Черноіваненко Віталій. Кумран і рукописи Мертвого моря: авторство, ідентифікація, історіографія

Бібліотека журналу

udaica

Vitaly Chernoivanenko

Віталій Черноіваненко

QUMRAN AND THE DEAD SEA SCROLLS

КУМРАН І РУКОПИСИ МЕРТВОГО МОРЯ

Authorship, Identification, Historiography

Авторство, ідентифікація, історіографія

Kyiv

Київ

DUKH I LITERA

ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ

2014

2014

Національний університет «Києво-Могилянська академія» Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства УДК 26"652"-86Е-2 Ч-493 Черноіваненко Віталій. Кумран і рукописи Мертвого моря. Авторство, ідентифікація, історіографія. – К.: ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ; 2014. – 256 с.

ISBN 978-966-378-341-3 Цю монографію присвячено двом важливим питанням кумраністики: авторству рукописів Мертвого моря та ідентифікації Кумрану, а також місцю цих питань в історіографії. Автор розглядає й характеризує перші інтерпретації щодо походження рукописів Мертвого моря, аналізує кумрано-есейську теорію та процес міфологізації «есейського спадку». У книзі узагальнено результати археологічних досліджень попередніх десятиліть і систематизовано відомі теорії щодо означених питань. Окремо проаналізовано появу й еволюцію єрусалимської теорії. У книзі вперше представлено переклади окремих кумранських текстів українською мовою.

Рецензенти: Ю. А. Мицик, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України В. А. Якобсон, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту східних рукописів РАН О. О. Хамрай, доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту сходознавства імені А. Ю. Кримського НАН України Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту сходознавства імені А. Ю. Кримського НАН України (протокол № 3 від 18 червня 2013 р.) ВИДАННЯ ЗДІЙСНЕНЕ ЗА ФІНАНСОВОЇ ПІДТРИМКИ ПАНА ДЖЕЙМСА ТЕМЕРТІ JAMES C. TEMERTY

Видавці: Леонід Фінберг та Костянтин Сігов На обкладинці – Масада. Вид на Мертве море. Фото автора

ISBN 978-966-378-341-3

© ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ, 2014 © Віталій Черноіваненко, 2014

Моїм дорогим батькам

ЗМІСТ Вступ ...........................................................................................................11 РОЗДІЛ 1. Джерела й література 1.1. Джерельна база дослідження .........................................................23 1.2. Проблеми, тенденції, напрями в кумраністиці .........................31 1.3. Радянські й пострадянські дослідження. Стан і перспективи кумраністики в Україні .....................................35 1.4. Закордонні дослідження кумранського й некумранського походження рукописів Мертвого моря: огляд ключових праць останніх десятиріч ........................................43 РОЗДІЛ 2. Кумрано-есейська теорія як «стандартний» погляд на авторство рукописів Мертвого моря 2.1. Відкриття рукописів Мертвого моря й подальші знахідки ................................................................................61 2.2. Перші дослідження та спроби інтерпретації рукописів ..........................................................................67 2.3. Кумран, рукописи Мертвого моря й античні історіографи в контексті міфологізації «есейського спадку».......................................................72 2.4. Кумранська археологія 1950-х – 1990-х рр.: результати експедицій і досліджень археологів – послідовників кумрано-есейської теорії ............................................95

7

РОЗДІЛ 3. Старі й нові теорії та концепції в кумраністиці на початку ХХІ століття 3.1. Типологізація теорій ..................................................................... 117

ВИСНОВКИ ........................................................................................... 187

3.1.1. Кумран як есейський осередок .......................................... 118 3.1.2. «Ґронінґенська гіпотеза» (енохічно-есейська гіпотеза) ........................................................ 123 3.1.3. Християни (теорії християнських зв’язків) ................... 131 3.1.4. Теорія вигадки (підробних манускриптів) ..................... 139 3.1.5. Караїми .................................................................................... 140 3.1.6. Фарисеї ..................................................................................... 141 3.1.7. Садукеї ..................................................................................... 142 3.1.8. Зелоти ....................................................................................... 146 3.1.9. Аграрно-господарська установа ........................................ 147 3.1.10. Караванно-перевалочний і торговельний пункт ........ 148 3.1.11. Фортеця ................................................................................. 149 3.1.12. Центр виробництва кераміки .......................................... 151 3.1.13. Центр обробки папірусу ................................................... 152 3.1.14. Центр ритуального очищення ......................................... 152 3.1.15. Скептики ............................................................................... 155 3.2. Єрусалимська теорія авторства рукописів: витоки, еволюція, дискусії .................................................................. 156 3.2.1. Генеза й еволюція єрусалимської теорії ........................... 156 3.2.2. Обітниця безшлюбності ...................................................... 161 3.2.3. Призначення й характер кумранських об’єктів ............ 163 3.2.4. Критика гіпотези т. зв. скрипторіуму............................... 165 3.2.5. Авторські оригінали чи копії? .......................................... 167 3.2.6. «Мідний сувій» ...................................................................... 172 3.2.7. Масада ...................................................................................... 175 3.2.8. «Концепція втечі» ................................................................. 179 3.2.9. Прихильники й опоненти ................................................... 179

ДОДАТОК: ПЕРЕКЛАДИ «Месіанський апокаліпсис» (4Q521), уривки ........................... 211 «Сувій блаженств» (4Q525), уривки ........................................... 215 «Месіанський збірник» (4Q175) ................................................... 219 «Новий Єрусалим» (4Q554, 5Q15), уривки ............................... 222 Коментар на Книгу Буття (4Q252), уривки ............................... 227 Коментар на Книгу Ісаї (4Q164) ................................................... 232 «Чотири царства» (4Q552) ............................................................ 234 «Сектантська історія» (4Q183) ..................................................... 235

8

БІБЛІОГРАФІЯ ...................................................................................... 190

ГЛОСАРІЙ.............................................................................................. 236 ІНДЕКС.................................................................................................... 240 SUMMARY .............................................................................................. 249

9

Вступ Цього року виповнюється 67-ма річниця відтоді, як у кумранських печерах, а згодом і в інших місцях поблизу Мертвого моря знайшли однойменні рукописи. Хоча минуло й чимало часу і, здавалося, в багатьох питаннях кумраністики крапки над «і» мали би бути розставлені, однак досі прогалин у дослідженні рукописів лишається більш ніж достатньо. Кумраністика як галузь міждисциплінарного знання є на сьогодні надбанням порівняно невеликого кола країн, а саме: Ізраїлю, США, Великобританії, Франції, Німеччини, Нідерландів, меншою мірою Польщі й Росії. Україна, хоч як прикро констатувати, наразі не має власної школи кумраністики, жодного спеціалізованого курсу з кумраністики та спорідненої літератури не викладають поки в українських університетах. І це в той час, коли дослідження, приміром, біблійних текстів або раннього християнства просто немислиме без урахування кумранського матеріалу й вивчення зв’язків між відповідними текстами. Тим не менше останнім часом з’явилися й вітчизняні науковці, які, будемо сподіватися, зможуть певним чином виправити ситуацію й заповнити цю прогалину. Окрема проблема полягає й у відсутності потрібної для досліджень літератури в українських бібліотеках. Актуальність обраної теми зумовлює потреба в узагальненні всіх попередніх і сучасних досліджень з кумраністики, котрі фокусувалися довкола таких питань, як авторство

11

КУМРАН І РУКОПИСИ МЕРТВОГО МОРЯ

ВСТУП

рукописів та ідентифікація місця виявлення більшості з них, тобто Кумрану. Хоч як парадоксально, але до цього часу серед численних кумранологічних публікацій немає жодного розлогого дослідження у вигляді дисертації чи монографії, присвяченого цим питанням та аналізу всіх наявних теорій і концепцій. Деякі теорії (як, наприклад, єрусалимська) заслуговують на окрему увагу, на вивчення їхньої генези та еволюції, чого знову ж таки бракує кумраністиці. Моя робота покликана стати таким історіографічним дослідженням і цим зробити свій внесок до наукової галузі. Вибір теми дослідження зумовила окреслена вище актуальність, яка, своєю чергою, випливала з таких факторів: 1) неможливо переоцінити значення самих рукописів Мертвого моря для багатьох галузей гуманітарного знання (від історії, археології, палеографії й текстології до філософії та релігієзнавства). Одна тільки біблеїстика зазнала кардинальних змін після виявлення рукописів, адже до того часу дослідникам не були відомі, за винятком окремих фрагментів, античні документи, які б містили біблійний текст. До того ж рукописи Мертвого моря дали й інший – у чомусь своєрідний, у чомусь неоднозначний – але в будь-якому разі дуже цінний для дослідника матеріал: різноманітні апокрифи та псевдоепіграфи часів Другого Храму, а також писання різних угруповань юдейської спільноти. Чимало науковців висловилося свого часу на користь надзвичайної унікальності цієї знахідки. Так, видатний археолог і біблеїст Вільям Фоксвелл Олбрайт вітав своїх колег із «найбільшим відкриттям рукописів у новітній історії»1; 2) контроверсійність досліджень першої наукової школи – творців і послідовників кумрано-есейської теорії, що Baigent M. The Dead Sea Scrolls Deception / M. Baigent, R. Leigh. – New York: Simon & Schuster, 1993. – P. 13.

вплинула на всі подальші студії в кумраністиці. Як наслідок, на сьогодні не існує консенсусу в таких ключових питаннях, як походження рукописів та ідентифікація місця їхнього виявлення; 3) і, нарешті, відсутність попередніх значних розробок і спроб вирішувати кумранську проблематику в Україні (таким чином вона повертала б собі втрачені традиції гебраїстики, що посідала одне з чільних місць у Києво-Могилянській академії та Київській духовній академії до 1919 р.). Щодо стану наукової розробленості варто насамперед зазначити, що попри існування тисяч статей і монографій із кумраністики, проблемі авторства манускриптів не було цілковито присвячено спеціальних книг. Виняток становить монографія Нормана Ґолба (яка, проте, на сьогодні вже не може цілком задовольняти дослідника, оскільки встигли з’явитися нові теорії, а деякі попередні були переглянуті). Проблему авторства рукописів здебільшого або порушували в контексті інших тем, або приділяли їй замало уваги й місця у друкованих виданнях. Ясна річ, питанням походження й авторства рукописів Мертвого моря займалося не одне покоління науковців, і хоча цю проблему вивчають нині доволі інтенсивно, деякі положення провідних теорій подекуди є набором розрізнених і вельми суперечливих припущень. Існує ціла низка парадигм, з-поміж яких я виокремлюю насамперед дві найпоширеніші й найбільш дискутовані: одна приписує авторство манускриптів таємничому угрупованню есеїв, інша заперечує це, вважаючи рукописи надбанням ширшого кола тогочасної юдейської спільноти. Перші вважають Кумран центральним есейським осередком, другі наполягають, що нічого подібного там не могло існувати, а Кумран був однією з фортифікаційних споруд на узбережжі Мертвого моря.

12

13

ВІТАЛІЙ ЧЕРНОІВАНЕНКО

1

КУМРАН І РУКОПИСИ МЕРТВОГО МОРЯ

ВСТУП

Перший погляд, що зветься кумрано-есейською теорією (або «стандартною» теорією), беззаперечно прийняла й визнала більшість академічних кіл, і внаслідок цього він набув собі в підручниках місце неспростовної аксіоми. Другий погляд ґрунтується на якісно новій, на думку його прихильників, спробі прочитання рукописів Мертвого моря та інтерпретації археологічних артефактів (єрусалимська теорія). Існують також інші погляди, однак вони, як правило, не мають широкої підтримки серед науковців і залишаються не більше як авторськими теоріями (тобто такими, котрих дотримуються переважно тільки їхні автори). Такі теорії створюють своєрідний дискурс: це т. зв. садукейська, фарисейська й зелотська теорії, теорії «християнських зв’язків» тощо. До них долучаються й різні погляди, що прагнуть поєднати кілька концепцій, шукаючи істину, так би мовити, десь посередині. Виходячи з цього, я виокремлюю два провідні концептуальні погляди на походження рукописів Мертвого моря: «стандартний», базований на кумрано-есейській теорії, та комплекс альтернативних бачень, котрі зосереджені передовсім довкола єрусалимської теорії. Канонічна теорія, а разом із тим і перша наукова школа, бере початок із кінця 1940-х рр. (тобто невдовзі після відкриття манускриптів); альтернативні погляди натомість починають складатися в цілком конкурентні теорії лише на межі 1970–80-х рр. (до того, хоча й існували різноманітні гіпотези, повноцінного теоретичного обґрунтування вони переважно не мали). Під час дослідження я використав доступний для мене монографічний матеріал. Це численні студії головно європейських, американських та ізраїльських дослідників, які, на відміну від своїх радянських колег, мали більшу методологічну свободу, а отже, могли похвалитися й більшими успіхами.

Самі монографії належать різним науковцям: як тим, хто дотримується положень кумрано-есейської теорії, так і її супротивникам. Пожвавлений інтерес до Кумрану й рукописів можна спостерігати насправді не лише в наукових колах. Свідченням тому – величезна кількість науково-популярної та художньої літератури, кілька назв із котрої я наводжу у книзі для прикладу. Окрім монографічного матеріалу, я використовував публікації з наукових збірників і фахових періодичних видань («Revue de Qumrân», «Discoveries in the Judaen Desert», «Dead Sea Discoveries», «Qumran Chronicle», «Biblical Archaeologist», «Biblical Archaeology Review», «Journal of Roman Archaeology», «The Journal of Religious History», «Israel Exploration Journal», «Cathedra» та ін.). Джерельною базою також слугували мемуари й публікації тих дослідників, які безпосередньо брали участь в археологічних експедиціях у районах Мертвого моря, свідчення античних авторів і тексти рукописів Мертвого моря. Мета дослідження – здійснити комплексну систематизацію теорій і концепцій кумраністики щодо авторства рукописів Мертвого моря та ідентифікації Кумрану. Для цього я ставлю такі завдання: – розглянути й охарактеризувати спроби перших інтерпретацій у питанні походження манускриптів Мертвого моря; – проаналізувати положення «стандартної» (кумраноесейської) теорії; – простежити процес міфологізації «есейського спадку»; – типологізувати, систематизувати й охарактеризувати всі наявні (в т. ч. й альтернативні «стандартній» моделі) поглядитеорії щодо означених проблем;

14

15

ВІТАЛІЙ ЧЕРНОІВАНЕНКО

КУМРАН І РУКОПИСИ МЕРТВОГО МОРЯ

ВСТУП

– простежити появу й еволюцію єрусалимської теорії та проаналізувати її зміст. Методи дослідження я обирав із-поміж загальнонаукових, історичних і філологічних. При цьому під час вибору фахових дослідницьких методів я ставив завдання обрати такі з них, які б дозволили відповісти не тільки на питання, яке знання отримали науковці в результаті своєї діяльності, а й на питання про те, як вони його отримали2. Із загальнонаукових було використано метод класифікації й типологізації, один із найважливіших для роботи, адже він дозволив реалізувати поставлене завдання – узагальнити всі наявні на сьогодні теорії й концепції в кумранологічних дослідженнях. Із-поміж фахових, історичних методів було застосовано історико-генетичний, метод періодизації, а також компаративний (або порівняльно-історичний). Перший метод дозволив простежити, скажімо, генезу кумрано-есейської та єрусалимської теорій, генезу поглядів на те, як і чому науковці почали асоціювати рукописи Мертвого моря з кумранською громадою або Єрусалимом відповідно. Другий метод був необхідним там, де треба було вичленити відтинки часу, котрі мали особливе значення в історії кумранології. Це стосується окремих теорій, які еволюціонували, тому доречна періодизація їхнього розвитку (скажімо, єрусалимська гіпотеза мала фактично свою передісторію з 1960 по 1980 рр., а з 1980 р. здобула нове життя завдяки Н. Ґолбу і стала повноцінною теорією). Періодизації потребує й кумранологія зокрема, адже суттєвою віхою в її історії стало впровадження фактичної монополії для вузького кола дослідників у середині 1950-х рр. Тихонов В. Методы историографии: современное состояние и перспективы / В. Тихонов. http://cliohvit.ru. – Дата відвідування: 11.01.2012.

Дослідження значно розширилися, коли ця монополія припинила існування, а до рукописів отримало вільний доступ широке коло науковців. Окремої періодизації потребувала й археологія Кумрану: якби вона не виявила численні артефакти, не могло би бути й мови про якісь підтвердження даних, отриманих із текстів рукописів. Знову-таки, значною подією в 1990-х рр. стала для тих науковців, які не були пов’язані з панівною кумрано-есейською теорією, можливість проводити власні польові дослідження. Завдяки третьому, компаративному, методу вдалося порівняти погляди науковців, їхні концепції й окремі положення їхніх теорій, а також ці теорії в цілому. Компаративний метод дозволив також побачити, приміром, відмінність у розвитку кумранології в СРСР і на Заході. Нарешті, з філологічних методів я використав насамперед метод раціональної критики (метод еклектизму). Він гармонійно доповнив мапу історичних методів, позаяк я часом і сам звертався до текстів рукописів, виступаючи в ролі не тільки історіографа, а й дослідника манускрипта. Це дозволило, з одного боку, досягти міждисциплінарності дослідження, а з іншого – приділити увагу не тільки зовнішнім ознакам манускриптів (наприклад, датуванню), а і внутрішнім, контекстуальним. Водночас завдяки компаративному історико-літературознавчому методу вдалося, скажімо, віднайти спільні топоси в теоріях різних дослідників. Не менш важливе місце було відведено й герменевтичному методові з його базовим поняттям «безкінченості інтерпретації». У дослідженні загалом було використано комплексний підхід до вибору дослідницьких методів, принципи системності й конкретності. Виходячи зі специфіки дослідження, за основу було взято як хронологічний, так і проблемно-

16

17

ВІТАЛІЙ ЧЕРНОІВАНЕНКО

2

КУМРАН І РУКОПИСИ МЕРТВОГО МОРЯ

ВСТУП

хронологічний виклади. Перший, на мою думку, забезпечив дослідженню часову послідовність, тоді як другий дозволив розглянути та проаналізувати окремі проблемні питання. Хронологічні межі дослідження характеризують два виміри: історичний та історіографічний. Історичний аспект хронології дослідження визначається періодом людської активності в Кумрані й часом написання манускриптів Мертвого моря (ІІ ст. до н. е. – І ст. н. е.). В історіографічному контексті робота охоплює період 1947–2012 рр., тобто той час, коли виходять друком кумранологічні дослідження, пов’язані головно із проблематикою рукописів Мертвого моря. Географічні межі визначено двома аспектами: з одного боку, йдеться про Юдею (як Хасмонейське царство) і Палестину (як римську провінцію) – ця територія була пов’язана з рукописами Мертвого моря, й на ній був розташований Кумран. З історіографічної ж точки зору, географічні рамки визначають ті терени, де проводили свої дослідження науковцікумраністи: Ізраїль, Франція, ФРН, США, Великобританія, СРСР (пізніше Росія) тощо. Наукова новизна праці полягає в тому, що вперше здійснено деталізовану спробу критично систематизувати й узагальнити наявні в кумраністиці теорії й концепції щодо авторства рукописів Мертвого моря та ідентифікації Кумрану. Для створення цілісної картини максимально враховано всі відомі теорії, котрі до цього часу напрацювали дослідники. Для урізноманітнення я певним чином залучив і тексти самих рукописів, і свідчення античних істориків щодо гіпотетичних авторів манускриптів. Подальшого розвитку набуло вивчення історії формування кумрано-есейської теорії як панівної в кумраністиці протягом вельми тривалого часу. Виявлено основні засоби,

що сприяли її поширенню й домінуванню, а також усталенню деяких міфологем, які вона містила в собі. Значну увагу було окремо приділено єрусалимській теорії як важливій, на мою думку, альтернативі кумрано-есейській теорії; було досліджено її появу, еволюцію, сучасний стан, слабкі й сильні сторони. Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що основні його положення можна використати для подальших наукових розробок у широкому спектрі: від загальних питань ідентифікації до текстологічних вимірів. Окрім того, даними цієї роботи та її висновками можуть послуговуватися в рамках навчального процесу у вищих навчальних закладах України під час підготовки підручників і посібників з історії стародавнього світу, археології, палеографії, текстології та ін., а також у викладанні таких навчальних курсів, як «Історія стародавнього Сходу», «Вступ до єврейських класичних текстів», «Біблійна текстологія» та ін.

18

19

ВІТАЛІЙ ЧЕРНОІВАНЕНКО

*** Я складаю щиру подяку всім колегам, які надавали цінні поради й зауваження до дослідження, насамперед проф. Емануелю Тову, д-ру Сержу Рузеру й д-ру Міхаелю Тувалю (Єврейський університет у Єрусалимі), проф. Норману Ґолбу (Університет Чикаго), проф. Юрію Мицику (Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України), проф. Ярославі Калакурі (Київський національний університет імені Тараса Шевченка), проф. Віктору Крюкову (Луганський національний університет імені Тараса Шевченка), д-ру Олексієві Хамраю (Інститут сходознавства імені А. Ю. Кримського НАН України), д-ру Володимиру Якобсону (Інститут східних рукописів РАН), к.і.н. Борису Рашковсько-

ВІТАЛІЙ ЧЕРНОІВАНЕНКО

КУМРАН І РУКОПИСИ МЕРТВОГО МОРЯ

му (Всеросійська державна бібліотека іноземної літератури імені М. І. Рудоміно), к.і.н. Володимиру Перещу (Університет сучасних знань, Київ), а також меценатові Джеймсу Темерті, художниці Олені Левській, редакторці Марії Семашиній та колективу видавництва «Дух і Літера».

Р ОЗ Д І Л 1

Джерела й література

20

ВІТАЛІЙ ЧЕРНОІВАНЕНКО

КУМРАН І РУКОПИСИ МЕРТВОГО МОРЯ

структами, а гіпотезами (хоча в літературі часто називаються теоріями) з доволі хиткою аргументацією; 3) у цілому важко стверджувати, що в кумраністиці взагалі можлива абсолютна реконструкція – як і в будь-якій іншій галузі історичного знання, котра займається стародавньою проблематикою, а звідси випливає цілком прийнятна для сучасного науковця теза, що дослідження є спробою суб’єктивної реконструкції.

186

В И С НО В К И

Проведене дослідження дозволяє сформулювати п’ять основних висновків.

1. Розглянувши і схарактеризувавши спроби перших інтерпретацій у питанні походження рукописів Мертвого моря, я виснував, що кумрано-есейська теорія, котра стала не тільки першою, але й панівною в кумраністиці, забезпечила свій статус головно завдяки статусу своїх авторів і рівню доступу до виявлених артефактів. Автори кумрано-есейської теорії одразу ж пов’язали кумранські тексти з есеями на підставі свідчень кількох античних історіографів, вважаючи ці дані фактично беззаперечними.

2. Проаналізувавши положення «стандартної» теорії, я виявив її основні концептуальні структури, сильні та слабкі сторони. З-поміж останніх можна назвати надмірно суб’єктивні інтерпретації її авторів, неадекватне застосування термінів, ігнорування численних суперечностей тощо. Водночас на перший погляд, кумрано-есейська теорія постає потужною логічною системою, котра практично не викликає сумнівів у своїй достовірності.

3. Простеживши процес міфологізації т. зв. «есейського спадку», я виокремив основні його складові, що формують певну тріаду: свідчення античних авторів, археологічні артефакти та зміст самих манускриптів. Нанизавши елементи цієї тріади один на одний, представники кумрано-есейської теорії створили цілий міф-наратив про кумранських есеїв – авторів манускриптів. Унаслідок цього впродовж тривалого часу, а

187

ВІТАЛІЙ ЧЕРНОІВАНЕНКО

КУМРАН І РУКОПИСИ МЕРТВОГО МОРЯ

ВИСНОВКИ

великою мірою й по сьогодні, більшість дослідників мислить усі ці елементи у відриві один від одного.

4. Систематизувавши всі наявні в дослідницькій літературі теорії щодо авторства рукописів Мертвого моря та ідентифікації Кумрану, я виявив дюжину різноманітних поглядів, що намагаються відповісти на суперечності кумраноесейської теорії та запропонувати власну візію. Здійснений огляд літератури засвідчує, що сучасна кумраністика далека від навіть гіпотетичного консенсусу в цих питаннях. Кожна з теорій далі дотримується власної аргументації, припускаючи, у кращому разі, лише незначні внутрішні теоретичні зміни. При цьому єрусалимська теорія та «ґронінґенська гіпотеза» мають у літературі найбільше послідовників і захисників, і це вирізняє їх з-поміж решти теорій. Загалом складно стверджувати, що в кумраністиці можлива абсолютна реконструкція – як, зрештою, і в будь-якій іншій галузі історичного знання, котра вивчає стародавній світ. Тому можна зробити висновок, цілком прийнятний для сучасного науковця, що дослідження є лише спробою суб’єктивної реконструкції.

5. Приділивши окрему увагу єрусалимській теорії, простеживши її появу й еволюцію, я встановив, що вона виникла як відповідь на суперечності кумрано-есейської теорії; її попередницею стала гіпотеза К. Ренґсторфа щодо єрусалимських витоків кумранських рукописів, а дослідження Н. Ґолба завершили її формування. Проаналізувавши зміст єрусалимської теорії, я дійшов висновку, що вона пропонує конструктивні шляхи до вирішення проблеми авторства рукописів Мертвого моря (ця теорія пояснює різноманітний зміст манускриптів, їхні палеографічні особливості тощо); але водночас їй властиві й певні недоліки (поквапливість висновків, котрі Н. Ґолб формулював, не маючи повного доступу до рукописів, та ін.).

Результати дослідження, безперечно, не є вичерпними. Його можна продовжити з появою в кумраністиці нових даних (археологічних, текстологічних тощо), нових теорій і концепцій. Одним із фокусів дальшої роботи може бути більш поглиблене вивчення альтернативних до панівної теорій (єрусалимської, ґронінґенської та ін.) у рамках окремого дослідження. Більшу увагу, на мою думку, можна й навіть треба приділити вивченню співвідношення археологічних ідентифікацій у різні періоди кумранологічних досліджень – тобто тому, як змінювався з часом погляд різних науковців на ті самі артефакти, як впливав їхній професійний профіль на інтерпретацію, як реагувала наукова спільнота на появу суттєво нових концепцій, як еволюціонувала методологія дослідників і які об’єктивні й суб’єктивні фактори на це впливали.

188

189

ВІТАЛІЙ ЧЕРНОІВАНЕНКО

КУМРАН І РУКОПИСИ МЕРТВОГО МОРЯ

The Qumran-Essene (mostly in its incarnation as the «Groningen hypothesis») and the Jerusalem theories have proven themselves to be the best-grounded theoretically and to have the most evidence in their favor. They have been time tested, and have gained ever increasing numbers of adherents. Most other theories are closer to hypotheses (even though they are often called «theories» in scholarly literature), and are not systematic theoretical constructs, but have rather shaky foundations.

In general, it is hard to speak of any possibility of absolute reconstruction in Qumran Studies, as in any other branch of ancient history, and thus we come to a notion acceptable to a modern scholar; namely, that a study of this topic is merely an attempt at subjective reconstruction.

ВИДАВНИЦТВО ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ ПРЕДСТАВЛЯЄ: • Антологія єврейської поезії. Українські переклади з їдишу. Укл. та редактори: В. Чернін, В. Богуславська. Вид. 2-ге, виправл. і доповн. – К.: Дух і Літера, 2011. – 704 с., з іл. Ця книга є антологією єврейської поезії, написаної мовою їдиш у ХІХ–ХХІ ст., в українських перекладах. В антології представлені як добре відомі поети: Хаїм-Нахман Бялик, Перец Маркіш, Давид Гофштейн, Мейлах Равич, Урі-Цві Ґрінберґ, Лейб Квітко, Ошер Шварцман, Мані Лейб, Іцик Манґер, Йосип Керлер та інші, менш відомі читачам. Переклади поезій здійснили знані українські поети та перекладачі: Іван Франко, Максим Рильський, Павло Тичина, Микола Лукаш, Григорій Кочур, Абрам Кацнельсон, Мойсей Фішбейн, Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Борис Олійник, Дмитро Павличко та інші. Окрім відомих перекладів, в антології представлені й вірші та поеми, з якими український читач познайомиться вперше. Віршованим текстам антології передує вступне слово, що представляє єврейських поетів у загальноєвропейському та світовому літературному контексті, а також у їхньому перегуку з українською культурою.

• Ізабелла Хруслінська, Петро Тима. Діалоги порозуміння. Українськоєврейські взаємини. – К.: Дух і Літера, 2011. – 328 с. Читачеві пропонується збірник інтерв’ю, що записані впродовж останніх років, аби показати учасників історичних подій нашого часу. Серед них науковці, публіцисти, дисиденти і громадські діячі. Вони представляють свої бачення історії українсько-єврейських стосунків, формулюють актуальні питання сьогодення. Автори не оминають «гарячі точки» взаємин, найбільш болючі для українців та євреїв. Зазначені у книзі факти, а також досвід знаходження порозуміння українських та єврейських лідерів в останні десятиліття, на думку авторів, варті всебічного висвітлення.

• Полін. Вибрані статті. Пер. з англ. – К.: Дух і Літера. 2011. – 410 с. з іл. Це видання є збіркою вибраних статей із часопису «Полін: дослідження польського єврейства» за 1999–2004 роки. Українською було перекладено статті, присвячені історії євреїв на нинішніх українських територіях, й зокрема галицьких євреїв, дослідження мови та літератури їдиш, а також низка статей з історії єврейської освіти, книгодруку та архітектури. Для підготовки та видання україномовної антології десяти випусків Polin вибрано 17 статей. Основу антології склали тексти спеціального випуску альманаху, присвяченого євреям Галичини (№ 12, 1999 рік).

250

Журнал Брандайського університету Polin, ред. Е. Полонський, був заснований в 1986-ому році Інститутом вивчення польського єврейства. За цей період в журналі було опубліковано сотні статей про євреїв Східної Європи. Статті написані в галузі історії, політики, релігії, літератури, лінгвістики, соціології, мистецтва, архітектури та відображають широкий спектр думок науковців.

• Отець Патрік Дебуа. Хранитель спогадів. Кривавими слідами Голокосту. – К.: Дух і Літера, 2011. – 336 с., з іл. «Хранителями спогадів» у давнину називали тих, хто зберігає й передає нащадкам родинні історії – пам’ять про рід, а отже, й про них самих. Тож не випадково родинна й особиста історії отця Патріка Дебуа, одного з таких «хранителів спогадів», розгортаються на тлі спогадів українських селян про масові вбивства євреїв у роки німецької окупації і тим самим стають часткою спільної павутини культурної, національної й загальнолюдської пам’яті про Голокост.

• Художньо-публіцистичний альманах «Єгупець». № 21. – К.: Дух і Літера, 2012. – 488 с. У розділі «Поза рубриками» читач має змогу ознайомитися з сучасною ізраїльською поезією у перекладах українською Маріанни Кіяновської, Наталки Білоцерківець, Юрія Андруховича, Олександра Ірванця, Юрка Прохаська та Петра Рихла. Розділ «Драматургія та проза» вміщує драму Й. Соболя «Гетто», твір У. Глібчук «Дім шайтана» та історичне оповідання Н. Забари «На перехрестях доріг». Розділ «Поезія» – «Зрілі вірші» Ю. Тувіма. У розділі «Наші публікації» вміщено спогади В. Чаговця про Шолома-Алейхема і незакінчений сценарій С. Параджанова «Золотий обрез». Рубрика «Критика та публіцистика» представляє розвідки відомих авторів-дослідників Г. Аккерман, В.Черніна, П. Успенського. У розділі «Епістолярія» вміщені листи Б.Шульца до Р. Гальперн. У рубриці «Мемуари» – спогади І. Гольфмана, Д. Горбачова, М. Белецького, О. Колтунової. Рубрика «Мистецтво» представлена мистецтвознавчими статтями О. Межевікіної, М. Фірмана, О. Аксельрод, М. Яхилевича та І. Лісової. Завершує номер рубрика In Memoriam із заміткою Л. Фінберга «Пам’яті Ольги Рапай-Маркіш».

• Михаил Кальницкий. Еврейские адреса Киева: Путеводитель по культурноисторическим местам. – К.: Дух і Літера, 2012. – 368 с. з іл. Путівник по місцях, пов’язаних з історією та культурою київського єврейства, – плід багаторічної праці відомого історика Михайла Кальницького. Книга розповідає про життя городян, їхній побут та заняття. Описано десятки об’єктів – будівель, споруд – в яких відбувалися основні події єврейського життя у ХIX-XX століттях (синагоги, видавництва, навчальні заклади, офіси політичних партій і рухів…), наведено короткі біографічні нариси про діячів єврейської громади,

письменників і політичних діячів, низка тематичних нарисів з історії спорудження київських синагог, єврейської освіти, з історії єврейських партій і рухів межі XIX-ХХ століть. Вперше опубліковано багато раніше невідомих документів, віднайдених в архівах Києва. Окремі розділи присвячені пам’ятним місцям і єврейським некрополям. Книга є надзвичайно інформативною, багато ілюстрованою і зацікавить широке коло читачів.

• Дитя людське: Вибрані твори. Януш Корчак. Пер. з пол., 2-е вид. – К.: Дух і Літера, 2012. – 536 с. «Дитя людське» – вибрані твори видатного польського письменника, лікаря й педагога Януша Корчака (1878–1942), вперше публікуються українською мовою. З різних за жанром текстів (трактат, драма, щоденник та ін.), зібраних під спільною назвою, запропонованою укладачем, наочно з’являється корчаковська філософія дитиноцентризму, розроблена в жорстокому двадцятому столітті. Життя і творчість Януша Корчака - неперевершені скарби світового гуманізму. Для широкого кола читачів.

• Право на повагу. Януш Корчак. Укл. І. Ковальчук, пер. з пол. І. Ковальчук, Б. Матіяш, Р. Свято. – К.: Дух і Літера, 2012. – 382 с. У збірку «Право на повагу» увійшли вибрані твори видатного польського письменника-гуманіста, лікаря й педагога Януша Корчака (1878–1942). Різні за жанрами та стилями, написані в різні роки, ці твори поєднує любов до дитини, тонке розуміння дитячої психології. Януш Корчак закликає дорослих бачити в кожній дитині, насамперед, Людину, гідну поваги. Для широкого кола читачів.

• Януш Корчак. Сторінками біографії. Іоанна Ольчак-Ронікер. Пер. з пол. Андрія Павлишина. – К.: Дух і Літера, 2012. – 496 с. Іоанна Ольчак-Ронікер, спираючись на план автобіографії, вміщений у щоденнику Януша Корчака, відтворює історію життя Лікаря, вплітаючи її в оповідання про долю польських євреїв. На сторінках книги з’являється юнак, який шукає свій власний шлях, молодий лікар та педагог, що проголошує новаторські теорії, письменник, багаторічний керівник Будинку Сиріт для єврейських дітей, співробітник Нашого Будинку – інтернату для польських дітей. Корчак не підтримував жодну політичну партію й не сповідував жодної ідеології. Впродовж усього життя він був твердо переконаний, що можна бути водночас євреєм і поляком. Незадовго до смерті Януш Корчак написав: «Не бажаю зла нікому. Не вмію. Не знаю, як це робиться».

• Єврейська цивілізація. Оксфордський підручник з юдаїки. За ред. Мартіна Ґудмена. У 2-х тт. Пер. з англ. – К.: Дух і Літера; Дніпропетровськ: Центр «Ткума», 2012. – 560 с. +560 с.

Підручник з юдаїки є перекладом The Oxford Handbook of Jewish Studies. Це – унікальне для української гуманітаристики видання, в якому представлено історію науки про єврейство від її зародження до сьогодення. Перед читачем відкривається весь обшир «єврейської цивілізації»: історія громад у різних регіонах (мусульманські країни, християнський Захід, Центрально-Східна Європа та ін.) та за різних часів (талмудичний період, Середньовіччя, модерна доба, новітні часи). Книга знайомить з історією єврейських мов, розмаїттям літератури, єврейським містицизмом, теологією, бібліїстикою. У виданні представлено статті з історії єврейського мистецтва, кіно та музики, соціології, демографії, ґендерних студій та інших дисциплін, які об’єднує юдаїка. Видання адресовано викладачам та студентам гуманітарних факультетів, а також усім, хто цікавиться єврейськими історією та культурою.

• Мартін Бубер. Я і Ти. Шлях людини за хасидським вченням. – К.: Дух і Літера, 2012. – 272 с. Ця книга – зустріч зі світом ідей Мартіна Бубера, філософа, мислителя, письменника, сила думки якого визначила інтелектуальні шляхи ХХ століття. Книга містить два тексти філософа – «Я і Ти» і «Шлях людини за хасидським вченням». Перший – найвідоміша філософська праця Бубера. Саме цей невеличкий трактат став своєрідним маніфестом філософії діалогу ХХ ст. Філософ пропонує звернутися до Іншого не як до речі, об’єкта – Воно, а як до Ти, такого ж суб’єкта діалогу, як і Я. Неоціненним є і внесок Бубера у вивчення хасидизму. У хасидських оповідях Бубер убачав яскраве втілення життєвої мудрості єврейського народу, цілющі «ліки» проти відчуження та знедуховлення. Його популярний виклад основ хасидського вчення пропонуємо до уваги українському читачеві.

• Художньо-публіцистичний альманах «Єгупець». № 22. – К.: Дух і Літера, 2013. – 480 с. У 22-ому номері альманаху «Єгупець» рубрика «Поезія» представлена віршами Григорія Фальковича, Бориса Херсонського, Ілони Тайх та Олексія Зараховича. У розділі «Проза» опубліковані уривки з роману Інни Лєсової «Янтарная Комната», лібретто та зонги мюзикла «Мотеле» Гелія Аронова та оповідання Йосла Бернштейна (пер. з їдишу) та Амоса Оза (пер. з івриту). У розділі «Критика та публіцистика» надруковані дослідження Йоханана Петровського-Штерна про єврейсько-українську ідентичність Грицька Кернеренка, Йоанни Лізек про поетку та феміністку Хану Левіну, Геннадія Ейстрайха про радянський їдиш 1920-х на матеріалі прози того часу. В інтерв’ю Елжбети Фіцовської з Томашем Лецом розповідається про новітній пам’ятник повстанню в Варшавському ґетто. Фрагмент зі знаменитої книги Ханни Арендт «Розповідь про банальність зла» в перекладі Антона Котенка також включено в розділ. У рубриці «Мемуари» – бесіда

з Михайлом Брістігером, людиною, що пережила Шоа. В рубриці «Епістолярія» представлено листування українських дисидентів та письменників зі Львом Копелевим. Розділ «Мистецтво» містить: інтерв’ю з Пінхасом (Павлом) Фішелем, текст Поліни Поберезкиної про ахматівську колекцію Євдокії Ольшанської та есе Селіма Ялкута «Мудрость простоты» пам’яті знаного графіка Юлія Шейніса.

• Ханна Арендт. Банальність зла. Суд над Айхманом в Єрусалимі. Пер. з англ.

– А. Котенко. – К.: Дух і Літера. – 2013. – 367 с. Книга Ханни Арендт – одного з найвидатніших мислителів ХХ століття – написана за матеріалами судового процесу над нацистським лідером Адольфом Айхманом 1961 р. Висвітлюючи роль Айхмана в Остаточному Розв’язанні єврейського питання, дослідниця детально аналізує події, що відбувались під час Голокосту в різних країнах Європи. Авторитетна та вражаюча розповідь Ханни Арендт вперше з’явилась у вигляді серії статей в газеті New Yorker у 1963 році та збурила хвилю дискусій серед інтелектуалів США та Європи. У книзі є післямова, написана авторкою у відповідь на палкі суперечки, що довгий час точились навколо видання після його першої публікації. Книгу відкриває передмова відомого ізраїльського журналіста та публіциста Амоса Елона.

З питань замовлення та придбання літератури звертатися за адресою: ВИДАВНИЦТВО «ÄÓÕ ² ˲ÒÅÐÀ» Національний університет «Києво-Могилянська академія» вул. Волоська, 8/5, кімн. 210, Київ 70, Україна, 04070 Тел./факс: +38(044) 425-60-20 E-mail: duh-i-litera@ukr.net (відділ збуту); litera@ukma.kiev.ua (видавництво) Надаємо послуги: «Книга – поштою»

Наукове видання

Віталій Черноіваненко КУМРАН І РУКОПИСИ МЕРТВОГО МОРЯ

Авторство, ідентифікація, історіографія

Літературний редактор: Валерія Богуславська Верстка та дизайн: Світлана Невдащенко Коректор: Марія Семашина

Наклад 500 примірників Друк та палітурні роботи:

м. Київ, вул. Виборзька 84, тел. (044) 458 0935 e-mail: info@masterknyg.com.ua www.masterknyg.com.ua Свідоцтво про реєстрацію ДК № 3861 від 18.08.2010 р.