No 06

Грудень – Лютий 2008-2009 № 6

ХРИСТОС – Є ПРИЧИНА СВЯТА. Можливо живучи в добробуті цього краю ми й не зауважили як нас обікрали.Адже Америкахристиянська країна. Що сталося, де подівся Христос? Слово Боже застерігає держи що ти маєш. Ворог завжди працює в одному напрямку- вкрасти, вбити, погубити. Сьогодні вже не пишуть Merry Christmas. Зникли з магазинів та й подвірь людей прикраси котрі нагадують про народження Христа. Відкритку з написом про Різдво важко знайти, що відбувається – час лукавий, а як у нас справи? Одна пісня каже: ”Чим темніша ніч, тим світліші зорі...” Що ти робиш для того щоб в цій темряві ночі люди бачили світло Христа яке відображається в тобі. Не соромся привітати „З Різдвом Христовим”. Бо написано що хто посоромиться Мене в роді цьому перелюбному, того я посоромлюсь перед Отцем Моїм небесним.Так, ти можеш навіть і без слів свідкувати про народження Христа в твоєму житті. Нехай Дух Святий скерує ваше серце на те, щоб оточуючі бачили світло, яке б направило їх до Христа та Його спасіння.

Редакція

Любить. Молиться. Петь Любить. Молиться. Петь. Святое назначенье Души, тоскующей в изгнании своём, Святого таинства земное выраженье, Предчувствие и скорбь о чём-то неземном, Преданье тёмное о том, что было ясным, И упование того, что будет вновь; Души, настроенной к созвучию с прекрасным, Три вечные струны: молитва, песнь, любовь! Счастлив, кому дано познать отраду вашу, Кто чашу радости и горькой скорби чашу Благословлял всегда с любовью и мольбой И песни внутренней был арфою живой!

Поэзия небес (Пётр Андреевич Вяземский)

ПОДЯКА

„Життєва марнота.”(Проповідь) ...Мені прийшла думка що ми неповинні не дай Бог заздрити невіруючим людям, які мають успіх, у цьому світі, вони ще нам мають заздрити. Невіруючий незнає Бога, не спасенний, якщо може мати якесь задоволення на землі, то це на декілька десятків років якщо проживе. Якщо він помре грішником він ніколи не буде мати щастя у вічності. Це кінчиться- в пеклі він ніколи не буде багатим, ситим, щасливим, задоволеним. Праведник якщо тут плаче, страждає, переживає, то це тільки на землі, і тільки декілька десятків років. Коли він помре і піде у вічність-там ніколи не буде плакати, нічого не буде боліти, ніякого не буде йому зла. Ми в момент смерті вступаєм у володіння, а невіруючий втрачає все... СТОР. 2

На закінчення цього року хочемо подякувати усім жертводавцям що в продовж цього року підтримували фінансово та молитовно випуск газети. Ваші кошти це не просто виплата за витрати а це наше надхнення через вашу пожертву. Через Вас Господь говорить до нас що ця праця не даремна. Дякуємо Вам за ваші відгуки, статті та вірші котрі ви надсилали нам. Вибачаємось що не все ми могли помістити. Рясних Божих благословінь вам та вашим сім’ям. Радісних Вам свят Різдва та Нового року. Миру, щастя та радості від нашого Господа Ісуса Христа.

Редакція Грудень – Лютий

Читайте в номері Чи чує Бог прохання?... СТОР. 6

(Місіонерські замітки) Провір себе! Молодіжна Сторінка СТОР. 7 Поради Молодожонам та свідчення СТОР. 8 Міжцерковні Новини СТОР. 9

МІСІЯ МИЛОСЕРДЯ Та жінка не має свого житла, вона раніше жила в рідної сестри, яка вже не захотіла її прийняти після народження дитини. Працівники відділення СТОР. 5 явили їй милосердя – дозволили поки що жити у лікарні. Та жінка не має жодної допомоги від держави. На жаль, державна система милосердя не є досконалою, і ті, що найбільше потребують милосердя, його від держави не отримують.

СТОР. 4

ЧУДО БОЖЕ В МОЄМУ ЖИТТІ! СТОР. 10

2008-2009 № 6

CTOP. 2

Життєва марнота Життєва марнота чи суєта. Часто ми чуємо, що той чи інший брат (чи сестра) в суєті, або: "я так засуєтився". Що ж це таке? Суєта настільки "важлива" річ (в лапках), що їй присвячена майже ціла книга в Біблії. Звичайно, що це книга Еклезіаста – дуже хороша, мудра книга – Пастор Василь Попудник це Слово Боже. Просто потрібно правильно до неї підійти, розібратися. Що ж хотів Соломон нам сказати? Перший розділ (3 перші вірші): Книга Проповідника, Сина Давидового, Царя в Єрусалимі: "Наймарніша марнота, марнота усе, – яка користь людині у всім її труді, який вона робить під сонцем?" Хочу звернути увагу на слово "усе", "в усім труді". "Все" – це все (немає виключення), все марнота, суєта в усім труді – яка користь? Ще одне місце з цієї ж книги (2:11): "...усе марнота та ловлення вітру і немає під сонцем нічого корисного". Чи ви згідні з Соломоном, чи ні? Все, що робить людина – ніякої користі. Цікаве питання. Чи не так? Як же так: якщо все марнота, виходить, що ми всі безтолковими речами займаємось, все, що робимо на землі. Суєта (згідно тлумачного словника рос. мови) – "всё тщетное, пустое, не имеющее истинной ценности, прах: пред лицом смерти всё стало прах и суета" – це по-перше. По -друге: "Торопливые и беспорядочные хлопоты, излишняя торопливость в движениях, в работе, в поведении". На суєту треба дивитись з двох позицій: з позиції вічності, з позиції неба і з позиції тимчасового життя, з позиції землі. Якщо дивитися з позиції неба і землі на одну й ту саму річ – вона має зовсім інакший вигляд. Я недавно (вперше в житті!) летів у літаку. Коли літак піднявся, і я подивився вниз – то будинки виглядають дуже маленькими, але коли ми дивимось на ці ж самі будинки з землі, то вони зовсім не маленькі... Так і на суєту треба подивитись з двох позицій і дати правильну оцінку – з позиції неба і з позиції нашого земного життя. Я думаю, що Соломон, коли стверджував, що все марнота і немає нічого корисного, то говорив про це з позиції вічності, з неба (і воно так є). Все матеріальне з позиції неба не має жодної цінності, воно пусте: золото тощо. Ось помирає людина, чи захоче вона взяти з собою в кишенях золото, діаманти чи банківські рахунки? Навіть якщо була б така можливість, то що банківські рахунки значать в пеклі? А на небесах? Яка користь з хати, машини – там зовсім інший стиль життя. Те, що цінне тут на землі для людей, в вічності зовсім інакше, не має ціни. Христос визначив у притчі земне і вічне: один із чотирьох видів ґрунту – в тернині, Ісус сподобив до нього багатство, розкоші, клопоти – суєта, це терен. Пшениця, зерно – це слово Боже – це духовна річ. І коли ми працюємо на землі, що ми більше обробляємо: бур’яни чи корисні рослини? Цікаво подивитися, якби хтось насіяв бур'янів: поливав, просапував їх. Ми б сміялися: що ти таке робиш? Ніхто так не робить. Але перед Богом у вічності воно так виглядає, а цінність має те, що для вічності. Ми маємо мати такий погляд з вічності, що оце, що є на землі – порівняно з вічністю – тимчасове, пусте, воно минеться, але так не було на початку. В посланні до Римлян є такий вірш: "...творіння підкорилось суєті не добровільно". Коли Бог створив світ, людей, тварин і т. д. – воно не було суєтним, воно підпало під суєту, коли ввійшов в людину гріх. І коли ввійшов гріх, все, що є на землі, стало дочасним, стало смертним – всім оволоділа суєта. В вічності зовсім інші оцінки – там навіть золото не наше золото, тут на землі такого нема. Нам треба на земні речі дивитися з погляду вічності (позиції неба) і тоді наше серце не буде прив’язуватися до цього земного. Ми розуміємо, що прийдеться все це лишити, що є щось більше і цінніше – це служіння Богу, це є Царство Боже, діло Боже, а ці земні речі – важливі, потрібні для життя, але не основні – не те, ради чого треба жити, чого треба досягати, це не є ціль життя. Головна ціль – вічне, духовне і коли ми зрозуміємо, що є суєта, серце наше не буде до нього липнути. Були мужі Божі, що мали багато багатства, як Йов – в один день у нього нічого не стало, і він сказав: "Дав Бог і взяв – ім’я Господнє хай буде благословенне". А коли він жив – серце його не було прив’язане до багатства. Молодий юнак, що підійшов до Ісуса і запитав: "Що робити аби мати життя вічне?" Ісус сказав, натиснувши на болюче: "Віддай те, що маєш". Зауважте, що Ісус не всім це казав – сказав юнакові, бо він був прив’язаний до цього, хоч виконував заповіді, але той юнак відійшов, засумував і Христа проміняв на суєту, на

Грудень – Лютий

земні тимчасові речі. Ісус сказав: тяжко багатому (я би підкреслив: таким, як той юнак), увійти в царство Боже. А таким, як Йов, як Авраам, як Давид, не тяжко, бо вони своїм багатством служать іншим. Отже з позиції вічності Соломон каже: немає нічого цінного. Люди світу цього такого погляду не мають. Я би хотів перефразувати на сучасний лад те, що говорить Соломон (Екл.2:4-10): він побудував доми, набув всілякої техніки, музичної, авто, золото і інші дорогоцінності і 10 вірш каже, що всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовляв. Чи ви знаєте когось, хто міг би не відмовляти своїм очам? Очі хочуть багато, а кишеня не дозволяє. А Соломон каже: чого б тільки очі не пожадали – побачив, сподобалось, каже: "Беремо!", і слуги несуть. Уявіть, якщо золота стабільно приходило 666 талантів – то людина мала можливість собі не відмовляти. Далі Соломон пише: я не стримував серця свого від жодної потіхи – куди хочеш на відпочинок, на Гавайї, Мальту, в яких хочеш ресторанах обідаєш, яку хочеш одежу купуєш, які хочеш машини маєш. Якби оцей вірш прочитав світський чоловік, то сказав би: "Ото жила людина, про це можна тільки мріяти, це може тільки у сні показатись, отак би мені жити!", тому що смисл життя світської людини зводиться до матеріального. І Соломон мав те, що треба і що не потрібно, але коли він оглянув все, що він поробив (розкоші, багатство, тілесні задоволення), все що мав, він сказав, що це все суєта, нікчемність. Як, Соломон? Все не має цінності? Він просто глянув на все з позиції вічності. От я помру, хтось інший це візьме, і буде він розумний чи нерозумний. На жаль, його побоювання справдились. Мені просто шкода читати книги Царів, Хронік: Соломон такий храм побудував, золоті щити, мідне море тощо, а його внуки, правнуки легковажно дозволили це все розграбувати. Вже при Ровоамі забрали щити золоті, при внуках ще щось. Соломон все це мав. І ми, дивлячись на того, хто має більше, хочемо собі також більше, нарешті досягаємо цього і що? Знову дивимось на того, хто ще більше має. Машину кращу, новішу, але ж хтось і на вертольотах літає. Знаєте, що в ненаситності дві дочки, і як їх звати? Давай, давай і ніколи людина не скаже досить. А коли людина буде мати здоровий біблійний погляд, що це суєта, це на декілька скороминущих років... Мені прийшла думка, що ми не повинні (не дай-то, Боже!) заздрити невіруючим людям, які мають успіх у цьому світі (нехай вони нам заздрять). Невіруючий не знає Бога, не спасенний, якщо може мати якесь задоволення на землі, то це всього на декілька десятків років, якщо проживе. Якщо він помре грішником, він ніколи не буде мати щастя у вічності. Його життя закінчиться в пеклі, де він ніколи не буде багатим, ситим, щасливим, задоволеним. Праведник, якщо тут плаче, страждає, переживає, то це тільки на землі, і тільки на декілька десятків років. Коли він помре і піде у вічність – там ніколи не буде плакати, у нього нічого не буде боліти, ніякого не буде йому зла. Ми в момент смерті вступаємо в володіння, а невіруючий втрачає все. І коли ми так з позиції вічності поглянемо на земне, що це суєта, то як же нам треба дякувати Богу і всім разом каятися, що ми так Йому невдячні. Грішна людина тут не живе по-справжньому, бо п’янство, наркотики і т. д. забирають все, він Богу не служить і коли помре – яка її вічність. А нам Бог дав життя на цій землі, як білим людям, ми живемо (не існуємо) і головне: царство Боже маємо. Але ми деколи буваємо незадоволені, нарікаємо. Якщо так, то справді треба щиро покаятись. Що ж таке суєта з позиції землі? Я би сказав так: це коли людина використовує час, щось робить, а толку ніякого – оце є наймарніша марнота. Час минув, сили потратив, а ефекту нуль. Це по-перше, а по-друге: чи можна нашу роботу, домашні справи, дітей, що вчаться в школі, вважати суєтою? Я би сказав: якщо людина має працювати, а не працює, то вона в суєті. Ісус Син Божий до 30 років щось робив, допомагав Йосипу, який був тесля, чи займався Він суєтою? Уста не повернуться так сказати, бо він був у тілі. Це є закони (чи принципи життя) і коли ми в тілі, то повинні з ними рахуватися, але ми повинні знати: де є границя, коли ми в допустимих нормах, а коли виходимо за рамки. Апостол до Солунян пише: "Ми день і ніч займалися роботою!" Апостол намети шив, і чи був він у суєті? Він вчив: "Кожен працюй своїми руками", і "хто не хоче працювати – той не їж", бо "вся праця людини – говорить Соломон – для її рота", і ми не зможемо жити, якщо не будемо працювати, і Бог засуджує, коли людина не хоче працювати. І навіть ап. Павло пише, якщо є такі в церкві – остерігайся такої людини, візьміть її на замітку. Коли людина працює чесно своїми руками і іншому може вділити – це не є суєта, це – нормальні речі (бо нас цьому вчить Євангелія), і ми, як християни, повинні це робити. Але тут є одне "але". Євангелія Мат.6:24 і далі: "Ніхто двом панам служити не може... не можеш служити Богу і мамоні". Мамона – це багатство. Виходить, що для нас вельми небезпечно служити багатству. Що це є – служити? Покірно

виконувати все те, що диктує матеріалізм. Заради цього людина недоїдає, недосипає, залишає церкву і т. д. Щоб придбати, щоб здобути – служить, а служіння багатству це – сучасне язичництво, ідолопоклонство. Ставить мамону на рівень "бога" – це ж ідол і часто людина не розуміє, що вона в самому центрі ідолослужіння – служить багатству. А Ісус наголошує, що ніхто не може служити двом панам! Люди цього світу роблять акцент на земні речі, добробут, вони про це думають, говорять, тому що їхній дух не відроджений. Ісус радить нам, щоб ми так не робили, як вони, звертаючи увагу на дві речі, необхідні для земного життя: їжу та одяг. Одяг – для тіла, а їжа – для життя. Люди цього світу поставили одежу і їжу за ціль і ради цього гроблять тіло, обкрадають своє земне життя і в неділю спішать на роботу і в суботу, і ввечері – і так проходить їхнє життя. А Еклезіаст казав, що це суєта, коли людина працює, заробляє – помирає і все лишає. Робить людина, заробляє на заробітках – приїжджає, привозить гроші – може купувати їжу, одежу, але крім грошей ще й язву хтось привіз із заробітків – який в тому толк? Попав в лікарню. Гроші є, костюм би купив (і дорогий), але ж не будеш в палаті в галстуку ходити серед лікарів... І от Господь запитує: "Що цінніше: тіло, життя чи оці речі?" Для християнина вони не повинні бути на першому місці. Тому Христос пояснює: шукайте перше всього царства Божого і правди його і додасться вам. Коли ж ми в суєті? Кожен із нас повинен дати собі відповідь. Коли земне, матеріальне бере верх над духовним. Коли спина гнеться, але не на тій ниві. Христос сказав: жниво велике, а працівників мало. А чому їх мало, хіба мало віруючих? Вони працюють, але не на Божій ниві. Ще одна думка: рівень суєти залежить від духовного росту віруючого. До Марти й Марії і Лазаря прийшов Ісус і учні – треба чимось пригостити. Марта на кухні, Марія біля Ісуса слухає. Марта метушиться і з претензією до Ісуса: "Чи Тобі потреби нема?" Ми певно так само на місці Марти щось сказали б подібне, а Ісус каже: "Марто, ти клопочешся і суєтишся про багато, а потрібно одне. Марія вибрала добру частку, яка не відніметься від неї". Марта робила добру справу, але я думаю, коли прийшов Ісус, їм обом треба було сісти біля Нього, поспілкуватися, а потім Ісус сказав би: "Сестри, а тепер на кухню". Марта ж Божому уваги не приділила, а все земне й земне. Оце може бути варіант, коли є діло Боже, служіння в церкві, є духовні речі і ми маємо бути там в церкві, де діло Боже, а ми за той час десь в іншому місці, ми в суєті, ми про багато чого клопочемося і це від нас відніметься, його не стане, а діло Боже не відніметься, це буде для вічності, це буде постійно. І ще одне: суєтою ми можемо розгнівати нашого Бога. Повторення Закону 32:21: "Роздражнили Мене вони тим, хто не Бог – ідолами своїми, Мене розгнівили своїми марнотами, тому роздражню Я їх тим, хто не народ, нерозумним народом розгніваю їх". Можливо, що тими марнотами є чужі суєтні боги, ідоли, а може інша думка, що людина суєтою може розгнівати Бога. Інколи Господь докоряє через пророцтво: "Народ, ви засуєтились!" – ніби й на гріх конкретно не вказано і разом з тим показує, що ми зайнялись другорядними речами, а Його діло лишили. В книзі Пророка Аггея є місце, де розповідається про те, як євреї повернулись з полону (з Вавилону), і кожен побіг до свого дому (треба ж відбудовувати зруйноване), всі працюють, всі заняті – не грішать, ідолам жертву не приносять, а Господь через пророка дає сильний докір (як начальнику Зоровавелю, так і народу): як це так – ви побігли до своїх справ, а Моє діло лишили, – і тим самим був гнів Божий, і проявлявся він так: ви сієте, ви робите для дірявого гаманця – Я не благословлю вас. Марнотою євреї розгнівали Господа і не мали благословення, тому що діло Боже стояло, нічого не робили, а свої справи залагоджували. Ніби й гріха нема – не крали, не вбивали, не чинили перелюб, а просто занедбали Божу справу. Часто може так бути і в нас – занедбуємо Божу справу, а лукавий в цьому зацікавлений, підкидає ще більше, давай ще і ще, і ще, і людина йде за тим. День, місяць, рік пройшов – і що для Господа зробив? А що для себе? Дуже багато. Людина може любити суєту. В псалмі є написано: "Сини людські! Доки будете любити суєту?" Любить людина суєту, а як Господа любить? Для вічності мають цінність добрі діла, що зроблені для Господа, але навіть добрі діла (якщо зроблені не з правильних мотивів) можуть бути суєтою, пустими. В 1 посланні до Коринтян Павло пише: "Якщо я роздам свій маєток, або тіло на спалення – без любові, немає мені ніякої користі". Зроблено без любові до Господа, а до себе (в своє ім’я), щоб людям показатись, щоб в газетах написали, але не для вічності. Нехай допоможе Господь, щоб ми розуміли, що таке суєта, тримались подалі від неї, дбали про діло Боже. А вся слава нехай буде Нашому Господу! Амінь. Василь Попудник, "Життєва марнота" (Суєта).

2008-2009 № 6

CTOP. 3

Счастливое Рождество Темные тучи навысли над большим городом, из-за которых сыпало белым пушистым снегом. Время уже было позднее, и движение на улицах начинало постипенно замирать. Вдруг из-за угла большого дома показался какой-то юноша. Он перебежал на другую сторону, и остановился возле газетного киоска. Приклонившись к киоску он дрожал от холода. Большие солдатские ботинки еле держались на его худых, посиневших ногах. Через дырявое пальто протыскивался холод, юноша дрожал. Похудевшее лицо давно свидетельствовало о том, какой жребий выпал на долю юношы. Постояв у киоска некоторое время, он кутаясь в своё лохмотье, пустился быстро шагать по тротуару. Вдуг на своём пути он почуствовал ,- как кто-то прикоснулся к нему и увидел стоящего пред собою пожилого господина.

- Извините, что вас задержываю. Через окно своего дома, я долго смотрел на вас, когда вы стояли возле киоска. Может вы один из тех бездомных, которие голодают и не имеют где приклонить голову в эту святую ночь? Имеите ли вы сегодня ночлег?

- Я... я ночлег?! – кто мне даст ночлег? – я не имею ночлега, господин, и так вот скитаюсь.

- Пойдём со мной - сказал незнакомец. Вы найдёте у меня ночлег, и проведёте у нас праздник.

- Какой праздник?

- Праздник Рождества Христового! Юноша поднял на него свой взор и робко проговорил: - Вы не примите меня, вы же не знаете кто я, и откуда.

- Для меня безразчлично кто вы – ласкаво сказал незнакомец. «Но я уверен, что вы один из грешников, и потому хочу чтобы вы провели у нас праздник Рождества и боле этого чтобы в вашем сердце родился Христос».

- С этими словами он взял юношу под руку, и они оба зашагали назад по тротуару. Вскоре они вошли в дом. Господин ввел юношу в чистую комнату. Хозяин вошел в комнату с чистым костюмом.

- Вот вам ещё костюм, хотя поношеный, но чистый, и ботинки я думаю будут как-раз вам, – сказал хозяин, передавая всё это в руки до слёз ростерянного юноши. Когда юноша был одет, умыт, причесан, - они оба вошли в другую комнату, чистую, где в самом углу стояла убранная в огнях ёлка. Небольшая девочка радосно бегала вокруг ёлки.

- Неля! – обратился к девочке хозяин – «Расскажи нам Рождественский стих » Девочька с радостю начала рассказывать.

Золотисті тапочки для Ісуса. Було чотири дні до Різдва. У всіх було натхнення купляти подарунки для рідних та близьких. Але моє серце не було наповнене цією радістю. У магазині було багато людей, які ще не придбали подарунків. Кожен старався найти найкращі подарунки Тут було дуже шумно, і я чим швидше спішила придбати всі подарунки в останні хвилини. Коли моя корзина наповнилась покупками, я поспішила стати в чергу до каси. Переді мною стояли двоє маленьких дітей. По їхньому вигляді я розуміла, що вони з бідної сім’ї . Хлопчик в одній руці тримав декілька пом’ятих доларів, а другою він лагідно тримав свою маленьку сестричку. В руках дівчинка тримала пару золотистих тапочок. Коли ми нарешті дійшли до каси, то вона обережно подала тапочки касиру, ніби вони були великий скарб. Касирподивилась на дітей і промовила: ”Ціна буде шість доларів і дев’ять центів.”

- Радость, радость, торжество Нине праздник – Рождество, Пастухам они весчают Что родился в мир Христос Дар спасения принёс. После стиха девочка попросила маму спеть песню. Хозяйка сидя возле стола, взяла гитару в руки, и под звук музыки запела рождественський гимн. Девочка приклонившись к стене молча слушала песнь мамы. Было тихо, лишь стенные часы нарушали этот святой покой. Юноша склонил голову, тяжело вздохнул и послышалось тихое здержанное всхлыпивание.

- Что с вами? – наклонившись к нему спросил хозяин.

- Ничего, ничего, господин. Я только так себе вспоминаю, что как раз эту песню пела мне когда-то моя мать в рождественский вечер. Уже много лет прошло, как я не слышал этой дивной мелодии.

- А ваши родители умерли?

- Не знаю, - ответил немного успокоившись юноша, - мы жили в одной деревне на Юге , нам было хорошо. Я был единственным сыном у своих родительй, но не слушался добрых наставлений отца и матери. С молодых лет стал дружить с весьма нехорошими друзьями, в результате на два года попал в тюрьму. По выходу из тюрмы я возвратился в свое селение, но вместо нашего дома я застал одни розвалины. От людей я узнал потом, что моих родителей за какую – то «штундивскую веру» вывезли на Сибирь. Заныло мое серце что теперь я никого не имею. И стал я изгнанником и скитальцем по миру. Бежал потом из России. За границей я встретил снова злых людей и пристал к ним и за совершенное убийство попал на сем лет в тюрьму.

- Как ваше имя? – встревоженно вдруг спросил хозяин.

- Сергей. - чуть слышно ответил юноша.

- Сергей? - А как, как... а как ваша фамилия, и отчество?

- Сергей Миронович Кручков – ответил он.

-Син мой?! Ты наш сын нашолся!... , о Боже... Ты услышал наши молитвы Ниописуемая радость наполнила сердце родителей и сына. Вскоре среди ночной тиши к престолу благодати текли горячие молитвы благодарения из глубины сердец счастливого отца и матери. А также молитва покаяния, потерянного и вернувшегося сына. Эта святая ночь пред Рождеством, была счасливая ночь для них, ибо в эту ночь родился Христос в измученном сердце их сына. Настало для них воистину счастливое Рождество.

Хлопчик подивився на гроші у руці, протягнув три своїх пом’ятих долари до касира і сказав: ”Напевно нам треба буде покласти їх на місце і повернутися взавтра.” Почувши це, в його сестрички з’явились сльози на очах. ”Але Ісусу вони так би сподобались ” , - з жалем сказала вона. Хлопчик, заспокоюючи свою сестричку промовив: ”Не турбуйся, ми заробимо решту грошей і прийдемо взавтра. ” Не вагаючись, я подала касиру потрібні гроші. Раптом маленькі рученята обійняли мене, і діти сказали:” Дякуємо вам”- їхні очі світились від радості. ”Що ви мали на увазі, коли ви сказали, що Ісусу вони би сподобались? ” – запитала я. Хлопчик відповів: «Наша мама дуже хвора, і вона скоро піде на небо. Тато каже, що може навіть перед Різдвом вона буде з Ісусом». Дівчинка промовила: «Моя вчителька недільної школи, сказала що вулиці на небі покриті золотом, як ці тапочки, і наша мама буде дуже гарна йдучи по вулицях неба в золотистих тапочках». Мої очі наповнились сльозами, і я дякувала Богові за те, що Він через цих маленьких діток нагадав мені про справжню радість Різдва.

ПОДАРУНКИ ДЛЯ ХРИСТА! ...ПОПРАВДІ КАЖУ ВАМ: ЧОГО ТІЛЬКИ ОДНОМУ З НАЙМЕНШИХ ЦИХ ВИ НЕ ВЧИНИЛИ, МЕНІ НЕ ВЧИНИЛИ ! Мт. 25:45

Что такое Рождество?

-Что такое Рождество? – Спорили ребята.

-Это когда стол накрыт Вкусно и богато.

-Рождество – это подарки, Свечи и хлопушки.

-Это ёлка, а на ней Разные игрушки. Оля ждёт на Рождество Катю и Сергея, Стол накрыла для друзей – С ними веселее. Их послушала Наташа И сказала строго: -Вы забыли, Рождество – День рожденья Бога! Если гости не придут, Я грустить не буду, Потому что в этот день Совершилось чудо – Нам на небесах открыл Иисус дорогу. И с тех пор ликует мир: «Слава в вышних Богу!»

Алла Воробей.

Різдвяний Подарунок Ангельськії хори співають В небо їх пісня летить, Це вони Спаса вітають, Того, що в яслах лежить. Серцем дивлюся і чую, Співи, що в небі звучать, І з пастухами прямую Дивне Дитя привітать. Япоклонюсь Йому щиро, Чашу спасіння прийму, Серце своє, а не миро, Дам в подарунок Йому. Хай Він поселиться в ньому, З Ним буде легше мені, Тільки Йому, більш нікому, Хочу служити всі дні.

Олександр Войтицький.

Загадки...

1. Котрий пророк за сотні літ Докладно світові прорік, Де родиться Спас світу. Пророцва те збулось давно В Новому заповіті.

2. І хто ж вона, жо на землі Не розмовляла із людьми, Не з їх бо вона роду. Провідником таки була І мудрих в край чужий ввела Бо знала ту дорогу!

Справжнья радість Різдва не в тому щоб отримувати але дарувати ! Бог дарував нам Сина свого тому небо співало радійте люди. Скільки сотень тисяч дітей навіть не мріють про подарунки Кожного року понад тисячу дітей в інтернатах в дитячих притулках і просто на вулицях, через наших місіонерів та групи молоді на Україні мають можливість почути про Христа та отримати подарунки.Якщо ви бажаєте ощасливити цих знедолених дітей, $10-5 дітей, $30-15 дітей, $100-50 дітей, пришліть ваші пожертви до нового року з поміткою РІЗДВЯНІ ПОДАРУНКИ. Заповніть відривний листок в кінці газети. Щиро дякуємо. Нехай Справжнья радість Різдва буде в вашому серці.

Грудень – Лютий

2008-2009 № 6

СТОР. 4

Миссионерская Поездка: это труд для меня или для другого? Ярослав Гнатюк Дорогая молодёжь! Я хотел бы сегодня порассуждать о миссионерской поездке. Я думаю, что многие которые сейчас читают эту статью, уже слышали или знают от других о миссионерской работе. Рано или поздно, прийдёться задать себе вопрос, ехать или не ехать мне на миссионерскую поездку? В Библии ясно не написано что нам нужно ехать на миссионерскую поездку. Но об этом библейском принципе, мы читаем два раза в Евангелии от Марка и от Матфея. В священном Писание находим такие слова: Марка 16:15 “идите по всему миру, и проповедуйте евангелие всей твари.” Это сказано всем христианам и безусловно всем миссионерам! Это было последнее повеление Иисуса своим последователям и также это касается всех нас сегодня.

Я хотел бы поделиться о моей поездке на Украину. Я поехал с небольшой группой молодежи провести летний лагерь в детском доме для сирот. Мы не знали, что ожидает нас, несмотря на то, что мы приготовили программу на две недели. Однако, когда мы приехали, мы почувствовали, что у нас много работы, потому что дети были неуправляемы. Мы работали со старшей группой, которая была самая трудная. Нашей задачей было завоевание детских сердец. Первое дело-это была молитва Богу, чтобы Он все устроил. Несмотря на то, что нам было очень трудно, мы смогли завоевать авторитет большинства детей после первой недели. Мы знали, что мы посеяли маленькие семена в сердцах этих детей. Я верю, что Бог будет продолжать трудиться над их душами. За эти две недели я успел сделать один вывод. Миссионерская поездка научила меня доверяться Богу и, что Он может все сделать то, что кажется невозможно человеку. Когда я увидел таких детей, то я понял: группе будет очень трудно работать с ними. После нашей ежедневной молитвы за детей я заметил, что некоторые из детей начали меняться. Они стали послушными и даже хотели участвовать в нашей программе. Я никогда не забуду момент, как трудно было прощаться со старшей группой. Им хотелось, чтобы мы остались ещё на одну неделю. Я верю что всякий кто захочет поехать на миссионерскую работу многое приобретёт и для себя. Иногда, когда мы едем на миссию, мы думаем что мы поменяем людей. Но это не всегда так случается. На самом деле, мы меняемся на

протежении этой поездки. Я заметел, что у меня появилось большое желание работать с детми. Раньше, у меня не было интереса даже говорить с детьми. После этой поездки я увидел, что Бог использовал нас. Он окружает своей заботой этих детей потому что Он есть Бог сирот и вдов. У каждого есть свой талант. Один имеет талант петь, другой играть на инструменте, а третий имеет подход к детям. Миссионерская поездка, это хорошая возможность использовать наши таланты. Я думаю, что у молодых людей найдутся силы, энергия и время, чтобы послужить Господу в течении двух недель. Я просто вам это рекомендую и вы увидите Божье благословение в этом. Для одних это будет урок общения с детьми, для других научиться варить обед. Итак в заключение, дорогие братья и сёстры, пусть Бог благословит вас в выборе вашего решения.

Upcoming Events Dec. 13- Dec. 22, 2008- Mission Trip to Mexico -Ministry at orphanages, churches, and plantations to distribute clothing, food, and gifts Dec. 27, 2008- Jan. 10, 2009- Mission Trip to Orphanage in Dzhankoy, Crimea -Ministry to orphans, children, poor families, and large families Jan. 2- Jan. 9, 2009- Haiti Mission Trip- still accepting donations (“Haiti Relief Fund”) -Humanitarian aid for victims of hurricanes and tropical storms in the summer of 2008 January 2009- Quarterly Regional Youth Prayer -Join Slavic youth from neighboring states as we bring the needs of our people before the Lord June 21- August 22, 2009- SFG Bible School in Rochester, NY -Come and learn more about God, His Word, and His Plan for Your Life -Join our email list to receive informational emails: sfgschool@gmail.com 13- 22 Грудня 2008- Місійна поїздка в Мексику - Служіння по сирітських домах, церквах, і плантаціях, дарувати одяг, їжу, та подарунки 27 Грудня 2008- 10 Січня 2009- Місійна поїздка в сирітский дім в Джанкой, Крим -Служіння сиротам, дітям, бідним сім’ям, і багатодітним сім’ям 2- 9 Січня 2009- Місійна поїздка в Гаїтї- ще приймає пожертвування (“Haiti Relief Fund”) -Гуманітарна поміч для потерпілих від ураганів та стихій літа 2008 року Січень 2009- Квартальна Регіональна Молодіжна молитва -Приєднуйтесь до слов’янської молоді сусідніх штатів, приносити потреби нашого народу до Бога 21 Червень- 22 Серпень 2009- Літня Біблійна Школа в м. Rochester, ш. NY -Прийдіть і глибше пізнайте Бога, Його Слово, та Його План на ваше життя -Подайте ваш email в наш список шоб отримувати інформаційни листи: sfgschool@gmail.com

Грудень – Лютий

2008-2009 № 6

CTOP. 5

МІСІЯ МИЛОСЕРДЯ «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!» (Лк 6:36) «Отож, зодягніться, як Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння» (Кол.3:12). «А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелукава» (Як.3:17). Безперечно, що кожен християнин пам’ятає слова Євангелія, слова Ісуса Христа, що ми повинні бути милосердними, мати щире милосердя до інших людей. Милосердя і милість – однокореневі слова, а милість надається тим людям, хто не заслужив нічого такого, щоб їм чинили добро. Милість надається не по достойним заслугам, не за добро, а виключно – з жертовної любові, співчуття. Саме до таких діл милосердя призвані християни! Приємно, що місія «Ebenezer» у свою працю включила важливий пункт: «Милосердя». Існує спеціальний фонд місії, в якому є графа: «Пожертвування на милосердя!». Наприклад, мені декілька років вділяються місією кошти, призначення яких – на милосердя. Ти розумієш, що люди, яких ти зустрічаєш – не прості випадкові, до яких ти не маєш жодного відношення, а люди, з якими тебе зводить Господь, і ти причетний й до їхньої долі також. «Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши (ваші) добрі діла, славили Бога в день відвідання» (1Петр.2:12). Добрі діла невід’ємні від діл милосердя! І зауважте, що апостол Петро наголошує про наші добрі діла саме у відношенні до поган. І результат такого милосердя: щоб вони «славили Бога в день відвідання». Наші добрі діла до людей невіруючих сприяють тому, що вони стають віруючими. Хто може прославити Бога, як не людина, яка пізнала Бога, стала живою духом для Нього? І цьому сприяли наші діла милосердя. Зауважте, не слова, а саме діла! У дитячому відділенні лікарні міста Миргород брат нашої церкви, що потрапив туди зі своєю дитиною, зустрів там жінку, що живе в тому відділенні з 3місячною дитиною. Та жінка не має свого житла, вона раніше жила в рідної сестри, яка вже не захотіла її прийняти після народження дитини.

Равноправие или узурпация Михаил Романович Как-то собрались мужики под развесистым дубом «забить козла» да и заспорили. Каждый пытался доказать, что именно он хозяин в доме. Не на шутку разошлись сельские мужики – того и гляди, кулаки в ход пустят. Мимо этой «громкой» группы людей проезжал богатый человек. Он услышал их ругань и велел остановить лошадей. Подошел к притихшей, но еще взъерошенной компании и спросил, о чем спор у них. Невысокого роста молодой мужчина, все еще с красным от горячего спора лицом, с расстегнутым воротом косоворотки, выложил суть дела в нескольких словах: «Да вот выясняем кто в доме хозяин». И тут опять вся компания загудела десятка в два голосов. Но незнакомец поднял руку, и все присутствующие затихли.

- Как я понял, - сказал приезжий, - каждый из вас пытается доказать другим, что именно он и есть самый настоящий хозяин, глава семьи в своем доме. Сейчас мы это проверим. Распрягай лошадей, повелел он кучеру. Богатый незнакомец подвел двух своих коней к недоумевающим крестьянам и сказал, что он подарит одного из коней тому, кто докажет на деле, что он хозяин в своем доме. Крестьяне, знающие толк в лошадях, стояли, как зачарованные, любуясь породистыми ухоженными животными. Приобрести себе в собственность такую лошадку – мечта их жизни.

- А теперь, все по домам, - велел приезжий. – Я сам приду в каждый дом и проведу экзамен. Мужики быстро разошлись, не веря в реальность происходящего. К первому дому кучер подвел двух лошадей

Грудень – Лютий

Працівники відділення явили їй милосердя – дозволили поки що жити у лікарні. Та жінка не має жодної допомоги від держави. На жаль, державна система милосердя не є досконалою, і ті, що найбільше потребують милосердя, його від держави не отримують. Тій жінці завдяки коштам милосердя місії «Ebenezer» була надана допомога. Тепер жінка відвідує постійно богослужіння місцевої церкви, вона покаялася в гріхах, сповідувалася й бажає щиро служити надалі Богові. Сподіваємося, що й подальше питання житла цієї вбогої жінки та її маленької донечки розв’яжеться позитивно. Я веду обширну працю серед в’язнів (насамперед, завдяки розповсюдженню євангельської газети

«Жива Надія»). Так само до цього служіння прилучилися деякі члени нашої церкви. Останнім часом на церкву й до редакції приходить чимало листів від в’язнів з проханнями надати допомогу. Приємно констатувати, що розсилка газет, посилок, листів – суттєва допомога місії милосердя «Ebenezer». На початках деякі члени нашої громади негативно відносилися до подібних прохань в’язнів, вбачаючи в тому лише їхні нечисті помисли, що від надання в’язням допомоги, вони не зміняться на краще. Але завдяки декільком проповідям Слова Божого служителів в церкві вони змінили точку зору і приймають участь у такому служіння милосердя. Ось випис з листа в’язня Дмитра Шаповалова з Луганщини: «Я молился Господу и просил у Бога одежду на зиму каждый день. И вот 8 октября я получил посылку от вас. Я теперь знаю, что Господь есть, Он отвечает на молитвы. Мне здесь очень сильно тяжело. Но я рад, что именно в тюрьме я и постучал в калитку. На крыльцо вышел мужчина лет сорока.

- Ну что ж, хозяин, - обратился к нему богатый человек, - выбирай одного из двух красавцев. Тот обошел вокруг коней, присматриваясь к живому товару, почесал затылок, да как заорет: «Ганна, иди, смотри, какого коня возьмем!». Но приезжий что-то пометил в своем блокноте, да и отправились они к другому дому. На их стук на порог вышел пожилой мужчина. Он тоже осмотрел коней, но никак не мог сделать выбор. И тут из избы вышла упитанная женщина в заношенном переднике.

- Да что ж ты, Степаныч, растерялся, сказала она голосом, не допускающим возражения. – Бери вот этого гнедого! И опять приезжий что-то записал в свой блокнот, и они молча двинулись к соседнему двору. Около следующей, новопостроенной избы, искусстно украшенной резьбой по дереву, их ожидали молодые, как видно недавно обвенчанные супруги.

- Мы выбираем белого! – В один голос заявили они.

- Мы – это неестественная демократия. – Возразил незнакомец. – Там, где есть двое, всегда один из них лидер. Так приезжий с кучером и с конями обошли всю деревню и вернулись к своей бричке. Кучер запряг лошадей, и они хотели было продолжать путь, но собрался народ, обвиняя приезжего во лжи. Он же ответил им: «Я не обманул вас. Вспомните, я обещал подарить коня тому, кто на деле окажется главой семьи, хозяином в доме. Я с удовольствием подарил бы коня хозяину, но вы не сдали экзамен». Богатый человек укатил восвояси, а мужики почесали затылки, да и вернулись в свои избы. Так они и живут по-прежнему и поныне.

услышал об Иисусе Христе. Теперь я стал читать Библию и удивляюсь, почему я раньше её не читал? Я раньше курил сигареты, этот грех был одним из самых любимых. Я раньше даже не считал курение вредной привычкой. Теперь же я вполне осознал, что это грех, который отдаляет меня от Иисуса. Мне стало очень стыдно, я просил Господа помочь мне побороть этот грех. Теперь я больше не курю! Я убедился, что Иисус отвечает на молитвы верующих. Здесь много людей, что не знают Бога, всем им я стараюсь свидетельствовать о живом Боге!» Чи не є цей лист явним засвідченням того, що збулися Слова Ісуса Христа: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі!» (Мт.5:16). Наближаються Новорічні та Різдвяні свята, саме ці свята особливо приємні для діточок. На території Полтавщини є декілька дитячих сиротинців, в які щороку приїжджають християни з подарунками. І в цьому є частка коштів милосердя місії «Ebenezer». Так само у нашій церкві регулярно діє недільна школа з чотирьох вікових груп дітей. Туди запрошують дітей з невіруючих сімей. Олівці, альбоми, фломастери, невеличкі подарунки – дуже сприяють тому, що діти охочіше знайомляться з Доброю Новиною. Християнин, повний плодів щирого милосердя, не пройде мимо голодного жебрака, бомжа. На жаль, таких людей достатньо і в Україні. Такий християнин не буде думати: «А, то ледар, він не хоче працювати, а жебрає...». Ось один брат побачив бомжа (такі люди зазвичай хворі духовно), який в мороз (зараз на Полтавщині вже морози зранку по мінус 7 градусів по Цельсію) ходив без панчіх у розірваних літніх черевиках. Йому були придбані зимові черевики й теплі панчохи. Дасть Бог, і цей маленький вчинок милосердя місії сприяє тому, що той нещасний бомж «прославить Бога у день відвідання». На жаль, інфляційні моменти в Україні часто унеможливлюють звершити деякі задуми регулярної праці в інтернатах, але по мірі сил ми трудимося й надаємо посильну допомогу всім нужденним, які зустрічаються у нашому житті. Дяка Богу, що ви, наші земляки, дорогі християни, своїми пожертвуваннями приймаєте активну участь у справах милосердя – і не лише в Україні, а й по цілому світі. Геннадій Андросов, м. Миргород, Полтавщина. Этот анекдотический рассказ я слышал еще в ранней юности. Проблема власти в семье, если можно так выразиться, не нова. Она существовала тысячи лет назад. Поэтому еще в начале новой эры апостол Павел записал порядок подчиненности в семье: «Мужу глава Христос, жене глава – муж» (1Кор.11:3). Но и в наши дни мы повсеместно видим, что в обществе происходит настоящая битва за равноправие, которая явно дает о себе знать: произошла узурпация власти мужа, освободив его от обязанностей главы. Что же делать «освобожденному»? Как говорят, что «Свято место пусто не бывает», так и мужья заполняют это свободное пространство в разуме кто чем. В результате узурпаторши подают на развод, потому что, говорят они, обвиняя мужей, что мужья спились. Но, скажите, что еще делать, чем заняться свергнутому главе? Он раздавлен, унижен и оскорблен. Только сильные личности избегают депрессии. Ведь узаконенное государством «равноправие» привело к тому, что жене дана неограниченная власть над мужем почти во всех сферах жизни. Например, жена единовластно распоряжается жизнью ребенка в ее утробе: она имеет право сделать аборт, т.е. убить общего с мужем ребенка, даже не оповестив об этом мужа!? Это ли равноправие?

2008-2009 № 6

CTOP. 6

Чи чує Бог прохання?... Розказують таку притчу: в давнину один монах якось сказав: “ Я маю потребу в олії,” - і посадив росток маслини. “Господи, - молив він, - паросток потребує дощів.” І послав Господь дощі. “Господи, - через деякий час знову благав монах, - для мого деревця треба сонце.” І засяяло сонце. “А тепер йому необхідне загартування морозом,” продовжував диктувати свою волю чоловік. І деревце покрилось блискучим інеєм. Але до вечора, о, нещастя! воно загинуло. Засмучений монах направився в келію співбрата, щоб розповісти про свою печаль. “Я теж посадив дерево, - відповів старий монах, вислухавши печальну оповідь, - і подивись, як воно чудово росте та розвивається. Я довірив деревце його Творцю-Богу. Адже Він знає краще за мене, що для нього треба. Я не ставив умов, не визначав шляхів і не вказував засобів. Я просив Господа так: “Пошли бурі, сонце, вітри, дощі і морози для його користі, і як Тобі завгодно. Ти його створив, Ти краще знаєш.” В цій притчі є урок для нас, віруючих людей. Бог Своєю премудрістю створив нас і краще за нас знає, в чому ми маємо потребу. Тож давайте не будемо ставити Йому своїх умов, диктувати свою волю, а приймемо в смирінні Його волю щодо нас. Найкраще повністю довіритися Господу, віддати все в Його Святі, Всемогутні, Божественні Руки і жити згідно Його мудрих велінь. Як це і зробили місіонери, що навчалися в Біблійній школі при місії “Добрий самарянин” у місті Рівне, а тепер втілюють здобуті знання на практиці на теренах України. Ось що розповів Олег Гайдаров, відповідальний за місіонерський відділ: “Місія давно уже займається місіонерською діяльністю. Наші місіонери трудяться в різних місцевостях України. Вони залишили комфортне, тихе, спокійне життя у своїх влаштованих домівках і поїхали в ті села, звідки люди втікають у великі міста, шукаючи благополуччя. А наші місіонери, довірившись Богу, пішли туди, де не зовсімто і комфортно, і де зустріли багато різних проблем. Відкривати місіонерську точку не так-то просто. Треба шукати приміщення для житла, для зібрань. Є проблеми з транспортом, особливо в тих селах, які віддалені від траси. Як же тоді бути, коли стільки проблем? Та мета, яку ставлять перед собою місіонери, настільки висока і прекрасна, що заради її досягнення вони долають труднощі з Божою допомогою, рухаються вперед і не здаються. У нас є брати і сестри в одному селі, де була крайня потреба в транспорті, бо довколишні села знаходяться на чималій відстані одне від одного. Долали вони ці відстані пішки або ж на велосипедах. Та не завжди погодні умови сприятливі

для цього, та й стан здоров’я буває різним. І наші місіонери почали молитися, щоб Бог дав відповідний транспорт. Зовсім не багато часу минуло, як християни Рафалівської і Кузнецовської церкви вирішили пожертвувати кошти на автомобіль, який продавався, з милосердя його власника, по заниженій ціні. А брати та сестри села Собіщиці долучилися до цієї справи, давши кошти на бензин. Місіонери ж радіють та славлять Бога за відповідь на їхню молитву. Є й інші місіонерські точки, де теж була велика потреба в транспорті. Що саме цікаво, так це те, що на неї відгукувались не бізнесмени чи підприємці, а прості люди, які хотіли чимось послужити Господу. Серед них були і колишні місіонери, які знали з пережитого, як необхідний

Грудень – Лютий

транспорт, щоб допомагати людям в різних селах. Так сталося і в Полтавській області. Приїхав туди один наш брат у Христі провідати місіонерів, побути на зібраннях. Коли ж він побачив їхні умови життя, те, як вони дістаються в довколишні населені пункти, то вирішив подарувати їм свою автомашину. Так може вчинити лише той, чиє серце горить любов’ю до Господа і до людей. Уявіть собі, працює молода людина на місіонерській точці три місяці, а отримала за цей час лише 150 гривень. Як можна прожити за такі кошти? Та вони, слава Богу, виживають, покладаючи надію на Бога. Виживають і знову моляться”. Як чудово! Люди моляться, а Бог чує молитви, що линуть в небеса згідно з Його волею. І відповідає конкретно, явно. Слава Йому! Та давайте поміркуємо ось про що. Є, як мовиться, дві сторони однієї медалі. Молитва місіонерів почута і вони отримали транспорт. Але не з небес же він спустився в буквальному значенні. Бог дав, але яким чином? Це вже, так би мовити, друга сторона медалі. Бог звершує Свої дивні діла на землі через людей. Я думаю, що Господь, почувши молитву Своїх чад, почав шукати, через кого дати відповідь. Де воно ось те жертовне, щире, добре серце, смиренне і богобійне, яке готове відгукнутися на потребу нужденних? Напевно, не до одного заможного чоловіка стукав Христос у сердечні двері і лагідно просив: “Ти маєш так багато, а там-то є велика нужда. Поділись з ближнім тим, що маєш. Даючи убогому, ти позичаєш Мені. Я віддам тобі Моїм благословінням.” І, мабуть, не один, обливаючись холодним потом, відмахувався від почутого, як тільки міг, виправдовувався у відповідь, намагаючись цим заглушити голос совісті: “Як же я можу так просто віддати частину нажитого добра? Має ж бути запас моїм дітям, внукам. Та, зрештою, чому саме я повинен допомагати нужденним? Є й багатші за мене. Нехай хтось інший подумає про це. Мені ніколи вгору глянути, а не те, щоб думати ще й про інших. Хай самі про себе дбають...” … І Господь, як скиталець, ходив від одних сердечних дверей до інших, аж поки, накінець, на Його стукіт двері таки відчинилися. В одній із церков Господь знайшов християнина ( не будемо називати його імені, щоб нагорода йому була від Бога, а не від людей), який сказав дружині щось на зразок: “Знаєш, нас Бог благословив. Давай віддамо авто туди, де його так потребують.” “Де згода в сімействі, там мир і тишина,” - так співається в одній пісні. А в тій сім’ї – згода. Тому й мають тепер наші місіонери на чому долати десятки кілометрів, щоб розповсюджувати благу вістку про спасаючу любов Христа. Ось так Господь і виконує Свою волю через людей: одні благовістять, інші моляться, підтримують фінансово, діляться нажитим добром з ближніми. До речі, не бідніють від того, що діляться. Це атмосфера Царства Божого. І блаженна та людина, яка знаходиться на Його території і поширює її. Нехай Бог благословить усіх Його будівничих! А зараз, мої любі, скажу вам по секрету ось що: місіонери знову моляться. Але вже в іншому місці. Про це розповів один з них, Анатолій Килюх: “Наша місіонерська точка знаходиться в селі Лисівка на Житомирщині. Там будуємо Дім Молитви. Крім цього обслуговуємо ще три села: Мошеріно (на відстані 3-х кілометрів), Турбівка (7 км.), та Королівка (до нього – 20 км.). Долаємо ці відстані в основному на велосипедах. В Турбівці ми піклуємось про двох сліпих людей (одному десь років сімдесят, іншому – п’ятдесят). Хотілося б кожного дня поїхати до них, щоб чимось допомогти. Та знову-таки відстань, яка розділяє і відсутність транспорту є перешкодою. Одного разу я відчув у серці таку сильну тривогу за них. І хоча сам був стомленим після трудового дня (адже займаємося ще й будівництвом Дому Молитви), сів на велосипед і поїхав до сліпого дідуся. О, як він мені зрадів. “Толіку, - каже, - я вже три дні без хліба сиджу.” Я чуть не заплакав, коли таке почув. І знову подумав про те, що якби була машина, можна було б кожного дня заїжджати, щоб не залишати старенького бідкатися на самотині. А коли ці сліпі люди просять взяти їх на зібрання в Дім Молитви, серце знову розривається від болю, бо як же їх туди відвезти, коли немає чим? А в Мошеріно старенькі бабусі проживають. Вони теж потребують допомоги. Одна надія на Бога. Молимось і віримо, що Він не залишить нас напризволяще. Раніше я трудився (близько 3-х років) у Корецькому районі. Там я і не молився за транспорт, бо близько проходить траса, їздять маршрутки, якими можна дістатися в навколишні села. Я радів такій можливості і тільки дякував Богові. А вже тут немає близько транспортної магістралі, і немає чим доїхати до людей, та ще й будівництво Дому не закінчили. То треба одне, то інше придбати. А в селі

навіть магазину такого немає, щоб цвяхів можна було купити. Тому труднощі маємо неабиякі. Та й часу багато витрачається, щоб їх долати. Була б у нас машина, це значно полегшило б нашу працю. Тому надія наша на Бога. Ми не нарікаємо, а дякуємо за можливість служити Богу і в таких умовах. Молимось і знаємо, що Бог контролює цю ситуацію. Можливо, Він випробовує нас? Чи ж є сильною та постійною наша любов до Нього і до людей, і настільки сильною, щоб долати усі перешкоди? Уже більша половина робіт на будівництві завершена і без власного транспорту. В дощ і в сніг, так само, як і за гарної погоди, рухаємось вперед. Бог оновлює наші сили і дає благодать не здаватися. Ми молимося і віримо, що все можливо Господу. Як буде транспорт, то не тільки ми будемо їхати до людей в різні села, а й зможемо стареньких, немічних інвалідів привезти в Дім Молитви, де їм так хочеться побувати. Хто ж утішить їх в їхній безпорадній самотності?!»

P.S. Я дивилася на цього високого і худорлявого, на вигляд двадцятирічного юнака, вираз обличчя якого мав печать мудрості та мужності, і думала: дійсно, з такими Бог, і саме вони досягають поставленої мети. Він розповідав, а очі сяяли вогником радості, і через них проглядала щира, любляча душа, готова на самозречення заради того, щоб принести у чиюсь долю Божу любов, щоб утішити чиюсь самотню старість увагою, добрими словами і ділами, принести комусь, хто на роздоріжжі, у відчаї, вістку про спасіння в Ісусі Христі. Слава Богу за таких молодих людей! Вони продовжують вершити історію християнства на землі. Вони моляться, маючи віру, що діє любов’ю. Ось так-то. Молитва лине, а Господь, чуючи її, я думаю, знову оглядає землю і шукає людину, всім серцем відданну Йому. Хто, хто ж відгукнеться на цю нужду? Можливо ви, любий читачу, будете одним із тих через кого прийде відповідь на молитву місіонерів? Прислухайтеся, будь ласка, уважніше до голосу Духа Святого. Запевняю вас, що сатана ніколи не скаже вам жертвувати на діло Боже, а навпаки, постарається посіяти сумнів щодо Божих справ і повелінь. Ваша плоть теж не скаже вам жертвувати, бо плоть скупиться і жаліє тільки себе. Про жертовність в Ім’я Христа може сказати тільки голос Духа Святого. До речі, ви вільні у виборі: послухатися чи ні. Якщо ви не відгукнетеся на поклик Божий, Господь піде далі і все-таки знайде тих, хто готовий послужити Йому, Його справі на землі. А ви позбавите себе благословіння, яке слідує за жертвою любові. Ісус Христос дав нам приклад жертовної любові. Він віддав за нас, грішних людей, Своє життя, щоб ми, увірувавши в Нього, унаслідували вічне блаженство в Його Царстві. Тож нехай допоможе усім нам Бог бути уважними до голосу Духа Святого, щоб навчитися бути жертовними, щедрими, багатими на добрі діла в Ім’я Його, щоб плідно трудитися у винограднику Царя царів! Чуєте, мої любі? Він ніжно стукає у двері серця. Хто ж відчинить їх для Господа? Кому Він скаже згодом: «Прийдіть, благословенні, Отця Мого, успадкуйте Царство, приготовлене вам від заснування світу. Бо Я голодував, і ви нагодували Мене; знемагав від спраги, і ви напоїли Мене; чужинцем був, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви зодягнули Мене; був хворим, і ви піклувалися Мною; у в’язниці був, і ви відвідали Мене.» Тоді праведники скажуть Йому у відповідь: «Господи, коли ми бачили Тебе голодним і нагодували, спраглим і напоїли? Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли? Або нагим і зодягнули? Коли ми бачили Тебе хворим або у в’язниці і відвідали Тебе?» І Цар скаже їм у відповідь: «Істинно кажу вам: так, як ви зробили це одному з цих братів Моїх менших, те зробили Мені!» (Мф. 25:34-40) Записала інтерв’ю Валентина Нагулко, ХТРК місія „Добрий Самарянин”

м. Рівне

2008-2009 № 6

CTOP. 7

A TEENAGER'S VIEW OF HEAVEN Brian's Essay: The Room...

In that place between wakefulness and dreams, I found myself in the room. There were no distinguishing features except for the one wall covered with small index card files. They were like the ones in libraries that list titles by author or subject in alphabetical order.

But these files, which stretched from floor to ceiling and seemingly endless in either direction, had very different headings. As I drew near the wall of files, the first to catch my attention was one that read 'Girls I have liked.' I opened it and began flipping through the cards. I quickly shut it, shocked to realize that I recognized the names written on each one. And then without being told, I knew exactly where I was.

This lifeless room with its small files was a crude catalog system for my life. Here were written the actions of my every moment, big and small, in a detail my memory couldn't match. A sense of wonder and curiosity, coupled with horror, stirred within me as I began randomly opening files and exploring their content. Some brought joy and sweet memories; others a sense of shame and regret so intense that I would look over my shoulder to see if anyone was watching.

A file named 'Friends' was next to one marked 'Friends I have betrayed.' The titles ranged from the mundane to the outright weird 'Books I Have Read,' 'Lies I Have Told,' 'Comfort I have Given,' 'Jokes I Have Laughed at ' Some were almost hilarious in their exactness: 'Things I've yelled at my brothers.' Others I couldn't laugh at: 'Things I Have Done in My Anger', 'Things I Have Muttered Under My Breath at My Parents.' I never ceased to be surprised by the contents.

Often there were many more cards than I expected.

Sometimes fewer than I hoped. I was overwhelmed by the sheer volume of the life I had lived. Could it be possible that I had the time in my years to fill each of these thousands or even millions of cards? But each card confirmed this truth. Each was written in my own handwriting. Each signed with my signature.

When I pulled out the file marked 'TV Shows I have watched', I realized the files grew to contain their contents. The cards were packed tightly, and yet after two or three yards, I hadn't found the end of the file. I shut it, shamed, not so much by the quality of shows but more by the vast time I knew that file represented. When I came to a file marked 'Lustful Thoughts,' I felt a chill run through my body. I pulled the file out only an inch, not willing to test its size and drew out a card. I shuddered at its detailed content.

I felt sick to think that such a moment had been recorded. An almost animal rage broke on me.

One thought dominated my mind: No one must ever see these cards! No one must ever see this room! I have to destroy them!' In insane frenzy I yanked the file out. Its size didn't matter now. I had to empty it and burn the cards. But as I took it at one end and began pounding it on the floor, I could not dislodge a single card. I became desperate and pulled out a card, only to find it as strong as steel when I tried to tear it.

Defeated and utterly helpless, I returned the file to its slot. Leaning my forehead against the wall, I let out a long, self-pitying sigh.

And then I saw it.. The title bore 'People I Have Shared the Gospel With.' The handle was brighter than those around it, seemed newer, almost unused. I pulled on its handle and a small box not more than three inches long fell into my hands. I could count the cards it contained on one hand. And then the tears came. I began to weep. Sobs so deep that they hurt.

They started in my stomach and shook through me. I fell on my knees and cried. I cried out of shame, from the overwhelming shame of it all. The rows of file shelves swirled in my tear-filled eyes. No one must ever, ever know of this room. I must lock it up and hide the key. But then as I pushed away the tears, I saw Him. No, please not Him. Not

here. Oh, anyone but Jesus. I watched helplessly as He began to open the files and read the cards. I couldn't bear to watch His response. And in the moments I could bring myself to look at His face, I saw a sorrow deeper than my own.

He seemed to intuitively go to the worst boxes.

Why did He have to read every one? Finally He turned and looked at me from across the room. He looked at me with pity in His eyes. But this was a pity that didn't anger me. I dropped my head, covered my face with my hands and began to cry again. He walked over and put His arm around me. He could have said so many things. But He didn't say a word. He just cried with me.

Then He got up and walked back to the wall of files. Starting at one end of the room, He took out a file and, one by one, began to sign His name over mine on each card. 'No!' I shouted rushing to Him. All I could find to say was 'No, no,' as I pulled the card from Him. His name shouldn't be on these cards. But there it was, written in red so rich, so dark, so alive. The name of Jesus covered mine. It was written with His blood. He gently took the card back. He smiled a sad smile and began to sign the cards. I don't think I'll ever understand how He did it so quickly, but the next instant it seemed I heard Him close the last file and walk back to my side.

He placed His hand on my shoulder and said, 'It is finished.' I stood up, and He led me out of the room. There was no lock on its door. There were still cards to be written.

Brian Moore died May 27, 1997, the day after Memorial Day. He was driving home from a friend's house when his car went off Bulen-Pierce Road in Pickaway County and struck a utility pole. He emerged from the wreck unharmed but stepped on a downed power line and was electrocuted.

забавами, с м е х о м , вечеринками, играми и постоянным «евангельским» увеселением. Даже личные свидетельства и служения в церкви заразились совершенно новым способом проповеди Евангелия. Что не имеет ничего общего с помазанной Духом проповедью истины. Апостол Павел упоминал юношеские похоти как нечто, от чего следует убегать, а не как что-то, что служителя должны поощрять. Образ жизни, который приведет нас в небо, одинаков как для детей, так и для их родителей. (2 Тим. 2:22) В попытке удержать молодежь, церковь теряет Бога.

2. Прагматизм Вторая причина, почему в церковь проникает мирская культура- «Погоня за количеством членов», или так называемый «прагматизм». Прагматизм – это одержимость тем, что приносит результаты. Опасность его в том, что в погоне за высокими показателями массового обращения и роста церкви, очень скоро мы уходим в сторону от Божьих моральных принципов. Отделение от мирского, посвящение себя только Божьим делам – это одно из наиважнейших Божьих указаний. Оно часто сегодня приносится в жертву ради достижения быстрых видимых результатов. «Мы не можем слишком отличаться от неверующих, иначе они будут чувствовать себя неуютно в нашем присутствии, или вообще, не захотят приходить в церковь». И мы приняли такие суждения! Разве не понятно, что подстраиваясь под мир, мы потакаем ему. Когда мы идем на компромисс, уступая давлению мирской культури, мы позволяем миру диктовать нам, какими мы должны стать, чтобы этот мир принял нас. Нет и еще раз нет, дорогое дитя Божье! Не мир, а Бог диктует мне, как христианину, и мирянам, что приемлемо, а что- нет.

3. Потеря различения что такое чисто, и что такое- нечисто. Отделение начинается с дисциплинирования тела. В Слове сказано: «Умовляю вас, братия, милосердием Божиим, представьте тела ваши в жертву святую, благоугодную Богу, для разумного служения вашего». (Рим. 12:1) Вы сделали это? Естественную красоту чистоты разрушает искусственная красота. То, что создал Бог – естественно и духовно. А что ненатурально – грешно. Изменение вашей естественной внешности противоречит писаниям апостолов и отцов церкви, это видно из летописи истории церкви. Мирское, или «мирянство» - ненатурально, и поэтому недуховно, вот почему оно порицаемо Писанием. Есть громадная разница между искусственной сладострастной красотой и естественной красотой. Естественная красота – это красота, данная Богом человечеству. Искусственная красота – это красота, изобретенная человеком, чтобы привлекать внимание к плотской внешности. Она создает повышенный сексуальый интерес между мужчиной и женщиной. Что неестественно, то нечисто. То, что чисто и хорошо, исходит от Бога. Что нехорошо и нечисто, исходит от воображения плотского ума. Косметика и мода – это искусства безбожной мирской культури, которая боготворит плоть. Все лжеучения и заблуждения, известные как «мирские», происходят от мира, а не от Слова Божьего. Христиане, которые отстаивают в церкви «культурные новшества» невозрожденного мира, поступают безрассудно. Евангелие, допускающее такое, не может быть чистым Евангелием. Билл Баркет. Издательство «Аминь» 1996

Как в церковь проникает мирская культура?

1. Юношеские похоти. Современные Евангельские церкви и руководители делают ошибку, удовлетворяя требования юношеской энергичности более, чем требования Божьего Слова. Суждения бойкой молодежи часто заглушают мудрость церковных лидеров. Популярные философии и учения о том, что наша молодежь – «наиболее ценный актив церкви», привели к тому, что мы отклонились от посвящения себя. А ведь наиболее ценный актив церкви – это богобоязненные братья и сестры, наполненные мудростью неба. Истина, переданная верующим с самого начала – вот наш наиболее ценный актив! Многие церковные лидеры, попали под власть модной теории: «мы должны делать все возможное, чтобы удержать в церкви нашу молодежь!» Рано или поздно, таким лидерам пришлось идти на многие компромиссы. Это привело к потере страха Божьего и святости. Молодежь не ведет молитвенную жизнь потому, что ее просто этому не научили. Мы смотрели сквозь пальцы на появление звуков рока на молодежных собраниях, и теперь это стало нормой! У нас есть такие церкви, в которых не знают даже, что такое гимн. Однажды я проповедовал в таком собрании, где играла рокгрупа (!). Когда я призвал неверующих к покаянию, то попросил эту группу сыграть псалом «Путь домой». Они с большим трудом выдавили из своих электрогитар какой-то несуразный перебор (не смогли сыграть даже такую простую мелодию). Очень многие посодействовали тому, чтобы через потакание молодежи, в церкви привилась безпечность, тяга к развлечениям и неприязнь к серьезному изучению Слова Божьего. Теперь у нас есть целое поколение ненаученых, неграмотных христиан (включая даже выпускников колледжей), которое открыто отбрасывает многие истины, как непотребство и какое-то «отсталое» понимание христианства. Лаодикийская церковь довольствуется

Грудень – Лютий

Провір себе!

2008-2009 № 6

CTOP. 8

БОГ ТВОРИТ ЧУДЕСА В это осеннее время года вся наша страна празднует День Благодарения. Я так же хочу поблагодарить Господа и засвидетельствовать о Его чудных делах в нашей жизни. Желание моего сердца чтобы это свидетельство послужило благословением для каждого читателя и укрепило вашу веру. В Феврале 1978 года Иван и Анна Пьявка с радостью приняли от Господа ещё один подарок,сына Валентина. Он появился на свет нормальным красивым мальчиком весом cвыше четырех килограмм. Вся семья радовалась когда мальчик улыбался и произносил младенческие звуки. Но в один весенний день, когда Валентину исполнилось три месяца, в дом постучала беда. Младенец сильно заболел, совсем перестал кушать и начал быстро терять вес. Родители сильно заволновались и решили обратится к докторам. В больнице его кормили со шприцов. Вкалывали жидкость в ручки и ножки, но мальчик продолжал терять вес. Через 28 дней, в ворасте четырех месяцев, он весил столько же столько в первый день жизни. Диагноз доктора определить не могли, а мальчику становилось всё хуже и хуже. Вызывали специалистов с разных мест, проверяли вес по три раза в день, но всё безуспешно. Надежды на жизнь не было. Думая что дни Валентина сочтены, доктора стали проводить разные эксперименты. Маму его туда не пускали, а ребёнок, изнемогая от плача, в конце концов выбиваясь из сил засыпал. Во времья очередных экспериментов мальчику неудачно взяли пункцию. Это привело к параличу нижней части тела. В это время родные вместе с церковью усердно молились Богу за жизнь Валентина. В

воскресное служение Господь проговорил через пророка: «Дитю назначен переход, но по неотступной молитве церкви, даруется ему ещё жизнь.» На следующее утро удивлённая медсестра не могла поверить что за одну ночь вес мальчика увеличился на 200 грамм. С каждым днём ему становилось лучше. Снова стали приезжать специалисты чтобы обследовать его. После очередного обследования главный доктор произнёс: « Валентин, ты, что…жить решил? Если так будешь продолжать то через неделю поедеш домой.» Так и случилось. Через неделю вся семья радостно встречала Валентина дома. Шло время, и мальчик продолжал поправлятся. Одно лишь тревожило родителей: выше пояса сынишка развивался отлично, а ножки оставались маленькими, безжизненно свисали, не имея никакой упругости. Часто приходила медсестра проверять Валентина. Смотрела на выкрученые в разные стороны ножки мальчика, пробовала его ставить на ноги, но не имея успеха, только качала головой. В Феврале Валентину исполнилось два года, а изменений не было. Той весной на пасхальное служение в Днепропетровск приехали гости из Эстонии. Валентина на этом служении не было, но были его родители. Господь обильно благословил свой народ и явил много явных чудес. Видя как исцеляется недвижимая от рождения рука девочки, как мгновенно исчезают раны от экземмы, вся церковь укрепилась в вере. Мама Валентина, которая долгое время сама страдала болезью ног, так же была исцеленна на том служении. На следующий день, горя обновлённой верой полученой на прошлом собрании, родственники и соседи склонили колени в единодушной молитве за

В одной семье все дети в раннем возрасте обратились к Господу, и когда проповедник церкви спроcил мать обращенных детей о секрете, почему ее дти так рано пришли к познанию истины, мать сказала в ответ: «Когда мои дети были еще маленькими и я их по утрам купала, я направляла свое сердце в молитве к Богу, чтобы Он очистил их Кровью Сына Своего и сохранил их от всякого греха. Когда я их одевала, я просила Бога, чтобы Он одел моих детей в одежды праведности Своего Сына. Когда я им давала кушать, я молилась, чтобы Он кормил их Своим хлебом жизни. Вечером укладывая их спать, я вручала их милостивой охрaне Божией. Когда в воскресные дни я одевала их, чтобы вести в собрание, я просила Бога, чтобы Он сделал их обиталищем Святого Духа. Когда я посылала их в школу, я сопровождала их молитвою, чтобы Господь направлял их путями истины, которые приводят к жизни вечной. Так я постояно носила своих детей на руках моей молитвы, и Господь позаботился о них. Это не мой труд, это - Божий труд." Дорогие родители, молитесь ли вы так о ваших детях, как молилась эта мать?

Подарунок від Бога Ми хочемо розповісти вам про надзвичайні милості, які Бог проявив до нас, про наше спілкування з ним та про його чудовий подарунок нашу донечку. Ми одружилися біля п’яти років назад. Декулька років дружина не могла завагітніти. Здавалось, наші прохання до Бога подарувати нам діток залишалися непочутими. На четвертому році нашого подружнього життя, під час молитовного зібрання, невідомий мені гість під час молитви проговорив до мене Духом Святим. Разом зі словами докори, Дух Святий порадив мені приглянутись до потреб сиріт і вдів задля того щоби Бог відповів на наші прохання про дітей. До того часу, і навіть деякий час опісля, я ставився до пророкувань доволі скептично, та все ж останнє слово пригадував часто. Тим часом ми з дружиною спілкувалися ще з декількома молодими сім’ями з якими разом відвідували наш дім

Грудень – Лютий

исцеление Валентина. Молитва была горячей. Мать Валентина стояла возле стола и держала его на руках. Когда молитва усилилась, мама услышала глухой хруст костей и увидела как правая ножка сына сверху начала медленно наливатся. Кожа начала разширятся и ножка становилась упругой. Так продолжалось до самых пальчиков, и Валентин правой ножой встал на стол. Левая же продолжала висеть выкрученая в сторону. Молитва продолжалась, и то же произошло с левой ножкой. Мальчик, держась за мамины руки, стал ходить по столе! С большой радости братья и сёстры стали нести братишке игрушки чтобы посмотреть, пойдёт ли он к ним. Таким образом, по милости Господа двухлетний Валентин начал ходить. Эта новость скоро облетела всю округу. Доктора не приходили посмотреть, а только встречая его идущих со школы братьев и сестёр, спрашивали: «Правда ли, что Валентин ходит?» Часто, идя с работы, они останавливались чтобы посмотреть на играющего во дворе мальчика. На сегодняшний день Валентин имеет жену, двух сыновей и двух дочерей. Вся семья радостно прославляет Бога и воздает благодарность за явленые милости в их жизни. Слава нашему Всемогущему Богу! Валентин Пьявка

СОВЕТЫ РОДИТЕЛЯМ ПРИ ВОСПИТАНИИ ДЕТЕЙ!

1.

Будь сам тем, чем желаешь, чтобы стали дети твои.

2. Чего требуешь от детей, то делай сам.

3. Что запрещаешь детям, откажись от того и ты.

4. Будь примером для детей не только тогда, когда они видят или слышат тебя, но и в отсутствии их.

5. Заметив недостатки детей, обрати внимание и на свои поступки, на свои слова и действия.

6. Обнаружив недостаткии ожибки в своей жизни, старайся исправиться, а затем уже испраляй детей.

7. Помни, что то, что окружает тебя есть часто ничто иное как отражение твоего внутреннего «Я».

8. Если ты ежедневно ищеш Господа очишщение путем покояния и молитвы, то ты ежедневно пребываеш в общении с Hим, а вместе с тобою и твои дети.

9. Если в повсегдневнои жизни

молитви. На одному з таких спілкувань, ми дізналися про можливість використання декількох транспортних контейнерів для гуманітарної допомоги українським будинкам сиріт та реабілітаційим центрам. Ми вирішили скористатися нагодою і зібрали одежу, взуття, та харчі, дякуючи численним помічникам та пожертвам. Незадовго після цього, дружина завагітніла. Нашій радості не було меж. Ми дякували Богу та не могли дочекатися першого запланованого візиту до лікаря. Але всі наші надії були зруйновані дуже швидко: раптово у дружини почалася кровотеча і на наступний день лікар виявив в дитини відсутність серцебиття. Лікар також порадив негайно провести процедуру аборту дитини. Перед нами постав вибір: або провести процедуру аборту ризикуючи високою можливістю безплідності, або довіритися природньому процесу відторгнення мертвого плоду, тим самим наражаючись на ризик інфекції, яка може бути смертельною. Неварто і казати, вибір з нелегких. Відмовившись від негайного хірургічного

10.

11.

12.

13.

Господь руководит тобою то и дети тем охотнее будуть подчинятся твоему руководству. Чем послушнее ты будеш Господу тем больше послушание будет оказывать тебе дети твои. Как только воспитатели начинают пренибрегать общением ц Господом так и детя начинает укорняться небрежность к наставлениям и советам родителей. Всякая преграда между воспитателями и Господом есть большой вред для духовного развитие детей. Пример в жизни родителей без разумной любви к детям подобен свету луны, которая, хотя и светит, но не греет. Пример же соедененные сердечной любовью в Духе Святом к детьям, подобен свету солнца, которое светит, и греет, и делает жизнь исполненой чистой и святой радости.

втручання ми вирішили порадитись з другим лікарем, який вдруге підтвердив необхідність аборту. Однак незважаючи на те що ми вже мали точку зору сучасної медицини, ми вирішили звернутися до третього лікаря – всемогутнього Творця. Ми приносили нашу потребу в молитвах і до того часу, однак головну надію все ж покладали на лікарів. На наступному молитовному зібранні через одну з сестер Дух Святий дав відповідь-лікарі не допоможуть у цьому випадку, але зашкодять. Вдруге ми відмовились від вже запланованої операції, впросивши у лікаря ліки що допомагають відторгненню плоду. Але й ті ліки ми вирішили не вживати, ще раз згадавши Боже слово до нас. На другий чи третій день, неживий плід був повністю відторгнутий без жодних ускладнень. А ще через декілька тижнів наше благословіння почалось збуватися-дружина завагітніла нашею прекрасною улюбленою донечкою, якій зараз вже шістнадцятий місяць. Слава Всемогутньому Богу!

Олег і Юля Корчові

2008-2009 № 6

CTOP. 9

Завітайте в Тенесі. Мальовничий гірський штат,відомий чудовими горами Апалачі.Як говорять місцеві жителі, хто оселився в Тенесі, вже нікуди не переїзджає,свіже повітря, вічно зелений штат, зими тут майже немає. Перші емігранти останньої еміграції оселилися тут ще в 1988 році декілька сімей з України в місті Наксвіл.Недавно нам прийшлося бути свідками посвячення молитовного будинку який придбала одна із громад де пастором являється Михайло Дулько. 12 років рентували приміщення в американців, але тепер настав час щоб мати своє приміщення, хоч членів не багато 47 чоловік, але є багато дітей, є 70 молодь, хор, потрібно для

всього час і місце щоб діти могли вивчати рідну мову. Складається церква із росіян, українців,є люди з молдавії і навіть німці є. Але всі дружно долаємо наші спільні проблеми, свідчить пастор Михайло Дулько. Маємо хор, хоч невеликий, але гарні голоси. Правда наш регент, мій тато вже похилого віку, а тому були б раді коли б хтось переїхав до нас щоб продовжити цю працю співу для слави Божої. Ми завжди раді гостям, але ще більше раді тим хто приїзджає на постійне місце проживання.Ми сьогодні дякуємо Богові за врожай в цьому краї, а також за це приміщення яке дав нам наш Господь. Тут 200 сидячих місць, багато класів для занять, два великих зали де

можна провести час разом за столом, де й сьогодні нас смачно вгощали після закінчення святкового служіння.Якщо у вас буде бажання відвідати Слав’янську церкву в місті Наксвіл, ви можете подзвонити пастору М.Дулько. (Knoxville) 865-201-0712 865-693-7579 P.C.

Приблизно років 10 тому назад на одному із служінь в м. Лексінгтоні штат Кентаки, Господь Духом Святим проговорив до церкви, що Господь наповнить і переповнить це місце народом Божим. На той час наша церква нараховувала приблизно 30 членів. На той час трудно було вірити, тому що на протязі декількох років мало хто приїзджав на проживання в Кентаки. Ми тоді знаходилися в ренті в одній з невеличких церков м.Лексінгтон. Час ішов, ми перейшли на інший рент, люди почали під’їзджати і коли нас стало трохи більше 50 членів, ми почали шукати собі дім молитви. Бог по особливому благословив нас дарувавши нам за невисоку ціну прекрасний дім молитви який вміщав до 300 людей. Пам’ятаю перші роки ми відгороджували задні лавки спеціальними мотузками щоб ніхто не сідав ззаду. Хто би міг сказати що через 4-5 років тут буде замало місця. Але Той хто знає все наперед, вірний в Своєму слові, що обіцяв те виконує. Церква поповнювалася новими членами, і бувало що за 1 рік до 50 членів переїзджало із інших штатів до нас. Повстало питання, якщо такий зріст церкви,

наш молитовний дім і тепер ми знову на ренті в нових господарів. Маємо 16 місяців на побудову нової церкви. Не все так легко зробити як про це можна написати. Але ми маємо надію на Бога який вірний в Своєму слові, і віримо що Він допоможе нам звершити цю будівлю. Також хочемо просити усіх Вас молитовно підтримати нас в цій справі. то треба щось Для тих думати наперід. Були різні пропозиції про різні хто матеріально хотів земельні участки. Але прийшов час що би підтримати нас, молитовний дім переповнився, і воля неволя наша адреса: почали серйозно шукати місце для нової церкви. Господь і тут не забарився, Слава Йому! Дав нам Ukrainian Pentecostal можливість придбати 5 акрів землі в гарному місці Church з невеличкою церквою. $600,000. Не зовсім 115 Paddock Dr. дешево, але кращих варіантів не траплялося. Цей Versailles, KY 40383 рік особливо тривожний в фінансовому плані. Ми будемо вдячні Помаленько виплачували землю, але будувати ще Богові і вам за кожний долар пожертвуваний не спішили, бо розуміли що для будови потрібно вами. мати хоч трохи капіталу, щоб навіть і позичку Пастор Ярослав Боєчко брати в банку. Але ось несподівано Господь дав Тел. 973-980-2463 нам покупців, які швидко згодились щоб купити

Місце побудови нової церкви

Грудень – Лютий

2008-2009 № 6

CTOP. 10

А ТИМ, ХТО ЛЮБИТЬ БОГА, ВСЕ СПРИЯЄ НА ДОБРО! Я народилася в 1977 р. Дуже вдячна Богу, що з дитячих років пішла по тій дорозі, котра веде до блаженної вічності з Ісусом Христом. Коли мені було 12 років, я тяжко захворіла. Надії на життя майже не було. Але у мене була жива надія на Господа. У лікарні я пробула 24 дні. У роздумах над Словом Божим записала такі рядки в щоденник, що прийшли мені на думку: «Бувають хвилини в житті цим земному, що сил недостатньо йти далі одному, тоді на коліна тихенько склонюся, сердечно та щиро я Богу молюся. Він відповідь скоро мені посилає, а сумнів і страх від душі проганяє!» Зрозуміла, що це від Бога. Також зрозуміла, що кожен із нас, хто є членом церкви Ісуса Христа, має талант, який потрібно реалізовувати для будови міцного фундаменту у вірі, а також, щоб наш Господар був задоволений отримати Свій талант з прибутком. Хочу засвідчити, що Бог неодноразово виходив мені на допомогу. Нещодавно я знову потрапила в реанімацію. І хоч я була обезсилена, але в найтяжчі моменти згадувала місця Писання: «А тим, хто

ЧУДО БОЖЕ В МОЄМУ ЖИТТІ! Я поїхала в гості в село Краснік Верховинського району в Карпатах зі своєю подругою. У суботу нам треба було повертатися додому. Сусід господарів, де ми гостювали, саме їхав своїм автомобілем до тещі і нас з подругою зголосився підвезти. Ми поїхали в дорогу після обіду, але проїхали всього вісім кілометрів, як бурхливий потік перегородив наш шлях. У той день зранку ми взяли піст і молитву за дорогу, погоду аж до третьої години дня. Але я чомусь молилася за те, щоб Господь мене приготував до зустрічі з Ним. Я дуже сильно молилася духом, не знала причини того, про що просить Дух Святий, але розуміла, що щось важливе має статися... Ми спробували шукати дорогу, але скрізь, куди б ми не рушали, була вода. І вона все прибувала. Мовби море було навколо. Ми зупинилися на якомусь горбочку. На наших очах поряд було село і ми бачили, як всі будинки забрала вода. Міст, через який ми хотіли їхати, на наших очах був вщент зруйнований. Смеркалося. Нам нічого не залишалося робити, як виїхати трохи вище в гори і ночувати в автомобілі. Наш шофер був невіруючий і він почав нас запитувати про Бога, ми йому свідчили про живого, реального Бога. Він слухав з непідробною цікавістю. У такі хвилини, коли навколо гримить, йде дощ, стугонить бурхлива вода, і не знаєш, що тебе чекає в наступну мить, людська д уша особ ливо відчутна до голосу Духа Святого. На ранок вода не спала, а піднялася ще більше, вже дійшла до автомобіля, де ми були. Нам нічого не залишалося робити, як спробувати добратися пішки до села, з якого виїжджали в дорогу. Навколо все дуже змінилося: навіть стовпи високовольтної електромережі

любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28). Інколи приходила думка, яке ж тут може бути добро, коли мені так тяжко? Але я переживала сильну присутність Божу, а це велике благо – бути в присутності Господа. А ще за мене молилися багато братів і сестер, а також мої рідні по плоті. Я зрозуміла слова мудреця, що нема життя без втрат, нема щастя без страждань. І Бог дав мені здатність радіти життю, пройшовши крізь сльози, муки і страждання. Шлях християнина не є легким, але Христос йде поруч нього. Коли ти озираєшся, то бачиш лише один слід і приходять думки, що ти опинився сам на життєвому шляху. Ти думаєш, що то твій слід, а слідів Христа нема, але насправді це не так, бо то не твої сліди, а – Христа. А твоїх слідів на той момент нема, бо Він несе тебе на руках! «Бог не залишить, ти не бійся, Він завжди поруч тебе йде, а

як потрібно, то й на руки Він без вагань тебе візьме!» Пройшовши болі і страждання, отримуєш здатність співчувати, молитися за ближнього: «Коли тобі друзі не всі співчувають, у розпач не падай, а в вірі кріпись, можливо проблеми такої не мають – ти стань на коліна й за них помолись!» «Але недовго ще нам тут терпіти насмішки, недовіру і печаль, стараймося якнайсвятіше жити, щоб не було нам днів прожитих жаль…» З Божою поміччю я намагаюся виконати цілком волю Отця Небесного, призначену Ним для мого життя і пройти цей земний шлях без нарікань, а з подякою Господу! Надія Сільмаха, вул. Київська, 34, с. Гораймівка, Маневицький р-н, Волинь, тел.: 8 097 196 89 03.

попадали. Ми переступали дроти, нас було трохи страшно. Мені не хотілося вертатися, хотілося лише плакати до Бога. Ми пройшли десь зо три кілометри, я йшла перша, позаду – шофер з моєю подругою. Я побачила кусок дороги та через декілька метрів знову дороги не стало, але попереду у воді було велике каміння, і я подумала, що можливо можна пройти. Був такий шум води, що за два метри ми не могли чути один одного. Я ненароком ступила у воду, яка обпекла мою ногу (така була крижана), я одразу ступила назад, і тут (не знаю як) я побачила, що шофер опинився попереду і ступив у воду. Я кричала йому, щоб не йшов вперед, там пройти неможливо, він не почув і ступив крок-другий і раптово його збила з ніг хвиля набіглого потоку. Це сталося за якусь долю секунди, так швидко, що не встигаєш щось подумати. Його вода накрила з головою, потім він виринув, протягнув до мене руку, я змогла його вхопити своєю рукою. Але що я могла зробити? Шофер потягнув і мене в той потік. Я опинилася посередині річки Черемошу, яка розлилася тоді більше ніж на 500 метрів. Потік, перемішаний з ґрунтом, піском, камінням, деревами, був настільки сильним, що я не могла ніяк йому противитися. Я раптом ясно зрозуміла, що моє життя закінчується. Хоч у серці страху не було. Я також зрозуміла, чому була та молитва зранку у суботу. У воді я одразу молилася не за себе, а за шофера Володю, щоб Господь його порятував, щоб він примирився з Богом. Також я згадала про маму, як-то вона переживе мою смерть? Свідомість я не втрачала, тільки швидко втрачала силу. У холодній воді я вже не відчувала свого тіла, також дуже побилася об каміння. І тоді я зрозуміла, що мій Бог живий, реальний. Я звернулася до Нього: «Господи, спаси мене!» Хоч не розуміла, як це могло бути. І сталося

справді чудо: я відчула, як хтось мене штовхає проти течії до берега. Я дуже нахапалася води з піском, живіт у мене був роздутий, як у вагітної жінки. Мене побачили люди, що були біля річки і витягли на берег. У той момент я кричала, що там шофер потопає. А потім побачила, що він також порятувався. Я згадала, що у воді залишилася сумка і попросила, щоб подивилися, де вона. Люди говорили, що неможливо знайти сумку – цілі будинки потонули, а то якась маленька сумка… А я сказала, що там Біблія і сумка десь повинна бути. І справді та сумка якимось чином зачепилася за гілку дерева. Я й зараз користуюся тією Біблією, що була в тій сумці. У мене тіло було дуже розпухле, руку я взагалі не відчувала, вона була чорною, ноги також порозпухали. Нам допомогли добратися до місця, де ми гостювали. Там ми були ще деякий час, але я сказала своїй подрузі, що до середи ми вже будемо вдома. Я так вірила. Уже у вівторок вся вода і пісок вийшли з моїх легень. Я стала ходити. У середу ми вирішили 30 км пішки з Божою поміччю йти до Верховини, хоч дороги не було. На півдороги ми побачили батька моєї подруги, який виїхав нам назустріч, хоч він не знав, де нас шукати. Потім я спитала його про це, то він сказав, що у вівторок увечері Дух Святий дав йому вказівку в якому напрямку їхати нам назустріч. Вдома мене одразу хотіли покласти в лікарню. Але я не лягла, а вирішила до кінця довірятися лише Богу. У неділю в зібранні я молилася: «Ісусе, скажи тільки слово, і я буду здорова!» У понеділок я зробила перевірку в діагностичному центрі. Лікар, що хотів мене покласти в лікарню, довго переглядав результати аналізів і не вірив, що можливе таке моє швидке зцілення. Але ми віримо в живого Бога, Який може робити те, що неможливо людям. Мені зараз 22 роки. Переживши таке надзвичайне випробування і чудо, я більше оцінила життя, дане Богом. Я переконалася, що у Бога є план для кожного життя, і ми не знаємо, коли Богом визначено нас забрати: молодими чи старшими, тому як важливо бути завжди бути готовими до зустрічі зі Своїм Творцем. Оля Ротар, вул. Довбуша, 38. с. Кам’янка, Глибоцький р-н, Чернівецька обл., Тел.: +3 8 096 83 206 95.

Мир Вам дорогие друзья! Мы благодарим Вас, что вы печётесь о нас, как Господь о Своей Церкви. Мы с надеждой уповаем на Его водительство, и благодарим Господа за Вас, за вашу помощь уже оказанную. Мы приобрели ресоры на лафет ПС-4 и механическую рулевую колонку, и тяги на навесную систему трактора. При вашей помощи мы совершаем труд под этим небом. Еще у нас есть такая насущная просьба к вам – это заготовка дров на зиму, позаботьтесь о нас пожалуйста. У нас 30 вдов, 10 одиноких, 4 молитвенных дома, и одна парализованная молодая женщина за которой ухаживает пожилвя мама, есть многодетные семьи. Подходит зима и многим нужны дрова, уголь чтобы топить печку, так как газ провести многие не могут – это очень дорого. Еще мы проводим в двух сёлах кормление детей с малообеспеченных семей. Это в селе Нижнем и село Бобровое, в селе Боровском проводим евангелизации где и приобрели новых друзей которым проповедуем евангелие. А за всё слава Богу. Александер Семенюк. пос. Тошковка. Луганськой обл. Р.S. Ваші пожертви можете висилати з поміткою “ДРОВА”.

Грудень – Лютий

2008-2009 № 6

CTOP. 11

Зїздні Служіння в с. Збуж Усі зїздні служіння

27 DVD’s = $270 Shipping $29 Total $299

S A L E

Save $ 69 You Pay $ 230

Абож на ваш вибір

6 DVD

Buy 5 get 1 free and free Shipping.

АВЕН-ЕЗЕР АУДІО CD BUY 5 GET 6TH FOR FREE $50

Спів братів під гітару $10 + SH + $12.75

Муди

Брати Степчуки 2 FOR $18 + SH + $21.75

Время и Вечность

$29 + $3.75 SH = $32.75

Нік без рук і ніг DVD $10 + SH = 12.75

Дзвоніть за ціною

Англо-Русская Библия Дзвоніть за ціною

Виручені кошти повністю будуть використуванні для справ милосердя

Щоб замовити дзвоніть: 859-312-4344, Славік.

Фоторепортаж

2 FOR $19

Бр. П. Грищук навідав найбільш потерпілі від повені райони Черніветської.обл. Разом пердав нашу допомогу потерпілим. Дивні Діла Твої Боже! Як бджоли спаслися під час повені. Цю історію особисто розповів старший віруючий чоловік братові П. Грищуку. Коли вода почала прибувати, щоб спасти бджоли він завантажив вулики на підводу і повіз на взгір’я щоб вода недістала. Коли за 1.5 години він повернувся щоб забрати решта вуликів то до хати доїхати уже не зміг, стільки прибуло води. Але на диво вулики почали плавати на воді а як вони були загороджені тином, і вода не піднялася вище його, вони там залишились плавати аж поки не спала вода. На диво ні одна сім’я бджіл не пропала виявилось за той час як вода прибула бджоли заладили всі дірки воском, крім криші щоб дихати, таким чином вони плавали як у ковчезі. Хто дав мудрість цим істотам щоб спасти себе, як не сам Бог.

Слава Йому

Грудень – Лютий

2008-2009 № 6

CTOP. 12

Сара Пейлин: пресса издевается над моей верой и Богом Губернатор штата Аляски Сара Пейлин, бывший кандидат в вице-президенты США, сообщила, что во время политической кампании над ее верой и Богом неоднократно насмехаюлися в прессе, «Люди неправильно истолковывают и перекручивают все, что касается моей веры, да и Сара Пейлин. Фото с не только моей… это очень печально». официального сайта Сары Спустя всего несколько недель после своего Пейлин выдвижения в кандидаты на пост вице-президента США, на сайте The Washington Post появилась карикатура, которая высмеивала Пейлин и ее связи с пятидесятнической церковью. Пейлин была изображена говорящий по телефону на непонятном языке, или как подписал автор – на «языках». Следующая картинка показывала «Бога», который держал трубку и говорил, что не понимает «эту белиберду, которую несет какой-то принадлежащий правому крылу политик». Несмотря на нападки прессы Сара Пейлин остается решительной в своих убеждениях. «Я не собираюсь жаловаться по этому поводу, но никому не удастся убедить меня в том, что моя вера несет вред». До того, как стать кандидатом в вице-президенты США, Сара Пейлин была малоизвестным губернатором штата Аляска. Мать пятерых детей, одному из которых поставили диагноз синдром Дауна, с тех пор стала первой в истории кандидатом в вице-президенты, которая завоевала такую большую популярность во время предвыборной кампании. Згідно підрахунків (НАН) національної академії наук України число жертв голодонору ставало 3.5 млн чоловік. Згідно досліджень 1.5 міліон чоловік віком 15-60 років 1.5 млн дітей, 0.5 млн вище 60 років. Було знищено штучним голодом радянською владю в протязі 1932-1933 років.

Осадчук Степан Васильович, виріс в багатодітній сім’ї (14 дітей) в селі Стобихівка, Волинської обл. України. Навчався і закінчив місіонерську школу в 2003 році та був направлений на місійну працю в Луганську область місто Северодонецьк. Ніс служіння з нарко-алко залежними в центрі реабілітації, також був відповідальним за центр реабілітації, був помічником пастора помісної церкви.За час перебування церква успішно зростала. В 2006 році одружився і далі працювали з дружиною.Дружина Тетяна також із сім’ї де виховувалося 16 дітей, а в останні роки діти залишились напівсиротами без батька, який відійшов у вічність в молодому віці. В 2007 році у нас народилася дочка Ельміра. Коли ми працювали з нарко-алко залежними,

Христиане в Калифорнии утвердили традиционный брак. и отмену однополых браков в Калифорнии. «На данный момент 95.2% американцев уже определились с восьмой Голосуйте ДА на поправкой, которая утверждение 8 определяет брак, как брак - только между одним мужчиной и одной женщиной, - 52.1% проголосовали за эту поправку и 47.9% против. Таким образом, складывается объективная картина того, что голосование решится полностью в сторону традиционной семьи». Также американцы еще в двух штатах Америки увидев, что происходит в Калифорнии и Массачусетс, решили свой вопрос о семье в этих выборах. Посредством народного голосования они приняли решение внести поправку в конституцию своих штатов о браке только между мужчиной и женщиной, а также, что этот параграф не будет изменен в будущем ни высшей судебной инстанцией штата, ни федеральными властями. Речь в сообщении идет о штатах Флорида и Аризона. Економіка Америки знижуєтся до рівня 30-х років так званого часу депресії, тільки в травні місяці за даними real estate був найвищий показник foreclosure (будинків забраних банками від власникі в за не спосібність виплачувати борг) за всю історію Америки на протязі одного місяця.

то часто зустрічали обездолених дітей-сиріт, допомагали чим могли, запрошували на служіння а також додому. Ми дивились із жалем і співчуттям на цих дітей. В 2007 році ми почули, що в смт.Маневичі, Маневицького району по церквах було оголошено щоб відгукнулися хто бажав би створити прийомну сім’ю, щоб виховувати дітей-сиріт. Коли ми почули то в наших серцях появилося бажання створити таку прийомну сім’ю. Ми довго думали,молилися, зважували і вирішили переїхати щоб працювати в цій важливій справі, і віримо що в цьому є воля Божа. В 2008 році ми переїхали в смт. Маневичі Волинської обл.в будинок по вул. Крилова №8, щоб там жити і працювати з дітьми сиротами. Згідно Закону України ми можемо взяти до 10-ти дітей-сиріт. На даному етапі

оформили основні документи і плануємо набирати дітей щоб виховувати їх в любові до Бога і щоб вони були християнами, допомогти їм мати щасливе дитинство і подальше життя, а також щоб вони мали в майбутньому життя вічне.Просимо Вас моліться за нашу сім’ю, щоб Бог дав сили і мудрості нести цю нелегку працю і виховати дітей християнами.

Нехай Господь нас всіх рясно благословить.

Якщо ви бажаєте персонально отримувати газету “Відродження”, заповніть цей бланк і відішліть нам.

смт.Маневичі

Please visit our website www.cmebenezer.com you can buy online and get more

ПІДПИСНИЙ БЛАНК

Так, я бажаю отримувати “Відродження”

Пишіть англійською мовою:

FIRST NAME: ____________________________ LAST NAME: ____________________________ ADDRESS: ____________________________ _____________________________ TEL: ( )_________-___________ $ ____ Висилаю мою пожертву на “Відродження”

Увага! Щоб отримувати “Відродження”, ви не мусите висилати пожертву. Ваші запитання, пропозиції, відгуки відсилайте на нашy адресy. Наша адреса: Christian Mission EBENEZER PO Box 12050 Lexington, KY 40580-2050 Email: info@cmebenezer.com

Вишліть це разом з вашою пожертвою

ВАШІ ПОЖЕРТВИ!!! Різдвяні подаруки................$ ___________ с. Ново-українка сироти......$ ___________ Місіонери…………………..$____________ Діти-сироти………………...$____________ Дрова………………..…..…..$____________ Медичний Реаб. Центр….....$____________ Нарко-Алко Реаб. Центр…..$____________ Де найбільш потрібно……..$____________ ’’ВІДРОДЖЕННЯ’’…….....$____________ смт.Маневиі..........................$ ___________ Щомісячно вказане служіння. Відповідальний за випуск: Павло Чубарук, тел. (859)552-0596. Відповідальна за розповсюдження: Людмила Леськів, тел. (859)421-6185. Коректура: Геннадій Андросов, тел. +3 8(05355)4-85-56.

Газета видається за рахунок добровільних пожертвувань читачів. Редакція не завжди поділяє погляди авторів і залишає за собою право редагувати подані статті.