Îáðàç Ìàòåð³ Áîæî¿ ç Äèòÿòêîì ²ñóñ
Äæîâàíí³ Áàò³ñòà Ñàëüâ³ (1609 – 1685). Áîãîðîäèöÿ ç Äèòÿòêîì ²ñóñ
Íà 1-é ñò. îáêë. Õóä. Éîñèï Òåðåëÿ Îáðàç Àíãåëèêà ç ë³ë³éêîþ. Òîðîíòî, 1998. Íà 4-é ñò. îáêë. Îáðàç Ìàòåð³ Áîæî¿ Íåïîðî÷íîãî Çà÷àòòÿ. Ïåðåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìຠïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè, ðóêîïèñè òà ôîòîìàòåð³àëè íå ïîâåðòàº.
4(87) 2014 РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ Заснований у 2000 році Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка” Періодичність: раз у два місяці Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979 Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ Редакційна колегія: єп. Станіслав ПАДЕВСЬКИЙ єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК о. Ярослав МАСЮК Неоніла СТЕФУРАК
ЗМІСТ 1. Сторінка головного редактора Роман Брезіцький Роздуми про Отця Небесного ................................... 2 2. Мій тихий Назарет с. Медарда “Називали Мене сином теслі, який Мене виховав” (прод.) ... 4 3. Путь правди Роман Шлях падіння Люцифера і людей (прод.) .................................... 6 4. Святині України Володимир Гіщинський Святомиколаївський монастир
ОО Василіян у Малому Березному на Закарпатті ............................... 11
Відповідальний секретар Йосиф ВОРОБЕЦЬ
5. Пізнання правди о. Теофан Гето Шлях до досконалої любові ........................................... 14
Літературний редактор Ольга ЛОЗА
6.. Голос Марії
Обкладинка Богдан СОЙКА Художнє оформлення Юліан С САВКО АВКО Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ
о. Євгеній Сьпйолек Ще бути із вами .................................................... 19 о. Євгеній Сьпйолек Всемогутній дає вам знаки ............................. 21
7. Окрушинки любові Редакційна Вітаю, Господи, новий день, який Ти народжуєш для мене ............................................................ 23
Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН
8. Історія та час Йосиф Воробець Апостоли України ................................................... 26
© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2014
9. Сльози Марії
Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел./факс: (032) 261-55-74, (096) 914-63-77 e-mail: gbook@ukrpost.ua, gbooklviv@gmail.com web: www.gbook.lviv.ua Магазин: вул. Куліша, 22/3а, м. Львів, 79058 тел.: (032) 255-45-24, (097) 67-67-725 Друк: ТзОВ “Часопис”, вул. Шевченка, 315, тел. (032) 239-57-60 Наклад: 1300 примірників.
Роман Дерев’янко Об’явлення Матері Божої в Гарабандалі ............. 31 Оголошення. У зв’язку із фінансово-складною ситуацією в Україні, просимо наших читачів і просто небайдужих людей, які люблять духовну книгу, допомогти нам коштами для нових видань. Наші банківські реквізити: ТзОВ “РПВ “Добра книжка”, ЄДРПОУ 25545019, п/р 26004010673400 в АТ «УкрСиббанк» МФО 351005, м. Львів вул. Кавалерідзе 12/64 !!! До уваги читачів нашого часопису “Діти Непорочної” та шанувальників видавництва “Добра книжка”. Відтепер Ви маєте нагоду замовити наш журнал та книжки через інтернет, відвідавши нашу веб-сторінку www.gbook.lviv.ua.
СТОРІНКА ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА
РОЗДУМИ ПРО ОТЦЯ НЕБЕСНОГО (За сторінками книжки “Отець говорить до Своїх дітей”)
За сторінками книжки “Отець говорить до Своїх дітей” Отче, прийди! Земля потребує Тебе; Людина, кожна людина потребує тебе; Повітря, важке і отруєне, потребує тебе; Отче, прийди, щоб ходити дорогами Землі; Щоб жити серед твоїх дітей; Щоб управляти народами; Щоб принести нам Мир і справедливість; Щоб запалити Вогонь Любові; Щоб ми, відкуплені стражданням Сина твого, Стали новим створінням. Амінь Ми кличемо Його тоді, коли перебуваємо у відчаї, в епіцентрі важких, просто неможливих обставин, – і тоді Отець наш, найрідніший і наймогутніший в цілому Всесвіті через посередництво Свого Святого Духа поспішає як рятівник в наші серця відразу кількома шляхами: через виконання Святих Тайн, Святе Причастя, Пресвятий Хрест і Кров Свого Сина на Ньому. Пам’ятайте: в середині нас живе творець Вселенної, який більший від будь-якої неможливості. Почніть жити праведно. Пізнавайте свою правед-
№4(87), 2014 2
ність в Ісусі Христі, й вона відкриє вам двері до перемоги! Отче, я люблю Тебе, Я довіряю Тобі, Я дякую Тобі за все, бо Ти – Все. Ти – океан милосердної Любові. І я, заплющивши очі, кидаюся у твої глибини… Цитую “Вступ” до “Послання Отця Небесного людям Землі, яке вже багато разів друкувалося у видавництві “Добра книжка”. І ви знову загляньте у нього. “Бог – мій Отець. Ось клич, який сьогодні щораз частіше звучить у світі: чи люди розпізнають в Богові Отця? Відчуваємо, що наш обов’язок – опублікувати це Послання, визнане Церквою, котре Бог Отець дав світові через улюблене створіння – сестру Євгенію Єлизавету Равасіо. Уважаємо також потребою публікацію свідчень, які уклав Олександр Каілльот, єпископ Гренобля, (вони є наприкінці книжки під назвою “Висновки”) як результат праці Комісії експертів, запрошених з різних куточків Франції для проведення дієцезійного процесу, започаткованого 1935 року. Тривав він 10 років. У Комісію входили: вікарій єпископа Гренобля, єпископ Гуерри – теолог; брати Альберто і Авґустин Валенціни – єзуїти, найбільші автори-
Дiти Непорочної
СТОРІНКА ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА тети в царині філософії й теології, та експерти в оцінюванні таких випадків; два доктори медицини, один з них – психіатр. Довіряємо Пресвятій Діві Марії розповсюдження цього Послання і разом з Нею благаємо Святого Духа, щоб допоміг людям зрозуміти і пізнати глибоке милосердя, яке відчуває Отець до кожної людини. Я повертався і повертався до тексту “Послання”, поки він не відкрився мені уповні. Але чи вповні? Я постійно відчував спрагу, велику потребу перечитувати і перечитувати Слова Отця, бо по-іншому не міг, розпочинався голод душі. Вона прагнула свого Творця і не заспокоювалася. І знову читав слова, повні вогню: “Коли переконався, що ні патріархи, ні пророки не змогли посприяти тому, щоб люди Мене пізнали і полюбили, Я постановив прийти Сам. Але як це вчинити, щоб перебувати між людьми? Не було іншого способу, як тільки прийти Самому в другій Особі Мого Божества. Проте, чи люди Мене пізнають? Чи Мене послухають? Ніяка майбутня подія не укрита від Мене. Тому на ці обидва питання відповів Я Сам Собі: “Навіть перебуваючи біля Мене, злегковажать Моєю присутністю. У Моєму Синові жорстоко зі Мною поступлять, незважаючи на все добро, яке їм виявлю. Зневажать Мене в Моїм Сині, розіпнуть, щоб убити Мене”. Чи це Мене стримувало? Ні, Моя любов до Моїх дітей, людей, є дуже велика. Нічого Мене не
Дiти Непорочної
стримало. Знайте добре, що Я полюбив Вас, можна було б сказати, більше ніж Свого улюбленого Сина, більше, ніж Себе Самого. Наскільки правдивим є те, що вам говорю? Навіть якщо б життя і смерть одного з Моїх створінь – так як смерть Мого Сина – могли викупити гріхи інших людей, Я би завагався. Чому? Тому, що Я зрадив би Свою Любов, прирікаючи на терпіння іншу дитину, яку люблю, замість того, щоб терпіти Самому в Своєму Синові. Не хотів би ніколи завдавати страждання Своїм дітям. Ось коротко про Мою Любов аж до Мого приходу поміж людей за посередництвом Мого Сина. Більшість людей знає про всі ці події, але ігнорує їхню суть – те, що всім керувала Любов. Так, це – Любов. Вона – те, на що прагну звернути вашу увагу. Проте тепер та Любов забута. Прагну її вам пригадати, щоб ви навчилися пізнавати Мене таким, яким Я є. Не будьте ж боязливими невільниками Отця, який вас так любить”. А чи ви знаєте таємницю імені Отець? Отець Небесний – це сама Любов, Жива і незнищенна. Всемогутня, Всемудра, Всещедра, Вседостатня, Всемилостива, всюдисуща. І глибока як Океан. Він, наш Отець, і є Океаном Милосердної Любові. Купаймося в Ньому, очищаймося, обмиймо наші серця як яблука в долонях – і вони засвітяться чистотою. Роман Брезіцький
№4(87), 2014 3
МІЙ ТИХИЙ НАЗАРЕТ
“НАЗИВАЛИ МЕНЕ СИНОМ ТЕСЛІ, ЯКИЙ МЕНЕ ВИХОВАВ” (Продовження. Початок у №6, 2013 та №1-3, 2014)
22 червня 1949 р. Ісус: Прагну, аби душі за заступництвом св. Йосифа, Мого Опікуна, шукали Мене в Церкві, а за це дам їм могутність Моєї Сили і Світло Слітла Мого, отож слова, котрі почують у храмі, неначе зернятка будуть занурені в хлібі та зростатимуть, тобто будуть помножуватися в ласці й великий плід принесуть. Чим більше будуть почитати Мого Опікуна і розважати над болістю і радістю в загубленні і віднайденні Мене, тим більше ласк їм та їхнім родинам даватиму. Ізраїль здивувала Його мудрість, коли промовляв до них у постаті Дитятка. Запитували себе: “Звідки така мудрість є у Нього?” Оце кожний, хто шукає Мудрості, Правди, шукає Бога. Нехай приходить до святинь Моїх в упокоренні серця, задивлений у Мене, який мешкає як БогЛюдина в Кивоті. Тут отримає усяке світло: зрозуміє, що Я є Дорогою, Правдою і Життям, зрозуміє такі слова: “Хто йде за Мною, не ходитиме в темряві, не ходить у темряві…” Ці ласки приготовані для тих, які почитають і величають Мого Опікуна. Ласки ті є немовби плодом великих терпінь св. Йосифа. Він це вислужив вам, аби душі ваші, неодноразово загублені, шукаючі та спраглі правди, знаходили Мене тут, а Я був би їхньою Мудрістю, жив би в них через з’єднання зі Мною і
№4(87), 2014 4
Образ Пресвятої Родини
допровадив би їх до найбільших вершин святості так, щоб променіла в них, а через них – в інших душах, аби сповнилися слова: “І Слово стало Тілом – і замешкало між нами по всі дні, аж до кінця світу…” Душі, які Мене загубили, тобто відлучилися від Мене через гріх чи забуття, нехай потішаються великою радістю, що Я живу тут з Тілом і Душею, з Кров’ю Своєю і Серцем палаючим, і прагну такої радості… Яку радість мав Мій св. Опікун, коли віднайшов Мене. Якщо самі не знаєте дороги, де Мене шукати, то будьте одним цілим, ідіть до Мого Опікуна, а Він вам покаже, як найкращий Отець візьме вас за руку, з любов’ю запровадить до Мене, і радітиме ціла Тройця наша і над вами
справдяться слова: “А того, хто прагне Мене і приходить до Мене, ніколи не відкину…”. Загублені душі! Прийдіть до Мене, вдовольніть велике прагнення Мого Серця, яке також прагне, щоби до Мене приходили з любов’ю, піснею похвальною, прославляючи Мене, вихваляючи Мене, як Бога живого, Який живе тільки для вас… Хвала Моя і розкіш у Тройці Моїй є достатньою для Мене. Любов Моєї Матері, поклоніння всіх святих, гімн і пісні цілих хорів ангельських, їхній безнастанний спів “Свят, Свят, Свят Господь Бог Саваот, повні небеса і Земля хвали Його…” – це велика честь для Моєї Божественності, яка міститься тут сповна. Проте як для Бога-Людини, Який перебуває тут з прославленим Тілом
Дiти Непорочної
МІЙ ТИХИЙ НАЗАРЕТ і з тим же Тілом поміж вами, спраглий, незважаючи ні на що, спраглий сердець ваших, прагну, аби серця ваші з Серцем Моїм злучилися так, щоби Я міг про вас сказати, що живете Мною, а Я живу вами, Я живу у вас, а ви живете у Мені, Я є Поживою і Напитком. Пожива і Напиток цей нехай стануть щоденними, а це означає, аби ви споживали Мене як Хліб Життя, пили Кров Мою, як Напиток Оживляючий, щоб Сила Моя і Могутність Моя були могутністю вашою, аби йшли на пролом, як ті загони, озброєні Моєю зброєю, і відкинули все, що не є Мною, аби ви приймали Мене, як те дитятко, як те хлоп’ятко, яке зростало, аби ласка Моя розвивалася у вас й аби слова, які були сказані у Моїй Євангелії: “І Він пішов з Ними і повернувсь у Назарет і був Їм слухняний… Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей” (Лк. 2, 51-52), – знайшли відлуння у ваших серцях. Душі, які загубили Мене! Будьте такими витривалими в пошуках Мене, яким витривалим був Мій Опікун. Упродовж трьох днів шукав терпеливо і з розбитим від тривоги Серцем, запитуючи всюди про Своє улюблене Дитя, назване Сином, яке зникло безслідно... Коли ваші серця перебувають у тривозі, зболілі – ця довга непевність і довге питання “де ти є?” – стільки доріг перед нами, а ми не знаємо, де і як віднайти Тебе маємо…” У такому смутку, коли печаль пожирає вас, аби Мене побачити, аби тішитися Мною, а перед вами неначе
Дiти Непорочної
все закрито… і та безнадійність немов би заслона якась, немов би стрічка, яка спадає на ваші серця… ви є у безвихідній ситуації і близькі до розпачу, о, тоді біжіть щонайшвидше до Моєї Матері, біжіть до Мого Опікуна і волайте, заклинайте Їх через біль Їхніх Сердець, які пережили те саме, що нема Мене посеред Них..! Матір Моя, ця Матір Прекрасної Любові, Непорочна Діва та Її непорочний Улюбленець св. Йосиф – Вони зрозуміють мову і біль ваших сердець. Вони прийдуть до вас і запровадять вас до Мене і, може, повторять разом з вами ці слова: “Дитино, чому це так зробив Нам?” Вони запровадять вас до Мене (до Моїх святинь) і повторять ті слова: “Дитино, чому це так зробив Нам?...”, а ваші душі, неначе розірвані на шматки, з болю волатимуть: “Боже, чому Ти нам це вчинив, що шукаємо Тебе, але не можемо Тебе віднайти?” З болістю прийдете, але коли побачите, що Я сиджу на Троні Любові в Кивоті, тоді радісно заб’ються серця ваші і будуть тішитися і вихвалятимуть Бога Отця в цілій Тройці Нашій за те, що дав Мене на відкуп людства… Я став людиною і позостав тут, бо ж хвала Отця Мого жахає, аби Я тут був, аби був Бог прославлений і адорований у Цілій Любові Нас Трьох, щоб Ми перебували з вами. 6 липня 1949 р. Ісус: Не сумуйте, бо Ми перебуваємо з вами! О, коли б ви зрозуміли, що означають ці слова “Ми “Ми перебуваємо з вами”,
то серця ваші сповнилися би радістю, втішалися і співали гімни радості й веселості, що Бог понизився, став Дитятком, зростав, був під опікою людей, тобто під опікою Мого Отця Названого св. Йосифа і Моєї Матері – Діви. Маєте Небо на землі… лише запрагніть привідкрити через свою віру завісу над цією таємницею, яка, як павутина, закриває очі ваші, і прагніть Сяйва Духа Святого, аби ваші очі, щораз глибше і глибше занурюючись у Мене, побачили і відчули те Небо, яке маєте у своїх душах! Ви є злучені через Євхаристію, це є Святе Причастя, бо Я перебуваю там, де є Небо, там є ціла Наша Тройця. Глибше пориньте у ваші серця і вслухайтеся! Ви побачити у своїх серцях трон, на котрому Я відпочиваю. І коли ви добре вдивитеся, то побачите ціле Небо, яке адорує Мене у вас. Там побачите Матір Мою, Її Улюбленця св. Йосифа, цілі хори Архангелів і Ангелів, і всі Святі співають похвальні гімни… Знайте про те, що Я є Царем і Господом Неба та Землі, а де Цар перебуває, там ціле Небо і свита Царська! Не кожний Мене приймає так, як повинен би, тому піддані Мої Царські завжди йдуть зі Мною, щоб Бог був улюблений, прославлений у Своїх Ангелах і Своїх Святих… с. Медарда Переклад з польської Йосифа Воробця (Далі буде)
№4(87), 2014 5
ПУТЬ ПРАВДИ
ШËßÕ ÏÀIJÍÍß ËÞÖÈÔÅÐÀ ² ËÞÄÅÉ (Продовження. Початок у №2-3, 2014)
Вигнання з Раю
З’ївши плід з рук Єви, Адам був переконаний, що тепер їх не можна буде розлучити, але ця земля була вже проклята. Людина повинна була тепер тяжко працювати, а потім померти. Не дивлячись на те, що вони були засуджені на смерть, Бог по Своїй великій милості продовжив їм життя на лімітовану кількість років, і цей маленький час давав їм можливість впродовж життя повернутися від своєї духовної смерті до Життя, до свого Творця. Навіть
№4(87), 2014 6
Люциферу була явлена благодать, яка давала йому відтермінування до винесення вироку. Якщо Люцифер захотів би відмовитися від своєї мрії далі бути Богом, то питання було б закрито і назавжди відкладено. Тепер сім’я Єви розчавить йому голову, знищивши назавжди його грандіозні ідеї та високомірні амбіції. Проте він міг би добровільно відмовитися від війни, міг би добровільно сказати “я переможений” і продовжував би жити.
Ми повинні жити вірою. Ми не повинні жити тим, що бачимо інтелектуально та логічно мислити, ми повинні жити вірою, тим, що не бачимо. Коли Єва побачила змія на дереві, вона подумала, як це він доторкнувся до дерева і, з’ївши заборонений плід, живе. В її серце ввійшов сумнів, чи правду говорить Господь. Коли Адам побачив Єву, яка, вкусивши плід, не вмерла, то в його серці зародився гріх сумніву. В цей час він
Дiти Непорочної
ПУТЬ ПРАВДИ не розумів, що Господь ніколи не обманює (на відміну від Люцифера), для Бога один день, як тисяча років. Нам потрібно, поки ми ще тут, на землі, вирішити, що для нас цінніше – дружба з Отцем, Сином і Святим Духом, чи пізнання плоду з дерева добра і зла, плоду, який знищує відношення любові. І коли ми справді будемо спраглі відносин з Отцем, Сином і Духом Святим, тоді Він виллє на нас Духа Свого. Коли ми оцінимо дружбу з Отцем, Сином і Духом Святим, як найбільший скарб в нашому житті, як безцінну перлину і готові будемо все продати й залишити, щоб добитися цієї дружби, ми будемо найбагатшими людьми на землі. Наше тіло виглядає, як великий родинний дім, в якому є багато “кімнат”. Спочатку Адам і Єва заповнювали кімнати самі собою, так як були створені досконалими і святими. Вони знали Батька, Сина і Духа Святого і знали, ким вони являються в Господі. Вони усвідомлювали свою схожість з Батьком, і це давало їм гарантію заповнення “кімнат” будинку тільки собою. З гріхопадінням людина вже не знала Бога, і не знала себе в Бозі, не усвідомлювала себе як частинку Бога, і що ця частинка живе в тілі, не усвідомлювала, що вона є сином Бога – цієї величі своєї, що вона є частинкою, сином і подобою Творця. Цього Вона вже не знала. “Кімнати” були заповнені злими духами. Всі люди, крім Ісуса Христа, Який ніколи не согрішив, всі люди продовжують жити з духами всередині себе. Духи, які живуть в людському тілі, наносять шкоду і не “платять свою частину оренди” господареві тіла, в якому вони живуть і яке їх
Дiти Непорочної
обслуговує. До того часу, поки ми дозволяємо собі загравати з гріхом, ми дозволяємо людині гріха, яка возвеличила себе до бога, сидіти на троні, в храмі Бога. Ми є храм Бога, а трон – це наше серце (2 Сол.2,3-17). Ці злі духи нагло сидять на троні серця людини, чекаючи можливості приступити до дії або перейти в кого-небудь з членів сім’ї. Душа людини живе в будинку, кімнати якого можуть бути заповнені будь-ким. Частково ці кімнати заповнені духами, які передаються нам від наших батьків: гіркота, страх, відчуження, алкоголізм та інші форми залежності (шкідливі звички) звички).. Ці духи, як віруси, передаються з покоління в покоління, супроводжуючи фамільну лінію. Якщо ми після покаяння виганяємо цих духів, посилаючи їх в пекло до очікування Суду, то повинні заповнити місце, яке звільнилося, Божим Словом, а також попросити Духа Святого заповнити ці кімнати, щоб туди не могли повернутися злі духи (Мт. 23, 43-45). Упродовж нашого життя кожна трагедія, шок, переляк і інші переживання, з якими ми зустрічаємося, відкривають двері в наше тіло-дім таких духів, як-от: страх, стрес, депресія, хвилювання, тривога та інші інші.. Вселяючись в нас, вони захоплюють вільні місця в нашій плоті, контролюючи наші емоції, хімічні реакції організму, молекули ДНК через стимуляцію гормонів щитовидки. Часто ми заключаємо договори з цими духами, використовуючи нібито їх “допомогу”, щоб вирватися з ситуації, в яку ми попали (зловживаємо алкоголем, проявляєм агресію, страждаємо сексуальністю, збоченням і інше).
Коли ми народжуємося згори, то повинні навчитися: Розпізнавати ці духи. Брати відповідальність на себе, нікого не звинувачуючи Необхідно покаятися в тому, що ми дозволили їм жити в нас. В Ім’я Ісуса самим або через служіння звільнення наказати їм вийти з нашого тіла (Рим. 7-18, 25). Коли ми охрещені Святим Духом, то Він, поселяючись в нас, займає вільне місце (його дуже мало). Яким чином нам звільняти кімнати нашого тіла і душі, які заповнені тисячами чорних привидів “людей”? Роздумуючи і згадуючи минуле і переглядаючи в розумі нашому ситуації і випадки, які з нами трапилися, попробуємо пережити їх по-новому, але тепер необхідно прийняти рішення на користь Бога, віддаючи перевагу прощенню і любові замість ненависті та Люцифера. Якщо ми так будемо робити і так жити, то злі духи будуть виходити, а на їх місце прийде Святий Дух. Ступінь наповнення нас Святим Духом, залежить від того, яку частину нашого життя ми дозволяємо Йому займати місце в нашому тілі. Ми повинні дозволити Йому зайняти місце в нас. Щоб Господні Дари діяли в нашому житті, ми повинні спочатку їх прийняти. Без нашої згоди Святий Дух нам нічого не дасть. Він також не заставляє нас прийняти Його, як нашого Спасителя. Наша частина полягає в тому, щоб попросити, згодитися і прийняти те, що Він нам дав – спасіння, Святого Духа, любов, терпіння, милосердя, радість і багато іншого. Господь не звільнить нас від тих духів, які ми вирішили зали-
№4(87), 2014 7
ПУТЬ ПРАВДИ шити, навіть, якщо ми не знаємо і не розуміємо, і не підозрюємо про їх існування. Ми на початку повинні усвідомити і визнати їх існування, а по-друге, наше бажання іти за Богом повинно бути більшим, ніж триматися за своє розуміння і за свою думку, думку, тобто за те, що нам відомо. Це повинно бути вищим, ніж формальне відвідування храму. Господь не буде розбивати наших “дружніх” відносин з тими духами, які ми вирішили залишити, але Він також і не відкине нас, якщо ми прийняли рішення тих духів залишити. Але краще нам вибрати Його, бо Він нас любить, Він краще від нас знає, що для нас є добро. Він ніколи ні при жодних обставинах не буде заставляти нас любити Його. В цьому і заключається свобода вибору, який дано нам. Люцифер завжди буде викривляти істину, щоб знищити її. Він ховає і притримує відповіді на наші молитви. Він не має права забрати відповіді на наші молитви, але може ці відповіді затримати. Істина в тому, що все є від Отця, і Святий Дух це змальовує спочатку в Третьому Небі, а потім в Першому матеріальному, тобто все походить від Отця і ми всі вийшли від Отця, перед тим, як були зачаті (Єр. 1,5, Іс. 49,1). Дві особистості повинні працювати разом. Бог спочатку повинен створити, а людина повинна це прийняти. Тільки тоді це буде переведено з одного виміру в другий. Це є Алилуя і Амінь”. “Слава Слава Богу, дякую за все все!” !” Нам треба тільки вірити і бути в заповіті та згоді. Але є третій, хто ефективно розвалює і руйнує цю єдність. Це у людини вкрадено. Воно все існує в Третьому Небі і
№4(87), 2014 8
чекає часу, коли хтось цього буде потребувати. Нам треба навчитися і завжди пам’ятати нашу позицію в Христі, розуміти привілеї і владу, яка належить нам, дякуючи нашій з Ним схожості. Якщо ми не подібні до Христа, не ходимо в тій подібності, в якій Він ходив, то ми зраджуємо Бога, тоді ми зрадники. Якщо ми не ходимо в Його владі, яка виходить, тому що ми подібні до Нього, то ми зраджуємо самі собі. Темні хвилі Другого Неба покрили своєю тінню весь матеріальний світ. Цей темний вимір – це духи падших ангелів. Вони нападають на людей, снують між людьми, живуть і працюють в людях. Ми навіть не підозрюємо, що через очі людей, з їхніх тіл, на нас дивляться демонічні духи з другого виміру. Ними заповнені вулиці, сотні й тисячі живуть в кожній людині. Їх так багато, що вони закривають світло сонця. Тяжким туманом, своєю тінню вони покрили все, що є на землі. Люди мають охоронців у вигляді ангелів тут, на землі. Ми навіть не уявляємо, скільки тих запланованих падшими ангелами духів, були відбиті Ангелами-Хоронителями. Ангели-Охоронці також охороняють людей від самих себе, попереджуючи дії, які Бог бажає, щоб вони не робили, бо через ці дії людина могла би пропустити або загубити Дар Спасіння. Спасіння Ангели нашіптують Слова Господа на вухо людям, у вуха іншим людям демони нашіптують слова Люцифера. Між Божими Ангелами і демонами іде постійна війна за душі людей. Вся ця війна проходить в нашому розумі, в залежності від того, який вибір ми зробимо.
Чорна сітка покриває всю землю, а також обплутує серця людей. Ця сітка – це прокляття, принесені в світ. Вони тягнуться з покоління в покоління, чекають тут, на землі, щоб тільки зловити людину. Ця чорна сітка викривлює Слово, утримує Слово, роз’їдає Слово і людей – чого б сітка не доторкнулась – все знаходиться в її полоні, як у пастці. Якщо цей покров буде знятий з наших очей, тоді ми побачимо духовний світ і фізичний. Кожне Слово, яке сказав Господь, лежить на землі і чекає свого виконання, кожне Слово, яке промовив Господь – буде виконане, виконане, кожна обіцянка, дана Богом, буде виконана. Є тільки одна річ в світі, яка являється незмінною на протязі всього існування часу – це Слово Боже, яке буде сповнено, без жодного винятку. Єдине, що не утверджено, так це те – хто возлюбить Господа настільки, щоб стати Його Нареченою. Якщо не я і не ти, то хтось інший покладе голову на Його плече, якщо не я і не ти, то хтось інший буде слухати Його голос, якщо не я і не ти, то хтось інший буде присутнім на весіллі в ролі Нареченої, якщо не я і не ти, то це буде хтось інший… Яке на світі може бути більше бажання, чим відносини з Господом, який нас сотворив, що є ціннішим, ніж любов Господа до нас, до Своїх дітей, що для нас цінніше, те, що ми отримуємо, чи Той, Хто дає це все. Коли ми навчилися відштовхувати Того, хто дає, коли ми навчилися кусати руку Того, хто створив нас, коли ми рішили насміхатися, не поважати і ненавидіти Того Єдиного, хто не тільки дав нам дихання
Дiти Непорочної
ПУТЬ ПРАВДИ життя, але й продовжує підтримувати це життя, незважаючи на наше відношення до Нього? Як ми могли загубити реальність розуміння, хто є ми і хто є Він? Коли людина дійсно зрозуміє цю істину у своєму серці, тільки тоді ми зможемо вернутися в те місце, звідки впав Адам – в духовний Едем. Едем. Коли впаде ця завіса, яка розділяє Перше Небо від Третього, коли ми без найменшого сумніву і жалю залишимо все, що є на землі, без найменшої болю в серці з тим розстанемося, тоді ми дотягнемося і досягнемо реальності свого завтра в сьогоднішньому дні. Через обман Люцифера Адам і Єва втратили право бути в Божому Саду. Перша пара проміняла спадковість первородства на кусок забороненого плоду. Страх, стид, стид, злість, гіркота, печаль і багато інших духів вселилися в першу пару з єдиною метою – захопити і спотворити їхній розум. Ці духи були направлені Люцифером для знищення пари. Адам загубив себе на своїй роботі, руйнуючи відносини з Євою, та в свою чергу почала їх шукати в іншому місці. Мрія Адама, Єви, змія і Люцифера стала їх прокляттям. Якщо б їхня мрія була направлена на Господа, то вона б стала їх благословінням. Але з того часу, як вони вийшли з Божої Волі в гріх, їхня мрія стала для них прокляттям. Змій, уповаючи на свій інтелект, надіявся стати самим великим серед звірів, бо він був проклятий найбільше серед всіх тварин. Люцифер, бажаючи і мріючи стати Нареченою, тепер змушений їсти прах людини після її смерті. Єва, мріючи вернути
Дiти Непорочної
любов і відношення до неї Адама, тепер повинна була терпіти зневагу, приниження і знущання від законної влади чоловіка над нею. Адам, який віддав перевагу роботі, відчуваючи насолоду від плоду своїх рук, тепер був змушений тяжко працювати, щоб вистарчило на виживання. Коли появилася перша дитина, то вони плакали від щастя. Самі роди тривають декілька годин, але є страх в очікуванні болю. Це ускладнює роди. Бачачи біль Єви, Адам прийшов у повний відчай. Розуміючи, що не може нічим допомогти, він був дуже стурбований, опечалений і розстроєний. Він абсолютно не знав, що йому робити в даній ситуації. Слово Іван означає – придбання, володіння. Це була перша річ, яка належала дійсно їм, тому що вийшла з лона Єви від імені Адама. Поява першої дитини було для Люцифера і демонів щось новим. Вони встановили жорсткі правила для здійснення свого плану, в який входило вселення духів в тіло людини, здійснення одержимості людини злими духами. Коли Адам взяв плід з рук Єви, то повстав проти Слів Бога. Вчинивши цей гріх, наші прародичі самі відкрили двері для входу духів бунту, страху і неспокою.. І духи страху та стренеспокою су негайно заповнили його тіло собою. Образившись на Бога, він навів на себе прокляття, і гіркота ввійшла в серце Адама. Потім він звинуватив Єву і Господа за ті проблеми, які ввійшли в його життя, він був не в змозі признати власний гріх і взяти на себе відповідальність за нього. Дуже скоро непрощення породило бунт, злість, незадоволення і ненависть.
Але Бог залишив людині совість. Совість – це частина бачення, щоб помогти людині найти зворотній шлях до Бога. Совість захищає людину від входження духів, попереджає людину, щоб не робити речей, через які ті духи можуть увійти. Це замок на дверях.. Ціль замка – захистити дух рях і душу людини від входу духів і тримати ці двері закритими, щоб не ввійшло зло і щоб не вийшло добро. Цей замок відкривається для того, щоб в душу могло ввійти все те, що дає Господь або те, що приходить через гріх – від Люцифера. Якщо в результаті постійного гріха, непослуху Богу – совість згорає, тобто стає нечуттєвою, мертвою (людина не відчуває, що грішить) – замок зламаний, двері відкриті і є вільний вхід. Щоб повернути совість до життя (відремонтувати замок), потрібно вручну активувати замоксовість.. Для цього потрібно через совість покаяння і вигнання звільнитися від духів, яким людина дозволила зайти всередину. Нам потрібно відвернутися від спокуси. Ми повинні відвертатися від спокуси кожен раз, коли вона до нас повертається. Коли це робиться, совість відновлюється, замок ремонтується і совість стає активною. Адам отримав шок через те, що повинен був покинути Едем, двері відкрилися і дух гіркоти ввійшов в Адама. Кожен раз, коли Адам згадував про те, що він загубив заради своєї жінки Єви, через свій вільний вибір, він знову і знову відкривав двері. І туди ввійшло непрощення, помста, злість, ненависть, обурення – це все члени царства гіркоти гіркоти.. На початку обмін духів здійснював-
№4(87), 2014 9
ПУТЬ ПРАВДИ ся через статевий акт. Жінка або мужчина під час статевого акту дають дозвіл для входу і обміну духів. Зберігаймо чистоту в шлюбі, тримаючи ложе непорочним. Потім Люцифер розробив входження духів через маніпуляції з ДНК, через хвороби і душевні зв’язки. Але спочатку перехід був тільки через статевий акт. Душевні зв’язки – це воля, думки і емоції, емоції, які з’єднують між собою двох людей або з любов’ю річчю чи твариною. Набожні (релігійні) душевні зв’язки – це обман, це одне з найвищих досягнень Люцифера. Любов, яка зв’язує два серця, це не є одне і теж з душевним зв’язком. Ці душевні зв’язки прискорили процес одержимості людини і привели до того, що потомство відкинуло само бажання коли-небудь шукати НареченогоГоспода. Це був найкращий витвір Люцифера – це була претензія на славу. Через статевий акт дух гіркоти ввійшов в Єву і пошкодив плід Каїна. Цей дух, який знаходився в Каїні в сплячому стані, тільки чекав того часу, коли слова обвинувачення зруйнують замок, щоб цей дух діяв вільно. Совість Каїна згоріла, двері відкрилися, і туди в серце ввійшов дух ревності, ненависті, насилля, вбивства. Вбивши Авеля, дух гіркоти, який жив в Каїні, виконав свою роботу. Каїн мав можливість покаятися, щоб зупинити це прокляте коло, але він цього не зробив. Друга частина тоді вступила в силу, дух вбивства через мутацію назавжди вразив совість Каїна, змінивши ДНК і тепер кожне наступне покоління дітей, які народжуються, отримали схильність до насилля і вбивства.
№4(87), 2014 10
Замок людської совісті із покоління в покоління залишається поломаним. В таких випадках тільки постійна відмова від спокуси, віддача цієї спокуси Господу і постійний вибір праведного шляху поможуть нам відновити порушені функції совісті. Коли звершується гріх, то злі духи немовби мають ключ до замка, і спокуса стає сильнішою за совість, і в людину входять злі духи, приводячи з собою цілу зграю. Так, наприклад, людина, яка має тягу до порнографії, відкриває двері своєї душі для духів таких, як блуд, садизм, насилля, жорстокість, мазохізм, мазохізм, тобто всі види збочення, ці духи деградують особу. Ці духи, знаходячись в людині, при допомозі стимуляції щитовидної залози виробляють гормони, направляючи їх в тому напрямі, в якому вони хочуть, змінюючи темперамент і фізіологію людини посвоєму бажанню. Коли людина чинить гріх і не покається в цьому, тоді дух гріха через мутацію вражає совість настільки, що наступні покоління від цієї людини отримують схильність до цього гріха, тобто людина не відчуває докорів сумління перед чиненням гріха і після його звершення її не мучить совість і те, що вона зробила, вважає нормальним явищем. По спадку ми отримуємо багато злих духів від наших предків, і ці духи тільки чекають можливості проявитися і діяти вільно. Наприклад, дух ненависті, ненависті, який в нас живе, коли нас ображають або забирають від нас те, що цінне для нас, проявляється і діє, і ми тоді людину ненавидимо, а якщо маємо владу, то можемо і зробити
щось з її тілом. Цей дух ненависті переходить в іншу людину, людина його приймає і так іде далі і далі. Негативні слова, сказані на людину, в кінці-кінців відкривають двері і людина, згоджуючись приймати ці прокляття, заключаючи договір з прикріпленими до цих негативних слів духами, дозволяє цим словам і цим духам ввійти в себе. Ці духи з’єднуються з духами, які живуть в людині і діють в ній з роду в рід до того часу, поки це прокляття не ввійде в життя. Люцифер мав просту схему, щоб привести людину до повного хаосу, план його становив два пункти: 1. Відділити людину від Бога 2. Підвести людину до того, щоб вона прокляла себе сама. Якщо це буде, тоді ніколи не буде Нареченої, бо Наречена ніколи не ввійде у свою повноту. Авель, будучи пастухом і маючи багато часу, багато роздумував над світом, про Творця, який все це створив. Він вивчав історії і розповіді про падіння і вигнання людей з Едему. Він про це жалів, але Бога він не ненавидів, на відміну від батька, але також ніколи і не знав Його. Кожна людина, яка родилася і родиться на цій землі, буде слідувати бажанням свого серця, щоб завоювати світ, приборкуючи світ навколо себе, щоб зробити його комфортним і придатним для життя. До гріха Адам і Єва використовували всі 100% свого розуму. Вони бачили і чули видимий світ і духовний світ. Роман
Дiти Непорочної
СВЯТИНІ УКРАЇНИ
СВЯТОМИКОЛАЇВСЬКИЙ МОНАСТИР ОО ВАСИЛІЯН У МАЛОМУ БЕРЕЗНОМУ НА ЗАКАРПАТТІ
Василіянський Святомиколаєвський монастир
У мальовничому місці високо над рікою Уже і селом Малий Березний, яке вперше згадане в документах за 1427 р., десь на початку XVІІ ст., виник невеликий монастирець. Його заснував невідомий чернець із Галичини, ймовірно із Лаврівського Василіянського монастиря. Збудувавши собі келію неподалік від каплиці, спорудженої на кошти графа Гомоная, він започаткував тут чернече життя. У каплиці він відправляв Служби Божі, проповідував науку Божу і навчав сільських дітей грамоти. У монастирський осідок у невеличкому скиті біля каплиці, де
Дiти Непорочної
проживали один-два або інколи й три монахи часто заходили мандрівні ченці. Цей скит з часом став немов переходовою станицею на дорозі галицьких монахів у Срібну Землю. Незабаром сюди на постійне проживання переселилося декілька ченців із Мукачівського монастиря, що в значній мірі посприяло його розбудові. Отож уже в 1742 р., за ігумена Гедеона Пазина, завдяки сприянню Єпископа Гавриїла Блажовського було збудовано кам’яну церкву св. Тройці, а також монастирські приміщення із 18-ма келіями. За ігумена Германа Ториського-Хватала монастир
розбудовують далі – у 1760 р. добудовують друге крило монастиря. У 1764 р., у монастирській церкві встановлюють майстерно вирізьблений іконостас роботи місцевих майстрів. Монастир також розбудовують і в наступні роки: у 1861 р. за ігумена Іринея Зельнія перебудовують церкву і монастир; у 1911 р. роблять капітальний ремонт храму, а територію обителі обгороджують кам’яним муром. Святомиколаївський монастир у Малому Березному у 1926 р. перейняли обновлені Василіяни, які активізували душпастирську і місійну працю – особливо під
№4(87), 2014 11
СВЯТИНІ УКРАЇНИ час відпусту на Зелені Свята та в інші літні празники. Тут у 19281939 рр. завдяки старанням монахів обителі належно утримувалися і функціонували чернечі студії: то гімназійні, то філософські, то богословські. Подальший розвій монастиря був перерваний лихоліттям ІІ Світової війни, а з встановленням радянської влади на Закарпатті монастир взагалі закрили. Остання Служба Божа в цій Василіянській обителі відбулася на Благовіщення, 7 квітня 1945 р. Останнім покинув монастир о. Мелетій Малинич. Монастирські приміщення згодом перетворили на школу-інтернат для розумово відсталих дітей. Місцева комуністична влада планувала знести церкву, але забілили тільки розписи відомого в краю митця Йосифа Бокшая (1891-1975). Іконостас з іконами передали в парафіяльну церкву у с. Перехресне. Монахи повернулися у монастир лише у 1991 р. Першу Службу Божу відправив о. Юрій Краснобродський, ЧСВВ. З часом завдяки старанням Отців і Братів Чину, на пожертвування вірних обитель було відроджено з руїн, а також відремонтовано монастирську церкву. Монастирська церква св. Тройці є монументальною спорудою з двома величними вежами на головному фасаді, які увінчані дзвоноподібними бляшаними шатрами. До східної частини храму прилягають дві апсиди. У церкві встановлено одноярусний іконостас роботи місцевого художника і різьбяра Йосипа Волосянського. У 2000 р. Василіянська обитель у Малому Березному збагатилася безцінним скарбом: вірні передали ченцям цього монастиря – ігуменові о. Павлу Райчиці, о. Борису
№4(87), 2014 12
Краснобродському і о. Мелетію Малиничу – Мукачівську чудотворну ікону Божої Матері. Отож історичні традиції мукачівських Василіян на Чернечій Горі продовжили ченці Малоберезнянського Василіянського монастиря, який, власне, вони у свій час укріпили й розбудували. Із Василіянською обителлю в Малому Березному пов’язане життя і душпастирська діяльність таких відомих Василіян: о. Йоанікія Базиловича (ієромонах, а пізніше Протоігумен, перший історик Срібної Землі – Закарпаття); о. Якима Хоми (Протоігумен та ревний обновник Чину в Закарпатті); о. Степана Решетило (великий Василіянський місіонер й оновник релігійного життя у Срібній Землі); Вл. Павла Гойдича (блаженний мученик за віру Христову), а також о. Анатолія Кралицького (історик, етнограф, письменник) та інших. Мукачівська чудотворна ікона Божої Матері, яка сьогодні знаходиться у монастирській церкві Василіянської чернечої обителі в Малому Березному, має, без сумніву, дуже давню історію. Достеменно відомо, що ця ікона написана в XV ст. у візантійському стилі. Очевидно спочатку вона знаходилася в Царгороді, про що свідчить написана на іконі дата “1453”, тобто рік падіння Константинополя (Царгорода). Після його упадку ця ікона, Одигітрія, з часом опинилася у Ватиканських музеях, де перебувала до 1926 року. Розвій монастирського життя на Чернечій Горі спонукав Святішого Отця Пія XI обдарувати мукачівських Василіян цією старовинною іконою Божої Матері, адже Мукачівська чернеча обитель була призначена виховувати новиків для Чину.
У неділю Всіх Святих – 27 червня 1926 р. – тріумфальна процесія торжественно винесла чудотворну ікону Пресвятої Богородиці на Чернечу Гору, у Василіянську церкву. Чин інтронізації ікони звершив сам Владика П. Гебей, який у своєму листі з цієї нагоди проголосив, що віддає всіх хрисиян Срібної Землі під опіку Пречистої Діви Марії. Цей день золотими літерами вписаний в історію Мукачівської Єпархії і Мукачівської Василіянської обителі, бо Мати Божа взяла під Свій Покров цілий Закарпатський край. Народ нарік цю чудотворну ікону Пресвятої Богородиці “Мукачівською Заступницею”. З того часу багатолюдні відпусти на Чернечій Горі свідчать, що сотні тисяч прочан із цілого Закарпаття з вірою і надією йдуть з поклоном до Небесної Заступниці, щоб припасти до Її стіп, отримати Її благословення, обновитися душею, знайти розраду у життєвих незгодах. Відтоді до мукачівської обителі стали горнутися вірні різних національностей як греко-католицького, так і римо-католицького обрядів. Отже, Святомиколаївська Василіянська обитель на Чернечій Горі стала головним відпустовим місцем у Закарпатті. У Декреті від 17 липня 1926 р. Апостольська Столиця надала Василіянській монастирській церкві право на чисельні відпусти. Відпуст повний на Богородичні свята: Стрітення, Благовіщення, Успіння, Різдва Матері Божої, Покрови, Введення і Непорочного Зачаття (найвеличнішим був Святоупенський відпуст). Крім того, повний відпуст при звичайних умовах (сповідь, Св. Причастя, молитва у наміренні Святі-
Дiти Непорочної
СВЯТИНІ УКРАЇНИ Райчиці, о. Борису Краснобродському і о. Мелетію Малиничу, які добре пам’ятали часи почитання ікони в Мукачівській Василіянській обителі. З відновленням діяльності ЧСВВ в Україні історичні традиції мукачівських Василіян на Чернечій Горі продовжили ченці Малоберезнянської Василіянської обителі, яку, власне, вони у свій час укріпили й розбудували і в якій сьогодні перебуває Мукачівська чудотворна ікона Божої Матері. Володимир Гіщинський
Мукачівська чудотворна ікона Матері Божої (Богородиця Одигітрія, середина ХVст.)
шого Отця) раз на місяць для всіх прочан, що помоляться перед святим Образом. II. Відпусти часткові: 1. 300 днів раз у рік для всіх, хто відвідає ікону Божої Матері, відмовить перед нею молитву; 2. 300 днів щоразу за побожне відмовляння молитви “Пресвята Богородице, Заступнице Мукачівська, сотвори, щоби всі злучилися в правдивій вірі”. Із приходом радянської влади на Закарпаття Мукачівський Василіянський монастир, як й інші чернечі обителі Чину, був ліквідований, монастирське май-
Дiти Непорочної
но пограбоване і знищене. Під загрозою ймовірного арешту – у ніч з 21на 22 березня 1947 р. влада поставила вимогу негайно, протягом години, покинути монастир без будь-яких культових речей. Брат Юліян Мигович все-таки виніс святиню чернечої обителі. Ікона підлягала безумовному знищенню, тому що була подарунком Папи Римського. Спочатку брат Юліян заніс Її до одного села поблизу м. Сваляви, а згодом – в Ужгород, де передав родині Ляховичів. У 2000 р. цю ікону передали Василіянам Малоберезнянського монастиря – ігуменові о. Павлу
Джерела. Лужницький о. Г. Словник Богородичних ікон України // INTREPIDO PASTORI (науковий збірник на честь блаженнішого Патріарха Йосифа Сліпого в 40-ліття вступлення на Галицький престіл. 1.11.1944 р.). – Рим, 1984. – C. 176. Ваврик о. М. По василіянських манастирях. – Торонто, 1958. – С. 234236, 247-248. Історическоє описаніє монастирєй ЧСВВ в Угорщині // Временникь Ставропігійского Института у Львові. – Львів, 1872. – Ч. X. Шематизм іконовь Чина св. Василія Великого Угорскія области на годь 1870 с краткім історическим очерком монастирєй тойже области. – Унгварь,1869 – C. 8. Кралицький о.А. Мало Березнянський монастирь // Листок. – Унгварь, 1890. – №8, 15 апрьля. – C. 92. Решетило о. С. Образ Пресвятої Богородиці, дарований св. Отцем Пієм XI Мукачівському монастиреві // Записки ЧСВВ. – Жовква, 1926 – Т. II. Вип. 3-4. – C. 411-416. Гіщинський В. Чудотворна ікона Божої Матері у Малоберезнянському василіанському монастирі св.Миколая // Календар “Місіонаря”. – Львів, 2003. – С. 335-336. Малий Березний. Монастир ЧСВВ, XVІІ ст. 2.
№4(87), 2014 13
ПІЗНАННЯ ПРАВДИ
ШЛЯХ ДО ДОСКОНАЛОЇ ЛЮБОВІ Святий Іван Кронштадський: “Люби кожну людину, незважаючи на її гріхопадіння; гріхи гріхами, а суть людини все ж таки одна – образ Божий”. Ми повинні старатися частіше пригадувати собі, що суть нашої християнської віри – любов, адже основоположником християнської віри є Cам Ісус Христос, наш Спаситель, який перший нам виявляє цю любов. Він нас навчає любові не тільки словом, але найбільше Cвоїм прикладом, бо помер за всіх грішних людей на Хресті тяжкою смертю з великої любові до людського роду. Коли хтось віддає своє життя за ворогів, це найбільший вияв любові. У книзі “Щирі розповіді прочанина своєму духовному отцеві” є такий вислів: “Той, хто когось любить, упродовж дня безперестанно про нього думає, уявляє його, піклується про нього і під час усіх занять любий друг не виходить з голови”. Отож можемо себе дуже легко перевірити: про кого або про що ми найбільше думаємо чи переживаємо – це і є нашим богом, тобто те, що займає більшу частину наших думок, бажань і відчуттів. Якщо хочемо переконатися, що ми найбільше любимо Бога, то маємо перевірити свої думки, бажання, задуматися над тим, скільки часу думаємо про Бога, молимося і пам’ятаємо про Нього. Бог є Любов і джерело всякої любові,
№4(87), 2014 14
Худ. Йосиф Бокшай (1891-1975)
а нам йдеться про цю правдиву християнську любов. Якось св. Антонія Великого учні запитали: “Отче Святий, хто є добрий?” Святий відповів: “Добрий є тільки Бог”. Тоді учні продовжили: “А хто з людей є добрий?” Відповів їм Святий: “А з людей той добрий, хто є з Богом”. Те саме можемо сказати про християнську любов: хто найбільше може любити? Той, хто є з Богом, адже Бог є джерелом нашої любові. Ще інший духовний учитель Західної Церкви Тома Кемпійський каже: “Любити – значить терпіти”. Св. Силуан: “Чим більша любов, тим більше терпінь у душі, чим повніша любов, тим повніше пізнання, чим гарячіша любов, тим палкіша молитва, чим досконаліша любов, тим святіше життя”. Отож християнська любов тісно переплетена з терпінням.
А що ми повинні терпіти? Якщо приглянутися, то у нашому повсякденному житті є багато терпінь: наші близькі, друзі, знайомі, рідні й найрідніші, мають якісь слабкості, недосконалості, пристрасті, немочі. Щоб насправді любити іншу людину, ми повинні стати вище цього негативу і не прискіпуватися до дрібниць, не дивитися на їх слабкості та немочі. Треба також знати, що людина хоча і має щирі наміри бути з Богом, жити правильним життям, але через свою неміч і несвідомість часто падає в різні гріхи. Отож ми повинні це знати і бути вирозумілими до кожного. Святий монах Партеній, що жив колись у Києві, залишив нам такий мудрий вислів: “Любов до Бога можна розпалити в душі тільки безперервною молитвою”. Знову повертаємося до молитви, яка є матір’ю всіх
Дiти Непорочної
ПІЗНАННЯ ПРАВДИ чеснот. Якщо молитва є матір’ю всіх чеснот, то тим більше вона є матір’ю любові. І коли ми вірою і молитвою поєднані з джерелом любові, яким є Бог, то тоді ми можемо любити цією правдивою любов’ю всіх і все. У Старому Завіті, у розділі “Притчі” (10:12) читаємо: “Ненависть сварки роздуває, а любов гріхи всі покриває”. Коли ми спостерігаємо за поведінкою нашого ближнього, то ми завжди повинні себе перевіряти: а з якої площини я дивлюся на поведінку мого ближнього? Хто б це не був: знайомий, рідний, чоловік, жінка, чи дитина – ми завжди повинні зважати на це. Якщо ми сприймаємо у площині ненависті, злоби, упередження, непрощення, тоді будь-яка найменша провина нашого ближнього здається нам великим гріхом і страшною провиною. Коли ж ми споглядаємо на поведінку наших ближніх у
площині любові, очима любові, то не зауважуємо навіть найбільшої провини, тому що ця любов, яка є в нашому серці, допомагає нам сприйняти будьякі недоліки. Отець Іван Кронштадський говорить:”Людина, озлоблена проти нас, є хворою людиною, потрібно прикласти пластир до серця її – любов”. На сьогоднішній день є багато таких людей – хворих, озлоблених, – які не відчувають правдиву любов, які не пережили правдиву глибоку любов, й ми щодня зустрічаємося, спілкуємося з такими людьми. Ми повинні мати цю любов у серці, щоби допомогти їм пізнати її. Деякі духовні люди стверджують, що сьогодення – це кам’яний вік, однак не тому, що люди працюють кам’яними знаряддями праці, а через те, що в багатьох з них кам’яне серце, серце, яке саме не відчуває любові й не може дати її іншим. Якщо ми
Михайло Шаньков. Вхід у монастир
Дiти Непорочної
вважаємо себе християнами, то пізнати, чи ми є правдивими учнями нашого Великого Вчителя можемо тільки на основі любові: глибиною та величиною любові, лагідності та смирення ми можемо визначити, чи ми є правдивими християнами, свідками правдивої любові. Старець Силуан: “Хто любить ворогів, той швидко пізнає Господа Духом Святим, а хто не любить – про того не хочу й писати, бо шкода його, адже він мучить себе та інших і Господа не пізнає він”. Звичайно, що любов до ворогів є вже більш досконалою любов’ю, є даром від Бога. До рога до такої великої досконалої любові, коли любимо навіть ворогів, розпочинається з азів: кожного дня ми маємо нагоду комусь стерпіти, когось пробачити, до когось проявити любов чи словом, чи ділом, за когось помолитися. Отже, якщо ми будемо працювати над собою, творити маленькі діла любові, то з Божою поміччю ми зможемо незабаром осягнути досконалу любов, коли будемо прощати всім і все, також зможемо полюбити своїх ворогів. Тут є важливий момент, який ми повинні знати: щоби полюбити людину правдивою любов’ю, нам слід сповнити одну умову – простити. Пригадаймо собі фрагмент з Євангелії, коли апостол Петро приходить і запитує: “Господи, чи до сімох разів маю прощати моєму ближньому?” А Ісус поглянув на Петра і каже: “Петре, не кажу тобі сім разів, але говорю тобі сімдесят раз по сім”. Ісус Христос не прагнув,
№4(87), 2014 15
ПІЗНАННЯ ПРАВДИ щоб апостол Петро підрахував, скільки буде сімдесят разів по сім – мовляв, якщо стільки разів простив, то пізніше можеш вже і не прощати, – а цими словами Господь наголосив, що потрібно постійно прощати своїм ближнім. Прощенню нас навчають з самого дитинства, зокрема, цьому навчає нас молитва “Отче наш”. І коли задумаємося над словами цієї молитви: “і прости нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим”, то зауважимо, що Господь вказує нам на те, що Він нам настільки прощатиме, наскільки ми прощатимемо нашим ближнім. Без прощення не можна уявити собі правдиву любов, тому що камінь злоби-образи, який засів у нашому серці, ніколи не дасть нам правдиво любити нашого ближнього. Прощати маємо дуже багато: коли хтось нам щось скаже погане, зробить кривду чи різким холодним поглядом завдасть душевну рану (коли в нас уже є якесь упередження чи озлоблення на цю людину). І що тоді відбувається? Західно-європейський харизмат Томаш Форест описує це так: “Та людина, яка нас образила, властиво вже не людина, а наш ворог, вона стає центром нашого життя. Коли надворі падає дощ чи сильний мороз, у нас з’являються думки: “Щоб він або вона на цьому дощі змокли чи на цьому морозі змерзли тощо”. Це відбувається тому, що в визначений момент ми не зробили зусилля, щоби зрозуміти іншу людину, простити її, отож злоба сидить у нашому серці й нас спонукає, щоб ми погано думали, бажали
№4(87), 2014 16
і відчували. Людина, яка вміє прощати і прощає, є найбільш здоровою як духовно, так і фізично, тому що образа, ця негативна енергія, яка є в її серці, більше не шкодить їй, більше не роз’їдає її душу. Коли ми прощаємо, то скидаємо зі себе тягар, а отже можемо любити свого ближнього. Ми можемо багато говорити про прощення, на словах це легко, але коли насправді потрібно це зробити, то це нелегка справа. Коли ви усвідомите, що у вас є якась образа, озлобленість у серці і вам важко простити, тоді звертайтеся до Євагелії від Івана: “Без Мене ж ви нічого чинити не можете” (15:5).. Спаситель нагадує нам, (15:5) що без Божої помочі, Божої благодаті ми нічого доброго не можемо зробити, зокрема якщо це стосується любові, прощення. Потрібно більше молитися, щоб Господь дав нам глибше розуміння ситуації, дав силу, щоб ми могли цю особу простити і згодом полюбити. Багато про християнську любов у Євангелії, а також у посланнях пише апостол Йоан Богослов. Отож нам потрібно частіше перечитувати Євангеліє від Йоана, а також послання, в яких улюблений учень Христа пише, що Бог є правдива і велика Любов. У житті св. Йоана Богослова, який помер у дуже похилому віці (Він мав 101 рік і не міг уже ходити на зібрання християн, учні носили його на руках), руках), читаємо, що він постійно повторював: “Дітоньки, любіть один одного”. Учні дивувалися, запитуючи: “Отче Святий, чому ти постійно говориш ті самі слова?” Він
пояснив, що в тих словах – суть християнства. І справді, за цим визначають, чи ми є правдивими учнями Христа, правдивими християнами. Отці Варсонофій та Іван: “Коли відчуваєш холодність – приклич но Бога, розігріє Він твоє серце любов’ю досконалою”. Звичайно, ми повинні багато знати про любов, тому що це є основа нашого християнського життя, але ми повинні також знати шлях до правдивої християнської любові: покаяння, молитва, піст, духовна боротьба. Можна багато розказувати про любов, навіть зовні створити картину приязні, але правдива любов походить лише з серця. Коли в наших серцях є гордість, гнів, заздрість, агресія та інші пристрасті, то як там може бути правдива любов? Св. Теофан Затворник зазначає, що ті богослови, які говорять тільки про любов, те, що все повинно бути в любові, але нічого не згадують про покаяння, боротьбу з гріхом, молитву, очищення від пристрастей, слідують неправильним шляхом. Якщо відсутнє покаяння, смирення, очищення серця, ми не можемо любити інших правдивою християнською любов’ю. Св. Авґустин стверджує: “Коли мовчиш – мовчи з любові. Коли говориш – говори з любов’ю. Коли виправляєш – виправляй з любові. Коли вибачаєш – вибачай з любові. Май завжди в глибині серця корінь любові, з того кореня виростуть тільки добрі справи”. о. Теофан Гето
Дiти Непорочної
ÑÂßÒÈͲ ÃÀËÈ×ÈÍÈ
Ô³ãóðà Ìà𳿠íà ì³ñö³ Ïðåñòîëó çðóéíîâàíî¿ ö. Ïîëîæåííÿ Ðèçè Ïðåñâÿòî¿ Áîãîðîäèö³ ó Ïëóãîâ³
Á³ëÿ äæåðåëà ö³ëþùî¿ âîäè ó Ïëóãîâ³
Ìîãèëà î. Àíòîí³ÿ Ðàéøåíáåðãà, ì. Òåðíîï³ëü
Ìîãèëè ìîíàõ³â íà Ìèêóëèíåöüêîìó öâ-ð³. ì. Òåðíîï³ëü
18
ÑÂßÒÈͲ ÃÀËÈ×ÈÍÈ
Äîë³øíÿ öåðêâà ñâ. Ïàðàñêåâè (ñ. Ïëóã³â Çîëî÷³âñüêèé ð-í Ëüâ³âñüêà îáë.)
Îáðàçè ²ñóñà òà Ìà𳿠ç öåðêâè ñâ. Ïàðàñêåâè, ÿê³ â ÷óäåñíèé ñïîñ³á â³äíîâèëèñÿ ó 1942-1944 ðð.
17
Ôðàíñ³ñêî äå Ñóðáàðàí (1598 – 1664). Áëàãîñëîâëÿþ÷èé Ñïàñèòåëü
Îáðàç Ìàòåð³ Áîæî¿ Ñåìèñòð³ëüíî¿
Ôðàíñ³ñêî äå Ñóðáàðàí (1598 – 1664). Áëàãîñëîâëÿþ÷èé Ñïàñèòåëü
Îáðàç Ìàòåð³ Áîæî¿ Ñåìèñòð³ëüíî¿
ÑÂßÒÈͲ ÃÀËÈ×ÈÍÈ
Ô³ãóðà Ìà𳿠íà ì³ñö³ Ïðåñòîëó çðóéíîâàíî¿ ö. Ïîëîæåííÿ Ðèçè Ïðåñâÿòî¿ Áîãîðîäèö³ ó Ïëóãîâ³
Á³ëÿ äæåðåëà ö³ëþùî¿ âîäè ó Ïëóãîâ³
Ìîãèëà î. Àíòîí³ÿ Ðàéøåíáåðãà, ì. Òåðíîï³ëü
Ìîãèëè ìîíàõ³â íà Ìèêóëèíåöüêîìó öâ-ð³. ì. Òåðíîï³ëü
18
ÑÂßÒÈͲ ÃÀËÈ×ÈÍÈ
Äîë³øíÿ öåðêâà ñâ. Ïàðàñêåâè (ñ. Ïëóã³â Çîëî÷³âñüêèé ð-í Ëüâ³âñüêà îáë.)
Îáðàçè ²ñóñà òà Ìà𳿠ç öåðêâè ñâ. Ïàðàñêåâè, ÿê³ â ÷óäåñíèé ñïîñ³á â³äíîâèëèñÿ ó 1942-1944 ðð.
17
ГОЛОС МАРІЇ
ЩЕ БУТИ ІЗ ВАМИ
“Дорогі діти! Всемогутній дає Мені ласку ще бути з вами і провадити вас у молитві дорогами миру. Ваші серця і душі прагнуть миру, любові, прагнуть Бога і Божої радості. Тому, дорогі діти, моліться, моліться, моліться – і в молитві виявите життєву мудрість. Благословляю вас усіх і заступаюся за кожного з вас перед Своїм Сином, Ісусом. Дякую, що відповіли на Мій заклик” (25 червня 2014 року). Царице Миру! Дякуємо Тобі за 33 роки Твого перебування з нами і заступництва. Матінко і Царице Миру, якою ж великою є Твоя вдячність Богові за те, що Він дозволяє Тобі ще перебувати з нами! Ти також нам нагадуєш, що на-
Дiти Непорочної
стане час, коли Твої об’явлення і послання припиняться. У сьогоднішньому посланні Ти називаєш Бога Всемогутнім і наголошуєш на тому, що Він дає Тобі ласку, бути ще з нами. Це слово «ще» спонукає нас більше цінувати Твою присутність і турботу про нас. Уважніше прислухатися до Твоїх послань. Жити з Тобою. Відкривати Тобі своє серце, поручати Тобі свої труднощі та проблеми, прагнути Твого провідництва. У сьогоднішньому посланні Ти кажеш нам, що Бог дає Тобі ласку, бути ще з нами, щоб провадити нас у молитві дорогами миру миру.. Ще 26.06.1981 р. ((вв день Свята Найсвятішого Серця) Серця) Ти вдруге з’явилася Марії Павловіч, кажучи: “Мир, мир і тільки
мир”. Ти мала з Собою Хрест мир”. і, плачучи, двічі повторила: “Між Між людиною і Богом, а також між людьми повинен встановитися мир”. мир”. Ти виразно зазначила, що прийшла у цей світ як Цариця Миру. У Своїх посланнях Ти відкрила, що джерелом усякого неспокою у світі та родинах є неспокій людського серця. Отож через Свої послання і конкретні вказівки, які у них містяться, Ти хочеш вивести нас на дороги миру. Я – з вами. Ти заохочуєш нас до витривалої і безнастанної молитви. Адже мир є водночас даром і завданням. Дякуємо Тобі, що оживляєш нас у кожній молитві, зокрема, під час молитви на вервиці. У кожному Таїнстві
№4(87), 2014 19
ГОЛОС МАРІЇ
Фігура Матері Божої на горі Подбрдо, Меджугор’є
Вервиці ми переживаємо Твою присутність і присутність Ісуса. Як і люди, які виступають у кожному Таїнстві Вервиці, ми теж сьогодні прагнемо миру і любові. Під час цієї молитви переживаємо любов Отця, силу Ісуса Відкупителя і натхнення Духа Святого. Під час цієї молитви відкидаємо злі нахили і спокуси диявола. Коли ми молимося, у нас наново відживає Слово Боже, призабуте у щоденних життєвих клопотах. Ці клопоти затуляють від нас Бога, відволікають і спричиняють те, що надто мало про Нього думаємо, надто мало з Ним розмовляємо, натомість, усе більше переймаємося турботами, намагаючись вирішити все своїми силами. Наша любов остигає, довіра до Бога втрачається, а з’являються вто-
№4(87), 2014 20
ма, знеохочення, нудьга – так ми втрачаємо Божу радість. Дух і тіло слабнуть. Дочасні справи, навколишній світ і спокуси сатани пригнічують бажання нашого серця і душі, гасять прагнення Божої любові й Божої радості. Щоби ці найважливіші бажання не завмерли в нас цілком, Ти, Матінко, кажеш: “М “Мооліться, моліться, моліться – і в молитві виявите життєву мудрість”.. Під час молитви мудрість” наше серце і душа пробуджуються. Ми починаємо прагнути Бога, Його миру, Його любові й радості. Починаємо прагнути вічного щастя у Небі і знову розуміти, що в цьому житті є найважливішим. У Книзі Мудрості читаємо: “Мудрість пресвітла й нев’януча, – легко ті її лицезрять, які люблять її,
і знаходять її ті, які її шукають. Хто її прагне, тим вона наперед дає себе пізнати. Хто вранці вибирається до неї, той не буде трудитись: сидьма застане її під дверима своїми. Над нею роздумувати – обачності вершина. Хто з-за неї не досипляє, той незабаром безтурботний буде. Сама ж вона скрізь ходить та шукає тих, що гідні її, і на стежках з’являється їм приязно та йде назустріч кожній їхній думці” (Муд. 6, 12-16). Отож не слід шкодувати часу на молитву, навіть якщо доведеться вставати спозаранку, щоб віднайти мудрість під своїми дверима. Маріє, Матінко наша, Ти перша серед людей на шляху молитви досконалим способом відкрила Божу Мудрість у людському житті. Ти знаєш, як насправді ми потребуємо життєвої мудрості у сучасному світі. Коли стільки фальшивих теорій, спокус, релятивізму та гріха – Ти, Матінко, хочеш, щоб ми мали життєву мудрість, і звертаєш нашу увагу на молитву, що є шляхом для її здобуття. Благослови всіх нас витривати у молитві та плеканні відвічних прагнень. Без Твоєї допомоги ми будемо не в змозі це вчинити. Ось чому Ісус дав нам Тебе за Матір. Дякуємо за Твою любов, за те, що невтомно заступаєшся за кожного з нас перед Ісусом, Твоїм Сином.. Сьогоднішнє послання, у ном 33-тю річницю, спонукає нас дякувати Тобі за Твою присутність, Твою науку, якій нас
Дiти Непорочної
ГОЛОС МАРІЇ навчаєш і виховуєш, за Твої послання, благословення і молитви за нас. Наука Твоя є дуже простою: перебувати з Богом, з Тобою, молитися і жити всім, що отримуємо в молитві. У 33-тю річницю Своїх об’явлень відроди серед нас молитву, читання і роздумування над Святим Письмом, щомісячну сповідь, глибоке переживання Божественної Літургії, адорації, посту і самозречення, як і прагнення допомагати іншим згідно із Твоїм закликом: “Закликаю вас, щоб своїм миром ви допомогли іншим прозріти і почати шукати миру” (25.09.1986). Царице Миру, ми разом із Тобою дякуємо Всемогутньому за те, що ще можеш бути з нами, щоб ми могли пильно Тебе слухати і втілювати Твої поради. Царице Миру, порятуй цей світ і людство від гріха, неспокою та знищення. Царице Миру, через молитву виведи нас, наші родини, нашу Батьківщину і світ на дороги Божого Миру. Амінь.
з вас. Я є з вами і, разом зі святими та ангелами, заступаюся за вас. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик” (25 липня 2014 року). Царице Миру! Ти промовляєш до кожного із тих, хто читає Твої послання: “Ви не розумієте, які великі ласки посилаються вам у цей час, коли Всемогутній дає вам знаки, щоб ви відкрилися Йому і навернулися”. навернулися”. Відтак, потрібно задуматися над тим, чому я не усвідомлюю ваги тих Божих знаків, бо від того, чи я їх помічаю і як я їх розумію залежить те, чи я отримаю ласки, про які Ти, Царице Миру, говориш. Бог виявляє знаки для мене, для моєї родини, моєї Батьківщини, для світу. Коли востаннє я бачив такий знак? Що це було? Чи вплинуло це
на мене? Чи я цим перейнявся? Чи роздумував над тим, що я побачив, пережив? Наскільки глибоко цей, Богом об’явлений знак, запав у мою свідомість? Навіщо існують знаки? Всевишній посилає нам знаки, щоб ми відкрилися Йому і навернулися. Щоб відкрити те, що є закрите! Що у мені є закритим? Закритим є моє серце! Серце може закритися перед Богом і перед людьми. Я можу бути закритим у собі, у своїх намірах, звичках, щоденній рутині, знеохоті. Я можу бути егоїстичним та егоцентричним. Так само мій розум може закритися перед Божим об’явленням, перед Його правдою та світлом, перед Його Провидінням. Я можу просто не ставити перед собою таких важливих питань. Можу дозволити, щоб медіа, оточення,
ВСЕМОГУТНІЙ ДАЄ ВАМ ЗНАКИ “Дорогі діти! Ви не розумієте, які великі ласки посилаються вам у цей час, коли Всемогутній дає вам знаки, щоб ви відкрилися Йому і навернулися. Поверніться до Бога і до молитви, і нехай у ваших серцях запанує молитва, щоб Дух Святий провадив вас і спонукав до щораз більшої відкритості Волі Божій і Його плану щодо кожного
Дiти Непорочної
Хрест на горі Кріжевач, Меджугор’є
№4(87), 2014 21
ГОЛОС МАРІЇ популярні погляди маніпулювали мною… Так само закритою на добрі рішення, на вибір добра, на зусилля задля Неба може бути моя воля… Закритими до цього можуть бути і моя родина, спільнота, батьківщина. Бо так само і світ показує нам знаки і закликає зануритися у нього! Гроші кажуть: іди за мною! Реклами спокусливо підмовляють: повір мені! Спокуси шепочуть: іди за тим, що приємне, легке, просте, смачне! Не задумуйся – споглядай бездумно! А Ти, Матінко, ось уже 33 роки приходиш, щоб пробудити нас, відкрити нам очі і вуха. Подібно, сучасні події у світі часто є вкрай тривожними, що свідчать про жорстокість зла, можуть бути знаками остороги перед сатаною і його гидким обличчям, про що Ти говориш у інших Своїх посланнях. Поміж великими знаками є помітні прекрасні знаки у щоденному житті: хтось із близьких пішов до сповіді; чудові і чисті очі дитини; плач дитини, вгамований материнською любов’ю; спрагле серце дорослої людини, заспокоєне у Богові; сповідальниця є знаком Божого прощення і оздоровлення від наших ран; Освячені Дари в дарохранительниці волають до мене: як добре, що ти прийшов, я чекав на тебе. Поверніться до Бога і до молитви, та нехай у ваших серцях, родинах та спільнотах запанує молитва. Допоможи нам, Матінко, повернутися до Бога і молитви, чувай над
№4(87), 2014 22
нами, щоб ми кожного дня жили в присутності Божій і все Йому поручали… Нехай у наших серцях запанує молитва! Що значить бути під пануванням молитви? Це неначе вихід, вихід із неволі єгипетської в Обіцяну землю; це – вихід із неволі гріха, порожнечі, неспокою у свободу і життя в благодаті. Бути опанованим молитвою означає перебувати в єдності з Богом. Під час молитви наше серце огортає мир і Божа любов. Коли стаємо до молитви з довірою, тоді Бог вириває нас зі світу неспокою, небезпеки, нападів злого духа та пригортає до Свого Серця. Тому-то в цих часах конфліктів, нищення родини, дітей, молоді, атак на ненароджене життя, приймімо слова нашої Матері про повернення до Бога і молитви, як великий скарб і програму дій на кожен день, як ковчег порятунку для наших сердець, наших сімей і наших спільнот. Нехай ми самі станемо безперервною молитвою. Нехай молитва буде найважливішою справою нашого життя. Щоб Дух Святий провадив вас і спонукав до щораз більшої відкритості Волі Божій і Його плану щодо кожного з вас. Для кожного в житті дуже важливою є мотивація. Один студент хоче стати лікарем, щоб допомагати хворим і терплячим, інший – щоб добре заробляти. Пресвята Матір, яка у Своїх посланнях часто згадує роль Духа Святого у нашому житті, прагне, щоб Він показав
сьогодні справжню мету нашого життя і подав спонуку до пошуків Волі Божої і Божого плану для кожного із нас. Він веде нас, наділяючи дарами, необхідними для виконання Волі Божої і Божих задумів. У цьому дивовижному переході від світу гріха, неволі, приниження, деградації та смерті до Обіцяної землі, Царства Божого у Святій Церкві, ми не полишені самі на себе. Я є з вами і, разом зі святими та ангелами, заступаюся за вас. Віримо Тобі, Матінко, і переконуємося у правдивості Твоїх слів. Дякуємо Тобі, Матінко, що пробуджуєш нас до прочитання всіх знаків Божих – тих, які приємні та тих, які попереджають про небезпеку, оскільки часто страх може допомогти нам опам’ятатися. Молися за нас, грішних, про ласку відкритості та навернення, щоб ми навернулися від «не маю часу» до «шукайте перше Царства Божого, а все інше вам додасться». додасться». Віддаємо наші серця, родини і спільноти під владу молитви. Духу Святий, відкрий наші очі, щоб бачити, а наші вуха, щоб слухати; щоб ми бачили знаки Божі, бачили і чули Волю Божу. Ти Сам поведи наші серця, наші родини і спільноти під владою Твоєї молитви у нас. Маріє, дякуємо, що Ти є з нами. Разом з ангелами і святими молися за нас. Допоможи виконати Твоє послання. Амінь. о. Євгеній Сьпйолек
Дiти Непорочної
ОКРУШИНКИ ЛЮБОВІ
ВІТАЮ, ГОСПОДИ, НОВИЙ ДЕНЬ, ЯКИЙ ТИ НАРОДЖУЄШ ДЛЯ МЕНЕ…
Худ. Михайло Шаньков. Христос у Гефсиманському саду
Лист читача “Дорога редакціє, я вже впродовж тривалого часу хочу знайти для себе духівника, який би допоміг мені вирішити мої сумніви, тривоги та розчарування, допоміг вийти з духовної апатії, байдужості, безсонних ночей, терзань совісті, гріха… Хочу навчитися любити Ісуса, але як це зробити і з чого почати я не знаю. Може, ви щось порадите, хоч якесь живе слово скажете…”. З повагою Г. Б. Насамперед, дорога християнська душе, Вам потрібно повірити в те, що Бог живе і Вас любить, турбується про Вас і хоче Вам допомогти, бо Ваша духовна апатія, самотність і байдужість породжені духом світу, тому, як сказав ігумен Никон “ніколи не приймайте духу світу – ні мірил його, ні правил, ні образів, ні обіцянок, ні вигод – нічого, що дає світ. Дух світу розтліває чистоту Церкви”. Однак, щоб Ви цілим серцем увірували в Господа і випробували себе, Вам слід пізнати Його, пізнати Його живе Слово з Євангелії: “Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подя-
Дiти Непорочної
кою. І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі” (Флп. 4, 6-7). Одночасно в цей важкий духовний період у Вашому житті Ви повинні припинити мучити себе, а, навпаки, постаратися відкрити своє серце назустріч Серцю Ісуса. Станьте просто “маленькою дитиною” в Його обіймах Любові, йдіть до Сповіді та просіть у Нього, щоб послав Вам доброго сповідника, бо може наступити такий час, коли живі будуть заздрити мертвим, коли буде неможливо знайти живого священика. І як бути тоді?.. Чи ми це усвідомлюємо, чи готуємося до терпіння, завершення свого життя? Почніть усе з молитви, щоб Господь дав вам істинне покаяння і відданість Божій Волі. Один монах так сказав про цей стан духу: “Чому ми так всіляко мучимося: дратуємося, сваримося, журимося, осуджуємо..? Тому що не віримо словам Самого Господа. Якщо би вірили Йому, то все робили би спокійно, мирно, з молитвою. Що по силі, те й робили би, а решту покладали би на милість Божу, тоді й діла зовнішні легше би налагоджувалися, і безнастанно творився би дім духовний. А ми обов’язково хочемо зробити те і те, а якщо не можемо, то починаємо роз’ятрюватися, звинувачуємо
№4(87), 2014 23
ОКРУШИНКИ ЛЮБОВІ одне одного і розорюємо свій духовний устрій. Чи не краще сповнювати Волю Божу, тобто скеровувати всі сили на збереження миру зі всіма, на виконання у всьому Волі Божої, роблячи по силі та для тіла. Якщо буде якась недостача у необхідному, то потрібно потерпіти заради Бога. У свій час Господь надолужить цей брак, бо правдиве Слово Боже: “Все прикладеться тому, хто шукає насамперед Царства Божого”. І далі: “Духовний мир осягається духовним діланням, а не розмовами чи читанням тільки. В Євангелії розкриті всі таємниці душі людської, показаний путь в Царство Боже, показані нагородження та покарання, розкрито багато тайн позагробового життя, але осягаються вони не читанням, і навіть не молитвою, а виконанням заповідей… та “триманням в собі Слова Божого…”. І ще одна порада, але вона буде виключно на Ваш розсуд. Якнайчастіше відмовляйте цю старовинну католицьку молитву на годину смерті: Мати Божа Неустанної Помочі, виєднай мені ласку отримати повний відпуст у хвилині моєї смерті. Найсвятіше Серце Ісуса, Непорочне Серце Марії, Вам жертвую той день як адорацію і винагородження за гріхи мої, за гріхи моїх рідних (імена) та всіх людей. 3 р. Богородице Діво… О Матінко Найсвятіша, Охорони мене від гріха смертельного в цей день. Допоможи мені зберегти Освячувальну Ласку. Амінь. Повний відпуст гріхів Дорога християнська душе, цей повний відпуст є одним із найбільших дарів Милосердя Божого, який людина може щоденно отримати і жертвувати за померлих. Це велике діло милосердя може осягнути кожний християнин, лише треба бажати і просити про Бога це. Повний відпуст – це прощення Богом людині всіх дочасних кар. Хто отримає повний відпуст для себе, той уникне чистилищних кар. Хто отримає повний відпуст за померлих, той спасе душі з Чистилища. Проте, щоб отримати повний відпуст, необхідно дотримуватися певних умов Святої Церкви, а саме:
№4(87), 2014 24
1. Достойне прийняття Тіла Господнього після доброї Св. Сповіді. 2. Вільність від прив’язання до будь-якого гріха, навіть легкого. Потрібно припинити в майбутньому добровільно і свідомо повторювати гріхи тяжкі і легкі, тобто не можна в собі толерувати погані призвичаєння чи добровільно тривати в якому-небудь налозі. Відсутність такої вільності від гріха виключає можливість отримати повний відпуст. 3. Виконання визначених вимог для отримання повного відпусту включає деякі з них, котрі можна виконувати щоденно за своїм вибором, зокрема: а) щоденне читання фрагменту зі Св. Письма; б) відмовляння однієї Таємниці Вервиці самостійно або з кимось в церкві, каплиці чи іншому місці; в) адорація Найсвятіших Тайн упродовж півгодини в храмі, каплиці, навіть тоді, коли Христос не є виставлений у монстранції; г) відправлення Хресної Дороги в храмі, каплиці чи на відпустових місцях, де є Хресна Дорога; д) молитва в намірі (інтенції) Святішого Отця: Отче наш… Богородице Діво… Слава: І нині: Як полюбити Ісуса? Ґабріелла Боссі (9 вересня 1948 рік): рік): – Господи, мучить мене думка, щоб Тебе полюбити, однак я не вмію Тебе любити. Ісус: – Я є простим. Люби Мене просто: коли поміщаєш Мене у свою думку з жалем, що не вмієш робити того краще, – тоді любиш Мене. Мене. Коли ділаєш більше з обов’язку, ніж з уподобання, – тоді любиш Мене. Мене. Коли понижуєшся у своїх очах і перед іншими, – тоді любиш Мене. Мене. Коли хочеш молитися і оплакуєш неуважність, яка тебе опанувала, – тоді любиш Мене. Коли шукаєш слів, не виражаючи своїх прагнень, – тоді любиш Мене. Коли перепрошуєш за слово, яке ранить; коли пробуєш уже опустити все, як у день смерті; коли посилаєш свою думку поміж ангелів і святих, немов би випереджаючи свій прихід; коли вечором прикликаєш свій завтрашній ранок, котрий нас поєднає, – тоді любиш Мене. А це цілком відмінне від того, що ти вважаєш, що повинна вчинити, аби осягти улюблення Мене. О донечко, поволі вставай зі своєю любов’ю, яка стає щораз простішою в Моїй Присутності. Знаєш добре, що Я є тут завжди. Ґабріелла Боссі (30 вересня): вересня): Повертаючись з прекрасної осінньої прогулянки, я із здивуванням вдивлялася в хмари, які були схожі на голови гігантських тварин. – Господи, вони так прекрасні, немов би були Твоїми першими творіннями.
Дiти Непорочної
ОКРУШИНКИ ЛЮБОВІ Ісус: – Однак кожний день є першим творінням. Жодний не є подібним до іншого. Створюю неустанно. А все це, власне, є для вас. Коли б Я вас не підтримував під час життя, то ви вже не існували би. Чи будеш Мене любити, щоб подякувати Мені за це? Це творення вашого тіла; ваша здатність мислити породжена Моєю неустанною любов’ю. Послуговуйся тим і тим, щоб віддавати хвалу, але так, ніби ти розпочала співати під час свого народження, щоб його завершити лише з надходженням смерті й наново піднятися у вічності. Чи ти бачила погляд того батька, який слухав пісню, написану для нього? Усміхався до малого з великим прагненням обняти його руками. Це був тільки отець земний: він не дав йому його душі. Ваш Отець Небесний дає життя вашій душі. Він є вашою душею. Ти є Моїм подихом: даю тобі його щомиті. Мій подих – це Моя Любов. Прийми його з палким прагненням, щоб жити задля того, аби Мене любити. Молися за тих, які приймають Мої Дари, не бажаючи Мене знати, любити і служити Мені! Однак вони не існували б вже, коли б Я їх не підтримував у житті. Чекаю також і на них… О, молися, щоб використали нагоду повернутися до Мене. Прагну їх завжди: нехай прийдуть до Мене! І як цілковито маленькі нехай Мені скажуть: “Перепрошую, вже більше не буду…, а все буде забуте. І Небо буде готуватися до великого свята. О, коли б ви тільки знали!... Свято Мого Серця буде ще більше. О, чуйносте Бога! Стою на долині сходів вашого життя і прислухаюся, чи ваші кроки наближаються чи віддаляються назавжди…” Ґабріелла Боссі (21 жовтня) жовтня):: – Власне помер священик, який упродовж деякого періоду мого життя був моїм духовним керівником і благословення якого я відчувала. Ісус: – Повір, що Мої діти перебувають з’єднані в Мені так, як члени тіла посідають биття серця. Є насліддя духовне, яке подає руки через стінки гробу. Все переходить через Мене і є на славу Отця. А це з’єднання, яке триває поміж живими і померлими, є таким великим тільки тому, що всі належать до однієї родини, є з одного дому – Дому Отця; з тієї самої Крові Моєї, яка тече в усіх… Будьте поруч з вашими померлими. Вони є біля вас. Збільшуйте вашу довіру. Піднесіться понад скупістю міри земної. Замешкайте в лоні Бога. Частіше втрачайте з очей цей світ, який не може вас затримати, бо прямуєте до вічності. О Моя доню! Коли будеш знати… тоді зрозумієш похвальні пісні благословенних і їхню радість під час привітань подяки! Заслужити на те, щоб Мене бачити? Нехай це буде твоєю постійною думкою, твоїм таємним
Дiти Непорочної
прагненням. Говорю таємним, бо є ще слабким. Проси Мене про його зростання в тобі, щоб ті, які до тебе наближаються, бачили немов би його відблиск і зрозуміли ціль кожного дня, котрий починається. А коли закриваються твої очі, прагни, щоб відкрилися тільки на Мене, твого дуже лагідного, дуже люблячого Спасителя. Свята година Ісус (27 жовтня) жовтня):: На Ангел Господній співають: “І оселилося між нами”. – Завжди живу поміж вами. Бачиш Моє місце в оселі – Кивот? Чекаю на вас. Світ визначає якийсь день прийняття. Для Мене кожний день є Моїм днем. Хіба ти не переконана, що в Мене всього достатньо? І трапез, і Духа, і почуття, і дарів Моєї Ласки. Ви є прийняті без очікування. Це Я чекаю. Знаю таких, які ніколи не прийдуть. Не говорю: не прийшли до Моїх Стіп, щоб визнати свої провини. Говорю: не прийшли навіть сказати Мені: “Добрий день”. Інші приходять сюди у зв’язку з деякими церемоніями, але взагалі не думають, що Я є тут, готовий їх вислухати. Відходять так, як і прийшли. Ніщо в них не тремтить. Відпроваджую їх сумним поглядом. Це Мій смуток Саду Агонії… Ти, яка приходиш щодня до Мого Дому, промовляй до Мене за них, аби віддали Мені своє живе тіло, свої здібності та цілу свою особистість, допоки в останній раз не увійдуть у храм на руках своїх близьких, тобто на катафалку. О, як Я зумію прийняти їх і відповісти на їхнє довір’я! Маю інше місце замешкання – це ваші душі у стані ласки, в стані Моєї Присутності у вас, бо ласка – це Я. Хто ж висловить Мою радість, що Я є там улюблений? Навіть тільки трішки улюблений…? Чи знаєш, що це означає відчувати Себе в якійсь душі, як у Себе? Бути в ній очікуваним, найулюбленішим, найзрозумілішим, тим, хто наказує, окрім того, що Я особливо схильний чинити все, чого прагне душа, яка живе тільки для Мене. О дорога душе, радісна, яка прагне подобатися Мені, прагне Мене слухати з нетерпінням, бажає збільшити свою любов, яка здається їй такою малою, такою вбогою, такою непевною, такою слабкою, такою лякливою, яка боїться вчинити вчорашні помилки. Дорога душе… Замкни всі входи до нашого дому, щоб уже не чути виття вовків. Забудь про землю і її незначні справи й у місці найбільш віддаленому, яким є ядро серця, промовляймо мовою, лише нам властивою: без слів. Редакційна
№4(87), 2014 25
ІСТОРІЯ ТА ЧАС
Вид на горішню церкву у Плугові
АПОСТОЛИ УКРАЇНИ
Історія одного образу У Неділю Божого Милосердя був виставлений образ Ісуса Милосердного (див. ст. 27), який намалював Йосип Тереля (1943-2009). Загалом усі образи цього митця мають великі ласки, що спливають з Неба. Власником цього образу є Мирослав Даукша, який був близьким приятелем Йосипа Терелі впродовж 25-ти років. Образ був намальований на прохання Мирослава. Йосип Тереля малював його впродовж двох років, керуючись вказівками св. ФаустиниКовальскої. Сам художник не здобув жодної художньої освіти, всі його образи були написані під впливом візій, які він отримував з Неба. Йосип Тереля був візіонером і великим містиком, він неодноразово особисто зустрічався з Папою Іваном Павлом ІІ і виконував його таємні доручення (вісімнадцять разів їздив з листами від Папи до Архієпископа Марселя де Лефебвра і відвозив відповіді Папі). У дев’ятнадцятирічному віці за відкрите визнання католицької віриТерелю засудили на 23 роки важких таборів у Росії, з яких вже майже ніхто не виходив живий. Зокрема, в концтаборі він був засуджений
№4(87), 2014 26
на смерть у морозильній камері. Саме тут відбулося перше об’явлення Матері Божої, Яка освітила цілу камеру неземним світлом. Упродовж години Марія розмовляла з Йосипом, розповідаючи йому про ті події, які невдовзі відбудуться в Радянському Союзі та цілому світі. Також Богородиця сказала йому, що Небо вибрало його на таку місію за те, що він віддав ціле своє життя боротьбі з атеїзмом і за католицьку віру.Відтоді аж до смерті Йосип мав об’явлення Марії. Подорожував по цілому світі з місіями, на яких виголошував послання Богородиці. Дуже багато зробив для легалізації Української Греко-Католицької Церкви, був живим Апостолом останніх часів. часів. Помер від хвороби серця в Торонто, в 2009 році. Тіло його перевели в Україну і перезахоронили у рідному Закарпатті. Проща до Плугова 22 серпня наша маленька паломницька група із чотирьох чоловік поїхала у Плугів (Львівської обл. Золочівський р-н), щоб там зустрітися з місцевим парохом о. Орестом Мельником, піти до цілющого джерела при дорозі та посітити нову горішню церкву,
Дiти Непорочної
ІСТОРІЯ ТА ЧАС а особливо помолитися на тому місці, де колись стояв дерев’янийхрам між могилами, в яких спочивають козаки, які билися з поляками під Золочевом, під проводом гетьмана Богдана Хмельницького.Отець Орест зустрів нас дуже привітно, багато нам розказав про церкви, село. Проте він дуже поспішав через похорон у сусідньому селі і тому не зміг з нами поїхати до горішньої церкви. З народних переказів відомо, що у 1648 році біля озера у Плугові на три дні зупинився козацький загін. На третій день, вночі, на нього напав великий польський загін. Козакам з боєм довелося відступити. Однак на полі бою залишилося сорок важкопоранених козаків, які потрапили у полон. Польські вояки зв’язали їм руки і ще до світанку потопили їх в озері. Відтоді місцеві мешканці припинили користуватися цією водою. Гетьман Богдан Хмельницький наказав поставити біля озера металевий хрест зі срібним оздобленням, а неподалік побудувати дерев’яну церкву. Ця старенька церква стоїть там дотепер, а на місці трагедії забило сім джерел з цілющою водою. З пануванням АвстроУгорщини в Галичину прийшла і європейська цивілізація. Розпочалося будівництво залізничних колій. Колія зі Львова до Тернополя мала проходити біля озера. Щоб зберегти ці чудодійні джерела, люди замість Хреста поставили фігурку Матері Божої та захистили це святе місце бетонними стінами. Після Другої світової війни радянська влада, як завжди у таких випадках, почала розширювати колію і накрила фігурку Марії та джерела бетоном. Сьогодні вода витікає з-під залізничної колії по спеціальному бетонному рівчаку довжиною біля десяти метрів, а під насипом знаходиться велика порожнина з фігуркою Матері Божої та джерелами цілющої води. Тіла козаків люди витягнули з озера і поховали на горі біля церкви Положення Ризи Пресвятої Богородиці. У 1942-44 рр. у Плугові в цій церкві та долішній церкві св. Параскеви почали відновлюватися старовинні образи та ікони. Про цю віднову у Плугові та Глинянах почали говорити наші стиґматики Настя Волошин та Степан Навроцький, останній особливо поручав слати до Плугова пожертви на Служби Божі за український народ, зокрема говорив, що там “відновляються образи”. У розмовах з Гавриїлком (під час екстаз Степана присутні чули дитячий голос “Божого посланця” малого Гавриїлка, як він сам себе називав) дуже часто згадувалася назва Плугів.Малий Гавриїлко своєю дитячою мовою називав “душечкою” Степана, і стверджував, що душечка часто ходить молитися уПлугівець за український нарід.Там повинні молитися всі українці за краще майбутнє і визволення, там повинні відбуватися прощі до “горішньої церкви”. Під час екстаз Степанка Гавриїлко постійно наголошував, що набагато старшою є церква на горі,
Дiти Непорочної
на козацькому цвинтарі, і вона має для українського народу велике значення,зокрема він завжди наказував, щоб Служби Божі та молебні правили в горішній церкві. На запитання, чому і як відновляються образи, Степанко сказав, що це знак, що визволення України – недалеке. Якщо б припинилося відновлення образів, то це був би лихий знак. Так само в церкві св. Юра у Львові збираються на молитву духи українців, яких замордовано у львівських тюрмах та похоронено на львівських цвинтарях. Усе це ми пережили на горі в Плугові, на місці церкви Положення Ризи Пресвятої Богородиці, яку німці, на превеликий жаль, взірвали у 1944 році. Років десять тому на місці Престолу церкви поставили фігурку Матері Божої троє подвижників зі Львова разом з парафіянами села. Коли наша група разом з молодим паламарем Володимиром прийшла на цвинтар, то, насамперед,розпочала пошуки козацьких могил. Недалеко від зруйнованої церкви
Худ. Йосип Тереля. Образ Божого Милосердя
№4(87), 2014 27
ІСТОРІЯ ТА ЧАС віднайшли один маленький хрест, подібний на ті, які ставили колись на козацьких могилах, і трохи далі – другий. Повернувшись до фігурки Марії, о. Ярослав попровадив вервицю до Божого Милосердя за всіх померлих, похованих на цьому цвинтарі. Після неї ми вирішили, що було би добре відправити одну панахиду на одній з козацьких могил за всіх козаків, які полягли за волю України і поховані тут. Біля фігурки Марії залишився один чоловік з нашої групи, щоб відмовити Страдецьку Хресну Дорогу за душі козаків та Степана Навроцького, а ми зі священиком пішли до могили. І тут відбулося щось, на перший погляд, дивне і незрозуміле. Саме тоді, коли о. Ярослав розпочав відправлення панахиди на могилі, на руці Матері Божої почав крутитися медальйончик на вервиці. Коли отець завершив панахиду окропленням козацької могили свяченою водою, медальйончик припинив крутитися. Я попросив о. Ярослава, щоб він заспівав свою пісню “Христе, Царю Слави”: Христе, Царю Слави, Царю Неба і землі, Ти всю нашу Україну, вільну сильну і єдину, Під Державою храни (2). Від величних гір Карпатських і до Дону й Кубані, Від Берестя ген до моря най витає щастяй доля, На Українській Землі (2). Отім Тебе просим, Христе Царю Пресвятий, Щоб на нашім небі синім, в славі й честі незміримій, Сіяв Тризуб Золотий (2). І як тільки отець почав співати, медальйончик знову став крутитися ще швидше. Це явно був знак, що душі козаків та Степанка присутні, бо у всіх було дивне відчуття, що біля нас є ще хтось… всі зрозуміли, що тут, у Плугові, на горі, є особливе святе місце, тільки не вистачає ще Хресної Дороги на шляху знизу до гори, до нової церкви Положення Ризи Пресвятої Богородиці, яку збудували парафіяни… З цвинтаря ми пішли до новозбудованої церкви, але і там нас не покидало це дивне і радісне відчуття, що тут ми своїми серцями доторкнулися до чогось святого і великого. Думаю, що наші люди накінець сповнять мрію Степанка і відродять прощі до Плугова, – до цього святого місця для цілої України… PS. Після нашої прощі до Плугова ми попросили одну містичну душу вияснити, чим для нас, українців, є це місце? І 28 серпня, на свято Успення Матері Божої отримали таку відповідь від Ісуса Ісуса:’’Дітоньки :’’Дітоньки Мої, мир вам усім!У цей нелегкий для України час, час тяжких випробувань дана церква і майбутня Хресна Дорога на освяченому місці через мучеників, які віддали своє життя за Україну, стане
№4(87), 2014 28
Образ св. Параскеви з долішньої церкви у Плугові
центром духовного відродження.Через що будуть відбуватися різного роду зцілення як на душі, так і на тілі. Козацький дух мучеників буде формувати загони істинних Христових воїнів, на яких буде спочивати Моє благословення. Амінь.“ До отця Антонія З Плугова ми поїхали у Тернопіль на Микулинецький цвинтар, щоб відвідати могилу апостола вбогих та хворих – о. Антонія Райшенберга (1825-1903 рр.) (див. кольорову вкладку) вкладку).. Життєва доля цього монаха-єзуїта була дуже складною. Народився він у збіднілій родині німецького колоніста у Галичині, освіту здобував у Львові та Академії Мистецтв у Мюнхені. Перебуваючи в богемному середовищі художників, музикантів, поетів молодий Райшенберг поступово відійшов від живої віри у Бога, занедбав молитовні практики і став невіруючою людиною, а згодом поринув у глибоку духовну кризу. Важка хвороба “допомогла” йому усвідомити всю безцільність життя без Бога. Навернення давалося Антонію дуже важко і з великими душевними стражданнями. І коли надійшла ця благословенна мить навернення, то Антоній Райшенберг зрікся свого мистецького ремесла, кинув все і вступив до Перемиської духовної семінарії. Після закінчення духовної семінарії деякий час служить на парафії, а згодом вступає до Чину Отців Єзуїтів. Після складення шлюбів
Дiти Непорочної
ІСТОРІЯ ТА ЧАС о. Антоній був посланий до Тернополя. Тут йому було суджено стати апостолом убогих та хворих, хворих, щоб допомагати найбільш опущеним та обездоленим у віднайденні мети свого життя з Богом, у покаянні та наверненні, у пізнанні Божої Правди, Любові та Милосердя. Коли наша маленька група нарешті віднайшла могилу о. Антонія, побачила цей скромний надгробний пам’ятник, поставлений на пожертви бідних та вдячних тернополян, то ще раз переконалася, що ті, хто навчився в усьому виконувати Волю Божу, обов’язково приходить до святості життя, до пізнання Божих Дарів, до втілення Слова Божого у своє життя… На могилі цього апостола о. Ярослав відслужив панахиду, і ми всі разом вшанували Бога, Марію, св. Йосифа, Пресвяте Обличчя Ісуса улюбленими набоженствами о. Антонія, щоб разом із цим святцем наповнити свої душі Божим Миром і стати співучасниками у Жертві Спасителя, щоб поклонитися Діві Марії разом із св. Єлизаветою як першому живому Кивоту Нового Завіту, як живій Монстранції, що носила Живе Слово Боже у Своєму Непорочному Лоні. Це все відбулося і в житті о. Антонія, який не жалів себе, не шукав слави, а все жертвував на прославу Імені Спасителя. Головним завданням для себе у праці з бідними та занедбаними о. Антоній вважав піднесення душі людини з гріха і духовного збайдужіння. Він переконався, що більшість з тих нещасних не знають найпростіших катехитичних правд, занедбують релігійні
На Микулинецькому цвинтарі у Тернополі
Дiти Непорочної
практики, живуть у пияцтві, нечистоті та розпусті. Священик з превеликим запалом боровся за кожну занедбану душу, часто приходив до тих нещасних і говорив їм про мету людського життя, про Небо і вічне щастя, для яких людину створено; про гріх, котрий позбавляє її Неба; про пекло – вічну кару за гріхи. Не кожна душа озивалася на голос ласки, проте багато з-поміж грішників, які навернулися, усю вічність дякуватимуть о. Антонію за спасіння своїх душ, за те, що відкрив їм Небо... Господь наділив свого ревного слугу багатьма ласками, зокрема даром передбачати смерть. В одній бідній сім'ї померла жінка похилого віку. Рідні готувалися до похорону, коли ж несподівано прийшов о. Райшенберг і звернувся до них: “Вона не померла, лишень поринула у летаргійний сон”. Здивовані близькі не могли в це повірити, але о. Антоній наполягав на своєму. Він підійшов до хворої та упродовж години разом з присутніми молився до св. Анни і св. Йоахима. Через деякий час хвора прокинулася. – Що ви робили увесь цей час? – запитав у неї о. Антоній. – Молилася до св. Анни і св. Йоахима, – відповіла хвора. Якось в Тернополі захворів різник. Уже сім років він не ходив до сповіді. Отець Антоній відвідав його, щоб спонукати до сповіді. Довго довелося священикові ходити до різника, щоб той добровільно висповідався. Коли ж нарешті це сталося, отець запропонував йому причаститися. Та хворий почав опиратися, запевняючи о. Антонія, що вранці краще підготується до цього. Отець Антоній погодився, але ввечері,уже в монастирі, несподівано змінив своє рішення. Він чимдуж побіг у каплицю, взяв Найсвятіші Тайни, дзвіночок і поспішає до хворого. Великий подив охопив близьких різника, коли пізно ввечері непрохано увійшов до їхньої домівки о. Антоній. – Що трапилося? – запитав здивований хворий. – Ми ж домовилися на ранок... – Не питай ні про що, – перервав його о. Антоній, – незабаром знатимеш усе... І, не пояснивши нічого, священик збуджує хворого на акт віри, надії, любові Божої та жалю за гріхи і причащає його. Невдовзі хворий відійшов у вічність. Через декілька днів після смерті він об’явився своїй родичці уві сні та попросив подякувати о. Райшенбергу за те, що приготував його до доброї смерті. Одного разу привезли до лікарні важкохворого, який упродовж багатьох років не сповідався. Довідавшись про це, о. Антоній поспішив до лікарні. Довго благав священик хворого висповідатися і запричаститися, але намарно. Стурбований отець благав:
№4(87), 2014 29
ІСТОРІЯ ТА ЧАС – Хочу відкрити тобі Небо! – Не треба, – відрізав хворий. – Будеш проклятим... – Та я сміюся з пекла і вічного прокляття. – Повтори за мною бодай ці слова: “Мій Ісусе, милосердя!” – Не вірю в Ісуса... – Хоча б це повтори: “Прибіжище грішних, молися за нас!” – Залиште мене у спокої, отче!... Отець Антоній зі смутком у душі покинув хворого, проте звернувся до всіх у палаті з проханням: “Моліться, цей чоловік перед смертю повинен поєднатися з Богом. Він обов’язково переміниться...”. Увійшовши до храму, отець став навколішки перед Кивотом і помолився з півгодини. У той час у лікарні з уст хворого щомиті вилітали огидні слова. Сусіди у палаті з острахом спостерігали за грішником. Через десять хвилин нещасний замовк. Усі вирішили, що він помер. Та невдовзі з його грудей вирвалося зітхання: “О... Боже!” Великий подив огорнув усіх хворих у палаті. Через якусь мить почули: – Де той священик, який був тут? Покличте його негайно... Сестра милосердя одразу ж послала за о. Антонієм, але біля порога лікарні вже стояв апостол убогих з Найсвятішими Тайнами. Коли о. Антоній увійшов до палати, хворий підвівся, привселюдно попросив прощення в отця і згодився висповідатися за те, що ображав Бога і священика. Що відбулося в душі хворого за цей короткий час, ніхто ніколи не знатиме, окрім самого розкаяного й о. Антонія... Невдовзі, прийнявши Найсвятіші Тайни, хворий помер на руках милосердного о. Антонія. Таких прикладів можна навести чимало. Як згадує одна пані з Тернополя, яка упродовж довгих років особисто знала о. Антонія, що “синівство Боже виднілося з його вчинків, був наділений особливою Божою ласкою, коли міг чинити стільки доброго... Йдучи з Господом Ісусом, благословляв тих, хто клякнув, а коли вже був біля порога хворого, обертався до вулиці, благословляючи його. З тими благословенними хрестами благословляв наше місто. Благословляв усіх і завжди”. Отець Антоній вирізнявся особливим смиренням, убогістю духа, а також безмежною щирістю. Особливого значення надавав священичому благословенню, через яке спливає велика ласка Небес, тож не шкодував його нікому. У духовному житті своє серце і думки постійно намагався утримувати в єдності з Богом, тому кожну
№4(87), 2014 30
хвилину наповнював молитвою. Особливо великого значення надавав практикуванню набоженств до Муки Господньої, Матері Божої, Хресної Дороги, Пресвятого Обличчя, терплячих душ у Чистилищі, Найсвятішого Серця Ісуса, св. Йосифа, св. Марії Маґдалини, св. Теклі. Заручини Пресвятої Діви Марії зі св. Йосифом та Її Відвідини св. Єлизавети – два таїнства, які займали в релігійному житті о. Антонія особливе місце. Щороку напередодні свята приймав якесь умертвлення і сповідався. У день свята Заручин (23 січня) вранці розважав над таїнством, духовно стаючи учасником акту заручин, вітаючи св. Йосифа, віддаючись під опіку Марії та Її Обручника. Опісля з радістю в серці йшов відправляти Службу Божу. Завершивши Літургію, поновлював свої обіти і жертвував себе Богові через руки Пресвятої Діви Марії. Не менший потяг о. Антоній відчував і до іншого свята – Відвідин Дівою Марією св. Єлизавети. У монастирі, де жили Отці Єзуїти, висів старий образ цих Відвідин. Скільки б о. Райшенберг не йшов до хворих та бідних, він завжди зупинявся перед цим образом і віддавав себе під опіку Матері Божій і св. Єлизаветі. Повертаючись з міста, вітався з Ними, дякував за допомогу у відвідинах хворих і бідних... Щороку 2 липня (свято Відвідин) чистив образ, відтак заквітчував його трояндами. Наприкінці 1902 року о. Антоній важко захворів і 23 січня 1903 року на свято Заручин Пресвятої Діви Марії зі св. Йосифом відійшов у вічність. Напередодні смерті отець розповів про обіцянку Марії, дану йому з Неба: свято Заручин він святкуватиме у Небесному Царстві разом з цілим Небесним Двором. На похорон зібралося ціле місто. На його могилі поставили пам’ятник з написом: ““Опікунові Опікунові вбогих о. Антонію Райшенбергу. Вдячні тернополяни”. Відразу ж після смерті на могилі праведника люди почали отримувати різноманітні ласки, випрошені у Бога за посередництвом о. Антонія. Усе це триває донині, як і на Личаківському цвинтарі у Львові, на могилі бл. Миколая Чарнецького. Можна лише порадіти, що Тернопіль має такого доброго заступника і опікуна перед Богом. Якщо хтось із читачів забажає, щоб о. Антоній став і його заступником, нехай упродовж дев’яти днів відмовить у цьому намірі по одному Отче наш..., Богородице Діво..., Слава: І нині. Отець Антоній прожив довге і нелегке життя, сповнене важких випробувань, однак зумів усі свої думки, почуття занурити в любов до Бога і ближніх і в цьомувіднайти щастя, відкрити красу католицької віри та отримати заслужену нагороду у вічності. Йосиф Воробець
Дiти Непорочної
СЛЬОЗИ МАРІЇ
ОБ’ЯВЛЕННЯ МАТЕРІ БОЖОЇ
В ГАРАБАНДАЛІ Матір Божа з Гори Кармель, об’являючись у Гарабандалі (Іспанія) впродовж 1961-1965 рр., закликала людство до правдивого навернення, підсилення молитви і покути, почитання Ісуса у Пресвятій Євхаристії, а також заповіла події у майбутньому, оплакувала непослух частини Кардиналів, Єпископів, священиків Католицької Церкви. Окрім цього, Марія сказала чотирьом дівчатам – Марії Льолі Масон (12 р.), Якинті Гонзалес (12 р.) Марії Круз Гонзалес (11 р.) та Кончіті Гонзалес (12 р.) – про Велике Попередження Попередження,, яке повинно підготувати людство до кінця часів, часів , але не кінця світу. Попередження надійде для того, аби очистити нас для “Чуда”. Велике Чудо відбудеться у четвер (о 20.30). Цей день співпаде з великою подією у Церкві, а також з днем пам’яті Святого, який є мучеником за Пресвяту Євхаристію. Це чудо буде видиме всім людям у с. Гарабандаль та його околицях. Хворі під час цієї події будуть зцілені, а невіруючі увірують. Це буде найвеличніше чудо, яке Ісус Христос коли-небудь створив. Під час цього чуда Спаситель поставить “видимий знак” знак”,, який назавжди залишиться тут, у Гарабандалі. Цей “знак” можна буде бачити, фотографувати, знімати на відеокамеру, але доторкнутися до нього ніхто не зможе. Це відбудеться між восьмим та шістнадцятим числами місяця. Це Чудо буде для кожної людини у світі. Це Чудо Матір Божа заповіла вже у жовтні 1961 року. Воно відбудеться в Гарабандалі, на горі Пінії, через неповний рік після Попередження. Це Чудо буде набагато більше, ніж “чудо сонця” у Фатімі, й буде видиме
Дiти Непорочної
Образ Матері Божої з Гори Кармель у Гарабандалі
в Гарабандалі та його околицях. Візіонерка Кончіта знає дату його появи. Про наближення Чуда во на зможе оголосити лише за вісім днів до його появи. Згідно з її пророцтвом воно відбудеться поміж 7 і 17 днем квітня (згідно іншої заяви візіонерки: поміж березнем і травнем), у четвер, біля половини дев’ятої вечора, в день,
в який Церква обходитиме свято мученика за Пресвяту Євхаристію, а також в день якоїсь великої події в Церкві після того, “коли Папа повернеться з Москви”. Чудо відбудеться тоді, коли вже мало хто буде його очікувати. Через Кончіту цілий світ буде повідомлений про цю подію за вісім днів. Це Велике Чудо триватиме біля 15-ти хвилин
№4(87), 2014 31
СЛЬОЗИ МАРІЇ і залишить після себе на Землі тривалий знак. Кончіта стверджує, що це буде щось на зразок стовпа диму чи хмари, щось, чого ніколи на Землі до того часу не було, а також, що це Чудо побачить і Папа. Як і Марта Робен та Мати Тереза з Калькути, отець Піо вважав об’явлення Матері Божі з Гори Кармель правдивим. 18 жовтня 1961 року Мати Божа сказала Кончіті, що “якщо людство не навернеться, то надійде Суд Божий і буде він великий”. Окрім цього, дівчина повідомила, що після Папи Івана XXIII, буде ще три Папи. Відомий експерт з гарабандальских об’явлень передбачає такий сценарій подій, які нас очікують: 1. Європа перенесе снігову навалу. 2. Папи втече з Риму під час вибуху “революції” в Італії та Франції, внаслідок чого буде замордовано багато священиків, Єпископів і Кардиналів. 3. Відбудеться вибір антипапи. Під час пануючого хаосу і переляку у світі буде розповсюджена брехня про смерть Папи, організовано його урочистий похорон з порожньою труною. Одночасно буде вибрано нового “папу”. 4. Під час кризи в торгівлі, транспорті та комунікації відбудеться розпад Євросоюзу. 5. Одночасно із втечею Папи з Риму закриватимуть храми. Молитися можна буде тільки таємно. Наступить коротке переслідування християн. 6. Закриються банки. 7. Відбудеться крах на світовій біржі. 8. На арену вийде антихрист, який – як “людина миру” – представить свою ідею спасіння світу. Після Попередження завершиться період неспокою, розрухи і хаосу, світ переміниться. переміниться. Час після Попередження 1. Масові навернення, штурм конфесіоналів (до сповіді).
№4(87), 2014 32
2. Захоронення в загальних гробах тих, які втратили життя під час Попередження. 3. Обман безробіття. 4. Велике збільшення покликань і вступ до Церкви. Чудо Кончіта сказала, що Чудо матиме місце після великих опадів снігу у четвер, у березні, квітні чи травні, поміж восьмим або шістнадцятим днем місяця, але не восьмого. Отож можна припустити, що це відбудеться або 11 березня, або 15 квітня, або 13 травня. За вісім днів до Чуда Кончіта оголо сить його дату. Папа побачить Чудо незалежно від свого місця перебування. Час після Чуда Наступить короткий період миру, однак світ не витриває у покаянні та скрусі й до влади прийде антихрист разом з антипапою. Наступить велике переслідування християн – усіх, які не дадуть себе затаврувати “знаком бестії”. Цей процес значно підтримає преса, але “Бог буде Своїх провадив!” Переслідування припиняться одночасно зі смертю антихриста. Деякий час християни будуть згромаджуватися у своїх оселях, тоді Бог очистить землю впродовж Трьох Днів Темряви Темряви.. Ті, які це переживуть, увійдуть, як їхні прародичі Адам і Єва, у Райський Час. “Кара” Якщо люди не переміняться, то Кара буде жахливою. Католицька Церква розпочала вивчення об’явлень у Гарабандалі ще у 1961 році, однак жодних висновків, які би засуджували чи одобрювали ці об’явлення, так і не прийняла. У 1985 році Єпископ із Сантандера Хуан Антоніо Дель Валь Галло зняв заборону для католицьких священиків на організацію офіційних прощ до Гарабандалю, а також на відправлення Служби
Божої у місцевому храмі. А все починалося так: Об’явлення Ангела 18 червня 1961 року, в неділю, о 21:30 четверо дівчаток перебували недалеко від села, на дорозі під назвою “Галея”. Несподівано вони почули звук грому, після чого Ангел об’явився спочатку Кончіті, а потім Льолі, за ними Якинті й Марії Круз (Незважаючи на однакове прізвище, дівчатка не перебувають у родинних зв’язках). Тоді діти жили у дуже віддаленому та відмежованому від цивілізації місці. У червні Ангел об’являвся дівчатам ще вісім разів. Об’явлення Богородиці Уперше Ангел промовив до дівчат на початку липня. Він запитав: “Чи знаєте ви, задля чого я прийшов: Я прийшов сказати вам, що завтра, у неділю, вам об’явиться Діва Марія з Гори Кармель”. Завданням Ангела було підготувати дівчаток до з’яви Марії. Пречиста Діва з’являється дітям Чутка про появу поширилася швидко. Серед численної кількості людей, що долучилися до мешканців села 2-го липня, щоби стати свідками великої події, було багато священиків. Біля 6-ої години вечора діти попрямували до місця, де вони бачили ангела. Пречиста Діва з’явилася їм у супроводі двох ангелів. Одного з ангелів вони впізнали: це той, що вже їм з’являвся (пізніше довідалися, що це Архангел Михаїл), а другий виглядав точно так само. Над Пречистою було велике око, діти вирішили, що це Око Боже. Вони відкрито й просто розмовляли з Небесною Ненькою і проказували вервицю в Її присутності. Упродовж наступних півтора року Вона з’являлася сотні разів, іноді навіть кілька разів на день.
Дiти Непорочної
СЛЬОЗИ МАРІЇ
Під час об’явлення Марії чотирьом дівчаткам у Гарабандалі
Внутрішній голос випереджає екстази Візії дівчаток випереджує внутрішній голос, що закликає тричі, кожен раз сильніше від попереднього. Після третього заклику діти бігли в місце, де вперше почалися візії, і, впавши навколішки з усієї сили на гостре каміння, поринали в небесний екстаз: голови закинуті назад, зіниці очей розширені, ангельський вираз обличчя. Вони не реагували ні на уколи шпильками, ні на вогонь, ні на фізичний дотик, ні на яскраве світло, яке спрямовували просто в очі. Їхня вага змінювалася настільки, що двом чоловікам було дуже важко піднести одну 12-літню дівчинку, одначе самі дівчатка могли без зусиль підносити одна одну, щоби поцілувати Пречисту. Екстатичні походи й падіння, що суперечать законам природи Згодом почали з’являтися нові феномени. З головою, закиненою назад, дівчатка в екстазі прямували рука в руку без труднощів іноді так швидко, що глядачі не встигали за
Дiти Непорочної
ними. Під час цих екстатичних “летів”, вони могли вмить зупинитися всупереч законам фізики, натомість натовп, як та автомашина, що мчить зі швидкістю і намагається стати, просто пробігав повз. Візіонерки ж ані не задихалися, ані пітніли, пульс був у нормі. Священик-єзуїт також бачить Марію й майбутнє Велике Чудо Одним із багатьох священиків, свідків подій у Гарабандалі, був о. Люіс Марія Андреу, молодий єзуїт, професор богослов’я. Уночі 8-го серпня 1961р., споглядаючи візіонерок в екстазі, він чотири рази скрикнув: “Чудо!” По дорозі додому з приятелями тієї ж ночі він вигукнув: “Який чудесний дарунок дала мені Пречиста Діва! Які ми щасливі, що маємо таку Матір у Небі... Сьогодні найщасливіший день у моєму житті!” Невдовзі після цих слів, він опустив голову й відійшов у вічність. Пізніше у візії Пречиста сказала візіонеркам, що о. Люіс побачив Її і майбутнє Велике Чудо та помер з радості.
Мати Божа цілує релігійні предмети Коли свідки подій почули, що Мати Божа хоче цілувати релігійні предмети, вони стали приносити візіонеркам вервички, медалики, хрестики і шлюбні перстені. Часто дівчатка не знали, кому вони належать, бо предмети залишали на столику, призначеному для цього, коли їх ще не було. Одначе під час екстазу, керовані Марією, вони жодного разу не помилилися, повертаючи шлюбні обручки й інші предмети відповідній особі. Під час Свого останнього візиту в Гарабандаль Пречиста Діва сказала Кончіті: “Через поцілунок, яким Я наділила оці предмети, Мій Син творитиме дива...”. Ця обіцянка здійснилася, існують численні вістки про зцілення з усіх закутків землі. Чудо видимого Причастя Щоби підтвердити надприродний характер подій, св. Архангел Михаїл сказав Кончіті, що у визначений день невидиме Причастя, яке він їй даватиме, стане видимим на її язиці. Уранці 19-го липня 1962 р. вона в екстазі вийшла з дому, повернула за ріг сусідньої вулиці й там впала на коліна. Дівчина, оточена натовпом, висунула язика, а ті, хто стояв поряд з нею, підтвердили, що на ньому і в устах нічого не було. Раптом швидше, ніж ні ж може мигнути око, на язиці з’явилася яскраво-біла Гостія. Одному з присутніх, який був на віддалі кількох кроків, вдалося зафіксувати зафіксувати останні моменти чуда на відеокамеру. Події не мають природного пояснення Дітей в екстазі обстежували видатні лікарі й психіатри. Один педіатр підтвердив, що дівчатка цілком здорові та що екстази не можна віднести до жодних відомих фізіологічних явищ. Д-р Рікардо Пунсернау, провідний іспанський невропсихіатр, сказав: “Із наукової
№4(87), 2014 33
СЛЬОЗИ МАРІЇ точки зору неможливо пояснити надприродні причини всіх цих феноменів”. Д-р Гарсія Руіс і д-р Ортіз Гонзалес сказали: “Мовчати було б науковим боягузтвом... Ми не знаходимо жодного переконливого пояснення цих явищ”. Сліпий апостол і поширення послання по цілому світі Джозеф Ломанджіно, який народився в Брукліні, 16-літнім юнаком внаслідок нещасного випадку втратив зір і нюх. Без зору й нюху він дожив до 1963 року, коли йому чудесним способом було повернено нюх через посередництво отця Піо в Сан-Джованні-Ротондо в Італії. Там Джозеф запитав відомого стигматика, чи Мати Божа справді з’яляється в Іспанії. Отець відповів ствердно, і Джозеф поїхав у Гарабандаль. Глибоко вражений, він вирішив робити все можливе, щоб розказати про це іншим. Він почав із промов у рідному місті. Йому допомагали інші люди. Незабаром він став промовляти в інших куточках країни й за кордоном. Засновано організацію, яка мала сповнити пророцтва, дані Матір’ю Божою Кончіті: “Дім Милосердя, який він (Джозеф) створить, принесе велику славу Богові”. Сподвижники Гарабандаля з інших держав долучилися до Джозефа та нью-йоркського осередку. Тепер послання з Гарабандаля поширюється в багатьох країнах на п’яти континентах. Гарабандаль і Грушів На жаль, про об’явлення Марії у Гарабандалі (1961-1965 рр.) у нас, у тодішньому Радянському Союзі, мало хто знав, як і всю правду про об’явлення Матері Божої в Грушеві (1987-1988 рр.) на Дрогобиччині. А ці великі об’явлення в Іспанії та Україні мають багато спільного, а саме: 1. Як у Гарабандалі, так і Грушеві Марія говорила про кінець часів,, але не кінець світу. часів
№4(87), 2014 34
2. Матір Божа підкреслювала важливість молитви на Вервиці. Тільки у Гарабандалі Марія вчила, що на Вервиці кожну молитву потрібно відмовляти повільно, а в Грушеві та Меджуґор’ї наголошувала на тому, що Вервиця – це наймогутніша зброя проти сатани. 3. У Фатімі Божа Матір просила світ молитися за навернення Росії, бо інакше світ зазнає великих бід від цієї країни. У Гарабандалі Марія врешті заповіла навернення Росії до Бога, а в Грушеві та Меджугор’ї уточнила, що це навернення відбудеться через Україну, бо український народ має місію допомогти прозріти російському народові, тому що “Росія і надалі не визнає Мого СИНА, відкидає правдиву любов і продовжує жити демонським життям. Чи ж Я не просила попередні рази, щоб молитися за загублений російський нарід, адже якщо Росія не прийме Христа Царя, згуба очікує цілий світ” (Грушів, 1987 р.). Окрім цього, під час однієї об’яви разом з Ангелом України у 1988 році Матір Божа відповіла на запитання Йосипа Терелі, чому Україна до цього часу не стала незалежною державою? Марія сказала, що через три тяжкі гріхи в минулому – княжі міжусобиці; вбивство Бориса та Гліба; впущення в XVII ст. чужого духа в душу свого народу – Україна сама позбавила себе державності й незалежності. Тепер, коли Україна стоїть на порозі великих випробувань, пам’ятаймо, що ми завжди повинні бути готовими до Великого Попередження, відходу з цього світу, зустрічі з Господом, заховуючи у своїх душах мир, часто думаючи про те, що ми тут є задля того, аби осягнути святість і Небо… Тепер надходить час для очищення від чужого духа та плекання свого, рідного, Божого. Будьмо пильні, щоб нас знову не погубили взаємна ненависть, чвари, безбожництво, бай-
дужість, бо Чаша гніву Божого вже переливається… У 1995 році під час відвідин Грушева Йосипу Терелі об’явилася Матір Божа з Ангелами України, Америки та Росії. Тоді Марія сказала: “Небо вкотре попереджало людину, повну гріха та гордині, або людина підніметься до небувалих величин духу, або до небувалого падіння… Царство сили (антихриста) вкінці третього періоду припинить своє існування. Сину, основою світобудови є Божественне світло. Всі планетні війни і революції контролюються штучною зорею Чорнобог – зіркою Полинь. …Люди, які не сповняють Закон Господній, вже увійшли в передсмертельну агонію, і їхній стан швидкими темпами повернеться до дикого стану, до дегенерації. На землях Америки, Росії та України агонія сатани прибере явно окреслені риси…”. Це знову ж вказує на важливість цього святого місця в Україні та світі й тих подій, які там відбувалися. Ще у XVIIІ ст. св. Луї Марія Гріньйон де Монтфорт закликав усіх християн до ревної молитви на Вервиці. Він просив: “Благаю вас в ім’я любові, якою живу до вас в Ісусі та Марії, відмовляйте щоденно, скільки зможете, Вервицю. Тоді, в хвилині смерті, благословлятимете кожен день і годину, коли повірили мені”. Ще тоді Святий стверджував, що в останні часи Марія мусить засяяти Своїм милосердям, ласкою та міццю ще ясніше, ніж колись. “Через Марію почалося Спасіння світу і через Марію воно повинно завершитися...” Об’явлення Марії в Гарабандалі – це дуже серйозне попередження для світу, це заклик до навернення цілого світу, це великі сльози Непорочної над хворим людством... Роман Дерев’янко
Дiти Непорочної
Îáðàç Ìàòåð³ Áîæî¿ ç Äèòÿòêîì ²ñóñ
Äæîâàíí³ Áàò³ñòà Ñàëüâ³ (1609 – 1685). Áîãîðîäèöÿ ç Äèòÿòêîì ²ñóñ
Íà 1-é ñò. îáêë. Õóä. Éîñèï Òåðåëÿ Îáðàç Àíãåëèêà ç ë³ë³éêîþ. Òîðîíòî, 1998. Íà 4-é ñò. îáêë. Îáðàç Ìàòåð³ Áîæî¿ Íåïîðî÷íîãî Çà÷àòòÿ. Ïåðåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìຠïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè, ðóêîïèñè òà ôîòîìàòåð³àëè íå ïîâåðòàº.