Вселенський Патріарх Варфоломій. Віч-на-Віч із Тайною by Duh Litera

B i blioth ec a Cleme ntina

Вселенський Патріарх Варфоломій

Віч-на-Віч із Тайною Православне християнство у сучасному світі

Дух I ЛIтера

Ecumenical Patriarch bartholomew

Encountering the mystery Understanding Orthodox Christianity Today

Doubleday New York London Toronto sydney aukland

Вселенський Патріарх Варфоломій

Віч-на-Віч із Тайною Православне християнство у сучасному світі

Дух I ЛIтера КИЇВ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» У своїй книзі Вселенський патріарх Варфоломій простежує корені православного християнства від його витоків і до наших днів, досліджує його богослов’я і духовну традицію, пояснює богослужіння та мистецтво. Важливим є акцент автора на розгляді сучасних проблем, таких як свобода та права людини, соціальна справедливість і глобалізація, захист довкілля, а також фундаменталізм, націоналізм і конфлікти. Особливу увагу в книзі приділено проблемам міжхристиянського і міжрелігійного діалогу як пере думови подолання бар’єрів між людьми. Книга розрахована на широку читацьку аудиторію й може стати введенням у вчення й життя Православної Церкви й посібником з практичного застосування неосяжної і величної православної традиції до повсякденного життя.

Видавець: Костянтин Сігов Переклад: Дарина Морозова Наукова редакція: архімандрит Іов (Ґеча), Ігор Мялковський, Юрій Вестель Літературна редакція: Леся Лисенко Коректура: Наталя Анікєєнко Комп’ютерна верстка: Дарина Залевська Художнє оформлення: Ірина Пастернак Це видання було здійснене за підтримки Української Православної Церкви в Канаді, благодійних фондів CNEWA та RENOVABIS

В187 Вселенський Патріарх Варфоломій.

Віч-на-віч із Тайною. Православне християнство у сучасному світі. Пер. з англ. – К.: Дух I ЛIтера, 2011. – 360 с.

На обкладинці використано образ Спаса Вседержителя з храму Панагія Форвіатиса на Кіпрі (XIV ст.). Дякуємо ієромонаху Серафіму (Панкратову) за надану ним світлину.

УДК 271.2-1-9 ISBN 978-966-378-224-9 ISBN 978-0-385-51813-0

Зміст Передмова Вселенського Патріарха Варфоломія . . . . . . . 11 Передмова митрополита Юрія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17 Передмова митрополита Калліста (Вейра) . . . . . . . . . . . 19 Не теорія, не філософія, а досвід . . . . . . . . . . . . . . . 19 Тайна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22 Свобода . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24 Стосунок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27 Цілісність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32 Основи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35 «Я ніколи не впадаю у відчай» . . . . . . . . . . . . . . . . . 39 Диякон Йоан Хрісавгіс. Вселенський Патріарх Варфоломій. Біографічна довідка . . . . . . . . . . . . . . 41 I. Погляд в історію Православна церква і Вселенський Патріархат . . . . . . . . . . 67 Обриси Православної Церкви . . . . . . . . . . . . . . . . . 67 Історія Православної Церкви . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71 Богослов’я крізь віки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 77 Історія Вселенського Патріархату . . . . . . . . . . . . . . . 80 Роль Вселенського Патріархату . . . . . . . . . . . . . . . . 83 Висновки: Православ’я – захований скарб Заходу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88

II. Пісня та простір Мистецтво, архітектура та богослужіння . . . . . . . . . . . . . 91 Небо на землі: богослужіння й ікона . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 91 Ікони та богослов’я . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93 Вселенські Собори . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95 Вчення про ікони . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97 Духовна глибина ікони . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 100 Богослужіння – дім ікони . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 101 Ікони та архітектура . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 105 Богослужіння та світ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107 Висновки: Примирення Всесвіту . . . . . . . . . . . . . . 110 III. Дар богослов’я Найголовніші принципи та перспективи . . . . . . . . . . . . . . 111 Шлях отців . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 111 Незшитий хітон Передання . . . . . . . . . . . . . . . . . . 112 Шлях Духа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 115 Хто є богословом? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 116 Святий євангеліст Йоан: джерело богослов’я . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 120 Візантійські богослови та містики . . . . . . . . . . . . . 123 Апофатичне богослов’я . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 126 Висновки: Богослов’я сьогодні . . . . . . . . . . . . . . . 131 IV. Покликання любові Чернецтво як вибір і заклик . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 135 Безшлюбність і свобода . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 135 Мета чернецтва . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 136 Раннє чернецтво . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 138

Мої відвідини гори Афон . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 139 Жіноче чернецтво . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 141 Осередки молитви та духовного керівництва . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 143 Шлях аскези . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 146 Чернецтво та шлюб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 149 Місце чернецтва в Церкві . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 151 Пророки Царства у світі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 152 Висновки: Всесвіт серця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 154 V. Духовність і таїнства Молитва та духовне життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 157 Шлях молитви . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 157 Молитва Ісусова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 162 Шлях посту . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 165 Висновки: Світ таїнств . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 169 VI. Чудо творіння Релігія та екологія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 175 Краса світу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 175 Православне богослов’я та природне довкілля . . 178 Православна духовність і природне довкілля . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 182 Православне богослужіння та природне довкілля . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 185 Євхаристійна й аскетична істота . . . . . . . . . . . . . . 187 Третій день створення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 191 П’ятий і шостий дні створення . . . . . . . . . . . . . . . 193 Бідність і нерівність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 195 Довкілля, бідність і мир . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 199

Провина Заходу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 204 Висновки: Новий світогляд . . . . . . . . . . . . . . . . . . 206 VII. Віра та свобода Совість і права людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 211 Вступ: богословські перспективи . . . . . . . . . . . . . . 211 Свобода абсолютна та відносна . . . . . . . . . . . . . . . 215 Свобода Бога . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 217 Свобода людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 219 Свобода жити . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 222 Свобода від падіння . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 224 Православне богослов’я та релігійна свобода . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 225 Вселенський Патріархат і релігійна свобода . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 227 Права людини та релігійна толерантність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 229 Пам’ять про Голокост . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 233 Віра та толерантність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 235 Висновки: Права людини та матеріальне творіння . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 238 VIII. Преображення Всесвіту 1. Соціальна справедливість: бідність і глобалізація . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 241 Земля й усе, що на ній . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 243 Євангельський шлях . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 244 Шлях Духа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 248 Глобальна економіка та глобальний етос . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 251 Взяти на себе відповідальність . . . . . . . . . . . . . . . . 254

Глобалізація та екуменічність . . . . . . . . . . . . . . . . . 257 Глобалізація як давній феномен . . . . . . . . . . . . . . 258 Двосічний меч . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 260 Бідність і багатство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 263 Бідність і релігія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 265 Бідність і влада . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 270 Висновки: Повернення Царя . . . . . . . . . . . . . . . . . 272 2. Релігія та суспільство: фундаменталізм і расизм . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 273 Вселенський Патріархат і міжрелігійний діалог . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 273 Зростання плюралізму . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 279 Європейський Союз . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 280 Зростання секуляризму . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 282 Фундаменталізм і фанатизм . . . . . . . . . . . . . . . . . . 284 Релігія й абсолютизм . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 287 Апофатичне богослов’я в політичній практиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 288 Роль релігії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 293 Расизм і ксенофобія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 296 Гостинність і Святе Письмо . . . . . . . . . . . . . . . . . . 299 Патріархат і расизм . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 300 Релігія та політика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 304 Турецька модель . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 308 3. Війна і мир: конфлікт і діалог . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 313 Обираючи перетворення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 313 Релігія та мир . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 314 Мир як шлях серця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 315 Мир як нелегкий шлях . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 317

Мир як єдиний шлях уперед . . . . . . . . . . . . . . . . . 318 Культури в конфлікті чи в діалозі? . . . . . . . . . . . . 320 Важливість міжрелігійного діалогу . . . . . . . . . . . . 326 Міжрелігійний діалог упродовж століть . . . . . . . . 333 Мир Божий у неспокійному світі . . . . . . . . . . . . . . 336 Висновки: Примирення як миротворення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 340 Епілог: про нашу надію . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 342 Світ надії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 342 Надія на преображення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 344 Радісна печаль . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 345 Молитовне стояння . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 346 Світло зі Сходу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 347 Бібліографія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 349

Передмова до українського видання Із великою радістю ми дізналися про підготовку українського перекладу книги «Віч-на-віч із Тайною». Ми щиро молимося, щоб це видання постало нашим скромним принесенням христолюбному українському народові, що завжди лишається дорогим нашому серцю. Упродовж нашого патріаршого служіння ми мали дві щасливі нагоди відвідати Україну: у вересні 1997, під час Чорноморського екологічного симпозіуму в Одесі, та в липні 2008, коли в Києві урочисто святкували 1020у річницю благословенної постанови Великого Князя Володимира сприйняти від Константинопольського Патріархату християнську віру як державну релігію для всієї Київської Русі. Спадкоємиця Київської Русі та возлюблена донька Вселенського Патріархату, Православна Церква України та її надзвичайно побожний народ зазнали великих страждань протягом століть, особливо під час трагічних подій ХХ ст. Вони бачили кров тисяч новомучеників і сповідників – ієрархів, кліриків та побожних мирян, серед яких ми особливо шануємо пам’ять першої жертви безбожної комуністичної влади, святого новомученика Володимира, Митрополита Київського, який нині прикрашає Христову Церкву, вони бачили

Патріарх Варфоломій. Віч-на-віч із Тайною

широкомасштабне знищення церков. Кажуть, що, можливо, жодне місто у світі не було свідком такого нестримного знищення церков атеїстами, як Київ. А ми знаємо, що за Переданням Церкви зведення цих храмів на київських пагорбах було звершенням пророцтва св. апостола Андрія Первозванного, засновника Константинопольської Кафедри. Окрім того, на долю України випало пережити жахи Голодомору 1932–1933 рр., штучного голоду, чи то «диявольського посту», організованого атеїстичним комуністичним режимом для винищення побожного селянства, а згодом, у 1986 р., зазнати екологічного лиха – ядерного вибуху в Чорнобилі. До того ж Православна Церква України досі потерпає від розколів, які розривають на частини незшитий хітон Тіла Христового. Усі ці трагічні епізоди цілого, що може бути назване «українською Голгофою», глибоко засмучують Материнську Церкву Константинополя, якій дуже зрозумілі ці страждання, бо її історія також була свого роду хресним шляхом. І все ж наш спільний досвід має лише зміцнювати нашу віру, що без Голгофи не буває порожнього Гробу, й без Хреста не буває Воскресіння. Саме з цією Тайною Хреста та Воскресіння ми запрошуємо українських читачів зустрітися віч-на-віч у цій книзі, щоб глибше зрозуміти роль Православної Церкви в сучасному світі. У цьому богословському та духовному нарисі ми під дуже особистим кутом погляду висвітлюємо історію Константинопольського Патріархату, Материнської Церкви для Православної Церкви України; красу

Передмова до українського видання

візантійського богослужіння, що його відвідали колись посланці св. Князя Володимира у Св. Софії, Великій Церкві Премудрості Христової в Константинополі; необхідність богослов’я, видатними глашатаями якого були наші попередники на Константинопольській Кафедрі та яке століттями вивчалося у стінах Київської Духовної Академії. Утім, богослов’я без молитви – це ніщо, згідно з висловом отців: «якщо ти істинно молишся, ти – богослов». Тому ми також кажемо про необхідність чернецтва та про особливе значення Святої Афонської Гори, духовного серця Константинопольської Кафедри, паростки якої дивовижно розквітли на правому березі Дніпра, у прекрасній Києво-Печерській Лаврі, де, змагаючися в аскезі з древніми отцями пустелі, засяяли численні подвижники. На наступних сторінках особливу увагу українського читача має привернути поняття людської свободи, великого дару Божого, який підносить людину над усім створінням, водночас покладаючи на неї велику відповідальність. Читач знайде тут і рефлексії з особливо дорогої нам теми – захисту Божого створіння, який є одним із ключових вимірів нашого патріаршого служіння. Замислюючись над цими темами, український читач зрозуміє, що чимало сучасних проблем – якот права людини, релігійна толерантність, екологія, соціальна справедливість, бідність, секуляризація, глобалізація, війна та мир, фундаменталізм і расизм – є не лише об’єктом дослідження політологів, соціологів й економістів: вони мають бути осмислені насамперед у богословських і духовних категоріях.

Патріарх Варфоломій. Віч-на-віч із Тайною

Українському читачеві варто також пам’ятати, що патріотизм, звісно, є цінністю, яку мають плекати всі православні християни, але певні його відхилення можуть легко призводити до ксенофобії та расизму, а також до релігійного націоналізму й етнофілетизму. Православне Передання завжди навчало лишатися вірними місії Церкви проповідувати Євангелію Христову «всім народам», не підпорядковуючи її жодним національним ідеям, що суперечило б її вселенському характеру. Саме тому Великий Усеправославний Собор 1872 року офіційно засудив будь-які етнофілетичні та націоналістичні тенденції як еклезіологічну єресь, що суперечить єдності всіх у Христі в рамках територіальної юрисдикції. Сподіваємося, що наші скромні богословські рефлексії будуть внеском у розв’язання проблеми церковної єдності в Україні, яка є однією з головних тем наших турбот і молитов. У цьому плані Материнська Церква Константинополя має не лише право, а й обов’язок підтримувати, за усталеною православною традицією, будь-яку конструктивну ініціативу, що обіцяє швидко зцілити небезпечні розколи, щоб в Українській Православній Церкві та в Церкві загалом «не зростало зло». Ми знаємо, що наявне безладдя спричинене низкою політичних і релігійних труднощів, та все ж ми твердо переконані, що відновлення та збереження церковної єдності є нашим спільним завданням, яке переважає будь-які політичні чи релігійні амбіції, згідно зі вченням та молитвою Христа, «щоб були всі одно» (Йн. 17:21). Тож особисто ми віримо, що «діалог» є ключовою категорією сучасного богослов’я. Сьогодні ми особливо

Передмова до українського видання

потребуємо діалогу поміж православними, поміж християнами, поміж вірянами, поміж усіма людьми доброї волі загалом, словом, поміж усіма «громадянами світу». Діалог не означає відмови від нашої віри чи зради наших переконань. Він є свідченням зсуву у свідомості та зміни ставлення, що вони духовною мовою називаються «покаянням». Діалог є початком тривалого та клопіткого процесу навернення, а зовсім не обміном думками, метою якого є якась розпливчаста домовленість, заснована на компромісі. Тому ми не маємо вступати в діалог як у конфлікт, маючи в у діалог у дусі любові, щирості та чесності, що також передбачає смирення. Чесність і смирення долають ворожнечу, особисті амбіції та зверхність. Діалог є найбільш засадничим життєвим досвідом і найпотужнішим засобом спілкування. Він поширює знання та вченість, передає істину та почуття, перемагає страх та упередження, плекає зв’язки та розширює обрії. Діалог збагачує всіх; хто відмовляється від діалогу, збіднює свій досвід. Саме маючи на увазі заохочення цього духу діалогу, ми вітаємо український переклад книги «Віч-на-віч із Тайною». Відтак ми бажаємо висловити глибоку вдячність видавництву «Дух і літера» при Національному університеті «Києво-Могилянська академія» за здійснену працю перекладу та публікації цієї книги. Нас особливо зворушує той факт, що видавництво й Університет розташовані на теренах давнього ставропігійного Богоявленського монастиря, відомого як «Братський монастир», який у минулі століття грав провідну роль у проповіді Православ’я та в поширенні богословської

Патріарх Варфоломій. Віч-на-віч із Тайною

освіти. Хай цей духовний зв'язок зі славетним минулим буде не лише символічним, а й пророчим знаком відродження Православ’я та богословської освіти сьогодні. І, нарешті, ми бажаємо подякувати дорогій для нас українській пастві Канади за фінансування цього видання. Хай це скромне принесення допоможе боголюбному українському народові зустрітися віч-навіч із «тайною, захованою від віків та поколінь, але яка тепер відкрита для Його святих» (Кол.1:26), тайною Хреста та Воскресіння.

† Варфоломій, з ласки Божої Архієпископ Константинополя, Нового Риму, і Вселенський Патріарх

Шановний Читачу! Українська Православна Церква в Канаді (УПЦК) має приємність представити перекладену на українську мову книгу Його Всеcвятості Вселенського Патріярха Константинополя Варфоломія Ι під назвою «Encountering the Mystery: Understanding Orthodox Christianity Today», яка перше вийшла з друку у 2008 році. Українська Православна Церква в Канаді підтримала переклад ви давництвом «Дух і літера» цієї поважної книги про Православ’я в сучасному світі й у такий спосіб сприяє її популяризації. Книга складається з восьми розділів, ціллю яких є представити «містичне богослов’я православ’я» на основі науки Святого Письма та Отців Церкви із зосередженням на головних духовних засадах молитвенности, аскетиз му і покірности. З цієї точки зору Його Всеcвятість ана лізує сучасне затурбовання світовою економією, ґлобалі зацією і навколишнім середовищем. Недавно колишній Держсекретар США, Мадлейн Албрайт, висловилася, що «книга дуже по-мистецьки написана, сповіщена вірою і насичена мудрістю та любов’ю». Ця книга знаменито описує сучасний стан людини у світлі православного богослов’я з наголошенням на розумінні сучасних між народних проблем з точки зору православної есхатології. Вважаю, що кожен православний українець по винен мати цю книгу в своїй бібліотеці.

Проект перекладу цього видання не був би успішним без участі різних осіб, яким наше сердечне спасибі. Щира подяка д-ру Константину Сігову, директору ви давництва «Дух і літера» за його нагляд над проектом; Дарині Морозовій за мистецький переклад на україн ську мову; Ігорю Мялковському та Юрію Вестелю за високопрофесійне наукове редагування; Архимандриту Іову (Ґеча) за посередництво між УПЦК і видавництвом в Україні у справі перекладу; Ярославу Луцюку за очо лення Видавничого комітету УПЦК і д-ру Роману Єринюку за його постійну зв’язкову підтримку проекту під час його поїздок до Києва. Координаційну роль виконав протопресв. Віктор Лакуста, Канцлер УПЦК. На закінчення глибоке спасибі усім жертводавцям на цей проект – парафіям, організаціям і окремим особам. Ваш щедрий дар на це «святе діло» високо оцінений. Нехай Милосердний Господь Бог поблагословить автора цієї книги, Всесвятішого Вселенського Патріярха Варфоломія І за його виклад роздумувань над сучасни ми світовими питаннями і подасть йому многих і благих літ в доброму здоров’ї служити в Божому Винограднику. На многі і благі літа, Ваша Всесвятосте! З любов’ю в Христі та Архиєрейським благословенням, ЮРІЙ, Митрополит Архієпископ Вінніпеґу і Середньої Єпархії Первоієрарх Української Православної Церкви в Канаді 8-го липня, 2011 р.

ПЕРЕДМОВА Аби бути собою, я потребую вас. Доки ми не дивимося в очі один одному, ми ще не зовсім люди. Вселенський Патріарх Варфоломій1

НЕ ТЕОРІЯ, НЕ ФІЛОСОФІЯ, А ДОСВІД

Всесвятіший Вселенський Патріарх Варфоломій, обраний на Константинопольський престол восени 1991 року, відомий загалові передусім своїми рішучи ми й наполегливими виступами щодо сучасної еколо гічної кризи. Жодний інший церковний ієрарх досі не надавав проблемам захисту довкілля такого першоряд ного значення, – то ж не випадково його названо «зе леним патріархом»2. Його також вельми поважають за прихильність до діалогу з іншими християнами, особливо з Римо-Католицькою Церквою, і за відкри тість до юдаїзму та ісламу. І справді, всі шістнадцять років свого служіння як глави всесвітньої православної спільноти він невпинно трудиться над «будівництвом мостів». Clément, Conversations, p. 68. Див.: Cosmic Grace, Humble Prayer: The Ecological Vision of the Green Patriarch Bartholomew I, ed. John Chryssavgis, (Grand Rapids, Mich.: Eerdmans, 2003). 1 2

Патріарх Варфоломій. Віч-на-віч із Тайною

У цій книзі, чимала частина якої також присвячена екології та міжрелігійному діалогу, патріарх Варфоло мій ставить ці дві теми в ширший контекст православ ної віри й життя загалом. Утім він не прагне створити систематичний і вичерпний огляд православної духов ності. Це не його шлях. Він зосереджується на темах, найбільш близьких особисто йому в його патріаршому служінні. Як невдовзі переконається читач цих рядків, автор звертається до нього лагідним, але впевненим голосом, смиренно, й усе ж авторитетно, – голосом співчутливого пастиря. Великий сербський єпископ ХХ століття, святий Миколай Велімирович писав: «Наша віра засновується на духовному досвіді, видимому й чутному настільки ж безсумнівно, як будь-яке фізичне явище в цьому світі. Це не теорія, не філософія, не людські емоції – це досвід»3. Так само на це дивиться й Вселенський Пат ріарх. Наголошуючи на «рівнозначності віровчення та досвіду», він каже: Православне християнство – це спосіб життя, де догма та практика, віра та життя глибоко й безпосередньо пов’язані. Ця єдність віри та життя означає, що ре альність вічних істин полягає не в їхній кодифікації у вигляді набору ідеологічних конструктів, а в їхній силі, що пізнається через досвід4. Цю первинну роль досвіду Варфоломій формулює образно й сильно: Muriel Heppel, George Bell and Nikolai Velimirovic: The Story of a Friendship (Birmingham, U.K.: Lazarica Press, 2001), p. 32. 4 Cosmic Grace, р. 209. 3

Передмова митрополита Калліста (Вейра)

Істину не осягають розумом – її споглядають. Бога не досліджують теоретично – Його бачать. Про красу не міркують абстрактно – її сприймають5. У цій книзі Патріарх лишається вірним цьому під ходу. Його слова ґрунтуються не на абстрактних мір куваннях або наукових дослідженнях – хоча він і має ступінь доктора богослов’я, – а на власному життєвому досвіді. Примітно, що він повсякчас ілюструє свої слова особистими спогадами: молитва з матір’ю в дитинстві, церковні служби на його рідному острові Імврос та богослужіння в Патріаршій богословській школі на острові Халкі, повечір'я в капличці біля його резиденції на Фанарі. Доктрина й життя йдуть пліч-о-пліч. У «Біографічному нарисі» диякон Йоан Хрісавгіс вказує на два головних аспекти духовного досвіду пат ріарха. Перший – це традиційна православна побож ність, увібрана ним в дитинстві на Імвросі й зміц нена на Халкі. Другий – це ширший погляд на життя, засвоєний у зрілому віці: під час навчання на Заході – в Римі, Боссе, Мюнхені, за два десятиліття роботи осо бистим секретарем у свого попередника – патріарха Димитрія та нарешті, вже після сходження на патріар ший престол, завдяки постійним поїздкам (адже він – невтомний мандрівник). Перший аспект надав йому гли бини, а другий – широти. Й обидва разом допомогли йому стати тим, ким він є, – людиною, яка будує мости та відчиняє двері. Усе, про що веде мову на цих сторінках патріарх Варфоломій, поєднано однією наскрізною темою – 5

Ibid, p. 215–16.

Патріарх Варфоломій. Віч-на-віч із Тайною

наголосом на гідності людської особистості. Як він наполягає у вступному розділі, «кожна людська особи стість унікально створена за образом Божим і не може бути зведена до чогось меншого, ніж тайна». Примітно, що у виступі на екологічному симпозіумі в Сполуче них Штатах, визначаючи «три сильні сторони пра вославного християнства, найактуальніші для світу, в якому ми живемо сьогодні», він починає з цінності особистості: Перша сильна сторона – це православне розумін ня людської істоти як особистості. Особистість для нас – онтологічна категорія буття. Ця богословська думка глибоко вкорінена в нашому переданні, що розуміє Бога як Трійцю – спільність Осіб6. Персоналізм Патріарха, слід додати, є не просто тео ретичним, він виражається у практиці повсякденного життя. У нього справжній талант до дружби, й не в останню чергу до дружби з дітьми. Він має здатність моментально встановлювати контакт із людьми, яких зу стрічає, і має унікальну пам’ять на імена й обличчя. У його концепції особистості можна вирізнити чо тири основні теми: тайна, свобода, стосунок, цілісність. ТАйНА

«Не може бути зведена до чогось меншого, ніж тай на»: це перша прикметна риса особистості, яку об 6 Звернення до симпозіуму з проблем довкілля, проведеному у Південній Каліфорнії Жаном-Івом Кусто та Брюсом Реббітом 8 листопада 2001 р., New Perspectives Quarterly 16, 1 (2002) (містить матеріал з більш ранніх промов патріарха Варфоломія).

Передмова митрополита Калліста (Вейра)

стоює Варфоломій. Розвиваючи цю тему на сторінках цієї книги, він каже: «людську особистість неможливо визначити – так само, як неможливо дати їй повний і вичерпний опис». Найбільше, що ми можемо, – це «показати». Інакше кажучи, ми спроможні вказати на те, що значить бути особистістю, надати ілюстрації та приклади, та й годі. Особистість не можна визначити, отже, її не можна ні до чого звести. Таємницю буття особистості не можна обмежити даними відповідних наук – фізіології, психології, соціології. Завжди ли шається ще щось, чого не здатні адекватно передати слова, бо реальність особистості виходить далеко поза межі будь-якого пояснення, яке ми спробуємо їй дати. Це внутрішня ознака особистого буття – бути відкри тим, завжди відсилати назовні. Це означає, що ми не маємо чіткого уявлення про межі нашого особистого буття, про приховані можливості, які воно містить, про остаточне виповнення особи. Словами Йоана Бого слова, «але ще не виявилось, щó ми будемо» (1 Йо. 3:2)*. Як зазначає святий Григорій Ниський, таємничість і неосяжність людської особистості мають особливу при чину7. Вони, як неодноразово вказує патріарх, зумов лені тим, що нас створено на образ і на подобу Божу (Бут. 1:26). А образ, щоб бути воістину таким (як вказує святий Григорій), має відтворювати риси свого архе типу. Бог, наш архетип, є неосяжним, тож Його образ Цитати з Біблії подаються у перекладах Івана Огієнка (за стандартним виданням) або о. Івана Хоменка (за виданням Святе Письмо, UBS, 1991). – Прим. ред. 7 Про створення людини, 11, J.-P.Migne, Patrologia Graeca 44.153D, 156B, Paris, 1857–66. *

Патріарх Варфоломій. Віч-на-віч із Тайною

у людській особистості поділяє цю властивість, хоча й на іншому рівні. Щоб урівноважити наше апофатичне богослов’я, нам необхідно розбудовувати й апофатичну антропологію. «Серце – глибоке» (Пс. 64:7). СВОБОДА

За словами Сьорена Кіркеґора, «найбільший дарунок людині – це можливість обирати, свобода»8. Патріарх Варфоломій пристає на цей погляд: це друге з чотирьох визначень особистого буття, що до них він прагне при вернути нашу увагу. Як він проголошує у своїй книзі: «поняття свободи визначальне для православних віри та життя». У програмній промові «Роль релігії в еволюції Європи», проголошеній ним 3 листопада 2005 року у Лондонській школі економіки, він наголосив, що саме людська свобода є визначальною складовою «європейської ідеї»: Європа, як часто зазначають, – не лише географіч ний простір, а ідея. То в чому ж полягає, запитаймо, ця фундаментальна «ідея», що єднає Європу, стано вить «душу» Європи, яку Європейський союз, хоч і недосконало, намагається втілити? Відповідь можна знайти в єврейському афоризмі, включеному Мартином Бубером у збірку «Хасидські історії». «Що найгіршого здатна створити з людиною зла воля? – запитують у рабі; й він відповів: “Змуси ти нас забути, що кожний із нас – дитя Царя”». Як людські особистості всі ми в духовному розумінні The Journals of Søren Kierkegaard, ed. Alexander Dru (London: Oxford University Press, 1938), p. 372 (адаптований переклад). 8

Передмова митрополита Калліста (Вейра)

походимо з царського роду; це означає, що всі ми і кожен з-поміж нас вільні. Це поняття свободи особистості – вільної гідно сті та цілісності кожної людської істоти – складає осердя того, що ми розуміємо під європейською ідеєю, і є засадничим принципом ЄС. Саме з цієї перспективи ми можемо наблизитися до розуміння ролі релігії для Європи; адже особиста свобода є наріжним каменем і для християнського вчення про особисте буття. «І спізнаєте правду, і прав да визволить вас», – каже Христос (Йо. 8:32); «Хіба я не вільний?» – запитує апостол Павло (1 Кор. 9:1)9. Без свободи, переконаний патріарх Варфоломій, не може бути справжнього особистого буття. Я є справ жньою особистістю лише настільки, наскільки я вільний: Людина, як екзистенційна реальність, може бути особистістю, лише коли живе у свободі. Лише в умовах, за яких весь спектр можливостей відкритий для нашого вільного й свідомого вибору, ми здатні перетворювати нашу тимчасову реальність і себе самих на образ Божественного Царства. Свою лю дяність ми усвідомлюємо через вільну взаємодію з іншими. Особисте буття – це вільний акт соприча стя, що робить різноманітність і унікальність наріж ними каменями нашої людяності10. Повний текст цієї промови див. у: Yearbook of the Greek Cathedral of St. Sofia 2005, Bishop Theodoritos of Nazianzos (London, 2006), p. 6–11; цитований уривок – на с. 8–9. Див.: Martin Buber, The Tales of the Hasidim: The Early Masters (New York: Schocken Books, 1968), p. 282. 10 Cosmic grace, p. 209. 9

Патріарх Варфоломій. Віч-на-віч із Тайною

У двох останніх реченнях цього уривка Варфоломій звертається до третього аспекту особистості – стосунку, до якого ми повернемося невдовзі. Але спочатку зу пинімося на мить на головній темі цього параграфа, на властивості свободи, вільному виборі. У розді лі 7 автор розглядає деякі висновки з цієї тези. Поперше, свобода безпосередньо пов’язана з тим, що ми є образом Божим. Як вільним є Бог, так вільною є і Його жива ікона – людська особа, хоч у Бога свобода є абсолютною, а в нас, людей, вона обмежена (але не знищена) гріхом. Свобода як прояв образу Божого – не лише природна риса, властива нашому створеному буттю. Це є щось незмірно глибше – дар благодаті, який несе в собі відблиск Нетварного. Проте, нагадує патріарх, це не лише дар, а й «безмежна» вимога, «дар, що здобувається великими духовними зусиллями». Як такий він передбачає дієву аскетичну дисципліну; саме в цьому й полягає головна функція постів, – допомогти нам повернути нашу свободу. Однак бути вільним – не означає робити все, що нам заманеться; єдина істинна свобода – у виконанні Божої волі; «справжня свобода – це послух»11. Окрім того, свобода є нероздільною. Захист моєї власної свободи завжди має йти пліч-о-пліч із повагою до свободи інших. Відданість свободі означає невтомну боротьбу за «вбогих» світу цього, за пригнічених, зне долених, за всіх жертв дискримінації та насильства. Це особливо важливий момент для патріарха. «І як страждає один член, страждають усі з ним члени» (1 Кор. 12:26). 11

Clément, Conversations, p. 121.

Передмова митрополита Калліста (Вейра)

СТОСУНОК

Від розмови про свободу ми неминуче переходимо до третьої характеристики особистості – стосунку. Осо бистість, як говорить патріарх у вже процитованих словах, це «вільна взаємодія з іншими. Особисте бут тя – це вільний акт сопричастя». Тобто свобода є не лише особистісним феноменом, а й міжособистісним, що передбачає «тяжіння до “іншого”»12. Свобода невід дільна від любові. «Ми, люди, – пише він у розділі 7, – не можемо бути справді вільними в ізоляції, зрікаючись стосунку з нашими ближніми. Ми можемо бути справді вільними лише тоді, коли утворюємо спільноту з інши ми вільними особистостями. Свобода не буває одиноч ною, вона завжди соціальна… Свобода виявляється у стосунку». Тут знову вчення про образ Божий у людині без посередньо пов’язане з богослов’ям особистості. Нас створено за образом Божим, – за образом Бога, Який є не лише єдиним, а й триєдиним, не лише одини цею, а також єдністю чи спільністю трьох осіб. Як БогТрійця є тайною взаємної любові, так і нас, людей, створено для взаємної любові. Як ми промовляємо у Божественній Літургії: «полюбімо один одного, щоб однодушно визнавати Отця, і Сина, і Святого Духа, Трійцю єдиносущну і нероздільну». Буття Боже, за твердженням митрополита Йоана Пергамського, «є буттям у сопричасті»13; тож і ми, люди, за словами гім нів Веслі, «відбитки Трійці», можемо осягнути власну 12 13

Clément, Conversations, p. 122. Zizioulas, Being As Communion, p. 17.

Патріарх Варфоломій. Віч-на-віч із Тайною

особистість лише у міжособистісному сопричасті, в якому відбивається Триєдність Бога. Щодо цього варто ніколи не забувати, що грецьке слово на позначення «особи» – prosopon – буквально оз начає «обличчя» або «вигляд». Ми стаємо в повному сенсі людьми, воістину особистостями, лише тоді, коли звертаємося до інших людей, «повертаємося до них обличчям», дивимося їм у вічі й дозволяємо їм загля нути в наші очі. Тобто ми стаємо вповні особистостями мірою того, наскільки ми вітаємо інших особистостей, радісно визнаючи їхню інакшість. Особистість або є соціальною, або ж її немає зовсім: «Щоб бути собою, я потребую тебе». Отже, бути особистістю означає виз навати інші особистості; це значить говорити іншим: «На цій планеті, створеній Богом для всіх нас, знай деться місце для всіх», – слова, промовлені патріархом у православному храмі святого Миколая в Нью-Йорку поблизу руїн Всесвітнього торгівельного центру14. Як повторює патріарх у своїх щорічних посланнях Церкви на день створення світу (1 вересня), християнство передбачає «практичну солідарність»15. «Існує, зрештою, солідарність людського роду, адже люди, створені за образом триєдиного Бога, залежать один від одного і потребують один одного. Людина – не острів. Ми один одному члени (Еф. 4:25) ...Говорячи словами старця Зосими з “Братів Карамазових” Достоєвського, кожен з нас відповідає за всіх і за все»16. Людина, за висловом Проповідь під час заупокійної служби за жертвами катастрофи 11 вересня, що відбулася в березні 2002 р. 15 Cosmic Grace, p. 61. 16 Ibid., p. 45. 14

Передмова митрополита Калліста (Вейра)

Аристотеля, – «політична тварина», створена Богом для життя в полісі, тобто місті – структурованому й ін терактивному суспільстві, що позначене взаємною участю та взаємними обов’язками. «Стародавні греки, – зауважує патріарх, – говорили, що людині для розвитку потрібне місто»17. За давнім чернечим висловом, особ ливо дорогим для Варфоломія, «брат мій – то життя моє»18. Коментуючи це твердження, він пояснює: «Кожна людина – наш ближній»19. Читачі цієї книги обов’язково помітять, наскільки часто патріарх уживає слова «стосунок», «зустріч», «со причастя», «спільність», «обмін» та «діалог». Ці й по дібні терміни золотою ниткою проходять крізь увесь його твір, надаючи йому світоглядної єдності. Як особистості, говорить він, ми «створені для зустрічі». Молитва є «словом стосунку»; молитва «діалогічна» за своєю природою, бо наше завдання в молитві – не ли ше говорити, а й почути відповідь. Під час посту матерія сплачує данину особистості, адже перетворює наш ті лесний нестаток, природну потребу їсти й пити на «тайну спільності». По суті, всі таїнства Церкви мають на меті відновлення сопричастя та спільності з Богом і з Промова з нагоди отримання почесного докторського ступеня в Лондонському університеті 31 травня 1994 р., цит. за: Clément, Conversations, p.237. 18 Clément, Conversations, p. 72. Ці слова наводить також св. Силуан Афонський (1866–1932): «Благословенна душа, що любить брата свого, адже брат наш – то життя наше». Archimandrite Sophrony, Saint Silouan the Athonite (Tolleshunt Knights, Essex: Monastery of St. John the Baptist, 1991), p. 371. 19 Промова від 31 травня 1994 року, у: Clément, Conversations, p. 238 (курсив оригіналу). 17

Патріарх Варфоломій. Віч-на-віч із Тайною

нашими братами. Та й ікону слід розглядати в категоріях стосунку та зустрічі: вона, наче вікно чи двері, дає тому, хто молиться, змогу зустрітися віч-на-віч із зображеною особою. «Ікона нагадує нам про те, що християнство – “релігія облич”»20. Натхненний цим богослов’ям стосунку та зустрічі, патріарх Варфоломій протягом свого служіння на Фа нарі надає палку підтримку міжхристиянському та між релігійному діалогу. Для нього дуже характерно, при міром, що під час свого візиту в Рим до папи Йоана Павла ІІ у червні 1995 року він включив до своєї деле гації провідного турецького філантропа-мусульманина. «Справжній діалог – дар Божий», – наполягає він. Ви знаючи перешкоди, на які натрапляє будь-який серйоз ний діалог, він не втрачає надії. Як він каже у цій кни зі, «ще ніколи у світовій історії люди не мали таких можливостей змінити світ на краще для багатьох інших людей просто через зустріч і діалог». Наша доба – не лише час тривоги, а й доба діалогу. Діалог передбачає свободу: тут, як і завжди, друга й третя ознаки особистості йдуть пліч-о-пліч. Доводячи, що Сам Бог надає приклад істинного духу діалогу, Варфоломій любить цитувати «Послання до Діогнета» (ІІ ст.): «Бог переконує, а не примушує, примус чужий Йому»21. У цьому дусі Варфоломій наполягає на тому, що він називає «смиренним запрошенням» і «спокій ною співбесідою». Він рішуче протистоїть усім фор мам прозелітизму, тобто пропаганди, що не гребує 20 21

Clément, Conversations, p. 78. Послання до Діогнета, 7.4.

Передмова митрополита Калліста (Вейра)

ні підкупами, ні погрозами в агресивному зазіханні на свободу іншого. Подібні зазіхання – це злочин, вчинений в ім’я релігії; а «злочин, вчинений в ім’я релігії, – це злочин проти релігії», наполягає патріарх, використовуючи слова Бернської декларації 1992 р. та Босфорської декларації 1994 р.22 Подвійний наголос на свободі й на діалозі відбиває розуміння патріархом Варфоломієм ролі Вселенського Константинопольського Патріархату в православному світі. Православна Церква – це родина, що складається приблизно з п’ятнадцяти патріархатів й автокефальних (незалежних) Церков; усі вони поєднані спільністю віри та сопричастям у таїнствах, однак у своєму внутрішньо му житті кожна з них є самоврядною. У цьому світово му співтоваристві Патріархові Константинопольському належить почесна першість пильнування за вселен ськістю Православ’я. Утім, на відміну від Папи Рим ського, він не претендує на безпосередню владу над усім православним світом. Своє місце він розглядає як роль старшого брата чи «першого серед рівних» – цей ви слів можна часто почути від Варфоломія. Вселенський Патріархат не нав’язує ні силою, ні авторитетом своїх рішень іншим православним церквам, не чинить спроб втручатися без запрошення у їхні внутрішні справи. Його місія – головування, ініціатива та координація. Він пропонує, але не примушує і не наполягає. Це, як пи сав французький православний мислитель Олів’є Кле ман, «Церква, що “скликає”»; однак вона виконує свій Див. Босфорську декларацію від 9 лютого 1994 року, у: Cosmic Grace, p. 117. 22

Патріарх Варфоломій. Віч-на-віч із Тайною

обов’язок «скликання» у цілковитій згоді і постійних консультаціях із іншими православними церквами23. Саме такий ідеал і така практика були засвоєні без страшним новатором і профетичною постаттю – Все ленським патріархом Афінагором, коли в 1961 році він скликав на Родосі Першу Всеправославну конференцію, й такою ж була політика наступних Всеправославних конференцій, що проходили на Родосі, у Белграді й у Шамбезі (Швейцарія). Наступник Афінагора, пат ріарх Димитрій, дотримувався тих самих принципів, і те ж стосується Варфоломія. Й у своїх контактах із іншими православними церквами, й у переговорах із турецьким урядом Варфоломій завжди давав виразно зрозуміти, що Вселенський Патріархат – «суто духовна інституція, символ примирення й неозброєної сили», говорячи словами його промови при вступі на престол, проголошеної 2 листопада 1991 року24. ЦІЛІСНІСТЬ

Четверта характеристика людської особистості, згадувана патріархом Варфоломієм, – це цілісність, інтегр ація, інклюзивність. Людська особистість – це неподільна єдність душі й тіла, причому в нашій бо гословській антропології духовне ніколи не розлу чається з матеріальним. Оскільки людина становить психосоматичну єдність, її тілесність складає частину природного довкілля. Наші взаємини не обмежуються лише людьми, а поширюються на всю створену світо 23 24

Clément, Conversations, p. 32. Cosmic Grace, p. 67.

Передмова митрополита Калліста (Вейра)

будову. Їхній масштаб – космічний. Людство разом із матеріальним світом утворює те, що патріарх називає «незшитим хітоном». Отже, розмірковуючи про світ природи, ми завжди маємо сприймати її у світлі цього гуманізму стосунків – не як «Воно», а як «Ти». Єдиний контекст, придатний для осягнення цих реалій – це категорії «зустрічі» й «тайни сопричастя». Ми, люди, входимо в сопричастя з «незшитим хіто ном» творіння передусім тоді, коли відкриваємо очі наших сердець для краси цього світу: «І побачив Бог усе, що Він створив: і от, воно прекрасне» (Бут. 1:31)25. Патріарх Варфоломій часто говорить про красу космосу. Вже з юних років, як засвідчують його шкільні твори, він був чутливий до краси природи26. Однак ця краса важлива для нього не лише з естетичних, а й із теофанічних причин, бо вона відсилає нас до Божественного Творця. Космічний вимір наших людських взаємин чітко ви ражений в Божественній Літургії, на якій священик без посередньо перед епіклезою (закликанням Святого Духа) промовляє: «Твоє від Твоїх Тобі приносимо, за всіх і за все». За всіх: наше євхаристійне приношення містить у собі тварин і рослини, дерева й ріки, гори й океани – не лише всіх людей, а й усю повноту природи. Людська Тут я посилаюся на класичний грецький переклад Старого Заповіту (Септуаґінту), уживаний у Православній Церкві. Там, де у більшості перекладів говориться просто: «це було вельми добре», у грецькому тексті стоїть kala lian; прикметник kalos грецькою означає не лише «добрий», а й «прекрасний». 26 Деякі з цих творів були видані під назвою Ektheseis tou Mathitou Dimitriou Ch. Archontoni (Athens: Syndesmos ton en Athinais Megaloscholiton, 2000). 25

Патріарх Варфоломій. Віч-на-віч із Тайною

особа, тілесно-духовна єдність, поставлена на перехресті Всесвіту – одночасно як мікрокосм і як посередник – є первосвящеником творіння, покликаним знову прине сти світ Богові в акті подяки. Ми не лише «логічні» чи «політичні» тварини: в незмірно глибшому сенсі ми – тварини євхаристійні. Віра патріарха в істотну цілісність людської приро ди, у космічний вимір наших стосунків, зробила його стійким і переконаним екологістом. Для Варфоломія коріння так званої екологічної кризи слід шукати пере дусім не в економічній або технологічній, а в духовній сфері. Це не стільки криза довкілля, скільки криза людського серця. На порозі третього тисячоліття від нас вимагається не лише подальше технічне вдоско налювання, а й щось набагато більше: покаяння, мета нойя – тобто в буквальному значенні цього грецького слова – «зміна ума». Нам вкрай необхідно навчитися поіншому дивитися на себе, на творіння, на Бога. Слушно зауважують, що як екологіст Варфоломій є «антропоцентристом», але не «антропомоністом»27. Він антропоцентрист, бо вірить, що людина поставлена Богом у центрі творіння, – не для того, щоб егоїстично та деспотично панувати над природою, а щоб змі нити й перетворити створений лад речей, дати йому голос і в такий спосіб повернути його Богові в перво священицькому служінні. Однак патріарх рішуче відки дає антропомонізм – зосередженість винятково на людині та її егоїстичній вигоді, що досягається у відриві від природи, коштом природи і на шкоду їй. 27

Див. Передмову Йоана Хрісавгіса у: Cosmic Grace, p. 19.

Передмова митрополита Калліста (Вейра)

Подібна егоїстична концентрація на своїх потребах і самоізоляція становить, на думку Варфоломія, сутність секуляризму. На його погляд, секуляризм це не що інше, як антропомоністична єресь, що відокремлює людину від Бога та від світу, що ігнорує первосвященицький та євхаристійний вимір особистості. Секулярист – це той, хто не здатен побачити у світі дар Божий і тайну Божої присутності, для кого світ втрачає свою прозорість, стаючи темним, той, для кого людська особистість – не первосвященик творіння, а автократичний власник. Однак патріарх поспішає додати, що секуляризм у такому розумінні не є винятково західним феноменом; він значно вплинув і на «традиційні» православні народи. ОСНОВИ

Інтерпретація людської особистості як тайни, сво боди, стосунку та цілісності має під собою глибокі основи. Серед цих основ чотири заслуговують на особ ливу увагу. По-перше, наше розуміння того, що значить бути особистістю, засноване на християнському вченні про Трійцю. Нас створено «за образом Божим», тобто за образом Бога, не лише Єдиного, а й Троїчного, не лише особистісного, а й міжособистісного; тож ми, люди, не здатні осягнути власну особистість, створену за цим троїчним образом, без залучення концепції взаємин. Говорячи словами Варфоломія, Трійця – це «символ зустрічі й сопричастя». Ця думка візуально виражена в іконі гостинності Авраама, де Трійцю пред ставлено у вигляді трьох ангелів, що відвідали Авраама

Патріарх Варфоломій. Віч-на-віч із Тайною

й Сару в діброві Мамре (Бут. 18:1–2). На багатьох зображеннях, найвідоміше з яких – уславлена ікона роботи святого Андрія Рубльова, троє не просто сидять поруч, а, звертаючись один до одного, ведуть взаємну бесіду. У цю бесіду, говорить Варфоломій, залучені й ми, люди. Адже ангели сидять з трьох боків столу, а четвертий лишається вільним. «Ікона – це відкрите запрошення, звернене до всіх нас. Чи сядемо ми за стіл із трьома незнайомцями?» Тільки прийнявши божественне запрошення, ми можемо стати справж ні ми особистостями на образ Трійці. По-друге, розуміння людської особистості у Варфо ломія вкорінене в його христології. Свобода та взаємодія можуть народитися лише через самоспустошення (kenosis), через самопожертву і смерть за прикладом смерті Христа на Хресті. Вражає, що у своїй промові під час вступу на престол Варфоломій говорить про своє майбутнє патріаршество як про розп’яття: він приймає «хрест Андрія Первозванного, щоби бути розіп’ятим із Христом та розіп’ятою з Ним Церквою». Він навіть каже про цей свій хрест як про «нестерпний». Але тут, як і в багатьох інших випадках, патріарх наголошує на нерозривному зв’язку між Голгофою та Порожньою Гробницею: «щоб розіп’ятися з ними, – відразу додає він, – і з ними побачити Світло Воскресіння»28. Що означає для патріарха Варфоломія Розп’яття, очевидно з одного з його роздумів над Хресною До рогою, прочитаних папою Йоаном Павлом II у Римі на Велику П’ятницю 1994 року. Тут Варфоломій без 28

Cosmic Grace, p. 66.

Передмова митрополита Калліста (Вейра)

компромісно наголошує на цілковитій участі воплоче ного Бога-Слова в усій повноті людського страждання: Самотня нашою самотністю, бідує нашими бідами, покинута у нашій покинутості людська воля Ісусова... Бог у Христі переживає по-людськи людські нестерпні муки, безмірне Йовове волання: скорботи наші в агоніях історії. Слава і хвала Тобі, Христе, Що став одним із нас повніше, ніж ми могли б собою стати... Ісусе, Слово, що сталося плоттю, Ти вирушив і подолав найдальшу путь, Якою лиш могло блукати заблукале людство. Боже Мій, Боже Мій! Чому єси покинув Мене?.. Неначе Бог, що розпинається, На мить втрачає віру в Бога29. Жертовна смерть Христа на хресті особливо тісно пов’язана з четвертим з-поміж перелічених вище ас пектів людської особистості – цілісністю, або «еколо гічністю». Не може бути справді богословської екології, що не включала б несіння хреста. Це було темою 29

Clément, Conversations, p. 240–241, 258–259.

Патріарх Варфоломій. Віч-на-віч із Тайною

спеціального виступу Варфоломія на закритті четвер того міжнародного та міжрелігійного симпозіуму на Адріатичному морі (Венеція, 10 червня 2002 р.), де він назвав самопожертву «забраклим виміром» екологічної програми сьогодення. «Хрест – наше знамено на шляху принесення світу Богові, – цієї найвищої жертви, до якої ми покликані. Без Хреста, без самопожертви, не може бути ні благословення, ні перетворення космосу»30. Третьою підвалиною вчення патріарха Варфоломія про особистість є його розуміння «тайн» або таїнств Церкви. У цій книзі він детально зупиняється на Хре щенні та Євхаристії, однак наприкінці 5 розділу по яснює, що ці та інші «тайни» специфічним чином розкривають особистість як вимір зустрічі та сопричастя. Крім того, таїнства, в яких матерія преображується Ду хом, відновлюють нашу цілісність та нашу цілісність і «близькість» зі світом природи. Щоб бути істинно християнським, екологічне богослов’я має бути й бо гослов’ям таїнств. Нарешті, набути подобу Трійці, зрозуміти значення Христових Хреста та Воскресіння, жити таїнствéнним життям можливо лише через внутрішню молитву. Це – четверта підвалина. Тут патріарх акцентує нормативне значення чернечої духовності для покликання кожного християнина. Він привертає увагу до тієї величезної ролі, яку зіграла для всієї Православної Церкви гора Афон, провідний центр східнохристиянського чернецтва від X століття. У 1994–1995 рр. між патріархом та афонськими Cosmic Grace, p. 305, 308. Див. також: глава 4, «Покликання любові». 30

Передмова митрополита Калліста (Вейра)

ченцями був певний конфлікт довкола внутрішньої автономії Афону в рамках Патріархату. Проте ці роз біжності жодним чином не означають, що патріарх недооцінює високих ідеалів, утілених афонським чер нецтвом. Навпаки, його оцінка ролі Афону настільки висока, що він називає гору Афон «духовним серцем Вселенского престолу». Варфоломій окремо веде мову про велике зібрання православних аскетичних і містичних текстів, виданих на Святій Горі під назвою Філокалія, тобто «Любов до Краси» (Добротолюбіє). Він привертає увагу до цен тральної «філокалійної» теми – поняття ісихії, тобто безмовності, спокою. Його слід розуміти не в негатив ному плані, як паузу між словами або припинення роз мови, а ствердно, як стан очікування на Бога та вслу хання в Духа. Це не відсутність, а Присутність. Тому «безмовність», як і «молитва», описує певні стосунки. Тут, як і скрізь, патріарх мислить у термінах зустрічі й сопричастя. У подібний спосіб і серце, ключове понят тя православного аскетичного богослов’я, осмислю ється Патріархом у перспективі стосунку: це «місце, де Бог, людство і світ сходяться в гармонійних... взаєми нах». Це – найкраще визначення серця, яке я колинебудь зустрічав! «Я НІКОЛИ НЕ ВПАДАЮ У ВІДЧАЙ»

На сторінках цієї книги патріарх Варфоломій гово рить чимало різкого та безстороннього, особливо про зловживання довкіллям та несправедливість у нашому світі. І все ж, він, безперечно, є пророком надії, а не

Патріарх Варфоломій. Віч-на-віч із Тайною

приреченості. Саме надія є темою епілогу книги: «Без надії жити не можна... Надія є завжди». Він не боїться назвати себе оптимістом: «Я ніколи не впадаю у відчай. Я – оптиміст, і завжди сподіваюся знайти розв’язання»31. Він завершує обговорення екологічної проблематики у 6 розділі на цій життєствердній ноті: «Хоч як дивно це прозвучить, мене ніколи не засмучували екологічні проблеми сучасності. Так, ми зіткнулися з екологічною кризою… Та все ж я завжди оптимістично дивився на глибинну доброту та благі наміри людини». Натхненний цією надією, патріарх не віддається пасивній покірності, а постійно наголошує на необ хідності діяти. «Ми не можемо лишатися бездіяльни ми», – наполягає він32. У cпільній Декларації з етики довкілля, яку він разом з Папою підписав на закінчення Адріатичного симпозіуму 2002 року, обидва стверджу ють: «Бог не залишив цей світ... Ще не запізно»33. Патріарх Варфоломій дивиться у майбутнє не зі смут ком, а з надією, і в цьому він є прикладом для нас усіх. Не випадково в останньому реченні цієї книги він каже про «новий світанок... заради наших прийдешніх поколінь». + Калліст (Вейр), Митрополит Діоклійський Оксфорд, Велика Британія Ці слова патріарх виголосив у Вашингтоні 6 березня 2002 року, маючи на увазі труднощі, що постали під час православнокатолицького діалогу стосовно Унії. 32 Див., наприклад, його промову при вступі на престол (1991) і доповідь на симпозіумі на Патмосі (1995) у: Cosmic Grace, p. 71, 155. 33 Cosmic Grace, p. 309, 311. 31

This translation published by arrangement with Doubleday Religion, an imprint of the Crown Publishing Group, a division of Random House, Inc., and with Synopsis Literary Agency.

З питань замовлення та придбання літератури звертатися: Видавництво «ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ» 04070, Київ, вул. Волоська, 8/5 Національний університет “Києво-Могилянська академія” корпус 5, кім. 210 тел./факс: +(38-044) 425 60 20 Е-mail: duh-i-litera@ukr.net – відділ збуту litera@ukma.kiev.ua – видавництво http://www.duh-i-litera.com Надаємо послуги «Книга — поштою»