Õîñå Êëàóä³î Àíòîë³íåç (1635-1676), ²ñïàí³ÿ. Íåïîðî÷íå Çà÷àòòÿ
Ïîëü Äåëÿðîø (1797-1856), Ôðàíö³ÿ. Ìàäîííà ç Äèòÿòêîì
Íà 1-é ñò. îáêë. Äæîðäæ Ñâ³íñò³ä (1860-1926), Àíãë³ÿ. Áëàãîâ³ùåííÿ, ôðàãìåíò. Íà 4-é ñò. îáêë. Ìèõàéëî Íåñòåðîâ (1862-1942). Áëàãîâ³ùåííÿ, ôðàãìåíò. Ïåðåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìຠïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè, ðóêîïèñè òà ôîòîìàòåð³àëè íå ïîâåðòàº.
1(78) 2013 РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ Заснований у 2000 році Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка” Періодичність: раз у два місяці Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979 Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ
ЗМІСТ 1. Приготуйте свої серця Оксана Береза “Віддайте свою волю Богові” ..................................... 2 2. Дерево Життя о. Теофан Гето Сила хресного знамення ............................................... 4 3. Путь правди Роман Минуле, теперішнє, майбутнє (продовження) ............................... 6
Редакційна колегія: єп. Станіслав ПАДЕВСЬКИЙ єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК Неоніла СТЕФУРАК Відповідальний секретар Йосиф ВОРОБЕЦЬ
4. Боротьба зі злим Йосиф Воробець Гріх і покарання ..................................................... 10 5. Освячені в істині Франко Адесса Марія засуджує єресі (продовження) ........................ 12
Літературний редактор
6. Голос Марії
Ольга ЛОЗА
о. Євгеній Сьпйолек Нехай Ісус буде в нас миром ................................. 19
Обкладинка
о. Євгеній Сьпйолек Живе каміння ......................................................... 20
Богдан СОЙКА Технічний редактор
7. Любов і терпіння
Андрій ЦИМБАЛ
Св. Жан Марі Віанней Проповідь про спасіння ................................ 22
Комп’ютерний набір
8. Пізнання істини
Ольга КОВАЛИШИН
с. Марія Божого Милосердя Про Дари Духа Святого ....................... 23
© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2013
9. З Княжої Русі до наших днів Віктор Заславський Хресна Дорога Страдецької обителі .................... 24
Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел.: (032) 261-55-74, факс: (032) 261-55-74 e-mail: gbook@ukrpost.ua web: www.gbook.lviv.ua Магазин: вул. Куліша, 22/3а, м. Львів, 79058 тел.: (032) 272-69-72 Друк: ТзОВ “Часопис”, вул. Шевченка, 315, тел. (032) 239-57-60 Наклад: 1500 примірників.
10. Перебувати у Слові Божому Говард Піттман Перед Небесною Брамою ........................................ 28 11. Поетична сторінка о. Олег Кривобочок Ти спокій вніс і радість ........................................... 33 Автор невідомий Сліди на піску .......................................................... 34
ПРИГОТУЙТЕ СВОЇ СЕРЦЯ
“ВІДДАЙТЕ СВОЮ ВОЛЮ БОГОВІ”
15.01.12 р. Ісус: Діти Мої! Облиште всі свої земні плани. А перед свої очі поставте на перше місце і основне – духовне життя, зростання вашої душі. А це означає – пройдіть думками все своє життя, перегляньте свої життєві кроки, чи узгоджені вони з заповідями Отця Предвічного, і ваше сумління обов’язково зупиниться на тих митях, що викличуть сумнів, чи чинили правильно. Порозважайте над своїми діями та врешті, зрозумівши, що здійснили негоже, просіть прощення за допущені помилки. Діти Мої! Спішіть це зробити та просити прощення, кайтеся та очищайте себе від цих застарілих, задавнених помилок, котрі в кінцевому результаті спричинили до багатьох змін у вашому житті. Врешті, багато з вас через забруднення духовне до сих пір блукає та не може знайти ту свою дорогу, що призначена Отцем для нього. Коли омиєтеся, очиститеся та довіритеся Мені, з тої миті надам вам Свою підтримку, а Ангели Мої перед ваші очі розставлять вказівники, щоб ви вийшли на свою дорогу.
№1(78), 2013 2
26.01.12 р. Ісус: Діти Мої! Не оплакуйте Мене, бо істинну Любов треба любити і її повноту через свою любов приймати. А це ви можете робити щомиті, заносячи молитви до Неба. Це ваша розмова і немовби той дзвіночок, яким ви користуєтеся, щоб побачити того, кого ви бажаєте. Молитви і є вашим дзвіночком для тих, хто хоче Мене почути, чи побачити. Моліться, і запевняю вас, що ви будете почутими. Тільки ваша помилка у тому, що ви відразу чекаєте на результат. По мірі вашої духовної підготовки на цю мить, вашого досягнутого рівня, вам подається наука – виручка з Небес, щоб ви могли виправити ваші прогріхи, що вчинили неправильними діями вашого життя. Самі ж і будете виправляти, лише зверніть увагу на те, раз від вас линула просьба – молитва, то дотримайтеся прийнятого вами рішення і, доручивши свою волю Богові, коріться Його рішенню та тому, що ваша дорога з тієї миті не упростилася, а ускладнилася, бо слід вам повернутися назад і по вашій дорозі в минулому перейтися в думках ще раз, але вже з віником, очищаючи її від бруду та так, щоби можна було по ній легко босими ногами неушкоджено перейтися та й не соромно було запросити свого Ангела – Охоронця, який почувши ваш дзвіночок, миттєво почує вас і всіма силами старатиметься вам допомогти і супроводжуватиме у вашій нелегкій праці – оновленні душі. Змінити докорінно минуле неможливо, але зате можете всіх, кого образили на своєму життєвому шляху, роблячи неправильні кроки, у всіх просити прощення, а передовсім у Господа. Просіть прощення за свої прогріхи та засилайте свою вдячність, повагу і любов та кайтеся і, що важливо, упокорте свого духа, а це означає, що коли узгодили свою волю з Господньою : “Хай буде Твоя Воля, Господи, а не моя”, то дотримайтеся саме такого стану свого духа до кінця, якби важко не було. Не опирайтеся, а упокортеся і довіртеся Моїй Волі та Моєю Любов’ю омивайтеся, бо в ті миті вашого упокорення засилаю Її на вас великим потоком. Міцнійте і ростіть в тім дусі, бо це дія Отця вашого, що породив вас з Любові і з
Дiти Непорочної
ПРИГОТУЙТЕ СВОЇ СЕРЦЯ Любов’ю хоче вас вести по вашому житті, хоче вас бачити, як Його істинну часточку, а значить – як Любов, що Його промінчиком світиться. 15.02.12 р. Ісус: Діти Мої! Що значить для вас одна хвилина, прожита на землі? Дуже багато! Бо вона настільки цінна для вас, наскільки цінною і не байдужою є для вас ваша душа. І наскільки ви усвідомили, що бажаєте мати життя вічне. То їй, тому маленькому проміжку часу, ціни немає, бо вона може бути вирішальною. Від неї залежить, чи відбудеться стрітення наше, діти Мої. Як ви не розумієте, що кожна хвилина може наблизити вас до зустрічі зі Мною або віддалити. Та вирішально від вас залежить, на який крок дасьте свою добровільну волю, згоду. Та чи здійсниться ваша мрія – життя вічне – та зовсім не таке, як на землі, а в чистій досконалій Любові та Блаженстві. Та ж усі ви прагнете проживати вічно і не в поганих умовах, а у вічній красі достатку та блаженстві. То ж чому зараз, коли все зроблено для вас, щоб мали цю можливість, ви не користаєтеся нею і не стараєтеся особисто робити необхідні кроки, зміни, щоби своєю поведінкою, добрими вчинками, серцем переповненим Любов’ю, перемінами душі закласти фундамент для дому свого, що знаходиться у Царстві Моїм, Царстві Любові і Блаженства. Від вас залежить, чи скористаєте цією хвилиною, а чи змарнуєте її. Врешті ця хвилина може стати для вас рятівною. 16.02.12 р. Ісус: Діти Мої! Багато з вас чекають та благають у молитвах про Мій прихід. Але чи ви водночас підготувалися до цієї зустрічі? Передовсім поставте собі це запитання. Бо Я прийду і такими, якими вас застану, такими і входитимете. Хто заздалегідь підготував свою душу до сприйняття Світла Любові, став особисто сповнений Любов’ю, а це означає, що бездоганно виконував приписи Божі, чинив Милосердя, добрі вчинки та любив Бога і ближнього свого, лише той зможе з відритими очима побачити Мене і не обпалитися Любов’ю та перейти до Мене, коли простягну руку, а ви легко простягнете Мені свою. Діти Мої! Моя Любов настільки до вас велика, що щомиті спонукає вас до змін. Та у звершальну мить не смітиму допомогти вам щось за вас змінити, бо це ваше завдання, яке ви мали здійснити заздалегідь, про яке мали подбати ще тут, на землі перебуваючи. Це те першочергове завдання, ваша місія, про яку Отець ще, засилаючи на землю родитися, кожному
Дiти Непорочної
наголошує: “Зійшовши в лоно матері та народившись у той світ земний, пронеси впродовж всього земного часу факел перед собою, те найцінніше, що тобі дарував та вклав в твоє серце – часточку Cебе – Мою Любов. Ви Мої Промінчики, тому скористайте на землі з цього, бо саме завдяки цій Любові ми будемо вічно з вами на зв’язку. Хіба би ви того не хотіли. Тому постійно дбайте про те, щоб ваше серце постійно сповнювалося Моєю силою Любові. А це можливо лише тоді, якщо подбаєте про те, щоб доступ до серця вашого був відкритий, не захаращений, щоб довколо нього і в нім панувала чистота, яку Я постійно наповнюватиму Любов’ю”. 04.10.11 р. Ісус: Не лякайтеся, діти Мої, того, що чинять представники Церкви, яку залишив після Себе, щоби прославляла Бога, а передовсім щоби несла віру людям та можливість виправитися, була істинним провідником Моєї Любові. На жаль, лихий і тут не дрімав, а через Моїх служителів Церкви, у яких слабка віра, полонив їхні серця, їхні амбіційні інтереси поставив на таку вершину, що їм здається, коли нашіптує лихий ту чи іншу дію, що вони діють від Бога, а дехто діє так, начебто він сам осягнув сану Божого. Діти Мої! Ви діти Божі, і щоб стати вірними Його дітьми, зобов’язані всі, чи ви прості, чи священнослужителі, немає значення, усі зобов’язані постійно перебувати у стані очищення на збагачення Моєю Любов’ю і діяти від імені Любові, не засуджуючи нікого ні за будь-які вчинки, а, навіть, якщо з’явилися сумніви, вершитиму суд лише Я, а не ви, діти Мої. Тому схаменіться від легковажних дій, коли засуджуєте земними мірками тих Моїх дітей, котрі діють від Мене, котрі виконують задум Мій. Ставтеся до них з Любов’ю та упокоренням, бо через них промовляю Я до вас. Бо знайшов серця відкриті, які чують Мене та служать Мені всім серцем, як ті, що несуть і є передавачами всіх Моїх взивань до вас, діти Мої. Серце Моє інколи плаче, що дехто з Моїх священнослужителів, не чуючи Моїх зазивань, чинить абсолютно зворотнє, а то й вдаються до різного роду засуджень ближнього свого. Цього вам Я не доручав. Схаменіться, любі Мої. Станьте лицем до Сонця, вберіть все, що воно вам дарує. Хай обійме та заламінує вас Моєю Любов’ю і утвердить спокій, мир і радість у вашій душі, діти Мої. Я з вами до кінця віку. І основні дії доручіть вершити Мені, діти Мої. Люблю вас. Оксана Береза
№1(78), 2013 3
ДЕРЕВО ЖИТТЯ
СИЛА ХРЕСНОГО ЗНАМЕННЯ
Під час Великого Посту є день, коли ми особливим способом вшановуємо Животворящий Хрест, на якому був розп’ятий Господь наш Ісус Христос. Це є Хрестопоклінна неділя – неділя звеличення і прослави Хреста Господнього. Часто, коли ми чуємо слово “хрест”, в нашій уяві появляється купол церкви, на якому є хрест або ж маленьке розп’яття, яке ми носимо на грудях. Насправді ж, поняття “хрест” є набагато ширше. Це ще й Животворящий Хрест, на якому був розп’ятий Господь. Хрест, що його цілуємо у храмі. Нарешті, хресне знамення, яке ми робимо собі на грудях. А також під словом “хрест” розуміємо терпіння і різноманітні життєві
№1(78), 2013 4
випробування; важка доля – важкий хрест. Прообраз Животворящого Хреста зустрічаємо на сторінках Старого Завіту. Коли Мойсей провадив ізраїльський народ через пустелю до Землі Обітованної, їм на шляху зустрілися змії, укуси яких були смертельними, і багато людей загинуло. Тоді Боговидець Мойсей припав до Всемилостивого Бога і благав про допомогу. Господь завжди вислуховував ревну молитву вірного і звелів йому зробити мідного змія, і повісити його на палиці. Хто тільки глянув на нього, відразу ж зцілявся. Ми, християни, теж маємо життєдайне дерево, на якому був розп’ятий Христос, щоб, дивлячись на нього з вірою, ми в молитві
могли отримати зцілення від укусів духовного змія – диявола, який різними способами хоче умертвити наші душі, відвертаючи нас від правдивої дороги, яка веде до спасіння. Нам, християнам, нерідко закидають, що ми поклоняємось хресту як знаряддю вбивства. Проте це твердження безпідставне. Що для ізраїльського народу було символом смерті, те сьогодні дарує нам життя вічне. І Хрест, на якому Господь пролив Свою Кров заради нашого спасіння, є великим виявом любові та Божого милосердя до грішного люду. Ісус освятив Хрест Своєю смертю і зробив його знаком любові для всіх віруючих людей. Кожна розумна людина, яка усвідомлює
Дiти Непорочної
ДЕРЕВО ЖИТТЯ важливість свого покликання бути дитиною Божою, не є байдужою до цієї великої Господньої любові та, безумовно, повинна відповісти на неї. Чим можна віддячити за любов? Звичайно ж – любов’ю, яка мусить виявлятися у нашому повсякденному житті. Насамперед – у поставі правдивого християнина, істинного послідовника Христа, що, незважаючи на труднощі та скорботи, йде за голосом сумління, виконуючи Заповіді Божі, вміє прощати і любити навіть ворогів. Цього вчить нас і Свята Церква. Сьогодні для багатьох віруючих і не зовсім віруючих людей залишається таємницею хрест як символ людського терпіння. Різні хвороби, неприємності, життєві випробування – це наші хрести. Дуже часто ми собі ставимо запитання: як Бог, який є любов’ю (Див. 1 Ів.4:8), може допустити, щоб у світі було стільки страждань і нещастя, несправедливості і зла. Здебільшого, такі запитання хвилюють тих, у кого слабка віра, хто не молиться і, взагалі, тоді не розуміє суті християнського життя. Бо тільки віра і молитва можуть нам дати відповідь на це запитання. Візьмемо як приклад таку звичайну ситуацію: дитина бачить гарного метелика і біжить за ним, щоб його впіймати. Раптом вона опиняється на краю глибокої прірви. Дитина так зосереджена на метелику, що не бачить перед собою небезпеки. Проте в останню мить батько стримує її і рятує від загибелі. Звичайно, дитина плаче: як це так, їй не дали впіймати метелика! В очах дитини батько виступає в ролі того, хто завдає болі та страждання. А насправді, хоч він і доводить своє дитя до сліз, проте рятує його від ще більшого лиха, а може, й від смертного випадку. Так само і наш Отець Небесний – люблячий Бать-
Дiти Непорочної
ко, часто, може, чисто по-людськи і ранить нас, Своїх неслухняних дітей, але тільки для того, щоб нас визволити від вічної загибелі і прокляття. Нам часто посилаються різні страждання, терпіння і хвороби, щоб ми задумались над своїм життям, над нашим ставленням до Бога, свого ближнього. Адже переважно критичні ситуації заставляють нас збагнути, яка справжня ціль життя. Що нас чекає після смерті? Що потрібно змінити в собі, щоб осягнути щасливу вічність? Звичайно, коли ми живемо в достатку, а часто навіть і в надмірному, коли ми здорові й повні сил, то найменше хочеться ставити собі такі запитання. Нам добре. Ми щасливі тут, на землі, а що буде дальше – нам то байдуже. Проте коли приходять важкі хвилини, коли ми віч-навіч зустрічаємось зі смертю, тоді вже шукаємо порятунку в Бога, починаємо молитись, думати про спасіння душі. Що зі мною буде далі? Невже я справді перестану існувати? Ні! Я хочу спастися. Оглядаючись назад, на своє життя, бачимо свою гріховність і зло, яке ми спричинили. З чим тоді ми станемо перед Справедливим Суддею? Однак часто буває так, що терплять також і віруючі християни, які ведуть сумлінне життя відповідно до Заповідей Господніх. Чому ж тоді Бог допускає їхні терпіння? У цьому випадку страждання посилаються вірним для їхнього ще більшого вдосконалення й очищення їхніх душ від минулих провин. Усе відбувається з Божої Волі або Божого допусту. Не буває в житті випадковостей, усе має своє значення і сенс. А Святі Отці у своїх творах вказують на ще одну причину людського страждання. Це наші нерозважливі думки, бажання, слова, вчинки. І цікаво, що най-
більше зла приходить до нас не ззовні, а зсередини, тобто з нашого серця. Коли ми ставимо своє гордовите “я” на перше місце і робимо його найвищою ціллю, то всі й усе автоматично стають посередниками для досягнення цієї цілі. Нас цікавлять тільки наші інтереси, і ми не зважаємо на своїх близьких і знайомих. Ми навіть використовуємо їх, завдаючи їм при цьому чимало терпінь. У цьому випадку людина сама стає носієм зла і причиною чиїхось страждань. І, навпаки, якщо живемо категоріями християнства, то зменшуємо зло в світі й допомагаємо нашим ближнім на дорозі їхнього спасіння. У нашому житті, особливо в житті практикуючих християн, ми часто зустрічаємося зі ще одним значенням слова “хрест”. Це хресне знамення, яке переважно робимо на собі, коли входимо у храм чи перебуваємо на молитві. Рідко хто знає, що в ньому є велика духовна сила. Було дуже багато випадків, коли святі, що мали владу над нечистими духами, запитали їх, чого вони найбільше бояться. І ті відповідали: хресного знамення. Проте, якого саме хресного знамення? Звичайно, того, яке робиться із усвідомленням, що Ісус Своєю смертю на Хресті здолав силу диявольську. Тільки в цьому випадку знак хреста має силу. А також коли ми ставимо його на собі неспішно і благоговійно. Саме таке хресне знамення оберігає нас від різних впливів злих духів, рятує від неприємних ситуацій. Отже, збагнувши силу Хресного Дерева, поклонімось Йому з вірою і любов’ю. І нехай Господня сила, яка виходить від Животворящого Хреста, завжди буде нам опорою на шляху до спасіння. Амінь. о. Теофан Гето
№1(78), 2013 5
ПУТЬ ПРАВДИ
ÌÈÍÓËÅ, ÒÅÏÅвШͪ, ÌÀÉÁÓÒͪ (Продовження, поч. у №3-6, 2012)
Істина бажання і прохання Колись на початках свого релігійного пізнання я ходив кожний день на Літургію, сповідався, причащався, ходив по святих місцях, рік часу кожний тиждень пішком у Страдч, читав Старий Завіт і Новий Завіт, катехизм, приймав участь у реколекціях – одним словом, провадив активне релігійне життя, бо народжується душа в людини і впевненість в тому, що вона все знає про Бога (особливо, хто закінчує семінарію і має якийсь життєвий досвід), може вчити іншого і має на це право, тобто має право витягати скалку з ока ближнього, вказувати на недоліки, вчити і завжди бути правим. Одного разу попала мені в руки книжечка “Сповідь із святим Августином” і були там слова: “Бог – це минуле, теперішнє і майбутнє”. Впустивши ці слова в ум свій, я нічого не міг зрозуміти. Для мене Бог – це храм, це причастя, сповідь, молитви, святі місця і інше. Цим я жив, цим
№1(78), 2013 6
радів, а тут незрозумілі для мене слова. Сів тоді я на диван, засумував і сказав сам до себе: “Виявляється, я нічого не розумію”. Тоді я не знав, що Бог почув ті слова, хоча вони були сказані не в голос, а тільки думкою. Він не забарився. Під час своїх щоденних обов’язкових молитв, Ісус мені показав видіння. Цього іншій людині я не можу пояснити, сказати лиш, що з видіння чітко стало зрозумілим, що Бог – це Дух, а Дух – це любов. Цілий тиждень я ходив приголомшений, говорив своїм друзям по релігії, що Бог – це Дух, це любов. Вони стали на мене дивитись трохи дивно. Я не міг зрозуміти, чому, читаючи десятки раз це місце в Писанні, що Бог є дух і любов я не розумів цього. Тоді стало мені зрозумілим, що це розуміння можна отримати тільки згори. Я дякував Богові, що Він дав мені це розуміння, бо читаючи Писання і слова: Бог, Ісус, Дух, на це місце я вставляв своє видіння і розуміння.
Дiти Непорочної
ПУТЬ ПРАВДИ І тоді побачив я, що почав розуміти Писання. Виявилось, що до того часу я не розумів Його. Послухаймо: якщо я буду казати, що я від злого, то Бог не дасть мудрості Своєї, якщо я кажу, що багатий – Він не дасть Свого багатства, якщо я кажу, що люблю – Він не дасть Своєї любові, якщо я кажу, що терпеливий – Він не дасть Своєї терпеливості, якщо я кажу, що радісний – Він не введе в Свою радість, якщо я кажу, що Він є у моєму серці – Він не ввійде в моє серце, якщо всюди буде наше “я”, то Він ніколи не відкриє нам Свого Серця, якщо ми вважаємо, що маємо знання – Він ніколи не дасть нам Своїх знань. Нам потрібно побачити свою нужду, щиро відкрити її Богу, щоб він заповнив цю нужду Собою. Гордим Бог противиться Часто приходить на ум притча про багатого і Лазаря, про пропасть, яка їх розділяє, про прохання багатого послати когось на землю, щоб розповісти про муки, які він там переносить і про слова відповіді йому, що якщо не вірять Мойсеєві і пророкам, то і людині, яка це все побачить, не повірять. Зараз є дуже багато свідчень тих, які побували в пеклі і в Небі, завдяки інтернету ми можемо багато з цих свідчень для себе почерпнути. У тих свідченнях різних людей, різних домінацій, віросповідань і національностей є розповіді не тільки про рай і про пекло, але і за які конкретно гріхи ми попадаємо у відповідне для нас місце, але не тільки за гріхи, але й за слова і, навіть, думки наші. Чому в наших храмах про це майже ніхто не говорить або взагалі не говориться, чому в храмах немає дискусій, розмов, запитань і відповідей, які можуть цікавити людину, чому людину не цікавлять ці всі питання, чому людину не цікавить, що буде після смерті і що кожному з нас треба буде стати перед Господом і дати Йому звіт, чому людина заспокоюється, висповідавшись, видимо прийнявши Тіло і Кров Ісусову, заспокоюється, коли вона перебуває на Літургії, чому людина не цікавиться настановами і писаннями Отців наших пустельників – св. Антонія, св. Макарія, св. Йоана Ліствичника,
Дiти Непорочної
св. Кипріяна, св. Ісака Сиріянина, Василія Великого, Івана Золотоустого, авви Доротея та багатьох інших. В них розуміння було таким: “Служба Богу починається, коли ви вийшли з храму”. Стоячи на Літургії і слухаючи проповідь священика, почув я такі слова: “Наша віра єдино правильна і спасіння тільки в нас”. І почув я інший голос, нечутний для вух: “Не слухай його, він тобі нічого не дасть”. Я почав заперечувати цьому голосу: “Дивися, як він щиро проповідує про Ісуса, про Бога, про любов, про діяння апостолів, в яких він гарних шатах, хрест спереду, хрест ззаду, хрест на голові, хрест в руках, як він гарно молиться, правильно хреститься, як він благословляє нас шістьма свічками (три в правій руці, три в лівій), як він благословення Господнє на нас зводить, як достойно причащає, як вникає в кожне слово наше на сповіді, як добра нам хоче, як молиться за нас, за здоров’я наше, за померлих, як правильно знає, де стати і що сказати, як правильно без жодної заминки Слово Твоє проповідує, які розумні речі говорить. Я готовий його слухати день і ніч, як переконливо говорить і дуже багато з того, що я бачив оком тіла і чув вухом тіла доброго, я міг розповісти про цього священика. А внутрішній голос далі говорить: “Не слухай його”. Я запитав: “Чому?” І дано мені було таке розуміння і бачення. Я побачив двох хлопців, дітей, потім підлітків, які бавилися, дружили, приятелювали, разом їм було добре, а якщо і були якісь непорозуміння між ними, то ненадовго, і знову наступав між ними мир, злагода і бажання бути один з одним. І ось вони виросли. Один пішов в одну конфесію, а другий – в іншу, а коли вони зустрілися після довгого розставання, то дуже зраділи, обнялися, і були щасливими зустрічі. Але поступово в розмові вияснилось, що один належав до однієї конфесії, яку вважав єдино правильною, а другий до іншої, яку також вважав єдино правильною, і кожен почав один одному доказувати правильність свою, правильність віри своєї і не зауважили, як в процесі захисту правильності своєї віри і науки між ними утворилась стіна,
№1(78), 2013 7
ПУТЬ ПРАВДИ і вони вже не хотіли бути разом, бо кожен уже прагнув якнайскоріше піти. Той дух любові та товариства, взаємних спогадів дитинства минув, а появився дух нерозуміння, неприязні. Давні друзі розійшлися, вони вже не хотіли бути разом, кожен пішов із своїм закоренілим переконанням у своїй правоті. Показано було мені душу цього священика, який робив поділ людей з вивищенням чогось, чого він сам добре не розумів, перебуваючи на землі. Але слова його були отрутою, якщо ум людський їх приймав. Душа ця після смерті перебувала в муках, там він все зрозумів, що накоїв, але мучилися і ті душі, які прийняли це слово і в ньому перебували. Ці люди не шукали любові один до одного, незважаючи ні на що, незважаючи, хто ми та в якій домінації перебуваємо? Ці люди відкинули заповідь Христа любити один одного, а раз вони відкинули, то були і відкинені. Ми повинні розуміти, що гріх веде до смерті. Помираємо ми чи в стакані, який вип’ємо, чи один грам отрути, чи сто грам – це не має значення. За один гріх – смерть. Пам’ятаймо, що якщо ми не маємо любові один до одного, щоб ми не робили, навіть якщо б тіло своє віддали на хрест, ми нічого не варті, нічого не варті, якщо ми не знайшли любові до Ісуса, якщо ми не полюбили Його всім серцем за те, що Він зробив для нас, якщо ми не впустили Його в наше серце, тоді ми нічого не знайшли і нічого не варті, якщо ми не пізнали Отця нашого Сотворителя, якщо ми не пізнали Серце Господа нашого Ісуса Христа, якщо не відчули себе дитиною Батька нашого, якщо не пізнали Його любов до нас, як Своїх дітей, тоді дійсно ми нічого не маємо. Ми бідні, голі і пусті. Пильнуймо за кожним нашим словом, особливо за пустим словом, бо за кожне слово дамо відповідь. Якщо я пишу вам, а в моїх словах і думках не має ревності, тепла до вас і бажання, з яким хочу, щоб ви ближче пізнали Спасителя нашого, пізнали Його любов, теплоту, доброту, милосердя до нас, щоб покладали надію на Нього, щоб полюбили Його, то знаю, що буду засуджений, якщо ж в мені є те тепло до вас – надіюсь на оправдання. Від Бога нічого не можна скрити.
№1(78), 2013 8
Він бачить нас, він бачить, що ми робимо для свого задоволення, для себе – чи не для себе, чи думаємо ми тільки про себе, чи і про іншого, чи життя наше з Ним, чи без Нього, чи хочемо ми бути похожими на Нього, чи ні. Хочу поділитися з вами свідченнями одного чоловіка. Чоловік був священнослужителем, вірив що Бог є, шукав сповнення заповідей Божих, закінчив семінарію, робив добро. Ділився з ближнім тим, що мав, усиновив тридцять двох дітей, де тільки міг проповідував про Ісуса Христа і Його очищаючу Кров, всіма силами старався любити ближнього, тренував собак, які шукали наркотики, одним словом – все своє життя, будучи свідомим християнином тридцять п’ять років (маючи 55), раптово помер. Зустріли його різні Ангели. Вийшовши з тіла, він попросив Ангелів, щоб віднесли його до Отця, бо розумів, що тіло довго без духа жити не може, а він любив життя. Через ворота він не був пропущений, але голос Батька почув, від якого йшов гнів. В цей час він зрозумів, що всі його добрі діла, які він вважав добрими, згоріли, він виставив і показував Богові всі свої добрі діла, а за добрі діла просив дати йому взамін ще пожити в тілі. Все, що він показував чи розказував, згорало, всі обіцянки, які він давав Богові, думаючи, що він їх виконує, він не виконував. Чоловік побачив себе голим. І тоді, коли він це все побачив, коли зрозумів, що нічого доброго не зробив (в своєму розумінні, думаючи, що робить добрі діла), коли зрозумів, що чекає на нього покарання, і воно справедливе, коли готовий був прийняти це справедливе покарання – тільки тоді, чуєте, тільки тоді з його очей спала пелена, і він побачив Батька – свого Батька, люблячого, могутнього, милосердного, терплячого, Батька який любить його в мільйон раз більше, ніж любив його земний батько. Лише тоді він відчув і пізнав, що він є сином Отця, і що ми всі є Його синами і дочками. Чи бачимо ми, що робиться? Людина сміло йде на зустріч з Отцем з єдиним проханням – продовжити йому життя, бо в своєму розумінні вважає, що він на це заслужив і, побачивши гнів Отця, не розуміє нічого, думаючи, що Отець його
Дiти Непорочної
ПУТЬ ПРАВДИ з кимсь поплутав. Але коли людині були показані всі істинні мотиви діянь, тоді зрозуміла, що гола і що заслуговує на справедливе покарання. І тільки тоді, тільки тоді він зрозумів, що є дитиною Бога, тільки тоді з його очей впала завіса і він міг це бачити, тільки тоді він побачив свого Батька – люблячого друга, могутнього, який ніколи не зрадить. Якщо ми не пройдемо цього шляху тут, на землі, перебуваючи в тілі, якщо ми будемо надіятись на діла наші, якщо справедливо не визнаємо, що нас справедливо покарано, якщо не визнаємо себе винними у гріхах наших, якщо не будемо жаліти, що спричинили своїми ділами, словами і думками біль Богові, то коли ми помремо, будемо бачити, який біль ми спричинили Богові, і від цього в нас появиться нестерпний невиносимий вічний біль. Нам не буде дано зрозуміти і відчути себе Божими дітьми, Божою дитиною, пелена не може спасти з наших очей. Нам на цій землі обов’язково треба зрозуміти, що ми є Його дітьми, що кожна людина народжена на цій землі, є Його дитиною, і необхідно прикладати всі наші зусилля, щоб полюбити один одного, так як Він нас любить, хто б ми не були і щоб ми не робили. Тільки в цьому і є наша подібність. Якщо цього немає, ми нічого не вартуємо, ми голі, тільки діла, які ми зробимо на цій землі безкорисливо можуть прикрити нашу голизну, а як пізнати чи є в нас оця безкорисливість, як нам побачити духа серця нашого, духа безкорисливості, як нам бачити наше серце, так як його бачить Бог. Людина продавала полуницю. Було декілька людей в черзі. Коли підійшла моя черга, я запитав, звідки полуниця. Чоловік відповів: “З Африки”. Мене це настільки обурило, що я не купив полуниці та пішов. Точно така ж історія вийшла з іншою жінкою, тільки там причина була у грубій відповіді продавця. Я вийшов від цього чоловіка обуреним. Як це так він посмів мені відповісти так: “З Африки”. Мені, який молиться, ходить до храму, сповідається, причащається, ходить по святих місцях, відвідує реколекції, член апостольської спільноти, проповідує, звіщає всім про Ісуса, веде активний релігійний спосіб життя з Церквою, завжди в
Дiти Непорочної
перших рядах в храмі, дає пожертви і милостиню, як він міг так зі мною обійтися, з тим, кого Бог знає і шанує, кому навіть сонце танцює, тому, кого Бог слухає, як так міг цей нікчемний продавець собі це позволити. Ну просто нікчема якась! Не куплю я в цього нахаби, повно навколо полуниці, чого я маю перед ним принижуватись. І я пішов, не купив в нього нічого, пішов, наповнений образою, неприязню до цієї людини, зневагою і небажанням мати з нею справи. Ці самі відчуття і думки мала і жінка. І вона пішла, повна обурення і небажання купляти. Але щось перемкнуло в жіночому умі і вона згадала слова Ісуса: “Шукай миру”. Жінка зрозуміла, що вона розійшлася з цим чоловіком вороже, їй не хотілося вертатись, не хотілося просити пробачення в цієї людини нібито ні за що, не хотілося тратити часу, вона йшла до храму, все її розумне єство говорило: “Для чого тобі це. Він не правий”. Але Слово Ісуса різко врізалось в ум людини так, що жінка розвернулася, прийшла до продавця і почала шукати з ним миру, шукати пробачення. (Далі буде)
Роман
№1(78), 2013 9
БОРОТЬБА ЗІ ЗЛИМ
ÃÐ²Õ ² ÏÎÊÀÐÀÍÍß
о. Ян Білецький
За благословенням Митрополита Львівського Ігора Возьняка наприкінці січня цього року у Львів приїхав відомий римо-католицький священикекзорцист о. Ян Білецький. У монастирі Сестер Йосифіток, у невеличкому храмі, розпочав цей невтомний труженик свою духовну місію посеред опанованих та важкохворих людей. Спочатку в монастирську церкву приходило небагато людей, але з кожним днем їх кількість зростала, отож згодом і яблукові ніде було впасти. Сюди почали приїжджати і з сусідніх областей України. Нарешті Львів дочекався справжнього та досвідченого екзорциста, який під час своїх духовних наук багатьом відкрив очі на те, що відбувається зараз у світі, чому так багато є опанованих людей, як боротися зі злим, як можна вистояти у цій нерівній боротьбі та чому для людини така важлива віра, Св. Сповідь та Св. Причастя та участь у Службі Божій. Відразу ж потрібно сказати, що о. Ян однаково ставиться до християн різних конфесій, приймає усіх з любов’ю і терпеливістю. Місто Львів не є чужим і незнаним для отця. На початку 70-их років ХХ ст. майбутній священик навчався тут у підпільній католицькій семінарії, потім у Ризі, а згодом, у Каунасі, зазнав переслідувань зі сторони радянських органів. Багато довелося пережити
№1(78), 2013 10
Яну під час свого майже 30-тирічному служіння Богові та людям. А почалося все з того, коли якось захворів його товариш Єпископ і попросив о. Яна помолитися за нього. Отець помолився біля престолу, і Єпископ виздоровів. Відтоді до о. Яна постійно звертаються хворі та опановані в надії на Боже Милосердя. Зараз о. Ян Білецький проживає у Севастополі, служить у капличці на квартирі. Зі свого досвіду о. Ян постійно радить родичам не дозволяти дітям та молоді дивитися містичних фільмів, особливо про Гаррі Поттера і “Всі жінки – відьми”, бо в них показано всю структуру чорної магії. Багато хто вважає, що ці фільми – це лише казки, але це цілком не так. Ще небезпечніше святкувати Геловін в ніч з 31 жовтня на 1 листопада, на свято Усіх Святих адже це пряме поклоніння всім нечистим духам, що перебувають у пеклі. Ті молоді люди, які одягають маски та різноманітні костюми, автоматично стають учасниками сатанинського балу. Геловін – це свято нечистої сили, яке перекочувало до нас з Америки. Також потрібно, вважає о. Ян, звернути увагу на безневинні іграшки, сувеніри, а саме: слони з піднятими хоботами, піраміди, статуетки Будди, жаби з копійками – усі вони можуть принести в дім велику шкоду. Подаровані комусь сім слонів можуть знищити всю сім’ю. Відомий екзорцист вважає, що демонів на людей можуть насилати відьми, чарівники, ворожбити і такі популярні сьогодні екстрасенси. “Не можна до них ходити у жодному разі – не тільки під час ритуалів, але і з “зачарованою” водою чи їжею”. Тому невипадково Святіший Отець Бенедикт XVI розпорядився, щоб у кожній Єпархії було декілька спеціально навчених священиків для боротьби з демонічними чарами, бо ця проблема з плином часу щораз більше зростає, а кількість екзорцистів зменшується. За свідченням відомого екзорциста о.-д-ра Габріеля Аморта ця “ситуація, на жаль, не змінюється тому, що сьогодні є дуже багато священиків та єпископів, які не вірять”. Проте пекло існує і провадить запеклу боротьбу за кожну душу. А сучасний світ перебуває немовби в летаргічному сні щодо сил зла. Окрім того, філософія впродовж декількох століть, мистецтво зробило все для того,
Дiти Непорочної
БОРОТЬБА ЗІ ЗЛИМ щоб демаскувати справжню суть диявола, надаючи йому благородних рис Богоборця, а тепер пішло ще далі: перетворює цього падшого ангела на чисто фольклорний та “невинний” образ. Наслідки від таких художніх творінь не забарилися. Уже у ХІХ ст. зароджуються людиноненависницькі ідеї надлюдини у Макса Штірнера, згодом – у Фрідріха Ніцше, а у ХХ ст. ці ідеї расової вищості сповна втілив у життя Адольф Гітлер. Паралельно з цими ідеями зароджуються ідеї комунізму, фактично ідеї пекла, які також були трагічно втілені у Росії й розповсюджені по цілому світу. Сьогодні людство пожинає свої плоди відступництва від Бога. У багатьох сім’ях замість доброго християнського миру панує атмосфера пекла, війни, ненависті, заздрості та мстивості. Як вийти з цього стану, як повернути втрачений Божий мир і любов у серця людей? На це питання добру від-
Дiти Непорочної
повідь може дати тільки Господь Бог через Своїх правдивих синів, священиків-екзорцистів, які щоразу стають на боротьбу з силами зла і через молитви визволення та оздоровлення допомагають нещасним душам, опутаним злим духом. Дуже добру справу зробив Митрополит Ігор, що запросив до Львова о. Яна Білецького, за плечима якого стоять тисячі людей, зцілених від алкоголізму, сотні від наркотичної залежності, десятки від одержимості злим духом. І Львів у даному випадку не виключення: четверо звільнилося від впливу демонічних сил, десяток людей від різноманітних захворювань, а скільки відкрило для себе, що відбувається в їхніх серцях. Про це тепер знають вони самі, о. Ян та Господь Бог, однак ці люди отримали добру надію на зцілення тільки у Церкві, а не в екстрасенсів, чаклунів та повернення до нормального християнського життя у Бозі... Йосиф Воробець
№1(78), 2013 11
ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ
МАРІЯ ЗАСУДЖУЄ ЄРЕСІ (Продовження, поч. у №6, 2012)
Перше об’явлення Матері Божої 17 вересня 1588 року сестра Маріанна відмовляла молитви опівночі; аж ось її тіло пройняло несподіване тремтіння, таке сильне, що вона була не в змозі стримати крику від пронизливого болю. Її перенесли до ліжка, і під час обстеження на її долонях та ступнях виявили глибокі рани. Також була рана на її боці, подібна на рану від меча. Наступного дня лікар констатував у неї цілковите виснаження, а тіло було паралізоване. Єдиним проявом життя було серцебиття, таке сильне, що його було чути на відстані.
№1(78), 2013 12
Недуга прикувала Маріанну до ліжка на рік часу. До того ж, на перших місяцях недуги, до фізичних страждань додалися духовні. Якось, прикована болем до ліжка, не в змозі зробити жодного руху, вона почула шум у своїй келії. Розплющивши очі, вона побачила страшного змія, який метався, звивався і намагався вилізти на стіну, наче втікаючи від когось. Смуток і болі, які відчувала Маріанна, були такими докучливими, що з часом, вона повністю поринула у безнадію. Героїчні вчинки, які вона дотепер вчинила у своєму житті, тепер почала вважати злочинними, її достойні
звершення почали видаватися їй згубними, а саме покликання – ілюзією, і все це викликало у неї сором, бо начебто вело її шляхом до вічного засудження. У такому важкому внутрішньому стані їй видавалося, що через важкі страждання її душа відділилася від тіла і прямує в пекло. Та вона зібралася з силами і голосно закричала: “Зірко моря, Маріє, Непорочно зачата, нещасний човен моєї душі потопає. Води сум’яття заливають мене. Рятуй мене, бо помираю!”. Ледве промовивши ці слова, вона зауважила, що її оточує небесне світло, і відчула чиюсь руку, що ніжно торкалася її голо-
Дiти Непорочної
ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ ви, і почула лагідний голос, що говорив: “Донько, чому боїшся? Чи не знаєш, що Я з тобою у твоїх тривогах? Підведись і поглянь на мене!” Смиренна черниця підвелася і побачила жінку в невимовній величі та блиску, яку огортали лагідність та любов. Вона запитала: “Хто Ти, чудова Пані?” “Я Мати Небес, яку Ти кликала. Я прибула, щоб розсіяти морок твоєї душі […] бо твій Господь і Бог призначив тебе для великих справ у твоєму житті. […]. Тепер я оживлю твої м’язи, сухожилля, вени і прожену пекельного змія”. Щойно вона закінчила говорити, як велетенський змій страшно свиснув із безнадії, і з великим гуркотом кинувся до пекла, аж затряслася земля під монастирем і містом Кіто. Маріанна і надалі перебувала в ліжку аж до вересня 1589 року, а стан її здоров’я погіршувався. Другої середи місяця розпочалася агонія. Вранішню Службу Божу відправили в її присутності, і вона отримала Таїнство Єлеопомазання. Агонія тривала до п’ятниці. О пів на четверту по обіді Маріанна віддала духа. Похорон запланували на найближчий понеділок. У неділю, о третій ранку (година воскресіння Господа Ісуса), сестри, які прийшли на ранкову молитву, заніміли від здивування, побачивши сестру Маріанну на молитві. У 1592 році Мати Марія, котра впродовж 15-ти років була настоятелькою монастиря, захворіла, і замість неї настоятелькою вибрали сестру Маріанну. У той же час у монастирі постала змова проти настоятельки. Декілька монахинь-бунтівниць домагалося звільнення від духовного керівництва Отців Францискан-
Дiти Непорочної
ців і підпорядкування монастиря Єпископу з Кіто. Тривала бунтівнича атмосфера дуже серйозно зашкодив чернечому життю монастиря. Дійшло до особистих обвинувачень і процесів щодо осіб, яких підозрювали у спричиненні цієї ситуації. Друге об’явлення Матері Божої 2 лютого 1594 року сестра Ма ріанна молиться, лежачи хрестом перед вівтарем; її серце сповнене гіркотою та смутком. Вона благає Господа Ісуса про заступництво Його блаженної Матері, щоб припинилися безконечні процеси в монастирі, який вона так любить, і всі гріхи, які діяться на світі. Отож, перебуваючи у тій покаянній молитовній поставі, вона відчула чиюсь присутність. Її серце неспокійно забилося; лагідний голос покликав її по імені. Маріанна підвелася і побачила навпроти себе чудесну жінку, котра тримала Дитятко Ісус на лівій руці, а в правій – золотий, блискучий жезл, оздоблений дорогоцінним камінням невимовної краси. Її серце сповнилося радістю та щастям і вона сказала: “Хто ти, чудова пані, і чого бажаєш? – чи не знаєш, що я бідна сестра, безмірно сповнена любов’ю до Бога, але також переповнена болем та стражданням?”. Жінка відповіла: “Я Марія Успіху, Цариця Неба та Землі. І саме тому, що ти є цілком релігійною душею, наповненою любов’ю до Бога та Його Матері, приходжу, щоб з тобою розмовляти. Прибуваю з Небес, щоб утішити твоє стурбоване серце. Твої молитви, сльози і спокутування дуже подобаються нашому Не-
бесному Отцеві. Святий Дух, який утішає твою душу і підтримує тебе у всіх твоїх слушних протиріччях, сформував з трьох краплин крові з Мого Серця Дитя, найпрекрасніше серед усіх людей. Упродовж дев’яти місяців як Діва і Мати Я носила Його у Своєму пречистому лоні. Я зродила Його на холодній соломі у Вифлиємській стайні. А тепер Я, Його Мати, тримаю Його на Своїй лівій руці, щоб Ми разом могли стримати Руку Божої справедливості, невпинно готову покарати той нещасний, злочинний світ. У правій руці Я тримаю, як бачиш, жезл, бо прагну керувати цим монастирем як Настоятелька та Мати. Незабаром монастир уже не буде під наглядом Францисканців і тому Моя опіка буде йому потрібна, як ще ніколи дотепер, бо цей прикрий досвід триватиме століттями. Розлам використає диявол, котрий буде намагатися знищити це діло Боже, використовуючи Моїх невдячних доньок. Але він не матиме успіху, бо Я – Цариця Перемог і Мати Успіху і хочу, щоб Мене знали саме під цим іменем в усі часи, щоб Я була в змозі оберігати Мій монастир та його мешканців. А тепер Я хочу додати тобі сил та витривалості. Не дозволю, щоб страждання знеохочувало тебе, бо ти довго житимеш на цій землі на славу Бога та Його Матері, котра говорить тобі ці слова. Мій Пресвятий Син прагне випробувати тебе різноманітними стражданнями, а Я – додати тобі відваги, якої тобі буде потрібно дуже багато; Я даю тобі Його, візьми Його в свої обійми! Притули до свого слабкого і недосконалого серця!”.
№1(78), 2013 13
ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ Пресвята Діва віддала Боже Дитя в обійми щасливої Матері Маріанни, котра ніжно притисла Його до свого серця. Відразу після цього Маріанна відчула у своєму серці велике прагнення страждати. Атмосфера бунту та недотримання Уставів монастиря спричинила вороже ставлення сестер до Матері Маріанни. Бунтівливі сестри спротивилися, коли у 1595 році її переобрали Настоятелькою, і врешті було вибрано Мати Маґдалину. Відносини з Орденом Братів Менших погіршилися настільки, що в 1598 році дійшло до розколу і монастир був підпорядкований юрисдикції Єпископа з Кіто. Період між 1599 і 1610 роками був часом найбільшого занепокоєння у монастирі і водночас найдраматичнішим. Мати Маріанну та засновниць постійно знеславлювали, принижували, переслідували, їх відсилали до суду і неодноразово замикали у монастирській в’язниці. Третє об’явлення Матері Божої Цього разу Мати Божа місцем повторного об’явлення обрала монастирську в’язницю. Це було 16 січня 1599 року. У сліпучому світлі Мати Маріанна побачила чудову жінку, яка представилася такими словами: “Я – Марія, Покровителька Успіху, цей титул добре відомий в Іспанії; Ти також неодноразово
прикликала його [...]. Клопоти, які приготував для тебе Мій Пресвятий Син, є даром Небес, щоб прикрасити твою душу і стримати Божий гнів перед зісланням страшного покарання на ту невдячну колонію. Скільки тут учинених і прихованих злочинів! […]. За якийсь час країна, в якій ти живеш, уже не буде колонією і стане вільною Республікою Еквадор1. Тоді вона потребуватиме героїчних душ, щоб протистояти численним нещастям у громадському та приватному житті. Тут, у цьому монастирі, Бог завжди знайде душу, як заховані квіти. Кіто було б прокляте без монастиря! Навіть наймогутніший король на землі з усім своїм багатством не міг би звести нової будівлі на цьому місці, бо воно належить Богові. У XIX ст. буде справжній християнський президент2 (Гарсія Морено). Чоловік з характером, якому Бог дарує пальму мучеництва на площі, що біля Мого монастиря. Він посвятить Республіку Пресвятому Серцю Мого Сина, і це дозволить католицькій вірі панувати наступні роки, які будуть сумними для Церкви, бо проклята масонська секта укріпить свій вплив на мирську владу. Будуть великі переслідування всіх релігійних спільнот, а особливо переслідуватимуть Мій монастир. Лихі люди вважатимуть, що зможуть його знищити, але існує
Бог та існую Я – і Ми вчинимо, що з’являться сильні оборонці, а ворогам будуть зіслані перешкоди не до подолання, і тоді Ми затріумфуємо [...] Мій Пресвятий Син бажає, щоб ти подбала про створення Моєї фігурки, яка б зображала Мене так, як ти зараз бачиш. Ти звелиш поставити її у помешканні Настоятельки так, щоб Я могла керувати Своїм монастирем. У правій руці в Мене має бути жезл і ключі до монастиря, як знак влади й авторитету. Скажеш, щоб на лівій руці Я тримала Боже Дитя, щоб люди зрозуміли, що Я Всемогутня, щоб втихомирити Божу справедливість і отримати милосердя та відпущення гріхів для кожного грішника, котрий прийде до Мене зі сокрушенним серцем, бо Я – Мати Милосердя, в Мені лише доброта та милосердя; і нехай Мої доньки завжди пам’ятають, що Я показую їм і даю Свого Пресвятого Сина та їхнього Бога як узірець релігійної досконалості. Нехай приходять до Мене, а Я поведу їх до Нього”. Мати Маріанна сумнівалася, чи навіть найдосвідченіший різьбяр буде в змозі виконати таку фігурку, але Мати Божа сказала їй: “Донько Моя, Я вже це передбачила: мій слуга Франциско своїми пораненими руками вирізьбить фігурку, ангели допоможуть йому в цьому. Також перев’яжи фігурку своїм поясом, який символізуватиме всіх Моїх доньок та синів, яким Я так близька.
Республіка Еквадор була проголошена 19 серпня 1809 року. У наступні роки було багато мордування аристократії. Під шаблями масово гинули жінки та діти. Незалежність проголосили 22 травня 1820 року, після битви під горою Пічінча, проте Еквадор усе ще довго роздирали міжусобиці. 2 Габріель Гарсія Морено – католицький президент Еквадору в 1859-1865 i 1869-1875 рр. Впродовж свого президентства він провів зміни в країні, звільнивши її від невпинної революції і громадянського боргу. У 1873 р, Гарсія Морено поблічно посвятив Еквадор Пресвятому Серцю Ісуса. Той акт довів масонів до сказу. Велика Ложа Німеччини видала на нього смертний вирок. 6 серпня 1875 року, коли він наближався до катедри в Кіто, переходячи через площу поблизу монастиря Непорочного Зачаття, його брутально атакували і замордували масонські бойовики. 1
№1(78), 2013 14
Дiти Непорочної
ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ Щодо розмірів фігурки, то ти особисто виміряєш мене серафимським3 шнурком, яким ти перев’язана: подай один його кінець Мені в руку, а інший наблизь до Моїх ніг. [...]. А тепер, Моя донько, ти маєш ріст Матері Небесної. Тепер іди до Мого слуги Франциско дель Кастілло, передай йому все та опиши, як Я виглядаю. Він вирізьбить фігурку...”. Того ж року Єпископ з Кіто після детального ознайомлення з фактами із життя монастиря висловив своє співчуття у зв’язку з помилками, які покривдили Мати Маріанну та засновниць. У посланні до Матері Маріанни він заявив, що вона повинна керувати монастирем. Милосердя до сестер-бунтівниць, а особливо турбота про вічне життя сестри, яка стояла на чолі бунту, спричинили те, що Маріанна гаряче просила Господа Ісуса про страждання, якими вона б могла врятувати їхні душі. Саме у 1601 році для неї розпочався п’ятирічний період покути за збунтовану сестру, котра в той час важко захворіла. Мати Маріанна доглядала її особисто. Та сестра померла після періоду покути за неї, а невдовзі після цього Мати Маріанна була вибрана Настоятелькою втретє (1606-1609рр.), а далі – вчетверте (1609-1612 рр). Четверте об’явлення Матері Божої 21 січня 1610 року, коли Мати Маріанна перебувала у глибокій молитві, раптом небесний блиск сповнив каплицю. Посеред цього сліпучого сяйва вона побачила трьох архангелів, які 3
наближалися до неї: св. Гавриїла, св. Михаїла і св. Рафаїла, котрі випереджували об’явлення Матері Божої, щоб просвітити розум, зміцнити серце і лікувати духовну сліпоту Матері Маріанни. Коли небесні посланці відійшли, Мати Маріанна ще перебувала у молитві, лежачи хрестом до другої години ночі, аж ось Цариця Небес з’явилася їй, тримаючи на руках Дитя, і промовила такі слова: “Підведись із землі, на якій лежиш, люба Моєму Материнському Серцю донько і кохана наречена Мого Божественного Сина. Твоє смирення притягнуло Моє Серце, бо ж гординя, що панує в цій колонії, віддаляється від Мене. Проте Я маю у тому монастирі вірних та любих доньок, а поміж ними – ти, і Я приходжу, як завжди, щоб довірити тобі Свої таємниці”. Потім Мати Божа говорила про невірних черниць, котрі в майбутньому будуть у цьому монастирі, про їх байдужість та глухоту на всі благодаті та духовні поради, про застереження або покарання, що можуть бути їм послані. Діва Марія сказала: “Кажу тобі, що, почавши від кінця XIX ст., місце, де сьогодні знаходиться ця колонія, одного дня стане республікою Еквадор, вибухнуть пристрасті й пошириться беззаконня, бо сатана цілком пануватиме з допомогою масонських лож. Вони будуть зосереджуватися передусім на дітях, щоб укорінювати та поширювати занепад моральності. Горе дітям тієї епохи! Будуть великі труднощі в отриманні Таїнства Хрещення або Миропомазання.
До Таїнства Сповіді прийдуть лише діти в католицьких школах, диявол робитиме все, щоб знищити це Таїнство, використовуючи для цього людей, котрі вважатимуться авторитетами або займатимуть престижні посади у світі. Та сама доля спіткає Таїнство Святого Причастя. Який жаль! Як сумно мені, що Я змушена говорити тобі про страшні громадські та приватні святотатства, через профанацію Пресвятої Євхаристії! Вороги Христа, заохочувані дияволом, часто крастимуть із церков освячені Гостії, щоб збезчестити Христа в Євхаристії! Мого Пресвятого Сина кинуть на землю і топтатимуть [...]. Тоді ти і благодаті, якими тебе обдаровую, стануть відомими. Як же сильно люблю Я мешканців цього святого місця! Це почуття буде ростити любов та набожність до Моєї посвяченої фігурки. Тому саме сьогодні величчю Свого авторитету доручаю тобі завершити справу виготовлення фігурки, щоб вона виглядала саме такою, якою ти Мене зараз бачиш, і помістити її у резиденції Настоятельки, щоб Я могла керувати, вести Своїх доньок й обороняти монастир, бо сатана, використовуючи добрі та злі засоби, розв’яже в ньому запеклу боротьбу, щоб його знищити.[...] Оскільки ця бідна країна буде позбавлена католицького виховання, Таїнством Єлеопомазання будуть легковажити, і через це багато людей помре без нього, або через занедбання своїх найближчих, або через хибно зрозуміле почуття обов’язку служіння хворим.
Серафимський – тут у значенні францисканський. Орден, в якому була Мати Маріанна, духовно підпорядковувався францисканцям.
Дiти Непорочної
№1(78), 2013 15
ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ А ще інші, заохочені дияволом, збунтуються проти Церкви і позбавлять велику кількість душ безлічі благодатей, утіхи та сил, котрих потребують, щоб зробити великий крок до часів вічності. Хтось відійде до вічності без Таїнств, і це буде справедливою карою від Бога. Таїнство Подружжя, що символізує зв’язок Христа зі Своєю Церквою, буде об’єктом атак та профанації. Масонство тоді керуватиме всюди й вводитиме неправедні закони, щоб знищити це Таїнство й так полегшити кожному життя в стані гріха, і це стане причиною зростання кількості дітей, народжених у нелегальних зв’язках, не включених у Церкву. Християнський дух швидко занепаде, дорогоцінне світло Віри погасне настільки, що майже всюди настане моральний занепад. Наслідки мирського виховання будуть накладатися один на одного, і це, зокрема, спричинить недостатність священичих та чернечих покликань. Таїнство священства будуть висміювати, осквернювати і гордувати ним; разом з ним Церква Божа і Сам Бог будуть відкинуті та знехтувані, бо священики пред ставляють Бога. Диявол буде переслідувати Господніх слуг усіма можливими способами. Він буде діяти з жорстокою та ретельною хитрістю, відводячи їх від духа покликання і зводячи багатьох. Ті зіпсовані священики, котрі згіршать християнський народ, викличуть ненависть поганих християн, а також ворогів Римської Католицької і Апостольської Церкви, котрі повернуться проти всіх священиків. Цей позірний тріумф сатани принесе великі
№1(78), 2013 16
страждання добрим пастирям Церкви, добрим священикам і найвищому на землі Вікарієві Христа, котрий, наче в’язень Ватикану, потай проливатиме гіркі сльози у присутності свого Бога та Господа, благаючи про світло, святість та досконалість для духовних осіб усього світу, для котрих є царем та батьком. У цей ключовий момент для потреб Церкви ті, котрі повинні говорити, мовчатимуть! Ти побачиш це все з Неба, люба донько. Там ти вже більше не страждатимеш, але твої доньки і ті, хто послідують за ними, страждатимуть, втихомирюючи гнів Божий. Вони прибігатимуть до Мене – Матері Божої Успіху, виготовлення фігурки котрої Я тобі доручаю для втіхи та охорони монастиря, вірних душ теперішніх часів та епохи, коли буде велика Марійська набожність, а ще й тому, що Я – Цариця Небес під різними назвами. Та набожність буде водночас щитом між Божою Справедливістю та споневіреним світом, щоб стримати реалізацію страшної Божої кари, на котру ця земля заслуговує. Ще сьогодні ти повинна піти до Єпископа і сказати те, що Я тобі веліла передати, що маю бути тут присутня у фігурці, яку треба вирізьбити і помістити на чільному місці в монастирі, щоб з тим титулом Я могла взяти в посідання те, що Мені належить. Як свідчення того, що говориш правду, скажи йому, що він помре за два роки і два місяці і що повинен уже розпочати приготування до відходу у вічність, бо його смерть буде швидкою. Він повинен посвятити Мою фігурку святим миром і надати
їй ім’я “Мати Божа Успіху, Мати Божа Очищення або Мати Божа Громнична”. Нехай він особисто звершить цей урочистий акт, вклавши в праву руку Моєї фігурки жезл та ключі від монастиря, як знак того, що мені доручено керування нареченими Мого Пресвятого Сина і що всі свої заняття вони повинні довірити Моїй Материнській опіці. Потім Я цілковито візьму монастир у Своє володіння як свій дім, берегтиму його і запроваджу в ньому лад на всі часи, вимагаючи від Своїх доньок життя в духові милосердя та посвячення. Цей дім і ця спільнота будуть невпинно підтримувані за життя в смиренні, послуху, терплячості та нескінченній молитві.[...] Завдяки щоденному вправлянню в тих чеснотах, усі прохання будуть вислухані. Це стосується кожної з доньок, які житимуть у Моєму улюбленому монастирі до кінця часів [...]. Добре збагни Мої повчання, попроси, щоб Моя фігурка була вирізьблена без зволікань такою, якою ти Мене бачиш, і розміщена в місці, на яке Я тобі вказала [...]. Я буду піклуватися про досконалість цього діла. Архангели Гавриїл, Михаїл та Рафаїл таємно допоможуть втілити цю фігурку. Ти підеш до Франциско дель Кастілло, який добре володіє різьбярством, і чітко опишеш йому Мій вигляд, саме так, як бачиш сьогодні та завжди, бо саме тому тобі об’явилася кілька разів”. Мати Маріанна знову зміряла Марію своїм шнурком. Франко Адесса Далі буде Переклад Андрія Чорного
Дiти Непорочної
IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ Ôîòî Ñâ³òëàíè Áóãð³é
IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ
Ôîòî Ñâ³òëàíè Áóãð³é
Âíóêè Ìèõàéëèíà, Îëåêñàíäðà òà Ðîìàí íà ïðîãóëÿíö³
Îëåêñàíäðà Áàëèöüêà (4 ðîêè)
18
Êñåí³ÿ Êîñ (3 ðîêè)
Ðîìàí Êîñ (1,5 ðîêó)
Ðîì÷èê Áóãð³é
17
Ëîðåíöî Ëîòòî (1480-1557), ²òàë³ÿ. Ìàäîííà ç Äèòÿòêîì ³ Ñâÿòèìè
Áàðòîëîìåî Åñòåáàí Ìóð³ëüéî (1617-1682), ²ñïàí³ÿ. Õðåùåííÿ Õðèñòà
Ëîðåíöî Ëîòòî (1480-1557), ²òàë³ÿ. Ìàäîííà ç Äèòÿòêîì ³ Ñâÿòèìè
Áàðòîëîìåî Åñòåáàí Ìóð³ëüéî (1617-1682), ²ñïàí³ÿ. Õðåùåííÿ Õðèñòà
IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ Ôîòî Ñâ³òëàíè Áóãð³é
IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ
Ôîòî Ñâ³òëàíè Áóãð³é
Âíóêè Ìèõàéëèíà, Îëåêñàíäðà òà Ðîìàí íà ïðîãóëÿíö³
Îëåêñàíäðà Áàëèöüêà (4 ðîêè)
18
Êñåí³ÿ Êîñ (3 ðîêè)
Ðîìàí Êîñ (1,5 ðîêó)
Ðîì÷èê Áóãð³é
17
ГОЛОС МАРІЇ
НЕХАЙ ІСУС БУДЕ В НАС МИРОМ
Візіонери з Меджуґор’я
“Мати Божа прийшла з Дитятком Ісус і не передала жодного послання, але Дитятко Ісус сказало: “Я ваш мир, живіть за Моїми заповідями”. Мати Божа і Дитятко Ісус спільно благословили нас знаком хреста” (25 грудня 2012 року). Мати Божа! Твої послання є завжди короткі, малослівні, а цього разу Ти промовляєш дуже виразно самою присутністю, а передусім присутністю Дитятка Ісус. В Євангелії від св. Луки, ми читаємо про Тебе, що “зберігала всі ті справи і розважала їх у Своєму Серці” (Пор. Лк. 2,19). Задивлені в Тебе, в наступному році будемо дбати про тишу, задуму та адорацію. Господи Ісусе! Ти приходиш, щоб бути з нами. Багато разів ми чуємо з Твоїх Вуст: “Я – Є”. “Я –
Дiти Непорочної
Дорога, Правда і Життя” (Йо. 14,6). “Я – Добрий Пастир” (Йо. 10,11). “Я – Хліб Живий, що зійшов з Неба” (Йо. 6,51). “Я – Воскресіння і Життя” (Йо. 11,25). “Я – Світло світу” (Йо. 8,12). А в це Різдво, Ти приходиш до нас як Дитятко Ісус і говориш: “Я ваш Мир”. Разом з пастухами і Трьома Мудрецями, ми спішимо до Тебе, щоб Ти нас спас, зцілив і обдарував миром. Йдемо з неспокоєм, темрявою, ранами, гріхом, слабкістю. Наша Мати, Цариця Миру, у посланні, даному через Якова цього Різдва, говорить: “Багато ваших сердець опанував гріх, і ви живете в темряві”. Ми несемо Тобі на Службу Божу та на Адорацію страх, успадкований від прабатька Адама, який втікає і ховається від Тебе, страх Каїна, який вбиває Авеля, несемо хво-
роби, невпевненість, несемо темряву Ірода, нажаханого втратою трону та влади, несемо впливи світу. Несемо все те з вірою та довірою, підкріплені словами Матері: “Діти Мої, Ісус вас любить і дає вам благодать, щоб ви жили в Його Милосерді...”. Чекаєш на нас, Ти, Дитятко Ісус, маленьке Дитя на сіні в жолобі, присутній у Божественності й людськості, в малій Гостії, щоб велика людина не мусила боятися Маленької Любові. Ти наш Мир. Виводиш нас з неволі семи головних гріхів: гордині, хтивості, нечистоти, заздрості, надміру в їжі та питті, гніву та лінивстві. Приходиш нас спасти від безбожжя, свавілля та легковажності. Закликаєш нас: “Живіть за Моїми заповідями”. Також Твоя і наша Мати, об’являючись Якову, приспішує нас: Діти Мої, не чекайте, скажіть “ні” гріху, а ваше серце віддайте Моєму Синові, бо лише так зможете жити Божим Милосердям і з Ісусом у серцях вирушити дорогою спасіння”. А коли зречемося сатани і його впливів і будемо жити без гріха, то наше серце відкриється Ісусу Христу (як звертається з Неба блаженний Йоан Павло ІІ) і буде для нас місце у Вифлиємі нашої родини, селах та містах і всій нашій Батьківщині. Тоді ми зрозуміємо і пізнаємо Материнську любов і любов Сина, а ця любов Матері та Сина перемінить нас так, що з радістю подаруємо своє
№1(78), 2013 19
ГОЛОС МАРІЇ
Візіонерка Мир‘яна Драгічевич-Сольдо
життя і цілковито віддамося Тобі, Мамо, прагнучи, щоб Ти нас прийняла у Своє Серце і подарувала наші серця Ісусові. Будемо мати силу так чинити, бо “Мати Божа і Дитятко Ісус спільно благословили нас знаком хреста”. А Хрест є перемогою над смертю, гріхом і сатаною. Благословення Хреста зм’якшує нашу провину і взиває до нас: “Отче, прости їм, бо не знають, що чинять” (Лк. 23. 34). Благословення Хреста спонукає нас жертвувати життя, щоб ми пом’якшували перед Богом провину інших, щоб ми пробачали, щоб ми заступалися перед Богом за людей, щоб ми благословили любов’ю та миром. Щоб Ісус міг бути в нас миром. Щорічне об’явлення для Якова Чоло від 25 грудня 2012 р. Мати Божа об’явилася, тримаючи Дитятко Ісус на руках. Об’явлення розпочалося о 14:15 і тривало 10 хвилин. Яків передав слова Марії: “Любі діти, даруйте Мені своє життя і повністю від-
№1(78), 2013 20
дайтеся Мені, щоб Я могла вам допомогти осягнути Мою Материнську любов і любов Мого Сина до вас. Мої діти, люблю вас безмежно, особливо сьогодні, в день народження Мого Сина прагну кожного з вас прийняти у Своє Серце і подарувати Йому ваше життя. Діти Мої, Ісус любить вас і дарує вам благодать, щоб ви жили в Його Милосерді, але багато ваших сердець опанував гріх і ви живете в темряві. Тому, діти Мої, не чекайте, скажіть “ні” гріху, а свої серця віддайте Моєму Синові, бо лише так зможете жити Божим Милосердям і з Ісусом у серцях вирушити дорогою спасіння”. ЖИВЕ КАМІННЯ “Любі діти! І знову сьогодні Я закликаю вас до молитви. Нехай ваша молитва буде такою сильною, як живий камінь, поки не станете свідками через власне життя. Засвідчуйте красу вашої віри. Я з вами і заступаюся за кожного з вас перед Моїм Сином. Дякую, що відповіли на Мій заклик” (25 січня 2013 року). Мати і Царице Миру, Ти від початку об’явлень у Меджуґор’ї
Візіонер Яків Чоло
Візіонерка Марія Павлович-Лунетті
закликаєш нас до молитви. Сьогодні також. Цього разу закликаєш, щоб наша молитва була “міцною, як живий наріжний камінь”. Коли вітри б’ють не в один дім, збудований на піску (Пор. Мт. 7.24-27). Ти, Мамо, стаєш символом живого наріжного каменю. Слова “живий камінь” скеровують нас до Ісуса Христа – Твого Сина і нашого Спасителя. Св. Петро в Першому Посланні пише: “Приступіть до нього, каменя живого, людьми відкинутого, а Богом вибраного, дорогого. А й самі віддайтеся, мов живе каміння, щоб з нього збудувати духовний дім, на святе священство, щоб приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа” (1 Пт. 2, 4-5). Допоможи нам приблизитись до Ісуса – Скелі нашого спасіння – і молитися Його словами, які Він нам залишив. Прагнемо спершу ввійти у молитву Отче наш і щодня наново радіти, що ми є дітьми Божими, виявляти Йому вдячну любов, честь і послух. Мамо, підтримуй нас, щоб ми святили Ім’я Бога серцем, устами та вчинками, бо Ісус говорить: “Так нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб бачили ваші добрі вчинки і славили Отця вашого, котрий у Небі” (Мт. 5,16).
Дiти Непорочної
ГОЛОС МАРІЇ Коли тремтять царства світу, ми взиваємо з вірою: “Нехай прийде Царство Твоє”. Нехай воно буде в нас і посеред нас. Мамо, пильнуй, щоб ми були слухняні Волі Божій. Особливо тоді, коли нічого не розуміємо, коли страждаємо і є слабкими, коли не вміємо, але це треба зробити, завжди нехай буде в нас: “Нехай буде Воля Твоя, як на Небі, так і на землі”. “Хліб нам дай” – по цілій землі, там, де голодують. Буду хлібом, буду ним ділитися з іншими. “Прости нам провини наші, як і ми...” – вчи мене зупинятися! Пробачати! “Любіть один одного, як і Я вас...” (Пор. Йо. 13,34). “Любіть ваших ворогів” (Мт. 5,44). Я буду прощенням. “Не введи нас у спокусу” – “Чувайте і моліться щоб не піддатися спокусі” (Мт. 26,41) – сказав нам Ісус в Оливному саду. “Визволи нас від злого”. Отче, в Ім’я Ісуса просимо, віддали злих духів, духів нечистих, нищівних. В Ім’я Ісуса ідіть геть і не повертайтесь. Так я молитимусь! Словами і життям. Молитвою, яка зміцнює щомиті, в різних місцях, за різних обставин і подій. Наречено Святого Духа, проси, щоб Дух Святий прийшов з даром живої молитви, яка вводить у присутність, міць і Милосердя Боже, з даром молитви прославлення й адорації.
Візіонерка Іванка Іванкович-Елез
Дiти Непорочної
Візіонерка Віцка Іванкович-М’ятович
Молитва, жива і міцна, навертає нас, поглиблює нашу віру, перемінює. Життя, що формується міцною і живою молитвою, також діє на інших, показує Бога, притягує до Нього. Через Твою простоту, смирення, довіру і радість люди відкриють Отця і запрагнуть Його любові. Вони теж пробачатимуть, теж будуть хлібом. Теж відкинуть гріх, зло і сатану. Бо життя з Богом є чудовим. Не бійся вмирати для гріха, егоїзму, поневолень, залежності і низьких пристрастей. Воскреслий Ісус заясніє в тобі, красою і міццю Божого життя ти притягнеш інших до Бога свідченням краси своєї віри. У період Великого Посту, який наближається, нехай ваш погляд особливо буде спрямований на Хрест: вслухаймося в молитву Христа, яку Він вимовляє на древі Хреста. Він – Архієрей – приносячи Себе в Жертву на вівтарі Хреста, взиває до Отця: “Отче, прости їм, бо не знають, що чинять” (Пор. Лк. 23,34). Спробуй так сильно молитися, особливо тоді, коли відчуваєш несправедливість, зраду, кривду, коли тобі дуже боляче...
“Отче, у Твої руки віддаю духа Мого” (Пор. Лк. 23, 44). Св. Фаустина написала: “Основа любові – це жертва та страждання” (Щод. 1103), а бл. Йоан Павло ІІ закликав: “Черпайте користь із страждання”. Входячи в таку жертву і молитву, спасеш багато душ. Сповниш прагнення Матері: “Свідчіть про красу вашої віри”. Жертвуй життя! Жертовна, жива молитва – це наріжний камінь під нове життя іншої людини. Чи зможемо? У Рік Віри, Мати і Царице Миру, веди нас, виховуй і повчай. Допоможи нам, щоб ми Тебе уважно слухали, розуміли і відповідали на Твої заклики. Віримо і прагнемо, щоб наше життя було молитвою, а молитва – життям. Допоможи нам збудувати дім на скелі, щоб ми були живим камінням у духовній святині. Ти хочеш, щоб наша молитва була такою міцною, щоб заплодоносила життям, яке є свідченням. Допоможи нам, щоб ми складали духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа. Дякуємо за Твоє запевнення: “Я з вами і заступаюся за кожного з вас перед Моїм Сином”. Тому кожне Богородице Діво i кожне молись за нас, грішних, тепер і в годині смерті нашої Ти чуєш. Ти молишся за нас. Амінь. о. Євгеній Сьпйолек
Візіонер Іван Драгічевич
№1(78), 2013 21
ЛЮБОВ І ТЕРПІННЯ
ÏÐÎÏβÄÜ ÏÐÎ ÑÏÀѲÍÍß Ця проповідь про спасіння збереглася завдяки о. Альфреду Монніну SJ, який був свідком душпастирської діяльності св. Жана Віаннея і який ретельно все записував, а потім з проповідей, промов та висловлювань святого настоятеля з Арса уклав книгу “Записки з Арса”. Багато християн живе так, ніби не знають, навіщо з’явилися в цьому світі. – Боже, навіщо Ти сказав мені тут жити? – запитують. – Бо хочу тебе спасти, – відповідає Господь. – А навіщо хочеш мене спасти? – запитують з недовірою. – Бо люблю тебе. Господь сотворив і помістив нас у цей світ, бо любить нас. Хоче спасти, бо любить. А нам, щоб спастися, потрібно пізнавати Бога, любити Його і служити Йому! На цьому світі для нас немає нічого важливішого, ніж спасіння. А все інше – марнування часу. Ми повинні діяти тільки для Бога, віддаючи свою діяльність у Його руки. Прокинувшись рано, треба говорити: “Для Тебе, Господи, сьогодні хочу працювати! Погоджуюся витерпіти все, що Ти забажаєш послати мені, і принесу це Тобі в жертву. Без Тебе нічого не можу зробити, допоможи мені!” У годину смерті будемо шкодувати кожну хвилину, витрачену на приємності, порожні розмови, відпочинок, будемо шкодувати кожну хвилину, котру не використали на стриманість, молитву, добрий учинок, роздуми над власною неміччю і нікчемними гріхами! І в ту годину переконаємося, що нічого не зробили для Неба. Діти мої, як прикро, що три чверті християн піклуються тільки про задоволення потреб тіла, котре і так невдовзі згниє в землі, а цілком не думають про потреби душі, яка буде
№1(78), 2013 22
щасливою або нещасливою протягом усієї вічності. Не вистачає їм розуму і здорового ґлузду – аж трепет огортає. Нещасна та людина, котра клопочеться про справи дочасні, ганяється за ними, створюючи при цьому багато галасу, хоче всім керувати і вважає, що є кимось. А якби могла, то навіть крикнула б сонцю: “Відсунься і дозволь мені освітлювати світ замість тебе”. Прийде час, коли з цієї гордовитої людини залишиться тільки дрібка пороху, котрий спливе по ріках до моря. Знайте, діти мої, я часто думаю, що ми подібні на маленькі купки піску, котрі вітер збирає на дорозі та крутить упродовж декільякох хвилин, щоб потім розсипати. Кожен з нас має померлих з родини і добре знає, про який порох я говорю. Безбожні люди кажуть, що спастися дуже важко. Проте немає нічого простішого: треба тільки дотримуватися Божих і церковних заповідей, уникати сім головних гріхів, чинити добро, а не зло – і то все! Добрі християни, котрі працюють над своїм спасінням і дбають про надолуження потреб своєї душі, завжди щасливі та задоволені. Уже в цьому житті тішаться задатками майбутнього щастя. І ці люди будуть щасливі упродовж усієї вічності. А злі християни, котрих очікує засудження, гідні співчуття: вони пригнічені, постійно нарікають і вдають, що дуже нещасні. І такими вони будуть протягом усієї вічності. Чи бачите відмінність? Є тільки один спосіб чинити добро – це робити тільки те, що можна принести в жертву Богові. Адже Йому не можна жертвувати наклепів, обмов, несправедливості, злості, богохульства, нескромності, забав і танців. А чи існують у цьому світі справи, якими найчастіше займаються люди? Св. Франциск Салезій говорив про танці, що вони, як гриби, навіть
Св. Жан Марі Віанней найшляхетніші, не становлять жодної вартості. Матері часто говорять, що пильнують своїх дочок. Звичайно, ще якось зуміють допильнувати їхнє вбрання, зовнішній вигляд, але не в змозі доглянути їхнє серце. Ті, які влаштовують танці в своїх домівках, несуть велику відповідальність перед Богом за все зло, яке народжується під час цих забав: злі думки, обмови, заздрість, ненависть і помсту. Якби вони розуміли свою відповідальність, тоді б ніколи не влаштовували танцювальних забав у своїх домівках. Так і ті, які зі злим наміром що-небудь пишуть, малюють чи різьблять, будуть відповідати перед Богом за все зло, яке завдає людям своїми діями стільки, скільки воно існуватиме. Аж трепет огортає! Отже, діти, передусім треба думати про свою душу, яка має бути спасенною, і про вічність, яка всіх нас очікує. Цей світ з усіма своїми багатствами, задоволеннями і почестями промине, тільки Небо і пекло ніколи не проминуть. Пам’ятайте про це! Не всі святі розпочинали добре, але кожен з них мав добрий кінець. Ми також не найкраще розпочали своє життя, тому принаймні стараймося добре його завершити і приєднатися до святих у Небі. Св. Жан Марі Віанней
Дiти Непорочної
ПІЗНАННЯ ІСТИНИ
ПРО ДАРИ ДУХА СВЯТОГО Пресвята Діва Марія звернулася до с. Марії Божого Милосердя: “Моя дитино, пустиня, в якій у сучасному світі перебувають Мої діти, повстала тому, що не відають вони, як отримати Дар Духа Святого. Отож, як Я вас учила, щоб отримати Дар, потрібно багато часу. Формується дуже тривала подорож, допоки хто-небудь з Божих дітей не стане гідним, аби отримати цей особливий Дар. Коли очікували апостоли та Я у Вечернику на Зіслання Духа Святого, приготування зайняло десять днів. Незважаючи на те, що цим побожним і вірним слугам Мого улюбленого Сина цей Дар був обіцяний, вони не були у повноті приготовані духовно, аби його отримати. Я, їхня улюблена Матір, повинна була їм допомогти у приготуванні їхніх душ. Це означало, що вони повинні були навчитися, яке значення має повне піддання їхньої вільної волі. Щоб стати достойними, вони повинні були зрозуміти глибину покори, якій мусили себе піддати, щоби стати готовими. Деякі з них вважали, що всього навчилися від Мого Сина. Однак це була ознака пихи, бо якщо вона є, ви не можете отримати Дару Духа Святого. Для цього ви повинні стати немов малі діти перед Моїм Сином. Не може бути місця для пихи і наглості. Однак люди, які сьогодні стверджують, що говорять від імені Мого Сина, впадають у пастку. Коли вони стверджують, що ма-
Дiти Непорочної
ють знання про справи духовні, то говорять з нахабністю, яка не віддзеркалює ласк, даних тим, які справді посідають цей великий Дар з Неба. Ті, які були обдаровані Даром Духа Святого, є покірні прагненням Мого Сина. Не є хвальками. Не є агресивними. Не критикують інших, використовуючи задля цього Ім’я Мого Сина. Не висміюють інших, коли голосять їхню інтерпретацію Його Святого Слова. Не пропагують ненависті. Коли Я приготувала учнів Свого Сина, то було багато дискусій. Минув деякий час, допоки вони повністю прийняли те, що від них
очікували. Тільки тоді були повністю приготовані, коли зрозуміли, що лише покора душі може дозволити увійти Духові Святому. Взиваю всіх Божих дітей, особливо тих, які вірять у Мого Сина, щоб просили Мене, їхню Матір, приготувати їх до того великого Дару. Моя дитино, твоє приготування зайняло цілий рік і це не було легко. Чи пам’ятаєш, як важко тобі було відмовляти Мою Святу Вервицю? Як важко було тобі скорити свою волю і свої докази? Тепер, коли ти отримала цей Дар, це ще не означає, що можеш вважати це очевидною річчю. Мусиш далі молитися, маючи покірне серце і шукаючи прошення щодня. Бо ж, як є він даний, так може бути і забраний. Прошу всіх, хто читає це Послання, щоби молилися про Дар Духа Святого. Не достатньо помолитися лише один раз і сказати, що ви вже отримали розпізнання, про яке просили, а тоді зводити наклепи на ці Божі перекази. Якщо так чинитимете, то ви не отримаєте цього Дару. Прошу, волайте до Мене, вашої Пресвятої Матері, щоби Я допомогла вам приготуватися через цю молитву: с. Марія Божого Милосердя
Молитва про Дар Розпізнання О Мати Божа, допоможи мені приготувати мою душу для Дару Духа Святого. Візьми мене, як дитя, за руку і провадь на дорогу до Дару Розпізнання через міць Духа Святого. Відкрий моє серце і навчи мене упокорюватися тілом, умислом і душею. Звільни мене від гріха пихи і молися, аби я отримав прощення за всі колишні гріхи, аби моя душа була очищена, а я оздоровлений, щоби я міг отримати Дар Духа Святого. Дякую Тобі, Мати Спасіння, за Твоє заступництво. Очікую з любов’ю у своєму серці на цей Дар, якого прагну з радістю. Амінь. Пам’ятайте, діти, приходьте до Мене, вашої Матері, аби Я допомогла вам відкрити ваші душі для отримання цього прекрасного Дару. Коли отримаєте цей Дар, Я запроваджу вас до Свого Сина. Позаяк тільки тоді будете насправді готові до наступної ступені на сходах духовної досконалості.
№1(78), 2013 23
З КНЯЖОЇ РУСІ ДО НАШИХ ДНІВ
ХРЕСНА ДОРОГА СТРАДЕЦЬКОЇ ОБИТЕЛІ
Страдч: Хресна проща. Худ. Василь Яремин, м. Янів
Неподалік від Львова, по дорозі на Яворів, є містечко Івано-Франкове, мешканці якого принципово називають свою малу батьківщину історичною назвою – Янів, на честь засновника міста українського шляхтича Яна Свошовського. В Янові є старовинний бароковий костел, стара мурована і новітня дерев’яна церкви, п’ятисторічний став, чудова школа різьби по дереву і музей природи з маленьким зоопарком. Проте значно цікавішим для прочанина або туриста є село Страдч, розташоване вздовж траси за кілька кілометрів до Янова. У селі є гора, 359 метрів заввишки, частина Розточанського пасма. Схили гори поросли буками і штучно засадженими соснами, отже, прочани можуть і милуватись зеленню дерев, і вдихати аромат хвої. А їдуть вони сюди з трьох причин: на Хресну Дорогу, до печерного монастиря давньоруських часів і мощів блаженних мучеників отця Миколи Конрада і дяка Володимира Прийми. Печерний монастир з’явився тут на межі ХІІ і ХІІІ століть, ще за часів Київської Русі. За легендами, його
№1(78), 2013 24
заснували переселенці з Києво-Печерської лаври, і з монастиря до Києва вів підземний хід. Щодо київських монахів – то цілком можливо, а ось підземний хід найімовірніше відноситься до стандартного набору легенд про будь-які старовинні руїни. Отож напевно ми можемо лише сказати, що біля тисячі років тому в ці краї прийшли монахи, котрі шукали місце, де можна було б усамітнитись і спокійно присвятити себе молитві. Знайшовши в схилі пагорбу вхід до печери, монахи побачили в цьому Божий знак і вирішили осісти тут. Печери ці виникли багато тисяч років тому: колись, у доісторичні часи тут було море, на дні котрого височили коралові рифи. З часом воно відступило, а корали перетворились на вапняк, який поступово вимивала вода, яка просочувалась крізь землю. Так виникли в Страдецькій горі печери, на котрі натрапили середньовічні монахи й у яких створили невеличку обитель. Над печерою було невеличке укріплене поселення – можливо, навіть невеличке місто. За легендою, воно виникло після того, як двоє мисливців довго полювали на рись і мусили залишитись тут, на горі, на цілу ніч. Розповівши друзям про те, які тут добрі лови, вони привернули в ці краї чимало мисливців, завдяки старанням котрих на горі й виникло поселення, що отримало назву Стрілиська. Від цього поселення залишились могутні земляні вали на горі. А під горою розростався монастир. Печеру монахи поступово трохи переробили: вирізали в стінах ікони, видовбали вівтар для Богослужіння та місця для сну, окрему келію для монаха-самітника, а також місце для Єпископа – горнє сідалище. З часом до монахів почали приєднуватися послідовники, і монастир почав розростатися. Однієї печери монахам уже не вистачало, і вони почали копати підземні галереї і кімнати для молитви, трапезної, келій, вентиляції і виходу назовні. Ходи і галереї підземного монастиря сягали сотень метрів. Це був другий за значенням підземний монастир на українських землях після Київської Лаври, і Страдецькі печери згадуються в Галицько-Волинському літописі під назвою „Печера Домажирова”, адже неподалік Страдча є село Домажир, котре, можливо, значно давніше за Страдч. Літопис пише: “І прийшов Ростислав до печери Домажира, і спокусив Владислава, і вдалося це йому. І звідти пішли до Галича, бо мовив, немовби твій вже є Галич. А сам взяв тисячу в нього. Почув про це Данило і Василько,
Дiти Непорочної
З КНЯЖОЇ РУСІ ДО НАШИХ ДНІВ і, скоро зібравши воїнів, пішли на них. Він не стерпів, вийшов з Галича, і втік до Щекотова”. Князь Ростислав, син чернігівського князя Михайла, претендував на галицький престол і часто-густо створював перешкоди для славетного короля Данила. Під час одного з таких повстань у 1242-му році Ростислав з товаришами збирали свої війська біля наших печер. Данило Галицький розбив бунтівника, погнав його до самого Щекотина (тепер це село Глинсько біля Жовкви, який взяв в облогу, намагаючись раз і назавжди покінчити з цим шилом в боці. Проте довідавшись що на Русь ідуть з одного боку угорці, а з іншого – татари, король з воєводами мусили швидко повертатись додому і дбати про оборону своїх міст. Про те, як наш король обороняв свої міста, відомостей не збереглося – так само, як і про те, як завершилась збройна зустріч угорців з Батиєм. Однак через рік біля села Бірки, неподалік від печер, татари наздогнали військо князя Ростислава. Що князь робив там – невідомо. Мабуть, знову збирався захопити Галич. Відбулася битва, Ростислав був розбитий і мусив тією самою дорогою повертатись у Щекотин. Під час погоні татари спалили поселення, котре було на Страдецькій горі, й убили понад 2 тисячі людей, які заховалися у печері. Разом з оборонцями міста загинули і ченці. Збереглось багато легенд про загибель страдецьких селян, про те, як вони молилися перед смертю і Божа Матір забрала їх під Свій Покров, як монахи намагалися вмовити татар пощадити мирних жителів і як на татарського хана, котрий спалив Страдч і цілий його рід, упало прокляття, котре було знято лише тоді, коли дівчата з Західної України помолились на могилі хана. Однак яка доля правди в цих переказах – важко сказати. Як би там не було, історія загибелі печерного монастиря була типовою для того часу: під час татарських навал з ХІІІ по ХVII століття на наших землях гинули цілі міста і монастирі, котрі служили людям останнім притулком. Швидше за все, саме після цієї трагедії гора отримала назву Страдецька – від страждань, які тут відбулися. І ще достеменно відомо, що село було майже знищене. А потім були польська й угорська навали, багаторічні війни, польська окупація, отож парафія у Страдчі відродилася лише у 1416 році за сприянням короля Владислава Ягайла. Король Владислав, перший правитель об’єднаної держави Польщі й Литви, переможець під Грюнвальдом, був досить контроверсійною постаттю для українців. Він підтримував розповсюдження католицтва на теренах Русі, допомагав будувати костели, але часто робив це за рахунок православних – наприклад, у Перемишлі він віддав католикам під катедру вже існуючий православний собор, вигнавши
Дiти Непорочної
звідти первісних господарів. І водночас у 1415 році після виступу опозиційного князя Вітовта він затвердив недоторканність прав Руської Церкви, послав православного Митрополита на католицький Собор у Констанці, де той урочисто побратався з Папою. Також король підтримував розширення православних парафій – він не лише виписав грамоту для відродження храму в Страдчі, а й сам допоміг збудувати церкву Успіння Пресвятої Богородиці, котра простояла тут, відповідно до звісток, аж до 1795 року. Відтоді печерний монастир у Страдчі вже не відновлювали хіба що на горі з 6 століття існував невеличкий Василіанський монастир, ліквідований австрійською владою і перетворений на звичайну парафію. Суспільство звернуло увагу на романтичні печери лише у ХІХ столітті, коли інтерес до історії збільшився, і замість того, щоб розбирати руїни замків на будматеріали, люди почали відновлювати їх, видавати про них альбоми і писати книжки. У 1841 році краєзнавець Богуш Стечинський першим видав невеличку статтю про Страдч в журналі “Приятель люду”. Печери почали відвідувати ту ристи і прочани, художники малювали і печери, і краєвиди гори з церквою на вершині. Грушевський з Зубрицьким сперечались про зв’язок страдецьких печер з літописними Домажировими печерами, публіцисти, історики і краєзнавці писали про печери статті, а слава Страдча почала гриміти на цілу Західну Україну. Львівщині не так пощастило з печерами, як, наприклад, Криму чи Поділлю, і підземні палаци тут рідкість – тим більше, коли ця підземна краса прикрашена і частково оброблена руками людей майже тисячу років тому. Дослідження Страдецьких печер були перервані Першою світовою війною, потім – війною за незалежність України та польською окупацією 1919
Храм Успіння Матері Божої у Страдчі
№1(78), 2013 25
З КНЯЖОЇ РУСІ ДО НАШИХ ДНІВ року. У роки війни церква, зведена наприкінці XVIII століття, згоріла, і лише сумлінна праця архітекторів та будівельників дозволила зберегти те, що залишилось від старого храму. Настоятелем храму в ті роки був отець Орест Коновалець, вуйко Євгена Коновальця, полковника Січових Стрільців та засновника ОУН. До речі, син священика, також Євген, загинув у 1919 році в лавах УГА під час війни проти поляків… У 1930-х роках настоятель Страдецького храму о. Миколай Вояковський (до речі, шваґер Грушевського), котрий був справжнім фанатиком своєї парафії та її історії, знову привернув увагу Церкви і суспільства до Страдецьких печер. Він дослідив печери, разом з українським археологом Ярославом Пастернаком урочисто перепоховав знайдені там рештки захисників монастиря, написав книгу про Страдч та вирішив запровадити тут Хресну Дорогу. Традиційно Хресна Дорога з 14-ма стаціями є в кожному католицькому храмі – чи західного, чи східного обряду, і під час Страсного Тижня католики обходять ці стації з молитвами. Отже, вирішивши зробити Хресну Дорогу через гору, він перетворив її на суцільний храм. Більш того, Папа Римський Пій ХІ надав Страдецькій Хресній Дорозі привілей на повний відпуст на кожен день у році. Якщо вірити Вояковському, Римські Папи і раніше надавали Страдчу великі відпусти, проте привілей Пія ХІ-го був справжню революцією, адже Страдч став майже єдиним місцем, де Хресна Дорога “діяла” завжди, а не лише під час Великого Посту. Хресна Дорога розпочинається біля церкви, спускається під гору, проходить через підніжжя, потім знов піднімається на гору і закінчується біля печер. Отож існує своєрідна паралель між Муками Христа і страдецьких монахів, муками всієї Русі-України. Хоча страждання Бога і страждання людей не можливо поставити на одну полицю, проте доля, котру обрав Христос на землі, є найкращою втіхою для нас у наших труднощах і скорботах, адже Бог, зійшовши на землю, Сам обрав шлях страждань і негод і цим проявив Свою любов до нас, розділивши з нами земне життя з усіма його радощами і печалями. При вході до печер настоятель влаштував та освятив підземну церкву, в котрій перепоховав людські кістки, які знайшов під час археологічних досліджень археолог Ярослав Пастернак. Священик і вчений разом зробили детальний опис підземного монастиря, дослідили знайдені там артефакти ХІ-ХІІІ століть. Ревність Миколая Вояковського легко зрозуміти, адже Страдецькі печери були однією з небагатьох українських святинь, що майже без змін збереглися з княжих часів до ХХ століття. Коли Англія і Франція допомагали полякам розбити Українську Армію,
№1(78), 2013 26
Вхід у печерний храм
вони поставили їм умови: дати українцям автономію на етнічних українських землях. Проте замість того, щоб виконати цю умову, поляки почали доводити, що землі Галичини і Волині – польські. В українські села заселяли польських колоністів, масово будували костели. Коли польські окупанти робили все, щоб довести, що русини-українці, які жили тут споконвіку, є лише тимчасовим непорозумінням, паразитами на тілі Великої Польщі, Страдецькі печери були найкращим свідченням того, хто тут жив тисячу років тому, спростовуючи всі спроби поляків удавати біле за чорне, а чорне – за біле. Коли Страдч поступово почав перетворюватись на значну святиню, у 1939 році розпочалася Друга світова війна, і Галичину приєднали до СРСР. Отець Вояковський, чудовий душпастир та краєзнавець, ветеран визвольної війни, не знайшов у собі достатньо мужності залишитись під радянською окупацією та втік на захід. Він помер у США у 1970-х роках у досить похилому віці. Що ж, цього священика можна зрозуміти – навряд чи комуністи залишили б у живих ветерана армії, котра воювала проти них. Та й після всього, що отець Миколай зробив для Страдча, несправедливо було б дорікати йому за втечу за кордон… Новим парохом Страдецької церкви став отець Микола Конрад – доктор філософії, колишній викладач гімназій на Тернопільщині, а згодом – професор Львівської Богословської Академії. Коли радянські окупанти закрили Академію, Конрад попросив Митрополита Андрея Шептицького, щоб той призначив його парохом в якесь село, адже багато священиків утекли на захід, рятуючи своє життя. Митрополит з радістю виконав прохання свого друга, вважаючи, що відрядивши Конрада геть зі Львова, він урятує його від нагляду НКВС. Коли Конрад з родиною приїхав у Страдч, теща почала скаржитись йому, мовляв, куди ти нас завіз: у
Дiти Непорочної
З КНЯЖОЇ РУСІ ДО НАШИХ ДНІВ глухе село та ще й на таку високу гору! На це Конрад відповів: “Однак з цієї гори так близько до Бога”! Страдч став для отця не лише місцем служіння, але й місцем мучеництва. У перші дні війни між Німеччиною та СРСР, коли Червона Армія в паніці відступала, енкаведисти страчували всіх, кого вважали політичним супротивником: інтелігенцію, священиків, простих людей. Сотні тисяч були вбиті в ті дні в Україні, Білорусії, Прибалтиці, Росії. Одним з них став Микола Конрад, котрий був і інтелігентом, і священиком, і українським патріотом, і впливовою людиною. 26 червня 1941 року, коли отець і дяк Володимир Прийма повертались від хворої парафіянки, їх заарештували енкаведисти, відвели на очах цілого села в ліс і після багатьох тортур стратили. Доба німецької окупації в селі була досить спокійною, а з поверненням червоних “визволителів” Церква примусово відійшла до Московського Патріархату. Про Хресну Дорогу і паломництво до печер мова вже не йшла. Біля Страдча збудували завод силікатної цегли, і від підземних вибухів, які здійснювали задля видобування сировини, велика частина підземного монастиря була засипана. У самих печерах добре попрацювали вандали: викуті на стінах ікони знищили, багато фрагментів монастирського інтер’єру зруйнували, ходи завалили сміттям. Про поховання в печерах і на схилах гори також ліпше було мовчати. І лише сільські священики, вже православні, продовжували гідно виконувати свою благочестиву працю: навчали людей біблійним правдам, любити Бога і свою землю, незважаючи на вимоги керівництва йти офіційним радянсько-російським курсом. Утім будь-яка буря швидше чи пізніше минає, і все повертається у своє русло. У 1989 році на західноукраїнські землі повернулась свобода, а у 1991-му радянська влада впала в цілій Україні. Греко-като-
На Хресній Дорозі. V стація. (Ск. Юліан Савко)
Дiти Непорочної
лики, які вийшли з підпілля, спочатку збирались в підземній церкві, а у 1993 році їм повернули наземну церкву. Православні теж не лишились без даху над головою: в селі збереглася величезна православна парафія, котра змогла збудувати свою церкву. А старі господарі, греко-католики, з ревністю взялись за віднову печерного монастиря і Хресної Дороги. Спочатку 14 стацій позначили дерев’яними хрестами, які згодом прикрасили барельєфами з вирізьбленими зображеннями Страстей Господніх (різьбярі: Василь Яремин, Семен та Тарас Тлусті ), а поруч з ними поставили величні скульптурні групи, які відтворюють увесь шлях Христа від засудження на смерть до покладення в домовину (скульптори: Юліан Савко, Ярослав та Володимир Лози). Хресна Дорога завершується біля печер, отож перед самим спуском до них спорудили нетрадиційну 15 стацію – Воскресіння. Це цілком логічно, адже звичайна Хресна Дорога є лише передмовою до Великодня, а сюди приходять молитися цілий рік. Саме для того, щоб прочани відчували, що смерть є лише одним ступенем до Воскресіння, тут спорудили цю нову стацію. Смерть стала кроком до воскресіння Страдецької святині. А для мучеників Конрада і Прийми вона стала кроком не лише до життя, але й до посмертної слави. У 2001 році Папа Римський Іван Павло ІІ проголосив їх блаженними священномучениками, і відтоді Страдч став місцем паломництва не лише до печерного монастиря і Хресної Дороги, але й до мощей сучасних мучеників. А до минулого року прочан і туристів дивувала цікава табличка на традиційному пам’ятнику борцям за волю України. На ній були викарбувані імена мешканців села, які полягли в лавах УГА, Радянської Армії та УПА. Таке шляхетне свідчення примирення українців, які в різні часи перебували з різних сторін фронту. Зараз через ремонтні роботи на церковному подвір’ї цю табличку зняли, але священик обіцяв автору цих строк, що після завершення ремонту вона обов’язково буде десь на виду. Страдецька гора – дивовижне місце, де нероздільно пов’язані між собою події часів Київської Русі і наших днів, наші предки з часів Середньовіччя і з минулого століття. Мабуть, саме тому тут особливо відчуваєш, що історія – це не лише діла днів, що давно минули, бо кожен з нас своїми вчинками, словами, думками, мріями, поривами творить і сьогодення, і майбутнє. Сьогодення і майбуття колись стануть історією для нащадків наших. І дай Боже, щоб вони – через сто, двісті, тисячу років – так само пишалися нами, як ми Данилом Галицьким і захисниками печер від татар, Вояковським і Коновальцем, Конрадом і Приймою. Віктор Заславський
№1(78), 2013 27
ПЕРЕБУВАТИ У СЛОВІ БОЖОМУ
ПЕРЕД НЕБЕСНОЮ БРАМОЮ
Перед Небесною брамою Я вдячний, що ви запросили мене поділитися з вами тим, що трапилося в моєму житті. Усе, що я розповім вам, є істинною правдою, і я переконаний у цьому тому, що це трапилося зі мною. Я знаю, у чому полягає відмінність між видінням, сном або галюцинацією, і реальною подією. Події, які я пережив, відбувалися насправді, проте я не маю наміру вас ні в чому переконувати, це не моє завдання. Господь повелів мені розповісти вам про це, що я і хочу зробити. Якщо мої слова здадуться комусь переконливими, це відбудеться лише завдяки Святому Духові. Я ж розповім, як усе це трапилося. Третього серпня 1979 року відбулося чудо. Цього дня внаслідок обширного внутрішнього крововиливу, що трапився через несподіваний розрив головної артерії, я пережив фізичну смерть. Мій дух було взято з мого тіла й перенесено на Другі Небеса. Опісля він постав перед Богом на Третіх Небесах, де я чимало усього побачив й отримав укладене в п’яти тезах послання, яке мав передати світу й заради якого Господь повернув мене до життя. Сьомого травня 1980 року Бог покликав мене розповісти про те, що трапилося у моєму житті. У
№1(78), 2013 28
виснажливому очікуванні минуло дев’ять місяців. Упродовж усього того часу очікування своєї години, ми перебували в Його Слові день і ніч. За дев’ять місяців Святий Дух навчив нас багатьох Писань, завдяки чому я надолужив знання за всі попередні роки. Протягом 35-ти років мені здавалося, що я був християнином. Я вважав, що виконував Його Волю і Він був задоволений мною. Я був проповідником, деякий час навіть пастором церкви. Господь, здавалось, настільки благословив мене, що я навіть зміг закінчити семінарію. Однак коли я постав перед Ним, усе це втратило своє значення Моє дитинство в Міссісіпі Насамперед я хотів би повернутись у минуле й трохи розповісти вам про своє життя. Тоді ви самі переконаєтеся, яким великим було чудо і що насправді здійснив Бог. Важливу роль відіграв мій духовний стан у той час. Я народився 3-го листопада 1928 року в штаті Міссісіпі. Моє дитинство випало на пік Великої депресії, я був сьомою дитиною в сім’ї з восьми дітей. Ми мешкали на невеликій фермі в районі Ред Клєй Хіллз на півдні Міссісіпі. Часи були дуже важкі. Люди були надзвичайно бідними. Мої батьки важко здобували щоденний
Дiти Непорочної
ПЕРЕБУВАТИ У СЛОВІ БОЖОМУ хліб, проте через те, що я виховувався у християнській родині, вважаю, що мені пощастило більше, ніж решті. Мій батько служив дияконом у місцевій баптистській церкві. Він не тільки віддав свою землю для будівництва церкви – він віддав навіть дерево для будівлі. Батько не посилав нас до церкви – він приводив нас туди. Коли двері церкви були відчинені, ми перебували там увесь час. У розпал депресії у нас не було ні телевізора, ні радіо, й ми проводили час за сімейними заняттями. Тоді у деяких людей було радіо, але тільки не у провінції. Основною подією нашого суспільного життя було недільне відвідування церкви. Дорослі приходили до церкви для поклоніння Господеві, а ми слухали проповіді та спів, іноді досить гарні. Ще дитиною я вірив у все сказане. Я вірив, що Ісус та великі біблійні герої жили насправді. Я ніколи не сумнівався в цьому. У школі я вірив усьому, що розповідали мені вчителі про Авраама Лінкольна та інших великих американських героїв, основоположників нашої нації. У них я теж вірив без будь-якого сумніву. Проте ці люди, котрі були в далекому минулому, давно померли, і я був занадто малим, аби чогось навчитись з їхнього життя. Коли мені виповнилось дванадцять років, до церкви приїхав проповідник, котрий об’їжджав наш округ із проповіддю про пекло. Описана картина пекла була такою живою і реальною, що я начебто на собі відчув палючі язики полум’я. І я прислухався до його слів, тому що легко міг збагнути те, про що він говорив. Він говорив про кару, а я усвідомлював, що це таке: моя мати, благослови їй Господь, знала, як нас карати. Тому я уважно прислуховувався до слів проповідника. Того дня маленький дванадцятирічний хлопчик вирішив, що зробить усе можливе, аби уникнути тієї участі, про яку говорив проповідник. Опис дуже налякав мене; я нізащо не хотів потрапити у вогненне озеро! Із семінарії – в поліцію Багато років тому почалася війна в Кореї, і я пішов воювати. Готуючись до служби, я вступив до невеликого баптистського коледжу міста Хаттісбурга у Міссісіпі – коледжу Уільяма Кері. Однак провівши там два роки, я вирішив, що більше не витерплю, і вирушив у Новий Орлеан. Сільський хлопчина поїхав підкоряти місто. У Новому Орлеані я вибрав кар’єру юриста, якій присвятив понад двадцять шість років свого життя.
Дiти Непорочної
Дякуючи милості Господа, я зміг продовжити своє навчання і навіть закінчити семінарію, не зважаючи на штатну посаду, яку обіймав у поліції. Відвідуючи семінарію, якийсь час я був пастором церкви. Будучи офіцером поліції, я всіма силами намагався втілити у життя свою християнську віру. Я проповідував на вулицях, відвідував і промовляв до ув’язнених і хворих. Я використовував будь-яку можливість, щоби свідчити про Ісуса Христа. Я змушував себе дотримуватися “золотого правила”, а це було досить-таки важко. Я заставляв себе любити ближнього, що інколи є непросто, якщо він не хоче, щоб його любили! Я щосили намагався жити так, як нас навчає Біблія. І от якось я помер і постав перед Богом, і Бог сказав мені, що моє життя було мерзенним! Я не міг у це повірити. Я не міг повірити, що Бог говорив зі мною. Я був щиро переконаним, що Він вважає мене кимось іншим! Звільнившись зі служби, я не знаходив спокою. Для того, щоби підвести вас до того, про що я кажу, повернімося до подій минулого. Першого червня 1978 року я пішов з поліції. Ми з дружиною придбали ферму площею 61 акр у Міссісіпі й переїхали туди жити. Усе було добре, але у душі я відчув, що мені чогось не вистачає: не було того спокою і радості, які згідно з Біблією, притаманні християнам. І я відчайдушно цього шукав. Отож дружина і я розпочали своє служіння. Ми відчинили двері нашого дому дітям з неблагополучних родин, знедоленим і нещасним, і Господь благословив нас на це. Я відчував, що служіння цим дітям та любов до них принесуть довгоочікуваний спокій. Більшість людей щасливі, коли за три роки їм вдається створити невелику сім’ю, нас же Господь благословив тридцятьма двома дітьми! Чи не забагато дітей для одного дому? Тридцять двоє дітей! Звичайно ж, усі вони жили у нас у різний час. Одночасно з цим я навчав охороні на виробництві: я навчав людей, а також тренував собак для того, щоб визначати і запобігати використанню нелегальних наркотиків у береговій нафтовій промисловості, де я, окрім того, працював у відділі збуту. Проте я не знаходив бажаного спокою, і щоразу, коли церква була відчинена, приходив туди. Я був учителем недільної школи й готувався стати інспектором. Однак, незважаючи на всі мої зусилля, я, як і раніше, не міг збагнути, чого мені не вистачає!
№1(78), 2013 29
ПЕРЕБУВАТИ У СЛОВІ БОЖОМУ Весною 1979 року сусіди вмовили мене зайнятись політикою. Вони хотіли, щоб шерифом був християнин, бо у мене був досвід в юриспруденції, отож я вирішив, що це і є моїм покликанням від Бога. Можливо, саме тут я знайду те, що так довго шукав! Можливо, саме тут я знайду бажаний спокій і радість! Отже, я поринув у політику й працював, не покладаючи рук, весною і літом 1979 року. Вибори було призначено на 7-ме серпня. На початку місяця результати неофіційного голосування показали, що, найімовірніше, у фінал вийду я та ще одна людина. У такому випадку в мене могли виникнути деякі труднощі, оскільки я вичерпав свій передвиборний фонд й мені необхідно було знайти фінансову підтримку. Наступного дня я призначив зустріч з президентом та радою директорів одного з місцевих банків. Тієї ночі я ліг спати з думками про майбутню зустріч, щоби на ранок бути готовим до розмови зі своїм другом. Зустріч, якої я не зміг уникнути, – зустріч зі смертю Наступного дня я прокинувся, як зазвичай, рано. При думці про зустріч, яка мала відбутись, мене охоплювало хвилювання, і я поспішав, аби бути там вчасно. Я не думав про те, що Бог теж призначив мені зустріч цього дня! І я не зміг би її уникнути. Я переконаний, що ця зустріч неминуча, якщо тільки Господь не повернеться раніше! У Біблії сказано, що людині призначено раз померти, й коли прийде час, у вас не буде іншого виходу! Цього дня без жодного попередження, навіть без болю в животі, я пережив обширний внутрішній крововилив внаслідок розриву головної артерії. Причиною смерті була раптова втрата великої кількості крові. Тієї миті зі мною трапилося щось надзвичайне, що багатьом важко в це повірити! Від початку я запевнив вас, що не маю наміру вас ні в чому переконувати. Я розповім вам про це так, як повелів мені Бог. Сьогодні я говоритиму про те, чого, на думку багатьох, не існує. Насамперед я хочу сказати вам, що, коли ви вірите написаному в Біблії, то ви знайдете в ній підтвердження моїх слів. Перебуваючи там, я виявив, що у Бога відсутні таємниці – усе написано для нас у Біблії. Як бачите, Він покликав мене на Небеса не для того, щоби відкрити велику таємницю, яку віками приховував від людства, та яку мені потрібно було розповісти
№1(78), 2013 30
світові. Усе, що Він показав мені, все, що я побачив і почув, підтверджує Біблія! Перші люди, або точніше істоти, котрих я зустрів, виявились живими, дуже могутніми унікальними духовними істотами. Перш ніж розповісти вам про них, я наведу кілька цитат з Біблії, які підтверджують їхнє існування. У Євангелії від Луки сказано, що біси дуже могутні ((Див. Лк. 8:29), а в Євангелії від Марка говориться, що їх кількість незліченна (Див. Мр. 5:8-9). У Євангелії від Матвія зазначено, що це – нечисті духи (Див. Мт. 10:1), які повністю підпорядковані владі самого сатани (Див. Мт. 12:24-30). У другому посланні Петра згадується, що деякі з них є ангелами, які згрішили. Я зробив посилання на ці місця у Біблії тому, що там, у 19-ти милях від лікарні, в кареті швидкої допомоги, в якій їхала моя дружина, у мене зникли всі ознаки життя! В одну руку мені вливали кров, в іншу – поставили крапельницю. Вони підключили мене до апаратів, проте нічого не допомогло: у мене зупинилося серце, припинилося дихання, знизився кров’яний тиск, і санітар вирішив, що я помер. Він передав по радіо в лікарню повідомлення про мою смерть й попросив, щоби нас зустрів лікар й приготували необхідну апаратуру, аби відновити мої життєві функції. Коли ми прибули до лікарні, нас очікував лікар. Він відвіз мене у відділення швидкої допомоги, зробив на грудях розтин й миттєво розпочав переливання крові прямо в груди. Протягом доби шестеро лікарів намагались повернути мене до життя: 7 годин – у відділенні швидкої допомоги, 7 годин – в операційній та решта часу – в реанімації, де довелося оперувати знову, коли у мене відмовили легені. Це була справжня битва, однак ці люди вперто боролися за моє життя, і я вдячний Богові за кожного з них та за їхню наполегливість. Проте прийшов мій час смерті, і, як би вони не старались, усе ж не змогли б врятувати мені життя. Тільки з Божої Волі можна було продовжити його. Коли я отямився, то чітко знав, що пробила моя година! Не те, щоби я здогадався або подумав: “Як жахливо, я помираю”. Ні, Господь показав мені, що настав мій час! Тієї миті з моїх уст злетіла найнезвичніша молитва. Я попросив Бога дати мені можливість постати перед Троном усього живого й умовляв продовжити моє життя. Зауважте, що навіть тієї миті моя молитва була егоїстичною. Я молився за своє
Дiти Непорочної
ПЕРЕБУВАТИ У СЛОВІ БОЖОМУ фізичне життя. Я попросив Бога повернути його. Я знав: це міг зробити тільки Він! Як би я хотів описати вам те, що я відчув! Як би я хотів, щоб і ви пережили такі відчуття! Як би я хотів, щоб і ви змогли почути найпрекрасніший голос! Уперше в житті я почув надприродній голос, такий чарівний, що ніщо з мого минулого досвіду не могло з ним зрівнятись! Я був цілком зачарований, просто заворожений ним. У цей час моє життя трималось тільки на силі волі. Кожен вдих потребував зусиль, а біль був таким сильним, що, як я знав, жодне людське тіло не змогло б більше цього витримати. Я шукав полегшення. Чарівний голос сказав мені: “Зупинись! Не дихай! Зараз усе закінчиться! Спокій! Безпечність! Усе, що тобі потрібно, усе, чого ти колись бажав, буде твоїм!” Щойно я молився Богу, й очевидно Він говорив зі мною! За тоном голосу я визначив того, хто звертався до мене: такий голос не міг належати нікому, окрім Бога! Він сказав: “Припини дихати!” – і я почав коритися. Я докладав менше зусиль, аби дихати, але раптом у мене наче вразила блискавка: “Ні! Ти брешеш! Ти не Бог!” Я протистояв сатані, й він утік, як розповідається в посланні Якова (Див. Як. 4:). Зауважте, навіть у долині смертної тіні сатана брехав мені. Він уявив себе Богом, і я йому ледь не повірив! Проте у цьому немає нічого надзвичайного! Я так часто вірив йому протягом тридцяти п’яти років. Чого ще слід було сподіватись? Єдиний удар серця віддаляв його від цілковитої перемоги, лише єдиний удар. Другі Небеса Я не знав, що весь цей час ангели перебували поруч зі мною, однак, не могли і пальцем поворушити, щоб допомогти мені. Вони були безсилі, допоки я не поборов сатани! Як тільки я це зробив, вони взяли мій дух з тіла. Для детальнішого пояснення цього явища мені потрібно чимало часу. Хочу лише наголосити на тому, що наші дух і тіло є відокремленими. Отож ангели взяли мій дух і відразу віднесли мене на Другі Небеса. Другі Небеса – це повітря, або ж довколишня атмосфера. Тільки цього разу нам потрібно було пройти крізь стіну вимірів, що не в змозі зробити жодна плоть. На Других Небесах у теперішній час сатана встановив трон. Біблія називає його князем, що панує в повітрі, або ж довколишній атмосфері (Див. Еф. 262). Там перебувають усі біси, які йому служать; Другі Небеса – це
Дiти Непорочної
місце їх перебування, хоча значна кількість бісів тепер є у фізичному світі. Земля розташована унизу, Другі Небеса – наверху, а Треті Небеса знаходяться далеко за межами двох перших. Ап. Павло згадує Треті Небеса у Другому посланні до Коринтян, (12:2). Це – місце перебування Бога, усіх святих і ангелів. Неможливо потрапити на Треті Небеса зі світу, в якому ми живемо, не пройшовши через Другі, так само як неможливо потрапити з Третіх Небес у наш світ, оминувши Другі Небеса. Саме так Ісус міг матеріалізуватися та дематеріалізуватись у закритих приміщеннях після Свого Розп’яття та Воскресіння. Він просто проходив крізь стіну вимірів. За час подорожі я неодноразово пересік цю стіну. Отож ангели взяли мій дух, віднесли на Другі Небеса, а звідти ми вирушили у подорож через простір. Вони дозволили мені побачити бісів та їхню ієрархію. Біси були відкриті мені у формах, що відображали сферу їхньої діяльності. Від днів Адама в Едемському саду диявол намагався установити на Землі свою владу й досягти того, щоб йому, котрий живе во плоті, поклонялась усяка плоть. Боротьба відбувається у тому, що сатана хоче повновладно царювати по той бік стіни вимірів. І Бог дозволив мені це побачити через те, що це відбудеться найближчим часом! Саме тому тепер триває велика й напружена духовна війна, саме тому зросла активність сил диявола по той бік духовної стіни. Диявол, їхній бог і цар, невдовзі постане у людській плоті, й вони називають його Антихристом. У цьому полягає суть духовної війни. Там я побачив діяння бісів. Я виявив існування соціально-класової системи, або ж системи дискримінації, в якій біси, що стояли вище, зневажали своїх підлеглих. Будь-яка армія на Землі могла б гордитися існуючою там військово-командною структурою! Я виявив, що їхній світ цілком позбавлений любові! Я бачив, як біси працювали та виконували накази з великою заповзятістю, рішучістю, аби підкорити будь-яку плоть, при цьому цілком не відчуваючи любові до свого господаря. Він не любить їх, а вони не люблять один одного! Я відчував відсутність любові; мене переслідувало бридке, гнітюче почуття! Я не міг збагнути, що це було. Я ставив дуже багато запитань, тому що мені, насамперед, не подобалось те, що робили ангели. Перебуваючи в тому світі, я якимось способом знав, де Божа Оселя. Окрім того, я усвідом-
№1(78), 2013 31
ПЕРЕБУВАТИ У СЛОВІ БОЖОМУ лював, що тільки Бог міг виконати моє прохання, тому я поспішав потрапити до Нього. Проте ангели понесли мене в інший напрям, і це роздратувало мене! Розгніваний, я усе ж не насмілювався їм щось сказати! Щойно я потрапив у той світ, то відразу зрозумів, що перебував під захистом Святого Духа й ангели також супроводжували мене під заступництвом Святого Духа. Може видатися дивним, що на Небесах ангели потребують охорони Святого Духа. Однак ідеться про Другі Небеса, де перебуває диявол. Якщо ви хочете дізнатись, чому їм потрібний захист, прочитайте 10-ту главу книги Даниїла й переконайтеся, що навіть ангелам потрібне заступництво Святого Духа. Ніщо не може встояти проти сили Господа. Командний ланцюг бісів Переміщаючись через той світ, я побачив найрізноманітніші класифікації, види та форми бісів, й декотрі з них були огидними. Одні були подібні до людей; інші частково були подібні до людей, а частково – до тварин; декотрі виглядали як тварини, а декотрі мали такі гидкі форми, що вас би знудило тільки від їхнього вигляду! Ці найогидніші й найжахливіші істоти, яких лише можна уявити, були духовними істотами! Ангели дозволили мені угледіти їхні справжні обличчя. Ангели розповіли мені про перевагу волі Людини та пояснили, як біси діють через обман. Як бачите, вони не застосовують свою силу. Вони трудяться в ім’я сатани; він керує загонами і наділяє їх силою. Звучить знайомо, чи не так? На кого ви працюєте? Чи використовуєте свою силу? Чи ви дієте заради свого імені та своєю силою? Якщо ви християнин, ви дієте силою Святого Духа, Волею нашого Господа і Спасителя, в Його Ім’я. Те саме роблять і біси. Вони чинять усе в ім’я сатани! Усе, щоб не робили, вони роблять його владою. Коли у Біблії розповідається про диявола та його силу, то йдеться про його прихильників. Якщо він дає їм владу, то вони можуть використати її так само, як і він. Отже, ангели показали мені, як діють біси, й те, що в них, як я вже казав, існує класова система. Я розповім вам про декотрих з них. На самій верхівці у сатани перебувають ті, кого він називає “князями”; вони очолюють так звані князівства. Князівство – це визначене місце, от і все. Таким місцем може бути одна церква або ціла держава,
№1(78), 2013 32
або ж одна людина. Якщо щось загрожує брехні сатани, він призначає для цього князя і називає це князівством. Князя наділяє необхідною владою, щоби зруйнувати князівство, або ж, іншими словами, погасити світло цього християнина. Якщо ви віддані Богові, якщо ви народжені вдруге, то перебуваєте в Його руках. Диявол не в змозі завдати шкоди вашій душі, проте він може погасити ваше світло. Він не може забрати цю душу з Божих рук, адже Бог у змозі її втримати. Одначе диявол може викликати зневіру у християнина, й він намагається це вчинити. Вам слід вірити в те, що коли ви належите Богові, то диявол щодня намагається погасити ваше світло. Обійшовши це місце, я побачив різних бісів і сфери їхнього впливу: я побачив верхівки товариства сатани. Представники першої групи ззовні виглядали як люди, а точніше люди-велетні заввишки 8 футів. Їх називали “бісами-воїнами”. Вони були міцними красивими бронзовими солдатами. Куди б вони не йшли в тому чи цьому світі, вони переміщалися групами. Підручники історії та газети сповнені прикладів їхньої сили і впливу на людство, адже будь-яка війна або загроза війни, будь-яке порушення переговорів, будь-яка провокаційна дія однієї нації проти іншої є прямим результатом їхнього впливу! Як бачите, вони володіють величезною силою!. Усі їхні зусилля спрямовані на створення напруженості в світі. Потім ангели показали мені іншого дуже могутнього біса, й він теж виглядав як людина! Я був вражений, упізнавши в ньому старого друга! Згадуючи про це тепер, я вважаю, що йому, очевидно, призначене перше місце у диявольському світі. Його називали бісом жадібності. Хіба він жодного разу не був у вашому домі? Його вплив надто великий у сучасному світі. Ви не вірите? Почитайте газети або послухайте новини: все свідчить про його силу. Я побачив представників усіх класів, зокрема низи, де вигляд бісів такий гидкий, що було погано тільки від єдиного погляду на них. А найбільше цих бісів зневажали їхні ж товариші! На самому дні соціального ладу, зневажені своїми ж товаришами, перебували найгидкіші біси, які займаються всякою розпустою. Говард Піттман Переклад з російської Галини Скірської Далі буде
Дiти Непорочної
ПОЕТИЧНА СТОРІНКА
ТИ СПОКІЙ ВНІС І РАДІСТЬ Ти спокій вніс і радість Стою задивлений у безконечний світ – Твою любов збагнути я не вмію. Душа тужливо квилить і болить – Без Тебе серце чим ще обігрію? Без Тебе, Боже, вічний і святий, Без Тебе, так близький і так незнаний, Сумління мого докоре німий, Цілителю на мої болі, рани. Тебе у муках довго я шукав І довго прагнув і у далеч рвався, Усе життя і плакав, і страждав, А Ти у серці близько так ховався. Великий Боже, в мій убогий світ, Де розпачливо дотлівали мрії Й на тілі виступав кривавий піт, Ти спокій вніс і радість, і надії. І серце закричало, як колись, Коли хлоп’ям робив я перші кроки, Та голос тихо: “Сни твої збулись, Але до мене йти ще довгі роки. Тепер пізнаєш, що то справжній біль, Тепер пізнаєш, що то справжні муки, Як сипати на рани будуть сіль І до Голготи прибивати руки. Тепер піднімеш всі свої хрести, Які ти залишив десь на дорозі, Вінки тернові в серденьку нести, Цілунки Юди – це життя у Бозі.” Прийми мій біль Прийми мій біль, мій смуток, мої сльози, Душі моєї немочі і грози. Прийми мій хрест, мій крик, моє волання, Життя моє й останню мить конання. Красу зірок і зустрічі світанку – Усе тобі віддам я до останку. З Тобою хочу падати в знемозі, Убогим бути, старцем на дорозі, Об людську злобу серце обдирати, І, так як Ти, навчитися кохати. Тобі віддати серце, мозок, руки, В борні чавити голову гадюки, Прощення в Бога для катів благати, З Тобою, Христе, бути і страждати. Ковтатиму солоні краплі поту, Як волочити будуть на Голготу.
Дiти Непорочної
Дивитимуся просто в очі смерті – З Тобою жити і з Тобою вмерти!
Поет – пророк Скажи, поете, твій талант від Бога, Чи роздумів гірких болючий плід? Вірші йдуть від порога до порога, Тривожний в душах залишають слід. Скажи, поете, хто тобі дав право Так говорити з силою Іллі, Картати нас і ранити криваво, Як тінь з’являючись в ранковій млі? Тобі недолі нашої замало, Караєш нас і палиш у вогні, Грізні слова у совість лізуть жалом – А ми такі маленькі і земні. Кого Бог любить, того і карає – Перлини Його мудрості прості. Пророк на людські сльози не зважає, А говорити буде й на хресті. Пророк замовк, сказав останнє слово, Народ твердий, неначе пень, стояв. І пригадалась та колюча мова, Як ворог рідних внуків добивав. Мазепа Ти у житті завжди чогось шукав І чув, як голос серце розривав: “Молись і думай, набирайся сили, Ще прийде час і вирвешся з могили, Як душу сповнить всенародний біль, Ніколи лиш не кидайся на гниль. Поради в Бога й мудрості благай, І страх у тілі кожну мить вбивай – Орел не може знижувати лету, Він з неба мусить бачити планету. Учися бачити крайобрази незримі, Бо до кінця йдуть тільки одержимі!” І ти молився й думав аж до болю – Як Україну вирвати на волю? Літа ішли, старече тіло мліло, Та серце твоє, гетьмане, горіло, І прагнуло, і рвалося до бою, І голос не давав тобі спокою. І ти згорів, згоріла Україна, Лишились муки, сльози і руїна. Зоря твоя спалахнула на мить,
№1(78), 2013 33
ПОЕТИЧНА СТОРІНКА Та голос той у мені вже кричить, І завжди буде мучити Полтава, Як рана в нашій пам’яті кривава!
Хрести на могилах Хрести на могилах – то наші хрести, Ми їх за життя не хотіли нести, Боялися скрухи, тікали від болю, Прокльони зсилали на дану нам долю. Ми Бога в молитвах як діти прохали, І в мріях міста лиш з піску будували. У праці були ми ліниві до краю, І прагнули в снах на землі собі раю. Та час наш скінчився – вмирати пора, І всі добре знаєм – ця пісня стара: Не вміли збагнути небесного дару – Ніщо не відверне від нас Божу кару, Й чим більші в житті ми чинили гріхи, Тим більші на наших могилах хрести. Каїн Розкажи мені, моя недоле, Хто мені усе це поробив? Як летів понад безкраїм полем, Сам себе в безтямі загубив. І себе шукав я довго – довго, У безпам’ятті віків ходив, Для людей був тільки сірим вовком, У розпуці марив і блудив. Стогін брата чую із могили: “Брате рідний, прошу, не вбивай.” І терпіти вже не маю сили – Господи, чи буде цьому край? Забери мене, моя недоле, Забери скоріш у забуття. Я лечу у прірву понад полем, Звідки вже немає вороття. Я лечу і падаю додолу В повний жаху і розпуки край, В відчаю хапаю землю голу – Брате мій, прости мене й прощай. Скільки сліз уже було пролито, Україно, на твоїх гробах? Скільки мрій уже було убито В твоїх понівечених синах? І цілі віки уже волає Кров невинна із твоїх могил, Серденько твоє зболіле крає – Звідки, нене, маєш стільки сил?
№1(78), 2013 34
Молитва ночі Молитва сухості, молитва ночі, Твердіє мозок, гаснуть очі, На тіло наступає сонна млість І душу огортає тиха злість. У серці своїм чуєш смуток, біль, І різні голоси йдуть звідусіль. Але не трать духовну рівновагу, І концентруй на почуттях увагу. Молитва ночі – то молитва гір, Її не знав ти до останніх пір. Любив лише молитву лісу, поля, Де в радощах твоя витала воля. Тепер ідеш у темряві до Бога, Й тебе лякає та нова дорога. о. Олег Кривобочок
Сліди на піску Однієї ночі я бачив сон: Я іду берегом моря Зі своїм Господом. Перед моїми очима, Подібно смугастому освітленню, Постало моє життя. Після того, як переді мною Промайнуло останнє зображення, Я побачив і зрозумів, Що в найтяжчі часи мого життя На піску було видно лише одну пару слідів. Це мене дуже збентежило І я звернувся до свого Господа: “Коли я Тобі віддав все що мав, Щоб слідувати за Тобою, Ти сказав, що завжди будеш при мені. Чому Ти залишив мене, Коли я Тебе потребував?” “Господь взяв мою руку: Люба дитино, Я ніколи Не залишав тебе самотнім, Особливо в часи страху і біди. Будь повністю впевнений, Тої миті коли ти бачив Лише одну пару слідів на піску, – Я ніс тебе на руках”. Автор невідомий Переклад з німецької Надії Чернишової
Дiти Непорочної
Õîñå Êëàóä³î Àíòîë³íåç (1635-1676), ²ñïàí³ÿ. Íåïîðî÷íå Çà÷àòòÿ
Ïîëü Äåëÿðîø (1797-1856), Ôðàíö³ÿ. Ìàäîííà ç Äèòÿòêîì
Íà 1-é ñò. îáêë. Äæîðäæ Ñâ³íñò³ä (1860-1926), Àíãë³ÿ. Áëàãîâ³ùåííÿ, ôðàãìåíò. Íà 4-é ñò. îáêë. Ìèõàéëî Íåñòåðîâ (1862-1942). Áëàãîâ³ùåííÿ, ôðàãìåíò. Ïåðåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìຠïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè, ðóêîïèñè òà ôîòîìàòåð³àëè íå ïîâåðòàº.