Michael Heffernan
THE MEANING OF EUROPE Geography and Geopolitics
АРНОЛЬД
London
Майкл Геффернен
значення європи Географія та геополітика
ДУХ I ЛIТЕРА
Київ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» ЦЕНТР ЄВРОПЕЙСЬКИХ ГУМАНІТАРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Карта сучасної Європи формувалася упродовж багатьох століть під впливом численних політичних, соціальних та економічних чинників, але також під впливом мрії про об’єднану Європу. За сучасними дискусіями щодо європейського проекту стоять набагато давніші уявлення про владу, громадянство й суверенітет. Тривала суперечка про європейську єдність у кінцевому підсумку зводиться до вельми особистих питань: хто я, і до чого я належу? У цій книзі розглядається розвиток європейської ідеї від Ренесансу до сьогодення, з особливою увагою до останнього сторіччя. Дебати щодо Європи досліджуються з прагненням з’ясувати територіальні засновки, які зумовлюють погляди щодо походження Європи, її обрисів та геополітичного впорядкування, але зазвичай позбавлені належної уваги. Уміщуючи нинішні європейські суперечності до відповідного історико-географічного контексту, книжка надає критичний виклад європейської ідеї — колишньої, нинішньої та майбутьої. Майкл Геффернен викладає історичну географію в Університеті Лафборо (Велика Британія). ВИДАВЦІ: Костянтин Сігов та Леонід Фінберг Переклад з англійської: Володимир Верлока Наукове редагування: Костянтин Гломозда Літературне редагування: Валерія Богуславська Коректура: Наталя Анікєєнко Комп’ютерна верстка: Віктор Шлягін Художнє оформлення: Ірина Пастернак
Г452 Геффернен Майкл. Значення Європи. Географія та геополітика. /Пер. з англ. — К.: Дух I ЛIтера, 2011. — 464 с. Це видання здійснене за підтримки Міжнародного фонду «ВІДРОДЖЕННЯ» ISBN 0-340-66189-5 УДК 94:913](4) ISBN 978-966-378-198-3
© 1998 Michael Heffernan © Дух I ЛIтера, 2011
Присвячується Кетлін, яка навчила мене цінувати тишу, всамітнення й знання...
Зміст Вступ. Географія та сенс Європи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 1. Європа: історична географія ідеї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23 2. Хто така Європа? Геополітика fin-de-siècle . . . . . . . . . 85 3. Земля та влада: геополітика миру та війни . . . . . . . . 183 4. Європейський ідеал? Єдина в розділенні, розділенна в єдності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 301 Висновки: ідея Європи у XXI ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 393 Бібліографія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 401
Вступ: географія та сенс Європи Хто б не заводив мову про Європу, той помиляється – [це] поняття географічне. Отто фон Бісмарк1 Проект європейської економічної та політичної інтеграції являє собою головне джерело політичних суперечностей в усіх країнах Європейського Союзу і в багатьох країнах поза його межами. У Британії, де я мешкаю, взаємні звинувачення «єврофілів» та «євроскептиків» у 80–90-х роках упродовж десятиріччя коштували посади двом консервативним Прем’єрМіністрам. Ці запеклі дебати супроводжувалися наростанням «єврогори» публікацій з усіх мислимих аспектів «європейського питання» будь-якого можливого штибу, від самовпевнених газетних передовиць до найрафінованіших академічних трактатів. Інтенсивність цих «євродебатів» не виявляє ознак ущухання. Слід очікувати, що проблемі «Європи» судилося домінувати у політичних процесах ще й у двадцять першому столітті. І це навряд чи дивно, бо на кону тут стоять фундаментальні речі, які стосуються суті держави, урядування, громадянства та суверенітету. Це надто пекучі та емоційні теми, обговорення яких призводить радше до плутанини, ніж до з’ясування. Тоді як більшість людей погодилася б з тим, що старі європейські національні держави вже нездатні функціонувати у свій звичний спосіб у дедалі більш глобалізованому світі, нема згоди стосовно найприйнятнішого альтернативного устрою. Мі-
10
Значення Європи
рою того, як ми знервовано наближаємось до кінця тисячоріччя, дедалі відчутніші сум’яття та погані передчуття. Схоже, що мешканцям Європи (як би там їх не окреслювати) цілком бракує певності, що має в кінцевому підсумку стати предметом їхньої відданості, і однаково ж невтямки найбажаніший рівень чинності влади, суверенітету й громадянства: місто, регіон, національна держава чи якась новопостала Європейська конфедерація. Звісно, ці варіанти один одного не виключають, але вони підносять найфундаментальніші й найвирішальніші питання людського буття: хто я є, і до чого я належу? Багатьом з нас, здається, найкомфортніше з ідеєю традиційної національної держави. Вона лишається головним осердям як особистої, так і колективної лояльності. Ми твердо віримо у «старі» нації, не тому, що вони «реальніші» чи менш проблематичні за будь-яку іншу форму абстрактної політичної та культурної організації. Як нагадують нам Бенедикт Андерсон та Хомі Баба, нації суть «уявлені спільноти», утворені за допомогою загальновизнаних «наративів», які тримають докупи розмаїті спільноти спільним зв’язком приналежності. 2 Саме цей уявний зв’язок дає декому з нас змогу з небуденною розкутістю вболівати за одинадцятьох незнайомих нам футболістів у однакових сорочках під час їхньої гри з одинадцятьма так само незнайомими суперниками, вбраними у форму іншої барви. Це і є процес геополітичного винаходу, ритуал, який дозволяє нам абсурдно припуститися, що ці одинадцятеро людей, яких ми підтримуємо, виступають на нашу честь, від нашого імені і з нашої волі.3 Ідею уявленої європейської спільноти, яка дала б нам змогу із подібним завзяттям вболівати за футбольну команду Європи, уявити набагато складніше. Символи та гімни «європеїзму» досі невідомі, і нам забракло мови – як у буквальному сенсі, так і кажучи образно – якою можна було б висловити якесь спільне
Вступ
11
почуття «європейськості».4 Саме слово «Європа» є каменем спотикання, бо угрупування політичних суперників вживають його цілком по-різному. Ті, хто обстоює ідею майбутньої Європейської федерації, схильні розглядати «Європу» як особливе культурне поле, об’єднане спільним історичним досвідом та спільною цивілізацією. З їхнього погляду, об’єднана Європа означала б завершення тривалого історичного процесу, кінцеве усунення застарілої політичної географії, сформованої економічними, соціальними та культурними умовами XVIII–XIX ст. Для тих, хто до Європейської федерації ставиться скептично (ба навіть відверто вороже), слово «Європа» – це ярлик для позначення інституцій Європейського Союзу, зображуваних централізаторськими, негнучкими, корумпованими та марнотратними. З їхньої точки зору, європейська єдність являє собою бюрократичний кошмар, нав’язування нового європейського геополітичного устрою нечисленною, нерепрезентативною елітою, яка прагне брутально здолати заповітне розмаїття національних традицій та культур. Ці термінологічні розбіжності відображають суттєві непорозуміння щодо тлумачення даного поняття. Якщо, наприклад, «євроентузіасти» подають європейську єдність як єдино життєздатну відповідь на дедалі глобальнішу (пост)модерність, «євроскептики» відкидають ідею федеративної Європи як непотрібний шар уряду, що стає на заваді захоплюючим новим зв’язкам між окремими громадянами та глобальними процесами. Відтак, залежно від того, на яку точку зору ви пристаєте, об’єднана Європа постає логічним наслідком «глобалізації» або перешкодою останній. Ця книжка є скромною спробою розглянути таке питання: що означала Європа в минулому, і що вона могла б означати в майбутньому? В цьому не міститься жодної несподіванки, оскільки низка однотомників з історії континенту вже піднімала саме це питання.5 Але ці «широкоформатні» огля-
12
Значення Європи
ди мали справу з подіями, процесами та переконаннями в Європі такою мірою, якою вони торкалися ідеї Європи. Відтак їх можна відрізнити від менш чисельних праць, що безпосередніше розглядають мінливий сенс Європи.6 Ця література має два відносних обмеження, які вкупі відкривають простір для нового, географічного розгляду європейської ідеї. По-перше, багато з цих викладів виходять з «приписового» погляду на Європу.7 Вони припускають, що об’єднана Європа є внутрішньо бажаною, єдиною дієвою альтернативою виразним загрозам дискредитованого націоналізму. Відтак історія європейської ідеї відчитується «назад», від сьогодення в минуле, так що сучасні порухи до європейського об’єднання постають як неухильна історична еволюція. Європа за такого викладу постає як «самостверджувана духовна сутність, що розгортається в історії і не потребує жодних пояснень»8, щось таке, що слід вітати, а не досліджувати. Те, що надихає, постає справді європейським, а погане – антиєвропейським і, звичайно, націоналістичним. Усе добре – це європейське, погане тут лише трапляється. «Приписовий» погляд на Європу передбачає, що цілі періоди історії суть більш-менш «європейськими». З одного і того самого середземноморського півострова маємо європейське Відродження, але італійський фашизм. Французькому історику Жану-Батісту Дюрозелю належить відоме висловлювання про те, що «у 1914–1945 роках Європи не було».9 Він вважав, що цей період був кульмінацією «антиєвропеїзму», добою, коли націоналізм та імперіалізм, у надзвичайний спосіб перетворившись на фашизм, зруйнували Європу матеріально та інтелектуально майже безперервною «громадянською війною»10. Праці професора Дюрозеля були відверто спрямовані на уникнення хуторянства національних історій й уславлення єдності минулого, теперішнього й майбутнього Європи. Його доробок був доброчесною, ба навіть
Вступ
13
необхідною вигадкою. Але, тим не менш, це була вигадка. Європа завжди являла собою неоднозначний і дуже зловживаний термін, і було б необачним проголосити, що це поняття сутнісно пов’язане з єдністю, миром та гармонією. Тоді як національні уряди далі пам’ятають і вшановують європейські війни (і тим надають значення національній, а не європейській ідентичності), не можна ігнорувати «європейськість» цих конфліктів, бо ці війни часто велися в ім’я Європи і виправдовувалися цим. Мені спадає на думку, що насильство є невід’ємною частиною європейського колективного досвіду, а наполягання, що війни є запереченням європейського ідеалу – це свого роду історична короткозорість, пропозиція прийняти одну версію Європи за рахунок усіх інших. Історично сумнівна з європейського погляду, вона перетворюється на трагічну іронію з погляду африканського чи азійського. Неєвропейці можуть слушно стверджувати, що європейська єдність існувала завжди, але лише як спільне прагнення до колоніальної експансії, панування й гноблення. Друга обмеженість літератури про європейську ідею полягає в її незмінно історичному, а не географічному характері.11 У більшості викладів географія вважається чимось онтологічно несуттєвим, сталим, незмінним і незалежним фізичним тлом розгортання історичної драми.12 До тривіалізації географічного почасти спонукає бажання уникнути пасток детермінізму, але вона відбиває також глибоку інтелектуальну упередженість, наголос на історичне коштом географічного – на тій підставі, що перше є цариною ідей, тоді як друге є заповідником неінтерпретованого фізичного факту чи емпіричної подробиці. Віртуально все, що цікавить, стає «історичним» питанням (вкупі з такими суто географічними справами, як дебати про просторові обриси держав). Прозаїчне, нецікаве, і насамперед фізичне вважаються справжнім колом проблем геогра-
14
Значення Європи
фії. Видається, ніби все, чого можна очікувати від географа, то це фактичної інформації про басейни річок та гірські масиви, політичне значення якої слід полишити іншим, меткішим коментаторам.13 Вислів Бісмарка, яким відкривається цей розділ, містить таке упередження. На певному рівні його зауваження цілком слушне. Зрештою, де 1876 року були європейські уряд та армія? Але наразі нас тут цікавить сáме заперечення Європи як географічного поняття. Для Бісмарка Європа існувала лише на рівні географічному. Відтак, вона була трюїзмом, ба й просто «помилкою», картографічною фікцією, вигаданим місцем на мапі атласа. Відтак, їй немає місця у мові політики чи дипломатії. Спроба захистити ідею Європи від Бісмаркового нищівного тлумачення здійснювалася саме в ім’я історії і за рахунок географії, недоречність якої відверто визнавалася. Європа, твердили захисники, – це радше історичне, а не географічне поняття. Відтак, Бісмарк помилявся, оскільки він ігнорував існування й розвиток трансцендентної європейської свідомості. Європа – це не позбавлена життя картографічна абстракція, а потужний історичний проект, що йому вдихнули життя писання пророків та діячів, засновників сучасної програми європейської інтеграції. Віра в Європу як значуще історичне поняття (на противагу безсенсовному географічному поняттю) відображає широкий євроцентризм, котрий визначав, яким чином європейці розглядали моральну географію світу впродовж кількох останніх століть.14 Порівняно донедавна Європу зображали колискою «гарячої», динамічної цивілізації, яка вкорінена в давньому минулому і досі просувається в майбутнє, постійно долаючи перешкоди, зведені середовищем, політикою та культурою. Тим самим історія, що розгортається й прогресує, надала змісту думкам, переконанням та діям. А відтак Європу можна розу-
Вступ
15
міти лише історично. Мешканці «менш сприятливих» регіонів, натомість, звичайно розглядалися як «холодні», статичні культури, як «народи без історії», застиглі у незмінному, непрогресивному часі, вмуровані у своє природне середовище.15 «Недорозвиненість» Африки, наприклад, її «нездатність» піднестися на щабель прогресу, встановлений європейцями, раніше пояснювалася або «проблемним» природним середовищем, яке африканці нездатні контролювати, або расовими вадами. Життя африканців перед прибуттям європейських колоністів, які принесли з собою почуття динамізму й прогресу, уявлялося завішеним у мальтузіанських циклах перенаселення, голоду й смерті. Час там не мав поступу; він просто повторювався. Там не було історії в європейському сенсі: самі тільки простір, природа, географія. Африканців, таким чином, розуміли в географічних, а не в історичних категоріях.16 Такий всепроникний європоцентризм стверджувався багатьма способами. Добре відома мапа земної кулі Меркатора надає чітке картографічне підтвердження цього. Тут поверхня землі постає ніби природно згрупованою навколо маленького європейського «ядра». Європа, географічно неістотна порівняно з Азією, Африкою чи Америками, претендує на розгляд її як історичний центр світу, серце всієї цивілізації (Іл. 1). В останні роки, зокрема, після публікації книжки Едварда Саїда «Орієнталізм» (1978), природа цих євроцентричних засновків зазнала серйозного перегляду.17 Саїд наголошує на конструктивному значенні географії як дискурсу, як способу описувати й аналізувати місцевості й народи. Географічний опис, як він стверджує, був центральним складником «винаходу» неєвропейського світу, за відмінністю від якого європейці самовизначалися. Це осягнення породило дедалі обширнішу літературу про ідею Сходу, Азії та Африки в європейській «географічній уяві».18
16
Значення Європи
Ця книга продовжує даний напрямок дослідження, пропонуючи короткий огляд інтелектуальної історії ідеї Європи в європейській географічній уяві. Тут досліджується, яким чином європейці творчо уявляли самих себе географічно. Розгляд Європи як географічної ідеї спростовує ті інтелектуальні побудови, що були дотепер основою розуміння цього континенту. Географія тут розглядається не як матеріальна сила, а як інтелектуальна арена ідей та переконань. Подібним чином Європа тлумачиться не як наслідок єдиного історичного розвитку, а як суперечливий географічний дискурс, як низка винайдених географій, що змінювалися в часі та просторі. З цього постає, у даному сенсі, історична географія ідеї Європи.19 Це не має на меті заперечити тривку силу матеріального світу, ані знецінити важливість взаємодії між зовнішньою природою та внутрішньою свідомістю; йдеться радше про наголошення важливості інтелектуальних концепцій географічного простору для формування людської свідомості.20 Як стверджував Анрі Лефевр, простір не являє собою незалежну даність, натомість є несталим і постійно мінливим продуктом економічних, суспільних, культурних і політичних процесів.21 Ця книга аж ніяк не є вичерпним аналізом (хоча може вичерпатися здатність її читати), і не містить нових фактів. Вона ґрунтується на працях з кількох дисциплін, але призначена переважно (хоча й не винятково) для тих, хто студіює географію модерної Європи у вищій школі. Це велика тема, і я мав намір обмежити себе двома способами. По-перше, головну увагу приділено ідеї Європи як політичного простору, і це відображено у літературі, яка розглядається. На основі різноманітної літератури можуть (і мають) постати різноманітні праці про Європу як економічну, суспільну та культурну арену. По-друге, більша частина книжки присвячена ХХ сторіччю, хоча в першому розділі подано набагато ширший історичний огляд. Зосеред-
Вступ
17
ження на останній сотні років зумовлене потребами більшості студентів-географів, в кого далеке минуле викликає зацікавлення лише остільки, оскільки воно допомагає пояснювати сьогодення. Але останні події також концептуально вимагають ретроспективного огляду ХХнст. Не всі суспільства вимірюють час в однаковий спосіб, але в Європі останні роки сторічч, finde-siecle, неодмінно породжують стривожені припущення про майбутнє у світлі минулого. Десятиліття по 1989 році, яким завершується не просто століття, а ціле тисячоліття, не стало винятком. Воно також почалося із неочікуваного сейсмічного зсуву в європейському геополітичному устрої, спричиненого падінням комунізму у Центрально-Східній Європі і наступним крахом Радянського Союзу. «Вибухові хвилі» 1989–1991 років все ще стрясають світ, і мине ще багато років, поки наслідки цього періоду можна буде цілком усвідомити. Утім, вже ясно, що крах Радянської імперії найбезпосередніше вплинув на Європу, де політична мапа східно-центральної частини континенту змінилася невпізнанно. Потрясіння, пережиті по 1989ороці, витікають з подій, що перекреслили політичну географію Європи у 1914–1945 роках.22 Зосередження на двадцятому сторіччі дозволяє вписати нещодавню європейську революцію у відповідний історичний та географічний контекст.23 Це породжує істотну методологічну дилему, яку важливо усвідомити від початку. Якщо поставлена мета полягає в тому, щоб усунути однозначність ідеї Європи та окреслити її різні географічні значення, то вочевидь неприйнятним є розв’язання цих суперечностей на самому початку, висунувши a priori визначення, що становить Європу. Завдання полягає в тому, аби розглянути суперечливі визначення в їх власних категоріях, а не порівнювати з моїм власним. Однак за відсутності робочого визначення буде важко окреслити «європейську» географічну уяву чи «європейську» літературу, в якій простежують-
18
Значення Європи
ся ці різні уявлення. Це стає особливо істотним за розгляду праць деяких британських та російських авторів, які обговорюють Європу, заперечуючи власну «європейськість». З огляду на безперечну важливість британської та російської точок зору, ми розглядатимемо ці праці поряд з роботами авторів з Франції, Німеччини та Італії, які рідко коли піддають сумніву свій статус європейців. З тих самих міркувань розглядаються також північноамериканські погляди на Європу: більшість образів Європи у XX ст. ураховували американські точку зору, і США справили критичний вплив на дебати про Європу після 1945 року. Важливу, але й далі малодосліджену тему «неєвропейських» образів Європи, створених азійськими, африканськими та латиноамериканськими авторами, ми залишимо поза межами нашого розгляду.24
Вступ
19
Виноски 1. Це зауваження зроблено на полях листа, отриманого Отто фон Бісмарком від князя Олександра Горчакова, російського міністра закордонних справ, у 1876 році. Його наведено й різнобічно прокоментовано у роботах: Barraclough (1963, 33); Duroselle (1990, 333); Garton Ash (1993, 387, 606); Joll (1980, 10). 2. Anderson B. (1991); Bhabha (1990). 3. Про географію та національну ідентичність див.: Braudel (1986), Daniels (1996); Dijkink (1996); Hooson (1994). 4. Fulbrook (1994). 5. Воно є центральним як у впливовій праці Г. Фішера (Fisher H. A. I. A History of Europe), котра вийшла у 1936 році, так і в знаменитій роботі «Європа. Історія» Нормана Девіса, що вийшла 60 років по тому. 6. Hay (1968); Carrié A. (1965); Barraclough (1963); Beloff (1957); Chabod (1965); Duroselle (1966, 1990); Fuhrman (1981); Geremek (1996); Gollwitzer (1951); Hale (1993); Heater (1992); Morin (1991); Nelson at al. (1992); Voyenne (1964) Wilson, van den Dussen (1993). 7. Термін «приписовий» (prescriptive) запозичено в Ф. Джер тон-Еша (Garton Ash, 1993) 8. Delanty (1995, ix) 9. Duroselle (1966, 261) 10. Ідею безперервної громадянської війни в Європі розвинув, хоча й з цілком інших міркувань, Е. Нольте (Nolte, 1987). 11. Винятком є праця Ж. Леві (Lévy, 1997). Про дебати відносно географічних меж Європи, зокрема, на Сході, див.: Fisher A. (1966); Halecki (1950, 1952); McNail (1974); Parker W. H. (1960). Чудові есе про роль географічних та природних факторів у формуванні європейської свідомості можна знайти у працях: Braudel (1972, 1979); Pounds (1979, 1985); Smith T.C. (1978). 12. Agnew (1989); Soja (1989, 10-42).
20
Значення Європи
13. Відносно свіжу критику, котра наголошує потребу радше соціологічного, аніж історичного розуміння засади європейськості див.: Mendras (1993). 14. Amin (1989), Davies (1996, 42-46); Lampropoulos (1993). 15. Wolf (1982). 16. В цих категоріях можна тлумачити відмінність між європейською «історичною географією» та північноамериканською «культурною географією». Ці вельми схожі різновиди інтелектуальної діяльності зосереджуються на впливі суспільств минулого на довкілля. В Європі піонери історичної географії вважали себе літописцями давньої європейської цивілізації, неперервної тяглості, в якій суцільно сполучені минуле і сучасне. В Америках, хоча пам’яток давнього людського замешкання навряд чи менше, минуле умовно поділяється на Доколумбову добу, коли панували «первісні» народи, та Поколумбову добу європейської експансії. «Історія-прогрес» починається лише за другої доби. Ідея історичної географії Америк має сенс лише щодо цієї останньої, європейської стадії. Вивчення географічного спадку «народів без історії» за Доколумбової доби потребує іншого дисциплінарного визначення. Винайдення наприкінці ХІХ ст. «первісної культури» надало альтернативний термін – звідси культурна географія. 17. Про післясаїдівські розробки див.: MacKenzie (1995). 18. Актуальну біліографію див.: Said (1993); Godlewska, Smith (1994). Про «географічну уяву» див.: Gregory D. (1994). 19. Про «історичну географію ідей» див.: Livingstone (1992). Новітні грунтовані на історії праці з політичної географії та «критичної геополітики» живлять цей підхід. Див.: Dalby (1991); Hepple (1986); O’Sylvian (1986); Ó Tuathail (1996); Painter (1995); Parker G. (1985, 1988); Taylor P.J. (1983). 20. Sack (1980). 21. Lefebvre (1991). 22. Halliday (1990, 11); Hobsbawm (1992a, 165). 23. Хронологічна побудова є, звісно, дещо проблематичною, з огляду на мій коментар щодо потреби порушити самовпевне-
Вступ
21
ність євроцентричного історицизму, котрий постулює єдину європейську ідею, що розвивається в неодмінній прогресії. Можливі, певна річ, також інші побудови, але вони виявилися б значно важчими для читача. Я можу тільки сподіватися, що тема Європи як суперечливого й уявленого простору знайде у кожному розділі достатній прояв, аби подолати будь-яке відчуття історичної неуникненності. 24. Kiernan (1980).
68 Ілюстрації до розділу 1
Кордон Священної Римської імперії Володіння Габсбургів Володіння Бурбонів
Іл. 1.1. Європа по Колумбові, бл. 1520 р. За джерелом: Williams C. H. (1989, 198).
69
Іл. 1.2. Європа Ортеліуса. За джерелом: Theatrum Orbis Terranum.– Amsterdam, 1584.– Pl. 2. Примітка: Див. також: Jakob (1992, plate 7, 112–113); Karrow (1993).
70
Іл. 1.3. Уособлення Європи: Європа Себастьяна Мюнстера. За джере лом: Münster S. Cosmographia Universalis. – Basle, 1588.– Fol. 41. Примітка: Це зображення часто репродукувалося. Див., наприклад: Agnew, Corbridge (1993, 53); Boer der (1993, 52); Davies (1996, xviii); Hay (1968, frontispiece); Wintle (1996, 81). Див. загальний коментар: Wintle (1996; 1999).
Брандебурзькі володіння
Шведські володіння
Володіння Габсбургів
Іспанські володіння
Кордон Священної Римської імперії
71
Іл. 1.4. Європа після Вестфальського миру. За джерелом: Merriman, (1996, 175).
З питань замовлення та придбання літератури звертатися: Видавництво «ДУХ I ЛIТЕРА» 04070, Київ, вул. Волоська, 8/5 Національний університет “Києво-Могилянська академія” корпус 5, кім. 210 тел./факс: (38-044) 425 60 20 Е-mail: duh-i-litera@ukr.net – відділ збуту litera@ukma.kiev.ua – видавництво http://www.duh-i-litera.kiev.ua Надаємо послуги «Книга — поштою»