Jurn2007_1 by Gbook Lviv

100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5

100 95 90 70 60 50 40 20 10 5

CMY K

CMYK

100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5

CMY K

CMYK

100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5

100 95 90 70 60 50 40 20 10 5

CMY K

CMYK

100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5

CMY K

100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5

CMYK

Çèìîâèé ïåéçàæ ó ßíîâ³. Õóä. Â. ßðåìèí, 2006

Ñâ. Ìèêîëàé. Õóä. Íàòàë³ÿ Äþã, 2006

Á³ëÿ ö. ñâ. Àíäð³ÿ ç îáðàçîì Ìàòåð³ Áîæî¿ Ìèëîñòèâîãî Çàõèñòó, ì. Ëüâ³â

Ïîðòðåò Íåîí³ëè. Õóä. Áîãäàí Ñîéêà

Íà ìîëèòâ³ á³ëÿ îáðàçó Ìàòåð³ Áîæî¿ Ìèëîñòèâîãî Çàõèñòó ó ö. ñâ. Àíäð³ÿ, ì. Ëüâ³â

Ïîðòðåò Ëåñ³. Õóä. Þë³àí Ñàâêî

Ó ¹6 çà 2006 ð. ó ñò. “Òàê, Ãîñïîäè...”(ñò.13-16) òà íà êîëüîðîâ³é âêëàäö³ çàì³ñòü Ôåðíàíä Êàðò³ íåîáõ³äíî ÷èòàòè Ôåðíàíäî Ðîêàíò³. Íà 1-³é ñò. îáêë.: îáðàç ñâ. Ô³ëîìåíè. Íà 3-³é ñò. îáêë. âèêîðèñòàí³ õóäîæí³ ðîáîòè âèêëàäà÷³â òà ìàéñòð³â ç þâ³ëåéíî¿ âèñòàâêè, ïðèñâÿ÷åíî¿ 60-òè ë³òòþ ÕÏÒÓ ¹14 ì. ²âàíî-Ôðàíêîâå, Ëüâ³âñüêà îáë. Ïåðåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìàº ïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè.

1 2007 ÐÅË²Ã²ÉÍÈÉ

ÆÓÐÍÀË

ÕÐÈÑÒÈßÍÑÜÊÎ¯

Заснований у 2000 році Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка” Періодичність: раз у два місяці Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979 Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ Редакційна колегія: єп. Софрон ДМИТЕРКО, ЧСВВ єп. Станіслав ПАДЕВСЬКИЙ єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК єп. Роман ДАНИЛЯК о. Петро ГЕРИЛЮККУПЧИНСЬКИЙ, ГСД Неоніла СТЕФУРАК Відповідальний секретар Йосиф ВОРОБЕЦЬ Літературний редактор Ольга ЛОЗА Коректор Галина СКІРСЬКА Художній редактор Олена ШАХОВСЬКА Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН

© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2007 Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел.: (032) 297-85-74, факс: (032) 297-85-74 e-mail: gbook@mail.lviv.ua gbook@lv.ukrtel.net web: www.gbook.lviv.ua Магазин:вул. Куліша, 22/3а, м. Львів, 79058 тел.: (0322) 72-69-72 Друк: СПД Брошко, інд. 2581115876

ÐÎÄÈÍÈ

ЗМІСТ 1. Сторінка головного редактора Про красунь, червиві яблука і трохи містики... ................................ 2 2. Поетична сторінка Роман Брезіцький Балада любові .................................................... 4 Богдан Пісний Коли живем, то завжди мрієм ................................... 5 3. Далеке і близьке Єп. Станіслав Падевський Пошуки щастя ........................................ 6

4. Нам пишуть Листи читачів ................................................................................. 7 5. Історія душі Редакційна Життя святої Філомени ............................................... 11 6. Двері у вічність Редакційна З’єднаймося у молитві з Богом... ................................ 15 7. Очима прочанки Анна Відчуття і враження від поїздки до св. Шарбеля ................... 19 8. Люди і долі Джон Віннарі В’язень Клод Н’юмен ............................................. 24 9. Голос Марії о. Любо Куртовіч Коли ви молитеся, будьте близькими до Бога ...... 28

10. Апостоли останніх часів Анна Історія Луїса Сайі ................................................................. 31 11. Кінець часів о. Стефано Гоббі “Оце надходить Ісус Христос на хмарах у славі...” .. 33

СТОРІНКА ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА

ÏÐÎ ÊÐÀÑÓÍÜ, ×ÅÐÂÈÂ² ßÁËÓÊÀ ² ÒÐÎÕÈ Ì²ÑÒÈÊÈ... “…Кажу бо вам: за кожне пусте слово, яке скажуть люди, – дадуть відповідь судного дня за нього. Бо за словами твоїми будеш виправданий і за словами твоїми будеш засуджений.” (Мт. 12, 36-37) Наші будні, як те опале листя на поверхні ріки: течія несе їх, безпомічних, хтозна куди. Але це так на перший погляд. Насправді в цьому світі все має своє місце, свій початок і кінець, народження і смерть. Те, що здається хаосом у дійсності, дуже добре упорядковане Волею Творця Всесвіту. Ми й самі є Його волею. Він благословив наш прихід у світ та ще й щедро обдарував вільною волею. От у цьому подарунку людина й затаїла гостре підводне каміння своєї волі, яке часто замулює потік Волі Самого Творця. То – наші недобрі вчинки, наші нечисті думки, нетерпеливість, нестриманість, вульгарність. Ми уражені ними, як червиві яблука хробаками. Зло живиться нами, воно повільно пожирає все прекрасне, що вклав у нас Творець своїми світлими святими руками. Часто зустрічаються на вулицях Львова юні створіння, для яких ні батьки, ні сам Бог

не пошкодували ні краси, ні вроди. “З таких дівчат можна ангелів малювати”, – якось закралася така думка, але коли я наблизився до красунь і, вона спершу зблякла, а потім зовсім щезла. І я навіть вухам своїм не

повірив; так шпарко і безсоромно вплітали дівчата у свою розмову грубі, “мужицькі” матюки. Не вірилося. Мимоволі пригадалися сором’язливі та цнотливі дівчата моєї юності (70-ті роки минулого століття)

СТОРІНКА ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА

і стало по-справжньому гидко на душі. Але щось підганяло мене до цих трьох модно і небідно одягнутих дівчисоьк і (я виглядав, напевно, дуже наївним в їхніх очах), бо сказав таке: – Дівчата, невже вам не соромно вживати такі паскудні слова, та ще й на цілу вулицю.

Я не хочу переповідати дослівно, – це мені не вдалося б, – яка хвиля лайки хлинула у відповідь. Я не сподівався… На голову ніби вилили відро гарячих помиїв. Хробаки і хробачища матюків лізли їм з ротів, з очей і вух – вже ніби й не обличчя, а настільки червиві яблу-

ка, що аж ворушаться переді мною. Я мимоволі розгубився і позадкував. А дівчиська святкували перемогу. Нарешті вони повернулися спинами, і з реготом пішли геть. Ореоли краси миттю поспадали з них, ангельські крила щезли, лише каблуки їхніх чобіт залишали на снігу сліди ратиць… І захотілося мені звернутися зі сторінок нашого часопису до всіх християнських священиків і пастирів. Дорогі священнослужителі, на кожній Службі Божій з великим запалом і переконанням нагадуйте людям про мову, як Дар Божий, про те, що сквернослів’я бруднить і паплюжить не тільки її, а й наші душі, що кожне слово, зронене навіть ненароком, не пропадає і не зникає. Треба постійно пам’ятати, що Господь бачить нас і чує. Ми самі собі підписуємо вирок тим, що виходить з наших вуст. А коли станемо перед Творцем, чим оправдаємося? Сльозами? Перепрошуванням? Пізно буде. Тоді вогонь чистилища неминучий – це в найліпшому випадку. До того ж з таким гріхом як сквернослів’я людині розпрощатися не так вже й важко. Це не наркозалежність, і зовсім ніяка не хвороба, це – диявольські навіювання, яким можна протиставити власні добрі думки, прохання про підтримку у цьому намірі до власного Ангела Хоронителя, молитви до Св. Духа. Головне – захотіти. І пам’ятати: Бог чує нас.

ПОЕТИЧНА СТОРІНКА

ÁÀËÀÄÀ ËÞÁÎÂ² Святій Філомені присвячується Лебідко, лебідонько, Філомено, Сімнадцять століть поміж нами. Лише, як те пір’ячко лебедине, – Дмухну – і немає. А ти, моя дівчинко, Переді мною стоїш, як тоді: Вродлива, жива, життєрадісна, Лебідко, лебідонько, Філоменко. Бо немає смерті у Господа, Для дітей його – лише вічне життя. Тринадцять рочків твоїх аж сімнадцять століть Ні снігами, ні бурями, ні забуттям Не присипало, не перетерло. І стоїш ти жива та усміхнена, Бо немає смерті у Господа, А тільки – вічне життя. Лебідко, лебідонько, Філоменко, Я бачу стріли, пущені в тебе (На вістрях вогонь палав…), Та їм не убити тебе, бо небо, Наче щит, їх спиняє і вмить Повертає назад – у тих, хто стріляв. Лебідко, лебідонько, Філоменко. Той якір на шиї, що мав Потопити тебе у Тибрі, Ангел Господній легко зняв І викинув геть, як непотріб… Та люттю скипів Деоклетіян* , Лебідко, лебідонько, Філоменко. *

Деоклетіян – імператор-поганин

І вже голова твоя, юна красуне, Покотилася з пліч, як велика сльоза… Скривавлені хмари за обрій сунули, А душа Лягла тихо, як пір’ячко, на долоні коханого І такого жаданого Ісуса Христа. Лебідко, лебідонько, Філоменко, Дівчатко, дівчаточко, святе серденько.

Ðîìàí Áðåç³öüêèé

ПОЕТИЧНА СТОРІНКА

КОЛИ ЖИВЕМ, ТО ЗАВЖДИ МРІЄМ Коли живем, то завжди мрієм Про краще наше майбуття. І я, як всі, плекав надію, Що Бог продовжить ще життя. Та не завжди все так виходить: Як не старайся, все дарма. Відчув я, що кінець приходить, І попрощався з усіма.

Іди, мій сину, всім розкажеш, Що бачив тут, і передай, Хто світом всім сьогодні править, Бо люд – безбожний зазвичай. В любові ви повинні жити, Добро робити завжди всім, Щоб в Моїм царстві поселитись І вічно бути тут, у нім.”

І ось ця мить – я відлітаю... Побачив диво, скажу Вам. І ось стою посеред Раю – Не віриться моїм очам. Побачив я красу, не схожу На жодну казку, що читав. Зустрів я тут і Матір Божу, І декого з Святих впізнав.

Коли вернусь на Землю грішну, Я розповім, що бачив Там. Що передав мені Всевишній, А також нашим землякам. Та головне, щоб зрозуміли, Що Бог в Раю чекає нас, Аби лиш тільки захотіли До нього завжди й повсякчас.

Нічого там нема земного: Нарешті все я зрозумів, Побачивши Творця Самого, Який на престолі сидів. І стало легко так у Раю: Назад вертатись не схотів. І раптом сам, чому, не знаю – Всевишнього я попросив:

*** У кожного – своя дорога, І цих доріг, хоч відбирай: Одна терниста – ця до Бога, Пряма – у пекло, а не в рай. Щоб вибрати дорогу гожу, В житті чимало досягти, Потрібно мати іскру Божу Із материнської руки.

“О Боже добрий, мій єдиний, Пробач за все, що натворив! Дозволь вернутись до дружини, Та й справ багато не звершив. Я знаю, що були у мене Гріхи великі та малі.” Та Бог всміхається до мене: “А хто не грішний на землі?

Молитва матері – це іскра, В якій засіяно добро, Немов вода, в ній правда чиста, Криниці чисте джерело. Молитва матері святая До Бога прийде в добрий час, Бо хто за неї краще знає, Коли молитися за нас. Áîãäàí Ï³ñíèé

ДАЛЕКЕ І БЛИЗЬКЕ

ÏÎØÓÊÈ ÙÀÑÒß

Питання про щастя споконвіку є центральною проблемою мистецтва життя. У поняття “щастя” можна ввести дуже багато різних речей. Немає однозначного і усталеного визначення. Кожен визначає сам, що треба розуміти під цим поняттям. Найпростіше кажучи, для загалу, щастя – це максималізація приємностей і мінімалізація болю. Однак треба вникати глибше. На одному занятті з катехизису пролунало запитання: “Чи є щось таке, що Бог не міг би зробити?” “Так, сестро, – відповіла одна дитина. Бог не може задовольнити всіх!” Щастя людини – це не гроші, не майно, не комфорт і не тимчасові приємності. Все це – непостійне, змінне, а людина бажає щастя тривалого, повного, цілковитого задоволення життям. Вона завжди ненаситна й через те постійно переживає розчарування. Справді щасливі люди будували своє щастя на глибокому внутрішньому спокої, почутті безпеки, на спонтанній радості, малих справах і великій простоті. В одній давній книжці розповідається, як захворів король, і жоден лікар не міг зарадити його недузі. Він дуже хотів жити і тішитися життям, родиною, тому не шкодував грошей на лікування, лікарів та знахарів. Один знахар порадив: “Одягніть хворого в сорочку щасливої людини, тоді він одужає”. І розіслали гінців шукати щасливу людину. Спочатку вони вирушили

до домівок багатіїв, потім – середняків, згодом – учених, лікарів, професорів, адвокатів, інженерів, суддів та інших, але не могли знайти серед них щасливого, бо кожного щось турбувало. Повертаючись до палацу, зажурені, вони побачили на окраїні села старого діда з палицею, який грав на сопілці.

– Здорові були, дідуню! Граєте на сопілці? – Аякже, синочки, граю, бо якось весело на душі... Почуваю себе щасливим... – Ви, дідуню, так бідно вбрані – і щасливі? То продайте нам свою сорочку, дамо вам багато грошей! – Мою сорочку? Не продам, бо не маю сорочки... Чималолюдей,фінансово забезпечених,відчуваютьпригнобленість через те, що їхнє життя безвартісне, безцільне, що воно не має сенсу. Не один багатій, маючи товстий гаманець, наклав на себе руки.

Купити можна розвагу, але ніде не купиш спокою серця. За гроші можна здобути все, крім щастя. За гроші можна купити зручне ліжко, але не спокійний сон. За гроші можна здобути посаду, але не дружбу. За гроші перед тобою можуть відчинити різні двері, але не людське серце. Христос, наш Спаситель, набагато глибше за психологів і соціологів (і вже давно) розкрив нам правду, що гроші й багатство не дають людині щастя. Він застерігав, що багатство може знищити нас. Не так давно ми пересвідчилися, що Діана, англійська принцеса, багата, як у казці, мала все, крім щастя. А Мати Тереза з Калькутти – вбога – була щасливою у жертвуванні собою, пошуках щастя не для себе, а для інших. Уявімо, що на день народження нас вітає приятель: “Бажаю тобі не мати багато грошей, мати досить причин для суму, бути спокійним, коли тебе лаятимуть, бути справедливим і щоб тебе за це переслідували...” Слухаючи це, ми б, певно, вирішили, що приятель з’їхав з глузду. Але ж Нагірна проповідь Ісуса містить саме такі побажання! Ба більше, в ній викладено умови щасливого життя, бо щасливими, з погляду Бога, є ті, хто “по-людськи” перебуває в незавидному становищі. Бог каже “так” тим, кому світ каже “ні”. Зі щастям інколи так, як з окулярами: шукаєш їх, а вони – на носі... ªï. Ñòàí³ñëàâ Ïàäåâñüêèé

НАМ ПИШУТЬ

ËÈÑÒÈ ×ÈÒÀ×²Â *** Дорогі мої, любі брати і сестри всіх християнських конфесій! Сьогодні, в день Святого Миколая, я вдруге взялась написати подячного листа всім дописувачам журналу. Я – його постійна читачка з двохтисячного року: не пропустила жодного рядочка журналу, бо він – дуже цікавий, я даю читати його багатьом християнам. Особливо дякую за змістовні публікації редактору і редакції, авторам новел, поезій і листів з цілої України. Хвилюють душу духовні проблеми, яких торкаються с. Філомена з Луганська, читачі з Миколаївщини, Херсонщини, Одещини. І всіх нас об’єднує любов до Бога і Матері Божої. Радію, що утворюється об’єднання “Христова родина – Християнська Україна”. Я хочу стати членом цього громадського об’єднання, щоб допомогти сім’ям вирішувати всі духовноморальні проблеми. У журналі №5 за 2006 рік мене до глибини душі стривожила духовна новела “Обручка Марії” Віри Посікіри, де мама тривожиться за долю сина і його навернення, бо це – болюча проблема всіх матерів. Усі ми – виходці з безбожної радянської системи, яка засіяла смуту в серцях наших дітей, онуків. Часом падаю духом, і мені здається, що я не в змозі допомогти своїм дітям, але відразу стаю на коліна перед Господом і Божою Матір’ю, щиро молюсь, каюсь у всіх гріхах за себе і за своїх дітей – і Бог допомагає. Бо якщо Він допоміг мені, секретарю з ідеології, прийти до Нього на поклін, добровільно вийти з партії, покинути партійну роботу і все оточення, і піти у Святий храм на Сповідь й до Святого Причастя, то Він допоможе кожному, хто до нього звернеться. Ось уже шістнадцятий рік іду Божою дорогою, не пропускаю Святих Літургій, нічних адорацій у Гошівському монастирі, беру участь у всіх Міжнародних прощах і відвідую святі місця: Глиняни, Страдч, Джублик, Погоню. Ми, Матері, своїми молитвами допомагаємо Богу перемогти зло, а Господь допомагає нам, Матерям, навер-

нути наших дітей, онуків на Господню дорогу. Як свята Моніка молилась і вірила в навернення свого сина Авґустина, так і я, а також сотні матерів вірять у Всемилостивого Бога, Божу опіку, прощення, відкуплення і спасіння всіх нас і наших дітей та внуків. З вірою і любов’ю до всіх читачів журналу “Діти Непорочної” Віра Кобинець. Вітаю Вас з Різдвом Христовим та 2007 Новим Роком. смт. Вигода, вул. Стуса, 8/2 Волинського району, Івано-Франківської обл.

НАМ ПИШУТЬ Подяка ОО Василіянам Щасливі матері, що Вас породили, бо вони Богу Вас посвятили. У житті є багато доріг, а Ви вибрали найкращу з усіх – дорогу до Бога, служіння Богу і людям. Тож прийміть від щирого серця як подяку від нас слова любові, побачення всіх земних і Небесних благ. Низький уклін Вам, любі отці Василіяни, за те, що сієте в наших серцях Слово Боже, Слово правди, науку Божу, за щирі та ревні служіння, молитви, за Апостольську молитву, за Вашу невтомну працю, за те, що ведете дорогою правди, навертаєте овець, які заблукали, до Бога; за те, що вчите любити Бога і Україну. Хай приносить Вам радість з Неба кожна Божа хвилина, від горя охороняє наша молитва Свята. Трудіться ще довго на Славу Богові й Україні. З повагою й любов’ю до Вас Ваші прихожани: Марія Миляник, Марія Травнічек, Іван Луцик, Ольга Галась *** Прийшла я до Храму Прийшла я до Храму – Сльози покотились: То сльози радості-любові. А в Храмі – тихо. Сиджу одна: То молюсь, то прошу, то благаю. “Прости мені, Ісусе Милий, Усі гріхи, які я маю. Яка я щаслива, Що Твій голос чую, Прошу Тебе, Тільки завжди будь біля мене”. Я вдячна Йому: Він мене слухає, що я попрошу, А прошу я мало. “Прости мене, грішну, – І знову Ісуса благаю. Нічого не хочу, Бо все я маю, Багатства не прошу, Бо Господа в серці ношу. “Прийми мене такою, як я є,

Тобі Ісусе, дякую, за все: За ласку, благодать, За сонечко і місяць, І зіроньки, які так сяють. Бо там, на небесах, Вони також Тебе прославляють.” Коли я прийняла Ісуса Коли я причастилась, Радіючи, йду додому. Біля храму голуби літають, Воркочуть, мов пісню співають. Усі перехожі милі, привітні, А пташки співають, Мов Ангели в небі. І сонечко усміхається собі, На серці так добре мені, Коли я прийняла Ісуса. Марія Миляник *** ТРИ ДУМКИ ПРО БОЖУ ВОЛЮ Перша думка Божа воля є об’явленням, даним нам, людям землі, через Біблію, написали під натхненням Духа Божого (Святого Духа) вибрані особи (автори Біблії). Воля Божа висвітлює науку Сина Божого в Новому Завіті. Новий Завіт, власне, є завітом Христа Спасителя, котрий прийшов вдосконалити життя, і заснував Свою Церкву – не людську, а Божу – через Св. Тайни. Господь Ісус Христос навчав і продовжує навчати про волю Божу. Він Сам навчив Своїх перших учнів молитви “Отче наш”. У ній є дуже важливі слова: “Нехай святиться ім’я Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі…” Тими святими словами Господь Ісус Христос в Імені Отця Небесного зобов’язує і відповідає на питання всіх створінь, небесних, земних, космічних, усієї Вселенної і кожного зокрема про Свою святу волю, тобто Свої бажання, Свої прагнення. Господь Бог безмежний, досконалий, вічний, незбагненний, але чуть-чуть відкривається нам, грішним людям, щоб ми зрозуміли і навернулись до Його св. Волі, щоб упізнали Його через Віру, полюбили через прийняття Його Слова, а також

НАМ ПИШУТЬ

через Пресвяту Євхаристію, щоб навертались до Нього і збагачувались Його ласками, дарами, добродійствами, щоб зрозуміли суть Істини, яка від Господа Правди походить. Він каже: “Я є світло, Правда, Дорога, Життя”. Він – безмежно щасливий і хоче, щоб усі (його) були чисті від гріхів, сповнені ласкою Божою і щасливі з Ним через прийняття Його способу життя, який Він нам пропонує. Отець через Ісуса Христа, Свого Сина Спасителя молитвою “Вірую в єдиного Бога” навчає основних правд. Господь може просвітити розум, серце, волю, простити гріхи через св. Тайну Покаяння. Великим свідченням того, що Ісус Христос прагне дочасного і вічного добра і щастя є Його святе, досконале життя. Він прийшов до нас, людей, на землю, щоб терпіти, починаючи з народження. Його Мати, Діва Марія, св. Йосиф та інші святі є надзвичайно досконалі, чисті серцем, щирі діти Божі, які своїми молитвами допомагають нам пізнати Його волю. Господь виступає проти всякого зла, особливо диявольського, забороняє будь-які злочини, неправду – все грішне, що порушує чистоту і правду в житті людини і навчає, щоб уже не було “око за око”, “зуб за зуб”, а виявляє

милосердя, прощає ближнього, як у притчі про милосердного самарянина. Окрім того, Господь Ісус Христос не тільки навчає, але чинить діла милосердя: любить, прощає, лікує, проганяє з людей демонів-мучителів, навіть воскрешає з мертвих. Ісус об’являє нам таємницю вічної кари і вічної нагороди (Мт. 25). “Про Страшний Суд”. Тому мусимо дотримуватися правдивої науки Господа Ісуса Христа, правдивої Євангелії, особливо слухати і жертвувати Службу Божу, приймати Св. Тайни, щиро молитися, обережно ставитися до різних наук, кінофільмів, організацій. Христос заснував Церкву, тому мусимо слідувати за Христовим Пастирем і Його послідовниками. Святіший Отець і Його помічники, єпископи, священики, особливо ті, котрі дбають про святе єднання з небесним Царством, дають кожному право вибору, і християнам також. Тому мусимо молитися з вірою і старатись пізнати Його волю. Наш Творець діє через різні середники і відкриває нам таємниці вічного щастя і кари. Ми не можемо легковажити цим. “Усе, що живе, нехай хвалить Господа” – усе було сотворено для того, щоб ми пізнали мудрість, велич і красу Творця, котрий вчинив це з любові до нас, людей. Отож ми можемо впізнавати Божу волю і входити в суть життя з Творцем, щоб співдіяти з Ним, перебувати в гармонії з Ним, Церквою, природою, культурою, науками й усіма Божими створіннями. Якщо Господь буде центром і нашим спасінням, а також безмежним Добром у нашому житті, коли без Нього ми не зможемо жити і діяти, тоді будемо уповати на Нього і Він допомагатиме нам. Нехай Божа воля супроводжує нас усіх для добра Спасіння і гармонії в житті. Священики монастиря св. Юрія м. Червонограда Друга думка Господи! Тебе не люблять, Тобі не довіряють, на Тебе не надіються, на Тебе не уповають, і не в змозі виконати Твою волю лише тому, що не знають Тебе.

НАМ ПИШУТЬ Не знають Тебе, Бога, який є милосердним, люблячим, ніжним до кожного сотворіння, який не зазіхає на нашу волю, а лише притягує до Себе Своєю безмежною Любов’ю. Тож прийміть Господа, як приятеля, у своє життя. Розмовляйте з Ним, діліться своїм смутком, радістю, горем. І тільки вірте, що Він чує вас, бачить Вас, що Він розуміє вас і дуже бажає і може вам допомогти. Прийміть Його у своє серце. Тоді і ви будете Його чути, бачити, любити і виконувати Його волю. Довіряйте Йому, вірте, що він також обнімає і пригортає вас до Свого серця. З повагою до Вас І. Пашкуцька Третя думка Що ж таке Божа Воля... Що ж таке Божа воля і як навчитися її прийняти? Багато людей боїться підкоритися Божій Волі, їм здається, що вони втратять щось цінне, важливе, їм здається, що вони краще знають, як їм поступати в житті. Проте як сповнити Божу волю? Достатньо прийняти “поставу блудного сина” і з любов’ю, або з дитячою довірою промовити: “Отче, я знаю, що я – грішна. Утім також знаю, що Ти мене безмежно любиш і нічого поганого мені заподіяти не можеш, бо це я своїм недовір’ям і гріхами розпинаю себе хворобами й терпіннями. Я знаю, що Ти маєш щодо мене чудовий план, ти подарував мені стільки дарів, а я їх так безжально марнувала. Дозволь мені їх зібрати, бо вони не тільки для мене, але й для тих, хто біля мене, і дозволь служити Тобі вірно, бо вірю, що все, що дають Твої руки – для мого добра. Я вже не хочу, як колись, переборювати свою неміч, з нещирим серцем говорити: “Господи, нехай не моя, а Твоя буде воля”. Ні! Я хочу з любов’ю й душевною усмішкою промовляти: “Так, Господи, Твоя воля – це моя воля” або “Моя воля – щоб на мені сповнилася Твоя воля. Цілком підкоряюсь Твоїй волі, дозволь мені досконало виконати її”. І тоді ви побачите, що ви станете не “рабами” Бога, навпаки, ви станете вільними від гріхів, вад, хиб, недосконалостей, а також звільнитеся від

того, що найбільше вас гнітило: почуття самотності, смутку і сум’яття, тому що Бог заповнить порожнечу вашої душі глибоким миром, спокоєм і любов’ю. Пустіть Бога в серце, широко відчиніть Йому двері й відчуєте, як Він діятиме в вас. Обставини і люди допомагатимуть вам у чудесний спосіб, але не так, як ви просили, а набагато краще і біль, ви отримуватимете Божі ласки так, як і годиться добрим дітям отримувати дари від люблячого і багатого Батька. Бо якщо Отець Небесний бачить любов і довір’я своїх дітей, то Він сам бере їх на руки, пригортає до Свого серця і обдаровує Своєю благодаттю. Отож хіба можна не любити такого доброго Батька? Хіба можна не виконувати Його святої волі? Потрібно лише по-дитячому довірити і просто “полетіти” в обійми Отця”. Тільки у вічності довідаємося, скільки добра Бог учинив тим, хто досконало намагався виконати Його волю. Ç óñì³øêîþ ³ ìîëèòâîþ, Ìàðóñÿ

ІСТОРІЯ ДУШІ

ÆÈÒÒß ÑÂßÒÎ¯ Ô²ËÎÌÅÍÈ З нагоди Року ПРЕСВЯТОЇ ЄВХАРИСТІЇ і двохсотріччя перенесення мощей святої Філомени в містечко Муняно де Кардінале (Італія). Життєвий шлях св. Філомени 284 рік – надзвичайно важкий період для християн. Це був час, коли римський цісар Деоклетіян безжально переслідував послідовників Ісуса Христа. Та ніяка сила вже не могла спинити переможної ходи воскреслого Сина Божого і численного навернення поган у християнську віру. Батьки Філомени довго були поганами. Вони поклонялися поганським божкам і молилися до них за народження дитини, бо були позбавлені такої радості. Батько майбутньої святої, Калістос, і мати, Євтропія, були правителями однієї з держав Греції. Ставши християнами, були ощасливлені появою дитини, якій дали ім’я Філомена, що в перекладі означає “дочка світла”. З грецької перекладають як “улюблена”. Вона і насправді була улюбленою дитиною: чистою, наче квітуча троянда, світлою, як промінь сонця, красивою, наче ангелик, який спустився з небес. Окрім батьків, вихованням дівчини займалася стара служниця, яка привила дівчинці глибоку віру і любов до Ісуса Христа. Філомена присвятила своє життя Господу ще в дитинстві. Уперше вона причастилась, коли мала лише п’ять років. А коли їй виповнилось одинадцять, вона дала Царю Христу обітницю досмертної чистоти. Єдиним її бажанням було жити лише для Нього. З цього часу юній святій, яка щоденно зростала в ласці й чеснотах, залишилось жити два з половиною роки. Йшов 302 рік, який відзначився кров’ю сотень християн. Деоклетіян лютував. Постала небезпека: римський цісар загрожував війною незалежній грецькій державі, в якій правили батьки Філомени. Щоб відвернути цю біду, батько вирішив особисто нанести візит Деоклетіяну і просити про мир для своєї держави.

Він так палко любив свою дитину, що не міг уявити собі й дня у розлуці з нею, тому взяв її з матір’ю з собою в далеку дорогу. Хіба міг він знати, що цей шлях для його улюбленої донечки буде шляхом у вічність. Він не знав, Бог знав. З першого погляду Деоклетіян закохався в дівчину. Він був вражений її неземною сяючою красою і відразу ж запропонував їй стати його дружиною. І хоча батьки Філомени добре знали, що вона присвятила себе служінню Богові, однак легко погодилися на таку вигідну пропозицію. Цим вони сподівались запевнити мир своїй державі і налагодити добрі стосунки з грізним цісарем. Однак побожна і слухняна дівчина враз перетворилась у сильну і непохитну в своєму рішенні людину. Вона була незламною у своєму бажанні служити Господеві, у своїй чистоті й

ІСТОРІЯ ДУШІ невинності, ніхто і ніщо не могли її змусити змінити своє рішення. Батьки залилися сльозами і дуже зажурились, бо добре розуміли, що очікує їхню любу Філомену, якщо вона відмовить цісареві. З сумом грецький цар уявляв собі свій поневолений народ і розграбовані землі. Деоклетіян не здавався. Він пропонував їй як майбутній цісарівні, “золоті гори” й усі розкоші світу, аби вона погодилась стати його дружиною. Та Філомена вперто відмовлялась, бо дала обіт Небесному Нареченому. Побачивши, що її нічим не переконати, цісар впав у страшенну лють. Він наказав закувати вперту християнку у важкі кайдани та вкинути у льох під цісарською палатою. Сорок днів мучилась дівчинка у темниці, не маючи іншої поживи, окрім хліба і води. На тридцять сьомий день страждань Філомені явилась Преблагословенна Діва Марія та звістила, які муки доведеться перенести їй з любові до Її Сина, якому віддала своє юне сердечко навіки.

“Не бійся, Філомено, я – Марія, твоя Мати. Я прийшла, щоб повідомити тобі, що за три дні завершиться твоя неволя. Однак перед тим тебе очікує ще більша розправа. Будь мужньою і відважною, бо в годину найбільших твоїх страждань ласка мого Сина буде з тобою. Ангелу, який приніс мені новину про тебе, я наказала охороняти тебе. Він постійно перебуватиме біля тебе аж до моменту винесення тебе до трону Мого Сина, де тебе очікує корона. Ім’я того ангела – Гавриїл. На сороковий день за наказом цісаря Філомену жорстоко бичували – так жахливо збили, що її тіло було, мов одна жива рана. Потому знову кинули до темниці помирати. Яким великим було здивування стражників, коли наступного ранку в льосі вони побачили прекрасну дівчину, яка променіла радістю і співала. Від ран не було і сліду. Протягом ночі двоє ангелів змастили рани Філомени небесним бальзамом, який зцілив її. Стражник поспішив повідомити про це імператорові. Той дуже здивувався і приписав це чудо силам Юпітера. – Волі, якої я прагну, – сказала Філомена, – є моя смерть. Я ніколи не виконаю твоїх бажань. Ти не можеш дати мені справжнього щастя, бо й сам його ніколи не мав. Помста Всевишнього, слуг якого мордуєш, незабаром упаде на тебе. Слова дівчини вивели імператора з рівноваги: – Про кого ти говориш? – запитав дівчину Деоклетіяне! – Про Ісуса з Назарету? Я не хочу його знати. Між Ним і мною є вічна війна, в якій я буду переможцем. А кількість тих, хто в нього вірить, зменшується. Ще кілька місяців – і жодного християнина не буде в цілій імперії. Філомена співчутливо посміхнулась і відповіла: – Якби ти тільки міг зазирнути в майбутнє, Деоклетіяне! Швидко зникне останній слід Римської імперії на цій землі, а християн буде так багато, як піщинок на березі моря. Мільйони з почестю і любов’ю вимовлятимуть ім’я Ісуса, а твоє ім’я, Діоклетияне, будуть ненавидіти всі, хто його почує.

ІСТОРІЯ ДУШІ Ісус з Назарету переможе зло. Я бачила його знак, хрест – це знак визволення, який вознесеться над цим містом і виблискуватиме у хмарах. Імператор й імперія зникнуть безслідно, але Церква Христова буде розвиватись і процвітати. Від цих слів Деоклетіян упав у дикий шал. Він викликав воїнів і наказав втопити дівчину опівночі, як пса, в найглибшому місці Тібру. Наказ виконали, але знову два ангели врятували Христового борця – діву. Вони розірвали шнур, яким був прив’язаний якір до шиї Філомени, і винесли її на берег річки на очах здивованого люду. З неземною легкістю її променіюча постать рухалася вздовж берега. Її Обличчя було надзвичайно красивим, а руки – вільним від пут і складеними на грудях. Жахливо перелякані воїни поспішили до міста, щоб оповістити про все своєму повелителю. Розгніваний їхнім переляком, Деоклетіян послав до “чарівниці” дев’ять чоловік з важкими ланцюгами і наказав закувати її в них, щоб вона знову не втекла. Наближаючись до берега ріки, вони побачили променіючу ясність. Філомена молилася серед того дивовижного світла на колінах, а за нею стояли два ангели. Хоч вони і були перелякані, однак цей виконувати наказ. Вони поступово наближались до дівчини. Раптом, за знаком одного з ангелів, вони попадали на землю, вражені блискавкою. Філомена посміхнулася, кажучи: “Невже потрібні списи і мечі, щоб впіймати одну слабку дівчину? Без потреби всі ваші зусилля. Я піду з вами за власним бажанням, бо така воля мого Ісуса”. Катюга-цісар, мов колишній єгипетський фараон, наказав волочити молоденьку мученицю, наче чарівницю, вулицями Риму, а потім убити стрілами з луків. Дівчину вивели на мури міста і прив’язали до дерева. Лучникам наказали випустити каскад стріл. Ціле її тіло, крім обличчя, було прошите стрілами. Садисти з задоволенням виривали ці стріли. Мучениця терпіла Христові муки, однак

з її вуст не вирвався жоден стогін. Втративши багато крові, дівчина була близька до смерті. Кати вкинули ледь живу Філомену в підземелля амфітеатру, де складали трупи вбитих гладіаторів. Двох охоронців поставили пильнувати її, поки вона не помре. Зморені, вони на хвилю відійшли напитися води. Повернувшись, зі здивуванням побачили, що дівчина сидить на камені біля підземелля, і співає псалми. Вона мило посміхнулася їм. Небесний лікар знову зцілив дитину-борця. Шаленіючи від злості, цісар знову наказав прив’язати Філомену до дерева і стріляти в неї з луків, однак стріли не хотіли вилітати. Ні одна стріла не поранила дівчини. У лютій злобі цісару прийшла ідея стріляти в мученицю запаленими стрілами. Утім знову Господь зробив чудо для своєї любої дитини: палаючі стріли змінили напрямок і вбили кількох лучників. Величезний жах огорнув мучителів. Народ почав гудіти від обурення. Тоді кат Діоклетіян віддав наказ чимшвидше відрубати голову юній діві.

ІСТОРІЯ ДУШІ

Свята Філомена померла 10 серпня 302 року, в п’ятницю, о 15 годині її душа полетіла в небо отримувати важкоздобутий вінець слави. Її могила знаходилася в катакомбах святої Прискіллі, а на гробі були відображені символи її мучеництва: пальмова гілка, лілія, бич, три стріли (дві з них звернені в протилежний бік), одна з яких ніби палає від вогню, і якір. У запечатаному гробі біля тіла знайдено також скляну посудину з її кров’ю. Протягом п’ятнадцяти віків світ зовсім не знав про мощі дівчинки – мучениці Філомени. З ласки Божої, робітники, які провадили розкопки в катакомбах перших християн, відкопали гріб з останками святої Філомени. Це трапилось 24 травня 1802 року. Святі останки загорнули у шовкову хустку і поклали до скарбниці Святих Реліквій, де вони перебували три роки. Улітку 1805 року Франческо де Лючія, священик з села Муняно, що поблизу Неаполя, та єпископ Путензи відвідали Рим. Вони побували і в Скарбниці Святих останків. Перебуваючи біля останків святої Філомени, священик відчув палаюче бажання перенести ці дорогоцінні реліквії в своє містечко, проте його прохання категорично відкинули. Через деякий час Франческо де Лючія зліг через смертельну хворобу. Перебуваючи у важкому стані, одного вечора він звернувся з молитовним проханням про одужання до святої Філомени, попросив її, щоб вона стала його

опікункою. Тієї ж миті він був оздоровлений. Через деякий час Франческо де Лючія подолав усі труднощі і святі реліквії Філомени, завдяки його неустанним проханням, були перенесені в містечко Муняно де Кардінале (поблизу Неаполя). 10 серпня 1805 року останки святої Філомени з почестями склали біля головного вівтаря в церкві Пресвятої Богородиці. Відтоді слава про святу Філомену швидко поширювалась по цілій Італії. Зростала також кількість людей, оздоровлених за посередництвом святої діви-мучениці. За короткий час слава про святу Філомену облетіла цілий світ. Якщо молитися до неї, то вона рясно уділяє свої ласки, тому її церкви є в усіх країнах. Духовні ласки, благословення, поміч у матеріальних труднощах, успіх у підприємництві й у праці, чудесні оздоровлення, світло в темряві непевності, усілякі навернення, потіха в нещасних родинах – усе це ласки, які вона зіслала для своїх шанувальників. Свята Філомена дуже опікується тими, хто носить її шнурок або медалик. Особливою любов’ю огортає вона дітей і молодь, надзвичайно опікується духовними і матеріальними справами священиків, монахів і монахинь. Апостольський Престол проголосив її Покровителькою дітей Марії та “Живої Вервиці”, її шлях – релігійне виховання. Вона особливо благословляє місійну працю з невіруючими та приводить до навернень, також допомагає лякливим, убогим і тим, хто потребує грошей та їжі. Філомена була проголошена Святою після довгих приготувань, коли завдяки її заступництву раптово видужала преподобна Пауліна Жаріко, яка створила Товариство “Живої Вервиці”. Філомену проголосив святою св. отець Папа Григорій XVI, назвавши її Чудотворницею дев’ятнадцятого сторіччя. Тисячі готові засвідчити, що вона заслуговує, щоб її називали так і донині, бо її чуда, не менш численні й сьогодні, дивують усіх, як колись. Ðåäàêö³éíà

ДВЕРІ У ВІЧНІСТЬ

Ç’ªÄÍÀÉÌÎÑß Ó ÌÎËÈÒÂ² Ç ÁÎÃÎÌ... читач зможе отримати відповіді, якщо прочитає живі розповіді постійних паломників, які ходять на цю Хресну Дорогу, Сестер Василіянок ІІІ Чину. Усі християни знають, що наш Господь перед Своїм Розп’яттям на Голготі пройшов дійсну Хресну Дорогу. Важливо пам’ятати про те, що Спаситель проходить Її і нині, простягаючи Своє любляче Серце кожній людині, лиш би вона забажала взяти свій хрест і піти за Ним, доповнюючи таким способом таємницю Хресної Дороги, таємницю Його Муки.

На світі є багато прекрасних Божих місць, пов’язаних з Іменами Ісуса та Марії. В Україні таких місць є також чимало. Утім одне з них, дуже стародавнє, яке існує ще з княжої доби, лише тепер починає підніматися із забуття, немов би дійсно Провидіння Господнє приберегло його на ці останні

часи. І не дивно, що саме сюди, до Страдча, до Єрусалимської Хресної Дороги, щораз більше і більше звертаються серця простих людей. Чого може навчити ця проща, що може пізнати проста людина на цій благословенній українській землі, так рясно облитій кров’ю мучеників? На ці та інші запитання наш

*** Сестра Йоанна: “Вночі я не спала і молилася. В душі відчула глибоку, сильну любов, яка промовляла до мене, і ласку, яка зійшла на мене: “Я знаю все про тебе, всі твої проблеми, ти лише дбай про свою душу, а Я тобі все дам. Я – Всемогутній, Я є всюди: у церкві, Пресвятій Євхаристії, у тобі. У церкві Мене прославляють святі, Мученики, Ангели, Моя Матір. Я віддаю Себе у Жертві Отцю Небесному, вам у Св. Причасті, беріть Мене і любіть!” Сестра Тереза: “Коли ми з с. Філоменою та с. Веронікою перебували на ХІІ стації у Страдчі, то відчули особливий спокій і ласку Святого Духа, котра промовляла до нас про те, що чекає на нас на цій Хрес-

ДВЕРІ У ВІЧНІСТЬ ній Дорозі, якщо ми будемо ходити на неї та випрошувати ласки для інших, живих та померлих. Господь показав нам, що можна зробити для інших”. Сестра Вероніка: “Господь показав мені, яке майбутнє очікує цю святу гору. Сюди приходитиме маса народу, набагато більше, ніж у Почаїв. Господь готує на цій горі людей з видимими дарами. Тут, у Страдчі, постане Нова Церква, правдиве об’єднання християн різних конфесій. Страдч стане початком духовного об’єднання християн, бо тут люди будуть оздоровлюватися на дусі та тілі. Це буде Церква епохи Святого Духа, Божої Мудрості. Це буде початок відродження Церкви, Божого Милосердя на кінець часів. Господь просить молитися за своїх ближніх, священиків, аби вони стали справжніми духовними проводирями свого народу, і тоді Ісус буде зсилати Свої дари та ласки на нас. Але, щоб ласка Божа зійшла на нас, то ми насамперед повинні очиститися від наших гріхів. Господь хоче обдарувати кожну людину ласкою животворящого Святого Духа”. Сестра Філомена: “Я також тоді на ХІІ ст.. зрозуміла, що ця гора дійсно стане великим паломницьким місцем, де люди не лише будуть оздоровлюватися на дусі та тілі, але насамперед запрагнуть любити Бога всім своїм серцем, розумом, цілою істотою. Ми зрозуміли, що на цю гору приїжджатимуть люди, опановані злим духом.

Вони будуть жити тут деякий час, щоб оздоровитися. Господь відкрив мені силу думки та її вплив на стан душі. Ми зараз живемо у світі хаосу, і ці думки, які опановують нас, перекривають нам доступ до Божої ласки. Людина, яка не в змозі йти дорогою жертви, любові, не в змозі йти за Словом Божим, Духом Божим. І тому Господь показав, як важливо вміти відкритися на цю Божу ласку, з’єднуватися духом з Богом, “настроюватися на цю Божу хвилю”. Отож для цього людина насамперед повинна навчитися перебувати у спокої… Щоб відректися поганих думок та їх побороти, їй потрібен мир, духовний спокій. Людина повинна піти до сповіді, приступити до Св. Причастя, щоб наповнитися Ісусом та Його ласкою. Кожна думка, яка не Божа, накладає, так би мовити, тінь на душу. І тоді душа стає неспокійною, стривоженою. Саме тому ми постійно повинні просити в Ісуса ласки миру, спокою… Ще раз повторюю, що думка має силу. Якщо думка є темною, агресивною, то душа випромінює зло на іншу людину. Якщо думка є чистою, то душа випромінює мир, і цей мир спливає на душі інших людей, тоді в такому товаристві панує відчуття простоти, легкості, доброти. Мені у боротьбі з поганими думками допомагає Хресна Дорога, а також Ісусова молитва: “Господи, Ісусе Христе,

Сину Божий, помилуй мене, грішного(ну)!” Сестра Маґдалина: “Людина прагне щастя. Щоб душа її була щасливою, вона мусить бути злучена з Богом. А злученою з Богом вона може бути лише тоді, коли вона очищається. Очищення ж душі відбувається тоді, коли відбувається переміна духа… Усе це відчуваємо на Хресній Дорозі, коли душа скидає з себе весь тягар гріхів і оновлюється. Дійсно, на цій Хресній Дорозі я пізнала Божу Любов і свою душу. Недавно я читала, як святі вчили, що початок спасіння душі людини починається з пізнання самого себе. А як ми можемо пізнати самих себе, не злучуючись з Духом Святим, з Богом? А злучатись з Ним можна лише у жертві, терпінні. Ми нарікаємо на терпіння, бо воно суперечить людській природі, проте для нашої душі воно є корисною поживою. Саме через терпіння наша душа відкривається на Божу ласку, вона пізнає силу Духа, Любов Божу. Христос розп’явся за нас. Він пройшов цю Хресну Дорогу і сьогодні її проходить, то візьмімо цей Хрест за себе, свою родину, щоби протистояти цьому злу, протистояти хаосу думок, бруду, що ллється з засобів масової інформації. Аби чистота сходила на весь світ, з’єднаймося у молитві з Богом. Молитва потрібна нам, щоби з’єднатися духом з Богом… Ðåäàêö³éíà (Продовження у наступному номері)

Ä²ÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

ÍÀ ÏÐÎÙ² Ó ÏÎÃÎÍ²

Ïåðøà Ñëóæáà Áîæà î. Îëåãà Êà÷óðà (ñ. Óáèí³, Êàì’ÿíêî-Áóñüêèé ð-í, Ëüâ³âñüêà îáë.)

Ë³òî, 2006

ßêèé ïðåêðàñíèé ñâ³ò!

Ïîðó÷ ç Ìàð³ºþ (ö. ñâ. Àíäð³ÿ, ì. Ëüâ³â)

Õðèñòîñ – Âèíîãðàäíà Ëîçà.

Îáðàç Ìàòåð³ Áîæî¿ Ìèëîñòèâîãî Çàõèñòó ç ×àøåþ òà Ãîñò³ºþ

² ïîë. XVIII ñò., äîøêà, òåìïåðà, îë³ÿ. Íàö³îíàëüíèé ìóçåé ó Ëüâîâ³ ³ì. Àíäðåÿ Øåïòèöüêîãî

Õóä. Ôåðíàíäî Ðîêàíò³, ÑØÀ

Õðèñòîñ – Âèíîãðàäíà Ëîçà.

Îáðàç Ìàòåð³ Áîæî¿ Ìèëîñòèâîãî Çàõèñòó ç ×àøåþ òà Ãîñò³ºþ

² ïîë. XVIII ñò., äîøêà, òåìïåðà, îë³ÿ. Íàö³îíàëüíèé ìóçåé ó Ëüâîâ³ ³ì. Àíäðåÿ Øåïòèöüêîãî

Õóä. Ôåðíàíäî Ðîêàíò³, ÑØÀ

Ä²ÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

ÍÀ ÏÐÎÙ² Ó ÏÎÃÎÍ²

Ïåðøà Ñëóæáà Áîæà î. Îëåãà Êà÷óðà (ñ. Óáèí³, Êàì’ÿíêî-Áóñüêèé ð-í, Ëüâ³âñüêà îáë.)

Ë³òî, 2006

ßêèé ïðåêðàñíèé ñâ³ò!

Ïîðó÷ ç Ìàð³ºþ (ö. ñâ. Àíäð³ÿ, ì. Ëüâ³â)

ОЧИМА ПРОЧАНКИ

Â²Ä×ÓÒÒß ² ÂÐÀÆÅÍÍß Â²Ä ÏÎ¯ÇÄÊÈ ÄÎ ÑÂ. ØÀÐÁÅËß Я насамперед дякую Богу за можливість поїхати до Лівану, дякую Святому Шарбелю, що покликав, запросив до себе у лише Йому відомий спосіб, і дякую Митрофорному протоієрею і настоятелю Архікатедрального собору св. Юра в місті Львові о.Роману Кравчику за організацію такої поїздки – прощі до Святого Шарбеля, яку він давно виношував у своїх думках. Пропозиція їхати до Лівану, до невідомого мені та іншим Святого, яку я отримала десь рік тому, здавалась мені нереальною. Було якось неспокійно. Ліван – арабська країна, в якій відбуваються військові дії. Ця та інші думки заступали намір їхати в такий далекий світ. Утім, після того, як я купила маленький образок св. Шарбеля біля собору Святого Юра, я почала вдивлятися в нього, читати слова молитви, надруковані на звороті, відчувати все більшу потребу доторкнутися до святині, побувати на землі св. Шарбеля. Багатьом моїм знайомим запропонували поїздку, але не всі почули таємниче запрошення самого Святого і не всі відгукнулись, можливо, побоялись або не зрозуміли, що це дійсно потрібно. Нарешті прийшов довгоочікуваний день поїздки до св. Шарбеля – 9 лютого 2006 року. Стояв мороз – мінус 16 градусів. Наша група з 18 чоловік вчасно зібралася на Бориспільському летовищі в Києві. З нами було три священики: о. Роман, о. Дем’ян, о. Йосиф, а тому ми були не звичайними туристами, а прочанами. Хоча зринали тривожні думки, проте в серці панував спокій: напевно, воно відчувало, що ми летимо до Найбільшого Святого XX століття. Наш рейс у Бейрут – о 22 годині 10 хвилин. Через три години ми вже були на Ліванській землі. Коли наш літак йшов на посадку, ми бачили в ілюмінаторах увесь нічний Ліван, осяяний світлом, а коли летіли над Середземним морем, то здавалось, що літак торкається морських хвиль.

Їдучи автобусом по нічному Лівану, ми любувались ним і тим, що на багатьох вершинах гір стоять освітлені Хрести. Ми були приємно вражені, що в мусульманській країні так почитають християнські святині. Ще з автобуса ми зауважили, що на найвищій горі світиться Хрест. Думками линула до Нього, але не знали, що цей Хрест указує дорогу до св. Шарбеля. Через деякий час, уночі, коли ми прибули до монастирського готелю, то зрозуміли, що перебуваємо біля цього освітленого Хреста. Зранку, коли ми вийшли з готелю на монастирську площу, яка зручно розташувалась майже на самій вершині високої гори, ми побачили панораму, яка вражала своєю красою: гористі

ОЧИМА ПРОЧАНКИ схили, круті прірви, зелені крислаті кедри, всипані шишками, і блакитне небо. Перед входом у монастирські будівлі стоїть пам’ятник св. Шарбелю, який ніби вітає всіх, піднявши свою руку, і приймає кожного, хто прибув до нього здалеку чи зблизька, хто потребує його допомоги, хто повірив у силу молитви. Коли ми зайшли у напівпідвальне приміщення, всюди – зображення Святого, а в душі – очікування зустрічі з Ним, яке перехоплює подих. Зліва, в першій ніші, родина св. Шарбеля, яка ніби тільки-но зібралася за столом на обід чи вечерю: на чільному місці сидить батько, а діти – навколо нього. Далі – інші ніші, в яких виставлені речі Святого, зокрема полотно-плащаниця, яким Він був обгорнутий і на якому є сліди Його тіла, яке витікало з нетлінного тіла Святого Шарбеля. В іншій ніші, загородженій решіткою, стоїть друга металева труна, в яку був перепохований Святий, і на якій є видимі знаки витікання мира. Всі ці речі є тепер священними і зцілюють людей з допомогою їхньої молитви. Ми опустилися сходинками вниз і опинилися біля самої Гробниці. Важко пояснити відчуття, коли знаєш Куди зайшов і перед Ким став. Ми упали на коліна, притулились чолом до металевої решітки Гробниці, шепотіли молитву. Нас охопило почуття невидимої присутності Святого, ми відчули тепло від молитви, коли вдивлялися в образ Святого над Гробницею. Гробниця зроблена з відомого ліванського кедра, на ній вирізьблені хрестики, вона відділена від залу металевою узорною решіткою і охороняється як національна святиня. Над Гробницею є ікона св. Шарбеля. Вдивляєшся в образ Святого і відчуваєш, ніби Його нерухомі очі розглядають тебе, а Він сам ніби слухає слова твоєї молитви: як ти молишся?; чи тільки повторюєш відомі слова молитви?; чи твориш молитву, пропускаючи кожне її слово через серце? Нашою найкращою молитвою була Служба Божа, яку відправили наші отці біля Гробниці св. Шарбеля відразу ж зранку, в день приїзду. Напевно, це була перша Служба Божа, яку відспівали тут за греко-католицьким обрядом укра-

їнською мовою аж три священики. Наші отці заносили до Всевишнього прохання через молитву до св. Шарбеля про духовність та добробут народу України, про здоров’я наших родин. Під час молитви отець Роман зачитав усі листи з проханнями про здоров’я і про різні людські потреби, які привіз з України, а їх було дуже багато. Наступного дня зранку ми знову бігли до Гробниці св. Шарбеля на Службу Божу і знову молилися за здоров’я своїх родин, приятелів, колег по роботі та інших людей, які потребують Божої ласки. Їхні імена ми написали на картонках, яких було дуже багато, й отці по черзі зачитали їх. Після Служби Божої ми знову і знову припадали чолом до решітки Гробниці св. Шарбеля, молилися, подумки розмовляли з ним, просили, щоб вислухав наші молитви, допоміг отримати благодать очищення. Всі наші прочани відбули сповідь, прийняли Св. Причастя. Там, біля Гробниці, ми отримали помазання миром св. Шарбеля, яке уділив нам о. Роман, змастивши чоло, очі, вуха, уста, груди, руки. Щодня тут відбувався молебень до Матінки Божої. Ще за життя св. Шарбель радив усім: “Моліться до Богородиці й будете врятовані...”. Нам також приємно було бачити людей різного віку, особливо молоді пари, які чемно падали на коліна і чолом припадали до решітки Гробниці св. Шарбеля. Нас приємно здивувало таке шанобливе ставлення ліванців до свого Святого: сюди постійно приїзджало стільки людей, скільки у нас у Великодню П’ятницю приходить до Плащаниці. До скиту святих апостолів Петра і Павла, який знаходиться ще вище від монастиря, ми йшли пішки десь годину чи більше, відмовившись від автобуса, й молилися на вервиці. Прийшовши до скиту, який знаходиться на висоті 1800 метрів над рівнем моря, ми оглянулись навколо і побачили, як море далеко внизу і як близько до нас небо. Ми були вражені, якими неперевершеними є задуми Божі, а ще більше були захоплені життєвим подвигом і духовністю св. Шарбеля, коли побачили Його кам’яну келію, кам’яне ложе, застелене якоюсь ряднинкою, і дерев’яну подуш-

ОЧИМА ПРОЧАНКИ

ку-поліно, теж обгорнуту тканинкою-ряднинкою. У цій келії Він провів у самітництві 23 роки. Наша група прочан під проводом духовних пасторів о. Романа, о. Дем’яна, о. Йосифа склала багато молитов на ліванській землі. Щодня ми молилися на вервиці, їдучи автобусом гірськими дорогами, а також відправляли молебень до Матінки Божої біля її статуї, яка стояла напроти монастирської будівлі. Далі, за нею, тягнеться гориста стежина, яка веде на гору, де стоїть Великий Хрест, а біля нього – статуя Матінки Божої. Голгота... На цій крутій гористій стежині ми відправили Хресну дорогу, всі 14 стацій. Оскільки це відбувалося до Стрітення Господнього, наші отці Роман, Дем’ян, Йосиф пригадали багато колядок: ми всі разом колядували їх як на самій вершині Голготи, так і на схилі. Напевне, тут уперше лунали колядки українських прочан. Здавалось, ліванські гори,

небо над нами слухають наші молитви, наші колядки... Коли ми перебували в гостях у св. Шарбеля, нас прийняв настоятель монастиря. На згадку про українських прочан ми залишили свої підписи і прізвища в “Книзі Пам’яті”, а також зробили пам’ятне фото з настоятелем монастиря. У його келії нас пригощали ліванським вином і печивом. На прощання ми заспівали “Многая літа”. У неділю, 12 лютого 2006 року, ми були присутні на Патріаршій Літургії в Соборі біля Бейрута: наші отці брали участь у відправі цієї Служби Божої. Після цього нас запросили до апартаментів Патріарха. Він привітав нас як першу групу прочан з України й уділив нам своє благословення. Ми заколядували там і заспівали “Многая літа”. Патріарх приймав різні урядові делегації, за цим спостерігали журналісти різних країн. У вечірніх новинах того дня по національному телебаченні показали зустріч прочан з України з Патріархом Лівану. Перебуваючи вже в готелі, в Бейруті, 15 лютого 2006 року на Стрітення Господнє, наші духовні отці знову вирішили повернутися на монастирську гору до Гробниці св. Шарбеля, щоб там відправити Службу Божу і посвятити свічки, які повеземо додому, в Україну. Їдучи автобусом на цю гору, молячись на вервиці, ми тішились, що ще раз повертаємося до Святого. У цей день падав білий пухнастий сніг і все за годину покрилось білою пеленою: як гори, так і зелені кедри. Наші отці гарно, з духовним піднесенням відслужили Службу Божу біля Гробниці, подякували Богу і Святому Шарбелю за нашу поїздку, попросили духовного піднесення для народу України і здоров’я для родин. Після Служби Божої ми, прочани, ще раз у молитві припали до решітки, дякуючи за прощу і вислухані молитви. Коли ми перебували наодинці зі св. Шабелем, якого відразу полюбили, то прагнули відкрити йому свою душу, розказати про своє життя і покірно просили допомоги в різних потребах. Ми зовсім недовго перебували на землі св. Шарбеля, але дуже багато зрозуміли, відчули, ще

ОЧИМА ПРОЧАНКИ раз переконались, що “по вірі нашій буде дано нам...”. Уже минув не один день і місяць, як ми повернулися додому, але спогади і враження від поїздки збуджують мене, сповнюючи теплом, особливою духовною радістю і вдячністю Господу Богові. Завжди прошу: “Дороги Твої дай пізнати мені, Господи, стежками Своїми мене провадь...” Незабутніми є слова св. Шарбеля: “МЕНЕ КЛИЧЕ БОГ! ВІН – СВІТЛО МОЄ І ДУША МОЯ! Я ЙДУ ДО ТЕБЕ, ОТЧЕ! Я ОБОВ’ЯЗКОВО ПРИЙДУ!” ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ СВЯТОГО ШАРБЕЛЯ “МЕНЕ КЛИЧЕ БОГ! ВІН – СВІТЛО МОЄ І ДУША МОЯ! Я ЙДУ ДО ТЕБЕ, ОТЧЕ! Я ОБОВ’ЯЗКОВО ПРИЙДУ!” Св. Шарбель народився 8 травня 1828 року в гірському селі Бекаа-Кафра на півночі від Бейрута. Був четвертою дитиною, яку батьки назвали Юсефом. Родина відзначалася великою побожністю, суворо дотримувалася посту, хоча й так вживала лише скромну рослинну їжу, святкувала християнські свята і ходила на Службу Божу. Ще з раннього дитинства хлопчик Юсеф був не таким, як його брати і ровесники. Він ніколи не був учасником галасливих хлопчачих забав, а мовчазність була його основною рисою. Тоді, коли ставав на коліна, очевидно, молився Богу не по-дитячому, його обличчя світилось радістю. Весь вільний час проводив у самотності. Якось Юсеф відшукав на схилі гори вузеньку печеру, поставив статую Матінки Божої, довго молився біля неї. Про це дізнались інші діти і прозвали його Святим. Вони навіть не здогадувались про те, що це справді так. Ця маленька печера стала першою келією майбутнього Святого, де він у молитві чув внутрішній голос, який наказував йому: “Йди за Христом! Покинь мирське життя, сповнене гріхом”. Бажання йти за Хрестом зростало щодня. Це була його життєва потреба, життєва дорога...

Коли він уже йшов до монастиря, долаючи кам’яні горби, слизькі схили і продираючись крізь колючі тернові зарослі, то дорогою неодноразово повторював собі: “Мене кличе Бог! Він – світло моє і душа моя. Я йду до Тебе, Отче! Я обов’язково прийду!” Прийшовши в монастир, Юсеф уклінно благав отця-настоятеля відразу видати йому одяг монаха. Коли він отримав дозвіл, нові брати запитали його, чи він уже вибрав собі чернече ім’я. Тоді Юзеф без вагання сказав: Шарбель. Ніхто з монахів не наважувався взяти таке ім’я, воно означало: Шар – цар, а Бель – Бог. Один з братів навіть розсердився на його сміливість і сказав: “Чи не хочеш ти стати царем і самим Богом?” Юсеф попросив їх зрозуміти його, бо для нього тільки Господь – і Цар, і Бог, а він лише бажає бути якнайближче до Бога, так йому підказує серце. Відтоді почалися напружені дні й місяці суцільних випробувань. Молодий послушник став три-чотири години на добу, перебував у постійній задумі, якомусь молитовному відстороненні. Він непохитно дотримувався гасла свого ордену, проголошеного ще св. Мароном: “Усе – для Бога”. Минув час, і настав день, якого Шарбель так чекав, – день висвячення у монаший сан. Таємним голосуванням Шарбеля прийняли у ченці одноголосно. Відбулась скромна урочистість. Нововисвячений монах Шарбель босоніж наблизився до отця-настоятеля, встав перед ним на коліно і впевненим голосом виголосив слова клятви на вірність Богові, на вірність ордену. У цей час Шарбелеві було 25 років. Знову минали дні й місяці, тривали іспити. Молодий монах не зауважував, як злітає час: він захопився читанням святих книг, які на Близькому Сході тоді почала друкувати перша монастирська друкарня в Кузайя. Наставники уважно спостерігали за ним, відзначили його сумлінну працю і вирішили, що йому треба здобути ґрунтовні теологічні знання. Він був щасливий, що продовжує навчання у Кфіфанському монастирі, наставником якого був відомий подвижник і теоретик, щира людина на ім’я Харіді. І знову почалася служба з великою віддачею, вивчення

ОЧИМА ПРОЧАНКИ і набуття релігійних знань. Постійно спостерігаючи за важкою й жертовною працею отця Харіді, Шарбель зрозумів головне: “Богові не можна служити упівсили, не можна вірити упівсили. Богові потрібно віддавати цілого себе, свою душу і серце, до останнього”. І ще одну істину він твердо засвоїв: “Бог – це любов і добро, а вже потім Бог – це знання”. 23 липня 1859 року Шарбеля висвятили у священичий сан. Для нього священичий сан був найвищим досягненням. Таке піднесене розуміння свого священства осяювало його духовний шлях. Молодий священик продовжував службу в Аннайському монастирі з думкою про єднання з Богом. Служби Божі, дотримання постулатів і Статуту, розмови з Богом стали потребою його життя, що монахи вважають сходинкою до усамітнення. Дуже швидко з дозволу отця-настоятеля монастиря й абата отець Шарбель став відлюдником. Його служіння схимонахом у скиті св. Петра і Павла розпочалося 15 лютого 1875 року. Так, у єднанні з Богом Шарбель, провів 23 роки. Святий спав на кам’яній підлозі, його подушкою було поліно, обгорнуте полотном. Шлях самітництва, який пройшов Шарбель, є свідченням того, якою великою ціною здобувається Істина, досягається Царство Небесне. Щоб стати Святим, треба пройти через свою Голготу, через усі випробування, щоб осяяти собою дорогу іншим. Святий Шарбель помер 24 грудня 1898 року. Тіло покійного обгорнули полотном, поклали до склепу, який після похоронної церемонії заклали камінням. Через кілька днів після похорону один з монахів перед закриттям монастиря зауважив, що через кам’яні плити проникає неяскраве блакитне світло. Він зразу покликав отця-настоятеля. Вони вдвох переконались, що це – неприродне світло. Крім того, вони відчули, що повітря має приємний запах, а не запах тління. Відтоді монахи часто приходили до склепу, щоб подивитися на це неземне світло і подихати небесним ароматом. Відкривати гріб, згідно зі Статутом, було заборонено. Проте через деякий час спокій покійника довелося порушити на вимогу поліцей-

ських, які шукали злочинця. Так уперше розібрали кам’яні плити і відгорнути полотно, в яке був завернутий покійний. Навіть поліцейські завмерли з подиву, бо перед ними у спокійній позі лежала людина, просто спляча людина. Обличчя, руки, всі частини тіла о.Шарбеля були гнучкими, нетлінними, а одяг – просякнутий рожевою пасокою і чудовим ароматом. Поліцейським довелося вибачитися, але саме вони поширили вістку про диво, яке побачили, по цілій країні. 15 квітня 1899 року в Аннайю прибула високопоставлена комісія, до складу якої входили: представник Патріарха Лівану й усього Сходу, відомі вчені, арабські світила в галузі медицини. Ложе покійного о.Шарбеля замінили міцнішим. Приготували нову труну, нетлінне тіло переодягли, а одяг і плащаницю, просякнуті пасокою, віднесли у монастир. Відтоді вважається, що все, до чого доторкався св. Шабель, має священну силу. Учені встановили, що пасока св. Шарбеля, як і миро, що витікає з чудотворних ікон, мають неприродне походження, сам Святий у момент смерті важив біля 70 кілограм, а з його тіла за сторіччя витекло понад дві тонни пасоки. Як і з чого вона утворилася, медицина не дає відповіді. 22 лютого 1925 року відбулось друге відкриття домовини, а 22 квітня 1950 року – третє. Лампада св. Шарбеля, яку Він засвітив минулого сторіччя на вершині гори в пустелі, палає все яскравіше і яскравіше, бо Він шукав світ лише у Бозі, від чого був наче “сп’янілий”. 5 жовтня 1965 року схимонах Шарбель проголошений Блаженним, а 9 жовтня 1977 року зачислений до Сонму Святих. Чим більше минає часу, тим більше дивує людей св. Шарбель. Все далі й далі простягається Його зцілююча рука на континенти. За сторіччя св. Шарбель зробив дванадцять тисяч див. Життя і смерть отця Шарбеля – це справжній духовний подвиг, який мало хто на землі в змозі повторити. Святий Шарбель – НАЙБІЛЬШИЙ СВЯТИЙ XX СТОЛІТТЯ!!! Ïðî÷àíêà Àííà. Ëüâ³â, 07.04.2006 ð.

ЛЮДИ І ДОЛІ

Â’ßÇÅÍÜ ÊËÎÄ Í’ÞÌÅÍ Правдива докладна розповідь про в’язня Клода Н’юмена (1944 р.), написана Джоном Віннарі й опублікована в березні 2001 року в “Католицьких родинних новинах”. Подана нижче історія про Клода Н’юмена відбулась у Міссісіпі (США) 1944 року. Її розповів о. О’Лірі, священик з Міссісіпі, котрий був безпосереднім учасником подій. Для прийдешніх поколінь він залишив аудіозапис цієї історії. Клод Н’юмен, чорношкірий, що працював на полях у землевласника, одружився в 17 років з дівчиною таких же літ. Якось по двох роках після одруження він орав поле. Інший робітник прибіг повідомити Н’юмена, що чув крик його дружини в будинку. Клод негайно побіг і, ввійшовши в дім, побачив чоловіка, що нападав на його дружину. Клод побачив кров, оглянувшись довкола, вхопив сокиру й розрубав нападникові голову. Коли вбитого перевернули обличчям догори, то виявилося, що це був улюблений робітник землевласника, в котрого працював Клод. Клода заарештували. Пізніше його посадили за вбивство й засудили на смерть на електричному стільці. Якийсь час, очікуючи страти, він перебував в одній камері з чотирма іншими в’язнями. Однієї ночі, коли всі п’ятеро про щось розмовляли й ця розмова їх дуже захопила, Клод зауважив на шиї свого співкамерника медалик на шнурочку. Він запитав, що це, й молодий католик відповів, що це медалик. Клод запитав: “А що таке медалик?” Юнак не зміг пояснити, що таке медалик і для чого він його носить. У той момент хлопець зі злістю зірвав з шиї медалик, і з прокльоном та лайкою жбурнув його під ноги Клодові, сказавши, щоб той узяв його собі. Клод підняв медалик і з дозволу тюремного наглядача почепив собі на шию. Для нього це була просто гарна дрібничка, але він захотів її носити. Серед ночі, коли Н’юмен мирно спав на своїх нарах, він пробудився від чийогось дотику до зап’ястя його руки. Перед ним стояла, як пізніше Клод розповів священикові, найпрекрасніша

жінка, котру Бог коли-небудь міг створити. Спочатку він страшенно перелякався. Пані заспокоїла Клода, а тоді сказала: “Якщо б ти хотів мати мене за маму й бути моєю дитиною, то поклич священика Католицької Церкви”. Промовивши це, вона зникла. Клод аж затрясся з переляку й почав кричати: “Дух, дух” і втік до камери іншого співв’язня. Він почав репетувати, що бажає, щоб до нього покликали католицького священика. Наступного дня зранку викликали отця О’Лірі, що й розповів цю історію. Він прибув і зустрівся з Клодом, котрий розповів йому про все, що сталося з ним цієї ночі. Тоді Клод разом з іншими чотирма в’язнями цієї камери попросили, щоб священик навчив їх релігії та катехизму. Спочатку о. О’Лірі було важко повірити в прадивість цієї історії. Інші в’язні підтверджували, що все це правда, хоч вони самі й не бачили Пані, й не чули того, що Вона говорила. Отець О’Лірі пообіцяв, що буде їх навчати катехизму, як вони й просили. Священик повернувся на свою парафію і розповів дякові про все, що сталося, а наступного дня пішов до тюрми навчати ув’язнених. Саме тоді отець довідався, що Клод не вміє ні читати, ні писати. Єдиним допоміжним засобом навчання були ілюстрації на сторінках його книж-

ЛЮДИ І ДОЛІ ки. Клод ніколи не ходив до школи. Його незнання релігії було ще більш кричущим. Він не знав про релігію абсолютно нічого. Він не знав, хто такий Ісус. Не знав нічого, крім того, що Бог існує. Клод почав вчитись, інші в’язні теж допомагали йому у вивченні релігії. Через декілька днів дві сестри-монахині з парафіяльної школи о. О’Лірі отримали від сторожі дозвіл приходити до в’язниці. Вони захотіли зустрітися з Клодом, а також відвідати в’язнів-жінок. На іншому поверсі в’язниці монахині також почали катехизувати жінок-в’язнів. Через декілька тижнів о. О’Лірі мав почати розповідати засудженим про Святу Тайну Сповіді. Сестри також сиділи у класі. Священик сказав в’язням: “Хлопці, сьогодні я буду розповідати вам про Святу Тайну Сповіді”. Клод сказав: “О, я знаю про неї! Пані сказала мені, що коли йдемо до сповіді, то клячимо під Хрестом Її Сина. І що тоді, коли ми по-справжньому жаліємо за наші гріхи і сповідаємося з наших гріхів, кров, що Він пролив, спливає на нас і омиває нас від усіх гріхів”. Отець О’Лірі та сестри були надзвичайно вражені та мало роти з подиву не повідкривали. Клод подумав, що вони розізлилися, тож він сказав: “О, не гнівайтеся, не гнівайтеся, я не мав на меті це виявляти”. Священик сказав: “Ми не розлючені. Ми просто здивовані. Чи ти знову бачив Її?” Клод сказав: “Відійдімо дещо далі”. Коли вони залишилися наодинці, Н’юмен сказав священикові: “Вона сказала мені, що якщо ти сумніватимешся або виявиш вагання, щоб повірити, я маю пригадати тобі обітницю, яку ти Їй зробив, лежачи в траншеї в Голландії у 1940р., і що вона й надалі очікує, щоб ти дотримувався її”. Отець О’Лірі пригадує: “Клод дослівно переповів мені все, що я обіцяв”. Це переконало о. О’Лірі в тому, що все, що говорив чоловік про видіння Пречистої Діви було правдою. Тоді вони повернулися до класу, де відбувалася наука про сповідь. Клод продовжував говорити те, що сказала Пресвята Богородиця про сповідь: “Ви не повинні боятися йти до сповіді.

Насправді ви кажете про ваші гріхи Богові”. Він додав також: “Знаєте, Пані сказала, що сповідь чимось подібна до телефону. Через священика ви говорите Богові, й Бог через нього говорить вам”. Приблизно через тиждень отець О’Лірі готувався до уроку, на якому мав навчати про Пресвяту Євхаристію. Сестри знову були присутні на уроці. Клод дав зрозуміти, що Пані також вчила його про Святе Причастя, і він запитав священика, чи може він розповісти те, що Вона казала. Священик погодився. Клод розповів подібно, як і попередні рази: “Пані сказала, що у Причасті я буду бачити тільки те, що виглядає як шматочок хліба, але Вона сказала мені, що ЦЕ насправді й правдиво Її Син. І що Він буде зі мною тільки на деякий час, так як Він був із Нею перед тим, як народився у Вифлеємі. І що я маю проводити час, так як і Вона проводила весь час з Ним, – люблячи Його, адоруючи Його, дякуючи Йому, прославляючи Його й прохаючи благословення. Я не повинен ніким і нічим клопотатися, але проводити тих декілька хвилин з Ним”. Нарешті навчання закінчилося й Клода прийняли до Католицької Церкви, але й прийшов час Клодової страти. Його мали стратити 5 хвилин після опівночі. Шериф запитав його: “Клоде, ти маєш право висловити останнє прохання. Чого ж ти хочеш?” “Гаразд, – каже Клод, – ви всі шоковані. Тюремник аж тремтить зі страху. Але ви не розумієте. Я не помру. Тільки це тіло. Я буду з Нею. Тож чи можу я мати гостину?” “Що ти маєш на увазі?” – запитав шериф. “Гостину, – сказав Клод. – Чи ви можете дати священикові дозвіл принести сюди трохи тортів та морозива, й дати в’язням на другому поверсі трохи часу на відпочинок, щоб зібратися в головній кімнаті, щоб ми могли бути разом та мати гостину?” “Хтось може напасти на священика”, – попередив в’язничний сторож. Клод обернувся до чоловіків, що стояли поряд і сказав: “О ні, вони не нападуть. Будете мужчинами?”

ЛЮДИ І ДОЛІ Тож священик відвідав багату жертводавицю парафії й вона забезпечила в’язнів морозивом і тортами. Всі мали гостину. Після цього, на прохання Клода, вони мали Святу годину. Священик приніс із церкви молитовники й усі разом молилися Хресну дорогу та мали Святу годину, але без Святих Тайн. Після цього ув’язнених повернули до їхніх камер. Священик пішов до каплиці взяти Святі Тайни, щоб уділити Клодові Святе Причастя. Отець О’Лірі повернувся до камери Клода. В’язень клячав з одного боку стінки, а отець з іншого, й вони разом молилися в той час, як стрілки годинника наближалися до часу призначеної страти. За 15 хвилин до виконання вироку по сходах вгору біг шериф, вигукуючи: “Відстрочка, від-

строчка, урядовець дав на два тижні відстрочку!” Клод не знав про те, що шериф і місцевий управитель намагалися призупинити виконання вироку і врятувати Клодове життя. Коли він зрозумів, що сталося, почав плакати. Священик і шериф подумали, що це були сльози радості від усвідомлення того, що його не стратять. Але Клод сказав: “О, люди, ви нічого не знаєте. І ви, отче, ви також не знаєте. Якщо б ви хоч раз поглянули в Її обличчя й зазирнули Їй в очі, ви б не бажали дожити до наступного дня”. Н’юмен продовжував: “Що злого я зробив за ці останні тижні, що Бог відмовив мені прийти додому?” І священик сказав, що Клод заридав так, ніби йому розривалося серце.

Собор св. Юра, 1744-1771 рр., м. Львів, худ. Роман Петрик, 2007 р.

ЛЮДИ І ДОЛІ Шериф вийшов з кімнати. Священик залишився й уділив Клодові Святе Причастя. Нарешті чоловік заспокоївся. Тоді він промовив: “Чому? Чому я маю залишатися тут ще два тижні?” У священика промайнула несподівана думка. Він пригадав Клодові про в’язня, котрий дуже ненавидів його. Цей в’язень вів страшенно аморальне життя й також був засуджений на страту. Священик сказав: “Мабуть, наша Преблагословенна Мати хоче, щоб ти жертвував цю відмову бути з Нею за його навернення”. Священик продовжував: “Чому б тобі не пожертвувати Господу Богові кожну хвилину розлуки з Нею за цього в’язня, щоб він не був розлучений з Богом на цілу вічність”. Клод згодився, й попросив священика навчити його молитви пожертви. Священик радо взявся за цю справу. Увесь цей час лише двоє людей знали про цей акт пожертви: Клод та о. О’Лірі. Наступного дня Клод Н’юмен сказав священикові: “Той в’язень ненавидів мене до того, але, отче, як він ненавидить мене тепер!”. Священик сказав: “Ну що ж, це добрий знак”. Через два тижні Клода стратили. Отець О’Лірі відзначив: “Я ще ніколи не бачив нікого, хто б ішов на смерть так радо і щасливо. Навіть урядові свідки та журналісти були здивовані. Вони казали, що не розуміють, як хтось може піти й сісти на електричний стілець, просто сяючи від щастя”. Ось останні слова Клода до о. О’Лірі: “Отче, я пам’ятатиму вас. І якщо коли-небудь будете мати прохання, просіть мене і я проситиму Її”. Білошкірого чоловіка, котрий ненавидів Клода, через два місяці також мали стратити. Отець О’Лірі каже: “Це була найбрудніша, найбільш морально зіпсута особа, яку колинебудь у житті мені доводилося бачити. Його ненависть до Бога і до всього, що навкруги, переходила всі межі, й годі її описати”. Перед самою стратою місцевий лікар благав цього чоловіка хоча б клякнути й проказати “Отче наш” перед тим, як по нього прийде шериф. В’язень плюнув лікареві в обличчя.

Як його прив’язували до електричного стільця, шериф сказав йому: “Якщо маєш щось сказати, кажи зараз”. Засуджений почав богохулити. Несподівано він зупинився і його погляд застиг на куті кімнати, його обличчя виражало надзвичайний переляк. Він закричав та, повернувшись до шерифа, вигукнув: “Шерифе, покличте мені священика!” На той час о. О’Лірі був у кімнаті, бо закон вимагав присутності священнослужителя при стратах. Однак священик заховався за спинами журналістів, бо засуджений погрожував, що буде проклинати Бога, якщо побачить хоч якогось священнослужителя. Отець О’Лірі негайно підійшов до засудженого. Всі вийшли з приміщення і священик висповідав його. Той сказав, що був католиком 18 років, але покинув віру через своє аморальне життя. Коли всі повернулися, шериф запитав священика: “Що спонукало його змінити думку?” “Я не знаю, – відповів отець О’Лірі, – я його про це не запитував”. Шериф сказав: “Що ж, я не зможу спати, якщо не розпитаю про це”. Він повернувся до засудженого чоловіка й запитав: “Сину, чому ти змінив свою думку?” В’язень відповів: “Пам’ятаєте того чорношкірого чоловіка Клода – того, котрого я так ненавидів? Він стоїть тут (він вказав пальцем), там позаду вас, у куті. А за ним, пліч-о-пліч, – Мати Божа. Клод сказав мені: “Я пожертвував свою смерть у злуці з Христовою смертю на хресті за твоє спасіння. Вона випросила для тебе дар, щоб ти побачив своє місце в пеклі, якщо не покаєшся”. Мені показали моє місце в пеклі, й тому я так кричав. Ось яка сила Нашої Владичиці. Ми можемо побачити багато паралелей між фактами історії про Клода Н’юмена і Фатімським посланням 1917 року. Воно наголошує на: Тайні Сповіді, Святому Причасті, пожертвуванні за грішників, баченні пекла. “Багато душ іде до пекла, – сказала Фатімська Мати Божа, – бо ніхто за них не молиться й нічого не жертвує”. Äæîí Â³ííàð³

ГОЛОС МАРІЇ

ÊÎËÈ ÂÈ ÌÎËÈÒÅÑß, ÁÓÄÜÒÅ ÁËÈÇÜÊÈÌÈ ÄÎ ÁÎÃÀ “Любі діти! І сьогодні Я приношу вам новонародженого Ісуса на Своїх руках, Його, Царя Неба і землі, Його, котрий дарує вам мир. Мої любі діти, ніхто не може дарувати вам мир, окрім Нього, Царя Миру. Тому моліть Його у своїх серцях, оберіть Його і знайдете мир у Ньому. Він благословить вас Своїм миром. Дякую, що відповіли на Мій поклик!” 25 грудня 2006 р. Щорічна з’ява Якову Коло 25 грудня 2006 р. Під час з’яви 12 вересня 1998 р. Мати Божа сказала Якову Коло, що колись 25 грудня, на Різдво, він матиме видіння. Воно було цього року. Богородиця прийшла до нього з Ісусом на руках. Візія почалася о 15.23 год і тривала 6 хвилин. Богородиця передала таке послання: “Сьогодні великий день радості й миру. Радійте разом зі Мною. Мої любі діти, нині Я особливо закликаю вас до дотримання святості у своїх родинах. Я бажаю, Мої любі діти, щоб кожна з ваших родин освятилася і щоб радість і мир Божий, який вам посилає Господь і нині, запанували у них. Мої любі діти, відкрийте свої серця цього благословенного дня, оберіть Бога і нехай Він займе чільне місце у вашій родині. Я – ваша Мати, люблю вас і бла-

гословляю Своїм материнським благословенням”. Ісус – ваш мир Блаженна Богородиця у Своїх різдвяних посланнях говорить до нас про мир і закликає нас до нього. “Любі діти, нині приношу до вас маленького Ісусика на Своїх руках, аби Він благословив вас

Своїм миром. Я закликаю вас стати носіями миру в цьому неспокійному світі. Я несу Ісуса, Царя миру, вам, аби Він дарував вам мир. Нехай маленький, новонароджений Ісус стане проводирем у вашому житті. Передовсім Я передаю Його благословення малим дітям. Нехай воно наповнить вас Своїм спокоєм”.

ГОЛОС МАРІЇ Різдво є найбільшим одкровенням любові Божої. “З’явилась доброта й любов до людей Спаса нашого Бога” (Тит. 3,4). Вона є трояндою, що паде з небес , ніжність, яка йде з Неба”. Євангеліст Лука оповідає, як ангели і небесні жителі хвалили Господа: “Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання” (Лк. 2,14). Своєю піснею ангели висловили те, що відбулося, вони сповістили, що через народження Дитяти Божого втілилася доброта Божа і люди отримали мир. Мир, за біблійним трактуванням, означає повноту всіх ласк, передусім прощення всіх гріхів і дар Святого Духа. Біблійне поняття “мир” є близьким до біблійного вислову “ласка“. Мир, який дарує Господь, означає набагато більше, ніж відсутність воєн чи людських протиріч. Це – відновлення мирного і дитячого сприйняття Бога, одним словом, – визволення. Бути оправданим через віру – бути у мирі з Господом. Так каже апостол. У цьому значенні ми отримуємо мир через особистість Христа: “ Він є нашим миром” (Еф. 2,14). Як і у перший день з’яви, коли Марія з’явилася з Ісусом на руках над Подбрдо, так і сьогодні Вона несе Ісуса до нас на Своїх руках. Слова Цариці та Її присутність не є для нас незвичними і чужими. Її присутність посеред нас є прихована у звичайних людських словах і простоті. Господь приходить до нас у простоті дитини. Ісус перебуває з нами – утаєнним у Пресвятій Євхаристії. Саме у цій простоті криється всемо-

гутність і близькість Господа. Ця велич і всемогутність здатна створити нове життя й очистити та просвітлити людське серце. Слова Марії не є новими. Вони нагадують нам про мудрість і правдивість Божих слів. Благодатна Діва Марія сповнена ласки Божої. Вона пожертвувала Собою заради Господа. Вона присвятила всю Себе Йому. Тому звертається до нас: “Поклоніться Моєму Синові у вашому серці, оберіть Його, ніхто не зможе дарувати вам мир, той мир, який підвладний Йому. Ви відчуєте мир у Ньому.” Нехай так і буде у нашому житті. І не тільки на Різдво, але і щодня. “Любі діти! Покладіть Св. Письмо на видне місце у ваших родинах і читайте його. Так серцем пізнаєте молитву, а думки ваші будуть з Господом. Не забувайте, що ви – не вічні, як квіти в полі, які видно здалеку, але які можуть зникнути будьякої миті. Мої любі діти, де б ви не були, залишайте по собі знак любові й добра, а Господь благословить вас повнотою Своїх ласк. Дякую, що відповіли на Моїй заклик!” 25 січня 2007 р. Благословенна Діва Марія любить Своїх дітей і не припиняє закликати їх до життя з Богом. Вона робить це через Своє послання, яке починає такими словами: “Покладіть Св. Письмо на видне місце у ваших родинах і читайте його”. Ці материнські слова і заклики відомі нам з Її попередніх по-

слань, у котрих Вона закликала нас до читання Св. Письма. Так і в липні минулого року Вона сказала наступне: “Не забувайте, любі діти, читати Св. Письмо. Нехай воно буде на видному місці, і ви своїм життям посвідчите те, що вірите у Боже Слово і живете ним”. У посланні від 25 червня 1991 р. Марія говорить нам: “Любі діти, моліться і читайте С в . Письмо, аби через Св. Письмо, послання для вас, ви зрозуміли М ій прихід”. У посланні від 25 серпня 1993 року сказано: “Любі діти, читайте Св. Письмо, живіть ним і моліться, щоб зрозуміти знамення цього часу!” У посланні від 25 серпня 1986 року зазначено: “Покладіть Св. Письмо на видне місце у ваших родинах, читайте його і живіть ним”. У 1999 році, 25 липня, Вона каже нам: “Покладіть Святе Письмо на видне місце у ваших родинах, читайте його, розмірковуйте над ним і вивчайте, як Бог любить С вій народ. Його любов виявляється і сьогодні, бо Він посилає Мене, аби Я закликала вас на шлях спасіння”. У вересні 1999 р. Марія каже нам: “Я запрошую вас відновити у ваших домівках читання Св. Письма і пізнати радість зустрічі з Богом, який безконечно любить Свої створіння”. Марія так багато разів говорила і стверджувала нам через Свої материнські послання: “Любі діти, живіть Моїми послання і втілюйте у життя кожне Моє слово, яке дано вам. Нехай ці слова стануть коштовним даром, який ви отри-

ГОЛОС МАРІЇ муєте з Неба. Любі діти, наслідуйте послання Євангелії, які невпинно повторюю вам, починаючи з першого Свого приходу”. Можливо, ми сподіваємося у нашому житті, що Богородиця ще краще пояснить і витлумачить нам Свої послання. Послання Діви Марії, на щастя, не дають нам чіткого рецепту. Вона приходить до нас, аби спрямувати наш погляд на Христа, що є нашим Спасителем і метою нашого життя. Її заклики, любов, присутність посеред нас підтримують нас на шляху, яким ми крокуємо до навернення і спасіння. Вона приходить до нас не для

того, щоб розповісти нам історії та погратися і порозважати нас. Вона приходить до нас, щоб закликати нас до правди, світла і пізнання правдивості Божих Слів. Вона закликає нас читати Св. Письмо і жити так, щоб ми могли відкрити для себе життєдайну силу Божого Слова, яка променіє з Письма. Святий Дух надихнув Біблію Собою, і тому вона просякнута Ним. Ми пізнаємо це, читаючи Св. Письмо. Воно надихає нас і керує нашою волею до добра, освітлює наш дух і чутливість нашого серця. Св. Георгій Великий запитував себе: “З чим можна порівняти слова Св. Письма?” І відповідав: “Вони

схожі на вугілля, яке холодне, коли ми тримаємо його у долонях, але коли по ньому вдарити залізом, воно запалахкотить і виникає полум’я. Слова Св. Письма є холодними, коли ми дивимося на них, як на прості букви, але коли хтось добре “вдарить” по них, тоді Св. Дух запалює їх своїм містичним світлом”. Лише коли ми опиратимемося на Правду Божу, тоді зрозуміємо швидкоплинність нашого життя і незмінність Слів Ісуса: “Земля і Небо перейдуть, але слова Мої не перейдуть” (Мт. 24,35). Прислухаймося у нашому житті до Марії. î. Ëþáî Êóðòîâ³÷

Каплиця Трьох Святителів, 1578-1591 рр., Львів, худ. Роман Петрик, 2006 р.

АПОСТОЛИ ОСТАННІХ ЧАСІВ

²ÑÒÎÐ²ß ËÓ¯ÑÀ ÑÀÉ²

У церкві св. Андрія, м. Львів

У штаті Луїзіана (США) проживав успішний бізнесмен, мільйонер, Луїс Сайя. Він, як і більшість багатих людей, жив без Бога, молитви, покаяння, хоча за віросповіданням був римо-католиком. І все, на думку Луїса, було добре. Він почував себе у сучасному світі самодостатньою людино, особистістю, яка реалізувалася й утвердилася в житті. Та якось наче вдарив грім з ясного неба: Луїс втратив свої мільйони, компанію, своє багате і сите життя… Два компаньйони Луїса, його вірні друзі, з допомогою махінацій заволоділи його рахунками і викинули його на вулицю. І лише тоді він на практиці отримав можливість переконатися у марності цього світу без Бога. Саме тоді Луїс

Сайя, опинившись зі сім’єю на вулиці в прямому значенні, вирішує вбити своїх компаньйонів. Дружина благала його, щоб він не робив цього і нікому не мстив. Однак він купив пістолет, і пішов до свого колишнього офісу. Коли Луїс уже наблизився до офісу, то побачив жінку незвичайної краси в білому. Він захотів доторкнутися до цієї жінки, але, зустрівшись з її поглядом, несподівано пізнав себе самого і все своє гріховне минуле… Луїс зупинився і почув голос: “Сину, що робиш? Куди йдеш? Опам’ятайся! Я молюся за тебе”. Більше Луїс цієї жінки не бачив. Він повернувся додому дуже стривоженим, бо вперше за ціле своє життя відчув, що не хоче більше

багатства і всього того, що з ним пов’язане. Дружина Луїса дуже зраділа, коли дізналася, що її чоловік відвернувся від злого наміру. Матір Божа знову дала чути про Себе: Луїс почув у душі голос, який повинен повернути собі своє багатство через суд. Луїс звернувся до судді в Нью-Йорку. Суддя спочатку не повірив Луїсові, але коли бувший мільйонер показав образок із зображенням Марії, то представник права розчулився і заплакав. А далі був пересуд і добровільна передача майна Луїсові. Так Матір Божа у чудесний спосіб вирішила проблеми Луїса. Сайя настільки був цим вражений, що став шукати художника, який зміг би намалювати таку Матір Божу, яку він бачив. Майже три роки Луїс даремно

АПОСТОЛИ ОСТАННІХ ЧАСІВ шукав потрібного художника. Якось він знову почув у собі внутрішній голос: “Іди до церкви, і там зустрінеш Фернандо Роканті, який намалює образ”. У церкві Луїс зустрівся з Фернандо, який донині має містичний зв’язок з Ісусом. Спаситель уже попередив Роканті про цю зустріч і бажання Луїса. Художник узяв з собою намальовану ікону Матері Божої Милостивого захисту. І там, у храмі, подарував її Луїсові Сайі. І Марія знову вчинила чудо. Я закликаю усіх в цей апокаліптичний час узяти в руки духовний меч Марії – вервицю – і в молитві на ній навчитися здобувати “Небо на землі”, а не втрачати його. Матір Божа закликає усіх нас до повної довіри Її Синові Ісусу, щоб ми всі стали маленькими дітми Божими. Анна Післямова Ця ікона Матері Божої почала в деяких місцях мироточити, а в інших – плакати. У нас, в Україні, зокрема у Львові, у храмі св. Андрія ОО Василіан уже неодноразово вона виділяла чудесний запах троянд, а також допомогла навернути до віри, ревної молити дуже хворого чоловіка, який до того нічого не хотів слухати про Бога, Сповідь та Причастя. Одному священикові з Італії 1975 року Ісус сказав про Свою Матір таке: “… Після Мене Моя Матір – архиділо Пресвятої Трійці – посідає безмежну любов. З’єдналася Вона зі Мною в Таємниці Втілення і Таємниці Хреста. Мусить бути злучена зі Мною і в Таємниці Служби Божої, котра складає одне ціле з Таємницею Хреста, хоча не є кривавою. Сину, якщо любов завела Мене до злучення з вами в Таємниці

Євхаристії, то тим більше каже Мені з’єднатися з Моєю Матір’ю у досконалому Причасті, єдиному в цілій історії людства. Підтверджую, що Марія живе Мною, Моєю Божественною Природою так, як Я живу людською природою. Тому дуже слушно, щоб там, де Я є, Марія також була присутньою. Це навіть потреба природи і любові. Моя Матір не тільки прийняла Хресну Жертву, доконану у визначеній хвилині історії, але й прийняла також Хресну Жертву в усій її

розтягнутості у часі. Її любов не була би такою досконалою, коли б це було не так. Тому Її присутність під час Служби Божої є абсолютно дійсною, як і на Голготі…” Очевидно, що можемо лише радіти, що цей образ є у Львові та що ми є дітьми Марії та Ісуса. Тож не опускаймо жодної нагоди, щоб прийти до Марії у цьому прекрасному образі та попросити у Неї Милостивого Захисту для себе, своєї родини, свого народу… Ðåäàêö³éíà

Церква св. Параскеви, XVII ст., м.Белз, Сокальський р-н, Львівська обл. Худ. Роман Петрик, 2006 р.

КІНЕЦЬ ЧАСІВ

“ÎÖÅ ÍÀÄÕÎÄÈÒÜ ²ÑÓÑ ÕÐÈÑÒÎÑ ÍÀ ÕÌÀÐÀÕ Ó ÑËÀÂ²...” (Продовження. Початок у №6, 2006 р.)

Знаки повернення Ісуса, дані нам у Святому Письмі Перший знак: розповсюдження помилок, які провадять до втрати віри і відступництва. Марія, посилаючись на Святе Письмо, говорить: “Ці помилки розповсюджують фальшиві вчителі, знамениті теологи, які вже не навчають правд Євангелії, лише голосять згубну єресь, що базується на помилковому людському розумуванні. Через це оголошення помилок втрачає віра і скрізь розповсюджується велике відступництво. “Бережіться, щоби вас хтось не звів. Багато-бо прийде під Моїм Іменем і буде говорити: “Я Месія”, і багатьох спокусять… І багато лжепророків з’явиться і багатьох спокусять”. “День цей не настане, допоки, найперше, не прийде відступництво”. “Бо встануть лжепророки і покажуть великі знамення і чудеса, щоб звабити, якщо можливо, і обраних. Зречуться вони Володаря, який їх набув, спровадять на себе повільну згубу. І багато піде за їхньою розпустою. Через них дорога правди буде відкинена блюзнірствами, а для заспокоєння своєї хтивості облудними словами вас зрадять”. “Заповідала вам також серйозну кризу, котра торкнеться Церкви через велике відступництво. Це відступництво увійшло до неї через щораз більше розповсюдження помилок, внутрішні поділи, спротив Папі та відкинення його Учительського Проводу. Моє Улюблене Дитя – Церква – повинна пережити годину своєї агонії та болісної муки. Опустить Церкву багато її дітей. Ґвалтовний вітер переслідування впаде на Церкву і проллється багато крові Моїх улюблених дітей”. Другий знак: вибух воєн і братовбивча боротьба. Марія попереджає: “Допровадять вони до вершини насилля і ненависті, а любов – до загального занепаду. Будуть збільшуватися природні катастрофи, як-от: епідемія, голод, повені, землетруси. “Будете чути про війни і військові конфлікти; вважайте, не тривожтеся тим. Це повинно бути… Повстане бо народ проти народу і царство проти царства. Будуть голод та інфекції, а в деяких місцях землетруси. Усе це є лише початком кризи… позаяк підсилиться

беззаконня, остигне любов багатьох. Лише хто витриває до кінця, той буде спасенний!” Третій знак: Криваві переслідування тих, які залишаться вірними Ісусові та Його Євангелії та твердо дотримуватимуться правдивої віри. Євангелія буде проголошувана у всіх частинах світу. Марія говорить: “Подумайте, наймиліші сини, про великі переслідування, котрим піддана Церква, а також про апостольську ревність останніх Пап – насамперед Мого Папи Івана Павла ІІ, що голосить Євангеліє всім народам землі”. “Тоді видадуть вас на переслідування та вбиватимуть вас, і будуть ненавидіти вас всі народи через Моє Ім’я. Саме тоді багато захитається у вірі, будуть одне одного видавати і ненавидіти… А ця Євангелія про царство буде оголошена по цілій землі, на свідчення усім народам. І тоді надійде кінець”. 1 січня 1994 року Марія попереджає: “Я перебуваю близько Церкви в цих останніх часах, в яких вона мусить пережити криваву годину очищення і великого утиску. Одночасно щодо неї повинен сповнитися план Отця Небесного. Вона є покликана до того, щоб піднятися на Голготу своєї жертви”. Четвертий знак: страшне святокрадство здійсниться через того, хто протистоїть Христові, тобто Антихриста. Марія говорить: “Увійде він до Святої Святині Божої та засяде на своєму троні, кажучи адорувати його, як Бога”. “… Об’явиться чоловік гріха, син загибелі, котрий протистоїть і підносить себе понад усе, називає себе Богом, чи тим, що відбирає честь… Його появу супроводжуватиме ділання сатани, з усією силою, посеред знамень і фальшивих чудес, ділання з усяким зведенням до беззаконня…”, “…побачите “мерзоту запустіння”, про котру говорить пророк Даниїл, що займе святе місце, – хто читає, нехай розуміє”. Наймиліші сини, щоб зрозуміти, в чому полягає мерзота запустіння, прочитайте те, що проповідав пророк Даниїл: “Іди, Даниїле, бо ці слова зостануться захованими й запечатаними аж до часу кінця. Багато очиститься, стане білим і перейде через випробування, але нечестиві будуть нечестиво поводитись; ніхто з нечестивих не збагне, розумні ж зрозуміють. Від часу скасування щоденної Жертви й запро-

КІНЕЦЬ ЧАСІВ вадження мерзенної гидоти мине 1290 днів. Щасливий, хто ждатиме й дочекається 1335 днів”. Служба Божа є щоденною жертвою – жертвою чистою, яку складають Господеві на всіх престолах від сходу до заходу сонця. Жертва Служби Божої є відтворенням жертви, яку Ісус склав на Голготі. Коли прийматимуть протестантську науку, говоритимуть, що Служба Божа не є жертвою, лише святою учтою, тобто пам’яткою про те, що звершив Ісус під час Своєї Останньої Вечері. У такий спосіб буде відмінено відправу Служби Божої. Саме у цьому відкиданні щоденної відправи полягає жахливе святокрадство, яке здійснить Антихрист. Триватиме це біля трьох з половиною років, тобто тисячу двісті дев’яносто днів”. Також 13 травня 1990 року. Марія сказала: “Церква пізнає годину найбільшого відступництва і буде допроваджена до дерева Хреста і до нього прибита. Негідник увійде всередину Церкви, аби допровадити до вершини мерзоту запустіння, яке передбачене у Св. Письмі. Не втрачайте, однак, відваги, наймиліші сини. Нехай ваша віра буде міцною”. П’ятий знак: надзвичайні знаки, котрі появляться на Небі. Євангеліст св. Матей так описує ці події: “Сонце затьмиться, місяць не дасть більше свого відблиску, зорі падатимуть з Неба і захитаються небесні сили” (Мт. 24, 29). Марія так коментує ці слова: “Чудо сонця, доконане в Фатімі, під час Мого останнього об’явлення, вказує, що ви увійшли тепер у часи, в котрих сповняться події, які приготують вас до повернення Ісуса у хвалі. “Тоді на Небі з’явиться знак Сина Чоловічого, і тоді заридають усі племена землі й побачать Чоловічого Сина, що надходитиме на небесних хмарах з потугою та славою великою” (Мт. 24, 30). Шостий знак: відмирання і брак віри. Марія пояснює нам: “Читайте в Євангелії: “Чи однак Син Чоловічий знайде віру на землі, коли прийде?” Хочу вас сьогодні запросити до роздумування над тими словами, висловленими Моїм Сином Ісусом. Це слова надто важливі. Вони заставляють задуматися і можуть вам допомогти зрозуміти часи, в яких живете. Можете, однак, поставити собі запитання: “Задля чого Ісус це сказав?” Учинив це, щоб описати вам обставини, котрі вказуватимуть на Його близький прихід у хвалі, аби приготувати вас до Свого другого приходу. Відімре віра. В іншому фрагменті Св. Письма – у Другому листі св. Павла до Солунян –чітко сказано, що перед

поверненням Христа у хвалі буде велике відступництво. Втрата віри є правдивим відступництвом . Розповсюдження відступництва – це знак, котрий вказує на те, що друге пришестя Христа вже близьке. У Фатімі я заповідала вам, що надійде час, коли люди втратять правдиву віру. Ось цей час. Тепер склалася та болісна ситуація, яка є знаком, який був передбачений у Святому Письмі: правдива віра відмирає у щораз більшої кількості Моїх дітей”. Такий аналіз актуальних подій і змін робить Матір Божа, яка стурбована тим, аби ми були чуйними та підготованими, аби в ті важкі часи зберегли віру і з довірою очікували на Її Сина. Чи хтось може заперечити, що живемо в епоху появи знаків повторного приходу Ісуса – сповнення надії, якою жили впродовж віків покоління християн… Уже з’явилися звістуни сповнення обіцяного знаку: появлення Антихриста в Церкві (2 Сол. 2, 4), котрий буде зводити дуже багато (пор. Дан. 11, 32). Деякі намагаються ввести нас в оману, концентруючи увагу на якомусь уявному Антихристові для того, щоби ми не впізнали правдивого. Так, наприклад, деякі бачать Антихриста в англійському лорді, називаючи його, кличуть, або вказують, що знаком Бестії є полосатий код на продуктах або кредитні карточки, які нібито уможливлюють панування Бестії над нами! Марія не дає таких помилкових повчань. Вона пояснює, чим є цей правдивий апокаліптичний знак Бестії на руці та чолі (Ап. 13, 16): посідають його нині ті, хто діє і думає так, як Бестія, яка бореться з Богом. Марія, огорнута Божою Мудрістю, є послана, щоби нам її тепер переказати. Вона добре знає про сучасну ситуацію в Церкві, і 5 серпня 1995 року сказала: “Я виявила вам підступні та диявольські тенета, які виставили вам масони, які увійшли всередину Церкви і сформували вже осередок своєї влади там, де Ісус встановив центр і фундамент її єдності… Становить це частину Таємниці Безбожності, яку Церква знає від хвилини народження. Безперечно, що сатана вдерся вже до колегіуму Апостолів і схилив до зради Юду, одного з дванадцятьох. У ваших часах Таємниця Безбожності виявиться у всій своїй жахливій силі”. “У міру наближення хвилини повернення Ісуса у хвалі темрява ставатиме щораз густішою і глибшою. Під час цієї великої ночі доконається другий прихід Ісуса у хвалі, аби просіяв, як рання зірка, світ нових небес і нової землі”. î. Ñòåôàíî Ãîáá³ (Закінчення у наступному номері)

Çèìîâèé ïåéçàæ ó ßíîâ³. Õóä. Â. ßðåìèí, 2006

Ñâ. Ìèêîëàé. Õóä. Íàòàë³ÿ Äþã, 2006

Á³ëÿ ö. ñâ. Àíäð³ÿ ç îáðàçîì Ìàòåð³ Áîæî¿ Ìèëîñòèâîãî Çàõèñòó, ì. Ëüâ³â

Ïîðòðåò Íåîí³ëè. Õóä. Áîãäàí Ñîéêà

Íà ìîëèòâ³ á³ëÿ îáðàçó Ìàòåð³ Áîæî¿ Ìèëîñòèâîãî Çàõèñòó ó ö. ñâ. Àíäð³ÿ, ì. Ëüâ³â

Ïîðòðåò Ëåñ³. Õóä. Þë³àí Ñàâêî

100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5

100 95 90 70 60 50 40 20 10 5

CMY K

CMYK

100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5

CMY K

CMYK

100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5

100 95 90 70 60 50 40 20 10 5

CMY K

CMYK

100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5

CMY K

CMYK