Шевченко Т. Кобзар

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

К О Б З А Р

ІЛЮСТРАЦІЇ

В АСИЛЯ С Е Д Л Я Р А

ДУХ І ЛІТЕРА КИЇВ 2008

ББК 84.4УКР1 Ш37

СТАТТЯ, БІОГРАФІЧНІ ДОВІДКИ Й ДОБІР ІЛЮСТРАЦІЙ

АРТУРА РУДЗИЦЬКОГО

ПРИМІТКИ

ЄВГЕНА НАХЛІКА РЕДАКТОР

СТЕПАН ЗАХАРКІН

Книжка побачила світ у рамках видавничої програми Центру європейських гуманітарних досліджень Національного університету «Києво Могилянська академія» ВИДАВЦІ

КОСТЯНТИН СІГОВ ТА ЛЕОНІД ФІНБЕРГ

У КНИЖЦІ ВІДТВОРЕНО ХУДОЖНЄ ОФОРМЛЕННЯ ПЕРШОГО ВИДАННЯ «КОБЗАРЯ» ШЕВЧЕНКА З ІЛЮСТРАЦІЯМИ ВАСИЛЯ СЕДЛЯРА (1931; ХУДОЖНІЙ РЕДАКТОР – ОЛЕКСАНДР ГЕР)

ISBN 978–966–378–081–8

© Артур Рудзицький, стаття й біографічні довідки, 2008 © Євген Нахлік, примітки, 2008 © Видавництво «Дух і літера», макет, 2008

КОБЗАР

ПРИЧИННА

Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма. І блідний місяць на ту пору Із хмари де де виглядав, Неначе човен в синім морі То виринав, то потопав. Ще треті півні не співали, Ніхто нігде не гомонів, Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів. В таку добу під горою, Біля того гаю, Що чорніє над водою, Щось біле блукає. Може, вийшла русалонька Матері шукати, А може, жде козаченька, Щоб залоскотати. Не русалонька блукає: То дівчина ходить, Й сама не зна (бо причинна), Що такеє робить. Так ворожка поробила, Щоб менше скучала, Щоб, бач, ходя опівночі, Спала й виглядала Козаченька молодого, Що торік покинув. Обіщався вернутися, Та, мабуть, і згинув! Не китайкою покрились Козацькії очі,

Не вимили біле личко Слізоньки дівочі: Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з’їли — Така його доля. Дарма щоніч дівчинонька Його виглядає. Не вернеться чорнобривий Та й не привітає, Не розплете довгу косу, Хустку не зав’яже, Не на ліжко, в домовину Сиротою ляже! Така її доля... О Боже мій милий! За що ж ти караєш її, молоду? За те, що так щиро вона полюбила Козацькії очі?.. Прости сироту! Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки, Одна, як та пташка в далекім краю. Пошли ж ти їй долю — вона молоденька, Бо люде чужії її засміють. Чи винна ж голубка, що голуба любить? Чи винен той голуб, що сокіл убив? Сумує, воркує, білим світом нудить, Літає, шукає, дума — заблудив. Щаслива голубка: високо літає, Полине до Бога — милого питать. Кого ж сиротина, кого запитає, І хто їй розкаже, і хто теє знає, Де милий ночує: чи в темному гаю, Чи в бистрім Дунаю коня напова, Чи, може, з другою, другую кохає, Її, чорнобриву, уже забува?

(7)

8

П Р И Ч И Н Н А

Якби то далися орлинії крила, За синім би морем милого знайшла; Живого б любила, другу б задушила, А до неживого у яму б лягла. Не так серце любить, щоб з ким поділиться, Не так воно хоче, як Бог нам дає: Воно жить не хоче, не хоче журиться. «Журись», — каже думка, жалю завдає. О Боже мій милий! така твоя воля, Таке її щастя, така її доля! Вона все ходить, з уст ні пари. Широкий Дніпр не гомонить: Розбивши вітер чорні хмари Ліг біля моря одпочить. А з неба місяць так і сяє; І над водою, і над гаєм, Кругом, як в усі, все мовчить. Аж гульк — з Дніпра повиринали Малії діти, сміючись. «Ходімо гріться! — закричали. — Зійшло вже сонце!» (Голі скрізь; З осоки коси, бо дівчата). .......................

«Чи всі ви тута? — кличе мати. — Ходім шукати вечерять. Пограємось, погуляймо Та пісеньку заспіваймо: Ух! Ух! Солом’яний дух, дух! Мене мати породила, Нехрещену положила. Місяченьку! Наш голубоньку! Ходи до нас вечеряти: У нас козак в очереті, В очереті, в осоці, Срібний перстень на руці; Молоденький, чорнобровий, Знайшли вчора у діброві. Світи довше в чистім полі, Щоб нагулятись доволі. Поки відьми ще літають, Поки півні не співають,

Посвіти нам... Он щось ходить! Он під дубом щось там робить. Ух! Ух! Солом’яний дух, дух! Мене мати породила, Нехрещену положила». Зареготались нехрещені... Гай обізвався; галас, зик. Орда мов ріже. Мов скажені, Летять до дуба... Нічичирк... Схаменулись нехрещені, Дивляться — мелькає, Щось лізе вверх по стовбуру До самого краю. Ото ж тая дівчинонька, Що сонна блудила: Отаку то їй причину Ворожка зробила! На самий верх на гіллячці Стала... В серце коле! Подивилась на всі боки Та й лізе додолу. Кругом дуба русалоньки Мовчки дожидали; Взяли її, сердешную, Та й залоскотали. Довго, довго дивовались На її уроду... Треті півні: кукуріку! — Шелеснули в воду. Защебетав жайворонок, Угору летючи; Закувала зозуленька, На дубу сидячи; Защебетав соловейко — Пішла луна гаєм; Червоніє за горою; Плугатир співає. Чорніє гай над водою, Де ляхи ходили; Засиніли понад Дніпром Високі могили;

Не русалонька блукає: То дівчина ходить, Й сама не зна (бо причинна), Що такеє робить.

(9)

16

ТАРАСОВА

Обізвавсь Тарас Трясило Віру рятовати, Обізвався, орел сизий, Та й дав ляхам знати! Обізвався пан Трясило: “А годі журиться! А ходім лиш, пани брати, З поляками биться!” Вже не три дні, не три ночі Б’ється пан Трясило. Од Лимана до Трубайла Трупом поле крилось. Ізнемігся козаченько, Тяжко зажурився, А поганий Конецпольський Дуже звеселився. Зібрав шляхту всю докупи Та й ну частовати. Зібрав Тарас козаченьків Поради прохати. “Отамани товариші, Брати мої, діти! Дайте мені порадоньку, Що будем робити? Бенкетують вражі ляхи Наше безголов’я”. “Нехай собі бенкетують, Нехай на здоров’я! Нехай, кляті, бенкетують, Поки сонце зайде, А ніч мати дасть пораду — Козак ляха знайде”. Лягло сонце за горою, Зірки засіяли, А козаки, як та хмара, Ляхів обступали. Як став місяць серед неба, Ревнула гармата, Прокинулись ляшки панки — Нікуди втікати!

НІЧ

Прокинулись ляшки панки Та й не повставали. Зійшло сонце — ляшки панки Покотом лежали. Червоною гадюкою Несе Альта вісті, Щоб летіли круки з поля Ляшків панків їсти. Налетіли чорні круки Вельможних будити, Зібралося козачество Богу помолитись. Закрякали чорні круки, Виймаючи очі. Заспівали козаченьки Пісню тії ночі, Тії ночі кривавої, Що славою стала Тарасові, козачеству, Ляхів що приспала. Над річкою, в чистім полі, Могила чорніє, Де кров текла козацькая, Трава зеленіє. Сидить ворон на могилі Та з голоду кряче... Згада козак Гетьманщину, Згада та й заплаче! Було колись, панували, Та більше не будем!.. Тії слави козацької Повік не забудем!..» Умовк кобзар, сумуючи: Щось руки не грають. Кругом хлопці та дівчата Слізоньки втирають. Пішов кобзар по улиці — З журби як заграє!

Прокинулись ляшки панки Та й не повставали. Зійшло сонце — ляшки панки Покотом лежали.

( 17 )

22

К А Т Е Р И Н А

Аж калина плаче. Вернулася — і раденька, Що ніхто не бачив. Не журиться Катерина І гадки не має — У новенькій хустиночці В вікно виглядає. Виглядає Катерина... Минуло півроку; Занудило коло серця, Закололо в боку. Нездужає Катерина, Ледве ледве дише... Вичуняла, та в запечку Дитину колише. А жіночки лихо дзвонять, Матері глузують, Що москалі вертаються Та в неї ночують: «В тебе дочка чорнобрива, Та ще й не єдина, А муштрує у запечку Московського сина. Чорнобривого придбала... Мабуть, сама вчила...» Бодай же вас, цокотухи, Та злидні побили, Як ту матір, що вам на сміх Сина породила. Катерино, серце моє! Лишенько з тобою! Де ти в світі подінешся З малим сиротою? Хто спитає, привітає Без милого в світі? Батько, мати — чужі люде, Тяжко з ними жити! Вичуняла Катерина, Одсуне кватирку, Поглядає на улицю, Колише дитинку; Поглядає — нема, нема...

Чи то ж і не буде? Пішла б в садок поплакати, Так дивляться люде. Зайде сонце — Катерина По садочку ходить, На рученьках носить сина, Очиці поводить: «Отут з муштри виглядала, Отут розмовляла, А там... а там... сину, сину!» Та й не доказала. Зеленіють по садочку Черешні та вишні; Як і перше виходила, Катерина вийшла. Вийшла, та вже не співає, Як перше співала, Як москаля молодого В вишник дожидала. Не співає чорнобрива, Кляне свою долю. А тим часом вороженьки Чинять свою волю — Кують речі недобрії. Що має робити? Якби милий чорнобривий, Умів би спинити... Так далеко чорнобривий, Не чує, не бачить, Як вороги сміються їй, Як Катруся плаче. Може, вбитий чорнобривий За тихим Дунаєм; А може, вже в Московщині Другую кохає! Ні, чорнявий не убитий, Він живий, здоровий... А де ж найде такі очі, Такі чорні брови? На край світа, в Московщині, По тім боці моря, Нема нігде Катерини; Та здалась на горе!..

А жіночки лихо дзвонять, Матері глузують, Що москалі вертаються Та в неї ночують.

( 23 )

78

Г А Й Д А М А К И

Де я прихилюся?» Так Ґонта кричав, По Умані бігав. А серед базару, В крові, гайдамаки ставили столи: Де що запопали, страви нанесли І сіли вечерять. Остатняя кара, Остатня вечеря! «Гуляйте, сини! Пийте, поки п’ється, бийте, поки б’ється! — Залізняк гукає. — Ану, навісний, Ушквар нам що небудь, нехай земля гнеться, Нехай погуляють мої козаки!» І кобзар ушкварив: «А мій батько орандар, Чоботар; Моя мати пряха Та сваха; Брати мої, соколи, Привели І корову із діброви, І намиста нанесли. А я собі Христя В намисті, А на лиштві листя Та листя, І чоботи і підкови. Вийду вранці до корови, Я корову напою, Подою, З паробками постою, Постою. Ой гоп по вечері, Замикайте, діти, двері, А ти, стара, не журись Та до мене пригорнись!» Всі гуляють. А де ж Ґонта? Чом він не гуляє? Чому не п’є з козаками?

Чому не співає? Нема його; тепер йому, Мабуть, не до неї, Не до співи. А хто такий У чорній киреї Через базар переходить? Став; розрива купу Ляхів мертвих: шука когось. Нагнувся, два трупи Невеликих взяв на плечі І, позад базару, Через мертвих переступа, Криється в пожарі За костьолом. Хто ж це такий? Ґонта, горем битий, Несе дітей поховати, Землею накрити, Щоб козацьке мале тіло Собаки не їли. І темними улицями, Де менше горіло, Поніс Ґонта дітей своїх, Щоб ніхто не бачив, Де він синів поховає І як Ґонта плаче. Виніс в поле, геть од шляху; Свячений виймає, І свяченим копа яму. А Умань палає, Світить Ґонті до роботи І на дітей світить. Неначе сплять одягнені. Чого ж страшні діти? Чого Ґонта ніби краде Або скарб ховає? Аж труситься. Із Умані Де де чуть — гукають Товариші гайдамаки: Ґонта мов не чує, Синам хату серед степу Глибоку будує. Та й збудував. Бере синів,

...Махнув ножем — І дітей немає!..

( 79 )

102

С О В А

Та до сина лист писала, У військо послала — Полегшало. Минає рік, І другий минає, І четвертий, і десятий, А чутки немає. Нема чутки; що тут робить? Треба торбу брати Та йти... іти собак дражнить Од хати до хати. Взяла торбу, пішла селом, На вигоні сіла І в село вже не верталась, День і ніч сиділа Коло коворот. А літо За літом минає. Помарніла, скалічіла, Ніхто й не пізнає. Та й кому там пізнавати Каліку убогу? Сидить собі та дивиться В поле на дорогу. І світає, і смеркає, І знову смеркає, А москаля — її сина — Немає, немає... Понад ставом увечері Хитається очерет. Дожидає сина мати До досвіта вечерять. Понад ставом увечері Шепочеться осока, Дожидає в темнім гаї Дівчинонька козака. Понад ставом вітер віє, Лози нагинає. Плаче мати одна в хаті, А дівчина в гаї. Поплакала чорнобрива Та й стала співати. Поплакала стара мати

Та й стала ридати. І молилась, і ридала, Кляла все на світі. Ох, тяжкі ви, безталанні У матері діти! Скалічені старі руки До Бога здіймала, Свою долю проклинала, Сина вимовляла. То од жалю одходила І мовчки журилась Та на шлях той, на далекий, Крізь сльози дивилась. І день і ніч дивилася Та й стала питати: «Чи не чув хто, чи не бачив Москаля салдата, Мого сина?..» Ніхто не чув, Ніхто і не бачив. Сидить вона, не йде в село, Не пита й не плаче. Одуріла!.. І цеглину Муштрує, то лає, То годує, як дитину, Й сином називає, І нищечком тихесенько Крізь сльози співає: «Змія хату запалила, Дітям каші наварила, Поморщила постоли, Полетіли москалі. Сірі гуси в ірій, ірій По чотири, по чотири Полетіли — гел гел! На могилі орел, На могилі серед ночі У козака вийма очі, А дівчина в темнім гаї Його з війська виглядає». Вдень лазила на смітниках, Черепки збирала,

...Стали хлопців В кайдани кувати. Та повезли до прийому Битими шляхами.

( 103 )

СОН КОМЕДІЯ

Духъ истины, его же міръ не можетъ пріяти, яко не видитъ его, ниже знаетъ его. Иоанна, глава 14, стих 17

У всякого своя доля І свій шлях широкий, Той мурує, той руйнує, Той неситим оком За край світа зазирає, Чи нема країни, Щоб загарбать і з собою Взять у домовину. Той тузами обирає Свата в його хаті, А той нишком у куточку Гострить ніж на брата. А той, тихий та тверезий, Богобоязливий, Як кішечка підкрадеться, Вижде нещасливий У тебе час та й запустить Пазурі в печінки, — І не благай: не вимолять Ні діти, ні жінка. А той, щедрий та розкошний, Все храми мурує; Та отечество так любить, Так за ним бідкує, Так із його, сердешного, Кров, як воду, точить!.. А братія мовчить собі, Витріщивши очі! Як ягнята. «Нехай, — каже, — Може, так і треба».

( 106 )

Так і треба! бо немає Господа на небі! А ви в ярмі падаєте Та якогось Раю

На тім світі благаєте? Немає! немає! Шкода й праці, схаменіться. Усі на сім світі — І царята, і старчата — Адамові діти. І той... і той... А що ж то я? Ось що, добрі люди: Я гуляю, бенкетую В неділю і в будень. А вам нудно! жалкуєте! Єй богу, не чую. І не кричіть! Я свою п’ю, А не кров людськую! Отак, ідучи попідтинню З бенкету п’яний уночі, Я міркував собі йдучи, Поки доплентавсь до хатини. А в мене діти не кричать І жінка не лає, Тихо, як у Раї, Усюди Божа благодать — І в серці, і в хаті. Отож я ліг спати. А вже підпилий як засне, То хоч коти гармати — І усом не моргне. Та й сон же, сон, напричуд дивний, Мені приснився — Найтверезіший би упився, Скупий жидюга дав би гривню, Щоб позирнуть на ті дива. Та чорта з два!

...Латану свитину з каліки знімають, З шкурою знімають, — бо нічим обуть Княжат недорослих...

( 107 )

112

С О Н

Ото дурний! а ще й битий, На квиток повірив Москалеві; от і читай, І йми ти їм віри! За богами — панства, панства В серебрі та златі, Мов кабани годовані, Пикаті, пузаті!.. Аж потіють, та товпляться, Щоб то ближче стати Коло самих: може, вдарять Або дулю дати Благоволять; хоч маленьку, Хоч півдулі, аби тілько Під самую пику. І всі уряд поставали Ніби без’язикі — Анітелень. Цар цвенькає; А диво цариця, Мов та чапля меж птахами, Скаче, бадьориться. Довгенько вдвох похожали, Мов сичі надуті. Та щось нишком розмовляли — Здалека не чути — О отечестві, здається, Та нових петлицях, Та о муштрах ще новіших!.. А потім цариця Сіла мовчки на дзиґлику. Дивлюсь, цар підходить До найстаршого... та в пику Його як затопить!.. Облизався неборака; Та меншого в пузо — Аж загуло!.. А той собі Ще меншого туза Межи плечі; той меншого, А менший малого, А той дрібних, а дрібнота Уже за порогом Як кинеться по улицях, Та й давай місити Недобитків православних,

А ті голосити; Та верещать; та як ревнуть: «Гуля наш батюшка, гуля! Ура!.. ура!.. ура! а а а...» Зареготався я, та й годі; А й мене давнули Таки добре. Перед світом Усе те заснуло, Тільки де де православні По углах стогнали Та, стогнучи, за батюшку Господа благали. Сміх і сльози! От пішов я Город озирати. Там ніч, як день. Дивлюся: Палати, палати Понад тихою рікою; А берег ушитий Увесь каменем. Дивуюсь, Мов несамовитий! Як то воно зробилося З калюжі такої Таке диво?.. Отут крові Пролито людської — І без ножа. По тім боці Твердиня й дзвіниця, Мов та швайка загострена, Аж чудно дивиться. І дзиґарі теленькають. От я повертаюсь — Аж кінь летить, копитами Скелю розбиває! А на коні сидить охляп, У свиті — не свиті, І без шапки. Якимсь листом Голова повита. Кінь басує — от от річку, От... от... перескочить. А він руку простягає, Мов світ увесь хоче Загарбати. Хто ж це такий? От собі й читаю, Що на скелі наковано: Первому — вторая

...Уже вбогі ворушились, На труд поспішали...

( 113 )

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР: ДОЛЯ МАЙСТРА ТА ЙОГО ТВОРУ

Переді мною – видання Шевченкового «Кобзаря», здійснене 1931 року. Всіх його творців репресували. Декого ув’язнили, дехто вийшов із катівень НКВС на волю. Автора ілюстрацій – Василя Седляра – розстріляли в Києві в будинку колишнього Інституту шля= хетних панянок 12 липня 1937 р. Доробок ху= дожника – монументальні композиції, графічні аркуші, живописні полотна – знищили: зафар= бували, виламали зі стін, спалили, пошматува= ли. «Кобзар» 1931 року вилучили з бібліотек і книгарень, а Седляреве ім’я викреслили з історії української та світовий культури. Василь Теофанович Седляр народився 12 квітня 1899 р. в с. Христівці Миргород= ського пов. Полтавської губ. (нині – Шиша= цького р=ну Полтавської обл.). Його батьки – Теофан Григорович (1874–1929) і Єфросина Антонівна (дівоче прізвище Хохол; 1883– 1936) – походили з Чернігівщини, з містечка Любеча Городнянського пов. (нині – смт Ріп= кинського р=ну Чернігівької обл.). Батько пра= цював рільником у поміщицькому маєтку, а після революції господарював самостійно. Про свою юність художник писав в авто= біографії: «Пiсля закiнчення чотирьохкласової школи (типу бувш.[их] мiських шкiл) вступив по власному бажанню до Київської художньої школи, в якiй був з 1915 року по 1919 рiк.

Закiнчив її по загальноосвiтнiх предметах i, не подiляючи iдеологiї, котрою керувала[ся] шко= ла (академiзм, школа була в вiданнi Акад.[емiї] мист.[ецтв] в Петроградi), з останнiх клас по рисунку i малюванню перейшов до Української державної Академiї мистецтв у Києвi. Всту= пив до майстернi монументального мистецтва у лютому 1919 р. до проф. М. Л. Бойчука»1. Ідея створення в Києві Академії мистецтв виникла в липні 1917 року. Її підтримали голо= ва Української Центральної Ради Михайло Грушевський і генеральний секретар освіти Іван Стешенко. У серпні 1917 року було розробле= но академічний статут, у жовтні – обрано Раду Академії, до якої ввійшли художники Михай= ло Бойчук, Микола Бурачек, Михайло Жук, Василь і Федір Кричевські, Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Георгій Нарбут, мисте= цтвознавці Дмитро Антонович і Данило Щер= баківський, шевченкознавець Павло Зайцев, а 18 грудня 1917 р. відбулося офіційне відкрит= тя. Рада нового навчального закладу затвер= дила керівниками творчих майстерень профе= сорів Федора Кричевського (побутовий та історичний жанри, офорт і скульптура), Му= рашка (портрет), Жука (декоративне маляр= ство), Василя Кричевського (українське на= родне будівництво й народне мистецтво), Ма= невича (декоративний пейзаж), Бурачка

496

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

(інтимний пейзаж), Бойчука (релігійне маляр= ство, мозаїка, фреска й ікона) та Нарбута (гра= фіка). Під час кількаразових змін влади, коли в Києві не працювала жодна установа, дві май= стерні Академії не припиняли роботи: Нарбу= това й Бойчукова. Часто траплялося, що про= фесори проводили заняття в себе вдома, ос= кільки черговий уряд «закривав» Академію. Ректор Київського художнього інституту в 1924–1930 рр. Іван Врона згадував: «Роки 1918–1920 були для Академії найтяжчими. Робота й діяльність Академії іноді майже зав= мирають, студентство, яке було взагалі нечис= ленне (напр., на 1918–19 р. дійсних студентів 36 і понад 100 вільних слухачів), розбігається, професура не може втриматись в академії за цілковитим, часто, браком матеріальних за= собів. Бували часи, коли в академії залишався один лише професор, що був заразом за рек= тора, з невеличкою купкою студентів. Не бу= демо говорити про те, що постійного приміщен= ня, жодного устаткування, палива та ін. не було [...]»2. Критика проголосила нову добу Ренесан= сом української культури. Одним із найяскра= віших представників нового мистецтва став керівник академічної майстерні монументаль= ного живопису Михайло Бойчук. Саме до ньо= го наприкінці 1918 року або в лютому 1919 року вступив на навчання Седляр. Інший Бойчуків учень Климент Редько згадував про ті часи: «Ми всі зобов’язані йому (Бойчукові. – А. Р.) створеною в майстерні атмосферою мистецтва [...] Ідеаліст і суворий цільний художник, Бойчук запроваджував свою систему. Він – за школу, засновану на зв’язку зі стародавніми майстрами. Школа

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР

уявляється йому загальнолюдською, але перш за все такою, яка побудована й живиться на= ціональним ґрунтом [...] Загальне керівництво виготовленням художніх плакатів належить Бойчукові. Митці, що працюють під його керівництвом, повинні перейнятися не лише політичним сенсом свята Першотравня, але й виконати роботу у творах цінних, суворих, пре= красних – халтури Михайло Львович не до= пустить. “Вільно наслідуючи будь=яку течію, нехай кожен із вас виявляє себе, але ваша пра= ця мусить бути творчою”»3.

Василь Седляр. Фотографія.

1910=ті роки. ЦДАМЛМ

Сам Бойчук уважав: «Ми маємо неви= черпні джерела зразків у іконах, мозаїках, ар= хітектурі, різьбі, скульптурі [...]. Це є наші неоціненні скарби, у котрих є вже увесь син= тез малярства національного, синтетично=ук= раїнського! Треба тільки мати свідомість і вміти з цього матеріалу користувати [...]. Мистецт= во в фактурі образу, а не в темах». Зі спогадів Василя Касіяна: «Мені каза= ли, що студенти майстерні Бойчука, бойчукіс= ти, – новатори мистецтва, що їхні творчі ко= рені сягають доби середньовіччя. Твердили, що вони пропагують візантійське мистецтво як джерело натхнення для створення нового ук= раїнського. [...] Мені казали також, що напрям школи Бойчука орієнтує в противагу мистецтву “передвижників” на творчість Джотто і вза= галі митців італійського Проторенесансу [...] Бойчук казав тим, котрі хотіли відійти від його школи: “Все одно це вам не вдасться, бо перо, яке я вам втикав у тіло, прийнялось, і воно за= лишиться у вас на все творче життя”»4. Навчання в майстерні відбувалося за та= кою програмою.

«I курс. Рисування і малювання предметів означених і абстрактних форм (орнаменталь= них) з натури і з уяви. Початок знайомства з сировими художніми матеріалами. Знайомлен= ня з основами композиції через відрисовуван= ня (відрисовування творів інших майстрів ро= зуміється подібно до того, як в музиці пере= грають композиторські і народні музичні тво= ри) зразків видатних творів світового пластич= ного мистецтва старих і нових часів, також че= рез аналіз своїх праць і [праць] товаришів. Роботи провадяться в майстерні, бібліотеці та музеях, куди виряджаються періодичні екс= курсії під проводом керівника майстерні.

497

II курс. Ознайомлення з художніми мате= ріалами і їх вжитком. Роботи в майстерні в ри= суванні і малюванні темперою, олійними й іншими фарбами на папері, картоні, дошках і полотні. Бажаючі призвичаюються до виконан= ня своїх композицій двохвимірних і трьохвим= ірних в ріжних матеріалах (дереві, глині, кості, камені). Знайомлення, через відрисовування і відмальовування творів окремих майстрів, а також народних творів, з композицією рисун= ка і колориту, з особливим зверненням уваги на місцеві, національні властивості і традиції. Роботи провадяться в майстернях, серед при= роди, в бібліотеках і музеях.

III курс. Освоєння з матеріалами та їх вла= стивостями. Робота в майстернях в рисуванні і малюванні в матеріалах. Пізнання способу ма= лювання альфреско і мозаїчної роботи. При= звичаювання до виконання практичних робіт під доглядом керівника. Пробудження широ= кого композиційного чуття в зв’язку з архітек= турними формами і площинами. Студіювання матеріалів пластичного мистецтва в бібліоте= ках, музеях, екскурсії в архітектурні пам’ятки для студії їх декорування в матеріалах мону= ментального мистецтва.

IV курс. Виконування закінчених робіт, зв’язаних з архітектурним цілим. Роботи: аль= фреско і мозаїка. Виявлення повної мистець= кої свідомості і пристосування своїх знань як в практичних роботах так і педагогічному засто= суванню»5. Навчаючись у Бойчука, його учні брали участь у виконанні колективних художніх робіт. Так, навесні 1919 року на замовлення Нарко= мату військових справ України вони розмалю= вали стіни Луцьких військових казарм. Бри= ґада пiд орудою Бойчука, до якої належали

498

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР

Марія Трубецька, Кость Єлева, Тиміш Бой= чук. Іще студентом Седляр почав викладати. «З сiчня 1921 року призначений був радою Академiї iнструктором художнiх показових курсiв при Академiї для робiтникiв, дорослих та дiтей», – писав він в автобіографії, дато= ваній 1923 роком. Після завершення студій, у січні 1923 року, його призначили керуючим Межигiрським художньо=керамiчним технi= кумом (зреорганiзованим із профшколи)6. Седляр із товаришами прагнув створити в Межигір’ї новий культурний осередок на за= садах співпраці учнів та викладачів. Єдиним дієвим засобом збереження школи за скрутних

499

обставин повоєнного часу могла стати організа= ція виробництва, яке б давало прибуток. Із цією метою Седляр, за його словами, «влаштував вiдчитну виставку Меж.[игiрської] худ.[ожньо]=керам.[iчної] школи та витворчого колективу при нiй. Виставка звернула увагу як своїми (демонстрованими) методами худож= ньо=витворчої працi, так i мистецькими досяг= неннями та лишила значний слiд в пресi (київ= ськ.[а] “Пролетарська правда”, №№ 207 (320), 209 (322), 218 (331), “Понедiлок”, № 8, все Київ, 1922 рiк, в берлiнському “На= кануне”, № 187, московськiм журналi “Сре= ди коллекционеров”, № 11–12, 1922 р., ст[ор].

56, “Вiсти”, харкiвськi, ч. 171)»7.

Михайло Бойчук і його майстерня. Мальовання Луцьких казарм у Києві. Фраґмент. 1919. Не збереглися

Тиміш Бойчук, Іван Падалка, Седляр і його майбутня дружина Оксана Павленко, створи= ла 14 великих тематичних композицій. Мис= тецтвознавець Вікторія Лебедєва писала, що в мальованнях Луцьких казарм відчутно кілька ориґінальних художніх стилів, у яких вияви= лися творчі індивідуальності молодих майстрів: близьке до народної творчости обдарування Падалки, задушевний ліризм Тимоша Бойчу= ка, ясний логічний характер Седляревого хис= ту, гумор і довірливість Павленко. «Навiть на iншi, дужчi iндивiдуальностi Бойчук потрафив вплинути так, що головнi напрямки сучасного українського мистецтва пiшли майже без винятку шляхом монумента= лiзму», – характеризував роль i значення твор=

чого пошуку цього митця графiк i художнiй критик Павло Ковжун. На початку 1920=х років у країні назріло питання про підготування мистецьких кадрів, спроможних розв’язувати завдання промисло= вого й декоративно=ужиткового мистецтва, архітектури, скульптури та художньо=педаго= гічної діяльности. 1922 року Академію було перетворено на Київський інститут пластичних мистецтв. Запровадження ряду теоретичних дисциплін підвищило загальний рівень освіти студентів та допомогло їм глибше опанувати технічні аспекти мистецької практики. Того ж року відбувся перший випуск ви= хованців Бойчукової майстерні. Серед них були Седляр, Павленко, Падалка, Сергій Колос,

Василь Седляр. Школа лікнепу. 1924–1925. НХМУ

500

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

Відтак надійшли перші замовлення, які дали змогу розвивати навчальний і виробни= чий процеси. Продукція технікуму експонува= лася на художніх виставках у Празі, Венеції, Парижі, Берліні, а 1923 року – на Всесоюзній художньо=промисловій виставці в Москві. Один із учнів Седляра в технікумі, Пан= телеймон Мусієнко, згадував: «Вже в першій рік навчання він нас підкорив системі своїх по= глядів на мистецтво [...] На його лекції ми при= ходили, як на концерт. Він читав нам просто і цікаво. Любив ілюструвати прикладами з ми= стецтва епохи Відродження і старого україн= ського. Він високо оцінював твори західноєв= ропейських імпресіоністів. Фанатично закоха= ний в українську ікону і графіку, килими, зо= лотарство та театр. Приклади з літератури, філософії та історії культури збагачували фа= хові знання з мистецтва. Нас полонив його гли= бокий розум і загальна культура. Він був това= ришем студентів більше, ніж директор і педа= гог. [...] Ми відчували в ньому жагу любові до життя, ідейність і віру в творче покликання людини; мистецтво було його мрією, його сти= хією і покликанням»8. Седляревими частими гістьми в Межигір’ї були Лесь Курбас, Олександр Довженко, Остап Вишня, Володимир Сосюра, Олександр Копиленко, московський мистецтвознавець Алексей Фьодоров=Давидов9, Вадим Мел= лер10. Забігаючи наперед, зауважу: саме Мел= лер, художник курбасівського «Березоля» і короткий час художній редактор Держвидаву, залучив Седляра до ілюстрування «Кобзаря». Тим часом 1925 року в українських митців виникла потреба утворити нове професійне об’єднання. Тоді вже існувала Асоцiацiя ху= дожників червоної України – АХЧУ (ініціа=

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР

та його вихованці з Української академії мис= тецтв: Седляр, Падалка, Павленко, Кирило Гвоздік, Микола Рокицький, Марія Котля= ревська, Олександр Довгаль та інші, а також Касiян, який нещодавно переїхав з Праги на Україну, Антоніна Iванова з Москви та Ми= кола Глущенко, котрий жив тоді в Парижі. Не дивно, що АРМУ почали називати «бойчукі= стською». Нова організація пропаґувала впро= вадження мистецтва в побут, поєднання його з життям, заперечувала натуралiстичний реалiзм. Її художники прагнули виразити ава=

Василь Седляр. Фотографія.

1920=ті роки. ЦДАМЛМ

тивну групу створено в 1923 році, статут ухва= лено 1926 року), яка згуртувала майстрів яск= раво вираженого реалістичного спрямування, як=от Bсеволода Аверіна, Івана Іжакевича, Федора Кричевського, Олексія Маренкова, Григорія Світлицького, Карпа Трохименко й ін. Своїми ідейно=творчими настановами АХЧУ була значною мірою близька до Асоці= ації художників революційної Росії (АХРР), яку вже 1926 року гостро критикував Седляр. Кістяк нового угруповання, опозиційного до попереднього, – Асоціації революційного ми= стецтва України (АРМУ) – склали Бойчук

Василь Седляр. «АХРР та АРМУ». Київ, 1926. Обкладинка автора

501

нґардистськими засобами нацiональну своєрiд= ність українського мистецтва. «АРМУ – бойчукісти, – згадував Ми= хайло Дерегус. – [...] Візантія, ікона, народна картина і народне мистецтво, а головно Джот= то, були орієнтирами в їхній творчості. Зви= чайно, не були вони такими обмеженими, щоб сповідувати лише вище назване, їх цікавило все, що відбувалося у світовому мистецтві, і Рівера для них був зразком11. Та й взагалі, з усіх видів образотворчого мистецтва за чільне вважали фреско=монументальне мистецтво. Очевидно, “мозком” цього обєднання був Бойчук, проте, мені так здається, лідером був Василь Теофа= нович Седляр. Людина великої культури, вмілий організатор, з неабияким даром орато= ра [...]»12. Чільні теоретики АРМУ – Седляр, Вро= на, Павло Горбенко – захищали свої позиції на прилюдних диспутах та дискусіях у пресі13. Ідеологічна програма організації починалася з таких пунктів: «1. Висунути лозунг боротьби за якість твору мистецтва, за нову форму в мистецтві, яка втілювала б новий революцій= ний зміст. 2. Боротись за якість і рівень ху= дожньої української культури, за вихід украї= нського радянського мистецтва із дореволю= ційного провінціалізму. 3. Висунути на сучас= ному етапі пошуки форм, які відповідали б на= ціональним особливостям робітничо=селянсь= ких мас України»14. Упродовж листопада 1926 – травня 1927 року Седляр разом iз Бойчуком і Андрієм Тараном здійснив творчу подорож до Нiмеч= чини, Францiї та Iталiї. Ця поїздка пізніше стала однiєю з формальних пiдстав для їх ареш= ту й обвинувачення у шпиґунствi й участi в контрреволюцiйнiй органiзацiї.

502

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

Джотто. «Св. Стефан». Між 1330 і 1335. Дошка, темпера. Музей Орне (Флоренція)

Василь Седляр. «Портрет Оксани Павленко».

1926–1927. Полотно, темпера. НХМУ

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР

Перебуваючи в Парижі, художники 26 грудня 1926 р. зустрілися з мистецтвознав= цем Георгієм Лукомським, який еміґрував з України до Франції, й дали інтерв’ю прора= дянській газеті «Українські вісті», яке взяв графік Іван Мозалевський 15. Крім того, у Франції Седляр відвідав Севрський завод, Національну школу мистецтв і ремесел і ману= фактуру Ґобеленів; вони справили на худож= ника сильне враження дбайливим ставленням до національних традицій. У Десау Седляр ознайомився з працею Баухауза – провідного осередку функціона= лізму, де тоді викладали майстри світової сла= ви – Вальтер Гропіус, Людвіґ Міс ван дер Рое, Василь Кандинський та ін. Повернувшися на Україну, Седляр під враженням від побачено= го написав статтю «Нова творча школа в Німеччині», де захоплено відгукувався про художників=новаторів, які створили мисте= цький навчальний заклад нового ґатунку. Від середини 1920=х років Седляр експо= нував власні твори на республіканських, усе= союзних і міжнародних художних виставках. Про свою неодноразову участь у венеційсь= кому Бієнале у другій половині 1920=х – першій половині 1930=х років художник по= відомляв дружину, яка з 1929 року мешкала в Москві16. Творчість Седляра здобувала високі оцін= ки у фаховій і загальній пресі17. Як свідчення визнання його таланту можна навести вислов= лювання авторитетного історика книжкової графіки Алексея Сідорова, який писав у газеті «Правда», що Седляр, Падалка і Бойчук – «это уже мастера европейского уровня» 18. Інший критик так характеризував Седляреву графіку: «Гострота, з якою художник одною=

503

двома рисами окреслює найскладнішу форму, дорівнює кращим майстрам раннього Ренесан= су або кращим майстрам сучасности (францу= зи)19. Смішно було б, щоб огляд та студіюван= ня численних надбань мистецької культури по музеях Європи не справили ніякого впливу на такого майстра, як В. Седляр. Але цей вплив спричинився не до ревізії його попоредніх знань та досягеннь, як гадає дехто, а тільки поширив та поповнив їх новими свіжими вражіннями»20. Популярність і вплив, які мали тоді «бой= чукісти», не могли не накликати на них і заздрість колеґ=художників, і підвищену ува= гу партапарату. З кінця 1920=х років почалося цькування Бойчука та його учнів у пресі. Безневинна на перший погляд дискусія в газетах і журналах, як це було модно в ті роки, поступово перерос= ла у пряме об= винувачення всьому Бойчу= ковому вчен= ню, в неприй= няття творчо= сти «бойчукіс= тів»; дедалі більше наго= лошувано іде= ологічні «по= милки» шко= ли: вплив ві= зантійської спадщини та релігійних тра= дицій. Оксана Павленко. «Портрет Василя Седляра». 1926. Папір, кольорові олівці, акварель. ЦДАМЛМ

504

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

Пабло Пікассо. «Жінки, які біжать пляжем».

1922. Фанера, темпера. Музей Пабло Пікассо (Париж)

Василь Седляр. Замальовка в листі до Оксани Павленко.

1930. Папір, туш. ЦДАМЛМ

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР

Історик Сергій Білокінь писав про це так: «Довгі роки безнастаннього цькування і зміною напруги й різним пафосом звинувачень логіч= но розпадаються на періоди. Спочатку йшло= ся ще тільки про різницю творчих устремлінь, якою відзначались мистці різних угрупувань. Скажімо, Валеріян Поліщук міг собі дозволи= ти звинуватити Бойчука – у стилізаторстві (1926), і тут бачимо ніби безневинну різницю в творчих настановах. Та за кілька років ідей= ний екстремізм окремих творчих діячів дійшов такого ступеню, що мистецький критик М. Ба= бенко у травні 1929 року писав уже про мітич= не світосприймання, ретроградність і глибоку реакційність візантизму – як того джерела, з якого “черпають для створення художньої фор= ми” бойчукісти. А у жовтні того самого 1929 року поет=футурист Гео Шкурупій [...] написав проти бойчукістів статтю “Диктатура богомазів”, в якій перекреслював сам творчий напрямок, йому, футуристові, не суголосний. У тоталітарному суспільстві це була не творча дискусія, а радше сигнал до арештів»21. Касіян згадував, як «напередодні жовтне= вих свят (1927 року. – А. Р.) у Москві готу= валась Всесоюзна виставка мистецтв народів СРСР [...]. Виставку відкривали дуже уро= чисто [...] Федоров=Давидов весело жартував, розпитував про Бойчука і Седляра, передавав їм привіт [...] [А] в газетах Києва почали з’яв= лятися статті такого досвідченого журналіста, як Всеволод Чаговець, у яких він нещадно кар= тав напрям і мистецькі погляди М. Бойчука та його речника В. Седляра [...]»22. Окрім Всеволода Чаговця, якого академік Сергій Єфремов атестував у щоденниках як «професіонала=хамелеона», який «навіть гімн Ленінові проспівав не гірш, як колись у “Ки=

505

Василь Седляр. Фотографія. Фраґмент.

1926 або 1927. ЦДАМЛМ

евской мысли” [...] правив “літургії красоти” та кляв большевиків»23, активно критикували бойчукістів уже названі Бабенко і Шкурупій24, а також Анатоль Петрицький і Михайль Се= менко. Як зразок цієї критики можна навести ури= вок зі згаданого Бабенкового допису, що був відповіддю на Седляреву статтю «Украинский монументализм в живописи»25: «[...] как по= добает истому и преданному прозелиту, сияю= щему отражённым светом своего солнца, В. Седляр не только излагает основы бойчу= кистского монументализма, не только стано= вится в защиту своего учителя, но и возводит его, наперекор всяким суждениям и мнениям “непосвящённой толпы”, на недосягаемую вы= соту, провозглашает его чуть ли не новоявлен=

506

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

ным пророком, основоположником монумен= тализма в современной живописи [...] Здесь мыслимо одно из двух положений. Либо вы= ступавшие на страницах “Вечернего Киева” противники бойчукизма, стремящиеся, говоря словами т. Седляра, повернуть искусство на= зад к натурализму, импрессионизму и симво= лизму, пытаются перетащить в нашу револю= ционную живопись всё отрепье буржуазного искусства – выразительность, рельефность, иллюзионизм, чувство перспективы, света, воз= духа и пр., т. е. всё то, что, по мнению т. Сед= ляра, годилось лишь для отображения инди=

Михайло Бойчук. «Портрет Василя Седляра».

1926. Папір, кольорові олівці, акварель. Приватна збірка Ігоря Диченка (Київ)

видуалистического, мещанского уклада жизни буржуазно=капиталистической эпохи [...] Либо сторонники бойчукизма, под видом создания украинского монументального стиля, пытают= ся воскресить, по крайней мере, в живописи, столетиями насаждавшуюся духовенством и казацкой старшиной, византийщину, из века в век служившую символом социального пора= бощения масс [...]»26. Седляр писав дружині 10 серпня 1929 р.: «Взагалі я думаю, що з керівництвом проце= сом консолідації сил на фронті мистецтва та їх класового спрямовання – не благополучно. Таке спрямовання, яке здійснюється через футурістичну банду, яким є Семенко, уже не= певне й небезпечне. Це може мати протилежні наслідки. Врона казав, що він чув, нібито його справу та справу бойчукізму мають перенести в центральну пресу Харкова та Москви»27. Незрідка Седляр і Бойчук мусили вдава= тися по захист від несправедливої критики до паркома освіти УСРР Миколи Скрипника.

30 листопада 1929 р. Седляр повідомляв дру= жину: «[...] приїхав на сесію ВУАН Скрип= ник, Михайло (Бойчук. – А. Р.) вирішив піти до нього і настоював, щоб я лишився, аби піти з ним. Я лишився і ходив до Скрипника. При= [й]няв він нас добре, обіцяв застерегти мож= ливість вмістити статті у “Критиці” та “Ра= дянському театрі”. Йому Михайло лишив за= яву, що її склав я уночі»28. Інколи вибухали конфлікти між Бойчуком і його учнями. Так, Касіян згадував: «У ті літні місяці 1929 року група молодих художників= бойчукістів від імені Київської організації АРМУ отримала замовлення на художнє оформлення фресковим живописом і скульп= турами Всеукраїнського селянського санаторію

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР

імені ВУЦВК на Хаджибеївському лимані в Одесі. Самостійно виконали власні композиції і провели їх фрескою художники М. Роки= цький, О. Мизін, К. Гвоздик, М. Шехтман і А. Іванова. [...] професор Михайло Бойчук ви= конав свою фреску за допомогою Тосі Івано= вої. Між ним, як ідейним керівником, і моло= дими виникло розходження на ґрунті непоро= зумінь мистецького і фінансового порядку. Су= перечки велись у приміщенні АРМУ (Хреща= тик, 50). На захист М. Бойчука виступав ху= дожник театру В. Меллер, акцентуючи на ви= сокій мистецькій культурі майстра»29. Від мальовань Селянського санаторію в Одесі нічого не залишилося: його зруйнували в роки Другої світової війни. Наприкінці 1920=х років загострилася й ситуація в київському художньо=педагогічно= му житті. 1930 року Комісія в справі реор= ганізації системи й мережі мистецьких зак= ладів в УСРР звільнила позапартійного Сед= ляра з посади директора Технологічного інституту кераміки і скла (так від 1928 року називався межигірський технікум). Того ж року митець почав викладати в Київському художньому інституті, невдовзі перейменова= ному на Київський інститут пролетарської ми= стецької культури. Ректора інституту Врону, який керував цим закладом від 1924 року і повністю його реорганізував, звільнили, а 1933 року заарештували. На його місце при= йшов Бойчуків учень Сергій Томах, який узяв курс на зміну навчальних програм на всіх фа= культетах. З інституту пішли викладачі, які не прийняли пролеткультівськой ідеології: Федір Кричевський, Лев Крамаренко, Пав= ло Голуб’ятников, Леонід Чуп’ятов і багато інших.

507

Василь Седляр і Михайло Бойчук. Фотографія. 1920=ті роки

Наприкінці 1920=х років почався розпад АРМУ: з асоціації вийшли художники, котрі орієнтувалися на реалістичне (Михайло Ша= ронов) і модерне західноєвропейськє (Крама= ренко, Віктор Пальмов, Таран) мистецтво. Фактично усунули від керівництва АРМУ Бойчука. Седляр повідомляв про це дружину в середені 1929 року: «25=го (в той день я при= їхав) відбулося засідання фракції АРМУ, там рішено: Бойчука вивести з ЦБ АРМУ. За= пропонувати (через Кратко та Томаха) Бой= чуку “по добрій волі” вийти з ЦБ й “самому подати заяву про вихід”! Коли ж Бойчук не погодиться, то фракція дасть Бойчуку “одвод”. Обвинувачення Бойчуку такії: поводився під час роботи як хозяйчик, намагався присвоїти

508

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

Оксана Павленко. «Портрет Василя Седляра».

1927. Папір, олівець. ЦДАМЛМ

авторство роботи (в акті прийомки, бач, назва= но “бойчукізмом”!). Ці обвинувачення довес ти неможливо, й тому рішили “одвод” роби= ти, “зважаючи на сітуацію” – мовляв, коли Бойчука не зняти, то вийде з АРМУ “найкра= ща частина”. Мене вирішено взяти “на буксір”, таким чином “генерального секретаря” АРМУ ліквідувати, а натомісць утворити “секретарі= ят” з Врони, Холостенка й Кратко. Цим хо= дом б’ють двох зайців: і Седляра, і Кратко за= лишаються в ЦБ, але “обезврежені”! Сьогод=

ня буде засідання ЦБ, де ми повинні сами себе випороть»30. Фінал АРМУ неважко було передбачи= ти: 1932 року партійні керівники поінформу= вали Центральне бюро організації, «що по= дальше його існування рівнялося б веденню агентури буржуазії в мистецтві»31.

1930 року частина київських художників, які вийшли з АРМУ, зокрема Касіян, Роки= цький, Зіновій Толкачов, Євген Холостенко й Василь Овчинников, заснували творче об’єд= нання «Жовтень», яке проголосило формуван= ня нової, пролетарської культури на противагу всій попередній. 1931 року «Жовтень» було перетворено на Всеукраїнську асоціацію про= летарських художників (ВУАПХ). Про цю подію Седляр також повідомляв Павленко (лист від 26 січня 1931 р.): «Тут у нас велике нове діло твориться, про яке пишу тобі поки= що під секретом. За 3–4 дні мається утвори= тись нова худ.[ожня] організація – Ассоція= ція українських пролетарських художників. До неї мають покищо увійти: Томах, Холостенко, Толкачев, Рокицький, дав по телефону згоду т. Уїтц та я, а крім того, має бути чоловік 15 ро= бітників художників та душ 10–15 робітників= ударників, художників, що працюють на ви= робництвах»32. Саме в ці неспокойні роки Седляр ство= рює головну працю свого життя – цикл ілю= страцій до «Кобзаря». На той час ілюстрування Шевченкової поезії вже мало певну традицію. Проте його об’єктом ставали здебільшого окремі твори – «Перебендя» (Васілій Штернберґ), «Катери= на» (Ніколай Башилов, 1844; Порфирій Мар= тинович, 1876), «Наймичка» (Костянтин Тру= товський, 1880), «Гайдамаки» (Опанас Сла=

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР

стьон, 1886), «Причинна» (Іван Їжакевич, 1893) та інші. Заслуга Седляра полягала в тому, що він першим проілюстрував «Кобзар» із такою повнотою. Завдяки Седляревій дружині Оксані Пав= ленко, яка зберегла своє листування з репре= сованим художником, ми можемо простежити майже всі етапи його роботи. Перед нами – епістолярний автопортрет майстра, який жив і творив у страшних умовах безжалісного тота= літарного режиму. Із листів видно, що одним із перших Сед= ляревий задум підтримав уже згаданий Вадим Меллер, який у 1928–1930 рр. був художнім

509

редактором Державного видавництва України (ДВУ) в Харкові33. Саме для цього видавни= цтва первісно призначалися Седляреві ілюст= рації до «Кобзаря». Седляр писав дружині: «Весніє. Читаю Шевченка. [...]34 І якось дуже вже сумно стає [...] читаю другий том35 – [...] якось розбу= джує особливо сумний настрій. [...] Сьогодня вперше почав рисувати[, почав ілюстрацію] на тему “Вставайте, кайдани порвіте”. [...] Закін= чити не пощастило [...] А сьогодня зранку (11 квітня. – Ред.) [...] мучився з замовлен= ням. Це дійсно [дуже] тяжка робота. Я тілько тепер, коли [до]велося дійсно взятися за діло,

Василь Седляр. «Розстріл». 1927. Полотно, темпера. НХМУ (у пошкодженому стані)

510

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

побачив, що [за] труд, за обов’язок я поклав на себе. [Ілюс]трацій там є досить – їх вийде півтори [сотні], цих рисунків. Дійсно, це жах= ливо» (10–11 квітня 1929 р.); «Сьогодня вир= вався з Межигір’я – їздив до Мел[л]ера. По= казував йому роботи до “Кобзаря”. Йому дуже сподобались роботи квачем, особливо до “Царів” та про плахточку (ілюстрація до вірша “Ой стрічечка до стрічечки...”. – Ред.). В та= кому характері мають бути всі роботи. Разом оглянули проекти окладинки і теж договори= лися про неї. До першого червня я мушу здати окладинку і хоч з 10 шт. робіт закінченних. Я радий, що з боку Мел[л]ера найшов таку

підтримку» (17 травня); «Треба було зразу ж повертати додому, бо необхідно якось зробити для Мел[л]ера ці роботи, щоб він мав що взя= ти з собою до Харкова. Це на 30 травня – обкладинку та 10 робіт. Коли взявся за вико= нання, то це нелегка штука» (21 травня); «Сьо= годня цілий день працював. Робив рисунки. Треба здати Мел[л]еру до 30=го 10 шт.[ук] рисунків готових та обкладинку. Як зроблю ескіз, то нічого, а як почну виконувати, то обо= в’язково зіпсую. Мішає нарочитість і натяг= нутість. Великою завадою є також відсутність катедри» (20=ті числа травня); «Робота мене дуже висотала, то єсть буквально. Трудно

Василь Седляр. Автошарж періоду роботи над ілюстраціями до «Кобзаря». 1930. Папір, чорнило. ЦДАМЛМ

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР

Василь Седляр. Замальовка в листі до Оксани Павленко. 1930. Папір, туш. ЦДАМЛМ

даже придумати, як його кінчати. Якби пере= рву в роботі зробити, тоді було б діло. Коли ж немає можливости. Да і треба спішити здати, бо є чутки, що Мел[л]ер збірається вийти чи його виходять з ДВУ. Тоді можуть там поса= дити такого йолопа, що може все до чорта по= загонити» (21 липня); «Робота моя подви= гається слабо – чи то речі зібралися такі трудні, чи сам я якось висотався, що бракує пару, – не знаю, а кінчати важко. Хочу вже сам по= кінчити з роботою, бо якось вимучився й хо= чется відчути себе вільним від зобов’язання. Було б добре, коли б продовжити час роботи, бо коли робиш уже отак, спішачи, без внутріш= нього напору, то якось менш цікаво виходить робота» (9 серпня); «Робота моя дуже кеп= сько просувається вперед. Одне, що заважа= ли ріжні гості, а друге, якось, видко, перему= чився я цими річами. Якось перевтомлена уява. Надто вже багато навантаження і так раптом. Зараз зроблено у мене тільки 51 річ. Ще 24 штуки робить, з яких 19 великих та 5 ма= лих. Довелось 4 великих річей викинути. Одну відрадив викинути Курбас, а потім я уже й сам надумав викинути. Це ти з богом і панами.

511

Потім “Будем, брате, з багряниць онучі дра= ти” (з вірша “Світе ясний! Світе тихий!..”. – Ред.). Та ще “Папа” до “Єретика”. Якось не можу найти відповідного виразу, щоб речі не випадали із загального характеру. А так хо= четься скоріш закінчити. І ДВУ немає нічого, але все рівно я не можу вже тягнути, бо все рівно, коли не кінчу зараз, то пропаде зовсім відпуск [...] Коли закінчу роботу, то думаю поїхати до Харкова, здати її, а потім до Моск= ви, до тебе» (13 серпня); «Такий поганий настрій – так якось невесело. Думаю, що це тому, що вкінець якось нервово висотала ця ро= бота мене. Ілюстрації до “Кобзаря” мені ли= шилося зробити 3 штуки та переробити штук

Василь Седляр. «Портрет Окcани Павленко». Початок 1930=х років. Місце перебування ориґіналу не відоме

512

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

2–3 й обгортку зробити – оце і все. Та прямо цих перипетій, як писав Падалка, вирішили не ніяк не йде. Ну прямо не хватає уяви – і виму= робити массового видання “Кобзаря” з моїми чився» (24 серпня); «[...] роботу свою закінчу ілюстраціями. Нібито мають зробити те 5000= не знаю коли. Мені ще треба робити 7 рисунків не, але я боюся, щоб нічого зовсім не вийшло з [...] Надіюся, що за тиждень я роботу закін= цього діла» (28 жовтня 1929 р.)38. чу» (25 серпня)36. У травні 1930 року, за рік до виходу «Коб= Нарешті 2 вересня заря» у світ, Меллерові 1929 р. Седляр повідом= учні Дмитро Власюк і ляє: «Роботу я свою за= Євген Товбін, анонсу= кінчив – 50 великих вали книжку в газеті іллюстрацій та 26 – ма= «Харківський проле= лих і обгортка – оце те[, тар». Седляреві ілю= що] зроблено до “Коб= страції вони назвали заря”. Думаю, що, мож= «справжнім пам’ятни= ливо, доведеться пере= ком творчості поета та робляти ще які речі, та великим вкладом до це вже потім. Головно, нашої художньої куль= що зараз ужас не виста= тури». «Робота ця, – чає просто якоїсь нерво= писали автори, – вра= вої енергії для роботи 37 жає своєю епічністю, [...]» . широким показом теми Саме в ці місяці в та проникненням у на= Держвидаві вирішували стрій цілого твору. Всі питання, пов’язані з ут= 75 малюнків Седляро= воренням нового видав= Василь Седляр. Ілюстрація до вірша вого “Кобзаря” явля= ництва – «Література і Владіміра Маяковського ють собою таке ж орга= мистецтво» – у складі «Нові ґвинтівки візьмем ми». 1931 нічне ціле, як і “Коб= Державного видавничо= го об’єднання України (ДВОУ). Ще не зна= зар” Шевченка. Але вони дають нам Шевчен= ючи всіх подробиць, але відчуваючи зміни в ро= ка не романтика, лірика, а поета=бунтаря, що боті ДВУ, Седляр писав дружині: «Твій ос= його поезії звучать закликом до визволення таній сон щодо мене то “в руку”, тілько нави= всього трудящого люду». Критики відзначали ворот! Не пригадую, здається, я тобі уже пи= «вільний мазок пензля, що ним зроблено всі ці сав, що у Харкові, у ДВУ, замінили Фельд= ілюстрації», прагнення митця уникати «подро= мана, колишнього ваплітянина, але культурного биці та прикраси». «[...] треба докласти всіх зу= робітника, який допоміг Мел[л]еру провести силь, – підсумовували Власюк і Товбін, – щоб, справу з моїм “Кобзарем”. Тепер на його місце не знижуючи якости, ілюстрований від В. Сед= поставили якогось висуванця. Внаслідок всіх ляра “Кобзар” став доступний для кожного»39.

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР

513

Василь Седляр. Ілюстрація до «Заповіту» Шевченка. 1929. Папір, туш, темпера. НХМУ

514

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

Вадим Меллер на початку 1930 року пішов Шевченківського інституту (у Київі), уже про= з видавництва, цілком присвятивши себе праці чули про це діло і вимагали, щоб їм дали це для театру. Він устиг підготувати для ДВУ діло “на рецензію”! Словом, дорошкевичі й лише видання «Кобзар. Поезії» за редакцією Середа та інше барахло мають ще думку “по та з примітками Ієремії Айзенштока та Мико= формі” закопати мого “Кобзаря” до появи його ли Плевака й з обкладинкою роботи Седляра, в світ. Я рішуче між іншим протестував, бо яке побачило світ 1931 року в Харкові накла= робив це для ДВУ, а не для кого іншого. Вро= дом 150 000 примірників. На жаль, у сучас= на, правда, мене теж підтримав. Так що ще до них публікаціях про Седляра цього твору ху= виходу цього всього вже вишкірили зуби, а як дійсно видрукують, то не обібратися мені по= дожника не згадують. Новий етап роботи над «Кобзарем» роз= мий. Щось треба зробити, щоб висвітлити ці почався, коли влітку 1930 року випуском книж= роботи відповідно в пресі»41. ки заопікувався художній і технічний редактор Видавництво поставило перед художником київської філії видавництва «Література і ми= нові вимоги: «Як на те, й у мене робота підско= стецтво» Володимир Вайсблат (псевдонім – чила. Треба терміново переробляти 10 штук Олександр Гер). Він став фактичним редак= іллюстрацій до “Кобзаря”. Це тих, що були тором обох видань «Кобзаря» з ілюстраціями підфарбовані. Та ще зробити нову обкладин= Седляра. ку, бо тепер будуть видавати Що роботу над виданням “Кобзаря” в папці з витиснен= перенесли з Харкова до Киє= ним золотом написом. Я наду= ва, Седляр довідався у квітні мав зробити якнайпростіше!»

40 того року . 13–14 травня він (лист до Павленко від 7 черв= ня 1930 р.)42. сповіщав дружину з Харкова: «Коли був я у Київі, заходив у Нарешті художника по= ДВУ. Мене там викликали в відомили, що книжка вийде справі “Кобзаря”. Нарешті друком у жовтні43. «Днями оце одержали наказ його друкува= почав малювати, [...] зробив ти. На осінь, чи що, він має розкраску ілюстрацій до Шев= бути готовим. Збірається ДВУ ченка – деякі вийшли цікави= на нього оголошувати підпис= ми, – писав він дружині ку. Радились щодо технічних 8 грудня 1930 р. – Взагалі, засобів для друку. Щось тех= книжку можно буде зробити ніки крутять носом. [...] Завт= інтересно. Казали, що приїхав ра (15 травня. – Ред.) маю ще Врона. Я хочу побачити його бути у Київі, щоб договорити= та просити, щоб можна було Василь Седляр. Обкладинка ся остаточно про друк з ДВУ, надрукувати на хорошому па= видання творів Шевченка з Вроною. Між іншим, київ= пері окремо ілюстрації до «Кобзар. Поезії».

1931 ські українські обивателі з “Кобзаря”. Хоч 10–15 екзем=

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР

Вадим Меллер. Фотографія. 1920=ті роки

плярів – для виставок було б»44. З листа від 1 лютого 1931 р.: «[...] оце першого лютого мали вийти 7 перших примірників “Кобзаря” мого, зовсім готових. Обіцяли, тим часом, і мені оден дати. Хочеться побачити, що воно ви= йшло. Наперед щось перечуваю, що не дуже= то воно буде, бо це ж ходіли коло цього діла руки Вайсблата, він вів “художнє оформлення книжки” (набор, монтаж книги і т. под.) [...]»45. Седляреві побоювання зумовила його недовіра до Вайсблата – видавничого праців= ника дореволюційної формації. Але всі пере=

515

живання були марними – книжка вийшла роз= кішною. Перше видання «Кобзаря» з 54=ма чор= но=білими ілюстраціями Седляра побачило світ наприкінці лютого 1931 року тиражем 5 000 примірників. Текст Шевченка підготу= вали в Київській філії Інституту Тараса Шев= ченка (ім’я її керівника – репресованого на той час Олександра Дорошкевича – у книжці не названо), вступну статтю написав Андрій Річицький, коментарі склав Михайло Нови= цький. Художник був задоволений результатом своєї праці. 8 березня він хвалився дружині: «Прислав мені Глущенко з Парижу в листі вирізку з газети “Prager Presse”, де вміщено дуже прихильну рецензію на ілюстрації до “Кобзаря”. Я перекладу й передрукую та ви= шлю тобі»46. Публікацію, про яку йдеться, розшукати не пощастило. Автором матеріалів у часопису «Prager Presse» (1921–1938), пов’язаних із політичним і культурним життям України, був журналіст Максим Гехтер (1885–1947), який за Директорії перебував на дипломатичній службі й пізніше еміґрував до Чехословаччи= ни. Натомість відомий інший відгук закордон= ної преси про Седляреві ілюстрації до «Коб= заря» – рецензія у варшавському тижневику «Wiadomości literackie», автором якої був ро= сійський мистецтвознавець Павел Еттінґер (1866–1948). У ній, зокрема, йшлося: «Великий том in quarto виглядає репрезен= тативно, а його поліграфічне виконання і чис= ленні ілюстрації свідчать про дедалі вищу якість книжкової продукції на Україні. Ілюстрації ці виконав талановитий рису= вальник Василь Седляр у цілком сучасному

516

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР

діваюсь, тому що такі “друзі”, як Комашко, Петрицький та інші, будуть намагатися мене обпоганити» (лист до дружини від 19 березня 1931 р.)48. Седляреві побоювання виявилися небезпідставними: «”Кобзаря” мого тут у Хар= кові приймають дуже різно – одні захоплено (напр., худ.[ожник] Северин, і це було б дуже пріємно, коли б він не був такий дурень), а другі – категорично вороже, як Комашко (а це було б дуже непріємно, коли б він не був такий дурень!). Отака=то моя робота» (лист від 18 травня 1931 р.)49.

Василь Седляр. Шкіц ілюстрації до «Кобзаря».

1929. Папір, туш. НХМУ

стилі, далекому від того декоративно=фольк= лорного, який іще недавно переважав в ук= раїнській ілюстрації. Можна закинути Седляреві, що малюнки свої він зробив трохи нашвидкоруч, що книж= кові ілюстрації потребують більшої викінче= ності, – проте композиції його захоплюють динамікою й темпераментом»47. Проте художник передбачав, що здобуде не лише схвальні відгуки: «”Кобзарь” мій уже продається, тілько покищо ніхто нігде – ні гу= гу. [...] Певно, в скорім часі треба сподіватися наклепів та самої брудної лайки. На це я спо=

Василь Седляр. Шкіц ілюстрації до «Кобзаря».

1929. Папір, туш. НХМУ

Тоді ж художник вирішив разом із редак= тором підготувати ще одне видання «Кобза= ря», але вже з кольоровими ілюстраціями.

7 квітня 1931 р. він повідомляв дружину: «Я не знаю, як закінчаться мої переговори в ДВУ щодо розмальовування “Кобзаря” [...] Я за їх пропозицією виготовив їм зразок і думаю бра= тися помалювати 100 шт. за ціну від 12 до 10 карб. книжка (примірник першого видання з чорно=білими ілюстраціями коштував 5 крб.

70 коп. – А. Р.). Ці “Кобзарі” мають піти за кордон»50. Справа з незалежних причин затяглася на кілька місяців. Угоду на нове видання, що мало містити 18 кольорових ілюстрацій51, художник підписав щойно в березні 1932 року. «В ново= му виданню, – писав він дружині 27 берез= ня, – буде нова стрічка та 12 кінцівок обра= зотворчих, бо всі ті смужки і кінцівки (безпред= метні), які були в першому виданні, – тепер їх не буде)»52. Друге видання «Кобзаря» побачило світ у травні 1933 року накладом 10 000 примірників на відзнаку 120=річчя від дня народження Шевченка. Седляревих ілюстрацій у ньому було вже 62, зокрема 18 кольорових. У книжці повторено статтю й коментарі з першого ви= дання, однак ім’я коментатора – опального Михайла Новицького – вже не згадувалося. Книжка з’явилася в несприятливий час: зростала недовіра Сталіна до українських більшовиків та невдоволення Москви україні= зацією, посилювалися колективізація й бороть= ба з українським селянством, кульмінацією якої став Голодомор 1932–1933 рр., розпочався антиукраїнський терор, нищилися й підпоряд= ковувалися центрові творчі спілки, що призве= ло до контролю над українською інтеліґенцією,

517

наклав на себе руки захисник бойчукістів Скрипник, український уряд очолив Павел Постишев. Ці драматичні події розв’язали руки найцинічнішим і найжорстокішим погромни= кам, які дістали доручення зміцнити більшо= вицьку владу в республіці. Через місяць після Скрипникового само= губства стартували замовлені згори погром «Кобзаря» 1933 року та цькування людей, причетних до його видання.

24 жовтня 1933 р. Седляр писав дружині: «Тут мене були обпаскудили в укр.[аїнській] “Літ.[ературній] газеті” за рисунки до “Коб= заря”, [...] перестарався якийсь Пискун [...]»53.

23=річний комсомолець Іван Піскун, май= бутній театрознавець, а тоді випускник Інсти= туту червоної професури в Харкові, опубліку= вав розгромну статтю про Седляреві ілюстрації до «Кобзаря», обвинувативши митця в «націо= налістичному розумінні» Шевченкової поезії та «спотворенні» її «революційного змісту». «За= гальне враження від ілюстрацій сумне [...], – писав критик. – Характерно – більшість ілю= страцій присвячено тим творам, де з перших років своєї творчості Шевченко романтизував минуле України. Зате зовсім мало ілюстрацій до насичених революційних поезій [...] Все, до чого можна було подати іділічну картину (“тільки без отієї класової боротьби”) – вико= ристано. [...] Художник зробив все, щоб, бо= ронь боже, хто не подумав, що робітники ро= били революцію [...] тут уже навряд чи можна сказати, що художник помилився, це вже відвертий натяк, та навіть не натяк, а ствер= дження, що революцію на Україні робили не робітники, що не пролетаріат керував револю= цією на Україні [...] Чи треба пояснювати, що таке “ілюстрування” не тільки не відбиває твор=

518

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

чості Шевченкової, а що воно викривляє її, знищує її революційність»54. Ще жорсткішою була критика «Кобзаря» 1933 року у статтях майбутнього члена=корес= пондента АН УРСР і лауреата державних премій Євгена Кирилюка, надрукованих у «Літературній газеті»55 й журналі «Життя й Революція»56. Це були справжні доноси, ав= тор яких відхрещувався від власної участи в

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР

519

роботі Київської філії видавництва «Літерату= ра і мистецтво» й, «викриваючи» конкурентів, розчищав собі шлях до кар’єрного зростання на терені українського шевченкознавства; плідність обраної стратегії потвердило все по= дальше життя науковця. Після знайомства з цими публікаціями стає зрозумілим, чому прізвищ Седляра й Вайсблата, як і згадки про їхнє видання «Кобзаря», немає у двотомному

Дієґо Рівера. «Маляр, скульптор і архітектор». 1923–1928. Фреска. Міністерство освіти (Мехіко)

Василь Седляр. «Біля трактора». 1931. Полотно, темпера. НХМУ

«Шевченківському словнику», що вийшов у Києві в 1976–1977 рр. під керівництвом Ки= рилюка. «В “Кобзарі” (1933 року. – А. Р.) во= рог вже вжив надзвичайної конспірації, – пи= сав Кирилюк. – Відомо, що ще минулого року наші видавництва усунули ту знеосібку і без= відповідальність, що була у нас досі. На кож= ному виданні, що зявляється з друку, є підпис редактора, техкера, коректора й художника. В “Кобзарі” 1933 року нічого цього нема... Якийсь дивний виняток: є фірма автора перед= мови і за цим фіговим листком спритно захо= вано обличчя класового ворога. Правда, є ще оформлення Ол. Гера, але й це псевдонім, за яким заховався провокатор. А хто ж відпові= дальний редактор? Хто упорядник тексту, хто автор приміток? Невідомо. Ворог заховався сам і, маючи собі приятелів в апараті видав=

Василь Седляр. «Біля трактора». Фрагмент

ництва, заховав усе, що можна і треба було, на його думку, сховати. [...] Вступну статтю ви= критого партією одвертого агента петлюрів= сько=фашистського табору А. Річицького пе= редруковано з першого видання без змін. Хіба так=таки й не було кому іншому написати цю статтю, хіба з першого її видання не видно було тих неприхованих ріжок антирадянського, брехливо=ворожого, націоналістичного тракту= вання місця і значення поета=революціонера Т. Г. Шевченка в дожовтневій, класичній ук= раїнській літературі? [...] текст оформлював єфремівець Мих. Новицький, він же давав примітки для експорту за кордон і “незручно” було пускати його з однією передмовою Річицького, тож передмову французькою мо= вою доручено було ще й нацдемовцеві І. Ми= ронцеві. [...] Майже кожна примітка може правити за зразок нацдемівської роботи. [...]

520

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

Бернард Кратко. Погруддя Василя Седляра. Початок 1930=х років. Місце перебування ориґіналу не відоме

Варто було б ще згадати про ілюстрації Сед= ляра [...]. Наша думка (у “Житті й Революції” автор уже писав: “Моя особиста думка”. – А. Р.) про них негативна, вони справляють огидливе враження. Про них висловлювалися на зборах київських письменників цілий ряд то= варишів (Іван Ле, Мельник та ін). Дивишся на виставки РСФРР і бачиш справжне реа= літичне мистецтво, а тут спотворні карикатури (у “Житті й Революції” цю думку висловлено

дещо інакше: “Це карикатури, а не реалістич= не мистецтво. Тим часом Шевченкові реалі= стичні поезії повинні оформлюватись у відпов= ідному реалістичному стилі”. – А. Р.)». Насамкінець Кирилюк навів відсутні у книжці імена людей, завдяки яким побачило світ друге видання «Кобзаря». Як уже було сказано, доля багатьох із них склалася трагіч= но – тож запамятаймо для історії ці імена, на= звані доносителем. «Хто ж винен зрештою, що цей “Кобзар” з’явився в світ? Читач наш повинен знати їхні прізвища. Відповідальний редактор Харків= ського «ЛІМ»у – Р. Заклинський, відпові= дальний редактор Київського «ЛІМ»у – Федько (проштампував видання), фактичний редактор – гражданин Вайсблат (віддано до суду за провокацію), редактор тексту – актив= ний контрреволюціонер Ол. Дорошкевич і ав= тор приміток – єфремівець Мих. Новицький. З наведених прикладів ясно, яка правильна була аналіза ідеологічного фронту, що її дав тов. Постишев [...]». Цікаво, що Кирилюк робив кар’єру по= дібними методами й після 1953 року. Так, на ХІ науковій Шевченківський конференції він виступив з доповіддю «Невідкладні завдання радянського шевченкознавства у вивченні про= блеми “Шевченко і слов’янські літератури”», де громив літературознавця Михайла Моль= нара за «об’єктивізм» та Луку Луцева як «зуб= ра українського буржуазного націоналізму, який уже майже півстоліття спотворює істо= рію української літератури», «продавши мер= зенну душу заокеанським імперіалістам»57. Наприкінці 1933 року, доповідаючи на Першому пленумі Оргбюра Спілки радянських художників і скульпторів УСРР, заступник

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР

наркома освіти Андрій Хвиля також пригадав Седляреві його ілюстрації. Він сказав: «Тов. Седляр художньо оформив видання “Кобза= ря” Т. Г. Шевченка. Треба сказати, що заміт= ка (Піскуна. – А. Р.) в “Літературній газеті” [...] нічого не довела, а просто лаяла Седляра, але в той же час треба рішуче висловитись про= ти такої трактовки, проти такого формалістич= ного підходу, якого припустився тов. Седляр, оформлюючи “Кобзаря”. Ось ілюстрація до Шевченкової “Катерини”. Ми бачимо тут якісь неприродні рухи. Бачимо одяг, який на= гадує одяг українських магнаток. Ми бачимо ігнорацію обличчя. Ця картинка являє собою сіру пляму, яка нічого не дає, не відтворює тієї доби, про яку Шевченка писав. Ця ілюстрація говорить про те, що автор ігнорує соціальну суть показу тих людей, про яких писав Шев= ченко. Всі інші ілюстрації до “Кобзаря” йдуть у цьому ж напрямку, в напрямку повної демо= білізації, приниження ілюстраціями творчості Шевченка. Безумовно надалі ми повинні по= ставити хрест над таким оформленням книжок, дитячої літератури та ін. Ми не можемо роби= ти експерименти над багатомільйоними працю= ючими масами, і тов. Седляр у першу чергу повинен від таких методів своєї творчості рішу= че відійти»58. Від кінця 1933 року почалися гоніння на Річицького – йому пригадали й членство в Центральній Раді, й роботу в часи «хлібзаго= тівель», як тоді називали Голодомор. Не за= були й передмови до «Кобзаря», про яку пи= сав у цитованих публікаціях Кирилюк. Завдан= ням повністю розвінчати й морально знищити її автора же було покладено на відомих тоді партійного фейлетоніста Миколу Любченка й письменника=більшовика Михайла Тардова,

521

який очолював видавництво «Література і ми= стецтво». Їхня рецензія на «Кобзар» 1933 року, надрукована в газеті «Комуніст», звалася «Проти контрреволюційної фальсифікації – за марксистський коментар». Автори писали: «Буржуазні націоналісти, дворушники з парт= квитком у кишені, користуючись з притуплен= ня класової пильності, під прикриттям Скрип= ника, фальсифікували Шевченка [...] Вони [...] використовували окремі контексти для бороть= би за відірвання України від СРСР, за розпа= лювання міжнаціональної ворожнечі»59. Через 6 місяців після появи друком цього відгуку Річицького заарештували органи НКВС, а 25 квітня 1934 р. за обвинуваченням у зриві хлібзаготівель в Одеській області розстріляли. Наступною після «Кобзаря» спільною ро= ботою Седляра та Вайсблата став випуск дво= томного альбому «Український революційний плакат», який вийшов під егідою Київського художнього інституту в 1932–1933 рр.60 Тяжіючи до праці в царині книжкової гра= фіки, Седляр постійно шукав нові цікаві про= позиції. Спершу Меллер, а потім Іван Падал= ка, який від 1933 року працював художнім ре= дактором видавництва «Література і мисте= цтво», реґулярно забезпечували свого товари= ша роботою. 22 січня 1931 р. митець повідом= ляв дружину: «Я писав тобі про те, що взяв роботу в ДВУ у від.[діленні] “Література і мистецтво”. Там можно мати цеї роботи до= сить. Ілюстративної роботи можна мати бага= то. Тепер же Довгаль є худ.[ожнім] редакто= ром видавництва “Молодий Більшовик”, і можна мати скілько хочеш ілюстративної ро= боти до дитячих книжок. Я навіть умовився взяти що=небудь зробити»61. Упродовж 1930– 1936 рр. Седляр оформив твори Ґео Шкуру=

522

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

Олена Сахновська. Екслібрис Василя Седляра.

1930=ті роки

пія, Івана Франка, Владіміра Маяковського, Франсуа Рабле, Андрія Головка, книжку Ізраїля Рабиновича «Праця в мистецтві»62 тощо. Не все з того пощастило зреалізувати – зокрема, залишилосмя нездійсненим видання «Ґарґантюа й Пантаґрюеля» в українському перекладі з ілюстраціями Седляра. Про цей задум митець писав дружині з Харкова: «[...] тут збіраються мені замовити зробити ілюст= рації до книжки Рабле “Гаргантюа й Пантаг= рюель”. Передбачається зробити 100 ілю= страцій. Договорювалися ми на 12 тисяч крб. Роботи на сім місяців. Якщо це вийде, то мені доведеться посидіти, але яка це дуже цікава була б все ж таки робота. Коли оформиться це все, думаю поїхати [...] до Москви, щоб там по бібліотеках пошукати, подивитись всі видан= ня Рабле, які коли були та як вони ілюструва= лися. Найкраще б це подивитися можна було б у Парижській Національній бібліотеці – ну, та що ж... колись подивимось» (28 грудня

1932 р.); «Дали таки мені робити Рабле. Це величезна робота, так що мені аж страшно. Не знаю, як я з нею і впораюсь, але мене це і радує, бо це якась все ж цікава робота» (31 січня 1933 р.)63. Видавництво не полишало наміру видати книжку й у Києві, куди переїхало 1934 року; відповідний запис є у протоколі ви= давничої наради від 4 березня 1934 р.: «Ре= дакційний портфель: 1. Рабле – “Гаргантюа і Пантагрюель” – залишити. Прискорити ре= д.[акцію] худ.[ожнього] оформлення (Седля= ра. – А. Р.)»64. Але планам цим не судилося втілитися. У багатьох довідкових публікаціях про Седляра згадують присвячену митцеві моно= графію Євгена Холостенка про художника, яка нібито вийшла у видавництві «Рух» 1934 року. Провівши пошуки у найбільших бібліотеках Києва, Львова, Москви й Санкт=Петербурґа й вивчивши відповідні архівні джерела, можу впевнено ствердити – книжка ця, що насправді готувалася до друку у видавництві «Літерату= ра і мистецтво» в 1931–1933 рр., так і не вий= шла у світ, хоча роботу над рукописом автор завершив на початку 1933 року. Залишилися лише згадки про неї в листуванні Седляра з дружиною й документах видавничого архіву65. Атмосфера у видавництві «Література і мистецтво», яке 1934 року було перейменова= но на Державне літературно=художнє видав= ництво «Художня література», ставала дедалі важчою. Як і в цілій країні, тут посилився по= шук внутрішніх «ворогів». Наказом Хвилі від 23 листопада 1934 р. було заборонено призна= чати головних редакторів та редакторів відділів видавництв без погодження кожної кандида= тури в Наркоматі освіти. Почалися масові звільнення видавничих працівників, чиє похо=

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР

дження і соціальний статус не влаштовували керівництво. Зазнало змін і спрямування кни= жок, включених до видавничого плану. Наставав час масового терору, входження у владу нових людей – комсомольців та партійців сталінського призову. Політичні процеси в культурному житті перешкоджали нормальній творчій і педа= гогічній праці Седляра. Як крик душі сприй= мається уривок із його листа від 28 серпня 1931 р.: «Я хочу робити й більше нічого я не хочу. Видно, я просто дуже змучений всім цим і не в стані якось спокійно, зрівноважено все розцінити. Самий небезпечний стан – це стан певної розгублености, а в мене він зараз і є!»66. У січні 1931 року Седляр і його колеґи ще планували виступати в Москві з доповідями про українське мистецтво67. Наївні художни= ки! Там, у Москві, вже давно визрів план по= вного знищення творчої думки на Україні й жорсткого повороту до централізації всього художнього процесу в СРСР. Кроком на шля= ху до реалізації цього плану стала Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 ро= ку «О перестройке литературно=художествен= ных организаций», якою було зліквідовано всі творчі об’єднання на території Радянського Союзу. Ось її текст: «1. ЦК констатирует, что за последние годы на основе значительных успехов социа= листического строительства достигнут большой как количественный, так и качественный рост литературы и искусства. Несколько лет тому назад, когда в лите= ратуре налицо было ещё значительное влияние чуждых элементов, особенно оживившихся в первые годы НЭПа, а кадры пролетарской литературы были ещё слабы, партия всемерно

523

помогала созданию и укреплению особых про= летарских организаций в области литературы и искусства в целях укрепления позиций про= летарских писателей и работников искусства. В настоящее время, когда успели уже вы= расти кадры пролетарской литературы и искус= ства, выдвинулись новые писатели и худож= ники с заводов, фабрик, колхозов, рамки су= ществующих пролетарских литературно=худо= жественных организаций (ВОАПП, РАПП, РАПМ и др.) становятся уже узкими и тор= мозят серьезный размах художественного творчества.

Василь Седляр. Фотографія. 1930=ті роки. ЦДАМЛМ

524

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

Это обстоятельство создает опасность пре= вращения этих 173 организаций из средства наибольшей мобилизации советских писателей и художников вокруг задач социалистическо= го строительства в средство культивирования кружковой замкнутости, отрыва от политичес= ких задач современности и от значительных групп писателей и художников, сочувствующих социалистическому строительству. Отсюда необходимость соответствующей перестройки литературно=художественных организаций и расширения базы их работы. Исходя из этого, ЦК ВКП(б) постанов= ляет: 1) ликвидировать ассоциацию пролетар= ских писателей (ВОАПП, РАПП); 2) объединить всех писателей, поддержи= вающих платформу Советской власти и стре= мящихся участвовать в социалистическом стро= ительстве, в единый союз советских писателей с коммунистической фракцией в нём; 3) провести аналогичное изменение по ли= нии других видов искусства; 4) поручить Оргбюро разработать прак= тические меры по проведению этого реше= ния»68. Розпочалося підготування до створення Спілки художників і скульпторів УСРР. Сек= ретарем Оргбюро було призначено Седляра. Тоді ж, 1932 року, Седляреві запропону= вали стати художнім редактором харківського видавництва «Українська радянська енцикло= педія»69. Головним редактором «УРЕ» був Скрипник, редакторами – Олександр Бадан, Юліян Бачинський, Степан Рудницький, Во= лодимир Юринець. Перший том підготува= ли до друку на початку 1933 року, в 1934 році мусив вийти другий том. Після загибелі Скрип=

ника работу «УРЕ» було зупинено, більшість працівників репресували. Остаточно видавни= цтво закрили в листопаді 1934 року. Зі спогадів Касіяна: «З появою [...] ново= го партійного керівника П. П. Постишева на початку 1933 року життя творчої інтелігенції ще більше ускладнилося. [...] Нарком освіти М. Скрипник здійснював українізацію апара= ту службовців усіх установ. Коли секретарем ЦК КП(б)У став П. Постишев, питання про обов’язкову українізацію службового апарату було знято, а самого наркома освіти необґрун= товано звинуватили в українському буржуаз= ному націоналізмі [...] Глибоко ображений не= справедливістю, М. О. Скрипник [...] за= стрелився. Це сталося 7 липня 1933 року. Га= зети писали, що це був постріл “у спину партії”. [...] Після того, як поховали М. Скрипника, в пресі посилилась критика “українського бур= жуазного націоналізму”. [...] Наприкінці лис= топада (27 листопада 1933 р. – А. Р.) в Хар= кові відкрився Перший Пленум Оргбюро Спілки радянських художників України. На ньому з доповіддю виступив А. Хвиля. У своїй розгорнутій критиці формалістів він детально зупинився на особі основоположника бойчукі= зму – художника М. Бойчука, відзначаючи, що, навчаючись у вищих художніх закладах за кордоном на гроші мецената, митрополита А. Щептицького, він, М. Бойчук, своєю уча= стю у створенні української радянської куль= тури проявив непослух меценатові. Тим самим, критикуючи бойчукізм, А. Хвиля виводив з= під удару і рятував самого Бойчука»70. А ось що сказав тоді Хвиля про Седляра: «Візьмемо відомого всім художника т. Седля= ра. На виставці висить його картина “Дні= прельстан”. Картина показує свято на Хортиці,

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР

близько Дніпрельстану. Робота показує, що автор перебуває під великим впливом бойчу= кізму, формалізму, тоді як в інших своїх робо= тах він виявив західноєвропейського формалі= зму»71. Сам Седляр, виступаючи на Пленумі, ви= мушено погоджувався з «правдивою партійною оцінкою»: «[...] тов. Хвиля різко критикував мою творчу практику, визначав мої формалі= стичні збочення й помилки [...] необхідно кон= кретною творчою роботою показати, як хто з нас усвідомив свої помилки і недоліки своєї роботи, як саме в творчій роботі ці помилки виправляються». Художник каявся, що не ро= зібрався вчасно в хибних настановах, які «тяг=

Андрій Хвиля. Фотографія. Початок 1930=х років

525

ли процес розвитку мистецтва манівцями на= ціоналізму», часто «замаскованого в шати фор= малізму»72. Як слушно зауважив Сергій Білокінь, «бойчукісти задекларували готовність колабо= рувати, служити владі вірою й правдою. Ви= борюючи собі життя, вони хотіли доконче збе= регти можливість творчості (хоча чи була це вже творчість?), а отже реально колаборува= ти, беручи участь у формуванні відповідної іде= ології. Вони ще не знали головного: такої пла= ти, якою вони могли купити собі життя, не існу= вало»73. Останнім колективним твором бойчукістів стали мальовання харківського Червоноза= водського театру (1933–1935). «Перигеєм, найнижчою точкою розвитку бойчукізму» на= звав їх Білокінь. Це була ґрандіозна за мас= штабністю робота (розмiр кожної фрески – вiд 20 до 40 м2). Її вже було виконано в дусі соц= реалізму, пройнято помпезністю, імперським офіціозом. Уже тематика фресок свідчила про соціальну запрограмованість – художники мусили оспівувати «тріумфальну ходу нового життя». Від початку робота здійснювалася під постійним партійним тиском і контролем. Митці змінювали композиційні задуми відпо= відно до вказівок Затонського, Постишева, Косіора, аж доки врешті в остаточному варі= анті з’явилися портрети вождів – Леніна, Ста= ліна, Постишева, піднесені над радісним на= товпом, позбавленим національних рис. Прав= дивішими й безпосереднішими видавали= ся найменш заполітизовані фрески Седляра, Павленко, Падалки. Седляр писав Павленко 24 жовтня 1933 р.: «Словом, ти уже зрозуміла, що фак=

526

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР

до якогось великого будинку. Мені ж сказала, що після тривог настане щасливе життя»76. Оксана Павленко дізналася про арешт Седляра, Бойчука та Падалки в листопаді 1936 року під Москвою: «У 1936 році запро= понували мені поїздку в Сухиничі – трохи відпочити. Там було чудово. Великий палац князів Волконських – просторий, красивий.

527

[...] всі ми танцювали, співали, веселились від душі. Я дуже сміялась. Давно я так не смія= лась. Коли підходить до мене один земляк і шепоче на вухо: “А ти знаєш, що всіх ваших на Україні заарештували?” І як я не вмерла зразу на місці!»77. Незадовго перед тим, 30 вересня, Падал= ку було заарештовано як «ворога народу». Всi

Василь Седляр. «Свято на Дніпрельстані». Шкіц. 1932. Папір, чорнило. ЦДАМЛМ

тично робимо ми тілько з Михайлом Львови= чем удвох. Саме пекуче зараз – це необхідність зробити на свята для райради портрет Леніна. Я тобі писав уже, що прийнято було мій ескіз [...]. Зробили ми вже його великий рисунок на папері, і талько учора закінчили грунтувати по= лотно»74. Про моральну драму Седляра та його колеґ згадував і Касіян: «Старалися знайти поряту= нок Михайло Бойчук, Іван Падалка, Василь Седляр. Вони разом з іншими бойчукістами створили розписи в Червонозаводському те= атрі. Фрагменти цих розписів були показані на виставці “Мистецтво Радянської України” (Харків, 1936 рік): “Урожай” М. Бойчука, “Відпочинок” І. Падалки і “Дніпрельстан” В. Седляра. Бойчукісти сплачували данину владі й системі, та це не допомогло, були ре=

пресовані і автори розписів, і також повністю знищені розписи, стерті зі стін, як і життя лю= дей та їх імена з полотна тогочасної історії»75. Седляр розумів, що круг довкола нього стискається, репресивна машина працювала по висхідній. Той=таки мемуарист писав: «Якось зайшли до мене гості, автори фрескових розписів у Червонозаводському театрі, Михайло Бойчук, Василь Седляр та Іван Падалка. Ми пообіда= ли, і дружина запропонувала разом піти відпо= чити в парк. Знайшли гарну зелену галявинку, там і розташувалися. Тут до нашого гурту підійшла циганка, щоб поворожити на руці. Ми жартували, висміювали її ремесло, та Ліда (дружина Касіяна. – А. Р.) попросила нас усе= таки вислухати, що вона скаже. А віщувала вона їм усім трьом одне й те ж: далеку дорогу

Василь Седляр. «Свято на Дніпрельстані». 1933–1934. Місце перебування ориґіналу не відоме

528

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

Василь Седляр. Фотографія. 1930=ті роки. Архів СБУ в Харківській обл.

його творчi роботи, рукописи, щоденники й листування сконфiскували. За сфабриковани= ми матерiалами митця обвинуватили в належ= ності до контрреволюцiйної органiзацiї. Дуже скоро, в жовтні, він підтиском слідчих почав надавати потрібні ГПУ–НКВС свідчення: «Я признаю себя виновным в том, что я находил= ся до дня ареста в контрреволюционном укра= инском националистическом подполье, [...] а также входил в состав национал=фашистской группы Бойчука=Седляра, которая является составной частью к/р подполья [...]: 1. Бойчук Михаил Львович – профессор Киевского художественного института, быв= ший активный работник “Академии худо= жеств” Центральной Рады, родоначальник

формалистического течения в изобразительном искусстве, получившего название “бойчукизм”, по своему существу вредительского.

2. Седляр Василий Феофанович, из мел= кобуржуазной семьи, окончил “Академии ху= дожеств” Центральной Рады, воспитанник Бойчука, занимал одно из центральных мест в его к/р группе.

3. Рокицкий Николай Андреевич, уроже= нец Киева, учился в “Академии художеств” Центральной Рады, воспитанник Бойчука, постоянного места работы сейчас не имеет.

4. Липковский Иван Васильевич (имя отчество точно не помню), сын митрополи= та, прошлого не знаю, зав. кабинетом Киев= ского художественного института. С Бойчуком были также связаны худож= ники Гвоздик, Бизюков, Павленко (последняя находится сейчас в Москве)»78. Не було забуто й творче відрядження Седляра, Бойчука й Тарана до країн Захід= ної Європи. Навіть звичайні буденні розмови між творчими людьми слідчі нотували як щось крамольне і контрреволюційне: «Частные высказывания Бойчука и его реплики: «Ва силий не подведлт, Василий молодец, ра бота движется» и т. д. показывали, что Сед= ляр активно разрабатывает террористическую группу»79. І от слідчий записує потрібну йому від= повідь Падалки: «[...] организация особенно ненавидела Постышева. Эту фамилию Бойчук называл с особой злобой. Все чувствовали, что в линии ЦК КП(б)У по национальному во= просу вложено немало энергии Постышева и линии ЦК другой никогда не будет. Отсюда ясно, что Седляр вёл подготовку покушения против Постышева»80.

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР

Наслідки не забарилися: у листопадi було заарештувано Бойчука, а 26 листопада 1936 р. з харківського будинку письменників «Слово», де він мешкав, забрали Седляра й невдовзі доставили до київської тюрми НКВС. Поча= лися страшні допити. Зі слідчої справі Седляра випливає, що ДПУ вже давно, з кінця 1920=х років, при= дивлялося до Бойчука та його учнів. Так, ко= лишній голова Науково=педагогчного коміте= ту й Методологічного комітету Головсоцвиху при Наркомосі О. І. Попова на допиті 15 квітня 1931 р. свідчив, що «группа киевских шовини= стов, объединившихся вокруг галичанина, про= фессора М. Бойчука», имела «активные анти= советские (на почве украинского национализ= ма) настроения»81. Очевидно, слідчі НКВС нагромаджували подібні зізнання «про запас». Фрази, вибиті з Попова – як=от: «Бойчук, Седляр, Падалка пользовались большим влиянием на своих сту= дентов (Киевский художественный институт, Межигорский техникум) и воспитывали их в резко шовинистическом антисоветском духе» або «[Седляр] говорил мне, что все они (Бой= чук, Падалка и Седляр) действительно при= надлежат к нашей организации и состоят в ячейке Киевского художественного института, возглавляемой Бойчуком» – мусили стати стрижнем подальших звинувачень проти за= арештованих художников=бойчукістів. Цей зв’язок виразно простежується у свідченнях самого Седляра. У справі Седляра з перших сторінок за= значалося, що він є «активным участником на= ционал=фашистской террористической органи= зации». Завдання слідчих було визначено на= перед: обвинуватити Седляра у злочинній змові

529

з метою вбивства керівників УРСР – Пости= шева та Косіора. З протоколів допитів видно, як під тиском художник зізнавався в уявних злочинах. Більшовицька машина терору працювала без= відмовно: вже у грудні 1936 року з митця ви= били зізнання, що він брав діяльну участь у ви= гаданій «украинской националистической фа= шистской контрреволюцинной группе» під про= водом Бойчука, яка мусила вибороти неза= лежність України, силою відірвавши її від СРСР. Седляр, як і Падалка та Бойчук, під за= грозою катувань почав зводити наклепи на себе та своїх товаришів, твердячи, що «полити= ческая ситуация, сложившаяся [...] на Украи= не, самоубийство Скрыпника, продовольствен= ные затруднения, начало разгрома национали= стических [...] групп [...] активизировали и нашу группу художников, сгруппировавшихся вокруг Бойчука М. Л.»82. Учень Бойчука ци= тував його слова, сказані в період роботи над мальованнями у Червонозаводському театрі: «политика партии привела к голоду на Украи= не», «украинская интеллигенция в городе и на селе уничтожается, арестовывается, высыла= ется, культура и украинская нация гибнут»83. Художник назвав імена колеґ, із якими підтри= мував робочі або приятельські стосунки: Касі= яна, Петрицького, Дерегуса, Івана Шульги, Федора Кричевського та ін. Із зізнань Івана Липківського дізнаємося, що Бойчук і його учні добре розуміли суть того, що відбувається довкола них, і не мали жод= них ілюзій. Наприклад, Седляр, Падалка і Гвоздик провадили між собою розмови про те, що «национальная культура теряет при тепе= решней политике Советской власти возмож=

530

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

ности какого=то ни было развития, руководя= щие посты в украинском искусстве занимают= ся людьми “отсталыми, не понимающими ук= раинского искусства”», що «идёт русификация государства и аппарата на Украине, что вся политика направлена на проведение репрессий по отношению к украинским национальным кадрам, сознательные украинцы все арестовы= ваются и высылаются, что с этим положением наш долг вести борьбу»84.

12 липня 1937 р. Седлярові висунули об= винувачення в належності до нацiонал=фашист= ської органiзацiї, яка планувала терористичнi акти проти керiвникiв ВКП(б) i радянського уряду, а також у тiсному зв’язку з «контрре= волюционерами» Бойчуком, Падалкою, Iваном Мiнкiвським, Iваном Орлом=Орленком.

13 липня в Києві вiдбувся суд. Закрите судове засiдання Вiйськової колеґiї Верховно= го Суду СРСР засудило Седляра до розстрiлу. Того ж дня вирок було виконано: художника розстрiляли разом із Бойчуком, Падалкою та іншими обвинувачиними85. Відкриття в 1990=х роки раніше засекре= чених архівів дало змогу назвати на ім’я органі= заторів убивства української творчої інтелі= ґенції, зокрема художников=бойчукістів: підпи= си катів – Сталіна, Каґановіча, Ворошилова, Вишинського та ін. – стоять на розстрільних документах86. Після арешту й розстрілу Седляра його ім’я викреслили з історії художньої культури Ук= раїни. У пресі прокатилася хвиля обвинуваль= них статей. Седляра та його колеґ називали «ворогами народу [...], які у своїх роботах спо= творювали нашу радянську дійсність і всіляко гальмували розвиток українського радянського образотворчого мистецтва», закликаючи «як=

найшвидше ліквідувати наслідки їхньої підрив= ної роботи»87.

1938 року, в рік створення Спілки радянсь= ких художників України, в Київському музеї російського мистецтва картини Седляра по= шматували – єдиним творчим методом було проголошено соціалістичний реалізм. Але навіть у той дикий, кровожерний час, коли писали доноси й точилася боротьба за виживання коштом інших життів, траплялися чесні й порядні люди, що намагалися врятува= ти приречених на загибель. До них належали Максим Рильський, який просив можнов= ладців про помилування Михайла Новицько= го, й Олександр Довженко, котрий, нічого не знаючи про жахливу долю Седляра та інших бойчукістів, занотував у щоденнику 20 червня 1942 р.: «[...] підніму клопотання перед висо= кими державними органами про повернення з заслання художників Падалки і Седляра. Щось мені думається завжди, що їх арешт був прикрою помилкою»88. Після 1956 року, почалася боротьба за відновлення чесного імені Бойчука, Седляра та інших бойчукістів, репресованих сталінським режимом. 1 лютого 1958 р. Верховний Суд СРСР ухвалив рішення про реабілітацію Сед= ляра89. Але тільки наприкінці 1980=х років ста= ла відомою страшна правди про загибель де= сятків тисяч розстріляних у підвалах київської внутрішньої тюрми НКВС у 1937–1941 рр., зокрема про масові поховання в Биківні. Оче= видно, саме в Биківнянському лісі під Києвом слід шукати й безіменну могилу Седляра. Перші посмертні згадки про художника в українській мистецтвознавчій літературі поча= ли з’являтися в 1960=ті роки. Нині, гортаючи тогочасні публікації, ми бачимо як поступово

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР

змінювалося ставлення до Седляревої творчо= сти.

1968 року, десятиліття по тому, як було ре= абілітовано Седляра, у книжці Олександра Ов= дієнка «Мистецтво оформлення Кобзаря», яка вийшла за редакції та безпосередньої участи Касіяна, про Седляреві ілюстрації до «Кобза= ря» було написано таке: «Наприкінці 20=х і на початку 30=х років під виглядом шукань “ново= го” пролетарського мистецтва актівізували свою діяльність художники=формалісти. Їхні виверти

531

в оформленні книг спантеличували читачів, були для них далекими і незрозумілими. Так, у 1931 році харківське видавництво “Література і мис= тецтво” випустило ілюстроване видання “Коб= заря” в оформленні Ол. Гера та з ілюстраціями В. Седляра. На цих творах позначився вплив формалістичних настанов бойчукізму, що були справедливо засуджені партією і народом. По= станова партії від 23 квітня 1932 року “Про пе= ребудову літературно=художніх організацій” поклала край груповщині, об’єднала митців у

Седлярева творчість у публікаціях українських дослідників 1960–1990=х років. Фотоколаж Артура Рудзицького

532

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

єдиному творчому монолітному колективі. Йдучі шляхом соціалістичного реалізму, радянські ху= дожники=графікі у 30=х роках створили високі зразки оформлення “Кобзаря”, де помітна ува= га до усього найхарактернішого в поезії Шев= ченка»90. Цей абзац навряд чи можна назвати спра= ведливим щодо загиблого художника; дивує й згадка імені Гера (Вайсблата), з яким Касіян був добре знайомий і не раз звертався до ньо= го за професійною порадою. Та вже з наступ= ного речення випливає пояснення: маститий художник, яким Касіян став у 1930=ті роки, не міг забути тріумфу Седляревих ілюстрацій до «Кобзаря», і цю заздрість він проніс через десятиліття: «Кращим із видань цих років є “Кобзар”, присвячений 120=річчю з дня народ= ження Тараса Шевченка і випущений харків= ським видавництвом “Література і мистецтво”. Автором оформлення та ілюстрацій був народ= ний художник СРСР В. І. Касіян (народним художником СРСР Касіян став щойно 1944 року! – А. Р.). Мабуть, одним з перших серед радянських художників він домігся справді народного тлумачення поезії великого Кобзаря»91. Завдяки Вроні, який пережив репресії, а також мистецтвознавцю Леонідові Владичу, до імені Седляра та його ілюстрацій в 1960–1970= ті роки поступово, із застереженнями, почи= нає повертатися добра слава. Так, в «Історії українського мистецтва» Врона та Лідія Попова обережно писали, «що класичні ілюстрації Вас. Седляра до “Кобза= ря” правдиво відтворюють почуття й думки, закладені в поезії Шевченка» – і тут=таки до= дали, що «захоплення Седляра примхливою грою лінії часто призводило до втрати худож=

нього такту, позбавляло ілюстрації мети і змісту»92. Лише від середини 1980=х років, зокрема завдяки Оксані Павленко, почали з’являтися об’єктивні публікації про Седляра. Зі здобут= тям 1991 року незалежності, завдяки розсек= реченню архівних фондів (зокрема, документів ДПУ–НКВС), дослідники отримали вільний доступ до першоджерел, які розповідають про художника та його однодумців. За час, що минув відтоді, про Седляра й бойчукістів писали Сергій Білокінь, Дмитро Горбачов, Ігор Диченко, Неллі Присталенко, Людмила Соколюк, Леонід Череватенко та інші93. Зокрема, про ілюстрації до «Кобзаря» Ігор Диченко писав: «У багатьох ілюстрацях Сед= ляр пронизує композиції духом експресії, шукає кульмінаційні епізоди. Його графика близька до народної манери малювати квачем: кожний до= торк до паперу не пестить його, а наче б’є, за= лишаючи не аморфну “солом’яну” лінію, а ви= повнені апруженням штрихи. В цей спосіб ілю= стратор досягає в кращих малюнках образності, означеної буквально аскетично скупим малюн= ком, часто начеркового плану. [...] Звідси й відмовлення від “хуторянства” – стилізовано= солодкуватої, лірично=романтичної водевільної Малоросії [...]. У малюнках до “Кобзаря” ви= явилася дуже суттєва риса В. Седляра – його європейський рівень як графіка». Нині настав час повернути ім’я художни= ка й у світову культуру, звідки його штучно ви= лучили наприкінці 1930=х років. Дослідження творчости видатного майстра, яким був Василь Седляр, провадитимуть іще багато поколінь мистецтвознавців. Нам лише хотілося зробити свій внесок у цю працю.

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР 1

Образотворче мистецтво. – 1990. – № 6. – С. 16. І. Врона. Київський художній інститут (його сучасний стан і робота) // Мистецько=технічний виш: Збірн. КХІ. – К., 1928. – С. 8.

3 Климент Редько. Дневники. Воспоминания. Статьи. – М., 1974. – С. 104.

4 Василь Касіян. Автопортрет. – К., 2004. – С. 304, 305.

5 http://memorial.org.ua/education/draw/2/7.htm 6 Образотворче мистецтво. – 1990. – № 6. – С. 16.

7 Там само.

8 П. Мусієнко. Художники Межигір’я // Народна творчість та етнографія. – 1989. – № 6. – С. 50.

9 Див. лист Фьодорова=Давидова до Седляра від липня 1928 року: ЦДАМЛМ. – Ф. 356. – Оп. 1. – Спр. 409.

10 З листа Седляра середини 1929 р.: «Меллер разом з Лесем Курбасом у мене ночували і від’їхали сьогодні тільки денним пароплавом [...] Я був дуже радий прибуттю Курбаса [...]» (ЦДАМЛМ. – Ф. 356. – Оп. 1. – Спр. 373).

11 Седляр особисто познайомився із запрошеним восени 1927 року до Москви на святкування 10=річчя Жовтневої революції Дієґом Ріверою, про що писав дружині 7 січня 1928 р.: «Сьогодні я, коли був у [Якова] Тугендхольда (1882– 1928, мистецтвознавця. – А. Р.), то познайомився – з ким би ти думала? – з самим Дієго ді Рівера! Це сипатичний дядя – здоровий, повний. Він теж зрадів» (Там само. – Спр. 272). Мексиканський художник, як і бойчукісти, в пошуках витоків національного мистецтва вивчав італійські фрески й візантійські ікони. У Москві митець став свідком придушення опозиційної демонстрації, що перетворило його на прибічника троцькістів; він підписав маніфест художнього об’днання «Октябрь», пізніше обвинувачуваного у троцькізмі (1928). Відтак Ріверу змусили покинути Радянський Союз і з кінця 1929 року почали засуджувати у друкованих органах Комінтерну, викриваючи його «троцькістські симпатії». Незважаючи на це, Седляр іще в середині 1929 року плекав надії запросити мексиканця до Києва, про що сповіщав дружину; зі зрозумілих причин, намір цей не здійснився.

12 Михайло Дерегус. Талант. – К., 2004. – С. 66.

13 Див., зокрема: В. Седляр. 1) АХРР і АРМУ. – К., 1926; 2) Образотворче мистецтво на Україні // Нове мистецтво. – 1926. – № 5. – С. 2–3; 3) Лист до редакції // Пролетарська Правда. – 1929. – 19 лют. – № 41 (2255). – С. 4. – Підпис: Художники М. Бойчук і В. Седляр; І. Врона. Сучасні течії в українському малярстві // Критика. – 1928. – № 2. – С. 89–98.

14 В. Седляр. АРМУ і АХЧУ. – К., 1926. – С. 8.

15 Зв’язок українського мистецтва з Францією: Бесіда з професорами М. Бойчуком, А. Тараном і В. Седляром // Українські вісті. – 1927. – № 18. – С. 1.

16 ЦДАМЛМ. – Ф. 356. – Оп. 1. – Спр. 276, 282.

2

533

17 Див., наприклад: Альф. Виставка української графіки в Москві // Література і мистецтво. – 1929. – 23 берез. – С. 2; А. Греч. Украинская графика: К выставке в ГАХНе // Красная нива. – 1929. – № 9. – С. 12; Ю. Михайлів. Сучасна графіка: За матеріялами виставки «Гравюра й рисунок» 1928 р. в Київі // Бібліологічні вісті. – 1928. – № 1. – С. 109–113.

18 А. Сидоров. О выставке украинской графики в Москве // Правда. – 1929. – 12 февр. – № 35 (4169). – С. 4.

19 Цікаво, що 1935 року Седляр іще встиг зустрітися з бельгійським художником=графіком і малярем Францем Мазерелем, який приїхав на Україну. Тогочасна преса писала: «Вчора вранці з Харкова прибув відомий революційний художник Заходу Франц Мазерель (Бельгія) разом з відповідальним секретарем оргкомітету спілки художників України тов. Седлярем, що його супроводжував. На вокзалі художника Мазереля зустріли представники ВОКСу, художники професор Кричевський, Падалка та інші. Вдень Франц Мазерель відвідав кінофабрику й оглянув столичний театр для дітей. Ввечері він був на виставі “Снігуроньки” в опері. Художник Мазерель пробуде в Києві два дні і обізнається з зразками українського мистецтва» (Художник Франц Мазерель // Більшовик. – 1935. – 2 черв. – № 23 (641). – С. 6. – Без підпису). – А. Р.

20 Василь Седляр // Універсальний журнал. – 1929. – № 12.

– С. 112–114. – Без підпису.

21 Сергій Білокінь. Межи Сціллою й Харибдою // Образо= творче мистецтво. – 1993. – № 4. – С. 8.

22 Василь Касіян. Автопортрет. – С. 307, 309. Див.: В. Чаговец. 1) Живопись на фанере // Вечерний Киев. – 1929. – 6 апр. – № 79 (653). – С. 3; 2) Наш ответ // Там же. – 23 апр. – № 93 (667). – С. 4. Полеміка: М. Бойчук. О Бойчуке и бойчукизме. Письмо в редакцию // Там же. – 23 апр. – № 93 (667). – С. 4; Наша відповідь Чаговцеві: (Лист до редакції) // Пролетарська правда. – 1929. – 14 трав. – № 107 (2321). – С. 4. – Підпис: Центральне Бюро АРМУ.

23 Сергій Єфремов. Щоденники (1923–1929). – К., 1997. – С. 66.

24 М. Бабенко. 1) Что такое «бойчукизм» // Вечерний Киев. – 1929. – 29 мая. – № 122 (696). – С. 3; 31 мая.

– № 124 (698). – С. 3; 2) Ещё о генеалогии «бойчукизма» // Там же. – 20 июля. – № 165 (739). – С. 3; Ґео Шкурупій. Диктатура богомазів // Нова генерація. – 1929. – № 10. – С. 26–34. Полеміка: М. Бойчук. Лист до редакції // Пролетарська правда. – 1930. – 8 січ. – № 6 (2521). – С. 4.

25 В. Седляр. Украинский монументализм в живописи // Вечерний Киев. – 1929. – 27 июня. – № 146 (720). – С. 3; 28 июня. – № 147 (721). – С. 3.

534 26

Артур РУДЗИЦЬКИЙ

М. Бабенко. «Откровения» тов. Седляра // Вечерний Киев.

– 1929. – 19 июля. – № 164 (738). – С. 3.

27 ЦДАМЛМ. – Ф. 356. – Оп. 1. – Спр. 273. – Арк. 35. Тут і далі цитати з Седляревих листів звірив з ориґіналами Степан Захаркін.

28 Там само. – Арк. 44.

29 Василь Касіян. Автопортрет. – С. 322.

30 ЦДАМЛМ. – Ф. 356. – Оп. 1. – Спр. 272. – Арк. 83.

31 Ф. Іващенко. Бойчукізм в світлі російської критики // Червоний шлях. – 1931. – № 9. – С. 128–132.

32 ЦДАМЛМ. – Ф. 356. – Оп. 1. – Спр. 278. – Арк. 16.

33 Рік початку Меллерової роботи в ДВУ встановлено за виданням: До перебудови образотворчого фронту: Стенограма доповідей і виступів на першому пленумі Оргбюра Спілки Радянських художників і скульпторів УСРР. 27.11– 2.12.1933. – К., 1934. – С. 45.

34 Лист пошкоджено. – Ред.

35 Йдеться про видання: Тарас Шевченко. Поезія / Під ред. акад. С. Єфремова і М. Новицького. – К., 1927. – Т. 2. – Ред.

36 ЦДАМЛМ. – Ф. 356. – Оп. 1. – Спр. 273. – Арк. 10– 11, 28 зв., 31, 32 зв., 35, 38, 40, 43; Спр. 274. – Арк. 67. Частину листів датовано за штемпелями. – Ред.

37 Там само. – Спр. 273. – Арк. 44.

38 Там само. – Спр. 274. – Арк. 14.

39 Д. Власюк; Є. Товбін. «Кобзар» діждався свого ілюстратора // Харківський пролетар. – 1930. – 1 черв. – С. 5.

40 ЦДАМЛМ. – Ф. 356. – Оп. 1. – Спр. 276.

41 Там само. – Арк. 18–18 зв.

42 Там само. – Спр. 276. – Арк. 35.

43 Там само.

44 Там само. – Спр. 277. – Арк. 36.

45 Там само. – Спр. 278. – Арк. 21.

46 Там само. – Арк. 27 зв. – 28.

47 Wiadomości literackie. – 1931. – Nr. 35 (400). – 30 sierp. – S. 3. – Podpis: P. E. 48 ЦДАМЛМ. – Ф. 356. – Оп. 1. – Спр. 278. – Арк. 30 зв.

49 Там само. – Арк. 34 зв.

50 Там само. – Арк. 5.

51 Там само. – Спр. 281. – Арк. 29.

52 Там само. – Спр. 283.

53 Там само. – Спр. 283. – Арк. 46.

54 І. Піскун. Ілюстрації, що спотворюють зміст: (Про ілюстрації В. Седляра до «Кобзаря» Т. Шевченка) // Літературна газета. – 1933. – № 25. – С. 5.

55 Є. Кирилюк. Що буває, коли більшовицька пильність притупляється. (Видання «Кобзаря» Т. Шавченка 1933 р.) // Літературна газета. – 1933. – № 23. – 30 верес. – С. 4.

56 Є. Кирилюк. [Рец.] // Життя й Революція. – 1934. – Кн. 1.

– С. 178–180.

57 Збірник праць ХІ наукової Шевченківської конференції. – К., 1963. – С. 7.

58 До перебудови образотворчого фронту: Стенограма доповідей і виступів на першому пленумі Оргбюра Спілки Радянських художників і скульпторів УСРР. 27.11– 2.12.1933. – К., 1934. – С. 87.

59 М. Любченко; М. Тардов. Проти контрреволюційної фальсифікації – за марксистський коментар // Комуніст. – 1934. – 11 берез. – № 59 (4431). – С. 2. На цю рецензію з’явилася відповідь у паризькій газеті «Українське Слово»; див.: Шевченко=большевикам // Українське слово. – 1934. – Ч. 12. – С. 11–12. – Без підпису.

60 ЦДАМЛМ. – Ф. 356. – Оп. 1. – Спр. 282.

61 Та само. – Спр. 278. – Арк. 15 а.

62 За виданням: И. С. Рабинович. Труд в искусстве. – М.; Лг.: Московский рабочий, 1927.

63 ЦДАМЛМ. – Ф. 356. – Оп. 1. – Спр. 282. – Арк. 49– 49 зв.; Спр. 283. – Арк. 5.

64 Тут і далі використано матеріали архіву «ЛІМ», які зберігаються в ЦДАМЛМ (ф. 584).

65 ЦДАМЛМ. – Ф. 356. – Оп. 1. – Спр. 279, 283.

66 ЦДАМЛМ. – Ф. 356. – Оп. 1. – Спр. 280. – Арк. 41– 41 зв.

67 Там само. – Спр. 279.

68 Правда. – 1932. – 24 апр. – № 114 (5279). – С. 1.

69 ЦДАМЛМ. – Ф. 356. – Оп. 1. – Спр. 281.

70 Василь Касіян. Автопортрет. – С. 345–347.

71 До перебудови образотворчого фронту: Стенограма доповідей і виступів на першому пленумі Оргбюра Спілки Радянських художників і скульпторів УСРР. 27.11– 2.12.1933. – К., 1934.

– С. 40.

72 Там само. – С. 87.

73 Сергій Білокінь. Межи Сціллою й Харибдою. – С. 8.

74 ЦДАМЛМ. – Ф. 356. – Оп. 1. – Спр. 283. – Арк. 45.

75 Василь Касіян. Автопортрет. – С. 401–402.

76 Там само. – С. 350.

77 Леонід Череватенко. «Промовте – життя моє – і стримайте сльози...» // Наука і культура. Україна. – К., 1987. – Вип. 21.

– С. 383.

78 Архів СБУ в Харківській області. – Спр. 14518.

79 Там само.

80 Там само.

81 Там само.

82 Там само.

83 Там само.

84 Там само.

85 Там само.

86 Архів Президента Російської Федерації. – Оп. 24. – Спр. 409.

ІЛЮСТРАТОР «КОБЗАРЯ» ВАСИЛЬ СЕДЛЯР 87 М. Соломонов. На диспуті про виставку етюдів України та Молдавії // Вісті ВУЦВК. – 1937. – 30 берез. – № 74 (4964). – С. 4.

88 Олександр Довженко. Україна в огні. – К., 1990. – С. 86.

89 Архів СБУ в Харківській області. – Спр. 14518.

90 О. Овдієнко. Мистецтво оформлення «Кобзаря» / За ред. В. Касіяна. – К., 1968. – С. 13.

91 Там само.

92 Історія українського мистецтва в шести томах. – К., 1967.

– Т. 5. – С. 43.

93 Див.: С. Білокінь. Михайло Бойчук у листуванні // Соціалістична культура. – 1989. – № 7. – С. 4–5; І. Диченко. 1) З ери збільшовиченої // Україна. – 1987. –

535

№ 9. – С. 6; 2) Нове про Михайла Бойчука // Культура і життя. – 1988. – 3 січ. – № 1 (2922). – С. 7; 3) «Кобзар» у виконанні Василя Седляра // Вітчизна. – 1989. – № 5. – С. 205–208; Листи Василя Седляра до Оксани Павленко / [Публ. Леоніда Череватенка] // Вітчизна. – 1987. – № 10.

– С. 189–205; Людмила Соколюк. 1) Василь Седляр: графіка 1920–1930=х років // Образотворче мистецтво. – 1999. – № 3/4. – С. 85–87; 2) Графіка бойчукістів. – Х.; Нью= Йорк, 2002. – 221 с.; Леонід Череватенко. 1) З непам’яті десятиліть // Вітчизна. – 1987. – № 10. – С. 189; 2) «Промовте – життя моє – і стримайте сльози...». – С. 360–384; 3) Півтора дзвоника до Оксани Трохимівни // Україна. – 1989. – № 20. – С. 11–14.

П

О

Д

Висловлюємо щиру подяку за допомогу в написанні статті та надану можливість вико= ристати документальні й образотворчі матері= али інституціям і приватним особам: Центральному державному архів=музей літератури і мистецтва України (Київ), дирек= тор – Леонід Скрипка; Державному архівові Служби Безпеки Ук= раїни (Київ); Національному музеєві Тараса Шевчен= ка (Київ), генеральний директор – Наталя Клименко; Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського (Київ), завідувач відділу обслуговування читачів – Надія Каліберда; Шевченківському національному заповід= никові (Канів), заступник генерального дирек= тора – Олександра Солопченко; Львівській національній науковій бібліотеці НАН України ім. Василя Стефаника (Львів), завідувач відділу наукової бібліографії – Луї= за Ільницька; Національній бібліотеці Республіки Поль= ща (Варшава), завідувач центру ISSN – Ган= на Завадо;

Я

К

А

Національному художньому музеєві Ук= раїни (Київ), директор – Анатолій Мельник, завідувач відділу графіки – Данило Нікітін= Дан; Бібліотеці Національної академії образо= творчого мистецтва і архітектури України (Київ); Польському культурному інститутові (Київ), заступник директора – Аліна Калі= новська; Інститутові літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (Київ), заступник директора – Микола Сулима, хранитель фондів відділу ру= кописних фондів та текстології – Наталка Лисенко; Бриґитті Вєтровій (Київ); Ігореві Диченку (Київ); Дмитрові Горбачову (Київ); Галині Ковальчук (Київ); Людмилі Соколюк (Харків); Лесю Танюкові (Київ); Андрієві Чебикіну (Київ); Леонідові Череватенку (Київ). Особлива подяка – Володимиру Недякові (Київ).

З

М

Причинна .............................................................................................7 Думка («Тече вода в синє море») .........................................................11 Думка («Вітре буйний, вітре буйний!») ................................................12 Думка («Тяжко=важко в світі жити») ...................................................13 Думка («Нащо мені чорні брови») ........................................................14 Тарасова ніч ........................................................................................15 На вічну пам’ять Котляревському ...........................................................19 Катерина ............................................................................................... 21 Перебендя ............................................................................................33 Тополя .................................................................................................35 До Основ’яненка ....................................................................................38 Іван Підкова ...........................................................................................40 «Думи мої, думи мої» ...........................................................................42 Н. Маркевичу........................................................................................44 На незабудь Штернберґові .................................................................45 Гайдамаки .............................................................................................46 «Вітер з гаєм розмовляє» ...................................................................83 Мар’яна=черниця ..................................................................................84 Утоплена .................................................................................................90 Гамалія .................................................................................................93 Розрита могила .....................................................................................97 «Чигрине, Чигрине» .............................................................................98 Сова ...................................................................................................100 Дівичії ночі ..........................................................................................105 Сон («У всякого своя доля») .................................................................106 «У неділю не гуляла» ..........................................................................116 «Чого мені тяжко, чого мені нудно» ..................................................118 «Заворожи мені, волхве» ....................................................................119 Гоголю...............................................................................................120 «Не завидуй багатому» .........................................................................121 «Не женися на багатій» ........................................................................122 Єретик ..............................................................................................123 Сліпий ...............................................................................................130 Великий льох .........................................................................................139 Наймичка ..............................................................................................148 Кавказ....................................................................................................157 І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє...............................161 Холодний Яр .......................................................................................166

І

С

Т

Давидові псалми ....................................................................................169 Маленькій Мар’яні ...............................................................................174 «Минають дні, минають ночі» ..............................................................175 Три літа .............................................................................................176 «Як умру, то поховайте» .......................................................................178 Лілея..................................................................................................180 Русалка..............................................................................................182 «Ой одна я, одна» ..................................................................................184 «За байраком байрак» ..........................................................................185 «Мені однаково, чи буду» .....................................................................186 «“Не кидай матері!”, – казали» ...........................................................187 «– Чого ти ходиш на могилу?» .............................................................188 «Ой три шляхи широкії» .......................................................................189 Н. Костомарову.................................................................................190 «Садок вишневий коло хати» ................................................................191 «Рано=вранці новобранці» ....................................................................192 «В неволі тяжко, хоча й волі» ...............................................................193 Косар ................................................................................................194 «Чи ми ще зійдемося знову?» ..............................................................195 «Не спалося, а ніч, як море» ..................................................................196 Княжна..............................................................................................198 N. N. («Сонце заходить, гори чорніють») ............................................205 N. N. («Мені тринадцятий минало») ....................................................206 «Не гріє сонце на чужині» ...................................................................208 Сон («Гори мої високії») ......................................................................209 Іржавець ..............................................................................................212 Полякам ..............................................................................................214 N. N. («О думи мої! О славо злая!») ....................................................216 Чернець ..............................................................................................217 «Один у другого питаєм» ......................................................................220 «Самому чудно. А де ж дітись?» ..........................................................221 «Ой стрічечка до стрічечки» .................................................................222 Хустина ..............................................................................................224 А. О. Козачковському .........................................................................227 Москалева криниця («– Не варт, єй=богу, жить на світі!.. ») ...............229 «То так і я тепер пишу» .......................................................................234 «А нумо знову віршувать » ...................................................................235 Варнак...............................................................................................236 «Ой гляну я, подивлюся» ......................................................................239 «Та не дай, Господи, нікому» ................................................................240

544

З М І С Т

«У Бога за дверми лежала сокира» .......................................................241 <Царі> ...............................................................................................243 «Добро, у кого є господа» .....................................................................249 Титарівна .............................................................................................250 «Ну що б, здавалося, слова...» .............................................................254 «Мов за подушне, оступили» .............................................................255 П. С. .................................................................................................256 Г. З. .................................................................................................257 «Якби зострілися ми знову» ..................................................................258 <Марина> ...........................................................................................259 Пророк .................................................................................................265 <Сичі> ................................................................................................266 «Меж скалами, неначе злодій » ............................................................267 «За сонцем хмаронька пливе» ...............................................................271 «І небо невмите, і заспані хвилі» ......................................................... 272 «Думи мої, думи мої» ............................................................................273 «І виріс я на чужині» .............................................................................274 «Не для людей, тієї слави» ...................................................................276 «Коло гаю в чистім полі» ..................................................................277 «Якби мені черевики» ...........................................................................278 «І багата я» ...........................................................................................279 «Полюбилася я» ..................................................................................280 «Породила мене мати» ..........................................................................281 «Ой я свого чоловіка» ...........................................................................282 «Ой виострю товариша» ....................................................................283 «По улиці вітер віє» .........................................................................284 «Ой сяду я під хатою» ...........................................................................285 «Закувала зозуленька» ........................................................................286 Швачка ................................................................................................287 «Ой не п’ються пива=меди» ..............................................................288 «На улиці невесело» .............................................................................289 «У тієї Катерини» ............................................................................290 «Із=за гаю сонце сходить» ................................................................291 «Ой пішла я у яр за водою» .................................................................292 «Не так тії вороги» ................................................................................294 «Ой люлі, люлі, моя дитино» .............................................................295 «Ой чого ти почорніло» .....................................................................296 «Туман, туман долиною» ......................................................................297 «У неділеньку у святую» .......................................................................298 «У перетику ходила» ...........................................................................300 «У неділеньку та ранесенько» ............................................................301 «Не тополю високую» ..........................................................................302 «Утоптала стежечку» ............................................................................303 «І широкую долину» ............................................................................304 «Навгороді коло броду» ......................................................................305 «Якби мені, мамо, намисто» ..................................................................306 «Не хочу я женитися» ...........................................................................307 Чума ...................................................................................................308 «І знов мені не привезла» .....................................................................310 «В неволі, в самоті немає» .....................................................................311 «Ой умер старий батько» ......................................................................312 «Не вернувся із походу» ........................................................................313

«У Вільні, городі преславнім» .............................................................314 «Заступила чорна хмара» .....................................................................316 N. N. («Не додому вночі йдучи») .........................................................318 «Неначе степом чумаки» .......................................................................319 <Сотник> ............................................................................................320 «Як маю я журитися» .........................................................................327 «Нащо мені женитися?» .......................................................................328 «Ой крикнули сірії гуси» .....................................................................329 «Якби тобі довелося» ...........................................................................330 «Заросли шляхи тернами» ....................................................................333 «Зацвіла в долині» ...............................................................................334 «У нашім раї на землі» ..........................................................................336 «На Великдень на соломі» ...................................................................339 «Було, роблю що, чи гуляю» ...............................................................340 «Буває, іноді старий» .........................................................................341 «Хіба самому написать» ......................................................................342 «Дурні та гордії ми люди» ....................................................................343 «І золотої й дорогої» ..............................................................................344 «Ми вкупочці колись росли» .................................................................345 «Готово! Парус розпустили» ................................................................346 «Ми восени таки похожі» .....................................................................347 «Згадайте, братія моя...» .....................................................................348 «Ми заспівали, розійшлись» ...............................................................349 «Не молилася за мене» ..........................................................................350 Петрусь .............................................................................................351 «Мені здається, я не знаю» ...................................................................355 «Якби ви знали, паничі» .......................................................................356 «І станом гнучим, і красою» ...................................................................358 «Буває, в неволі іноді згадаю» .............................................................359 «Огні горять, музика грає» ...................................................................362 «Чи то недоля та неволя» .....................................................................363 «На батька бісового я трачу» ................................................................364 «І досі сниться: під горою» ....................................................................365 Москалева криниця ..........................................................................366 Неофіти ................................................................................................373 Юродивий ............................................................................................382 Доля .....................................................................................................385 Муза .....................................................................................................386 Слава ...................................................................................................387 Відьма ..............................................................................................388 Сон («На панщині пшеницю жала») ......................................................396 «Лічу в неволі дні і ночі» .......................................................................398 «Я не нездужаю, нівроку» ....................................................................399 Подражаніє 11 псалму ........................................................................400 Марку Вовчку .......................................................................................401 Ісаія. Глава 35 ....................................................................................402 N. N. («Така, як ти, колись лілея») ....................................................404 «Мій Боже милий, знову лихо!» ............................................................405 «Ой по горі роман цвіте» ..................................................................406 «Ой маю, маю я оченята» ....................................................................407 Сестрі ..................................................................................................408 «Колись, дурною головою» ..................................................................409

З М І С Т «Якби=то ти, Богдане п’яний» ..............................................................410 «Во Іудеї во дні они» .............................................................................411 Марія ....................................................................................................412 Подражаніє Едуарду Сові ..................................................................422 Подражаніє Ієзекіїлю ..........................................................................423 Осія. Глава XIV....................................................................................424 «Дівча любе, чорнобриве» .................................................................426 «Ой діброво – темний гаю!» ...............................................................427 Подражаніє сербському .....................................................................428 Молитва ...............................................................................................429 «Тим неситим очам» .........................................................................430 «Колись=то ще, во время оно» ..............................................................431 <Переспіви зі «Слова о полку Ігоревім»> .........................................432 «Умре муж велій в власяниці» ............................................................434 Гімн черничий ......................................................................................435 «Над Дніпровою сагóю» ......................................................................436 «Росли укупочці» .............................................................................437 «Світе ясний! Світе тихий!» ...............................................................438 Ликері ..................................................................................................439 «Барвінок цвів і зеленів» .................................................................440 «І Архімед, і Галілей» .......................................................................441 Л. ..........................................................................................................442

545

«Не нарікаю я на Бога» ........................................................................443 Саул ....................................................................................................444 «Минули літа молодії» ......................................................................446 «Титарівна=Немирівна» ......................................................................447 «Хоча лежачого й не б’ють» .................................................................448 «І тут, і всюди – скрізь погано» ..........................................................449 «О люди! люди небораки!» ...................................................................450 «Якби з ким сісти хліба з’їсти» ............................................................451 «І день іде, і ніч іде» .............................................................................452 «Тече вода з=під явора» .......................................................................453 «Якось=то йдучи уночі» .......................................................................454 «Бували войни й військовії свари» ........................................................455 Н. Т. ....................................................................................................456 «Зійшлись, побрались, поєднались» ....................................................457 «Кума моя і я» ......................................................................................458 «Чи не покинуть нам, небого» ..............................................................459 Примітки .............................................................................................461 Пояснення слів .....................................................................................491 Артур Рудзицький. Ілюстратор «Кобзаря» Василь Седляр: доля майстра та його твору ...................................................................493 Артур Рудзицький. Біографічні довідки ............................................536 Подяка ..............................................................................................542

Літературно художнє видання

Тарас Шевченко

КОБЗАР

Художник

Керівник проекту Редактор Коректори Макет

Василь Седляр

Леонід Фінберг Степан Захаркін Валерія Богуславська, Наталя Ксьондзик Світлани Невдащенко

Видавництво «Дух і літера» Національний університет «Києво=Могилянська академія» вул. Волоська, 8/5, кімн. 210 Київ 04070 Тел./факс: (38044) 425=6020 E=mail: duh=i=litera@ukr.net (відділ збуту); franc@roller.ukma.kiev.ua (видавництво)