Буракова Лариса “Чому Грузії вдалося” by Duh Litera

БІБЛІОТЕКА ІСТОРИЧНОЇ ПРАВДИ

Лариса Буракова

Чому Гру зії вда лос я

ДУХ I ЛIТЕРА

2012

Чи правда, що в Грузії отримати права водія та зареєструвати компанію чи громадську організацію можна менше ніж за півгодини? Чому ліквідація контролюючих органів і скасування сотень дозволів у будівництві не призвели до масових руйнувань будинків або до харчових отруєнь? Куди зникли всі злодії в законі, якими Грузія була відома ще з радянських часів? Яким чином вдалося позбутися черг, бюрократії та корупції в установах? Невже поліцейським довіряють майже 90% громадян? На жаль, більшість українців погано уявляють собі, що відбувається в цій колишній радянській республіці, живуть міфами та споживають імперську пропаганду під виглядом правди. Економіст Лариса Буракова, яка не раз була в цій країні й зустрічалася з авторами реформ та їхніми опонентами, описує фантастичні зміни, які змінили менталітет громадян держави і уможливили феномен, який багато хто називає «грузинським дивом».

Б912

Буракова Лариса. Чому Грузії вдалося. / Пер. з рос. – К.: Дух I ЛIтера, 2012. – 264 с.

Видавці: Костянтин Сігов та Леонід Фінберг Керівник проекту: Вахтанг Кіпіані Переклад з російської: Літературне редагування: Комп’ютерна верстка: Обкладинка: Відповідальний за випуск:

УДК 323.2(479.22) ISBN 978-966-378-266-9

Тетяна Шкарупа Елеонора Соловей Вячеслав Горшков Ігор Дудник Олексій Сігов

Зміст Портрет Грузії..................................................................................................... 4-5 Передмова...............................................................................................................6 Від автора.................................................................................................................8 ЧВТ (часто висловлювані твердження).....................................................11 Розділ 1. «Ми прийшли, щоб змінити всі правила гри».....................23 Розділ 2. Народження нової країни............................................................37 Розділ 3. Урок перший: дебюрократизація.............................................49 Розділ 4. Урок другий: приватизація..........................................................67 Розділ 5. Урок третій: лібералізація......................................................... 137 Розділ 6. Як свобода змінює країну......................................................... 207 Розділ 7. Останні кроки та перші уроки................................................ 221 Покажчик імен.................................................................................................. 243 Слова подяки..................................................................................................... 252

Портрет Грузії საქართველო – Сакартвело Девіз: «Сила в єдності» СТОЛИЦЯ: Тбілісі релігія: християнство, з 326 р. ПЛОЩА: 69 700 км2 НАСЕЛЕННЯ: 4,6 млн (без урахування окупованих Російською Федерацією Абхазії та Цхінвальського регіону) Урбанізація: міське населення – 53,2% (2012) СЕРЕДНЯ ТРИВАЛІСТЬ ЖИТТЯ: 74,5 роки ВВП на душу населення: $ 5503 (Світовий банк, 2011) ВАЛЮТА: грузинський ларі (GEL) ФОРМА ПРАВЛІННЯ: президентська республіка

Передмова

есь два роки тому, коли я вперше довідався про те, що Лариса Буракова готує книгу «Чому Грузії вдалося», у суспільстві переважало відчуття застою, і я зрадів цій книзі як лікам проти зневіри, що вразила суспільство. Книга повідомляє благу звістку – «швидкі зміни на краще можливі» – і робить це доказово, обговорюючи досвід країни, багато в чому подібної до нас. Сьогодні у Грузії не більше ніж за півгодини можна оформити продаж квартири, отримати номери для автомобіля, зареєструвати фірму або громадську організацію і для цього не потрібні навіть печатка й статутний капітал. Поліцейські працюють так, що не всі закривають на ніч свої машини, а даїшники не беруть хабарів хоча б тому, що ДАІ вже не існує. Завдяки ефективній правоохоронній системі країна дозволяє собі те, що раніше було неможливе. У містах з’явилася безліч спортивних майданчиків, які за колишньої поліції були б зруйновані так само швидко, як це буває в нас. Між містами стали з’являтися дороги європейського рівня, – колись цьому перешкоджали поширені й у нас «договірні конкурси». Сьогодні, коли повсюдно відчувається пожвавлення суспільної думки й дії, коли знову почалася забута з кінця 1980-х боротьба програм, я читаю книгу з почуттям заклопотаності: чи зможемо ми розпорядитися шансом для змін, коли він нарешті з’явиться? У Росії, як в Індії, описаній Монтеком Ахлувалією, формується «сильний консенсус на користь слабких реформ». Це не так погано, коли потрібні саме «слабкі реформи». Однак інтуїція підказує, якщо порівнювати грузинський варіант реформи поліції, де замінили 90 відсотків особового складу й багаторазово підвищили зарплати, з помірним, що супроводжується «оптимізацією» чисельності співробітників на 15 відсотків і підвищенням зарплат на ті самі 15 відсотків, – утопічним і нездатним привести до успіху виглядає саме останній. Утім, повинен визнати, що книга мене переконала не стільки у перевагах радикальних реформ перед помірними, скільки змусила поновому подивитися на те, що насправді варто вважати помірною реформою. Якщо в якійсь інспекції з усіх співробітників на роботу ходять

Передмова

тільки керівник і головний бухгалтер, то її скасування просто закріпить уже сформований порядок речей. Якщо якість і безпека ліків уже перевірені в США або ЄС, то додаткова їхня перевірка в Грузії означає тільки додаткові витрати, від яких можна безболісно відмовитися. У багатьох грузинських реформах я бачу не стільки радикалізм, скільки чесність: визнання того, що багато державних інститутів не слугують і в доступній для огляду перспективі не зможуть слугувати своїм цілям. Привнесення подібної чесності в нинішні російські дискусії про стратегії розвитку країни дозволить нагадати нам про те, що таке ця «стратегія». Ми занадто звикли дивитися на стратегію як на якийсь план дій, список усього того, що варто зробити й про що бажано не забути. Проте в її основі завжди лежить відмова від ходіння по всіх азимутах на користь зосередження зусиль у кількох напрямках. Готовність грузинських політиків обмежити діяльність держави є прикладом гарного відчуття стратегії. Отже, саме цим відчуттям і можна пояснити, чому Грузії вдалося. Євгєній Ясін, науковий керівник Національного дослідницького університету «Вища школа економіки», Москва

Від автора

априкінці серпня 2007 року в рамках російськомовного проекту Американського дослідницького інституту Катона була вперше організована літня школа для студентів, які цікавляться ідеями свободи. Серед учасників школи була і я, серед викладачів – Каха Бендукідзе. Цікавий оповідач із багатющим досвідом і якимсь дуже природним, інтуїтивним відчуттям свободи, Каха Автандилович постійно збирав довкола себе зграйки жадібних до інформації учнів. Ті розмови, що тривали далеко за північ, дотепер пригадуються з неабияким теплом. В останній день занять ми – студенти, які стали вже не тільки однодумцями, а й друзями, – жартома визначали свої подальші кар’єрні перспективи. Хтось бачив себе головою президентської адміністрації, хтось – мером міста... Я, вперше, мабуть, замислившись так предметно, впіймала себе на думці, що мені була б цікава посада, яку на той час обіймав Бендукідзе, – державний міністр з координації реформ. Відтоді і реформи, і Грузія стали предметом мого спочатку лише зацікавлення, а потім уже дослідницького інтересу. І в жовтні 2008 року, коли я вперше опинилася в Грузії, виникли думки про написання цієї книги, що переросли, на мій подив, у реальний проект. За цей час я бувала в Грузії чи не частіше, ніж у Москві. Знайомилась із представниками опозиції, авторами й виконавцями безлічі реформ, розмовляла з таксистами й жителями різних регіонів Грузії, зустріла багато нових друзів. І, звичайно, у книзі не передати всього того, що мені пощастило дізнатися й побачити. Але я намагатимусь хоча б позначити ті факти, розповіді та враження, які сформували моє уявлення про реформи, що відбувалися у країні. Ось чому в книзі багато прямої мови: щоб надати читачеві можливість «почути голоси» тих, хто задумував і здійснював ці реформи, відчути ту радість спілкування із професіоналами, що незмінно виникала в мене при кожній розмові. Звичайно, на вибір співрозмовників вплинуло моє особисте сприйняття того, «що таке добре й що таке погано». Для мене бендуноміка (так опозиціонери називають радикальні ліберальні ініціативи нового

Від автора

грузинського керівництва) – це економіка, що стала пріоритетним напрямком розвитку в новій Грузії. І ця книга – своєрідні уроки цієї науки – виросла з багатогодинних розмов з Кахою Автандиловичем, з його послідовниками й соратниками, чиї погляди мені близькі й зрозумілі. Нарешті, вважаю за необхідне пояснити, чому я цим займаюся. Реформи, що вже впроваджені й що впроваджуються в Грузії, цікаві, корисні, захоплюючі й, здається, унікальні. Чимало з того, що зроблено в цій країні, Росія може й повинна переймати. Більше того, у деяких законодавчих ініціативах у Росії чітко простежується грузинське коріння. Проте впевненості, що воно приведе до аналогічних результатів, зараз немає. Наразі про грузинські реформи у нас відомо не дуже багато. Обговорення їх щойно починається. Хоча складається враження, що крім ембарго грузинських вин і мінеральної води встановлена ще й спеціальна блокада на інформацію із Грузії та про Грузію. Ця блокада стала причиною глузувань сатирика й письменника Михайла Жванецького, що потрапили, на диво багатьох, в ефір державного телеканалу: «У мене просто слізне прохання: відкрийте нам Грузію. Це я говорю вже «туди». Це я говорю просто от у вічко телекамери. Тріпотливе вічко телекамери... Відкрийте нам Грузію! Усі говорять, що в них внутрішня політика розумніша за зовнішню. Усі говорять, що вони знищили корупцію. Усі говорять, я не знаю, прочитати про це нема де. Усі говорять, що вони там ДАІ якось ліквідували. Що в них у міністерстві молоді люди міністрами служать, їм по двадцять сім років. І по кілька осіб – склад міністерств. Що нам заважає запозичити, підглянути в шпарину, що там діється? Повідомте нам, що там відбувається. Від того, що про це не говорять, відчуття, що там рай»1. Інформації про те, що відбулося в Грузії за останні вісім років, справді замало. Зате виникло багато міфів про ці реформи – через невірну інтерпретацію, через навмисні умовчання, через перекручування й підміну понять, найчастіше – через швидкість змін, що відбуваються. Так що книгу свою я вирішила почати саме з розбору цих міфів, щоб надалі читача нічого не відволікало від оповіді про самі реформи.

«Дежурный по стране» (www.jvanetsky.ru/data/text/vs/dejurnyi84).

Чому Грузії вдалося

*** Ця книга була б неможливою без усіх тих, хто давав інтерв’ю, надавав матеріали, допомагав подолати незнання грузинської мови, підтримував, даруючи цінні зауваження й вказівки. Я говорю велике спасибі Міхеілові Аваліані, Ревазу Адаміа, Євгєнії Антоновій, Гіоргі Ахалаіа, Вахтангу Барамідзе, Лілі Бегіашвілі, Кахі Бендукідзе, Іраклі Берекашвілі, Римі Беріашвілі, Левану Варшаломідзе, Гелі Васадзе, Екі Габададзе, Демуру Гіорхелідзе, Пааті Гоголідзе, Хатуні Гогорішвілі, Галактіону Гонадзе, Ніно Горгадзе, Левану Готуа, Ладо Гургенідзе, Гії Джандієрі, Маріам Джапарідзе, Емзару Джгеренаіа, Давидові Джинчарадзе, Татулії Долідзе, Міхеілові Іашвілі, Андрєєві Ілларіонову, Гіоргі Касрадзе, Александре (Сандро) Качараві, Александре (Алеко) Качараві, Анні Кванчилашвілі, Кетеван Кінкладзе, Еросі Кіцмарішвілі, Нані Клдіашвілі, Тамуні Ковзирідзе, Кетеван Кокрашвілі, Екі Колбаіа, Шалві Кочладзе, Юрію Кузнєцову, Софії Лебанідзе, Вато Лежаві, Лаші Мгеладзе, Вахтангу Мегрелішвілі, Галині Морозовій, Гіоргі Мосідзе, Вадиму Новикову, Теоні Одзелашвілі, Лані Оніані, Тамті Отіашвілі, Олегу Панфілову, Владімеру Папаві, Іраклі Патріашвілі, Арчилу Почхуа, Ніколозу Пруідзе, Александре Ронделі, Міхеілу Саакашвілі, Нані Сакварелідзе, Натії Самушії, Іраклі Сірадзе, Гігі Угулаві, Тато Урджумелашвілі, Шоті Утіашвілі, Натії Хантадзе, Тамарі Хвтісіашвілі, Гіоргі Цхакаіа, Давиду Чантладзе, Гіргі Чантуріа, Звіаду Чеішвілі, Алексі Чикваідзе, Гіоргі Чиковані, Гіоргі Чхиквадзе, Катерині Шарашидзе, Едуарду Шеварднадзе, Павлу Шеремету, Пааті Шешелідзе, Джабі Ебаноідзе, усім, хто волів залишитися неназваними, а також моїй мамі, сестрі та її чоловікові, без котрих мені б не вдалося зробити книгу в її остаточному вигляді.

З питань замовлення та придбання літератури звертатися: Видавництво «ДУХ I ЛIТЕРА» 04070, Київ, вул. Волоська, 8/5 Національний університет «Києво-Могилянська академія» корпус 5, кім. 210 тел./факс: +38 044 425 60 20 E-mail: duh-i-litera@ukr.net – відділ збуту litera@ukma.kiev.ua – видавництво http://www.duh-i-litera.com

Надаємо послуги «Книга – поштою»

Друк та палітурні роботи:

м. Київ, вул. Виборзька 84, тел. (044) 458 0935 e-mail: info@masterknyg.com.ua Свідоцтво про реєстрацію ДК № 3861 від 18.08.2010 р.