Л. Череватенко "Зворотній час" by Duh Litera

Леонід Череватенко

ЗВОРОТНІЙ ЗВОРОТНІЙ ОТНІЙ ЧАС ЧАС ** ЗВОРОТНИЙ ЗВОРОТНИЙ ОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК ЗВ’ЯЗОК ЗВ’ЯЗО

Київ

УДК 821.161.2-1 НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» Ц Е Н Т Р Є В Р ОП Е Й С Ь К И Х Г УМ А Н І ТА Р Н И Х ДО С Л І Д Ж Е Н Ь ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ЄВРЕЙСТВА

Ч-46 Череватенко, Леонід. Зворотній час. Зворотний

зв’язок. – К. Видавництво «ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ», 2015. – 256 с. ISBN 978-966-378-427-4

Пропонована увазі читачів книга складається з трьох розділів: перший містить вірші, що не входили в раніше видані книги автора – як останні, так і не друковані раніше; другий – переклади різномовної поезії; третій – сценарії фільмів за мотивами письменників українського Розстріляного Відродження. Це посмертне видання текстів Леоніда Череватенка, знаного поета, перекладача, літературознавця, сценариста й кінознавця.

Видавці: Костянтин Сігов та Леонід Фінберг Вірші, переклади, сценарії:

Леонід Череватенко

Упорядник:

Валерія Богуславська

Післямова:

Валерія Богуславська

Редактор: Коректура:

Світлана Йовенко Валерія Богуславська

Комп’ютерна верстка:

Cвітлана Невдащенко

Дизайн обкладинки:

Cвітлана Невдащенко

На першій сторінці обкладинки: К.-М. Чюрльоніс, з циклу «Зима»

ISBN 978-966-378-427-4

Редакція висловлює щиру подяку за допомогу у підготовці книги: Людмилі Забарило Ларисі Брюховецькій і всій редакції журналу «Кіно-театр» Наталії Єрмак Світлані Йовенко Олегові Жупанському Костянтину Диканю Олені Циганенко Людмилі Сіренко Наталі Сидяченко Дмитру Чередниченку Світлини, оприлюднені у книзі, надані хранителькою архіву Леоніда Череватенка Людмилою Забарило

І. МОВЛЕНЕ. НЕДОМОВЛЕНЕ ВІРШІ

«Найперше – музика у слові» Дурня і слава, і гроші! Ніщо – брязкотіння од! Кепські вожді чи хороші – Вирішуватиме народ. На смíтник закинь плакати! Політикум хай не вплива! Мелодію треба шукати, А музика знайде слова. 09.12.2006

*** Душа поезії, поезія душі – Девізи гарні, слушні, боговгодні, І вчора всім потрібні, і сьогодні, Та вже й мені, здається, не чужі. Як пестять слух солодких слів сполуки, Ще й пахощі – суцільний Таїланд! Втім, хто ж гадав, що в пелюстках троянд Сховавсь роздвоєний язик гадюки! 11.09.2013

*** О свята вкраїнська земля, Зелом, квітом, сонцем розцвічена! Пречудова, коли здаля, Але зблизька – вельми засмічена!

Леонід Череватенко

ЗВОРОТНІЙ ЧАС * ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

Вже краси не благай, не проси В розперезаних нечупар-нетіпах: У літрових пляшках – ліси, А поля – в блискотливих пакетиках. У людському тонуть лайні По Говерлу саму Карпатоньки, Потопають кущі-кудлані, Не врятується й клен кирпатенький. Забруднили села й міста По-злодійському все це, покрадьки. Ах, земля вкраїнська свята, – Що ви з нею зробили, покидьки? 26.04.2008

Цар Атей-1 Гадалося, не буде заморок, Не витримають греки громовиці, До ніг падуть покірні, гнівнолиці, – Ще пережду, ще тільки марш-кидок, Ще скитської удар несхибний криці – Й завершено звитягою наскок! Агов, рудаві наші кобилиці, Прибульських не вихлебтуйте річок! Допоки в них вода прозора, бистра, Моя країна од Дніпра до Істра Є волі кочівницької п’ястук! Розтрощим будь-якого супостата! Безмежний степ – ясна моя палата, – Втім, хто ж гадав – чекає нас каюк... 09.03.2013

І. МОВЛЕНЕ. НЕДОМОВЛЕНЕ. ВІРШІ

Цар Атей-2 Пророчили удачу ворожбити, А скоїлась безчесна гризотня: Не хочуть воювати навмання Онуки славлені – погані діти. Ганебище! Бо люд наш ґанджовитий, Упившись перед битвою, куня! Як у розкóшах мліють младоскити – Столітній цар вилазить на коня, Орду веде у навісну атаку, Та мусить, не піддавшись переляку, Пропасти між наїжених колон! На похованні хай жіноцтво хлипа: Горит вождя потрапив у полон – У склеп до одноокого Філіпа. 06.03.2013

Одіссей В блискучім бойовому обладунку, Меч обосічний мідний черезпліч: Щоб не піти з ахеями в похід, Свою симулював короткозорість. Проте уславивсь як стрілець із лука, В бою разив троянців, як гусей... Та головне (не будем забувати) Він вимислив троянського коня. Позаздривши на імідж мудреця, Звів наклеп на героя Паламеда, –

Леонід Череватенко

ЗВОРОТНІЙ ЧАС * ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

Того, не гаючись, каменували, Заборонили й тіло поховати. А велемудрий і на все удатний Гвардієць-ітакієць воював Під мурами твердого Іліону, Компонував троянського коня. Він лютість Посейдона подолав, Хоча вітрів той вислав цілу зграю, І вислизнув з обіймів Каліпсо, Яка його втішала й доглядала. Він обдурив отих жахних потвор – Шестиголову Скіллу і Харибду, Своїми розплатившись веслярами, І винайшов троянського коня. Аїда темне царствіє відвідав, Поспілкувався з тінями загиблих, Від Агамемнона і Ахіллеса Він нарікання вислухав, прохання, Проте нічим не міг їм помогти. Він не спромігся й матері торкнути, Втім, “кинув” Поліфема-людожера І вигадав троянського коня. Перехитрив Кіркею-чарівницю, Яка людську подобу повернула Супутцям і в дорогу спорядила. Він, линвами прив’язаний до щогли, Чув звабний спів улесливих сирен І на дзвінку спокусу не піддався, Вів корабель у винно-синє море. Скомплікував троянського коня.

І. МОВЛЕНЕ. НЕДОМОВЛЕНЕ. ВІРШІ

Цінується підступність щонайвище, Шанується нещадність над усе. Він винищив нахабних женихів, Що на майно й дружину зазіхали, Челядників невірних перерізав, Немов худобину лиху, Повишвиргав смердючі трупи з дому, Піднявсь, радий, на ліжко Пенелопи, Нарешті насолоди, скільки влізе, Напився, втихнув... І найважливіше – Він збудував троянського коня! 27.04.2013 Бучанська урологія

Спартак Ми долю вибираємо самі, Та вибір не такий уже й багатий, – Лягати мовчки мордою в пісок Чи мордувати друзів на арені. І поки чинним є чужий закон, І поки один одного вбиваєм, – Не раєм, пеклом буде ця земля, Де можновладці жертвам оплескують. Отож, страждай, потрапивши в полон, Карайся і терпи, зчепивши зуби, – Лиш згуби, страти, смерти уникай: Себе ти мусиш берегти для помсти. А вибухне, а спалахне різня І кров у море потече річками, –

Леонід Череватенко

ЗВОРОТНІЙ ЧАС * ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

Затямив я віднині й до кінця: Рукú з мечем спиняти не годиться. Відрубуй клешні, голови стинай, Не милуй ні старого, ні малого, – Прожогом геть брудоту вимітай: Хай стане чиста, мов сльоза, країна. 10.91.2012

Марк Аврелій Був я студент (і майже дисидент), А він був генералом емгебешним, Звичайно, у відставці, та колись Командував концтабором у Потьмі, Здавалось би, що спільного між нами? Анічогісінько! А втім, єднала нас Дикунська хіть шукати й купувати, Читати й перечитувать книжки. “Оце натрапив, довго ж полював, Нарешті обміняв на “Анжеліку”: Видання дореволюційне, “Марк Аврелій”. Послухайте, що пише імператор, Який зазнав і слави, і неслави, Що їх нам не судилось уявить!” Второпавши миттєво і назавше, Що у житті, мабуть, уже й не буде Зручнішої нагоди, я спитав, Набравшися нахабства: “Як же так, Розумний чоловік, інтелігент, Виконували Ви невдячну працю, Підрозділом керуючи ҐУЛАҐу?” – Так, – відповідь почув, – Був виконавцем, гвинтиком,

І. МОВЛЕНЕ. НЕДОМОВЛЕНЕ. ВІРШІ

Слухняним, кажуть. Але В душі ті злочини, які чинились, Засуджував. Я людям помагав (Кому, звичайно, міг). І ще скажу Вам: Ви не жили, не уявляєте, які часи були: Сьогодні ти живий, а завтра Тебе на світі наче й не було... І сталося: нащадки ненаситні Улюблену безцінну книгозбірню За безцінь поздавали букіністам. Мої ж книжки ще поки при мені. 02.02.2014

Олександр Македонець Розлізлася на сатрапíї перські Імперія. Напівлежить, сувор, Стопами ще впирається в Боспор, А тулубом на Гіндукуш зіперся Звитяжець. Втім, не їсться і не п’ється: Адже з усіх шухляд усіх Пандор – Ненависть, непокора і розор (До того ж на тонку, на жаль, прядеться). Із Заходом з’єднавши кров’ю Схід, Цар не позбавив людство горя-бід, Лиш охорону скоротив до сотні. Олією огидних саламандр Намащений, стужився Олександр – Серед легенд і воїнів самотній. 19.02.2013

Леонід Череватенко

ЗВОРОТНІЙ ЧАС * ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

Святослав-завойовник Був коник другом бойовим йому, Була конина харчем у походах, Під голову мостив тверде сідло, Попоною вкривався. І такими Всі вої Святославові були – Хоробра і нехрещена дружина. Немов гепард, стрибав на ворогів, Сказавши наперед: «Іду на ви!» За всю тисячолітню метушню – Єдиний український завойовник! На в’ятичів по шелягу наклавши, Касогів, ясів і хозар бундючних Здолав у битвах, вигубив у січах, – Спалив Саркел, донищив каганат (Кочівникам шляхи на Русь відкривши). «Та скільки б не було чужого війська, Слід до останку мірятись чубами: Не мають мертві сорому й ганьби. Якщо складу кістки свої в зударі, Про власні якось вже самі подбайте!» «Не хочу жити в Києві, – промовив, – А хочу в Переяславці сидіти, Де осереддя володінь моїх! Всі блага й дóбра сходяться до нього – І табуни, і паволоки, й челядь, – І ми назавсігди прийдем туди Не слугами слухняними й рабами – Господарями простору, котрий Провадив і до Трої й Царгороду: Все пам’ятаєм, що було в світах».

І. МОВЛЕНЕ. НЕДОМОВЛЕНЕ. ВІРШІ

На Подунав’я кинув збройні сили, Таранив головою супостатів І, наче той Арей, що відродився, Попереду мчав чумової раті, Разив налі- й направо вусиміць, На спис узяв вісімдесят фортець, Болгарські підкоряючи міста, Гнав полонених юрмами на торг, Ще й Македонію підбив. Але Бог чинить гордому наперекір. Уперше Святослав уперся рогом В стійкий Адріанополь, за яким Постала неприступна Візантія, – І в Доростол вертає грізний князь. Жорстокістю й відвагою пришельців Нажаханий, Цимісхій-імператор Через Балкани армію (сто тисяч!) Припер під мури. В грандіозній брані Везучий варвар знову переміг… Та смерч йому піском засипав очі. На зустріч русич човником приплив, На веслах сидячи. Запам’ятав Цимісхій Сорочку чисту, довгі вуса, кульчик І знаковий, як знаєм, оселедець. Наобіцяв данину щедру дати Не тільки на живих, але й загиблих! І знадився некриводушний лицар: «Того нам досить, а коли одурять, Зберу я на Русі нову дружину, На Візантію знов піду війною».

Леонід Череватенко

ЗВОРОТНІЙ ЧАС * ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

Хотів обхитрувати Святослав Досвідчених у хитрощах ромеїв, А тільки вийшло навпаки: данини Не виплатив облудний імператор – Гінців послав до Курі-печеніга: «Додому йде, у Київ, Святослав З великою поживою. Тож треба Пороги заступити й покарати Загонистого князя, що накоїв Багато лиха й шкоди на віку». Всі племена, весь печенізький степ На голову звитяжця полювали, Аби шаленство й славу перейняти. Хай воєводи радили герою Пороги обминути, але в пастку Подався впертий Святослав, у пекло – Загинув. І дружинники його Загинули у балці, котра зветься Подосі Канцерка (сиріч Кривава). І це передання ще не кінець. Князівський череп Куря повелів Не тільки златом щирим обкувати, А й виритувати: «Шукав чужого – Своє занедбав». Присуд справедливий, Бо заволоданим володар стане, Порушивши хоч раз священні клятви. Хай добре печенігам п’ється. Втім Сьогодні нас одне лише хвилює: З руків’ям золочéним княжий меч – Невже в Дніпрі знайшовся передчасно?

І. МОВЛЕНЕ. НЕДОМОВЛЕНЕ. ВІРШІ

Петро Сагайдачний Щоб віру захистити православну, Допомагати мусив Владиславу, Претендував котрий на царський трон (Так, ніби й інших не було корон). Тож королевич з виглядом понурим В Можайську під московським калавуром (Чи в Тушині) вичікував собі, Співучасті не бравши в боротьбі. (А хто з них, я спитаю, необачний?) Тоді й знайшовся гетьман Сагайдачний: Зібрав десятитисячний загін І того Вази одмінив загин. З маєтностей монастиря Донського Столицю роздивлявсь помногу й строго: Окличні звуки бойових сурем Вже чув, готовий штурмувати Кремль. Нажахані прибиті московити Гуртом зчинили крик несамовитий, У молитвах бринів такий одчай, Що Сагайдачний вирішив: “Нехай...”

Іван Сірко Горація вже вивчив назубок, Є хліб – а скільки треба чоловіку? Медок, бузок, лагíдний холодок – На пасіці він доживає віку. Не скінчено – ким був Сірко? – дебати, Бо все це відбувалось наяву, І вельми образ постає строкатий: Він пожалів бездольну татарву І наказав потурнаків скарати.

Леонід Череватенко

ЗВОРОТНІЙ ЧАС * ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

І волох прихилявсь до нього, й лях, Шукала дружби піша чужаниця. І довго ще провадила в боях Всепереможна праведна правиця. Жив навпростець, а ніби й не туди, Втім, обминала стороною згуба: Винагороджено за всі труди – Горілки штоф і соболева шуба. Пригадував у тиші залюбки Походами позначені роки, Просякнуті вогнем, вояцьким потом. У громі сальв і гуркоті копит Десь п’ятдесят із гаком виграв битв, Але одну програв – під Конотопом. 18.08.2012

Яків Бородавка Нетяга, неугнутий низовик, А прозивавсь Борóдавка-Нерода: Його спіткала не одна пригода – Загибелі в походах, втім, уник. Весь вік ненавидів земних владик, Його найдужче вабила свобода, – Рука ж бо потяглася до клейнода – І вчув прощальний з-за Дністра кигик. Засяяла гетьманська булава, Скотилася з колоди голова На тлі хотинських канонад і ревищ.

І. МОВЛЕНЕ. НЕДОМОВЛЕНЕ. ВІРШІ

По ньому не лунав жалобний спів – Лиш покаянних декілька рядків Запише в духівницю Конашевич. 15.09.2012

А.Д. 1710. Зима З неба сипле, сипле сніг – Апокаліптичний, неспинний, – Замітає кривавий слід Від Батурина до Тигіни. Заміта, засипає сліди, Враз пропечені навсігди, На вікú, навíки, назавше – Як “будь проклятий ти!” сказавши. А під тими крутими заметами, Позавчора ще військо, рать, Ошелешені стратами й метами, Кармазинні й серм’яжні мазепинці Сплять. Удавалося: от воно – диво з див! І свята свободонька – от вона! А дісталося море сиріт і вдів, Ще й держава недобудована... Далеченько втім до кінця: Історичними несені бурями – Кажуть, лицарі, кажуть, одурені – Мчать, сповняючи волю Творця! В майбуття розігнались, а велено: тпрусь! Завірюху чекайте, віхолу!

Леонід Череватенко

ЗВОРОТНІЙ ЧАС * ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

І тремтить-мовчить Україна-Русь – Барокова церква під стріхою... 20.12.2012, 12-а година Бучанська хірургія

Жан-Поль Марат Щоб не паршивіла порода, Моральностей нових адепт, Ветеринар і “друг народа” Народу прописав рецепт: “Видобувайте домовини Свинцеві з предківських могил – Свинцеві кулі для країни Потрібні паче! Треба тил Нам убезпечити! Запона З очей опала! Безборонна Держава!” Й вирішив Марат Відправити до Ахерона Десь тисяч двіста шістдесят. Не так, щоб знали ви, й багато (В масштабах більшовицьких страт): Одеські й київські марати Перевершúли це стократ! Широкі плани в ідіота, Безмежні задуми! Покраж, Пропаж ще буде! (Зауваж: Провінціалочка Шарлотта Ножа ховає за корсаж). 12.12.2012

І. МОВЛЕНЕ. НЕДОМОВЛЕНЕ. ВІРШІ

Олександр Бодянський Кажу, як є, ні слова не збрехавши: Цей дух степів, напівголодний завше, Що відкривав культури і міста На скромний заробіток еменеса (Жар потайний палив його уста), Не мав на світі більше інтереса, Як лотерейний викупить білет І, вигравши, майнути на Мілет – Поглянути, чи городцовські знаки Солярні є на глечиках? Ніякий Був з нього кар’єрист, гендляр, поет: Дворянство, німці, стукачі, парткоми – Паскудний світ, звичайно, вам знайомий – Доносів, застережень, недовір... Обчапав Подніпров’я вздовж і вшир, Робив, що мав, що міг, що був у змозі, – За те й почив, як праведник, у бозі: Помер Сашко на батьківськім порозі. 30.06.2013 Бучанська хірургія

Микола Міхновський “Ти не позбувся млосних насолод І не відмовились у серці правди-мсти ви? Тобі не посприяв дурний народ, Не виручив багатомилостивий? Той виживе, хто захища своє, Хто відає: роздерта й многочинна Єдина Самостійна Україна – Відшкодування спільне і провина – Є запорукою, що ми на світі є”.

Леонід Череватенко

ЗВОРОТНІЙ ЧАС * ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

Він угодовських уникав заяв, Бісила вікова порода свійська, Тож так Микола скрізь, де міг, гукав: “Ні, не обійдеться ніяк без війська Держава незалежна!” Гуртував і гартував, Горлянку надривав на зборах, На мітингах, у кабінетах. Втім, Він роздимав лиш гнилуватий порох. А цей Міхновський славлений екстрим Живцем заліг у паперових горах Потомкам у науку. “Хай вони, Заживши зради, відступу, війни, Паплюжень і потали окупацій, Не визнають питомої вини, Що каменем тяжить від давнини – Шукають місця межи вільних націй!” Він дбав: доба поразок промина, Воскресне люд прибитий. На прощання Шкрябнув на клаптику: “Аніж Чека мене, То ліпше я вже сам”. Стрибнув, остання Його звитяжна дія. Вмер у вірі. Розчув: Майбутнє Українське вигримля. Ще голова його стримить у вирій, Але з-під ніг вже вислизла земля. 30.04.2013 Бучанська хірургія

І. МОВЛЕНЕ. НЕДОМОВЛЕНЕ. ВІРШІ

Орлик Не Конституції творець – Лише затятий заколотник, Що турбував більшовиків, Гасаючи по Приірпінню, В сільрадах, відділках Чека З’являвся месницькою тінню, Відновлював тутешній лад В забутих селах заболотних. Хоч «банду» невеличку мав (Душ хлопців з двіста, може, триста), Втім не одного частував Кіношника чи романіста. Вони й уславили борця Як монстра, виродка, вампіра, Хоча навряд чи до лиця Були петля йому й сокира. Але яка вже правда-мста! Які лунали там рулади, Коли розбитого хребта Торкались ковані приклади? «Не помилялись ми й тоді, Розстрілювали не безсудно: Все визнав Орлик на суді, Розкаювався привселюдно». Чому ж не вислизнув з-під охорон, Чому ж ти розгубився, бідний хлоню, Чому забувся: ліпше куля в скроню, Як ворогу дістатись у полон?..

Леонід Череватенко

ЗВОРОТНІЙ ЧАС * ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

Отаман З германської в хрестах-медалях він вернувсь. Хазяйнував. Бувало, як затягне: Ой, зійди-зійди, ясен місяцю, Як млиновеє коло! Ой, прийди-прийди, серце-дівчино, Та й промов до мене хоч би слово, – Аж тиша залягала навкруги… Вона ж прийшла – Нещадна самознищувальна втіха: Денікінці, гетьманці, комуністи І комсомольці – спілі й недоспілі. Отаман всіх поприбирав. Столицю Під прапором державним штурмував І здобував. І раптом як урвалось… Ховатись довелося по ярах, Як вовку міченому. А чекісти Безжально підчищали й акуратно. Лишилася довкола командира Дрібненька жменька: родичі, сусіди, Найближчі друзі. Й відбулась розмова Між недобитками якнайщиріша: – Що, братіку, ти наче досхочу Поцарював, тож треба й нам пожити! Вони йому на груди закотили Важке млинове жорно. Захарчав, Цвірінькнув, мов пискля, і душу Господу Віддав, не сперечаючись, – немирну й темну. – Ти не журись! Твою дружину й діток Ми порятуєм!.. Сталося ж інакше: Дружина з дітьми згинула в Сибіру;

І. МОВЛЕНЕ. НЕДОМОВЛЕНЕ. ВІРШІ

Шукають досі, де його могила, І не знаходять; прапор військовий, Закопаний у землю, десь зогнив. Та люди кажуть: «Слава не поляже!» Коли б направду так воно й було…

Борис Антоненко-Давидович Боїв, походів золотий запас Він все життя своє носив з собою. Вже вкритий сивиною, не ганьбою, Для всіх нас несподіванку припас. Скантованих колег іконостас, Мов німб, ряхтів йому над головою. Він усмішкою дивував ясною – Вовк стріляний і юний водночас. Гірким по вінця досвідом наллятий, Соромився шовково існувати Серед нікчем, ропух і репетух. Хоч пам’ятав остроги і закови, До матірної навертає мови, Пробуджує міцний козацький дух. 20.09.2013

Тодось Осьмачка Байдужий до грошей, визнання, жінок, Тяжкий на посмішку і на погляд, Кошлатий, брудний, таки божевільний, Він шалатався містом забутим, Змалечку – тихим, горластим – тепер.

Леонід Череватенко

ЗВОРОТНІЙ ЧАС * ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

Життя зробилось простіше за вірш: Оті, що зраджують – і ці, що рятують. А істини – їх сотворили задосить: Годі й зважати. Пальто брезентове. В кишенях – Рембо, Шекспір і скоринка, В голові – неймовірні страшні рядки, Гнітючі, як дошки для домовини, Залізним затиснуті обручем ямба. Ніхто Не слухав, що мимрив під ніс Прошак обшарпаний. Він без діла Ходив, повітря лизав йолке, Забивався боляче об пустоти, Залишені мертвими друзями, Кляв Поетів, котрі – наливка домашня! – Бродили сумирно в бутлі на полику. Молодим, п’янким – Йому не судилося бути, – Тільки гірким, Як вода скрижанілого моря, Що спрагу лише розпікає. Коли ж Несмілива зелень міська Загорялась від доторків електросвітла, Коли з-під асфальту Пахтіла густо Нерідна, чужинецька земля,

І. МОВЛЕНЕ. НЕДОМОВЛЕНЕ. ВІРШІ

Він прокрадався тоді Знайомими панськими сходами До ним обжитої Площадки між п’ятим і шостим поверхом, загортався У брезентину гримучу, В нішу затишну сідав, Де раніше стояли пальми, І супокійно Розплющував очі... Може, найбільша відвага в світі Задивлятися в темінь, Якої не прозирнеш!

Євген Плужник Я впевнивсь: іншого не буде. А щось уліпшити – дарма! Питай, гукай на повні груди, Шлях обирай не той, що люди, – Все ж прийдеш разом з усіма, І всюди глупотá німа. А мрілись далі невідомі, І той поріг, і переліг… Шукав я, мов рятунку, втоми, Але знайти ніяк не міг. Що пропаду – не йняв я віри. Вузький був світ мені, та ба! Згасає згага, щухне щирість, Холоне праведна злоба.

З АНГЛІЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

ДЖ. ГГ. БАЙРОН (1788–1824) Сенахерибова поразка «Асирієць упав, наче вовк до кошар», Пломенів на полкáх злота й пурпуру жар. Списів сяйво було, наче зорі рясні, Що на водах тремтять в Галілеї ясній. Ніби листя в гаю, коли літо в порі, Було військо чуже при вечірній зорі. Ніби листя в гаю, коли осінь дихне, Вдень розметано скрізь було військо гучне. Ангел смерті над ним свої крила простер, І в обличчя дихнув, і нападник помер. Обважніли серця в тих, що падали ниць, Лиш відсвічує смерть із відкритих зіниць. Онде кінь розпростерся, із ніздрів тонких Гордий подих не б’є так, як перше, із них. Смертна піна коня, що стекла на траву, Схолодніла, як вал в темну ніч грозову. Зблідлий вершника труп он лежить на землі, Заіржавлений щит, і роса на чолі. І знамена, і списи покинуті тут, Тихо в шатрах безмовних, і сурем не чуть. 97

Леонід Череватенко

ЗВОРОТНІЙ ЧАС * ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

Тільки плач по Асирії вдовий, важкий, І повергнуті в храмі Ваальські божки. Міць поган, котру меч подолати не зміг, Перед блиском Господнім розтала, як сніг.

БЕН ДЖОНСОН (1573–1637) Пісня В очі зори й до мене пий. Я вип’ю теж до дна. Цілунок в кубку піднесеш – І я зречусь вина. Душа пожадлива моя В розкóші порина. Втім, не Юпітера – тебе Вподобала вона. Тобі уклінно я послав Троянди запашні. Надію ніжну доглядав, Мов квітку навесні. Троянди повернула ти, Зітхнула тихо: «Ні». Лише тобою відтепер Вони пахтять мені.

ДЖОН ДОНН (1572–1631) З «Доброчесних сонетів» 2 Хоч як назвусь, належу не собі: Це Ти мене створив, всесильний Боже,

ІI. ІНОМОВЛЕНЕ. ПЕРЕКЛАДИ

Занепадý чи схиблю, статись може, Все кров Твоя очистить у ганьбі. Я Твій слуга, що світить лиш Тобі. Слаба вівця – Твій Дух мені поможе. Я образ Твій, коли поводжусь гоже, Твій храм. Твій син, несхитний в боротьбі. Чом на мені явив диявол вдачу? Мене, Твого, узурпував чому? Як легко Ти віддав мене йому! Я в розпачі, на очі власні бачу, Що душу любий Бог любов’ю обмина, Міцнить мене жорстокий сатана.

РЕД’ЯРД КІПЛІНГ (1865–1936) Марш (Піхотні колони) І раз – два – раз – два – ми долаєм Африку – Марш – марш – марш – марш – маршем через Африку – Степ – степ – степ – степ – виповзає з-під чобіт! Відпустки нема на війні! Шість – дванадцять – вісім – три – зранку двадцять дев’ять миль – П’ять – тринадцять – десять – дві – вчора тридцять миль було – Марш – марш – марш – марш – в ногу, в ногу, в ногу йди! Відпустки нема на війні! 99

Леонід Череватенко

ЗВОРОТНІЙ ЧАС * ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

Геть – геть – геть – геть – не вдивляйся вдалину – Марш – марш – марш – марш – в ногу, в ногу, в ногу йди! Всіх – всіх – всіх – всіх – степ до сказу доведе, А відпустки нема на війні! Мрій – мрій – мрій – мрій – хоч про бабу, хоч про що – Не – дай – же – Бог – збожеволіти отут – Марш – марш – марш – марш – в ногу, в ногу, в ногу йди! Відпустки нема на війні! Знов – знов – знов – знов – патронташ перевіряй – Бо – як – на – сон – схилить, вже не встанеш ти – Марш – марш – марш – марш – в ногу, в ногу, в ногу йди! Відпустки нема на війні!

ТОМАС МУР (1779–1852) Юнак-співець Юнак-співець на битву мчить, Його не спинить згуба. При боці батьків меч бряжчить, Клекоче лютня люба. «Пісенну землю, рідний край Терзає ворог лютий. Мій меч, країну захищай! Клич в бойовище, лютне!» Спіткав співця в бою загин, Та не вловили пута.

100

ІI. ІНОМОВЛЕНЕ. ПЕРЕКЛАДИ

Розбив кохану лютню він: «Нехай вмира нескута. Хай заволоки навісні Не стопчуть безборонну. На волі зроджені пісні Не знатимуть полону».

ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР (1564–1616) Палкий паломник (фрагменти) VI Заледве сонце випило росу І в гай тінистий череда укрилась, Як Цитерея змучену красу, Любов смиренну принесла й спинилась Під вербами, там, де ручай тече, В якім Адоніс холодив ланіти; Пашів гарячий день, і гарячé Вона хлопчину прагнула уздріти. Ось він приходить, плащ мерщій скида, Нагий, заклякнув раптом над потоком: На землю сонце палко погляда, Пасе богиня ще палкішим оком, Він з ходу в воду скочив і – прощай! Вона ж: «Юпітер, чом я не ручай?» VIІ Вона прекрасна – і вона примхлива, Мов голуб, ніжна, і, мов змій, лукава, За скло ясніша і, мов скло, вразлива, Як віск, м’яка і, ніби жерсть, іржава. Бліда лілея, вмочена в червоне, Краса потворна, що у фальші тоне. 101

Леонід Череватенко

ЗВОРОТНІЙ ЧАС * ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

Вона торкалась губ моїх губами, Між поцілунків клятви шепотіла І розважала втішними байками, Мене лякала і зі страху мліла. Втім, присягання, і чекання чуда, І сльози, й вірність – все було облуда. Палала пристрасть в ній, немов солома, І, як солома, пристрасть в ній згасала. Вона любов’ю гралась, несвідома: «Назáвжди» прагла – навпаки вчиняла. Коханка чиста? Шльондра потаємна? З найкращих – гірша, зверхня – і нікчемна. ІХ Прегарний ранок був, коли в журбі Прегарна повелителька любові З’явилась на крутому пагорбí: Адоніс гордий знов пішов на лови; Лунає гавкіт, чути ближче ріг, Вертається мисливець той завзятий; Вона ж, дурна, з усіх, що є, доріг Йому оцю лиш радить обминати: «Тут, в хащі, хлопець гожий вмер колись, Його поранив у стегно вепр лютий – Сюди. Ось на моє стегно дивись!» – Сказала й встигла одяг підсмикнути. Уздрівши рану ту – ні, рани ті, Він щез, лишив її на самоті.

102

З БІЛОРУСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

МАКСИМ БАГДАН БАГДАНОВИЧ (1891–1917)

Сонет Серед пісків в єгипетській землі, Де хвиля Нілу плюскає півсонна, У горщику в гробниці фараона Знайшли зерно в тисячолітній млі. Хай зéрна ті і висохлі, й малі, Живуща сила, звільнена з полону, Проснулась в них, землі сягнувши лона, І позернила колос на ріллі. Це символ твій, о краю мій забутий, Народний дух, важкі розбивши пута, Я впевнений – вже не засне повік; Він, ніби джерело дзвінке й прозоре, Що враз пробившись, виросте в потік, Усе зміта і вільно рине в море.

103

Віктор Гресь, Леонід Череватенко

ГАЙДАМАКА Літературний сценарій короткометражного (3 частини) фільму за однойменним оповіданням Валер’яна Підмогильного В кімнаті було незатишно, неприбрано і зимно. Міцний чай, запарений у гранчастій склянці, захолов і навіть не парував. За столом сидів худорлявий чоловік у шкіряній комісарській куртці й уважно перечитував помітно пошарпаний зошит. Натрапивши на місце, яке його зацікавило, перегорнув декілька сторінок назад, пильно вчитуючись у текст. Підвівся, наблизився до вікна, за яким перебігали, метушились постаті вояків у важких намоклих шинелях. Просто перед його очима виднівся напис, що визначав положення полустанку в світах – «Собачий яр». Німували на стіні прострелені ходики, через що виразно чувся нудний безперервний шум дощу за вікном. Текли по шибах потоки води. Як же набридло все це, – подумав комісар, – і цей дощ, і цей бруд, і ця кров! Він повернувся на своє місце, знову погортав пошарпаний зошит. Знайшов те, що привернуло його увагу. – Ми за нашу Україну Битись будем до загину, –

169

Леонід Череватенко

ЗВОРОТНІЙ ЧАС * ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

прочитав уголос невибагливі рядки. Здається, двовірш на нього справив певне враження. У двері постукано. – Заходьте, – дозволив комісар. На порозі виріс молодий боєць з чорненькими вусиками. – Привели? – запитав комісар. – Вже тут, – доповів червоногвардієць. – А другий? – поцікавився комісар. *** Замість худорлявого комісара опиняється в кадрі доволі корпулентний отаман Дудник з голеною головою і козацьким оселедцем, закрученим довкола вуха. Замість пристанційних халабуд бачимо капітальні камениці губернського Катеринослава, на вулицях якого вже цілий тиждень тривала перестрілка між червоногвардійцями і загоном вільного козацтва. Командував бойовими діями отаман Дудник. Дзижчали кулі, падали гайдамаки, а він похазяйському впевнено віддавав накази і пересувався подвір’ям, не пригинаючись. Коли стрілянина трохи вщухла, з вулиці вступило двоє незнайомих хлопців. Роззирнулись довкола. Декілька трупів у різних позах лежали під парканом. На них уваги не звертали – було не до того. Дудник владним жестом прикликав до себе хлопців – підійдіть! Один із них, у розхристаній гімназійній шинелі, був кремезний, високий, з орлиним носом та хвилястим чорним чубом. Другий, трохи молодший, навпаки, – білявий, зросту низенького і явно слабосилий. – Як зветесь? – хрипучим голосом запитав отаман.

170

ІІI. КІНОМОВЛЕНЕ. СЦЕНАРІЇ

– Василь Вовк, – чітко відказав чорнявий гімназист. – Олесь Привадний, – озвався несміливо білявий. – Гімназисти? – поцікавився Дудник. – Ні, я з реального вчилища, – відказав Олесь. – Отакої! – мовив Дудник. – І чого це надумались воювати? – Буду боронити Україну, – запевнив Олесь. – Україну? – перепитав недовірливо Дудник. З виразу його обличчя було видно, що не полюбляв він гучних слів. – А ти? – це до Василя. – Хочу пістоля собі добути, – не крився той. Ця відповідь отаманові сподобалась більше. – Ну, то здобувай! – повеселішав Дудник. – Як у народі кажуть: здобути, або вдома не бути! А тим часом гвинтівки беріть: он їх скільки! І показав рукою на мерців, що біля них, майже навитяжку, вишикувались притулені до паркану «трьохлінійки». Не без вагань підступили хлопці до трупів, поряд з якими стояли зняті з когось приношені, та все ще путящі чоботи. – Ось і взувачка! – підказав товаришеві старший. – Хапай, поки не пізно! Справді, Олесеві черевики «просили каші», та він не наважувався – його лякали босі ноги попереднього власника чобіт. Нарешті, переборовши страх, Олесь нахилився... З чобота полилася дощова вода. Він з огидою відкинув чобіт і заходився витирати руки. – Не бійся, не кров, – підбадьорив Олеся Василь. І, щось побачивши, нахилився, підібрав – і сховав хутко до кишені.

171

Леонід Череватенко

ЗВОРОТНІЙ ЧАС * ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

*** Потому вони стріляли, перебігали подвір’ям, старанно прицілювалися, носили поранених і відтягували до паркану забитих. Війна одразу повернулась до них непривабливим, страшним своїм боком. А ввечері, коли вщухла стрілянина і вони розташувались на ночівлю, Василь показав Олесеві свою знахідку. То була бритва у прикрашеному готичним орнаментом футлярі. – Німецька – похвалився колезі Василь. – Справжнісінька – волосину розтинає на льоту. Sollingen! І продемонстрував наочно, як це робиться. Олесь мимоволі здригнувся. – Ти що, у мертвих по кишенях нишпорив? – запитав він. – Це огидно! – Нічого я не нишпорив, – сама випала. Я й підібрав. Навіщо добро віддавати червоним? – Все одно – це огидно і підло! – Підло, кажеш? От ми, коли розвидниться, й наведемо красу! І тебе поголимо. – Якось обійдусь! – відмагався Олесь. – А ми за компанію! – дражнив його Василь. – За компанію, знаєш, і циган повісився... *** А тим часом десь у сусідній кімнаті Дудник проводив військову нараду, на якій були присутні писар і кілька старшин. У приміщенні було накурено – хоч вішай сокиру. – Що скажете, панове? – запитав отаман. Панове старшини заворушились. У світлі каганця виглядали вони доволі мальовничо – цей у папасі зі шликом, інший у мазепинці, третій – у селянській баранячій шапці.

172

ІІI. КІНОМОВЛЕНЕ. СЦЕНАРІЇ

– А що тут довго думати? – озвався писар. – До червоних підходить панцерник з Пітера, – матросня балтійська суне сюди. – Отут нам жаба і цицьки дасть, – підтримав писаря могутньої статури старшина. – А як же наші резерви? – розгублено перепитав молодий старшина. – Які в чорта резерви? Повтікали всі! – Але ж дивіться! Наказ: «битися геройськи, як діди наші билися, і до кінця»... Тут і печатка є, і підпис як треба: «генерал-хорунжий Павлюк!» – Бач, погань яка! Нам битися геройськи і до кінця, а генерали звечора ще «літерним» повтікали! – Зрада! Ганьба! – почулося з усіх боків. – Треба і нам, поки не пізно, тікати... – Я тобі втечу! – грякнув потужним кулаком Дудник. – А ну тихо! Мовчати! Дудникові пощастило перекрити панічний гамір. – Усім мовчати! – повторив отаман. – Ми ще, хвалити Бога, не отара, не стадо, а боєздатна військова одиниця! Панове старшини зразу вгомонились. – Що казати, хлопці, – провадив далі Дудник. – Билися ми добре. Билися б і далі... Але самі бачите – сили не рівні... А тут ще бронепоїзд з матроснею... Отже, відходимо на світанку. Без галасу, без паніки, спокійно... *** Василь спав собі, не зважаючи на переміну в бойовій обстановці. Олесь, добувши з-за пазухи зошита, занотовував щось у свій щоденничок. – Хлопці, підйом! – погукав молодий старшина. – Виступаємо з міста!

173

Леонід Череватенко

ЗВОРОТНІЙ ЧАС * ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

*** А потім вони відступали. Після міських пострілів, вибухів, вигуків степова тиша їх оглушила. Велична, мов влада, рівнина заворожувала. Гайдамаки йшли, сунулися, простували, а вона відходила назад супокійно і незворушно. Як виходили з міста, було гайдамаків щось біля сотні. Попереду йшов невтомний і незламний отаман Дудник. Але що далі вони просувалися, то менше їх залишалося. «Ось вам і українці, – думав Олесь. – Ось вам і година визволення». Втім, Дудника зовсім, здавалося, не хвилювало кількісне зменшення його загону. Так само бадьоро і впевнено він очолював козаків. – Пора вже, мабуть, по хатах, – немовби радячись і запитуючи згоди, мовив поранений козак, притискаючи перебинтовану руку до грудей. – Не завадило б, – підтримав його вусатий товариш. – Тільки поодинці. Щоб червоні, бува, не перестріли та не перестріляли. Ще кілька козаків перезирнулося. Василь чвалав мовчки, часом ніби аж посміхався. Олесь, навпаки, дивився на посірілі обличчя товаришів і похмурнів ще більше. – Куди це ми йдемо? – запитав Олесь у гайдамаки, що на якусь мить опинився поряд із ним. – А, – збайдужіло показав той рукою наперед. – На кудикини гори!.. *** Нарешті засвітилися попереду віконця степового хутора. – Це хутір «Веселий гай», – пояснив Дудник старшинам. – Фронтовики-українці там оборону тримають – і 174

ІІI. КІНОМОВЛЕНЕ. СЦЕНАРІЇ

нас дожидають. І там збірний пункт вільного козацтва. Туди й резерв має підійти з навколишніх сіл. – Підійде він, – буркнув старшина з оселедцем. – Чорта лисого. Дудник не став сперечатись і зробив декілька кроків у напрямку «Веселого гаю». За ним рушили козаки. – Здається, ми найперші, – радісно ляснув долонями писар. – Зараз побанимось, повечеряємо! А тоді можна й до дівчат! Гайдамаки і собі заусміхалися. У цей час пролунав з боку «Веселого гаю» попереджувальний постріл. – Холєра ясна! – вилаявся писар. – Здається, тут нас не чекали... На підтвердження цього припущення озвався густий хазяйський бас – – Завертайте назад! Перестріляємо, наче зайців! Дудник уважніше роздивився крізь бінокль, що ж там діється на хуторі. З-поза тинів націлено було десь до десятка гвинтівок, а за деревами виднілася ще й гарматка. – Гей, ви – на хуторі! – гукнув отаман. – Подуріли ви там, чи що? Своїх не пізнаєте? – Були свої, – озвалися хуторяни, – а тепер начебто не зовсім! Треба, хлопці, було б вам не чухатись! Запізно ви похопилися! Ми хоч і за вас – і начебто нейтральні... – Україну продаєте, гадюки! – волав Дудник. – А ну, хлопці, вжарте понад головами! Може, соборність у них прокинеться! Хлопці «вжарили». Аж солома зі стріх посипалась. У відповідь бахнула з-під дерев гарматка. Снаряд розірвався неподалік. – Гей, хлопці, не жартуйте! – порадив густий бас. – А то буде вам, як шведам під Полтавою!

175

Леонід Череватенко

ЗВОРОТНІЙ ЧАС * ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

І знову бахнула гарматка. – Йдіть собі, панове, з Богом! Ви самі по собі, а ми самі по собі, – пояснив густий бас. – Іуди, а не українці! – лютував Дудник. – Поки ми воювали, ви тут з бабами розважалися! Хто ж державу творитиме? На якусь часинку запало мовчання. Потім з боку зрадницького хутора до них наблизився бородань у солдатській шинелі. – Ви вже, добродії, не гнівайтесь, – мовив зовсім не вороже. – Ви прийшли та й пішли собі, а у нас діти, батьки... Червоні, самі розумієте, нікого не помилують... – Українці, розтуди твою – сюди! – відвів душу отаман Дудник. – Свого брата в лиху годину до хати не пустять! – Завертайте праворуч, пройдете балочкою версти зо три – там буде панський маєток. Переночуєте. А жіночки наші на дорогу вам щось піднесуть – не помрете з голоду. І справді, з хутора почали з’являтися жіночі постаті – виносили на стежку торби і пляшки. Так було розв’язано проблему. *** Дорогою ще кілька душ відкололося від загону і подалися в степ. Дудник усе це бачив, дратувався, але що він міг вдіяти? Він тільки буркнув: – Запорожці! Дочекалися свого святонька! І плюнув зневажливо в їхній бік. Олесь і Василь поки що відступали в організованому порядку. – Краще б я подався був до червоногвардійців, – не крився з намірами Василь. – Вони хоч грабують, але 176

ІІI. КІНОМОВЛЕНЕ. СЦЕНАРІЇ

б’ються. А ці без бою відступають, та ще й розбігаються до того ж. Як вівці. *** Комісар у шкіряній куртці зупинився на цих словах. Перечитав їх ще раз: «Без бою відступають. Як вівці». *** Козаки знову йшли. Всі вони добряче натомились. Олесь помітно накульгував й відставав від решти. Отже, гайдамаки ставились до нього з неприхованою зневагою. – Казав же тобі – зміняй взувачку, – докоряв Василь. – Козак без чобіт – вважай, не козак! – Зате шапка у нього хвацька, – піддражнив Олеся молодий козак з рудими вусами. – Може, махнемо? Олесь погодився, не вагаючись. З радістю віддав смушеву новісіньку шапку – і взяв – потерту, засмальцьовану – чужу. Втім, це ніяк не зблизило його з цими похмурими, перемученими людьми. – Йдемо і йдемо, – сказав козак, з яким Олесь обмінявся шапками. – А воно як до неба – три версти. – Годі, – мовив Василь. – Вертаюся додому. І пояснив Олесеві: – Мені треба до лікаря. Підхопив, брате, трипера. Хоч би від повії якої, а то від інтелігентної панночки. Ще, стерво, незайманість удавала! Тьху!.. Надвечір набрели вони на торішні копички. Заходились лаштуватися до сну. Потім лежали поруч на соломі, укрившися, щоб тепліше було, Василевою шинелею, а зверху ще й Олесевим пальтечком. Василь не змовчав, похвалився:

177

Леонід Череватенко

ЗВОРОТНІЙ ЧАС * ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

– Пістоля вже маю. Виміняв на бритву. Добув із кишені поганенького пістоля системи «СмітВессон» і помахав ним перед Олесевими очима. – Знадобиться, – він реготнув. – Щоб було чим похмелиться! – Як собі знаєш, – одмовив Олесь. – Я далі йду. І одвернувся від Василя. Прокинувся Олесь від пронизливого холоду: Василевої шинелі не було. Разом з нею зник і сам Василь. *** І знову попереду йшов неголений, перевтомлений, але рішучий і гарний отаман Дудник. Озираючись часом назад, він спостерігав, як помалу розбігається його військо. Його наздогнав писар. – Нівроку, – заспокоїв його Дудник. – Вже близько. Відпочинемо та й розійдемось. В покинутому панському маєткові насамперед наварили каші. Попоїли. Потому наготували кулемет і виставили варту. Олесь простелив на підлозі пальтечко й, засинаючи, зовсім по-дитячому всміхнувся – на такий райський відпочинок в сухому теплі вони заслужили. Прокинувся він від рясної стрілянини. Постріли гриміли звідусіль. – Зрада! Червоні! У спалахах пострілів метушились і падали козаки. – Гей, ти! – гукнув Олесеві козак, з яким він обмінявся шапками. Схопивши гвинтівку, Олесь поплазував до стіни, бо кулі вже трощили шибки, залітаючи до кімнати. Сховавшись за виступом, заходився поспішно стріляти. 178

ІІI. КІНОМОВЛЕНЕ. СЦЕНАРІЇ

Купка порожніх гільз біля нього швидко виростала. Раптом заїло затвор гвинтівки, й він відчув ніби щось, мов бритвою, шмагонуло його по нозі. Тій самій, що нила від болю. Кулеметна черга змусила його увібрати голову в плечі. Зненацька стрілянина припинилась. – Годі стріляти! – почулися голоси. – Здаємось! «Це кінець», – подумав Олесь. Кинувши непотрібну гвинтівку, вийшов на ґанок. – Що – відвоювались? Патріоти! Маєток був очеплений червоногвардійцями. Старшин і писаря пов’язали. Окремо лежав зв’язаний отаман Дудник. – Кажуть, наші чи то поснули, чи перепилися, – тихо гомоніли між собою козаки. – Чи повтікали... – Та не повтікали!.. Он вони усі попід стіночкою лежать. З перерізаним горлом. – Прости їх, Господи, та прийми до себе!.. – Ви за кого молитесь? – поспитав командир з червоним бантом на куртці. – Да, жизнь – мать твою так! Поряд з гайдамаками лежали мертві червоногвардійці. – Ну что, хахляцкая морда? Попался? – мовив командир і з усього маху вдарив отамана в обличчя так, що той залився кров’ю. Дудник навіть не застогнав. Тільки посміхнувся й виплюнув кривавий згусток на чобіт командирові. І тоді той ще раз ударив – носаком в обличчя. – За що це його? – спитав Олесь гайдамаку, з яким обмінявся шапками. – Він, як всі вже поздавалися, ще стріляв з кулемета й забив їхніх аж шестеро. – А нащо було здаватися? Їх же небагато?

179

Леонід Череватенко

ЗВОРОТНІЙ ЧАС * ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

Гайдамака здвигнув плечима й одійшов. Тим часом Дудника, хоч він не опирався, потягли волоком і поставили до стінки. Втім, розстрілювати не квапились – дожидались командира з червоним бантом. Олесь, кривлячись від болю, намагався витягти з пораненої ноги тріску. Водночас він нишпорив очима по обличчях полонених – чи нема, бува, поміж ними Василя? Ні, Василя не було ані поміж полонених козаків, ані поміж червоногвардійців. Один з них – той, що з чорненькими вусиками, – несподівано підійшов до Олеся: – Хіба ж отак це робиться? Ось як треба! Він раптом затиснув Олесеву голову між ногами і різко смикнув занозу. Олесь закричав від болю і на якусь мить знепритомнів. А коли прийшов до тями, ногу вже було перев’язано якоюсь бруднуватою ганчіркою. Командир з червоним бантом відібрав кількох червоногвардійців, які постали перед Дудником і мовчки націлились. Жодний м’яз не здригнувся на неголеному і закривавленому обличчі отамана. Похмурим поглядом він обвів своїх козаків і проказав хрипучим голосом: – Не забувайте, хлопці, мене! ...Й Україну... Гайдамаки поскидали шапки. – Не забудемо! – вигукнув Олесь, підносячи руку з чужою засмальцьованою шапкою. Він сам-один подав свій голос, – тож на нього всі подивилися – і гайдамаки, і червоногвардійці. Олесь засоромився і навіть зіщулився. Гримнув залп, і отаман Дудник, незграбно ступнувши наперед, важко впав навколюшки. Ще постояв у такій позі, а тоді простягся лицем до землі. 180

ІІI. КІНОМОВЛЕНЕ. СЦЕНАРІЇ

Олесь ніби задерев’янів од жаху. – Це ти кричав? – почувся владний голос за спиною Олеся. Він обернувся – перед ним стояв командир з червоним бантом. – Ти хто за один? – Гайдамака! – не крився Олесь. – По своїй охоті? – Так, по своїй. – Туди його! – хитнув головою командир на купку пов’язаних старшин. – А Вас буде судити революційний суд – разом з ними! – А вас, – звернувся командир до полонених, – мабуть, відпустимо. Як несвідомих. Але хтось, може, захоче вступити до червоної гвардії. Таких розглянемо пізніше. Від групи гайдамаків одразу відокремилось декілька душ. Червоногвардійці повантажили своїх загиблих товаришів на віз, накрили брезентом, й колона вирушила. *** – А тебе, хлопче, засудять до страти. Неодмінно, – сказав рябий візник, нахльостуючи віжками одновуху кобилу.

181