Jurn2007_4

×óäîòâîðíèé îáðàç ñâ. ²âàíà Õðåñòèòåëÿ â Óëàøê³âöÿõ, Òåðíîï³ëüñüêà îáë.

Õóäîæí³ ðîáîòè ²ãîðÿ Ãàïîíà, ì.Ëüâ³â

Íà 4-³é ñò. îáêë. êàïëè÷êà ç ô³ãóðêîþ ñâ. ßíà Íåïîìóêà (äåðåâî) ó Ïë³ñíåñüêó, Áðîä³âñüêèé ð-í, Ëüâ³âñüêà îáë. , ÿêó âèêðàëè ó 2005 ðîö³ Ïåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìຠïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè.

4 2007 Ð Å Ë ² Ã ² É Í È É ÆÓ Ð Í À Ë Õ Ð È Ñ Ò È ß Í Ñ Ü ÊÎ ¯ ÐÎÄ È Í È Заснований у 2000 році Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка” Періодичність: раз у два місяці Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979 Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ Редакційна колегія: єп. Софрон ДМИТЕРКО, ЧСВВ єп. Станіслав ПАДЕВСЬКИЙ єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК єп. Роман ДАНИЛЯК о. Петро ГЕРИЛЮККУПЧИНСЬКИЙ, ГСД Неоніла СТЕФУРАК Відповідальний секретар Йосиф ВОРОБЕЦЬ Літературний редактор Ольга ЛОЗА Коректор Галина СКІРСЬКА Художній редактор Олена ШАХОВСЬКА Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН, Ольга БЕРКИТА

© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2007 Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел.: (032) 261-55-74, факс: (032) 261-55-74 e-mail: gbook@mail.lviv.ua gbook@ukrpost.ua web: www.gbook.lviv.ua Магазин:вул. Куліша, 22/3а, м. Львів, 79058 тел.: (032) 272-69-72 Друк: СПД Брошко, інд. 2581115876

ЗМІСТ 1. Сторінка головного редактора Редакційна Аксіома Божої Любові або запитання самому собі ........ 2 2. Світло віри Папа Бенедикт XVI Дух Святий – вогонь любові! ............................. 3

3. Розповідь Для Бога і для людей ...................................................................... 4 4. Гріх і беззаконня Анастасія Верещиця Чи батько подасть синові каменя замість хліба? ... 7 5. Німі свідки злочинів Володимир Гіщинський На місці церкви – попелище... ..................... 12

6. Куди йдемо? о. Маркіян В. Гітюк, ЧСВВ Східна духовність і почитання

Пресвятого Серця Ісусового ............................................ 19 7. Голос Марії о. Любо Куртовіч Шукайте Божої Волі ........................................... 22

Відкрийтеся цій великій ласці ....................................... 23 Нехай молитва стане повітрям, яке ви вдихаєте! ........ 24 8. Історія набоженства Йосиф Воробець Дорогою Любові .................................................. 25 9. На дорозі до Бога о. Славко Барбарич Адоруйте серцем Мого Сина .......................... 27 10. Життя душі Роман Дерев’янко “Любов зі смутком відходить з цього світу...” ..... 30

11. Нам пишуть Листи читачів .............................................................................. 32

СТОРІНКА ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА

ÀÊѲÎÌÀ ÁÎÆί ËÞÁβ ÀÁÎ ÇÀÏÈÒÀÍÍß ÑÀÌÎÌÓ ÑÎÁ² Коли свята Марія породила Ісуса, хіба Вона виконала це не з любові? Коли свята Мама Марія ростила Свого Сина Ісусика, – хіба робила це не з любов’ю? Коли Пресвята Мама відпустила Свого Сина Ісуса у світ, заради нашого з вами спасіння, – то хіба зробила це не з любові? – по-суті віддаючи Його в жертву, аби лише Він навернув нас. А коли зболена-переболена Мама Марія, свята і вірна Предвічному Отцю, під Хрестом стоячи, мліла, хіба не з великої любові і з великого болю до Свого Сина, а значить, і до нас, грішних? Хіба любов Матері не передається Своїм дітям? Хіба вони не відчувають, що таке материнська любов і не розуміють її? Дитя відчуває її ще з материнської утроби, в якій перебуває. Рівнож потребує цієї любові до останнього подиху свого життя. Ми, Божі сотворіння, від кого натхненні святою любов’ю? Від Бога, нашого Творця. Ми вийшли з Його Любові. Це Його дарунок для нас, щоб ми любилися між собою, її відчуваючи, і рівнож щоб любили і Його, свого Творця. Ми – Його діти, і тому Він так безмежно нас любить… Ðåäàêö³éíà

¹4, 2007 2

СВІТЛО ВІРИ

ÄÓÕ ÑÂßÒÈÉ - ÂÎÃÎÍÜ ËÞÁβ! (з промови Папи Бенедикта XVI з нагоди його зустрічі з харизматичними рухами Церкви в день П’ятидесятниці, 3 червня 2006 р., Рим)

“Ми зібрались на молитві, щоб радіти з дару ласки, що Ісус воскрес, бо ми є християни. Ми повинні зберегти свободу, яку ми отримали від Бога. Він нас робить плідними, радісними. Потрібно прославляти тих, які моляться. Якщо людина не змінюється, то не ввійде в Царство Боже. Але може виникнути запитання: Як нам жити, коли нас переслідують? Відповідь: “Необхідно молитися”. Які ми крихкі без молитви, без неї ми б загубилися. Молитва – школа життя для всіх. Молитва навчить нас бути терпеливими до інших, молитва об’єднує. Бог каже: “Я вгорі, але Я поряд з пониженими”. Бог не загубився. Його очі дивляться на нас. Бог часто дивиться в очі людині, говорить про бідних і про зорі. Наш Бог – Бог бідних. Він піднімає бідного і садить між багатими. Він чує плач бідних і скромних. Ми, християни, не можемо жити тільки ради себе. Всі повинні віддати життя ради інших. Від нас чекають конкретних справ – давати більше любові. Хто може бути рівний нашому Богу! Богу подобається той, хто покірний. Бог знову будує Єрусалим. Ми повинні повернутися до перших християн. Дари Духа – джерело Євангелії. Необхідно впустити Духа і шукати, куди Він віє. Якими є знаки Святого Духа сьогодні? Це питання задавав Папа Іван Павло II. II Ватиканський собор відзначив, що Церква переживає кризу і сьогодні. Треба відкрити Церкву для ініціативи Святого Духа. Перемога над смертю Ісуса зробила нас братами Христа. Це більше не я живу, а Ісус, який живе в мені. В цьому знаходимо силу воскресіння. Є лише два шляхи – або прийняти воскресіння Ісуса, або відкинути. Апостоли через любов, яку віддавали людям, знайшли себе. Ми повинні допомагати один одному. Бог – єдиний Спаситель світу. Свою Любов Він проявляє через Свої діла. “Бійтеся Бога, вірте Йому і будьте покірними, – тоді любов буде зростати у динаміці”, – говорив Папа. Людина, яка зустріне Бога, буде вражена красою і святістю Бога. Людина може закрити себе в гріхах. Бог прощає слабкість людини. Слова, з якими Він звернувся

до Петра: “Чи любиш Мене? – дають нам свободу. Ми теж повинні сказати :”Так! Ти знаєш, що я люблю Тебе, Господи”. Драма, в якій світ перебуває зараз – це запитання Ісуса: “Чи знайду віру, коли прийду?” Дух живе у нас і звільнює від гріха. Він підняв Ісуса зі смерті. Хто такий Дух Святий? Вогонь любові! Як ми можемо шукати Святого Духа? Молитися: Прийди, Духу Святий! Ми є Храмом Божим. Ми не можемо брехати світу, ми повинні співпрацювати, щоб світ ставав садом Божим. А як діє Святий Дух? Він приходить через творчість, але Його важко пізнати в сучасному світі, бо Він до нас промовляє в інший спосіб. Його мета – повернути людину до суті життя. Дух має серце, а серце – любов. Дух з’єднує Сина і Отця і робить їх єдиними. Ми повинні через Ісуса з’єднатися з Богом. Його Дух входить в наше серце і з’єднує нас з Богом. Це П’ЯТИДЕСЯТНИЦЯ! Ще є два інші аспекти. Дух Святий приносить нам життя і свободу. Повне життя (Притча про доброго пастиря) знайдеш, коли своє віддаєш, коли ти віддаєш своє життя Богу. Бог нас запрошує бути з’єднаними з живим Богом. Це знайдемо у вірі Церкви. Справжня свобода людини проявляється у відповідальності за себе самих і за інших. Дух з нас робить дітей Божих. Це школа справжньої великої свободи дітей Божих. Необхідна єдність з Духом. Никодим ходив вночі до Ісуса. А Ісус каже про народження від Духа. Дух нас об’єднує – це справа любові. Дух Святий вводить нас в Христа і об’єднує всіх і дає одного Духа! Святий Дух – багатосторонній. Він хоче нас бачити як єдине Тіло Ісуса. Через Духа Святого ми отримуємо силу, щоб жити. Ми отримуємо УСИНОВЛЕННЯ. “Відкрийте свої серця Христу!” – повторю я, як Іван Павло II. Відкрийте бідним, любіть інший народ, як свій. Помолимося за апостолів, які захочуть обновити Царство Боже”. ϳäãîòóâàëà ²ðèíà Áîäíàð

¹4, 2007 3

РОЗПОВІДЬ

ÄËß ÁÎÃÀ ² ÄËß ËÞÄÅÉ (Закінчення. Поч. у №3, 2007)

Дар зцілення недуг По милості Божій підліток Славік Крашенников двічі їздив до Сергієвого Посаду – в Свято-Троїцько-Сергієву Лавру, розмовляв з отцем Наумом. Повернувшись звідти, він цілий світився духовною радістю, був вдячний Богові. Під незабутнім враженням від цих поїздок він зі ще більшою наполегливістю став вивчати святі книги, молитися. Разом зі своєю мамою Славік їздив у храми різних міст (у Чебаркулі, де мешкала сім’я, церкви не було). Хлопчик любив усіх, особливо стареньких, оберігав рослини і тварин, був добрим і скромним. У нього від народження був дар передбачення та дар зцілення недуг з призиванням Божого імені. У школі допомагав однокласникам і старшим учням, а також усім, хто приходив до нього з проханням про допомогу. Славік до всіх був милосердним; безкоштовно лікував хворих, проте відмовляв тим, хто приходив з нечистими, недобрими думками. Як розповідає Валентина Афанасіївна – мама хлопчика, якось у розпал літа, коли щойно линув дощ, на вулицю вийшли хлопчики й усілися біля під’їзду на лавочки слухати Славіка. На небі після дощу з’явилась веселка, а після цього хлопчики побачили яскраве сяйво довкола голови Славіка, яке сіяло про-

¹4, 2007 4

Худ. Ігор Гапон, м. Львів

тягом майже 40 хвилин і через яке вони кидали камінці. До хлопчика люди йшли навіть уночі. Він дуже втомлювався від справжнього паломництва страждучих, проте благав свою маму потерпіти…

Коли Славік ходив до школи, то рішуче відмовився підстригати волосся, сказавши: “Нехай буде, як в Ісуса Христа”. Над ним насміхалися злі діти, чинили натиск учителі, проте мама не могла вплинути

РОЗПОВІДЬ на його рішення. Усе, чого його навчали, він називав неправдою, тому що знав істинну Правду від Бога… Якось підліток сказав своїй мамі, що бачить усі внутрішні органи і, як з’ясувалось, він допоміг декотрим дітям у школі. Він сказав, що знає думки російського та американського президентів та й, загалом, знає думки всіх людей; які ядерні ракети стоять і скільки їх, а також те, що секретів для нього на землі цілком немає. Чутки про восьмирічного хлопчика розійшлися дуже швидко. Якогось вечора до нього в квартиру прийшла місцева чорнокнижниця зі своєю родичкою – залякувати. Говорила різними мовами, кричала, була дуже злою, що хлопчик не від Бога, тому що вона – від Бога і їй не хочеться боротися з дитиною. Вона не могла збагнути: навіщо дитині дано таку силу?... На Славіка почалися напади з боку місцевих чаклунів-екстрасенсів. Хлопчик казав, що бачить, як злі духи стовбичать біля вікна й залякують, говорять, що все одно його знищуть. Мама запитала Славіка, чи є у нього вороги, на що він відповів: “Це – масони і послідовники Месинга...” За словами хлопчика, один святий цінується більше, ніж уся земна наука, і стоїть значно вище від багатьох священиків, разом узятих, та є прості люди – дуже хороші, котрі й не підозрюють, що вони – як святі. Є ж замасковані під святих, котрих уважають святими, проте вони – справжні чаклуни.

Ось свідчення Н.А. Пономарьової, котра приятелювала з родиною Славіка Крашенникова й відвідувала хлопчика у лікарні, коли він хворів: “Важко хворіючи, жалів дітей, хворих білокрів’ям, і, як міг, полегшував їхні страждання. Навіть знаючи, що незабаром помре, підбадьорював, наставляв, потішав і казав, що не покине нас…” Як лікував людей цей святий хлопчик? Зоя Зав’ялова з м. Чебаркуля пояснює його дар так: “Славік стояв на від-

стані, а від моєї голови наче щось відходило у вигляді тонких ниточок. Слава Богу, мене перестала боліти голова й лікування вже не було потрібним…”. У сімейному гуртожитку, куди заходив Славік, молоді мами шикували своїх дітей, і хлопчик розповідав родичам кожної дитини, що її болить. У цьому ж гуртожитку жило молоде подружжя з сином Артемом. Мама малюка заради цікавості запросила Славіка у кімнату, де у цей час спала дитина. Славік підійшов

¹4, 2007 5

РОЗПОВІДЬ й сказав, що у неї запалення очей. У дитини справді у цей час боліли очі. Якось офіцер, який зайшов у буфет гуртожитку, поцікавився у Славіка, як його здоров’я, на що хлопчик відповів: “У вас хворий шлунок” (з часом це виявилося). А от одну молоду дружину офіцера він сам зцілив. Після лікування хлопчика хвороба зникла, й жінка народила другу дитину… По милості Божій через Славіка зцілювались люди з багатьох міст. Він не відмовляв нікому, хто б до нього не звертався. У себе вдома у ванній кімнаті хотів зробити лабораторію для ліків, щоб допомагати хворим… Надзвичайний дар Славіка Крашенникова засвідчує Юрій Шеронов (м. Чебаркуль): “У липні 1990 року мене госпіталізували у Чебаркульську ЦРЛ для проведення оперативного лікування правосторонньої пахової грижі… Через рік після лікування з’явився біль в області правого бедра, виявили грижу… Від операції я відмовився, оскільки вже переніс шість різних операцій. З пригніченим настроєм повернувся додому і, роздумуючи, що ж мені робити, присів на лавочку біля під’їзду. І тут підійшов Славік і запитав, чому я такий засмучений? Вислухав мої пояснення, усміхнувся своєю дитячою усмішкою і сказав: “Нема потреби у повторній операції, я вам зараз допоможу”. Через деякий час усміхнений Славік дав мені лист

¹4, 2007 6

подорожника, аби я приклав до болючого бедра. Через 5-10 хвилин біль зник… Через кілька днів я поїхав до хірурга на повторне обстеження, і він зі здивуванням констатував, що грижі немає…” Завдяки дару зцілення, яким володів Славік Крашенников, чимало людей змінили свій

спосіб життя, охрестилися та зрозуміли, що основне в житті людини – спасіння душі та віра у Бога. Він лікував й пояснював, за що Бог допустив ці хвороби, давав рецепти лікування, діагностував і розповідав про майбутнє людини. Допомагав хлопчик-провидець людям і після своєї смерті. Ось свідчення деяких очевидців, котрі відвідували його могилу: 1-й випадок: “У мене поганий зір, і я ненароком ошпарилась окропом у ділянці живота – утворилась діра, в яку встромляли тампони… Виснажена, пішла на цвинтар до

Славіка. Гній, що сильно виходив з рани, зник, почалося загоєння…”

2-й випадок: “У сусідки внук шести років дуже погано розмовляв. Де його тільки не лікували, та він усе мовчав. Пішли по допомогу до Славіка на цвинтар. Помолилися і попросили допомоги. Хлопчик заговорив відразу фразами. Зараз розмовляє дуже чисто …”

3-й випадок: “Я – діабетик і, випадково поранивши ногу, отримала абсцес. Лікарі виявилися безсилими. Я боялася втратити ногу. У цьому безвихідному становищі я почала просити: “Славіку, синку, допоможи мені, будь-ласка, біль – нестерпний!” Тричі сходила до нього на могилу – рана зменшилась, зник біль. Через тиждень рана зарубцювалася, що дуже здивувало лікарів… Скільки добра зробив людям цей маленький хлопчик! Замість того, щоб жити безтурботно, бавитися зі своїми однолітками, насолоджуватися життям, йому терпеливо доводилося слухати про хвороби й нужди людей, лікувати їх і давати їм поради. Словами не передати його ласкаве, ніжне ставлення до людей, його тон розмови і велике бажання допомогти кожному. Коли він починав служити людям, йому було сказано, щоб у його долоні не було й копійки. Він дуже переживав, жодних подарунків не приймав за свої послуги – боявся Бога, і допомагав людям від імені Господа… Çà ìàòåð³àëàìè âèäàâíèöòâà “Âàëäèñ”

ГРІХ І БЕЗЗАКОННЯ

×È ÁÀÒÜÊÎ ÏÎÄÀÑÒÜ ÑÈÍβ ÊÀÌÅÍß ÇÀ̲ÑÒÜ Õ˲ÁÀ? Упродовж 10-ти місяців у одному з районних судів м. Львова розглядається справа про подальшу долю восьмирічного Богданчика. Нещодавно суд вирішив передати хлопчика на виховання матері, не беручи до уваги прихильності дитини до батька. Перед винесенням рішення, суддя неофіційно заявила батькам про те, що відбере дитину й віддасть її на виховання до інтернату... У цьому випадку доцільно навести подібний приклад з Соломонового суду, коли цар вирішив суперечку між двома жінками (котрі народили

синів, і в однієї з них син уночі помер), – наказавши розітнути мечем живе дитя: “І сказала до царя жінка, що син її – той живий, бо запалилася любов її до сина свого, – і сказала вона: “Прошу, пане мій, дайте їй немовлятко живим, а забити – не забивайте його”... А та каже: “Хай не буде ні мені, ні тобі, – розтинайте!”... А цар відповів та й сказав: “Дайте їй це живе немовлятко, а вбивати – не вбивайте його. Вона його мати!” (1Цар. 3 : 26-27 ). Свого часу люблячий батько віддав сина матері ще задовго до подання нею судового позову,

Церква Св. Покрови, с. Суходіл, Перемишлянський р-н, Львівська обл., худ. Роман Петрик

¹4, 2007 7

ГРІХ І БЕЗЗАКОННЯ однак, з Божої волі, дитина сама повернулася в його обійми... Як з’ясувалося, затяжна судова справа – пов’язана не з визначенням місця проживання дитини і зовсім не з дитиною – Богданчик став у її руках знаряддям помсти. Слід зазначити, що немає відповідної статті про покарання ворожбитства, та жоден цивільний суд не заслуховуватиме доказів зла, що чинилось в Господніх очах. Проте є Божий суд, якому на противагу Церква відводить належне місце... Саме тому в релігійному журналі на читацький загал виносимо життєву історію однієї родини.

I Ця “справа” має свою таємничу передісторію... Як розповіла мама Романа, після знайомства з Інною та кількома нетривалими поїздками в Закарпаття, її син вирішив одружитися. Вона стояла перед ним на колінах й благала, щоб не поспішав женитись у такому віці (Романові виповнилось 19, Інні – лише 15 років). З ним наче щось сталося: не знаходив собі місця ні тут, ні там, не хотів нікого слухати, й привів дівчину в батьківський дім. Невдовзі, після весілля, в родині Інни, що мешкала у Воловці, сталася біда: помер брат – інвалід з дитинства. Під час приготувань до похорону – Романа здивувало те, що небіжчика поклали в труну... на сіно. А уночі, коли нікого не було, теща попросила зятя сісти на крісло посеред кімнати, й витягши сіно з-під небіжчика, стала підкурювати знизу – довкола Романа. Водила вигаром так, щоб він вдихав глибше, й щоб дим наскрізь втягнувся у нього. Дружина стояла на порозі, пильнуючи дійство, й відповіла зніченому Романові, що це у них такий “обичай”, заведений для зближення родини... Як не дивно, з часу воловецького підкурювання, через 9 місяців, у подружжя народився син (до цього Інна лікувалась по – жіночому). Коли Богданчику майже виповнився рік, за два дні до уродин, сталось з ним непоправиме... Того дня у дитини різались зубки, температура підвищилась до 39. Мама хлопчика безпорадно чекала свекруху, сиділа...біля ввімкнутого телевізора. Коли з роботи повернувся Роман, дитина лежала у ліжечку нерухомо... Він узяв гаряче немовля на руки, а воно, тієї миті “щось” побачивши у кутку кімнати, перелякалося і закричало... Немовлям трусило, почалась судома, а потім – припинилось дихання, посиніли губки і вушка...

¹4, 2007 8

Роман робив штучне дихання, розтирав тільце – робив усе можливе, щоб врятувати дитину, а у думці виникало: “Усе, сина немає...” Дружина байдуже спостерігала... Його погляд зупинився на тарілці зі свяченою водою з кропилом, що стояла на столі з Йордану. Він набрав свяченої води й почав обмивати дитину: “Господи, допоможи мені, тільки Ти можеш врятувати сина!” Дитина враз глибоко вдихнула, і віджила... Так своєю вірою батько врятував сина, і запалився до нього любов’ю. Очевидно, з переродженням Богданчика була пов’язана якась таємниця, бо саме в той час, коли з ним усе трапилось, Роман та усі домашні звернули увагу на жорстке десятисантиметрове волосся, що з’явилося по хребті дитини, а також – на ранки на тілі, яким лікарі не знаходили пояснень. Дуже швидко неприродні ознаки зникли. Хлопчик зростав здоровим... Після містичного переродження дитини, у стосунках подружжя втрачався зв’язок. Між ними не було спілкування навіть на побутовому рівні, не те, що – на духовному. У спільному помешканні відмовчувались, як чужі. Роман уникав запитань своєї мами, котра не могла зрозуміти, що відбувається насправді. Сім’я для неї – святе, тому захищала невістку і звинувачувала сина. Роман ходив сам не свій, як заворожений. Згодом, під час сповіді в церкві св. Андрія, з Романового обличчя вода лилась потоком, аж хлюпало під ногами. Підійшла Інна й витерла мокву чомусь дитячим одягом, що мала при собі... А потім хтось зі знайомих нарадив їй забрати дитину і піти від чоловіка...

II У Воловці трирічного Богданчика чекали перші недитячі випробування. Там, у родині його мами, почувався “білою вороною”, прислухався до закарпатського діалекту, і ніяк не міг зрозуміти тієї швидкої мови. Якось у квітні Роман приїхав провідати сина, і побачив його при 28-ми градусній спеці в зимових хутряних чоботах. Сусіди, побачивши батька хлопчика, відразу принесли дитині поношені дівчачі босоніжки... Роман купив три пари літнього взуття, відніс Інні, і у розпачі поїхав до Львова. Усвідомлював, що дитину не може “відірвати” від рідної мами, а душа боліла за сина... Малого Богданчика обділяли не тільки взуттям та одягом, а що найважливіше – іграшками. Хлопчик

ГРІХ І БЕЗЗАКОННЯ мав улюблену червону машинку, яку подарував йому тато, і бавився нею... У тій родині не любили (а то й ненавиділи!) дитину за те, що його “тато не живе з мамою”, і знущались над ним, як тільки уміли. Для прикладу, Богданчикові в ясла-садок у неповних 4 роки доводилось ходити самому. “Я боявся сам іти дорогою, бо там бігали собаки і їздили машини”, – жалівся він татові. А коли трохи підріс, попросив маму, щоб купила йому окуляри “як у тата”, а вона відповіла: “От нарви відро черешень, продасиш і купиш собі...” Так заробив на окуляри черешнями… Дитина вперше стикалася з жорстокістю своєї мами, і у її маленькому серці рубцювались глибокі переживання... А потім Інна на тривалий час “по-циганськи” пустилась у мандри. Вона влаштувалась працювати у готелі в Мукачевому, взявши зі собою Богданчика. Несподівано для Романа зателефонувала: “Мені потрібно 3 тис. доларів...” Знав, що виникли якісь серйозні проблеми. Через два тижні Роман поїхав на прощу у Джублик (разом з рідними), і зустрівся з дружиною, щоб з’ясувати, навіщо їй така сума. “Коли дасиш мені гроші, підпишу всі необхідні папери для розлучення, тоді матимеш Богданчика”, – Інна підтвердила його здогади про те, що дитина у небезпеці... Невже це – викуп за його сина? Невже трьома тисячами доларів оцінено найдорожче, що він має? Зрозумівши, що грошей вона не отримає, тому, як один з варіантів, й почала таку розмову. При цьому батькові своєї дитини запропонувала гарно провести час “за шашликами” та – інтимні послуги з двома дівчатами, з якими “працює” у готелі. Поряд з нею стояли хлопці циганської зовнішності, мабуть, чекали на викуп... Та “угоди” не відбулося. Роман не мав наміру викуповувати сина у рідної матері. Після цієї зустрічі переконався, що його син – у небезпеці, і думав, як повернути дитину додому. Коли приїхав зі своїми родичами на уродини до Богданчика, ні хлопчика, ні його мами не застали удома. Батьки запевняли, що Інна з дитиною ще місяць тому як поїхала до Львова. Почути таке – було як сніг на голову! Звичайно, теща добре знала, де її донька, та чи знав тесть про те, що вона живе з іншим чоловіком? Невдовзі Роман з тестем розшукували Інну. Поїхали у Мукачеве в готель, який виявився закритим, тоді – в інститут, де з’ясували, що вона “пропустила семестр”. Після марних пошуків довелося звер-

нутись у відділок міліції. Там відрадили подавати заяву на розшук, щоб не було зайвого клопоту для “пропалої”. Роман не мав спокою: де шукати сина, що з ним? Його пошуки тривали понад чотири місяці… За цей період малолітньому хлопчику довелось пережити чимало незрозумілого як для його віку. У дитячій пам’яті відклались тривожні спогади про те, як він з якоюсь тьотею вечорами сидів у темному прокуреному приміщенні, де блимали вогні світомузики (напевно, у барі готелю), як мама його залишала уночі й кудись надовго йшла... Він увесь час просився до тата і плакав. Мама обіцяла його відвезти, та не відвозила. Якось Роман по телефону домовився, щоб Інна привезла дитину на Новий рік і Різдвяні свята до Львова, а Богданчик не приїхав! Приходив на вокзал три дні підряд... Кажуть, що устами дитини говорить істина... Справді, як згодом розповів Богданчик татові, коли з мамою збирались їхати до Львова, на вокзалі чекала на них “біла машина”. Їх обох посадили і повезли кудись далеко. “Чому ми не їдемо до тата?”

– запитав маму, а вона відповіла: “Нас викрали!” Вони приїхали у якесь село і жили в будинку з дядею Куртеном. Хлопчик запитав маму, який йому одягти светрик, а Куртен (щоб не докучав малий) закричав на нього, вдарив по голові... Богданчик часто плакав, і нераз просив маму відкрити вікно, щоб утекти... Мама казала, що “у них немає грошей на квиток, щоб поїхати до тата”. Тоді Богданчик сказав їй: “Не купуй мені вафельок, і ми назбираємо грошей на квиток...” Невідомо, як би подальше розгортались події і яких би важких переживань ще зазнав малий Богданчик, якби не Боже втручання. Майже через 2 роки після ”кочування” Закарпаттям, хлопчик врешті повернувся до Львова... Тільки мама Романа зуміла випросити у невістки Богданчика, щоб “хоч трохи натішитися внуком”.

III Увесь цей напружений для родини час, мама Романа, як практикуюча християнка, неустанно молилась за навернення сина, за його нелегку долю. Зверталась за порадою до священиків, їздила з ним по монастирях та святих місцях. Найщиріша материнська молитва робила чудеса: заподіяне зло її синові помалу відступало, відкриваючись, як Христові рани. Поправді, хто вірує, для нього немає нічого

¹4, 2007 9

ГРІХ І БЕЗЗАКОННЯ неможливого... Священннослужитель у монастирі сказав, що її син має чисту душу (а вона ж дорікала за те, що з його вини розпалась сім’я). Роман уже міг розповісти про здійснене обкурювання, адже відьмацькі чари і пороби відступили. Завдяки посиленій молитві, народився, наче на світ, – і прийшло до нього прозріння... Згадав (тоді, коли бував у Воловці), як теща вибиралась до ворожки у Сваляву, як на її прохання вишукував у книжкових магазинах якусь “чорну” книжку про ворожіння. Роман зрозумів, що їхні стосунки з Інною були благословенні “не тими” силами. Як пояснювали духовні особи, випадок з Богданчиком (напередодні уродин) став переродженням дитини, і що сила батькової віри дала дитині життя. Біблійна мудрість стверджує, що “Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззаконня”. Здавалося, що викрите зло мало б відступити назавжди, однак темні сили покликали до помсти... Довідавшись, що Роман зустрів іншу жінку, Інна почала чинити перешкоди, спекулюючи почуттями дитини. Богданчик жив у своїй львівській родині, де всі його любили: ходив у садочок, бавився зі своїми двоюрідними сестричками (їх у нього аж троє!), слухав казки від бабці, та вчився дитячим молитвам. Водночас, винаймаючи житло, тато привів його у нову сім’ю, щоб ураз повернути дитині втрачене. Богданчик, обділений в усьому, відтепер мав і їжу, і одяг, і іграшки. Його огорнули особливою любов’ю і турботою, такою необхідною малолітній дитині. По – іншому й не могло бути... Як сказано в Євангелії: “Чи батько подасть своєму синові каменя, коли хліба проситиме він?” Справжній батько не скривдить своєї дитини, а зробить усе, щоб вона відчула родинне тепло. Разом з Оленою відкрили для Богданчика інший світ: відпочинок на морі, на Шацьких озерах, у Карпатах – з прогулянками і цікавими іграми. Він уперше побував у цирку та у дитячому театрі, вперше тішився побаченому і радісно усміхався. Яким чарівним був цей світ, як затишно біля тата і мами! Якраз у такі, щасливі для сім’ї, моменти чинилось бісівське втручання Інни. Приїжджала до Львова – зі страшною душею, щоб внести неспокій у взаємини, щоб “побути” з дитиною, до якої не мала материнського серця. Богданчик був тим “слабким місцем”, на яке боляче наступала, нарікала на його тата навіть на дитячому майданчику. Не уміла торкнутись лагідної душі дитини... А хлопчик не міг зрозуміти, чому вона говорить таке погане про його

¹4, 2007 10

тата – найкращого у світі! “Тато, не веди мене більше до мами... – просив Богданчик. – Я так сильно плакав, що аж якийсь дядько підійшов, і сказав мамі: не можна, щоб так дитина плакала...” У такий спосіб Інна тисла на дитину, вмовляла, щоб він поїхав з нею у Воловець, а хлопчик пручався, боявся, що його знову заберуть від тата. Тоді вона обіцяла купити якусь іграшку, їхала, і зникала на тривалий час. Так повторювалось неодноразово... Хлопчик у сім’ї забував про свої переживання, як знову його мама, замість обіцяної іграшки, приїжджала з торбиною для дитячих сліз і свідомих “катувань” маленького серця. Інна вже “згадала” про свого сина, коли він навчався у другому класі. Увірвалась посеред уроків, запевняючи вчительку: “Його мама – я!” Хотіла силоміць забрати зі школи... Одного разу на перерві хлопчик побачив свою маму з подружками, і почав утікати... Він учепився за батарею, щоб тільки йому не вивільнили руки. На допомогу прийшла вчителька і відвела переляканого Богданчика до свого кабінету. Учителі знали, хто насправді виховує дитину, приводить на навчання і готує з ним уроки. Зрозуміло, що ця боротьба йшла не за Богданчика, а радше була помстою його батькові. Знала, що її особисте життя – непросто налагодити. З часом вдалася до підступніших методів: звернулася до прокуратури зі скаргою, що мовляв “батько переховує від мами неповнолітню дитину, не дозволяє бачитись з сином”. У заяві вказала: “Якщо зі мною або з моїм сином станеться погане чи нещасний випадок, прошу у всьому звинуватити мого чоловіка...” До цього слід додати, що перебуваючи за межами Львова, ще раніше мала намір кинутись з дитиною під поїзд, про що зізналась рідним Романа (щоб викликати у них жаль?). Тоді, коли подружжя не підтримувало стосунків, її приймали з дороги у львівській квартирі, як маму дитини. Інна не давала життя не тільки Романові, але і його рідним. Хтось підмовив її звести наклеп на Романову маму через Церкву, і вона здійснила свій злий намір. Помста за викрите зло не мала меж...Подаючи усякі скарги, не мала часу “брати участі” у вихованні сина, не цікавилась, як він навчається, чи, як почуває себе після завданих моральних травм; забула навіть привітати сина з уродинами. За її словами, як слід виховувати дитину, – хіба треба пояснювати, чому трава зелена? Вихованням її сина займалась Олена: водила до школи,

ГРІХ І БЕЗЗАКОННЯ готувала з ним уроки, обстежувала хлопчика у лікарів, готувала, прала, а він лагідно називав її своєю мамою...На словах Інна визнавала, що з вихованням сина не дає ради, що дитина їй не потрібна, а офіційно – запевняла у іншому (“Хай не буде ні мені, ні тобі, – розтинайте!”). Роман мав усі підстави, щоб позбавити “дружину” материнських прав, проте не вдавався до правомірних дій. У цій ситуації, що склалась, найбільше – безневинно терпів Богданчик... Хлопчика водили у Недільну школу при церкві св. Андрія, де він прийняв Перше Святе Причастя. Сестра-катехитка (як і батьки дитини) навчала його любити ближнього, шанувати своїх батьків. Щодня він молився за тата і маму, і за всю свою родину. Ніколи не чув про свою маму нічого поганого, проте все, що бачив і що відбувалось на його очах, свідчило протилежне. Стикався з жорстокістю і брехнею рідної мами, і розцінював її вчинки, як гріх. Як у цьому випадку бути восьмирічній дитині?.. Публікація не дає можливості детальніше описати про завдану моральну травму Богданчикові та про підступні звинувачення його рідних. Уся ця гра у “котика-мишку” (за висловом хлопчика) досі триває, і має успіх у злому. За порадою неправдивих свідків, Інна подала позов до суду про відібрання малолітнього сина від батька. Як стало відомо, у задоволенні зустрічного позову батькові дитини було відмовлено. Суд вирішив передати хлопчика на виховання матері, вказавши (цитую): рішення “допустити до негайного виконання”. З огляду на вищесказане, це рішення можна прокоментувати так: негайно слід передати неповнолітнього сина на виховання матері, аби вона кинула його напризволяще та морально зламала. Крім цього, “справедливий” суд, керуючись у рішенні статтями Сімейного Кодексу України, не врахував ст. 141, п. 1, де зазначено, що “Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою” та ст. 155, п. 2 про те, що “Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини”. Отже, суд не прийняв до уваги того, що Орган опіки та піклування вважає за доцільне проживання малолітнього Богданчика з батьком; згідно

з висновками комісії, не врахував прихильності дитини до батька, який створив належні умови для проживання, навчання та розвитку дитини, а також не заслухав думку класного керівника, шкільного психолога та свідків з боку батька. Виконавче провадження (передання дитини матері) відбувалось у присутності державного виконавця, дільничого, начальника відділу у справах неповнолітніх та адвоката відповідача. Як очевидець цього недопустимого видовища, можу засвідчити у тому, як Богданчик усією силою не піддавався “рішенню правосуддя”, ухопившись за тата, не хотів їхати з мамою, пручався і плакав. Одночасно хлопчика відривали його мама, бабця з Воловця, жінка – свідок позивачки та ще якась перехожа старенька. “Передача матері дитини” розгорталась на площадці перед будинком, зібравши натовп серед білого дня. Бабця взивала Божої покари на колишнього зятя та його маму, привселюдно роздмухувала брехні, ганьбила, принижувала Олену грубими словами. Дехто з натовпу, підхльостаний відмацьким батогом, кричав: “Заберіть в нього (батька – авт.) дитину!”, погрожував: “Роздерти б її (Олену – авт.) на шматки!” На площадці, де гуляв Богданчик у вільний час, розпинали його почуття до тих, хто любить дитину понад усе на світі. Хлопчик не відпускав руки тата до тих пір, поки не припинили над ним насильний “суд” і відвели напівпритомного додому. З потрійною силою він боронився від зміїного кублища, і переміг нападників (очевидно, допоміг св. Архангел Михаїл). Відтоді він більше не виходить гуляти на ту, вже недитячу площадку, й просить тата – не відходити від нього ні на крок... Якби Богданчика вислухали на судовому засіданні та надали йому право вибирати батьків, то, без сумніву, вибрав би тата, бо впевнений, що він не “подасть йому каменя”. А поки вирішується його доля (після поданої батьком апеляційної скарги), дай, Боже, щоб ангел-охоронець оберігав на житєвій дорозі дитину від зла! Дай, Боже, здоров’я усім, хто допомагає у справедливому вирішенні цієї справи і переживає за долю дитини.

P.S. ²ìåíà ç ïåâíèõ ì³ðêóâàíü çì³íåíî. Àíàñòàñ³ÿ Âåðåùèöÿ

¹4, 2007 11

НІМІ СВІДКИ ЗЛОЧИНІВ

ÍÀ ̲ÑÖ² ÖÅÐÊÂÈ –

ÏÎÏÅËÈÙÅ... ...Пам’ятки історії, матеріальної та духовної культури становлять особливі віхи пам’яті народу і суспільства. Власне, з пам’яток історії та культури, зокрема духовних святинь – храмів Божих – і починається для кожного з нас БАТЬКІВЩИНА, бо вони перейшли нам у спадок від наших прадідів, дідів, батьків як духовна пам’ять поколінь... Дерев’яні церкви України – унікальний витвір національного культового зодчества. Вони – джерело духовності народу, його самобутності, свідчення його інтелектуальної і духовної досконалості, матеріальна основа гордості за наших предків. Всі ми повинні не тільки про це пам’ятати, але й берегти наші духовні святині... ...Село Підгірці Бродівського району, що на Львівщині, багате на добре відомі не тільки в краю, в Україні, але й далеко за її межами пам’ятки історії та культури. Через село пролягає туристичний маршрут “Золота підкова”: Львів – Олесько – Підгірці – Золочів – Львів. Численним групам туристів, зокрема із-за кордону, є що оглядати. Плісненськ – городище літописного княжого града. Про нього йде мова в найвидатнішому історико-літературному творі княжої доби “Слові о

¹4, 2007 12

полку Ігоревім”. Княжий град – Пліснеськ згадується у відомих давньоруських літописах – “Повісті временних літ”, “Галицько-Волинському літописі”.

1. Підгорецька чернеча василіянська обитель славиться

княжим походженням. Вона століттями притягувала до себе багато побожних прочан. У монастирській церкві Благовіщення Пречистої Діви Марії є чудотворний образ Пресвятої Богородиці (початок ХVІІ ст).

Біля св. Яна Непомука у Пліснеську

НІМІ СВІДКИ ЗЛОЧИНІВ Сучасний історико-архітектурний комплекс монастиря побудований у першій чверті ХVІІІ ст. До речі, саме тут, у монастирській церкві вперше в Західній Україні відправлено Службу Божу в пам’ять про Тараса Шевченка.

2. Підгорецький замок (XVII ст.) є перлиною замково-палацової архітектури України.

3. Окрасою с. Підгорець була (як боляче писати “була” !) старовинна дерев’яна церква святого Архангела Михаїла, розташована на схилі узгір’я на захід від замку. За різними історичними джерелами час її будівництва датується 1720 роком. Архітектор Т. Моклавський, обстежуючи пам’ятку в 1913 році на підставі парафіяльних актів, установив, що час її спорудження – 1712 рік. За тими ж актами церкву було перебудовано 1802 року. В акті генеральної візитації за 1783 рік сказано, що церкву збудовано з дозволу Луцького єпископа Сильвестра Рудницького, тобто між 17511777 роками. Авторитетний дослідник церковної старовини В. Вуйцик на основі різноманітних джерел зробив висновок, що Підгорецька дерев’яна церква Святого Архангела Михаїла, яку згадують у документах 1712 року (чи 1720 р.), або згоріла і в 1756 році на її місці було збудували нову, або у цьому ж році її докорінно перебудували чи реконструювали. Двері до новозбудованої церкви окував загорецький коваль Григорій Гладуневич (Загірці –

складова частина Підгорець. – Прим. авт.) На його думку, такий висновок підтверджує також напис, який був викарбуваний латинськими літерами на окутті головних вхідних дверей: “1756 listopada 16 syji dwer sooruzy rab bozyy Hryhoryy Hladuniewicz slusar zahoreckiy y wsia”. Церква була збудована зі соснових брусів, які клали на дубові підвалини, а ті, в свою чергу, на кам’яну підбивку-фундамент. Церква – однокупольна, хрестоподібна. Плановий хрест утворювався перетином двох прямокутних зрубів однієї ширини: більші були по осі схід – захід, менші – по осі північ – південь. Центральний об’єм був накритий масивним куполом-банею з глухим ліхтарем, який нависав над восьмериком. Восьмерик був дещо більший за квадрат нави, на яку він опирався, тому нижні балки барабана опиралися не кінцями, а серединою на кутки квадратного зрубу так, що його основа заходила на бокові об’єми. Така своєрідна конструкція верху була, очевидно, результатом пізніших перебудов церкви. Інтер’єр базується на стінописі ХІХ ст. У церкві був іконостас, який відповідно до напису на дияконських дверях можна датувати 1742 роком. Сьогодні він є в експозиції музею “Олеський замок”. Купол і зруби з двосхилими дахами були покриті гонтами. Бокові зруби були накриті двосхилими дахами з причілками. Підашшя було відсутнє. Фасади

були оббиті гонтами по всій висоті. Внутрішній простір нави розкривався до ліхтаря, стеля перекривала бокові рамена балок. Уздовж західної стіни збудовано хори на стовпах. Майже три століття церква Святого Архангела Михаїла діяла на славу Божу. Тут відбувалися Богослужіння ще в 50-х роках ХХ ст. Навіть після закриття церкви, незважаючи на протидію місцевих партактивістів, тут завжди проводили гаївки на Великодень. Церква за свій вік зазнала чимало. В 1913 році її, на догоду місцевій владі, повинні були розібрати. Лише активна протидія місцевого українського населення не дозволила реалізувати ці зловісні плани. Церква пережила й лихоліття двох світових воєн. Хоча с. Підгірці неодноразово перебувало в зоні активних бойових дій, давня дерев’яна церква чудом залишалася неушкодженою. Церква вціліла й у роки радянської атеїстичної влади. Цікавим є той факт, що вона, як пам’ятка дерев’яної архітектури, була реставрована в 1970–1973 роках. Тоді ж добротно відбудовано (на основі каркасної конструкції) зруйноване від старості північне крило, обновлено гонтове покриття, замінено підлогу. З кінця 80-х років ХХ ст. – перших років національного духовного відродження – вірні різних конфесій традиційно стали посвячувати біля церкви великодні паски, проводити велелюдні величаві гаївки.

¹4, 2007 13

НІМІ СВІДКИ ЗЛОЧИНІВ Отож церква була духовним осердям села... Була ... тому, що 18 травня 2006 року, десь о 17 годині, в погожий, ясний день вона згоріла за лічені хвилини. Офіційна версія причини пожежі така: необережне поводження з відкритим вогнем... Кому з місцевих жителів (дітям чи дорослим) хотілося брати гріх на душу і палити серед білого дня вогнище біля дерев’яної церкви? І як це не зауважили? Серед селян побутує думка про умисний підпал. Напередодні селом ходило двоє невідомих, які, розпитуючи селян про всяку всячину, між іншим, цікавилися: “...Де знаходиться ваша дерев’яна церква?..” Кому вона заважала? Мешканці села гнівно засудили акт вандалізму. Злочинців не знайдено і до сьогодні. Та їх очікує... Божий суд. Сьогодні на місці церкви – попелище..... До речі, в цьому ж селі за майже детективних обставин зникла мистецьки виконана дерев’яна фігура ченця Яна Непомуки. Скульптура Яна Непомуки – добре відомого в християнському світі святого – була викрадена невідомими восени 2006 року. Автором скульптурної композиції ймовірно був чернецьвасиліянин Ілля Марушко (друга половина ХVІІІ ст.). У свій час Вуйцик висунув припущення, що, можливо, фігура св. Яна у Пліснеську – це робота самого Пінзеля, але, на думку львівського скульптора Юліана Савка,

¹4, 2007 14

за стилем виконання та духом вона не належить Пінзелю. У Підгірцях у другій половині XVIII ст. діяла василіянська художня школа, яка славилася своїми художниками та різьбярами. Серед них були такі іконописці: Варсонофій Венедиктович, Ізахій Головацький, Антоній Грушецький, Олександр Розтоський; різьбярі: Денис Головчиниський, Іоан Пільний, Ілля Марушко та мирянин Якуб з Гути. Мистецьки виконана фігура ченця – св. Яна – більше двох століть стояла на Пліснеську, неподалік від монастиря, в дерев’яній капличці при дорозі, якою впродовж сотні років богомільні прочани йшли на прощу у василіянську чернечу обитель. Прочанам вона відома за поширеною серед місцевих жителів назвою – “Фігура святого Яна”. Найбільше каплички ставили в наших краях у XVII–XIX ст. Тоді Церква активно дбала про побудову капличок, хрестів, фігурок, бо вони сприяли роз-

виткові побожності народу. Найбільш розповсюдженими були каплички Матері Божої з Дитятком Ісус, Успіння Матері Божої, Страждальної Матері Божої, а також фігури Серця Ісуса, Терплячого Ісуса, святого Івана Хрестителя, св. Архангела Михаїла та св. Яна Непомуки. Фігури св. Яна Непомуки були дуже популярні не лише в Чехії, але й у Словаччині, Франції, Австрії, Німеччині, Угорщині, Литві, Польщі, Західній Україні. Їх часто ставили біля храмів і монастирів, на роздоріжжі сіл, міст… Вони символізували опіку св. Яна над святинею, селом у важкі часи. Побожні люди вірили і знали, що патрон важких часів, св. Ян Непомука, стає заступником перед Богом за певну місцевість, село чи місто. Його фігурка нагадувала мешканцям, щоб вони остерігалися обмов і пліток. Святий був охоронцем удів, опікуном сиріт і потіхою вбогих. Він також є прикладом чистоти. Завдяки його заступництву відступають

НІМІ СВІДКИ ЗЛОЧИНІВ голод, війни, неврожаї, пожежі, наводнення. Св. Ян насамперед є захисником людей, з яких насміхаються, яких обмовляють, на яких зводять наклепи. Цей святий назавжди увійшов в історію Церкви, як патрон збереження таємниці сповіді. За те, що св. Ян не видав таємниці сповіді чеської королеви Софії, її чоловік, король Вацлав IV Люксембургський, кинув його у тюрму, піддав там важким тортурам, а згодом дав наказ утопити його у ріці Влтарві – 20 березня 1393 року. Коли тіло св. Яна поглинула водяна безодня, на тому місці з’явилося п’ять зірок (символ п’яти чеснот святого). Його тіло знайшли через п’ять днів і поховали в одному з храмів. З огляду на велику кількість скульптур св. Яна, потрібно знати їхню атрибутику. На всіх фігурах святого можна побачити: – німб з п’ятьма зірками; – розп’яття, найчастіше у лівій руці; – пальмову гілку, символ мучеництва, у другій руці; – книжку, котра характеризує святого як ученого і теолога (іноді вона буває закрита на замок, що символізує мовчання); – палець, прикладений до уст, що символізує таємницю. Викрадення фігури св. Яна Непомуки у Пліснеську в декого, мабуть, не викличе жодних почуттів. Хоча насправді жителі Плісненська, Підгірців, монастир ОО Василіян понесли непоправну втрату: у них не стало Покровителя перед Богом, який уже більше двох

століть охороняв села, жителів, монашу обитель від голоду, пожеж та різних лихоліть. До речі, саме після крадіжки фігурки св. Яна сталася пожежа у Підгорецькому монастирі, згоріла дерев’яна церква в селі Підгірцях. Було би дуже добре, якби жителі цих сіл та Отці

Василіяни спромоглися відновити капличку та фігурку св. Яна Непомуки на цьому місці, щоби не втратити духовний зв’язок поколінь, які століттями почитали цього Святого як свого Покровителя та Захисника… Ще один цікавий історичний факт: дерев’яна фігурка св. Яна Непомуки стояла і в селі Руда Жидачівського р-ну Львівської обл. докінця 50-х років XX ст. За часів радянської влади цю фігурку зняли, а капличку знищили. Вдячні жителі поставили цю фігурку в с. Руда, родовому помісті гетьмана Івана Виговського, під час пожежі, котра спалила більшу частину

будинків цього містечка у XVIII ст. Як тільки фігурка св. Яна була поставлена в центрі містечка, пожежа несподівано зникла. Отож, ще один історичний факт свідчить, що глибоке почитання св. Яна Непомуки на нашій землі було поширеним посеред нашого народу. *** Випадки знищення дерев’яних церков вогнем у західноукраїнських областях – не поодинокі. Уже впродовж існування незалежної України за дивних обставин згоріло більше трьох десятків церков. Цікаво, що за останні роки згоріло більше дерев’яних церков, ніж в атеїстичні часи – в роки панування радянського комуністичного режиму. Тоді згоріло аж дві дерев’яні церкви! Натомість 2002 року – сім, 2003 року – дев’ять, 2004 року – п’ять, 2005 року – три дерев’яні церкви. А 2006 року сталося аж шість пожеж, унаслідок яких на місці дерев’яних церков різних конфесій – попелище... З хроніки церковних пожеж 2006 року: – березень 2004 року – згоріла дерев’яна капличка Матері Божої Нерушимої Стіни у Страдчі Яворівського району Львівської області (через недбальство однієї молитовної групи зі Львова); – 20 лютого 2006 року згоріла дерев’яна церква ХVІІ ст. в с. Горохолино у лісі Богородчанського району Івано-Франківської області;

¹4, 2007 15

НІМІ СВІДКИ ЗЛОЧИНІВ – 26 березня 2006 року згоріла дерев’яна церква ХVІІ ст. у с. Великий Желудськ Володимирецького району Рівненської області; – 24 липня 2006 року згоріла дерев’яна церква у с. Шкло Яворівського району Львівської області (храм Святої Парасковії побудовано ще 1454 року); – 18 травня 2006 року згоріла дерев’яна церква, збудована 1797 року в с. Залокоть Дрогобицького району Львівської області; – 25 жовтня 2006 року згоріла дерев’яна церква в с. Долинівка Сколівського району Львівської області (храм Пресвятої Трійці було споруджено 1860 року); – 29 січня 2007 року згоріла дерев’яна церква Богоявлення Господа Нашого Ісуса Христа в с. Головецьку Сколівського району Львівської області. Храм зведений у 1873 році.

¹4, 2007 16

*** Церковні пожежі – їх причиною є як людський фактор – це і необережне поводження з відкритим вогнем, випадково залишена запалена свічка або лампадка, умисний підпал, так і технічний – електрозамикання через порушення монтажу й експлуатації електромережі, викрадення культових речей з церков, таємниче зникнення фігур християнських святих. Що це? Умисні дії торгівців антикваріатом, які за копійку готові продати й рідну матір чи, можливо, акт вандалізму, спрямований на знищення наших національних пам’яток. А може, справа в іншому – пам’ятки історії та культури є проблемою для тих, хто має ними займатися, адже на їх збереження потрібні чималі кошти. А так немає пам’ятки – немає і проблем, пов’язаних з нею... А може... причиною, що завдає

непоправної шкоди нашій національній культурній спадщині є наша байдужість і просто наше недбальство... ...Пам’ятки історії та культури – це наше духовне багатство. Кожен з нас повинен пам’ятати, що відповідно до статті 66 Конституції України охорона і збереження національної історико-культурної спадщини – обов’язок кожного громадянина України. Âîëîäèìèð óùèíñüêèé

P.S. У Варшаві, в Лапідаріумі, у відділі “Sadyba Best Mall”, цього року було виставлено на продаж три фігури св. Яна Непомуки. Одна з них, можливо, з наших країв… За матерілами польської преси: Tomek’s Corner “Skradzione Nepomyki i Floriany”.

IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

Íåä³ëüíà øêîëà ó Òèñìåíèö³, ²âàíî-Ôðàíê³âñüêà îáë.

Ïîñâÿòà Ñâ. Õðåñòà ó Êðèâ÷èöÿõ á³ëÿ Ëüâîâà

18

Á³ëÿ ô³ãóðêè Ìàòåð³ Áîæî¿, Ñàìá³ð, 2004 ð.

17

²êîíà Ìàòåð³ Áîæî¿ “Îðàíòà”

²êîíà Íàéñâÿò³øîãî Ñåðöÿ ²ñóñà

(õóä. Þð³é Äðîçä, ì. Çäîëáóí³â)

(õóä. Þð³é Äðîçä, ì. Çäîëáóí³â)

²êîíà Ìàòåð³ Áîæî¿ “Îðàíòà”

²êîíà Íàéñâÿò³øîãî Ñåðöÿ ²ñóñà

(õóä. Þð³é Äðîçä, ì. Çäîëáóí³â)

(õóä. Þð³é Äðîçä, ì. Çäîëáóí³â)

IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

Íåä³ëüíà øêîëà ó Òèñìåíèö³, ²âàíî-Ôðàíê³âñüêà îáë.

Ïîñâÿòà Ñâ. Õðåñòà ó Êðèâ÷èöÿõ á³ëÿ Ëüâîâà

18

Á³ëÿ ô³ãóðêè Ìàòåð³ Áîæî¿, Ñàìá³ð, 2004 ð.

17

КУДИ ЙДЕМО?

ÑÕ²ÄÍÀ ÄÓÕÎÂͲÑÒÜ ² ÏÎ×ÈÒÀÍÍß ÏÐÅÑÂßÒÎÃÎ ÑÅÐÖß ²ÑÓÑÎÂÎÃÎ Напочатку минулого століття Митрополит Андрей Шептицький, який дійсно дбав про правдиве духовне благо українського народу, просвічений Святим Духом, дав нашій Церкві й нашому народу актуальні ліки від духовної хвороби модернізму,анимбулопочитання Найсвятішого Серця Христового. Плодами цього була здорова і мужня побожність, яка принесла плоди – сотні мучеників за нашу Східну Католицьку Церкву (1946-1990рр.). Ця особиста побожність принесла і здоровий життєвий християнський стиль, який дав силу боротися проти духа світу, який морально розкладає одиниці, сім’ї і цілий народ. Отець М.Сус, автор статті “Бог є любов” (“Вільне життя” від 17.01. та 24.01.2007 року), на жаль, стримує почитання Найсвятішого Серця Христового словами: “Без перебільшення можна також сказати, що цей культ створює придатний ґрунт для розвитку духовного розніження, притягає більше жінок, ніж чоловіків, а Церква сьогодні дуже потребує чоловічого активного вольового елементу”. Цим твердженням він висміює офіційне вчення Церкви (енцикліка Папи Пія XII). Стосовно східної духовності й обряду, літургіст о.Ісидор Дольницький разом з Митрополитом А.Шептицьким вказує, що почитання Серця Христового не протирічить східній духовності й обряду, але, навпаки, поглиблює їх! Сюди відносяться слова Ісуса Христа: “Ось чому кожний книжник, навчений про Небесне Царство, подібний до господаря, який виймає із свого скарбу нове і старе “ (Мт. 13,52). Цей добрий господар, однак, мусить бути або досвідченим святцем, або людиною відкритою Духові Божому, яким був, наприклад, наш Митрополит Андрей Шептицький. Утім тим мудрим господарем не може бути якийсь чистильник обряду і традиції, який не має глибокого внутрішнього досвіду з Богом. Головною небезпекою, яку автор статті о. М. Сус, можливо, собі не усвідомлює, є те, що він забирає щось, що є живе (почитання Найсвя-

Митрополит Андрей Шептицький

тішого Серця Христового, вервиця, Хресна Дорога, молебні), і хоче очистити обряд і традицію від латинських елементів, але забуває, що тут визначним правилом є не щось східне чи західне, а те, що дає життя, а що життя не дає. Усуненням життєвих елементів утворюється духовний вакуум, а це в нинішньому часі є дуже небезпечним! Сьогодні спостерігаємо неймовірний тиск духа світу, який веде до деморалізації, аж до цілковитого морального розкладу одиниць, сім’ї, Церкви і народу. Цей тиск веде до дехристиянізації цілого українського народу, цілковитої апостазїї від Христа і нав’язує нову духовність, а нею є духовність Нью Ейдж. Кожний віруючий сьогодні потребує мати живу спільноту, у якій діє дух правдивості й

¹4, 2007 19

КУДИ ЙДЕМО? життя, потребує живу і особисту молитву, яка є повністю христоцентричною, потребує здорового апостольського вчення і Духа Христового (пор. Рим. 8,9). Митрополит А.Шептицький, як пророк, дав нашій УГКЦ і нашому народу ключ, притаманний українській душі. Цим ключем для живого й особистого контакту з нашим Спасителем є почитання Найсвятішого Серця Христового. Пророчі слова нашого Митрополита А. Шептицького, сказані сто років тому, є надзвичайно актуальними і сьогодні. Цитуємо: “Дійти до Спасителя, трапити до його Серця, промовити до серця, взяти його за Серце, можна подібною дорогою до тої, якої уживаємо, щоб дійти до людини. А коли хочемо дійти до серця людини – ударяємо... до того, в чім його душа найвразливіша, найприступніша, найгарячіша. Сто разів трапляється нам в зносинах з людьми ужити і цього виразу: “до твого доброго серця удаюся”. І знаю людей, що на те слово м’якнуть, тане гнів, уступають упередження. Де лиш в якій церкві впроваджено культ Христового Серця, там в церкві іде неначе якесь тепло, котре притягує людей до церкви, в’яже з церквою. Піду ще далі, і вибачте, Всечесні Отці, що відізвуся до Вас в характері вашого душпастиря, в характері того, котрий і за Ваші душі відповідає перед Богом – за душі священиків. Знаю, що премногі з Вас ніколи не думали про те в своїх молитвах, щоб віддати Христові ту честь. Хай же вони послухають голосу душпастиря бодай на короткий час і хай з довір’ям до Христової любові, до Христового Серця стануть поручати йому в щоденній, хоч би короткій молитві, ту справу свого внутрішнього життя або свого родинного життя, котра найбільше болить, справляє найбільше пекучий неспокій. Клянуся живим Богом, будуть вислухані! Вони досвідчать у своєму житті, відчують тепло Христової любові, зрозуміють у власнім житті, що Христос живе в нас, що в його святій благодаті чути удари його життєдайного Серця.

¹4, 2007 20

При зимнім подуві морозного вітру гріха, серед котрого живемо, треба нам шукати при тім теплім Серці життєвого, органічного тепла. І не треба прибігати до чужих форм, не треба молитов, уложених людьми. Власне серце кожному скаже, як до нього промовляти, щоб дійти до його Серця. Коли зачинаємо Службу Божу... Маємо тут перед собою того агнця Божого в символі, в прототипі принесених дарів на проскомидії. З розпростертими руками лежить навзнак (і літургійно обернений навзнак). І копіє пробиває його ребра, і з серця пливе кров і вода. ... Це дивна Тайна — те проколення Христового Серця, та кров і вода, що по смерті приснули з Серця. Чи ж не значить це бодай те, що з Христового Серця, повного для нас любові, прискає життя? Прошу Всевишнього Бога, щоб усім нам дав ласку бути правдивими почитателями Божественного Серця Ісуса Христа. Хай та честь росте, процвітає в цілій єпархії і в кожній

КУДИ ЙДЕМО?

парафії, і в кожній з ваших родин, Всечесні Отці. Нехай наші діти виростають у теплій атмосфері Христової любові, хай виростають на людей глибоко пересвідчених і глибоко побожних, котрі змогли б опертися спокусам невіри і неморальності, котрі багатьох з нашої молоді ведуть у пропасть. Я переконаний, що в наших тяжких часах почитання Христового Серия є Божим провидінням, вказаним засобом до відродження християнської суспільності”. Які є плоди почитання Найсвятішого Серця Христового в практичному житті?

1. Душа утримується в освячуючій ласці через регулярну св.Сповідь і св.Причастя.

2. Регулярне приймання Св. Тайн є пов’язане з мотивацією щасливої години смерті, від неї залежить ціла вічність.

3. В сьогоднішньому часі прикрасити собі помешкання образом Христа є певним знаком і свідоцтвом віри! Символ серця на грудях Хрис-

та до нашого дому вносить родинне тепло, освячує його і диспонує до спільної родинної молитви. Розуміється, що такий образ мав би бути гарний і випромінюючий духовну чистоту. Усвідомім собі, що в нинішньому часі створюється систематичний тиск, щоб усунути християнські символи, а замінити їх поганськими символами (наприклад, фігурки будди, китайські дракони, мавпи, оберіги, окультні і неморальні картини...).

4. Це почитання в недалекому минулому було і є виявом нашої східної католицької ідентичності і приналежності до видимого заступника Ісуса Христа на землі і наступника св. ап. Петра – Святішого Отця! Зрада Святішого Отця є для нас гріхом, який називається схизма і в ній, на жаль, є Православна Церква.

5. Почитання Найсвятішого Серця Христового веде і виховує не тільки до особистого відношення до Христа, але і до практичної дороги покаяння: регулярне приступання до Св. Сповіді, до Євхаристії і серйозне рахування зі смертю і вічністю. Плоди: Якщо сьогодні пропаговане так зване чисто “східне” почитання Христа-Чоловіколюбця не приносить плодів покаяння, то є не діючим. Порівняймо плоди т.зв. чистої “східної духовності” в Східній Україні, де є схизма, з духовними плодами в Західній Україні, а це – відвідування храмів, участь у Сповіді, Св. Причастя й особисте життя під впливом християнства! Однозначно Західна Україна є набагато більше християнська, ніж Східна Україна. Отож, хто від кого має приймати життя? Підсумок Стаття о. М. Суса, яка служить для усунення почитання Серця Христового, не приносить життя, руйнує нашу ідентичність УГКЦ, до того ж автор не має благословення свого єпархіяльного єпископа. Пророче слово нашого М итрополита А. Шептицького про почитання Найсвятішого Серця Христового цілком стосується і нашого часу, і наших обставин. î. Ìàðê³ÿí Â. óòþê, ×ÑÂÂ

¹4, 2007 21

ГОЛОС МАРІЇ

ØÓÊÀÉÒÅ ÁÎÆί ÂÎ˲ “Любі діти! Просіть зі Мною Св. Духа, аби Він вас провадив у святості шляхом пошуку Божої Волі. І ви, ті, що далекі від молитви, наверніться і в тиші свого серця знайдіть спасіння вашої душі, і насичуйте Її молитвою. Благословляю всіх і кожн ого зокрема Своїм Материнським благословенням. Дякую, що відповіли на мій поклик!” (25 травня 2007року). Благословенна Діва Марія закликає нас молитися разом з Нею до Святого Духа так, аби ми зверху були наділені силою і владою, тією силою, яка походить з Небес. Марія разом з апостолами була витривалою у молитві, сподіваючись і очікуючи сповнення обіцянки Ісусової – Духа Святого. Вона, сповнена ласки, стала нареченою Святого Духа. Вона пізнала таємничу силу Святого Духа найглибше, і тому знає, наскільки сильно зараз ми потребуємо тієї ж сили. Ми приймаємо Святий Дух під час Таїнств Хрещення та Миропомазання, ми чуємо про Нього, знаємо про Його існування. Та все одно нам здається, що довкола нас є велика кількість інших духів, але це – не Святий Дух. Тому заклик Марії повинен бути сприйнятий серйозно кожним серцем, кожною родиною, всім світом. Він має величезне значення. Єдиним шляхом пізнання Святого Духа є молитва. Перше, що ми повинні зробити, – це покаятися. Це означає знову постати перед Господом у молитві, визнати наші гріхи, простити інших, відмовитися від усього, що

¹4, 2007 22

заважає нам прийняти Божу Волю і зректися всіх ідолів та фальшивих божків. Визнати Бога як володаря свого життя і дозволити Йому керувати нами на Його власний розсуд. Лише Святий Дух може просвітити наші серця, і ми зможемо знайти Божу Волю і жити згідно з нею. В той момент, коли ми відмовимося від наших планів, нашої волі, намірів і справ, можемо починати жити Божим планом. Ми звільняємося і стаємо здатними приймати Божу Волю. Тому Ісус каже: “Хто хоче стати Моїм учнем, нехай зречеться самого себе і щоденно бере свій хрест і йде за Мною” (Лк. 9, 23). Стати учнем Ісуса не означає отримувати від Ісуса інформацію та настанови, це означає стати тим, хто зміг би приймати Божу ласку, силу, Його дива та Його Царство. Учнем Ісуса є той, хто стає таким, як його учитель. Тому Ісус міг говорити, що ті, хто вірять

у Нього, зможуть творити такі ж великі діла, як і Він, а може і більші (Пор. Йо. 14, 12). У пошуку Божої Волі на шляху до святості потрібно дякувати Господові за кожен момент вашого життя, яким би він не був складним чи простим. Приймати все, що відбувається у нашому житті, вступаючи таким способом у Волю Божу. Тоді ми отримаємо Його силу, і все зможемо перебороти зло, що стрінемо на своєму життєвому шляху. Божа Воля пізнається там, де ми через молитву наближаємося до Господа. А з іншого боку, ми бачимо, як Господь закриває інші шляхи нашого життя, у праці відкриває нам покликання. Якщо ми безперестанно віддаємося Божій Волі, то Господь зачинить перед нами ті двері, через які Він би не хотів, аби ми проходили. Дуже рідко Господь веде когось, внутрішньо промовляючи і точно вка-

ГОЛОС МАРІЇ зуючи, куди прямувати. Не в нашій уяві, фантазії чи почуттях, а у глибині душі, там, де живе Бог, там надихає нас і просвітлює, веде Святий Дух. Господь відкривається нам через знаки Свого Провидіння. Необхідно розпізнати ці знаки. Відчуття тих знаків стає сильнішим у того, хто слова, присутність і з’яви Марії приймає впродовж усіх цих років. Отож серцями прислухаймося до слів Матері нашої Небесної, аби віднайти те нове життя, яке дарує нам Господь. Відкрийтеся цій великій ласці “Любі діти! І нині з великою радістю у Своєму Серці Я закликаю вас до навернення... Мої любі діти, не забудьте, що всі ви важливі у здійсненні того великого плану, який Господь утілює тут, у Меджуґор’ї. Господь прагне навернути цілий світ і заохочує його до спасіння і входження на дорогу до Нього, Того, хто є початком і кінцем кожного існування. Особливим чином, Мої любі діти, із глибини Мого Серця закликаю вас відкритися на ту велику ласку, яку Господь уділяє вам через Мене і Мою присутність тут. Я хотіла б подякувати кожному за його молитву і жертву. Я з вами і благословляю вас усіх. Дякую, що відповіли на мій поклик” (25 червня 2007 року).

до очікуваної землі, де панують спокій, свобода і радість, даровані Господом усім. Це так само потрібно, як визволення Ізраїлю з рабства. Таким способом ми зможемо потрапити на землю обітовану через пустелю, куди Господь прагне привести нас через Марію і Свого Сина. Марія пройшла шлях земної пустелі. Разом з Нею ми обов’язково сягнемо Бога. Божа любов не відкидає нікого. Бог створив людей за Своєю подобою, і тому не може відпустити нас. “І сотворив Бог людину на Свій образ; і на Божий образ сотворив Її; чоловіком і жінкою сотворив їх” (Бут. 1, 27). Цариця Миру говорить нам: “Не забудьте, що у великому плані, який Господь замислив тут, у Меджуґор’ї, ви є важливими”. Марія говорить нам: “Любі діти, це – час ласки, – це святе місце!” З’яви Богородиці є своєрідним звертанням Бога до людей, до мене і до тебе. З’яви Богородиці є Божою Службою Господа для

нас, людей. Як можемо ми не пізнати нескінченну любов Бога до нас, любов, яку Він відкриває нам через присутність Богородиці тут, у Меджуґор’ї? Марія як Мати є невтомною, незважаючи на всі наші протистояння. Вона знає, що ми приймаємо не всі Її послання і Божу любов, яка є одкровенням Меджуґор’я. Незважаючи на це, Вона говорить до нас, закликає нас і любить нас, являється нам, Її дітям. Нам теж повинні відкритися слова пророка Ісаї, суть яких полягає у тому, що Бог передбачав закам’янілість сердець юдеїв, їхню духовну сліпоту, але пророку дана була пересторога, щоб він не знеохочувався. Слова Марії сповнені радості й сподівання. Вона знає, що людина може здійснити те, до чого Її закликає Господь. Марія хоче, аби ми дізналися, що Бог є основою нашого життя. Через слова Марії ми відкриваємо, що ми належимо Богові такими, якими ми є. Всі знають, що життя не

І нині знову лунає голос Небесної Матері. І нині Марія поруч з нами, навіть тоді, коли ми самі віддаляємося від себе і від неї. Ми чуємо слова і заклики Марії про каяття. Цариця Миру знає, що навернення є процесом, шляхом

¹4, 2007 23

ГОЛОС МАРІЇ завжди є прямою стежиною. Є багато хибних понять, які завели нас туди, де ми зараз перебуваємо. Проте Бог любить нас і тому все одно приймає нас такими, як ми є. Господь знає і тебе, і мене по імені: “Глянь! Я записав тебе в Себе на долонях, мури твої завжди переді Мною” (Іс. 49, 16). Господь не може глянути у Свої долоні, не бачачи там твого і мого імені. Ця любов і ласка Божа відкривається нам впродовж 26 років, коли нам являється Марія. Відкриймо ж себе на зустріч Божій ласці через присутність Марії у Меджуґор’ї. Нехай молитва стане повітрям, яке ви вдихаєте! “Любі діти! У день Покровителя вашої парафії, закликаю вас наслідувати життя Святих. Нехай вони стануть прикладом для вас та пробуджують вас до життя у святості. Нехай молитва стане для вас, як повітря, яким ви дихаєте, а не тягарем і обов’язком. Мої любі діти, Бог прагне виявити вам Свою любов – і ви пізнаєте радість бути Моїми улюбленими. Бог благословить вас та обдарує повнотою ласк. Дякую, що відповіли на мій поклик” (25 липня 2007 року). Марія як Мати закликає і підбадьорює нас в цей день св. Апостола Якова, Покровителя парафії Меджуґор’я та Покровителя всіх паломників, у намірі наслідувати життя Святих. Життя тих, які сягнули Неба, своєї батьківщини, яку вони вже ніколи не покинуть. У Своєму посланні від 25 липня 2002 року Марія сказала: “Любі діти, нині Я радію

¹4, 2007 24

разом з вашим Покровителем і закликаю вас відкритися Божій Волі… Моліться до святих про допомогу у зростанні у вашій святості”. Святі –це ті, які є нашими заступниками перед Обличчям Господа. Тому ми повинні довіряти себе їм і молитися до них, а вони передаватимуть і примножуватимуть наші прохання і молитви перед Господом, ведучи нас до Нього. Святі є для нас прикладом вірності Господеві, – Бог ще нікого не розчарував. “Нехай молитва стане для вас ніби повітрям, яким ви дихаєте”, – каже нам Марія. Ми знаємо, як почуваємося, коли нам бракує повітря. Без повітря наші тіла не можуть жити. Ми маємо як фізичний організм, так і духовне тіло. Ми можемо собі уявити, що без молитви ми – наче мертві. Без молитви людина обмежує себе лише фізичним, матеріальним і мертвим життям, перенасичується ним. Молитва не є чимось, що нам нав’язує Церква, Бог і Богородиця. Молитва не є просто набожною вправою. Молитва є чимось набагато більшим. Молитва є життям. Без молитви ми – мертві, й у нас самих нема життя. Без молитви у нас самих немає місця Богові, куди б Він міг прийти, аби зцілити нас, спасти і наповнити Собою наші душі та серця. Лише через молитву Господь може відкрити нам Свою Любов, і ми зможемо насолоджуватися радістю від того, що ми – улюблені діти Божі й Марії. Із досвіду знаємо, що недостатньо знати, що їжа є поживною: Її треба ще і споживати, аби бути живим і здоровим. Недостатньо знати, що Бог і Марія люблять нас, слід пізнати

цю любов та пережити Її у своєму житті, як реальний факт. Реальнішим є той досвід, який ми спостерігаємо власними очима. “Ви пізнаєте радість бути Моїми дітьми”, – промовляє до нас Марія. Але для цього слід виконати одну умову: молитися від щирого серця, бо через це може відкритися серце і душа та повністю віддатися Богові й Марії. Євангелія повідомляє нам про те, як після хрещення Ісуса у ріці Йордані Небо розкрилося і голос Божий промовив: “Ти – Син Мій улюблений, що Я Собі уподобав” (Mк. 1, 11). Ці слова стосувалися Ісуса. У тій же мірі через Ісуса і в Ісусі вони стосуються і мене, і тебе. Кожен з нас у Ісусі та через Ісуса є улюбленим дитям, сином чи донькою Отця, обраним і улюбленим від цілого серця. В Ісусі та через Нього ми стаємо улюбленими дітьми Марії. Упродовж життя ми часто чуємо про те, як важливо любити Господа. Це – правда. Утім набагато важливішим є те, як Господь нас любить. Наша любов до Бога є другорядною за значенням. Першочерговою є любов Бога до нас. “Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Сина Свого – примирення за гріхи наші” (1 Йо. 4, 10), – так сказав апостол Йоан у своєму листі. Він додає: “Ми пізнали й увірували в цю любов”(1 Йо. 4, 16). Нехай же благословенна Діва Марія, сповнена ласки і непорочності, веде нас до таємниці Божого Серця і Його Любові!

î. Ëþáî Êóðòîâ³÷

ІСТОРІЯ НАБОЖЕНСТВА

ÄÎÐÎÃÎÞ ËÞÁβ 20 липня 1686 року с. Маргарита Марія Алякок (1647-1690 рр.) разом, із своїми сестрами-новоціятками посвячується Найсвятішому Серцю Ісуса. Це був перший-публічний культ Пресвятого Серця нашого Спасителя в Парелє-Моньяль у Франції. Однак дорога до Серця Ісуса в житті св. Маргарити Марії Алякок розпочалася ще в ранньому дитинстві. Ця дорога не була вистелена одними лише квітами, на ній довелося майбутній Святій зазнати важких фізичних та моральних терпінь, пройти нелегку школу Хреста, пізнати свою малість і полюбити Спасителя всім своїм серцем, усім єством. А все розпочиналося так: 22 липня 1647 року у Веросвре (Франція) народилася Маргарита Алякок. Невдовзі помирає її батько, і в житті маленької дівчинки наступає період пізнання суворої дійсності, жорстокості навколишнього світу. Невдовзі мати юної Маргарити важко захворіла і все господарство переходить до рук родини батька, яка не забарилася скористатися цим для власної вигоди. Так Маргарита опиняється в становищі, гіршому від слуг. І тоді на допомогу їй приходить наш Господь, даючи їй зрозуміти, що Він хоче стати єдиним Володарем її серця, а також уподібнити життя Маргарити до Свого в терпінні. З тих пір душа Маргарити прагне терпіння, щоб ще більше уподібнитися до терплячого Ісуса. Особливо великий голод у своїй душі відчувала майбутня Свята за “розумовою” молитвою, про котру нічого не знала. Попросила Ісуса, щоб Він навчив її тієї молитви. Наш Спаситель порадив Маргариті щоразу смиренно припадати лицем до землі перед Ним і просити прощення за все, чим Його образила, а далі, віддавши Йому поклін, жертвувати своє розважання. Така наука Христа стала їй у пригоді на ціле життя, бо з неї в серці Маргарити зародилося ненаситне прагнення Святого Причастя і терпіння.

20 червня 1671 року Маргарита Алякок вступає до Чину Відвідин Пресвятої Діви Марії

Св. Маргарита Марія Алякок

в Паре-лє-Моньяль. У монастирі с. Маргарита Марія Алякок розпочне вести те внутрішнє духовне життя, про котре стільки мріяла в ранній юності. Однак дорога до Серця Господа для с. Маргарити Марії не була легкою. Часто жалілася своєму Небесному Вчителю, чому не дозволяє їй іти звичайною дорогою дочок Пресвятої Діви Марії? Просила, аби ті надзвичайні ласки уділив вибраним душам, а не їй, простій монахині. Прагнула лише Його любові та Його Хреста. Сподобалися Ісусові такі думки с. Маргарити Марії. Відразу ж висловлює Своє побажання, щоб вона ніколи та нічого не робила без згоди настоятельки, бо Він любить послух і без нього ніхто Йому не милий. Божественний Учитель постійно вимагав від с. Маргарити Марії святості

¹4, 2007 25

ІСТОРІЯ НАБОЖЕНСТВА життя. Якось Він сказав: “Знай, що Я є Господом святим і навчаю святості. Я чистий і не переношу навіть найменшої плями. Задля цього ти повинна поступати в простоті серця, з чистим наміром у Моїй присутності...” З-посеред упадків с. Маргарити Марії найбільше докоряв їй за брак вшанування і уваги щодо Найсвятіших Тайн, особливо під час молитви та розважання, а також за брак простоти і чистоти наміру та зайву цікавість.

27 грудня 1673 року в житті с. Маргарити Марії Алякок відбулася подія, яка їй самій і всім почитателям Ісуса допоможе пізнати дорогу до Його Серця... У цей день повірниця Серця Ісуса молилася в каплиці перед Найсвятішими Тайнами. Несподівано Ісус Христос об’явився їй з відкритим Серцем і промовив: “Моє Божественне Серце палає великою любов’ю до людей, зокрема до тебе, бо не в силі вже більше стримувати в Собі полум’я тієї палкої любові. Необхідно розлити її за твоїм посередництвом і виявити людям, аби обдарувати їх дорогоцінними скарбами, котрі тобі відкриваю...” Наш Спаситель відкрив Своє Серце с. Маргариті Марії ще в червні 1674 та 1675 рр. Під час другої з’яви с. Маргарита Марія почула від Спасителя сумні та гіркі нарікання на те, що люди невдячні Богові. Христос домагався винагородження від людей, тобто, щоб вони кожної першої п’ятниці упродовж дев’яти місяців приступали до Св. Сповіді та Св. Причастя, а кожного першого тижня з четверга на п’ятницю, вночі, відмовляли Святу годину. 16 червня 1675 року Божественний Спаситель під час третьої з’яви промовив; “Ось те Серце, що так сильно полюбило людей. Воно не пошкодувало нічого. Воно вичерпало та знищило Себе, щоб довести, як сильно любить їх! Однак як відплату від більшості не отримую нічого, крім невдячності, зневаги, святокрадства, байдужості та погорди, які Мені в цій Тайні Любові виявляють. Ще болючіше ранить Мене те, що змушений зносити образи від тих, які Мені посвятилися.” Усі три об’явлення дають можливість краще пізнати суть дороги до Серця Ісуса, котра веде

¹4, 2007 26

до поглиблення любові Бога і ближнього, до покути за вчинені гріхи та їхнє винагородження.

2 липня 1688 року с. Маргарита Марія отримує ласку візії, в котрій Божественне Серце Ісуса Христа дає посланництво Сестрам Відвідин Пресвятої Діви Марії і Отцям Єзуїтам, щоб саме вони розповсюдили культ Його Найсвятішого Серця. Виконавши свою земну місію, с. Маргарита Марія відійшла у вічність 17 вересня 1690 року. Тож і ти, дорогий читачу, коли шукатимеш своєї дороги до Серця Спасителя, не забувай, що в усьому необхідно іти з любов’ю до кінця свого терпіння, своєї пожертви. Знай, що не краса того краю притягнула Ісуса до об’явлення Свого Серця, лише велике смирення душі с. Маргарити Марії. Великою допомогою в пізнанні дороги до Серця Ісуса є такі духовні вправи: постійна молитва, часта Св. Сповідь і Св. Причастя, посіщення Ісуса у Найсвятіших Тайнах, Свята година. 1689 року Ісус Христос дав “Велику Обітницю” Свого Найсвятішого Серця с. Маргариті Марії Алякок: “У виливі милосердя Мого Серця обіцяю, що Моя всемогутня любов уділить ласку витривання всім тим, хто прийме Св. Причастя у перші п’ятниці місяця упродовж дев’яти місяців; вони не вмруть у Моїй неласці ані теж без прийняття Святих Тайн, а Моє Серце буде їхнім безпечним притулком в останній хвилині”. Історія цього набоженства показала, що не всі християни зуміли скористатися з обітниць Серця Спасителя, подолати байдужість і остиглість своїх сердець, а на Любов Серця Ісуса відповісти любов’ю. Тому й не дивно, що і в наш час ця дорога до Серця для багатьох так і залишиться чужою й непізнаною. Лише ті, хто прагне глибше пізнати Свого Спасителя, неодмінно вийдуть на цю дорогу і пізнають божественну красу Серця Ісуса, Його безкорисливу любов на Голготі, Його Місію на землі й у вічності. Éîñèô Âîðîáåöü

НА ДОРОЗІ ДО БОГА

ÀÄÎÐÓÉÒÅ ÑÅÐÖÅÌ ÌÎÃÎ ÑÈÍÀ

Марія постійно закликає кожну людину до глибокої молитви серцем, але, щоб навчитися по-справжньому молитися з любові, необхідно насамперед усунути зі свого серця усяку гіркоту, заздрість, дріб’язковість, марнотратність, гнів, образу… Непотрібно шукати у своєму ближньому помилок, хиб, вад, краще – святу присутність Бога в ньому. Треба навчитися шукати Ісуса в мовчанні, у

глибокій Тиші своєї душі, де Він завжди присутній. На цій непростій дорозі до Бога пропонуємо нашому читачеві декілька адораційних молитов до Євхаристійного Ісуса. Величаємо Тебе разом з внебовзятою Марією 1.Ісусе, поклоняюся Тобі, бо Ти є моїм Богом! Ісусе, люблю Тебе, бо Ти звершуєш розпочате діло!

Ісусе, вірую в Тебе, бо Ти став прославленим через Марію! Отче наш… Богородице Діво… Слава: І нині: 2. Ісусе, честь Тобі складаю, бо Ти є улюбленим Господом. Дякую Тобі, бо Ти сидиш по правиці Отця і заступаєшся за нас. Дякую Тобі, бо у Твоїй дорозі життя розпізнаю свою дорогу. Благословляю Тебе, бо ж Твоє життя стає для мене взірцем і запевненням моїх

¹4, 2007 27

НА ДОРОЗІ ДО БОГА надій. Нині прагну особливо прославляти і величати Тебе, бо ж через життя Марії вказуєш мені ще раз на мою дорогу життя тут, на землі. Сьогодні Ти забрав Її з душею і тілом до Неба. Увійшла Вона до хвали небесної, де Ти з Отцем і Духом Святим перебуваєш і царюєш. Нехай моє серце радісно проспіває, нехай відкриється у повноті та прославляє Твою любов і міць, яку Ти виявив у Її житті. Ісусе, величаю Тебе разом з Марією, до Неба взятою! (Повторюй цей заклик у дусі). Отче наш… Богородице Діво… Слава: І нині: 3. Господи Ісусе, прагну нині Тобі подякувати за дорогу життя Марії. Ти був завжди у центрі Її уваги і сенсом Її життя. Коли була молодою дівчиною, молилася й очікувала приходу обіцяного Месії. Не здогадувалася, що саме Вона була вибрана на Твою Матір. А коли після Благовіщення стала нею, Ти став сенсом Її життя. Завжди, коли будь-що робила, була з думкою про Тебе. Прославляю Тебе разом з Нею, і співаю з цілою Церквою пісню для Марії (за вибором). Ісусе, величаю Тебе, бо Ти увінчав хвалою Свою Матір Марію! (Повторюй цей заклик у дусі). Отче наш… Богородице Діво… Слава: І нині: 4. Ісусе, знаю, що все в Її житті перемінювалося на доб-

¹4, 2007 28

ро, бо ж Вона любила Тебе цілим серцем, цілою душею і цілим Своїм життям. Дякую Тобі, Ісусе, що Ти нагородив Її взяттям до Неба за вірність, яку Вона Тобі виявила від самого початку. Народила Тебе в убогій стаєнці Вифлеєма, бо ніхто не хотів Її прийняти на ніч, як породіллю. Зігрівала Тебе Своєю Материнською любов’ю і охороняла в обіймах під час втечі до Єгипту від злоби Ірода. Не нарікала на долю вигнанця в чужому краї, хотіла тільки врятувати Тебе з допомогою св. Йосифа. Ісусе, величаю Тебе і прославляю разом з Марією, яка боронила Тебе від Ірода. (Повторюй цей заклик у дусі). Отче наш… Богородице Діво… Слава: І нині: 5. Ісусе, Марія, жертвуючи Тебе у храмі, пережила радість і смуток. У святині перебували старець Симеон і пророчиця Анна. Симеон зрадів, що нарешті зустрів Тебе, однак заповів терпіння, промовляючи, що Твій Син стане знаком протиріч: “Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; Він буде знаком протиріч: та й Тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець” (Лк. 2, 34). Ісусе, величаю Тебе разом з Марією, котра жертвувала Тебе у Храмі! (Повторюй цей заклик у дусі). Отче наш… Богородице Діво… Слава: І нині:

6. Ісусе, люблю Тебе разом з Марією, взятою до Неба. Та, яка Тебе виховувала і навчала як Матір, пішла з Тобою до Єрусалима на свято Пасхи. І там Тебе загубила, переживаючи разом зі св. Йосифом великий біль. Дякую Тобі, що Її смуток перемінив на радість, бо Вона Твої слова зберігала у Своєму Серці й розважала над ними. Маріє, дякую Тобі за те, що Твоє Серце так вірно зберігало слова Твого Сина. Прагну, щоб і моє серце стало подібним до Твого, щоби зберігало слова Твого Сина і про них роздумувало. Ісусе, нехай моє серце зберігає і розважає над Твоїми словами! (Повторюй цей заклик у дусі). Отче наш… Богородице Діво… Слава: І нині: 7. Ісусе, величаю Тебе і дякую Тобі, що так довго і спокійно Ти жив у Назареті з Марією і Йосифом, бо саме тоді Ти зростав у мудрості й ласках перед Небесним Отцем та людьми. Благословляю Тебе за кожну турботу. Дякую нині разом з Нею, бо Її виховання принесло добрі плоди і було цілковито нагороджене. Ісусе, нині прагну стати членом Родини з Назарету, прагну бути з Тобою і Марією , прагну бути послушним і разом з Тобою зростати у мудрості та ласках, нині обираю Її за Матір і Вчительку та прагну бути добрим учнем у Її школі, прагну йти

НА ДОРОЗІ ДО БОГА

тією самою дорогою, яку Ти з Нею пройшов. Прагну, щоби всі наші родини стали такими, як родина з Назарету, щоби всі родичі досягли успіху у вихованні своїх дітей, а їхні діти зростали в мудрості та ласках перед Богом та людьми. Ісусе, величаю Тебе і єднаюся цілим своїм серцем з Тобою і Марією. (Повторюй цей заклик у дусі). Отче наш… Богородице Діво… Слава: І нині: 8. Ісусе, дякую Тобі за перше чудо, котре Ти вчинив за заступництвом Марії. Вона була з Тобою на Хресній Дорозі та стала під Хрестом, і там Ти віддав Її мені, щоби була моєю Матір’ю, а я – Її дитям. Вона все з тобою переживала, любила і прощала. Коли Твої терпіння через смерть припинилися, Вона, як Матір не перестала вболівати і терпіти. Ісусе, будь возвеличений у Своєму першому приході до неї після Воскресіння, щоб тішити Її Серце.

Дякую Тобі, бо Вона з Апостолами молилася про зішестя Святого Духа й оживлювала першу Церкву Своєю присутністю. Дякую Тобі за ціле Її життя, котре повністю віддала на службу Тобі, залишаючись завжди вірною, покірною і слухняною. Дякую Тобі, Ісусе, що вчинив Її причиною нашої радості та надії, Матір’ю любові та втіхи. Ісусе, величаю Тебе, бо Ти на Голготі віддав ціле людство під опіку Марії! (Повторюй цей заклик у дусі). Отче наш… Богородице Діво… Слава: І нині: 9. Ісусе, благословляю Тебе за той момент, коли Марія перейшла з цього світу на другий; коли була взята до Неба й оточена там хвалою; коли сповнилося те, про що писав св. Йоан: “І знамення велике видно було на Небі – жінка, одягнена в сонце, і місяць під стопами Її, а на голові вінець із дванадцяти зірок. І мавши в

утробі, кричить, мучившись від потуг родження” (Йо. 12,1-2). Нехай буде благословенний той момент, коли була укоронована як наша Цариця і стала Царицею Неба і Землі. Ісусе, нехай моє серце розпізнає в Ній силою Святого Духа мою дорогу життя і мій кінець. Нехай моє серце співає Тобі разом з нею, з усіма святими та ангелами, і нехай не припиняє волати, бо Ти вивищуєш покірних. Нехай мою душу увінчають усі чесноти, які прикрашали Її душу, щоби я міг одного дня прилучитися до безмірної хвали в Небі. Ісусе, величаю Тебе, бо Ти вивищуєш покірних і нагороджуєш їх небесною хвалою. (Повторюй цей заклик у дусі). Отче наш… Богородице Діво… Слава: І нині: 10. Благословенство: Ісусе, молюся тепер разом з Марією, внебовзятою й оточеною там хвалою та прошу, щоби Ти благословив мене всіма благословеннями Неба і Землі. Зціли моє тіло та душу і визволи мене від усякого переляку перед обличчям смерті. Поблагослови мою родину, спільноту і цілий світ. За Її заступництвом визволи нас від усякого зла і всяких його спокус. Наповни наші серця міццю Святого Духа, який спочивав на Тобі та в якому Вона служила Тобі до кінця навіки вічні. Амінь. î. Ñëàâêî Áàðáàðè÷ Ìàòåð³àëè ï³äãîòóâàâ Éîñèô Âîðîáåöü

¹4, 2007 29

ЖИТТЯ ДУШІ

“ËÞÁΠDz ÑÌÓÒÊÎÌ Â²ÄÕÎÄÈÒÜ Ç ÖÜÎÃΠѲÒÓ...” “Любов зі смутком відходить з цього світу, бо світ не хоче її прийняти”, – такі слова записала Марґарита, візіонерка з Бельгії, у посланнях Ісуса до малих душ. Так, справді, наша дійсність це підтверджує, бо щораз менше і менше можна зустріти справжню безкорисливу любов у житті людей. Багатьох засліпила погоня за земними насолодами тіла, слави, багатства. Особливо у важкому стані перебуває молодь. Не дивно, що багато молодих людей переживає так зване роздвоєння душі, спричинене суворою дійсністю та індивідуальним вихованням. У цьому стані людиною оволодіває глибоке розчарування дійсністю, самотність, відчуття непотрібності, неповноцінності, опущеності, розпачу. На душі стає неспокійно, муки совісті постійно терзають серце людини, не даючи їй спокою ні вдень, ні вночі. У такому стані виникає бажання міняти місце проживання, роботу. Все навколо валиться з рук, життя стає безцільним і беззмістовним, в сім’ї не розуміють і не співчувають. І як наслідок, частина молоді кидається в алкоголізм, наркоманію, проституцію, злодійство, безвірство, а там – і до криміналу вже недалеко. Якби тільки знали ці нещасні, духовно спустошені молоді люди, як любить їх Ісус, як плаче над їхньою духовною згубою, як хоче допомогти кожному з них у цій важкій духовній боротьбі, як чекає на одне лише слово до Нього, котре покликало б Його. Однак роздвоєна душа цього просто не бачить, не відчуває і не знає, як вийти з того стану, а окрім того, непостійність у вчинках, наперед закладене недовір’я до всього, замикання в самому собі та постійне самопоїдання накладають глибокі рани на все єство, роблячи її вразливою, нервовою та слабохарактерною. Що робити? Навіщо жити, коли тебе не радує ні усмішка матері, ні дитини, ні краса природи, ні прості життєві втіхи. Все дразнить, нервує, іноді викликає й ненависть у душі. І починається тоді в такій душі довгий період блукання в темряві, шукання щастя і розчарування в людях, житті, і, навіть, у Бозі. Людина не підозрює, як її серце поступового холоне до всього живого, справжнього і прекрасного. Чи можливий вихід із такого важкого духовного стану для молодої людини? Звичайно, що він не тільки можливий, але

¹4, 2007 30

й цілком реальний. Світова культура в багатьох своїх творах літератури намагалась відобразити цей стан роздвоєння душі, тобто несприйняття дійсності такою, якою вона є, неможливість утілення свого ідеалу, почуття самотності та неповноцінності, відступлення від Бога через сухе раціональне мислення, моральну деґрадацію особистості, небезпечні ідеї встановлення “раю на землі” шляхом бунту, ненависті, революцій, масових знищень людей. Усі великі художники слова, починаючи з Шекспіра, Байрона, Стендаля, Лєрмонтова, Бальзака, Достоєвського, Толстого, Моравіа відобразили у своїх творах ці безплідні, а інколи й небезпечні ідеї як окремої людини, так і всього людства. Чи прислухалися люди до цих попереджень? Ні! Але задовго до появи цих творів, у XVI ст. в Іспанії, св. Іван від Хреста у своїх творах говорив, що ті люди, які не умертвляють своїх пожадань, сходять з дороги Божої, відчуваючи духовний голод, бо задовольняють свої хтиві замисли в якомусь земному створінні, в погоні за земним щастям. А далі св. Іван від Хреста стверджує, що чим більше в такій роздвоєній душі зростатимуть пожадання, тим сильнішими будуть муки, бо ці пожадання засліплюють і засмічують розум, серце. Ця тривала роздвоєність душі через непогамовані пристрасті чинить волю людини неспроможною сприйняти Бога в чистій любові. Звідси випливає, що людина в такому стані насамперед повинна упокоритися перед Богом і людьми, визнати, що через свою гордість, власний егоїзм породила зло і нечистоту у своєму серці, а бажання земного щастя і насолод привело її у смуток, розпач, зневіру. І чим швидше молода людина усвідомить, що “пошуки Бога, цілеспрямованість до Його пізнання, є єдиною поважною справою, прекрасною і слушною, єдиною, задля якої варто жити” (Анна), тим краще для неї. Образи на Бога, життя, своїх близьких потрібно відкинути, бо “коли скривджений молиться і просить за винуватців, тоді радість огортає ціле Небо, тоді сатана є понижений (упокорений), а смерть Христа на Хресті – піднесена і возвеличена. Тоді це перероджується у братання з Ісусом. Слова: “Отче, відпусти їм, не знають бо, що чинять” розпромінюються над землею, як Веселка Завіту” (Анна).

ЖИТТЯ ДУШІ Господь Бог ніколи не забуває про Своїх дітей. Він терпеливо очікує на навернення кожного з нас. Ісус прагне, щоб кожна молода людина якомога швидше усвідомила своє високе покликання як Божої дитини. Якось наш Спаситель сказав Марґариті: “Я даю кожному свідомість таланту, яким був обдарований. Людина повинна піднести те, до чого була покликана. Кожний дар, який походить від Мене, є правдою. Він складає більшу чи меншу частину Мого Тіла Містичного. Усі частини є поєднані поміж собою, творячи одне ціле. Чи та частина тіла є важливою, чи менш – усе єднає Святий Дух. Даром найважливішим є серце, доторкнуте ласкою, якому Святий Дух дає розуміння усіх речей. Іншим цінним даром є великодушність у служінні Любові. Усі дари гармонійно злучаються в одне: простоту дітей Божих, їхню скромність і малість, бо це основа кожної Божої будівлі. Мої дари є незліченними, і кожен отримує частинку, котра йому відповідає, в міру, що спроможний дати сам. Є троянди, але є і маленькі польові квіти. Для кожної квітки необхідне відповідне удобрення, але справді польові квіти, так само, як і троянди, потребують підживлення, щоб розвинутися у повноті краси. Якщо польова квітка і троянда осягне повноту краси перед Богом, то стануть рівними між собою і однаково представляться перед Ним. Троянда пронизує Його своїм запахом, маленька квітка зачаровує своєю делікатністю і красою. Я особливо потребую тепер Сердець – свідків Моєї Любові. Сердець Пристанищ, щоб розвинути міць Мого ділання; Сердець Святих, живих прикладів Мого Серця; Сердець Апостолів, оспівуючих прихід Моєї Любові, Сердець люблячих, закликаючи душі до Любові; Сердець Милосердних, подібних на образ Мого Серця. Я потребую правдивих малих душ, які вказують правдиву дорогу Любові тим, котрі стали на узбіччі через свою зарозумілість” (“Маргарита. Послання милосердної любові до малих душ”). Недаремно Федір Достоєвський постійно закликав: “Упокорись, горда людино!” Покайся і навернись до Бога! Пам’ятаймо всі, що “Христос і в пітьмі не погасне!” Отож найкращим ліком від цієї недуги, відродженням цілісності своєї натури є упокорення, покаяння, навернення, часта Сповідь і Причастя, щоденне читання Святого Письма і зростання у Божому Слові, а також витривала, постійна молитва не устами, а серцем, з любов’ю.

Матір Божа в Меджуґор’ї, звертаючись у Своїх об’явленнях до всіх людей світу, неодноразово вказувала, як можна вийти із духовної кризи, роздвоєння натури. Перш за все людина в такому стані повинна перестати себе “їсти”, вона на якийсь час повинна забути про своє минуле, повинна силою волі та молитви відкритися на Бога, тобто відкрити своє серце, щоби Ісус увійшов до нього. Увесь цей перший період подолання роздвоєності потрібно безнастанно єднатися зі Спасителем. Дуже добре в цей період намагатися викинути зі свого серця все, що заважає цьому злученню. Ця чистка серця, молитва, відвідання храму, читання Св. Письма по одній главі щодня, Сповідь, Причастя обов’язково приведуть до другого етапу – до глибокого усвідомлення своїх провин та покаяння. Тому невипадково Марія у Своєму послання від 25 травня 1989 року звертається до всіх нас, благаючи: “Дорогі діти! Закликаю вас відкритися Богові. Так, і Я закликаю вас до життя з Богом і до цілковитого віддання Йому. Діти, Я є з вами! Неустанно прагну вас ввести у радість життя. Прагну, щоби кожний з вас відкрив радість і любов, які походять тільки від Бога і лише Господь може їх дати. Бог не прагне від вас нічого поза відданням. Задля цього, Мої діти, з усією серйозністю виберіть Бога, бо все інше проминаюче. Тільки Бог не проминає. Моліться, щоби ви могли відкрити велич, яку дає вам Бог.” Отже, якщо уважно розважати над посланнями Марії, то перш за все кидається у вічі те, наскільки серйозно Небо стурбоване моральною деґрадацією світу та наслідками, які з цього випливають. Але Марія, як наша любляча Матір, протиставляється цьому злу і хоче ввести нас у радість життя, тобто духовну радість, коли людина, незважаючи на свої драми, хвороби, невезіння, залишається завжди у внутрішньому спокої духа. Лише у такому стані людина у змозі відкрити велич і радість життя, подарованих їй Богом. Від людини, яка перебуває у глибокій духовній кризі, вимагається лише одне: сильне бажання і наполегливість доброї волі змінитися, злучитися з Богом і почати нове життя у духовній радості. Ðîìàí Äåðåâ’ÿíêî Молитва під час Сповіді Змилуйся, Господи, наді мною, дуже грішним. Надіюся на Твоє Милосердя і до нього взиваю, бо справедливо заслужив на кару за свій гріх.

¹4, 2007 31

НАМ ПИШУТЬ

ËÈÑÒÈ ×ÈÒÀײ Ви запитували… Саме ім’я Кармель у перекладі з єврейської означає “виноградник Божий”. Його оточували виноградні лози, оливкові дерева, пахучі трави. Про Нього каже Ісайя, що слава Лівану та краса Кармелю будуть дані церкві. На Кармелю жили пророки Ілля та Єлисей, і вже у їхні часи народ чисельно вирушав на його вершину, щоб молитися Богові. На Кармелі Ілля покрив ганьбою жертвоприноси священиків Ваала; там він вимолив плідний дощ після засухи. У хмаринці, яка з’явилася на молитву Іллі, Свята Церква вбачає прообраз Св. Діви Марії. У Римському требнику на свято Пречистої Діви Марії з гори Кармель, там, де колись Ілля побачив хмару, яка підносилася, як прообраз Діви, збудували каплицю. За прикладом Іллі та Єлисея прийшло багато пустельників, щоб вести побожне життя на вершинах та в печерах Кармелю. Згідно старого передання, святі батьки Марії – Йоаким і Анна мали будиночок на Кармелю для своїх пастухів, і часто бували там з Марією. Також Марія мусіла побувати там інколи, серед іншого – при поверненні з Єгипту з Дитятком Ісус. У хриї Кармелітського ордену читаємо, що вже у І ст. після народження Христа, побожні чоловіки, які хотіли наслідувати життя Іллі та Йоана Хрестителя, усамітнювались на Кармелю, і збудували каплицю на честь Марії, яку вони бачили і чули про Неї. Тут вони повинні були багато разів єднатися, щоб молитися Богові. Із цього об’єднання побожних пустельників бере свій початок Кармелітський Орден, який пізніше, 1209 р., отримує строгі правила Чину від св. Патріарха Альберта Єрусалимського. Багато разів упродовж часу монахів виганяли, а монастир руйнували;так було за Наполеона І, у 1799 р. , який перетворив монастир у солдатський лазарет. Коли Кармеліти знову повернулися у свій монастир, вони знайшли під руїнами кістки поранених та замордованих турками солдатів. Те, що залишилося від будівлі, зруйнував паша Абдалах (1821 р). Каміння використали для величного літнього палацу, який він наказав збудувати для себе на Кармелю, однак палац Ібрагім-паша передав монахам для прочан та хворих. І нині на святій старій горі ми бачимо новий величний монастир, навіть гарніший, ніж усі монастирі Сходу.

¹4, 2007 32

Хто здійснив цю велику працю? Простий бідний кармеліт, бр. Йоан Баптист з Франскатті (Італія). Він отримав від свого настоятеля доручення подивитися, що сталося з монастирями на Кармелі, після того, як Абдалах вигнав монахів. Доки жив Абдалах, бр. Йоан Баптист нічого не міг добитися. Однак 1826 року він отримав дозвіл від султана в Константинополі на відбудову монастиря. Тоді він мандрує Європою, стукає у двері королів та князів і надихає всіх на велику справу. У 40-х рр. XIX ст. будівництво було завершено. Посередині – церква Пречистої Діви Марії з гори Кармель. На головному вівтарі – образ, видно ґрот, в якому мешкав Ілля. До цієї печери добудована каплиця. Св. Людовік, король Франції, після паломництва на гору Кармель потрапив у сильний шторм і на допомогу кликав Пречисту Діву Марію з гори Кармель. Ще тієї ночі він повернув на Кармель і відвідав святі місця, здійснив свою молитву, і при від’їзді забрав з собою шість монахів, які хотіли закласти Орден у Франції. Це і є свята гора Кармель. Слава Ісусу Христу! Насамперед я дякую Господу Богу за те, що він створив усе, що існує у світі (небо, зорі, місяць, сонце, землю). За все те, що є на землі (ріки, моря, океани, гори, ліси, рівнини, тварини, люди тощо. Дякую за те, що і я живу в цьому великому світі зі своїми проблемами, радощами, переживаннями, і за те, що Господь Бог терпить мої нарікання, мої образи. Так сталося, що мене виховувала сама мама, ми жили удвох до мого одруження. Мати вчила мене людяності, добра, ніколи я не чула, щоб моя матуся сказала погане слово. Вона пронесла важкий хрест, у 17 років залишилася круглою сиротою. Вийшла заміж за нелюба, і життя не склалося. Єдиною втіхою і радістю для матері була я – її донька, яку вона дуже любила. З малих літ мати водила мене до церкви, вчила молитися. Щоранку, щовечора мати молилася і мене також учила. Так само мати раділа за моїх дітей, чоловіка, моїх дітей учила добра, молитов, водила до церкви. Я вдячна Господу Богу за таку матір, за їхнє виховання як мене, так і моїх дітей. Я прошу вибачення у своєї матері за ті

НАМ ПИШУТЬ провини, якими я інколи засмутила її. Я знаю аж зараз, як їй було важко, але вона нічого мені ніколи не сказала. Я зрозуміла все, коли мати померла, я відчула, як мені її не вистачає, не вистачає маминої поради, погляду доброго і лагідного й одночасно сумного, суворого. Я прошу Господа Бога, щоб поселив її душу до Свого Царства, де немає ні болю, ні смутку, але життя вічне й безконечне. Проживши 50 років, я зрозуміла, що жити треба постійно з Господом Богом, нашим Творцем і нашим Небесним Батьком. Треба розмовляти з Господом Богом (дякувати за все те, що дає нам, просити ласк, миру, злагоди, любові, здоров’я для дітей, рідних, знайомих і всього якнайкращого для нашої держави України). Я хочу попросити вибачення у Господа Бога за те, що я ніяк не могла зібратися і подякувати Йому за всі ласки, які були зіслані на нашу родину (хворіла мати, я, діти, чоловік). Якщо сказати по-правді, ми, люди, ніби торгуємось із Господом Богом, просимо ласк, а одержавши їх, швидко забуваємо про подяку. Я багато разів говорила, що напишу в який-небудь релігійний часопис і подякую Господу Богу за всі ті ласки, які були зіслані нам, нашій родині у важкі хвилини нашого життя. Мій чоловік важко захворів у 2002 році. Переніс важку операцію. За його здоров’я я молилася до Господа нашого Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії, відмовила дев’ятниці до Юди Тадея, шість Служб Божих за здоров’я до операції і шість – після операції. І сталося чудо, чоловік видужав і через півроку пішов на роботу (тракторист). Діти хворіли часто і навіть дуже важко, але з Божою допомогою все швидко минало і через деякий час вони повністю одужали. Я дякую Господу Богу Ісусу Христу, Пречистій Діві Марії, всім святим Апостолам, священномученикам за мої почуті молитви і за всі ласки, які зіслав, зсилає і буде зсилати Господь Бог для нашої родини (для чоловіка, дітей і мене). Зараз я прошу у Господа Бога ласки для мого одруженого сина – щасливого сімейного життя. Прошу ласк для доньки і ще для одного сина. І я знаю – Господь почує мої молитви. На закінчення хочу звернутись до всіх людей. Любіть нашого Творця, Спасителя і Покровителя Господа Бога, дякуйте за все, моліться і просіть – Господь почує вас і допоможе.

Нехай завжди буде благословенне ім’я Боже як на Небесах, так і на землі. З повагою і любов’ю М. П. Івано-Франківська обл.. *** Дорога редакціє, дуже дякую Вам за Ваш журнал “Діти Непорочної”. А особливо дякую за Ваші відкриті серця до Бога і любов до нас, читачів. Ще хочу скласти велику подяку і низький уклін Господу Богу за такого великого апостола Юду Тадея, завдяки якому я отримала ласку оздоровлення, а також мій син здав на відмінно першу сесію в інституті. В першому і другому випадку я відмовляла дев’ятницю до святого Тадея, і завдяки йому Господь почув мої молитви та прохання. Дехто з людей каже: “Я також молюся, але чомусь Господь не чує моїх молитов”. А я Вам хочу сказати: “Майте віру!”. Скільки у Святому Письмі Ісус оздоровив людей, навіть мертві вставали, але щоразу Ісус наголошував “Віра твоя тебе спасла”. Так і сьогодні кожного Господь оздоровлює, кого тілесно, кого духовно, тільки згідно з нашою вірою. А ми любім Господа більше, ніж самих себе, і маймо віру, як маленькі діточки. Сьогодні бачу, що люди кудись спішать, не мають часу, щось шукають, неспокійні, незадоволені, знервовані, насуплені. Утім насамперед спішімо до Бога, церкви, їдьмо до святих місць (Страдч, Джублик), просімо в Бога сильної віри, Божої волі, Нового Серця, Святого Духа, щоб Матінка Божа тримала нас і наших діточок під Своїм Святим Покровом, провадила нас до Свого Сина Ісусика, а решта все нам додасться. Хочу також порадити людям, щоб не бігли за модою і не дбали про красу свого тіла, а більше дбали про душу, її красу і чистоту, тоді будуть щасливі, веселі, як колись, у дитинстві. Ходіть часто до сповіді та Причастя і будете оздоровлені від моди, бо мода – це також хвороба, яка діє так, як наркотик. Просіть Бога, щоб оздоровив Вас від цієї хвороби, тоді збережете свій час і гроші, які можна буде пожертвувати Богу. Один святенник у церкві сказав, що до сповіді треба ходити так часто, як умиваємося. Бо душа, так само як і тіло, потребує частого очищення. Миємось щодня, а до сповіді йдемо раз у рік. А спробуймо не

¹4, 2007 33

НАМ ПИШУТЬ митись цілий рік, чи за 10-15 хвилин потім зможемо відмитись дочиста? Певно, що ні. Треба цілий день сидіти у ванні.., а чи зможемо ми згадати всі гріхи, які вчинили за цілий рік? Також ні. Тому ходімо часто до сповіді й до Святого Причастя, бо не знаємо, коли буде наша зустріч з Богом. Бог дав нам чисту душу, віддаймо її чистою. Наведу один приклад про Лазаря і пана. Пан дбав про тіло, розкішний одяг, і душа його пішла до пекла, а Лазар лежав біля його воріт і пси лизали його рани. Він був у бідному одязі. Зате душа у нього була чиста і свята, бо він молився і понад усе любив Бога, отож після смерті Бог забрав його душу до неба. Олександра Мицко

Слава Ісусу Христу! Дорога редакціє! На сторінках Вашого журналу хочемо скласти сердечну подяку Господові й святому Апостолові Юді Тадею за неодноразово отримані ласки. Наші молитви і благання, які здавалися безнадійними, були вислухані. Тому нехай ніхто не втрачає надії у важкі хвилини свого життя, а віддасться під опіку святому Тадеєві з повним довір’ям та щирою молитвою. Ірина і Оксана м. Чортків Тернопільської обл.

ТВОРЧІСТЬ НАШИХ ЧИТАЧІВ Господи, дякую Тобі Що світ так сотворив За Сонце і Землю. Я дякую Тобі За водичку святу, За місяць і зорі, І вітерець на дворі, Що приносить вістку здаля Для мене від Хреста. Я дякую Тобі За все сотворене Тобою, За те, що я живу, І в храмі я стою.

ЯдякуюТобі,щотакмалохочеш Ти від мене, Лише любові для Себе. Господи, я дякую Тобі За те, що бідна я, А не багата. Бо немає іншого багатства, Як любов Твоя І Царство Небесне, В якому хочу жити я. Я дякую Тобі За всіх багатих, Бо я молюсь за них

І Україну свою. Нехай радіють так, як я Нехай зустрінуться з Тобою. Я дякую Тобі, Що любиш Ти мене Такою як я є. Я дякую Тобі, Що вдихаю повітря Твоє, Бо люблю я світ таким, як є. Я дякую Тобі За те, що Ти Прощаєш нам все зло… Марія Миляник

Працівники релігійного видавництва “Добра книжка” та часопису християнської родини “Діти Непорочної” сумують з приводу передчасної смерті колеги по роботі Олени Шаховської і висловлюють щире співчуття сім’ї, рідним та близьким. Відійшла до вічності на 60-му році життя талановита художниця, добра людина, залишивши нам свою частинку серця у прекрасно оформлених релігійних творах. Серед них: молитовники “Голос душі”, “Пам’ятка з Святої Місії”, “Ідім до Марії!”, “Скарбничка віри”, “Кличемо Її з віків у віки”, “Блаженні чисті серцем”, “Ангел-Хоронитель”, “Золотий ключик”, “Отче наш”, серії книжок “Божі діти” та ін. Усім, хто забажає хоча б впродовж хвилини огорнути її душу молитвою, складаємо велику сердечну подяку. Нехай Добрий Бог винагородить вам Своїми ласками за доброту серця, виявлену душі Олени Шаховської. Нехай Її душа перебуває у вічній радості!

¹4, 2007 34

×óäîòâîðíèé îáðàç ñâ. ²âàíà Õðåñòèòåëÿ â Óëàøê³âöÿõ, Òåðíîï³ëüñüêà îáë.

Õóäîæí³ ðîáîòè ²ãîðÿ Ãàïîíà, ì.Ëüâ³â

Íà 4-³é ñò. îáêë. êàïëè÷êà ç ô³ãóðêîþ ñâ. ßíà Íåïîìóêà (äåðåâî) ó Ïë³ñíåñüêó, Áðîä³âñüêèé ð-í, Ëüâ³âñüêà îáë. , ÿêó âèêðàëè ó 2005 ðîö³ Ïåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìຠïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè.