Елеонора Соловей. Притча про поетів by Duh Litera

Елеонора Соловей

ПРИТЧА ПРО ПОЕТІВ ще чотири маленькі евристичні повісті трохи спогадів

Київ – 2014

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» ЦЕНТР ЄВРОПЕЙСЬКИХ ГУМАНІТАРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НАУКМА ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ЄВРЕЙСТВА

УДК 821.161.2 С602

Соловей Елеонора. Притча про поетів. – К.: ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ; 2014. – 280 с., з іл. ISBN 978-966-378-347-5

Жанр «маленької евристичної повісті» виник сам-собою зі спонуки повернутися до деяких дослідницьких «сюжетів», дати їхню ретроспективну історію, не оминувши і моменти особисті – драматичні, ліричні, комічні, а також підсумкові «роздуми з приводу». Спогади долучилися доволі органічно: адже і в «повістях» присутній іноді елемент мемуарний, натомість спогади-портрети, спогади-епізоди та спогади-історії містять подеколи дрібку евристики, а часом таки чимало її. Свідченням тієї органічності може бути факт, що єднальна ланка між частинами – повість-спогад «Бережіть своїх поетів»… Видання ілюстроване рідкісними світлинами, значна частина їх публікується вперше.

Видавці: Леонід Фінберг та Костянтин Сігов Коректор: Тетяна Шкарупа Верстка та дизайн: Світлана Невдащенко

На обкладинці – картина «Скелі на острові Рюген» (1818), худ. Каспар Давид Фрідріх

ISBN 978-966-378-347-5

ЗМІСТ «Земля стане знову усміхненим травнем…» /Тетяна Єфименко/ ............................................................................5 Аріон. Пушкінські фестини 1937 року: український варіант ...........................................................................35 Притча про поетів...............................................................................53 Мирослава, поетова донька ..............................................................82

«Бережіть своїх поетів…» /Сава Голованівський/ ......................98

Виростати в Чернівцях… .................................................................138 Друже мій хороший… /Анатолій Добрянський/ .......................152 Спогад про один вечір /Микола Лукаш/ ......................................178 Біле світло абсолюту /Михайлина Коцюбинська/ .....................190 Професор Чичерін............................................................................207 Письменницький «заплив» .............................................................234 Тепер це листи до всіх... /Соломія Павличко/… .........................254 Промовчаний виступ на вечорі Ігоря Померанцева в книгарні Є ...................................................264 Іменний покажчик ............................................................................272

Біле світло абсолюту Що не рік, то земля від могил ріднішає… Мирослав Маринович, 1984 р.

еред давніх, студентської пори, фотографій одна сповнена для мене особливого сенсу. Стою там перед будинком, де жила тоді Михайлина Коцюбинська (вулиця Леніна, 84), йду перший раз до неї в гості. Там, за дверима – vita nova, нові надзвичайні обрії, дивовижні люди. Вона мала особливий хист обдаровувати людей іншими людьми. Наступного дня взяла мене з собою на обговорення Лукашевого перекладу «Декамерона» – там був такий ареопаг! Кочур, Антоненко-Давидович, «пані Орися» (Ірина Стешенко),

Михайлина Коцюбинська Вірменія, озеро Севан. 1959 р.

190

Біле світло абсолюту

Іван Світличний, ще декілька людей, які видавалися «небожителями». Навіть коли в перший мій аспірантський рік Михайлина приїхала до мене в Москву – і там «подарувала» мені Леоніда Череватенка, Танюків та їхню «оазу», що перебувала в активних зв’язках не лише з Україною, а й із «зоною»… А в Києві – дім Романа Корогодського й Оксани Ящишин, Бадзі, Сверстюк, Стус і надзвичайний, такий променистий Світличний… Всі – від Михасі. Так само щедро дарувала-відкривала Михайлина імена і твори: тоді ж таки я пішла за її намовою на сенсаційну виставку художників Юрія Химича, Сергія Отрощенка й Григорія Синиці, а також до Кирилівської церкви, щойно відкритої для огляду, хоч реставратори ще продовжували там працювати. «Від

Оце те фото біля під’їзду на Леніна, 84: вперше йду до Михайлини в гості. Травень 1965 р.

191

Елеонора Соловей

ПРИТЧА ПРО ПОЕТІВ

Михасі» в мене і Якутович-старший, Віктор Зарецький, Алла Горська. З «Любовних листів княжни Вероніки до кардинала Джованнібаттісти», що я їх переписувала в Києві на Леніна, 84, почалася для мене Віра Вовк. І найперші дві поезії Свідзінського – теж від Михасі. Іншим разом до Москви вона прилетіла з чеськими україністами Андрієм та Руженкою; вони оповідали, що до Києва їхали в порожньому вагоні: минуло заледве два місяці від «чехословацьких подій» і ніхто не їхав звідтам сюди… Вразили мене неабиякою обізнаністю із союзним самвидавом, європейськістю, стоїчним сприйняттям тієї катастрофи… Як добре нам тоді було гасати удвох по музеях, виставках, театрах і концертах, а вечорами в гуртожитку допізна балакати про все на світі. Та однієї ночі вона тихенько невтішно плакала, попрощавшись не лише наяву, а й у серці з дорогою людиною.

«20. V. 61 р. їдемо в Канів, на могилу Тараса. Л. Махновець, М. Коцюбинська, М. Павлюк»

192

Біле світло абсолюту

А я не знала, як її втішити, не знала, чи мені дихати нечутно, а чи навпаки так, буцімто сплю. Натомість вона вміла розрадити. Коли через два роки, вже в Києві, я дуже сумувала, бо не стало мого батька, Михайлина намагалася будь-куди мене повести аби відволікти. Був концерт із циклу «Сонячні кларнети», була дуже збірна, почасти випадкова публіка, багато школярів. Виконувався якийсь складний, «авангардний» фортепіанний твір, здається Леоніда Грабовського. Черговий урок від Михайлини полягав у тому, що треба вміти слухати і сприймати навіть за таких не найкращих обставин: зосередитися, відмежуватися від загалу. То була смілива й цікава музика, проте далебі не проста. Ще й у кінці хтось підійшов до рояля й запалив вогник сірника: такий заключний акорд. Михайлина мовила: «Бачиш, як воно все в житті: невтішно, тривожно, розірвано – але що ж, треба жити, бо життя того варте…» І чомусь саме від тих слів мені вперше полегшало. …А тоді в Москві чи не наступної ночі нас розбудив стукіт до інших дверей у коридорі. Сонний голос: Хто там? – Відповідь: Ето я. – Пашол вон, ми спім. – Я подарок приньос! – Деяка пауза – і чути, як відмикають двері. Як ми реготали з тієї сценки! Не лише тоді, а й щоразу як згадували. У ті часи ми листувалися, а було це так давно, що Михася в листах називала мене і дівчинкою, і донею; згодом різниця віку ніби зменшилася, зробилася маловідчутною. Часи нашого знайомства і зближення виявилися для неї бурхливими й важкими: звільнення з Інституту, поява маленької Тані, виснажлива робота у видавництві, травматичний тодішній побут, Танина школа, одчайдушні намагання зберегти бодай якусь духовну, інтелектуальну «територію», негласний нагляд і виклики «туди». Але вона щиро переймалася моїми справами, відгукувалася на проблеми, успіхи й невдачі. Ті листи й тепер обпікають довірою, стоїчним доланням відчаю та слабкості, неймовірним запасом терпіння, надії, вмінням цінувати й утривалювати ко-

193

Елеонора Соловей

ПРИТЧА ПРО ПОЕТІВ

Платоніда Хоткевич і Михайлина Коцюбинська у Криворівні з Параскою Харюк, яка знала Франка… Було їй того літа 102 роки. 1960 р.

жен крихітний промінь радості й світла. І ділитися цим, і навчати цього дорогоцінного вміння. Коли вже я замешкала в Києві, почувалася ніяково перед Михасею: адже працювала в Інституті літератури, звідки її так брутально «усунули». Розуміла, що ніхто мені того не ставить на карб, надто вона сама, та все ж... Втішатися належало хіба тим, що майже від початку щодо мене почали діяти ті ж сили неприйняття, відторгнення. Пам’ятаю жах на обличчях деяких зичливців, коли Михайлина прийшла на мій захист! А згодом і мені запропонували пошукати роботу деінде. Були періоди, що ми рідко зустрічалися, особливо коли я «поринула в пелюшки». Та внутрішній зв’язок залишався, розмова завжди ніби відновлювалася звідти, де перервалася. І як мене підтримувало, як гріло, що Михася часто першою озивалася до мене, приїжджала до нас – із Танею, згодом із Катрусею. Тулила до себе маленького Юрка: «такий вареничок у сметані!»…

194

Біле світло абсолюту

Перебираючи ті спогади, зустрічі, епізоди, відчуваю такий сум за нею, що не можу їх «структурувати», щоразу якось гублюся в них. Ще й нещадне відчуття провин та боргів як не мовлених вчасно слів, відкладених і не здійснених намірів. Так, саме тих добрих намірів, що ними забрукована певна дорога… «…Бо – горстка нас. Малесенька щопта» – так мовив Василь Стус про коло найближчих по духу. Ще відтоді репресії, гоніння, просто час – забирали одного по одному; відхід Михайлини Коцюбинської болить дуже багатьом. Вона була не лише талановитим літературознавцем, літератором, а й незаперечним моральним авторитетом, тим «білим світлом Абсолюту», про яке писала, розмірковуючи над феноменом Василя Стефаника. Не раз у дні прощання пролунала думка, що саме вона, племінниця Михайла Коцюбинського, єднала нас із добою літературної класики в особливий, особистісний, «фамільний» спосіб.

З Б. Д. Антоненком-Давидовичем. 1983 р.

195

Елеонора Соловей

ПРИТЧА ПРО ПОЕТІВ

…Для свого часу – середини 60-х років минулого століття – знаменною та обнадійливою подією в літературознавстві були обидва видання монографії львівського професора О. В. Чичеріна «Ідеї та стиль», де утверджувалася поетика як синонім теорії літератури. У Вступі до другого видання автор окреслив появу на обширах Союзу нових за самим духом праць, котрі сигналізували відродження філологічної науки, опритомнення її від потужного ідеологічного пресингу. Була в цього «огляду сил» ще й інша мета: підбадьорити однодумців (та й себе заразом!) – дивіться, мовляв, нас чимало, чому б нашому теляті та й вовка не з’їсти. Про це співав нам тоді й Окуджава: з’єднаймо, друзі, руки, щоб не пропасти поодинці. Книжка професора Чичеріна вийшла в Москві, але той перелік однодумців він розпочинав із перших книжок Михайлини Коцюбинської, визначивши їх як «войовничі книжки», і назви їхні подав мовою оригіналу: «Образне слово в літературному творі» та «Література як мистецтво слова». Обом авторам для тієї регенерації вельми в пригоді ставали ідеї Потебні, а через нього навіть і Гумбольдта: оте забуте й попросту незнане «старе» посеред схоластики «радянського літературознавства» вражало новизною, заповідало повернення в науку науковості! Блискуче починався шлях Михайлини Коцюбинської, випускниці, а згодом викладача Київського університету імені Т. Шевченка, аспірантки академіка О. Білецького, що з успіхом захистила кандидатську дисертацію «Поетика Шевченка й український романтизм». Але доля мінлива, а часи й поготів: скінчилася «відлига», настала інша погода. Коли ж молоді інтелектуали й митці формації київського Клубу творчої молоді та всі подібні до них не хотіли чи не могли з тим миритися, то й опинилися під пильним наглядом спеціальних органів – з усіма належними наслідками. Достатньо зазирнути до бібліографії М. Коцюбинської, виданої 2005 року: після 1971 р. наступним іде 1988… І це не лише вигнання з академічного Інституту літератури, не лише «заборона на професію»,

196

Біле світло абсолюту

проскрибоване ім’я, – дарма, що таке знакове ім’я! Це ще й переслідування, «проробки», шантаж, погрози, цькування, обшуки, брутальне втручання в особисте життя, наклепницькі пасквілі в пресі. Так гартувалася не сталь, а громадянська непокора, спротив і опір системі, те «прямостояння», яке М. Коцюбинська цінувала над усе. Але що ціна була висока – то правда. Саме тоді, перед відлученням, вона пробувала себе і в художньому перекладі. Безумовно, могла виробитися на прегарного перекладача школи Кочура й Лукаша: це засвідчили її переклади з Жака Превера, Марії Павліковської-Ясножевської, Максима Танка тощо. Але перекладати в шухляду не могла собі дозволити: треба було виживати, ростити доньку, підтримувати товаришів, бодай листовно, бо дехто вже опинився далеко.

Іван Дзюба і Михайлина Коцюбинська у чернігівському музеї Михайла Коцюбинського. 17 вересня 1989 року, відзначення 125-річчя від дня народження М. М. Коцюбинського

197

Елеонора Соловей

ПРИТЧА ПРО ПОЕТІВ

Згодом епістолярно-мемуарний дискурс шістдесятників у її особі знайшов ідеального дослідника: висока міра причетності, особиста зацікавленість жодним чином не ставали на заваді, не провокували тієї заанґажованості, що криє небезпеку аберацій, суб’єктивності, – лише надихали й зобов’язували. Останній період, і дослівно до останнього подиху, саме цим вона й займалася, опанувавши колосальний матеріал, маючи унікальне бачення цілого «фронту робіт». Ще готуючи до друку епістолярій Стуса, працюючи з епістолярієм Олеся, Стефаника, вона захопилася здатністю листів компенсувати різного роду документальні лакуни, руйнувати стереотипи, верифікувати міфи, свідчити про авторів, адресатів, оточення й добу. І при цьому бути ще й явищем художнім, зі своїми законами жанру та власною поетикою, а для читача – з неповторною аурою достеменності, правди. Втім, передісторія монографії «“Зафіксоване і нетлінне”: Роздуми про епістолярну творчість» (2001), а згодом значно розширеного її видання «Листи і люди» (2009) сягає глибше. Щоб так збагнути природу епістолярного тексту, належало й самій бути людиною старого листовного трибу й гарту, вже нині реліктового. Йдеться про епістолярну «практику» самої авторки – багатолітнє листування з друзями-шістдесятниками в часи, коли одні з них були у «малій зоні», а інші – у «великій», іноді… міняючись місцями і надолужуючи листуванням брак не лише спілкування, а й, здавалося, самого повітря. Робила це самовіддано, щедро й відважно. Проте, ширше кажучи, стимулом до тих студій були також публікації вже в перше десятиліття незалежності цілих епістолярних масивів, здійснювані як в Україні, так і за кордоном. Якщо й не було те дослідження цілком піонерським, то вже достеменно давало натомість новий рівень розмови про предмет, вражало поєднанням оповідного, документального, емоційного та аналітичного струменів, продуктивністю пропонованих ракурсів, як-от «доцентрові епістолярні масиви» («центром» є адресат, від Шевченка до Дм. Нитченка чи Н. Лівицької-Холодної)

198

Біле світло абсолюту

й такі утворення, як родинне листування, як «епістолярні дуети» (Леся Українка – О. Кобилянська, Кобилянська – Стефаник, Стефаник – Морачевські) і навіть «тріо» (М. Цвєтаєва – Б. Пастернак – Р. М. Рільке). Відчитаний у листах «автопортрет» митця як коректив до розтиражованого, хрестоматійного образу, сформованого на основі спрощених уявлень про творчість і тих фактів біографії, що знаходяться напохваті. Утверджувала самоцінне мистецьке значення таких унікальних «епістолярних епізодів», як-от листи Катерини Білокур – на додачу до всього, що дають вони для пізнання як психології творчості, так і реального перебігу суспільних та культурних процесів. Подальша робота над виданням листів Івана Світличного, над епістолярними томами зібрання творів В’ячеслава Чорновола, над передмовою до листів Кирила Осьмака почасти була й перевіркою тих методик новим матеріалом.

Михайлина з донькою Тетяною і Атена Пашко з донькою Іриною Волицькою

199

Елеонора Соловей

ПРИТЧА ПРО ПОЕТІВ

Хотілося б сказати про подорожі Михайлини: над її «Книгою споминів» буквально чую колишні, по свіжих слідах, розповіді про ті мандри. До деяких була причетна: влітку 1968 року ми разом вирушили з Чернівців у Карпати, про це згадується в книжці. Священичі родини Бучинських, Вознюків, Клим’юків вітали й гостили її надзвичайно сердечно: вона була – Коцюбинська, а тепер, на додачу, вона зазнавала гонінь; все те знаходило виняткове співчуття в тому колі. Вистачало того тепла й мені – просто тому, що була з нею. «Невиїзна» аж до 1987 року, вона багато мандрувала Україною (маршрути складала за книжкою Г. Логвина «По Україні» – неймовірною як на ті часи книжкою), а також просторами Союзу, де Прибалтика була вже трохи ніби «закордон». Сумарно Михайлина Коцюбинська засвідчила у споминах, що була ідеальним мандрівником, веденим не лише путівниками, а й особливою інтуїцією: «…магія незнаних ландшафтів – природних та історичних, дивне відчуття зв’язку часів, своєї ідентичності і разом якоїсь відстороненості… Вписаність у час і простір, розширеність культурного простору, жадібна відкритість до Іншого, яка завжди жила і живе в мені…». Чи не тому з настанням «перебудови», а потім уже в незалежній Україні вона таки мала як винагороду й сатисфакцію відвідини Чехословаччини, Франції, Великобританії і навіть другої півкулі. Там, у Канаді, зокрема, фантастичним розчерком вивершився один із давніх її дослідницько-перекладацьких сюжетів: у Ванкувері вона нагадала тамтешній громаді, не лише науковій, уже забуту їхню землячку, поетесу індіанського походження Полін Джонсон (Техагіонвейк) – розповіла про неї і в лекції, і на радіо… По-дитячому втішалася, що її «поганеньку» англійську розуміли цілком добре. Люблене дитя своїх батьків, вона не лише всотала атмосферу рідного дому з його особливою аурою культури й духовності, з «усеприсутністю» Михайла Коцюбинського, тією, за словом Євгена Сверстюка, «коцюбинськістю». Зберегла при цьому дрібку якоїсь дитинної житейської довірливості, навіть наївнос-

200

Біле світло абсолюту

ті. Попри всі уроки життя, попри світлий розум, аналітичний та критичний – у чомусь залишалася «ідеалісткою», тож не просто словами було й мовлене при виключенні з партії: «Якщо треба вибирати між партквитком та ідеалами, то я вибираю ідеали, а квиток залишаю вам». А коли ще лише заповідалося на той фінал – «сам» академік Шамота, тодішній директор Інституту літератури, ще й заввідділу теорії літератури, у якому вона працювала, – вів із нею довгі розмови й вона потім запевняла колег: «Він розуміє, він хоче зрозуміти!» Натомість для її друзів на той час це вже був майже демонічний образ ортодокса-душителя, «сірого кардинала». Хоч загалом усепереможна настроєність на позитив виявилася згодом її моральним капіталом, її панацеєю від депресії,

Грудень 1963, похорон Василя Симоненка

201

Елеонора Соловей

ПРИТЧА ПРО ПОЕТІВ

розпачу, безнадії; а про її любов до гумору можна писати новели… Декотрі з них доволі макабричні: в дусі тих часів. Поїхала, наприклад, з Аллою Горською навідати могилу Василя Симоненка. Посиділи там, у печалі та споминах… «Коли чуємо: з кущів нас фотографують. То ми давай чепуритися та позувати: аякже, маємо вийти гарно!» Про прип’ятські «гуморески» годі й казати: про незрівнянні веселощі у вакаційному наметовому поселенні українських дисидентів на Прип’яті, тоді ще найчистішій річці Європи. Неодмінного самотнього рибалку, що оселявся поблизу, запросили на чийсь день народження і так упоїли, що наступного дня його розшукували чи не вертольотом: довго спав, напевно, не виходив на зв’язок!.. Певна, що вона весело й саркастично сміялася б і з того, що тепер на Байковому поряд із нею спочиває діяч «Русского мира»... Зрештою, була в тому ідеалізмі незаперечна перевага справжньої шляхетності. Коли після всіх кривд та цькувань, після багаторічної відлученості та заборони на професію Михайлина Коцюбинська змогла повернутися до Інституту літератури – зробила це з достоту християнською великодушністю, нікому не пам’ятаючи зла, перегорнувши ту сторінку й почавши нову, аби працювати, надолужуючи «пропащі роки». Здається, я особливо могла оцінити ту великодушність, і не лише тому, що бачила в подібних ситуаціях зовсім інші реакції: у моєму «епігонському» повторенні тієї траєкторії – вигнання з Інституту й повернення через багато років – мені далебі не вдалося, попри певні зусилля, вивершити все отаким усепрощенням, геть усім подарувати й забути… Схиляюся перед людиною, яка свої незмірно більші кривди ніби залишила за тим порогом, і все бринить мені рефреном один поетичний рядок: «Голубко Жанно, дух неозлобілий…» А тоді згадується наше знайомство, її виступ на студентському науковому гуртку чернівецького філфаку, й як захопливо говорила вона про здатність літератури, культури до естетичного саморозвитку й до самозбереження. Ми з подругою проводжали її на

202

Біле світло абсолюту

літак, рейс на Київ відкладався, і Михайлина читала нам поезії з тієї збірки Ліни Костенко «Зоряний інтеграл», що так і не вийшла друком. Вона надзвичайно гарно читала вірші, мала особливу манеру, – виразну, вишукано-непретензійну й точну… В ту пору мені здавалося, що це і є визначальне в ній: неперевершений інтерпретатор поезії, від Шевченка до ровесників-шістдесятників. «Про поезію поезії» (назва однієї тогочасної статті) так глибоко й просто більше ніхто не писав: про універсальність метафори, про евристичність художнього пізнання. Та попереду ще було велике і складне життя, воно либонь стає «співавтором» у формуванні наших овидів. За «Мої обрії», підсумковий двотомник 2004 р., М. Коцюбинська удостоєна Шевченківської премії, і це той випадок, коли лауреат підносив авторитет самої премії. Я завжди беру до рук це видання (а беру часто) з особливим відчуттям, яке хотіла би дещо прояснити: сьогодні це видається важливим. «З півстолітнього наукового доробку» авторка прискіпливо відібрала те, що вважала найбільш вартісним. Свій максималізм послідовно застосовувала найперше до себе самої, натомість до людей уміла бути поблажливою, якщо тільки справа не торкалася надто принципових речей. Томи стоять на поличці щільно-щільно, треба мати честь бути до всього того безпосередньо причетним, аби достеменно знати, яка між ними «чорна діра», розрив, пустка і яких виняткових людських якостей вимагали долання того провалля, До останніх днів діяльна, відновлення творчого тонусу, доброзичлива, життєлюбна

203

Елеонора Соловей

ПРИТЧА ПРО ПОЕТІВ

духовна регенерація. Добре, що славне ім’я таки було оберегом: либонь саме воно завадило карним органам відправити цю жінку слідом за її найближчими друзями в дуже далекі краї неосяжної країни-монстра. Але, змушені залишити її «на волі», вони захлиналися від люті: наскільки вона й справді була внутрішньо вільною, яке випромінювала світло для інших – оте «біле світло Абсолюту»… Тож «конторі глибокого буріння» залишалося одне: просто всіляко отруювати людині життя, що вони й робили по-своєму віртуозно. У хвилину розпачу вона показала мені колись листа, написаного невідь кому, мабуть нікуди й не надісланого; він закінчувався рядком, написаним від руки в розрядку: «Припиніть цькування!» Один дуже особистий момент: деякі праці з першого тому пам’ятаю в першодрукові, вони були для мене етапними і вкрай

Михайлина Коцюбинська і Василь Овсієнко. 2001 р.

204

Біле світло абсолюту

своєчасними, достатньо сказати, що статті 1967 р. «Відтворення чи перетворення» та «Про поезію поезії» кардинально вплинули і на вибір теми моєї кандидатської дисертації, і на характер її здійснення. В тих статтях ішлося про метафору як загальноестетичну категорію, як базовий елемент образності, першооснову художнього пізнання. Зокрема її, тонкого знавця тих специфічних законів, по-особливому вабила та інтригувала поезія, в якій панує «просте, точне, “необразне” слово», ощадливість аж до позірної скупості, до аскетизму. Але ця «образна конкретизація за допомогою звичайних, точних, незамінних слів» у її потрактуванні підводить читача до його власного відкриття, що то є особлива простота – висока простота зредукованої складності, зрілості, особистісної глибини. Водночас, іще навіть до того, як стало можливим сказати про вульгарно-соціологічну критику все, на що вона заслужила, – М. Коцюбинська докладала весь свій хист аби максимально розвести високу простоту мистецької довершеності – й проповідувану тією критикою «простоту» як загальнодоступність, як спрощеність і як антипод зухвалих модерних пошуків, без яких неможливий жоден розвиток. Вона до кінця зберегла неушкодженим самий дух шістдесятництва: віру в неминуче оновлення як культури, так і суспільства, у відновлення справедливості, правди. Здобута незалежність України була для неї, як і для найближчих її сподвижників, винагородою за всі поневіряння та утиски. А все, що далі відбувалося з молодою державою – то були направду події особистого її життя, тож саме так і сприймалися, і переживалися. Певно саме завдяки всьому своєму неповторному досвідові М. Коцюбинська спромоглася ще на зорі «перебудови» як ніхто невимушено підвести риску, перегорнути сторінку «радянського літературознавства» (таку назву, нагадаю, мав і фаховий журнал, той що нині «Слово і час»). Зробила це значною мірою не лише за себе, а й за інших, хто заходився коло косметичних ремонтів власного доробку, ловлення нової кон’юнктури та мі-

205

Елеонора Соловей

ПРИТЧА ПРО ПОЕТІВ

фологізації минулого. Відновивши «право на професію», працюючи захоплено й самовіддано, ніколи не жалілася на втому, на труднощі, незручності, тож у її присутності і говорити про таке не випадало. І головне: дбала завжди про саму справу, безвідмовно бралася й за рутинну, невдячну роботу, якщо була переконана в її необхідності; в тому був колосальний моральний урок для оточення. Працювала ритмічно, спокійно, ніколи не говорила про «аврали», «цейтноти». Навіть хвороби, від яких так страждала в останні роки, якось ніколи не фігурували в її висловлюваннях як перешкода роботі. Надзвичайно багато сил віддала збиранню, виданню й науково-критичному осмисленню літературної спадщини Василя Стуса. В останній нашій розмові я розповідала їй про нову дисертаційну працю, присвячену цьому поетові, вона раділа з того, нарікала на ваківські правила: заочне опонування не дозволене, а бути присутньою на захисті вона вже не мала змоги… О, який то невимовний сум, що не можна будь-якої миті, ось просто зараз подзвонити, щось запитати! Чи поділитися надибаним у мережі пасажем російського письменникадисидента… Що, мовляв, то лише минуле століття було століттям книжки, тепер – минулося. «Апогей перейдено. Книжка перетворилася на звичайний товар, як редиска, як мило, як сподні. А товар треба вміти продавати, тільки й того». Саме думку Михайлини хотіла б почути. Слова, інтонації… Знову Михайлина, подивляти з того прекрасного ідеалізму, якої так бракує котрий знайшов би чим цю неспростовність бодай дещо захитати, оскаржити. І чому так неминуче все повторюється: ніби й цінували ми її, розуміли, щиро любили, а все ж – тільки допіру втративши, з нещадною ясністю відчуваєш усю невідшкодовність, усю непоправність…

206

ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК Аверінцев С. 228 Айзеншток Ієремія 53 Айтматов Ч. 219 Айхенвальд Юлій 6, 17 Акулов А. 38 Алексєєв В. 21 Алігер Маргарита 109, 121 Алчевська Христя 16 Андерсен Г. K. 147–149 Андерсон М. 236 Андрієвич Маргарита 153 Андрухович Юрій 171, 238, 241, 242, 246, 247 Аннєнський І. 28 Антокольський Павел 121, 122 Антоненко-Давидович Б. 181, 187–190, 195 Антонюк 100 Апдайк Дж. 266 Арсенєва Клара 6, 7, 28 Ахматова Анна 268 Бабалик Наталя 233 Бабель І. 62, 65, 121 Багалій Д. 31 Багрицький Едуард 7 Бадзьо Ю. 191 Бажан Микола 51, 64, 79, 106, 107, 114, 117–121 Бажанова Зоя 122 Байрон Джордж Гордон 55, 130, 133–135 Бакланов Г. 105 Барбюс Анрі 54, 64

Барсьо Сьорен 247 Безверхній Сергій 87, 94 Безименський Олександр 38, 126 Бекман Я. 9 Бекназарян Анаїта 29, 30 Белко Володимир 169 Бернс Р. 183 Бетховен Л. 118 Бєлов В. 105 Білецький Андрій 182 Білецький Олександр 44, 49, 50, 51, 57, 196 Білокур Катерина 199 Білорусець Марк 269 Біляшівський М. 20 Блок Алєксандр 18, 28, 30, 53, 159, 207, 220, 229, 231 Богуславська Валерія 134 Богуславський Є. 43 Боккаччо Дж. 180, 184, 185 Бондарєв Ю. 219 Борзунов С. 117 Борщаговський Олександр 109 Ботнару Лео 245 Бредель Віллі 211 Брюсов В. 39 Бубнов А. 38, 40 Бугаєвський Анатолій 79 Будний Степан 39, 160 Булаховський Леонід 48, 49 Булганін Н. 38 Бульвер-Літтон Е. 219 Бундзяк Мирослава 169

272

Бураго Сергій 231, 233 Бухаркін Пьотр 210, 225 Бучма Амвросій 125, 126 Ваґнер Р. 231 Василашко Ігор 163 Василюк Володимир 237, 244 Ватаман Володимир 163 Венжин Роман 179 Вересаєв В. 39 Верн Жюль 88 Верьовка Григорій 107 Весна Мирослава 225 Вестонітіс Анастасіс 240, 246 Виноградов В. 209 Вирган Іван 101, 186 Вишиваний Ярослав 169 Вишневський В. 170 Віленський Ілля 108 Вінер Норберт 266 Вовк Віра 192 Вознесенський А. 117, 266 Возницький Борис 217 Возняк Михайло 9 Возняк Тарас 242, 245, 247 Волицька Ірина 199 Волков А. 168, 209 Воронець Андрій 89 Ворошилов К. 38 Гаврилюк А. 225 Гайдай Зоя 108, 115 Галан Ярослав 148 Гейне Г. 134 Герасим’юк Василь 243, 247, 249 Гербільський Г. 232 Гете Й. В. 37, 118, 134, 183 Гільов Володимир 93 Гіппіус Зінаїда 28 Гладков А. 38

Глушков В. 178 Глущенко Микола 115 Гоголь Микола 88 Голованівська Катерина 100, 103, 120 Голованівський Сава 3, 99, 100–105, 107–111, 114–123, 124–127, 131, 132, 135 Головко А. 100, 121, 126 Гомер 208 Гончар Олесь 120, 134, 158 Гончаренко Б. 164, 180 Горбачов Дмитро 113 Гордон Я. 110 Городецький Сєргєй 7, 70 Городськой Я. 110 Горська Алла 192, 202 Горький М. 48, 93 Гофштейн Д. 110 Гошко Микола 169 Грабович Григорій 257 Грабовський Леонід 193 Григор’єв Сергій 115 Григорович Геннадій 169 Гриценко Олександр 242 Грінченко Борис 16, 49, 74 Гумільов Н. 70 Гундорова Тамара 262 Гусєв Віктор 102 Гюго В. 134 Данилевич В. 33 Даніель Ю. 229 Данте А. 30 Данькевич К. 125 Дейвіс Норман 125 Демочко К. 163 Демченко Віталій 169 Дем’ян Бєдний 38 Дем’яненко Марія 163

273

Джильї Беньяміно 160 Джонсон Полін (Техагіонвейк) 200 Дзюб Іван 187 Дзюба Іван 116, 117, 183, 187, 197 Дикий А. 100 Дмитерко Любомир 119, 124 Дмитрик Віктор 163 Дніпровський Іван 57, 70–73, 76, 80 Добренко Євгеній 112, 113 Добрянський Анатолій 39, 115, 155, 158, 162–164, 169, 171–173, 176 Довгань Оксана 169 Долматовський Євгеній 106, 107, 121 Домонтович В. 170 Донателло 213 Дончик В. 180 Достоєвський Ф. 220 Драй-Хмара М. 34 Драч Іван 119, 120, 169 Дружинін П. 111 Дубина М. 180 Дувакін В. 229, 230, 231 Дьяконов Н. 135 Елланський (Блакитний) В. 58 Елькін Б. 33 Євтушенко Євгеній 185 Єжов Н. 38 Єрмилов Василь 113 Єсенін Сєргєй 7, 155, 229 Єфименко Олександра 11, 12, 14, 16, 21, 31, 33 Єфименко Петро 8–11, 16, 20 Єфименко Сава 8 Єфименко Тарас 20, 29, 30 Єфименко Тетяна 5, 6, 8, 15, 17–19, 28, 29, 33 Жданов А. 38 Жиленко Ірина 119

Жулинський М. 234 Журахович Семен 106, 121, 125, 127 Забашта Л. 128, 169 Забужко Оксана 270 Завадський П. 9 Загребельний Павло 134 Заліско Василь 39 Залка Мате 121 Зарецький Віктор 192 Затонський В. 40, 62 Зборовець І. 67 Зборовська Ніла 257 Зегерс Анна 211 Зеров М. 34, 47, 63, 158, 162, 186, 237 Зинов’єв А. 179 Зікмане Ґунда 245 Золя Е. 221 Зубков С. 231, 232 Іваничук Роман 237, 243 Іванов Всеволод 38, 179 Іванов Георгій 6 Івасюк М. 169 Івницький Анатолій 163 Ізмайлов Михайло 169 Ірванець Олександр 246, 247 Йогансен Майк 75 Йориш Володимир 125, 126 Каверін Вініамін 118 Каганович Л. 38 Калокіріс Дімітріс 240 Каменський Василій 5 Капелер Андреас 11, 14 Карабанов Р. 212 Карпенко Олекса 153 Карпенко-Карий І. 45, 88, 153 Кац Юлія 163 Качан Юрій 39 Квазімодо Сальваторе 266

274

Кемерон Дж. 157 Керам К. 159 Кестлер Артур 69 Кирик Д. 179 Кириленко Варфоломій 72, 76 Кириленко Іван 41, 42 Кирилюк 100 Кирилюк Вітольд 245 Кисельов Й. 117 Кіпніс Григорій 120 Кіпренський О. 46 Кірсанов Семен 102 Клех Ігор 39 Клоччя А. 42 Ключников В. 163 Кобилиця Лук’ян 146 Кобилянська Ольга 153, 199 Коваленко Борис 42 Коваленко Олена 183 Коваль Ольга 170 Койфман Моля 154 Колесник П. 44 Колодій Віталій 169 Колокольцева А. 29, 31 Комарницький Антон 155, 157, 158, 163 Комаров В. 178 Конашевич В. 147 Кониський Олександр 9, 10 Копиленко О. 110, 126 Копистянська Н. 225 Копнін П. 178 Коптілов В. 120 Корд Казимир 179 Кордун Віктор 235, 243 Корнієнко І. 44 Корнійчук Олександр 64, 116, 125–127 Корогодський Роман 191

Коряк В. 42 Косарик Д. 44 Косач Ольга 14 Косташ Мирна 256 Костенко Ліна 114, 159, 203 Костецький Анатолій 243 Костомаров Микола 74 Коцюбинська Катерина 62 Коцюбинська Михайлина 12, 168, 181, 189, 190, 192, 194, 195, 200, 202–205, 261 Коцюбинський Михайло 195, 197, 200 Коцюбинський Хома 62 Кочерга Іван 125, 126 Кочур Григорій 181, 186, 188, 190, 197 Кравець Ярема 233 Кравченко Богдан 256 Кримський Агатангел 254 Кузякіна Наталя 77, 175 Кузьмич О. 42 Кузьмін Ніколай 46 Куліш Микола 70, 71, 77, 122 Куліш Пантелеймон 44 Кумлін Ева 236 Кундзіч В. 100 Курбас Лесь 125 Курман Петер 238 Кучерявенко С. 163 Лахуті А. 38 Ле І. 100 Левченко М. 9 Ленін В. 40, 49, 69, 104, 140, 147, 257 Леонкавалло Р. 160 Леонтович М. 58 Лепешинська Ольга 112 Лермонтов Михайло 37, 213, 264 Леся Українка 19, 152, 199 Лисенко Трохим 112, 127

275

Литвиненко-Вольгемут Марія 108 Лівицька-Холодна Н. 198 Логвин Г. 200 Лоєв Михайло 153 Лозина-Лозинський А. 6 Лондон Джек 88 Лопушанська Ганна 172 Лотоцький О. 31 Луїс П’єр 54 Лукаш Микола 159, 180, 181, 183–185 Лупій Олесь 237, 246 Луппол І. 43 Лупяк Людмила 163 Любченко А. 72 Майфет Григорій 63 Маковський С. 7 Малишко Андрій 51, 100, 119, 120, 124, 128 Малкович Іван 244 Мамардашвілі Мераб 137 Мандельштам О. 6, 28, 101 Манн Ю. 220 Маргуліс М. 163 Маринович Мирослав 190 Маріо Ланца 160 Марко Вовчок 12 Масенко Терень 100 Матейко Ян 213 Матіос Марія 237, 239 Махновець Л. 192 Медвідь В’ячеслав 235 Межлаук В. 38 Меламуд Хаїм 153 Мельниченко Володимир 115 Мельничук Богдан 155, 158, 172 Мельничук Тарас 169 Мендельсон Ф. 157 Микитенко Іван 38, 42, 43

Микитенко Олег 242 Микитенко Юрій 262 Мисик Василь 60 Михальчі Дмитрій 223 Мінтенко Мірча 153 Місевич Василь 169 Містраль Габріела 160 Міцкевич А. 134 Молдован М. 163 Молотов В. 38 Монако Маріо дель 160 Мопассан Г. 221 Морачевська Серафима 75 Моренець В. 234 Моріц Юнна 268 Мошкович Рива 144 Муравський М. 9 Муратов Ігор 100 Мягкий Геннадій 266 Нагнибіда М. 119, 130 Надсон С. 20 Неборак Віктор 241, 247 Некрасов Віктор 116, 117 Нечуй-Левицький І. 44 Нитченко Дм. 198 Ніковський Андрій 57 Нойфельд Герберт 63, 69 Образцов Володимир 163 Овсієнко Василь 204 Овчаров Г. 100 Овчинников В. 113 Ойстрах Давид 156, 157 Окуджава Б. 196 Олександр Олесь 16, 198 Олена Пчілка 49, див.: Косач Ольга Олійник Борис 130, 134 Олійник Микола 130 Олійник Степан 130

276

Ониськів Михайло 169 Орджонікідзе С. 38 Орлов С. 38 Осмяловська Катерина 126 Остап Вишня 72 Осьмак Кирило 199 Отрощенко Сергій 191 Павличко Соломія 135, 235, 254, 262, 268 Павліковська-Ясножевська Марія 197 Павлюк М. 192 Палагута Микола 169 Палеолог Cофія 210 Памук Орхан 242 Панч Петро 53, 121, 132 Панченко Володимир 401, 120 Папарук Лідія 75, 78 Парандовський Ян 177 Пастернак Б. 199, 219 Пашко Атена 199 Пенюк Зіновія 172 Первомайський Леонід 100, 104, 109, 114, 116, 117, 119, 121–123, 131 Перепадя Анатоль 182, 186, 245, 246 Петлюра С. 90, 95 Петльований Віталій 164 Петрицький Анатоль 113, 115 Петров В. 63 Петровський Віктор 182 Петровський Григорій 38, 41 Петровський І. 229 Петросян Євгеній 37 Пилинська (Пилинська-Чілінгарова) Олена 64, 70, 71, 77–81, 79, 92, 94 Пилинська Марія 71, 73, 76, 78, 79, 92, 94 Пікассо Пабло 142 Платон 40, 79

Платонов С. 33 Погрібний Анатолій 242 Покальчук Юрій 234, 238, 239, 242, 243, 247, 268 Поліщук Валер’ян 57 Померанцев Валентин 264, 265 Померанцев Ігор 264, 265, 267, 269, 271 Померанцев Яків 264, 265 Пономаренко Євген 115 Потебня О. 31, 196 Превер Жак 197 Прелипчяну Деніса 246 Прелипчяну Ніколає 246 Прилюк Юрій 244 Пушкін Алєксандр 49–52, 113, 128, 218 Пшибильська Слава 177 Пяст В. 6 Радовська Ізабелла 49 Радченко Анатолій 169 Раєвський В. 45 Распутін В. 219 Рейснер Лариса 5, 28, 34, 170, 171, 209 Рибак Натан 124, 125 Рибачук Ада 115 Рильський Максим 18, 46–48, 51, 108 Римарук Ігор 241, 243, 247, 248, 252, 253 Рібера Х. 213 Рід Т. М. (Майн-Рід) 88 Рільке Р. М. 199 Рождественський Всеволод 8 Рубльов Андрій 228 Руденко Лариса 179 Руденко Микола 114, 125, 152 Рудник Юрій 183 Рудницький Михайло 53, 210

277

Русова Софія 20 Рябчук Микола 268 Сабадаш Радда 163 Савельєв Борис 265 Самарін М. 43, 44 Сверстюк Євген 191, 200 Світличний Іван 182, 191, 199, 271 Севернюк Тамара 169 Сельвінський Ілля 102 Сенченко Іван 41 Серафімович А. 38 Сивокінь Григорій 262 Симоненко Василь 182, 201, 202 Синиця Григорій 191 Синиченко О. 187 Синявський А. 229 Синякова Марія 113 Скуєнієкс Кнут 245 Скульський Григорій 66 Слабошпицький М. 130 Славинський М. 31 Слюсарчук Самійло 169 Смірнова А. 33 Смолдирєва Л. 163 Смолич Юрій 58, 118, 121 Солженіцин А. 258 Соложенкіна Світлана 267 Ставицька Леся 67 Ставровська О. 11 Сталін Й. 38, 40, 49, 64, 116 Стариков Григорій 30, 33 Стах Тетяна 121 Стебницький П. 31 Стельмах В’ячеслав 243 Стельмах М. 117 Степняк Мирон 50, 51 Стефаник Василь 195, 198, 199 Стефанович Ніколай 216

Стеценко Кирило 57 Стешенко Іван 14, 49, 182 Стешенко Ірина 182, 190 Стречень Лідія 225 Стріха Максим 135 Стус Василь 182, 191, 195, 198, 206 Сулковська Зінаїда 83 Сулковська Юлита 92 Суровцова Надія 20, 21 Сушинський Богдан 244 Табідзе Галактіон 38 Танк Максим 197 Танюки 191 Твардовський А. 121 Теплинський М. 232 Терещенко М. 46 Тихонов Н. 38 Тичина Павло 46, 50, 51, 53, 55–58, 60–64, 66–71, 75–79, 81, 84, 110, 121 Тишлер Алєксандр 47 Ткаченко Всеволод 237, 242, 244 Толкачов Зіновій 111, 115 Толстой Алєксєй 149, 158 Треньов К. 121 Трифонов Ю. 105 Тропінін В. 46 Тувім Юліан 61, 183 Тулуб Зінаїда 34 Тураєв Б. 21 Тургенєв І. 88, 159 Тютчев Ф. 86, 220 Ужвій Наталя 115 Упеник Микола 121 Усенко Павло 121 Усманова Ірина 90 Фадєєв Алєксандр 122 Фалік П. 157 Филипович П. 34, 47

278

Флоренський П. 227, 228 Фохт Б. 230, 231 Франко Іван 53, 86, 109, 186, 194 Фріш Макс 219 Фукс Марк 147 Фучик Юліус 162 Харюк Параска 194 Хвильовий Микола 72, 122 Хвойка В. 20 Химич Юрій 191 Хілкова, кн. 74 Хорунжий А. 117 Хоткевич Гнат 16, 21 Хоткевич Платоніда 194 Хрущов М. 38 Цвєтаєва М. 39, 160, 199 Цявловський М. 38 Чачхалія Денис 245 Череватенко Леонід 180, 181, 191 Чернишов Андрій 86, 89, 91, 92, 94 Чернишова Тетяна 182 Чехова Катерина 27 Чикаленко Євген 14 Чичері (Чичеріні) Афанасій 210 Чичерін Б. 210 Чичерін Г. 210, 221 Чичерін Олексій 168, 179, 196, 207– 210, 218–233 Чілінгаров, кн. 71, 72 Чілінгарова Олена, див.: Пилинська (Пилинська-Чілінгарова) Чорновіл В’ячеслав 199 Чубар В. 38, 62 Чубинський Павло 9 Чуковський Корнєй 46, 127 Шабашкевич Г. 163 Шагінян Маріетта 34, 103 Шамота М. 201, 231

Швець В. 117 Шевельов Юрій 48, 50, 52 Шевченко Тарас 9, 13, 39, 69, 109, 125, 196, 198, 203 Шевчук Валерій 87 Шевчукевич Ольга 153 Шевчукевич Опанас 153 Шекспір В. 159, 162, 173, 182 Шеллінг Ф. В. 10 Шеньє Андре 8 Шептицький Андрей 208 Шептицький Роман 210 Шерех Юрій, див.: Шевельов Ю. Шиллер Й. Ф. 37 Шкловський Віктор 5 Шумило М. 183, 189 Шумило Наталя 261 Щупак С. 42 Юра-Юрський Олександр 126 Юсел Кан 241 Яковенко 41 Якубський Борис 44, 49 Якутович Г. 192 Яловий Михайло 53 Янковський Ю. 231, 232 Яновський Юрій 41, 109, 124, 126 Януш Корчак 148 Яременко Василь 60, 86, 94 Яшвілі Паоло 7 Ящишин Оксана 191

279

Літературно-художнє видання

Елеонора Соловей (Гончарик) ПРИТЧА ПРО ПОЕТІВ

З питань замовлення та придбання літератури звертатися за адресою: ВИДАВНИЦТВО «ÄÓÕ ² Ë²ÒÅÐÀ» Національний університет «Києво-Могилянська академія» вул. Волоська, 8/5, кімн. 210, Київ 70, Україна, 04070 Тел./факс: +38(044) 425-60-20 E-mail: duh-i-litera@ukr.net (відділ збуту); litera@ukma.kiev.ua (видавництво) Надаємо послуги: «Книга – поштою»