Jurn 2018 3 by Gbook Lviv

РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ

3/110/2018

Юліан Савко “Портрет художника Богдана Сойки”, 2000, полотно, олія. 80,5x89,5

Книга Істини. Т. 2 Марія від Божого Милосердя Формат:145х200 мм, 520 с., тв. палітурка, ISBN 978-617-618-112-5, 2018 В другий том увійшли Послання з Книги Істини, отримані Марією від Божого Милосердя від 7 січня 2012 року до 4 вересня 2012 року, в яких Пресвята Трійця та Божа Матір готує людство до Другого Пришестя Ісуса Христа. Видання позаконфесійне. Для широкого кола читачів. Ця книга – то вогонь з Неба, який випалює з людського серця всякий непотріб: брехню, лукавство, лицемірство, байдужість, страх, боягузливість, літеплість і т.п., залишаючи в ньому чисте золото: правду і мужність. Ця книга – Попередження, Дороговказ і Порятунок для всіх людей світу, аби вони врештірешт стали навіки щасливими, очищеними у вогні каяття. Ця книга про те, як наші терпіння і страждання Господь перетворює у правдивий скарб: рятує наші душі і душі наших рідних та мільйонів вже здавалось би зовсім втрачених грішників. Ця книга про Любов, вічну і незнищенну, всемогутню і всемудру, вселаскаву і всеобіймаючу, всещедру і всеспівчуваючу кожнісінькій душі. Ця книга розчищає дорогу у Новий світ, Нову Еру – тисячолітній рай на Землі, де народами правитиме наш Господь Ісус Христос після Свого радісного Другого Пришестя.

Богдан Сойка (1938 – 2018). Вулиця старого Янова (Івано-Франкове), 1958

На 1-й ст. обкл. Богдан Сойка (1938 – 2018). Ісус – Добрий Пастир. Фрагмент, 2006 2006. На 4-й ст. обкл. Богдан Сойка (1938 – 2018). Образ бл. Миколая Чарнецького, 2001 2001. Передруки і переклади дозволено подавати з вказівкою на джерело. Редакція має право скорочувати та редагувати надіслані матеріали, рукописи та фотоматеріали не повертає. Просимо всі фото та текстові матеріали надсилати у цифровому варіанті на нашу електронну пошту.

РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ

3/110/2018

Заснований у 2000 році

ЗМІСТ

Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка”

1. Сторінка головного редактора Полум’я очищення охопить усіх .................................................... 2

Періодичність: раз у два місяці Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979 Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ Редакційна колегія: єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК Неоніла СТЕФУРАК Відповідальний секретар Йосиф ВОРОБЕЦЬ Перекладач Андрій ЧОРНИЙ

2. Освячені в істині Звернення конференції Єпископів Римсько-Католицької Церкви в Україні... ........................................... 5 3. Святині Галичини Володимир Гіщинський Монастир Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста... .................................................................. 6 4. Пізнати істину Віктор Заславський Архітектор і мандрівник:

брати Григоровичі-Барські .................................................................. 12 5. Духовна боротьба сучасної людини о. Роман Гето Укрите життя Марії ....................................................... 15

Обкладинка Юліан С САВКО АВКО

6. Голос Марії

Художнє оформлення Юліан С САВКО АВКО

о. Євгеній Сьпйолек Проти Світла .................................................... 19 о. Євгеній Сьпйолек Черговий день .................................................. 21

Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ

7. Роздуми про Літургію о. Домінік Хмелєвський Сенс Служби Божої ..................................... 23

Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН

8. Світло Віри

9. Скеля мого спасіння

Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел./факс: (032) 261-55-74, (096) 914-63-77 e-mail: gbooklviv@gmail.com web: www.gbook.lviv.ua Магазин: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел.: (032) 261-55-74, 261-55-74, (097) 67-67-725 Друк: СПД Торба Михайло Михайлович Наклад: 700 примірників.

Роман Дерев’янко Адоруйте серцем Мого Сина ................................ 27

Йосиф Воробець Пам’яті Богдана Сойки ........................................... 31 !!! УСІМ ПЕРЕДПЛАТНИКАМ НАШОГО ЧАСОПИСУ !!! У 2018 році ціна журналу “Діти Непорочної” – 25 грн. Не забудьте зробити передплату на наступне півріччя (4, 5,6 номери). Індекс 23979. Вимагайте та зберігайте чек передплати! Якщо Ви не отримали часопис, звертайтеся на гарячу лінію Укрпошти: 0-800-300-545. Повідомляємо, що з 2018 передплата на рік буде коштувати 175,56 грн. (6 номерів), 87,78 грн. (3 номера). Замовляйте наш журнал та книжки через інтернет, відвідавши нашу веб-сторінку www.gbook.lviv.ua.

ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ

ЗВЕРНЕННЯ КОНФЕРЕНЦІЇ ЄПИСКОПІВ РИМСЬКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ…

Звернення Конференції Єпископів Римсько-Католицької Церкви в Україні до української влади усіх рівнів і до вірян з приводу проведення “Маршу рівності” в місті Києві. Йдучи за біблійним одкровенням і за природнім законом, які записані в людському серці від самого початку свого існування, Церква берегла і розвивала інститут сім’ї як союз між чоловіком і жінкою. Саме такі освячені Богом відносини є фундаментом здорового людського суспільства. Подібна інтуїція супроводжувала державних мужів, які дали таке ж саме визначення людської родини в основному законі Держави – Конституції: Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен з подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (Стаття 51 Конституції України). З прикрістю мусимо констатувати факт, що не зважаючи на численні звернення громадян України, Церков, громадських організацій та вірян, які між іншим були виражені в петиціях до усіх рівнів влади про захист сімейних цінностей та заборону пропаганди гомосексуалізму, деякі представники влади піддалися зовнішнім чинникам впливу і надали свій дозвіл та сприяння на проведення так званого «Маршу рівності». Проведення подібних заходів – це публічна та відверта пропаганда гріха, яка деструктивно впливає на українські родини, зокрема на молоде покоління. “Марш рівності” – це реклама гріха і провокування до гріха. Святе Писання міцно застерігає перед такими кроками: Хто ж спокусить одне з оцих малих, що вірують, – краще було б такому, якщо б йому повішено на шию жорновий камінь та вкинено в море (Євангеліє від Марка 9, 42). Окрім цього, такі дії вважаємо: • Антидемократичними: адже для того, щоб забезпечити права 1% чи 2% населення потрібно порушити права усіх інших громадян.

• Антиконституційними: в Конституції України не має визначення поняття “сексуальна орієнтація”. • Діями, які нахабно порушують волевиявлення громадян: станом на сьогодні понад 40 Місцевих Рад з 16 областей України (Запорізька, Хмельницька, Вінницька, Закарпатська, Київська, Івано-Франківська, Львівська, Одеська, Полтавська, Сумська, Черкаська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька, Волинська, Херсонська), написали відповідні звернення, де є чітка вимога «заборонити пропаганду різних видів девіантної статевої поведінки, у тому числі у формі так званих “маршів рівності”, “прайдів”, “гей-парадів”, “фестивалів квір-культури” тощо. Ухвалити Закон України “Про заборону пропаганди гомосексуалізму”». Згадані органи місцевого самоврядування представляють понад 12 мільйонів українців. Вважаємо, що в Україні не має дискримінації та обмеження прав людини з огляду на сексуальні схильності. А коли вже і говорити про дискримінацію, то з прикрістю мусимо ствердити її присутність по відношенню до тієї частини суспільства, яка прагне бути вірною християнській ідентичності України. Прикладом може бути нещодавній марш на захист родини та відсутність висвітлення цієї події ЗМІ суспільного мовлення. Не можна вважати себе християнином, підтримувати створення Помісної Церкви і одночасно підтримувати гендерну ідеологію! Не можна бути сповідником віри Авраама і сприяти ідеології, яка руйнує родину! НЕ МОЖНА! Ми переконані, що гендерна ідеологія, яка стоїть за так званим маршем рівності є формою неомарксизму, а її сприяння призведе до знищення України. У зв’язку з цим звертаємося до усіх рівнів Державної Влади із закликом прислухатися до своїх громадян та стати на захист родини. Просимо в ім’я Бога – Сотворителя родини, чоловіка і жінки, дати можливість кожній дитині зростати в родині, де є батько і матір. Святкуючи 1030-ліття Хрещення Київської Русі, звернімося до джерела – до християнської культури, яка стала фундаментом Європейської цивілізації. Звертаємося також до наших Вірян, щоб огорнули молитвою українське суспільство, зокрема тих, від кого залежать доленосні рішення. Молімося також за осіб, які внаслідок тих чи інших життєвих травм, а можливо внаслідок своїх переконань чи вибору належать до так званої ЛГБТ-спільноти. Молімося, щоб вони відкрили красу людського творіння та свою ідентичність в Ісусі Христі! Віримо, що Українська Держава, збудована на Слові Євангелія, омита водами Святого Хрещення, буде процвітати і стане видимим знаком і прикладом для інших народів. Львів – Київ 13 червня 2018 року Єпископи Римсько-Католицької Церкви в Україні

№3/110/2018

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ

МОНАСТИР ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЯЩОГО ХРЕСТА ... (Продовження теми Монастирка за № 2, 2018)

Вид на печерний храм у Монастирку

Історія чернечої обителі Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господа нашого Ісуса Христа в с. Монастирок, без сумніву, дуже давня. Чернече життя тут мало місце ще задовго до офіційного запровадження християнства на Русі. Мальовничі краєвиди, навколішні ліси, що в давнину покривали цю місцевість, суха й чиста печера, розташована високо над Серетом, здавна приваблювали людей. Археологічні дослідження свідчать, що язичницькі жерці відправляли тут свої таїнства ще за десяток століть до нашої ери, доказом того є добре збережена тут до сьогодні печера-храм. Ймовірно, задовго до ІХ ст. тут був слов’янський язичеський печерний храм. Свідком тих незапам’ятних часів є також велика кам’яна брила – язичницький жертовник, діаметром біля 4 м і товщиною 65 см, яка лежить на трьох вкопаних в землю кам’яних стовпахопорах.

Тут, задовго до офіційного запровадження християнства на Русі, проповідувалося християнське вчення. Згідно з “Житієм св. Кирила і Методія” ці християнські просвітителі посилали місіонерів проповідувати християнське вчення на території сучасних Закарпаття, Галичини і Поділля. Зокрема, один з них “…просвітив світлом Христового вчення” жителів сучасного Галицького Поділля аж до Ушиці” (містечко південнозахідного Поділля. – Прим. авт.) Відтоді, тобто із другої половини ІХ ст., на Поділлі з’являються храми як печерні, так і рублені із дерева. Водночас стала рости кількість християн в цих краях. Ймовірно, першими християнськими місіонерами засновуються і чернечі обителі. Перші монастирі на території сучасних Закарпаття, Галичини і Поділля беруть початок із цього часу, тобто з часу поширення християнства, власне із Великоморавської держави. В “Житії”

№3/110/2018

св. Методія йде мова про те, що моравський князь Святополк (870-894) “…доручив йому всі церкви і ченців у всіх городах держави і вказав, щоб ті монахи навертали поган у Христову віру, несли вчення Боже в далекі краї… Із цього часу почали ці погани вірувати у правдивого Бога”. На придністровському Поділлі знаходилася значна кількість скельних монастирів, зосереджених як у наддністрянській смузі, так і вздовж дністровських допливів – Бакота, Лядава, Студениця, Стінка, Монастирок, Черче, Сокілець, Рукомиш та ін. До речі, “Житіє” св. Методія було написане одним із його учнів, мабуть на теренах сучасної Галичини чи Галицького Поділля. Воно було тут популярне і дуже поширене, бо всі вісім примірників, що їх знайдено, збереглися тільки в Україні. Коли на початку Х ст. Велико–Моравське Єпископство припиняє своє існування, його

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ проповідницьку місію продовжують моравські монахи, які невеликими групами розселяються на сусідніх слов’янських землях, в основному на територіях сучасних Закарпаття, Галичини і Поділля. Водночас можна впевнено сказати, що в цьому скельному монастирі над Серетом ще до офіційного прийняття християнства на Русі –Україні була одна із перших християнських громад в краю. Моравські монахи не тільки вели місіонерську діяльність, вони засновували на цих землях монас тирі. Більше того, вони особистим прикладом заохочували місцевих жителів до чернечого покликання, щоб було кому продовжити їхню працю –

нести світло Христової віри в цих краях. Оселившись у мальовничому куточку Галицького Поділля, на лівому березі Серету, християнські ченці заснували тут, в традиціях того часу, невеличкий монастир, облаштували келії. Це був монастир в печері з каплицею. Згодом, із офіційним запровадженням християнства, поруч збудували і дерев’яну монастирську церкву та дерев’яні приміщення чернечих келій. Село Монастирок та його околиці також не раз зазнавали значного спустошення. Особливо Галицьке Поділля і Надзбруччя потерпіло в час набігів на край татарської орди з Буджаку.

Зокрема на Галицьке Поділля неодноразово робила набіги татарська орда мурзи Кантеміра із Буджака. Під час одного з таких набігів, у 1530 році, дерев’яна церква згоріла, чудом уцілів тільки образ Божої Матері. Власне, на честь цієї дивом врятованої ікони й назвали відбудовану у 1560 році церкву – Успіння Пресвятої Богородиці. 1600 року Отці Василіяни із с. Улашківці вкотре відновили чернечу обитель. Її було споруджено неподалік, метрів за тридцять, від печерного храму. Фундатором відновленого монастиря був граф Стефан Потоцький. В другій половині ХVІІ ст., в жорстокі часи татаро-турецького лихоліття, чернеча обитель в

Нерукотворний Лик Ісуса Христа в печерному храмі в Монастирку

№3/110/2018

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ с. Монастирок була повністю знищена і тимчасово припинила своє існування. Адже тривалий час – протягом 27 років більша частина Галицького Поділля відповідно до умов Бучацького договору, відійшла до Османської (Турецької) імперії. Тоді Борщівщина входила в склад окремого Подільського турецького пашалику, Кам’янецького ейялету, Чортківської нахії (адміністративний центр нахії знаходився у м. Чорткові). Збереглися документи, що засвідчують акти вандалізму бусурман: татари й турки знищували всі християнські культові споруди – церкви, костели, каплички, плюндрували християнські цвинтарі. З часом уцілілі жителі населених пунктів краю на місці спалених церков, капличок чи монастирів, якщо була така можливість, ставили нові церкви, а якщо ні – то лише кам’яний хрест. Та з Божої ласки чернече життя в цій обителі знову відродилося. Сюди, протоптуючи стежки – дороги, йшли вцілілі богомільні жителі краю і мандрівні ченці. Так, відповідно даних ревізії 1742 р., тут перебував лише один монах Вартоломей. Доленосну роль у відродженні чернечої обителі знову відіграли Отці Василіяни з Улашківского монастиря. У 1735 р. ця давня чернеча обитель була вкотре відновлена шляхетною родиною Потоцьких. Фундатором цього разу був граф Ян Потоцький. Активне чернече життя в Монастирецькій обителі знову завирувало лише в другій половині 30 р.р. ХVІІІ ст. Великі пожертвування на розбудову

монастиря надала українська шляхетна роди на Сікиржинських. Власне, їх коштом і було у 1768 р. побудовано нову Хрестовоздвиженську церкву на місці дерев’яної, що згоріла. Через деякий час і вона була зруйнована, але вже землетрусом. Сучасна монастирська Хрестовоздвиженська церква, яку ми можемо бачити сьогодні, збудована Яном Потоцьким у 1772 р. Церква перебудована із більш давньої, можливо ще спорудженої у 1768 р. Збудована церква з каменю. Складається із трьох частин: із прямокутної нави; з квадратної вівтарної частини; і квадратного за формою притвору з невеликою башточкою над ним, який прибудовано в ХІХ ст. Церковна споруда має ступінчату архітектурну композицію, яка наростає від апсиди до башточки над притвором. Церква являє собою різновид кам’яної трьохчастинної культової споруди, що тяжіє до української дерев’яної архітектури. Разом з нею постали келії монастиря і господарські приміщення. Будівля монастирського приміщення прямокутна в плані коридорної системи, побудована із каменю пісковику. Споруда складається із п’яти приміщенькелій, які знаходяться по одній стороні коридору і перекриті арковими склепіннями. З обох сторін будівлі кам’яні сходи. Вікна і вхід перекриті дуговими перемичками. Приміщення монастиря хоч і в край занедбаному стані збереглися до кінця ХХ ст., а господарські приміщення, камінну огорожу та монастирську браму розібрано ще в другій половині ХІХ ст.

№3/110/2018

Переповідають, що десь років триста тому, поруч, у печерному храмі невідомо звідки з’явився дерев’яний хрест. Його першим угледів в печерному храмі один хлопчина, який випасав неподалік худобу. Коли він одного разу зайшов до храму, то побачив там невеликий дерев’яний хрест у сяйві. Хлопчина повідомив про це монахів. Монахи, священики із навколишніх парохій при великому згромадженню вірних урочисто із процесією перенесли цей хрест до монастирської церкви. На другий день, зранку, хрест був в печерному храмі. Згодом було вирішено цей хрест носити від села до села зі співами, служачи в храмі кожного села Службу Божу, залишаючи його на ніч у сільській церкві. За народними переказами цей хрест завжди на рано у чудесний спосіб зникав звідти і знову і знову з’являвся у с. Монастирок, в печерному храмі. Монахи побачили у тому знамення Боже і відтоді стали називати печерний храм на честь Воздвижения Чесного Животворящого Хреста Господнього. Поступово, в останній чверті XVIII ст., настає розвій обителі і вона стає одним із добре відомих чернечих осідків Галицького Поділля. При монастирі була невелика бібліотека, де зберігалося чимало цінних старовинних рукописів і стародруків. В час розквіту монастиря тут чернече життя проводили понад дванадцять монахів. В останнє десятиліття свого існування в монастирі перебувало 5-6 монахів Василіянського Чину. Відомі й їхні імена: Венедикт Білевич, Афанасій Середовищ,

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ Іоан Волковський, Георгій Свиридовський, Тадей Ковальський, Севастьян Ільницький та ін. Ігуменами монастиря в різні часи були: Зосим Марковський, Гервасій Завалькевич, Пахомій Гловацький. УXVIII ст. монастир був одним із добре відомих відпустових місць на Поділлі. Відпусти тут були масовими. У 1783 р. у цю обитель було перенесено ще й Чудотворну ікону Божої Матері з Лановецького (Тулин) монастиря ЧСВВ, який того ж року припинив своє існування. Тут ця ікона знаходилася тривалий час. Внаслідок Йосифінської реформи австрійського уряду Більче-Золотецький Василіянський монастир в с. Монастирку спочатку був підпорядкований Кам’янець-Подільському монастиреві Св. Трійці, а з часом було і остаточно його ліквідовано. Це сталося у 1793 р. Церква стала парафіяльною, а господарські споруди передали в оренду приватним особам. Наприкінці XIX ст. польський великий земельний магнат Леон Сапєга влаштував в с. Монастирок фільварок, для чого у 1876 році частково розібрав більшість мурованих споруд чернечої обителі. Тоді ж розібрали і муровану браму перед північним фасадом монастиря. Проте із припиненням функціонування обителі релігійно – духовне життя тут не припинилося. В колишній монастирській церкві, бодай одну неділю в місяць парафіяльний священик правив Службу Божу. На празник Чесного Животворящого Хреста сюди й надалі приходило багато

Каплиця Матері Божої в Монастирку

богомольців з усієї околиці на відпуст. Тут не одноразово на таких відпустах лунало Слово Боже з уст відомих Василіянських місіонерів, очолюваних о. Сотером Ортинським, що прибували сюди з Улашківців і Михалківців. У 20-30 х р.р. ХХ ст. Сестри Служебниці в чернечих келіях, завдяки сприянню магнатів кн. Льва і Терези Сапєгів, влаштовували в літню пору відпочинок для дітей польських аристократів.

В роки радянської комуністичної влади активні атеїстично налаштовані представники місцевої влади в монастирській церкві влаштували колгоспний склад для зберігання зерна, а чернечі келії довели до запустіння. Церква була відновлена тільки у 1989 році, проте справжнього розквіту зазнала з приходом монаха о. Феодосія (в миру Ярослав Глинський) у 2001 році, бо впродовж десятиліть у селі не було священика, не відправлялася

№3/110/2018

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ Служба Божа, не проголошувалося Слово Боже, не виховувалося молоде покоління у поклонінні Спасителю в дусі та правді Божій… Трагічні були це часи для людей віруючих, а там, де храми залишилися діючими, люди ще мали змогу приймати участь у літургійному житті Церкви, виховувати молодь у вірі та любові до Бога, а це мало немаловажне значення у збереженні народу у вірі… Так що низький уклін усім священикам, які зберегли католицьку віру у підпіллі, а також не менш низький уклін тим усім свяшщеникам, які, взявши на себе тавро “зрадників”, зуміли зберегти народ у вірі, не давши безбожній владі до кінця знищити і Церкву, і віру в Бога в людських серцях… Із розповідей самого о. Феодосія в Монастирок він попав за Божим Провидінням. Напередодні зустрічі із Митрополитом у Тернополі йому приснився дивний сон, що він, будучи вже у похилому віці, в білому одязі з колоною маленьких діточок у білому, іде берегом великої та красивої ріки. На краю обрива стоїть печера, а на ній – Матір Божа, яка промовила до нього: “Отут, сину, будеш жити, виховувати дітей та служити Богові”. Лише на другий день о. Феодосій зрозумів цей пророчий сон, перебуваючи на аудієнції в Митрополита у Тернополі, коли отримав призначення на парафію у Монастирок, найбільш забуте місце цього краю. До села і донині не ходить автобус, а це 6 км польової дороги від Більче-Золотої. На перший погляд, це справжня глухомань, але це тільки на перший погляд. Коли нога паломника

вперше переступає через церковну браму, то відразу ж відчуває “щось особливе” у душі. Це є ніщо інше – як тільки подих Божої ласки, яка огортає душу людини і супроводить її ще довго після завершення прощі. Тут, в Монастирку, складається таке враження, що коли Ісус Христос проходив мальовничими берегами Серету, забрів у цю “глухомань”, зупинився, милуючись Своїм творінням, і не захотів уже іти, бо попав у тупик. Далі просто не було дороги. Це нагадує мені твір італійського письменника Етторе Сколи “Христос зупинився в Еболі”. Є така крайня точка на півдні Сицилії, за якою непроходимі гори. Однак тут, в цьому диво куточку нашої української землі, Спаситель залишив у печері відбиток Свого Лиця. І таким чином подарував усім паломникам можливість не тільки оглядати Його, але й практикувати прекрасне набоженство Терези Гіггінсон до Пресвятої Голови Ісуса, відмовляючи Вервицю до Пресвятого Обличчя Ісуса.. Чого тільки вартує одне із Ісуса молитовних звертань: “О Ісусе, Обличчя якого є єдиною красою, що захоплює моє серце, благаю Тебе: вирізьби в моїй душі Твій Божий Образ і розпали її Твоєю Любов’ю, щоби поглинутий(а) поглинутий (а) нею я незадовго сподобився(лася) сподобився(лася) оглядати Твоє прославлене Обличчя в Небі. Амінь”. І це нерукотворне Обличчя в радянську епоху місцеві атеїсти намагалися стерти, замалювати фарбами, забілити вапном, але нічого в них не виходило. Святий Лик Христа знову і знову появлявся, нагадуючи не-

№3/110/2018

щасним послідовникам Дарвіна, Маркса і Леніна, що Він, а не вони, є Творцем світу і Подателем життя. Історія розпису церкви у Монастирку є глибоко повчальна. Місцева громада запросила одну бригаду художників, щоб вони розписали їхню святиню. Художники приступили до роботи. Проте впродовж розпису дозволяли собі пити, сквернословити і гуляти. Робота була завершена, гроші виплачені. Здавалося б, що все добре. Але не тут то було. Матір Божа не прийняла такої роботи зі сквернослів’ям, пиятикою і гульбою. І про це уві сні сказала о. Феодосію та попросила, щоб він подзвонив до художника Івана Сухого і попросив його від Її Імені розписати церкву по-новому. Можете собі уявити духовний стан громади, але парафіяни повірили своєму пастирю. Однак тепер розписи у храмі проводилися під проводом Марії. Богородиця говорила о. Феодосію, який образ та на яку тему і де малювати, а художник Іван Сухий усе виконував бездоганно. Так за декілька років була прекрасно розписана старовинна святиня. Взагалі чудес у Монастирку не бракує. Про це у своїй статті “У Монастирок – за зціленням душі та тіла” пише Ірина Модзій: “Отець Феодосій із розповідей старожилів знав, що колись в селі був монастир. Століття і роки зробили своє: багато разів його то відбудовували, то руйнували. Але і сьогодні це місце не втрачає своєї святості. Однак два роки тому молодий ігумен задумав збудувати новий монастир. Та спочатку поїхав

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ до Греції на це святе місце Богородиці – Афон. Тут хотілося отримати благословення від якоїсь святої особи. Та якось не вийшло. Взявши камінь зі Святої Гори, він поїхав додому. І ось вже в селі біля церковної брами о. Феодосій зустрічає жінку. Ця жінка передала мені слова Богородиці, яка їй наснилася: “Поїдь у Монастирок і скажи молодому отцеві, щоб він починав те, що задумав. Все буде добре”. – Чи це не Боже Провидіння? – дивується мій співрозмовник. – І якщо я до цього часу сумнівався, то після цих слів вже знав точно, що будівництво буде і монастир постане. Ця жінка, до речі, і місце вказала, де він має бути збудований. А була вона зовсім іншого віросповідання: належала до однієї релігійної общини, члени якої не визнавали Богородиці, не поклонялися Їй. Після навернення ця жінка і хвороб своїх позбулася повністю…” Усе, що заповідає Марія на цьому святому місці, звершується. Вже закладено і посвячено камінь під новий монастир, збудовано сиротинець для дітей, засновано для них Благодійний фонд “Подаруй мені майбутнє”.. Однак найбільшим чудом, нє” яке тут відбувається, є Служба Божа, особливо вночі, з четверга на п’ятницю, з молитвою екзорцизму на зцілення душі та тіла. Це чудо безкорисливої Жертви

Ісуса Христа під час Літургії у поєднанні з жертвами перших мучеників-християн, яких розпинали погани на Хрестах вздовж берега ріки Серет (там зараз стоїть Хресна Дорога), у поєднанні з жертвою тринадцятьох монахів Василіян, яким турки відсікли голови, породжує це особливе відчуття спасенної ласки Ісуса на цій землі мучеників. Від давнього печерного монастиря до монастирської церкви веде Кальварія – Хресна Дорога. Кожним Хрестом опікується якась із родин села. Раз на рік сюди з’їжджаються родичі, вихідці із с. Монастирок, які тепер живуть по всій Україні та за її межами. І лише дівчина із цих родин прикрашає зеленню свій Хрест. Тисячі людей із запаленими свічками проходять тією Хресною Дорогою. Недалеко від печерного храму стоїть кам’яний сліпучо-білий Хрест, у народі його називають: “Хрест родинного щастя”. Існує повір’я, що коли біля нього щиро помоляться молоді люди – хлопець чи дівчина, то невдовзі вони знайдуть своє сімейне щастя. Для того, щоб знайти свою другу половинку, хлопцям необхідно промовити під Хрестом тричі молитву “Отче наш”, наш”, а дівчатам – тричі “Богородице Діво”. З 2001 р. чернеча обитель Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господа нашого Ісуса Христа в с. Монасти-

рок перебуває під юрисдикцією Української Православної Церкви Київського Патріархату. Сьогодні ця, оповита славою походження часу першопочатків християнства в українських землях, чернеча обитель, – одна з добре відомих в краю і далеко за його межами посеред відпустових місць України. Так збувається записане в монастирському літописі пророцтво, висловлене “блаженнішим старцем” – іноком Гори Афонської – Онуфрієм, подвижницькою діяльністю якого було вкотре відроджено давню чернечу обитель с. Монастирок в середині XVІІ ст. про те, що “…Господь …Господь прославить місце це святе, а якщо буде угодно Богові, подасть цьому місцю і вірних Своїх, які будуть прославляти Ім’я Його Святе…” Століттями вимірюється час, впродовж якого йшли і йдуть шляхами-дорогами громадно люди з околиць та подальших сторін краю до чудотворної ікони Божої Матері чернечої обителі Воздвиження Чесного і Животворящого Христа Господа нашого Ісуса Христа в с. Монастирок. І так буде завжди. І стоятиме ця давня чернеча обитель на славу Божу на віки! Володимир Гіщинський член Національної спілки журналістів України

ДОВІДКА: СЛУЖБИ БОЖІ В ХРЕСТОВОЗДВИЖЕНСЬКОМУ ХРАМІ С. МОНАСТИРОК.: • Четвер – початок о 23.00 – нічна • Неділя – початок о 9.00 Відпуст в обителі обителі:: на свято Воздвиження Чесного і Животворящого Христа Господа нашого Ісуса Христа. В основному, прочани приїжджають на традиційні Богослуження щотижня, що відбуваються у ніч з четверга на п’ятницю. Адреса обителі: обителі: с. Монастирок, Борщівського району, Тернопільської області, 48735, Україна.

№3/110/2018

ПІЗНАТИ ІСТИНУ

Архітектор і мандрівник: БРАТИ ГРИГОРОВИЧІ БАРСЬКІ

Іван Григорович-Барський (1713 – 1791)

Сучасний Київ, столиця України і величезний мегаполіс, в якому стоять в корках, штовхаються в метро, летять на роботу і з роботи чи то п’ять, чи то шість мільйонів мешканців (порахувати їх точно навряд чи можливо), можливо), гудить і поспішає, вкривається хмарочосами і торговими центрами – як і будь-яка столиця. Але навіть тут за бажанням можна знайти чимало затишних куточків, де майже непомітно попадаєш в минуле, хоча на вулиці ХХІ століття. Наприклад, Покровська вулиця, що відходить від Андріївського Узвозу. Крім чудової греко-католицької книгарні, школи і американського посольства, крім маленьких одноповерхових будинків початку 19 століття тут варто побачити Покровську церкву. Тут служив о. Олексій Глаголєв, що рятував євреїв під час німецької окупації, тут всередині можна побачити чимало старих ікон. Та й сама будівля храму надзвичайно красива. Цей храм, а також храм Миколи Набережного, бурса і фонтан «Самсон» на Контрактовій площі – майже все, що залишилось

в Києві від спадщини славетного архітектора Івана ГригоровичаБарського, якого вважають останнім і найдосконалішим архітектором українського бароко. Ще була церква з дзвіницею і брамою в Кирилівському монастирі, зруйнована за часів СРСР, ще є собор і будинок полкової канцелярії в Козельці, ще є собор в Золотоноші. Небагато, але те, що збереглось – вражає. Народився Іван ГригоровичБарський в 1713 році, в селі Літковичі під Києвом, а загалом предки його, дрібна шляхта, походили з Бару на Вінниччині, а під Київ перебрались під час Хмельниччини. Іван Григорович-Барський закінчив Києво-Могилянську академію, міг стати священиком, але не став. Натомість він служив в магістраті, потім повністю присвятив себе зодчеству. Він прожив майже 80 років, мав 15 дітей. Світле, мирне життя світлої, мирної людині, чия вдача відбилась в його творіннях. А ще в нього був старший брат Василь, який народився у 1701 році, також вчився в Академії, і з нього також не вийшло священика. Він навіть не встиг закінчити навчання – приятель по академії, Юстин Ленницький, розповів Григоровичу що мріє піти до Львова, щоб хоч трошки повчитись у славетній Єзуїтській школі, яка славилась своїм академічним рівнем по цілій Україні. До того ж, місто Лева славилось своїми лікарями, а у Василя дуже боліла нога. Хлопці були молоді і легкі на підйом, війн в Україні поки що не було, то ж дороги були більшменш вільні. Отже, 20 липня 1723 рок друзі вирушають у путь – при чому, Василь йшов всупереч про-

№3/110/2018

ханням батька. Так почалась довга і захоплююча подорож, якій Василь Григорович-Барський присвятить 24 роки. Мандри свої він опише у книзі “Странствования пішохідця Василя”,, яка стане бестселером у Василя” 18 столітті і в якій можна знайти кілька дуже цікавих спостережень стосовно українських католиків і православних та їхніх відносин. Отже спочатку студенти дійшли до Львова, про який Василь пише так: “Звідти ми дістались до славетного міста Львова, в якому є кам’яні будівлі і чудові церкви, і дзвіниці, і школи, і чимало освічених людей. Ми знайшли доброго лікаря, отож, я за короткий час вилікував свою ногу, і дякував Богові. Зустріли ми тут багато гостинних людей з-поміж русів, духовних і світських, і вони часто вітали нас у себе, особливо ж ті, яких було силоміць навернуто до унії, хоч вони потай лишились православними”. В умовах Речі Посполитої навернути когось кудись силоміць було дуже проблематично, і хоча Львівська Єпархія приступила до єдності з Римом ще у 1700 році, проте і численні монастирі, які отримували з Росії значні пожертви, і Львівське братство, яке видавало книги і продавало їх в Росію, залишались православними – адже їм переходити в унію було невигідно, а Львівський Єпископ Йосиф Шумлянський, головний ініціатор переходу на унію, жив за принципом “живи як хочеш, тільки інших не чіпай”. Отже, монастирі в Крехові чи Уневі ще довго залишались православними, перейшовши в унію лише невдовзі перед візитом Григоровича-Барського, а Маняв-

ПІЗНАТИ ІСТИНУ ський Скит так унію і не прийняв. А ось Львівське братство, яке немов сицилійська мафія тримало в своїх руках майже усе українське церковне життя Львова, часто-густо ставило Єпископові палки в колеса. Шумлянський вирішив діяти в стилі дона Корлеоне, і зробив братчикам пропозицію, від якої неможливо було відмовитись: або вони переходять в унію і слухаються його, або він відкриває нову друкарню і тим трохи перебиває їм книжковий бізнес. Братчики, як і личить мафії, вирішили, що це є бізнес, нічого особистого, і перейшли в унію з умовою зберігання усіх давніх привілеїв, тобто, розповідаючи Григоровичу-Барському, що їх навернули на унію силоміць, львівські братчики дещо перебільшували, адже православних переслідували приблизно так само, як в сучасній Україні російську мову. Так чи інакше, зі спогадів Барського бачимо, що не усі львівські українці вважали так, але усі чи майже усі радо приймали гостей з православного Києва, в якому усі костели або знищили, або переробили на православні церкви. З приязню поставився до киян і тодішній Львівський унійний Єпископ. Справа в тому, що Григорович та його приятель Ленницький прийшли до Львова, щоб потрапити до славетної Єзуїтської колегії. Щоб уникнути зайвих проблем, вони назвались уніатами з Бару, який тоді залишався в складі Речі Посполитої. Коли через тиждень обман викрився, ректор вигнав їх з колегії. Григорович-Барський, дивлячись по спогадам, одразу став скаржитись, як йому гидко бути в місті, “де усі руські церкви з доброї волі або силоміць обернуто на уніатські”.. Тобто ми хотіли надурити атські” ректора, нас викрили, але все одно найбільше зло – це унія. Приблизно так дехто в усьому звинувачує Америку, жидів чи злочинну владу, хоча сміття на вулицях кидають не депу-

Покровська церква. 1766-72 роки. Київ. Українське бароко. Архітектор – Іван Григорович-Барський

тати і не жиди, і не Обама. Так чи інакше, Ленницький, старший товариш нашого мандрівника, вважав, що треба попросити про допомогу «якусь відому та впливову особу”. Далі Григорович пише: “Пішли ми разом у кафедральний монастир до руського Єпископа, а тоді це був Афанасій Шептицький, і розповіли йому все докладно. Він же зглянувся на нас і пообіцяв зробити цю ласку, тому що він був дуже заприязнений з латинниками. І тоді, покликавши свого архідиякона, сказав: “Піди з оцими юнаками до ректора і скажи, що я бажаю їм добра і дуже прошу знов прийняти цих студентів до академії, бо вони з моєї Єпархії, я знаю їхню отчину”. І хоч не бажали нас приймати, але через велику приязнь свою до Єпископа пообіцяли знову прийняти нас. Багато хто був спантеличений, і дивувалися, і заздрили, кажучи, що відколи існує академія, ніхто не чув аби вигнаного прийняли назад”. Отже картина маслом: уніатський Єпископ, дружний з латин-

ським духовенством, встає на захист не зовсім чемних православних студентів, які йому, звісно, дуже вдячні, хоча і не припиняють вважати себе одинокими носіями істинної віри серед злих вовків. Тобто, політичні переконання дуже часто не мають ніякого відношення до поведінки у повсякденному житті. Так чи інакше, київські студенти, провівши у Львові кілька місяців, захотіли продовжити свою подорож: “Нам слід вирушити до інших міст, щоб побачити звичаї інших людей. Почули ми тоді, що якийсь руський священик, замолоду овдовілий, чоловік учений, аби розвіяти журбу, готується йти до Риму. Ми ж, заприязнені з ним, схотіли йти разом з ним, він же зрадів друзямсупутникам…». Знов-таки цікава картина: православні кияни і унійний львівський священик стають друзями і разом йдуть у паломництво до Риму. Унійний Єпископ надає цим православним киянам усіляке покровительство, з його руки хлопцям допомагають і латинські Єпископ

№3/110/2018

ПІЗНАТИ ІСТИНУ

Василь Григорович-Барський. Мандри по святих місцях Сходу з 1723 по 1747 рр.

з ректором. В унійних монастирях Жовкви і Крехова цих хлопців гостинно зустрічають, самі хлопці згадують про ці місця з любов’ю і захопленням, хоча там і панує мерзенна унія – немовби уся антикатолицька пропаганда вивітрилась з голови київського прочанина. В свою чергу, і Єпископ Афанасій Шептицький, і усі ігумени з монахами приймають цих прочан як рідних – немовби між не було багаторічних конфліктів – між уніатами і православними. Можливо, справа тут в тих самих подвійних стандартах – кляті уніати, вороги православ’я – десь там, серед абстрактних матерій, а конкретний Афанасій Шептицький чи крехівські монахи – ось вони тут, допомагають, усміхаються, приймають як братів по вірі, та ще й годують смачно. Як же ж їх, таких хороших і гостинних, проклинати чи не вважати за братів по вірі? І якщо перед тобою красивий християнський храм, де ревно і з щирим серцем моляться християни, яка різниця, якого цей храм обряду? Знов-таки, Василь Григорович щиро хотів побачити світ, побачити, як живуть люди в далеких краях – а це свідчить, що він не дивився на світ вовком і не вважав дітьми диявола християн інших конфесій. Навіть коли справа дійде до не зовсім приємних моментів, на-

приклад, коли унійний Єпископ в Перемишлі прожене прочан з свого двору, Григорович-Барський лаятиме його не як уніата, а як звичайнісінького жлоба. Отже зі Львова друзі відправились у довгу подорож, пройшли втрьох до Риму, зустрічаючи на своєму шляху різні пригоди, побачили багато. Потім Юстин Ленницький вирішив повернутись додому, а Василь Григорович-Барський відправився далі. Він бував і на Афоні, де довго вчився, багато подорожував по Греції, Святій Землі і Близькому Сході, з захопленням оглядав і християнські святині, і руїни античних міст, і майже всюди зустрічав земляків з рідного Києва і цілої України. Промандрувавши більш, ніж 20 років, побувши студентом в Венеції та на Патмосі, і викладачем на Кіпрі, стільки усього побачивши, вивчивши кілька мов, Василь Григорович-Барський врешті-решт в 1747 році повертається додому, сподіваючись стати викладачем грецької мови. На жаль, він помер через місяць після повернення, не встигши ані стати викладачем, ані завершити свої нотатки. На відміну від старшого брата Івана, який прожив довго і залишив по собі чимало, Василь Григорович-Барський залишив нам лише історію свого

№3/110/2018

короткого, але захоплюючого життя, залишив єдину книг, яка тим не менше стала бестселером для свого часу, пережила кілька видань і перекладів, для багатьох стала джерелом натхнення. В книзі цій чудово проявився характер її творця – лагідний, незлобивий, світлий, дещо подібний на характер його старшого брата, тільки архітектор Іван проявив його в своїх церквах, а письменник Василь – у своїй книзі. А ще – в спогадах ГригоровичаБарського чудово показане життя українців у Львові і околицях, відносини католиків східного і західного обрядів, а також їх обох – з православними. І одна з найцікавіших рис цієї книги – свідоцтво того, як католики і православні знаходили спільну мову, допомагали один одному, ставали друзями. А значить – розколи і протиріччя між церковними конфесіями в ті часи були зовсім не такими страшними, як їх часто малюють. І це дає надію і нам, українським християнам ХХІ століття, покласти край ворожнечі між нашими конфесіями. Що, в принципі, ми і так робимо, і не без успіху! Віктор Заславський

Василь Григорович-Барський (1701 – 1747). Автопортрет в образі паломника

ДУХОВНА БОРОТЬБА СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

УКРИТЕ ЖИТТЯ МАРІЇ “Це покора учинила, що Ти Бога породила...” – цими словами однієї з релігійних пісень хотілось би хоч в якійсь мірі написати про місію Пресвятої Богородиці в Історії Спасіння. Пригадаймо собі зі Святого Писання про цей важливий момент в житті Марії, коли Архангел Гавриїл об’явився Їй в Назареті і благовістив про народження Спасителя світу – Ісуса Христа (Лк. 1.2633).. Ми знаємо, що перші люди Адам і Єва в Раю 33) сказали Богові – “Ні” “Ні”,, а от Марія дуже чітко, але покірно сказала: “Ось Я Господня слугиня: нехай зі Мною станеться по твоєму слову” (Лк. 1,38). Архангел Гавриїл міг прилетіти до якогось великого і відомого на цей час міста: чи то Риму, чи Єрусалиму або навіть Вавилону, в яких було багато заможних і знатних жінок, але Господь вислав його до тихого і маленького Назарету. Чому? Тому що тут в убогій і непомітній хатинці жила Та, яка мала “велике серце і глибоку покору”. Пресвята Діва ще з раннього дитинства готувалась до цієї важливої місії стати Матір’ю Самого Бога. Ці роки глибокої молитви, посту, усамітнення та й часто важкої праці загартували Її дух, щоб у відповідному часі сказати Богові “Так”. Взагалі бути матір’ю – це є досить важлива роль і відповідальність перед Богом. Адже кожна дитина – це, насамперед, безсмертна душа і, якщо ця душа не осягне спасіння, то батьки за це дадуть відповідь.... . Але бути Матір’ю Самого Бога – це надзвичайно велика місія і надзвичайно велика відповідальність. Ми знаємо з Писання, що Господь наш Ісус Христос до 30 року Свого життя перебував у родині з Марією і Св. Обручником Йосифом. Але для єврейської культури це була трохи дивна річ тому, що молодь залишала свої домівки, мавши 16-18 років. То що тоді Ісус так довго робив у родинній атмосфері? Як говорять деякі вчителі духовного життя: “Ісус перебував у школі Своєї Матері...”. Коли ми уважно читаємо Святу Євангелію, то можемо зауважити, що про Богородицю все ж таки не багато написано. Християнська традиція, твори Св. Отців і різні історичні джерела нам мо-

Олена Шаховська. Діва Марія з вервицею

жуть набагато більше розповісти, ніж Писання. В цьому ми також можемо побачити цю тихість, скромність і смирення Божої Матері, тому що покора не любить себе виставляти назовні, не любить реклами, людської слави і величі. Покора любить тишину, усамітнення і молитву. Говорячи про місію Матері Божої в Історії Спасіння, хотілось би пригадати, що ця місія бути Співвідкупителькою людського роду не закінчилась з моментом Успіння нашої Владичиці, але продовжується до сьогоднішнього дня. Адже по всьому світі, в різних куточках нашої планети ми зауважуємо багато Об’явлень Пречис-

№3/110/2018

ДУХОВНА БОРОТЬБА СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

Олена Шаховська. Богородиця з Дитятком Ісус

тої. Цими Об’явленнями Матір Божа нам пригадує про навернення до Бога, покаяння, піст й молитву, часту сповідь і Причастя. Інакше кажучи, Вона нам нагадує про правдиве християнське життя, а не тільки “ходження до церкви по інерції”. Сучасний світ, який щораз дальше й дальше відходить від Бога, потребує свідків правдивої віри... Пригадується одне з об’явлень Богородиці ще з XVI ст. в місті Кіто, що в Еквадорі. Діва Марія об’явилася с. Маріанні. Свята Церква визнала це об’явлення правдивим. Найважливішим є те, що це об’явлення відноситься до наших часів... Марія говорить про страшний занепад християнського життя, про зневагу Пресвятої Євхаристії, про забуття Св. Тайни Сповіді, про боговідступництво Єпископів і священиків. І це все якраз стається на наших очах. Якщо взяти до уваги Західній світ, то там вже давно немає християнського життя в його повноті, там залишилась тільки якась певна форма релігійності... Майже у всіх Своїх об’явленнях Пречиста Діва заохочує нас і просить про молитву. В наших часах

№3/110/2018

дуже важливою є молитва на Вервиці. Коли ми молимось на вервиці, то повинні пам’ятати, що Матір Божа відмовляє разом з нами цю вервицю і скріпляє нас у цій молитві. Кожна наша молитва, яку ми промовляємо уважно і з глибини серця, облагороджує нашу душу, скріпляє нашу немічну волю, дає світло розуму і вирішує багато наших життєвих проблем. Нашою молитвою ми допомагаємо на дорозі Спасіння нашим рідним, близьким і друзям. Нашою молитвою ми “витягуємо з пекла” наших батьків, дідів і прадідів. Марія потребує наших молитов для спасіння всього світу від вічної погибелі... Як говорять деякі екзорцисти, сатана і його слуги дуже бояться Богородиці. Вони ще до сьогоднішнього дня не можуть вмістити в своїй “рогатій голові”, що Жінка буде над ними панувати. Але такий був Божий задум... . Бувають випадки, що під час екзорцизму лукавий не дуже реагує на молитву і релігійну атрибутику, але коли побачить іконку Матері Божої і почує Її Святе Ім’я, то реакція буває блискавичною. Сам Господь Бог дав Преблагословенній таку силу і владу над нечистими духами... . Тому й ми також частіше призиваймо Святе Ім’я Боже і Його Матері, бо це є велика сила і захорона для нашої щоденної духовної боротьби... . Амінь. о. Роман Гето

Олена Шаховська. Богородиця з Дитятком Ісус

СКЕЛЯ МОГО СПАСІННЯ

№3/110/2018

СКЕЛЯ МОГО СПАСІННЯ

№3/110/2018

Богдан Сойка (1938 – 2018). Образ Найсвятішого Серця Ісуса, 2010

Богдан Сойка (1938 – 2018). Образ Почаївської Матері Божої, 2011

Богдан Сойка (1938 – 2018). Образ Найсвятішого Серця Ісуса, 2010

Богдан Сойка (1938 – 2018). Образ Почаївської Матері Божої, 2011

СКЕЛЯ МОГО СПАСІННЯ

№3/110/2018

СКЕЛЯ МОГО СПАСІННЯ

№3/110/2018

ГОЛОС МАРІЇ

ПРОТИ СВІТЛА

“Дорогі діти! Закликаю вас бути зі Мною в молитві в цьому благодатному часі, коли темрява бореться проти світла. Моліться, кохані дітоньки, сповідайтеся й почніть нове життя в ласці. Виберіть Бога – і Він буде вас провадити до святості, а Хрест буде вам знаком перемоги й надії. Будьте думними, що ви охрещені та вдячні у своєму серці, що ви – частина Божого плану. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик” (Послання від 25 березня 2018 року). Марія закликає нас нас,, щоб ми наблизились до Неї; щоб ми були з Нею на молитві. Чинімо так особисто, але також і усією сім’єю. Візьмімо в руки вервицю. Не жаліймо часу. Відповідаймо на Її заклик. Марія не говорить: прошу вас, але

говорить: закликаю вас. Заклик відрізняється від запрошення. Відчувається вагомість слів: закликати когось, закликати до чогось. Ми чуємо відлуння таких закликів в історії Церкви, світу, народу, а може своєї родини. Ми закликані, бо є якась необхідність, відбувається щось дуже важливе. Ми не є зайвими, потрібна наша присутність, наш час, наша задіяність. Ми маємо виконати дуже термінове завдання. Повинні включитись у спільний обов’язок. Сьогодні Марія закликає нас до Себе на молитву. На молитву разом з Нею. Розповідаймо про той заклик, говорімо про нього іншим. Не всі знають, як молитися, тому ми можемо їх запросити на молитву до свого дому, до образу чи фігурки Матері Божої, запалити свічку, дати кожному вервицю, щиро на-

вчити молитви, поділитися своїм досвідом молитви, розповісти про любов Марії до нас, про Її бажання врятувати світ і кожну душу, про Її поміч та опіку, про вислухані прохання та благодаті, які Бог зсилає через Неї – повну благодаті, як благовістив архангел Гавриїл. Треба, щоб ми були з Царицею Миру на молитві в той час благодаті, в який темрява бореться зі світлом. Ісус – Син Божий – відкинутий і переслідуваний. Ісус відданий на розп’яття і смерть. Сатана, як рикаючий лев, кружляє, шукаючи кого пожерти. Світ насичений спокусами. Темрява огортає розуми і серця. Але Ісус нас не покидає. Він – Спаситель дає нам Самого Себе. Це час благодаті. Варто розважити читання з Книги пророка Ісаї (52.13-53,12)

№3/110/2018

ГОЛОС МАРІЇ з Літургії Муки Господньої на Страсну П’ятницю. Ми там знаходимо пророцтво про Ісуса, що Він обтяжив Себе нашим стражданням, Він ніс наші недуги, Він був пробитий за наші гріхи, розчавлений за наші провини; кара, що нас спасає була на Ньому, а в Його Ранах наше зцілення. У тій духовній боротьбі Ісус є з нами. Він через смерть на Хресті і Воскресіння подолав гріх, смерть і сатану. Проте ми маємо усвідомлювати ту боротьбу, яка ведеться сьогодні у серці людини, в сім’ях, народах, у світі. 2 квітня цього року була чергова річниця смерті св. Йоана Павла ІІ. Він постійно був на молитві з Марією і не щадив себе у тій боротьбі з

силами темряви. Це він на початку свого понтифікату кричав, і кричить далі: “Відкрийте двері для Христа”. Він, котрий віддався Марії через заклик Увесь Твій, Твій, до кінця спалювався у жертві свого життя, щоб Ісус – Світло від Світла – притягнув всіх до Себе і спас. У тій духовній боротьбі, що ведеться багато з нас є пораненими, грішними, загубленими, зануреними у страху і безпорадними. Але ніхто не є сам. Ісус з Хреста дає нам Матір, а Вона нас любить. У наступних словах того послання, Марія говорить до нас всіх дорогі діти і підказує, що нам чинити. Ми повинні молитися, сповідатися,

Хрест на горі об’явлень Кріжевач

№3/110/2018

і почати нове життя в ласці. Йдучи до сповіді, ми приносимо Богові наші гріхи, а Він – Агнець Божий – вбитий за нас і живий, Розіп’ятий і Воскреслий – бере наші гріхи і обдаровує життям. Коли ми молимося і сповідаємося, то завжди вибираємо Бога. Триваймо сильно у вірі, наближаймося до Бога, думаймо про Нього, волаймо до Нього. Приймімо Його Євангеліє, бо “хто перебуває в Моєму навчанні, – говорить Ісус, – має життя вічне”. Наша Мати Небесна теж нам в цьому допомагає, бо говорить, щоб Святе Письмо було на видному місці в наших домах, щоб кидалося в очі, щоб ми його читали. Вона теж багато разів

ГОЛОС МАРІЇ говорить про потребу сповіді. Коли ми з жалем і розкаянням визнаємо наші гріхи, то отримуємо прощення і милосердя, відновлюємо Завіт і дружбу з Богом, відновлюємо надірвані чи розірвані з Ним зв’язки; можемо в повноті брати участь у Службі Божій, приймаючи Тіло за нас видане і Кров за нас пролиту. “Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, має життя вічне” – запевнює нас Ісус. Кожен погляд на Хрест нехай підтримує в нас перемогу Христа і надію. В часі Пасхального святкування ми відновлюємо обітниці святого Хрещення. З пробитого на Хресті Серця Господа Ісуса виплинула Кров і Вода; Вода Святого Хрещення і Кров Нового Завіту. Цариця Миру пригадує нам Святе Хрещення, бо це джерело Божого життя в нас, бо то Бог в нас, а ми в Богові – Святій Трійці. Є за що дякувати Богові. Це теж привід, щоб пишатися, бо через Хрещення ми стали дітьми Божими, синами і доньками Отця через Ісуса в Святому Дусі. Цариця Миру багато разів говорить про те, те, наскільки кожен з нас важливий в Божому плані. А сьогодні закликає, щоб ми були вдячними у своєму серці, що ми є частиною Божого плану. Будьмо, отже, з Марією на молитві в той час ласки, коли темрява бореться зі світлом. Сповідаймося також, щоб джерело Хрещення було в нас постійно живим і життєдайним, а Хрест Христа блищав у нас перемогою, святістю і надією. Христос Воскреслий нехай нас провадить і благословить!

ЧЕРГОВИЙ ДЕНЬ “Дорогі діти! Сьогодні також закликаю вас, щоб ви з Ісусом жили вашим новим життям. Нехай Воскреслий обдарує вас міццю, щоб у випробуваннях життя ви були завжди сильними й у молитві віддані та витривалі, бо Ісус вас Своїми Ранами відкупив і через воскресіння дав вам нове життя. Моліться, кохані діти, і не втрачайте надії. Нехай у ваших серцях буде радість та мир, і нехай свідчать про радість, що ви є Моїми. Я з вами й усіх вас люблю Моєю Материнською Любов’ю. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик” (Послання від 25 квітня 2018 року). Черговий день в моєму житті. Час на молитву. Чекають обов’язки. Сім’я, робота, радісні та важкі миті. Може треба приймати рішення. У всьому цьому, Царице Миру, Ти пригадуєш нам, щоб ми жили з Ісусом, щоб ми жили новим життям. Ти говориш: сьогодні закликаю вас, щоб ви своє нове життя жили з Ісусом. Мені дано нове життя. Хто мені його дав? Для чого мені його дав? Я маю жити тим новим життям. Це нове життя, то найдорожчий скарб, то та дорогоцінна перлина, про яку Ісус говорить в Євангелії. Це Рани Ісуса, це Його Смерть, Його Жертва на Хресті, це Його Воскресіння, це Він – Агнець, вбитий і живий. Це Воскреслий Господь, постійно присутній з нами, так, як йшов після воскресіння з двома учнями до Емауса, хоча вони Його не впізнали. Ісус Воскреслий постійно є з нами. А, отже, живімо, працюй-

мо, навчаймося, сіймо, подорожуймо, страждаймо, радіймо з Ісусом зраненим та Воскреслим. Будьмо з Ісусом через молитву роботи та обов’язків, а також у молитві, так як ми її розуміємо. А, отже, Служба Божа і всі Таїнства, Святе Писання, Вервиця, розважання, тощо. Марія бажає нам: Нехай Воскреслий дасть вам сили, щоб у випробуваннях життя ви були завжди сильними. Ісус помер і воскрес, щоб подолати гріх, смерть, сатану і щоб обдарувати всіх нас тією перемогою. Ми охрещені водою, котра витекла з Його Серця. Корисним є Його відхід через Страждання і Смерть на Хресті, бо Потішитель, Святий Дух, прийшов і діє з силою в душах і уділяє дарів: мудрості, розуму, вміння, поради, мужності, набожності і богобоязні. У життєвих випробуваннях і спокусах нами не керує сатана, світ, тіло чи наша психіка, але Дух, котрий від Отця і Сина походить. Воскреслий Господь є нашою Дорогою, Правдою і Життям. Серед сум’яття і відносності Він нам говорить: “Ніхто не приходить до Отця, інакше як тільки через Мене”. Він є Добрим Пастирем і віддає життя за Своїх овець. Він бере наші гріхи. Він годує нас Своїм Словом: Мої Слова дух і життя. життя. Він дає Себе нам в Євхаристії: “Хто їсть Моє Тіло, має життя вічне”. Силою Його перемоги ми перемагаємо спокуси. Щоб ви були завжди сильними й у молитві віддані та витривалі, бо Ісус вас Своїми Ранами спас і Воскресінням дав нове життя. Ось декілька прохань, принесених до Ма-

№3/110/2018

ГОЛОС МАРІЇ тері Божої в нашому Вогнищі Божого Миру. Вони анонімні. Нехай вони будуть заохотою до витривалої молитви. Найбільше прохань стосується сім’ї: про благодать віри для всієї моєї родини, про дорогу спасіння для моєї сім’ї, про повернення віри моїм дітям, про благодать живої віри і переміну серця для сина, про бажання Бога і Євхаристії для моєї сім’ї, щоб донька примирилася з Богом і почала ходити до церкви, про здійснення Волі Божої в нас, про віру для моїх родичів, про благословення і здоров’я для всієї моєї сім’ї. Чергові прохання: про любов, згоду і порятунок подружжя: рятуй подружжя, що розпадається, обдаруй нас благодаттю

любові і прощення. Тобі віддаю дуже важку ситуацію у моїй сім’ї, введи добро з тієї важної справи для всіх з нею пов’язаних. Царице Миру, допоможи у виправленні мого подружжя, про благодать бути добрим батьком: нехай в моєму подружжі панує любов, згода, єдність і мир, про розважливість для доньки. Ще інші: про благодать зачаття дитини, віддаю Тобі доньку і її дитинку, яку вона носить під серцем, про дар потомства. Ще інші: про тверезість, про зцілення від алкогольної залежності і від сигарет, про тверезість в моїй парафії, про тверезість для чоловіка. Прохання за себе: про добре розпізнання життєвого шляху, про зцілення зі злості та

ненависті, про зцілення від смутку та страху, про сили та вміння побороти вади, будь зі мною у хворобі раку: благаю, бо вже не можу сам, у професійних справах, про вилікування депресії. Моліться, дітоньки, і не втрачайте надії. У ваших серцях нехай буде радість та мир, і свідчіть радість, що ви є Моїми. Про той живий зв’язок з Матір’ю, про радість і мир в серці говорять також принесені подяки: Царице Миру дякую за опіку, за ведення моєї сім’ї, за те, що Ти завжди з нами, в радісних і сумних моментах нашого життя, за порятунок з небезпеки, за кожен чудовий день, за все, що Ти нам даєш. Дорога Мамо, дякуємо Тобі за Твою опіку, любов і мир, за чудо повернення до здоров’я, що відкриваєш мені очі на мої вади. Маріє, я вже не боюся, бо все є Твоє за життя моє, дружини і дітей, за дар молитви, за мого чоловіка і дітей, за бажання для мого чоловіка мати ще одну дитину, за силу пробачити, за перемогу страху, пов’язаного з водінням автомобіля, за зцілення, за Таїнство Єлеопомазання і його зцілюючу силу, за порятунок з хвороби раку, що можу тут приїхати до Тебе та Ісуса на адорацію, за радість, яку маю в серці. Я з вами й усіх вас люблю Моєю Материнською Любов’ю. Отець Славко вважав, що численні бажання посповідатися в Меджуґор’є безпосередньо пов’язані з делікатною присутністю Марії в тому місці. Подібним чином він пояснював покликання до священства. Дякуємо Тобі, Мамо. Амінь. o. Євгеній Сьпйолек

№3/110/2018

РОЗДУМИ ПРО ЛІТУРГІЮ

СЕНС СЛУЖБИ БОЖОЇ “Коли Ісус прийшов у землі Кесарії Филипової, то спитав учеників Своїх: “За кого люди вважають Мене, Сина Людського?” Вони відповіли: одні – за Івана Хрестителя, другі – за Іллю, інші за Єремію або за одного з пророків. Він говорить їм: “А ви за кого Мене вважаєте?” Симон же Петро відповідаючи сказав: “Ти є Христос, Син Бога Живого”. Тоді Ісус сказав йому у відповідь: “Блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і не кров відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на Небесах; і Я кажу тобі: “Ти Петро, тобто “камінь”, і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її. І дам тобі ключі Царства Небесного; і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на Небесах, і що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на Небесах. Тоді Ісус наказав ученикам Своїм, щоб нікому не говорили, що Він є Ісус Христос” (Мт. 16. 13-20). Дуже радий, що можу сьогодні поговорити про Пресвяту Євхаристію, яка є абсолютно найважливішим дійством, подією, Літургією в нашому житті. Є абсолютною вершиною з’єднання духовного з Богом. І люди дуже часто задають собі питання: для чого ми маємо ходити на Службу Божу? Мабуть, це важливо тільки для священиків. Чому не прихід на Службу Божу є тяжким гріхом? Чому? Хіба це така велика проблема? Адже ж Бог є скрізь. Всюди можу помолитися до Бога, то чому я мушу приходити на Службу Божу? Для чого я маю приходити до храму? Можливо, хтось із вас задає собі також це питання. Для чого такий тяжкий обов’язок? Я ж можу помолитися всюди. В Ізраїлі більше чотирьох тисяч років назад склалася дуже цікава ситуація. Цар Давид бачив щось таке, що його тривожило. Очевидно, що його Бог, Господь, що визволив ізраїльський народ з неволі єгипетської і вивів до Обіцяної землі, мешкав у наметі, а поганські божки – у прекрасних храмах. І тоді в серці Давида зародилася думка, щоб для Господа, його Бога, його улюбленого Бога, побудувати в Єрусалимі прекрасну святиню. “Тоді сказав цар пророку Нафану: ось, я живу в домі кедровому, а Ковчег Божий знаходиться під наметом. І сказав Нафан царю: усе, що в тебе на серці, йди, роби: бо Господь з тобою…” (2 Ца. 2-4)”. Однак в ту ж ніч Бог питає у пророка: “Нафане, чи ти питав у Мене, чи Я хочу жити у святині, збудованою людською рукою?”. Нафан не знав, що відповісти, думаючи про себе, що ж є поганого в цьому задумі Давида? І тоді Бог починає пояснювати дуже цікаві речі,

Олена Шаховська. Встановлення Таїнства Пресвятої Євхаристії

в який спосіб ми були сотворені. Бог знає кожного з нас дуже добре і те, що хотів мешкати в наметі Ізраїля, і хотів, щоб Його було названо Емануїлом, тобто “Бог з нами”. Це невипадково. Бог вірить, що ми маємо щось таке в собі, що ділимо наше життя на sacrum i profanum, бо в неділю приходимо до церкви, гарно одягнені, побожно складаємо руки. Впродовж півтора години перебуваємо у Бозі. Опісля опускаємо храм у глибокому переконанні, що обов’язок свій релігійний ми виконали, а в понеділок ідемо до праці. Проте від понеділка до суботи в нашому житті немає нічого, що відрізняло би нас, як християн. І виходить, що ми є такими самими, як і всі навколо нас: чи то віруючий, чи по-іншому віруючий, чи взагалі невіруючий. Не відрізняємося в поглядах, не відрізняємося в ієрархії цінностей. Тому нам найбільше залежить на грошах, багатстві, хочемо, щоб наше життя було легким, приємним, безтурботним, а в неділю ми знову приходимо до храму, красиво поводимося, побожно складаємо ручки, у всьому культурні, ввічливі… І Бог бачив те,

№3/110/2018

РОЗДУМИ ПРО ЛІТУРГІЮ що маємо такий механізм в собі, що люди в різних релігіях так Господа трактують. Живемо в щоденному житті своєю дорогою, а в церкві своєю, в своєму стилю, а в сумі маємо дві маски. Від понеділка до суботи виглядаємо по-своєму, а в неділю по-іншому. Бог цього дуже не хотів. Саме тому не хотів, щоб євреї побудували святиню, до якої мали приходити молитися, складати жертви, а потім впродовж тижня робити те, що вони самі хочуть. На жаль, все так і сталося. І внаслідок всього того євреї попали у вавілонську неволю. Але Бог заповідає далі, що прийдуть пророки, які проголосять щось неймовірне, що появиться Месія, Син Бога живого. І цей Месія втілиться в расу людей, і від цього моменту буде щось неправдоподібне, бо як втілиться в людину Бог, то з тіла людини вчинить Собі святиню, вчинить Собі Церкву. Вже не буде жити в якійсь святині, тільки в тілі людини, всередині неї. І це сталося з кожним з нас під час Хрещення. Ми стали оселею Бога. Ісус говорить, що правдивий культ, єдиний культ, котрий буде подобатися Богові, буде в дусі та правді у наших серцях. серцях. Але хіба це зле, що ми маємо таку прекрасну святиню? Певно, що не зле, бо Бог також цього хоче. Але вважай, якщо від понеділка до суботи у твоєму тілі, у твоїй душі, у твоєму дусі, котрий є святинею Бога, оселею Бога, нема правдивого культу, нема поклоніння Богові в тобі, нема благодарення Йому в тобі, нема величання Його в тобі, не розмовляєш з Ним, не сумуєш за Ним, не є Він найпрекраснішим Гостем всередині тебе, але є найбільш самотнім гостем у тобі, бо з усіма іншими розмовляєш, за усіма іншими сумуєш, усіх інших любиш в собі, окрім Нього. І тоді може виявитися, що є дуже велика різниця поміж Богом в тобі і Богом в тій святині, святині, а потім приходиш на годину тут і зовсім не можеш зосередитися в душі. Цілий час розсіяний, думаєш про щось інше. Для чого? Для того, що з понеділка до суботи нема нічого тут в серці, нема культу (почитання). Це є дуже поважна справа! Кожний з нас є сотворений на зразок святині. Зовнішні стіни святині, цей камінь – це є наше тіло. І коли входимо до святині щораз ближче, то завжди проходимо через наші емоції, наші почуття, нашу психіку, тобто зближаємося щораз ближче до місця Святеє Святих. І є в нас (про це говорять учителі духовного життя, святі містики) місце, котре належить тільки Богові в нас. Ніхто не може цього місця зайняти. Місце Святеє Святих! Кивот живого Бога! Уявіть собі, що це не є щось символічне. Великі святі, містики, вчителі глибокої молитви говорять про щось неправдоподібне. Говорять, що це місце Святеє Святих є в нашому серці, фізичному серці.

№3/110/2018

Це не є тільки символ, коли говоримо: молися серцем! Розмовляй з Богом серцем в серце. Повторюю ще раз, що це не тільки символ. Прошу собі уявити, що такі стигматики, як-от: о. Піо, Джемма Ґальгані, Тереза Авільська, Франциска Римлянка говорили про візії, які мали під час молитви, де Бог прошив їхні серця Раною Любові Любові.. Отець Піо говорить про спис, котрим архангел вдарив ззовні і пробив навиліт його серце. Ви можете подумати, що це є просто якась візія, досвідчення якесь релігійне. Але яким було велике здивування лікарів, котрі зробили розтин серця о. Піо. І уявіть собі, що в цьому серці була діра навиліт. У серці Джемми Ґальгані було п’ять отворів на виліт. П’ять Ран Христа. Христа. Вона говорила, що ангел пробив її серце п’ятьма ранами Любові до Бога. Неправдоподібно, бо з такими ранами людина живе тільки дві-три хвилини, а ті люди жили по тридцять-сорок років. Серце у містиків під час молитви було так розпалене жаром любові, що вони були змушені брати собі зимну воду, мочити в неї пов’язку і прикладати на серце, бо воно було розпалене, наче залізо. Серце св. Терези Авільської, коли лікар витягував його з грудей великої візіонерки, було настільки розпаленим, що не міг впродовж сорока хвилин доторкнутися до нього, бо це серце весь час парувало. Феномен! Неправдоподібно! Але все це нам говорить, що є в нас місце Бога, де перебуває Господь. Не десь там в космосі, бо коли відмовляю до Нього якусь молитву, то не молюся десь там в галактиці: чує – не чує. Ні! Бог є в тобі. Замешкав у тобі від дня хрещення у твоєму серці, матеріальному серці, фізичному серці, але в спосіб духовний. І тепер моїм завданням, якщо Бог замешкав у моєму серці на протязі двадцяти чотирьох годин на добу, є неустанна розмова з ним, діалог про все, зізнання у всьому, бо Він є моїм найкращим приятелем і живе в моєму серцю. Мої думки, прагнення, смутки, надії, – все, що є моїм життям, складаю до мого серця, бо Ісус тут є, тут живе і чує мене. Ми, насправді, є оселею Бога. Як Він почувається у тобі? Чи в дійсності є найпрекраснішим приятелем, найближчою особою у твоєму серцю? Чи найбільш осамітненим товаришем у твоєму серцю? Якщо цей культ в нас буде відбуватися впродовж шести днів, і будемо насправді неустанно повертатися думкою в серці, прагненням, почуттям жалю за Ним, Який є в нас, то коли прийдемо на Службу Божу до храму, будемо, як у себе вдома. Ніщо тебе не розсіює, бо ти є цілковито зосереджений на Ісусі. Все те, що діється на Службі Божій, є дуже реальне для того, що ти в попередніх днях приготовлявся до того моменту у своїй власній святині серця. Дуже часто родичі при-

РОЗДУМИ ПРО ЛІТУРГІЮ

Олена Шаховська. Найсвятіші Тайни у Монстранції

ходять до мене і говорять, що їхні діти не хочуть ходити до церкви, вже не можемо їм пояснити, аргументувати про необхідність посіщення храму. А вони не хочуть ходити, і це справляє нам великий біль і терпіння. І тоді запитую у батьків: “Скажіть мені, чи ваша дитина бачить різницю у вас перед приходом на Літургію і після виходу з храму?” Але ж ви знаєте, що зараз за хвилину буде відбуватися щось неправдоподібне: Тіло Бога, яке ви приймете до свого тіла, поєднається з кожною клітиною вашого тіла, у ваших жилах попливе Кров Бога, ваше серце злучиться з Серцем Бога, ваша душа з’єднається з Душею Бога, ваші думки поєднаються з Його думками, ваші емоції, почуття, психіка поєднаються з Його психікою, почуттями та емоціями. Хтось дивлячись на вас, вже не буде бачити вас, а буде бачити Ісуса, Бога Людину, Який дивиться через ваші очі, усміхається через ваші уста, Який прийняв ваші долоні й прийняв ваші тіла, вашу психіку, емоції. Чи ті, до яких повернетеся додому, побачуть вас давніх перед годиною, коли ви прийшли з храму, чи побачуть Бога

у вас? Якщо усвідомимо собі, що відбувається впродовж години, то будемо враженими. Це так, якби хтось запропонував вам перенестися в часі та опинитися в Єрусалимі в 33 році. І ви бачите, як Ісус іде на Голгофу та несе важкий Хрест, жахливо скатований, замучений. Маєте можливість власними очима побачити Його Муку, Смерть і Воскресіння, завдяки чому отримали дар прощення всіх гріхів і відкрите Небо. Уявіть собі, що тоді говорите так: “Не хочемо іти на цю Голгофу. Це все є гарний фільм. Не хочемо іти на Голгофу і бачити, як Він вмирає. Бог є скрізь, можемо помолитися вдома. Їдемо на море, хочемо відпочити нині, бо мали тяжкий тиждень. Нічого не станеться, як не підемо на цю Голгофу побачити, як Він вмирає там за нас”. Чи ми би так поступили? Мабуть, що ні, бо це все відбувається кожної неділі, на кожній Службі Божій тут, у храмі! Тільки ми маємо, на жаль, духовні очі заслоненими і не бачимо цього. Але вчителі духовного життя розказують нам, що діється на Службі Божій. Хоча би саме Освячення Освячення,, коли всі співають: “Свят, свят, свят Господь Бог Саваоф” Саваоф”,, тоді відкривається Небо над кожним престолом, і сходять Ангели, оточують престіл. Престіл зникає, і ми всі є перенесені на Голгофу. Час і простір перестають існувати. Є Хрест, вмирає Ісус, покатований, посічений, прибитий трьома цвяхами, і ми, що стоїмо під Хрестом. За священиком стоять всі святі, лицарі Ісуса Христа. Перед престолом, перед Хрестом стоїть ціле потужне Чистилище, душі терплячі, які переживають Смерть Ісуса за свої гріхи. Біля священика перед Хрестом стоїть Матір Божа… Ісус вмирає, споглядає на нас і промовляє тільки одне-єдине: “Прагну! Прагну вашої любові! Прагну!” Коли священик підносить Чашу з Тілом і Кров’ю Ісуса, то будьте переконані, що це Христос з Хреста дивиться на вас з найбільшою любов’ю і промовляє до кожного з нас: “Люблю тебе! Прагну твоєї любові! Чи хочеш Мене любити?” І від тебе залежить, що тоді відповіш Ісусові. Коли священик підносить Чашу з Кров’ю Ісуса, то уяви собі, що ти клячиш перед Христом, міцно обнімаєш Його двома руками і просиш Спасителя, аби Його Кров із Його Ран, з Його покатованого тіла обливала тебе цілковито, обливала твого чоловіка, твою жінку, твоїх дітей, твоїх приятелів, тих, за яких молишся, бо Кров Ісуса має не тільки силу очищення з кожного гріха, але й має силу звільнення від кожної атаки злого духа. Кров Ісуса має силу укриття нас перед сатаною. Що тільки заховаємо в Крові Ісуса, це станеться невидимим для диявола, бо він не може цього заатакувати. Кров Ісуса має силу звільнення

№3/110/2018

РОЗДУМИ ПРО ЛІТУРГІЮ нас від кожного налогу, Кров Ісуса має силу дати нам любов, котру ми давно вже стратили до наших жінок, до наших чоловіків, до наших дітей, до самого себе, до Бога… І тоді, коли ти клячиш під Хрестом, то обмивайся Кров’ю Христа і благай з великою вірою про те, що тобі найбільш потрібне, вірячи, що коли священик говорить: “Оце велика Таємниця Віри” (Твоє од твоїх…”),, встаєш з колін і отримуєш те, що попросив. твоїх…”) Це є молитва з вірою. Спочатку просиш, а потім вже складаєш подяку. Вір, що твій Батько – Бог Всемогутній, завжди тебе вислухає, бо ти є Його улюбленим сином, улюбленою донечкою. Помимо гріха, помимо байдужості нашої до Нього, Бог весь час нас любить і хоче вислуховувати наші просьби, хоче давати нам нові чуда у нашому житті. А потім отримуєш те, про що ми говорили на початку, а саме: отримуєш Тіло, яке поєднується з твоїм тілом, Тіло Бога з твоїм; Кров Бога з твоєю кров’ю. І кожен повинен відходити з гідністю і благодаренням від Святого Причастя, бо пливе в тобі царська Кров, тобто Кров Царя Всесвіту. Яка неправдоподібна твоя цінність і гідність, що ти є сином чи донькою Бога, в моїх жилах тече царська Кров, бо ж Господь є в тобі, тому нема для тебе речей неможливих, тому мусить відійти кожний переляк, страх. Все, що противиться твоєму вибору малих божків у житті, твоїй любові до чоловіка, жінки, дітей – все, що “мене зміцнює, зміцнює, – говорить св. Павло, – нема для мене речей неможливих”, бо я є сотворений наново, завдяки злученню свого тіла з Тілом Бога, завдяки злученню своєї крові з Кров’ю Ісуса, тому не можу вийти таким самим з храму. Не можу! Мамо й тату, не треба буде намовляти твоїх дітей, щоб ходили до церкви, коли побачуть, що ви після повернення зі Служби Божої додому, маєте розпромінені обличчя, маєте любов у серці, виявляєте зацікавленість життям своїх дітей, то вони дуже швидко зрозуміють, що на Літургії щось сталося. Не треба буде дітям нічого пояснювати, просити, доказувати, вмовляти. Вони самі зрозуміють, що на Літургії сталося щось добре з їхніми родичами. І вони захочуть також щось таке відчути і пережити, запрагнуть хоча би декілька годин побути іншою людиною. Це дуже важливо дати свідчення нашого життя, але якщо не переживаємо Служби Божої серцем, то ходимо не зміненими. Знаєте, що говорила Марта Робен, в який спосіб буде показано дієвість Служби Божої за нас після смерті. Відповідно до того, як ми її переживали під час життя на землі, такою буде ефективність Служби Божої, котру твоя родина буде замовляла за тебе після твоєї смерті, щоби ти увійшов до Неба, щоби очистився від гріхів. Просто-пропорціонально

№3/110/2018

до того, як ти переживав Службу Божу тут, на землі. Це дуже важливо! До цього треба приготовлятися. Вже виходячи з дому, мусимо мати переконання, що беремо участь у події, найважливішій на цьому світі. Абсолютно нема нічого найважливішого за те, що будемо тут переживати. Жодні наші проблеми, терпіння і праця не є важливішими за Службу Божу, за те, що через хвилину наші тіла з’єднаються з Тілом нашого Бога, що Він замешкає в наших тілах, що тоді, насправді, будемо вже іншими людьми. Це буде тотальна перемога і вже ніщо не затримає нас у житті, щоби стати людиною у всій повноті. Осягнемо наслідство перемоги, бо Бог ніколи не програє. Якщо Він є в нас, то ми ніколи не програємо. Матір Тереза колись сказала так, що якщо ти приходиш на Службу Божу, то пережий її так, щоб вона була твоєю першою Службою Божою у житті, єдиною Службою Божою у твоєму житті й останньою Службою Божою у твоєму житті, від котрої залежатиме твоє спасіння або прокляття навіки. о. Домінік Хмелєвський Переклад з польської Йосифа Воробця

Олена Шаховська. “Будьте милосердні, як і Отець Мій милосердний”

СВІТЛО ВІРИ

АДОРУЙТЕ СЕРЦЕМ МОГО СИНА Наша проща від паломницького центру ІХТІС до Меджуґор’я на свято Пресвятого Тіла і Крові Ісуса Христа розпочалася 29 травня, а завершилася 04 червня цього року. На жаль, через довготривале проходження кордонів ми замість приїхати до Меджуґор’я вранці, прибули тільки о 15.30. Це запізнення не вплинуло на загальний піднесений настрій групи, бо саме перебування в цій великій Марійській святині є щастям для віруючої душі, котре з кожним днем тільки зростає. Після поселення в готелі “Ніколас” нам було відведено достатньо вільного часу до вечірньої програми. Хтось відпочивав, хтось просто вирішив ознайомитися з містом. Я зі своїм напарником вирішили відвідати церкву св. Якова Старшого, Покровителя усіх паломників, і поклонитися Ісусу у Найсвятіших Тайнах Вівтаря та провести адорацію за текстом о. Славка Барбарича. До речі, о. Славко радив усім паломникам не бігати за візіонерами, не гаяти часу на знаки та чудеса, а перш за все виконати волю Марії: прийти до храму, пожертвувати свою прощу Ісусові, поклонитися Йому, возвеличувати Його, подяку складати Йому у своєму серці, а особливо за те, що Отець Небесний дозволяє Матері Божій так довго об’являтися у Меджуґор’ї. Так ми і члени групи йшли щодня на адорацію Євхаристійного Ісуса у храмі. 31 травня в Меджуґор’є свято Божого Тіла. Після вечірньої Служби Божої відбулася урочиста процесія з Найсвятішими Тайнами по місту, котра розтягнулася десь на 2-3 км. Це дійсно було Свято Божого Тіла з благословенням на всі чотири сторони міста та людей. Ісус благословив все: і готелі, і будинки, і поля, і мешканців, і паломників. Ми були дуже щасливими, що стали учасниками цього свята. А зараз трохи повчальної історії: 1872 рік. Польща як держава не існує. Вона поділена між Прусією, царською Росією та Австро-Угорщиною. У королівстві Варшавському, яке входило до царської Росії, живе Ванда Мальчевська, візіонерка. У перший четвер липня 1872 року під час Адорації їй з’явився Ісус і промовив: “Година Адорації (Свята Година), відправлена для почитання Мене, утаєнного в Найсвятіших Тайнах і для

Меджуґорська Богородиця

вшанування Моєї Матері, є невимовно радісна. Душі, які практикують це набоженство, є більш милішими для Мене, ніж Апостол Іван, Мій улюбленець, що на Останній Вечері поклав свою голову на Моєму Серцю, щоб проникнути глибину Його Любові. Іван бачив Мене особисто, розмовляв зі Мною особисто, тому нічого дивного, що Мене любив і пригортався до Мене. Душі, які адорують Мене, замкненого в Кивоті, бачать тільки святе місце, де Я перебуваю під видами Святих Тайн і чують лише голос Мій внутрі душі, проте вірять, що Я є тут живий, що Я тут можу їм дати все і люблять Мене любов’ю вищою… пригортаються до ступеньок Вівтаря Мого з такою вірою, як Іван до Моїх грудей і занурюються в глибину Моєї Любові, відходять звідси потішені в смутках, зі сльозами радості та зміцнені до всілякої боротьби життєвої. Щасливі ті душі… щасливіші

№3/110/2018

СВІТЛО ВІРИ

від Ангелів у Небі… Я також їх люблю більше, ніж цілі хори Ангелів, мешканців Неба… Витривайте в цьому набоженстві, то збагачу вас чеснотами, протилежними головним гріхам… дам вам ласку перемагати спокуси всілякі… і терпеливість до перенесення всіляких бід і переслідувань… Набоженство Адораційне розповсюджуйте в родинах і де тільки можете. Нехай воно стане вашою щоденною життєвою потребою… Прокинувшись вночі, перенесіться думкою до церкви і посітіть Мене у святому Кивоті, котрий Ангели і вдень, і вночі оточують… На протязі дня, зайняті працею, не можете піти до церкви, то ідіть туди думкою… відвідайте Мене. Перебуваєте в дорозі й зустрічаєте там храм; вступіть, якщо відкритий, але якщо замкнений – увійдуть там думкою і сердечний складіть поклін… посітіть Мене… Таке посіщення навіть кожний хворий може сповнити. Коли це набоженство розповсюдиться посеред усіх клас суспільства в світі… світ відродиться… наступить братерство народів… освячення родин… Царство Боже наблизиться до вас,

№3/110/2018

про котре просите (але без застановлення). Нехай прийде Царство Твоє!” Ідучи вулицями Меджуґор’я в цій урочистій процесії, всі паломники несли у своїх серцях ще й радісну звістку з Ватикану, яку на Службі Божій виголосив священик, в якій мова йде про визнання автентичності Марійного культу, але поки що не про автентичність самих об’явлень. Це вже є крок вперед, бо Ватикан знімає заборону на поїздки до Меджуґор’я. “Тепер дієцезії та інші інституції можуть організувати офіційні паломництва. Це перестане бути проблемою” проблемою”,, – ствердив Архиєпископ Генрик Хосер, особистий представник Папи Франциска для розслідування “справи Меджуґор’я”. Мабуть, не один із нас задає собі питання, що ж означає свято Божого Тіла для нас, християн ХХІ ст.? Ісус так пояснив про Своє свято Ванді Мальчевській: “Нині є урочистість Моєї Любові, якою вас полюбив… Нині відвідую не тільки серця ваші, а також і будинки ваші. Пов’язаний з вами близькими узами, ходжу по вулицях і благословляю їх… Через священика біля кож-

СВІТЛО ВІРИ ного престолу проголошую Євангелію, розказану Мною під час Мого земного життя. Коли священик благословить вас Монстранцією, то це Я благословляю вас, ваші городи і поля… ваші майстерні й поля, де ви на хліб щоденний працюєте… благословляю ціле майно і охороняю від пошесті”. З перших днів об’явлення Марії о. Славко Барбарич, який прибув до Меджуґор’я на початку 1982 року, заохочував усіх жителів та паломників до Адорації Ісуса у Найсвятіших Тайнах. Просив всіх, щоб навчилися адорувати Спасителя серцем. Він глибоко усвідомлював, в яких “часах живуть люди, в безбожних, зматеріалізованих і переповнених різноманітними ідолами в політиці, культурі, спорті. Цей час, наповнений величезним темпом життя, а людське серце позостає поза Божою присутністю. Багато християн відчуває в собі пустку, самотність, страх і пригноблення, живуть без світла і без дороговказу, в гіркоті та опущенні, без внутрішнього змісту, котрий тільки Бог може внести. Саме тому молитва Адорації є незамінимою для заповнення духовної пустки. Це є час на визнання Бога в серці, на віддання Йому першого місця, це є час для вибору, щоб вслухуватися в Нього, перебувати з Ним, відпочивати з Ним, створювати в серці простір для Нього і жити з Ним, свідомо чинити пожиток з повірених дарів і розпізнавати в Ньому себе самого. Цього нині потребує кожний сучасний християн…” Отець Славко Барбарич особливо наголошує, що кожна людина повинна навчитися сприймати своє життя та життя інших як безцінний дар Бога. Матір Божа в Меджуґор’є постійно говорить говорить:: “Нині вечором Я, дорогі діти, в особливий спосіб вдячна за те, що ви є тут. Почитайте неустанно Найсвятіші Тайни Престолу. Я є завжди присутня, коли віруючі віддають Їм честь. Тоді отримують виняткові ласки” (15 березня 1984 року). Прагненням Марії є, щоб ми відкрили не тільки присутність Христа в Таїнстві Престолу, але й також Божу присутність у всьому, що нас оточує і щоб ми завжди позоставали в поставі возвеличення, поклоніння та подяки щодо Нього. Особливо Марія просить, щоб люди розпізнавали в собі навзаєм присутність Бога і щоб любилися так,

як Отець полюбив людей в Ісусі Христі: “Дорогі діти! Нині як ніколи взиваю вас, аби ви молилися. Нехай ваше життя стане молитвою! Не можете, однак, молитися без любові. Взиваю вас для того, щоб ви полюбили найперше Бога, Сотворителя вашого життя, бо тоді у всьому розпізнаєте Бога і будете Його любити так, як Він любить…” (25 листопада 1992 року). Однак проща до Меджуґор’я складається не тільки з Адорації, Вервиці та Служби Божої у церкві св. Апостола Якова Старшого, вона ще передбачає сходження на Гору Об’явлень (Подбрдо), на Хресну Дорогу на Горі Кріжевач. Взагалі нашій групі повезло з духівниками, молодими священиками, а саме: о. Ігором Горуком та о. Тарасом Бровді. Вони своїми розважаннями, проповідями, розмовами з людьми зуміли духовно об’єднати в одне ціле велику молитовну групу і на період прощі створити добру духовну атмосферу. За це їм і керівнику групи Ірині Івин велика подяка і молитовна пам’ять за них! 2 липня 2018 року біля Синього Хреста відбулося об’явлення Матері Божої Мир’яні Сольдо. У Своєму посланні Марія сказала: “Дорогі діти,

Меджуґорська Богородиця

№3/110/2018

ПОШУК ІСТИНИ взиваю вас, щоб ви у простоті серця прийняли Мої слова, котрі вам переказую як Матір, щоб ви йшли дорогою повної світла, чистоти, виняткової любові Мого Сина, Людини і Бога. Радість і світло не до описання словами проникне вашу душу та мир і любов Мого Сина огорне вас. Власне цього прагну для Моїх дітей. Задля цього, Апостоли Моєї Любові, ви, які потрафите любити і прощати; ви, які не осуджуєте; ви, яких Я заохочую, будьте прикладом для всіх тих, які не йдуть дорогою світла і любові або з неї зійшли. Своїм життям покажіть їм правду. Проявіть до них любов, бо любов долає всі труднощі, а всі Мої діти є спрагнені любові. Ваше з’єднання в любові є даром для Мого Сина і для Мене. Однак, Мої діти, пам’ятайте, що любити означає також зичити добра ближньому і прагнути навернення його душі. Коли споглядаю на вас, згромаджених навколо Мене, Моє Серце є сумне, бо бачу так мало братерської любові, милосердної любові. Мої діти, Євхаристія, Мій Син Живий посеред вас, Його Слово є життям. Його Слово дає дихання душі, Його Слово сприяє, що відкриваємо любов. Дорогі діти, знову вас прошу як Матір, Яка прагне добра для Своїх дітей, любіть Своїх пастирів і моліться за них. Дякую Вам”. Тут же, на цій Горі Об’явлень, ми виконали посвяту себе і своїх родин, парафій Непорочному Серцю Марії, виконавши Її прохання від 15 травня 1986 року, в якому Богородиця просить, щоб ми віддали, посвятили своє серце Її Непорочному Серцю та уподібнилися до Її Серця, щоб ми могли відповісти на те, чого Марія від нас прагне. Із цього послання Марії, від 2 липня 2018 року, випливає дуже цікава думка про те, що Апостоли Її Любові є вже підготовлені по всьому світу, правда, вони не знані, вони перебувають в утаєнні, але найголовніше, що вони уже навчилися любити, прощати і не осуджувати… Уже в лютому 2014 року Матір Божа дещо привідкриває про Своїх Апостолів: Вона просить, щоб вони (Апостоли Її Любові) були ретельними, зібраними духовно, а понад усе щирими. Марія так і говорить: “Прагну, щоб ви з Ласки Божої були відкритими на благословенство. Прагну, щоб через піст і молитву випросили в Отця Небесного пізнання того, що природне, святе – Боже. Наповнені пізнанням

№3/110/2018

під опікою Мого Сина і Моєю, будете Моїми Апостолами, які будуть вміти голосити Слово Боже тим всім, які Його не знають. Будуть вміти долати перешкоди, котрі стануть на вашій дорозі…” В іншому посланні (2.01.2014) прямо говорить: “Щоб ви могли стати Моїми Апостолами і щоб могли допомогти всім тим, які перебувають у темряві, і щоб пізнали світло Любові Мого Сина, ви повинні мати чисті та покірні серця. Не можете допомогти, щоб Мій Син народився і царював у серцях тих, які Його не знають, якщо не царює – якщо не є Царем у вашому серці. Я є з вами. Іду з вами як Матір. Стукаю до ваших сердець. Не можуть вони відкритися, бо не є покірними. Молюся і ви моліться, Мої улюблені діти, щоб ви могли відкрити чисті та покірні серця Моєму Синові і прийняти дари, котрі вам обіцяв. Тоді буде вас провадити Любов і Міць Мого Сина. Тоді будете Моїми Апостолами, які скрізь навколо себе розповсюджують плоди Любові Божої. З вас і через вас буде ділав Мій Син, бо ж будете єдиними. Цього прагне Моє Материнське Серце – єдності усіх Моїх дітей через Мого Сина…” Очевидно, що ми живемо на порозі якихось дуже важливих подій, бо ще у XVIII ст. св. Людовік Марія Гріньйон де Монтфорт говорив, що вкінці постануть Апостоли Останніх Часів Часів,, а в Ля Салєті Марія у Своєму посланні прямо звернулася до Своїх вірних почитателів, тих, які віддалися Їй, щоб Вона їх привела до Свого Божественного Сина, тих, хто живе Її Духом. В Меджуґор’є Матір Божа в останні роки в посланнях Мир’яні почала наполегливо звертатися до Апостолів Своєї Любові,, Нею ж вихованих по всьому світу, із закликами, ві сповненими Материнської турботи та тривоги за долю світа. Що буде зі світом, Церквою, вірою? Який існує зв’язок між Фатімою та Меджуґор’єм? Яким буде тріумф Непорочного Серця Марії? І як усе це пов’язано з Меджуґор’єм? Відповідь зможе дати тільки час. А нам залишається одна дорога: ревно жити Словом Божим, шанувати Пресвяту Євхаристію і боронити Її, бо “близьким є замах на Неї. Не спімо! Коли учні спали в Оливному Городі, втратили Ісуса і тільки після воскресіння побачили Його…” Роман Дерев’янко

СКЕЛЯ МОГО СПАСІННЯ

Пам’яті Богдана Сойки мистецько-промисловій школі на графічному відділі у відомих художників Миколи Бутовича (1895-1961), Володимира Баляса (1906-1980), Антіна Малюци (19081960), Михайла Козика (1879-1947), братів Юліана (1905-1981) та Омеляна (1913-1986) Ліщинських, а далі у Вільній Українській Мистецькій Академії (1943-44) у В. Федюка. Більшість з тих художників емігрувала до Америки після війни. І зрозуміло, чому? Згодом уже в радянські часи (1945-46) навчався у Львівському художньому училищі у Романа Сельського, а з 1947 по 1953 рік у Львівському інституті декоративного та прикладного мистецтва. До речі, керівником диплому був Йосип Бокшай (1891-1975), один із співзасновників знаменитої “Закарпатської школи живопису”. Тому і не дивно, що Карло Звіринський вбачав велику необхідність у формуванні нового покоління художників, здатного забезпечити безперервність процесу повноцінного розвитку національної культури, національної свідомості. Звичайно, кожний із членів цієї “духовної школи” пішов своєю дорогою в непросте і складне життя друБогдан Сойка (1938 – 2018). Блаженний Миколай Чарнецький, 2001

26 травня 2018 року, на 80-му році життя помер у рідному Янові (тепер Івано-Франкове) Богдан Сойка, відомий львівський художник, представник неофіційної “Підпільної академії” Карла Звіринського (див. портрет на ст. 2 обкладинки). Разом з А. Бокотеєм, З. Флінтою, А. Мінько, Л. Медвідем, Р. Петруком, І. Марчуком, С. Шабатурою, Марковичем П. І. входив до групи студентів Карла Звіринського, своєрідної “духовної школи”, де мали змогу завдяки багатій бібліотеці свого вчителя, серйозним дискусіям пізнавати не тільки світове та національне мистецтво, але й живопис, літературу, музику, релігію. Богдану Сойці в якійсь мірі поталанило, що він вчився у відомих майстрів ще передвоєнної епохи з високою європейською освітою, як-от: К. Звіринський, В. Манастирський, Р. Сельський, Д. Довбошинський. Карло Звіринський (1923-1997) пройшов, як і кожний талановитий художник, складний процес формування. Навчався з 1942 по 1943 рік у Львівській

Богдан Сойка (1938 – 2018). Богородиця з Дитятком Ісус, 2014

№3/110/2018

СКЕЛЯ МОГО СПАСІННЯ гелія”, “Дев’ятниця до св. Марії Ґоретті”, “Трактат про досконале набоженство до Пресвятої Діви Марії” св. Людовіка Марії Гріньйон де Монтфорта” (перше видання), “Дари найкращі”, “Хресту Твоєму покланяємся, Владико”, “Життя сестри Бенігни”, “Духовні реколекції з св. Іваном Віаннеєм”, “Нова Квітка з Кармелю”, “Роздуми про Божественну Літургію” Миколи Гоголя, “Ісус з Назарету” (див. с. 17). І, накінець, Богдан Сойка створив прекрасну обкладинку до нашого журналу “Діти Непорочної” (2000-2017, див. с. 18). До створення обкладинки нашого журналу художник підійшов дуже серйозно. Йому вдалося створити через окремі деталі неповторний образ Непорочності Марії. В центрі обкладинки стоїть овал, з якого виходять світлі промені на всі сторони. Такою

Богдан Сойка. Художнє оформлення молитовника

гої половини ХХ століття, яке вирувало різноманітними модними пошуками у мистецтві та духовними кризами. Через усе це пройшов і Богдан Сойка, а в останній період життя повернувся до витоків буття людини на землі – до Бога, до рідної природи. І почав малювати цю дивну і прекрасну “музику природи”. Особливо великий вплив у 90-их роках на Богдана справила книжка “Маргарита. Послання милосердної любові до малих душ” та послання Матері Божої з Меджуґор’я, а також дванадцятитомне видання в ’’Місіонарі’’ Марії Вальторти “Богочоловік”. Він у буквальному розумінні цього слова став жити цими посланнями Ісуса Христа Маргариті та посланнями Марії в Меджуґор’є, глибокими духовними візіями Марії Вальторти. Коли ж, нарешті, у видавництві “Добра книжка” вдалося підготувати до друку ці книги, то Богдан зробив прекрасне художнє оформлення обкладинок. У своїй роботі він придержувався правила, що художник повинен спочатку глибоко прочитати твір і найти в ньому ту ідею, те зерно, котре породить неповторний образ. Так постали прекрасні образи на обкладинках до наших книжок: “Він і я” Габріелли Боссі, “Голос душі”, “Пам’ятка з Місії”, “Жива Єван-

№3/110/2018

Богдан Сойка (1938 – 2018). Образ Найсвятішого Серця Ісуса, 2001

СКЕЛЯ МОГО СПАСІННЯ об’явилася вперше Марія с. Катерині Лябуре в каплиці на вулиці Дю Бак у Парижі, у 1830 році. З Рук Діви Марії виходили промені світла, котрі символізували ласки з Неба. Над самим овалом художник помістив веселку з семи кольорів, бо ж Марія є Веселкою Нового Завіту. У назві “Діти Непорочної” відображені символічні кольори Марії: синій та білий. Усе це огортають з двох сторін лілійки – символ Непорочності Діви Марії, а всю обкладинку своєрідно замикають чотири сині лінії з чотирьома зірками Давида, котрі вказують на те, що Марія походить з царського роду. Переривають ці лінії чотири вогники, котрі символізують Полум’я Любові Непорочного Серця Марії. Увесь задум художника полягав на тому, щоб читач, беручи до рук цей часопис, міг відразу ж зрозуміти,

Богдан Сойка. Художнє оформлення молитовника

Богдан Сойка (1938 – 2018). Образ Непорочного Серця Марії, 2001

що в цьому журналі буде звучати прослава Матері Божої, буде глибоке пізнання Її ролі в історії Спасіння світу, Її місії як в земному житті, так і у вічності… Богдан Сойка прекрасно усвідомлював всю суєту світського життя і всією душею прагнув до глибокого духовного життя, до усамітнення, до глибинного пізнання Слова Божого, Божественної Літургії… Якось у нас зайшла розмова про трагічну роль славетних письменників, художників у розвитку національної культури, як-от: Байрона, Гете, Миколи Гоголя, Льва Толстого, Івана Франка. Гете постійно стверджував, що він у житті ненавидить дві речі: блощиць та християнство. Коли він помирав, то дуже просив світла… Микола Гоголь постійно відчував пустоту життя і перебував у глибокій духовній кризі до зустрічі зі старцем Макарієм в Оптиній пустині. Після цієї зустрічі Гоголь скаже: “Приїхав сюди одною людиною, а вийшов зовсім іншою”. Микола Гоголь переживає глибоке навернення до Бога, але російська інтелігенція не сприйняла цього і не зрозуміла письменника і його нових творів, назвавши його напівбожевільним. Лев Толстой у своїй гордості та протесті дійшов до творення нової релігії, нової

№3/110/2018

СКЕЛЯ МОГО СПАСІННЯ

Богдан Сойка. Художнє оформлення молитовника

євангелії. Перед своєю смертю тяжко мучився, просив, щоб привели йому священика для сповіді, але дружина і донька не допустили до вмираючого письменника старця з Оптиної пустині. На жаль, він так і помер без покаяння, без Святих Тайн. Іван Франко за три роки до своєї смерті привселюдно визнав свою трагічну помилку у створенні радикальної партії, яка підірвала засади християнського життя та моралі у народі. З жалем у серці Іван Франко зауважував, що наша молодь не читає Святого Письма, тому не знає Слова Божого, не розуміє Служби Божої… Наш Каменяр зі сльозами на очах просив молодь, щоб вона частіше ходила до сповіді та приймала Найсвятіші Тайни… Проте світ та творча інтелігенція ідуть світським шляхом розвитку культури без Бога, в пошуках свого земного щастя, свого я. Святіший Отець Іван Павло ІІ назвав нашу цивілізацію “цивілізацією смерті”, а мала би бути “цивілізація любові”. Одним таким яскраво вираженим представником “цивілізації любові” в минулому був о. Антоній Рай-

№3/110/2018

шенберг з Тернополя, справжній апостол “бідних та занедбаних”. Народився Антоній Райшенберг в Галичині, в колишній німецькій колонії в Горлицях, згодом поселився у Самборі. Після закінчення гімназії продовжує своє навчання у Мюнхенській Академії мистецтв. Стає талановитим художником, проте, на жаль, відходить від Бога, релігійних практик, повністю поринає у світське життя. Переживши глибокий духовний кризис та важку недугу, Райшенберг навертається до Бога, вступає в духовну семінарію до Перемишля, а згодом до Ордену Отців Єзуїтів. Його направляють до єзуїтського монастиря в Тернополі. І там о. Антоній, порвавши з живописом, цілковито віддається Богові та служінню опущеним, вбогим, хворим людям. Бог обдарував його особливими дарами: він став прозорливим, знав наперед день смерті своїх духовних чад, тому завжди спішив до них напередодні їхньої смерті з Найсвятішими Тайнами, особливо опікувався хворими, бідними людьми. За те вдячні його духовні сини та доньки поставили йому на Микулинецькому цвинтарі в Тернополі пам’ятник у 1904 році. Донині прості люди приходять на його могилу, моляться за його посередництвом до Бога і отримують поміч з Неба, як колись на могилі Миколая Чарнецького у Львові. Ось така повчальна історія художника, священика, людини, яка вибрала Бога у житті, ніж богемне життя без Ісуса. 26 травня з берега життя на берег вічності відійшов Богдан Сойка, як колись у 1980 році Іван Скобало, земляк Богдана, талановитий художник, учень Йосипа Бокшая. Його теж поховали на цвинтарі у Янові. До речі, Богдан Сойка написав два прекрасні портрети бл. Миколая Чарнецького. Звичайно, що не всі діячі культури обов’язково повинні ставати священиками. Ні! Але дуже добре, якщо вони пізнають Творця всієї Краси та Любові, тоді у своїй творчості нестимуть людям правду правду,, у безнадії – надію надію,, у самотності – розраду розраду,, в одинокості – потіху ближнього ближнього,, в покаянні – прощення прощення,, у темряві – світло світло.. Все це дуже добре відчував і розумів Богдан Сойка. Він щодня ходив на Службу Божу, приймав Святе Причастя, завжди був добре налаштований до людей, вмів їх слухати і чим міг, тим і допомагав їм. І ми, члени редакції “Діти Непорочної”та видавництва “Добра книжка”, щиро вдячні Богдану Сойці за Його добру християнську участь у виданні нашого часопису та книжок. Пам’ять про неповторну людину, художника, християнина назавжди збережеться у наших серцях! Йосиф Воробець

Юліан Савко “Портрет художника Богдана Сойки”, 2000, полотно, олія. 80,5x89,5

Богдан Сойка (1938 – 2018). Вулиця старого Янова (Івано-Франкове), 1958

РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ

3/110/2018