ЯНУШ КОРЧАК
ДИТЯ ЛЮДСЬКЕ Вибрані твори Художник Віктор Гукайло
ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ 2012
УДК 821.162.1 Національний університет «Києво-Могилянська академія» Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства Центр європейських гуманітарних досліджень Українське товариство Януша Корчака Видавці: Леонід Финберг, Костянтин Сігов Упорядник: Світлана Петровська Переклад з польської: Олександр Ірванець Володимир Каденко Костянтин Москалець Редактор: Мирон Петровський Літературна редакція: Леся Лисенко Коректор: Наталья Резнік Комп’ютерна верстка: Галина Ліхтенштейн
Бібліотека Польського інституту у Києві
К 703
Януш Корчак. Дитя людське: Вибрані твори / Упорядник С. Петровська, пер. з пол. В. Каденка, О. Ірванця, К. Москальця. — 2-ге видання. — К: Дух і Літера, 2012. — 536 с.
«Дитя людське» — вибрані твори видатного польського письменника, лікаря і педагога Януша Корчака (1878—1942), які вперше публікуються українською мовою. З різних за жанрами текстів (трактат, драма, щоденник тощо), зібраних під назвою, наданою укладачем, унаочнюється Корчакова філософія дитиноцентризму, розроблена у жорстокому двадцятому сторіччі. Життя і творчість Януша Корчака — неперевершені скарби світового гуманізму. Для широкого загалу читачів.
На обкладинці репродуковано малюнок Віктора Гукайла ISBN 978-966-378-280-5
ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ, 2012 С.В. Петровська (упорядкування)
ЗМІСТ
Як любити дитину...................................................................7 Дитина в сім’ї....................................................................9 Інтернат. Літні табори. Будинок Сиріт...................129 Переклад Володимира Каденка
Діти Біблії. Мойсей.............................................................261 Переклад Олександра Ірванця
На самоті з богом. Молитви тих, котрі не моляться.....................................301 Переклад Олександра Ірванця
Сенат шаленців.............................................................................341 Переклад Костянтина Москальця
Щоденник..........................................................................................413 Переклад Костянтина Москальця
Примітки...........................................................................................497
Переклади здійснено за виданнями: «Як любити дитину»: Janusz Korczak. Dziela. Vol. 7. Oficуna Wуdawnicza Latona, Warszawa, 1993. «Мойсей», «На самоті з богом», «Сенат шаленців»: Janusz Korczak. Dziela. Vol. 10. Oficуna Wуdawnicza Latona, Warszawa, 1994. «Щоденник»: Janusz Korczak. Pisma wуbrane. Vol. IV. Nasza Ksie¸ garnia, Warszawa, 1978. Примітки — за тими ж виданнями.
Як любити дитину
Як любити дитину
Дитина в сім’ї Вступ до другого видання Минуло п’ятнадцять1 років, додалося багато питань, гіпотез та сумнівів, зросла недовіра до усталених істин. Те, що є істиною для вихователя, — це тільки суб’єктивна оцінка досвіду, це лише один, останній момент роздумів і емоцій. Його багатство — це кількість і важливість питань, що турбують вихователя. Замість того, аби виправляти чи додавати, краще зазначити (дрібним шрифтом), що змінилося довкола мене і в мені.
Адже народитися — не те, що воскреснути; труна віддасть нас, але не подивиться на нас, як мати. «Ангеллі» 2
1. Як, коли, скільки, чому? Передчуваю багато запитань, які чекають на відповіді, сумнівів, які потрібно пояснити. І відповідаю: — Не знаю. 9
Януш Корчак Книжка досягає своєї мети щоразу, коли, відклавши її, ти по# чинаєш снувати нитку власних думок. — Якщо ж, гортаючи сто# рінки, ти поспішно вишукуватимеш поради та рецепти, невдово# лений тим, що їх замало, знай, що коли в книжці й містяться якісь поради та вказівки, це сталося не самохіть, а всупереч волі автора. Не знаю і не можу знати, як невідомі мені батьки можуть у невідомих мені умовах виховувати невідому мені дитину — наголошую — можуть, а не хочуть, а не повинні. «Не знаю» в науці — це туманність виникнення, виявлення нових думок, щоразу ближчих до істини. «Не знаю» для розуму, далекого від наукового мислення, — страшна порожнеча. Я хочу навчити розуміти й любити чудове, сповнене життя та натхненних несподіванок творче «не знаю» сучасної науки стосовно дитини. Я хочу, щоб зрозуміли: жодна книжка, жоден лікар не замінять власної чутливої думки, власного уважного спостерігання. Часто можна почути думку про те, що материнство ушляхет# нює жінку, що духовно зрілою вона стає, тільки ставши матір’ю. Так, материнство вогненними словами змушує звернутися до питань, що обіймають усі царини зовнішнього та духовного життя, але їх можна й не помітити, боязко відсуваючи вирішення на далеке майбутнє, або гніваючися, що готовий розв’язок неможливо купити. Змушувати когось дати готові думки — це те саме, що доручити сторонній жінці народити твою власну дитину. Є думки, які треба в муках народжувати самому, й саме такі думки — найцінніші. Від них залежить, чи ти, мати, даси своїй дитині груди, чи вим’я, виховуватимеш її як людина чи як самиця, керуватимеш нею, чи тягтимеш за собою на шворці примусу, чи тільки бавитимешся нею, допоки воно мале, ніжністю до дитини надолужуватимеш те, чого не дав тобі скупий на ласку або неприємний тобі чоловік; а пізніше, коли дитина трохи підросте, кинеш її напризволяще або боротимешся з нею. 2. Ти кажеш: «Моя дитина». Коли, як не під час вагітності, ти маєш найбільше право так говорити? Биття крихітного, мов персикова кісточка, серця є відлунням твого пульсу. Твоє дихання дає кисень і їй. Спільна кров 10
Як любити дитину тече в ній і в тобі, і жодна крапля червоної крові ще не відає, належатиме вона тобі чи їй або, вилившись, загине, як данина величній таємниці зачаття та народження. Кусень хліба, який ти жуєш, — будівельний матеріал для її ніг, на яких вона бігатиме, шкіри, яка вкриватиме її, очей, якими вона дивитиметься, мозку, в якому зажевріє думка, рук, які вона простягне до тебе, посмішки, з якою вигукне: «Мамо!». Разом ви маєте пережити вирішальну хвилину: разом стражда# тимете від спільного болю. Ударить дзвін — проголосить: — Здійснилося. Тієї ж миті воно скаже: «Я хочу жити власним життям», ти скажеш: «Живи тепер власним життям». Потугами лона ти виганятимеш її з себе, не дбаючи про її біль; рішуче й завзято продиратиметься вона, не дбаючи про твій біль. Жорстокий акт. Ні — і ти, і дитина — ви виконаєте сто тисяч непомітних, легких, напрочуд узгоджених рухів, щоб, забираючи свою частку життя, вона не забрала більше, ніж їй належить за законом — загальним для всіх, одвічним. «Моя дитина». Ні, навіть у місяці вагітності, навіть у години пологів, дитина — не твоя. 3. Дитина, яку ти народила, важить десять фунтів3. У ній міститься вісім фунтів води і жменька вуглецю, кальцію, азоту, сірки, фосфору, калію, заліза. Ти народила вісім фунтів води і два фунти попелу. А кожна крапля твоєї дитини була парою в хмарі, кристалом снігу, туманом, росою, джерелом, каламутною водою міського каналу. І кожний атом вугілля чи азоту був зв’язаний в мільйони сполучень. Ти тільки зібрала все те, що було... Земля висить у нескінченності. Найближчий друг — Сонце — 50 мільйонів миль4. Діаметр маленької нашої Землі — це лише 3000 миль вогню з тонкою, заледве 10 миль завтовшки, остиглою оболонкою. На тонкій шкаралупці, заповненій вогнем, серед океанів кинуто жменьку суходолу. 11
Януш Корчак На суходолі, серед дерев та кущів, комах, птахів та звірини — юрмляться люди. Серед мільйонів людей ти народила ще одну — що саме? — стеблинку, порошинку — ніщо. Воно таке слабке, що вбити його може бактерія, яка, збільшена в тисячу разів, буде лише точкою в полі зору. Але це н і щ о є кревним братом морської хвилі, вихору, блис# кавиці, Сонця, Чумацького Шляху. Ця порошинка — сестра колоса, трави, дуба, пальми — до пташеняти, левеняти, лошати, щеняти. В ній є те, що відчуває, досліджує, страждає, бажає, кохає, довіряє, ненавидить — вірить, сумнівається, пригортає та від# штовхує. Ця порошинка обіймає думкою все: зірки й океани, гори й безодні. А чим є душа, якщо не всесвітом без вимірів? Ось суперечність людської істоти, яка виникає з пороху5, в якій живе Бог. 4. Ти кажеш: «моя дитина». Ні, це спільна дитина — матері й батька, дідів і прапрадідів6. Чиєсь далеке я, що спало серед предків, голос зотлілої, давно забутої труни раптом прокидається в твоїй дитині. Триста років тому, посеред війни чи миру, хтось кимось заволодів, у калейдоскопі схрещення рас, народів, класів — чи з власної волі, чи ґвалтом, в хвилину жаху чи насолоди кохання, — зрадив чи спокусив, — ніхто не знає, хто, коли, однак Бог записав це в книзі доль, а антрополог прагне відгадати за формою черепа й кольору волосся. Інколи вразлива дитина фантазує, що її підкинули, що вона чужа в батьківському домі. Так буває: її батько давно помер. Дитина — це пергамент, щільно заповнений дрібними ієрог# ліфами, ти зумієш прочитати лише частину цих записів, а деякі зможеш стерти або тільки закреслити й заповнити власним змістом. Страшний закон. — Ні, прекрасний. У кожній твоїй дитині він дає першу ланку невмирущого ланцюга поколінь. Пошукай приспану свою часточку в цій твоїй чужій дитині. Може, побачиш, може, навіть зумієш розвинути. 12
Як любити дитину Дитина і нескінченність. Дитина і вічність. Дитина — порошинка в просторі. Дитина — миттєвість у часі. 5. Ти кажеш: «Вона мусить... Я хочу, щоб вона...» І шукаєш взірця, яким має бути, шукаєш життя, якого бажаєш для неї. Нічого, що навкруги мізерність і посередність. Нічого, що довкола сірість. Люди товчуться, крутяться, клопочуться — дрібні турботи, нікчемні прагнення, приземлена мета... Нездійснені надії, невгамовний жаль, одвічна туга... Несправедливість панує. Суха байдужість морозить кригою, лицемірство дух забиває. Все, що має ікла та кігті, нападає, все тихе в собі ховається. І не лише страждають, а й заплямовують себе. Ким же бути дитині? Борцем чи тільки трударем, вождем чи рядовим? Чи просто щасливою? Де щастя? Що є щастя? Ти знаєш дорогу? Чи є ті, що знають? Зумієш здолати цю дорогу? Як передбачити, як захистити? Метелик над розбурханим потоком життя. Як дати йому стійкість, а не обтяжити лет, гартувати, а не підрізати крила? Певно, власним прикладом, допомогою, порадою, словом? А якщо відкине? Років через п’ятнадцять — вона дивитиметься в майбутнє, ти — в минуле. В тобі спогади й досвід, в ній несталість і зухвала надія. Ти сумніваєшся, вона сподівається й вірить, ти лякаєшся, вона не боїться. Молодість, якщо не насміхається, не проклинає, не зневажає, завжди прагне змінити наповнене вадами минуле. Так має бути. Та все ж... Хай шукає, аби тільки не збилася зі шляху, хай підіймається, аби тільки не впала, хай викорчовує, аби тільки рук не зранила, хай побореться, тільки обережно#обережно. 13
НА САМОТI З БОГОМ Молитви тих, котрі не моляться
На самоті з богом
Таємничі нашепти душі, що вона їх сама собі повідає, нанизав я на сюжети молитов. Знаю, що всяке творіння мусить собою до Бога й від Бога до себе увесь світ пронизати. Знаю. І від того маю я певність — Ти мені допоможеш, Боже.
МОЛИТВА МАТЕРІ Схилилась я над тобою, дитино люба моя, як же ж ти мені дорога, моя крихітко! Знаю, подібна до багатьох, але вірю вірю вірю, що не бачачи тебе, впізнаю серед тисяч за голосом, а не чуючи голосу, відчую тебе по вустоньках, які доторкнуться до грудей моїх — моє ти єдине на світі. Розуміємо одне одного без слів, без голосу ти здатна з найглибшого сну обудити мене — одним лише поглядом покликом. Дитя моє, ти щира правда життя мого і єдине для мене нагадування, тремтлива турбото моя, надіє і тривого. Дитино, будь щасливою. Боже, вибач, що не до Тебе промовляю, а якщо й молюся, то швидше зі страху, що приревнувавши, можеш її скривдити. Навіть Тобі, Боже, боюсь я довіритися: бо можеш відняти дитя в матері й можеш відібрати матір у дитини. Скажи, навіщо так чиниш? Я не дорікаю, Боже, я тільки запитую. Вибач, Боже, що люблю її більше, ніж Тебе, бо це я дала їй життя, але й Ти також, Боже: тож несемо спільну відповідальність, обоє ми винні, що воно живе і вже страждає. Тож мусимо пильнувати. 305
Януш Корчак Страждає — плаче. Боже, кохаючи це маля без пам’яті, я може й Тебе у ньому кохаю, бо Ти сутній присутній посутній у цьому Найменшому — Найбільшою Таїною — Ти, Боже. Не вірю в існування гріха, бо якби гріх існував, моя любов була б гріховною, а чи може бути гріховною любов материнська? Байдуже мені зараз до страждань, яких — я знаю — багато є у світі, байдуже мені до сліз, яких — також знаю — багато у світі є. Чи ж Тобі я брехати мушу? Лише твої сльози, дитя моє, лише твоя усмішка, турботонько моя сердешна. Дитя моє — ти мій ланцюг ніжний, мої кайдани солодкі, ясминові й зоряні, квіте прощення, дрімото моя радісно покутлива, віро моя сонячна, надіє лагідна, хмарко моя рожева, співе жайворонковий. Дай їй щастя, о Боже, аби вона не жалкувала, що ми їй життя подарували, я не знаю, що то є щастя, але Ти, Боже, знаєш, Ти мусиш знати, не можеш не знати. Тож дай! Схилилась я над тобою, дитино люба моя, і так наполегливо шукаю, так гаряче благаю — чи розумієш — чи зрозумієш? Скажи. Дай відповідь легеньким тремтінням повік, поворухни ледь ледь вустами — подай знак, якого ніхто не зрозуміє окрім нас двох: Бога й мене, матері твоєї. Скажи, що не жалкуватимеш, живучи це життя, і що я — мати твоя, скажи це, стверди, молитво ти моя сердешна.
МОЛИТВА ХЛОПЧИНИ Знаю я, що просити негарно. Але я не у Тебе прошу, Добрий Боже. Ти нічого мені не давай, тільки ось дядечко мені пообіцяв годинника, якщо я добре вчитимуся. Тож тільки допоможи мені, нагадай дядечкові про ту його обіцянку. Я ж бо старатимуся, та й нема великої різниці, чи він мені подарує годинника зараз, а чи пізніше. Я похвалився друзям, що матиму годинника, а вони не вірять, насміхатимуться з мене, думатимуть, що я збрехав, що я так перед ними виставляюся. Допоможи мені, Боже, це ж 306
На самоті з богом для Тебе неважко, бо Ти все, що забажаєш, зробити можеш. Поможи ж мені, мій Добрий, мій Золотий Боже. Пробач мені гріхи мої. Я нагрішив багато. Виїв зі слоїка повидло, насміхався з горбаня, збрехав, що мені мама дозволяє іти спати, коли я схочу; цигарки я вже двічі палив, негарні слова говорив. Але ж Ти добрий, і Ти мені пробачиш, бо я сам про це жалкую і хочу виправитися. Я хочу бути хорошим, але не можу. Як мене хтось часом розсердить чи підмовить, а я не хочу, щоб думали, ніби я боюся; або коли мені стає нудно, чи коли дуже чогось хочеться, а мені не дозволяють, тоді я не можу стриматися, хоча потім і жалкую. Бо ж насправді я не поганий. Не те щоб я хвалився, але ж Ти сам знаєш, бо Ти все знаєш, Добрий Боже, і знаєш, що є й гірші від мене. Я тільки часом збрешу, а вони брешуть що не слово. І крадуть. Два рази щезав у мене сніданок, вкрали в мене зошита, витягли з пенала олівець. Це вони мене навчили поганих слів. Та Ти про це й сам знаєш, Боже. Я не люблю жалітися, але ж Ти сам знаєш, що я не поганий, хоча й стільки поганого роблю. Допоможи мені, Добрий Боже, щоб я не грішив, дай довге життя і здоров’я мамі й татусеві, і про того обіцяного годинника дядечкові нагадай. Бо як щось комусь обіцяєш, то треба потім виконувати.
МОЛИТВА ЛЕГКОВАЖНОЇ ЖІНКИ Коханий мій Боже, як давно я з Тобою не розмовляла. Може, тому я рідко молюся, що не люблю вклякати навколішках. Тож я загашу цигарку, але сидітиму на канапі й дивитимуся на квіти. Ти ж за це не образишся, бо Ти ж Добрий, Коханий наш Бог. Ніколи Ти мене не карав. А я ж стільки разів бувала поганою і неслухняною. Скільки гріхів я маю. Поглянь лишень. Тільки почала я молитись, як мені думка гріховна прийшла до голови. І захотілось мені сказати: — Сідай но, Старенький, біля мене — ближче ближче — не бійся, нічого я Тобі не зроблю, хіба сам чого захочеш. 307
Януш Корчак Такий ось гріх, така нечиста думка. Я сама собі часом дивуюся: ніколи й нікому я свідомо кривди не зробила, хіба несамохіть коли. І я одразу ж прошу вибачення, а коли не можу вибачитися, тоді я плачу, хоча і знаю, що в мене очі негарно почервоніють. Але нехай, нехай і очі червоніють, буду некрасивою, якщо я така погана... погана... погана... Правда ж, я гарна? Правда ж, у цьому ж немає нічого поганого, коли про це казати щиро? Ти ж сам сотворив мене такою, а воля Твоя є священ ною. Я інколи навіть жалкую, що не вродилася негарною; ну, не зовсім вже потворою, але трішки так незугарною. Напевно, я була б тоді мудрі шою, розважливішою і добрішою. Хоча, добрішою — навряд чи. Скажи мені, чи я добра? Як мені шкода, що я Тебе побачити не можу: я приту лилася б до Тебе, зазирнула б у очі Твої запитально, а Ти б до мене усміхався, примовляючи: «Дурненька». Правда ж, Ти б саме так примовляв? Нічого Ти мені не відповідаєш, а я так сильно хотіла довідатися, навіщо Ти створюєш некрасивих людей. Я б усіх зробила красивими; і жінок, і чоловіків, так, навіть їх. Але про чоловіків я з Тобою не розмовлятиму — сам знаєш, чому. Ти ж бачиш: я не ревнивиця. Коли б усі жінки були красивими, тоді кохали б тільки найрозумніших з них. Я ж взагалі до розумних не належу. А шкода. Читаю тільки книжки про любов, та й то неуважно. Навіть віршів я не люблю. Окрім того, я не вірю, що з книжок можна розуму набратися. Розумним треба народитися. Добрий мій, Коханий мій Боже, я так Тебе люблю. Часом хотіла б навіть якусь офіру Тобі принести. Я подаю жебракам, але це не те. Пам’ятаєш, я ходила відвідати хвору на тиф, щоб переконатися, що я таки вірую в Тебе; я так тоді страшенно боялася. Не смерті, ні, — але після тифу волосся випадає, і в гарячці тифозній можна часом наговорити багато недоречного. Як Тобі, мабуть, ті люди допікають: кожне про щось Тебе просить, кожному щось від Тебе потрібно. Як Ти даєш собі ради з усім тим? Інколи мені навіть здається, що Ти не слухаєш усіх тих прохань, але ж це не так, правда? Нічого дивного немає у тім, що я так мало знаю: звідки ж я знань 308
На самоті з богом наберуся? Але здається мені, що й священики добре всього того не знають. Тож я собі постановила ніколи ні про що не просити. Бо це якось так негарно: ніби Тебе просто кохають, аж тут раптово якісь прохання, прагматичний інтерес. То може Ти, коли я не проситиму, а лише думатиму про щось, швидше виконаєш мої побажання. Правда ж, і Тобі було б неприємно, якби я була негарною? Правда ж, я й Тобі подобаюся? Зрозуміло, інакше, ніж людям; але ж Ти теж відчуваєш задоволення, коли вдається Тобі створити щось прегарне? Ой, дурна я, хіба може Богові щось та й не вдатися? Все є таким, яким є, бо це Ти цього захотів. Стільки квітів різноманітних ти витворив. А серед них є і квіти гріховні. Червона, вся така запахуща червона троянда — то квітка гріховна. А може, не Ти троянду сотворив, а сатана? Ні, це неможливо, бо тоді від Твоєї сили квіти гріховні пов’яли б. Бідолашний Ти, мій Дідуню. Мені часом так хочеться допомогти тобі, пособити, трішки тебе розвеселити. Бо ж нелегко, мабуть, увесь час думати про бідноту, про чесноту, про сиріт. Я ось ненавиджу пломбувати зуби, та все ж пішла до дантиста, щоб він мені здорового зуба запломбував; я постраждати хотіла, а він, дурень, сміявся. Правда, потім я почала й собі сміятися, але спершу була страшенно лиха. Він, напевно, роздзвонив про це усім своїм знайомим. Ой, які ж вони пліткарі, ті чоловіки. Ненавиджу їх. Я знаю: Ти велиш прощати. Я їх прощаю, але від того іще гірше. Брехуни вони невдячні, у сто, в тисячу разів гірші від нас. О о о, дзвінок у двері... Це він... Вибач мені... Не сердься на мене, Боже... Врешті, це Ти сам керуєш усім... Па па, Боже, дякую Тобі, так гарно було нам удвох.
МОЛИТВА СМУТКУ Який смуток, Боже, Боже, смуток який. Сірий смуток, Боже, Боже, смуток сірий. Ані звуків, ані барв, Боже, ані барв, ані звуків. 309
Януш Корчак Смуток, Боже, смуток. Вийняв я серце з грудей, Боже, Боже, б’ється серце тихо. Боже, тихо, тихо серце б’ється. Боже, Боже, з грудей я серце вийняв. У сльозах, сумне своє серце, серце смутне, все у сльозах. Птах чорний з крилами білими. Боже, білі крила має чорний птах. Туман густий, птах чорний, крила білі, Боже, білі крила, чорний птах, густий туман, Боже. Смуток, Боже, смуток. Було сонце, було й нема, Боже, нема, нема, було сонце, Боже. Тихо, смутно, смутно, тихо. Тихо, смутно, на хвилях чорних труна вихилитується. Чорну росу з чорних квітів чорні метелики п’ють. Ніколи вже людина не заспіває, дитина не усміхнеться, тріснув останній дзвін, усі годинники у світі зупинились, завалилася остання в світі вежа, і вчора уночі остання згасла зірка — вже не мала для кого світити. Немає, немає, Боже, немає нічого. Розплющив я широко очі — дивлюся, дивлюся, дивлюся. Боже, нічого немає, нічого не бачу, вслухаюся — нічого не чую, ані шепоту, ані зітхання. Сірий Володарю тихого світу, Боже, чуєш, навколо птахи чорні крилами білими майорять, чорні метелики з чорних бутонів чорну спивають росу. Який смуток, Боже, смуток який. Ані барв, ані звуків, Боже, Боже, ані звуків, ані барв, ані сліз.
310
З питань замовлення та придбання літератури звертатися за адресою: ВИДАВНИЦТВО «ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ» Національний університет «Києво-Могилянська академія» вул. Волоська, 8/5, кімн. 210, Київ 70, Україна, 04070 Тел./факс: +38(044) 425-60-20 Сайт: http://duh-i-litera.com E-mail: litera@ukma.kiev.ua Надаємо послуги: «Книга – поштою»
Друк та палітурні роботи:
м. Київ, вул. Виборзька 84, тел. (044) 458 0935 e-mail: info@masterknyg.com.ua Свідоцтво про реєстрацію ДК № 3861 від 18.08.2010 р.