Хресна Дорога в Пратулині Стації Хресної Дороги знаходяться на території Санктуарію Благословенних Мучеників Підляських у Пратулині (Польща). Хресна Дорога простягається на 1100 метрів і розпочинається від площі Мучеництва до братської могили Пратулинських Мучеників біля лісу. Всі фігури, в капличках з білого каменю, зроблені в людський зріст.
Хресна Дорога в Пратулині (продовження, початок на 2-й ст. обкладинки)
На 1-й ст. обкл. Образ Благословенної Діви Марії. Фрагмент. На 4-й ст. обкл. Скульптор Юліан Савко. Фігура Івана Павла ІІ перед костелом Успіння Матері Божої у Янові (Івано-Франкове). Передруки і переклади дозволено подавати з вказівкою на джерело. Редакція має право скорочувати та редагувати надіслані матеріали, рукописи та фотоматеріали не повертає.
3(98) 2016 РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ Заснований у 2000 році Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка” Періодичність: раз у два місяці Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979 Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ Редакційна колегія: єп. Станіслав ПАДЕВСЬКИЙ єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК Неоніла СТЕФУРАК
ЗМІСТ 1. Сторінка головного редактора Ви повинні молитися за їхні душі, бо вони продали їх ....................... 2 2. Паломництво на Схід Редакційна Молитовна міжконфесійна місія Христа-Царя Всесвіту за єдність Христової Церкви та припинення війни в Україні ............. 4 3. Святині Галичини Володимир Гіщинський Василіянський монастир Різдва Святого Івана Хрестителя у Краснопущі ..................................... 9
Відповідальний секретар Йосиф ВОРОБЕЦЬ
4. Наші інтерв’ю Йосиф Воробець Через Україну Бог спасе світ .................................. 12
Літературний редактор Ольга ЛОЗА
5. Голос Марії
Перекладачі Андрій ЧОРНИЙ Андрій ВЕЛИЧКО Обкладинка Богдан СОЙКА Художнє оформлення Юліан С САВКО АВКО Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН
© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2016 Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел./факс: (032) 261-55-74, (096) 914-63-77 e-mail: gbook gbook@ukrpost.ua, ukrpost.ua, gbooklviv@gmail.com web: www.gbook.lviv.ua Магазин: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел.: (032) 261-55-74, 261-55-74, (097) 67-67-725 Друк: ТзОВ “Часопис”, вул. Шевченка, 315, тел. (032) 239-57-60 Наклад: 700 примірників.
о. Євгеній Сьпйолек Любов ............................................................... 19 о. Євгеній Сьпйолек Непорочне Серце кривавить .......................... 20
6. Слідами Святого Йосафата Роман Дерев’янко Я вливав у вас дух мучеництва... ......................... 23 7. Дар Божий о. Роман Гето Ціль життя ................................................................. 28
8. Освячені в істині Євхаристія в житті подвижників Католицької Церкви:Тереза Нойманн ....................................... 29 9. Поетична сторінка Любов Бенедишин Шлях до Воскресіння ........................................... 31 !!! УВАГА !!! Ви маєте можливість передплатити журнал до кінця 2016 року. Індекс 23979. Повідомляємо, що з початку 2016 року роздрібна ціна часопису в нашому магазині складає 18 грн. Проте вартість передплати до кінця 2016 року буде без змін. Замовляйте наш журнал та книжки через інтернет, відвідавши нашу веб-сторінку www.gbook.lviv.ua.
ПАЛОМНИЦТВО НА СХІД
МОЛИТОВНА МІЖКОНФЕСІЙНА МІСІЯ ХРИСТА-ЦАРЯ ВСЕСВІТУ ЗА ЄДНІСТЬ ХРИСТОВОЇ ЦЕРКВИ ТА ПРИПИНЕННЯ ВІЙНИ В УКРАЇНІ Точкою відліку для початку цієї Місії можна вважати час Майдану. Коли відбувались трагічні події на майдані в Києві (2013-14 роки), українська діаспора в США, бажаючи допомогти Україні вийти з важкої духовної кризи, складає пожертву для виготовлення чотирьохметрової подорожуючої фігури Христа-Царя Всесвіту. 13 серпня 2014 р. Б. біля фігури Непорочної Діви Марії на пл. Міцкевича у м. Львові відбулося посвячення подорожуючої фігури Христа- Царя Всесвіту. Міжконфесійне громадське об’єднання “Християнська Україна” і священики – капелани християнських церков – розпочали місійний Хрестовий похід по українській землі, щоб Ісус царював у наших родинах, парафіях, містах, селах і дарував МИР Україні. Митрополит Львівський РКЦ Архиєпископ Мечислав Мокшицький першим поблагословив цю місію письмовим благословенням і почитанням фігури в Митрополичій базиліці Успіння Пресвятої Діви Марії у Львові, надихнувши Єпископів і священиків підтримувати цю важливу і спасенну справу. 26 серпня 2014 р.Б. на великій паломницькій прощі в Джублику на Закарпатті Єпископ-ординарій Мукачівської Єпархії Мілан (Шашік) УГКЦ уділив архиєрейське благословення о. Івану Сиваку (УГКЦ) і разом з Єпископом-помічником Нілом Юрієм (Лущаком)
№3(98), 2016 4
Декан Донецький РКЦ о. Віктор Вонсович, декан Краматорський УГКЦ о. Василь Іванюк, о. Іван Сивак. Краматорськ, Донеччина, 23.09.2015р.
урочисто посвятили фігуру і дали початок Місії Христа-Царя. Майже два роки Ісус подорожує Україною з запрошенням щиро й відкрито визнати Його Царем і Господом. Всеукраїнське громадське об’єднання “Християнська Україна” звернулося до всіх традиційних Християнських конфесій України з проханням підтримати молитовно-просвітницьку міжконфесійну місію “Господь Ісус – Цар Всесвіту”. Однак чому саме місія Христа-Царя Всесвіту?
Щоб відповісти на це питання, заглянімо в історію. 11 грудня 1925 року Святіший Отець Пій ХІ енциклікою “Quas Primas” встановив свято Христа-Царя, що стало своєрідною реакцією на секуляристські та атеїстичні настрої епохи. Це свято відзначається в останню неділю Літургійного року. Цим Папа нагадав про відповідне місце Христа в житті людей, суспільств і держав, а також застерігав перед страшними наслідками для народів, які детронізували Христа і не зважа-
Дiти Непорочної
ПАЛОМНИЦТВО НА СХІД ють на Нього під час встановлення державних законів. “Якщо люди визнають як у приватному, так і публічному житті царську владу Христа, тоді всі верстви суспільного життя будуть пронизані невимовними благодатями справедливої свободи, порядку і спокою, згоди та миру. Ми не осягнемо мир без благодаті Христа. Він є причиною успіху і правдивого щастя як для окремих громадян, так і для держави”. (Папа Пій ХІ, енцикліка “Quas Primas”,11.12.1925 р.Б.). Сьогодні суспільства, які у минулому були християнськими, покидаючи свою віру та детронізуючи Бога, відчувають результати відступництва. Європейська культура схожа на “мовчазне відступництво” ситої людини, яка живе так, ніби Бога немає” (св. Іван Павло II, енц. Evangelium vitae). Саме тому, що сучасні суспільства ігнорують Бога, вони стають жертвами “князя цього світу” – сатани, який будь-якою ціною прагне зайняти місце Христа й очікує у своїй гордині, що люди служитимуть йому. На жаль, це діагноз сучасного стану людства. Незважаючи на великі зусилля в боротьбі за права людини, це не приносить добрих плодів, ніж бруталізацію життя, росту злочинності і збочень, легалізації гомосексуалізму та інших блюзнірств, які все частіше виступають проти Єдиного Царя і Господа. Христос-Цар та Його Царювання – це наша надія. У Ньому, через Нього та для Нього все має свою мету, остаточну та єдину. Починаючи з 1930 року, Ісус через Свою ревну апостолку Розалію Целакувну з Кракова, наполягає, щоб Польща визнала Його своїм Царем.
Дiти Непорочної
“Господь Ісус особливим способом хоче бути нашим Царем. Польща мусить винятково урочисто проголосити Господа Ісуса своїм Царем через Інтронізацію. Інтронізація – це не лише форма посвячення, але відродження сердець, віддання їх солодкому пануванню Любові”. Від вересня 1937 р. Розалія отримує серію пророчих візій: “Дитино Моя! За гріхи та злочини, що чинять люди по цілому світі, Господь пошле страшну кару. Божа Справедливість не може
Розалія Целакувна 1901-1944
більше зносити ці злодіяння. Встоять лише ті держави, в яких буде царювати Христос. Якщо ви хочете врятувати світ, треба провести Інтронізацію Найсвятішому Ісусовому Серцю у всіх державах для народів цілого світу”. Інтронізація має бути здійснена від імені народу, через державну і церковну владу урочистим способом. Виразно Христос домагається визнання Його Царської Влади не тільки в людських серцях, але в житті цілих суспільств і держав. “Польща не загине, коли прийме Христа за Царя в повному значенні цього слова, якщо під-
порядкується Божому законові, закону Його Любові. Інакше, Моя дитино, не встоїть. У майбутньому за Польщею підуть інші народи, вони також довершать Акт Інтронізації Ісуса на свого Царя. Засвідчую тобі, Моя дитино, ще раз, що тільки ті держави не загинуть, які будуть віддані Ісусовому Серцю через Інтронізацію та визнають Його своїм Царем і Господом”. Згадує Розалія і нашу землю: “Зарваниця є столицею Марії. Через Марію прийшов Син Божий, щоб спасти світ, і так само через Марію прийде спасіння для України через Інтронізацію. Коли це відбудеться, тоді Україна буде муром Християнства, сильна і потужна, об неї розіб’ються всі напади ворогів (з листа сл. Б. Розалії Целакувни). Процес канонізації сл.Б. Розалії офіційно розпочато на прохання Фундації Серця Христового 5 листопада 1996 р. з ініціативи Митрополита Краківського. Та повернімось до сьогодення. Під час першої річниці Небесної Сотні та усіх загиблих у м. Києві фігура Христа Царя знаходилася біля стелли на Майдані Незалежності, де священики різних конфесій молилися за Україну й усіх усопших. Зразу після Майдану Ісус надихнув о. Івана пройти з миротворчою місією цілу Україну. Важливо відзначити, що коли подорожуючий Ісус приходив у якесь місто на Сході України, то люди позбувалися ідола – Леніна. Отож від Закарпаття до Збруча, з Грушева до Києва, з Харкова в зону АТО подорожує фігура Христа-Царя, щоб зупинити війну, зло, ненависть, щоб перемі-
№3(98), 2016 5
ПАЛОМНИЦТВО НА СХІД нити серця, навернути і зцілити. Ісус об’єднує Своїх дітей для боротьби. Допомагає позбутися розпуки, зневіри, бажає вилікувати рани душ і тіл наших. Бог прагне примирення й об’єднання Своєї Церкви, України і світу. Хресна Дорога – Духовний Щит по лінії фронту Маріуполь (південь) – Станиця Луганська (північ)
Завдяки цій місії під час Великого Посту 2015 р.Б. споруджена Хресна Дорога – Духовний Щит по лінії фронту від Маріуполя (південь) до Станиці Луганської (північ). Є багато свідчень, навернень, зцілень. Відбуваючи великопісне паломництво до місця об’явлень Діви Марії в Меджугор’є ((Боснія Боснія і Герцоговина Герцоговина)) – в березні 2015, Господь надихнув о. Івана вста-
Стації Хресної Дороги Маріуполь – Станиця Луганська У Донецькій обл.: І ст.: Маріуполь, ІI ст.: Андріївка, ІII ст.: Волноваха, ІV ст.: Курахове, V ст.: Партизан, VІ ст.: Піски, VIІ ст.: Михайлівка, VIIІ ст.: Ландшафтний парк “Клебан-Бик”, IX ст.: Краматорськ, X ст.: Званівка, XІ ст.: Верхньокам’янське. У Луганській обл.: XIІ ст.: Лисичанськ, XIII ст.: Щастя, XIV ст.: Станиця Луганська
№3(98), 2016 6
новити Хресну Дорогу на лінії фронту з Маріуполя до станиці Луганської, щоб силою Животворного Хреста зупинити ворожу силу. Отож у 2015 році в Страсний тиждень був здійснений Хресний похід на Донбас. У квітну неділю разом з подорожуючим Ісусом Царем було перевезено Хрести Миру в м. Кремінна на Луганщині. У Страстний Понеділок, посвятивши хрести з о. ігуменом Онуфрієм Репецьким, молитовна міжконфесійна група з представників Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей та волонтерів-харків’ян під духовним проводом о. Івана Сивака встановили чотирнадцять чотириметрових хрестів – стацій Хресної Дороги – вздовж лінії розмежування в Донецькій та Луганській областях від Маріуполя на півдні до Щастя та Станиці Луганської на півночі. У місті Щастя хрест був встановлений на місці загибелі воїнів-харків’ян біля мосту через Сіверський Донець. Ця Хресна Дорога символічно нагадує нам про духовний фронт, де точиться боротьба за примирення, очищення й духовне відродження українського народу. З Божою допомогою до Великодньої П’ятниці Хресна Дорога була встановлена на відстані понад 500 км. Відтоді кордони лінії розмежування більше не змінювались. Фігура Христа Царя, півроку перебуваючи в зоні АТО, духовним способом стримувала видимого і невидимого ворога, надихаючи людей на молитви.
Дiти Непорочної
ПАЛОМНИЦТВО НА СХІД Хресна Дорога: Кути (Ів.Франківщина) – Бахмут (Артемівськ, Донеччина) У жовтні 2015 р. фігура Христа-Царя була перевезена до Погоні на Івано-Франківщині на міжнародну прощу Вервиці. Подорожуючи Карпатським краєм, у щирій молитві в церквах різних християнських конфесій, у душах людей зародилася ідея встановити Хресну Дорогу “За єдність Церкви і народу і всіх усопших за волю України” Галичина – Донбас (Кути – Бахмут) протяжністю понад 1600 кілометрів.
Як і минулого разу, о. Іван відгукнувся на Господній поклик встановити нову Хресну Дорогу заради об’єднання Церкви і народу України. З благословення Патріарха Філарета УПЦ КП, Блаженнішого Святослава УГКЦ, Блаженнішого Макарія УАПЦ, Єпископа-ординарія ХарківськоЗапорізької дієцезії РКЦ Станіслава (Широкорадюка), Архиєпископа Харківсько-Полтавського Ігоря (Ісіченка) УАПЦ молитовні групи, волонтери та вірні різних конфесій взялися до праці. У гуцульській майстерні підприємця Дмитра Пав-
люка у с. Кути було виготовлено 14 дубових хрестів, які різьбили в Косівському Державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. Ці Хрести відрізнялися від попередніх надписом “За єдність Церкви і народу”. З благословення Єпископів традиційних християнських конфесій у Понеділок Страстного тижня 2016 р.Б. молитовна група, сформована Божим Провидінням, на чолі з духівником о. Іваном вирушила встановлювати Хресну Дорогу України. У вечірній час Страстного Четверга чотирнадцятий Хрест
Стації Хресної Дороги Кути – Бахмут (Артемівськ) І ст.: м. Кути Косівського р-ну Івано-Франківської обл., урочище Покрівське -міжконфесійна, ІІ ст.: с. Погоня Тисменицького р-ну Ів.-Франківської обл., монастир УГКЦ Успіння Матері Божої ЧСВВ, ІІІ ст.: хутір Дунець с. Антонівка Жидачівського р-ну Львівської обл., міжконфесійний духовний центр для молоді “Святиня Єдності в Новій Галилеї”, ІV ст.: м. Броди Львівської обл., ц. Пресвятої Богородиці Владичиці України (УГКЦ), V ст.: м. Рівне ц. Миколая Чудотворця (УГКЦ), VI ст.: м. Довбиш Житомирська обл., Санктуарій Фатімської Богородиці (РКЦ), VII ст.: м. Коростишів Житомирської обл., Свято - Троїцький чоловічий монастир (УПЦ КП), VIII ст.: м. Бориспіль Київської обл., ц. св. Володимира і Ольги (УГКЦ), IX ст.: м. Лубни Полтавської обл., ц. Всіх Святих Української Землі (УПЦ КП), X стація: м. Полтава ц. Миколая Чудотворця (УПЦ КП), ХІ ст.: м. Харків ц. Миколая Чудотворця (УГКЦ, кафедральний собор), XII ст.: м. Сватове Луганської обл., ц. Покрови Пресвятої Богородиці (УАПЦ), XIII ст.: м. Кремінна Луганської обл., ц. Різдва Пресвятої Богородиці (УГКЦ), XIV ст.: м. Бахмут Донецької обл., (у 1924–2016р. – Арте́ мівськ), мівськ), територія підприємства Бахмут-Енергія, міжконфесійна капличка військової частини
Дiти Непорочної
№3(98), 2016 7
ПАЛОМНИЦТВО НА СХІД
Зліва: I ст. Хресної Дороги “За єдність Церкви і народу”, Старі Кути, Івано-Франківщина В центрі: о. Іван Сивак (УГКЦ), голова ГО “Християнська Україна” п. Мирослав Данилків (тримає розп’яття), декан Косівський УАПЦ о. Іван Сабадаш. Справа: XIV ст. Хресної Дороги “За єдність Церкви і народу” м. Бахмут (Артемівськ), Донеччина
Миру був встановлений і освячений о. Іваном біля міжконфесійної Каплички на території військової частини м. Бахмут (Артемівськ). Ці дві Хресні Дороги з Півдня на Північ (понад 500 км) і з Заходу на Схід (понад 1600 км) перетинаються і творять Хрест – духовний щит – що захищає нашу землю від видимих і невидимих ворожих сил. Це найдовші Хресні Дороги на європейському континенті. Заглянімо в історію. Імператор Констянтин побачив у 312 р. на небі великий сяючий Хрест із написом: “Цим знаменням переможеш”. Цей Хрест бачило і його військо. Тоді він наказав вишити такий хрест на хоругві й переміг. Ці чудові слова, які були написані на небі, стосуються кожного знаку св. Хреста. “Вже сама згадка Хреста Христового змушує до втечі наших невидимих ворогів і дає нам силу протистояти їм” (св. (св. Авґустин). Авґустин). Також пам’ятаймо про те, що знак Хреста на небі буде знаменувати Славний Другий Прихід Христа, який покладе кінець пануванню сатани і його слуг на
№3(98), 2016 8
землі та забере своїх вірних дітей у Небесний Єрусалим. Хрести Єдності мають важливе значення для відновлення духовності в нашому краї. Це – маленькі “оазиси надії”, де люди повинні гуртуватися навколо Христа. Ними є парафіяльні спільноти, в яких розгортається активна волонтерська праця, спрямована на допомогу біженцям, пораненим і потребуючим, ними є молодіжні, громадські організації, які виховують молоде покоління на християнських засадах. Громадське міжконфесійне об’єднання “Християнська Україна” звернулось до духівництва та мирян традиційних християнських конфесій з закликом до неустанної молитви за єдність Церкви і народу, а також до місцевої і державної влади з проханням озвучити в ЗМІ інформацію про цю велику християнську місію і закликати в часі Зелених Свят біля кожного хреста молитись за долю України і пом’янути померлих, які віддали життя за волю України.
МОЛИТВА ДО СЛАВНОГО ХРЕСТА О Славний Хресте Ісуса Христа, Хрест Голгофи, наповни мене Твоїми променями світла, злийся зі мною і подаруй мені ласки для порятунку моєї душі. Визволи мене, Славний Хресте, якщо я в дусі хворий, оздоров моє тіло від усіх хвороб. Візьми мою провину від мене, зітри мої гріхи і підготуй мене до Слави Божої, щоб мій перехід у вічність став вічною радістю. Амінь. Святий і Славний Хресте Ісуса Христа, визволи мене! Святий і Славний Хресте Ісуса Христа, оздорови мене! Святий і Славний Хресте Ісуса Христа, оздорови мене, щоб я був достойним при переході у вічність стояти перед Величністю Бога. Амінь. Редакційна
Дiти Непорочної
СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ
ÂÀÑÈ˲ßÍÑÜÊÈÉ ÌÎÍÀÑÒÈРвÇÄÂÀ ÑÂßÒÎÃÎ ²ÂÀÍÀ ÕÐÅÑÒÈÒÅËß Ó ÊÐÀÑÍÎÏÓÙ² У гористо-лісовій місцевості заховалося с. Краснопуща (Красна Пуща). Народні перекази твердять, що тут ще із княжих часів неподалік від невеликого лісового струмка і джерел поселилися монахи-пустельники. Тут між горами, серед віковічних дерев, тривалий час існувала невеличка чернеча обитель. Набіги татар, наїзди шляхти часто спустошували її. Основоположниками нового Василіянського монастиря в Краснопущі були ченці Варлаам і Теодосій. Власне їх стараннями та з благословення Львівського Владики Атанасія Желиборського у 1664 році і постала ця обитель. Фундатором Краснопущанського монастиря був Ян Собєський, польський король. Визначному розвитку Василіянського монастиря в Краснопущі сприяв ієромонах Гедеон Буйницький, який був його настоятелем у 1735 – 1750 роках. Краснопущанська чернеча обитель ввійшла до Чину у 1739 році, а до Галицької Провінції ЧСВВ Найсвятішого Спасителя – у 1780 році. Перша монастирська церква була дерев’яною, її неодноразово перебудовували. Вона згоріла влітку 1899 року. Нова мурована монастирська церква Різдва св. Івана Хрестителя і приміщення келій були побудовані аж у 1906 році завдяки старанням ігумена о. І. Зінкевича. Окрасою церкви став майстерно виготовлений чудовий іконостас – видатна пам’ятка українського сакрального мистецтва початку ХVIII ст. Автор іконостасу – талановитий мистець о. Теодосій Січинський, ЧСВВ – ігумен Виспанської обителі, що на Рогатинщині. Після ліквідації обителі в 1774 році цей іконостас було перенесено до монастиря в Добрянах (Деревачі), що біля Львова, пізніше – до львівського Святоонуфріївського монастиря, а вже звідти – до Краснопущі. Краснопущанську чернечу обитель включили в Чин у 1739 році, а в 1780 році вона ввійшла до
Дiти Непорочної
Чудотворна плачуча ікона Матері Божої у Краснопущі
Галицької Провінції ЧСВВ Найсвятішого Спасителя. Протягом тривалого часу, починаючи із середини ХVІІІ ст., Василіянський монастир у Краснопущі визнавався “вокальним”, тобто його ігумени допускалися до участі у Капітулах і мали право голосу в них. Монахи цієї обителі мали чернечі осідки в Лісниках (біля Бережан) і Підгородді (неподалік Рогатина). У 70-х роках ХVIII ст. у Краснопущанській чернечій обителі функціонували Василіянські риторичні та філософські студії, а у 1809–1814 роках – богословські чернечі Василіянські студії (т. зв. Студіюм Рутенум). 17 березня 1900 року Василіянський монастир у Краснопущі відповідно до декрету Конґрегації
№3(98), 2016 9
СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ Різдва Св. Івана Хрестителя перебудували: розділили на два поверхи. На першому розмістили їдальню, і там, де стояв престіл із Святими Тайнами, була кухня, а на другому поверсі – клуб. Величавий іконостас монастирської церкви було розібрано, а потім знищено. Фігуру Божої Матері місцеві войовничі атеїсти розбили на дрібні кусочки, вони ж спалили дерев’яну каплицю. Церкву та мале крило монастиря повернули Чинові у 1902 році. Першим настоятелем відновленого монастиря став о. Методій Скраль. Лише нещодавно монахам-василіянам повернули всю їхню власність.
Відпуст у Краснопущі на Різдво Івана Хрестителя
Пропаганди від 17 березня 1900 року прилучився до Добромильської реформи ЧСВВ. Протягом тривалого часу – з кінця ХIХ ст. і до 30-х років ХХ ст. – Краснопущанська чернеча обитель була провідним релігійно-просвітницьким центром краю. Ченці монастиря провадили не тільки душпастирську працю, а й значну культурнопросвітницьку діяльність, заснували читальню “Просвіта” і товариство “Січ”. При монастирі була велика бібліотека, в якій у різний час працювали відомі українські письменники, поети, вчені: Іван Франко, Богдан Лепкий, Василь Щурат, Роман Купчинський та інші. У 1934 року відповідно до рішення Митрополита Андрея Шептицького у Краснопущанський монастир з великими урочистостями було перенесено Віциньську чудотворну ікону Богородиці, яка тоді перебувала у львівському монастирі св. Онуфрія. Традиційні багатотисячні святоіванівські відпусти тривали аж п’ять днів – від храмового празника Різдва св. Івана Хрестителя і до дня празника свв. Петра і Павла. Після ліквідації монастиря у 1946 році в роки радянської влади його приміщення використовували під психоневрологічний диспансер. Церкву
№3(98), 2016 10
Краснопущанська чудотворна ікона Божої Матері (Богородиця Одигітрія, XVIIІ ст.) Історія чудотворної ікони Божої Матері Краснопущанського монастиря ЧСВВ починається з Віциньської чернечої обителі, що була неподалік м. Перемишлян (Львівщина), де вона прославилася ще з першої половини ХVIII ст. багатьма чудами. Це давня копія Іверської чудотворної ікони Матері Божої, що знаходиться на Горі Афон у Греції. А походила ця Богородична ікона із села Кимир, що поблизу Перемишлян. Вона була реліквією перемишлянської родини українського шляхтича Петра Міщанина, яка мала в Кимирі свій невеличкий маєток. Відразу ж після заснування Віциньської обителі, шляхтянка Анастасія, з дому Пільна, передала свою родинну ікону монахам монастиря. Анастасія, з Божої ласки, прожила аж 115 років. На початку XVIII – у першій половині ХIХ ст. Віциньська чернеча обитель Благовіщення Пречистої Діви Марії була знаним відпустовим місцем краю. До неї майже півтора століття горнулися побожні прочани. У щирих молитвах до Віциньської чудотворної ікони Божої Матері вони благали Небесну Неньку про поміч та опіку в фізичних і духовних потребах. Віцинська Богородиця плакала три місяці на початку 1660 року. На підставі подання Духовній комісії зізнань очевидців чудотворних зцілень, підтверджених під присягою, єпископська консисторія відповідною Грамотою від 6 червня 1706 року про-
Дiти Непорочної
СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ Свідченням її благодатності є десятки срібних дарів-вот, якими її прикрашено на знак подяки за ласки, які зійшли на побожних вірних. Історія Віциньської-Краснопущанської чудотворної ікони Божої Матері оспівується в пісні на її честь: Діво-Мати преблагая, Ти Царице Небесная… Ще не чувано ніколи, щоб Ти не помогла Чи у горю, чи в недолі нашого земного життя... Володимир Гіщинський
Монастир Отців Василіян у Краснопущі
голосила Віциньську ікону Божої Матері чудотворною. Цю ікону шанували вірні різних християнських конфесій. Щоб відправити Службу Божу перед іконою Віциньської Богородиці, сюди пішки приходив і римо-католицький Архиєпископ Сєраковский. У часи Йосифінської церковної реформи австрійська влада прилучила Віциньський монастир до Львівської Василіянської обителі св. Онуфрія. Велика пожежа 1846 року дуже знищила Віциньський монастир, але ікона Божої Матері не постраждала. Після пожежі чернечу обитель остаточно ліквідували, а ікону Віциньської Богородиці перенесли у Львівський монастир св. Онуфрія. У 1934 році, відповідно із рішенням Митрополита Андрея Шептицького, Віциньську чудотворну ікону з великою урочистістю перенесли у Краснопущанський монастир ЧСВВ. У роки панування комуністичного режиму, коли Краснопущанський монастир було ліквідовано, а церковні культові речі й монастирське майно пограбоване і знищене, ікону Божої Матері врятував від наруги дяк місцевої церкви – Михайло Лещук. Пізніше вона тривалий час зберігалася в домі його сестри Марії Лещук, яка й повернула ікону Отцям Василіянам відразу ж після відновлення Краснопущанської чернечої обителі. До Краснопущанської чудотворної ікони і сьогодні йдуть тисячі побожних прочан на багатолюдні відпусти, що відбуваються в останню неділю травня – в храмовий день св. Івана Хрестителя, а також у всі Богородичні празники.
Дiти Непорочної
Джерела 1. Лужницький о. Г. Словник Богородичних ікон України // INTREPIDO PASTORI (науковий збірник на честь Блаженнішого Патріарха Йосифа Сліпого в 40-ліття вступлення на Галицький престіл. 1.11.1944). – Рим, 1984. – С. 160, 171. 2. Ваврик о. М. По Василіянських манастирях. – Торонто, 1958. – С. 187-192. 3. Богун о. Д. Чудотворні ікони Матері Божої в Україні // Поклін Марії. – Мюнхен, 1947. – с. 44. 4. Щурат В. Краснопущанська легенда. //Записки ЧСВВ. – Жовква, 1926. т. II, вип. 1-2. – С. 160-165. 5. Назарук о. О. По наших монастирях. Краснопуща // Нова зоря. – Львів, 1935. – Ч. 1;3. 6. Вояковський о. Н. Шляхами наших прочан. – Львів, 1988. – С. 74-78. 7. Сагайдак М. Монастир у Краснопущі // Свобода. – Тернопіль, 18 серпня 1995. 8. Мельник о. А. Мати-Марія – Матінка Наша. – Рогатин, 1926. – С. 86. 9. Шематизм провінціи св. Спасителя Чину св. Василія Великого в Галиціи и Короткій погляд на монашество русске. – Львов, 1867. – С. 138. 10. Воротняк о. Й. Василіянський монастир у Краснопущі // Місіонар. – 2001 вересень, № 7. 11. Гіщинський В. Чудотворна ікона Божої Матері у Краснопущанському василіянському монастирі Різдва св. Іоана Хрестителя // Календар “Місіонаря”. – Львів, 2003. – С.181-182. 12. Гіщинський В. Тернистий шлях василіанського Чину за роки панування в Західній Україні радянського комуністичного режиму (1939–1989 рр.) // Добромильська реформа і відродження Української Церкви. – Львів, 2003. – С. 226.
Монастир Отців Василіян у Краснопущі
№3(98), 2016 11
НАШІ ІНТЕРВ’Ю
×ÅÐÅÇ ÓÊÐÀЇÍÓ ÁÎà ÑÏÀÑŠѲÒ
На початку травня до нас у видавництво завітала одна людина і розказала нам про мироточення образів у Косові. При першій же нагоді ми вирішили побачити все своїми очима. Перед самим від’їздом до нас зателефонувала п. Олена Бородайко (мироточення відбувається в неї вдома) і розказала нам коротко історію цього небуденного явища. Воно проходило в три етапи, а розпочалося на образі Страждального Ісуса 4 грудня 2015 року, згодом стало проявлятися на різних образочках, хрестиках, іконах, релігійних книжках. Це мироточення тривало включно по 19 грудня 2015 року, воно відновилося 24 березня 2016 року та продовжувалося по 14 квітня. Втретє образи, хрести, ікони замироточили 27 квітня цього ж року, і це явище тривало по 11 травня 2016 року. 12 травня наша невеличка молитовна група зі священиком виїхала до Косова, взявши зі собою образ Матері Божої Усіх Народів,, ікони, образки, хрестики Народів та релігійну літературу з видавництва “Добра книжка”. По дорозі ми зв’язалися по телефону з п. Оленою. Від неї дізналися, що на цей час – 12 травня – мироточення призупинилося. Їй було дуже жаль, що ми не побачимо це диво. Ми відповіли їй, що для нас найголовнішим є віра в Слово Боже та Його Любов, цілковите покладання на Волю Божу, тому нема чого шкодувати, бо, мабуть, так має бути. І це не викличе в нас
№3(98), 2016 12
Мироточива фігурка Матері Божої Містична Троянда у Косові
жодного сумніву чи розчарування у тому, що відбувається в хаті п. Олени. Наша мета полягала в тому, щоб побачити ті образи, які мироточили. Ми хотіли помолитися перед ними, поклонитися Ісусові та Марії під час Служби Божої… З таким настроєм наша
група приїхала у Косів. Там нас привітно зустріли прості, скромні, вбогі християни. Між нами зав’язалася щира, відверта розмова. Про мироточення Олена Бородайко сказала: “Це Господь дає нам дуже визначальні знаки, щоб ми опам’яталися, схамену-
Дiти Непорочної
НАШІ ІНТЕРВ’Ю лися і навернулися до правдивого Бога, щоб ми могли пізнати велич Божу. Я завжди прошу Бога, щоб Він запалив наші серця іскоркою любові, бо ми любимо Його недостатньо, невміло. Ми всі є створіння Божі. Я – знаряддя в Його руках: як Господь управить, так нехай і буде. Сюди приїжджає багато людей: і старі, і молоді, і хворі. Усі щиро моляться в надії, що Бог уділить ласки, але треба щиро вірити, бо без віри нічого не буде. Насамперед, треба дякувати Богові за все: за всі ласки і терпіння, за випробування у житті та вірі… Я часто впадаю в такий дивний стан і прошу в Бога ласки терпіння за людей, наш народ та цілий світ, хоча сама маю важкі хвороби та недуги. У цей час я нічого не відчуваю ззовні.” – Коли у Вас усе це розпочалося? Після оздоровлення у Зарваниці. До того я була вже інвалідом І групи і майже вісім років не могла самостійно ходити. Проживала тоді в Кутах Косівського району на Івано-Франківщині. 17 липня 1994 року у Зарваниці, цьому славетному Марійському місці, відбувалася всенародна проща. “Перед від’їздом до чудотворного місця я вклякла помолитися вдома біля фігурки Містичної Троянди Матері Божої, щоб Вона допомогла нам в дорозі. Коли я молилася, то у видінні бачила, як Пречиста Діва Марія у сяйві надзвичайної краси благословила мене Своєю правою рукою. Я відчула, що це благословення принесе велику користь моїй душі та тілу. Був сонячний, спекотний день. Ми: Ігор Бородайко, Іван Бойчук, Юстина Орищук, Марія Пожнюк і я прибули машиною на окраїну села Зарваниці.
Дiти Непорочної
Міліція не дозволила нам під’їхати ближче, бо перед нами була велика кількість автобусів та машин. Мене понесли на руках до чудотворного джерела спочатку мій чоловік та Іван Бойчук, а потім зовсім незнайомі люди через ціле село. Людей з’їхалося так багато, що важко було доступитися до джерела, щоб набрати води, і ми чекали, коли люди хоч трохи розійдуться. Мене, таку знесилену, ледве привели на гору з Хресною Дорогою. Коли ми відправили декілька стацій, я почула голос свого чоловіка: “Може, сядемо, трошки відпочинеш”, а я йому відповіла: “Ісус Христос, коли ніс Хрест, не відпочивав, а я, земний хробак, буду шукати вигоди?” … Після відмовляння Хресної Дороги на ХIV стації, де Ісуса Христа вкладають до Гробу, я поцілувала Його Рани і відчула надзвичайно приємний запах. Потім Іван Бойчук відніс мене на плечах до джерела. Залишившись біля водички, я почала плакати, обмиватися водою і благати Матінку Божу, щоб оздоровила мене, якщо це на хосен моєї душі та інших людських душ, а якщо ні, то нехай буде Воля Божа й на те. Я молилася, молилася… І побачила Матінку Божу, одягнену повністю в чорний одяг. Вона лежала хрестом перед Розп’ятим Сином, повернутим спиною до людства, і випрошувала милосердя для них, промовляючи: “Діти, чому ви такі горді? Упокоріться, опам’ятайтеся!” У цей час Вона допомогла мені перенестися духом до церкви, де відправляли Службу Божу. І перед Святим Причастям я побачила, що Євхаристійного Ісусика ніхто не приймає у своє серце достойно,
Його покинули на поталу і зневагу, стоячи. І знову я почула голос: “Я в такій жалобній одежі, бо оплакую гріхи цілого людства, особливо вбивства ненароджених дітей. Багато синів відпали і відпадуть від Мене і Мого Сина, бо тягнуться більше до світського, прагнуть матеріальних статків. Вони не мають твердої віри, милосердя, покори. Багато покликаних, але мало вибраних. Ви до Мене прийшли з такими гучними музиками – це завдає ще більше болю Моєму Серцю (в цей час проходила величезна процесія з духовим оркестром) і Рани Мого Сина безперервно кровоточать. Допомагайте Мені молитвою боронити грішний, зіпсутий світ від вічного прокляття. Чорна завіса страшної кари висить над світом давно, час близький”. Я побачила Її dдруге у світлому плащі з усмішкою на устах. Вона покривала мене з голови до ніг Своїм Плащем, а Свої дві руки занурила у воду і поливала мене водичкою на весь зріст. У цей момент я відчула великі зміни в душі та тілі, мене пронизала надзвичайна любов, гаряча любов Материнського Серця. Здавалося, що моє тіло без кісток і топиться, як віск на сонці, від такої Божої благодаті. Вона промовила: “Слуго Моя, зменши страждання Мого Улюбленого Сина”. Я зрозуміла, що все це я повинна розповісти людям. А потім Матінка Божа вказала мені рукою на джерело вище і на капличку, щоб я йшла, і промовила: “Чому зацементовано Мій дар?” Я піднялася зі сходів і думаю: як буду йти, якщо не можу ходити? Але і в цей момент наша Мати Небесна не покинула мене, простягнула руку допомоги. Так я пішла сходинками до каплички молитися та дякувати Матінці Божій за такі великі ласки, які
№3(98), 2016 13
НАШІ ІНТЕРВ’Ю Вона вділила мені сьогодні, за Її милосердя. Я йшла, а люди, які бачили це чудо, плакали від радості, я ж плакала з великої втіхи...” втіхи...”(“Місіонар”, (“Місіонар”, № 11(25) 1994 р., с. 27-28). – Чи під час мироточення Вам Небо відкриває якісь духовні таємниці? Так, під час мироточення фігурки Матері Божої мені було відкрито духовний стан народу, священства, Церкви, світу. Навіть терпіння Ісуса мені було відкрито, те, як Він страждає, терпить за нас, грішників. Ми навіть приблизно не можемо собі уявити, яку Велику Жертву склав на Голгофі Ісус, щоб спасти цілий світ. Ця Жертва – просто безцінна, бо постійно випливає з Серця Ісуса на кожній Службі Божій. Якби тільки ми могли пізнати цю Любов, яка віддала Себе на тортури заради нас, заради нашого спасіння, то заплакали би з радості та вдячності, а так просто самі своїм земним життя, своїм плотським мисленням віддаляємо від себе цю Милосердну Любов… Однак Ісус від цього дуже страждає і терпить, і чекає на наше прозріння, наше навернення, наше народження згори... Щоб ви знали, що через Україну Бог спасе світ, бо тут ще є здорове ядро віри. Саме через молитви, терпіння, страждання та жертви опущених калік, сиріт, вдів, матерів, які втратили на війні своїх синів, Бог врятує світ. Ми живемо в останні часи, світ щораз більше занурюється в прірву, відбувається упадок віри та моралі. Упадок віри та моралі скрізь дуже великий. Залишилася маленька когорта християн з правдивою вірою на цілу країну. І Бог спасе світ через Україну, бо якби не вона, то він давно би вже не існував. До
№3(98), 2016 14
Мироточивий образ Спасителя у терновому вінку в Косові
речі, Голова ГО “Християнська Україна” Мирослав Данилків розказав вражаюче свідчення о. Ахіля Бульса, ЧНІ про Україну: в одному з жіночих монастирів Бельгії провадила своє укрите побожне життя одна монахиня. До неї часто промовляв Ісус Христос. Якось Спаситель сказав їй, що деколи шкодує, що сотворив людство, яке дуже грішить. Уже давно би покарав його, але задля одного народу
продовжує життя на землі. Тоді ця монахиня запитала в Ісуса, чи не заради бельгійського народу Він продовжує життя? – Ні! Є на землі такий український народ, який терпить так само, як і Я. Саме задля його терпінь Я продовжую життя людства і стримую караючу руку Отця Небесного... – З допомогою яких засобів може спасатися людина у цьо-
Дiти Непорочної
НАШІ ІНТЕРВ’Ю му світі, де вже панує “мерзота запустіння”, відступництво від своєї віри? Середників для навернення людини є дуже багато. Для нас, віруючих людей у Галичині, вони давно відомі. Це правдиве, глибоке, щире почитання Двох Найсвятіших Сердець. На початку Отець Небесний створив Небо і землю, створив мужчину, а згодом і жінку, щоб вони Його любили, почитали, щоб поклонялися і підкорялися Йому. Через гріхопадіння Єви та Адама Отець послав Ісуса як Відкупителя. Однак ми, на жаль, незмінно триваємо у своїх гріхах. Багато не вірить у віднайдення шляху спасіння і, таким чином, стає жертвою обману сатани. Щоб вийти з цього стану, треба усвідомити, що навернення відбувається через ласку Серця Матері Ісуса, бо саме Непорочне Серце Марії є Святою Любов’ю двох великих Заповідей Божих, а саме: любити Бога понад усе і ближнього свого, як себе самого.. Не осягне спасіння той, хто го не витриває у дотриманні тих двох заповідей. Серце нашої Матінки є дорогою до спасіння, святості, досконалості, згоди, єдності та прямо провадить до Серця Ісуса. – Як Ви думаєте, чому саме через почитання цих Двох Найсвятіших Сердець у нас, у Галичині, ще збережена віра? Тому, що нашою Церквою у свій час правили такі титани духа як Митрополит Андрей Шептицький, Єпископи Григорій Хомишин, Йосафат Коциловський, Миколай Чарнецький… ВОНИ самі ці набоженства практикували й залучали до них своїх вірних, плекаючи в серцях простого люду красу католицької
Дiти Непорочної
віри. Це і принесло свої духовні плоди. Ми припинили розмову, бо вже розпочалася Божественна Літургія. Після Служби Божої відправили ще Молебень до Матері Божої. Коли зійшли на перший поверх, де на столі, кріслах були розкладені образи, хрестики, вервички, ікони, образки, релігійні книги та журнал “Діти Непорочної” (№2, 2016р.), то несподівано для себе стали свідками справжнього дива. Вони всі мироточили: і образ Матері Усіх Народів, і “Жива Євангелія” бл. Анни Катерини Еммеріх, і “Називали Мене сином теслі” с. Медарди, і “Вражена блискавкою” Глорії Поло, і “Дев’ятниці до св. Архангела Михаїла та св. Марти” і “Страдч: Хресна Проща”, і багато інших релігійних предметів. До речі, з образом Матері Всіх Народів наша група їздила на прощу в Меджуґор’є на об’явлення Марії візіонерці Миряні. Уже після об’явлення Матері Божої одна наша паломниця з Тернополя тримала цей образ Матері Усіх Народів у своїх руках і дуже хотіла попросити Миряну, щоб вона молилася за Україну. Яким же великим було її здивування і радість, коли Миряна, проходячи з охороною повз неї, зупинилася, відсторонила охоронця, підійшла до образу, лагідно провела своєю рукою по ньому і промовила: “А ми молимося за Україну!” І тут, у Косові, цей образ замироточив. Не буду приховувати, що ми всі були вражені цим фактом мироточення, хоча ніхто не охав і не ахав від побаченого, не збирався робити з цього якогось надзвичайного ажіотажу чи будь-якої реклами для п. Олени, яка сама дуже твердо наполягає на тому, що мироточення святих предметів в її
хаті, насамперед, є знаками з Неба, закликами до навернення людей до Бога, до покаяння і благодарення. Усі поверталися додому з якимось дивним умиротворенням, внутрішнім спокоєм і розумінням, що це несподіване мироточення відбулося завдяки великій ласці та силі Служби Божої. По дорозі ми зупинилися в Бібрці й пішли до могили української візіонерки та стигматички Насті Волошин (с. Міріам). Там ми відмовили Страдецьку Хресну Дорогу, пожертвували її Отцю Небесному за прославу Насті Волошин, Євстахії Бохняк, Анни Грубої, Степана Навроцького, Зосі Гачинської, а також, щоб Господь уділив усі потрібні ласки візіонерам, які тепер проживають в Україні, знаним і незнаним, щоб вони гідно звершили свою важку місію та донесли свій хрест до кінця у молитві та співтерпінні з Ісусом за свій народ, свою Церкву. Дай, Боже, щоб у нашому народі навчилися з розумінням і милосердям ставитися до таких вибраних Богом людей… На завершення статті подаємо пророцтво однієї віруючої душі з Норвегії, дане 1968 року, щоб наші читачі могли краще і глибше пізнати і зрозуміти, в який час ми всі живемо… Через те, що “нема пророків у своїй Вітчизні”, Вітчизні”, то, можливо, це пророцтво допоможе багатьом щось зрозуміти і покаятися. Пророцтва однієї дев’яносторічної жінки з міста Вальдрес у Норвегії Ці пророцтва записав у 1968 році Емануель Мінос. Однак він не повірив у них і заховав їх у свій робочий стіл. Через 30 років зрозумів, що майже все, про що говорила та жіночка, збулося. Власне спо-
№3(98), 2016 15
НАШІ ІНТЕРВ’Ю внення цих пророцтв і заставило його віднайти ці записи та опублікувати їх для всіх людей: “Я бачила час перед приходом Ісуса і вибухом ІІІ Світової війни. Бачила світ у вигляді глобуса, бачила Європу, один край за іншим, бачила Скандинавію, зокрема Норвегію. Бачила деякі сцени, які відбудуться безпосередньо перед тим, як вдруге прийде Ісус. Дуже швидко після цього наступить останнє нещастя. Нещастя, яке до цього часу ми не переживали. Вона назвала чотири етапи. І етап: Перед тим, як Ісус знову прийде і незадовго до вибуху ІІІ Світової війни буде таке заспокоєння, якого перед тим не було. Запанує мир між супердержавами на Сході та Заході. Запанує довготривалий мир. У цей мирний період відбудеться роззброєння у багатьох країнах, також і в Норвегії, а ми не будемо готові до ІІІ Світової війни. Війна розпочнеться неочікуваним способом, з абсолютно непередбачуваного керунку. ІІ етап: Серед християн запанує така байдужість, якої ніколи не було до цього часу. Відбудеться відступництво від правдивого живого християнства. Християни не будуть відкритими на важливу пророчу Благу Вістку, Вістку, допоки не прийде Ісус. Не захочуть слухати, як колись, про гріх і переміну свого життя. Замість цього (правдивої Євангелії) появиться “Євангелія добробуту”. добробуту”. Найголовнішою метою буде бажання багато осягнути і щось значити. Матеріальне багатство стане для людей найважливішим. Церкви і Будинки молитви щораз більше будуть порожніти. З іншої сторони, за мільйонні кошти будуть зводитися престижні будівлі. Блага Вістка, Вістка, до якої ми
№3(98), 2016 16
привикли впродовж багатьох поколінь, як-от: “взяти Його Хрест і наслідувати Ісуса”, заступлять розваги,, кіно розваги кіно,, культура, і це почне охоплювати храми, Будинки молитви, каплиці. Там, де треба було би з натхненням боротися за віднову, освячення і приготування до повторного приходу Ісуса, там такий стан осягнення земських благ в щораз більшій мірі буде насаджуватися незадовго до приходу Ісуса. ІІІ етап: Наступить моральний упадок, який ніколи до цього стара Норвегія не переживала. Люди будуть жити по-дикому, без шлюбу. Передшлюбна нечистота, невірність у шлюбі будуть цілковито підтримані та всіма можливими способами усправедливлені. Це відбуватиметься навіть у християнських колах і буде підтримане. Те, що проти природи, наприклад, гомосексуалізм гомосексуалізм,, не визнаватимуть гріхом. Незадовго до приходу Ісуса будуть такі телевізійні програми, яких ми досі не переглядали. Телебачення буде пройняте насильством, тому люди вчитимуться мордувати, взаємно нищити, а на вулицях ми не будемо відчувати себе у безпеці. Люди будуть наслідувати те, що бачать по телебаченню. Телебачення матиме не один канал, люди зможуть переключати канали, котрі будуть сповнені насильством. Люди оглядатимуть це задля розваг, будемо бачити вражаючі сцени насильств і взаємного знищення, а це буде розповсюджуватися у суспільстві. Також сцени фізичного життя у шлюбі будуть показувати по телебаченню. Ці найінтимніші події шлюбного життя з’являтимуться на екрані телевізорів. “Це Це був 1968 рік, і яя,, – як згадує Емануель Мінос, – запротестував. Ми маємо закон, який забороняє
таке”. Тоді та старенька пані скатаке”. зала: “Так буде, а ти це побачиш”. Усе, що ми колись мали задобре, буде знівечене, а те, найнегідніше, буде явлене нашим очам. IV етап: Люди з бідних країн будуть масово емігрувати в Європу… Вони прийдуть у Скандинавію та Норвегію. Їх буде так багато, що місцеві жителі будуть про них погано думати і неприхильно трактувати, як євреїв перед війною. Потім буде осягнута міра наших гріхів. “Я запротестував, – згадує Емануель Мінос, – щодо напливу іноземців. У той період (1968 рік) я не розумів. Тоді по щоках цієї старшої пані попливли сльози”. І вона сказала: “Я вже цього не побачу, а ти все це побачиш. І тоді несподівано прийде Ісус та вибухне війна”. Це буде коротка війна. Вона це у своїй візії бачила. Все, що до тих пір бачила на війні, є звичайною забавою у порівнянні з цим. Усе завершиться ядерними бомбами. Повітря буде настільки забруднене, що неможливо буде зробити віддих. Це перейде через декілька континентів: Америку, Японію, Австрію та інші багаті країни. Вода буде заражена і використання землі стане неможливим. Результатом всього буде те, що позостане тільки рештка, а ця рештка з тих багатих країв буде пробувати втекти у бідні краї. А там з нами поступатимуть так, як ми колись з ними, коли вони були у нас. Я щаслива, що не бачитиму того. Проте коли цей час наблизиться, то мусиш набратися відваги, щоб розказати про те, що я отримала від Бога. Усе це цілком не суперечить тому, що сказано в Біблії, але той, кому будуть прощені гріхи і для кого Ісус є Господом і Відкупителем, буде збережений”. Йосиф Воробець
Дiти Непорочної
НА ПРОЩІ В ПРАТУЛИНІ
ДОРОГАМИ ПРОЧАН
В капличці Матері Божої Остробрамської (м. Вільнюс, Литва)
Паломники з України біля братської могили Пратулинських Мучеників у Польщі
18
17
Казіміровський Євген (1873 - 1939). Перший образ Божого Милосердя. 1934, м. Вільнюс
Чудотворний образ Матері Божої Остробрамської, м. Вільнюс
Казіміровський Євген (1873 - 1939). Перший образ Божого Милосердя. 1934, м. Вільнюс
Чудотворний образ Матері Божої Остробрамської, м. Вільнюс
НА ПРОЩІ В ПРАТУЛИНІ
ДОРОГАМИ ПРОЧАН
В капличці Матері Божої Остробрамської (м. Вільнюс, Литва)
Паломники з України біля братської могили Пратулинських Мучеників у Польщі
18
17
ГОЛОС МАРІЇ “Дорогі діти! Сьогодні приношу вам Свою любов. Бог дозволив Мені, аби Я вас любила і з любов’ю взивала вас до навернення. Ви, кохані діти, є вбогі на любов і ще не зрозуміли, що Мій Син, Ісус, з любові віддав Своє життя, щоб вас спасти і дати вам життя вічне. Задля цього моліться, кохані діти, моліться, щоб ви у молитві зрозуміли Божу Любов. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик” (Послання від 25 березня 2016 року). Царице Миру! У цьому короткому посланні часто вимовляєш слово Любов Любов,, бо ми маємо мало любові. Ми є вбогими на любов і ще не зрозуміли, що Ісус, Твій Син, з любові віддав Своє життя, щоб нас спасти і дати нам життя вічне. Матінко, дякуємо Тобі, що приходиш і приносиш нам Свою Любов. Обдаровуєш нас Материнською Любов’ю. І ми прагнемо відкривати наше життя Тобі і Твоїй Любові. Єднаючись духовно з усіма на світі, аби спільно співати цю пісню: ““Прийшли Прийшли до Тебе, Матінко, з усіх країв нашої Землі, наші болі і прагнення перед Обличчя Твоє заносимо. Рефрен: Споглянь на нас, щоб потішити, покласти на нас руку Свою, поручити нас Синові Твоєму, Матінко Свята і Миру. Вдивляється в Тебе Церква ціла, як на Зорю Спасіння. Покрий всіх Своїм Покровом, очисти серця і сумління”. Дякуємо за Твоє свідчення, що Бог дозволив Тобі, щоби Ти нас любила і з любов’ю взивала до навернен-
Дiти Непорочної
ЛЮБОВ
ня. Допоможи нам зрозуміти і зануритися в Любов Ісуса. Ми є вбогими на Любов, а Ти, Ісусе, з любові до нас обнажив Себе, став посміховиськом і засудженим на смерть; обпльованим, висміяним, жорстоко замученим, скатованим, погордженим…
Оголився Ти з усього: з міці, гідності, краси, поваги, подиву, ентузіазму натовпу. Не видно в Тобі ні Учителя, ні Месії, ні Сина Божого… Не чути Твого голосу. Ведуть Тебе, як ягня на заріз. Ти віддав Своє життя людям. Видав Себе в руки, серця, уста людей,
№3(98), 2016 19
ГОЛОС МАРІЇ в можливості, спроможності і зраду людей, в потугу тодішніх і сучасних думок та суджень. Ти є благословенним і тихим; благословенним, Котрий терпить переслідування; благословенним і милосердним, Котрий у глибині Свого Серця плаче; благословенним і милосердним… Віддаєш усе, віддаєш Себе, віддаєш ціле життя, складаєш Жертву цілопальну. Ти прийшов, щоб кинути вогонь на землю. Твоє прагнення сповнилося і вогонь запалав. Звершилося все! Твоє Серце палає любов’ю, спалює гріх і дарує нове життя – Воскресіння. Ще раз читаю і розважаю, що Твоя Матір нам сьогодні говорить: ““Мій Мій Син Ісус з любов’ю віддав Своє життя, аби вас спасти і дати вам життя вічне. Ісусе, Сину Марії і Сину Бога Живого, Ти віддаєш життя, щоб нас звільнити від гріха, смерті і впливу сатани. Христе, Ти віддав життя за наші гріхи, звершив Діло Відкуплення. Свої терпіння, муку і смерть Ти не переживав байдуже, але як героїчну боротьбу за наше спасіння і життя вічне. У цій боротьбі Ти віддався в повноті Своєї Божественної Любові й таким способом здобув перемогу над гріхом. Гріхи вбивають у нас любов, вразливість, співчуття, “віддання життя за інших”. Гріхи відводять нас із Твого Життя. “Любіться “Любіться навзаєм, як Я вас полюбив”. А Ти, Ісусе, полюбив нас аж до пожертвування життя. Згадую також інші Твої слова: “Ніхто Ніхто не має більшої любові від тієї, коли хтось життя своє від-
№3(98), 2016 20
дає за приятелів своїх”. Спасителю мій, Ти так і вчинив! Тому і я мушу жити Словом життя: “Любіть ваших неприятелів”. Ісусе, зраджена Любове, спіймана, бичована, терням зранена, обпльована, висміяна, проклята, на смерть засуджена і вмираюча на Хресті, Ти полюбив нас до кінця, часто затятих неприятелів, і благав Отця Небесного за нас: “Отче, відпусти їм, бо не відають, що чинять”. Ісусе Христе, Господи милий, о Агнце такий терпеливий! Нехай поклоняються Тобі у тій Любові, Твоєму пробитому Серцю, Пренайсвятішій Крові. Твій Хрест є Деревом Життя. Ми є спасенні. Прославляємо Твоє Воскресіння. Дякуємо за Святе Причастя, а в ньому – за життя вічне. вічне. Господи Ісусе, ми усвідомлюємо, як далеко нам до Твоєї Любові – безкорисливої, вмираючої для себе, винагороджуючої. Як у побажаннях, котрі отримав, що любити – це винагороджувати, приймати чиюсь нужду, гріх і блуд на себе, щоб звільнити свого ближнього і віддати його в рамена Ісуса; любити – це забирати всяке зло, а дарувати Добро. Задля цього навертаймося і молімося, щоб ми в молитві зрозуміли Божу Любов – як за це взиває нас Цариця Миру в сьогоднішньому посланні. Подателю Життя, Господи Воскреслий, визволи нас з гробів байдужості, рутини і призвичаєння, поміркованості. Добрий Пастирю, оборони нас перед спокусами стомленості, знуженості, щоб ми ніколи не
втомилися від навернення, любові і молитви. Амінь. НЕПОРОЧНЕ СЕРЦЕ КРИВАВИТЬ “Дорогі діти! Моє Непорочне Серце кривавить, дивлячись на вас у гріху і гріховних звичаях. Взиваю вас, наверніться до Бога, молитви, щоб вам було добре на землі. Через Мене Бог взиває вас, аби ваші серця були надією і радістю для всіх, хто є далеко від Бога. Нехай Мій заклик буде бальзамом для вашої душі й серця, аби ви прославляли Бога Сотворителя, Який вас любить і взиває до вічності. Кохані діти, життя є коротким, використайте цей час, щоб чинити добро. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик” (Послання від 25 квітня 2016 року). Царице Миру, Твоє Непорочне Серце дивиться і кривавить при спогляданні на людей, занурених у гріх і гріховні звичаї, бо через це Ісус облитий кривавим потом у Гефсиманії! Відкриваю “Муку” Анни Катерини Еммеріх. Ісус в Оливному Саду у Великий Четвер терпить муки, бачить огидні образи гріхів, безмір провин і упадків людських. Чує осудження і звинувачення проти Себе. Переживає невдячність людську. Його Серце розриває злоба, осудження, злочини, муки і зради. Бачить пихатість, бездіяльність, поділи в історії Церкви, підступництво, святокрадство і зведення. У наші часи гріхи проти життя насильно вражають Ісуса: аборти, евтаназія, анти-
Дiти Непорочної
ГОЛОС МАРІЇ концепція. Ісус конає, зранений гріхами проти шлюбу і родини, терпить через занедбання у вихованні дітей. Блаженна Катерина говорить про терпіння і муки Ісуса, про тих, “хто через поганий приклад і зрадницькі науки втратили віру в обітницю присутності Ісуса у Найсвятіших Тайнах, а також припинили почитати з покорою присутнього там Спасителя. Поміж ними особливо бачила грішних учителів, які зійшли з дороги правди. Вони боролися спочатку зі собою, а наприкінці спільними силами завдали удару Ісусові у Найсвятіших Тайнах Церкви Христової. Бачила, як єретики, ті проводирі сект, зневажали священство Церкви, піддавали сумніву і заперечували присутність Ісуса в Таїнстві Найсвятіших Тайн, яку Він Сам подав Церкві, а Церква вірно зберегла. Своїми злодійськими висновками відривали від Серця Ісуса багато людей, за котрих пролив Кров Свою. Ах! Страшний це був образ” (С. 76-77). Я прочитав на одному з порталів інтернету, як гімназисти виплюнули і потоптали Святе Причастя, а після профанації вийшли з Церкви і насміхалися з тих, хто молиться… Царице Миру, взиваєш нас, аби ми навернулися до Бога і молитви. Якщо не маємо часу для Бога і Він у нашому житті займає останнє місце, то тепер потреба повернення до заповідей: не будеш мати богів інших, окрім Мене; будеш любити Господа Бога свого цілим серцем своїм, усіма силами своїми; шукайте насамперед Царство
Дiти Непорочної
Боже, а все інше вам додасться додасться.. Повертаємося також до молитви особистої. Відновімо родинну молитву, одночасно з читанням Святого Письма, щоб Дух Святий увійшов до наших родин і
відновив їх, щоб через молитву і нашу любов світ ступив на кращу дорогу, щоб запанувала в ньому любов. Матінко, взиваєш нас до навернення, Бога і молитви, щоб
№3(98), 2016 21
ГОЛОС МАРІЇ
нам було добре на землі. Коли б гріх і віддалення від Бога були щастям для світу, то людство повинно було б шаліти від нього. Проте це не так. Насправді все навпаки. Чим більше життя в гріхах і грішних звичаях, тим більше терпіння, страху, відсутності сенсу життя і розпачу; тим більше егоїзму, пихи і власного трактування іншої людини. Для того Ти, Матінко, прагнучи, щоб нам було добре на землі, взиваєш нас, аби ми навернулися до Бога і молитви. Милосердний Бог посилає Тебе до нас. Через Тебе, Матінко, взиває нас, аби ми допомагали всім, хто є далеко від Нього. Яким способом можемо їм допомогти? Маємо бути для них надією і радістю. Для цього, насамперед, самі мусимо повертатися до Бога і молитви. Бог уділяє нам Своє життя. Життя за-
№3(98), 2016 22
вжди живе – ніколи не припинить існувати. Бог нас двигає, відновлює, прощає, аби ми жили. Ісус, скривджений через гріх людини, перев’язує рани, вливає надію і радість. Найперше кожному з нас, а через нас – іншим людям. Наші серця мають бути надією і радістю. Наші серця – це глибина нашого духа. духа. Нехай Мій заклик буде бальзамом для вашої душі та серця… Бальзамом, лікарством, заспокоєнням, любов’ю, зміцненням, миром для душі і серця! Заклик Матері, душа якої величає Господа, нехай нас наповнить бальзамом і приємним запахом поклоніння, щоб ми прославляли Бога Сотворителя, Який нас любить і взиває до вічності. Нехай слова Матері з Неба оздоровлюють нашу любов до Бога. Нехай оживляють прагнення вічності.
Наша переміна, занурена в гріховні звичаї, насичується страхом. Життя проминає. Все робимо, щоб тільки про це не думати, щоб мати змогу втекти, заглушити. В таке невластиве розуміння крихкості життя на землі входить наша Матір з лікуючим бальзамом: “Кохані діти, використайте цей час, щоб чинити добро”. добро”. Тоді це наше коротке життя на землі перейде в хвилину смерті в щастя вічне і тривале в Домі люблячого Отця. Повертаймося до Бога і молитви. Втікаймо з поспіхом від гріхів і гріховних звичаїв, аби Непорочне Серце Марії не кривавило, дивлячись на наші гріхи і бездумство. Чинімо добро. Будьмо надією і радістю для всіх. Царице Миру, допомагай нам! о. Євгеній Сьпйолек Переклав Андрій Величко
Дiти Непорочної
СЛІДАМИ СВЯТОГО ЙОСАФАТА
Я ВЛИВАВ У ВАС ДУХ МУЧЕНИЦТВА...
Ікона Пратулинських Мучеників у Костомлотах
Костомлоти. Наша проща по слідах святого Йосафата Кунцевича та Пратулинських Мучеників розпочалася 18 квітня цього року і тривала по 24 квітня. Спочатку ми завітали до Костомлотів у Польщі, де донині зберігається єдина уніатська церква св. Микити і мощі Пратулинських Мучеників. У свій час до цього маленького дерев’яного храму в Підляшші приїжджав Єпископ Миколай Чарнецький. Тут Він молився над мощами Мучеників,тут відправляв Божественну Літургію… Сюди приїжджали також Примаси Польщі Стефан Вишинський і Юзеф Глемп. З 1998 року святиня отримала статус Санктуарію Уніатів Підляських. Парох о.Збігнєв Ніконюк під час Служби Божої виголосив прекрасну проповідь, в якій розказав не тільки про трагічну долю Пратулинських Мучеників, але й постарався осмислити цю криваву драму в дусі Божої Любові та Милосердя. Перед духовним зором прочан постала правдива картина жахливого злочину царської Росії проти правдивої
Дiти Непорочної
віри простих уніатів з Пратулина, справжніх апостолів з’єдинення. Вільнюс. З Костомлотів ми вирушили до Литви і 19 квітня прибули у Вільнюс, це старовинне і красиве місто, яке тісно пов’язане з життям свщмч. Йосафата Кунцевича, Архиєпископа Полоцького (1580-1623) та нашого юного Тараса Шевченка. Коли молодий Йосафат Кунцевич вступив до Святотроїцького монастиря Отців Василіян, то застав там, на жаль, духовне запустіння. Однак це не зупинило молодого Йосафата. Він з апостольською ревністю взявся за духовне відродження монастиря, справу з’єдинення всіх християн. Йосафат розумів, що головною причиною ненависті до Унії була відсутність релігійної свідомості народу. Він пішов до простого люду та почав проповідувати Слово Боже на вулицях, уполі,в лісі, а часом і в корчмі. Йосафат поніс у народ живе Слово Боже і Любов Ісуса. І це почало приносити плоди… Ось що згадує Єпископ Яків Суша про першого померлого ченця з цього монастиря, який дійшов до стану правдивої святості під проводом св. Йосафата і сподобився перед смертю явління св. Василія Великого: передаючи його Богові, св. Василій Великий сказав: сказав: “Оце перша квітка з Мого відновленого городу”. Ми підійшли до цього храму Пресвятої Тройці, котрий двадцять п’ять років назад литовська влада передала Отцям Василіянам. На жаль, він перебуває в дуже плачевному стані. Мабуть, такий вигляд
Мощі свщмч. Йосафата Кунцевича в бічній капличці храму Пресвятої Тройці ОО Василіян у Вільнюсі
№3(98), 2016 23
СЛІДАМИ СВЯТОГО ЙОСАФАТА храму в якійсь мірі відображає і духовний стан цілої України. У бічній капличці було відправлено Службу Божу, там же зберігаються мощі свщмч. Йосафата. Після Богослужіння нашу групу почали знайомити з цим старовинним містом, де свої перші юнацькі роки провів наш Тарас Шевченко. Тут, у Вільно, Тарас зустрів свою любов – Ядвігу Гусиковську, яка пробудила в душі молодого художника бажання стати вільним. Завдяки їй Тарас удосконалив своє знання польської мови і мав можливість познайомитися з творами Адама Міцкевича та інших діячів польської культури.Познайомився Тарас з Ядвігою у 1830 році через її брата Франека, з яким навчався у майстерні відомого професора Яна Рустема в університеті. Проте трагічна доля розлучила закоханих. Пан Енгельгардт під час польського повстання 1830 року покинув Вільно і переїхав у Петербург, забравши з собою всіх своїх кріпаків. 5 вересня 1857 року Тарас Шевченко занотовує в “Журналі”: “Во сне видел церковь святыя Анны в Вильне и в этой церкви молящуюся милую Дуню, чорнобровую Гусиковскую”. Мабуть, що в сні душа Ядвіги прощалася з Тарасом, відходячи до вічності. Ми були в церкві св. Анни, цьому маленькому шедеврі архітектури з червоної цегли у Вільнюсі. Звичайно, перебуваючи у столиці Литви, ми не могли не посітити каплицю чудотворної ікони Матері Божої Остробрамської або, як її ще називають, ікони Матері Божої Милосердя (див. вкладку). Наступного дня ціла група зі священиками прийшла в точно назначений час до каплички, щоб відправити Службу Божу та поклонитися Ісусові в Марії. Увійшовши в Гостру Браму (литовською мовою Аушрос Вартай або Ворота Зорі Зорі), ), ми піднялися на другий поверх каплички Матері Божої Остробрамської. Ця ікона була написана у XVI ст. Однак культ її розпочався після виходу поеми Адама Міцкевича “Пан Тадеуш”. Саме тоді ця ікона стала відомою у цілому світі, її копії зберігаються у храмах багатьох країн. Сюди до Матері Божої Остробрамської приходили у свій час і юний Тарас з Ядвігою, і Адам Міцкевич, і багато інших відомих у світі діячів культури та Церкви. Біля цього образу вільнюсці з покоління в покоління випрошують особливі ласки для себе і своїх близьких. Боже Провидіння вчинило так, що у 1935 році вперше публічно біля чудотворного образу Матері Божої Остробрамської виставили і вшанували образ Божого Милосердя. Ось що отець-доктор Сопоцько згадував у своїх нотатках: “Марія є для нас Матір’ю Милосердя, а милосердя це розпочала свідчити вже від Хресної
№3(98), 2016 24
Дороги. З тих пір кожна ласка спливає на людей за посередництвом Марії. Вона зміцнювала апостолів у їхній праці, Вона виєднала надхнення євангелистам, а коли була взята до Неба, то стала опікуватися нами і виєднувати нам Боже Милосердя… Доказом цього є безліч чудотворних місць у світі, де за посередництвом Пресвятої Діви Марії люди у важких ситуаціях отримують зцілення від недуг, потіху у смутках, надію у розпачі”. Після Служби Божої о. Юрій встиг ще відправити суплікацію. Там, біля цього чудотворного образу Марії, якось по-особливому відчувається Її Дух, сповнений чистотою, вірністю Богові, терпеливістю до наших слабкостей, милосердністю до нас, грішників… Другою великою святинею столиці Литви є перший образ Божого Милосердя художника Євгена Казіміровського(див. Казіміровського (див. вкладку). Образ був написаний на прохання Самого Господа Ісуса Христа під час об’явлення с. Фаустині в лютому 1931 року. На образі з Христового Серця пробиваються червоний та білий промені на спогад про Кров та Воду, які витекли з Боку Спасителя, пронизаного списом Лонгіна. Ці промені символізують Відкупительну Жертву Ісуса Христа, яку Він склав на Голгофі Отцю Предвічному через Своє безмежне Милосердя до людей. У цьому маленькому храмі була відправлена Служба Божа в нашому обряді. Після Літургії, вдивляючись у перший образ Божого Милосердя, мені пригадалася історія, пов’язана з цим набоженством. В один і той же час жили дві монахині, які отримували візії від Ісуса про Боже Милосердя. Деякий час їхні візії були дуже близькі між собою: культ Божого Милосердя, євхаристійна побожність, глибоке почитання Марії. Це були с. Франциска Козловська і с. Фаустина Ковальська. Однак згодом їхні дороги розійшлися, бо коли вони зустрілися із забороною і критикою церковних наставників, то відреагували на це по-різному. Сестра Франциска Козловська спротивилася такій несправедливості, а с. Фаустина Ковальська підчинилася несправедливим наказам. Козловська стала засновницею нового визнання, так званого Мар’явітів, в якому є почитана як “Улюблениця Агнця” (старомар’явіти) або як втілення Духа Святого (новомар’явіти), а с. Фаустина Ковальська стала святою Католицької Церкви, яка через деякий період часу визнала її об’явлення і віддала їй хвалу. Історія християнства показує, що найважче випробування, через яке мусить пройти кожний містик чи харизматик, є проба покори, покори, котру часто ще
Дiти Непорочної
СЛІДАМИ СВЯТОГО ЙОСАФАТА називають пробою послуху. послуху. Кожний містик має особисте об’явлення від Бога, переживає глибоке з’єднання з Найвищим. І саме через це дуже часто зазнає осудження і відкидання зі сторони найближчих і наставників у Церкві. Такою була доля св. Івана від Хреста, св. Терези Авільської, бл. Марії від Розіп’ятого (Малої Арабки), о. Піо, такою ж була доля і наших українських містиків: Насті Волошин, Євстахії Бохняк, Степана Навроцького і багатьох інших… З Литви наша паломницька група поїхала до Білорусії. Полоцьк і Вітебськ. До Полоцька ми прибули вже під вечір. І саме це не дало нам можливості вчасно посітити собор св. Софії, де у свій час ніс своє служіння Богові наш свщмч. Йосафат Кунцевич. До речі, після пожежі та часткового руйнування у 1607 році цей прекрасний храм св. Софії перебував у запустінні, але в 1617 році Архиєпископ Йосафат Кунцевич відновив і перебудував його.
Під час Служби Божої у Вітебську
У 1705 році у цьому соборі розігралася кривава трагедія: п’яний російський цар Петро І вдерся разом зі солдатами в храм, де зберігалися мощі свщмч. Йосафата, і вимагав від Отців Василіян ключі від Царських воріт і щоб вони сказали, де ці мощі зберігаються. Отці Василіяни відмовилися вказати місце, де зберігалися нетлінні останки мученика за єдністьвіри, і не віддали ключів. Тоді цар власноручно вбив настоятеля та чотирьох монахів, а їхні тіла наказав втопити у Двіні. Опісля підійшов до Кивоту, вирвав дверцята, витягнув Найсвятіші Тайни та потоптав Їх своїми ногами. Таке блюзнірство та жахливий злочин царя Петра І дуже дорого обійшлися царській Росії та його нащадкам. Як результат, у жовтні 1917 року в Росії відбувся військовий переворот, до влади прийшли більшовики і все потопили у крові. Згодом цар Микола ІІ і його сім’я були розстріляні. На теренах царської Росії комуністи побудували побудувалиімперію імперію
Дiти Непорочної
зла, яка відреклася від Бога та почала нищити свої зла, Божі храми і віруючих людей. Про все це наперед Ісус Христос прорік у візії Ванді Мальчевській 14 листопада 1893 року: “Після Піднесення їй об’явився Господь Ісус у природній поставі, багряниці, перев’язаній поясом, коли Його вели на розп’яття, в короні з терня, з Серцем відкритим, з якого плила Кров, з розкривавленими Ранами на Руках і Ногах, опертий на великий зламаний Хрест, на якому був виразний надпис: “Жиди Мені його витесали, а схизматики порубали”. Біля Господа Ісуса появилася Пресвята Діва Марія, дуже сумна, в темній, немовби жалобній, сукні, в очах Її було повно сліз; в руках тримала побиту фігурку Непорочного Зачаття з надписом: “Потовкли її схизматики”. Зворушена до глибини душі тим, що побачила, Ванда запитала з глибокою покорою: “Господи Ісусе! Що означають ті Святі Рани Твої... що означають сльози Матері Твоєї?” “Довідаєшся сьогодні після обіду на Адорації”, – відповів Господь Ісус. Голос Ісуса був таким жалібним, що я заплакала і схилилася до Ніг Ісуса, щоб їх поцілувати. Коли піднеслася, то видіння зникло. ... Надійшла спрагла хвилина, і я пішла до храму, а після прийняття Духовного Св. Причастя... побачила Господа Ісуса і Пресвяту Матір, як на Службі Божій. Біля Їхніх Стіп клячав св. Йосафат, Архієпископ Уніатський, замордований у Вітебську православними, 12 листопада 1623 року; біля нього клячало багато чоловіків, жінок і дітей, жахливо покалічених, а з іншої сторони лежало багато помордованих. Страхітливий це був образ. Св. Йосафат промовив: “Найвищий наш Пастирю, Христе Ісусе, представляю Тобі свою вівчарню, уніатів, покалічених, помордованих, які не хотіли розірвати єдності з Церквою Твоєю Вселенською і прийняти православну схизму. Наші католицькі святині забрали під православні церкви, хрести поламали, фігури Серця Твого і Непорочного Зачаття потовкли, парамани, вервиці та коронки понищили. Частину людей, які обороняли свою віру, заморозили в снігах, частину голодом заморили у тюрмах, частину розстріляли і батогами забили, частину заслали у Росію, в жахливі тюрми, де вмирають без Найсвятіших Таїнств. Навіть старцям і дітям не прощено. Петро Великий мордував на Білій Русі: у святині Василіян, у Полоцьку, власною рукою повбивав монахів, які не хотіли віддати йому ключі від Кивоту, дверцята відірвав і Найсвятіші Тайни висипав на землю і потоптав ногами. Далі мордувала цариця
№3(98), 2016 25
СЛІДАМИ СВЯТОГО ЙОСАФАТА Катерина ІІ і її наступники. Позостала ще горстка уніатів у Королівстві Польському, але і цей теперішній імператор Олександр прирік їх на знищення. О Ісусе, Судде Справедливий! Споглянь на ті помордовані жертви, складені біля Стіп Твоїх... змилуйся над ними... усмири пиху і завзятість лютого тирана. Ті слова ціла громада живучих мучеників голосно зі сльозами повторила: “Упокори ворога, що протистоїть Закону Божому і природньому”. На ті скарги і просьби Господь Ісус відповів: “Діти Мої! Я з вами терпів і вливав у вас духа мучеництва і витривалості, як у мучеників перших віків. Наближається день Моєї Справедливості, той, хто видав накази вимордувати вас, недовго буде правити, його дітей і внуків ганебно вимордують його ж піддані, вороги Мого Хреста, його царство буде роздерте. Ваші брати, які полягли в обороні віри зі словами прощення ворогам, отримали вже нагороду в Небі. Прийде хвилина, коли Мій Намісник, який управлятиме Церквою, визначить один день на вшанування пам’яті тих ваших братів, мучеників та визнавців. (Це пророцтво сповнилося 6 жовтня 1996 року, коли Папа Римський Іван Павло ІІ беатифікував 13 пратулинських мучеників. – Прим. Ред.). А ви, які ще живете, покриті ранами, витривайте у вірі та заохочуйте інших до витривалості і станете учасниками хвали ваших полеглих братів (цар Олександр ІІІ помер у Лівадії загадковою смертю 1893 року, як п’яниця. Його син Микола ІІ не за свої провини, бо навіть надав свободу визнань у 1905 році, а за злочини своїх предків, які мордували уніатів, був сам зі своєю родиною замордований у дикий спосіб більшовиками у 1917 році). Коли Господь Ісус говорив, усі плакали, а Пресвята Матір сплітала віночки з білих та червоних троянд, принесених ангелами з райського саду. Далі за наказом Господа Ісуса ангели наклали ці віночки на голови мучеників і дали їм у руки пальми. До цих увінчаних Господь Ісус промовив урочистим голосом: “Встаньте, благословенні лицарі Мої, і увійдіть до хвали, приготованої вам від віків”. На ці слова усі – замучені, ті, які лежали як мертві, – повстали з пальмами у руках, оточила їх ясна хмаринка і вознеслися вони за Господом Ісусом і Пресвятою Матір’ю в простори небесні посеред ангельських співів: “Ті, які прийшли з великого терпіння й обмили шати свої у Крові Агнця, Богові віддали тіло своє на суворі тортури, через це заслужили мати корони вічної хвали і пальми перемоги над ворогами віри”.
№3(98), 2016 26
Ванда Мальчевська неодноразово отримувала у візіях пророцтва про те, що Польща відродиться як держава завдяки жертві наших братів-уніатів: “... Шувалов не буде довго керувати у Варшаві... Уряд царський впаде... Росія розсипеться... Росію чекає кара Божа за кров уніатів, яка через неї пролита і волає про помсту до Неба. Також її (Росію) чекає кара за переслідування набоженства до Серця Ісуса...”. Незважаючи на жахливу ненависть до уніатів зі сторони царської Росії та згодом більшовицької влади, зерно, яке посіяв свщмч. Йосафат, не пропало надаремно, воно впало на добрий ґрунт, проросло і принесло свої плоди. Свщмч. Йосафат Кунцевич став великим заступником у Небі перед Божим Маєстатом за Україну, Її Церкву та народ. У Вітебську наша паломницька група посітила маленьку греко-католицьку церкву та взяла участь у Богослужінні. Опісля нас повели на те місце, звідки вбивці свщмч. Йосафата скинули Його тіло у ріку. Стоячи тут,у серці кожного греко-католика постійно роїлася думка: чому досі в Україні нема миру, братньої любові один до одного. А без неї ми ніколи не зможемо стати дітьми Божими. Прозорливі монахи всіх конфесій в Україні в один голос твердять, що “мир наступить, коли ціла Україна стане на коліна перед Богом та одночасно покається в усіх гріхах і помолиться за мир”. Незадовго до трагедії, яку розіграла Росія на Сході України, відбувся візит Патріарха Кирила до нашої держави. Глава РПЦ бив у дзвін у Почаївській Лаврі, а з нього почав йти вогонь. Саме тоді це дивне явище у наш час набуло конкретного змісту – попередження про війну та кров. Сили Зла в Україні та поза її межами не сплять, тому і трагічну історію свщмч. Йосафата Кунцевича намагаються перекрутити на свій лад, звинувачуючи його в тому, що це “він був катом і вбивав православних”. У це важко повірити нормальній людині, але постійна брехня злих сил приносить також “свої плоди”… Пратулин. Останнім місцем нашої прощі невипадково став Пратулин –святе місце для всіх греко-католиків, духовних синів та дочок свщмч. Йосафата. Саме тут, у Пратулині, 24 січня 1874 року сотня царських солдат розстріляла 13 уніатів, 180 поранили, а понад 580, за відмову передати сільську церкву православному священику, вивезли до Сибіру. Пратулинські мученики були простими людьми. Не виголошували маніфестів, не залишили після себе спогадів. Віддали життя в обороні віри зі словами прощення своїм ворогам, таким чином звершили акт віри:Хрест Ісуса у Небі був високо піднятий над
Дiти Непорочної
СЛІДАМИ СВЯТОГО ЙОСАФАТА землею, а сатана - повержений. Мученики уподібнилися до Ісуса Христа і стали співучасниками у Муці Спасителя та удостоїлися нагороди, а ця ласка є найвищою у Небі й ніхто ніколи її від них не забере. Стали подібними на перших християн- мучеників, які йшли на смерть тільки для того, що визнавали віру в Христа. Збулося пророцтво Ісуса Христа, дане Ванді Мальчевській 14 листопада 1893 року про те, що “… ваші брати, що полягли в обороні віри зі словами прощення ворогам, отримали вже заплату в Небі. Прийде хвилина, коли Мій Намісник (тут мова йде про Папу Римського Івана Павла ІІ, який у 1996 році причислив до лику блаженних пратулинських мучеників), щоуправлятиме Церквою, визначить один день (четверта неділя після Зіслання Святого Духа та на День Всіх Святих Українського Народу) для вшанування пам’яті цих ваших братівмучеників”. У Пратулині тепер є два храми: один – дерев’яний, стоїть на місці церкви, де були розстріляні мученики, зараз там розміщений музей і зберігаються мощі, а другий – мурований, служить парафіяльним потребам віруючих. Ми спочатку відвідали церкву-музей пратулинських мучеників, поклонилися святим їхнім мощам і відразу ж пішли на Хресну Дорогу, яка складається з 15-ти стацій і простягається аж до самого лісу, до братської могили, куди царська влада таємно вночі вивезла тіла всіх мучеників і закопала в яму, щобприховати від світу слідисвоїх злочинів. Проте Боже Провидіння завжди стоїть вище від усіх влад і режимів і Божа Правда, рано чи пізно, восторжествує над злом. Ця Хресна Дорога (див. кольорову вкладку с. 2-3) стала особливою в духовному житті наших прочан, бо на місці захоронення пратулинських мучеників ціла група відмовила акт посвячення на вірність католицькій вірі та справі свщмч. Йосафата Кунцевича.
Храм-музей Пратулинських Мучеників
Дiти Непорочної
Мощі Пратулинських Мучеників у храмі-музеї
І таким чином виконала побажання Матері Божої, яке Вона висловила у Зіферніх (Німеччина) візіонерці Мануелі Штрак під час Своїх об’явлень впродовж 2000-2005 років, а саме: “Мої діти, Я витру ваші сльози. Залишіться вірними Церкві Католицькій. Щоб не трапилося, які тільки Церкву не очікуватимуть випробування, будьте Їй вірні. Це є дорога правди. Не осуджуйте Її. Мій улюблений Божий Син говорить: “Глянь, вчиню все новим!” Якщо ще хтось у наш час може думати, що св. Йосафат – це вже далеке минуле, що Його діло з’єдинення та єдності Церкви занепало, що Берестейська унія – це велика трагічна помилка українського народу, то будь певним, дорогий читачу, що такі голоси, які тепер, на жаль, лунають, насправді і є тією глибокою помилкою! І в наш час св. Йосафат не покидає нас. Так було і з бл. Климентієм Шептицьким, коли він перебував у Лук’янівській тюрмі в Києві та щоночі зазнавав жорстоких катувань. Після цих нелюдських знущань Архимандрита Климентія заволікали до одиночної камери. І там йому з’являвся свщмч. Йосафат, підкріплював його на дусі та обтирав йому рани. Впродовж 2000-2005 років у Зіферніх (Німеччина) німецькій католичці Мануелі Штрак у храмі об’являлася Діва Марія, а з Нею – ціле гроно святих різних епох. Серед нього завжди відразу біля Марії стояв наш свщмч. Йосафат Кунцевич. І коли Мануела запитала у Матері Божої, що це за святий у червоних шатах, то отримала таку відповідь: “Це є св. Йосафат Кунцевич, який загинув за єдність Церкви у правді, тому у Небі він займає особливе почесне місце”. І в наш час св. Йосафат у візіях, снах являється містичним душам, але їхні імена я не називатиму з відомих причин, і продовжує далі служити Богові та своєму народові… Роман Дерев’янко
№3(98), 2016 27
ДАР БОЖИЙ
ЦІЛЬ ЖИТТЯ Життя кожної людини – це безцінний дар Божий. Ця цінність життя особливо відчувається, коли людина перебуває в критичній ситуації або на грані смерті. У цей момент людина готова віддати за своє життя всі скарби, які має і яких не має, щоб тільки зберегти своє життя. Життя нам дається тільки раз і його слід прожити так, щоб пізніше не шкодувати за прожитими роками. Щоб життя людини було правильне і глибоке, воно повинно мати перед собою конкретну ціль. Людина, яка не хоче блукати манівцями цього життя, повинна мати конкретні відповіді на запитання: “Яка ціль життя? Як потрібно правильно жити? Що мене чекає після смерті?” Кожна людина, ще замолоду, ставить перед собою цілі: закінчити школу, поступити в якийсь вуз, створити сім’ю, збудувати дім тощо. Це все є очевидно. Проте людина, яка є вінцем творіння та має розум і свобідну волю, мусить мати в своєму житті набагато вищу ціль. Саме про це нам нагадує св. ап. і Євангелист Йоан: “А вічне життя у тому, щоб вони спізнали Тебе, єдиного, істинного Бога і Тобою посланого – Ісуса Христа” (17. 3). Пригадується історія про двох чоловіків, які заблукали у лісі. Один вийшов на велику лісову поляну і побачив з протилежної сторони дорогу, яка б мала вивести його з лісу. Він швиденько вирушив, щоб потрапити на цю дорогу. Проте коли він ішов поляною, то постійно обминав болотисті місця, старі пні, всякі зарослі, отож ця дорога десь загубилась. Інший чоловік, більш розумний, також
№3(98), 2016 28
опинився в такій ситуації. Однак коли він йшов цією поляною, то постійно пам’ятав про остаточну мету, тобто дорогу, до якої потрібно було вийти. Хоч було важко йти, але він осягнув свою ціль. Кожна людина у своєму житті також має перед собою два шляхи. Один легкий і приємний. Це – шлях обману, лукавства, всілякого беззаконня і занедбання Заповідей Божих. Завершення такого шляху не дуже щасливе, можна навіть сказати – трагічне. Другий шлях – це шлях Заповідей Божих, молитви, покаяння, самовідречення і, врешті, життя вічне. Сучасна людина, яка часто буває під впливом різних телепередач, реклами, інтернету вважає, що робить щось надзвичайне у своєму житті. Така людина зранку до вечора клопочеться, суєтиться, ніби щось надзвичайне робить і вирішує. Проте виникає питання: чи те, що ми робимо щодня, допоможе нам осягнути вічне життя? Один психолог розповів історію про корабель в океані. Великий корабель пливе по величезному плесі океану. Безмежна далечінь і безмірна Божа стихія. І от стається так, що навігаційна система вийшла з ладу і корабель збився з курсу. Ніхто на кораблі про це не знає, лише капітан, а його помічник тільки здогадується, що щось не так. Капітан корабля віддає наказ команді ремонтувати ручки дверей, фарбувати вікна, мити палубу тощо. Ціла команда кидається до роботи. Але напрошується запитання: для чого це все, якщо корабель збився з курсу? Він пливе в ніку-
ди. Такими ж беззмістовними є щоденні клопоти і суєта людини, якщо вона немає віри в Бога, не молиться, не здійснює духовної праці над собою. Який сенс цього всього, якщо корабель нашого життя пливе в нікуди? Ціль життя не втілюється, а дні, тижні, роки дуже швидко пролітають – це є той дорогоцінний час, який дано нам згори, щоб удосконалити себе і пізнати Бога. Хтось з філософів сказав: хто живе майбутнім, той не живе теперішнім, а хто живе минулим – той узагалі не живе. Бізнесмен стверджує: “Час – це є гроші”. А для християнина час – це спасіння душі. А св. Василій Великий говорить: “Будь уважним, щоб ти більшу половину свого життя не проспав”. Отже, повноцінно використаний час – це час, в якому є молитва, боротьба з гріховними звичками, служіння своєму ближньому, пізнання Божої правди. Тільки такий час може нас запровадити у щасливу вічність. Амінь. о. Роман Гето Віднедавна у нашому видавництві Ви можете придбати продовження книги о. Романа Гето “Духовна боротьба сучасної людини. Книга ІІ”.
Дiти Непорочної
ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ
ЄВХАРИСТІЯ В ЖИТТІ ПОДВИЖНИКІВ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ: ТЕРЕЗА НОЙМАНН Тереза Нойманн (1898-1962) народилася в Коннерсройті (Баварія) в селянській родині. Володіла життєрадісним темпераментом і працьовитістю, з дитинства працювала в полі, починаючи трудовий день з молитви. Тереза отримала ґрунтовне християнське виховання в сім’ї, з ранніх років Господь наділив її особливими дарами. Коли дівчинка у 12 років приймала Перше Святе Причастя, їй об’явилося Дитятко Ісус тоді, коли священик підносив Причастя. Тереза не здивувалася: вона була впевнена, що Ісуса бачать усі решта дітей, які були присутні тоді в храмі. Життя дівчини радикально змінилося у 20 років. Тереза поспішала до корівника, в якому
розгорілася пожежа, невдало ступила, впала й отримала серйозну травму хребта, яка спричинила параліч ніг. Страждання її примножилися, коли вона, в результаті ще одного невдалого падіння, повністю осліпла. У той час її батька призвали на війну з французами під час Першої світової війни. Повертаючись із Західного фронту, батько привіз дівчині образок св. Терези з Лізьє, слава про святість якої починала поширюватися і в Німеччині. Тереза молилася до святої з величезною ретельністю аж до дня її беатифікації. Папа Пій ХІ зачислив Терезу від Дитятка Ісус до лику блаженних 29 квітня 1923 року; в цей день Тереза Нойманн зцілилася від сліпоти і знову почала бачити.
Родинний будинок Нойманнів у Коннерсройті, 1926 рік. Приблизно в цей час в Терези Нойманн з’явились стигми
Дiти Непорочної
Тереза Нойманн
Проте це була не єдина милість за заступництвом Малої Терези. 17 травня 1925 року, під час канонізації Малої Терези, баварська дівчина одужала від паралічу і знову стала ходити. А через три роки Тереза – рідні та друзі звали її Резль – ледь не померла від нападу апендициту і знову отримала чудесне зцілення. Вночі з 1 на 2 квітня 1926 р о ку – ц е бул а С т р а с н а П’ятниця – Терезі з’явився Розіп’ятий Ісус, від Якого вона отримала стигми. Після цього Резль припинила відчувати голод і спрагу і приймати їжу і питво. Звістка про її довготривалий піст розійшлася по світу, здивувавши медиків і учених і викликавши замішання влади нацистського режиму. Тереза регулярно впадала в
№3(98), 2016 29
ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ екстаз, під час якого відчувала страждання Самого Господа; це тривало 36 років, про що могли свідчити деякі єпископи, діячі культури і мистецтва. Резль непомірно страждала, відчуваючи ті ж болі, які випали на долю Спасителя. Вона стояла на Голгофі поруч з Ним, відчувала на собі удари бича, чула образи, говорила грецькою, арамейською і латинською – на мовах, яких ніколи не знала. Відомі фахівці зі стародавніх мов, які були присутні під час екстазів Терези, підтвердили, що вона з точністю вимовляла слова і фрази на цих мовах. Під час своїх “страстей” Тереза продовжувала працювати в полі та займатися домашнім господарством, а починаючи з четверга її рани кровоточили, але вона, незважаючи на це, продовжувала харчуватися лише євхаристійним Хлібом: о шостій ранку щодня священик приходив до неї з Причастям, і до кінця життя воно було її єдиною їжею. Неодноразово Тереза приймала Св. Причастя чудесним способом: Гостія Тіла Христового сама наближалася до неї,
а іноді, як свідчать біографічні розповіді, сама виходила з Дарохранильниці, прямуючи до Резль, яка стояла на колінах у храмі. Тереза мала також дар білокації, завдяки якому один раз навіть допомогла уникнути самогубства. Біографи розповідають про феномени левітації, а також про бесіди Резль з АнгеломХоронителем, душами померлих, Степаном Навроцьким. Тереза Нойманн особливим способом увійшла в таємницю Страждань Ісуса шляхом “заміщення”. Є свідчення отця Набера, який раптово був позбавлений від страждань після того, як Резль благала Господа звалити на неї тягар його хвороби. Був і ще один випадок: молодий студент богослов’я захворів на туберкульоз і боявся, що не зможе стати священиком через хворобу. Резль ревно молилася, і Спаситель почув її. Тереза отримала важку хворобу горла, а студент видужав і пізніше був висвячений на священика. Незвичайні події в житті Терези дійшли до вух керівників Третього Рейху, але Гітлер наказав
Могила Терези Нойманн
залишити в спокої баварську селянку, яка, зокрема, пророкувала про гнів Божий на фюрера і передбачала крах його режиму. З ініціативи Регенсбурзької Єпархії було проведено ряд медичних досліджень для пояснення тривалого голодування і стигм. Вони виявили, що мова йде про надприродне втручання. Тереза Нойманн говорила, що її місія – доповнювати Страждання Христові за порятунок людства. Порятунок душ разом з Ісусом Резль здійснювала щодня, не виходячи зі свого будинку, який став для неї Голгофою. Матеріал підготував Андрій Чорний
Парафіяльна громада церкви Різдва Христового (м. Галич, ІваноФранківська обл.) звертається до всіх християн з проханням допомогти у побудові нового храму в м. Галичі, на Горі, вул. Замкова, 19 на честь Мучеників Станіславівських: Єп. Григорія Хомишина, Єп. Івана Слезюка та Єп. Симеона Лукача, Лукача, беатифікованих 27 червня 2001 року у Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Папи Римського св. Йоана Павла ІІ. Реквізити для перерахунку пожертв: УГКЦ, Івано-Франківська Митрополія Галицький деканат 77100, Україна, Івано-Франківська обл., м. Галич, майдан Різдва. Тел.: (03431)22107, +380983759098 Парафія “Різдва Христового”. Ідентифікаційний код 25714812, р/р 26001226502, МФО 380805 в АТ Райффайзен Банк “Аваль”
№3(98), 2016 30
Дiти Непорочної
ПОЕТИЧНА СТОРІНКА
Любов Бенедишин
Шлях до Воскресіння (Поетичні стації душі)
Щаслива Мати. Радісні Вітці: Отець Небесний і отець законний. Росте Дитя. Вже й прагне щось казать. І мліє серце в Йосифа старого: «Оце і є найвища благодать – в особі Сина поклонятись Богу». Ще чаша гіркоти ледь надпилась… І дума Бог у ніжності хвилини: «Оце і є оте найбільше з щасть – руками теслі обіймати Сина».
Любов Бенедишин – українська поетеса й перекладачка, член Національної спілки письменників України
*** Нічого. Нечисте сумління відмиємо в Чистий Четвер. Очікуємо Воскресіння Того, Хто за нас помер… А шлях до Голгофи – не ближній, а смерть на Хресті – страшна! …У нас по сім п’ятниць на тижні, а в Нього одна – Страсна. 1. НА СВЯТІЙ ЗЕМЛІ Ще все уперше… Десь наприкінці – і Хрест важкий, і страдницька корона…
Дiти Непорочної
2. У ХРАМІ Воно би слід вклонитися батькам – у праведності виховали сина. Здалось: аж просвітлів раптово храм, коли вуста отверзла ця дитина. Він говорив, як вголос мислив. Він принишклі душі пропікав словами. Уже Пророка впізнавали в нім, – ловили кожну фразу бездоганну. Та я не довіряв Його вустам – хлоп’я ж іще, безвусе і зелене! Я в очі зазирнув Йому, а там – таке щось… надвисоке й незбагненне. І я завмер, мудрець (чи фарисей?), неначе задививсь у вічну Лету… А хтось Його спинив біля дверей: – Ти звідки будеш, синку? – З Назарету… 3. ХРЕЩЕННЯ ВІД ІВАНА Вода в Йордані – світла! Аж світа у душах, що схилились покаянно… А ця – така пречиста і свята,
№3(98), 2016 31
ПОЕТИЧНА СТОРІНКА з зачаття не забруднена гріхами. Смиренний погляд… Голуба крило… І Голос – як знамення – над юрмою… …Окроплюю, мов смертному, чоло, хоч знаю – Сам Господь переді мною. 4. ВЕРБНА НЕДІЛЯ ...В’їжджав Ісус Христос в Єрусалим. Юрба стрічала Господа привітно: «Осанна!» Хресний шлях був перед Ним. І сходженням була Неділя Квітна до нездоланних, осяйних висот: страждання, кров пролита, Воскресіння… Цвіла весна. Торжествував народ. Ішов Ісус на смерть задля Спасіння. …У день такий хвилюється верба в передчутті таїн благословення. І вись – на диво світла й голуба. Й душа в пориві Божого натхнення, прозріла й тиха, проситься у Храм надії, віри й вічної любові, щоб істинного славити царя. «Осанна!» – над землею лине знову. 5. ПРИЧАСТЯ И нет в мирах страшнее доли Того, кто выпил боль до дна, Кто предпочел причастье соли Причастью хлеба и вина. М.Волошин …Усі дванадцять передчасно – хто стане обраним – не знали. Святе приймаючи Причастя, «Не я?» – у Господа питали… Одному – смерть через розп'яття і Воскресіння слава горда**,
№3(98), 2016 32
другому – злочину прокляття, живих презирство і погорда, щоб все Призначене збулося. І розійшлися дві дороги… А світові – тавром і досі – довічне покарання того, хто причастився солі трунком, «посвяти знак» збагнувши вірно; хто, попрощавшись поцілунком, в безчестя тьму ступив покірно… ____ **тут в значенні велична, царственна 6. НА ОЛИВНІЙ ГОРІ Ще можна спохватитись і спастись. І відвернути Хресну ту Дорогу. І Чаші, що наповнена, зректись. І легшу ношу випросити в Бога. Він зрозуміє. Бо таки ж Отець! – Простить людину в Синові Єдинім. …Тривожна тиша. Тьми і Світла герць. Смиренна постать у гаю Оливнім… 7. ХРЕСНИЙ ШЛЯХ ДІВИ МАРІЇ Почати світ Спочатку. Накінець віддати Сина Смерті на поталу задля Життя – так вирішив Отець. А Матір що? У Неї не питали. … І проколов Їй Серце кожен цвях – там, на Голгофі, на тім Лобнім місці.
Дiти Непорочної
ПОЕТИЧНА СТОРІНКА Бо прийняла Сама Свій Хресний Шлях – шлях до Розп'яття від Благої Вісті. 8. ОДКРОВЕННЯ ВІД ПЕТРА. ПОСЛАННЯ ЮДІ Тебе – клясти? Я сам себе прокляв. О Юдо, Юдо! Брате мій пропащий – За тридцять срібняків Христа продав! А я – аж тричі зрікся. Чим я кращий? Тепер стікає кров'ю на Хресті. Страждає через нас і нас заради. Він на Голгофі. Він – на висоті. А ми з тобою – два осколки зради. Не встояв ти. І я Його не спас. Злякався. Привселюдно відхрестився. Мене, либонь, не виправдає й час. І ти, нещасний, краще б не родився! …Змужніє дуб і для мого хреста. І вже тремтить твоя осика в тузі… Це, Юдо, ми – Апостоли Христа?! Хай обидвом воздасться по заслузі. 9. СМУТОК ВАРАВВИ Врятований! Не вірю сам собі… Розбійників уже не розпинають? За вибір мав би дякувать юрбі, а я, натомість, сам себе втішаю. Зітри, Варавво, смуток із лиця. Липка сльоза страждань Його не гідна. Радій із дна нікчемного життя, що й смерть твоя – нікому не потрібна.
Дiти Непорочної
10. ПИЛАТ. ВІКИ ПОТОМУ… На безмір – ані крапельки води… Лише покути відчуття безкрає і сорому пекельного сліди, що кров’ю на долонях проступає. Яка ж вона гаряча і густа! Ятрять провину монотонні рухи… За віком вік повз мене проліта. А я і досі – «відмиваю» руки. 11. СПОВІДЬ ЧЕСНОГО ХРЕСТА …Він спотикавсь. І я з Ним падав теж. Він ніс мене смиренно на Голгофу. А я – таки найважчий в світі Хрест! Якби ж я міг полегшати хоч трохи На тім Його шляху. Якби ж я міг Не так вгризатись у стражденну спину. Та де там! Навіть Бог не допоміг Єдиному улюбленому Сину. Принизили Його. Й мене звели. Ще й цвяхами з’єднали наші руки – Це ж на мені Христа розіп’яли! Я й досі відчуваю ту розпуку. І досі огорта мене імла, – Кляну свої кінцівки задубілі. І Кров свята, що цівками текла, Навіки запеклась в моєму тілі. Я від гіркої правди не біжу. Я з дерева. Я вільний від спокуси. Я – Чесний. Я нікому не скажу, Що всім єством підтримував Ісуса, Допоки неживого не зняли, Не одірвали від мойого лона. І гусла темінь кольору смоли. І тиша опускалася бездонна. …Якби ж я міг піднятись до Небес Чи відвести обійми розпростерті! Якби ж я міг… А Він таки воскрес. Як обіцяв, на третій день по смерті.
№3(98), 2016 33
ПОЕТИЧНА СТОРІНКА 12. МОЛИТВА ДО МАРІЇ-МАГДАЛИНИ Возрадуйся, свята Маріє-Магдалино, Гріха й розпусти позашлюбна дочко! Господь з тобою – ти любила Бога-Сина. А ця любов – трудна і непорочна. Христос… Чи Він те знав? Було Йому до того? Усім провини відпускав із миром… Якими ж ти очима дивилася на Нього, Коли втирала в мертве Тіло миро? Що думала тоді? Чи хоч поцілувала Востаннє, як у мріях сокровенних? А під Хрестом? Боліла, що Чашею не стала, В яку стікала б Кров благословенна? …Ти йшла в тіні Христа – ні діва, ні дружина. Творцеві – ні невіста, ні невістка, Ти просто, як ніхто, любила Бога-Сина. І, може, про взаємність снила зрідка. Це, може, ти Христа у Смерті й відмолила, І вимолила в Неба Воскресіння… Апостоли, ті так: поплакали й змирились. А ти чекала: Спаса – не спасіння. Не всім жінкам щастить зустрітися з Любов'ю. А ти зустріла – Вічну і Єдину. Обранице Христа! Блага! Господь з тобою. Возрадуйся, Маріє-Магдалино! 13. ПИСАНКА Орнаменти Душі. Творця рука. Краси й любові незбагненний Космос. Свіча. Яйце. Стікають з писачка Живі пейзажі золотистим воском. Птахи і квіти. Небо і земля. Думок і ліній плетиво безкрає… …Планета, в барвах скупана, сія І писанка на ниточці кружляє.
Далеких предків віщі голоси І благовісні дзвони Великодні. …Краплина Світла. Згусточок тепла. Свяченого Яйця світобудова… Воістину, було спочатку Слово. Та після нього – Писанка була. 14. ВЕЛИКДЕНЬ …Темінь. Янгол – охоронцем. Брила. Гріб Господній. …Сходить в діжі, наче сонце, паска Великодня. Сходить Пасха… На обрусі – писанка розквітла… Гріб відкритий. Кров Ісуса. Плащаниця. Світло!.. *** Що ж... змий гріхи Ісусовою Кров’ю І припади до Чесного Хреста: Невіглаством, недбальством, нелюбов’ю Не розпинай в душі своїй Христа. Шукай в молитві істину й розраду, Радій, коли знайде мудріший хтось. Од влади зла звільняйся, мов од чаду, Щоб і в твоїй душі воскрес Христос. 2002 – 2011
Майстерності неосягненний дар. Буття земного символи і міти. І Бог, як геніальний писанкар, Милується довершеністю світу. О, таїна Господньої яси У вічній часопростору безодні:
№3(98), 2016 34
Дiти Непорочної
Хресна Дорога в Пратулині Стації Хресної Дороги знаходяться на території Санктуарію Благословенних Мучеників Підляських у Пратулині (Польща). Хресна Дорога простягається на 1100 метрів і розпочинається від площі Мучеництва до братської могили Пратулинських Мучеників біля лісу. Всі фігури, в капличках з білого каменю, зроблені в людський зріст.
Хресна Дорога в Пратулині (продовження, початок на 2-й ст. обкладинки)
На 1-й ст. обкл. Образ Благословенної Діви Марії. Фрагмент. На 4-й ст. обкл. Скульптор Юліан Савко. Фігура Івана Павла ІІ перед костелом Успіння Матері Божої у Янові (Івано-Франкове). Передруки і переклади дозволено подавати з вказівкою на джерело. Редакція має право скорочувати та редагувати надіслані матеріали, рукописи та фотоматеріали не повертає.