові приклади вірності Господу. Про одного такого Божого мужа, Данила Федоровича Биця, я хочу розповісти, щоб приклад його віри став прикладом для молодшого і старшого покоління нашого часу. *** У 1944 році брат Данилко (так його називали в церкві) за віру в Бога був засуджений до 10 років позбавлення волі і відбував покарання на станції Сухобезводній Горьківської області. Лісоповал, важка праця, холод і голод щодня забирали життя десятків людей. Брат Данилко розповідав: «Відчуваю, що слабну з кожним днем і скоро буду помирати. Якщо впаду, сам не встану, а якщо хтось допоможе піднятися, піду далі. Хоч ледь дихав, але серце було наповнене радістю Святого Духа. Дякую Богові, що удостоїв не тільки вірити, а й страждати за Нього. Вечірньої пори з 6 на 7 листопада я молився на нарах бараку. Жаль охопив моє серце, коли згадав церкву, своїх рідних, і я почав сильно плакати. Надію на життя і на те, що коли-небудь повернуся додому, я втратив. Після молитви заснув, уві сні мені з'явився муж, лице якого випромінювало надзвичайну силу, що входила в мене. Він мені сказав: «Прочитай послання до Єфесян, 3:19-20. Це написано до тебе, у Бога щодо тебе інші плани, ніж у людей. Ти ще побачиш своїх дітей, дружину і ще багато будеш працювати для Господа». Коли я прокинувся, то щиро дякував Богові за відповідь на мою молитву, і просив Господа, щоб Він простив мені за те, що я вирішував свою подальшу долю без Нього. Прочитати те місце з Писання, про яке говорилося у сні, я не міг, бо не мав Євангелії. Але як я тішився, що це місце ще з дитинства знав напам'ять. Вранці на роботу не виганяли, святкували революцію 17-го року. Після сніданку (якщо це можна було назвати сніданком) усім наказали зібратися біля бараків, бо на честь свята даватимуть додатковий пайок. Всі, хто ще мав силу вийти, вийшли. Тисячі голодних людей чекали на святкову добавку. І от виїхала вантажна машина, у якій був тюремний повар. Біля машини поставили стіл, накритий червоною тканиною. .(Продовження (Продовження на стор. 2)

№ 14, 2011 р.

CTOP. 2

Чи ми віримо в Ісуса Христа в тілі? Проповідь Миколи Крицького, пастора церкви «Сілоам», Сілоам», м. Бердичів, Україна. «Улюблені, не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з'явилося в світ. Духа Божого цим пізнавайте: кожен дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов був у тілі, той від Бога. Бога. А кожен дух, який не визнає Ісуса, той не від Бога, але він антихристів, про якого ви чули, що йде, а тепер уже він у світі» світі» (1 Ін. 4:2). «Діти, остання година! А що чули були, що антихрист іде, а тепер з'явилось багато антихристів, з цього ми пізнаємо, що остання година настала! Із нас вони вийшли…» вийшли…» (1 Ін. 2:19). По-перше, коли апостол Іван пише про дух антихриста, то він стверджує, що він уже є. По-друге, апостол стверджує, що антихристів багато. Але як вони з’явилися? «Із нас вони вийшли!» Це дуже серйозне твердження. Повернімо, як дзеркало це Слово Боже до себе. Коли Ісус сказав до учнів: «Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене...», то вони запитували вчителя: «Чи не я то, Господи?» (Мт. 26:22). У цьому є небезпека для нас. Отже, є щось те, що має місце в церкві, тобто в християнах, але воно не є за Христом, не є від Духа Христового. А від іншого духу, супроти волі Божої. Одна з основних ознак антихриста: він не буде визнавати Ісуса Христа в тілі (1 Ін. 4:2). «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди…» правди…» (Ін. 1:14). Це Слово, яке стало Тілом – Ісус Христос. Так от, дух антихриста не буде визнавати втіленого Слова Божого, іншими словами – не буде визнавати Бога, що прийшов на грішну землю в тілі людини. Як це стосується нас? Яке застереження для нас, щоби дух антихриста не мав місця серед нас?

1.Чи легко було повірити людям, що саме Ісус з Назарету, син теслі, є помазаником Божим, обіцяним Месією, Спасителем світу? Нелегко. Навіть його рідні в це не повірили і одного разу прийшли з наміром серйозно поговорити з Ісусом (Мт. 12:46). Не вірили учні, не вірили священики. Чи легко було б впізнати Ісуса Христа нині, якби він був серед нас у тілі людини? Напевно ми сказали б, що упізнали Його. Так само думали священики, юдеї, які читали й досліджували Тору і сподівалися, якби прийшов Месія, то вони б дуже легко його впізнали. Вони ж знали пророцтва про прихід Месії! Коли ж Христос сів поміж ними в синагозі, то вони здивувалися: «Що?! Оце Христос?! Та ж ми знаємо його і матір його, і батька

його! Цього бути не може, що це Христос!» Давайте реально дивитися на ці духовні речі. Щоб було зрозуміліше, хотів би задати одне запитання: де нині живе Христос? Перша відповідь (і вона правильна), що Христос зараз на небесах. Але не тільки там: «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» віку! » (Мт. 28:20). «Бо ви храм Бога Живого, як Бог прорік: Поселюсь серед них і ходитиму, і буду їм Богом, а вони будуть народом Моїм!» Моїм!» (2 Кор. 6:16). «І все впокорив Він під ноги Йому, і Його дав найвище за все за Голову Церкви, а вона Його тіло, повня Того, що все всім наповняє!» наповняє!» (Єф. 1:22-23). «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте…» маєте…» (1 Кор. 6:19). «Чи не знаєте ви, що ви Божий храм, і Дух Божий у вас перебуває?» перебуває?» (1 Кор. 3:16). Дорогі брати та сестри, нам звично вважати, що дух антихриста не визнає Ісуса Христа в тому тілі, в котрому він був дві тисячі років тому, ходивши по землі Ізраїлю. Якщо в нашому тілі знаходиться Дух Божий, чи можна так само сказати, що дух антихриста не визнає цього, тобто, що Ісус Христос нині в тілі Церкви, тобто в нас? Напевно, що так. Христос в тілі сьогодні чи ні? Так. Але в якому? Ми вважали, що в тілі Ісуса з Назарету, але сьогодні так само вірна відповідь, що Ісус в тілі Церкви Христової. Ми віримо в Ісуса Христа, як Месію, єдиного нашого Спасителя, але ми так само віримо в Ісуса Христа в плоті (тілі) – це одна з головних ознак християнства. Ми віримо, що Ісус Христос в тобі і мені, як членах Його Церкви. Ми в це віримо. Але давайте поглянемо на це серйозніше. Ми віримо в Ісуса Христа, Котрий серед нас, в наших молитвах і піснях, в спомині, хрещенні, Котрий є в наших домах молитви, бо ми зібралися в Його Ім’я. Але знову наголошую, що головна суть християнства (нашої віри) полягає саме в тому, що Христос є в тілі, в твоїй і моїй душі, в нашому серці! Що це змінює?

1. Якщо ми віруємо, що Христос в нас, то ми віруємо, що наше тіло є храмом для Бога. Христос прийшов в храм і побачив речі, які не повинні бути в храмі Божому, то Він почав очищати храм. Якщо я вірую, що Христос в мені, то я вірую, що моє тіло є храмом Святого Духа, і тому я повинен дуже добре пильнувати, що в цьому храмі знаходиться. А раптом там є речі, які Богу не до вподоби? У цьому питанні не можна проявляти якусь байдужість, легковажність чи лояльне відношення до непотрібних речей в нашій душі. Ми йдемо в церкву, бо віруємо, що в церкві – Христос. Але якщо ми серйозно віруємо, що наше тіло є храмом Духа Святого, ми обов’язково будемо пильнувати в якому стані цей храм перебуває.

2. Якщо ми віруємо, що Христос сьогодні в тілі, то ми маємо вірити, що Христос сьогодні знаходиться в тілі вашої сестри, брата, в тілі християнина, який сидить поруч з вами. Подивіться хто коло вас сидить? Звичайно, ми скажемо, що я бачу Грицька, Степана, Світлану. Але це не просто сестра сидить, то Христос сидить біля вас. Я впевнений, що стосунки між братами та сестрами в церкві стали б набагато кращими, якби ми розуміли, що

Біблія замість паляниці – вибір на все життя! (Закінчення, початок на стор. 1) Вийшов начальник тюрми і, на моє велике здивування, поклав на стіл Біблію. Він привітав усіх зі святом і сказав: «Підходьте по черзі і беріть або по дві палянички, або на дві години Біблію. Зробіть свій вибір». Та голод робив своє. Усі швиденько йшли повз стіл з Біблією, і ніхто не зупинявся, поспішали, щоб отримати їжу. Та й ніхто не вірив у те, що дадуть на дві години Біблію читати – це ж тюрма, та й часи були не ті, що тепер. Я наближався до столу і роздумував, як правильно вчинити. Віри в те, що дадуть Біблію, я зовсім не мав. Один голос говорив: «Бери палянички», а другий: «Бери Біблію». Я вирішив, що дві палянички мені життя не продовжать, а Біблія – це хліб життя. Я вже без вагань взяв Біблію. Начальник запитав: «Що, їсти не хочеш, що береш Біблію?» – «Хочу, – відповів я. – Але для мене Біблія набагато дорожча за ці палянички». Після таких слів я чекав відмови, але (на моє велике здивування) начальник дав мені Біблію і сказав одному з охоронців, щоб провів мене до кімнати на прохідній. Там було тепло, я був сам. Я впав на коліна і щиро дякував Богові, що в моїх руках була Біблія Коли я розгорнув її, то побачив у ній 25 карбованців. Зрозумівши, що це якась пастка, я швиденько пішов до начальника, який ще був біля столу, і сказав йому, що знайшов у Біблії гроші, тому прийшов, щоб їх йому повернути. Начальник поклав руку мені на плече й сказав: «Даниїле, це тобі за вірність твоєму Господу. Йди читай, аж поки тебе не покличуть, а гроші – твої». Повернувшись, я не міг читати. Сльози заливали мої очі, а серце, сповнене Святого Духа, співало Господу. Я співав іншими мовами. Швидко проминули дві години. Ніхто мене не кликав, тому я далі читав і молився. Обід мені принесли з офіцерської їдальні, таку команду дав начальник. Помолившись, я так гарно пообідав, що й вдома в ті часи не всі так обідали. Мене знову ніхто не кликав. Згодом зайшов начальник і сказав: «Даниїле, вечерю тобі також принесуть з офіцерської їдальні. Спати теж будеш тут, на дивані. В барак підеш аж вранці, коли буде мінятися охорона. Це тобі за вірність. Я люблю тих, хто береже вірність». Вранці у мене взяли Біблію й наказали йти до бараку. Так я два рази смачно поїв, спав на м'якому дивані в теплі, читав Біблію, молився, співав. Дійсно, Господь зробив набагато більше, ніж я міг подумати. В зоні був продовольчий магазин. Хто мав гроші з в’язнів, той міг щось купити.

коли ми йдемо на якийсь конфлікт, ми конфліктуємо не з братом чи сестрою, а з самим Господом, бо ця людина є тілом, в якому живе Ісус Христос. Якби кожен з нас в це серйозно повірив, то ми б не дозволяли собі багато непотрібних речей, а відносилися один до одного, не просто як до людини, а як до Христа в тілі. Якщо ми йдемо до великого начальника на прийом, то ми не скажемо зайвого слова, яке б могло його образити, а будемо говорити чемно, ввічливо. А вдома з жінкою, чи з братом в церкві можна собі дозволити іншу мову. А чому? Тому що віри нема, страху Божого нема! Якби ми вірили в те, що ось переді мною не просто сестра, жінка, а храм Божий, то тоді б ми розмовляли з нею, як з Христом, будували відносини, як з Христом.

3. Якщо Христос в твоєму тілі, то це означає, що Він хоче керувати твоїм тілом так, як Він це робив з тілом Ісуса з Назарету. Для порівняння приведу такий приклад: я вдягнув костюм, то не може бути такого, що я пішов, а мій костюм залишився. Я пішов і костюм зі мною йде, бо я його вдягнув. Христос був зодягнений в тіло Ісуса з Назарету, і те тіло було покірне Йому, і те тіло йшло туди, куди хотів йти Христос Спаситель. Якщо сьогодні ми віримо в Христа в плоті, і віримо, що Христос в нашій плоті, а не тільки в наших піснях, то це означає, що ми віримо, що в Христа є воля для нашого життя. Він хотів би нас використовувати згідно Своєї волі, а не нашої. Бо в Нього іншого тіла тут нема. Коли Він був в тілі Ісуса з Назарету, то Він йшов і робив все, що бажав. Сьогодні в нього є інше тіло – Церква Христова, Його сини та дочки, які є представниками Ісуса Христа тут, на землі. І тому Христос хоче промовляти через нас такі слова, які Він говорить. Через наше тіло Він хоче йти туди, куди Він пішов би. Він хотів би робити те, що Він хоче робити.

4. Ознакою того, що Христос в нас є наступне: «Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває! Любов удосконалюється з нами так, що ми маємо відвагу на день судний, бо який Він, такі й ми на цім світі» світі (1 Ін 4:17). Бога не можна бачити, але якщо ми любимо, то Бог стає видимим. Отже, основна ознака християнства в тім, що Христос в тілі. Якщо тільки взяти Боже слово без матеріалізації, то це просто слово, яке не стало тілом. Доказ того, що Христос в нас, це практична любов, доказ любові один до одного згідно волі Божої, так, як Христос заповідав. Христос і церква – нероздільні. Дехто каже, що любить Бога, але його не цікавлять ті, хто є посудинами Божими: «Кожен, хто вірує, що Ісус то Христос, той родився від Бога. І кожен, хто любить Того, Хто породив, любить і Того, Хто народився від Нього» Нього» (1 Ін. 5:1). Якщо ми любимо Бога, то ми любимо Божих дітей. Якщо я відвідую церкву, співаю в хорі, вірші розказую, це ще не є доказом моєї любові, доказом того, що Христос є в мені. Господь Ісус Христос сьогодні в тілі, тобто в Церкві Своїй і нехай Він прославиться через тіло Своє, нехай Він заговорить через нас, нехай Він нашими руками робить те, що Йому до вподоби, нехай йде нашими ногами туди, куди Він хоче йти. Слава Богу навіки. Амінь.

Але як показати, що в тебе є гроші? Відразу ж відберуть, ще й поб'ють за те, що сам не віддав. Віруючих було мало, та й тих розкидали по різних бараках поміж злочинців. Моє становище було безвихідним. Маючи гроші, я був голодним, і я знову почав молитися до Господа: «Невже Ти дав мені ці гроші для того, щоб їх відібрали, прокурили чи пропили?» Після молитви прийшла мені одна думка (і я вірю, що вона була від Самого Господа). Я пішов до продавщиці тюремного магазину і розказав їй свою проблему. Вона мене уважно вислухала, спочатку з недовірою, але потім сказала: «Підійдеш завтра зранку». Вона перевірила, чи справді я сказав їй правду. Продавщиця взяла в мене гроші і сказала, щоб ні хліба, ні булочок на ту суму я не брав, а кожного ранку й вечора приходив пити воду. Біля магазину був кран для пиття води. Я заходив до магазину, просив кружку, щоб напитися води. Кружка була для мене завжди напоготові – вранці і ввечері в ній було по дві столові ложки цукру. Про це ніхто не здогадувався, бо всі пили воду не від спраги, а від голоду. Послухавши доброї поради, я почав відчувати в собі повернення сили. Коли я падав, то вже сам міг піднятися. З'явилася надія на життя і повернення додому. А Господь готував мені ще більше, про що я навіть й здогадатися не міг. Була осінь 1949 року. Знову в зоні святкували революцію 17-го. Минув рік з того часу, як я читав Біблію на прохідній. Мене викликав цей же начальник і сказав: «Даниїле, я подав прохання у вищі органи влади, щоб тебе достроково звільнили. Написав про тебе хорошу характеристику, що ти не ворог народу. Моє прохання задовольнили. Сьогодні тобі повернуть твою Біблію назавжди. Збирай свої речі, ти вільна лю-дина, їдь додому. Свою вірність збережи на все своє життя». *** Брат Данилко нині вже зі своїм Господом, Якого так любив і служив Йому все своє життя. А ми з вами ще в дорозі. Нехай приклад цього брата стане живою проповіддю для нас, хто живе в часи свободи, щоб люди, які нас оточують, могли побачити в нас живого Ісуса. Нехай в житті найдорожчим скарбом для нас стане любов до нашого Господа. Хай віра наша зміцниться, щоб ми зрозуміли, що останнє слово про нас скаже небо, а не люди. З газети “Голос Надії”, м. Луцьк.

№ 14, 2011 р.

CTOP. 3

Євангельське служіння дітям – найкращий подарунок для них! Геннадій Андросов, м. Миргород, Полтавщина. Коли наближаються різдвяні свята, місія «Ebenezer» щороку виділяє певну суму коштів для церков в Україні, з якими співпрацює, на різдвяні подарунки дітям (зокрема в сиротинці). Я – відповідальний за кошти для дітей, що виділяються місією «Ebenezer» на Полтавщину. Так, і цього року (завдяки й спонсорській допомозі місії «Ebenezer») були не просто вручені подарунки дітям, а проведені святкові новорічно-різдвяні програми в домах молитви, інтернатах, школах. Ось відгуки про ці заходи відповідальних служителів по районах: Володимир Бобик, регіональний євангеліст, Пирятинський, Гребінківський райони: «Цього року, як ніколи раніше, дуже ефективно й широко були проведені молоддю церкви з Пирятина різдвяні свята для дітей по всіх селах Пирятинського району, де організовуються нами нові церкви. А в Гребінці і Гребінківському районі – по деяких школах. Ці святкові зустрічі були своєрідним продовженням євангелізаційних служінь для дітей, які вже проходили на уроках недільної школи, які провадили євангелісти впродовж року під час минулих євангелізацій (зокрема – наметових). Не зважаючи на те, що такі заходи ми проводили в селищних домах молитви (або по приватних оселях, де проходять служіння), діти з батьками охоче туди приходили. Крім цього на ці святкові дні до нас спеціально приїхала християнська молодь з західної України,

щоб використати нагоду й пройтися від домівки до домівки з різдвяними піснями – щоби в такий спосіб донести людям Благу Звістку. І це спрацювало. Люди досить охоче нас приймали, слухали. Кошти, що були виділені місією «Ebenezer», були використані для купівлі різдвяних подарунків для дітей, що прийшли на ці святкові заходи. Як важливо на дитяче служіння звернути нами особливу увагу! Я вважаю працю з дітьми однією з приоритетних ланок праці євангелістів, місіонерів. Я зараз бачу вже тих дітей, з якими ми працювали десять років тому, дорослими. Вони вже самі прилучилися до праці на ниві Божій, декотрі з них є вчителями недільних шкіл». Анжела Мізік, відповідальна за дитяче служіння в дитячому інтернаті, м. Полтава: «З 2007 р. ми розпочали регулярні біблійні заняття з дітьми, вихованцями інтернату в Полтаві і інтернату для дівчаток-інвалідів в Нових Санжарах. Дякуючи Богу, на сьогодні ці служіння не вщухли, а навпаки – розширилися. В Полтавському інтернаті ми провадимо регулярні щотижневі заняття з дітьми в шістьох класах (в шістьох вікових групах) і окремо: з спеціальною групою віл-інфікованих дітей. У нас встановилася тісна дружба з такими дітьми. Це радує. І щороку ми намагаємося провести різдвяні свята для цих дітей, вручити їм різдвяні подарунки. Ми ретельно готуємо різдвяну програму, святкові подарунки, впродовж року відкладаємо кошти для цього. У церкві в Полтаві ставили спеціальну скриньку для пожертвувань на цю справу. Зауважу, що дітей в інтернатах не меншає, а поступають нові. Це говорить про те, що діти потребують нашої

Свято Різдва – це саме радісне свято для дітей. Всі вони знають, що в цей день вони отримають подарунки і тому з нетерпінням чекають цього свята. Ми дуже вдячні Богу, що й на це Різдво діти не лишились цієї радості. Десь, далеко за кордоном Бог турбує людей жертвувати для діток-сиріт і обездолених. Демчук Леонід, Леонід служитель Церкви «Святої Трійці» і його помічники змогли відвідати з подарунками інтернати: с. Головно, с. Згорани, смт. Іваничі, с. Затурці, м. Червоноград, селище Жовтневе – дитячий центр «Відродження» і Нововолинську школу №9 (де навчаються сироти, напівсироти, обездолені дітки і інваліди). Плануємо відвідати ще інтернат в м. Волидимир-Волинський, с.Заболоття і ін.

Я

вдячна Господу, що мала змогу поїхати в місіонерську подорож в Росію. З самого дитинства я любила слухати, читати історії про місіонерів. І завжди мала бажання попрацювати на ниві Господній. Такі поїздки запам’ятовуються на все життя. Я пригадую слова із проповіді одного брата:

турботи, уваги, любові. Я намагаюся складати подарунки таким чином, щоб там були не тільки цукерки, а насамперед речі, які будуть для них корисними впродовж року. Наприклад, цього разу кожній дитині ми подарували теплі панчохи. Ми бачили непідробну радість в їхніх очах – а це й для нас радість. Хотіла б подякувати всім жертводавцям, котрі вділили кошти для цієї важливої справи – благословення дітей-сиріт і дітей-інвалідів». *** Дякувати Богу, що практично в кожній церкві Полтавщини були проведені різдвяні заходи для дітей. Це говорить про те, що церкви на Полтавщині розвиваються. Дитяче служіння певно що має більший толк з погляду сівби Слова Божого. Що посієш в дитяче сердечко, є надія, що воно там закріпиться і з часом проросте. А якщо ми не будемо робити зусилля в цьому напрямку, то ворог засіватиме юні серця іншим насінням (кукілем). І де тоді будуть такі душі? І друге: чи з нас Бог суворо не спитає за те, що ми були ледачими чи байдужими? Радує інше: відповідальні брати та сестри за дитячі служіння не просто вручають цукерки дітям на свято Різдва (як робиться це на новорічні та різдвяні свята в цьому світі), а намагаються в доступній формі для дітей донести радісну звістку про народження Ісуса Христа, а потім впродовж року проводять біблійні уроки з окремими групами дітей. Щиро дякуємо усім жертводавцям за надіслані кошти для нужденних дітей, дякуємо за всі дитячі речі, продукти, які ви надсилаєте в сиротинці, церкви. Завдяки вашій допомозі ми можемо ефективно провадити подальші служіння дітям, а отже – направляти їх на дорогу правди та життя. Слава Богу!

Скільки радості отримали діти в ці святкові дні! Їхні обличчя сяяли усмішками і вдячністю тим, хто про них дбає. Всі діти мали змогу ще більше дізнатись про нашого Ісуса, Який народився у Віфлиємі від діви Марії і сьогодні народжується в серцях тих, хто Йому дає місце. Після цікавих розповідей звучали чудові християнські пісні. Вчителі, вихователі, дирекція цих закладів щиро дякує всім жертводавцям і зичить щастя і благословення. В серця дітей було посіяне насіння Божого Слова. Просимо всіх молитись за цих обездолених дітей, щоб Господь допоміг прорости цим зернам і принести плід… Рясних вам Божих благословінь! В.Грицак м. Нововолинськ

“Життя настільки коротке, щоб прожити його для себе”. Уже понад двадцять років місіонери з України виконують євангельську працю в Росії. Не звертаючи увагу на труднощі, вони несуть звістку спасіння від села до міста, а від міста до республіки. Церкви дуже маленькі, декілька сімей. А відстань від церкви до церкви велика. Тому діти, молодь не мають належного спілкування. З цієї причини виникла потреба робити такі табори, де діти більше здружуються, кріпнуть в науці Господній. 31 січня відбувся перший з'їзд (35 дітей), а другий — 3 січня (25 дітей). Умови там не були з кращих. Старенька хатинка, до якої прибудували декілька кімнат. Опалення грубкою, тобто дровами. Воду потрібно було нам носити відрами з колодязя. На мене склали добре враження діти, їхня активність. Ми мали біблійні співи, ручні роботи. Також ходили на ковзанку. Здавалося, що для дитячої радості не було меж. А також ми робили такі дитячі євангелізації: ходили від хати до хати у селі, розносили газети, співали. Дитяча доля не у всіх є гладенькою. Деякі з них прожили так мало, а вже встигли так багато побачити гріха, неправди, зраду. У ранньому дитинстві вони

вже зустрілися з гаданням, ворожінням. На таких євангельських зустрічах діти набираються духовної сили, щоб стояти в боротьбі. Дуже помітно, як вони потребують любові, уваги, підтримки. Доми молитви завжди відкриті для сиріт, вдів і бездомних людей. Особливо в зимові дні, коли на вулиці великий мороз: мінус 20-30 градусів по Цельсію. Такі люди шукають захисту саме тоді. Тільки любов до Бога і до безсмертної душі людини дає силу для тих місіонерів — дбати про таких людей. Неможливо уявити: в якому стані вони приходять в доми милосердя після того, як ці люди жили по підвалах і вокзалах. І хтось повинен привести їх до належного вигляду: і тілесного і духовного. Кожного ранку брат з ними вивчає Біблію і молиться... Хай сам Господь дасть духовної сили і розширить серця місіонерів! Тому що все це потрібно робити з належною любов'ю. Не тільки на слові, а й на ділі— це найголовніше. Обездолені люди гостро відчувають, коли любов щира, а коли — тільки на словах. Вони не потребують багато любові, вони потребують щирої любові. Після таких поїздок все більше й більше починаємо цінити тим, що маємо і тим, що є найважливіше у нашому житті. Інна Черешня. Lexington, KY

№ 14, 2011 р.

CTOP. 4 Християнська молодь церкви служить реабілітантам співом

Реабілітаційний центр “Нове Життя” в Міссурі.

This past January I visited the Russian rehabilitation center in Missouri for the second time. I came once before in November to work on the new dorm building, and frankly, thought it would be a one-time trip. But once I got there and came to know the guys who are living there, my perception changed and I felt a much more personal connection with them.

When I would hear of a 'rehab patient' it would normally spark the worst of my imagination- the person who has all but lost his humane appearance, the one who knows nothing more than to steal and lie and kill just to get his next fix, the one who is mentally unstable, lacking in hygiene, jobless, forgotten by the world. I never really thought about it before, but here at the center I realized that it’s not only the extreme drug user who needs rehab, but it's every drug user. Growing up in school I had a number of friends who were addicted. However, they still bore the appearance of a regular teenager- good grades in school, excelling in sports, hard worker, sociable with others. Yet drugs were a regular part of their “regular” life.

Coming to the rehab center, I had no idea what to expect. I only found out it was Russian until after I arrived. I wasn’t sure if we would be allowed to interact with those liv-

ing there, but thankfully our entire time was spent amongst these guys. A week is not a long time but it’s enough to become more aware of this other side of life that many know little about. I got to know these guys and hear their stories; and the more I heard, the more I realized… they could easily have been my friends. It begins with just one try, then before they know it they’re scrambling to get more and trying even harder to keep it all a secret. The more time I spent with them the easier it was to acknowledge that this problem can happen to the least unlikeliest of people. Obviously none of them was planning on stumbling so hard and ending up in rehab, yet here they are.

The reason I came to Missouri the second time was different from the first. This time I was simply drawn by the

Приветствую вас, дорогие братья и сёстры. Я хотел бы с помощью моих друзей рассказать вам о поездке в Мissouri, которая состоялась на первой неделе этого года. Наша группа ещё раньше имела желание (за несколько недель до отъезда) поехать в этот центр, и вот мы смогли осуществить эту благословенную поездку. С понедельника до субботы мы работали там, помогали кто чем мог. Больше всего мне понравилось проводить разбор Слова Божьего с реабилитантами. У них было много вопросов, но с Божьей помощью мы на них отвечали и потихоньку сеяли маленькие семена Слова Божьего в их сердца. Я думаю, что это очень эффективно, когда молодёжь собирается на такие целеустремлённые поездки и жертвует своим временем и финансами для помощи этим нуждающимся людям. Пожалуйста, поддержите этот реабцентр в ваших молитвах! Андрей Дрягин. Lexington, KY * * * * Not everyone has the capacity to understand an addiction. Not everyone has the ability to feel genuine compassion for those who have experienced the power of an addiction or are currently addicted to a mind-altering substance. I am a staunch believer in that unless one has been an addict or is an addict, the feelings, fears, compelling, and troubles of former and present addicts are unfathomable. I, for one, even being among those at the rehab center, still cannot even come close to an understanding of what they have gone through. The idea of being addicted to something which has the strength to and will - destroy the user is incomparably foreign to me. There is nothing in my life that I can compare it to.

Nothing.

This, however, does not give an excuse for us to not reach out and help those people. Although I was not able to identify with, or feel in any way understanding of the residents' predicament, I was able to be a listener; I was able to pray for them and be with them; I was able to answer questions they had about God, the Bible, sin, and questions on various other topics. These people need help; help in any form. One of the residents, when he understood that we took time off from work, school, family, and other obligations, couldn't seem to see that as something someone would do for them. He was surprised to learn there are people out there who want to help them.

I would like to encourage everyone, everyone, to break out of your comfort zones of service in the church and serve outside the church. Jesus Christ spent much less time teaching in the synagogues than He did out in the real world, applying Himself. He calls us to the same: go out into the world and do what we can to help those who need Him most. We must remember: Christ is no longer on earth, but His feet and His hands are -- we are here. We must apply ourselves. We must flex those holy muscles of God's and do His bidding.

Daniel Boyko. Lexington, KY * * * * Коли я мала нагоду вперше відвідати реабцентр, то уявляла, що ці реабілітанти будуть якісь незвичайні: страшні і дуже хворі люди. А обстановка в центрі (я думала) буде такою, як в тюрмі. Але після того, як я побачила реабілітантів вперше, моя уява дуже скоро змінилася. Більшість із них виглядали фізично здоровими, але дивлячись їм в очі, я бачила біль, жаль і сором за своє минуле життя. Розмовляючи з ними, я бачила їхню спрагу до звільнення для зміни і визволення від їхніх гріховних залежностей. Слухаючи свідчення директора цього реабцентру і інших служителів центру, які вже пройшли реабілітацію, я дізналася, що в минулому вони також були наркоманами і алкоголіками. Я могла порівняти їхні свідчення до вірша із Біблії, яке записане в Івана 8:32: “... і пізнаєте правду,правду,- а правда вас вільними зробить”. Спілкуючись із реабілітантами і підтримуючи їх Словом Божим і молитвами, я бачила, як промінчики надії з'являлися у них у серці і на їхніх обличчях. Дуже

people. The work and pain they go through to overcome this addiction is appalling and extraordinary. I admit, I’m jealous of their perseverance and endurance. I don’t know how many times I contemplated how long I could last if I were in their shoes. But they're fully aware that quitting could honestly be the difference of life and death. This is terrifying and stresses the importance of how much in need of support they are. Like the rest of us, they’ve fallen, so it's heartening to see how much their lives have turned around. Yet at the same time I can't help but think of those who never received help and how many lives have already been lost. If we, as the church and as individuals, are oblivious or in denial of this catastrophe that affects so many lives, then who will help?

ефективно допомагає цим реабілітантам щоденна важка фізична праця. Фізична праця допомагає їм набиратися сили, щоб тіло боролося з хворобами і ломками. Розуміючи, що фізична праця є важлива, реабцентр також концентрує свою увагу на духовний стан реабілітантів. Тому що найголовніше для них є спасіння їхньої душі, а також звільнення від різних гріховних залежностей. Розмовляючи з одним реабілітантом, ми почули, як важливо для них бачити нас, християн (які ніколи не переживали те що вони переживають), і що ми разом з ними важко працюємо. Саме це йому запам'яталось, що ми не ліниві і не вважали себе кращими від них. Коли ми персонально молилися за них вголос, в них будувалася віра в Бога і що Він дійсно чує молитви. З цієї поїздки я зробила висновок, що ми, християни, стали дуже закритими і зосередилися тільки на собі і на членах церкви. Ми комфортабельно служимо тільки своїм церковним людям. А забуваємо, що Христос закликає нас іти і проголошувати Вістку Спасіння людям, які не знають про неї. Перед вознесінням Ісус Христос сказав своїм учням іти і проповідувати Євангелію по всьому світі та всьому створінню. Скільки із нас християн дійсно це виконують? Співати, вірші розказувати і проповідувати спасенним людям є доброю річчю, але це не є нашим служінням або покликанням. Покликання кожного християнина — свідчити грішникам про живого Бога! Допомагати людям, які є бідними, нещасними і покинутими у цьому суспільстві. Хто ж, як не церква Христова, вийде на зустріч людям, які нуждаються в помочі? Хто розкаже про Христа людині, яка ніколи не була в церкві? Коли Христос ходив по землі, Він звертав увагу і спілкувався завжди з людьми, які були нещасними грішниками. Це саме ті люди, яким Він був потрібний найбільше. Він не поводився, як фарисеї, що спілкувалися тільки зі спасенними людьми. Багато хто з нас, християн, поводиться як ті фарисеї, служачи і допомагаючи тільки тим, хто спасенний. Легше проповідувати Євангелію для тих, хто вже її знає. А як же ті, котрі можливо ще ніколи не чули про правду Божу? Христос нас всіх закликає до цього. Тому я бажаю для всіх нас іти і свідкувати іншим, проповідувати Євангелію, правду Божу, тому що ця правда (яку вони почують) зробить їх вільними. “Ідіть по цілому світові та всьому створінню Євангелію проповідуйте!” (Марка, 16:15). ( Оля Леськів. Lexington, KY

Якщо ви або ваші діти знаходяться в гріховній залежності, або якщо ви точно не знаєте від чого саме у вас чи ваших дітей ця залежність, ви можете подзвонити в реабілітаційний центр «Нове Життя» до брата Жені і отримати належну інформацію. Тел. 417.967.1155 с.417.260.3066 Є велика потреба в підтримці цього служіння. Ви також можете персонально поїхати і допомогти там (на місці). Ви так само можете молитися або ж фінансово підтримати це служіння. Ви також маєте нагоду замовити DVDDVD-диск з живими свідченнями реабілітантів, як Бог вириває душі з пащі диявола, а також наочно побачити ту працю, яка проходить в реабцентрі «Нове Життя». Життя».

Email newlifeusa@mail.ru www.newlifedrugfree.org

№ 14, 2011 р.

CTOP. 5

У 3131-річному віці він міг би померти — демон смерті прийшов, щоб забрати його життя... Мертва темрява огорнула кімнату. Здавалося, що у цій пітьмі немає нічого живого. Усе мовчало. І це була не просто нічна тиша, а темний морок, від якого на серці робилося тяжко. Уже тоді Олександр не боявся цієї темряви, але все ж таки відчував її згущення над своїм тілом. Якась темна неприємна постать наблизилася до нього, зайшовши в кімнату через балкон, і в цій глухій пітьмі зупинилася біля чоловіка. Від її присутності робилося моторошно. Усім нутром Саша відчув, що це була смерть. У грудях щось защеміло. Він усвідомив, що переходить в інший простір буття. Безпорадно кричав, але цей крик лунав лиш у його розумі. Відчувалося, що окрім цієї темної постаті демона смерті, у кімнаті є ще хтось, хтось добрий. 23 травня 1993 року – день, коли смерть могла б забрати життя Олександра Банади, якби до цього дня він не розкаявся у вчинених гріхах. гріхах Батько Олександра був алкозалежним, мама працювала в магазині. У їхній родині було троє дітей. Через негаразди в стосунках між батьками та постійні матеріальні проблеми діти відчували себе обділеними увагою, любов’ю та теплом. Дивлячись на життя сусідів, на життя своїх однолітків і порівнюючи себе з ними, вони хотіли бути схожими на них, мати те, що мають вони. У такому дусі зростав і Олександр, виношуючи у своєму серці бажання у будь-який спосіб змінити обставини життя. Десь у 13-річному віці хлопець відчув у собі силу круто перевернути усе довкола себе. Уже тоді він ступив на стежку самостійного життя. Беззаконня, непослух Богові та батькам, нехтування голосу совісті – усе це дедалі більше засмоктувало хлопця. Прийшов момент, коли він відчув, що ходить просто по лезу смерті. Момент, коли усе життя могло б скінчитися, так повноцінно і не почавшись. Його огорнув страх. А як же у такому стані душі помирати, де ж тоді буде безсмертна душа, куди вона піде? Це питання голосно прозвучало у його розумі. І слава Богу, що він ще вчасно це усвідомив. «Пастка, в яку я потрапив…» потрапив…»

— Упродовж 12 років я був наркозалежним, — розповідає про своє минуле Олександр Банада. — Хоча і не постійно вживав наркотик, а в певних проміжках часу, однак глибоко розумів, що кинути вже не можу. Ця залежність оволоділа мною ще тоді, коли я вперше спробував наркотик. Це сталося на одній квартирі, де проживали колишні ув’язнені. Я потрапив до них якраз тоді, коли вони варили наркотики, які далі переправляли у колонії та тюрми. Не розуміючи до кінця небезпеки свого рішення, я з гордістю заявив, що теж, як і всі, спробую, який він, той наркотик, але на відміну від усіх, зможу перебороти у собі бажання колотися вдруге. Це стало пасткою, яка затягнула мене. Після першої спроби я мало не помер, бо прийняв завелику дозу. Я намагався кинути, але потім знову повертався. Раніше я намагався довести собі, що навіть попри те, що наркотик завжди під рукою, зможу пересилити в собі бажання прийняти чергову дозу. Так лишивши усе на притоні, впродовж 10 днів я туди не повертався, а на одинадцятий – не витерпів. Я відчув, що гріх сильніший за мене. Саме тоді мене охопив страх смерті. Я відчув, як вона наближається. Думав, може неділі дві, ну, місяць, і все, кінець, помру. Де ж буду проводити вічність? Можливо, це не лякало б мене, якби я знав, що після смерті тіло просто розкладеться в небутті. Я й без того на землі мучився, але при одній лиш думці, що ці муки продовжаться навіки, мені ставало моторошно. «Приречений на смерть, я ні з ким не ділився своїми переживаннями» переживаннями» Олександр нікому не розповідав про свої терзання. Знав, що все одно ніхто його не зрозуміє. Ні мама, ні друзі, навіть він сам не міг нічого виправити. Він був наче приречений. Якось їдучи за приладдям, за допомогою якого мав намір варити наркотик, по дорозі зустрів одного знайомого. Що цікаво, Олександр від усіх утаював свої переживання, але чомусь саме перед цим чоловіком, який не був близьким, він так раптово (навіть для самого себе) відкрився. «Як у тебе справи?» – запитав той. А я йому кажу: «Льоня, я скоро помру». Він же спокійно продовжував: «Саша, ти ще маєш надію – звернись до Бога, покайся перед Богом, поклич Ім’я Ісуса Христа, і Господь тебе прийме».

— Я ж мав таке розуміння, — розповідає Саша, — що подібні до мене люди не мають права звертатися до Бога. У тяжкі хвилини я таки взивав до Господа, але постійно приходили думки, що Бог для праведних

людей, а я – беззаконник і не маю права звертатися до Господа. Тому й замовкав у своїх молитвах. Олександр раніше не розумів, хто є Христос, і чому Він постраждав за людей. І саме у цій розмові він усвідомив, що до Бога ми навертаємося, коли приймаємо у своє серце Ісуса Христа, визнаємо Його як нашого Спасителя, і що тільки Господь може звільнити нас від будь-яких залежностей і гріхів. Варто лише щиро у це повірити, і Господь, випробувавши віру, обновлює людину, її совість, і вона стає новим творінням. «Хоч я не все розумів, що він говорив, але якийсь вогник надії запалахкотів у моєму серці, — ділиться спогадами. — Саме після зустрічі з цим чоловіком я поїхав на квартиру до мами, зачинився на кухні і, ставши на коліна, почав молитися. Визнав, що грішний і просив у Бога прощення ради Ісуса Христа». Коли він встав з колін, у розумі ринули думки про те, що це все дурниця, це все даремно. Водночас у серці інший голос ніжно підказував, що саме в цьому є сила. Тим більше, що порада знайомого не була людським здогадом, а написаною у Біблії обітницею. А от Біблія, як свідчив Олександр, викликала у нього довіру. Голос совісті: «Ти йдеш, але вороття тобі більше не буде!» буде!» Після молитви ще впродовж двох днів він міг витерпіти без вживання наркотику, але потім настала ломка. Стало так тяжко, що Олександр про все забув та й думати про будь-що було не в силу. Одне бажання – чим швидше дістатися притону за наступною дозою. Коли він йшов по дорозі туди, то почув чіткий голос: «Оце ти йдеш по дорозі, але знай, що вороття тобі більше не буде». Це був голос совісті. «Мені стало страшно, — розповідає. — Це мене й зупинило. Я повернувся назад, трішки у ваганнях потоптався на місці і попрямував додому. Розуміючи, що моєму тілу легше не стане, все ж таки повертався. Не знаю, як я зайшов до квартири. Безпомічний і слабкий, я впав на ліжко і почав ридати. Раніше ніколи не міг і сльозинки видавити, а тут раптом таке. Пізніше у Біблії прочитав: «Досягла вас спроба не інша, тільки людська, але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (1 Кор. 10:13). Ясна річ, спокуса прийняти наркотик не від Господа, бо Господь нікого не спокушає, але кожен спокушується власною пожадливістю. Однак саме спокуса стала моментом, коли випробувалася його віра. Саме у цій ситуації перед чоловіком стояв вибір: повірити Богу чи піддатися гріху, спокусі. А коли ми, хоч і немічні, віримо Богу, Він дає нам силу перемогти гріх. І Бог дав сили Олександру. «Я відчув полегшення, я відчув, що буду жити, — продовжує свідчити. — Слово про Христа повернуло мене до життя, зародило в мені віру і це мене врятувало, інакше рівно через два дні я б загинув». ВічВіч-нана-віч зі смертю у пекельній темряві Чому Олександр так впевнено сказав, що рівно через два дні загинув би, стало зрозуміло далі з його розповіді. «Це сталося о третій годині ночі, — продовжує. — Через два дні після перемоги над гріхом, до мене прийшла смерть. Тоді я був у свідомості, не те, що п’яний, як хтось може подумати. Не вживав ні наркотику, ні спиртного. Я не спав, бо не міг заснути, а лежав, підпершись подушкою. Лампа була включена, а навпроти мене – годинник. Як зараз пам’ятаю, третя година ночі. Враз відкрилися балконні двері. Квартира матері, де я ночував, знаходилася на третьому поверсі. Кімната наповнилася мороком. Я зрозумів: це не якийсь злодій, це прийшла смерть. Я боявся повернутися до балкону. Відчув, що хтось підійшов і став поряд. Якась істота стояла прямо біля мене. Вмить мені стало моторошно-темно, наче на мене хтось накинув покривало. Різкий біль пронизав мої груди. Колись я вже переживав такий тяжкий біль. Здавалося, ця смерть витягувала мою душу із тіла. Я закричав «мамо!», але голосу мого ніхто не міг почути, бо крик лунав лише в мені. Що цікаво: навіть коли мене охопив жах, я відчував надійність. Я відчував, що у кімнаті є ще Хтось, Хтось добрий. Як пізніше зрозумів, то був Божий Ангел. У той момент я опинився у

передсмертній пітьмі, у пекельному мороці. Якось при читанні Біблії Бог мені нагадав про місце, в якому я тоді перебував. Про це йдеться у Книзі Іова: «…і нехай не турбуюся я бодай трохи, поки я не піду – й не вернуся! – до краю темноти та смертної тіні, до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява» (Іов. 10:20-22), а ще – у другому посланні Петра: «Бо як Анголів, що згрішили, не помилував був, а в кайданах темряви вкинув до Аду, і передав зберігати на суд…» (2 Петр. 2:4). Пекельний морок – там пустота, жах, і там був я. Коли повернувся у своє тіло, то хотів мерщій усе розповісти мамі. Розбудив її. Вислухавши, вона налякалася, подумала, що я втрачаю розум, що у мене галюцинації. Аби якось зарадити, вона дала мені хрестика. Але від того тяжкість не проходила. Втомлений, я пішов спати. Зранку мама збиралася на роботу і ніяк не могла знайти ключів. Я прокинувся. Вона запитала, чи не знаю я, де лежать ключі і гаманець? Усередині пролунав голос: «Ці речі лежать на видному місці». Я так і сказав мамі. Вона все шукала і шукала. Голос пролунав до мене вдруге, і я впевнено повторив, що ключі лежать десь на видному місці. І справді, коли мама вийшла на балкон, то побачила: на видноті лежали гаманець і ключі. Вона допитливо поглянула на мене, а я нічого не відповів. І знову пролунав голос: «Це сталося для того, щоб ти не сумнівався, що те, що відбувалося вночі, було реальністю». Ні мама, ні я не виносили ці речі на балкон. І це було дійсно підтвердженням, що то був не сон. Тієї ночі я міг би відійти у вічність. «Сльози текли з моїх очей, я затулявся, але вони все одно текли по обличчю і руках...» руках...» Пройшло ще декілька днів, я розмірковував над своїм життям і зрозумів, що мені треба покаятися. Хтось наче підказував, що мені треба визнати свою гріховність і перед Богом, і перед людьми. Тоді я разом із тим давнім знайомим Леонідом пішли на зібрання. Я не хотів каятися там, де було багато молоді. Планував, що зроблю це десь в іншій церкві, в середовищі старших людей. Але коли пролунав заклик до покаяння, я вже не зволікав. Вийшов наперед, як і багато інших людей, зізнався, що наркозалежний і хочу, щоб Господь мене звільнив. Мене запитали, чи я вірю у те, що Бог може це зробити? Я сказав: «Вірю». Ми схилилися на коліна і молилися. Сльози текли з моїх очей, я затулявся, але вони текли по обличчю і руках, я відчув, що якась неземна сила наповнила мене. Як я розумію вже зараз, на мене зійшов Дух Святий. Коли Він сходив на Самсона чи Давида, вони мали таку силу, що розривали лева, як козенятко. Я пережив цю силу, вона увійшла у моє серце. Я відчув у своєму серці Царство Боже, таку красу, таку чистоту, таку любов! Я навіть боявся відкрити очі, аби ця краса не зникла. Раніше я ненавидів людей і подібні відчуття блаженства були мені не знайомі. Коли ж відкрив очі, я вже зовсім інакше дивився на людей. Поганих – вже не було. Я хотів усіх обійняти і цілувати. Я навіть не зрозумів, що сталося. Ніхто мене не наставляв. Бог відродив моє життя. Я вийшов на вулицю. Я не міг дозволити собі перейти дорогу на червоний колір, а в тролейбусі вже не міг, як раніше, обманути кондуктора і проїхатися безплатно. Я вдячний Господу, що в такому віці Він відродив мене, дав мені нову совість. Христос дав мені новий білий одяг. Спасенний, щоб служити залежним! Вже 17 років Олександр Банада йде за Господом. Покаялися його дружина та мама, його батько, брат та його сім’я. Зараз в Олександра 5 дітей. Так сталося, що Господь покликав брата Сашу до служіння наркота алко- залежним. «Покаявшись, я вирішив, що з такими людьми не хочу мати нічого спільного, — ділиться своїми колишніми роздумами, — але Господь дав мені до них співчуття. І я ходив по притонах та проповідував. Деяких приводив додому, хоча з огляду на дружину та дітей це було не найкращим варіантом. З часом один брат запропонував розпочати спільне служіння. Відтак я працюю відповідальним за служіння із залежними людьми у Домі милосердя с. Любомирка. Ось така історія». Своїм дітям, які народилися після його покаяння, Олександр часто повторює, що вони з’явилися на світ з милості Божої, адже якби він помер ще тоді, їх би не було також. Спілкувалася Ірина НАУМЕЦЬ, журналіст ХТРК місії «Добрий Самарянин». Самарянин».

№ 14, 2011 р.

CTOP. 6

12 лет разлуки перед вступлением в брак 136 страниц

$ 10 $8

Эта книга — волнующая исповедь евангельской христианки Лины Ивановны Антоновой о гонениях верующих в советское время. Господь провёл Лину, жену И.Я. Антонова, через тяжелые жизненные испытания, лагерные трудности и показал, что верующие в Него не постыдятся. Эта книга — большое благословение и подарок от Бога всем, кто принял Иисуса Христа в своё сердце как Спасителя и Господа.

ПРИБОРКАННЯ ТИГРА

ВОЛОДАРІ ЗЕМЛІ

Автори — Тоні Ентоні, Анжела Літтл Тоні пізнав Христа, знаходячись у глибині пекла сумнозвісної Центральної в'язниці Нікосії. Усе було б втрачене, якби не візит бороданя-незнайомця... Він не знав страху. Бувши триразовим чемпіоном світу з кунг-фу, Тоні був самовпевненим, владним і п е р е б у в а в на вершині своєї майстерності. Одначе, на нього очікувала незвична кар'єра. Працюючи е л і т н им охоронцем, він подорожував по всьому світові, охороняючи найзаможніших, наймогутніших та найвпливовіших людей.

$ 10

Князь среди них Эл и Джоанна Лейси 320 стр., мягкая цв.обл.

$ 10

Они перешли от смерти в жизнь

$ 10

NE W

Тридцать два свидетельства бывших наркоманов и алкоголиков На МР-3 диск

Подяку ми складаєм Гурт АВЕН-ЄЗЕР

ДВА АДАМИ

$ 12

Д. Річардсон тв. обкл., 380 с., Ця книга — яскрава, захоплююча та переконлива розповідь про життя місіонерів серед новогвінейських л юд о ж е рі в . Д о н Рі ч а рд с о н — місіонер, учитель, антрополог, будівельник і письменник. Він, та його дружина Керол, починаючи з 1962 року, працювали серед первісних племен Іріан Джая. Відверто о п и с у ю ч и п р о ц е с євангелізації жителів племені яли, він не приховує тих поразок, з якими довелось зустрітися місіонерам на цьому нелегкому шляху.

Вячеслав Пінкевич 335 с., мягк. обл. Життя Полісся з часів Другої світової війни до наших днів. Це щира розповідь про становлення християнської баптистської церкви, про випробування, які випали на долю людей за часів комуністичного правління. На фоні цих подій розповідається про шлях до Бога двох сусідів, двох Адамів. У кожного своя доля, але коли їхні дороги переплелися, вони зуміли пожати великий урожай на ниві сл ужіння Господ у. Поряд з головними героями проходить ц і л а гал ер ея е п і з о д и ч н и х персонажів, звичайних трудівникі в, яким щоденні клопоти не перешкоджають жити б а г а т им духовним життям.

$ 10

С 1852 по 1943 год бесчисленный п о т о к эмигрантов хлынул в гавань Соединенных Колокола свободы Штатов Америки в надежде на свободу Авторы - Эл и Д. Лейси. вероисповедания и с желанием обрести 320 стр., мягкая цв. обл. лучшую жизнь своим семьям. Более ста миллионов американцев ведут свой род от События повести развиваются во времена Крымской тех, кто был выброшен Старым Светом и войны 1854-го года, когда Российская империя стал пионером на новых землях. противостояла Англии, Франции и Турции. Раненый молодой Англия, 1897 год. В правлении королевы русский ефрейтор Владимир Петров, подобранный на поле боя соединились благодать, милосердие, сила и британскими солдатами, волею провидения попадает в военный строгость. Викторию искренне любят и тайно госпиталь, расположенный в Турции в прибережном местечке ненавидят. Затаив обиду за неуважение, Ускударе. проявленное к дедушке много лет тому Окруженный любовью и заботой, Петров быстро пошёл на поправку назад Ее Величеством, Найджел Вайтейкер и вскоре был отправлен на родину. Даже то обстоятельство, что он похищает двухлетнего принца Давида, любимого правнука королевы, и увозит ребенка в Новый Свет. на всю жизнь останется хромым, не смогло угасить его радости от предстоящей встречи с Так он нанес удар в сердце обидчицы. Молодые эмигранты родными и горячо любимой невестой. Но Владимир ещё не знал, какие тяжёлые испытания Джереми и Сесилия Барлоу, которые не могут иметь своих детей, ждут его впереди... полюбили восхитительного малыша. Теперь будущее наследника престола еще более Чей улей лучше? Истории о разных детях и неопределенно. Помогут ли отчаянные одной пчёлке. молитвы прабабушки?

$ 10

SALE $ 8 $6

Елена Микула

УВАГА! Виручені фінанси використовуються для підтримки місіонерської діяльності та служіння милосердя. Щоб зробити замовлення, дзвоніть: 859859-312312-4344, брат Славік.

Не забудьте додати за Пересилку: Книги CD/DVD

Перша $4.00 $3.00

Эта книга для тех, кто еще не стал взрослым, но уже не считает себя ребенком. Рассказы о подростках, о мальчиках и девочках, связаны одним общим "героем" — маленькой пчёлкой, которая "перелетает" из рассказа в рассказ и соединяет внешне не связанные истории в единое и цельное повествование. Героям книги постоянно приходиться делать выбор — между правдой и ложью, между добром и злом, между Богом и грехом. Эта книга поможет читателям, перед которыми стоят такие же вопросы, дать правильный ответ и сделать верный выбор — избрать Иисуса Христа своим Другом, Учителем и Господом.

В опасности Линда Чайкин 315 стр., мягкая цв. обл.

$ 12

Наступні $1.00 Любовь Сэйбл Дунсмур приводит её в Африку, в экзотическую землю Кении, где о н а $1.00 намерена помогать, работающему в государственном заповеднике, недавно овдовевшему, отцу

Книга - один із кращих подарунків

и, занимающемся археологическими раскопками, будущему мужу. Но из-за нависшей угрозы гражданской войны и опасности со стороны международной сети браконьеров, она вынуждена обратиться за помощью к Кэшу Халлету. И хотя, Сэйбл движима благородной целью: принести этой прекрасной и, одновременно, наполненной ужасом, стране надежду и веру во Христа, ей предстоит пройти через очистительный огонь испытаний.

№ 14, 2011 р.

CTOP. 7

Молитва на п’ятьох пальцях. Андре декілька годин їхав через ліси Північної Канади. Йому подобалось кілометр за кілометром їхати цими необжитими місцями. Ціллю його поїздки було одне поселення, де він мав намір проповідувати. Він був дуже втомлений і коли надвечір добрався до невеличкого готелю, зрадів, що нарешті йому вдасться відпочити. Але все вийшло не так. Лиш тільки він встигнув записатися в прийомній готелю, як назустріч йому вийшов господар із сяючим лицем: — Пасторе Джексоне! — вигукнув він. — В селищі мені сказали, що ви сьогодні будете проїжджати повз нас. Я дуже радий вас бачити. Ходімо, ви повинні обов’язково випити з нами чашечку кави! Таке сердечне запрошення Андре не міг відхилити. Трохи пізніше він вже сидів біля господаря готелю і охоче слухав його розповідь. Хазяїн і його дружина були християнами, але вони жили далеко від міста, щоб регулярно відвідувати богослужіння. Тому вони були дуже раді, що до них заїхав пастор. Господар готелю запропонував йому не від'їжджати одразу зранку, а після сніданку провести богослужіння, на яке будуть запрошенні всі присутні в готелі.

— Добре! — погодився Андре. — Але я був би дуже радий, коли б і працівники готелю могли бути присутніми. Коли я ніс свої речі в кімнату, я побачив жінку, що мила вікна. Вона була дуже сумна. Коли я привітався з нею, вона відвернулась. Але я встиг помітити сльози в її очах.

— А-а, ви маєте на увазі індіанку, — задумливо промовив хазяїн. — Вона багато всього пережила. Я тримаю її тільки з жалю, бо вона втратила будьбудь-яке бажання працювати. Я не думаю, що для гостей буде приємною її присутність під час проповіді. Вона зовсім

не слідкує за собою…

— Але нехай вона посидить хоча б біля дверей! — попросив Андре. Наступного ранку гості були приємно здивовані, коли їм після сніданку об’явили про богослужіння. Багато хто залишився послухати проповідь, так як в своїх поїздках їм не так часто доводилось бути в церквах. Вони уважно слухали пастора, деякі щиро дякували йому, але лише одна людина залишилась, щоб задати йому декілька питань. Це була та жінка з сумним лицем, яка непомітно сиділа біля дверей. Коли гості вийшли з їдальні, вона пішла слідом за пастором у вітальню.

— Добродію, — тихо промовила вона, — я ніколи ще не чула, щоб хтось так говорив про Бога. Не могли б ви навчити мене короткої молитви. Знаєте, в мене нема освіти, але я хотіла б навчитися молитись.

— Звичайно, — привітно відповів Андре. — Я навчу вас молитись. Ви будете промовляти її щодня протягом тижня, доки я знову не повернусь сюди. Тоді ми з вами поговоримо більше.

— Тільки, будь ласка, дуже коротку молитву. Довгу я не запам’ятаю.

— Вона дуже коротка, лише п’ять слів, по одному слову для кожного пальця на вашій руці, так що ви не забудете. Ось вона: “Господи, покажи мені, яка я”… Коли через тиждень пастор повернувся, то привітавшись з хазяїном, він в першу чергу запитав про жінку, яка мила вікна. Хазяїн тільки зітхнув: — Здається, їй стало ще гірше , ніж раніше. Кожного разу, коли я її бачу, вона плаче. Якщо так буде продовжуватись далі, мені прийдеться її звільнити. Її поведінка впливає на інших. Пастор пішов, щоб знайти її.

— Ну, ось я й повернувся, — сказав він, заставши її за роботою. — Ви не забули ту молитву? Чи молитесь ви щодня? Сльози бризнули з її очей. Вона сплеснула руками: — Я повторяю її кожний день і мені стає все гірше.

Кросворд: «Люди, які молились». молились».

І вголос, і в тиші, І в серці, і в душі, Я розмовляю з Тим, Кого не бачу, Та сумніву нема – Він чує всі слова І сльози витирає, коли плачу. Як злі приходять дні, До кого йти мені? Кому відкрити душу мою можу? Підходить близько гріх, Я падаю до ніг З молитвою іду до Тебе, Боже!

Кожний день мені приходять на пам’ять гріхи, які я колись чинила, і на серці мені все важче. Що ж робити?

—Я скажу вам що робити! Не моліться більше тією молитвою. Я навчу вас іншої. Дуже короткої, як раніше – тільки на п'ять слів. По одному слову для кожного пальця на вашій руці. Ось вона: “Господи, покажи мені, який Ти.”

— А як довго я повинна молитись?

— Ви можете молитись так все своє життя. Через декілька років Андре Джексон знову відвідав ті місця, щоб проповідувати в новій церкві, яка була відкрита поблизу готелю. На цьому богослужінні було дуже багато людей. Андре сподобався спів молоді, він був вражений радістю, що була на їхніх лицях. Коли з приводу цього він висловив своє захоплення, новий пастир сказав: — Я дуже вдячний Богові за нашу молодь, але це не моя заслуга. Цьому їх навчає ода сімейна пара, яка живе в цьому районі. Не так давно вони одружились, і проводять велику роботу серед дітей і підлітків. Вона як друга мама для всієї молоді. Це незвичайна історія. Жінка індійського походження і зовсім без освіти.

— Я дуже хотів би з нею зустрітись, — сказав Андре. Приваблива, акуратно вдягнена жінка підійшла до них і потиснула гостеві руку.

— Ви ще пам’ятаєте мене, добродію? — запитала вона і засміялась, бачачи на його обличчі розгубленість.

— Я й не сподівалась, що ви мене впізнаєте. Пам’ятаєте молитву на кожний палець? Звичайно, Андре згадав про це. Вона продовжила: — Після того, як ви поїхали, я молилась цією молитвою кожний день. І Він показав мені, який Він є. Я вчуся все більше любити Його. О, я буду молитися цією молитвою до того часу, доки не побачу Його лицем в лице! Дорогий друже, спробуй і ти молитись цією короткою молитвою. І Господь покаже тобі, який Він є.

Досвітньої пори Я стану на поріг Нового дня з молитвою живою, З молитвою в устах Закінчить хочу шлях, Щоб увійти до вічного спокою. І сумніву нема Відступиться зима, Коли молитви жар в душі палає, З молитвою життя Відкриє майбуття, Що з вірою душа моя чекає.

По горизонталі: 1. Чоловік, що молився в череві риби?

2. Хто молився такими словами: «Серце чисте сотвори мені, Боже?» ( Пс. 51 : 12).

3. Чоловік, по молитві якого Господь пообіцяв помилувати його друзів (Йов, 42:8).

4. Жінка, яка кликала до Бога, коли її син вмирав від спраги. (Бут.

21:16.)

5. Який цар так молився: «Дай же своєму рабові серце розумне, щоб судити народ.

6. Божий чоловік, який просив Бога про врятування Содому. (Бут. 18).

7. Пророк, по молитві якого Бог повернув до життя сина жінки, що дала притулок пророкові в своєму домі (2Царів, 4:32).

8. Який чоловік помолився і у відповідь на його молитву зійшов вогонь? (Цар. 81:37).

По вертикалі: 6. Як мама вимолила у Бога сина, давши обітницю посвятити його Господу? (1 Сам. 1:9-11).

9. Чоловік, якого Ісус бачив під фіговим деревом, і назвав його «ізраїльтянином, в якому нема підступу» (Ів. 1: 47).

10. Вірний Богові чоловік, який молився до Нього і тоді, коли це було заборонено.

11. Хто кликав до Господа: «Син Давидів, Ісусе, змилуйся наді мною!» (Мар. 10:47).

12. Пророк, якому по його молитві Господь продовжив життя на 15 років (Ісаї, 38:5).

13. Великий пророк, який просив Господа простити гріхи народу його, а як ні, то витерти і його ім’я з книги Божої (Вихід, 32:32).

Допоможіть дівчинці прочитати євангельський текст! № 14, 2011 р.

CTOP. 8

Не хотите ли и вы отойти? (Иоанна, 6: 67) Мы живём в стране, где каждый имеет право, защищённое конституцией, высказывать свободно своё мнение и выражать свои мысли, но как часто многое нами сказанное оборачивается против нас же самих! Возможно кто-то слушал не что мы говорили, а как, или кто-то нас не так понял, что-то добавил, или просто кому- то не понравилась горькая правда. И, зная все возможные последствия громко сказанной речи, мы начинаем фильтровать свои изречения ради своей же собственной безопасности. Мы начинаем бодрствовать и хорошо если это так. Но что является фильтром для наших мыслей, действий и разговоров? Блаженны мы, если всё пропускаем через Слово Божие и тем угождаем Богу. Но если наши мысли, действия и речь так же развеваемы, как парус на жизненном море, поддуваемый модой и культурой, то нам надо сказать вместе с мужем Божьим: «Господи, испытай не на опасном ли я пути?» (Пс. 138:24). Иисус Христос однажды сказал своим последователям: «Берегитесь закваски фарисейской и саддукейской – которая есть лицемерие» (Лк.

12:1). Эти слова Христос не сказал в пылу гнева или с целью кого-либо обидеть или унизить. Это было сознательно обд уман ное заключени е и предостережение будущим поколениям, всем желающим следовать за Христом. Христос, как никто другой, знал, что говорил. Читая Библию и наблюдая за жизнью пророков, праведников и великих людей, мы можем заметить, что многие порой говорили то, о чём после жалели, но было уже поздно – слово было сказано и услышано во вселенной. Каждое слово имеет определённую силу и влияние в жизни говорящего и слушающего. Это мы можем увидеть в жизни других и в своей собственной жизни. Несомненно, всё, что говорил и о чём учил Иисус Христос, было без лицемерия. Однажды, когда Христос учил народ, Он напомнил не о хлебе, который Бог давал народу Израильскому в пустыне, а сказал, что Бог даёт вам истинный хлеб с небес и даёт жизнь миру (Ин. 6:32-33). В продолжении своей речи Иисус вдруг сказал что-то не очень удобовразумительное: «Я хлеб живый, сшедший с небес; ядущий хлеб сей будет жить вовек; хлеб же, который Я дам, есть Плоть Моя, которую Я отдам за жизнь мира» (Ин.

6:51). И Иудеи тут же начали спорить между собою. Но, не смотря на их споры, Иисус добавил: «Истинно, истинно говорю вам: если не будете есть Плоти Сына Человеческого и пить Крови Его, то не будете иметь в себе жизни. Ядущий Мою Плоть и пиющий Мою Кровь имеет жизнь вечную, и Я воскрешу его в последний день. Ибо Плоть Моя истинно есть пища, и Кровь Моя истинно есть питие. Ядущий Мою Плоть и пиющий Мою Кровь пребывает во Мне, и Я в нём. Как послал Меня живый Отец, и Я живу Отцем, [так] и ядущий Меня жить будет Мною. Сей-то есть хлеб, сшедший с небес. Не так, как отцы ваши ели манну и умерли: ядущий хлеб сей жить будет вовек» (Ин. 6:53-58). Уже после этих слов многие были раздражены. Дело в том, что слушающие поняли слова Иисуса буквально и соблазнились. Для некоторых народностей и племён было обычным употребление в пищу человеческой плоти, но для евреев это было неприемлемо и недопустимо. Речь шла об образе, который Он дал позже, на тайной вечере. На тот же момент народ был в недоумении и, как говорит Библия, многие соблазнились и в том числе его ученики: «Многие из учеников Его, слыша то, говорили: какие странные слова! кто может это слушать?» (Ин. 6:60). После чего многие отошли от Него и уже не ходили с Ним (Ин. 6:66). Мы не ошибёмся, если скажем, что никто никогда не следил за своей речью так, как это делал Христос. Но почему Он сказал такое, что привело к уходу от Него Его учеников. Почему Он не попытался их остановить и убедить в том, что они неправильно Его поняли, или подробнее и точнее изъяснить события будущего, но оставил всё, как есть. Мало того, Он обернулся к остатку учеников и спросил: «Не хотите ли и вы отойти?»

Какое бы мнение сложилось у нас о таком служителе? Ведь после его проповеди 80% членов церкви оставили её, а к оставшимся 20% служитель обратился с вопросом: «Не хотите ли и вы уйти?» Мы бы такого служителя осудили бы за то, что он разогнал людей. Но что-то подобное произошло после слов Иисуса к народу и Он не раскаялся в своих словах. Всё, что говорил и о чём учил Христос, было без лицеприятия и лицемерия. Он не боялся сказать то, что могло бы кого-то обидеть. Хоть мы знаем примеры, когда Христос был очень медлен на слова. Например, когда привели к нему женщину, взятую в прелюбодеянии, Христос не спешил с ответом для толпы, жаждущей смерти молодой женщины, которая возможно была обманута мужчиной, которого толпа по каким-то странным причинам не привела ко Христу. Они пришли к нему с полуправдой. В данном же примере, Иисус вёл беседу с людьми, знающими и почитающими Бога. Лицемерие – это закваска, которой набрались верующие последнего времени, и эта закваска не даёт нам здраво мыслить, верно рассуждать и искажает Божью правду. Всё чаще приходится слышать такие слова как: «мы должны быть осторожнее в проповедях, чтобы люди не обиделись, чтобы не задеть их интересов, не трогать их традиций, не задевать спорных вопросов и не создавать острых ситуаций» или «мы не можем так говорить, а вдруг люди захотят от нас уйти. Молодёжь обижать – они могут перестать посещать собрания или уйдут в американские церкви» и т. д. Не замечая, что сознательно идём на компромисс с мировой культурой и человеческими традициями, мы боимся с дерзновением возвещать Божью истину из страха, что обидим людей, что они уйдут, молодёжь не поймёт, упадут пожертвования, потеряем авторитет и т. п. Лицемерие, угождение людям, страх потери уважения людей связывают нам руки для труда на ниве Божьей и закрывают наши уста от провозглашения Божьей правды. Если продолжать в том же духе, история протестантских церквей может повториться в XXI веке. Служения станут больше похожими на «культурно-традиционные» собрания или литургию, а внимательно слушающие верующие будут жить и поступать по своим собственным убеждениям, где готовы дать крещение желающему, веря что он рождён свыше, а если нет, то надеяться, что он после изменится. Можно долго сидеть и рассуждать: почему у нас не действует Дух Святой. Можно жить радостным прошлым и успокаивать свою совесть пережитым, кормить свой дух воспоминаниями в то время, когда душа жаждет вечного и живого Евангелия. Нам нужен Христос, который не боится сказать нам правду, даже если эта правда заденет чьи-то обычаи и ударит по традициям, даже если эта правда кому-то не понравится и кто-то захочет отойти от Христа. «Не хотите ли и вы отойти?» – как бы это не звучало странно и грубо, но факт остаётся фактом – мы не спасаем никого, спасает только Бог. Всё, что мы можем – это только указать на Голгофу, рассказать людям о любви Господней и показать Христа в своей жизни. А вопрос спасения остаётся между Богом и человеком. Матфея 21:12-14: «И вошёл Иисус в храм Божий и выгнал всех продающих и покупающих в храме, и опрокинул столы меновщиков и скамьи продающих голубей, и говорил им: написано, дом Мой домом молитвы наречётся; а вы сделали его вертепом разбойников. И приступили к Нему в храме слепые и хромые, и Он исцелил их». Вот это именно тот Иисус, которого мы не знаем. Мы не верим в такого Иисуса. Наш Иисус никогда никого не обидел, никого не ударил, не повысил голоса, подставлял другую щеку и угождал людям. Но таков ли наш Иисус как Его показывает Библия? Прочитайте эту историю Христа в храме ещё раз, только уже представляя в своём сознании, что там могло произойти. Это не была прогулка по храму, это были летящие монеты, перевёрнутые столы, крики озлобленных меновщиков, убегающие животные, растерянные продавцы и покупатели. Люди увидели Христа таким, каким они его никогда не видели. Нам нужен Христос, который не боится сказать

правду и, если надо, нарушить чей- то покой. Нам нужен Христос, очищающий храм от разбойников и в то же время полный мира и любви. И прежде всего мы должны позволить Христу очистить нашу жизнь от лицемерия и страха перед людьми и наполнить нашу жизнь правдою. Чтобы эта правда наполнила нас всецело и проявилась во всех сферах нашей жизни. Да поможет нам эта правда Божья при заполнении налоговой декларации быть честными перед государством, даже если это повлияет на наш жизненный уровень и опустит нас в глазах ближних. Божее – Богу, а кесарево – кесарю. Наше отношение к нашим работодателям и рабочим, к органам власти, к ближним и дальним, к супруге или супругу, детям, везде и во всём должна проявляться Божья правда, независимо от того, выгодно нам это или нет. Иисус Христос вчера, сегодня и вовеки тот же. Но нам, живущим в последние дни, во времена тяжкие, когда модернизированная культура просто врывается в нашу жизнь, нужно особенно бодрствовать и молиться, уповая на совершенную помощь, подаваемую нам Богом. Мы должны просто вырывать время из колеса суеты для общения с нашим Творцом и начать с молитвы и чтения Слова Божия. Если мы, живя на земле, не познаем Бога, имея с Ним личные взаимоотношения, то на небе может прозвучать голос: «Я никогда не знал вас, отойдите от меня все делающие беззаконие» (Мт. 7:22-24). И прежде чем попасть в Царствие Небесное, мы должны иметь Царствие Божие в сердце здесь, на земле. Мировая система обольщения достигла своего совершенства и мы, не замечая того, вошли с этим миром в «Титаник», который есть любостяжание. Как люди, не знающие предела суете и не имеющие упования, надеемся на труд рук наших. Вошедши в «Вавилон», который есть Финансовая система мира сего, город, где все стремятся к большему, лучшему будущему, и как можно скорее, за это расплачиваемся своей семьёй. «Выйдите и отделитесь» (2 Кор 6:17). Для Бога не так важно, сколько мы для Него сделаем или как много мы пожертвуем, а важно насколько мы водимы Духом Его, познавая Его и позволяя отображаться Христу в нас. Самое большое, что мы можем сделать для Бога – это веровать в Того, кого Он послал. Для многих уже не нужны скорбь и гонения, чтобы отойти от Христа, мы добровольно это делаем сами. Сознательно погружаясь в мир, переставая читать Вечное Евангелие, не молясь и делая то, что не полезно и не назидает. И лишь только на обложке нашей жизненной книги осталось слово «христианин», а внутри – страхи и сомнения. Время пробудиться от сна и поправить свой светильник, ибо Господь близко. Время очиститься нам от старой закваски. Да примем живое, святое Слово Божие в добрую почву наших сердец, дабы оно наполнило жизнь правдою и любовью. Преобразуясь обновлением ума, исполняя волю Б о ж ь ю , п о с т уп а я н е л и ц е м е р н о , б уд е м провозглашать истину Божью без лукавства, с сердцем, наполненным Божьей любовью ко всем невеждам и заблуждающимся. Две тысячи лет назад вопрос Христа, заданный ученикам, как колокольный звон эхом достигает наших дней: «Не хотите ли и вы отойти?» Что мы ответим Распятому за грехи наши? Соблазнимся и отойдём, или, как Пётр, не до конца всё разумеющий, но познавший и уверовавший, скажем: «И мы уверовали и познали, что Ты – Христос, Сын Бога живого» (Ин. 6:68). Мы не нуждаемся, чтобы кто-либо учил нас, ибо мы имеем познание, которое учит нас. Но учит ли оно нас? Это познание никогда не будет учить вопреки Слову Божьему. Но будет вести к миру, устройству и к взаимному назиданию: «Сам же Бог мира да освятит вас во всей полноте и ваш дух и душа и тело во всей целости да сохранятся без порока в пришествие Господа нашего Иисуса Христа» И «всё, что ни делаете, делайте от души, как для Господа, а не для человеков, зная, что в воздаяние от Господа получите наследие; ибо вы служите Господу Христу». «А кто неправо поступит, тот получит по своей неправде – у Него нет лицеприятия». «Благодать Господа (нашего) Иисуса Христа, и любовь Бога (Отца) и общение Святого Духа со всеми вами. Аминь». Виталий Азо, Колумбус, Огайо.

№ 14, 2011 р.

CTOP. 9

Заздрість – смертний гріх! Смертний гріх – так в християнстві називають гріхи, які ведуть до вічної загибелі душі. Виділяють вісім основних смертних гріхів. Нижче читайте їхній перелік (відповідно до кожного гріха подається його протилежне значення, що відповідає благочестивим якостям богобоязливого християнина): 1. Гординя (гордість, марнославство) — смирення. смирення 2. Жадібність (сріблолюбство чи грошолюбство, користолюбство) — щедрість. щедрість 3. Хтивість (похіть, блуд) — чистота. чистота 4. Заздрість (смуток) — доброзичливість. доброзичливість 5. Обжерливість (черевоугодництво) — поміркованість (стриманість).

6. Гнів — лагідність (тихість).

7. Лінощі — працелюбність. працелюбність 8. Зневіра (або невірство) — віра. віра *** Розглянемо один з таких гріхів, як ЗАЗДРІСТЬ. До речі, в Україні є село під такою ж назвою: с. Заздрість, Теребовлянський р-н, Тернопільщина. Певно, що до українців досить таки суттєво стосується цей смертний гріх, якщо навіть село так назвали.

Визначення терміну «заздрість» заздрість» Заздрість — самолюбне і недружелюбне невдоволення тим, чим інша людина насолоджується, в м’якому значенні: тяга за добром, котре має інший. Заздрість — незадоволення добром іншого. Смуток через добро (успіх, добробут) іншого. Зазвичай, людина не заздрить тому, хто далекий за місцем, в часі, чи статусі, але заздрить лише тому, хто близько і кого сподівається перевершити чи суперничати з ним. Люди, які найбільш схильні до заздрості, думають про себе, що вони кращі в будь-якому добрі в стосунку до інших. Заздрісник вважає, що та чи інша людина не варта такого матеріального добра, що має. Заздрісник зазвичай так думає через те, що добробут іншого перевершує його власний. Ось типові приклади поведінки заздрісної людини: «Чому він, а не я?» — виграв лотерею, отримав квартиру, престижну роботу, женився на красуні… Чому саме його показали по телебаченню? Чому він проповідує, а я — ні (або не так часто, як отой брат, хоч я можу краще нього)? Любов, що чинить добро, радіє добром ближнього, а заздрість призводить до пригніченого стану, смутку, суму (не суму через власні гріхи, а смутку через успіх іншого). Заздрість не є те саме, що бажання чи натхнення мати чи досягти добро, котре має інша людина. Таке натхнення може бути добрим, будь-це духовне добро (відношення до Бога), психологічне добро (відношення до себе чи інших), чи навіть матеріальне добро (відношення до речей у світі), хоча останнє легко переходить в жадібність. Це не є заздрістю — брати приклад від інших людей. Заздрість споглядає та говорить: «Я хочу, щоб ти був нижче мене». Заздрість за суттю є конкурентка. Проповідь Євангелії також може бути з мотиву заздрості (Фил.1:15). Заздрість спричиняє людину (яка заздрить) лише на біль та смуток. Заздрість забирає радість, оскільки вона протилежна вдячності. Іншою причиною, що робить заздрість смертельним гріхом, є те, що вона провадить до найгіршого гріха з усіх — ненависті, відсутності любові. Гнів теж провадить до ненависті, але дорога від заздрості до ненависті коротша. Заздрість також виникає від гордості і призводить до ненависті. Заздрість плаче через тих, хто радіє, і радіє через тих, хто плаче. Джон Роулз (американський філософ) зазначив: «Головним психологічним джерелом схильності до заздрості є відсутність впевненості у власній значимості, поєднана з почуттям безсилля». Я хочу мати те, що має мій брат, але я не можу цього мати, тому я лише заздрю… і вважаю, що мій брат також не повинен цього мати (те, що він має, він має несправедливо, він недостойний це мати). В народі кажуть — «жаба давить». Тобто людина заздрить. Біда в тім, що ця «жаба» в кінці кінців може справді задавити.

Дії заздрості Заздрість штовхає людей на те, щоб говорити негативне про ту людину, котрій заздриш, робити їй щось погане. Заздрість прирікає людей на великі страждання та муки. Люди не мають спокою (можуть втратити сон), бо заздрять тим, хто краще живе, всіляко злословлять їх. Заздрісник ніколи не може мати гарного настрою та задоволеного вигляду (хіба що радіє, коли іншому погано). У заздрісника ззовні може бути видиме співчуття, але по суті (внутрішньо) він торжествує. Якщо з кимсь сталося горе, заздрісник може в розмові висловити своє співчуття, але обов’язково додасть: «Його постигло те, що він сіяв. Бог не може бути осміяний». Можливо й справедливий висновок, але в заздрісника немає й краплі співчуття, жалю через те, що сталося з ближнім. Вся його сутність говорить — так йому й треба, отримав те, що заслужив! Заздрість примушує людину думати, що перепоною між нею і Богом (або між нею і якими-небудь матеріальними або духовними благами) є інша людина, і що як тільки ця людина буде відсторонена, в той же час всі перепони зникнуть. Насправді ж суть така — людина, як правило, не досягає цілі з власної вини, а не по вині іншого. Той, хто заздрить, думає, що на цій землі є лише одне місце, і це місце належить саме йому, а не його конкуренту. Насправді ж, на землі є місце для кожної людини, і кожен може реалізувати свій потенціал — і духовний, і професійний, і людський. І якщо ми не реалізовуємо його із якихось причин, то ці причини в нас самих, а не в інших людях. Люди від заздрості готові віддати іншу людину не тільки на ганьбу чи поругу (осуд), але й на смерть. Заздрість – це іржа серця, яка постійно його точить.

Приклади з Біблії щодо проявів заздрості 1. Саме через заздрість до людини, як вінця Божого творіння, диявол спокусив перших людей на гріх.

2. Перше вбивство. Каїн убив Авеля (Буття 4:5): «І сильно розгнівався Каїн, і обличчя його похилилось». Успіх Авеля призвів Каїна до смутку, гніву, заздрості, ненависті, вбивства.

3. «А ті патріархи позаздрили Йосипові, і продали його до Єгипту. Але Бог був із ним, і його визволив від усіх його утисків, і дав йому благодать та мудрість…» (Дії 7:9-10). Коли ти догоджатимеш Богові, житимеш за Його Словом, то Бог буде з тобою, а інші (слава Богу, що лише декотрі, а не всі) заздритимуть тобі. Але будь-яке зло, котре тобі вчинять люди через заздрість, Бог поверне тобі на добро і ти будеш ще більше благословенний.

4. Вбивство Ісуса Христа: «Пілат же сказав їм у відповідь: Хочете, відпущу вам Царя Юдейського? Бо він знав, що Його через заздрощі видали первосвященики» (Марка 15:910). *** У нашому поклонінні Богові чи якихось ділах (звичайно — добрих) Бог насамперед дивиться на внутрішні мотиви тієї чи іншої справи. Нажаль, ці мотиви часто не на нашу

користь, і ще інша біда в тім, що сама людина навіть не підозрює (не розуміє) про справжні мотиви її серця.

Рекомендації з приводу...

1. Зізнайтеся собі, що заздрість вам притаманна. Усвідомлення процесів, що відбуваються в нас, уже 70% успіху. Ті люди, що всіляко заперечують присутність у себе тієї чи іншої гріховної якості, частіше всього є її головними носіями.

2. Зверніться в молитві до Бога, і відверто розкажіть Господу про все, що вас турбує. Попросіть Духа Святого вибавити вас від почуття заздрості.

3. Практикуйте щоденне вивчення Слова Божого, молитву подяки Богові за все, що у вас є. У молитві благословляйте ближнього.

4. Не концентруйте увагу на ближньому, як предметі заздрості. Подивіться на ближнього з іншого боку і побачите, що кожного є за що пожаліти, поспівчувати. Не жалійте лише себе, не будьте ледарем, а краще працюйте, будьте зайняті корисною справою.

5. Важливо повсякденно практикувати себе в любові до ближнього, потрібно вчитися чинити добро — так заздрість буде помирати. Тому що любов не заздрить, — стверджує апостол (1 Кор. 13:4).

6. Поставте правильні пріоритети в житті з погляду вічності. Усе, що належить будь-якій людині, ніяк не може і не повинне вважатися за важливе й велике, а тому не може бути предметом заздрості. Для християнина істинні блага повинні складати блага небесні, а все інше: здоров’я, багатство, почесті — це тлінне, тимчасове і не повинно народжувати заздрості.

7. Бажай щастя, добра всім і кожному і сам будеш щасливим.

Афоризми про заздрість та заздрісників Заздрість мучить інших і сама мучиться. Овідій. Заздрість — один з найбільш діючих елементів ненависті. Бальзак О. Панують на світі три особи, кличуть їх: Заздрість, Ревнощі, Злість. Брант С. Заздрість є дочка гордості: умертви матір, і дочка її загине. Блаженний Августин. Заздрісник сумний не тому, що з ним трапилося нещастя, а тому, що комусь іншому повезло. Біон. На чужому полі завжди більший врожай, у сусідської худоби вим’я здається більшим. Овідій. Заздрісники на що не глянуть, піднімуть вічно гавкіт; а ти собі своїм шляхом іди: погавкають та й відстануть. Крилов. Будемо насолоджуватися своєю долею, не прибігаючи до порівнянь, бо ніколи не буде щасливий той, кого мучить вигляд більшого щастя. Сенека. Найголовнішою з усіх пагубних пристрастей є заздрість — мати інших пристрастей та беззаконь. Сковорода Г. Не багато хто з нас можуть винести щастя (мається на увазі — щастя ближнього). Марк Твен. Ніщо, крім смерті, не може примирити заздрість з чеснотою. Бекон Ф. Заздрість обвинувачує і судить бездоказово, вона збільшує недоліки, дає найменшим помилкам голосні назви; мова її сповнена жовчі, перебільшення і несправедливості. Вовенарг. З усіх пристрастей заздрість найогидніша. Під прапором заздрості крокують ненависть, зрадництво й інтриги. Ільвецій К. Немає іншого пороку, що так шкодив би благополуччю людей, як заздрість, тому що ті, котрі нею заражені, не тільки засмучують самих себе, але й затьмарюють радість інших. Декарт. Заздрість породжує розбрат серед людей. Демокріт. У дерево, що не дає плодів, ніхто не кидає каменів. Сааді. Тільки той може вважати себе вільним від заздрості, хто ніколи не вивчав себе. Гельвецій К. Якщо не хочеш страждати, не будь заздрісником. КейКей-Кавус. Заздрість для розуму – що гострий біль для ока. Від заздрості може осліпнути розум. Джамі. Люди часто похваляються гріховними пристрастями, але в заздрості ніхто не сміє зізнатися. Франсуа Ларошфуко. Заздрісні люди – найбільші ледарі. Дмитро Аркадін. Любов дивиться через телескоп, заздрість — через мікроскоп. Генрі Шоу. У заздрості довга мова від того, що руки короткі. Леонід Сухоруков. Ніщо інше не хвалять так одностайно, як гарну погоду, і це тому, що хвалити її можна без заздрості. Вільям Шенстон. Біла заздрість від частого використання стає чорною. Юхим Шпігель. Для іншого бути у своїй тарілці — це заглядати постійно в чужу. Леонід Сухоруков. Підготував до друку Геннадій АНДРОСОВ

Якщо б ми насправді вірили в Бога, то прагнули слави від Бога, а не від людей.

“Як ви можете вірувати, коли славу один від одного приймаєте, а слави тієї, що від Бога Єдиного, не прагнете ви?” (Івана 5:44). Тільки Богові належить слава і похвала. Ти віриш, що то Бог змінив тебе, дав тобі бажання добре, ти став іншою людиною, ти робиш добрі справи. Тебе хвалять — не приймай похвали, бо тим, ким ти є, зробив тебе Господь, тому віддай Йому славу. Бо ми раби нічого незначущі, зробили те, що повинні були зробити. Тебе поносять, належно не оцінюють, зневажають — радій, бо велика твоя нагорода на небесах. Слава від Бога — це не повага від людей, це шлях пониження, терпіння, смирення, це вузька дорога і ворота, які ведуть до вічного життя з Богом у Його славі.

№ 14, 2011 р.

СТОР. 10 “Хто милостивий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його Він надолужить йому.” йому.” (Пр. 19:17). Мир Вам, дорогі друзі! Вітає вас сестра Соня, яка завжди пам’ятає і молиться за Вас. Хочу на початку розмови разом з вами прославити нашого Спасителя Ісуса Христа, Який зріднив нас через Свої страждання на хресті і через кров Його святу, в якій ми отримали повне прощення і вічне спасіння, за що Йому наша хвала по віки віків. Алілуя. Я хочу славити Бога за те, що Він чує нас у всякий час і в різних обставинах нашого життя. Навіть сьогодні я побачила велику турботу Божу про мене і про тих, хто зараз знаходиться в нужді. Друзі дорогі, ось ідуть великі свята і я уже бачу Божу турботу – Бог відкрив серця друзів і в мене уже заповнений холодильник (хоч це вcе призначене на роздачу), бо там, де я бачу нужду, там можуть не бачити інші. Я сідала писати листа і кажу Господу: “Який зробити вступ?” Відкриваю Біблію і підкреслений віршик із Притчі. Якби я його шукала, то напевно і не знайшла б, а це просто відкрив Дух Святий. Друзі мої, я від щирого серця вам усім вдячна, що ви приймаєте участь в моєму служінні. Уже були моменти, що надії не було на вашу поміч, бо знаю,

НАШІ ПОТРЕБИ що нелегко вам зараз в тій країні, але нашому Богу все можливо. Коли бачу сім’ї, де по 4-5 діток, чи по 3 і там велика нужда, бо при живих батьках дітки – сироти, і самотня мама не може їх забезпечити, бо не дають допомоги від держави на дітей, тому що батьки офіційно не розведені, а чоловіки ніде не працюють. Мені Бог дав змогу відвідати такі сім’ї, і я повернулась додому із болем у серці, бо мені нагадалось все моє життя. Я сильно молилась, і Бог почув молитву і через декілька днів Володя приніс від вас подаяння. Як ми всі разом дякували Бога, що Він чує, бачить і спішить визволяти. Ось декілька прикладів таких сімей: Оксана із села Ломачанка має 5 діточок – найстаршій дитині 13 років, а найменшій – 3,5 років. Ця сім’я виживала із лісу – збирали ягоди, гриби і все возили продавати; вирощували квіти на продаж. Бог сильно потішав цю маму віршиками із Біблії. Вона живе надією на Бога, що Він не дасть голодувати її дітям. Коли вона покаялась, то батьки від неї відмовились. Коли вона ще була в світі, то мала тільки одну дитинку і вони жили в достатку. Тепер діточок 5-ро. Але Бог дійсно їх не залишає. Я уже декілька раз була із друзями там. Друга сестричка – Катя (володіє сурдоперекладом) має 4-ро діток. Член нашої церкви, але чоловік повернувся до гріховного життя і їй прийшлося їхати в Ковель до мами із 4 дітками.

Допоможіть нашим братам в Ізраїлі... У листопаді-місяці ми були в Ізраїлі недалеко від Хайфи. Там відвідали невеличку церкву п'ятидесятників в місті Кіріят-Ям, в якій пастором є брат Євгеній Чубинський. Члени церкви в основному євреї, що приїхали з колишнього Радянського Союзу, і які твердо тримаються того, в що увірували і через це часто терплять утиски. Збираючись по хатах, їм часто перешкоджали, робили різну шкоду, різали колеса в машинах. Хлопці і дівчата в Ізраїлі зобов'язані служити в армії, але так як віруючі не приймають присяги, то зустрічають різні труднощі та гоніння. Визнаючи себе за християн, вони втрачають соціальні пільги, тому що єврейська національність визначається віровизнанням, а не тільки походженням. Християнин в Ізраїлі так само має немало труднощів, щоб знайти роботу. Останніх декілька років вони змушені були перейти в інше приміщення, щоб збиратись в промисловій частині Місце для притулку, яке потрібно відремонтувати: добудувати стіни, звести дах, також – збільшити площу для притулку.

Дитячі Стежинки Ось уже п'ятий рік група молоді нашого регіону, на чолі з Олександром Яхницьким (м. Колумбус) та Русланом Паращаком (м. Клівленд), їздить в місіонерські поїздки до України з ціллю праці з дітьми-сиротами. Мені також довелось побувати там минулого року. Зустрічаючись з деякими людьми, ми отримали багато корисної для нас інформації. Побачивши та почувши це все, ми не могли залишатись байдужими. У нас виникло бажання заснувати християнський сирітський будинок, який би мав конкретну ціль для всиновлення дітей-сиріт в християнські сім’ї. Ми приступали до праці, підшукуючи підходящий будинок, а також — людей, які безкорисно могли б займатись таким служінням. Дякуючи Богу, пройшло небагато часу і через місію “Ebenezer” ми вийшли на братів у Львівській області (м. Великі Мости), які мають таке ж бачення, як і в нас. Ось цитата з офіційного листа, який надіслав президент благодійного фонду “Дитячі Стежинки” Микола Шагаров: “Центр опіки дитини буде розрахований на стаціонарне перебування 28 дітей віком від 3 до 18 років. Ми плануємо розробити програму

Алла має 3-є діток, чоловік був проповідник і пішов в розпутне життя, знайшов коханку, від якої має дитя і за них турбується, а в сім’ю нічого не дає. Оце кричущі нужди. А ще є ті, які з батьками, але не мають роботи, а сім’ї великі по 15, 5 і по 10 діток. Яку велику працю ви (у вашій місії “Авен-Єзер”) звершаєте! Нехай великий Бог воздасть вам усім рясним Своїм благословенням і нехай воно досягне ваших діток і ваших родин! Ваші сім’ї нехай ніколи не бачать недостатку ні в якому ділі. Нехай примножиться хліб на ваших столах. Завжди нехай буде мир Божий в серцях ваших і домах ваших. Велике прохання за нужду молодої сім’ї Кондратюків, у них троє дітей. Вона — сирота, як написала нам сестра Соня Грицак, яка опікувалася про цю молоду сестру-маму з восьми років. А її чоловік — сирота без батька, живуть дуже вбого на приватній квартирі, а тепер, коли помер дідусь (власник квартири), то їм є можливість купити цю квартиру за 10.000 $. Сестра Соня з поміччю Божою знайшла людей, які позичили цю суму без процентів. А тому просимо (якщо можна) допомогти їм. Наперед щиро дякуємо. Залишайтеся з Богом і я з Ним. З повагою сестра Софія Грицак, м. Нововолинськ. Р. S. Ваші пожертви ви можете вислати на нашу адресу з поміткою м. Нововолинськ.

міста. Вони там орендують приміщення. Те місце — спортивний зал при бані. Тут багато спокійніше від людей-нападників, але є інші труднощі. Це невеличке приміщення коштує їм 4000 $ США на місяць і на 100 осіб це досить велика сума. Будівництво свого дому молитви — це так само велика проблема, бо важко знайти місце. А тому вони зараз збирають гроші, щоб можна було побудувати (так би мовити) будинок під якийсь бізнес, але вони хотіли б використовувати його як молитовний дім. Узяти позичку для цього — це також досить складний процес. Тому наші брати мріють про те, щоб якомога швидше зібрати відповідну суму, щоб можна було щось побудувати або купити якесь приміщення і переобладнати під дім молитви. Якщо би ви хотіли допомогти нашим братам в Ізраїлі на це добре діло, ви можете вислати вашу пожертву з поміткою “Ізраїль Ізраїль”. Ізраїль Нехай вас рясно Господь благословить. Телефон: 011 972 526 695 150 – Євгеній Чубинський. На фото стоїть другий зліва

Для тих, хто отримав наші термінові листи, подаємо додаткову інформацію про нашу поїздку в Мексику. Мексику. Ми її планували на кінець березня, але деякі обставини змінилися, і як дозволить Господь, вже 12 Березня ми поїдемо туди. В груднігрудні-місяці ми відвезли 4х4 трок для брата Рікардо (подяка усім жертводавцям!), а тепер їдемо з групою молоді, щоб відремонтувати приміщення для притулку індіанців. Моліться за нашу поїздку, а також

всиновлення дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Дана програма буде розрахована на християнські сім’ї. Ми бажаємо дати дітям не тільки одяг, їжу та житло, але й допомогти їм знайти християнські сім’ї, які би могли подарувати їм батьківську любов і привести їх до Христа”. Важливо те, що ці брати розпочали це служіння, не чекаючи на спонсорів, а своїми силами та з Божою допомогою купили будинок і розпочали ремонт та реконструкцію. Ремонтні роботи йдуть до кінця, але ще потрібні значні кошти, щоб закінчити цей будинок. Цього літа, з 06/26/11 по 07/10/11, молодь у складі сорока чоловік відправиться у м. Великі Мости з ціллю допомогти закінчити цей будинок, також ми плануємо працювати з дітьми, провадити євангелізації в їхньому регіоні. Звертаємось до вас з проханням молитовної та фінансової підтримки, підтримки щоб цей будинок закінчити цього року, і знедолені діти, які вже давно перебувають на черзі в місцевій владі, зможуть знайти притулок у великій християнській сім’ї. Звертаємось до служителів церков, а також індивідуальних жертводавців, підтримати цей проект, а також і надалі буде потрібна щомісячна

(якщо у вас є можливість) ви можете матеріально підтримувати надалі це служіння. Ми плануємо допомагати Рікардо з облаштуванням дому пристарілих, а також з притулком для індіанців (там справді є потреба!). З повагою Павло Чубарук. Р. S. Ваші пожертви ви можете вислати на нашу адресу з поміткою “Мексика”, “Мексика”, заповнивши блакитний листок на останній сторінці газети.

підтримка цього служіння, про яке говорить Слово Боже: "Чиста й непорочна побожність перед Богом

й Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовами в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу" (Як.

1:27). Пожертвування надсилайте на місію “Ebenezer” з позначкою: благодійний фонд “Дитячі Стежинки”. Володимир Паньків.

№ 14, 2011 р.

ПРОПОВІДНИКУ НА ЗАМІТКУ УНИВЕРСАЛИЗМ - ЛЖЕУЧЕНИЕ Представление о том, что все люди обладают бессмертной душой и что каждая из этих душ переживёт смерть физического тела, чтобы населять небесное царство с Богом (независимо от их поступков на Земле), известна как универсализм. Согласно этой точке зрения, все люди будут спасены; никто не погибнет духовно. Защитники этой теории преподают то, что так как Бог есть любовь (1 Иоан. 4:8), а также Вседержитель, желающий милости, а не жертвы (Мт. 9:13), тогда божественное наказание должно рассматриваться как чисто исправительное. Они утверждают, что любовь и долготерпение Божье не может допустить утраты ни одного из Его творений, так как Он "не желает, чтобы кто погиб" (2 Петр. 3:9). Эта точка зрения может показаться несколько необычной, но она вовсе не нова. Ориген, хорошо известный проповедник третьего столетия (ок. 185-254 гг. от Р.Х.), был в числе первых принявших её. В последующие столетия к нему присоединилась целая плеяда известных (и не очень) людей. Великий поэт лорд Альфред Теннисон в своём стихотворении "In Memoriam" отстаивал универсализм. Шотландский богослов и преподаватель богословского факультета Университета г. Глазго Уильям Баркли был одним из самых ревностных защитников этой концепции в двадцатом столетии. В своей книге "Взгляд обычного человека на учение апостолов" ("The Plain Man Looks at the Apostles' Creed") он писал: “Нам представляется, что если Бог есть именно тот Бог, который является Богом и Отцом нашего Господа Иисуса Христа, и если общее впечатление от Евангелия истинно, мы можем осмелиться надеяться, что, когда наступит конец времени, семья Божья будет полной, ибо поистине мы должны размышлять не с точки зрения царя, который доволен победой и уничтожением своих врагов, но с точки зрения Отца, который не сможет быть довольным, даже если одно его дитя окажется вне круга его любви” (1967, с.

239). Если задуматься над этим, то вовсе неудивительно, что подобное воззрение получило такое широкое признание. В конце концов, это - самая утешительная позиция. В своей книге "Как Бог любви может посылать людей в ад?" ("How Can a God of Love Send Реор1е tо Не11?") британский писатель Джон Бентон обратился к привлекательной стороне универсализма: “Я уверен, что во всех нас есть частичка, которая заставляет нас верить в то, что это истинно. Если нет, то мы подвергаемся опасности стать поистине жестокими людьми, не имеющими любви. Мы симпатизируем эмоциям, которые влекут людей в направлении универсализма. Но, говоря честно, невозможно истолковать учение Иисуса как универсализм.” (1985, с. 38). Я всецело согласен с обеими частями оценки, данной Бентоном. Во-первых, несомненно, в сердце каждого человека возникает желание увидеть, как в Судный день все окажутся на небесах. Какое ободряющее и оживляющее верование - держаться надежды на то, что ни один человек не утратит своей души в преисподней, но вместо этого будет ходить по золотым улицам на небесах с Богом в вечности. Однако, во-вторых, действительно невозможно

Парадокси в нашому житті Дуже часто, дивлячись на життя інших людей (чи навіть на своє життя) дивуєшся – чому так трапляється? І не знаєш, що робити. Дивлячись на деякі місця з Біблії, можна зрозуміти, що Бог залишив за Собою суверенне право діяти згідно Своєї волі на благо людей. Хоч буває, що спочатку це не виглядає для нас так. Але не все ми мусимо знати наперед, часто буває, що нам не корисно про це знати достеменно. І не все Бог буде пояснювати нам. Свого часу Бог Ізраїлю сказав (Повт. Зак.

29:28), що таємні справи належать Господу, Богу нашому, але відкриті речі належать нам і дітям нашим навіки, щоб ми сповняли всі слова Закону цього. Свого часу, коли Петро пішов за Христом і побачив, що й Іван також іде, то він запитав Христа, а чому й він іде? (Ін. 21:22) Христос відповів: «То що тобі до того, ти йди за Мною!» Важливо пам’ятати одну важливу річ про те, що наш погляд завжди повинен бути направленим на Ісуса – не на брата, ні на обставини. Парадокс у тім, що у житті буває так, що з праведником стається так, як (на нашу думку) повинно б було статися з грішником. Буває, що праведник гине в своїй праведності, а безбожник довго живе в своїм злі (Екл. 7:15). Доля Йова була незрозумілою його друзям, вони мали спробу зробити правильний висновок, чому так сталося з ним. Але Бог їм дорікнув за їхні марні висновки. Бо тільки Бог знає причину тієї чи іншої справи, її початок і кінець. А тому: «Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас» (1 Петр. 4:12). «Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість» (Як.

1:2-3). Що б не сталося, пам’ятаймо, що Бог все контролює і не допустить в нашому житті

CTOP. 11

истолковать учение Иисуса как универсализм. Сколько бы мы ни принимали желаемое за действительное, мы не можем избежать убедительности Его аргументов или доводов Его боговдохновенных авторов по поводу окончательной судьбы тех людей, которые противятся воле Небес здесь и сейчас. В целом, есть две различные точки зрения относительно подробностей всеобщего спасения. Во-первых, существует представление об "исправительном страдании", о котором я говорил выше. Известный богослов Карл Ф.Х. Генри сказал об этом представлении: "Сам по себе ад преобразуется из конечного состояния погибших духовно в средство благодати - некое подобие неопротестантского чистилища" (1967, с. 27). Во-вторых, существует идея "трансцендентализма", которую один автор выразил следующими словами: “Эта точка зрения утверждает, что каждая душа есть часть "сверхдуши" вселенной. Воспользовавшись обычной метафорой, можно сказать, что человек это искорка всеобщего пламени, которая в конечном итоге вернется в него, чтобы быть поглощенной Одной Душой. ...Ад, согласно этой неясной теории, это учебное заведение для фрагментов, которые должны быть воспитаны для окончательного слияния. Душа человека это всего лишь искорка божественного пламени и в конечном итоге будет вновь поглощена им.” (Вудсон, 1973, с. 60). В обоих этих воззрениях "ад" становится просто вместилищем душ людей, которым необходим либо "еще один шанс" - этот факт привлекает их внимание посредством временного "исправительного страдания"; либо краткий период воспитания/наказания, чтобы помочь им "обрести форму перед тем, как они отправятся" к вечным радостям на небесах. Конечно, подобные причудливые теории не встречаются в Писании. Скорее, они представляют нечто большее, чем выдавание желаемого за действительное со стороны тех, кто, подобно защитникам универсализма, надеется избежать вечности Ада, связанного в Библии со способом и сроком наказания, установленного Богом. Всякий, кто предполагает, что покаяние, исправление и искупление возможны после смерти (о чем понятно говорят обе эти теории), попросту не понимает большей части библейского учения в таких вопросах. Автор Послания к Евреям написал: "Человекам положено однажды умереть, а потом суд" (9:27). Господь Сам в точности объяснил в Евангелии от Матфея 25:31-46, что произойдет с нечестивыми (которых Он обозначил как "козлы" в противовес праведникам, которых Он назвал "овцами") в Судный день: "И пойдут сии в муку вечную, а праведники в жизнь вечную" (ст. 46). Этот отрывок не столь утешителен для сторонников универсализма, не так ли?

ПРОДОВЖЕННЯ В НАСТУПНОМУ НОМЕРІ Энциклопедия Кольера ПРОИСХОЖДЕНИЕ, СУЩНОСТЬ И УДЕЛ ДУШИ, Берт Томпсон.

випробування понад міру, яку б ми могли понести. Біда в тім, що ворогу не раз вдається змусити нас відвести наш погляд від Ісуса на обставини (як було в Петра, коли він йшов по воді і почав тонути, коли відвів погляд від Ісуса). А тоді ми вже не бачимо Бога, втрачаємо вірний орієнтир, потім втрачаємо віру, і обставини життя нас поглинають. Дорогий християнине, цілком довіряй Богові! Він допоможе тобі вийти з будьбудь-яких складних обставин. Ти тільки слідуй за Ісусом Христом! Будь вірний аж до смерті і отримаєш вінець життя! «Тож і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжімо з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радості, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертаючи уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого. Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не ізнемоглися, і не впали на душах своїх» (Євр.

12:1-3).

Коротко про жертву. Багато разів ми були засмучені тим, що хотіли б пожертвувати на діло Боже та не маємо коштів. Не раз ми обіцяємо Богу, що будемо жертвувати, якщо Він пошле нам заробітну працю чи бізнес (чи може лотерею). Але Господь бажає, щоб ти дав не з того, що ти не маєш, а з того (нехай малого!), що ти маєш нині (2 Кор.

8:12). Бо коли є охота, то приємна вона згідно з тим, що хто має, а не з тим, хто немає. Ти дай Богові з того, що ти маєш! Ми б хотіли жертвувати багато, а Господь нас навчає бути вірним у малому, бо якщо в малому ми невірні, то хто доручить нам велике? “Хто жертву подяки приносить, той шанує Мене!” (Пс.

49:23). Чи ти спроможний на таку жертву від щирого серця? Чи ти можеш щиро подякувати Богу за обставини, в яких ти перебуваєш? Тільки вдячне Богу серце може щиро жертвувати. Чи ти віриш, що Господь контролює твоїм життям і що це не випадковість і не помилка твоя (чи Божа)? Обставини, в яких ти є, це — твій хрест! Неси його і будь вдячний Богу за те, що ти маєш, у інших людей хрест не легший. Повір, що Бог запланував твоє життя так, щоб пройшовши його, ти досягнув цілі твого життя: СПАСІННЯ ДУШІ.

№ 12, 14, 2010 2011 р.

CTOP. 12

450450-річчя Пересопницького Євангелія в Україні

Закончился земной путь Веры Кушнир

Надзвичайним для України, як і для всього світу, є 2011 рік, рік святкування 450 річниці, як було перекладене із канонічних текстів на староукраїнську мову та переписане від руки Пересопницьке Євангеліє. У серпні 2011 року у с. Пересопниця, що на Рівненщині, планують зустрітися президенти слов’янських країн – Білорусії, Росії, Болгарії, Росії, Сербії та України. Готуючись до цього дня, ще 17 грудня 2009 року Президент України видав Указ № 1069/2009 «Про відзначення 450-річчя Пересопницького Євангелія». Щоб якнайкраще організувати заходи, приурочені цій події, влада звернулася до усіх християнських церков. З нагоди святкування будуть проводитися різноманітні благодійні акції, зустрічі, вечори. Але найголовнішим моментом усього святкування буде вручення Євангелії кожному із гостей свята. Видання одного примірника Євангелії коштує 23 грн. Аби Слово Боже з’явилося у кожній домівці, треба надрукувати тисячі Євангелій.

Американские ученые объяснили переход Моисея через море Специалисты из американского Национального центра атмосферных исследований и Колорадского университета в Боулдере нашли объяснение описанному в Священном Писании феномену, когда перед возглавлявшим евреев Моисеем расступилось море. Согласно тексту Священного Писания, "гнал Господь море сильным восточным ветром всю ночь и сделал море сушею, и расступились воды", после чего "пошли сыны Израилевы среди моря по суше: воды же были им стеною по правую и по левую сторону". Впоследствии воды обрушились на преследовавших евреев египтян. Как утверждает возглавивший исследование сотрудник NCAR Карл Дрюс, описанное событие могло произойти в районе дельты Нила (ученым удалось установить точное место, где это явление физически возможно). При сильном (около 100 километров в час) ветре, дующем в определенном направлении на протяжении 12 часов, в воде мог сформироваться проход со стенами воды по сторонам. Согласно компьютерной модели, такой проход мог сохраняться до 4 часов.

14 января, на 85-м году жизни, отошла в вечность Вера Сергеевна Кушнир. Известная в христианском мире поэтесса прожила непростую, но интересную жизнь. Родилась Вера в городе Сталино (нынешнем Донецке). Когда девочке исполнилось 14 лет, в город вошли немцы. Семья пережила оккупацию, казни евреев в шахтах – всякий раз шок для девочки-еврейки (по матери). Затем пришлось пережить немецкие лагеря в Германии и смерть двух детей подряд в первые годы замужества. В возрасте 21 года Вера приняла в сердце Господа, поверила в искупительную жертву Иисуса Христа. Вера Кушнир готовила евангелизационные авторские радиопередачи, делала переводы научных фильмов, выпускаемых библейской миссией д-ра Муди. Переводила сотни теологических книг и тысяч статей. Поэтесса также весьма активно трудилась на евангельском поле в Израиле. Вера Кушнир известна и как публицист. Она активно печаталась в газете «Наши дни». «Бог ищет верных и делает их способными!» — этo слова поэтессы, которые она взяла в качестве девиза для своей жизни. Родившись в русской семье (ее прадед по линии отца носил фамилию Романов), Вера Сергеевна по ходу жизни в совершенстве овладела немецким, украинским и английским языками. В Америке жила с апреля 1949 г.

Пакистанскую христианку переводят в другую тюрьму

По сообщению пакистанской тайной полиции, христианку Асию Биби, приговоренную к высшей мере наказания «за богохульство», в скором времени должны перевести в другую женскую тюрьму, гарантирующую безопасность ее жизни. Предположительно, речь идет о тюрьме Мультан. Фото с сайта sedmitza.ru Адвокат Арон Баркет, занимающийся делом Асии Биби, намерен организовать личную охрану христианки. Арон Баркет Мазиш, глава «Мазиши Фундасьон», единственной организации, занимающейся защитой прав осужденной христианки и помогающей ее семье, заявил об опасности ее перевода в другую тюрьму: «Террористы могут действовать повсюду, даже внедриться в ряды телохранителей, как это случилось с губернатором Тазеером». Поэтому «Мазиши Фундасьон» намерена (договорившись с правительством) обеспечить личную охрану Асии Биби. Опасность для жизни христианки представляет также присутствие на апелляционном суде, который может начаться уже в январе. Нахождение Асии Биби в зале судебного заседания «максимально нецелесообразно, это сделает ее мишенью для экстремистов, как это произошло в случае с братьями Рашидом и Сахидом Эммануэль, также обвиненными в «кощунстве». Они были убиты в июле КОФЕЇН — ЦЕ НАРКОТИК?

2010 г. во время судебного процесса в городе Файсалабад». Ми певно не раз чули багато різних речей проти Адвокат считает, что допрашивать Асию Биби необходимо прямо в тюрьме, кофеїну, про те, що вживати кофеїн — це недобре. максимально обеспечив защиту. І часто я задавала собі запитання: а чому воно таке погане чи некорисне? Адже якщо я п’ю натуральні речі, наприклад, чай, він же має бути корисним для Кожного робочого дня Starbucks відкриває 4 нових забігалок десь на цій планеті, і мене. Одного дня я прочитала статтю в журналі, наймає 200 робочих. Що наочно показує, скільки людей сьогодні є залежні від цього що називається National Geographic і дещо з наркотику. Чому ж сьогодні кофеїн використовують скрізь? Головна причина цього — прочитаного мене так вразило, що я хочу також із збудити бадьорість організму. Він стимулює центральну нервову систему і покращує фізичну працездатність. Один чоловік висловився так: кофеїн — наркотик, що робить вами, дорогі друзі, поділитися прочитаним. Кофеїн – це наркотик. Чи ми хочемо це визнати чи сьогоднішній світ можливим. Чи це щось нам говорить? ні. Цей наркотик був винайдений для людей ще в 6 Також ще один цікавий факт: діти, що народжуються у «розвинутих країнах світу», -му столітті. Але тільки 200 років тому назад люди приходять у цей світ з вмістом кофеїну в них. Тому що коли вагітна жінка п'є каву чи дізналися, що ця складова (що є в кофеїні і в чаю) є «Snapple», це переходить до її дитини через пуповину. Тому я хочу вам сказати: якщо будь-якій формі, і у вас голова болить, той самий хімічний складник. Він знаходиться у один день ви не приймете свою дозу кофеїну, в будьхочеться спати і немає енергії. Це означає, що на превеликий жаль ви є залежні від багатьох рослинах. Цей психотропний наркотик піднімає тиск, що веде до сердечних хвороб. Він не цього наркотику. тільки є у каві чи у чаю, але він також входить до складу дієтичних таблеток та обезболюючих ліків.

Якщо Ви бажаєте персонально отримувати газету “Відродження”, заповніть цей бланк і відішліть нам.

ПІДПИСНИЙ БЛАНК Так, я бажаю отримувати “Відродження”

Пишіть англійською мовою: FIRST NAME: ____________________________ LAST NAME: ____________________________ ADDRESS: ____________________________ _____________________________ TEL: ( )_________-___________

$ ____ Висилаю мою пожертву на “Відродження” Ваші запитання, пропозиції, відгуки відсилайте на нашy адресy.

Вишліть це разом з Вашою пожертвою

ВАШІ ПОЖЕРТВИ!!! ПОЖЕРТВИ!!! “Мексика” Мексика”..................................$ _________ Дитячі Стежини...........................$___________ ........................$___________ Ізраїль………............................$__________ м. Нововолинськ………………...$___________ Нововолинськ………………...$___________

Реб. Центер...............................$__________ ДітиДіти-сироти............…………...$__________ Де найбільш потрібно……..…. потрібно……..….$__________ ……..….$__________ “ВІДРОДЖЕННЯ’’……...........$__________ Бажаю щомісячно підтримувати вказане служіння. Відповідальний за випуск: Павло Чубарук, тел. (859)552(859)552-0596. Відповідальна за розповсюдження: Людмила Леськів, тел. (859)421(859)421-6185. тел.:: ((704)303 704)303--9453, ee--mail:giva.nadiya@gmail.com Коректура: Геннадій Андросов, тел.

704)303 Дизайнер: Алекс Чубарук e-mail: alex@cmebenezer.com

Наша адреса:

Christian Mission EBENEZER PO Box 12050 Lexington, KY 4058040580-2050 Email: info@cmebenezer.com www.cmebenezer.com

Газета видається за рахунок добровільних пожертвувань читачів. Редакція не завжди поділяє погляди авторів і залишає за собою право редагувати подані статті.