Прославлена ласками ікона Святого Спиридона Тримифунтського. Каплиця Матері Божої Ченстоховської і Святого Спиридона. м. Львів – Нове Знесіння
Видавництво “Добра книжка” дякує благодійним фондам “Благодійний фонд Миколи Іщука” та “Благодійний фонд “Справа Скарбека” за сприяння у виданні релігійного часопису “Діти Непорочної”
На Хресній Дорозі у Монастирку
На 1-й ст. обкл. Худ. Олександр Охапкін. Ікона Матері Божої з Дитятком Ісус. Фрагмент. На 4-й ст. обкл. Каплиця Матері Божої. Скульптор Мирон Тхір, с. Ганівці, Жидачівський р-н, Львівська обл.. Передруки і переклади дозволено подавати з вказівкою на джерело. Редакція має право скорочувати та редагувати надіслані матеріали, рукописи та фотоматеріали не повертає.
5(100) 2016 РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ Заснований у 2000 році Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка” Періодичність: раз у два місяці Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979 Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ
ЗМІСТ 1. Сторінка головного редактора Благаю вас, не розпинайте Мене знову ................................................. 2 2. Святині Галичини Володимир Гіщинський Іван Якович Франко та його взаємини
із Василіянами ...................................................................................... 6 Редакційна Відкриття меморіальної таблиці І. Я. Франкові
Редакційна колегія: єп. Станіслав ПАДЕВСЬКИЙ єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК Неоніла СТЕФУРАК
в Підгорецькому Василіянському монастирі
Відповідальний секретар Йосиф ВОРОБЕЦЬ
3. Духовна боротьба сучасної людини
Літературний редактор Ольга ЛОЗА Перекладачі Андрій ЧОРНИЙ Андрій ВЕЛИЧКО Обкладинка Богдан СОЙКА Художнє оформлення Юліан С САВКО АВКО Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН
© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2016 Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел./факс: (032) 261-55-74, (096) 914-63-77 e-mail: gbook gbook@ukrpost.ua, ukrpost.ua, gbooklviv@gmail.com web: www.gbook.lviv.ua Магазин: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел.: (032) 261-55-74, 261-55-74, (097) 67-67-725 Друк: ТзОВ “Часопис”, вул. Шевченка, 315, тел. (032) 239-57-60 Наклад: 650 примірників.
з нагоди 160-річчя його народження ...................................................... 10
о. Роман Гето Проблеми сучасного християнства ............................ 12
4. Місяць душ чистилищних Редакційна Про душі з Чистилища .................................................. 14
5. Голос Марії о. Євгеній Сьпйолек Тиша ................................................................... 19 о. Євгеній Сьпйолек Забагато ............................................................. 21
6. Дні Апокаліпсису Бр. Вінцент де Пол Щоденник чекіста у Церкві .............................. 23
7. Благословенна земля Йосиф Воробець Хресту Твоєму поклоняємся, Владико... ................ 30
8. Поетична сторінка Наталя Назар Каюсь, дякую, люблю! ............................................... 33 !!! УВАГА !!! Ви маєте можливість передплатити журнал до кінця 2016 року. Індекс 23979. Повідомляємо, що з початку 2016 року роздрібна ціна часопису в нашому магазині складає 18 грн. Проте вартість передплати до кінця 2016 року буде без змін. Замовляйте наш журнал та книжки через інтернет, відвідавши нашу веб-сторінку www.gbook.lviv.ua.
СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ
²ÂÀÍ ßÊÎÂÈ× ÔÐÀÍÊÎ òà éîãî âçàºìèíè ³ç Âàñèë³ÿíàìè
В’їздна брама до монастиря
І. Я. Франко – це дар Божий для українського народу, слава й гордість України. І. Я. Франко своєю багатогранною творчістю репрезентував, репрезентує і буде репрезентувати Україну, український народ у світі. І. Я. Франко вніс значний вклад у скарбницю культури сучасної людської цивілізації. Здавалося б, дослідники творчості Івана Франка сказали уже все, що могли, про багатогранну діяльність генія українського народу. Я ж хочу тільки привернути увагу до теми “І. Франко і Василіяни”, зокрема, до його діяльності як науковця, дослідника василіянської старовини, і до того, який вплив мала його праця у василіянських книгозбірнях-архівах на його літературну діяльність. Незаперечним є факт, що життєвий і творчий шлях письменника неодноразово перетинався з діяльністю Василіян. Юний Франко навчався у василіянській школі при Дрогобицькому
№5(100), 2016 6
монастирі ЧСВВ, де він отримав, незважаючи на суворі умови навчання і виховання, достатньо ґрунтовні знання, що послужили йому міцною основою для подальшої освіти, сприяли формуванню твердості його духу, витримки у терпінні. До речі, один із перших дослідників взаємин І. Франка і Василіян о. Йосафат Скрутень, ЧСВВ, наголошував на тому, “що Василіяни додатним способом впливали на його, Франкову релігійність і душевний вишкіл, і се не дасться нині заперечити” [16,172]. У період розквіту свого життя І. Франко побував у ряді василіянських чернечих обителей: у Львові, Підгірцях, Крехові, Краснопущі, Кристинополі... де були великі монастирські книгозбірні-архіви. Письменник відвідував ці монастирі кілька разів, перебуваючи в них по декілька днів, інколи тиждень, і то неодноразово. У цих монастирях І. Франко працював над рукописами і стародруками,
пом’яниками, роблячи виписки з них, черпаючи цінний матеріал для своїх подальших студій з василіянської старовини, взагалі для своєї багатогранної літературної творчості. “Слід також зазначити, що всюди по монастирях, в яких гостював І. Франко, – наголошував о. Й. Скрутень, – не зауважено, щоби він рипускався будь-якої критики, навпаки, завжди поводився гідно, не любив диспутів, при столі хрестився і молився, для всіх був чемний і услужний. Василіянський Чин оцінював високо, п’ятнуючи лиш спорадичні прояви в діяльності давніх Василіян, а за реформованими признавав ідейність та життєву силу”[16, 171]. З жовтня 1888 року по січень 1889 року у Львові проходила археологічно-бібліографічна виставка, організована Ставропігійським інститутом, в якій для загального огляду й ознайомлення були представлені десятки цінних рукописів і стародруків із книгозбірень-архівів Львівського, Підгорецького, Крехівського, Кристинопільського василіянських монастирів [16, 11–15; 22-23; 36; 43171]. Відвідав цю виставку й Іван Франко [16, 312-314]. Присутній на ній професор П. Скобелецький порадив йому звернути увагу на рукописи й стародруки, представлені василіянськими книгозбірнями. Зокрема, поміж ними письменник знайшов рукопис “Синопсису”, яким дуже зацікавився. Це був монастирський літопис Підгорецької василіянської чернечої обителі, датований 1699 роком. А вже у
Дiти Непорочної
СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ 1890 році І. Франко подав у журнал “Києвская Старина” під псевдонімом “Мирон” статтю – “Л “Лƀтопись топись Подгорецкаго монастиря” [16 323329]. Зауважу, що на титульному аркуші рукопису “Синопсиса” (назвемо його умовно рукопис “Б”) є такий запис: “Описав і визискав сю літопись Д-р Іван Франко в “Киевской Старині” (Приложеніє 1890 року) В. Щурат” [16, Арк.1]. Завдяки І. Я. Франкові широкі верстви української громадськості вперше дізналися про існування “Синопсиса” Підгорецької чернечої обителі, визначної пам’ятки монастирського літописання України, а також ознайомилися з його змістом. І. Я. Франко вперше дав загальний опис “Синопсиса” Підгорецького монастиря, який здавна називався Пліснеським. За його словами – це “книга infolio в 150 сторінок під заголовком: “Синопсисъ или краткое собраніе Исторій и созидания святыя обители общежительныя Подгорецкыя, древле именуемыя Пл Плƀсницкыя, сницкыя, купноже й вьспоминаніе о сооруженіи святыя Церкви Преображенія Господня, в той же святой обители, списася Року Божія 1699”. На старовинній шкіряній палітурці цієї книги, як зазначив сам І.Франко, була наклеєна картка із заголовком польською мовою: “Ksiega Historij Klasztoru Podhoreckiego, zakonu Bazylianskiego, po rusku pisana, gdzie tak (ze) inwentarz rzeczy cerkiewnych klasztornych. Roku panskiego 1699 sporzadzona”. Далі він зауважує, що “власне літопис займає в цій книзі тільки 60 сторінок. Крім того, на сторінках 89-97 уміщено як додаток декілька документів, виписаних із львівських актів гродських, що є дарчими записами на користь монастиря. Частково місце займають інвентарі або “реєстри” книг і церковної утварі монастиря. Зокрема, інвен-
Дiти Непорочної
тарів є три: перший за часом, але останній за місцем розміщення – від 1699 року; другий за часом, але перший за місцем розміщення – від 1714 року; третій за часом і середній за місцем розміщення – від 1730 року”. Цей рукопис монастирського літопису, за твердженням І. Франка, “доведено до 1715 року. Більш новим почерком (письмом) кінця XVIII ст. додані ще два записи – від 1726 і 1729 років”. Далі в
Підгорецька чудотворна ікона Пресвятої Богородиці (кін. ХVІ-поч. ХVІІ ст.)
тексті статті І. Франко подає текст “Синопсиса”, але не повністю, а з деякими витягами, інколи переплітаючи його зі своїми примітками та зауваженнями. Слід також зазначити, що І. Я. Франко опублікував лише ту частину літопису, яка має виключно історичні матеріали, пропускаючи копії документів, дарчих записів, королівських привілеїв й єпископських грамот, а також матеріали, що мали другорядне значення [16 323-329]. Іван Франко дуже шкодував, що “із смертю ігумена Парфенія Ломиковського літопис Підгорецького монастиря повністю припиняєть-
ся”. Однак він помилявся. Дійсно, після смерті о. Парфенія Ломиковського записи подій з історії монастиря в рукописі “Синопсиса” (рукопис “Б”), яким користувався Іван Франко, далі вже не велися. Проте сьогодні нам відомо, що монастирський літопис не переривався. У ньому й надалі впевнено вправною рукою василіянського ченця з року в рік вівся запис подій, пов’язаних з історією чернечої обителі. Свідченням цього є літописний твір-хроніка Підгорецького монастиря ЧСВВ, що складається з окремих рукoписних книг, які збереглися і сьогодні знаходяться як у відділі рукописів ЛНБ НАН України, так і у василіянському фонді ЦДІА України у м. Львові. А тепер безпосередньо звернемося до “Синопсиса” Підгорецької чернечої обителі. Синопсис – (грец. “огляд”) зведення, збірка матеріалів, найчастіше історичного характеру, розміщених у хронологічному порядку. “Синопсис” Підгорецького (Пліснеського) монастиря – пам’ятка монастирського літописання України другої половини ХVІІ – першої чверті ХVІІІ ст. [[див. див. 15, 129-141]. “Синопсис” – самостійний, оригінальний літописний твір, який не вкладається в усталену схему монастирського літописання того часу. Він складається з філософського вступу на богословську тематику; тексту історії Підгорецької чернечої обителі, яка колись звалася Пліснеською; різноманітних документів: королівських привілеїв, єпископських грамот тощо, які є невід’ємною складовою літопису та безпосередньо і доречно вписані в його зміст; реєстрів різноманітних рукописних і друкованих книг монастирської бібліотеки; інвентарів церковного майна; окремо виписаних копій актів – дарчих на користь монастиря; записів про візитацію.
№5(100), 2016 7
СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ
Церква та приміщення монастиря, в якому знаходилася бібліотека (середина – друга половина ХІХ ст.). Рисунок М.Стенчинського
Автор “Синопсиса” ієрей Василій під час його написання використав різноманітні джерела: давні рукописи, документальні матеріали, що зберігалися в бібліотеці монастиря, розповіді очевидців деяких подій [11. Арк. 23 зв.; Арк. 24]. “Синопсис” є цінним джерелом давньої історії Підгорецької (Пліснеської) чернечої обителі, яка знаходиться неподалік с. Підгірці Бродівського р-ну Львівської обл. Літописець пов’язує заснування чернечої обителі у 1180 році, початки її діяльності із старовинним містом Пліснеськ, яке згадується у найвидатнішому істориколітературному творі княжої доби України – “Слово о полку Ігоревім” (1185 pік). Фундаторкою обителі та будівництва давньої монастирської церкви у Пліснеську, за твердженням літописця – ієрея Василія, була княжна Єлена. “Синопсис” зберігається у відділі рукописів ЛНБ ім. В.Стефаника НАН України у Львові у двох редакціях: оригінал і копія, відповідно 76 і 60 аркушів. Насамперед зауважимо таке: у фондах відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України знаходяться дві рукописні книги “Синопсиса” Підгорецько-
№5(100), 2016 8
го монастиря, що здавна звався Пліснеським. Першу з них умовно назвемо рукопис “А” [[див.: див.: 10], а другу – рукопис “Б” [[див. див. 11]. Потрібно зазначити, що Іван Франко звертався до “Синопсиса” Підгорецького монастиря і в своїй літературній творчості. Наприклад, цікаву і своєрідну подачу інтерпретації змісту притчі “Про вибори деревами царя дерев” зі Святого Письма, що її подає автор “Синопсиса” ієрей Василій, І. Франко використав у своїй знаменитій поемі “Мойсей”, в V главі. Цей факт засвідчує добрий знавець творчості І. Я. Франка В. Щурат [6, 223-225], [9, 4]. І. Франку належить також першість у дослідженні збірки рукописів – писань відомого українського полеміста ХVІ ст. Івана Вишенського, яка довгий час знаходилася у книгозбірні-архіві Підгорецької чернечої обителі. Публікація творів Івана Вишенського, яку здійснив відомий письменник, поклала початок науковому вивченню його творів [9. 4]. І. Я. Франко сам захоплено розповідає про це у листі М. Драгоманову: “…може, інтересно буде для Вас знати, що на теперішній виставці Ставропігійського інституту я найшов рукопис з новими,
невідомими досі творами Івана з Вишні. Ся находка примусила мене зайнятися трохи детальніше сим списателем, і написав про нього статтю для “Киевской Старины” [9, 384]. Уже безпосередньо у своїй статті, написаній російською мовою й опублікованій у “Киевской Старине”, “Сочинение Иоанна Вишенского” і його стаття “Иоанн Вишенский. Новые даные для оценки его литературной деятельности” І. Я. Франко зазначає: “Постать Івана Вишенського була першою літературною спробою, що ще при кінці 80-х років минулого століття збудила в мені охоту до наукового оброблення його літе ратурної спадщини. Здобутком сієї охоти були три наукові праці, присвячені Вишенському: одна писана російською мовою і друкована в “Киевской Старине”, 1889. ч.4, при якій опубліковано декілька невідомих досі творів Вишенського, знайдених мною в рукописі Підгорецького монастиря; друга була проста розвідка – “Іван Вишенський і його твори (Літературнонаукова бібліотека, книжка 21-30), написана ще 1890 р., а друкована аж 1895 р. ((див.: див.: І. Франко. Іван Вишенський і його твори. – Львів, 1895),, а третя популярна розвідка 1895) друкована в “Хліборобі 1891 р. і видана також окремою брошурою. В р. 1900 я подав у “Записках наукового товариства ім. Шевченка”, т. XХХV-ХVІ, ще один причинок до пізнання письменницької діяльності Івана Вишенського про згаданий вище його твір, друкований за його життя 1592 р. Пізніше в р. 1902 постать Вишенського зробилася темою мої поеми”. Ці та інші факти переконливо свідчать, що І. Франко бував у Підгорецькому василіянському монастирі, працював у монастирській книгозбірні – архіві Підгорецької чернечої обителі, щоб безпосередньо ознайомитися з
Дiти Непорочної
СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ наявними тут рукописами, стародруками і віднайти нові, досі не доступні дослідникам, матеріали, які би дали можливість йому більш повно висвітлити все, що стосувалося “Синопсиса”, до полемічних творів Івана Вишенського, історії краю. У Підгорецькому василіянському монастирі у 1889 році, під час перебування в ньому Івана Франка, ігуменом був о. Модест Лобадич. На той час у монастирі було 8 монахів. Слід зауважити, що отці та брати обителі сприяли продуктивній праці І. Я. Франка в монастирській бібліотеці. Що ж собою являла монастирська книгозбірня-архів у Підгорецькій василіянській обителі, в якій працював І. Я. Франко? Звернімося до праць відомих як вітчизняних дослідників монастирських бібліотек, так і зарубіжних [[див див.. 16; 14, 394-421]. Список книжного фонду бібліотеки монастиря було відновлено на основі збережених у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки НАН України ім. В. Стефаника, Центральному державному історичному архіві у Львові, відділі рукописних, стародрукованих та рідкісних книг НБ ЛНУ ім. І. Я. Франка, реєстрів книг монастирської бібліотеки, поданих у монастирському літописі – “Синопсисі”, монастирських хроніках, інвентарних списках Підгорецького монастиря. Встановлено, що тут із загальної кількості книг, а це трохи більше тисячі, було 492 рукописні книги та стародруки, серед яких – 16 рукописних книг, написаних кирилицею, 102 кириличні стародруки, 372 стародруки та рукописні книги іноземними мовами [9, 4 арк.]. Саме вони і становили найбільший інтерес для І. Я Франка як дослідника. До речі, стародруки були як вітчизняних, так і зарубіжних видавництв. Це були книги не тільки на богослужбову, богословську тематику, а й з
Дiти Непорочної
філософії, вітчизняної та загальної історії, історії Церкви, природознавства, правознавства, військової справи та медицини. Серед них було багато художньої і полемічної літератури. Книги були як українською, церковнослов’янською, так і латинською, польською, французькою, італійською, німецькою мовами. Слід наголосити на тому, що у 70-80 роках XVIII ст. в обителі діяла філосовсько-богословська василіянська школа, для потреб якої й комплектували навчальну літературу як для викладачів, так і студентів ((див. див. [9, 72 арк ]. Власне тільки перелік кількості книг, їхня тематика переконливо засвідчують те, наскільки була, як на той час, багата бібліотека Підгорецького монастиря, в якій над давніми рукописами працював І. Я. Франко. Яких тут книг не було: від твору римського вченого-енциклопедиста Плінія Старшого “Природнича історія” (м. Базель, 1549) до богословського твору визначного гуманіста епохи Відродження, письменника і вченого Еразма Ротердамського “Парафрази” (м. Базель, 1524) та книги Павми Беренди “Лексикон словеноросский” (м. Львів, 1627); від рукопису “Статуту Великого князівства Литовського” до рукопису твору Петра Могили “Книга Душі, нарицаємая Злото”, рукописного збірника повчань Йоана Златоустого (XVст.) і рукописів полемічних творів Івана Вишенського; від книги творів грецького філософа Плутарха “Моралія” (м. Франкфурт, 1592) до книги відомого василіянського філософа, богослова о. Іларіона Тарасівського “Тези із загальної філософії” (м. Почаїв, 1770 р.); від рукописних Пом’яників Підгорецького монастиря до чималої кількості життєписів святих та інших стародрукованих та рідкісних книг і рукописів [див. [див. 14, 394-421].
І. Я. Франко неодноразово працював і в книгозбірні Крехівського василіянського монастиря, звідки він почерпнув для своїх студій найбільше. Зокрема, в Крехові, як про це пише сам І. Франко, він “визичив три рукописи: інтересний список “Палеї (XVII віку), список “Варлаама і Йоасафа” з 11 рисунками в тексті і рукопись мішаного тексту...”. Результатом праці письменника в книгозбірці цієї василіянської обителі стало невелике дослідження “Южная пасхальная драма”, в якій він використав Крехівський список неканонічних текстівапокрифів. До речі, в основу його наукового дослідження “Апокрифи і легенди з українських літописів” лягла Крехівська Палея. Ймовірно також, що І. Франко користувався текстом рукопису Крехівського списку “Варлаам і Йоасаф” під час написання своєї докторської дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософії на тему: “Про Варлаама і Йоасафа та притчу про єдинорога” й у своїй праці “Варлаам і Йоасаф,
Титул рукопису “Синопсису”, з яким працював І. Франко
№5(100), 2016 9
СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ старохристиянський духовний роман і його літературна історія”. І. Франко ознайомився з Крехівськими “Прологами” і мав бажання дещо з них надрукувати. Неодноразово і по-декілька днів І. Франко перебував і в Дрогобицькому василіянському монастирі. Тут він працював над місцевими пом’яниками і робив із них численні виписки, щоб подальше використовувати їх у своїх творах. Часто після тривалої праці над рукописами він вів розмови з братами й отцями обителі, в яких ділився спогадами про своє навчання у василіянській школі. Для одного ченця з обителі, з яким І. Франко вів часто розмови, він написав
декілька побожних віршів-молитв, які, на жаль, втрачено. Тривалий час І. Франко працював у книгозбірні-архіві василіянського монастиря св. Онуфрія у Львові. Не маючи змоги працювати в книгозбірні, він часто позичав рукописи для праці вдома. Ченці монастиря йшли назустріч І. Франку, бо він належав, за їхніми словами, до чесних читачів: вчасно повертав усі позичені книги і рукописи. Більше того, він неодноразово за свої кошти виготовляв оправи-палітурки для пошкоджених рукописів. Відвідав І. Франко і Кристинопільський монастир, але був у ньому всього один раз. Ознайомившись
із Кристинопільським Апостолом, він мав намір добре попрацювати над ним. Як бачимо, добре релігійне виховання у василіянській школі, подальші тісні взаємини з Василіянами, але вже в зрілому віці, дали свої відчутні результати: письменник неодноразово береться, і досить таки успішно, за висвітлення у своїй літературній творчості біблійних, апокрифічнолегендних, загалом релігійних тем. Отже, зв’язки І. Франка з Василіянами зробили добрий вплив на його життєвий і творчий шлях, про що переконливо свідчать факти, наведені вище. Володимир Гіщинський
Джерела і використана література 1. Петрушевич А.С. Каталогь церковно-словянских рукописей и старопечатнихь книгь кириличного письма, находящихся на археологическобиблиографической виставке вь Ставропигийскомь институте. – Львов, 1888. – С.11 – 15; С.22 -.23; С.36; С.43. 2. Франко І. Я. Археологічно-бібліографічна виставка //Твори в 50-ти томах – К.,1978. – Т.27. – С. 312-314. 3. Мирон (Франко І.Я.) Летопись Подгорецкого монастиря // Киевская Старина. Т. ХХХ. Кн. 7. К., 1890. – С.122-128. 4. Франко І. Я. Летопись Подгорецкого монастиря //Твори в 50-ти томах. – К., 1980. Т. 28. – С. 323-329. 5. Франко І. Я. Лист до М. П. Драгоманова 1 березня 1889 р. // Іван Франко. Вибрані листи. Твори в 20-ти томах. – К. 1956. – Т. ХХ. – С. 384). 6. Франко І. Я. Мойсей //Твори в 50-ти томах. – К., 1976. Т. 5. – С.223-225. 7. І. Франко. Іван Вишенський і його твори. – Львів, 1895. 8. Щурат В. “Описав і визискав сю літопись Д-р Іван Франко в “Киевской Старині” (Приложеніє 1890 р.//ЛНБ НАН України. Відділ рукописів. – Ф. 3, од.зб.427. – Арк. 1. 9. Щурат В. Франків Іван Вишенський. – Львів, 1925. – С. 4. 10. Синопсис Підгорецького монастиря. ЛНБ НАН України. Відділ рукописів. – Ф.3, од. зб.76. 11. Синопсис Підгорецького монастиря. ЛНБ НАН України. Відділ рукописів. – Ф.3, од.зб.427. 12. Лукань Р. Виписки, історичні довідки та бібліографічні публікації про діяльність василіанських шкіл на Україні і Білорусії ХVІІІ-ХХ ст.// ЦДІА України у Львові. – Ф 364, оп.1, од. зб. 38. – 72 арк. 13. Скрутень о. Йосафат, ЧСВВ Д-р Іван Франко і Василіяни // Записки Чину Св. Василія Великого. –Т. ІІ, вип. 1-4. – Жовква, 1926. С. 172. 14. Список книг та манускриптів бібліотеки василіянського монастиря в Підгірцях другої половини ХІХ ст. // ЛНБ НАН України ім. В. Стефаника. Відділ рукописів. – Ф.684, оп. 1, спр.2633. – 4 арк. 15. Кольбух М. Книгозбірня Підгорецького монастиря: історія формування // Записки Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника: збірник наук. праць. – Львів, 2011. – Вип. 3 (19). – С. 394-421. 16. Гіщинський В.Б. Опис “Синопсиса” Підгорецького (Пліснеського) монастиря // Київська Церква. – 2001. – № 4. – С. 129-141. 17. Pidlypczak-Majerowicz M. Bazylianie w Koronie i na Litwie. Szkoly i ksiazki w dzialalnosti zakony. – Warszawa. – 1986. – 274 s.
ВІДКРИТТЯ МЕМОРІАЛЬНОЇ ТАБЛИЦІ І. Я. ФРАНКОВІ В ПІДГОРЕЦЬКОМУ ВАСИЛІЯНСЬКОМУ МОНАСТИРІ З НАГОДИ 160-РІЧЧЯ ЙОГО НАРОДЖЕННЯ 19 серпня 2016 року, під час празника Преображення Господнього, в Підгорецькій василіянській чернечій обителі, яка колись називалася Пліснеською, при великому зібранні прочан, Отці Василіяни відкрили меморіальну дошку, приурочену 160-річчю з дня народження І. Я. Франка та 100-річчю його смерті, з таким текстом: “Тут у 1889 р. І. Я. Франко досліджував
№5(100), 2016 10
давні рукописи Підгорецького монастиря”. Вона виготовлена і встановлена завдяки старанням і коштам добродія Стефана Коропецького з м. Золочів. У культурно-мистецькій програмі брали участь: народний аматорський жіночий камерний хор “Глорія” із м. Бережани (керівник Євгенія Біркова). У прекрасному виконанні хору звучали пісні на
слова І. Франка, а також пісні на релігійну та патріотичну тематику у виконанні заслуженого артиста естрадного мистецтва України, переможця всеукраїнських конкурсів п. Мар’яна Пуляка з м. Суми. Пан Маря’н відкрив культурну програму піснею, до якої сам написав музику, – “Криниця нашого Франка” на слова відомої поетеси із Тернопілля Лесі Любарської.
Дiти Непорочної
СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ
Учасники культурно-мистецької програми: Зоряна Вовк, Леся Любарська, Валентина Пуляк, Мар’ян Пуляк, Іван Чонка, Володимир Гіщинський; хористи народного аматорського жіночого камерного хору “Глорія” із м. Бережан; Василіяни
Присутні з великим захоплення прослухали ще декілька релігійних, патріотичних, народних пісень із його репертуару. Також Мар’ян Пуляк розповів про відзначення ювілею І. Франка на Сумщині; а заслужена артистка естрадного мистецтва України, переможець всеукраїнських конкурсів п. Зоряна Вовк з м. Тернополя виконала пісні зі свого репертуару, серед яких також були пісні на релігійну та патріотичну тематику. Вела культурно-мистецьку програму, декламуючи при цьому свої вірші, приурочені ювілею І. Франка,
відома українська поетеса з м. Борщова, член Національної спілки журналістів України, автор 16 поетичних книг, переможниця всеукраїнських літературних конкурсів та фестивалів п. Леся Любарська. Про значний внесок багатогранної творчості І. Я. Франка у скарбницю української та світової культури розповів присутнім на урочистостях о. Климентій Стасів, ЧСВВ – генеральний директор василіянського видавництва “Місіонар”. Із змістовною розповіддю про взаємини І. Я. Франка з Василіянами та його перебування у Підгорецькій
чернечій василіянській обителі, де він працював над давніми рукописами в монастирській бібліотеці, виступив перед присутніми на урочистостях Володимир Гіщинський, автор численних праць із історії монастирів Василіянського Чину. Власне за його ініціативою, яку підтримав ігумен, і встановлено в Підгорецькому монастирі меморіальну таблицю, приурочену 160 річчю з дня народження І. Я. Франка. Присутні на відкритті меморіальної дошки зацікавлено вислухали виступ Василя Капкана, громадянина Литви, який розпо-
Зліва на право – Зоряна Вовк, Леся Любарська, Валентина Пуляк, Мар’ян Пуляк, Іван Чонка
вів про підготовку та відзначення ювілею І. Франка в цій країні, яка є членом ЄС. Наприкінці торжеств о. Віктор Батіг, ігумен Підгорецького Василіянського монастиря, подякував прочанам і гостям за участь в урочистостях з нагоди ювілею І. Я. Франка – визначного сина українського народу: поета, письменника, філософа, драматурга, етнографа, перекладача, історика, громадського діяча. діяча На монастирському подвірї під час відкриття меморіальної таблиці
Дiти Непорочної
Редакційна
№5(100), 2016 11
ДУХОВНА БОРОТЬБА СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ
ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО ХРИСТИЯНСТВА Розглядаючи історію християнського життя, а також бітиянського блійну, ми можемо побачити, що праведних людей завжди в якийсь спосіб переслідували. Сучасний світ, який дуже швидкими кроками йде вперед, також ставить перед нами певні випробування. Ми дуже часто можемо почути про так званий науково-технічний прогрес, великі досягнення в різних сферах нашого життя тощо. Але чомусь мало говориться або, точніше кажучи, нічого не говориться про якийсь прогрес у духовній і моральній сферах. Навпаки, ми можемо сказати, що людство в духовному і моральному плані відкотилось на кілька тисяч років назад, до часів Содоми і Гомори (див. Книга Бут. 19, 4-10). Щораз більше, особливо на так званому “дикому Заході”, пропагують всяку нечистоту, наркоманію, аборти тощо. Усяке беззаконня, яке століттями вважали важким гріхом, тепер узаконене і легалізоване. Усе, що тепер діється в різних куточках нашої планети: і катаклізми, і землетруси, і повені, пожежі, в яких гинуть сотні й тисячі людей, – це “Божий палець” за людські беззаконня. Загляньмо в історію Старого Завіту. Коли ізраїльський народ поклонявся єдиному Богові, дотримувався Заповідей Божих –
№5(100), 2016 12
Помпео Батоні (1708 – 1787). Повернення блудного сина
тоді був мир, спокій, злагода і навіть матеріальний добробут. Як тільки вони втрачали віру в Бога, робили собі різних ідолів і їм поклонялись, то відразу починались різні природні катаклізми: пошесті, повені тощо.
Також відразу появлялись різні племена і народи, які їх били, брали в полон і плюндрували їхні землі. І все це був “палець Божий” – відповідь на боговідступництво. Власне все, що ми бачимо, діється в сучасному
Дiти Непорочної
ДУХОВНА БОРОТЬБА СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ світі. Не випадково говорять, що історія повторюється. Чи ми знаємо, чи не знаємо, але з давніх-давен у світі діють визначені природні та фізичні закони. Так, наприклад, кожного ранку сходить сонце, день міняється на ніч і, навпаки, міняються пори року... Ці закони, дякуючи Богові, вже працюють кілька тисяч років. Однак паралельно з ними також існують духовні закони, які також функціонують від сотворення світу. Ці закони працюють незалежно від того, чи ми знаємо про них, чи ні. Одним з важливих законів є закон “не роби зла”. Чому не можна чинити зло чи гріх? Тому, що за зло потрібно буде відповісти, і не тільки. Всяке зло, учинене думкою, бажанням, словом чи поглядом, обов’язково нам повернеться. Воно може мати трохи інший “колір чи присмак”, але якимсь способом і у відповідний час нам повернеться. Це діє так, як бумеранг: знову повертається назад. Пригадую життєву історію про одного священика, який колись служив в армії, а пізніше навернувся до Бога і пішов у монастир. Ось що він розказав: “Якось, під вечір, у монастир прийшов молодий хлопець, щоб поспілкуватися з духовними людьми, а також отримати благословення ігумена обителі. І от цей юнак під час розмови зненацька вдарив священика в обличчя. Пізніше виявилося, що цей хлопець був психічно неврівноважений. Коли цей ієромонах пішов до келії і почав
Дiти Непорочної
молитись, щоб збагнути, чому так трапилось”, то йому відразу пригадалася ситуація ще з часів армії: “Адже я колись так само поступив з одним солдатом...”. Звичайно, що минуло багато років і шлях покаяння був пройдений, але очевидно, Господь допустив, щоб очищення за цей гріх відбулося саме так. Отже, бачимо, що нічого просто так у нашому житті не буває, на все є свої причини. Останніми роками Україна переживає важкі часи: Майдан Незалежності у Києві, війна на Сході, а також економічна і фінансова кризи. На все це віруюча людина повинна мати правильні відповіді. З однієї сторони, все ж таки є деякий прогрес у релігійному житті: монастирі та церкви будуються, люди стараються ходити до церкви. Проте напрошується питання: “Чому тоді Бог допустив таке важке випробування на нас?” Ми знаємо, що якщо вдарити собаку палкою, то вона буде кусати палку, а не людину, тому що в неї замало розуму, щоб збагнути, що не палка б’є, а людина. Коли більшість людей аналізують ці події в Україні, то часто звинувачують у цьому всьому чиновників, правителів, сепаратистівтерористів, але тільки не себе. Це є мислення на рівні собаки або палки. Людина, яка має розум і перебуває хоч на якомусь рівні релігійного життя, повинна у тому всьому добачати невидиму “руку Божу”. Адже Господь для чогось це допустив. На все є свої причини.
Очевидно, щось не так з нашим християнським життям. Церков ми набудували дуже багато, є навіть позолочені куполи, але що робиться в душах людей? Саме це є найважливіше питання. Десь мимоволі появляється думка, що в більшості християн релігійне життя зупинилося на рівні “ходження до церкви”. А де виконання Заповідей Божих, поглиблення молитви, викорінення поганих звичок і, взагалі, праця над своїм вдосконаленням. Тому й маємо те, що маємо. Кругом багато обману, процвітає алкоголізм, заздрість і всяка нечистота. У родинах багато сварок, прокльонів, гніву, відсутня любов, а також служіння один одному. Отож щиро приглянувшись до нашого так званого християнського життя, можемо знайти відповідь на питання: “Чому Господь допустив нам таке випробування?” Звичайно, що для очищення, покаяння, навернення на правдиву дорогу Заповідей Божих. Життя дається нам тільки раз, тому варто його прожити так, щоб пізніше не шкодувати за марно прожитими роками. Амінь. о. Роман Гето (Повну книгу проповідей можете придбати у нашому видавництві)
№5(100), 2016 13
МІСЯЦЬ ДУШ ЧИСТИЛИЩНИХ
ПРО ДУШІ З ЧИСТИЛИЩА Милосердний Бог вчинив так, що можемо скоротити час чистилищного очищення тим, хто вже відійшов до вічності, але з огляду на свої невідпокутовані гріхи і занедбання вони не готові ще увійти до Неба. За багатьма свідченнями містиків, вони не забувають про своїх доброчинців і віддячуються всім тим, хто допомагає їм дійти до Раю або до місця правдивого, найдосконалішого щастя, до місця зустрічі з улюбленим Творцем, а також із ближніми. Св. отець Піо свідчить: “Ми повинні молитися за душі в Чистилищі. Це дивовижно, що вони можуть вчинити для нашого духовного добра”. Св. Катерина з Болонії: “Часто те, що я через Святих у Небі отримати не могла, то отримувала відразу ж, як тільки зверталася до душ у Чистилищі”. Бл. Анна Катерина Еммеріх Еммеріх:: “Те, що хтось для душ чистилищних робить чи молиться за них, чи жертвує терпіння, зараз же йде йому на користь, і тоді вони є дуже задоволені, щасливі і вдячні. Коли я за них жертвую свої терпіння, тоді вони моляться за мене! Св. Іван Марія Віанней Віанней:: “О, коли б знали, яку велику міць посідають ці душі над Серцем Божим і які ласки можна за їхнім заступництвом отримати, то не були би так сильно опущені. Коли хочемо виблагати у Бога правдивий жаль за наші гріхи, звернімося до душ чистилищних, які вже багато років жалують за свої гріхи в полум’ї вогню чистилищного. Треба багато за них молитися, щоб і вони багато молилися за нас”. Анна Марія Ліндмайєр: Ліндмайєр: “Жодний період мого життя не був для мене таким щасливим і благословенним, як час, який я провела з душами і для душ з Чистилища. Бог прекрасним способом нагороджує любов до душ чистилищних і цим шляхом найшвидше допомагає нам у чеснотах і досконалостях, бо ці душі дуже близькі Його Серцю, бо є найбіднішими і самі вже собі допомогти не можуть”. Накінець слова Івана Павла ІІ, св. Фаустини і Господа Ісуса, Ісуса, які додатково повинні нас заохотити до того, щоб нести якнайбільше допомоги душам у Чистилищі. Св. Іван Павло ІІ ІІ:: “Молитва за померлих є важливим обов’язком, бо якщо вони навіть відійшли у ласці та приязні з Богом, то, можливо, по-
№5(100), 2016 14
Лука Джордано. (1634-1705). Богородиця з Дитятком Ісус та душі з Чистилища
требують ще останнього очищення, щоб здобути радість Неба”. Св. Фаустина Ковальська: “Я побачила АнгелаХоронителя, який мені сказав іти за ним. В одну мить я опинилася в похмурому місці, наповненому вогнем, а в ньому – безліч терплячих душ. Ці душі моляться дуже ревно, але безрезультатно для себе. Тільки ми можемо прийти їм на допомогу”. Ісус Христос: “Я дуже люблю всі ці душі (які перебувають у Чистилищі), і вони винагороджують Моїй Справедливості; ти у змозі принести їм потіху… О, коли б ти знала їхню муку, то неустанно жертвувала би за них милостиню духа і надолужувала їхні борги Моїй Справедливості” (Щоденник св. Фаустини Ковальської). Як уникнути вічних мук і потрапити у Небо? Від дитинства австрійська містичка Марія Зімма (1915-2004 рр.) поспішала з допомогою душам у
Дiти Непорочної
МІСЯЦЬ ДУШ ЧИСТИЛИЩНИХ Чистилищі. З 1940 року до неї починають зголошуватися поодинокі покутуючі душі, благаючи про молитву. Марія Зімма говорила, що Чистилище є водночас як місцем, так і станом, в якому перебувають душі, які повинні відпокутувати за поповнені гріхи, щоб очиститися і дозріти до любові в Небі. Найбільшим їхнім терпінням є очікування на поєднання з Богом. Марія Зімма стверджувала, що є три найважливіші рівні Чистилища, котрі настільки відмінні поміж собою, як наші хвороби під час земного життя – від звичайного пригноблення аж до великих терпінь тіла. Душі, які перебувають на найнижчому рівні Чистилища, дуже страждають через гріхи, які поповнили. Їх постійно атакує сатана, що додатково завдає їм величезного болю. Поміж тими трьома найважливішими рівнями в Чистилищі кожна душа має свій рівень і проходить очищення та дозрівання до любові. Марія Зімма стверджує, що душі з Чистилища найчастіше громадяться навколо престолів і в місцях, де померли. Час перебування в Чистилищі залежить від кількості та важкості поповнених гріхів. Деякі душі перебувають дуже короткий час, інші – кільканадцять років, але є й
Рубенс (1577-1640). Визволення душ з Чистилища
Дiти Непорочної
такі, які мусять покутувати аж до дня Страшного Суду. Проте всі душе шкодують за змарнованими можливостями у творенні добра для людей і Бога, бо після смерті вже самі не будуть у змозі нічого доброго вчинити. Саме тому так сильно очікують на нашу поміч. Марія довідалася від душ, які її посіщали, що хоча їхній біль очищення є жахливим, однак можливість піти в Небо перевищує безмір їхнього терпіння. Страждання душ чистилищних є перемішане з радістю, певністю у спасінні. Саме тому жодна душа з Чистилища не хоче вже повертатися у життя земне. Марія сказала, що Господь Бог не засуджує душі на перебування в Чистилищі. Коли у хвилину смерті людина бачить цілковиту правду про себе, тоді спонтанно народжується в ній прагнення й потреба очищення і відпокутування за поповнені гріхи. Тоді з усіх сил вона прагне терпіти в Чистилищі, щоб дозріти до любові в Небі. Якось до Марії прийшла душа священика, який помер у Колонії в 555 році та зголосився до Марії з проханням, щоб вона добровільно прийняла заступничі терпіння за його тяжкі провини, бо інакше страждатиме аж до Останнього Суду. Зімма погодилася, і тоді для неї розпочався тиждень, який відзначався особливо великими терпіннями. Цей священик повинен був покутувати за недостойне відправлення Служби Божої, відступництво від віри і вбивство товаришок св. Урсули. Одного разу Марії об’явилася душа монахині з руками, які були обвуглені аж до ліктів і палали живим вогнем. Вона благала Марію про поміч. “За що терпиш так страшно?” – запитала Зімма. “Я подавала вірним Святе Причастя, а це дозволено робити тільки священикам” священикам”,, – відповіла душа покутуючої монахині. За що найбільше терпить людина після смерті? Марія говорить, що гріхи, які завдають найбільше болю в Чистилищі, – це гріхи супроти любові ближнього, особливо недостатність прощення, нечистота, зачерствілість серця, ворожість. Гріхи відсутності прощення, обмови й обману вимагають винятково болісного переборювання їхніх наслідків. Особливо страшним способом покутує душа у Чистилищі за знеславлення іншої людини, тому найпотужнішою обороною проти гріха та спокус диявола є покора покора.. Цілковите довір’я Богові в досконалій любові та покорі є найпростішою дорогою до Неба. Три найважливіші ключі до Царства Божого – це лю-
№5(100), 2016 15
МІСЯЦЬ ДУШ ЧИСТИЛИЩНИХ
Худ. Олена Шаховська. “А душі вірних, померлих, через Милосердя Боже нехай спочивають у спокою вічному!”
бов, покора і віддання себе Богові. Найбільш дієвим бов, способом помочі чистилищним душам у зменшенні їхніх терпінь, а врешті у визволенні їх із Чистилища є Служба Божа, відправлена в їхньому намірі. Це для них – найпрекрасніший дар! дар! До смерті треба приготуватися через цілковите пожертвування себе Божому Милосердю і віддання Ісусові того всього, чим ми є і що переживаємо, а також через віддання всіх своїх страхів, проблем і зневірянь. Насамперед потрібно сильно молитися, перебувати у стані освячувальної ласки і цілковито довіряти Богові, а не зосереджуватися на своїх переляках, сумнівах і зневіряннях. Марія Зімма закликає до молитви в
№5(100), 2016 16
намірі помираючих, особливо тих, яким загрожує вічне прокляття. Через молитву, особливо через Вервицю до Божого Милосердя, Милосердя, можна допровадити вмираючого до акту скрухи і покори, зламати його пиху і вперте тривання у супротиві Богу. Навіть найменший акт скрухи спричинить те, що така людина уникне вічного пекла, хоча буде змушена сильно терпіти у Чистилищі. Душі з Чистилища розказали також Марії, що життя людини на землі є єдиним і неповторним. Саме тому реінкарнація є вигадкою сатани, сатани, котрий постійно прагне ввести людей у блуд і відтягти їх від Бога. Ми також повинні впродовж цілого життя пам’ятати про відпусти відпусти,, які допомагають нам очищатися від гріхів. Безцінними є також відпусти, пожертвувані за терплячі душі в Чистилищі, в листопаді місяці. Для цього необхідно знати, що якщо людина особливо з 1-го листопада по 8-ме листопада замовить Службу Божу за своїх померлих ближніх, візьме участь в ній, пожертвує Отцю Предвічному за ці душі свою сповідь, своє причастя, відвідає впродовж цих днів цвинтар, запалить свічку, покропить свяченою водою могили і помолиться в намірі Святішого Отця “Отче наш… Богородице Діво… Вірую… Слава Отцю…” Отцю…”,, то отримає повний відпуст своїх гріхів. гріхів. Цей повний відпуст обов’язково треба пожертвувати Отцю Небесному ззаа дозрівання у любові Божій своїх ближніх у вічності. Дорога християнська душе, пам’ятай, що цілий місяць листопад є присвячений душам у Чистилищі, тож постарайся використати цей час для допомоги їм у цьому місці великого болю, терпіння та очищення і дозрівання у любові Божій їхніх душ. І не тільки дорослі потрапляють у Чистилище. Туди можуть потрапити і діти, якщо вони роблять якесь зло, усвідомлюючи, що погано так чинити. А діти, які вмирають до охрещення, осягають своє щастя, але не посідають ласку оглядання Лику Бога… Дуже важливою для всіх християн є пам’ять про своїх рідних померлих. Душі з Чистилища особливо очікують на наші посіщення та покроплення їх свяченою водою, запалення свічок у листопаді, але найціннішим даром для них є замовлена за них Служба Божа, пройдена Хресна Дорога, молитва на вервиці та постійна добра і милосердна пам’ять про них… Редакційна
Дiти Непорочної
БЛАГОСЛОВЕННА ЗЕМЛЯ
Вид на сиротинець у Монастирку
Біля Хреста Надії та Милосердя у Монастирку
18
БЛАГОСЛОВЕННА ЗЕМЛЯ
Під час храмового свята Воздвиження Чесного Животворящого Хреста у Монастирку
Хресною Дорогою у Монастирку
Вхід у печеру в Монастирку
17
Рафаель Санті (1483 – 1520). Сікстинська Мадонна
Дієго Веласкес (1599 – 1660). Коронація Непорочної Діви Марії у Небі
Рафаель Санті (1483 – 1520). Сікстинська Мадонна
Дієго Веласкес (1599 – 1660). Коронація Непорочної Діви Марії у Небі
БЛАГОСЛОВЕННА ЗЕМЛЯ
Вид на сиротинець у Монастирку
Біля Хреста Надії та Милосердя у Монастирку
18
БЛАГОСЛОВЕННА ЗЕМЛЯ
Під час храмового свята Воздвиження Чесного Животворящого Хреста у Монастирку
Хресною Дорогою у Монастирку
Вхід у печеру в Монастирку
17
ГОЛОС МАРІЇ
ТИША
“Дорогі діти! Дивлюся на вас і бачу вас загублених; не маєте ні молитви, ні радості в серці. Поверніться до молитви, кохані діти, і поставте на перше місце Бога, а не людину. Не втрачайте надії, яку вам несу. Кохані діти, нехай щодня цей час буде для вас більше пошуком Бога у тиші вашого серця, тому моліться, моліться, моліться, аж поки молитва не стане радістю. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик” (Послання від 25 липня 2016 року). Людина загублена! Не знає, ким є. Не розуміє себе та інших. Переживає неспокій. Св. Павло в Листі до Галатів говорить:
Дiти Непорочної
“Але тоді, не знавши Бога, ви служили богам, які по суті не є боги. Тепер же, пізнавши Бога, або, краще, одержавши пізнання від Бога, навіщо повертаєтеся знову до немічних та вбогих стихій і хочете ще знову себе поневолити їм? Ви спостерігаєте дні, місяці, пори і роки. Боюся за вас, чи не даремно трудився у вас” (Га. 4. 8-11). Те саме св. Павло міг би сьогодні сказати багатьом народам Європи. Ви знали Бога, а тепер повернулися до безсильних і нужденних джерел, поганства, атеїзму, невільництва, упадку духа і неморального життя. Служите божкам, які реально не існують. Те саме могла би
сказати про себе не одна родина. Коли були ми віруючими, то любилися; коли були ми разом, то молилися; була радість, а тепер? Так дехто з нас може сказати: відійшов колись від Бога, то загубився, зіпсував своє життя, тому не маю ні молитви, ні радості у серці. Матінко, Ти взиваєш: поверніться до молитви і поставте на перше місце Бога, а не людину. Перші три заповіді Божі оберігають наш зв’язок з Господом, аби Він був Єдиним Богом, аби ми Його любили і почитали. Маріє, Ти виховуєш нас, аби ми були молитвою. Сьогодні Ти розповідаєш нам, що бачиш, які ми є загублені. У центрі не Бог, а людина. Замість Бога божки божки:: гроші, секс, забобони, галас, пустка, зневіра. Замість почитання Бога – різноманітні свята, як-от: свято весни, кукурудзи, пива. Занедбується важливість неділі та свят, зате щораз більше концентрації на вісімнадцятирічних, днях народженнях, днях дитини, бабці, дідуся тощо. Надмір!? Що діється зі світом? Де є Господь Бог? Повинен був відійти, бо люди від Нього відвернулися. Замість Бога – речі та людина, тому слушно питають люди: що діється з нашим світом? З нашим – через нас впорядкованим, по своєму, без Бога. Поверніться до молитви. Знак хреста. Молитви: “Отче наш…”, “Богородице Діво…”, “Вірую…”, Десять Заповідей Божих, Святе Письмо, Вервиця. Також тиша! Молитва тишею. Молитва родинна – тишею! Та-
№5(100), 2016 19
ГОЛОС МАРІЇ кож після бурі вдома. У тиші. У тиші хтось перший дозріє. Відізветься добре. Усміхнеться. Перепросить. Розпочне молитву вголос. Розпочати день з молитви. Також діти, бо душа важливіша від животика. Надмір!? Швидше реальність. Не втрачайте надії, яку вам несу. Для Бога немає неможливих речей, тому потрібно молитися: “Господи, перемінюй, освячуй, оживляй, наповнюй любов’ю і миром. Наказуй віт рам і бурям: утихомир їх! Господи, оздоровлюй. Вижени злих духів. Поклич нас до праці у Своєму Царстві!” Св. Павло у своєму Листі до Галатів пише про свою переміну: “Ви чули про мій попередній спосіб життя в юдействі, що я жорстоко гнав Церкву Божу та руйнував Її” (Гал. 1.13). А Ти, Господи Ісусе, вчинив з нього Апостола Народів. Молодь Всесвітніх днів молоді нехай буде знаком надії у темряві світу. Під час останніх реколекцій,, на яких було дуже багато цій малих дітей, я усвідомив важливість тиші також і для дітей. Саме тому вранці були короткі роздуми про тишу, а пізніше – адорація Господа Ісуса в тиші. Було тихенько. Хтось міг би подумати, що заснули. Ні. Було їм добре у тиші. Вдивлялися в Гостію (Частичку). Діти спраглі тиші. Багато разів був також свідком, як першого дня діти хотіли повернутися до свого дому, бо на реколекціях їм не вистачало того, до чого були призвичаєні вдома: байок, комп’ютерних ігр, забав…
№5(100), 2016 20
А пізніше – пізнання тиші, природи, життя в радісній спільноті й несподівано їхня жива молитва, радісне звертання до Господа Ісуса, розмови з Ним і про Нього. Слова і жести з думкою про Ісуса ставали несподіванкою для дорослих. Змінювалася також і поведінка дітей. Матері раділи від щастя. Я бачив, як діти, які перемінювалися, обдаровували своїх матерів великою любов’ю. Багато матерів і батьків – як наставники синагоги – повинні йти до Ісуса, впасти Йому до ніг і сильно просити: “Моя донечка догоряє, прийди і поклади на неї руки, щоб зцілилася і жила”. І Ісус піде, візьме за руку сина чи доню та піднесе, аби повстали і жили (пор. Мк. 10, 13-16). Ісус також може зцілити від СНІДУ. Діти потребують молитви, благословення і перебування з Ісусом. Дуже потребують тиші. Найдорожчі
забавки не замінять любові у серці дитини. Тимчасом дитина потребує щедрості, теплої руки, розмови, спільної гри й одночасно спільної радості та сміху. Проте ще більше вона потребує співучасті у праці, а понад усе – перебування цілої родини з Богом, тобто молитви у тиші. Саме тому втікаймо від біди духовної, від нестачі молитви. Виходьмо із розгубленості. Повертаймося до молитви. Нехай на першому місці в нашому житті буде Бог, а не людина. Також для дітей і молоді. Також і ми – дуже дорослі діти – надзвичайно потребуємо тиші, бо вже багато втратили правдивих скарбів. Триваймо пильно у школі Марії та впродовж місяця відпрацьовуймо це духовне завдання. Кохані діти, нехай щодня цей час буде для вас більшим пошуком Бога в тиші вашого серця і моліться…
Дiти Непорочної
ГОЛОС МАРІЇ Царице Миру, допомагай нам і молися за нас!
ЗАБАГАТО “Дорогі діти! Сьогодні прагну розділити з вами Небесну радість. Відкрийте двері серця, кохані діти, щоб у вашому серці зростали надія, мир і любов, які уділяє лише Бог. Кохані діти, ви занадто прив’язані до землі та земних справ. Саме тому сатана підкидає вас, як вітер морські хвилі. Нехай завжди молитва серця й адорація (поклоніння) Мого Сина Ісуса будуть ланцюгом, який забезпечуватиме вам життя. Жертвуйте Йому своє майбутнє, аби в Ньому ви були для інших радістю і прикладом через своє життя. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик” (Послання від 25 серпня 2016 року). “Дорогі діти! Сьогодні прагну…”. Цариця Миру говорить
Дiти Непорочної
нам, що прагне сьогодні розділити Небесну радість з нами. Небо є непроминаючою радістю. Бог є джерелом радості, а Марія має в Собі повноту Небесної радості та прагне поділитися цією радістю з нами. Молімся, щоб ми вже тут, на землі, прагнули радості з Неба, бажали жити Божими прагненнями. “Вогонь прийшов Я кинути на землю і як Я прагну, щоб він вже розгорівся” (Лк. 12, 49). Також це прагну, яке вигукнув на Хресті Спаситель, Він постійно посилає світу і прагне ним пробудити наше прагну. Ми не маємо повної радості, бо тут, на цій землі, у наші серця падають зерна недовіри, розчарування, знеохочення, розпач заглушає надію. Із тайників нашої душі, а також від оточення та інших людей приходить неспокій і огортає наш розум і серце, бо серце людини не є спокійним доти, поки не спочине в Богові (св. Авґустин).
Також тільки людська любов часто є недосконалою, непостійною, бо щохвилини проявляє свій егоїзм. Це все віддаляє від Бога, Неба та досконалої Небесної радості. Надію, мир і любов дає тільки Бог. А ми відчинімо для них двері серця. Якою потужною є людина, що може відкрити, а не замкнути своє серце. Якою потужною є вільна воля людини. В якомусь з послань Марія сказала, щоб ми молилися про силу для подолання своєї волі. Бог дає нам надію, мир і любов та прагне. щоби вони в нас зростали. Слово “зростали” є для нас втіхою, що навіть малі зернятка надії, миру і любові будуть зростати і зміцнюватися в нас. Далі Цариця Миру говорить нам: “Кохані діти, ви занадто прив’язані до землі та земних справ”. Подумай, що безперервно займає твої думки і серце? Якими є твої основні прагнення? Що насамперед є найважливіше для тебе? Кому поклоняєшся? Про що розмовляєш? За що борешся? Для яких справ не жалієш часу і праці? Що чиниш охоче, а що неохоче? Коли ми глибше над словами нашої Мами з Неба застановляємося, то бачимо, що навіть у молитвах переважають ті прохання, які стосуються сучасності та наших земних справ. Це “ви “ви забагато прив’язані” – використовує сатана. Кохані діти… Сатана кидає вами, як вітер морськими хвилями. З хвилі на хвилю… емоції, істерія, постійний пошук, мінливі рішення, неспокій,
№5(100), 2016 21
ГОЛОС МАРІЇ
переляк, сварки, плітки, гадання… Щораз більше збурені хвилі! Кидають нас непевність, підлягання супротивним впливам, егоїзм, нервозність, хаос, загубленість… Одні плачуть, інші шукають потіхи в алкоголю, наркотиках… Саме тому потрібно сісти у човен Ісуса. Стурбована за нас Матір Божа підказує нам молитву серцем й адорацію Ісуса для збереження нашого життя. Вона використовує сильний і промовистий образ. Молитва серцем й адорація Ісуса має стати ланцюгом, який оберігатиме наше життя, щоб ми не потонули у хвилях, збурених сатаною. Сьогоднішнє послання проливає чергове світло на Молитву Серця. Мова йде про відкриття дверей, щоб Бог наповнив нас Своєю присутністю, щоб Він був Єдиним подателем надії, миру і любові. Молитися серцем – це відірватися від землі та земних справ, бо тоді також припиняємо поклонятися собі, предметам, грошам, надмірним запобіганням, перелякам, хворобам, а повністю умислом вдивляємося в Ісуса, утаєнного в Гостії (Частичці).
№5(100), 2016 22
У молитві серцем та адорації втішаємося зустріччю з Ісусом, маємо час, нам є добре. Відчиняємо двері серця Богові, а Він дає нам надію. Мир і любов, щоб ми зростали і були щораз міцнішими в нашому серці. Молитва серцем й адорація – це ланцюг, котрим ми прив’язуємося до Ісуса, Його Доброї Новини, Його Любові, Його Прагнень. А прив’язуючись до Ісуса, прив’язуємося до Отця і Духа Святого, бо ніхто не приходить до Отця інакше, як тільки через Ісуса (пор. Ів. 14, 6).
У молитві серцем та адорації жертвуємо все Ісусові, тобто цілком своє майбутнє. Тоді він є нашою дорогою, правдою і життям. Отож, будучи з Ісусом у човні Церкви, ми перебуваємо у безпеці, наповнені надією, миром і любов’ю посеред хвиль цього світу і різноманітних атак і спокус сатани. Триваючи у молитві серцем та адорації, ми йдемо за Ісусом, переживаємо своє формування біля Його Серця і щораз більше уподібнюємося Йому. Тільки в Ньому ми є для інших радістю. Наше життя може бути прикладом для інших і може запровадити їх до Ісуса, щоб і вони ланцюгом прив’язалися до Нього в молитві серцем та адорації. Маріє, дякуємо Тобі, що прагнеш ділитися з нами небесною радістю. Дякуємо Тобі, що повчаєш нас, як відчинити двері наших сердець і як зв’язатися з Ісусом ланцюгом молитви серцем та адорації, щоб сатана не мав доступу до нас. о. Євгеній Сьпйолек Переклав з польської Андрій Величко
Дiти Непорочної
ДНІ АПОКАЛІПCИСУ
ЩОДЕННИК
ЧЕКІСТА У ЦЕРКВІ Брат Вінцент де Пол у своїй книжці ““Дні Дні Апокаліпсису – вони почались” подає звірення із щоденника одного агента, совєтського – підкреслюєм – розвідникапровокатора, що несподівано загинув в автокатастрофі в кінці 60-их років; той агент вів щоденник проти правил агентури, підкоряючись невідомій йому внутрішній силі. Надіявся у певну пору знищити його. Але в шпиталю щоденник підібрала медсестра-католичка. Сам щоденник був опублікований у книжці “SS 1025” (Marie Carre, 1972, Франція). Умовно назвемо агента Миколою. Цей чоловік був із Польщі, де народився 1917 p., мабуть, від батьків росіян, що втекли від революції. В трирічному віці він мандрував по дорозі, коли його підібрав польський лікар з жінкою, обоє побожні католики. Доктор мусив визначити навіть рік його народження, бо дитина, що плакала, лепетала щось по-польськи, щось по-російськи, і не знала навіть свого імені. Польська пара була бездітною. Тому вони його усиновили
Не пам’ятаючи, що чинить, він зразу втік із дому. Постановив покинути Польщу і дістатися до російської границі. Його однокласник мав дядька в Росії, в Ленінграді, на високій державній посаді. Пару днів пізніше з рекомендаційним листом в руках він постукав у двері. Дядько, зауваживши його інтелігентність та амбітність, був приємно вражений. “Якщо хочеш мати успіх, мій хлопче,” – сказав він йому, – “то найперше мусиш вивчити якісь іноземні мови і засвоїти доктрину Партії”. Наступні шість років Микола із запалом вчився і засвоїв доктрину Партії. “Дядько”, як він швидко з’ясував, був службовцем високого рангу в НКВД. Безсумнівно, його зацікавленість молодим чоловіком збуджувалась міркуваннями, далекими від симпатії або співчуття. Хлопець був надзвичайно кмітливим, не мав ніяких рідних, щоб відвертали його увагу від вивчення марксизму, і – був дуже честолюбним. Справ-
“ТРИДЦЯТЬ ТИСЯЧ КОМУНІСТІВ-АНТИСВЯЩЕНИКІВ ПРОНИКЛИ В КАТОЛИЦЬКУ ЦЕРКВУ, СЬОГОДНІ ВОНИ – ТІ СВЯЩЕНИКИ, ЄПИСКОПИ, АРХІЄПИСКОПИ І НАВІТЬ КАРДИНАЛИ, ЩО КОНТРОЛЮЮТЬ ВАТИКАН.” – брат Вінцент де Пол і любили, як рідного сина. В своєму визнанні Микола згадує, що нерідні батьки були дуже добрі для нього, дуже щедрі, повні любові і – що ця згадка навіть через 50 літ наповнює його “клекочучою злістю”. Тому, шо його тренували на агента-диявола, щоб він ненавидів усе те, що нормальні люди люблять і шанують, – ті спогади дитинства були ніби непрохані гості, які намагалися зворушити його серце і привести до розкаяння. Він їх не переносив, він їх ненавидів, подібно як ненавидів тих, що були частиною тих добрих спогадів. Дитина виростала спокійним і пильним хлопцем. Його інтелігентність і талант до навчання були надзвичайними, як і його честолюбність. Виглядає, що амбіції заважили на його дальшій долі: в 14 чи 15 років, коли одного вечора, перед плановою поїздкою до Риму і Парижу, він підслухав розмову своїх батьків. Вони тривожились питанням його паспорту, як нерідної, прийомної дитини. Він був потрясений. Він виховувався у переконанні, що вони – його справжні тато і мама: ударом було дізнатися, що це не так. Це було вище його сил, – в його серці вони остаточно вмерли. Вони перестали бути “мамусею і татком”. Вони стали “тими людьми”.
Дiти Непорочної
ді – досконалий сирий матеріал для виліплення доброго агента. Інші фактори теж цьому сприяли: Микола мав надзвичайну працездатність, непересічну пам’ять, і гордував усіма жінками і тими “дурнями”, що їх занадто люблять. Це виключало емоційну нестійкість до протилежної статі. Після закінчення шестирічного навчання 20-літнього тепер Миколу покликали до кабінету. “Дядько” тепер сказав йому навпростець: “Я збираюсь післати тебе за кордон, щоб ти став войовничим атеїстом на світовій арені. Твоїм головним обов’язком буде – поборювати всі релігії, але католицьку релігію особливо, через її живучі структури. Щоби добитись цього, ти вступиш в семінарію і станеш католицьким священиком. Але мусиш повернутись в Польщу і шукати примирення з твоїми прийомними батьками; вони ж будуть раді почути про твоє “покликання”, і допоможуть тобі стати священиком. Микола розгубився. Йому сподобалась ідея стати таємним агентом. Але огиду викликав наказ знову побачитись з “батьками” і шість довгих літ, поки в семінарії, вдавати люблячого сина. Витримка – одна з невід’ємних якостей таємного агента. Однак у цьому
№5(100), 2016 23
ДНІ АПОКАЛІПCИСУ випадку Микола не зміг приховати своїх почуттів навіть після 6-ти років тренування у марксистських школах. “Дядько” це помітив і Микола почервонів. “Дядько” ще раз звернув йому увагу: таємний агент не червоніє, не має крові в жилах, не має серця, не любить нікого, навіть – самого себе. Він є річчю для Партії, і Партія має право з’їсти його живцем, навіть без попередження. Де б ти не був, зарубай собі на носі, що за тобою будуть стежити. При першій ознаці слабкості ми позбудемось тебе. І, розуміється, коли ти будеш в небезпеці, не покладайся на нас: ти будеш відтятий.” Микола відповів: “ Дуже добре все це я знаю, але, до лиха, скажіть, чому я маю показувати любов і прив’язання моїм фальшивим батькам, коли відчуваю до них лише ненависть?” “Ненависть не повинна мати місця в нашій службі, за винятком ненависті до Бога, згідно із приміром Леніна. Ми вбиваємо без ненависті, просто – щоб служити Партії. Мусиш знов побачитись зі своїми батьками, але не будеш вступати у польську семінарію. Тебе пішлють за океан, можливо – до Канади, де порядки не є такі строгі, як в Європі, і – менша правдоподібність викриття. До того ж з тим божевільним Гітлером тепер в Німеччині маємо усі підстави боятися війни у Європі.” “Дядько” подав йому дальші інструкції і пригадки: “Переслідування не мають сенсу: ми не хочемо ніяких мучеників доти, поки не візьмемо Захід під повний контроль. Релігія мусить бути знищена діалектикою. Ти маєш посилати мені звіт щотижня. Трохи згодом тебе введуть в контакт із рештою таємної мережі, і ти будеш відповідати за десять інших агентів. Але ти не будеш знати, хто вони, – і вони не будуть знати тебе. Щоб спілкуватись з ними, все буде проходити через цей кабінет. Ми вже маємо багатьох ксьондзів у тих країнах, котрі заражені католицизмом.Так само є єпископ. Маємо спостерігачів усюди. Декотрі, спеціально треновані для такої мети, щодня прочісують газети всього світу, і посилають до нас рапорти, про розвиток ідей на Заході. На них базується наша іноземна політика. Отже ми зможемо бачити, наскільки ефективною буде твоя праця. Ти будеш мати завдання ширити нові ідеї; – такі ідеї, що будуть подобатися деяким дурним писакам, котрі будуть їх підхоплювати і публікувати. Ніхто не є більш пустопорожнім, як літератор; подайте йому ідею, і він буде казати, що вона його власна, – буде писати про неї, роздувати її, і таким чином служитиме нашій меті. Ми дуже покладаємось на письменників і журналістів; їх нам не потрібно тренувати; вони працюють на нас, не розуміючи цього. Ти будеш одержувати від нас листи. Ти будеш справджувати кожен лист за кодовим числом SS-1025, котрий тобі присвоєний. SS означає “студент семінарії”. Так, є вже 1024 інших...” Для Миколи це був незабутній вечір. Інтерв’ю з “дядьком” мусило трапитись десь коло 1937р., коли влада Гітлера в Німеччині міцніла. Совєтська Росія
№5(100), 2016 24
була тоді єдиною комуністичною державою в світі. Папою був Пій XI. Тейльгард де Шардін ще був маловідомий, але вже писав несамовиті речі, і проштовхував ідеї, сприятливі для марксизму. Оскільки совєти ще не контролювали пів-Європи, як сьогодні, їх можливості мусили бути обмежені. Однак вже тоді вони мали на Заході 1025 агентів, що працювали в Церкві. В якій кількості комуністи проникли туди зараз, в 1972р? В 1969р. в Неседе, штат Вісконсін, Божа Матір сказала, що кожен четвертий з католицьких духовних осіб є антирелігійником. Напевно багато з тих агентів є зараз єпископами і кардиналами. Більше того, всякому, що безсторонньо слідкує за справами у Ватикані з 1963 року, стає ясно, що дехто з них зараз займає високі позиції в самому Ватикані. Бо існують факти, котрих інакше не можна пояснити, хіба що впливом комуністів у Ватикані. Наступних пару днів більшість свого часу Микола витрачав на таємні папки, які йому дав “дядько”. Перед виїздом з Росії, він мав чимало бесід з “дядьком”. Під час одної він представив “дядькові ” свої ідеї, як найкраще поборювати релігію на Заході. Виключалася явна ворожа опозиція. Останнім методом, який сподобався Москві і опісля розвивався по Другій світовій війні, був спосіб діалектичного доказування, лекцій, дебатів, діалогів, колоквіумів. Майже в усіх таких зустрічах комуністичні пропагандисти – витренувані діалектики, – переважали своїх опонентів, часом – примушували їх повністю замовкнути, здобуваючи таким чином симпатії у слухачів. Пресові звітування про такі бесіди допомагали дальше ширити марксистські ідеї і облагороджували обличчя комуністів, змальовуючи їх, як “розсудливих” людей. Метод виявився дійсно надзвичайно успішним. Марксистське мислення так нині глибоко проникло на Захід, що його відлуння є буденним навіть в католицькій пресі. Микола доповнював той метод. Він придумав більш лиховісну схему, головно націлену на те, щоб змінити саму Католицьку Науку. Коротко: замість поборювати релігійні почуття людей, – метод націлювався на те, щоб побуджувати релігійні почуття у фальшивому напрямі, в сторону здійснення нереальних завдань. “Дядько”, котрий спочатку ніби кепкував з його міркувань, тепер слухав з великим інтересом: Микола вів свою мову далі: “Мусимо вкласти у їх голови, особливо священиків, що час дозрів, щоб ставити наголос на зливання всіх релігій. Особливо мусимо пропагувати серед католиків відчуття провини відносно поняття, що лише вони володіють Істиною. Мусимо їх переконати, що це – жахливий гріх гордості, і що вони мусять добитися примирення із другими релігіями. Ця думка мусить рости і переважати у їхніх умах. “Дядько” відповів: “Дуже добре. Але ти не думаєш, що ця схема трохи нереалістична?” – “Зовсім ні”, –
Дiти Непорочної
ДНІ АПОКАЛІПCИСУ сказав Микола. – “Я сам аж до 15 літ був католиком, і при тому – дуже побожним. Думаю, що не буде дуже важко переконати католиків, що праведні особи є серед протестантів, мусульман і жидів, і – що через свою праведність вони також є членами “Спільноти Святих”, в яку вірять католики. Почавши із цього, ми будемо говорити, що це – ображання Бога – тримати тих людей поза Церквою. Розуміється, ми повинні опустити термін “Спільнота Святих”, ми повинні замінити його якимсь іншим висловом, таким як “Спільнота Віруючих”, або “люди Бога”. Це пересуне наголоси від надприродного – до природного, від небесного – до земного, що нам саме й треба. Вся католицька термінологія може і мусить бути змінена. Тим, що будуть проти, ми відповімо, що значення не змінилося і що ми мусимо пристосувати наші вирази до сучасного способу мислення, що і є поступом вперед. А тому, що католицькі інтелектуали, як і більшість всіх інтелектуалів, шукають і цінять визнання від інших, вони будуть страшно боятися відставати від часу: вони приймуть нові терміни і будуть ширити їх серед неосвічених людей. Тут є велике поле для досліджень. Зараз я можу лише в загальних рисах окреслити план...” “A якою ти бачиш Всесвітню Церкву, до котрої комуністи хочуть, щоб усі побігли?” “Та нова Церква мусить бути простою. Концепція Бога мусить бути туманною, загальною і безособовою; з жодними чіткими супровідними обов’язками, без вимоги жертвування і, розуміється, – вона не повинна надихати людей. Перед усім, треба класти наголос на загальне братерство людей. Не буде важко довести католикам, що тільки цього вимагає Заповідь “Люби ближнього твого, як себе самого”. Щоб змусити їх забути про Бога, мусимо спонукати їх служити людському родові. Проте, це довготривале зусилля: воно може забрати 20, 30, навіть 50 років. Мусимо бути готові чекати, але я певний, що це нам вдасться... “ “Дуже добре. Ми перевіримо твою ідею. Приходь на другий тиждень, і ми дамо тобі відповідь. Тимчасом готуйся до твого від’їзду у Польщу.” Наступного тижня, як умовлено, Микола прийшов до кабінету “дядька”. “Дядько” повідомив, що прийшов його Шеф, і хоче з ним побачитись. Микола дуже зрадів, бо було очевидно, що такий всевладний службовець не приходить лиш для того, щоб відкинути його пропозицію; напевно він приємно нею вражений. Підтягнутий, зібраний, Микола стрінув великого Шефа. Однак його вигляд Миколі зразу не сподобався: надзвичайно брутальний і вульгарний. Він зрозумів, що це, напевно, обличчя людини, котра любується видом найжорстокіших тюремних тортур – правдивий садист. Микола був передусім інтелектуалом. Йому не подобалися тортури, в котрих він вбачав ознаку слабкості і глупоти мучителів. Шеф
Дiти Непорочної
дивився на нього, немовби просвердлював наскрізь. Микола відчув себе ніяково. Прямо в лоб Шеф запитав: “Що тобі найбільше лежить на серці?” – “Перемога Партії”, – відповів Микола. “Добре. Віднині і надалі ти будеш на списку наших активних агентів. Будеш відповідати, будеш видавати накази. Але не помились: ми очікуємо побачити плоди твоєї праці у газетах, і теологічних матеріалах. Від тебе це залежить. Ми маємо команду спеціалістів-читачів, завданням котрих є досліджувати релігійні писання в цілому світі. Ми будемо слідкувати за твоїм прогресом. Але я певний, що ти зможеш справитися з тим...” Микола згадує, що незважаючи на все, цей грубіян не був дурним: він дав правильну оцінку його винятковим здібностям і високій інтелігентності, в котрих сам Микола ніколи не сумнівався. Він був певний того, що матиме успіх, бо добре знав слабке місце католиків, яким є милосердя. З допомогою “милосердя” завжди можна впоїти у серця людей почуття розкаяння, а розкаяна особа неодмінно буде менше опиратись і легше сприймати чужі ідеї і підказки. Психологічно це так само певно, як математичні дії. З допомогою поняття “милосердя” можна буде переконати католиків, шо гріхом є критикувати протестантів, жидів і мусульман; – що критикувати їх вірування є те саме, шо критикувати їх самих. Таким чином католики поступово прийматимуть вірування інших релігій, а їхня власна віра буде в’янути. Микола думав, що чесність і муки совісти добрих католиків, це отвір, через котрий можна увійти в їхню фортецю; це – тріщина в скелі, куди можна вставити вибухівку; слабке місце, котре зробить діалог з ними надзвичайно корисним. Кілька днів пізніше Микола повернувся до Польщі. Він трохи лякався своєї першої зустрічі з вітчимом, тому приурочив своє прибуття “додому” на той час, коли правдоподібно доктора не буде вдома. Натиснув дзвінок, і – це його мачуха вийшла відчиняти двері. Ось звіт у щоденнику про його повернення: “Вона добре постаріла, не підмальовувалась, виглядала хворою. Вона затряслась від хвилювання. А тоді розплакалась. Дійсно, що жінки в собі не мають нічого доброго, хіба що в гаремах для задоволення потреб мужчин. Природно, я благав її простити мені: це була частина гри. Але я знав, що той бізнес негайно заладиться, бо така радість її опанувала. Таким чином, я не мусив принижувати себе перед вітчимом, коли він прийшов додому. Це була її заповітна мрія – побачити мене служителем Бога. Тому без всяких викрутасів я розказав їй про моє “непоборне” покликання. Стара гуска була така щаслива, що трохи не зімліла. Відтепер вона вірила всьому, що я сказав. “І коли вперше ти зрозумів, що Бог тебе кличе?” Я відповів: “Все трапилось раптово, через видіння”. (Не було в мене наміру щось таке їй казати, але та ідея прийшла до мене там
№5(100), 2016 25
ДНІ АПОКАЛІПCИСУ і тоді; я знав, що така річ до неї промовить, і це мене також розважило). Розуміється, доктор більш недовірливо ставився до надприродного, але це вже не мало значення. Навпаки, всяка незгідність між тими двома лише підсилювала мою позицію. Вони сперечалися між собою, як це дійшло до мого покликання, і їм навіть в голову не приходило, що я взагалі не мав покликання. Отже я розказав їй з великими подробицями мою історію про чудесне небесне видіння. Я сказав, що до мене прийшов Св. Антоній Падуанський і, щоб зробити картину ще привабливішою, – я додав, що він тримав на руках Немовлятко Ісуса. Дурна стара корова була майже в екстазі. Якраз у той час прийшов доктор, і я був звільнений від потреби говорити з вразливою особою після тієї всієї нісенітниці. Але я зразу помітив, що вона (історія; – прим, наша) його не перейняла. Тим краще! Це зробить гру навіть більш захоплюючою”. Потім ми пішли, щоб побачитись з єпископом. Він дуже добре знав, що не відправить мене похапцем до семінарії. Моя наполегливість лише буде доказувати, що моє покликання є щирим. Під час співбесіди я прийняв вигляд досконалої покірності, з очима, опущеними вниз, за винятком, коли мені доводилось говорити. Він порадив мені піти і побачитися зі священиком-монахом, що був відомий своїми здібностями “розрізняти духів”. Цей жаргон означав, що той друг, як вважали, вмів читати в людських серцях. Тому я пішов, щоб з ним побачитись. Наша співбесіда була довгою, і мені не сподобалася його вдача. Він розмовляв повільно, з притиском, і його мова була помережана довгими, важкими паузами, що були скорше неприємні. Розуміється, я не сказав нічого про моє “видіння”; моя мама напевно вже йому все розказала, і моя стриманість у цьому напевно виглядала дуже похвальною. Я грав роль дуже скромного молодого чоловіка і певний того, що грав її прекрасно. Але трохи похвалився, визнавши йому, що ніколи не знав жодної дівчини чи жінки; сказав, що взагалі незацікавлений у слабшій статі, котра, в моїй опінії, має одну функцію – виношувати дітей. Я був певний, що він простить такий вибух підліткової гордості, і це покаже йому, наскільки я в цьому серйозний. Проте “святий” чоловік поставив для мене пару капканів; він старався спіймати мене на суперечностях: Який дивак! Мене витренували добре для таких речей. Він запитав також, чому я шість літ тому покинув моїх прийомних батьків, і чому я ніколи їм не написав. Я подумав, що найліпше буде не усправедливлювати мою минулу поведінку. Навпаки, признання у людській немочі більш правдоподібно зворушить його серце. Тому я сказав йому тремтячим голосом, що це моє упущення буде мучити моє сумління ціле моє життя. Але,– я додав, – неймовірне горе, котре я спричинив моїй “любій” матері буде більш ніж надолуженим тривалим благословенням мого священичого покликання, бо ніщо не може її більше ощасливити, ніж це. Він погодився, і
№5(100), 2016 26
тепер я відчував, що в нього не вистачить серця, щоб позбавити мою старіючу маму такого великого щастя. Години проминали, наша розмова ставала все більш дружньою, і коли ми розставалися, то були схожі на двох давніх приятелів”. “Тому мене, як громом, вдарило, коли пару днів пізніше єпископ мені спокійно сказав, що на думку того священика, я не маю покликання. Так ніби земля провалилася під моїми ногами!” “Я відрапортував про невдачу “дядькові” через священика-агента, що був призначений зв’язковим. Відповідь прийшла оперативно і була гостра: “Знищити перешкоду”. Після кількаденних роздумів, як краще “знищити перешкоду” (задача, котра мене не тішила), я вирішив вдатися до прийомів рукопашного бою, яких мене навчили в Росії. Але було б ліпше, щоб це сталося поза монастирем священика. Я полагодив це через мого товариша, священика-агента, щоб він запросив цього священика до свого дому.” “І так було зроблено. Я відчував себе присоромленим і сердитим, що цей старий птах мене відкинув, і коли наша друга бесіда розпочалася, вимагав, щоб він подав свої підстави. Він спокійно відповів, що сам не мав жодних підстав, але що Господь подав йому дар “розпізнавання духів”. Я бачив, що той чоловік не крутить, що він дійсно вірить у те, що сказав. Але ціла його ненаукова підстава мене не задовольнила. Як можете сперечатися з чоловіком, що вірить у магію? Навіть його серафимська усмішка лютила мене; той старий поводився, немов дитина. Я сказав йому, що не завагаюсь вбити його, якщо це допоможе мені вступити в семінарію. Він тихо відповів, що знає про це. Я був приголомшений. Довго ми дивилися одне на одного, не мовлячи ні слова. Тоді він зламав важку мовчанку і сказав повільно: “Ти не знаєш, що робиш”. Мушу признати, що почував я себе тоді надзвичайно незручно: цей чоловік читав мої думки: він мав силу, якої я не розумів. Мій товариш, агент-священик, котрий був у кімнаті, відчув, що я вагаюся. Він непомітно дав мені сигнал. В одну мить я зрозумів, що зі мною покінчено, якщо я тут і зараз же не виконаю наказів “дядька”. Я стрибнув на ноги і двома чистими ударами карате вбив старого. У 1938 р. дуже мало людей на Заході знали про можливості цього японського мистецтва, і я був вдячний моїм російським господарям, що навчили мене, як вбивати “чисто”. Ці два удари зупинили його серце, і його смерть нормально піддавалася діагнозу, як серцева атака. Проте наступного дня я мав висипку по цілому тілі, симптом емоційного напруження. Який я дурний!” “Тепер я був цілком впевнений, що остаточно поступлю в семінарію, і вже робив плани на майбутнє, особливо – відносно моєї праці для партії. Я мав ввести в католицьке мислення цілий набір нових вартостей і новий напрямок думання. Я мав плекати розкаяння в їх серцях, гризуче відчуття
Дiти Непорочної
ДНІ АПОКАЛІПCИСУ вини, цитуючи Євангеліє: “Будьте одне, як Отець і Я є одне”. Де відчуття вини мусить перерости в нав’язливу ідею до зняття вини з Мартіна Лютера. Їх спонукатимуть повірити, що схизми і єресі були спричинені їх власною непоступливістю, що час прийшов для них, щоб пожаліти за це і вчинити надолуження, відкривши обійми для своїх братів протестантів, визнаючи свій власний гріх гордості і впертості. Розуміється, ми не будемо підробляти “Вірую”, за винятком слова “Католицька”. Що мусить бути змінене на “Вселенська” або “Християнська”, як говорять протестанти. Але ми не будемо без потреби вживати ім’я Бога. Будемо говорити по людину, її гідність і благородність. Мусимо перемінити мову і спосіб думання кожного католика. Мусимо плекати погляд на містичність людського роду. На початку ми будемо казати, що Бог існує, але будемо підкреслювати, що Бог завжди залишається поза полем людського досвіду, а практичний досвід є головним для чуттєвих істот. Ми будемо ставити великий наголос на практичний досвід і чуттєве сприймання. Позитивне, експериментальне і чуттєве мусять бути основою нового мислення. Ми скажемо, що оскільки Бог невидимий, найкращим способом служіння Йому є встановлення світової “Церкви”, в котрій всі люди зможуть зустрічатись, як брати, у взаємній добрій волі, любові і зрозумінню. Ця нова містика мусить остаточно притемнити концепцію Бога, про котрого ми будемо говорити все менше і менше, хіба що “МИ Є БОГИ, БО БОГ Є В КОЖНОМУ ІЗ НАС”. Таким способом ми перенапрямимо керунок релігійних прагнень і забобонів людей. МИ ОБОЖЕСТВИМО ЛЮДИНУ”. “Як тільки католики сприймуть цю нову містику, ми скажемо їм звільнити свої церкви від статуй і прикрас, бо ті речі є несуттєві і відштовхують наших дорогих протестантських і жидівських братів. Таким чином, всі символи католицького служіння і набожностей підуть за борт. А коли вони підуть, самі набожності також зникнуть! Так, ми будемо заохочувати іконоборчий запал, особливо – серед молодшого покоління. Вони самі будуть нищити ту строкатість статуй, образів, риз, мощів, органів і тому подібне. Також доброю ідеєю буде ширити “пророцтво”, котре мовить: “Ви побачите одружених священиків і почуєте Службу Божу в мові народу” народу”.. Це полегшить нам завдання. Ми будемо підбурювати жінок, щоб запевнити їхнє право на священство, і ми зробимо Службу Божу більш популярною, дозволяючи домашні Служби Божі, проваджені батьком або матір’ю в родині. Коли така практика встановиться, ми проведем компанію за знесення парохіальної системи, як застарілої і відсталої від потреб модерних часів. Церкви тоді можна буде обернути в музеї, бенкетні зали, театри, склади і інші корисні приміщення.”
Дiти Непорочної
“Всі різновиди захоплюючих ідей стали виринати в моїй голові. Я закодував цілу мою програму, перш ніж післати її до Москви. Оглядаючись на ті минулі дні, я зараз відчуваю законну гордість, що це я перший підказав ці ідеї Партії. Тепер цілком ясно, що це були правильні ідеї, далеко кращі від простої діалектичної спроби руйнувати релігійні вірування. Через якийсь час з Москви прийшов наказ:”Нове призначення: їдь до Риму”. І так я покинув Польщу для того, що мало стати моєю працею на все життя.” “Діставшись до Риму, я стрінув священика-професора, що був у нашій таємній мережі. Він був науковцем і експертом у Святому Письмі. Тоді він був зайнятий, готуючи нову англійську версію Біблії: але його праця ще трималася в таємниці. В тій новій версії старі кліше про Непорочність Марії, про істинну Присутність та інші байки мали бути спритно поліпшені і перетлумачені. Замість “Діви”, про Марію буде мовитись “Невіста”. “Браття” Ісуса будуть названі його “братами”. “Істинна Присутність” буде пояснена, як відчуття або практичний досвід, коли “християни збираються разом в Його Ім’я”. Згадка про “Зіслане відчуття Святого Духа” є важливою для розвитку спільнотного Духа. Ті, що не годяться з такою групою, будуть усуватись, як бунтарі і недобрі християни. Мусим абсолютно придушити індивідуальні позиції, якщо збираємось контролювати групу за своїм бажанням. І контроль над групою є суттєвий для встановлення комунізму. Професор також навчив мене тонкощів щодо відправлення Служби Божої, бо на протязі шести літ я також хоч-не-хоч був зобов’язаний її відслужувати. Він насправді ніколи не вимовляв слів Освячення: він просто бурмотів якісь слова, що звучали подібно. Це було можливим, бо Правило вимагає, щоб слова проказувались тихо. Зрозуміло, що пізніше Служба Божа буде радикально змодифікована: ми знехтуємо тим, що це Жертва, і будемо величати її, як Бенкет спільноти. У тому випадку, коли деякі реакційні священики не захочуть підкоритись, і будуть наполягати на відмовлянні давніх молитов, ми покеруємо так, щоби Канон в своїй цілості відмовлявся вголос. Це дасть можливість людям відмовляти ті слова разом із священиком. А коли це станеться, ми доб’ємося, щоб це перетворилося в правило. Таким чином, Служба Божа перестане бути привілеєм тільки священика”. “Професор вже працював над проектом Нової Служби, і наполягав, щоб я також над тим працював. Бо, як він сказав, було би дуже бажаним, щоб ми подали людям різні варіанти Богослужб. Це допоможе знищити однозгідність – головну прикмету католицької сили. Було би з цим всім набагато легше, якби нам вдалося, щоби хтось із наших агентів-кардиналів був вибраний на папу. Коли ж ні, ми напевно зуміємо достатньо прихилити кардиналів до того, щоби був вибраний прогресивний папа, котрий затвердить
№5(100), 2016 27
ДНІ АПОКАЛІПCИСУ усе, що наші агенти покладуть йому на стіл – в ім’я прогресу і колегіальності.” “Я був зачарований тими речами, котрі мені професор розказав і намагався вияснити в нього імена декотрих інших священиків і семінаристів, що були членами нашої таємної мережі. Але він сказав, що мало про це знає. Одначе він сказав, що ми маємо пару професорів у римських семінаріях, і подав мені прізвище одного професора, француза, котрий давав у Римі лекції співу. Він був членом Комуністичної Партії.” “Одного дня ми гуляли вулицями Риму, він сказав: “Уяви собі це місто, коли ніде у ньому не видно буде ряс: як це було би чудесно!” Я погодився: ”Так. Ряса мусить щезнути. Остаточно вони можуть правити Службу Божу в піджаку або в курточці”. Із мого католицького виховання я розумів, яким чином покликання часто вкорінюється в малих дітях: в своїй рясі священик виділяється з решти людей. Він подобається дитині: вона хоче його наслідувати. Але знищіть ряcy, і ви знищите священика. Таким чином багато покликань загинуть в зародку”. Між 1940 і 1960-им роками він з невтомним запалом працював по своїй програмі. Доказом, що він мав успіх, був факт, що Москва представила в його розпорядження практично нелімітовані фонди. Вже в 1940 ропі він провадив компанію за знесення вівтарів, латині, статуй, вівтарних огорож, Христових Розп’ять і т.п. Голий стіл мав замінити вівтарі: це більше відповідало “спільноті” і узгоджувалось з “виринаючою на поверхню свідомістю модерної людини, як спільнотної особи”. Мало заохочуватись співслужіння Богослужб; дивіться: всі люди є Одне (за Євангелієм), а священики особливо мусять бути як Одне. Це була нав’язлива підстава, котру він всаджував в огляди з теології (наприклад – в журнал Кларетинців “Юнайтед Стейтс Католик”). Правдивим мотивом було те, що співслужіння священиків у Службах Божих, мовляв, спричиниться до знищення самої Служби, як Акту Христа. Служба тоді стане людською справою, спільнотною пригадкою, бо ніхто не буде точно знати, в котрий момент Освячення мало місце, або хто саме до нього спричинився. Ознаки святості Служби Божої також мусять піти: та мішанина “абсурдних” символів і коліноприклонінь. Такі були передумови для злиття усіх релігій. “Злиття усіх релігій”, – продовжує Микола в своїх признаннях, – “і братерство людей завжди мусять бути наново підтверджувані, як основний мотив усіх перемін. “Люби твого ближнього, як себе самого”, – буде нашим усправедливленням із Біблії. Найбільшою зміною і найбільше бажаною було би придушення папства. Але для мене та задача виглядає дуже важкою в світлі обіцянки Христа: “Ти – скеля і на цій скелі Я побудую Мою Церкву.” Тому ми повинні стреміти, щоби будь-яким способом підважити
№5(100), 2016 28
авторитет папи і будемо намагатися заручитись його співпрацею. Щоби впровадити зміни, котрі це зроблять можливим. Ми будемо агітувати за концепцію рівності єпископів і за священство мирян. Наша перемога буде не за горами, коли єпископів буде вибирати народ, а папа стане не більш, як президентом єпископів. Більше того, коли парохіальна система буде зруйнована через розмноження домашніх Служб, котрі будуть замість священиків відслужувати світські люди, сама Служба перестане бути такою. Коли на кінець, єпископів, вибраних народом, допустять до голосування в Конклаві, тоді папство опиниться в наших руках” . “Все мусить робитися в ім’я любові. Також в ім’я любові ми мусимо просувати ідею, що Бог занадто люблячий, щоби колись хотів післати Свого Єдиного Сина на жорстоку смерть заради нас, – щоби бажав створити вічне пекло. Христа муситься описувати, як доброго чоловіка і великого революціонера, а пекло, – як середньовічний забобон. Більше не будемо згадувати про гріх, а ангелів відставимо до царства міфології і казок. Як тільки люди перестануть боятися Бога, вони Його скоро забудуть. Нашим завданням є пропагувати ці ідеї серед католицької еліти через богословські журнали, які ми контролюємо. А вони, у свою чергу, будуть пропагувати їх у Церкві, як свої власні ідеї. Ми також повинні заохочувати нові переклади Біблії: чим більше перекладів, тим краще. Бо вони допоможуть творити замішання. Не бракує католицьких науковців, котрим не терпиться, щоби продукувати свої власні версії; без сумніву – з їх погляду найкращі. Нам треба їх лише трішки підштовхнути. Ми стоїмо перед велетенським завданням; багато проблем ще треба розв’язати: вервиця, Люрд і двадцять чудних свят Марії є неприємною річчю. Але мусимо бути терпеливі. У всякому разі нам треба буде накреслити новий календар і повикидати багато Марійських свят, як – багатьох інших святих. Новий календар мусить бути таким же голим, як і стіл, на котрому вони будуть проказувати нову Службу”. “Такий є зміст наказів, які я видав для мереж агентів. На наступний рік я почав працювати над проектом нового катехизму, що буде підходити всім віруючим. Він мусить бути практичний, людяний, незобов’язуючий і двозначний. Він мусить наголошувати людськість Христа, котрий у дійсності був нашим братом. Але слово “милосердя” мусить бути абсолютно виключене. Замість того ми будемо казати “любов”. Любов може означати багато речей, а милосердя – має недопустимо релігійне пов’язання. Зрозуміло, ми будемо говорити, що воно означає те саме, тільки зміна більше підходить для сучасного використання. Відносно церковних приписів ми будемо говорити, що християни тепер є повністю
Дiти Непорочної
ДНІ АПОКАЛІПCИСУ дозрілі і дорослі, що приписи були потрібні, коли люди були темними і неосвіченими: але дорослим християнам більше підходить, щоби це вирішувала їхня власна совість. Так чи інакше, Бог занадто величний і віддалений, щоби тривожитись, коли ми по п’ятницях їмо м’ясо!” “Індивідуальна сповідь є марнуванням часу. Ми будемо пропагувати спільнотний покаянний обряд з натиском на гріхи, поповнені супроти наших братів. Припис недільного відвідування також буде поправлений. Ми скажемо, що через умови праці в цьому модерному віці люди потребують неділю для себе, щоб відпочити на природі, подалі від міських забруднень. Їм повинно бути дозволено відбувати Службу у суботу, навіть п’ятницю. Бог же не казав, котрий день треба святкувати. В усіх випадках ми будемо наголошувати, що індивідуальна совість повинна мати першість над набором правил і дрібничкових приписів, котрі неварті дорослої людини і ображають її гідність. Поки-що ми залишимо “Отче наш”, але замінимо старинну шанобливу форму звертання на сучасну “Ти” і знайдемо відповідні заміни для таких слів, як “прости”, “спокуси”, “провини” і другі нісенітниці. Сім Таїнств повинні привернути нашу особливу увагу. Найперше я хотів би усунути Хрещення. Але воно мусить тимчасово лишитися. Ми тільки будемо казати, що первородний гріх не є гріхом Адама і Єви, котрі фактично ніколи не існували. Ми перетлумачимо це. Хрещення, тоді буде простою церемонією, що відзначатиме прибуття нового члена у братство людей. Подібно вчинимо з кожним Таїнством. Відносно шлюбу, то його не можна відмовляти для тих священиків, котрі бажають прийняти ту тайну.” У Службі Слова “Істинна Присутність” і “Переісточення” мають бути вичеркнуті. Ми будемо говорити про “Бенкет” і “Євхаристію”. Ми маємо ліквідувати Проскомидію і применшити значення Освячення; і в той же час ми покладемо натиск на частину, яку виконують люди. У Службі, як воно нині є, священик повертається спиною до людей і так сповняє функцію Освячення, що недопустимо. Він, як це виглядає, жертвує свою Службу величезному Розп’яттю, що висить понад пишним вівтарем. Ми стягнемо звідти Розп’яття, замінимо вівтар на стіл, і обернемо його так, щоб священик міг зайняти президіальне місце. Священик буде промовляти до людей набагато більше, ніж перед тим. Щоб досягнути цього, ми вкоротимо те, що тепер називається властивою Службою Божою (Літургія вірних; – прим. наша).. І додамо багато читань до того, що звучить наша) перед службою (Літургія оглашенних; – прим. наша). наша). Таким чином, Служба поступово перестане вважатися актом почитання Бога, а стане зібранням і актом людського братання. Всі ці пункти треба буде
Дiти Непорочної
розробити до дрібних деталей. То може зайняти десь до тридцяти літ, поки їх впровадять, але міркую, що всі мої задуми будуть здійснені до 1974р. (у котрому Римо-Католицька Церква підпаде під Світову Раду Церков).” “Ось так я трудився двадцять довгих літ. Папа Пій XII помер в 1958 р. Коли Папа Іван XXIII оголосив про новий Собор, мій інтерес дістав свіжий стимул. Я рапортував до моїх шефів, що це...чудова нагода для нашого вирішального наступу. Вони, очевидно, були тієї ж думки, бо негайно призначили мене на найвищу позицію в Західноєвропейській таємній мережі, і дали нелімітовану фінансову підтримку через наш банк у Швейцарії. Почувши, що Папа Іван XXIII призначив комісію, щоб накреслити схеми до праці майбутнього Собору, я без зволікання почав працю над контрасхемами з допомогою передових богословів, що прийняли наш спосіб мислення. Завдяки моїм контактам я зумів роздобути копії запроектованих папських схем. Вони були жахливі! Мене кинуло в холодний піт! Якщо ці схеми будуть проведені в життя, намарно піде вся моя 20-літня праця! Я поспішно пригладив мої контрасхеми і пустив їх в обіг. Остаточно вони потрапили на Собор. Завдяки співпраці деяких єпископів, чий спосіб мислення вже був раніше покерований, більшість єпископів, котрі були зле підготовані, повністю розгубилися перед високоефективним і цілеспрямованим наступом наших приятелів. Більшість моїх протидіючих контрасхем пройшли”. “Але я незадоволений. Багато з моїх схем, хоч їх прийняли, були розводнені самим Папою Павлом VI всупереч більшості голосів на Соборі. На щастя, переглянуті ним версії містять в собі багато двозначності. Ці неясні терміни дадуть змогу започаткувати дальші зміни, під маркою, що вони є в дусі Собору. За будьякими показниками Папа Павло VI є прогресист і гуманіст. Не буде важко ним маніпулювати і домогтися у близькому майбутньому навальних змін. Однак, ми, навіть зараз, повинні почати працювати для Третього Ватиканського Собору. Ватикан III, як я його передбачаю, буде означати зруйнування Церкви і смерть Бога. Тоді я вийду вперед, не щоби просто прибити Христа до його хреста, а щоби прибити самого Бога в його труні!” труні! Цей чоловік, комуніст-священик, більшовицький агент на Заході, недооцінив факт, що жодна людина не є господарем свого життя. Але його історію варто знати і нам, греко-католикам в Україні. Виявляється, що більшовицька агентура ще в 1938 р., ще за життя Блаженнішого Митрополита Андрея Шепткцького, запустила глибокі корені у Ватикані. Виявляється, що нам і нині слід остерігатися тамтешніх більшовиків, що можуть прибувати до нас у священичих рясах. Бр. Вінцент де Пол
№5(100), 2016 29
БЛАГОСЛОВЕННА ЗЕМЛЯ
ÕÐÅÑÒÓ ÒÂÎЄÌÓ ÏÎÊËÎÍßЄÌÑß, ÂËÀÄÈÊÎ... Ми їхали на прощу до Монастирка (Борщівський р-н, Тернопільська обл.) на храмове свято Воздвиження Чесного Животворящого Хреста (див (див.. на кольорові вкладки). Погода видалася сонячною, проте в навколишній природі стали появлятися вже жовті та червоні барви і в перемішку з переважаючою ще зеленню створювали тихий осінній настрій… Однак молитва в дорозі нас духовно з’єднала, і все це давало надію, що наша проща вдасться і Небо не відкине нашої офіри. Церква впродовж року обходить багато свят, і всі вони прекрасні по-своєму, але Воздвиження Чесного Животворящого Хреста 27 вересня в Монастирку – особливе! Тут все пронизане Божою благодаттю: і чарівна навколишня природа з величною рікою Серет; і само місце, де на горбочку стоїть маленька колишня василіянська церква з монастирською ризницею; і місце захоронення 13 монахів Чину св. Василія Великого, яких у ХVII ст. стратили турки, відрубавши їм голови; і Хресна Дорога вздовж крутого схилу ріки Серет; і давня печера з Нерукотворним Ликом Ісуса Хреста; і великий кам’яний жертовник, на якому колись ще в дохристиянські часи приносили язичники жертви, і чудотворна ікона Матері Божої; і прекрасні релігійні народні традиції цього свята; і багато ще такого, що
№5(100), 2016 30
Новозбудована каплиця на честь чудотворної ікони Матері Божої в Монастирку
складає багатство духовної культури нашого народу… Одного разу Ісус Христос сказав одній віруючій душі: “Ідіть в мирі до Мого Хреста… там пробудіться до жалю за гріхи, полюбіть хрести, які на вас спадуть, як кару за гріхи проти віри і Вітчизни і почитайте ті, що стоять біля доріг і нагадують вам Муку Мою, за вас понесену… знищені опорядкуйте, бо вони вас і ваші поля охороняють від нещасть”. Монастирок, як і вся наша Україна, пройшов через багато лихоліть, переніс багато хрестів, але завжди пам’ятав, що тільки в Хресті Ісуса є потішення і спасіння. Тут, коли тільки перетинаєш церковну браму і ступаєш ногою на територію колишнього
монастиря, починаєш відчувати щось особливе. Складається таке враження, ніби Сам Ісус Христос зійшов з Неба і зупинився на довгий перепочинок у Монастирку і наділив цей невеличкий шматочок української землі Своєю особливою благодаттю, щоб сучасна людина могла саме тут своїм серцем відкрити красу Божого творіння та усвідомити марноту земних утіх, щоб більше не прив’язуватися до них, щоб потім не впадати в тяжкий духовний стан бездушності, остиглості, затверділості серця.. Але якщо і впаде людина в ця ці сатанинські тенета, то нехай приїде сюди, до о. Феодосія, за духовною підтримкою і зціленням своєї душі та тіла. До Монастирка на це храмове свято
Дiти Непорочної
БЛАГОСЛОВЕННА ЗЕМЛЯ
Вхідна церковна брама у Монастирку
приїжджають звідусіль. І це невипадково, щось все-таки притягує сюди людей різних конфесій до цієї святині. Саме свято Воздвиження Хреста пов’язане з історією віднайдення Хреста Ісуса матір’ю імператора Констянтина св. Оленою. У 324 році св. Олена прибула до Єрусалима і розпочала пошуки Голгофи, місця розп’яття Спасителя. Пошуки Голгофи затягувалися, бо ніхто з живих не був уже свідком розп’яття. І тоді св. Олені порадили звернутися до дуже похилого віку чоловіка, старого єврея, по імені Юда. Завдяки його підказці св. Олені вдалося нарешті віднайти Голгофу, на вершині якої стояв поганський храм богині Венери. Споруду цю знесли і під нею віднайшли три отвори для хрестів, але їх там не було. І тут знову на виручку прийшов старий єврей Юда, який висловив догадку, що хрести могли скинути ззаду Голгофи і засипати сміттям з міста. Св. Олена наказала роз-
Дiти Непорочної Папа Франциск
чистити смітник ззаду Голгофи і, на щастя та велике здивування усіх присутніх, найшли там три хрести і табличку та цвяхи, якими Спаситель був розіп’ятий. Для того щоб дізнатися, який з хрестів був той, на якому розіп’яли Ісуса Христа, Єрусалимський Єпископ Макарій наказав прикладати по черзі кожен з хрестів до важкохворої жінки. Коли та зцілилася після дотику до одного з хрестів, всі віруючі прославили Бога, Який вказав на найбільшу святиню християнського світу – Істинне Древо Хреста Господнього Господнього,, і Чесний Хрест був піднятий Єп. Макарієм для загального огляду, а старий єврей Юда прийняв християнство і нове ім’я Киріак та згодом став мучеником за віру Христову. Якими ж неісповідимими є путі Господні! Перший Юда Іскаріотський зрадив Ісуса, а другий Юда допоміг віднайти найбільші святині для християнського світу і став мучеником за Христову віру!
Розпочалося ранкове Богослужіння, подвійне – земне і небесне,, з виставленням Чесного бесне Хреста. Опісля сім священиків винесли Хрест, увесь прикрашений квітами, на подвір’я церкви і передали його вірним, які тримали цю реліквію впродовж цілої Служби Божої на своїх витягнутих руках. Після Богослужіння священики разом з вірними пішли на Хресну Дорогу. На кожній стації посвячували квіти, якими були прикрашені всі Хрести. До речі, кожний Хрест прикрашає тільки дівчина з одного роду. І так ця традиція передається з покоління в покоління. Звичайно, що це святе місце, окрім прекрасних народних традицій, наповнене повноцінним духовним життям завдяки ревному служінню ієромонаха о. Феодосія, який у своєму служінні і звершує Божу місію. В наш час, на жаль, не так уже й багато є священиків за Божим покликом. Ми вже сьогодні є свідками того, що з кожним роком щораз менше і менше в монастирях стає покликаних, а це вже свідчить про духовну небезпеку, котра насувається на світ. Не стане священиків, не буде кому під час Служби Божої стягувати дари Святого Духа на парафіян та парафію, бо тільки посвячена духовна особа є тим каналом між Небом і християнами. Якось св.Катерина Сієнська запитала в Ісуса, як відрізнити, чи на парафії панує Святий Дух, чи злий дух? Господь відповів, що все дуже просто. Якщо на парафії панує поміж християнами мир, злагода, братня любов любов,, то це означає, що Святий Дух
№5(100), 2016 31
БЛАГОСЛОВЕННА ЗЕМЛЯ
На церковному подвір’ї під час свята
там ділає і священик перебуває в стані освячувальної ласки та добросовісно звершує свою місію… І, навпаки, якщо на парафії панує незгода, ненависть, осуд ближнього, злоба, заздрість, обмова, релігійна пиха, що призводить до поділу поміж вірними, вірними, то це означає, що там торжествує злий дух дух,, а священик перебуває в гріховному стані. І о. Феодосій на цій, Богом благословенній землі, звершує цю прекрасну місію стяжання Дарів Святого Духа. В цьому пересвідчився вже не один паломник. Сам о.Феодосій був покликаний до Монастирка Матір’ю Божою, Яка у сні показала йому це святе місце і визначила його місію, котра полягає на тому, щоби саме тут побудувати сиротинець для дітей та виховати їх у християнському дусі, а також зцілювати людей від різного роду опутання та пороблень злого духа… На таких
№5(100), 2016 32
святих Марійських місцях душа завжди лине думкою до Бога, що ж буде з нашою Україною? Несподівано пригадалися слова Матері Божої, сказані Нею у Джублику Йосипу Терелі. Це було 15 лютого 2003 року (далі подаємо авторський текст): текст): “Україна має особливу місію від Бога. Це тайна БОЖА, і не кожному дано її зрозуміти. Прийде час, відпущений Господом, і Україна преобразиться і очиститься від усякого зла. Ось, тут, відбуваються небувалі дійства нових родів вселенського братства, котре народжується у Христі під Омофором Матері Миру. Україна скута гріхом і незгодою. Заздрістю і спокусою. Древній Дракон, Звір і Лжепророк поєдналися в одну тьму, щоб зібрати десять земних царів на війну із Господом. Це дуже сміливий план, але йому не збутися…
Вже мало молитися: необхідно вимолювати Україну, випрошувати Україну і неустанно творити добро і любов”. Завершилася Хресна Дорога освяченням води на жертовнику та благословенням священиків. Ми поверталися з прощі, наповнені тим особливим душевним спокоєм та радістю, що змогли тут побувати, взяти участь у всіх Богослужіннях та привезти додому освячене зілля з Хресної Дороги і назавжди зберегти в своїх серцях пам’ять про це святе місце на Тернопільщині та прекрасний спів вірних “Хресту Твоєму поклоняємся, Владико…” на цій благословенній Господом землі! Йосиф Воробець
Дiти Непорочної
ПОЕТИЧНА СТОРІНКА
КАЮСЬ, ДЯКУЮ, ЛЮБЛЮ! Наталя Назар (1.6.1977- 11.7.2015)
Біль Україні У світі є місця обжиті, У світі кращі є місця, Є молоком річки налиті, Але нема рідніш, ніж ця. Ота і зболена, і збита, Соком полину Вщерть налита. Отой Дніпро, моя ріка, Є найрідніша! Не яка... Колись я марила про вдачу: Квиток на захід... Я заплачу: Над Чорним морем і ґрунтами, Над зрубами, вже не лісами, Над бузьками... над сиротами, І над безбожними батьками, Над прикордонником на чатах, Над катом в лікарських палатах, Що в лоні розтина дитину Й мою майбутню Україну. Куди, скажіть мені, втікати? Тут народилась – тут вмирати. Стою й молюся на руїні: Прошу прощення для Вкраїни. 27.07.2003 р.Б. Надія Я мрію вмерти тихо і спокійно. Напевно, вранці... Люблю цю пору, Коли весна квітує благовійно І літо вабить сонцем дітвору. Я хочу вмерти на руках Марії Малим дитям. Надіюсь і молю, Щоб перед тим, коли зімкнуться вії Сказати: КАЮСЬ, ДЯКУЮ, ЛЮБЛЮ! 2001 р.Б.
Дiти Непорочної
Худ. Олена Шаховська. “А душі вірних, померлих, через Милосердя Боже нехай спочивають у спокою вічному!”
*** Так, я боюсь. Боюся того дня, Коли усе навіки не “віки”, КОЛИ збереться вся моя родина На березі житейської ріки. Так, я боюсь. Не Господа, о ні. Він Милосердний, як і був до цього...
№5(100), 2016 33
ПОЕТИЧНА СТОРІНКА Від “себе” якось холодно мені. Від “себе” сподіваюся усього... Так, я боюсь, бо можу, як Пилат, Вчинити засуд Бога лицемірством Або, щоб гордість не зазнала втрат, Ще скористатись Іродовим звірством. А можу і за тридцять срібняків Продати Бога, як апостол Юда... А можу... Та замало буде слів... Боюсь себе, бо я собі – облуда. О як боюсь! Тому у пору ночі, Коли не сплять лиш тиша і ліси, Коли за сльози заховались очі, Я все ж надіюсь: “Господи, спаси!” 23.1.2001 р.Б. Заповіт Коли полину, мов лелека, Не зупиняй мене, не треба. Важка дорога і далека: Ягідка терня – крапля Неба. Не зупиняй мене... Я знаю... Ще не покинувши порогу: “Пробач мені...” – “Усе прощаю!” І нагадуй про мене Богу: Щодня, щовечора. Ти чуєш?.. Ударами свого серденька. Ти, Мамо, плачеш? Ти сумуєш? Я є для Тебе все маленька. Не треба плакати, не треба, Що не побачиш мої очі. О Матінко, Ти ж навіть Небо Мені прихилиш серед ночі! Коли полину, мов лелека, Не зупиняй, дивися вслід. Моя дорога така далека, Твоя молитва – мій політ. 15.08.98 р.Б.
№5(100), 2016 34
Буря Небо – без меж, Море – безкрає. Сонце на ніч В воду пірнає. Берегом – тихо... Буря – не лихо – Море це знає, Бурю чекає. Буря зворушить І переверне, Ранок настане – Сонце поверне. Море спокійне, Море прозоре – Буря очистила, Буря не горе. Небо – без меж. Море – безкрає Ну а життя – Без терпінь не буває. На щастя. 25.06.2002 р.Б. *** Я не помру. Я буду вічно жити. Моя весна ніколи не мине. Не залишайте на могилі квіти. Тільки в молитві пом’яніть мене. Я не помру. Я просто вас покину, В надії, що зустрінемося знов. Не треба сліз. Лише зворуште тишу Акордами гарячих молитов. грудень 2001 р. Б.
Дiти Непорочної
Прославлена ласками ікона Святого Спиридона Тримифунтського. Каплиця Матері Божої Ченстоховської і Святого Спиридона. м. Львів – Нове Знесіння
Видавництво “Добра книжка” дякує благодійним фондам “Благодійний фонд Миколи Іщука” та “Благодійний фонд “Справа Скарбека” за сприяння у виданні релігійного часопису “Діти Непорочної”
На Хресній Дорозі у Монастирку
На 1-й ст. обкл. Худ. Олександр Охапкін. Ікона Матері Божої з Дитятком Ісус. Фрагмент. На 4-й ст. обкл. Каплиця Матері Божої. Скульптор Мирон Тхір, с. Ганівці, Жидачівський р-н, Львівська обл.. Передруки і переклади дозволено подавати з вказівкою на джерело. Редакція має право скорочувати та редагувати надіслані матеріали, рукописи та фотоматеріали не повертає.