Jurn2018 1 by Gbook Lviv

РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ

1/108/2018

Джеймс Тіссо (1836 – 1902). Чудо помноження хліба та риби

Джеймс Тіссо (1836 – 1902). Ісус вийшов на гору помолитися на самоті

Джеймс Тіссо (1836 – 1902). Віднайдення Ісуса у храмі

На 1-й ст. обкл. Аннібале Карраччі (1560 – 1609). Стрітення Господнє Господнє.. Фрагмент На 4-й ст. обкл. Василь Яремин. Різдво на Яворівщині, 2017. Передруки і переклади дозволено подавати з вказівкою на джерело. Редакція має право скорочувати та редагувати надіслані матеріали, рукописи та фотоматеріали не повертає.

РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ Заснований у 2000 році Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка”

1/108/2018

ЗМІСТ 1. Сторінка головного редактора Вогонь істини ...................................................................................... 2

Періодичність: раз у два місяці Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979 Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ Редакційна колегія: єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК Неоніла СТЕФУРАК Відповідальний секретар Йосиф ВОРОБЕЦЬ Перекладач Андрій ЧОРНИЙ Обкладинка Юліан С САВКО АВКО Художнє оформлення Юліан С САВКО АВКО Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН

© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2018 Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел./факс: (032) 261-55-74, (096) 914-63-77 e-mail: gbooklviv@gmail.com web: www.gbook.lviv.ua Магазин: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел.: (032) 261-55-74, 261-55-74, (097) 67-67-725 Друк: СПД Торба Михайло Михайлович Наклад: 600 примірників.

2. Освячені у Правді Божій о. Стефано Гоббі Знаки останніх часів ............................................... 6

3. Духовна боротьба сучасної людини о. Роман Гето Трагедія сучасного християнства ............................. 11

4. Історія та час Віктор Заславський Путівник по Україні XVI століття ........................ 13

5. Голос Марії о. Євгеній Сьпйолек Особиста зустріч ............................................... 19 о. Євгеній Сьпйолек Приношу вам Мого Сина ................................... 21

6. Містики Церкви Бл. Анна Катерина Еммеріх Видіння про занепад Католицької

Церкви та її відродження .................................................................. 23 7. Східна духовність Олексій Осіпов Основи духовного життя ........................................... 26

8. Пошук істини Анджей Ґжеґорчик Релігія очима науковця та філософа (Закінчення (Закінчення)) ... 29 !!! УСІМ ПЕРЕДПЛАТНИКАМ НАШОГО ЧАСОПИСУ !!! У 2018 році ціна журналу “Діти Непорочної” буде складати 25 грн. Просимо із розумінням поставитися до такої вартості, оскільки часопис не є дотаційний і виходить у світ протягом 17-ти років виключно та завдяки Твоїй підтримці, любий читачу. Індекс 23979. Вимагайте та зберігайте чек передплати! Якщо Ви не отримали часопис, звертайтеся на гарячу лінію Укрпошти: 0-800-300-545. Повідомляємо, що з 2018 передплата на рік буде коштувати 175,56 грн. (6 номерів), 87,78 грн. (3 номера). Замовляйте наш журнал та книжки через інтернет, відвідавши нашу веб-сторінку www.gbook.lviv.ua.

ОСВЯЧЕНІ У ПРАВДІ БОЖІЙ

ЗНАКИ ОСТАННІХ ЧАСІВ

о. Стефано Гоббі під час зустрічі зі Святішим Отцем Іваном Павлом II Видно було й інше знамення на небі, от великий дракон червоний, який мав сім голів і десять рогів, і на головах його – сім діядем [Одкр. 12.3].

404. Величезний червоний дракон ...Величезний червоний дракон – марксистський атеїзм, який є з десятьма рогами, тобто з могутністю засобів інформації, щоб вести людство до непокори Десятьом Заповідям Божим, і сіма головами, на кожній з яких корона, знак влади і величі (пор. Одкр. 12. 3). Короновані голови вказують на країни, де атеїзм і комунізм встановили своє ідеологічне панування, політичне і військове. Величезний вплив дракона з очевидністю виявляється в тому, яка величезна територія підпала під необмежене панування комуністичного атеїзму. Його колір – червоний, тому що він використовує війни і кров як знаряддя своїх численних завоювань. Величезний червоний дракон в ці роки успішно завойовував люд-

ство за допомогою помилок відносно теоретичного і практичного атеїзму, який тепер спокусив всі народи землі. Цей успіх полягав в побудові нової цивілізації без Бога, заснованої на матеріалізмі, егоїзмі, геноциді, засусі і холоді, яка в самій собі несе насіння корупції і смерті. Величезний червоний дракон має диявольське завдання відвести все людство від влади Божої, від прославлення Пресвятої Трійці, від повного виконання задуму Отця, Який через Сина створив Його для Своєї слави. Господь одягнув Мене Своїм світлом, і Святий Дух дав Мені Свою Божественну силу, і так як Я є велике знамення в небі, як Дружина, що вдягнулася в сонце, тому що Я маю завдання відвести людство від панування величезного червоного дракона і повернути всіх до досконалого прославляння Пресвятої Трійці... [Святиня Святиня в Тіндарі (Сицилія), 14 травня 1989 р. р.] І побачив я звіра, що виходив з моря, маючи десять рогів і сім голів, і на рогах його десять діядем, і на головах його імена блюзнірські. А звір, що бачив я, був подібний до барса, ноги ж – як у ведмедя, а паща його – як паща лева. І дав йому дракон силу свою і престол свій і владу велику [Одкр. 13.1-2] 405. Звір, подібний пантері …Прийшов час, коли Моє Непорочне Серце повинне бути прославлено Церквою і всім людством, тому що в ці часи відступництва, очищення і великого випробування Моє Непорочне Серце є єдиним притулком і шляхом, що

№1/108/2018

веде до Бога і спасіння світу. Перш за все, Моє Непорочне Серце стає сьогодні знаком Моєї безперечної перемоги у великій боротьбі, яка відбудеться між прихильниками величезного червоного дракона і послідовниками Дружини, що вдягнулася в сонце. В цій жахливій боротьбі вийде з моря, щоб підтримати дракона, звір, подібний пантері (пор. Одкр. 13. 1-2). Якщо червоний дракон – марксизм, то чорний звір – масонство. Дракон є у всій своїй силі; чорний звір, з свого боку, діє в тіні, таємно, у такий спосіб, щоб увійти всюди. Він має лапи ведмедя і пащу лева, тому він з підступністю діє скрізь за допомогою суспільних засобів інформації, тобто через пропаганду. Сім голів його указують на різні масонські ложі, діючі всюди майстерним і небезпечним способом. Чорний звір має десять рогів і на рогах десять корон, які є знаками величі і влади. Масонство володарює і керує у всьому світі за допомогою десяти рогів. Ріг в біблійному світі завжди був знаряддям посилення звуку, таким чином роблячи голос краще чутним, могутнім засобом спілкування. Тому Господь передав народу Свою Волю за допомогою десяти <рогів>, що зробило Його Закон впізнаним: Десять Заповідей. Хто приймає і дотримує їх, йде по життю дорогої Божественної Волі, в радості і світлі. Той, хто виконує Волю Отця, приймає Слово Його Сина, бере участь у Відкупленні, зробленому Ним. Ісус дає душам Божественне життя через благодать, яку Він отримав для нас, приніс Себе в Жертву на Голгофі.

ОСВЯЧЕНІ У ПРАВДІ БОЖІЙ Благодать Відкуплення передається за допомогою семи Таїнств. За допомогою благодаті в душі зароджується насіння надприродного життя, яке є чеснотами. Серед них найбільш важливі три богословські і чотири основні чесноти: віра, надія, любов, мудрість, мужність, справедливість і стриманість.. В Божественному проманість мінні семи дарів Святого Духа ці чесноти проростають, ростуть і розвиваються все сильніше, ведучи душі по світлій дорозі любові і святості. Завдання чорного звіра, а саме масонів, полягає в тому, щоб, б’ючись майстерним способом, перешкоджати душам йти шляхом, вказаним Отцем і Сином і освяченим дарами Святого Духа. Насправді, якщо червоний дракон трудиться, щоб привести все людство до життя без Бога, до заперечення Бога і, отже, розповсюдженню помилок атеїзму, то мета масонства полягає не в запереченні Бога, а в богохульстві. Звір відкриває свою пащу, щоб говорити ганьбу проти Бога, богохуливши Його Ім’я і місце Його перебування, і проти всіх тих, хто живе на небесах. Найбільше богохульство полягає в запереченні поклоніння, належного тільки Богу, щоб віддавати його тварюці і самому сатані (пор. Одкр. 13. 5-8). От чому в ці часи, після брехливих дій масонства, всюди розповсюджуються чорні служби і сатанинські культи. Окрім того, масонство вдається до всіляких способів, щоб протистояти спасінню душ, і цим прагне зробити марним Відкуплення, звершене Христом. Якщо Господь дав Свій Закон у вигляді Десяти Заповідей, масонство поширює всюди, через потужність його десяти рогів, закон, повністю протилежний Божому.

У відповідь на заповідь Господню: Та не буде у тебе інших богів перед Лицем Моїм (Вих. 20, 3) – воно споруджує інших фальшивих ідолів, перед якими багато хто сьогодні падає ниць в поклонінні. На заповідь: Не взивай Імені Господа, Бога твого, марно (Вих. 20, 7) – воно ставить себе в опозицію, принижуючи Бога і Христа багатьма майстерними і диявольськими способами, навіть непристойно принижуючи Його Ім’я до рівня клейма на предметі продажу і виробляючи блюзнірські фільми, що стосуються Його життя і Його Божественної Особи. На заповідь: Пам’ятай день суботній, щоб святкувати його (Вих. 20, 8) – воно перетворило неділю в день відпочинку, спорту, змагань і розваг. На заповідь: ““Почитай Почитай батька твого і матір твою” (Вих. 20, 12) – воно висуває нову модель сім'ї, засновану на співжитті, навіть між гомосексуалістами. На заповідь: “Не убий” (Вих. 20, 13) – воно змогло зробити аборт законним всюди, евтаназію прийнятною, і тим самим пошана, що віддається цінності людського життя, стала зникати. На заповідь: “Не перелюбствуй” (Вих. 20, 14) – воно виправдовує, звеличивши і пропагуючи всі форми нечистоти, аж до виправдання протиприродних актів. На заповідь: “Не вкради” (Вих. 20, 15) – воно робить все, щоб крадіжка, насильство, викрадення і пограбування ще більше розповсюджувалися. На заповідь: “Не вимовляй неправдиво свідчення” (Вих. 20, 16) – воно діє так, щоб закони шахрайства, обману і дворушництва все більше пропагувалися. На заповідь: “Не бажай майна ближнього твого і не бажай

дружини іншого” (Вих. 20, 17) – воно діє так, щоб розбещувати свідомість, змінюючи розум і серця людей. Таким чином душі, що направляються по неправильній і аморальній дорозі непокірності Законам Господнім, занурюються в гріх і не мають нагоди отримати дар благодаті для життя в Бозі. Семи богословським і основним чеснотам, які є плодом життя в благодаті Божій, масонство опирається розповсюдженням семи головних вад, які є плодом життя, як правило, в стані гріха. Вірі воно протиставляє гординю; надії – похітливість; милосердю – пожадливість; розсудливості – гнів; стійкості – недбайливість; справедливості – заздрість; стриманості – обжерливість. Тих, хто стає жертвою семи головних вад, постійно відводять від поклоніння, що належить тільки Богу, щоб віддавати його помилковим божествам – втіленню всіх цих вад. В цьому і полягає найбільше і страшне богохульство. От чому на кожній голові звіра написано блюзнірське ім’я. Кожна масонська ложа має завдання: віддавати поклоніння різним божествам. Перша голова носить блюзнірське ім’я гордині гордині,, яка протиставляє себе чеснотам віри, і віддає поклоніння божеству людського розуму, його зарозумілості в досягненні технічного прогресу. Друга голова носить блюзнірське ім’я похітливості похітливості,, яка протиставляє себе чесноті надії, і віддає поклоніння божеству сексуальності і нечистоти. Третя голова носить блюзнірське ім’я пожадливості пожадливості,, яка протиставляє себе чесноті милосердя, і поширює всюди поклоніння божеству багатства. Четверта голова носить блюзнірське ім’я гніву гніву,, який проти-

№1/108/2018

ОСВЯЧЕНІ У ПРАВДІ БОЖІЙ ставляє себе чесноті розсудливості, і віддає поклоніння божествам розбрату і розділення. П’ята голова носить блюзнірське ім’я недбайливості недбайливості,, яка протиставляє себе чесноті стійкості, і поширює поклоніння ідолам страху, громадської думки і експлуатації. Шоста голова носить блюзнірське ім’я заздрості заздрості,, яка протиставляє себе чесноті справедливості, і віддає поклоніння ідолам насильства і війни. Сьома голова носить блюзнірське ім’я обжерливості обжерливості,, яка протиставляє себе чесноті стриманості, і віддає поклоніння ідолу, що так сильно звеличив гедонізм, матеріалізм і розваги. Завдання масонських лож зводиться сьогодні до того, щоб всюди з великою хитрістю звести людство до зневаги святих Законів Божих, щоб протидіяти Десяти Заповідям і відводити від поклоніння, що належить тільки Богу, до поклоніння помилковим ідолам, які звеличені і обожнювані усе більшим числом людей: це розум, тілесні задоволення, багатство, розбрати, влада, насильство і розваги. Тоді душі скинуться в безодню рабства зла, вади і гріха і, у момент смерті і Божого Суду,– у вир вічного вогню, в пекло. Тепер ви повинні зрозуміти, як в ці часи страшних і підступних атак чорного звіра, масонства, Моє Непорочне Серце стане для вас притулком і надійною дорогою, що веде до Бога. В Моєму Непорочному Серці вимальовується тактика, що використовується вашою Небесною Матір’ю, щоб боротися і завдати поразки майстерній змові, зробленій чорним звіром. Тому Я навчаю всіх Моїх дітей дотримувати Десять Заповідей Божих: жити точно за Євангелієм, часто користуватися Таїнствами,

особливо Покаяння і Євхаристії, як необхідною допомогою, щоб залишатися в благодаті Божій, жити в чесноті, йти завжди стежкою добра, любові, чистоти і святості. Так, Я буду користатися вашою допомогою, Мої малі діти, посвячені Мені, щоб розкрити всі майстерні пастки, які чорний звір розставляє для вас, і зробити врешті-решт марними могутні атаки, що робляться масонством проти Христа і Його Церкви. І, нарешті, в безповоротній його поразці відкриється у всій своїй пишності тріумф Мого Непорочного Серця в світі”. [[Мілан, Мілан, 3 червня 1989 р. р.]. ]. І бачив я іншого звіра, що виходив із землі, і мав два роги, немов агнець, а говорив, як дракон [Одкр. 13.11] 406. Звір, подібний до ягняти “Улюблені сини, сьогодні ви згадуєте Моє друге об’явлення, що відбулося в бідній Кова да Ірія у Фатімі 13 червня 1917 року. Вже тоді Я передбачила вам, що ви переживатимете ці часи. Я сповістила вас про велику боротьбу між Мною, Дружиною, що вдягнулася в сонце, і величезним червоним драконом, який повів людство до життя без Бога. Я також передбачила майстерну і підступну роботу, виконувану масонством, щоб віддалити вас від дотримання Закону Божого і зробити жертвами гріхів і спокус. Перш за все, як Матір, Я хотіла попередити вас про страшні небезпеки, які сьогодні загрожують Церкві через численні диявольські атаки, скоювані проти неї, щоб її поруйнувати. Щоб досягти цього, на допомогу чорному звіру, що з’явився з моря, виходить із землі звір, що має два роги, подібних тим, що є у ягняти (пор. Одкр.13.11-18).

№1/108/2018

Ягня в Священному Писанні завжди було символом жертви. В ніч виходу євреїв з Єгипту приносилося в жертву ягня і його кров’ю окроплювалися двері будинків євреїв, щоб уникнути покарання, яке спіткало всіх єгиптян. Єврейська Пасха щорічно нагадує про це тим, що приносять в жертву ягня, якого заколюють і споживають. На Голгофі Ісус Христос приносить в жертву Себе для спокутування людства; Він Сам стає нашою Пасхою і істинним Агнцем Божим, Який бере на Себе всі гріхи світу. Звір несе на своїй голові два роги, схожі на ті, що є у ягняти. З символом Жертвопринесення тут тісно зв’язане священство: два роги. Найстарший священик Старого Завіту носив шолом з двома виступами. Єпископи Церкви носять митру з двома виступами, щоб вказати на повноту свого священства. Чорний звір, подібний пантері, означає масонство; дворогий звір, подібний ягняті, означає масонство, що проникло всередину Церкви, так би мовити, церковне масонство, яке особливо розповсюдилося серед членів церковної ієрархії. Це проникнення масонства всередину Церкви було вже передбачено Мною у Фатімі, коли Я оголосила вам, що сатана вторгнеться навіть у вище керівництво Церкви. Якщо завдання масонства полягає в тому, щоб направляти душі до погибелі, ведучи їх до поклоніння помилковим божествам, то завдання церковного масонства, з другого боку, полягає в тому, щоб знищити Христа і Його Церкву, звівши нового ідола, а саме лжехриста і лжецеркву. Ісус Христос – Син Бога живого; Він – Слово втілене; Він – істинний Бог і істинна Людина, тому що сполучає в Своїй Особі Боже-

ОСВЯЧЕНІ У ПРАВДІ БОЖІЙ ственну і людську природу. Ісус в Євангелії дав Своє якнайповніше визначення, сказавши, що Він – є Правда, Життя і Дорога. Ісус – є Правда, тому що Він відкриває нам Отця, говорить Своє рішуче Слово і несе всім досконале виконання Божественного Одкровення. Ісус – є Життя, тому що Він дає нам Божественне життя з благодаттю, заслуженою Ним через спокутування, і встановлює Таїнства як дієвий засіб, що приводить до благодаті. Ісус – є Дорога, що веде до Отця через Євангеліє, яке Він дав нам як путівник, щоб досягти спасіння. Ісус – є Правда, тому що Він – живе Слово – джерело і доказ всього Божественного Одкровення. Так церковне масонство працює, затемняючи Його Божественне Слово за допомогою природних і раціональних пояснень, і, намагаючись зробити Слово більш зрозумілим і прийнятним, звільняє його від всякого надприродного змісту. Так розповсюджуються помилки в Католицькій Церкві. У зв’язку з розповсюдженням цих помилок сьогодні багато хто віддаляється від істинної віри, виконуючи пророцтво, яке було дане вам Мною у Фатімі: “Прийдуть часи, коли багато хто втратить істинну віру. Без віри – відступництво. Церковне масонство діє майстерним і диявольським способом, ведучи всіх до відступництва”. Ісус – є Життя, тому що Він дає благодать. Мета церковного масонства полягає в тому, щоб виправдати гріх, відрекомендувавши його не як зло, але як добро і цінність. Так масони радять розглядати гріх як спосіб задоволення потреб своєї натури, тим самим руйнуючи основу, на якій може зароджуватися покаяння, і

говорять, що немає необхідності сповідатися. Згубним плодом цієї огидної біди, яка розповсюдилася по всій Церкві, є відсутність всюди індивідуальної сповіді. Душі ведуть до життя в гріху, заперечуючи дар життя, який Ісус запропонував нам. Ісус – є Дорога, що веде до Отця через Євангеліє. Церковне масонство віддає перевагу тим формам зкзегези, які дають раціональне тлумачення Євангелія, завдяки застосуванню різних літературних жанрів у такий спосіб, що воно стає розірваним у всіх своїх частинах. Врешті-решт, масонство приходить до заперечення історичної реальності чудес і воскресіння, ставлячи під сумнів Божественність Ісуса і Його місію Спасіння. Після знищення історичного Христа дворогий звір, подібний до ягняти, робить все для того, щоб зруйнувати Містичного Христа, Яким є Церква. Церква, встановлена Христом, – одна, єдина: Єдина, Свята, Католицька, Апостольська, заснована святим Петром. Як є Ісус, так є і заснована Ним Церква, яка приймає форми Його Містичного Тіла, стаючи Правдою, Життям і Дорогою. Церква – є Правда, тому що Ісус довірив їй єдине завдання: зберегти в її цілісності все багатство віри. Він ввірив її ієрархам Церкви, тобто Папі і Єпископам, з’єднаних з Ним. Церковне масонство намагається зруйнувати цю реальність через помилковий екуменізм, який веде до ухвалення всіх християнських Церков, затверджуючи, що кожна з них володіє деякою частиною істини. Воно має задум заснувати універсальну екуменічну Церкву, сформовану об’єднанням всіх християнських конфесій, серед яких Католицька Церква. Церква – є Життя, тому що вона дає благодать, вона єдина

володіє дієвими засобами благодаті, якими є Сім Таїнств. Церква – є Життя, тому що тільки вона дає силу, щоб звершувати Євхаристію за допомогою ієрархічного і пастирського священництва. В Євхаристії Ісус Христос справді присутній Своїм прославленим Тілом і Своєю Божественністю. Так церковне масонство багатьма майстерними способами намагається атакувати шанування Таїнства Євхаристії. Воно надає значення тільки аспекту ухвалення їжі, зменшуючи його жертовну цінність, намагається заперечувати реальну і особову присутність Христа в Євхаристії. Таким чином по черзі вилучаються всі зовнішні знаки, які вказують на істинну присутність Ісуса в Євхаристії, такі як колінопреклоніння, години публічного поклоніння (Адорація), дарохранительниці зі свічками та квітами. Церква – є Дорога, що веде до Отця, через Сина в Святому Дусі, в досконалому єднанні. Як Отець і Син є одне ціле, так само і ви повинні бути єдині між собою. Ісус бажав, щоб Його Церква стала знаменням і знаряддям для єднання всього людства. Церкві вдається бути єдиною, тому що вона була заснована на наріжному камені єднання: Петра і Папи, який успадковує харизму Петра. Церковне масонство намагається зруйнувати підстави єдності Церкви за допомогою витончених і підступних атак на Папу. Вони ведуть проти Папи інтриги розбратів і суперництва; масонство підтримує і заохочує тих, хто не підкоряється Йому; воно поширює критику єпископів і богословів і сварки між ними. Таким чином руйнуються підстави єдності, і тоді Церква стає тією, що все більш роздирається і розділяється. Улюблені сини, Я закликаю вас посвятити себе Моєму Непорочному Серцю і увійти до Мого

№1/108/2018

ОСВЯЧЕНІ У ПРАВДІ БОЖІЙ Материнського притулку, щоб Я могла охороняти і захищати вас від цих жахливих підступів. Таким чином Актом посвячення в Мій Рух Я спонукаю вас відмовитися від всякого прагнення до кар’єри. Тоді ви зумієте уникнути серйозних і самих небезпечних пасток, що використовуються масонством, щоб заманити в свої таємні секти так багато Моїх улюблених синів. Я поведу вас до великої любові заради Ісуса-Правди, зробивши вас мужніми свідками віри; до Ісуса-Життя, направивши вас до великої святості; до Ісуса-Дороги, попросивши вас бути тільки живим Євангелієм, буквально живучи ним і свідчивши його. Потім Я поведу вас до все більшої любові до Церкви. Я навчу вас любити ЦерквуПравду,, зробивши вас могутніми Правду оборонцями всіх істин Католицької віри, подібно тому, як ви протидієте з силою і мужністю всім помилкам. Я зроблю вас служителями Церкви-Життя, допомагаючи вам бути вірними і праведними священиками. Будьте завжди доступні для душ, що потребують вас, віддавайтеся з благородним самозреченням пастирському служінню в Таїнстві Примирення, і будьте полум’ям любові і завзяття, що горить, заради Ісуса, присутнього в Євхаристії. У ваших Церквах ви зможете знов проводити години публічного поклоніння і спокутування перед Святими Тайнами. Я перетворю вас в свідків Церкви-Дороги, і Я зроблю вас знаряддями її єдності. Перш за все, Я дала вам як другий дар Мого Руху особливе єднання з Папою. Завдяки вашій любові і вірності, Божественний задум досконалої єдності Церкви знов засяє у всій своїй пишності. Так темним силам, які церковне масонство сьогодні використо-

вує, щоб знищити Христа і Його Церкву, Я протиставлю могутню пишність Мого війська священиків і вірних, щоб Христос міг бути люблячим, почутим щоб всі слідували за Ним, щоб Його Церква могла бути все більш улюбленою, захищеною і священною. В цьому відобразиться, перш за все, перемога Дружини, що вдягнулася в сонце, і Моє Непорочне Серце досягне Свого сяючого царювання” [[Донго Донго (Комо), 13 червня 1989 р. р.]. ]. Джерело: Священикам, улюбленим синам Діви Марії. о. Стефано Гоббі, укр. переклад, Ужгород 2008 Довідка: Священик Стефано Гоббі 8 травня 1972 р. взяв участь у паломництві до Фатіми і в каплиці молився за деяких священиків, які не тільки зрадили своєму покликанню, але намагаються об’єднатись в спільноту, яка протидіятиме авторитету Церкви. Якась внутрішня сила спонукала його довіритися любові Пречистої Діви Марії. В свою чергу, Мати Божа використає його як смиренне та вбоге знаряддя, і збере всіх священиків, які приймуть Її заклик, та посвятять себе Її Непорочному Серцю, щоб непохитно поєдналися зі Святійшим Отцем та з Церквою, котра поєднана з ним, щоб приводили вірних до безпечного притулку Її Материнського Серця. Таким чином був би створений міцний ланцюг, поширений у всьому світі і зібраний не людською пропагандою, але надприродною силою, котра лине з мовчання, молитви, страждання та з постійної вірності власним обов’язкам. Стефано Гоббі прагнув в глибині душі від Діви Марії малий знак, котрий би засвідчив Її волю. Вона дала цей знак в кінці того ж місяця, у Назареті, у храмі Благовіщення.

№1/108/2018

Марійський рух священиків виник з цього внутрішнього натхнення, яке дон Стефано отримав під час молитви у Фатімі. Але що тепер робити конкретно? У жовтні того ж року спробував несміливо започаткувати дружні зустрічі трьох священиків в молитві у парафії Gera Lario (Como). Статтю про цей рух опублікувало декілька католицьких газет та журналів. У березні 1973 року було зареєстровано близько 40 священиків. У вересні цього ж року відбулася перша спільна зустріч в Сан Вітторіно біля Риму. У ній взяли участь 25 священиків, кількість зареєстрованих в русі на той час складала 80 осіб. З 1974 року почали проводитись ценакули (вечори) молитви братньої любові між священиками та світськими. Поступово це поширювалося у Європі та у всіх кінцях світу. До кінця 1999 року дон Стефано Гоббі декілька разів відвідав всі п’ять континентів, щоб провадити регіональні вечори молитви. Здійснив 1027 польотів та багато подорожей поїздом, машиною та провів 2652 ценакули, з яких 1253 були в Європі, 1006 – в Америці, 105 – в Африці, 146 – в Азії та 146 – в Океанії. Згідно отриманих заявок між членами є на сьогодні (2007р.) близько 400 єпископів і більше 100 000 священиків як єпархіальних, так і монахів. Протягом 1973-1997 р. о. Стефано Гоббі отримує послання від Діви Марії, які записує і які виходять у вигляді книги різними мовами. 2011 р. о. Стефано Гоббі відійшов у Вічність. о. Стефано Гоббі

ДУХОВНА БОРОТЬБА СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

ТРАГЕДІЯ СУЧАСНОГО ХРИСТИЯНСТВА

Айвазовський І. К. (1817 – 1900). Всесвітній потоп. 1864

“.....тільки ж Син Чоловічий, – коли прийде, чи знайде на землі віру?” (Лк. 18. 8). Дивлячись уважно на це, що відбувається сьогодні у світі, а також у Церкві, то можемо збагнути, що ці слова зі Св. Євангелії щораз більше і більше стають актуальними. Звичайно, якщо зробити якусь порівняльну характеристику про відношення людей до Бога, Церкви, віри й молитви в нас в Україні і на Заході, мається на увазі Канада, Америка і Західна Європа – то все ж таки різниця є досить відчутлива. В нас, в Україні, церкви ще будуються і є наповнені людьми, а на Заході храми вже давно продаються і є щораз більше порожні і занедбані. В Україні люди ще дотримуються певних християнських правил чи засад у відношенні до Св. Тайн, а на Заході це вже якось відійшло і, не відомо куди відійшло... Якщо тут люди без спеціальних комплексів і закидів сумління можуть роками ходити

до Причастя без Сповіді, то в Україні люди ще на таке собі не позволяють. Якщо одностатеві шлюби, наркоманія, аборти, атеїзм і матеріалізм – це вже досить серйозні хвороби суспільства тут, то в нас це ще на якомусь початковому рівні. Хоча українців турбують інші хвороби: алкоголізм, наркоманія, корупція, зависть, обман, прокльони і т. д. Але ми добре знаємо, що якщо хворобу не лікувати, то вона має властивість поширюватись і заражати інших, тим більше якщо йдеться про моральні, духовні й душевні хвороби.... Адже інформаційний простір є відкритий – інтернет, телебачення та й інші ЗМІ. Зрештою кордони між країнами на сьогодні також відкриті. Як хтось жартома колись говорив: “Кільканадцять років назад за одностатеві шлюби можна було отримати статтю, тепер це вже дозволене, а за кілька років вже може стати примусовим...”.

№1/108/2018

ДУХОВНА БОРОТЬБА СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ Тобто, ми, християни, реально зіткнулися з серйозними моральними і духовними проблемами. В такій ситуації правдивий християнин не має права бути байдужим або пасивним. Катехизм християнської віри нам підказує: “Мовчати на гріх – це також гріх...”. Тоді десь мимоволі в нас може виникнути запитання: “А яка ж роль Церкви, єпископів, священиків в такому своєрідному моральному занепаді?” Виглядає, що служителі Церкви, особливо тут, на Заході, зайняли досить байдужу й “мовчазну” позицію. А для чого втрачати спокійне, вигідне й “сите” життя, наголошуючи на певні моральні проблеми суспільства? Краще переступати через себе, заспокоювати в якийсь спосіб голос сумління й бути сліпим на певні речі, аби тільки не мати проблем з людьми. До цього всього вони ще умудряються з “пластиковою усмішкою” на устах говорити: “В нас все ок!” Пригадується, як кілька років назад один наш священик мав приватну розмову з Блаженнійшим Любомиром Гузаром. Під час розмови Владика зі смутком на очах сказав: “Я не бачу перспективи нашої Церкви. Наші отці мало моляться, дуже мало читають, тільки думають про матеріальний добробут...”. Сучасний світ гігантськими кроками йде вперед і вперед. Господь Бог пробує різними способами цей швидкісний хід призупинити, підказати й напоумити. Для цього “Вишні Сили” використовують різні природні катаклізми, буревії, пожежі, цунамі й землетруси, в яких гинуть сотні й тисячі людей. Але, на жаль, сучасна людина не хоче зрозуміти своїх помилок, хоча це є досить болючі підказки... Виглядає, що світ стоїть на порозі ще більш болючої підказки – Третьої світової війни. Як колись говорив один науковець: “Я не знаю до кінця, як буде виглядати Третя Світова Війна, але думаю, що в Четвертій світовій війні люди будуть воювати палицями і камінням....”. Це нам говорить про те, що Третя Світова Війна буде глобальним самовинищенням суспільства... Однозначна думка багатьох святих: “Війна дається людям яко очищення за гріхи…”. Говорячи про війну, хотілось би звернути увагу на певні важливі аспекти цього “періоду очищення” для людини і суспільства загалом. Ми повинні знати, що війни можуть мати справедливий харак-

№1/108/2018

тер і не зовсім справедливий, тобто загарбницький. Перемагає в війні народ, який є більш морально і духовно стійкіший. Народ, який дотримується Заповідей Божих і звертається в своїх молитвах до Бога, Матері Божої і Святих заступників. Пригадаймо собі ще зі Старого Завіту як часто перемога ізраїльського народу над різними поганськими племенами залежала тільки від віри і молитви, а не від сили і чисельності війська. Війна є досить серйозним випробуванням. Як говорять слова однієї пісні: “Війна – сестра печалі...”. Пригадуються також слова одного священика: “Краще померти, захищаючи рідну Батьківщину, чим від алкоголю або наркотиків…”. “Це є досить високий подвиг, коли хтось свідомо віддає своє життя за своїх рідних, близьких і друзів... І це має також свою ціну в “очах Божих”. Правдивий християнин, дивлячись на все це “своєрідне замішання”, не має морального права впасти в якусь депресію або опустити руки. В цьому випадку потрібно ще більше мобілізувати свої духовні і душевні сили. Потрібно ще більше знаходити час на молитву, духовне читання, піст і покаяння. Адже просто так з нами нічого не стається і над всіма цими “невеселими подіями” є невидима десниця Божа. Якщо Господь це допускає – значить це є необхідне для нас особисто і для цілого світу. Про наші часи вже давно говорили різні святі, старці й пророки. Одні говорять, що ми ввійшли в період Книги Одкровення Св. Івана Богослова, інші кажуть, що почалось останнє переслідування християн, а ще інші вважають, що прийшли останні часи людського буття. Які б це часи не були і як би ми їх не називали – це вже є другорядним. Найважливіше є те, що ми повинні цей важкий період правильно перейти – не втративши віру в Бога і спасти свою безсмертну душу. Амінь. о. Роман Гето

ІСТОРІЯ ТА ЧАС

ПУТІВНИК ПО УКРАЇНІ XVI СТОЛІТТЯ

Олег Гуриш. Нижній замок Львова у XIV ст.

Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну. Ці слова написав Володимир Сосюра у 1951 році. За цю поезію його звинуватили в націоналізмі і припинили друкувати. А за чотириста років перед тим, у 1550 році в польському місті Каліш в міщанській родині народився Себастіян Кленович, котрому судилося стати митцем і автором поеми, досить близькою за змістом до безсмертного твору Сосюри – поеми під назвою “Роксоланія”. В молодості він оселився у Львові, потім викладав в академії в Замості, потім переселився до Любліна, де і закінчив свої дні. Під час повстання польського шляхтича Миколая Зебжидовського повстанці взяли Люблін, позбавили Кленовича усіх прав і знищили його будинок. Від голодної смерті його врятували Отці Єзуїти, в яких він жив до самої смерті у 1608

році. У Львівській галереї мистецтв є картина про його смерть: поет лежить в ліжку, обкладений книжками, а поруч сидить священик. Найвідоміший твір Себастіяна Кленовича – латинська поема “Роксоланія” “Роксоланія”,, де автор красномовно, в кращих традиціях античної поезії, оспівує красу природи і міст Русі – тобто, України. Так вже сталось – називаючи себе русинами, а землю свою Руссю, ми аж ніяк не мали на увазі якийсь зв’язок з північними сусідами, котрих іменували не інакше як московітами або, на латинський манір, мосхами. Поема в нього вийшла на славу. Кленович не шкодує епітетів, щоб показати, яка в нас родюча природа, які горді міста і які гідні люди. При цьому в українських лісах він селить грецьких німф та богів: Музи, співайте про русів, про випаси їх благодатні Й села, що щастя знайшли в цій життєдайній землі. Ниви, багаті дарами Церери, оспівуйте нині Й землю, що наших іще не обманула надій.

№1/108/2018

ІСТОРІЯ ТА ЧАС

Худ. Роман Петрик. Ментальність, 2007

Замки, храми високі, і вежі, що вперлися в небо, Й світлі розкішні доми тут возвеличимо ми. Глянь на вершинного Лева: гора височить в піднебессі, Й там, на вершині оцій, замок піднявся увись. Тут Аполлон-покровитель проміння ясне посилає, Також проводить він сам бажані зміни років. Зими та холод не завжди терзають безжалісно русів, Лютий північний мороз – гість непостійний у них. Зникне лиш сніг – аквілони тікають і еври приходять, Блага тоді золоті руська приносить земля. Навіть далека Німеччина наш урожай споживає, Всюди його океан возить по хвилях своїх. Скрізь на зелених лугах випасають худобу веселу, М’ясо із наших волів в землях далеких їдять. Як любитель природи, Кленович починає з опису українських лісів – і окремо вказує, що росте тут і його дерево, клен. Такий собі натяк на українство поета! Скажемо спершу: ліси неосяжні займає Русь славна, Ген до литовських угідь землі доходять її, Тягнуться пущі густі до московських суворих просторів, Краю немає й кінця руським безмежним лісам. Різні породи дерев у розкішних лісах процвітають, Всякі в них знайдеш плоди й для будівництва усе: Тут і гіллясті дуби, і багаті живицею сосни,

№1/108/2018

Явір, модрина струнка, всюди ростуть ясени, Тиси зелені, осики і вільхи в місцях болотистих, Верби плакучі, гнучкі й родичка їхня – лоза. Часто зустрінеш і клена, – легкі топорища із нього, – (Дерево це і мені прізвище миле дало). Заселивши Україну наядами і дріадами, Себастіян Кленович переходить до руських міст. Головним українським містом він вважає Львів. Кленович славить і місто, і високий замок, і Розточанські гори, і усі християнські нації, що живуть у Львові. Не забуває він і про годинник на ратуші. Передусім із міст руських здобув собі славу велику Львів, скрізь відомий, святий, руського роду краса, Місто спокою мого, я тобі присвятив свою працю! Давньої віри красо, здрастуй, вітаю тебе! Храми прекрасні, відомі у світі, й обитель святая, Замок і мури, вали й вежі – це сила твоя. Гори високі твої сягають до хмар темно-синіх, Також будівель дахи аж до небес піднялись. Трійцю Святу отут вельми шанують у храмі прекраснім, В храмах священних твоїх – царські багатства та блиск. В місті осіли вірмени, свої залишивши оселі, Люди кмітливі вони, талановитий народ. Речі церковні сюди привезли та своїх ієреїв,

ІСТОРІЯ ТА ЧАС Церкву, як звичай велить, побудували собі. Також і руси живуть тут, населення грецької віри, І за обрядом своїм храми будують святі. Веж височенних шпилі гостроверхі зірок досягають, їхні ж основи в землі бачать пекельну ріку. Там тихоплинні години рахує годинник на вежі, В стуках постійних його зміни у часі звучать. Важіль годинника крутить усі коліщата зубчасті Й точно вимірює він час, що тікає кудись. Вуха ласкає годинник своїм передзвоном подвійним, Всяк раз нагадує нам: часу частинка пройшла, Наче говорить, що втрачений час повернути не можна, Й завжди повчає, що він – річ дорога для усіх. Якщо Львів був найбільшим і найвеличнішим за часів Кленовича, то древній Київ хоча і перетворився на невелике містечко на кордоні, але не забув про свою колишню славу – славу столиці Русі: Києве славний, могутня столице князів древньоруських, Безліч ти бачиш іще пам’яток старовини: Скрізь на левадах тут видно каміння зруйнованих мурів, Залишки давніх руїн травами вже поросли. Ти на плечах своїх, Києве, видержав орди татарські, Відсіч не раз ти давав скиту, що луком гордивсь. Часто ще й зараз на мури твої вороги нападають,

Нині гасають кругом орди на нивах твоїх. Ниви і сіє, і жне селянин, не лишаючи зброї, Завжди йому сагайдак з стрілами муляє бік. Знайте всі люди, що Київ на Чорній Русі важить стільки, Скільки для всіх християн Рим стародавній колись. Є на Русі в нас чимало чудес, є й у Києві славнім, Ними гордиться й усім радо покаже він їх. Глибоко там під землею побачиш великі печери, Знайдеш гробниці старі, в них древньоруських князів, Теж Лібітіна останки героїв у них зберігає Там, попід шаром найнижчим цих величезних печер. Жодна вже гниль, нам здається, не може їх тіл розложити, Довгі століття вони в трунах під склом вже лежать. Подив великий у всіх викликають підземні печери, Руки якого митця тут їх зробити могли? Щодо Лаврських печер в Кленовича є декілька “ляпів”, і одразу видно, що в Києві він не був, але дуже любив. Розповівши детально про Київ і Львів, Кленович йде по менших українських містах: Кам’янець, Дрогобич, Луцьк. Про Кам’янець іще скажем. Хто ж оспівати спроможний Славу, сусідо, твою й мури, цю скелю міцну? Хто б поминув тебе, Луцьку, що гідний камен геліконських,

Худ. Роман Петрик. Підгорецький замок 1635-1640 pp., вид з пн. сходу (Львівська обл., Бродівський р-н, с. Підгірці, 2006)

№1/108/2018

ІСТОРІЯ ТА ЧАС В місті обличчя святе бачиш владики свого. Хто замовчав би про Бузьк, що його дві ріки омивають, Буг наш прекрасний його, води розливши, обняв. Тут ще згадаємо Белз, що в страшних болотах потопає, Там воєвода сидить, славний на округ увесь. Є на Русі багатющі джерела кухонної солі, Солі чимало із них тут добувають собі. Славиться в русів копальнями солі містечко Дрогобич, Звідси розвозиться сіль всюди по руській землі. З великим захопленням Кленович розповідає і про традиції і звичаї українців – перш за все, про візантійський обряд, котрий ми перейняли від батьків. Кленович констатує той факт, що Католицька Церква була б аж ніяк не проти навернути українців до себе, але це в них не дуже виходить. В цій ситуації він, сам католик, співчуває православним. Скрізь на Русі зберігають закони та звичаї предків, Руси і далі ідуть шляхом дідів і батьків, Звичаї ті, що зі Сходу взяли, зберігають ретельно І бездоганно, скажу, віру свою бережуть. Подиву гідні ті довгі пости, що побачиш у русів, Завжди тверезі вони напередодні всіх свят. Худ. Роман Петрик. Церква Різдва Пресвятої Богородиці 1719 року (Івано-Франківська обл., Верховинський р-н, с. Криворівня, 2003)

Завершується поема такими словами: Тим я завершую вже свою пісню про звичаї русів, Тут і кінець я зроблю, друже читачу, прощай! Шкода, що “Роксоланію” не вивчають в школах – вона того варта. Та й приклад Кленовича може стати нам в пригоді. Розуміючи усі конфлікти і негаразди, котрі були в тодішній Роксоланії, він в своїй поемі не робив наголос на свари і чвари, а просто любив Україну – від Сяну до Дону, католицьку і православну, степову, лісову і гірську. І ця любов до України світиться в кожній строфі цієї чудової поеми. Віктор Заславський

Худ. Роман Петрик. Кінець... чи початок ?! (Фрагмент, 2007)

№1/108/2018

СЦЕНИ СТАРОГО ЗАВІТУ

Джеймс Тіссо (1836 – 1902). Плач Ісуса

Джеймс Тіссо (1836 – 1902). Ісуса ведуть від Каяфи до Пилата

Джеймс Тіссо (1836 – 1902). Перше відречення Святого Петра

№1/108/2018

Джеймс Тіссо (1836 – 1902). Пилат вмиває руки

Джеймс Тіссо (1836 – 1902). Він послав їх по двоє

№1/108/2018

Бартоломе Естебан Мурільйо (1618 – 1682). Благовіщення

Невідомий художник. Благовіщення

Бартоломе Естебан Мурільйо (1618 – 1682). Благовіщення

Невідомий художник. Благовіщення

СЦЕНИ СТАРОГО ЗАВІТУ

Джеймс Тіссо (1836 – 1902). Плач Ісуса

Джеймс Тіссо (1836 – 1902). Ісуса ведуть від Каяфи до Пилата

Джеймс Тіссо (1836 – 1902). Перше відречення Святого Петра

№1/108/2018

Джеймс Тіссо (1836 – 1902). Пилат вмиває руки

Джеймс Тіссо (1836 – 1902). Він послав їх по двоє

№1/108/2018

ГОЛОС МАРІЇ

ПРИНОШУ ВАМ МОГО СИНА

ОСОБИСТА ЗУСТРІЧ “Дорогі діти! У цьому благодатному часі закликаю вас до молитви. Моліться й шукайте миру, дітоньки. Він, Який прийшов сюди на землю, щоб дати вам Свій мир, без різниці хто ви і що ви, Він, Мій Син, ваш брат, через Мене закликає вас до навернення, бо без Бога не маєте майбутнього, ні життя вічного. Тому віруйте, і моліться, і живіть у благодаті та очікуванні вашої особистої зустрічі з Ним. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик” (25 листопада 2017 року). Шукайте миру. Первородний гріх перервав чудову пісню миру, яку співала людина у

раю – друг Божий. Побита сатаною і його спокусою людина розпочала пісню неспокою та страху. Паралізована страхом, вона сховалася від Бога Отця і замовкла, щоб за мить почати співати вже іншу пісню життя, пісню егоїзму, концентрації на собі, відбілювання своєї провини, і перекладання провини на дружину Єву. Після вигнання з раю вона йде через віки шарпана неспокоєм мимолітнього щастя, незрозуміння іншими, проминання, хворіб і смерті. У людській пісні життя наростають скреготи, фальшиві тони, вибухи. Коли від Бога все далі, тоді також і в серці, сім’ї та народах все більше темряви, неспокою, поганого настрою, загу-

бленості, жалю та плачу, хибних рішень, розчарування, розпачі, цинізму та жорстокості. Шукайте миру. миру. Сестра Ельвіра духовно пов’язана з Меджуґор’є і присвятила своє життя наркозалежним, котрі співають найболючішу і найбільш пронизливу пісню життя – пісню неспокою, страждання і розпачу. Беручи на свої плечі і приймаючи в своє серце життя тих молодих людей, вона дуже чітко побачила причину їхньої трагічної долі. Дивлячись на сучасний світ, вона говорить: “Приклади, які наша молодь має перед собою, тобто нас, це приклади непрозорі та фальшиві, які не мають майбутнього. Ми кривдимо їх. Це дякуючи нам, вони повіри-

№1/108/2018

ГОЛОС МАРІЇ ли, що лише робота, заробітки, кар’єра, добробут, гроші та розваги є щастям того світу, але ті, котрі все це мають і надалі є злими, ненаситними, сумними, мертвими. Саме через нас молодь вірить, що це мета і ціль нашого життя” (с. Ельвіра “Іскорки світла” ст. 73). Тому ми мусимо навернутися. Тому Цариця Миру у сьогоднішньому посланні говорить про Ісуса Христа, Який прийшов сюди на землю, щоб дати вам Свій мир, без різниці хто ви і що ви, Він, мій Син, ваш брат, через Мене закликає вас до навернення, бо без Бога не маєте майбутнього, ні життя вічного. Ті слова про життєдайне навернення здійснюються в житті тих молодих людей у Вечірниках с. Ельвіри. “Це наркоман сьогодні говорить нам, що все суспільство отруєне, а коли виявляється, що ваша дитина вживає наркотики, погляньте собі в очі, бо у вашому житті явилося чудо

Хреста, болю та смерті – до життя. Дозвольмо Ісусові з Назарету, щоб Він увійшов у той Хрест, в той біль, що нас роздирає і перемінив його у воскресіння для нашої дитини та сім’ї”. Сестра, котра досвідчує чудеса духовного воскресіння із запалом звертається: “Молоде, не задовольняйся тим, що ми вам запропонували як сенс життя. (...) Обійміть Бога, котрий нас шукає і потребує. (...) Бог – це не сентименталізм, спіритуалізм, екстаз; любов Бога конкретна, не ізольована, вона проявляється і є живою, перемінює життя і людську історію”. Сестра сповнена надії додає: “Молодь, однак, має відвагу, щоб бажати жити іншим життям, бажає мати чисте серце і розум готовий прийняти Божу Любов, без якої всі, меншою чи більшою мірою, є наркоманами. Ті молоді люди, котрі прийняли Ісуса, стали справжніми творцями життя, радості, бо їхнє життя має смак вічності”.

№1/108/2018

Щоб знайти мир, мир, Мати Божа говорить нам: “Тому віруйте, і моліться, і живіть у благодаті та очікуванні вашої особистої зустрічі з Ним Ним.. Я дивлюся в інші послання: “Дайте Господу Богу перше місце на роботі і у щоденному житті; повністю станьте на сторону Бога; моліться і щодня перемінюйте своє життя”. Якщо ми віримо і молимося, то живемо у благодаті. Тоді ми є прикладом для інших. Цариця Миру у своїй школі веде нас до того, щоб ми були молитвою, миром, світлом, благословенням, радістю; і в такий спосіб були живими свідками. Я пригадую молоду маму, котра сама виховували дитину, котра висловила біль і жаль, кажучи: “Я не мала прикладу, не знала, що можна жити по-іншому, не знала Бога і молитви”. Живімо в благодаті, благодаті, в особистій зустрічі з Ісусом, і так ми допоможемо іншим заспівати Божу пісню навернення та миру.

ГОЛОС МАРІЇ В той час благодаті закликаю вас до молитви. Почуймо той заклик, бо – як чуємо в іншому посланні – “Ісус є Царем Миру і лише Він може дарувати вам мир, якого ви шукаєте. Я з вами, і в особливий спосіб віддаю вас Ісусові тепер, в ті нові часи, коли повністю треба Його прийняти і стати на Його сторону. Той час є часом благодаті. В тому нам особливо допоможе Вервиця. Молитва чинить чуда. Тоді коли ви втомлені, хворі і не бачите сенсу життя, візьміть вервицю і моліться, поки молитва не стане для вас радісною зустріччю з вашим Спасителем”.. Не забудьмо теж Спасителем” про велику роль дітей в Божому плані Спасіння людини. Як в Ґєтрзвальді, так і у Фатімі та Меджуґор’ї Мати Божа просить дітей молитися на вервиці. Молімося в сім’ях на вервиці разом з дітьми. Не жаліймо часу і серця і даймо відповідь, бо Цариця Миру нам дякує.

ПРИНОШУ ВАМ МОГО СИНА “Дорогі діти! Сьогодні вам приношу Мого Сина Ісуса, щоб дав вам Свій мир та благословення. Закликаю всіх вас, дітоньки, живіть та свідчіть про благодаті й дари, які ви прийняли. Не бійтеся! Моліться, щоб Святий Дух дав вам сили бути радісними свідками та людьми миру й надії. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик” (25 грудня 2017 року). Сьогодні вам приношу Мого Сина Ісуса Ісуса.. Царице Миру, Ти промовляєш до кожного з нас, до людей всього світу там, де війни і мир, де достаток і злидні, де безпека і страх, де красиві будинки і бездомні люди, де перебувають вдома і в подорожі. Ти приносиш Ісуса в наше щоденне життя у сім’ї та роботі. Приносиш Ісуса і даєш Його нам через Тайну Воплочення та Різдва. Бажаєш, щоб ми відкрили Йому

двері, щоб ми прийняли Його в нашу печеру, в наш хлів, в наші серця, до нашого Вифлеєму. Щоб дав вам Свій мир та благословення.. Ісус прийшов благословення через Тайну Воплочення і Різдва, через Хрест та Воскресіння, щоб нас спасти, перемогти неспокій гріха, перемогти неспокій смерті та неспокій сатани. Дитя Ісус з Вифлеєму, Агнець Божий з Хреста і Воскреслий Господь дає нам мир. “Мир вам” (Йо. 20,19). “Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас. Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний Серцем, тож знайдете полегшу душам вашим” (Мт. 11, 28-29). Ідімо по мир у Таїнстві Примирення, щоб там його отримати. “І коли ангели знялись від них на Небо, пастухи один до одного заговорили: “Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об’явив нам” (Лк. 2,15). А пастухи повернули-

№1/108/2018

ГОЛОС МАРІЇ ся, прославляючи й хвалячи Бога за все, що чули й бачили, так, як їм було сказано (Лк. 2,20). Ми теж заохочуймо один одного, щоб іти до Ісуса присутнього в Святих Тайнах, у Службі Божій, у сповіді, на поклонінні Пресвятим Дарам, в молитві і розповідаймо іншим, що тоді бачимо та чуємо. Не лякайся! Ті слова почула Марія під час Благовіщенні. Їх почув теж св. Йосиф і священик Захарія. Ми теж не лякаймося, бо Еммануїл – Бог з нами – прийшов на землю, щоб справді перебувати з нами, щодня, все життя і у всіх ситуаціях. Не залишаймося самі з нашими проблемами, але завжди спішімо до Ісуса, тобто постійно навертаймося, щоб приходити з віддалі до близькості. Спішімо на адорацію та молімося: Будь прославлений, Господи Ісусе! Дякую Тобі за Тайну Воплочення і Твого Різдва. Ти народився у Вифлеємі, що значить “Дім Хліба”. Будь прославлений, Господи, у Твоїй незбагненній Любові до нас. Я приходжу до Тебе, щоб перебувати у Твоїй присутності. Приходжу, щоб прийняти Твоє Євангеліє; прийняти міць Твого Хреста. Я хочу відкрити двері мого духа для Тебе. Господи Ісусе, я хочу бути для Тебе гостинним Вифлеємом. Хочу, щоб Ти зайняв перше місце в моєму особистому житті, у сім’ї, у Батьківщині і у всьому світі. Хочу дати Тобі перше місце у моїх думках, серці та волі. Відрікаюся сатани і всіх його справ. Відрікаюся згубних впливів того світу, від-

рікаюся моїх хибних рішень, моїх гріхів, егоїзму та всіх злих схильностей. Відрікаюся всіх головних гріхів, а отже: гордині, хтивості, нечистоти, заздрості, зажерливості та пияцтва, гніву, лінощів. Возвеличую Тебе, уповаю на Тебе, вірю Тобі. Ти мій порятунок, Ти моє спасіння. Ти Хліб, що зійшов з Неба. Святий Духу, прийди і оживляй нас, дай силу і радість, обдаруй даром миру та надії, посилай нас, давай відвагу та ентузіазм, щоб ми були радісними свідками та людьми миру та надії. o. Євгеній Сьпйолек Sch.P.

“Дорогі діти! Сьогодні, в цьому благодатному дні, закликаю вас, щоб ви просили в Господа дару віри. Діти Мої, вирішіть вибрати Бога та почніть жити й вірити в те, до чого вас Бог закликає. Вірити,

№1/108/2018

діти Мої, означає віддати ваші життя в Божі руки, у руки Господа, Котрий вас створив і Котрий вас безмежно любить. Не будьте віруючими тільки на словах, але живіть та засвідчуйте вашу віру через діла й через ваш особистий приклад. Розмовляйте з Богом, вашим Отцем. Відкрийте і віддайте Йому ваші серця – і побачите, як ваші серця змінюються та як ваше життя дивуватиметься Божим ділам у вашому житті. Діти Мої, немає життя без Бога, і тому Я, як ваша Мати, заступаюся та прошу Свого Сина, щоб обновив ваші серця і щоб ваше життя наповнив Своєю безмежною любов’ю. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик” (Щорічне послання Богородиці, Цариці миру, через візіонера Якова Чоло 25 грудня 2017 року).

Меджугор’є. Біля Синього Хреста

МІСТИКИ ЦЕРКВИ

ВИДІННЯ ПРО ЗАНЕПАД КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ТА ЇЇ ВІДРОДЖЕННЯ Анна Катерина Еммеріх (1774-1824) – католицька блаженна, містик, черниця Чину Св. Августина. Беатифікована Папою Іваном Павлом ІІ 3 жовтня 2004 року. Анна Катерина Еммеріх народилася в селянській сім’ї. Згодом в її душі дозрів поклик до монашого життя, і вона робила спроби вступити в різні монастирі, але їй всюди відмовляли тому, що Анна Катерина була бідною і не мала “монашого посагу”. Лише у двадцять вісім років її прийняли до монастиря. Вона з великим запалом старалася увійти в монастирське життя, виконувала найважчу роботу. Одного разу вночі їй під час молитви з’явився Ісус Христос і запропонував їй на вибір вінок із троянд або терня. Анна Катерина вибрала терновий вінець, котрий тут же Господь наклав на її голову. Тоді у неї на чолі появилися перші стигми, а після другого з’явління Анна Катерина отримала рани на руках, ногах і на боці. У 1811 році монастир було закрито, і невдовзі хвороба прикувала її до ліжка. Молодий доктор Веснер відвідав хвору і був вражений її стигмами. В наступні одинадцять років він став її товаришем і помічником, і вів щоденник, в котрому записував всі її візії. Тим часом монахиня практично перестала споживати їжу і на протязі багатьох років приймала тільки Гостію і трішки води. Анна Катерина була дуже сильно віддана Євхаристії і присвятила їй багато сторінок: “Мого спрага Євхаристії була настільки сильна і непоборна, що я вночі часто залишала келію і йшла до церкви…Часто я падала ниць перед Пресвятими Дарами, а іноді впадала в екстаз”. Анна Катерина поєднувала свої страждання з Хресними Муками Ісуса і жертвувала себе заради відкуплення людських гріхів. Найбільш відомим біографом Анни Катерини став німецький письменник Клеменс фон Брентано. Він зібрав тисячі сторінок, котрі розповідають про блаженну Анну Катерину, а деякі з них ще не опубліковані. Знаменні наступні слова письменника: “Анна Катерина була подібна до хреста біля дороги, котрий вказує вірним істинну дорогу. Все, що вона говорила, було коротким і простим, повним глибини, тепла і життя. Я розумів все. Вона

Бл. Анна Катерина Еммеріх (1774 – 1824)

була щасливою, ласкавою, повною дивної гідності, завжди хворою і такою, що страждає, вона була в той же час витонченою і свіжою, чистою, надійною і світлою. Сидіти поруч з нею означало перебувати в найкращому місці на землі”. Ницість у храмах “Я бачила сумні речі. В храмі грали в азартні ігри, пили і розмовляли. Догоджали жінкам. Туди проникли найрізноманітніші ницості. Священики все дозволяли, і там царювало страшне осквернення. Я бачила і євреїв, які знаходилися під аркадами храму. Все це наповнювало мене гіркотою”. “Церква була у великій небезпеці. Ми повинні молитися за Папу, щоб він не покинув Рим. Бо якщо

№1/108/2018

МІСТИКИ ЦЕРКВИ він це зробить, зародиться неймовірне зло. Скрізь розповсюдиться протестантське вчення і вчення схизматичних православних греків. Я бачу на тому місці Церкву, якій загрожує настільки витончене зло, що залишиться лише сотня священиків, які непорочні. Всі працюють на знищення, навіть духовенство. Наближається страшне спустошення”. Храм святого Петра “Я бачила храм святого Петра в руїнах і те, як у цій справі руйнації приймало участь місцеве духовенство, і при тому ніхто з них не робив це відкрито перед всіма, в мене це викликало спротив, і я кликала Ісуса зі всіх сил і просила Його про Милосердя. Потім я побачила Свого Небесного Нареченого, і Він довго зі мною розмовляв… Він сказав мені, що це переміщення Церкви з місця на місце означає, що буде здаватися, що вона перебуває в повному упадку. Але вона відродиться. Навіть, якщо залишиться лише один – єдиний католик, Церква переможе, тому що вона не заснована на людських задумах і на людському розумі. Він дав мені зрозуміти, що майже не залишилось ні одного християнина у первісному сенсі цього слова”.

“Потім мені з’явилась Богородиця, яка сказала, що муки будуть великими. Вона сказала, що ці люди повинні ревно молитися… Найперше вони повинні молитися за те, щоб церква темряви покинула Рим”. “Я бачила храм святого Петра. Він був вщент зруйнованим, за винятком пресбітерія і головного вівтаря. Святий Архангел Михаїл зійшов зі зброєю у храм і погрожував мечем певній кількості негідних пастирів, які хотіли увійти до храму. Ті частини храму, які були зруйновані, швидко відбудовувались, щоб Богослужіння могли проводилися так, як і повинно бути. З усього світу приходили священики і вірні і відбудовували храм, тому що руйнівники не змогли зрушити важке каміння в основі будівлі”. Руйнівники зі звіром “Я бачу багато мучеників, але не зараз, а в майбутньому. Я бачила сім таємних спільнот, які безжалісно підривали Церкву. Поряд із нею я бачила жахливого звіра, який виходив із моря... По цілому світу побожних та добрих людей, а особливо духовенство, катували, переслідували і кидали в тюрми. Я мала відчуття, що колись вони стануть мучениками”.

Джеймс Тіссо (1836 – 1902). Пророцтво про зруйнування храму

№1/108/2018

МІСТИКИ ЦЕРКВИ “Коли більшість Церкви вже була знищена і залишились тільки святині і вівтарі, я побачила, як до храму входять руйнівники зі звіром. Там вони зустріли Жінку витонченої поведінки, яка, напевно, виношувала в лоні дитя, тому що йшла поволі. Зустрівшись із її поглядом, вороги злякалися і звір не зміг зробити ані кроку вперед. Він витягнув до Жінки шию, так ніби хотів проковтнути її, але Жінка впала ниць на землю і головою торкалася землі. Коли звір це побачив, він утік назад у море, а вороги Церкви бігли у великому сум’ятті… Потім я помітила, вдалині, чудові шеренги, які наближалися. На чолі них я побачила чоловіка на білому коні. Заручники були звільнені і приєдналися до них. Всі вороги були впіймані. Тоді я побачила відновлену Церкву, яка стала ще більш красивішою, аніж була раніше”. Палац у вогні “Я не знала, яким чином минулої ночі я була перенесена в Рим і знаходилась там поблизу храму Санта Марія Маджоре (ХІІ ст.). Я бачила там багато понурих і стурбованих людей, тому що ніде не було видно Папи, а також тому, що в місті було дуже неспокійно і звучали тривожні голоси. Здавалося, що народ не чекав, поки ворота храму відкриються, і бажав молитися на вулиці. Сюди людей привело внутрішнє натхнення. Але я опинилась в середині храму і відкрила ворота. Здивовані і налякані, вони увійшли до храму. Мені здалося, що я за воротами, і що вони не могли мене бачити. Там не служили ніякого обряду, але лампи горіли. Люди спокійно молились”. “Коли ми зі святим Франциском та іншими святими йшли по Риму, ми побачили великий палац, який був охоплений полум’ям згори і донизу. Я дуже боялася, щоб мешканці палацу не згоріли, тому що ніхто не гасив пожежі. Проте, в міру того, як ми наближались, вогонь вщухав, і ми побачили закоптілу будівлю. Ми йшли по великій кількості прекрасних кімнат і на кінець знайшли Папу. Він сидів у темноті, у великому кріслі. Він був дуже хворим і кволим і не міг ходити”. “Я ще раз бачила, як Церква Петра була підірвана таємною сектою, яка розробила план в часі руйнівної бурі Але я також бачила, як прийшла допомога і саме тоді, коли страждання досягли своєї вершини. Я бачила, як благословенна Діва Марія поблажливо зійшла на Церкву і розпростерла над нею Свій Покров”.

Кле́менс Брента́ но (1778 – 1842)

“Я бачила нового Папу, який був лагідним, але дуже твердим. Він буде відчужувати Єпископів від Церкви. Він не з Риму, але італійського походження. Він походить з міста, що неподалік від Риму, і я думаю, що походить з набожної сім’ї. Але протягом деякого часу ще буде багато боїв і протистоянь”. Відродження Церкви “Я бачила велике оновлення Церкви, високо витаюче в небі”. “Настануть дуже погані часи, коли єретики направлять велику кількість людей на хибний шлях, в результаті чого розпочнуться сильні безпорядки. Я також бачила битву. Вороги були більш чисельніші, проте маленька армія віруючих змогла перебити всіх ворожих солдат. Під час битви Марія стояла біля підніжжя пагорба і була одягнена в обладунки. Це була страшна війна. Зрештою, залишилось лише декілька вірних воїнів, які вижили, але перемога була за ними”. “Я бачу апостолів, але не тих з минулого, а апостолів останніх часів, і мені здається, що Папа посеред них”. Бл. Анна Катерина Еммеріх

№1/108/2018

СХІДНА ДУХОВНІСТЬ

ÎÑÍÎÂÈ ÄÓÕÎÂÍÎÃÎ ÆÈÒÒß

До нас часто звертаються читачі з проханням опублікувати матеріали про основи духовного життя. Саме тому пропонуємо нашому читачеві в скороченій формі статтю Олексія Осіпова “Основи духовного життя за творами свт. Ігнатія Брянчанінова”. *** Сутність будь-якої релігії міститься в духовному житті, котре проявляється найбільш сокровенною його стороною. Входження в це життя вимагає не лише ревності від людини, але й знання законів духовного життя. Ревність (старанність) не по розуму, як відомо, поганий помічник. Туманні, розпливчасті уявлення про цю головну сторону релігійного життя приводять християнина, особливо того, хто бореться за віру, як правило, до сумних наслідків, у кращому разі – до безплідних трудів, але частіше – до зарозумілості та духовних, моральних і психічних розладнень. Найбільш розповсюджена помилка в релігійному житті – це підміна її духовної сторони (виконання Заповідей Євангелії, покаяння,

№1/108/2018

боротьби з пристрастями, любов до ближніх) зовнішньою – виконанням церковних постанов. Як правило, зовнішнє без внутрішнього робить людину “святим сатаною” – гордим фарисеєм, лицеміром, відкинутим Богом. Тому так важливо знати основні принципи духовного життя. Безцінну допомогу в цьому може надати досвідчений духівник, який бачить душу людини. Але такі провідники навіть у древні часи були, за свідченням Отців Церкви, великою рідкістю. Преподобний Симеон Новий Богослов у Х віці говорив: “Молитвами і сльозами виблагай у Бога послати тобі духівника безстрасного і святого. Досліджуй і сам Божественне Писання і особливо діяльні писання святих Отців, щоби, порівнюючи з ними те, чого навчають тебе учитель і наставник міг ти, як у дзеркалі, бачити, наскільки вони згідні між собою і лише згодом згідне з Писанням засвоювати і утримувати у думці, а незгідне, розсудивши добре, відкладати, щоби не спокуситися. Тому знай, що в ці дні багато об’явилося спокусників і лжевчителів” (Добротолюбіє. Т.5. Гл. 5. Гл.3).

СХІДНА ДУХОВНІСТЬ Тим трудніше їх знайти в теперішній час. Святий Григорій Синаїт у ХIV ст. “наважився сказати, що в його час зовсім нема благодатних мужів, так зробилися вони рідкі… Тим більше в наш час молільнику необхідно зберігати дуже велику обережність. Богонатхненних наставників у нас нема”** нема”** (1, 274) Святі Отці передбачили голод Слова Божого (при надлишку Біблії!) в останні часи і вказали наперед тим, хто буде щиро шукати спасенний засіб у своєму духовному житті. Ці слова належать одному з авторитетних російських духовних наставників і письменників ХІХ ст. святителю Ігнатію Брянчанінову (1807-1867). 1. Правильна думка “Люди зазвичай вважають думку чимось неважливим, тому вони дуже мало розбірливі при сприйнятті думки. Проте від прийнятих правильних думок народжується все добре, а від прийнятих оманливих думок народжується все зло. Думка подібна до руля корабельного, від цієї незначущої дошки, котра волочиться за кораблем, залежить напрямок і, в більшості, доля всієї великої машини”, – так писав свт. Ігнатій підкреслюючи це особливе значення, котре мають наші думки, погляди і теоретичні знання в цілому для духовного життя (IV, 509) 509).. Не тільки правильна догматична віра і євангельська моральність, але також знання і ревне збереження духовних законів визначають успіх складного процесу дійсного переродження пристрасної, “тілесної (Рим 8, 5), “старої людини” (Еф. 4, 22) у “нову людину” (Еф. 4, 24). Однак і теоретичне розуміння цього питання виявляється не таким простим, як може показатися на перший погляд. Різноманітність так званих духовних доріг життя, котрі пропонуються зараз зі всіх сторін нашій людині, являється однією із ілюстрацій складності даної проблеми. Тому виникає завдання надзвичайної важливості: віднайти найбільш важливі ознаки і властивості правдивої духовності, котрі дозволили би відрізнити її від всеможливих видів лжедуховності, містицизму, омани.

2. Що означає віра в Христа Що конкретно знаходимо в цих творах? Насамперед, глибоко духовні пояснення найважливішого в християнстві питання віри в Христа. Ось як про це пише свт. Ігнатій: “Початком навернення до Христа є пізнання своєї гріховності, свого упадку; від такого погляду на себе людина визнає потребу у Відкупителеві та упокорення, віри і покаяння” (IV, 227). “Не той, хто не усвідомлює своєї гріховності, свого упадку, своєї загибелі не може прийняти Христа, не може увірувати в Христа, не може бути християнином. Задля чого Христос для того, хто сам і розумний, і порядний, і задоволений собою, хто визнає себе достойним всіх нагород земних і небесних? (IV. 378). У наведених словах мимоволі звертає на себе увагу думка про те, що усвідомлення своєї гріховності та виникаючого з неї покаяння є першою умовою прийняття Христа. Святитель немов би підкреслює:: не віра в те, що Христос прийшов, підкреслює постраждав і воскрес є “початком навернення до Христа”, бо і “і біси вірують і тремтять” (Як. 2, 19), 19 , а пізнання “своєї гріховності, свого упадку” народжує правдиву віру в Нього, бо “хто не усвідомлює своєї гріховності… не може увірувати в Христа”. Ця думка Святителя вказує на першу і основну засаду духовного життя, котра часто щезає від уваги віруючих і показує дійсну глибину її розуміння. Християнином, виявляється, є зовсім не той, хто вірує по традиції або переконався в існуванні Бога якимись доказами, і, звичайно, зовсім не той, хто ходить в храм і відчуває себе вище всіх цих грішників, безбожників і нехристиян. Ні, християнином є той, хто бачить свою духовну і моральну нечистоту, свою гріховність, страждає від цього, хто бачить себе таким, що гине, і тому внутрішньо спроможний прийняти Спасителя, здатний до дійсної віри у Христа. Тому, наприклад, св. Юстин Мученик писав: “Він є Слово, до Кого причетний увесь рід людський. Ті, які жили згідно зі Словом, є християни, хоча би вважалися за безбожників: такими були між елінами Сократ і Геракліт та їм подібні… Таким чином, ті, що раніше були, які жили наперекір Слову, були безчесними,

№1/108/2018

СХІДНА ДУХОВНІСТЬ ворожими Христу… а ті, які жили і нині живуть згідно з Ним, є по суті християни”. Тому так легко приймали християнство багато поганських народів. І, навпаки, той, хто бачить себе праведним, розумним, бачить свої добрі діла не може бути християнином і не являється ним, ким би він не був у адміністративно-ієрархічній структурі Церкви. В якості аргумента свт. Ігнатій наводить красномовний факт із історії земного життя Спасителя. Він зі сльозами розкаяння був прийнятий простими, усвідомлючими свої гріхи євреями, зате з ненавистю був відкинутий і засуджений на жахливу смерть “розумною”, “доброчесною”, респектабельною юдейською елітою: архиєреями, фарисеями (ревними виконавцями церковних звичаїв, Уставів і т.д.), книжниками (богословами). “Здорові не потребують лікаря, лише хворі” (Мт. 9. 12), 12), – говорить Господь. На путь зцілення і спасіння стають лише ті, які побачать хворобу своєї душі, її незціленність власними силами, і саме тому виявляються здатними звернутися до потерпілого за них правдивому Лікарю – Христу. Поза цим станом, який Отці Церкви назвали також пізнанням самого себе, себе, неможливе нормальне духовне життя. “На пізнанні та усвідомленні немочі базується весь дім спасіння”, спасіння”, – пише свт. Ігнатій (1.532). Він неодноразово наводив значущі слова преп. Петра Дамаскина: “Початок просвічення душі і признак її здорового існування проявляється в тому, коли розум почне бачити свої прогрішення, котрі подібні морському піску у своїй безлічі” (ІІ. 410). Тому знову і знову, наголошуючи повторює Святитель: “Смирення і покаяння, що народжується з нього, – це є єдиною умовою, при якому приймається Христос! Смирення і покаяння – єдина ціна, котрою купляється пізнання Христа! Смирення і покаяння – єдиний моральний стан, з якого можна приступити до Христа, засвоїтися Йому! Смирення і покаяння – єдина жертва, якою стягує і якою приймає Бог від упавшого людства (Пс. 50, 18, 19). Заражених гордою, помилковою думкою про себе, визнаючих покаяння лишнім для себе, виключаючих себе з числа грішників, відкидає Господь. Вони не можуть бути християнами (IV. 182-183).

№1/108/2018

Пізнай самого себе Яким же способом здобувається людиною це спасенне пізнання себе, своєї “старості”, котре відкриває їй всю безмежну значимість Жертви Христової? Ось що відповідає свт. Ігнатій: “Я не бачу гріха мого, тому що ще співділаю гріху. Не може побачити гріха свого той, хто насолоджується гріхом, хто дозволяє собі смакування його – хоча би одними помислами і співчуттям серця. Тільки той може побачити гріх свій, хто рішучим бажанням відрікся від усякої дружби з гріхом, хто став на добрій сторожі у воротах дому свого з оголеним мечем – Словом Божим, хто відбиває, підсікає цим мечем гріх, в якому би виді він не наближався до нього. Хто звершить велике діло – встановить ворожнечу з гріхом, силою відірве від нього розум, серце і тіло, того Господь обдарує великим даром: бачити гріх свій” (ІІ, 122). В іншому місці він подає таку практичну пораду: “Хто відмовився від осудження ближніх, помисел того, природно, починає бачити гріхи і немочі свої, котрих не бачив у той час, коли займався осудженням ближніх” (V. 351). Головну свою думку про умови самопізнання свт. Ігнатій висловлює наступними словами преп. Симеона Нового Богослова: “Ретельне виконання Заповідей Христових навчає людину її немочі” (IV. 9), тобто відкриває їй правдиву і сумну картину того, що знаходиться і що дійсно відбувається в її душі. Питання про те, як здобувається бачення гріха свого або пізнання себе, своєї “старої людини”, являється центральним в духовному житті. Святитель Ігнатій прекрасно показав її логіку: “Тільки той, хто бачить себе таким, що погибає, має потребу в Спасителі; “здоровим” (Мт. 9. 12) Христос не потрібний. Тому для бажаючого вірити у Христа це бачення є головною задачею подвига, і, одночасно, головним критерієм його істинності”. Олексій Осіпов Переклад з російської Йосифа Воробця

ПОШУК ІСТИНИ

РЕЛІГІЯ ОЧИМА НАУКОВЦЯ ТА ФІЛОСОФА (Закінчення. Початок у №5, 2017)

Джеймс Тіссо (1836 – 1902). Ісус повчає апостолів

Віра та безвір’я сучасної людини1 Релігійна віра – це визнання [того], що існує невидимий, тривкий елемент, який порядкує та надає незнищенний сенс людському життю. Агностична віра полягає у неясному передчутті, що всі безкорисливі свідчення істини, поваги до інших чи добра – мають цінність, глибоко закорінену в ядрі структури світу, у спосіб, який перевершує наше земне розуміння. Релігійні метафори, або висловлення через аналогію2 Тексти про Бога в нашій культурі спершу творилися спонтанно, тобто – без методологічної ауторефлексії. Потім, згідно із загальною методологічною

тенденцією європейської культури, було вироблено спосіб їхнього філософського, критичного тлумачення, визнаний методологічно правильним способом говорити про Бога. Він спирається на три дії: 1. Визнання дослівності негативних висловлень про Бога, 2. Визнання метафоричності позитивних висловлень про Бога, 3. Максимізація позитивних висловлень про Бога. Говорячи ширше, коли ми використовуємо слова у їхньому правильному сенсі, застосовуваному для опису цього світу, тоді ми можемо точно сказати, чим Бог не є. Тоді ми культивуємо так зване “апофатичне3 богослов’я”, що є пізнавально найбезпечнішим. Натомість, говорячи чим Бог є або яким Він є, вирази, висловлені про Бога ми не вживаємо у їхньому властивому, земному значенні.

Фрагменти статті: Wiara współczesnych oświeconych // Ethos №3(27). – 1994. SS. 45-63 (Р.Ґ (Р.Ґ.) .) Фрагменти книги: Europa – odkrywanie sensu istnienia. – W.: Instytut Politologii. Uniwersytet Kardynała Stefana Wyszyńskiego. Studium Generale Europa. – 2001. – 249 s. SS. 208-211 (Р.Ґ (Р.Ґ.) .) 3 Апофатичне (інша назва – негативне) богослов’я – спосіб богословських формулювань, у яких стверджується те, чим Бог не є. (пер (пер.) .)

№1/108/2018

ПОШУК ІСТИНИ Ми вживаємо їх у сенсі, названому “аналогічним”, тобто порівняльним або переносним, чи – як тепер найчастіше кажуть – метафоричним. Відтак, згідно з принципом дослівності негативних висловів, Бог – це не камінь, не людина, не ніяке тіло. Натомість, згідно з другим принципом (метафоричних позитивних визначень) Бог у відношенні до інших речей є ніби схожий на людину, яка речами рухає, керує, розпоряджається, розставляє їх [по місцях], конструює, творить, використовує для різних цілей. Отже, Бог – це ніби конструктор цього світу, ніби причина всіх подій, ніби Батько всіх людей. До того ж, згідно з принципом третім (максимізації), Бог – це ніби найкращий Батько, наймудріший конструктор, найсправедливіший вихователь і суддя наших учинків. Кожне позитивне визначення слід випереджувати зворотом „ніби”, кожен додатній прикметник – префіксом “най”. Вживання окреслення „ніби” сигналізує про застосування метафори. Якщо певний вираз, застосований нормально до ділянки D1, ми вживаємо у застосуванні до ділянки D2, то робимо це з метою виразити те, що вважаємо, що в ділянці D2 виникає зв’язок, подібний до зв’язку, що виникає в ділянці D1 та описується цим виразом. “Подібний зв’язок” означає те саме, що „аналогічний зв’язок”. Аналогія деколи з точністю застосовується в науці та означає однозначну відповідність, яка переносить розглядувані зв’язки. Отже, згідно з логічною термінологією, вона означає ізоморфізм або гомоморфізм. У богословських порівняннях ніяких однозначних відповідностей встановити не можна. Мовлення про подібність має, таким чином, лише інтуїтивний сенс. Не має точного формального сенсу, який деколи має мовлення про подібність у сфері наук. Подібність (аналогію) можна або стверджувати, або вгадувати, тобто здогадуватися про неї. Аналогію ми стверджуємо, коли знаємо ділянки D1 та D2, досліджуємо явище A1 у ділянці D1 та явище A2 у ділянці D2 і помічаємо, що A1 у D1 поводиться так само, як A2 у D2. “Поводиться так само” може значити те саме, що наявність ізоморфізму (гомоморфізму), або виконання тих самих виділених формул. […] Є очевидним, що під час висловлювання про Бога, не з’являється випадок ствердження аналогії, бо Бога ми не знаємо так, як знаємо сферу людського світу, з якої черпаємо порівняння, за допомогою яких хочемо щось сказати про Бога. Знаємо тільки одну з галузей – ту, з якої черпаємо аналогії, а того, що є в другій галузі, яку хочемо пізнати, тільки додумуємо. Отже, щодо Бога ми застосовуємо вирази через аналогію таким чином, що знаємо певну царину D1 і в ній певний чинник A1, а наступним [кроком] припускаємо, що в царині Бога

№1/108/2018

існує певний чинник A2, який у царині Бога виконує ті самі формули, які A1 виконує в D1. Які це формули, або чого стосується можливий ізоморфізм – цього, ймовірно, не можна сказати загально – воно змінюється, в залежності від теми розмірковувань. Мислення про Бога через описану вище здогадну аналогію, може бути назване метафоричним мисленням у властивому значенні слова “метафора”. Бо це мислення є “відсиланням поза” сферу звичайного сенсу вжитого виразу. Українською мовою належало б вживати термін “переносне [мислення]” чи “мислення метафорами”. Сучасне безбожництво (атеїзм) значною мірою спричинене відкиданням метафоричного мислення. […] Це відкидання пов’язане з розвитком мислення наукового, особливо з захопленням згідністю опису та спостереження. За традицією європейської науки, вченим ти є тоді, коли можеш прийнятими понятійними засобами докладно описати спостережуване явище чи провести логічний умовивід. Наукове мислення народжується, таким чином, із захоплення дослівністю описування. З цього захоплення виводиться класичний ідеал наукового пізнання, як пізнання, адекватного досліджуваній дійсності. Адекватність закладає дослівність розуміння окремих слів і зворотів. Сповідуючи цей ідеал, описувати дійсність метафорами – неправильно. Метафори не належать до серйозної пізнавальної роботи. Отож, підставою атеїзму є саме відкидання того, про що не можна говорити у дослівний спосіб. Можна також сказати, що одним із джерел атеїзму є ілюзія дослівності. Розум, зачарований простотою вигаданих ним самопідтверджувальних власних трактувань, приймає їх як міру дійсності. Вважає, що здатен своєю мовою, однозначно й адекватно говорити про все, про що взагалі варто говорити. Якщо про щось у цей спосіб говорити не може, то цього “чогось” просто немає, або є, але оскільки нічого точно про це сказати не можна, [то] немає сенсу морочити собі цим голову. Цей ідеал породив європейську науку. І породив також атеїзм. […] Без аналогічного мислення неможливим є суттєве для віри уявлення, що ми живемо перед Богом. При прийнятті метафоричного (аналогічного) сенсу релігійних висловлень саме поняття “адекватності пізнання”, тобто поняття «істини» – також стає поняттям аналогічним. Істинність у випадку метафори значить те ж саме, що й влучність, тобто відповідність використання даного звороту чи виразу, саме як метафоричного. Істина ототожнюється з суттєвістю рефлексії. При цьому виникає питання про критерій влучності метафори. У науці критерій істинності твердження ви-

ПОШУК ІСТИНИ пливає з самого визначення істинності. У релігії погляд на влучність є актом віри. До певної міри влучність можна вивести дедуктивно. Влучність максимальності позитивних рис Бога випливає з дедукції. Найдосконаліше буття мусить мати всі позитивні риси у найвищому ступені. Однак, саме існування найдосконалішого духовного буття є питанням віри. Саме прийняття тези про існування Бога – це інтелектуальний крок, схожий на підстановку неспростовуваної (яку не можна перевірити) емпіричної гіпотези. Віра у метафоричну тезу є водночас вірою у влучність цієї тези. Віра в істинність тези стає вірою в її суттєвість. […] З того, що в питаннях релігії ми полишені на метафори, можна зробити висновок, що філософія не дає нічого більше, ніж те, що дає образ, наприклад старозавітний – образ, який також є лише метафорою. Тому Біблія є навіть краща від найкращої філософії, бо не загрожує ілюзією адекватності уявленої конструкції. Образ є універсальною метафорою, і за його межі немає виходу, бо немає виходу поза метафору. Нам у цьому житті ніщо не замінить образ, бо немає виходу поза ті чуттєві уявлення, якими ми володіємо. Це – дефектність нашого пізнання, про яке пише Апостол Павло: “Тепер бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям до обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний”4. Можна ці сентенції парафразувати філософськи: тепер пізнаємо у метафорі, у майбутньому житті побачимо безпосередньо, у спосіб, якого тепер не можна собі уявити. До цього, можливо, варто ще додати, що мислення за допомогою метафор є досить далеке від мислення дискурсивного5. Поєднування метафор з дедуктивною спекуляцією виглядає підозрілим. Метафора швидше схиляє до контемплятивного вникання у предмет, до споглядання, а не до задавання питань про понятійні зв’язки. У метафоричному мисленні словесні формулювання є вислідом контемплятивного вникнення у роздумувану проблему, наслідком контемплятивнообразного домислу. Образ уяви випереджує формулу. Дискурсивне мислення, натомість – це мислення, кероване словесними формулюваннями. У дискурсі ми спочатку переходимо від одного формулювання до іншого, а лише потім пробуємо собі представити в цілому ситуацію, до якої ми дійшли шляхом такого розумування. Образ стає кінцевим результатом. (Це – істотна риса, яка відрізняє мислення дискурсивне від образного.) Отже дискурс можна вважати “технологічним” моментом пізнавального переживання […]. Але він є моментом, який, у кінцевому підсумку, також

спричиняється до збагачення нашого споглядання дійсності. Та навіть якщо суттєвий результат пізнання ми помістимо у сфері споглядання, [тобто] далеко від дискурсу, який творить сьогоднішню науку, то фундаментальність науки все одно не буде підірвана. Якщо метафори є суттєві для розуміння світу, і в цьому житті немає іншого виходу, та однак наука дає базову дисципліну слова, потрібну в міжперсональному порозумінні. Дає також дисципліну зосередження уваги на явищі, що є вихідним пунктом можливого спільного споглядання суттєвих елементів оточуючої нас дійсності. Віра сучасних “освічених” […]треба сказати, що […] світогляд пересічної людини найбільшою мірою сьогодні формують дві протилежні психічні структури. Одну можна назвати “раціонально-філософською”, другу – “релігійноемоціональною”. Вони мають цілком незалежну динаміку та часто змагаються між собою у творенні світоглядного синтезу. Найважливішим явищем, при цьому, є те, що у першій структурі часто з’являються […] принципи, які обмежують вибудовування другої структури. Самообмеження – це великою мірою справа вибору, але вибір самообмеження може також накидатися як вибір інтелектуальної чесності. Зроблений одного разу, він паралізує релігійно-емоціональну сферу принаймні в частині її інтелектуального словесного вираження. Часом виникає навіть парадоксальна ситуація: людина, яку вважають невіруючою, відчуває проповідувані релігією цінності, але інтелектуально не може їх виразити, бо обмежила свої засоби виразу. Їй можуть бути навіть близькі якісь метафізичні інтуїції, та формули релігії вона мусить відкинути. Перед таїнством людської долі, перед величчю кожного людського життя ця людина стоїть із пошаною, але… “німа”. Про містерію світу вона може сказати: “таке життя”, але оте “таке” у жодну послідовність інтелектуально визнаних речень розвинути не вдається. Самообмеження породжується прагненням інтелектуальної чистоти, часто окреслюваної як “справжність” чи “вірність самому собі”. Адже відомо, що над усіма нашими [спробами] жити цінностями тяжіє лицемірство. І ті, хто багато декларують у тій чи іншій царині, у т.ч. релігійній (виконують символічні практики, ходять на богослужіння, дотримуються постів і звичаїв), часто у своїй щоденності суттєвих духовних цінностей не реалізовують, та навіть можуть перестати

Перше послання апостола Павла до Корінтян 13,12. ((А.Ґ А.Ґ.) .) Тут і далі біблійні тексти цитуються за виданням: Святе письмо Старого та Нового Заповіту. – Ukrainian Bible 63 DC. United Bible Societies 1991 – 60М. ((пер пер.) .) 5 Дослівного, понятійного. ((пер пер.) .) 4

№1/108/2018

ПОШУК ІСТИНИ

Джеймс Тіссо (1836 – 1902). Книжник спокушає Ісуса

їх відчувати. Їхнє життя може стати по вінця заповнене стараннями про приємності чи зиски, а організаційна приналежність до релігійної спільноти чи виконувані практики – лише показухою. “Німий”, невіруючий учасник містерії життя може більше переживати суттєві цінності, ніж той, хто легко звертається до релігійних символів і справно оперує релігійними текстами. […] Сучасна людина має у своєму розпорядженні більшу кількість інтелектуальних структур, ніж люди давніх епох. Добір структури стає питанням рішення. Рішення у цій царині, як у кожній іншій, є справою мотивації. Чистота інтелектуальної мотивації: безкорисливе бачення світу, відкритість на будь-яку істину, – рідко коли є нашим уділом. Зазвичай ми стаємо упередженими. Інтелектуальні структури вибираємо не з огляду на їхню істинність, а з огляду на низку інших життєвих цінностей. Вибравши один раз певну структуру мислення, звикаємо до неї. Однак, вона стає зручною схемою, яка нас обмежує. Деякі люди живуть одночасно в кількох, не пов’язаних між собою, пізнавальних структурах. Маючи сучасну наукову освіту, у певних суспільних контекстах, вони презентують доволі цілісний погляд на світ, який можна назвати “освітньо-науковим”. Натомість, у релігійному контексті вони оперують зовсім

№1/108/2018

відмінною понятійною структурою, почерпнутою зі стародавніх релігійних текстів. Вони ніби переносяться в інший світ і не відчувають потреби ці два світи пов’язати. Можливо, що відривання від освітньої картини, просякнутої наукою і технікою, стає ніби втечею від щоденних прикрощів життя. Світ релігії буває світом внутрішнього заспокоєння. […] У цьому тексті я звертаюся до людей, які відчувають потребу мати однорідну пізнавальну структуру. Однорідна структура мусить міститися в рамках визначеної послідовності мислення, що дає їй необхідну єдність. Випробуваним джерелом послідовності є логіка в широкому сенсі. Логіка стримує, обмежує інтелектуальну фантазію. Однак, по суті справи, впроваджує лише такі обмеження, які захищають від потрапляння в суперечність. Найзагальніші схеми логіки є універсальні та відкриті на кожну істину. […] Пошук сенсу Релігійні переконання найзагальніше можна охарактеризувати як певну пізнавальну реакцію на екзистенціальні досвіди людей. Основним екзистенціальним досвідом є крихкість, фізична та моральна нестійкість, скаліченість людського життя. Люди багато тисячоліть, без сумніву, помічали загальні риси людської долі, хоч і

ПОШУК ІСТИНИ не вміли їх виражати так, як […] ми це можемо сьогодні. Помічали, що кожен індивід важко здобуває життєвий досвід і багато страждає. Усвідомлює свої провини та невдачі. Прагне до різних цілей. Зазвичай досягає мало з того, […] про що мріє. Часто, почуваючись іще у повні сил, слабне, починає хворіти і, внаслідок хвороб чи інших нещасть – помирає. Можна припускати, що досвід нестійкості, недостатності того, що позитивне, та минущості всього, що цінне, пробуджували в людей усіх епох постійний неспокій і споглядальну задуму. Сьогодні ми цей неспокій можемо описати у загальний і абстрактний спосіб, згідно з теперішніми інтелектуальними вимогами. Визначаємо його, наприклад, як викликаний контрастом між нестійкістю земного тілесного животіння, що його людина поділяє зі світом природи, та горизонтами й домаганнями нашого інтелекту, які перевершують обмеженість нашого земного життя. Цей контраст ставить перед нами питання про сенс людського існування. Серед біологів модним є представляти сенс індивідуального життя у категоріях біологічної, пристосовницької експансії, яку метафорично визначають як експансія генів. Згідно з цією рефлексією наші турботи полегшують життя нашим наступникам, дітям, їхнім майбутнім сім’ям. Наші труди продовжують тривання народу чи людства. Але питання про сенс можна розширити також на сім’ю, націю чи людство. Сім’ї, врешті, теж гинуть. Нації втрачають свою ідентичність. Людство ймовірно само себе доводить до катастрофи. З біологічної точки зору людину можна вважати видом, який унаслідок власної еволюції став погано пристосованим. […]. На наших очах збільшується кількість цивілізаційних хвороб. Люди отруюють власне середовище. Знижується якість життя цілих мас жителів Землі. Чисто біологічне дослідження нашої долі не дає почуття сенсу людського життя. […] У різних культурах і різних епохах візія сенсу життя подається дуже по-різному. Давніше її творили, спираючись на образне мислення, в якому образні сцени були символами, архетипними уявленнями того, що сьогодні ми пробуємо вхопити мовою понять. Проте ця мова буває така ж ненадійна, як і міфологічні образи. Релігійні концепції з’явилися в епосі, коли в усіх культурах переважало образне мислення. Поява мислення дискурсивного (опертого на буквальне трактування сенсу слів) викликає кризу релігійного міфу. […] Зіткнення цих двох різних шляхів мислення найчіткіше видно у стародавній Греції, де дискурсивне мислення найшвидше набуло зрілого вигляду; на 6

його ґрунті народжується свідома критика релігійного міфу. Ця критика оперує мовою, яка на той час могла вважатися науковою. Грецький автор розумує, наприклад [так]: “Якби крокодили мали своїх богів, то уявляли б собі їх схожими на крокодилів”. Однак, сьогодні ми знаємо […], що таке “якби”-кання – це чисто літературна фікція. Крокодилам (і будь-яким тваринам) ми не в стані приписати ні творчої уяви, [ні] образотворчої фантазії, ні понятійних конструкцій, характерних для людських поглядів. Кіт не уявляє, що робитиме через годину. Не планує: “зараз подрімаю, а потім ловитиму мишей”. Не вирішує: піти на полювання чи залишитись удома. Людина має виняткову, серед усіх живих істот, інтелектуальну структуру. Відтак, сьогодні ми питаємо: який сенс має існування такого вишуканого менталітету людських істот? Чи такий самий сенс, як існування інших видів, які не мають такого інтелектуального життя? Звичайно, людина, яка ставить собі питання про сенс, уже в самій формулі питання виходить за межі безпосередніх даних. […] Психіатр В. Франкл6 твердив, що питання про сенс вже є питанням релігійним. Цей вихід за межі буденності характеризує людство щонайменше вже кілька тисячоліть. Отже, або сенс світу є дуже вбогий і вичерпується тим, що можна перевірити на практиці, але є нетривким, а людина є настільки аномально влаштована, що сама себе часто обманює, щоб витворити собі почуття глибшого сенсу – або існує щось більше, що є тривким, але його безпосередньо констатувати не можна. Формули віри Пошук рецепту на життя, однаково – як на його розуміння, так і на (пов’язане з розумінням) доцільне ним керування, тобто теорія життя та візія сенсу існування – це принципова роль рефлексії, що міститься як у міфах первісних релігій, так і в сьогоднішньому вишуканому світоглядному дискурсі, що ведеться професійними інтелектуалами. Принциповим спостереженням у цій царині є історична констатація [того], що бачення сенсу найчастіше прибирає вигляд віднесення нашого життя до чогось трансцендентного, тобто [такого, що] перевершує наше існування. […] послідовне мислення такого характеру […] веде до думки, що життя мусить вивершити якусь міру свого розвитку, людські взаємовідносини мають свій ідеальний зразок, в якому наступає їхнє ідеальне вивершення. Якщо зразок не реалізується, мусить існувати щось, що цей брак досконалості зрівноважує.

Віктор Еміль Франкл (1905-1997) – австрійський психіатр, один із творців психологічного гуманізму, екзистенціального аналізу та його терапії; професор неврології та психіатрії Віденського університету. У 1942-45 рр. був в’язнем нацистських концтаборів Терезієнштадт, Аушвіц і Дахау. (пер (пер.) .)

№1/108/2018

ПОШУК ІСТИНИ Візія сенсу творить, таким чином, програму для всієї дійсності. У цій візії знаходиться також місце для різних можливостей, які реалізовують нашу свободу. У такий спосіб ми отримуємо загальну інтелектуальну схему, під яку можуть підпадати різні релігії. Поява поняття “досконалості” у наведеному вище розумуванні має свої серйозні методологічні наслідки. Людська здатність і схильність до оцінювання веде до пошуку всеохопного і досконалого сенсу. Досконалий сенс може випливати лише з глибоко людської (найдосконалішої) реакції на людські вчинки і людську долю. Бо те, що ми є в змозі спостерегти в усій оточуючій дійсності як досконалі реакції – це деякі людські вчинки, деякі людські способи реагування на людську долю. Тому те, що ми уявляємо собі як трансцендентний чинник, ми уявляємо собі через порівняння з тими рисами чи елементами людського життя, які цінуємо найвище. Отже, методологічний антропоморфізм релігійного мислення, особливо поняття особистісного Бога, стає логічною необхідністю. Окрім своєрідного змісту, релігійні переконання мають також дуже суттєву психологічну особливість, названу терміном “віра”. Віра – це особлива психічна диспозиція піти на ризик визнати сенс, заякорений у чомусь невідомому, чого не можна ствердити безпосередньо. Ризик віри не вдається реалізувати без цієї прихованої диспозиції, яка або з’являється у психіці індивіда, або не з’являється. Релігійна віра у найширшому сенсі – це визнання того, що існує невидимий, тривкий елемент, який порядкує і дає незнищенний сенс людському життю, а особливо – життю морально доброму. Для багатьох людей лише визнання чогось, що явно перевершує виміри щоденного життя, дає змогу зробити повністю доцільними (такими, які мають сенс) всі зусилля та страждання, переношувані, зокрема, для надання моральної форми власному життю та життю колективному, способу дії власної суспільної групи. […] Моральне задоволення, почуття, що вчинив морально добре, що когось урятував чи не скривдив – такі переживання були присутні в людях завжди. Можна вважати, що моральне задоволення саме по собі є цінним переживанням і не вимагає подальшого окреслювання. Зате сприяє інтелектуальній конструкції, що сенс людських досвідів не вичерпується тим, що можна спостерегти у видимому світі; що, таким чином, цінність доброго вчинку ніби виходить за межі видимих наслідків, що добрий учинок творить щось, що перевершує сенс біологічного існування, і що зберігає свою стійкість, незважаючи на минущість форм життя. Сьогодні у деяких людей, імовірно, існує ще більш абстрактне та недомовлене переживання віри. Щось

№1/108/2018

таке, ніби віра чи агностична релігія, не конкретизована у вигляді якої-небудь гіпотези про Бога чи майбутнє життя, яка полягає лише у ніби неясному передчутті того, що всі безкорисливі свідчення істини, поваги до інших чи доброти мають цінність, глибоко закорінену в ядрі структури світу, закорінену у спосіб, який перевершує наше земне розуміння. Це значить, що події та можливі подальші перебіги доступних спостереженню явищ не вичерпують істини про світ, не “договорюють” усього. Що матеріалістична картина – це картина неповна, і до повної картини повинно належати щось, що пов’язувало б наше існування з непроминаючою цінністю доброго вчинку. Можна вважати, що це “щось” не вдається порядно виразити нашими [національними] мовами, бо ці мови були створені для практичних описів ситуацій життя і практичних діянь, занурених у щоденність. Сьогодні ми знаємо, що наші мисленнєві схеми не пристають добре ні до істинної структури матерії, ні до структури духу. Точність нашої мови є добра лише для масштабу нашого щоденного досвіду у практичних справах життя. Те, що перевершує цей людський масштаб щоденності, наражається на звиродніння фантазії чи спрощення мислення. У цьому житті ми занурені в матеріальну буденність […], “решта – це мовчання”. Але це мовчання не порожнє, воно живе нашими вчинками. Мова наших щоденних учинків – найвірніша. У цій мові перед нами поставатимуть завдання, поки наші сили не вичерпаються до кінця. Мовне відображення істин духу завжди кульгає. Але вчинки є конкретні і наша практична відповідь стає однозначна. […] Ясно, що такого типу абстрактна форма релігійної “віри” чи псевдо-віри могла витворитися лише тоді, коли людська мова та спосіб мислення досягли рівня абстрактного дискурсу. Цю ситуацію традиційні релігії повинні взяти до роздумів, якщо не хочуть втратити контакт із переживаннями сучасних інтелектуалів. […] Багато людей шукає вірний спосіб вираження своїх інтуїцій щодо сенсу життя взагалі та сенсу різних подій. Люди шукають у цій сфері натхнення з різних джерел. Кожний спосіб вираження цих інтуїцій оперує порівняннями. […] Без аналогії та порівняння ми не вміємо скерувати свою увагу на різні речі, які виходять поза буденність. Через застосування аналогій, релігійне мислення нагадує мислення художнє, поетичне. Колись, зрештою, мистецтво дуже тісно поєднувалося з релігією […], бо високе мистецтво завжди торкається чогось дійсного, що нас переростає, і що вдається наблизити лише шляхом порівнянь, алюзій та алегорій. Анджей Ґжеґорчик Переклад з польської Олега Гірного

Джеймс Тіссо (1836 – 1902). Чудо помноження хліба та риби

Книга Істини. Т. 1 Марія від Божого Милосердя Формат:145х200 мм, 552 с., тв. палітурка, ISBN 978-617-618-109-5, 2018 В перший том увійшли Послання з Книги Істини, отримані Марією від Божого Милосердя від 8 листопада 2010 року до 4 січня 2012 року, в яких Пресвята Трійця та Божа Матір готує людство до Другого Пришестя Ісуса Христа. Видання позаконфесійне. Для широкого кола читачів. Ця книга – то вогонь з Неба, який випалює з людського серця всякий непотріб: брехню, лукавство, лицемірство, байдужість, страх, боягузливість, літеплість і т.п., залишаючи в ньому чисте золото: правду і мужність. Ця книга – Попередження, Дороговказ і Порятунок для всіх людей світу, аби вони врешті-решт стали навіки щасливими, очищеними у вогні каяття. Ця книга про те, як наші терпіння і страждання Господь перетворює у правдивий скарб: рятує наші душі і душі наших рідних та мільйонів вже здавалось би зовсім втрачених грішників. Ця книга про Любов, вічну і незнищенну, всемогутню і всемудру, вселаскаву і всеобіймаючу, всещедру і всеспівчуваючу кожнісінькій душі. Ця книга розчищає дорогу у Новий світ, Нову Еру – тисячолітній рай на Землі, де народами правитиме наш Господь Ісус Христос після Свого радісного Другого Пришестя.

Джеймс Тіссо (1836 – 1902). Ісус вийшов на гору помолитися на самоті

Джеймс Тіссо (1836 – 1902). Віднайдення Ісуса у храмі

РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ

1/108/2018