Марґеріт Лена
ДУХ ОСВІТИ
ДУХ I ЛIТЕРА
Marguerite Léna, s.f.x.
L’ E S P R I T D E L’ É D U C A T I O N
Parole et Silence
Марґеріт Лена
ДУХ ОСВІТИ
ДУХ I ЛIТЕРА
УДК 27-47 Л449 Марґеріт Лена. Дух освіти/Переклад з фр. Олексія Панича. — К.: ДУХ I ЛIТЕРА. — 2015. — 344 с. ISBN 978-966-378-403-8 Книгу французького педагога Марґеріт Лена присвячено християнській філософії освіти. Авторка майстерно досліджує взаємини освітян та їхніх вихованців, етичні та духовні проблеми освітнього процесу, відповідальність освітян у світлі Євангелії. Для педагогів, батьків, вірян та всіх, хто цікавиться сучасною філософією освіти. Видавці: Костянтин Сігов, Леонід Фінберг Переклад: Олексій Панич Наукова редакція: Олексій Панич Літ. редагування: Леся Лисенко Коректура: Дмитро Каратєєв Комп’ют. верстка: Іоан Залевський Худ. оформлення: Ірина Пастернак Видання здійснено за підтримки о. Дід’е Берт’є, спільноти св. Франциска Ксав’єра та RENOVABIS
ISBN 978-966-378-403-8 © Éditions Parole et Silence, 2004 © ДУХ I ЛIТЕРА, 2015 ISBN 2-84573-253-8
ЗМІСТ «Це називають зорею» Передмова до українського видання . . . . . . . . . . . . . . 7 Передмова авторки до другого французького видання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11 Пролог . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15 Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19 Християнське покликання освіти 1. Освіта, заснована на Христі . . . . . . . . . . . . . . . 31 2. Освіта у місії Церкви . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49 3. Ієрогліфи дитинства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79 Освіта, генеза людини 4. Первинний досвід дії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95 5. Освітні стосунки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 121 6. «Всеосяжний освітній жест» . . . . . . . . . . . . . 159 Місце священної історії 7. Традиція обіцянки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 197 8. Унікальний учитель . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 239 9. Освіта в Дусі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 271 10. Найвища міра . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 313 Освітня місія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 335
«Це називають зорею» Передмова до українського видання Коли міжнародний журнал Communio попросив мене написати книгу про освіту, я була б дуже здивована, якби мені сказали, що згодом ця книга буде перекладена українською! Тим більше я вдячна Костянтину Сігову та видавництву «Дух і Літера» за цю несподівану можливість поділитися з українськими читачами моїми освітніми роздумами, що народилися у річищі тривалої педагогічної та духовної традиції, започаткованої Мадлен Даніелу (1880–1956). Ця традиція допомогла мені в моїх студіях ще до того, як я сама долучилася до її продовження. У своїй книзі я спробувала описати здобутий мною досвід поєднання, без змішування, духовного життя, яке оживлює освітню працю, і дії Святого Духа, яка надихає та скеровує всякого, хто її сприймає. Друге видання моєї книги вийшло 1991 року, коли Європа раптово розширилася, а її східна частина щойно пережила антропологічне і політичне банкрутство комуністичної системи. У передмові до цього видання я підкреслила нагальність того, про що потужно сказав Солженіцин: «сіяти насамперед те, що визріває найдовше». Подальші події лише підтвердили й додатково посилили цю нагальність. -7-
Марґеріт ЛЕНА. Дух освіти
Віднині ми живемо у множинному та рухливому світі, де теперішнє переслідує минуле, наймолодші зазвичай опановують найновіші технологічні здобутки швидше за старших, і ніхто не в змозі уявити собі майбутнє на підставі того, що ми знаємо про теперішнє. Ми потрапили в епоху між: міждисциплінарний, міжнародний, міжкультурний, міжрелігійний… В кожному разі це між сполучає та поєднує відмінності — віку чи культури, знання чи думки, мови чи релігії. Але, якщо нашому часові властиве неймовірне посилення цих синхронічних взаємозалежностей, які сьогодні поєднують нас з цілим світом в його культурному, суспільному та релігійному розмаїтті, йому також властиве симетричне послаблення діахронічних взаємозалежностей, які пов’язують нас з нашим колективним минулим і також закликають нас до винахідливої пильності стосовно майбутніх поколінь. Працюючи заради цих поколінь, освітяни перебувають у самісінькому центрі описаної зміни та вповні відчувають її виклик. Але на цей виклик можливо і бажано відповісти «освітою у дусі». Чим насправді є виховання дитини, якщо не прищепленням її короткій пам’яті дорогоцінної спадщини минулих здобутків, і водночас роздивлянням, з нею і до неї, того ще небувалого майбутнього, обіцянку якого вона вже носить у собі? Чим є освіта, якщо не відкриттям дитині світу, ширшого за природні межі її сім’ї та оточення, і разом з тим пропонуванням їй емоційного, інтелектуального та духовного притулку, за межами якого немає нічого крім нескін-8-
Передмова до українського видання
ченного блукання без курсу та напряму? Хіба освіта тим самим не виводить дитину за межі її власного унікального внутрішнього світу, відкриваючи її для поклику всезагального? Освітяни є невтомними ткачами, які невпинно зшивають близьке та віддалене, знайоме і небувале, минуле та майбутнє, «вже» і «ще ні», «те саме» та «інше». Це безустанне зшивання і називається життям духа. Воно потребує водночас вірності та відваги. Освіта не оволодіває майбутнім силою наказу, як мріяли прибічники тоталітарних режимів, і не захоплює майбутнє ідеологіями сьогодення, а просто активно долучає до всього, що прагне жити і зростати. Цього достатньо, щоб врівноважити ностальгії та утопії. У важку годину, коли сили смерті та облуди здаються близькими до перемоги, саме освітянам належить з мужністю та надією захистити пам’ять про забуті істини і сподівання на ще ненароджене майбуття. Але ми не самі у цій справі. Як писав апостол Павло, «сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми — діти Божі» (До Римлян 8:16). Ми потребуємо Того, Хто є спогадом про Слово (Йо. 14:26), щоб зцілити нашу пам’ять, зранену болісними плодами історії двадцятого століття, і відкрити юним поколінням благодать оновлення. Ми потребуємо Того, Хто «наведе вас на всю правду» (Йо. 16:12), щоб розрізнити відкриті перед нами та нашими учнями шляхи життя і шляхи смерті, виховати відповідальних громадян і справжніх християн. Святого Духа також називають внутрішнім Господарем: дослухаючись -9-
Марґеріт ЛЕНА. Дух освіти
до нього і навчаючись у нього, ми засвоюємо авторитет без насильства, покору без конформізму, служіння істині без релятивізму та догматизму. Насамперед, нам потрібно черпати, безпосередньо в Його божественному джерелі, те освітянське милосердя, для якого відмінність поколінь, ще відчутніша через пришвидшення суспільних змін, не перетворюється на лінію розлому. П’єр Клавері, єпископ Оранський, вбитий терористами в Алжирі, казав, що природне місце для християн — це саме перебувати на лініях розлому. Тим більше це стосується християнських освітян. П’єса Жана Жироду «Електра» завершується діалогом між жінкою та жебраком. Жінка питає: «Як це називають, коли день настає, як сьогодні, і все зіпсоване, все розорене, але повітря все ж вдихається…?». «В цього є дуже красиве ім’я», — відповідає жебрак. — «Це називають зорею». Освітяни — це ткачі зорі.
- 10 -
Передмова авторки до другого французького видання Книга «Дух освіти» з’явилася десять років тому, на вимогу й завдяки гостинності серії Communio Fayard. Відтоді вона стала подвійним викликом, культурним і церковним. Спершу про культурний виклик. Ударна хвиля від подій 1968 року прокотилася і Заходом, і Сходом Європи, вразивши всі інституції — сім’ю, школу, Церкви — які передають творчу естафету від покоління до покоління. Вона розхитала духовні засади самого акту цієї передачі. Але, якщо у Празі чи Москві ідеологічні репресії блокували майбутнє через фальсифікацію пам’яті, наші суспільства виснажилися у завзятій самокритиці. Ми всі піддалися ризику забуття того, що жива культура може тривати лише у цьому вільному переході, зазвичай мовчазному, завжди небезпечному, який передає спадщину слів, жестів і значень від одного покоління до іншого, від нас до інших, від минулого до майбутнього. У цьому контексті варто відродити освітню відповідальність, повернувши серця батьків до дітей. Але виклик був і всередині Церкви. Другий Ватиканський Собор відкрив можливості для широкого служіння християн у різних суспільних потребах, - 11 -
Марґеріт ЛЕНА. Дух освіти
що потягнуло за собою певну кількість зсувів в апостольських пріоритетах. Традиційні форми, у яких здійснювалися християнські обов’язки освіти, зокрема, у шкільному навчанні, опинилися водночас під загрозою іззовні та під питанням ізсередини. Тепер уже не було великої громади, яка звернулася б до цих завдань, що вимагають великої терплячості, але не гарантують ефективності вкладених зусиль. У цьому контексті довелося обстоювати нагальність того, що вмирає найдовше. Зараз ніхто не може вдавати, ніби ці виклики вже відійшли у минуле: адже вони надто торкаються істотного, щоб бути лише тимчасовими. Але в нашому сьогоденні проявилися й інші риси, які знову вимагають від освітян додати ясності та мужності. У Франції протести ліцеїстів вочевидь уже не зачіпають ані інституцій, ані кінцевої мети освіти. Вони домагаються від національної системи освіти лише засобів досягнення власних цілей. Що це: поступ зрілості чи нещира позірність найзлішого ворога юності — покірливості? Хто може розгледіти у цих матеріальних та кількісних вимогах велике неви словлене очікування? Хто надасть йому засоби для висловлення, хто візьметься відповісти на нього? За межами наших кордонів раптово розширена Європа перебуває у пошуку духовних свобод, здатних підкріпити громадські свободи і скерувати їх на шлях тяжкого одужання. Виявляється, що системи, які зробили з освіти горнило суспільної переплавки людини, зазнали освітньої поразки та антропологічного - 12 -
Передмова авторки до другого французького видання
банкрутства, ще драматичніших за їхні економічні чи політичні невдачі. Зі стриманою впевненістю справжніх пророків певна кількість людей, від Москви до Тезе, спрямували свою енергію, загартовану в аскезі таборів чи вогні молитви, на службу молоді. Вони відкрили шлях. Хто зголоситься піти слідом за ними? Нарешті, у Католицькій Церкві багато хто відчував, що настав час «зробити вибір на користь молоді», надихаючись тим же євангельським радикалізмом, що схиляє робити вибір на користь бідних. Адже питання «Що я маю зробити, щоб мати життя?», порушене новим поколінням перед його попередниками, зачіпає за живе також і християнське сумління. Ми знаємо, що для відповіді недостатньо надати перелік Божих заповідей. Слід також знайти час поглянути на того, хто запитує; слід знайти час полюбити його. Отак піднісши власну свободу до властивого їй рівня, можна спробувати вказати шлях та джерела, Пастиря та живу воду. Але ніхто не може прокласти шлях, яким не йде сам, нехай і невпевненим кроком. Сьогодні, як і десять років тому, вся освіта починається з Виходу й завершується Пасхою. 2 лютого 1991
- 13 -
Пролог Vocat nominatim et educit eas…5 Істинно, істинно говорю вам: Хто не дверима в кошару овечу входить, а деінде влізає, — злодюга той, розбійник! Хто ж увіходить дверима, той вівцям — вівчар. Йому одвірний відчиняє, і вівці слухаються його голосу, і кличе він своїх овець на ім’я, і виводить їх. А коли виведе всіх своїх овець, то йде поперед них, і вівці слідують за ним, бо голос його знають… Добрий пастир життя своє за овець покладе. Йо. 10:1–4, 11. «… і виводить їх» Хто справді може вивести, крім лише самого Бога? Тут потрібний шлях від одного місця до іншого, від Виходу до Пасхи. Але ми — дорослі та діти — всі перебуваємо в тому самому місці. Тому найчастіше ми можемо лише відтворювати в наших освітніх «… кличе він [своїх овець] на ім’я, і виводить їх» (Йо. 10:3). — Прим. перекладача. 5
- 15 -
Марґеріт ЛЕНА. Дух освіти
проектах уже проторовані шляхи до вже закритого місця або ж утопічно накреслювати шляхи, що ведуть у нікуди. Але Освітянином є Той, Хто відкриває і звільняє всі наші простори: добрий Пастир. «Хто ж увіходить дверима…» Хто насправді може приєднатися до свободи істоти без насильства та нескромності, відвідати її та впливати на неї зсередини, крім лише самого Бога? Тут потрібна близькість Творця до свого створіння; потрібне Слово, гостріше за двосічний меч; потрібне смиренне проникнення Духа. У кожному з нас є дверцята, повернені до світла, але зачинені, як східний вхід до Єрусалимського Храму аж до моменту, коли туди зайде Господь. Зачинені, таємні дверцята; ми не можемо дістатися ані власних глибин, ані глибин іншого; найчастіше ми входимо туди таємними шляхами. Але Освітянином є Той, хто входить без галасу та насильства: адже Він увіходить у Свою оселю. «… і кличе він своїх овець на ім’я» Хто справді знає це ім’я, крім лише самого Бога? Остаточна ідентичність істот, навіть і наша власна, є для нас невловною. Ми живемо у непрозорості знаків, неясності часової тривалості; день у день ми по складах розбираємо сенс сущого, який завжди лишається перед нами, але є для нас неосяжним: «… і ще не виявилося, чим будемо»6. Те, чим стане кожне з наших дітей, уже бачить Бог, але ми цього 6
1 Йо. 3:2. — Прим. перекладача.
- 16 -
Пролог
майже не знаємо; ми виховуємо невідомих дітей для невідомого світу. Але Освітянином є Той, Хто кличе кожного з нас на ім’я — те ім’я, якого ми ще не знаємо, але впізнаємо; те нове ім’я, яке є нашим ім’ям для Бога й навіки. «… йде поперед них» Хто може так йти попереду, крім лише самого Бога? Адже треба знати, куди йти; а хто з нас насправді це знає? Якщо ж ми не знаємо, куди йти, як оберемо собі шлях? І насамперед, як ми скеровуватимемо інших до джерел, якщо самі є скаліченими сліпцями? Але ж саме цього вимагає кожне нове покоління від попереднього: не лише життя, а й життєвих резонів, не лише колодязя, а й живої води. Освітянином є Той, Хто дає живу воду без міри. «… життя своє за овець покладе» Хто може дійти кінця свого шляху, дійти крайньої межі любові, крім лише самого Бога? Віддати своє життя, надаючи життя; погодитися вмерти, аби жив інший; зменшитися, щоб він зростав? Але саме про це й ідеться в освіті, відповідно до пасхального закону, за яким зернятко має вмерти, щоб народився плід. Як витвір життя та обіцянка надлишку, вся освіта торкається Хреста і його Слави. Освітянином є Той, Хто збирає їх у єдину Пасху.
- 17 -
Вступ Невдовзі перед Першою світовою війною жінка на ім’я Мадлен Даніелу здійснила неможливе. Усупереч доброзичливцям, які нерідко бояться зичити, всупереч університетським викладачам, які часто не наважуються вірити й відправляють християнську віру до музею похибок минулого, вона за підтримки однодумців створила «Вільну нормальну школу» (École normale libre) на вулиці Удіно в Парижі й широко відчила її двері для дівчат. Так почалося формування того, що за кілька років перетвориться на коледжі Святої Марії та Шарля Пеґі. Приблизно тридцятьма роками пізніше, коли її починання розширилося, а її розуміння визріло у подоланні тисячі складнощів, вона опублікувала одразу дві книги: «Дія та натхнення» та «Освіта в Дусі»7. У цих книгах вона виразила свій досвід освітянки, керівника шкільної та університетської установи, матері сімейства. Найголовнішим є те, що вона прояснила те, з чого все почалося і що залишалося в осередді всього її життя, цілковито присвяченого чину освіти: апостольський поклик служити молоді, пристрасть до розбудови Царства Божого, а також упевненість, що найголовAction et Inspiration, Beauchesne, Paris, 1938. L’Education selon l’Esprit, Plon, Paris, 1939. 7
- 19 -
Марґеріт ЛЕНА. Дух освіти
нішу роль у цій розбудові має відігравати освіта. Цей поклик був почутий настільки глибоко й запроваджений настільки щиро, що задля його здійснення народилася ціла апостольська спільнота. Мадлен Даніелу померла 1956 року; але її починання ширилося й далі. Відгалуження з’явилися в Італії та Азії; пустили коріння в Африці. Уже ця життєздатність є ознакою того, що натхнення, яке її живить, не було лише тимчасовим. Можливо навіть, як це трапляється зі справді творчими думками, що завжди з’являються трохи завчасно, починання Мадлен Даніелу краще узгоджується з нашим теперішнім часом, ніж із її власним. Вона зберігає ту плідність простих ідей, про які Пеґі писав, що вони, набувши форми та поширення, стають революцією. Але революцією без насильства, бо йдеться про чин духу. Проте цей чин є новаторським і відважним. Мадлен Даніелу, свідок великих політичних, суспільних, інтелектуальних та релігійних потрясінь першої половини двадцятого століття, не втішалася легкою ейфорією думок та дій безпроблемних періодів історії. Вона написала «Освіту в Дусі» саме тоді, коли під тиском фашизму тріумфально стверджувалися методи масової освіти, а у відповідь на це ставав запеклішим індивідуалізм. Зі взірцевою проникливістю вона одразу вийшла за рамки цієї хибної альтернативи, не приставши ані до тоталітарної спокуси, ані до принад культу власного «я». Вона написала «Дію та натхнення» в момент, коли чимало інтелектуалів та науковців, - 20 -
Вступ
таких як П’єр Теяр де Шарден, з гіркотою відчули у самій Церкві те зволікання й той опір, із якими наша бездіяльність зустрічає духовні виклики сьогодення. Мадлен Даніелу не стала протиставляти натхнення та інституцію, захищаючи перше, щоб уникнути вимог другої. Долаючи ці штучні, а часто й убивчі, протиставлення, вона у своїх діях та книжках твердо стояла на шляху, який Другий Ватиканський Собор відкрив ще ширше для християнського сумління: цілковито втілювати віру в конкретній реальності людини, не спотворюючи й не змінюючи звістки, й у такий спосіб знову зосередитися на своїй богословській домівці. Здається, що у християнській освіті саме цей шлях є вельми вимогливим і водночас він звільнює. По суті, «освіта у Дусі» не є гуманістичною освітою в тому сенсі, в якому цей вираз розуміє сучасна університетська культура, перетворюючи на абстракцію (принаймні через первинні настанови своєї методи) всі посилання на Бога. Але це й не монастирська релігійна освіта з певними сумнівами щодо мирських цінностей. Вона віддає належне ціліснй людині й цілісному Одкровенню, доходячи найцентральнішого і найвтаємниченішого місця їхньої зустрічі — коли, як писав апостол Павло, «сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми — діти Божі» (Рим. 8:16). Цей глибинний зв’язок пояснює свідому багатозначність назви «Освіта в Дусі». Насамперед, тут ідеться про Святого Духа, внутрішнього Господа, Того Єдиного, Хто абсолютно й недвозначно заслуговує іменуватися Господом. Однак ідеться і про людський дух: те в нас, - 21 -
Марґеріт ЛЕНА. Дух освіти
що здатне вирішувати й любити, осягати та творити, критикувати й дивуватися. У цьому сенсі будь-яка освіта є духовною: адже освічувати — це не вивертати навиворіт, а звертатися8; вся освіта стоїть на ґрунті слова та свободи. Окрім того, Мадлен Даніелу завжди йшлося лише про більш-менш дієві та необхідні умови, але ці умови ніколи не були вирішальними для справжньої історії, яка відбувається між свободами та всередині кожної з них. Плутати освіту з муштрою було в її очах людською помилкою і помилкою в розумінні людини. Так само визначення освіти передбачає своїм підґрунтям первинний досвід дії. Саме цьому присвячено книжку «Дія та натхнення» — у світлі традиції апостольської дії Павла та Святого Ігнатія Богоносця. Дуже рано внаслідок зустрічей та подій її власної юності Мадлен Даніелу познайомилася з цією апостольською містикою, — насамперед, за покликом обставин, у запекло позитивістському й антиклерикальному університетському середовищі початку двадцятого століття, де володарями думок вважалися Дюркгайм, Анатоль Франс чи Ернест Ренан. Молода студентка коледжу Савіньї, вона швидко та із сумом усвідомила встановлений і начебто вже інституціоналізований розрив між інтелігенцією та вірою, формуванням людини та християнським шляхом. Директорка коледжу Савіньї привітала її заявою: «Тут втрачають віру за три місяці»; трохи пізніше Мадлен В оригіналі — неперекладна гра слів: éduquer n’est pas dresser, mais s’adresser — Прим. перекладача. 8
- 22 -
Вступ
мала нагоду пересвідчитися у цьому через зізнання однієї зі своїх подруг. Саме тоді в ній раптово народилася чітка ідея майбутнього починання — як вона зізнавалася пізніше, «одна з тих думок, що йдуть від Бога і навколо яких зосереджується все життя»9. Ішлося не про інтелектуальне осягнення якоїсь загальної культурної проблеми, а про духовний порух за конкретних обставин. Так вона стала на шляхи Божі, які ведуть не від однієї загальної ідеї до іншої, а від особи до особи, відкриваючи вільний простір для винайдення дії. Цей подвійний аспект, незвідно особистий — допомогти живій істоті, та практичний — завдання, що потребує виконання, відбився в інституції, створеній Мадлен Даніелу; його ж можна побачити й у її власній розповіді: «Я сказала собі: має бути дім, де молоді дівчата-католички зможуть продовжувати своє навчання на вищому рівні без того, щоб із ними трапилося щось подібне. І весь проект спалахнув у мене в голові, як блискавка. Я вірю, що саме тут Наш Господь надав мені перший поштовх. Я не можу згадувати цей момент без хвилювання, я пригадую найменші деталі цієї аудиторії, я чую звуки голосу Луїзи, я знову віднаходжу у моєму серці ту саму тривогу…» Так у досвіді Мадлен Даніелу апостольська потреба стала визначальною. Вона одразу осягала освіту як форму євангелізації, а освітянина-християнина як апостола. Ця первинна благодать зберегла її у нескінченних дебатах, які надто часто поставали у формі 9
Action et Inspiration, р. 15.
- 23 -
Марґеріт ЛЕНА. Дух освіти
дилеми між дією та спогляданням, людським успіхом та звіщенням Євангелії. Із внутрішнього джерела та життєвого досвіду вона знала, що дію загалом, і надто освітню дію, можна сприймати й осягати як «співпрацю з Богом», у якій поєднуються покірливість серця і творча ініціатива. У дії, зрозумілій у такий спосіб, усі здібності й ресурси суб’єкта концентруються та примножуються, щоб прислужитися справі Божій у цьому світі. Це особливий містичний шлях, що виражається у термінах єдності волінь; він, як і споглядальна містика, знає свої періоди бездіяльності та ночі, свої Виходи і свої осідки. Аскеза полягає не у відмові послуговуватися своїми дари та людськими способами дії, а у самозреченні під час користування цими дарами та застосування цих засобів; аскезою є перетворення всієї своєї цілком розвиненої людяності на провідника Божого світла, так що в нашому плані пропонується, як писала Єлизавета Трійці, «людяність на додачу». Це передбачає водночас інтимний, яскравий і непретензійний досвід присутності Святого Духа і велику покору його наснагам у найбанальніших повсякденностях життя. Так в апостоличній дії можуть злитися, не змішуючись, природа й благодать, людське й божественне. Власний внесок Мадлен Даніелу полягає не стільки у тематизації цієї апостольської містики, життєва сила якої глибоко вкорінена у традиції Церкви, як у вивільненні всієї її значущості заради того, що - 24 -
Вступ
стосується освіти. Відтак освіта стає привілейованим виразом тієї гри природи, благодаті та свободи, яка з незрівнянною докладністю впроявилася у творах та книжках Мадлен Даніелу. Тут вона глибоко відчувається і дає змогу відчути суть10. Як продовження цих двох книжок і, насамперед, педагогічного та духовного досвіду, що породив їх і, навпаки, був ними збагачений, я намагаюся описати те, що є властивістю й основою християнської освітньої дії. Є сили, що втручаються задля затьмарення її природи та суті, спричиняючи зречення або зачерствіння. Але є і християнська істина освіти, невразлива ані для скептицизму, ані для догматизму. Вона не визначає освіту відповідно до якоїсь однієї моделі, але також і не дозволяє освіті віддатися всім вітрам теорії. Я вже цитувала це висловлювання Пеґі: «Коли проста ідея набуває форми та поширення, вона стає революцією»11. Однак інколи революція чи, радше, сумна карикатура на неї, полягає в тому, що ідеї не набувають форми та поширення, або те, що поширюється, вже не є тими самими ідеями… Не можна творити освіту з утопіями чи бюрократіями, з гіркотою повстання чи площинністю конформізму. Про Мадлен Даніелу та її освітню працю див. також: Blandine Berger, Madeleine Daniélou, 1880–1956, Paris, Cerf, 2002; M. — Th. Abgrall, Prier 15 jours avec M. Daniélou, Paris, Nouvelle Cité, 2001. 11 Charles Peguy, «Note sur M. Bergson et la philosophie bergsonienne», Œuvres en prose, Pléiade, NRF, Paris, p. 1286. 10
- 25 -
Марґеріт ЛЕНА. Дух освіти
Отже, нам належить здійснити синтезу: достатньо енергійну, щоб не відірватися від первинного поштовху, і достатньо щедру, щоб «зберегти все добре» у течіях, до яких ми належимо. Ця синтеза також має бути достатньо універсальною, щоб мати цінність у розмаїтті освітніх ситуацій, і достатньо зваженою, щоб пояснити наявну в ній надію. Таку синтезу не фабрикують і не вигадують; вона відкривається у світлі «харизми», властивої освітянину-християнину, в тому, що є її постійною благодаттю та місією в різноманітності її історичних постатей. Інакше кажучи, християнська освіта, насамперед, порушує перед нами не проблему пастирської можливості чи нагальності, а власне богословську проблему. Кожен розв’язує її на власний спосіб, долучаючи до неї, часто імпліцитно й несвідомо, певне розуміння природи та благодаті, суспільства та Церкви, людської та надприродної історичності. Коли є мінімум антропологічного та богословського консенсусу, для освіти не так важливо, що все це залишається під спудом: адже освіта не є насамперед справою теорії. Але коли цього консенсусу бракує, слід відверто обговорити християнську практику освіти, щоб вказати її цілі, проголосити та зберегти її суть. Такою є мета цієї книги. Вона не претендує на жодну педагогічну оригінальність; її місце не у рясно та вміло культивованій царині наук і технік освіти. Вона намагається розглянути дію освіти у світлі її філософських і богословських засад. Я свідома по - 26 -
Вступ
двійного ризику цього прагнення: одним воно здаватиметься занадто людським, іншим — занадто духовним. Але мені здається, що цей ризик властивий станові християнина загалом і християнській позиції інтелігенції зокрема. Завдяки дару віри цій позиції ніколи не бракує аргументації, але вона не вповноважена схоплювати цей дар у поняттях. Вона має йому відкритися і прийняти його; лише так він може проявити властиву йому плідність. Отже, інтелігенція має благодать поєднувати, не змішуючи, дари рефлексії та світла Одкровення. У таких питаннях, як питання християнської освіти, така сполука є сьогодні життєво важливою: нерозуміння чи то власне антропологічної будови освітньої дії, чи то її богословської значущості, прирікає нас на лише косметичні зрушення. Ось чому перша частина цієї книги одразу звертається до християнської освіти як цілого й намагається визначити її місце у загальній будові християнської містерії, що виходить з Христа (розділ 1), розгортається у Церкві (розділ 2), і впорядковується у тому Царстві, де нас випереджає дитинство (розділ 3). Така освіта є християнською не випадково чи додатково, а за покликанням, відповідно до постійного й рішучого навернення. У такий спосіб ми можемо дослідити послідовно й аналітичніше, з одного боку, властивості освітньої дії як такої — позаяк благодать не скасовує ані її природи, ані потреби її вивчати, а з іншого боку, — - 27 -
Марґеріт ЛЕНА. Дух освіти
богословське значення освіти. Відповідно, друга частина книги аналізує освітню дію (розділ 4) та освітні стосунки (розділ 5), насамперед, стосунки сам на сам між дорослою людиною та дитиною, а також у ширшій перспективі суспільного шляху й людської історії, наріжним каменем якої є освіта (розділ 6). Відтак здається, що у самому динамізмі освітньої дії є те, що веде за її межі, відкриваючи людську історію для Священної Історії. Це відкриття є предметом розгляду у третій частині книги. У різний, але співвідносний спосіб Старий і Новий Завіт засвідчують, що освіта є наріжним каменем і надприродної історії (розділи 7 та 8). Ця надприродна історія розгортається в осередді нашої історії відтоді, як Христос воскрес, щоби повсюдно передати Своїй Церкві Дух П’ятдесятниці. У його світлі можна виокремити засади та норми освіти у Дусі, місію та благодать, властиві християнським освітянам (розділи 9 та 10). Торкаючись філософії та богослов’я, черпаючи з їхніх скарбниць, ця книга не є філософською і не належить до «богослов’я освіти» (цей вираз є водночас амбітним і розпливчастим). Скажімо радше, що вона пропонує богословський шлях освіти. Вона досягне своєї мети, якщо закличе кожного читача самостійно замислитися над тим моментом власного життя, де він задовго до того, як стати освітянином, сам був освічений. Цей момент є криницею живої води, де Дух надходить до нас, щоб засвідчити в нас, попри - 28 -
Вступ
всю силу опору, Ім’я Отця та Ім’я Воскреслого, тим самим надихаючи й підживлюючи наші дії. Отак християнин-освітянин може жити у повсякденній банальності, у сімейному житті та навчанні, пере бувати в катехезі парафії чи в оточенні бешкетників, не втрачаючи своєї життєдайної богословської сили. «Ніщо не виглядає скромнішим за богословське. Або, точніше, ніщо не долучається до субстанції звичайних речей краще, не ховається з більшою радістю під їхньою оболонкою, не виражається крізь них щасливіше за чисте богословське життя… Що глибше це нове життя є божественним, то глибше і простіше воно залишається людським»12.
Victor Sion, Réalisme spirituel de Thérèse de Lisieux, coll. Foi Vivante, Lethielleux, Paris, 1972, p. 16. 12
- 29 -
Освітня місія У цій книзі Марґеріт Лена пропонує плідні міркування щодо «всеосяжного освітнього жесту». Чимало чоловіків і жінок, які взялися навчати своїх дітей або дітей інших батьків, уже знайшли для себе на цих сторінках дорогоцінну допомогу. У нинішній складний час багато хто шукає способів кращого виконання своєї освітньої місії. Безумовно, вони знайдуть у цій книзі поради, що не застарівають. Марґеріт Лена добре знає, про що говорить. Вона спирається на чималий власний досвід, який вона здобула, безперестанно працюючи на освітній ниві. Вона осмислила цей досвід, пропустивши його крізь фільтр розсудливої критики та віри, й у такий спосіб встановила його дороговкази. Але це не було б достатнім мотивом для написання моєї передмови до її книги. Крім особистого досвіду авторки, у цій книзі відбилася також харизма апостольської спільноти святого Франциска Ксав’єра1. Це аж ніяк не дрібLa communauté apostolique Saint-François-Xavier — жіноча апостольська спільнота заснована 1911 року у Франції видатною освітянкою Мадлен Даніелу; Марґеріт Лена є членом цієї спільноти. — Прим. перекладача. 1
- 335 -
Марґеріт ЛЕНА. Дух освіти
ниця. Хто говорить про харизму, говорить про ожий дар, сприйнятий і застосований у дії заБ ради більшого блага та більшої радості іншого. Церква визнала дар, яким Господь наділив Мадлен Даніелу2. Силою Святого Духа вона отримала мудрість для розбудови типу освіти, у якій поєдналися природа й благодать, свобода й визначеність, щоб сформувати по-справжньому вільну людину, яка по-справжньому вірить у Бога, що воскрешає мертвих. Вона також отримала проникливість, щоб вкласти в освітню працю власну особистість і передати її іншим. Ця харизма — адже саме так називається дар, що йде від Бога, втілюється в одному з Його слуг і передається іншим, воплотилася в особі Мадлен Даніелу і заснованої нею спільноти святого Франциска Ксав’єра. Ця харизма перейшла також і до Марґеріт Лена, надихаючи її на подальшу працю. Вона підспудно запліднювала її досвід та її роздуми, викладені на цих сторінках. Освітяни вдячні Марґеріт Лена за написання книжки «Дух освіти». Багато хто з них перейнявся її пристрастю до освітньої праці. Вони будуть вдячні їй і за це довгоочікуване перевидання. Сьогодні чимало таких, хто опустив руки перед складнощами своєї освітянської праці. Багато з них знов сповняться енергією, прочитавши цю книгу. Її перевидання було нагальною потребою, позаяк, на думку Марґеріт Лена, сьогодні освітяни, батьки та вчителі вже не мають виЧитачеві буде корисно познайомитися з її біографією: Blandine-D Berger, Madeleine Daniélou, 1880–1956, Cerf, Paris, 2002. 2
- 336 -
Освітня місія
бору. «У нас немає вибору, якщо ми не готові втратити віру і любов аж такою мірою, що не даруватимемо життя: допоки є діти та юнаки, саме їхнє існування є для нас закликом». Церква віддавна чула цей заклик. Нещодавно вона згадала про надзвичайну важливість освіти3. Згадуючи Мадлен Даніелу, Церква так само часто пригадує й інших видатних освітян, таких як Едит Штайн, Іван Боско, святий Жан-Батист де ла Саль (назвімо тут лише найвидатніших). Церква також вдячна незліченним батькам та освітянам, що терпляче виконують «працю любові», якою є освіта, і знаходять у ній свою втіху. Освіта істотно притаманна людському життю. Коли малюк увіходить у світ, його зустрічає освітній жест. Хай би яким був цей жест — найпростіший, найнормальніший відрух, яким породілля вітає своє новонароджене немовля, — він навіює дитині відчуття впевненості, безпеки, любові та зростання. Цей жест освічує. Малюк віддається освіті. Так відбувається будь-яке людське зростання. Ось чому дорослі просто через факт своєї дорослості мають шляхетну освітню місію. У такий спосіб кожне людське життя доходить зрілості. Ми не заперечуємо особливостей освітньої праці там, де вона потребує спеціальних навичок. Але окрім цих особливих та необхідних навичок, хочемо ми чи ні, наявні ще Див. декларацію про християнське виховання Gravissimum Educationis momentum, прийняту на Другому Ватиканському Соборі 28 жовтня 1965 р. 3
- 337 -
Марґеріт ЛЕНА. Дух освіти
стосунки буття та присутності, наявні властивості мовлення, які або є, або, навпаки, не є повчальними. Такими є «братерські» зв’язки між поколіннями. Ми всі отримуємо старшого «брата»! «Що маєш, чого б ти не одержав?» — каже Святе Письмо. Це брат у людяності, який уже досяг зрілості, а тепер сприяє повноцінній появі людської гідності у своєму ще маленькому ближньому. Ніхто не здобуде свободи, якщо б’ється на самоті. Ніхто також не може довільно посісти місце іншого; але кожен починає свій шлях під проводом уже досвідченого старшого «брата». Стосунки дорослого та дитини є унікальними. Вони мають іншу природу, ніж стосунки між дорослими або між дітьми. Невпізнання цієї особливості може призвести до прикрих, а подеколи й смертельних помилок. Біблія показує нам, наскільки глибоко покликання освітянина вписане у все людське життя. Народ Ізраїля, після тривалих років життя зі своїм Богом, сповнених радощів та розчарувань, упертих зречень і впевнених поривів, зрештою почув життєдайний заклик: «Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю». Ісус, Месія Ізраїля, не мав іншої мети, ніж наново розтлумачити своєму народові те, що його Отець постійно породжує у цьому світі. На питання про «найбільшу» заповідь серед всіх, що становлять Закон Божий, Ісус відповів, не вагаючись: «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю» (Мт. 22:37)4. Біблія тут і далі цитується у перекладі о. Івана Хоменка. — Прим. перекладача. 4
- 338 -
Освітня місія
Але чи знаємо ми точний смисл цієї «найбільшої» заповіді? Прочитаємо її цілком: «Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю. Оці слова, що їх я заповідаю тобі сьогодні, мусять бути в твоєму серці. Ти накажеш про них твоїм синам і говоритимеш про них, сидівши в хаті й ідучи в дорогу та лягаючи й устаючи…» (Втор. 6:5–7). Отже, «найбільша» і найжиттєдайніша заповідь приписує нам дію освіти, дію передачі цієї заповіді синам. Неможливо прийняти «найбільшу заповідь» Божу, не почувши від Нього заклику щедро вдатися до освітньої справи. Вона належить до того, що є «найбільшим». Освітня справа не є ані тягарем, ані потребою, з якою належить змиритися; вона є радістю і джерелом життя як для «сина», так і для того, хто його виховує. Адже освітня дія робить по-справжньому чоловіком того, хто її виконує, і робить по-справжньому жінкою ту, хто їй віддається. Кожна доросла людина здобуває справжню дорослість лише тоді, коли у свободі та мирі передає наступному поколінню власні життєві резони. У теперішній час невпевненості в освітній дії Церква проголошує її красу та шляхетність. У цей час, коли численні перешкоди, здається, придушують сподівання освітян, Церква наважується вірити, що освіта завжди можлива. Церква розпізнає харизми, які Бог невпинно надає нам для цієї необхідної та шляхетної місії. Вона заохочує тих, хто живе цією місією. Церква також знає, що ці харизми є знаками для тих, хто воліє їх побачити, - 339 -
Марґеріт ЛЕНА. Дух освіти
щоб усі ми визнали наше освітнє завдання — зокрема й батьки, які мають щастя бути разом, — батько і мати — або перебувають наодинці зі своїми дітьми. Як святий Франциск Ассизький отримав прекрасну харизму бідності, щоб показати всім учням Ісуса, що відданість багатствам може відвести від царського шляху, що веде до радості, яку ніхто не може викрасти, так і Мадлен Даніелу і спільнота Святого Франциска Ксав’єра отримали прекрасну харизму освіти, щоб показати всім, що освітня місія є нашою задля нашої радості. Церква заохочує всіх дорослих чоловіків та жінок щедро віддатися своїй освітній місії стосовно дітей та юнацтва. Церква особливо високо шанує батьків, які, попри складнощі та численні тривоги, віддано беруть на себе цей первинний обов’язок. Церква особливо молиться за тих, хто присвячує своє життя освіті або суспільній праці. Нарешті, Церква дякує Марґеріт Лена за написання цієї книги, що засвідчує її палку відданість юним вихованцям і її любов до тих, хто свідомий своєї освітньої відповідальності. П’єр д’Орнеллас, вікарний єпископ Паризький
- 340 -