Паломницька група зі Львова біля тисячолітнього дуба у Холодному Яру
У Шевченковому краю
Образ Царя Христа
На 1-й ст. обкл. Образ Матері Божої з Дитятком Ісус, фрагмент. На 4-й ст. обкл. “Тарас ідучий у світи”, скульптор Анатолій Кущ, музей Т. Шевченка у с. Шевченкове (Керелівка). Бронза, граніт, 1989 р. Передруки і переклади дозволено подавати з вказівкою на джерело. Редакція має право скорочувати та редагувати надіслані матеріали, рукописи та фотоматеріали не повертає.
5(88) 2014 РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ Заснований у 2000 році Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка” Періодичність: раз у два місяці Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979
ЗМІСТ 1. Освячені в істині о. Йосиф Схрейверс, ЧНІ Ангел України ................................................. 2
2. Мій тихий Назарет с. Медарда “Називали Мене сином теслі, який Мене виховав” (прод.) ... 7
Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ
3. Поступ людини
Редакційна колегія: єп. Станіслав ПАДЕВСЬКИЙ єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК Неоніла СТЕФУРАК
4. Таємниця серця
Відповідальний секретар Йосиф ВОРОБЕЦЬ Літературний редактор Ольга ЛОЗА Обкладинка Богдан СОЙКА
Роман Посвячується всім істинним шукачам правди ....................... 9
Наталя Назар Катруся від Святого Миколая ....................................... 10
5. Історія свята о. Теофан Гето Покров Пресвятої Богородиці ........................................... 13
6. У школі любові о. Славко Барбарич Святі місця у Меджуґор’є ........................................... 15
Художнє оформлення Юліан С САВКО АВКО
7.. Голос Марії
Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ
о. Євгеній Сьпйолек “Як зірки на небі...” ............................................ 21
Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН
© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2014 Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел./факс: (032) 261-55-74, (096) 914-63-77 e-mail: gbook@ukrpost.ua, gbooklviv@gmail.com web: www.gbook.lviv.ua Магазин: вул. Куліша, 22/3а, м. Львів, 79058 тел.: (032) 255-45-24, (097) 67-67-725 Друк: ТзОВ “Часопис”, вул. Шевченка, 315, тел. (032) 239-57-60 Наклад: 1300 примірників.
о. Євгеній Сьпйолек План спасіння ...................................................... 19
8. Дорогами прочан Йосиф Воробець “Душа моя сонця намріяла...” .................................. 23
9. Гріх і біль Наталя Ананевич На шляху навернення .............................................. 28
10. Мудрість Божа 10 Редакційна Історія урочистості Христа Царя Всесвіту ...................... 31 !!! До уваги читачів нашого часопису “Діти Непорочної” та шанувальників видавництва “Добра книжка”. Відтепер Ви маєте нагоду замовити наш журнал та книжки через інтернет, відвідавши нашу веб-сторінку www.gbook.lviv.ua.
ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ
АНГЕЛ УКРАЇНИ
Ангел України. Худ. Йосип Тереля
Минуло одинадцять років відтоді, як кілька перших монахів-місіонерів Чину Найсвятішого Ізбавителя (Редемптористи) прийшли в Україну, куди їх послали, на прохання блаженної пам’яті Митрополита Андрея Шептицького, їхні найвищі настоятелі, аби дати початок чи не найбільшій справі в історії нашої Церкви модерних часів – закласти новий ЧинЗгромадження для проповідування Слова Божого посередництвом місій широким масам народу. Замешкали ті монахи неподалік Якторова, в славному Унівському замку, який сотню років був резиденцією львівських Митрополитів. Колись – славний Василіянський монастир – в історії українського народу монастир в Уневі займає визначне місце. Впродовж свого існування відомий як могут-
№5(88), 2014 2
ній осередок матеріяльного і духовного добра для українського народу, одночасно як міцно укріплена фортеця, що багато разів служила для оборони населення в часи татарських навал. Люд в Уневі відчував до того замку глибоку пошану, поєднану з почуттям певного страху. Справа в тому, що цей славний монастир, хоч і занедбаний протягом десятків років, все ж таки мав мешканців, і між людьми поширювалися достовірні оповіді про дивні появи, які спостерігалися в монастирі... Одного вечора три монахи увійшли до церкви, що знаходиться на внутрішньому подвір’ї монастиря, згодом вийшли, й слід за ними простиг. Подібних випадків було багато; були й свідки тих дивних подій. Треба визнати, що цей монастир наче створений для таємних оповідей. Розташований на краю великих лісів, ще досі оточений величезними деревами. В церковних вежах гніздяться сови і ворони, а серед ночі несамовиті вигуки переривають таємний шелест вітру. В такому оточенні ми перебули перші місяці нашого побуту в Західній Україні. Невдовзі почалась війна. Переможна московська армія увійшла до Унева 28 серпня 1914 року. Відразу почали ув’язнювати і вишукувати українців. Поробили й списки українців та всіх, які були “ворогами”. По багатьох церквах понасаджували православних батюшок й цілими пригорщами розсипали рублі поміж зрадників. Довкола монастиря вешталися шпигуни. В Уневі мене відвідали два висланці Петроградського “Святого Синоду” – львівський губернатор граф Бобринський наказав нам покинути Галичину, а Євлогій, православний єпископ, з кількома апостатами та Перемишлянським комендантом присягали нас знищити... Наші труднощі зростали з дня на день, і ніякої допомоги, поради, підтримки. Одного дня, 29 жовтня 1914 року, більш, ніж будь-коли мучили мене сумні передчуття. Було це ввечері. Я вийшов трохи пройтися під височезними смереками в парку біля монастиря. На дворі скавулів вітер. Настрій у мене був понурий. Пригадалися
Дiти Непорочної
ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ події останніх кількох тижнів. Мої плани про відродження українського народу й про працю серед його нез’єдинених синів розвіялись... Поволі й сумно походжав під великими деревами та прислухався до скрипіння їхнього галуззя, що під подувом вітру згиналося та поверталося знову на визначене природою місце... Дорогий читачу, не знаю, чи ти віриш в духів... Я й не маю на думці говорити про твої переконання стосовно світу духів. Я навіть мушу визнати, що сам до того часу, поки не переступив браму Унівського монастиря, під цим оглядом був недовірком. Люди дивились на отців з цікавістю і подивом. Як вони мешкають в тій келії... і не бояться... і не бачать таємних мешканців, які час від часу відвідують монастир і келію... не знають, що сплять над церковним подвір’ям, де під землею спочивають сотні кістяків українських панів і монахів з давноминулих часів. Я не лякався подібних розмов. Та все-таки мав невиразне почуття, що під одним дахом разом з нами мешкають живі істоти з потойбічного світу. Ввечері 29 жовтня я займався довше, ніж звичайно, на молитві в домашній каплиці. Та каплиця знаходилася в правому крилі будівлі, неподалік стародавньої вежі, куди ніхто не заходив... На тому боці була й моя кімната, від якої попри двері каплиці проходив довгий коридор. Інші брати мешкали на протилежному кінці замку. В тому коридорі одного вечора два каноніки, що тоді в нас ночували, бачили священика в священичих ризах, що йшов до каплиці відправляти Службу Божу. Той спомин, невеселі враження того дня та мої довгі й сумні думки під старими смереками так напружили мою уяву, що ввечері, коли йшов до своєї кімнати на спочинок, я зустрівся з темною істотою, присутність якої відчував. Я справді зустрів її. Мені здалося, що побачив в кінці коридору постать у довгому чорному плащі. Мене ляк зібрав, і я стояв непорушно... Похилена постать наближалася поволі й, зупинившись біля мене, сказала: “Не бійся, той самий ідеал злучив нас у цій келії”. Почувши такі спокійні слова з Царства Спокою, я набрався сміливості. Приглушеним голосом зміг вимовити: “Хто ж ти, дивний духу, чого хочеш?” Постать випросталася: “Я від віків вже перебуваю в цій келії... Я стережу її, бо вона – моє царство. Для мене це втіха, що я зустрівся з кимось, хто розуміє і поділяє мій смуток”.
Дiти Непорочної
Той спокійний голос з іншого світу був переповнений глибоким смутком. Після короткої мовчанки, якої я не наважився переривати, він заговорив далі: “Мій нарід страждає під чужим ярмом, він не свідомий, він бідний, він зневажений. Щоб заробити на кусень насущного хліба, змушений іти далеко в чужі краї та працювати невільником. Він повинен бути великим, сильним і славним, як інші народи. Його найбільше нещастя в тому, що втратив він свою Віру, й тирани відібрали в нього надію на краще життя”. Мій таємний гість замовк, і мені здавалося, що він вважав, аби говорив я. Я запитав його, яка причина безнастанного гніту України та хто найбільш винен в усіх її напастях. Чи росіяни-фанатики, чи варвари-татари, чи Австрія через свою політику, чи Польща – через свою... Дух перервав мене раптово раптово:: “Ви, смертні, судите про все своїм обмеженим зором. Певно є такі, що провинилися, та Бог тільки їх судитиме. Я не прийшов, щоб учити тебе помсти ані ненависті. Спасіння мого народу – в любові, згоді й єдності, – обличчя духа ставало дедалі виразнішим і раптом засяяло – Спасіння мого народу недалеко. Всевишній почислив його страждання. Ще не довго, й міра наповниться” наповниться”,, – сказавши ці слова, постать схилилася, немов прощаючись. І справді, я стояв сам в довгому монастирському коридорі. На дворі шумів вітер, глибоку тишу перервав крик сови... *** Ніч проминула без сну. Я відчував, що мене наповнювала дивна сила, Я не знав, що то за сила, але відчував її добродійність. Хто це був, хто мені з’явився, але не схотів назвати свого імені? Я снував найрізноманітніші здогадки. Можливо, це один з видатних мерців, що лежать тут понад триста років? Може то був засновник Унівського монастиря, або його будівничий? Мої думки полинули до відважного й побожного пана з Лагодова, що на власний кошт збудував першу святиню на честь чудотворної Божої Матері. Чи, можливо, прийшов він, аби стати на сторожі образа й святині Преблагословенної Діви? Ніяка з тих думок не задовольняла мене повністю. Я сподівався ще раз побачити свого гостя й вирішив запитати його самого, яке його ім’я та яка мета його перебування в приміщенні старого Унівського монастиря. З-поміж усіх вражень я найбільше відчував глибоке й болісне співчуття до того
№5(88), 2014 3
ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ духа, що так тяжко сумував і терпів через недолю українського народу. Без сумніву, мусив він гаряче його любити за свого життя на землі. Чи, може, йому було призначено покутувати за гріхи свого народу? А, можливо, був жертвою, посередником, свого роду Мойсеєм, який заступається за свій нарід? Так, отже, від віків перебував він в широких просторах стародавнього монастиря і разом з монахами, що тут проживали впродовж віків серед монастирських мурів, молився, простягаючи до неба благальні руки в обороні монастиря та його мешканців під час татарських навал, охороняючи, мов дорогоцінну пам’ятку, ту келію, що була наче символом його дорогої України? Так, так, це справжня тайна: та келія так дбайливо бережена, – це символ України, її великого минулого, це образ її боротьби і страждань, її сучасного занепаду, надії на велике і славне воскресіння. На другий день я знову походжав, а радше молився, прогулюючись по монастирю. Мені здавалося, що я під наглядом тієї дивної появи, і тому намагався перейнятись її думками, її почуттями, щоб таким чином наблизитись до неї і стати гідним ближчої приязні з нею. Вперше відчув я могутні враження від тієї великої, масивної будови, що впродовж віків витримала стільки нещастя. Мені здалося, що українці – це та незнищима будова, могутній нарід, що оперся вікам страждань. Щоправда, каміння тієї будови не є артистично вирізьблене, красою прибране. Так і той нарід, позбавлений пихи світу, але за те в нього гарна душа, праведне серце. Я зайшов у школу та друкарню монастиря – це мов образи давньої української культури, великі і чудові кімнати настоятелів монастиря, образ пишної цивілізації, яку принесли українці-монахи. Я зупинився перед сірою церквою. На її вежах боролись герої, що примушували страшних ворогів уступати після запеклої боротьби. Так і сучасна Україна, згуртована довкола Хреста, зможе відбудувати свою давню славу. Нарешті я зайшов до церкви та приклякнув перед чудотворною іконою Пречистої Діви. Ніколи не здавалася вона мені такою величною і милою, як тепер. Люба Небесна Мати зі Своєї Унівської святині оберігала весь український нарід. Так, це Вона допомагала постати могутній келії з прилученими школами, монастирем та забудовами, наче ознаками великого українського минулого. Це Вона приваблювала до Унева тисячі чужинців, мов символ мільйонів вірних, розсипаних в Україні й
№5(88), 2014 4
Америці. Це Вона біля Своїх стін видобула з землі чудотворне джерело, щоб відсвіжити тих, хто прагне святості і волі. Із моїх уст мимохіть полились слова молитви: “О Мати України, дай Своєму народові правдиву віру і ясну волю; я віддаю на те всі свої страждання, всі свої труди, а навіть своє життя”. Гаряче полилась та молитва в мені, коли московська армія залізною рукою намагалась розчавити старовинну святиню... Ні, Божа Мати не покине Свого народу. *** Я встав покріплений у душі. Останні слова появи завжди розбуджували в мені надію і довіру. Мені тяжко було повернутися до дійсності після моєї зустрічі з істотою з іншого світу. Царські гнобителі українського народу, його волі і віри ніколи не давали нам спокою. Православні батюшки всіма способами намагалися відправляти в наших церквах на свій лад. Російські жандарми слідкували за всім, що ми робили і підслуховували за нами. Перемишлянський комендант дискутував зі мною щодо богословія та обрядовості, переплітаючи свої переконання погрозами та лукавими натяками, що нас вижене з Унева. Така вже людська натура: людина дозволяє, щоб на свій лад різні почуття оволоділи її серцем, тому після довіри охоплює сумнів і ляк. Довгі місяці проминули серед неприємних вражень і настроїв. Мені здавалося, що, мов непотрібне зеренце, похований у далекій землі, та що вся Україна разом зі мною переходила таємну переміну на ворогом окупованій території до того часу, як Бог накаже, щоб вернулась весна, щоб прокинулось під промінням сонця приспане життя. Поза тим події розгортались зі змінними наслідками – то добрими, то злими. Австрія намагалася відвоювати свою землю, але потім нова московська влада привела ворогів України знову під брами Унівського монастиря. Я слідкував за тими подіями з меншою тривогою, як раніше, бо з досвіду знав, істоти краще світом керують, ніж ми. В мені постійно жила туга, я хотів знову зустрітися з моїм дивним гостем, але не міг дочекатися його появи. Для нього, що вже віки перебував в оцій келії, тих кілька років були, наче кілька хвилин, – та мені видавалися мені вічністю. Надійшов день 29 лютого 1917 року. Був це неспокійний день, один з тих, що вирішують долю народів. Було дуже холодно. Вранці 29 лютого повіяло
Дiти Непорочної
ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ легеньким вітерцем, потім упав сніжок, але вітер його розігнав. Протягом дня погода ставала щораз бурхливішою. Ввечері почався страшний ураган. Я вийшов надвір, щоб насолоджуватись величним, водночас страшним видовищем. Думалося про те, якою маленькою є людина перед розшалілою природою, якими безсилими є земні речі, що проминають, думалося про Боже Провидіння, яке в руках тримає долю кожної істоти і кожного народу, руйнує їх та воскрешає до нового життя. Перед моїми очима постали образи історії з її війнами, старовинних володарств – Вавилонського, Перського, Грецького, Римського. Всі ті народи жили стільки, скільки Бог їм призначив; потім звільнили місце для інших. Який нарід може похвалитися, що завжди жив і над світом панував? Ті сірі мури, серед яких я походжав, бачили десятки поколінь поколінь,, що були та проминули. Чи ті старі плити гробниць, що встелили подвір’я, чи вони зі своїми написами не є свідками безвартісності та марнотності всіх речей? Гострий подув вихору вивів мене з задуми та затермосив мурами монастиря. Водночас з’явився сяючий лицар на білосніжному коні. Мені здалося, що його одяг і оружжя нагадує давні часи козацтва. Звідкіля він взявся? Чи, може, повстав з одного з тих гробів, що їх так багато на цьому подвір’ї? Він проїхав повз мене, і я почув короткі слова, вимовлені з уриваним притиском: “Боже благословення з нами... Воля сяє... але ще багато крові спливе... Терпи, дорога Україно, ти будеш велика і вільна...” вільна... Лицар зник. Здавалося, що він ішов на боротьбу проти невидимих ворогів. Залишив по собі тільки пекучий жаль в моєму серці, не дав мені промовити до нього жодного слова. Як я тужив за його поверненням! Але надарма... Раптом стало спокійно... Ще падав сніг, але легенький, вихор затих, і місяць несміливо визирав з-поза хмар. *** Щасливий і, водночас, сумний пішов я до своєї кімнати. Ким був той лицар? Чи то був попередній таємничий гість? З якої боротьби він повертався? Які нові криваві нещастя звіщав українському народові? Коли нарешті засяє день остаточної перемоги? Все залишилось для мене тайною. Я запам’ятав годину і день тієї появи. Через кілька днів дійшли до нас вістки про переворот в Росії, про ліквідування
Дiти Непорочної
царату. Так, саме тоді все те діялося і не дивно, що шаліла така буря. Дивний збіг обставин: фізична природа, політичні сили і невидимий світ працювали тоді. Докладено всіх зусиль, щоб повалити потвору, яка віками пригнічувала волю та переслідувала правдиву віру. Через кілька днів після визволення звідусіль надходили веселі новини. Сибір спорожнів, тюрми розчинялися, Главу Католицької Церкви в Україні, Митрополита Андрея випустили на волю. Кожний уярмлений нарід старої Росії, немов натягнута стріла, ринув до колишньої свободи і незалежності. Україна також пережила порив до своєї давньої волі. Та все те було занадто гарним, щоб довго існувати. Останні слова дивного лицаря застерігали від жорстоких несподіванок. Боротьба не скінчилася ні в Росії, ні деінде. Кожного дня часописи писали про нові кровопролиття. Німеччина, зранена в саме серце, розпочала війну. Америка взялася до війни, Франція й Англія злучили всі свої сили, найбільші людські генії шукали смертоносних винаходів, щоб завдати супротивникові останній удар. Тим часом в Росії знову розгорілася боротьба. Розгнуздану волю зв’язав оковами інший ворог – сп’янілі від перемоги маси обернулися на тиранів, кров попливла, цвіт нації безжалісно вирізали, кожен опір затоплено в морі крові. Хто тільки міг видобутися з того пекла, втік за кордон, нарешті на всю країну, вкриту трупами, наче хижий птах, кинувся голодомор. Україна хоробро боронилася. Сміливе селянство не хотіло скоритися новим панам. Раз по раз нарід поставав, щоб скинути з себе ярмо тиранів, та його сковували знову, і кожна нова поразка вартувала життя тисяч найкращих українських синів. Зі смутком та зневірою слідкував я за тими кривавими подіями. Мені здавалося, що їм кінця нема. Непевність та розпач пригнічували мене. Чи слова того Духа були витвором розпаленого розуму? Мій гість не повертався. Здавалося, не було в мурах Унівського монастиря істоти з іншого світу... Нарешті і для нас настала пора покинути Унівський монастир і піти до іншого дому. Ми мусіли попрощатися з дорогими будівлями, що були німими свідками багатьох вражень. Бог один знає, як важко було мені залишати те місце. Я покинув старий монастир, образ України, що мені вдалося врятувати від знищення. Я покинув любу ікону Матері Божої, я бачив, як на прощання Вона подивилася на мене
№5(88), 2014 5
ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ довгим поглядом. Я покинув, врешті, і мого дивного гостя, та й пішов... *** Минули чотири роки. Весь той час на землях колишньої Росії розігравалася кривава трагедія. З тривогою слідкував я за її діями. Які страхіття треба було перейти!.. На широкі простори України, що знову були зв’язані оковами вогню і меча, ніяк не можна було дістатися. Нещасні невільники, які там жили, не мали права вимовити ім’я власної батьківщини, ні проказати молитву до свого Бога. Як їм допомогти? Чи зможуть колись навчати тих бідних діточок, що є в них безсмертна душа, що є в них на Небі Брат, який, з любові до них, віддав Своє життя? Чи ті бідні діти, єдиною провиною яких є те, що вони народилися в країні неволі, де їх навчають безбожності і аморальності, мусять пропасти, а я не мав би намагатися вирвати їх з рук гидких ворогів? Єдиним ясним променем серед тієї сумної ночі ляку і розпачу був для мене спомин про духа з Унева. Чим далі я віддалявся від нього, тим він мені ставав милішим і тим більше я бажав звіритися йому з болями серця. Якась невідома сила притягала мене до старовинного монастиря. А може я ще раз почую голос дивного Духа? Було це в листопаді 1923 року. Мені трапилася нагода перебути кілька днів в унівській келії. Не без зворушення побачив я знову той дім, де кожен камінь був мені пам’яткою. З особливою силою притягали мене до себе темний коридор і галерея довкола церковної площі. Я був переконаний, що знову зустрінуся з моїм гостем. Чи не казав він, що Унів – це його володіння, що він живе в його мурах, які стереже? Проте не знайшов я ніякого знаку, який дав би мені відчути його присутність. Того вечора, перед від’їздом, був я на балконі, що виходить до парку. Був сам. Повітря було лагідним, небо погідним. На небосхилі миготіли зорі. МонахиСтудити, що замешкали в келії після нашого відходу, були в церкві й співали Вечірню. Час від часу я чув їхні голоси. Я дав волю своїм давнім споминам... Брати співали “Світе “Світе тихий...”, і звуки їхніх голосів ставали щораз яснішими та виразнішими. До голосів братів приєднувалися інші голоси – повні, небесні. Чудові мелодії ставали щораз могутнішими, підносилися все вище, розливалися високо понад монастир, понад ціле село, щораз далі, аж ген понад усю українську землю: “Світе тихий... Господи Ісусе, ясне світло святої слави Небесного, безсмертного,
№5(88), 2014 6
святого, блаженного Отця, ми, діждавшись заходу сонця, побачивши вечірню ясність, оспівуємо Отця, і Сина, і Святого Духа. Ти гідний, щоб прославляти Тебе по всі часи чарівними голосами святих, бо ж Ти, о Сину Божий, даєш Життя світові, і тому весь світ прославляє Тебе...” Справді, Небо і земля з’єднали свої голоси, щоб прославляти Божого Сина, ясне світило Святої Слави. І я співав разом з ними. Яка то солодка розкіш!.. Раптом став перед моїми очима сумний образ пригнобленої України, де колись лунав той самий голос пісні слави, де колись люди кликали Божого Сина, тихе світло Отця, і де тепер чулися голоси, крики ненависті й зневаги. Раптом почув я слова: “Чому ти сумуєш, коли Небо радіє? – і побачив перед собою таємну появу. Не на мою відповідь, Дух продовжував: “Я передрікав тобі боротьбу, свідком якої ти став, тож чому лякаєшся? Україна пролила свою кров за волю свою, і вона ту волю здобуде... На українській землі знову постане Хрест, хоча й не без крові. Страшні часи налягли на цілий світ. День наближається, вже надходить вечірнє світло”. Дух дав мені зрозуміти, що я більше його не побачу. Я запитав, хто він. “Смертнику, – відповів він, – ти питаєш, яке моє ім’я? Я вже сказав тобі, що в цій келії перебуваю від віків. Я часто бажав говорити з живими, як ось тут з тобою. Та ніхто ніколи мене не питав. Я жив для мого народу і з моїм народом. Я зітхав над його нещастям. Я був з ним на вигнанні, в холодному Сибіру, в далекій Америці. Я вкладав йому в душу духа повстання проти несправедливості і кривди, я вливав силу в душі його мучеників, що страждали за віру святу і свободу... А тепер, на Сході і на Заході, розбуджу я нових, хоробрих місіонерів, і вони знову принесуть віру в Ісуса Христа на українську землю. Я дам їм силу витримувати страждання переслідувань, мук і смерті. Нехай сини мої проженуть страх з сердець, бо я – з ними. Скажи їм, хто я такий: я – АНГЕЛ УКРАЇНИ”. Він зник... Я втратив надію побачити його ще раз. Я зробив його намір і тому тепер розказав те, що досі пильно зберігав в глибині моєї душі. О Духу дорогий, що зволив ласкаво мені показатися в мурах старовинного Унівського монастиря, прощавай... Я прощаюся з Тобою, як з Приятелем, як з Братом... Якби Ти показався й іншим... в їхніх душах, в їхніх серцях... Таке Твоє бажання, така й мета оцих рядків. о. Йосиф Схрейверс, ЧНІ, 1925 р.
Дiти Непорочної
МІЙ ТИХИЙ НАЗАРЕТ
“НАЗИВАЛИ МЕНЕ СИНОМ ТЕСЛІ, ЯКИЙ МЕНЕ ВИХОВАВ” (Продовження. Початок у №6, 2013 та №1-4, 2014)
(Візія: те, чого ми не доповнюємо почитанням і відданням честі після Святого Причастя, те Святі та Ангели, цілий Небесний Двір, доповнюють, віддаючи належну честь Богові)
Прагну жити у вас… Небо віддає Мені велику честь, але Я прагну ваших сердець, сердець людських, бо ж, приходячи до вас, приходжу з Серцем людським! Прагну з’єднання сердець, людських душ з Cерцем Моїм, з Душею Моєю, з Кров’ю Моєю і Тілом Моїм, аби ми були одно. Прагну ділати у вас і через вас… Хочу бути неначе перенесеним Небом на землю. А де є душа чиста, відірвана від землі, там є Моє Небо; навіть якщо вона грішна, але коли жалує і прагне жити зі Мною, з тією самою любов’ю, то мешкаю в ній, і те саме Небо даю їй. Те Небо кожна душа, яка прагне з’єднання
Дiти Непорочної
зі Мною, може носити в собі, а якщо прагне, то її ніколи не відкину, а уділю їй Себе і ми утворимо те Небо. Вона (душа) йде через життя і не знає про те, що вже є в Небі… Смерть буде тільки сном, який міститиме ту єдину річ, що побачить Мене обличчям в Обличчя, а тут через віру має ще заслону. Коли св. Йосиф і Матір Моя віднайшли Мене у святині, то були наповнені великою радістю… задля чого? Бо Я був з Ними, а це означає, що Наше Небо було з Нами. Радість св. Йосифа була великою, бо перед тим через смуток, що Мене загубили, серця їхні були розтерзаними і переходили немовби
Чистилище на землі. Смуток їхній був великим, але і радість була великою, коли Мене віднайшли… Кожна душа, яка втратить Мене через гріх, нехай не знеохочується, а шукає Мене. Нехай переходить це Чистилище смутку, яке переходив св. Йосиф і Моя Матір. Вони не потребували того очищення, але переходили, щоб дати приклад, аби душі Мене шукали витривало і тут очищалися, а потім могли спокійно заснути і побачити Мене у хвалі вічній яко Бога Любові, Бога, Який прагнув з ними жити і жив у них, і прагнув жити в усі віки цілою Тройцею Святою, в Єдності.
№5(88), 2014 7
МІЙ ТИХИЙ НАЗАРЕТ Після великого смутку св. Йосифа наступила велика радість, і Назарет став одним великим, нерозривним вузлом Любові. Це були такі піднесені хвилини для Мене, яко БогаЛюдини, повні поклоніння, що Моє Серце могло перебувати з серцями тих, яких Я любив, яких сотворив на Свій Образ і Подобу, які були віддзеркаленням Моїм. Була це велика радість, яка заступила Мені всякі радості Неба на лоні Тройці Нашої, що Я міг утішатися тим, що сотворив серця, які жили в Серці Моєму любов’ю і поклонінням Мені; як людина, як слуга став до них подібний, служив їм, допомагав… Скрізь говорилося, що Я є сином теслі… Мало хто знав про Мене, ким Я є. Однак це з’єднання наших Сердець у Тройці винагороджувало Мені все. І тут запрагніть зрозуміти велику любов Мою до людини: Я так її люблю, що коли би була потреба перенести всі муки, котрі Я переніс, аби спасти одну душу, то охоче б жертвувався… аби здобути серце однієї людини, аби заповнити голод Моєї такої великої, незрозумілої Любові, що покинув би всі розкоші Небесні, щоб з’єднатися з людиною і щоб людина визнала, що Я є Богом Любові й Милосердя… Якщо хтось прагне носити Мене в серці своєму, а не знає дороги і не знає як, то нехай звернеться з великою любов’ю до Мого Опікуна, св. Йосифа, а Він покаже цю стежку. Нехай наслідує Його тихість, Його по-
№5(88), 2014 8
кору і Його невідомість (Його ніхто не знав), Його укритість, бо чим більше душа є укрита, тим більше вона простіша, тим більша приязнь між нами, тим з більшою любов’ю відпочиваю в ній і там є Мій Назарет. Душі, які прагнуть життя внутрішнього, життя щораз тіснішого і з’єднання з цілою Тройцею Нашою нехай собі візьмуть як Покровителя Мого Опікуна. Він буде їх провадив за руку, як провадив Мене маленького, і через Нього Я буду зростати в серцях ваших і буду зростати в мудрості та ласці, а це означає, що Я буду вам давати Свою Мудрість, Свою Ласку, Свою Любов і ви дійдете за заступництвом Мого Опікуна до такої досконалості, яка, можливо, не буде знана світові, не буде розголошена через великі поступки та героїзм, але ви будете розносити Мої Ласки, станете носіями того особливого запаху найпрекрасніших квітів, який шириться, але якого ніхто не бачить, бо видно лише квітку, однак те, як виходить запах з неї, цього очі побачити не можуть. Можна бути захопленим її запахом і цей запах через Мою ласку роздавати іншим. О як я прагну мати багато таких квітів, таких, які розносять запах..! За взірець вам ставлю Мого Опікуна. Він був тією квіткою, Він був тим запахом, яким здобув собі те, що був улюбленцем Моєї Матері й Моїм Опікуном. Походив з роду Давида, був потомком царським, однак ніхто про це
не знав – доти, поки родовід не виявився. Кожний Його називав Ремісником, Теслею… Але за покору, тихість Свою став вибранцем. Він був також співвідкупителем цілого людства. Матір Моя була співвідкупителькою через те, що дала Мені Серце Своє за надбання, що Я в Неї втілився. Перейшла мучеництво Серця Материнського, яке є в сто раз більше від інших мук, бо переходила мучеництво за Себе і за Найукоханішу Істоту. Коли б не Вона, то Я не міг би відкупити світ. Також, коли б не Святий Опікун, Я не зміг би існувати на землі, бо ж як дитя потребував опіки, а Він був Мені вибраним отцем. Він годував Мене, опікувався Моєю Матір’ю Непорочною, виховав Мене, допоміг Мені в тому, щоби Царство Моє Небесне розширилося на землі, щоби Царству Моєму не було кінця. Проголошуйте славу Мого Опікуна! Старайтеся уподібнитися Йому, і будете Мені допомагати так, як Він Мені допомагав на землі як людині, і будете також співвідкупителями через ваші терпіння, ваші сльози і смутки. Будете розширяти Царство Моє, а Я буду вашою винагородою вже тут, на землі, й у душах ваших утворю Собі Назарет, де буду жити разом з Матір’ю Своєю і Своїм Опікуном – св. Йосифом. с. Медарда Переклад Йосифа Воробця
(далі буде)
Дiти Непорочної
ПОСТУП ЛЮДИНИ
ÏÎÑÂß×ÓªÒÜÑß ÂÑ²Ì ²ÑÒÈÍÍÈÌ ШÓÊÀ×ÀÌ ÏÐÀÂÄÈ У безодні вічності, де немає вимірів, ширини і висоти, я блаженствував в екстазі сліпучого Божественного Світла. Я усвідомлював Свою Сутність і не питав, як я виник, відображаючи досконалість, я знав, що нічого не існує, крім мене. Потім прийшло відчуття самотності, і Мені було це важко пізнати і примиритися з цим. Я хотів знати, чи існує що-небудь для мене, що я міг би любити і про що турбуватися. Дороги життя пройшли у вічному тепер, я продовжував насолоджуватися блаженством, але десь усередині було жагуче бажання творити і розширятись. Я знав, що коли діятиму, енергія буде сотворена і послана у Вічність, а задуми, зачаті в Любові й терпінні, тепер обережно проростатимуть. Накінець, в одну мить рішення рухатися і діяти прийшло – сліпуче Біле Світло, в якому оберталася безконечна Любов, полилося. Тепер усюди серед пустоти виникла безмежність, дивлячись навколо в здивуванні. Я не міг не продовжувати творити. Безконечна Любов й енергія продовжували литися і летіти у далекі сфери, в тількино створених галактиках нові світи формувалися з землею і небесами. Коли я подивився на нове творіння з безконечною радістю і задоволенням, то побачив багато світів, які наповнені Істиною і Світлом.
Дiти Непорочної
Як тільки була створена думка, то вона розсипалася по безконечним світам. Фрагменти Моєї Сутності продовжували ділитися і стали частиною всієї фізичної матерії. З інтересом і захопленням, з безконечною радістю і торжеством Я спостерігав за Своїми
Творіннями, але не вистарчало ще чогось для Мого завершення. Мені потрібен був хто-небудь, з ким би Я міг спілкуватися і хто любив би всі Мої дні, хто-небудь, хто би міг розділити Мої думки на всіх Моїх дорогах. Жити кожен чудовий день зі зростаючою радістю, досконалою повнотою, щоби розділяти нашу ніжну любов з серцями, наповненими безконечною добротою. Однак тепер це було виконано і всі форми завершені. Коли Я
подивився навколо, Мені нічого більше не було потрібно. У міру того, як людство еволюціонувало і все глибше падало в матеріальний світ, голос Божественної Іскри говорив все тихіше і тихіше в цій реальності. Поступ людини в науках був грандіозним і смертельним, але вона не хотіла слухати голос великої Мудрості всередині. У часі та просторі чоловік продовжував породжувати думки, які викликали війни і горе. Якби тільки він знав, що він Сотворець і прийняв би був це за святу віру. У глибокому відчаї одної бурхливої темної ночі, Людина лежала в муках, вона нічого не могла зробити, навіть коли застосовувала всю свою земну силу. У гніві та горі вона закричала, в небеса, просячи допомоги в небесних сотворінь. Голос, такий м’який і повний доброти, сказав: мудрість тепер твоя, і ти почала сьогодні нове життя. З безконечною радістю подивився чоловік навколо і раптом без всякого сумніву зрозумів слова: “Людино, пізнай саму себе”. Для всіх Істинних Шукачів завжди є Майстер допомагати і заспокоювати всі твої уявні нещастя. Слухай уважно Божественний Голос всередині, і кожен день буде починатися в досконалості, бо на землі ти не зможеш Рай знайти, але всередину себе ти повинен зазирнути. Роман
№5(88), 2014 9
ТАЄМНИЦЯ СЕРЦЯ
КАТРУСЯ ВІД СВЯТОГО МИКОЛАЯ
Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Крехівському монастирі
Я не збираюся розповідати вам ні казок, ні байок, бо насправді, як казав один з найвідоміших казкарів світу, Ганс Християн Андерсен, автор усім відомої казки “Снігова Королева”, що найкращою казкою є саме життя. Знаю, що ви вже дорослі діти, хоч як усі справжні діти, пишете листи св. Миколаєві. Узагалі, відмінність дітей від дорослих у тому, що перші – пишуть св. Миколаєві, а другі – це ті, які, на жаль, не читають листи, які їм пише св. Миколай, тому що він просить їх дещо зробити, а вони часто не хочуть нічого змінювати у своєму житті. Ще декілька днів і на підвіконниках будуть мільйони листів до Святого, у них буде море бажань: від зовсім скромних з проханням про олівці, до часто необдуманих і навіть зухвалих… Однак історія,
№5(88), 2014 10
яку сьогодні розповім, розпочалася не у сам день Святого Миколая, а трохи пізніше, на Різдво нашого Спасителя, коли дорослі й діти колядками прославляли маленьку Дитину, Божу Дитину – Господа Ісуса Христа, Який приходить у світ, щоб бути серед Своїх сотворінь і привести їх до Неба. Дехто з батьків як вияв вдячності за дзвінку пісню-прославу Бога дарують своїм дітям подарунки. Отож я нічого не додаю і не усікаю з правди про те, що було. Головний герой нашої розповіді – десятирічний Григорій. Так хлопчика назвали не на честь всесвітньо відомого українського філософа Григорія Сковороди, а на честь дідуся, маминого батька, який був мудрою і доброю людиною, зрештою, як і відомий філософ, бо мудрий – завжди добрий. А чого добрий? Бо боїться образити
і засмутити Бога. “Страх Божий – початок мудрості”, – стверджує Святе Письмо. Вечір Різдва. Хлопчик вбіг у хату разом з друзями. Ціле пополудня вони колядували, тепер, утомлені, ледве притягнули ноги додому і сіли на диван, смакуючи пампухи, які насмажила його старша сестра, й абрикосовий сік; згадували приємні хвилі пережито дня. Після жвавої годинної розмови і трапези друзі, як горобці, порозліталися по своїх домівках. Сім’я залишилася у святковій родинній тиші. Батьки дали Григорію знак, що під ялинкою для нього є дарунок. Хлопчина взяв його, акуратно розвернув, подивився, поклав на стіл і, по-дорослому стримано, підійшов поцілував батьків зі сумним: “Дякую”. Після жвавого вечора, проведеного з друзями, це виглядало дивно.
Дiти Непорочної
ТАЄМНИЦЯ СЕРЦЯ – Тобі не подобається? – запи- дітлахи застрибували у нього, як з особливою любов’ю розповідав тала не менше від батька здиво- зайці, а за п’ять хвилин сиділи, як дітям про життя свого св. Покрована мама. кури на бантах. Автобус сповнив- вителя і чуда, які відбулися через Однак хлопець для більшої ся ароматом ковбаси, яєць, масла, заступництво цього угодника Бовпевненості підійшов до дивана, сів як на Великодні свята, і став подіб- жого в їхньому монастирі. У храмі на нього, взяв голову в руки й опер ний на кафе на колесах. Гамір запанувала тиша. Кожен мав можїх на коліна. Хто-зна, може саме так перервала Любов Євгенівна, за- ливість попросити щось особливе сидів колись великий Сковорода, пропонувавши дітям помолитися у цього Святого, адже до 22 травня, роздумуючи над змістом людсько- до Господа і Пресвятої Богородиці дня пам’яті перенесення мощей го життя. А потім, як з автомата, за щасливу дорогу. Настала моли- чудотворця з Туреччини у місто випалив: “У Віталіка є сестра, Бар, що в Італії, де пройшло у Галі є брат, а мені вже десять життя отця Миколая і де він років, а я нікого не маю!” був похований, залишалося Тато і мама Григорія були сім днів. Якою була молитва людьми розумними, але тут Григорія, якою цього дня була вони втратили дар мови: це його просьба до св. Миколая, було чи не перше запитання не знав ніхто, він не ділився їхнього сина, на яке вони не цією таємницею свого серця – мали відповіді. Деколи батько це знали тільки ангели Божі. Михайло розв’язував складні 22 травня, на день Миколи задачі, мама Тетяна допомага(літнього), сонечко вже добре світило на молоду зелень кашла складати Григорію непогані танів, однак ввечері відбулася твори, а тут вони мовчали, як гроза не лише в природі, але й першокласники, були якісь пеу сім’ї Григорія: мама опинирелякані та зніяковілі… Дітей лася в кардіологічній лікарні. не так просто обманути, і добре, що вони цього не робили. Останнім часом вони, на жаль, не так часто молилися разом, Григорій не мав сили чекати але сестра попросила, щоб на їхню відповідь, бо бачив, усі молилися за маму до Діви що вони її на цей момент не Марії. Біда гуртує людей більмають, тому, втомлений мовчанкою, яка видалася йому ше, ніж радість, а після бурі Чудотворний образ св. Миколая у Крехові довжелезною, поплентався в настає тиша. товна тиша. Учителька коротенько іншу кімнату. – Матінко Божа, рятуй нашу Завершилися Різдвяні кані- розповіла про важливість поїздки, маму, – повторювали діти після кули, життя плило розмірено, як а далі через вікна діти спостеріга- кожного десятка “Богородице Діво” волинська річка Горинь. Школа, ли за мальовничими краєвидами на вервиці. уроки, домашні завдання. Чекав Львівського Розточчя. Організм мами не сприймав Ось і святиня – Крехівський ліків. Маму виписали з лікарні та весни, щоб можна було кататися на велосипеді. І Господь дозволив, монастир, що ховається в букових призначили інше обстеження. Вищоб вона запанувала у вишневих та сосново-дубових пралісах, які явилося, що пані Тетяна не хвора, а садах України. Травень. До кані- розкинулися на пагорбах з подеку- вагітна! Слава Тобі Боже! Григорій кул залишалося три тижні. Любов ди досить крутими схилами. радів, мама плакала, а всі разом Діти побачили ченців, монас- переживали, але з надією молилиЄвгенівна, класовод четвертого класу, запропонувала дітям та їх- тирський храм Преображення Гос- ся; заспокоювали один одного, а нім батькам екскурсію в Крехівсь- пода нашого Ісуса Христа, а в ньо- Григорій упевнено сказав: кий монастир. О, таку пропозицію му – дві великі чудотворні ікони: – Мамо, не плач, все буде добре. Пресвятої Богородиці та св. Мивсі прийняли на “ура”. Дорослі рідко вірять дітям, а У суботу вранці біля школи колая Чудотворця. Брат Миколай, даремно, адже вустами дітей часто було гамірно. Під’їхав автобус, монах Чину св. Василія Великого, промовляє Сам Бог, але пані Таня
Дiти Непорочної
№5(88), 2014 11
ТАЄМНИЦЯ СЕРЦЯ повірила своїм дітям, відчуваючи, що це – правда, що Бог не покине, Він ніколи не покидає, а особливо під час бурі. Він просто може вдавати, що спить, як Ісус під час бурі заснув у човні, а учні налякалися, почали Його будити, а Він потім з любов’ю насварив їх за те, що вони Йому не довіряли, а дивилися на величезні хвилі й собі наганяли ще більше ворожого страху, замість того, щоб усвідомити, що Він ось тут, біля них, ні, разом з ними. Адже Бог ніколи не спить, Він завжди чуває над нами, а дорослі, на жаль, часто нагадують учнів Ісуса в ту буремну ніч. Слова Григорія були великою підтримкою для пані Тетяни, бо лікарі лише бентежили її, як ті морські хвилі Христових учнів. Та поряд були діти. – Мамо, я не хочу подарунків у день св. Миколая, як буде братик, назвемо його Миколою. Аж тепер відкрилася таємниця Григорієвої молитви в Крехові: брат. Відцвіло літо і принесла плоди осінь. Для Григорія це вже була одинадцята. Йшла зима, діти, як завжди, писали листи св. Миколаю. Григорій не писав, очікував Несподіваного дива... Це було сьомого грудня, день Святої Великомучениці Катерини. Григорій пішов до школи, кинувши в наплечник яблуко; мама була дещо ослаблена і замість звичної канапки дала гроші на сніданок. А коли повернувся в обід додому, її вже не було. Увечері всі поїхали до пологового будинку. Ось воно справжнє Боже Диво: червоне, маленьке, лисе і плаксиве на руках у мами. У неділю всі знову разом удома. Григорій був на сьомому небі й по-дитячому щиро сказав: – А нічого, що не брат, добре, що хоч хтось.
№5(88), 2014 12
Вид на Крехівський монастир
– Не хтось, а Катруся, – сказав тато. Ціла сім’я стояла і споглядала таємницю Різдва в себе у трьохкімнатній квартирі на сьомому поверсі облупленого панельного совєтського будинку. – Тато, в тебе борода, як у св. Йосифа, – промовив Григорій, пильно дивлячись на татову борідку, яка насправді була набагато скромнішою, ніж в Опікуна Божого Сина, який був зображений на іконах у церкві. Потім Григорій то пильно дивився на маму, яка годувала своє ангелятко, то на образ Богородиці Годувальниці, який висів над диваном і який подарувала мамі бабуся. Після задуми промовив: – Мамо, ти так подібна до Матінки Божої, – і поцілував свою сестричку в голову. 19 грудня у храмі Різдва Пресвятої Богородиці немовляту уділили святу Тайну Хрещення, давши ім’я великомучениці Кате-
рини, дівчини не лише красивої, а насамперед мудрої. А про те, хто є мудрий, я вже згадала напочатку. Після Таїнства Хрещення та Миропомазання, під час яких людина отримує Дар Святого Духа, дар бути вірним воїном Христа, всі повернулися додому. Перед тим, як сісти за святковий стіл, тато Михайло підійшов і поклав свою дужу руку на синівське плече: – Ти хотів Миколку, а Миколай подарував тобі Катрусю. Григорій міцно обійняв тата – так, як колись Ісус св. Йосифа, – і промовив з глибини серця, як праведник: – ДЯКУЮ… Ось така життєва казка, в неї цілком не потрібно вірити, її потрібно просто і з вдячністю прийняти, як дитина приймає дарунок від св. Миколая, який приходить до нас у своїй щедрості не лише 19 грудня. Слава Богу за все, а мені – радість. Наталя Назар
Дiти Непорочної
ІСТОРІЯ СВЯТА
ПОКРОВ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ РАДУЙСЯ, ПОКРОВЕ Й ЗАСТУПНИЦЕ, ТА СПАСИ (Стихира Вечірньої празника)
Саме так на Великій Вечірні св. Церква і всі ми прославляємо Пресвяту Богородицю і Матір Господа нашого Ісуса Христа. Головним мотивом для встановлення цього празника було видіння св. Андрія, Христа ради юродивого. Якось, коли він зі своїм учнем Епіфаном були на Всенічній у Влахернському храмі в Константинополі, де тоді зберігалися Ризи Богоматері та частина Її пояса, Пречиста Діва зі свитою ангелів та святих явилися їм. Марія вийшла з Царських Воріт, потім, підійшовши до престолу, довго молилась за юрбу, що перебувала у храмі. А коли завершила молитву, зняла з Себе блискуче покривало, яке було у Неї на голові, й накрила ним усіх людей. Св. Андрій та Епіфаній довго дивились на це чудове покривало, що сяяло, як блискавка, випромінюючи славу Господню. Коли ж видіння Богородиці пропало, то покривало зникло теж, проте Благодать залишилась. Відтоді на спомин про це видіння Церква святкує день, коли Пресвята Діва зійшла на землю, щоб усіх покрити Своїм омофором і взяти всіх нас, людей, під Свою опіку та заступництво. Від її хусткипокрова празник отримав назву Покров Пресвятої Богородиці. Історія нашого народу є страждальною історією, адже на нього постійно нападали різні завойовники, від яких наші діди-прадіди зазнали немало терпінь, утисків і поневірянь. І хоча вони були
Дiти Непорочної
Образ Покрови Пресвятої Богородиці. Худ. Василь Стефурак
жертвами в руках жорстоких грабіжників-чужинців, їм усе ж таки вдалося зберегти віру і надію: віру в справедливість і надію на те, що вона рано чи пізно запанує. Правда і справедливість походять не від людини, а від
Бога, тому на Нього надіявся наш народ, який завжди відчував потребу в заступництві. Саме народ попросив Пресвяту Богородицю стати йому матір’ю й опікункою. Так воно було, є і буде... Про це свідчать спогади та легенди
№5(88), 2014 13
ІСТОРІЯ СВЯТА княжої доби, доби Ярослава Мудрого. Це підтверджують події та факти з життя запорізьких козаків, які на Січі мали церкву, присвячену саме Покрові, й щоразу, вирушаючи в похід, починали свій шлях благальним молебнем до Неї про заступництво й опіку над ними. Отже, празник Покрови Пресвятої Богородиці завжди був для нас днем вияву подяки і пошани Діві Марії за Її велику любов до нашого народу. Проте не лише ми удостоїлися цієї ласки. Уже в Старому Завіті знаходимо чимало прообразів такого заступництва над ізраїльтянами. Святитель Димитрій Ростовський зазначає, що коли Мойсей-Боговидець провадив свій народ до Обіцяної Землі, їх завжди супроводжувала чудодійна хмарина. Уночі вона освітлювала їм дорогу, ворогові
ж, навпаки, затемняла, а вдень охороняла їх від спеки і засухи. Для нас, християн, цією хмаркою-заступницею є Пресвята Діва. Вона є правдивим світлом, яке осяює наш шлях до Царства Небесного. Вона буде нашою заступницею на справедливому Суді Божому. І саме Вона призначена привести нас усіх до Небесного Єрусалиму. Отож нам слід більше молити Богоматір про Її заступництво, а також старатися наслідувати Її святість. Наша життєва дорога не завжди є прямою і гладенькою, гарні квіти на ній ростуть не густо, часто трапляються камені й будяки... Буває так, що нам досить-таки щастить у матеріальному житті. Ми маємо все, що хочемо, проте не зауважуємо, як втратили найголовніше – віру в свого Творця, перестали на Нього надіятися і Його любити. А
в час терпінь ми звертаємося саме до Нього; ми боїмося залишитися наодинці самі з собою і заглянути у свою душу, побачити там пустку і відчути холод. У такі важкі хвилини згадуймо нашу Небесну Неньку, згадуймо Її, коли Вона схиляється над яслами у Вифлеємі чи мандрує вулицями Єрусалима в пошуках Свого Дитяти, згадуймо Її під час Хресної Дороги, згадуймо Її під Хрестом. Які терпіння Вона винесла! Проте, маючи сильну віру в Господа, надію і любов до Нього, Пречиста витримала все до кінця й до останку залишилася вірною Своєму Сину, Господеві. Тож довірмося Їй, особливо в день празника Покрови, відкриймо перед Нею свої серця й повністю віддаймося Її опіці й нехай Вона покриє всіх нас Своїм св. Омофором. о. Теофан Гето
Козацька церква Покрови Пресвятої Богородиці. “Мамаєва Слобода”, м. Київ
№5(88), 2014 14
Дiти Непорочної
У ШКОЛІ ЛЮБОВІ
СВЯТІ МІСЦЯ У МЕДЖУҐОР’Є
На місці об’явлення Марії на Горі Подбрдо Коли приходимо на місце першого об’явлення Марії на Горі Подбрдо, то потрібно відмовити Вірую…, 7 раз Отче наш…, 7 Богородице Діво…, 7 Слава Отцю… а також молитву посвячення себе Матері Божій. Посвятити себе – це означає свідомо прийняти Марію як Матір, приймаючи Її послання і живучи ними; віддаючи Їй ціле своє життя. Молитва посвячення себе Марії Маріє, я вірю, що Тебе Всемогутній Бог послав на це місце, щоби Ти мене покликала до миру. Вірю, що візіонери побачили Тебе з Ісусом на руці, бо Він є джерелом миру. Нині посвячуюся Тобі та приймаю Тебе як Матір так, як Ісус, Син Твій, прийняв Тебе. Хочу цілком належати тобі і постійно перебувати у Твоїй Материнській школі миру і любові. Задля цього відрікаюся від усякого зла і гріха, всякої ненависті й непорядку, всяких суперечок і нищення життя, сатани і всіх його справ. Вірю, що з Тобою, в Ім’я Твого Сина Ісуса, переможу кожне зло і визволюся від усіх злих навиків. З Тобою вибираю мир й обіцяю, що буду дальше жити в мирі з Богом і людьми. Обіцяю, що буду шанувати кожне життя, боронити його, любити і служити йому. Прощаю всім, які Мене зранили, та прошу прощення для тих, яких Я зранив. Віднині цілковито належу Тобі духом, душею і тілом. Посвячую Тобі свою родину (назвати імена), імена), всіх людей і тих, які Тобі не посвячуються. Нехай через міць Духа Святого моє серце стане Троном
Дiти Непорочної
Паломники у підніжжі гори Подбрдо біля Синього Хреста, Меджуґор’є
Твого Сина так, як ним було Твоє Серце. Дякую Тобі, що приймаєш мене тепер як Своє дитя і що хочеш мене хоронити і провадити безпечною дорогою до вічного миру. Через міць Твого заступництва нехай Отець обдарує цілий світ заслугами Твого Сина Ісуса Христа в Духові Святому. Амінь. Благодарення Цариці Миру Я є на Горі Твоїх об’явлень, Маріє, на місці, де Тебе вперше побачили перелякані діти. Минуло вже 33 роки відтоді, коли Ти прийшла на Гору зі Своїм Сином Ісусом. Минуло 33 роки, відколи вперше Ти заплакала біля Хреста і закликала нас до єднання. Сьогодні хочу Тобі подякувати. Дякую Тобі, о Маріє, за кожний Твій прихід. Дякую за кожне послання і за кожне слово, особливо за те, що називаєш нас Своїми дорогими дітьми. Дякую за те, що направду можу увірити, що ми є Тобі дорогі та що Ти нас любиш.
Дякую Тобі, що сказала, щоби ми молилися і що таким чином зрозуміємо Твою любов. А тоді будемо плакати і не пам’ятати себе від радості. Дякую Тобі, що сказала, що ми є для Тебе важливими і що без нас не можеш нічого вчинити. Душа моя співає Тобі сьогодні вранці на Твоїй Горі Об’явлень подячну пісню і благословляє з Тобою Господа за те, що послав Тебе до нас. Благословенна Ти, о Маріє, Царице Миру; прославляє Тебе моя душа з Єлизаветою, з цілою спільнотою парафіяльною й усіма паломниками. Звідки нам така ласка, що Матір наша приходить до нас? Благословляю Тебе з візіонерами та їхніми родинами. Благословляю Тебе з усіма родинами, які Тебе прийняли і живуть у мирі. Благословляю Тебе з усіма групами молитовними на світі, бо ж Ти вчиш нас молитися. Благословляю Тебе з усіма, які прийшли зблизька чи здалека, щоби з нами тут молитися.
№5(88), 2014 15
У ШКОЛІ ЛЮБОВІ Благословляю Тебе з усіма, які висповідалися і примирилися з Господом. Благословляю Тебе з усіма, які через Твоє заступництво віднайшли духовне і фізичне здоров’я. Благословляю Тебе з усіма, які обходять 33-тю річницю тут і на світі. Благословляю Тебе за те все, що Господь хоче ще через Тебе вчинити. Благословляю Тебе з усіма, які були або ще є неприятелями Твоїх об’явлень, бо ж і їм виявляєш Свою Материнську Любов. З Тобою прошу Господа, щоб заспокоїв кожне серце й уділив мир моєму народові, з Тобою прошу Господа за всіх хворих душею і тілом. З Тобою прошу Господа за всіх травмованих у тій війні, усіх вигнанців й інвалідів. З Тобою прошу Господа за всіх полеглих оборонців і жертв насильств. З Тобою прошу Господа, аби Твоє Непорочне Серце було всюди прославлене й аби на Твій заклик Бог подарував мир світові. Нехай буде благословенний Господь Бог Всемогутній тепер, завжди і навіки віків. Амінь. Дерев’яний Хрест Піднімаючись на Подбрдо, ви знайдете великий дерев’яний Хрест, поставлений на місці об’явлення Матері Божої 26 червня 1981 року. Тут Марія плакала і закликала до миру. Клякніть перед Хрестом і перебувайте в тиші, щоб у вашому серці народилася ревна молитва за мир. Синій Хрест Ще одним важливим місцем об’явлень Марії є Синій Хрест. Тут Матір Божа об’являлася візіонерам, коли вони укривалися від поліції. Тепер Марія об’являється на цьому місці візіонерці
№5(88), 2014 16
Мир’яні кожного другого числа щомісяця. Зустріч із Кріжевачем І на тій Горі об’являється Матір Божа. Її з’ява стала закликом для всіх паломників і парафіян, аби вони зустрічали Ісуса в терпінні та відкривали Його Любов. Стації Хресної Дороги вирізьбив скульптор Кармельо Пуццольо. Кріжевач не при тягує стільки паломників ні природною красою, ні висотою встановленого на ньому Хреста, а тим, що дорога до миру провадить через хрест. До своїх набожних практик паломники включили і почитання Хреста.. Спинаючись по важкій Хреста дорозі до Хреста на Кріжевачу, прочани відправляють Хресну Дорогу, яка складається з 15-ти стацій. Молитва перед Хрестом Любимо Твій Хрест і поклоняємося Йому, бо ж Він є знаком Твоєї Любові. Силою Своєї Найдорожчої Крові обмий нас з усіх гріхів й охорони від усілякого ділання сатани. Нехай з цього місця виплине ріка миру на спільноту парафіяльну, Церкву і цілий світ. Поблагослови і поклич у Свій Рай тих, які будували цей Хрест. Поблагослови всіх, які перед тим Хрестом молилися, і тих, які будуть ще молитися, слухаючи Марію, Твою Матір, яка взиває нас: “Моліться перед Хрестом, бо з Хреста спливають великі ласки”. Будь благословенний, Ісусе, бо ж Ти через Свій Хрест відкупив нас для життя вічного. Амінь. Відмовте ще 5 Отче наш…, аби вшанувати 5 Ран Христа. Повертаючись від Хреста, знайдете ще стацію Воскресіння, затримайтеся біля неї і заспівайте “Хресту Хресту Твоєму поклоняємось, Владико”.
Ісусе, Ти переміг смерть, поклоняємося Тобі, Воскреслий Господи! Господи Ісусе, дякуємо Тобі за перший дар після Твого Воскресіння: Мир. Нехай моє серце і серце кожної людини чує привітання, яке Ти промовив того пасхального ранку до Своєї Матері, до жінок, які Тебе шукали і Своїх апостолів: “Мир вам. Не бійтеся, це Я є”. Я вірю, що Ти є живий і що царюєш на віки віків. Амінь. Місце, де можна запалити свічки Щоб в Меджуґор’ї запалити свічки за когось чи в його імені, то потрібно принести їх на посвячення після вечірньої Служби Божої, а потім забрати їх додому. Запаліть свічки вдома під час молитви на Вервиці. Те саме можна зробити зі свічками, якщо ви їх купили в Меджуґор’ї, і запалити в імені своїх приятелів. Це можна зробити біля дерев’яного Хреста з правої сторони церкви св. Якова. Свячена вода і посвячені предмети Біля церкви св. Якова можна набрати води і принести її для посвячення після Служби Божої, а також вервички, фігурки, медальйони, розп’яття… Посвячені предмети будуть нагадувати нам про обітницю, що ми повинні жити посланнями, як і про наше посвячення себе Матері Божій. Ці посвячені предмети охоронятимуть нас від зла. Стації Вервиці на Горі Подбрдо Коли ми сходимо на Гору Подбрдо і йдемо з молитвою по 15-ти Стаціях Вервиці, то з нами постійно на кожній стації перебуває Марія. о. Славко Барбарич
Дiти Непорочної
ДОРОГАМИ ПРОЧАН
ДОРОГАМИ ПРОЧАН
Паломники зі Львова біля могили матері Тараса Шевченка, с. Керелівка (Шевченкове)
Резиденція гетьмана Богдана Хмельницького в Чигирині
“Мені 13-й минало я пас ягнята за селом...” В’їзд у Керелівку, ск-р Анатолій Кущ, 1989
18
Пам’ятник матері Тараса – Катерині Бойко Моринці, ск-р Владислав Димйон, 2006
Тисячолітній дуб у Холодному Яру
Хата Якима Бойко, діда Тараса Шевченка, с. Моринці
17
Чудотворна ікона Любечської Матері Божої (смт Любеч, Чернігівська обл.)
Ікона Святого Миколая (Музей Т. Шевченка в Керелівці, Черкаська обл.)
Чудотворна ікона Любечської Матері Божої (смт Любеч, Чернігівська обл.)
Ікона Святого Миколая (Музей Т. Шевченка в Керелівці, Черкаська обл.)
ДОРОГАМИ ПРОЧАН
ДОРОГАМИ ПРОЧАН
Паломники зі Львова біля могили матері Тараса Шевченка, с. Керелівка (Шевченкове)
Резиденція гетьмана Богдана Хмельницького в Чигирині
“Мені 13-й минало я пас ягнята за селом...” В’їзд у Керелівку, ск-р Анатолій Кущ, 1989
18
Пам’ятник матері Тараса – Катерині Бойко Моринці, ск-р Владислав Димйон, 2006
Тисячолітній дуб у Холодному Яру
Хата Якима Бойко, діда Тараса Шевченка, с. Моринці
17
ГОЛОС МАРІЇ
ПЛАН СПАСІННЯ
“Дорогі діти! Моліться за Мої наміри, бо сатана хоче знищити Мій план і позбавити вас миру. Тому-то, любі діти, моліться, моліться, моліться, щоби Бог міг діяти через кожного з вас. Нехай ваші серця будуть відкритими Божій Волі. Я люблю і благословляю вас Своїм Материнським благословенням. Дякую, що відповіли на Мій заклик” (Послання від 25 серпня 2014 р.). Царице Миру, у Своїх посланнях Ти об’являєш нам Свій План Порятунку людства і світу. Ти бажаєш для нас відкуплення, миру, радості та щастя. Ти кажеш, що нам робити: наверну-
Дiти Непорочної
тися, молитися серцем, читати Святе Письмо, сповідатися, приймати Євхаристію, приближатися до Твого Непорочного Серця і Серця Ісуса. Моліться за Мої наміри, бо сатана хоче зруйнувати Мій план. Ці слова пробуджують нас з оспалості. Сатана має свій план знищення людства, родини та цілого світу. Його бажанням є знищувати, вбивати, обманювати, створювати сум’яття, призводити до занепаду людський розум та серце. Війна в Україні, яка так близько до Польщі, війна на Близькому Сході та в багатьох інших місцях планети, переслідування християн спричиняють ситуацію, коли багато
людей опиняються без даху над головою, їжі, ліків тощо. Війни у родинах, розлучення, покинуті діти, алкоголь. Стільки магазинів з алкоголем! Алкоголь продається навіть на бензозаправках. І як, у такому разі, позбутися нетверезих водіїв!? Люди бездумно допомагають сатані. Вони погоджуються бути відірваними від Бога, молитви, Слова Божого, сповіді; коли вони проклинають, ненавидять, говорять лайливі слова, дозволяють маніпулювати собою, дають себе обманювати, то таким способом відкидають Бога та Його Царство, відкриваючись пеклу і дозволяючи сатані залучати їх до бунту проти Бога.
№5(88), 2014 19
ГОЛОС МАРІЇ А Ти, Матінко, маєш Свій план: спасти у людському серці план: Небо і вічне Життя, зберегти мир у серці з Богом і людьми, захистити родину, яка любить Тебе. Ти приходиш до нас упродовж 33 років, щоби ми не були покинуті на самих себе у цій духовній битві. Перед обличчями всіх небезпек ти просиш: “Моліться Моліться за Мої наміри”. наміри” . Якими є Твої наміри, Маріє? – Вони відкриваються нам у Твоїх посланнях: навернення, мир, любов, радісна молитва, поступ з дня на день у молитві, щоб наблизитися до Бога і бути носіями миру. Наведемо тут одне з попередніх Твоїх послань: “Дорогі діти! Я особливо взиваю до всіх вас молитися за Мої наміри, щоб вашими молитвами зупинити план сатани щодо світу, який з кожним днем усе більше віддаляється від Бога, ставлячи на Його місце самого себе і знищуючи все прекрасне і добре, що є в душі кожного з вас…”. У Своєму останньому посланні Ти кажеш: сатана хоче знищити Мій план і позбавити вас миру. Слова Слова “Мій план” вказують на його справжній вимір і здійснення у Меджугорській парафії: навернення, сповідь, Євхаристія, поклоніння, молитва серцем (Вервиця), Хресна Дорога, піст, відчутний мир. У Меджугор’ї юрби паломників зустрічаються з живою Церквою, живою вірою і справжнім миром. І саме цю дійсність сатана хоче знищити, відводячи нас від Бога, послаблюючи віру, впливаючи на розум і серце
№5(88), 2014 20
людини, сіючи замішання та неспокій, намагаючись позбавити вас миру, єдності, прощення та любові. Для глибшого розуміння згадаймо ще одне послання: “Дорогі діти! Бог дозволив Мені разом із Ним робити реальною таку оазу миру. Я закликаю вас берегти її, щоб ця оаза завжди була чистою, бо є такі люди, які своєю легковажністю нищать мир і молитву. Я закликаю вас свідчити про мир і своїм життям допомагати зберегти мир…” (26.08.1986 р.). Тому-то, любі діти, моліться, моліться, моліться, щоби Бог міг діяти через кожного з вас.. У цих словах, Матінко, Ти вас прагнеш, щоб ми невтомно молилися, а також діяли і свідчили своїм життям. Молитва творить мир, віру, любов, єдність і витривалість. Пригадаймо собі слова Господа Ісуса про виноградне дерево: “Я – виноградина, ви – гілки. Хто пробуває в Мені, і Я в ньому, той багато плоду приносить. Без Мене нічого не можете чинити…” (пор. (пор. Ів. 15, 1-8). То що ж ми повинні чинити? “Дійте з любов’ю там, де ви перебуваєте… Любов’ю перетворіть у добро все те, що сатана намагається знищити і привласнити” (31.07.1986). “Щодня у ваші оселі приходять ті, хто пробуває у темряві. Дорогі діти, дайте їм світло!” (14.03.1985). “Дорогі діти! Ви є відповідальні за ці послання. У них – джерело благодаті, а ви, діти, є посудинами, в яких приносять дари” (08.05.1986). “…З материнською любов’ю закликаю вас сьогодні бути
світлом, яке освітлює дорогу всім душам, які блукають у мороку і не знають Божої любові” (02.02.2010). Нехай ваші серця будуть відкритими Божій Волі. Кожне Таїнство Вервиці ми розпочинаємо Господньою молитвою, у якій просимо: “Нехай буде Воля Твоя як на Небі, так і на землі”. Ми відкриваємося Божій Волі під час читання Святого Письма, під час молитви та поклоніння. Я люблю і благословляю вас Своїм Материнським благословенням. Ми ж прагнемо жити під Твоєю опікою, у Твоїй любові, кожний день проводячи з Твоїм Материнським благословенням. Дякую, що відповіли на Мій заклик. Я розумію, яким важливим є це послання нашої Матері, Цариці Миру, у контексті того, що сьогодні діється у світі, в нашій Батьківщині, у родинах та людських серцях. Із трепетом ми переймаємося таїнством і глибиною слів Марії. Тож нехай кожен з нас поглиблює осягнення Її слів і відповідає на Її Материнський заклик з усіх своїх сил. Не шкодуймо часу і зусиль для молитви. Давайте станемо біля нашої Матінки, як люблячі діти, із вервицею в руках, вдивляючись у Хрест, насичуючись Волею Божою з відкритої книги – Святого Письма – з послухом Духу Святому. Амінь. Послання Мир’яні від 2 серпня 2014 р. “Дорогі діти! Причина, через яку Я з вами, – це Моя місія
Дiти Непорочної
ГОЛОС МАРІЇ
допомагати вам задля перемоги Добра, хоч вам тепер це може видаватися неможливим. Я знаю, що ви багатьох речей не розумієте, як і Я не розуміла всього, про що говорив Мій Син, коли ріс біля Мене, проте Я вірила Йому і слідувала за Ним. Отож Я прошу вас вірити Мені та йти за Мною. Проте, діти Мої, слідувати за Мною означає любити Мого Сина понад усе, це означає полюбити Його у кожній, без винятку, людині. Щоби ви змогли це зробити, Я знову закликаю вас до жертовності, молитви та посту. Я закликаю вас до того, щоб Євхаристія стала життям для ваших душ. Я закликаю вас стати апостолами святості, які поширюють у світі любов та милосердя. Діти Мої, в порівнянні з вічним життям, ваше життя – лише мить, проте, коли ви постанете перед Моїм Сином, Він бачитиме, скільки
Дiти Непорочної
любові було у ваших серцях. Для того, щоб ви могли відповідно поширювати любов, Я прошу Свого Сина дарувати вам дар єдності у Ньому, єдності поміж вами та вашими пастирями. Мій Син постійно дарує вам Себе та відновлює ваші душі через них. Пам’ятайте про це. Я дякую вам”. “ЯК ЗІРКИ НА НЕБІ…” “Дорогі діти! Я й сьогодні продовжую взивати вас, щоби ви були, як зірки на небі, що дарують світло та красу на потіху іншим. Отож, любі діти, будьте світлом, красою, радістю, миром, а особливо молитвою для всіх тих, які перебувають далеко від Моєї любові й любові Мого Сина Ісуса. Любі діти, свідчіть віру та молитву в радості, яка є у ваших серцях, та моліться за мир, який є дорогоцінним даром Божим. Дякую, що від-
повідаєте на Мій заклик” (Послання від 25 вересня 2014 р.) “О преславна Царице, величніша від зірок небесних, Ти Свого Творця і Сина материнськими грудьми кормила. Добро, яке Єва погубила, Ти нам повертаєш, народивши Ісуса і показуючи нам, грішним, дорогу до раю. О брамо Володаря Всесвіту, сяюча світлом, нехай життя, дароване Тобою, відкуплені приймуть із радістю. Нехай усе прославляє Отця з Пресвятим Духом і Твоїм Сином, Діво, на віки, бо Він одягнув Тебе ласкою. Амінь” (з Чину латинської Утрені). “Яким же прекрасним світлом Ти сяєш, сяєш, Донько царська з роду Давида, Свята Маріє, чесніша від ангелів та святих” (з Чину латинської Утрені). Такими словами ми прославляємо Тебе, Матінко, Матінко, у літургійних текстах. Також у
№5(88), 2014 21
ГОЛОС МАРІЇ піснях, добираючи відповідні слова, називаємо Тебе Ранковою Зіркою, Зіркою прекрасною і пречудовою. Св. Іван в Книзі Одкровення говорить про Тебе: “І знамення велике видно було на небі – Жінка, одягнена в сонце, і місяць під Її стопами, а на голові Її вінець із дванадцяти зірок” зірок” (Од. 12,1). Вигляд зоряного неба захоплює подих і викликає в нас прагнення Неба, вічності, краси, радості та миру… Це притягує людське серце до Бога, святості, любові та радості. “Дорогі діти! Я й сьогодні продовжую взивати вас, щоби ви були, як зірки на небі, що дарують світло та красу на потіху іншим”. іншим”. Відкриваючи Святе Письмо, читаємо там: “Ніхто не засвічує світила, щоб його вкрити посудиною або поставити під ліжко, а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло” (Лк. 8, 16). “Я – світло світу. Хто йде за Мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя” (Ів. 8, 12). “Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на вершині гори. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на Небі” (Мт. 5, 14 – 16). “Тож, любі діти, будьте світлом, красою, радістю, миром, а особливо молитвою для всіх тих, які перебува-
№5(88), 2014 22
ють далеко від Моєї любові й любові Мого Сина Ісуса” Ісуса”. Ти закликаєш нас до великих речей. Так ти взивала 10 років тому: “Дорогі діти! Сьогодні Я далі взиваю, щоб ви були любов’ю там, де панує ненависть, і поживою там, де панує голод. Відкрийте свої серця, любі діти, а ваші простягнені руки нехай стануть щедрими, щоб кожне сотворіння, з вашою допомогою, дякувало Богу Сотворителю. Моліться, кохані діти, і відкрийте свої серця на Божу любов, бо без молитви не зможете цього зробити. Тому моліться, моліться, моліться. Дякую, що відповідаєте на Мій заклик” (25.09.2004). Твої слова кличуть нас до глибокої переміни серця і розуму. Ти хочеш, щоб ми були такими, як Ісус і Ти, Матінко, щоб ми стали відблиском Євангелії та відблиском Христа. “Любі Любі діти, свідчіть віру та молитву в радості віри, яка є у ваших серцях, та моліться за мир, який є дорогоцінним даром Божим”. Коли світ, у темряві розуму та серця, потонув в атеїзмі й аморальності, коли Святіший Отець Франциск говорить про третю світову війну, яка вже точиться “у різних частинах світу” (Ірак, Сирія, Україна, Нігерія, ЦентральноАфриканська республіка, Сектор Гази, Афганістан та інші регіони світу, де передусім терплять родини, діти та молодь),, Ти, Царице Миру, кличеш лодь) нас до життя вірою, втішної молитви, радісної віри та молитви за мир.
“Радуйся, Зірко морська, морська, велична Матір Бога, Діво Пречиста, Брамо небесна! Ти, яку Гавриїл привітав своїм словом, скріпи нас у мирі, відміни Євине прокляття. Звільни Своїх вірних з кайданів, сліпим поверни зір, віддали нужду, випроси для нас щедрих ласк. Покажи, що Ти є нашою Матір’ю. Зворуши Своїми молитвами Того, хто зволів стати Твоїм Сином на землі. О Діво преславна, взірець покори, чиста від гріха, даруй і нам ласку життя в покорі. Даруй нам вести життя чисте, простели перед нами безпечну дорогу, дай нам ласку бачити Ісуса та пробувати з Ним у вічній радості. Богу Отцеві слава, Ісусу спів, Їм із Духом Святим – однакова любов. Амінь” (з Чину латинської Вечірні). Царице Миру, молися, щоб нас не охопило прагнення “мати”, а радше “свідомо бути” і жити у красі, щоб ми мали у собі Божі думки, щоб нас пробуджували до життя Божі прагнення, щоб ми тужили за зоряним небом. І щоб ми всього того не приховували, не залишали в своїй домівці, а йшли поміж людей, у місця, де ми працюємо… Щоб ми стали відлунням Пресвятої Євхаристії, прочитаного уривку зі Святого Письма… Щоби ми переповнювалися красою, радістю та миром і щоб ці дари зберігалися в нас. Молися за нас, Маріє, щоб ми стали неустанною молитвою, що огортає всіх тих, хто ще не пізнав Твоєї Любові й Любові Твого Сина. Амінь. о. Євгеній Сьпйолек
Дiти Непорочної
ДОРОГАМИ ПРОЧАН
“ДУША МОЯ СОНЦЯ НАМРІЯЛА...”
Вид на Іллінську церкву в Суботові
29 вересня цього ж року молитовна група зі Львова поїхала на прощу по святих місцях Східної України, а саме: Чернігів – печери прп. Антонія Печерського, Печерського, Любеч, Чигирин, Суботів, Звенигородка, с. Шевченкове, с. Моринці, Холодний Яр, Мотрин монастир… Перша зупинка була у Чернігові. У цьому давньому українському місті наша група відвідала старовинний ТроїцькоІллінський монастир, де перші печери викопав засновник монашества в Україні прп. Антоній Печерський. Народився св. Антоній Печерський 893 року у місті Любечі на Чернігівщині в міщансько-селянській родині, яка після прийняття християнства стала дуже побожною. Маленький хлопчик Антипа (так в дитинстві звали св. Антонія) перейняв цю побожність від
Дiти Непорочної
своїх батьків. У молодому віці св. Антоній почув про чернече життя і викопав печеру, де молився і постив. Однак цього було замало для юного подвижника. Серце його прагнуло чернечого подвижництва на Святій Горі Афон. Обходячи на ній монастирі, Антоній дивувався духовному життю ісповідників віри, які “будучи у плоті, височіли над людською природою, наслідуючи в подвигах безтілесних ангелів”. Матір Божа приводить св. Антонія в одну зі Своїх обителей Афона – в Есфігменський монастир. Тут Антоній досягає високої духовної зрілості та святості. Якось ігумен монастиря Феоктист у 1013 році отримав від Бога одкровення відпустити преподобного на Русь. Антоній приїхаву Київ, але ненадовго. Після того, як Святополк убив
Бориса та Гліба у 1015 році, він був знову змушений покинути рідну землю… Коли св. Антоній удруге перебував на Св. Горі Афон, у монастирі свого постригу, то знову ігумену було одкровення від Бога: ““Пішли Пішли,, – сказав Господь, – Антонія в землю Руську, бо він Мені потрібен там”. там”. Ігумен, закликавши Антонія, сказав йому: “ЗЗ Волі Божої йди знову в землю Руську і нехай буде з тобою благословення Святої Гори!” Гори!” Так у 1028 році св. Антоній повертається вКиїв. До речі, в монастирі Есфігмену зберігаються такі реліквії: частичка Животворящого Хреста; мощі мощі:: глава св. ап. Якова Алфеєвого; частина глави св. Парфенія, Єпископа Лампеакійського; ліва нога Марії Маґдалини; частина голови св. Афанасія Константинопольського; щелепа
№5(88), 2014 23
ДОРОГАМИ ПРОЧАН
Біля печер св. Антонія в Чернігові
св. Іоанна Персіянина; частка мощей св. Іоанна Златоустого, влкмч. Харампія і Модеста, Пантелеймона і Меркурія; св. мчк. Марини, Трифона, св. Стефана архидиякона і свщмчк. Єрмолея; гл. св. прп. Агафангела Нового. Св. Антоній у своєму серці глибоко засвоїв засади духовного життя на Афоні. Коли він повернувся у Русь, то оселився в безлюдній печері на околиці Києва, де заснував чернечу общину, яка й дала початок Печерському монастирю. Однак конфлікт з київським князем Ізяславом Ярославовичем змусив св. Антонія покинути монастир і навесні 1069 року втекти до Чернігова, де йому дуже сподобалися Болдині гори. Там він викопав печери. У цих печерах ми побачили келію Антонія
№5(88), 2014 24
Печерського, каплицю з поховальною нішею та відправили молебень до Матері Божої у печерній церкві. Усе тут дихає старовиною та красою віри наших предків. Тут, у цих строгих
та сурових печерах, якось поособливому відкривається історія нашої землі, нашої України тут, на клиросі, у свій час співали під час Богослужінь Павло Тичина та Григорій Вєрьовка. Вийшовши із печери, зовсім іншими очима починаєш дивитися на світ Божий, на Велику Україну, отож услід за Павлом Тичиною хочеться проспівати у серці: Блакить мою душу обвіяла, Душа моя сонця намріяла, Душа причастилася кротості трав – Добридень я світу сказав! Наша група піднялася на гору, щоб поклонитися праху великого українського письменника Михайла Коцюбинського, цього дивовижного поета в прозі… З Чернігова ми поїхали у Любеч, той Любеч, де, власне, народився св. Антоній Печерський, матір майбутнього Святителя цілої Київської Русі князя Володимира, де й донині зберігається чудотворна ікона Любечської
Прочани зі Львова на могилі Михайла Коцюбинського у Чернігові
Дiти Непорочної
ДОРОГАМИ ПРОЧАН
Ікона святого Антонія Печерського у Любечі
Матері Божої. До речі, в дальній печері св. Антонія досить вогко і холодно, але коли підійти до заґратованого проходу, то з глибини виходить тепло. Це вже дія св. Антонія. Екскурсовод нам розказував, що Любеч постійно перебуває під його опікою. Коли на Чорнобильській АС сталася жахлива аварія у 1986 році (а Любеч від Чорнобиля знаходиться на відстані сорока кілометрів), то сусіднє село від Любеча було повністю виселене, натомість у містечку не було зафіксовано жодної радіації. І таких прикладів заступництва св. Антонія Печерського можна навести багато. Сам Любеч потопає у зелені, бо ж стоїть на березі Дніпра. Колись на тих високих дніпровських кручах князь Олег у 882 році захопив місто і настановив свого посад-
Дiти Непорочної
ника, а вже у 1097 році у Любечі відбувся з’їзд князів Київської Русі, який закріпив феодальний принцип володарювання. За свою довговікову історію Любеч неодноразово руйнувався і переходив до складу різних держав, але, незважаючи ні на що, завжди поставав із попелу, як і кам’яниця гетьмана Полуботка, щоб усім нагадати, чиї ми сини із якого роду походимо. Із Любеча наша проща пролягла до Чигирина та Суботова, до святих місць нашої трагічної історії. Резиденція гетьмана Богдана Хмельницького у Чигирині була знищена турками 1678 року, а до того тут активно здійснювали державотворчу діяльність.Тут у різні часи правили такі гетьмани України: Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Павло Тетеря та Петро Дорошенко. Тут у 1651 році Тиміш Хмельницький віддав наказ стратити Гелену Чаплинську, другу дружину свого батька, за зраду та крадіжку з державної казни. З Чигирина ми завітали у Суботів, до Іллінської церкви, де колись упокоївся Богдан Хмельницький. Тарас Шевченко так описав це:“Стоїть в селі Суботові на горі високій домовина України, широка, глибока. Ото церков Богданова. Там-то він молився, щоб москаль добром і лихом з козаком ділився…”. Що з тієї молитви вийшло, тепер уже всі знають і розуміють, яку велику трагічну помилку вчинив Хмельницький у Переяславі… Коротка молитва у церкві, а далі – Холодний Яр, Мотрин монастир, тисячо-
літній дуб, біля якого сотник Іван Гонта та Максим Залізняк разом з гайдамаками освячували зброю,щоб здобути волю для свого народу. На боротьбу піднімалися не тільки гайдамаки, але й повстанці: у 1918-1922 рр. вони виступили проти німецьких та російських білих і червоних окупантів. Їх очолили справжні патріоти України – брати Чучупаки. Сам ландшафт Холодного Яру контрастує з навколишньою природою і радше нагадує собою наше рідне Прикарпаття, однак саме цей контраст і породжує особливу таємничу красу цього історичного місця в нашій Україні. Дух волі, незалежності витає в цих лісах, глибоких ярах, мальовничих хуторах і завжди буде спонукати серце людини до чогось високого і Божественного. І нема нічого дивного, що саме в Холодному Яру в серці молодого Шевченка-романтика
Фігура монаха на території кам’яниці Полуботка у Любечі
№5(88), 2014 25
ДОРОГАМИ ПРОЧАН
Внутрішній вид резиденції гетьмана Богдана Хмельницького у Чигирині
народилися такі глибокі думки про долю України: Гомоніла Україна, довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла – червоніла… І день, і ніч ґвалт, гармати – Земля стогне, гнеться… Сумно, страшно, а згадаєш – Серце усміхнеться! Усього сім рядочків із поеми “Гайдамаки”, а в них цілком відтворена трагічна історія України,вони передають невгасиму тугу за вільною Вітчизною. Наша проща по святих місцях України невпинно наближалася до кінця. Нарешті ми в с. Шевченкове (Керелівці), в музеї-садибі нашого Кобзаря. Заходимо на подвір’я, справа стоїть пам’ятник малому Тарасику“Тарас мандрує” (скульптор – А. Кущ, архітектор – М. Барановський, 1992 р.), за ним – хата, в якій ріс майбутній поет. Прямо перед нами
№5(88), 2014 26
музей, а за ним, у саду, могила матері Тараса. У музеї нас зустріли привітно. Екскурсовод дуже змістовно провела екскурсію по п’яти залах, в яких час наче “зупинився”, і кожен мав змогу відчути ту духовну атмосферу, в якій зростав маленький Тарас, відчути ту серцевину духовного життя нашого народу. З Керелівки наша група поїхала в Моринці, де Тарас Шевченко народився. Тут поставили пам’ятник Матері Шевченка Катерині Бойко. На родовому обійсті збереглися дві хати, в одній з них прийшов на світ маленький Тарасик. Хто б міг тоді подумати, що з цього маленького хлопчика виросте людина, яка духовно об’єднає цілу Україну, приносячи себе в безкорисливу жертву за неї… Але все добре і прекрасне в цьому світі відбувається з Волі Божої, хто протистоїть Їй, той щезає в небуття, а хто Її виконує,
той переходить у життя вічне, у безсмертя… Усі знають, яке важливе місце в серці Тараса займала його мати Катерина, любов до якої він проніс через усе своє страдницьке життя. Образ матерістрадниці у творчості поета став одним із головних. На жаль,у нашому сучасному культурному житті появляються статті, документальні фільми, зокрема “Таємниці генія Шевченка”, в яких ставиться під сумнів родове походження Тараса і навіть є аморальні спроби встановити його“сексуальну орієнтацію”, хоча він постійно мріяв про сім’ю, дружину, дітей, надзвичайно поетично оспівував це у живописі та віршах. Усі ці новітні дослідники наввипередки прагнуть “обдарувати” нас своїми сенсаціями і “науковими відкриттями”. Ми запитали в екскурсовода музею, що вона думає про ці “сенсаційні від-
Дiти Непорочної
ДОРОГАМИ ПРОЧАН криття”? Відповідь була простою і по-народному дуже мудрою: “Подивіться на портрети братів та сестер Тарасових. Усі вони дуже схожі між собою, усі були обдаровані талантом до малярства. Якби таке насправді було, то село тоді обов’язково знало б. А так це просто хворі фантазії журналістів, падких на будь-яку сенсацію. Жаль, що в Шевченкові вони, крім чогось негативного, нічого іншого ніколи не побачать… І його незалежна поведінка у вищому світі була продиктована не “дворянським псевдопоходженням”, а вихованням від діда – козацьким та гайдамацьким, тобто вільним, глибоким усвідомленням, що ми – не малороси і раби, а народ, який має свою історію і високу духовну культуру, свої національні цінності… І тільки велика та справжня любов до України, свого народу, а не “невдале дворянське походження” спонукало Тараса принести себе у жертву Богові,
Дорога до резиденції гетьмана Богдана Хмельницького у Чигирині
Дiти Непорочної
щоб “оті раби німі” прокинулися і відчули себе народом… Наша проща наближалася до кінця. Попереду була ще Софіївка в Умані. Кожний день нашої прощі розпочинався Службою Божою, яку відправляв о. Володимир. По дорозі, в автобусі, ми щодня відмовляли прекрасну Страдецьку Хресну Дорогу с. Йосифи Менендес, жертвуючи цілу прощу, Хресну Дорогу Ісуса Отцю Небесному за мир в Україні через посередництво душ у Чистилищі. Напевно, багатьом людям оце заступництво душ з Чистилища є не цілком зрозуміле, але для практикуючих християн це є особливою ознакою їхньої віри. Для померлих наших рідних, близьких, знайомих є дуже важливою наша пам’ять про них і любов до них. Як свідчать самі душі з Чистилища, що відвідини гробів на цвинтарях, квіти, запалені свічки, покроплення свяченою водою – це лише дуже приємні та важливі жести, які припиняються з хвилиною смерті чи немічної старості тих, які відвідують. Однак більш важливою для душ з Чистилища є думка про них з любов’ю, звертання до них про поміч у важких хвилинах, надія на їхню любов до нас та опіку над нами… Душі з Чистилища існують, вони вже є щасливими, хоча перебувають у важкому процесі дозрівання у Любові Божій; вони чувають над нами і знають про все, що нас стосується. Вони справді можуть нам допомагати, бо ми з ними поєднані в одному Містичному Тілі Христа. І щоразу тут, у Великій
Пам’ятник Богдану Хмельницькому у Чигирині
Україні, коли ціла група завершувала Страдецьку Хресну Дорогу, то жертвувала повний Єрусалимський відпуст за душі в Чистилищі, всіх павших героїв України Отцю Небесному. Так, дорога християнська душе, повний Єрусалимський відпуст зі Страдецької Хресної Дороги є нашою великою поміччю терплячим душам у Чистилищі, які вже нічого не можуть перемінити. Це є наш акт прощення їхніх провин, акт не пам’ятання їм зла та вчинених образ, акт милосердя до них… По дорозі до рідного Львова кожен у своєму серці віз додому частичку духовної радості від побаченого і пережитого на святих місцях України, щоб услід за Павлом Тичиною сміливо сказати: Я єсть народ, якого Правди сила Ніким звойована ще не була! Йосиф Воробець
№5(88), 2014 27
ГРІХ І БІЛЬ
НА ШЛЯХУ НАВЕРНЕННЯ (Продовження. Початок у №4-6, 2013; №1-3, 2014)
Пані Надя почала свою розповідь: “Є у нас гарна донечка Оленка, одна й найдорожча. Вийшла вона заміж за львівського парубка і жили вони добре, народився у них син. Оленка навчалася у Львівському університеті на заочному відділенні, зять працював, усе було гаразд. Завагітніла вдруге донька і в цей період почались у них якісь негаразди. Щоб молодята жили ліпше і в достатку, ми з чоловіком продаємо велику хату за Львовом, а гроші ділимо навпіл, сума досить велика, половину залишаємо собі, а іншу частину – доньці та зятю. Незадовго зять пішов з дому разом з грішми, купив собі джип та й поїхав з коханкою відпочивати на курорти. Як зізналася опісля Оленка, він її ображав і навіть бив, незважаючи на те, що вона була вагітна. Народила Оленка гарну і здорову дівчинку, але сама радості ні від чого не мала. Дуже переймалася зрадою чоловіка і сумувала. Час минав, Оленка познайомилась зі старшим від неї мужчиною, який спочатку дуже культурно поводився, був завжди при костюмі, розмовляв дуже повільно, впевнено і занадто спокійно. Оленка за дуже швидкий час, незважаючи на наше незадоволення, виходить удруге заміж за цього “солідного мужчину”. З часом виявляється, що він якийсь головний у секті “Свідки Єгови”. Мало того, що постійно читав якісь молитви над Оленкою, коли я заборонила йому це робити, то він постарався вижити нас, батьків Оленчиних, з нашої ж квартири. Опісля брав Оленку на збори Свідків Єгови і наказував, щоб вона також увійшла в їхні ряди. Для мене і мого чоловіка це було важке випробування. Дітей новий чоловік не дуже любив, бо внучка часто була в синцях, а внука ми з самого початку до себе забрали. З донькою неодноразово пробували розмовляти, але безрезультатно. Здавалось, що вона перебуває в якомусь іншому світі, не в нашому, а десь за обрієм. Тоді я почала сильно молитися і просити в св. Апостола Юди-Тадея про заступництво. За дуже швидкий час Оленка наче прозріла і вигнала свого “солідного мужа”. У той час і перший чоловік, батько її дітей, який розтринькав усі гроші і, мабуть, посварився з коханкою або вже був їй не потрібний, попросився повернутися в сім’ю. Оленка його прийняла. Я вже була і втішилася бувшому зятю, простила йому і ті гроші, що забрав у своїх же дітей, простила, що залишив доньку вагітною і не знав довгий час своїх
№5(88), 2014 28
Хустка св. Вероніки. Худ. Сергій Швець
рідних діточок, лиш би Оленка була щаслива і ми були спокійні біля неї. Проте їхнє щастя не тривало довго, зять весь час потикав донці за її спішне одруження, сам знову зійшовся з коханкою, спокою не було, доньку знов почав бити й ображати. “У ті дні я тільки те і робила, що молилася. Навіть не знаю, як на роботу ходила, де могла, там молилася, знала, що в таких випадках лиш Божа сила могла врятувати мою доньку і моїх онуків. Постійно молилася і просила, щоб у доньки і в зятя все налагодилось і нарешті запанували мир і спокій, бо дуже переживала за внуків і бачила, що вони страждають. Я молюся, а мені наче хтось весь час говорить: “Не про те молишся, не про те просиш”. Я далі продовжую молитися, а якийсь голос мені підказує: “Не за те молишся, не за те просиш. Проси про гарного порядного і достойного чоловіка для доньки і доброго батька для дітей”. З того часу я почала молитися до св. Юди-Тадея і просити про це. Досить швидко донька познайоми-
Дiти Непорочної
ГРІХ І БІЛЬ лась з дуже гарною людиною, лікарем, неодруженим, з духовної сім’ї. Владислав так полюбив нашу Оленку, що за короткий час знайомства запропонував узяти шлюб. Правда, я тоді з ним порозмовляла. Запитала, чи знає, що була двічі одружена, нагадала про двох діточок, обмовилась і про те, що характер в Оленки дуже важкий, що не можемо тепер допомогти молодятам, бо гроші протринькав інший. На що він відповів, що все знає, що дітей любить, а Оленку хоче такою, як вона є. Молодята повінчалися й у них вже народився спільний синок. Спочатку ми з чоловіком внуків хотіли взяти під опіку, бо ще молоді й можемо їх виховати, але Владислав відмовився, сказав, що будуть жити всі разом, що вони його діти. Ось так я вимолила чоловіка для своєї доньки, – повторила п. Надя фразу, з якої почалась її розповідь. А далі продовжила: – Владислав насправді порядна і хороша людина, таких людей у наш час мало, дуже віруюча сім’я, щонеділі на Службу Божу йдуть цілою сім’єю в костел, бо він римо-католик. Моя Оленка каже: “Мамо, мені здається, що він як святий, ми з ним ще ні разу не сварилися, уважний, добрий, порядний”. – Ось так діє Божа сила і Святі випрошують великі ласки для нас. А колись давно св. Миколай, який є моїм покровителем, зробив мені подарунок саме на свято Миколая, – почала іншу розповідь п. Надя. Я давно, ще в радянські часи, стояла в черзі на квартиру, вже ось мала й отримати, навіть ключі дали на руки, лиш ордер я не підписала. А далі хтось комусь дав хабаря і в мене ключі забрали, сказали, що помилились і моя черга ще на отримання квартири не підійшла. Як я тоді плакала, я ж мала вже мрії, вже і меблі подумки розкладала по квартирі й ремонт робила в уяві, і колір стін підбирала. Несправедливо поступили зі мною і так нахабно мене в очі обманювали. Так переживала через це, що не знала, куди піти і кому поскаржитися. Якось ішла з роботи і проходила повз церкву, зайшла, помолилась, побачила велику ікону св. Миколая, підійшла до свого покровителя і все йому розповіла, поскаржилася і поплакала. А опісля якось так легко мені стало на душі, що весь сум відійшов, і я змирилась з долею, сказала собі, що нічого страшного, іншого разу отримаю квартиру. Що робити тепер? Хай буде, як є. Через два тижні, саме на свято Миколая, начальник приніс мені ключі, дав ордер підписати і сказав, що хтось відмовився від квартири, а першою на черзі є я. Ось так я за ласкою св. Миколая отримала квартиру. Знаєш, Наталю, що св. Миколай є покровителем дітей, але не тільки діточок Він оберігає, а всіх, хто до Нього з вірою звертається”.
Дiти Непорочної
Недавно мені моя мама ось що розповіла. У нашому селі є одна жіночка, вже старенька вдова, вона має дві донечки, котрі дуже успішно заміж вийшли. Сама вона дуже бідна, ще за молодості стала вдовицею. Так сама тих дівчат виховувала та ростила. Виросли дівчата і повиходили заміж за львівських хлопців, та ще й дуже порядних, з хороших сімей, ще й до того дуже заможних, гарні посади займають. І дві доньки мають чудові сім’ї, гарних діточок і живуть, як пави. Моя мама якось запитала ту вдовицю, як це їй вдалося двох доньок видати заміж так вдало. На що та відповіла, що коли дівчатка були ще маленькі, вона завжди молилася до св. Миколая за щасливу долю для донечок. Бідна ж була дуже, не мала можливості навіть вивчити їх, тому і молилася за гарну долю. Св. Миколай вислухав її молитви. – Ось бачиш, Наталю, головне вірити, молитися з вірою, а Бог добрий, завжди вислухає наші молитви, – лагідно усміхнулася п. Надя. – Так, потрібно лиш вірити і ніколи не падати у відчай, – сказала я. – О ні, відчай не можна до себе підпускати в жодному разі, його треба гнати далеко від себе молитвою, лиш молитвою можна побороти цей відчай. Якщо, не дай Боже, дозволиш, щоб запанував над тобою, то великої шкоди може наробити, навіть душу згубити. Коли я була ще молоденькою, то моя бабця навчила мене гарної молитви на випадок, коли погані думки полонять тебе. Знаєш таку молитву? – Ні, не знаю, а промовте, будь ласка, цю молитву, – попросила я. – Та вона доста маленька, її легко вивчити: “Ісусе, Сину Божий, хай Твоя Голова, увінчана терновим вінцем, завжди буде у моєму серці”. – Ні, я ніколи не чула цієї молитви, повторіть, будь ласка, а я запишу. Відкрила книжку, яку взяла в дорогу читати, і на першій сторінці записала цю молитву. Порозмовляли ми ще трішки, а далі зрозуміли, що вже за північ, і полягали спати. Ось так, за Божою Волею, зустріла я приємну, віруючу і цікаву п. Надю, яка розповіла мені повчальні історії, якими я поділилася з вами. Надіюся, що вони принесуть вам користь і ви зробите гарні висновки для себе. На Миколаївщині ми побували у нашої родини, у бабусі Єви, поїхали на зустріч моїх одногрупників, яку організувала моя гарна подруга-одногрупниця Оленка Дашко. Вона – філолог- викладач у Новобузькому педагогічному коледжі, де я колись навчалась. Також побували
№5(88), 2014 29
ГРІХ І БІЛЬ у батькової родини в м. Баштанка і на зворотній дорозі заїхали до маминих родичів у с. Себіно. Наїздилися ми з Лілею, поспілкувалися і з рідними, і з близькими нам людьми і вже час був повертатись на Львівщину. Удома нас чекав батько, який також хотів, як і я, хоч трішки побути зі мною. Часу залишилося зовсім мало, два тижні пролетіли швидко, проте залишили багато спогадів і посіяли ще більше надій. Прощатися з батьком і Лілею було трішки важко, хоча я не їхала за океан: один Бог знає, коли буду мати можливість ще приїхати. З родичами не мала достатньо часу поспілкуватись і, як кажуть, породичатись, але, що робити, треба повертатись до сім’ї, де чекають чоловік і двоє діточок. Добре, що літаком, за кілька годин долетів – і ти вже вдома. З дому – додому. Таємниця щастя Моя мандрівка завершилась, удома я приступила до своїх повсякденних обов’язків. Щодня чемно відмовляла покуту протягом місяця. Коли закінчила молитись, то, зізнаюся чесно, що втішилася, бо мені тоді здавалось, що 40 хвилин молитися – то є досить багато. Декілька днів молилась я вечірні молитви і читала духовну літературу, яку придбала в Україні. Чи те, що я вже трішки звикла молитися довше, чи то Бог так скерував, але мені стало бракувати моїх молитов на вервичці. Молюся увечері, а далі давай шукати по молитовнику, яку б ще молитву почитати, чи, може, Акафіст, чи Молебень. Усе ніяк не могла собі сформувати вечірнє правило, весь час було таке відчуття, ніби мені щось ще не вистачає. Переглянула всю свою літературу, і мій погляд зупинився на маленькій книжечці під назвою “Таємниця щастя”, пригадала, що купляла її в останній день перебування в Україні у нашій церковній крамничці в Стебнику. Тоді я прочитала лиш назву книжечки і мені стало цікаво, що ж то за таємниця щастя – не відкриваючи, придбала її. Відкриваю книжечку й уважно читаю: описується життя св. Бригіди, а далі – 15 молитов й обітниці. Мою увагу привернули ось такі абзаци: “Практика п’ятнадцяти молитов, з огляду на благословення, отримала назву “Таємниця щастя”. Особа, яка щоденно відмовляє ці молитви одночасно з молитвами “Отче Наш” і “Богородице Діво” Діво”,, впродовж року відмовить стільки молитов, скільки наш Спаситель отримав ударів під час Своєї Страсної Муки. З життєпису св. Бригіди довідуємося, що Ісус Христос до об’явлення молитов додав ще незвичайні обітниці на користь тих, які будуть їх відмовляти з глибокою вірою і побожністю. Тут йдеться про великі Божі благодаті, метою яких є щастя людини ”.
№5(88), 2014 30
Зацікавилась я цією книжечкою і молитвами. Знайшла обітниці, перечитала їх і зрозуміла, що ці молитви – саме те, чого прагнула моя душа, те, чого я шукала. Наведу вам декілька з 21-ої обітниці, щоб ви зрозуміли, чому мені забажалося їх відмовляти. “Одного дня Христос Господь з’явився Бригіді і сказав: “Моє Тіло дістало 5480 ударів. Якщо Ти хочеш звеличити їх побожною практикою, відмовляй 15 разів “Отче Наш” і 15 разів “Богородице Діво” разом з молитвами, яких я тебе навчив протягом цілого року (ці молитви містяться в цій книжечці). В той спосіб впродовж року Ти звеличиш кожну Мою Рану”. Потім у формі обітниці додав, що хто відмовить ті молитви під час року, той: 1. Звільнить 15 душ своєї родини з Чистилища. 2. 15 праведних осіб з-поміж споріднених отримають Божу благодать. 3. 15 грішників з-поміж споріднених будуть навернені. 4. За 15 днів перед смертю дам цій особі Моє Пресвяте Тіло, щоб через Нього вона була звільнена від вічного голоду. Також дам їй Мою дорогоцінну Кров для пиття, щоб у вічності вона не мала докучливої спраги. 5. Перед смертю прийду до цієї особи з Моєю Найдорожчою Матір’ю. 6. Треба знати, що якби хтось жив і 30 років у гріхах, а потім зі скрухою в серці відмовляв побожно ці молитви, або хоча б постановив їх відмовляти, Господь відпустить його гріхи. 7. Захоронить його перед наглою і несподіваною смертю. 8. Звільнить його душу від вічних кар. 9. Там, де відмовляють ці молитви, Бог є присутній Своєю благодаттю”. Я зачитала вам лише 9 обітниць, а їх аж двадцять одна. З книжечки дізнаємося, що у часи св. Бригіди (XIV ст.) ще не було друкарської техніки, тому книжечку розповсюджено переписуванням. Ці тексти старалися мати королі, володарі, єпископи, а також університети, монастирі, бібліотеки. А в наш час, за 5 хвилин скачуєш з Інтернету, було б лише бажання. Ви зауважили, які безцінні обітниці дає наш Господь тим, хто відмовить ці молитви протягом року? Мабуть, заради тих обітниць я почала молитися. Наталя Ананевич Завершення у наступному номері
Дiти Непорочної
МУДРІСТЬ БОЖА
²ÑÒÎÐ²ß ÓÐÎ×ÈÑÒÎÑÒ² ÕÐÈÑÒÀ ÖÀÐß ÂÑÅѲÒÓ
“Дана Мені всяка влада на Небі й на Землі” (Mт. 28,18) Як далеко сучасний світ віддалився від ідеалу Христового Царства? Які будуть наслідки цього?
Образ Царя Христа Всесвіту
11 грудня 1925 року Святіший Отець Пій ХІ енциклікою “Quas Primas” встановив свято Ісуса Христа Царя. Цим Папа нагадав про місце, яке належить Христові у житті окремих людей, суспільств та держав, а також застеріг перед страшними наслідками для народів, які відкинули Христа і не
Дiти Непорочної
зважають на Нього під час встановлення державних законів. Чому такі важливі й актуальні слова Папи Пія ХІ у наш час, коли – як сказав св. Папа Іван Павло ІІ – Європа та світ пориваються жити так, ніби Бог не існує. Кому вигідно, щоб Христос не займав центрального місця у суспільному житті?
Сучасний світ та його Цар Ісус Христос є Царем Всесвіту. Це очевидна правда, яку повинен прийняти і розважити у своєму серці кожен християнин. З неї виникають дуже конкретні висновки, які повинні приносити плоди у нашому житті, житті наших родин, суспільств і цілих держав. Сьогодні, коли багато хто хотів би звести релігію до ролі приватних християнських практик, а єдиним зовнішнім виявом нашої відданості Христові мала би бути максимальна участь у набоженствах, треба замислитись, як на практиці має виглядати наше підданство Христу Царю і наскільки далеко ми сьогодні відійшли від Його Царства. Христос Цар, як вчить св. Кирило Олександрійський, владарює над усім сотворінням не з допомогою зовнішнього примусу, а завдяки силі Своєї істоти і суті. “Звідси висновок, – пише Папа Пій ХІ, – що Христові належить поклоніння від людей і ангелів не тільки як Богу, але і як Людині”. Це означає, що Його влада поширюється не лише на Небесну Вітчизну, до якої прямуємо, але і на цей світ, всіх людей і всі справи цього світу. Він є причиною успіху і правдивого щастя як для окремих громадян, так і для держави. Папа Пій ХІ, стверджуючи цю правду, згадує слова св. Авґустина, який вчить, що джерелом щастя для держави не може бути інше джерело, ніж
№5(88), 2014 31
МУДРІСТЬ БОЖА для людини, “тому що держава – це ніщо інше, як злагоджена група людей” (св. Авґустин. Лист до македонців, розд. 3). Ніхто не може ігнорувати та піддавати сумніву цю владу, бо це загрожує страшними наслідками. Болісним підтвердженням цієї правди є сьогоднішній стан суспільства, яке у минулому було християнським, а сьогодні, відкидаючи свою віру та Бога, відчуває на собі наслідки відступництва. Св. Папа Іван Павло ІІ пише про це: “Однією з причин згасання надії є намагання нав’язати людям антропологію без Бога і Христа. Такий тип мислення зумовив те, що людину стали вважати “абсолютним центром дійсності, зокрема примушуючи її, всупереч природі речей, зайняти місце Бога і забути про той факт, що не людина створює Бога, а Бог створює людину. Забувши про Бога, людина стала покинутою” і тому “не треба дивуватися, якщо в цьому контексті відкрився широкий простір для нігілізму у площині філософії, релятивізму, в площині теорії пізнання і моральності, прагматизму і навіть цинічного гедонізму у структурі щоденного життя”. Європейська культура уподібнилася “мовчазному відступництву” ситої людини, що живе так, ніби Бога немає”. Саме тому, що сучасне суспільство ігнорує Бога, воно стає жертвою “князя цього світу” – сатани, який за всяку ціну прагне зайняти місце Христа й очікує у своїй гордині, що люди служитимуть йому. На жаль, це діагноз сучасного стану людства. Незважаючи на великі зусилля в боротьбі за права людини, це не приносить інші плоди, ніж бруталізація життя, ріст злочинності й легалізація збочень та інших блюзнірств, які все частіше виступають проти Єдиного Царя і Господа.
№5(88), 2014 32
Усі зусилля в боротьбі за мир, який дає світ, а не Христос, заздалегідь приречені на невдачу. Про це застерігав Папа Пій ХІ: “…коли ми роздумували про головні причини тих нещасть, що гнітять людей, то ми відкрито вказали на ураган зла, який охопив світ. І не тільки тому, що багато людей відкинули Христа і Його святий Закон із своїх звичаїв – особистого, родинного і публічного життя, але й тому, що поки індивіди і держави уникатимуть і заперечуватимуть владу Спасителя, надія на постійний мир між народами у майбутньому навряд чи з’явиться. І справді слова Папи виявилися пророчими. Світ не лише не змінився на краще, але через відкидання свого Царя з кожним днем щораз більше занурюється в огиду своїх гріхів. Не допомагають навіть амбітні людські старання, що мають на меті побудову Раю на землі, але які водночас відкидають Єдиного Спасителя і Царя разом з Його Святим Хрестом. Всі ці старання стають небезпечними утопіями, що тягнуть щораз більшу кількість душ до пекла. Так відбувається тому, що людина вирішила жити без Бога і Його Законів. Чи Господь, з огляду на це відступництво, буде байдужим і дозволить, аби все більша кількість душ прямувала до загибелі? Дорога порятунку… Маленька Гіацинта, яку разом з Франсишку у 2000 році беатифікував Йоан Павло ІІ, говорила про те, що передала їй Матір Божа Фатімська: “Божа Матір сказала, що на світі є багато воєн і незгоди. Війни є нічим іншим, як карами за гріхи світу. Матір Боже вже не може стримати караючої десниці Свого Улюбленого Сина, що зависла над світом”. світом” З часу об’явлення Божої Матері у Фатімі й понтифікату Папи Пія
ХІ, який драматичними словами описав тогочасну ситуацію, моральна деградація світу значно посилилась. Те, про що застерігала блаженна Гіацинта, сьогодні стало фактом: “Прийдуть моди, які будуть дуже ображати Господа Ісуса“ і “Є багато родин – таких, що не подобаються Господові та не є з Ним”. Ним”. Стан цієї деградації охарактеризував Ісус Христос в об’явленнях Розалії Целакувні у 1938 році: “Дитино моя! За гріхи та злочини (вбивства та розпусту), що чинять люди у цілому світі, Господь пошле страшну кару. Божа справедливість не може більше зносити ці злодіяння. Вистоять лише ті держави, в яких буде царювати Христос. Якщо ви хочете рятувати світ, треба провести Інтронізацію (посвячення) Найсвятішого Ісусового Серця у всіх державах і народах світу”. Христос виразно домагається визнання Його царської влади не тільки в людських серцях, але й у житті цілих суспільств і держав: “Треба зробити все, щоб Інтронізація відбулася. Це останнє зусилля Любові Христа на ці останні часи! Засвідчую тобі, Моя дитино, ще раз, що тільки ті держави не загинуть, які будуть віддані Ісусовому Серцю через Інтронізацію, які визнають Його своїм Царем і Господом”. У книзі Єви Хантер “Історія культу Найсвятішого Ісусового Серця” знаходимо пояснення значення слова інтронізація. Авторка стверджує: “Хоча Намісник Христа, Папа Лев ХІІІ посвятив Божому Серцю цілий людський рід, однак важливо, щоб кожна людина особисто визнала царювання Бога. Виражаємо це через акт інтронізації. Слово “інтронізація” означає впровадження когось на трон. Енцикліка ““Annum Annum Sacrum” вплинула на поширення ідеї
Дiти Непорочної
МУДРІСТЬ БОЖА суспільного панування Христа Царя. Різні спільноти почали складати публічне визнання віри, одночасно розміщуючи на почесному місці (як на троні) образ Ісусового Серця. З того часу він ставав зовнішнім знаком, що вказував на те, що школа, суспільство, військова формація визнає беззаперечну владу Царя Любові та зобов’язується жити згідно з Його Законом. Ці урочистості завжди супроводжує акт посвячення Ісусовому Серцю. Групові посвячення здійснює церковна влада, якій належить право промовляти і діяти від імені даної групи”. Єдина надія… Христос Цар та Його Царювання – це наша надія. У Ньому, через Нього та для Нього все має свою мету, остаточну й єдину. Його царювання вже у цьому світі дає справжній мир, про який Папа Пій ХІ пише: “Якщо люди визнають як в особистому, так і публічному житті Царську владу Христа, тоді всі верстви суспільного життя будуть пронизані невимовними благодатями справедливої свободи, порядку і спокою, згоди та миру. Не осягнемо миру без благодаті Христа. Як вже згадувалося, влада Христа поширюється не лише на Царство Небесне, а також пов’язана з пануванням над дочасними справами, це чітко видно у всіх цитованих нами висловлюваннях Римських Архиєреїв. Однозначно на цьому наголошують слова Папи Пія ХІ: “Дуже помилявся б той, хто б відмовив Христу-Людині у владі над будь-якими дочасними справами, коли Він від Отця отримав необмежене право над створіннями так, що все піддане Його Волі”. У цьому контексті очевидним є також той факт, що влада Христа охоплює цілий світ через Святу
Дiти Непорочної
о. Антоній Масюк, ЧСВВ. Великий почитатель Царя Христа
Церкву, яку Він заснував і Головою якої є. Від місця Церкви у суспільному житті залежить, чи Христос Цар отримає належну Йому честь і славу як Монарх – Цар царів і Князь князів. Від правителів і цілих країн Святіший Отець Лев ХІІІ в ім’я дочасної і вічної влади Христа Царя домагався особливого пошанування Церкви та її влади: “Святим повинно бути для правителів Ім’я Господнє, а головним їх обов’язком є огортати релігію своєю прихильністю, підтримувати повагою, щитом законодавства захищати і не встановлювати нічого, що принесло би шкоду її недоторканим правам(…). Отже, держава, що для загального добра встановлена, повинна у такий спосіб служити дочасному бла гополуччю, щоб осягнення най вищого блага не тільки не зазнавало жодних перешкод, але і держава згідно зі своїми можливостями полегшувала його осягнення. Для цього насамперед потрібно піклуватися про святість і цілісність релігії, яка єднає людину з Богом”.
Усе навколо Христа Це споконвічне старання Святої Церкви, щоб світ неустанно складав честь своєму Цареві, – не просто мрія. Неодноразово в історії християнства, коли людство наближалося до свого Царя та складало Йому відповідну шану і довіру, воно отримувало в нагороду прекрасні плоди цивілізаційного розвитку цілих суспільств і держав. Найбільші організаційні досягнення у побудові держав на зразок Небесного Царства припадали саме на ці періоди історії. Архітектура, що носила у собі прагнення наголосити на пануванні Христа, віддзеркалювала Його риси, створюючи готичні святині, яким до сьогоднішнього часу в архітектурі немає рівних. Коли суспільство організовувало своє життя навколо Бога, виникали університети та лікарні. Правдива моральність цілого суспільства зродила прекрасних святих. Ці часи пригадує Папа Лев ХІІІ: “Були колись часи, коли філософія Євангелії керувала державами, коли Божа могутність християнської мудрості прони-
№5(88), 2014 33
МУДРІСТЬ БОЖА зувала конституцію права, інституції, звичаї народів, усі верстви та справи держави; коли релігія, встановлена Христом, займаючи належне місце в світі, отримувала всюди прихильність правителів та опіку влади, коли між священицьким та світським правлінням процвітала згода і доброзичлива співпраця. Такий стан речей приносив несподівані блаженні плоди для світського суспільства, пам'ять про які живе і буде жити: жодні нападки противників не у змозі знищити всі ті історичні пам’ятки, які це підтверджують”. Папа згадує, що колись християнська Європа, яка на першому місці ставила Божий Закон, опанувала та принесла цивілізацію варварським народам, долаючи їхні забобони і приводячи їх до правди. Саме християнська Європа відбила військову експансію мусульман й очолила цивілізаційний поступ. Завдяки вірності Христу Європа була колись в авангарді всіх культурних здобутків. Царювання Христа через царювання Марії… Не можна не згадати, що Ісус Христос як Цар Всесвіту хоче панувати у світі через Свою Пресвяту Матір Марію. Великий апостол Марії св. Людовік Марія де Монтфорт писав про це: “Через Пресвяту Діву Марію прийшов на світ Ісус Христос і через Неї Він хоче у світі панувати”, – і далі: “Пресвята Діва Марія не була до цього часу знана, що становить одну з причин того, що і Христос не знаний належним чином. Якщо, отже, що є безперечним, наступить пізнання Ісуса Христа і Його Царства, це буде логічним наслідком пізнання та панування Пресвятої Богородиці, яка перший раз привела Христа на світ і також вчинить те, що Він засяє другий раз”. Немає, отже,
№5(88), 2014 34
іншої дороги до Царства Христа як через Марію і служіння Їй. Коли Марія панує у людських серцях, то у такий спосіб досконало їх готує до прийняття єдиного Царя, тоді Він панує над ними, веде їх та благословляє: “Так само як Христос є Царем Неба та Землі, як на правах вродженої влади, так і на правах здобуття, так і Марія є Царицею Неба та Землі через благодать. Отже, Царство Ісуса Христа простягається, загалом, у серці людини. Згідно зі словами Святого Писання про те, що Царство Боже є в нас” (Лк. 17, 21), 21), царство Пресвятої Діви теж міститься всередині людини, тобто в її душі”. Коли кожного дня повторюємо слова молитви “Отче наш” і просимо: “Нехай прийде Царство Твоє …”,, мусимо пам’ятати, що проси…” мо про Його царювання над нами як у вічності, так і в цьому світі. Тільки Його Царство є гарантією правдивого миру і благословення для народів та держав, в яких у всіх справах Він повинен отримувати належну Йому честь і славу. Св. Людовік зворушливими словами пише про таке пануван-
ня на цій землі: “Ах, коли ж надійде цей щасливий час (…) коли Пресвята Марія буде настановлена Господинею і Володаркою сердець, щоб їх цілковито віддати владі Свого Великого і Єдиного Ісуса? Коли душі будуть так дихати Марією, як тіло дихає повітрям? Предивні речі будуть відбуватися тоді у цій долині сліз, коли Святий Дух, бачачи в душах віддзеркалення Своєї улюбленої Нареченої, поспішатиме наповнити їх повнотою Своїх Дарів, особливо даром мудрості, щоб чинити чуда благодаті. Дорогий брате, коли настане цей щасливий час, цей вік Марії Марії,, коли численні душі, вибрані й випрошені Марією у Всевишнього, втратять свій образ у безодні Її Серця, то стануть живими портретами Марії, щоб любити і почитати Ісуса Христа? Цей час настане тоді, коли пізнають і практикуватимуть набоженство, яке нині проголошує: “Щоб прийшло Царство Твоє, Господи, нехай прийде Царство Марії”. Редакційна
Василіянська церква Христа Царя, м. Івано-Франківськ
Дiти Непорочної
Паломницька група зі Львова біля тисячолітнього дуба у Холодному Яру
У Шевченковому краю
Образ Царя Христа
На 1-й ст. обкл. Образ Матері Божої з Дитятком Ісус, фрагмент. На 4-й ст. обкл. “Тарас ідучий у світи”, скульптор Анатолій Кущ, музей Т. Шевченка у с. Шевченкове (Керелівка). Бронза, граніт, 1989 р. Передруки і переклади дозволено подавати з вказівкою на джерело. Редакція має право скорочувати та редагувати надіслані матеріали, рукописи та фотоматеріали не повертає.