Jurn2007 2 by Gbook Lviv

Õóäîæí³ ðîáîòè îòöÿ Ñòåïàíà ¥àóêà (ñâ³òëèíà ïîñåðåäèí³) Íà 4-³é ñò. îáêë. ô³ãóðà Ìàòåð³ Áîæî¿ Ñòðàäàëüíî¿ (ôðàãìåíò, ²ñïàí³ÿ). Ïåðåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìàº ïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè.

2 2007 Ð Å Ë ² Ã ² É Í È É ÆÓ Ð Í À Ë Õ Ð È Ñ Ò È ß Í Ñ Ü ÊÎ ¯ ÐÎÄ È Í È Заснований у 2000 році Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка” Періодичність: раз у два місяці Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979 Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ Редакційна колегія: єп. Софрон ДМИТЕРКО, ЧСВВ єп. Станіслав ПАДЕВСЬКИЙ єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК єп. Роман ДАНИЛЯК о. Петро ГЕРИЛЮККУПЧИНСЬКИЙ, ГСД Неоніла СТЕФУРАК Відповідальний секретар Йосиф ВОРОБЕЦЬ Літературний редактор Ольга ЛОЗА Коректор Галина СКІРСЬКА Художній редактор Олена ШАХОВСЬКА Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН

© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2007 Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел.: (032) 297-85-74, факс: (032) 297-85-74 e-mail: gbook@mail.lviv.ua gbook@lv.ukrtel.net web: www.gbook.lviv.ua Магазин:вул. Куліша, 22/3а, м. Львів, 79058 тел.: (0322) 72-69-72 Друк: СПД Брошко, інд. 2581115876

ЗМІСТ 1. Сторінка головного редактора Вибух любові .................................................................................. 2 2. Святині Галичини Володимир Гіщинський Василіянський монастир Благовіщення Пречистої Діви Марії у Бороняві ............................... 4 3. Роздуми Віра Посікіра На Волю Божу покладаюсь ........................................ 7

4. Далеке і близьке Мирослава Білик Спогади про дідуся ................................................ 9 5. Діти України В. Петрущак Свято Тараса Шевченка в Барселоні ......................... 11 6. Історія душі Луїс Куйотт Філіола – повірниця Ісуса ........................................... 12 7. Очима дітей Що таке Хресна Дорога? .............................................................. 19 8. Голос Марії о. Любо Куртовіч Відкрийте серце Господньому милосердю ......... 22

9. Кінець часів о. Стефано Гоббі “Оце надходить Ісус Христос на хмарах у славі...” .. 24 10. Нам пишуть Листи читачів .............................................................................. 26 11. Поетична сторінка Богдан Пісний Христос Воскрес! Радіє вся Земля ......................... 32 Роман Ковтун Великодень в Карпатах ........................................... 32 Олена Голуб-Пушкар Поезії ............................................................. 32

СТОРІНКА ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА

ÂÈÁÓÕ ËÞÁÎÂ²

Луїза Піккаррета

Написати вступну статтю до цього номера нашого часопису саме під такою назвою, – “Вибух любові”, – спонукали мене Ісусові слова, укладені великою італійською містичкою Луїзою Піккарретою у “Книгу Неба”. Окремим розділом цієї книги є “Дев’ятниця до Божого Різдва”. Вона особлива не лише за своєю суттю, а й за формою викладу. Наприклад, замість звичних нам слів “перший день”, “другий день” тощо написано “перший вибух любові”, “другий вибух любові”… – аж до “дев’ятого вибуху любові”. Суть “Дев’ятниці до Божого Різдва” полягає в тому, що Ісус як Бог, з Волі Бога Отця і Духа Святого увійшов невидимо у лоно вибраної Непорочної Діви, нашої дорогої

¹2, 2007 2

Богородиці, та став плодом, який зростав у Ній, як людський плід, так само дев’ять місяців, розвиваючись тілом у крихітне немовля, – і в такому вигляді прийшов у світ людей, аби врятувати їх. Бог Творець – що наповнював Собою цілий Всесвіт – змалів до маленького людського плода, крихти, бруньки, іскри. І все це заради Любові до Сотворіння, яке заплуталося у самогубних гріхах і плазувало у багні злочинів. Саме енергія Божої Любові – як вибух, перенесла Ісуса у лоно Матері. Урешті про це Він говорить й Сам, звертаючись до Луїзи Піккаррети: “Донечко Моя, приклади свою голову до лона Моєї Мами, і поглянь усередину на Мою маленьку Людську Природу. Моя лю-

бов поглинала Мене, океани полум’я, безмежні моря Любові Мого Божества затопили Мене, знищили до попелу, піднімаючи своє полум’я настільки, що з висоти огортали й досягали все, всі покоління, від першої до останньої людини. Те полум’я охопило мою маленьку Людську Природу. А чи тобі відомо, що вимагала від мене Моя відвічна Любов, щоби Я затопив Собою? Ах, усі душі! І тільки тоді Я цілком задовольнився, коли поглинув їх усіх, коли вони зародилися в мені. Я був Богом, мусив діяти, як Бог, мусив огортати всіх. Моя Любов не дала б мені спокою, якби я вилучив кого-небудь. Ох, Моя дочко, подивись уважно углиб лона Моєї Мами, спрямуй свої проникливі очі на Мою зачату Людську Природу, а знайдеш свою душу, зачату в Мені, і промені Моєї Любові, які поглинають тебе. Ох! Як Я люблю Тебе, як Я люблю тебе!” Я відчувала, що розпливаюся серед такої великої Любові, не в змозі втекти від неї, коли почула голос, який голосно кликав мене, який промовив: “Моя Дочко, це ще не все, притулися до Мене і дай свої руки Моїй коханій Мамі, щоби Вона могла покласти їх на Своє вагітне лоно. А ти знову поглянь на Мою маленьку Людську Природу і

СТОРІНКА ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА простеж за четвертим вибухом Моєї Любові”. Коли я переживав цю “Дев’ятницю” у своєму серці, мене теж сколихнув вибух Ісусової любові, я почав розуміти, що кожне слово нашого Господа – це вибух Його любові, або я би сказав ще поіншому, сліпучий спалах…

Розіп’ятий на Хресті, Він не вмирав: Його людське тіло згорало у вогні Його Божественної Любові. За нас і колишніх, нинішніх і грядущих. Його Божа сутність не могла вмерти разом зі смертю людського тіла від болю і тортур. Любов від цього лише могутнішала. І наступив

найбільший вибух Його любові, який сколихнув тисячоліття, народи, планету і Всесвіт, який донині не тільки не вщух, а докотився до мільярдів сердець, спасаючи їх: Він, наш Ісус, Син Бога Живого, воскрес! Любов вибухнув воскресінням, струснувши із себе пилюку смерті.

Áåç ëþáîâè âñå – í³ùî! • Îáîâ’ÿçîê áåç ëþáîâè ðîáèòü ëþäèíó áåçöåðåìîííîþ. • Ñïðàâåäëèâ³ñòü áåç ëþáîâè ðîáèòü ëþäèíó æîðñòîêîþ ¹2, 2007 3

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ

ÂÀÑÈË²ßÍÑÜÊÈÉ ÌÎÍÀÑÒÈÐ ÁËÀÃÎÂ²ÙÅÍÍß ÏÐÅ×ÈÑÒÎ¯ Ä²ÂÈ ÌÀÐ²¯ Ó ÁÎÐÎÍßÂ² З давніх літ над Закарпатським краєм, біля Хуста, лунає срібний гомін дзвонів Боронявської чернечої обителі. У монастирському літописі зазначено, що Василіянський монастир у Бороняві було закладено 1716 року. Саме тоді на землях, відкуплених у хустської громади, сільський парох Йоан Козак, прийнявши чернечий постриг та ім’я Йосиф, збудував невеличку дерев’яну церковцю і монастирський будинок, започаткувавши народження чернечої обителі в східній частині Карпатської України. Тривалий час Хуст-Боронявський монастирець перебував під юрисдикцією Василіянського монастиря в Імстичеві. Завдяки старанням отців і братів обителі та на пожертви богомольців 1774 року було побудовано нову монастирську церкву. Тоді ж боронявські ченці взяли під свою управу місцеву парохію, і так врятували свій монастир від повної ліквідації під час т.з. йосифінської реформи, яку проводив австрійський уряд. Після цього Хуст-Боронявська обитель деякий час була підпорядкована Мукачівському Василіянському монастиреві. Коли Боронявський монастир 1785 року збагатився коштовним скарбом – Чудотворною іконою Божої Матері, то став одним із провідних відпустових місць Срібної Землі (Закарпаття). Чудотворну ікону Пресвятої Богородиці подарував монастиреві монах о. Іоаникій Базилович. Тоді розпочався період розвою Боронявської чернечої обителі, що тривав півтора сторіччя. Наприкінці 90-их років XVIII ст. – на початку ХІХ ст. на щедрі пожертви прочан і жителів с. Бороняви, монахи спорудили велику нову дерев’яну церкву і дзвіницю, а з цегли-сирівцю збудували новий монастир на 10 келій. Декретом Святішого Отця Лева ХIII від 28 березня 1893 року у Боронявському Василіянському монастирі були започатковані прощі на свята Благовіщення Пречистої Діви Марії та

¹2, 2007 4

Чудотворна ікона Матері Божої Боронявської

Воздвиження Чесного Хреста. Особливо багатолюдним був літній відпуст св. Іллі. У час проведення василіянської реформи в Закарпатській Провінції монастир у Бороняві (1918 – 1938 рр.) став місцем перебування тих монахів, які відмовилися її прийняти. Коли 17 грудня 1938 року новим ігуменом Хуст-Боронявської обителі став о. Іван Сатмарій, то реформовані Отці Василіяни взяли під свою управу і цей монастир. Цей монастир відігравав значну роль у духовному житті Карпатського краю у 30-х роках ХХ ст. Навесні 1938 року тут відбулася велична маніфестація “Цариця України” на 900-річчя віддання Руси-України під Покров Божої Матері.

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ

Коли після т.з. Мукачівського псевдособору в Закарпатській області ліквідовували Василіянські монастирі, 22 серпня 1947 року обласна рада вирішила закрити чернечу обитель і в Бороняві. Монахів планували переселити до Імстичівського монастиря ЧСВВ, але насправді повезли їх до Сибіру. Ігумен монастиря о. Йосиф Завадяк та о. Микола Щепа за небажання зректися своєї віри були засуджені на 25 років ув’язнення. Культові церковні речі та дзвони з монастирської дзвіниці місцева влада передала церквам довколишніх сіл, а монастирське господарське майно перейшло у власність колгоспу. За роки радянської влади чого тільки не робили із монастирських споруд: 1949 року в келіях розмістили дитячий садок, 1953 року – з монастирської церкви зробили склад для зерна, овочів та фруктів, а дещо пізніше – колгоспний корівник. Після невдалої спроби зруйнувати церкву (вірні вчинили опір) її залишили в аварійному стані, обгородивши сіткою з колючого

дроту, щоб ніхто не міг наблизитися до храму. І далі тут була колгоспна стайня для худоби. 12 грудня 1990 року Благовіщенську церкву Боронявського Василіянського монастиря, завдяки наполегливості жителів села і старанням Івана Клованича, було передано греко-католицькій громаді с. Боронява. Відтак в монастирі розпочалися ремонтно-реставраційні роботи. Велику матеріальну допомогу обителі надав о. Степан Січ. Отож уже 8 січня 1991 року, на Різдво Христове, тут відправили першу Службу Божу з часу ліквідації монастиря. 14 червня 1992 року в монастирі було освячено нову дзвіницю і чотири дзвони. Завдяки старанням ігумена о. Андрія Шкреметка, о. Атанасія Чийпеша, праці місцевих жителів і щедрим пожертвам вірних 1999 року було збудовано нову муровану дзвіницю, а також гарну каплицю св. пр. Іллі. Вона призначена для відправлення Богослужінь під час відпустів, які щороку стають багатолюднішими.

¹2, 2007 5

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ Боронявська чудотворна ікона Божої Матері (Богородиця Одигітрія, друга половина XVIII ст.)

ВпершепрочудотворнуіконуБоронявськоїБожої Матері йдеться в літописних записах 1785 року. Натхненний народним переказом про об’явлення неподалік Боронявської чернечої обителі Божої Матері, ієромонах Йоанікій Базилович, а пізніше протоігумен і перший історик Срібної Землі (Закарпаття), намалював ікону Пресвятої Богородиці Одигітрії і подарував її монастиреві. Він зобразив на полотні Божу Матір саме так, як Її бачили очевидці й розповіли під присягою. На свято Благовіщення о. Й. Базилевич передав цю ікону Пресвятої Богородиці до монастирської обителі, і де її освятили і встановили на іконостасі. Невдовзі ця ікона Божої Матері прославилася численними чудами. Виявивши щиру побожність і вимоливши перед образом Пресвятої Богородиці полегшення у життєвих незгодах, прочани складали щедрі пожертви на храм Божий. Ікона Боронявської Божої Матері прославилася на всю околицю своїми багатьма чудами, які засвідчили побожні прочани. Усі чуда описані у монастирському літописі. Щораз більше і більше віруючих з усіх куточків Гуцульщини приходило відмовляти молитви перед чудотворною іконою. Наприкінці XVIII ст. Боронявську ікону Богородиці за чудотворні зцілення, які перевірила спеціальна єпископська комісія, було визнано чудотворною. Згідно з Декретом Святішого Отця Лева ХIII від 28 березня 1893 року її було короновано, а монастиреві надано дозвіл на проведення відпустових свят тричі на рік: Благовіщення Пречистої Діви Марії, Воздвиження Чесного Хреста і св. Іллі. Відтоді на багатолюдні відпусти з усіх сторін краю і далеко з-за його меж ідуть у Бороняву українці, мадяри, чехи, словаки, румуни; йдуть, щоб вимолювати перед Небесною Ненькою полегшення у життєвих незгодах, зцілення від тілесних і душевних недуг, складаючи свої щирі пожертви на храм Божий. Ідучи в своїх національних костюмах, співаючи духовні пісні, вони різними мовами прославляють Божу Матір.

¹2, 2007 6

У роки панування радянської влади в Україні, коли всі Василіянські монастирі Закарпаття було ліквідовано, Боронявську чудотворну ікону Божої Матері зберігали побожні жителі Закарпаття… Тривалий час вона була у Вознесенському храмі міста Хуста. На Великдень, 8 квітня 1991 року, урочиста процесія перенесла чудотворну ікону Божої Матері з Хуста до церкви Боронявської обителі. Ця ікона Божої Матері ніколи не покидає у біді тих, хто з вірою, щирою молитвою, чистим серцем приходить до Неї і з надією просить Її про небесні ласки. Щороку паломництва до Боронявського духовного осередку стають численнішими. Місцеві поети-піснярі прославляють Небесну Захисницю Срібної Землі. Римовані строфи – велична пісня, яку склали 1991 року на честь Боронявської ікони Божої Матері: Від Сина корону маєш, о Маріє… Бороняву заступила, о Маріє, Монастир Ти обновила, о Маріє… В Бороняву всі приходять, о Маріє, В монастирі Тя знаходять, о Маріє… Джерела 1. Лужницький о. Г. Словник Богородичних ікон України // INTREPIDO PASTORI (науковий збірник на честь блаженнішого патріарха Йосифа Сліпого в 40-ліття вступлення на Галицький престіл. 1.11.1944 р.). – Рим, 1984. – С.156. 2. Ваврик о. М. По василіянських монастирях. – Торонто, – 1958. – С. 245–246. 3. Кралицький о. А. Історическоє описаніє манастирей ЧСВВ в Угорщині // Місяцеслов на 1865 рік. – Унгварь, – 1864.– С. 17–18. 4. Клованич І. Історія Боронявського Благовіщенського монастиря. – Львів. 1999. –С. 20-24. 5. Історическоє описаніє монастирєй ЧСВВ в Угорщині // Временникь Ставропігійского Інститута у Львові. – Львів, 1872. – Ч. X. 6. Шематизм іконовь Чина св. Василія Великого, Угорскія области на годь 1870 с кратким історическим очерком монастирей тойже области. – Унгварь, 1869. 7. Боронявскій монастирь // Листок. – Унгварь, 1890. № 6., 15 марта. – С. 65-68. 8. Гіщинський В. Чудотворна ікона Божої Матері у Боронявському Василіянському монастирі Благовіщення Пречистої Діви Марії // Календар “Місіонаря”. – Львів, 2003. – С.273-274. 9. Гіщинський В. Тернистий шлях василіянського Чину за роки панування в Західній Україні радянського комуністичного режиму (1939-1989 р.р.) // Добромильська реформа і відродження Української церкви. –Львів, 2003. – С. 226.

Âîëîäèìèð Ã³ùèíñüêèé

РОЗДУМИ

ÍÀ ÂÎËÞ ÁÎÆÓ ÏÎÊËÀÄÀÞÑÜ “Збережи нас у Твоїй Святині – ввесь день поучатися правді Твоїй”. Божа Воля… Як усвідомити і жити згідно з її законами? Перед кожною людиною в житті постає це питання, яке вона заносить Богові. Залежно від відповіді складається її особисте життя. Воно визначає долю людини, коло рідних і стосунки між ними. “Нехай буде Воля Твоя..” – ці слова Христової молитви ми промовляємо щодня. А чи дотримуємось їх? Я завжди задумуюсь над питанням: “Чому люди не втримують любові до кінця? Чому це так важко зробити?” Від інших ми вимагаємо дуже багато: вони мають бути привітними, захоплюватися нами, носити нас на руках, не мати поганих звичок і слабкостей. Горе, коли нас хтось критикує. І ці постійні вимоги, як життєвий буревій, відштовхують нас подалі від намірів Божих. Хіба не з допуску Божого все у нашому житті? Хіба це не вияв Божої Волі, якщо саме такі люди біля нас? Але ми неодмінно прагнемо змінити тих, які приносять нам прикрощі, викликають спротив, незадоволення: чоловіка, бо він – п’яниця або хворий, невдячних дітей та онуків, стареньких батьків, друзів чи ворогів. Ми обіцяємо любити інших, але насправді любимо тільки себе і своє власне “я”. Ми замало думаємо про те, що ми винні іншим, що можемо змінити чи дати їм. Ми залежні одні від одних у цих стосунках, бо виконуємо Волю Творця, і це все не повинно стосуватися нашого особистого вибору. Вибір Божий – зберегти любов, тому нам потрібно докласти чимало зусиль, щоб безперервно зберігати любов один до одного, бо аж до смерті продовжується ця розсудлива констатація Божої Волі. Наше сучасне співжиття – холодне і дуже важке. Наша мова деколи – тільки зі слів насилля й образ. І для чого це? Для людського співжиття? Бо ми весь час думаємо про особисту владу над іншими, а не про Волю Творця! Це – фантом сьогодення, який впевнено веде нас до безодні, бо ми забули про головне і вічне – Державу Творця та її Волю, в якій

ми так солодко знахабніли, що ставимо себе на перше місце. І куди заведе нас власна воля і власна думка? Тільки до слави і волі земної. Невже Людина не розуміє, що всередині неї таємно живе вічне?! Чому ж ти, людино, боїшся своєї долі? Чи не бачиш, що вона може відібрати в тебе те, що пусте, а над істинним добром влади не має? Воно вічне при тобі, у твоїй волі. Серце твоє, думки твої, дух твій і розум – вони є коренем і началом твоєї фортуни. І вічна воля виникає зі спорідненості душ, які змінюються доброчесністю тих, хто її гартує, а не тих, хто руйнує. Бо Царство Божої Волі – джерело спокою – постане тільки з нас самих.

¹2, 2007 7

РОЗДУМИ Поезія Хмаринки – мої крила. Десь оминаючи мене, проходить літо. Навколо – хмари, що ж мені у них просити – Сльози чи грому для душі? так я це маю. Можливо, іншого чогось для себе запитаю. “Тож подаруйте мені, хмарки височінь, На ваших крилах знову погляд мій Зустріне радість, що живе на небесах. І вже за літом не тужитиму, я – птах, Який з хмаринками піднявся над теплом…” Я зрозуміла, літо – лише сон, Який наздоганятиму завжди, Якщо хмаринками торкнуся я душі. Літо – земне щастя, яке ми повсякчас шукаємо, і постійно хочемо перебувати в ньому. Хмарки – це випробування в житті, які більшість із нас сприймає як кару чи покарання. Потрібно дякувати Богові за випробування в житті, щоби через них зберегти віру, і піднятися над земним щастям до вічного тепла Божої любові, бо крила випробувань – це завжди зліт. Букви в повітрі Букви в повітрі пише природа – І Серце моє огорта насолода. Я вже розумію: у теплих словах Ось листячко впало на легких вустах, Тремтить і радіє, що поряд є я. Візьму його в руки, щоб розмова оця У погляді моїм повіки жила. І хто в це повірить, що світ промовля? І хто це побачить, до серця прийме?!

¹2, 2007 8

Затихла, замовкла, повітря живе Легенько торкнулося моїх думок, А відповідь щира: “Про все пише Бог”. Благослови… Благослови, о Господе, мене І день, що зустрічаю, Благослови його життя І все, що він вінчає. Благослови, хто поряд є, І тих, кого не знаю, Благослови, хто не просив, – За них, Тебе благаю. Благослови на мир в житті, Добро і порятунок, Благослови, щоб зацвіла Троянда в подарунок. Благослови палкі вуста У вічному коханні, Благослови на щирий жаль І на важке зітхання. Благослови дітей-сиріт На радість і потіху. Благослови, якщо сама Проситиму до віку, Щоб не стомилися вуста І не затихли звуки. Благослови, благослови, Щоб оминули муки. Благослови насущний день І те, чим він спливає. Благослови, хто жив, хто вмер, Сльозу, яка стікає. Благослови, що у пітьмі За межами свавілля, Благослови наш світ земний І порадуй спасіння. Благослови… Не забуваймо просити у Господа благословення на події насущного дня впродовж усього нашого життя. Благословляйте дітей і онуків, щоби не втратити особливу цінність Божого проводу. Â³ðà Ïîñ³ê³ðà

ДАЛЕКЕ І БЛИЗЬКЕ

ÑÏÎÃÀÄÈ ÏÐÎ Ä²ÄÓÑß Довго роздумуючи над історією життя свого дідуся, який присвятив греко-католицькій вірі понад 74 роки, я вирішила, що не можу залишити в забутті бурхливе багатостраждальне життя дорогої мені людини – Ґаука Степана. Його ім’я перепліталося з ім’ям таких видатних історичних постатей як: Андрей Шептицький, Іван Мирослав Любачівський, Папа Римський Іван Павло ІІ. Ґаук Степан Васильович народився 8 листопада 1888 року в с. Будинин Грубешівського району Люблінської області в Польщі. Андрей Шептицький висвятив його на священика в м. Перемишлі у грудні 1915 року. Цього ж року він одружився. Отримав парафію у с. Вар’яжі. Прослужив там 30 років. У квітні 1946 року згідно з відомою операцією “Вісла” всіх українців почали виселяти в Україну. І дідуся з родиною насильно виселили. Вони опинилися на Тернопільщині. Дідусь служив у парафії с. Білобожниця. У цей час держава застосовувала жорстокі засоби для знищення греко-католицької віри. Саме тоді він уперше зазнав переслідувань, бо не сприймав православної віри, особливо Московського патріархату. За переконливі патріотичні проповіді його заарештували 1947 року. Проте йому вдалося відкупитись, і він з дружиною втікає у м. Львів, змінивши прізвище Ґаук на Кравчук. Довгий час переховується, мешкає у підвалах міста, пізніше працює городником (6 років) на Сокальщині, в с. Вілька, недалеко від Кристинополя.

о. Степан Ґаук з дружиною та дітьми

Але й тут не покладає рук: працює з молоддю, готує концерти, присвячені Т. Г. Шевченкові. Дідусь живе нелегально. Ніхто в селі не знає, що він – священик. Кагебісти його шукають, а він і далі змінює адреси. Однак без церкви не може жити. Опинившись на Прикарпатті, у с. Тустановичі (між Бориславом і Трускавцем), знову відправляє в церкві, хоч і нелегально. Мешкає в однієї старшої пані. Я часто приїжджала до них у гості. Мій дідусь

був надзвичайно цікавою і всесторонньо освіченою людиною. Насамперед був чудовим проповідником, я неодноразово мала змогу переконатись в цьому. Парафіяни його любили за змістовні, глибокопереконливі проповіді. А ще він малював гарні пейзажі, вирощував квіти, які дуже любив. Також мав дар слова, часто розповідав мені цікаві історії про релігію та минуле України. А ще 1965 року дідусь повінчав мене (як колись моїх батьків).

¹2, 2007 9

ДАЛЕКЕ І БЛИЗЬКЕ Мій дідусь жив заради Церкви, заради утвердження греко-католицької віри, якій присвятив усе своє свідоме життя. Та надходила старість, і дідусь з бабусею хвилювались, як доживатимуть вік самі. Мешкали двоє, а четверо дітей були в Канаді й увесь час кликали їх до себе. Це були 60-ті роки минулого століття, коли нікого за кордон не пускали. Тому це питання важко було вирішити. Коли Церква була заборонена, мусив переховуватись під чужими прізвищами, часто змінюючи і

місце праці. Він був і двірником, і садівником, і сторожем, замітаючи за собою сліди, які часто залишали. Мабуть, він непокоївся тому, що народився і зріс у сім’ї українського патріота, брати і сини якого воювали в УСС, та УГА у 1918-20 роках, а також тому, що де б він не був, ким би не працював – скрізь виголошував гарячі антибільшовицькі промови. Нарешті, вимучений таким важким життям і обставинами, в яких жив, завчасно постарілий, звернувся через відповідні посольства у Москві до секретаря

ЦК КПРС С. М. Хрущова за дозволом на виїзд з України в Канаду. Дідусеві на той час уже йшов 78-й рік. З Божою допомогою йому вдалося добитися цього дозволу. Збулась його заповітна мрія. Лише тут, у Канаді, на повний голос зазвучало святе слово греко-католицького священика. У м. Ощаві він отримав парафію при грекокатолицькій церкві св. Юрія Переможця. У ній дідусь прослужив 23 роки. Упродовж того часу він підноситься до гідності Крилошанина, цей чин йому присвоює 1987 року Кардинал Мирослав Іван Любачівський. Дідусь пише мемуари, твори з релігійної філософії, які друкують у Мюнхені, малює образки, деякі надсилає мені, робить виставку своїх робіт. На честь столітнього ювілею 1988 року Папа Іван Павло ІІ запрошує дідуся до Риму, де він відправляє св. Літургію у церкві св. Петра і Павла. На 101-му році життя, 19 березня 1989 року, зранку відслуживши св. Літургію у церкві св. Юрія Переможця, з погідним спокоєм ліг відпочити у надвечір’я і заснув вічним сном. Вічна Йому пам’ять! І тепер родина Ґауків, яка походить з с. Будинина, з Божого благословення розрослася до світових масштабів: Ґауки є в Канаді, Америці, Іспанії, Португалії. І ми, львів’яни, горді, що нас багато, і що з-поміж нас вирізнився своєю особистістю столітній дідусь – о. Степан Ґаук. Ми гордимось дідусем ще й тому, що він вніс свою лепту у розбудову і збереження грекокатолицької віри.

о. Степан Ґаук

¹2, 2007 10

Ìèðîñëàâà Á³ëèê

ДІТИ УКРАЇНИ

ÑÂßÒÎ ÒÀÐÀÑÀ ØÅÂ×ÅÍÊÀ Â ÁÀÐÑÅËÎÍ²

Т. Шевченко. Свята Родина, 1858 р.

У неділю, 11 березня, українська громада в Барселоні відзначала свято Великого Кобзаря. Ще задовго до початку концерту на подвір’ї церкви св.Павла в Барселоні (найстаріший храм у місті закладений 911 року і збудований у римському стилі) у неї був піднесений настрій. Сюди стікався потік святково одягнених українських родин. Перехожі та присутні на святі іспанці з цікавістю розглядали яскраві українські вишиванки. Тут учні української суботньої школи

могли “похвалитися” друзям родинними реліквіями: “Це коралі моєї прабабці”, “А в цьому корсеті моя мама в Україні на концертах виступала”, “Це сорочка мого тата ”, “ сама сплела цей вінок ” тощо. Були там і національні строї, тільки-но передані з України. Під час концерту емоції наповнили Божий храм. Слово Шевченка, завжди сильне й актуальне, стало для учасників та гостей тією чашею, якою втамовується спрага рідного слова. Свято, що організувала асоціація українців “Червона калина” у Каталонії за організаційної та духовної підтримки пароха української грекокатолицької церкви в Барселоні о. Гектора, стало можливим завдяки величезній громадській роботі багатьох людей. Над сценарієм і постановкою працювали вчителька суботньої школи Надія Петрущак та Інна Андрощук, пісні на слова Т. Шевченка виконував недавно створений хор під керівництвом Марії Мельничин (Костюкевич). Однією з ідей проведення цього заходу було ознайомлення іспанської громадськості з творчістю Т. Шевченка, тому частину поезій Кобзаря учасники декламували іспанською та каталонською мовами. Присутній на святі консул Генерального консульства України в Барселоні Б. І. Сотніков висловив подяку організаторам та учасникам концерту за роботу, яка сприяє духовному єднанню української діаспори в Каталонії. Ãîëîâà àñîö³àö³¿ óêðà¿íö³â ó Êàòàëîí³¿ Â. Ïåòðóùàê

• Ïðàâäà áåç ëþáîâè ðîáèòü ëþäèíó êðèòèêîì. • Ðîçóì áåç ëþáîâè ðîáèòü ëþäèíó õèòðîþ. ¹2, 2007 11

ІСТОРІЯ ДУШІ

Ô²Ë²ÎËÀ – ÏÎÂ²ÐÍÈÖß ²ÑÓÑÀ Філіола (Марія Октавія Мастіс) народилася 20 вересня 1888 року в Мілузі, в католицькій родині, однак мало практикуючій. Філіола – це ім’я, яке дав Марії Октаві Ісус Христос, що в перекладі з латинської означає “мала донечка”. Впродовж сорока трьох років Спаситель провадив з Марією Мастіс довірливі розмови, які, на вимогу її духівника, ретельно записувалися, щоби пізніше могли скористати з них християни. Христос запевнив Філіолу, що ті, хто їх читатиме, будуть наповнені Його Любов’ю. Увечері, в день свого Першого Святого Причастя, у дванадцятирічному віці, Філіола сказала матері: “Мамусю, чую доброго Бога в серці”. Проте матір не повірила їй і, окрім того, щодня ставала до неї холоднішою та суворішою. Через сім років Філіола покинула родинний дім і втекла до Бельфорта, але, не знайшовши там роботи, повернулася додому. У 1912 році матір Філіоли сама прогнала свою доньку з дому. Тепер Філіола вирушає до Парижа. Там знайомиться з родиною Валетт. 1913 року Марія Октавія виходить заміж за Луїса Валетта. Проте цей шлюб був лише цивільним, бо Луїс не вірив у Бога. Проте в 1930 році, після сімнадцяти років життя у цивільному шлюбі, Філіола, відчуваючи щораз більший внутрішній неспокій і муки сумління в серці, звертається до священика зі своєю проблемою. Через деякий час з Риму приходить дозвіл на її повернення в лоно рідної Католицької Церкви. Саме тоді звершується те, що пізніше Філіола назве своїм наверненням, а саме: у храмі Ноґентсюр – Марн вона розважала перед образом об’явлення Господа Ісуса св. Маргарити Марії Алякок і почула “немовби удар серця”, коли молилася за навернення свого чоловіка. Філіола чітко чула внутрішній голос, який говорив їй: “Офіруйся як винагороджувальна жертва за терплячу Церкву в своїх членах”. Так було їй визначено те, що відтоді

¹2, 2007 12

стало її місією. Марія Октавія відновлює релігійні практики і старається любити Ісуса з усіх сил. Лише через три роки, за порадою свого духовного керівника, Філіола жертвує себе Богові під час Служби Божої. Під час цього акту Господь відкриває їй відкриту Рану в Боці Церкви. У цей час Філіола знайомиться з однією монахинею з Чину Сестер Кармеліток, яка радить їй записувати все, що говорить їй Ісус, і передавати ці записи духівнику. Філіола вступає до ІІІ Чину св. Франциска і вибирає собі нового духівника, о. Жана Домініка. Відтоді вона у всьому слухає свого духівника. 1963 року, на його вимогу, пише свою біографію,

ІСТОРІЯ ДУШІ а з 1970 року починає упорядковувати свої записки. 6 червня 1975 року, вночі, після свята Найсвятішого Серця Ісуса, Філіола отримує велику ласку – Ісус дає їй Своє Серце, “немовби живе, вийнявши Його зі Своїх Грудей і вложивши в її серце”. Філіола напише: “Божа Любов прагне наших сердець, щоб бути в змозі дати нам Своє”. Отець Жан Домінік вважає, що можемо бачити в цьому пророцтво, яке стосується нашого часу, відлуння пророцтва Єзекиїла: “Я дам вам нове серце і новий дух вкладу в ваше нутро. Я вийму кам’яне серце з вашого тіла й дам вам серце тілесне” (Єз. 36, 26). Філіола вважає, що цей Божий намір змінить усе на нашій землі. Коли Бог пробудить Свою нову Церкву світла, то це відновлення сердець спричинить також відновлення зовнішнього світу. Розмови Філіоли з Ісусом були записані в хронологічному порядку, однак духовний керівник упорядкував їх за темами, а саме: – важливість, яку ми повинні надавати Його Святій Людській Природі, яку дух прогресу сьогодні хотів би відкинути; – інтенсивність Його Любові до людей, любові, яка так мало отримує взамін; – пагубний вплив сатани у світі; – криза Церкви; – могутність Святого Духа; – важливість культу Пресвятої Діви Марії; – прихід нової Церкви Світла. Про святу Людську Природу Ісус говорить: “…Джерелом любові є Ісус Розіп’ятий. Це – Любов Бога живого, Який віддає Себе через Святу Людську Природу Ісуса, нашого Спасителя. Лише через Святу Людську Природу можна пізнати і зрозуміти цілого Бога (це означає Бога нескінченного в Його триєдиному житті)…”

“Моя мала донечко, щоб дозволити Себе зрозуміти, дати Себе пізнати малим, стаю малим для малих. Через Своїх малих доводжу великих до сорому. Великі віднаходять Мене в малих… Не страждаю вже більше в Моїй Святій Людській Природі, лише в Моєму Містичному Тілі, яке наповнене Духом і живою Любов’ю, а його члени є понівечені. Моє Містичне Тіло стоїть на перешкоді духові світу. Там Мене віднаходять і там Мене переслідують…” (15.12.1970 р.). “… Мені потрібно було мати тіло, природу, серце, розум, щоб Я міг терпіти. Я повинен був стати Людиною, одночасно будучи Богом, аби мати змогу вас відкупити ціною Своєї Крові, ціною Свого Божественного життя яко Людини, цією Кров’ю охоче прагнув заплатити з любові до вас. Потрібен був викуп, щоби спасти вас з неволі гріха, щоби отримати для вас Життя, яке було призначене вам від початку… Подивися, Моя доню, що зроблено з Моєю Жертвою Любові!” (15.03.1971 р.). “Так, Моя мала донечко, Мене можна знайти лише в Моїй хвалі. Однак, щоб дійти до Моєї хвали, слід пройти через Мою Святу Людську Природу; нема іншої дороги. Тільки цією дорогою, котру визначив через Хрест, через цілу Свою Святу Людську Природу; не можна ні викреслити, ні змінити. Я є Тим, яким Єсмь!” (5.08.1971 р.). “… Свята Людська Природа Ісуса повинна стати нашою школою, в якій вчимося того, чого не передадуть найбільші вчені цього світу: таємниці Серця Ісуса… Його Найсвятіша Людська Природа є самою Любов’ю, Любов’ю, Любов’ю!” (16.06.1972 р.). “Моя донечко, глянь на Мою Святу Людську Природу. Подивися, скільки коштувала Мені твоя душа, щоб могла отримати правдиве Життя. Це задля спасіння правдиве Життя. Це задля спасіння душ Я дав Себе розіп’яти і дозволив, аби Мене було упокорено.

¹2, 2007 13

ІСТОРІЯ ДУШІ Моя доню, прагну, щоб ти спасала для Мене душі через вірність Моїй Любові. Терпи, з’єднана з Моєю Любов’ю. Терпи через любов до Моєї Любові, яку так мало люблять, яка так висміяна…” (28.03.1973 р.). “Моя доню, подивися у мовчанні на Мою Святу Людську Природу… поглянь… (візія муки) Моя Любов вимагала від Мене всього з огляду на любов до вас. Моя Любов жадала від Мене принесення в Жертві не лише Людської Природи, але й і Божества. Моя Любов вимагала всього” (22.10.1973 р.). Ісус часто повертається до Своєї невимовної любові до сотворінь. Ось розмова поміж Ним і донечкою: – Мій Ісусе, я негідна Твоєї Любові. Ти є Богом, а я – тільки гріхом… Ти є Святим святих, Богом, Найвищим. Я – правдивою убогістю, лише неміччю… Посідаю тільки те, що Ти захочеш мені дати. – Моя доню, даю тобі цілу Свою Любов, цілого Себе, забуваючи про Свою велич… Моя донечко, дозволь Мені лише ділати.

Світло, Свою Любов, Свого Духа, цілого Себе. Попровадив би їх до таємниці Своєї Святої Людської Природи, яка провадить до Повноти Божественності, до правдивого життя у Світлі… Хто Мене слухає, буде спасенним. – Мій Ісусе, а той, хто не слухає Тебе? – Донечко, всемогутнє милосердя Боже ще прекрасніше (19.11.1971 р.). Моє Серце терпить з Любові до душ одночасно через величезне прагнення, котре – наче палаючий вогонь… Моє Серце терпить через байдужість до Моєї Любові з боку тих, від яких Я найбільше її сподівався. Роздирають Моє Серце! Роздирають Мою Любов… (4.07.1973 р.). – О мій Ісусе, Ти маєш розірване Серце? – Так, Моя доню, через невірність Моїх, які опускають Мене з переляку, боягузтва… Бояться більше людей, ніж свого Бога (12.02.1973 р.). – О Ісусе, скажи, що найбільше потішає твоє Серце? – Моя донечко, любов до Мене, адорування Мене.

• Ïðèâ³òí³ñòü áåç ëþáîâè ðîáèòü ëþäèíó ëèöåì³ðíîþ. • Êîìïåòåíòí³ñòü áåç ëþáîâè ðîáèòü ëþäèíó íåïîñòóïëèâîþ. Моя Любов довершить решту. – Ісусе, тремчу перед Твоєю величчю! – Моя доню, Моя Любов тебе заслоняє, а це дозволяє тобі тривати переді Мною, говорити до Мене і дивитися на Мене. Доню Моя, чи ж Я не твій Ісус? – Ох, так! Ти – моє Усе, попри всю мою людську вбогість… О мій Ісусе, Ти набагато більше любиш душі, бідні сотворіння?.. – Так, Моя донечко. Напиши про це (27.11. 1972 р.). – О мій Ісусе, так сильно любиш душі? – Так, Моя донечко, міг би терпіти ще тисячу разів Муку, щоб спасти одну душу… Однак Мені залишається так небагато! (15.03.1971 р.). – Так, Моя доню, дав би душам усе, чого їм бракує, аби зрозуміли Мене. Дав би душам Своє

¹2, 2007 14

Філіола ділиться з Ісусом думкою про те, що є велика кількість душ, які люблять Його. Ісус відповідає: – Так, Моя доню. Багато душ любить Мене, лише їхні серця не належать Мені. Хочу, щоб ти написала, що терплю, бо Моя Любов не є улюбленою. Біля всього затримуються, тільки не біля Мене! Опускають Мене, кажуть Мені чекати… аж до хвилини, коли знову займуться Мною … Прагну їхніх сердець… Однак не знаходжу місця. Серця надто зайняті, переповнені благими намірами! Моє Серце терпить (31.05. 1975 р.). За посередництвом Філіоли Ісус прагне остерегти Свою Церкву від сатани, затятого ворога Бога і людства. Вона запитує:

ІСТОРІЯ ДУШІ

– Яка зброя є найсильнішою у боротьбі з самим собою і сатаною? Ісус відповідає: – Доню Моя, через Мою Святу Людську Природу Я є найбільшою міццю у вашій боротьбі з собою. Сатана втікає від Святої і Непорочної Діви Марії. Не може перенести Її вигляду. Доню, не може бути задостатньо молитви. Треба постійно молитися. Молитва – наче фортеця, котру не в змозі подолати ціле пекло… (1.08. 1973 р.). – Треба ревно молитися, щоб Ісус дав нам світлих священиків, які запровадять душі до правдивої Божої дійсності. Церква терпить сьогодні набагато більше, ніж будь-коли. Сатана застосовує найдосконаліші методи! Розігрує останню битву, є злішим, ніж будь-коли… Говориться про все, лише не про сатану, але він всетаки існує… і діє!

Ні, Злий – він не спить. Усе для нього є простим у зустрічі з тими, які взагалі не моляться або не моляться достатньо. А яким він є оскаженілим щодо тих, які моляться! Ті, хто знають сатану, розуміють це. Усе це не так уже й забавно. Він не потребує багато, аби проникнути в умисли, увійти в серця. Сатана проникає також у нашу Церкву, Святу Церкву Ісусову! Зумів це вчинити… І тепер перебуває в ній (28.03.1974 р.). – Мій Ісусе, як боротися з підступами сатани? – Моя донечко, інтенсивною молитвою. – Діва Марія є найпотужнішою зброєю проти сатани, а Святе Причастя становить міць душі.., людина, позбавлена молитви і Св. Причастя, наражається на погибель (13.11.1974 р.). Головне послання Філіоли стосується кризи у Церкві. Саме тому Ісус від початку просив її про прийняття і пожертвування в цьому намірі цілого свого життя. Послухаймо скарги Ісуса: – Так, Моя доню, хочуть про Мене говорити, аби Мене пізнавати, але змінюють Мій Дух, а Він не може бути в згоді з духом того світу… (29.06.1971 р.). Хочуть “відновити” Христа, Його Дух! Це заповідане відновлення допровадило цілу Церкву до невиразного безладу… (19.06.1972 р.). Дозволено, щоби Церква була проваджена таким Духом, як масонерія. Ох, будемо терпіти! (28.06.1972 р.). – Моя донечко, прошу тебе про винагородження у Моїй Католицькій Церкві, апостольській, за кожну помилку, котру в ній поповнено. Винагородження задля вигнання Моїх ворогів, які намагаються заволодіти Моєю Церквою, Моїм Духом, Моєю святою Людською Природою. Намагаються позбавити душу єдиного правдивого Духа, Мого Духа, який як єдиний дає правдиве Життя, життя душі. Це Життя Я вислужив Своєю Кров’ю, Своєю Святою Людською Природою, яку хочуть усунути. Дух, Моє Світло і Моя Любов – це єдиний Мир серця (29.06.1972 р.). Філіола називає масонським духом присутність чужого Духа, який проникнув до Церкви. Через це скрите зло Церква є хворою. Філіола часто описує це як рану Церкви: “Поміж тими, хто в Церкві посідає владу і вагу, є і такі, які виступають супроти правдивого Христа…” (10.08.1972 р.).

¹2, 2007 15

ІСТОРІЯ ДУШІ “Свята Церква виливає криваві сльози через багатьох душ, які гублять себе, особливо через священичі душі,.. провадить нас у напрямі бездонної прірви через фальшивого духа, який, однак, має дуже велику кількість християн. Вони уявляють Христа як гарного, толерантного, навіть “зіпсутого”, що нікому не перешкоджає: все в порядку! Мій Ісусе, це страшно, такий стан Церкви – страшний” (23.08.1972 р.). Хочуть подати світу Христа, яким Я не є (31.08.1972 р.). – Моя доню, легковажать Моєю Любов’ю, Моїм Серцем, Моїми прагненнями, Моїми попередженнями… (26.02.1973 р.). Ті, кого Я вибрав, аби Мене пізнавали, стають для Мене згіршенням…. (28.03.1973 р.). – Безлад у Моїй Церкві перевершує все. Промовляю до душ з відкритими серцями. Віддаю Себе цілковито через Свою Любов, через Свого Духа, через цілу Свою Святу Людську Природу для спасіння душ. А тимчасом світла шукають у темрявах! (5.11.1973 р.).

Церква ще більше хвора, ніж світ (8.06.1975 р). Ісус часто показував Філіолі стан Своєї Церкви. Ось що вона говорила про це: – Коли б світ побачив те, що Ісус дав мені побачити, в одну мить навернувся б. (10.08. 1973 р.). Як на ліки від усякого зла, також і в Церкві, Ісус указав на Непорочну Марію – чудесне діло Святого Духа: Сатана є сильний, бо дуже мало молитов до Діви Марії. У парафіях забувають, що Марія взагалі існує! На вервицю нема часу (22.01. 1972 р.). Ісус сказав Філіолі: – Моя доню, сатана втікає від Святої і Непорочної Діви Марії. Не може стерпіти Її вигляду (1.08.1973 р.). Зло залиє землю, особливо Францію, котра не слухає ні Мого голосу, ні голосу Моєї Матері, яка говорить, яка закликає… Ох! Франція буде покарана за свою невірність Моєму Серцю і за свою байдужість до Моєї Непорочної Матері… (8.04.1974 р.). Нове зіслання Святого Духа Для потішення Своєї “донечки”, а через неї всіх Своїх дітей на землі, Ісус показав Філіолі Свою Нову Церкву Світла і Любові. Гурти вірних згромадяться навколо Папи і Нової Церкви, яка відродиться всупереч діянням сатани. Бог розпочав приготування Своїх нових апостолів в укритті, лише ця віднова здійсниться через велике потрясіння і кров. – О Ісусе, яке прекрасне те, що Ти уділиш цілій землі. А чи Твоя Церква наново променітиме? – Моя донечко, більше, ніж будь-коли. Ціла земля ніколи не бачила такого! (8.09.1974 р.). Буде знаною (Церква – прим. ред.) так, як ніколи до тих пір! (11.12.1974). Ісус царюватиме через Своїх апостолів світла, а їхня кількість постійно зростатиме всупереч перешкодам… Буде нове вилиття Святого Духа… Церква стане самим світлом, прекрасним світлом… Ëó¿ñ Êóéîòò Ìàòåð³ë ï³äãîòóâàâ Éîñèô Âîðîáåöü

¹2, 2007 16

Ä²ÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

Ìàð³éñüêà äðóæèíà. ßñíà ãîðà. Ãîø³âñüêèé ìîíàñòèð ÎÎ Âàñèë³ÿí, ²âàíî-Ôðàíê³âñüêà îáë.

Îáðàç Ìàòåð³ Áîæî¿ Ìèëîñòèâîãî Çàõèñòó ç Ñâÿòèì Äóõîì Õóä. Ôåðíàíäî Ðîêàíò³, ÑØÀ

Îáðàç ²ñóñà Õðèñòà, çâ’ÿçàíîãî òà óâ³í÷àíîãî òåðíÿì

Îáðàç Ìàòåð³ Áîæî¿ Ìèëîñòèâîãî Çàõèñòó ç Ñâÿòèì Äóõîì Õóä. Ôåðíàíäî Ðîêàíò³, ÑØÀ

Îáðàç ²ñóñà Õðèñòà, çâ’ÿçàíîãî òà óâ³í÷àíîãî òåðíÿì

Ä²ÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

Ìàð³éñüêà äðóæèíà. ßñíà ãîðà. Ãîø³âñüêèé ìîíàñòèð ÎÎ Âàñèë³ÿí, ²âàíî-Ôðàíê³âñüêà îáë.

ОЧИМА ДІТЕЙ

ÙÎ ÒÀÊÅ ÕÐÅÑÍÀ ÄÎÐÎÃÀ?

Під Хресною Дорогою розуміємо той шлях, який пройшов наш Спаситель. Ісус Христос, починаючи з моменту несправедливого засуду прокуратура Понтія Пилата, взяття Хреста у дворі Каяфи і завершуючи Його страждальною смертю на Хресті і положенням Його найсвятішого Тіла до гробу. Хресна Дорога – це набоженство, під час якого вірні, розважаючи про терпіння Христа, віддають честь Його Страстям. Почитання Хресної Дороги розпочалося з наслідування Пречистої Діви Марії, яка після смерті, а особливо після Воскресіння Ісуса часто відвідувала місця Страстей Господніх, які освячені Найсвятішою Кров’ю, пролитою за нас. Перші християни за прикладом Божої Матері відвідували ті святі місця. Хресну Дорогу почали відправляти на Сході, з ХІІІ ст. і на Заході. У XV-му ст. “Святе паломництво з хрестом ”, як тоді називали Хресну Дорогу, мало аж 47 стацій. До 14–ти її обмежив кармеліт Іван ван Пешен з Голандії. Хресну Дорогу, яка складається з 14–ти стацій, благо-

словив Папа Венедикт XIV у 1750му році. Пізніше це набоженство розвинули монахи, що розселились по всій Святій Землі. Але ж не кожен може відвідати місце Мук Спасителя, вірні почали практикувати Хресну Дорогу вдома, в церкві... Під час почитання мук Христа навертаються остиглі душі, які стають ревними. Хресна Дорога збагачує вірних духовним скарбом, що зберіг для нас Спаситель, Якого бичували та розп’яли на Хресті. Завдяки Христові наші серця знову і знову спалахують палким та гарячим бажанням прославляти Бога. Ми вдячні Тобі, Господи, за Твої безмежні терпіння, які піднімають нас з упадку, рятуючи цілий світ. Це – наша надія на вічне життя в небі поруч із Тобою. На жаль, ми часто не гідні Тебе, і через свої гріхи змушуємо Тебе страждати. Тому тільки в страстях Твоїх можемо знайти порятунок. Знову і знову просимо Тебе: “Пробач нам, Владико, допоможи нам, бо наша душа прагне Тебе. Будемо молитися за навернення

всіх грішників, припинення воїн, беззаконня, адже тільки Твоя любов дає життя світові”. У любові до ближнього можемо пізнати Христа. А Христос – Відвічна Правда – є нашим щастям і надією на наше спасіння. Важливо, щоб людина з дитячих літ співдіяла з Христом на Його Страждальному шляху. Коли з покорою приймаємо терпіння, які роблять нас милосерднішими, то допомагаємо Ісусові нести Хрест. Яка це радість – стати Святою Веронікою, яка покірно служить Христові. Ми, молодь, хочемо Теж служити Тобі, Владико і Боже наш, всі дні нашого життя. Олег Кучер

Хресна Дорога Спасителя нашого Ісуса Христа I стація Ісуса засуджують на смерть Пилат, фарисеї і книжники, усі кричать: “Розпни, розпни його!” – засуджуючи Ісуса на смерть. За що?! Адже всі знали, що Він – не винен. Всі ці зрадники просто злякались, що Ісус відбере у них владу, й зробить усіх людей Своїми послідовниками! Сліпці! У гонитві за багатством вони навіть не зрозуміли, що Ісус не прагне світської слави або влади, адже Він – Бог, який прийшов рятувати світ. Пилат, який сказав, що не знаходить у Ньому вини, рятує себе, видаючи Сина Людського на смерть. А ж він бачив, що Ісус ні в чому не винен. Так і ми, люди, теж часто осуджуємо своїх близьких і друзів, зневажаємо їх, не подаємо руку допомоги у важку хвилину. Діти в школі повинні не перешіптуватися

¹2, 2007 19

ОЧИМА ДІТЕЙ

між собою, а відверто вказувати один одному на помилки. Я гадаю, що ніколи не можна робити наклепи на когось, вважати себе кращим за інших. Часто навіть рідні люди сваряться між собою. А що вже казати про те, як відразу інколи думаємо про незнайому людину погане, а насправді вона є дуже доброю, щирою. Треба задуматись над тим, що через ці наші гріхи Ісус і страждав на Хресті. Зранений, Він прагнув нашого спасіння. Тому я вважаю, що тепер ми повинні спокутувати свої провини. Люди мають відповідати за свої вчинки. Ми повинні молитися за свої гріхи, ходити до церкви, каятися, сповідатися і приймати Ісуса у своє серце у Святому Причасті. Тож зараз, у час Великого посту, роздумуймо про Страсті Спасителя! Завжди думаймо про наших ближніх і молімося за них. Христина Коба, уч. 7-А кл. II стація Ісус бере на себе Хрест Блаженної пам’яті Святіший Отець Іван Павло ІІ, коли ще був Кардиналом Каролем Войтилою, казав, що нікому не відомі наперед власні хрести, але маємо знати, що

¹2, 2007 20

милосердя Боже – безкінечне! Прикладом такого милосердя є Ісус. Беручи Хрест на Себе, Найсвятіший закликає нас іти за ним, адже в стражданнях людина вчиться любити, співчувати. Богочоловік бере на себе тягар гріхів усього людства. Він не відмовляється прийняти всі терпіння. Для чого, заради кого? На це питання є дуже легка відповідь: Він любить нас! Хоче спасти усіх. Думає, що ми все ж покаємося в своїх гріхах. Є багато випадків, коли дуже порядна людина ходить до церкви, не робить нічого поганого, допомагає всім, а проте усе життя страждає, важко працюючи, має багато проблем. Чому це так? Ніхто того не знає – лише Господь. Може Він хоче, щоб у стражданні людина освятилась і врятувала якусь душу? Кожній людині потрібно жити так, щоб не зашкодити іншим, ба, навіть зуміти взяти на себе турботу і проблеми друга, який потрапив у біду. Щодо мене, то я вважаю, що людям потрібно молитися, ходити до церкви, щоб мати постійну опіку Божу, не нарікати на долю і на когось, не виявляти незадоволення, гордості і неповаги до інших, обманювати, скоювати зло-

чини. Стережімося цього і тоді усе буде гаразд! Не біймося терпінь, через які нам доводиться проходити в житті, берімо свій хрест і йдім услід за Ісусом! Леся Дзікунська, уч. 11-Б кл. III стація Ісус перший раз падає під тягарем Хреста Ісус ішов і впав! Як це боляче! Я не хочу, щоб Він падав! Що я можу для цього зробити? Хіба

молитимусь: “Ісусе, пробач мені, дозволь допомогти Тобі нести Хрест, а Ти допоможи мені. Я хочу, щоб усі були такими, як Ти. Чи Ісус заслужив на смерть на Хресті? Він перший раз упав за нас, щоб ми не падали. Хочу допомогти йому встати. Вірю, що Він допоможе нам. Іванна Постоловська, уч. 6-А кл. IV стація Ісус стрічає Свою Матір Наші матері люблять нас, допомагають, цілують, научають. Уявляю, як Матір Божа бачить нашого Господа на шляху на Гол-

ОЧИМА ДІТЕЙ Симеон навіть і не думав, що йому трапиться нагода допомогти Самому Богу. Йому дають Ісусовий Хрест – він не відразу розуміє, що це! Владика показує йому цілий світ, який створив. Симеон, допомігши Ісусові, навчився співчувати. Я хочу звернутися до всіх дітей і дорослих: “Учіться співчувати усім і допомагати усім. Бо як допоможете невідомому, може виявитися, що Він – Ваш найкращий друг. Робіть так. Оля Сташків, уч. 7- А кл. готу. Ісусові важко, і стає ще важче, адже ми і далі, не думаючи, робимо гріхи. А наш Спаситель терпить. Ця зустріч є великим горем для двох Дорогих осіб. Син – рідна душа, за якою болить серце Матері. Ісуса полишають усі сили, але Він іде до кінця. Пригадуючи цю зустріч, ми повинні навчитися любити своїх батьків, щоб вони не сумували. Давайте об’єднаємося серцями із Марією та Ісусом. Христина Остапів, уч. 7-Б кл.

VI стація Свята Вероніка обтирає Ісусове обличчя

Який ніс Хрест – гріхи усього світу: і мої, і ваші, – то її боліло серце. У нашому світі майже не залишилось таких людей, як Вероніка. Коли Ісус лікував усіх хворих, воскрешав померлих, тоді всі йшли за ним. А коли Пилат засудив Його, то Він став нікому не потрібен. Усі хотіли його розіп’яти. Це означає, що не всі люди вміють відповідати добром на добро. Ми маємо бути такими, як Свята Вероніка, що не зрадила Христа. Тож любім і ми Христа – віддано і щиро! Вероніка Постоловська, уч. 7-А кл. VII стація Ісус вдруге падає під тягарем Хреста Ісус падає знову. Юрба байдуже спостерігає за цим. Мені не хотілося б грішити, щоб не завдавати болю Ісусові, хоча я знаю, як важко не впасти у спокусу. Чомусь людині легше робити зло. Щоб робити добро – потрібна мужність. Проситиму Ісуса, щоб Він дав мені сили бути мужнім. Іван Харків, уч. 7-Б кл.

V стація Симеон киринейський допомагає Ісусові нести Хрест

(Закінчення у наступному номері)

Шлях Христа на Голготу, тобто Хресна Дорога, складається з 14ти стацій. Я б хотіла розповісти про свої розважання на шостій стації. Назва її свідчить про те, що скромна Вероніка дуже сильно любила Христа. Всі від нього відвернулись, навіть ті, кого Він оздоровив. Вероніка ніжно дивилася на Ісуса і хотіла Йому прислужитися. Христос бачив це і дозволив їй обтерти Себе. Коли вона бачила Ісуса закатованого,

¹2, 2007 21

ГОЛОС МАРІЇ

Â²ÄÊÐÈÉÒÅ ÑÅÐÖÅ ÃÎÑÏÎÄÍÜÎÌÓ ÌÈËÎÑÅÐÄÞ “Любі Діти! Відкрийте свої серця для милосердя Господнього у цей час посту. Небесний Отець хоче кожного з вас визволити із рабства гріха. Тому, Мої любі діти, використайте цей час і зречіться своїх гріхів через зустріч із Богом у молитві й оберіть шлях святості. Зробіть це з любові до Господа Ісуса, який визволив вас з гріхів Своєю Кров’ю, аби ви, щасливі жили у мирі. Не забувайте, любі діти, що ваша свобода – це ваша слабкість, тому слідуйте Моїм закликам із серйозністю. Дякую, що відповіли на Мій поклик!” 25 лютого 2007 року Господь не припиняє пошуки людини і манить її до Себе, аби вона могла жити в Ньому і віднайти повноту ласк. Він показує нам Свою милосердну любов, посилаючи Свого Сина Ісуса Христа, який спас нас через Свою смерть, страждання і воскресіння. “Бог бо так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним“ (Ів.3,16). Богородиця каже: “Відкрийте свої серця для милосердя Божого у цей час посту!” Де, як не у милосерді Божому людина може знайти спасіння та надію? Ми можемо питати себе: чому так важко повірити у Боже ми-

¹2, 2007 22

лосердя? Коли ми віримо у милосердя Господа, то повертаємося до коренів гріхів. А для людини найважчим є пізнати свої гріхи і визнати їх. Якщо вона не відчує себе грішною, то й не відчує потреби довіритися Божому милосердю. А з іншої сторони світ разом з людиною кричить про милосердя, прощення і любов. У глибині Божого Серця є спрага і бажання визволити Своє творіння з рабства гріхів. Навіть коли усвідомлення гріха втрачено, воно все одно є фактом, що відбувся, і ми страждаємо через це щодня – кожен зокрема і цілою родиною. Те, що людина не помічає і від чого втікає, переслідує її найбільше. Лише тоді, коли людина набереться сміливості глянути у вічі

тому, що її болить і що її лякає, тоді лише розпочинається процес зцілення і звільнення. Це є найважчим кроком для людини. Для кожного є найважче позбутися своєї пристрасті, це є його тягарем (наркотики, погані звички, азартні ігри, алкоголь). Лише коли людина визнає свою залежність, тоді вона стане переможцем, який боротиметься за свободу і переможе, ставши вільним. Мати Марія, яка нині закликає до сповіді, Своїми посланнями спонукає нас довіритися Божому милосердю у святій Сповіді. Це Таїнство дає нам змогу не тільки отримати прощення наших гріхів від Бога, але й дарує нам силу боротися і бути витривалими на шляху миру, свободи і навернення.

ГОЛОС МАРІЇ

“Ваша воля – ваша слабкість”, – стверджує Богородиця. Насправді час посту нам нагадує, що ми ще не досягли нашого призначення, а перебуваємо серед пустелі. А в пустелі не можна нічого передбачити. Постійно виникає небезпека, що ми впадемо, втратимо свою волю та промарнуємо її на крихту щастя, задоволення і радості, які дарує нам гріх. Бог хоче нас не частково, а цілком. Свобода, яку Він дає нам, є даром, але й водночас тягарем і великою відповідальністю. У ній ми несемо відповідальність за кожен момент і не можемо звільнитися від неї. На своєму життєвому шляху ми ні не самотні, ні не покинуті, ні не залишені самі на себе.

Сприймімо те, що повідомляє нам Богородиця, серйозно, так, щоб ми зустрілися з Богом, ідучи шляхом святості, миру і свободи. *** Візіонерка Мир’яна Драґічевіч Сольдо з 24 червня 1981 року до 25 грудня 1982 року мала щоденні візії. Під час останніх видінь Богородиця сказала їй, довіряючи 10-у останню таємницю, що вона з’являтиметься їй щороку один раз, а саме 18 березня. Так трапилося і цього року, як у всі попередні роки. Багатотисячний натовп паломників зібрався на молитву на вервичці в общині “Сенаколо“. Видіння розпочалося о 1407 і

тривало до 1412. Богородиця передала таке послання: “Любі діти! Я приходжу до вас як Мати з дарунками. Я приходжу з любов’ю і милосердям. Любі діти, Серце Моє велике. Через піст і молитву хочу поєднати у ньому всі ваші серця. Хочу, аби ваші серця тріумфували разом через любов. Я хочу, щоб через цю любов ви побачили істинну правду, вірний шлях і справжнє життя. Я хочу, щоб ви бачили Мого Сина. Дякую”. Богородиця благословила всіх нас і всі релігійні предмети. Вона знову наголосила, що це – Материнське благословення, і Вона заступається за всіх, хто щоденними молитвам згадує Її Сина і славить Його (Мир’яна пояснює, що тут ідеться про священиків). “Любі діти, хочу від усього Серця подякувати за жертви посту. Хочу закликати вас продовжувати так постити з відкритими серцями. Із постом та обмеженням, Мої діти, ви станете міцнішими у вірі. Через щоденну молитву знайдете у Бозі правдивий мир. Я – з вами і є невтомною. Хочу привести всіх вас за Собою у Небо, тому щодня обирайте святість. Дякую, що відповіли на Мій поклик”. 25 березня 2007 року î. Ëþáî Êóðòîâ³÷, Ìåäæóãîð’º

• Âëàäà áåç ëþáîâè ðîáèòü ëþäèíó íàñèëüíèêîì. • ×åñòü áåç ëþáîâè ðîáèòü ëþäèíó çâåðõíüîþ. ¹2, 2007 23

КІНЕЦЬ ЧАСІВ

“ÎÖÅ ÍÀÄÕÎÄÈÒÜ ²ÑÓÑ ÕÐÈÑÒÎÑ ÍÀ ÕÌÀÐÀÕ Ó ÑËÀÂ²...” (Закінчення. Початок у №6, 2006р., №1, 2007р.)

повернення, світ не приймає Бога, лише малий “остаток” є Йому вірний.” Світ огорне заперечення Бога “Світ цілковито буде огорнутий темрявою заперечення Бога, впертого відкидання Його і бунту проти Його закону Любові. Холод ненависті наново опустошить дороги цього світу. Майже ніхто не буде готовим до Його приходу”. Люди не пам’ятатимуть про Нього “Великі вже не пам’ятатимуть про Нього, багаті замкнуть перед Ним двері, а Його учні сильно заглибляться в пошуки самих себе і зміцнюватимуть свої позиції…” Чи знайде віру?.. “Чи однак Син Людський знайде віру на землі, коли прийде?” Прибуде несподівано, а світ не буде готовим до Його приходу. Прибуде на суд, до якого людина не буде приготовлена. Прийде, щоб – після подолання та знищення Своїх ворогів – встановити Своє Царство на світі”. Обставини приходу Ісуса Христа Марія, передаючи послання о. Гоббі, дала нам багато інформації, котра висвітлює прихід Її Сина Ісуса. Зовнішні ознаки другого приходу будуть подібними до першого “Його другий прихід буде подібним до першого, Мої наймиліші сини. Повернення Ісуса у хвалі – перед його останнім приходом на Останній суд – подібний буде до Його народження в цю Святу Ніч. Однак ця година є таємницею Отця. Марія пояснює нам, що перед першим приходом Ісуса і тепер, коли наближається Його

¹2, 2007 24

Прийде через Свою Матір “Вдруге Син прибуде до вас через Свою Матір. Як Слово Отця послужилося Моїм дівичим лоном, щоб дійти до вас, так Ісус послужиться Моїм Непорочним Серцем, аби прибути і запанувати посеред вас. Це – година Мого Непорочного Серця, бо власне приготовляє прихід Царства любові Ісуса у хвалі…” Приходить у тиші та в укритті 24 грудня 1977 року Марія сказала, що прихід Христа уже доконується: “Нині – як і тоді – цей прихід звершується в укритті”. Порівнюючи Його народження з Його повторним приходом на світ, Марія заохотила нас, щоб ми, як пастушки, – посеред мовчазного і ворожого світу – зуміли

КІНЕЦЬ ЧАСІВ відкритися Ісусові: “Велика тиша оточувала реалізацію Божої таємниці. Посеред ночі, коли тиша оповила все, відвічне Слово Отця зійшло, як роса, на світ, покликане до прийняття Божого зерняти… відкрилися серця пастушкам, які потрафили зрозуміти те, що закрите є для великих. Так повинно бути під час кожної зустрічі зі Словом, щоб воно сталося тілом в житті кожного з вас… мусить так бути також і під час Його другого приходу, коли повернеться у сяйві Своєї Божественності, коли прийде на хмарах небесних, аби встановити Своє Царство у хвалі”. Хрест буде брамою Його повернення Матір Божа заповідає – за посередництвом о. Гоббі, – що переслідування, Хрест і терпіння стануть знаменням і брамою, котрі відкриють дорогу Ісусові, який прийде визволити нас від зла: “Закривавлений Хрест, про котрий розважаєте нині у смутку, стане причиною вашої найвищої радості, бо переміниться у великий променіючий Хрест. Хрест променіючий, котрий розтягнеться від Сходу до Заходу і появиться на Небі, стане знаком повернення Ісуса у хвалі. Променіюче дерево Хреста переміниться на Трон Його тріумфу, бо Ісус зійде на нього, аби впровадити Своє славне Царство на цьому світі. Променіючий Хрест, котрий з’явиться на Небі на кінець очищення і великого утиску, стане брамою, що відкриє великий і темний гріб, в котрому лежить людство. Буде воно допроваджене до нового Царства Життя, котре Ісус установить через Своє славне повернення”. Людство очиститься через терпіння і кару Людство, яке відійшло від Бога і щораз більше бунтує проти Нього, мусить бути очищене до приходу Ісуса. Марія заповідає, що наше очищення через кару є необхідне задля нашої внутрішньої віднови: “Людство переживе хвилину найвищої кари і буде таким способом приготовлене до прийняття Господа Ісуса, який повернеться до вас у хвалі”. Вогонь спаде з Неба, і людство буде очищене і цілковито відновлене, аби завдяки тому бути готовим до прийняття Господа Ісуса, який поверне до вас у хвалі”.

Архангел Гавриїл звістує людству повернення Ісуса Христа 29 вересня 1994 року Пресвята Матір, говорячи про завдання, довірені нині Архангелам, сказала: “Архангелові Гавриїлу довірено велику місію проголошення повернення Ісуса у хвалі для встановлення Його Царства на світі. Від нього прийшла небесна обітниця першого приходу Мого Сина на світ, і тепер він також стане світлим посланцем другого приходу Ісуса у хвалі”. Марія приготує дорогу Оголошує повернення Ісуса насамперед сама Марія. Не лише заповідає, але й приготовляє Йому дорогу. Старається якнайкраще приготувати нас до гідного прийняття Її Божественного Сина у світі, котрий на загал Ісуса відкинув: “У тих часах позостане в Католицькій Церкві тільки малий останок, вірний Христові, Євангелії та цілій Її Правді. Той малий останок утворить малу групу, яка буде збережена у глибинах Мого Непорочного Серця. Цей малий остаток утворять ці Єпископи, Священики, особи чернечі та вірні, які будуть сильно з’єднані з Папою. Усі вони будуть згромаджені у Вечернику Мого Непорочного Серця на неустанній молитві, в постійному принесенню себе у жертві, цілковитому віддані, щоб приготувати болісну дорогу на другий і славний прихід Мого Сина Ісуса”. “Відтоді бачитимете, що Моє Світло стає щораз міцніше, аж осягне вершину своєї краси, яка відбиватиметься у всіх частинах світу. Чим більше скрізь розповсюдиться непорочне світло вашої Небесної Мами, тим більше людство і Церква будуть приготовлені до приходу Господа, що надходить...” Тріум Серця Марії є колискою славного повернення Ісуса Марія відіграє особливу роль у приготуванні людства до прийняття Ісуса, який повторно приходить на світ: “Як любов Мого материнського Серця була найціннішою колискою під час Його першого Народження, так і тріумф Мого Непорочного Серця стане колискою Його славного повернення”. î. Ñòåôàíî Ãîáá³

¹2, 2007 25

НАМ ПИШУТЬ

ËÈÑÒÈ ×ÈÒÀ×²Â Слава Ісусу Христу, шановна редакціє! Пише до Вас Надія Галябарда. Ваш журнал потрапив мені до рук нещодавно і зовсім випадково. Та вже з першої сторінки він настільки захопив мене, що відклала його тоді, коли дочитала до кінця. Більше б таких релігійних видань виходило в Україні. Якось у мене був (як мені тоді здавалось) дуже важкий період у житті: море запитань і жодної відповіді. Може, це й нормально для двадцятирічних… Я замкнулась у собі й опинилась з проблемами вічна-віч. Зізнаюся, що було важко, та я вистояла. У Вашому журналі я знайшла чимало відповідей на питання, які так мучили мене. Впевнена, що якби читала його раніше, то багатьох труднощів можна було б уникнути. Тепер знаю, коли настане сіра смуга, я матиму “порадника”. У мене є одне прохання: перегляньте, будь ласка, вірш, який я написала. Якщо він вартий уваги, то надрукуйте його, будь ласка, у Вашому журналі. До Ісуса Коли стоятиму над прірвою глибокою, Де виходу немає – тільки вниз, Коли шукатиму для серця спокою, Ховатись буду від щоденних криз, Коли замерзне серце від байдужості Або чинитиму йому наперекір, Внеси у нього хоч краплину вірності, Не дай душі “протертися до дір”. Я в цьому світі – лиш краплина в морі, Та знаю, що Ти чуєш голос мій. Від Твого імені мені шепочуть зорі: “Ти є дочка Моя, а Я є Батько Твій! Ступаймо разом стежкою Любові, Я покажу до Неба вірну путь. З тобою буду в кожній краплі крові, Хай дні Твої зі Мною в ногу йдуть”. Надія Галябарда *** Слава Ісусу Христу, дорога редакціє улюбленого журналу “Діти Непорочної”! Щиро дякую Вам за те, що Ви є, за Ваші повчання і роздуми! На сторінках Вашого журналу завжди є розділ “Листи читачів”. Дуже часто читачі звертаються з проханням пояснити деякі речі, які

¹2, 2007 26

ми, грішні, не знаємо або не розуміємо. Я також звертаюся з таким проханням. Усі християни знають, що опікуном Ісуса був св. Йосиф, обручник Діви Марії. Чому про нього більше не згадують у Святому Письмі й Церква не встановила спеціального дня для його вшанування, адже йому належить особливе місце у християнському світі. Яким було його життя і як воно завершилось? Вибачте, що маю так багато питань. Якщо Ваша ласка, то дайте, будь ласка, відповіді. Бувайте здорові. Бажаю Вам плідної праці. Ще раз дякую за те, що Ви є! Слава Ісусу Христу! Іванна М. Слава Ісусу Христу! Дорога редакціє! Хочу подякувати Богу за те, що Ви є, що несете Його слово до людей. Нехай Бог благословить кожен день Вашого життя, а Матінка Божа опікується Вами. На жаль, моє знайомство з журналом “Діти Непорочної” відбулося лише півроку тому. Я зрозуміла, як багато втратила разом з родиною. Цим знайомством я завдячую нашому отцю-настоятелю парафії Непорочного Зачаття Діви Марії у м. Погребище, Павлові Снігуру. Я негайно передплатила журнал через пошту, тому що придбати його іншим способом у нас неможливо. Тепер з нетерпінням чекаю кожного номера. У мене є дві доньки. Я хочу подати на Ваш розсуд вірші, які написала моя старша донька Іванна напередодні річниці Першого Причастя. Вона навчається у восьмому класі, 20 лютого їй виповнилося 14 років. Додаю також розповідь про ікону Бердичівської Матері Божої. Джерело святості Над широкою річкою височить старовинна фортеця Бердичівської Матері Божої. Славнозвісне місце, яке пройняте молитвами багатьох поколінь і святістю, досі приваблює людей з різних куточків України. Саме у цих стінах, уже давно покритих мохом, перебуває скарб віри і духовності, джерело благословення і чудес. Співом пташок і мерехтливим світлом різдвяних ялинок оточений чудотворний образ Бердичівської Матері Божої...

НАМ ПИШУТЬ Після вимушеної перерви, спричиненої пануванням тоталітарного режиму, від 1991 року знову “б’ється” серце відомої з давніх-давен фортеці Бердичівської Матері Божої. Таких святих місць на планеті всього вісімнадцять. Щодня вірні приходять до Бердичівської Матері Божої й уклінно просять у Неї благодаті. Коли дивишся на святий образ, то мимовільно на очах з’являються сльози і відчуваєш, який ти – безпомічний, бо не можеш жити без Бога. Різні почуття переповнюють серце. Божественна ікона творить чуда. Образ Бердичівської Мадонни як Заступниці і Покровительки міста, Житомирської дієцезії та цілої України віддавна славився чудами. Лише до офіційної коронації образу Папою Римським Бенедиктом XIV в далекому 1756 році хроніки бердичівського монастиря, де знаходилася, зафіксували 263 чуда, підтверджені свідками, зокрема чотирнадцять воскресінь померлих. А взагалі культ Марії у монастирі Босих Кармелітів започатковано ще чотири століття тому. Відтоді у Бердичеві побувало сотні тисяч паломників. Напередодні німецької окупації 1941 року на монастирській вежі спалахнула пожежа, яка тривала кілька днів. Вогонь перекинувся на споруди костелу, ймовірно, саме тоді згорів або зник образ. Утім залишилися фотографії й малюнки, які стали основою для створення точної копії ікони. 9 червня 1997 року Папа Римський Іван Павло II посвятив копію чудотворної ікони Бердичівської Матері Божої у краківському костелі св. Ядвіґи під час паломництва до Польщі. Її привезли до Бердичева 20 липня 1997 року. Ікона написана витончено і ніжно, ніби над нею працював сам Бог. Неодноразово люди плачучи, падали перед нею, дякуючи за даровані благодаті. Світлим благословенням обдаровує вона тих, хто вірить у її силу. Найпрекрасніша і наймиліша ікона... З радісним серцем дивишся на неї – і сльози блищать на очах. Якщо колись у Вас буде нагода, прийдіть і подивіться найпрекраснішу з ікон. Повірте, що цю мить Ви запам’ятаєте на все життя. Перебувайте з Богом! З повагою Олена *** Перше Причастя Я тихо в костел свій зайду І руки в молитві складу: “Ісусе, мій рідний, Тебе я люблю І чистої віри у Тебе прошу”.

І ось на вівтар поклали Причастя. Я хочу Ісуса чимшвидше прийняти. І радості, щастю не має вже меж: Ісус прийшов до дітей із небес. Сповнилось серце віри, надії, Ісус оселився в серці моїм, І з радістю молюся я до Марії, Подяку Матері всі вознесім. І сонечко сяє – скрізь віра палає. Ангели грають на арфі своїй, І діти виходять щасливі та раді, Що Бога мають у собі. О Маріє, ранкова трояндо Свіжа і чиста ранкова трояндо, Маріє, Ти – чиста, як срібна вода. Даруєш Ти нам Причастя багатство, Ніжна й прозора Твоя душа. Червона троянда приваблює око, Як пристрасть до віри, бажання, мети, І тихо схиливши голову перед Богом, До неба готові ми йти. Сонячна, світла, як жовта троянда, Усміхнена йдеш Ти до нас. І радість, надію, безмежнеє щастя Даруєш дітям своїм в скрутний час. Ніжна роса лежить на пелюстках У вечірнім сяйві рожевих троянд. А Ти, наче зірка у темному небі, Освітлюєш сяйвом до Бога нам шлях. Пахуча і чиста біла троянда, Біліша від снігу і легша від хмар, Тендітна й чарівна, о Мати Маріє, Стаєм на коліна у радісний час. Іванна Коцюба *** Божа любов… О, якби люди збагнули її. Яке це безмежне щастя! Яка невимовна радість спілкування з любим Господом! Знати, що в Небі є Приятель, який віддав за тебе життя, який ніколи не зрадить, який ніколи не покине, який завжди дарує лише найсолодші людські почуття: мир, любов, спокій, благодать. Ніхто з людей не зможе подарувати цієї радості й любові вповні. Ця Божа любов зігріває своїми променями, окрилює – і ти з великою жертовністю виконуєш свої обов’язки, і кожен день для тебе є святом – святом Божої любові та милосердя.

¹2, 2007 27

НАМ ПИШУТЬ Я не відчуваю свого Бога Справедливістю, натомість постійно відчуваю Його досконалу Любов. Я знаю, що є багато людей, які не пізнали і не відчули батьківської любові, але я знаю, що хто покуштував Любов Небесного Отця, той зазнав правдивого щастя, у порівнянні з яким земна любов і земні радощі – ніщо. І якщо приходять спокуси, то тим більше прошу разом з Томою Кемпійським: “Тому благаю Твою ласкавість і молю про те, щоб я розчинився в Твоїй любові й уплив у Тебе, і вже більше не дбав ні про яку іншу втіху”. Св. Альфонс Ліґуорій каже: “Якщо ця свята любов увійде до серця, то душа не звертатиме уваги на те, чим світ дорожить”. Інколи мені теж хочеться кричати на весь світ, як о. Піо: “Любіть Ісуса! Якби ви знали, який Він добрий!” Хоч і маю терпіння, одначе усвідомлюю, що Ісус радо розділяє їх зі мною і що вони – як та жива джерельна вода для мого духовного очищення. І тим більше розумію слова з Євангелія: “І вас носитимуть при боці, й на колінах вас будуть голубити. Як утішає когось рідна мати, так я буду вас утішати, і найдете втіху в Єрусалимі.” (Іс. 66, 12-13). Ми, люди, ніколи не зможемо збагнути Божої Любові, ніколи Їй винагородити, але завжди зможемо Її прийняти. Проте Ісус учить, щоб ми не тільки приймали Його Любов, а й дарували тим, хто перебуває біля нас. “Бо якщо в серці християнина немає глибокої любові Христа і прощення, то його релігія – лише слова, обман і великий тягар”. Св. Альфонс Ліґуорі навчає нас, як можна здобути Божу любов. Для цього слід використовувати такі засоби: 1) позбавлення прив’язаності до сотворінь; 2) роздуми про Христові Страсті; 3) підкорення Божій волі; 4) розважання; 5) молитва. Молитва до Розп’ятого Ісуса для отримання Його Святої Любові Ласкавий Ісусе, порань мою душу Своєю любов’ю, щоб я завжди тужив і зітхав за Тобою і Твоєю любов’ю, і через те бажав померти, щоб досконало злучитися з Тобою у вічності. Нехай моя душа невпинно прагне і шукає Тебе, розмовляє про Тебе, знаходить Тебе і звеличується Тобою. Нехай моє серце буде постійно звернене до Тебе, бо Ти – єдина моя надія, моє багатство, мій спокій, моє прибіжище, моя доля і скарб.

¹2, 2007 28

Молитва до Пресвятої Богородиці для виєднання любові до Христа: Пречиста Діво Маріє, Ти так сильно бажаєш, щоб люди любили Ісуса. Виєднай мені ласку сильно любити Його і не любити нічого, тільки Його. Моя Владичище, Ти в змозі отримати від Свого Сина, що тільки бажаєш. Молися за мене і потіш мене. *** Розмова з Богом Розмова з Богом так потрібна, Вона дає багато сил, Терпіння, волі та натхнення Здолати зло, радіти всім. Розмова з Богом вчить, як жити, Один одного любити, І, звичайно, всім прощати, Та від зла оберігати. Розмова з Богом так потрібна, Вона веде до добрих справ, Лишає вибір за тобою, Не даючи нікому прав. Люцина Дорофєєва *** Христос Воскрес Боже, як радісно мені: Христос Воскрес! Нехай воскреснуть наші душі! Ісусе, я відчула ту любов До тебе, Яку зсилаєш ти З небес для мене. Я крашанку беру, У Великодній кошичок кладу. О, Господи мій Милий, Як би хотілося мені, Щоб разом із освяченою паскою Ми освятились. Нехай у наших душах Загине всяке зло, Бо все ожило, все живе, – Христос Воскрес! Ісусику Воскреслий, Прийди у кошичок Кожної людини, – Заглянь у серце її, Щоб любила вона Тебе, Як люблять діточки Розписане яйце.

НАМ ПИШУТЬ О Господи, а що ж робити Тим, які одні? Зішли їм радість, Яку зсилаєш ти мені. О, Матінко Мила, Царице Небесна, Зійшли і ти з небес Любов свою, Бо Господь коли Воскресив Христа, Воскресив і душу Твою. Отці наші любі, Освячуючи наші кошички Разом із паскою, Осв’ятіть і наші душі, Щоб вони ожили І Воскреслого Христа У серце своє пустили. Прийди до Роз’пятого Христа Поглянь, як Він страждає За мене, за тебе. Кров невинну проливає… Ісусе, Ти на Хресті, А все благаєш: моліться, Будьте добрі, Як і Я молюсь за вас До Отця Свого. Не пам’ятайте один одному злого, Не грішіть, бо ви в гостях, Зі мною будете вдома. Підійди до Хреста, Поглянь ще раз, Бо Він на тебе чекає. Не клянися, тільки молися І щиро дякуй Йому за все. А він до тебе прийде, Обніме, як Свою дитину. Марія Миляник *** Марійська дружина Марійська дружина – Це моя родина. Нас оберігає Божа Матір єдина. Стараються діти Сюди прийди, Щоб Божу ласку Тут віднайти.

Гошівська Божа Мати Дуже добра до нас, Вона пригортає всіх Кожен день, повсякчас. Любімо Її Великі й малі, Вона не залишить Ніколи в біді. Василь Борис, 11 років Марійська дружина Над підгірськими полями Гора Ясна вся скалиста, Де засновано Марійську, Що оберігає Пречиста. На Марійській Божа мати Нас Бере під свій покров. Повна ласки й благодати – Їй ми шлем віночок молитов. Марійська дружина Для мене є всім – Це моя родина І мій другий дім. Марія зі мною – Я знаю завжди: В хвилину похмуру, Й хвилину біди. Тож прошу я, Боже, Мене захисти, Щоб далі з Тобою Могла я іти. Ірина Борис, 15 років *** ЛЮБОВ 19.02.2007 р. – понеділок (1-й день Великого Посту)

Любов – це найзапашніший аромат чудової квітки, а квітка – це душа людини. Є різні квіти: польові, домашні, парникові. Але кожна красива і кожна має свій неповторний аромат чеснот. Господь дбає про всі квіти і дає їм одежі, кращі від царських. “Гляньте на польові лілеї, як ростуть вони: не працюють і не прядуть. Та я кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них” (Мт. 6, 28-29). Душа в повноті краси і величі розквітне тільки у

¹2, 2007 29

НАМ ПИШУТЬ Царстві Небесному, але й тут, на землі, може досягнути досконалості (залежно від зусиль, спрямованих на уподібнення до Ісуса). Якщо через молитву, піст, милостиню, умертвлення пристрастей, прийняття до серця Євхаристійного Ісуса, Служби Божі, Хресні Дороги, адорації, жертви, богопосвятне життя душа на землі не повністю отримує Дари Святого Духа, то вона – пуп’янок, з якого в Небі виросте чудова квітка. А якщо “душечка чиста” вже тут, на землі, дбає тільки про небесне, то збирає собі скарби на Небі, “де ні міль, ні хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають” (Мт. 6, 19-20), шукає “Царства Божого”, просить про просвітлення, отримання Дарів Святого Духа, Божу Опіку, Любов і Милосердя, шукає цих пречудних і предивних Господніх Дарів, стукає в Боже серце (Мт. 7, 7-8), а насамперед приймає до своєї душі “божественні, святі, пречисті, безсмертні, небесні і животворящі, страшні Христові Тайни”, тоді душа вже на землі може уподібнитися до Ісуса, Його багатостраждальної Матері, Їхніх люблячих і гарячих сердець, отримуючи і зберігаючи Дари Святого Духа. Відтак душа стає подібною до запашної квітки, яка, запліднившись, може зродити плоди Святого Духа, Любові, Милосердя. Отож душа вже на землі наслідує Христа, поєднується зі своїм Творцем, у Трійці Єдинім, стає істинним “сином Бога Отця” й уподібнюється Ісусові – стає “маленьким Ісусиком” через посередництво дії Святого Духа, який просвічує людину і може відкрити їй багато Божих таємниць, “наведе вас на всяку правду” (Ів. 16, 1315). Дух Святий зійшов на апостолів у день П’ятдесятниці та скріпив їх у вірі, відкрив їм очі правди, дав мужність, ревність і завзятість у поширенні Божого Слова – Євангелії, дав їм владу хрестити усі народи “в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав” (Мт. 28, 19-20). Дух Святий – це і є Любов, якою Син любить Отця Небесного й Отець любить Сина. Любов – “животворна” і всеохоплююча, тому вона є найбільшим Даром Святого Духа (І Кор. 13, 13). Любов – це сам Бог у Пресвятій Трійці. “Бог є любов, і хто пробуває в любові, той пробуває в Бозі, і Бог пробуває в ньому” (Ів. 16). Тому ми всім серцем, усією душею, всієї силою і всією думкою (див. Мт. 22, 37-40) повинні благати Бога про Дар Любові – Любові до Бога, в Трійці Єдиного – Бога Отця, і Сина, і Духа Святого, який є єдиним нашим добром, щастям і прагненням усіх наших бажань, щоб поєднатися з Ним, щоб стати “маленьким Ісусом”

¹2, 2007 30

й уподібнитися животворним Серцям Ісуса і Марії. Якщо ми зреклися себе самих, взяли свій хрест і пішли за Ісусом (див. Мт. 16, 24-25), задля імені Ісуса покинули дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля (див. Мт. 19, 29-30), тоді вже не ми живемо, а Ісус живе в нас, бачить нашими очима, говорить нашими устами, слухає нашими вухами, а наші кроки прямують за Ісусом, ми уподібнюємося животворному Серцю Бога, яке горить любов’ю до всіх втомлених і обтяжених (див. Мт. 11, 28-30). Тому любов є найбільшим Даром Святого Духа, бо Любов і є Святий Дух, Любов – це істинний Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий у Пресвятій Трійці. Перша і найважливіша заповідь любові: “Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю”. Друга подібна до неї: “Люби ближнього твого, як себе, самого” (Мт. 22, 37-40). Але Ісус дав нам нову заповідь любові – любити один одного не як себе самого, а “як Я (Ісус) вас возлюбив”: “Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив! Ніхто не спроможне любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає… Ви – друзі мої” (Ів. 15, 11-13). Справжня любов є обов’язково жертовною і одночасно “животворною”, тобто творить життя силою Святого Духа. Тільки така любов може давати життя, творити любов, добро, перемагати зло, підтримувати фізичне життя та життя душі й Духа як у самій людині, так і в тих, до кого торкається”. “Животворна любов” є в Ісусові, у Пресвятій Трійці, яка сама є “животворною любов’ю”, і саме ця любов підтримує все життя на Землі й у всій Вселенній. Коли людина поєднана з Ісусом, з Пресвятою Трійцею, коли вона уподібнюється сповненому Любов’ю Серцю Ісуса, тоді вона в змозі через зв’язок з Богом не тільки підтримувати своє фізичне і духовне життя, а й давати “промені полум’я любові”, яке горить в її серці іншим людям і спалювати та розчиняти ними все негативне, все погане, все недосконале в інших душах, відновлюючи їхній зв’язок з Творцем. 6.03.2007 р. – вівторок (3-й тиждень Великого Посту)

Все у світі створене любов’ю, через любов і задля любові. Бог є Любов’ю, Він створив Всесвіт з великої любові. Найбільшим і найдовершенішим Його творінням є людина. Бог створив людину двічі: перший – під час сотворення світу, а другий – коли послав у світ Свого Єдинородного Сина, щоб Він відкупив і визволив людину з рабства гріха і повернув її в лоно

НАМ ПИШУТЬ Божої Любові. Людина створена на “образ і подобу Божу”, вона панує над всіма іншими творіннями, панує у світі. Бог створив людину для того, щоб принести у світ любов, і Людина повинна стати Любов’ю, уподібнитися Любові й повернути Любов Любові, тобто своєму Творцю. Людина як володар усього земного створена, щоб віддати “Богові Боже”, віддати те, що належить лише Йому – Любов, віддячити Богові любов’ю за безмежну любов до нас. Усе на землі й у Всесвіті підпорядковується тільки одному законові –Законові Любові. Відколи Бог створив нас, відколи дав нам Любов – Свого Сина, постійно підтримує світ і все живе Любов’ю. Божа Любов безмежна і Бог весь час дає її нам, підтримуючи таким способом життя на землі. Бог завжди присутній у світі, у кожній людині. Любов Бога постійно перебуває в нас, незважаючи на те, праведні ми чи грішні. Бог тільки чекає виходу цієї Любові, чекає, щоб людина відповіла на Його заклик Любові, знайшла і відчула в своєму серці ту Божу Любов, яка завжди живе в ній, зрозуміла, якою безмежною і всеохоплюючою є Любов нашого Отця, який любить усіх однаково, як рідних дітей. Бог тільки чекає нашої згоди на Любов, нашої відповіді любов’ю на Любов, щоб ми повернули Богові те, що належить тільки Йому – Любов. Усе у світі є тільки обміном Любові. Бог безмежно дає нам Свою Любов, як дав її під час Сотворення, і різними способами дає нам її завжди – через Життя, Страсті, Смерть і Воскресіння Свого Сина, через заснування Своєї дочки – Церкви, яка вчить нас Любові й дає нам Любов, через те, що після Воскресіння Свого Сина залишив нам Його у Пресвятій Євхаристії, щоб ми могли живитися Любов’ю і перетворюватися у Любов. Бог чекає від нас тільки одного: щоб ми відчули в собі Божу Любов і відповіли на заклик Бога, повернули Богові Любов. Єдине, що може затримати повернення Любові до Бога – це гріх. Гріх не зменшує Божу присутність у нас. Бог усіх любить безмежно, особливо грішників, бо для їх спасіння він і послав у світ Свого Сина. Бог живе як у серці грішника, так і в серці праведника. Тільки праведник відчуває в собі Божу Любов і відкликається на неї, віддає “Богові Боже”, а грішник через свій гріх

не може в повноті побачити і відчути, і не відповідає на Божий заклик Любові. Тому через гріх Любов не “обожествляє” людину, людина не уподібнюється Любові, Богові й не повертає Йому Любов. Божа Любов не поширюється в світі тому, що людина не плекає її в собі, не примножує, сама не стає “маленьким джерелом Любові” – “маленьким Ісусом”, і не віддає Любов іншим людям і Богові. Отже, через гріх зменшуються “джерела Любові” на землі й людство вже перестає мати той “потенціал Любові”, який потрібний для підтримання життя в людях і на землі. Бог любить нас безмежно і беззастережно, повсякчас дає нам Себе і Свою Любов, тобто, постачає світ єдиною правдивою енергією – енергією Любові, яка підтримує все життя на землі й у Всесвіті. Людина, яка не приймає Божої Любові, не дає їй зрости у своєму серці та в серцях інших людей, зменшує у світі Божу енергію, яка дає всьому життя, і таким способом нищить себе і світ. Справжня Любов, Божа Любов – завжди “животворна”. Тепер у світі через гріх стає все менше “маленьких джерел Любові”: світ сам себе руйнує, йде до загибелі через брак Любові. Тому ми, християни, які йдемо до Бога, шукаємо Бога, живемо Богом, повинні стати “великими джерелами енергії”, щоб підтримувати життя на землі, продовжити час Божого Милосердя для людства. Ми повинні уподібнитися Любові, стати “маленькими Ісусиками”, стати, врешті-решт, “животворною Любов’ю”, щоб через Ісуса, який живе в нас, давати життя людству, світу і Всесвіту. Ми повинні усвідомити: що більше гріх панує в світі, тим більша наша відповідальність перед Богом, бо тільки через правдивих християн, через “малі душі”, які Матір Божа збирає по всьому світу до Свого “бойового загону” боротьби зі злом, Бог зможе відновити світ, відновити панування Божої Любові у світі. Тому ми, хто йде за Христом, хто стає “воїном Христа” і “воїном Матері Божої” за перемогу Любові у світі, повинні зректися себе і світу, відповісти на Божий заклик Любові, наповнитися Любов’ю і стати “животворною Любов’ю”, щоб Царство Боже і Царство Любові запанувало у наших душах і в цілому світі. Ярослав Романюк

• Áàãàòñòâî áåç ëþáîâè ðîáèòü ëþäèíó æàä³áíîþ. • Â³ðà áåç ëþáîâè ðîáèòü ëþäèíó ôàíàòèêîì. ¹2, 2007 31

ПОЕТИЧНА СТОРІНКА

ÕÐÈÑÒÎÑ ÂÎÑÊÐÅÑ! ÐÀÄ²ª ÂÑß ÇÅÌËß

Пісний Богдан Михайлович народився 13 вересня 1954 року на Тернопільщині. Закінчив географічний факультет Львівського національного університету та Київську академію МВС України. Працював на різних посадах в органах міліції. Сьогодні працює першим заступником директора Львівської філії Європейського університету. Христос воскрес! Радіє вся Земля. Співаємо: “О Боже наш Предвічний!” Христос воскрес – лунає відтіля, Що називаєм Царством Його Вічним. Господь віддав Ісуса за наш гріх, Віддав його за наші всі провини, Бо відвернути їх він вже не зміг, Тому послав свого улюбленого Сина. Послав його, щоб відвернути смерть, Щоб смертю смерть подоланою стала, А наші душі наповнялись вщерть Любов’ю вічною, яка ще не бувала. Тобі ми, Боже, дякуєм за все, За те, що віддаєш нам свого Сина, Якого, знаєм, любиш над усе, Тому встаєм перед Тобою на коліна. *** Ми з нетерпінням ждем весну, Яка вселяє нам надії, Приносить музу чарівну, Бентежить душі наші й мрії. Вона – мов дівчина в вінку, Така прекрасна і вродлива.

¹2, 2007 32

Прийде в веселому танку І всі побачать справжнє диво. Хіба ж не диво ця блакить, Яку ще небом називають? І нам здається у цю мить, Що опинилися у Раю. Вбралися в шати береги І річка золотом сіяє, Луги буяють навкруги, Весна їх квітами встеляє. Травневий грім вже грохотить, Веселий дощик накрапає, Все оживає й гомонить, Веселка воду п’є за гаєм. Весна прекрасна, як любов, Що не дає душі спокою. Вона мине, щоб потім знов Вернутись з силою новою. Богдан Пісний *** Великодень в Карпатах Мелодія дзвонів... І запах землі... Навкруг незбагненно врочисто. До храму прямують поважні й малі, Поверх вишиванок намисто. Мелодія дзвонів... І світло небес... Природа і люди радіють. Трембіти віщають, що день цей воскрес І гори в красі молодіють. Мелодія дзвонів... І ранок весни... Молиться жайвір на струнах проміння. І люди в молитві з небес – таїни Вітають Христа Воскресіння. – Хрис-то-ос Вос-кре-ес! Хрис-то-ос Вос-кре-ес! Мелодія дзвонів й відлуння Небес. Роман Ковтун *** Доброго дня, шановна редакціє! Слава Ісусу Христу! Пише вам Олена Голуб-Пушкар, вірші якої ви люб’язно надрукували в п’ятому і шостому номерах журналу “Діти Непорочної” за 2005 рік. Посилаю вам новий цикл віршів під назвою “Версія кохання”. Нагадаю трохи про себе. Я народилася 1958 року в с. Мала Данилівка на Харківщині. Перші поезії написала під впливом матері. Пізніше відвідувала літстудію, якою керував відомий харківський поет і письменник Віктор Тимченко. Мої поезії надруковані в журналах

ПОЕТИЧНА СТОРІНКА “Діти Непорочної”, “Склянка часу”, “З Богом у серці”. Моя перша збірка “Причастя” побачила світ 2005 року. Вісімнадцять років свого життя я віддала Тернополю, куди поїхала за призначенням після закінчення університету і де працювала вчителькою. В Тернополі відбулася важлива для мене подія: навернення. Черпаючи натхнення та силу в лоні греко-католицької церкви, продовжую писати, щоб донести до людей істину: Ісус Христос не є легендою, як багато хто вважає, Він – саме життя. У 1997 році я переїхала з родиною на Харківщину до батьків. Зараз працюю перекладачем в редакції релігійного католицького журналу “Слово між нами”. Маю трьох дітей. Я – парафіянка церкви Покрови Пресвятої Богородиці в с. Покотилівка в передмісті Харкова. Вважаю, що людське серце завжди має бути у стані закоханості, бо лише тоді людина сприймає буття у всій повноті. Проте це має бути закоханість у Господа Бога, адже цей небесний вогонь не обпікає, а зцілює. А якщо в життя несподівано вривається земне кохання? Якщо земна весна хоче заволодіти серцем? Через складні внутрішні пошуки, через боротьбу зі собою моя лірична героїня доводить: у серці, де живе Господь, перемогу отримує весна небесна. Заувага для читачів: до Ісуса я звертається на “Ти” з великої літери.

Люблячий Лицарю з Раною в серці, Ти відшукав мене в часу на денці, Тиху, заблукану в вічній провині В рідній моїй і ... чужій Україні. В хаті батьківській, де тиша не слабне, За перехрестям матусиних яблунь. Ти передав мені Царство у спадок, Вивів з пітьми у безмежний світанок. Страсна П’ятниця О, П’ятнице Страсна, зів’яль мене до смерті, Не дай устам води, зсуши мій стан, Бо на твоїм хресті вмира Безсмертя, Стікає кров’ю всіх пекучих ран. Ні докору, ані гіркого слова Він не промовив у розлуки час, До хресного лиш дерева шорсткого Тісніше притулявся й тихо гас. Крізь трепет сліз вдивлятимусь в Ісуса, Вся біль, і перепросьба, й каяття. До ран Його побожно притулюся, Бо рани ці і є моє життя.

*** Кануть у лету всі збірки, Книги, брошури чудові, Вічним залишиться тільки Серце, натруджене Словом, Зранене щирим молінням – До найсолодшого щему, Що на миттєвостях пише Небу – кохання поему.

*** Я з юності мрію постаріти трошки, О, юності мріє – бабусині зморшки! Зайти за спокійну розважливу старість, Щоб мною вже більше ніхто не цікавивсь. За зморшки втечу, як за віт перехрестя, Вдивлятимусь в обрії сині, у плеса. Мерщій у нічийність свою заховатись, О, зморшки мої – найнадійніші грати! Так в зморшки ховається дівчина-липа, Щоб вільно сміятись і з дощиком хлипать, Тулитись до неба у любій розмові Й зіркам шепотіти молитви медові.

*** Народе мій, ховаюся в тобі, Немов бджола в дзвінкім гарячім рої, У вдачі теплій сонячній твоїй, В твоїй одвічній рані незагойній. Прадавній мій, розтоптаний, як цвіт, Народе мій, розтерзаний і хворий! О, не забудь своїх болючих міт, Бо ти ростеш на мученицькій крові.

*** Навіщо ти був посланий мені, Щоб долюбити чи з дороги збити? Змінився хід планет, всі дати, дні, Весь світ, відколи ти почав в нім жити. Розтанув звичний устрій, нудь пройшла І силогізмів вічна непомильність. За що мені прещедрий Бог послав Цей дивовижний дар – твою прихильність?

*** Хто я, що Ти мене так полюбив, Кров’ю своєю омив, оживив? Що Ти відкрив у цій жінці марудній, Що відцвітає на денці у буднів?

*** Я хочу жити хвильку в мрії: Ви подалися знов у вирій, Та погляд ваш мене голубить, Просвічує і ніжно любить.

¹2, 2007 33

ПОЕТИЧНА СТОРІНКА Я плавлюся в горнилі ласки, Я починаю вірить в казку, Світи мої загомоніли, Всі дівич-мрії забриніли. Я розпрозорююсь, як вишня, Що в вельоні з хурделиць вийшла. В обійми синій обрій кличе. В мені зітхнула Беатріче.

І моя світанкова молитва, І заквітчана тиша моя. *** Життя... життя... життя...Могутній Отче! Вдихнув Ти в нас Своє п’янке життя, І вгамувати спраги не вдалося Нікому, хто пригубив це пиття. Сплітаю руки в біле перевесло: Дай, Боже, майбуття і каяття, Щоби мене від Тебе не віднесло Життя... життя... життя...

Мій день Я Тебе захищала весь день, Мій Ісусе, моє Немовлятко, Від порожніх людських теревень, Від думок про образи й нестатки. Від холодних вітрів берегла, Загортала у теплу молитву, Я Тебе, як свічу, пронесла Крізь турботи і денну гонитву. Над Твоїм я тремтіла життям, Подолавши у серці сваволю, Щоби ввечері Боже Дитя Зодягнути у зоряну льолю.

*** Крім Ран Твоїх, що б вивело мене Із лабіринтів відчаю і болю В цю світанкову і небесну долю, Яка ніколи вже не промине? Крім Купелі кривавої ріки, Окрім терпінь голготських у покорі, Що б помогло нам пережити горе Й терпляче нести хрест самих себе.

*** О, скільки щастя, смутку і одчаю, Не знаючи, даруєте мені. Та ваше дивне світло захищає Від болю, порожнечі і пітьми. Бо ви завжди навчали: збуджуй скруху, Пелюстки серця в небо відсилай, Піднось себе завжди на дибу духу І жертвуйся за світ та рідний край.

*** Ісусе, Ти – шлях мій єдиний і вільний, Який на землі є тяжким, невблаганним, А в небі – це райдужні теплі обійми З єдиним Коханим, з єдиним Коханим. Кричу в покаянні: “Прости, Божий Сину, Що втіх Твоїх не дочекалась небесних І жебраю тут у земної людини Любов, яку лиш дарує Воскреслий”.

*** Просто хата. Ранок. Гонитва. І женуть, як в жорстокім бою, Замордовану мою молитву І збичовану тишу мою. Потяг мчить мене в далеч невпинно. У полоні буденних розмов Сумно згадую тишу дитинну І молитву, розтоптану знов. Та в неділю у спокої храму Обіймає мене, як маля,

*** Ісусе мій, ти дав мені той скарб Вдихати вічності пахучий нард, Думками світлими сягати неба Й до крові вічно ранитись об себе. *** Весни в мені зомліли, Йду у тривожній млі. Врешті душа зрозуміла: Щастя нема на землі. Олена Голуб-Пушкар

До уваги читачів! У нашому видавництві нещодавно вийшли друком такі книжки: “Дев’ятниця до Різдва Христового” (Луїза Піккаррета), “Молитва – могутній засіб спасіння” (св. Альфонс Ліґуорі), “Хресна Дорога” (уклав о. Юстин Роман, ЧСВВ), “Розважання на 40 днів посту”, “Хресна Дорога” (св. Вінкентій Паллотті, для почитателів Марії), “Нова Зірка Кармелю” (о. Бузе), “Декалог: Десять заповідей Божих” (о. Петро Герилюк-Купчинський, ГСД).

¹2, 2007 34