No 31

Газета християнської місії милосердя «EBENEZER»

№31, 2014 р.

КАФЕДРА ПРОПОВІДНИКА

Стор. 2

Чи потрібно дружити до одруження? Різдво завжди було сповите вите таємницею: Бог з’явився у тілі. Ніколи до кінця неможливо збагнути тієї великої милості, яку виявив явив до нас Бог через Ісуса Христа – Його Сина, Який прийшов на цю землю, щоб вчинити волю Свого Отця: «Бо Дитя народилось нам, нам даний нам Син!..» Прихід Сина Божого такий особливий, сповитий водночас величчю і божественною простотою, доступністю і малому та великому, від цього віє миром та благодаттю. Нехай дозволить нам Господь знайти час, щоб перебути у роздумах над тим, що ж саме вчинив Бог для нас, пославши Сина на землю? Чи справді той Князь миру приніс мир до твого серця? Якщо ж ні, то сьогодні ще Він закликає нас, щоб ми прийняли Його в свої серця, щоб це свято стало особливим для кожного через присутність Божого миру у наших серцях – і не тільки на Різдво, але й щодня.

З Різдвом Христовим та наступаючим Новим 2015 роком! Нехай низка рясних Божих благословінь завжди буде з вами! З найкращими побажаннями праціввники місії працівники “EBEN NEZER” “EBENEZER” Youth

РІЗДВЯНИЙ ПОДАРУНОК ДИТЯЧА СТОРІНКА МІСІОНЕРСЬКІ ПОЛЯ

Стор. 6

Стор.

11

СВІДЧЕННЯ СПАСЕННИХ

Не теряйте Н й первую любовь

ХРОНОЛОГІЯ МІСІОНЕРСЬКОЇ ПОДОРОЖІ Стор. до УКРАЇНИ

«В своё время церковь на Донбассе молилась и просила: «Господи, пробуди наш Донбасс!» Но мы не думали, что пробуждение придёт вот таким образом - через разрывы бомб...»

7

Стор. 5

КНИЖКОВА СКАРБНИЦЯ

НАШІ ПОТРЕБИ Біблії, Календарі на 2015 рік

Page # 3

CHRISTIANITY, BORING?

КНИГА - НАЙКРАЩИЙ ПОДАРУНОК на РІЗДВО!

SO IS TELEVISION... IF WE DON’T PLUG IN

Стор. 4

Стор. 8

Cтор. 2

ДНК ЦЕРКВИ. ЯКОЮ МИ ХОЧЕМО БАЧИТИ ЦЕРКВУ?

Що таке ДНК?

Говорячи простою мовою ДНК людини – це складний набір унікальної інформації про саму людину, про її особливості. Це ті спадкові ознаки, які передаються від батьків до дитини. Саме через ці ознаки діти подібні до своїх батьків. Що ж значить ДНК церкви? Церкву створив Христос і Вона повинна мати спадкові ознаки Того, Ким була створена. Шукаючи нові методи служіння, сучасна церква та її служителі нерідко переймають світський принцип успіху та впливу. Як наслідок церква втрачає силу Духа і керується прагматичним менеджментом. Сила церкви в її подібності Христу, в наслідуванні Христа! І відповідальність пасторів зробити все від них можливе, щоб молоде покоління християн церкви всім серцем полюбило Христа і слідувало Його принципам! Для цього не достатньо декларації своєї віри – потрібен практичний, видимий приклад для наслідування. Ціль служіння та проповіді апостола Павла висловлена в Кол. 1:28: «Його ми проповідуємо, нагадуючи кожній людині й навчаючи кожну людину всякої мудрості, щоб учинити кожну людину досконалою в Христі». Свої переживання стосовно духовного стану християн Павло передав у посланні до Галатів 4:19: «Дітки мої, я знову для вас терплю муки породу, поки образ Христа не відіб’ється в вас!»

Ставлення віруючих до людей цього світу

Насамперед, подібність Христу членів церкви повинна проявлятися у ставленні до далеких від церкви людей. Те, що це надзвичайно важливо, видно з того, що Христос, починаючи Своє служіння, закликав учнів слідувати за Ним: «Ідіть за Мною і Я зроблю вас ловцями людей!» (Мт. 4:19). Учні пішли за Христом і побачили як на практиці це робить Ісус! Він це робив перед ними. Апостоли були з Христом, коли Він прийшов в дім до Матвія-митника: «І сталось, як Ісус сидів при столі у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з ним та з Його учнями» (Мт. 9:10). Христос порушив всі канони тогочасної поведінки рабинів, Він не просто був в одному приміщенні з грішниками та негідними людьми, Він їв з ними, що було неприпустимим для юдейського вчителя закону. Не дивно, що фарисеї відразу ж засудили Його, на що Господь відповів: «Лікаря не потребують здорові, а слабі. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння» (Мт. 9:12-13). Христос не Сам сидів з митниками та грішниками, Він там був разом зі Своїми учнями. Таким чином Ісус передавав їм Своє ДНК – ставлення до людей, на практиці показуючи, що людина цінніша за уставлені правила! Ми читаємо в Євангелії від Марка 1:40-42 про зустріч Христа і прокаженого, який благав Його про очищення. І знову в оточенні своїх учнів: « І змилосердився Він, - простяг руку Свою, і доторкнувся до нього, та й каже йому: Хочу, - будь чистий» (Марка1:41). Він доторкнувся до нього, знову порушивши віками укладений формалізм рабинів. Оздоровлення сліпонародженого в суботу, зцілення сухорукого (знову в суботу) – можна ще багато прикладів приводити. Таке враження, що Ісус навмисно роздражнює тогочасне духовенство. Але роблячи все це перед людьми, перед Своїми учнями, Христос показував, що людина набагато цінніша за форму. В баченні Христа була людина і лише людина, і таку цінність Він прагнув привити Своїм учням! Уроки Христа не пройшли даремно. Смерть Христа, Його воскресіння та вознесіння. Зішестя Духа Святого…, почалася ера церкви. Живучи зі своїм Учителем, учні отримали Його ДНК, перейняли Христове ставлення до нецерковних людей. Нам варто згадати зустрічі перших християн. Вони наслідували Христа. Зустрічі по домах Ісуса з грішниками залишили свій вплив і сформували

цінності: перебували вони однодушно ці інностіі: «І кожного дня пер ебували б в храмі і по домах, поживу приймали з радістю та в сердечній простоті» (Дії 2:46). Апостол Павло пресвітерам з Ефесу сказав: «Як нічого корисного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і по домах» (Дії 20:20). Принципи того, що робив Христос, Він передав і Своїм учням. Вони сприйняли це, бо власними очима бачили це в житті Свого Вчителя. Пригадаємо зустріч Петра та Івана з калікою при воротях храму (Дії Ап., 3 розділ). Зустрівшись з благаючим поглядом каліки, Петро промовив: «Срібла й золота в мене нема, але що маю даю тобі: У Ім’я Ісуса Христа Назарянина – устань та й ходи! І взявши його за правицю, він підвів його. І хвилі тієї ноги й суглоби його укріпилися… » (Дії 3:6-7) Зауважте, Петро взяв його за руку, а каліка вважався нечистим, він сидить в бруді, пилу. Взявши його за руку, Петро сам міг стати нечистим, єдиний вихід – каліка мав стати зціленим. Чому так зробив Петро? Він бачив свого Вчителя, як Той доторкнувся до прокаженого, що було категорично заборонено! Знову ми бачимо: порушені тогочасні поняття! Дорогі служителі, виходячи з цього, який практичний приклад ми передаємо нашим членам церкви? Чи можуть від нас наші брати та члени церкви перейняти особисте благовістя? Чи знають вони нас, як тих, хто проводить домашні групи з невіруючими? Чи знають нас як тих, хто служать знедоленим? Ми, як пастори, маємо бути прикладом для наслідування. Молоді християни мають особливу потребу в тих, кого можна наслідувати. Вони потребують зримого прикладу. Ми нерідко говоримо: «На людей не дивись, а на Христа», але ж Петро все ж таки сказав: «подивися на нас». Ми можемо нарікати на молоде покоління, але ж вони благають нас: «пастори, покажіть нам приклад жертовності, приклад палкого благовістя, приклад того, як працювати з невіруючими, як проводити домашні групи…». Люди прагнуть бачити видимий приклад. Пастор церкви першим має бути взірцем для наслідування! Наші слова заклику до свідоцтва та благовістя будуть порожніми, якщо це не буде способом нашого життя, якщо наші люди не побачать в нас самих практичного прикладу! Ми, пастори, маємо передати церкві ДНК подібності Христу. Спочатку для братерської ради, а потім для всіх членів церкви!

Небезпека для служителя

Чим довше ми живемо з Христом і все менше спілкуємось зі світом та не маємо дотику до нецерковних людей, тим гірше розуміємо таких людей. Потім пастору важко допомогти таким людям, не розуміючи того, що вони саме пережили. Нерідко, коли люди приходять до церкви, то нам, служителям, в першу чергу кидаються в очі зовнішні речі. І тому пастор має тримати руку на пульсі світу, що гине, щоб не відокремити себе від далеких до церкви людей. Він має в цьому наслідувати Христа, для Якого пріоритетом було наставляння учнів, але Він це робив в тісному спілкуванні з далекими від істини людьми. Учні чули Його розмови з грішниками, бачили сльози каяття грішниці, схопленої в перелюбі, учні були присутніми при покаянні Закхея, дивувались Його розмові з самарянкою. Все це сформувало їхні духовні цінності. Але може бути й інша крайність: бажаючи наблизитись до світу та стати зрозумілим для далеких від Бога людей, дехто зі служителів (особливо молодих), які втомились від сухого формалізму, поступаються євангельськими, біблійними принципами,буквально копіюючи світські шоу-програми на своїх заходах, думаючи, що таким способом стануть ближчими та зрозумілішими для світу. Такими речами ми не вплинемо на світ, бо такі дійства він може побачити «в себе» у набагато яскравішому прояві. Богослужіння можна навіть перетворити на парад красномовства та витонченого співу, забуваючи, що Бог спасає світ через безумство проповіді: «а ми проповідуємо Христа розп’ятого, - для юдеїв згіршення, а для греків безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків - Христа, Божу силу та Божу мудрість» (2Кор. 1:23). Сила та успіх нашої проповіді лежить в точній, глибокій та палкій передачі Слова Божого. Господь обіцяв благословити Своє Слово, а не наші слова. Після нагорної проповіді люди зауважили, що Христос відрізнявся від інших рабинів, Він говорив, як той, хто має владу, а не як ті книжники та фарисеї. Він передавав Божу істину точно, конкретно, не завуальовано і не змазано. Ті, хто любив гріх, відчули себе нікчемними грішниками, а люди зі зламаним серцем пережили радість! Ми можемо думати, що відверте, конкретне проголошення Істини відлякує людей. Тож ні! Навпаки, воно викличе ще більшу спрагу душі, д р у до д Бога,, якуу кожна освітить таємне та вкаже дорогу

людина підсвідомо шукає. шукаає Хтось із служителів сказав: «Якщо грішник, який любить гріх і не бажає його лишити, почувається у вашому зібранні нормально, то з вашою церквою не все нормально!» Слово Боже самодостатнє і не потребує, щоб його одягали в якісь солодкі обгортки: «… Воно гостріше всякого меча обосічного і проникає до розділення душі і духа, суглобів та мозків, і здатне судити думки і наміри серця!» (Євр.

4:12). Ми відповідальні за те, щоб точно, глибоко, палко передавати Слово Боже! І тому, ми хочемо бачити церкву, де пастор показує приклад палкого благовістя та точної, натхненної передачі Слова Божого.

Подібність Христу у ставленні до Своїх учнів

Ми не зможемо придумати кращої стратегії за ту, яку нам залишив Христос! Це концентрація на невеликій кількості вірних та посвячених людей! Виховання пасторів (Марка 3:13-15): «І Він вийшов на гору, і покликав кого Сам хотів; вони ж приступили до Нього. І визначив Дванадцятьох, щоб 1) із Ним перебували, і 2) щоб посилати на проповідь їх, і щоб 3) мали вони владу оздоровляти недуги й вигонити демонів».

Із Ним перебували: Христос відкрив Себе перед учнями. Він був перед ними справжнім. Він був з ними на горі Преображення, але також Він був разом з учнями в Гефсиманії, знаходячись у смертельній тривозі. Практично постійно Ісуса оточували натовпи людей, яким щось потрібно було від Нього. Але серед цих натовпів Господь знаходився зі Своїми учнями. Пастор, в більшості випадків, самотній. Він на крок далі від інших. Справжнім його знає хіба що дружина! Церква має потребу в тому, щоб пастори стали доступними та відкритими для певних людей. Ми маємо посвятити себе колу правильних людей, бути відкритими з ними, проводити багато часу з ними. «А що чув ти від мене, при багатьох свідках, те передай вірним людям, які були б здібні і інших навчити» (2 Тим.2:2). Ніхто цього повеління не відміняв. Щоб посилати на проповідь їх: Для духовного зросту служителям потрібна практика. Христос посилав учнів на проповідь. Думаю, що багато з нас не послали б їх на проповідь, зважаючи на їхню незрілість, владолюбство (ватро згадати суперечку: хто з них більший), злобу до міст, які їх не приймали та всього іншого. Але Христос це робив, по ходу навчаючи їх. Вони нас мають бачити в служінні, в душеопікунських бесідах, у вирішенні конфліктних ситуацій. Лише пастор може виховати пастора! Семінарія дає знання, а не робить пасторів! І щоб мали вони владу: Христос наділив учнів Своєю владою. Вони були захоплені цим. Пригадаймо, коли учні прийшли з проповіді та були здивовані тим, що навіть демони коряться їм. В них ще вистачало егоїзму та возвеличення себе. Проте Христос продовжував їм доручати завдання. І був час їхньої невдачі. Згадайте епізод, коли учні не могли вигнати демона. Ми, як пастори, маємо задати собі запитання: «Кого я навчаю, кого виховую? Чи готую я пастора? З ким проводжу час?»

Служіння членам церкви. Організація церковного життя на тижні

«І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба та в молитвах …. І щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися» (Дії 2:42,47). Задача пастора – організація життя церкви на тижні, щоб люди мали недільне зібрання. Новонавернені щоденно перебували в науці апостольській, зауважте – не апостола Петра. Там була група служителів, які дбали про духовне зростання тих, хто увірували. Наша відповідальність: створити групу служителів, передати їм правильне бачення та розподілити обов’язки. Ми зобов’язані доручити їм вести домашні групи, де найкращим чином буде відбуватися спільнота братерська, де люди зможуть жити життям один одного. Саме в малій групі найкраще відбуватиметься молитовне життя! Ми маємо передати ДНК братерства, посвяти один одному, глибокого молитовного життя. І це ДНК, формує ніхто інший, а лише пастор! Який пастор, така й церква! Ключовий пастор формує культуру в церкві! Він визначає, яким буде запах в церкві! Якими будуть стосунки між віруючими! Андрій Корнійчук, пастор церкви, м. Рівне

№31, листопад - грудень 2014 р.

Cтор. 3 it ttook k tto create each one, but in the middle of the process, I knew exactly which one was needed.

Shouldn’t this be our lives?

Shouldn’t we also always be available, prepared to be used? We aren’t responsible for the art we create; we are called to be willing vessels. I must be pliable in the Artist’s hands. I must be ready.

He has fashioned us with purpose.

It is our responsibility to be ready and

In The Hands of the Great Painter I have always loved to paint. To me, it is one of the most relaxing and cathartic things I can do. I think what I like most about this process is how mindless it is. It’s not complicated, and yet, it feels so substantial. Painting doesn’t fight back. It’s pretty effortless to glide a brush across a surface.

has purpose. But, each brush gets dirty.

It wasn’t until my six hour painting marathon was coming to an end that something profound hit me. I was running each brush under warm water, carefully and meticulously cleaning each one, and was reminded of my own life.

I am a paintbrush in the hands of my great Painter. I can’t claim the work He chooses to use me to create, but I am valued and chosen to be a part of the work.

I glanced at my paintbrushes, each unique, and thought about their identities. I have painted hundreds of canvases, both large and small over the years. Some I gave away as gifts, some hang in my home and office, some still sit under my bed unfinished. I couldn’t tell you how many different brushes

These days, I feel like I go nonstop, racing from one thing to another with no down time. Recently, I had a Saturday with absolutely no plans and decided to bust out the brushes and paint.

I have hundreds of paintbrushes, each with a specific size and shape to help create the perfect stroke. Over the years, I have learned exactly which brush I need for a particular piece.

Each brush is important. Each brush

People God Chooses «For ye see your calling, brethren, how that not many wise men after the flesh, not many mighty, not many noble, are called: But God hath chosen the foolish things of the world to confound the wise; and God hath chosen the weak things of the world to confound the things which are mighty» I CORINTHIANS I:26-27

«For you see your calling, brethren, that not many wise according to the flesh, not many mighty, not many noble, are called: But God has chosen the foolish things of the world to put to shame the wise.»

God rarely chooses people who are extremely qualified to do His work.

Rather, He often chooses those, who from the world’s perspective, are weak and less than qualified yet, have a deep hunger to know Him. The reason God takes this route

is simple. As long as we claim a certain degree of self-adequacy, our dependence on God is hampered, and we are tempted to think that we have something of value to offer Him. The only things we can offer the Lord are our hearts and humble awareness of His greatness and power.

You may reason that the apostle Paul was an adequate messenger of the gospel. He was, but not on his own. It wasn’t until he met Jesus Christ on the road to Damascus that he was faced with the severity of his inadequacy. In accepting Christ as Savior and Lord, Paul positioned himself for great potential.

If you are tempted to think «God is certainly fortunate to have me in this position; look at all I can do for Him», more than likely you are headed for trouble. It is true that God created us with certain abilities and talents, but

and available to cleanse us (1 John 1:9). He is overjoyed to bring us back to a purified state.

Don’t miss the opportunity to be used because your heart and life aren’t ready. Allow the cleansing process to happen every single day. Each day is a gift from the Lord and an opportunity to be a part of His work. We are messy, flawed humans. But in the hands of

willing to be used.

What would happen if I just threw my brushes in their container without first preparing them for the next time they are used? The process of removing dried paint is a pain! I must get rid of the paint after each use in order to be set for the next time I will break out the brushes. Likewise, we never know the time and place God will use us. He has fashioned us with purpose. It is our responsibility to be ready and willing to be used. We are called to be prepared.

Watching the clean water run dirty as colors mixed is such a beautiful picture of Christ’s cleansing work in our lives through repentance and confession.

Just like in painting, colors mix on the canvas, and brushes get dirty. Each one must be cleaned between colors or things just get messy and the art becomes less beautiful.

Similarly, we get dirty. We are human. Because of our sinful nature, messy things may surface while we are doing the work of God. But He is ready

our Beautiful Creator, we have the joy and privilege of partnering with Him to make a masterpiece. Let’s do “something beautiful for God and become beautiful doing it” (1 Timothy 2:10 MSG).

This is my prayer for each of us — to make beautiful masterpieces in the hands of our sweet Lord.

never to make us strong or adequate in our own eyes.

God is your strength. And He alone deserves all the glory and honor from every good thing you do. Give Him

praise for your life today.

Dear God, You are my strength.

You deserve the glory and honor from every good thing I do.

Seeking His Face

№31, листопад - грудень 2014 р.

Cтор. 4

Хто мій ближній? «І якщо потерпає один член, з ним потерпають усі члени...»

1Кор.12:26 У сім’ї Мерзлюків, Віталія і Світлани, сталося велике нещастя: згорів дім. У них 10-ро дітей, найменшій їхній донечці усього 3 місяці, найстаршій – 16 років. Сини 2 і 7 років. Інші доньки 3,5,8,10,11 і 13 років. Якщо можна: допоможіть їм! Їхня адреса: Мерзлюк Віталій Володимирович, вул. Світанкова 8-а, с. Пилиповичі, Бородянський р-н, Київська обл., 07840. Вашу пожертву можете вислати через нас. Позначте пожертву: «Погорільцям!» І ми передамо фінанси цій сім’ї. Р. S. Коли верстався цей випуск газети, ми мали телефонну розмову з братом Віталієм. Насамперед, він дякує Богу та всім братам і сестрам, які одразу відгукнулися на їхнє горе, які підтримали їх добрим словом, молитвами, фінансами. Він зазначив, що вірить, що Господь все надолужить і влаштує. Дім згорів (див. фото), але дякувати Богу, усі члени сім’ї залишилися неушкодженими. Зараз, тимчасово, вони проживають у домі пастора, вже підшукали тимчасову квартиру, на якій будуть жити, допоки буде заново відбудований дім, що згорів (стіни першого поверху залишилися майже неушкодженими, все інше згоріло, і стіни другого поверху треба виганяти цеглою знову - одна стіна впала). Такі випадки виявляють, що ми не просто окремі общини, а одна велика родина Христова, з’єднані однією спільною вірою і любов’ю Христовою.

РІЗДВЯНІ ПОДАРУНКИ ДІТЯМ-СИРОТАМ Це Різдво для тисяч українців далеко не п подібне до Різдва попередніх років. Не тільки т тривога, але у багатьох дітей уже нема тата чи м мами. Хтось за тисячу кілометрів від рідного д дому, якщо він є, а не зруйнований. Але одне ттішить, що серед усіх негараздів та тривог д для християн завжди є тверда основа – це Ісус Х Христос, Князь миру, Порадник, Бог сильний, О Отець вічності. Власне тому тепер більш, ніж раніше, є у унікальна можливість допомогти тим, хто обез здолений, без даху над головою. І не лише це, а разом з допомогою можна розповісти про але с справжній спокій, який можна знайти в Ісусі Х Христі. А тому власне сьогодні ми, як ніколи рраніше, звертаємося до вас – переселенців. К Коли Господь дав нам сьогодні нагоду жити в к краю, де спокій, давайте допоможемо нашим м місіонерам! Покладеш у їхні руки подарунк Євангелії і інші речі, з якими вони б змогки, л відвідати сім’ї біженців, потішити вдів та ли с сиріт, виявити їм милість і розказати про Того, Я Який прийшов у цей світ, щоб дати надію на м майбутнє. Коли Господь говорить до вашого ссерця, надішліть вашу пожертву з позначкою ««Різдвяні подарунки».

ДО УВАГИ ЖЕРТВОДАВЦІВ! Д По багатьом дитячим закладам (інтернатам, школам, ш сиротинцям) прац цюють місіонери впродовж уусього року. Двері в ці дитячі уустанови відкрилися завдяки й святковим різдвяним подарункам. Наприклад, у туд б беркульозному інтернаті для дітей в с. Великі Сорочинці, д щ що на Полтавщині, праця розп почалася саме з подарунків і ввітальних різдвяних програм. Ц Церква ХВЄ м. Миргород зап пропонувала проводити там п профілактичні бесіди, уроки ххристиянської етики. Директтор дозволив, учням сподо-

Місіонерська праця в селі Користь Мі і Місіонерська праця в селіі К Користь, Корецького р-ну, розпочалася ще у 2006 році трьома молодими місіонерами. На той час у селі була одна віруюча жіночка, яка, нажаль, своїм життям зовсім не спонукала односельчан йти до Бога. Місіонери розпочали своє служіння із відвідин людей по домівках. Довгий час люди були замкнутими, налаштованими вороже проти християн, адже вважали себе віруючими і не потребували Бога. Щоденні молитви і сльози перед Богом почали робити свою роботу. На сьогоднішній день там вже є церква із 8 членів. Увесь цей час збиралися люди в орендованому будинку, в якому місіонери й проживали. Рік тому господарі почали наполягати звільнити цей дім. Так сталося, що у селі не було таких будинків, який можна було б придбати чи орендувати. Ми ревно молилися за цю проблему і ось у цьому році Господь виконав це бажання братів і сестер. Вони придбали ділянку землі із стареньким будиночком. Ремонтувати його не було сенсу, тому, з надією на Бога, вирішили розпочати будівництво нового дому. Планували будувати його по мірі можливості та враховуючи фінансовий стан.

Мі Місяць тому господаріі орендованого будинку заявили, щоб через 2 місяці їхній дім був звільнений. Це стало знову величезним випробуванням для місіонерів. На даний час вони позичили фінанси, щоб накрити дім і встановити вікна, щоб взимку можна було робити внутрішні роботи. На превеликий жаль, самостійно місіонери неспроможні оплатити всі витрати на покриття даху та вікна. Тільки для того, щоб накрити будинок, потрібно майже 3 тисячі доларів. Звертаємося до вас із цим проханням, щоб ви також підтримали нас у молитві, щоб Бог відкрив серця небайдужих людей до Божої справи: допомогти нам у цьому питанні. Дорогі друзі, якщо ви вирішили надіслати вашу пожертву на будівництво дому молитви в селі Користь, просимо надсилати ваші фінанси з позначкою «Дім молитви, с. Користь»

балося, і тепер вони запрошують постійно (аби були охочі провадити ці заняття). Після останніх відвідин вчителями з церкви цієї школи-інтернату, директор запитав: чи ми щось подаруємо дітям на Різдво? Так само місіонери провадять заняття з дітьми в школі с. Біловіж (див. фото нижче). Те, що в школі дозволяють провадити біблійні заняття, це вже є чудом Божим, тому що керівники шкіл чи інтернатів, де місцевою традиційною церквою є православна, дивляться з осторогою на євангельську церкву. Директори подібних закладів, особливо сільських, дуже просять приїжджати до них. Але в великих містах відносяться дещо інакше. Наприклад, в інтернаті ім. Крупської в обласному центрі Полтава, де вчителями з місцевої церкви ХВЄ регулярно проводилися заняття з дітьми молодших класів, нажаль, з якихось причин заборонили ці уроки. Тому, якщо двері в школи, інтернати відкриті, ми повинні зробити все належне, щоб вони ще ширше відкрилися. І саме подарунки і ретельно продумані святкові різдвяні програми дуже сприяють цьому. Хай Господь благословить вас і відкриє ваші серця для співпраці, подавши розуміння, що праця з дітьми є пріоритетною.

З МІСІОНЕРСЬКОЇ ПОШТИ Село Біловіж, Рокитнівського району, розташоване за 165 кілометрів на північ від Рівного. Пройшло вже більше трьох місяців з того часу, коли тут поселилися місіонери місії «Добрий самарянин». Саме в цьому селі 23 жовтня відбулася євангелізаційна зустріч з дітьми. На базі сільської школи команда працівників місії та волонтерів провели євангелізаційну програму, метою якої було: розповісти дітям про Ісуса, як про доброго Друга кожного, хто вірує в Нього, а також запросити дітей для подальшої праці з ними в недільній школі. В хорошій атмосфері, в колі більше як 80-ти дітей та близько 10-ти вчителів, пройшов цей захід. Подібні зустрічі на християнську тематику проходять зовсім не часто в цій школі, тому вчителі були вдячними за вклад у морально-виховний процес учнів, а діти мали можливість співати, брати участь у конкурсах, вислухати урок та подивитися лялькову виставу, чому вони були дуже раді. Наш Бог, Він – Великий, і саме Йому подяка за ще одну використану можливість благовістити, бо Слово Боже завжди сильне

міняти на краще людські серця та долі. Отож, хай буде Ім’я Господнє благословенне! Р. S. Такі зустрічі проводяться місіонерами між літніми таборами, щоб донести Євангелію Христа дітям. Якщо ви бажаєте епроспосносрувати такий вечір, надішліть 50 $ з позначкою «Євангелія дітям».

№31, листопад - грудень 2014 р.

Cтор. 5 Я очень рад, что могу находиться среди народа Божьего и проповедовать. Было время, когда я уже не думал, что такое будет возможно. Я готовил себя к вечности. Я буду об этом свидетельствовать. На Донбассе есть церковь, которая существует и молится в условиях оккупации. В некоторых городах закрыты молитвенные дома, дээнэровцы им запретили собираться в домах молитвы, но верующие продолжают собираться по домах, они молятся Богу, тревожат небо и небо тревожит многих верующих в других регионах Украины и в других странах. В своё время церковь на Донбассе молилась и просила: «Господи, пробуди наш Донбасс!» Но мы не думали, что пробуждение придёт вот таким образом через разрывы бомб. Вся Украина и христиане всего мира переживают об этом. На Донбассе такие же христиане, как и в других районах. Есть многодетные семьи, я уже, например, имею 14 внуков. Слава Господу! Я благодарю Бога, что живу на Донбассе. Сегодня мы приехали к вам, на Полтавщину, но не как беженцы. Мы уже несколько раз пересекали границу оттуда сюда, отсюда туда с одной целью: оказать помощь нуждающимся христианам церквей Донбасса. Мы себя не называем волонтёрами. Мы просто служим Господу. Ещё мы служим по зонам, коих на Донбассе очень много. Там сложилась такая ситуация, что некоторые заключённые умирают от дистрофии – нет еды. Также много нуждающихся и среди других жителей Донбасса: особенно пожилых, немощных, малоимущих. Мы загрузили «Жигули» продуктами, привезли в одно село, старушка увидела кусочек сала, заплакала и сказала: «Я уже три месяца питаюсь одной крупой, даже зажарку не с чего сделать, нет никаких жиров». Вот так мы живём на Донбассе сегодня... Работы нет, пенсию не платят, и говорят, вышел закон, что нельзя переоформлять пенсию в другом месте. Но я могу сказать, что народ Божий не оставлен. Слава Иисусу Христу! Христос имеет заботу о нас. Когда мы уезжали на Полтавщину, полтора суток у нас там была бомбёжка. Могу сказать, что с народа Божьего никто не пострадал. Сегодня я хотел говорить о потере народом Божиим первой любви. Религиозное состояние Своего народа Бог не потерпит, религиозное состояние – это потеря первой любви. Я собрался ехать в Мариуполь, сижу в автобусе, слышны взрывы бомб, я так вслух говорю: «Господи, проведи нас!», и все пассажиры дружно подтвердили: «Так, Господи, проведи!» И это говорят те люди, которых обычно мы называем неверующими. Когда вокруг рвутся бомбы, на людей нападает страх, один брат свидетельствовал, что никогда раньше ночью не молился, приходил уставший с работы и спал до утра. А теперь как рванёт снаряд в два часа ночи, что остаётся делать? На колени и молишься. Просим Бога сохранить нашу семью, дом. Вот таким образом Бог пробуждает Донбасс, чтобы церковь молилась Богу и днём и ночью. Одна женщина меня спросила: верую ли я в Бога? Я сказал, что я глубоко верующий человек. Она сказала, что тоже стала верующей. Мне интересно, я спросил её: «А как это случилось?» Она говорит, что сидела в подвале семь суток и молилась Богу. Вокруг рвались снаряды, а она обещала Богу, что если останется живой, поставит всем святым свечки. Я сказал: «Женщина, я вас разочарую: у вас денег на свечи всем святым не хватит, потому что их очень много». Я ей рассказал, что нужно делать: благодарить Отца небесного во имя Иисуса Христа. Я побывал в плену у сепаратистов. И вот я чудом возвратился и бытуют в народе Божием различные мнения по поводу моего плена: одни говорят, что я грешник и поэтому туда попал. Другие, что я нос сую туда, куда не следует. А третьи говорят, что я попал туда, чтобы засвидетельствовать там о милости Божией. Все три мнения правильные. Я там действительно осознал себя грешником и во всём покаялся. И нос сую везде: не могу спокойно пройти мимо

Свидетельство брата с Донбасса в церкви на Полтавщине (в целях безопасности имена и места жительства не указываются) того то го,, кт го кто о де д лает ла ет ззло. ло. И тр ло рет етье ье:: я ра ье рраньше ньше нь ше того, делает третье: свидетельствовал всем, но потом перестал, потому что потерял первую любовь. И именно в плену Бог вернул мне первую любовь. Почему? Потому что первая любовь возвращается с глубоким покаянием. Я сидел под расстрелом и сказал Богу: «Господи, если Ты меня оставишь в живых, я расскажу всем в народе Божьем о Твоей прекрасной милости и любви, о чудесном Иисусе Христе, Который хранит Свой народ!» «Не воздавайте злом за зло или ругательством за ругательство; напротив, благословляйте, зная, что вы к тому призваны, чтобы наследовать благословение. Ибо, кто любит жизнь и хочет видеть добрые дни, тот удерживай язык свой от зла и уста свои от лукавых речей; уклоняйся от зла и делай добро; ищи мира и стремись к нему, потому что очи Господа обращены к праведным и уши Его к молитве их, но лице Господне против делающих зло, (чтобы истребить их с земли)» (1 Петр. 3:9-12). Забегая наперед, хочу сказать, что тех злодеев, что удерживали меня в плену, уже нет в живых. В других регионах Украины вы можете безпрепятсвенно проповедовать, но не так на Донбассе. Украина одна единственная страна, где так свободно проповедуется Евангелие. По национальности я чисто русский, но люблю Украину, я здесь родился и вырастал. И Бог меня здесь призвал с преступного мира, дал мне покаяние, это было 20 лет назад. И вот эта тьма сегодня пошла с востока на Украину, чтобы заглушить распространение проповеди Евангелия в Украине и отсюда по всему континенту Евразия. И Церковь стоит в проломе за Донбасс, чтобы эта тьма остановилась. Я верю, что именно ревностная молитва Церкви к Богу остановит эту тьму. Я проповедовал в зоне и почти всегда кто-то выходил каяться, прошло время, я так же проповедовал и кто-то каялся, но я понимал, что внутренне я уже не такой духовно горячий, как раньше, я уже не имел тех откровений, как раньше. Я ведь знаю, как это ходить в Духе Святом и иметь откровения от Господа. Я вспоминаю, как мы с Володей ещё были в бараке, в зоне, поднимались в два часа ночи, становились на колени и, бывало, до рассвета молились Духом Святым. Я по-детски верил, что если я поднимусь на крышу и буду там молиться, Бог будет ко мне ближе. И Бог наполнял моё сердце, я там заливался слезами от присутствия Божия. Как я благодарил Бога, что он такого негодного человека, как я, помиловал, оправдал, взял в Свой удел на служение. И вот перед самой войной ко мне приезжали братья, и сказали мне то же самое об охлаждении первой любви. Они уехали, я понимал, что, к сожалению, положительных изменений во мне не произошло: на тот момент каким я был, таким и остался. И вот началась война на Донбассе. Раньше были недовольства (и среди верующих также), что пенсия не такая, зарплата не такая, ещё что-то не так, и вот началась война и вообще ничего не стало: ни пенсии, ни денег. Недовольные пожинают то, что сеяли. Начали происходить трагические события ежедневно. В Славянске убили четверых наших братьев. С одним из убиенных я трудился по зонах, проповедуя Евангелие, у него осталось восемь детей-сирот. На похоронах вышел пастор, отец двоих убитых сыновей и сказал, что нам хотели сделать два зла: одно сделали – убили наших сыновей, но другое сделать не смогли – они хотели разрушить нашу живую веру в живого Бога. Это им не удалось! Прошло несколько дней, и бомбёжка уже подошла к нашему городу. Люди в военной форме у меня хотели забрать «газель» и забрали, я так помолился, они стали её заводить, а она не заводится. Один из них открыл капот, посмотрел, апот о , по осм с от о ре р л,, ггоо

ворит, что вори во р т, ч ри то ээтот тотт шкраб то шкра шк р б ездить ра езди ез д ть не ди не будет. буде бу д т. И они мне вернули автомобиль. Я сел, завёл и поехал, до сего дня езжу и уже несколько раз привозили (по вашему благословению) полностью загруженную «Газель» продуктами для нуждающихся жителей Донбасса. Однажды я ехал на «Жигулях» с одного города в другой, в сторону Иловайска, и у меня было несколько паспортов рабочих, с которыми мы вместе работали. Я вёз им эти паспорта. Меня остановил патруль на одном из блок-постов. Спросили документы, я так взял с сиденья паспорт и показываю, та на свою беду по ошибке взял не свой. Потом увидел, говорю, минутку, вот возьмите другой. Но уже было поздно, на меня направили автомат и приказали выходить из машины. Меня арестовали, доставили в комендатуру. У меня забрали буквально все вещи, и телефон тоже. Я не смог никому позвонить и сказать, что со мной случилось. Забегая наперед, скажу, друзья дорогие, любите своих жён! Моя жена первой сразу забеспокоилась и стала звонить по церквям, говорила, что её муж пропал, она просила молиться обо мне, и церкви молились. У меня ещё был пропуск на синежёлтом фоне, а на Донбассе только за этот цвет уже можно жестоко пострадать. Меня стали обвинять, что я агент Турчинова, для начала сразу хотели ногу прострелить. Один охранник снял предохранитель и наводит автомат на мою ногу, я так говорю: подожди стрелять, я уже у вас в плену, вы можете меня и расстрелять, но я хочу всё объяснить: у меня уже 14 внуков и кому я буду нужен инвалид, без ноги? Мне говорят: ну, хорошо, сейчас приедет Хирург, он разберётся. У них во всех клички, позывные, имён нет. Приехал этот «Хирург». Посмотрел на мой пропуск, и говорит, что тут ездил Эдик с таким точно пропуском, но уже не ездит. Я понял, что его расстреляли. Я ему сразу стал свидетельствовать о Боге, таким образом, пытаясь объяснить происхождение этого удостоверения. Мне этот пропуск выдали ещё при украинской власти для безпрепятсвенного посещения тюрем с целью проповеди Евангелия. Он так посмотрел и сказал, чтобы меня посадили в одиночную камеру. Я остался один на один с Богом. Я ощущал себя как будто в какой-то глубокой яме, я начал сосредотачиваться на небе, для себя решив, что ни у кого ничего не буду спрашивать, буду только молиться, что Бог мне скажет, определит, то и будет. Я понимал, что меня могут расстрелять в любой момент. Я уже много слышал, как эти сепаратисты издевались над нашими братьями, как заставляли отрекаться от Бога. Неужели и мне всё это предстоит пройти? Я начал решать проблему с небом. У меня не было молитвы. Я понял, что смерть не страшна сама по себе, но страшно то состояние, в котором ты пребываешь. Даже на свободе жизнь опасна, ты можешь выйти на дорогу, и тебя может сбить автомобиль или ещё что-то случиться. Нет страховки на такие случаи, смерть может прийти внезапно. Но, однако же, Бог может дать такую страховку! Но когда ты потерял первую любовь, понимаешь, что Бог не на твоей стороне. Я сначала говорил Богу, что Он меня оставил. Потом получил обличение, что много раз я оставлял Бога. Я вспомнил, как Бог побуждал меня молиться. Однажды, в 11 часов вечера мне позвонила жена брата с просьбой приехать и помолиться о нём. Я уже такой сонный и уставший, говорю, что приеду завтра утром и помолюсь. Она мне утром первой позвонила и говорит, что уже приезжать не надо, он умер… Я в мелочах начал всё вспоминать, всё всплыло в моей памяти, как на экране телевизора, я стал каяться во всех грехах. Я обещал Богу, если Он оставит меня в живых, я никогда не буду пренебрегать Его советами, буду идти Он меня пошлёт. ид дти и ехать еха хать ть везде, вез езде д , куда де к

Сегодня я в вашей церкви, но вот таким образом я уже три месяца дома не был. Мне звонят и просят приехать. Вот даже из Черновцов звонили. Сегодня страшно ехать через эти блок-посты, но я знаю, что живу в кредит, и когда вот так Бог освободил меня из плена, оставил жизнь, обновил моё покаяние, я хочу послужить Господу. Мне уже 53 года, я не знаю, сколько мне осталось. Трястись над жизнью, чтобы подольше прожить – это не мой удел. И вот я там начал искренне каяться в одиночной камере. Меня предупредили, что со мной будет разбираться Донецк. Это, по сути, обновлённый НКВД. Всё возвращается на круги СССР. Главная цель на Донбассе - не новые территории, а порабощение Церкви. И вот я в таком положении, каюсь, молюсь, охрана на меня смотрит, как на пушечное мясо. И вот вечером ко мне кинули наркомана с поломанными рёбрами... На Донбассе торговцев наркотиками поставили к стенке и сразу всех без суда и следствия расстреляли. Наркоманов тоже преследуют, издеваются над ними. Наркоман – это заколдованный человек. Вокруг него воспалённый круг жизни. Когда его били, то с ним случился припадок, пена пошла изо рта, начались судороги – явное проявление беса. Охранники хоть и с автоматами, но я увидел, как они испугались и стояли в недоумении. Я сказал: «Хлопцы, это по моей части, давайте его сюда, я буду за него молиться». И они посадили его ко мне. Я так его успокоил, что вот сейчас помолюсь над ним с возложением рук, и Бог что-то с ним да сделает. Я перемотал ему рёбра, помолился. Он горько заплакал и сразу притих. Я молился, а внутри у меня было смятение. Я ничего не ел и не пил, был в посте, и только молился духом. На следующий день было воскресенье. Целую ночь я старался молиться. Но смятение оставалось. А потом утром пришла слава Господня. Я так заплакал, и сказал: «Иисус, если Ты поставил на моей жизни точку, и сегодня меня расстреляют, дай мне помолиться за тех, кто будет меня убивать, чтобы я умер достойно звания Твоего сына». Потом я добавил: «А если оставишь здесь жить, я всем расскажу о Твоей прекрасной любви и милости». Я внутренне согласился на смерть, смятения уже не было. Во второй половине дня меня повезли в Донецк. Когда меня привезли, я зашёл в НКВД, меня поставили к стенке, приказали поднять руки и так стоять, и не смотреть ни влево, ни вправо. Что особенно парадоксально: меня арестовала «Русская православная армия». У них флаг такой с изображением Иисуса, и они под этим флагом идут и убивают безвинных людей. Нам Бог дал флаг любви и милосердия, флаг мира, но не войны. Я так стоял, у меня сильно отекли руки, я попросил охранника, чтобы разрешил одну руку опустить. Он не разрешил. Я тогда взмолился к Богу: «Иисус, ты видишь, как у меня отекли руки…». Что-то случилось и охранник говорит: «Ну, если руки отекли, опусти их…». Бог отвечает сразу. Я молился в первую очередь, когда стоял у стены с поднятыми руками, чтобы мне правильно себя вести на допросе и отвечать только то, что мне скажет Бог: «Долготерпеливый лучше храброго, и владеющий собою лучше завоевателя города (Притч. 16:32). Ещё несколько лет назад ко мне было пророчество: «Сын мой, я поставлю тебя в такое положение, и дашь отчёт о своём уповании». Только теперь я понял смысл и значение этого пророчества. Замечу ещё один момент: некоторые братья говорят, что молиться духом не обязательно, я пережил на практике, что это не так. Мои мозги отказывались что-то понимать, только молитва духом, на иных языках, в таком положении особенно действенна. Большую часть времени я там молился духом, и раз пять потел горячим потом.

Продовження на стор. 12

№31, листопад - грудень 2014 р.

Cтор. 6

Тиха ніч

Тиша лягає на землю усюди, Тиша та ніжність у наших серцях. Ангел співає: «Радійте, всі люди! Радість і мир на землі й в небесах!»

РІЗДВЯНИЙ

Подумки рушимо до Палестини, У Віфлеєм, у минулі літа. Зірка покаже дорогу до Сина, Божого Сина, Ісуса Христа. Перед святим Немовлям на коліна Станемо ми, принесемо дари — Золото віри, радості миро, Смирну та ладан молитви й хвали. Олена Мікула

Відповіді на кросворд: Зірка Йосип Ісус Подарунки Хлів Готель Марія Осел Ясля Вклонитися Віфлиєм

ПОДАРУНОК Чимало клопоту мали батьки зі своєю Стефкою. І борщик їй не смакував, і суконка не така, як у інших, і в хаті не так прибрано, як у людей. На все нарікала та була невдоволена. А батьки були небагаті. Жили в місті, мешкали в підвальному приміщенні і гірко працювали на кусник хліба. Батько в броварні носив бочки, а мати прала білизну по домах багатих людей. Важка була праця, а й її не все можна було дістати, тому доводилося бідувати. А Стефка тоді ще більше була нестерпна. Злостилася, докоряла родичам, чому Галька, Оксанка, Марійка та інші дівчата мають все новенькі суконки, мають доволі що їсти та забавитись гарненько, а в них все біда й біда. Усім людям заздрила. Та на це не було ради. Коли підросла, то покинула родичів і знайшла собі службу покоївки в одних заможних добродіїв. І було там Стефці дуже добре. Робота неважка, а на кухні була там ще інша служниця, Наталка. Хлібодавці були добрі, набожні, давали доволі часу піти до церкви, відпочити, щомісяця точно виплачували платню й злого слова ніколи не сказали. А сама добродійка обох їх навіть любила. Щороку на Різдво, на св. Миколая (або при іншій нагоді) купувала їм ще й гарненькі даруночки. Та одного року на Різдво добродійка прибрала маленьку ялинку та купила дівчатам даруночки, але дуже скромненькі. По парі тепленьких зимових панчішок. Цього Стефка не сподівалася. Вона надіялася, що пані купить їй нову суконку або якісь мешти, або хоч модний капелюшок. Аж тут всього-на-всього пара панчішок! «Чи я б собі сама таких панчішок не купила? Чи не сором для такої великої пані такий даруночок давати? Стільки ж багатства має, могла б щось краще купити!»

- нарікала перед Наталкою. - Роззлостилася з жалю, схопила панчішки в жменю та кинула в вогонь. Наталка так не зробила. Вона знала, що тепер усім скрутно. Була задоволена, що хоч панчішки буде мати та не змерзне в ноги. Таки зараз сіла на стільчик та почала надягати їх на ноги, щоб, зібравшись, піти до церкви. Та заледве вложила одну ногу в черевик, як її задавило щось. Скинула назад нову панчішку вивернула її, аж там гроші, паперові, цілкові. Заглянула в другу панчішку, й там гроші. З радості аж сплеснула в долоні та побігла до пані, дякувати за таку милу й цінну несподіванку. Стефка мерщій кинулася до печі. Відчинила дверцята, але там з її панчішок з грішми залишився тільки попіл. Заломила руками та заридала гірко. На це вбігла пані, а довідавшись про все, сказала до Стефки: «Видиш, Стефко, як ти себе сама покарала! Я тобі дала такий гарний даруночок, а ти його знищила. Ти завжди невдоволена, все нарікаєш, заздриш іншим. За те тобі ніколи не буде добре. Я цього року великих даруночків не купувала, бо хотіла, щоб грішми ви помогли своїм бідним батькам. Але ти, вкинувши мій даруночок в піч, дуже мене цим образила. На кінець місяця шукай собі інше місце, бо я прийму собі таку, що навіть самими панчішками буде тішитися та буде вдоволена, що в мене має працю». Гірко пожалкувала Стефка за свій учинок. Так хоч втратила вигідне місце, зате мала добру науку, що треба й малим вдоволитися, не нарікати і не заздрити іншим. Омелян Квіт

№31, листопад - грудень 2014 р.

Cтор. 7

ХРОНОЛОГІЯ МІСІОНЕРСЬКОЇ ПОДОРОЖІ до УКРАЇНИ Цього року Бог благословив директора місії «Ebenezer» Олександра Чубарука відвідати в місіонерській поїздці Україну. Ось його розповідь: Я відвідав ті місця, де ми спільно з братами з України розпочинали працю і до цього часу продовжуємо допомагати. Насамперед, я хочу подякувати усім жертводавцям, які допомагали і продовжують допомагати сьогодні в цих місіонерських проектах: підтримують працю на ниві Господній. Ісус Христос повелів йти і проповідувати Слово Господнє. І це не тільки наш обов’язок, а й честь йти і проповідувати Слово Боже. Дякувати Богу, що досі є можливість в більшості регіонів України вільно звіщати Євангелію, проводити масові євангелізаційні заходи для її жителів. Завдяки спонсорській підтримці християн, які надають допомогу через нашу місію, продовжується праця місіонерів на місцях. Ми можемо їх підтримувати фінансово. Цим самим жертводавці можуть мати участь в тих плодах, які працівники на ниві Божій принесуть перед Ісусом Христом. Я благополучно прилетів до Києва 5 вересня 2014 р. Нас зустріли і ми одразу поїхали на Рівненщину, де я прийняв участь в богослужінні «Спомину смерті Господньої». Наступного дня ми поїхали до Львова до церкви, де несе служіння Василь Боєчко, зокрема ми відвідали дім милосердя для старших людей. Ми раніше про цей притулок писали в газеті «Відродження», багато хто відгукнувся і надав допомогу на цю потребу. І зараз цей притулок повноцінно функціонує завдяки вашій допомозі. Так само при церкві є дитячий будинок, у зв’язку з трагічними подіями на сході України цей будинок поки що заселений біженцями зі сходу. Там живуть сім’ї з дітьми. Вони намагаються працювати, але вони практично не мають з собою нічого, бо приїхали до Львова з тим, що могли взяти в руки. Потрібно все починати з нуля. Без нашої допомоги вони просто не змогли б вижити. Ми потім поїхали в м. Великі Мости, де відвідали дитячий будинок «Стежини». Туди вкладені вже значні кошти, які були зібрані вами, дорогі брати та сестри. Вже ремонтні роботи майже закінчені і з початку нового року двері цього будинку милосердя відкриються для дітей-сиріт. Насамперед, тішить те, що у цьому домі будуть не тільки доглядати дітей, а його працівники намагатимуться донести діточкам Євангелію – саме те, що потрібно кожному для подальшого життя. Є ціль працівниками цього будинку провадити адаптацію дітей в християнські сім’ї. Після цього ми відвідали с. Клечі, де працюють місіонери – випускники місіонерської школи при місії «Добрий Самарянин» у Рівному. Вони розпочали будівництво місіонерської хатини, щоб покращити побутові умови проживання місіонерів. Ми надали їм допомогу. Потім ми поїхали до села Волсвин, де розташований реабілітаційний християнський центр. Інформацію про цей центр ми так само друкували в попередніх випусках газети. Там перебуває на реабілітації вісім чоловік. У цьому році ми купили для них вулики з бджолами. Реабілітанти займаються бджільництвом, з продажу меду мають дохід. Так само ведуть інше домашнє і присадибне господарство. Потім ми поїхали в м. Нововолинськ, де пастором Володимир Грицак. Там ми відвідали найперше медичний реабцентр. Щоквартально місія передає туди кошти, щоб цей центр міг успішно функціонувати. Тут усі реабілітанти – інваліди, дуже дорого утримувати цей реабцентр. Він значно послужив не тільки в фізичній підтримці інвалідів, а найперше багато цих інвалідів увірували в Ісуса Христа. Просимо вас прийняти участь в цьому служінні і надати посильну допомогу для функціонування медичного реабцентру в м. Нововолинськ. Також ми відвідали дім милосердя в Нововолинську. Людей, що там проживають, фактично обслуговують цілодобово. Вони дуже задоволені з того, що мають гарний догляд. Але хтось мусить жертвувати, щоб все це забезпечити. У цьому році ми на-

(більшість вантажу – продукти) і разом відправилися на Схід України. Без перешкод ми приїхали в Слов’янськ, який раніше був під окупацією. Повсюди ми бачили тяжкі наслідки війни: підірвані мости, зруйновані дороги, багато зруйнованих і понівечених будинків. Сама атмосфера гнітюча. Ми проїжджали блок-пости, нас часто перевіряли. Коли ми вже розвантажу-

дали допомогу на цей проект милосердя. Хто ще не приєднався, просимо так само прийняти участь в служінні милосердя своїми коштами. Далі ми також відвідали й допомогли деяким сім’ям, які потребували допомоги. В селі Лежниця ми купили хату під жіночий реабцентр, про яку ми вже писали в газеті. Дякуємо за ваші відгуки. Завдяки цьому там проводиться капітальний ремонт. Сподіваємося, що найближчим часом цей центр зможе прийняти жінок. На сьогодні багато жінок, які хочуть бути тут на реабілітації, сподіваємося, що скоро цей центр відкриє двері. У цьому ж селі Лежниця ми були на богослужінні. Там 15 членів церкви, дім молитви в центрі містечка. Ми відвідали ще один ребцентр в Замостях. В минулому випуску ми робили публікацію за цей центр і тих братів, які там трудяться. Бог змінює наркоманів, алкоголіків. Бог зове і кличе їх до покаяння та спасіння. Я ще раз пересвідчився, що Господь всесильний і все, що ми робимо – для слави Господньої. Було чудову євангелізацію в Клевані, що на Рівненщині. Служіння пройшло під девізом «Молитва за Україну». Саме таке гасло притягає нових людей приходити на подібні заходи. Люди хочуть молитися за країну, де вони живуть, щоб Бог послав мир. Далі наш шлях проліг на Полтавщину, а саме в церкву міста Лубни, де зібралися місіонери Полтавщини і Чернігівщини, і декотрі брати з Криму, яким ми надаємо допомогу. Ми мали чудове спілкування і Боже благословення. Брати та сестри свідчили про ту працю, що вони ведуть в регіонах. Ми провідали деякі місіонерські точки (всі звичайно ми не могли відвідати), окремо мали зустріч з Анатолієм Бондарчуком в селі Вишній Булатець. Вони показали хату, яку вони придбали для місіонерської сім’ї. Ми надали їм деякі кошти, щоб вони могли

зробити там ремонт. В с. Березова Рудка ми відвідали місіонера Сергія Середюка, в Оржиці – Валерія Шмідта. Ще двох місіонерів Олександра і Світлану Міщук в селі Олександрівка. В Житомирщині ми заїхали в гості до місіонера, який несе служіння в трьох селах. Він має потребу в ремонті домів молитви в цих селах. В цих регіонах практикується купівля сільської хати, в якій робиться ремонт і там можуть одночасно проживати місіонери і провадиться богослужіння в великій кімнаті, яка спеціально обладнується для проведення богослужінь. Таким чином економляться значні кошти, а результат можливо випереджує вкладення, бо місіонери не розпорошуються на капітальне будівництво нового дому молитви, мають час саме для духовного служіння, євангелізації.

Ми повернулися на Рівненщину, де мали зустріч з усіма місіонерами, що провадили літні дитячі табори. По приблизним підрахункам не менше 2,5 тисяч дітей (зі світу) були в цих таборах. Це було значним Божим благословенням для дітей, діти почули Слово Боже. Ми віримо, якщо не зараз, то пізніше – це Слово проросте в їхніх серцях і принесе добрий плід. Ми мали чудове богослужіння в селі Перетоках, а також відвідали декількох місіонерів на Рівненщині, зокрема Олену Гайдарову, вдову Олега Гайдарова, який раніше був відповідальним за євангелізаційне служіння місії в Україні. Віталій Бабак нас відвіз в село, де Гайдаров розпочав будову дому молитви, але там залишилося незавершене будівництво у зв’язку з його смертю. Якщо ваше серце відкриється допомогти на цю будову, це було б значним благословенням і продовженням тієї праці, що розпочав місіонер Гайдаров. Ми відвідали сиротинець сімейного типу «Щаслива родина» в селі Новоукраїнка. В будинку проживають три сім’ї. Ми бачили, що діти мають там прекрасне місце і будинок, у чому й ваш суттєвий внесок, дорогі жертводавці. Багато з вас жертвують на ці родини, на це служіння, за що слава Богу! Пригадую, як ми збирали кошти на операцію Марійки, тепер ця дівчина першою біжить в зібрання – жвава і весела. Слава Господу! Так само інша сестра – Вероніка, яка приїжджала сюди, в США, на операцію, але лікарі порадили їй не робити, вона пройшла курс лікування. Зараз, нажаль, має болі, прохання молитися за неї. Після цього ми поїхали в Дубровицький район, відвідали родину Віктора Гриценка, це благословенна родина, ми привезли їм гуманітарну допомогу. В їхньому селі місцевий священик православної церкви налаштований проти них, і робить багато перешкод, підбурює місцевих жителів. Треба молитися за це село і працю брата Віктора. Потім ми знову були на Львівщині, де відвідали родину місіонера брата Богдана. Він трудиться в трьох селах, там є в кожному селі по двоє нових місіонерів. Ми побачили рясне Боже благословення в цих селах. Потім ми відвідали Острозьку академію, де мали зустріч з студентами та вчителями. Ми спілкувалися з ними англійською мовою. На моє здивування. Вони гарно володіють англійською мовою. Ми подарували їм 300 екземплярів – українськоанглійської паралельної Біблії. Ця академія має відкриті двері для Слова Божого. Коли ми показали керівнику академії цю Біблію, він був дуже здивований, що є таке видання. Ще більше він здивувався і дуже зрадів, коли зрозумів, що ми крім однієї Біблії для нього, ще маємо триста екземплярів для студентів. Потім ми завантажили 20 тон гуманітарного вантажу в величезну фуру О. Чубарук вручає Біблії в Острозькій академії

вали продукти, до Володимира Брички (керівника нашої групи) потелефонувала одна сім’я. Вони попросили забрати на захід їхню стару маму і сестру з двома дітьми. Нам нелегко було це зробити, але Дух Святий побудив їхати до тієї родини. Ми змінили маршрут. Проїжджали чорні поля, скрізь руїна. Ми забрали цих людей, потім нам сказали, що якби ми поїхали по запланованому раніше маршруту. То потрапили б під обстріл. Таким чином нас Бог зберіг. Гуманітарний вантаж, який зусиллями християн з заходу України періодично доставляється на Донбас, розвантажується в безпечному місці, а потім брати розвозять його частинами по місцях, де в тому мають найбільшу потребу. Фактично усі мають потребу. Багато старших людей просто голодують, не маючи за що купити їсти. Були випадки голодної смерті. Повертаючи назад з Попасного, ми мусили виїхати або на ніч, або ж чекати до ранку. Ми вирішили їхати вночі. Потім нам потелефонували, що те місто, де ми були, піддалося масованому обстрілу сепаратистами. Без перешкод ми благополучно доїхали до Києва. Я попрощався з братами і залишився в Києві, щоб готуватися до відльоту в США. Я залишився в Бучі, в реабцентрі, де ми багато допомагали братам у праці з реабілітантами. Там було чудове богослужіння, в якому просто не зауважуєш на те, що йде час. Я мав розмови з старшими братами, які свідчили про те, скільки чудес Бог робить з наркоманами, колишніми злодіями, з тими, кого вже фактично списали помирати. Бог дає шанс жити вічно тому, хто вже помирає. Я дізнався про молоду дівчинунаркоманку, яка була при смерті. Вона прийняла Ісуса Христа в своє серце. Потім вона відійшла в вічність, але вже спасенною. Бог знає, як вирвати людей з погибелі. Після чудових зустрічей в Бучі, я повертався до Америки, дякуючи Богу за Його благословення моєї поїздки в Україну. Ще більше хотів би наголосити: як ми повинні дякувати Богу за все, що маємо тут, в Америці! Разючий контраст того, що я побачив в Україні і тут, в Америці. Нам не потрібно переживати за завтрашній день, щоденно ховатися по підвалах від розривів бомб, від обстрілів мінометів. Ми не голодуємо, маємо вдосталь їжі, одягу, в наших оселях тепло й затишно. А там багато людей не мають опалення в домах, не мають тепла, електроенергія відключена. Багато людей втратили своє житло, свої пенсії, зарплату, роботу. На Донбасі сепаратисти під загрозою смерті заборонили віруючим збиратися в домах молитви і провадити богослужіння. Ми маємо час і можливість вільно збиратися в чудових і просторих домах молитви. В той же час забуваємо за це дякувати Богу за мир і спокій. Найперше, що ми повинні робити: дякувати Богу за всі Його милості. Ще раз хочу подякувати всім співпрацівникам місії «Ebenezer» за ваші молитви, матеріальну й духовну підтримку місіонерів, їхніх потреб. Нехай Божий мир і спокій постійно буде в ваших серцях і домах. Божих вам благословінь!

№31, листопад - грудень 2014 р.

Cтор. 8

$7 $14

Поллианна

Игра в радость, которую подарили читателям Портер и её героиня, согревает душу и увлекает. Отнюдь не сентиментальность, поверхностный оптимизм или невнимание к проблемам, которые ставит перед человеком жизнь, стали причиной создания образа «вечно радостной» девочки; как говорила сама Портер: «Я никогда не считала, будто нам следует отрицать существование трудностей, страданий и зла. Я только думала, что гораздо лучше приветствовать неизвестное бодро и радостно». Так поступала в жизни она сама, и Поспішайте придбати новий кольоровий этот её совет, обращённый к нам, звучит с пленительной простотой и непосредственхристиянський календар на 2015 рік! ностью из уст её вечно живой, вечно раТираж обмежений! Тематика календаря: «Слово Боже - світильник для достной и близкой нам героини. мого життя!» На кожен місяць окрема сторінка форматом 12x16,5 дюймів (30х42 см), на якій кольорова ілюстрація з біблійною цитатою (мініатюри ілюстрацій дивіться вище), і на іншій половині сторінки велика й зручна календарна сітка, на якій виділені окремі клітинки на кожен день, де ви можете робити свої позначки, також вказані святкові дати українською та англійською мовами. На останній сторінці розміщений календар на 2016 рік. Увага! Виручені кошти за календарі будуть спрямовані на купівлю різдвяних подарунків дітямсиротам в Україні! Прийміть участь у служінні дітям!

Путешествие пилигрима в Небесную страну

Путешествие пилигрима» - единственная, в своем роде, книга, описывающая во всей полноте путь исканий человеком Бога, его сомнений, покаяния и процесса духовного возрастания. События переданы в форме пересказа человеком своего сновидения, что позволяет живо и красочно описать духовные процессы души и духовного мира, невидимого человеческому глазу.

$15

Только семь дней

$25

4 аудіо диска $ 35 1 MP3 $15

$13

Перекрестки - DVD Цикл телепередач по книгам Яна Тейлора 2 видео-диска

Дорогой ценой

Христина Рой Укр./ Рос.

$18 $15

Божьи генералы II Роберт Лиардон

Роман о пути людей к Иисусу Христу, к признанию Его своим Господом и Спасителем. На примере жизненных ситуаций автор показывает истинность евангельских заповедей о любви к Богу и ближнему, о прощении и необходимости всегда и во всем обращаться в молитве к Богу и только в Нем искать утешение и опору в жизни.

В атмосфере гнета и духовной тьмы реформаторы вступили в борьбу с подавлением откровений от Бога и переводов Библии на язык, понятный простым людям. Роберт Лиардон познакомит вас с шестью выдающимися личностями, посвятившими себя восстановлению взглядов и принципов ранней церкви. Вместе с ними вы пройдете через годы просветительства и жестоких преследований.

Escape ffrom B E Buchenwald h ld

Biography of Grigoriy Zinchenko.

His life in Ukraine during 1933 and living through the starvation time.

His life in prison in Germany during the WWII and how he escape form Buchenwald camp.

УВАГА!

$10 $13 Christian Mission “EBENEZER” PO Box 12050 Lexington, KY 40580-2050

Виручені фінанси використовуються для підтримки місіонерської діяльності та служіння милосердя. Щоб зробити замовленДорогі друзі, на цій ня, надсилайте чек або сторінці представлена мані-ордер:

На хвилях любові

Людмила Калашнікова Збірка християнських оповідань.

лише маленька частина “Книжкової скарбниці”. Ми маємо багато іншої християнської (художньої та публіцистичної) літератури, аудіо СD та відео DVD.

За довідками звертайтеся по тел.: (859)312-4344

Гольма Николай Котяков

Назидательная история Гольмянской церкви, Балтского района, Одесской области, записанная со слов очевидцев, Николаем Извлекая Драгоценное Котяковым. Действие происхоиз ничтожного дит в 20-40 годах XX столетия. В сборнике «Извлекая драСвидетельства необычайные! гоценное из ничтожного» описаны события и свидетельства братьев-узников, которые были и происходили в 1940-85 годах. Если бы записать всё, что они рассказывали и свидетельствовали, была бы о каждом из них толстая книга! Многие умерли и полезные уроки жизни унесли с собой! Если бы остались записаны эти уроки жизни, испытаний и искушений и победы во Христе! Это было бы очень полезно для современного молодого поколения прочитать и изучить эти уроки! Не только побед во Христе, но и уроки искушений и поражений! Чтоб не повторять ошибок старых поколений, нужно учиться на ошибках других! Некоторые пустыни искушения в Олександр Войтицький этом сборнике вкратце записаны! Вірші

$15

$7

Зоря Спасіння

Не забудьте додати за пересилку: Перша Послідуючі Kниги $4.00 $1.00 CD/DVD $3.00 $1.00 №31, листопад - грудень 2014 р.

Cтор. 9

А я було зневірилася… А я було зневірилася… Тихо й просто Я раптом перестала Богу довірять В душі моїй ставало темно й пусто, І я відчула, що втрачаю благодать Ні, я не впала, навіть не спіткнулась І я несла хреста до вічної мети, Але дитяча віра похитнулась, Чим далі йшла, тим важче було йти Гірка зневіра так закралася неждано В моєму серці своє місце зайняла Я вірила у Хрест, в спасіння мені дане, Я вірила у Бога, але віри не йняла… Звідкіль цей гіркий корінь в мені взявся, Та майже з незначних дрібниць… Коли мій гіркий плач у небо знявся Коли я перед Богом пала ниць Він промовчав мені у ту хвилину Мій Бог мені не відповів… Гірке мовчання не одну годину «Довірся Богу» - дух мені велів Та так не раз, не два, бувало часто Що я молюся, а мій Бог мовчить І раптом віри обірвалося намисто, І на устах молитва не бринить…

Я раптом стала свідком Його муки Його молитви в Гефсіманії, в саду Як Він до неба зводить Свої руки «Нехай мине ця чаша. Ні! Піду…» Невже це Бог Христа не чує, Невже Його молитва звук пустий, Він на Голгофі, смерть Його чатує, «О, не покинь Мене, Отець благий, О, не покинь!» – та небо потемніло Отець залишив сина на хресті І серце боляче стискалось і щеміло Невже Бог не почув слова святі. «Ні, Я почув, та важко було чути Й кидати Сина у останній смертний час, Я можу відповіді і не дати, Але я завжди, діти, пам’ятаю вас. Буває так, що й треба промовчати, Щоб віра стала золотим литтям Коли ти від зневіри будеш знемагати, Я буду поруч, ти лиш вір Мені, дитя» А я було зневірилася, Боже. Пробач зневіру, і прости за все І серце іншого промовити не зможе « Я ВІРЮ БОГУ!!! ВІРЮ, НАД УСЕ!!!» Ірина Іманбаєва

Мальчик и пианист Афишами столбы одеты, О том и расскажет каждый лист, Что к нам сегодня приезжает Известный в мире пианист. И вот концертный зал заполнен, В проходах даже негде встать, Партер уже народа полон... Когда же будут начинать? Но вот поехали, качаясь, Торжественно завесы врозь, Стоит на сцене, улыбаясь, Возле рояля жданный гость. Но вдруг откуда-то из зала Мальчишка - маленький возник, На сцену выбежал к роялю, По клавишам ударил вмиг. И воцарилась во всем зале Вдруг неземная тишина, Все люди с нетерпеньем ждали: Что дальше будет? Чья вина?

Сам подошёл к мальчишке сбоку И начал ждать звучанья нот, Когда ударил тот без толку, Он... обыграл этот аккорд.

Ти не достойна. Бог тебе не чує» … Та раптом я побачила Христа Як Він дорогою страждань крокує Як Він висить на дереві хреста

Таких аккордов было много, И все маэстро исправлял, Малыш игрался долго-долго. Но пианист не уставал.

Как часто страшную картину Ты представляешь пред собой, Что ты идёшь - и дуло -в спину, И ты за Господа герой...

Как часто Пётр всплывает в мыслях? Глаза Христа. Крик петуха. И слов лукавых дешевизна, И послевкусие греха... Как часто мы, ища ответы, На важном интервью с собой, Не узнаём автопортреты И спорим со своей душой? Мы говорим себе: «Возможно, Когда-нибудь наступит час И приподнимется безбожье, И брата брат врагу предаст, И если вдруг меня повяжут, Железом будут жечь уста И отрекаться мне прикажут От веры в Господа Христа, Я и у смертного порога Не испугаюсь, не сломлюсь! К стене поставят, но от Бога Я ни за что не отрекусь. Я не предам! Я не посмею. Я выдержу! Я всё пройду. Своей души не пожалею». Но здесь... Давай начистоту! Остановись. Копни поглубже

И максимально приглядись В мотивы, увлеченья, нужды – Чем ты наполнил эту жизнь? Зачем нам представлять, что будет И как мы верностью блеснём!? Если сегодня нас так мутит, Что мы зачёты не сдаём. Зачем нам ждать времён гонений!? Скажи, к чему нам жечь уста, Если на них от осуждений, И без железа - чернота... В наш век другие инструменты, И методы врага хитрей, И отречения моменты Всё незаметней для людей. Условия для нас получше... И мы порой почти глухи, Когда нам правду прямо в уши Кричат до хрипа петухи...

Ты вспомни, если трудно будет, Вот этот простенький пример, Ведь Бог всегда с тобой пребудет, Когда ты в чём-то неумел. И если трудно в жизни станет, От этого ты не беги, Ведь наш Господь всегда исправит Все неумелые шаги. Так что по жизни только с Богом Иди без множества тревог, Ведь на любой твоей дороге С тобою будет Вечный Бог. Сергей Степанюк

Малыш и сам перепугался, Сердечко шепчет: «Убегай». Но пианист не растерялся, Махнув рукой, сказал: «Играй».

Я перестала Господа благати, Я перестала щось Його просить Гірка зневіра закувала серце в грати «кому ти молишся, твій Бог мовчить,

НЕ ПРЕДАЙ ХРИСТА!

Когда закончилось всё это, Весь зал уж на ногах стоял, И бурные аплодисменты Обрушились, как ветра шквал.

И даже не заметил битвы За верность Господу Христу? Что нам за будущее браться? Может давно мы отреклись, Когда предпочитаем сдаться, Идя с грехом на компромисс? Когда не брезгуем соблазном, Щепоткой лжи, блуда, суда... И в обольщении опасном, Кричим: «Я б умер за Христа!» Но надо ли нас ставить к стенке? Ведь отречение - внутри. Его прозрачные оттенки Найди в себе! И рассмотри! Не надо ждать расплаты кровью. Не жди и дуло у виска... Ты лучше в интервью с собою Сегодня не предай Христа. Наталья Шевченко

Зачем о будущем!? Сегодня... Сегодня ты готов страдать? Когда открыта преисподня, Чтоб даже избранных сломать.. Проверь себя. Не отречёшься, Когда наступят на мозоль? Спроси себя, над чем смеёшься?? Как реагируешь на боль? ы Быть может время для молитвы Ты разменял на суету

№31, листопад - грудень 2014 р.

Cтор. 10

Кари Господньої не відкидай!

«Мій сину, карання Господнього не відкидай, і картання Його не вважай тягарем, бо кого Господь любить, картає того, і кохає, немов батько сина!» Притч. 3:11-12 Мені доводилося зустрічати дітей, які образилися на своїх батьків з-за того, що їх карали незаслужено. Пройшли роки, вони виховували своїх дітей моральним методом, не прибігаючи до різки. Як боляче бачити розчарування та втрату, але втрачені роки повернути неможливо. Один тато на запитання «А де ваші діти тепер?», тільки знизав плечима, сам будучи залишений ними самотнім на старість. Інші батьки все життя впродовж часу виховання своїх дітей не мали миру поміж собою: один з батьків вважав, що потрібно карати дітей, а інший – ні. Діти виросли і пішли в цей світ. Так ми, як земні батьки, можемо помилитися, можемо часом покарати дітей з гнівом, не роздумуючи вдарити дитину. Наш Господь також карає нас. Як ми сприймаємо картання від Нього? Покарання від Бога дуже часто відбувається в незрозумілій для нас формі. Хтось нас образив, ми щось втратили, захворіли. Чи не вважаємо ми тягарем того, що трапляється з нами? Чи вміємо ми сприймати урок з картання, коли ти ожорсточився, образився? Бо гордим Бог противиться, а смиренним дає благодать. Тільки покорившись під міцну руку Господню ми зуміємо правильно зрозуміти урок, поправити своє життя і досягнути благословення. «Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає!» (Євр. 12:6). «Бо ж перед очима Господніми всі дороги людини, і стежки її всі Він рівняє…» (Притч. 5:21). Наше життя можна порівняти з цим віршем про піаніста (читайте вірш на сторінці 9, рубрика «Християнська поезія»).

Корінь єдності Допоки тіло живе, поки дух в людині, кожна клітина тіла тягнеться одна до одної і все функціонує в тілі, всі органи, системи тканини. Як тільки дух життя покидає людину, припиняється д и х а н н я , починає відбуватися у тому ж тілі неймовірний процес: всі клітини відштовхуються одна від одної. Тобто тіло розпадається, ті ж самі органи клітини, системи руйнуються, бо нема духа життя. Коли в нас живе Дух Живого Бога, нас завжди буде притягати одне до одного, до церкви, тіла Христового. Кожен із нас, як член Церкви Христа є клітиною в Його тілі. Якщо в нас відчуження, небажання йти до церкви, який це дух? Чи не дух смерті? Ось чому Христос вчив любити навіть ворогів. Це Його сутність. Любов – це те, що все єднає. Якщо нашою ціллю стане Христос, служіння Йому, виконання Його повелінь, це проповідь Євангелії тим, що гинуть. Це робитиме нас однодушними, бо у нас одна ціль. Ми члени одного тіла! Так, ми виконуємо різні функції, і всі не можуть бути оком чи рукою, але разом ми складаємо повноцінне тіло, що має одну ціль – спасіння людства, поширення Божого царства та Його Слави.

Хто вірить неправді?

Радійте з тремтінням

Чому люди вірять неправді? Тому що вона їм подобається. Якщо Бог дав тобі милість повірити правді, вона допоможе тобі, щоб не вірити неправді. Як не дивно, але наше життя переповнене неправдою в різних формах, і ми це любимо, бо нам це подобається. Чому люди люблять цирк? Там же їх обманюють. Чому люди люблять кіно? Там вигадані сюжети, там фактично все штучне. Чому діти люблять ігри (games)? Бо вони там можуть бути штучними героями-переможцями. Будь справжнім переможцем, а не надуманим! Для цього читай послання Ісуса Христа до семи церков (Об’явлення, 2 і 3 розділи) і ти станеш справжнім переможцем і наслідуєш вічність з Богом у Його царстві. Чому люди люблять Інтернет? Бо легко дає знання, але забирає час від істинного знання, що є правдивим джерелом, що тече в життя вічне. Інтернет – джерело діряве, як Бог говорить в Єр.

2:13: «Бо дві речі лихі Мій народ учинив: покинули Мене, джерело живої води, щоб собі подовбати водозбори, водозбори поламані, що води не тримають». Ми любимо неправду, тому що не любимо правду. Правда нам каже: хто ми є насправді, але нам це не подобається. Нам неприємно і тому ми не любимо це. Чому люди не люблять світла? Тому що полюбили темряву. Так каже Христос. Світ змінився: речі, технології, досягнення культури, інформація змінюється, але правда залишається незмінною. Те саме каже Христос: «Я дорога і правда і життя!» (Ін.14:6). Чи ти полюбив Його так, щоб зненавидіти неправду?

Служіть Господеві зо страхом, і радійте з тремтінням. Шануйте Сина, щоб Він не розгнівався, і щоб вам не загинути в дорозі, бо гнів Його незабаром запалиться. Блаженні усі, хто на Нього надіється! (Пс. 2:11-12). Ми боїмося торнадо, штормів, блискавки, землетрусів, але чи ми боїмося Того, Хто тримає все це в Своїй руці? Коли ми будемо служити Богу зі страхом, то не будемо боятися ніяких стихій, бо Він ними керує. Як часто у нас, християн, уява про Бога однобока. А Він Собою наповняє все, все знає, все це твої думки і думки всіх мільярдів, що населяють землю і всіх людей знає імена і скільки волосин у них на голові і знає кінець кожного з нас і всіх ангелів Своїх, і ад тремтить перед Ним. Чи це не говорить нам, що служити такому Богу зі страхом – це радість? Був час, коли Давид із великою пишнотою і радістю переносив чи перевозив ковчег Господнього заповіту до Єрусалиму, але тут Господь виявив Свій суд: помер Оза. Не все, що слава Богу на вустах, музика – жертва Богу. Служити Богу зі страхом, радіти з тремтінням – це дотримання Господніх повелінь і заповідей. Бо в них наше благословення. Бог заповів ковчег Заповіту нести левітам на плечах. Пройшли роки, Давид думав по сучасному: гарний віз, нащо томити людей? Ковчег з золота тяжкий, є воли. Ту саму річ можна зробити легшою. Слухай, нащо хустини, обряди, страх тремтіння? Головне радість, жертви, нащо піст – це тяжко. Нащо смирення, помазання оливою пресвітерами? Є ж ліки, лікарі, лікарні! Все змінюється, та не Господь та Його Слово, що перебуває повіки і не змінюється. Радіймо з тремтінням і служімо зі страхом!

Вимірюємо свій духовний зріст

Чим швидше ми це робимо, тим краще: - Як швидко ми просимо пробачення?

- Як швидко ми прощаємо?

- Як швидко можемо побороти заздрість?

- Як швидко перемагаємо і вгамовуємо лукаві підозри?

- Як швидко перестаємо ображатися?

- Як швидко можемо виявити свою гордість? Якщо ми стараємося скоротити ці відрізки, то ми духовно зростаємо. Якщо ж ми робимо це одразу – ми на духовній вершині.

«Досягнення електронних ігор» робить людей (дітей): - гордими; - мнимими героями; - вбивцями часу; - духовно обкраденими; - залежними рабами.

Сучасні парадокси Сусідка здивовано питається: - Чому ваш син не спілкується з моїм?

- Та у вашого сина немає електронної пошти.

Незцілені рани

Дії 16:25. Чи Той, Хто потряс всю темницю і кайдани познімав з усіх, не міг зцілити рани Своїх вірних рабів, які в ранах співали Йому хвалу? Як би ми розуміли наскільки більше наші страждання тіла приносять користь в нашому духовному житті? Ми напевно в труднощах своїх співали б Господу, а не нарікали, а Він являв Свою славу.

Істинна віра

Істинна віра проявляється не тоді, коли ми отримуємо від Бога те, що ми хочемо, а тоді, коли досягаємо того, що Бог очікує від нас. Якщо у тебе немає цілі, щоб догодити Богові, у тебе нема віри, або ж вона мертва. Інколи наші відносини з Богом можна порівняти з тим, як ми робимо замовлення в ресторані і очікуємо, коли офіціант виконає його: «Я зробив замовлення, а Ти, Господи, виконуй його…». Істинна віра проявляється тоді, коли Бог нам каже, що робити, а ми це виконуємо. Бог чекає, коли ми виконаємо Його волю. Ісус показав нам приклад, як Він виконував все те, що очікував від Нього Отець.

№31, листопад - грудень 2014 р.

Cтор. 11

Чи потрібно дружити до одруження? На сьогодні вплив світу досить значно відбивається на свідомості християн і часом якщо хлопець запропонував вийти заміж, а не просто дружити, то це майже не нормально. Чому потрібна дружба до одруження і яка її ціль? І чи прийнятна вона для християн? Перш чим поговорити про це, дозвольте задати декілька запитань в цьому напрямку.

1. Якщо вам запропонували дружбу, як можна знати, що це з серйозною ціллю і коли така дружба припиняється, куди подіти всі марні сподівання, куди сховати всі почуття, хто позбирає всі витрачені безцільно слова, за які точно треба буде дати звіт перед Богом, бо так написано, що за кожне марне слово людина дасть звіт перед Ним.

2. Чи потрібно дружити з людиною, яка тебе не любить? Може полюбить? Якщо подружитися, може подарунки і т.д. і знову ж: якщо ні, то чи варто все це було робити?

3. Яка ціль дружби до одруження? Щоб одружитися. То чому не одружуватися відразу? Щоб пізнати один одного: можливо молоді не підходять один одному? Чи насправді можна пізнати людину на побаченні? Людину можна пізнати тільки в практичному житті.

4. Чи можна зберегти чисті стосунки до одруження, коли молоді люди залишаються один на один. Де гарантії від гріха?

5. Яку роль відіграє Бог в такій дружбі і як Він дивиться на це? Упродовж віків одруження було актуальним питанням і Біблія проливає світло на цей момент. Ті, котрі бажають пізнати волю Божу про це, обов’язково знаходять відповіді на ці запитання. А хто не бажає, завжди знайде відмовки. І навіть коли Христос мав дискусію з фарисеями, і вони хотіли Йому довести, що Мойсей дозволив їм розлучатися, Він їм чітко заперечив, що так не було спочатку. Отже, Божа ціль і бачення одруження – це чисті стосунки та святий шлюб, який заслуговує благословення – Боже і батьківське. На сьогодні засоби масової інформації, книги, суспільство (одним словом – світ) розбивають тверезу думку християнина і інколи ми стаємо свідками того, що за нормальне сприймається дружба 12-13-річних хлопчика з дівчиною. Не зрозуміло, як можна пояснити такі відношення Boyfriends і girlfriends? Але якщо говорити про одруження, то це абсурдно. Це те саме, що запропонувати вам подивитися на дім – чи він вам подобається і ви прийшли, а там лише фундамент, а решта, кажуть, добудуємо через десять років – а ви зараз підписуйте контракт. Якщо ми не йдемо шукати дім, коли він нам не потрібен, або коли ми не готові, щоб купувати, то чому можна думати, що це ОК, щоб, коли ще не час і ми не готові до одруження, потрібно дружити з кимось? Взагалі в недалекому минулому в християнському суспільстві такі речі, як зустрічі двох молодих людей до одруження категорично заборонялися й

Порада юнакам

Слово Боже нас повчає, що найперше потрібно шукати Царства Божого і правди Його. Коли ми ставимо Боже на перше місце, Він обов’язково подбає про нас (Притч. 19:14). Хата й маєток – спадщина батьків, а жінка розумна від Господа. Як часто молоді люди хочуть благословення від Господа, але щоб служити Йому – про це й не думають. Юнакам дано право пропонувати дівчині шлюб і часто вони бояться свою долю покласти в руки дівчини, щоб вона зробила вибір. Якщо ти свою долю поклав перше в руки Господні, тобі нічого боятися. Часто молоді люди шукають гарну дівчину, а не жінку (Притч. 31:30): Краса – то омана, а врода – марнота, жінка ж богобоязна – вона буде хвалена. Юнак має право приглядатись, вибирати, молитись за майбутню дружину, але не дружити. Часом молоді люди так «надружаться», що вже не хочуть одружуватися. Збережи, юначе, свої гарячі почуття, теплі слова для своєї майбутньої дружини. Моя мама казала: «Сину, живи так, щоб коли будеш одружуватися, жодна дівчина не плакала на твоєму весіллі через те, що ти їй щось казав, дав привід думати про тебе…». Тож зроби свій вибір з Богом у молитві, і Він направить твій шлях у вірному напрямку. Пам’ятай: що посієш, те й пожнеш. Якщо будеш крутити флірти з дівчатами, поступати несправедливо, то пожнеш ту ж саму

каралися. Можливо й не дивно, що при зміні цього змінився стан сім’ї в християнському суспільстві, де сім’я стала не міцною і з’явилася маса розлучень. Не дивно, що Христос вчить, що хто слухає Його слів, подібний чоловіку, , хто побудував свій дім на камені. Отже, без зайвих пояснень хочеться сказати, якщо молоді люди замість того, щоб витрачати намарно час, почали готувати себе до одруження, дівчина готується, щоб стати доброю дружиною, мамою, хлопець – добрим чоловіком, татом, починають копати фундамент свого сімейного життя, читати Слово Боже, перевіряти себе, шукати себе в служінні Богу. Якщо ти не можеш послухати тата, відповісти спокійно мамі, як ти думаєш що інакше ти зможеш зробити дружині. Якщо ти лінуєшся прибрати і спальні і тобі тяжко помити після себе посуд, як ти сподіваєшся, що все це ти будеш робити в своїй сім’ї. Починай закладати фундамент свого сімейного життя. Це тяжко, так, але дім буде міцний, працюй над своїм характером, привчи себе до думки, що любов – це жертва, це готовність поступитися, терпіти образу, і коли ти це зумієш з Божою допомогою робити в сім’ї тата і мами, є гарантії на майбутнє. Слухай батьків і добре буде тобі, і довгі роки життя будеш мати на землі. Інколи дівчата кажуть, якщо вони відмовлять хлопцю в дружбі, тим самим вони скажуть, що його не люблять. Слово Боже нам дає один яскравий приклад і дуже болісний для всіх дівчат, які пішли на поступки. Прочитайте 2 Сам. 13:1-19. Історія про Тамару актуальна і сьогодні. Короткий огляд події. Чи любив Амнон Тамару? Так, любив, то чому ж зненавидів? Бо допустив гріх. Неправильно збудований дім одразу завалився. Амнон послухав поради друга, не зумів прислухатися до поради любимої людини. Чи любила Тамара Амнона? Так. Інакше б не пішла на поступки. Інакше вона відразу б зауважила на його витівки і не радила поговорити з батьком, а точно б кричала, бо були в домі інші люди, які б почули її крик. Але вона допустила гріх, переступила межу. Вона кричала, але вже пізно було. Якби Тамара знала наперед, що після такої «любові» буває ненависть, вона б ніколи не пішла на жодні поступки. Гріх

несправедливість у своїй сім’ї. Часто молоді люди не думають наперед, але потім виростають їхні діти і їхніх дочок обманюють, або ж сини крутять з дівчатами – жнуть те, що посіяли раніше. Ми, християни, недаремно називаємося братами та сестрами. Така дружба, як у брата з сестрою, припустима лише тоді, коли у нас інші почуття і нам потрібно одружуватися. Звичайно, сьогодні, коли дівчата одягаються далеко не по християнські, важливо розібратися в своїх почуттях. Чи це любов, чи пристрасть? Тому не дивіться, як дівчина виглядає ззовні, а як вона живе, як поводиться. Порадьтеся з батьками, а найбільше: говоріть з Богом про ваші почуття і в Його присутності можна буде легко розібратися в своїх почуттях.

Порада дівчатам

Поради дівчатам аналогічні зверненню до юнаків щодо духовного устрою їхнього життя. Дуже часто дівчата стараються притягнути увагу юнаків до себе світськими методами. Але вони не задумуються, що можуть притягнути до себе далеко не такі юначі почуття, на які сподіваються. Які методи – такий і результат. Не раз виявляється, що дівчина вийшла заміж за того, хто покохав її зовнішність, а не її саму. Ніколи не давайте місця жодному залицяльнику в вашому серці, аж поки вам хтось не зробить серйозну пропозицію про намір одружитися на вас. Не йдіть на

завжди несе прокляття, ненависть, смерть. Тамара дала дуже мудру пораду: поговори з батьком. Якщо вам пропонують дружбу і ви любите цю людину, але просто дружити не збираєтеся, то відверто скажіть їй про це і якщо хлопець має серйозні наміри і хоче одружуватися, він вас зрозуміє і все налагодить. Помилка Тамари в тім, що коли він не послухав її поради, то вона пішла на компроміс. Це та межа, яку їй не треба було переступати. Але почати втікати чи кричати. Помилка Амнона в тім, що замість того, щоб признатись людині, яку він любить, він не йде правильним шляхом. Інколи молоді люди забувають, що коли вони залишаються один на один, вони можуть втратити контроль над собою і робити те, що їм і в голову не прийшло наперед. Якщо ти полюбив когось і прийшов твій час, і ти з молитвою до Бога йдеш на цю справу, тобі нічого боятися відмови дівчини. То краще почути відмову одразу, аніж потім в житті довідатися про те, що вона тебе не любить. Не робіть нічого в темряві. Відкривайте свої бажання перед Богом, радьтеся з батьками. Це ті, кому можна довірятися в цих питаннях. Відсутність страху Божого приводить до того, що ми позволяємо такі стосунки між молодими людьми. Уявіть собі: коли б електричний дріт виглядав із стіни і нас попросили б його вправити назад, ми б ніколи не погодилися – навіть якщо б нам сказали, що він не під напругою. Чому? Бо у нас є страх, що нас може вдарити струм. Певні знання приводять нас до обережного ставлення, щоб не постраждати. То ж як ми можемо думати, що коли молоді люди залишаються один на один і збережуть себе в чистоті. Сьогодні також часто дружать через СМС чи Інтернет. Якщо втрачений страх Божий і ми не думаємо, що нас може вдарити гріх по нашому життю, тоді ми не контролюємо наші слова, думки, легко міняємо друзів, не думаючи, яку рану ми лишили в попереднього партнера, які почуття визивали ті СМС в наших друзів. Отже, чи потрібна дружба до одруження? Зовсім ні. Так у християнської молоді повинні бути християнські відношення одне з одним. А коли задумав одружуватись і на це прийшов час (ти дозрів до цього), починай з молитви, відкривай свої бажання перед Богом, іди та пропонуй тій, яка подобається тобі. Звичайно, що це повинна бути християнка. А якщо вона відмовить, то сприймай це, як волю Божу. А що, якщо ти будеш рік дружити і тоді запропонуєш, чи є гарантія тому, що тобі не відмовлять? Дівчата кажуть: як я можу знати, що він мене любить (якщо ми не дружили і не знаємо одне одного)? На превеликий жаль, багато християн залишились без віри. Чому Біблія нас вчить, що ваше слово хай буде так-так, або ні-ні. Все інше від лукавого. Це нормально: попросити в хлопця час подумати, помолитись, порадитись з батьками і через певний час дати відповідь. Якщо ми ходимо у світлі Слова Божого і маємо страх Його, то Дух Святий нас завжди буде нас направляти і ми будемо щасливі. Так, тільки довіряючи Богу, ми можемо зробити правильний вибір у нашому житті, бо тільки Він дає долю людині.

жодні компроміси. Коли ж вам хтось запропонує, не погоджуйтеся одразу, а попросіть часу, щоб помолитися, подумати над цією пропозицією. Розумний хлопець сам вам запропонує час на це. Не робіть здогадки, коли вам конкретно не запропонували і не просили вашої руки. Роздмухування мрій і уяви щодо того чи іншого юнака лише підстава для марних сподівань, що приведе до розчарування і розбиття. Моліться наперед про свого майбутнього чоловіка, щоб Бог вам послав його. Не вибирайте собі свого обранця самотужки, сподіваючись, що саме цей хлопець вам запропонує шлюб. Таким чином можна пропустити того, кого вам приготував Бог. Не ігноруйте жодним хлопцем, навіть якщо він вам не подобається, не смійтеся з нього, тим більше ніколи про це не діліться з подругами, не розпускайте плітки про невдалих хлопців, яким відмовили. Якщо вам зробив пропозицію хлопець, а він вам не подобається, не спішіть з категоричною відповіддю. По-перше, ви можете його поранити. Він поклав свою долю у вашу руку. Принесіть у молитві його пропозицію перед Богом і на колінах спробуйте розібратися в своїх почуттях. Навіть якщо ви остаточно вирішили йому відмовити, зробіть це з почуттям поваги, а не насмішки чи зверхності. Таким чином ви не втратите свого благословіння. Не раз можна чути, як дівчата прилюдно хваляться тим, що відмовили тому чи іншому у юнакові. Не сій недоброго

насіння! Воно проросте і прийдеться пожати і вам і вашим дітям (якщо вони будуть). Дівчина плаче, що їй ніхто не пропонує, а забула, як насміхалася з юнака, якому раніше відмовила. Не забувайте, що найбільше дівчину прикрашає скромність, простота. Ніколи не залишайтеся наодинці з хлопцем. Не забувайте про Тамару: любов може перетворитися в ненависть, якщо гріх буде мати місце у відносинах. Не забувайте: коли втрачається страх Господній, тоді включається інстинкт і людина стає неконтрольованою і з любові може стати ненависть. Навіть коли ви заручені, не залишайтеся наодинці до вашого одруження. Не давайте місця дияволу і тілесній похоті, щоб вам не спокуситися і не згрішити. Є люди, які таким чином згрішили, приховали свій гріх і пішли під вінець з гріхом. А потім у них нема Божого благословення. Якщо навіть так сталося, важливо покаятися, понести покарання, але потім мати життя і спасіння.

№31, листопад - грудень 2014 р.

Cтор. 12 Закінчення. Початок на стор. 5 Тогда я вспоминал, что Иисус переживал, идя на крест Голгофы, как Он молился в саду Гефсимании и Его пот был, как капли крови. Меня допрашивали одновременно три человека. Они стали обвинять меня в том, что я имею американскую веру в Бога. Я сказал, что они сильно заблуждаются и стал им объяснять, как Бог меня, грешника, призвал к покаянию в одиночной камере: никаких американцев там не было и никто из них мне не проповедовал об Иисусе. Я рассказал, каким погибшим и ненужным был в этом мире. Но я призвал Иисуса Христа, и Он мне помог и спас меня. Теперь я служу Иисусу Христу и проповедую Иисуса Христа – распятого и вновь грядущего. Один из этой «троицы» был более сведущ в вопросах нашей веры и спросил: «Это правда, что когда к вам приходят из мира, вы не разрешаете жениться?» Я привёл им пример: к нам пришла молодая женщина с ребёнком, сын пастора сказал отцу, что будет на ней жениться. Отец сказал, что никогда этот брак не благословит. Собрались епископа решать этот вопрос, потому что сын настаивал, что будет жениться только на ней. Пастор-отец сказал: «Братья, если бы это был ваш сын, вы бы благословили?» Но тут встал один старец и сказал: «Братья, вы неправильно рассуждаете». «А как нужно?» «Нужно говорить: если бы это был не ваш сын, а ваша дочь… Если бы это была ваша дочь, вы бы благословили её? Она столько настрадалась в мире. А ей Бог уготовил такого жениха, христианина, с детства верующего, как не благословить?!» Потом я сказал, что и мне, такому негодному человеку, Бог дал чистую жену, с детства верующую. Они выслушали, и один из них сказал, что нет смысла меня здесь держать… Я вернулся домой, а на следующий день поехал в ту комендатуру, где меня держали под арестом, забирать свой «Жигуль», автомобиль был конечно изрядно побит, потому что на нём гоняли кому не лень. Но я и тому был рад, главное, что вернули. Я купил две бутылки воды, шоколадку, банку кофе и поставил перед тем человеком,

что хотел мне прострелить ногу. Он сказал, что не возьмёт, потому что столько зла нам сделал, а я говорю: «Возьми во имя Господа!» И он взял. Когда я вышел забирать автомобиль, то там был этот Хирург. Он доставал из моего «Жигуля» какие-то свои вещи. А мне ещё раньше сказали, что это такой человек, что надевает пленному на голову мешок и бьёт прикладом до тех пор, пока весь мешок не станет мокрым от крови. Потом этого пленного расстреливает. Я подошёл к нему и говорю: «Всётаки, как ваше имя? Я хотел помолиться за вас к Богу, пред Богом нужно по имени сказать». Он посмотрел на меня взглядом Каина и говорит: «Просто Хирург». Потом он, как бы в своё оправдание сказал, что это их такая работа... Прошло две недели, мне позвонил Лёша. Это тот наркоман, которого я благословлял на жизнь. Я обрадовался, и спросил: «Как же ты остался жив?» Его поставили копать окопы, но тут началась бомбёжка, охраны не было, и он убежал, просидел в каком-то погребе несколько дней и уже сам молился Богу, как я его наставил. Я спросил об этом Хирурге, что с ним? Лёша сказал, что через два дня после того, как я попрощался с ним, было прямое попадание снаряда в его автомобиль, даже пальца не нашли. Написано, что «очи Господа обращены к праведным и уши Его к молитве их, но лице Господне против делающих зло, (чтобы истребить их с земли)» (1Петр.

3:12). Жизнь на Донбассе усложнилась, но живая вера проводит христиан сквозь тесные обстоятельства. Я приехал в очередной раз с гуманитарным грузом. Позвонил брату и говорю: как там наши братья в реабцентре? Он говорит: там сильно бомбят. Ничего, говорю, давай поедем, проведаем братьев. Когда мы туда приехали, звонит жена пастора и говорит, что там, рядом, в селе, умерла сестра, надо съездить туда. Там даже на кладбище не хоронят, а у себя на участке, потому что одни устроили процессию на кладбище и попали под бомбёжку, многие пострадали. Когда мы приехали туда, то по пути

видели изувеченные автомобили, нигде не было ни души. Нам навстречу стали выходить из своих погребов люди, на их вопрос, как мы смогли проехать, мы свидетельствовали им о Боге, о Его чудесной охране. Оказывается, мы проезжали через минное поле и даже об этом не знали: «За то, что он возлюбил Меня, избавлю его; защищу его, потому что он познал имя Моё. Воззовёт ко Мне, и услышу его; с ним Я в скорби…» (Пс. 90:14-15). Если откровенно, то меня люди недолюбливали за то, что я бывший зэк, и им свидетельствую, как Бог меня помиловал, и ещё их учу уму-разуму, как надо жить. Мол, они лучше знают. А теперь эти же люди с нашей улицы меня часто спрашивают: «Ты же верующий, когда это всё закончится?» Я отвечаю: «Как покаетесь, так и закончится». «Что будет с нашей улицей?» – спрашивают. Я прямо при них стал молиться об улице, чтобы Бог сберёг от бомбёжки. До сего дня ни одна бомба не упала на нашу улицу, хоть линия фронта проходит рядом. Бог попустил быть всему этому: «восстанет народ на народ и царство на царство…». Не надо новости смотреть, об этом всё написано в Библии. Важно молиться к Богу, регулярно и постоянно обращаться к Библии, не засорять голову мирской информацией, полной лжи и противоречий. Поступайте таким образом и тогда точно сохраните первую любовь.

Послесловие:

Я когда-то ехал с гуманитарной помощью с Одессы, и перед Николаевом на обочине трассы лежали два трупа молодых парней: 19 и 17 лет, летели под 150 км, врезались в дерево. Мы остановились, там милиция, мы спросили: может, помощь нужна? Они так саркастически: какая помощь? И показали на трупы. Я тогда спросил этих гаишников: «Как вы думаете, эти парни думали, что будут здесь сегодня вот так лежать?» «Так кто же об этом думает?»

– удивились милиционеры. «Ну, тогда посмотрите на меня: я тот человек, который об этом думает…». Я предстану пред Бо-

гом, и должен думать: в каком состоянии окажусь в тот момент. Каждый человек смертен и предстанет пред Богом. Нужно готовиться к этому. И когда? Сегодня, сейчас, завтра может быть поздно.

Від редакції: Брат, свідчення якого ви прочитали в цьому випуску газети під назвою «Не оставляйте первую любовь!», на даний час вимушено проживає в іншому місті України, далеко від зони АТО, окремо від сім’ї. Фактично він переховується від сепаратистів. Після останньої поїздки (саме на Полтавщину), хтось прослухав його виступ в одній із церков і потелефонував в Горлівку до сепаратистів, які одразу ж внесли цього брата до свого «чорного списку». Його знову Господь чудовим чином попередив не повертатися додому. На Полтавщині багато переселенців саме з Горлівки, і не дивно, що хтось з них виявився прихильником ДНР. Й побіля Ісуса Христа (усього з дванадцяти Його найближчих учнів) один виявився зрадником. Нажаль, з переселенцями виникає багато парадоксальних ситуацій. Наприклад, була й така: групу переселенців люб’язно прийняли в Миргороді, надали житло в гуртожитку училища, принесли їжу, одяг, створили побутові умови, а вони вивісили на балкон прапор ДНР. Або запитують маленького хлопчика, що приїхав сюди з мамою: «А де твій тато?» «А тато гроші заробляє». «Яким чином?» «Укров мочить…». Невідомо скільки часу брату доведеться жити окремо від сім’ї, дому. Просимо молитися за цього брата, його родину та служіння. Щодо гуманітарного вантажу, зібраного членами церкви на Полтавщині, то він був благополучно доставлений на Донбас, до церкви, територія якої підконтрольна українським військовим. Вже звідти малими партіями ці продукти відповідальними братами будуть розвозитися по точках, де в тому найбільша потреба.

Шановні читачі, брати та сестри в Господі! Пропонуємо вам придбати новий кольоровий християнський календар на 2015 рік! Тематика календаря: «Слово Боже - світильник для мого життя!» На кожен місяць окрема сторінка форматом 12x16,5 дюймів (30х42 см), на якій кольорова ілюстрація з біблійною цитатою (мініатюри ілюстрацій дивіться на фото), і на іншій половині сторінки велика й зручна календарна сітка, на якій виділені окремі клітинки на кожен день, де ви можете робити свої позначки, також вказані святкові дати українською та англійською мовами. На останній сторінці розміщений календар на 2016 рік. Увага! Виручені кошти за календарі будуть спрямовані на придбання різдвяних подарунків дітям-сиротам в Україні! Прийміть у служінні дітям участь! Тираж обмежений! Замовляйте за тел. 859-312-4344, Славік

Дорогі читачі, газета «Відродження» друкується лише завдяки Вашим добровільним пожертвам! Якщо Ви вважаєте, що це видання корисне для людей, наближає їх до пізнання Божої правди, то візьміть у цьому служінні посильну участь своїми коштами, пам’ятаючи слова Євангелії: «Кожен нехай дає, як постановив у серці своєму, не з жалем і не з примусу, бо Бог любить того, хто дає охоче» (2 Кор. 9:7). Добровільні пожертвування на газету надсилайте на вказану нижче адресу (НАШІ КОНТАКТИ). Щира подяка Богові за християн, які жертвують кошти на друк газети «Відродження»! Нехай милосердний Господь рясно поблагословить кожного жертводавця, кожного, хто молиться за друк і розповсюдження газети!

«ВІДРОДЖЕННЯ» №31, листопад - грудень 2014 р. Засновник: Християнська місія «Ebenezer». Газета друкується на добровільні пожертвування і розповсюджується безкоштовно. Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій і залишає за собою право на коректуру, скорочення тощо.

НАШІ КОНТАКТИ: Адреса: Christian Mission “Ebenezer”

PO Box 12050 Lexington, KY, 40580. Тел.: 859-494-5279 E-mail: info@cmebenezer.com

www.cmebenezer.com

Представник «Відродження» в Україні: ХММ «Добрий Самарянин». Адреса: ХММ «Добрий Самарянин», вул. Уласа Самчука, 32-А, м. Рівне, 33003. Тел.: (0362) 22-34-40.

E-mail: gsamaritan@ukr.net www.gsmrivne.org