No 37

Газета християнської місії милосердя «EBENEZER»

№37, 2015 р.

Youth Page

#3 КАФЕДРА ПРОПОВІДНИКА

Шановні друзі! Напередодні великого свята, народження Спасителя світу, ми щиро вітаємо вас і бажаємо вам рясних Божих благословінь. Звичайно, ми розуміємо, що ця подія відбулася близько двох тисяч років назад, але впродовж усіх цих років Слово Спасіння поширюється в усі кінці землі. Разом з тим, ще дуже багато місць, народів, племен, де Слово Боже ще не сповіщено. Навіть і не так далеко: наші близькі, або ж сусіди… Хто їм розповість і скаже про те, що й для них народився Спаситель? Ми по-особливому бажаємо, щоб у цей рік, коли ми знову святкуємо народження Ісуса Христа, в наших серцях з’явилося щире бажання розповісти іншим людям про те, що й для них прийшов Спаситель. Як звістили ангели того дня, що ця радість буде всім людям! Ми знаємо про те, що Господь Ісус Христос не прийде, аж поки не наповниться Церква повним числом спасенних саме з язичників. Отже, сьогодні для усіх нас, християн, є першочергове завдання: розповісти всім і скрізь, де тільки є можливість, про спасіння Господа, щоб ще багато хто прийшли і прийняли Його. Бог дав нам унікальну можливість: ми можемо це робити персонально, а також допомогти й іншим, щоб вони змогли зробити цей вибір. Нехай Господь усіх благословить, щоби радість спасіння продовжувала наповнювати наші серця. Це вповні здійсниться, коли ми будемо ділитися з іншими цією радісною подією народження Спасителя, що одного разу відбулася в місті Вифлеємі, а звідти наповнила всю землю і наші серця.

КНИЖКОВА СКАРБНИЦЯ

Подаруймо книгу на Різдво!

КОГО НАМ ПОСЛАТИ? ХТО ПІДЕ?

Яке твоє ім’я?

Cтор. 2 Cтор. 8

ВАРТО ЗАДУМАТИСЯ

МІСІОНЕРСЬКІ ПОЛЯ

Подорож до України та Ізраїлю

«Багато покликаних, та вибраних мало...»

Cтор. 9 Cтор. 4

НОВИНИ СВІТУ

Поле місії Україна

Cтор. 11 Різдвяний подарунок – це не просто милосердя, це рука спасіння!

Cтор. 5 ДИТЯЧА СТОРІНКА

ЦІНА Cтор. 10

Cтор. 12

ЧУДА Cтор. 6

Cтор. 2

Яке твоє ім’я?

У 1996 році я закінчив місіонерську школу і життя місіонерів знаю не з чуток. Також півтора року я жив в Америці, тому також можу сказати, що знаю життя емігрантів не з оповідань. Дав Бог мені працювати на нашій Україні, і я дякую Богу, що у Нього є люди, які люблять місіонерство і працю місіонерів. Отже, я маю таку тему проповіді: «Яке твоє ім’я?» Одного разу, перетинаючи кордон, працівник таможні запитав мене, яке моє друге ім’я? Я не зрозумів, бо у нас у паспорті лише одне ім’я… Запитання цього чиновника спонукало мене на роздуми і ось народилася ця проповідь. «Так, Йосип, що Варнавою що в перекладі є син потіхи був прозваний від апостолів, Левіт, родом кіпрянин, маючи поле, продав, а гроші приніс, та й поклав у ногах у апостолів» (Дії 4:36-37). «А коли він до Єрусалиму прибув, то силкувався пристати до учнів, та його всі лякалися, не вірячи, що він учень. Варнава тоді взяв його та й привів до апостолів, і їм розповів, як дорогою той бачив Господа, і як Він йому промовляв, і як сміливо навчав у Дамаску в Ісусове Ймення» (Дії 9:26-27). «І вістка про них досягла до вух єрусалимської Церкви, і до Антіохії послали Варнаву. А він, як прийшов і благодать Божу побачив, звеселився, і всіх став просити, щоб серцем рішучим трималися Господа. Бо він добрий був муж, повний Духа Святого та віри. І прилучилось багато народу до Господа! Після того подався Варнава до Тарсу, щоб Савла шукати. А знайшовши, привів в Антіохію. І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антіохії найперше християнами названо учнів» (Дії 11:22-26).

Чому Йосип став Варнавою?

Одного разу Бог сказав Авраму: Як твоє ім’я? Той відповів: Аврам. Ні, ти вже будеш Авраам (Буття 17:5). Лише одна буква, а цілком змінює значення імені. А коли Бог запитав ім’я Якова, що той відповів? Невже Бог не знав його імені? Але Якову треба було покаятися, визнавши, що його ім’я означає обманщик: «І промовив до нього: Як твоє ймення? Той відказав: Яків. І сказав: Не Яків буде називатися вже ймення твоє, але Ізраїль…» (Буття 32:28-29). Яків стояв перед складною ситуацією, коли назустріч йому йшов його брат, а з ним чотириста озброєних чоловіків. Що робити? І Яків згадав, що у Бога є вирішення таких питань, які людям не по силі. Він йде на молитву. Цілу ніч перебував у молитовній борні, на ранок він чекав відповіді. А відповіді нема. Він знесилений, але він звик молитися. Він мав досвід, коли Бог показував йому драбину в небо. Встає досвітня зоря і являється Якову Бог і яке перше запитання від Бога почув Яків? «Яків, яке твоє ім’я?» Цей момент ми називаємо покаянням, коли людина визнає себе таким, яка вона є. Бог знає все і наше ймення, але Богові потрібно наше покаяння. Хто такий Яків? Хитрун, обманщик. Йому треба було, ставши на коліна перед Богом, глянувши в очі і сказати: Я – обманщик. Я –хитрун. Я там обманув, тут втік, там лицемірив… Пригадуєш, що там потрібно тобі було

встати і сказати правду: я – місіонер! На чолі моєму написано, що я місіонер, а я якось так повівся, що я не знаю, хто я. Чи я просто живу в селі, і можливо на моєму чолі вже стерлася назва «місіонер»? Чому я кажу, що на чолі? Пише апостол Іоанн: «І я глянув, і ось Агнець стоїть на Сіонській горі, а з Ним сто сорок чотири тисячі, що мають Ім’я Його й Ім’я Отця Його, написане на своїх чолах» (Об.

14:1). Коли ми приїжджаємо в село чи просто живемо там, на твоєму чолі написано ім’я. Що воно свідчить про тебе? Яків соромився сказати, хто він. Ми звикли говорити, що Бог прийшов на це місце, перше, ніж ми сюди прийшли, а Яків прийшов, а Бога нема. Жертву приніс, а Бога нема. Чому? І ось Бог приходить і яке запитання задає? Я хочу знати твоє ім’я… Я хочу бачити твоє покаяння… Як ти обходився з фінансами? Як ти поводився з сусідкою? Яке твоє ім’я? Твоє ім’я було «християнин», чи тепер вже ні? Це приклади зі Старого Завіту, а що говорить Новий? Приходить Христос, ти хто? Симон? Ні, ти будеш Кіфа (тобто камінь). Нащо мені цей камінь, якщо всі друзі знають мене по старому йменню? Христос має право змінити ймення. Другий приклад: був Йосип, який мав гарне ім’я, але і в його біографії настав момент, коли всі апостоли одноголосно вирішили, що відтепер його ім’я буде Варнава, що значить син потіхи. То ж треба бути таким! Я уявляю, як апостоли спостерігали за Йосипом деякий час, бачать, ось він іде в чийсь дім, а з ним Дух Святий, а з ним іде присутність Божа. Хтось посварився, Йосип спішить туди, він поговорив, обнялися, поплакали і прийшов мир. Відтепер ти не Йосип, а Варнава, бо з тобою йде потіха. Ось до чого ти призваний, місіонере, щоб з тобою йшла потіха для інших. Цей світ погруз у гріхах, і диявол настільки накормив його злом. Йому може протистояти лише Варнава, бо у нього не зло, а мир, у нього нема брехні, у нього – правда. А найбільше, що є у Варнави – це Дух Святий: «Бо він добрий був муж, повний Духа Святого та віри». Чим же він був добрий? «Маючи поле, продав, а гроші приніс, та й поклав у ногах апостолів» – читаємо. Звідки він узявся? А він родом із Кіпру. Я упевнений, що на тому острові земля коштувала й тоді чималі гроші. Але Варнава не порахувався з цим. Він зрозумів, що Богу потрібні жертовні люди, які будуть жертвувати своїми фінансами, своїм часом. Інші будуть їздити в Москву, привозитимуть тисячі доларів, а потім будуть казати, що не зчулися, як вони десь поділися. І тут не побачили, і там (тобто на небесах) також не надбали нічого. Місіонер, це той, який не привіз з Москви гроші, може йому хтось дав, але за нього буде написано: син потіхи, бо він не в один дім приніс потіху стражденним серцям. Варнава продав землю і шукав, де вкласти себе у праці Божій. Можливо у когось таке розуміння (і я так колись думав), що американець – це той, у кого велика сумка з доларами і він не знає, де їх подіти. І ось я приїхав в США, влаштувався на роботу на будівництво, я мусив за кожен долар дуже добре попотіти. Жоден долар ніхто просто так не дарує. Його треба заробити. А якщо хто дає, то для цього потрібні дуже жертовні люди. Потрібні Варнави, які будуть потішати. Ви робите одну працю, хтось робить іншу. Але не думайте, що Бог вам дасть більше, ніж потрібно. Ні! Бог дасть якраз стільки, скільки тобі потрібно. Не раз мені Бог покладав на серце комусь допомогти. Я вірю, що й вам так само Бог вкладав. Я давав певну суму коштів, а мене запитували: а як ти знав, що нам саме стільки потрібно? Я не знаю нічого, але в нас є один Отець, який знає все і в Нього всі багатства світу. Ти поплачеш в молитві перед Богом, і

Бог не дасть спати якомусь мільйонеру чи бізнесмену і він принесе гроші, скаже «на», тільки я хочу спати спокійно. Бо Боже це все. І я дивлюся, що Варнава був саме таким чоловіком. Він продав свою землю і гроші за неї приніс до ніг апостолів. Нехай працюють. Але Варнава був щирою людиною, без лицемірства. Якщо він щось робив, то усім серцем. Бо вже в наступному розділі ми читаємо про Ананія і Сапфіру, які так само принесли гроші, але вони лицемірили, сказали неправду. І Бог, владика неба і землі, прочитав на їхніх чолах ім’я «лицемірство». І зупинилося їхнє беззаконня в той же день. Бог покликав тебе. Можливо ти кажеш, що у Бога є кращі, здібніші. Можливо з дитинства вони віруючі. Ні, Він вибрав 12-ть. Йому не потрібна кількість, а потрібна якість. «І прошу, Боже, збережи їх у цьому світі. Я зберіг усіх тих, кого Ти мені дав». Якщо вибір Бога впав на тебе – цінуй цим. Він може змінити твоє ім’я. Ти вчора не мав стільки мудрості, проси у Бога і Він дасть тобі просто, без докору. Не думай, про що говорити, краще стань на коліна, помолись, попостись. Тоді прийдеш у ту сім’ю, язик розв’яжеться, як магнітофонна стрічка. Будеш говорити і сам будеш слухати і думати: Господи, звідки це? А це знає Дух Святий. Алілуя! Отже, продовжую характеристику Варнави. Перше, що варто відзначити: Варнава був жертовним. Він жертвував усіма своїми фінансами для Господа. Це не означає, що він нічого не залишав собі. Якщо ми залишаємо собі, Бог не проти того (щоб ти залишав для своїх потреб). Але Бог хоче, щоб ти це робив справедливо, без лицемірства. По-друге, сталася в Єрусалимі цікава подія: всі почули, як Савл безжалісно поступав з християнами. Лилася кров, тягнув в тюрму чоловіків, жінок. Так, Савл змінився, але всі знають його, як гонителя християн. Хто хотів би собі такого друга? Хто міг би за нього поручитися? Тільки той, у кого добре серце. І саме Варнава був таким. Він «взяв його та й привів до апостолів, і їм розповів, як дорогою той бачив Господа, і як Він йому промовляв, і як сміливо навчав у Дамаску в Ісусове Ймення». Варнава міг вступитися за когось! Місіонери, у нас саме таке служіння, що ти повинен вступитися за когось на колінах, в молитвах, в постах, вступитися перед Отцем Небесним. Ми читаємо в Біблії, що в нас є один посередник (русск. – ходатай) перед Отцем, Ісус Христос. Він клопоче за наші гріхи і гріхи усього світу. І за місіонерів Він вмовляє Отця. Можливо ви покинули свої домівки, родини, роботу. Згадуючи про це, я плачу в присутності Божій. Чому? Бо так робив Варнава. Прийняти когось, вступитися за когось. Вступитися щоразу! Я дивуюся з Давида, у нього було багато справ, він правив царством, але він казав, що семикратно схиляв коліна в молитві. Він знаходив час, щоб сім раз схилятися в молитві перед Отцем за синів і дочок. «І вістка про них досягла до вух єрусалимської Церкви, і до Антіохії послали Варнаву…». У Єрусалимі багатотисячна церква, і з усіх апостоли вибрали саме Варнаву. Невже нікого іншого не було? Було. Якщо ти скажеш «ні», то спасіння прийде з іншого боку. Але якщо Він вибрав тебе, то цінуй цим. Бог хоче вжити тебе, як Свого працівника, Він хоче використати тебе, як Своє знаряддя, але не як раба, а як сина чи доньку. Богу не потрібні рабські натури. Він казав, що вже не називає нас рабами. Хоч Павло казав, що він настільки непохитний, що він раб Господа. Бог скаже йти одне поприще, я йду два, скаже – відвідати вдову, я відвідаю двох. Каже сидіти рік, буду сидіти. Я – раб, що безумовно виконує волю свого пана. Чи у Варнави не було на той час роботи?

Було, й багато, він був перевантажений працею. Але саме на нього покладається церква. Чуєш? На тебе покладається Бог. «Теперь я минуты одной не истрачу на дело пустое, безцельную жизнь». Тепер жодного брудного слова я не скажу, тепер не буду марнувати час, бо це не мій час, а Господній. І я йду в Антіохію. І Варнава пішов в Антіохію. Мабуть ніхто його не запитав про його фінансовий стан, чи в його сім’я нагодована, чи в нього нове взуття. Варнаві дали лише доручення і все. Піднімається один чоловік, почувши подібне доручення і каже: дайте мені буса, фінанси, апаратуру і ми поїдемо проповідувати. Кажу: не давайте їм нічого, не поїдуть. А якщо й поїдуть, то один раз. Перше, що потрібно, щоб ти йшов сам і був сповнений Духа Святого. А Бог, бачачи твою ревність, дасть все необхідне. І дасть стільки, скільки ти навіть не очікував. Бо в Господа все! Алілуя! Саме Варнава був таким чоловіком. Яке ж твоє ім’я? Мені не відповідай. Подивися Ісусу в очі, на Голгофу, і там скажи Йому, яке твоє ім’я. Бо як ти провадив життя, знає Він. Не знає ні пастор, ні тато, ніхто не знає, а Він знає, бо Він бачив твоє життя і твою працю на місіонерській точці. І Він знає твоє ім’я. Алілуя. Амінь. Дивлячись місця Священного Писання, я дивуюся любові Варнави: «А він, як прийшов і благодать Божу побачив, звеселився…». Яким же чином він міг побачити цю благодать? Що то за благодать, що її видно? Хто знає? Як у церкві можна побачити благодать Божу? Біблія пише: «Бо з’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей…» (Тит. 2:11). Отже, якщо у церкві люди спасаються, то діє там благодать. Якщо на вашу місіонерську точку люди прийшли, а потім пішли, то хтось їх побудив прийти до вас. То певно Дух Божий їх привів! Чому? Бо в тебе є благодать Божа. Якщо ж до вас люди не йдуть, не в людях проблема і не в Богові. Шукай яке твоє ймення, шукай в собі, шукай на горі. Шукай доти, доки Він не прийде і скаже: яке твоє ім’я? Коли Варнава побачив благодать Божу, то яка була його реакція? Що у вас робиться, коли хтось кається? Ми радіємо. Так і Варнава зрадів. «І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антіохії найперше християнами названо учнів». Цілий рік вони вчили, і то: вчили багато народу. Мені ще далеко до апостола Павла, бо він каже, що день і ніч зі слізьми навчав учнів. Ми інколи вийшли, сказали сусіду: «Бог любить вас». І на цьому все. А Варнава це робив щоранку і щовечора, кричав через паркан: «Бог любить тебе!» Аж доки не навчив. І тоді в Антіохії виросла гарна церква. Пам’ятаю, як в одному селі з великим ентузіазмом ми роздали запрошення в кожен дім, був такий намір, що проведемо євангелізацію, прийдуть люди і вже через декілька тижнів ми поїдемо в інше село. І ось євангелізація, прийшов лише один п’яниця, який сидів і кричав щось… Нам хочеться, як в тій казці: в однім кінці міста ореться, в іншім – сіється, а в третім – жнуть. Не буває так. Ще скажу за Варнаву: «Бо він добрий був муж, повний Духа Святого та віри…» Тому-то й «прилучилось багато народу до Господа!» Отакі три речі повинні бути в місіонера, які записані на його серці: це, щоб ти був сповнений Духа Святого, щоб ти був добрий і сповнений вірою. Оці три якості потрібні, щоб люди біля вас спасалися. Можливо в когось із вас на чолі написано: сумнів, розчарування, невірство… Але сьогодні є той самий Бог, Який сильний змінити той напис. Я вірю, коли прийде день зустрічі з Богом, ти встанеш перед Ним, Він обніме тебе і скаже: оце мій, він працював для мене. Він обніме тебе і скаже: це той, який зберіг Слово терпіння Мого. Амінь. Володимир Богданець

№37, листопад - грудень 2015 р.

Cтор. 3

Why Are You On This Earth?

My days are full. Full of wonderful things. Full of purpose, meaning, and inspiration. I live in the most beautiful place, I’m involved in a family ministry, I have a new, wonderful marriage, and my life is amazingly, beautifully full.

But right now, in the middle of all the fullness and purpose, I find myself staring at the puffy clouds outside my window wondering why I’m here. It’s a thought that surprises me because I feel like I should already know the answer to this question. I grab my journal, the grey one with the squirrel on the cover, because writing things out helps me make sense of what’s in my head. Scribbling the question and all the possible answers that come to my mind, I look down at my list. It’s pretty comprehensive, a little lengthy, encompassing everything from bringing glory to God to doing laundry and making dinner.

Opening my Bible, because I know that it’s the only source I can trust to give me the truth on this subject, I run into Jesus saying, “You are the light of the world” (Matthew 5:14). Hmm. I love when my questions get answered

so bluntly. This was the topic the kids studied in Sunday school two days ago.

Apparently, between tackling the other things on my to-do list, I’d forgotten why I was here. I may have even put my little light under a bushel somewhere so I could do more productive things, like getting the thank-you cards from our wedding sent out, grocery shopping, spending time with my little sisters, making dinner, cleaning the bathroom, and feeding the horses. These are all important tasks for sure, especially the ones that involve making connections with people. But how I do them makes all the difference. I need to be careful that my days aren’t just full of getting stuff done, accomplishing things so that I can cross them off my list, and check them as completed on my schedule.

Light is miraculous. It is the absence

of darkness, it is bright, it represents good, and it is warm. This is the important part. As I go about the things that God has filled my life with – working with kids at our ranch, grocery shopping, laundry, spending time with family and meeting strangers – am I beaming?

Let your light shine before others, so that they may see your good works and give glory to your Father who is in heaven. –Matthew 5:16 My light isn’t for me, it’s to give glory to God. The activities in my day should reflect the love of Jesus so that OTHERS can see it and feel God’s love!

Sometimes, we get carried away with WHAT we’re doing in life and lose focus on HOW we’re doing it. The world is in desperate need of light. Real light. Light that isn’t afraid of darkness,

doesn’t stand and preach at the door of an uncomfortable situation and wait for the circumstance to change before it goes in. We need light that takes any opportunity, any small window or crack and pours in, flooding away the darkness. Light is translucent. I need to be translucent. I need to be real with the darkness in me and let the light shine in those areas first, so that I can later go into dark places with others. I need my headlamp to be bright so we don’t both get lost in the dark.

It’s time to be the light; time to let our little lights shine.

The smallest acts don’t go unrewarded. You were meant to glow.

Let’s make our days full of light, love, and warmth. Let’s run into the darkness and illuminate the truth to the world around us. You are the light of the world.

You are here to shine, and consequently, to bring glory to God. It doesn’t matter where God has placed you in life – whether you’re the student, the mom with three kids in the grocery cart, or the lady making all the Pumpkin Spice Lattes at Starbucks – God has placed you there for a purpose. So, never feel like a simple smile means nothing or is not enough. The people that you meet need the light you have so God can shine through you into their darkness.

When we reach the close of another year, When the Christmas Season again draws near, May the clouds of conflict have passed away With the ushering in of a better day.

May a light, like Bethlehems star, arise Scatter the gloom of our darkened skies, Lead us onward through winding ways Perhaps through stress of sorrowed days, THrough sacrifice, dangers and grief untold Still may it shine, like the bright Star of old.

Gleaming afar, may its radiance sweet Mark the path for our weary feet Clouds cannot hide it, mists cannot dim Our faith in God and our trust in Him! This is the star, whose wonderful power Shall guide and cheer in the darkest hour.

Its light will safely our footsteps bring, At last, at last, we shall find the King!

The King, with his Sceptre of righteousness. ase, THe King, whose dominion shall never cease, e..

The Wonderful Counsellor, Prince of Peace.

№37, листопад - грудень 2015 р.

Cтор. 4

Мі і Місіонерська подорож до України та Ізраїлю

№33

По милості Господній Бог благословив нашу поїздку в Ізраїль та Україну. В Ізраїлі ми відвідали дві церкви: одну в Хайфі, а іншу – в Парна-Сана. В цій церкві несе служіння брат Роман Галас. Бог благословив нас в суботній день, коли ми мали в цій церкві служіння. Ця церква нараховує 29 членів (фото №1).

№1

Переважну більшість з них складають російські євреї, які переїхали в Ізраїль з СРСР. Головне служіння членів цієї церкви – проповідь Євангелія поза межами дому молитви. В Ізраїлі дуже тяжко провадити євангелізації, до яких ми звикли в Україні. В Ізраїлі публічна проповідь Євангелії заборонена, але Бог дає мудрості тамтешнім християнам, як правильно свідчити про Христа. Зазвичай такі євангелізації проходять один на один. І результат чудовий: цього року в цій церкві охрестили шістьох людей, а ще троє осіб готуються до водного хрещення. Ми надали допомогу в їхній праці і служінні, а також допомогли окремим братам і сестрам, які мають матеріальну потребу. Ізраїль – розвинута країна, але там економічно нелегко жити, дуже дороге житло. Люди тяжко працюють, як можуть, але багатьом з них фінансів не вистачає. В Україні ми були на відкритті будинку милосердя «Дитячі стежини» у Великих Мостах, на Львівщині (фото №2). Цей дім будувався понад вісім років. Коли придбали його, то спочатку він був напівзруйнований і одноповерховий, але з Божою допомогою і благословенням цей будинок нарешті довершений. На даний час цей дім може приймати дітоксиріт для виховання в християнському дусі, готуючи цих дітей до подальшої адаптації в християнські сім’ї.

№2

На сьогодні «Дитячі стежини» прийняли дев’ятьох діток. День відкриття пройшов чудово. Було багато гостей, братів-служителів, також представники влади виступали і робили позитивні відгуки. Наприклад, архітектор-жінка розповідала, як вона виїхала, щоб спочатку намалювати план будинку, і тоді вона з власного досвіду подумала, що те, що заплановано зробити з цього дому, просто нереально. Але тепер вона пересвідчилася на власні очі, що цей неймовірний план виконано повністю. Бо за цим проектом стояли не лише будівельники, а головний Будівничий – Господь Бог. Другого дня служіння в будинку «Дитячі стежини» продовжилося. Пастори, служителі церков (зокрема з Львівської області), які допомагали впродовж будівництва своєю працею чи фінансово, мали слово. Служіння пройшло чудово. Господь рясно поблагословив відкриття цього Дому милосердя. На неділю ми поїхали до Нововолинська, де відвідали церкву, в якій відбулося служіння спомину смерті Господньої. Ми разом з народом Божим провели це служіння. Потім ми відвідали тамтешній дім милосердя, куди ми раніше неодноразово надавали допомогу. Там проживають старші сестри-інваліди. Декотрі з них лежачі. Одна жінка взагалі не може ніяк рухатися, тільки головою може трохи рухати. Таких людей треба ретельно доглядати. Інші пацієнти цього дому сліпі. Біля них також треба постійно ходити і надавати допомогу. Переважна більшість пацієнтів цього закладу християни, лише двоє осіб ще не покаялося, але їм інші проповідують про Христа. Потім ми відвідали реабілітаційний центр у селі Грибовиця (фото №3). Ми раніше декілька раз про цей заклад писали на сторінках нашої газети. Господь благословляє цих хлопців, які приходять в цей центр

на реабілітацію. Бог звільняє їх від наркотичної та алкогольної залежності. Брати трудяться там і живуть в цьому ж центрі. Вони спілкуються з реабілітантами. Вони разом з ними працюють. Центр має своє чимале господарство. Вони мають великий город і присадибне господарство. Нажаль, досі вони не мають електрики в будинку, де проживають. Вони мають велике прохання, щоб їм надали допомогу в проведенні електрики. Цей проект приблизно буде коштувати п’ять тисяч доларів. Якщо Господь говорить до вашого серця, щоб надати їм допомогу, щоб реабілітанти мали світло, щоб вони могли читати Слово Боже при електричному освітленні, щоб туди приходило більше людей, щоб Бог звільняв від гріхів і давав спасіння, то нехай вас Бог благословить у вашій пожертві. Надсилайте ваші пожертви на адресу місії з поміткою «Реабцентр, Грибовиця». Після того ми поїхали в Лежницю. Там розташований жіночий реабілітаційний центр. Ми неодноразово писали про нього в газеті. Там купили будинок, перекрили дах. Як бачите на фотографії (фото № 4), там добудували нові кімнати, добудували зал під дім молитви. Поки що віруючі збираються на

№4

богослужіння в домі місіонера, який несе служіння в цьому ж селі і живе на окраїні села. А дім молитви розташований в центрі села. До хати місіонера жителі села не наважуються йти. Така вже тенденція селян, що в чиюсь хату вони не йдуть. Запитують, коли буде добудований дім молитви. Ми сподіваємося, що у цей дім молитви прийдуть нові душі, які покаються і будуть служити Господу. На даний час треба купити вікна і встановити їх, також потрібно покласти підлогу. Ремонт приміщення жіночого реабцентру вже майже закінчено. На Новий рік туди планують переїхати жінки, що нині перебувають тимчасово в Нововолинську в орендованому приміщенні. Після того ми поїхали в медичний реабцентр. Там несе служіння сестра-інвалід. У попередньому випуску газети ми друкували її лист. У цьому центрі усі місця заповнені, і існує велика черга бажаючих потрапити туди. Люди бачать реальну допомогу, яку надають в цьому центрі. Там кожного ранку з пацієнтами проводять загальну молитву. Туди приходять місцеві служителі, пастори, провадять молитви, проповідують Слово Боже. Там багато пацієнтів невіруючих, вони потребують не тільки фізичного оздоровлення, а насамперед – духовного прозріння, покаяння, зцілення їхніх душ. У нас велике прохання підтримати матеріально працівників цього центру. Якщо Господь відкриває ваше серце, ви можете надіслати вашу пожертву на адресу нашої місії з поміткою «Медичний реабцентр». У понеділок ми поїхали на місіонерську конференцію в місто Рівне, де зібралися в будинку місії «Добрий Самарянин» місіонери з Львівщини, Рівненщини, Житомирщини (фото №5). Вони розповідали, як Господь благословляє їхню працю. Конференція пройшла під рясним помазанням Духа Святого. Останню проповідь брата Володимира, звер-

№5

нену на цій конференції до місіонерів, ви можете прочитати (її скорочений варіант) в цьому випуску газети на стор. 2. Була гаряча молитва місіонерів. Вони жертовно трудяться, але багато з них не мають спонсорів. Тому ми маємо велике прохання: підтримати матеріально місіонерів. Це сприятиме тому, що Слово Боже, свята Євангелія буде звіщатися по цілому світі. Якщо Дух Святий вкладає у ваше серце пожертвувати на працю місіонерів, ви можете звернутися до нас по телефону і ми зможемо конкретно надати вам прізвище місіонера, який потребує вашої допомоги. Після конференції потягом ми поїхали на Схід України. Ми приїхали в Слов’янськ, де нас на вокзалі зустріли брати, з якими ми поїхали далі – в Лисичанськ та Сєверодонецьк. Там ми зустрілися з братами, які несуть в тих містах служіння. При церкві вони мають склад, де розвантажуються фури з гуманітарною допомогою. Потім ці речі, продукти розподіляються малими партіями по навколишніх церквах та місцях, де є потреба. Перше, що нас вразило, коли ми прибули до цієї церкви, де розміщений цей склад, ми побачили велику чергу людей. Ми одразу не зрозуміли, чому вони там стоять і що чекають. Вони чекали часу, щоб записатися для отримання допомоги. Це був понеділок, а допомогу отримувати потрібно прийти в четвер. Раз в три місяці вони можуть записатися, щоб отримати допомогу. У цей пакет допомоги входять найнеобхідніші продукти і речі. Вони мусять показати свої документи, що вони справді біженці. Відповідальні брати слідкують, щоб одні й ті ж особи не приходили по декілька раз. Там досить добре налагоджено це служіння допомоги нужденним. Господь допоміг! Алілуя! З вашою допомогою ми писали про фінанси, які ви надіслали. На ці кошти ми змогли закупити 20 тон картоплі на заході України для допомоги біженцям зі Сходу. Ми провідали тамтешніх місіонерів і надали допомогу на закупівлю вікон. Таким чином вони змогли поставити нові вікна в домі, де провадять богослужіння взимку. Ми були там до кінця дня, побачили сумну картину: як стемніло і враз місто опустіло. Не стало жодної душі і ні одного автомобіля. Це навівало гнітюче враження. Люди живуть в страху, в очікуванні війни. Навіть в тих місцях, які звільнені від окупації, люди мають великі переживання, працюючи на полях, вони бояться напоротися на міну. Один брат випасав свою корову і вона зайшла на заміновану територію і підірвалася на міні. Брат мусив збирати куски м’яса (те, що залишилося від корови), щоб хоч якось прогодувати свою численну сім’ю. Всі гроші, що він мав, віддав за цю корову, надіючись, що буде мати свіже молоко для дітей, а тут таке горе. Так само комбайн виїхав збирати врожай і підірвався на міні. Ніхто не знає, де саме є ці міни. А перевірити всі поля на міни неможливо на даний час. Тому хоч війни там немає, але вона продовжується. Моліться за церкви і віруючих в тих містах, щоб Бог зберіг їх. Коли ми поверталися назад, ми зупинилися в місті Користь. Там місіонери будують дім молитви. Ви можете побачити цей дім на фото №6. Досі місіонери проживають в холодній хаті. Там поки що немає опалення. Місіонери стурбовані, як вони будуть жити там взимку. Місіонерам лишилося застелити підлогу в домі молитви і зробити опалення. Якщо це зробити, то вони змогли б жити у домі молитви, хоч там ще не все буде закінчено, але вже буде потрібне тепло. На це потрібно сім тисяч доларів. Якщо ваше серце відкрите для пожертви цим місіонерам, можете надіслати ваші фінанси на місію з поміткою «Дім молитви, Користь».

№6

Багато миль і кілометрів ми здолали в цій місіонерській поїздці по Україні. Хотілося б відвідати ще більше церков і місіонерських точок, але мало було на все часу. Дяка Богу, що Він оберігав нас від усякого лиха, аварій, неприємностей. Я дякую вам за ваші молитви і допомогу, ваше благословення. Щиро, з любов’ю, від працівників місії «Ebenezer» Олександр Чубарук, директор місії

№37, листопад - грудень 2015 р.

Cтор. 5

Промінь крізь імлу

Удень стихають залпи, увечері розгортаються з новою силою... Десь далеко, у Мінську, продовжують тривати політичні баталії противників і прихильників відведення важкого озброєння із зболеної землі Луганщини та Донбасу, де за останній рік склали голови сотні і сотні молодих хлопців – кривавих жертв політичного протистояння двох світоглядів. За тисячу кілометрів від арени бойових дій, в маленькому містечку Винники, що під Львовом, в місії милосердя, що розташувалась в заповіднику могутніх (мабуть столітніх) буків, переплелися долі різних людей – тут проходять реабілітацію і декілька колишніх учасників бойових дій із зони АТО, і люди, підвладні вживанням алкоголю, і мирні сім’ї, кого воєнне лихоліття зірвало з насиджених місць і привело на далекий, незнаний (і тому не дуже приємний) Захід ще не сформованої держави України. Яка ідея, яка сила може змінити

долі цих людей, об’єднати і примирити вчорашніх ворогів і недоброзичливців, а в ідеальному, найбажанішому результаті дарувати їм вічність? Роками і десятиліттями вони виховувалися різними ідеологами, а ось тепер ці такі різні світогляди перетерли на порох мрії і сподівання людей із протилежних куточків України, котрі мусять в тихому містечку примиритися, полікувати свої знівечені душі і зранені тіла, щоб далі жити інакше... Михайло прибився до місії останнім. Доля не була милосердною до нього – подружнє життя не склалося, дружина і дочка виїхали до далекого краю, підступно забравши останню цінність – квартиру і після цього життя спускалося все нижче і нижче алкогольними вирами... Та знайшлися добрі люди, котрі порадили: їдь до Церкви «Воскресіння» у Львові, там тобі допоможуть. Не одразу прийняли, придивлялися декілька тижнів, запрошували на богослужіння – чи насправді набридло людині жити життям безхатченка, чи насправді вона хоче реальних змін у своєму житті? Пана Ігоря у місію привезла сваха – не могла без болю дивитися, як гасне свічка життя ще молодого чоловіка, котрий через свою пристрасть до алкоголю переніс уже чотири інфаркти і шість інсультів. Ледве володіє однією рукою, обличчя перекошується і з таким набором хвороб і гріховної пристрасті до оковитої дуже легко можна отримати черговий напад серця, який може стати останнім. Богдан останній рік провів у багатьох

Поле місії – Україна

Мене звати Олена Кучмій. Я народилася в християнській родині, в місті Бердичеві, першою із сімох дітей. Коли мені було сім років, наша сім’я виїхала до Америки. Довший час я запитувала Бога: чому ми виїхали до США, а не залишилися в Україні? Наші батьки в Америці вчили нас розмовляти і писати українською мовою, вдома постійно розмовляли рідною мовою. Вони казали, що нам знання української мови стане в пригоді. А в церкві нас вчили російської мови. Коли мені було 12 років, до нас у церкву приїхали місіонери з України. Вони розказували, як Бог спасає людей і як Бог діє через них. Мене дуже торкнулося їхнє свідчення. Я сиділа і плакала. Я тоді зрозуміла, що Бог закликає мене бути місіонеркою. Але я розуміла, що мені треба закінчити спочатку школу. Після того, як я закінчила коледж, я вперше поїхала у місіонерську поїздку до України з групою молоді церкви «Благословіння» з міста Федерал Вей, штату Вашингтон. Ми відвідали два міста: Маріуполь і Мелітополь. Робили євангелізації по селах і провели дитячий табір для сиріт і віруючих дітей. Мені дуже сподобалася та поїздка. Після тієї поїздки я пішла вчитися в біблійну школу місії «Добрий Самарянин», міста Федерал Вей. Я закінчила цю школу і мала декілька поїздок в Україну, а також – в Молдову і Мексику. Кожного разу, коли я поверталася, то знову хотіла назад. У 2006 р. наша сім’я переїхала з штату Вашингтон до штату Кентаки, м. Лексінгтон. Тут я стала працювати в госпіталі. Це була добра робота, я мала гарну платню, але мені на рік надавали лише два тижні відпустки. Це був малий термін часу для того, щоб я могла їздити в місіонерські подорожі. Я багато молилася і нарешті залишила працю в госпіталі для того, щоб я могла вільно їхати в Україну. Відтак у жовтні 2014 року я приїхала на три місяці до України. Разом з Нелею Гавриловою ми трудилися у

шпиталях, де й йому витягували численні осколки, які зрешетили його молоде тіло після розриву міни (всього за якихось 15-20 метрів від нього). На його щастя, поруч були хлопці, котрі винесли з під щільного обстрілу скривавлене тіло свого бойового побратима. Перебуваючи у військовому шпиталі у Львові, перед випискою, недолікований, він взнав, що в Винниках є якийсь пансіонат, куди можуть прийняти на тимчасове перебування. Як був, в домашніх тапочках, вийшов на вулицю, щоб добратися до того пансіонату, та був зупинений військовим патрулем і лише після втручання працівників місії його відпустили, і вже нові друзі завезли його до того місця, де почнеться для нього нове життя. Наш «старожил» Микола в місії з травня. Колись була в нього молода дружина і маленька донечка, котрі під час трагічної аварії загинули обоє і після цього в Миколи, що вижив, дрібно тремтять руки. Провівши десять місяців на передовій у зоні АТО, нахватавшись осколків і контузій, проходить тернистим шляхом цей молодий чоловік до нового життя. Різні долі та обставини, неоднакова поведінка серед нових для них людей і звичаїв – від депресивного стану до голосної бравади і дикої агресії, а молитви дітей Божих крапля за краплею точили камінь душевного спротиву. Підпільно проносилися коньяк, вино і пиво, та пильність молодих служителів це одразу виявляла. Жоден випадок не був замовчаний, одразу, як по тривозі, збирався весь колектив місії, й усі

Львові в домі милосердя. На той час там було багато дітей (сорок дітей), біженців зі Сходу. Потім я знову повернулася до США, шукала нову роботу і чекала, коли знову зможу поїхати на місію в Україну. Я не думала, що для мене це можливо: просто так залишити все і повернутися до України, щоб там трудитися на місії. Я хвилювалася: як я буду жити в Україні після того, як у мене закінчаться гроші? Але я віддала це в руки Божі і сказала Богові: якщо мені треба тут трудитися, то нехай Бог Сам вирішить це питання. Я нікому більше не говорила про це, але через деякий час Павло Чубарук сказав мені, що наша церква буде мені допомагати фінансово щомісяця. Я дуже вдячна Богові, що Він відкриває серця братів і сестер жертвувати на працю Божу і також дякую, що моя сім’я, друзі і церква моляться і допомагають мені. Бо без них я не змогла би трудитися в Україні. Я знову приїхала до Львова і працювала з дітьми. Потім приїхала команда молоді з США. Нас було вісім чоловік. Упродовж усього літа 2015 р. ми провадили християнські табори для дітей. З Божою допомогою я була в 11 таборах. Я наочно бачила Боже благословення, яке справджувалося в дітях. Діти не є байдужими до Слова Божого, їх лише треба зацікавити. Коли я була на Полтавщині, під час проведення табору в Олександрівці, Бог почав до мене дуже говорити, щоб я й надалі залишалася в Україні місіонеркою. Майже всі мої родичі в Америці, мені було не так легко приймати таке виважене рішення. Я молилася, і Бог показав мені, що Він дасть мені все необхідне для життя і праці тут. Так само тут я надбала хороших друзів. Я подружилася з багатьма місіонерами. Довший час я не знала, як мені сказати батькам про своє рішення залишитися в Україні. Одного разу мама мене сама запитала про це, сказавши при цьому, що вона відчуває, що моє покликання бути на місії в Україні. Мої батьки благословили мене на місіонерську працю в Україні. Вони хотіли, щоб я була у Львові, але я захотіла їхати на Полтавщину. Бог змінив думку батьків, і вони благословили мене їхати саме на Полтавщину. У вересні 2015 р. я переїхала зі Львова жити в село Новаки, що на Полтавщині. Все життя я прожила в місті, тому для мене життя в селі було новим. Я вдячна Богові, що можу тут трудитися. Щодня з іншими місіонерами ми відвідуємо християнські сім’ї, а також тих людей, що нас запрошують. Бог відкрив для нас багато дверей. Ми можемо вільно відвідувати доми жителів Новаків і інших

працівники давали нелицемірну оцінку таким ганебним вчинкам. У грішників, як то кажуть, земля горіла під ногами. Хотіли вони вдатись до кругової поруки, мовляв, знати не знаємо і вини не відчуваємо. Страшна то є річ, коли грішник не відчуває вини за скоєний гріх. Та тут сталося інакше – після чергових «розборок», коли у принесенні злощасного коньяку був звинувачений один чоловік, Дух Святий торкнувся Ігоря, котрий зі сльозами на очах сказав: «Це я приніс цей коньяк». І це признання зламало бастіони сатани, наші четверо «героїв» наввипередки почали говорити про покаяння – ця тема перестала для них бути неприємною. І коли наймолодший серед них Богдан заявив, що вийде на покаяння наступної неділі, то всі решта сказали: «А чого підеш лише ти? Ми всі підемо...». Служителі місії не вірили своїм вухам, те, про що вони так довго і наполегливо молилися, почало приймати реальні форми. І в неділю, 8 листопада, в кінці ранкового богослужіння, після заклику старшого пастора церкви, єпископа Василя Боєчка, четверо наших хлопців вийшли на покаяння, слухняно стали на коліна і в особистих (можливо вперше сказаних) молитвах, звернулися до свого Спасителя про прощення і дарування їм нового життя. Дорогі брати і сестри, просимо і Вашої молитовної підтримки для цих ще не утверджених душ, щоб їхнє життя повністю змінилося і наповнилося новим змістом вже спасенних людей. Олександр Боєчко

селищ, де трудяться місіонери. Також ми відвідуємо дитячий садочок, школу. Там ми працюємо з дітьми, підлітками, розповідаємо їм про Ісуса Христа. Я здружилася з багатьма дітьми. До мене вони самі стали приходити, щоб я їм допомогла у вивченні англійської мови. Саме на уроках англійської мови я чітко зрозуміла, чому ми одного разу виїхали в Америку... Після 6,5 місяців місії в Україні я щойно повернулася в США і зараз поки що в Лексінгтоні. Подала на візу в Україну і якщо Бог дасть, то хочу одразу після Нового Року, в січні, їхати назад, в Україну. Я справді сумую за Україною, чекаю, коли зможу продовжити розпочату працю на Божій ниві Полтавщини. Бог довірив мені цю невеличку ділянку для праці на Його ниві і мені хочеться виправдати цю Божу довіру і виконати Його волю з честю. Олена Кучмій

№37, листопад - грудень 2015 р.

Cтор. 6

ЦІНА ЧУДА

Автор: Бруно Ферреро

Ось правдива історія однієї дівчинки, яка вірила і знала, що любов здатна творити дива. Її братикові загрожувала смерть від пухлини в мозку. Батьки хлопчика зробили все, щоб його врятувати, однак заможними не були і, витративши всі свої заощадження, відвернути лиха таки не змогли. Якось ввечері батько, із важким серцем, сказав заплаканій матері: — Знаєш, люба, — нам, певно, не вдасться його врятувати. Тут може зарадити тільки чудо! Донечка, що бавилася в кутку, почула ці розпачливі слова. Відтак побігла до своєї кімнати, не вагаючись, розбила скарбничку і непомітно вислизнула з домівки до найближчої аптеки. Там діждалася своєї черги, приступила до віконця і, ставши навшпиньки, виклала перед здивованим аптекарем усі свої грошенята.

— Чого тобі, маленька? Що бажаєш купити?

— Будь ласка, мій братик дуже хворий, і я прийшла купити чудо.

— Чудо? — стиха перепитав аптекар.

— Мого братика звуть Ендрю, йому в голівці щось росте. Тато сказав мамі, ніщо вже не зарадить, тільки чудо може його врятувати. Я дуже люблю мого братика, тому принесла всі свої грошики — купити чудо. Сергій Рачинець – відомий християнський поет, автор декількох десятків поетичних збірок. У нього багато дитячих віршів. Він народився 1 січня 1948 р. на Рівненщині в селянській родині. Рано став сиротою. Ось як він згадує про це: «Дуже рано, коли мені було п’ять років, померла моя мама. Я думав, що вона заснула. Вже її поховали, я ж два тижні ходив на цвинтар, гукав її, щоб вона прийшла, бо я їй приніс окраєць хліба. Звичайно, багато моїх поезій пов’язані саме з мамою». Важкі обставини життя, коли брат Сергій втратив зір, привели його в дім молитви, а згодом і до Бога. Святе водне хрещення він прийняв у 1990 році. Він згадує: «Мене наповнила невимовна радість, це дало мені наснагу писати нові вірші. З першої збірки, складеної за мого свідомого

Аптекар сумно посміхнувся.

— Любе моє дитятко, ми тут чудес не продаємо.

— Якщо не стане цих грошей, я знайду ще. Скільки коштує чудо? Поруч стояв один чоловік. Високий, елегантний, поважний. Здавалось, він зацікавився незвичайною розмовою. Аптекар безпорадно розвів руками. Дівча зі сльозами на очах заходилося згрібати свої монети. Незнайомий чоловік озвався до неї.

— Чого ти плачеш, маленька? Що трапилося?

— Пан аптекар не хоче продати мені чуда, навіть не каже, скільки воно коштує. А чудо потрібне моєму братикові Ендрю, він тяжко хворий. Мама говорить, конче потрібна операція, але тато каже, що операція коштує надто дорого

християнського життя, багато віршів поклали на ноти, які стали популярними піснями в церквах. Бог так благословив, що вже надруковано понад сорок моїх поетичних збірок! Я не відчуваю себе якимось інвалідом чи ущербним, а маю духовну повноту в Ісусі Христі. Я зрозумів, що можна з Богом досягти мети, надбати істинний смисл життя. Писати поезії про Бога і для Божої слави – це найвища честь і привілей. Але головне не в тім, що я маю стільки-то збірок поезій, головне те, що я бачу, яке благословення отримують інші люди через ті поезії, що мені дає складати Бог». Дорогі діти! Читайте далі два вірші Сергія Рачинця на тему Різдва Ісуса Христа. Нехай вони стануть для вас і ваших батьків рясним Божим благословенням!

й тільки чудо може його врятувати. То я принесі ла сюди все, що маю.

— А скільки маєш?

— Одного долара й одинадцять центів... Але, може, мені вдалося б зібрати більше. Чоловік усміхнувся: — Ти знаєш, я не думаю, що знадобиться більше. Долар і одинадцять центів — цього вистачить на чудо для твого братика! Однією рукою він згорнув монетки, а другою взяв за ручку дівчатко, — Проведи-но мене до своєї домівки, дівчинко, я хочу побачити твого братика, познайомитися з твоїми батьками і поміркувати разом із ними, як нам вчинити оте маленьке чудо. Високий, елегантний пан і маленька дівчинка вийшли з аптеки, тримаючись за руки. Тим паном виявився професор Карлтон Армстронг, один із найвидатніших нейрохірургів планети. Він прооперував маленького Ендрю, і той за кілька тижнів повернувся додому цілком здоровим. — Та операція, — ледь не пошепки мовила тоді щаслива матуся, — це справжнє чудо. Скільки ж вона коштувала? Дівчинка мовчки усміхалася. Вона-бо знала, скільки коштувало чудо: один долар і одинадцять центів... Плюс віра й любов малої дитини.

Правда

Вона родилась в місті Віфлеємі. У бідних яслах Правду ту знайшли. Живе й тепер — за нею ми ідемо До світла в небі з вікової мли. На жаль, не всім вона є до вподоби, Тому й не дивно — добирають грим. Брехню вдягають в дорогі оздоби — Знаходяться і гроші, і майстри. Облудним словом залізають в душі І сіють в них чорнобиль чи дурман. І пишуть, пишуть долю нам, забувши, Що в неї вже майбутнього нема. А люди йдуть, приречені на муки — Без Правди тої грішні і сліпі. І що не день, то вже тривожні звуки — Здається, світ розколеться навпіл. А що брехня? У неї нині сила, Ударила Чорнобилем — і все. Сама жахнулась і сльозу пустила, Подумала: «А може, й пронесе?» А далі знову обкрадає душі, Підступно, хитро, як в Едемі змій. Готова вдруге вдарити ще дужче, Та тільки Правда заважає їй.

— А де ж вона? — хтось запита. — В чиєму Явилась серці з вікової мли? Вона родилась в місті Віфлеємі, У бідних яслах Правду ту знайшли.

Не гаснуть зорі у Різдвяну ніч Не гаснуть зорі у Різдвяну ніч, О, скільки, їх, – злічити не беруся, Вони горять, як міріади свіч, Над Немовлям, що назване Ісусом. Родився ж Той, до Кого звідусіль Несли свій біль, журбу свою і втому… І Він умів допомогти усім, Не відмовляв ніколи і нікому.

1. Як звати матір Ісуса?

2. Хто хотів вбити Ісуса?

3. Що привело мудреців до Віфлеєму?

4. Три _______ прийшли до Ісуса з подарунками.

5. Де народився Ісус?

6. На чому подорожувала Марія до Віфлеєму?

7. Мудреці прийшли в Єрусалим зі _______.

8. Де написано, що Ісус народиться у Віфлеємі?

Ми не можемо посправжньому любити Бога,,

якщо не любимо тих, з ким разом долаємо земний шлях! Родився ж Той, Хто дав нам Заповіт Зректись гріха і примиритись з Богом, Лишив для сущих неповторний слід, Котрий веде до Отчого порогу. В цю ніч родився Той, Хто для людей Віддав Себе в Любові до останку, Але воскрес уже на третій день, Як тільки-тільки зачинався ранок. З тих пір пройшло немало вже сторіч, Та все одно, попри закони часу, Не гаснуть зорі у Різдвяну ніч, Усім нагадують про Спаса.

9. Ірод зібрав первосвящеників і _________, щоб сказали йому, де народився Ісус.

10. Мудрецям у ___ з’явився ангел.

11. Марія і Йосип втекли в ________.

12. Ірод вбивав всіх дітей від двох ______.

13. Рахіль плаче за дітьми своїми, і не дається ___________себе, бо нема їх...’’

14. Де поселився Йосип з Марією, коли помер Ірод?

№37, листопад - грудень 2015 р.

Cтор. 7

ІСУС - МІЙ СПАСИТЕЛЬ!

Мир вам дорогі браття, сестри! Мене звати Роман, я хочу поділитися з вами свідченням про те, як Бог мене знайшов у цьому світі. Мені 38 років, і я проживаю в Ізраїлі уже 24 роки. Народився в місті Кишиневі у єврейській сім’ї, був єдиною дитиною у батьків. З раннього дитинства батьки мене виховували у єврейському дусі, виконували всі традиції, тому я завжди був переконаний, що я – єврей. Коли мені було 5 років, батьки прийняли рішення переїхати з Радянського Союзу

в Ізраїль. Приблизно з 1989 р. по 1993 р. з країн СРСР виїхало близько одного мільйона чоловік на постійне місце проживання в Ізраїль, і серед цих людей була й моя сім’я. Коли ми приїхали в Ізраїль, я був підлітком і моє життя тільки розпочиналося. Та оскільки в сім’ї був непорядок (між батьками були погані стосунки), у 14 років я опинився на вулиці. В компанії з друзями я попробував першу сигарету, алкоголь, а згодом легкий наркотик. Мої батьки розлучилися, і я залишився з мамою. У 1994 році мене призвали до армії, де мені довелося слідкувати за своєю поведінкою, звичками. В армії я познайомився зі своєю майбутньою дружиною Вікторією, згодом у нас народився син Іллюша. До цього часу моє життя було пусте й безцільне, я не знав Бога, ніколи не читав Біблії, навіть у руках не тримав. Внутрішня пустота була настільки великою, що у моєму серці почали виникати запитання: для чого я живу? Хоча на той час у мене була сім’я, робота, квартира, це не змогло заповнити пустоту. Всередині зібрався такий вакуум, що я почав впадати в депресію, мене нічого не цікавило. Я працював на

фабриці й одного разу зустрів чоловіка, який запросив мене у свою церкву. Зухвало подивившись на нього, я сказав: «Яка церква? Я – єврей». У моєму розумінні церква була якоюсь чужою й далекою. У відповідь він сказав, що теж єврей, і подарував мені Євангелію, яку мені відразу ж захотілося почитати. Всередині у мене були думки, що Бог є, що я живу неправильно, що в моєму житті хаос. У взаємовідносинах з дружиною також були проблеми, і якби Господь нас не зупинив, то, напевно, ми розлучилися б. Моє життя закінчилося б або на кладовищі, або у в’язниці, я переконаний, що я до цього йшов. Всі мої друзі, з якими я починав приймати легкий наркотик, перейшли на важкий. Деякі з них повмирали, деякі в лікарнях, і якби не Господь, в такій ситуації опинився б і я. В Ізраїлі, після того як людина відслужить три роки обов’язкової служби, кожен рік її викликають на 1–2 тижні на роботу в армію. Я служив водієм на одній базі, де фактично для мене не було роботи, лише вночі потрібно було об’їжджати військову огорожу заради безпеки. У мене було багато вільного

часу, тому я вирішив прочитати Біблію від початку до кінця, приблизно за день я прочитував по 30–40 сторінок. Я не міг відірватися від Слова Божого, цілком відкривши своє серце, я почав розуміти Божі обітниці, попередження, і з усього брав для себе уроки. Біблія для мене стала дуже дорогоцінним і близьким Словом від Бога. Повернувшись зі служби, я почав говорити про це з друзями, дружиною. Тут я переконався, що мені потрібний Бог. Це було нелегко, бо з дитинства мене вчили, що Ісус далекий, чужий, але Бог зламав неправильне розуміння в моєму серці. І настав такий момент, коли все моє єство зрозуміло: Ісус – мій Спаситель, Ісус прийшов перш за все для єврейського народу, приніс спасіння для всього світу. Я розумів, що у мене з’явиться нове життя, Бог почав мене звільняти від алкоголю, наркотиків, згодом – від сигарет. Хоч я увірував у Бога поза стінами церкви, одного разу до мене прийшли брати, щоб іти разом на служіння, і в один момент у нас вдома зламався холодильник, відеомагнітофон, телефон. Я вже почав сумніватися, чи йти на служіння, але брати

були досвідчені й сказали, що диявол чинить різні перешкоди, аби я не потрапив до церкви. Коли я побував на служінні, мені так стало легко на серці, що додому я не йшов, а ніби летів. Дружина з мамою чекали на мене й розпитували, як же все пройшло. Після моєї розповіді вони також виявили бажання через деякий час піти на служіння, а згодом ми покаялися і прийняли водне хрещення. 2008 року ми переїхали до міста Ор-Аківа, і там в 2009 році мене рукопоклали на диякона, а згодом у 2010 році на пастора церкви. Членів було небагато, 11 чоловік, але через деякий час до нас у церкву почали приходити нові люди. На сьогоднішній день ми орендуємо дім, де й проводимо богослужіння. На завершення цього свідчення хочу процитувати слова із Біблії Івана 9:25: «Але він відповів: «Чи Він грішний – не знаю. Одне тільки знаю, що я був сліпий, а тепер бачу!»...» Я був сліпий, ходив у пітьмі, жив без Бога, але сьогодні я бачу й маю надію на вічне життя. Нехай Бог благословить усіх, хто Йому служить. Моліться за Ізраїль, щоб всі люди пізнали істину. Амінь.

Повір в обітниці Слова Божого, і Бог виповнить твої сподівання! СВІДЧЕННЯ ІРИНИ ПАРАЩАК Восьмого листопада в нашій церкві відбулося чудове служіння: молитва благословення маленьких дітей. Ми з чоловіком так само принесли нашого новонародженого синочка до церкви. Для мене ця молитва є особливою та надзвичайною подією, тому що після всього пережитого під час моєї вагітності, я розумію, що якби не милість Божа, то цієї дитинки ми не мали б... На початку моєї вагітності лікарі у мене виявили кісту, яка швидко збільшувалася в розмірах. До 14-го тижня вагітності кіста збільшилася до 16 см. Оскільки це заважало росту й розвитку дитини, лікарка призначила мені операцію. Одразу вона повідомила, що при такому хірургічному втручанні пацієнти мають великий ризик втратити дитину. Ця новина миттєво приголомшила мене. За мене молилися рідні (мій чоловік, батьки, бабусі, дідусь), але я розуміла що ніхто не міг мені реально допомогти. Відчай охопив мене. Та у своєму безсиллі зі сльозами на очах я звернулася в благанні до свого Господа й Спасителя: «Боже, я дякую Тобі за все, що Ти мені даєш. Не знаю чому я це маю пройти, але я не буду нарікати і щоб надалі не трапилося, буду Тебе славити і вірити, що Ти мені допоможеш!» Тоді я відкрила Біблію і сказала: «Господи, проговори до мене через Своє Слово!» Я – християнка і вірю, що в Біблії записані найвірніші пророчі слова, звернені до кожної людини. Вже не раз Бог раніше говорив до мене через обітниці Свого Слова, я вірила, що Дух Святий промовить до мене й цього разу, коли моє серце було настільки розбитим. І мені відкрилося місце зі Святого Письма, Псалом 36й: «Надійся на Господа й добре чини, землю замешкуй та правди дотримуй! Хай Господь буде розкіш твоя, і Він сповнить тобі твого серця бажання! На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить…». Я беззаперечно вірила, що це до мене говорить Господь, тому молитовно сказала: «Господи, я вірю, що Ти виповниш бажання мого серця і ця

дитинка буде жити!» Я виписала цей біблійний віршик на великий аркуш, причепила його на стіну, щоб кожен день читати. Я просто вхопилася за цю Божу обітницю і вірила, що Бог мені допоможе. Наступного тижня почалася підготовка до операції. Я повинна була пройти ряд тестів та перевірок. Медсестра, яка мене перевіряла, одразу не могла повірити, що я маю таку велику кісту. Тоді вона мене запитала, чи я маю ще дітей? Так, відповіла я, маю хлопчика і дівчинку. Тоді вона мене запитала, чи я знаю, кого очікую зараз? «Ні, ще не знаю…». На що вона сказала: «Ну то й добре, що ти не знаєш». Цими словами вона дала мені зрозуміти, що якщо я втрачу цю дитину, то мені буде легше перенести це горе, не знаючи кого ми чекаємо. Потім я мала консультацію з анестезіологом. На моє запитання, який шанс, що дитина буде жити, лікарка відповіла так: «Ми хочемо зберегти твоє дитя, хочемо, щоб дитина жила, але це не в наших руках». Заливаючись слізьми, я їхала додому, взивала до Бога, щоб Він врятував моє дитя. Вдома я знову відкрила Біблію і мені відкрився Псалом 21-й, коли Давид взивав до Бога за поміччю. Він так само переживав відчай, вороги оточили його звідусіль, але Давид кликав до Бога в тісноті і скорботі. Він обіцяв, що прославить Господа в багатолюдному зібранні, якщо Бог за нього заступиться. Тоді я сказала: «Господи, вступися Ти і збережи мою дитину, я також, як Давид, прославлю Тебе серед зібрання святих Твоїх, я буду свідчити, що Ти для мене вчинив! І я вірю, що це дитя буде служити для Тебе, збережи його для слави Своєї, Боже!» Після цього, я вірю, що Бог взяв все під Свій контроль. Недільного вечора мені зателефонувала лікарка. Я не розуміла, чому вона телефонує мені у свій вихідний день і думає про мене. Вона повідомила, що відміняє призначену операцію, тому що таким методом, яким вони планували її робити, можлива більша вірогідність шкоди дитині. Вона направила мене до іншого лікаря, який може зробити

цю ж операцію під мікроскопом з мінімальним втручанням. Мій чоловік саме повернувся літаком додому (у нього така робота, що потрібно часто літати по різних штатах Америки). Ми разом пішли до цього лікаря на консультацію. Я запитала, який шанс, що дитина буде жити? Він відповів, що це лише зародок і нам турбуватися не варто. При цих його словах я чітко зрозуміла, що він не може робити мені операцію, якщо при терміні 15 тижнів вагітності це для нього ще навіть не дитина, я не можу йому довірити життя моєї дитинки. Наступного дня ми з чоловіком прийшли до лікарні, дійшли лише до ліфта, далі йти я не змогла. У мене з’явилися страшні болі, мене відразу привезли до кімнати невідкладної допомоги. Лікарі метушилися і не знали, що робити. Після наради вони сказали, що їм дуже рідко доводиться робити подібні операції на вагітних жінках, для них це був би гарний досвід, але це було б несправедливо по відношенню до нас. Я розуміла, що знаходжуся в одній із найкращих клінік світу, але мені ніколи ще не доводилося бачити таких розгублених лікарів, які не знали, що зі мною робити. Через увесь свій біль я лише взивала: «О, Господи, прошу тільки одне: збережи мою дитину!» Потім мене відвезли на УЗД, де виявили причину мого болю, там я дізналася, що чекаю хлопчика. Це мені дало підбадьорення: «Я знаю, що ми чекаємо сина, і він буде жити!» Потім лікарка повідомила, що мені потрібно негайно робити операцію, але вони почекають до вечора, доки приїде найдосвідченіший лікар із 30-річним досвідом подібної праці. Він зробить операцію під мікроскопом. Нарешті настав час операції. Мене привезли до операційної кімнати, лікар сказав: «Не хвилюйся, все буде добре, твоя дитина буде жити, я буду дуже обережним, ти тільки не хвилюйся». Мій чоловік мусив мене залишити, щоб очікувати в прийомній кімнаті, перед цим він сказав: «Нехай Бог тебе благословить, а я буду молитися за тебе». Лікар підвів голову і сказав: «Ми всі цього потребуємо».

Лежачи на операційному столі, я побачила, як лікар підсунув стільчик до столу, сів на нього, схилив голову. Я одразу не могла повірити своїм очам: «Невже він молиться за мене?» Тоді я вже вірила, що все буде добре. У розумі я сказала: «Ісусе, тільки Ти будь зі мною». Після цього я втратила свідомість. Операція пройшла успішно. І зовсім не вплинула на нашого синочка. Він народився повністю здоровим з вагою понад 4 кг! Я відчула себе найщасливішою мамою на світі. Я вірю і знаю, що над цим усім була рука Божа. Господь послав у найкритичніший час богобоязливого лікаря, щоб Бог міг його руками створити мені таке чудо. Наш синочок ще маленький, але для нас є великим благословенням. Щодня я дивлюся на нього і дякую Бога за Його милість до мене, до моєї сім’ї. Я хочу, щоб надалі моя сім’я, мій дім, служили для Бога, пізнали Його любов, щоб ніколи не забували дякувати Богові за всі Його милості і доброту. Через цю «долину смертної темряви», пройдену з Божою допомогою, я зрозуміла, яку реальну силу має Слово Боже, як Він продовжує говорити до нас через Своє Слово і робить реальні чудеса в наш час.

№37, листопад - грудень 2015 р.

Cтор. 8

Українсько-Англійська Біблія / Ukr.-Eng. Bibles

1A-$49

2A-$85

2B-$85

3A-$95

3B-$95

4A-$79

5A-$79

Більш детальну інформацію про Біблії дивіться на нашому сайті: www.cmebenezer.com

$15 еа «Почему я уехал на запад?»

Константина Владяну состоит из двух книг (на русск.яз). Повесть представляет собой художественную автобиографию автора. Однако это не просто повествование об одном человеке, а жизнь целого поколения верующих людей, которых пытался сломить коммунистический режим, запрещая то, чего запретить невозможно – веру в Бога.

$7

2 CD - $15 1С D - $8 $8 СD

Різдвяні пісні христ. гуртів «Авен-Єзер», «Салім», «Живе каміння».

$9

$8 З’їзд «Збуж» №61 (2 DVD) №62 (1 DVD)

№61 (1 і 2 частина- два диски за 30$ + пересилка) і № 62 (1 за 8$ + пересилка) ( частина - один д диск д р ) Увага! Пропонуємо вам придбати перекидні календарі на 2016 рік! З таблицями для щоденного читання Біблії (Нового і Старого Заповітів) українською і російською мовами. Таблиці двохсторонні і розміщені так, що їх можна вирізати, і надалі вони слугуватимуть вам закладкою до вашої Біблії. Так само в кожній клітинці календаря (по числу днів у році) зроблено окремо посилання на план читання Біблії щодня (Нового і Старого Заповітів) впродовж року (на 365 днів). Один календар коштує 7 $, замовляйте собі і друзям, тому що від 10 календарів ціна за один - 5 $, від 100 - 4 $

$9

$16 Садок Іванки The author, Konstantin Ivanovich Vladianu, was Оповідання серії «Друг born on May 18, | 1938, дітей» in the village of Pinzarani, Falesti region, Moldavia.

His life has been full of testing and tribulations. He miraculously survived the famine of 1946-1947.

$18

У даному буклеті висловлена не думка якоїсь видатної людини, а лише вибрані цитати із Нового Завіту. Ці місця говорять нам про Дух Святий і Його роль та діяльність в житті Господа нашого Ісуса Христа, Апостолів, а також науку про Дух Святий.

«Ми з Юлькою», збірка оповідань для дітей Галини Скребньової, оригінальна не тільки за назвою і за жанром, а також тому, що всі 17 оповідань, маючи кожне свій завершений початок і кінець, взаємопов’язані тими ж самими персонажами і хронологією подій. Книга стане добрим порадником як для дітей, так і для дорослих.

УВАГА! Виручені фінанси використовуу уються для підтримки місіонерської ої діяльності та служіння милосердя. Щоб зробити замовлення, надсилайте чек або мані-ордер: Christian Mission “EBENEZER” PO Box 12050 Lexington, KY 40580-2050

$18

$18

ЛЮБОВ ДО БЛИЖНЬОГО - це 6-ий рік навчання. І це лише частинка 11-річної програми, але у ній відображено наше бажання: показати дітям шлях духовного вдосконалення християнина. Ми маємо надію, що програма «Фавор» допоможе учням змінитися і духовно вирости.

ПЕРЕМАГАТИ - частина методичної програми «Фавор», рекомендовано для занять у недільних школах відділом освіти ОЦ ХВЄ України. У книзі відображено бажання авторів – вказати підліткам шлях духовного вдосконалення.

$4

Авторський колектив трьох книг методичної програми ФАВОР: викладачі та вчителі відділу ДС ОЦ ХВЄ України

$4

$10 $13 У світлі Слова Божого

Сирота CD

Аудіо-диск. Збірка пісень про дітей -сиріт

Євангелист Іван Онищенко

Життя і служіння Івана Духовні вірші відомого українського автора Олек- Оніщенко.Самий початок пробудження в Україні. Оповідання сандра Войтицького. про реальні події починається з 1848 року.

Дорогі друзі, на цій сторінці представлена лише маленька частина нашої “Книжкової скарбниці”. Ми маємо багато іншої християнської (художньої, публіцистичної, поетичної) літератури, аудіо СD (з піснями християн) та відео DVD.

За довідками звертайтеся по тел.: (859)312-4344

$12 Христианская поэзия «Господь зовет в дорогу», автор Р. Безверхая

Не забудьте додати за пересилку: Перша Послідуючі Kниги $4.00 $1.00 CD/DVD $3.00 $1.00 №37, листопад - грудень 2015 р.

Cтор. 9 «Бо багато покликаних, та вибраних мало» Мт. 22:14

«Але запитай хоч худобу і навчить тебе…» Йова 12:7

Хто ж ті вибрані? Інколи складається враження, що одних людей Бог вибрав, а інших – ні. Досліджуючи Божий характер, ми розуміємо, що Він не дивиться на обличчя, і не вибирає щось краще, як було з Ізраїлем. До євреїв Бог каже: «Я не вибрав вас з того, що ви були найчисленніші або один з кращих народів». У Євангелії від Івана, 3:16, ми читаємо, як Бог каже, що Він полюбив увесь світ. Але хто ж спасенний? Той, хто увірував. Це наштовхує нас на думку, що вибір в даній ситуації залежить від обох сторін: від того, хто полюбив і від того, хто увірував. Це аналогічно тому, як хлопець полюбив дівчину, а вона йому відмовить, то його вибір рівний нулю. Отже, багато покликаних, а вибраних мало. Бог через Своє милосердя кличе усіх людей, бо полюбив увесь світ, тобто кожну людину. Інше питання до тих, кого Він полюбив: чи вони відповіли Богу взаємністю? Тільки тоді вибір буде дійсний. Але Христос каже, що вибраних мало. Тобто тих, хто відповів Богові взаємною любов’ю, і тих, хто повірили щиро Слову Божому. Окрім того, наша любов та віра випробовується. Бог Свою любов до нас довів тим, що віддав у жертву Сина Свого за нас, грішних людей. На сьогодні дуже багато людей кажуть, що вірують Богу, але Бог впродовж усього нашого життя випробовує нас: чи насправді наш вибір є дійсним (від щирого серця). Він чекає, щоб ми любили щиро, не дивлячись ні на тяжкі обставини, гоніння, страждання, ні на смерть. Це та церква, яка здатна любити вічно Бога і жити з Ним у Царстві Його.

«… і птаство небесне й тобі розповість. Або говори до землі й вона вивчить тебе, і розкажуть тобі риби морські. Хто б із цього всього не пізнав, що Господня рука це вчинила?» (Йова 12:7-9) Був час коли не було комп’ютерних технологій, люди, котрі шукали Бога, могли бачити Його велич сильної руки в Його творінні. Сьогодні, на преве-

Не можу давати десятину...

«Бо жертівників був намножив Єфрем, щоб грішити, на провину йому стали ці жертівники!» Осії 8:11

Жертівник – це місце поклоніння Богу і прилад для принесення жертви Йому. Здавалося це дуже добра річ, але яким чином це стало на провину Єфрему? Чи не відбуваються сьогодні аналогічні ситуації? Якщо досліджувати Слово Боже, то ми знайдемо місце, де сказано, що Господь, коли виводив народ Ізраїлю з Єгипту, заповідав про місце,

Чи не міг би Бог зробити, щоб Яків народився першим?

Один чоловік вірно жертвував щомісяця на церкву чотири долари із своїх зароблених сорока доларів. Пройшов час і він отримав нову роботу, де він мав платню 500 доларів в тиждень. Він прийшов до пастора с проханням помолитися за нього, бо він не може жертвувати десятину – 50 доларів. Пастор послухав, подумав і каже: «Добре, я помолюся, щоб Бог повернув тобі ту стару роботу, щоб ти міг жертвувати десятину». *** «А до цього кажу: Хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме! Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!» 2 Кор. 9:6-7

У книзі Буття ми знаходимо розповідь про двох братів-близнюків: Якова і Ісава. Ісав народився першим. Але Бог ще до їхнього народження сказав, що менший буде благословенний. Разом з тим, ми розуміємо, що за єврейськими звичаями отримував благословення старший брат, тобто той, хто народився першим. У цій історії Бог залишив для нас глибоку думку: Він знав все наперед, і Він не зро-

Різдво – це свято для Христа Різдво – це найбільший подарунок, який існував у світі: чи для нас? Як би ви себе почували, коли б на вашому дні народження усім давали подарунки, а про вас і не згадали? Дуже часто виглядає так, що свято Різдва перетворюється на подарунки для нас. Чи, роздаючи подарунки своїм дітям на Різдво, ми не забуваємо розказати їм про те, що справжня причина свята – Ісус Христос?

Бог у Сині Своїм подарував спасіння людству.

Різдво – це найбільше чудо: Бог прийняв на себе людське тіло, щоб на нашому рівні донести нам вістку про спасіння і заплатити ціну нашого спасіння власним тілом, страждаючи на Голгофі.

ликий жаль, люди, досліджуючи Боже творіння, не визнають Творця лиш тому, що шукають собі славу. Беручи все з Божого творіння, навчаючись, пізнаючи його, перетворюють творіння собі в речі для власного вжитку. Тим хваляться, забуваючи, що все те, що вони створили, це Божі принципи, Його ресурси, які вони використовують. Про це ще в сиву давнину Соломон писав, що нема нічого нового на землі, під небом. Куди б не повернулися, ми можемо бачити різноманітність сьогоднішніх витворів людських (чи це фотокамера, комп’ютер, радіо). Все воно було взято з дослідження Божого творіння. Якщо взяти око, то його дослідили і по принципу устрою ока зробили фотоапарат, дослідили вухо і придумали радіо, досліджували мозок – придумали комп’ютер. Але разом з тим, це всього-на-всього примітивні форми, які взяті з досконалого Божого творіння. Отже, віддаймо Богові славу, бо слава по праву належить тільки Йому і Він є досконалим Творцем. яке вибере саме Він, на якому будуть приноситися жертви Його імені. Ми знаємо, що цей жертовник був побудований по зразку, який бачив Мойсей на горі. Отже, у Бога є певні застереження і правила, згідно яких Він діє. Був час, коли Господь заповів про Ковчег заповіту – носити його на плечах. Пройшли роки, люди забули про це, навіть сам цар Давид дав повеління, щоб поставити ковчег на воза, запрягти волів і везти його. Цим самим він викликав гнів Господній, який вилився на Озу, який простягнув руку до ковчега, щоб підтримати його. І Оза помер. Пізніше, досліджуючи Писання, Давид зрозумів свою помилку, бо він не дотримувався Слова Божого, в якому Бог заповів носити ковчег на плечах. На сьогодні ми можемо спостерігати картину, як утворюються різні нові служіння, шляхи прославлення Бога. Мовби це добрі починання, але з іншого боку це виглядає так, що це намножуються нові жертовники, різні способи для служіння Богу. Але разом з тим, якщо це не є для Божої слави, а для власного інтересу, чи для того, щоб збудувати собі ім’я, все воно, рано чи пізно, зруйнується і не матиме благословення. Лиш тільки те, що для Бога і Його слави, спільно разом, з народом Божим, воно буде стояти незмінно. бив помилки. Він дав право Ісаву народитися першим, іншими словами Бог дав йому законне право отримати благословення. Хоч Бог знав, що Ісав недооцінить його, зневажить батьківським благословенням і продасть його. Але Бог все одно давав наперед Ісаву шанс на те, щоб він міг його успадкувати. Недаремно Біблія говорить нам: «Тримай, що ти маєш, щоб твого вінця ніхто не забрав!» (Одкр.

3:11). Дуже часто нам це говорить про тих, котрі народилися в християнських сім’ях, яким по праву належить благословення, але разом з тим це не звільняє їх від відповідальності, щоб тримати той дар, який вони отримали від Господа через батьків. Ми бачимо, як дуже часто діти віруючих батьків легковажать спасінням і Божим благословенням. Бог не любить гріх людей, які не цінують тим, що Він дав їм на початку, які не дбають про своє майбутнє. Той, хто має, тому ще додасться, і відніметься від того, хто думає, що він має. Ісав думав, що йому належить благословення, але через свою легковажну поведінку він його втратив. Той чоловік, що зберіг один талант, думав, що зробив добре, але він втратив все, бо не дбав про майбутнє, щоб чинити волю господаря. Суть того, щоб утримати те, що ти маєш, ти повинен його примножити. Яків так би мовити не мав права на першість в благословенні батька, але як він піклувався про це, шукав благословення і він його отримав.

Хто піде?

Був час, коли на Небі пролунав клич: Хто піде?! Кого Нам послати?! На цей заклик відгукнувся Сам Ісус Христос. Він прийшов на цю землю, щоб принести спасіння, Він тілом Своїм заплатив, проливши кров на Голгофі, звершив спасіння людям. І сьогодні знову лунає клич:

Хто піде зі звісткою Євангелія, щоб іншим засвідчити про те спасіння, яке звершив Ісус Христос? Дав би Бог, щоб кожний християнин відчув на собі відповідальність, що ми маємо піти. Якщо не самі особисто, то принаймні допомогти тим, що йдуть і звіщають про спасіння у Христі.

№37, листопад - грудень 2015 р.

Cтор. 10

Якщо ти не можеш піти сам, то ти можеш надіслати інших!

Шановні друзі, не дивлячись на те, що вістка Євангелія проповідується вже впродовж 2000 років, а в Україні вільно лунає Слово Боже понад 20 років, у нашому краї (недалеко від нас або поряд нас) є багато людей, які ще далекі від розуміння Євангелії і потребують покаяння. Наше завдання, як Церкви Христової, зробити все належне для того, щоб вістка про спасіння досягнула кожного серця. Ми живемо в Америці, але наше серце лежить до тієї країни, звідки ми приїхали. В даний час, як ніколи раніше, є багато

Марія Присяжнюк

стра. В групі, де я навчалася, було двоє віруючих дівчат, вони мене запрошували на зібрання. Я хотіла піти на служіння, але не хотіла, щоб хтось знав, що я туди йду. Прийшовши на зібрання, Господь стукався до мого серця через Своє Слово. Усе служіння я проплакала, сам Бог торкався мого серця. Сестра також кликала мене на зібрання. І я пішла знову, саме в той день відбувалося вінчання молодої пари. Ще перед початком зібрання я почала усвідомлювати, що грішна та стала каятися. В собі я мовби чула два голоси, один мені казав вийти та покаятися, а інший зупиняв та казав мені не йти. Та Господня любов

Народилася я в невіруючій сім’ї. Нас усіх 9 дітей. Після того, як помер наш тато (у 1999 р.), покаялася моя се-

Володимир Шмига

Народився в віруючій сім’ї. Нас троє братів. З дитинства ходив на служіння та недільну школу. Бути з Господом хотів завжди. Покаявся у 2014 році під час зібрання, до нас в церкву приїхали гості та був заклик до покаяння. В цьому ж році, 6 червня 2014 р., прийняв водне хрещення. Одного разу до мене зателефонували

Альона Шмига

Народилася у віруючій сім’ї. Нас у сім’ї 9 дітей. З дитинства ходила до недільної школи, на служіння. Любила Господа ще змалку. Підрісши,

та запропонували поїхати в с. Рудка. Спочатку трохи боявся, але все ж таки дуже хотів поїхати. У Рудку поїхав взимку у 2015 р. та пробув там два місяці. Разом з місіонерами ми їздили по служіннях, співали, проповідували і я відчув, що Бог мене кличе на Свою ниву. Було слово Господнє до мене, що потрібно йти трудитися на Божу ниву, бо роботи багато, а робітників мало. В серце моє прийшла радість. Господь утвердив мене в цьому рішенні і сумніви та всякий страх зникли. Познайомився з Мирославою в Рудці, пізніше у березні їздили разом на Житомирщину. Навчалися разом в місіонерській школі.

Мирослава Бойко

Народилася

у

віруючій

на працю інших – місіонерів. Практика показує, що праця на ниві Божій взаємопов’язана багатьма людьми, це не праця однієї людини, а багатьох. Можна зробити таке порівняння: щоб витягти людину, яка впала в глибокий колодязь, потрібні зусилля декількох людей. Дуже часто ми, жертвуючи на працю місіонерів, можемо порівняти себе з тими, хто тримають мотузку, яка опущена в колодязь для спасіння постраждалої людини. Отож, ми просимо вас звернути увагу на цих молодих місіонерів, яких Бог покли-

огорнула мене і як тільки почалося зібрання, я вийшла наперед та покаялася. Я плакала та промовляла до Отця, що хочу всіх любити. Після покаяння я відчула легкість. Я переосмислила своє життя і задала собі запитання, якою та де Бог хоче мене бачити? Я спалила усі свої речі, які вважала неприємними для Господа. І сказала: «Господи я хочу мати нове життя!». 21 липня 2013р., через рік після покаяння, я прийняла водне хрещення. В церкві почала нести труд з дітками, була вчителем недільної школи. Та побачивши відеофільм про працю місіонерів, які були в Кенії, в мене з’явилося велике бажання також стати місіонеркою.

почав відвідувати зібрання. Господь почав стукатися до мого серця. Одного разу я лежав на своїй постелі та роздумував про Боже слово, в серці почув голос Господній, який промовляв до мене, щоб я покаявся. Я послухався голосу Божого. Ввечері пішов на зібрання та після зібрання, коли люди вже почали розходитися, вийшов наперед та сказав, що хочу покаятися. Тоді ж до покаяння вийшла й моя мама. Я присвятив своє життя Ісусу Христу. У серпні 2011 року, у Пирятині, вступив в Завіт з Господом через святе по вірі водне хрещення. Після покаяння постійно їздив з місіонерами на євангелізації по селах, це тривало три роки. Одружився на місіонерці, котра трудилася у с. Білоусівка. Тепер ми разом почали нести труд, який довірив нам Господь.

Народився в невіруючій сім’ї. Нас усіх троє дітей. Першими прийшли до Бога брати, потім я з мамою. Про Господа мені розповідали місіонери та мої брати. Коли я прийшов з армії,

Віктор Бойко

можливостей донести вістку спасіння до спрагнених сердець. У нашій місії ми завжди найбільше турбуємося про те, щоб послати працівників на ниву Божу. Але ж кожен з них залежить від матеріального стану, потрібно мати фінансування, щоб таким чином виживати в цей нелегкий з економічної точки зору час. Бог дав нам унікальну можливість, живучи в цьому краї, підтримати тих місіонерів, що трудяться в Україні. Якщо ми не можемо безпосередньо проповідувати Євангелію, але можемо пожертвувати фінансово

Якось один брат в Господі запросив мене в с. Рудка, допомогти. Залишилася я там на 9 місяців. Це було в червні 2014 р. Господь дав мені бажання в серце, я зрозуміла, що в мене це виходить. У червні 2015 р. закінчила навчання на місіонера. Після навчання мене та ще двох місіонерів направили на дану місіонерську точку. Зараз ми проживаємо в с. Рудка, яка знаходиться недалеко від с. Бокійма (17-18 км.). У с. Рудка вже є дім молитви, там трудяться місіонери, яких Бог рясно благословляє. У липні у с. Княгинин проходив п’ятиденний табір, в якому ми допомагали. Відвідали табір близько 200 дітей, а також в останній день прийшло ба-

зрозуміла, що мені потрібно робити вибір у житті. І під час євангелізації у нашому селі Кам’яне, коли був заклик до покаяння, покаялася. Улітку, 21 липня 2002 р., прийняла водне хрещення. Прийшло бажання навчатися на місіонера та трудитися для Господа. Два роки думала за місіонерство. Було велике бажання, молилася. У 2010 р. закінчила школу місіонерства та два роки трудилася у с. Білоусівка (15 км від нашого села, де ми трудимося зараз). Там і познайомилася зі своїм чоловіком. Переїхали до с. Харсіки, коли побачили, що село там велике і люди потребують проповіді Євангелії та спасіння. Будинок, в якому проживаємо, ми придбали. Приїхали сюди жити в листопаді 2012 р., одразу після весілля. Восени буде вже три роки як розпочали тут трудитися. Як тільки ми приїхали, то почали проводити євангелізаційні служіння. Спочатку люди з острахом ставилися до віруючих та згодом, коли ми спілкуватися з людьми та проводи-

сім’ї. Нас усіх 12 дітей. З дитинства відвідувала служіння. Ще у 12 років Господь хрестив мене Духом Святим. Коли мені було 16 років, я захворіла, у мене виявили зараження крові. Саме під час хвороби Господь торкнувся мого серця, і я зблизилася з Ним. Молилася, також молилися за мене і обійшлося без операції. Господь уздоровив мене. У 17-річному віці прийняла по вірі святе водне хрещення. На місіонерській ниві бувала часто. У 2007 році трудилася у с. Рудка, а також на Житомирщині та Полтавщині. Господь запалив у моєму серці бажання трудитися на Його ниві. За місяць до навчання у місіонерській школі познайомилася з Віктором, який став

кав на служіння. Нижче читайте їхні короткі автобіографії – свідчення. Якщо вас зацікавить більш докладна інформація, зателефонуйте нам і ми надамо всю необхідну інформацію. Якщо ви бажаєте підтримувати фінансово служіння котрогось з цих місіонерів, ви можете надсилати ваші пожертви за адресою: Christian Mission “Ebenezer”, PO Box 12050, Lexington, KY 40580. Phone: 859 494 5279 (з поміткою: прізвище та ім’я місіонера) гато батьків. Ми бачимо, як Господь робить Свою роботу в дитячих серцях та серцях батьків. Роботи вистачає, адже є багато ще не спасенних душ. Ми намагаємося своїми справами, словами та поведінкою засвідчити про Христа. На даний час ми шукаємо будинок у с. Бокійма, щоб там оселитися та розпочати Господню працю. Ми не думали, що знайти житло буде так важко, тому просимо молитися за цю справу, щоб ми змогли оселитися у с. Бокійма та трудитися, проповідуючи Христа. В цьому селі ще не жили місіонери, тому ми молимося та віримо, що Отець благословить нас та дасть нам мудрості працювати на Його ниві. Потребуємо ваших молитов.

ти заняття з дітками, батьки цих дітей почали нам довіряти. Зараз у селі є віруючі люди. На зібрання їздимо у село Чорнухи. У суботу там проходить молодіжне служіння, яке відвідують і підлітки з нашого села. Також їздимо на служіння у с. Білоусівка. Розпочали проводити у нашому селі недільну школу. Спочатку проводили біля сільського будинку культури та оскільки зараз вже стало холодно, то дітки приходять до нас додому. Відвідує дитяче зібрання 15-20 дітей. Також проводимо дитячі зустрічі та зібрання. З 6 по 9 липня 2015 року у нашій місцевості проходив дитячий табір, який відвідало близько 70 дітей та останнього дня прийшло ще й 10 батьків. Також пройшли табори у с. Чорнухи та с. Білоусівка. Господь торкався та міняв дитячі серця. У вересні провели євангелізацію біля клубу, за участю гурту «Авен-Єзер», прийшло близько 20 людей. Дякуємо Господу, що можемо трудитися на Його ниві. Моліться за нас.

моїм чоловіком та з яким ми тепер разом служимо Христу. Переїхали у село Ходорків у вересні 2015 року. До цього трудилися у с. Лисівка. Будиночок, у якому ми зараз проживаємо, невеликий та ми з Божою допомогою зробили усі необхідні умови для проживання. Плануємо ще зробити косметичний ремонт. Цього року у с. Ходорків провели дитячий табір, який відвідало близько 120 дітей, а також були діти й з сусідніх сіл. Ми вдячні Богові, що вже з початку нашого служіння Він так рясно нас благословляє. Також ми вже познайомилися з мешканцями цього села. Спілкуючись, ми роздавали Євангелії та розповідали про Христа. Зараз налагоджуємо зв’язок з сільською владою,

адже хочемо почати проводити зустрічі з дітьми у сільському клубі, а для цього нам потрібен дозвіл. Просимо вас молитися за цю справу. У цьому селі, крім нас, проживають ще три віруючих сестри. Плануємо проводити домашні групи. Їздимо на служіння у с. Лисівка. Зібрання проходять у п’ятницю та вівторок на 18:00, неділю на 10:00, у суботу проходить дитяче. У селі Ходорків на Трійцю проводилися євангелізаційні служіння. На початку червня провели наметове служіння, яке тривало три дні. Господь торкається Словом Своїм сердець людей. Моліться за нас та наше служіння, щоб Господь давав нам мудрості та сили виконувати Його волю.

№37, листопад - грудень 2015 р.

Cтор. 11 80% французьких євреїв хочуть репатріюватися в Ізраїль

Півмільйона євреїв Франції бачать порятунок від зростаючої хвилі антисемітизму, зростання небезпеки терактів і кризи економіки у від’їзді в Ізраїль. Такий високий відсоток означає, що ідея репатріації міцно оволоділа умами французьких євреїв. Міхаель Бен Саадун, що допомагає французькими євреям здійснити репатріацію в Ізраїль, закликає уряд Франції підготуватися до масової хвилі репатріації після кривавих паризьких терактів, жертвами яких стали понад 130 осіб. Подальше різке збільшення бажаючих здійснити репатріацію цілком зрозуміло, якщо взяти до уваги погіршення ситуації у Франції, а також результати опитування громадської думки серед членів місцевої єврейської громади. Так, за словами Бен Саадуна, до недавнього часу не менше 7000 французьких євреїв вчинила репатріацію, прибувши до Ізраїлю в 2014 році, і «останні події, очевидно, тільки збільшать їх число», - резонно зазначає він, маючи на увазі число прохань про надання допомоги для переїзду до Ізраїлю, які різко збільшилися. За словами Бен Саадуна, є близько півмільйона євреїв, які в даний час найрішучішим чином налаштовані на репатріацію. Більше того, є ще приблизно мільйон осіб, які самі, можливо, і не є євреями, але, згідно з «Законом про повернення», мають підстави для переїзду в Ізраїль – мова йде про тих, у кого є єврейські бабусі, дідусі або один з подружжя. Бен Саадун закликає офіційний Єрусалим поліпшувати процес абсорбції, застосовуючи більш ефективні засоби, ніж ті, що є зараз. «Євреям Франції необхідно переконатися, що їх добре приймуть в Ізраїлі, і тому поліпшення в цій сфері стане найкращим закликом до повернення євреїв додому, в Ізраїль», - говорить він.

Кент Ховінд: християни не готові до того, що гряде

Американський євангеліст Кент Ховінд після виходу з в’язниці дав інтерв’ю, в якому зазначив неготовність християн Америки до гонінь. «Це була просто приголомшлива подорож. Я тепер розумію, чому частина Біблії була написана саме у в’язниці. Перебування у в’язниці дає повністю новий погляд на тисячі речей, - зазначив Ховінд. - Настають важкі часи для віруючих в Америці і по всьому світу. Віруючі в Америці абсолютно не готові до того, що гряде». Учений додав, що дуже радий, що Бог провів його через такі випробування. «Я дуже радий, що Бог допустив те, що зі мною сталося, хоча це дуже боляче і неприємно. Для багатьох це означало, що якщо я зміг пройти це, то й вони зможуть. Моїми героями у всьому цьому, тими, які підтримували мене, був Даниїл, про якого ми читаємо в Біблії, що проходив через подібні випробування », - підкреслив Ховінд. «Що б не сталося, цей світ - не наш дім, ми просто проходимо через нього, - зазначив він. Учений заявив, що Бог постійно був з ним. Ховінд закликав людей, що опинилися в подібних ситуаціях, довіряти Богу. Він зазначив, що під час його перебування у в’язниці через його служіння до Христа прийшло близько 800 осіб. Щирість покаяння деяких з них викликає сумніви, але він зазначив, що бачив і тих, які відродилися заново. За словами Ховінда, деякі люди, які прийшли до Христа, потребували підтримки і тому він звертався в різні служіння, щоб ті підтримували їх. Нагадаємо, що проти Ховінда у 2006 році було висунуто звинувачення у несплаті податків із зарплати співробітникам його місії, за що він був засуджений до позбавлення волі на 10 років. Цього літа суд прийняв прохання про його дострокове звільнення.

З 2016 року почнеться чіпізація людей в Італії

На Донбасі козаки готували обід на багатті з Біблій

У Красному Лучі Луганської області козаки розграбували протестантську церкву «Оновлення» і спалили церковну бібліотеку, - повідомляє мегапортал invictory.com. «Частина нашої великої бібліотеки знищена, а у дворі, на багатті з Нових Завітів, козаки готували собі обід», - написав у Facebook пастор церкви Андрій Бондаренко. Козаки також вивезли більшу частину дверей і декілька вікон. «Розграбовані кухонне обладнання, посуд та інше. Повністю знищена система опалення, включаючи величезний опалювальний котел. Знищена система водопостачання, а з туалетів вкрадені унітази і рукомийники. Пошкоджені стелі, підлога, стіни, вирвані розетки і вимикачі, викручені лампочки», - зазначив Бондаренко.

«Протягом наступних двох років кожен матиме мікрочіп під шкірою» повідомляє http://politus.ru/ Це слова не божевільного, а Matteo Renzi, які були виголошені 12 червня 2015 року після схвалення законопроекту про американську базу і імплантацію мікрочіпів під шкіру всім італійцям. Спочатку США, потім Швеція. Італія є третьою країною, що приєдналася до програми вживляння мікрочіпів під шкіру. Відповідно доповіді Renzi вже в 2016 році мікрочіпи будуть імплантовані всім новонародженим, а також держслужбовцям. Потім протягом 2017 року будуть вживлені чіпи решті населення країни. З 2018 року проти тих, хто відмовиться від імплантації чіпів, будуть застосовуватися важкі санкції: починаючи від штрафу в розмірі 3000 євро до 6 місяців в’язниці. Мікрочіп буде ґрунтуватися на RFID, подібно тому, як це використовується зараз у сільськогосподарських тварин. Дані про кожну людину будуть знаходитися в загальній базі даних, зв’язаної з мікрочіпом, яка збиратиме інформацію про кожну дію і переміщення людини щодня. Заявляється, що імплантований мікрочіп також буде корисний в галузі охорони здоров’я, де він буде являти собою «карту здоров’я», яка використовуватиметься у разі непередбачених подій. Особливо корисно це нововведення для самотніх людей, які зможуть за допомогою спеціальної команди негайно викликати швидку допомогу в разі раптового захворювання.

Стрілок в Орегоні перед пострілом запитував жертву про її віру

Озброєний молодий чоловік убив 13 і поранив ще 20 осіб в кампусі коледжу Ампкуа (округ Дуглас, штат Орегон) у четвер, 1 жовтня. Свідок стверджує, що перед тим як зробити черговий постріл, вбивця запитував про віросповідання жертви, а потім стріляв, незалежно від відповіді. Напад стався в розпал занять.

18-річна Кортні Мур була в аудиторії, коли хтось вистрілив у вікно і їхній викладач впав з простреленою головою. Потім стрілок увірвався до класу і наказав усім учням лягти на підлогу. Дівчина розповіла, що стрілок змушував людей підніматися і заявляти про своє віросповідання, а потім стріляв. Потім нападник кинувся в іншу аудиторію, а Кортні залишилася лежати серед загиблих. Як повідомила New York Post з посиланням на Стейсі Бойл, чия дочка була поранена в цей день, стрілок попросив саме християн піднятися. «Добре, раз ви християни, то ви зустрінетеся зі своїм Богом через секунду», - сказав він і потім пролунали постріли. Користувач Твіттера Bodhi Looney стверджує, що її бабуся була на місці подій, вона написала, що всі, хто назвав себе християнином, отримали постріл у голову, інші були поранені в ноги. Убиті і поранені були знайдені в двох аудиторіях. На місці злочину залишилися три пістолети і одна гвинтівка, які, як передбачається, належать нападнику. Сам стрілок був убитий під час перестрілки з прибулою поліцією.

Землетруси у світі

Християнська молодь Лексінгтону розпочала «картонну» євангелізацію

Молоді люди з церкви ХВЄ м. Лексінгтона (штат Кентаки) розпочали своєрідну вуличну євангелізацію. Вони беруть великі листи картону, на якому роблять яскраві написи текстів Біблії. З цими плакатами вони виходять в багатолюдні місця, стають при дорозі, тримаючи в руках ці транспаранти з християнськими лозунгами. Молоді християни провели вже декілька таких акцій. Були позитивні відгуки, вигуки підтримки. Разом з тим, вони отримали також і негативні відгуки, зокрема, коли вони вийшли на Хеловін, виявляючи сатанинську суть цього свята. Деякі написи на картоні промовляли про те, що настав час рішуче відвернутися від ідолів і навернутися до живого Бога. Деякі глядачі показували непристойні жести на ці лозунги. Попри це, така акція християнської молоді стала унікальним зверненням до жителів Америки, стала можливістю повідомити їм, що їх може очікувати в недалекому майбутньому, коли закінчиться їхнє земне життя.

Рада Церков України просить президента США про допомогу

У Пакистані, Індії та Афганістані землетрус забрав життя сотень людей. У цих країнах тривають рятувальні

та пошукові роботи в районах, які постраждали від сильного землетрусу. За останніми даними, загинули 260 осіб, а сотні жителів постраждали, 1800 осіб отримали травми. Осередок землетрусу знаходився на глибині близько 200 км. Експерти стверджують, що якби землетрус стався ближче до поверхні, руйнування були б значно більшими. У пошукових роботах беруть участь не тільки спеціальні загони, а й місцеві жителі. У Пакистані більшість повідомлень про загиблих приходить з північних районів країни. Через нестачу комунікації та інфраструктури кількість смертей в цих районах може виявитися дуже високою. У столицях Індії, Пакистану та Афганістану проведена евакуація. Якщо рятувальні служби постраждалих країн не зможуть впоратися власними силами, про свою готовність прийти на допомогу вже заявили сусідні країни. Кореспондент Бі-бі-сі в Таджикистані повідомляє, що за попередніми даними сейсмологів, епіцентр землетрусу знаходився в 300 км. на південний схід від Душанбе, на території Афганістану, де є руйнування і значні пошкодження.

Біля узбережжя Японії стався сильний землетрус. Землетрус

магнітудою 5,6 балів зафіксовано в Тихому океані біля берегів Японії в 57 км на схід від міста Івакі (острів Хонсю). За інтенсивністю струсів в епіцентрі землетрус оцінюється як «дуже сильний».

Землетрус у Греції: є жертви, зруйнована церква. Ранковий земле-

трус на грецькому острові Лефкада (300 км на захід від Афін) магнітудою 6,3 бала забрав життя двох людей. Епіцентром стала сільська місцевість в 23 км на північний захід від головного міста Лефкас. Невелика тряска відчувалася в ранкові години і в грецькій столиці. Також кілька людей отримали травми і потребують медичної допомоги. У Афан в руїни перетворилася гарна церква святої Параскеви П’ятниці, повідомляє Romfea.

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій звернулася з листом до президента США Барака Обами з проханням про допомогу, щоб подолати гуманітарну кризу в країні, яка дедалі більше загострюється. «Звертаємось до вас від імені нашого народу про допомогу подолати гуманітарну катастрофу, яка охоплює нашу країну. Потреби є величезними: від медичних засобів, до предметів щоденного вжитку, таких як їжа, вода та одяг», – наголошується в листі, презентованого у Вашингтоні патріархом Філаретом, предстоятелем Української Греко-Католицької Церкви Святославом Шевчуком та головним рабином Києва і України Яковом Дов Блайхом. У той час, як ЗМІ постійно повідомляють про війну Росії проти України, реформи українського уряду та фінансові виклики, питання людських страждань від бойових дій згадується рідко, зазначається в зверненні. Крім того, що Україна безумовно потребує більшої військової, фінансової та політичної підтримки, «ми маємо зосереджуватися на гуманітарному аспекті». У документі нагадується, що за офіційними даними ООН понад 5 млн. людей в Україні, в тому числі 1,7 млн. дітей, мають нагальну потребу гуманітарної підтримки. При цьому підкреслюється, що в понад 65% випадків ці потреби залишаються незадовільними. Релігійні лідери України подякували США за вже надану допомогу та звернулися з проханням про розширення певних програм. За повідомленням прес-служби УПЦ КП, 9 листопада 2015 року в Білому домі відбулася зустріч вищезгаданих релігійних лідерів України з представниками адміністрації Президента США.

№37, листопад - грудень 2015 р.

Cтор. 12 «Засурміть на Сіоні в сурму, здійміть крик на святій горі Моїй! Затремтіть, всі мешканці землі, бо прийшов день Господній, бо близько вже він...» Йоіль, 2:1

Проповідь Євангелія в Ізраїлі В Ізраїлі ми познайомилися ще з однією (порівняно молодою) церквою, яка живе тим, що проповідує Євангеліє. Спілкуючись з пастором цієї церкви, Романом, ми довідалися, що вони стараються усіма силами, засобами проповідувати Слово спасіння своїм побратимам-євреям в Ізраїлі. Наразі вони зіштовхнулися з певними труднощами. Молода церква орендує приміщення для зібрань, при цьому вони виплачують за оренду досить великі кошти. Але разом з тим вони горять бажанням проповідувати Слово. На даний час вони приготували невеличку брошуру – свідчення для того, щоб можна було подарувати людям, з якими вони спілкуються. Цю брошурку ви зможете прочитати на нашому веб-сайті, якщо ви перейдете по такому посиланню: www.cmebenezer.com Для допомоги цій церкві ми вирішили надрукувати декілька тисяч цих брошур. Якщо б хотіли прийняти участь у випуску цієї брошури, будь-ласка, надішліть вашу пожертву з поміткою «Брошури для Ізраїлю». В цей нелегкий час в Ізраїлі помножилися атаки терористів, звірячі вбивства євреїв палестинцями прямо на вулицях Єрусалиму та в інших містах Ізраїлю. Будемо молитися за Ізраїль, про мир Єрусалиму. А також моліться за проповідь Євангелії в Ізраїлі, а також за цю церкву, де пастором брат Роман. Сподіваємося, що Слово Боже ще пошириться в Ізраїлі і багато євреїв приймуть Ісуса Христа, як свого особистого Спасителя, Месію. Хай вас Бог рясно поблагословить.

ЩОБ БУТИ ЩАСЛИВИМ, НЕОБХІДНО: СЛУХАТИ, НЕ ПЕРЕБИВАЮЧИ ГОВОРИТИ, НЕ ОБВИНУВАЧУЮЧИ ДАВАТИ, НЕ ШКОДУЮЧИ

ПОСТУПАТИСЯ, НЕ ПРЕТЕНДУЮЧИ РОБИТИ, НЕ СКАРЖАЧИСЬ

звертаємося до вас, шановні друзі, з великим проханням. І цього року, як і в усі попередні роки, ми щиро просимо вашої допомоги: звичайним подарунком на Різдво сприяти розповсюдженню Царства Божого. Без вас ми не можемо нічого зробити, але разом ми зможемо допомогти нашим місіонерам, церквам провести святкові заходи на Різдво і таким чином донести Слово Спасіння дітям-сиротам, вдовам, інвалідам, іншим обездоленим людям. Якщо сьогодні у вашому домі добре ведеться, ваші діти при вас, в достатку і добрі, то у вас є можливість

Хай спокій, радість і єднання Наповнять наші всі серця, Хай буде в нас одне бажання: Зустрітись біля ніг Отця!

ВІРИТИ, НЕ СУМНІВАЮЧИСЬ ПРОЩАТИ, НЕ ДОКОРЯЮЧИ Дорогі читачі, газета «Відродження» друкується лише завдяки Вашим добровільним пожертвам! Якщо Ви вважаєте, що це видання корисне для людей, наближає їх до пізнання Божої правди, то візьміть у цьому служінні посильну участь своїми коштами, пам’ятаючи слова Євангелії: «Кожен нехай дає, як постановив у серці своєму, не з жалем і не з примусу, бо Бог любить того, хто дає охоче» (2 Кор. 9:7). Добровільні пожертвування на газету надсилайте на вказану нижче адресу (НАШІ КОНТАКТИ). Нехай милосердний Господь рясно поблагословить кожного жертводавця, хто молиться за друк і розповсюдження газети!

Засновник: Християнська місія «Ebenezer». Газета друкується на добровільні пожертвування і розповсюджується безкоштовно. Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій і залишає за собою право на коректуру, скорочення тощо.

поміч християни. Вістка про спасіння була посіяна в їхні серця і вони прийняли Господа як свого Спасителя. Сьогодні тяжкий час для України, але разом з тим це унікальний час для проповіді Євангелії. Бачачи позитивні результати цієї праці в сиротинцях, домах престарілих, інтернатах, в малозабезпечених сім’ях чи при зустрічах з окремими особами (інвалідами, вдовами), ми

благословити тих, у кого цього немає (ні батьків, ні достатку). Здавалося звичайна торбинка з цукерками, але через це вони зможуть відчути тепло, турботу і більше того: вони почують Слово Спасіння. Шановні друзі, давайте спільно допоможемо місіонерам, щоб вони не з порожніми руками могли піти і провести ряд євангелізацій у ці святкові дні Різдва Христового. Дякуємо вам за вашу щорічну підтримку, ми сподіваємося, що й цього року ще більш продуктивно ми зможемо допомогти тим, які стоять на передній лінії невидимого фронту, звіщаючи Євангелію. Нехай усіх вас рясно поблагословить Господь. Дасть Бог, коли ми прийдемо перед Його лице, кожен цент, пожертвуваний вами, обов’язково дасть свій плід і ми зможемо побачити, як Бог міг вжити ту (здавалося) невеличку вашу пожертву, подібно тому, як Ісус Христос проповідував Євангелію тисячам народу і сказав учням: дайте ви їм їсти. Учні в замішанні, бо ж так багато людей, але там був один хлопець, який мав п’ять хлібів і дві рибки. У Божих руках це маленьке умножилося. Тому я вірю, що наш маленький подарунок у Божих руках примножиться і стане чудом спасіння ще для багатьох душ. Щиро вдячні вам за розуміння. Якщо ваше серце відкрите для пожертви в цьому проекті, надсилайте її на адресу місії «Ebenezer» з позначкою «На різдвяні подарунки».

Вітаю друзів у Христі! Від серця щирого бажаю Всього найкращого в житті.

ВІДПОВІДАТИ, НЕ СПЕРЕЧАЮЧИСЬ

№37, листопад - грудень 2015 р.

Ісус Христос – Спаситель світу. Сьогодні ми свідки великих перемін, які робить Господь у серцях дітей. Уже багато нових душ, котрі прийшли до спасіння. За останні роки ми зауважили, що на нових місіонерських точках до Христа навернулися нові душі. І декотрі з них саме ті, кому у свій час був принесений різдвяний подарунок. Діти, яким були вручені подарунки, приходили на недільну школу. Пройшли роки, і вони відгукнулися на поклик до спасіння і стали в ряди Церкви Христової. Сьогодні вони проповідують Євангеліє, стають місіонерами. Ми бачимо ще й таку унікальну можливість: на сьогодні за останні два роки є багато людей, що постраждали під час війни на сході України (зокрема інваліди, які отримали поранення). Їх навідували віруючі й надавали посильну допомогу в час їхньої реабілітації. Декотрі з них покаялися і стали іншим (таким, як вони) проповідувати про живого Бога. Багато людей, що постраждали внаслідок цієї війни, озлобилися на владу. Вони стали інвалідами, але декотрі з них навіть не мають посвідчення про те, що вони були на війні, бо числилися в добровольчих загонах. Після того, як вони стали інвалідами, то побачили, що вони нікому не потрібні. Нажаль, навіть державні структури не звернули належну увагу на багатьох із них. Саме до таких людей прийшли на

З Різдвом Христовим! З Новим Роком!

ОБІЦЯТИ, НЕ ЗАБУВАЮЧИ

«ВІДРОДЖЕННЯ»

Різдвяний подарунок – це не просто милосердя, це рука спасіння!

Нехай любов в сім’ї панує, Хай згода буде у серцях, Хай кожен іншого шанує, Усмішка буде на устах. Хай вас Господь благословляє І все потрібне подає, Він всі потреби наші знає, У Нього всього вдосталь є. НАШІ КОНТАКТИ:

Адреса: Christian Mission “Ebenezer”

PO Box 12050 Lexington, KY, 40580. Тел.: 859-494-5279 E-mail: info@cmebenezer.com

www.cmebenezer.com

Представник «Відродження» в Україні: ХММ «Добрий Самарянин». Адреса: ХММ «Добрий Самарянин», вул. Уласа Самчука, 32-А, м. Рівне, 33003. Тел.: (0362) 22-34-40.

E-mail: gsamaritan@ukr.net www.gsmrivne.org