ЮДЕОХРИСТИЯНСЬКИЙ ДІАЛОГ СЛОВНИК-ДОВІДНИК За редакції Леона Кленицького та Джефрі Вайґодера
ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ СХІДНОЄРОПЕЙСЬКОГО ЄВРЕЙСТВА ЦЕНТР ЄВРОПЕЙСЬКИХ ГУМАНІТАРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ІНСТИТУТ РЕЛІГІЙНИХ НАУК СВ. ТОМИ АКВІНСЬКОГО
УДК [26:27](038) Ю161
ЮДЕО-ХРИСТИЯНСЬКИЙ ДІАЛОГ. СЛОВНИК-ДОВІДНИК. За редакції Леона Кленицького та Джефрі Вайґодера. – К.: ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ, 2015. – 296 с.
ISBN 978-966-378-359-8
Ця книга представляє юдео-християнські діалоги сьогодення. Словарні статті присвячені центральним теологічним поняттям обох релігій та соціально-історичним реаліям їхнього співіснування. Кожна стаття має дві версії, що презентують відповідно юдейський та християнський погляди на певну проблему. Видання буде корисним для всіх читачів, зацікавлених у пошуках порозуміння людей Землі.
Видавці: Леонід Фінберг, Костянтин Сігов Переклад з англійської: Науковий редактор: Літературний редактор: Верстка:
ISBN 978-966-378-359-8
Ірина Кононенко Наталія Риндюк Валерія Богуславська Світлана Невдащенко
Stimulus Foundation, 1995 ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ, 2015
ЗМІСТ Передмова ................................................................................................... 7 БІБЛІЯ Юдейський погляд: С. Деніел Бреслоер ................................................ 9 Християнський погляд: Силія Дойч ...................................................... 13 БОГ Юдейський погляд: С. Деніел Бреслоер ................................................ 17 Християнський погляд: Силія Дойч ...................................................... 21 ВИГНАННЯ Юдейський погляд: Давид Блюменталь ............................................... 26 Християнський погляд: Майкл МакҐеррі ............................................. 29 ВІРА Юдейський погляд: Давид Блюменталь ............................................... 31 Християнський погляд: Силія Дойч ..................................................... 33 ГНОСТИЦИЗМ Юдейський погляд: Алан Ф. Сеґал ........................................................ 37 Християнський погляд: Фем Перкінс ................................................... 45 ГРІХ Юдейський погляд: Давид Блюменталь ............................................... 51 Християнський погляд: Майкл МакҐеррі ............................................. 54 ДОГМАТ Юдейський погляд: Марк Енджел ......................................................... 58 Християнський погляд: Андре Лакок ................................................... 60 ДУХОВНІСТЬ Юдейський погляд: Леон Кленицький .................................................. 62 Християнський погляд: Петер Стравінскас ....................................... 68 ЕСХАТОЛОГІЯ Юдейський погляд: С. Деніел Бреслоер ................................................ 75 Християнський погляд: Силія Дойч ...................................................... 79
ЖИТТЯ ПІСЛЯ СМЕРТІ Юдейський погляд: Марк Енджел ......................................................... 84 Християнський погляд: Андре Лакок .................................................... 87 ЗАКОН / ГАЛАХА Юдейський погляд: Марк Енджел ......................................................... 91 Християнський погляд: Андре Лакок .................................................... 94 ЗАВІТ Юдейський погляд: Марк Енджел ......................................................... 98 Християнський погляд: Андре Лакок .................................................. 101 ІДЕОЛОГІЯ Юдейський погляд: С. Деніел Бреслоер .............................................. 104 Християнський погляд: Майкл МакҐеррі ........................................... 107 ІЗРАЇЛЬ Юдейський погляд: Давид Блюменталь ..............................................111 Християнський погляд: Майкл МакҐеррі ........................................... 114 ЛЮБОВ Юдейський погляд: Давид Блюменталь ............................................. 119 Християнський погляд: Майкл МакҐеррі ........................................... 121 МЕСІЯ Юдейський погляд: Марк Енджел ....................................................... 125 Християнський погляд: Андре Лакок .................................................. 128 МІСІЯ Юдейський погляд: С. Деніел Бреслоер ............................................. 132 Християнський погляд: Силія Дойч ................................................... 135 МОЛИТВА Юдейський погляд: Марк Енджел ....................................................... 139 Християнський погляд: Андре Лакок .................................................. 141 МУЧЕНИЦТВО Юдейський погляд: Давид Блюменталь ............................................. 145 Християнський погляд: Майкл МакҐеррі ........................................... 148 4
ОБРАНІСТЬ Юдейський погляд: Давид Блюменталь ............................................. 152 Християнський погляд: Майкл МакҐеррі ........................................... 155 ОДКРОВЕННЯ Юдейський погляд: Марк Енджел ....................................................... 158 Християнський погляд: Андре Лакок .................................................. 161 ОСОБИСТІСТЬ Юдейський погляд: Давид Блюменталь ............................................. 163 Християнський погляд: Майкл МакҐеррі .......................................... 166 ПЕРЕДАННЯ Юдейський погляд: Марк Енджел ....................................................... 171 Християнський погляд: Андре Лакок .................................................. 173 ПОКАЯННЯ Юдейський погляд: Марк Енджел ...................................................... 177 Християнський погляд: Андре Лакок ................................................. 180 ПРАВЕДНІСТЬ Юдейський погляд: Давид Блюменталь ............................................. 183 Християнський погляд: Майкл МакҐеррі ........................................... 185 СВЯТІСТЬ Юдейський погляд: С. Деніел Бреслоер .............................................. 190 Християнський погляд: Силія Дойч .................................................... 194 СИНАГОГА ТА ЦЕРКВА Юдейський погляд: Марк Енджел ....................................................... 198 Християнський погляд: Андре Лакок .................................................. 201 СПАСІННЯ Юдейський погляд: С. Деніел Бреслоер ............................................. 204 Християнський погляд: Силія Дойч .................................................. 208 СПРАВЕДЛИВІСТЬ Юдейський погляд: С. Деніел Бреслоер ............................................. 213 Християнський погляд: Силія Дойч .................................................... 217 5
СТРАЖДАННЯ Юдейський погляд: Давид Цукер ......................................................... 222 Християнський погляд: Петер Стравінскас .................................... 226 ТАЇНСТВО Юдейський погляд: С. Деніел Бреслоер .............................................. 232 Християнський погляд: Силія Дойч .................................................... 234 ТВОРЕННЯ Юдейський погляд: Марк Енджел ...................................................... 238 Християнський погляд: Андре Лакок ................................................. 241 ТЕРПИМІСТЬ – ПЛЮРАЛІЗМ Юдейський погляд: Давид Цукер ........................................................ 244 Християнський погляд: Кристофер Літон ...................................... 248 УНІВЕРСАЛІЗМ Юдейський погляд: С. Деніел Бреслоер ............................................. 256 Християнський погляд: Майкл МакҐеррі ........................................... 260 ФАРИСЕЇ Юдейський погляд: Марк Енджел ....................................................... 264 Християнський погляд: Андре Лакок .................................................. 266 ХРИСТОС – ІСУС – СИН БОЖИЙ Юдейський погляд: С. Деніел Бреслоер .............................................. 269 Християнський погляд: Силія Дойч .................................................... 272 ЮДЕО-ХРИСТИЯНСЬКИЙ ДІАЛОГ Юдейський погляд: Леон Кленицький ................................................ 277 Християнський погляд: Силія Дойч .................................................... 280 АНТИСЕМІТИЗМ Юдейський погляд: Давид Блюменталь ............................................. 283 Християнський погляд: Майкл МакҐеррі ........................................... 287 ПРО АВТОРІВ СТАТЕЙ........................................................................ 291
6
Передмова Редактори усвідомили, наскільки необхідна ця книга, беручи участь у роботі групи юдеїв і християн, що обговорювали завдання, які ставить перед нашими сповіданнями секуляризм сучасного світу. Обговорення час від часу утруднювалося взаємним непорозумінням, що виникало через різний зміст, який ми вкладали в термін “секуляризм”. Оскільки християнство – цілковито релігійне явище, існування нерелігійних християн видається неможливим. Що ж стосується юдаїзму, його параметри не обов’язково релігійні. Єврейське слово яхадут можна перекласти і як «юдаїзм», і як «єврейство». Юдаїзм у релігійному значенні приблизно можна порівняти з християнством. Єврейство набагато ширше: воно включає приналежність до віри, нації, культури, землі і часто – лише до чогось одного з цього переліку. Євреї можуть бути релігійними і нерелігійними, віруючими, агностиками й навіть атеїстами. Єврейство й християнство – не два боки однієї медалі, це дві різні медалі. На Заході прийнято говорити про “юдео-християнську традицію”. Це зрозуміло, проте вводить в оману. Хоча ці два явища мають спільні корені і часто спільний ґрунт, між ними існують фундаментальні розбіжності, що являють нам два цілковито різні світи, два різні світобачення. Існуючи поряд у сучасному Західному світі, ці сповідання зблизилися через наявність спільних проблем і спільних викликів. Релігійні війни мають стати анахронізмом, а ворожість в минулому – усвідомлена як ганебна. Розуміння потреби у спільній боротьбі разом з усвідомленням християнами, що їхні власні вчення й позиції відіграли суттєву роль у створенні атмосфери, за якої став можливим Голокост, привело нас до доби діалогу. На найвищому рівні це тепер означає, що юдеї й християни всіх конфесій можуть спільно обговорювати свої традиції, щоби сприяти взаєморозумінню, йдучи назустріч установленню гармонійніших стосунків. Процес викорінення одвічних забобонів вимагатиме тривалого часу, та вже зараз з’являються обнадійливі ознаки того, що глибоко закорінені ворожі стереотипи поступаються місцем адекватним уявленням, заснованим на знанні. Однак діалог на своєму шляху часто стикається із серйозними перешкодами і складнощами, котрі виникають через невідання – не обов’язково навмисне, радше таке, що сталося внаслідок розмежування протягом стількох століть. Інколи причина взаємного нерозуміння 7
полягає в культурно-лінгвістичній царині. Юдаїзм розвивався в єврейському світі, християнство – у греко-латинській ойкумені. Образ і напрямок мислення у цих світах серйозно різнилися, і коли ці дві групи нарешті опинялися поряд, вони часто виявляли, що різниця ще більше посилюється мовними розбіжностями. Так, в англомовному світі християни та юдеї повинні були винайти англійські терміни на позначення богословських понять, створених іншими мовами. Ці поняття могли цілковито не збігатись у своєму первісному значенні, проте перекладатися англійською одним і тим самим терміном. Наприклад, грецьке слово номос і єврейські Тора і Галаха перекладаються як “закон”, хоча їхні первісні значення дуже різні. Взагалі, для багатьох ключових термінів не існує адекватного перекладу, як, наприклад, для єврейських Тора або тшува чи грецького агапе. Таким чином, завдання цього Словника полягає в тому, щоб пояснити юдеям і християнам, як інша релігійна традиція розуміє концепції, що однаково передаються іншими мовами. Терміни, котрі здаються ідентичними, можуть насправді мати різні смислові конотації. Тому кожне поняття обговорюється у Словнику юдейським і християнським авторами. Завдяки такій побудові Словник також являє читачеві спільний погляд на християнство та юдаїзм з основних тем, що створюють підґрунтя для обговорення. Ми навіть наважимося припустити, що пари словникових статей спроможні стати відправним пунктом зустрічей для плідного діалогу. Ми розуміємо, що можна було би включити до Словника багато й інших понять, однак брак місця вимагав від нас винахідливого підходу. Ми сподіваємося, що торкнулись основних тем – як тих, що розділяють, так і тих, що об’єднують нас, – щоб допомогти нам усвідомити наші розбіжності, але в той же час зрозуміти, що ми здатні працювати разом у світі, котрий постійно кидає виклик вірі в Бога. Редактори
8
БІБЛІЯ ЮДЕЙСЬКИЙ ПОГЛЯД: Слово “Біблія” – не єврейський термін. Як грецький термін воно з’явилось у IV ст. н.е. і не має точної відповідності в івриті. Євреї називають ці книги Священним Писанням (кітвей кодеш), авторитетним писанням (мікра1) або основоположним вченням (тора2). При цьому “Тора” означає релігійний наказ, настанову, за допомогою якої людина вчиться вибудовувати своє життя відповідно до релігійних цінностей. Це вказує на центральне значення єврейської Біблії для юдаїзму. Єврейська громада формується в діалектичних стосунках із цими писаннями. Вони складають основний зміст релігійного життя. Однак вони набувають релігійного значення радше в динамічному житті, котре ними формується, а не як фіксована догма. Девтерономічна реформа царя Йосії у 621 році до н.е. являє першу спробу зробити юдаїзм релігією Біблії. Дослідники не дійшли єдиної думки, які саме книги або частини книг були “Біблією” для Йосії. Проте очевидно, що з цього часу єврейська самосвідомість включає відповідне ставлення до написаного тексту. Канонізація цього тексту була тривалим процесом. Навіть коли Біблію було перекладено грецькою мовою у так званій Септуагінті, або перекладі Сімдесятьох, близько 250 р. до н.е., точна кількість і порядок книг, що входили до неї, лишалися несталими. На час собору у Явне (Ямнії) у І ст. н.е. було досягнуто більш певної згоди з цих питань. 1 2
Мікра – те, що читають. – Тут і далі примітки редактора. Тора – вчення, Закон. 9
ЮДЕО-ХРИСТИЯНСЬКИЙ ДІАЛОГ
СЛОВНИК-ДОВІДНИК
Розподіл і порядок книг єврейського канону відображає як богословські, так і структурні аспекти юдейського розуміння Біблії. Біблія розділена на три частини: Тора (Буття, Вихід, Левит, Числа, Повторення закону), Пророки (Ісус Навин, Судді, 1 Самуїла, 2 Самуїла, 1 Царів, 2 Царів [1 – 4 Цар], Ісая, Єремія, Єзекіїль, дванадцять малих пророків – Осія, Йоіл, Амос, Овдій, Йона, Михей, Наум, Авакум, Софонія, Огій, Захарія, Малахія) та Писання (Псалми, Приповісті, Йов, Пісня над піснями, Рут, Плач, Екклезіяст, Естер, Даниїл, Ездра, Неемія, 1 Хронік, 2 Хронік [1 – 2 Параліпоменон])1. Цей тричастинний розподіл відображає єврейське розуміння передання Одкровення. Спочатку з’являється вчення Мойсея, котре згодом передається пророкам і мудрецям. Політичним лідерам – царям, правителям, первосвященикам – приділяється лише другорядна увага, оскільки вони підпорядковані пророцтву. Порядок біблійних книг має також і богословське значення. Хронологічно Перша і Друга книги Хронік мають передувати Ездрі та Неемії. Рабиністичні авторитети, формуючи біблійний канон, вирішили особливим чином підкреслити факт Полону й обітниці про повернення з Полону (див. статтю “Вигнання”). Таким чином, єврейська Біблія закінчується закликом Кіра до євреїв повернутися на стародавню батьківщину, а не буденним початком утворення Другої громади. Питання, пов’язані зі створенням канону, показують посутню важливість Біблії для євреїв. Книги оцінювалися за певними богословськими та ідеологічними критеріями. Вони повинні були відповідати рабиністичним інтерпретаціям Мойсеєва Закону, бути достатньо древніми, мати певну літературну цінність і в той же час сприяти духовному піднесенню, бути підґрунтям для натхнення і подальшого усвідомлення. Виникали питання про включення або невключення до канону Екклезіяста через внутрішні суперечності, притаманні цій книзі. Пісня над піснями викликала підозри як занадто “світська”. Існують дві оповіді про суперечки, Звідси походить назва єврейської Біблії – Танах, тобто Тора, Невіім (Пророки), Ктувім (Писання). 10 1
БІБЛІЯ
С. ДЕНІЕЛ БРЕСЛОЕР / СИЛІЯ ДОЙЧ
пов’язані з книгою Єзекіїля. Одна стосується проблеми наведеної в ній реконструкції Храму і храмових жертвоприношень, що відрізняються від схеми, заданої вченням Мойсея. Друга має на увазі, що візіонерський містицизм колісниці в Єзекіїля (Єз. 1:4 – 28), його розуміння небесної субстанції (хашмаль) та творення викликають духовну підозру, оскільки призводять до єретичних ідей (ВТ. Шаббат, 13б; Хаґіґа, 13а). Канонізація, на перший погляд, стосується лише ідеологічних питань: канон встановлює, які книги – і в якому порядку – визнаються громадою священними. Це, безумовно, було єдиною метою створення стандарту єврейської Біблії. Після зруйнування Єрусалимського Храму у 70 р. н.е. необхідність встановлення авторитетної структури призвела до канонізації в Явні. Невипадково канон набув остаточної форми в той час, коли було усунуто Раббана Гамаліїла ІІ. Це був період кризи й ухвалення рішень у рабинському керівництві. Певні фундаментальні віровчительні настанови призвели до включення у канон Пісні над піснями, Екклезіяста й книги Естери та виключення книги Ісуса, сина Сирахова (де в основному прославлялося священство), Макавеїв (книг, на забороні яких наполягали рабини, налаштовані вороже до Хасмонеїв) та інших апокрифічних писань1. Ці два аспекти канонізації – ідеологічна спроможність і духовна цінність – з’являються і в рабиністичних ученнях. Рабини раннього періоду звернулися до Біблії як до релігійного джерела, виходячи з якого і на якому вони вибудовували життя юдеїв. Найбільш ранні герменевтичні закони асоціюються з Гіллелем Старшим (молодшим сучасником Ісуса). Ці принципи виведення нових практик із Біблії стали основою Усного Закону, другої “біблії” юдаїзму. Коли Мойсей одержав Писання на горі Синай, згідно з юдейською традицією, він отримав і Усний Закон, що розвиває і розширює значення писаного. Писаний Закон не можна зрозуміти без розширювального рабиністичного тлумачення. Технічний термін для позначення цього розширення – мід1
Апокрифічними вони називаються саме тому, що виключені з канону. 11
ЮДЕО-ХРИСТИЯНСЬКИЙ ДІАЛОГ
СЛОВНИК-ДОВІДНИК
раш1. Достеменне значення цього єврейського терміна – “вишукувати”. Для євреїв Біблія – не прозорий документ. Це багатозначний текст, що потребує розшифрування. Як молот, ударяючи по ковадлу, висікає безліч іскор, що розлітаються врізнобіч, так із біблійних слів під час зустрічі з людським розумом висікаються різноманітні іскри. Біблію не можна інтерпретувати всупереч її пшат, авторитетному законному сенсу. Але як духовне джерело вона – багатогранний випробувальний камінь. Юдейські містики застерігають проти того, щоби сприймати основне віровчительне значення Біблії як її єдиний смисл. Хоча цей ідеологічний авторитет надто важливий, він являє лише поверхню юдейського розуміння Біблії. За цим значенням приховується ціла скарбниця натяків, алегорій і релігійних таємниць. В юдейському богослужінні Біблія представлена згідно з рабиністичною точкою зору. Тричастинний поділ Біблії відображений у різниці між читанням Тори (з перших п’яти книг), читанням Гафтари (з Пророків) і читанням сувоїв (із Писань). По суботах і святах кожен розділ Біблії посідає в богослужінні своє місце. Використання біблійних віршів у складі молитов так само визначається рабиністичним переданням. Найнаочніший приклад цього – Шма, у складі якої двічі на день виголошуються три вибраних місця з Тори. Обрання цих віршів для вранішньої і вечірньої молитви відображає настанови рабинів. Інший біблійний матеріал у богослужінні – псалми для читання по суботах, святах, на кожен день тижня, молитви, відібрані з історичних книг, цитати з пророків – був обраний з тією самою ідеологічною та духовною метою. Таким чином, юдей у богослужінні і молитовній практиці читає Біблію згідно з рабиністичною традицією. Без уваги до цього юдейського розуміння Біблії діалог між юдеями та християнами практично неможливий. Хоча юдеїв та християн об’єднують деякі тексти, їхнє розуміння цих текстів сформувалося під впливом різних сил. Тексти, що використовуються християнами як доказ Мідраш – слово, похідне від кореня дрш – з’ясовувати, тлумачити. 12 1
БІБЛІЯ
С. ДЕНІЕЛ БРЕСЛОЕР / СИЛІЯ ДОЙЧ
месіанської природи Ісуса, мають достеменно інше значення для юдеїв. Тоді як християн непокоїть, що юдеї читають Писання не так, як вони самі, юдеї, йдучи за рабиністичним розумінням, вважають християнські інтерпретації натягнутими і довільними. Тим не менше діалог передбачає бажання визнати можливість інших інтерпретацій будь-якого релігійного тексту. Для підготовки до діалогу життєво важливо припустити можливість упередженості власного розуміння. Визнання в позиції свого партнера по діалогові такої самої цінності, як і у своїй власній, складає суттєву передумову для міжрелігійного обговорення. С. Деніел Бреслоер
ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПОГЛЯД: Біблія – це зібрання книг, які Церква вважає богонатхненними. Слово “Біблія” походить від грецького бібліа (“книги”). Ці книги належать до канону завдяки своїй натхненності. Поняття “канон” виводиться від грецького слова канон, що означало ціпок, який використовувався як вимірювальний інструмент. Таким чином, книги, введені до канону, Церква вважає правилом віри, нормативними текстами християнського вчення й практики. Протестанти, католики й православні по-різному визначають склад канону єврейських Писань (Старого Завіту) і другоканонічних книг, або апокрифів. Протестанти приймають той самий канон, що й юдеї, хоча й використовують інший порядок книг. Католики приймають ці тридцять дев’ять книг плюс другоканонічні книги Товита, Юдити, Мудрості Соломонової, Сираха, Варуха (включно з Посланням Єремії), 1 і 2 Макавейські, а також грецькі доповнення до Естери і Даниїла. Православні приймають Септуагінту (грецький переклад єврейських Писань і другоканонічні книги) цілком. Розбіжності в каноні відображають тривалу і складну історію його розвитку. Юдейський канон не усталився аж до кінця ІІ або початку ІІІ ст. н.е., тому християнська громада не успад13
ЮДЕО-ХРИСТИЯНСЬКИЙ ДІАЛОГ
СЛОВНИК-ДОВІДНИК
кувала фіксованого канону. У зв’язку з цим, хоча такі розділи, як П’ятикнижжя і Пророки одержали загальне визнання, інші книги (в основному з розділу Писань) залишалися суперечливими протягом багатьох століть. Мартін Лютер і реформатори прийняли канон єврейських Писань палестинських юдеїв. Лютер припускав корисність другоканонічних книг і розмістив їх наприкінці свого перекладу Біблії, згрупувавши під назвою “Апокрифи”. Однак пізніше реформатори цілковито відкинули ці книги. Римсько-католицький канон був зафіксований у XVI ст. на Тридентському соборі, який вирішив, як і в Септуагінті, включити другоканонічні книги до канону. Хоча ця ухвала ґрунтувалася на загальноцерковному використанні цих книг, на неї, поза сумнівом, вплинула протестантсько-католицька полеміка. Православні християни встановили свій канон у XVIІ ст., коли собори в Ясах (1642) та Єрусалимі (1672) включили апокрифічні книги до канону, ґрунтуючи своє рішення на тому, що вони включені до Септуагінти. Тим не менше багато сучасних православних вважають другоканонічні книги вторинними стосовно єврейських Писань. Усі християни приймають один і той самий канон Нового Завіту із двадцяти семи книг. Утім, новозавітний канон є продуктом майже настільки ж складної історії, як і канон єврейських Писань і другоканонічної літератури. Він не був усталений аж до V ст. у Латинській церкві і до Х ст. у Грецькій церкві. Деякі національні церкви, такі як Сирійська та Ефіопська, впродовж багатьох років зберігали різні традиції канону1. Біблія має нормативний характер, оскільки визнається богонатхненною. “Богонатхненність” означає особливий вплив Бога на біблійних авторів. Через цей вплив ми називаємо Біблію “Словом Божим”. Вплив Бога на біблійних письменників мав внутрішній характер: Бог впливав на автора через розум, емоції та його уяву. Він мав також і зовнішній характер: Бог впливав на автора через Канон Писань Ефіопської церкви також відмінний від загальноприйнятого: до нього входять книги Еноха та Ювілеїв. 14 1
БІБЛІЯ
С. ДЕНІЕЛ БРЕСЛОЕР / СИЛІЯ ДОЙЧ
його життєвий досвід і досвід його громади. Однак те, що Бог справляв вплив на біблійного письменника, не означає, що останній обов’язково усвідомлював цей факт. Це радше означає, що у своїй творчості він спонукався Богом. Із концепцією богонатхненності тісно пов’язана віра у непомильність Біблії. “Непомильність” виражає переконання, що Біблія не може містити хибних уявлень, оскільки вона – натхненне Слово Боже. Непомильність стосується намірів автора і сутнісного змісту книги. Вона не убезпечує автора від наукових похибок або обмежень, накладених його часом і культурою. Таке розуміння непомильності вимагає від нас вивчення намірів автора і дослідження смислового змісту його книги. Хоча інколи це може бути відносно просто, як, наприклад, під час аналізу деяких псалмів або притч Ісуса, в окремих випадках необхідне все ж більш поглиблене дослідження. У зв’язку з цим учені досліджують біблійні тексти, щоб визначити первинні літературні жанри (гімн, прислів’я, притча тощо), історичні обставини появи тексту і творчі зацікавлення автора задля виявлення його намірів і смислового наповнення книги. Розуміння їх дозволяє нам усвідомити культурні обмеження, зберігаючи віру у безпомильність Біблії. Наприклад, таким чином можна зрозуміти, що смисл 1М. (Книги Буття) полягає в тому, що все творіння походить від Бога і що цей текст не можна розуміти як науковий опис походження світу. Писання є Словом Божим. Воно богонатхненне, і його зміст безпомильний та істинний. Оскільки Писання є Словом Божим, воно має нормативний характер для християнської віри і практики. Однак Писання можна інтерпретувати різним чином. Протестанти схильні підкреслювати безпосередній характер Слова, зверненого до особистості, і первинність ролі останньої в інтерпретації Писання. Вони розуміють Писання як вираз віри, що випливає з досвіду громади, і тому вважають, що Писання необхідно інтерпретувати не тільки індивідуально, а й усією громадою віри, представленою в Переданні. Передання (у найвищому сенсі) є цілісним процесом передачі віри від одного покоління до наступного. Те чи інше вчення є час15
ЮДЕО-ХРИСТИЯНСЬКИЙ ДІАЛОГ
СЛОВНИК-ДОВІДНИК
тиною Передання, якщо від нього не можна відмовитися, не викрививши Євангелія (наприклад, учення про месіанську природу Ісуса). Його, таким чином, треба відрізняти від переказів (передань у нижчому сенсі), окремих звичаїв і переконань, не суттєвих для Євангелія. Писання й Передання, як розуміють це католики, доповнюють одне одне: у той час, як Писання читається й інтерпретується у світлі Передання, самé Передання визначається нормою Писання. В юдео-християнському діалозі Біблія – одночасно і причина взаємного непорозуміння, і спільний ґрунт для зустрічі. Непорозуміння виникають через те, що християни часто самі порізному підходять до таких питань як канон, богонатхненність, безпомильність і роль Церкви в інтерпретації Писання. Навіть більше, християни часто читають єврейські Писання виключно у світлі Нового Завіту. Хоча ця практика за часом походить іще від самого Нового Завіту (див., наприклад, Мт. 1:23), християни повинні остерігатися вбачати в єврейських Писаннях і другоканонічних книгах лише підготовчу стадію для Нового Завіту (по суті, самий термін “Старий Завіт” може трактуватися таким чином, що єврейські Писання і другоканонічна література нібито являють пройдений етап або є менш цінними). Щоб налаштуватися на діалог, християни мають почути зміст цих текстів вухами юдеїв, оскільки християнське прочитання не вичерпує їхньої смислової наповненості. Усвідомлення цього факту відкриває широкі можливості для юдео-християнського діалогу. Біблія – місце нашої зустрічі, оскільки юдеї та християни визнають священними єврейські Писання. Другоканонічна література і, певною мірою, Євангелія надають інформацію про юдаїзм доби Другого Храму. Знання єврейської традиції необхідне для адекватного розуміння Нового Завіту. Таким чином, обговорення Писань здатне привести обидві сторони до більш глибокого розуміння релігійного і соціального значення Біблії. Силія Дойч 16
БОГ ЮДЕЙСЬКИЙ ПОГЛЯД: Монотеїзм – центральна концепція юдейського богослов’я. Ствердження єдності й одиничності Бога більше за виключно кількісне ствердження. Монотеїзм декларує, що Бог унікальний, що божественне перевершує будь-яку емпіричну множинність. Юдейський монотеїзм стверджує, що Бог творить добре й погане, світло й пітьму, поєднуючи всі полярні протилежності в єдиному Бутті. Навідне питання: “Хіба Бог – божество тільки зблизька, а не так само віддалік?” (пор. Єр. 23:23), – здобувається на відповідь у поезії Єгуди бен Галеві (ХІІ ст.), зачарованого всемогутністю цього Божества, одночасно трансцендентного й іманентного, унікального і в той же час пов’язаного з усіма істотами, далекого від творіння і водночас наближеного до будь-якої істоти. Юдейський монотеїзм має комплексний характер: він однаково проголошує багатоманітність божественних маніфестацій і єдність, що незбагненно постає за ними. Єврейські філософи вказують, що атрибути Бога – божественні властивості милості, справедливості, сили, мудрості та інші – активні, вони суть божественні дії, а не божественна сутність. Сутність же потаємна і невисловлювана, як і одиничність Божества. Навіть справжнє ім’я Бога приховане, воно не висловлюване, невимовне. Єврейські містики називають особистісну реальність Бога ейн соф – безкінечне, огорнуте таїною. Люди сприймають Бога як ЙГВГ1 – дієву силу історії – і як ЕЛОГІМ – божественну присутність, іманентну природному лаЙГВГ – приголосні літери, які позначають Бога в Танаху. Юдеї ніколи не вимовляють це слово, а заміщають його при читанні шанобливим епітетом. 17 1
ЮДЕО-ХРИСТИЯНСЬКИЙ ДІАЛОГ
СЛОВНИК-ДОВІДНИК
дові. Таким чином, Бог одночасно постає та існує, і в той же час Він – реальність, що перевершує і те, й інше. Буття і становлення, у свою чергу складаються з різних елементів. Містики напрацювали складну схему, що вказує на божественний аспект кожного з цих елементів. Схема сфірот, або божественних маніфестацій, звернена до нескінченної багатоманітності залученості Бога у цей тварний світ. Єврей не має потреби у посередникові для вияву іманентності Бога. Кожна людина і кожне творіння є божественним образом. Цей образ, згідно з системою сфірот, стає каналом, через який кожен єврей спроможний розвивати потаємні особисті стосунки з Божеством. Але водночас ці сфірот являють просто дієві маніфестації Бога, вони суть атрибути дії, що створює шлях доступу до невимовного Божества. Велика єресь, якої побоювалися містики і яка приписується в Талмуді єретикові Еліше бен Абуя, – “відтинання коріння”, відокремлення цих атрибутів од прихованого божественного джерела і надання їм незалежного статусу. Їхній божественний аспект полягає в ототожненні з зачаєною єдністю Бога, а не в їхній чіткій, визначеній та індивідуальній маніфестації. Багатоманітність цих індивідуальних маніфестацій може бути згрупована у три категорії: творення, викуплення, спокутування і підтримання. Бог, що сприймається з точки зору людського досвіду, є Творцем, Спокутником і Підтримувачем. Ці три атрибути різняться між собою, проте так само є виявом божественної єдності. Особистість Бога не розділена, людський же досвід вимушено фрагментарний, що й зумовлює роз’єднання атрибутів. Ці три аспекти – творіння людського досвіду. Визнання Бога Творцем традиційно приписується Авраамові (Берешіт Рабба). Авраам, як сповіщає юдейське передання, оглянув світ і побачив, що він подібний до будинку у вогні. “В будинку обов’язково має бути господар”, – подумав він. Тієї миті він осягнув бачення Бога як Творця, що піклується про світ у кризовій ситуації. Юдейське розуміння Бога як Творця – не просто філософське переконання в тому, що все повинне мати причину. Творення – не одинична подія. Творча сила Бога є неперервною 18
БОГ
С. ДЕНІЕЛ БРЕСЛОЕР / СИЛІЯ ДОЙЧ
реальністю людського досвіду. Єврей святкує цю творчу силу по суботах. Дотримання суботи символізує впевненість єврея в тому, що Бог як Творець установив порядок, сенс і мету цього світу. Участь людини у творенні не є необхідною для його тривання. Утримуючись у суботу від будь-якого активного втручання у природний стан речей, єврей демонструє, що власне творче мистецтво Бога достатнє для тривання життя. Субота – це не тільки святкування творення. Це свято слугує також нагадуванням про Вихід з Єгипту. Бог діє у світовій історії як Спокутник. Єврейська історія викуплення бере за модель звільнення Богом єврейського народу, котрий перебував у єгипетському рабстві. У цьому звільненні сполучаються три елементи: свобода від реального рабства, Одкровення Тори і вхід до Обітованої Землі. Ці три елементи складають основу єврейського розуміння Бога як Спокутника. Викуплення (спокутування) починається, коли людям надається можливість обирати. Спокутня дія Бога полягає передусім у наданні кожній людині моральної свободи. Раб, який відмовляється від свободи, згідно з біблійним законом, відхиляє божественний дар. Свободою як можливістю вибору можна зловживати. Людські рішення часто зумовлюються довільними силами й обставинами. Рішення, ухвалене на підставі бажання, миттєвого імпульсу або примусу, не є вільним. Спокутня сила Бога представлена також моральним законом, даним народові. Рабини говорили, що свобода була викарбувана на скрижалях Синайського Завіту. Бог звільняє людей від їхніх пристрастей, надаючи їм протиотруту релігійної настанови: зрештою, суто академічні ухвали навряд чи спроможні надати людині свободу. Бог надає також конкретну можливість застосування цих рішень на практиці. Соціальні й політичні завдання незалежної громади, що символізує життя Ізраїлю в землі Ханаанській, також є даром Божим. Бог викупляє народ, пропонуючи йому свободу вибору, моральну настанову бути вільним від внутрішнього примусу, а також конкретні засоби реалізації ідеалів у реальному контексті соціального і політичного життя. Хоча символом тієї спокутної сили є звільнення Ізраїлю 19
ЮДЕО-ХРИСТИЯНСЬКИЙ ДІАЛОГ
СЛОВНИК-ДОВІДНИК
з Єгипту, вона має не окремішне, а універсальне значення. Історія Ноя та його завіту з Богом показує приклад викуплення неєврея. Тут точнісінько так само Бог залишає людині можливість вибору, дарує їй спокутний моральний закон і створює контекст для її соціальної та політичної творчості. Месіанське сподівання євреїв не має обмеженого характеру, а передбачає участь усього людства в подіях установлення політичної свободи, підтвердження Закону Тори і створення нового соціального ладу. Участь Бога у людському житті, окрім творення і викуплення, передбачає також турботу. Месіанське сподівання провіщає саме цю турботу. Постійне підтримання Богом творіння та Його присутність у ньому складають основу для юдейського розуміння божественного Провидіння. Сказано, що співіснування, присутність Бога, названі терміном Шхіна, перебуває з Ізраїлем у його розпорошенні серед народів і страждає разом з єврейським народом. Бог у подобі Шхіни оплакує зруйнування Храму, Його, в подобі жінки, що ридає, можна зустріти блукаючим руїнами Єрусалима. Шхіна страждає щоразу, коли страждає бодай один єврей. Коли євреї потерпають від гонінь, Бог як Шхіна також потерпає разом із ними. Як Шхіна Божа присутність пронизує досвід єврея. Щоразу, як троє зберуться для вивчення Тори, серед них присутня Шхіна. Коли громада читає вдячну молитву після трапези, там також перебуває Шхіна. Присутність Бога виявляється, коли навідують хворих, коли зодягають голих, коли ховають померлих. Шхіна символічно являє образ участі Бога у повсякденних кризових ситуаціях людського життя. Єврей усвідомлює постійне Провидіння і турботу Бога про людство, здійснювані присутністю Шхіни повсюдно, де звершуються етичні чи моральні діяння. Усвідомлення і відчуття постійної присутності Бога призводить до певних наслідків. Єврей не повинен сприймати свій особистий біль чи страждання як свою приватну справу. У них бере участь Божа Шхіна. Коли єврей молиться, він не повинен говорити: “О, як у мене болить голова, зціли мене, Господи!” Радше його молитва має бути такою: “О, як страждає Шхіна, зціли мене, Господи, 20
БОГ
С. ДЕНІЕЛ БРЕСЛОЕР / СИЛІЯ ДОЙЧ
заради Тебе Самого!” Єврей занурений у Бога, а Бог – у нього. Близькість божественної присутності і Його цілюща та розрадна сила входять до повсякденного досвіду єврея. Двоїстість юдейського богослов’я – ствердження в ньому іманентного зв’язу Бога зі світом, як Підтримуючого начала і визнання філософського і богословського виміру його трансцендентності, є наслідком юдейського монотеїзму. Юдео-християнський діалог повинен дуже серйозно ставитися до цієї відмінності, що випливає з монотеїстичного розуміння Бога. Історично юдеї та християни не погоджувалися одні з одними у своєму розумінні божественних атрибутів. Юдеї, підкреслюючи парадоксальність монотеїзму, відмовлялися надавати незалежний статус атрибутам Бога як Творця, Спокутника і Підтримувача. Вони вбачають у християнській ідеї Трійці лише “відтинання коріння”, що його юдаїзм вважає єрессю. Християни, зі свого боку, часто відмовляли юдеям у можливості безпосередніх, близьких стосунків із Богом. Для євреїв викуплення (спокутування) – настільки ж божественний факт, як і для християн. Присутність Бога – факт, який існує в єврейському досвіді не менше, ніж у християнському релігійному житті. Монотеїстичне розуміння Бога не повинне перешкоджати існуванню різних шляхів до потаємної єдності Божества. Юдеї та християни цілковито згодні, що сутнісна природа Бога – єдність. Вони також можуть дозволити одні одним дотримуватися різних шляхів символічного виразу цієї єдності у світі, де існує розмаїтий і багатоманітний досвід божественного. С. Деніел Бреслоер ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПОГЛЯД: Словом “Бог” ми називаємо Найвищу Істоту і Джерело життя. Християнське Передання, закорінене в досвіді єврейських Писань, усвідомлює Бога як особистість. Тобто Бог пізнається як особистість вільна, всевідаюча, любляча і готова до самовіддачі. Будучи цілковито відмінним від світу, Бог, тим не менше, є джерелом творення, життя і зростання. 21
ЮДЕО-ХРИСТИЯНСЬКИЙ ДІАЛОГ
СЛОВНИК-ДОВІДНИК
Біблійна традиція описує Бога також як Володаря історії. Надаючи людям свободу, Бог діє таким чином, що події суспільної та особистої історії стають ареною божественного самоодкровення, в якому люди набувають повноти свого потенціалу. У самоодкровенні Бога в історії люди впізнають милість і співчутливість Божества. І все ж це самоодкровення розкриває Бога також і як Абсолют, що перебуває поза межами людського розуміння. Таким чином, Бог є таїною. Божественне іманентне, воно наближене до людей і пропонує їм Боже самоодкровення, діючи заради них. Зустріч із Богом відбувається в творенні та історії. Проте Він також трансцендентний, Він завжди перевершує людські обрії досвіду і розуміння. У перебігу розвитку християнської традиції були богослови і містики, які казали, що про Бога можна говорити тільки в термінах заперечувального богослов’я, via negativa. Ці автори переконують нас, що про Бога ми спроможні достеменно знати тільки те, чим Він не є: Бог нематеріальний, незмінний, необмежений. На їхню думку, будь-який опис Бога можливий тільки за аналогією. Таїна Бога – не негативне твердження. Якщо ми користуємось образами світла і темряви, ми можемо сказати, що ця таємниця – пітьма, зумовлена надлишком світла, а не браком його. Досвід таємниці Бога подібний до спроби поглянути просто на сонце, коли ми виявляємо, що не в змозі бачити. Більше того, таємниця Бога аналогічна людському досвіду споглядання таємниці себе самого, або іншого, або самого життя. Навіть зростаючи у самопізнанні, у розумінні інших людей, інтуїтивно осягаючи сенс життя, ми виявляємо, що від нас приховане те, що перебуває поза нашим сприйняттям. Свідчення християнських Писань, богослужіння і благочестя, як і богословське міркування, показує нам, що Бог у власне християнському досвіді є Богом-Трійцею, тобто що Бог існує і повідомляє божественне самоодкровення у трьох різних способах буття, кожен із яких – істинний Бог. Таким чином, ми стверджуємо одну божественну природу у трьох “особах”: Отцеві, Синові і Святому Духові. 22
БОГ
С. ДЕНІЕЛ БРЕСЛОЕР / СИЛІЯ ДОЙЧ
Як і юдейська традиція, християнство називає Бога Отцем. Бог є вічним і безначальним джерелом усілякого буття і життя. У специфічному християнському досвіді батьківство Бога відображене в новозавітному описі Ісуса. Ісус звертається до Бога з ласкавим словом Авва. Ісус показаний як слухняний Син, обранець Отця. Він провіщає словом і ділом добру новину про Царство Боже. Він у всьому творить волю Отця, незважаючи на жодні небезпеки, що й призведе Його до ганебної смерті. Батьківство Бога найповніше явлене у воскресінні Ісуса-Сина. Воскрешаючи Ісуса, Отець показує, що Його вірність простягається поза межі смерті. Говорити про Бога як про Отця і про Його батьківство щодо синівства Ісуса не означає говорити суперечливо або ухильно. Навпаки, у цьому виражається, що досвід Бога як Трійці є досвідом взаємин. Бог, безначальне джерело буття, є Отцем саме щодо Сина. Син є вічним Словом Отця, Словом пізнання і самоодкровення – Логосом. Це означає, що Бог висловлює Своє пізнання й любов настільки повно, що Його Слово саме є божественним: Його Слово – Син. В особі Ісуса Бог цілковито виражає, втілює Себе, так що ми говоримо, що Ісус є втіленим Словом. Таким чином Ісус – самоодкровення Бога в історії. Він являє нам Отця у Своїй особі в житті, смерті й воскресінні. В Ісусі Отець показує нам, яким Він є: люблячим, вірним та істинним. Отець знає і любить. Він говорить Слово, в якому цілковито сповіщає Себе: це Слово – Син. Відповідь Сина – у любові, і любов Отця до Сина є Дух. Ми можемо назвати Ісуса втіленим Словом, оскільки на Нього був пролитий Дух Божий. Він зачатий силою Духа, Він помазаний Духом у хрещенні і діє в силі Духа. Ісуса веде Дух, який є силою Божого життя і любові під час Його земного життя, і Він воскрешається силою цього ж Духа після смерті. Син – Слово самоодкровення Отця. Дух – любов Отця і Сина. Він є життєвою силою Бога, яка діє у сотворенні світу з хаосу. Він – джерело людської мудрості й динамізму, через Його присутність людина пізнає, хоча й невиразно, сенс життя й історії. Таким чином, це Дух, що діє в серцях людей, здійснюючи сприйняття 23
ЮДЕО-ХРИСТИЯНСЬКИЙ ДІАЛОГ
СЛОВНИК-ДОВІДНИК
самоодкровення Божого, чи буде це сприйняття явно християнським, а чи відбуватиметься в іншій релігійній традиції, або ж полягатиме у щирій боротьбі за те, щоб жити справжнім людським життям. У специфічно християнському досвіді Дух спрямовується до людини через воскреслого Христа. Дух несе свідчення про Ісуса як про Христа. Таким чином, за посередництва Духа людина визнає Ісуса Господом і називає Бога Авва. Більше того, Дух пов’язує і поєднує громаду. Будучи любов’ю Отця і Сина, Дух також пов’язує членів громади у взаємній повазі до їхнього служіння. Специфічно християнський досвід Бога є досвідом Бога як Трійці. Точнісінько так само, як ми змогли запропонувати аналогію таємниці Бога у саморозумінні людини, це справедливо і для вчення про Трійцю. Люди знають і розуміють самих себе, однак навіть і себе знають не достеменно, залишаючись таїною для самих себе. Вони розсувають обрії пізнання, ставлячи питання про сенс життя й існування. Проте мірою розширення обріїв відчуття таємниці лише поглиблюється, оскільки людина відкрита до безкінечного. Досвід обмеженого людського духу, що усвідомлює себе і все ж відкритий до безкінечності, аналогічний пізнанню Бога і самоодкровенню Сина. Людська свідомість і відкритість до того, що лежить за її межами, найповніше здійснюється (втілюється) в любові. Зустріч у любові дозволяє людям віддавати й приймати. Однак тут також існує таїна, оскільки інша людина ніколи не осягається любов’ю до кінця. Досвід взаємної віддачі й прийняття, який ми називаємо любов’ю, знов-таки аналогічний любові між Отцем і Сином, яку ми називаємо Духом. Хоча ми й віднаходимо аналогію Трійці у людському досвіді, вчення про Трійцю не є лише антропоморфним образом. Навпаки, як говорить нам оповідь про Творення, людина є теоморфною істотою, створеною на образ і подобу Божу. Таким чином, людина пізнає і любить, оскільки Бог пізнає і любить. Людина стає істинною людиною лише у взаєминах і спілкуванні з іншими, оскільки сам Бог є ставленням і спілкуванням. 24
БОГ
С. ДЕНІЕЛ БРЕСЛОЕР / СИЛІЯ ДОЙЧ
Ми використовуємо іменники чоловічого роду “Отець”, “Син”, “Дух” для опису тринітарних стосунків народження й народженості, оскільки християнське богослов’я традиційно послуговувалося цими категоріями. Бог, однак, не має ні чоловічої, ні жіночої статі. Навпаки, божественне включає в себе чоловічі й жіночі якості, перевершуючи й ті, й інші, що було показано як деякими християнськими містиками в минулому, так і сучасними богословами. Християнське вчення про Бога як Трійцю може викликати непорозуміння у перебігу юдео-християнського діалогу, оскільки може сприйматись як тритеїзм. І справді, християни інколи схильні сприймати Сина і Духа у відриві від їхніх стосунків з Отцем у єдиному Божестві. Юдео-християнський діалог здатен стати для християн приводом, аби вони поміркували над цим і, в разі необхідності, виправили своє розуміння і зробили більш адекватним свій досвід Бога як Триєдності. Силія Дойч
25
АНТИСЕМІТИЗМ ЮДЕЙСЬКИЙ ПОГЛЯД: Хоча саме слово “антисемітизм” виникло у ХІХ столітті, ненависть до євреїв – давнє явище. Вже Біблія сповіщає про віроломний напад Амалика на тих, хто відстав від основної групи народу, що тікав з Єгипту (2М. 17:8–16). У цьому нападі рабини вбачали прототип антиюдаїзму так само, як і в класичному виразі зненависті до євреїв у Книзі Естер: “І сказав Гаман до царя Ахашвероша: Є один народ, розпорошений та поділений між народами в усіх округах твого царства, а закони їх різняться від законів усіх народів і законів царських вони не виконують – і цареві не варто позоставляти їх. Якщо це цареві вгодне, нехай буде написано вигубити їх, а я відважу десять тисяч талантів срібла на руки робітників, щоб унесли до царських скарбниць!” (Ест. 3:8–9). Енергія, з якою Антіох Єпіфан намагався придушити перше повстання під орудою Макавеїв, що обстоювали релігійну свободу (167 р. до н.е.), принесла йому репутацію безумця, а Макавеям – борців за свободу. Антиюдейські заворушення в Олександрії (38 р. н.е.), знищення євреїв хрестоносцями, масові вбивства, вчинені у Східній Європі Хмельницьким (1648 р.), погроми нещодавніх часів і Голокост – усе це прояви дивного феномена зненависті до євреїв. Причини цієї зненависті численні й різноманітні. Варто згадати три теорії, що пояснюють їх. Перша: зненависть до євреїв – побічний ефект соціальних та економічних потрясінь. Виникають труднощі, безвідносні до євреїв, однак євреї виявляються найзручнішою мішенню для звинувачень, роздратування й люті. Це 283
ЮДЕО-ХРИСТИЯНСЬКИЙ ДІАЛОГ
СЛОВНИК-ДОВІДНИК
теорія “офірного цапа”. Друга: зненависть до євреїв – прояв злоби й заздрощів неєвреїв, викликаних близькістю єврейського народу до Бога. Бог обрав євреїв, що робить їх особливими як у власних очах, так і в очах інших. Інші народи реагують на це з прихованою зненавистю. Це богословська теорія. Третя: зненависть до євреїв – душевна недуга, що на неї слабують неєвреї. Дехто говорить, що це вроджене несприйняття не таких, як усі; інші – що це культурно зумовлене явище. У будь-якому разі вороже ставлення до євреїв – це реальність існування у неспокутуваному світі, – факт, з яким треба навчитися жити. Це психопатологічна теорія. Юдео-християнські стосунки особливо ускладнені зненавистю до євреїв. Історія випадків її проявів дуже тривала, як і історія християнської літератури з цього приводу. Стосовно історичних реалій: тільки-но християнство було визнане офіційною релігією Римської імперії, будь-який спротив йому став вважатися не просто єрессю, а формою державної зради, що призводила до відповідного покарання. Переконання в тому, що спасіння можливе тільки в Церкві, часто спонукало останню до запровадження насильницьких навернень, як, наприклад, під час вторгнення вестготів до Іспанії. Твердження Церкви про те, що хрестоносці набували спасіння, викорінюючи невірних, призвело до масових убивств євреїв. Інквізиція в Іспанії, Португалії та інших країнах закарбувалася в єврейській історії винищенням євреїв. Навіть за часів Голокосту в християнській Церкві дехто проголошував Гітлера рятівником, виправдовуючи винищення ним євреїв як знак Божого гніву. Хоча частіше церковні діячі (або Церква) вважали за краще виключити Ісуса із задуму про винищення євреїв, забуваючи про єврейство самого Ісуса, і байдуже відсторонюватися від того, що відбувалося. Стосовно вчення: вельми рано Церква відкинула думку, що якісь люди не захочуть навертатися в християнство, задовольняючись тим, що залишаться юдеями, зберігши Завіт із Богом та Його Тору. Це відобразилося вже в процесі формування євангельських приповісток і, поза сумнівом, у їхньому розумінні. Класичний приклад цього – так зване прокляття, котре юдеї приймають на 284
АНТИСЕМІТИЗМ
ДАВИД БЛЮМЕНТАЛЬ / МАЙКЛ МАКҐЕРРІ
себе, вимагаючи розп’яття Христа. Це призвело до вчення про боговбивство, від якого Католицька церква відмовилася лише нещодавно. Іншим хибним домислом за часів Середньовіччя став кривавий наклеп, начебто євреї вбивають християнських немовлят, використовуючи їхню кров для виготовлення маци на Песах. У цьому ніколи не було й дещиці правди. Однак цей наклеп упродовж багатьох століть проповідувався з церковних кафедр і призводив до погромів. А за більш пізньої доби антиюдейські вчення створили атмосферу, що уможливила Голокост. Однак у цьому зв'язку слід зробити і два позитивних зауваження. По-перше, за часів Середньовіччя, коли Церква мала цілковиту владу знищити євреїв, вона цього не зробила. Дехто вважає, що на це були економічні причини, інші вказують на богословське підґрунтя. По-друге, вельми схвальні намагання християн доброї волі останніми роками відторгнути ці елементи свого релігійного та історичного минулого. Адже зазвичай ніхто не хоче визнавати за собою подібні речі. Тим не менш, аби став можливим узагалі якийсь діалог, ці історичні й богословські факти мають бути визнані, а феномен зненависті до євреїв у всіх його формах і з усіма наклепами – викритий і відкинутий як такий, що порушує Божий завіт і суперечить християнському вченню. Сучасний світ побачив розвиток двох форм зненависті до євреїв: расизму й націоналізму. Ми, члени західного співтовариства, повинні пам’ятати, що расизм був широко розповсюдженою ідеологією ще п’ятдесят років тому. Наприклад, фахові антропологи протягом двох століть вивчали та класифікували расові характеристики як наукову дисципліну. Навіть зараз ця інтелектуальна зараза ще залишається в серцях багатьох людей. Зненависть до євреїв, заснована на расизмі, відрізнялася від ранніх її форм тим, що від неї не було змоги врятуватися. Раніше єврей, навернувшись у християнство, ставав більш-менш нормальним християнином. Проте з расової зненависті не було виходу – тут не допомагало навіть навернення. Моральна відраза західної спільноти до практичних результатів цього вчення після Голокосту у сполученні з відносинами між нашими групами, що поглибилися за останні де285
ЮДЕО-ХРИСТИЯНСЬКИЙ ДІАЛОГ
СЛОВНИК-ДОВІДНИК
сятиліття, привела до того, що зненависть до євреїв назагал стала набутком маргіналів. Однак зненависть до євреїв, заснована на націоналізмі, останніми роками віднаходить нові способи легітимації. Євреї – це народ. Як народ вони мають богословське й історичне право на безпечне й активне існування у формі національної держави. Рух, заснований на такому світобаченні, зветься сіонізмом, і всі євреї, чи то з релігійних, чи світських причин, згодні з цими основними принципами, хоча можуть по-різному бачити політичні методи їхнього втілення. Конфлікт між сіонізмом і арабським націоналізмом, хоч би яким було його розв’язання, надав нового життя стародавньому феномену зненависті до євреїв у формі антисіонізму. Арабська система шкільної освіти використовує у своїх підручниках старі стереотипи нацистів, а арабські політики цитують їх у своїх газетних статтях. Статут Організації звільнення Палестини містить статтю з обіцянкою “позбутися сіоністської присутності” в Палестині. Організація Об’єднаних Націй під тиском арабів ухвалила резолюцію із засудженням сіонізму як расистської ідеології. Тепер, після домовленостей з Ізраїлем, ОЗП змінює формулювання Статуту. І таке інше. Це не можна трактувати інакше, ніж зненависть до євреїв у іншій формі. Євреї й самі розуміють, що питання, які уможливили арабо-ізраїльський конфлікт, надзвичайно складні й вимагають для свого розв’язання мудрості, проте використання цих проблем для виявлення зненависті до євреїв варте всілякого засудження. На жаль, ненависники євреїв на Заході, яким ніяково зватися “антисемітами”, віднаходять в “антисіонізмі” зручний шлях підтримання своєї ворожості до євреїв під соціально прийнятною назвою. Навіть серйозні християни часто настільки заплутуються у складнощах проблеми, що роблять радикальні антисіоністські заяви, не усвідомлюючи, що це лишень інша форма зненависті до євреїв. Це – сучасна, соціально прийнятна форма. Тут так само діалог зможе розпочатися тільки тоді, коли буде викрита справжня природа антисіонізму. Тільки тоді проблеми єврейського та 286
АНТИСЕМІТИЗМ
ДАВИД БЛЮМЕНТАЛЬ / МАЙКЛ МАКҐЕРРІ
ізраїльського націоналізму зможуть обговорюватись у ширшому контексті юдео-християнського діалогу. Давид Блюменталь
ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПОГЛЯД: Антисемітизм – слово, якому бракує чіткого визначення. Втім, досі зберігає свою цінність визначення, дане 1965-го року французьким єврейським мислителем Жюлем Ісаком (Isaak): “Антисемітизм у наш час означає упередження проти євреїв, підозри, презирство, ворожість і зненависть до євреїв як до послідовників релігії Ізраїля, так і просто як до людей єврейського походження” (“Вчення презирства”). Як відомо, євреї – не єдиний семітський народ, однак у загальноприйнятому значенні антисемітизм – це ненависть саме до євреїв. Найбільш доступну історію цього феномена можна віднайти у праці Едварда Фланнері (Flannery) “Страждання євреїв” (“The Anguish of the Jews”). У ній Фланнері показує, що антисемітизм набагато старший за християнство. Греки й римляни не любили євреїв, оскільки ті не хотіли будувати життя відповідно до чужої культури. Єврейська діаспора систематично відмовлялась як брати участь у державному культі, так і змішуватися з грецьким і римським населенням. Причин християнського антисемітизму, що існував протягом століть, називають кілька. Вірогідно, перші з них були соціологічними. Перші християни були євреями, що проголосили Ісуса Месією, на якого їхні предки чекали багато років. Євреї, котрі не повірили в це, спочатку вважали “месіанських євреїв” сектою всередині юдаїзму, проте розрив між цими двома групами поглиблювався, і незабаром стала очевидною неминучість повного розмежування. Наприкінці І ст. н.е. палестинські юдеї звинуватили юдеохристиян у відступництві. Це супроводжувалося полемікою проти Ісуса та Його послідовників. Певне відлуння цього звину287
ЮДЕО-ХРИСТИЯНСЬКИЙ ДІАЛОГ
СЛОВНИК-ДОВІДНИК
вачення можна почути в Євангелії від Івана, написаному невдовзі після остаточного розриву. Друга причина раннього християнського антисемітизму була богословською. Тобто люди, які наверталися в християнство, почали говорити в антиюдейських термінах (що саме по собі не є антисемітизмом у його сучасному значенні “ненависті до євреїв”). Зокрема, вони говорили, що Бог відкинув обраність євреїв і обрав християн новим народом Божим. Автори Євангелій підкреслювали незгоду між Ісусом і фарисеями, підсилюючи їх, як кажуть учені, не стільки тому, що вчення Ісуса й фарисеїв різнилися, а, навпаки, через те, що їх було легко сплутати. По-третє, ця богословська полеміка І ст. н.е. відкрила шлях для ще шаленішої антиюдейської полеміки Отців Церкви. В їхніх працях не тільки висміювались юдейські ритуали й інтерпретація Писання, а й уся історія євреїв трактувалася з християнських позицій – наприклад, стверджувалося, що Бог вигнав євреїв з їхньої рідної землі і зруйнував їхній Храм на покарання за відторгнення Христа. Ранньохристиянські мислителі, такі як Юстин Філософ, Іван Золотоустий і бл. Августин, зображували, що євреї блукають по землі, відбуваючи кару за участь у страті Ісуса. Протягом століть це останнє звинувачення – у боговбивстві – було наріжним каменем антиюдейської та антисемітської полеміки. По-четверте, Середньовіччя підхопило й розвинуло полеміку, розпочату Отцями Церкви. Проте до неї приєднався і протилежний, компенсуючий напрям – церковні закони на захист євреїв. Парадоксально, але в той час, як Церква й народи Європи заперечували право євреїв на власність, ухвалювалися закони, що захищали євреїв од відкритого переслідування. Папа Григорій І надає нам гарний приклад такого ставлення: “Як євреї не повинні користатися свободами, не дозволеними законом, так само вони не повинні зазнавати утисків у чомусь, що закон дозволяє їм”. Тим не менше, євреї потерпали від кількох хвиль примусового хрещення та утисків. У християнській Іспанії незрідка траплялося, що у Велику П’ятницю ті, хто помолився, виходили з церков, аби побити камінням кожного єврея, котрий би трапився їм на вулиці. 288
АНТИСЕМІТИЗМ
ДАВИД БЛЮМЕНТАЛЬ / МАЙКЛ МАКҐЕРРІ
Тогочасна література зображувала євреїв “скнарами”. Цей портрет лишився шаблоном у п’єсах і романах аж до нашого часу. Друге тисячоліття було позначене й іншими антиюдейськими та антисемітськими акціями. Під час багатьох хрестових походів було вбито силу-силенну євреїв за відмову від хрещення. Забобони живились облудними звинуваченнями, на взірець таких, що євреї нібито отруюють колодязі і вбивають немовлят. 1492 року євреїв було вигнано з Іспанії, а 1497 – з Португалії. 1215 року IV Латеранський собор оприлюднив вимогу, щоб євреї носили на одязі розпізнавальні знаки й мешкали у відокремлених районах міст. Реформація ХVІ століття не призвела до суттєвого покращення становища євреїв у Європі. Мартін Лютер підпав під вплив тих самих стереотипів стосовно євреїв, що й католицтво. Лише наприкінці ХVІІІ століття євреї потроху стали набувати якоюсь мірою рівних прав з іншими народами Європи (за винятком Росії та Румунії). Проте зміна законів не призвела до зникнення людських забобонів. Багато хто звинувачує філософію Гегеля за обмовляння юдаїзму як “нижчої” релігії. Популярність підроблених “Протоколів сіонських мудреців” іще сильніше роздмухала давні антисемітські настрої в Європі. Адольф Гітлер скористався цією антиєврейською полемікою, що нараховує сотні років, переклавши на євреїв провину за поразку Німеччини у Першій світовій війні. 1935 року він позбавив євреїв громадянства, щоб “очистити” арійську расу від будь-яких слідів єврейської крові, і послідовно втілював план “остаточного вирішення єврейського питання”. Усі ми ще живемо під впливом жахіть Голокосту. Сучасні сплески антисемітської активності (наприклад, КуКлукс-Клан, упередженість щодо євреїв у Аргентині, переслідування їх у колишньому Радянському Союзі, свастики на стінах будинків тощо) – це лише поверхові вияви феномена забобону, котрий, схоже, не піддається жодному викоріненню. Численні протестантські церковні групи зробили заяви, в яких засуджують антисемітизм як позицію, не гідну християнина. У римокатолицькій традиції ІІ Ватиканський собор проголосив: “Церква, 289
ЮДЕО-ХРИСТИЯНСЬКИЙ ДІАЛОГ
СЛОВНИК-ДОВІДНИК
що засуджує всі гоніння на будь-кого з людей, пам’ятаючи про спільний з юдеями спадок і будучи керована не політичними міркуваннями, але духовною любов’ю за Євангеліє, жалкує про зненависть, гоніння і всі прояви антисемітизму, що будь-коли і будьким були спрямовані проти юдеїв” (Nostra aetate, п. 4). Згідно з принципами, напрацьованими 1975 року Ватиканською Комісією з релігійних стосунків з юдеями, “духовні та історичні зв’язки між Церквою та юдаїзмом вимагають засудити (як такі, що суперечать самому духові християнства) всі форми антисемітизму...” Обговорення і чесне дослідження історії і причин антисемітизму перебувають на першочерговому порядку денному юдеохристиянського діалогу. Заразливість і сталість антисемітизму не надаються на легке пояснення. Його причини вимагають самокритичного дослідження і діалогу. Деякі християни вбачають в антисемітизмі один із аспектів морального занепаду християн, які не спромоглися дотримуватись у своєму житті євангельського заклику любові до всіх людей. Інші вважають, що зв’язок між християнським богословським антиюдаїзмом (зокрема, теорією заміни, див. далі статтю “Обраність”) та антисемітизмом вимагає подальшого вивчення. Ця остання думка може виявитися небезпечною для християн, залучених до діалогу, оскільки вона закликає до перегляду богословських категорій, що мають надто велике значення для християнства, наприклад, ідеї Церкви як нового Ізраїлю, нового народу Божого; Христа як остаточного виконання пророцтв Старого Завіту; юдаїзму як лише підготовчої стадії для християнства тощо. Хоч би якого напрямку набув поточний діалог, питання антисемітизму має посідати в ньому найважливіше місце. Християни повинні чесно й відверто поглянути на свої упередження, а юдеям слід виявити терпіння й розуміння у дослідженні цієї делікатної та щонайважливішої теми. Майкл МакҐеррі
290
ПРО АВТОРІВ СТАТЕЙ БЛЮМЕНТАЛЬ (Blumenthal) ДАВІД Р. – завідуючий кафедрою юдаїки Джей і Леслі Коена в Університеті Еморі. Бере активну участь в юдео-християнському діалозі, читає курси і проводить дослідження, пов’язані з Голокостом. Його книга Facing the Abusing God видана у 1993 р. у Вестмінстері. БРЕСЛОЕР (Breslauer) С. ДЕНІЕЛ – професор релігієзнавства у Канзаському університеті. Настановлений у рабини в Єврейському об’єднаному коледжі при Єврейському інституті релігії. Автор двох книг і численних статей в єврейських виданнях. ВАЙҐОДЕР (Wigoder) ДЖЕФРІ – доктор Інституту сучасного єврейства при Єврейському університеті, головний редактор Encyclopedia Judaica і заступник голови ізраїльської міжрелігійної організації в Єрусалимі. ДОЙЧ (Deutsch) СИЛІЯ – сестра ордену Пресвятої Діви Сіону, викладає ранній юдаїзм і раннє християнство на факультеті релігії в Коледжі Бернарда при Колумбійському університеті (Нью-Йорк). Член Консультативної ради з католицькоюдейських стосунків при Національній конференції католицьких єпископів США, читає лекції і пише з питань, пов’язаних з юдеохристиянським діалогом. ЕНДЖЕЛ (Angel) МАРК Д. – рабин конгрегації Шеаріт Їсраель, іспанської та португальської синагоги в Нью-Йорку. Одержав рабинське настановлення від рабі Ісаака Ельханана з Теологічної семінарії Університету Єшива у Нью-Йорку. Бере активну участь у роботі широкого спектру єврейських громадських організацій. Є автором і редактором тринадцяти книг, серед них – Voices in Exile: A Study in Sephardic Intellectual History (1991) та збірка есеїв Seeking God, Speaking Peace (1994). 291
ЮДЕО-ХРИСТИЯНСЬКИЙ ДІАЛОГ
СЛОВНИК-ДОВІДНИК
КЛЕНИЦЬКИЙ (Klenicki) ЛЕОН, рабі, – директор Департаменту з міжрелігійних стосунків Anti-Defamation League, веде курси у семінарії Непорочного Зачаття в Гантингтоні, штат НьюЙорк, редактор видань Passover Celebration; Toward a Theological Encounter; Jewish Understanding of Christianity (Stimulus Books, 1991). ЛАКОК (Lacocque) АНДРЕ – народився у Бельгії, навчався у Страсбурзі і Монпельє, у Рабинській школі Парижа та Єврейському університеті в Єрусалимі. У 1957 р. здобув кандидатський, а у 1961 р. – докторський ступінь із богослов’я у Страсбурзькому університеті. Відбував різні пасторські служіння у Франції та Бельгії, був професором Старого Завіту у Протестантській богословській семінарії у Брюсселі. З 1966 р. працював професором Старого Завіту у Чиказькій теологічній семінарії та директором Центру юдео-християнських досліджень. Читає лекції також у Спертус-коледжі юдаїзму в Чикаго. Є членом різноманітних наукових товариств, одержав дослідницькі і видавничі гранти. ЛІТОН (Leighton) КРИСТОФЕР М. – пресвітеріанський служитель. Здобув ступінь магістра богослов’я у Принстонській богословській семінарії і докторський ступінь у Колумбійському університеті (Нью-Йорк). Працює виконавчим директором Інституту християнсько-юдейських досліджень у Балтиморі, штат Меріленд. МАКҐЕРРІ (McGarry) МАЙКЛ, C.S.P., – священник у парохії Ньюмен-Гол / Святого Духа при Каліфорнійському університеті (Берклі). Сім років був ректором Коледжу Св. Павла при Пауліністській семінарії у Вашингтоні. Працює у Консультативній раді Секретаріату з католицько-юдейських стосунків при Національній конференції католицьких єпископів США. Автор книги Christology After Auschwitz, а також статей з юдеохристиянських стосунків і християнської реакції на Голокост. 292
П Р О А В Т О Р І В С ТАТ Е Й
ПЕРКІНС (Perkins) ФЕМ – професор Нового Завіту у Бостонському коледжі. Здобула кандидатський ступінь з Нового Завіту і раннього християнства у Гарвардському університеті. Написала декілька книг щодо Нового Завіту і раннього християнства, включно з The Gnostic Dialogue (Paulist, 1980) та Gnosticism and the New Testament (Fortress, 1993). Працювала головою Американської католицької біблійної асоціації і редактором з Нового Завіту у дисертаційних серіях Товариства біблійної літератури. СЕҐАЛ (Segal) АЛАН Ф. – професор Факультету релігії в Коледжі Бернарда при Колумбійському університеті (НьюЙорк). Здобув ступінь в Йельському університеті у 1975 р.; там викладав порівняльне релігієзнавство, юдаїзм, ранній рабинізм і християнство. Член наукових товариств США, Англії та Канади. Серед його публікацій: The Other Judaisms of Late Antiquity (Scholars Press); Paul and Convert: the Apostasy and Apostolate of Saul of Tarsus (Yale University Press). СТРАВІНСКАС (Stravinskas) ПЕТЕР М.Й., превелебн., – адміністратор Литовського коледжу Святої Трійці у Ньюарку, штат Нью-Йорк. Бере участь у виданні National Catholic Register і в редакційній раді видання The Catholic Answer. Автор декількох книг і численних статей. ЦУКЕР (Zucker) ДАВИД Й. – настановлений рабином у Єврейському об’єднаному коледжі при Єврейському інституті релігії; здобув ступінь у Бірмінгемському університеті в Англії. Капелан громади Денвера і Колорадо, а також штатний працівник Університету Реджіс. Бере активну участь в юдеохристиянському діалозі, директор організації міжрелігійного діалогу “Мости порозуміння”. Його книга Israel’s Prophets була видана у Paulist Press у 1994 р.
293
Видавництво «ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ» пропонує: Віра і дія. Пер. з пол. Ірини Єрмак. — К.: Дух і Літера, Інститут релігійних наук св. Томи Аквінського, 2014. — 352 с. – Мова укр. – Обкл. м’яка — Форм. 60х84/16 — ISBN 978-966-378-343-7 Віра і дія» — збірка розвідок о. Войчеха Гєртиха ОР (нар. 1951), доктора» моральної теології, теолога Папського Дому. Розглядаючи моральні чесноти, історію цивілізацій і, особливо, соціальне вчення Католицької Церкви, автор торкається актуальних тем сучасного суспільства: розвитку особистості, побудови здорової сім’ї, економічної та політичної грамотності. Роздуми о. Войчеха Гєртиха будуть корисними для кожного свідомого громадянина. «Медитації» Декарта у дзеркалі сучасних тлумачень: Жан-Марі Бейсад, Жан-Люк Марйон, Кім Сан Он-Ван-Кун Пер. з фр. і лат. – К.: Дух і Літера, 2014. – 368 с. – Мова укр. – Обкл. тверд. – Форм. 60х84/8 – ISBN 978-966-378-329-1 Збірка містить ключові тексти сучасних французьких істориків філософії, в яких осмислюються славетні «Медитації про першу філософію» Рене Декарта. Написані протягом 70-х–90-х рр. XX ст., ці тексти стосуються найрізноманітнішої тематики (онтологія та метод, проблема суб’єкта, ego й субстанція, інтелектуальні чуття, аналіз підходів Гайдеґера і Гусерля до картезіанства, онтотеологія Декарта тощо) й визначають напрям сучасних декартознавчих дискусій. Видання містить аналітичну статтю та довідково-бібліографічні матеріали про світові досягнення в історико-філософському дослідженні «Медитацій», а також тримовну публікацію цього класичного твору. Зазначені тексти не лише дають змогу ознайомитися з теперішнім станом декартознавчих досліджень у Франції та інших країнах, але й усувають застарілі стереотипи сприйняття філософії Декарта вітчизняною науковою спільнотою. Видання призначене для науковців, викладачів, аспірантів, студентів та всіх, хто цікавиться філософією Декарта. Цей том започатковує книжкову серію «Fontes cogitationis», до якої увійдуть видатні твори класичної філософської спадщини. 294
Єврейська цивілізація. Оксфордський підручник з юдаїки. У 2-х тт. За ред. Мартіна Ґудмена. Пер. з англ. – К.: Дух і Літера; Дніпропетровськ: Центр «Ткума», 2012. – 560 с. + 554 с. – Мова укр. – Обкл. тверд. – Форм. 60х84/8 – ISBN 978-966-378-243-0, ISBN 978–966–378– 244–7 Книга «Єврейська цивілізація. Оксфордський підручник з юдаїки» є перекладом The Oxford Handbook of Jewish Studies. Це – унікальне для української гуманітаристики видання, в якому представлено історію науки про єврейство від її зародження до сьогодення. Перед читачем відкривається весь обшир «єврейської цивілізації»: історія громад у різних регіонах (мусульманські країни, християнський Захід, Центрально-Східна Європа та ін.) та за різних часів (талмудичний період, Середньовіччя, модерна доба, новітні часи). Книга знайомить з історією єврейських мов, розмаїттям літератури, єврейським містицизмом, теологією, бібліїстикою. У виданні представлено статті з історії єврейського мистецтва, кіно та музики, соціології, демографії, ґендерних студій та інших дисциплін, .які об’єднує юдаїка. Видання адресовано викладачам та студентам гуманітарних факультетів, а також усім, хто цікавиться єврейськими історією та культурою. Пелікан Ярослав. Кому ж належить Біблія? Історія Святого Письма . крізь століття. Пер. з англ. – К.: Дух і літера, 2011. – 392 с. Мова укр. – Обкл. м’яка – Форм. 70х100/32 ISBN: 978-966-378-157-0 Біблія від самого свого виникнення є полем битви стількох вір, вчень, світоглядів, сект, партій тощо, що мимоволі постає питання: чи взагалі можливо подивитись на неї неупереджено, виважено, тверезо? Всесвітньо відомий історик християнства і богослов Ярослав Пелікан у цій книзі обдаровує розсудливого читача – і віруючого, і невіруючого – саме такою можливістю. Союз наукової точності з блискучою ерудицією чи не у всіх галузях культури робить цей популярний вступ до Біблії неперевершено цікавим і легким (особливо завдяки чудовому стилю викладу) екскурсом у всі головні питання світового біблієзнавства, малює шлях Святого Письма до різних народів і культур від часу його формування до сьогодення. Багатовимірна і багатолика «Книга книг» постає «дивним новим світом», що продовжує дивувати, захоплювати, надихати все нові покоління, незалежно від їхньої віри і світогляду. Книга адресована всім зацікавленим Біблією, особливо у її зв’язку з історією і культурою людства. 295
ЮДЕО-ХРИСТИЯНСЬКИЙ ДІАЛОГ СЛОВНИК-ДОВІДНИК Наклад – 500 прим.
З питань замовлення та придбання літератури звертатися за адресою: ВИДАВНИЦТВО «ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ» Національний університет «Києво-Могилянська академія» вул. Волоська, 8/5, кімн. 210, Київ 70, Україна, 04070 Тел./факс: +38(044) 425-60-20 Сайт: http://duh-i-litera.com E-mail: litera@ukma.kiev.ua Надаємо послуги: «Книга – поштою»
Друк та палітурні роботи:
м. Київ, вул. Виборзька, 84, тел. (044) 458 0935 e-mail: info@masterknyg.com.ua www.masterknyg.com.ua Свідоцтво про реєстрацію ДК № 3861 від 18.08.2010 р.