Україна і світ: прагнення змін by Duh Litera

Україна і світ: прагнення змін

ÄÓÕ i Ëiòåðà

Київ

Ukraine and the World: Yearning for Changes

ÄÓÕ i Ëiòåðà

Україна і світ: прагнення змін

ÄÓÕ i Ëiòåðà

Це видання здійснене за підтримки Бюро з освіти i культури Держдепартаменту США та Інституту міжнародної освіти, а також Програми ім. Фулбрайта в Україні Редакційна колегія: д. права Мирослава Антонович, д. філол. н. Наталія Висоцька, к. філос. н. Сергій Курбатов, к. філос. н. Володимир Навроцький, к. філол. н. Тетяна Некряч, к. е. н. Ігор Олексів, д. філол. н. Олександр Пронкевич, к. ю. н. Всеволод Речицький, к. е. н. Сергій Щербина Відповідальний редактор: д. філол. н. Наталія Висоцька Редагування англомовних текстів: д. філол. н. Наталія Висоцька, к. філол. н. Тетяна Некряч Рецензенти: д. філол. н. Ольга Воробйова, д. істор. н. Михайло Кірсенко, д. е. н. Ірина Петрова У 45

Україна і світ: прагнення змін: Монографія / Відп. ред. Наталія Висоцька. – К.: Дух i лiтера, 2010. – 448 с. Ukraine and the World: Yearning for Changes: Monograph / Ed. in chief Natalia Vysotska. – Kyiv: Dukh i Litera, 2010. – 448 p.

Монографія є спільним проектом Українського Фулбрайтівського товариства і Програми ім. Фулбрайта в Україні, в якій зібрано наукові доповіді українською та англійською мовами учасників 12-ї щорічної Фулбрайтівської конференції, що відбулася в Києві 18–19 грудня 2009 року. Розглядаються складні й неоднозначні процеси, що відбуваються у сучасній Україні в царині державотворення, зовнішньої політики, вищої та середньої освіти, економіки, науки, права. Окремий розділ присвячений науковому спадку Юрія Луцького, 90-річчя від дня народження якого відзначалось у 2009 році і який зробив вагомий внесок у розвиток українських гуманітарних студій. Монографія розрахована на широке коло читачів – науковців, викладачів університетів, аспірантів, студентів і всіх тих, хто цікавиться перспективами розвитку українського суспільства. Максимально збережено правопис і редакцію авторів. Думки авторів можуть не збігатися з позицією редакційної колегії. The book is a joint project of the Ukrainian Fulbright Association and the Fulbright Program in Ukraine and includes presentations made during the 12th annual Fulbright conference held in Kyiv on December 18 – 19, 2009. It traces complicated and often controversial processes under way in Ukraine of today in the realms of nation-building, foreign policy, higher and secondary education, economics, science, and law. A special section addresses the legacy of Yuriy Lutsky whose 90th anniversary was celebrated in 2009 and who made a considerable input into developing Ukrainian humanities. The book is intended for a broad audience – scholars, university professors, post-graduate students and everyone interested in the prospects of Ukrainian society development. УДК 32/37(477)(063) ISBN 978-966-378-169-3

Зміст Переднє слово. Українське Фулбрайтівське товариство в розбудові громадянського суспільства в Україні (до 10-річчя з дня створення) Мирослава Антонович . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Розділ 1 Новий світовий порядок та місце в ньому України Реформування чи перезаснування держави: які політичні зміни потрібні Україні? Антоніна Колодій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15 Важливість впровадження демократичних стандартів у правозастосування посттоталітарної держави Наталія Петрова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37 «Семантична інженерія» як засіб розбудови нації, або Чому українським елітам варто читати іспанську конституцію? Олександр Пронкевич . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48 Прагматизм і стратегія демократичних змін Ніна Поліщук . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59 Розділ 2 Україна та українство на міжнародній арені Українська культурна спадщина за кордоном: стан і перспективи Віта Сусак . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 77 Українці на перехресті культур Тетяна Введенська . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 85

Україна і світ: прагнення змін

Між Європою і Росією: зовнішня політика України в умовах глобальних змін початку ХХІ ст. Наталія Городня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97 Ми не одні Лідія Жовніренко . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 115 Розділ 3 Юрій Луцький: між Україною і Заходом (до 90-річчя від дня народження вченого) Перезва в горах Євген Сверстюк . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 139 Один із незамінних. Діалог з Юрієм Луцьким через океан Михайлина Коцюбинська . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 150 Історія української літератури «поміж Гоголем і Шевченком». леся Демська-Будзуляк . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 156 Гоголь в інтерпретації Юрія Луцького Лариса Масенко . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 167 Просопографія Юрія Луцького крізь призму його епістолярію Ольга Лучук . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 174 Другий батько «Щоденника» Аркадія Любченка Всеволод Любченко . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 189 Білінґвізм чи квазібілінґвізм Юрія Луцького? Тарас Лучук . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 195 Розділ 4 Українська освіта: необхідність реформ Проблеми якості загальної середньої освіти у дзеркалі зовнішнього незалежного оцінювання Михайло Загірняк, Володимир Усатюк . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 211

Зміст

Самоактуалізація особистості у міжцивілізаційній інтеракції Ірина Литвинчук . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 226 Національна система ЗНО і моніторингу якості освіти (НС ЗНОМЯО) як інструмент удосконалення системи освіти при переході до суспільства сталого розвитку Ігор Лікарчук, Сергій Раков . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 244 Університетські рейтинги як інструмент інтеграції української вищої освіти у світовий контекст Сергій Курбатов . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 260 Проблеми узгодження вітчизняних стандартів наукової етики з міжнародними в галузі української транслітерації Максим Вакуленко . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 268 Аналіз ставлення українських студентів та викладачів до Болонського процесу Христина Демкович . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 279 Курс із розвитку продуктивного мислення для учнів початкової школи Ольга Гісь . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 293 Розділ 5 Культура і мова в контексті глобальних змін Зміни у культурі – зміни в мові Роман Кріцберг . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 317 Професійна підготовка вчителів іноземних мов до діяльності в умовах інформаційного суспільства Інна Самойлюкевич . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 332 Просторові стосунки в Україні: казки та реальність Людмила Бордюк . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 350 Підстави для включення творів українського письменства у викладання англійської мови в Україні Людмила Сердюкова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 364

Україна і світ: прагнення змін Розділ 6 Екологізація економіки: інноваційні підходи

Торгово-економічні зв’язки України з Європейським Союзом у контексті геоекономічних змін Сергій Щербина, Роман Щербина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 375 Метаморфози держави у світлі трансформації світового торговельного порядку Олександр Школьний . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 392 Екологізація економіки: нагальні вимоги перебудови стратегій, політики, інституцій та поведінки Ігор Соловій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 404 Україна і світ крізь призму глобальних змін клімату Юрій Посудін . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 422 Table of Contents . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 435 Наші автори . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 439 Our Authors . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 443

ПЕРЕДНЄ СЛОВО Українське Фулбрайтівське товариство в розбудові громадянського суспільства в Україні (до 10-річчя з дня створення) Фулбрайтівська конференція «Україна і світ: прагнення змін», яка відбулася в грудні 2009 року в Києві, стала доброю нагодою осмислити зміни, необхідні як Україні, так і світові в цілому не лише для забезпечення їхнього поступу, а й для самого існування. Для України це, вочевидь, можливо лише через повернення в європейський контекст демократичних держав. Шлях реформ, усе ще Україною не пройдений, подолало у ХХ ст. багато держав після здобуття незалежності, зокрема, Фінляндія після 1918 року, Чехія і Словаччина після 1989 р., Литва, Латвія, Естонія після 1991 р. та ін. Цей шлях визначали ефективні соціальні та економічні реформи, розвиток технологій, розбудова університетської освіти. Ці країни мали різні травматичні досвіди, деякі з них зазнали радянської окупації, деякі ні. Україна, на жаль, не уникла ні радянської окупації, ні травматичного досвіду найбільш масштабного геноциду в історії людства, а тому шлях до повернення в Європу, до прориву в України значно триваліший і складніший. На відміну, наприклад, від Чехії, де люстрація і якісна політична еліта дали змогу в короткий термін збудувати сучасну європейську державу, в Україні не відбулася люстрація, а тому якісної політичної еліти немає донині. «Не створено основаної на європейських стандартах системи підготовки та добору кадрів, що ґрунтувалася б на суто професійних, патріотичних та ділових якостях людини»1. Разом із тим, не можу 1

Зарицький О. Гартування кадрів // Український тиждень. – 2009. – № 45. – С. 39.

Мирослава Антонович

не погодитися з Адамом Міхніком, який писав щодо Польщі: «Ми маємо змінити Польщу, ми маємо змінити її звички. Не припустимо, щоб переможець кидав опонентів за ґрати. Це методи більшовиків. Митці, студенти – вони можуть зводити рахунки з минулим. Але не політики»,– переконаний Адам Міхнік2. Сáме громадянське суспільство через неурядові організації, ЗМІ, молодіжні рухи тощо повинно долати спадщину минулого. На жаль, повноцінного громадянського суспільства в Україні ще не створено. На думку Френсіса Фукуями, тільки після того, як уся українська громада засвоїть «спільний травматичний досвід» і потому перейде до наступного етапу нашого національного відродження – створення єдиної помісної православної церкви, тільки після і внаслідок цього вона відновиться і зможе врешті-решт розбудувати повноцінне громадянське суспільство, яке, за словами Олександра Крамаренка, і стане нашою перепусткою до європейських інституцій, а отже, й до європейської цивілізації взагалі3. Яким чином наше Фулбрайтівське товариство може і повинно сприяти цим змінам? Адже створене воно було 10 років тому саме як громадська організація, як елемент громадянського суспільства в Україні, з метою сприяння формуванню громадянського суспільства і реформам в освіті та науці. Протягом цих років Фулбрайтівське товариство разом із Програмою ім. Фулбрайта в Україні під керівництвом д-ра Вільяма Глісона (1999–2000), д-ра Марти Богачевської-Хомяк (2000–2006) і нинішнього директора Мирона Стахіва було містком, через який фулбрайтівські науковці поширювали в Україні ідеї міжнародної освіти та впроваджували результати своїх наукових досліджень; корпорацією, котра давала можливість виразити свою позицію і бути почутими в суспільстві, а також частиною інтелектуального життя в Україні. Щорічні Фулбрайтівські конференції стали трибуною, з якої фулбрайтівці з Див.: Метью Камінскі. Від солідарності до демократії // Український тиждень. – 2009. – № 46. – С. 37. 3 Олександр Крамаренко. Постгеноцидне буття // Українська правда. – 19 лист. 2009. 13:02. 2

Переднє слово. Українське Фулбрайтівське товариство...

усіх областей України могли висловитися з актуальних суспільних і наукових проблем в Україні та світі, зокрема, з проблем етичних засад у науці та освіті, автономії університету, ідентичності та пам’яті в Україні тощо. Малі ґранти Інституту міжнародної освіти (IIE) допомагали фулбрайтівцям друкувати книги за матеріалами своїх досліджень та брати участь у міжнародних наукових конференціях. Фулбрайтівські Вісники і Щорічники да вали можливість висвітлювати наші наукові здобутки і ділитись інформацією про стажування, такою необхідною для тих, хто пла нує подавати документи на Фулбрайтівську програму. Фулбрайтівське товариство є також однією з приблизно 65 Фулбрайтівських асоціацій у світі, а тому одним із важливих завдань нашого Товариства залишається налагодження співпраці з ними. Зокрема, на веб-сторінці Американської Фулбрайтівської асоціації є цікава рубрика: Take Action! (Дій!), в якій читаємо: Please Contact Your Senators to Support Increased Funding for Exchanges (Будь ласка, зверніться до Ваших сенаторів для підтримки підвищення фінансування обмінів) тощо. Наше Фулбрайтівське товариство після 8-ї щорічної конференції «Ідея університету» зверталося до уряду з відкритим листом щодо підтримання автономії університетів, під яким підписались понад 100 фулбрайтівських науковців. У 2007 році українські випускники Програми обговорили проект «Етичного кодексу» членів Фулбрайтівського товариства, розроблений Всеволодом Речицьким, і ухвалили цей Кодекс інтелектуальної чесності. За підтримки Посольства США в Україні, а також за активної участі фулбрайтівського науковця Олександра Пронкевича стало можливим широке обговорення і видання Етичного кодексу фулбрайтівського науковця. Разом з тим нашому Товариству, кожному з нас уже час не лише звертатися з ініціативами до уряду і наукової спільноти, а й активно відстежувати долю цих звернень і спонукати державних службовців до дії. Слід долучитися до формулювання пропозицій для розробки Державної програми розвитку України на далеку перспективу.

Мирослава Антонович

На Х Фулбрайтівській конференції «Український проект у ХХІ столітті» Олександр Мережко, зокрема, зазначив: «Необхідно не лише чітко і чесно визначити ті проблеми, які загрожують існуванню України, та запропонувати шляхи їх розв’язання, а й також розглянути можливі стратегічні моделі майбутнього України, її «прориву» в XXI столітті». Результатом нашої конференції стало формулювання таких найбільш нагальних пропозицій для проекту Державної програми розвитку України на далеку перспективу і прориву України в ХХІ ст., цей проект активно обговорюється членами товариства. Безсумнівно, успіх українського проекту в ХХІ ст. залежатиме від того, наскільки швидко в Україні буде сформоване громадянське суспільство, здатне контролювати владу і спроможне примусити її служити не своїм інтересам, а потребам суспільства. Сприяння формуванню громадянського суспільства в Україні через розв’я зання нагальних проблем у науці, освіті, культурі, охороні здо ров’я, політиці й економіці було і залишається основною метою Українського Фулбрайтівського товариства. Мирослава Антонович Президент Українського Фулбрайтівського товариства

ПЕРЕЗВА В ГОРАХ Євген СВЕРСТЮК В явищах ірреальних, може, більше справжности, ніж у тих, що вписуються в узвичаєну колію. Голос у білій пустелі снігів – то чудо. Неприродна з’ява! І хочеться подати одвітний голос, щоб відкрити закон існування надприродного, що сидить всередині нас. Може, звідси «голос волаючого в пустелі»? Коли до мене в Багдаринську ущелину на Яблуневому плоскогір’ї раптом впав довгастий конверт з канадською маркою і надписом «Canadian Institute of Ukrainian Studies», я відчув дотик до світу іншого. Листи до мене надходили майже щоденно, і то з різних країн Заходу. У політичних засланців був привілей листування і навіть привілей отримувати книгу Святе Письмо українською мовою, чого не дозволялося «на волі». Василь Стус перший прислав мені з Колими Новий Заповіт українською. Але коли він спробував послати таку книгу своїй матері в Донецьк, то в пакунку книгу підмінили якимось непотребом. Лист з Інституту українських студій від проф. Юрія Луцького – то не просто привіт з чужини. То – спроба впізнавання. Невже пропустять відповідь? Але там, за тайгою, понад гірськими вершинами, є інші правила дорожнього руху. Там приховують червоне світло, щоб створити ілюзію зеленого. Там своєрідна гра у «вільний обмін думками». І «міжнародне спілкування». Та й російські совєтські служби не любили вникати в процеси, не виділені особливими інструкціями. Моє листування з професором Торонтського університету не можна розглядати як листування двох осіб. Такі символи, як ПЕНклуб, Amnesty International, Університети, поштиво відкладалися в

140

Євген СВЕРСТЮК

окрему шухляду і начебто респектувалися. Вони мали свідчити, що міжнародні угоди в СССР діють. Бурятський полковник КГБ не міг окремо вирізнити конвертів проф. Юрія Луцького. Листи короткі, машинописні, нічого не приховано – їх спокійніше брати до рук, ніж рукописні листи німецькою, англійською або ще й польською мовами. Від листів з канадськими марками віяло академічним спокоєм і потойбічним вітром. А там лежали: «Literary Politics in the Soviet Ukraine», «Clandestine Essays». Далі англомовні книги про українську літературу ХІХ ст. З одного боку – то академічні видання, за якими спецслужби не дуже стежать. А з другого боку, у книгах Юрія Луцького є елемент українського «зухвальства». Адже його докторська дисертація, захищена в Колумбійському університеті 1956 р., дуже виділялася серед апологетичної продукції інституту русистики як перша ластівка українського «розстріляного відродження». Але була толерована й оцінена за скурпульозну документованість... Партійні совєтські літературознавці проти неї пошуміли і забули. Що ж стосується другої книги, то сам факт видання перекладу творів, за які автора засуджено на 12 років як особливо небезпечного державного злочинця, – то вже «ідеологічна диверсія». Особисто я не міг тоді знати про вихід такої книги в Гарвардському університеті 1976 року. Совєтська преса замовчала, «щоб не популяризувати». А замовчаний стан має ті переваги, що каральні органи теж недостатньо інформовані. До речі, видання тієї книги есеїв було також виявом «українського зухвальства» англомовного професора. «Я любив іти проти течії», – пише він у своїй біографії. Усього цього кагебістські наглядачі не знали і, схоже на те, що навіть не запідозрювали, з якою багатющою біографією той професор, що пише їм листи (а вони вже передають мені)... А більшовики ж звикли судити за біографії... і саме так вони засудили, по суті, до страти батька – чиє ім’я було на конверті – Юрій Остапович.

Перезва в горах

141

Ні вони, ні навіть я не відали, що перебуваємо в напруженому силовому полі трикутника Торонто – Котлас – Багдарин, тобто Юрій Луцький – Остап Луцький – Євген Сверстюк. Любов до батька, пам’ять про батька, думки про замордованого батька – то велике силове поле. Син прекрасно розумів, що перебування в кігтях НКВД від 1939 до 1941 – то були затягнуті муки смерті. Про це можна тільки здогадуватися – за спокійним рядком оповіді Юрія Луцького: «В ті буремні роки я нав’язав контакт з Євгеном Сверстюком, який був тоді на засланні в Багдарині, Бурятська АССР. Наше листування (яке опісля вийшло друком) було світлою сторінкою не лише мого побуту, а й цілого життя»1. Тут мимоволі думаєш про сліди. Мабуть, його манили туди сліди в снігах. Чи Багдарин, чи «Сєвдвинлаг» – на віддалі з Торонто вони поряд! ГУЛАГ не має меж! Однак поза тим трикутником є таємниця духовної споріднености. Я завжди мав дивне відчуття «попередньої домовлености» з Юрієм Остаповичем (іншої форми звертання він не визнає), тому ніколи не було потреби з’ясовувати позиції, погляди, концепції. Таке різне життя, в таких різних країнах, а настрій Миколи Хвильового «ще раз гайнути проти течії» якось єднає... Історію нашого знайомства і листування описав Ю. Луцький у книжці «Листування з Євгеном Сверстюком»: «Восени 1980 року, прочитавши в бюлетені “Смолоскипа”, що можна привітати українських політв’язнів і засланців у день їхнього народження, я вирішив, як заступник директора Канадського Інституту Українських Студій, в імені всіх українських науковців, згуртованих в КІУСі, написати листа з побажаннями до Євгена Сверстюка, який тоді був на засланні в містечку Багдарин, в Бурятській АРСР, за озером Байкал, на границі СРСР і Монгольської республіки. Євгенові Олександровичеві сповнилося тоді (13 грудня 1980 року) 52 роки. Його заарештовано 1972 року і рік пізніше засуджено на довгий термін ув’язнення і заслання. Так, випадково мовити, нав’язав я контакт з одним чільним учасником руху спротиву в Україні. Есеї Сверстюка винятково подобалися мені, і я,

142

Євген СВЕРСТЮК

з допомогою Українського Інституту в Гарварді, опублікував в 1976 році вибір есеїв Сверстюка в англійському перекладі. Цю книжечку тепло зустріла американська критика. Тепер, 1980 року, трапилася нагода написати авторові “Собору в риштованні” привіт в день народження. От і все. Так я думав. Напрочуд, у відповідь на мій лист, я одержав з початком грудня 1980 року дуже сердечну відповідь від Сверстюка. Це ж і був початок довшого листування між нами. Воно відбувалося з надзвичайною одвертістю, наче без цензури. Мій останній лист до нього я вислав 14 вересня 1983 року. На нього не одержав відповіді і почав уже хвилюватися – аж у січні 1984 року я довідався з газет, що Сверстюка звільнено з заслання і що він повернувся до Києва. Це був радісний і також сумний день для мене. Радісний, бо Євген повернувся на любу батьківщину; сумний, бо я зрозумів, що нашому листуванню прийшов кінець. Але я помилявся. Згодом, після повороту Євгена до Києва, наше листування відновилося. Воно тривало, з перервами, до 1988 року, коли Євген, зайнятий роботою культурологічного клюбу в Києві, мабуть, не мав часу його продовжувати. Радісною була наша зустріч в 1989 році в Торонті, коли ми й рішили опублікувати нашу кореспонденцію»2. Було це в далекому 1990 році, коли ніхто не знав, що СССР впаде за рік часу. Я розумів, що поява книжки Юрія Луцького «Листування з Євгеном Сверстюком» буде цікавою на Заході, де знають ім’я високошанованого славіста, глибокого дослідника літератури, перекладача на англійську... Там стежать і за публікаціями Є. Сверстюка... Але то буде дивна поява в Україні, де інтерес до книжки впав, бо упала ідеологія і всі кинулися з простягнутою рукою на ринок західних товарів... Хто такий Юрій Луцький для радянських літературознавців, не кажучи про читачів? Кому потрібне його листування «з тим, що його заарештували в 1972 р.»?

Перезва в горах

143

Дуже добре видана «Смолоскипом» книжка не мала в Україні рецензій. Звичайно, були читачі – з тих, що стежили за публікаціями на Заході. Треба віддати належне Романові Мироновичу Корогодському, який організував видання «Українська модерна література» і добре зорієнтувався, ХТО Є ХТО в культурі. Завдяки його зусиллям було в Україні видано твори Ю. Шевельова, Ю. Луцького та інших авторів, відомих передусім на Заході. Цікаво, що пам’ять роду теж проростає на питомому ґрунті зі старого коріння. 2007 р. у Львові вийшла книжка про «світлі постаті з роду Луцьких» за назвою «Під знаменем шляхетности і патріотизму». Її злагодив Іван Путила, ентузіаст відродження культури, в селі Янчин, де був маєток Луцьких. Все ж таки де посіяно, там і родить... Може, книга нашого листування має вагу більше для втаємничи них? Не мені судити. У всякому разі, для мене то була пляшка з посланням, кинута в море з палуби загроженого корабля. Послати про себе вісті в далекий світ перед тим, як загубитись у сибірських снігах – то була мрія кожного політичного засланця, якому нічого не світило, окрім нового терміну ув’язнення. Не вірилось, що ті вісті можна посилати також легально, через пошту... Мій кореспондент також не міг вийти з дива: «Мені було трохи дивно, що ті листи доходили до адресата – адже в кожному був духовний динаміт. Таким чином я мав безпосередній контакт з чільним українським дисидентом»3. Найкращі листи мало важать, коли їх нíкому прочитати. А тут іскра потрапляє «саме туди»... Моє листування з Юрієм Луцьким творить світлі сторінки у сірій книзі, яку я гортав п’ять років у Східному Сибіру. Довгасті білі конверти, штампи далекого заморського університету в Торонто, марки з кленовими листками або холодними пейзажами – все це, видно, наводило моїх суворих і недремних конвоїрів на мрійний лад. Проф. Юрій Луцький дотримувався аскетичного стилю. Я намагався дотримуватися тону і не ставити багатьох питань, які роєм крутяться в думках людини, приреченої

144

Євген СВЕРСТЮК

мовчати ще 5 років після 7 років суворорежимного мовчання, де навіть «Отче наш» у недільний ранок записували як «виголошення промови» і порушення режиму. Листів надходило «декабристові» багато (місцева міліція, переважно буряти, за традицією називала мене «декабристом») – різними мовами, з різних континентів. Деякі дратували цензорів неясністю мови, тем, почерку... Розуміється, підозрілі листи пропадали в архівах безкарних і безвідповідальних служб. А листи з університету Торонто здавались ясними і нецікавими. В моїх відповідях, написаних нестерпним почерком, теж не було запримічено політики або підозрілої інформації. Отже, наших листів цензура, здається, не ковтала. Зате самоцензура ковтала думки і проблеми нещадно. Але це тема особливого дослідження, без якого історії нашої культури більшовицького періоду не зрозуміти. Для мене Юрій Луцький був добрим лицем української еміграції – щирої, щедрої, сповненої стриманої любови і справжньої поваги до тих, що несли свій хрест на свою гору. Дуже важливим для мене було те, що його приналежність також до світу англомовної культури підвищує рівень вимогливости. Що не кажіть, у холодному цеху мені цього бракувало. Рівень публікацій, що надходили з УРСР, мене морально нищив. Рівень зацікавлень літературою в Торонто чи Мюнхені залучав мене якоюсь мірою до кола людей, з якими почувався вільно і добре. Так буває, коли в людей є попередня моральна домовленість і спільна мова. Людині приреченій дуже хочеться зустрічі з рідною душею і хочеться знати, що десь у світі хтось береже твій слід і навіть шанує твоє слово... Про справжню масштабність постаті проф. Луцького я міг тільки здогадуватися. Нині, коли читаєш його розповіді про колег з катедри славістики, складається уявлення, що він виділявся серед них приблизно так, як дисиденти виділялися в Києві серед членів Спілки письменників. Його погляд глибокий і проникливий. «Читаючи “Літературну Україну” про літературу 20-х років, я переконався, що всі проблеми, над якими тепер дискутують у Києві, порушено

Перезва в горах

145

у моїх англомовних книжках. Отак-то сходяться дороги», – писав мені Юрій Остапович у листі в березні 1988 р. Від того часу минуло багато років. До його скромного свідчення про свою працю можна було б додати дещо і від нас. Нині, як ніколи, відчувається присутність Юрія Луцького в сучасній українській літературі. Присутність його зваженого слова, дослідженого факту, віднайденого підходу. Року 1998 вийшла в перекладі з англійської ваговита монографія Юрія Луцького «Між Гоголем і Шевченком». У 1999 і 2000 роках – спогади «На перехресті», «На сторожі». Року 1999 – упорядкований Юрієм Луцьким «Щоденник Аркадія Любченка». На часі переклади на українську: «Міні-біографії українських письменників», книжки про Гоголя, про Шевченка... Слід зауважити, що праці Юрія Луцького написані на основі тривалих пошуків і студій у бібліотеках, вони відзначаються джерельною арґументованістю. Повз увагу нашого освіченого читача не можуть пройти зараз спогади «дивака і відлюдька», бо це роздуми про нас, це інтелектуальна «сповідь сина віку», це спостереження з височини сучасника й учасника великих процесів новітньої історії. Він пише: «Марксизм таки відійшов на другий плян, його заступил и нові обсесії постмодерністського релятивізму»; «Постмодернізм є для України амбівалентним імпортом»; «Не все те цінне, що приход ить з Європи та США»; «Глобальному нашестю треба протиставл яти власні ресурси»; «На щастя, моди міняються досить швидко». Коли все це читаєш, відчуваєш ті вперті українські константи, щирі одвертості («чомусь я незлюбив цього Zeitgeist’у»), ті ненав’язливі і вільні думки людини, якої «світ не впіймав» і не зім’яв, мимоволі думаєш про євангельську притчу про примноження талантів. Вітри відносили юнака від рідного берега. Він упевнився, що вже навіки зжився з чужими, наче з рідними берегами. Він думає англійською й українською. Але душа співає своєї, «а серце рветься, ожива, як їх почує», ті звуки рідної мови, вісті з рідного краю, точніше – з краю дитинства.

146

Євген СВЕРСТЮК

І таланти примножилися вдесятеро... Ті самі таланти, які дав батько! Поет, народний посол, ідеолог селянської кооперації, котрий записав собі: «Народ можна здобути тільки добром». Ті прості слова Остапа Луцького слід би написати в офіційних установах України, на всіх порожніх квадратах, де вже знято портрет Леніна, але ще не встигли прилаштувати портрет Шевченка. Те «добро» передав батько синові, а син зумів передати духовним синам в Україну. Може, навіть тим, які тут, у світі розореному, порізненому, атомізованому не визнають своїх батьків чи то тому, що ті розтратили спадщину і не мали чого передати, чи тому, що залишили у спадок багато обов’язків. Батьки і діти – вічна проблема. Тільки вона особлива в країні, де ворогування клясів, поколінь, поглядів зведене до державної ідеології (недарма Юрій Луцький згадує американського робітничого філософа Еріка Гофера, котрий вважав Леніна «отруйним щуром у Європі»). Отже, діти десь таки знаходять собі батьків. Не випадково вони тягнуться до Юрія Луцького, і не дарма він від цього молодіє, за спостереженням дружини. Тут до речі буде і моє свідчення. Хто з України, з людей старшого покоління міг писати мені на заслання такі уважномудрі листи, терпляче відчитувати «мініатюрну ґотику», та ще й називати це листування «світлою сторінкою життя», а там і видати власним коштом. А тим часом у нас і читати уникали таку книжку, яка заговорила про речі, замовчувані у нас десятиріччями. І, нарешті, треба також підкреслити: ті книжки міг написати і видати тільки великий трудівник, який робить свою справу з моральних спонукань, не сподіваючись на винагороду. Шляхетний трудівник, ідеаліст іще тієї старої батьківської школи, де сама добра справа вважалася достатньою винагородою. Мабуть, тут і ховається тиха релігія автора спогадів: «Мені завжди імпонувала християнська містика... Не сумніваюся, що я релігійна людина – не атеїст і навіть не агностик. Але дороги до Бога я поки що не знайшов...».

Перезва в горах

147

Дороги ХХ віку розмиті... Очевидно, вся чесна праця Юрія Луцького є шуканням тієї дороги – й освітлюванням її «внутрішнім світлом» душі. Його культура є візитною карткою в сьогоднішню і завтрашню Україну. Яке значення мають ліберальні міркування «космополіта» про різні речі, коли відчуваєш, що за ними справжня любов, якої вистачило б на кількох патріотів. Саме вона диктує його невсипущу працю і його віру в майбутнє України, чим хочеться закінчити цей відгук на спогади. «Постсовєтська ментальність триватиме довго. Я переконаний, що незалежна від усіх домашніх негараздів Україна має добре, навіть світле майбутнє, бо час імперій безповоротно минув, а Україна, до того ж, розташована у важливому для Європи і США геополітичному просторі. Таки слова українського Гімну справдилися – воріженьки самі “згинули, як роса на сонці”, тепер прийшла черга на того внутрішнього “воріженька”, котрий глибоко заліз кожному українцеві до середини»4. Гадаю, цими словами можна пояснити і назву книжки «На сторожі». Культура, коли вона справжня, стоїть, як і Слово, на сторожі наших вартостей. Юрій Остапович був великою постаттю, з великою силою притягання, і любив Україну першою любов’ю, що залягла на дні душі. Земля батьків! Книжки, які він писав англійською мовою, в українському перекладі є глибоко українськими. Українські ж книжки, які він перекладав на англійську, несуть теж великий заряд його душі і печать вільного вибору. В культурі англомовній він був у себе вдома, тому з такою певністю вносив туди українські теми, проблеми. В культурі важить не так національність, як справжність і рівень. Останніми роками у нас стали з’являтися його книжки в українських перекладах, і тут ми відчули, як нам десятиліттями бракувало тієї неодмінної глибини і наукової коректности

Євген СВЕРСТЮК

148

дослідження, тієї широти горизонту, що природно вводить нашу культуру у світовий контекст. Інтенсивна культурна присутність Юрія Луцького в Україні засвітилася і світитиме нам довго, бо праця його має вартість сталу. Ніде не деклярований, ба навіть відчужений його патріотизм також послужить прикладом незрадливої діяльної любови, яка не втомлюється. Коли ми тепер схиляємося перед його пам’яттю, то не тільки з пошани в час його відходу, а в силу взаємної любови і вдячности за те, що всім серцем і помислами Юрій Остапович був з нами і буде назавжди. Примітки Луцький Юрій. На сторожі: Друга частина споминів. Київ, 2000. С. 59. Луцький Юрій. Листування з Євгеном Сверстюком. Балтимор; Торонто, 1992. С. 7–8. 3 Луцький Юрій. На сторожі... С. 60. 4 Там само. С. 69. 1 2

ECHO IN THE MOUNTAINS Yevhen Sverstiuk The essay by the writer, human rights activist and editor-in-chief of the newspaper Our Faith in Kyiv contains reminiscences about the author’s relations and correspondence with George Luckyj, a renowned scholar and professor at the University of Toronto. They first became acquainted through correspondence in late 1980, when letters from George Luckyj were brightening up the writer’s exile in the small town of Bagdaryn in Buryatia at the border between the USSR and Mongolia. Their correspondence, however, lasted even beyond the author’s exile after he returned to Kyiv in 1983. Later, when the Iron Curtain was demolished and dissidents could visit Western countries, Yevhen Sverstiuk was finally able to meet George Luckyj in person – it happened in Toronto in 1989. Afterwards, their correspondence was

Перезва в горах

149

published in book format by the Ukrainian independent Smoloskyp Publishing House (Baltimore–Toronto 1992). In his essay, the author asks himself what reasons professor Luckyj might have had to continue to write these letters, which brought him no academic benefits, to a man in exile in a distant land. He believes it is possible that through this correspondence George Luckyj might have expected to hear the voice of his own father, Ostap Luckyj, who died in the Soviet GULAG, at the concentration camp of Kotlas in 1941. In fact, this might account for this memoir being entitled Echo in the Mountains. Moreover, to shed even more light on this topic, the essay incorporates George Luckyj’s thoughts regarding his acquaintance with the author presented both in the Introduction to his book A Correspondence with Yevhen Sverstiuk and in book II of his memoirs entitled On Guard.

Екологізація економіки: нагальні вимоги перебудови стратегій, політики, інституцій та поведінки Ігор Соловій Вступ Науковці, політики, представники громадських організацій, які не сприймають реалізацію найбільш песимістичних сценаріїв розвитку цивілізації як незворотного процесу, пропонують та обстоюють альтернативні підходи стосовно нинішнього і майбутнього суспільного розвитку. Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун у доповіді «Доба зеленої економіки» зазначив: «Ми маємо історичний досвід значних економічних трансформацій: промислова революція, технологічна революція, ера глобалізації. У теперішній час ми перебуваємо на порозі іншої доби – доби “зеленої економіки”… Розпочавши з визначення планетарних обмежень та розуміння мудрого використання ресурсів, “зелена економіка” розглядає економіку як вмонтовану в суспільство, яке своєю чергою є частиною більшої екосистеми»1. Паростки цієї нової економіки стають дедалі помітнішими на тлі все ще переважно «коричневого», а не «зеленого» економічного ландшафту. В Мексиці в лісовому секторі додатково працевлаштовані 1,5 млн працівників для розширення лісорозведення та лісовідновлення. В Китаї екологічно спрямовані капіталовкладення зросли зі 170 млн доларів у 2005 р. до 720 млн доларів у 2008 р. Буквально за кілька років Китай став світовим лідером у сфері сонячної та вітрової енергії, у виробництво яких

Екологізація економіки: нагальні вимоги перебудови...

405

залучено понад один мільйон працівників. Щоправда, як забруднювач світового довкілля Китай, за деякими оцінками, вже наздогнав США, однак згадані позитивні тенденції є відрадними. У Бразилії на виробництві біопалива працевлаштовано майже один мільйон працівників. У Німеччині найближчими роками планують учетверо збільшити частку екологічно чистих технологій виробництва і досягнути 16 % від загального виробництва із зайнятістю вищою, ніж в автомобільній галузі. За прогнозами UNEP, інвестиції в так звану «низьковуглецеву» енергетику у 2020 р. сягнуть 1,9 трильйона доларів. Фінансова криза може сповільнити розвиток цих тенденцій, однак, незважаючи на кризові явища, капітал неодмінно перетікатиме у сферу екологічного підприємництва. Без усвідомлення взаємопов’язаності фінансової та екологічної кризи неможливо запропонувати вихід із нинішньої ситуації. Те, що одні називають «екологічною кризою», а інші – «соціальноекономічною кризою», під кутом зору ноосферної теорії є одним і тим самим явищем2. Економічні теорії екологізації та гармонізації суспільного розвитку Екологізація суспільного розвитку – це концепція, що передбачає екологізацію економічної і соціальної політики та оздоровлення духовної сфери за допомогою системи ефективних інструментів з метою забезпечення сталості екологічних систем й усунення глобальних, національних і регіональних екологічних загроз3. Розвиток наукової думки, спрямованої на екологізацію економічної діяльності, знайшов відображення в сучасних наукових теоріях, інституціоналізованих у таких дисциплінах як економіка довкілля, екологічна економіка, фізична економія, зелена економіка та ін. Економіка довкілля (environmental economics – англ.) – це підгалузь економіки, що зосереджує увагу на екологічних проблемах (забруднення, негативні зовнішні ефекти, оцінювання неринкових послуг довкілля) та ефективному розміщенні – процесі розподілу ресурсів для виробництва різних товарів і надання послуг.

406

Ігор Соловій

Економіка довкілля розрізняє приватні і суспільні товари, вводить поняття зовнішніх (екстернальних) ефектів для означення тих витрат виробництва, які несе суспільство в цілому (напр., зростання захворювань унаслідок застосування пестицидів у сільському господарстві), розглядає проблеми відновних та невідновних ресурсів, виконує теоретичні та емпіричні дослідження економічних ефектів запровадження екологічної політики і пропонує інструменти екологічної політики (екологічні стандарти й економічні стимули, платежі за екологічну шкоду, авансово-компенсаційні системи, ринкові дозволи, плата за забруднення тощо). Від екологічної економіки, зеленої економіки, екології відрізняється насамперед застосуванням стандартних методів неокласичної економіки. Асоціація економістів довкілля і ресурсів (Association of Environmental and Resource Economists – AERE) заснована в 1979 р., а вже у 1981р. вона налічувала 575 членів, сьогодні – понад 800 членів у понад 30 країнах світу. Журнал Journal of Environmental Economics and Management, уперше виданий у 1974 р., в 1983 р. став офіційним журналом асоціації. З 1981 р. виходить вісник – AERE Newsletter, який містить політичні есеї, інформацію про наукові симпозіуми, видання збірників праць, нові публікації, звіти про дослідження. AERE тісно співпрацює з Європейською асоціацією економістів довкілля і ресурсів (European Association of Environmental and Resource Economists). Відбулися три світові конгреси економістів довкілля і ресурсів: у 1998 р. у Венеції (Італія), 2002 р., у Монтере (США), у 2006 р. у Кіото (Японія). Українські вчені мають значний доробок у сфері економіки довкілля, зокрема, в обґрунтуванні економічної сутності процесів природокористування, системи економічних інструментів екологічної політики, здійснюється підготовка магістрів з економіки довкілля та природних ресурсів. Екологічна економіка (ecological economics – англ.) бере до уваги окремі теоретичні положення економіки довкілля, однак базується на іншому підході. Як зазначає Ю.Ю. Туниця, «предметом екологічної економіки є вивчення шляхів вибору раціональних способів

Екологізація економіки: нагальні вимоги перебудови...

407

виробництва матеріальних благ в умовах обмежених природних ресурсів, необмежених потреб та нестабільних (динамічних) умов природного життєвого довкілля»4. В основу наукової та суспільної парадигми екологічної економі ки покладено погляд на економіку як підсистему, що діє в межах загальної екосистеми Землі, тобто природних (біофізичних) обмежувальних факторів, визнання провідної ролі «природного капіталу» та «людського капіталу» поряд із виробничим капіталом. Її прихильники наголошують, що екологічна економіка є не одним із економічних напрямків, а трансдисциплінарним науковим підходом, який об’єднує елементи економіки, екології, термодинаміки, етики, інших природничих та соціальних наук, щоб забезпечити інтегровану біофізичну перспективу щодо еколого-економічних взаємозв’язків, спрямовану на структурне вирішення екологічних проблем. Ця наукова школа розглядає неокласичну економіку як короткозору та закриту для нових ідей. Екологічна економіка спрямована на вивчення взаємозалежності і коеволюції господарської діяльності людини та природних екосистем. Її метою є «здорова економіка у здоровій екосистемі», яка забезпечує високу якість життя для всіх людей, оскільки добробуту людини не можна досягти, якщо ліквідувати екосистеми. Екологічна економіка прагне базувати економічне мислення і практику на фізичній реальності, особливо на фізичних законах і знанні біологічних систем. Покращення людського добробуту пропонується забезпечити через планування для сталого розвитку екосистем і сталого розвитку суспільства. Науковий інтерес до того, щоб ліквідувати суперечності між екологією і економікою зародився в 1960-х роках (якщо не раніше), зокрема, у працях Kenneth Boulding5 та Herman Daly6, перші ж формальні зусилля об’єднати разом екологів і економістів датуються початком 1980-х. Першою організаційною подією на цьому шляху став симпозіум «Інтеграція екології та економіки» (Салтсжобаден, Швеція, 1982). Багато хто з його учасників пізніше став засновником журналу Ecological Economics і Міжнародного товариства екологічної

408

Ігор Соловій

економіки (International Society for Ecological Economics, скорочено ISEE), зокрема, Robert Costanza, Herman Daly, Charles Hall, Bruce Hannon, Ann-Mari Jansson, H.T. Odum, David Pimentel. У 1989 р. у видавництві Elsevier Science побачило світ перше число журналу «Ecological Economics», головним редактором якого був Robert Costanza, а заступниками Herman Daly, Ann-Mari Jansson та David Pearce. Журнал на початку виходив раз у квартал, пізніше почав виходити щомісяця, а зараз належить до найбільш впливових академічних журналів у світі. Упродовж 1988 р. було сформоване Міжнародне товариство екологічної економіки (ISEE). У 1990 в м. Вашингтон відбулася перша його конференція, звіт про яку був опублікований у всесвітньо знаному журналі Science. Після конференції відбувся триденний науковий семінар, за результатами якого видано книгу, що висвітлює цілі та проблематику екологічної економіки як нової науки, та політичні рекомендації7. Відтоді щодва роки відбуваються конференції ISEE – у Стокгольмі (Швеція), Сан Хосе (Коста Ріка), Бостоні (США), Сант-Яго (Чилі), Канберрі (Австралія), Сузі (Tуніс), Делі (Індія). Максимальна присутність на них складала понад 1500 учасників. До складу ISEE входять регіональні відділення: Австралійсько-Новозеландське, АргентиноУругвайське, Африканське, Канадське, Бразильське, Європейське, Індійське, Російське, США. Актуальні сфери сучасних досліджень з екологічної економіки: Моделювання. Розроблення моделей, спрямованих на те, щоб інтегрувати економічні та екологічні аспекти прикладних екологоекономічних проблем – менеджменту біорозмаїття, кліматичних послуг екосистем, використання природних ресурсів (напр., рибальство в океанічних водах). Рівність. Пошук відповіді на питання, як досягнення рівності між окремими особами, країнами і поколіннями в цілому співвідноситься із сталістю розвитку. Індикатори. Прагнення переорієнтувати суспільний розвиток, посиливши (чи замінивши) традиційні індикатори (такі як ВНП)

Екологізація економіки: нагальні вимоги перебудови...

409

біофізичними індикаторами, такими як екологічний слід (ecological footprint), соціальними індикаторами, такими як освіта жінок, та індикаторами, спрямованими на всеосяжне оцінювання суспільного прогресу (Genuine Progress Indicator). Межі. Дослідження властивостей екологічних і соціальних систем, що діють як «межі» розвитку, і тих меж, до яких створений людиною капітал може замістити природний капітал. Торгівля і розвиток. Як сучасна політика, спрямована на заохочення економічного розвитку шляхом високої мобільності капіталів, впливає на контроль природних ресурсів, здатність країн здійснювати управління екологічними системами та розподіл добробуту. Оцінка. До якої міри ми можемо виміряти вартість неринкових послуг, які постачаються екосистемами, і як ми можемо стимулювати охоплення екологічних та соціальних цінностей в економічній діяльності. Політичні інструменти. Пропозиції щодо покращення використання політичних інструментів для забезпечення сталого розвитку. Наприклад, як запровадити системи екологічних дозволів і зобов’язань у торгівлі, поєднавши їх із податковою екореформою. Екологічна економіка має деякі риси, спільні із зеленою економікою і теорією людського розвитку (human development theory – англ.). В Україні, незважаючи на її ізоляцію за часів СРСР від наукових шкіл країн з ринковою економікою, цей напрямок розвивався, а за роки незалежності розгорнута плідна співпраця із провідними науковими школами Північної Америки та Західної Європи. В Національному лісотехнічному університеті України створено Інститут екологічної економіки. Зелена економіка (green economics – англ.) – напрямок, сформований в економічній науці впродовж двох останніх десятиліть, який виходить насамперед з того, що економіка є компонентом природного довкілля, в межах якого вона функціонує. Концепція зеленої економіки містить ідеї інших

410

Ігор Соловій

напрямків економічної науки і філософії, таких як феміністична економіка, постмодернізм, екологічна економіка, економіка довкілля, антиглобалізм, теорія міжнародних відносин. Теорія зеленої економіки базується на трьох аксіомах: а) неможливо безкінечно розширювати сферу впливу людини в обмеженому просторі; б) неможливо вимагати задоволення безкінечно зроста ючих потреб в умовах обмежених ресурсів; в) усі процеси на поверхні Землі є взаємопов’язаними. Прихильники зеленої економіки критикують неокласичну школу економіки за те, що в її рамках природні і соціальні чинники розглядаються як екстерналії, які вважаються фіксованими і не аналізуються в динаміці. «Зелені економісти» вважають економічне зростання позбавленим сенсу, оскільки воно суперечить першій аксіомі. «Зелена економіка» прагне: 1. Створити економічні умови, за яких процвітатимуть соціальна та екологічна справедливість та вигоди для всіх людей, інших видів, планети в цілому та її систем8. 2. Реформувати чинну економічну науку в дисципліну, яка не схвалює того, що незначна частина суспільства є багатою, а інша частина не має мінімальних засобів для існування. Як зазначає Welford, «якщо ми приділятимемо особливу увагу поміркованості і достатності замість максимізації виробництва, споживання, доходів і прибутків, то це матиме радикальний, фундаментальний вплив на шлях, яким піде наше життя на те, яким чином ми трактуємо довкілля»9. 3. Заснувати нову дисципліну 10, школу наукової думки 11 чи онтологію в панівній економіці12 заради того, щоб їхній вплив на суспільне життя виявився настільки суттєвим, аби це дало змогу всім членам суспільства брати участь в економічному процесі з однаковими владними можливостями, правами та впливом на процес ухвалення рішень. У 2004 р. у Великобританії створено Інститут зеленої економіки (The Green Economics Institute), а з 2007 р. у світ виходить журнал International Journal of Green Economics.

Екологізація економіки: нагальні вимоги перебудови...

411

Фізична економія. Наукова школа фізичної економії започатко вана французькими фізіократами у другій половині XVIII ст., розвинута українським ученим С. А. Подолинським і з 80-х років XIX ст. існує як українська школа. Первинність фізичної економії як складової економічної думки та її світоглядний характер є чинниками, які справляють суттєвий вплив на інші компоненти не лише економічного, а й гуманітарного знання13. За межами України ідеї фізичної економії пропагує Інститут Шиллера із осідком у м. Вашингтон, США. У публікаціях LaRouche14, які базуються на працях В. Вернадського, зроблено спробу сформулю вати принципи фізичної економії, та на їхній основі запропонуват и геополітичні та макроекономічні вирішення глобальних проблем розвитку. Окремі ідеї фізичної економії інкорпоровано у транс дисциплінарному підході екологічної економіки. Найбільш релевантними у цьому контексті є праці одного з інтелекту альних фундаторів екологічної економіки N. Georgescu-Roegen, у яких наголошено на значенні другого закону термодинаміки для економ ічного розвитку, залежності сталості економічної системи від зростання ентропії, максимального рівня повторного використанн я ресурсів та максимального використання відновних ресурсів 15. Бачення суспільного прогресу в контексті завдань екологізації економіки Заниження реальної вартості послуг екосистем зумовлене застосуванням невідповідних індикаторів економічного розвитку та прогресу. Традиційні макроекономічні індикатори (ВВП, ВНП) ігнорують деградацію довкілля. Зростання показників цих індикаторів за останні десятиліття зумовлене значною мірою ресурсно-виснажливим техногенним розвитком та забрудненням довкілля. Неадекватними вимірниками суспільного прогресу вважають ВДП та ВНП учені, що належать до вищезгаданих наукових шкіл.

412

Ігор Соловій

Протилежним підходом може видаватися вимірювання зростання у фізичних параметрах – кіловат-годинах електроенергії, тоннах зерна чи сталі тощо. Однак якщо ці параметри і ближчі до реальності, ніж результати суто грошової оцінки, вони все ж не беруть до уваги важливу, визначальну рису фізичної економії: пізнавальну діяльність людини. Наприклад, можна досягнути вражаючого зростання у фізичних показниках виробництва, а водночас мати наслідком сповільнення наукового і технологічного прогресу, виснаження ресурсів, і в результаті – падіння фізичної ефективності економіки. Тому тільки всебічний розвиток людини, який забезпечує її довготривале виживання, а не короткочасне економічне процвітання, є свідченням прогресу. Суспільний прогрес є сукупністю якісних змін в економічній, екологічній, соціальній та політичній складовій розвитку суспільства, що дозволяють забезпечувати потреби теперішніх та майбутніх поколінь, зберігаючи довкілля та раціонально використовуючи природні ресурси. Необхідність формування системи вимірювання (тобто системи індексів та індикаторів для кількісного і якісного оцінювання) суспільного прогресу спричинена потребами втілення ідей сталого розвитку. Сучасні макроекономічні індикатори беруть до уваги той факт, що обсяг виробництва далеко не завжди характеризує добробут суспільства, тому для вимірювання прогресу використовуються показники, що деякою мірою відображають складові суспільного прогресу. Це зокрема16 [2]: індекс бідності (Poverty index); індекс Робіна Гуда або Гувера (Robin Hood index or Hoover index); індекс Тейла (Theil index); індекс Сьюта (Suits index); індекс людської бідності (Human Poverty Index); індекс фізичної якості життя (Physical Quality-of-life Index, PQLI); індекс гендерного розвитку (Gender-related Development Index, GDI); «валове національне щастя» (Gross National Happiness, GNH); індекс «щасливої планети» (Happy Planet Index, HPI). За останні десятиліття економістами розроблялися різні способи інтегрального вимірювання суспільного прогресу, такі

Екологізація економіки: нагальні вимоги перебудови...

413

як: ступінь економічного добробуту (Measure of Economic Welfare, MEW); «сталий» національний дохід (Sustainable National Income, SNI); вимірювач справжніх заощаджень (Genuine Saving – GS); «зелений» ВВП (Green Gross Domestic Product, Green GDP); індекс сталого економічного добробуту (Index of Sustainable Economic Welfare, ISEW); індикатор справжнього прогресу (Genuine Progress Indicator, GPI). Інтегрований еколого-економічний індикатор на національному макрорівні був би ідеальним інструментом для прийняття рішень. Такий індикатор інформував би, наскільки сталим є розвиток країни, наскільки екологічно орієнтованою є траєкторія цього розвитку17. Таким інтегральним індикатором, що враховує несумірні економічні, екологічні і соціальні елементи суспільної діяльності, а також деякі види неринкової діяльності та водночас дає інформацію про справжній прогрес, є індикатор справжнього прогресу (Genuine Progress Indicator – GPI). GPI уже знайшов практичне застосування в низці країн світу – Нідерландах, Франції, Німеччині, Австралії, США та Канаді. Основним елементом GPI є індивідуальні витрати споживання (що своєю чергою є значною частиною ВВП), скориговані на Giniіндекс, що відображає нерівність розподілу доходів у суспільстві. Складовими індикатора суспільного прогресу є вартість діяльності домашніх господарств, догляду за дітьми й особами похилого віку, вільного часу, добровільних громадських робіт та зміни запасу природного капіталу. Негативними показниками є втрати соціального капіталу (витрати, пов’язані зі злочинами, розпадом і розлученням сімей, неповною зайнятістю) і втрати природного капіталу (видобуток невідновлюваних ресурсів, руйнування озонового шару тощо). GPI бере до уваги понад двадцять аспектів життя, які ігнорує ВВП, оцінюючи внесок в економіку соціальних і екологічних чинників18. Це дає можливість робити висновки щодо ефективності розвитку країни та ухвалювати на цій підставі стратегічно обґрунтовані політичні рішення. Важливістю його практичного застосування є те,

414

Ігор Соловій

що, відображаючи теперішній добробут населення, цей індикатор дає інформацію про споживання максимально можливої кількості ресурсів, виробництво яких не порушує сталості і спроможності екосистем та забезпечує таку ж можливість майбутнім поколінням, тобто визначає передумови сталого розвитку. Пріоритетні завдання для міжнародного екологічного права та політики Сьогодні слідом за науковцями чільні політичні діячі світу вже відверто визнають, що зміна клімату на глобальному рівні є найбільшою небезпекою з усіх тих, що будь-коли поставали перед людством. Хоча перші повідомлення про підвищення середньорічної температури на планеті і припущення щодо антропогенної природи цього явища з’явилися ще в ХІХ сторіччі, людство виявилося не готовим до осягнення масштабів можливих змін та їхніх наслідків. Надто складною виявилася глобальна екосистема Землі та її численні взаємозумовлені зворотні зв’язки, а наші знання – обмеженими. На думку вчених, перевищення вмісту діоксиду вуглецю в атмосфері порівняно з припустимою величиною в 450 ppm (часток на мільйон) викличе незворотні зміни в екосистемах, а відтак у доступі до питної води, їжі, у здоров’ї, що спричиниться до загострення соціальної напруги. Проте сьогодні більшість країн та їхні лідери замість того, щоб подумати про те, як зупинити цей самопідсилюваний процес, який чимдуж набирає обертів, намагається насамперед виторгувати якнайбільше вигід для розвитку національних економік, навіть якщо таке досягнення з точки зору довгострокової перспективи виявиться пірровою перемогою. Яскравим підтвердженням цьому стала і конференція ООН зі змін клімату COP-15, яка нещодавно завершилася в Копенгагені. Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун назвав переговори, які відбулися між представниками 192 країн у Копенгагені, найбільш комплексними та амбіційними з усіх, що їх провадила світова спільнота. Безперечно, переговори в Копенгагені не досягли очікуваного результату, виявивши тим самим гострі

Екологізація економіки: нагальні вимоги перебудови...

415

протиріччя між країнами з різним рівнем економічного розвитку, традиційними та новими потужними гравцями на світовій арені, які сьогодні висловлюють взаємні звинувачення за фактичний провал цього саміту. Україна ж на офіційному рівні не спромоглася запропонувати ні власного бачення згаданих проблем, ні шляхів їхнього вирішення, за що зазнала дошкульної критики з боку громадських організацій. Однак у Копенгагені не лише точилися політичні переговори на найвищому рівні. У рамках конференції відбулася велика кількість наукових семінарів та тренінгів, які охопили широкий спектр проблем, пов’язаних зі зміною клімату. Завдяки проекту співпраці з Інститутом промислової економіки довкілля Лундського університету (Швеція) науковці Інституту екологічної економіки Національного лісотехнічного університету України взяли активну участь в одному з них – семінарі саміту з проблем формування тематики досліджень у сфері міжнародної екологічної політики і права «Творення низьковуглецевої економіки поза Копенгагеном: дослідницький план дій у сфері глобального законодавства і політи ки». В рамках цього семінару учасники переговорів у Копенгагені, чільні експерти зі змін клімату, експерти політичних, юридичних та економічних наук із промислово розвинених країн та країн, що розвиваються, прагнули ідентифікувати ключові пріоритети науко вих досліджень у сфері глобального та національних законодавства і політики сталого розвитку та низьковуглецевої економіки. Основ ними організаторами семінару виступили Center for International Sustainable Law (центр у Монреалі, Канада, філіали – у Кембриджі, Найробі, Коста-Ріці), та International Development Law Organization (центр у Римі, Італія, філіали – в Єгипті, Австралії, Найробі, США, Уганді). Його програма передбачала діалог науковців, представників бізнесу та громадських організацій для пошуку найкращих право вих моделей, як міжнародних, так і національних, спрямованих на ініціювання і розповсюдження еко-інновацій, для утримання зміни клімату у прийнятному для світу діапазоні. Тож метою першої зу стрічі експертів права з Австралії, Бразилії, Великобританії, Данії,

416

Ігор Соловій

Канади, Китаю, США та низки інших країн був аналіз міжнародного досвіду, означення проблем і перешкод, пріоритетів і стимулів для формування ефективних механізмів та інституцій, які б забезпечили виконання цього вкрай важливого завдання. У такому контексті увагу загострено на потребі в нових правових і політичних регуляторах, які б ефективно працювали на різних рівнях – від глобального до локального, у формуванні нових правових і політичних моделей, дієвість та ефективність яких важко передбачити. Серед таких напрацювань – ринки глобальних суспільних благ, зокрема, вуглецеві ринки, механізми ініціювання чистішого виробництва, схеми сертифікації, превентивні стратегії виробництва і відповідального споживання. Проте ці механізми працюють по-різному у країнах із різними політичними та інституційними середовищами, не завжди вони ефективні і прозорі, до того ж їхній розвиток і впровадження потребують злагоджених зусиль науковців, громадськості, бізнесу і політиків різних країн. Неабиякий інтерес викликала у учасників представлена автором цих рядків українська ідея Екологічної Конституції Землі як засобу подолання проблем фрагментації міжнародного екологічного право вого поля, забезпечення збереження спільної спадщини людства та його сталого розвитку. Щиру зацікавленість засвідчили численні запитання та внесення наших пропозицій до ухвали семінару в частині про пріоритетні напрямки міжнародних досліджень у сфері екологічної політики і права. В рамках Генеральної Асамблеї ООН 24 вересня 2009 р. цю ініціативу України оприлюднив Президент України Віктор Ющен ко, запропонувавши світовій спільноті прийняти Екологічну конституцію Землі, що передбачає формування наднаціональних органів, яким будуть надані широкі повноваження, зокрема, право застосовувати санкції до держав – порушників екологічних норм. «Україна закликає світ почати хай і складну, але вкрай необхідну підготовку сучасних правил життя людини – Екологічної конституції Землі. Не варто боятися складнощів або тривалої переговорної роботи»19, – звернувся Президент до держав світу.

Екологізація економіки: нагальні вимоги перебудови...

417

Автором проекту, представленого Президентом України в Нью-Йорку, є професор, ректор НЛТУ, академік Національної академії наук Юрій Туниця, який уперше запропонував цю ідею ще у 1992 р. на конференції в університеті Гофстра (Нью Йорк) і впродовж усіх цих років спільно з однодумцями працював над її змістовним розвитком та лобіюванням на міжнародному рівні. Згадана ідея є яскравим прикладом того, що Україна може бути не лише пасивним виконавцем, а й ініціатором та активним гравцем на полі міжнародної екологічної політики. Висновки Президент Європейської Комісії Жозе Мануел Баррозу у статті на тему загроз зміни клімату наголосив, що «традиційне ведення бізнесу неминуче призведе до небезпечних, а то й катастрофічних кліматичних змін уже до кінця цього століття. Це головне випробування для сьогоднішнього покоління політиків» 20. Нинішній світ потребує принципово нової економіки. Зміна клімату, незворотні втрати біорозмаїття, забруднення довкілля, світова фінансова криза, харчові кризи, загострення енергетичних конфліктів, неконтрольованість деструктивних впливів процесів глобалізації – виклики, що гостро постали перед людством, закорінені в домінуючій нині економічній системі. Домінуюча модель розвитку (знана як «вашингтонський консенсус») базується на низці припущень стосовно того, яким чином функціонує світ, чим є економіка і навіщо вона потрібна. Ці припущення сформувались упродовж періоду, коли світ був відносно не перенаселеним людьми та не охопленим їхньою рукотворною інфраструктурою. Ми живемо у світі, перенаселененому людьми і підпорядкова ному інфраструктурам їхнього рукотворного капіталу. У цьому новому контексті мусимо концептуально переосмислити поняття і призначення економіки. Нова модель економіки, відповідна контексту «наповненого світу», має базуватися на засадах сталого людського добробуту. Ми можемо позбутися залежності від

418

Ігор Соловій

надмірного споживання викопних паливних ресурсів, відійти від сучасної моделі розвитку заради того, щоб створити більш стале і бажане усіма майбутнє. Однак це потребує принципово нового світоглядного бачення, нових інституцій на всіх рівнях управління та перебудови поведінки всього суспільства, в якому кожен повиненен мислити не лише як відповідальний громадянин своєї держави, а й як громадянин планети. Примітки Ki-moon, Ban. Age of green economics. – Gulf times (Quatar) 22 0ctober 2008. – http://www.un.org/sg/articleFull.asp?TID=84&Type=Op-Ed. 2 Tennenbaum, J. Principles of physical economy. Eurasian Infrastructure and the Noцsphere. Executive Intelligence Review. February 18, 2005. 3 Синякевич І.М. Екологізація розвитку: об’єктивна необхідність, методи, пріоритети // Економіка України. – 2004. - № 1. – С. 57–63. 4 Туниця Ю.Ю. Еко-економіка і ринок: подолання суперечностей. – К.: Знання, 2006. – 314 с. 5 Boulding K. 1966. The economics of the coming spaceship Earth. In Environmental Quality in a Growing Economy, ed. H Jarett, pp. 3–14. Baltimore: Johns Hopkins Univ. Press. 6 Daly Н.Е. 1968. On Economics as a Life Science, Journal of Political Economy 76:392- 406. 7 Costanza R., Daly H. E., Bartholomew J. A. Goals, Agenda and Policy Recommendations for Ecological Economics. // Ecological Economics: the science and management of sustainability/ edited by Robert Costanza.- New York, Columbia University Press. – 1991. – P. 1–21. 8 Kennet, M. 2007. Editorial: progress in Green Economics: ontology, concepts and philosophy. Civilisation and the lost factor of reality in social and environmental justice’, Int. J. Green Economics, Vol. 1, Nos. 3/4, p. 225–249. 9 Welford, R. 2007. Corporate social responsibility and Buddhist economics’, International Journal of Green Economics, Inderscience, Vol. 1, Nos. 3–4. 10 Reardon, J. 2007 . Green economics setting the scene, a critique, International Journal of Green Economics, Vol. 1, Nos. 3–4. 11 Anielski M., Rowe J. 1999. The Genuine Progress Indicator—1998 Update. San Francisco: Redefining Progress. www.RedefiningProgress.org. 12 Lawson, T. 2007.An orientation for green economics?, International Journal of Green Economics. Vol. 1, Nos. 3/4, 2007. 1

Екологізація економіки: нагальні вимоги перебудови...

419

Шевчук В.О. Українська наукова школа фізичної економії: світовий вимір та цивілізаційна перспектива. – http://rudenkomd.narod.ru/Shevchuk_stattia.htm. 14 LaRouche, H. L. Vernadsky and Dirichlet’s Principle Executive Intelligence Review. June 3, 2005. LaRouche H.L. 2001. The Economics of the Noцsphere. EIR News Services, Inc: 348. 15 Georgescu-Roegen N. 1971. The Entropy Law and the Economic Process. Cambridge, MA: Harvard Univ. Press. 16 Экономическое развитие общества 2006 – Концепция. - http://www. bsuir.by. 17 Bobylev S. Economic evaluation of environmental goods 5th International Conference on Ethics and Environmental Policies «Business Styles аnd Sustainable Development», Kyiv, April 2-6, 2003. 18 Talberth J., Cobb C., Slattery N. The Genuine Progress Indicator 2006. Executive Summary. www.redefiningprogress.org. 19 Відеозвернення Президента України Віктора Ющенка до учасників Зустрічі високого рівня з питань зміни клімату, Нью-Йорк, 22 вересня 2009 року. – http:// www.un.org/webcast/pdfs/climatechangesummit/ukraine-ukrainian.pdf. 20 Баррозу Ж. М. Відвернути катастрофу допоможе спільна боротьба зі змінами клімату// Українська Правда. – http://www.pravda.com.ua/ news/2009/9/21/101912.htm. 13

The Greening of Economy: Call for Redesigning Strategies, Policies, Institutions and Behavior Ihor Soloviy The ideas of a more environmentally sound economic development have been discussed since mid-1960s. Nowadays these ideas are supported by a broader society – politicians, scientists, educators, mass media, and business. Ban Kimoon, the UN Secretary-General, called on nations to promote the transformation towards greening of economy. It has become more and more evident that to survive on this planet and to achieve a real progress we have to change the dominating traditional vision of economic development, which ignores the vital role of ecosystem services and the social justice for society. However, some progress towards more sustainable societies has been made. The sprouts of the new economy are becoming more and more noticeable against the

420

Ігор Соловій

background of the still predominantly “brown”, not “green” economic landscape. The network of sustainable development (SD) idea-based organizations creates a new institutional environment. In many countries the national strategies of SD have been adopted. A number of applied innovative approaches have been developed. They are: eco-efficiency, environmental management systems, sustainable industrial (or cleaner) production, sustainable agriculture management, sustainable forest management, sustainable land use planning, sustainable consumption, green tourism, eco-design, sustainable communities, green marketing, markets for ecosystem services. But these approaches are still at the beginning stage of implementation in most countries of the world. Is it enough for actual progress? If we want to obtain the “real” economy – all things which contribute to real, sustainable, human well-being – as opposed to the “market” economy only, we have to measure and include non-market contributions to human well-being from nature, family, friends and other social relationships in many aspects, from health and education as well. The analysis of the main indicators used internationally to measure the progress of society shows that GPI (Genuine Progress Indicator) has several advantages. It takes into account more than twenty issues of increasing or decreasing the human well-being, which are ignored in GDP. It is already used in Australia, Germany, France, the Netherlands and the USA at national and/or regional levels. Our calculation of GPI for Ukraine it is 5.2 times less than GDP. So again the same question arises – are we really making progress? The dangerous combination of global environmental challenges and the financial crisis calls for the redesigning of development strategies, institutions, and instruments in the framework of comprehensive ecological economic policy. All these activities should be based on a new vision of society progress. The new vision of green economy calls for new international and national environmental policies, a new legislative system and new institutions. Viktor Yushchenko, ex-President of Ukraine, suggested creating the World Environmental Constitution that would form the

Екологізація економіки: нагальні вимоги перебудови...

421

basis for the new global environmental policy in the 21st century. In his video-address to the 2009 Summit on Climate Change in New York he said: “Ukraine calls on the world to hear this demand and get down to an extremely complicated but ultimately essential, wise and comprehensive task of formulating the modern code of human existence on the Earth, a document comprising the common norms and obligations which would become the World Environmental Constitution.” According to him, the Environmental Constitution could form the foundation of the new global environmental policy for the 21st century, defining the commitments of the people and nations with respect to the nature and specifying the rational management of resources, preventing pollution and environmental destruction. The elaboration and adoption of the World Environmental Constitution (WEC) is a concept with the potential to promote a sustainable development and conservation of our common heritage. Originally the idea of creating such a global act was proposed by Yuriy Tunytsya, Rector (President) of the Ukrainian National Forestry University, at the conference on the problems of federalism in the United States and the countries of former Soviet Union (FSU), which was held at the Hofstra University (New York, 1992). The new vision of the world, institutions and behavior should be based on the principal idea that everyone is a conscious citizen not only of their own country, but of the whole planet as well.

НАУКОВЕ ВИДАННЯ Україна і світ: прагнення змін Відповідальний редактор доктор філологічних наук Наталія Висоцька Національний університет «Києво-Могилянська академія» Центр європейських гуманітарних досліджень Відповідальні за випуск Костянтин Сігов Леонід Фінберг Літературне редагування: Валерія Богуславська Підготовка текстів: Олексій Сігов Коректура: Hаталія Aнікеєнко Комп’ютерне макетування: Юрій Кореняк Україна і світ: прагнення змін: Монографія / Відп. ред. Наталія Висоцька. – К.: Дух i лiтера, 2010. – 448 с. Монографія є спільним проектом Українського Фулбрайтівського товариства і Програми ім. Фулбрайта в Україні, в якій зібрано наукові доповіді українською та англійською мовами учасників 12-ї щорічної Фулбрайтівської конференції, що відбулася в Києві 18−19 грудня 2009 року. Розглядаються складні й неоднозначні процеси, що відбуваються у сучасній Україні в царині державотворення, зовнішньої політики, вищої та середньої освіти, економіки, науки, права. Окремий розділ присвячений науковому спадку Юрія Луцького, 90-річчя від дня народження якого відзначалось у 2009 році і який зробив вагомий внесок у розвиток українських гуманітарних студій. Монографія розрахована на широке коло читачів – науковців, викладачів університетів, аспірантів, студентів і всіх тих, хто цікавиться перспективами розвитку українського суспільства. Максимально збережено правопис і редакцію авторів. Думки авторів можуть не збігатися з позицією редакційної колегії.

Українське Фулбрайтівське товариство 01001, Київ, вул. Грушевського 4, офіс 305 Програма ім. Фулбрайта в Україні тел.: (044) 279 18 50, факс: (044) 230 20 60 E-mail: alumni@fulbright.com.ua http://www.fulbright.org.ua Видавництво «ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ» 04070, Київ, вул. Волоська, 8/5 Національний університет «Києво-Могилянська академія» корпус 5, кім. 210 тел./факс: (044) 425 60 20 Е-mail: duh-i-litera@ukr.net – відділ збуту litera@ukma.kiev.ua – видавництво http://www.duh-i-litera.kiev.ua