Хосе Ортеґа-і-Гассет
Роздуми про Дона Кіхота
КИЇВ
JosĂŠ Ortega y Gasset
Meditaciones del Quijote ™
Revista de Occidente en Alianza Editorial
Хосе Ортеґа-і-Гассет
Роздуми про Дона Кіхота
ДУХ І ЛІТЕРА
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» Центр європейських гуманітарних досліджень
О-702
Хосе Ортеґа-і-Гассет. Роздуми про Дона Кіхота, пер. з ісп. – Київ: ДУХ І ЛІТЕРА, 2012. – 216 с.
«Роздуми про Дона Кіхота» з’явилися 1914 року і є першою книгою, яку опублікував Ортеґа. «Роздуми» започатковують дискурс критичного перегляду, що, на думку Ортеґи, має на меті дослідити «донкіхотство» самої книги, написаної Міґелем де Сервантесом, бо ж ґідальго з Ла Манчі є лише особливою конденсацією стилю Сервантеса, а цей стиль Ортеґа вважає ключем до тлумачення життя та культури Іспанії.
Видавці: Костянтин Сігов, Леонід Фінберг Переклад: Галина Верба Літературна редакція: Леся Лисенко Коректура: Наталя Анікієнко Комп’ютерне макетування: Вячеслав Горшков Художнє оформлення: Ірина Пастернак Відповідальний за випуск: Олексій Сігов
Видання здійснене за підтримки Посольства Королівства Іспанії в Україні
УДК 1"654"(460) ISBN 978-966-378-288-1
© (1974), Obras Completas. Madrid: Fundación José Ortega y Gasset/Taurus, 2004-2010. Tomo I, pp. 747-825 © ДУХ І ЛІТЕРА, 2012
Зміст Хосе Родрігес Мояно, Слово до українського читача..............................7 До читача...........................................................................9 Попередні роздуми.......................................................43 1. Ліс...................................................................................45 2. Глибина та поверхня.................................................48 3. Струмки та вивільги..................................................52 4. Позасвіти......................................................................56 5. Реставрація та ерудиція...........................................60 6. Середземноморська культура.................................67 7. Що сказав капітан Ґете.............................................74 8. Пантера, або Про сенсуалізм..................................79 9. Речі та їхній сенс........................................................86 10. Концепт......................................................................92 11. Культура – впевненість...........................................96 12. Світло як імператив...............................................100 13. Інтеграція.................................................................105 14. Парабола..................................................................110 15. Критика як прояв патріотизму..........................111
Роздум перший. Короткий трактат про роман................................... 117 1. Літературні жанри................................................... 118 2. Повчальні романи-новели..................................... 121 3. Епос.............................................................................. 127 4. Поезія минулого....................................................... 130 5. Рапсод......................................................................... 135 6. Єлена та мадам Боварі............................................ 138 7. Міф, фермент історії............................................... 141 8. Рицарські романи.................................................... 144 9. Вертеп майстра Педро............................................ 149 10. Поезія та дійсність................................................. 152 11. Реальність, фермент міфу................................... 156 12. Вітряки...................................................................... 160 13. Реалістична поезія................................................. 162 14. Мім............................................................................. 166 15. Герой......................................................................... 169 16. Втручання лірики.................................................. 172 17. Трагедія.................................................................... 175 18. Комедія..................................................................... 180 19. Трагікомедія............................................................ 186 20. Флобер, Сервантес, Дарвін.................................. 189 Ф.В. Лазарєв, М.К. Трифонова, Післямова................................................................ 195
Слово до українського читача З великим задоволенням представляю це видання – «Роздуми про Дона Кіхота» (1914), першу книгу іспанського філософа та письменника Хосе Ортеґиі-Гассета. Цей твір вперше публікується українською мовою завдяки зусиллям, які Посольство Іспанії докладає до поширення в Україні творів найвидатніших представників різних галузей нашої культури. Цей твір особливо цікавий тому, що містить зародки деяких філософських думок Ортеґи-іГассета, які він розвинув у своїх наступних творах, статтях і думках, що вплинули на інтелектуалів всього світу. В Україні також відчутний вплив ідей автора «Дегуманізації мистецтва» (1925) та «Бунт мас» (1930). Це засвідчують, зокрема, українські дослідження, викладені під час ІІІ Всеукраїнського конгресу іспаністів, що відбувся 22-23 вересня 2012 року у Севастополі.
8 Переклад цього твору було здійснено українською іспаністкою Галиною Вербою, також ми співпрацювали з доктором філософських наук Ф.В. Лазарєвим, кандидатом філософських наук М.К. Трифоновою та Центром вивчення творчості Ортеґи-і-Гассета у Севастополі. Висловлюю їм подяку за чудову роботу.
Посол Іспанії в Україні Хосе Родрігес Мояно
Післямова Ортеґа-і-Гассет народився 9 травня 1883 р. в Мадриді, й був спадкоємцем роду іспанських інтелектуалів. Його батько був директором газети «Неупереджений», засновником якої був дід Ортеґи по материнській лінії. Родина тішилася заслуженою повагою серед іспанської освіченої еліти. Батько – популярний прозаїк і впливовий ліберальний журналіст, мати походила з роду, що вирізнявся широкою освіченістю, товариськістю, діяльним гуманізмом; у ньому було багато політиків, у тому числі й міністрів. Закінчивши єзуїтський коледж у Малазі, Ортеґа 1898 року вступив до Саламанського університету (де познайомився з Міґелем де Унамуно), а в 1904 р. отримав диплом Центрального університету в Мадриді. Він продовжив освіту в університетах Берліна, Ляйпцига та Марбурга. Великий вплив на Ортеґу справили погляди відомого неокантіанця Германа Коґена, у якого він навчався кілька років. Повернувшися до Іспанії (1908 р.), Хосе викладає в Мадридському університеті, де з 1910 по 1936 рік очолює кафедру метафізики. Університет став місцем, де формулювалися й міцніли його
196 філософські ідеї, що перетворили спраглих до науки, неспокійних студентів на його відданих учнів. Окрім викладацької діяльності Ортеґу захоплює журналістика та публіцистика. Він був засновником журналів «Еспанья» (1915–1916 рр.), «Ревіста де Оксіденте» («Західний журнал», 1923–1936 рр.) та «Ель Еспектадор» (1916–1935 рр.) – журналу, єдиним співробітником якого був сам філософ. Обов’язково треба згадати також створену ним із Унамуно славнозвісну «Бібліотеку ідей XX століття», де публікувалися переклади іспанською праць найвідоміших мислителів XX століття – О. Шпенґлера, Е. Гусерля, М. Шелера, М. Гайдеґера, Ф. Брентано, І. Гейзінґи та ін. Ця «Бібліотека...» сприяла тому, що (за висловом одного з учнів Ортеґи) кожен допитливий іспанець міг тепер познайомитись із інтелектуальним життям всієї Європи так само, як і допитливий представник будь-якої іншої країни. Подолання сумнозвісного провінціалізму іспанської інтелігенції початку минулого століття за допомогою видань «Бібліотеки» – лише одна з граней роботи Ортеґи в цьому напрямку. Разом із іншими ентузіастами він брав участь у створенні тижневиків «Світоч», «Іспанія», щорічника «Глядач», газети «Сонце» й активно в них публікувався. Розглядаючи складні проблеми сучасного політичного життя, антропології та філософії, Ортеґа до того ж прагнув донести до читача свої думки так, щоб він, – пого-
197 джуючись або полемізуючи з автором, – їх зрозумів. «Зрозумілість – це ввічливість філософа», – вважав мислитель. Тому тексти чи то публіцистичних, чи то присвячених метафізиці праць Ортеґи здебільшого не потребують розгорнутих пояснень, хоча й припускають певну самостійну працю думки. Адже Ортеґа належить до досить рідкісних авторів, для яких головне – не самовираження, а пошуки істини, причому пошуки істини спільно з читачем (або слухачем). Одна з проблем, якими він особливо турбувався, – це природа філософського знання та його еволюція в умовах нових наукових і соціальних процесів (революції соціальні та наукові, відчуження людини від соціальної діяльності в індустріальному суспільстві, національно-визвольні рухи тощо). Найголовніша думка Ортеґи така: філософія не повинна бути холодними збірками готових сентенцій, які людині потрібно лише засвоїти. Філософська творчість, філософське осмислення, що перебуває в єдності з життям людини, що відбиває його відтінки та зміни й постійно реагує на нові реалії, – ось що забезпечує життєздатність філософського дискурсу. У 1914 р. виходить перша книга Хосе Ортеґи – «Роздуми про Дона Кіхота». За нею підуть «Іспанія з переламаним хребтом» (1922), «Дегуманізація мистецтва» (1925), «Повстання мас» (1930). «Роздуми про Дона Кіхота» демонструє віру Ортеґи в те, що
198 філософія не може існувати окремо від конкретних умов людського життя. Люди перебувають у динамічній взаємодії зі своєю ситуацією. Індивідуум може вплинути на обставини, але не може не зважати на них. Впливаючи на своє становище, людина вступає в сферу творчої дії. Герой або видатна людина здійснює себе як «унікальне буття» за допомогою волі. Воля бути самим собою є героїзмом. Здійснюючи своє призначення у світі всупереч тим ролям, які нав’язує йому суспільство, герой надає своєму життю шляхетності, здійснюючи свою волю через вихід за межі буденності й даності. Пізніше Ортеґа підсилить цю думку, наголошуючи, що «людина маси», антипод героя, задовольняється власною посередністю й підпорядковується заданим життєвим обставинам. Ортеґа прекрасно розумів, що значущість філософа визначається тим, наскільки його ідеї виходять за межі академічної аудиторії. Тому він самовіддано займався громадською діяльністю. «Тертулії» (збори однодумців), що виникли при журналі «Ревіста де Оксіденте», мали значний вплив на інтелектуальне життя Іспанії та сприяли зв’язку з інтелектуалами інших країн. Завдяки їм, наприклад, став можливим приїзд в Іспанію Айнштайна та Карбюз’є. Зазначимо, що скрупульозність, яку Ортеґа вкладав у найнепомітніші вчинки свого життя, він привносить і в суспільні справи. Саме тому його індивідуальність була
199 визнана навіть противниками й заслужила повагу багатьох. Ми зупиняємося на біографічних деталях життя філософа не тільки й не стільки тому, що хотілося б краще пізнати його як особистість. Адже як для справжнього поета об’єктом творчості є також його життя, так і погляди цього філософа не можна зрозуміти, якщо не враховувати його суспільну позицію та соціальну активність. Наприклад, у 1910–1920-ті роки, коли Ортеґу цікавила проблема специфіки політики як форми суспільного життя, він написав безліч статей, аналізуючи реальності політичного та духовного життя Іспанії, і дійшов гіркого висновку, що важко уявити собі людський конгломерат, який би меншою мірою був суспільством. Більшість іспанців запитують себе про те, для чого вони живуть разом. Адже відчувати себе громадянином означає діяти для майбутнього. А майбутнє Іспанії є для них туманним. Стилю Ортеґи цих років (утім, нерідко і в інші періоди) притаманно те, що абстрактна філософська проблема розглядається на живому, конкретному матеріалі реального життя, а аналіз приватних аспектів і подій соціальної дійсності переростає у глибокі філософські узагальнення. Можна сказати й так: дуже важко у творчості мислителя протягом багатьох років провести грань між Ортеґоюпубліцистом і Ортеґою-філософом. Наприклад, ідея «істинного патріотизму», якому властива, на його думку, критика країни батьків і створення
200 батьківщини дітей. Що це: яскравий мистецький образ, притаманний високій журналістиці, чи констатація діалектики зіткнення поколінь? Багато реалій соціального життя він передбачив, виходячи саме з філософського дискурсу. Зокрема, питання про єдину Європу він ставить задовго до сьогоднішніх процесів глобалізації та інтеграції, причому вважає свою батьківщину оновлювальним первнем в об’єднаній Європі: «Європа, втомлена у Франції, вичерпана в Німеччині, ослабла в Англії, отримає нову молодість під потужними променями нашої Землі...», а з іншого боку, продовжує Ортеґа, – «тільки побачена очима Європи Іспанія можлива». Необхідно зазначити, що для мислителя політична та громадська активність зовсім не одне й те саме. Політична активність (а 1931 року його навіть було обрано в депутати кортесів) тривала недовго. Ортеґа не прийняв партій в їхньому тогочасному вигляді, оскільки вважав, що люди повинні об’єднуватися заради конкретної справи й, завершивши її, об’єднуватися в інші партії заради нових справ. Окрім того, він був розчарований тим, яких реальних форм набуває республіка (за створення якої він боровся). У «Повстанні мас», своїй найвідомішій праці (перекладеній багатьма мовами) філософ застерігав: на авансцену історії виходить носій «масової» свідомості, що нав’язує суспільству свої смаки, позначені примітивністю та антиінтелектуальністю.
201 Такою людиною легко маніпулювати, бо вона занурена у сферу меркантильних життєвих інтересів і її життєва стратегія – «бути як всі». Усвідомлення самоцінності свого буття у світі, пошуки власного місця в універсумі, вираження своєї індивідуальності для неї – лише інтелігентські вербальні витребеньки, які нічого не означають і нічого не варті. Зрозуміло, що для такої людини філософія перестає бути вчителем життя, а культура цінна лише настільки, наскільки вона її розважає. В Іспанській республіці Ортеґа побачив реальну небезпеку домінування такої «масової свідомості» і клубок нерозв’язних суперечностей, які, закономірно розвиваючись, призвели до перевороту 1936 року й утвердження фашизму. Розпочата громадянська війна була сприйнята ним як національна трагедія. Він не хотів брати в ній участь і переїхав до Франції, потім – до Португалії, а 1939 року – до Латинської Америки. Ортеґа хворів, зіткнувся зі справжньою бідністю – його родина (а у нього вже було троє дітей) іноді навіть змушена була користуватися прокатом одягу. Істинний іспанець, Ортеґа тужить за батьківщиною. Однак навіть тоді, коли в 1945 р. він повернувся, то де-юре не став громадянином франкістської Іспанії, зберігаючи за собою житло в Португалії. Ніякої політичної та громадської діяльності, жодної статті в офіційній пресі... Відмова від пропозиції зайняти свою кафедру й навіть від пропозиції прочитати цикл лекцій у
202 Мадридському університеті. Надія франкістської влади використати повернення додому відомого мислителя для популяризації режиму не здійснилася. Ортеґа, звичайно, не міг байдикувати: він заснував Інститут гуманітарних проблем, відновив славнозвісні «Тертулії» при журналі «Ревіста де Оксіденте», багато їздив – до Англії, Америки, Німеччини – й виступав там. Про його життя в цей час цікаво пише Хуліан Маріас у двотомній праці «Ортеґа. Обставини і покликання» (на жаль, досі не перекладену ні українською, ні російською мовами). Зрозуміло, що попри збережену працездатність, з його життя зник фундаментальний стрижень – служіння Іспанії. Знову хотілось би провести аналогію з долею відомих поетів, які або взагалі не могли писати в еміграції, або писали впівсили. Ортеґа, хоча й жив на батьківщині, але, по суті, перебував у «внутрішній еміграції» – і це позначалося, зокрема, й на тому, що його суспільні контакти обмежувалися колом близьких друзів і учнів. Тож до численних звинувачень франкістського режиму потрібно додати ще одне: саме він завадив мислителю здійснити всі задумані перспективні творчі плани, саме через нього похилі літа Ортеґи не відповідали логіці його життя. Філософ помер 18 жовтня 1955 року. Газетні некрологи вийшли без його портрета: інструкція міністерства інформації дозволила розмістити лише фотографію посмертної маски, але забороняла фото, що зафіксувало Ортеґу живим.
203 Стилістика іспанського філософа – це політ людини, яка поступово стає птахом, або, якщо хочете, стилістика філософа, що перетворюється в мудреця. Мудрість, як відомо, у своїй історичній еволюції пройшла кілька етапів: «Новий час», епоха Відродження відмовляється від попередніх форм мудрості. Найвищим авторитетом в пізнанні, в суспільному житті, в мирських справах оголошується розум. Те ж саме і у філософії: орієнтація на раціо, на розум, на науку як пріоритетну цінність стає характерною особливістю європейських філософських систем. Але недоліком стає дефіцит мудрості. Мудрець завжди йде «від людини», відгукуючись на її конкретні смисложиттєві проблеми, розглядаючи все крізь призму людського життя (тоді як наука абстрагується від людини в її конкретності та індивідуальності); крім того, мудрець намагається побачити проблему в її багатовимірності і водночас у єдності, він апелює до всієї повноти людських способів освоєння світу (розуму, почуття, інтуїції, переживання, віри тощо), зрештою мудрець – на відміну від філософа, який у своєму пізнанні підносить світ до абстракцій, – прагне відкрити істини життя в їхній конкретності та багатовимірності. У філософських концепціях ХХ ст. тенденція «повернення до мудрості» (мудрості народу з протилежною їй постпозитивістською альтернативою) проглядається дедалі виразніше. В Ортеґи-і-Гассета вона проявилася значно раніше.
204 Коли читаєш Хосе Ортеґу, особливо його чудові лекції про предмет філософії, впадає в очі одна дивна обставина: його не можна назвати професійним філософом у традиційному сенсі слова. Ні захоплення професійною термінологією, ні бажання повчати з висоти всього знання (настільки часте у професіоналів, особливо якщо вони говорять про фізику чи інші конкретні науки), ні претензії на істину в останній інстанції чи власну закінчену систему... Виникає відчуття, подібне до того, що народжується, коли слухаєш Моцарта. Більшість композиторів і виконавців служать музиці, але у Моцарта сама вона присвячена чомусь вищому – людині, підпорядкована тому, що усвідомлюється більшим, ніж музика, – радості життя, творчості. Для Ортеґи очевидно, що філософія іманентно містить можливість іти у сферу інтелектуальних побудов, ставати спеціальною формою духовної діяльності, що замикається на самій собі. Але з цим він аж ніяк не може погодитися. Більшість учених, теоретиків головну мету бачить у реалізації інтелектуальних досягнень. Для Ортеґи будь-який текст, будь-які словесні побудови є лише засобом відгукнутися у формах раціонального осягнення на відчутне дихання історії й на реальні життєві проблеми, суперечності та конфлікти. І в цьому він, мабуть, більший, ніж філософ: він мудрець – так само, як і Кант, творець «практичної філософії».
205 Чим відрізняються ці два історичні типажі, найзручніше пояснити, звернувшися до фігури Протагора – найвидатнішого давньогрецького софіста. Софісти незаслужено зганьблені історичною традицією, коли акцент зазвичай робиться на тому, що вони були оплачуваними вчителями мудрості. А оскільки мудрість, як спосіб філософствування, була забута в Європі на довгі століття Середньовіччя та епохи Відродження – цей акцент зберігається й нині. Між тим акцентувати варто не перше, а останнє слово. Увага до творчості Ортеґи-і-Гассета продиктована не стільки прагненням віддати данину поваги цьому видатному філософу, скільки визнанням актуальності його праць у наш складний і багатий на кризи час. Рівень філософського аналізу, філософського прогнозування, філософських гуманістичних настановлень у діалозі країн і народів – це саме той рівень, який може вивести людство із сучасного цивілізаційного глухого кута. Зрозуміло, що тут ідеться не про філософію, яка захоплюється «грою в бісер», семантичним конструюванням поза зв’язком із реальним життям звичайних людей, реальною політикою, реальними економічними проблемами. У такої філософії є свій предмет, свої завдання, своя сфера застосування. Але людство потребує філософії, близької до мудрості, до того, що допомагало вижити колись і здатне допомогти за-
206 лишитися людьми на прекрасній квітучій планеті нині. Слід наголосити, що Ортеґа зробив видатний внесок в епістемологію ХХ століття. У 1991 році в Москві вийшла книга філософа «Що таке філософія?», в якій ми зустрінемо розділ «Учення про кут зору». У цьому розділі міститься короткий виклад епістемологічних ідей автора. І досить цікавим в історико-філософському плані є той факт, що існує глибинна схожість між міркуваннями іспанського філософа й тим, що називають інтервальною методологією, яка виникла в традиції вітчизняної філософії у 60-ті роки минулого століття. «Космічну реальність, – писав Ортеґа, – можна бачити лише в певній перспективі. Перспектива – це один із компонентів реальності. Вона не є її деформацією, вона є її організацією». Будьяке пізнання є пізнання під певним кутом зору. Реальність, подібно до пейзажу, має нескінченну кількість перспектив, і всі вони однаково правдиві та вірогідні. Єдиною помилковою перспективою є та, що претендує на унікальність. Інакше кажучи, помилкова утопія – це істина без займенників, видима під «ніяким» кутом. Філософія, – наголошував Ортеґа, – дотепер була утопічною. Тому кожна система претендувала на значущість для всіх людей. Доктрина кута зору, навпаки, вимагає, щоб життєва перспектива артикулювалася всередині системи, з якої вона походить. Чистий розум необ-
207 хідно замінити життєвим розумом. Абсолютні світи колишніх філософських вчень були не істинним світом, а лише горизонтом бачення їхніх авторів, тими горизонтами, що інтерпретувалися ними як межі всесвіту. Обмеження світу до горизонту нітрохи не зменшує його реальності. У розділі «Окремі аспекти та предмет загалом» Ортеґа розкриває діалектику «аспекту» та «образу». «Аспект» належить речі, це, якщо говорити грубо, частина речі. Водночас це атрибут не лише речі; аспекту немає, якщо хто-небудь не дивиться на річ. І, тим не менш, оскільки завжди саме річ при погляді на неї під певним кутом зору проявляється в тому чи іншому аспекті, то останній належить речі й не є суб’єктивним. Те, що для речі є її «аспектом», для людини є «образом» цієї речі. Зазвичай його називають «ідеєю» (концепцією, поняттям тощо). Пізнання – це перспектива, а тому це не впровадження речі безпосередньо в розум, як гадали стародавні мислителі, не присутність «самої речі» в розумі, як твердили схоласти, не копії речей і не конструювання речі, як припускали Кант, позитивісти й представники Марбурзькой школи, а «інтерпретація» речі за допомогою перекладу неначе з однієї мови на іншу, скажімо, з німої мови буття на проречисту мову пізнання. Велика частина наших «істинних ідей» відображає лише один з-поміж компонентів речі, який у цей момент знаходить і схоплює наш розум і який тому є лише
208 частковим «аспектом», абстрактним, хоча й «реальним». Однак слід пам’ятати, що засаднича особливість реальності полягає в тому, що вона існує «як цілісність» і, отже, завжди має «інші аспекти». Зрозуміло, що між доктриною Ортеґи та концепцією інтервальності існує не лише схожість, а й важливі відмінності. Вони стосуються й застосованої термінології, й концептуальних підходів. Якщо у Ортеґи ми зустрічаємо такі ключові поняття, як перспектива, аспект, кут зору, інтерпретація, образ, то в інтервальній теорії використовуються такі терміни, як інтервал абстракції, інтервальна ситуація, гносеологічна точність, фокусування, концептуальне картування тощо. Тут не місце для детального розгляду питання про концептуальні відмінності, та все ж є сенс коротко зупинитися на деяких із них. Згідно з інтервальним підходом, річ не лише має багато сторін, граней, аспектів і проекцій, вона до того ж є багатовимірною, має безліч просторів своєї актуалізації, своєї явленості світу та людині. Тому річ – в «інтервалі»: це не окрема «частина», «сторона», це «вся річ» в її цілісності, але взята в певному вимірі, контексті буття. У рамках заданого інтервалу об’єктивно немає інших сторін, граней, аспектів речі, вони мають тут лише потенційний характер. Звідси випливає перший онтологічний засновок інтервальної філософії – твердження про інтервальну структуру реальності. Змінюється не лише погляд на об’єкт, а й на топологію буття загалом. Об’єкт не
209 існує «сам по собі», він завжди вписаний у контекст, в якусь локальну цілісність природного або соціокультурного буття, й тільки завдяки цій вписаності стає тією чи іншою емпіричною даністю, визначеністю. Під кутом зору можливостей пізнання важливо те, що цю цілісність у багатьох випадках людині вдається чітко фіксувати, знаходити її конкретні межі. Виникає ситуація «квантованості» буття, існування чітко фіксованого стрибка від одного інтервалу до іншого. Однак об’єкт не лише завжди існує в інтервалі, він як тотальність може одночасно існувати й розглядатися в безлічі інтервалів. Проте, щоб розпочати предметну розмову про яку-небудь річ, ми повинні зафіксувати конкретний контекст розгляду. Ортеґа, чутливий до інтелектуальних віянь епохи, був серед перших, хто усвідомив культурно-історичну обмеженість наукового розуму, який призвів до кризових ситуацій в історичному плині за доби бурхливого науково-технічного прогресу. На противагу чистому розумові філософ висуває поняття життєвого розуму, який тісно пов’язаний із глибинами людського життя, з його духовними, екзистенційними проблемами. Ортеґа атакує раціоналістів, які зруйнували довіру до життєвості як спонтанного перебігу людського буття. Протягом декількох століть в Європі сформувалася «імперія раціоналізму», що спричинила тотальну раціоналізацію людського життя. Насправді «чистий розум» є лише
210 невеликим острівцем, що плаває в морі «первинної життєвості». Справжня людська реальність насправді «просвічується» іншим типом розуму – життєвим, тобто зануреним у глибинні шари життя. Людське життя як радикальна реальність, – наголошував філософ, – це життя кожного окремого індивіда в його повсякденному перебігу, в переживанні його. На завершення ще раз зазначимо, що активна громадянська позиція, пильна увага до різних, протилежних сторін суспільного життя, до життя звичайної людини, глибока аналогічність і віра в перемогу гуманізму, в можливість морального прогресу – все це робить фігуру великого іспанського філософа вельми прикметною й для XXI століття.
Ф.В. Лазарєв, доктор філософських наук, професор М.К. Трифонова, кандидат філософських наук, доцент
З питань замовлення та придбання літератури звертатися: Видавництво «ДУХ I ЛIТЕРА» 04070, Київ, вул. Волоська, 8/5 Національний університет «Києво-Могилянська академія» корпус 5, кім. 210 тел./факс: +38 044 425 60 20 E-mail: duh-i-litera@ukr.net – відділ збуту litera@ukma.kiev.ua – видавництво http://www.duh-i-litera.com Надаємо послуги «Книга – поштою»
Друк та палітурні роботи:
м. Київ, вул. Виборзька, 84 тел. (044) 458 0935 e-mail: info@masterknyg.com.ua www.masterknyg.com.ua Свідоцтво про реєстрацію ДК № 3861 від 18.08.2010 р.