Прот. Богдан Огульчанський "Словник Нового Завіту" by Duh Litera

Протоієрей Богдан Огульчанський

СЛОВНИК НОВОГО ЗАВІТУ (церковнослов’янсько-українські відповідники)

Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира Відкритий Православний Університет Святої Софії-Премудрості

ДУХ I ЛIТЕРА

УДК 27-246:[811.163.1:811.161.2](038) О-397 Прот. Богдан Огульчанський. Словник Нового Завіту. — К.: ДУХ I ЛIТЕРА, 2016. — 224 с. ISBN 978-966-378-436-6 Уперше в Україні запропоновано словник церковно слов’янської та української лексики Нового Завіту. На основі відомих українських перекладів Святого Письма Словник представляє відповідники до найважливіших слів церковнослов’янської лексики Нового Завіту. Словник містить близько 1000 ключових слів та слововиразів з відповідними цитатами зі Св. Письма, а також скорочений церковнослов’янсько-грецько-український словник богословської термінології Нового Завіту. Сподіваємося, що Словник буде корисним для глибшого розуміння Святого Письма, посприяє використанню, поширенню та розвитку української богословської термінології. Розрахований на широку християнську спільноту.

Видавець: Наукова редакція: Літературна редакція: Коректура: Комп'ютерна верстка: Художнє оформлення:

ISBN 978-966-378-436-6

Костянтин Сігов Леся Звонська Світлана Лутава Олена Збруцька Валентин Залевський Ірина Пастернак

З М ІС Т Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 Н. Пуряєва. Мова Нового Завіту у лексикографічному форматі . . . . . . . . . . . . . . . . 9 Завдання з укладання словника та шляхи їх вирішення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13 Принципи вибору лексичного матеріялу . . . . . . . . . 17 Короткий історичний огляд українських перекладів Святого Письма . . . . . . . . . 19 Порівняльна характеристика розглянутих українських перекладів . . . . . . . . . . . 25 Розділи, які містить словник . . . . . . . . . . . . . . . . 29 Структура словникової статті . . . . . . . . . . . . . . . 29 Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . 33 Скорочення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35 Церковнослов’янсько-українські відповідники Нового Завіту . . . . . . . . . . . . . . . . 37 Церковнослов’янсько-грецько-український словник релігійно-філософської та морально-аскетичної термінології Нового Завіту . . . . . . . . . . . . . . . . 179 До походження церковнослов’янської та української релігійної термінології . . . . . . . . . . 195 Коментарі щодо вживання деяких основних термінів у церковно-слов’янському та українських текстах Нового Завіту . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 205

ВС ТУП Місія кожного християнина й усієї Церкви — нести Слово Боже. Це завдання, незмінне по суті протягом усієї християнської ери, є водночас творчо новим і актуальним у будь-який час і за будь-яких суспільних стосунків. Кожен наш сучасник, як представник сучасної української культури, сприймаючи Святе Письмо, спираючись на нього у своєму житті, творчій діяльності, уже залучається до традиції різних епох, які донесли Святе Письмо до нас — починаючи від плодів праці свв. Кирила і Мефодія та їхніх послідовників, традицій, завдяки яким ми маємо Остромирове, Бучацьке та Пересопницьке Євангелії і аж до культурницьких зусиль діячів 19-20 ст.ст.: Пилипа Морачевського, Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя, Івана (Іларіона) Огієнка, Івана Хоменка, Рафаїла Турконяка та ін. Крім того, вплив Святого Письма пов’язаний також із загальними тенденціями розвитку гуманітарної культури України. Для того, щоб Слово Боже стало «золотими скрижалями» нашої культури, важливо, щоб воно доступно і безпомилково доносилося до кожного, хто може прийняти і засвоїти слово, — звичайного вірянина у будь-якій парафії, журналіста, студента, представника творчої інтеліґенції. Як може Слово Боже стати надбанням широкого загалу? Для цього важливо, щоб воно не лише свідомо читалося християнами, а й промовлялося, ставало опорою в роздумах, прийнятті повсякденних життєвих рішень. Боже Слово має велике значення для публічного мовлення — не лише у проповідях священнослужителів, але й для будь-якої людини, яка живе й діє згідно з етикою християнства, заповідями Христовими. 5

Тому донесення Слова Божого до всіх членів суспільства, актуальне прочитання Святого Письма сучасником — одне з найважливіших завдань Церкви, християнської спільноти загалом. Отже, важливо, щоб текст Святого Письма був доступним, зрозумілим і сприймався, наскільки це можливо, усіма християнами України. В різний час історично складалися дві тенденції рецепції Святого Письма національними культурами. Перша — це опора на сакральні і незмінні тексти «священними» мовами — тобто грецькою, латинською, церковнослов’янською. Згодом, наприкінці Середньовіччя чи вже у Новий час, у різних европейських культурах створювалися авторитетні переклади національними мовами, які тривалий час не мали альтернативи, наприклад «King James Bible» в Англії, Біблія Лютера для німецькомовних лютеран або Синодальний переклад у Росії. Тобто Святе Письмо входило до національної культури двома шляхами: спершу — як елітарний текст священною мовою, доступною для освіченого прошарку, а згодом поширювалося у культурному просторі через національну мову завдяки загальновживаному і авторитетному перекладу. З часом поширення критичної біблійної текстології, яка має свої витоки з ідеології протестантської Реформації, сприяло розвитку тенденції постійного перегляду перекладного біблійного тексту. У розвинутих европейських культурах, де існувала конкуренція між протестантизмом і католицизмом або між протестантськими течіями, Святе Письмо регулярно перевидавалося з деякими відмінностями від попередніх видань, або пропонувалися нові переклади. Разом з тим кожний наступний переклад є поліпшеним відтворенням попередніх, він доповнює, а не заперечує перекладацькі досягнення попередніх поколінь. Треба відзначити, що українські переклади XIX–XX ст.ст., у порівнянні з европейською традицією, відповідають тим етапам, які державні европейські нації проходили 6

за 200–400 років перед тим. Кожен з перекладів, які здійснювалися нашими самовідданими культуртреґерами, має в своїй основі дещо відмінні принципи, орієнтується на різні традиції. З одного боку, в цьому є позитив, у перекладах ми бачимо різноманітність української релігійної культури, з іншого боку — констатуємо затруднене сприйняття цих перекладів значною частиною українців. Це, наприклад, перешкоджало на початку XX століття поширенню офіційного церковного перекладу Російської Православної Церкви (в основі якого була праця Пилипа Морачевського)1, а наприкінці XX ст. — перекладу І. Огієнка. Відзначимо, що переклади останніх десятиліть поліпшують ситуацію. Сподіваємось, що в Україні завдяки зусиллям Церков та простих християн якісні і зрозумілі переклади Святого Письма, виразні та точні цитати з нього увійдуть до широкого контексту української культури. Автор висловлюємо щиру вдячність редакторам, порадникам, критикам, усім, хто підтримав видання зауваженнями і пропозиціями: професору Л. Л. Звонській-Денисюк (науковому редактору); творчому колективу видавництва «Дух і Літера» і, зокрема, науковому редактору Ю. А. Вестелю; В. С. Шолоху, Н. В. Пуряєвій, О. П. Цибенку, С. М. Лутаві, О. В. Збруцькій та особливо парафіянам Свято-Преображенського храму с. Хотянівка, які надали допомогу для видання Словника.

1 Стародуб А. В. Видання українського перекладу Євангелія (1905–1912) (за матеріалами архіву Московської синодальної друкарні // Проблеми історії України ХІХ– поч. ХХ століття. Випуск 6. — К., 2003. — С.319–344.

М О ВА НО В О ГО ЗА В І Т У У Л Е КС И КО Г РАФІ Ч НОМ У Ф О Р М АТ І В Україні існує давня традиція перекладів Нового Завіту національною мовою, яка сягає щонайменше ХVI ст. Переклади ж найголовнішої книги християнства новою українською літературною мовою датовані періодом її (мови) інтенсивного формування — починаючи від середини і аж до кінця ХІХ ст. Всі перекладацькі спроби цього часу були спрямовані насамперед на піднесення статусу української мови, виконували роль найголовнішого аргументу на підтвердження її високого функціонального потенціалу, самостійності та й самого існування, адже здійснювалися у вкрай несприятливих для її розвитку обставинах. Сучасна Україна — багатоконфесійна держава, в якій кожна християнська конфесія послуговується власним українським перекладом Нового Завіту, офіційно затвердженим церковною владою. Крім того, продовжують виникати численні авторські переклади, докладається чимало зусиль для створення міжконфесійного перекладу, доволі актуальними залишаються авторитетні переклади, що виникли в попередні періоди нашого історичного розвитку. Таким чином, сьогодні в українському культурно-релігійному просторі Новий Завіт існує в кількох (якщо не кільканадцятьох!) перекладних варіантах. Як би ми не оцінювали цей факт, варто погодитись, що він об’єктивно зумовлений самою природою перекладного тексту, стосунки якого з текстом-прототипом доцільніше характеризувати в динамічних образах шляху та пошуку, ніж у статичному символі раз і назавжди встановленого монумента. Адже Боже Слово, як жодне інше, 9

ми прагнемо почути і зрозуміти якомога точніше, наблизившись до нього на максимально близьку відстань, бажаючи вплести його у тканину нашого сучасного життя. Це означає, що переклади створюватимуться й надалі, пошук триватиме, шлях розгортатиметься. І завжди цей процес, крім його прямої євангелізаційної мети, буде потужним фактором розвитку і нашої національної культури, і нашої національної мови. Коли новозавітні тексти були перекладені на українську мову, вона увійшла у сферу, де доти багато століть функціонувала сакральна церковнослов’янська мова, що була знаком приналежності до традиції Володимирового Хрещення Русі, традиції Київської Митрополії, Кирило-Мефодієвської перекладної традиції та взагалі культурно-релігійного ареалу, що його окреслюють як Pax Slavia Orthodoxa. Тому, незалежно від того з якої мови здійснювався переклад (грецької чи церковнослов’янської), саме церковнослов’янські тексти залишалися текстом-зразком, текстом-еталоном, що його наслідували чи від якого відштовхувалися українські переклади (принай мні ті, що були створені в контексті традиційних українських християнських конфесій). І завжди ці тенденції відображали ту чи іншу концепцію розвитку мови Церкви, церковно-релігійного стилю та української літературної мови загалом. Втім, у якому б напрямку не розвивалася творчість у галузі українського новозавітного перекладу, вона сприяла виробленню величезного і значущого мовного матеріалу (лексичного, фразеологічного, термінологічного, стилістичного), який давно очікував на лексикографічне опрацювання і представлення. Адже тривалий час через відомий ідеологічний пресинг та обмеження Новий Завіт ігнорувався українською лексикографією — переклади Святого Письма не включалися до реєстру джерел словників української літературної мови. Доволі промовистим є факт заборони і вилучення з ужитку «Російсько-українського словника» під редакцією засуджених радянською владою як «ворогів народу» С. Єфремова та 10

А. Кримського (1924–1933), причиною чого стала присутність у реєстрі церковно-релігійної лексики, зокрема біблійної. Словник, який ви тримаєте в руках, є першою спробою лексикографічного опрацювання української мови Нового Завіту. Унікальність цього лексикографічного видання — насамперед в його багатофункціональності. По-перше, це — церковнослов’янсько-український перекладний словник, що фіксує церковнослов’янську та українську лексичні сукупності, системність яких зумовлена функціонуванням у межах окремого, закритого комплексу текстів (книги Нового Завіту). До цього часу для українського користувача авторитетним залишається видання «Полный церковно-славянский словарь» протоієрея Г. Дяченка (перша публікація — 1899 р.), який, проте, в багатьох аспектах застарів. По-друге, це — довгоочікуваний словник української новозавітної богословської термінології, що, як відомо, лягла в основу також агіографічної, літургійної та проповідницької терміносистем українського християнства. Словники, які б фіксували зазначені термінологічні комплекси, досі відсутні. По-третє, ця лексикографічна праця належить до типу словників, що є так званими «друзями перекладача». Це своє рідний довідник прецедентів розв’язання багатьох складних проблем, які виникають у процесі перекладу Нового Завіту; своєрідний каталог різноманітних перекладацьких прийомів і рішень. Завдяки вдало розробленій концепції та структурі (церковнослов’янська лексема — грецький відповідник — українські варіанти перекладу) представлений словник виконує і такі завдання: 1) зводить воєдино найважливіші переклади Нового Завіту на українську мову; 2) зіставляє їх із грецьким текстом оригіналу та актуальним для нашої церковної традиції церковнослов’янським перекладом, 3) зіставляє їх між собою і 4) робить спробу рекомендації найвідповіднішого з них. Таким чином, словник дозволяє побачити реальне 11

співвідношення між одиницями оригіналу та перекладу на лексичному, семантичному та стилістичному рівнях, виявляє ступінь відповідності перекладних одиниць на цих рівнях, унаочнює «втрати» такого чи такого перекладу. Крім того, словник демонструє основні тенденції розвитку новітньої традиції перекладу Нового Завіту, враховує сучасні досягнення в галузі новозавітної бібліїстики. «Словник Нового Завіту» о. Богдана Огульчанського стане неоціненним джерелом для поповнення реєстру різного типу словників української мови: загальномовного, фразеологічного, словника синонімів, перекладних лексикографічних праць. Крім розв’язання суто лінгвістичних, перекладознавчих проблем, словник допомагає довести до розуміння читачів тексти Нового Завіту, полегшити їх адекватне сприйняття, заглибитись у них. Подальше плекання української традиції перекладу Нового Завіту передбачає серйозну і виважену оцінку здобутків на цій ниві, а також вироблення його норми та стратегії. Лексикографічна праця о. Богдана Огульчанського стане, на нашу думку, гарним фундаментом для цих процесів. Наталя Пуряєва, кандидат філологічних наук

ЗА ВД А Н Н Я З У К Л А Д А Н Н Я С ЛО В Н И К А ТА Ш Л Я Х И Ї Х В И Р І Ш Е Н Н Я Виходячи з того, що саме через канонічний церковно слов’янський текст сприймалося Слово Боже в нашій культур ній традиції аж до двадцятого століття, знаходження і підбір вдалих відповідників до цього тексту — слів та виразів різних українських перекладів — є основним змістом цієї праці. Детальний розгляд проблеми відповідности мав би містити історичний огляд еволюції канонічного тексту та його вплив на розвиток літературної української мови в XV– XIX ст.cт. Проте зараз ми звертаємося до того усталеного варіянту, яким він постає з часів Острозької Біблії та «Апо стола» Івана Федорова (кінець XVІ ст.). З цього часу зміни у канонічному церковнослов’янському тексті Нового Завіту неістотні. Нагадаємо, що й зараз в Україні у значній частині храмів богослужіння звершується церковнослов’янською мовою. Віряни, що беруть участь у богослужінні, сприймаючи цією мовою богослужбові тексти та слова Святого Письма, значною мірою орієнтовані на такий стиль, на відповідну лексику, є реципієнтами відповідної церковної культури. Цій категорії українських християн це видання, як ми вважаємо, допоможе краще зрозуміти саме церковнослов’ян ські тексти. Ті ж з українських християн, хто читає або слухає Слово Боже українською, зможе порівнювати різні переклади та вибирати той чи інший вираз, який допомагатиме точніше передати думку ориґіналу. Також слід зазначити: слова та вирази, що відповідають один одному у церковнослов’янському і українському текстах, 13

часто не еквівалентні за змістом. По-перше, і церковнослов’ян ський, і українські тексти — це переклади з грецького ориґі налу. При всій повазі до церковнослов’янського тексту, який своєю основою належить, найвірогідніше, близьким учням свв. Кирила і Мефодія, деякі місця Послань апостолів, осо бливо св. ап. Павла є складними для розуміння й точного перекладу (про це, як ми знаємо, свідчив і св. ап. Петро — у них є «дещо малозрозуміле», 2 Пет 3, 16), щодо них можливе неоднозначне тлумачення (це також стосується і цитат у Но вому Завіті з Псалмів або інших книг Старого Завіту, в якому, як ми знаємо, класичний грецький переклад Септуагінта у деяких місцях істотно відрізняється від т. зв. масоретського єврейського тексту Біблії). Тому, наголосимо, завдання Слов ника — саме подання відповідників до неоднозначних та ма лозрозумілих слів і виразів церковнослов’янського тексту. При цьому, як правило, Словник наводить декілька варіянтів і виділяє один або два (зрідка більше) пріоритетних з них. Усвідомлюючи проблему сприйняття Слова Божого, його широкого вживання в сучасній українській християнській культурі, ми намагалися показати палітру виразів зі Свя того Письма у різних перекладах авторів від ХІХ до кінця ХХ століття. Отже, уточнюємо, запропонована праця сприяє розв’я занню таких питань: • розумінню складних та таких, що неоднозначно сприймаються, місць церковнослов’янського тексту; • дослідженню української релігійної новозавітної лек сики в її різноманітності та в її історичній еволюції; • порівнянню різних варіянтів перекладу Святого Пись ма та вибору оптимальних риторичних форм з огляду на ті чи інші потреби їх застосування; • підготовці до можливого спільного видання україн ського Св. Письма (за участю різних християнських Церков). 14

Таким чином, матеріяли Словника допоможуть читачеві порівнювати відповідники з різних українських текстів-пе рекладів Нового Завіту та обирати той, що більше відпові дає запитам. При цьому ми, якщо вважаємо це за потрібне, подаємо найвдаліший, на нашу думку, переклад або (зрідка) пропонуємо власний. Перед історичним екскурсом — оглядом основних укра їнських перекладів Святого Письма зауважимо, що між різними заслужено шанованими перекладами є певні різ ночитання. Об’єктивною причиною цього є те, що ані в ХІХ, ні у ХХ століттях українська культура не мала сприятливих умов для спокійної і багатосторонньої праці над перекладом, а більшість з тих версій, які були видані, постали героїчни ми зусиллями окремих особистостей, які при цьому часто під тиском обставин мусили творити за межами України і не мали живого зв’язку зі своїм народом та його мовою. Крім того, на час нашого видання українські Церкви ще не спромог лися на таку об’єднувальну працю, яка дала би змогу спільно благословити загальноукраїнське видання, яким на початку міг би бути Новий Завіт. У словнику зібрано відповідники слів і словосполучень зі Святого Письма Нового Завіту з канонічних текстів церков нослов’янською мовою та давньогрецького Тексту більшости («Majority textform») й основних українських перекладів Ново го Завіту, які найбільш відомі і використовуються українською християнською спільнотою. До тих словникових статей, які розглядають терміни, що суттєві для християнського бого слов’я і мають богословське значення (наприклад, насbщный, =бщNнiе, прhвда, разумrти), у відповідному розділі додається авторський коментар. З позиції сучасника не всі наведені у Словнику відповід ники є однаково вартими уваги. Перекладачі ХІХ чи початку ХХ століття часто використовують лексеми та вирази, які зараз сприймаються як архаїчні та неточні. Але ми наводимо 15

їх іноді і для того, щоб читачі могли оцінити різноманіт ність і багатство мови, еволюцію богословської та соціяльної української християнської лексики. Передати багатства цієї лексики — друге і важливе завдання Словника.

ПРИНЦИПИ ВИБ ОР У ЛЕКСИЧНОГО МАТЕРІЯЛУ Укладач брав до уваги ті слова та словосполучення церковнослов’янського тексту, які допускають неоднозначне тлумачення, не входять до складу літературної української лексики і складні для розуміння нашому сучаснику. Наприклад, із фрази «хлrбъ нhшъ насbщный дhждь нhмъ днNсь» наводяться варіянти лише для слова насbщный. У словник також не увійшли слова, які є спільними для церковнослов’янської та російської мов і не викликають труднощів при перекладі на українську (наприклад, желhнiе, осуждNнiе, безбрhчный тощо). Значну частину словникових статей становлять пароніми — слова, що звучать так само, як в українській чи російській мові, але мають інше значення. Те, що проблема церковнослов’янсько-українських відповідників є актуальною, стає очевидним, якщо відвідати богослужіння, яке ведеться церковнослов’янською мовою (значна частина християнських громад України). Якщо читання Євангелія церковнослов’янською часто супроводжується проповіддю, що розтлумачує євангельське слово, то на Апостол, який читається якраз перед Євангелієм, як правило не звертають уваги. А і парафіяни, і навіть сам читець часто не здатен розуміти, що «наказhтель без¤мнымъ» (Рим 2, 20) — це зовсім не той, хто карає безумних, а той, хто навчає нерозумних; «Zбразъ рhзума»(там само) — це взірець знання, а «сокрушNнiе ў ®sлоблNнiе» (Рим 3,16) — це не бідкання та озлоблення, а руїни та нещастя.

КО Р О Т К И Й ІС Т О Р И Ч Н И Й О ГЛ Я Д У К РА Ї НС Ь К И Х П Е Р Е К Л А Д І В С ВЯ Т О ГО П ИС Ь М А 1 Дев’ятнадцяте століття — це час постання та розвитку нової української культури. Незважаючи на несприятливі політичні обставини, в Україні починаються процеси рецепції явищ культурної спадщини людства: після «Енеїди» І. Котляревського ми знаємо багато спроб перекладу на українську мову творів світової класики. Черга неодмінно мала дійти і до Святого Письма. До середини XIX ст. праця з перекладу біблійних текстів стримувалася переважно позицією традиційних церков — Православної у Росії та Львівської митрополії Греко-Католицької церкви в Австро-Угорщині. Причини неґативного ставлення цих Церков до перекладу на живу мову українського народу були й різними, і в чомусь подібними. А саме, підкреслена шанобливість до церковнослов’янського тексту поєднувалася з побоюванням того, що Святе Письмо, ставши доступним для широкого користування, втратить свою сакральність (можливо, ще й тому, що після перекладання Св. Письма сучасною мовою воно вносило біблійні цінності 1 Укладач, зокрема, спирався на працю акад. В. Німчука «Українські переклади Святого Письма», в якій проаналізовано як досліджувані нами переклади, так і менш відомі. В цій роботі історичний огляд перекладів поєднується з їх філологічним аналізом. Див. Німчук В. Українські переклади Святого Письма / В. Німчук // Das Ukrainische als Kirchensprache (Українська мова в церквах). — Siavische Sprachgeschichte / Herausgegeben von Michael Moser. — Wien, 2005. — Band 1. — S. 15–64.

та сенси в усі аспекти національної культури в широкому розумінні і переставало бути виключно церковним надбанням). Ситуація стала змінюватися внаслідок прилучення України до европейської тенденції національного романтизму (особливо характерної для бездержавних народів Центрально-Східної та Південної Европи). Усвідомлення того, що мова і культура простого народу має свою цінність, красу і глибину, сприяло жертовній праці інтеліґентів-народолюбців у різних національних культурах, які бажали донести до власного народу найважливіші досягнення світової культури рідною мовою. Звичайно, особливе значення приділялося перекладу на рідну мову Святого Письма. Серед перших перекладачів окремих частин Нового Завіту на українську мову відзначають Григорія Квітку-Основ’яненка та Маркіяна Шашкевича (40-і роки XIX ст.). Перший систематичний переклад належить Пилипу Морачевському, який завершив свою працю на початку 60-х років XIX ст., але цей переклад не був опублікований. Пантелеймон Куліш працював над повним перекладом Біблії з 60-х років аж до кінця свого життя (+ 1897). На жаль, його працю затримало знищення у вогні рукописів перекладу більшости книг Старого Завіту2. Щоправда, перед цим вдалося видати у Відні перші перекладені книги Старого Завіту та Новий Завіт, над перекладом якого Куліш працював разом з молодим і різносторонньо талановитим Іваном Пулюєм у 1869–72 рр. Видати переклад Нового Завіту вдалося у Львові Широковідомо, що причиною цього була пожежа в родинному маєтку у Мотронівці у 1885 році. Втім, у своїй монографії про П. Куліша його дослідник Євген Нахлік, посилаючись на відповідне листування письменника, доводить, що насправді П. Куліш, незадоволений якістю перекладу та внесеними до нього І. Пулюєм правками, сам спалив рукопис (див. Нахлік Є. К. Пантелеймон Куліш: Особистість, письменник, мислитель. Т. 2: Світогляд і творчість Пантелеймона Куліша. — К., 2007. С. 273–375). 2

лише в 1880 році (окремо П’ятикнижжя, Псалтир та Євангелія видавалися у Львові та Відні у 1869 та 1871 рр.). До видання повного тексту Святого Письма у Відні в 1903 році істотний внесок долучив знаний письменник Іван Семенович Нечуй-Левицький, який переклав деякі книги Старого Завіту на межі ХІХ та ХХ ст.ст3. На початку двадцятого століття, у зв’язку з пом’якшенням політики російської влади в національному питанні, у 1906–12 рр. нарешті Україна отримала текст Нового Завіту українською мовою, що був виданий з благословення Синоду Російської Православної Церкви. В основу цього перекладу було покладено працю П. Морачевського, рукопис перекладу якого був подарований спадкоємцями в Імператорську бібліотеку, але при редаґуванні преосвященним епископом Подільським Парфенієм Левицьким були внесені істотні правки, з урахуванням також перекладу Куліша-Пулюя та окремого перекладу М. Лободовського. Наступною віхою в історії українського перекладу Святого Письма стала подвижницька праця професора Івана Огієнка (згодом, з 1940 р. — архієпископ, з 1943 р. — митрополит Іларіон, з 1951 р. очолював Українську Греко-Православну Церкву в Канаді). Історія його перекладу Святого Письма склалася не менш драматично, ніж історія Кулішевої Біблії. У той час, як переклад Біблії Куліша тривав 30 років (1868–1898), Огієнків біблійний переклад розтягнувся на 41 рік. Але, не зосереджуючись на історії праці над різними частинами Біблії, відзначимо, що переклад Нового Завіту був готовий 1936 року. У 1937 році завдяки підтримці Британського Біблійного товариства переклад Євангелія був надрукований у Львові, а весь Новий Завіт (та Псалтир) — у 1939 році у Варшаві. У 1940 р. Про переклади П. Морачевського та П. Куліша, І. Пулюя, І. НечуяЛевицького див., наприклад, І. Влосовський. Нарис історії Української Православної церкви. — Нью-Йорк, 1955-66. т. 3., ст. 294-299. 3

переклад усієї Біблії був готовий. Але почалася Світова війна. Після багатолітніх поневірянь у воєнні та повоєнні роки владика Іларіон з 1947 р. перебуває в Канаді, і тут він довгий час веде переговори з Британським Біблійним товариством щодо публікації української Біблії. Зрештою, Митрополит зміг узяти до рук видрукований плід багатолітньої праці у 1962 році. Починаючи з цього року, повний переклад Біблії Огієнка неодноразово видавався спершу за кордоном, а потім (з 1995 року) і в Україні. Відзначимо значний внесок представників Української Греко-Католицької Церкви у справу перекладу Святого Письма. Перше католицьке видання українського перекладу, зроблене Олександром Бачинським, з’явилося у Львові 1903 року. У 1921 році Отці Василіяни (орден Чину св. Василія Великого) видали у Жовкві переклад Нового Завіту та П’ятикнижжя, здійснений священиком Ярославом Левицьким. Але найзначнішим внеском була багаторічна праця отця Івана Хоменка, якого провід УГКЦ уповноважив зробити повний переклад Біблії. Організація перекладу, підготовка тексту і видання здійснювалися під опікою духовного керівництва Церкви, яке перебувало на той час в Італії. Іван Софронович Хоменко походив з Правобережної України (народився у Вінниці), навчався у Київському університеті. Ставши священиком і ченцем Греко-Католицької церкви, о. Іван засвоїв і поєднав у своїй перекладацькій творчості усі багатства українського слова з різних частин України. Робота над перекладом Святого Письма стала основною справою життя І. Хоменка. Вона тривала 23 роки і була завершена в середині 50-х років. Близько 10 років зайняла редакція перекладу, здійснена створеною для цього експертно-богословською комісією. Зрештою, через рік після виходу Біблії Іларіона Огієнка, текст Святого Письма був опублікований 1963 р. у видавництві ордену Чину св. Василія Великого (Отців-Василіян), який таким чином

взяв відповідальність за нього4. Слід зазначити, що у процесі редаґування первісний текст І. Хоменка було значно змінено, і згодом перекладач вельми жалкував з цього приводу (відомо, що о. Іван довго не втрачав надії побачити надрукованим первісний текст). Переклад Хоменка побачив світ невдовзі після перекладу Огієнка, у 1963 р. Зауважимо, що при перекладі Нового Завіту о. І. Хоменко користувався так званими «критичними текстами», реконструйованими на основі зіставлень з наявними найдавнішими Євангеліями та іншими книгами Нового Завіту. За основу він взяв критичний текст Нового Завіту, підготовлений Папським Біблійним інститутом. Переклад Івана Хоменка тривалий час українські католики використовують як основний сакральний текст . Переклад о. Рафаїла Турконяка також є істотним внеском до української християнської культури. Над своїм перекладом ієромонах (нині — архімандрит) Рафаїл почав працювати з 1975 року після особистого прохання Верховного архі єпископа УГКЦ Йосипа Сліпого. В основу було покладено переклад церковнослов’янського тексту Острозької Біблії на українську мову, над яким о. Рафаїл працював у 70–80-х роках. З початку 90-х рр. Турконяк продовжив працю над перекладом уже з ориґінального давньогрецького тексту. Переклад здійснювався за дорученням Українського Біблійного товариства (УБТ); у редаґуванні тексту суттєвий внесок належить керівництву УБТ, зокрема віце-президентам Дмитру Степовику, о. Василю Луцишину, науковцям — професору Лесі Звонській-Денисюк, доктору Богдану Качмару (головному редактору перекладу) та багатьом іншим. Уперше переклад Нового Завіту як частини усієї праці було надруковано у 2000 році. Про історію перекладу І. Хоменка див.: Д. Степовик. Третій повний (римський) переклад Біблії українською мовою // Бюлетень Українського Біблійного товариства № 4 (липень–грудень). — К., 1996. 4

Православні церкви України неодноразово здійснювали перевидання тексту Святого Письма Нового Завіту. 2004 року був представлений перший повний православний переклад Святого Письма (у т. ч. книг Старого Завіту, що були відсутні в попередніх перекладах, так званих «неканонічних») на сучасну літературну українську мову. Новий Завіт, однак, перекладався раніше. Напередодні 1000-ліття Хрещення Русі з благословення керівництва Московської Патріархії тодішній екзарх України Митрополит Київський і Галицький Філарет (Денисенко) організував спільну роботу над перекладом Нового Завіту, використовуючи культурний потенціал Київської митрополії. Цей переклад було видано у 1988 році. Для роботи над новим виданням були використані тексти видань 1906–1911 рр. (як уже було відзначено, в основу українського євангельського тексту було покладено переклад П. Морачевського), частково перекладу І. Огієнка та інші5. Наступні перевидання Нового Завіту, що здійснювалися як в Українській Православній Церкві, так і в Українській Православній Церкві Київського Патріархату, хоч і редаґувалися, орієнтувалися саме на видання 1988 року. Нарешті, найновішим за часом із розглянутих нами є переклад Нового Завіту, здійснений Валерієм Громовим у співпраці з науковцями Національної академії наук України. Головним рецензентом видання був академік НАНУ доктор філологічних наук В. М. Русанівський. Проект було рекомендовано до видання Вченою радою Українського мовно-інформаційного фонду НАНУ і вийшов у світ 2009 року під назвою «Вічне Євангеліє». 5 Відзначимо помітний внесок в даний переклад Йосипа Оксіюка (1894-1991), єдиного вцілілого з 20-х років епископа УАПЦ, який на час підготовки перекладу був секретарем редакції часопису «Православний вісник». Й. Оксіюк, маючи освіту дореволюційної Київської Духовної Академії, прекрасно знав класичні мови, а також тонко знав і відчував рідну, українську. У 20-і роки він, зокрема, переклав на українську мову низку богослужбових текстів.

ПО Р І В Н Я Л Ь Н А Х А РА К Т Е Р ИС Т И К А Р О З ГЛ Я Н У Т И Х У К РА Ї НС Ь К И Х ПЕРЕКЛАДІВ1 Переклад П. Куліша (1880) має своєрідні ознаки. Насамперед — це багата і різноманітна лексика. Для перекладу властиве широке використання розмаїтого лексичного матеріялу, який не повністю увійшов до нормованого лексикону української літературної мови. Тому на сьогодні мова перекладу видається архаїчною, хоча деякі слова та словосполучення тексту заслуговують на увагу. Крім того, на час здійснення перекладу, за умов початку формування української богословської термінології, деяких суто українських термінів ще не існувало, і через це перекладач просто скористався калькою з церковно-слов’янської. Таких кальок у перекладі достатньо багато. Приєднання до роботи над перекладом І. Пулюя додало до тексту значну кількість галицизмів і тому дещо віддалило його від основного річища літературної мови, яке розвиваВ Україні за останнє десятиліття з’явилися публікації, в яких аналізується мова основних українських перекладів Св. Письма. Крім названої праці та низки інших публікацій В. Німчука, див.: Т. Мороз. Переклади Біблії українською мовою: текстова варіантність на синтаксичному рівні (на матеріалі перекладів П. Морачевського, П. Куліша, І. Огієнка) // Актуальні проблеми синтаксису: Матеріали Міжнародної наукової конференції. — Чернівці, Рута, 2006. — С. 250-255; І. Судук. Порівняння в текстах українських перекладів Святого Письма // Автореферат дис. на здобуття наукового ступеня кандидата філол. наук. — Ів.-Франківськ, 2009; О. Дзера. Історія українських перекладів Святого Письма // Іноземна філологія. Вип. 127. Ч. 2. — К., 2014.С. 214–222. 1

лося на Наддніпрянщині. Крім того, переклад Куліша-ПулюяЛевицького, як на наш час, помилково передає чимало місць Святого Письма. Але все ж низка використаних перекладачами принципів та підходів заслуговують на увагу. Переклад Івана Огієнка (1936) значно точніший, ніж у його попередників, і адекватніше передає ориґінал. Як зазначає академік В. Німчук2, мова перекладу І.Огієнка відзначається багатством лексики з тонким нюансуванням семантики й живомовною фразеологією. Нам видається, що шанований перекладач одним із принципів праці обрав самобутність та незалежність мови перекладу. Тому, маючи вибір перекладу слова або виразу, перекладач часто приймає такі рішення, на які б не впливала російська або польська версії. Можна вважати, що принципи перекладу Івана Огієнка були суголосними з характером українського національного відродження 20-х рр. у підрадянській Україні — він так само спирається на мову українських класиків кінця 19 — початку 20 століття і намагається ствердити незалежність української релігійної лексики від російської. З іншого боку, такий підхід, як видається, призводить до віддалености мови Біблії Огієнка від мови радянської та післярадянської України. Тому, віддаючи належне стилю, який відображає глибину і урочистість священного тексту, відзначимо, що в цілому текст не завжди легкий для розуміння нашим сучасником, потребує певних зусиль для сприйняття (на жаль, із зрозумілих політичних причин, лексика перекладу І. Огієнка, так само як і інших перекладів Святого Письма, не увійшла у нормативний Словник української мови, виданий в УРСР у 1970-80 рр.) Переклад Івана Хоменка (1892–1981) тривалий час був і залишається основним текстом, яким користуються вірні Української Греко-Католицької церкви (в наступних друкованих виданнях текст після редакцій зазнав незначних 2

В. Німчук — цитована праця.

змін). У порівнянні з перекладом Огієнка, на наше особисте враження, новозавітній текст «Святого Письма» І. Хоменка у багатьох місцях вирізняється більшою доступністю: місця, що складні для сприйняття, видаються зрозумілішими (треба мати на увазі, що І. Хоменко та його редактори, очевидно, мали перед собою переклад Нового Завіту І. Огієнка, який був виданий у 30-х рр.). З іншого боку, помітно, що всі переклади, здійснені у православній традиції (починаючи ще від П. Морачевського, І. Огієнка і до останніх видань) в основних принципах, прийомах перекладу та лексиці ближчі один до одного, ніж до «Святого Письма» у перекладі І. Хоменка. Ми не ставимо завдання визначити більшу чи меншу точність різних перекладів, але вважаємо, що дискусія щодо використання тих чи інших термінів, виразів, прийомів перекладу є важливою і потрібною. Переклад Івана Огієнка протягом десятиліть був єдиним доступним і авторитетним для значного числа українців з православною ідентичністю. Тому наступний за часом переклад Св. Письма Нового Завіту 1988 року, виконаний у Київській Митрополії РПЦ, спирався на переклади П. Морачевського (у тому вигляді, в якому переклад був поданий у синод. виданнях 1905–12 рр.), працю І. Огієнка, уточняв і виправляв цих попередників. Зараз цей переклад є основою декількох видань, здійснених як в Українській Православній Церкві (УПЦ), так і в Українській Православній Церкві Київського Патріархату. Мова Нового Завіту в цій традиції (зокрема, видання УПЦ(КП) 2003 р. та в інші роки) має зв’язок не тільки з перекладами П. Морачевського, І. Огієнка. Можна простежити також помітну залежність від російського Синодального перекладу: ті місця ориґінального грецького тексту, які допускають різні тлумачення, переважно подаються в узгодженні з Синодальним перекладом. Тому цей переклад легше сприймається читачами, які значну частину релігійної літератури звикли читати 27

російською мовою — багато релігійних понять та термінів є однокореневими з російськими відповідниками3. Переклад о. Рафаїла Турконяка (з редакцією Українського Біблійного товариства) має історико-культурний зв’язок з перекладом о. Івана Хоменка, часто його підтверджує і в певних місцях уточнює. Завдяки останнім редакціям його мова сприймається як цілком сучасна. Коротко охарактеризуємо переклад World Bible Translation Center4 українською мовою (1997). На відміну від інших перекладів, у ньому перекладачі діяли не за принципом послідовного перекладу «слово у слово», цей переклад є скоріше перекладом сенсів, а не слів або слововиразів. Це, з одного боку, робить якусь частину тексту доступнішою для розуміння, але, з іншого, переклад слабше відображає стиль, характер ориґіналу. Декілька варіянтів, які запропоновані цим перекладом, як нам видається, мають певний інтерес, і тому деінде наведені у цій праці. Зрештою, зупинимося на останньому з використаних у роботі перекладів — перекладі Валерія Громова. Він виглядає найбільш пунктуальним і таким, що опирається на характерні особливості всіх основних перекладів, на ретельно вивірену роботу з грецьким ориґіналом та з урахуванням перекладів на низку европейських мов. З інших перекладів мовою він найближчий до перекладу УПЦ(КП). Але, звичайно, він не є бездоганним, а однією з інших, доброю альтернативою.

3 В. Німчук: «Мова перекладу відбиває сучасну літературну норму, але в перекладі є багато кальок із російських слів та виразів. В ономастиконі перекладу привертають увагу церковнослов’янські форми власних назв (іноді з явним впливом російської орфографії та орфоепії)» — там само. 4 World Bible Translation Center — це мережева структура, яка багато десятиліть об’єднує інституції різних країн, що працюють над покращенням перекладів Слова Божого різними мовами. Координатором такої діяльності зараз виступає Cornerstone University, штат Мічіґан, США.

Р О ЗД І Л И , Я К І М ІС Т И Т Ь С ЛО В Н И К Основна частина книги — це власне словник, про будову типової словникової статті у ньому написано нижче. Після словника вміщені ще два менші за обсягом розділи. Перший з них — це церковнослов’янсько-українсько-грецький словник основних богословських термінів Нового Завіту. Його можна розглядати як скорочений варіянт основного словника. Укладач наводить слова, найбільш вживані та переклад яких є найважливішим Далі подаються основні українські терміни-переклади, що вживаються в перекладах Нового Завіту. Завершує працю розділ, в якому розглядаються ключові релігійні терміни Нового Завіту з урахуванням їх багатозначности, з допомогою аналізу етимології давньогрецьких та слов’янських слів. Автор ділиться міркуваннями щодо проблем їхнього перекладу.

С Т Р У К Т У РА С ЛО В Н И КО В О Ї С ТАТ Т І Першим у статті вміщено гніздове слово церковнослов’янською мовою. Якщо слово має самостійне значення, воно подається самé і в початковій формі (називний відмінок для іменника, прикметника і дієприкметника, інфінітив для дієслова)1. Інфінітив дієслова може бути як доконаного, так і недоконаного виду, залежно від форми вжитого слова в тексті Нового Завіту. 1 Іноді укладач, використовуючи напрацювання прот. Г. Дяченка («Полный церковнославянский словар», 1899), подає церковнослов’ян ське дієслово в однині 1-ої особи.

Якщо гніздове слово, крім основного значення, також має особливе значення у словосполученні, то це словосполучення наводиться на рядок нижче (або поруч після двокрапки). Після гніздового церковнослов’янського слова розміщено українське слово-відповідник, яке обране з наявних перекладів та рекомендоване укладачем як основне. Воно виділяється посиленим шрифтом (якщо, на думку укладача, таких рівноцінних відповідників більше, ніж один, вони виділяються всі). Не основні слова-відповідники наводяться звичайним шрифтом. Коли укладач пропонує власний варіянт, відсутній у представлених перекладах, це слово виділене посиленим курсивом. Якщо український відповідник у тексті Нового Завіту не є основним перекладним значенням церковнослов’янського слова, але в конкретному місці Нового Завіту саме це значення — найбільш адекватне, тоді додається примітка тут або також. Зазначимо, що пропозиція основного (або основних) українського слова-відповідника з різних перекладів, так само як і пропозиція власного варіянту — це вибір укладача, і він, звичайно, певною мірою суб’єктивний. Критеріями вибору були: 1) відповідність значення слова-перекладу та грецького слова-ориґіналу з Тексту більшости; 2) входження слова до сучасної активної лексики української мови (ми уникаємо надмірної архаїчности); 3) образність, експресивність, емоційність терміну — якщо це доречно в контексті. Перший критерій уточнювався порівнянням з перекладами новозавітного тексту на інші мови (зокрема, латиною — Vulgata, англійськими перекладами та перекладами на близькі слов’янські мови). Коли одному церковнослов’янському слову в різних місцях тексту Нового Завіту відповідають різні українські відповідники, то ми наводимо ці відповідники двома способами: якщо ці слова-відповідники є близькими синонімами, то вони наводяться через кому або відділяються двома косими рисками (//). Якщо значення є суттєво різними, тоді кожне відмінне слово-відповідник пронумероване. 30

Далі наводиться грецький прообраз — відповідник гніздового слова, який присутній у Тексті більшости. Для грецьких іменників та прикметників подається основна форма (артикль та називний відмінок однини або множини, якщо множина є основною формою). Для дієслів та утворених від них діє прикметників, як прийнято для словників греки, спершу подається основна форма (дієслово першої особи у теперішньому часі). Оскільки в давньогрецькій мові дієприкметники, як і інші видозміни дієслова, суттєво відрізняються від основної форми, то для гніздового церковнослов’янського слова-дієприкметника ми після основної форми грецького дієслова часто подаємо також у формі однини та в чоловічому роді дієприкметник, вжитий у ориґіналі (Тексті більшости). Іноді грецькою мовою цитується також словосполучення з Тексту більшости. Якщо одному церковнослов’янському слову відповідає два або більше грецьких слова (в різних місцях тексту Нового Завіту), ми їх наводимо послідовно. Як і в будь-якому перекладі змістовно багатого тексту, у церковнослов’янському тексті грецьким словосполученням з одними частинами мови можуть відповідати церковнослов’янські словосполучення з іншими (наприклад, виразу з дієсловом може відповідати вираз з іменником або прикметником та навпаки). Така ж невідповідність може бути між церковнослов’янським та українським термінами. Але ми завжди подаємо основне грецьке слово (або словосполучення з ним) із ориґінального тексту. Наступну позицію займає вираз (вирази) з тексту Нового Завіту, який ілюструє дане слово або словосполучення — у церковнослов’янському та українських варіянтах перекладу (в деяких випадках укладач уважав за доцільне подати лише саме слово-переклад, якщо для його розуміння не обов’язково наводити текст). У церковнослов’янському тексті гніздове слово, яке є у даній статті, виділене курсивом. З українських варіянтів ми наводимо ті, які правильно відповідають змісту 31

грецького ориґіналу і є семантично найвиразнішими (тобто оминаються невдалі, хибні відповідники). Іноді наводимо також варіянти, які, хоч і пропонують маловживане нині в літературній мові слово, становлять історичний інтерес (при цьому віддаємо належне першому опублікованому перекладу Куліша-Пулюя-Левицького). Якщо в різних українських перекладах пропонується те ж саме слово чи вираз, ми посилаємося на той переклад, який з’явився раніше. Якщо переважна більшість перекладів подають той самий відповідник, ми не перераховуємо усі прізвища перекладачів, а подаємо цитату без зазначення джерела. Порядок гніздових слів відповідає церковнослов’янському алфавіту, за винятком літер ý та w, для зручности користувача, з урахуванням орфографії подібних слів сучасною українською мовою. У Словнику слова з ý ідуть відразу після е, а слова з w та з о в алфавітному порядку мають однаковий пріоритет. Текст видання перекладу Куліша-Пулюя-Нечуя-Левицького наводиться за першодруком (правопис Євгена Желехівського, яким на час видання друкувалися книги, видані на Західній Україні; цей правопис був офіційно затверджений австрійським урядом)2. Ми залишили такі слова та вирази без змін (якщо варіянт перекладу збігається з більш пізніми, то цитата подається згідно з новішим правописом). Більшість наступних перекладів (І. Огієнка, І. Хоменка, Р. Турконяка, Новий Завіт УПЦ(КП) ) видані згідно з правописом, розробленим Всеукраїнською Академією наук, який був нормативний на підрадянській Україні до 1933 року (так званий «харківський правопис») та використовується й зараз в українській діяспорі і у деяких виданнях в Україні, зокрема в релігійних. Розділи, написані укладачем та всі коментарі також подаються згідно з цим правописом. Згідно з цими нормами, пом’якшення приголосної у сполученнях приголосна + і виділяється написанням літери ї на місці сучасного і: по правдї, нїжний тощо. 2

Словники та допоміжна літерату ра, якими користувавс я ук ладач Словника: Словарь української мови в 4 т. / Упорядкував Б. Грін ченко. — К., 1907–1909. Словник української мови в 11 тт. К.: Наукова думка, 1970–80. Вейсман А.Д. Греческо-русский словарь. — Сп-Б., 1899 (репринт V-го изд.: М., Греко-латинский кабинет Ю.А. Ши чалина, 1991). «Вічне Євангеліє», український і російський паралельні переклади із грецької. / Перекл. Валерія Громова. — К.: НАН України, Український мовно-інформаційний фонд, 2009. Розділ: «Скорочений грецький словник», стт. 759–782. Греческо-русский словарь Нового Завета. Перевод Крат кого греческо-английского словаря Нового Завета Баркли М. Ньюмана. Перевод и редактирование В. Н. Кузнецовой при участии Е. Б. Смагиной и И. С. Козырева. — М.: Российское Библейское Общество, 2002. Гильтебрандт П. Справочный и объяснительный Словарь к Новому Завету. Петроград, 1882-1884. Дьяченко Г. Полный церковно-славянский словарь. Со внесением в него важнейших древне-русских слов и вы ражений. — М., 1899 (репринт: Дьяченко Г. М. Полный цер ковно-славянский словарь. — М.: Изд. отдел Московского Патриархата, 1993). Етимологічний словник української мови. Тт. 1–6. — К.: Наукова думка, 1982–2012. Пуряєва Н. Словник церковно-обрядової термінології. — Львів: Свічадо, 2001. Седакова О.А. Словарь трудных слов из богослужения: Церковнославяно-русские паронимы. — 2-е изд. М.: Греколатинский кабинет Ю.А. Шичалина, 2008. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка в 4 томах. 2-е изд. — М.: «Прогресс», 1986. 33

Скорочення: КП — переклад Куліша-Пулюя-Нечуя-Левицького. Ог — переклад І. Огієнка. Хом — переклад І. Хоменка. Ф — Новий Завіт, виданий УПЦ(КП) у 2003 р. (під загальною редакцією патріарха Філарета (Денисенка) ). Тур — переклад Р. Турконяка. БТ — World Bible Translation Center (1997). Гр — переклад В. Громова. Скорочення для назв книг Нового Завіту — традиційні: Мв, Мк, Лк, Іоан — відповідно Євангелія від Матвія, Марка, Луки, Іоана. Діян — Діяння апостолів. Як, 1Пет, 2Пет, 1Іоан, 2Іоан, Іуд — Послання апостолів Якова, Петра, Іоана, Іуди. Одкр — Одкровення Іоана Богослова. Послання апостола Павла: Рим — Римлянам 1,2 Кор — Коринтянам Гал — Галатам Еф — Ефесянам Кол — Колосянам Флп — Филипійцям 1,2 Сол — Солунянам 1,2 Тим — Тимофію Тит — Титу Филим — Филимону Євр — Євреям. 35

Скорочення, що використовуютьс я для церковнослов’янських текстів. Фонетичне відтворення церковнослов’янських слів подається згідно з українською традицією вимови. блг*ть благодать блUгочт$iе благочестіє бгUъ, бжUiе, по бзUэ Бог, Боже, по Бозі глUетъ глаголет гд$ь, гд$и, гд$ень Господь, Господи, Господень дхUъ, дхUу дух, духу дшU№ душа

Vер$лBмъ Ієрусалим VиUль Ізраїль

?иUсъ, иUсъ Ісус

ннUэ нині

=цUъ Отец #чUи Отчи (въ лAнэ #чUи — в Отцевому лоні) ®ч$тити очистити плUть плоть прв*ный праведний

прп*бенъ преподобен пр$но, пр$нiи присно, приснії пр/рAкъ пророк стUBтелство святителство стU«й святий сщUѕ свящу снUъ син смUрть смерть

спUнiе спасеніє стр$ть страсть ч$тный, ч$тенъ, равноч$тный честний, честен, равночестний

Ц Е Р КО В НО С ЛО В ’ Я НС Ь КО - У К РА Ї НС Ь К І В І Д ПО В І Д Н И К И НО В О ГО ЗА В І Т У ІрхiтNктwнъ будівничий, будівельник ἀρχιτέκτων ὁ: Экw премbдръ ІрхiтNктwнъ ®сновhнiе положBхъ — як мудрий будівничий, основу поклав (Ог); я заклав фундамент, як той му дрий будівельник (БТ) (1 Кор 3,10). бдrнiе неспання, недосипання, чування ἀγρυπνία ἡ въ трудrхъ, во бдrнiихъ, въ пощNнiихъ — у працях, у недосипаннях, у постах (КП, Ог); ... у неспанні (Хом, Ф) (2 Кор 6,5). бдrти пильнувати, чувати γρηγορέω Јще бдBмъ, Јще ли спBмъ, кbпнw съ нBмъ живNмъ — чи то пильнуємо, чи то спимо, укупі з Ним жили (КП); щоб ми, чи чуваємо, чи спимо… (Хом) (1 Сол 5,6). безвrстнw навмання, на непевне ἀδήλως Јзъ ¬бо тhкw текѕ, не Экw безвrстнw — oце ж я так біжу, не якби на непевне (КП, Ог, Ф); тому я біжу не навмання (Тур) (1 Кор 9,26). безглhсенъ див. глhсъ

беззакЎнный, беззакAнникъ той, хто не має закону ἄνομος не сaй беззакAнникъ бгUу, но закAнникъ хр$тѕ, да приwбрMщу беззакЎнныя — не будучи таким, що не має закону перед Богом, але підзаконник Христу, щоб придбати тих, які не мають закону (Ф) (1 Кор 9,21). безквhсiе див. квhс

безмAлвный спокійний, мирний ἡσύχιος да тBхое ў безмAлвное житiї поживNмъ во всMцэмъ блUгочNстiи — щоб нам тихо та спокійно вести життя з усією побожністю (Хом); щоб нам жити тихим і мирним життям в усякій побожності(Тур, Ог) (1 Тим 2,2).

беіwбразBти чинити негоже, робити не те, що слід ἀσχημονέω Јще ли же ктЁ беіwбразBти ® дrвэ своNй непщbетъ — коли ж хтось думає, що він негоже чинить супроти дівчини своєї (Хом); Якщо хтось вважає, що не робить те, що слід (БТ) (1 Кор 7,36). безпорAчный бездоганний, що не піддається сумніву (μὴ) μωμάομαι: ἵ να μὴ μωμηθῇ ἡ διακoνία да служNнiе безпорAчно бbдетъ — щоб служіння було бездоганне (Ог); щоб служіння наше ніхто не ганив (БТ) (2 Кор 6,3). безпреткновNнным (бaти) не бути спотиканням, не бути причиною спокуси ἀπρόσκοπος безпреткновNни бывhйте VудNeмъ ў µллинwмъ ў црUкви бжUiей — не будьте спотиканням (КП); не будьте причиною спокуси (Хом); не подавайте спокуси (Ф, Гр); не будьте перешкодою (БТ) (1 Кор 10,32). безсквNрненъ непорочний, невинний, цнотливий ἀμίαντος такAвъ бо нhмъ подобhше ІрхiерNй: прп*бенъ, неsлAбивъ, безсквNрненъ — отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлобивий, невинний (Ог, Тур); непорочний (КП, Ф); цнотливий (БТ) (Євр 7,26). безчNствовати зневажати, ганьбити (БТ) ἀτιμάζω пре ступлNнiемъ закAна бгUа безчNствуеши — переступом закону Бога зневажаєш (КП) (Рим 2,23). блUговrрiе: по блUговrрiю благочестя, учення побожне εὐσέβεια ἡ Јще ли ктЁ ˜накw ЮчBтъ ў не приступhетъ къ ... ЮчNнiю, µже по блUговrрiю — … до науки побожної (КП, Хом); науки, що за правдивою вірою (Ог); вчення про благочестя (Гр) (1Тим 6,3). блUговэствовhнiе благовістя εὐαγγέλιον τό блUго вэствовhнiемъ Јзъ вє родBхъ — благовістя (КП, Ог, Ф); блага вістка (Тур); Благовість (БТ); Євангеліє (Хом) (1 Кор 4,15). благоволBти погоджуватися, бути згодним συνευδοκέω жен№ Јще имать мbжа невrрна, ў тAй благоволBтъ жBти

съ нNю — … а той згоден жити з нею (Ог); і цей погоджується з нею жити (Хом) (1 Кор 7,13). блUгоговrинство богобоязність, благоговіння, благочестя εὐλάβεια ἡ Юслaшанъ бaвъ t блUгоговrинства — був ви слуханий за побожність Свою (Ог); … за богобоязність (Хом); за благочестя (Тур); був почутим за своє благоговіння (Ф); побожна шана (БТ) (Євр 5,7). благодhть 1. благодать, ласка, милість χάρις ἡ ¢дrже бо ЮмнAжися грrхъ, преизбaточествова благодhть — де ж намножилось гріха, там ще більший наддостаток благодати (КП, Ог, Ф); … там перевершила ласка (Хом, Тур); навіть більшою ставала милість Божа (БТ) (Рим 5,20). 2. подяка, вдячність £ще Јзъ благодhтiю причащаюся — якщо я щось споживаю з подякою (Ог, Хом, БТ); з вдячністю (Ф); дякую (Тур) (1 Кор 10,30). 3. дар (любови) послј tнест© благодhть вhшу во Vер$лBмъ — щоб вони ваш дар любови віднесли до Єрусалиму (Ог) (1 Кор 16,3). б л а г о п о д € h т л и в ы й щедрий, охочий на подавання εὐμετάδοτος благопод€hтливымъ бaти, =бщBтeлнымъ — щоб були щедрі і радо ділились; охочими на подавання (КП) (1 Тим 6,18) блhгость доброта, добросердечність, лагідність, добрість χρηστότης ἡ плAдъ же духAвный µсть любє, ... блhгость, милосNрдiе; въ блUгости — добрість (Ог, КП); у лагідності (Хом, Тур); у доброті (Ф); у добросердечності (Гр) (Гал 5,22; 2 Кор 6,6). блUготворNнiе благотворення, благодійність, доброчинство εὐποιΐα ἡ блUготворNнiя же ў =бщNнiя не забывhйте; да предадMтъ дbшы сво° во блUготворNнiи — благотворення (КП); доброчинність (Ог); добродійність (Ф); добродійство (Хом); благодійність (Гр); нехай душі свої віддадуть в доброчинстві (Ог); у доброчинності (Хом, Тур) (Євр 13,16; 1 Пет 4,19).

блUгоугAденъ любий, милий, угодний εὐάρεστος блUго угAденъ µсть бгUови — любий Богові (КП); милий (Ог); угодний (Ф, Хом); догоджає Богові (БТ) (Рим 14,18). благоутрAбенъ милосердний εὔσπλαγχνος вс© ±дино мbдрени бbдите... благоутрAбни — милосердний (Ог та ін.); сердечний (КП) (1 Пет 3,8). благохвалNнiе добра слава, похвала εὐφημία ἡ слhвою ў безчNстiемъ, гаждNнiемъ ў благохвалNнiемъ — хвала (КП, Ог); похвала (Ф, Тур); добра слава (Хом) (2 Кор 6,8). блUгочNстiе побожність, благочестя εὐσέβεια ἡ во всMцэмъ блUгочNстiи — благочестя (КП, Ф); побожність (Ог, Хом, Тур, БТ) (1Тим 2,2). блажNнъ блаженний (у більшості випадків), щасливий (іноді у Хом, Тур, КП) μακάριος ў блUжNнъ µсть, ˜же Јще не соблазнBтся ® мн» — і блаженний, хто через Мене спокуси не матиме (Ог, Ф, Гр, БТ); щасливий, хто через мене не спотикнеться (Хом, КП, Тур) (Мв 11,6). блажBти звати, називати, вважати блаженним, мати за блаженного, називати щасливим μακαρίζω сї, блажBмъ тер- пMщыя — звемо (називаємо) блаженними, хто терпів (КП, Хом); маємо за блаженних (Ог); називаємо щасливими (Тур); вважаємо блаженними (Гр, БТ) (Як 5,11). блюст©, блюстBся 1. берегти τηρέω блюст© дrву свој — зберегти дівчину свою (1 Кор 7,37). 2. берегтися, стерегтися βλέπω блюдBте же, да не кhкw влhсть вhша сiЅ преткновNнiе бbдетъ — стережіться (Ог); бережіться (Ф); глядіть (КП, Хом, БТ); вважайте (Тур) (1 Кор 8,9); да блюдNтся , да не падNтъ — нехай стережеться, щоб не впасти (Ог, Тур); бережеться (Ф) (1 Кор 10,12). блядBвый довгоязикий, базіка; той, хто плеще язиком, ба лакучий φλύαρος ὁ не тAчiю же пр€hздны, но ў бляд‰вы — … та й довгоязикі (КП); лепетливі (Ог); балакучі (Ф, Гр); цокочуть