Житія святих, укладені на Святій Горі Афон. Синаксар. Січень. Автор - укладач Ієромонах Макарій by Duh Litera

Праця над цим перекладом була розпочата з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира і присвячується його світлій пам’яті. Видання здійснено за підтримки Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира

Святі є совістю суспільства, прислухавшись до якої, кожен може стати на правильний шлях Блаженніший Митрополит Володимир

автор-укладач ІЄРОМОНАХ МАКАРІЙ СИМОНОПЕТРСЬКИЙ Доповнений переклад з французької

Дух і літера Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира

Київ

Рекомендовано до друку рецензійною комісією Української Православної Церкви. Книзі надано номер Видавничого відділу – ВВ 01-14-07-04.

УДК 27-36 Ж742

Ієромонах Макарій Симонопетрський. Житія святих, укладені на Святій Горі Афон. Синаксар. Т. 1. Січень. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2014. – 688 с. ISBN 978-966-378-374-1 (Багатотомне видання) ISBN 978-966-378-375-8 (Том 1)

Видання здійснене за підтримки Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира Видавець: Костянтин Сігов Переклад з французької: Любов Сьомак, Дарина Морозова, Яна Вестель, Оксана Ігнатьєва, Дмитро Каратєєв, Олексій Сігов Переклад з російської: Олег Ричок, Наталія Жищенко, Микола Осипенко Оригінальні тексти: прот. Богдан Огульчанський, дияк. Святослав Сьомак, Владислав Дятлов, Олег Ричок, Дарина Морозова Наукове редагування: прот. Богдан Огульчанський, Дарина Морозова Науковий консультант: єп. Іларій (Шишковський) Літературне редагування: Ольга Целюх, Лідія Лозова Коректура: Наталія Жищенко, Тетяна Шкарупа Художнє оформлення: Олексій Чекаль, Ірина Пастернак, Дарина Морозова Макет: Вячеслав Горшков ISBN 978-966-378-374-1 (Багатотомне видання) ISBN 978-966-378-375-8 (Том 1)

ПОДЯКИ Велика радість для нас, що український переклад укладених на Афоні Житій святих було розпочато з благословення людини, яка наочно нагадувала всім нам про присутність святості у нашому житті, – Блаженнішого Митрополита Київського та всієї України Володимира, світлій пам’яті якого ми присвячуємо це видання. Щиро дякуємо Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира за підтримку перекладу. Це починання не було б реалізоване без дієвої допомоги та турбот з боку митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра (Драбинка). Особлива подяка належить укладачеві цієї праці ієромонаху Макарію з монастиря Симонопетра на Афоні, який ознайомив нас зі своїм Синаксарем під час особистої зустрічі у видавництві «Дух і Літера» в листопаді 2010 р., а згодом благословив нас на український переклад цього видання від свого імені й від імені настоятеля обителі архімандрита Еміліана та передав нам усі необхідні для цього матеріали. Також ми вдячні за наукову підтримку Національному університету «Києво-Могилянська академія», Київській духовній академії і семінарії, єпископу Макарівському Іларію (Шишковському), який особисто редагував цей том і дав нам чимало компетентних порад. 5

Дякуємо видавництву Стрітенського монастиря, трудами якого афонський Синаксар було вперше адаптовано для кириличного простору. Висловлюємо подяку Владиславу Дятлову за фахові консультації з історії святості на нашій землі, й усім авторам оригінальних текстів, спеціально написаних для цієї книги. А також вдячні всьому чималому колективу, згуртованому благодатними трудами над українським виданням Житій святих, – перекладачам, редакторам, коректорам, художникам та технічним редакторам – за самовіддану й наполегливу працю.

Варфоломей, Божою милістю, архієпископ Константинополя, Нового Рима, Вселенський Патріарх. Всечесний Ігумене, Архімандрите Єлисею, чесні отці святого патріаршого ставропігійного монастиря Симонопетра на Горі Афон, улюблені у Господі чада Нашого Смирення, благодать і мир Божі хай будуть із вами. Віруючі, особливо ті, хто живуть чернечим життям, добре знають, що Житія святих – це самé Євангеліє, втілене в повсякденному житті. Усі ці Божі люди – чоловіки та жінки, поважні старці й енергійна молодь, навіть зовсім малі діти – нехтували всім, щоб віднайти Христа. Вони крок за кроком ішли шляхом подвижництва, мучеництва, сповідання віри услід за Боголюдиною Ісусом, приносячи Йому свої сповнені любові серця як відповідь на слова Писання: Дай Мені, сину Мій, своє серце (Притч. 23:26). Таким чином вони досягнули довершеності й стали богами по благодаті, вочевидь являючи у собі образ Христа за тих обставин, у яких вони жили, і вони нестимуть цей образ завжди, повік віку. Відтак, прославлені у лоні Церкви Самим Розіп’ятим Господом, вони освітлюють серця вірних, наче осяйні світила. Тож зрозуміло, чому уважне читання Житій святих не менш важливе для віруючих, аніж читання Священних Писань Старого і Нового Завітів, творів богоносних отців, Діянь та Правил святих Соборів. Таке навчання особливо потрібне для новонавернених 7

С и н а кс а р християн, тих, хто робить свої перші кроки у православній вірі. Всечесний Архімандрите Єлисею, хай Господь подасть чесному отцю Макарію та всій Вашій громаді Симонопетри, що здобуває просвітлення під вашим керівництвом, повноту благодаті та благословення, щоб продовжувати такі справи, угодні Богові й корисні для душі, на славу Божу й на звеличення нашої Святої Матері, Христової Церкви та вашої Святої Гори, що народжує святих. 17 листопада 2003 року Варфоломей, Патріарх Константинопольський, Ваш постійний молитвеник

ПЕРЕДМОВА ДО УКРАЇНСЬКОГО ВИДАННЯ «Житія святих – це не лише повернення уваги історичної науки до витоків Церкви; вивчення їх – не просто знайомство. Це наше залучення до житія та способу життя повсякчас тут присутнього друга Божого – такого, на якого його перетворила благодать Божа... Зрештою, для нас це певною мірою вступ до таїни та шлях до Первообразу, до якого здіймаються і любов, і пошана, і поклоніння наші», – так писав у передмові до французького видання Синаксаря ігумен афонського монастиря Симонопетра, шанований старець архімандрит Еміліан (Вафідіс). Представлена праця, яку здійснив насельник монастиря Симонопетра ієромонах Макарій, особлива, вона вирізняється серед інших агіографічних джерел. Автор опирається на грецьку православну традицію, зокрема на авторитетний Синаксар преп. Никодима Святогорця1. Але версія о. Макарія є вже одним із плодів Церкви XXI століття, звершеним через двісті років після Синаксаря преп. Никодима. Автор значно доповнив і переробив старовинні житія, зробив їх доступнішими. Окрім того, о. Макарій залучив до цього видання цілі сонми 1

Про зв'язок своєї праці із Синаксарем преп. Никодима у своій Передмові пише сам автор-укладач (див. далі).

С и н а кс а р святих – представників різних православних традицій. Тут є і пізньовізантійські та новогрецькі святі (мученики періоду Османської імперії), і святі, прославлені Церквами Румунії, Сербії, Болгарії, Грузії. Представлена також агіографія, яка раніше була доступна тільки давніми мовами східного християнства: сирійською, коптською, вірменською, арабською. Маємо також радість від того, що тут широко змальовані спільнохристиянські святі Західної Європи епохи нерозділеної Церкви, раніше маловідомі вітчизняному читачеві. Перше видання представленого Синаксаря вийшло французькою мовою, рідною для ієромонаха Макарія. Нині ці Житія святих вже перекладено англійською, новогрецькою, італійською, німецькою, російською та румунською мовами. Українська агіографічна традиція. Знайомство слов’янських народів із візантійською агіографією було одним із перших плодів місії свв. Кирила і Мефодія. А одразу після смерті Константина-Кирила († 869) та Мефодія († 885) їхні учні започаткували оригінальну слов’янську агіографічну традицію яскравими житіями самих святих перекладачів. Незабаром після Хрещення Київської Русі народжується й давньоруська агіографія. Уже у Повісті минулих літ (2-ї пол. ХІ ст.) преп. Нестор Літописець та його співавтори виступають як агіографи, ставлячи в один ряд із древніми християнськими святими своїх видатних співвітчизників: передусім преп. Антонія (це житіє не збереглося) та преп. Феодосія Печерських, а також перших руських страстотерпців свв. Бориса і Гліба та інших сучасних їм світських та релігійних діячів. У ХІІ ст. видатний твір релігійної літературної творчості – Києво-Печерський Патерик, – приєднуючись до Синайського, Єгипетського, Палестинського та інших отечників, 10

ПЕР ЕД М ОВА засвідчив як приналежність києво-руського християнства до всієї східнохристиянської традиції, так і неповторність, унікальність нашої святості. Хоч яким складним для християнської культури України був період після татаро-монгольської навали ХІІІ–ХV ст., та і в цей час поволі, але невпинно тривало входження християнських цінностей в життя суспільства. Суттєвим досягненням агіографії цього відтинка часу був рукопис Києво-Печерського Патерика від 1462 року (т. зв. Касіянівська редакція). Відтепер житія печерських святих циркулюватимуть у народі саме у цій версії. З ХVІ, а особливо з ХVІІ століття, завдяки зростанню культурних зв’язків як із грецькою православною традицією, так і з Європою, та поширенню книгодрукування, українське суспільство знайомиться зі значною кількістю нових житійних сюжетів. Святитель Петро Могила (митрополит Київський і Галицький у 1633–1646 рр.) одним із найважливіших завдань своєї просвітньої діяльності вважав організацію роботи з укладення та видання житій святих. Для цього на його прохання з Афону передали рукописи відомого агіографа Симеона Метафраста. Рано пішовши із життя, святитель заповів ідею публікації житій своєму учневі та спадкоємцю по архімандритству в Києво-Печерській Лаврі Інокентію Ґізелю. Згодом, у передмові до першого в Україні й у всій Східній Європі друкованого видання Житій (1689 р.), звершеному великим подвигом святителя Димитрія Ростовського, наступник Ґізеля архімандрит К.-Печерський Варлаам Ясинський відзначив і роль митрополита Петра Могили, й Інокентія Ґізеля. Саме «молінням» останнього вдалося отримати від Патріарха Московського Іоакима видатну рукописну працю ХVІ ст. – Четьї-Мінеї, написану під керівництвом 11

С и н а кс а р архієпископа Новгородського, згодом митрополита Московського свт. Макарія. У цих Четьях-Мінеях, крім традиційних житій давніх святих, були зібрані житія святих Північної Русі – Новгородських, Ростовських, Московських тощо. На основі рукописів Симеона Метафраста, Четьї-Мінеї святителя Макарія та латиномовних житій, виданих у Західній Європі, св. Димитрій звершив свою грандіозну працю (опублікована у 1689–1705 рр.). Його збірка житій на цілі віки стала настільною книгою освічених людей України, усієї Російської імперії, інших православних країнах. Саме незліченні приклади святості, викладені у Житіях свт. Димитрія – глибока самовідданість у служінні Богу, милосердя, смирення, ціломудріє та інші чесноти святих угодників – надихали діячів Церкви, творчих людей, щирих християн усіх соціальних станів на добрі справи, створення високих зразків літератури, художньої творчості та ін. Окрім Житій святих святителя Димитрія Ростовського, неодноразово перевиданих протягом XVIII–XIX ст., варто відзначити також і працю видатного історика Руської Церкви, богослова, св. Філарета (Гумілевського), архієпископа Чернігівського (†1866). Глибоко та всесторонньо дослідивши церковну історію та спадщину Отців Церкви у двох спеціальних працях, святитель підготував до публікації і чотирьохтомну збірку житій (вона була надрукована вже після його смерті, у 1885 р. і неодноразово перевидана). Безумовно, ця праця стала надбанням вітчизняної духовної культури. Уже в незалежній Україні слід відзначити працю знаного письменника та перекладача, знавця українського

ПЕР ЕД М ОВА середньовіччя Валерія Шевчука з перекладу Житій свт. Димитрія сучасною українською мовою2. Про дане видання. Творчий колектив, що готував до друку український переклад Синаксаря о. Макарія, враховував досвід наших видатних попередників, особливо в житіях святих Київської Русі. Великою підмогою нам був також російський переклад Синаксаря, виданий московським Стрітенським монастирем (2011–2012 рр.), в якому оригінальний матеріал уточнюється та доповнюється, особливо коли йдеться про святих Православної Русі. З цього видання безпосередньо перекладені житія святих, пов’язаних з Росією. Зі свого боку, наше українське видання значно доповнило житія тих святих, які жили і творили в Україні3. Спеціально для цієї книги було укладено цілу низку житій таких святих, як-от свт. Петро Могила, свт. Феофан Затворник, свт. Афанасій Мгарський, преп. Іона Київський тощо. З особливою науковою ретельністю, за допомогою спеціалістів-істориків, були відредаговані або переписані наново житія святих Києво-Печерських. У цей том увійшли й нові цікаві відомості про окремих православних святих різних країн від Британії до Грузії. Сподіваємося, що завдяки таким спільним зусиллям видавництв, які перекладають афонський Синаксар різними мовами, збагатиться весь православний світ. Розміщення днів пам’яті святих за місяцями відповідає православному календарю, який щороку видається, зокрема, Київською Митрополією УПЦ. Усі дати наведено 2 3

Публікувало видавництво «Свічадо» з 2007 р. Хоча деякі з них значну частину життя провели в Росії: у 1-му томі – це, наприклад, святителі Петро, митрополит Київський і Московський, Філарет Київський, Феофан Вишенський та ін.

С и н а кс а р за новим стилем4. Наприкінці кожного тому Синаксаря подається список скорочень та список основної використаної літератури. У додатку до першого тому опубліковано географічні карти, що допомагають сприйняттю житій. У передмові до першого видання Житій святителя Димитрія Ростовського (Туптала) архімандрит Києво-Печерської Лаври Варлаам Ясинський писав так: «Ти ж бо, благочестивий читачу, подякуй Богові в Трійці Святій єдиному, хваленому в святих Своїх, і тому, що уже зумів здійснити і друком видати книгу цю добро-потрібну житій.., і описані в них праці та подвиги святих прийми люб’язно й користуйся, намагаючись і собі наслідувати житіям святих, і хай сподобишся за життя своє боговгодне до вписання у книгу життя вічного та ликостояння зі святими на небесах». Будемо сподіватися, що і цей Синаксар, що його з великою любов’ю передали нам афонські іноки, стане світильником для нашого церковного благочестя.

Новий стиль – Григоріанський календар, запроваджений 1582р. і на сьогодні прийнятий у деяких Православних Церквах, включно з Елладською. Інші Православні Церкви, зокрема Українська, досі користуються більш давнім Юліанським календарем. Розбіжність між календарями становить 13 днів: наприклад, 1 січня за старим стилем відповідає 14 січня за новим стилем.

ПЕРЕДМОВА Хваліть Бога у святих Його! (Пс. 150:1) Піднесений в дусі до Престолу Божого, приготованого для суду над всім творінням наприкінці часів, апостол Іоан свідчить: І почув я ніби голос великого натовпу, і наче шум великої води, і мов голос громів гучних, що вигукували: Алілуйя, бо запанував Господь, наш Бог Вседержитель! Радіймо та тішимося, і даймо славу Йому, бо весілля Агнця настало, і жона Його себе приготувала! І їй дано було зодягнутися в чистий та світлий вісон, бо вісон то праведність святих (Одк. 19:6–8). І це має відбутися не лише на зорі Воскресіння: уже сьогодні свята Церква, Наречена Христова, вбрана, немов у порфіру та вісон, у кров мучеників, сльози подвижників, чистоту дів, проповідь апостолів, писання учителів Церкви, милосердя праведників... Її прикрашають усі ті чесноти й благодатні дари, що їх являв у святих Дух Святий на всякому місці й у всякий час. Хто міг би перелічити цю хмару свідків (Євр. 12:1), що оточує нас? Хто назвав би на ім’я кожного з тих живих, що з Христом, Христом і у Христі подолали смерть та наблизилися до Престолу Божого, тих, за кого Господь радіє (пор. Іс. 62:5) і в кому Він перебуває (Іс. 57:15)? 15

С и н а кс а р Вони стали співгромадянами ангелів та братами Христовими, Який, наче сонячне проміння у воді, являє Себе в них, єдиний і водночас різноманітний. Святі, що тепер перебувають у Небесному Ієрусалимі, у Землі Живих, місті великого Царя, є незліченними зірками на духовному небосхилі, осяяному Христом, Сонцем Правди (Мал. 4:2). Мнѣ же зѣло честни быша друзи Твои, Боже, – співає цар-пророк Давид, – зѣло утвердишася владичествїя ихъ: изочту ихъ, і паче песка умножатся (Пс. 138:17–18)1. Тисячі святих, згаданих усіма Синаксарями та Мартирологами Сходу та Заходу, – то лише маленька частинка цього великого зібрання (Пс. 39:10). Цих святих вшановують люди, але скільки ж більше тих, хто носили Господа в потаємних глибинах свого серця, смиренно лишившись незнаними для всіх та не зазнавши марної людської хвали! Вони були у всякому званні, на всякому місці та у всякий час: патріархи, пророки, апостоли, мученики, сповідники, єпископи, священики, диякони, монахи й монахині, чоловіки та жінки, старі й малі, бідні й багаті, правителі, блудниці й розбійники... Усі ті, хто з любові до Бога і ціною вільних страждань явили в нашій людській природі різноманіття плодів Святого Духа: Одному бо Духом дається слово мудрості, а другому слово знання тим же Духом, а іншому віра тим же Духом, а іншому дари вздоровлення тим же Духом, а іншому сили чудотворення, а іншому пророкування, а іншому розпізнавання духів, а тому різні мови, а іншому витлумачення мов. А все оце чинить 1

Цитата із Псалтиря наведена церковнослов’янською мовою, тому що цей текст точно відповідає грецькому тексту із Септуагінти (так називається переклад грецькою Старого Завіту з давньоєврейської мови, здійснений у ІІІ ст. до Р.Х. Cкор. – LXX), на який посилається автор.

ПЕР ЕД М ОВА один і той Самий Дух, уділяючи кожному осібно, як Він хоче (1Кор. 12:8–11). Поєднавши у Своїй Іпостасі, через воплочення, нашу людську природу, смертну та грішну, зі Своєю Божественною природою, Господь Ісус Христос відкрив нам небеса і кличе нас туди за Собою, якщо ми явимо Його божественну славу в нашому житті, в тих обставинах, де Він призначив нам перебувати. Всіх християн покликано до святості, Христом і у Христі: будьте святі, бо святий Я, сказав Господь ще у Старому Завіті (Лев. 11:44; 1Пет. 1:16). Кожен християнин, народжений у хрещенні до нового духовного життя, має виконати те, до чого був покликаний Адам: воцарити на цій землі славу Божу. Ось чому не може бути на землі місця, якого не скропила б кров мученицька, не полили б сльози монахів, де не пролунало б євангельське благовістя. На всякому місці та у всякий час підносилася, підноситься та підноситиметься молитва святих за спасіння світу. Бо, за свідченням перших отців, молитвою християн стоїть світ2. Весь світ освячено, врятовано, викуплено присутністю святих, які, мов та закваска, що піднімає тісто (Мф. 13:33), готують людство до останнього явлення Господа Ісуса Христа. Він прийде у славі Своїй, щоб світло Його Божества засяяло, нічим не затьмарене, у Його Тілі – Церкві. Ось тоді буде явлений в усій повноті сонм святих, яким Бог судив з’явитися на землі, імена яких, записані в Агнцевій Книзі Життя, відомі одному лише Господу (Одк. 21:27).

«Хоч душа міститься в тілі, однак сама утримує тіло; так і християни, хоча і перебувають у світі, немов під сторожею, самі утримують світ». Послання до Діогнета, 6. 7 (SC 33bis). Пер. прот. О. Кожушного (Послання до Діогнета. – К., 2011).

С и н а кс а р Горішній світ наповниться3, а святі всіх часів стануть єдиним Тілом Христовим. Його союз із Нареченою-Церквою дійде повноти, а людство назавжди стане оселею Божою, Небесним Ієрусалимом (Одк. 22). Тоді Христос, Який зараз незримо перебуває у святих Своїх, засяє в них у всій Своїй славі, яку має одвіку з Отцем і Святим Духом: Щоб були всі єдине: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб єдине були в Нас і вони (Ін. 17:21), – говорить Той, Хто приносить Себе в жертву заради нашого спасіння. Але донині Дім Божий лише будується. Господь довготерпить, чекаючи, щоб усі святі долучилися до цієї будови, як камені живі (1Пет. 2:4), залучаючись, кожен у свою чергу, до Христа, наріжного Каменя (див. Іс. 28:16), за благодаттю та поданими їм дарами. Святість їхня водночас єдина та різноманітна, і кожен є так само незамінним у будові тіла Христового, як і інші члени. Їх можна також порівняти із золотом та коштовностями, які прикрашають вбрання Цариці, що стоїть праворуч від Господа, в ризи позолочені одягнена (Пс. 44:10). Подібно до діамантів та дорогоцінного каміння, розливають вони повсюди, як різнобарвні промені, єдине сяйво Троїчного Сонця. Але щоб стати прозорими для того світла, вони мали перш бути розрізані, розпилені, очищені від дебелості плоті під різцем та молотом страждань, гонінь та всякого лиха. Вони мали пройти, як неочищене золото, через горнило випробувань, щоб очиститися та засяяти у всій красі, як коштовні прикраси на вбранні Нареченої-Церкви. Святі, обожені благодаттю Святого Духа, сяють світлом Божим настільки, наскільки, у Христа хрестившись, вони у Христа зодяглися (Гал. 3:27). Наскільки вони, 3

Св. Григорій Назіанзин, Слово 38 на Богоявлення, 2 (SC 358, 107).

ПЕР ЕД М ОВА слідуючи Христу, несли свій хрест (Мф. 16:24), розпинаючи на ньому свою стару людину з її пристрастями, гріхами і нечистотою, настільки ж вони стануть причасниками слави Христового Воскресіння. Поєднавшись зі Страстями Христовими через мучеництво, подвижництво, сльози та виконання євангельських заповідей, святі подолали смерть разом із Ним. Тож вони живі у Бозі, бо Христос створив оселю Свою в них. Я розіп’ятий з Христом, – волають до нас вони. – І живу вже не я, а Христос проживає в мені... (Гал. 2:19–20). Христос вознісся на небо, але послав нам Святого Духа, що робить всіх святих христами, богами по благодаті. Труд Господа нашого Ісуса Христа, і навіть сама Його Боголюдська Іпостась, дією Духа Святого постійно відновлюються і продовжуються в житті святих у Церкві. Люди, серце і дух яких нечутливі до духовного життя, вважають записані житія святих нудними. «Там весь час ідеться про одне й те саме», – нарікають вони. Так, житія святих мучеників і сповідників, подвижників і дів, монахів і мирян, що жили у перші століття чи зовсім нещодавно, в Азії, Палестині, Єгипті, Італії, в Африці чи Америці, – дійсно завжди про одне й те саме. Всі вони мали серце, що палало любов’ю до Господа, і всі долучилися до Його жертви, вільно піддавшись смерті, аби увійти у Воскресіння. Всі вони хрестилися у Його смерть водою, кров’ю, слізьми, щоб нове життя, життя Духа, розпочалося в них і слава Божа, що осяяла лице Христове, перебувала в їхніх серцях і зійшла на їхні тіла. Святі живуть у Христі Ісусі і Христос живе в них. У святих Він невтомно відтворює незбагненне таїнство Своєї смерті – і Свого воскресіння, Божого воплочення – і людського обоження. На фресках мучеників та святих воїнів

С и н а кс а р часто помічаємо4, що попри всі розбіжності у фігурі, одязі та інших атрибутах святості, їхні обличчя мають щось дуже подібне, бо то є лице Христа. Святі й справді є подібними у Христі та безмежно різними в своїх особистостях, характерах та станах; всі вони відтворили той самий подвиг Спасителя – в різні часи й у різних місцях. Але це повторення святими Страстей Христових зовсім не є блідим наслідуванням. Воно є завжди новим, завжди особливим і неповторним, завжди живим, воно завжди додає щось своє у побудову Церкви первороджених. Господь Ісус відкрив путь, Він спас людську природу, умертвивши у Своєму тілі саму смерть, але тепер кожен особисто і вільно долучається до цього спасенного подвигу. ...Я радію в стражданнях своїх за вас, – пише апостол Павло, – і доповнюю недостачу скорботи Христової в тілі своїм за тіло Його, яке є Церква (Кол. 1:24). Цими словами апостол хоче сказати не те, що подвигу Христовому та нашому Відкупленню чогось бракує, а те, що кожен із нас має добровільно і по-своєму стати причетним до Його Страждання, аби мати частку в спадщині святих у світлі Божому (Кол. 1:12). Єдині з Христом по вірі і благодаті, святі чинять діла Його (Ін. 14:12). Сам Христос, Який живе у них Святим Духом, через них творить чудеса, навертає язичників, навчає премудрості духовної науки, замирює ворогів та дає тілам силу з радістю терпіти найстрашніші тортури. Тож Євангеліє й понині пишеться євангельськими діяннями святих5. Ось чому святі, і близькі й далекі, і давні й нові, є для нас вірними провідниками до Христа, Який живе в них. 4 5

Особливо на фресках деяких афонських трапезних. Justin Popovitch. Avec tous les saits (вступ до його Синаксаря)// L’homme et le Dieu-Homme. Trad. J.-L.Palierne. – Lausanne, 1989. – P. 96.

ПЕР ЕД М ОВА Будьте наслідувачами мене, як і я Христа! (1Кор. 11:1) – кажуть вони разом із апостолом Павлом. Якщо ми хочемо, щоб образ Христа засяяв і в нас, ми маємо щонайчастіше спрямовувати свій погляд на святих, котрі являють собою живий та дієвий приклад того, який шлях для цього треба пройти. Якщо художник хоче написати портрет особи, якої не має перед собою, він послуговується її зображеннями, уважно розглядаючи їх, порівнюючи одне з одним та надихаючись ними. Так і нам треба дивитися на святих, читати їхні житія, порівнювати їх, щоб навчитися в них життю у Христі. Але, скаже дехто, як можна наслідувати мучеників, що зазнали жахливих тортур, адже зараз немає таких гонінь? Як слідувати за подвижниками, що йшли вглиб пустелі та піддавали своє тіло таким утискам, яких сьогодні ніхто не витримає? Це неможливо! Звісно, географічні, історичні, суспільні та інші умови нашого життя дуже відрізняються від тих, про які ми читаємо в численних житіях святих. Але чи є це вагомою підставою для того, щоб сказати, що святість сьогодні вже неможлива, і виправдати тим свою недбалість, або для того, щоб звести Євангеліє до рівня такого собі морального кодексу? Хіба Господь не сказав, що Царство Небесне силою береться, і ті, що докладають зусилля, здобувають його (Мф. 11:12)? Чи Хрест Його мудрість світу цього не змінив на глупоту (1Кор. 1:20)? Подібні аргументи, хоч би якими розважливими вони здавалися, чи не роблять безсилим хрест Христа (1Кор. 1:17), виправдовуючи нашу лінь та наші пристрасті? Подвиги мучеників та аскетів є частиною історії, славою та красою Церкви і видаються нам недосяжними або перебільшеними тільки через брак у нас самих віри та любові до Бога. Нам неважко слухати Євангельські читання, 21

С и н а кс а р бувати на Божественній Літургії, молитися у себе в кімнаті. Але чи віримо ми насправді, що Царство Боже не в слові, а в силі (1Кор. 4:20) і що благодаттю Божою наше людське єство може здійнятися вище себе і здійснити вчинки, що видаються неймовірними тим, хто перебуває в полоні світу цього? Читання житій святих веде до зневіри тільки гордіїв, що покладаються на власні сили; для смиренних же це можливість усвідомити власну неміч та, оплакуючи своє безсилля, благати Бога про допомогу6. Тож читаймо житія святих, співаючи з Давидом: Бог подиву гідний у своїх святих, Бог Ізраїля (Пс. 67:35). Точно як вони, ми маємо принести Господу лише власну неміч (2Кор. 11:30), – тоді Він Сам діятиме в нас і приведе нас до перемоги. Полонені марнославством світу цього докладають неабияких зусиль, щоб прикрасити свої домівки розписами, картинами та коштовностями, каже Іоан Золотоуст7. Тож і ми, сини Воскресіння, читаючи житія святих, маємо прикрашати дім своєї душі споминами про їхні страждання та подвиги, аби вона була готовою прийняти Христа та стати довіку оселею Царя Небесного. Уважно читаючи житія святих, проживаючи наше життя з усіма святими (Еф. 3:18), походжаючи кожного дня тим духовним садом, яким є цей Синаксар, ми з часом 6

«Дуже нерозумним є той, хто, почувши про надприродні чесноти святих, впадає у відчай. Навпаки, вони надають тобі одну з двох корисних настанов: або через святу мужність спонукають до ревності, або через трисвяте смирення – до усвідомлення природної немочі». Св. Іоан Ліствичник, Ліствиця, Слово 26. 125. Порівн. також препп. Варсануфій та Іоан з Гази, Питання 697. 7 Свт. Іоан Золотоуст, Похвальне слово всім святим мученикам 3 (PG 50. 712).

ПЕР ЕД М ОВА знайдемо святих, до яких відчуємо особливу симпатію, які викличуть у нас надзвичайне тепло і хвилювання. Вони стануть нашими близькими друзями, яким ми захочемо повідати наші радощі й жалі, яких ми особливо проситимемо про молитовну допомогу, життєписи яких ми станемо читати знову й знову; їхні тропарі ми співатимемо, їхні ікони шануватимемо найбільше. Ці близькі друзі стануть для нас надійною розрадою та вибраними провідниками на вузькій дорозі, що веде до Христа (Мф. 7:14). Ми не самотні на цьому шляху та в цій боротьбі, бо з нами наша Небесна Мати, Пресвята Богородиця, наш АнгелХранитель, наш святий, ім’ям якого звемося, та ці улюблені друзі, яких ми обрали серед великого зібрання свідків Агнця. І якщо ми спіткнемося, перебуваючи під дією гріха, вони простягнуть нам руку; і якщо відчай спокушуватиме нас, вони нагадають, що раніше за нас і більше за нас вони перетерпіли за Христа, тепер же насолоджуються вічною радістю. Так на тернистому шляху життя ці святі друзі відкриють нам світло майбутнього Воскресіння. Тож шукаймо в Синаксарі цих небагатьох близьких друзів і з усіма святими рушаймо до Христа. Колись один афонський монах, лагідний та простодушний, – один із тих, про кого Христос казав, що вони успадкують землю (Мф. 5:5), – готувався до звичної молитви святому дня, зі сльозами та багатьма поклонами. Але зібравшись зазирнути у календар, зрозумів, що загубив його, а тому не мав як дізнатися, пам’ять якого святого відзначається того дня. Тож він розпочав молитву словами: «Сьогоднішній святий, моли Бога за нас!». За мить потому святий явився ченцеві й назвав своє ім’я: Лукіліан [3 черв.]. Анітрохи не здивувавшись, старець продовжив молитву. Але, бувши глухуватим, імені святого він не 23

С и н а кс а р розчув як слід і промовив: «Святий Лукіане, моли Бога за нас!». Святий знову явився і докорив йому: «Я не Лукіан, а Лукіліан!» – і щез, лишивши старого спокійно закінчувати молитву8. Іншого афонця, отця Авраамія з Нового Скиту († 1989), один із братів спитав: «Отче, як ти не втомлюєшся неухильно читати Синаксар на кожен день?». Старець, усміхнувшись, відповів: «Сину мій, треба любити й шанувати всіх святих, особливо мучеників, бо “шаною, належною святим, є наслідування святих”9. Оскільки ж ми є слабкими та грішними і не можемо наслідувати їх, читаймо принаймні їхні житія, аби не гаяти час у марнослів’ї. Окрім того, читаючи їхні житія, ми наче привертаємо їх до себе, аби вони були нашими заступниками і помічниками, як тут, на землі, так і тоді, коли ми вирушимо до Бога. До того ж, читаючи житія святих, ми ясно бачимо пристрасті власного серця, тож маємо можливість боротися з ними саме тими способами, до яких вдавались і святі»10. Ці історії показують, наскільки просто ми можемо звертатися до святих, наскільки близькі вони самі до нас, як вони діють у нашому повсякденному житті, чують наші молитви, підводять нас у наших падіннях, численними знаками своєї присутності вказуючи нам, що наше життя 8

Розповів цю історію отець Паїсій († 1994), не сказавши, про кого тут ідеться, але вона є автобіографічною. (Див.: иером. Исаак, Житие Старца Паисия Святогорца. – Москва, 2006. – С. 274–276.) 9 Свт. Іоан Золотоуст, Похвальне слово всім святим мученикам (PG 50. 663). 10 Цей діалог був наведений у некролозі отця Авраамія, надрукованому в періодичному виданні монастиря Григоріу: Ὅσιος Γρηγόριος 14 (1989), σ. 86.

ПЕР ЕД М ОВА насправді не від світу цього, що ми живемо як чужинці й подорожні між небом і землею. У своєму житті ми можемо щоденно спілкуватися зі святими у три способи: співаючи гімни та правлячи їм служби, шануючи їхні ікони та читаючи їхні житія в Синаксарі. Тим, хто не живе в монастирі, буває важко щодня бути у церкві, щоб там прославити святих, але кожен християнин може вдома, наодинці чи разом із сім’єю, проспівати тропар сьогоднішньому святому, вклонитись його іконі, присвятити кілька хвилин читанню і перечитуванню його житія в Синаксарі. Однак щоденне читання цих коротких текстів принесе нам справжню користь тільки тоді, коли ми вдаватимемося до нього так, як наближаємося до ікони. Хоч би якими недосконалими вони були, розділи Синаксаря, як оповідь, є тим самим, чим є ікона в образотворчості: вони дають нам змогу відчути присутність святого і є такими ж благодатними, як і святі ікони. Все залежить від простоти нашого серця. Отже, хоч би де ми були, на якому б рівні духовного зростання перебували, хоч би яким було наше бажання присвятити своє життя Богові, в Синаксарі ми знайдемо підтримку і немовби передчуття вічного життя, де всі святі радіють разом із ангелами навколо Престолу Божого, співаючи: Свят, свят, свят Господь Бог Вседержитель, Який був, є і гряде. (Одк. 4:8)

С и н а кс а р

СИНАКСАР У ЦЕРКОВНІЙ ТРАДИЦІЇ У перші століття існування Церкви, коли християни об’єднувалися в невеличкі місцеві спільноти, що незрідка мали переховуватися через переслідування, богослужіння не були ані такими численними, ані такими пишними, як зараз. Літургічне життя було зосереджене навколо щотижневого святкування Дня Господнього (неділі), коли всі ставали причасниками Святих Таїн. Також було заведено святкувати Євхаристію на місцях поховання мучеників, відомих у цій місцевості, у день їхнього небесного народження. Під час такого зібрання (синаксис) місцевий єпископ або єпископ якоїсь із сусідніх общин, відомий своєю красномовністю, виголошував похвальне слово – панегірик – святому. Якщо була така можливість, читали також акти судового процесу та страти мученика, а потім оповідали про посмертні чудеса святого, дбайливо зібрані докупи. Таким чином кожна місцева Церква склала свій власний літургічний календар, так званий Мартиролог. З часом шанування деяких святих вийшло за межі їхньої рідної Церкви – здебільшого завдяки чудесам, що відбувалися через їхні мощі. Останні приваблювали прочан, що, у свою чергу, заохочувало інші церкви теж вшановувати цього святого, аби заручитися його заступництвом, особливо якщо вдавалося здобути частки його мощей. Так з’явилися загальні мартирологи, спільні для великих церковних областей, які не скасовували місцевих мартирологів, а формувалися паралельно з ними і зрештою поглинули їх. У боротьбі з єресями з’явилися численні сповідники віри, до свят на честь мучеників додалися свята на честь святих єпископів чи священиків, що не шкодували свого життя задля відстоювання чистоти церковного вчення. 26

ПЕР ЕД М ОВА Общини більшали і вже не могли збиратися у приватних оселях, тож на місцях поховань мучеників почали будувати просторі храми, виник звичай збиратися не лише для вшанування певного мученика, а й на регулярні зібрання, щотижня або щодня. В IV столітті, після припинення гонінь та з легалізацією християнства у Римській імперії, ця літургійна традиція посилилася. Усюди почали з’являтися пишно прикрашені храми, розвивалася літургічна поезія, було встановлено й нові свята: Господські, Богородичні, загальновідомих святих та мучеників, так що невдовзі кожен день був днем пам’яті одного чи кількох святих (мучеників, сповідників, подвижників), що мали місцеве чи загальне поклоніння. Читання мученицьких Актів було винесене за рамки Літургії, його місце посіли гімни. При цьому наголос робився радше на тому аспекті літургічного зібрання, що був пов’язаний із Таїнством, богослужіння розглядали як небо на землі, передчуття Царства Небесного у цьому світі, величну мить примирення усього створеного світу в Тілі Христовому, яке приносилося у вигляді дорогоцінних євхаристичних Дарів. Вселенський та космічний вимір Церкви відтоді почав домінувати над локальним, над братською трапезою перших століть. Ось чому протягом усього візантійського періоду календар святих невпинно тяжів до уніфікації на основі календаря Великої Церкви (Святої Софії) Константинопольської, не втрачаючи однак остаточно відкритості для нових вшанувань та місцевих особливостей. Наприклад, до XV століття кожна церква і кожний монастир у Константинополі мали власний календар, в якому, однак, дні пам’яті найвідоміших святих збігалися із загальним календарем. У VIII та IX століттях прибічники іконоборчої єресі, засуджуючи поклоніння зображенням, узялися й до 27

С и н а кс а р боротьби з поклонінням святим і, ширше, з будь-яким посередництвом між Богом та нами. Натомість православні ще більше наполягали на шануванні святих. Коли єресь було подолано, стіни храмів буквально вкрилися іконами, про захисників Православія із захватом розповідали у довгих житіях, календар і богослужбові тексти було доповнено. Святі гімнографи зі Студійського монастиря (Феодор, Іосиф та ін.) надали богослужінню тієї форми, яку воно має і понині, тоді як агіографи переповідали давні житія, допасовуючи їх до сучасної ментальності. Це була епоха оновлення, коли з’явилося мінускульне письмо, призначене для читання вдома, розповсюджувалися словники та збірники відомостей із різних галузей знань. Саме в цей час виникають перші великі збірники агіографічних текстів, розташованих за календарним принципом, – мінології. Їх укладанням та переписуванням займалися такі видатні діячі Церкви, як, наприклад, свт. Мефодій Константинопольський. Цим же часом датується перша редакція Константинопольського Синаксаря. Створив її диякон Еварист близько 957–959 рр. на замовлення імператора Константина VII Багрянородного. Цей збірник містив короткі оповіді про святих, шанованих у різних церквах Константинополя, взяті з мінологіїв – наприклад, святого Симеона Метафраста [9 лист.], – що мали читатися на літургічних зібраннях (синаксисах). Цю працю було завершено десь у ХІ–ХІІ ст., і вона швидко розповсюдилася всією імперією, не втративши зв’язку з місцем своєї появи, завдяки чому шанування найвизначніших святих столиці поширилося всією Візантією11. 11

Про історію Константинопольського Синаксаря та його редакції див.: R. Aigrain, L’Hagiographie, сс. 69–83 та A. Luzzi, Studi sul Sinassario di Constantinopoli, Rome 1995, с. 5–13.

ПЕР ЕД М ОВА На замовлення того ж Константина Багрянородного було створено і перший авторський Мінологій, тобто такий, у якому всі тексти були написані або відредаговані одним автором. Це був Мінологій преп. Симеона Метафраста12 [22 лист.], що містив по одному тексту на кожен день церковного року і охоплював у восьми томах житія з вересня до січня. Ще два томи з текстами з лютого по серпень були укладені після того, як агіограф потрапив у немилість. Потому в ХІ ст. у Константинополі з’являються й інші авторські Синаксарі: Імператорський мінологій, Мінологій Іоана Ксифіліна, Мінологій Василія ІІ13. Нові агіографічні тексти пишуться й надалі, але мінології старого взірця – з текстів різних авторів – укладаються дедалі менше: їх витісняє Мінологій св. Симеона Метафраста. З появою стандартних богослужбових книжок короткі синаксарні глави почали включати до Міней, після шостої пісні ранішнього канону, як скромне нагадування про читання мученицьких актів на ранньохристиянських зібраннях. Разом із тим докладні розповіді про життя святих, їхні подвиги та чудеса, як і раніше, поширювалися у житіях з мінологіїв, а ще більше – у народних переказах, як воно є і понині в країнах православної традиції. Завдяки усним і письмовим переказам діянь та чудес святих і сама православна традиція, і культура жваво засвоювалися народом. З житій святих віряни дізнавалися про православні догмати, навчалися, як у різних обставинах має поводити себе учень Христа, як захищати та проповідувати свою віру, як керуватися духом Христовим у будь-яких ситуаціях: у наших думках, у родині, у роботі; яких звичаїв слід триматися, як читати, молитися, 12 13

Його прозвання походить від слова «метафраза» – «переказ». Зарахований до жанру мінологіїв помилково.

С и н а кс а р співати, споглядати природу, як користуватися досягненнями техніки задля слави Божої, а не на прислужництво князеві світу цього. Житія святих у церковній традиції – це не просто духовне керівництво, про яке ми казали вище: вони є справжньою «православною енциклопедією»14. Вони передають нам усі потрібні християнину знання: з богослов’я, філософії, етики, психології, світської та церковної історії, географії, апологетики, екзегетики Святого Письма тощо, і все це не в сухій академічній манері, а просто і наочно представляючи ці пізнання через життя та досвід конкретних людей, які сприйняли та засвоїли їх усією душею. Насправді житія святих нерозривно пов’язані з церковним Переданням – власне, вони і є цим Переданням. Однак житіє святого не є ані біографічною словниковою статтею, ані розділом з підручника історії Церкви: це словесна ікона святого, яка, безперечно, має адекватно відтворювати його реальну історію, дозволяючи однак здогадуватися і про приховане, про те, як діяла в людині благодать Божа. За зразком того, як пошанування ікони відбувається саме під час богослужіння, з належним настроєм та благоговінням, так і житіє святого має читатися в Церкві, і читатися очима віри, а не світської науки. Це вимагає не наївної легковірності, а духовної чутливості до таїнства присутності Христа в нас. Тут слід зазначити чудову врівноваженість православної традиції: відкидаючи у сердечній молитві будь-яку образність, бо та є для нашої ураженої гріхом природи джерелом внутрішнього розділення, вона все ж використовує всю дієвість зорового сприйняття та силу уяви, перетворюючи її – як в іконографії, так і в агіографії – на 14

Justin Popovitch, ibid. P. 100.

ПЕР ЕД М ОВА справжній шлях до єднання з Богом у святих Його. Те, що дехто називає «агіографічною легендою», є насправді правдивою історією людини в її стосунках із Богом – такою, якою її донесло церковне Передання властивими йому засобами і мовою.

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЦЬОГО ВИДАННЯ Синаксар дещо нагадує широкий і бурхливий потік, води якого несуть із собою мул, пісок, каміння, гілля, – усе, підхоплене його течією, і корисне, і непотрібне для людини. За свідченням св. Никодима Святогорця та інших отців, дотичних до традиції Синаксаря, чи, точніше, Синаксарів, немає, певно, церковної книги, більш плутаної, погано виданої та сповненої помилок, ніж ця. Але чи є це достатньою причиною, щоб не брати цієї води, коли ми відчуваємо спрагу? Чи належить чекати кращого видання, яке дало б відповідь на всі історичні питання щодо святих, згаданих у Синаксарі двічі або тричі, святих, оповідь про життя яких рясніє помилками, щоб тоді вже взятися до перекладу? Адже необхідно якнайшвидше дати нашим вірянам змогу користуватися скарбами Синаксаря та, як-от у даному виданні, виправляти його, доповнювати і навіть збагачувати його зміст у міру наших можливостей, у смиренному послуху духові Церкви. Саме це й робив святий Никодим Святогорець у XVIII столітті, коли він отримав доручення перекласти Синаксар сучасною грецькою мовою. Порівнюючи доступні йому афонські рукописи, залучаючи в міру можливості історичні джерела, не цураючись і критичного погляду, врівноваженого голосом совісті та повагою до 31

С и н а кс а р церковної традиції, він додав до списку святих із друкованого Константинопольського Синаксаря майже 650 святих, відомих на ім’я, і 59 148 безіменних. Софроній Євстратіадіс († 1947), в результаті ще більш широкого вивчення рукописів та передань місцевих церков, додав іще понад двісті святих. Наукові дослідження істориків та агіографів, особливо вчених-болландистів, що понад три століття тому почали грандіозне критичне видання всіх житій святих, постійно виявляють невідомі версії деяких житій і навіть відкривають житія святих, що тривалий час лишалися забутими. Якщо додати до цього святих, шанованих у різних місцевих церквах, а також західних святих, не згаданих у православних збірниках, матимемо кілька тисяч імен, які слід було б додати до Константинопольського Синаксаря, щоб мати цілісну картину православної святості. Новітні грецькі видавці агіографічних збірок (Дукакіс, Матфій Лангіс та інші), спираючись на працю святого Никодима, зовсім не беруть до уваги ані цих агіографічних досліджень, ані доповнень до Синаксаря. Замінивши, де мали змогу, скорочені оповіді більш докладними житіями (здебільшого новогрецькими перекладами святого Симеона Метафраста, зробленими за часів турецького панування), вони доповнили збірник житіями новомучеників та місцевошанованих грецьких святих, взятими з богослужбових текстів, що видавались окремими брошурами. В результаті з’явився Великий Синаксар15, що є, по суті, не чим іншим, як просто розширеною версією Константинопольського Синаксаря. 15

Μ. Λάγγης, Μέγας Συναξαριστὴς τῆς Ὀρθοδόξου Ἐκκλησίας, у 14 томах. – Афіни, 1980–1984.

ПЕР ЕД М ОВА Узявшись до французького видання Синаксаря, ми одразу зіткнулися з певною проблемою: з одного боку, Синаксар святого Никодима, що впродовж уже тривалого часу слугує духовною поживою для багатьох поколінь віруючих, є надто коротким і неповним; з іншого боку, Великий Синаксар – це досить важке читання для сучасної аудиторії, хоча, водночас, він так само неповний. Тож ми вирішили узятися до складання нового Синаксаря, який, зберігаючи структуру Константинопольського Синаксаря та беручи до уваги критичне видання І. Делеє16, явив би, в дусі святого Никодима, найширшу панораму православної святості. Отже, додаючи до святих візантійської доби житія новомучеників, святих усіх Помісних Церков (Руської, Сербської, Болгарської, Румунської, Грузинської тощо) та тих, кого було канонізовано зовсім нещодавно, ми також включили до цього славного собору – вперше у православній агіографічній літературі – цілу низку західних святих, які жили до розколу між Сходом і Заходом. Але з цим виникла дещо делікатна проблема: ми не мали офіційного православного списку західних святих. Сама по собі дата (1054 рік) не є достатньо надійною точкою відліку, оскільки певні розбіжності – як у богослов’ї, так і в уявленні про святість та духовне життя – з’явились уже задовго до розколу. За відсутності об’єктивних критеріїв та офіційної позиції Церкви щодо того, чи є той чи інший святий «православним», ми вирішили обмежити наш пошук періодом, що передував правлінню Карла Великого (ІХ ст.), оскільки саме тоді Захід починає претендувати на універсалізм як у політичній, так і в церковній царині. Звісно, це ніяк не означає упередженого ставлення до західних святих, які жили 16

H. Delehaye ed. Synaxarium Ecclesiae Constantinopolitanae, (Propylaeum ad Acta SS. Novembris). – Bruxelles, 1902.

С и н а кс а р між кінцем VIII та серединою XI ст., але остаточне укладання західного православного календаря, напевно, стане можливим лише після тривалого визрівання православної присутності на Заході та уважного знайомства з кожним із цих святих. Ми не мали такого наміру і таких можливостей, тож включили до цього Синаксаря тільки древніх та ранньосередньовічних західних святих, чия святість та вчення були загальновизнаними Церквою до розколу. До того ж, обмежені рамками календаря, ми мали вибрати з них тільки тих святих, шанування яких було дуже поширене на Заході, додавши, на свій вибір, великих монахів, місіонерів та засновників єпископських кафедр. Не маючи за мету створення наукового видання, ми прагнули скоріше запропонувати кожному читачеві, чи то дорослому чи дитині, простій людині чи інтелектуалу, щоденну духовну поживу, що дає змогу підготуватися до молитви через знайомство зі святим дня. Тому в цій версії Синаксаря більш вільне поводження з текстом, ніж у працях святого Никодима. Якщо не на рівні змісту, то на рівні викладу ми піддали редагуванню майже всі статті, аби запропонувати читачеві скорочене житіє кожного з цих святих, написане за найкращими з доступних джерел17, намагаючись висвітлити найхарактерніші риси, що могли б принести найбільшу духовну користь читачеві. Щодо постатей, які відіграли важливу роль в історії Церкви, ми послуговувались як стародавніми документами, так і сучасними дослідженнями, щоб якнайкраще підкреслити їхній внесок у 17

Ми доповнили або замінили надто короткі статті Константинопольського Синаксаря, звернувшись до оригінальних текстів, мученицьких Актів, докладних житій (див. BHG), церковних істориків (Євсевія, Сократа, Созомена, Феофана та ін.), cвятоотцівських проповідей та похвальних слів, соборних Актів тощо.

ПЕР ЕД М ОВА становлення Тіла Христового, принагідно надавши короткий опис історичної ситуації, в якій ці святі засвідчили незаперечну істину Євангелія. Розповідаючи про отців Церкви та церковних письменників, ми намагалися стисло переповісти зміст їхнього богослов’я та духовного вчення. Також ми досить повно викладаємо житія святих монахів, бо ці життєписи є справжнім духовним катехізисом. Що ж стосується численних мучеників та подвижників, про яких передання не надає достовірних історичних відомостей, ми або намагалися зосередитись на певних характерних рисах, розкиданих в обсяжних панегіриках та євлогіях на їхню честь, або принаймні вдавалися до біблійних та святоотцівських алюзій, аби достовірно передати колорит кожної особистості, як це робили агіографи давнини, уникаючи, однак, загальних місць та риторичних фігур, які майже нічого не говорять сучасному читачеві. Утім всі ці зміни та адаптації залишаються в межах святоотцівського вчення та церковної історії. Оскільки це видання має за основу Константинопольський Синаксар та його продовження, нас можуть звинуватити у бажанні еллінізувати відносно пізно християнізовані країни, розташовані на периферії візантійської ойкумени, або країни на взірець Франції, які мали багату традицію християнської святості ще до церковного розколу. З цього приводу слід зауважити, що універсальні агіографічні збірники завжди були зібранням місцевих синаксарів та мартирологів, святі яких, прийняті Вселенською Церквою, втрачали свій місцевий характер, набуваючи екуменічного виміру. Ці житія ставали прикладом для віруючих усіх народів та всіх часів, а особливо – для новонароджених Церков, які ще не мали власних місцевих святих. 35

С и н а кс а р Саме на грецькому Синаксарі століттями засновувалося шанування святих у всіх православних місіях (як, наприклад, на Русі), хоч із часом він поповнювався місцевими святими. У тих випадках, коли історія не зберегла відомостей про походження святого, агіографи нерідко пишуть, що він мав за батьківщину Небесний Ієрусалим, Бога – за отця, Богородицю – за матір, а ангелів та святих – за братів та сестер. І це не просто риторична фігура: святість дійсно не обмежується часом та місцем. Хоч би де і коли жили люди, для них Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий (Євр. 13:8), і хоч якими були зовнішні обставини, основні проблеми нашої гріховної та смертної природи лишаються тими самими, отже, однаковими є і способи зцілення та очищення нашої душі. У Христі святі досягли вічності та єдності, тому і сьогодні можна з користю для душі читати історію того чи іншого святого, жив він у IV, XII чи XVIII столітті, в єгипетській пустелі, руських лісах чи на грецьких островах. Тож, хоч би де ми були, ми можемо брати за приклад усіх цих святих, таких різних і водночас таких схожих, незалежно від того, місцеві це святі чи вселенські. Статті про слов’янських та грузинських святих складено на основі слов’янських джерел, завдяки братерській допомозі Жана Бесса та Бернара Ле Каро. У це друге видання ми не лише внесли численні виправлення та доповнення, а й змогли додати певну кількість східних святих, зокрема, з Антіохійської Церкви, житія яких досі лишалися неопублікованими, що стало можливим завдяки дослідженням Кирила Кайрали. Ми також висловлюємо вдячність усім щирим шанувальникам святих, що долучилися до роботи над цими недосконалими текстами, внесли свої зауваження та виправлення. Публікація мініатюр 36

ПЕР ЕД М ОВА з Мінологія Василія ІІ (код. Vat. gr. 1613) стала можливою завдяки люб’язному дозволу директора Відділу рукописів Ватиканської бібліотеки. Друге видання, з якого зроблено український переклад, зазнало значних виправлень і було доповнене іменами численних святих, канонізованих в останні кілька років, – деяких із них було включено вже у шостий том першого видання. За винятком певного числа давніх і сучасних святих, прославлених Константинопольським Патріархатом та Елладською Церквою, ці імена належать здебільшого святим, канонізованим Руською або іншими Церквами Центральної та Східної Європи після падіння там комуністичних режимів. Однак через надзвичайно велику кількість новомучеників та сповідників Руської Церкви, прославлених у ювілейному 2000-му році, пам’ять яких має відзначатися соборно в неділю після 25 січня, було неможливо присвятити окрему статтю кожному з них, тож вони були тільки згадані на ім’я кожен у день свого окремого поминання. У це видання ми також включили деяких місцевошанованих святих, житія яких становлять духовний інтерес. Пропонуючи читачеві це видання Синаксаря, ми доручаємо себе молитвам преподобного отця нашого Никодима Святогорця та інших святих агіографів, насмілюючись мовити разом із преподобним Нилом Сорським: «Молю, аби ті, хто прочитають це і отримають користь від читання, помолилися за мене, заради любові Божої, аби Господь помилував мене, бо цей великий труд я взяв на себе, як мені здається, заради заповіді про любов до Бога і ближнього. Отже, слухаючи житія дивних цих отців, наслідуймо їхні діяння, аби з ними життя вічне успадкувати. Бо в тому і є справжня любов до ближнього, щоб збудити 37

С и н а кс а р совість його до любові Божої, до виконання заповідей Його, щоб, наскільки це можливо, жити за істинними словами Його і за життям і вченням святих отців і таким чином спастися. Я ж, хоч і є грішним і недбайливим, і нічого доброго не вдіяв, але настійно бажаю ближнім спасіння»18.

Монастир Симонопетра Свята Гора Афон

Преп. Нил Сорский. Предисловие к Соборнику // Соборник Нила Сорского. Ч. ІІ. – М., 2002. – С.17.

РІЗДВО по плоті ГОСПОДА БОГА І СПАСА нашого ІСУСА ХРИСТА1 оли на вершині свого царювання Цезар Август (30 р. до Р.Х. – 14 р. по Р.Х.)2, перший римський імператор, підкоривши єдиній владі майже всі народи відомого світу, вирішив провести великий перепис своїх підвладних, він невільно став слухняним знаряддям втілення Божого задуму. Адже збираючи у 1

На знак різдвяної радості забороняється піст від цього дня аж до святвечора Богоявлення (Хрещенського сочельника [19 січня]). На думку істориків, свято Різдва виникло у Римі близько 335 р., замістивши собою свято Нездоланного Сонця (Sol invictus), встановлене у ІІІ ст. імператором Аврелієм. Утім, здається, воно існувало й раніше; Церква з нагоди зимового сонцестояння уславлювала сходження Сонця Правди, появу нового світла світу. 2 Встановлена Діонісієм Малим († 545) дата народження по плоті Ісуса Христа: 754 рік за римським літочисленням – запізнюється, принаймні, на чотири роки. Отже, вірогідно, Спаситель народився між 8 та 4 роками до нашої ери.

131

С и н а кс а р

межах своєї величезної імперії в єдності та згоді безліч народів розмаїтих звичаїв та мов, він підготував їх до сприйняття одкровення про Єдиного Бога у трьох Особах, відкривши шлях усесвітній проповіді Євангелія, згідно з Божою обітницею: Дам Тобі народи у спадщину Твою (Пс. 2:8); отже, цей перший перепис виявився пророчим передвістям вписування обраних до Книги життя (пор. Флп. 4:3; Одк. 21:27) та зникнення багатобожжя3.

Різдво Христове. Сербія, Дечани. Фреска. XIV cт.

Декрет імператора сягнув Палестини (у той час провінцією Сирія керував намісник Квірин). Таким чином здійснилось пророцтво, за яким Месія мав 3

Це чудово висловлено у славнику вечірні, натхненному твором Євсевія Кесарійського Євангельське приготування I, 5, (SC 206, 121–123).

132

7 Січня

народитися у коліні Юдиному, у Віфлеємі, місті царя Давида (Мих. 5:1). Бо Іосиф, який мешкав із Марією у Назареті Галілейському, мусив вирушити в дорогу, аби записатися у батьківській землі, Віфлеємі, незважаючи на вагітність Тої, Яку всі вважали його дружиною. Коли вони дісталися до місця призначення, то побачили силу-силенну прибульців, які так само, як вони, посходилися звідусіль на перепис. Не знайшовши собі місця у гостиниці, Іосиф та Марія змушені були зупинитися на ночівлю за містом, у печері, яка слугувала стайнею для худоби. Марія відчула, що Їй настав час народжувати. Іосиф, як міг, влаштував їй місце на соломі, поруч із віслюком та волом, які там стояли, і хутко пішов шукати повитуху4. Дорогою він помітив, що вся природа раптом зупинилася, наче у заціпенінні: птахи зависли у польоті, люди й звірі застигли у своєму русі, навіть вода спинила свій плин. Той нескінченний рух, що тягне усе створене від народження до смерті, підкорюючи усе марноті (Пс. 38:6–7; 102:15; Екл. 1 і далі; Іс. 40:6), враз зупинився, бо тієї миті всередину часу увійшов Вічний; Бог, Який був до всіх віків, став Немовлям; нова ера 4

Подробиці цієї історії, відсутні в Євангеліях, походять з інших джерел на зразок Протоєвангелія Іакова. Як і у випадку з епізодами життя Пресвятої Богородиці [21 вер., 4 груд., 22 груд.], ці повідомлення слід сприймати не стільки як строго історичні факти, скільки як символічну інтерпретацію подій, виражену в формі оповіді. Саме так їх завжди сприймала Церква, звісно, не плутаючи їх зі священним текстом, та все ж широко застосовуючи їх в іконографії та гімнографії.

133

С и н а кс а р

історії розпочалася і відкрився новий вимір часу. Після цієї миттєвої зупинки часу, усе повернулося у звичне русло. Іосиф знайшов повитуху, що спускалася з гір, і привів її до печери, де була Породілля. Проте увійти всередину вони не змогли, бо печеру вкрила хмара, забороняючи їм наближатися, як це було на горі Синай, коли Бог з’явився там Мойсеєві (Вих. 19:16). Жінка впала на землю, волаючи: «Звеличилася душа моя у день цей, адже очі мої бачили чудо; Спаситель народився Ізраїлеві!». Тим часом хмара здійнялася, поступившись осяйному світлу, яке, поступово зменшуючись, врешті-решт дало їм змогу ввійти, аби у трепеті побачити Пресвяту Діву. Вона сиділа окрай ясел, куди перед цим поклала Немовля, власноруч повивши Його. Навчений ангелом, що Діва зачала Спасителя дією Святого Духа (Мф. 1:21), Іосиф захоплено дивився на маленьке Дитятко, Яке лежало на соломі. Він благоговійно вклонився Йому як Месії, прихід Якого очікували й передвіщали його отці з роду в рід. Що може бути більш дивовижним, ніж це видовище, і як можна передати його словами? Всемогутній Бог і Творець світу Сам увійшов у світ смиренним і тендітним створінням, маленьким хлопчиком, чужинцем і безпритульним, при цьому не переставши бути безкінечним Богом. Слово Боже покрилося дебелістю плоті й одяглося у людське єство, наче у царську багряницю Свого Божества. Той, Кого не вміщає цілий всесвіт, Хто безстрасно спочиває на небесному Престолі та Кого безперестанно оспівує 134

7 Січня

незліченний хор ангельських сил, народжується нині у тісній і темній печері, зневажуваний усіма. Будучи образом Божим, Він упокорився, умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини (Флп. 2:6–7), аби своїм смиренням підвести тих, що впали. Він зубожів заради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом (2Кор. 8:9). Недоторканний дозволив повити Себе пелюшками, аби звільнити нас від наших гріхів і вкрити небесною славою тих, хто були одягнені у сором. Єдинородний Син Божий, Який одвічно перебуває на лоні Отця, зробився сином людським і сином Діви, не перестаючи бути Богом, щоб стати первородним поміж багатьма братами (Рим. 8:29), закликаючи людей до гідності названих дітей Божих (Ін. 1:11; Лк. 6:35; Гал. 4:4–7 тощо). Він ліг у ясла, де Його споглядали віл та віслюк, сповнюючи таким чином пророцтво: Посредѣ двою животну познанъ будеши (Ав. 3:2 lxx), Позна волъ стяжавшаго его, и оселъ ясли господина своего (Іс. 1:3 lxx). Той, Хто живить усіляке створіння Своїм провидінням, покладений у ясла нерозумних тварин, що символізують два народи: юдеїв та язичників, аби позбавити людей від безумства та примирити розділених ненавистю (Еф. 2:16), пропонуючи усім як поживу правдивий Хліб живий (Ін. 6:51). На думку святих отців, у цій сцені можна споглядати образ Церкви. Ясла – то Чаша, яка вміщує Того, Хто нині став плоттю і дав Себе у поживу задля життя світу. Діва – то водночас Його престол і вівтар жертвопринесення. Вертеп – то храм. Ангели, Іосиф 135

С и н а кс а р

та пастирі – його диякони та прислужники. А Сам Господь – великий Священик, Який править цю Божественну Літургію. Тим часом поблизу проходила місцева жінка на ім’я Саломія. Коли повитуха розповіла їй про ці події, вона не поставилася до цього з належною вірою. Неможливо, гадала вона, щоб діва народила і, більше того, залишилася дівою після пологів. У своїй невірі, як згодом апостол Фома (Ін. 20:27), вона наблизилася й дерзновенно обстежила нетлінне тіло Пречистої. Але її рука одразу була паралізована, і вона скрикнула: «Горе моєму нечестю і моїй невірі! Я випробовувала Бога живого! І ось рука моя, наче від вогню, висохла і віднялася!». Впавши навколішки, вона зі сльозами благала Господа змилуватися над нею. Після явлення ангела, жінка, охоплена жахом, взяла на руки Богонемовля і промовила зі щирою вірою: «Я вклоняюся Тобі, бо великий Цар народився Ізраїлеві!». Вона одразу була зцілена, але ангел наказав їй тримати в таємниці усі ці чудеса аж до явлення Господа народу. Це надзвичайне диво, що відбулося сьогодні в убогій віфлеємській печері, є здійсненням усіх пророцтв, даних пророками Ізраїлю, завершенням стількох сотень років терплячого приготування людства через Давида, Авраама, Ноя та Адама. Цього дня, в останні дні Бог послав нам Свого Єдинородного Сина, що Ним і віки Він створив (Євр. 1:2) та розкрив Велику Таїну нашого спасіння, що від вічних часів була замовчувана і прихована у невимовній раді трьох Осіб 136

7 Січня

Святої Трійці ще до створення світу (Рим. 16:25; 1Кор. 2:7; Еф. 3:5; Кол. 1:26). Щоб побачити світанок цього дня, були створені сонце, небесне склепіння, земля і все, що на ній. Таїна дивовижна, неосяжна, цілком недоступна для людської думки і навіть для ангельського розуму: Слово стало плоттю і перебувало між нами (Ін. 1:14). Той, Хто за єством є Бог, прийняв наше людство, взявши його на Себе в утробі Діви, одягнувши його неначе одяг, аби зробити нас спільниками Свого Божества. Бог і людина, в єдиній Особі, Ісус Христос, «у двох єствах пізнаваний», що поєднуються у Ньому «незлитно й нерозлучно»5. Нині Бог став людиною у віфлеємській печері, «аби людина стала Богом»6. Це завершення й остаточна мета, задля якої Бог привів усе з небуття до буття7. Бог створив усе для того, щоб Слово, Друга Іпостась Святої Трійці, зійшовши до нас, узяв на Себе наше людство, одряхліле й занепале від гріха, зцілив Своїми стражданнями наші рани, очистив у нас Свій забруднений образ, обновив нас у Собі (Еф. 2:15). Бог створив усе суще, аби Христос витягнув нас із рову смерті, куди ми були впали, і підніс на висоту, вище над усі небесні сили та помістив разом із Собою у Бозі (Еф. 2:6; Одк. 3:21). Ісус Христос, Спаситель, 5

Визначення Халкідонського Собору 451 р. Ця формула, вжита свт. Іринеєм Ліонським та свт. Афанасієм Александрійським, відображає спільне для всіх грецьких отців розуміння Воплочення; пор. статтю про Благовіщення (7 квіт.). 7 Див.: Преп. Максим Сповідник, Питання-відповіді до Фаласія, 60 (PG 90, 621). 6

137

С и н а кс а р

Еммануїл – З нами Бог (Іс. 7:14; Мф. 1:23) – народився цього дня, зробившись беззахисним Немовлятком, над Яким у зачудуванні схиляються ангели. Світло істинне, яке просвіщає кожну людину, що приходить на світ (Ін. 1:9), сяє у темряві бідної стайні, і час смерті й тління добігає свого кінця. Соломонові більше немає причини вигукувати: Немає нічого нового під сонцем! (Екл. 1:9), – адже це Немовля є другий Адам, Який відкриває нове створіння, нова людина (Еф. 2:15; 4:24), первісток відновлення та обоження нашої природи. Відтепер, ідучи за Христом, слухаючись Його заповідей, страждаючи з Ним, аби воскреснути з Ним, люди покликані пізнати безсмертя.

Різдво Христове. Руська ікона. Фрагмент

Слово стало плоттю, Він узяв на Себе нашу неміч, зійшов до нашої слабкості, але не долучився до нашого гріха. Він прийняв як тіло, так і душу. Ставши Немовлям, Він підкорився законам нашого занепалого світу: відтепер Він зростатиме, страждатиме від 138

7 Січня

голоду, спраги і втоми, буде навчатися й пізнавати наче невідоме, – але в усьому цьому Він не скоїть жодного гріха. Єдиний безгрішний, Він погодився жити у плоті, підвладній гріху й смерті, «аби плоть стала Словом»8. Він прийняв на Себе тіло, приречене на смерть, аби вкрити його славою і світлом, долучаючи Його до Свого безсмертя. У Ньому тілесно живе вся повнота Божества (Кол. 2:9), тож і ті, хто з вірою йде слідом за Ним, усім своїм єством стають причасниками цієї повноті – і духом, і душею, і тілом9. Святкуючи сьогодні зішестя Господа до людей, Воплочення Слова, ми сповідуємо сповнення усієї таїни нашого Спасіння: Христос народився – і людина стала спадкоємцем Його слави. Звісно, поки що ми бачимо лише мале Дитя у яслах, але святі отці навчили нас впізнавати у смиренній віфлеємській печері знаки остаточного звершення «Таїни Христа». Свято Різдва і Свято свят Пасха – по суті, одне торжество10. Печера вказує на гріб, пелюшки символізують поховальну плащаницю. Нині Христос з’являється на світ, не зашкодивши дівочості Своєї 8

Преп. Іоан Дамаскін, Слово на Преображення, 2, PG 94, 548; Преп. Марк Подвижник, Послання до Миколая, 9 (SC 455, 139). 9 «Він весь сприйняв усього мене й увесь з’єднався з усім, аби всьому дарувати спасіння. Адже “те, що не було сприйняте, не могло бути і зцілене”» Преп. Іоан Дамаскін, Точний виклад православної віри ІІI, 6 (PG 94, 1005B, з посиланням на свт. Григорія Богослова). 10 Тому богослужебні книги подекуди іменують Різдво «Пасхою»: Пасха циклу неперехідних свят. А на Пасху читається Євангеліє про Народження Христа.

139

С и н а кс а р

Матері, по Воскресінні ж Він переможе смерть і вийде з гробу, не зламавши печаті. У Віфлеємі ангел благовістив пастирям, в Ієрусалимі ангел принесе звістку про Воскресіння жонам-мироносицям. Скрізь і завжди єдиний Христос став Чоловіком, подібним нам аж до смерті, аби непослух, вчинений людиною, Адамом, було згладжено людиною ж, другим Адамом (1Кор. 15:45). Один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми, людина Ісус Христос, що дав Самого Себе на викуп за всіх (1 Тим. 2:5–6). Це Він, Спаситель – є Господь, перед Яким вклоняються і радощами радіють нині всі творіння всесвіту, примирені Ним із Богом у Його тілі, святій Церкві: Повнота Того, Хто наповнює все у всьому (Еф. 1:23).

Пам’ять ПАСТИРІВ, які бачили Господа Неподалік печери, де відбулося це дивовижне чудо, на краю Юдейської пустелі, пастухи, прості й бідні люди, пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою (Лк. 2:8). Раптом їм з’явився ангел, і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх (Лк. 2:9). Але небесний посланець заспокоїв їх, проголосивши, що крихітне Немовля, Якого вони побачать у яслах, – це Месія, Пастир добрий, Який прийшов зібрати своє розсіяне стадо, що Господь слави зійшов на землю, аби вийти на пошуки Своєї заблукалої вівці (Мф. 18:12). Давши їм знак, щоб Його впізнати й поклонитися Йому, ангел зник, поступившись місцем незмірному воїнству небесних сил, що 140

7 Січня

славили Бога, запрошуючи усі чини створінь радощами радіти: Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях благовоління! (Лк. 2:14). В один голос із ангелами усе створіння наповнюється сьогодні єдиним гімном веселощів. В Ім’я Ісуса ті, що на висоті (тобто ангели), й ті, що на землі і під землею11, вклоняються у спільному шануванні. Щоб перед іменем Ісусовим вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних (Флп. 2:10). Коли ангели зникли, Пастухи. Фрагмент мозаїки «Різдво Христове». пастухи одразу вирушили Греція, Хосіос Лукас. ХІ ст. в дорогу, аби від щирого серця принести свої скромні дари Господу, Який спочив у стайні. Потому вони повернулися, оповідаючи шляхом чудеса, свідками яких вони стали, і таким чином зробилися попередниками апостолів.

Ідеться не про бісів, а про померлих, що очікують воскресіння.

141

С и н а кс а р

Пам’ять поклоніння ВОЛХВІВ Тим часом троє волхвів12 із далекого Сходу прийшли в Ієрусалим зі своїм розкішним караваном і почали розпитувати всіх, де вони можуть побачити новонародженого Царя і вклонитися йому13. Язичницькі жерці й віщуни, що вклонялися сонцю та іншим зіркам, вони все ж не були позбавлені праведності й мудрості. Вони досліджували небесні тіла не для того, щоб розгадати таємниці майбутнього, але для того, щоб визначити волю божественного Провидіння, і вивчали секрети природи, аби прийти до пізнання Істини. Сповнені цих добрих намірів, одного дня волхви побачили нову зірку, що раптом з’явилася на небосхилі й наближалася до землі в такому яскравому 12

«Волхвами» (або «магами», μάγοι) називалася мідійська каста жерців, служителів маздейського культу та астрологів, якій іноді також вдавалося захопити політичну владу в Персії. Їхні імена, згідно з латинською традицією, – Гаспар, Мельхіор та Бальтазар; згідно із сирійською, – Ларвандад, Гормізд та Гушнасаф; згідно з вірменською, – Кагба та Бададілма. 13 За одними джерелами, вони прийшли з Персії, за іншими – ймовірно, з Аравії, із семітських теренів, що були осередком торгівлі тими рідкісними товарами, які вони взяли із собою як дари. Декотрі тлумачі вважають, що вони прибули у самий день Різдва, попереджені появою зірки заздалегідь. Інші стверджують, що саме цього дня вони побачили зірку і прибули у Віфлеєм, щоб вклонитися Немовляті лише згодом (за 13 днів чи за 2 роки). Треті ж обстоюють погляд, що вони побачили зірку напередодні Різдва і, за допомогою ангела, прибули в Ієрусалим вже наступного дня, як-от пророк Авакум колись був перенесений з Ієрусалима у Вавилон на зустріч із пророком Даниїлом [2 груд.].

142

7 Січня

сяйві, що вона затьмарювала інші зірки і її було видно навіть удень. Волхви, яким були відомі передбачення давніх пророків, зрозуміли, що вони бачать здійснення пророцтва стосовно Ізраїлю, проголошеного в давнину віщуном Валаамом, який прийшов із Месопотамії на прохання Балака, царя Моавського: Бачу Його, але нині ще немає; бачу Його, але не близько. Сходить зірка від Іакова і постає жезл від Ізраїля (Чис. 24:17). І ось зірка вказує, що той Цар, Якому мають скоритися всі народи, очікуваний Ізраїлем Месія, вже прийшов. Розсудивши так, волхви, як первістки з язичників (Ам. 6:1), постали передвісниками майбутнього навернення народів, не знайомих з одкровенням Ізраїлю. Вони вирушили в дорогу, аби вклонитися новонародженому Спасителю, випередивши запеклих серцем юдеїв, і перед ними йшла зірка, вказуючи їм шлях. Утім, дивним чином, Віфлеємська зірка не була природним астрономічним тілом – це був Божий посланець, ангел, який прийняв вигляд зірки, більш звичний і зрозумілий волхвам, аби якнайлегше наблизити їх до богопізнання14. Яскравіша від сонця, інколи рухома, інколи нерухома – на відміну від планет, що рухаються зі сходу на захід – ця зірка рухалася з півночі (з боку Персії) на південь (у бік Ієрусалима), то з’являючись перед ними, аби показати їм шлях, то зникаючи з їхнього погляду, як-от в Ієрусалимі. Вона 14

Це інтерпретація свт. Іоана Золотоуста, На Єванг. Матв. V, 2 (PG 57. 64).

143

С и н а кс а р

йшла перед волхвами, як колись вогняний стовп перед народом Ізраїлю у пустелі (Вих. 13:21), і врешті-решт спустилася так низько над землею, що її сяйво могло вказати їм печеру, де спочивав Господь. Це надзвичайне та невідоме астрологам явище розвіяло їхні сумніви, відігнало усіляке занепокоєння й підозру і допомогло волхвам відвернутися від служіння зіркам та вклонитися Сонцю Правди, яке прийшло у цей світ, аби пролити поміж людей спасіння у промінні його (Мал. 4:2)15. Щойно вони прибули до Ієрусалима, зірка зникла з їхніх очей. Не знаючи, куди йти далі та припускаючи, що юдеї хотіли б побачити свого Царя, Який прийшов згори, вони попрямували до палацу Ірода, царя Юдейського. Вони не знали, що то була людина жорстока й розпусна, ладна знищити будь-кого, хто ставав на її шляху. Розпитавши волхвів про мету їхнього прибуття, Ірод одразу зібрав книжників та знавців Закону, аби дізнатися, що то за цар, прихід якого передвіщали пророки. Мудреці запевнили його, що Месія дійсно має прийти з Віфлеєма, батьківщини царя Давида. Він таємно запросив до себе волхвів і попросив на зворотному шляху повідомити йому, де саме перебуває новонароджений Цар, «щоб – як він пояснював – і я міг піти й поклонитись Йому» (Мф. 2:8); та насправді він прагнув згубити Ісуса. Коли волхви вийшли з Ієрусалима, зірка з’явилася знов, і привела їх до печери. Сповнені радості та священного трепету, ці шляхетні й багаті іноземці 15

Див. також тропар свята.

144

7 Січня

увійшли до вбогої печери, наче до палацу найвеличнішого з владик. Вони привітали Його, доземно вклонившись перед Дитям, Яке спочивало у яслах, наче на престолі, й відкривши скарби своїх сердець, подарували Йому рідкісні й коштовні дарунки: золото, аби вшанувати Його як Царя, ладан, що личить Богові, та смирну, вживану для бальзамування померлих, як Безсмертному, що прийшов прийняти смерть задля нашого спасіння16. Потому, сповіщені уві сні про підступний задум Ірода, вони повернулися додому іншим шляхом, навчаючи нас, що тим, хто прийшов до Христа, не належить повертатися на шлях нечестивих.

Згідно з іншим тлумаченням, золото, ладан і смирна означають поклоніння ангелів, живих людей та душ, утримуваних в пеклі; або інакше віру, надію та любов, що їх має приносити Христові кожен вірний.

145

С и н а кс а р

Пам’ять святого мученика СЕКУНДА, вбитого мечем Пам’ять преподобного отця ВАВИЛИ ТАРСІЙСЬКОГО, у Кілікії, який спочив у мирі Пам’ять преподобного отця СИМОНА МИРОТОЧИВОГО, засновника монастиря Симонос Петра на Святій Горі Афон Преподобний Симон розквітнув у Саду Божої Матері наприкінці ХІІІ ст., за доби, коли Візантійська імперія була роздрібнена та ослаблена внаслідок хрестових походів, а її столицю було перенесено до Нікеї. Віддалившись від марнот цього світу, він прийшов на Святу Гору, аби здобувати спасіння своєї душі під проводом духовного отця. Своїм наставником він обрав старця, досвідченого у подвижництві, суворого і вимогливого, та ввірив йому свої душу й тіло, наче Самому Богові. Симон виявляв зразкову слухняність, смирення й любов до духовного отця, хоча той направляв його сварками, докорами і навіть побиттям. Здобуті ним у такий спосіб чесноти викликали захоплення афонських ченців. Його старець теж сповнився поваги до нього і зрештою почав ставитися до Симона вже не як до учня, а як до соратника у духовній боротьбі. 196

10 С і ч н я

Утім він вирішив, що ці знаки пошани не личать тому, хто обрав шлях самозречення та уподібнення стражданням Христовим. Таким чином, під тиском обставин Симон наважився на усамітнене життя. Після тривалих пошуків він оселився у тісній та сирій печері на західному схилі Афону, на висоті 300 метрів над берегом моря. Вдень і вночі він перебував у боротьбі з бісами, що нападали на нього безперестанку; він долав їх єдиною зброєю – вірою, надією та закликанням всемогутнього Імені Господа нашого. Однієї ночі, за кілька днів до Різдва, святий Симон побачив зірку, що раптом почала рухатись по небу і, спустившись, зупинилася над крутою скелею навпроти його печери. Підозрюючи нові витівки лукавого, який охоче прикидається ангелом світла (2 Кор 11:14), святий поставився до цього видіння із недовірою. Але явлення повторювалося неодно- Преподобний Симон Мироточивий разово протягом наступперед Пресв. Богородицею. Афон. Фреска них ночей, аж до вечора Різдва. Тоді осяйна зірка, подібна до Віфлеємської, спинилася над скелею, і з неба пролунав голос: «Не вагайся, Симоне, вірний рабе Сина Мого! Оце знак тобі: не облишай цієї місцини в пошуках більшого 197

С и н а кс а р

усамітнення, як ти мав намір, бо Я хочу, щоб на цьому місці ти заснував кіновію на спасіння багатьох душ». Голос Божої Матері одразу переконав самітника. І раптом він був перенесений у Віфлеєм, де опинився перед новонародженим Христом, разом із ангелами та пастирями. Коли видіння скінчилося, він, не гаючи часу, заходився зводити Новий Віфлеєм. Невдовзі після цього видіння до Симона прийшли три молодих брати з багатої фесалійської (чи то македонської) родини, до яких дійшли перекази про видатні чесноти святого Симона. Наче нові волхви, вони поклали до його ніг усе, що мали, й просили прийняти їх в учні. Святий запросив майстрів і показав їм стрімкий та небезпечний схил, де він хотів будувати монастир. Але робітники відмовилися так ризикувати, а Симона назвали божевільним. Подаючи майстрам напій, один із братів раптом послизнувся і впав у бездонну прірву. Не могло бути й сумнівів, що він загинув, немов підтверджуючи докір майстрів. Та здивуванню наляканих робітників не було меж, коли вони побачили, що, за молитвою святого Симона, юнак тієї ж миті з’явився на іншому краю прірви, цілий і неушкоджений, із глечиком вина та повними кухликами в руках! Розкаявшись у своїй недовірі, майстри самі прийняли постриг і заходилися зводити монастир. Під час будівництва їм ще не раз випадала нагода переконатися, якою великою благодатною силою обдарував Бог Свого слугу. Будівельні роботи невдовзі завершилися, і Новий Віфлеєм почали заселяти монахи. Він був названий 198

10 С і ч н я

Скелею Симона – Симонос Пѐтра, і так обитель зветься досі. З часів пізнього середньовіччя поширилася також неофіційна назва монастиря – Симонòпетра. Одного разу біля стін обителі висадилися сарацинські пірати. Преподобний сам вийшов їм назустріч із дарами, сподіваючись відмовити їх від грабунку монастиря. Ті одразу люто накинулися на нього, але враз були засліплені, а в одного з них, який погрожував старцю мечем, паралізувало руку. Зцілені молитвою чоловіка Божого, вони покаялися, прийняли святе хрещення та дали чернечі обітниці. Протягом багатьох років Господь являв Своє благовоління до преп. Симона численними дивами, пророцтвами та, понад усе, даною йому благодаттю слова. Після того святий спочив у Христі, у колі своїх учнів, яким він заповідав зберігати його настанови, зі страхом Божим, вірою, взаємною любов’ю, слухаючись ігумена й духовного отця. Після похорону з могили святого, наче з джерела живої води, почав сочитися благовонний бальзам, що мав цілющі властивості. Тому Симона назвали Мироточивим. Та через неодноразові руйнування монастиря не лишилося жодного сліду ані від його могили, ані від його мощей. Однак святий завжди був невидимо поруч із братією, повсякчас захищаючи старанних монахів чи викриваючи та суворо виправляючи нечестивих і недбалих. У день його пам’яті декотрі ченці інколи споглядали божественне світло, що лилося з печери або вкривало, наче квіт, його ікону в монастирській церкві. 199

С и н а кс а р

Через століття після кончини преп. Симона дочка сербського деспота Македонії Іоана Углеши († 1371) була звільнена від нечистого духа заступництвом святого. На подяку за благодатне зцілення її батько збудував велику церкву та пожалував монастирю численні володіння. Завдяки цьому маленька обитель преп. Симона перетворилася на значний осередок, покликаний сяяти у віках, наче образ небесного Ієрусалима на горі Божій (Одк. 21:10).

Пам’ять преподобного отця нашого НИФОНТА ХІОСЬКОГО Преподобний Нифонт народився на о. Хіос 1736 року. В миру його звали Миколай. В юному віці він втратив батьків, які померли під час епідемії чуми. Його виховувала одна з його тіток. Щойно досягнувши зрілості, він оселився у Константинополі й працював у крамниці, яку колись тримав його батько. Там він потоваришував з іншим греком, купцем; та коли той був убитий яничаром, юний Миколай вирушив на Святу Гору. Після короткого перебування у Великій Лаврі він прийняв чернечий постриг з ім’ям Нифонт у скиту Пантократора. Там він з великою ревністю та старанністю став вивчати труди святих отців. Св. Нифонт був висвячений на священика невдовзі після того, як на Афоні розпочалися суперечки щодо спомину померлих у неділю – так звані дебати про коливо2. 2

Див. пам’ять преп. Афанасія Паросського [7 лип.].

200

13 С і ч н я

Пам’ять святителя ПетрА (МогилИ), митрополита Київського Святитель Петро Могила народився 1596 р. у благочестивій сім’ї молдавського воєводи Симеона Могили, який 1601 року став господарем Валахії, а 1607-го – Молдавії. Дядько Петра Могили, Георгій, був православним Молдавським митрополитом (1587–1589), він і посіяв у душі юнака добре насіння глибокої релі- Св. Петро Могила. Фреска з храму Спаса на Берестові. 1643 р. гійності, любові до Бога і Святої Православної Церкви. Інший дядько, Єремія, був господарем Молдавським (1595–1606). Коли Петрові було одинадцять років, сім’я Могил переїхала на західноукраїнські землі, що тоді належали Польщі. Серед місцевої шляхти, яка сповідувала католицьку віру, родина трималася Православія і навіть сприяла його процвітанню. Про це красномовно свідчить такий факт: батько Петра і його дядько Єремія власним коштом збудували Успенський храм при Львівській братській школі, а сам навчальний заклад взяли під свою опіку. 249

С и н а кс а р

Загалом рід воєвод Могил славився своєю благочинною діяльністю. Приміром, двоюрідна сестра Петра (Раїна Могилянка, по чоловікові – княгиня Вишневецька) відома як засновниця і добродійка багатьох монастирів на Лівобережжі України. Петро Могила здобув блискучу освіту: успішно закінчивши Львівську братську школу, він поїхав на навчання в Європу. Здібний до науки юнак опанував не лише богослов’я, а й гуманітарні науки загалом, він вільно володів давніми (латинською і грецькою) й сучасними європейськими мовами. Після повернення додому 24-річний Петро як син воєводи йде на військову службу, під час якої 1620 р. бере участь у боях під Цецорою. У чині старшини Війська Польського він стає учасником грандіозної битви під Хотином у лавах ревних захисників християнства проти турецької навали. Об’їздивши європейські університети, подивившись у вічі смерті на кривавих бойовищах, змужнілий юнак 1622 року на свято Успіння приїжджає до Києва, в Успенську Києво-Печерську Лавру. Стародавня обитель вражає Петра своєю віковою величчю. У Києві він часто відвідує митрополита Іова (Борецького), який став його духовним отцем і значною мірою вплинув на формування релігійного світогляду. Княжич Петро Могила кардинально змінює своє життя: він відмовляється від блискучої світської кар’єри і 1625 року приймає чернечий постриг від архімандрита Києво-Печерської Лаври Захарії (Копистенського). 250

13 С і ч н я

Шляхи Промислу Божого несповідимі, та лише вони, всупереч усім людським міркуванням, ведуть смертну людину до високої, Богом визначеної мети. Тут очевидно звершилося Боже благовоління, про яке казав псалмоспівець: праведСв. Петро Могила. ність і мир поцілувалися Гравюра. 1632 р. (Пс. 84:11). Духовні зерна, посіяні ще у дитинстві його дядьком митрополитом Георгієм, дружні бесіди з митрополитом Іовом (Борецьким) назавжди визначили подальший життєвий шлях Петра Могили. Відмовившись від обладунків воїна земного, він стає воїном Христовим, ступає на шлях служіння Св. Церкві Христовій і святому Православію. Після смерті архімандрита Лаври Захарії (Копистенського) Петро Могила, за спільною згодою всієї братії та міщанства, 1627 р. був зведений у сан архімандрита Києво-Печерської Лаври. Це обрання було затверджено королівською грамотою, а за три роки прийшло і благословення Кирила (Лукаріса), патріарха Константинопольського. Узявши на себе керівництво над цитаделлю Православія, якою була у ті часи Києво-Печерська Лавра, архімандрит Петро щонайперше намагався полегшити становище православних. 251

С и н а кс а р

Час, в який митрополиту Петру Могилі випало послужити нашій Церкві, виявився непростим: після проголошення 1596 р. церковної унії, яку підтримала Річ Посполита, становище Православної Церкви на центрально- і західноукраїнських землях було вкрай складним. Польська влада визнавала законною ієрархію та священство лише унійної церкви, православне ж духовенство було позбавлене легітимності. Указом Сигізмунда III православні спільноти Галичини та Правобережної України опинилися на нелегальному становищі. Паства особливо потребувала слóва, яке підтримало б немічних у вірі і направило їх істинним шляхом до спасіння, вказаним усією повнотою Кафоличної Православної Церкви. Одним з провідних захисників Православія став Петро Могила. Багато зусиль докладав подвижник й у справі відродження монастиря. Як дбайливий господар, він намагався повернути Лаврі все, що у неї відібрали за минулі лихоліття. Як мудрий духовний наставник, Петро Могила опікувався ченцями і трудівниками монастиря, аби з їхньою допомогою створити осередок науки й освіти. Перейшовши від світського способу життя до духовного, «змінивши меч на чернечу мантію», син молдавського воєводи зважився на цей крок з усією щирістю та усвідомленням своїх обов’язків як начальника чернечої братії. Про розуміння цієї високої місії свідчать його записи того періоду. Він писав: «Чернече життя – це досконалість християнського життя». 252

13 С і ч н я

Тож Петро Могила був прискіпливий до братії, від якої вимагав «досконалого некористолюбства, повного самозречення, беззаперечного підпорядкування волі настоятеля». Бачачи низький рівень освіченості українського священства та православного суспільства в цілому, Петро Могила заходився вдосконалювати українську освітню справу. Малюнок Петра Могили. З перших же років керівМожливо, проект Колегії ництва Лаврою святитель згуртував навколо себе освічених людей. 1631 р. він відкриває на території монастиря школу, де мали змогу навчатися понад сто учнів. Невдовзі лаврська школа об’єднується із заснованою Ісаєю (Копинським) Києво-Братською, що діяла при Богоявленському монастирі на Подолі. Так був створений Києво-Могилянський колегіум, який згодом перетворився на славнозвісну Академію. Петро Могила докорінно змінив систему освіти в цьому закладі, він розширив список дисциплін, додавши богословські, філософські та гуманітарні науки, запросив найкращих викладачів і цілком забезпечив матеріальну базу, віддавши власні вотчини. Усі будівельні роботи і подальше утримання викладачів і студентів Петро Могила робив власним коштом. Києво-Могилянський колегіум, орієнтуючись на програму єзуїтських колегій, що на той час надавали 253

С и н а кс а р

найбільш якісну освіту, використав найкращі надбання Заходу на благо православної віри. Через це він зазнавав утисків з боку католицької влади Речі Посполитої; зокрема, протягом довгого часу тут було офіційно заборонено викладати богослов’я. Ця школа стала зразком для всіх духовно-навчальних закладів на території Східної Європи і підготувала багатьох освічених пастирів і ревних захисників Православія. Згодом святитель започаткує ще декілька шкіл: у Вінниці при Вознесенському монастирі, що був підпорядкований Києво-Братському монастирю, і тому також називався Братнім; у Гощі; а також на своїй батьківщині – у Більську та Яссах. 1632 року зі смертю короля Сигізмунда III закінчується важкий період у житті православних українців. Вибір нового короля був доброю нагодою, аби вимагати повернення прав, що їх православні втратили внаслідок Берестейської унії 1596 р. Згідно з польськими законами, після смерті короля збирався сейм для обрання нового монарха. Від імені митрополита Ісаї (Копинського) та всього православного духовенства на сейм був делегований Петро Могила. Як тонкому дипломату, людині високого роду й освіти йому було доручено вимагати узаконити православне віросповідання. Претендент на польський престол, королевич Владислав, виявив готовність піти на поступки. 8 листопада 1632 року Владислава обрали королем. Після чого на державному рівні урочисто було визнано 254

13 С і ч н я

існування Київської митрополії і чотирьох її єпархій. Незважаючи на протести католицького та уніатського духовенства, підтверджувалося вільне сповідання віри, звершення Таїнств, дозвіл реставрувати церкви і будувати нові, створювати при храмах і монастирях братства, богадільні, школи, семінарії та друкарні. Однією з умов легалізації Православної Церкви було звільнення багатьох раніше обраних єпископів і вибір нових. Тоді ж на сеймі митрополит Ісая був оголошений позбавленим сану і православні делегати обрали новим митрополитом Петра Могилу зі збереженням за ним лаврського архімандритства. Зміщення митрополита Ісаї було узаконено церковно тим, що Константинопольський патріарх Кирил (Лукаріс) прислав обраному владиці Петру архіпастирське благословення на митрополію і пошанував нового владику титулом «екзарха святого апостольського Константинопольського престолу». Підтвердивши своє обрання всіма законними формальностями, архімандрит Петро вирушив до Львова. Туди у ставропігійний монастир Успіння Пресвятої Богородиці з’їхалися три православні єпископи, яких уніати були звільнили з їхніх єпархій: Аврамій (колишній Пінський і Туровський), Ісакій (колишній Луцький) та Паїсій (колишній Холмський), а з ними і сила-силенна православного люду. Наречення архімандрита Петра на єпископа відбулося у Світлу Суботу, а у Фомину неділю, яка 1633 року припадала на 28 квітня, Петра Могилу піднесли у сан митрополита. Посвячення проходило в церкві Львівського 255

С и н а кс а р

братства, на будівництво якої багато жертвували православні молдавські воєводи. Митрополит Петро прожив у Львові близько двох місяців. Затримка була спричинена тим, що у Києві продовжував перебувати попередній митрополит Ісая (Копинський), якого не визнавала світська влада. Він був обраний на кафедру 1631 р. після смерті Іова (Борецького). Обидва авторитетні діячі мали моральне переконання у справедливості власних принципів і вчинків та наполегливо відстоювали їх, представляючи два різних погляди на майбутнє українського Православія. Історія засвідчила доцільність позиції Петра Могили: розпочата ним реорганізація українського Православія дала гідні плоди, якими протягом XVII–XVIII століть живилися Україна, Росія й інші православні країни Східної Європи. У червні 1633 року митрополит Петро таки вирушив у Київ на свою кафедру. Києво-Печерська Лавра та Києво-Могилянський колегіум радо вітали свого пастиря та опікуна. Під тиском обставин митрополит Ісая погодився залишити кафедру і прийняв керівництво Михайлівським Золотоверхим монастирем. Його протистояння з Петром Могилою тривало ще декілька років і принесло чимало сум’яття. На митрополичій кафедрі Петро Могила з новою силою розгорнув активну діяльність у церковній, освітній, будівничій галузях та книгодрукуванні. Всі його труди були спрямовані на відновлення повнокровного життя українського Православія, яке 256

13 С і ч н я

потребувало відновлення моральної сили та організаційного зміцнення. Новий митрополит висунув перед пастирями суворі, але справедливі вимоги. Стосувалися вони передовсім обов’язкової загальної і богословської освіти. Талановитий адміністратор, Петро Могила розумів: сила перетворень залежить від якості кадрів – ченців, священиків, єпископів. Перед чернецтвом він ставив вимоги особистої моральності, відмови від прибутків («відмова від власного набуття – основа чернечого життя»). Священиків набирали з-поміж випускників духовних шкіл. Священикам із самоосвітою рекомендували проходити практику при монастирях, де ними протягом шести місяців опікувалися призначені для цього монахи. Щороку проходили єпархіальні пастирські собори, в яких брали участь усі протопопи (благочинні), більшість священства, авторитетні миряни. На таких соборах перевірялися кандидати на священство, давалися розпорядження морального та духовного характеру. Петро Могила просунув і видавничу справу. Так, у лаврській друкарні почали друкувати твори святих отців – неоціненний бісер мудрості й духовного досвіду. 1637 року було надруковано Євангеліє учительне, альбо збори повчань на всі неділі і свята року – збірник проповідей для священнослужителів, яскраву передмову до якого підготував сам митрополит; книга була написана загальнодоступною для народу мовою, наближеною до тогочасної розмовної української. 257

С и н а кс а р

Під керівництвом Могили було складено перший православний Катехізис. Для його затвердження 1643 року в Яссах був скликаний загальноправославний синод. Але оскільки з розглядом цього документа справа зволікалася, Могила видрукував короткий катехізис. Повний катехізис було видано вже після смерті свт. Петра Могили в Європі грецькою, латинською та польською мовами. 1696 року його передрукували в Москві. Тривалий час книга становила найповніший виклад православної віри. Важливою сферою активності митрополита була його будівнича справа. Петро Могила відновив і прикрасив Софійський собор, який стояв у напівзруйнованому стані, провів розкопки частини Десятинного храму і на тому місці побудував невелику церкву. За розпорядженням митрополита були відновлені Трьохсвятительська церква і Спаса на Берестові, Михайлівський храм Видубицького монастиря та багато інших. За часів митрополита Могили Київ остаточно став центром для всього православного населення не лише України, а й Польщі і Литви. Літературна полеміка православних з іновірцями і видавнича діяльність за митрополита Петра набула особливого значення. Маючи у розпорядженні значні матеріальні ресурси, в основному власні, та лаврську друкарню, закладену його попередниками, Петро Могила об’єднав у Києві всі літературні сили. У період розпалу релігійних пристрастей митрополит Петро написав красиве молитвослів’я 258

13 С і ч н я

Про замирення Православної Церкви. Це молитвослів’я видали у лаврській друкарні під заголовком Парафімія. Це плід релігійного натхнення, викликаного ревністю митрополита Петра у відстоюванні істинної віри, що свідчить про глибоке уповання на милість Божу, на заступництво Пресвятої Богородиці та святих угодників Божих, особливо – на молитви подвижників печерських, до яких святитель Петро щодня линув своєю молитвою і черпав від їхнього подвигу сили духовного стояння за Святе Православіє. Митрополит Петро є автором і величного твору Ліфос, або Камінь (1644), в якому він захищає Православіє від звинувачень католиків, зокрема, від закидів Касіяна Саковича, колишнього православного, що став ревним послідовником Римської Церкви. Камінь Петра Могили – один із найвидатніших творів полемічної літератури XVII ст. Унікальною є ще одна праця митрополита Петра – Требник, або Євхологіон, укладений під керівництвом митрополита 1646 року. Це по суті практичний посібник для священиків щодо здійснення треб та всіх можливих чинів богослужіння. Требник Петра Могили став першим таким виданням у східнослов’янському православному світі, а відтак набув поширення не лише в межах Речі Посполитої, а й в усій Східній і Центральній Європі. Готуючи до друку цю працю, митрополит і його помічники здійснили масштабну редакційну роботу, добираючи богослужбові чинопослідування з церковнослов’янських і грецьких текстів, конструктивно переймаючи потрібне із західної 259

С и н а кс а р

традиції, а за потреби створюючи нові обрядові чини (зокрема, з наведених Могилою 126 чинів, 20 не відомі ані в грецьких, ані у слов’янських традиціях). У Требнику не лише містився виклад молитов і обрядів, а й давалось їхнє літургічне і канонічне роз’яснення. Требник Петра Могили мав і має широке розповсюдження у православному світі. Його вивчали не лише православні, а й протестантські і католицькі теологи. І донині ця праця не втратила своєї цінності для священства нашої Церкви. Требник вийшов друком 16 грудня 1646 р. Він став останнім лаврським виданням, яке встиг побачити і потримати в руках святитель перед своєю несподіваною, передчасною кончиною. Митрополит Петро Могила помер у день свого народження з 31 грудня на 1 січня (13/14 січня) у віці 50-ти років. У своєму заповіті, продиктованому за декілька днів до смерті, святитель писав: «Оскільки нічого над смерть певнішого немає, а година в Божих таємницях самого Бога перебуває, <…> будучи хворобою навіщений від Господа Бога і не бажаючи зоставити в непорядку дім мій, <…> учиняю короткий волі моєї, коли так Господь Бог визначив, такий останній Заповіт». Заповіт умовно можна поділити на дві частини – духовну і матеріальну. Щодо питань духовного життя у заповіті свт. Петро сповідує визнання віри, підводить підсумки свого служіння Церкві та окреслює найважливіші напрямки діяльності на майбутнє. У другій частині митрополит висловлює останнє 260

13 С і ч н я

бажання щодо розподілу свого майна. Турбуючись про «дім мій, від Господа Бога доручений», святитель має на увазі Київську митрополію. Читаючи опис об’єктів, яким митрополит заповідає підтримку, бачимо, що найдорожчим для нього є духовна школа – Київський колегіум, якому він залишив величезну на той час суму 81 000 польських злотих, а також всю багатющу бібліотеку і четверту частину срібла. Далі йдеться про Печерську обитель, Софійський собор, Богоявленський собор Братського монастиря на Подолі, Десятинну церкву та Видубицький монастир. Біограф святителя єпископ Сильвестр Гаєвський слушно зауважує: «Ніщо так повно не характеризує Петра Могилу, як його заповіт… То велична програма закінченої роботи й мистецький план закріплення зробленого на прийдешні часи». Митрополит Петро задумав, але не встиг реалізувати дві колосальні праці: Житія святих та перевидання виправленої слов’янської Біблії, до якої лаврський гравер Ілля вже виготовив багато гравюр. Його задум з часом утілив монах київського Кирилівського монастиря Димитрій (в миру Данило Туптало) – згодом святитель Димитрій Ростовський, який створив перше у нашій Церкві зібрання Житій святих, що назавжди стало настільною книгою віруючих. Маючи велике благоговіння до молитовних подвигів преподобних отців печерських, святитель Петро затвердив свято – Собор усіх преподобних отців Києво-Печерських, яке завжди святкується в другу неділю Великого посту. 261

С и н а кс а р

Згідно із заповітом, митрополита Могилу поховали у склепі Успенської церкви Києво-Печерської Лаври. У листопаді 1941 р. Успенський собор був висаджений у повітря. Оскільки вибухівка була закладена біля самого поховання святителя, труна з останками була повністю знищена; збереглися лише срібні пластини з родовим гербом та епітафією, які 1982 року знайшла археологічна експедиція. Митрополит Петро – людина глибокої віри та широких інтелектуальних горизонтів, твердого характеру і безмежно люблячого серця. Усе своє життя він служив розвитку Православної Церкви. Не було жодної сфери церковної діяльності, яка була б поза його увагою. Своєю полум’яною енергією і невтомною працею він уболівав за православну богословську науку, церковне богослужіння, видання богослужбових книг, реставрацію православних святинь та монастирське життя – все це було предметом турбот митрополита. Він виховав чудових сподвижників, які підтримали закладений святителем фундамент та продовжили розпочату справу свт. Петра Могили. Ось деякі з них: автор опису чудес преподобних печерських Афанасій Кальнофойський; чудовий богослов, співавтор відомого православного Катехізиса Ісая Трофимович-Козловський; митрополит-наступник Сильвестр Косів; багатолітній ректор Києво-Могилянського колегіуму, а згодом архімандрит Києво-Печерської Лаври Інокентій Ґізель. З ім’ям Петра Могили тісно пов’язані майже всі найзнаменніші події церковного та суспільного життя 262

13 С і ч н я

нашого народу на наступні десятиліття і навіть століття. Тому цей період життя нашої Церкви можна сміливо назвати «часом митрополита Петра Могили». 1996 року, з нагоди 400-ліття від дня народження, Українська Православна Церква канонізувала митрополита Петра Могилу. Його святе ім’я було внесено до агіографічного списку всіх 15 автокефальних Православних Церков.

Пам’ять святителя АНІСІЯ Солунського 5 Святий Анісій був учнем, а потім і наступником святого Асхолія Солунського (383) [23 січня]. Папа Дамас призначив його вікарієм Ілірійським. Ця посада давала владу, підтверджену наступними папами, вирішувати всі церковні справи тієї області, що тоді була підпорядкована римському престолу. Анісій головував на місцевому соборі на захист дівства Пресвятої Богородиці, що його заперечував єпископ Сардійський Бонос (391), та підтримував дружні стосунки зі святителем Амвросієм Медіоланським. Він щиро обстоював правоту несправедливо звинуваченого святителя Іоана Золотоустого, після скинення якого разом з п’ятнадцятьма іншими єпископами написав папі Інокентію листа на його захист. Св. Іоан, вже перебуваючи у вигнанні, писав св. Анісію, аби 5

Цей святий невідомий візантійським агіографічним джерелам, але згадується у Римському мартирологу (під 30 грудня).

263

Пам’ять преподобного ІОНИ КИЇВСЬКОГО, чудотворця тарець Іона (в миру Іван Мірошниченко) народився 1802 року в містечку Крюкові Полтавської губернії, поблизу нинішнього Кременчука. Його батьки – Павло та Пелагія – були простими міщанами. Родина жила в бідності, й Іванові батьки не могли дати йому доброї освіти. Єдине, чого він наСв. Іона. Портрет вчився у дитинстві, – це читати. Як і більшість дітей його соціального прошарку, читати він вчився за Часословом та Псалтирем.

426

22 С і ч н я

Починаючи з найменшого віку і протягом всього життя Іван мав багато Божественних одкровень та знамень. Він сам описує чудесне видіння якогось старця, який водив його небесними обителями, коли Іван був іще немовлям. Там він удостоївся побачити Господа у сяйві нетварного світла. Його Божественне обличчя було світлим, мирним, сповненим доброти, що огорнула серце і дух хлопчика прагненням небесної любові. Такі самі видіння повторювалися у Івана й пізніше, у сім та в десять років. Його провідником був той самий старець, що й уперше, – він виявився святим Іоаном Богословом. Після стількох божественних знамень він без жодних вагань вирішив присвятити себе Господу. Змалку він полюбив відвідувати навколишні обителі, а в 1824 році полишив батьківський дім та пішов шукати монастир, в якому він би залишився ченцем назавжди. Як приблизно за півстоліття до того Прохор Мошнін, який став згодом старцем Серафимом, ходив до Києва, щоби спитати поради, де йому взяти чернечий постриг, так і Іван вирішив піти до святинь Києва, аби вклонитися їм і щоб Бог, якщо на те буде Його воля, відкрив, до якого монастиря йому слід вступити. Уклонившись Києво-Печерським угодникам та побувавши біля інших київських святинь, він почав просити Господа і Богородицю відкрити йому Божу волю. І одного разу, під час молитви в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври, Бог чудесним чином вказав, що він має йти у Саров до старця Серафима. 427

С и н а кс а р

Іван негайно вирушив до Сарова. Там на нього вже чекав преподобний Серафим. Про зустріч із ним розповідає сам старець Іона у своєму листі до обер-прокурора Свящ. Синоду Константина Побєдоносцева: «Я, виходячи з миру й залишаючи його назавжди, доручив усього себе Господу, Всесвятій Владичиці Богородиці та всім святим і не мав на думці нічого іншого. Дійшовши до богоспасаємого міста Києва, я належним чином вклонився святині й після цього, за вказівкою Божої Матері, вирушив до Саровської пустині – не до монастиря, а прямо до тамтешнього старця, отця Серафима, котрий жив у лісі в усамітненні. А він, вийшовши мені назустріч, каже: “Що ти так довго їздив? Я чекаю на тебе вже два роки”. Він помістив мене жити разом із іншим братом, також його послушником, протягом років чотирьох. Пробув я у отця Серафима без двох місяців вісім років. Потім він нас обох покликав до себе й гірко-гірко заплакав. Довго плакав, а потім каже: “Пречиста Владичиця Госпожа Богородиця, Прихисток наш, Заступниця й Керівниця наша, звеліла відпустити вас. Вона благоволила вказати вам місце для життя. Ти, брате Олексію, йди до Валаамської обителі, до старця Феофана мудрого, а ти, брате Іоане, йди до Білоберезької пустині до мудрого старця схимонаха Феодора, учня архімандрита Молдавського Нямецького монастиря Паїсія1, та будь вірним йому, як мені. Проте він не буде з тобою довго – його 1

Преподобний Паїсій Величковський [28 лист.] прославлений на ювілейному соборі РПЦ 1988 р.

428

22 С і ч н я

виженуть. Тоді він тебе віддасть старцеві Афанасію мудрому, якого прозивають прозорливим, але і в нього ти не будеш довго – за два роки він відійде у вічність. Тоді боголюбивий старець Афанасій віддасть тебе досвідченому та мудрому старцю, іншому отцеві Афанасію. Всі вони – учні архімандрита Паїсія. Вони всі, а також й інші разом із ними вийшли з Молдавії, рятуючись від набігів турків через війну з Туреччиною. Потім ти довго будеш біля старця Афанасія другого, а перед своїм відходом до Господа він тебе доручить іншому старцеві, Авелю, такому ж, як і він сам. Після смерті цього останнього старця ти маєш бути готовим до великої справи, що тобі належить робити – тієї, яку приготував для тебе Всеблагий Господь, Всесвята Богородиця та всі святі з Нею. Ти повинен будеш іти до міста Києва і потрудитися там на спорудженні та облаштуванні чоловічого монастиря – великого й дивного для всіх і корисного для багатьох, хто спасатиметься в ньому на славу Божу. Бо захотів Господь показати та явити силу Свою і благодать в останні дні. Та я попереджаю тебе: будь незворушним думкою, духом та серцем своїм, залишайся завжди спокійним. Вірно служи Йому й догоджай, і на тобі звершиться слово святого пророка: Прокинься, о сплячий, і встань із мертвих, і Христос освітить тебе (Єф. 5:14). Прислухайся до благого Владики Господа, бо Всеблагий Господь, Його Всенепорочна Матір Всесвята Богородиця й багато великих святих тричі відвідають тебе і благословлять на святу справу. 429

С и н а кс а р

Тоді тобі буде вказане місце, а ти доклади праці на славу Божу, будь готовий до всіх труднощів, які тобі трапляться на шляху цього діяння, не слабшай і не знемагай. Довірся милості Божій і допомозі Божої Матері та святих, бо вони є і будуть з тобою. Пам’ятай, що Господь Бог вибрав тебе знаряддям Своїх святих справ і виконавцем Своєї священної волі”». Проживши вісім років у св. Серафима, Іван навчився від нього основ подвижницького життя та призвичаївся творити умну молитву. Бог дав преп. Іоні ще замолоду пізнати істинне чернече життя. Згодом він застосовував ці уроки у своєму монастирі Святої Трійці, який став справою його життя. Отже, преподобний Серафим указав кожному з двох своїх учнів, куди йти: Івана він відправив до Білоберезької пустині, а Олексія – на Валаам. Олексій не витримав розлуки з преподобним Серафимом і від горя помер дорогою. А Іван, діставшись обителі, вказаної святим, був прийнятий тут. 4 травня 1836 року він був записаний до братії як послушник, 19 грудня 1843 року – пострижений у ченці з іменем Іона, а ще за півтора роки – висвячений у сан ієродиякона. Одного святкового чи то недільного дня на початку літа 1847 чи 1848 року2 о. Іона, як звичайно, прийшов після трапези до своєї келії, прочитав подячні молитви до Бога, Матері Божої та всіх святих, відтак сів на лавку біля столу й почав сидячи творити молитву Ісусову. 2

Сам старець згодом не міг пригадати точної дати.

430

22 С і ч н я

Раптом жіночий голос за дверима мовив слова молитви, просячи дозволу ввійти: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас». Отець Іона не хотів нікого бачити, і присутність жінки в келії монаха була б дуже дивною, тому він промовчав. Той самий голос мовив молитву вдруге, а потім і втретє. Після цього двері відчинилися, і коли о. Іона поглянув на Ту, Яка увійшла, то він, за його власними словами, жахнувся і впав на підлогу з лавки, зовсім не відчуваючи в собі життя, і був наче мертвий. Він побачив Пресвяту Богородицю, і з Нею ще когось у тіні. Пречиста підбадьорила його: «Підведися і стань на ноги. Бо ми з усіма святими, які зі Мною, прийшли до тебе повідомити про справу святого послуху, щоб ти прийняв його, потрудився у ньому й послужив Господу Богу, Який зволив явити в тобі сховану таїну, що існує від початку віків. Обрав тебе Господь Бог, Син та Бог Мій, знаряддям Своєї святої справи та зволив послати Мене і святих, що, як ти бачиш, стоять зі Мною, до тебе. Тобі потрібно залишити цю святу обитель та прийти на інше місце, там ти Йому послужиш і звершиш Його Божественну волю. А воля Його полягає в тому, щоб на тому місці, яке буде тобі вказано, було влаштовано обитель в Ім’я святе Його. І нехай зберуться в ній боголюбиві ченці прославляти Його святе Ім’я, служити та догоджати Йому. А ти, почувши це, не хвилюйся від цих слів. Знай, що Господь Бог, Син Мій, буде там, і Я там буду. І будемо там довіку». 431

С и н а кс а р

Отець Іона, подібно до старозавітних пророків та інших святих, почав відмовлятися, кажучи, що для такої великої справи потрібна людина, сповнена мудрості й сили, просвітлена божественною благодаттю, повна віри, надії та любові. Себе ж сам він вважав не готовим до такої священної справи, не посвяченим у Святе Письмо, невігласом, негідним, грішним та просив Божу Матір обрати когось іншого, а йому дозволити не йти з обителі та в ній закінчити дні свого життя. Владичиця знову вмовляла та підбадьорювала його, а потім сказала: «Подумай добре і пам’ятай, що Я тобі поганого не задумую, а шукаю тобі блага, як і всім іншим. Поміркуй, а Я знову буду в тебе». Невдовзі Божа Мати знову відвідала преподобного Іону, теж у день якогось свята. Вона повторила благословення Свого Сина: «Так добре зволив Господь Бог відкрити таїну, що була одвіку, щоб на горах і на тому місці був улаштований дім в Ім’я святе Його, і ось час настав». Преподобний знову просив залишити його на тому місці, де він був. І Матір Божа обіцяла ще раз відвідати його. Якось у будній день до преподобного так само, як і перші два рази, прийшла Божа Матір, оточена святими, і стала знову просити його набратися сміливості та виконати послух, який покладає на нього Господь. Преподобний слухав сумно й мовчки. Тоді до нього звернулися Іоан Хреститель і апостол Павло, нагадуючи, як вони вміли змирятися перед Божественною волею. «І тоді, – писав преподобний, – 432

22 С і ч н я

втішилися моє серце та дух мій, і я змирився перед Господом Богом і Всесвятою Владичицею і Матір’ю Господа Бога мого, і вжахнувся я своєї впертості». Преподобний Іона погодився йти до Києва. Матір Божа втішила його і його розум став світлим, він відчув радість і бадьорість, начебто заново народився. Ідучи, Матір Божа сказала: «Місце те недалеко від святої Лаври, на пагорбі над Дніпром. Ти побачиш вогняний стовп, що стоїть над ним, а потім знову місце те буде вказане тобі вогнем. Не бійся». Преподобний Іона полишив свою Білоберезьку обитель і 1847 року прийшов до Києва, де його з любов’ю прийняв митрополит Київський Філарет (Амфітеатров)3. Митрополит запропонував о. Іоні оселитися в Лаврі чи Михайлівському Золотоверхому монастирі, але преподобний відмовився, оскільки це були головні монастирі, у центрі міста, і в них було багато шуму та метушні. Отець Іона обрав обитель святителя Миколая – Миколаївський пустинний монастир. Преподобний Іона завжди лишався простим, відданим монахом, котрий шукав спокою та правди Божої. Не в кожному монастирі тоді можна було знайти той шуканий спокій, тож із Миколаївського монастиря преподобний перевівся спочатку до Києво-Братського монастиря при Академії, а потім – до монастиря св. Катерини, що поруч із Братським і йменувався Грецьким. Саме там 1858 року ченця Іону висвятили на ієромонаха. Грецький монастир 3

Див. пам’ять свт. Філарета, митрополита Київського [3 січ.].

433

С и н а кс а р

тоді занепав, там було лише шестеро ченців та кілька послушників, і жодних прибутків той монастир не мав. Одначе коли отця Іону почали навідувати богомольці, питаючи його порад та прохаючи молитов, життя всієї обителі пожвавилося, але душевний мир та спокій втратилися. Тому о. Іона знову перевівся до іншого монастиря – Видубицького. Ще коли преподобний жив у монастирі св. Катерини, було покладено початок тій самій новій обителі, яка згодом отримає ім’я преподобного Іони. Йому вдалося придбати дві садиби на схилах Дніпра, де оселився колишній військовий, ветеран Кримської війни, який прийшов у послушники до о. Іони, а після постригу отримав ім’я Іларіон. Удвох із преподобним вони збудували невелику дерев’яну келію і стали жити там. Від Видубицького монастиря те місце було відділене парканом, там також був фруктовий сад з грушами, яблуками, сливами та традиційними українськими вишнями. Ще коли отець Іларіон жив тут сам, він одного разу бачив полум’я, що виходило із землі на тому місці, де пізніше було збудовано храм. Але обставини тоді складалися так, що про будівництво монастиря годі було й думати, а Видубицька братія жартувала, що монастир тут буде тоді, коли в них на долонях виросте волосся. Коли о. Іона перевівся до Видубицького монастиря, з ним сталася та сама історія, що й із Грецьким монастирем. Обитель бідувала, і якось отець Іона жартома порадив братії на останні гроші накупити 434

22 С і ч н я

мішків, аби збирати в них грошовий дощ, що випаде навесні. Ті посміялися, але трапилося саме так: навесні до Видубицького монастиря зачастили паломники, принаджені особистістю о. Іони, – всі хотіли посповідатися чи хоча б узяти у нього благословення. До його келії стояла довжелезна черга і вдень, і вночі, а монастир не мав змоги прийняти і нагодувати таку кількість паломників. Преподобний сумував через це, а братія монастиря почали навіть гніватися на нього, але Господь утішав його. Одного разу вночі 1 березня 1861 року преподобний вийшов на ґанок і раптом побачив полум’я, що розливалося над тим місцем, де розкинувся сад і стояла збудована ним келія. Злякавшись пожежі, отець Іона швидко вдягнувся і побіг на гору, рятувати своїх послушників. Втомившись, ледь добігши, преподобний побачив, що келія вся у полум’ї, але ціла, а вогонь горить, але не палить. Поглянувши вбік, він побачив Пресвяту Богородицю з жезлом та багатьох святих праворуч і ліворуч від Неї. Матір Божа звернулася до нього: «Встань на ноги, стій прямо і дивися. Ось прийшли ми сюди, відвідати це місце, обране споконвіку Сином Моїм, та на тебе подивитися. Дивися, хто прийшов зі Мною. Невже ти ще будеш легкодушно сумніватися, що тут може бути монастир? Багато ченців житимуть тут і проллє Господь Бог і Син Мій благодать на це місце і на тих, хто житиме тут. Невідступно Я відвідуватиму це місце і багато людей здобудуть спасіння тут, а Я буду Захисницею і Помічницею їм завжди». І ще багато говорила 435

С и н а кс а р

Владичиця до преподобного Іони та до святих, які прийшли з Нею. Вже й ранок настав, але сяйво від Матері Божої було яскравішим, аніж сонячне світло. Вона почала спускатися вниз схилами, преподобний ішов за Нею і Вона втішала його та пояснювала багато речей, що їх потім він і переповісти не міг. Зрештою Матір Божа сказала йому: «Мир і благодать місцю цьому, тобі та всім, хто живе тут. Іди в мирі». Преподобний відповів: «Амінь», і його Гостя стала невидимою. Повернувшись до келії, преподобний Іона побачив на снігу сліди від ніг Пречистої, де Вона стояла. Він насипав на тому місці купу снігу, обгородив його та наказав охороняти і зберігати сніг в чистоті. Кілька послушників, які жили в келії, нічого не бачили й не чули, що тут відбувалося. Наступного разу через рік, 9 березня 1862 року, Пресвята Богородиця знову з’явилася преподобному Іоні на тому ж місці, разом із багатьма святими. Бачачи острах та розгубленість святого, Вона укріпляла його, говорячи, що жодних великих здібностей і чеснот від нього не вимагається, тільки послух, бо він – лише знаряддя Боже, через яке Господь Вседержитель бажає проявити Свою Божественну славу перед людьми. «Нині ми прийшли побачити й відвідати місце, що його здавна обрав Господь і Син Мій, – казала Пречиста, – для обителі і храму на честь Пресвятої Трійці. Господня воля, щоб освятилося нині це місце на честь Його святого Імені». І Пресвята Богородиця взяла кропило і почала кропити все те 436

22 С і ч н я

місце святою водою з чаші, яку тримав біля Неї святий апостол Петро. Потому Вона ще багато говорила і з преподобним Іоною, і з іншими святими, наставляючи їх, тоді спустилася вниз схилами і там стала невидимою. Преподобного Іону охопив жах, він сів на землю на тому місці, де стояв, так сидів, увесь час плачучи, аж поки не попрокидалися браття-послушники Іоан та Гавриїл. Вони вийшли з келії, почали обходити сад за своїм звичаєм і так знайшли преподобного. Вдарив сильний мороз, але о. Іона не відчував холоду, йому було тепло як улітку, він навіть забув, що зима. Браття забрали його в келію, а преподобний просив їх нікому нічого не розповідати про бачене ними, і самим не перейматися, щоб не впасти в гордість і не зашкодити собі. Скоро почали будувати дерев’яний двоповерховий будинок, у якому розмістився храм на честь Пресвятої Трійці. 1864 року цей храм освятив архімандрит Видубицького монастиря, а Святіший Синод призначив преподобному Іоні жити в саду і служити у цьому храмі. Матеріальними потребами майбутньої обителі займалася княгиня Катерина Олексіївна Васильчикова. Вона подарувала монастирю частину своєї землі і статків, а Московський митрополит Філарет (Дроздов) спонукав її клопотати про офіційне заснування обителі перед імператором Олександром II. Отримавши письмове прохання княгині, імператор здивувався цьому неочікуваному бажанню. На обіді государя, коли з-поміж інших гостей були присутні обер-прокурор Святішого Синоду граф Толстой, 437

С и н а кс а р

Київський митрополит Арсеній та княгиня Васильчикова, стали говорити про бажання княгині відкрити у Києві на Звіринці ще один монастир. Думки присутніх розійшлися: частина гостей бажали монастиря, а інша частина була проти, і навіть митрополит Київський вважав зайвим ще один монастир на Звіринці, поруч із Лаврою та Видубицьким. Була суперечка, після якої імператор, розгнівавшись, одягнув шинель і поїхав прогулятися садом. І саме тоді на нього було вчинено замах4. На щастя, терориста вдарили по руці і його куля не зачепила імператора. Спроба вбивства та дивовижний порятунок справили величезний вплив на Олександра. Повернувшись, він промовив: «А що, панове, не треба монастиря? А я вірю, що Господь Бог і Матір Божа врятували моє життя молитвами того монастиря». І тоді таки підписав прохання про облаштування монастиря на Звіринці в Києві. По двох днях преп. Іона отримав усі потрібні документи від государя та Святішого Синоду, а також плани місцевості майбутнього монастиря та його земель, пожертвуваних княгинею Васильчиковою. Не менш цінною була й увага та дієва підтримка від імператора та Київського митрополита. Від самого початку заснування Троїцького монастиря преподобний Іона мав на меті реалізувати принципи справжнього чернечого життя, яких він 4

Це був перший замах на життя Олександра ІІ, вчинений Дмитром Каракозовим 4 квітня 1866 року. Всього на Олександра Визволителя було вчинено десять замахів. І останній з них таки досяг мети.

438

22 С і ч н я

навчився, перебуваючи поруч із преп. Серафимом Саровським та учнями преп. Паїсія Величковського. До монастиря о. Іони приймали тільки тих, хто приходив з миру, а не переводився з іншого монастиря. Все майно в монастирі було спільним, ніхто з братії не мав нічого свого. Їм також заборонялося без особливого благословення виходити за межі монастиря. Сам старець Іона влітку і взимку носив одні й ті ж чоботи, легкий потертий підрясник та убогу рясу. Послух, тобто вміння слухатися не сумніваючись, був для нього головною ознакою духовної зрілості монаха. У зв’язку з цим розповідають5 таку історію: якось йшов о. Іона повз будівлю братської трапези. Назустріч йому простував послушник та ніс у руках високий стос тарілок. Оскільки руки послушника були зайняті, він не міг як слід взяти благословення у старця, тож він тільки вклонився і сказав: – Благословіть, батюшко! – Бог благословить. Що несеш? – Тарілки, батюшко. – Куди? – У трапезну. І тут отець Іона майже грізним голосом скомандував: – Кинь!!! 5

Історія ця збереглася у листах архімандрита Спиридона (Лукич) (1908–1991), що з 16-річного віку був послушником в Іонинському монастирі, мешкав в одній келії з келійником о. Іони та запам’ятав чимало правдивих і повчальних розповідей про преподобного.

439

С и н а кс а р

І той одразу, не роздумуючи, розняв руки і впустив усю купу тарілок на цегляну доріжку. З тарілок лишилися самі дрізки. Невідомо, що було тому послушнику від старших трапезників, але о. Іона викликав благочинного і наказав: – Запиши ось цього на постриг – це буде справжній монах. А послушник на той час зовсім недавно прибув до монастиря. Троїцька обитель невпинно розвивалася під керівництвом преп. Іони. Невелика дерев’яна церква стала замалою для братії, і було вирішено збудувати нову, кам’яну церкву. Так виріс головний храм на честь Пресвятої Трійці з правим приділом на честь ікони Божої Матері «Троєручиця», а також будинок ігумена, братські келії, трапезна, готель для паломників, лікарня, просфорня, різні майстерні. Ченці працювали у монастирському угідді Гусинці6, мали свої власні фрукти, овочі, зерно, віск, рибу та багато іншого. До кінця ХІХ століття кількість монастирської братії сягнула 462 осіб. Особливо турбувався старець про паломників та жебраків. Щодня близько чотирьохсот паломників отримували дворазове гаряче харчування та нічліг у трьох монастирських готелях. На монастирські кошти також утримувалася сирітська школа. 6

С. Гусинці в Бориспільському районі на лівому березі Дніпра було затоплене 1969 року при створенні Канівського водосховища. Тамтешня церква на честь Покрови Пресвятої Богородиці стояла на пагорбі, тому збереглася і донині, напівзруйнована, вона височіє над водою.

440

22 С і ч н я

Преподобний Іона розповідав, що Матір Божа знову являлася йому, ходила по обителі, благословляючи братію, а він Її супроводжував. А одного разу, 1888 року, преподобний Іона бачив видіння, ніби йде він від храму до воріт монастиря, а одразу за воротами бачить чудовий гай обабіч дороги. Гай увесь зелений: всі дерева і зелень дуже свіжі, скрізь росте чудова зелена трава7. А він стоїть і думає собі: «Що ж усе це значить? Скільки років я на цьому місці живу, ходжу, їжджу, а нічого цього ніколи не бачив!». Пройшовши далі тою чудовою дорогою преподобний Іона знайшов ще одну обитель серед зелених дерев, красу якої годі було й описати. Там старець зустрів першого насельника свого монастиря, о. Іларіона, та інших спочилих монахів, побачив їхні чудові палати, їхнє життя та працю, наповнену невимовним щастям. Усі вони радісно славили Господа та готувалися до урочистої події. Подією тою мало стати остаточне прибуття до них преподобного Іони, і мало це відбутися 1902 року. Так отець Іона був духовно втішений та дізнався рік своєї кончини. Тоді-таки преподобний власноруч виготовив труну з кипарисового дерева, в якій його й поховали через чотирнадцять років8. 7

Це видіння збулося майже буквально, адже згодом Свято-Троїцький Іонинський монастир був оточений Національним ботанічним садом ім. М. М. Гришка НАН України, на території якого він перебуває нині. 8 Ця труна збереглася, і по сьогодні – вона стоїть у Свято-Троїцькому храмі Іонинського монастиря.

441

С и н а кс а р

Нелегким було земне життя преподобного старця. Його сміливі й прямі духовні пориви служити Богові всім серцем, всією думкою і всіма вчинками (Мф. 22:37) не завжди вабили до себе й спонукали до наслідування. Інколи навпаки – вони породжували заздрощі й відверту агресію з боку світських людей, або братії, або цер- Старець Іона (у схимі Петро). ковного начальства. ІнкоСвітлина ли преподобному чинили чвари. Одного разу його побили просто в храмі, ще якось потайки зачинили в келії аж на десять днів, згодом були спроби змістити його з настоятельства у Троїцькому монастирі, паломникам часом казали, що монастир отця Іони стоїть аж за п’ятдесят кілометрів від Києва, щоб вони туди не поїхали, або ж просто казали, що отець Іона вже давно помер. Усі ці напасті духовно загартовували преподобного, але звісно ж певним чином вкоротили йому віку та позначилися на його здоров’ї. Наприкінці 1899 року отець Іона вже не вів монастирське господарство, хоча ще лишався настоятелем. Знаючи про скору свою кончину, він прийняв схиму з іменем Петро і в липні 1901 року зліг, хоча до останніх своїх днів продовжував приймати відвідувачів. 442

22 С і ч н я

15 грудня 1901 року його пособорували і з того часу він нічого не вживав, крім Причастя та святої води. 6 січня 1902 року він попрощався з братією. Братія просила дозволу відслужити Літургію за його одужання, але преподобний відповів: «Не варто турбувати тих, хто служить, та народ бентежити. Все одно я у середу відійду». Так і сталося. Старець Іона помер у ніч на середу 9 (22) січня 1902 року. На його похорон зібралося близько тридцяти тисяч осіб, а над труною літали і жалібно воркували голуби9. 1934 року монастир закрили, а 1966 року з собору мали зробити музей ботаніки, тому могилу о. Іони у склепі під собором розкопали, щоб перепоховати його на Звіринецькому міському кладовищі. Але поки тіло преподобного лежало у храмі, від нього відсікли голову і праву руку. Головою преподобного святотатці грали в футбол, а потім продали її художникам для малювання. Не зупинили їх навіть сивина старця та нетлінність його тіла (а співробітники ботанічного саду дуже добре це запам’ятали). Так здійснилося пророцтво старця Іони про те, що він стане мучеником після смерті. З розпадом Радянського Союзу почалося й відновлення Троїцького монастиря. 1993 року нова братія дістала мощі преподобного Іони та знову перенесла їх до головного храму обителі, де вони спочивають і нині. 1996 року відбулося прославлення архімандрита Іони як святого. 9

Древньоєврейське ім’я Іона означає «голуб».

443

С и н а кс а р

Сотні людей нині приходять до преподобного Іони зі своїми проханнями та бідами, і чує їх преподобний. І збувається пророцтво Матері Божої про це місце, і продовжується справа преподобного Іони, розвивається монастир, ним заснований, існує братство його імені. Його іменем та з молитвою до нього тепер допомагають Св. Іона. Покров на мощах хворим дітям, годують жебраків, відвідують сиріт у дитячих будинках, розповідають молоді про віру, вчать співати у храмі та писати книжки, здійснюють сурдопереклад богослужінь і роблять ще десятки добрих Христових справ, на́т хнені прикладом преподобного Іони Київського та укріплені його молитовною підтримкою.

Пам’ять святого мученика ПОЛІЄВКТА На початку Децієвих гонінь (249–251) у дванадцятому римському легіоні, який стояв тоді у Мелітині, що у Вірменії, служили двоє офіцерів грецького походження Полієвкт та Неарх, яких пов’язувала глибока й сердечна дружба. Неарх прийняв християнство, тоді як Полієвкт, попри всі свої чесноти, лишався відданим язичницькому культу. Коли було видано перший 444

Віддання Богоявлення Пам’ять святої рівноапостольної Ніни, просвітительки Грузії1 вята Ніна (Ніно) народилася в Каппадокії наприкінці ІІІ століття. Вона була єдиною донькою полководця Завулона (родича великомученика 1

Найдавніший переказ про навернення у християнську віру іверів дійшов до нас латинською мовою, у перекладі Руфіна з Аквілеї (ІV ст.). Пізніше текст був перекладений грецькою мовою і відтворений церковними істориками (Сократ, Созомен) та візантійськими синаксарями. Свята тут представлена як невідома християнська полонянка. Лише починаючи з VI ст. у грузинських версіях переказу святу називають Ніно (можливо, походить від лат. nonna – «черниця»). Коптська, сирійська і арабська традиції дають їй ім’я Феогноста («та, що знає Бога» або «відома Богові»), а Римський мартиролог називає її просто християнкою. Тут житіє св. Ніно викладене згідно з грузинською традицією, з якої воно запозичене слов’янськими агіографічними збірниками.

536

27 С і ч н я

Георгія) і святої Сусанни, яка виросла в Ієрусалимі2. Коли Ніні виповнилося 12 років, її батьки вирушили до Ієрусалима, де присвятили себе Богові, а доньку довірили шляхетній благочестивій жінці на ім’я Сара Ніафора. Вона наставила дівчинку таємницям святої віри та спасіння душі, а також відкрила, що Cв. Ніна. Сучасна ікона безшовний хітон Господа Ісуса Христа був придбаний рабином із Мцхети і зберігається у країні іверів (Картлі), розташованій на Кавказі, поміж Чорним та Каспійським морями3. Відтоді юна дівчина з натхненням і великим завзяттям почала просити Божу Матір привести її в цю країну, щоб там поклонитися хітону, витканому Її руками, і проповідувати язичникам святе Євангеліє. Пресвята Діва явилася св. Ніні уві сні й довірила 2

Пам’ять свв. Завулона і його дружини Сусанни відзначається в Грузинській Церкві 2 червня. 3 За версією Руфіна св. Ніну було захоплено у полон іверами, які доставили її у Мцхету. За найстарішою грузинською версією її Житія (VI–VII ст.) свята почала проповідувати Христа через чотири роки після свого прибуття у Мцхету. На шостий рік вона навернула у віру дружину царя Нану і наступного року – самого царя Міріана. Свята Ніна віддала душу Богові через п’ятнадцять років після свого прибуття в царство Картлі. Див. історичний аналіз цього Житія в книзі Martin-Hisard B. Histoire du Christianisme. Vol. III, P. 1181–1183.

537

С и н а кс а р

проповідь слова Божого в Іверії, вручивши їй запорукою Своєї допомоги хрест із виноградної лози. Прокинувшись, Ніна зі сльозами поцілувала хрест і прив’язала до нього пасмо свого волосся4. Після того вона повідомила про видіння своєму дядькові з боку матері, що був єпископом Ієрусалима5. Він благословив св. Ніну і відправив її в Іверію разом зі святою Рипсимією та її духовною матір’ю Гаїанією (Гаяне) [13 жов.]. Ці християнки, щоб уникнути домагань імператора Діоклетіана, зібралися рятуватися втечею у Вірменське царство разом із тридцятьма п’ятьма благородними дівами6. Вірменський цар Тіридат отримав наказ від Діоклетіана доставити йому святих жон. Проте, коли вони досягли столиці Вірменії Вагаршапата, цар своєю чергою шалено закохався у Рипсимію. Отримавши відмову, Тіридат оскаженів від люті й наказав катувати служниць Божих. Ніні, яка стала свідком їхнього мучеництва, сховавшись у заростях дикої троянди, вдалося втекти. Після багатьох поневірянь 4

За іншою версією, Божа Матір прив’язала до хреста пасмо Свого власного волосся. 5 За деякими джерелами, його ім’я Ювеналій, але цього Ювеналія слід відрізняти від св. Ювеналія, який жив більше ніж на століття пізніше [15 лип.]. 6 За деякими версіями, Ювеналій доручив Ніну благородній жінці, яка прибула з Ефеса; там вона приєдналася до Рипсимії та її супутниць, і вони вирушили у Вірменію. За іншими даними Ніна вирушила в Рим і там хрестила Рипсимію і Гаяне. У будь-якому випадку, показовим є те, що церковна традиція тим самим прагнула підкреслити зв’язок між євангелізацію Вірменії та Грузії.

538

27 С і ч н я

вона дісталася озера Паравані, оточеного високими горами. Дізнавшись шлях від пастухів, що говорили вірменською, вона пішла вздовж берегів річки Кура (Мткварі). Так вона дісталась міста Урбнісі, де її прийняли в єврейському кварталі. Тут свята змогла вивчити грузинську мову і дізнатися про звичаї мешканців Картлі. Через місяць, коли майже все населення зібралося йти у Мцхету для Св. Ніна. Барельєф. Грузія поклоніння богам, вона пішла разом з усіма. З жахом спостерігаючи за нечестивими жертвоприношеннями на честь бога Армазі, св. Ніна звернулася з молитвою до Господа й відразу ж страшна буря повалила ідолів і зруйнувала язичницький храм. Три дні св. Ніна провела біля царського саду. Дружина садівника Анастасія запросила її оселитися в них. Для неї збудували хатинку в кутку саду, де свята проводила дні й ночі в молитві перед хрестом, що подарувала їй Божа Матір. Невдовзі вона почала творити чудеса (зокрема, звільнила від безпліддя Анастасію) і проповідувати Євангеліє як юдеям, так і язичникам міста. Таким чином їй вдалося навернути у віру главу синагоги Авіафара та його доньку Сидонію. Авіафар розповів Ніні, що його предок на ім’я Еліоз був 539

С и н а кс а р

покликаний євреями Ієрусалима, аби бути присутнім при Страстях Христових і придбав хітон Господа у воїнів, що кидали за нього жереб. Повернувшись до Мцхети, він показав дорогоцінну реліквію сестрі на ім’я Сидонія. Вона, помираючи, так стисла хітон у руках, омиваючи полотно сльозами, що неможливо було його забрати з рук покійниці. Тож Сидонію так і поховали разом із хітоном у царському саду, і на її могилі виріс величний кедр. Почувши цю історію, свята Ніна почала ходити вночі на те місце і підносити палкі молитви. Однієї ночі під час молитви свята побачила, як на сад спускалася величезна зграя чорних птахів. Вони викупалися в річці, що протікала поруч із кедром, і враз стали білими немов сніг. Птахи сіли на гілках того кедра і наповнили сад своїми мелодійними піснями. Це був даний Богом знак про майбутнє навернення язичників і зведення церкви на цьому благословенному місці. У ті дні сталося так, що дитина однієї знатної жінки міста сильно занедужала. Не знайшовши нікого, хто міг би їй зарадити, нещасна мати наважилася звернутися по допомогу до служниці Божої. Свята Ніна наказала принести дитя, поклала його на своє ліжко і, щойно здійняла руки до неба, аби вблагати Божу ласку, як дитина, на подив язичників, підвелася цілком здоровою. Слава про дивовижні здібності св. Ніни незабаром дійшла до цариці Нани, яка страждала від невиліковної хвороби. Хоча цариця була ревною шанувальницею ідолів і вороже ставилася до святої Ніни, з відчаю 540

27 С і ч н я

вона вдалася до допомоги святої. Цариця наказала принести її до помешкання Ніни і попросила святу заступитися перед своїм Богом. Ніна взяла розп’яття, яке подарувала їй Божа Матір, і поклала на хвору хресне знамення. Тут же цариця підвелася уздоровленою і привселюдно проголосила, що вірить у Христа. Свята Ніна відмовилася від будь-якої нагороди, заявивши, що чудо не було справою її рук, але діянням Христа, Сина Божого, Творця неба і землі, Який воплотився, щоб позбавити людство від смерті душевної і тілесної. Довідавшись про зцілення своєї дружини, цар Міріан був вражений7, але не навернувся до Христа і навіть хотів убити святу Ніну й усіх християн у своєму царстві. Деякий час потому під час полювання в глибокому лісі на горі Тхоті Міріана раптово оповила густа пітьма. Правитель налякався і став марно закликати язичницьких богів. Тоді він звернув свої благання до Бога Ніни – й одразу ж прозрів. І прозріння це було не лише фізичним – Міріам здобув духовне світло віри. Повернувшись до столиці, колишній язичник одразу ж поквапився до святої Ніни, припавши зі сльозами до її ніг. Відтак Міріан вирішив охрестити весь народ іверів. Для цього правитель відправив послів до святого імператора Константина з проханням прислати єпископа і священиків у його царство. 7

Грузинська Церква святкує пам’ять царя Міріана та цариці Нани, разом із Сидонією і Авіафаром, а також згадує про хітон Господа і диво Животворного Стовпа 14 жовтня.

541

С и н а кс а р

Єпископ Іоан і священнослужителі, послані св. Константином, спочатку здійснили Таїнство Хрещення над царем і його родиною, потім над воєначальниками й іменитими громадянами. Хрещення відбулося на місці, де зливаються річки Арагва і Кура, так і назвали ту місцину – «князівська хрестильня»8. У наступні дні всі жителі міста в єдиному пориві просвітились у водах відродження, залишаючи свої язичницькі звичаї. Після цього цар за порадою святої вирішив побудувати церкву на місці кедра9. Робітники почали рубати дерево, щоб зробити з нього стовп, але їхні зусилля залишалися марними. Тоді прийшла свята Ніна з дванадцятьма ученицями. Всю ніч вони провели у молитві. На світанку, коли інші жінки задрімали, свята Ніна продовжувала простягати руки до Бога. Тоді з’явився сяючий отрок і підняв кедр, що став подібним до вогняного стовпа. Стовп здійнявся на двадцять футів над землею й опустився на свою основу. Звідти витік духмяний бальзам, що мав властивість лікувати багато хвороб. Саме біля підніжжя цього животворного стовпа виявили незабаром безшовний хітон Христа10. Цар, сповнений радості, наказав поширити благу звістку по всіх своїх володіннях. 8

Хрещення грузинського народу відбулося, за різними даними, 324, 331 або 337 р. 9 Цей собор має назву Светіцховелі, що означає «Животворний Стовп». 10 Деякі версії додають мілоть пророка Іллі.

542

27 С і ч н я

Коли свята Ніна зі сльозами молилася про утвердження віри, від її сліз забило чудотворне джерело, що мало властивість дарувати молоко матерям, які були його позбавлені. Після появи в небі над церквою Мцхети величезного сяючого хреста, свята Ніна у супроводі кількох сміливих кліриків вирушила нести благу звістку іншим диким племенам Кавказу. Завдяки божественній силі свого слова та численним чудесам, вона переконала деяких з них знищити своїх ідолів і охреститися, але більшість мешканців гірських районів уперто трималися старих звичаїв11. Більш успішною проповідь святої Ніни була в сусідньому царстві Кахетія (на схід від Мцхети). Цариця Сонтзе (Софія) вирушила до святої у кахетинське селище Бодбе, щоб почути історію про чудеса, вчинені Богом у Картлі. Там правителька прийняла хрещення разом зі своїми слугами і знаттю. Завершивши свою місію, Ніно оселилася в хижі, щоб підготуватися до смерті. Попереджені про її близьку кончину Рев, син царя, його дружина Соломія та дочка прийшли провести святу в останню путь. Цар послав архієпископа Іоана, щоб той повернув святу до столиці, та вона відмовилася, порадивши архієпископу зробити своїм наступником священика Іакова. Ще свята Ніна передала архієпископу листа, якого вона отримала від св. Єлени, разом із частинками древа Хреста. Потому Ніна 11

За деякими відомостями, частина язичників була навернена у християнство святим Авівом Некреським.

543

С и н а кс а р

причастилася Святих Таїн із рук єпископа і віддала свою душу Богові через п’ятнадцять років після початку своєї місії (бл. 339 р.)12.

Пам’ять преподобних отців, убитих на горі Синай13 У VI ст. імператор Юстиніан наказав збудувати на схилах гори Синай – свого роду фортеці в пустелі – монастир, згодом присвячений святій Катерині. Але вже задовго до того у Синайській пустелі, де Бог випробовував Свій народ протягом сорока років, явив йому безліч знамень і чудес, мешкало 12

Святі отці, вбиті на Синаї та у Раїфі. Афон, Івірон. XV ст.

Згідно з іншими версіями, св. Ніна померла у Бодбе, в присутності царя та придворних у віці 67 років. 13 За деякими даними, ця подія відбулася під час правління Діоклетіана і єпископства свт. Петра Александрійського [24 лист.], за іншими – під час царювання Феодосія Великого († 395). У будь-якому випадку, важко визначити, якою мірою три вбивства, що згадуються цього дня, – різні речі. З нагоди свята віддання Богоявлення служба святим мученикам Синаю перенесена на 13 січня. Деякі грузинські Синаксарі (Гімнарій Михаїла Модрекелі Х ст.) відзначають цього дня пам’ять усіх отців пустелі Скитської. Відомості про це свято не збереглися у візантійських документах, але багатьох єгипетських отців-пустельників поминають у Сирну суботу.

544

ЗМІСТ Подяки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 Передмова Вселенського Патріарха Варфоломея . . . . . . . . . . . . . . . 7 Передмова до українського видання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15 1 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41 Пам’ять святого мученика Воніфатія та святої мучениці Аглаїди римлянки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41 Пам’ять преподобного Іллі Муромця Печерського, що спочиває у Ближніх печерах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 45 Пам’ять святих мучеників Іллі, Прова (або Прома) та Ариса . 48 Пам’ять святих мучеників Тимофія та Полієвкта, які загинули у вогні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49 Пам’ять преподобного Григентія, єпископа Сафарського . . . . 49 Пам’ять святителя Воніфатія Милостивого, єпископа Ферентійського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54 Пам’ять святих мучеників Євтихія, Фессалоніки та їхніх соратників, двохсот чоловіків та сімдесяти жінок, які загинули від меча . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54 Пам’ять святого мученика Трифона, повішеного на вербі . . . . 54 Пам’ять святого мученика Віктора Матвєєва (1936), святих священномучеників Миколая (Клементьєва), архієпископа Великого Устюга, Іллі Бенеманського, Іоана Миронського, Володимира Преображенського, пресвітерів (1937) та святої мучениці Віри Трукс (1942) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 55

671

С и н а кс а р 2 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 56 Передсвято Різдва по плоті нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 56 Пам’ять святого священномученика Ігнатія Богоносця . . . . . . 56 Пам’ять святителя Філогона, архієпископа Антіохійського . . . 63 Пам’ять святого праведного Іоана Кронштадського . . . . . . . . . . 64 Пам’ять праведної Феоктисти Константинопольської, матері святого Феодора Студита, яка спочила в мирі за правління імператриці Ірини (797–802) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 70 Пам’ять преподобного Ігнатія, архімандрита Печерського, у Дальніх печерах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71 Пам’ять святителя Даниїла ІІ, архієпископа Сербського . . . . . 71 Пам’ять святителя Антонія, єпископа Воронезького . . . . . . . . . 73 Пам’ять святого мученика Іоана кравця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 74 3 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 76 Пам’ять святої діви і мучениці Юліанії та з нею п’ятисот чоловіків і ста тридцяти жінок, що постраждали в Нікомідії . . 76 Пам’ять святого мученика Фемістоклея . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .78 Пам’ять святителя Київського і Московського Петра, всієї Русі чудотворця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81 Пам’ять святителя Філарета, у схимі Феодосія (1779–857), митрополита Київського і Галицького . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 83 Пам’ять преподобного Макарія Посника, Георгія Писаря та Сави Хахульських . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95 Пам’ять святої благовірної Юліанії, княгині Вяземської . . . . . . 96 Пам’ять святого блаженного Прокопія Вятського, Христа заради юродивого . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 96 Пам’ять священомученика Михаїла Кисельова, протоієрея (1918) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97 4 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98 Пам’ять святої мучениці Анастасії Узорішительниці та святих мучеників Хрисогона, Феодотії з трьома її дітьми та святого Зоїла . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98

672

ЗМІСТ Пам’ять священномучеників Димитрія Кіранова і Феодора Поройкова, пресвітерів (1938) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 104 5 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять десяти святих мучеників Критських: Феодула, Сатурнина, Євпора, Геласія, Євнікіана, Зотика, Помпія, Агафопода, Василіда та Євареста . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Нифонта, єпископа Константіанського в Єгипті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святителя Феоктиста, архієпископа Новгородського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Павла, архієпископа Неокесарійського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святого рівноапостольного Наума Охридського, сповідника . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святого мученика Схінона, який загинув від меча . . . Пам’ять святого мученика Хрисогона, префекта Фесалонікійського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святих священомучеників Іоана (Смирнова), Макарія (Миронова), ієромонахів, та Василія Спаського, священика (1938) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святого мученика Давида Двінського, Вірменського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять освячення Великої Церкви (Святої Софії) . . . . . . . . .

105

6 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Навечір’я Різдва Господа нашого Ісуса Христа . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святої преподобномучениці Євгенії діви, Прота і Якинфа, її служників, священномученика Филипа, батька Євгенії, а також святих мучениць Клавдії та Василли . . . . . . . . Пам’ять преподобного Миколая воїна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Антіоха, укладача книги Пандекти . . Пам’ять святих мучеників Соссія та Феоклія . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Вітимія, що подвизався у Скиті, в Єгипті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

121 121

673

105 107 113 114 115 119 119 119 119 120

121 127 128 129 129

С и н а кс а р Пам’ять святого мученика Ахаїка, який загинув від меча . . . . 129 Пам’ять преподобного Афродізія Палестинського, учня святого Сави Освяченого, спочилого в мирі . . . . . . . . . . . 130 Пам’ять преподобномученика Інокентія (Бєди), архімандрита (1928) та священномученика Сергія Мечева, пресвітера (1942) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 130 7 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Різдво по плоті Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа . . . Пам’ять пастирів, які бачили Господа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять поклоніння волхвів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

131 131 140 142

8 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 146 Собор Владичиці нашої Пресвятої Богородиці . . . . . . . . . . . . . 146 Пам’ять втечі в Єгипет Пресвятої Богородиці . . . . . . . . . . . . . . 149 Пам’ять святого священномученика Євфимія Сардійського, сповідника . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 153 Пам’ять преподобного отця нашого Константина, наверненого юдея . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 156 Пам’ять преподобного отця нашого Євареста, константинопольського монаха, який спочив у мирі . . . . . . . . 160 Пам’ять преподобного Никодима Тисманського . . . . . . . . . . . . 164 Пам’ять святого новомученика Константія Руського . . . . . . . 168 Пам’ять священномученика Ісаакія ІІ (Бобрикова), архімандрита Оптинського (1938) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 169 НЕДІЛЯ ПО РІЗДВІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 170 Пам’ять святого царя і пророка Давида, святого Іосифа Обручника та святого Іакова, брата Господнього . . . . . . . . . . . 170 9 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 180 Пам’ять святого первомученика і архідиякона Стефана . . . . . 180 Пам’ять святого Феодора Начертанного, сповідника . . . . . . . . 184 Пам’ять святителя Феодора, архієпископа

674

ЗМІСТ Константинопольського, що спочив у мирі . . . . . . . . . . . . . . . . . 187 Пам’ять преподобного Луки Триглійського у Віфінії, що спочив у мирі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 188 Пам’ять святого священомученика Тихона Ніканорова, архієпископа Воронезького (1919) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 188 10 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять двадцяти тисяч мучеників, спалених у своєму храмі в Нікомідії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святих нікомідійських мучеників: Домни, Індиса, Горгонія, Петра, Зинона, Дорофея, Мардонія, Мигдонія, Гликерія та інших, що постраждали поза церквою . . . . . . . . . . Пам’ять святого мученика Секунда, вбитого мечем . . . . . . . . . Пам’ять преподобного отця Вавили Тарсійського у Кілікії, який спочив у мирі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Симона Мироточивого, засновника монастиря Симонос Петра на Святій Горі Афон . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного отця нашого Нифонта Хіоського . . . . Пам’ять преподобного Ігнатія Ломського, Ярославського . . . Пам’ять преподобного Корнілія Крипецького . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святого апостола від 70-ти Никанора . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять священномученика Никодима (Кононова), єпископа Бєлгородського, та Аркадія Решетнікова, диякона (1918), священномученика Александра Дагаєва, пресвітера (1920), священномучеників Феоктиста Хоперскова, Леоніда Вікторова, Миколая Родимова, пресвітерів (1937), священномучеників Арефи Насонова та Александра Цицеронова, пресвітерів (1938) . . . . . . . . . . . . .

189 189 192 196 196 196 200 202 203 203

203

11 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 204 Пам’ять чотирнадцяти тисяч святих немовлят, убитих Іродом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 204 Пам’ять преподобного отця нашого Маркела, ігумена обителі Невсипущих . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 206

675

С и н а кс а р Пам’ять преподобних Марка Гробокопателя (Печерника), Феофіла та Іоана, які спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21 Пам’ять преподобного отця нашого Фадея Сповідника, Студійського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 214 Пам’ять преподобного отця нашого Веніаміна Нітрійського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 215 Пам’ять усіх християн, які померли від голоду, жаги, холоду, меча та всілякої іншої наглої смерті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 216 Пам’ять преподобного Афінодора Єгипетського (учня преп. Пахомія Великого), який спочив у мирі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 216 Пам’ять преподобного Георгія Піснеспівця, єпископа Нікомідійського, який спочив у мирі (2-га пол. ІХ ст.) . . . . . . . 216 Пам’ять преподобного Василіска Сибірського . . . . . . . . . . . . . . 216 Пам’ять святого отця нашого Трофима, першого єпископа Арльського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 220 Пам’ять преподобного Феофіла Омучського . . . . . . . . . . . . . . . . 221 Пам’ять священномученика Феодосія Бєлєнького, пресвітера (1938), мучениць Наталії Васильєвої, Наталії Силуянової, Євдокії Гусєвої, Анни Боровської, Матрони Наволокіної, Варвари Деревягіної, Анни Попової, Євдокії Назиної, Євфросинії Денисової, Агрипини Кисельової та Наталії Сундукової (1942) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 221 12 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святої діви і мучениці Анісії із Салонік . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобної Феодори Кесарійської . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святителя Макарія, митрополита Московського . . . . Пам’ять святого Зотика, годівника голодних та служителя прокажених . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святих мучеників Філетера та його соратників – коміта Нікейського та шести воїнів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Лева архімандрита, який спочив у мирі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

676

222 222 225 226 230 233 235

ЗМІСТ Пам’ять святого новомученика Гедеона, монаха обителі Каракаллу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 235 Пам’ять святої мучениці Марії Данилової (1946) . . . . . . . . . . . 239 13 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Віддання Різдва . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобної Меланії Римлянки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святителя Петра (Могили), митрополита Київського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святителя Анісія Солунського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Геласія Палестинського, що спочив у мирі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святителя Феофілакта Охридського . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Кіріака Тазлеуського . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Кіріака Бісерічанського . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобної Сабіани Самцхетської . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять десяти святих дів Нікомідійських, мучениць, яким було проколото очі та боки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Гая, спочилого мирі . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святої мучениці Олімпіодори, що загинула у вогні . . Пам’ять святого мученика Гауденція . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святого сповідника Георгія Кіпрського . . . . . . . . . . . . Пам’ять святого мученика Боа, що постраждав у Ієраполісі Фрігійському при Авреліані . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святого мученика Петра Троїцького (1938) . . . . . . . .

240 240 240

14 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Обрізання по плоті Господа, Бога і Спаса нашого Ісуса Христа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святителя Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святої Емілії, матері святителя Василія, святителя Григорія Ниського, преподобної Макрини та святителя Петра Севастійського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

272

677

249 263 264 265 268 269 270 270 270 271 271 271 271 271

272 276 289

С и н а кс а р Пам’ять святителя Григорія, єпископа Назіанзинського й батька святителя Григорія Богослова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 289 Пам’ять святителя Афанасія Полтавського, Мгарського . . . . . 291 Пам’ять святого мученика Телемаха . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 296 Пам’ять святого мученика Феодота, що загинув від меча . . . . 297 Пам’ять преподобного Феодосія, ігумена Триглійського монастиря у Віфінії . . . . . . . . . . . . . . . . . . 297 Пам’ять святого мученика Петра Пелопоннеського, повішеного 1776 р. у Темісії (Мала Азія) за відмову поцілувати Коран . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 297 Пам’ять святого Фульгентія, єпископа Руспійського . . . . . . . . 297 Пам’ять священномучеників Платона (Кульбуша), єпископа Ревельського, і з ним Михаїла Блейве і Миколая Бежаницького, пресвітерів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 300 Пам’ять преподобномученика Єремії (Леонова), інока (1918), священномучеників Олександра (Трапіцина), архієпископа Самарського, а також Іоана Смирнова, Олександра Іванова, Іоана Сульдіна, Олександра Органова, Трофима М’ячина, В’ячеслава Інфантова, Василія Вітієвського та Якова Алферова, пресвітерів, які з ним постраждали (1938) . . . . . . . . . . . . . . . . . . 303 15 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святого Сильвестра, папи Римського . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять кончини та другого віднайдення мощей преподобного Серафима, Саровського чудотворця . . . . . . . . . Пам’ять преподобного отця нашого Сильвестра Печерського, у Ближніх печерах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святого мученика Феогена Парійського . . . . . . . . . . . . Пам’ять святої праведної Юліанії Лазаревської, Муромської . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святого Феопемпта, який спочив у мирі . . . . . . . . . . . . Пам’ять святої Феодоти, що спочила в мирі, матері святих безсеребреників Косьми і Даміана Асійських . . . . . . . . . . . . . . .

678

304 304 308 320 321 324 327 327

ЗМІСТ Пам’ять преподобного Марка глухого, що спочив у мирі . . . . Пам’ять святого мученика Сергія, який загинув від меча . . . . Пам’ять мученика Феопіста, забитого камінням . . . . . . . . . . . . Пам’ять святителя Косми І, патріарха Константинопольського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святого мученика Василія Петрова (1942) . . . . . . . . . Пам’ять святого мученика Георгія Грузина . . . . . . . . . . . . . . . . .

327 327 328

16 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святого пророка Малахії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святої Геновефи Паризької . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святого мученика Гордія Кесарійського . . . . . . . . . . . . Пам’ять блаженної Фомаїди Лесбоської . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять матері та двох її дітей, які прийняли смерть у вогні . Пам’ять преподобного Петра Атроанського, чудотворця . . . . Пам’ять преподобного Меліта (Мелітона), ігумена Лаври святого Сави . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Фіндлугана Іслейського, ігумена Тамлагта . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святого Євфимія, чоловіка Божого . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Акакія Латрського, чудотворця, засновника Мирсинонської Лаври Божої Матері . . . . . . . . . . .

330 330 331 335 337 338 339

328 328 329

343 343 344 345

17 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 346 Собор сімдесяти апостолів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 346 Пам’ять святителя Євстафія І, архієпископа Сербського . . . . 352 Пам’ять преподобного Ахили, диякона Печерського, який спочиває у Дальніх печерах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 354 Пам’ять святих мучеників Зосими Монаха і Афанасія Коментарисія (наглядача в’язниці) . . . . . . . . . . . . . . . . 355 Пам’ять преподобного Євфимія, ігумена Ватопедського, кого було потоплено в морі за сповідання православної віри, та дванадцятьох його монахів, повішених на вербі після багатьох катувань під час вторгнення латинофілів на Гору Афон . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 356

679

С и н а кс а р Пам’ять преподобних Євагрія та Іллі диякона, учнів тринадцяти отців сирійських . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 356 Пам’ять преподобного Тимофія Кахухтського . . . . . . . . . . . . . . 357 Пам’ять святих мучеників Хрисанфа та Євфимії, шанованих у Константинополі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 360 Пам’ять шести святих мучеників, які перенесли тортури, а потім спочили в мирі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 360 Пам’ять преподобного отця нашого Феоктиста, ігумена Кукумського монастиря на Сицилії, який спочив у мирі . . . . . 361 Пам’ять преподобного Іоана Схоларія, учня преподобного Сави . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 361 Пам’ять преподобного Євфимія Нового, мощі якого спочивали в церкві святого Мокія в Константинополі . . . . . . . 361 Пам’ять святого преподобномученика Онуфрія . . . . . . . . . . . . 362 Пам’ять святителя Симеона, митрополита Смоленського . . . 365 Пам’ять святих священномучеників Олександра Скальського, Стефана Пономарьова і Филипа Григор’єва, пресвітерів (1933), Миколая Маслова, пресвітера (1939) та Павла Філіцина, пресвітера (1941) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 366 18 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Святвечір Богоявлення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобної Синклітикії Александрійської . . . . . . . . Пам’ять преподобного отця нашого Григорія Акритського . Пам’ять преподобної Аполлінарії діви, що подвизалася в Єгипті під іменем Євнуха Дорофея . . . . . . . Пам’ять святих мучеників Феопемпта і Феони . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Фостирія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного отця нашого Мини Синаїта . . . . . . . . . Пам’ять преподобномученика Романа Карпенісійського . . . . Пам’ять святого мученика Феоїда, якого кати затоптали ногами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святого мученика Саїса, якого кинули в море . . . . . . . Пам’ять преподобної Домніни, яка спочила в мирі . . . . . . . . . .

680

367 367 367 373 374 377 378 379 380 381 381 381

ЗМІСТ Пам’ять преподобної Тетяни, яка спочила в мирі . . . . . . . . . . . . 382 Пам’ять святого мученика Іосипа Беспалова та з ним тридцяти семи мучеників (1921), мучениці Євгенії Доможирової (1933), священномученика Сергія Лаврова, пресвітера (1934), мученика Матвія Гусєва (1938) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 382 19 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 383 Святе Богоявлення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 383 Пам’ять святого мученика Асада Аль-Хайека . . . . . . . . . . . . . . . 392 Пам’ять святого мученика Романа Лакедемонського (Спартанського), який загинув від меча у Візантії 1695 року . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 393 Преставлення святителя Феофана, затворника Вишенського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 394 Пам’ять святого священномученика Андрія та його дочок мучениць Лідії, Домніки та Марії (1919) та святого мученика Іоана Любимова (1942) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 394 20 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 395 Собор святого славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 395 Перенесення чесних мощей (правиці) Іоана Предтечі з Антіохії до Константинополя за царювання Константина VII Багрянородного та Романа ІІ Лакапіна (956–957) . . . . . . . . . . 397 Пам’ять святого мученика Афанасія Атталійського . . . . . . . . . 398 Память святого священномученика Василія Архангельського, пресвітера (1939), святого мученика Іоана Малишева (1940) та святого мученика ченця Пафнутія Костіна (1938) . . . . . . . 399 21 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобної Домніки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Георгія Хозевіта . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Григорія Печерського, чудотворця, що спочиває у Дальніх печерах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

681

400 400 404 408

С и н а кс а р Пам’ять іншого преподобного Григорія, затворника Печерського, у Ближніх печерах . . . . . . . . . . . . . . . . 408 Пам’ять святого мученика Або Тбіліського . . . . . . . . . . . . . . . . . 411 Пам’ять священномученика Картерія Кесарійського . . . . . . . . 414 Пам’ять святих мучеників Феофіла диякона та мирянина Елладія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 415 Пам’ять святителя Аттика, архієпископа Константинопольського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 416 Пам’ять святого Северина, просвітителя Норика . . . . . . . . . . . 417 Пам’ять святителя Кіра, патріарха Константинопольського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 420 Пам’ять преподобного Феодора, засновника монастиря Хора, що у Константинополі . . . . . . . . 421 Пам’ять преподобного Макарія Макриса, ігумена монастиря Христа Пантократора у Константинополі . . . . . . . . . . . . . . . . . . 422 Пам’ять священномученика Ісидора пресвітера та з ним сімдесяти двох мучеників, які постраждали в Юр’єві Ліфляндському . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 424 Пам’ять святителя Григорія, єпископа Охридського (1012) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 425 Пам’ять священномучеників Віктора Узова (1937), Димитрія Плішевського (1938), Володимира Пастернацького (1938), пресвітерів, святого мученика Михаїла Новосьолова (1938), і священномученика, сповідника Михаїла Розова (1941) . . . . . 425 22 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Іони Київського, чудотворця . . . . . . . . Память святого мученика Полієвкта . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святителя Петра ІІ, єпископа Севастійського . . . . . . . Пам’ять святителя Филипа, митрополита Московського . . . . Пам’ять преподобного Євстратія чудотворця, ігумена Агаврського монастиря у Віфінії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святої мучениці Парфени . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святого пророка Самея . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

682

426 426 444 448 449 451 455 457

ЗМІСТ Пам’ять святої мучениці Антонії Нікомідійської, потопленої у морі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 457 Пам’ять святого мученика Лаврентія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 457 Пам’ять святого священномученика Павла Нікольського, пресвітера (1943) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 457 23 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святителя Григорія, єпископа Ниського . . . . . . . . . . . . Пам’ять святої Феосевії, дружини святителя Григорія Ниського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святителя Феофана Затворника Вишенського, єпископа Тамбовського і Володимирського . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Дометіана, єпископа Мелітинського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Маркіана пресвітера . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Амонія, подвижника Нітрійського . . Пам’ять преподобних Максима і Дометія Скитських . . . . . . . . Пам’ять преподобного Антипи Мовчальника, Валаамського, Афонського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Павла Комельського (Обнорського) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Макарія, учня святого Павла Комельського й засновника Писемського монастиря . . . . . . . Пам’ять священномученика Анатолія, митрополита Одеського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святих священномучеників Петра Успенського, протопресвітера (1930), Зиновія Суторміна, пресвітера (1920), і святої мучениці Арсенії Добронравової, ігумені (1939) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

458 458 464 464 471 472 476 477 479 484 486 486

488

24 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 489 Пам’ять преподобного Феодосія Великого, спільного життя начальника . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 489 Пам’ять преподобного Михаїла Клопського, Новгородського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 496

683

С и н а кс а р Пам’ять преподобного Феодосія Антіохійського . . . . . . . . . . . . 498 Пам’ять преподобного Федосія, ігумена монастиря Філофей та єпископа Трапезундського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 500 Пам’ять святого Феодора та святого Агапія, архімандрита . . 501 Пам’ять святого мученика Маїра, замордованого тюремниками . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 501 Пам’ять священномучеників Миколая Мацієвського, Феодора Антипіна, Володимира Фокіна, пресвітерів (1919), та святого Володимира Хіраско, сповідника, протопресвітера (1932) . . 501 25 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святої мучениці Тетяни Римлянки . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Сави, першого архієпископа Сербського і засновника Хіландарського монастиря . . . . . . . . Пам’ять преподобного Мартиніана Білозерського . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Галактіона, учня преподобного Мартиніана . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святого мученика Мертія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного отця нашого Іллі Чудотворця . . . . . . . Пам’ять святого мученика Філофея Антіохійського . . . . . . . . . Пам’ять святого священномученика Василія Соловського та святого мученика Стефана Григонова із Саатсе, що в Естонії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять восьми святих мучеників Нікейських, що загинули від меча . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святої мучениці Євфазії, що загинула від меча . . . . . .

502 502

26 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять мучеників Єрмила і Стратоніка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Іакова, єпископа Нізібінського . . . . . . Пам’ять святого мученика Афанасія, що прийняв смерть від батогів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять мучеників Пахомія і Папіріна, втоплених у річці . . . . Пам’ять преподобного Максима Кавсокалива . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Іринарха Ростовського . . . . . . . . . . . . . .

519 519 521

684

503 511 513 514 514 515 517 518 518

523 523 523 528

ЗМІСТ Пам’ять преподобного Єлеазара Анзерського . . . . . . . . . . . . . . 530 Пам’ять святого Іларія, єпископа Пуатьє (Піктавійського) . . 532 27 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Віддання Богоявлення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святої рівноапостольної Ніни, просвітительки Грузії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобних отців, убитих на горі Синай . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Феодула, сина по плоті преподобного Ніла Синайського . . . . . . . . . . . . . Пам’ять сорока трьох святих отців, убитих у Раїфі . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Стефана, засновника Хенолакського монастиря . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобносповідника Іоана (Кевролетіна) . . . . . . . . Пам’ять преподобного Кентіґерна (Мунго), покровителя Глазго . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святої мучениці Агнеси, вбитої у темниці . . . . . . . . . . Пам’ять святого Мелетія єпископа Рязанського, просвітителя якутів Сибіру (1900) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

536 536

28 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Павла Фівейського . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Іоана Кущника . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святих Саломії Уджармської і Перожаври Сивнійської . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Мавра, учня святого Венедикта . . . . . Пам’ять святого мученика Пансофія Александрійського . . . . Пам’ять святителя Герасима ІІ (Палладаса), патріарха Александрійського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Гавриїла з Лєсновського монастиря . Пам’ять преподобного Прохора Пшинського . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святителя Нектарія, архієпископа Тобольського . . . . Пам’ять шести невідомих ченців, які мирно спочили у глибокій пустелі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

556 556 566

685

536 544 546 547 550 550 553 555 555

564 565 567 568 570 572 574 575

С и н а кс а р 29 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Поклоніння чесним веригам святого славного апостола Петра . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святих мучеників і братів по плоті Спевсипа, Єлевсипа, Мелевсипа та їхньої бабусі Неоніли . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святої мучениці Юніли . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного отця нашого Гонората Арльського, засновника Леринського монастиря . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святого мученика Данакта читця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобномученика Дамаскіна Нового . . . . . . . . . . . Пам’ять святого праведного Максима, ієрея Тотемського . . . Пам’ять священномученика Іоанна Петтая . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святого мученика Миколая Митіленського (1771 або 1777) . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

576

30 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного і богоносного отця нашого Антонія Великого . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного отця нашого Ахили Скитського, який спочив у мирі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять благовірного царя Феодосія Великого . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного отця нашого Антонія Нового, який подвизався у Верійському скиту . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять святого мученика Георгія з Яніни, який здобув мученицький вінець 1838 р. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Макарія (Калогераса) Патмоського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Антонія Краснохолмського . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Антонія Чорноєзерського . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Антонія Римлянина, Новгородського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Антонія, засновника Димського монастиря біля Новгорода . . . . . . . . . . Пам’ять преподобного Антонія Вологодського, наступника преп. Іосифа Волоцького . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

587

686

576 579 580 581 583 583 584 585 586

587 601 602 605 607 609 613 614 614 614 614

ЗМІСТ Пам’ять священномучеників Віктора Європейцева, пресвітера (1931) та Павла Уманського, пресвітера (1938) . . . . . . . . . . . . . 614 31 СІЧНЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 615 Пам’ять святителів Афанасія і Кирила, архієпископів Александрійських . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 615 Пам’ять святої мучениці Ксенії, яка прийняла смерть у вогні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 629 Пам’ять святого Єфрема, єпископа Мілассонського . . . . . . . . . 629 Пам’ять святителя Максима, деспота Сербського і митрополита Угорсько-Волоського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 629 Пам’ять святителя Іоакима І, патріарха Тирновського . . . . . . . 631 Пам’ять преподобного Афанасія, засновника Сяндемського монастиря . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 632 Пам’ять праведного Афанасія Наволоцького, Христа ради юродивого . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 633 Пам’ять преподобного Єфрема Грузинського, філософа . . . . . 633 Пам’ять преподобного Олексія Теклатського . . . . . . . . . . . . . . . 635 Пам’ять преподобних схимонаха Кирила та схимонахині Марії, батьків преподобного Сергія Радонезького . . . . . . . . . . 637 Пам’ять священномученика Михаїла Каргополова, пресвітера (1919), священномученика Євгена Ісадського, пресвітера (1930), священномучеників Володимира Зубковича, Миколая Красовського, Сергія Лебедєва, Олександра Русинова, пресвітерів (1938) . . . . . . . . . . . . . . . . . . 637 Список скорочень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 639 Загальна бібліографія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 643

687