jurn2012_6

6(77) 2012 РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ Заснований у 2000 році Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка”

ЗМІСТ

Періодичність: раз у два місяці

1. Приготуйте свої серця Оксана Береза “В Моє Царство Любові ввійде лише той, хто сам є любов’ю!” ............................................................................. 2

Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979

2. Вифлеємський Ісус о. Теофан Гето Різдво Христове ................................................................. 5

Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ

3. Путь правди Роман Минуле, теперішнє, майбутнє (продовження) ............................... 6

Редакційна колегія:

4. Подих історії

єп. Станіслав ПАДЕВСЬКИЙ

Роман Дерев’янко Хресна Дорога на Високому замку ............................ 11

єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК Неоніла СТЕФУРАК Відповідальний секретар Йосиф ВОРОБЕЦЬ Літературний редактор Ольга ЛОЗА Обкладинка Богдан СОЙКА Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН

© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2012 Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел.: (032) 261-55-74, факс: (032) 261-55-74 e-mail: gbook@ukrpost.ua web: www.gbook.lviv.ua

5. Смирення віри Наталя Назар Святий Йосиф: “Тихий” Святий ..................................... 14 6. Голос Марії о. Євгеній Сьпйолек Зайнятість душі ....................................................... 19 о. Євгеній Сьпйолек До нового життя... ................................................... 20

7. Освячені в істині Франко Адесса Марія засуджує єресі ....................................................... 22 8. Апостоли Марії Йосиф Воробець Пізнати Любов Божу (закінчення) ............................... 24 9. Наша молитва Марія Вальторта На дорозі до Серця Ісуса та Марії ............................. 26 10. Спогади сина Євген Корніцький Молитва мами у Різдвяну ніч... .................................. 27 11. Розповідь монахині с. Марго Сестра Бернардіс – моя наставниця .................................... 28

Магазин: вул. Куліша, 22/3а, м. Львів, 79058 тел.: (032) 272-69-72

12. Постаті Церкви Ігор Сичов Едіт Штайн – св. Тереза Бенедикта від Хреста. Світло у темряві ........................................................................................ 30

Друк: ТзОВ “Часопис”, вул. Шевченка, 315, тел. (032) 239-57-60 Наклад: 2000 примірників.

13. Поетична сторінка Галина Скірська “У мені Господь спочивав...” ........................................ 33

ПРИГОТУЙТЕ СВОЇ СЕРЦЯ

“В МОЄ ЦАРСТВО ЛЮБОВІ ВВІЙДЕ ЛИШЕ ТОЙ, ХТО САМ Є ЛЮБОВ’Ю!”

02.07.10 р. Ісус: Моє сонечко! Я завжди поруч, дуже тебе люблю і надаю силу Любові, яка підніме тебе і розрішить будь-яку ситуацію. Пам’ятай, нам ніхто не зможе зашкодити. Наша наука продовжується. Передай, хай не нав’язують собі думку, що мають бути для Мене помічниками, бо їх вибираю Я. І лише таких, хто не прагне себе виставити чи стати лідером серед інших. А навпаки настільки упокорився та переміг минуле своє внутрішнє «я», що став іншою людиною, такою, яка уподібнилася Мені і без Мене не уявляє і кроку в своєму житті, а, отже, все вирішує з Любов’ю. Це не солодкі слова, а необхідна дія, до якої вас закликаю, до стану упокорення та уподібнення Мені. Про вивищення не може іти й мови. Коли ви міняєтеся, то стаєте взі-

№6(77), 2012 2

рцем для інших. І це є найбільша ваша участь для формування своєї душі і душі ближнього свого. Робіть це безкорисливо, а лише з цією щирою думкою, що прагнете, як вірне Моє дитя, бути Любов’ю та завжди зі Мною. Пригадайте, що Любов – це чистота досконала, тож роботи у вас непочатий край! Не гайте часу! Проявляйте та черпайте в Мене Любов, бо без неї ваша душа не вимолюється. В пориві вашої земної діяльності ви забуваєте часом, що повинні якнайбільше часу присвятити ближньому своєму. І оглядаєтеся вже тоді, коли щось трапилося з ним. Не слід випускати з уваги ту мить, яка вже є перед вами і її необхідно провести в Любові, Милосерді, Доброті до всіх і вся, не відкладаючи і не чекаючи негайно в ту ж мить для себе похвали та різких перемін.

Дiти Непорочної

ПРИГОТУЙТЕ СВОЇ СЕРЦЯ Хто налаштований корисливо, мати користь зі своїх повчань, той духовних перемін не дістане. Немає «я», а є лише Любов, котра в тобі живе, тебе веде по земному життю і до вічного життя. Забудь про «я» егоїстичне. Коли ти розпалюєш багаття, вогнище, то поглинаєш тепло з маленької гілочки, яка запалює біля себе, передає свій запал всім, що є поруч неї, гілочкам і всі вони горять, створюючи довкола тепло, від якого все і всі, хто поруч в певнім колі набираються тепла, по мірі близькості до цього багаття, яке започаткувала маленька гілочка. Чи ставить собі гілочка завдання горіти вічно? Ні. Вона самовіддано думає про те, щоби зігріти довкола себе, не чекаючи нагороди. Її нагорода – запалити та зігріти всіх, що є біля неї. Та може ця гілочка і не прогоріти, а лише почати, а згодом зітліти, так і не запаливши інших довкола себе. Люблю тебе, дитя Моє, дуже люблю!

05.07.10 р. Ісус: Сонце Моє! Постійний зв’язок зі Мною – це постійна молитва, що несе вам розраду, насолоду і відповіді на всі запитання, які тільки можуть виникнути у вашому житті. Через молитву Я чую вас і у відповідь даю вам пораду. Ваша молитва – це діалог між Мною і вами. І в більшій мірі від вас залежить, чи почуєте Мене. Не чекайте, що стану перед вами та розповідатиму кожен ваш майбутній крок. Тільки той, у кого чиста душа, тільки той в кожній своїй ситуації знайде правильний шлях, звертаючись до Мене. Через призму його чистої світлої душі, що прагне постійно до святості, а отже до зв’язку зі Мною, через Любов, через сприйняття Моєї Любові.

06.12.12 р. Ісус: Діти Мої! Чи Я закликав вас панікувати? Ніколи! Закликаю вас до єдиного – зростати в Любові, спішити її запізнати і весь час її прагнути, як те, що є вашою повсякденною необхідністю та запорукою вашого подальшого повернення до Дому. Адже Дім ваш – це досконала Любов, Блаженство. То ж чи зможе щось інше, окрім Любові, туди ввійти? Ні! Добре обдумайте, діти Мої, те, з чим до вас звертаюся! В МОЄ ЦАРСТВО, ЦАРСТВО ЛЮБОВІ, ЦАРСТВО ВІЧНОГО ЖИТТЯ В ЛЮБОВІ, ВВІЙДЕ ЛИШЕ ТОЙ, ХТО Є ЛЮБОВ’Ю!!! Отож, хто цього ще не усвідомив, бажаю, не гаючи часу, здійснювати переміни в собі. А в земному

Дiти Непорочної

вимірі постановіть собі – цей рік посвятити розквіту своєї душі, щоби вона відчула, що її господар все робить для того, щоб зросла та розквітла вона прекрасною та неповторною. Сонцем, Світлом, зрошення Любов'ю, забезпечу такого піклувальника за своєю душею. Ця квітка стане пречудовою, якщо дозволите і Мені долучитися до її зросту. Хай цей рік, діти Мої, буде для вас особливим, станьте нестерпними до вияву зла, і водночас спраглими Любові від своїх Джерел, від Отця Небесного. Нічого ви не маєте до сотворення світу і врешті сотворення вас особисто, це дія Господня, як і Його дія, коли вирішує вас забрати до Дому, а декого, на жаль, не допустить у Дім Любові та Чистоти, бо не зріс цвітом, а швидше будячком, непотребом, який буде завадити, а врешті відразу ж згорить від тої Любові, Світла, Сонця, що є в Батька Мого – згорить від сорому, його ж сумління буде тліти через те, що стільки втрачено попусту часу та допущено багато помилок, яких взагалі не повинно було бути. Не пропустіть ще один рік, який ви по традиції чекаєте, щоб щось нове вам приніс. Не він вам принесе, а ви спішіть нести, запроваджувати зміни у собі, в ближньому своєму, а відповідно у світі. Не копирсайтеся в тому бруді, що є зараз довкола вас. Міняйтеся, для цього все вам надаю, бо дуже люблю вас, діти Мої.

16.02.12 р. Ісус: Діти Мої! Багато з вас чекають та благають у молитвах про Мій прихід. Але чи ви водночас підготувалися до цієї зустрічі? Передовсім поставте собі це запитання. Бо Я прийду і такими, якими вас застану, такими і входитимете. Хто заздалегідь підготував свою душу до сприйняття Світла Любові, став особисто сповнений Любов’ю, а це означає, що бездоганно виконував приписи Божі, чинив Милосердя, добрі вчинки та любив Бога і ближнього свого, лише той зможе з відкритими очима побачити Мене і не обпалитися Любов'ю та перейти до Мене, коли простягну руку та легко подасть Мені свою руку. Діти Мої! Моя Любов настільки до вас велика, що щомиті спонукає вас до змін. Та у звершальну мить не смітиму допомогти вам щось за вас змінити, бо це ваше завдання, яке ви мали здійснити заздалегідь, про яке мали подбати ще тут, на землі перебуваючи. Це те першочергове завдання, ваша місія, про яку Отець ще засилаючи на землю родитися, кожному

№6(77), 2012 3

ПРИГОТУЙТЕ СВОЇ СЕРЦЯ наголошує – « Зійшовши в лоно матері та народившись у той світ земний, пронеси впродовж всього земного часу факел перед собою, те найцінніше, що тобі дарував та вклав в твоє серце – часточку себе – Мою Любов. Ви Мої Промінчики, тому скористайте на землі з цього, бо саме завдяки цій Любові ми будемо вічно з вами на зв’язку. Хіба би ви того не хотіли. Тому постійно дбайте про те, щоб ваше серце постійно сповнювалося Моєю силою Любові. А це можливо лише тоді, якщо подбаєте про те, щоб доступ до серця вашого був відкритий, незахаращенний, щоб довколо нього і в нім панувала чистота, яку Я постійно наповнюватиму Любов’ю».

17.02.12 р. Ісус: Діти Мої! Ваш шлях викреслений виразно. Тільки ви його не хочете просто сприйняти. Не Я вимагаю від вас, ані Отець ваш, а просимо, благаємо вас, як улюблених дітей Своїх, змініться, преобразіться во ім'я того, щоб проживати у своїм улюбленім Домі. Не вимагаємо і не будемо від вас щось вимагати і надалі, хто все ж таки почує Мої слова і зміниться, як вірна дитина Божа. Бо в тім Царстві, де вас проваджу, немає рабів, ані залежних від когось. Тут панує лише Любов, а вона однаково розподілена в кожнім, перебуваючи там – досконала Любов, яка створить вам затишок, спокій, радість, а передовсім всі можливості надасть для вашого подальшого розвитку, у Любові можливості нескінчені, невичерпні. Радійте, що зможете геть усе, чим захочете зайнятися, бо керуватиме вами чиста Любов.

04.03.12 р. Ісус: Діти мої! Сонце вас зустрічає і все готове до нашої зустрічі. Бачиш, дитя Моє, як радісно усміхається вам вся природа, навіть вітерець блаженством охоплює тебе. Все готове до нашої зустрічі. Та чи ви готові, діти Мої, як і природа, зустрітися з тим, що призначене для вас навіки вічні – Блаженство і Любов, життя безмірне в нім. Скачки в природі, катаклізми – це вияв і ваших внутрішніх змін. Бо не зміниться душа, якщо не зазнає внутрішніх перемін, катаклізмів душі. Це відбувається і з вами, адже ви одне єдине ціле з природою. Дитя Моє! Передай усім, що Я з вами і хай кожен з вас досягне того стану, коли відчуватиме в собі внутрішньо прихід величного свята в душі, свята духу

№6(77), 2012 4

вашого, яке не порівняти з жодним, що доводилося вам святкувати, - свято нашої зустрічі. Так кожен день зустрічайте і провожайте з надією та святом в душі нашої з вами зустрічі. Люблю вас, діти Мої.

15.04.12 р. Отець Предвічний: Любі Мої! Найбільша насолода для Мене, як вашого Батька, кінцевий результат ваших дій, а саме те, що врешті ви усвідомлюєте, дорогі Мої, що щастя ваше істинне не тут, на землі. А його відгомін можете лишень відчути, коли усвідомите, що притьмом слід летіти думками до Того, Хто надав тобі життя і сказав: «Дитя Моє! Я буду тебе провадити впродовж всієї твоєї земної мандрівки і допомагатиму тобі у всьому. Але ти повинен щоразу дотримуватися заповідей, які перед тобою поставив. Тоді будеш чутися в Моїй опіці і буде тобі добре ще тут на землі, бо надаватиму Ласки тобі, котрі творитимуть твою душу багатою, надаватимуть їй виразності, ясності, схожої до Мене, Творця твого. Тільки подай Мені свою руку, або згоду на те, щоб взяти тебе у Свої обійми. І нічого не бійся, а довірливо, як дитя улюблене, іди зі своїм Батьком». Сонечко Моє! Руки Мої простягаю до вас, з долонь яких всі Ласки Божественні спускаю на вас. І той, хто старанний, наполегливий у щирій молитві, хто серцем розмовляє зі Мною, той скористає першим. Чистка серця – так немовби людина зі всією наполегливістю старалася зробити порядок у себе в кімнаті, а дехто зробивши деякі переміни, перестановки, раптово зрозумів, що світло прорвалося у їхню світлицю, в котрій раніше чомусь надавав пріоритет, поклоніння речам, які цілковито закривали вікна кімнати, а отже не допускали світла у ній. За те втішалися штучно речами і штучно створювали освітлення в кімнаті, яке абсолютно не замінить правдивого світла. А ось тепер розірвані кайдани рабства матеріального, не слугує йому, коли все забрано. Я завжди подавав в цю світлицю сонце, світло необхідне та всякі Ласки та чи господарі мали охоту, бажання їх прийняти? Люблю вас, діти Мої, що зрозуміли помилки свої, в чім причина всіх ваших недуг і невдач. Очистіть своє серце, прийміть Моє Світло і, наситившись Ним, випромінюйте особисто, неначе сонце, Мою Любов, обдаровуючи всіх і все нею. Люблю вас, діти Мої. Оксана Береза

Дiти Непорочної

ВИФЛЕЄМСЬКИЙ ІСУС

РІЗДВО ХРИСТОВЕ Щороку ми святкуємо Різдво Христове. Різдвяні свята є надзвичайно багатими на традиції і різні обряди. Гарно вбрані ялинки, смачна кутя, веселі колядки – всім цим утішається людина. Проте свято Різдва Христового має значно більше багатство – глибокий духовний зміст. Саме у ці святкові дні і, взагалі, під час підготовки до них у Різдвяний піст, ми повинні призадумуватись над важливою подією – а також історичним фактом, – що Бог приходить у світ і народжується як людина у Вифлеємській яскині. Яка це чудна містерія! Вічний Всемогутній та невидимий Бог приходить на землю в особі маленької немічної Дитинки! Бог приходить на землю, щоб піднести людину до Неба, щоб звільнити її від гріховної неволі. Ісус Христос промовляє до нас у Св. Євангелії: «Я є дорога, правда і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Йо. 14:6). Так, Ісус Христос зійшов на землю як Живе Слово Небесного Отця, щоби кожному з нас показати дорогу, яка веде до спасіння, навчити правди і дарувати істинне життя. Наша життєва дорога може бути різною: або запровадити до щасливої вічності, або ні. Суттєвим є те, щоб ми вибрали ту вузьку дорогу, що провадить до Бога – дорогу, яку нам пропонує наш Господь Ісус Христос. Це є дорога Божих Заповідей, лагідності і смирення, прощення і терпеливості. Ісус не тільки нам пропонує таку дорогу. Він перший пройшов нею як образ досконалої любові і Своїм при-

Дiти Непорочної

кладом показав нам, як її реалізувати. Спаситель, народжений від Пресвятої Богородиці, також приносить у світ вічну правду. Ісус промовив до Пилата: «Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. «Кожен, хто від істини, слухає голос Мій» (Йо. 18:37). Однак що це за істина? Це правда про Бога та людину. Правда, що Бог сотворив світ з

великої любові і постійно підтримує його існування. І не тільки світ, а людину і ангелів, яким дав розум і свобідну волю. Правда про людину полягає в тому, що вона має безсмертну душу, яка свідомо або й не свідомо прагне Бога. Нічим матеріальним людина не може заспокоїти цього внутрішнього прагнення до свого Творця та до вічних скарбів правдивого щастя, радості й миру, що звіщає Різдво Христове. Вифлеємський Ісус приносить нам також істинне життя. Життя є неоціненним даром для кожної

людини. Саме тоді, коли трапляються критичні ситуації, зауважуємо, що людина готова віддати все, щоб хоч трохи продовжити своє життя. Якщо б нам давали життя кілька разів, то можна би було злегковажити ним. Проте, тому що ми живемо на землі тільки раз, нам потрібно жити так, щоб не шкодувати за роками, які промайнули, та одночасно будувати своє вічне майбутнє. Христос сказав: «Я прийшов, щоб мали життя – щоб в повноті його мали» (Йо. 10:10). Саме новонароджений Ісус заохочує нас до нового життя в повноті Божої ласки, що вимагає правдивої переміни наших сердець, дуже часто прив’язаних до грішного світу та самих себе. Коли віра в Бога і любов до ближнього у людини на першому місці, то така людина є повноцінною. Небесний Отець в особі Дитятка Ісус відкриває нам двері до особливого Божого Милосердя для прощення гріхів, вирівняння всякого надужиття супроти Бога та нашого ближнього. Користуймося цією надзвичайною нагодою через посилену молитву, духовне читання Св. Письма та правдивою застановою над власним життям. Учащаймо щиро до Святих Тайн Покаяння та Евхаристії, щоби наші очищені душі справді сповнилися непроминаючим Божим миром, радістю та любов’ю. Нехай ці Різдвяні Свята залишуть глибокий слід у наших серцях, і дадуть наснагу для прекрасного життя в Господі Бозі. Христос Раждається! о. Теофан Гето

№6(77), 2012 5

ПУТЬ ПРАВДИ

ÌÈÍÓËÅ, ÒÅÏÅвШͪ, ÌÀÉÁÓÒͪ (Продовження, поч. у №3-5, 2012)

Як людині навчитись розпізнавати в собі духа серця? Ласку розпізнання в собі самому духа серця одними лише своїми подвигами і зусиллями отримати неможливо. Зрозумійте правильно, що це не означає, що не треба подвизатись у чеснотах, безпристрастності, у пізнанні Бога. Ні. Це означає, що цю ласку ми отримаємо не тоді, коли ми цього хочемо, не у визначений нами час, а в час, визначений Богом, час, коли ми будемо готові, з Його точки зору, прийняти цю частину благодаті. Справді, велику ласку отримує людина згори, коли їй дано бачити духа свого серця, ту теплоту, любов і подяку, яку людина може випромінювати до Отця, до Ісуса і Духа Їхнього, ту теплоту і любов, яку людина випромінює до кожної людини на цій землі, до Ангелів, до небес, а також і тих “змій”, тих духів, які живуть в її душі і постійно завдають їй болю, завжди хочуть вбити душу, відвернути її від любові до Творця, до Спасителя і до ближнього свого. Бачить людина, як зароджується і народжується в її душі злість, ненависть, заздрість, гордість, значимість, нетерпимість, гнів, журба, нудьга, розпач і багато ще інших злих духів, які смертоносні для душі нашої, але ще дано бачити

№6(77), 2012 6

людині, від чого чи від кого це все отримує свій початок, бачити причину. А коли людина бачить причину, то знає, з ким і проти чого боротися, що смертоносне для душі її. Вона не хоче в собі цього мати, вона просить в Бога прощення, що зароджується в її серці, за це зло. Вона просить у Бога забрати це від неї, бо всі зусилля прикладає, щоб відновився стан миру і теплоти душі її. Наказано було Мойсеєві зробити мідяного змія, прибити його до дерева. І кожного, кого вкусить змія, нехай прийде і подивиться на змія прибитого, тоді не помре, а буде жити. Як так могло бути, що змія жива не могла зашкодити людині, якщо вона після укусу прийшла до дерева, де був прибитий змій, подивилась на змія, звернула свій погляд на прибитого і не вмирала. Велика тут тайна, споконвіку закладена Отцем як прообраз Ісуса на Хресті. Чому Вероніка отримала відображення на хустинці, чому змінився той, кому було наказано допомогти Ісусові нести Хрест, чому сотник, римлянин, визнав Ісуса, як Сина Божого, чому розбійник на хресті отримав прощення і життя вічне, чому Павло проповідував Христа і то Розп’ятого, чому? Даний був священикам-служителям закон взяти двох голубів, одного зарізати, а другого окропити кров’ю заріза-

Дiти Непорочної

ПУТЬ ПРАВДИ ного і випустити на волю. О, якби випущений на волю вільний голуб мав розум, напевно, щось би зрозумів. Завжди нам треба просити в Отця Його мудрості, а хто буде просити щиро, тому дасться, хто буде шукати Бога всім серцем, тому Бог відкриється і дасть Себе пізнати. Повернемося ми до нашого запитання: як розпізнати в собі, що від нас виходить – життя чи смерть, доброта чи злість, радість небесна чи радість земна, тепло чи холод, чи літеплість, гнів чи мир, терпеливість чи неудержимість, лагідність чи зневага та інше. Дозвольте мені поділитись з Вами досвідом, даним мені при проходженні моїм внутрішнім чоловіком, а саме умом і духом цієї пустелі, де були перемоги і поразки, розпач і радість, твердість і слабкість, страх і надія, і багато інших відчуттів, які зроджується в серці нашому, в серці кожної людини. Знайте, що собою я нічого не представляю, бо коли Бог відкрив мені мою сутність, тоді я зрозумів, що є самим нікчемним створінням на землі і що кожна людина на цій землі від мене краща. А коли ще буде показане нам наше місце, де ми опинимося після смерті, тоді все наше серце, ум і душа буде тягнутися до Ісуса-Спасителя і всю свою віру, всю свою надію, все, чим людина є, вона покладе тільки на Нього, буде надіятися тільки на Нього і Його відкупну, пролиту Кров. Тоді всі думки людини будуть пов’язані з Ним, душа слізно проситиме пробачення в Нього за той стан, в якому перебуває і за ту кару, яку б вона мала отримати, як би не Спаситель, і велике бажання тоді зроджується в душі людини злучитися з Ісусом, припасти до Його ніг, поцілувати хоча б мізинець Його, дякувати Йому за все і радіти Його радістю і разом з Ним. Якщо слово, сказане тут, принесе якусь користь уму нашому, якщо людина захоче змінюватись внутрішньо, якщо написане хоча б на один крок приблизить нас до Ісуса, якщо хоч на одну риску більше ми зрозуміємо Його любов до нас і через це наше ставлення і відчуття до Нього будуть змінюватись, тоді той, через кого пишеться, буде відчувати невимовну радість через те, що зростає в нас любов до Господа нашого Ісуса Христа, якого Отець наш послав, щоб спасти душі наші, до Творця нашого і один до одного. Амінь! З чого почати, щоб навчитись розпізнавати в собі духа серця нашого?

Дiти Непорочної

Перш за все, нам потрібно запитати себе: чи ми цього хочемо, чи це нам потрібно, чи не потрібно? Можливо, живе в нас думка, що достатньо ходити до храму, сповідатись, причащатись, давати пожертви, читати Писання, вказувати на недоліки інших, ходити по святих місцях, співати псалми, молитись, бути на реколекціях і інше. Можливо, це для когось головне і важливо? Але якщо ми наші дії порівняємо з діями євреїв, то побачимо, що вони ходили в храм і ми ходимо, вони слухали Слово Бога і ми слухаємо, вони давали пожертви і ми даємо, вони молились і ми молимось, вони сповідались і ми сповідаємось, вони жертвували і ми жертвуємо, вони працювали і ми працюємо, вони ходили кожен рік в Єрусалим і ми ходимо на реколекції, вони вказували іншим на їхні недоліки і ми вказуємо, вони говорили що люблять Бога і ми говоримо, вони збирались в Ім’я Його і ми збираємося, вони співали псалми і ми співаємо, вони пам’ятали свята святкувати і ми пам’ятаємо, і святкуємо, вони устами славили Бога і ми в усьому славимо, вони хліби ламали і ми ламаємо, вони вино пили і ми п’ємо, вони ставили себе вище від самарян, поган, галилеян та інших і ми ставимо себе вище від інших конфесій, вони визнавали тільки свою віру і вважали своє вчення єдино правильним, вони вважали себе нащадками Аврама і ми вважаємо себе Христовими, вони вважали себе вибраними і ми вважаємо себе вибраними, вони трактували закони духовні своїм розумінням і ми трактуємо своїм розумом, вони розіп’яли Законодавця, Батька, Спасителя, Бога – а ми...? Якби зійшов зараз наш Господь на землю і сказав нам, що ми гроби побілені, що ми молимось на показ, що ми ходимо в довгих одежах і хочемо, щоб люди нас поважали, що ми всередині як змії, що наше місце в темному мороці після смерті тіла, що ми ідолопоклонники. Чи прийняли би ми ці слова в ум наш, чи роздумували б ми над сказаним про нас, чи прийняли б ми це Слово, чи сказали б Йому: “Іди геть! Ми краще знаємо що робимо”. Чи не розіп’яли б ми Його в нашому умі, в нашому розумінні. Ми ніколи не зможемо зрозуміти Ісуса Христа якщо попереду нас іде наше “я”, якщо ми не будемо зрікатись нашого “я”, якщо ми не будемо прислухатись до серця нашого, до того, що там зароджується, зло чи добро, до духовного начала нашого. Ми ніколи ні не зрозуміємо, ні не приймемо, ні не полюбимо, ні не віддамо слави,

№6(77), 2012 7

ПУТЬ ПРАВДИ честі і поклоніння нашим серцем нашому Господу і Спасителю Ісусу Христу. Звернімо увагу на думки наші. Я був у храмі, сповідався, причащався, молився, був на Хресній Дорозі, молився за душі в Чистилищі, отримав відпуст, ходив на святе місце, працюю, жертвую, проповідую, причащаю, душі навертаю до Ісуса, сповідаю, я – священик, мені дано право відпустити гріх або затримати, моє вчення праве, я рукоположений, я не краду, не гуляю, я чесний, я добрий, я греко-католик, я православний, я баптист, я василіянин, я доміканець, я пощу, я в мовчанні, я багатий, я гроші роздав бідним, я тіло своє на хрест віддав, я зцілюю, я мовами говорю, я бісів виганяю, я видаю книжки духовні і спасительні. Всюди є – я, я, я. Коли в нашому умі завжди є “я”, то буде і “він”. Коли в нас проросло, завагітніло і виросло “я”, ми завжди дивимося на іншу людину зі свого “я”. Я ходжу в храм, він не ходить, я молюся – він не молиться, я сповідаюсь, причащаюсь – він не сповідається, не причащається, я ходжу по святих місцях – він не ходить, я пощу, я худий, працьовитий – він нічого не робить, наїв живіт, я ходжу в Страдч – він не ходить, я не маю кульчика в вусі – він має, я традиційної орієнтації – він гомосексуаліст і інше, інше, інше. І тут, коли ми допускаємо самі такі думки в ум наш, в нашому серці може зародитись гнів, злість і неприязнь до цієї людини. Ми так ніби себе ставимо вище від іншого і це ніби в нашому розумінні є правильним. Згадаймо Архангела Михаїла, коли він сперечався з сатаною про тіло Мойсея. Чому він не зневажив сатану, чому з серця його не вийшов той дух зневаги, хоча Сатана повністю цього заслуговує, чому Михаїл не виніс суду серцем своїм, а сказав: “Нехай тебе судить Бог”. А що би було, як би зневажив – був би там, де Сатана? Доля звела мене з чорним магом, який захотів відмовитись від Сатани, ходив на реколекції, молився, сповідався, робив кроки до спасіння. Запитав він мене: “Я ходжу до різних священиків і питаю їх, чому коли людина каже: “Геть, сатано”, ти “вбивця”, ти “звідник чоловічого роду” і інші висновки – Сатана радіє. Він знає Сатану і бачив, що той по-справжньому радіє. На той час Бог пояснив мені цей духовний закон, який є як для людини, так і для безтілесних. Якщо від нашого серця вийде злість, зневага, не має значення до

№6(77), 2012 8

кого, чуєте, не має значення до кого – до людини, до Бога, до демона, до сатани – ми тоді є причасниками і спільниками серця Сатани, і він має право влади над нами. Ми ходимо в цьому гріху, судимо один одного, злимося один на одного, зневажаємо і заздримо один одному, не прощаємо один одного та інше. І тоді Сатана хоче нас переконати, що це нормально, це природньо, що ми праві – і коли ми не побачимо в своєму серці цього гріха і не будемо день і ніч взивати до Бога, каятись і просити в Нього прощення, то після смерті тіла ми, помираючи з чистим сумлінням, що не маємо гріха, насправді ж попадаємо прямо в обійми до демонів. Все починається в умі, все зароджується в умі, дуже пильнуймо думки і слова наші, але понад усе, не я вам кажу, Бог це каже – понад усе (зрозуміймо що таке понад усе) пильнуймо серце наше, бо звідтам починається життя наше, звідти іде і смерть. І побачив я в собі, в серці своєму цю злість, зневагу, неприязнь і багато, багато змій, які вбивали душу мою. Я читав Писання, я молився, я ходив на Хресні Дороги, я причащався, сповідався, постив, давав милостині, але змії в серці жили. І тоді Бог сказав: “Дивись на Розп’ятого на Хресті”. І звів я очі свої на Розп’ятого і, о диво, – я побачив чистого без гріха Чоловіка. Він на Хресті мене любив, Йому було болюче, але Він мене любив, а я Його не сприймав, а Він мене любив, я був грішний, а Він любив. Не було в Серці Його до мене ні ненависті, ні злоби, ні гніву, ні неприязні, ні зверхності, а була тільки любов. Цю любов можуть бачити тільки духовні очі, очі тіла і розум цього бачити не може. І сказав Він мені: “Я твій гріх взяв на Себе і розп’яв”. Коли це розуміння згори прийшло до мене, коли я зрозумів, що Він мене спас, коли показана була мені Його безгрішність – серце моє наповнилось до Нього великою повагою, великою подякою і постійним бажанням віддавати славу Йому. Тоді мій внутрішній чоловік (не зовнішній, не тіло) впав на коліна і зародилась в мене до Нього велика любов, її словами виразити неможливо, і та злість, неприязнь, ненависть до ближнього зникла, коли зародилась або відродилась любов до Нього, відродилась любов і до ворога мого, або до того, кого я зневажав. І не було в серці моєму жодної неприязні, жодної злості, жодної зверхності, жодної зневаги до кожної людини на цій землі, навіть до Сатани. Яка тут велика Тайна, коли людина спрямовує свій погляд на чисте – вона очищається і стає подібним на чисте. Це так, якби в посудину з

Дiти Непорочної

ПУТЬ ПРАВДИ брудною водою, вливати постійно чисту воду, тоді через деякий час вода стане прозорою, а коли в чисту воду добавити брудну – вода забрудниться. Ісус чистий. Коли наш погляд буде на Ньому, на Розп’ятому, тоді очищається серце наше. І немає іншої в нас дороги, немає. Тому говорив Павло, що все (чуєте – все) має за ніщо, лиш би пізнати Ісуса, Душу Його. Душа моя плакала від радості того, що я маю Спасителя, друга, батька, брата, я маю Того, Хто мене ніколи не покине, не зрадить, Того, Хто завжди бажає мені добра, Того, Хто сумує, коли Я не виконую Волі Отця, Того, Хто життя Своє віддав за мене, щоб я жив, щоб жила душа моя. Якщо ми хочемо бачити серце наше, нам потрібно починати виконувати Ісусові заповіді. В першу чергу нам потрібно повірити, що все минеться, а Слово Його не минеться. Він законодавець, Він створив закони для Всесвіту і для духів, закон цей непорушний, щоб не сталося. Закони духа людина практично не знає або знає мало. Всі закони сказані в Новому Завіті, (Бог не скриває від нас жодної тайни), але мало можуть зрозуміти їх, бо перед тим треба зрозуміти Ісуса. Він не має від нас тайн (на відміну від Сатани). Є демони нечистоти. Ніщо нечисте не може ввійти в Небо небес. Якщо я злий, заздрісний, боюся, ненавиджу, маю пристрасті, вивищуюся, ідолопоклонник – і інше – вся правда є в Євангелії Ісуса. Я не можу ввійти в Небо, бо якщо я ввійду, то буду занечищувати чистих. Є прірва, є розділеність між чистим і нечистим. Ми повинні зрозуміти, які б ми подвиги в нашому розумінні не робили, чи ходили в храм, чи молились, чи багато чого іншого, якщо я не зрозумів, що мені треба змінюватись зсередини, бути подібним на Бога серцем своїм і духом своїм, тоді я ще мало що розумію. Є ще закон магнетизму, тобто взаємного притягання. Ті, що шукають Бога, ті, що хочуть любити, ті, що шукають Небес, ті що хочуть прощати, не судити, що шукають миру, правди, що прийняли Любов Ісусову, що хочуть бути добрими, лагідними, терпимими – ті після смерті тіла злучаються з собі подібними, створюючи щось одне спільне, де є спільний одинаковий дух, спільне розуміння, спільна любов до Батька, Ісуса і один до одного. І кожен доповнює один одного тим, кому чого бракує і всі мають радість в тому, що люблять. Протилежне цьому з’єднується, притягується по закону магнетизму, хочемо ми цього чи не

Дiти Непорочної

хочемо (такий закон) і також об’єднуються, злий зі злим, обмовник з обмовником, розпусник з розпусником, пристрасний з пристрасним – і в цьому колі, якщо хтось і не має якоїсь пристрасті, то вона додається від іншого і всі мучаться, бо там розуміють вже, що втратили, але вирватись з цього кола вже не можуть. Напевно в когось може скластися враження, що є спротив проти Церкви, проти священиків. Ні. Не так. Кожна людина находиться на своєму духовному розвитку, духовному розумінні та рівні знань. Людині треба вчитись саме того, що їй потрібно. І цю функцію на землі виконує релігія. Є різні релігії. Кожна релігія виконує свої духовні функції. Але якщо ми перебуваємо в юдаїзмі чи мусульманстві, чи в будь-якій іншій релігії, ми не зможемо зрозуміти законів Ісуса Христа. Але ці релігії так як би є сходинкою до майбутнього росту людини, бо там також вчать те, що і в християнстві – не вбий, не вкради, дай милостиню, слухай батька і матір, люби Бога і інші заповіді. Через закони, заборони ми пізнаємо свою пристрасть і, борячись з нею, стаємо сильнішими, здатними згодом зрозуміти Ісуса. Ми повинні знати, що вищих знань, ніж знання Ісуса, немає. Він створив закони і ними управляє. Ми не повинні відкидати нічого, що є тут, на землі, бо не знаємо задумів Бога. Жодну релігію ми не повинні відкидати чи зневажати. Бо все, що нам дається, храми, ікони, сповідь, причастя, святі місця, священики, Писання, молитви видимі і багато іншого дається нам для того, щоб ближче наблизити і об’єднати наше серце з Отцем, наше серце з Ісусом, наше серце одне з одним. Ніколи нічого не відкидаймо і ніщо не зневажаймо, бо потім ми побачимо, чого це нас вчило. Все Бог дає для нашого росту. Пильнуймо, щоб ми те, що Бог нам дає для росту духовного, не зробили з цього ідола, не вважали це великим. Бо ні храм, ні Писання, ні сповідь, ні хліб і вино, ні молитва, ні ікона, ні мощі, ні син, ні Батьківщина, ні мова, ні Марія, ні священик – ніхто не відкупив нас від смерті душі. Один чоловік, якого послав Отець, щоб визволити мене від смерті душі – це Ісус Христос. Йому слава, честь, поклоніння, любов і хвала Батькові нашому, Господу нашому і Спасителю Ісусу Христу і Духу Їхньому нині, повсякчас і на віки вічні. Амінь. Думка і знання. Думка і Слово. Думка і Тіло. Думка і Бог. Чи співпадають наші думки з дум-

№6(77), 2012 9

ПУТЬ ПРАВДИ ками Бога. Чи питаємо ми поради в Бога, чи розповідаємо Йому щиро про наш біль, нашу нужду, наше нерозуміння, нашу віру, наші турботи, істинні наші бажання. Чи віримо ми, що Він живий, що чує і бачить нас і що бачить наше серце. Але, найголовніше, чи віримо ми в те, що Він говорить, чи чуємо Його голос, а якщо Його голос не чуємо, то чому не задумуємося над тим, чому не чуємо? Якщо молимось, то чи до Нього звертаємось в молитві, чи просто промовляємо завчене слово, а коли просимо, чи наповнене серце наше духом просіння, а як дякуємо – духом подяки? Одного разу був я на Літургії в храмі, і прийшли до мене такі слова: “Якщо на тебе хтось щось має, іди шукай примирення з ним, а потім принесеш Мені жертву”. Але приходили на ум інші думки: “Ти робиш велику справу, ти молишся, ти славиш Бога, ти в храмі, ти молишся за душі в Чистилищі, ти вір в Бога, а те, що ти образив там когось, то він на це заслужив, а взагалі це буденний гріх, нічого страшного немає”. Показано мені, що якщо я на когось маю образу, або хтось на мене має образу, а образа – це дух гніву, злості, відрази, несприйняття, тоді Сатана має законне право приступати до того, від кого образа виходить і до того, до кого вона йде. Своєю злістю ми даємо право Сатані діяти. Потім показано так, як би суд наді мною. Ісус запитав: “Чому ти не виконав того, що Я тобі сказав?” Я відповів: “Мене вчили, що це буденний гріх, що коли я в храмі на Літургії, я маю відпуст, що Ти дуже хочеш і любиш, щоб ми були в храмі і приймали участь у Твоїй Жертві”. І тут я побачив, що мій ум не спожив Його Тіла, мій ум не спожив Його Слова, мій ум відкинув Його Слова, а прийняв слово чуже, протилежне Його Слову. Що робить господар з рабом, який його не слухає, який не виконує те, що господар наказує, який зневажає слово господаря, а відповідно і самого господаря. Господар такого раба карає, а може навіть і вбити. Там не було ніякого оправдання мого. Для мене там було важливим, чи я прийняв Його Слово, повірив Його Слову і чи виконав Його Слово. Більше там ніщо не мало значення: ні мої оправдання, ні мої жертви, ні мої сльози. Прийняв (з’їв) Слово (Тіло), повірив Слову, виконав прославу (як раб).

№6(77), 2012 10

– Праведний вірою житиме (не почутим і побаченим).

– Побожний – це той, хто задовільняється тим, що має (добре чуймо).

– Хто любить Мене – той слухає Моє Слово і виконує Його. Побачив я, що Сатана допускає, щоб ми вірили в Бога, прославляли Бога, ходили в храми, виконували різні обряди, видимо молилися, але не хоче він, щоб чули ми Слово Господа нашого, щоб входило воно в ум і серце наше, щоб ми вірили Його Слову і жили Словом, він хоче, щоб ми мали Ісуса за пророка або за сильну людину, щоб серце наше не линуло до Нього, щоб ми не придавали значення Його Словам і не виконували наказаного, щоб не вірили в Нього, як в Спасителя або вірили тільки умом, щоб Він не був у нашому серці або був десь там вкінці, щоб ми до Ісуса нічого не відчували. Нам треба змінювати спосіб мислення, навчатись мислити, як Він. Приклад. Дивимось ми на храм і захоплюємось його величчю і красотою. А як направду? Хто збудував храм? Людина. Хто створив людину? Бог. Хто дав таланти, щоб людина могла збудувати таку красу? Бог. То чим нам треба захоплюватися – храмом чи Богом? Ще. В Писанні Ісус сказав: “Хто скаже на брата дурень, той впадає в вогонь пекельний”. Дивимось на людину, а вона справді дурна, не ловить думку так, як я, не може зрозуміти так, як я, а через те бідна і виходить з нашого серця дух зневаги і вивищення, якого ми не бачимо. Хто роздає таланти? Бог. Чому Він не дав таланта мудрості цій людині, бо Він так захотів, Він дає, як хоче і кому хоче і всім управляє. Якщо я засудив цю людину за дурість, то чи не засудив я Бога, якщо я зневажив цю людину, то чи не зневажив я Бога, а як я зневажив Бога, то де моє місце?... І каже тоді людина: “Господи, прости мені. Ти дав мені цю людину, щоб я полюбив її такою, як вона є і в міру талантів даних мені помагав їй. Я ж її засудив. Суд я віддаю Тобі. Мене ж прости, благаю Тебе! Дай мені терпіння і сил полюбити її, як полюбив її наш Господь Ісус. Так мислячи і говорячи в умі своєму з Богом ми відганяємо зневагу і притягуємо любов. Роман (Далі буде)

Дiти Непорочної

ПОДИХ ІСТОРІЇ

ÕÐÅÑÍÀ ÄÎÐÎÃÀ ÍÀ ÂÈÑÎÊÎÌÓ ÇÀÌÊÓ

VII ст. Хресної Дороги на Високому замку. Скульптор Богдан Гретчак

Нарешті те, про що так довго мріяли львів’яни, звершилося: на Високому замку постала Хресна Дорога в фігурах (див. №5, 2012, кольорові вкладки). Її будували впродовж 2010-2012 років. Скульптор Богдан Гретчак творчо підійшов до вирішення такої складної теми як Мука і Смерть Господа нашого Ісуса Христа. На відміну від інших Хресних Доріг у Люрді, Ченстохові, Страдчі тут, на Високому замку, немає жодного негативного персонажу. Скульптор Юліан Савко (автор цілого комплексу на джерелі Марії, на Високому замку) високо оцінив творчий набуток скульптора Богдана Гретчака і сказав: “Богданові Гретчаку в композиційному плані вдалося дуже вміло пов’язати Хрест з пластикою фігур на кожній стації. Архітектоніка стацій, яка вписана в горизон-

Дiти Непорочної

талі, вертикалі та діагоналі, добре вкомпонована і пластично взаємодіє з круглими і рельєфними фігурами. У фігурах простежується професійне сучасне трактування пластики, пов’язане з традицією. Кожна стація немовби зливається з навколишнім ландшафтом, набуваючи своєрідної стрункості, делікатності та природності, отож ця Кальварія (Хресна Дорога) стала ще однією окрасою Високого замку”. Однак, дорогий читачу, повернімося до нашого минулого, щоб глибше усвідомити наше майбутнє. Отже, 1256 рік – це рік, в який король Данило Галицький заснував місто Лева. І Високий замок став одним з перших наріжних каменів нашого міста з його багатовіковою історією та культурою різних народів. У ХІХ-ХХ ст. Львів став духовним центром не тільки релігійного, мистецького життя українців, але й національного відродження.

1-го квітня 1656 року у Львів прибув польський король Ян Казимир з усім своїм почетом й у Львівській катедрі урочисто склав королівські шлюби Матері Божій, обравши Її Королевою Польщі. Він посвятив Матері Божій цілий польський народ та українців Західної України. Як ця посвята відобразилася на долі Галичини можна простежити, проаналізувавши всі історичні події, які тут відбувалися. Невипадково галичани впродовж усіх лихоліть навчилися зберігати свою віру, національну свідомість. Навіть тоді, коли на нашу землю ступила нога атеїста, навіть у ці важкі безбожні часи наші люди не піддалися омані, продовжували ходити на Богослужіння у храми, зберегли їх і свою віру, своє право бути зі Святим Хрестом, і передали усе своїм нащадкам. Чи все це могло обійтися без особливого заступництва Марії над нашим краєм? Очевидно, що ні! Більше того, якось Ісус запитав у Марґарити, що вона думає про Непорочне Серце Марії, і Сам відповів: “Я завжди перебуваю в Непорочному Серці Моєї та твоєї Матері. Якщо хочеш Мене зустріти, то завжди шукай Мене там”.

№6(77), 2012 11

ПОДИХ ІСТОРІЇ 30-го листопада 1787 року о 12-й годині дня на Високому замку Пресвята Діва Марія об’явилася жовніру, який відпочивав у тіні старого кремезного каштана. Тоді тут забило джерело цілющої води, яке донині служить усім людям. Дев’яностодвохрічна жінка, колишня львів’янка, згадує, як вона разом з дітворою у 20-их роках бігала на Високий замок до Матінки Божої. Так діти називали місце, де колись відбулася об’ява Марії. Тут звели капличку. Навпроти неї, через дорогу, стояв старий каштан з великим дуплом. Якась побожна душа поставила в це дупло невеликий образ Богородиці. Усе це породило справжній культ Матері Божої в дитячих серцях. Діти, особливо весною та влітку, постійно приходили на Високий замок, несучи Марії польові квіти, зокрема стокротки. Вони тоді ще не знали, що саме стокрутки є улюбленими квітами Матері Божої, як, зрештою, всі польові квіти. Недалеко від цього місця жив один із “стражників” Високого замку. З ним мешкала старенька бабця, яка щоразу, коли діти прибирали біля старого каштана та каплички, приносили живі польові квіти і прикрашали ними образ Марії, виходила з хати і хвалила їх, промовляючи: “Так, діти, так! Дуже добре, кладіть квіти до стіп Марії, прикрашайте Її вівтар, моліться, а Вона вам стократно віддячить”. Так і розійшлися по світах ці діти, несучи в своє життя живу духовну практику почитання Божої Матері на Високому замку. Напочатку ХХІ ст. львів’яни спорудили ґроту Матері Божої з фігурою на джерелі та плесо (за проектом Юліана Савка), а тепер Хресну Дорогу з печерним храмом. Що ж спонукало групу людей узятися за таке складне діло, як зведення Хресної Дороги у фігурах? Мабуть, що любов до Бога та відчуття духу епохи, в яку живемо. Зараз надійшов час живої, а не наукової віри, віри, яка спонукає душу до співучасті у Муці Ісуса, Його Страстях, Жертві Відкуплення, усвідомлення значення Хреста Спасителя та свого хреста. Ісус на Хресній Дорозі став для нас Дорогою до Спасіння, але тільки для тих, хто любить, а не для тих, хто ненавидить. Сестрі Леонії Настал (1903-1940) в науці про Хрест Ісус сказав: “Подумай, якою глупотою більшою, ніж любов Божа, є прив’язаність до пса, кота чи пташинки у клітці. Однак є душі, які так захоплені цими благими намірами, що опускають

№6(77), 2012 12

Службу Божу в неділю, бо не мають з ким залишити песика. Бідні, вони навіть не замислюються, що разом з тим песиком ховають у власній хаті пса, який їм заступить дорогу до Неба і насильно потягне у вічне полум’я. О, коли б вони зуміли почути волання Любові, коли б звернули свої очі на Хрест, Рани Ісуса, то знайшли би спасіння... ...Леоніє, Я хочу, щоб Хрест був у кожній хаті... Однак повернімося до полум’я Любові. Я поєднав його з наукою про Хрест тому, що в Хресті завжди тліє іскра любові, потрібно лише піддатися її діланню, лише докинути палива, щоб роздмухати іскру. Нехай кожна душа, яку Я навіщаю через хрест, обійме його з благодаренням, відкриє йому брами серця, бо в ньому є вогонь любові, який (як Я тобі вже говорив) може заступити полум’я Чистилища. Хто на землі почитатиме і любитиме Хрест – це смертельне ложе свого Спасителя, той не злякається його в день Суду Останнього, коли він заясніє на небі перед обличчям цілого світу. Я бажаю, щоб люди носили на собі хоча б маленький хрестик так, як носять медалик, щоб нагадувати собі, що перетерпів Ісус, і збуджувати акти любові та подяки до Бога за спасіння, яке було звершене через Муку і Хрест Боголюдини... І далі Ісус сказав с. Леонії: “... О, як людство повинно любити Отця Предвічного, як повинно просити Ісуса, Який з любові став її братом, щоб провадив усіх до Отця! Кожна душа повинна з любов’ю і почитанням робити на собі знак Святого Хреста, а вимовляючи слова: “В Ім’я Отця...”, повинна пам’ятати про благодарення Отцю за спасіння, доконане через Хрест. У спокусах душа повинна прибігати до Хреста, бо сатана боїться цього знаку спасіння, а душа набирає сили, щоб перемогти його, навіть через погляд на Хрест, повний любові. Отож говорив тобі вже про те, що хотів би, аби кожна душа мала при собі бодай маленький хрестик, а якщо його немає, нехай принаймні пам’ятає про те, що потрібно робити знак Хреста з побожністю. Через Хрест прагну подати вам оборонний щит супроти тенет сатани. У науці про Хрест прагну подати вам правди, які провадять на дорогу спасіння. Пренайсвятіша Тройця наближається до людства через Хрест. Через Хрест, як через єдину дорогу, котра провадить до Неба, мусить увійти кожна душа, яка входить у коло дітей Божих, бо цією дорогою йшов Ісус. Ніхто

Дiти Непорочної

ПОДИХ ІСТОРІЇ

VIII ст. Хресної Дороги на Високому замку. Скульптор Богдан Гретчак

не осягне життя, хто не йде в напрямі, який йому вказує Хрест, піднесений на Голготі. Навіть душі, які засуджують себе на вічне прокляття, поринаючи в земні задоволення, не уникнуть хреста. Муки пекельні будуть їм хрестом, з якого їх, звичайно, вже ніхто не здійме. Хто полюбить Хрест, того полюблю Я; хто погордить Хрестом, того Я відіпхну від Себе. Хто почитатиме Хрест, того почитатиме Розіп’ятий. Хто прийме з любов’ю Хрест, який йому подає Бог, ім’я того Ісус запише у Своєму Серці. Не бійтеся Хреста, бо Він є страшним лише для дияволів і тих, хто засуджує себе на вічні прокляття. На вас, Мої улюблені діти, з Хреста спливає нектар солодкості. Скуштуйте! Тільки позірність промовляє, що це гіркий полин. А зрештою, хіба полин не служить загостренню апетиту? Хто хоче відшукати смак у речах Божих, нехай покуштує з Чаші, котру Я випив до дна. Хочу тебе заохотити до більшого умертвлення в їжі. Люблю, коли душа складає Мені такі умертвлення, бо вона завдає смерті (людській) природі, підтримуючи через це життя надприродне. Не занедбуй, однак, інших зовнішніх умертвлень, але приступай до них завжди за згодою сповідника. Хочу, аби ти слухала його беззастережно. Особа в Чині носить на грудях хрест, але цього не достатньо. Треба, щоб вона була розіп’ятою, якщо хоче, щоби Ісус носив її на грудях біля Свого Серця. Душа в Чині відчуває, що шлюби прибивають її до Хреста. Скільки разів вона дозволяла собі опустити якесь умертвлення, якого вимагають її шлюби! Тоді вона частково від-

Дiти Непорочної

ривається від Хреста. Не достатньо раз скласти присягу, потрібно тривати на Хресті, щоб бути розіп’ятою. ... Душа ж вірна, яка хоче носити знак розіп’ятої, повинна іти за надхнінням ласки, яка взиває її до розп’яття самої себе”. Нехай ця прекрасна наука Спасителя про Святий Хрест стане благодатною духовною поживою для всіх душ, спраглих любові, милосердя, покаяння, навернення на Хресній Дорозі на Високому замку. Нехай Ісус Христос стане для кожного паломника на Високому замку Дорогою, яка провадитиме до вічності у Небі! Колись саме завдяки надхнінню Божої ласки і благословенню о. Порфирія з с. Дори у Страдч прийшла маленька група прочан на прощу і почала жертвувати цілу Хресну Дорогу за посередництвом душ у Чистилищі Отцю Предвічному. З прочан дехто кепкував, дехто насміхався, а вони і в спеку, і в мороз ходили і молилися не один рік. Хто б тоді міг уявити, що з того «ходіння і жертвування» буде, що згодом зведуть прекрасну Хресну Дорогу виключно з ініціативи простого народу. Окрім цієї чудової духовної практики, виробленої молитовною групою прочан з церкви св. Андрія, Страдецька Хресна Дорога скриває в собі ще не одну таємницю. Насамперед це стосується Святого Хреста на кожній стації. Уже з самого початку дехто з учасників цієї молитовної групи зауважив, що якась невидима непоборна сила притягує до простого дерев’яного Хреста. І лише тепер, через багато років, розкрилася ця таємниця, що з кожного Хреста на серця прочан спливає окрема ласка. Зі Св. Хреста на першій стації спливає ласка спокою духа, на другій – ласка любові до Ісуса, на третій – ласка несення свого хреста тощо. Саме Страдч дав могутній поштовх для побудови Хресних Доріг у фігурах на інших відпустових місцях, саме з нього розпочалася ЦАРСЬКА ДОРОГА ХРЕСТА СПАСИТЕЛЯ по цілій Україні і дійшла до Високого замку у Львові. Нехай ласки, які спливають зі Святого Хреста на кожній стації, спливуть на душі прочан і наповнять їх Божим Миром та Божою Любов’ю, аби вони не загубили Божої Дороги у своєму житті. Роман Дерев’янко

№6(77), 2012 13

СМИРЕННЯ ВІРИ це старійшинам, а Її мали б каменувати. Однак Йосиф не йде за буквою Старозавітного Закону, а за Істиною: той, хто перебуває в лоні Марії є живою людиною. Тоді Він ще не знав, що ця дитина є Богом! Для Нього це – просто невинна дитина, і Він не має права виносити їй вирок, навіть якщо це плід перелюбу, як йому тоді видавалося. Ось віра, без якої б не було Різдва... Усе б могло завершитися каменуванням на велелюдному міському майдані. Але це був лише початок мандрівки віри. Євангеліст Лука розповідає, що у мить Різдва пастухів осяяла Слава Господня, вони побачили і почули хори ангелів. Однак немає жодної згадки про те, що такі об’явлення були у Вифлеємській стайні. Там був лише великий простір для віри: холод, специфічний запах худоби, і новонароджена дитина в кам’яному жолобі; з одного боку, мури міста з гордими мешканцями, з іншого: усвідомлення того, що Він не є біологічним батьком дитини і Його очікує туманне майбутнє із запитанням: “А що далі?..” Хтось би сказав: і ворогу не побажаєш. Особистість Йосифа – це запрошення довіряти Божому Провидінню і бути готовому виконувати не завжди приємні для нашого сприйняття, але завжди святі і спасенні Божі накази: вставай, бери Дитя з Матір’ю і втікай до Єгипту. Хіба у Йосифа не могли виникнути запитання: “Чому в ночі? Може, ліпше наступного дня? Якщо це справді Божий Син, то чому все так ускладнено, невже не можна простіше?” Йосифа називають «тихим» святим. Деякі святі залишили після себе принаймні спогад у вигляді передсмертних слів. Йосиф – жодного. Проте саме в цьому є найглибший сенс. Недарма кажуть: хто мовчить, той двох навчить. Сьогодні час, коли слова обезцінилися, світові потрібне Мовчання. Він і є тим Красномовним Мовчанням. У 2001 році в Санта-Круз (США, Каліфорнія) біля храму св. Йосифа, звели Його двометрову статую. Художник Томас Марш зліпив Праведного Опікуна Спасителя у сидячій поставі з абортованою шестимісячною дитинкою на руках. Його обличчя відображає Доброту Небесного Отця: воно лагідне і ніжне, але одночасно серйозне. Рученята дитини витягнуті до гори, до постійно палаючої свічки, яка символізує Христа. Постать

Дiти Непорочної

Святий Йосиф з Дитятком Ісус

Йосифа уміщена на півкруглу лаву, навколо якої є інші лави, що утворюють коло. Це дає змогу прийти сюди на довірливу молитву. Лави обгороджені невеликим парканом, на якому приклеєні камінці з іменами дітей. Сюди приходять жінки. Тут вони довіряють своїх ненароджених дітей Святому Йосифові і дають їм імена. Вони доручають Йому дітей, які були жертвами добровільного аборту. Це – перший крок у примиренні з тими дітьми, який полегшує наступний крок: прийняття прощення від Бога у Тайні Сповіді. Саме тому у храмі люди постійно мають можливість примиритися з Богом через цю Тайну й отримати зцілення своїх ран. Їхні діти померли без хрещення, але Папа Іван Павло ІІ у своєму зверненні до жінок, які вчинили аборт, пише, що вони тепер живуть у Господі. Постать св. Йосифа та Його життя заохочують нас вірити у незбагненне Боже Милосердя та Його Провидіння. Нехай мовчазна постать св. Йосифа з ненародженою дитиною на руках промовить також і до нас у період, коли вітаємо Новонародженого Ісуса, Немовля. Прислухаймося до цього мовчазного заклику стати у цьому світі голосом Правди:

№6(77), 2012 15

СМИРЕННЯ ВІРИ Не пам’ятаю, щоб св. Йосиф коли-небудь не вислухав мене, коли я в Нього щось просила. Не злічити тих ласк, які Бог подав мені за заступництвом цього Святого; всі небезпеки для душі й тіла, з яких Він мене вивів... Я бажаю лише одного: заохотити увесь світ до щирого вшанування св. Йосифа”. Я вже багато літ прошу в Бога через св. Йосифа у день Його свята якусь особливу ласку, і він завжди мене вислуховує. Хто не вірить мені, нехай пересвідчиться особисто”. Св. Тереза Авільська

Святий Йосиф з Дитятком Ісус

життя кожної ненародженої дитини є святе і його треба оберігати, за нього треба боротися. А Ірод, на жаль, це не лише історична постать, це – цивілізація смерті. Минуло два тисячоліття, а світові, як завжди, потрібні мовчазні святі, які промовляють насамперед своєю вірністю Божій Істині. Св. Йосифе, випроси нам у Господа мужності й відваги, щоб ми служили Істині, яка прийшла на Землю і 9 місяців була ембріоном… Джерела: 1. St. Joseph, patron (RC 1, 28-32) and model of love and respect for life in the womb. http://www.osjoseph.org/ osj/patron-unborn.php.

2. Saint Joseph: Silent Man of Faith http://www.penitents. org/siscoJoseph.htm

Вислови про Св. Йосифа “Усі ви, бідні грішники, незважаючи на те, яким є безмір ваших потреб, зверніться до могутньої допомоги св. Йосифа! Приступайте до Йосифа зі щирим довір’ям, і гарантовано, що ваші благання будуть почуті.

№6(77), 2012 16

Цей праведний Йосиф! Почув Боже Слово у серці Своїм І прийняв Пречисту побожно у дім – Це Праведний Йосиф. Пізнавши, що Діва вже Матір’ю є, Знеславити в світі Її не дає – Це Праведний Йосиф. Ось Ангел розвіює сумніви в Нім І радість Небесна наповнює дім – Це Праведний Йосиф. У місто Давида іде, в Вифлеєм, А місто стояло, як впавший Едем – Це Праведний Йосиф. Дитя пригорнулось до Його щоки, Цей образ зворушить прийдешні віки – Це Праведний Йосиф. А Ірод забув, де є Правда і Суть... В Єгипет родину стежки поведуть – Це Праведний Йосиф. Ось стружка летить і сосни аромат... А груба одежа не схожа до шат – Це Праведний Йосиф. Буденне життя, але свято немов: Ісус і Марія, для Них – лиш любов – Це Праведний Йосиф. Вже вечір для часу, для Вічності – ранок. Він тихо заснув... мов небесний серпанок – Цей Праведний Йосиф. Чи може про Землю забути на мить? Він з Неба на нас милосердно глядить – Цей Праведний Йосиф. Наталя Назар

Дiти Непорочної

IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ (Ãà¿âêè ó Ëüâîâ³)

ØÒÐÈÕÈ ²ÑÒÎв¯

Îñâÿ÷åííÿ íîâîçáóäîâàíîãî õðàìó dzñëàííÿ Ñâÿòîãî Äóõà (ì. ßí³â ßâîð³âñüêèé ð-í Ëüâ³âñüêà îáë.)

Òåòÿíà ç ïðàáàáöåþ Ãàííîþ ( ì. Ëàí÷èí. Íàäâ³ðíÿíñüêèé ð-í ²âàíî-Ôðàíê³âñüêà îáë.)

18

17

Ïðåñâÿòà Ðîäèíà (Õóä. Õóàí ѳìîí ¥óòüºðåñ, (1634-1718), ²ñïàí³ÿ)

Ñâÿòå ѳìåéñòâî (Õóä. ªâãðàô Ðåéòåðí (1794-1865)

Ïðåñâÿòà Ðîäèíà (Õóä. Õóàí ѳìîí ¥óòüºðåñ, (1634-1718), ²ñïàí³ÿ)

Ñâÿòå ѳìåéñòâî (Õóä. ªâãðàô Ðåéòåðí (1794-1865)

IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ (Ãà¿âêè ó Ëüâîâ³)

ØÒÐÈÕÈ ²ÑÒÎв¯

Îñâÿ÷åííÿ íîâîçáóäîâàíîãî õðàìó dzñëàííÿ Ñâÿòîãî Äóõà (ì. ßí³â ßâîð³âñüêèé ð-í Ëüâ³âñüêà îáë.)

Òåòÿíà ç ïðàáàáöåþ Ãàííîþ ( ì. Ëàí÷èí. Íàäâ³ðíÿíñüêèé ð-í ²âàíî-Ôðàíê³âñüêà îáë.)

18

17

СМИРЕННЯ ВІРИ

Святий Йосиф: “Тихий” Святий

Святий Йосиф

Під час Різдвяних свят наші очі споглядають новонародженого Спасителя і Його Пренепорочну Матір – Діву Марію. Та є ще одна постать, без віри якої не відомо, як би розвивалися події… Це – св. Йосиф. У літургійному календарі Йому справедливо відведене окреме свято відразу після Різдва, та чи цей святий займає належне місце у нашому серці та думках як приклад живої віри і непохитного довір’я у Боже Провидіння? Євангеліст Матей, описуючи народження Господа нашого Ісуса Христа, досить лаконічно, однак вичерпно, характеризує Йосифа: “Був праведний”. “Народження Ісуса Христа відбулося так: Марія, Його Мати, була заручена з Йосифом; але, перед тим, як Вони зійшлися, виявилося, що Вона була вагітна від Святого Духа. Йосиф, Її

№6(77), 2012 14

чоловік, бувши праведний і не бажавши Її ославити, хотів тайкома Її відпустити. І от, коли Він це задумав, ангел Господній з’явився Йому уві сні й мовив: “Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, Твою жінку, бо те, що в Ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить Сина, і Ти даси Йому Ім’я Ісус, бо Він спасе народ Свій від гріхів їхніх.” А сталося все це, щоб здійснилось Господнє Слово, сказане пророком: “Ось, Діва матиме в утробі й породить Сина, і дадуть Йому ім’я Еммануїл, що значить: З нами Бог.” Прокинувшись від сну, Йосиф зробив, як звелів Йому ангел Господній: прийняв Свою жінку; та не спізнав Її, аж поки породила Сина, і Він дав Йому Ім’я Ісус” (Мт. 1, 18-25). Хтось, можливо, скаже, у Йосифа не було питання вірити чи ні, адже Він бачив ангела, який розставив усі крапки над «і». Та не слід поспішати з такими висновками. Йосифу ангел завжди з’являвся у сні, а Захарії, батьку Івана Хрестителя, ангел з’явився не уві сні, а у храмі, і той не повірив! Пригадую історію з однієї проповіді, виголошеної кілька років тому після читання Євангелії про багача і Лазаря. На фоні цієї притчі священик хотів продемонструвати, як часто люди, які кажуть “от як би я побачив, як би мені приснилося, тоді б я повірив”, насправді не вірять навіть тоді, коли переживають особливі досвідчення. Одна жінка завагітніла і хотіла позбутися своєї дитини. Переживала внутрішню боротьбу через жахливу спокусу аборту. І що ви думаєте? Господь подарував їй сон, в якому померлий батько сказав їй: “Це є хлопчик, він виросте і буде гарною дитиною”. Через кілька днів жінка зробила аборт… Йосиф вірить. Віра важка, болюча. Вірити важко. Проте Він слідує за Правдою. Шукає правди і йде за нею навіть тоді, коли це боляче і не приносить жодних позитивних емоцій, навпаки, лише труднощі. Знаючи, що Марія вагітна до одруження, за Законом Мойсея Він мав би сповістити про

Дiти Непорочної

ГОЛОС МАРІЇ

ЗАЙНЯТІСТЬ ДУШІ

«Любі діти! Сьогодні закликаю вас до молитви в Моїх намірах. Відновіть піст та молитву, бо диявол хитрий і багато сердець підступно тягне до гріха та морального занепаду. Я, любі діти, закликаю вас до святості та життя в ласці. Адоруйте Мого Сина, щоб Він наповнив вас Своїм миром та любов’ю, за котрими ви тужите. Дякую, що відповіли на Мій заклик» (Послання від 25 жовтня 2012 року). Один архітектор мав велику радість. Його запросили до участі у важливому проекті. Він відчував себе дуже пошанованим. Цариця Миру запрошує нас до молитви у Її намірах, а отже запрошує нас до участі у Своєму плані, для співучасті у

Дiти Непорочної

важливому завданні. Це велика відзнака. Марія довіряє нашій молитві Свої наміри, плани, прагнення... Згаданий архітектор з великим запалом взявся за реалізацію цього проекту. Він відмовився від багатьох попередніх справ. Перестав витрачати час на дріб’язкові справи. Став людиною зосередженою, дисциплінованою, його розум та серце, а можна сказати, усе життя зосередилося навколо реалізації цього завдання. Оточуючі помічали, що його життя набрало нового змісту і нової якості. Він йшов спати пізніше і вставав раніше. «Відновіть піст та молитву, бо диявол хитрий і багато сердець підступно тягне до гріха та морального занепа-

ду». У когось в натовпі стався інфаркт серця. Як добре, що там був лікар. У сьогоднішньому глобальному світі люди губляться, піддаються на підступи, падають. Мають духовні кризи, інфаркти. Багато алкоголю сигарет, наркотиків, проблем, ненависті, страхів: «Прошу молитися за мене, я маю багато страхів та обав, які не дозволяють мені вийти з дому». «Моя дитина втекла з дому, прошу помолитися за навернення». Одна сім’я переживала серйозні проблеми, «просимо про молитву». «Чергова операція матері». «Потрібно штурмувати Небо про чудо». «Дякую за молитву, вона дуже допомогла». «Моя мама – атеїстка».

№6(77), 2012 19

ГОЛОС МАРІЇ Мати Божа, Ти задіюєш нас у чудесному плані спасіння світу. Нас є все більше. Виходимо з укриття. Мамо, Ти колись сказала: «Постарайтеся, щоб вас приходило все більше» (22.03.1984). Мати наша, Царице Миру, люди прокидаються. Охоплюють вервицею Батьківщину, міста, лікарні, сім’ї, тих котрі піддалися гріхові та занепаду. Нам потрібно струсити пилюку звички і літеплості постом та молитвою. Ти вже раніше говорила, що молитвою та постом ми можемо зупинити навіть війни. Піст на хлібі та воді! Хто не може, виконує інші діла самозречення! Мусимо мати час для праці на користь Матері Божої, як св. Максиміліан та інші святі. Бо наша Мати та Цариця закликає нас до святості і життя в ласці. В розпочатому Році Віри, рішуче зрікаймося сатани та поганих впливів того світу. Молімося у сім’ях разом з дітьми. Дбаймо про себе, про чистоту розуму та серця. Про життя Боже в собі і в сім’ї. Шукаймо спершу Царства Божого, а все решта нам додасться (пор. Мт. 6. 33). Господи Ісусе, Ти проходив Галилею, Юдею, Самарію, виганяв злих духів, прощав гріхи, зцілював душі та тіла, преображав, сповнював миром та любов’ю. Дякуємо за чудо Євхаристії, через яке Ти є в наших селах та містах, у всіх Кивотах, у церквах та каплицях. А ми, як ті з Євангелії, можемо до Тебе приходити,

№6(77), 2012 20

щоб Ти наповнював нас Своїм миром та любов’ю. “Мир вам”, – сказав Ти, проходячи крізь зачинені двері. Приходимо до Тебе у Гостії, адоруємо Тебе, спраглі миру та любові. І так само, як наші брати з Євангелії приносили до Тебе тих, котрі не могли самі прийти, подібно й ми під час адорації кладемо перед Тобою всіх із паралізованими душами, серцями, розумами та волею. Господи, допоможи їм, обдаруй вірою, торкнись їх, дай пізнати Себе... Царице Миру в Меджуґор’є, Ти збираєш юрби людей на Євхаристії та адорації. А сьогодні з глибини Непорочного Серця, говориш нашим серцям: «Адоруйте Мого Сина, щоб Він наповнив вас Своїм миром та любов’ю, за котрими ви тужите». Ми також пам’ятаємо Твої слова: «(...) Невпинно віддавайте шану Пресвятому Таїнству Вівтаря. Я завжди присутня, коли віруючі віддають Йому шану. Тоді отримують виняткові ласки» (15.03.84). Дякуємо Тобі! Все більше адорації... Дякую, що відповіли на Мій заклик». Царице Миру, ми також дякуємо Тобі за Твою невтомну Материнську любов, за Твою терплячість та довіру, яку Ти покладаєш на нас. За те, що запрошуєш нас до участі у великих ділах Божих. За те, що запрошуєш усіх нас до молитви, а також і тих, котрі думають, що їхнє життя немає значення. Ти відкриваєш нам очі на вартість нашого життя. Дякуємо Тобі.

ДО НОВОГО ЖИТТЯ... «Любі діти! У цей час ласки закликаю вас усіх відновити молитву. Відкрийтеся на Святу Сповідь, щоб кожен з вас усім серцем прийняв Мій заклик. Я є з вами і охороняю вас перед безоднею гріха, а ви повинні відкритися на дорогу навернення та святості, щоб ваше серце палало з любові до Бога. Дайте йому час, а Він дарується вам і таким чином у Волі Божій ви відкриєте любов та радість життя. Дякую, що відповіли на Мій заклик» (25 листопада 2012 року). Зараз ми переживаємо Рік Віри. Розпочинаємо Адвент (Різдвяний Піст), і я прагну заохотити всіх до роздумів того послання, а також вибраних фрагментів з інших послань Цариці Миру, особливо про сповідь та гріх. Любі діти! У цей час ласки... Отець Славко Барбарич, 12 річницю смерті котрого ми згадували 24 листопада, коли був у Польщі в 1998 році, засвідчив, що «ми істинно живемо в чудесних часах» і в такий спосіб намагався нас пробудити: «Батьки скаржаться, що не мають часу для дітей, хворі нарікають, що здорові не мають для них часу, сім’ї розпадаються, бо знову ніхто немає для цього часу. Люди живуть у все більшому поспіху. Скільки вірних, скільки батьків обґрунтовує відсутність молитви в сім’ї тією самою причиною : немає часу. Служба Божа в церкві для них задовга, бо їм треба поспішати». Відкрийтеся на Святу Сповідь... Потрібно заохочувати

Дiти Непорочної

ГОЛОС МАРІЇ

людей, сповідатися щомісяця, особливо в першу суботу місяця. Щомісячна сповідь буде ліком для Церкви на Заході (06.08.82). Закликаю вас, щоб Ісус був вашою правдою та миром (25.01.95). Нехай Свята Сповідь буде для вас першим актом навернення (25.11.98). Сповідаючись з гріхів, зречіться всього того, що віддаляло вас від Мого Сина і чинило ваше життя порожнім та невдалим (02.05.11). Ви повинні багато допомагати жінкам, котрі зробили аборт. Допоможіть їм зрозуміти, що це гріх. Заохочуйте їх приступити до Сповіді (01.09.92). Треба глибоко вірити, регулярно сповідатися (10.02.82). Існує багато гріхів, приниження, проклять, брехні, злих слів. Нехай навертаються, сповідаються, приступають до Святого Причастя (23.06.82). Я з вами і охороняю вас від безодні гріха... Розгляньтеся навколо себе, Мої діти, і

Дiти Непорочної

подивіться, куди прямує світ, який вважає, що все може без Батька, блукаючи в мороці спокус. Згідно з Божим планом, Я є з вами, щоб допомогти, щоб у вашому серці переміг Мій Син (02.06.11). Диявол намагається знайти у вас пустку, щоб увійти і знищити вас. Не піддавайтеся! Я молюся з вами (04.07.88). Я кожного дня молюся до Мого Сина, щоб простив гріхи світу (31.12.81). В особливий спосіб сьогодні ввечері прагну вас закликати бути витривалими у спокусах. Розважте, як Всемогутній сьогодні страждає через ваші гріхи (29.03.84). Сьогодні, прагну усіх вас огорнути Моїм Покровом і повести дорогою навернення. Любі діти, прошу вас, віддайте Господеві все своє минуле, все зло, яке назбиралося у ваших серцях. Хочу, щоб кожен з вас був щасливим, а з гріхом ніхто не може бути щасливим (25.02.87). Любі діти, допоможіть, щоб Моє Непо-

рочне Серце запанувало у світі гріха. Прошу вас всіх, складати молитви та жертви у Моїх намірах, щоб Я могла передати Богові у найпотрібніших справах.

(25.09.91). Любі діти! Закликаю вас, Мої діти, допоможіть Мені вашими молитвами, щоб Я могла пригорнути до Мого Непорочного Серця як найбільше сердець. Диявол сильний і з усіх сил старається притягнути до себе і до гріха все більше осіб. Тому він чигає, щоб використати кожен момент. Прошу вас, любі діти, моліться і допоможіть Мені, щоб Я вам допомогла (25.05.95). Дайте Йому час... O. Славко так говорив про це: «Молитва може бути радістю (...) Щоб молитва могла бути радісною зустріччю з Богом, потрібно мати час для неї. Тому той, хто щодня знайде час на молитву, пізнає радість та мир в зустрічі з Богом. Але як зорганізувати достатньо часу для молитви? Всім нам відомо, що завжди знаходимо час на те, що нам справляє радість, на те, що ми любимо… Коли нам не хочеться молитися, тоді молитва нам найбільше потрібна». Нехай це буде час ласки..., віднови молитви, Святої Сповіді. Мати і Царице Миру, будь з нами і бережи від гріха. Щодня прибігаємо під Твою милість. Допоможи нам сильніше вірити, сильніше любити Бога, жити в любові та радості. Прагнемо, щоб на Свята Різдва Господнього, наше серце, очищене від гріха, ціле належало Ісусові. о. Євгеній Сьпйолек

№6(77), 2012 21

ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ

МАРІЯ ЗАСУДЖУЄ ЄРЕСІ Було це у 1563 р. В баскській провінції Біскайя (Іспанія), поблизу кордону з Францією, в аристократичній, іспанській родині прийшла на світ перша донька Дієго Торреса і Марії Берріокоа (дуже набожних католиків) Маріанна Франциска від Ісуса Торрес. З рідкісною вродою, обдарована блискучою інтелігентністю, делікатністю та добротою, Маріанна з дитинства уникала забав з ровесниками, втікаючи до церкви, що була зовсім поруч з їхнім домом, де вона була охрещена і де її часто знаходила мати навколішки перед Кивотом. Коли їй було сім років, родина пережила пожежу, яка знищила церкву і серйозно пошкодила їхній дім і все майно, що за короткий час призвело до зубожіння сім’ї. Через те вони згодом перебралися до містечка Сантьяго в Галіції, що на північно-західних теренах Іспанії. Одного дня, перебуваючи навколішки перед Кивотом, Маріанна гучно сказала: «Коханий! Коли вже настане той день, що я зможу з’єднатися з Тобою у Святому Причасті?» У відповідь з Кивоту пролунали такі слова: «Коли захочеш, донько, бо твоє серце вже готове!» Розповівши про це одному францисканцю, Маріанна розпочала приготування до Першого Причастя, яке прийняла в дев’ять років, 8 грудня 1572 року. Перша її зустріч з Ісусом відкрила потік Божих ласк, який залив її серце і ввів у екстаз. У той

№6(77), 2012 22

час Маріанна вперше побачила Матір Божу Непорочно Зачату, яка пояснила їй велич обітниць чистоти, дала їй вивчити й усвідомити значення тих обітів, а також попросила скласти їх одного дня в Ордені Непорочного Зачаття. Потім Маріанна побачила в Кивоті Три Особи Святої Тройці

с. Маріанна Франциска від Ісуса

і св. Йосифа. Вона повторила те, що їй сказала Непорочна Діва, а Предвічний Отець благословив її союз із Своїм Сином, Котрий просив, аби вона пішла з Ним дорогою любові та зречення. У 1566 році, на прохання знат них родин та більшості мешканців Кіто, король Іспанії Филип ІІ видав декрет про заснування Королівського Монастиря Непорочного Зачаття, який було збудовано на головній площі міста. У новому монастирі мали виховуватися і навчатися дівчата з іспанських та креольських

родин, що мешкали в Еквадорі – іспанській колонії, столицею якої було місто Кіто. Відповідальність за першу групу монахинь, посланих з Іспанії, король доручив Матері Марії від Ісуса Тобоада, – тітці Маріанни Торрес. Коли Маріанна довідалася про заснування нового монастиря, то відразу збагнула слова Ісуса, Котрий просив її покинути рідний дім, щоб з’єднатися з Ним. Мати Марія вирішила взяти з собою малу Маріанну, яка нещодавно прийняла Перше Причастя. За кілька днів перед виїздом дівчинка мала видіння Господа Ісуса, Котрий сказав їй: «Обручнице Моя, настав час покинути рідний дім та рідну землю. Я візьму тебе до Мого Дому, де за товстими мурами, житимеш здаля від тіла та крові, схована та забута усіма створіннями. […] Подібно як Я, нестимеш хрест, і досвідчиш багатьох страждань. Не забракне тобі ані сил, ані витривалості. Хочу лише, щоб твоєю волею було бажання завжди виконувати Мою Волю.» У 1576 році Мати Марія, п’ятеро інших монахинь і майже 14 літня Маріанна ввійшли на корабель, що відпливав до Еквадору. Коли корабель вийшов у відкрите море, раптом небо потемніло і здійнявся страшний ураган, настільки жахливий, що моряки втратили будь-яку надію на порятунок. Підозрюючи, що це якийсь знак, Маріанна разом з тіткою заглибилися в молитву, благаючи Бога про милосердя. В той момент вони побачили на

Дiти Непорочної

ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ розшаленілих водах гігантського, семиголового змія, який хоче знищити і затопити їхній корабель. Марінна, побачивши таке, знепритомніла. Раптом цю жахливу темряву розірвало денне світло і ураган вщух. Опритомнівши, дівчина розповіла тітці про своє видіння: скрученого змія, більшого ніж море, а потім незвичайно красиву Жінку, одягнену в сонце з короною зірок навколо голови, а на серці в Неї був образ Пресвятої Євхаристії. В одній руці чудове Дитя, а в другій – величезний золотий Хрест, який закінчувався гострим списом. Тією зброєю, за допомогою руки Дитини, Вона била змія з такою силою, що той розпався на частини. Через два роки Мати Марія розпорядилася виготовити медальйон зі сценою, яку було представлено за її видінням. З того дня, той медальйон носили всі Сестри Згромадження Непорочного Зачаття з Кіто. Сестри, засновниці монастиря, прибули до Кіто 30 грудня, а 13 січня 1577 Провінційний Вікарій Францисканців прийняв їхні обіти послуху, під духовним і земним проводом о. Антоніо Юрадо O.F.M. Свято з нагоди заснування монастиря було величне та урочисте. У 15-ти річному віці, 8 вересня 1577 року, Маріанна розпочала перший рік новіціяту, а її формацією займалася Мати Марія. Через два роки релігійного життя, досконалого дотримання чернечих Статутів, в атмосфері суворих самозречень і практикування чеснот, 4 жовтня 1579 року Маріанна склала свої урочисті обіти на руки Настоятельки – Матері Марії. Відразу після того Маріанна впала в екстаз, під час якого

Дiти Непорочної

почула голос Предвічного Отця, Котрий повторював їй слова, сказані їй за мить до того тіткою: «Якщо будеш вірна присязі, обіцяю тобі життя вічне». Потім вона побачила Господа Ісуса, Який з величчю і незвичайною ніжністю, звершуючи заручини, вклав на її палець правої руки чудову обручку, оздоблену чотирьома коштовними каменями, на кожному з яких одна з чотирьох обітниць шлюбу: вбогість, послух, чистота і затворницьке життя. Ісус сказав їй: «Моя обручнице, Я бажаю для тебе жертовного життя. Твоє життя буде єдиним постійним мучеництвом…” Об’явлення Святої Трійці Це було у 1582 році. Одного дня Маріанна, після якогось непорозуміння із Сестрами молилася перед Кивотом в монастирській каплиці. Під час тієї молитви вона мала коротку розмову з Ісусом, і відразу після неї почула страшенний грюкіт і церква поринула в темряву, сповнена диму та пилюки. Підвівши очі, вона побачила, що головний вівтар освітлений, Кивот відкритий, а в ньому побачила Ісуса так, як на Голгофі – вмираючого, а біля Хреста Марія, св. Йоан і Марія Магдалина. З почуттям провини вона кинулася на землю з криком: «Господи, це я в цьому винна! Покарай мене і прости моєму народові». На це Ангел-Хоронитель, підводячи її, сказав: «Ні! Це не ти винна. Підведися, Бог бажає відкрити тобі велику тайну». Побачивши сльози Марії, Маріанна закричала: «Владичице наша, чи це я спричиняю Твій смуток?» «Ні, не ти, а злочинний світ». Тоді розпочалася Агонія Ісуса, а

до вух Маріанни долинув голос Бога Отця, котрий сказав: «Це покарання для ХХ століття!» Появилися три мечі, на яких виднілися написи: «Покараю єресь», «Покараю безбожність», «Покараю нечистоту». І вона зрозуміла, що це буде у XX столітті. Мати Божа запитала: «Донько Моя, чи ти хотіла би пожертвувати себе за людей тієї епохи?» «Так, звісно!» – відповіла вона і раптом три мечі з-над голови вмираючого Христа вдарили в її серце, спричиняючи їй містичну смерть. Маріанна опинилася перед Божим Судом. Господь Ісус показав їй дві корони: одну – невимовної краси – безсмертної слави, а другу – з білих лілей, оточених терням, і сказав їй: “Обручнице Моя, вибери одну з тих корон». Вона могла вибрати: райську славу або повернення на землю, щоб страждати як жертва, складена за втихомирення Божої Справедливості за єресі, безбожність і нечистоту, які будуть вчинені у XX столітті. Заспокоєна словами Матері Божої та Її обітницею, що Вона прийде з допомогою в тому страшному досвіді, сестра Маріанна відповіла: “Мати Божа і моя Мати, нехай Воля Божа стане моєю волею!” Після цього вона зі смиренням і молитвою прийняла корону з лілей, оточених терням, і повернулася на землю, щоб страждати. Так вона стала жертвою примирення за гріхи єресі, безбожності і нечистоти наших часів. Франко Адесса Далі буде Переклад Андрія Чорного

№6(77), 2012 23

АПОСТОЛИ МАРІЇ

ПІЗНАТИ ЛЮБОВ БОЖУ (Закінчення. Початок у №5, 2012)

Меджуґор’є від початку об’явлень було пов’язане зі знаками, котрі підтверджували те, що тут діялося. Із розмов з візіонерами знаємо, що перші дві таємниці стосуються Меджуґор’я, вони є немов попередженнями, а після них слідує третя, яка засвідчить появу знаку на горі Об’явлень Подбрдо. Отець Петар так висловився про перші дві таємниці: «Мир’яна наголосила, що дві перші таємниці стосуються Меджуґор’я і містять попередження і важливу інформацію для вірних парафій. Коли ці дві перші таємниці сповняться, кожний знатиме, що візіонери говорили правду і буде змушений визнати їх правдивими». Яків і Віцка підтвердили, що буде знак на горі Подбрдо, який можна буде побачити тільки у Меджуґор’ї. Отець Петар наголошує, що всі ми повинні дуже серйозно зважити на суворі попередження, які стосуються Меджуґор’я, місця, де буде дано знак, а також наполегливі заклики Цариці Миру до людей, аби вони змінили своє життя і навернулися до Бога. В одному із Своїх послань Марія сказала, що сатана існує. Колись він став перед Богом і просив дозволити йому піддати випробуванню Церкву на деякий час, щоб знищити її. Бог дозволив сатані це на один вік, але додав: «Не знищиш Її!» Цей вік, в якому живете, є під владою сатани, однак, коли сповняться таємниці, які Я вам довірила, його міць буде знищена...»

№6(77), 2012 24

Це послання Цариці Миру є чудовим доповненням до десяти таємниць з Меджуґор’я, а саме: двох попереджень, появи знаку на горі Об’явлень і семи заповідей Божих покарань. Дуже важливо, щоб прості люди усвідомили, в яких часах вони живуть, що відбувається у світі, селі, парафії, сім’ї, в їхній душі. Найголовніше в цей час – не боятися випробувань, а духовно бути готовим зустріти все, що має наступити, бо живемо в останніх часах, в яких спочатку будуть випробування і переслідування, а потім – новий світ миру. Тому не дивно, що Марія прагне навернути весь світ через Меджуґор’є, бо ця парафія стала місцем особливих ласк. Візіонерка Марія Павлович згадує, що якось до неї завітав аташе з питань преси Президента Рональда Рейгана. Довго розмовляв з нею, а згодом до неї зателефонували з Білого Дому, бо найближчим часом мала відбутися важлива зустріч двох світових лідерів з питань ядерного роззброєння. Президент Рейган та його дружина Ненсі просили довірити результати цієї дуже важливої для світу зустрічі молитвам візіонерки Марії та Матері Божої. Цей приклад із сучасної історії допомагає усвідомити, що події, які відбуваються у Меджуґор’ї, прямо і безпосередньо пов’язані з цілим світом і мають глобальний характер. До чого ж тоді ми будемо покликані через цей знак? Марія відповідає так: «Усі таємниці, які Я

Дiти Непорочної

АПОСТОЛИ МАРІЇ вам переповіла, підтверджують, що появиться також видимий знак. Однак не очікуйте цей знак тільки з цікавості. Час перед появою видимого знаку є часом ласки для віруючих. Задля цього навертайтеся і поглиблюйте вашу віру! Коли він появиться, для багатьох буде вже запізно» (23 грудня 1983року). Якщо глибоко задуматися над цими словами, то стає очевидно, що цей знак якимсь способом поділить людей на віруючих і невіруючих. Чому ж тоді появою цього знаку для багатьох буде вже запізно прагнути навернення? Про що тут іде мова? Очевидно, про зачерствілість людських сердець, бо Марія у Своєму посланні від 19 липня 1981 року наголосила: «Також коли на горі позоставлю знак, який вам пообіцяла, багато не буде вірити. Прийдуть на гору, приклякнуть, але вірити не будуть. Тепер є час навернення і покути». Це послання є особливим, бо дане в перші дні об’явлень. Уже тоді Марія сказала про знак і відкинення його, а це знову свідчить про винятковість третьої таємниці. Чому так? Чому багато не увірує? Другого квітня 2009 року Марія з жалем признається Мир’яні: «...Ваші серця позостаються замкнутими, є зачерствілі, які не відповідають на Мій Материнський заклик, вони є нещирі». А далі в іншому посланні Матір Божа пояснила візіонерам, яким способом людина спричиняє зачерствілість серця: «Дорогі діти! Уже віддавна даю вам

Дiти Непорочної

Своє Материнське Серце і дарую вам Свого Сина. Ви Мене відкидаєте. Дозволяєте, аби гріх щораз більше оточував вас. Дозволяєте, щоби він вас опановував і відбирав у вас змогу розпізнавати...»

(2-го травня 2009 року). Кожна християнська душа повинна знати, що коли ми відчиняємо двері свого серця для злого духа, то гріх, який входить у нашу душу, затемнює її відчуття правди і породжує невірство та підступність у серці. Людина не зауважує, як її воля піддається злу. У таких випадках найстрашнішим є те, що вона відкладає своє навернення на пізніше, вважаючи, що матиме ще час. Насправді, усе буде навпаки. З плином часу душа щораз сильніше і сильніше закорінюється у злі, а двері пекла щораз ширше і ширше відкриваються для неї. Щодо самого знаку на горі Об’явлень, то слід зауважити, що Цариця Миру вже показувала цей знак тільки візіонерам. Цей знак вразив візіонерів своєю красою і незвичайністю. Він буде видимим, незнищенним, тривалим, дотикальним, бо походитиме з Неба. З усього цього можна зробити висновок, що такого знаку ще не було. Марія у Меджуґор’ї взиває ціле людство до молитви, бо тільки через неї ми зможемо перемінити себе і пізнати, що повинні чинити, аби спасти себе і як допомогти своїм близьким, аби вони теж спаслися. Йосиф Воробець

№6(77), 2012 25

НАША МОЛИТВА

ÍÀ ÄÎÐÎDz ÄÎ ÑÅÐÖß ²ÑÓÑÀ ÒÀ ÌÀв¯ Цінність Вервиці, як і будьякої молитви, полягає не в тому, чим вона є приємною для нас, легкою для відмовляння, чи приносить нам глибокі пережиття та втіху. Навпаки, саме тоді, коли триваємо на молитві й нам важко зосередитися, коли ми втомлені, тоді виявляємо Богові більшу любов, бо любимо Його задля Нього Самого, а не заради втіх, які можемо зазнати. Чи ми повинні емоційно переживати Вервицю, щоби вона стала для нас цінною молитвою? Ні. Потрібно просто довіритися Марії, яка об’являючись у Фатімі як Матір Божа Вервична, вказала на цю молитву як на найпростіший і найсильніший засіб спасіння для людей, родини та народів. Ось які слова Пресвятої Діви Марії Фатімської записала Марія Вальторта 5 травня 1947 року: “Вервиця вранці... а потім три після обіду і золоті троянди. Кожне “Богородице” є однією трояндою, котра падає з корони п’ятнадцяти [Таїнств] Пресвятої Марії, бо ж кожна Вервиця перемінюється в золоту троянду. Під час “Богородице”, яке відмовляємо, Діва відриває одну троянду і чинить так, що вона спадає на світ... у місцях, котрі я розпізнала, і серед народів, котрі на це заслуговують. Якою прекрасною була Вервиця, відмовлена з Нею!.. Вона мене ніколи не втомлювала... Ще дотепер перед очима в мене спадання сяючих золотих троянд, а в серці щастя перебування з Матір’ю Божою впродовж стількох годин.

№6(77), 2012 26

Об’явившись мені так, як об’являлася там 8 травня 1947 року Пресвята Марія з Фатіми сказала: “Дала тобі п’ятого [травня] духовну візію того, чим є добре відмовлена Вервиця: це дощ троянд [спадаючий] на світ. Під час кожного “Богородице”, яке якась любляча душа вимовляє з любов’ю і вірою, Я спричинюся

Серце Ісуса, Яке дає нам Серця Марії та Йосифа

до того, що спадає ласка. Де? Усюди: на справедливих, аби вчинити їх ще справедливішими; на грішників, аби допровадити їх до опам’ятовування. Як багато! Скільки ж ласк спадає як тремтіння завдяки “Богородице” Вервиці! Троянди білі, червоні, золоті. Троянди білі – Таїнств Радісних, червоні – Страсних, золоті – Таїнств Славних. Усі троянди є потужними завдяки ласці та заслугам Мого Ісуса. Це бо Його нескінченні

заслуги надають цінності кожній молитві. Усе, що добре і святе, є і відбувається завдяки Йому. Я роздаю, а Він надає цінності. О, Благословенне Моє Дитя і Господь! Даю вам троянди, які променіють білизною дуже великих заслуг: досконалої Невинності Мого Сина. [Ця невинність] Божа і досконала, бо її добровільно запрагла Людина. Даю вам троянди пурпурові нескінченних заслуг Терпіння Мого Сина, які так охоче прийняв з огляду на вас. Даю вам золоті троянди Його найдосконалішої Любові. Усе, що [належить] Моєму Синові, Я даю вам. Усе, що [походить від] Мого Сина, освячує вас і спасає. О, Я є нічим! Я зникаю у Його сяйві. Я виконую тільки чин давання, проте Він, лише Він є невичерпним джерелом усіх ласк! А ви, Мої улюблені душі, послухайте це Моє слово: з радісним духом сповнюйте Волю Господа. Виконувати Його Найсвятішу Волю зі смутком – це серйозно зменшувати велику заслугу її сповнення. Піддання є вже чимось, що Бог винагороджує. Однак радість сповнення Волі Божої стократно збільшує заслугу, а, отже, й нагороду за виконання Божої Волі, завжди, завжди, завжди слушної, навіть коли людина цього не бачить. Чиніть завжди з погідним (спокійним) духом те, чого хоче Бог. Тоді будете милі Йому і Мені, вашій Матері, улюблені. Тривайте у мирі під Моїм спогляданням, яке вас ніколи не опускає”. Марія Вальторта

Дiти Непорочної

СПОГАДИ СИНА

МОЛИТВИ МАМИ У РІЗДВЯНУ НІЧ...

Ця подія відбулася дуже давно, більш ніж 50 років тому. Після служби в армії (195457 рр.) я в 1958 році одружився і проживав у селищі ІваноФранкове. Мої батьки залишились самі й мешкали в с. Монилівка, в 9 км від м. Зборова. Це був 1960-й рік. Наближалися Різдвяні свята, і я завчасно листом повідомив батьків про те, що приїду до них на Святий Вечір. Адже я їхній єдиний син, який знаходиться за 150 кілометрів. Через сімейні обставини (дружина залишилась із маленькою дитиною) я вирушив у дорогу сам. Наприкінці дня, 6-го січня, я приїхав поїздом до ст. Зборів і пішки почав добиратися сніговою дорогою до рідного села. Пройшов село Млинівці і дійшов до села Кудобинці, подолавши близько 4-х кілометрів. Був сильний мороз, і поступово розпочалася хуртовина. Надворі наступили сутінки, а через хуртовину видимість різко впала. Я вже пройшов село Кудобинці і вирішив йти під телефонними дротами, що були прикріплені до дерев’яних стовпів при дорозі від села до села. Дроти від вітру гуділи, і це було для мене орієнтиром. Однак пройшовши декілька хвилин у суцільній сніговій заметілі, я зупинився, щоб почути гудіння дротів, однак було чути лише завивання вітру зі всіх сторін. Я зрозумів, що надія на гудіння телефонних дротів марна. І тут якась невидима сила зупинила мене від руху вперед. Я чітко відчув, що можу заблукати і замерзнути в снігах. До рідно-

Дiти Непорочної

го села було ще 5 кілометрів, а останні будинки с. Кудобинці залишилися позаду на відстані 200-300 метрів, але їх не було видно. Я постояв, тоді повернувся назад у сторону села. Хуртовина не вщухала, мороз міцнів. Дійшовши до перших хат, я почав шукати помешкання, в якому б світилося.

Електричного світла тоді не було. Кімнати освітлювали лампами на гасі, й тому світло у невеликих віконцях ледь проглядалось. Окрім цього, хати на зиму, щоб утеплити, обкладали так званими загатами із соломи. На мій стукіт у двері вийшов господар. Я привітався по-християнськи і сказав йому, що родом зі с. Монилівка, що мій батько – Петро Корніцький, музикант, і я йду до батьків, але боюсь заблукати в таку погоду і тому прошу впустити мене переночувати. Господар запросив мене до хати, а господиня – до Різдвяної вечері.

Зранку я подякував господарям за нічліг та їхню людяність, і вирушив у дорогу. Хуртовина вщухла, але мороз не спадав. Коли я пройшов з півкілометра, мене наздогнав на санях бригадир колгоспу з нашого села Василь Парасин. Він розповів, що напередодні, ввечері, він відвозив брата Богдана до поїзда, та побоявся в таку хуртовину повертатися додому, а тому заїхав у конюшню в с.Кудобинці, де, разом із сторожем, переночував і тепер повертається додому. Я зрадів такій зустрічі та щасливо доїхав на санях до рідної домівки. Коли я зайшов до хати і привітався «Христос Рождається!», тато відповів, а мама розридалась і не могла вимовити й слова. Батьки знали, що я повинен був приїхати на Святу Вечерю (як повідомив їм у листі), але мене не було. Мамине серце відчувало, що я в дорозі, й вона цілу ніч НЕ СПАЛА, а ЛИШЕ МОЛИЛАСЬ. Плачучи від радості, що я живий приїхав додому, мати розказала про цю тривожну для них Різдвяну ніч. Я чітко зрозумів тоді й пам’ятаю всі ці 52 роки, що минули відтоді, що МОЛИТВИ моєї мами Євдокії у ту Різдвяну ніч оберегли мене від загибелі у снігах. Молитва Зірко моря, нехай під час бурі мого смертельного життя Твоє світло завжди мене освітлює, аби ніколи не віддалявся від дороги, котра провадить мене до Неба. Амінь. Євген Корніцький, м. Янів

№6(77), 2012 27

РОЗПОВІДЬ МОНАХИНІ

СЕСТРА БЕРНАРДІС – МОЯ НАСТАВНИЦЯ Я ще добре пам’ятаю нашу першу зустріч у 1978 році, на з’їзді в Мангаймі. Оскільки я сама дипломована доглядальниця за людьми похилого віку, то й розповіді та висловлювання про перший новозаснований соціальний будинок у Карлсруе (Німеччина), яким керувала сестра Бернардіс, були дуже цікавими та повчальними. Ми розговорилися з нею на ці теми, і я була вражена тим, наскільки вона відкрита до людей, як вона знаходила з ними спільну мову, розпізнаючи їхні потреби та турботи. Тоді вона запросила мене до Карлсруе відвідати «Притулок Серця Ісусового», де містився соціальний будинок. З того часу наші відносини ніколи не припинялися, а я завжди мала нагоду порозмовляти з нею. Далі був 1982 рік. Папа Йоан Павло ІІ відкрив новий рік під гаслом «Відкрийте серця Спасителеві». Для сестри Бернардіс це були не просто слова, але завдання, перемінювати ці думки у вчинки. Я пригадую собі, як вона говорила: «Ми, як сестри Божественного Відкупителя, маємо конкретне завдання, відкрити Відкупителю двері в наш час». Це був початок нової, великої місії. Притулок Серця Ісусового став «Домом відкритих дверей» для людей у потребі. Тут я повинна згадати, що сестра Бернардіс говорила про нашу Матір-Засновницю в такий спосіб, як я ще ніколи до того не чула. Вона всіма силами та всім серцем жила та давала приклад, як втілювати у життя життєві принципи та основні завдання нашої Засновниці. В той час мене перевели до соціального дому в Раштаті, тому частенько мала змогу приходити до Притулку Серця Ісусового на Богослужіння в середу ввечері, і все краще пізнавала людей з їхніми недолями, котрі заходили і виходили крізь ці «відкриті двері». У 1996 році в моєму житті сталися зміни. Я бажала працювати у Притулку Серця Ісусового у Карлсруе. Тепер с. Бернардіс була моєю Настоятелькою, а до моїх нових обов’язків додався догляд за бездомними. На початках це було мені нелегко, бо я переживала, як дати собі раду з усіма цими, частково бездомними людьми. Деякі типи, підліткового віку, в татуюваннях та напідпитку, приходили до нашого будинку шукати помочі. Якими ж втішними та будуючими були добрі слова с. Бернардіс: «Сестро Марго, ти впораєшся» або ж: «Це місія нашої Засновниці, і нам не може бути байдуже, де наші ближні шукають щастя. І саме ті, бідні та бездомні люди, що часто бувають відкинуті

№6(77), 2012 28

с. Шенборн, вид на церкву

та від яких всі відчужуються, повинні досвідчити, що їх приймає Бог і ми». Спочатку було десь восьмеро осіб, які регулярно приходили до нас харчуватися, але з часом їх стало більше, і в той час наш дім Притулок Серця Ісусового став відомим. Добро, яке тут діялось, не залишилося прихованим. Сповнена вдячності, я охоче згадую про ці початки нашої співпраці із сестрою Бернардіс по догляду за бездомними. Неважливо, чи людина була брудною, був це німець чи іноземець, вона ніколи не питала, хто якого віросповідання, але завжди бачила людину в нужді, котра потребувала помочі, різноманітної помочі. Хтось хотів поїсти, хтось в щось вдягнутися, а ще хтось – просто порозмовляти, щоб відкликнутися на крик душі. Кожен був зустрінутий, кожен був прийнятий чи то вдосвіта, чи в обід, чи пізно вночі. Вона повністю жила цим словом, «прийшов до своїх, але свої Його не прийняли.» Вона не хотіла покидати Ісуса у бездомних, голодних, тих, що перебувають у страху перед зачиненими дверми. У кожному з тих людей вона бачила розтерзане Обличчя Ісуса.

Дiти Непорочної

РОЗПОВІДЬ МОНАХИНІ Відкритість, радість і люб’язність, з якою вона ставилася до людей, були для мене великим досвідом і допомогли мені зруйнувати мої страхи перед особами, з якими ми працювали. Від тієї миті, це для мене стало стимулом, виходити назустріч тим людям з любов’ю та серцем, сповненим милосердя. Через власний приклад любові до ближнього, через зустріч Бога у ближніх, сестра Бернардіс постійно підбадьорювала нас, і ми, за її прикладом, старалися так само приймати цих людей і їм допомагати. Оскільки багато речей у догляді за бідними та бездомними були новизною, мене завжди підтримувала сестра Бернардіс, кажучи: «Я довіряю тобі, Марго, ти робиш все добре». І ту я хочу розповісти про один малий випадок. До моїх обов’язків ще ніколи не входило готувати для інших людей, а людей, які хотіли їсти, все прибувало, так що ми були змушені готувати додаткову їжу. А с. Бернарда так просто каже: «Марго, вони голодні, а наші каструлі вже всі порожні, приготуй ще щось для них». А я стою перед тими каструлями, бо взагалі не вміла готувати, а тут – на тобі! А с. Бернардіс каже: «Марго, ти зможеш, ось побачиш, у тебе вийде». Я не могла не виправдати ту велику довіру, яку вона покладала не лише на мене, а й на кожну сестру. Кількість людей, що приходили до нас, постійно зростала. Невдовзі нам забракло місця, щоб всі могли зібратися на трапезу. Настав час думати про будівельні зміни. Я донині відчуваю, як ретельно сестра Бернардіс дотримувалася життєвої дисципліни та основних принципів нашої Матері – Засновниці, і говорила: «Так, ми мусимо прийняти цю нову ситуацію і шукати нові можливості, щоб відповісти на вимоги нашого часу.» Вимогами нашого часу були не лише бездомні та бідні, ні, багато більше ними були люди з їхніми душевними та тілесними потребами. На той час наше маленьке коло помічників постійно розросталося. Люди, які колись отримали допомогу, приходили тепер аби допомагати. Поміч була необхідна не лише в приготуванні іжі, митті посуду та прибиранні приміщень, бо була облаштована кімната, де бідні могли отримати щось з одягу. Було багато відвідин представників з органів влади з тими, хто цього потребував, або супроводів у лікарню чи до лікаря. Всі були зачаровані лагідною поміччю та підбадьорливими словами сестри Бернардіс. З перспективи часу я можу сказати лише таке: Бог поставив перед нами велике завдання, але й водночас Він покликав нам на поміч потрібних нам співробітників. Без цих добровільних помічників, ми б не змогли впоратися з усім цим.

Дiти Непорочної

Притулок Серця Ісусового і Дім Отця Піо – це заклади, які тісно пов’язані з особою сестри Бернардіс. Аби вичерпно написати про неї, про всі ці зустрічі, про безліч заходів та дій, про всі особисті переживання, забракне місця в цьому свідченні. Не можна не згадати про духовне життя сестри Бернардіс. Я часто ще й сьогодні чую те слово, з яким вона відправляла нас і всіх, хто шукав помочі: «Ми маємо Відкупителя, а Він і на цю справу має рішення». Мене та багатьох людей глибоко зворушувала та велика віра та несхитна довіра, яку вона проявляла до Отця та Спасителя. Сестра Бернардіс завжди перебувала в діалозі, поєднана у тихій молитві з її Спасителем, і тих багатьох людей, які приходили до неї, вона приводила до Кивоту, до Спасителя, щоб там за них молитися. Для неї було очевидним, щоб бездомні та всі, хто приходив харчуватися до Будинку Отця Піо, також були підкріплені Словом Божим. В неділю це була Євангелія зі Служби Божої і коротка молитва, а в п’ятницю Розарій (Вервиця) і коротка духовна розмова. Тут ми мали змогу досвідчити, якими переміненими і часто заспокоєними покидали наш будинок навіть найзатверділіші хулігани. Я з усього серця вдячна Богові за ті чудесні шляхи, якими я проходила разом із сестрою Бернардіс. За ті багато років, коли мала змогу жити поруч з нею, будучи підкріпленою багатством її віри, яку вона словом і ділом показувала і передавала нам. Дякую, дорога сестро Бернардіс.

P.S. Останні роки свого життя с. Бернардіс прожила в Україні, на Закарпатті. Село Шенбори Мукачівського району стало останнім життєвим притулком для с. Бернардіс. Сюди приїжджало дуже багато людей, щоб від цієї прозорливої монахині отримати духовну пораду і поміч. Ісусе, думай у мені, тоді мені і світло й ясно Промов із мене Господи, і буду я правдивою та ніжною Як дієш через мене Боже, тоді роблю все те, що треба, Благословиш Ти працю мою – благословенні мої вчинки Проникни всю мене Ти, Наповни мою сутність, Щоб з мене променіла, Велика Твоя Любов. с. Марго

№6(77), 2012 29

ПОСТАТІ ЦЕРКВИ

ЕДІТ ШТАЙН –

СВ. ТЕРЕЗА БЕНЕДИКТА ВІД ХРЕСТА. СВІТЛО У ТЕМРЯВІ Християнин, зв’язаний з Христом, залишається непохитним навіть у найтемнішу ніч, коли Бог здається далеким і коли почуваєшся покинутим… Треба сказати: хай вершиться Воля Твоя навіть посеред найтемнішої ночі. Едіт Штайн Едіт Штайн народилася 12 жовтня 1891 року у Вроцлаві і стала одинадцятою, наймолодшою дитиною у заможній єврейській родині. Коли дівчинці було півтора року, її батько Зігфрид помер. Мати Едіт-Авґуста була жінкою відважною та енергійною. Жінка взяла на себе керівництво фірмою чоловіка і завдяки своїй працьовитості й таланту до комерційної діяльності досягла того, що вона розвивалася та процвітала, а її семеро дітей (четверо діток подружжя Штайн померли ще немовлятами), хоч і зростали без батька, але не знали, що таке злидні. Час показав, що Едіт успадкувала риси матері: працьовитість і практичність. Щодо побожності та віри, то дівчина була інакшою. Якщо мати Едіт була прикладом глибокої віри у Бога і виховувала дітей у любові, привчаючи їх до відмовляння молитов і до тримання посту та обрядів, то дівчинка не зауважувала у собі гарячих та щирих релігійних відчуттів. Щоправда, з раннього дитинства вона була переконана, що покликана до чогось великого, прекрасного, хоча і не уявляла, до чого конкретно. Після того, як Едіт закінчила початкову школу та ліцей у Вроцлаві, вона рік прожила в домі своєї старшої сестри Ельзи, у Гамбургу. Ельза та її чоловік Макс були атеїстами, їхні переконання перейняла від них і п’ятнадцятирічна Едіт, припинивши молитися і відмовившись від віри у Бога. Це рішення не було раптовим (за два роки до цього дівчинка пережила духовну кризу), і хоча Едіт була чесною у своїх роздумах, однак наступний шестирічний атеїстичний період у своєму житті сама назвала «гріхом радикального невір’я». Загалом, Едіт дуже багато працювала над собою, ретельно виконувала всі свої обов’язки. Завдяки наполегливій праці вона підкоряла почуття волі та розуму і майже завжди досягала мети, яку ставила перед

№6(77), 2012 30

Едіт Штайн (1891 – 1942)

собою. У 1911 році вона стала однією з небагатьох дівчат, які поступили до Вроцлавського університету і розпочали там навчання. Два роки вона вивчала психологію, історію та німецьку філологію. У 1913 році вона перевелася в Геттінген, щоб учитися у відомого філософа Едмунда Гуссерля, засновника школи феноменології. Більшість його учнів були євреї. Сам Гуссерль теж був єврей за походженням, якого виховували у протестантських традиціях, однак він не був глибоко віруючою людиною. Феноменологія була новим філософським напрямом, що привів багатьох до християнства (зауваживши, як багато його учнів стали католиками, Гуссерль жартував, що заслуговує на те, щоб Католицька Церква канонізувала його, як Святого). Ідеалістична філософія Канта зводила будь-який людський досвід та природу Бога до суто суб’єктивних понять. Гуссерль, навпаки, наголошував на можливості пізнання об’єктивної реальності, зокрема надприродної. Отож Едіт зрозуміла, що у неї є можливість пізнати існування Бога, якого неможливо побачити.

Дiти Непорочної

ПОСТАТІ ЦЕРКВИ Однак її наверненню сприяли не лише філософські роздуми, а й приклад морального життя її нових друзів-християн. «…Люди…, – згадувала вона, – з якими я щодня зустрічалася, на котрих дивилася з захопленням, жили цією вірою. Тому вона заслуговувала принаймні на роздуми». Мир, спокій і любов, які наче поширювали навколо себе її віруючі знайомі, непомітно торкалися Едіт, змінюючи її душу. У 1915 році, ще не ставши християнкою, Едіт тимчасово припиняє навчання для того, щоб вирушити на фронт як сестра милосердя від Червоного Хреста (тривала Перша світова війна, багато її друзів-студентів пішли в армію). П’ять місяців вона служила пораненим солдатам та інфекційним хворим, і тільки після цього повернулася в університет. У 1916 році дівчина захистила докторську дисертацію з філософії у професора Гуссерля, отримавши найвищий бал, і як винагороду за винятковий талант – посаду професора-асистента. Її духовні пошуки тривали. Едіт читала Новий Завіт, твори таких відомих християнських богословів, як св. Авґустина та св. Томи Аквінського. У 1917 р. на війні загинув її друг – Адольф Райнах, доцент, співпрацівник Гуссерля, який був для неї провідником у пошуках правди і який напередодні вирушення на фронт прийняв хрещення разом з дружиною. Його вдова Анна попросила Едіт упорядкувати рукописи покійного чоловіка. Приїхавши до Анни, Едіт очікувала побачити молоду жінку у великій депресії, але з подивом зауважила, що, не зважаючи на біль втрати, Анна зберегла спокій духу і, здавалося, не потребувала того, щоб її хтось утішав. Приклад глибокої віри Анни Райнах став для Едіт Штайн чітким вказівним знаком на шляху до християнства. Однак для прийняття остаточного рішення залишалося ще п’ять довгих років роздумів і пошуків. Після року праці разом з Гуссерлем Едіт відмовилася бути в нього асистентом. Вона публікує кілька своїх книжок і після численних доповідей на філософських симпозіумах стає однією з найвідоміших представниць європейської інтелектуальної еліти. Врешті-решт, пошук істини привів Едіт до остаточного рішення. Вона вирішила стати християнкою літнім вечером 1921 року, коли гостювала у своєї подруги – протестантки Ядвіги Конрад-Мартіус та її чоловіка, з котрими товаришувала ще з часів навчання в університеті. Коли якось вони залишили Едіт саму, вона, щоб не марнувати час, узяла з полиці невідому їй книжку. Це була автобіографія св. Терези Авільської. Книжка так захопила Едіт, що вона читала її цілу ніч. Через неї їй раптово відкрився Бог в особі Ісуса Христа, а не Бог філософів (далекий, абстрактний,

Дiти Непорочної

Якого можна шукати довгі роки й так і не знайти), Бог живий, близький, люблячий, Який Сам жертвує Себе людині, бажає спілкування з нею і прагне подарувати їй справжнє щастя. Коли Едіт дочитала книжку до кінця і закрила її, то промовила. «Це – Правда». Цієї самої ночі вона твердо вирішила прийняти хрещення і стати християнкою-католичкою. Ця подія відбулася 1 січня 1922 р. в церкві св. Мартіна в Бергцаберні. Цього самого дня Едіт своєрідно подякувала двом жінкам, які сприяли її остаточному наверненню. Приймаючи хрещення, вона взяла собі ім'я ТерезаЯдвіга на пам'ять про св. Терезу Авільську та свою подругу-протестантку – філософа Ядвігу КонрадМартіус, в домі якої пізнала правду і яка, до речі, з радістю погодилася стати її хресною матір’ю, що надало обряду глибокого екуменічного значення. Якщо до свого навернення Едіт мріяла про щасливе кохання, створення сім’ї, тобто про просте жіноче щастя (те, що ці мрії не збулися, вона пізніше прийняла як Волю Божу), то відразу після хрещення вирішила цілком присвятити своє життя Богу і, наслідуючи св. Терезу, вступити до жіночого чернечого Ордену Босих Кармеліток. Однак деякі обставини змусили Едіт відкласти вступ до Чину. По-перше, її духовні наставники радили їй використати свої інтелектуальні здібності та викладацький талант на користь людям, живучи у світі. По-друге, прийняття чернецтва спричинило би глибокий біль її матері, яка була ревною юдейкою. Тому Едіт склала приватні обітниці цнотливості, бідності та послуху і стала вчителькою німецької мови в ліцеї Сестер-Домініканок. З дня хрещення вона щоденно брала участь у Євхаристії, також у неї був постійний сповідник. Палаючи любов’ю до Христа, дівчина присвятила всю свою педагогічну, викладацьку та літературну працю тільки Йому. Едіт робила все, що була в змозі, для реформування тогочасної освіти, перекладала на німецьку мову книги св. Томи Аквінського та кардинала Ньюмана, в 1928-1932 роках читала лекції в різних європейських університетах. Вона також виступала з промовами і захищала гідність жінок, вказуючи на те, що їхні інтелектуальні та духовні можливості не є меншими, ніж у чоловіків, і що вони мають повне право на самореалізацію у громадянському та суспільному житті, на вибір професії та право голосу. У 1932 році Едіт Штайн отримує посаду доцента у Інституті Наукової Педагогіки у Мюнстері в Німеччині. Однак найголовнішим є те, що вона пише книжки, присвяченні різноманітним питанням – від складних філософських праць до спогадів і містичних роздумів, метою кожної з яких є розповісти людям

№6(77), 2012 31

ПОСТАТІ ЦЕРКВИ правду про Бога, про найважливішу в світі істину, Її подальше життя – це довгий добровільний шлях якою є Христос. на Голготу. У монастирі вона молиться і продовжує Неможливо у короткій статті передати всю красу й свою письменницьку працю. У 1936 році Едіт була мудрість творів Едіт Штайн, що примушують читача дарована велика радість, коли її рідна сестра Роза замислитись над найважливішими питаннями життя. прийняла католицьке хрещення. Через два роки вони Щоб ви мали змогу зрозуміти це хоча б частково, разом таємно покинули Німеччину, бо залишатися процитую її роздуми про Таїнство Євхаристії: там далі було надзвичайно небезпечно, і знайшли «Коли здобуто віру в Євхаристійну правду, – пише притулок у Голландії в Кармелітському монастирі, Едіт, завершуючи твір «Будова людської особис- що знаходився в містечку Ехт. Там Едіт далі молилася тості», – і таку віру практикують, тоді починається за свій нещасний народ, за визволення Германії та взаємодія Бога і людини, щоб привести цю людину Європи від влади Гітлера, за гонителів та переслідудо її блага… Зважившись іти дорогою спасіння, яка ваних. Там вона написала свою останню працю, яка передбачена для неї, людина внутрішньо відкриваєть- стала її лебединою піснею – «Пізнання Хреста». Це геніальний твір про богослов’я та ся ласці, завдяки чому ласка може творчість св. Івана від Хреста. в ній діяти. Це відбувається різноманітними способами: може бути У 1941 році нацисти окупували Голландію, а 15-го вересня 1941 просвічення розуму, яке чинить року окупаційна влада примусила зрозумілими і плідними правди сестру Терезу Бенедикту носити віри, сліпо прийняті до того… стає жовту зірку Давида з написом «Євможливим справжнє каяття з його рей» та регулярно відзначатися у очищаючою й оновлюючою силою; гестапо. Голландський єпископат можуть окреслитися нові завдання 26-го червня 1942 року оприлюді водночас розкритися внутрішні нив пастирське послання з різким джерела, які даватимуть мужність і протестом проти масової депортації силу звертатися до них і долати всі євреїв та їх переслідування. У відперешкоди». Ці слова Едіт не сухі теоретичні повідь окупаційна влада наказала роздуми, а емоційний досвід, пезаарештувати тих євреїв-католиків, режитий на практиці й переосмисякі перебували на території Голланлений розумом. Після прийняття дії. Було заарештовано 242 особи, серед них – Едіт і Розу Штайн. християнства її внутрішні джерела Едіт Штайн (1891 – 1942) Двоє офіцерів СС прибули в справді розкрилися, і вона гідно виконала всі завдання, які поставив перед нею Бог. Кармель в Ехті 2-го серпня 1942 року і наказали Едіт Однак, мабуть, саме мужність у здоланні пере- Штайн та її сестрі Розі покинути монастир упродовж шкод привели Едіт до справжньої святості. Таких п’яти хвилин. Обурені голландці зібралися перед перепон було чимало упродовж її життя. З часом їх монастирськими брамами, але не змогли врятувати ставало дедалі більше. У 1933 році влада в Німеччині Сестер. Одна з жінок чула, як Едіт промовила до остаточно перейшла до рук нацистів. Навіть просто Рози: «Ходімо, йдемо за наш народ». Разом з іншими бути євреєм ставало небезпечно, а про те, щоб пред- євреями-католиками їх відіслали в концентраційний ставники єврейського народу займали високі (зокре- табір Вестербург у Північній Голландії. Потім їх ма наукові) пости чи посади навіть і не йшлося. Ніби чекав Освєнцім. відчуваючи, що на її батьківщині нацисти розпочнуть Один з працівників концтабору у своїх спогадах геноцид євреїв, вона написала лист Папі Римському засвідчив, що Едіт відрізнялася від інших в’язнів Пію ХІ з проханням видати спеціальну енцикліку, внутрішньою силою і спокоєм і замість того, щоб наріщо засудила би гітлерівський атеїзм та антисемітизм. кати на свою долю, весь свій час віддавала служінню Добре розуміючи, що над нею нависла небезпека, нещасним жінкам і дітям, які перебували з нею, тобто Едіт, замість того, щоб емігрувати в Америку (в словами, діяла як справжня свята. «Розмова з нею, – неї була така можливість), 15-го квітня 1934 року пише він, – була подорожжю в інший світ. У ці хвилини вона вступила в Кармелітський монастир у Кельні, Вестерборк припиняв існування». Коли цей чоловік прийнявши ім'я Тереза Бенедикта від Хреста. Через довідався, що Едіт відсилають далі на схід, в Освєнцім, чотири роки вона склала довічні обіти. то запитав її, кому можна повідомити про неї і до кого

№6(77), 2012 32

Дiти Непорочної

ПОСТАТІ ЦЕРКВИ можна звернутися по допомогу. Власне він мав намір зателефонувати високопоставленому представникові жандармерії, щоб замовити слово не тільки за Едіт, а й за інших охрещених євреїв, які були разом з нею, сподіваючись, що той факт, що вони охрещені, може полегшити долю нещасних. «Ні, – відповіла Едіт, – не треба це робити. Чому я або наша група маємо бути винятком? Чи не в тому полягає справедливість, щоб ми не мали користі з того, що є охрещеними? Якби я не поділяла долі інших, справа цілого мого життя була б знищена». Їх вивезли в Освєнцім 7-го серпня 1942 р. у вагонах для худоби і там, майже відразу після прибуття, її, відомого філософа та науковця, автора прекрасних книжок, приклад для багатьох, світло в темряві цинічно прирекли на страшну смерть у газовій камері. До останньої хвилини життя вона носила чернечий Кармелітський одяг. Її тіло спалили в крематорії. Земне життя Едіт Штайн завершилося, розпочалося життя вічне. На тому місці, де вона зустріла смерть, встановлено металічну дошку з цитатою з її твору: «Любов стане нашим вічним життям…» Едіт Штайн, сестру Терезу Бенедикту від Хреста, вірну до кінця, у 1987 році внесли до лику блаженних. Папа Іван Павло ІІ канонізував її 11-го жовтня 1988 року, а через рік вона була оголошена Сопокровителькою Європи. «…Не може сховатися місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті» (Мт. 5, 14-15). Не згасне і після смерті світло тих, які запалали світлом Христової віри за свого життя. І смерті для них немає, бо святі – це зірки на Небі, які вказують нам шлях до Батьківщини через бурхливе життєве море. Амінь. Ігор Сичов До уваги читачів! У 2011 році у видавництві “Добра книжка” надрукована книга Наталі Назар про сестру Терезу Бенедикту від Хреста. Едіт Штайн: Жага істини (Наталя Назар). Перед нами розповідь про життєвий шлях Едіт Штайн (1891-1942), насамперед жінки, єврейки, науковця. Читачам Заходу це ім’я добре відоме: про неї багато пишуть, створюють фільми, встановлюють пам’ятники. В Україні, на жаль, вона знана небагатьом. Земний шлях цієї жінки нагадує рух потягу від станції до станції: від юдаїзму до атеїзму, від науки до віри, від любові до газової камери Освєнціма… Від смерті до Життя.

Дiти Непорочної

****** ПОЕТИЧНА СТОРІНКА ****** Галина Скірська

“У МЕНІ ГОСПОДЬ СПОЧИВАВ...” На Хресній Дорозі ...І пливла на хмарі Пречиста, А над Нею – Отець Небесний... І спадала роса божиста, Як сльоза, на Дорогу Хресну. Зволожніла земна поверхня Під збичованим Тілом Ісуса... Голова, зпоганена терням, Мов ядучим зміїним укусом... За нас Страсті перетерпілий, Небеса взивав Отче нашем... Йшла за Сином Марія й зуміла Гіркоти розділити чашу. ... ...I спадає роса божиста, Як сльоза – на Дорогу Хресну, І засмучені й серцем чисті Відчуватимуть радість воскреслу... Молитва Молилась під горою – і з гори Надривний голос піднебесно линув... Почуй, озвися і поговори, Мій Боже, нащо Ти мене покинув? У зимовім небі звітрені хмарки Зімкнулись в узголов’ї ще густіше, І голос, вистуджений і тремткий, Гаряче чувся і зимнішав... Почуй, озвися і поговори, Прийми мої жертовні злами, Навчи – з найвищої гори Зійти квітучими лугами – Небесними! Щоб світ окликнув Правдиво і праведно – і залюбки Шептала, й голос мій проникнув – Посипав сніг і град крупний... Велика вода Хто відвернутись умів од злого, Добро чинити для ворогів? Велика Вода розмиває пороги, Велика Вода виходить із берегів... Хто проповідував Слово Боже, Хто у Любові перебував? Велика Вода!.. Рятуйтесь, хто може! Велика Вода покрівлі зрива... Он потопає багатство нажите... Земля розверзлася під ногами... Усе живісіньке, якому б жити,

№6(77), 2012 33

ПОЕТИЧНА СТОРІНКА

Жертвенно трощить градом й громами! Неплодоносну галузку стинає Довготерпеливість – спасіння Господнє... Велика Вода бурлить і жахає, З Ноєвих днів відкрились безодні... Хто нищив землю – знищений буде, За правдою праведний лиш заживе. Покайтеся, опоганені люди! Велика Вода... І Небо гряде нове... *** Чернечий сад на пагорбі закляк, В молитві щиро склав незграбні руки, І в мить зчинився сильний переляк – Як чорний вітер, налетіли зграї круків... І котять яблуко – і от воно летить Подзьобане, наскоком ген над краєм... Між вихрестів цей яблуневий сад – святий, ми називали його раєм... До Марії Море болю – Маріє, У вбранні голубім, Коли біль мій дозріє, Доллю краплю Тобі. Сонце ласки – Маріє, Внебовзята, витаєш... Коли серце радіє, Там Любов пробуває. Небо туги – Маріє, Ти – Ранкова Зоря, Коли у Вишніх зорієш, Голубіють моря...

№6(77), 2012 34

*** Благословенна Господом трава, Де внук мій ніжками ступає, Аж серце ніжно завмирає І мудро клячуть дерева. Босоніж – по густій траві... Уперше! Коле конюшинка... Сміється, світиться, бо він... Благословенний, як травинка... *** У мені Господь спочивав, Як ішла за шелестом трав, Як ішла за листям суцвіть – Присідало сонце на віть... Вій, нічийний вітрику, вій, Вирвав із землі дерево буревій, З корневища птах закричав... У мені ж Господь спочивав... *** Тихесенько, без вереску, Замружся і замри – Тримай мене, ангелику, Злітаємо згори! Химеристі крутелики – Угору зазирни, Неси мене, ангелику, Праворуч поверни! Розкрилені веселики, Невловний вітрогон – Спини мене, ангелику, В діброві анемон!

Дiти Непорочної

Êîëÿäêè â Ìàëîðîñ³¿, 1864. Õóä. Êîñòÿíòèí Òðóòîâñüêèé (1826-1893)

Îòåöü Ïðåäâ³÷íèé: ijòîíüêè Ìî¿!  ÷àñ³ гçäâà Ìîãî óëþáëåíîãî Ñèíà ïðèâ³äêðèâàþ äî âàñ Íåáåñíó çàâ³ñó òà çàñèëàþ âàì Ìîº Áàòüê³âñüêå Áëàãîñëîâåííÿ. Õàé ïðÿìèì ïîòîêîì ëëºòüñÿ òà ïðîíèçóº âàñ Ñâ³òëî Ì Ëþáîâ³, õàé îæèâèòü âàñ íàñò³ëüêè, ùîáè çðîñëè âè ç ä³òåé ò³ëà ó â³ðíèõ Ìî¿õ ä³òåé Äóõà Ëþáîâ³! Áî ñîòâîðèâ âàñ ç Ëþáîâ³, â ÿê³é çàëèøèâ ñóòí³ñòü Ñâîþ, ùî ïåðåáóâຠó âàø³ì ñåðö³, òà áëàãîñëîâëÿþ âàñ íà òå, ùîáè âè ñòàëè ³ñòèííèìè âèðàçíèêàìè òà ñïàäêîºìöÿìè Ì Ëþáîâ³! Çàñèëàþ âàì ç Ìî¿õ ðóê Ãîëóáà, ÿêèé ïðèíåñå âàì íàéö³íí³øó ïîæèâó â³ä Ìåíå – çåðíî Ëþáîâ³. Ïðèéì³òü éîãî, äîãëÿäàéòå òà ïèëüíóéòå çà íèì! Òà õàé ïðîðîñòå âîíî ó âàø³ì ñåðö³, ÿê ïðåêðàñíà êâ³òêà Ì Ëþáîâ³, êîòðà î÷èñòèòü âàøå ñåðöå òà âñåëèòü â í³ì Ìèð, Ëþáîâ ³ Áëàãîäàòü! Áàæàþ âàì, ä³òè Ìî¿, íàðåøò³ çðîçóì³òè ³ñòèíó, ùî âè º Ìî¿ì Òâîð³ííÿì òà ñòâîðåí³ äëÿ ùàñòÿ â³÷íîãî ç³ Ìíîþ, âàøèì Òâîðöåì. Õàé âñå á³ëüøå óñâ³äîìëþºòå, ùî áåç ïåðåì³í, ïðåîáðàæåííÿ ñâ äóø³ ó äóøó ïåðâèííó, ì ìàëåíüêî¿ äèòèíè, âè í³êîëè íå çìîæåòå çä³éñíèòè ê³íöåâî ̳é íàì³ð – ïîâåðíóòè âàñ ó òå ³÷íå, Áëàãîäàòíå, Ìíîþ âàì îá³öÿíå ³ âðåøò³ íà âàñ ðîçðàõîâàíå. ijÿ çà âàìè, áî ³ Ñèí ̳é ö³ëêîâèòî âêàçàâ âàì ³ñòèííó äîðîãó äî äîâãîî÷³êóâàíîãî Äîìó, ùî ñâ³òèòüñÿ â³÷íîþ Ëþáîâ’þ! ijòè Ìî¿, âè º Ìî¿ì Ñåðöåì, â ÿêîìó âì³ùàþòüñÿ óñ³ áåç âèíÿòêó ñåðöÿ Ìî¿õ â³ðíèõ ä³òåé! Ñåðöå Ìîº ³ íàäàë³ íàäຠâàì âñ³ ìîæëèâîñò³, ùîá óñ³ì çíîâó áóòè ðàçîì. Ò³ëüêè çä³éñíþéòå ùîäåííî ùîìèòòºâ³ êðîêè íàçóñòð³÷ Ìåí³, ïðåîáðàæàéòåñÿ â Ëþáîâ³, ÿêó âàì òàê ùåäðî çàñèëàþ òà áóäüòå ÷èñòèìè ñåðöåì! Ëþáëþ âàñ, ä³òîíüêè Ìî¿!

“Ðîäèííà êîëÿäà”,“Àíãåëÿòêî”. Õóä. Íàòàëÿ Êóð³é-Ìàêñèì³â, ì. Ëüâ³â, æèâîïèñ íà ñêë³ Íà 4-é ñò. îáêë. îáðàç Ãóöóëüñüêî¿ Ìàäîííè ç Äèòÿòêîì íà ðóêàõ. Ïåðåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìຠïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè, ðóêîïèñè òà ôîòîìàòåð³àëè íå ïîâåðòàº.