З приходом весни все оживає. Не даремно воскресіння Ісуса Христа згадують весною. Через Нього воскресли і ми до нового життя. Слава Йому! Друже, якщо ці слова не рідні твоєму серцю, прямо зараз ти можеш звернутися в простій молитві покаяння до Господа, запросивши Його в своє життя. Повір, що все переміниться на краще, бо Ісус Христос воскрес, щоб ти воскрес для нового життя – тут, на землі і в вічності був разом з Ним.
Ісус Христос воскрес! Христос воістину воскрес!
Ми раді будемо допомогти вам у вашому рішенні – порадою, молитвою, допоміжною літературою. Зверніться до нас в редакцію за нашими координатами, які зазначені на останній стор. газети. Нехай Господь вас рясно поблагословить!
Вітаємо вас, шановні читачі! Ми, сім’я Бут Андрія і Люби, дуже любимо читати не тільки Біблію, а й християнські газети, завжди чекаємо наступного номера. Проживаємо вже 14 років в США, маємо 12 дітей і славимо Бога за все, що Він дає для нас щоденно. Звичайно, хтось може сказати: «Ви в Америці, вам легко про це говорити, ви все маєте...». Але й тут є люди, які мають 2-3 дітей і ледь-ледь виживають. Хто не був в США, той не зрозуміє скільки потрібно працювати і як заробляти, щоби за все заплатити (за житло, за послуги тощо). Та ми відчуваємо Божу руку і благословіння не тільки тут, але й упродовж усього нашого життя. Ми теж жили колись в Україні і мали там четверо маленьких дітей, з якими потім виїхали до Америки. У цей важкий час для України ми переживаємо також за свій народ, за Україну. Ми молимося щодня по декілька разів, щоб Бог дав вихід у цій складній ситуації, що склалася в Україні і зберіг від війни, від кровопролиття. Ми тут регулярно відвідуємо українську церкву, де ми всі спільно благаємо Бога за подальшу щасливу долю України, розуміючи, що тільки Він Один може допомогти нашому народу у цей нелегкий час. Ми хочемо всіх людей закликати до щирої та гарячої молитви до нашого Господа! Давайте залишимо всі обмови, образи, нарікання, звинувачення і схилимось в покорі перед Божим лицем, щоби Він явив Свою милість до нас. Нам, українцям, потрібен Христос – так само, як і росіянам. Тому, дорогі друзі, давайте більше молитися і любити один одного, замість того, щоби нарікати і знемагати. Коли Бог буде за нас, то хто встоїть?.. А Бог є там, де є злагода, де прощення, де любов, там, де чисте серце.
Читайте у випуску СВІДЧЕННЯ сестри Поліни, матері Люби Бут:
«Я народила сина у в’язниці!»
Стор.
4
Cтор. 2
КАФЕДРА ПРОПОВІДНИКА
Засвідчення Христового воскресіння! Проповідь в церкві ХВЄ м. lexington Олександр Зламанюк, Росія
Я родом з Червонограда, що на Львівщині. Ніколи не мріяв і не планував, що буду жити в Росії. Більше того я не думав, що одружуся на дівчині – татарці. Але благодаттю Божою це все є в моєму житті. Я живу й працюю місіонером у Свердловській області. Приїхавши на місію, в місто Красноуральск, я був спочатку сам. Я тоді дуже добре зрозумів, чому Ісус посилав учнів по двоє. Але я сам не залишився. Знаменно, що на перших порах на місії мене підтримали три жінки – вдови, і всіх трьох звуть (як і мене) Олександрами (!) Серед цих трьох Олександр я був Олександром четвертим. Вони стали для мене величезним Божим благословенням. Моя дружина Ліля, родом з мусульманської родини, її дідусь був муллою, тому вона сильно перетерпіла від родичів за свою віру в Ісуса Христа. Але вона все витримала. Вже потім ми прийшли разом з дружиною до її дідуся. Він дізнався, що ми будуємо дім і запитав, звідки у мене гроші. Я, як годиться, відповів: Бог дав, і відразу ж поставив йому запитання: А що йому дав аллах? Я не очікував такої відповіді від нього, він вилаявся і сказав, що аллах йому нічого не дав. І це говорив чоловік, який був глибоко релігійним і п’ять разів на день здійснював намаз, він давав милостиню. Ось виявляється яка різниця між живою вірою і мертвою традицією: у одних Бог близько, в серці, в дусі, а у інших десь далеко... Тому й такі відповіді. Буквально через тиждень після нашого шлюбу дім молитви, що ми будували, хтось підпалив. Ось такий видався у нас медовий місяць. Ми стали молитися і постити. Важко було... У Росії, крім православної церкви, будь-яка інша церква – секта. З цього витікає наступне: ти в очах влади ніхто й ніщо, оренди ти не маєш. Але минуло п’ять років і ми побудували дім молитви в п’ять разів більше колишнього і вже не дерев’яний, а кам’яний. Одного разу в церкві я говорив, що напевно, якби ми дізналися, хто нам тоді підпалив дім молитви, ми б зробили цій людині подарунок. Я побачив, що і в цьому був Божий промисел. Збулося Слово Боже (Буття, 50:20): «Ось, ви задумували були на мене зло, та Бог задумав те на добре, щоб зробити те, що тепер є: зберегти життя великому народу!» Важливо: не те кого ми тримаємо, а важливо – Хто тримає нас! Після десяти років нашого спільного життя до віри в Бога прийшов брат дружини Ельдар. Він був добре забезпечений, мав у 25-річному віці свою юридичну контору. Але він думав, що буде далі? Незважаючи на матеріальну забезпеченість, він мав внутрішню порожнечу, тому звернувся до живого Бога і знайшов те, що ніхто й ніщо йому раніше не могли дати. Батьки після цього ще більше озлобилися, вибравши нас крайніми. Але поступово вони пом’якшилися, хоч ситуація залишається ще складною. 1 Кор. 15:1-11: «Звіщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій і стоїте, Якою й спасаєтесь, коли пам’ятаєте, яким словом я благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп. Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з’явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з’явився нараз більше як п’ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили. Потому з’явився Він Якову, опісля усім апостолам. А по всіх Він з’явився й мені, мов якому недородкові. Я бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву. Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, правда не я, але Божа благодать, що зо мною вона. Тож чи я, чи вони, ми так проповідуємо, і так ви ввірували». Одного разу в дім Божий зайшов чоловік і звернувся до священнослужителя, що у нього є мрія заснувати нову світову релігію. Служитель сказав, що той звернувся не за адресою, потім додав: «Якщо ти передбачиш свою смерть (бажано з усіма деталями смерті), якщо ти помреш, а потім воскреснеш, то ти будеш хорошим кандидатом на засновника нової світової релігії!» Як ви розумієте, мова йде про Ісуса Христа. Тільки Він міг зробити це. Ніхто інший. Тому ми Йому поклоняємося, бо Він є наш Господь. Треба спасати спасенних чи ні? Чи треба
проповідувати Євангелію віруючим чи ні? Але зверніть увагу, що апостол говорить: Я нагадую вам Євангелію... Кому? Віруючим. І це важливо: Євангелією ми спасаємося, Євангелію ми повинні прийняти, утвердитися в ній і утримати Слово Боже. Одна сила і засіб для спасіння – Євангелія. Писання говорить, що Євангелія «є сила Божа на спасіння кожному, хто вірує!» (Рим. 1:16 ). Апостол Павло не був спасенний грецькою філософією або римським правом, чи добрими справами, він був спасенний тією ж Євангелією, що й ми. Тому він від початку проповідував це. Виявляється, проповідь Євангелії полягає в трьох моментах: Ісус помер, був похований і в третій день воскрес. І навколо цього обертається вся проповідь ап. Павла. І у нього є мета, що складається з п’яти пунктів: (1) щоб пізнати Його й (2) силу воскресіння, та (3) участь у стражданнях Його, (4) уподібнившись смерті Його, (5) щоб досягти воскресіння з мертвих (Флп. 3:10). Все крутиться навколо особистості Ісуса Христа. Ось чому ап. Павло був такий сильний і мужній. Ось чому він так багато потрудився, тому що його джерелом був Господь, Голгофа і воскресіння. Звідки ми знаємо, що Ісус Христос воскрес? Адже коли Він воскресав, практично ніхто з людей цього моменту не бачив. Бачили тільки наслідки: землетруси, камінь відвалився, воїни злякалися, ангел з’явився... Як воскресіння, так і втілення Христа – це не питання науки, це питання віри. Людину неможливо змусити вірити, але якщо вона вірить, її неможливо переконати в іншому. У нас не просто віра з повітря, у нас є вірне пророче Слово і на цьому заснована наша віра. Приведу два основні докази Христового воскресіння. 1) Христос воскрес в третій день. Як? Згідно Писання. Святе Письмо є основним доказом. Пророки і Псалми говорять про те, що Христос повинен був постраждати, померти і повинен воскреснути. Подивіться на життя Ісуса Христа – куди б Він не йшов, що не робив, він завжди казав: щоб збулося Писання. Він навіть Петру говорить з докором, коли той взяв меч: А як же збудеться Писання? Святе Письмо не може бути порушене. «Небо і земля пройдуть, а Слова Мої не пройдуть». Авторитет Божого Слова непорушний. Ісус Христос рухався, жив Писанням і намагався Його виконати. Проти Ісуса Христа була римська політична влада, релігійна влада. Проти Нього були воїни, які охороняли могилу. Проти Нього був гріб, привалений великим каменем (вагою до 2 тонн). Проти Нього була печатка, пекло і сам диявол. Але Писання не може бути порушене. Усі ці перешкоди впали, і в третій день Христос воскрес, бо мало виповнитися Святе Письмо. І ось сьогодні ми дивимося на своє життя. Множиться розпуста і беззаконня навколо в світі. Церква вже мала такий досвід: коли Христос помер , в Його учнів пропала всяка надія, віра і майбуття. Але воскресіння принесло величезну віру й надію. «Жодна зброя, що зроблена буде на тебе, не матиме успіху, і кожнісінького язика, який стане з тобою до суду, осудиш. Це спадщина Господніх рабів, а їхнє оправдання від Мене, говорить Господь!» (Іс. 54:17). Як я вже говорив: проти Христа було зроблено багато знарядь (печатка , воїни, люди, біси, сам диявол) . Але одного разу духовному світу було поставлено запитання: «Смерть, де твоє жало? Пекло, де твоя перемога?» І у відповідь – мовчання. Чому? Тому що наш Господь переміг. Ми не рухаємося в житті розрахунками, ми рухаємося вірою. Той, хто переміг смерть і пекло, здійснить перемогу і в нашому житті і житті наших дітей. Він це зробить! Основним доказом воскресіння Христа є не людські відчуття, людський фактор, а ав-
ВІДРОДЖЕННЯ
торитет Божого Слова. 2-й фактор доказу воскресіння Христа: свідки. Перший свідок Петро, який зрадив Його. Далі 12 осіб, які втекли, залишили Його і не були вірні Йому. Далі ми читаємо, що близько п’ятисот чоловік були свідками. Всі вони бачили Христа по Його воскресінні. Колись пророк Ілля жалівся Богові, що він один залишився вірним Господу, але Бог сказав йому, що Ілля помилився рівно у сім тисяч разів. Як за часів Христа, так і зараз, є хмара свідків, що підтримують нас у нашій вірі. Ти не один, є ще багато інших! П’ятсот чоловік говорили, що вони бачили воскреслого Ісуса Христа! Далі ми читаємо, що Ісус з’явився Якову. Це рідний брат Ісуса, і він був скептиком, не вірив, що Христос – Месія. Але подивіться, в житті його відбулося щось, що він зі скептика став щирим послідовником Христа, бо він зустрівся з Воскреслим! Ми читаємо, що не тільки скептики, зрадники з Ним зустрічалися, але й вороги. З ним зустрівся Савл, який жорстоко переслідував християн. І який результат цієї зустрічі? З запеклого ворога вийшов найяскравіший послідовник Ісуса Христа. Чим пояснюється така кількість людей, в різних місцях, чому вони так всі змінилися? Вони були скептиками, ворогами, невіруючими. Але в один момент вони всі кардинально змінилися. Причина одна: такі зміни можливі тільки у тих, хто зустрівся з реальним, живим, воскреслим Господом! Це два основні докази. Іван пише, що вони були очевидцями, їм ніхто не говорив, вони все пережили на особистому досвіді. Таких людей було кілька сотень. Згідно Старого Завіту достатньо було двох свідків, щоб встановити якийнебудь факт. Тут – близько 600. У цих людей були чисті наміри, вони не могли брехати. Жодна нормальна людина не піде за брехню на смерть, а перші християни сміливо йшли на смерть, але від воскреслого Ісуса Христа не зрікалися. Бо вони були впевнені в Його воскресінні, бо бачили Його воскреслим. Інші суміжні докази Христового воскресіння. 1. Чому ми проводимо богослужіння в неділю, а не в суботу? Зазвичай, згідно суворого Закону Старого Завіту, послідовники Ісуса Христа повинні б це робити в суботу (велика сила закону, в якому вони виховувалися з народження!). Вони б так і робили, якби не вірили, що Христос воскрес. Але вони, всупереч всім сформованим релігійним традиціям, святкують у перший день тижня, який згодом був названий неділею (воскресением – рос.). 2. Якби Христос не воскрес, чи міг би зійти Дух Святий на землю? Ні. А якби не зійшов Дух Святий, люди могли б відродитися духовно? Ні. Тому зішестя Духа Святого доводить воскресіння Ісуса Христа. Письмена Нового Завіту складені тими, хто був свідком Його воскресіння. Якщо Христос не воскрес, то віра й проповідь наша марна, життя наше марне! Те, що ми народжуємо дітей, вчимося, працюємо, жертвуємо, обмежуємо себе в чомусь, все було б марним. Але якщо є воскресіння Ісуса Христа – це багато що змінює. Будь-яка справа важлива перед Господом, тому що не тільки Христос воскрес, але й ми відроджені до нового життя. 3. Порожній гріб. Шансів вижити християнам не було ніяких. Вся влада, фінанси, військо, важелі управління були в руках тих, хто хотів переконати всіх, що Христос не воскрес. Вони мали все, християни не мали з цього нічого. Але вони мали щось, що не мали їх вороги. Противники послідовників Христа не мали тіла Ісуса Христа. Вони б показали Його всім, і це стало б доказом того, що християни брешуть. 4. Якби не було воскресіння Ісуса Христа – не було б Церкви Христа. Ніхто в 30-их роках І ст. нашої ери не міг передбачити і навіть помислити, що це маленьке гірчичне зерно (народжена Церква Христа) не тільки переможе могутню Римську імперію і переживе її, а й переможе всі інші імперії, комунізми та інші «ізми». Саме Церква Ісуса Христа нараховує найбільшу кількість послідовників. Чому? Тому що Христос воскрес! Книга пророка Даниїла (2:44) говорить, що за днів тих царів Небесний Бог поставить царство, що навіки не зруйнується, і те царство не буде віддане іншому народові. Воно потовче й покінчить усі ті царства, а само буде стояти навіки! Сьогодні осоромлені всі противники Біблії, воскресіння Христа. Хто погрожував, що остання книга Біблія буде тільки в музеї, сьогодні померли і про них якщо й згадують, то тільки з гіркою іронією, а Слово Боже живе та діяльне. Я особисто дякую Богові, що і в Росії, незважаючи на спротив влади, Церква живе й зростає. Амінь.
№27, березень-квітень 2014 р.
Редакційні роздуми на тему:
Де наші діти?
Ми впевнені, що на молодіжну сторінку заглядають не тільки молоді люди, а й їхні батьки. Хоч ми переважно друкуємо цю сторінку англійською мовою, враховуючи те, що більшість молодих людей мають проблеми з українською мовою. Але ми раді за тих батьків, котрі розуміють, що їхніх дітей не цікавлять такі газети. Тому, не дивлячись на це, вони самі їм розповідають про те, що прочитали і дають їм нашу газету. Через що вони не раз телефонують нам і цікавляться тими чи іншими проектами. Нехай вас Господь благословить. А щодо питання «Де наші діти?», то це вибір не дітей, а нас – батьків. Не раз ми жаліємося, що наші дорослі діти перебувають здебільшого не там, де б ми хотіли їх бачити. Запрошую до дискусії на цю тему. Сьогоднішні батьки молоді – кандидати в дідусі й бабусі завтра. Якщо ми можливо втратили щось в дітях, спробуймо наверстати то в онуках. А молодь – це ви, завтрашні батьки дітям. Киньмо нарікати, що батьки щось зле навчили чи неправильно вимагали, але тверезо проаналізуймо ситуацію, щоб через два десятки літ (які так швидко летять) не опинитися у тій же ситуації, що в даний час ви та батьки. Для прикладу візьмемо матір синів
Youth Page
Громових, або ж Івана та Якова, учнів Ісуса. Недаремно на сторінках Євангелії залишився сюжет, коли матір прийшла до Ісуса і просила за своїх двох синів, щоб вони були в царстві Його і сиділи праворуч і ліворуч Нього (Мт. 20:20-24). Отже, де ми хочемо бачити своїх дітей і що ми робимо для того? Сьогодні, коли ми живемо в час добробуту, коли є всі перспективи матеріального устрою життя, ми хочемо, щоб наші діти вивчилися, добрі роботи отримали, одружилися, ну і крім цього так само бажаємо, щоб вони були спасенними. Аж раптом зауважуєш, що твій син (чи донька) вченим став і вже тобі не рівня (ні про що слухати не хоче) і думаєш: а може краще, щоб він тяжко працював але був спасенним? Власне, ось тут ми приходимо до усвідомлення того, що не все залежало від вибору наших дітей, але й нас самих – на що ми підштовхували їх. Можливо не раз ми просили Бога, щоб благословив їх у навчанні і Він благословив, але які результати? Отже, на роздоріжжях життя інколи не тільки молодим тяжко розібратися, але й нам, батькам, важливо зайняти правильну позицію. Матір Якова та Івана прийшла до Ісуса. Певно вона дізналася, що Він чудеса чинить і багато що може, то вона не просила, щоб Він благословив, щоб діти добре рибу ловили і могли спонсорувати служіння місіонера, ні, що вона хотіла те й просила: щоб вони були в Його царстві і були поруч. Навіть при зустрічних
Lord, for I call to you all day long
Psalm 86:3 (NIV) Do you remember pay phones? My kids are just sure I’m ready for the senior citizen’s discount when they hear me speak of them. But maybe you’re one of my fellow ‘old folks’ and know exactly what I’m talking about. They hung on the walls at restaurants and airports; in shopping malls and at gas stations. When you needed to get a message to someone back home that the ball game was over or the outing was finished, you dug for the dime your mother–being the proper parent she was–always made sure resided in your jean pocket. Then you reached for the receiver, slipped your other hand up to the slot, dropped the silver coin in and dialed. Soon help, or a ride, was on the way. I used my dimes sparingly in the olden days — you know, the 1980’s — reserving them only for completely necessary calls and occasional emergencies. In the course of a month, I resorted to my waiting dime only a time or two. If it was to be used, I wanted to make sure it was really worth it. If not, then it stayed conveniently tucked away in my front pocket, waiting for the day it would be called upon to come and rescue me. Contrast this with today’s cell phones and some teenagers. Oh dear, at times it appears those electronic contraptions are glued to their ears!!! These kids don’t make a call once or twice a month, but once or twice a minute in some severe cases! They feel free to dial at any time, call at their convenience, and to use their ‘phone a friend’ lifeline at the drop of a hat. Now, least you think this is going to be a post that scolds these talkative teens, let me make my point clear. I actually think they are on to something! Think with me in terms of our relationship with God. I’m afraid that often I am much more like a teen in the 80’s when it comes to calling upon the Lord. I reserve my spiritual dimes for the times I really need Him, making sure it is worth the effort of prayer. (And earnest prayer is sometimes effort, you know!) When I fear I will be spiritually stranded without a ride, feel a bit scared and need someone to rush to my side,
Cтор. 3
запитаннях вона твердила (незалежно якою б не була ціна), що хотіла б бачити їх поруч з Ним. Чи в нас, батьків, вистачає віри, що Господь (і тільки Він!) знає, що краще для наших дітей? І ми долю наших дітей готові присвятити, як Анна свого сина Самуїла, на служіння Господу ще малим дитям? А можливо ми просимо Бога про те, що й самі не знаємо: чи воно приведе до добра чи пізніше про те будемо жалкувати? Чи чують наші діти, що ми молимося за них, щоб вони були місіонерами? А можливо ми й самі б не хотіли, щоб вони ними були? Це ж безперспективно! Місіонер постійно залежний від когось і його завжди супроводжують труднощі. Чи готові батьки, щоб їхні діти пили ту чашу, що пив Христос? Хреститись тим хрещенням, що Він хрестився? Чи готові віддати на служіння? На превеликий жаль ми
or any other such divine emergency, I call upon the Lord. Other times, sadly, I must admit my spiritual cell phone sometimes stays shut. Instead, our prayer life should emulate the actions of the chatty teens of our current culture. We should feel free to call, text and mobile-tomobile the Lord about any and everything and, as a result, stay constantly connected to Him throughout the course of our day. We should realize that His line is never busy, His ear never tires and He longs to connect with us more than an occasional time or two a week. We too can call (pray), text (journal), save a message (memorize Scripture) or return a message (praise Him) no matter the time or place! Oh, if only God’s presence in our everyday life became as constant as a teen’s cell phone addiction! How about it, fellow phoner? Perhaps this week when we spy a cell phone, let it trigger a recall of Psalm 83:6. Call upon the Lord. All. Day. Long. He will answer every time. No roaming charges, no busy signals and best of all, no dropped calls! Blessings, Karen Ehman
ВІДРОДЖЕННЯ
дуже мало знаходимо таких батьків сьогодні. А тому й не раз жаліємося і запитально розводимо руками: «Де діти наші?» Бо ж як не з Богом, як не поруч, то там, де ми хотіли або ж вони при нашій допомозі перебувають. Ми лиш розпочали дискусію по цьому питанню: «Де наші діти?» Хотілося б почути ваші думки з цього приводу, практичне свідчення, яке могло б стати повчальним прикладом для інших, щоб вони не йшли тією дорогою, якою можливо помилково колись пішли ви. Поділіться з нами вашими відповідями від Бога, вашими успіхами і помилками. Ми будемо раді чути від вас ваші щирі й відверті розповіді (ми можемо вказати ваше прізвище й координати, або ж не вказувати). По можливості ми постараємося продовжити цю дискусію в наступних випусках газети.
We have become too comfortable and too satisfied with what this world has to offer. That’s why we don’t thirst after the things of God. We passively pray - passively «cry» out to him, but we don’t thirst to the point of refusing all pleasures, denying ourselves and going full throttle. THIRST: a very strong or eager desire; craving. We must get to a point where we are not satisfied with the things this world offers, with the entertainment around us, with the amount of God’s presence we have. When a person is thirsty, they will go the distance, take the time, invest the money - all for the cause of a momentary satisfaction. Today, we have much knowledge of the Bible, but little anguish over sin. We spend a great amount of time in church buildings involved in church activities, but oftentimes don’t have the time to personally seek God in prayer and the Word. How thirsty are we after God today? What’s the distance we are willing to go? What’s the time we are willing to give? What’s the price we are willing to pay? How much are we laying down?
№27, березень-квітень 2014 р.
Cтор. 4
О СЬ Я!
П ОШ ЛИ МЕН Е!
3 березня 2014 року розпочалося навчання в місіонерській біблійній школі при місії «Добрий Самарянин». На заклик, який лунав майже два роки по багатьох церквах України «Хто хоче бути місіонером?», відгукнулося більше сотні молодих людей, але залишилися вірними своєму слову тільки 13 сестер та 8 братів. Ми щиро вдячні Богові за них, але водночас сумно стає, коли при такому благословенному часі, який Господь подарував для України, християни обирають життя суто для себе. Прикро також, що багато із тих людей, які хотіли стати місіонерами, телефонували до нас і говорили, що без благословення батьків не можуть іти на навчання. Невже не краще поблагословити і посвятити дітей для Бога, ніж потім плакати і голосити, що діти відійшли далеко від Нього? Господь сьогодні пропонує: вибери життя зі Мною! Тимчасові земні блага не можуть заповнити порожнечу в душі і принести задоволення та радість. Привести людину до Бога – найбільше щастя на землі! Звертаємося до тих, хто називають себе християнами, але живуть далеко не так, як закликає Господь: зупиніться на ваших дорогах і подивіться навколо – яке велике жниво, а робітників так мало! Не будьте байдужими, скажіть Богові: Ось я! Пошли Ти мене!
Богдана Кіричик:
Я ніколи не думала, що зможу бути місіонеркою. Вперше мене запросили мої друзі на дитячий денний табір, який відбувався на одній із місіонерських точок. Спочатку я просто спостерігала за молодими братами і сестрами, які приїхали так, як я. Дехто з них приїхав допомагати, дехто – щоб знайти нових друзів, а ще хтось, щоб знайти Боже лице. Там, в таборі, я побачила те, як Бог дійсно відповідає на молитви місіонерів. Це був добрий приклад для мене. Відтоді Бог почав наді мною працювати і вже невдовзі у мене з’явилося бажання бути місіонеркою. У 2013 році мені запропонували поїхати на Полтавщину, але не просто допомагати, а бути справжнім місіонером, бути воїном на передовій. Я відчула в серці поклик Божий, що це саме те, до чого кличе мене Господь. Ось уже минає рік, як я несу служіння місіонера на Полтавщині. Щодня бачу Боже благословення у своєму житті та в праці на ниві Його. З березня 2013 року навчаюся в місіонерській школі з метою глибшого пізнання Слова Божого, щоб я могла донести його до людей.
МІСІОНЕРСЬКІ ПОЛЯ Михайло Самойлюк:
Декілька раз мій двоюрідний брат запрошував мене приїхати до нього на Сумщину, щоб бути місіонером. Я довго вагався, так як не думав, що місіонерство призначене саме для мене. Але Бог знає краще за мене, що послужить для мене на добро та збудування, і Він направив мене поїхати і послужити для людей. Пробувши на місіонерській точці майже два місяці, я зрозумів дуже багато нового про служіння людям. Там Бог змінив мої життєві пріоритети. Я зрозумів, що це Боже покликання для мого життя – бути місіонером, а не бути, як більшість молоді, які живуть тільки для себе. Мета мого навчання в місіонерській школі – навчитися принципам служіння, правильно свідчити та служити людям і Богу, а також глибше вивчити Слово Боже.
Діана Тасійчук:
Бути місіонером я мріяла з дитинства. Не знала, як це має статися, але молилася про це, і Бог чудовим чином направив мене на цю дорогу. Після 9 класу я вирішила поступати на навчання, адже дуже хотіла навчитися професійному фотографуванню. Але, як записано в книзі пророка Ісаї, в 55 розділі: «Бо ваші думки не Мої це думки, а дороги Мої то не ваші дороги, говорить Господь». В останню мить Бог проговорив до мене і сказав, що це буде мені не на добро. Хоча я не знала, що буду робити далі, але послухалася Божого голосу. Далі в моєму серці Бог робив Свою роботу через мою тітку, яка на той час була місіонеркою. Вона й направила мої думки на навчання в місіонерську школу. Чим далі, тим більше ця думка вкорінювалася в моєму серці і одного дня я прийняла тверде рішення служити Богу. Особливим моментом для цього були слова однієї пісні «Для Бога жить – то долг души». Ці слова звучали в моєму серці, де б я не була. І вже, їдучи на місіонерство, я відчувала, що їду додому, а не з дому. Бог наповняє моє серце великою радістю, коли я бачу, як люди ідуть до Бога в покаянні. Більшої радості для мене немає. Ось тому сьогодні я навчаюся в місіонерській школі, щоб більше пізнати, що Бог хоче сказати до людей через мене. У мене бажання, щоб мати можливість використовувати набуті духовні знання в практичному житті.
Едуард Супрунець:
Бажання бути місіонером у мене було, як мені здається, завжди. Недавно мені випала нагода поїхати в Росію до місіонерів, щоб допомогти їм у праці. Після поїздки я довго молився, щоб прийняти вірне рішення у своєму житті. І Бог проговорив до мене, щоб те, що я вирішив у своєму серці, щоб я так і зробив. Бог направив мене в місіонерську школу при місії «Добрий Самарянин». Мета мого навчання – більше пізнати і навчитися тому, що потрібно для служіння на ниві Божій. Я хочу мати те, що зміг би віддати людям і навчити їх Слову Божому.
Володимир Чугай:
Про працю місіонера я дізнався від свого брата Віктора, який п’ять років тому закінчив також місіонерську школу при місії «Добрий Самарянин» і нині несе служіння на Полтавщині. Я часто їздив допомагати йому будувати дім молитви, на свята розносити листівки та запрошення на зібрання. Мені дуже подобалася ця праця. І хоча були вагання та переживання, я вирішив присвятити своє життя праці на ниві Божій. Я бачу успіх у своєму житті, бачу Боже благословення і захист. Я навчаюся у місіонерській школі, щоб більше зрозуміти Істину Божу, щоб правильно донести її до людей. Нас навчають ті люди, які прожили життя, вони мають практичний досвід, який передають нам, щоб ми знали, як поступати у різних життєвих ситуаціях. Життя та праця місіонера не є легкими, багато випробувань, переживань. Інколи трапляється й таке, що не знаєш, яке прийняти рішення, як саме говорити з різними людьми. Саме в місіонерській школі нас навчають багатьом речам, а найголовніше – ми більше пізнаємо Слово Боже.
Дорогий християнине! Якщо ти бажаєш стати місіонером, то можеш вже сьогодні прилучитися до цієї Божої праці – спочатку, як волонтер, а потім вступити (при наступному наборі) на навчання до місіонерської школи, а на наступний рік вже зможеш самостійно поїхати працювати на місію. Звертайтеся на адресу місії «Добрий Самарянин», або за телефоном місії (адреса на 12 стор. внизу).
Коли Бог за нас, то хто проти нас?
Україна – благословенна Богом країна. Жодна інша держава у світі не мала змоги так вільно проповідувати Євангеліє, як це могли робити ми. Тисячі місіонерів за період незалежності та волі України засвідчили про Бога у найвіддаленіших куточках нашої планети Земля, намагаючись виконати повеління Ісуса Христа: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Мр.16:15). Проте нам слід пам’ятати, що для України ця воля не прийшла просто так. Її нам своїми молитвами, сльозами та смертю подарували ті, кого вже нема сьогодні серед нас. На превеликий жаль, ворогові душ людських не подобалося ніколи це, адже його ціль: красти, убивати та нищити (Ів.10:10). Він не хоче, щоб Церква Христова існувала, а тим більше – зростала. Ніхто не передбачав, що 2014 рік стане переломним для України. Ніхто навіть не думав, що в такій мирній державі зберуться тисячі озброєних людей, які готові в будь-який момент розпочати братовбивство. Люди в паніці і не знають, що принесе завтрашній день. Ситуація настільки критична, що навіть самі політики кажуть, що допомогти може тільки один Бог. Спостерігаючи за всім цим, розуміємо, що в Бога нічого просто так не відбувається. Бог навіть у таких тяжких для нас ситуаціях хоче нам ще раз показати
Свою силу та могутність! Вже більше шести років ведеться місіонерська праця в Криму. Там проживає дві сім’ї з дітками, які раніше жили на західній Україні. Незважаючи на те, що в Криму переважають мусульмани, Господь утворив там Свою церкву. За даний період біля 20 чоловік пізнали Ісуса Христа як свого особистого Спасителя. З приходом російських військ у цей край, як свідчать самі місіонери, їхній дім переповнився людьми, які раніше ніколи навіть не хотіли чути про Бога. З одного боку, це ніби Боже втручання в цей край, щоб люди зрозуміли, що тільки від Бога приходить мир, благополуччя та благословенне життя, а з іншого – тривога рідних за місіонерів, за їхні сім’ї, які знаходяться в найгарячішій точці цих всіх подій. Батьки щодня телефонують до своїх дітей і просять повернутися додому. Одна із цих сімей, а саме сім’я Палік, вже в один вечір вирішили, що потрібно хоча б дружину Лесю з дітьми перевезти до її батьків на західну Україну, а сам Андрій знову повернеться в Крим. Тривога не зникала, аж раптом, в одну мить Андрія ніби просвітила думка: «Як я можу втікати, коли я сам проповідував людям, які живуть в Криму, що Бог – наш захист і Він нас збереже в будь-який час і за будь-яких обставин? Що подумають про мене люди? Вони прийшли до нас, шукаючи поря-
ВІДРОДЖЕННЯ
тунку у нашого Бога, а я своїми вчинками суперечу моїм же словам? А що подумає про мене Бог?» Цими думками він поділився відразу зі своєю дружиною і вона, довго не думаючи, відповіла: «Дійсно це так! Чому ми відразу про це не подумали? Якщо ти залишаєшся тут, то і ми з дітками нікуди не поїдемо! Коли Бог за нас, то хто проти нас?» Після цієї розмови вони разом схилилися в спільній гарячій молитві, після якої в серці Андрія та Лесі запанував мир від Бога. Як тільки вони піднялися з колін, пролунав телефонний дзвінок від тітки Лесі, яка проживає в східній Україні. Вона своїми словами ще більше вселила впевненість у правильності їхнього рішення залишитися в Криму. Відтоді, розмовляючи з Андрієм по телефону, я відчуваю, що він дійсно довірив Богові своє життя та життя своєї сім’ї. Дорогі читачі, ми звертаємося до вас також, щоб ви підтримали сім’ю Андрія та Лесі Палік, а також Андрія та Наталії Германчук в своїх молитвах, щоб Божий захист був завжди над ними. «І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серя ваші та ваші думки у Христі Ісусі... І Бог миру буде з вами!» (Флп.4:7,9) Ростислав Боришкевич
№27, березень - квітень 2014 р.
СВІДЧЕННЯ СПАСЕННИХ
Cтор. 5
«Я НАРОДИЛА СИНА У В’ЯЗНИЦІ...»
Поліна Семчишин, Binghamton, NY. Я народилася в 1947 р. на Тернопільщині в християнській родині. Сім’я у нас була велика, тому батько тяжко працював, щоб прогодувати дітей. Я вчилася в школі, потім закінчила училище. Була щирою християнкою з дитинства, через що потерпала від безбожної влади комуністів, але справжні труднощі в моєму житті мене очікували попереду. З училища мене направили на роботу в Хмельницьку область. Там була гарна фабрика, і я хотіла влаштуватися туди працювати. Але мала труднощі з тим, бо була віруюча. Декілька раз ходила до директора проситися на роботу. Він вимагав усілякі довідки, я їх приносила, нарешті він сказав мені принести направлення з райкому комсомолу. Я не була комсомолкою, але пішла просити таку довідку. Коли в райкомі довідалися, що я Бучинська (це моє дівоче прізвище), то одразу зрозуміли, хто я така – наше прізвище у них було на замітці. Вони почали насміхатися з мене, як я (не комсомолка!) наважилася просити таке направлення? Почали задавати мені каверзні запитання про Бога. Я ж рішуче відповіла, що не прийшла дискутувати, а по направлення: «Дасте ви мені його, чи ні?» На диво, вони пообіцяли дати, сказавши, щоб я прийшла за ним після обіду. Коли ж я прийшла, і секретар дав ту довідку, я сказала, що вже мабуть вона мені не потрібна, бо ви потелефонуєте на фабрику, щоб мене не приймали. Але він запевнив мене, що я буду там працювати. Так і було. Потім я зрозуміла, що надумав секретар. Через декілька місяців взимку померла одна віруюча бабуся. Нас було мало віруючих, я переживала: хто ж буде проводити той похорон? Але саме тоді була у нас зустріч християнської молоді з Чернівець, Львова і Тернополя. І вони всі були на тому похороні, було благословенне служіння, молодь співала пісні. Була велика процесія на кладовище, до якої долучилося багато місцевих жителів, які дивувалися, бо ніколи ще не бачили такого великого похорону, подібного до параду. Це був 1968 р. Наступного дня до мене на початку роботи підходили працівники і розпитували про похорон. Деякі навіть хотіли, щоб і в їхніх батьків (якщо раптом вони помруть) були такі ж похорони. Начальниця мене насварила, що, мовляв, я зірвала роботу. Хмари згущалися. Саме тоді була надрукована стаття в газеті за підписом секретаря комсомолу, як він мав зустріч з худенькою дівчиною, яка на вигляд була блідою і наляканою. Він зрозумів, що має справу з затурканою релігійною фанатичкою. Він явив їй милість: направив на фабрику для перевиховання і тепер вона в активних передових працівницях. Виявилося, що то була мова про мене. Ту статтю прочитав і директор фабрики. Він викликав мене в кабінет і зауважив, як так могло статися, що він прийняв «сектантку» на роботу? Я ж відповіла, що й над ним є Бог, який так розм’якшив його серце, що мене прийняли. Він роздратовано зауважив, як так Бог може йому вказувати? Мовляв, він сам приймає рішення: кого прийняти, а кого – ні. Потім, коли мене судили, він виступав свідком і говорив, що я мовби стверджувала, що то Бог його заставив прийняти мене на роботу. У 1971 р. я вийшла заміж. Чоловік поїхав у Прибалтику, щоб заробити лісу на будівництво нашої хати. А ворог не хотів залишити нас у спокої і через своїх безбожних слуг снував навколо нас свою підступну павутину. Коли у мене народилася донька, то мені в пологовому будинку її чомусь не хотіли давати до грудей, хоч я мала молоко. З труднощами мене виписали додому і навіть вдома лікар переконував, щоб я не годувала дитину грудним молоком, а перевела на штучне годування. Мені дали багато різних пігулок. Я не приймала їх і годувала дитину грудним молоком. Тоді одного дня лікарі принесли якусь таблетку і запевняли розтовкти і дати дитині з молоком. Щось стримало мене від того, я ще сходила до сусідки-медсестри за порадою, вона також мала сумнів і порадила викинути ту таблетку. Я викинула надвір, де були кури. Через деякий час мама повідомила, що одна курка якось дивно перекинулася догори лапами і здохла. Надвечір знову прийшли лікарі, побачили мою доньку живою і сказали, що я напевно не давала вітаміни дитині. Я ж сказала, що ті «вітаміни» з’їла курка і вже перекинулася. «Ви хотіли, щоб це сталося з моєю донькою?» Вони пішли дуже озлобленими. Очевидно, що влада хотіла, щоб моя донька померла і тоді атеїсти змогли б відкрито звинуватити мене, що я принесла свою доньку в жертву.
Наступного ранку приїхала до нас додому міліція з облавою. А в нас удома постійно проходило зібрання християн. Всіх присутніх переписали. Батька тоді саме не було вдома, коли ж він приїхав, то сказав, що влада нас так тепер не залишить. Ми на деякий час припинили проводити у нас зібрання, за той час зробили ремонт у хаті. Ще не висохла фарбована підлога, як знову нагрянула міліція, яка зробила варварський обшук у хаті. Скрізь все поперекидали, спицями попробивали штукатурку, порозривали подушки – шукали антирадянську пропаганду. Забрали навіть старі шкільні підручники, словники іноземної мови, мовляв, там розберуться, що то за література. Хоч вони нічого не знайшли, але батька тоді арештували. Через місяць арештували ще декількох віруючих. Мене ж викликали на допити, вимагаючи, щоб я свідчила проти батька. Коли ж я відмовилася, стали погрожувати й мені арештом. Я тоді навіть не думала, що мене з малою дитиною зможуть арештувати. На всяк випадок на деякий час виїхала до своєї сестри, сподіваючись, що мене залишать у спокої. Та коли приїхала назад, мені дали санкцію на невиїзд. А потім віддали діло до суду, який тривав над нами цілий місяць. Влада вороже налаштувала проти нас жителів міста, які спочатку дивилися на нас, як на якихось нелюдів. Проти нас розповсюджували усілякі безглузді чутки, наприклад, що я хотіла принести свою доньку в жертву, ще інший брат мовби тримав сина в підвалі, якому криси відгризли п’яти. Суд відбувся в клубі залізничників, то як народ тиснувся всередину, то одній жінці (вона мені потім розповіла) зламали два ребра. Проходили дні, і суд не приводив ніяких суттєвих доказів нашої вини, люди то бачили і дивувалися: за що ж нас судять? Чимдалі все менше ставало присутніх у залі суду. Але компетентні люди говорили, що хоч нашої вини нема, все одно влада мусить нас засудити, бо вона ніколи не визнає своїх помилок. Так і було. Усім підсудним дали терміни ув’язнення: моєму батькові – 4 роки, а мені – два. Мені на деякий час дали відстрочку вироку. Коли ж мене знову арештували, я була вагітною. Тюремний лікар і медсестри хотіли мене залишити на пару тижнів на місці (доки не народжу дитину), а начальник спецчастини на прізвище Книш (який був малий на зріст) хотів одразу відправити на етап. Він кричав на мене і з погордою заявляв, мовляв, хто такий Бог, він для мене – бог і може зробити так, що мені ще новий термін додадуть. У мене зовсім не було страху, я тоді спокійно відповіла йому: «Якби ви могли щось зробити, то, насамперед, додали собі зросту! А я буду нести тут те, що мій Бог мені допустив нести!» Потім жінка, що за мною наглядала, настрахано мені говорила: як я могла так відповідати Книшу, його навіть начальник тюрми боїться. Мене все ж таки підготували для термінової відправки на етап по вказівці Книша. Але так сталося, що його раптово схопив апендицит, йому негай-
ВІДРОДЖЕННЯ
но зробили операцію, а потім у нього стався якийсь внутрішній крововилив, він упав у туалеті і помер. Я не знала про те і дивувалася, чому ж мене так і не відправили на етап. Нарешті я народила дитину. При народженні син був обмотаний пуповиною, аж посинів. Але лікарі старанно зробили свою справу, і все обійшлося добре. До мене гарно відносилися, забезпечили всім необхідним для новонародженої дитини. Я потім дізналася від одного з наглядачів, що начальство перестрашилося, що мовби я прокляла Книша і з ним таке сталося. Тому всі намагалися до мене добре відноситися із-за панічного страху перед смертю. Мені навіть дали два місяці декретної відпустки, протягом якої я була в слідчому ізоляторі, де мала більш-менш нормальні умови. Закінчився мій «декрет», я подякувала за добру «квартиру» і мене нарешті відправили на етап разом із сином – спочатку до Івано-Франківська, потім в Одесу. Саме тоді в Одесі був великий мороз, що для тієї місцевості було рідкістю. Я була з малою дитиною і не знали, в яку тюрму мене влаштувати. Нарешті відправили в якусь військову частину, приходилося не раз перепеленяти сина прямо на морозі. Але Бог зберіг його, і він не захворів і до цього часу здоровий. Мене посадовили у «воронок» між чоловіків-злодіїв, які дуже добре до мене віднеслися, дізнавшись, що я сиджу за віру в Бога. Потім нас посадовили у потяг, ці ж в’язні-чоловіки підгодовували мене, навіть апельсини якимсь чином мені по дорозі знайшли. Я побачила разючий контраст між злодіями і «найгуманнішою владою у світі»! Нарешті я потрапила до Чернігова. Наш табір був переповнений, десь три тисячі в’язнів, адміністрації необхідно було терміново зменшити кількість в’язнів. Ще не закінчився мій термін, як оголосили амністію. Начальниця добре до мене відносилася і повідомила, що мене в першу чергу відпустить, бо в мене двоє малолітніх дітей, тільки оформить потрібні документи. Але потім прибігла в сльозах, повідомивши, що моя стаття не підлягає під амністію. Навпроти моєї статті було зазначено: «особо опасные государственные преступники». Тоді були звільнені навіть вбивці, які мали 15-річний термін ув’язнення, а мене залишили у в’язниці. Начальниця припала до мене в сльозах і дивувалася, чому ж я не плачу, як вона. Я ж заспокоювала її, сказавши, що так само було колись: Варавузлодія відпустили, а Ісуса-праведника віддали на розп’яття. Подібно до цього мають страждати і послідовники Ісуса Христа... Мене перевели до Одеси, де я добувала свій термін ув’язнення. Звільнилася взимку, в кінці року. Приїхала додому, до сім’ї, роботи ніде не могла знайти, але Господь так допоміг, що я нарешті влаштувалася прибиральницею і більш-менш спокійно пропрацювала 15 років. Потім ще працювала сторожем. За ці роки багато моєї рідні (а чоловікова родина вже вся) емігрували до США. Так само і ми в 1998 р. виїхали за океан, по статусу біженців. Ми тут добре живемо, забезпечені всім необхідним. У мене шестеро дітей (дві дочки і чотири сини) і зараз ми з чоловіком вже чекаємо на сорокового онука. Всі діти – віруючі, хрещені Духом Святим. Онуки так само відвідують церкву. За все я дякую моєму Богові, лише Він допоміг мені в усьому. Як важливо ніколи не йти проти своєї совісті і служити Богу завжди, які б труднощі не траплялися на нашому життєвому шляху!
№27, березень - квітень 2014 р.
ДИТЯЧА СТОРІНКА
Cтор. 6
ХРИСТОС ВОСКРЕС! ХРИСТОС ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! Вночі, з суботи на неділю (третього дня по смерті) Ісус Христос воскрес. Ангел господній з’явився і відвалив каменя від гробу. Воїни, що стерегли могильну печеру, злякавшись сяючого видіння, впали, як мертві, а потім розбіглися. Деякі з них пішли до первосвящеників і розказали їм про все, що бачили, а ті дали воїнам грошей і веліли казати всім, що вони заснули й під час їхнього сну учні Ісуса Христа вкрали Тіло Його. Деякі з жінок, а серед них і Марія Магдалина, рано-вранці в неділю прийшли до гробу, як велів звичай, щоб намастити Тіло Христа пахощами (миром), чого вони не встигли зробити під час похорону. Коли вони підійшли до гробу, то побачили, що камінь від входу в гріб відвалений
і на ньому сидить Ангел. Його постать була, як блискавка, а шати його були білі, як сніг. Ангел промовив до збентежених жінок: «Не бійтесь, бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розп’ятого. Його немає тут. Він воскрес, як сказав. Підійдіть, погляньте на місце, де лежав Господь. І підіть швидше, скажіть учням Його, що Він воскрес з мертвих, і випередить вас у Галілеї: там Його побачите. Ось, я сказав Вам». І побігли вони від гробу зі страхом та великою втіхою, щоб учням про це розповісти» (Мт. 28:1-7). Воскресіння — це найбільше свято. У його дні співають у церкві: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть здолав і тим, що в гробах, життя дарував!»
Воскресіння Христа – це дорога спасіння, Це дорога життя, що проклав сам Христос. Він зійшов на Голгофу, як Агнець, смиренно За гріхи всього світу там пролив Свою кров.
Воскресіння Христа – це життя, друже, нове Це життя лиш в Ісусі Христі. Ти спіши, не вагайся, за Христом йди, старайся, Хоч в дорозі не легко іти. Воскресіння Христа – це любов і страждання, Милосердя і прощення наших гріхів. Воскресіння Христа – це свобода, це воля, Це і радість спасенних у Дусі Святім! Тож радійте, брати мої любі і сестри! Нас Христос відродив до нового життя. Він воскрес і прийде Він знову у славі Будьмо вірні Йому ми завжди до кінця!
«І ЗГАДАЛИ ВОНИ СЛОВА ЙОГО»
Старенька Ганна Андріївна сиділа за столом і гірко плакала. Надворі була чудова погода, світило сонечко, пташки співали. Її кімната була вбрана зі смаком і відрізнялася особливою чистотою, та ніщо її не тішило. На колінах бабусі лежала відкрита Біблія, але вона не читала. Вона думала зовсім про інше. Так, минула зима була тяжкою для неї. Її мучив ревматизм, боліли ноги. Навесні стало трохи краще. Але як буде далі? Як довго зможе вона себе обійти і тримати квартиру в порядку? «Старість – це не життя, а горе», – сказала вона сама до себе, витерла сльози і стала читати, але читала лише очима, а серце її було далеко... – Ніночка! Візьми тарілку і занеси Ганні Андріївні гарячих пиріжків, я щойно спекла, – сказала сусідка своїй доньці. Тільки старенька закрила Біблію, як у двері постукала і ввійшла дівчина з пиріжками, рум’яна і весела. – Ти була сьогодні у зібранні? – запитала Ганна Андріївна свою маленьку гостю. Дівчинка
підтвердила, що була. – Про що говорив сьогодні проповідник? – запитала старенька, – Я прихворіла і не змогла піти. Дівчинка задумалась. Вона сіла на лавку і почала розповідати: – Уявіть собі, бабусю. Вони прийшли до гробу так рано, що було ще зовсім темно і весь час плакали: і в дорозі, і біля гробу. – А ти знаєш, чому? Тому що Ісус помер! – сказала старенька. – Так! Але якби вони лише згадали, що сказав Ісус, то не повинні були плакати. Адже Він їм давно наперед казав, що в третій день воскресне, та вони не звернули на це уваги. Бачите, бабусю, як буває! Проповідник сказав: якщо ми серйозно ставимося до слів Ісуса, то ніколи не повинні сумувати. Ганна Андріївна мовчала: Через деякий час дівчинка сказала: – Ми також і пам’ятний вірш сьогодні вивчали.
«Нема Його тут, бо воскрес, як сказав. Підійдіть, подивіться на місце, де знаходився Він!» Мт. 28:6
– А ти пам’ятаєш його? – Пам’ятаю, – дівчинка встала, склала ручки і сказала: «Я живу і ви житимете». Мама покликала дівчинку, і вона швиденько вибігла. Довго старенька сиділа тихо і міркувала про те, що розповіла дівчинка. І раптом їй здалося, що стало світло, і не довкола, а всередині неї, бо вона згадала слова Його. Господь втішив її через уста дитини, як Він Сам одного разу втішив засмучених учнів і жінок, коли вони згадали слова Його.
На Світанку
Ніжні краплі роси Освіжили травичку. Трави, луки, ліси П’ють небесну водичку. Співи птахів з небес Всюди, з самого ранку, Сповіщають: «Воскрес Наш Христос на світанку!»
Каріна Кудрик, 10 років
ХРЕСТ
НА ДІЯ
МАРІЯ УЧЕНИКИ ВОСКРЕСІННЯ
СПАСИТЕЛЬ ГРОБ ВІРА
ПАСХА
ІСУС ХРИСТОС
ЖИТТЯ АНГЕЛ
ХРИСТОС ВОСКРЕС
ВІДРОДЖЕННЯ
Все кругом ожило, Промінь сонця ласкавий, Шле своє нам тепло, І Спасителя славить. Ця подія свята Дарувала спасіння Славте, люди, Христа За Його воскресіння!
Веня Шрамович, 11 років
Дорогі діти! До друку наступного номеру газети ми чекаємо від вас малюнок на тему «День П’ятидесятниці». Як намалюєте малюнок, напишіть своє ім’я, скільки вам років і вашу адресу. Ми виберемо два найкращих малюнки, і вони будуть надруковані в наступній газеті, а ми надішлемо вам подарунок. Надішліть ваш малюнок на нашу поштову або електронну адресу до 1 травня.
№27, березень-квітень 2014 р.
1. Доле Гурт «Крила віри» Моя
КНИЖКОВА СКАРБНИЦЯ Свидетельство. Юрий Боразенко.
«Сирота», аудіо-диск. Збірка пісень про дітей-сиріт.
2. Спасе Мій
$ 10 each
3. Прагну на небеса
Cтор. 7 $6
$10 $10
$10
СБОРНИК молодёжных и детских песен.
«И свет во тьме светит...» Аудио-диск. Светлана Старикова.
4. Йди до Ісуса
ТИ МОЖЕШ ЗАМОВИТИ СВОЮ УКРАЇНСЬКО-АНГЛІЙСЬКУ ПАРАЛЕЛЬНУ БІБЛІЮ! Увага: всі Біблії одним розміром: 9.25” x 6.5” x 1.73” і на 2304 сторінок. 1. Чорна і тверда палітурка з прошитими нитками блоками листів, зріз білий, 2 закладки. Така Біблія є тільки А-проекту. 2. Палітурка чорного кольору, шкіряна, з прошитими нитками блоками листів, зріз золотого кольору, з пальчиковими індексами книг, містить 2 закладки; має вибір: А і Б - проекти. 3. Палітурка чорного кольору, шкіряна, із застібкою - блискавкою, з прошитими нитками блоками листів, зріз золотого кольору, с пальчиковими індексами книг, містить 2 закладки; має вибір: А і Б - проекти. 4. Палітурка комбінована, коричневого кольору, зі штучної шкіри, з’єднання якої прошито прямо, зріз Біблії золотого кольору, з пальчиковими індексами книг, містить 2 закладки; має лише проект - А. 5. Палітурка комбінована, коричневого кольору, зі штучної шкіри, з’єднання якої прошито півколом, зріз Біблії золотого кольору, з пальчиковими індексами книг, містить 2 закладки; має лише проект - А.
God Knows My Size!
Raised in communist Romania, Silvia Tarniceriu struggled to believe in God. But His direct answer to her earnest prayer convinced Silvia that God is real, and that He knows all about her.
$15
A Small Price to Pay
Living in the Soviet Union under cruel, atheistic communism and growing up during World War II, Mikhail Khorev saw suffering and death. Often homeless and near starvation, he struggled to believe in God’s love. He came to realize that everything we can give to Christ is still, a small price to pay.
$15
All the Bibles will be the same size: 9.25” x 6.5” x 1.73” and 2304 pages. 1. Black; Hard Cover with sewn binding, the edge will be white and will contain 2 bookmarks. Will have the A cover design. 2. Black; Bonded Leather with sewn binding, the edge will be gold with thumb indexes and will contain 2 bookmarks; will have an option of A and B Cover design. 3. Black; Bonded Leather with zipper, sewn binding, the edge will be gold with thumb indexes, and will contain 2 bookmarks; will have an option of A and B cover design. 4. Duotone; Brown; leatherette straight stitched sewn binding, the edge will be gold with thumb indexes, and will contain 2 bookmarks; will have the A cover design. 5. Duotone; Brown; leatherette curved stitched sewn binding, the edge will be gold with thumb indexes, and will contain 2 bookmarks; will have the A cover design.
3.
They Would Not Be Moved
More true stories about Christians who did not lose courage under the cruel hand of communism. Encouraging stories to help you be stronger in your faith in the Lord and more thankful for freedoms in our country.
1.
$15
«Буду згадувати ласки Господні!»
Геть із зони комфорту!
Бачення! Благодать! Дія! Джордж Вервер
$15
Школа співу.
1 клас для дітей/ сольфеджіо, ноти, пісні + СД-фонограми/ Б. Луцик, Н. Середюк.
4.
5.
Elena
After losing her father, young Elena was sent to a state boarding school where she suffered loneliness and abuse. Her grandmother’s Christian teaching faded away as she focused on becoming the fastest runner in Romania. Then the Lord’s call changed her course! Helping in His work, she faced harassment from authorities and later, prison.
2.
Школа хорового співу, 1 клас, є методичним посібником у практичній роботі з організації навчання хору. Ми обмежимось вивченням назви нот, їх довжини та азами елементарної теорії музики (для стар- $ 36 шого покоління), щоб хоч якось налагодити взаєморозуміння між керівником та учасниками хору і тим самим полегшити працю обох сторін, а для дітей та молоді бажано проходити повний курс навчання.
Книга розповідає про те, як багато християн вважають, що місіонерське служіння це не їхня справа, і мають нереалістичне, відірване від життя уявлення про місії.
Григорій Філімончук мав особливий дар віри і помазання Духа Святого проніс через все життя, служачи цим даром тисячам людей. Книга, яка пропонується читачеві, — це спогади Григорія Івановича, які він власноруч писав уже в похилому віці. Писав по-простому, без особливих прикрас, так, як запам’ятав і переніс ці події серцем, не приписуючи собі ніякої слави чи похвали.
$8
УВАГА!
Виручені фінанси використовуються для підтримки місіонерської діяльності та служіння милосердя. Щоб зробити замовлення, надсилайте чек або мані-ордер: Christian Mission “EBENEZER” PO Box 12050 Lexington, KY 40580-2050 Дорогі друзі, наша “Книжкова скарбниця” має багато іншої християнської (художньої та публіцистичної) літератури, аудіо СD та відео DVD. За довідками звертайтеся по тел.: (859)312-4344.
$6
«Вы - соль земли!»
Сборник популярных христианских молодёжных песен с аккордами для аккомпане$7 мента.
Не забудьте додати за пересилку: Перша Послідуючі Kниги $4.00 $1.00 CD/DVD $3.00 $1.00
ВІДРОДЖЕННЯ
$10 Русско-украинский сборник христианских песен с аккордами.
№27, березень-квітень 2014 р.
Cтор. 8
НАШІ ПОДЯКИ та ПОТРЕБИ
Центр реабілітації
для жінок.
Ми вдячні Богові і всім вам, дорогі брати та сестри, хто відгукнувся на наш персональний лист про друкування «Відродження» в Україні. Завдяки вам ми змогли надрукувати 30 тис. екз. Також були приємно вражені усіма тими, хто передплатив газету своїм рідним чи знайомим в Україні. Нехай Господь рясно благословить вас! Ви можете продовжувати співпрацювати з нами, або ж долучитися до цієї доброї справи, щоб допомогти нам продовжувати друк газети в Україні. Для цього можете надіслати вашу пожертву, вказавши ціль призначення вашої пожертви: «Для друку «Відродження» в Україні». Зробіть таку помітку на конверті для пожертв. Тих фінансів, що ми отримали, вистачило на друк першого номера і трохи ще залишилося на наступний випуск. Тому ми сподіваємося, що для тих, хто ще не прийняв участі в цьому доброму ділі, залишається ще можливість. Нехай Сам Господь скерує вашим серцем, тому що розуміємо, що нужд є багато.
Протягом останніх років було засновано багато центрів реабілітації для чоловіків, але поряд з тим ми бачимо крайню потребу в приміщенні для жіночого реабцентру. Звичайно, для існування такого центру тільки приміщення не вирішує цього питання, тому потрібне міцне церковне плече. Ми дуже раді – ще є такі церкви, які присвятили себе такому служінню. Не дивлячись на те, що при церкві в м. Нововолинськ існує реабцентр для інвалідів, два чоловічих реабцентри, дім для престарілих і ряд інших служінь, але на сьогодні є така потреба, щоб приютити обездолених та залежних від алкоголю та наркотиків жінок і допомогти їм налагодити своє життя. Тому ми не можемо стояти осторонь, щоб не прийняти участь в тому, щоб допомогти їм в придбанні такого будинку. А такий будинок є! І він не так далеко від церкви і з гарною ділянкою землі для господарства. Потрібна фінансова допомога в його придбанні. Цей будинок коштує 9.000 $. Є дешевші варіанти, але враховуючи те - скільки потрібно коштів, щоб його довести до пуття, то вийде на ту ж саму суму (якщо не більше). Пастор церкви Володимир Грицак сказав, що це оптимальний варіант цієї хати в Лежниці: вона коштує 9,000 дол. і до цієї суми входять ще плюс дві ділянки землі: 50 сотих і 20 сотих.
Ціни хат у Нововолинську значно більші, можливо навіть не варто про це писати. Орієнтовно ж ті хати, що ми вам надсилали на фото, оцінюють 30.000-75.000 $. Отже, ми з місії (з фондів, які отримали за укр.англ. Біблії) готові подвоїти кожну вашу пожертву для цієї справи. Якщо ви пожертвуєте 100. І ми додамо 100. Хочу сказати вам, добрі люди, що не раз через ваші пожертви ми можемо пізнавати волю Божу. Інколи ми пишемо про якусь потребу і коли бачимо реакцію жертводавців, нам стає зрозумілою стає воля Божа про ту чи іншу справу. Отож, давайте будемо просити Божого провидіння у кожній справі, бо ж тільки Він знає, яка справа принесе більше слави для Його Імені. Якщо ви надсилаєте вашу пожертву, будь ласка, поставте на конверті для пожертвувань позначку «На жіночий реабцентр».
Минулого місяця ми отримали тривожний дзвінок від брата Сіпо Хаба з Південної Африки. В даний час у його сиротинці переховується біля 100 дітей. Він звернувся з проханням через одного знайомого брата зі штату Нью-Йорк, щоб допомогти йому хоч чим-небудь, бо діти не мають що їсти. Він розповів, як Господь виходив їм на зустріч. Нещодавно повз їхній сиротинець проїжджав трак з продуктами і поламався прямо біля них. Через те, що можливості для ремонту
на місці не було, він сказав, щоб вони забрали продукти, бо вони все одно зіпсуються. Таким чином діти отримали продовольство на деякий час. Ми переслали їм 1000 $, але розуміємо, що це ненадовго. Якщо у вас є можливість і Господь побуджає ваше серце, ви можете зробити це через нас, надіславши вашу пожертву в конверті для пожертв з позначкою «Дітям Африки». Для більш докладної інформації можете телефонувати до нас. Тел. 859-494-52-79, Alex.
Тривожний сигнал з Африки
До вашого відома про Крим Будівництво дому молитви в Криму на даний час
призупинено. Враховуючи воєнний стан, планування поїздки на літо призупинено, але, якщо дасть Бог, питання конфлікту між Україною і Росією вирішиться мирно (про що ми постійно молимося і вас просимо так само це робити), то сподіваємося, що і те можна буде зробити. Ми дуже переживаємо за сім’ї місіонерів і приємно вражені, що не дивлячись на неспокій в Криму, вони залишаються поки що там. Хоч вони мають можливість повернутися на захід України, звідки вони родом. Але вони не втрачають надії, що Господь могутньо використає їх в Криму за будь-яких обставин. Моліться за них! Це місіонери Бахчисарайського р-ну: Андрій та Наташа Германчуки, Андрій та Леся Палік, та їхні діти.
Ми плануємо в скорому часі пересилати інвентар для проведення літніх таборів. Це подарункові батути (trampling) для дітей, матеріали для рукоділля, м’ячі та інші необхідні речі (наприклад, посуд). Ви можете благословити й цю працю. Надсилайте пожертву з позначкою «Літні табори» на конверті для пожертв. розуміємо, що незважаючи на факВи можете зробити вашу пожертву кре- тично воєнний стан в країні, зараз є чудова нагода проповідувати про дитною карткою через ваш веб-сайт. воскреслого Ісуса Христа, про покаяння, прощення, спасіння. У зв’язку зі збільшенням обсягу праці у цих напрямках і долученням нових членів до соціального служіння (ми розбиваємося на групи і одразу відвідуємо декілька місць) на даний момент відчуваємо суттєві Ми, працівники соціального служіння об’єднання хри- фінансові труднощі. Намагаємося стиян віри Євангельської п’ятидесятників в Полтавській витрати компенсувати з сімейних області. Декілька років несемо служіння проповіді Євангелії заощаджень, власного заробітку, в семи колоніях Полтавщини та Полтавському СІЗО, а та- частково з пожертвувань помісних кож у Донецькій обл. (ЄІК-52, сектор довічного позбав- церков, але витрати значно більші лення волі) і в Сумській обл.: Охтирське спеціалізоване надходжень в нашу євангелізаційну училище соціальної реабілітації для дівчаток від 12 до 18 касу соціального служіння. Слід років, які вчинили злочини середньої тяжкості. Відвідуємо розуміти, що відвідуючи дім вісім будинків престарілих, туберкульозний диспансер, престарілих, ми несемо туди хоспісне відділення. Крім цього роздаємо Євангелії в на- не тільки Євангелії, а важливо вчальних закладах, лікарнях, готелях, поїздах. Ці служіння старенькій людині принести хоча б ми провадимо регулярно, щотижня. Використовуємо для якусь апельсинку. Для однієї людицього власний транспорт братів, зокрема керівників Рус- ни це дрібниця, але таких осіб може лана Чамари, Геннадія Двірника. Ми ні в кого не просимо бути сто і більше. У підсумку це фінансової допомоги, дякуючи Богу, до цього часу мали чу- складає чималу суму. дову можливість провадити це служіння (без перерви). Дорогі брати та сестри, ми віримо, Нині в Україні досить напружена обстановка у зв’язку що розділимо з вами цю радість і з військовою агресією Росії. Жителі України стривожені, нагороду в Небі (Мт. 25:31-40). переживають за життя, за завтрашній день. І саме через це склалися сприятливі обставини для проповіді Євангелії. Якщо ваше серце відкрилося Навіть у будні дні, увечері, після основної роботи, ми допомогти на це служіння, прозбираємося і йдемо на вулиці Полтави, розуміючи, що симо надіслати ваше пожертчас швидкоплинний. Чи буде завтра така ж нагода – ми зробивши відмітку не знаємо, тому використовуємо сьогодні. Ось постави- вування, ли намет і роздаємо Євангелії, християнські газети. Ми «Соціальне служіння, Полтава».
VIZA
СОЦІАЛЬНЕ СЛУЖІННЯ ПОЛТАВЩИНИ ПОТРЕБУЄ ВАШОЇ ДОПОМОГИ!
ВІДРОДЖЕННЯ
№27, березень-квітень 2014 р.
БОЖА ЛЮБОВ, ЩО В НАС
«І через розріст беззаконства любов багатьох охолоне» Мт. 24:12 А яка ж вона, любов? Наступний вірш Євангелії від Матвія, 24:13, дає пояснення: «А хто витерпить аж до кінця, той буде спасенний!» Отже, перша ознака любові Божої – довготерпіння до кінця. Саме цього не вистачає людям, які не хочуть аж ніяк терпіти. А що ж потрібно терпіти? А що терпів і перетерпів Ісус? 1. Його принижували несправедливо, зневажали й казали образливі слова: «Відізвались юдеї й сказали Йому: Чи ж не добре ми кажемо (мы правду говорим – рос.), що Ти самарянин і демона маєш?» Ін. 8:48. Лише уявіть: носія найсвятішої правди звинуватити в тому, що Він каже брехню, і більше того: святого Сина Божого, який прийшов перемогти демонські сили, звинуватили в тім, що Він має демона. І хто це казав? Брехуни, які стверджували, що вони кажуть правду. Хто може перетерпіти спокійно все це, не вибухнути негайним справедливим гнівом на такі жорстокі образи? Який чудовий приклад любові для нас показав Христос Своєю відповіддю: «Ісус відповів: Не маю Я демона, та шаную Свого Отця, ви ж Мене зневажаєте» (Ін. 8:49). 2. Христос робив добро постійно і люди Йому за це більше дякували чи забували дякувати? Мало хто був Йому вдячним. Згадайте 10 прокажених, які очистилися по слову Христа, але лише один Йому по-дякував. Натомість Христос каже устами ап. Петра й Павла – робіть добро і не знемагайте… (2 Сол.3:13).Скільки раз чуєш: я так втомився, а Слово Боже каже: не маєте права знемагати, втомлюватися (унывать – рос.). «Допоки, Господи?» До кінця! 3. Христос брав чи віддавав? Він нічого не брав, Він лише віддавав. І не шукав віддачі. І нам казав так само робити – не чекати, що віддадуть те ж саме. Від добра не шукати добра. Колись Бог віддасть у царстві Своєму… Але це так мало тішить. Хочеться зараз. Якщо ти бачиш, що люди тобі невдячні, ти дав чи позичив, а тобі не віддають, є одна потіха для тебе, брате, значить ти в Божому плані спасіння. Питання інше: чи тішить це наше серце? 4. Христа не розуміли навіть найрідніші й
ФОКУС на СЛУЖІННЯ
найближчі (родичі, учні, не кажучи вже про ворогів). Люди постійно шукають від когось взаєморозуміння, співчуття, а Христос дає нам інший приклад: «Я дивлюся на людей, а вони не можуть відрізнити лівої руки від правої, вони, як вівці без пастуха, хто ж їх пожаліє?» Хто ж, як не ти, дорогий брате! 5. Христа більше хвалили чи зневажали? Зневажали і навіть проклинали. А Христос каже: «Вас проклинають, а ви благословляйте тих, хто вас ненавидить». 6. Христа постійно хтось шукав. Але Його шукали більше для чого? 6.1. Шукали яким би чином Його вловити в словах. 6.2. Шукали, де Він зробить помилку і ми зловимо Його, докоримо, наше таки буде зверху. 6.3. Шукали війни, ворожнечі, а Христос призивав до миру. Будьте в мирі з усіма. А, насамперед, між своїми по вірі. Не так, як у світі – ведуть розмови про мир, а ворогують; заключають мирні договори, а розпочинають агресію. 7. Шукали, яким би чином Його осудити. А Христос каже – не судіть, не осуджуйте, а все віддавайте в руки Божі. Його хотіли осудити так, щоб мати «законну» підставу віддати на смерть... 8. І Його осудили… на смерть, на ганебну смерть. З Нього сміялися й зневажали святість навіть на хресті. Ну, вже осудили, розіп’яли Любов, то вже будьте людьми! Хоч тепер не плюйте. А що чуємо?
Cтор. 9
«Інших спасав, а Себе спасти не може….». Не так те болить Христові, що заподіяні фізичні тортури, а те, що Він прийшов вас обійняти, втішити, зібрати докупи, зігріти Любов’ю з Неба… «А ви не захотіли». Сама святість, чистота, добро, любов – усе це в одній особі – особі Сина Божого. Є така пісня: «Любов сошла с небес на крест кровавый. Так возлюбил Бог мир, что Cына Он оставил…». Подивіться на Того, хто перетерпів таку наругу від грішників. Навіщо? А насамперед, для того, щоб нам самим не знемогти на дусі: «Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір (наругу, поругание – рос.) проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись і не впали на душах своїх» (Євр. 12:3). Світ біснується, святкує Піррову перемогу над святими Божими, любов зневажена і кинута під чоботи загарбників, Євангелія знехтувана, Слово Боже занедбане навіть тими, хто мають звання носіїв Божого Слова. Ті, що називають себе Христовими (християнами), насправді поступають, як діти геєни вогненної. Але не шукаймо справедливості у людей, від земних законів – нема справедливості у грішників, а шукаймо Божої волі, шукаймо, як догодити Агнцю, Який помер за нас. Чому помер? Щоб ми мали здатність так само любити, нести знамено Божої правди, любові. Я плачу навіть не від того, що Христос страждав, не від того, що Його не розуміють досі, плюють і зневажають, а від того, що я не можу бути таким, як Христос. Я плачу, що це я Його розпинаю. Його зневажаю. Нехтую Божою любов’ю. Я плачу через свою немічність і безсилля. Але й на це є потіха: «Любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам. Бо Христос, коли ми були ще недужі (немощны – рос.), своєї пори помер за нечестивих» (Рим. 5:5-6). Ми не зможемо, але є всемогутній Бог, Якому все можливо! Свого часу й ап. Павло знемагав, і казав: «Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерті?» І тут же він дає відповідь: «Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого» (Рим. 7:25). Не я, а Христос. Не я, а Божа благодать, що в мені. Амінь. Геннадій Андросов, Миргород
Від темряви смерті до воскресіння життя!
В
усі часи люди користуються одним страшним видом зброї – неправдою. Батьком і автором цієї зброї був сатана, який вніс її в життя перших людей, Адама і Єви. Відтоді неправда має властивість триматися людини і супроводжувати її протягом усього життя. Неправда – зброя, яка має одну головну ціль – через обман забрати життя. Найстрашніша річ на землі – повірити і полюбити неправду! Пекло наповнене тими, хто любив та робить неправду на землі. Як не парадоксально, але той, хто вірить у неправду, не зверне увагу навіть і на того, хто з мертвих воскресне. Це визнав праведник Авраам (Лук.16:31). Ісус Христос воскрес з мертвих, але релігійні керівники Ізраїлю не захотіли в це повірити. Коли воїни, що стояли на варті, прибігли й розповіли їм про ті дивні речі, що сталися біля гробу, де було покладено тіло Ісуса, то релігійні старійшини заплатили гроші воякам, щоб ті говорили неправду, мовляв, учні Його вкрали тіло свого вчителя: «І, зібравшись зо старшими, вони врадили раду, і дали сторожі чимало срібняків, і сказали: Розповідайте: Його учні вночі прибули, і вкрали Його, як ми спали. Як почує ж намісник про це, то його ми переконаємо, і від клопоту визволимо вас. І, взявши вони срібняки, зробили, як навчено їх. І пронеслося слово оце між юдеями, і тримається аж до сьогодні…» (Мт.28:12-15). Ті, що люблять неправду, звичайно повірили в це, аби тільки не прийняти правду. До цього часу проходить щось подібне в житті кожної людини і цілих народів. Людина стає перед вибором – або прийняти правду, або ж перебувати в неправді. Увесь світ лежить у злі (1Ін.5:19), але правда перемогла зло й неправду! Ця Правда – Ісус Христос! Його воскресіння – засвідчення перемоги правди! Христос докорив фарисеям в неправді: «Ваш батько
диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді. А Мені ви не вірите, бо Я правду кажу!» (Ін. 8:44-45). Колись Тарас Шевченко писав, що в кожному домі своя правда, але сьогодні нам варто звернути увагу на ту правду, яку нам показав Ісус Христос. Найбільша омана (й катастрофа) людини – не повірити Божій правді, що передана нам на сторінках Євангелії. Христос говорив, що Саме Він воскресіння і життя (Ін.11:25), а єврейські релігійні лідери не захотіли повірити Ісусу Христу, бо вони були просякнуті неправдою. Бо вони вибрали славу людську, а Божу відкинули. Вони вибрали матеріальний зиск і побоювалися, що через визнання Ісуса, як Царя Ізраїлю, втратять своє високе й досить вигідне становище в Ізраїлі. Як часто неправдиві земні речі (матеріальний зиск, високі посади, людська слава)
ВІДРОДЖЕННЯ
стають на перешкоді сприйняття істини! Перед Пілатом стояла Правда, про це йому говорила навіть його дружина, щоб він не робив тому праведнику Ісусу ніякого зла (Мт.27:19), але крик єврейських призвідників, які усіляко очорнювали Ісуса, переміг, а Пілат ще до того й злякався, що може втратити своє крісло прокуратора Юдеї. Тому він особисто не перейнявся тим, в кого правда і Хто є правда. Ісус йому говорив, що Він на те прийшов і народився, щоб засвідчити правду (Ін. 18:37). Але Пілат вже все вирішив, він лише задав риторичне запитання: а що таке правда? Зовсім не бажаючи знати відповідь. «І кожен, хто з правди, той чує Мій голос!» – ці слова Христові й сьогодні звучать і актуальні для кожної людини. «Пізнаєте правду, і правда зробить вас вільними!» – ось де проходять зміни! А люди полюбили більше темряву, бо справи їхні злі… Коли ж людина обирає правду, вона виходить на світло Божої правди. Іншими словами: тоді людина переходить від темряви смерті до воскресіння життя. Сьогодні люди більше увагу звертають на неправду і як не парадоксально, але готові швидше вірити усілякій брехні, неперевіреній інформації, ніж істині, що пройшла століття й справдилася. Це люди, які не мають в собі воскресіння життя. Це призводить до того, що неправда, зло розповсюджується. Що ж може зупинити зло й неправду? Шлях один: усім серцем приліпитися до Того, Хто сказав: «Я – дорога правда і життя!» Без правди нема воскресіння. Тільки через правду приходить воскресіння. Поки ми триматимемося неправди, ми нічого так і не дізнаємося про Христове воскресіння і силу Його воскресіння. І не важливо як ти називаєш себе, до якої церкви належиш. Головне – чи ти прийняв Життя і Божу правду? Володимир Бобик, Пирятин, Україна
№27, березень-квітень 2014 р.
Cтор. 10
ВАРТО ЗАДУМАТИСЯ! Не приміряй чуже вбрання Чим ти Один чоловік став Хайям запалив свічника
багатий?
Інколи люди видають, що вони багаті і нічого насправді не мають. Хтось може сказати: я нічим не багатий. Але визначити це можна тим, про що ти говориш. Якщо ти говориш про те, як багатий хтось, то ти багатий на заздрість. Якщо ти багато говориш про інших неправду, ти багатий на плітки. Ти не можеш дати іншим те, що ти не маєш. Від переповнення серця говорять уста (Лук.6:45). Апостоли Петро та Іван, йдучи на молитву в храм, зустріли кривого чоловіка й сказали йому, що вони золота й срібла не мають, але що мають, те дають йому: «В Ім’я Ісуса Христа Назарянина устань та й ходи!» (Дії. 3:6). То ж чим ти багатий? Якщо ти бідний, то говорить Слово Боже (Об. 3:18): «Раджу тобі купити в Мене золота, в огні перечищеного, щоб збагатитись».
Будь бідний на слова, але багатий на добрі справи.
Старість – період приготування
Як кожен період нашого життя має особливе призначення, так і старість – це особливий етап. Особливість його в тому, що людина, проживши вік, приходить до розуміння, що смерть не за горами, бо ровесників залишилось мало. Певна річ, що довголіття - благословення, але важливо розуміти, що це не тільки багаж років, а можливість, дана Богом, уважно переглянути життя і, якщо потрібно, поправити його, щоб достойно зустріти свого Спасителя, а тому хто ще не спасенний, варто покаятися в гріхах і примиритися з Богом. Свого часу Ісус, звернувшись до учнів, сказав: «Будьте, як діти». І це стосується до нас, незалежно в якій віковій категорії ми перебуваємо, і певна річ: чим доросліші ми стаємо, тим тяжче нам бути, як діти. «Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!» Мт.18:3. В народі кажуть, що старий, як малий, але ця приказка говорить, про втрату в старості багатьох властивостей. Це невипадково – Бог допускає це, щоб знову нас привести в стан дітей – повної залежності від Бога. Як діти, вони не можуть собі дати ради, захистити себе, заробити на прожиття тощо. Справа в тім, що змолоду людина повна сил, енергії, здоров’я, у неї багато планів діяльності і ми виростаємо занадто великі, а маємо бути, як діти! І ось починаються хвороби, втрата енергії, сил, зору, слуху. Ці сигнали про завершення активної діяльності, втрати тілесних можливостей, настає час приготування – бо на порозі вічність. Тільки один Бог – батько, а ми – Його діти, тому Він недаремно дав старість і інколи це тільки єдиний шлях і Божа милість, щоб привести нас в належний стан довіри Богові. А Він переведе нас за руку в вічність.
Воскресіння
Факт воскресіння – це невід’ємна частина повсякденного побуту. Жодна насінина (будь-якого роду рослин), якщо не помре, не принесе життя і плоду в наступній генерації, а залишиться одне. Якщо не вірити воскресінню Господа Ісуса Христа, Який через смерть воскресив нас і дав життя тисячам християн, які повірили в Нього і стали Його послідовниками і це – наслідок його смерті і воскресіння (читайте 1Кор., 15 розділ). Чи Його смерть принесла тобі життя???
Згадай цей вірш перед тим, як почати сваритися!
публічно ображати Омара Хайяма: – Ти безбожник! Ти п’яниця! Злодій! У відповідь на це Хайям лише посміхнувся. Спостерігав цю сцену одягнений за останньою модою франт в шовкових шароварах. Він запитав Хайяма: – Як же ти можеш терпіти подібні образи? Невже тобі не образливо? Омар Хайям знову посміхнувся. І сказав: – Ходімо зі мною. Модник пішов за ним в запилену комірчину.
і став копирсатися в скрині, в якій знайшов дірявий халат. Кинув його чепурунові і сказав: – Приміряй, це тобі буде личити. Модник зловив халат, оглянув його і обурився: – Навіщо мені ці брудні обноски? Я, начебто, пристойно вдягнений, а от ти, напевно, з глузду з’їхав! – І кинув халат назад. – От бачиш, – сказав Хайям, – ти не захотів приміряти лахміття. Точно так само і я не став приміряти ті брудні слова, які мені жбурнув той чоловік.
У житті, як на морі, маяки
Інколи Бог показує нам маяки, а інколи Він робить ними нас. Не раз доводиться нам стикатися з питанням: чому Бог допустив те чи інше в нашому житті? Одного разу, спілкуючись з братом, у якого згорів дім, фраза про маяки мовби прилетіла в мій розум, і я поділився з ним про це. Потім довго роздумував над цими словами сам. Отже, ми, як моряки і не раз наш човен кидає і добре, коли, дивлячись на маяки, ми можемо обминати небезпеки. Цими маяками можуть бути випадки у наших друзів. Дивлячись на те, як саме вони повелися в тих чи інших обставинах, ми аналізуємо і робимо висновки для себе. Також яскравими маяками для нас є біблійні герої. А що коли в нашому житті трапляється щось таке, на що ми не маємо пояснень. Як би хотілося пам’ятати, що там, де ми потерпіли фіаско, ми можемо стати маяком для інших людей чи дітей, щоб із ними не трапилось подібного або ж вони могли взяти приклад і нам щоб бути маяками для інших. «Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори» (Мт.5:14). «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5:16).
Я - боржник
«А гелленам і чужоземцям, розумним і немудрим я боржник. Отже, щодо мене, я готовий і вам, хто знаходиться в Римі, звіщати Євангелію» (Рим. 1:14-15). «Бо коли я звіщаю Євангелію, то нема чим хвалитись мені, це бо повинність моя. І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії!» (1Кор. 9:16). Чи насправді подібні почуття повинності ще знаходять місце в нашому серці? Це те, що ми співаємо в одному із гімнів: «Тот, кто спасён, призван спасать. Этот закон нам дала благодать». Так можливо ти не проповідник і навіть не чоловічої статі? Але чи це позбавляє нас цього почуття? Однозначно: кожен із нас може виконати цю повинність і якщо будемо мати бажання, Бог обов’язково нам дасть можливість це виконати.
Чистый пол, помытая посуда И с работы скоро муж придёт И в слезах по улице бежала, - Я с ним разговаривать не буду, Вспоминая с болью прошлый день, Пусть прощенья просит, пусть поймёт. Как в обиде злилась и кричала, Застилала разум злобы тень. Гордость в сердце вздыбилась высоко: Утром мужу на работу рано, - Первая к нему не подойду! Заведённой куклой повторяла: А на сердце - горечи печать. По ролям разыгрывалась ссора - Мой родной, о только бы не ты, За ночь глупость осознал он, В воспалённом дьяволом мозгу. Я б к твоим ногам сейчас упала, Подошёл жену поцеловать. Прошептав короткое «Прости…» Шесть пробило, семь и полвосьмого... Не спала, но всё же притворилась, Им бы знать вчера, что будет завтра, Неподвижна дверь, молчит порог, Отвернула в сторону лицо По-другому всё могло бы быть. И в тревоге что-то сердце ноет, В глубине обида затаилась, Смерть, как вор, приходит так внезапГде же задержаться так он мог? Как удав, свернувшийся кольцом. но, Не оставив шансов долюбить. Вдруг какой-то крик и суматоха, Дверь закрыл - ни слова на прощанье, Чей-то голос, плачущий навзрыд, Со двора на окна посмотрел... Прогремит неугомонно грозно И соседский мальчуган Алёха Приговор. Его не изменить, Если б они знали, если б знали, Крикнул, запыхавшись: «В шахте Исправлять ошибки слишком поздно, Что ушёл из дома насовсем. взрыв!» С этой болью ей придётся жить. А жена привычными делами, Взрыв! Совсем коротенькое слово... Люди, будьте к ближним своим мягче, Как всегда, своими занялась: Сердце будто в клочья порвало! Относитесь с нежностью, с добром Детское бельишко постирала, Нет, она к такому не готова! И не обижайте, а иначе Борщ сварила, дома прибралась. Может жив он, может повезло… Можно горько каяться потом.. С вечера поссорились супруги, Говорили много резких слов, Сгоряча не поняли друг друга, Напрочь позабыли про любовь.
Мораль: Ображатися на образи і вчинки – приміряти лахміття, яке нам кидають.
ВІДРОДЖЕННЯ
«А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив!» Єф. 4:32
№27, березень-квітень 2014 р.
НОВИНИ СВІТУ П’ять застережень Джона Пайпера пасторам від спокуси багатства
У зв’язку з тим, що відомого пастора Південної Кореї, Йонгі Чо, звинуватили у великій розтраті церковних коштів, Джон Пайпер сформував 5 застережень: чого слід уникати пасторам у зв’язку з гріховним зваблюванням грошима. 1. Подавляйте всяке прагнення багатіти. Не бажайте його. Якщо ви відчуєте в своєму серці таке бажання, перемагайте його словами Христа і словами ап. Павла, а також швидким ударом духовного меча. Ісус сказав, наскільки важко багатим увійти в Царство. 2. Пастори, якщо ви побачите, що ваш дохід починає рости, відрегулюйте це. Не накопичуйте більше й більше. Краще збільшити відсоток вашого подаяння. Я не вражений пастором, який жертвує 30 % від мільйона доларів авторського гонорару і витрачає 70 % цієї суми на розкіш. Я навіть не вражений тими, хто віддавав 90 % з 10 мільйонів гонорару і використовував мільйон для себе. Ви виглядаєте, як будь-який інший мільйонер, і думаєте, що ви робите доброчесні речі. Гроші підступно оманливі. Ми бачили це багато разів, і я прошу пасторів – будьте задоволені тим, що платить вам церква і віддавайте інше з радістю і стратегічною мудрістю. 3. Будьте повністю прозорі з вашими старійшинами про ваші джерела доходу. Нехай усі ваші облікові книги будуть відкриті для будь-якого члена церкви, який запитає у старійшин. Секретність у фінансових питаннях убивча. Це знак, що щось не працює, і це додасть вашому служінню запах, що «ми не добропорядні працівники Божого Слова». 4. Живіть просто, щоб показати, що ваш скарб на небесах, а не на землі. Не вважайте це за теологію бідності. Це абсолютно безглуздо. Таке спотворення робить мої слова ознакою боязні, що мої слова можливо є правдою. Візьміть машину, яка працює, яка привезе вас туди, куди потрібно. Візьміть машину, яка не ламається кожні кілька місяців. Я кажу про скромний бюджет, який не передбачає вечерю в ресторані кожен вечір. Я кажу про належну вам відпустку, а не про надмірну. Я кажу про одяг, який не є шикарним, але й не неохайний або поношений. Я говорю про дім, який задовольняє вашу сім’ю і служить цілям, спрямованим на простих людей у вашій громаді, а не на самих заможних. 5. Нехай рада старійшин керує церквою. Рада старійшин, в якій ви, як пастор, теж маєте голос. Ви – головний серед рівних, але не можете накласти вето на ще чиїсь повноваження.
Науковці склали список найбільш тяжких залежностей людини
Вченими експертами в галузі психологічних досліджень спеціалізованого інституту з Австралії, недавно був офіційно затверджений і опублікований список найпотужніших і небезпечних звичок людини. До нього увійшли сім найбільш згубних і шкідливих звичок, що викликають у людини несприятливу залежність, пише сайт globalscience.ru. Суть складання цього списку, як повідомили вчені, полягає в тому, щоб відшукати метод боротьби з різними згубними звичками і нахилами людини. Виглядає складений список наступним чином. На першій позиції стоїть захоплення молодих людей комп’ютерними іграми, далі йде вживання сигарет і тільки після цього йде часто відвідування Інтернету. На одному з останніх місць, як показало дослідження, знаходиться вживання наркотиків та алкогольної продукції. Ну, а 7-е місце займає залежність від мобільних пристроїв. Експерти стурбовані тим, що в деяких країнах залежність від Інтернету визнана владою серйозним психічним розладом, про що не раз повідомляли світові видання з посиланням на ряд спеціальних аналітичних досліджень.
В США при зсуві ґрунту понад 170 людей зникли безвісти
Щонайменше 14 людей загинули, 176 вважаються зниклими безвісті в результаті сходу зсуву в штаті Вашингтон, США. Таку інформацію оприлюднив голова управління з екстрених ситуацій графства Снохомиш штату Вашингтон Джон Пеннінгтон, передає «Інтерфакс-Україна». «Я вірю, що ми не побачимо всіх цих 176 осіб в списку жертв. Я думаю, що частина цих людей зуміла вижити», - сказав він. Нагадаємо, 22 березня, у суботу, стався зсув ґрунту, який накрив рибальське село на березі річки Стілагуаміш. Причиною сходу гігантського обвалу стали сильні зливи. У зв’язку з даними подіями президент США Барак Обама оголосив у штаті Вашингтон режим надзвичайного стану. Жителям населених пунктів по берегу річки рекомендовано евакуюватися.
Баптисти України зробили заяву
Сьогодні Бог по-особливому говорить з Україною. Це час аналізу минулого, осмислення сьогодення, і особливе приготування до майбутнього. Сьогодні час послужити Україні! Ми підкреслюємо свою
прихильність виключно мирному і правовому врегулюванню ситуації в Україні, і вказуємо на необхідність всіх християн дотримуватись виключно біблійних методів вирішення існуючих проблем. Важливо зайняти здорову біблійну позицію і утримуватися від навмисного або необдуманого нагнітання ситуації.
Cтор. 11
Виконуючий обов’язки Президента України Олександр Турчинов закликав українців до примирення і прощення
25 лютого у Києві виконуючий обов’язки Президента України, голова Верховної Ради Олександр Турчинов провів зустріч з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій. Він наголосив на важливості консолідації суспільства в складний та відповідальний час для країни. Турчинов відзначив, що саме церкви та релігійні організації мають можливість впливати на громадян України, закликаючи їх до примирення, прощення та спокою. Турчинов подякував Всеукраїнській Раді Церков та релігійних організацій за її внесок у стабілізацію ситуації в країні та закликав, щоб кожен на своєму рівні, докладаючи усіх зусиль, проповідував мир. Під час розмови Олександр Турчинов запропонував Раді Церков проводити системні регулярні зустрічі задля того, щоб “разом обговорювати найбільш важливі питання життя нашої країни та вести разом Україну до світла”. “Дуже важливо саме зараз, щоб наші люди зрозуміли: корупція і ті звірства, які чинились на Майдані, пролита там кров – це, у першу чергу, наслідки бездуховності. Саме бездуховність породжує трагедії. І відновити духовність, відновити віру – це якраз і означатиме відновити Україну”, – заявив голова українського парламенту. За словами О. Турчинова, нове керівництво держави отримало дуже важку спадщину в економіці та державних фінансах, тому для відродження України та її нормального функціонування потрібна та мудрість, що є в Слові Божому і носієм якої є Церкви. “Треба пастирське служіння та пастирське слово для кожного, тому що люди повинні почути: «Не вбий!» – це відноситься не тільки до «Беркуту», це відноситься до кожного. «Не вкради!» – це відноситься не тільки до Януковича, це відноситься і до кожного з нас”, – звернувся Олександр Турчинов до ієрархів Церков і релігійних діячів наприкінці зустрічі. В.о. Президента України закликав глав Церков і релігійних організацій посприяти тому, щоб у ці дні священики, проповідники та пастори несли людям Слово Боже і закликали їх до єдності, любові до ближнього та гідного ставлення до тих, хто має інші політичні погляди, «щоб усі разом ми могли відродити Україну». “Єднання не може відбутись шляхом сили, а тільки шляхом любові. Я переконаний, що Бог захистить нашу країну. Віра і любов – це той шлях, який приведе до справжньої духовності та відродження України”, – підсумував Олександр Турчинов.
Венеціанська комісія визнала незаконними референдум у Криму та створення нових суб’єктів РФ
Московський Кремль на чолі з Путіним після анексії Криму ухвалив приєднання території України - Криму до Росії, опираючись на результати референдуму в Криму. Венеціанська комісія визнала незаконним цей референдум, бо він порушує Конституцію України та міжнародні принципи щодо територіальної цілісності та суверенітету. Комісія обговорювала українське питання на сесії 21 березня. За словами Петренка, міністра юстиції України, Венеціанська комісія одностайно ухвалила рішення про нелегітимність кримського референдуму. Будь-якому референдуму щодо статусу території повинні передувати серйозні переговори між усіма зацікавленими сторонами, що не було дотримано. Експерти Ради Європи з конституційного права визнали, що референдум про приєднання Криму до Росії - нелегітимний. Проведення такого референдуму не передбачено ні українською, ні кримською конституціями. Крім того, відповідно до висновків Венеціанської комісії, ухвалений у парламенті Росії закон про приєднання нових суб’єктів до РФ не відповідає базовим міжнародним принципам про територіальну цілісність країн. Згідно з цими принципами, приєднання будь-якої території можливе лише за міжнародним договором між двома державами, а не в односторонньому порядку і з застосуванням військової сили. «Це неприпустимо для тих країн, які мають договори про дружбу і які заявляють, що вони є нібито партнерами, як це сказав представник РФ. Партнери і друзі не приходять один до одного із автоматами», — заявив Петренко. Європейський Союз не визнав «референдум» у Криму і не надсилав на півострів спостерігачів. Р.S. Якщо порівняти Кримський референдум з подружнім життям, то це подібно тому, якби чоловік пропонував жінці одружитися, особо не цікавлячись, чи вона згідна, і при цьому погрожував і направляв на неї заряджений автомат Калашнікова.
«Багатьом необхідно докорінно змінити своє ставлення до подій і говорити з точки зору Святого Письма, а не своїх плотських симпатій чи антипатій, політичної схильності або національної свідомості. Тільки Писання може нас об’єднати в оцінці того, що відбувається і допомогти зберігати духовну єдність, « ... намагайтеся
ВІДРОДЖЕННЯ
зберігати єдність духу в союзі миру» (Єф. 4:3). Баптисти закликали помісні церкви до подяки, посиленню молитви, до точності передачі Слова Божого, до того, щоб не піддаватися на «інформаційні війни» і самим не провокувати протистояння між християнами на увазі розбіжності в поглядах, посилити євангельське свідчення світу.
№27, березень-квітень 2014 р.
Cтор. 12
ПРАКТИЧНЕ ХРИСТИЯНСТВО
У БОГА НЕМА ПЕНСІОНЕРІВ
Спокій серед бурі
Так не буває? Звичайно, реальність та уява – це дві великі різні речі. Але для потопаючого навіть якісь дерев’яні уламки – надія на порятунок. За що можна триматися, коли навколо тебе повний шквал неспокою та безнадійності? Хто може заспокоїти бурю твого життя? Ці питання, відповідь на які вкрай необхідна в час тривог. Коли втрачають цінність всі речі, які так би мовити цінні в час миру та спокою; коли нема гарантії на життя, під загрозою небезпеки твої діти… Що може стати рятувальним кругом в час лихоліття? Боже Слово повчає, що Господнє Ім’я сильна башта: до неї втече справедливий і буде безпечний (Пр.18:10). Зверніть увагу – справедливий (праведник)! Для безбожника Бог нічого не представляє, він і віри в те не має. Праведник сміливий, як лев (Пр.28:1). Чи може безбожник стати праведником? Звичайно що так, коли навернеться до Бога. Скептики скажуть: Бог невидимий, куди ти сховаєшся? У чому ж полягає секрет? Усі ми знаємо, що життя людини тут на земля дочасне і хто не вірить Богу, для нього все, що вони мають, це тут на землі і втрата земного втрата життя – це втрата всього. Тим і відрізняється праведник, що він знає і вірить , що все в Божих руках: його життя і навіть смерть – це тільки перехід до вічності, до незрівнянно кращого вічного життя. Тому ап. Павло каже, що життя для нього – Христос, а смерть – надбання (Флп.1:21). Тому, коли ти в мирі з Богом і Він – твій спаситель, це твій рятувальний круг і тому серед бурі ти можеш мати повний спокій. Тривоги, переживання – це іноді інструменти в Божих руках, якими Він випробовує нашу віру і вказує на наш правдивий духовний стан. Якщо втрата земного для тебе велика втрата, то твої скарби не на небі. Якщо втрата життя для тебе втрата – то вічне життя для тебе нереальність, в яку ти віриш і чекаєш. Усім нас відомо, що рано чи пізно наше життя тут, на землі, закінчиться. Отже, сьогодні нам варто знайти відповідь і зробити рішення відносно того, що далі. Тому кажуть люди: як тривога, тоді до Бога, а по тривозі, то й по Бозі. Хоч це іронічно звучить, але правда в тім, що наші тривоги – це наш шанс поправити свої стосунки та відношення з Богом. Так би мовити – це наші практичні заняття тут, на землі, щоб знайти Бога в своєму житті. Коли воно закінчиться – бути вічно з Богом. Але якщо ми просто проігноруємо наші тривоги і не будемо готуватись до вічності з Богом, на превеликий жаль, таким чином ми обманимо себе навіки. Отже, важливо підмітити те, що тривоги носять собою не тільки негативний характер, але й дуже позитивний, щоб нас наблизити до Бога. Пророк Ісая каже, що коли звершаються суди Божі, то ті, що живуть на землі, навчаються правди (Іс.26:9). Друзі, дав би нам Бог сприймати обставини нашого життя так, як з Божої руки, щоб зрозуміти, що Він хоче навчити в тім нас. Гринчук Олександр Констянтинович народився в 1960 році. Виріс у християнській сім’ї. Хоч Олександр змалку вірив у Бога, відвідував церкву, але комуністично-атеїстична пропаганда, нажаль, мала на нього свій вплив. Олександр одружений, має двох дітей. Дух Святий все життя турбував його серце, але довший час він не відгукувався на Божий заклик. Але за нього молилися, і Бог знає шляхи, як достукатися до серця. Коли це серце сильно заболіло, Олександр відгукнувся на Божий заклик. Три роки тому (під час обстеження у лікарні) лікарі сказали, що йому потрібна операція по заміні клапана серця. У минулому році хвороба почала швидко прогресувати: руки й ноги почали набрякати, піднявся дуже високий тиск. Тільки оперативне втручання лікарів могло спасти Олександра. Хвороба Олександра сприяла тому, що він нарешті щиро навернувся до Бога і покаявся у своїх гріхах. Після цього він пройшов двотижневий курс лікування, після якого до нього ненадовго прийшло полегшення, але потім знову його фізичний стан різко погіршився. Часу на роздуми не було, Олександра терміново транспортували в клініку Амосова в Києві. Під час обстеження лікарі виявили у нього ще й проблеми із печінкою та шлунком, що не дозволяло лікарям одразу зробити операцію на серці. Нарешті 27 березня його оперували, операція тривала цілий день. Лікарі давали дуже мало шансів на успіх операції, тим більше, що у нього погане згортання крові. Брати та сестри, уся церква, одноголосно молилися за успішне проведення операції. І дякувати Богу, 28 березня Олександр прийшов до свідомості і почуває себе добре. Рідні Олександра змушені були позичити чималу суму коштів на операцію. Тепер потрібно віддавати великий борг. Якщо ваше серце торкнулася доля брата Олександра, просимо надіслати вашу пожертву, зробивши відмітку «Олександр Гринчук, операція».
«ВІДРОДЖЕННЯ»
№27, березень-квітень 2014 р.
Засновник: Християнська місія «Ebenezer». Газета друкується на добровільні пожертвування і розповсюджується безкоштовно. Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій і залишає за собою право на коректуру, скорочення тощо.
Рядки з листа
Коли я був невіруючим, часто думав: чому у мене в житті все складається не так, як хочеться? Чому друзі використовують мою довіру в корисливих цілях? Чому не склалася моя кар’єра військового офіцера? Чому завжди через це чи інше страждала моя сім’я? Родом я з Самари, старовинного російського міста на Волзі. Мої батьки ніколи не говорили мені про Бога, бо самі про Нього нічого не знали. Віруючою в нашому роду була тільки бабуся. До кінця свого життя вона ходила в православну церкву і молилася за нас. У школі нам твердили одне: Бога немає. Ми вірили в це, коли були піонерами, комсомольцями. Вірив і я в це, коли став молодим комуністом. Я навчався у військовому училищі і будував великі плани. Уявляв себе, мінімум, полковником. На початку кар’єри у мене було швидке просування службовими сходами: від секретаря комітету комсомолу авіаполку до секретаря партійного комітету гарнізону, від лейтенанта до капітана. Але через 9 років моєї служби мене направили на нижчу посаду в Чехословакію. Через «ЧП» у військовій частині мене знову переводять на нижчу посаду. Моя гордість і гідність були ображені. Так почалося моє падіння. Я почав пити, злився на начальство, колег. Всю свою злість виливав на підлеглих і сім’ю. Я злився й на себе, тому що не міг дати дружині пристойне майбутнє. Злився й на дружину, бо вона постійно хворіла. Злився на дітей, тому що вони вчилися не так добре, як мені того хотілося. Часто я розумів, що не правий, але гордість не дозволяла сказати «пробачте». Коли ж втомився від усього, нарешті змирився з моїм станом, перестав так злитися. У 1990 році, дякуючи Богу, був звільнений зі збройних сил. Ми переїхали жити в Баштанку (Миколаївщина, Україна). Тут були і робота, і житло, і діти прилаштовані. Але дружина стала все частіше хворіла. Всі гроші йшли на лікування. Одного разу сусідка повела дружину до церкви. І там вона знайшла Бога! Почала молитися. За її одужання молилася вся церква. І сталося диво! Ось уже більше десяти років Галя повністю здорова. Вона стала рухливою, радісною жінкою. А я все ще зволікав. Не йшов до Бога. Спочатку мені здавалося, що це потрібно тільки моїй дружині. Я був дуже радий, що Бог зцілив її, не забороняв їй ходити на служіння. Знаю, що Галя багато молилася за мене і була терплячою. Вона довірила Богу свою мрію побачити мене поруч з собою в церкві. Але я не визнавав себе грішником. Мені здавалося, що нічого поганого в своєму житті я не робив. П’ю помірно, курю, як усі. Буваю гордим і злим іноді. Але що в цьому поганого? Я не розумів, що крім цього усього, насамперед, моє невір’я є першим гріхом. Але так само, як Савл, одного разу я зустрівся з Ісусом. І Він змінив моє життя. Сьогодні я зовсім інша людина. Тільки тепер я розумію, який Бог милостивий! Він завжди оберігав мене. І зараз Він рясно благословляє мою сім’ю, служіння. Бог звільнив мене від вживання алкоголю і куріння. Він дав мені прекрасних друзів, вклав у моє серце Божу любов до людей. Сьогодні ми з дружиною маємо чудовий салон для молодят. У нас щасливі й здорові діти. Я проповідую Євангелію кожному, хто готовий мене слухати. У Господа немає пенсіонерів. Мені вже 60 років.
Дорогі друзі, сподіваємося, що ви охоче й з цікавістю прочитали усі сторінки цього випуску нашої газети і щось почерпнули корисне для вашого духовного підкріплення. Як ви зауважили, цей випуск пасхальний, тому деякі публікації були саме на тему воскресіння Ісуса Христа. Наше побажання усім читачам: щоб радість свята воскресіння Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа супроводжували вас Духом Святим по всі дні вашого подальшого життя: чи ви будете відпочивати, чи працювати, щоб завсіди пам’ятати про перемогу воскресіння, водночас згадуючи все те, що перетерпів наш Господь від грішників тут, на землі, скільки страждав, щоб нам не знемогти на дусі. Так само ви зауважили, що на сторінці подяк і потреб цього разу було більше потреб, ніж подяк. Ми разом з вами постійно дякуємо Богові за ваші щирі й жертовні серця. Дуже багато потреб в народі, праця місії «Ebenezer» з року в рік все більше розширяється, ми отримуємо все більше й більше прохань, листів, деякі потреби настільки кричущі, що ми не можемо стояти осторонь потреб в народі Божому, і якщо не Бог через вас, то через кого тоді? Віримо, що все в Божому плані спасіння і Його святої й доброї волі. Дякуємо Богові, що й ви перебуваєте в Божій волі і служінні милосердя. Так само ми чекаємо ваші відгуки, дописи, ваші свідчення, коментарі, зауваження. Хотілося б, щоб ця газета була й надалі нашою спільною, щоб не тільки її редагували декілька добровольців, працівників місії «Ebenezer», а й ви охоче і з радістю долучилися до цієї благородної справи. Якщо у вас є цікаві розповіді про практичне християнство, ви маєте бажання поділитися вашим свідченням про славу Божу у вашому житті, то телефонуйте нам, наш кореспондент запише вашу розповідь на диктофон (у телефонному режимі розмови), а потім працівники редакції переведуть вашу розповідь у формат газети. Телефон такий: 606-653-3641 (брат Геннадій). Цей номер підключається через мережу Інтернет, тому ви можете залишити на цей номер тел. ваше голосове повідомлення (ваше ім’я і бажання мати розмову), і вам обов’язково потелефонують в зручний для вас час. Дякуємо за співпрацю. До нових зустрічей на сторінках газети «Відродження».
НАШІ КОНТАКТИ:
Адреса: Christian Mission “Ebenezer”
PO Box 12050 Lexington, KY, 40580.
Тел.: 859-5520596. E-mail: info@cmebenezer.com
www.cmebenezer.com
Представник «Відродження» в Україні: ХММ «Добрий Самарянин». Адреса: ХММ «Добрий Самарянин», вул. Уласа Самчука, 32-А, м. Рівне, 33003. Тел.: (0362) 22-34-40. E-mail: gsamaritan@ukr.net www.gsmrivne.org