Прот. Андрій Дудченко "Божественна Літургія" by Duh Litera

Протоієрей Андрій Дудченко

Божественна літургія Путівник

Київ 2016

УДК 271.2-528-549 Д 815

Андрій Дудченко, протоієрей Божественна літургія. Путівник. – К.: QUO VADIS, ДУХ I ЛIТЕРА, 2016. – 184 с. ISBN 978-966-378-415-1

В книзі розповідається про смисл і значення Божественної літургії. Крок за кроком автор роз’яснює простою і доступною мовою всі слова, молитви та дії, які промовляють, співають та роблять під чай найважливішого богослужіння Православної Церкви. Всі тексти літургії подаються двома мовами: церковнослов’янською та українською.

Літературне редагування та коректура: Наталія Жищенко Комп’ютерне макетування: Вячеслав Горшков Дизайн обкладинки: Ірина Пастернак На обкладинці: Потир з колекції Музею Митрополита Володимира (Сабодана). Золото, емаль. Київ, Спасо-Преображенський собор. Фото Сергія Гаджилова. © Дудченко А.В., 2016 ISBN 978-966-378-415-1

ЗМІСТ Про літургію. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Проскомидія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17 Літургія Слова. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32 Євхаристія, або літургія вірних. . . . . . . . 92 Як часто причащатися? . . . . . . . . . . . . . 179 Що читати далі? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 182

З молитвою про єдину Помісну Церкву

П Р О ЛІ Т У Р Г І Ю

ожественна літургія – це найголовніше богослужіння Православної Церкви. Віряни збираються на літургію, щоб разом прославити Бога та причаститися Тіла і Крові Христових. Через Причастя ми поєднуємося з нашим Спасителем для того, щоб мати життя вічне, щоб наше життя було з’єднане з життям Ісуса Христа, Котрий воскрес із мертвих та переміг смерть.

Грецьке слово «літургія» взяте зі звичайної повсякденної мови. Воно означало будь-який громадський обов’язок, в якому брали участь усі вільні громадяни міста – чи то зведення мосту, чи то спорядження військового судна, чи влаштування гімнастичних ігор. Узявши це слово за назву свого богослужіння, давні християни акцентували на необхідності зібрання для спільної молитви та священнодійства всіх разом. Участь у літургії – не лише наше високе право, але й священний обов’язок. Перші християни щонеділі збиралися для того, щоб прославити Воскреслого Ісуса Христа та причаститися Його Тіла і Крові.

Божественна літургія. Путівник

Священнодійство, яке відбувається на літургії, зветься грецьким словом Євхаристія, що буквально означає «подяка». Подячна молитва, виголошувана священиком, під час якої освячуються хліб та вино, є центральною частиною літургії. Це священнодійство називають словом «перетворення»: хліб та вино через дію Святого Духа стають Тілом та Кров’ю Христовими. Причастя Тіла і Крові Христових невід’ємне від віри у Христа. В історії Церкви були часи, коли ще не були розвинуті богослужбові чини, богослов’я не заглиблювалося у складні питання віровчення, не скликалися Вселенські собори та не писалися збірки церковних правил, однак в історії Церкви ніколи не було часу, коли не здійснювалося б Таїнство Причастя.

Місце, де відправляється літургія Божественна літургія відправляється зазвичай у церковній будівлі, смисловим центром якої є вівтар. За особливих обставин літургію може бути відправлено у будь-якому місці, де зібрані віряни, однак навіть у такому разі необхідними є предмети, що будуть використані як престол та жертовник. Престол розміщений у центрі вівтаря. У молитвах літургії, які ми далі будемо

Про літургію

розглядати, престол називається «жертовником», тому що на ньому приноситься Богові «безкровна жертва» – хліб та вино, Тіло і Кров Спасителя. Престол іще називають «трапезою» – тобто обіднім столом, адже Євхаристія – не що інше як наша участь у Тайній вечері, яку Господь розділив зі Своїми учнями. На передній частині престолу посередині лежить прикрашене напрестольне Євангеліє – головна богослужбова книга, яку читають за літургією. Євангеліє містить оповіді про життя, проповідь, розп’яття та воскресіння Ісуса Христа, написані Його учнями-апостолами або з їхніх слів. Під Євангелієм у згорнутому вигляді знаходиться антимінс – квадратний плат з часткою мощів святого, підписаний єпископом (докладніше про антимінс ми говоритимемо далі). У центрі престолу – лампада, за нею – дарохранильниця. Дарохранильницю зазвичай виготовляють у вигляді невеличкої церкви, в основі якої є маленька шухляда для зберігання запасних Дарів. Часточки Тіла Христового у висушеному вигляді зберігають у церкві впродовж усього року для причащення хворих у ті дні, коли не правиться літургія. Під час відправи літургії на престол також ставлять свічки, а за престолом запалюють лампади на семисвічнику. Красиво прикрашений семисвічник є символом дерева, райського саду. Семисвічник у богослужбовий

Божественна літургія. Путівник

вжиток був уведений ще в Старому Завіті, в Єрусалимському Храмі. У лівій частині вівтаря розташований іще один столик, який називають жертовником, а в богослужбових книгах він зветься «предложенням». Тут готують дари для літургійної відправи: особливим чином виймають часточки із просфор, поминають живих та спочилих. Просфора, що буквально означає «приношення», – це невеличкий круглий пшеничний хлібець для богослужбового вжитку, випечений із квасного тіста на воді. Просфора складається з двох частин: більш товста основа та вершечок. На печаті зверху просфори зображають хрест, перші літери імені Божої Матері або когось із особливо шанованих святих. Перед початком літургії на жертовнику стоять приготовані дискос та чаша. Дискос – це металеве блюдо на невисокій підставці, на яке кладуть хліб для Тіла Христового та часточки з інших просфор. У чашу наливають вино, яке стане Кров’ю Христовою. Крім того, на жертовнику перебуває лжиця – металева ложечка для причащення вірян, та копіє – двогострий у вигляді спису ніж для вирізання часточок із просфор.

Про літургію

Установлення Причастя Перше Причастя Тіла і Крові Христових відбулося за Тайною вечерею. Ось як описує це євангеліст Лука (Лк. 22:7–20; при цитуванні Біблії перша цифра означає номер глави, цифри після двокрапки – номери віршів): Настав же день опрісноків, коли належало заколювати пасхальне ягня. І послав Ісус Петра і Іоана, сказавши: підіть приготуйте нам їсти пасху. Вони ж сказали Йому: де Ти велиш нам приготувати? Він сказав їм: ось, як увійдете в місто, зустрінете ви чоловіка, що нестиме глек води: ідіть слідом за ним до того дому, в який він увійде, і скажіть господареві дому: Учитель говорить тобі: де кімната, в якій би Мені їсти пасху з учнями Моїми? І він покаже вам горницю велику, прибрану; там приготуйте. Вони пішли і знайшли, як сказав їм, і приготували пасху. І коли настав час, Він возліг і дванадцять апостолів з Ним, і сказав їм: дуже бажав Я цю пасху їсти з вами, перш ніж зазнаю страждань. Бо кажу вам, що не буду вже більш їсти її, доки вона не сповниться в Царстві Божому. І, взявши чашу, віддав хвалу і сказав: прийміть її та розділіть між собою; бо кажу вам, що не питиму від плоду виноградного, поки не прийде Царство Боже. І, взявши хліб і дякуючи, розломив

Божественна літургія. Путівник

і подав їм, кажучи: це є Тіло Моє, що за вас віддається; це творіть на Мій спомин. Також і чашу після вечері, кажучи: ця чаша є Новий Завіт у Моїй Крові, що за вас проливається. Про те, що Причастя необхідне кожному вірянинові, Спаситель казав під час Свого земного життя ще задовго до Тайної вечері. Ці слова наводить євангеліст Іоан (Ін. 6:35, 51, 53–56): Ісус сказав їм: Я є хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги... Я хліб живий, який зійшов з небес; хто їсть цей хліб, житиме вічно; хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу... Істинно, істинно кажу вам: якщо не будете їсти Плоті Сина Людського і пити Його Крові, то не будете мати життя в собі. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день. Бо Плоть Моя істинно є їжа, і Кров Моя істинно є пиття. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому. Божественна літургія, незважаючи на розвиток її богослужбового чину, форми та структури, за суттю завжди лишається тією самою – участю християн у вечері Господній. І в наші часи віряни причащаються тих самих Тіла і Крові Христових, що й

Про літургію

апостоли, тому що Сам Ісус Христос – вчора і сьогодні і навіки Той самий (Євр. 13:8).

Літургія перших християн З перших днів існування Церкви апостоли та всі, хто увірував у Ісуса, збиралися разом у «перший день тижня», який ми тепер називаємо неділею, днем воскресним – коли Ісус Христос воскрес із мертвих – щоб на згадку про Його воскресіння розділити трапезу, яку Він заповів робити. Цю трапезу, за якою відбувалося причащення Тіла і Крові Господніх, за апостольських часів називали «переломленням хліба» або «вечерею Господньою». У першій християнській спільноті віряни постійно перебували у вченні апостолів, в єднанні та переломленні хліба і в молитвах... і, переломлюючи по домах хліб, приймали їжу в радості та простоті серця (Діян. 2:42, 46). Однак ми не знаємо подробиць того, яким саме був порядок служби і причащення в апостольські часи. Тоді молитви ще не записували. На основі книги Діянь апостольських ми можемо впізнати головні елементи літургії того часу: зібрання всіх разом, вчення, молитва та переломлення хліба. З другого століття чин «вечері Господньої» починає ускладнюватися. В ньому вже можна виокремити основні риси більш пізніх чинів. Ось як описує літургію

Божественна літургія. Путівник

другого століття святий Юстин Філософ: «У так званий день сонця буває у нас зібрання в одне місце всіх, хто живе по містах чи селах; і читають, скільки дозволяє час, оповіді апостолів чи писання пророків. Потім, коли чтець перестане, предстоятель своїми словами дає настанови та закликає наслідувати ті прекрасні речі. Потім усі разом встаємо та підносимо молитви. Коли ж скінчимо молитву, тоді... приноситься хліб, і вино, і вода; і предстоятель також підносить молитви і подяку, скільки він може. Народ висловлює свою згоду словом амінь, і буває роздавання кожному та причащення дарів, над якими відбулася подяка...» (Перша апологія, 67). У цьому описі ми вже бачимо основну структуру літургії: 1) зібрання всіх разом; 2) читання Святого Письма; 3) проповідь; 4) спільні молитви; 5) принесення хліба і вина, розчиненого водою; 6) подячна молитва предстоятеля; 7) причащення. Надалі ця структура буде розвиватися і ускладнюватися, але жоден із цих елементів не зникне.

Хто очолює літургію Божественну літургію обов’язково очолює один зі священнослужителів. Це – предстоятель за цією літургією. Ним може бути священик або єпископ. Він стоїть перед престолом, читає головні молитви.

Про літургію

Якщо разом із ним служать інші священики, вони стають праворуч та ліворуч від престолу. У церкві, де є декілька священиків, вони очолюють богослужіння по черзі у різні дні, але за однією літургією може бути тільки один предстоятель. Єпископ (букв. «наглядач») – найвищий ступінь священства. Єпископ очолює ввірену йому церковну область – єпархію. Він може відправляти всі церковні таїнства: хрестити, вінчати, а також висвячувати – поставляти на служіння – священиків і дияконів, а разом з іншими єпископами – і єпископів. У церковній ієрархії існують єпископи, що мають більш високі титули: архієпископ, митрополит чи патріарх, проте всі вони за ступенем свого священства є єпископами, рівними між собою. Єпископ також має обов’язок бути пастирем: вчити духовенство та народ слову Божому, правилам християнської віри і життя, сам бути прикладом для інших. Священик, або пресвітер (букв. «старійшина») – другий ступінь священства. Пресвітер очолює богослужіння в церкві за відсутності єпископа та керує парафією – спільнотою вірян даної церкви. Він відправляє всі церковні таїнства, крім висвячення у священний сан. Священик діє з благословення єпископа. Як і єпископ, він має обов’язок проповідувати своїй пастві та бути для неї взірцем віри та життя за заповідями Божими.

Божественна літургія. Путівник

Диякон (букв. «служитель») – нижчий ступень священства. Диякон сам не відправляє таїнства та богослужіння, але допомагає священику у відправі. Диякон поєднує священика та народ, закликаючи вірян до молитви, читає за богослужінням Святе Письмо. Усі священнослужителі разом називаються кліриками. Клір (букв. «жереб») – всі особи, поставлені відправляти особливе церковне служіння. До кліру входять також нижчі клірики – читці та іподиякони (що допомагають за єпископським богослужінням). Церковні служіння та відповідні їм ступені священства мають сенс тільки в церкві, головне «тіло» якої складають усі вірні Богові християни – віряни. Служіння священства, за апостолом Петром, дароване Богом усім християнам: Ви – рід вибраний, царственне священство, народ святий, люди відновлення, поставлені для того, щоб сповіщати досконалості Того, Хто покликав вас із темряви в чудове Своє світло (1 Пет 2:9). Тому, хоча літургію очолює обов’язково хтось зі священнослужителів, вона відправляється через молитви всіх її учасників – кліриків та вірян разом, так що кожен служить Богові на своєму місці та у свій спосіб. Єпископ чи священик, що стоїть перед престолом, відправляє службу разом з усіма людьми, котрі зібралися до церкви,

Про літургію

підносячи молитви не від себе особисто, але від усього зібрання вірян. Власне кажучи, Євхаристію відправляє уся громада, оскільки кожен вірянин не лише є присутнім у церкві, але й бере участь у спільних молитвах. Громада та предстоятель спів-служать один одному: це проявляється, зокрема, у діалогічній структурі літургійних молитов. Майже всі молитви виголошуються від імені всього зібрання та закінчуються словом «Амінь».

Літургійні чини Православна Церква сьогодні використовує два чини літургії: святителя Василія Великого та святителя Іоана Золотоуста. Крім того, по середах і п’ятницях та в деякі особливі дні Великого посту відправляється літургія Передосвячених Дарів, за якою причащаються святими Дарами, що були освячені у попередню неділю. Літургія свт. Василія Великого є більш урочистою і тривалою, ніж літургія свт. Іоана Золотоуста. У давнину в Константинополі її відправляли щонеділі та на свята. Тепер літургія св. Василія відправляється десять разів упродовж року: у неділі Великого посту (крім Вербної неділі), у Великі Четвер і Суботу, у святвечори Різдва Христового і Водохреща, а також у день пам’яті святителя Василія Великого.

Божественна літургія. Путівник

Безпосередньо перу святих Василія Великого та Іоана Золотоуста належать не всі слова у сучасних чинах літургії, що носять їхні імена. По-перше, вони були не стільки авторами у сучасному розумінні цього слова, скільки редакторами основної молитви літургії – анафори. Святителі працювали з матеріалом, який існував за їхніх часів: уточнювали його, доповнювали, надавали краси і гармонії. До того ж, відредаговані ними чини надалі також розвивалися. Давня Церква мала розмаїття літургійних чинів. Різних літургій було набагато більше, ніж тепер. Нам відомо про існування чинів літургії апостола Якова, апостола Марка, святителів Григорія Богослова, Амвросія Медіоланського, Григорія, просвітителя Вірменії, Кирила Олександрійського та інших. З усього минулого розмаїття сьогодні деінде відправляється тільки літургія апостола Якова у день його пам’яті (23 жовтня).

П Р О С КО М И Д І Я

оли прийдеш до церкви перед початком літургії, то чуєш читання псалмів та молитов. Це читають часи – невеликі служби добового кола богослужінь. У той самий час у вівтарі за закритою завісою тихо відбувається приготування хліба і вина для здійснення літургії, читають записки за живих і спочилих. Це відправляється чин проскомидії (букв. «принесення) – підготовча частина літургії. Цей чин священик відправляє на жертовнику півголосом. До того, як священик чи диякон промовить перший виголос літургії, віряни збираються у церкві. Зібрання християн разом – перша та необхідна умова для відправи літургії. У давнину, йдучи до церкви, віряни приносили свої дари – хліб та вино, а також оливу, віск і ладан – те, що потрібно для богослужіння. Частину приношень віддавали на спільну трапезу, а найкращий хліб та вино брали для відправи Таїнства. Церква суворо слідкувала за тим, щоб приношення приймали тільки від вірних

Божественна літургія. Путівник

християн, тобто від тих, хто був охрещений та не відпав від Церкви. Не приймали приношення від язичників, від тих, хто увірував у Христа, але ще не прийняв хрещення, та від тих, хто після хрещення відпав від Церкви через особливо тяжкі гріхи, чи примкнув до єретиків. Таким чином Церква суворо оберігала Євхаристію від тих, хто не міг причащатися.

Приготування Агнця та вина Сучасний чин проскомидії складається із приготування дарів для Євхаристії та поминання живих і спочилих. У руській традиції для проскомидії беруть п’ять просфор. З першої, найкращої та часто найбільшої просфори вирізається Агнець, який буде освячений у Тіло Христове. Агнець (букв. «ягня») є символом непорочної та невинної жертви Ісуса Христа, що приніс Себе у жертву на хресті за гріхи всього світу. Найменування Ісуса Агнцем трапляється в книзі Одкровення апостола Іоана Богослова. У чині літургії Агнцем називають вирізаний із просфори хліб кубічної форми, який потім стане Тілом Христовим. З другої просфори виймається частка на спомин Божої Матері; з третьої – дев’ять часток за різні чини святих, що складають Церкву небесну; з четвертої – частки за живих; з п’ятої – за спочилих. На печатках чотирьох просфор зображено хрест, а на

Проскомидія

богородичній – монограму MP ΘY (Матір Божа). У грецькій традиції використовують одну велику просфору з п’ятьма печатками, що відповідають кожній із наших п’яти просфор. Перед початком проскомидії священик читає тропар Великої П’ятниці, споминаючи хресні страждання і смерть Господа нашого Ісуса Христа: Викупив Ти нас від прокляття закону чесною Твоєю Кров’ю; коли на хресті Тебе було розп’ято, а списом проколото, став Ти джерелом безсмертя для людей, Спасителю наш, слава Тобі.

И#скупи1лъ ны2 є3си2 t клsтвы зак0нныz честн0ю Твоeю Кр0вію, на КrтЁ пригвозди1всz и3 копіeмъ проб0дсz, безсмeртіе и3сточи1лъ є3си2 человёкwмъ: Сп7се нaшъ, слaва ТебЁ. Так розповідає про це євангеліст Іоан: І взяли Ісуса і повели. І, несучи хрест Свій, Він вийшов на місце, що зветься Лобне, єврейською Голгофа; там розп’яли Його і з Ним двох інших, з одного і другого боку, а посередині Ісуса. Пілат же написав і надпис, і поставив на хресті. Написано було: Ісус Назорей, Цар Іудейський... Воїни ж, коли розп’яли Ісуса, взяли одежу Його і розділили на чотири частини, кожному воїнові по частині, і хітон; хітон же був не зшитий, а весь зітканий зверху, і сказали один одному: не будемо роздирати його, а кинемо жереб про

Божественна літургія. Путівник

нього, чий буде, – щоб збулося сказане в Писанні: розділили ризи Мої між собою і про одежу Мою кидали жереб... Після того Ісус, знаючи, що вже усе звершилося, щоб збулося Писання, говорить: спраглий Я! Стояла тут посудина, повна оцту. Воїни, намочивши оцтом губку і настромивши її на тростину, піднесли до уст Його. Коли ж Ісус спробував оцту, сказав: звершилось! І, схиливши голову, віддав дух (Ін. 19:16–30). Узявши першу просфору, священик тричі робить копієм над печаткою просфори знак хреста, промовляючи: «На спомин Господа і Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа», після чого вирізає Агнець кубічної форми, промовляючи вірші з пророцтва Ісаї (Іс. 53:7–8): Як ягня на заколення ведено Його. І як агнець непорочний перед тим, що стриже його, мовчить, так і Він не відкриває уст Своїх. У смиренні Його суд над Ним відбувся. Але про рід Його хто оповість? Бо візьметься від землі життя Його.

Ћкw nвчA на заколeніе ведeсz. И# ћкw ѓгнецъ непор0ченъ прsмw стригyщагw є3го2 безглaсенъ, тaкw не tверзaетъ ќстъ Свои1хъ. Во смирeніи Е#гw2 сyдъ Е#гw2 взsтсz. Р0дъ же Е#гw2 кто2 и3сповёсть; Ћкw взeмлетсz t земли2 жив0тъ Е#гw2.

Проскомидія

Ці слова показують, що Євхаристія є нашим поєднанням із Хресною жертвою Спасителя – безневинного Агнця, що прийняв смерть за гріхи всього світу. Далі священик промовляє: Приноситься в жертву Агнець Божий, що бере гріх світу, заради життя світу і спасіння.

Жрeтсz Ѓгнецъ Б9ій, взeмлzй грёхъ мjра, за мірскjй жив0тъ и3 спасeніе. і розрізає нижню частину Агнця хрестовидно, але не до кінця, щоб Агнець не розпався на частини. Потім копієм проколюється права частина Агнця на спомин проколення ребра Христового, при цьому читаються слова з Євангелія від Іоана (Ін. 19:34–35): Один із воїнів списом проколов Йому ребра, і зараз витекла кров і вода. І той, хто бачив, засвідчив, і свідчення його правдиве.

Е#ди1нъ t вHинъ копіeмъ рeбра Е#гw2 прободE, и3 ѓбіе и3зhде кр0вь и3 водA: и3 ви1дэвый свидётельствова, и3 и4стинно є4сть свидётельство є3гw2. Таким чином, приготований Агнець є образом, або іконою Христа. У чашу наливають вино, розведене водою. Вино розводять з тієї причини, що саме так його завжди пили в давньому Ізраїлі, а також у країнах греко-римської культури, де апостоли проповідували віру в Ісуса Христа. Пити нерозведене вино

Божественна літургія. Путівник

вважалося поганим тоном, так чинили тільки ті, хто зловживав ним. Згодом тлумачі літургії стали звертати увагу на те, що розведення вина водою може означати також символ хресної смерті Спасителя, коли з Його ребра, проколеного списом римського воїна, витекли кров і вода. Вино для літургії беруть червоне, вироблене з винограду без домішок. В українських церквах стало звичаєм вживати кріплене десертне вино типу «Кагор», до якого за технологією виробництва додається спирт, щоб зберегти концентрацію цукру та зупинити процес бродіння. Грецьке вино для літургії – більш солодке і не таке міцне, ніж звичний нам кагор, без додавання спирту. Проте ніщо не забороняє вживати для літургії натуральні червоні вина – напівсолодкі чи напівсухі. Однією з форм пожертви на церкву може бути купівля вина для літургії: у такому разі слід звертати увагу на його якість.

Поминання святих, живих та спочилих Підготувавши хліб і вино для Таїнства, священик поминає усіх живих та спочилих християн, що складають Христову Церкву, починаючи зі святих. З другої просфори, на печатці якої зображено монограму Пресвятої Богородиці, виймається частка на спомин Діви Марії. Священик при цьому промовляє:

Проскомидія

На честь і пам’ять Преблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії; молитвами Її прийми, Господи, жертву цю в наднебесний Твій жертовник.

Въ чeсть и3 пaмzть Преблагословeнныz Владhчицы нaшеz Бцdы и3 Приснодёвы Марjи, Е#sже моли1твами пріими2, ГDи, жeртву сію2 въ пренебeсный Тв0й жeртвенникъ. Вийнявши часточку, кладе її на дискос праворуч від Агнця, мовлячи:Стала Цариця праворуч Тебе, в ризи позолочені одягнена, преокрашена. Із наступної, третьої просфори виймаються дев’ять часточок на спомин різних категорій, або чинів святих: 1. святого Іоанна Предтечі і Хрестителя; 2. старозавітних пророків Мойсея та Аарона, Іллі та Єлисея, Давида та Ієсея, святих трьох отроків у Вавилоні та Даниїла пророка, і всіх святих пророків; 3. святих апостолів Петра і Павла і всіх апостолів – учнів Ісуса, що проповідували Христову віру в різних країнах; 4. святителів – церковних ієрархів, прославлених у лику святих: Василія Великого, Григорія Богослова, Іоана Золотоуста, Афанасія і Кирила Александрійських, Миколая Мирлікійського, митрополитів Київських Михаїла, Іларіона, Костянтина,

Божественна літургія. Путівник

Петра і Філарета та інших особливо шанованих святителів; 5. святих мучеників, що своїм життям засвідчили віру та вірність Христу Спасителю: первомученика архидиякона Стефана, великомучеників Димитрія Солунського, Георгія Переможця, Феодора Тирона, Феодора Стратилата, а також первомучениці Фекли, великомучениць Варвари, Катерини, Параскеви, Євфимії Всехвальної, мучениці Киріакії і всіх святих мучеників і мучениць; 6. преподобних отців та матерів, що подвизалися у пустелях та монастирях: Антонія Великого, Євфимія Великого, Сави Освяченого, Онуфрія Великого, Афанасія Афонського, Антонія і Феодосія Печерських, Іова Почаївського, Серафима Саровського, Пелагеї, Феодосії, Анастасії, Марії Єгипетської та всіх інших преподобних; 7. святих безсрібників – лікарів, що безплатно зцілювали недуги та допомагали людям: Косми й Даміана, Кира та Іоанна, великомученика Пантелеймона цілителя і пресвітера Єрмолая та всіх безсрібників; 8. батьків Богородиці святих Іоакима і Анни; святого, що на його честь освячено церкву; святих, пам’ять яких вшановується цього дня та яких

Проскомидія

особливо шанують у даній місцевості (тут священик може поминати й інших святих, кого він особливо шанує); просвітителів слов’ян рівноапостольних Мефодія і Кирила, князя Володимира і княгині Ольги та всіх святих; 9. святителя Іоана Золотоуста чи Василія Великого, в залежності від того, чию літургію правлять. Із четвертої та п’ятої просфор виймаються часточки на спомин живих і спочилих, за яких подають записки. Спочатку із четвертої просфори виймають дві великі частки: 1. за Предстоятеля Церкви та єпископа області, усіх православних єпископів, священиків і дияконів; 2. за Богом бережену державу нашу Україну та православних людей її. Із п’ятої просфори виймається одна велика частка – на спомин усіх спочилих патріархів, князів та гетьманів, спочилих фундаторів і доброчинців церкви, у якій відправляється літургія. Потім, виймаючи маленькі часточки, священик поминає всіх, за кого його просять молитися. Зазвичай за кожну особу виймають окрему часточку. Такі самі часточки виймають із маленьких просфор, яких може бути дуже багато – щоб вистачило всім вірянам.

Божественна літургія. Путівник

Нарешті наприкінці поминання священик виймає із четвертої просфори часточку за себе. Потім, під кінець літургії, після причащення вірян, усі вийняті з просфор часточки будуть занурені у Чашу з молитвою, щоб Господь відмив гріхи всіх, кого поминали тут, Своєю пречистою Кров’ю та молитвами святих. Сенс поминання за проскомидією – більше ніж просто молитва «за здоров’я» чи «за упокій». Навколо Агнця-Христа збирається Церква, небесна і земна. Якщо Агнець сам по собі є іконою Христа, то Агнець із зібраними навколо нього частками – це є ікона всієї Церкви. Тут долаються межі між Небом і землею, між живими і померлими. Частки, що лежать на дискосі, свідчать про те, що в цьому євхаристійному зібранні присутня вся Церква в її повноті. Усі, кого поминали, причетні до жертви Христа. Усі є живі в Бозі, усі пом’януті, не забуті ані Богом, ані нами. Тому, виймаючи частки за живих і спочилих, ми вручаємо їх Божому піклуванню, щоб і вони стали причасниками Царства Божого. Поминання за проскомидією – найголовніше серед поминань, які відбуваються у церкві. Однак для того, щоб ваша записка була прочитана з вийняттям часточок із просфор, є одна важлива умова: записка має бути подана вчасно, до початку літургії. Проскомидію відправляють під час

Проскомидія

читання Часів перед Божественною літургією, а коли поминань багато – починають раніше, ніж Часи. Тому записки на літургію у тій церкві, куди ви регулярно приходите, краще подавати з вечора, якщо є така можливість. Виймання часток може відбуватися і під час самої літургії, однак лише до співу Херувимської пісні. Після того як підготовлені дари будуть перенесені з жертовника на престол, частки з просфор вже не виймають.

Покриття дарів Після поминання священик покриває дискос і чашу. Диякон (а коли його нема, то помічник – паламар) тримає кадило, що куриться пахучим ладаном. Кадило – посуд для куріння пахощів, використовується у найбільш важливі та урочисті моменти богослужіння. Зазвичай церковне кадило приєднується до ручки за допомогою ланцюжків. Кадіння відбувається перед священними предметами, образами – іконами, та людьми – як носіями образу Божого. До кадила кладуть розпалене деревне вугілля, а на нього ладан – ароматичну деревну смолу, одні з найдавніших пахощів. Ладаном називають не тільки смолу ладанного дерева та близьких до нього рослин, а й інші ароматичні суміші, які використовують для кадіння. Коли ладан кладуть на вугіль, він виділяє пахучий дим.

Божественна літургія. Путівник

Благословляючи кадило, священик промовляє молитву:Кадило Тобі приносимо, Христе Боже наш, як пахощі духовні, Ти ж прийми його у пренебесний Твій жертовник і пошли нам благодать Пресвятого Твого Духа. Потім священик ставить на дискос звіздицю, покадивши її перед тим фіміамом та промовляючи слова з Євангелія про різдвяну зірку (Мф. 2:9): І прийшовши, звізда стала над тим місцем, де було Дитя.

И# пришeдши ѕвэздA стA верхY, и3дёже бЁ NтрочA. Потім священик бере малий покровець – плат у формі хреста для покриття посуду – і тримає його над кадилом, промовляючи рядки 92 псалма: Господь воцарився, у красу зодягнувся, зодягнувся Господь у силу і опоясався, Бо Він утвердив вселенну, і не захитається вона. Престол Твій, Господи, од вічності, бо Ти – споконвічний. Піднесли ріки, Господи, піднесли ріки голос свій, Піднесли ріки хвилі свої, загриміли води великі. Але хоч і сильні буруни морські, Господь могутніший від них на висоті. Устави Твої непохитні, як вічна святість дому Твого, Господи.

Проскомидія

ГDь воцари1сz, въ лёпоту њблечeсz: њблечeсz ГDь въ си1лу, и3 препоsсасz, и4бо ўтверди2 вселeнную, ћже не подви1житсz. Гот0въ прест0лъ Тв0й tт0лэ, t вёка Ты2 є3си2. Воздвиг0ша рёки, ГDи, воздвиг0ша рёки глaсы сво‰: в0змутъ рёки сотрє1ніz сво‰, t глaсwвъ в0дъ мн0гихъ. Ди1вны высоты6 морск‡z, ди1венъ въ выс0кихъ ГDь. СвидBніz Тво‰ ўвёришасz ѕэлw2. Д0му ТвоемY подобaетъ с™hнz, ГDи, въ долготY днjй. Накривши дискос, священик бере другий малий покровець та, покадивши його, покриває чашу, промовляючи: Покрила небеса велич Твоя, Христе, і хвали Твоєї повна земля.

Покры2 небесA добродётель ТвоS, ХrтE, и3 хвалы2 ТвоеS и3сп0лнь землS. Потім священик бере великий покровець, що називається возду ́х , та, покадивши його, накриває ним дискос і чашу разом, промовляючи: Покрий нас покровом крил Твоїх, віджени від нас усякого ворога і супротивника, втихомир життя наше, Господи, помилуй нас і світ Твій, і спаси душі наші, як благий і людинолюбний.

Покрhй нaсъ кр0вомъ крилY Твоeю и3 tжени2 t нaсъ всsкаго врагA и3 супостaта: ўмири2 нaшу жи1знь, ГDи, поми1луй нaсъ и3 мjръ Тв0й, и3 спаси2 дyшы нaшz, ћкw блaгъ и3 человэколю1бецъ.

Божественна літургія. Путівник

Взявши кадило, священик тричі кадить приготовані на жертовнику дари, промовляючи: Благословен Бог наш, що так зволив, слава Тобі.

Благословeнъ БGъ нaшъ, си1це благоволи1вый, слaва ТебЁ. І далі промовляє молитву: Боже, Боже наш, Ти послав хліб небесний, поживу всьому світові, Господа нашого і Бога Ісуса Христа, Спаса Визволителя і Благотворця, що благословляє і освячує нас. Сам благослови принесення це і прийми його в наднебесний Твій жертовник. Пом’яни, як благий і людинолюбний, тих, хто приніс, і за кого принесено, і нас неосудженими збережи у святій відправі Божественних Твоїх Таїн. Святе бо і прославлене всечесне і величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Б9е, Б9е нaшъ, небeсный Хлёбъ, пи1щу всемY мjру, ГDа нaшего и3 БGа Ї}са ХrтA послaвый, Сп7са и3 И#збaвителz и3 Благодётелz, благословsща и3 њсвzщaюща нaсъ, Сaмъ благослови2 предложeніе сіE, и3 пріими2 є5 въ пренебeсный Тв0й жeртвенникъ. Помzни2, ћкw блaгъ и3 человэколю1бецъ, принeсшихъ, и3 и4хже рaди принес0ша: и3 нaсъ неwсуждeны сохрани2 во свzщеннодёйствіи Бжcтвенныхъ Твои1хъ Т†инъ. Ћкw с™и1сz и3 прослaвисz пречестн0е и3 великолёпое и4мz ТвоE, Nц7A и3 Сн7а и3 С™aгw

Проскомидія

Д¦а, нhнэ и3 при1снw и3 во вёки вэкHвъ. Ґми1нь. Закінчується проскомидія кадінням усієї церкви. Диякон або священик обходить з кадилом увесь вівтар, потім кадить ікони іконостасу, центральної частини церкви та обходить усю церкву і кадить не тільки перед іконами, а й усім людям, що зібралися до церкви. Кожна людина, за біблійним одкровенням, створена за образом Божим та є гідною пошани. До початку літургії усі віряни зібрані у церкву, хліб і вино приготовані, усі живі та спочилі пом’януті. Під час кадіння закінчується читання Часів та настає час першого виголосу Божественної літургії.