jurn2016_4 by Gbook Lviv

Худ. Йосип Тереля (1943-2009). Чудотворна ікона Матері Божої Жировицької. Копія

Видавництво “Добра книжка” дякує благодійним фондам “Благодійний фонд Миколи Іщука” та “Благодійний фонд “Справа Скарбека” за сприяння у виданні релігійного часопису “Діти Непорочної”

Худ. Олександр Охапкін Охапкін.. Ікона “Спаси і сохрани”

На 1-й ст. обкл. Худ. Юрій Боднар. Ікона “Материнство”. Фрагмент із триптиху. На 4-й ст. обкл. Худ. Гвідо Рені (1575 - 1642). Успіння Пресвятої Богородиці, 1580. Передруки і переклади дозволено подавати з вказівкою на джерело. Редакція має право скорочувати та редагувати надіслані матеріали, рукописи та фотоматеріали не повертає.

4(99) 2016 РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ Заснований у 2000 році Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка” Періодичність: раз у два місяці Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979 Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ Редакційна колегія: єп. Станіслав ПАДЕВСЬКИЙ єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК Неоніла СТЕФУРАК Відповідальний секретар Йосиф ВОРОБЕЦЬ Літературний редактор Ольга ЛОЗА Перекладачі Андрій ЧОРНИЙ Андрій ВЕЛИЧКО Обкладинка Богдан СОЙКА

ЗМІСТ 1. Сторінка головного редактора Дозвольте Мені вберегти вас... ............................................................. 2 2. Дорогою Заповідей Божих о. Роман Гето Віра – безцінний скарб людини .................................... 4

3. Духовна святиня Володимир Гіщинський Жировицька чудотворна ікона

Пресвятої Богородиці .......................................................................... 6 4. Цивілізація смерті о. Орест-Дмитро Вільчинський Витай, епохо постгуманітаризму! .... 11

5. Час милосердя Редакційна Пророцтво отця Піо: велике очищення... .......................... 15

6. Голос Марії о. Євгеній Сьпйолек Моя присутність .............................................. 19

Художнє оформлення Юліан С САВКО АВКО

о. Євгеній Сьпйолек Той день ласки ................................................. 21

Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ

7. Освячені в істині

Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН

© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2016 Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел./факс: (032) 261-55-74, (096) 914-63-77 e-mail: gbook gbook@ukrpost.ua, ukrpost.ua, gbooklviv@gmail.com web: www.gbook.lviv.ua Магазин: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел.: (032) 261-55-74, 261-55-74, (097) 67-67-725 Друк: ТзОВ “Часопис”, вул. Шевченка, 315, тел. (032) 239-57-60 Наклад: 750 примірників.

о. Ігор Пелехатий Бл. Григорій Хомишин – Апостол Божої Правди ... 23

8. Постаті України Віктор Заславський Спокуси і подвиг Олени Теліги ......................... 26

9. Нам пишуть Діти Слова Божого .............................................................................. 30 !!! УВАГА !!! Ви маєте можливість передплатити журнал до кінця 2016 року. Індекс 23979. Повідомляємо, що з початку 2016 року роздрібна ціна часопису в нашому магазині складає 18 грн. Проте вартість передплати до кінця 2016 року буде без змін. Замовляйте наш журнал та книжки через інтернет, відвідавши нашу веб-сторінку www.gbook.lviv.ua.

ДОРОГОЮ ЗАПОВІДЕЙ БОЖИХ

ВІРА – БЕЗЦІННИЙ СКАРБ ЛЮДИНИ

Худ. Філіп де Шампень (1602 – 1674).Пророк Мойсей зі скрижалями Завіту, 1648

“Коли матимете Віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться, і нічого не буде для вас неможливого” (Мт. 17. 20). Саме в цих словах Св. Євангелії криється справжній приклад твердої християнської віри. Щодня, хочемо ми цього чи ні, багато речей ми приймаємо на віру. Так, наприклад, колись на уроках географії нас учили, що десь там далеко є гори Гімалаї, в іншому місці – річка Амазонка, а в Африці – пустеля Сахара. Ми ніколи не були в цих місцях і не бачили цього, але якось без сумніву приймаємо, що вони там і є. На уроках історії нам розповідали, що у 1812 році була війна з фран-

№4(99), 2016 4

цузами, в 1917 році відбулась так звана “Жовтнева революція”, а в 1939-1945 – ІІ Світова війна. Ми не могли брати участь у цих подіях, але без сумнівів приймаємо це. На уроках фізики ми вивчали закон земного тяжіння, згідно з яким яблуко чи будь-що інше падає вниз, а не летить угору, і ми також приймаємо це без сумніву, хоч цей закон ніколи самі не досліджували. А от коли йдеться про віру в Бога, то тут чомусь досить часто появляються різні сумніви. Деколи можна почути такі слова: “Хто зна, як там переклали це Святе Письмо, а я буду в нього вірити!” “Не відомо, що той Папа Римський в енцикліці написав ” або “Що я буду слухати цього чи

іншого священика, як він сам не живе тим, про що говорить” тощо. У чому тут усе ж таки проблема? Виявляється, що віра в Бога вимагає зміни способу життя. І от коли людина не має бажання міняти себе в кращу сторону, тобто відкинути гріх і йти дорогою Заповідей Божих, то вона створює собі так звану “особисту філософію”. Для чого ця “приватна філософія”? Щоб хоч якимсь способом заспокоїти своє сумління і виправдати перед іншими своє беззаконня. Сучасна людина, якій деколи важко прийняти просту Євангельську істину, пробує знайти собі певні життєві підпори, які б мали замінити віру в Бога. Так званими “замінниками” віри можуть бути

Дiти Непорочної

ДОРОГОЮ ЗАПОВІДЕЙ БОЖИХ гроші, родина, друзі, а також якісь особисті здібності, таланти і навіть здоров’я. Буває так, що хтось говорить: “От у мене є деякі фінансові збереження і, щоб у житті не трапилося, я собі дам раду”. Проте ми всі добре знаємо з життєвого досвіду, що бувають фінансові кризи як особисті, так і суспільні. І от коли людина в якийсь спосіб втрачає ці гроші, то наступає цілковита криза й деколи досить важка. Чому? Тому що повірилось в гроші. Ще інший говорить: “От в мене добра родина, хороші друзі, і, щоб в житті не трапилося, вони мені допоможуть”. Однак у житті буває по-різному: хтось щось сказав, інший переказав і додав своє – і ті, які перебували поруч з нами, чомусь від нас відвернулися, ми залишились самі. Хтось говорить: “Я є здоровий, розумний і дуже здібний, щоб у житті не трапилось, я дам собі раду.” Проте у кожному людському житті є свої випробування. Появляється хвороба, а деколи важка і невиліковна, і тоді людину охоплює розпач. З іншої сторони, людина, яка має глибоку віру в Бога, навіть якщо не має грошей на прожиття, якщо захворіє і її покинуть рідні та близькі, то вона ніколи не похитнеться. Чому? Тому що Сам Бог, в Якого вона твердо вірить, не дасть їй похитнутись, а буде про неї у Свій спосіб піклуватися. “Віра є ключем до Божої скарбниці”,, – говорив колись скарбниці” св. Іван Кронштадський. Господь через Святу Церкву залишив нам для нашого спасіння і “обожествлення” незбагненні скарби: Св. Тайни, Св. Літургію, Св. Письмо, різні молитви і набоженства, ікони тощо. тощо. Це все має духовну

Дiти Непорочної

силу само в собі, а також для нас особисто Воно є діюче тоді, коли в нас є віра. Адже віра – двері в духовний світ. світ. Як це виглядає на практиці? Ми дуже легко можемо порівняти, що відбувається у храмі з людиною віруючою і невіруючою. Коли невіруючий приходить до церкви, то для нього все є закрите, незрозуміле. Святе Письмо є звичайною книгою з цікавими або не дуже цікавими оповіданнями. Священик – це актор, який виконує свою роль у церковних ризах. Така людина не вбачає присутності Живого Бога у Святому Причасті. Ікони й образи – це тільки картини в мистецькій галереї, а Божественна Літургія – це лише якась театральна вистава з гарним або поганим співом. Цілком по-іншому відчуває себе в храмі віруюча людина. Для неї кожна річ набуває духовного змісту. Отож переконуємося, що віра творить чуда: вона відкриває наші очі на глибокі Божі таємниці таємниці.. Коли ми говоримо про Божественну Літургію, то слід пригадати, що нічого зайвого в ній немає. Все має значення і приносить духовну користь людині. Кожна людина живе, спілкується, потрапляє в різні ситуації і під впливом цього всього в неї появляються різні думки, бажання, відчуття – добрі й погані. Вона припадає так званим гріховним порохом, від якого їй періодично потрібно звільнятись. Саме в цьому очищенні їй допомагають покаяння, Cв. Сповідь, Святе Причастя, молитви і все, все, що нам пропонує для спасіння Св. Церква. Кожна людина спілкується з навколишнім світом через п’ять змислів, або відчуттів: слух, нюх, зір, дотик і смак. І коли

ми слухаємо в церкві слова Св. Євангелії, то освячується наш слух, коли дивимось на ікони, образи – освячується зір. Нюх освячується через запах ладану і воскових свічок. Смак – через прийняття Св. Причастя. А коли ми цілуємо хрест, святі речі, мощі святих – освячується дотик. Отож немає нічого зайвого в наших церковних обрядах, усе має духовний зміст і силу. Життя кожної віруючої людини часто подібне до чоловіка, який пливе в річці проти течії. Коли чоловік працює руками, то пливе вперед, а як тільки він опускає руки, то течія відразу відносить його назад. Це ж саме відбувається з нашою вірою. Якщо ми працюємо над собою, виконуємо Заповіді Божі, молимося, викорінюємо свої гріховні звички, то наша віра зростає, стає сильнішою і глибшою. Навпаки, якщо занедбуємо християнське життя, не прощаємо провини, лінуємося молитись і ходити до церкви, занедбуємо Заповіді Божі, то наша віра слабне, а навіть може зникнути. Адже Віра – це не камінь або кусок металу, вона динамічна: або рухається вперед, або назад. Віра є нашим неоціненним скарбом, силою, якій все під силу. Людина лише тоді може називатися людиною, коли вона на всі свої проблеми, труднощі і скорботи дивиться очима віри, завжди бачачи перед собою Живого Бога, Який дає їй змогу вірити. А якщо віра слабне, тоді в молитві треба взивати до Всевишнього, як це робив хворий чоловік в Євангелії: “Господи, вірю, але поможи моєму невірству” (Мр. 9. 24). о. Роман Гето

№4(99), 2016 5

ДУХОВНА СВЯТИНЯ

ÆÈÐÎÂÈÖÜÊÀ ×ÓÄÎÒÂÎÐÍÀ ²ÊÎÍÀ

ÏÐÅÑÂßÒÎ¯ ÁÎÃÎÐÎÄÈÖ² с. Жировиці Слонімського району Гродненської області, Білорусія

Чудотворний образ Божої Матері Жировицької, 1470 р.

Свою славну історію Жировицька чудотворна ікона Пресвятої Богородиці розпочинає з 1470 року. Всенародної слави чудотворна ікона набула на початку ХVII ст. Ікона Божої Матері в Жировиці входить у сотню найвизначніших чудотворних ікон світу. Головним джерелом найдавніших відомостей про чудотворну ікону, побудови на місці її об’явлення церкви і заснування монастиря є книга “Гистория, або повесть людей розных, веры годных о образе чудовном Пренасвятейшой Девы Марии жировицком в повете Слонимском...”,, яку написав чернець Жировицької Василіянської ском...” обителі ієромонах Феодосій Боровик у 1622 році. Як свідчить народний переказ, ікона Пресвятої Богородиці об’явилася пастушкам зі Жировиці літнього дня 1470 року. Їхню увагу привернуло надзвичайно яскраве світло на краю лісу, яке пробивалося у вигляді полум’я крізь гілки. Вони чимшвидше побігли туди, щоб побачити, що це за дивна ясність. Коли вони підійшли ближче, то побачили на гіллях грушідички невелику ікону Божої Матері в променистому

№4(99), 2016 6

осліпляючому сяйві. Із цікавістю й острахом пастушки спостерігали за досі небаченим дивом. Через деякий час яскраве світло стало поступово згасати. Коли ясність зникла, вони здійняли ікону з дерева і занесли до власника цього лісу Александра Солтана. Не надавши особливого значення розповіді дітей-пастушків, він узяв ікону і сховав її в шкатулку, вважаючи, що це дорогоцінний скарб. Коли якось у нього в гості зібралося чимало навколишньої знаті, він хотів показати цю ікону, але яке ж було його здивування, коли він не знайшов її у своїй шкатулці, хоч вона була замкнена. У той час пастушки повідомили йому, що ця ікона знову є в лісі, на тому самому дереві, що і попереднього разу. Солтан зрозумів, що Богородиця не хоче, щоб Її ікона була замкнена в скрині, що Вона вибрала Собі те місце і хоче там перебувати. Тоді ж він дав обітницю побудувати тут церкву. Отож на місці об’явлення образу Пресвятої Богородиці власник с. Жировиця, підскарбій Великого Князівства Литовського Александр Солтан велів спочатку

Дiти Непорочної

ДУХОВНА СВЯТИНЯ поставити невеличку каплицю, куди було поміщено ікону. А через декілька місяців його ж коштом тут було споруджено велику дерев’яну Свято-Успенську церкву. На тому місці, де стояло дерево, на якому об’явилася ця ікона Матері Божої, поставили престіл, а над ним помістили цю чудесну ікону Богоматері. Окрім цього, він спровадив монахів, щоб вони берегли це святе місце, побудувавши для них біля церкви Свято-Успенський чоловічий монастир. За якийсь час ця дерев’яна церква згоріла дотла. Після пожежі селяни і монахи перетрусили все згарище, але ікони не виявили. “Не могла ж вона згоріти, вона ж із каменю”, – переконували вони один одного. Ікона далася знайти жировицьким дітям, які погожого весняного дня бавилися неподалік від згарища, під пагорбом. Саме вони побачили на цьому невеличкому горбку надзвичайний блиск, який вразив їх, а в сяйві його променів – фігуру жінки в світло-білому одязі. Налякані діти кинулися наввипередки в село, де розповіли про побачене дорослим. Незабаром ціле село разом із монахами було на місці дивної з’яви. Їхній радості не було меж, коли вони побачили на місці панни в світло-білій одежі добре знану їм ікону Пресвятої Богородиці, яка, нічим не підперта, стояла на камені, що виступав із землі пагорба. На їх здивування, ікона не була ні трішечки пошкоджена, навіть кіптявою не покрита. А довкола ікони багато християн різного соціального стану та віку, які з вірою приходили до неї, відповідно до свого прохання складали всі воти і зцілялися від різноманітних недуг і пристрастей. Перед іконою стояла свічка, яка хоча й горіла довший час, але не вигоріла. Побачивши незбагненне чудо, всі прибулі як стій упали на коліна і врочисто заспівали благодарну побожну пісню та проказали молитву “Отче наш” й “Пресвята Богородице, спаси нас”. Уже з перших днів об’яви ікони в народі стали переконливо вважати, що нібито її знесли з Неба на землю ангели. Монахи й жителі Жировиці були неймовірно раді віднайденню ікони. Для неї відразу спорудили невеличку капличку, після чого приступили до будівництва нової мурованої церкви. У 1560 році побудова мурованої Свято-Успенської церкви на кошти Івана Солтана була завершена. Після освячення церкви при численному зборі духовенства і мирян урочиста процесія з величальними піснеспівами під мелодійний передзвін всіх дзвонів монастирської дзвіниці, які рознесли радісну вістку про цю подію на цілу околицю, перенесла сюди чудотворну ікону Пресвятої Богородиці з каплички. Її помістили в мистецьки вирізьбленому Кивоті зліва від Царських врат, як величну святиню. Ікона Божої Матері в Жировиці за розмірами є найменшою зі всіх наявних Богородичних чудотвор-

Дiти Непорочної

них ікон (5,6 х 4,4 см). Вона зроблена з напівкруглого прозорого синьо-сірого кусочка каменя яшми, який переходить аж у золотисту барву. На ній рельєфно, плоскою різьбою зображено Пресвяту Богородицю з Дитятком Ісусом на правій руці. Навколо церковнослов’янською мовою вирізані слова: “Чеснійшую Херувим і славнішую воістину Серафим, без істлінія Бога Слова рождшую сущую Богородицу Тя величаєм”. Щоб зберегти образ, до якого прикладався кожний, хто молився перед ним, від стирання і поступового нищення та щоб захистити від впливу сонячного світла, його у 1638 році закрили склом. На місці другого об’явлення Жировицької ікони Божої Матері була побудована дерев’яна церква, освячена під титулом “Різдво Божої Матері”. У 1672 році на її місці побудували кам’яну церкву, яку пізніше перейменували на “Явлення Богородиці” (“на камені”) камені”).. Камінь, на якому найшли ікону, був освячений і став основою Святого престолу в цій церкві. Згодом неподалік церкви постав новий великий монастир. Після Берестейського Собору на вимогу Віленського трибуналу Жировицька Свято-Успенська чоловіча обитель в 1609 році перейшла під юрисдикцію З’єдиненої Церкви. Фундаторами монастиря Отців Василіян в Жировиці були шляхтичі Ян Мелешко та Данило Солтан, які зробили значні пожертвування на розбудову монастиря, що записано у відповідних дарчих грамотах. Першим

Віднайдення Жировицької ікони Матері Божої

№4(99), 2016 7

ДУХОВНА СВЯТИНЯ ігуменом новоствореного монастиря 23 листопада 1613 року став Йосафат Кунцевич (1580-1623). А з виникненням і утвердженням Чину св. Василія Великого монастир 1617 року перейшов під його підпорядкування й став одим із перших п’яти чернечих обителей (Вільно, Новгородок, Мінськ, Битень). Своєю ревністю Йосафат Кунцевич оживив почитання Жировицької чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, яке тоді вже було дещо пригасло. Саме він у щирих молитвах перед нею з вірою передав в Її благословенні руки, під Її святу опіку не тільки себе, а цілий оновлений Чин Св. Василія Великого, який мав стати осердям З’єдиненої Церкви. Під його духовним проводом, за його особистим прикладом численні ревні почитателі посвячують душі й тіла на утвердження та поширення культу Пресвятої Богородиці, яка прославилася у Жировицькій чудотворній іконі Матері Божої. Їхня кількість зростає з дня в день, поступово охоплючи все більші території Литви, Білорусії, України, Польщі, а часом і Риму. Слова “Жировиці цілу ласк криницю на весь світ вийляли…” із пісні свідчать про те, що Жировицька чудотворна ікона Пресвятої Богородиці Божим Провидінням стала одним із перших життєдайних джерел благодаті серед більше чим трьохсот чудотворних ікон Матері Божої – невичерпних криниць Господніх ласк не тільки для вірних З’єдиненої Церкви, але й усіх християн у Почаєві, Зарваниці, Гошеві, Підгірцях, Улашківцях, Теребовлі, Білостоку, Крехові та багатьох інших місцевостях, монастирських та парафіяльних церквах. Відтоді чернечі обителі Чину св. Василія Великого були і є осердям Богородичного культу в З’єдиненій Церкві Білорусії та України, осередками релігійно-церковного, духовного життя, в яких василіянські монахи, ревні почитателі Божої Матері і словом, і книгою розвивали й ширили культ Пресвятої Богородиці в білоруських та українських землях. У багатьох із них віками укриті безмірні духовні скарби, а також чудотворні ікони Богородиці, що є загальнохристиянським надбанням. Маючи такі Господні дари, як чудотворні ікони Пресвятої Богородиці, Василіяни віками цінували та цінують, берегли та бережуть, постійно та неустанно почитають їх як дуже важливу духовну спадщину, ревно дбають, щоб через них християни духовно збагачувалися і всіляко стараються використати їхню могутню духовну силу у розбудові духовного світу Христової Церкви. Жировицька чудотворна ікона Пресвятої Богородиці є першою чудотворною іконою З’єдиненої Церкви. Вона відіграла важливу роль в історії Василіянського Чину як його Опікунка під час становлення і розвою. Жировицька чудотворна ікона Пресвятої Богородиці

№4(99), 2016 8

також має важливе значення в історії цілої З’єдиненої Церкви, що підтверджено багатьма задукоментованими фактами. Ця чудотворна ікона є Покровителькою З’єдиненої Церкви. Єпископ Яків Суша аргументовано визначив роль культу Жировицької чудотворної ікони Пресвятої Богородиці в становленні, обороні та розвою З’єдиненої Церкви. Зв’язок Жировицької чудотворної ікони з першопочатками, розвоєм Василіянського Чину З’єдиненої Церкви проявляється насамперед у тому, що один із її найперших і найбільших шанувальників, св. муч. Йосафат Кунцевич, був ігуменом одного з перших Василіянських монастирів – Жировицького Святоуспенського монастиря, в якому й знаходилася ця ікона. Завдяки Божому Провидінню, під опікою Жировицької чудотворної ікони Пресвятої Богородиці саме він, перший Великий Василіянин, предтеча чернечої віднови в З’єдиненій Церкві, довершив велику богоугодну справу свого подвижницького життя – заклав основи чернечого Чину, який сьогодні називається “Василіянський Чин св. Йосафата”. Під опікою цієї чудотворної ікони виховувалися наступні покоління василіянських сіячів Божого Слова. Поєднання імені подвижника З’єдиненої Церкви св. муч. Йосафата Кунцевича з культом Жировицької чудотворної ікони стало запорукою всіх її подальших успіхів, що в тій чи іншій мірі приписувалися особливому покровительству Пресвятої Богородиці. Численні Василіянські монастирі, в яких були Богородичні ікони, стали великими відпустовими центрами й місцями духовного оновлення народу. Жировицький Василіянський Свято Успенський монастир став першим славним відпустовим місцем З’єдиненої Церкви. Сюди впродовж ХVII – ХІХ ст. приходили тисячі прочан з Білорусії, Литви, України, Польщі, які були не тільки вірними З’єдиненої Церкви, а й інших Церков, належали до різних станів тогочасного суспільства. Щоб уявити, якої слави зажила у християнському світі того часу чудотворна ікона Пресвятої Богородиці в Жировиці, достатньо зазначити, що серед численних прочан були королі Речі Посполитої – Владислав ІV (1644), Ян Казимир (1651), Ян ІІІ Собєський (1682), Авґуст ІІ (1697), Станіслав Авґуст Понятовський (1784) – та чимало представників шляхти Речі Посполитої, які вважали за честь поклонитися Діві Марії у цій прославленій іконі. Як свідчить переказ, завдяки тому, що Ян ІІІ Собєський (1682) біля стіп Образу Матері Благодаті – Пресвятої Богородиці, яка зображена на Жировицькій іконі, склав меч і в щиросердній молитві з вірою благав у неї перемоги над невірними, то очолювані ним війська, в складі яких було п’ять тисяч українських козаків, розгромили ворога, який вважався непереможним, й захистили Відень, а одночасно і цілу Європу від турків.

Дiти Непорочної

ДУХОВНА СВЯТИНЯ

Чудотворна ікона Матері Божої Жировицької

Слава Жировицької чудотворної ікони Пресвятої Богородиці росла з кожним днем, місяцем, роком, і з часом досягла Апостольської Столиці. Тривалий час відповідна канонічна духовна комісія Апостольського Престолу скрупульозно проводила дослідження всіх чудес, які відбувалися біля неї, опитуючи під присягою численних свідків. Під час Понтифікату Папи Римського Венедикта ХІII, в 1726 році, було прийнято рішення “покласти на голову Богонемовляти Ісуса та Богородиці Діви в Жировиці, у церкві Отців Чину св. Василія Великого Київської Митрополії, золоті корони”, чим, власне, й було визнано Жировицьку ікону Пресвятої Богородиці чудотворною. Слід зауважити, що під час коронації ікони Папою Римським вже був Климент XII. Жировицька чудотворна ікона Пресвятої Богородиці є першою чудотворною іконою З’єдиненої Церкви, яка була коронована коронами, подарованими Апостольським Престолом. 19 вересня 1730 року в присутності 38 тисяч прочан різних християнських конфесій та станів відбулося урочисте коронування Жировицької ікони Пресвятої Богородиці. Золоті корони для її коронування були виготовлені завдяки старанням прокуратора Чину в Римі о. Венедикта Трулевича. Їх поблагословив і передав у Жировицю ще Папа Римський Венедикт ХІІІ через князя Єроніма Радзивілла, який з його волі представляв Апостольську Столицю на цих торжествах. Княгиня Анна, з

Дiти Непорочної

дому Сангушко, вдова Кароля Радзивілла, прикрасила ікону дорогоцінними каменями. Тоді ж для ікони виготовлено дороге, мистецьки виконане обрамлення. Акт урочистої коронації, укладання корон на Образ, звершив у присутності великої кількості духовенства Митрополит Київський і Галицький З’єдиненої Церкви Афанасій Шептицький в асистенстві Теофіла Годебського, Єпископа Володимирського та Йосифа Булгака, Єпископа Пінського. На честь Жировицької чудотворної ікони Пресвятої Богородиці василіянин о. Ілля Скальский уклав прекрасну пісню, яка розпочинається словами : “Жировиці цілу ласк криницю на весь світ вийляли……”. Ікона відноситься до іконографічного типу “Умиління”, що відображає тісне сопричастя Матері та Сина. Із різноманітних джерел, які заслуговують довір’я, відомо, що до 1839 року в монастирі під присягою занотовано понад 200 чудесних зцілень від різноманітних недуг і страстей. Виявом вдячності Господеві та Пресвятій Богородиці, прославленій у Жировицькій чудотворній іконі, були численні воти-підвіски (вони безслідно пропали в роки Першої світової війни та революційних потрясінь), які склали біля Образу Матері Божої християни різного соціального стану та віку, які відповідно до свого прохання зцілялися від різноманітних недуг і страстей душі й тіла. З Жировицької ікони Пресвятої Богородиці відомі митці, народні художники неодноразово виконували копії (списки) на дошках, полотні, металі (найбільш відома достовірна копія – гравюра, роботи Л. Тарасевича). Також написав образ Жировицької Богоматері Йосип Тереля (див. на 3-ій сорінці обкладинки). Свято Образу Жировицької чудотворної ікони Пресвятої Богородиці відзначають щорічно 20 травня (7 травня за старим стилем). Сьогодні ікона Жировицької чудотворної Божої Матері знаходиться у соборі на честь Успіння Пресвятої Богородиці чоловічого Свято Успенського монастиря в Жировиці, що в Білорусії. Жировицька чудотворна ікона Пресвятої Богородиці за всю свою історію двічі покидала Жировицю: вперше 1660 року, коли тимчасово перебувала у Битенському Василіянському монастирі; вдруге 1915 року, коли була в Москві, звідки повернулася без більшості прикрас. На сьогодні відомо три зображення Жировицької ікони Божої Матері, які прославилися чудами: перша вирізьблена на яшмі, вона чудесно об’явилася в XV ст. і знаходиться в Жировиці. Друга – ікона-фреска, розташована над вівтарем церкви свв. Сергія і Вакха в Римі, є збільшеною копією ікони, яку почитають із давніх-давен в білоруському селі Жировиця. Третя написана на полотні як копія римської ікони-фрески,

№4(99), 2016 9

ДУХОВНА СВЯТИНЯ почитаються у Слонімі Гродненської області в Білорусії, в костелі св. Андрея Ордена Капуцинів. Потрібно наголосити, що сьогодні Жировицьку чудотворну ікону Пресвятої Богородиці однаково почитають як православні, так і греко-католики та римо-католики. Молитва до Жировицької Богородиці О Мати Божа, Утішительнице знедолених! Ми Тебе почитаємо в Жировицькій іконі, з якої Ти випромінюєш благодатне світло і показуєш повноту доброти, ніжності, надії і любові. Прибігаємо до Тебе, благаючи про зцілення для хворих, скріплення віри, розкаяння грішників, злагоду в сім’ях, єдність та солідарність з усіма християнами і добробут для цілого світу. Благослови і захисти, молися і заступайся в Сина Твого Ісуса Христа за всіх нас. Амінь. МОЛИТВА ДО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ, ПРОСЛАВЛЕНОЇ У ЖИРОВИЦЬКІЙ ЧУДОТВОРНІЙ ІКОНІ О Премилосердна Владичице, Діво Богородице! Якими устами торкнуся до святині Твоєї або якими словами сповідуватиму щедроти Твої, що їх людям являла Ти? Бо жоден, хто прибігає до Тебе, не відходить невислуханим і без допомоги. Від юності своєї шукаю Твоєї помочі та захисту і ніколи не був позбавлений милосердя Твого. Споглянь, Владичице, на скорботу серця мого і побач рани душі моєї. І нині, схиливши коліна, стоячи перед пречистим Твоїм образом, приношу Тобі свої моління. Не позбав мене всесильного заступництва Твого в день скорботи моєї і в день печалі моєї заступися за мене. Не відвернися від струменя сліз моїх, Владичице, і радістю наповни серце моє. Пристановищем і захистом будь мені, Милостива, і промінням світла Свого розум мій просвіти. Не тільки за себе молю Тебе, а й за людей, які прибігають під заступництво Твоє. Церкву Сина Твого у благості збережи й охорони її від злих навітів ворогів, які повстають проти неї. Архипастирям нашим пошли поміч Свою в апостольстві і збережи їх здоровими, довговічними, щоб правдиво навчали слова істини Господньої. Пастирям випроси у Бога, Сина Твого, ревність і піклування про душі стада словесного, яке вручене їм; дух розуму і благочестя, чистоти і правди Божественної їм низпошли. Виблагай також, Владичице, у Господа верховній владі нашій і градоправителям мудрість і силу, суддям – правду і чесність до всіх, а всім, хто вдається до Тебе, – духа цнотливості, смиренномудрості, терпіння і любові. І ще молю Тебе, Премилосердна, щоб Ти осінила країну нашу Покровом Своєї благостині, і визволяла її від лиха стихій, нашестя інородців та міжусобиць, щоб

№4(99), 2016 10

усі, хто живе в ній, у мирі та любові перебуваючи, тихе і безтурботне життя прожили, і вічні блага Твоїми молитвами унаслідувавши, могли разом з Тобою хвалити Бога на Небі повіки. Амінь. У 1716 році під час віднови в Римі Василіянського монастиря і церкви свв. Сергія і Вакха із схованки в стіні, яка була покрита штукатуркою, видобуто копію Жировицької ікони Пресвятої Богородиці, яка стала відомою під назвою “Мадонна дель Паскольо” (Богородиця з пасовища). Завдяки численним прощам до цієї ікони (і заборону їх міським урядом), справою цієї чудотворної ікони зацікавився Папа Римський Климент ХІ, який особисто провідав її і 7 вересня 1719 року дозволив “…публічно почитати...” ікону. Ікона Пресвятої Богородиці, яка розташована над вівтарем церкви свв. Сергія і Вакха в Римі, є збільшеною копією ікони, яку почитають у білоруському селі Жировиці. У серпні 1718 року під час ремонту кімнати, яка сьогодні є ризницею, під штукатуркою було віднайдено добре збережену ікону невідомого митця. Незабаром слава про чудесну знахідку поширилася містом, і римляни стали приходити у церкву, щоб помолитися і принести пожертви до ікони Божої Матері як подяку за вислухані молитви. Вже у 1718 році тут зареєстровано 18 таких чудесних оздоровлень. У вересні 1719 року чудотворну ікону знову закрили на деякий час, щоб сповільнити величезний наплив паломників. Проте ця спроба була марною і тодішній настоятель храму звернувся до Папи Климента XI по дозвіл на перенесення ікони на гідне місце в церкві. Сьогодні Чудотворна ікона Жировицької Богоматері, покрита позолоченою ризою, знаходиться у центральній частині святилища церкви святих Сергія і Вакха у Римі. Протягом століть вона є духовним джерелом невичерпних благодатей для численних молільників. Володимир Гіщинський

Монастир у Жировиці, перша половина ХІХ ст.

Дiти Непорочної

ЦИВІЛІЗАЦІЯ СМЕРТІ

ВИТАЙ, ЕПОХО ПОСТГУМАНІТАРИЗМУ!

Пророк Єзекиїл

Старий галицький вислів “витай” має те ж саме значення, що й англійське “welcome” чи німецьке “willkommen”, чи українське “ласкаво просимо”. Отож ласкаво просимо в епоху постгуманітаризму постгуманітаризму,, в яку сонне й водночас бурхливе українське суспільство вже робить перші кроки через вузівську пропаганду гендеризму, спроби проштовхування проґеївських законів тощо. І поки українські християни чухають потилиці, постгуманітарні цінності невблаганно завойовують світ. Недавно у світових ЗМІ з’явилося, на перший погляд, дивовижне повідомлення: російський мільярдер зібрав у Нью-Йорку вчених зі світовим ім’ям, щоб, не більше і не менше, осягнути тілесну

Дiти Непорочної

безсмертність людини. “Ми живемо в час, коли технології можуть впливати на еволюцію людини”, – заявив мільярдер. Ну і що тут такого надзвичайного? Чоловік має гроші – не знає, на що їх витратити… Так, курйоз, і не більше. Людина, відділена від Бога, завжди мріяла про тілесну безсмертність: від трави шумерського Ґілґамеша до каменя філософів і творів сучасної наукової фантастики. Що тут є неприродне? Утім насправді між Ґілґамешем і філософським каменем, з одного боку, та спробою замінити людське тіло, включно з людським мозком, технічними пристроями, з іншого боку, пролягає гігантська прірва. Якщо покоління наших попередників праг-

№4(99), 2016 11

ЦИВІЛІЗАЦІЯ СМЕРТІ нуло продовжити біологічне життя, то теперішнє покоління прагне це ж саме біологічне життя замінити на технологічне. Для пересічного обивателя така переміна не видається чимось страшним, загрозливим чи проблематичним. Однак насправді тут маємо справу з проектом повної дебіологізації людського життя, подолання біологічних обмежень, підміною людини чимось поки що невідомим. І все це в ім’я еволюції, прогресу, покращення. Якщо слідувати за логікою еволюціоністів, то людину не можна сприймати як кінцевий продукт. Людина у такій перспективі є лише однією з вищих форм самоорганізації матерії, і не більше. Пригадаймо собі еволюційну модель: спочатку хімічні речовини випадково об’єднуються у першу клітину, тоді та перша клітина випадково об’єднується з іншими клітинами – випадково виникають перші тварини і рослини, а потім уже тварини, завдячуючи сумі випадків, перетворюються на людей. У такій схемі ніщо не заважає людині припинити бути людиною, дегуманізуватися, еволюціонувати у щось інше. Прагнення еволюціоністів витворити нову надлюдину вже вилилися у найстрашніші геноциди, які ми мали дотепер. Прагнення покращити расу вилилося в євгеніку в англосаксонському світі: в націонал-соціалістичну ідеологію арійської раси в Німеччині, ідею відновлення римської раси в Італії, ідею суперпролетара в Росії тощо. Невідомо, в що виллється новітнє прагнення подолати біологічні обмеження людської природи. Уже тепер можемо спостерігати, що прагнення позбавитись біологічної обумовленості процесу запліднення зумовило ідеологічне оправдання абортів, широке застосування засобів контрацепції, штучне запліднення, сурогатне материнство, відділення статевого акту від плідності, а отже, й оправдання статевих збочень. Тобто вже тепер ми стикаємося з повною дегуманізацією самого зачаття людського життя. Запліднення в пробірці, можливість обирати генетично найкращий ембріон, сурогатне материнство, діти як товар….. Саме зачаття людського життя виставлено на поталу людському егоїзму. Щобільше, досліди на людських ембріонах, спроба клонування людей, використання людських ембріонів у медицині, косметичній індустрії, виробництві продуктів харчування відбувається за цілковитої байдужості суспільства. Від такого лише крок до використання вже народжених людей, виробництва якісної

№4(99), 2016 12

косметики і використання людського м’яса, як продукту харчування. Якщо людина є випадком, випадковим скупченням хімічних елементів, то чому б і ні? Позбавлена статусу унікального Божого творіння, вона стає вже не суб’єктом людських взаємин, а об’єктом егоїзму іншої людини, задоволення її потреб і прагнень. Уже 1968 року зазвучав пророчий голос Папи Павла VІ в енцикліці “Humanae Vitae”, а згодом, зважаючи на розвиток подій, і голос святого Івана Павла ІІ в енцикліці “Evangelium Vitae” 1995 року. Церква голосом Вселенських Архиєреїв попереджала людство про наслідки дегуманізації, яка після ІІ Світової війни набрала нових політично не коректних форм. Однак світ, захоплений новими обіцянками земного раю, раю без Бога і Його обмежуючих заповідей, раю, в якому люди, як боги, не зауважив і далі не готовий зауважувати жахливі наслідки дегуманізації,, яку сучасна ідеологія “земного раю” дегуманізації втілює в життя. Сучасна епоха, у яку ми стрімко входимо, уже не переймається великими ідеологемами епохи модернітету – комунізмом, націонал-соціалізмом, фашизмом, – а також “безідейним” мульткультуралізмом. Сьогодні людство зіткнулося з прагненнями нової епохи – епохи, яку дехто називає епохою постгуманітарною,, а дехто – трансгуманітарною постгуманітарною трансгуманітарною,, тобто прагненням подолати біологічні обмеження людини – старість, хвороби, природну смерть, стать тощо. тощо. Людина має припинити бути людиною, вона має стати надлюдиною – ось лозунг нової епохи. епохи. Проте хіба в ньому не лежить в основі старе демонічне “будете, як Бог”? І саме на цьому лозунгу базується гендерна ідеологія: позбавлення людини обмежень, які вона має через біологічний факт приналежності до чоловічої чи жіночої статті, секуляризму – обмеження людини релігією, пошукові технологічного безсмертя – обмеження людини, як біологічного організму. Людство, відкидаючи Бога, відкинуло й факт свого сотворення з любові. У такому стані нездатність збагнути прагнення людського духа закладене в людині Творцем, бути чимось більшим, як просто згустком матерії, призводить до прагнень, які сучасна доба втілює в життя та які реально дегуманізують людину. Світові торгаші були б нерозумними, якби і в ідеях сучасної доби не бачили зиску для себе. Індустрія контрацептивів, дешевий якісний ма-

Дiти Непорочної

ЦИВІЛІЗАЦІЯ СМЕРТІ теріал з абортованих дітей, людські органи на продаж, діти на продаж, індустрія, зорієнтована на сексуальні меншини, індустрія безсмертя – це необмежені можливості для фінансового зиску. А на додаток – можливість контролювати людей в усіх проявах їхнього життя маніпулюванням, тобто богами над групою рабів, чий мозок узалежнений від отримання насолод. Тому й не дивно, що грошовиті люди цього світу так активно фінансово підтримують запровадження гендерної ідеології, як колись підтримували запровадження еволюціоністської. Не дивно, що мільярди витрачаються на контрацептиви, а не на програми боротьби з голодом і спрагою. Не дивно, що гранти рікою течуть на боротьбу за “права” сексуальних меншин. Не дивно, що ліберальні уряди недемократичними методами накидають суспільствам нову ідеологію вседозволеності та сексуальної розпущеності. Святий Іван Павло ІІ назвав цей стан речей “культурою смерті”, смерті”, адже, коли дегуманізовують людське життя, коли воно втрачає свою абсолютну цінність, коли воно стає товаром, знищити його стає набагато легше. А щоб осягнути такий стан речей як сталий, потрібно запровадити систему, яка б могла постійно релятивізовувати всі цінності, що ми спостерігаємо останнім часом усе частіше. Релятивізм як єдиний спосіб мислення означає, що все відносно, відносною є і сама цінність людського життя, сама людина стає відносною. Усе, що цьому протистоїть, має бути подолане. От і маємо те, що Папа Бенедикт ХVІ влучно назвав “диктатурою релятивізму”. Тому заклик Папи Франциска фактично спрямований на основу антигуманної піраміди, що вибудовується на наших очах. “Скажімо “так” любові,, а не егоїзму. любові егоїзму. Скажімо “так” життю життю,, а не смерті. смерті. Скажімо “так” свободі свободі,, а не поневоленню багатьох ідолів сучасності. Одним словом, скажімо “так” Богові, Богові, Котрий є любов, життя і свобода і Котрий ніколи не розчаровує (пор. 1 Ів. 4,8; Ів. 11,2; Ів. 8,32) 8,32).. Лише віра в Живого Бога спасає нас: в Бога, Котрий в Ісусі Христі дав нам Своє життя, а даром Святого Духа дав нам змогу жити як правдивим синам і дочкам Божим. Ця віра приносить нам свободу і щастя. Просімо Марію, Матір Життя, допомогти нам прийняти і постійно свідчити “Євангеліє Життя”. Саме віра в спасаючу місію Христа у змозі повернути людству відчуття святості життя кожної людини і цим зупинити дегуманізацію людства. Тому хочемо ми цього чи ні, але реальне виживання

Дiти Непорочної

нашої цивілізації не пов’язане ні з чим іншим, як із загальною християнською місією. І основна відповідальність за цю місію лягає на плечі католиків. Чому? А тому, що більше нема кому. Більшість великих протестантських конфесій прийняли гендеризм як частину своєї поведінки: свячення жінок і декларованих гомосексуалістів, вінчання одностатевих пар – усе це стало частиною релігійного життя англіканців, лютеранців, більшості кальвіністів, методистів й інших. Фундаменталістські протестантські деномінації своїм агресивним наступом проти всіх і всього просто не у змозі хоч якось мінімально впливати на стан суспільства. Православні ж Церкви часто законсервовані своєю історичною пам’яттю, обтяжені теорією симфонії між Церквою і державою, виявляють, з одного боку, нездатність до суспільної діяльності поза межами державних структур, а з іншого,традиційний антикатолицизм цих конфесій мало в чому відмінний від протестантських фундаменталістів. Звісно, що є виключення з цього правила, та, на жаль, ці виключення погоди не роблять. Незважаючи на таку невтішну картину в рядах світового християнства, католики не мають права відійти від пошуку єдності з нашими відділеними братами-християнами. Не пошук якогось стратегічного союзу, а пошук істинної єдності всіх християн в єдиній Христовій Церкві. Такий стан речей не повинен нас лякати: Бог завжди допомагає Своїй Церкві, навіть тоді, коли Вона цілком вимушена протистояти могутності тоталітарної держави. Також не варто перекладати всю відповідальність на Бога. Сучасним католикам добре би було засвоїти правило, що його сформулював св. Іґнатій Лойола: “Роби так, як би все залежало тільки від тебе, а молись так, як би все залежало тільки від Бога”. Цей чіткий та зрозумілий практичний вияв співпраці людської свобідної волі з Божою любов’ю міг би стати дуже корисним сучасному католицтву. І тут Боже Провидіння дало нам знак, допровадивши одного з духовних синів св. Іґнатія на Папський Престол. Розуміння загроз, які для християн представляє нова доба з абсолютним секуляризмом, запереченням людськості в її біологічному аспекті, а отже, людськості як такої, деконструкція людського суспільства і самої людини через диктатуру релявитивізму (відносності людського пізнання) не повинні спонукати нас до думки про необхідність тактичного чи навіть стратегічного союзу

№4(99), 2016 13

ЦИВІЛІЗАЦІЯ СМЕРТІ Католицької Церкви з іншими християнськими конфесіями. Врешті-решт, це шлях політики і політичних інтриг. А все, що не базується на Христі, не може мати міцного фундаменту й перебувати під постійною загрозою зруйнування. Пошук реальної, а не віртуальної єдності не може припинитися за дверима богословських кабінетів – він мусить стати імперативом цілого народу Божого і в світі, і в Україні. Перебуваючи з візитом в Україні, кардинал Курт Кох чітко визначив завдання православно-католицького діалогу, майбутні екуменічні кроки, які повинні зробити як Католицька, так і Православні Церкви назустріч одна одній. Тобто, Католицька Церква зі свого боку повинна “поглиблювати аргументацію про важливість для життя і діяльності Церкви примату Папи”, а Православні Церкви повинні “відважно розглянути свою головну еклезіологічну проблему, а саме – автокефалію національних Церков і їхню тенденцію до націоналізму”. Як наголосив кардинал, “найважливішим є не втратити з поля зору мети екуменічного діалогу між Католицькою і Православними Церквами, що, принаймні, з католицької точки зору, може полягати лише у відновленні видимого Сопричастя Церков”. Звісно, що видиме Сопричастя і питання Папського примату – питання, які реально найбільше розділяють католиків і православних. Оскільки звинувачення РПЦ чи УПЦ МП греко-католиків у прозелітизмі є просто інсинуаціями для прикриття цілком не екуменічних прагнень, то на них навіть не варто зважати. До чогось такого вдаються малі діти, коли бажають маніпулювати батьками. Тому на істерики православних стосовно католицького прозелітизму не варто зважати так само, як розумні батьки не зважають на маніпулятивні істерики своїх дітей. Якщо православна сторона зауважить відсутність інтересу до своїх безпідставних звинувачень, то припине махати жупелом прозелітизму. І це буде на користь насамперед самим православним. Однак в українських реаліях серед інших перешкод існує одна суттєва перешкода для реального екуменізму. І ця перешкода, як не дивно, взагалі не фігурує в екуменічних роздумах сторін. А це – історична пам’ять. Історична пам’ять українських греко-католиків і православних достатньо відмінна. Належачи до реалій, які формують ідентичність, історична пам’ять не є чимось, чим можна нехтувати. Нехтування відмінною історичною пам’яттю укра-

№4(99), 2016 14

їнських регіонів уже тепер створює серйозні проблеми в українському суспільстві. Так само нехтування історичною пам’яттю у католицько-православному діалозі в Україні може зумовити багато передбачуваних і непередбачуваних проблем. Без лікування історичної пам’яті через взаємопрощення екуменізм в Україні виглядатиме, як вистава, в якій діючі актори грають свої ролі для зовнішніх глядачів і заради пристойності. Католицька Церква уже неодноразово просила вибачення у православної сторони і почула прохання про вибачення зі сторони Царгороду, але в Україні реальні ситуації дещо інші. УГКЦ звернулася до православних з проханням про вибачення і готовністю вибачити кривди, які греко-католики завдали православним, але у відповідь почула лише звинувачення у свою адресу. Допоки православна сторона не зрозуміє потреби в очищенні історичної пам’яті українських християн, екуменізм в Україні як процес пошуку реальної єдності, а не як віртуальні потуги групки теологів, буде неможливий. Часу в реальності залишилось мало: постгуманітаризм уже входить у наше реальне життя. І ситуація в українському суспільстві, за відсутності реального прагнення православної сторони до єдності, змушуватиме українських католиків покладатися тільки на свої сили і Бога, а це врешті-решт спричинить ще більше відчуження між католиками і православними України. Як би там не було, проте м’яч усе ще на православному боці, і, здається, вони далі продовжують грати не в ті ворота, не усвідомлюючи, що спроба опертися на українську державу до нічого доброго не приведе. Державний апарат уже неодноразово показав, що заради політичної доцільності український політикум готовий торгувати і найсвятішим. А галопуюче входження українського суспільства в постгуманітарику зітре з української карти всі християнські конфесії, які не будуть у змозі протистояти цьому, і чи не першою жертвою впаде саме московське православ’я, що буде закономірним розвитком історичного процесу. Проте це є вибором самих православних і тільки вони можуть цей вибір зробити. Українським же католикам слід духовно й інтелектуально готуватися до часів, коли для українського соціуму гендерна ідеологія, релятивізм і секуляризм стануть новими стовпами суспільства. о. Орест-Дмитро Вільчинський

Дiти Непорочної

ЧАС МИЛОСЕРДЯ

ПРОРОЦТВО ОТЦЯ ПІО: ВЕЛИКЕ ОЧИЩЕННЯ “Це час милосердя для всіх людей, незважаючи на те зло, що вони вчинили, якщо тільки вони навернуться до Господа і попросять про прощення. Я,– говорить Господь Бог, – не прагну смерти несправедливого, а тільки, щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити!” (Єз. 33, 11). “І, як було за днів Ноєвих, то буде так само й за днів Сина Людського: їли, пили, женилися, заміж виходили, аж до того дня, коли Ной увійшов до ковчегу; прийшов же потоп, і всіх вигубив. Так само, як було за днів Лотових: їли, пили, купували, продавали, садили, будували; того ж дня, як Лот вийшов із Содому, огонь із сіркою з неба линув, і всіх погубив. Так буде й того дня, як Син Людський з’явиться!” (Лк. 17, 26-30). Слова Ісуса Христа до Отця Піо (фрагменти): “Сину мій, Моя любов до людини дуже велика, особливо до тих, що віддають себе Мені … Час, коли Я прийду до Своїх невірних людей, близький, бо до цього вони не мали потреби в Моїй благодаті. Мій суд прийде до них несподівано, коли ніхто не чекатиме – ніхто не уникне Моїх рук. Однак Я захищатиму справедливість. Спостерігайте за сонцем і місяцем, і за зірками, якщо вони будуть порушені й неспокійні, знайте, що цей день не далекий”. “Залишайтесь разом у молитві і спостерігайте, доки Янгол руйнування пройде повз ваші двері. Моліться, щоби ці дні було вкорочено. Діти Мої, будьте певні, що Я між вами. Царство Моє прославиться й Ім’я Моє буде благословенне від сходу сонця й до заходу. Царство Моє не матиме кінця”. “Моліться! Люди біжать до пекельної безодні з великою радістю й веселощами, наче на маскарадний бал або ж на весілля самого диявола. Допоможіть Мені у спасінні душ. Міра гріха переповнена! День відплати – з усім його жахом – близько! Ближче, ніж можете собі уявити! Та світ спить у химерній безпеці! Суд Божий уразить їх наче блискавка! Безбожні та грішні люди будуть безжалісно знищені, як мешканці Содому та Гоморри колись. Однак, говорю вам, що їхня гріховність не була настільки великою, як у людської раси сьогодні!”

Дiти Непорочної

“Тримайте свої вікна добре закритими. Не виглядайте у них. Запаліть освячену свічку, якої має вистачити на багато днів. Моліться на вервицях. Читайте духовні книжки. Чиніть діла любові, котрі Нам милі. Моліться з простягнутими руками, або ж розпростерті на землі, щоб ті численні душі були врятовані. Не виходьте з дому. Забезпечте себе достатньою кількістю їжі. Сили природи будуть зрушені й вогненний дощ змусить людей тремтіти від страху. Будьте відважні! Я посеред вас”. “Потурбуйтесь про тварин протягом цих днів. Я – Творець і Спаситель тварин так само, як і людей. Я дам вам кілька знаків напередодні, аби в цей час ви могли приготувати більше їжі для них. Я збережу власність обранців, включаючи тварин, отже для них також будуть потрібні засоби для існування. Нехай ніхто не виходить у подвір’я навіть для того, аби нагодувати тварин – той, хто вийде назовні, загине! Ретельно затуліть ваші вікна. Мої обранці не побачать Мого гніву. Довіртесь Мені, і Я буду вашим

№4(99), 2016 15

ЧАС МИЛОСЕРДЯ захистом. Ваша довіра зобов’язує Мене прийти вам на допомогу”. “Година Мого приходу близька! Проте Я проявлю милосердя. Найжахливіша кара стане свідченням на всі часи. Мої Янголи, що мають бути виконавцями цієї праці, вже готові зі своїми нагостреними мечами! Урагани вогню литимуться з хмар і розповсюджуватимуться по цілій землі! Шторми, погана погода, блискавки і землетруси вкриють землю на три дні. Йтиме безперервний вогненний дощ! Це почнеться в дуже холодну ніч. Усе це для того, аби довести, що Бог є Господом Творіння”. “Тим, які покладаються на Мене і вірять у Мої слова, немає чого боятись, бо Я не покину їх ані тих, хто поширює Мою звістку. Жодне лихо не прийде до тих, які перебувають у благодаті й шукають захисту Моєї Матері. Аби ви були готові до цих випробувань, Я дам вам такі знаки та інструкції: ніч буде дуже холодною. Вітер ревітиме. З часом буде чути громовиці. Зачиніть усі двері та вікна. Не розмовляйте ні з ким, хто ззовні будинку. Станьте навколішки перед Розп’яттям, розкайтесь у своїх гріхах і благайте Мою Матір про захист. Не виглядайте під час землетрусів, бо гнів Божий святий! Ісус не хоче, аби ми бачили гнів Божий, бо гнів Божий належить споглядати зі страхом і трепетом. Той, хто знехтує цією порадою, буде вбитий негайно. Вітер нестиме зі собою отруєні гази, що поширюватимуться по цілій землі. Ті, які постраждають і помруть безневинно, стануть мучениками і будуть зі Мною у Царстві Моєму”. “Сатана тріумфуватиме! Однак через три ночі землетрус і вогонь вщухнуть. А наступного дня сонце знову засяє, Янголи зійдуть із Неба і розповсюдять дух миру по цілій землі. Відчуття незрівнянної вдячності охопить кожного, хто переживе цей Суд Божий, неминучу кару, з якою Бог відвідає землю вперше після створіння”. “Я вибрав також душі в інших країнах, які отримали це одкровення, щоби інші країни теж могли приготуватись. Моліться на вервицях, але моліться добре, щоб ваші молитви досягли Неба. Незабаром цілий світ охопить жахлива катастрофа, яку її ще ніколи не бачили, жахлива кара, яку ще ніколи не було досвідчено!” “Як безтурботні люди дивляться на ці речі, котрі так швидко зійдуть на них, незважаючи на всі очікування. Тягар Божественної рівноваги досягнув землі! Гнів Мого Отця виллється на цілий світ! Я ще раз застерігаю світ так, як Я це часто робив до

№4(99), 2016 16

цього. Гріхи людства примножились безмірно. Світ сповнений беззаконня”. “Ця катастрофа прийде на землю, як блискавка! В один момент світло ранкового сонця замінить чорна темрява! Від того моменту ніхто не має покидати дім або виглядати крізь вікно. Я Сам явлюсь поміж громом і блискавками. Грішники мають споглядати Моє Божественне Серце. Буде велике замішання через цю повну темряву, якою вкриється ціла земля. І багато-багато хто помре від страху та відчаю. Ті, хто боротимуться за Мене, отримають благодать від Мого Божественного Серця і волання “Хто яко Бог!” служитиме захистом для багатьох. Однак багато хто буде спалений на відкритих полях, як суха трава! Безбожні мають бути знищені, тож після цього справедливі матимуть новий початок”. “Того дня, тільки-но запанує повна темрява, ніхто не має виходити з дому або ж дивитись крізь вікно. Темрява триватиме день і ніч, і наступні день і ніч, і ще один день, але наступної ночі зірки засяють знову, а наступного ранку сонце знову зійде, і це буде ВЕСНА!” “У дні темряви Мої обранці не мають спати, як це робили учні в Оливному саду. Вони мають невпинно молитись – і вони не будуть у Мені розчаровані. Я зберу Своїх обранців. Пекло повірить, що заволоділо цілою Землею, але Я це виправлю”. “Чи ви вважаєте, що Я би дозволив Своєму Отцеві наслати таку жахливу кару на світ, якби світ відвернувся від беззаконня до справедливості? Проте через Мою велику любов цим нещастям буде дозволено прийти до людей. Хоча багато хто проклинатиме Мене, але тисячі душ будуть врятовані. Жодне людське розуміння не може охопити глибини Моєї Любові!” “Моліться! Моліться! Моя дорога Мати Марія, і Святі, і Янголи будуть вашими заступниками. Благайте їх про допомогу. Будьте відважними воїнами Христа! З поверненням світла нехай кожен подякує Святій Тройці за свій захист! Руйнування будуть великі! Проте Я, Ваш Бог, отримаю землю очищеною. Я з вами, довіртеся! Знову і знову Я попереджав людей, і часто Я давав їм особливі можливості повернутися на праведний шлях; однак тепер гріховність досягла своєї межі, отже, покарання не може більше затримуватись. Навіть якщо Моє Серце страждає і стікає Кров’ю, але у Своє Ім’я Я маю завдати цього удару. Скажіть усім людям, що прийшов той час, коли всі ці речі мають бути сповнені”. Редакційна

Дiти Непорочної

ДІТИ УКРАЇНИ. МАЛЕНЬКА ТЕРЕЗА

Худ. Олександр Охапкін Охапкін.. Розстріляне Відродження, 2014

Худ. Олександр Охапкін Охапкін.. Спас

Худ. Олександр Охапкін Охапкін.. Розстріляне Відродження, 2014

Худ. Олександр Охапкін Охапкін.. Спас

ДІТИ УКРАЇНИ. МАЛЕНЬКА ТЕРЕЗА

ГОЛОС МАРІЇ

МОЯ ПРИСУТНІСТЬ “Дорогі діти! Моя присутність – це дар від Бога для вас всіх і стимул до навернення. Сатана є сильний і хоче запровадити у ваші серця і думки балаган і неспокій. Отож, дорогі діти, моліться, щоб Дух Святий провадив вас дорогою радості та миру. Я є з вами і заступаюся за вас перед Моїм Сином. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик” (Послання від 25 травня 2016 року). Моя присутність – це дар від Бога для вас всіх і стимул до навернення Присутність. Дар. Стимул. Чи так про Марію мислимо? Чи так очікуємо Її приходу? Чи так читаємо Її послання? Яке значення вони мають для нас? Який їхній сенс та їхня ціль? Чи розважаємо послання? Цариця Миру приходить. Це дар від Бога для нас. Приходить, аби нас спонукати до навернення. Приходить, аби стерти голову змія. Тому прославляймо Її цілим творінням. “Прославляйте пасовиська утаєні, гори, долини зелені, прославляйте тінисті гаї, джерела і скриті струмочки! Подячним мурликанням – струмочки, солодким квилінням – пташенят, і все, що чує, і що живе, нехай з нами хвалить Марію”. Сатана є сильний і хоче запровадити у ваші серця і думки балаган і неспокій. Сатана. Ким є? Який він є? Його ділання і спокуси є сильні. Чи

Дiти Непорочної

спостерігаємо його ділання? Чи бачимо ясно, що хоче впливати на наші серця і на думки? А яку має мету? Впровадити балаган! Впровадити неспокій! Послабити волю! Тому св. Петро волає: волає: “Будьте тверезі, чувайте! Противник ваш, диявол ваш, ходить навколо вас,

як лев ревучий, шукаючи кого б пожерти. Противтеся йому, сильні вірою, відаючи, що таких самих страждань зазнають і брати ваші скрізь по світу”. Сатана спричиняє балаган і неспокій у душі людини, в родині, праці, обов’язках стану. Злістю і брехнею чинить це в на-

№4(99), 2016 19

ГОЛОС МАРІЇ шій Вітчизні, також в Європі та цілому світі. Перед найближчою Святою Сповіддю подумаймо про причини балагану і неспокою у серці, родині, праці. Де і для чого ми впустили сатану? Для чого забракло молитви, розважання над Словом Божим, адорації? Для чого увійшли на дорогу легкого оправдання себе і компромісів. Жалуймо, що до того дійшло і постараймося замкнути перед сатаною всі двері. Чи пам’ятаємо про слова Ісуса у Гефсиманії: “Чувайте “Чувайте і моліться, щоб ви не піддалися спокусі спокусі?” ?” Чи ми протистоїмо сатані? Чи ми є обережними і чуйними? Отож, дорогі діти, моліться, аби Дух Святий провадив вас дорогою радості та миру. Можемо протистояти сатані через молитву. Потрібно взивати Духа Святого. Дух Святий запровадить нас відповідною дорогою. Впливи сатани – це балаган і неспокій. Провадження Духа Святого – це радість і мир. Задля цього молимося: “О Духу-Творче, зійди на нас, на-

відай душі слуг Твоїх, наповни милістю з небес людські серця, що Ти створив. 2. Тебе Втішителем зовуть, Тебе Всевишній у дар нам дав. Ти – джерело життя, вогонь, любов, бальзам для наших душ. 3. Ти є десницею Отця, Дари нам семикратні шлеш. Обіцяний за правом Ним, Ти мову язикові дав. 4. Любов’ю влийся нам у серця і дай нам світло пізнання, чеснотами завжди кріпи слабкі тіла Своїх дітей. 5. Даруй нам безустанно мир і віддали всіх ворогів, показуй нам дорогу так, щоб оминути всякий гріх. 6. Дай через Тебе знать Отця і Сина нам спізнати дай. Й Тебе, одне дихання Двох, дай визнавати всі віки. 7. Хай славен буде Бог Отець, і Син, який з мертвих воскрес, і Утішитель – Дух Святий: хай буде Богу вічна честь. Амінь. Я є з вами і заступаюся за вас перед Своїм Сином. Великою є роль і допомога Марії в

Меджуґор’є, паломники з України біля Синього Хреста

№4(99), 2016 20

нашій духовній боротьбі. Вона є з нами! Заступається за нас! Перед Сином! Чи про це знаємо? Чи в напастях і спокусах про це пам’ятаємо? Чи це цінуємо? Чи користуємся даром присутності Марії біля нас? Чи користуємося даром Її молитви за нас? А якою є молитва Марії? Пояснює це часто вживане через Неї звернення: заступаюся за вас. вас. Це означає, що молитва є наполеглива, як у Кані Галилейській. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик. А ми? Чи дякуємо? Кожне послання для нас завершується подякою нам за Його прийняття. Це породжує питання про постання подяки й актів подяки в нашому житті. Недостатність вдячності є закликом до її розвитку як чесноти. Це також є навернення. Марія бачить нашу гідність в очах Божих. Бачить важливість і значення наших рішень. Бачить наш розвиток у перспективі долі, яка вибрала вічність з Богом. Бачить також наші слабкості, як і позитивні відповіді на розуміння, улюблення і втілення в життя. Відповідь на заклик Марії! Як? Через рефлексію, чин, молитву. Марія знає, чого це нам коштує. Бачить зріст, добру волю, прагнення. Можливо, як і ми бачимо весну. Ми радіємо з буяння життя в природі. З краси і співу птахів. Бачимо, як все, “що чує і що живе”, старається з усіх сил рости, цвісти і співати на хвалу Творця. Марія прагне, щоб ми боронилися перед Сатаною, а

Дiти Непорочної

ГОЛОС МАРІЇ дозволили провадити себе Духові Святому. Щоб ми жили і зростали духовно. Щоб ми співали пісню життя. Поклику, завдань і наших обов’язків. І бачучи нашу відповідь, дякує нам. Коли бачить занедбання пам’яті, мерзенність, слабкість і піддання себе Сатані, то співчуває нам і терпить, а коли бачить нашу відповідь – радіє і дякує. Духу Святий, вдихни в нас Своє життя. Вдихни в нас такі дари:: мудрості, розуму, подари ради, мужності, побожності, боязнь Божої, вміння жити. Наповнюй нас думкою Божою, любов’ю Божою, світлом Божим. Провадь нас Божими дорогами – дорогами радості та миру. ТОЙ ДЕНЬ ЛАСКИ “Дорогі діти! Дякуйте зі Мною Богові за дар, що Я є з вами. Моліться, кохані діти, і живіть згідно з Заповідями Божими, щоби було вам добре на землі. Сьогодні, в цей день ласки, прагну вам дати Своє Материнське благословення Миру і Моєї Любові. Заступаюся за вас перед Своїм Сином і взиваю вас, щоб ви витривали на молитві, щоби Я з вами могла реалізувати Свої плани. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик (Послання від 25 червня 2016 року). Цариця Миру дає нам це послання не для того, щоби оживити наше зацікавлення, але прагне, щоб ми його впровадили в життя. Нагадує нам те, що вже стільки років говорила в

Дiти Непорочної

Меджуґор’є, вид на гору Кріжевач

різній формі, але ми ще не впровадили це в повноті у наше життя. Є також нові люди, які, лише довідавшись про об’явлення, поїхали у Меджуґор’я, розпочали читання послання. Звернімо увагу на слова: “щоби було вам добре на землі”. Не є нам на Землі добре, коли внаслідок ураганів, громовиць нема порядку вдома чи в господарстві. Не працюють тоді різні служби. Розморожується морозильна камера і псуються продукти. Нам стає більше ще погано і ми є нещасливими, коли в серці, родині, праці нема Заповідей Божих, Божої Любові, терпеливості та миру. Без Бога наше людське життя атакують бурі ненависті, розлучень, невибачення, проклять. Усі вони нищать, впроваджують страх і терпіння. А Матір Божа прагне, щоб нам було добре на землі. Для цього приймім Її слова: “Живіть Моїми посланнями і впроваджуйте в життя кожне слово, яке Я дала. Нехай вони стануть для вас дорогоцінними, бо ж походять з

Неба” (25.06.2002). Ці слова Матері нас обороняють. Дякуйте зі Мною Богові за дар, що Я є з вами. Ти багато разів нас до цього взивала, як-от 25 червня 2009 року: “Радуйтеся зі Мною, навертайтеся в радості і дякуйте Богові за дар Моєї присутності посеред вас”. Проте в ці дні видимо постає дуже важливий намір, щоб ми разом з Тобою дякували Богові. Боже, дякуємо Тобі за Матір, за те, що Вона є з нами, щоби нас любити й охоронити, за Її Материнську Любов і благословення, за те, що заступається за кожного з нас перед Тобою. Боже, дякуємо Тобі за цей дар, бо Ти, Маріє, Ти є з нами, щоби охоронити наші серця від сатани, щоб щораз більше наближати нас до Серця Ісуса (26.06.1993). Боже, дякуємо Тобі за Марію, за те, що Вона є нашою Матір’ю, що прагне нам допомагати, аби не звів нас сатана, котрий хоче нас спровадити на погану дорогу (25.07.1993). Боже, дякуємо Тобі, що Марія є

№4(99), 2016 21

ГОЛОС МАРІЇ

Меджуґор’є, паломники з України біля фігури Богородиці

нашою Матір’ю, яка неустанно взиває нас до молитви, що дає нам послання, аби ми впроваджували їх у життя, що схиляє нас, аби ми читали Святе Письмо, жили ним і молилися, аби ми могли зрозуміти цей особливий час (25.08.1993). Дякуємо, що Вона нас повчає: “Живіть радісно посланнями Євангелії, які повторюю від часу, коли Я є з вами” (25.12.1996). Боже, дякуємо Тобі за Її турботу і повчання: “Прокиньтеся зі сну невіри і гріха, бо ж це є час ласки, даний вам від Бога” (25.02.2000). “Поставте Святе Письмо у вашій родині на видному місці і читайте його. Таким чином впізнаєте молитву серцем і ваші думки будуть біля Бога” (25.01.2007). “Через зустріч з Богом під час Сповіді Святої покиньте гріх і виберіть святість. Вчиніть це з любові до Ісуса, Який усіх вас відкупив Своєю Кров’ю, щоб ви були щасливі та жили в мирі” (25.02.2007). “Нехай Служба Божа буде для вас життям” (25.04.1988).

№4(99), 2016 22

Моліться, кохані діти, і живіть згідно з Заповідями Божими, аби було вам добре на землі. Цілком недавно, 25 травня 2016 року, Марія також сказала: “Взиваю вас, поверніться до Бога і молитви, аби вам було добре на землі”. Марія бачить усі недолі на світі. Можливо, хоче запобігти тому, про що ми ще не знаємо. І тому взиває до життя згідно з Заповідями Божими. Незгода з Богом, непослух Його Заповідям і Його Слову зміцнюють у нас погані нахили, а життя згідно з ними є плідним на терпіння для себе, родини та інших людей. Життя під впливом пихи та егоїзму, хтивості, нечистоти, заздрості, алкоголю, наркотиків, азартних ігор, порнографії, а також лінивства спричиняє те, що багатьом людям сьогодні не є добре на землі. Не є добре ні в серці людини, ні в його родині, ні на світі. Життя згідно з десятьма Заповідями Божими та Євангелієм є спасінням і збереженням. Задля цього в

найближчий час з огляду на попередні покоління відмовляймо Отче наш і дотримуймося десяти Заповідей Божих. Від Божих Заповідей нас відриває сатана, щоби впровадити в наші серця і думки балаган і неспокій, як про це місяць назад сказала Марія. Тому слухаймо Євангеліє: “Той, у кого Мої Заповіді, і хто їх береже, той Мене любить. Хто ж Мене любить, того Мій Отець полюбить і Я того полюблю, і йому об’явлю Себе”. Тоді буде нам добре на землі. Любіться навзаєм, як Я вас полюбив… Не судіть, тоді буде вам добре на землі. Царице Миру, Мати невтомна! Минуло тридцять п’ять років від часу Твого Материнського благословенства, миру та любові. Час ласки! Заступаєшся за нас перед Своїм Сином, прагнеш, аби було нам добре на землі. Дякуємо Тобі. Дякуємо Тобі, що хочеш разом з нами зреалізувати Божі і Твої плани. Ювілейний Рік Милосердя, світові дні молоді, переміни у нашій Вітчизні і Твої слова “щоб ви витривали на молитві. Беремо в руки вервицю і щоденно, хто тільки може, відмовляє ці всі чотири Таїнства: “Хто молиться, той не боїться майбутнього (25.06.2000 р.)” і тоді буде нам добре на землі. о. Євгеній Сьпйолек Переклад Андрія Величка, Фотоматеріали Андрія Чорного

Дiти Непорочної

ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ

Бл. Григорій Хомишин – Апостол Божої Правди

Йому не споруджують монументальних пам’ятників і не встановлюють меморіяльних таблиць, на його честь не проводять незліченних гучних академій і наукових конференцій, до місця його поховання не здійснюють організованих паломництв, бо воно досі невідоме: або на тюремному цвинтарі, або в спільній могилі в Биківні під Києвом. Його зневажали при житті, як католицького Єпископа, і катували в застінках НКВД-МГБ як незламного українського патріота, його очорнювали після мученицької смерті як безбожники, так і свої нібито брати по вірі, і продовжують це робити до сьогодні, обзиваючи латинізатором і запроданцем. А він від моменту прийняття ієрейських та, особливо, єпископських свячень, незважаючи на численні кпини і, здавалося, не-

Дiти Непорочної

переборні для людських сил труднощі, впевнено йшов за Христом Розп’ятим і Воскреслим, ведучи за собою своїх священиків і народ по розлогій, густо порослій терням і бур’янами, занедбаній духовній ниві до Царства Божого, знищуючи моральне хабаззя та проголошуючи Боже Слово і правдиву віру Св. Католицької Церкви. Його єпархія, його духовна нива, територіяльно була справді велетенською: як теперішні півтори митрополії. І не було у цій єпархії жодної парафії, куди б не сягав плуг його душпастирської місії. Він орав глибоко і сіяв щедро, як справжній Божий сіяч. І засів його духовної праці дає рясні плоди дотепер, хоч як люто їх не витоптував безбожний комуністичний режим, а нині виполюють невдячні духовні нащадки у гонитві за ефемерною чистотою т. зв. східного, а насправді візантійсько-московського обряду. Він мав любляче, повне милосердя серце, за що його ще при житті називали в народі Татуньом. Взоруючись на Пресвяте Ісусове Серце і Непорочне Серце Преч. Діви Марії, він незбагненно поєднував у своїй душі розуміння вселенськості Христової Церкви і глибокий український патріотизм. Не було жодного моменту у житті Церкви і народу, який би не торкав його душі, і він завжди поспішав, щоб врятувати, допомогти, порадити. Таким Єпископом, справжнім Учителем Церкви й українського народу, був Блаженний Священномученик Григорій ХОМИШИН,

Ординарій Станиславівський (19041945). Спадщина його душпастирської праці справді величезна. І почав він її в Станиславові з реформи та формації духовенства, відразу запровадивши обов’язкові щорічні реколекції. Він заснував Духовну Семінарію, яка дала Українській Греко-Католицькій Церкві цілу плеяду визначних священиків, троє з яких стали єпископами: Йосафат Коциловський, Миколай Чарнецький та Іван Лятишевський. Єпископ Григорій надавав батьківську моральну та матеріяльну підтримку для розвитку численних монаших Чинів і Згромаджень: ОО. Василіян і СС. Василіянок, ОО. Редемптористів, ОО. Студитів, Сестер Служебниць, Сестер Мироносиць, Сестер Милосердя св. Вінкентія, Сестер Йосафаток, Сестер Пресвятої Родини. Його найпильнішим завданням стало створення чисельної мережі (понад 50!) сирітських притулків і захоронок по всій єпархії, чого до нього ніхто в Греко-Католицькій Церкві не робив, Учительського Інституту, Малої Семінарії і Бурси в Станиславові. Владика Хомишин був Апостолом Місії не тільки в УГКЦ, але й в усій Католицькій Церкві. Він особисто провів сто двотижневих парафіяльних місій, і ще 25 на схилі своїх літ з допомогою священиків-помічників. Особливо ревно проповідував на Гуцульщині, відвідавши за час свого єпископства кожну парафію по два рази та перетворивши цей край в оазу

№4(99), 2016 23

ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ

Єпископ Г. Хомишин після Першого Причастя українських дівчат біля Монастиря Сестер Василіянок у м. Станиславі (кінець 1920-х рр.)

українства. Єпископ Григорій був Апостолом католицької преси і книжки, заснувавши і фінансуючи дуже популярні часописи “Нова Зоря” і “Правда”, створивши понад 300 парафіяльних читалень “Скала”, написавши кілька книг, сотні пастирських листів, послань і статей. Глибоко усвідомлюючи одвічні загрози для України та її Церкви з Північного Сходу, Станиславівський Владика ще 100 тому запровадив богослужбовий Григоріянський календар, але через лемент і погрози москвофілів й урапатріотів змушений був скасувати цю реформу, і тому ми й досі не молимось єдиним серцем і устами з усією Католицькою Церквою, а залишаємось міцно прив’язаними календарною пуповиною до “руского міра”. З моментом вступу на єпископський престіл Блаж. Григорій офіційно запровадив у своїй єпархії документообіг українською мовою, скасувавши язичіє, що стало початком і запорукою зникнення

№4(99), 2016 24

москвофільства на Станиславівщині. Владика мріяв про незалежну Україну, радо вітав проголошення ЗУНР в листопаді 1918 р. та Самостійної Української Держави в червні 1941-го, любив рідну мову, підтримував національну культуру, мистецтво і звичаї. Але він, як Христовий священик і єпископ не сприймав, відкидав та відкрито осуджував радикальний націоналізм і терористичні акти, твердячи, що цей шлях Богу противний і може довести український народ до деградації і самознищення. Єпископ Хомишин мав особливий дар від Бога: випереджувати свій час на кілька десятиліть уперед. Майже всі його починання та реформи в єпархії були новаторськими: і формація духовенства та монашества, і розвиток освіти, і парафіяльні місії, і харитативна діяльність, і новий календар, і розвиток преси й видавництв, і українізація духовно-релігійного життя, і проект побудови Української Держави на засадах християнськокатолицької релігії.

З огляду на сказане вище його, без сумніву, можна вважати першим і мабуть єдиним євроінтегратором в УГКЦ як у І-ій пол. ХХ ст., так і в теперішні часи. Але ось парадокс: Владику Григорія вважали і досі вважають заскорузлим консерватором та послідовним латинізатором УГКЦ. Для створення такого негативного стереотипу особливо старалися царська охранка та її сателіти-москвофіли за часів АвстроУгорщини, ОГПУ-НКВД та завербована ними т. зв. “чорна рада” львівських богословів на чолі з апостатом Гавриїлом Костельником у 20-30-х рр. за часів Польщі. До цього процесу були втягнуті певні кола Апостольської столиці в Римі, зокрема, т. зв. “французько-русофільська трійця” у складі о. Шарона-Королєвського, єпископів д’Ербіньї та Тіссерана, а також деякі чільні представники Чину Єзуїтів в Римі і Польщі. Але найбільше чорної фарби для Блаж. Григорія приготувала радянська пропагандистська машина, знищуючи плоди його пастирськокатехитичної діяльності та навіть засекретивши місце захоронення його стражденного тіла, боячись, щоб не створився культ вшанування його св. мощів. Проте зерна, засіяні Преосв. Хомишиним, все одно рясно проростали стараннями його учнів – священиків і єпископів, які вийшли на волю зі сталінських таборів і продовжували діяльність Греко-Католицької Церкви в катакомбах. З великою прикрістю мусимо ствердити, що й тепер в українському суспільстві, та й у сучасній офіційній УГКЦ також, до постаті і діяльності Єпископа Григорія Хомишина й надалі спостерігається, м’яко кажучи, упереджене ставлення. І це й не дивно, адже Блаж. Григорій був і залишається

Дiти Непорочної

ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ одним з найчільніших й найпослідовніших апологетів, визнавців та оборонців Унійної Церкви, яка впродовж кількох століть, починаючи від собору в Бересті 1596 року, стала духовною опорою та просвітителькою українського і білоруського народів. Завдяки рішенням трьох синодів – Кобринського (1626), особливо – Замойського (1720) та Львівського (1891) – в Унійній Церкві на майже усій території Центральної і Західної України сформувався унікальний канонічно-адміністративний устрій та обряд, завдяки яким Церква пережила “золоту добу” розквіту у XVIII-му – першій третині ХІХ ст. Першим катастрофічним ударом по нашій Церкві стала акція брутального нищення Унії московським царем Ніколаєм І, підлеглим йому “свящєнним сінодом” та кількома відступниками на чолі з Іосіфом Сємашком, яка завершилася 1839 року “актом воссоєдінєнія”. Другого фатального удару по святій Унії московитська імперія на чолі з Алєксандром ІІ завдала

1875 року на Підляшші і Холмщині руками апостата Маркєла Попєля при підтримці регулярних царських військ, проливши невинну кров численних визнавців католицької віри. Обидвом цим ліквідаційним актам передувала т. зв. “чистка обряду”, тобто усунення та насильне знищення духовної та літургійно-обрядової спадщини Унійної Церкви та насильне впровадження “вєри отцов”, тобто візантійсько-московських обряду і догматики. Власне, Єпископ Григорій Хомишин, пам’ятаючи передумови та наслідки ліквідації Унії на захоплених московською імперією українсько-білоруських територіях, з особливою тривогою і несприйняттям реагував на т. зв. просхідну й промосковську активність Гавриїла Костельника у Львові та Шарона-Королєвського у Римі, вбачаючи у цьому смертельну загрозу для існування Греко-Католицької Церкви, її обряду та католицької віри. Побоювання Владики Григорія виявились пророчими: завербо-

ваний НКВД-МГБ Костельник впродовж 20-30-х років спільно з однодумцями і покровителями планомірно готував ліквідацію УГКЦ, а після ув’язнення всіх грекокатолицьких єпископів в середині квітня 1945 р., 28-го травня того ж року очолив т. зв. “ініціятивну групу по возз’єднанню греко-католицької церкви з православною”, вислідом зрадницької діяльності якої стала ліквідація Греко-Католицької Церкви на “псевдособорі” у Львові 8-10 березня 1946 року. Єпископ Григорій Хомишин був схоплений спецзагоном НКВДМГБ у резиденції в Станиславові у ніч з 14 на 15 квітня 1945 року та доставлений у Лук’янівську тюрму у Києві. Після 36 допитів-тортур він загинув мученицькою смертю вночі 28 грудня 1945 року. 27 червня 2001 року Владика Григорій Хомишин проголошений Блаженним Священномучеником УГКЦ святим Папою Іваном Павлом ІІ у Львові. о. Ігор Пелехатий

Конференція Українського греко-католицького Єпископату в Римі 21-29 жовтня 1929 р. за участю Папи Римського Пія ХІ. З-поміж ієрархів – Митрополит УГКЦ А. Шептицький (третій праворуч від Папи) та Станиславський Єпископ Г. Хомишин (другий ліворуч від Папи)

Дiти Непорочної

№4(99), 2016 25

ПОСТАТІ УКРАЇНИ

ÑÏÎÊÓÑÈ ² ÏÎÄÂÈÃ ÎËÅÍÈ ÒÅË²ÃÈ Християнське життя часто порівнюють з битвою, де наші вороги – це диявол і спокуси, які він насилає. Чудовою ілюстрацією цієї істини, ілюстрацією того, як можна вийти переможцем у битві з гріхом, може бути історія однієї талановитої української поетеси. Не лічу слів. Даю без міри ніжність. А може в цьому й є моя сміливість: Палити серце – в хуртовині сніжній, Купати душу – у холодній зливі. Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба, я тверда й сувора: О краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог. Так писала про себе Олена Шовгенова-Теліга – поетеса, член ОУН, відчайдушний борець та шукач пригод, палка та пристрасна, здатна і на подвиг, і на божевілля. Одна з найкращих українських поетів ХХ століття і борець за волю України. За згадками сучасників, вона “входила в життя, як у безжурний танок”, але в цім танку цей Д’Артаньян в сукні кожен свій рух немов вирубував в граніті, перетворюючи примхи на переконання і не знаючи міри ні в чому. Вона була нестримною в дружбі, коханні, боротьбі та смерті. Так радісно тримать твої долоні У цій кімнаті, де в низькім поклоні Схилились айстри на овальний стіл, Та все ж життя – це обрії далекі, Це літаків непогамовний клекіт, І у руках скажений скоростріл. Вона народилася під Москвою, а виросла в Петербурзі. Хоча її родина мала українське похо-

№4(99), 2016 26

Олена Теліга (1906 – 1942)

дження, проте була майже цілком зросійщеною. Проте її батька, Івана Шовгенова, запросили викладати в Київській політехніці, тож, родина повертається на історичну Батьківщину. Потім приходить 1917 рік, проголошують Українську Народну Республіку, і професор Шовгенов стає українським громадянином. Потім Київ захоплює Радянська Росія, і Шовгенов емігрує в Чехію, де згодом до нього приєднується і сім’я. Врешті-решт, Шовгенова запрошують викладати в Господарчій Академії в Подєбрадах. Ця академія знаходилась у мальовничому старовинному замку і була створена

Дiти Непорочної

ПОСТАТІ УКРАЇНИ спеціально для українських еміґрантів, адже серед вояків УНР було чимало юнаків, яким треба було завершити освіту. Саме тут для Олени розпочалось знайомство з українською мовою та й культурою взагалі. Вона згадувала: “Я, петербуржанка, була приголомшена, що мій батько, справжній російський професор Іван Шовгенов, є ректором школи, де викладають “на мові” і на стінах портрети Петлюри”. Опинившись у “мазепинському” середовищі, юна професорська донька починає знайомитися з українською мовою й літературою, історією й піснями. А почувши якось, як “білі” емігранти кепкують з “собачої” української мови, Олена Шовгенова відповіла їм: “Ви хами! Та собача мова – моя мова! Мова мого батька і моєї матері”! І відтоді принципово розмовляла виключно українською. Однак не достатньо полюбити мову – треба ще її знати! І один зі студентів, сотник УНР Михайло Теліга, взявся допомогти Олені у вивченні мови. Тут роман і закрутився! Вони разом читали Шевченка та Франка, танцювали в музичному гуртку. Михайло, статний лицар з ніжним, немов у дитини, обличчям, зачарував Олену і галантними манерами, і ореолом борця за Україну, і чарівною грою на бандурі. А Олена до романтики була

вразлива! 1 серпня 1926 року Михайло і Олена повінчалися. Казки, зазвичай, завершуються весіллям, а ось сімейне життя з нього лише починається разом з рутиною, буденністю та іншими “приємностями” дорослого життя. Романтичний Подєбрадський замок, навколо якого вирувало життя молодят, поступився місцем скромній сільській хаті: Михайло влаштувався землеміром у селі Желязна Жондова в Польщі. Дружина допомагала йому: працювала манекенницею, бувало, танцювала в кабаре під бандуру чоловіка, вчителювала. На хліб вистачало, а з милим, як відомо, рай і в наметі. Проте Олені цього було замало. Вона прагнула пригод, труднощів, боротьби. У поезії, присвяченій чоловікові, вона писала: Не цвітуть на вікнах герані – Сонний символ спокійних буднів. Ми ввесь час стоїмо на грані Невідомих шляхів майбутніх. І тому, що в своїм полоні Не тримають нас речі і стіни, Ні на день в душі не холоне Молодече бажання чину. Що нам щастя солодких звичок У незмінних обіймах дому – Може, завтра вже нас відкличе Канонада грізного грому. І напружений погляд хоче Відшукати у тьмі глибокій Блискавок фанатичні очі, А не місяця мрійний спокій.

Олена і Михайло Теліги

Дiти Непорочної

Проте “Михайлик” не мав нічого проти “незмінних обіймів дому”. Він втомлювався на роботі, а вихід для творчих сил знаходив у музиці – і йому цього вистачало. А Олені – не вистачало! У неї щойно виросли крила: ще в Чехії в ній прокинувся літератор, і донька російського професора стала українською поетесою. Її віршоване слово вражало, немов блискавка, чарувало, немов веселка.

№4(99), 2016 27

ПОСТАТІ УКРАЇНИ Махнуть рукою! Розiллють вино! Хай крикне хтось – хай буде завiрюха, – Ах, як я хочу вiднайти вiкно У сiрiм мурi одностайних рухiв! А в тiм вiкнi нехай замерехтить Чиєсь обличчя – вперте i смiливе, Щоб знов життя – надовго чи на мить – Розколихалось хвилею припливу. Щоб погляд чийсь, мов трунок дорогий, Переплеснувся найсвiтлiшим плином, Де очi iнших, очi ворогiв Не домiшали яду чи полину. I в душнiй залi буде знов рости Така дитинна й божевiльна мрiя: Що задля мене хтось зумiє йти Крiзь всi зневаги – так, як я умiю! Олена Теліга змогла поєднати в своїй поезії найкращі риси української і російської літератури. Вона блискуче володіла українською мовою, вміло використовувала її багатство і красу й водночас сягала філософських та психологічних глибин, притаманних російській ліриці ХІХ століття. Її поезії й статті облітають українські часописи в Польщі, сама вона стає бажаною гостею на будь-якому вечері в еміґрантських колах, першою зіркою на небосхилі української еміґрації. Однак разом зі славою завжди приходять спокуси... Дівча з очима-зірками та безжурною посмішкою перетворилося на справжній ураган, вогонь в очах розгорівся в пожежу, а в посмішці читався виклик на двобій та жага подвигу. Немов чарівниця, Олена приковувала до себе увагу молодих людей, і як жінці їй це було приємно до мозку кісток– недарма приятелі намалювали на неї карикатуру з підписом “а за мною, молодою, ходять хлопці чередою”. І дуже швидко в Олени виникло нове захоплення – Дмитро Донцов, політичний діяч і редактор українських часописів! Пороху він не нюхав, зате красиво говорив про засилля чужих ідеалів і волю нації до існування, а ще вмів зачаровувати жінок. Зачарував він і Олену. Вона згадувала: ““Не Не знаю що це є: кохан-

№4(99), 2016 28

ня, обожання, приязнь чи захоплення… Але це почуття таке глибоке…”. Утім, крім почуттів, є й інші цінності. Олена завжди вірила в Бога, – її поезії виразно свідчать про це, – і її не треба було вчити що подружня зрада є гріхом. Більше того, Олена чудово розуміла не тільки свій гріх, а ще й причини, що спонукали її до цього гріха. У тому самому листі вона признається: ““Мене Мене мучає одне: при всій моїй великій любові до Михайла у мене нема до нього кохання”. “Коханням” вона називала бурхливе захоплення, а що таке любов, мабуть, сама ще не розуміла. Проте найкращий приклад любові давав їй Михайло: служіння, самопожертва, довіра. Якось у листі до чоловіка Олена написала: “Ходіть всюди, знайомтесь, танцюйте, “фліртуйте”. І ви мені ніколи не зробите неприємности. Тільки така любов гарна, коли вона не “каторга єгипетська”, не обов’язок, а світле, радісне, вільне щастя!” Любиш – значить, не ревнуй і довіряй. Михайло вірно і віддано любив дружину і довіряв у всьому. Він вільно відпускав її хоч до Кракова, хоч до Львова, не дорікав їй за нові знайомства і завжди тепло зустрічав після подорожей, не злився навіть тоді, коли його, ветерана і блискучого бандуриста, всі знали виключно як “Олениного чоловіка”... Донцов глузував з “моральних іспитів” Олени, але вона ці іспити пройшла. Важко сказати, коли саме вона кинула Донцова. Проте наступає 1941 рік, розпочинається війна між Німеччиною і СРСР, і Олена, прагнучи служити Вітчизні не словом, а ділом, нелегально пробирається в окупований німцями Київ. Там вона намагається підняти літературне життя, працює редактором у газеті. І за собою кличе вірного і надійного Михайла, без якого вже не уявляє своє життя: “Моє ти золотко рідне, мій найліпший у світі Михайлику! Любий мій, як я сумую без тебе! Що буде в Києві? Не знаю! Любий мій, коханий. Вірю, що зустрінемося й заживемо знов разом. Пам’ятай: яка я не є, але тебе одного дуже люблю і життя без тебе не уявляю”. Цікаво, що в чоловіках Олена завжди намагалась бачити героїв. Мабуть, тому і закохалась

Дiти Непорочної

ПОСТАТІ УКРАЇНИ вона в Михайла Телігу – героя війни. Тому і захопилась Донцовим, який також вдавав з себе героя. Тому і написала свою відому поезію, адресовану чоловікам: Не зірвуться слова, гартовані, як криця, І у руці перо не зміниться на спис. Бо ми лише жінки. У нас душа – криниця, З якої ви п’єте: змагайся і кріпись! І ми їх даємо не у залізнім гимні, У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць. Бо швидко прийде день і у завісі димній Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць. Ще сальви не було, не заревли гармати, Та ви вже на ногах. І ми в останній раз Все, що дає життя іскристе і багате, Мов медоносний сік, збираємо для вас.

Відновилася завдяки мужності та вірності обох. І перемогла – навіть у смерті. Не треба бути генієм, щоб зрозуміти, що за радянських часів Олени Теліги немовби не існувало. Зате сьогодні на її честь називають вулиці, збірки її поезій і листів є і в книгарнях, і в інтернеті. У Бабиному Ярі планують поставити їй пам’ятник – пам’ятник героїні, яка віддала життя за волю України. Проте один пам’ятник Олені Телізі в Києві вже стоїть біля Політехнічного інституту. Це пам’ятник дівчині-поетесі – безжурній, веселій – і водночас мужній та нестримній. А на пам’ятнику вміщено уривок з її поезії: Не раз кажу: змагайся і шукай! Вдивляйся в очі пристрастей і зречень! І знаю я: в один затихлий вечір До інших брам сягне твоя рука. Віктор Заславський

Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів! Ми ж радістю життя вас напоївши вщерть – Без металевих слів і без зітхань даремних По ваших же слідах підемо хоч на смерть! І ось, Михайло Теліга, такий мирний і домашній, проявив себе, як справжній герой. Не вагаючись, він їде за дружиною в Київ і ділить з нею всі радощі й небезпеки боротьби. ОУН у Києві не вело збройної боротьби проти нацистів: вони займались культурними справами. Проте і за це від німецького командування можна було отримати по шапці. Німці вимагали славити Гітлера, а оунівці намагались духовно і культурно просвіщати людей. І коли дізнається, що Олену збираються заарештувати, навмисно йде до неї на роботу, щоб разом з нею прийняти арешт і смерть у Бабиному Ярі у 1942 році. Пізніше подруги Олени скажуть про це героїчне подружжя: “Вона померла за ідею, її чоловік – за неї”. Ось так любов Михайла і Олени Теліг пройшла безліч випробувань і спокус. Пережила зраду.

Дiти Непорочної

Олена Теліга у парку в Лазєнках, м. Варшава (Польща), літо 1934 р

№4(99), 2016 29

НАМ ПИШУТЬ

Ä²ÒÈ ÑËÎÂÀ ÁÎÆÎÃÎ “Шановна редакціє, чи не могли б ви надрукувати якісь матеріали про духовне життя людини, її покаяння, навернення, дорогу пізнання Божої Правди, Любові. Як розпочати це духовне життя, я не знаю, бо з ким про це не говорю, ніхто не може дати мені відповіді… З повагою, Ігор Б.” Ви задали дуже непросте запитання, на яке нелегко дати пряму відповідь. Однак на прикладі життя окремих містиків зробимо спробу коротко щось розказати про це. Св. Марґарита Марія Алякок (1647-1690) так згадує про свою дорогу до Бога Бога,, про своє духовне життя на зорі своєї юності юності:: “Я не знала, що таке духовне життя життя,, бо ніхто мені про нього не розповідав і не вчив мене – тільки те про нього знала, чого навчив мене Божественний Учитель і що з любов’ю наполегливо наказував мені робити…”. А все розпочалося з того, що ще цілком юна Марґарита, відчуваючи велике прагнення до розважання, не знала, як треба молитися, бо поруч не було нікого, хто міг би її цьому навчити. І тоді до неї заговорив Сам Спаситель. Він запитав у неї, чи не бажає вона вибрати Його своїм Учителем, своїм Провідником? З цього часу розпочалося інше внутрішнє життя у юної Марґарити. Вона починає осягати науку Божу про те, як повинна любити, діяти і терпіти в мовчанні, бо лише цього прагне Дух Божий від неї. Душа Марґарити настільки прониклася цими відчуттями, що бажала, аби її терпіння ні на мить не припинялися. “Відтоді Ісус завжди був зі мною в іпостасі Розіп’ятого чи Богочоловіка, який пригинався під тягарем Хреста”… У м. Щецінь (Польща) проживала Аліція Ленчевська (1934-2012). До моменту навернення в 1985 році її католицизм був дуже поверхневим. Вона сама зізналася: “Були кількарічні періоди, коли я жила поза Церквою, перебуваючи у протиріччях із Заповідями Божими. Шукала сенс життя, добра і краси. “Туга за ними, – як згадувала Аліція, – гонила мене по багатьох країнах упродовж багатьох років. Але нарешті надійшов період, коли я щораз виразніше відчувала пустоту такого життя життя”. ”.

№4(99), 2016 30

Папа Франциск

У 1984 році Аліція зі своїм братом почали відвідувати молитовні зустрічі Віднови в Святому Духові. Духові. Саме в цій молитовній групі Аліція віднайшла сенс свого життя. “У цей період, – пише вона, – до моїх рук потрапили релігійні книжки “Хрест і кинджал”, кинджал”, “Третя година дня”, дня”, “Найщасливіші на світі” та інші, в котрих мова йшла про харизматичну Віднову в Духові Святому”. Лектура цих книжок утвердила її віру. 8 березня 1985 року Аліція взяла участь у реколекціях у Гостиню. Саме там і відбулося те, що цілковито змінило її життя. Там перед нею постав Ісус Христос, більш реальний, правдивий, ніж усе, що було в каплиці; ніж люди, які стояли поруч. “Це відбулося після прийняття Св. Причастя, коли зі скрухою духа думала, що дуже спізнилася на дорозі до Нього. Все перестало існувати, був тільки Він. Його сила, міць, безмір щораз більший і я щораз менша біля Нього. Безмір любові такої великої, яку я ще ніколи не зустрічала, перед якою можна було тільки плакати над своєю невдячністю. А потім радість, що Він (Ісус) мене любить. Це була радість, яка розривала серце”. З цієї хвилини змінилося все: ієрархія цінностей, структура потреб, ціль життя. Єдиною цінністю, прагненням і метою життя став Він – Ісус Христос. А найпрекраснішими хвилинами у житті стали зустрічі з Відкупителем: у щоденній молитві молитві,, щоденній

Дiти Непорочної

НАМ ПИШУТЬ Євхаристії, Святому Причасті, Євхаристії, Причасті, а також у повсякденності життя та допомозі ближнім. ближнім. Усе, за чим я сумувала і гонилася по світу впродовж стількох років, дав мені лише Він. І дав набагато більше, ніж я могла собі уявити і прагнути”. На цих реколекціях Аліція отримала надзвичайну ласку містичних зустрічей з Ісусом, Який особисто уділяв їй підказок і повчав, провадив її важкою дорогою дозрівання у вірі та любові любові.. Аліція скрупульозно записувала все, що чула від Ісуса. Отож світ побачили два щоденники її душі: “Свідчення” і “Слова повчання”. Аліція, віднайшовши Ісуса, найбільший свій скарб і найбільшу свою любов, радикально змінила своє життя: позбулася свого кольорового телевізора, а гроші за нього пожертвувала на благочинні справи. Потім прийшла черга на інші предмети. Увесь свій час, свої сили, а також усе те, що мала, присвятила служінню Богові та ближнім, а свої хвороби і труди, яких не щадило щоденне життя, пожертвувала як винагородження за свої гріхи та інших людей. Ісус сказав Аліції: “Те, що записуєш, є для того, щоб люди зрозуміли, що Я хочу промовляти до кожного, аби керувати ним, застерегти від зла і запровадити на дорогу спасіння, бо Я є біля кожної людини кожну мить її життя, треба лише прагнути Мене почути; слухати і виконувати те, на що вказую, бажаючи жити згідно з Моїми повчаннями”. Відтоді для Аліції все стало “однією великою і протяжною виховною лекцією”, яка наближала її до Ісуса. Аліція почала щоденно брати участь у Службі Божій, приступати до Святого Причастя, перебу-

Папа Іван Павло II

Дiти Непорочної

вати на адорації Найсвятіших Тайн, читати Святе Письмо, відмовляти вервицю, постити в середу та п’ятницю на хлібі та воді. Господь Ісус закликав її до цілковитої стриманості. Першим сповідником і духовним керівником Аліції став о. Вальтер Рахвалік. “Тоді, – як про це згадує вона сама,– завершився період мого блукання навпомацки”. На питання Аліції до Спасителя про те, що вона може зробити для Нього, Ісус відповів: “Оглянути Мої Рани, котрі постійно Мені завдають. Вони кривавлять. Я є Терплячою Любов’ю, якій завдають удари її ж діти. Можеш своєю чулістю злагіднити Мій біль і заховати Мене у своєму серці, бо багато Мене вигнало. Любов має бути жертовною, а не пожадливою. Тоді є чиста і прекрасна, така, якою Я вас обдаровую”. Це Сам Ісус впроваджував Аліцію в таємницю внутрішнього життя: життя: “Хочу тебе забрати далеко вглиб. Там, де є святе місце у твоїй душі, де ніхто немає доступу, бо тільки Я там перебуваю, проте часто дуже самотній. Перемінюйся і дозрівай у цьому усамітненні, яке тобі даю, щоб ти могла бути там зі Мною. Живи в дусі жертви і любові до людей, яким потрібна допомога”. На початку 1989 року Аліція отримала дар невидимих стигм. Ось як про це згадує сама візіонерка: “Я почала відчувати біль Ісуса, який Йому завдають люди, яких покликав як Своїх свідків та апостолів. Біль Ісуса Розіп’ятого в їхніх серцях, які прагнуть хвали, послугуючись Ним. Біль Ісуса, Кров Якого топчуть заглиблені в себе. Біль Ісуса, Якого зробили доповненням до своїх амбіцій та зарозумілості для того, щоб їх заспокоїв. Біль Ісуса опущеного, зрадженого, проданого, спаплюженого Своїми”. “Ти отримала знак болю, – сказав їй Ісус, – про який просила, щоб він полегшив тобі це стале тривання в Мені – свідоме тривання тривання.. Нагадую тобі про Свою присутність у тобі, бо цього прагне твоє серце. […] Стигми є автентичним болем, передусім духовним. Така є правда і така є участь у Моєму терпінні, винагороджуючому і відкуплюючому”. Аліція брала участь у терпіннях Ісуса за спасіння всіх грішників. “Береш участь, – говорив їй Ісус Христос, – в Моєму терпінні, в його частці, такій, яку ти в змозі прийняти. […] А час щораз більше нагальний, щораз більше насичений знаками, котрі заповідають жнива, коли кожний збере, що засіяв. А Церква, вкрай вимучена, осягне Голгофу, щоб втілити в життя

№4(99), 2016 31

НАМ ПИШУТЬ Жертву Мою і воскреснути в Тілі, улюбленому та возвеличеному”. Молитва стала для Аліції найпрекраснішими зустрічами з Ісусом. “Усе є плодом молитви, – говорив їй Ісус. – Яка молитва, таке життя: стан душі й тіла, а також твої поступки – їхня здатність до побудови Царства Божого в душах людських, до спасіння тих, які гинуть у своїх гріхах. Усе, що чиниш своїм серцем, розумом чи долонями, щоб мало сенс і цінність, мусить розпочинатися молитвою і завершуватися нею та тривати в ній. Молитва – це єдність зі Мною, бо Я є початком і завершенням усього, що існує: Альфа і Омега. Без Мене ви нічого вчинити не можете – нічого, що має позитивну цінність. Багато гине, світ занурюється в темряву, бо відсутня молитва, відсутня єдність зі Мною. Зусилля, праця, енергія багатьох людей, щедро обдарованих Моїми дарами, творить злі плоди, отруєні ядом пекла, котрі завжди є там, де недостатньо звертань до Мене в довірливій та щирій молитві, де не вистачає опори на Мою Мудрість та Волі. Скільки молитви – стільки любові, мудрості та миру в твоєму серці. Скільки ти прийняла від Мене під час молитви, стільки ти можеш дати те, що варто давати іншій людині. Від себе ти не маєш нічого давати. Можеш переказувати своїм браттям тільки Моє добро, свою пустку або злобу пекла. І так діється, залежно від того, яким є твоє життя молитви: її безперервність, глибина і ревність. І не осуджуй, що можеш щось згромадити у своєму серці, а потім самостійно цим послуговуватися. Добро, Любов, Мудрість є енергіями, які пливуть з Божественного Джерела в тій мірі, в якій ти з ними поєднана у молитві”. Коли людина не молиться, то відривається від джерела свого існування – Бога, вона розриває та губить саму себе, інших людей насамперед через духовні сили зла, їх дії, бо вони не мають цінностей, не мають фундаменту, яким є Бог – єдиний Податель добра. “І ліпше, – як про це сказала св. Тереза від Дитятка Ісус, – в Любові Божій піднести нитку, ніж без єдності з Богом побудувати катедру”. Дія тільки з людської ініціативи чи амбіції – без віри і Любові – забирає час і сили, які повинні були бути призначені для життя в Богові, бо не розвивають того життя, а, заслоняючи Бога людською пихою, можуть, як Вавілонська вежа, розпастися”. Аліція просила Господа Ісуса, щоб Він навчив її молитися. Почула слова: “Пригорнися серцем до Мене. Якщо тобі важко, думай про те, що доброго

№4(99), 2016 32

ти вчинила взагалі у своєму житті. У найважчі моменти молися словами – голосно. У твоїй свідомості повинно бути тривале відчуття Мого перебування з тобою і в тобі. Розмовляй зі Мною і вдивляйся в Мене кожну мить життя, в незалежності від того, що робиш і де перебуваєш. Усе віддавай Мені, все роби для Мене. Вчини все, аби твоє життя щоденно було на Мою хвалу. Не думай про себе, тільки про Мене. Тоді Я буду думати про тебе і про все подбаю”. Іншим разом Аліція почула: “Не випускай з рук вервицю та адоруй Мене у Найсвятіших Тайнах. Якщо чуєш, що наступають атаки сатани, тебе огортає темрява і стискає душу, тоді негайно відмовляй “Під Твою оборону прибігаємо, Богородице Діво, молитвами нашими в скорботах не погорди, а від бід захисти нас, Діво Преславна і Благословенна. О Володарко наша, Заступнице наша, Посереднице наша, Потішителько наша! З Сином Своїм примири нас, Синові Своєму доручи нас, Синові Своєму віддай нас! Амінь”, Амінь”, бо це є екзорцизм. екзорцизм Далі буде *** “Слава Ісусу Христу! Останнім часом в пресі та окремих середовищах християн щораз більше і більше йде відкрите паплюження імені Святішого Отця Франциска. І в чому Його тільки не звинувачують, що тільки Йому не приписують. Уже дійшли до того, що “особливо ревні” стали вважати Папу Франциска “фальшивим Папою”, “Предтечею Антихриста” і т.д. Я в це не вірю, але дуже боляче, що такі твердження баламутять багатьох простих людей, породжуючи в них різного роду сумніви, розчарування та зневіру. Проте не тільки прості християни піддаються цій духовній отруті сучасних “лжепророків та лжемістиків”, уже й окремі духовні особи теж заражаються цим “ядом”, а це вже дуже небезпечно, бо зведуть з Божої Дороги багатьох несвідомих… Що ж робити нам, простим людям, в такій ситуації?” Христина Б. Перш за все необхідно жити Словом Божим і все звіряти з ним, щоб не зблудити і не зійти з Божої Дороги. Зверніться до Євангелії від апостола Матея (Гл. 24, 1-51) і постарайтеся дуже уважно прочитати її серцем. Наведу лише невеличкий уривок з цієї Євангелії, щоб кожний міг добре задуматися і зрозуміти, в якому часі живемо: “І коли Він сів на Горі Оливній, Його учні приступили до Нього на

Дiти Непорочної

НАМ ПИШУТЬ

Єпископ Григорій Хомишин

самоті і запитували: “Скажи нам, коли це буде і який буде знак Твого приходу й кінця світу?” Ісус у відповідь мовив їм: “Глядіть, Глядіть, щоб ніхто не звів вас. Багато бо прийде в Моє Ім’я, що будуть казати: “Я – Христос, – і зведуть багатьох. Ви почуєте про війни та воєнні поголоски; глядіть же, не тривожтесь, бо треба, щоб це все сталося, але це ще не кінець…” (Мт. 22, 3-6). Після абдукації Папи Бенедикта XVI в 2021 році Церкву очолив Святіший Отець Франциск. Перед Ним постали великі виклики часу: криза у Церкві, релігійний фанатизм, скандали педофільські, проблеми з гомосексуальними шлюбами, евтаназією, абортами та ін. І новий Папа відповідає на ці виклики, котрі сьогодні Церкві задає світ. Проте не всі є духовно готовими сприйняти слова Папи і глибоко задуматися над цими дуже складними явищами в сучасному світі. Це і породжує особливу спекуляцію та паплюження щодо виступів і висловлювань Святішого Отця. Вороги Церкви не сплять і в хід пускають все, щоб тільки в очах вірних очорнити Папу, посіяти в їхніх серцях зневіру і розчарування, тому дуже часто через пресу, книги лжепророків підступно перекручують

Дiти Непорочної

Його слова, а частина людей наївно вірить в цю отруту, котра сіє тільки неспокій та відступництво від Церкви. У цей час Ісус через Своїх вірних малих душ говорить про Папу Франциска зовсім інше, як-от Анні Аргасінській (16.04.2016р.): “Ви всі, які допускаєтеся тяжкого гріха обмови Папи Франциска, Мого Намісника, на Якого вказав в Церкві Дух Святий, дасте відповідь на Суді Останньому за супротив Волі Отця, за ставлення себе вище над Духом Святим. З цього приводу ви піддалися ворогам Церкви, які від віків прагнуть знищити Мою Церкву. Хто не шанує Мого Намісника, той не шанує і Мене!” Друга відома візіонерка Васула Райден також встала на захист Папи Франциска і в своєму листі до молитовних груп “Правдивого Життя в Богові” говорить, що “є люди, які прагнуть тільки сенсацій, майбутніх подій, знаків і більше нічого. Вони постійно перебувають в погоні за сенсаціями. Замість цієї цікавості, краще заглянули би в самих себе і подивилися, що в собі носять? Коли одного дня зустрінуть Господа, що будуть мати, щоб жертвувати Йому – пусті руки? Щодо особи Папи Франциска, то я зустрічалася з Ним в Аргентині. Є незвично доброзичливою, звичайною, щирою і скромною людиною… Побачите, яких великих речей доконає Він. І я не здивуюся, якщо Папа Франциск спричиниться до святкування єдиної дати Пасхи”. Бог Отець, об’являючись Св. Катерині Сієнській (1347- 1380), перестерігав усіх, хто критикує чи очорнює священиків, бо, ображаючи їх, ви “ображаєте Мене”. І далі: “Я заборонив це, кажучи: “Не чіпайте Моїх помазаників. Не хочу цього. Нехай ніхто не оправдовуєься, говорячи: “Не зневажаю Святої Церкви, не бунтую проти неї, повстаю тільки проти гріхів злих пастирів.” Хто так говорить, бреше страшенно. Любов власна засліплює його і не дозволяє йому бачити ясно, вірніше, він бачить, лише вдає, що не бачить, аби заглушити викиди сумління. Коли б був щирим, то усвідомлював би і, навіть, бачить, що переслідує не людей, а КРОВ СИНА МОГО. Моя є образа, як і Моя є честь. І Моїми також є всі шкоди, образи, зневаги, безчестя і осуди, вчинені Моїм священикам. Вважаю за нанесене Мені все, що їм наносять, бо ж сказав і повторюю: “Не хочу, щоб чіпали Моїх помазаників!” Я Сам буду їх карати, ніхто інший!” Підготував Йосиф Воробець

№4(99), 2016 33

НАШІ ВИДАННЯ Путівник по Меджуґор’ю Укладений в основному за творами о. Славка Барбарича (1946-2000 рр.). У ньому коротко описується історія цього феноменального об’явлення Пресвятої Діви Марії у Боснії та Герцеговині та всі найголовніші місця, пов’язані з цією подією. Путівник допоможе прочанам краще пізнати це святе місце, мету об’явлення Матері Божої та Божий план Миру та Любові для всього людства… . Уклав та упорядкував за творами о. Славка Барбарича Йосиф Воробець Хресна Дорога в Меджуґор’є о. Славко Барбарич Книжечка о. Славка Барбарича, OFM поведе Тебе, дорогий читачу, на Гору Кріжевач по Хресній Дорозі Ісуса та Марії, щоб Ти міг у зосередженні духа через молитву і розважання увійти в Серце Спасителя, пізнати Його Любов, Його Муку та разом з Марією навчитися поклонятися Йому, любити Його цілим своїм серцем, своїми думками, навчитися прославляти Його, служити Йому та благодарити Його за великий Дар нашого Відкуплення... Первоцвіти Роман Брезіцький Історичний роман львівського письменника Романа Брезіцького “Первоцвіти” – це болюча і захоплююча розповідь про знамениту “Громову Легію”, першу християнську військову організацію, що входила до складу римської армії на початку IV століття від Різдва Христового, про кохання варвара Мелітона та християнки Лусіне. Лише сорок чоловіків стояли в рядах цієї чати, але своєю відвагою зуміли прославити ім’я Христове на цілий світ... Загублений рай. Книга друга Зеновій Матіщук У книжечці Зеновія Матіщука “Загублений рай. Книга друга” продовжується розповідь про трагічний стан душі сучасної людини, в який вона попала через порушення Заповідей Божих... Уся розповідь подається автором у формі особистих візій, в котрих лунає заклик Спасителя до покаяння, навернення та очищення душі, до відновлення “загубленого раю”. Євхаристійна Вервиця Алан Еймс Книжечка австралійського містика Алана Еймса “Євхаристійна Вервиця” – це ще одна перлина у велику скарбницю католицьких набоженств, це ще один крок вперед для глибокого розуміння життя Ісуса та Марії, це входження у те духовне, що приводить до життя вічного через Таїнство Пресвятої Євхаристії та молитви на Вервиці.

Дев’ятниця до Святого Архангела Михаїла Дев’ятниця і молитви, зібрані в цій книжечці, призначені для кожного, хто прагне за заступництвом Св. Архангела Михаїла заносити до Бога свої просьби. Св. Архангел Михаїл є Князем Небесного війська. Саме Йому Бог поручає найскладніші завдання у Ділі Спасіння людства. Хліб мій щоденний Антоній Й. Паун, Т.І. Короткий виклад духовного життя, пристосований для щоденного читання, розважання і молитви. Написана мовою мирян, книга також може бути великою допомогою для священиків і богопосвячених осіб. У нашому видавництві ця книга видавалася трьома частинами. Книга перша: Дорога очищення. Книга друга: Дорога наслідування. Книга третя: Дорога злуки. Віднині до вашої уваги об’єднане І знайшла Того, Кого любить моє серце с. Юлія Фляк, СНДМ Життя сестри Анни Глови, СНДМ, української “Терези від Дитятка Ісус” Ця книжка – це перша спроба поглянути на життєвий шлях, внутрішнє життя та духовну боротьбу нашої сучасниці блаженної пам’яті сестри Служебниці Анни Іванни Глови, яка була вбита 2 червня 2002 року у м. Вінниця. Матеріялом для написання служили щоденники та листи написані с. Анною, як також різні листи до с. Анни (ще за її життя) та свідчення про неї після її смерті. Молитовне паломництво Образу Матері Усіх Народів по Україні Книжечка “Паломництво Образу Матері Усіх Народів по Україні” – це ще одне прекрасне набоженство до нашої Матері Божої, яке зародилося в Амстердамі під час об’явлення Діви Марії впродовж 1945-1959 років Іді Пеердеман. Марія об’являється візіонерці як Матір Усіх Народів, як Співвідкупителька, Заступниця і Посередниця людського роду і дарує людству особливу молитву, котра буде охороняти кожного, хто її відмовлятиме. 31 травня 2002 року Єпископ Амстердаму Йосиф Пунт на підставі рішення Церковної комісії визнав ці об’явлення Пресвятої Діви Марії як надприродні. Отрок В’ячеслав Валентина Крашеніннікова Насправді ця книга розповідає не так про дивовижного, особливого хлопчика В’ячеслава Крашеніннікова, а радше про всемогутність, всемудрість, вселюбов Творця Всесвіту, який всещирою Своєю рукою вклав у маленьке створіння дари зцілення, пророцтва, віри і любові...

МОЖНА ЗАМОВИТИ ВІДВІДАВШИ WWW.GBOOK.LVIV.UA №4(99), 2016 34

Дiти Непорочної

Худ. Йосип Тереля (1943-2009). Чудотворна ікона Матері Божої Жировицької. Копія

Худ. Олександр Охапкін Охапкін.. Ікона “Спаси і сохрани”