Jurn 2018 5 by Gbook Lviv

РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ

5/112/2018

Хрестовий Похід Молитви Марія від Божого Милосердя Формат:105х150 мм, 288 с., тв. палітурка, ISBN 978-617-618-115-6, 2018 Молитовник містить молитви з Книги Істини, отримані Марією від Божого Милосердя, через які Пресвята Трійця та Пречиста Діва Марія готують людство до Другого Пришестя Ісуса Христа. Доказом того, що цей Молитовник написаний не людиною, а Мудрістю Божою видно по тому, що всі сто сімдесят молитов простими словами випромінюють неймовірну Любов до всіх людей, які мешкають на Землі: до бідних і багатих, до малих і великих, до глибоко віруючих і до затверділих грішників, до християн, мусульман, буддистів, до атеїстів, комуністів і навіть сатаністів, бо вони теж Божі діти. Воістину, любов Божа неподільна. Тому я з впевненістю кажу: ці молитви з Неба.

Перша Сповідь та Урочисте Святе Причастя у с. Колоденці Львівської області

На 1-й ст. обкл. Богдан Сойка (1938 – 2018). Святі Йоаким і Анна – батьки Пресвятої Діви Марії. Марії На 4-й ст. обкл. Хрест родинного щастя в Монастирку Тернопільської обл. Передруки і переклади дозволено подавати з вказівкою на джерело. Редакція має право скорочувати та редагувати надіслані матеріали, рукописи та фотоматеріали не повертає. Просимо всі фото та текстові матеріали надсилати у цифровому варіанті на нашу електронну пошту.

РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ

5/112/2018

Заснований у 2000 році

ЗМІСТ

Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка”

1. Сторінка головного редактора “Моє Прославлене Тіло, Моя Церква, підніметься з попелу...” ...... 2

Періодичність: раз у два місяці Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979 Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ Редакційна колегія: єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК

2. Втеча з Вавилону Віктор Заславський Самотній українець при боці Петра І ......................... 7 3. Святині Галичини Володимир Гіщинський Винятинська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці... ....................................................................... 10 4. Нам пишуть Листи читачів ...................................................................................... 15

Неоніла СТЕФУРАК Перекладач Андрій ЧОРНИЙ Обкладинка Юліан С САВКО АВКО Художнє оформлення Юліан С САВКО АВКО

5. Голос Марії о. Євгеній Сьпйолек Паломництво .................................................... 19 о. Євгеній Сьпйолек Ось час ............................................................. 21

6. Небесні сили Архімандрит Кирило (Павлов) Ангели – посланці надії ...................... 23

7. Вузька дорога о. Піо Очищення душі .......................................................................... 26

Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН

© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2018 Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел./факс: (032) 261-55-74, (096) 914-63-77 e-mail: gbooklviv@gmail.com web: www.gbook.lviv.ua Магазин: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел.: (032) 261-55-74, 261-55-74, (097) 67-67-725 Друк: СПД Торба Михайло Михайлович Наклад: 650 примірників.

8. Дорогою спасіння Йосиф Воробець Світло Хреста ............................................................ 28 9. Духовна боротьба сучасної людини о. Роман Гето “Нехай не буде в тебе інших богів, окрім Мене” ....... 31 10. Поетична сторінка Юрій Іванов Христос зростає на землі ................................................ 33 !!! УСІМ ПЕРЕДПЛАТНИКАМ НАШОГО ЧАСОПИСУ !!! У 2018 році ціна журналу “Діти Непорочної” – 25 грн. Індекс 23979. Вимагайте та зберігайте чек передплати! Якщо Ви не отримали часопис, звертайтеся на гарячу лінію Укрпошти: 0-800-300-545. Повідомляємо, що з 2018 передплата на рік буде коштувати 175,56 грн. (6 номерів), 87,78 грн. (3 номера). Замовляйте наш журнал та книжки через інтернет, відвідавши нашу веб-сторінку www.gbook.lviv.ua.

ВТЕЧА З ВАВИЛОНУ

САМОТНІЙ УКРАЇНЕЦЬ ПРИ БОЦІ ПЕТРА I Кінець 17 століття і перша половина 18-го були добою, коли українські церковники, митці і вчені масово робили кар’єру в Росії. Таких як Дмитро Бортнянський, Дмитро Левицький, Рафаїл Краснопольський, Варнава Волостковський, Варлаам Вонатович були десятки й сотні. Але найбільш відомими, найбільш значними і як науковці, і як письменники, і як церковники були Стефан Яворський, Димитрій Туптало і Феофан Прокопович. Стефан Яворський, до постригу Симеон, народився у 1658 році, в місті Яворів. Під час російсько-польських війн його родина з цієї галицької казки перебирається на Лівобережжя і селиться коло Ніжина. Молодий Симеон йде вчитись до Києво-Могилянської колегії. Вчитись йому сподобалось і завершивши колегію, спудей вирішив присвятити себе науці – а для цього треба було вкусити премудростей теології і філософії в більш серйозних навчальних закладах. У 1684 році Яворський йде на військову хитрість, яка в ті часи була популярною серед випускників Могилянки – він приймає унію і під таким соусом слухає лекції в єзуїтських школах Львова, Любліна, Познані і Вільна. Через три роки він вертається до Києва, приносить покаяння за прийняття унії, приймає чернецтво під іменем Стефан і з того часу викладає в рідній Могилянці – викладає риторику, поетику, філософію і богослов’я. Цікаво, що хоча Яворський і зрікся унії з Римом, однак багато чого в католицтві йому подобалось – недарма Єрусалимський Патріарх скаржився, що Яворський “вчення папєжське дуже серед київських навчань розповсюдив”. У 1697 році цей поет, проповідник і викладач стає настоятелем Пустинно-Микільського монастиря – обителі, яка виросла з храму на Аскольдовій Могилі, потім стараннями Івана Мазепи переселилась на гору і отримала розкішний храм і келії. За київськими легендами, за гетьмана тут молились навіть за часів царя Миколи Першого! Всю цю красу висадили у повітря за радянських часів, і тепер на місці мазепинської церкви стоїть готель “Салют” в стилю радянської футуристики. Крім того, Яворський постійно був біля Київського Митрополита. І саме в якості митрополичої правої руки він у 1700 році їде до Москви просити в Адріана, Патріарха Московського, благословення на створення нової Переяславської Єпархії. А там якраз помер воєвода Олексій

Стефан Яворський (1658 – 1722)

Шеїн. Яворському доручили виголосити проповідь на погребіння воєводи, і проповідь ця дуже сподобалась Петру Першому. Цар наказує Патріархові поставити Стефана Яворського Єпископом однієї з російських єпархій – “где прилично, не в дальнем расстоянии от Москвы”. Взагалі-то це було некрасиво по відношенню до Київського Митрополита, та й сам отець Стефан робив все, щоб не прощатись з улюбленим Києвом, але ніякої автономії Київська Церква в обіймах Москви вже не мала, та й Московський Патріарх не міг перечити цареві. Яворського висвячують на Митрополита Рязанського і Муромського. Щоправда, ані в Рязані, ані в Муромі цьому нововисвяченому владиці довго жити не довелось. У тому ж 1700 році Московський Патріарх Адріан помирає, і Петро І призначає Яворського місцеблюстителем патріаршого престолу, тобто виконуючим обов’язки патріарха. Петро Перший був одним з тих неординарних правителів, які свою монаршу посаду розглядають не як привілей, а як обов’язок – обов’язок горбати-

№5/112/2018

ВТЕЧА З ВАВИЛОНУ тись заради величі і благоустрою своєї держави. Він волів бачити Росію сильною, освіченою, сучасною європейською державою і заради цього не збирався шкодувати ані себе, ані інших. Отже, на місцеблюстителя чекало не зовсім легке життя. Петро потребував таких людей як Стефан Яворський – книжних, прогресивних, без ненависті до латини і Заходу, з європейською ментальністю. Водночас, для свого нового оточення і в Рязанській Єпархії, і в Москві Яворський був ледь не ворогом. Його звинувачували в захопленні латинським вченням і традиціями, в неповазі до російської старовини і невірності православ’ю. Що ж, московських любителів старовини можна було зрозуміти – в росіян століттями вдовбували, що російське православ’я є єдиною правильною вірою, що навіть греки втратили чистоту істинної віри, не кажучи вже про українців з білорусами, які заражені латинською проказою. І тим більшим було обурення, коли такого нечистого киянина посадили керувати ними. Отже, на перших порах наш місцеблюститель воював потрохи з московськими консерваторами і підтримував політику Петра – принаймні коли вона стосувалась війн з турками і загальної просвіти. Яворський в своїх проповідях славив на усі лади усі перемоги і здобутки російського царя. А ще він реформував Московську слов’яно-греко-латинську академію, запровадивши там навчання за схоластичними принципами та й загалом зробив її більш латинською, ніж грецькою. А між справами він заснував монастир в Ніжині, біля якого виріс. Все ж таки серце Яворського залишалось в Україні. Але йшов час, і Яворський все більше розумів, що Петро Перший хоче зробити з Церквою щось не зовсім пристойне. Спочатку цар ніяк не давав згоди поставити нового патріарха. Яворський був тимчасовим виконуючим обов’язки предстоятеля Російської Церкви, таким собі англійським королем без прав і повноважень, а реальні важелі керування Церквою були зосереджені в руках світської влади. Для перехідного періоду, поки не оберуть патріарха, це було нормально, але період цей щось тривав задовго. Йшли роки, але про нового патріарха мова не заходила. Поступово до місцеблюстителя дійшло, що цар не збирається призначати цього нового патріарха, а воліє керувати Церквою сам. У 1711 році вийшов указ – ввести в церковні суди фіскалів, тобто представників від влади. Цар Петро І почав наступ на Церкву. Слід згадати – Яворський вчився в католиків і засвоїв велику ідею католицтва – незалежність Церкви від світської влади. Коли Яворський жив в Києві, гетьман Іван Мазепа активно цікавився церковними справами,

№5/112/2018

жертвував на церкви і монастирі шалені гроші, заохочував усіма силами відкриття шкіл і друкарень, але ніколи не намагався вказувати єпископам, що і як їм робити. Петро І все робив навпаки. Остаточно своє відношення до Церкви цар висловив, коли заснував у 1715 році всешутійший собор – своєрідний дружній клуб, на зустрічах якого влаштовував пародії на Богослужіння та інші п’яні блюзнірства. Звісно, це були жарти, а ось підпорядкування Церкви Святішому Синоду, керівник якої призначався царем, складання так званого духовного регламенту, в якому чітко прописувалось підкорення Церкви державі – все це було вже серйозними кроками до повного перетворення Церкви на безправний гвинтик в державному апараті. В усьому цьому простежувалась любов царя до протестантизму. І тут йде мова не про протестантську сувору мораль і не про сучасних баптистів чи п’ятидесятників. Цар захопився тим, як в Англії, Німеччині чи Голландії Церква підкорюється державі і правитель країни водночас є главою Церкви. Стефан Яворський протестував як міг, намагався вплинути на царя, але без успіху, просив про відставку, але Петро І його не відпускав. Він, призначений царем головою Синоду, відмовлявся підписувати постанови цього Синоду, потім демонстративно бойкотував засідання. Врешті-решт, він в своїх проповідях почав відкрито засуджувати царські нововведення. У відповідь цар заборонив йому проповідувати, а потім взагалі забрав його до Петербургу, подалі від його єпархій, остаточно перетворивши в.о. патріарха на весільного генерала. В усьому, крім церковних справ, Яворський з Петром І погоджувався, але, рубаючи вікно в Європу, цар водночас знищував Церкву. При чому, на відміну від росіян Яворський не мусив обирати між задеревенілою російською духовністю і безбожними новими європейськими порядками, адже у тодішній Україні європейськість і духовність, благочестя і прогресивність якось без проблем уживались. Шлях, яким йшов Іван Мазепа, був йому значно ближчий, ніж той, яким йшов Петро І. Але цар, захоплений своїми ідеями, емоційний, гордовитий, вольовий і зухвалий, не дуже прислухався навіть до наймудріших своїх радників. А після того, як Північна війна зі шведами змінила відносини царя до України, і гетьман Іван Мазепа пішов на розрив з Росією, українська тема стала в Росії проблемною. Звісно, Яворський як справжній українець міг бути непоганим “тролем”. Коли його як формального голову Церкви змусили особисто проголосити анафему Мазепі та ще й підкріпити анафему красномовною проповіддю, він так красиво розписав заслуги гетьмана перед Церквою, що фінальний акорд

ВТЕЧА З ВАВИЛОНУ про те, що “і всі ці благодіяння перекреслив гріх зради”, прозвучав якось не дуже переконливо. Але це був лише сміливий випад, красива поза, за якою не могло стояти реальних дій. Крім безсилості, одним з найбільших випробувань для Стефана Яворського в останні роки його життя була самотність. Ані в Москві, ані в Петербурзі, ані в Рязані він не мав кому висловити усі свої думки і почуття. Для консервативних священиків і єпископів він був занадто прогресивним, занадто західним, занадто латинником. Для прогресивних пташенят Петрового гнізда він був занадто консерватор. Мабуть, інколи він і сам собі здавався ходячим парадоксом, прив’язаним усім серцем з одного боку до православних обрядів, а з іншого – до католицької науки і ідеї незалежності Церкви від держави. Єдиним, хто дійсно його розумів, співчував йому, був Данило Туптало, в чернецтві Димитрій, Єпископ Ростовський, також українець, виходець з козаків, якого також забрали до Росії і поставили Митрополитом у Ростові Великому. Саме до нього звернені щирі і емоційні слова “Стьопкі-грішника”, як Яворський, жартуючи, називав себе. Він писав: “Все “Все це, отце, примушує мене вийти з цього Вавілону, заради відпочинку та спокійного життя, впродовж якого я міг би залишити майбутньому якийсь творик моєї думоньки”. Саме так, “творик моєї думоньки” Ingenioli mei opusculum. “Щонайзгубніша суєта душі. Повір мені: хто добре заховався, той добре живе. Живи для себе та щосили уникай значного і могутнього. З пишного замку б’є

Герб роду Яворських

безжальна блискавка. Кораблик у безпеці, коли пливе повільною водою”. Але повернутись до Києва чи бодай втекти подалі від царського ока Стефану Яворському не дали. Він помер у Москві, у 1722 році – відірваний від Батьківщини, позбавлений усього, що любив, розбитий, переможений ворогом, який попри усі свої чесноти, втілював усе, що Яворський ненавидів. Якби наш герой жив десь в Європі, він заповідав би своє серце після смерті відвезти на батьківщину – в Київ чи Ніжин. Але в Росії це було неможливо. Похований він в Успенському соборі в Рязані. Але перед смертю він переніс до України щось більше, ніж серце. Він подарував Ніжинському монастиреві свою бібліотеку – величезну збірку богословських, філософських, наукових праць. Свій найдорожчий скарб він подарував Україні, якій залишався вірним все життя. А до свого воістину княжого дарунку він додав латинську елегію – “Прощання з книгами”: В путь вирушайте, книжки, що часто гортав я і пестив, В путь, моє сяйво, ідіть! втіхо й окрасо моя! Іншим щасливішим душам поживою будьте однині, Інші блаженні серця вашим нектаром поїть! Горе мені: мої очі розлучаться з вами навіки Та й не спроможуться вже душу мою наситить. Ви бо єдині були мені нектаром, медом поживним; З вами на світі, книжки, солодко жити було. Нині ж судилось мені – о мій смуток і біль нестерпучий! – В спомині тільки плекать ті неохмарені дні! Кволі повіки мої віковіччя ніч замикає, Ваших легких сторінок не турбуватиму я! Вічності книгу відмінну перед моїми очима Має відкрити Господь! Скоро до Нього прийду. Боже мій, Отче мій! Ти – невичерпної ласки безодня, Віри святе джерело, благості вищий вінець! Зглянься і в Книгу Життя запиши моє марне наймення Кров’ю Святого Христа (з Ним бо спасіння моє). Ви ж, мої книги, писання мої і дім мій, – прощайте! Праці відданої плід – бібліотеко, прощай! Братіє, старці і всі пожильці землі, – прощавайте... Земле – гостино моя, мати моя, – прощавай! В ніжні обійми прийми смертельне своє порождіння; Наша душа – Небесам, кості належать тобі. Віктор Заславський

№5/112/2018

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ

ВИНЯТИНСЬКА ЧУДОТВОРНА ІКОНА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ (Богородиця Одигітрія, середина ХVІІІ ст., оригінал, див. на вкладку)

Село Винятинці Перша письмова згадка про с. Винятинці датується 1566 р. На території с. Винятинці є такі культові споруди: церква Успіння Пречистої Діви Марії (1826), 1826), каплиця Положення Ризи Пресвя тої Діви Марії (1896; капличка і печера Божого Гробу, костел Пріснодіви Марії Неустанної Помочі (1906-30), каплиця святого Антонія Падевського (1994). ВИНЯТИНСЬКА ЧУДОТВОРНА ІКОНА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ Iсторія відпусту Положення Чесної Ризи Пресвятої Богородиці каплички с. Винятинці має уже більш, ніж столітню історію. 25 червня 1891 р., в яру яру,, де діти зазвичай пасли вівці, з’явилася Пречиста Діва Марія. Митрополичий Ординаріат, по відомлений про з’явлення Пречистої Діви Марії, одразу ж вислав 29 червня 1891 р. відповідну духовну комісію, яку очолив о. Йосиф Гаваньський, декан Заліщицький. Дана комісія під присягою опитала свідків об’явлення Пресвятої Богородиці, серед яких Микола Вовковський, Михайло Лановий, Марія Лисовська, Микита Яворський, Йосафат Чорнейко, Юстина Зволковська, Данило Чорнейко, Ян Касперський, Варвара Гарап’як, Марія Грабарчук, Параска Бабюк,

Церква Успіння Пречистої Діви Марії та каплиця Положення Ризи Пресвятої Діви Марії (с. Винятинці)

Варвара Король, Катерина Якимович, Микола Зволковський. А Савицька Антоніна з Юрямполя під присягою засвідчила, що, коли на власні очі побачила Пречисту Діву Марію, то одразу ж виздоровіла від своєї тяжкої тривалої недуги. Подібно була заприсяжена Марія Лисовська, що бачила Матір Божу з Дитятком Ісусом на лівій руці; Михайло Лановий (літ 30) зізнався, що також бачив Пресвяту Діву Марію. Їх свідчення подає протокол цієї комісії від 1 серпня 1891 р., ч. 513-563. Інформацію про те, що багато людей заприсягнулися про з’явлення Пречистої Діви Марії в с. Винятинці, у своїм повідомленні в рубриці “Із церковного

№5/112/2018

життя” подав парох о. Олександр Росницький. У Винятинцях існує переказ, що навіть єврей заприсягнувся на Біблії, що бачив Матір Божу у ярі біля села. В християнському світі небагато є місць пов’язаних із об’явленням Пресвятої Богородиці – Фатіма, Гвадалупа, Люрд, Ля Салєтте, Меджугор’є та інші, а на Тернопільщині – Почаїв, Зарваниця, Теребовля, Винятинці, Борщів, Монастирок. В якому місці відбувалося з’явлення Матері Божої, таке ім’я і давали Їй побожні люди. З’явилася у Фатімі – Фатімська Мати Божа, з’явилася в Люрді – Люрдська Мати Божа, у с. Винятинці – Винятинська і т. д.

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ На місце об’явлення Пречистої Діви Марії стали сходитися і молитися люди. З часом почали збирати пожертви, на які у 1896 р. збудували невелику капличку Положення Ризи Пречистої Діви Марії. Цього ж року Святійший Отець Папа Римський Лев XIII, подарував ікону Пресвятої Богородиці, винятинцям із наказом помістити у капличці Положення Ризи Пречистої Діви Марії, надавши їй повний відпуст. Від того часу з року в рік сюди приходило на багатолюдні відпусти чимало людей не тільки з навколишніх сіл і містечок, але й з дальніх країв. Винятинська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці належить до класичного найпоширенішого іконографічного типу зображення Образу Божої Матері – Богородиці Одигітрії. Богородиця Одигітрія – Провідниця, Та, що вказує дорогу, провадить. Іконографічна композиція Винятинської чудотворної ікони Пре-

святої Богородиці – Богородиці Одигітрії барвами фарб оповідає незбагненне таїнство Воплочення, на якій Преблагословенна Діва і наша Мати вказує нам на Ісуса Христа, який є для всіх нас, християн, – Дорога, Істина і Життя” (Ін.14, 6). До даного типу Богородичних ікон на Тернопільщині, окрім Винятинської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, відносяться ще такі чудотворні ікони Тернопілля: Борщівська, Монастирецька, Городоцька, Вовківська, Теребовлянська, Угриньська, Улашківська та ін. Коли, ми, молячись, роздумуючи, на іконі спогдядатимемо Образ Ісуса Христа, то зауважуємо, що в лівій руці Дитятка Ісуса іконописець зобразив сферу, увінчану хрестиком. Ісус Христос, дивлячись на нас, жестом правиці благословляє нас, а в лівій руці тримає сферу – “державу”, символ царської влади. жаву” Потрібно наголосити, що сфера, земна куля, увінчана хрестиком в

Пам’ятні хрести навколо сільського храму

руці Ісуса, символізує Його царську владу. В західноєвропейському мистецтві цей елемент іконографії відомий ще з часів Середньовіччя та символізує могутність і верховну владу Христа як Царя Всесвіту. Ісус має цю Царську Владу, Він є Царем Землі і Всесвіту. Сфера, земна куля, увінчана хрестиком, в руці Ісуса це й водночас символ поширення та утвердження християнського вчення по всьому світові. Тому іконописець й зобразив в лівій руці Дитятка Ісус сферу. Іконописна майстерність ізографа – іконописця свідчить про те, що він був не тільки видатним іконописцем свого часу, мав неабиякі богословські знання, що відповідали його мистецькому таланту, але й добре був обізнаний із елементами, характерними для іконографії західноєвропейського сакрального мистецтва ХVІІІ ст. Сутність Винятинської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці – це віра у те, що коли “сповнився час”, то Бог Отець “вибрав” Пречисту Діву Марію на Матір Свого Сина – Матір Воплоченого Слова. Водночас варто наголосити, що окрім прославляння Божої Матері дана ікона виражає передусім богословську словсь ку ідею Боговтілення Спасителя. Ікона Винятинської Пресвятої Богородиці, як і інші Богородичні ікони, закликає наслідувати Пречисту Діву Марію в Її любові до Її і Божого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, Спасителя душ наших. наших. Релігійні журнали і газети першої половини XX ст. подають

№5/112/2018

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ інформацію про присутність на щорічних відпустах у Винятинцях великих груп, біля восьмидев’яти тисяч, богомольцівпаломників із Більче-Золотого, Борщова, Бучача, Городенки, Глибочка, Коломиї, Косова, Монастириська, Заліщик, Зозулинець, Снятина, Чорткова, Щитовець та багатьох інших ближчих і подальших населених пунктів Галичини та Покуття, а також Буковини, котрі рік у рік відвідували це чудотворне місце. Наприклад, у 1931 р. на відпуст прибули богомольці із 170 сіл, міст і містечок краю. До слова, у відпустах брали участь богомольці-паломники різних християнських конфесій. В перший день відпусту за традицією відбувався величавий похід прибулих на відпуст Марійських дружин, не тільки з ближчих сіл і містечок, але й далеких околиць, очолюваний найстарішими за віком священиками від парохіяльної церкви до каплички Положення Ризи Пречистої Діви Марії, де й відбувалися основні дійства відпусту. Надалі відпус т відбувався без жодних обходів і процесій. Богомольці у тиші цього святого місця, під покровом Ризи Пречистої Діви Марії тільки гаряче молилися з численним духовенством, відправляли молебні, співали Акафіст до Пресвятої Богородиці. Молитви богомольців раз ураз переривалися змістовними проповідями Слова Божого монахів-місіонерів, а також добре відомих в краю священиків-проповідників від різних християнських конфесій, доступними для богомольців їх

роздумами-розважаннями про Пресвяту Богородицю. У тихій долині, захищеній від вітру і негоди, коли цей яр і долина заповнюються людьми, свята Марія накриває їх Своїм Покровом, Своєю Чесною Ризою. Від каплички аж до яру, де є криничка, веде Хресна Дорога. А в ярі, зарослому велетенськими соснами і смереками, дзюрчить струмок. За переказами очевидців об’явлення Пречистої Діви Марії, коли Пресвята Богородиця ступала на землю, на піску залишилися відбитки стіп Її ніг, то із одного із них забило невеличке джерельце. На цьому місці з часом споруджено криничку. Чиста, джерельна, кришталева вода в освяченій криничці має чудодійну силу. Кожен паломник п’є, обливає хворі місця, набирає її у пляшки. Люди водять близьких з тяжкими недугами, приносять хворих дітей і зцілюються. Не тільки на відпуст, кожної неділі чи свята каплиця відкрита для всіх. Майже весь день, в час відпусту, чи в неділю, чи свята не перестають туди йти богомольці-паломники різних християнських конфесій: хто вранці, хто в обід, а хто все смерком, щоб поклонитися Пречистій Діві Марії, щоб з вірою, надією, любов’ю припасти до стіп Пресвятої Богородиці, щиро з вірою помолитися в Ім’я Господа Бога, відчуваючи Її Материнську опіку. До слова, людський розум не в змозі збагнути тайну того, що позначається словосполученням “чудотворна” ікона. Нікому не дано осягнути Божу Мудрість

№5/112/2018

Господньої благодаті, яка упродовж віків сходить на побожних християн у відповідь на їх молитовне звертання до Господа Бога перед чудотворними іконами Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці, Святих, виявляючи всюдисущу присутність Його серед нас, християн, – дітей Божих і Його любов до всього християнського люду. Дія Божої благодаті – це глибока тайна, яку ми можемо збагнути тільки до певної міри. Адже людський розум є надто плитким у розумінні Божих Таїнств, які людина сприймає вірою. Господь є найвищим духовним єством і, посідаючи свободу волі, Сам знає, коли, як і якій людині потрібна Його допомога (Див.: Іс. 55,9; Пс. 139,4-18; І Кор.. 2,11); 2,11) ; коли, кого і якою чудесною ласкою обдарувати. Це Воля Святого Духа і Його Таїнство, яке ми не в силі збагнути своїм розумом. Христос вчив, що Святий Дух, немов Божественний вітер, віє, куди хоче (Ін.3,8). Нам же потрібно тільки вірити, що Господь Бог, “багатий мелосердям, з-за великої Своєї Любови, якою полюбив нас” (Еф. 2,4) допомагає віруючій людині тоді, коли буде на те Його свята Воля, бо знає, чим, як і коли обдарувати ту чи іншу людину для її ж блага (Див.: Рим. 11, 33-35). Тільки через молитву та сильну віру того, хто в молитві звертається до Нього, “Господь Бог, не дивлячись на особу” (Див.: Ді: 10,35; Рим.2,11; Гал. 2,6; Пт.1,17) творить чудо. Сам Ісус Христос у Своїх словах до сліпого: “Віра твоя спасла

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ

Джерело Пресвятої Богородиці та старий дзвін при вході до каплички Положення Ризи Пресвятої Діви Марії

тебе” (Лк. 18, 42) наголошує, що віра є необхідною умовою чуда. Більше того, Ісус Христос не раз запевняв Своїх вірних, що коли з вірою в Його Ім’я, в молитві просити у Господа помочі, вона обов’язково прийде: “І коли, що просити ви будете в Імення Моє, то зроблю, щоб Отець прославився у Сині. Коли будете в Мене просити чого в Моє Ймення, то вчиню” (Див.: Ін.14, 13-14). А з вірою в Його Ім’я, в молитві просити у Господа благодаті, означає твердо й щиро вірити самій істотній правді слів Господа Бога, визнаючи, що “…незбагненні його постанови і недослідимі Його дороги” (Рим. 11, 33) і що Бог завжди готовий дати нам, що є «згідно з Його Волею” (1 Послання ап. Іоана. 5, 14). Із розповіді пані Софії із с. Винятинці “…Буває, прийду пізно, під вечір, уже нікого немає, щоб побути далеко від шуму, сільського гамору. Тишина, спо-

кій і якась безмежна радість огортає мене. Всі ті турботи, терпіння, пригнічення, з якими я йшла всю дорогу, десь зникли, спали, як камінь з грудей. Мені стає легко на душі. Молюся в напівголос, а слова молитви розносяться по всій каплиці, ніби голосніше звучать, і я розумію, що тільки тут, на святому місці, я залишилася тільки з Богом, що вислухає мене. І так не хочеться йти звідти; ще трошки посиджу на лавочці, і находять думки: яке чудове місце, ніде в нашому селі немає зручнішого місця для духовного спілкування з Богом, тому саме його благословила Матір Божа…” Оглядуючись назад, в далеке минуле нашого народу, всюди можемо побачити ділання ласки посвяти Руси-України у 1037 році князем Ярославом Мудрим під Покров Матері Божої в Києві. Митрополит Іларіон у своєму “Слові про закон і благодать” одухотворено пише про цю

велику подію: “Віддав людей своїх і град святій, всеславній, скорій на поміч християнам, Святій Богородиці. Їй же і церкву на Великих воротах створив в ім'я першого градського свята Благовіщення. І те привітання, що Архангел дав Дівиці, буде і граду цьому. До неї бо: “Радуйся, обрадувана, Господь з тобою!” [Лк. 1, 28], тож; “Радуйся, благовірний граде, Господь з тобою!” З цього документу бачимо, що проголошенням Пречистої Діви Марії Царицею українського народу ми, завдяки князеві Ярославові Мудрому, випередили на сотки літ інші народи, а завдяки творові Митрополита Іларіона знаємо, що почитання Пречистої Діви Марії у нашому народі справді таке давнє, як і давнє християнство в Україні. (“Світло Непорочної”, №2 с. Вересень 2018 р.Б. Перемишль. “Про вшанування Божої Матері українським народом”. С. 3-4). Хто хоч раз був у Винятинцях на відпусті, не забуде ніколи цю місцевість із давньою чудотворною іконою Пресвятої Богородиці... Капличка Положення Чесної Ризи Пресвятої Богородиці перебуває під юрисдикцією Української Автокефальної Православної Церкви. Молитва до Пресвятої Богородиці, прославленої у Винятинській чудотворній іконі Пречиста Богородице, Мати Господа нашого Ісуса Христа, Спасителя душ наших, Надіє нашого спасіння!

№5/112/2018

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ Всемилостива Владичице, Материнською опікою Твоєю спаси й помилуй і ризою Твоєю чесною християн всіх захисти. Благословенна Богородице, Милосердя двері відкрий нам, щоб ми, на Тебе надіючись, не загинули, а від усякого лиха Тобою визволилися. Бо Ти єси спасіння роду християнського. Всечесна Мати Божа, усю надію нашу на Тебе покладаємо, збережи нас під Покровом Твоїм. Бо не маємо іншої допомоги, не маємо іншої надії, окрім Тебе, Пречиста Діво. Благословенна Богородице, зглянься милостиво на тих, що з вірою та любов’ю моляться та поклоняються до Пречистого Твого образа. Всемилостива Мати Божа, цю щиросердечну молитву до Тебе від нас прийми, нею не погорди, її Ти прийми, до Сина Господа Бога, Спасителя душ наших, донеси, щоб Він, згля-

нувшись над нашими гріхами, спас і помилував нас! Пречиста Владичице, вияви на нас дивовижні милості Твої. Молимо Тебе смиренно: визволи нас від усякої скорботи, настав на шлях всякої доброчинності й благодіяння, спаси від спокус, бід та хвороб. Всемилостива Богородице, з непохитною надією возносимо до Тебе нашу смиренну молитву! Не зневаж наших сліз та уповань, не забувай про нас протягом всього нашого життя та завжди з нами перебувай. Пресвята Владичице, Богородице! З вірою та любов’ю перед чудотворною Твоєю іконою припадаючи, молимо Тебе: не відверни лиця Твого від тих, що до Тебе прибігають і на Твоє Материнське милосердя уповають. Пречиста Богородице, ублагай, Милосердна Мати, Сина Божого, Спасителя душ наших,

щоб Він країну нашу миром і злагодою благословляв та Свою Святу Церкву від невірства, єресей та розколу оберігав. Всемилостива Богородице, даруй нам Духа покаяння, смирення, чистоти думок, виправлення гріховного життя, щоб всі ми, з подякою оспівуючи велич Твою, сподобилися Небесного Царства і там зі всіма святими прославляли Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь. Відпуст: на свято Положення Чесної Ризи Пресвятої Богородиці, переноситься в найближчу неділю по 15 липня Адреса: с. Винятинці, Заліщицького району, Тернопільської області. Каплиця Положення Чесної Ризи Пресвятої Богородиці.. Богородиці Володимир Гіщинський, член Національної спілки журналістів України

Джерела і використана література: 1. Центральний державний історичний архів в м. Львові. – Ф. 159. Оп. 9. Спр. 655.- Арк.1-19. 2. Національний музей у Львові, відділ рукописів та стародруків. Ркл.11. – Арк. 288-288 зв. 3. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника Національної Академії наук. Відділ рукописів. – УК 46. – Оп. 10. – Арк. 26-27. 4. Лужницький о. Г. Словник Богородичних ікон України. // Interpido Pastori (науковий збірник на честь блаженнішого патріарха Йосифа Сліпого в 40-ліття вступлення на Галицький престіл. 1.11.1944 р.) – Рим, 1984. – С. 159. 5. Шематизмъ всего клира греко-католицкой єпархіи Станиславовской на рокъ Божій 1896. – Станислав, 1896. – С. 99 6. Роснецький о. Олександр Чудотворна місцевість у Винятинцях // Місіонар. Український християнський часопис. – Львів, 1926, вересень, № 9.-С. 178-179. 7. Кудрик о. Ілля. Винятинці. Вражіння від відпусту // Нова Зоря, 1927. – Ч. № 30, 31 липня. 8. Роснецький о. Олександр Враження з сегорічного відпусту у Винятинцях // Нова Зоря, 1931. – Ч. № 68, 10 вересня. 9. Сіреджук П. Першовитоки. Нариси історії заселення Заліщанщини від найдавніших часів до наших днів. – Київ. 1994. – С. 29. 10. Комарницький Ан., Гуфткович-Коцикова Т. Винятинці // Історично-меморіальний збірник Чортківської округи: повіти Чортків, Копиченці, Борщів, Заліщики. – Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто, 1974. – С. 780-782 11. Олійник В., Тимфійчук М. Винятинці // Тернопільський енциклопедичний словник. словник. – Тернопіль, 2004-2010. Т. ІІ, 2004 2004.. – С. 60. 12. Історія міст і сіл УРСР. Тернопільська область. – Київ, 1973. – С. 272. 13. Гіщинський В.Б. Винятинська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці // Календар: християнська злагоди 2011. – К. 2010. 14. Гіщинський В. Духовні обереги. Чудотворні ікони Тернопілля. Християнська Злагода (історичні нариси). Винятинська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці // Літературний Тернопіль, 2016, №3. – С. 103.

№5/112/2018

НАМ ПИШУТЬ

ЛИСТИ ЧИТАЧІВ

*** Отці Іверійські “Слава Ісусу Христу! Недавно я купила у вашому видавництві книжечку “Охоронне Правило Святих Отців Іверійських. Чи не могли б ви хоча би коротенько розказати про них у своєму журналі?” М.С.

Минуло двісті п’ятдесят років після подвижництва святої Ніни, і в середині VI століття Пресвята Богородиця з особливою місією спрямувала до Грузії тринадцять ассирійських отців. Тоді для Грузії настали тяжкі часи. За важких зовнішніх політичних обставин і в умовах ідеологічного тиску христоборчих завойовників усі її сусіди – донедавна ще одновірні Албанія кавказька, Вірменія, Єгипет та Ефіопія – примусово чи доброовільно спотворили християнське віровчення та впали у єресь. Тоді гостро постало питання, чи залишиться грузинський народ до кінця вірним Божественній істині та заповідям свого Спасителя, чи витримає випробування. Саме тоді на спасіння призначеної Їй країни, Пресвята Богородиця направила з Ассирії до Іверії преподобних отців на чолі зі старцем Іоаном. Отця Іоана, так само, як і раніше святу діву Ніну, Цариця Небесна обрала не випадково. Він, будучи ще зовсім юним, покинув спокусливий скороминущий світ і, постригшись

у ченці, пішов подвизатися в пустелю. Його смиренномудрість, стриманість і бдіння, плач і молитва догодили Господеві, і дарував Бог вірному Своєму служителеві силу зцілення недугів і вигнання бісів. Саме тут, на нових теренах діяльності, було Іоанові видіння від Богоматері – наказ вирушити разом з дванадцятьма

учнями у призначену Їй країну – Грузію – і подвизатися там задля зміцнення істинної віри. Іоан розповів братам, яких обрав Ангел Господній для його супроводження, що вони вирушають в Іверію з волі Самої Пресвятої Богородиці. Замість себе він залишив настоятелем ченця Євтимія, а сам, разом з дванадцятьма учнями, вирушив до Грузії.

Напередодні, вночі, тодішньому католикосу Грузії Євлавію з’явився Ангел. Він сповістив пастиреві країни, що великий виконавець Божої Волі Іоан разом зі своїми учнями йде далекою дорогою, щоб з благословення Богоматері зміцнити грузин у вірі та вкоренити у Грузії чернецтво. Іоан і його дванадцять учнів прийшли в маленьку країну Богоматері з тією ж місією, що і Спаситель зі Своїми дванадцятьма учнями. Про подальший апостольський подвиг свідчив і той факт, що, як при сходженні Святого Духа заговорили різними мовами апостоли, так і благодаттю Святого Духа Іоанові було дано дар цілком безперешкодно говорити грузинською мовою. Окрім цього, богопосланість ассирійських отців засвідчило й те, що на очах у тих, хто їх зустрічав, сталося ще одне велике Боже диво: коли прибульці зібралися піднятися для поселення на гору Заден, за їхньою молитвою повноводна ріка Арагві чудодійно зупинилася, і отці пройшли по ній, як по суші. Побачивши це, люди дякували Богові та Пресвятій Богородиці за те, що послали їм таких подвижників. На горі Заден ченцеві Іоану знову з’явилася Пресвята Богородиця й веліла йому розіслати учнів по всій Іверії. Ассирійські отці, імена яких відомі згідно з місцями їхньої діяльності: Іоан Зедазнелі, Давид Гареджелі,

№5/112/2018

НАМ ПИШУТЬ Шіо Мгвімелі, Антоній Марткопелі, Стефан Хірселі, Зенон Ікалтоелі, Йосип Алаверделі, Фаддей Степанцмінделі, Ісидор Самтавнелі, Михаїл Улумбоелі, Пір Бретелі, Авив Некреселі, Ісе Цілкнелі – наповнили і прикрасили Грузію церквами та монастирями. Обителі, які вони заснували, протягом багатьох століть історії Грузинської Церкви були світочами віри та благочестя. Святі отці спорудили могутній стовп православ’я, який устояв аж до цього дня, захищаючи від хибних учень Сходу й Заходу. Своєю проповіддю вони розчистили християнам у Грузії шлях до спасіння.

стесали вершину цієї гори на 4 м і побудували там поганське капище. Звичайно, що така висота Хвалебного Хреста багатьох просто шокувала. І відразу посипалися різного роду критика і глузливі насмішки тих, які ніколи не читали цих послань Ісуса Христа Мадлен Омон… Без сумніву, наш Спаситель знає все, знає природу людини, тому й знизив висоту Хвалебного Хреста до 7 м 38 см!

Щастя більшого немає, Як Ісус там прибуває, То ж подякуй за любов Господові знов і знов! Слава Господові лине У степи, ліси, долини, А у сині небеса Спів душі Його краса. Не забувай Не забувай, хто вмер за тебе Не забувай, що Він воскрес Не забувай – тебе до Себе Ісус Христос зве до Небес.

*** Хвалебний Хрест “Шановна редакціє! Мене зацікавили матеріали у вашому журналі про Хвалебний Хрест з Дозулє у Франції. Чи не могли б ви пояснити, чому спершу Ісус Христос зажадав від Мадлен Омон, щоб висота цього Хреста сягнула аж 738 м?” Іванка Р. У п’ятому об’явленні Мадлен Омон, а всього їх було сорок дев’ять, Ісус сказав: “Передай священику, що Хвалебний Хрест, взнесений на цьому місці, має дорівнюватися Єрусалиму”. Якщо ми заглянемо у Вікіпедію і подивимося на висоту Єрусалима над рівнем моря, то побачимо, що висота цього міста сягає в різних місцях від 740 м до 760 м, тобто сама Голгофа колись за часів Римської імперії дорівнювала приблизно 738 м. Після розп’яття Ісуса, римляни

Світлих помислів краса Якщо любиш, то назавжди Як даруєш – не шкодуй Світлим Божим Словом правди Храм у серці побудуй.

Не забувай – життя минає, Не забувай – про те ніде І пам’ятай: Бог тільки знає, Коли судити світ прийде. Не забувай твоє сьогодні, Не забувай і мудрим будь Не забувай!!! Напередодні, покаятися не забудь! Не забувай Христа ніколи І назавжди гріха зречись Нехай тебе сумнів не коле Добра у Господа навчись. Хрест на Високому Замку у Львові

*** “Слава Ісусу Христу! Прошу надрукувати вірші у вашому часописі “Діти Непорочної”. Щиро дякую Вам за взаєморозуміння, доброзичливість, доброчинність, за людяність і легкість Вашого серця, завжди готового на добрі діла.” Богуслава

№5/112/2018

Вірний шлях Покайтесь люди у гріхах, Служіть завжди святому Богу. Ісус Христос наш вірний шлях, Спасіння наше тільки в Ньому. Тому потрібно всім зміниться , Розкаятися у гріхах. І завжди Господу молиться, Що дарував спасіння шлях. Геращук Петро, смт. Клевань

ДУХОВНА БОРОТЬБА СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

ДОРОГОЮ СПАСІННЯ У ЗАВАДОВІ

Лука Джордано (1634 – 1705). Архангел Михаїл і падіння янголів у пекло

№5/112/2018

Чудотворна ікона Винятинської Пресвятої Богородиці, XVIII ст.

Богдан Сойка (1938 – 2018). Образ Божого Милосердя

ДУХОВНА БОРОТЬБА СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

ДОРОГОЮ СПАСІННЯ У ЗАВАДОВІ

Лука Джордано (1634 – 1705). Архангел Михаїл і падіння янголів у пекло

№5/112/2018

ГОЛОС МАРІЇ

ПАЛОМНИЦТВО

“Дорогі діти! Бог Мене покликав, щоб вас провадила до Нього, бо Він є вашою силою. Тому вас закликаю, щоб ви молилися до Нього й довіряли Йому, бо Він ваше прибіжище від усякого зла, що підстерігає й відносить душі далеко від благодаті та радості, до яких ви всі покликані. Кохані діти, живіть раєм тут, на землі, щоб вам було добре, і нехай Божі Заповіді будуть для вас світлом на вашій дорозі. Я є з вами й усіх вас люблю Своєю Материнською Любов’ю” (Послання від 25 липня 2018 року). Бог Мене покликав, щоб вас провадила до Нього, бо Він є вашою силою. Парафія в Меджуґор’є є під покровом св. Апостола Якова Старшого,

а він є покровителем паломників, особливо тих, котрі віками мандрують до Його могили в Сантьяго де Компостела. Тепер паломники з усього світу прибувають до Меджуґор’є і виходять на Гору з’яв, на гору Хреста, спішать до храму св. Якова на вечірнє Богослужіння чи на Службу Божу. Перетинаючи гори і доли свого серця у поті скрухи і сильних постанов, йдуть до сповіді, йдуть в прощі до Божого Слова, мандрують до Святого Причастя; мандрують, щоб через піст і молитву відкрити серце для Бога. Проща здійснюється також і у вервиці. Коли беремо у руки вервицю і пересуваємо намистинки, кажучи: Богородице Діво, благодаті повна, Господь з Тобою – тоді в нас звершується щось

дуже важливе. Ми виходимо із себе, щоб віддатися в Материнські руки Марії, віддатися під Її опіку, а Вона віддає нас Ісусові. Коли в кожному Богородице говоримо слово Ісус, тоді приймаємо Його як Господа і Спасителя, приймаємо Його Євангеліє, Його спасенне Діло, Його агонію на Хресті, Його Жертву і Пресвяту Кров, а, отже, ми приймаємо перемогу, спасіння і вічне життя. Наша доля перемінюється. Варто, отже, мандрувати, виходити із свого льоху, зі своїх страхів, з гіркоти, з невірства, з недовіри і духовного лінивства. Варто виходити і йти в паломництво, бо нас чекає Сам Бог, а Він є нашою силою. Мати Божа не виголошує нам абстрактні реферати і розважання,, але є дуже конрозважання

№5/112/2018

ГОЛОС МАРІЇ кретна. Вона закликає нас до конкретних завдань та вчинків; наприклад, щоб молитись. Матір Божа відразу заохочує, щоб це чинити, а коли ми починаємо це робити, то водночас починаємо це вміти. Немовлятко не в змозі збагнути жодної конференції про те, як слід ходити, але має в собі, бажання ходити, а отже, починає ходити, падає і ходить. Подібно є з молитвою. Потрібно почати молитися і довіритися. Матір Божа не пропонує жодних технік, тільки говорить про молитву серцем, а людина нехай якнайкраще молиться. Молімося отже: Господи Ісусе, якого нам послав Отець, прийди до кожного з нас і поклади на кожному з нас Свої руки. Ми читаємо в Євангелії, що при заході сонця люди збігалися, приносили хворих, біснуватих і паралізованих, а Ти виганяв злих духів, зцілював хвороби, повертав зір і слух. Господи Ісусе, притули кожного з нас до Свого Серця, розпалюй Твій вогонь Любові в нас, щоб наше життя ожило. Виведи нас з усілякої мертвоти і гробу. Наповнюй нас Своєю могутньою Любов’ю. Господи Ісусе, наповни нас Своїм світлом. Торкайся наших очей, щоб ми добре бачили. Торкайся наших вух, щоб ми Тебе чули. Торкайся нашого розуму, щоб в нас було Твоє світло; світло Твого Слова і світло Духа Святого. Торкайся нашого серця, щоб воно палало Твоєю жертовною Любов’ю, тією жертовною Любов’ю з Хреста. Щоб ми спалювали своє життя для Тебе і для людей. Господи Ісусе, торкайся нашої волі. Звільняй нас від

егоїзму, зосередженості на собі та лінивства; від впливів того світу, від згубної форми життя, яка сьогодні така не прихильна для розвитку людини і яку люди так легковажно приймають. Ми, християни, маємо триматися Тебе, мандрувати з Тобою, бо Ти Дорога, Правда і Життя. Ти – Світло. Ти – Добрий Пастир. Господи Ісусе, пройди посеред нас і чини для нас усіляке добро. Ти знаєш чого кожен з нас найбільше потребує. Благослови нам. Наповнюй нас Твоєю благодаттю та радістю, Твоїм Миром і Твоєю Любов’ю. Торкнись

№5/112/2018

нашого серця і нашої волі. Дай нам ту велику благодать, щоб ми відкривалися на усі Твої блага. Господи Ісусе, Ти дуже нас любиш. Ти не можеш дивитися, як ми страждаємо через легковажність. Наповнюєш нас даром молитви, щоб кожен з нас вмів молитися і щоб ми молитвою відштовхнули кожну атаку злих духів, щоб через молитву ми втікали від усілякого зла. Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого (1 Пт. 5,8). Чигає на нашу голову, щоб про-

ГОЛОС МАРІЇ ми отримаємо Божу Мудрість, а Божа Мудрість виштовхне мудрування, яке належить до сатани. Бо мудрування пов’язане з гординею, з пустотою, з виставлянням себе на перше місце, із самовпевненістю. Мудрість – це відкривання на Божу Волю, і вона вимагає тиші, адорації, роздуму і очищення. Царице Миру, ми паломники до Неба, Неба, прибігаємо під Твою милість… Добре нам мандрувати з Тобою, перебувати в Божому Царстві, яке є раєм на землі. Ми безпечно мандруємо дорогою Божих Заповідей. Дякуємо Тобі, що Ти з нами і всіх нас любиш Материнською Любов’ю. Амінь.

ОСЬ ЧАС

штовхнути погані думки, хибні погляди на життя, на любов та подружжя. Чигає на наше серце, щоб втиснути туди неспокій, страх, гнів, ненависть. Чигає на нашу волю, щоб нам не хотілося, щоб ми відкладали на потім і прямували за тим, що легке, доступне і приємне. Ходить, щоб знищити наше покликання, відтягнути від благодаті, Божих Дарів, благословення і радості. Треба вирушити в паломництво зречення від гріха гріха,, в той труд відштовхування сатани молитвою. Коли ми відкидаємо гріх, то відкидаємо сатану. Не

раз люди собі думають, що коли згрішать, то нічого не станеться, але не бачать, що через кожний гріх ми впускаємо сатану в наше життя, а він захоплює в нашому серці черговий простір. Входить в голову і людина думає, що вона добре думає. Сатана спокушає: о як ти добре думаєш, який ти мудрий. І людина починає мудрувати. А є велика різниця між мудруванням та мудрістю. Коли ми молимося, то перестаємо бути мудрагелями, а отже, вартує вибратись щодня вранці в паломництво молитви. На молитві

“Дорогі діти! Це час ласки. Кохані діти, більше моліться, менше говоріть і дозвольте Богові провадити вас дорогою навернення. Я є з вами й люблю вас Моєю Материнською Любов’ю. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик” (Послання від 25 серпня 2018 року). Царице Миру, Миру, дякуємо Тобі за ті слова – дорогі діти. За те слово – дорогі дорогі,, котре говорить нам, як сильно Ти нас любиш. Це час ласки. Це час особливих ласк від Бога, даних нам через Тебе, котра є повна благодаті, як це сказав при Благовіщенні Архангел Гавриїл. Час благодаті, час благословення і миру, час навернень і переміни життя. Час повернення до Бога, полишення гріха, час сповіді, час очікування на неї і поглиблення своєї совісті, час прошення Свя-

№5/112/2018

ГОЛОС МАРІЇ того Духа про скруху та жаль. Це час Материнської Любові; любові, котра забирає страх, втішає і додає сміливості, щоб іти до сповіді, щоб визнати гріхи, щоб виплакати своє життя, щоб повернутися до милосердного Отця. Це час переміни. Це час посиленої молитви, час Вервиці, час читання Святого Писання. Це час паломництв, час підйому на Гору З’яв по каміннях, часто босоніж. Це час несення на ту Гору хворих і страждаючих. Це час звільнень від терзань злих духів. Це час підйому на Гору Хреста і відправлених Хресних Доріг, роздумів при кожній стації, прийнятих рішень, посвячень і жертвувань життя... Це час Служб Божих, вечірніх Богослужінь, це час приймання Святого Причастя, це час спільних адорацій, вдивляння в Ісуса у Пресвятому Таїнстві, в Живій Гостії. Це час пізнання Божого Миру. Це час пізнання спільноти Вселенської Церкви, котра збирається там з усього світу в особах священиків, єпископів і всіх вірних, це час переживання того, що не завжди вдасться описати і висловити. Кохані діти, більше моліться. Більше! Маріє, Царице Миру, Ти закликаєш нас, щоб ми більше молилися, а отже, щоб молитви більшало. І кажеш, що робити для того, щоб більше молитися – менше говорити. Ми багато часу віддаємо розмовам. Менше говоріть, тобто нам потрібно обмежити розмови. Хтось не раз говорить: не маю часу, мені бракує часу, а може треба скоротити розмови по телефону, обмежитись кількома

конкретними реченнями, щоб пізніше мати час на молитву. І говориш нам: дозвольте Богові вести вас дорогою навернення. Господи Ісусе, Ти зійшов на землю, щоб нас навертати: “Навертайтеся і віруйте в Євангеліє” (Мк. 1,15). А отже, коли ми відходимо, Ти притягуєш нас до Себе і кличеш: “Прийдіть до Мене всі... Візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я тихий і сумирний Серцем; Якщо хто хоче йти за Мною, нехай відречеться від самого себе, нехай щодня йде за Мною, нехай бере свій хрест і нехай Мене наслідує”. Однак з нашої сторони треба дозволити на Твою дію, дозволити покликати себе і послухати... Ми повинні бажати того, прагнути, а отже, маємо відкривати Святе Письмо, дозволити Тобі, щоб Ти до нас говорив. Маємо приходити на Службу Божу, щоб дозволити Тобі приносити за нас ту Пресвяту Жертву. Ми повинні сповідатися, щоб в цей спосіб дозволити Тобі відпустити нам гріхи. Маємо дозволити, щоб Ти годував нас Собою, Святим Причастям, Хлібом з Неба. Маємо того хотіти, приходити, горнутися, відкривати розуми та серця. Маємо приймати рішення, йти до Тебе, щоб Ти нас провадив дорогою навернення, щоб в нашому серці було все більше віри, щоб в нас було все більше Твоєї жертовної Любові, щоб в нас було все більше світла. Ми повинні прагнути того. Ми повинні покидати темряву і відштовхувати сатану. Маріє, Ти нам говориш: Я є з вами. Це велика ласка. Ти –

№5/112/2018

Мати з Неба, є з нами. Жінка, котра топче голову змія. Матір дана нам через Ісуса на Хресті. Мати Спасителя, Мати Церкви. Царице Миру, Ти з нами. Твоя присутність є нашим спасінням, бо Ти не поруч, але з нами, з усією Святою Церквою. Ти в сім’ях, коли сім’я молиться разом на вервиці. Ти з нами, коли ми адоруємо Ісуса. Ти переконуєш нас в тому, кажучи: “Невпинно віддавайте шану Пресвятому Таїнству Вівтаря. Я завжди присутня, коли віруючі вшановують Його. Тоді ми отримуємо виняткові благодаті” (15.03.1984). І люблю вас Моєю Материнською Любов’ю. Яка могутня Твоя Материнська Любов. Твоя Любов наповнює миром. Твоя Материнська Любов необхідна для духовного зростання і доброго життя кожного дня. Якби так не було, то Ісус не дав би нам Тебе за Матір. Дякуємо, що Ти приходиш, що Ти є, що нас любиш. Так багато людей пізнає Твою Материнську Любов. Це час благодаті! Дякую, що відповіли на Мій заклик. Маріє, Ти нам вже наперед дякуєш. Твоя Материнська Любов бачить в нас кожну крихту добра. Мати з Неба, Ти бачиш найменші іскорки добра в нас, кожну молитву, кожне звертання до Бога. Дякуєш нам за те все. Це Твій спосіб дивитися на нас з Неба. Допоможи нам дивитися на інших людей, так як Ти на них дивишся. Допоможи нам бути добром і світлом для інших. Під Твою милість… Амінь. o. Євгеній Сьпйолек Переклад Андрія Чорного

НЕБЕСНІ СИЛИ

АНГЕЛИ ПОСЛАНЦІ НАДІЇ В Ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Дорогі браття і сестри, сьогодні ми урочисто вшановуємо всі Небесні безтілесні Сили на чолі з Архістратигом Божим Михаїлом. Зі Слова Божого нам відомо, що Господь раніше видимого матеріального світу з його мешканцем, людиною, створив світ невидимий, духовний, світ чистих безтілесних Ангелів, по чисельності своїй в кілька разів переважаючих людей. Святий пророк Мойсей, оповідаючи про створення світу, говорить, що «на початку створив Бог небо і землю» (Бут. 1, 1). Під небом Святі Отці розуміють не тільки небесну твердь, але й світ духовний, ангельський, житло безтілесних. Ангели, перевершуючи людину своєю міццю, силою й премудрістю, створені Богом, як і люди, для блаженства, для прославляння Імені Божого. Вони, як найчистіші й святі духи, безперестанно споглядаючи Лице Отця Небесного, неустанно славословлять неісповідиму Його велич і від Престолу Його благодаті зсилаються ласки на землю в нижній світ до людини, що бідує. Святий апостол Іван Богослов говорить, що під час одного з бувших йому видінь він чув глас багатьох Ангелів навколо Престолу Божого (Од. 5, 11). Що це за глас, що безупинно славословить Бога, пояснює нам старозавітний пророк Ісая, який бачив, як Серафими стояли навхрест біля Престолу Божого й, взиваючи один до одного, говорили: «Свят, Свят, Свят Господь Саваоф, уся земля повна слави Його» (Іс. 6, 3) Святий апостол Павло в нині прочитаному посланні з почуттям подяки до Бога за Його перевершуючу розуміння любов до людини наводить наступні слова святого псалмопівця Давида: «Що є чоловік, що Ти пам’ятаєш про нього? Або син людський, що Ти відвідуєш його?» (Євр. 2, 6-7). Господь так возлюбив людину, що Ангелів Своїх поставив оберігати її на всіх її шляхах. Таке ставлення Господа до роду людського псалмопівець зображує нам у наступних словах: «Бо Він ангелам Своїм звелить , щоб охороняли тебе на всіх путях твоїх. На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулася об камінь» (Пс. 90, 11-12). Як утішливо це для людини, яка у зовнішньому світі й у

Архангел Михаїл

власному своєму серці піддається тисячократним нападам ворогів лукавих і сильних! Потішливі ці слова стосуються кожного з нас, що мають надію через віру в Божественного Відкупителя успадковувати вічне спасіння, тому що апостол Павло ясно говорить:“Чи не всі вони, духи служіння, що їх посилають служити тим, які мають успадкувати спасіння?» (Євр. 1, 14). Отже, усі ми маємо Ангелів-Хоронителів, сильних міцністю й завжди готових нам на допомогу. За Божественним Писанням, Ангели – істоти безтілесні, духовні; отже, і саме їхнє спілкування з нами повинне бути тільки духовним, тобто безпосередньо вони можуть діяти тільки на духовну нашу природу й уже через неї простирати свої доброчинні дії й на весь наш тілесний організм, і на всі види нашої діяльності. Служіння Ангелів людині починається з часу народження нашого від води й Духа. Чисту душу новоохрещеного

№5/112/2018

НЕБЕСНІ СИЛИ бере Ангел-Охоронець його під своє піклування, дбайливо опікує від усіх небезпек і ростить її, до часу, коли новоохрещений не зміцниться розумом і не буде ясно відрізняти добро від зла. Дитина являється в світ слабкою, вона вимагає не тільки материнського піклування, але й вищої допомоги, тому Бог-Промислитель і призначає їй Ангела-Охоронця. Ангел-Хоронитель своїми нематеріальними крилами осіняє й зберігає дитя, як дорогоцінний витвір Божий, доручений його нагляду. Дитина має душу розумну, по чистоті й безвинності близьку до духів безтілесних, тому з душею дитини Ангел-Охоронець перебуває невідступно. От чому нерідко з вуст дітей і виходять дивовижно премудрі слова, ніби пророчі, або які-небудь застереження, або умиротворення, або говорять вони про Бога й про рай, про Небо з разючою премудрістю. Усе це є відгомін того, що таємничо навіює дитині Ангел. Поступово зростаючи від сили в силу, дитина стає отроком. Прийшовши у цей вік, вона починає захоплюватися забавами, іграми, і тут потрібен особливий батьківський догляд, але він не завжди буває. І от у цей час Ангел-Хоронитель застерігає від лиха й від небезпеки. Дитя-сирота у кому може знайти собі захист, як не в Ангелові-Хоронителеві? Так само, вступивши у вік пізнання добра й зла, ми, хоча й керуємося своїм розумом, проте не можемо сказати, щоб нам й тоді не потребую хорони святих Ангелів. Напроти, наше життя стає складнішим і турботи різноманітнішими, тому й у піклуванні ангельському відчуваємо тоді ще більший недостаток. Усе наше життя повинно бути постійним пильнуванням, тому що найменше моральне приспання, неуважність до себе, розсіяність, захоплення задоволеннями подають ворогу можливість ввергати нас у гріховні помисли й почуття навіть при найкращих наших нахилах і найпрекрасніших намірах. Апостол Петро говорить: «Будьте тверезі, пильнуйте, бо супротивник ваш диявол ходить, рикаючи, наче лев, і шукає, кого б пожерти» (1 Пет. 5, 8). Але чи легко людині серед потреб, серед суєти й розваг світу перебувати постійно в напруженому стані пильнування? Усі ми час від часу піддаємося дрімоті, моральному приспанню. Але на стражі у всіх нас є наші Ангели-Хоронителі, наші друзі й небесні заступники. На життєвому шляху нерідко

№5/112/2018

чується їхній голос: «Остережися, куди пішов? Вернись!» Вони будять дрімаючу нашу совість і опікують нас, щоб ми не спотикнулися об камені спокуси, виправляють недоліки нашої ушкодженої природи, очищаючи наші думки й почуття від гріховних домішок, і подають випадки для вдосконалення кращих наших властивостей і дарувань. Коли серед неуважного й розбещеного життя ви раптом відчуваєте огиду до гріха й у вас під впливом світлих думок з’являється бажання перемінити спосіб життя, це значить, що Ангел-Хоронитель знайшов зручну хвилину, представив перед внутрішніми очима вашими гріх у всій його повноті й мерзенності. Навіть самим сном опікується наш Ангел-Хоронитель. Ангел-Хоронитель сприяє нам і в здійсненні молитви нашої до Бога, будячи в нас почуття розчулення. Преподобний Іван Лєствічник говорить: «Коли ми під час будь – якого відмовляння молитви своєї відчуємо внутрішню насолоду чи умиротворення, то застановімся над цим. Служіння святих Ангелів не обмежується тільки земним життям. Вони будуть супроводжувати нас і при вступі у світ загробний. При закінченні нашого мандрівного життя, коли ні друзі, ні рідні не зможуть уже подати нам допомогу, АнгелХоронитель буде нам дуже необхідний. Він і тоді не залишить нас, усіма залишених. Ми не можемо цілком уявити собі свого становища у світі іншому, для нас невідомому, того жаху, який опанує нами при усвідомленні пороків і гріхів, нами вчинених, і при думці, що скоро повинні ми стати перед Лицем Самого Бога – Судії Праведного. Таким чином, наші Ангели-Хоронителі завжди перебувають при нас, усюди супроводжують нас, якщо тільки ми самі не відганяємо їх своїм гріховним життям. У такому випадку вони відступають від нас і ремствують, і місце їх заступає наш ворог– диявол. «Як бджіл відганяє дим, а голубів сморід, – говорить святитель Василій Великий, – так і Хоронителя нашого Ангела віддаляє багатоплачучий і смердячий гріх». Одного разу святитель Христовий Нифонт побачив юнака, що стояв біля воріт одного будинку й плакав, і запитав його: «Чого ти стоїш тут і плачеш?» Юнак відповідав: «Я – Ангел, посланий Господом на збереження людини, котра перебуває вже декілька днів в цьому непотрібному домі. Стою тут тому, що не можу наблизитися до грішника, плачу від того, що втрачаю надію при-

НЕБЕСНІ СИЛИ

Архангел Рафаїл

вести його на путь покаяння». Святому Пахомію Великому Ангел одного разу говорив: «Хто через своє погане життя зробився мертвим для Бога і доброчесноти, той смердить в тисячу раз гірше від мертвого тіла, так що ми ніяким чином ні стояти поруч, ні пройти біля не можемо». Чому ж ми часто падаємо, терпимо нещастя й не одержуємо допомоги від Ангелів і що потрібно, щоб Ангели-Хоронителі опікували нас на шляхах нашого життя? Вплив Ангелів на людину буває духовним, тобто на духовну природу. Тому чим більше людина живе у світі духовному, чим більше вона слідує у своїх вчинках не прагненням плотським, але впливу освічених євангельським навчанням розуму й совісті, тим здібнішою буває вона до найближчого спілкування з Небесними Силами й тим більше користується їхнім небесним заступництвом і допомогою. Але ми, в більшості, живемо не за духом, а по плоті. Приліплюючись усім серцем до предметів чуттєвих, бігаючи за

примарами задоволень, здебільшого проводячи час серед суєти й неуважності мирської, ми дуже рідко піднімаємося своїми думками до світу духовного. У цьому причина, чому ми не одержуємо допомоги від Ангелів. Люди благочестиві жваво відчували й близькість до себе Ангелів-Хоронителів, і їх допомогу на всіх шляхах свого життя. Служіння Ангелів людям засвідчене у Старому і Новому Завітах. Вірування в буття Ангелів існувало не тільки в християнському світі, але й у всіх прадавніх релігіях: у персів, греків, римлян, арабів, єгиптян, китайців, індійців, магометан. Тим більше потрібно вірувати в буття Ангелів і нам, християнам, і не тільки вірувати, але й призивати їх у своїх молитвах і в міру сил наслідувати їх у своєму земному житті, щоб по залишенню цього світу удостоїтися разом з ними оспівувати й славити в Трійці поклоняємого Бога, Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. Архімандрит Кирило (Павлов), 1960 р.

№5/112/2018

ВУЗЬКА ДОРОГА

ОЧИЩЕННЯ ДУШІ Отець Піо: “Душа, яка прагне дійти до з’єднання з Богом, повинна старатися про очищення з будь-якого пожадання чи то чуттєвого, чи душевного, чи то зовнішнього, чи то внутрішнього. Це старання відноситься тільки до таких влад, як пам’ять, розум і воля. І так маємо справу з подвійним очищенням: активним (діяльним) і пасивним (байдужим). Активне очищення звершується через ділання ласки Божої. Можемо його здобути за допомогою наших власних сил, умертвляючи себе. Натомість пасивне очищення полягає в тому, що душа стає очищена з певних слабостей своєї натури. Цього очищення душа сама не в змозі доконати, хоча би піднімала неймовірні зусилля. Це пасивне очищення цілковито є ділом ласки Божої до такого ступеня, що якщо Господь Сам цього не доконає, то хоча би невідомо, як душа старалася, жодною мірою ані тепер, ані в майбутньому того осягнути не потрафить. Це спеціальна ласка, котру Господь зазвичай уділяє всім душам. Душі, які пройшли через активне (діяльне) очищення, дуже багато раз піддані через Господа очищенню пасивному, і то в короткий період часу. А тепер залишаю в стороні діло очищення пасивного, буду старатися представити очищення активне, починаючи від пам’яті й волі. В міру можливості хотітиму все коротко представити. До цієї важкої праці багато душ, які хоча і вирішили крокувати до з’єднання з Богом, проте не знають, якою дорогою вони повинні іти, щоб дійти до цієї мети. Вкінці нічого не роблять, щоб зробити крок в цьому напрямку, бо ж, бідолахи, не знаючи дороги, завжди лякаються, щоб часом не вчинити фальшивого кроку. Насправді є багато творів на цю тему, котрі в спосіб доступний все це представляють. Однак вони дуже коштовні, тому багато душ не в змозі їх здобути. Задля цього я постарався, щоб ці таємниці подати в найголовнішому, щоб всі могли без великого труду присвоїти їх собі. Оскільки автори трактують про ті справи досить обширно, саме тому не всі будуть в змозі ці діла прочитати і здобути плоди, котрих так шукають. Починаю від розуму. Душа не зможе з’єднатися з Богом, якщо не обнажить себе від чуттєвості природної, природного

№5/112/2018

Отець Піо

і надприродного розуміння та прив’язаності. Те, що природне (в духовному значенні), повинно бути відірване від чуттєвості та ділань розуму, повинно піднестися понад всі чуттєві речі, понад всякі зацікавлення розуму і знання, понад будьяке розумування, розважання, навіть понад те, що незмінне у своїй суті. Душа, що прямує до такого очищення, повинна піднестися понад речі низькі та дочасні й на крилах віри іти до з’єднання з Богом, Який є вищий понад усі ці речі. Будь-яке знання, хоча би найбільш витончене, котре у цьому житті можемо посідати про Бога, відрізняється завжди нескінченно від дійсної правди, ким Він є Сам у Собі. Те все, що якась душа може знати про Бога в цьому житті, є завжди як тінь по відношенню до правди: ким є Бог Сам у Собі? Св. Павло в Листі до Коринтян виразно написав: “Не бачило око, і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його” (1 Кор. 2,9). Тим більше, якщо душа хоче у цьому житті за посередництвом ласки

ВУЗЬКА ДОРОГА і любові з’єднатися з Богом, то повинна позбутися того всього, що може прийняти очима чи слухом, що може створити в уяві, що може зрозуміти в серцю. Оскільки душа у цьому житті може виразно і по-особливому зрозуміти тільки те, що є вроджене, то набирає певний образ. Натомість Бога неможливо описати, запихаючи Його в якусь постать. Допоки душа буде піддана цьому очищенню, буде переживати – і це дається відчути – незадоволення з Божих Дарів; яких їй Господь уділяє. Це виявляється між іншим в тому, що якщо в духовному розвитку не пізнає повної насолоди, котрої прагне, то також зауважить, що впадає в меланхолію та смуток. І хоча ця душа пильно старатиметься посісти ліпшу частку, то під плащиком практикування якоїсь фальшивої побожності, буде прив’язана до того чи іншого місця, до того чи іншого сповідника, до тої чи іншої книжки, до посідання багато образів такої чи іншої цінності. Також і наше тіло бере участь у цьому духовному очищенню. Зауваж тільки: за кожним разом, коли зазнаємо глибокого зворушення, радості чи смутку, навіть випадково, по причині внутрішньої єдності, яка заходить поміж душею і тілом, то пізнаємо і напевно зауважуємо взаємний вплив і переміну також і у тілі. Якщо, наприклад, огорне нас якесь міцне почуття смутку, то також і тіло, бажаючи цього чи ні, його відчуває в більшій мірі чи меншій, в залежності від інтенсивності пережиття. Або почуття навпаки: нас огортає велика радість. Що тоді відбувається? Також і тіло бере в цьому участь. Як же це все відбувається? Немає людини здорово мислячої, яка б цього не підтвердила. А відбувається це все для того, що душа і тіло складають одну істоту. З огляду на цю єдність (влад вищих і нижчих), душа і тіло взаємно на себе співділають. Пережиття одного стає тим самим для іншого. Щось подібне відбувається і тоді, коли любов, радість, яких хтось зазнає в практиці побожності, на силі закону того взаємного обміну і переданні, спричинюють в душі зародження якогось роду тепла, якогось стану розширення в тілі, сприяють деколи певним порушенням у свідомості, тобто може зароджуватися щось нечисте і негідне, хоча би раніше не було будь-якої огидної уяви. І звідси народжується необхідність очищення, котре Господь не може перепровадити, якщо душа не опанує влад нижчих, не дійде до їх приглушення через цілковите зречення і протиставлення, якщо

не визволиться хоча би з найменшого уподобання. Без сповнення цих вимог душа не зможе осягнути “істотної побожності”, котра чинить нас милими в очах Божих. Ця побожність в цілому наполягає на потіхах чи розчуленнях, але швидше на рішучій волі віддання себе Богу і сповненню діл служіння та Любові Божій через якнайвірніше виконання Його Заповідей… Це лише єдине чинить нас милими в очах Божих. Лише це повинна душа вибирати, шукати і до цього іти, просячи неустанно Отця світла. З браку цього очищення постають шкоди, що провадять до великої духовної руїни душі, які опановані пристрасними уподобаннями, що випливають з їхньої діяльності та молитв, легко переступають притаманні границі поміркованості, від котрої залежить кожна чеснота. Такі душі надмірно віддаються молитві та покутам, що просто шкодить здоров’ю. Керовані щораз більшим уподобанням, котре виникає з волі здобуття чесноти, уникають, однак, суворішого духовного керівника, якого критично оцінюють, судячи, що самі зможуть краще собою керувати. Таким чином деякі з них – незалежно від форми духовності – доходять навіть до збунтування щодо тих же керівників і поступають всупереч їхнім порадам. Хто ж не добачає необхідності входження в неясність пристрасного очищення? Господь у Своїй ласкавості хоче душу відтягнути від цих уподобань і пошуків потіх, зсилає ласки та провадить до переконання, що ті всі речі, котрих з такою пожадливістю шукала душа, не мають значення у здобуванні через неї досконалості, а це все, чого так пожадливо прагнула, є як солом’яний вогонь. Є і такі душі, котрі, допоки увійдуть в це очищення, насамперед пізнають певне незадоволення, дивлячись на інших, що вони швидше від них поступили на дорозі до вдосконалення. Відчувають вони незадоволення, бачучи, що вони знаходяться в тилу за такими душами, бо ж самі воліли би бути на їхньому місці та займати перше місце. Такі душі могли би бути слушно названі неприятелями Хреста і також неприятелями Спасителя; зрікаючись від особистого зусилля в очищенні душі, тим самим виявили, що є також неприятелями раю (Неба), до якого можна дійти тільки єдиною дорогою порад, поданих через Доброго Пастиря, який показує вузьку і тісну дорогу до Свого Царства… о. Піо Переклад з польської Йосифа Воробця

№5/112/2018

ДОРОГОЮ СПАСІННЯ

СВІТЛО ХРЕСТА

Висока гора Берекавиця, висока й благословенна Небом, що стоїть у Завадові Жовківського району Львівської області, а з недавніх пір вона стала місцем, де жителі Завадова і Зашкова поставили Хресну Дорогу Ісуса напередодні свята Всіх Святих Українського Народу у цьому році. Звершилася давня мрія парафіян обидвох сіл. Можливо, хтось запитає, а для чого ця нова Хресна Дорога, навіщо стільки Хрестів? Хто буде туди ходити?.. Уже ходять, моляться і жертвують Хресну Дорогу Ісуса Отцю Предвічному як надолуження за гріхи свої, свого роду, свого народу, своїх померлих та опущених душ… Уже ходять, щоб на самоті з Богом та самим собою побачити очима віри, як ці Хрести світять для людей Любов’ю Ісуса та Його спасінням. Якось Ісус сказав Аліції Ленчевській: “Іди з ним (Хрестом), дитино Моя, через темряву, в котру тебе посилаю. Нехай світить, нехай прояснює, нехай вказує керунок там, внизу, де панує розпач, погибель, біль, ненависть. Туди тебе посилаю зі світлом Мого Хреста, щоби їх видобувати і спасати. Не бійся. Хто має хрест у собі, того Я нестиму до сяйва хвали Мого Неба Любові”. І в іншому місці продовжує: “Жертвуй Мені нині своє серце. Жертвуй знову і нехай цей акт пожертвування триває по всі дні твого паломництва зі Мною через світ аж до хвилини, коли разом складемо жертву твого життя Отцю, котрий є в Небі”. І хоча Хресна Дорога ще не посвячена, проте ласка Божа на ній уже відчувається та витає над нею. Дуже вдало організатори вибрали місце для проходження Хресної Дороги зі сходу на захід гори Берекавиці. Розпочинається Хресна Дорога біля підніжжя гори і завершується з іншої сторони внизу, біля цілющого джерела води. Там з давніх-давен люди завжди приходили на Йордан та інші свята з священиком і процесією по воду. Біля джерела люди поставили капличку Матері Божій, бо в народі живе щира віра, що цю цілющу воду, це цілюще джерело подарувала їм Сама Марія. Взагалі думка про встановлення Хресної Дороги на горі Берекавиця зародилася ще на початку дев’яностих років ХХ ст. Тоді ще Юрій Подільчак, нині, на жаль, уже покійний, виношував цю ідею у своєму серці, ділився з нею з односельча-

№5/112/2018

I-ша ст. Хресної Дороги у Завадові

нами, але не встиг втілити в життя свого прекрасного задуму. І дуже приємно та радісно на душі від того, що цей задум звершило молодше покоління, розуміючи, що значить Святий Хрест Ісуса у житті кожної людини. Пресвята Матір Ісуса відразу ж після смерті Свого Сина почала щодня проходити Хресну Дорогу і подарувала християнам прекрасний приклад для наслідування Її у почитанні та поклонінні Розіп’ятої Любові на Хресті. Вона попросила апостола Івана, щоб він по всіх місцях Хресної Дороги в Єрусалимі, де зупинявся чи падав Її Син, поставити камінчики і, таким чином, поклонялася святим місцям Муки та безкорисливої Жертви Свого Сина. І так Марія робила впродовж Свого земного життя в Єрусалимі та Ефесі, на Афоні, усе в дусі глибокого поклоніння та почитання усіх подій, які відбулися на Хресній Дорозі Ісуса, нашого Спасителя. Марія постійно звертається до кожного з нас, щоб ми любили Її Сина любов’ю чуйною, делікатною і міцною. Вона говорить: “Він (Ісус) терпить вашим терпінням – твоїм терпінням. Прийшов на землю, щоб терпіти з вами і за вас. Відтоді терпіння є святе. Він освятив кожне терпіння,

ДОРОГОЮ СПАСІННЯ кожну людську працю. Це є ласка – Його найцінніший дар: ваше приготовлення на дорогу через світ до Дому Небесного в Богові. Я є біля кожного з вас, як була біля Мого Сина Людського. Чуваю, підтримую, огортаю, потішаю, щоб ви не піддалися страху, щоб ви покладалися на Його Любов і всеміць”. Аліція наприкінці свого життя прийшла до висновку, що “любити Христа треба в людях, бо Він там є, спрагнений любові. Не в абстракційних уявленнях, лише в конкретних особах, яких знаю і зустрічаю, особливо в тих, в яких є брак любові. На людину треба споглядати не з позиції власного егоїзму і претензій, лише з позиції Ісуса, Який в ній є, з нею уособлюється і терпить, не будучи любленим або навіть зауваженим”. Що відбувається з людиною, коли вона з любов’ю приймає свій хрест? О, тоді, як про це говорить Ісус Аліції: “В болях народжується святість людини і в болях народжується душа для Неба. Задля цього відбувається боротьба в серцю – остання засаднича боротьба за твоє життя в Богові. Дитино Моя, народити свою душу для Неба мусиш сама. Ніхто цього за тебе не вчинить…” І далі: “Кожний живе на світі стільки часу, скільки є необхідно для освячення його душі. Нема порівняння поміж людьми. Кожний має для себе властивий час, властиві для себе засоби освячення. Треба навчитися розпізнавати свою дорогу до Бога і з довір’ям піддаватися Моєму провадженню.

Покликом кожного є поміч іншим у їхній дорозі спасіння: свідчення добра і Любові Моєї. Не думай, що можна отримати святість, думаючи лише про себе і займаючись тільки собою. Треба думати про Бога і в покорі серця прагнути Його, одночасно піклуватися про ближніх, щоб не померли в гріхах своїх”. Нижче подаю текст Хресної Дороги в питаннях Аліції та відповідях Ісуса Христа, над якими варто серйозно застановитися і задуматися: І ст.: А.: Що є Твоєю справедливістю у моєму житті? І.: Любити і прощати. ІІ ст.: А.: Що є моїм хрестом? І.: Подолати зло власного серця. ІІІ ст.: А.: Що є моїм першим упадком? І.: Самолюбство. ІV ст.: А.: Хто є моєю матір’ю? І.: Кожний, хто про що-небудь тебе попросить, якщо нема в цьому зла. V ст.: А.: В чому допомагати? І.: Допомагай ближньому визволитися з егоїзму душі та тіла VI ст.: А.: Чим є милосердя? І.: Відвагою чинення добра.

Хресною Дорогою на горі Берекавиця

№5/112/2018

ДОРОГОЮ СПАСІННЯ

Вид на Хресну Дорогу у Завадові та капличка Матері Божої біля джерела цілющої води

VII ст.: А.: Чим є мій черговий упадок? І.: Заглибленням у себе. VIII ст.: А.: Як повчати? І.: В Ім’я Моє – згідно Моєї Волі. А.: Чим є Твоя Воля, Ісусе? І.: Любов’ю і спокоєм. IX ст.: А.: Чим є мій наступний упадок? І.: Впертістю. X ст.: А.: Що повинна віддати? І.: Себе. XI ст.: А.: Що розіп’яти? І.: Серце. XII ст.: А.: Що має померти? І.: Егоїзм. XIII ст.: А.: Що означає зняття з Хреста? І.: Повернення до Матері –до первинної любові. XIV ст.: А.: Що означає покладення до Гробу? І.: Повернення до Отця – до життя у Ньому. XV ст.: А.: Чим є воскресіння? І.: Радістю! І далі Ісус продовжує: “Головна різниця поміж людьми полягає в тому, що хоча всі є грішниками, але одні знаходять задоволення в упадку, а інші – в терпінню. Ці перші прямують до пекла, а інші – до Неба. Таким чином, упадки можуть приводити і до святості.”

№5/112/2018

Під час Хресної Дороги Ісус промовив до Аліції: “Неважливо, що ти відчуваєш, але чи сповнюється Воля Моя. Сатана не тільки підсуває думки, але чинитиме речі злі, котрі є набагато небезпечнішими, бо нахиляють і підсовують помисли, щоб чинити речі по суті добрі, проте з таким надміром і в такий спосіб, що породжують зло і нищать те, що могло би бути на хвалу Божу. Любов вимірюється спроможністю до жертви. … Якщо терпиш, то віддай своє терпіння, щоб Я міг вчинити речі святі в тих душах, які є приводом твого болю. Усвідомлення цього нехай дасть твоєму серцю спокій і радість. Не думай про це, що не хватає тобі людини, яка могла би підтримати тебе у важких хвилинах. Проте маєш Бога, Який по-справжньому є твоєю підтримкою і оплотом. І Він чуває при тобі день і ніч. Якщо отримуєш вищий дар, то не опускайся до нижчого. … Упадок може бути ласкою, якщо приводить до опам’ятання. Коли б через допустимі щоденні упадки не утримував твого серця в покорі, інші, набагато гірші упадки, знищили би твою душу…” Наскільки важливими для кожної душі на Хресній Дорозі у Завадові можуть бути глибокі думки Ісуса, якщо тільки людина відкриє своє серце Богові й впустить Його Мир до нього. А поки що нова Хресна Дорога у Завадові починає жити своїм духовним життям у молитвах та жертвах віруючих людей, тому висловлюємо усім жертводавцям, усім організаторам щиру подяку за щедру жертовність і любов до Ісуса Христа та нашої Матері Марії. Бог заплатить за все! Йосиф Воробець

ДУХОВНА БОРОТЬБА СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

“НЕХАЙ НЕ БУДЕ В ТЕБЕ ІНШИХ БОГІВ, ОКРІМ МЕНЕ” Говорячи про першу Заповідь Божу, хотілось б пригадати, що Божі Заповіді це не є якісь людські вимисли або фантазії немічного людського розуму, але це є повеління Самого Бога, який колись на горі Синай дав їх пророкові Мойсеєві для людського роду. Божі Заповіді – це найдосконаліший Закон, який опирається на авторитеті Самого Бога, Який знає найкраще, що потрібно людині на дорозі до спасіння. Отож, перша Божа Заповідь: “Нехай не буде в тебе інших богів, окрім Мене”. Мене”. Ще з часів Старого Завіту ми знаємо, що вибраний народ по-різному відносився до повелінь Божих. Були такі як Авраам, Ісаак і Яків чи інші “велетні духа”, які в будь-яких життєвих обставинах все ж таки тримались Бога і дотримувались Божих приписів... . Ну, але також було багато й таких, які легковажили собі повеліннями Божими і робили собі різних ідолів і їм поклонялись. Проходять роки, сотні років, а навіть тисячоліття, але історія повторяється. Як колись людина робила собі різних божків і ідолів і тим ображала Бога, так і на сьогоднішній день ми часто відходимо від Бога і робимо собі ідолів, але вже більш сучасних і модерних. На сьогоднішній день ми можемо зауважити таких божків або ідолів: гроші, матеріальний добробут, розкіш тіла, владолюбство, алко-

Рембрандт ван Рейн (1606 – 1669). Мойсей розбиває скрижалі Завіту

голь, наркотики, комп’ютерні ігри і різні гріховні звички. У кожної людини є своя домінуюча гріховна звичка і, якщо ми з нею не боремось, то вона може стати нашим ідолом... . Ми дуже легко можемо провірити себе, чи дійсно Бог є нашим Богом, чи хтось або щось інше. Попробуймо себе зловити на протязі дня, про що ми найбільше

думаємо і чого бажаємо і це є якраз нашим “богом”. Християнська традиція нам також пригадує про гріхи проти першої Божої Заповіді: забобони, ворожіння, магія і т.д. Ворожіння, якому на сьогоднішній день віддаються дуже багато людей, має свої так звані різновидності: 1. Астрологія-ворожіння з укладу або руху зірок з вірою в

№5/112/2018

ДУХОВНА БОРОТЬБА СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ те, що вони мають вплив на нашу долю... . 2. Хіромантія-ворожіння з укладу ліній на долоні руки. 3. Кристалоскопія-ворожіння за допомогою криcталевої посудини у виді земної кулі. 4. Ворожіння на картах – це коли хтось з різного укладання карт робить висновки про майбутнє людини. 5. Виливання воску. 6. Замовляння. Замовлянням грішать ті, які пробують різними магічними словами і жестами відвернути від когось зло, хворобу або нещастя і т.д. 7. Спіритизм – це викликання духів померлих. Церква ці всі види ворожіння та й багато інших, яких не можливо перечислити, строго осуджує. Ще в Ст. Завіті Господь застерігав людей від всілякого виду ворожіння. Так в Книзі Второзаконня ми можемо прочитати наступне: “Щоб не було в тебе нікого, хто призводив би свого сина чи свою дочку переходити через вогонь; нікого, хто ворожить або кидає жеребом, або заговорює, або волхвує, або нашіптує, або викликає духів, або віщує, або розпитує мерців. Бо огидний для Господа кожен, хто це робить...”. (Втор. 18.10-12). Пересічна людина, в більшості випадків, чи то по своїй духовній немочі, чи якійсь розслабленості не пам’ятає про Бога. Ще якось більшість християн ходять до церкви, якось відмовляють ранішні і вечірні молитви, але на протязі дня майже не пам’ятають про Божу присутність... . І це забуття про Бога є також провиною проти першої Божої Заповіді. Читаючи і роздумуючи над творами Св. Отців, ми може-

мо збагнути що святі люди різними способами пробували “прив’язати” до себе пам’ять про Бога. Адже пам’ять про Бога дає нам велику духовну силу і користь. Якщо ми пам’ятаємо про Бога, то тоді наша воля є сильнішою, щоб опертися гріхові і робити добро. Коли ми пам’ятаємо про Бога, то тоді в нас є світло розуму і як правильно повестися в тій чи іншій ситуації... . Через пам’ять про Бога ми є поєднані з Богом і в нас є більше любові, смирення і терпеливості, і взагалі всього доброго. Адже Бог є джерелом нашої духовної сили і всілякого добра. Християнська традиція нам пригадує про одну коротеньку молитовку, за допомогою якої багато “подвижників” благочестя були майже постійно поєднані з нашим Спасителем. Молитва ця називається Ісусова – “Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного або грішну!” Ця практика якнайчастішого призивання Імені Божого походить ще з перших віків християнства. Не тільки в монастирях і пустинях, але також і в світі багато людей практикували цю “благодатну” молитву. Та й не тільки практикували, але з її допомогою доходили до святості життя і осягали щасливу вічність. Можливо, на сьогоднішній день, не кожному під силу практикувати Ісусову молитву, тому в творах Св. Отців ми можемо знайти ще інші поради, як краще пам’ятати про Бога. Так, наприклад, якщо ми знаходимось біля ріки, то можемо пригадати собі ріку Йордан, цю подію коли Господь наш Ісус Христос хрес-

№5/112/2018

тився в ріці Йордані... . Якщо ми ловимо рибу або знаходимось біля озера, то пригадаймо собі, як колись Ісус йшов до апостолів по Генісаретському озеру. Якщо ми бачимо десь цвяхи, то пригадаймо собі, як важко терпів наш Спаситель, коли Його Святе Тіло прибивали цвяхами до Хреста... . Якщо ми бачимо сонце, то пригадаймо собі, що наш Господь є тим правдивим світлом, яке просвічує кожну християнську душу. Якщо нам прийдеться підніматись на якусь гору, то пригадаймо собі, як колись Ісус переобразився на горі Тавор перед Своїми учениками і апостолами... . В такий спосіб ми можемо переходити від матеріального світу до духовних речей. Отож, якщо людина має бажання бути в присутності Божій, то це є можливість зреалізувати себе навіть в сучасному світі. Але потрібно хоч трохи прикласти зусилля. Як говорить нам Свята Євангелія, що Царство Небесне здобувається силою... Подібно, яка велика користь для нашої душі від пам’яті про Бога, так і подібно, яке велике зло від того, що ми забуваємо про Бога. Якщо ми забули про Бога, то нас дуже легко обплутують грішні думки і бажання, а з ними і духи темряви. І тоді ми дуже легко впадаємо в гріхи і прогрішення. В такий спосіб ми духовно і енергетично опустошені... . Тому прикладаймо зусилля над собою, щоб якнайчастіше пам’ятати про Бога, нашого Сотворителя і Спасителя і Благодать Божа буде завжди у нашому серці. Амінь. о. Роман Гето.

ПОЕТИЧНА СТОРІНКА

ÕÐÈÑÒÎÑ ÇÐÎÑÒÀЄ ÍÀ ÇÅÌË² ХРИСТОС ЗРОСТАЄ НА ЗЕМЛІ Живіть та вірте в сни свої, Пророчі, пристрасні, веселі – Христос зростає на землі У бідній батьківській оселі. Він добре знає злиднів смак, Смак ласощів Його не вабить, Життю, що так буя в очах, Ніякий Ірод не завадить. Учора в люльці немовля, Сьогодні хлопчик, вправний в бійках, А завтра – видний всім здаля Ставний високий парубійко. Завжди усміхнені вуста, Хоч і живе у вічній скруті, Та в нім надія не вгаса, На хоч благенький та комп’ютер. Він стільки б усього здійснив, Поринувши у віртуальність, Та нащо мрій солодких сни, Коли з усіх боків реальність.

Постань та мов – віднині Ти В очах громади рівний Богу – Вкажи до світлої мети Апостолам Своїм дорогу.

Ти так їх пестив, так любив – Вони ж нікого не любили. Спочатку Каїн брата вбив, А потім інші інших вбили.

І батько Йосип вже старий, І люба Матінка у злиднях – Щоб буть опорою сім’ї, Повинен вчинки мати плідні.

І Він говорить, а слова, Мов літній грім над стиглим полем, І в них, мов в казці, ожива Надія давняя на волю.

І ось нарешті вбили всіх І знищили усі споруди – Суцільний жах, суцільний гріх, І винні в тому тільки люди.

Том і засвоїв ремесло, Щоб не тужила більше Мати, І відступило злиднів зло, Бо може всіх нагодувати.

Геть тиск колишніх засторог І віковічний клятий примус – Єдиний Цар, єдиний Бог, Єдине сонце – Божа милість.

То ж Ти їм воленьку вказав, Всі душі рабські сповнив шалом, І раб, що страху вже не мав, Встромив у ближніх люті жало.

Вдень вмілий тесля – хвалять всі, Замовники у довгій черзі, А ніччю бачить уві сні, Як із могил стають воскреслі,

Всім перед Богом в рівних буть, Серця тримати у любові, І хай колишня рабська суть Не затуляє гасла нові.

Ісус прокинувсь, застогнав., Сидить у ліжку, в хаті темно… – Невже ж Я марно всіх єднав, Невже ж страждав за всіх даремно?

А із небесних світлих врат Виходять янголи в шоломах, І юрбища услід біжать, І небеса у срібних дзвонах,

Та враз урвався сон один, І Він у сон потрапив інший – Уламки брам, уламки стін А навкруги панує тиша.

Я ж бачив в їх очах любов, Я ж бачив янгольську в них втіху… Хто ж повернув на зле їх знов, Хто відродив в їх душах пиху?

А Він в хитоні золотім, Чи на престолі, чи на хмарі, І всі друзяки, що із Ним, Звертаються до нього: Царю,

– Хто знищив все – Він запитав: Життя священне звідусюди? І відповідь такую мав: – Та звичайнісенькії люди.

Невже ж без примусу нема Порядку у земному світі, Як поглинає все пітьма, І вік триває лихоліття?

№5/112/2018

ПОЕТИЧНА СТОРІНКА Здригнувсь, на подушки упав І зажадав притулку в смерті, Та вмерти Сину Бог не дав І дарував Йому сон третій…

Та й каже: хай із року в рік Млин працюватиме невпинно, Щоб в місті кожен чоловік Прогодувати міг родину.

Усюди затишне тепло, В стосунках злагода панує – Він у човні, в руках весло, А у вітрило вітер дує.

Що сон, що яв – усе злилось… Я не прийду ніяк до тями, Та все ж із притчі виніс щось: Христос зростає поміж нами!

Петро з сіті тягає риб, Гнучких, мов змії, та блискучих, Іван на всіх ломає хліб, А Юда злий і балакучий.

А ви Його не проглядіть В життєвому хиткому вирі – Усіх без винятку любіть І з усіма живіть у мирі!

Казну рахує та собі Дрібні монетки з скрині цупить, Хоч добре знає: крім ганьби, Нічого він на них не купить.

Хай зла негода дах зрива, Хай злива рветься крізь віконце – Душа надією жива, А є надія, буде й сонце!

Та це в майбутньому, а тут Не владні душі фарисейські. Здіймаючи придонну муть, Вирує море Галілейське.

Щоб не губитися в імлі, Не застрявати у халепах, Шукайте Бога на землі, А не чекайте Бога з Неба! 2008

Та міцно у руках весло Ісус тримає, щогла гнеться. О, скільки душ людських спасло Любові повне Боже Серце! Воно в породженні подій – Хай хвиля б’є, хай вітер дує… Спасе Син Божий всіх повій І всіх злиденних нагодує. Сон третій канув, знов Ісус Прокинувсь в ліжку – світло тьмяне – Марія пісенькою з вуст Стрічає присмерк дня багряний. Сокиру в руку… і пішов Щось лагодити, майструвати… Його волосся світлий шовк Перебирати любить Мати,

СМЕРТЬ УВІ СНІ І уві сні, та начебто лечу У клині журавлів до теплої країни, І сумно з усіма кричу: Прости, прости нас, Україно! Та раптом каменем з височини, Мов журавель обламуючи крила, Я падаю і навіть уві сні Із чужиною злитися несилий, Я ж змалечку одну свою кохав Згвалтовану, розхристану безвинну, Та не досягсь її, як не благав, Бо хтось ножа стромив мені у спину. 1997

А Він, соромлячись завжди, Пручається, немов хлопчисько. Без молитов, без ворожби Буває Бог від нас так близько,

З НЕБА НА ЗЕМЛЮ А може справді світ земний уявний, Бо часто він кривавий і жорсткий, Так люди розмірковують іздавна, І з цього мабуть сняться віщі сни.

Ми ж все вагаємось, чи Він, Чекаємо чужих вказівок, А Бог, полагодивши млин, П’є квас із кульками родзинок.

Отак і я: віч на віч, чи в уяві Досягсь небесних сяючих вершин: Висока зала, янголи на лавах, А на престолі суд Господь вершить.

№5/112/2018

По мармурових сходинках спустився Усюди квіти, дзеленчать струмки, Ось душі праведні, я коло них спинився – Чомусь на вигляд – всі чоловіки. – А де жінки? – У них є свій куточок. – А як би з ними? – З ними буде блуд! – Ох, нудно ж вам! – Та ти грішиш, браточку! Мить – ще був там, за мить вже знову тут. Та то і краще, бо в раю всі мертві. Живому ж легше буть серед живих. Приймай мене в обійми, рідна земле! Як затишно в жорстких руках твоїх! 1996 НАВШПИНЬКАХ Сумую – дні мої минають, Прямую в безвість, небуття. Вже смерть рахунок підбиває Невдалого мого життя. І я звертаюсь до старої: Та не барися вже – ходім! Нездатний до земної долі Не влаштував я власний дім. Та смерть рахує і рахує – Лежу, простертий горілиць, Не бачу вже, а тільки чую Невпинний стукіт рахівниць. Смерть не підходить, все зітхає, Їй не подобається щось, Жага до смерті ущухає: І ще б пожив, коли б вдалось. Крадусь навшпиньках поза смертю, Виходжу у широкий світ. Старий, підтоптаний, подертий, Та помирати ще не слід. 1996 Юрій Іванов, м. Харків

Перша Сповідь та Урочисте Святе Причастя у с. Колоденці Львівської області

РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ

5/112/2018