Jurn 2019 4 by Gbook Lviv

РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ

4 2019

Замовляйте новинки та перевидання на gbook.lviv.ua або за тел. (096) 914-63-77

Світозар Ненюк. Успіння Пресвятої Богородиці

На 1-ій ст. обкл. Образ Матері Божої Непорочного Зачаття Зачаття. На 4-ій ст. обкл. Портрет бл. Григорія Хомишина. Передруки і переклади дозволено подавати з вказівкою на джерело. Редакція має право скорочувати та редагувати надіслані матеріали, рукописи та фотоматеріали не повертає. Просимо всі фото та текстові матеріали надсилати у цифровому варіанті на нашу електронну скриньку gbooklviv@gmail.com.

4(117) 2019 РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ Заснований у 2000 році

ЗМІСТ

Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка”

1. Сторінка головного редактора Марія Вальторта Хто Мати Моя і хто брати Мої? ............................... 2

Періодичність: раз у два місяці

2. Містика Церкви Редакційна Видіння Св. Івана Боско .......................................... 4

Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979 Головний редактор Йосиф ВОРОБЕЦЬ Заступник головного редактора о. Ярослав МАСЮК Редакційна колегія: о. Олександр КОПИСТИНСЬКИЙ Неоніла СТЕФУРАК Володимир ГІЩИНСЬКИЙ Андрій ВЕЛИЧКО Відповідальний секретар Андрій ЧОРНИЙ Літературний редактор Іванна ДОРОШ Обкладинка Богдан СОЙКА

3. Духовна боротьба сучасної людини о. Роман Гето Пам’ятай день святий святкувати ......................... 9 4. Історія ікони о. Ярослав Масюк Гетьманка Непереможна .............................. 11

5. Слово пастиря о. Атанасій Чийпеш Проповідь на неділю Сліпородженого .......... 15

6. Голос Марії о. Євгеній Сьпйолек Ви покликані молитися,

щоби здійснився план Спасіння ....................................................... 19 о. Євгеній Сьпйолек Я готую вас до нових часів ............................... 20 7. Освячені в істині Редакційна Це варто знати про Святу Ольгу .................................. 23 8. Свято Воздвиження о. Олександр Шмеман Якою силою освячений Хрест? ..................... 26

Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ

9. Наші ювіляри Редакційна Сіяч Божої Мудрості ...................................................... 28

Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН

10. Жива віра

© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2019 Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел./факс: (032) 261-55-74, (096) 914-63-77 e-mail: gbooklviv@gmail.com web: www.gbook.lviv.ua Магазин: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел.: (032) 261-55-74, 261-55-74, (097) 67-67-725 Друк: СПД Торба Михайло Михайлович Наклад: 500 примірників.

Крістіна Деан Джаловей Як моїм батькам вдалося виховати

чотирьох практикуючих католиків ...................................................... 30 11. Святі місця України Йосиф Воробець Ювілей у Джублику ................................................ 33 !!! УСІМ ПЕРЕДПЛАТНИКАМ НАШОГО ЧАСОПИСУ !!! У 2019 році ціна на № 4,5,6 журналу “Діти Непорочної” у нашому магазині – 27 грн. Індекс передплати 23979. Вимагайте та зберігайте чек! Якщо Ви не отримали часопис, звертайтеся на гарячу лінію Укрпошти: 0-800-300-545. Повідомляємо, що з 2019 передплата на рік буде коштувати 188,28 грн. (6 номерів), на пів року – 94,14 грн. (3 номери). Замовляйте також наш журнал та книжки через інтернет, відвідавши нашу веб-сторінку www.gbook.lviv.ua.

СТОРІНКА ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА

ХТО МАТИ МОЯ І ХТО БРАТИ МОЇ? (МТ. 12,48) Говорить Марія: “Ще “Ще один дар мали з нагоди Мого свята. Є у Євангелії інші дві думки, котрі відносяться до Мене, які ви розумієте краще або гірше. Я тобі їх поясню. Говорить Матей: “Коли ж Він (Ісус) ще промовляв до народу, мати і брати Його стояли надворі, бажаючи говорити з Ним. І хтось сказав Йому: он Мати Твоя і брати Твої стоять надворі і бажають говорити з Тобою. Він же відповів тому, хто говорив до Нього: хто Мати Моя і хто брати Мої? І, показавши рукою Своєю на учеників Своїх, сказав: ось мати Моя і брати Мої, бо хто творитиме Волю Отця Мого Небесного, той брат Мій, і сестра, і мати Моя” (МТ. 12, 46-50). [Чи Ісус] зрікся Своєї Матері? Ні. Похвалив Свою Матір, яка досконало сповняла Волю Отця. Мій Ісус добре знав, чию волю сповняю! Волю [Бога] вчинила Своєю і перед нею не відступала. Кожна упливаюча хвилина повторювалася в Мені як удар цвяха, вбитого в серці: “Все закінчиться на Голгофті”. Я добре знала, що заслужила на те, аби бути Матір’ю Бога,

№4(117), 2019 2

бо виконувала цю Волю. Коли б Я її не виконувала, то не була би Його Матір’ю. Саме тому Я більше, ніж усі, які Його слухали, була з Ним злучена узами, сильнішими від крові, – узами

Енрік Монсердай Відал (1850-1926). Богородиця з Дитям

надприродними. Я [була] першою поміж усіма учнями, [випереджаючи їх] в часі та через пізнання. Слово Бога повчало Мене, відколи носила Його в Моєму лоні. Я була “Його Матір’ю” [також] в такому значенні, яке Він висловив у Своїх Божих словах. Єднаючись з людським визнанням слухачів, Ісус виразив теж Своє Боже визнання для Мене, правдивої Матері, бо ж давала життя Волі Отця Його і Мого Мого.. Лука розповідає, що одного разу, коли Ісус промовляв, одна жінка заволала: “Блаженна утроба, що носила Тебе і груди, що годували Тебе!” Мій Син відповів їй: “Блаженні ті, що слухають Слово Боже і виконують його” (Лк. 11, 27-28). Бути Матір’ю Ісуса – це ласка, котрою не вільно було Мені хвалитися. З-посеред багатьох мільйонів душ, сотворених Отцем, Він незрозумілою постановою вибрав Мою [душу], аби була без плями гріха. Предвічний не хотів, щоби Я виявляла підлеглість у Небі, задля цього вибрав Мене Царицею у щасливій хвилині, в котрій – огорнули Мене обійми Мого Сина. Су-

Дiти Непорочної

СТОРІНКА ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА мувала за цим дуже під час розділення. Це прагнення спалювало Мене як палаюча лампа. Коли б Мені, однак, дозволив, то позостала би назавжди з обличчям при землі перед Його Маєстатом. Упокорила би перед Ним цілу Себе. [Вчинила би] це на спомин Його ласкавої постанови, завдяки якій – з усіх душ – Мені дав душу, охрещену з випередженням, не з допомогою води і солі, тільки з допомогою вогню Своєї Любові. Не збудило в Мені пориву пихи те, що ссав Мої перса. Міг, насамперед, прийти на землю, щоб бути Євангелізатором і Відкупителем без пониження Свого втіленого Божества природними потребами дитячими. Як до Неба вступив після Своєї Місії, так міг теж зійти з Неба, щоб її розпочати, але вже наділеним в доросле і досконале тіло, необхідне з приводу вашої фізичної слабкості. Все може Мій Господь і Син. Я стала тільки знаряддям, щоби вчинити для вас більш зрозумілим і більш переконливим правдиве втілення Бога – найчистішого Духа – в шати Ісуса Христа, Сина Марії з Назарету. Я зберігала тільки Слово Боже і очищала почуття душі через цілковиту чистоту від дитинства. На цьому полягала [Моя] велич. Слухалася Слова, яке було Моїм Сином, щоби вчинити Його Моїм Хлібом і щораз більше єднатися з Моїм Господом. Це було [для Мене] щастям. “О, Святе Слово, Даре, уділене улюбленим через Бога; Шато, полум’яна і опоясана сяйвом, Життя, котре стаєш Життям для тих, котрим уділяєшся; будь щораз більше через них улюблене,

Дiти Непорочної

як Я Тебе любила, палко і покірно. Ділай в Моїх дітях, о Слово Найсвятіше. Я ж бо прийняла їх за Своїх біля стіп Хреста, щоб дізнати потіхи в Моїй муці Матері, в якої забито улюбленого Сина. Допровадь їх до Неба дорогою променіючих правд і палаючих чинів. Припровадь їх до Мого Серця, на якому Ти спав як Дитятко і на яке Тебе поклали забитого. На Ньому ще є краплі Твоєї Найсвя-

тішої Крові і Моїх сліз. Нехай в зіткненні з ними розпорошиться в них рештки того, що людське. Освітлені Твоїм Світлом, нехай увійдуть з Тобою до Міста, в якому все є вічною досконалістю і в якому Ти царюєш і будеш царювати, Сину Мій Святий!” Марія Вальторта Написано 7 грудня 1943 р. Переклад з польської Йосифа Воробця

Тадеуш Стика (1889-1954). Богородиця роздає Благословення

№4(117), 2019 3

МІСТИКА ЦЕРКВИ

ВИДІННЯ СВ. ІВАНА БОСКО

ПЕКЛО Приведені нижче видіння-сни св. Івана Боско, – це фрагменти із книги під назвою: “Сни та видіння Св. Івана Боско”, виданої Салезіянським Видавництвом у 1990 р., з дозволу Церковної влади – Єпископа Розрадовського. Ці видіння мали надприродний характер, оскільки Сам Господь Бог промовляв до св. Івана Боско, на чому він неодноразово наголошував, і такими їх визнала Свята Церква. Сон про пекло викликає жахливе враження. Впродовж сну отцем Боско керує безпосеред-

№4(117), 2019 4

ньо небесна сила. Відображена в ньому правда – чітка і дуже конкретна. Той, хто вивчить його, ґрунтовно і добре над ним задумається, перестане легковажно говорити про гріх і пекло. Отець Боско змалював чітку лінію, за межами якої не існує любові, дружби ані жодної радості. В неділю увечері 3 травня 1868 р., у свято св. Йосифа, Дон Боско продовжив розповідь ряду снів, якими попередньо поділився зі своїми духовними синами і вихованцями. “Прагну розповісти вам новий сон, який мене надзвичайно

вразив. Це підсумок тих видінь, якими я з вами ділився в останні четвер та п’ятницю. Вони мене дуже виснажили. Як я вже казав, уночі 17 квітня мерзотна ропуха ледве мене не з’їла. Після того як вона зникла, якийсь голос до мене промовив: “Чому ти їм цього не розповідаєш?”. Я повернувся в напрямку цього голосу та побачив шляхетну людину, що стояла поруч із моїм моїм ліжком. Відчуваючи провину перед своїми хлопцями, через своє мовчання, я запитав: “А що маю їм казати?” Він відповів: “Все, що бачив і чув у своїх останніх снах; те,

Дiти Непорочної

МІСТИКА ЦЕРКВИ про що хотів дізнатись, і те, що побачиш завтра уночі!”. Після цих слів постать зникла. Весь наступний день я думав про страшну ніч, яка на мене чекає. Коли настав вечір, я не відважувався лягти у ліжко. Одна думка про нічні кошмари лякала мене. Накінець, із великим зусиллям пішов спати. Я хотів відтягнути ту мить, коли порину у сон, тому спер подушку на спинку ліжка та лежав напівсидячи; однак був настільки втомленим, що відразу заснув. Та сама постать, яку бачив минулої ночі, миттєво опинилась біля мене (отець Боско називав її людиною у шапці) та сказала: “Встань та йди за мною!”. Я послухався і пішов за ним. Запитав: “Куди мене ведеш?”. Це не суттєво – сам побачиш. Привів мене на величезну, нескінченну рівнину. Це була справжня пустеля без будь-якої ознаки життя. Не було там жодного дерева ані потоку, не бачив там ні однієї живої душі. Видніли лише залишки пожовклої, сухої рослинності. Не міг збагнути, де знаходжусь і що маю тут робити. Ненадовго втратив з поля зору свого провідника. Мене охопив страх, що загину тут на самоті. Несподівано побачив моїх друзів: о. Руа, о. Франциска та інших, які наближались до мене. Зітхнув з полегшенням і запитав: “Де я знаходжусь?”. Проводир відповів: “Іди зі мною – сам побачиш”. “Добре, піду з тобою”, – відповів я. Провідник вів мене, а я мовчки йшов за ним. Нарешті побачив якусь дорогу та запитав: “А тепер куди?”. Він коротко відповів: “Сюди”.

Дiти Непорочної

ШИРОКА ДОРОГА Ми вийшли на прекрасну, гарно вистелену бруківкою, широку дорогу. Дорога грішників рівна, без каміння, а в її кінці – прірва пекла (Сир. 21,10). На її узбіччях чудові краєвиди, усіяні прекрасними квітами. Найчастіше зустрічались троянди, які схиляли свої бутони на зелену лінію живоплоту. На перший погляд дорога здавалась зручною та рівною. Вийшов на неї без жодних застережень, але досить швидко збагнув, що веде вона вниз. Хоча не помітив її стрімкості, відчував, що рухаюсь так швидко, неначе підіймаюсь у повітря. Дійсно, щось мене несло так, що ногами майже не торкався землі. На мить подумав про повернення: буде воно довгим і важким. Пригнічений, голосно крикнув: “Як я повернусь у притулок?”. Провідник відповів: “Не хвилюйся, Всемогутній вчинить, що повернешся”. Той, Хто веде тебе сюди, здатний забезпечити тобі повернення. Дорога далі прямувала вниз. Під час спуску вздовж устеленого квітами узбіччя усвідомив собі, що багато хлопців із притулку, а також ті, кого я не знав, йшли за мною. Несподівано я опинився посеред них. Придивляючись, я помітив, що кожної хвилини хтось із них падав на землю. Однак, якась невидима сила волокла його далі і втягувала у прірву, подібну до палаючої печі. Я запитав у провідника: “Чому ці хлопці падають?”. Він відповів: “Придивись уважніше”. Я зробив так, як він сказав. Навколо побачив пастки. Одні були на землі, інші на висоті очей, проте всі майстерно замасковані. Хлопці, не усвідомлюючи небезпеки, потрапляли в них. Зачіплялись об них, і не розу-

міючи, що відбувається, падали на землю. Якщо часом вдавалось їм встати на ноги – якась невидима сила тягнула їх у безодню. Декому пута стискались на голові, іншим на шиї, руках, плечах, ногах. У кожному випадку, рано чи пізно хлопці падали на землю. Пастки, які знаходились біля землі, були майже непомітними через їх делікатні, тонкі, немов павутиння, нитки. Здавалось, що вони дуже слабкі і не несуть загрози. На мій подив, кожен, хто в них потрапляв, падав на землю. Звернувши увагу на моє здивування, провідник запитав: “Знаєш, що це?”. Я відповів: “Це волокно, з якого зроблені сітки”. Бачачи велику кількість хлопців, які потрапили у тенета, я запитав: “Чому так багато дітей в них потрапило? Що їх кидає на землю?”. “Підійди ближче і побачиш”, – відповів провідник. Я підійшов, але нічого особливого не побачив. Він наполягав на тому, щоб я дивився уважніше. Я підняв одну пастку і сильно її потягнув. Відчув, як міцно тримається. Я прикладав ще більше зусилля, а оскільки не тримав відповідно натягнутими нитки, то не помітив, як сам заплутався у ній, впав і відчув, як з’їжджаю по дорозі вниз. Я не прикладав великих зусиль і незабаром опинився біля величезної, жахливої прірви. Затримався, бо не мав жодного бажання впасти у неї. Прикладаючи несамовите зусилля, підтягнув до себе нитки, але не набагато. Я чинив супротив. Через хвилину з’явилось величезне та бридке чудовисько. Воно тримало шнурок, до якого були прив’язані всі тенета. Я подумав, що у жодному випадку не буду мірятися з ним силою.

№4(117), 2019 5

МІСТИКА ЦЕРКВИ Програю, без жодного сумніву. Переможу його знаком Святого Хреста та молитвою. Повернувся до свого провідника, який сказав мені: “Тепер знаєш хто це”. Я відповів: “Так, я досконало знаю хто це. Це сам сатана!”. НОЖІ При уважнішому огляді пасток, я помітив, що кожна з них має надпис: гординя, непослух,

заздрість, нечистота, крадіжка, непоміркованість в їжі, лінь, злість та інші. Я розглядався навколо себе, щоб побачити, який гріх найчастіше та найбільше поневолює хлопців. Виявилось, що найбільш небезпечними є: нечистота,, непослух і гординя нечистота гординя.. Усі три були міцно пов’язані між собою. Інші пастки також їх спустошували та чинили зло, але найбільше дві перші.

Візія Св. Івана Боско про останню битву Церкви з силами зла

№4(117), 2019 6

Уважно спостерігаючи за всім навколо, я побачив, що багато хлопців біжать швидше від інших. Я запитав: “Чому так спішать?”. Ці потрапили у тенета людських поглядів. Я придивився ще уважніше і помітив, що поміж путами розкидані ножі. Божа рука розмістила їх там і завдяки ним можна було звільнитись. Ножі були різного розміру. Великі символізували молитовні роздуми та давали змогу легко знищити тенета гордині. Дещо менші, означали духовне читання. Два особливих мечі виражали побожність до Пресвятих Дарів, а особливо часте прийняття Святого Причастя і відданість Богородиці. Молоток – це Свята Сповідь. На декількох менших ножах виднів напис: молебень до святого Йосифа та інших святих. За допомогою цих засобів багато хлопців доброї волі звільнились від принижуючого рабства. Декотрі, на диво, цілковито безпечно проходили посеред усіх пасток. Це їм чудово вдавалось тому, що вміло розрахували час дії пасток, і таким чином минали їх ще до того, як вони спрацьовували. ВАЖКИЙ ШЛЯХ ПО ТЕРНАХ Мій провідник задоволений тим, що я все добре побачив. Вів мене далі вздовж живоплоту з трояндами. Але чим далі ми проходили, тим менше було троянд, а на їхньому місці видніли щораз густіші терни. Живопліт, який перед тим був весь із зелені, тепер був висушений на сонці, без листя і тернистий. Тепер сухі гілки лежали на дорозі та засмічували її так, що неможливо було

Дiти Непорочної

МІСТИКА ЦЕРКВИ пройти. Дійшли до ущелини, круті стіни якої не дозволяли побачити того, що криється на самому дні. Дорога, яка спускалась щораз нижче, все більше ставала нерівною, розбитою, заваленою гірським камінням. Я перестав бачити хлопців. Більшість з них покинула цей небезпечний шлях і пішла іншими стежками. Свою подорож я продовжував сам. Чим далі просувався, тим важчою і крутішою ставала дорога. Я ледве йшов, доки не впав. Лежав виснажений, аж поки не відновились мої сили. Провідник декілька разів підтримував мене, допомагав також вставати. Я відчував, як розходились мої суглоби, а кістки тріщали. Вибиваючись із сил, кажу провідникові: “Добрий чоловіче, я не можу зробити більше жодного кроку, далі не піду.” Але він, нічого не відповідаючи, мовчки продовжував йти. Я через силу плентався за ним. Коли він побачив, що я вже був повністю виснажений, повів мене на невелику галявину біля дороги. Я сів, трохи відпочив, після чого почував себе краще. З цього місця побачив, що дорога, яку ми пройшли, була стрімкою, кривою, уся в каменях. Однак набагато жахливіший вигляд відкрився перед нами. Зі страху я закрив очі. Я благав, щоб ми повернулись. “Якщо ми підемо далі, то як ми взагалі повернемось до притулку? Ми не зможемо подолати цей стрімкий шлях!”. Провідник спитав: “Чи хочеш, щоб я залишив тебе тут самого?”. Я перелякався цих слів і зі сльозами на очах вигукнув: “Що я тут зроблю без твоєї допомоги? Отже, ходімо!”

Дiти Непорочної

БУДИНОК Ми вирушили далі. Дорога йшла настільки стрімко вниз, що майже неможливо було стояти прямо. І тоді, в самому низу цієї прірви, біля входу в темну долину, ми побачили великий будинок. Його величезні, міцні, щільно закриті ворота знаходились навпроти дороги. Коли я на решті спустився вниз, то задушлива спека не давала мені ди хати. Густий, зеленкуватий дим, подекуди виблискуючи червоними барвами, здіймався від могутніх стін, які грізно маячіли, немов величезні гори. Я запитав у провідника: “Де ми знаходимось? Що це?” Він відповів: “Прочитай те, що написано на дверях і дізнаєшся”. Я прочитав наступні слова: “Місце, де немає спасіння”. Я знав, що ми знаходимось біля воріт пекла. Мій приятель повів мене навколо того жахливого місця. Час від часу, на різній відстані з’являлись бронзові одвірки з таким або подібним до цього надписом : “Ідіть від Мене геть, прокляті, в вогонь вічний, що дияволу та його ангелам приготований!” (Мт 25.41). “Кожне дерево, яке не приносить доброго плоду, буде зрізане та в огонь вкинуте” (Мт 7.19). Я хотів це записати у свій записник, але провідник зупинив мене, кажучи: “Немає потреби. Все це маєш у Святому Писанні. Деякі із цих речень прикрашають твої заклади”. Я захотів повернутись у притулок. Спробував навіть повернутись назад, але мій товариш не звертав увагу на мої зусилля. Після важкої подорожі через долину нескінченних ярів ми знову опинились на дні прірви, біля перших воріт. Несподівано про-

відник повернувся до мене. Здивований та знервований, показав мені, щоб я відійшов у сторону, та сказав: “Дивись”. ХЛОПЦІ НА ШЛЯХУ ДО ПОГИБЕЛІ Переляканий, вдалині я побачив, що на цій стежці хтось падає вниз. Коли я був вже близько, міг його впізнати: це був один із моїх вихованців. Його волосся стирчало у різні сторони, або розвівалося на вітрі. Рухав руками так, немов знаходився у воді та намагався втриматись на її поверхні. Хотів зупинитись, але не міг. Вдаряючись об каміння, падав щораз швидше. Я гукав: “Допоможімо йому, зупинімо його”. Даремно здіймав свої руки у гору. Провідник відповів: “Залиши його.” – Чому? – Гадаєш, що можеш зупинити того, хто втікає від Божого гніву. Тим часом хлопчина оглянувся, хотів переконатись, чи Божий гнів ще переслідує його. Потім швидко впав, катуляючись на саме дно прірви. З силою кинувся на масивну коричневу браму, ніби вона була найкращою схованкою для його втечі. Оскільки Божий гнів проникає крізь пекельні ворота, щоб досягнути та мучити нещасливця навіть посеред пекельного вогню! Коли хлопчина вдарився у браму, відразу з глухим скрипом відкрилися біля тисячі внутрішніх воріт. Створювалось враження, що на них тиснула невидима, могутня, нестримна сила. Між воротами була деяка відстань. Із приголомшливим скрипом, дуже швидко відкривались вони одні за одними. Десь далеко я побачив щось поді-

№4(117), 2019 7

МІСТИКА ЦЕРКВИ бне до відкритої печі, яка викидала вогняні кулі після того, як цей хлопчина впав усередину. Ворота закрились так само швидко і гучно, як і відкрились. Ще раз пробував записати прізвище нещасного хлопця, але провідник знову мені цього не дозволив. “Зачекай та дивись!” – сказав він. Троє інших моїх вихованців, перелякані до нестями, попадали вниз один за одним, немов велике каміння. Я побачив, що їхні тіла також вдарились у вхідну браму. В долі секунди відкрилась вона і тисяча внутрішніх дверей. Нескінченний коридор втягнув трьох юнаків під звук затихаючого відлуння, після чого двері знову зачинились. Поміж тим, інші хлопці також падали вниз. Бачив ще одного юнака, якого скинули вниз погані друзі. Ще інші падали самі або тримаючись за руки. Кожен на своєму чолі мав написану назву свого гріха. Я кликав і гукав навіть тоді, коли вони падали, але мене не чули. Знову з гуркотом, подібним до грому, відкривались двері та закривались із глухим гудінням. Запанувала мертва тиша! ПРИЧИНИ ПОГИБЕЛІ Погане товариство, погані книжки та грішні звички – пояснював мені мій провідник – є причиною вічного засудження. Пастки, які я бачив раніше, дійсно привели хлопців до руїни. Бачачи велику кількість людей, яка йде до пекла, я безутішно крикнув: “Якщо стільки наших юнаків так закінчують своє життя, то даремно ми працюємо. Як можна вберегти їх від цієї трагедії?”. Мій приятель відповів: “Це стан, в якому тепер знаходяться.

№4(117), 2019 8

Якби зараз померли, то неминуче пішли б у пекло”. “Дозволь мені записати їхні прізвища, щоб я міг остерегти їх і знову скерувати на шлях до Неба”. – Чи дійсно віриш, що хтонебудь із них виправиться після твого остереження? Може воно справить на декого враження, але швидко про нього забудуть, кажучи: “Це був лише сон”. Таким чином стануть ще гіршими. Інші будучи переконаними в тому, що ти їх не виявив, будуть приступати до Таїнства Примирення, але без глибокого благочестя, просто за звичкою. Ще інші приступатимуть до Сповіді зі страху перед пеклом, але гріх свій не залишать. Тому-то немає для них виходу. – Прошу тебе скажи, що можу зробити для них? – Мають своїх настоятелів, нехай їх слухають. Мають Святі Тайни, нехай їх приймають. В цей момент якась нова група хлопців з подвійною силою впала на дно прірви. Ворота миттєво відчинились. “Ходімо всередину”, – сказав мені провідник. ХОДИ ЗІ МНОЮ ВСЕРЕДИНУ Боячись того, що не можу повернутись до притулку та остерегти інших хлопців, я відійшов назад. Провідник наполягав на тому, щоб піти з ним, кажучи: “Багато чого навчишся”. Бачачи мій страх, продовжив: “Спочатку скажи мені, хочеш піти сам чи зі мною?”. Він відчував, що я потребую його приятельської присутності. Я запитав: “Цілковито один, у цьому жахливому місці? Як я без твоєї допомоги зможу віднайти дорогу назад?”. Водночас прийшла мені

втішна думка: “Перед тим, як хтось буде засуджений на пекло, має відбутись суд, натомість наді мною ще його не було”. Я відважно вигукнув: “Ходімо!”. Увійшли ми в цей жахливий коридор, і зі швидкістю блискавки його пролетіли. Над усіма внутрішніми воротами в очі кидались надписи з погрозами. Останні з них вели на велике, надзвичайно понуре подвір’я, яке закінчувалось величезним і страшним входом у наступні приміщення. Над ним був надпис: “Нашле вогонь і черву на їхнє тіло, і вони плакатимуть у муках повіки” (Юд. 16,17). “А диявола, що зводив їх, повержено в озеро вогню і сірки, де – і звір і лжепророк; і мучитимуться день і ніч на віки вічні” (Од. 20,10). “В країну смертельної тіні та безладу, де світло, немов пітьма” (Іов 10,22). “Дим мучення їхнього на віки вічні здіймається, і не мають спочинку вдень і вночі ті, що поклоняються звірові і образові його, і якщо хто приймає клеймо імені його” (Од. 14,11). (Іс 48,22). “А сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів” (МТ. 8,12). Тоді, коли я читав ці шокуючі слова, провідник стояв посеред двору. Потім підійшов до мене і сказав: “Відтепер ніхто тут не матиме ані друга, який допоможе, ані доброзичливого приятеля. Не зустріне люблячого серця, ані милосердного погляду, не почує доброго слова. Це все зникло назавжди. Чи хочеш все це побачити, а може особисто пережити?”. Я відповів: “Хочу лише побачити”. Редакційна Продовження у наступному номері

Дiти Непорочної

ДУХОВНА БОРОТЬБА СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

ПАМ’ЯТАЙ ДЕНЬ СВЯТИЙ СВЯТКУВАТИ

Карло Дольчі (1616 – 1686). Втеча до Єгипту

Роздумуючи над Заповідями Божими, ми можемо збагнути, що перші три Заповіді – це відношення людини до Бога, а от решта сім Божих Заповідей в якийсь спосіб регулюють наші людські взаємовідношення.. . Приглянувшись уважніше до третьої Заповіді Божої, ми можемо побачити, що вона немовби наголошує про два важливі аспекти нашої життєдіяльності:

Дiти Непорочної

активна участь в неділі і свята у Божественній Літургії і відпочинок від фізичної праці. Коли ми читаємо Святе Писання, то в багатьох місцях Старого Завіту згадується про обов’язок святкування чи почитання суботи яко святого дня. Але чомусь ми, християни, ще від апостольських часів святкуємо Неділю. Можливо хтось навіть з цим має навіть певний внутрішній дискомфорт...

Святкуємо ми неділю через те, що Господь наш Ісус Христос воскрес на третій день, тобто в Неділю. Також ми добре знаємо що Господь зіслав Святого Духа на Своїх учеників і апостолів власне в Неділю. Наша Церква, на відміну від різних сектантів, якось чіткіше тримається апостольської традиції й тому на сьогоднішній день для нас є важливішою неділя, а не субота.

№4(117), 2019 9

ДУХОВНА БОРОТЬБА СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ Говорячи про третю Заповідь Божу, хотілось б наголосити про важливість, а навіть своєрідне “багатство” нашої Святої Божественної Літургії. Адже Свята Літургія є центром нашого літургічного життя, і не тільки, вона є тим найважливішим, що поєднує людину з Богом. І все це стається тоді, коли ми поєднюємось з нашим Спасителем у Пресвятій Тайні Євхаристії. Немає нічого зайвого у Службі Божій і наших християнських обрядах. Коли ми з вірою і благоговінням приходимо до церкви, то можемо очистити себе і осягнути певний стан “обожествлення”. От коли ми уважно слухаємо Слово Боже, молитви, церковний спів, то освячується наш слух. Коли ми дивимось на ікони, церковну атрибутику, то освячується наш зір. Вдихаючи запах ладану, воскових свічок, ми тим самим освячуємо свій нюх. Цілуючи на тетраподі ікони, хрест, а також Святу Євангелію, ми освячуємо свій дотик. І врешті-решт, коли ми з вірою приймаємо Ісуса до свого серця під видом хліба і вина, то тоді освячується наш смак. Отож Свята Літургія може нас цілковито обновити і піднести на вищий рівень духовного життя. Звичайно, щоб отримати якнайбільшу духовну користь під час Служби Божої, людина повинна прикласти хоча б якесь зусилля зі своєї сторони. Насамперед, перед Св. Літургією нам потрібно трохи більше помолитись, витишити себе від життєвих клопотів, піти до Св. Сповіді і усвідомити собі, яке “велике дійство” нас очікує і що тут буде відбуватись… Неділя, свято – це також день хоч якоїсь духовної віднови нашого християнського життя. Св. Григорій Богослов на цю тему

№4(117), 2019 10

говорить такі повчальні слова: “Ми повинні в неділю одягати не лишень чисту сорочку, а також очистити і прикрасити своє серце”. А своє серце ми може очистити Св. Літургією, молитвами, читанням Св. Письма і духовної літератури, а також переглядом релігійних і повчальних фільмів, передач, лекцій і проповідей, яких так легко можна знайти в інтернеті... . В неділю і свято кожна віруюча людина має нагоду облагородити свою душу ділами милосердя: відвідати хворих, самітних, опущених, допомогти бідним, помолитись за тих, які потребують нашої підтримки, поспілкуватись більше з нашими рідними і близькими... . Ще з часів Ст. Завіту ми знаходимо багато різних біблійних цитат, якими Бог застерігає людину від того, щоб вона не легковажила собі святим днем. Так у Книзі Виходу говориться: “... Глядіть, пильнуйте мені суботи, бо вона – знак між Мною та вами для ваших поколінь, щоб знали, що Я – Господь, який освячує вас. Пильнуйте, отже, суботи : вона бо має бути свята для вас; хто осквернить її, нехай буде скараний смертю....” /Вихід 31.12-14/. 31.12-14/. А в Книзі Чисел (15.32-36) говориться про укаменування чоловіка, який порушив день суботній.. . Сучасна людина, яка не дотримується Заповідей Божих, тим самим сама себе “укаменовує”. Адже така людина розриває між собою і Богом цей предвічний зв’язок і сходить на манівці цього життя і вічного.... Як ми попередньо вже згадували, в неділю і свята віруюча людина мусить залишити фізичну працю. Ще на початках християнства за правління цісаря Констянтина

Великого (313 р.), коли християнство стало державною релігією, вийшов декрет про заборону фізичної праці в неділю і свята. Цей декрет боголюбивий цісар видав у 321 році. Напевно, кожна людина вже зі свого життєвого досвіду знає, що за рахунок неділі і свята неможливо доробитись. Пробувати “збагатитись” у неділі і свята, це те саме, що однією рукою збирати, а іншою розсипати. З Богом краще не жартувати... .У будь-якій сфері нашого життя ми можемо осягнути успіх лише тоді, коли будемо дотримуватись Божих повелінь, а особливо Заповідей Божих. Хочемо ми цього чи ні, але з кожним днем ми наближаємось, і то досить швидко, до тих часів, про які згадує Господь у Св. Євангелії: “Тільки ж Син Чоловічий, коли прийде, чи знайде на землі віру?” (Лк.18.8). Це дуже чітко видно по відношенні сучасної людини до Бога, Заповідей Божих. Адже на так званому “дикому Заході” вже давно немає свят посеред тижня. Всі свята гарненько перенесені на неділю. Для Бога немає часу.... Йде шаленне гоніння за доларом і матеріальним добробутом. Навіть ті, в яких ще залишилась якась “іскорка” віри, не завжди знаходять час, силу і бажання брати участь у недільній Літургії. Рівень християнського життя дуже різко падає, а беззаконня набирає щораз більше сили: легалізація наркоманії, одностатевих шлюбів, абортів і т.д. Отож, стараймося в цих важких часах боговідступництва триматись Бога і Його Святих Заповідей, а Господь нас ніколи не залишить без Своєї опіки і скріпить Своєю Благодаттю! Амінь. о. Роман Гето

Дiти Непорочної

ІСТОРІЯ ІКОНИ

ГЕТЬМАНКА НЕПЕРЕМОЖНА Згідно середньовічного запису, ікона Ченстоховської Божої Матері (див. вкладка) написана євангелистом Лукою на кришці столу Пресвятої Родини з Назарету. Також традиція передає нам те, що Пречиста Діва, як тільки узріла даний Образ, обдарувала його незліченними ласками для людей, що перед тим Образом свої молитви будуть заносити. Перекази також повідомляють, що в 66-67 роках, під час нашестя римських військ на чолі з Віспасіаном і Титом, християни втекли в містечко Пеллу. Разом з іншими святинями вони переховали в печерах і цей образ Богоматері. У 326 році, коли свята цариця Олена звершила прощу до Єрусалиму для поклоніння святим місцям і віднайшла Хрест Господній, то отримала в дар від місцевих християн цю ікону, яку перевезла до Константинополя, де святиня й знаходилася протягом п’яти століть. Появу чудотворної ікони на галицьких землях джерела фіксують близько другої половини XII століття. За яких саме обставин, не уточнюється, але перед тим ікона мала побувати на Балканах та Угорщині. Також відомо, що ця ікона перебувала в Києві і що для неї власне була збудована Десятинна Церква. Зокрема передання голосить, що цю ікону в Х ст. привезла до Києва царівна Анна (963 – 1011/1012), дружина Рівноапостольного Володимира. Також з передання дізнаємося, що знаходилася в Десятинній Церкві до 1240 року. В часі облоги Києва ханом Батиєм

Дiти Непорочної

Процесія з копією чудотворної ікони Матері Божої Ченстоховської вулицями Червонограда, 2017 р.

чудотворний образ був таємно вивезений лицарями-хрестоносцями на Закарпаття у володіння Бели IV. Далі же ймовірно на Балкани, а відтак знову до Мукачева. Згодом в другій половині ХІІІ ст. король Лев Данилович (12281301), син короля Данила, щойно перевіз її до міста Львова, де, за даною ним обітницею, мала бути зведена відповідна святиня. Зокрема Бартоломей Зіморович у своїй праці “Leopolis triplex” стверджував, що король Лев I Данилович віддав на тимчасове зберігання ікону Богородиці, мальовану самим євангелістом Лукою, до василіянського монастиря святого Онуфрія. На жаль, з невідомих причин королю Леву свого слова дотримати не вдалося, а саму ікону перевезено до замкової каплиці в Белзі. Припускається, що саме таким чином король Лев хотів вберегти безцінну святиню від долі

інших святинь, що були насильно вивезені з Києва до Москви чи Володимира на Клязьмі. Та все ж набожний люд таки вважає, що власне недотримання цієї обітниці стало причиною згону короля Лева та його прямих нащадків. Наслідком чого остаточне припинення королівського роду Романовичів, та врешті перехід його володінь за династичним правом успадкування до найближче споріднених з ними П’ястів. Після переходу галицьких земель до князя Владислава Опольчика на древній Белз, як гієни на старого лева, напали литовці з татарами і взяли місто в облогу. Князь Владислав наказав винести ікону і поставити на фортечні мури. Татари, обстрілюючи замок, влучили стрілою в ікону. На військо бусурманів впав густий туман… це викликало великий переляк у ворогів, і татари в

№4(117), 2019 11

ІСТОРІЯ ІКОНИ паніці побігли. Литовцям нічого не залишилось як тільки зняти облогу з міста. Невдовзі князь Владислав вирішив перевезти ікону з Белза до родинного Ополя, але вже в дорозі за об’явленням Пресвятої Богородиці змінює свою постанову і залишає Пречесну Ікону в Ченстохові. З того часу Чесний Образ Пресвятої Богородиці став називатися Ченстоховським. На початку XV ст. обитель на Ясній Горі була пограбована гуситами. За однією з легенд, забрав-

ши всі монастирські скарби, вони хотіли викрасти і чудотворний образ, але невидима сила утримувала коней, і віз зі святинею не рушив з місця. У люті один з грабіжників скинув святу ікону на землю, а інший ударив шаблею по обличчю. Тут же справедлива кара спіткала всіх: першого розірвало на частини, у другого відсохла рука, інші впали як мертві або уражені були сліпотою. В середині XVII ст. шведський король Карл Х Густав, взявши Варшаву і Краків, програв під

Архієпископ Мечислав Мокшицький перед копією чудотворної ікони Матері Божої Ченстоховської в Червонограді, 2017 р.

№4(117), 2019 12

Ченстоховським монастирем на Ясній Горі. Ясногурський монастир став символом опору Речі Посполитої проти шведської навали, чим надихнув країну на спротив. Допомога і заступництво Цариці Небесної підбадьорили народ, а король Ян II Казимир, повернувшись до Львова, у 1656 році посвятив свою державу з підданими народами заступництву Божої Матері. З другої половини XVII ст. ікону почали прикрашати спеціально виготовленими для неї змінними ризами. Лицарі елітної кавалерії короля Яна ІІІ Собєського – крилаті гусари мали на своїх кірасах, окрім традиційного лицарського хреста, образ Матері Божої Ченстоховської. Власне з цим образом на своїх прапорах, легендарна крилата кіннота оборонила Львів у битві на Знесінській Рогатці в 1675 році, розгромивши багатократно переважаючі війська турків і кримських татар. Вже через сім років, коли знов над Європою зависла небезпека, король Ян ІІІ Собєський, рушаючи під Відень, відбуває прощу на Ясну Гору. Упокорившись, прислуговує як міністрант до Святої Літургії, а коли отці Пауліни вручили йому коштовно оздоблену шаблю, то, знявши з неї всі коштовності, прийняв тільки скромну клінгу. Зглянувшись на покору і ревність короля, Ченстоховська Гетьманка Своїм заступництвом в чергове рятує від османського поневолення Європу. Відтак Ченстоховський образ прикрашав ринграфи (нагрудники) вояків антиросійських повстань, зокрема часів Барської конфедерації і повстання Костюшка. Відтоді направду, образ став справжнім

Дiти Непорочної

ІСТОРІЯ ІКОНИ символом антимосковської боротьби, за що російські деспоти називали Матір Божу Ченстоховську “чорною реакціонеркою“. Також завдячуємо Гетьманці Непереможній за героїчну оборону Львова під Задвір’ям, а від того за перемогу над більшовиками в 1920 році. Ще далекого 8 вересня 1717 року на підставі декрету Папи Римського Климента ХІ ікона була коронована. Це був перший випадок коронації ікони поза Римом. В ніч з 22 на 23 жовтня 1909 року корони були викрадені. Повторна коронація відбулася 22 травня 1910 року на підставі декрету Папи Пія Х. Ікона Богородиці Ченстоховської від віків почитається однаково як католиками, так і православними. Перші масові паломництва до Ясногурського монастиря відомі ще з початку XV століття. Та рекордним за кількістю паломників, мабуть, був таки серпень 1991 року, коли в Ченстохові проводився Всесвітній день католицької молоді за участю святої пам’яті Івана Павла II. Народ прибіг до стіп Пренепорочної Діви, яка розчавила голову змію і зруйнувала тюрму народів – СРСР. Особливо тлумно прибули з подякою до Гетьманки Непереможної делегації з України, Білорусії та Литви разом із своїми пастирями. Тоді, згідно з офіційною статистикою, паломництво до Ченстоховської святині здійснили більше мільйона чоловік. Однак і сьогодні за деякими даними, щорічно поклонитися святині прибувають сотні тисяч паломників навіть з найвіддаленіших закутків світу. Ченстоховська ікона притягує до себе не тільки практикуючих католиків чи православних, а й

Дiти Непорочної

Монастирський комплекс на Ясній Горі в Ченстохові

часто навіть людей далеких від набожності. Та це господарів Ясної Гори анітрохи не дивує. Так відбувається вже давно. Люди отримують те, що просять у Матері Божої, а шлях до неї завжди і для всіх відкритий. Є випадки, коли переконаний атеїст, наркоман, злодій і волоцюга вставав на шлях віри, побачивши ікону. Відомо, що одного разу один такий чоловік приїхав з друзями зовсім з іншого приводу – просто погуляти й повеселитись. Хтось запропонував “просто піти подивитися”. Вони потрапили як раз на відкриття ікони. І в той момент, коли молодий чоловік побачив образ Богоматері, він не зміг стримати сліз. Він плакав. Після церемонії він зі страхом, але все ж пішов на сповідь, а коли вийшов, зателефонував своїй матері і попросив пробачення за все горе, яке він їй заподіяв своєю поведінкою. До цього жінка навіть хотіла піти з дому через асоціальну поведінку сина. Цей хлопець тепер нормальна людина. Злодійство змінилося на роботу, наркотики самі собою пішли з його життя.

Таких чи подібних чудес – безліч. Та все ж їх вже понад VI століть записують у спеціальні книги свідчень. Записи до них проводяться під присягою, а тому являється свідченням перед Богом і людьми. Ось лише кілька з них: Одна молода пара безуспішно лікувалася від безпліддя у різних медичних установах країни, але дитину зачати їм не вдавалося. Лікарі сказали, що надії немає. Бачачи їх страждання, бабуся порадила поїхати до Ченстохови. Яке ж було здивування лікарів, коли жінка прийшла на обстеження, маючи декілька тижнів вагітності. Зузя народилася на світ 4 січня 2012 року, а її прабабуся написала про цю історію в книзі. У 2010 році (7 березня) знаходимо наступний запис Евеліни Цесляр. Американські лікарі давали жінці максимум два тижні життя після того, як її організм, винищений хворобою, перестав сприймати їжу і навіть воду. Вона перебувала в стані критичного виснаження, але її хлопець Марек Махнік, ані її друзі не залишили її і продовжували молитися, хоч

№4(117), 2019 13

ІСТОРІЯ ІКОНИ надія вже була згасаючою. “Я звичайна дівчина далека від екзальтованості, але там, в Америці, коли священик прийшов по суті на мою останню Св. Сповідь, я раптом почула голос, який сказав: “Не бійся, дитино, все владнається!” Я чомусь вирішила, що це голос Матінки Божої Ченстоховської і Вона кличе мене до Себе”. Відповідно дівчину терміново переправили до Польщі. Перед іконою Богородиці відбулося повне зцілення. Є відповідні матеріали обстеження, що це підтверджують. Відтак роком пізніше, 5 травня 2011 року, Евеліна приїхала вже з чоловіком та їх дитиною під серцем, власне, щоб засвідчити цю чудесну подію. Ось до прикладу одне з дивовижних зцілень, яке відоме ще з часу комуністичної окупації. Яніна Лях, 29-ти річна мати двох дітей протягом 5 років не мо-

гла пересуватися без допомоги милиць. Їй присвоїли 1-у групу інвалідності з правом опіки над нею. Більше 60 сторінок медичного висновку підтверджували плачевний стан пані Яніни. Після багаторічного обстеження їй був поставлений страшний діагноз – розсіяний склероз, який загрожував жінці сліпотою і повним паралічем. Чоловік спився і пішов з дому. Жінка зневірилася в житті і в молитві до Ченстоховської Матері Божої просила смерті для себе, щоб не мучити дітей, щоб Богородиця подбала про них. Уві сні Діва Марія сказала їй, щоб та приїхала на Ясну Гору 28 січня 1979 року. Яніна поїхала, як зазвичай, з милицями, насилу пересуваючи ноги. Підійшовши до Ченстоховської ікони, вона раптом відчула, що варто… Спробувала зробити крок – вийшло... Милиці пані Яніни так і залиши-

лися як свідчення серед інших залишених в різний час свідоцтв чудесних зцілень. Тому і не дивно, що до Богородиці Ченстоховської звертається набожний люд по допомогу від нападів “чорної хвороби“, пошестей, вогнестрільних поранень і ран від холодної зброї, глухоти та німоти. Просять про допомогу в різних обставинах життя. Доволі занотовано свідчень про зцілення від найрізноманітніших немочей, а навіть онкозахворювань. Теж відомо безліч випадків порятунку від наглої і несподіваної смерті, визволення з полону чи ворожого поневолення. Безутішні родичі моляться за своїми безвісті пропавшими на війні рідними, а самі вояки, зокрема, величають Матір Божу Ченстоховську як свою Гетьманку Непереможну. о. Ярослав Масюк

Паломники з Львівської Архідієцезії на Ясній Горі в Ченстохові, 2017 р.

№4(117), 2019 14

Дiти Непорочної

СЛОВО ПАСТИРЯ

ПРОПОВІДЬ НА НЕДІЛЮ СЛІПОРОДЖЕНОГО

о. Атанасій Чийпеш вітає Владик Мілана Шашіка та Ніла Лущака у Марійському паломницькому центрі Джублик на Закарпатті

Дорогі брати і сестри у Христі! Сьогодні слухаємо подію з життя Ісуса Христа, коли Він відкриває очі сліпому. Сьогодні я хотів би звернути вашу особливішу увагу на слова, сказані майже наприкінці нинішньої Євангелії. Кажуть фарисеї до того, що прозрів: “Поклонися Богові”, бо ми знаємо, що той чоловік – грішник”. І той прозрілий каже: “Я не знаю, чи Він грішник, чи ні, я знаю одне: я був сліпий, а тепер бачу. Ніколи не було чувано, щоби Бог слухав грішну людину. Він напевно пророк”. А вони кажуть: “Ми не знаємо, звідки Він”. А прозрілий каже: “Хіба не дивно, що ви, учителі Закону, не знаєте, звідки той Чоловік, який відкрив мені очі? Чи Він грішний, чи ні – я не знаю, я знаю одне: я був сліпий, а тепер бачу!”. Звичайно, що ця історія, цей коротенький діалог

Дiти Непорочної

між прозрілим і тими “великими” учителями Закону може бути дуже гарно пристосована до нашого життя, зокрема до подій довкола Джублика, які вже відбуваються чотири з половиною роки, і все ще не знають, звідкіля появи у Джублику? Ще не знають ні наші учителі Закону, ні ми самі деколи не знаємо, що ж все-таки діється у цьому Джублику. Кажуть одні священики: “Там бізнес роблять”. Кажуть інші священики: “То від лукавого”. Був і такий час, що по церквах казали, що тут секта і сюди всім заборонено йти. Звичайно, що після того, як проклинали це місце і казали, що тут є секта і той, хто сюди приходить, є сектант, цього оскарження ніхто не відкликав. Хоч через два місяці той, хто взявся це написати і казати, сам прийшов сюди і тут з нами

молився та казав, що все є добре. І так по сьогоднішній день – по одних церквах кажуть, що то є секта, забороняють, а інші кажуть, що сюди можна йти молитися, але так, щоби ніхто не чув і не знав. А третім взагалі байдуже. Яка різниця? Звичайно, що воно є дивно, як з нічого можна щось зробити. Дивно, як з кущів і болота можна зробити святиню. Однак не людських рук це є діло і не людських справ це є початок. І сьогодні, дивлячись на нашу минулу історію, я можу сказати, як отой сліпий у Євангелії. Я добре знаю, що тут є Богородиця і вся Пресвята Родина. Я добре знаю, що поки не з’явилася Богородиця тут, я собі жив так, як і всі інші. І навіть коли мені сказали перший раз, що тут Богородиця з’явилася, я тоді сміявся з тих людей. Казав, що цього не може бути, щоби тут у нас, на болоті, з’явилася Мати Божа, що все це, можливо, є від лукавого. Однак як священик, як свого роду теж законовчитель, як якийсь фарисей, я знав, що треба перевірити, дослідити правдивість Появи. І коли через п’ять днів випала нагода бути на цьому місці після Служби Божої, на вервиці, то перше, що ми зробили з дітьми, іншими священиками, з людьми, коли діти сказали, що бачать Богородицю, я просив окропити те, що вони бачать, свяченою водою. І коли вони покропили, то сказали, що Мати Божа посміхнулася, я сказав: “Слава Богу!”.

№4(117), 2019 15

СЛОВО ПАСТИРЯ Для мене того достатньо було, щоби прозріти і побачити в цьому місці місце Появи Пресвятої Богородиці, а пізніше і Пресвятої Родини. І дивно мені є, що місце появи Пресвятої Родини вже існує чотири з половиною роки, а більшість із нас іще досі є сліпими. Не можемо прозріти, не можемо побачити очевидних речей. Не можемо зрозуміти, що один чи десять, чи навіть двадцять, чи сотня людей не в стані зробити так, що тут з лісу, з болота зробила Пресвята Родина. Не можемо зрозуміти, що людина, особливо на цьому святому місці, – це лише знаряддя в Божих руках. Ця справа – це не є справа людських рук. Звичайно, що час від часу до мене доходять такі вістки, що треба менше працювати, менше будувати, бо є багато заздрості, чи від інших моїх колег священиків, чи від світських людей. Але я не можу не працювати. Тому б дуже хотілося, щоб усі ми, особливо сьогоднішнього

дня, в день сліпонародженого, як називається ця неділя, почали прозрівати. Почали бачити в цьому місці Божу силу, почали розуміти, що Силоамська купіль, в якій сліпий помився після того, як Ісус болотом помастив йому очі, на слово Богородиці минулого року була побудована і в нас. І той, хто з вірою буде приходити, і в нас може отримати оздоровлення. Молімося, щоб ми могли зрозуміти, що не завжди якісь недуги наші чи наших дітей є нам карою за гріх. Можливо, деякі недуги є для того, щоби більше прославилося Боже Ім’я, щоб, отримавши зцілення, ми могли казати: “Господи, я дякую Тобі, бо Ти мене оздоровив!”, або, не отримавши зцілення, могли казати: “Господи, я дякую Тобі, бо Ти мені дав ласку нести за Тобою хрест”. Це наше завдання, це наша місія у цьому світі – бути завжди з Богом, бути зрячими. А прозріти кожен з нас зможе лише тоді, коли звернеться до нашого Творця, до нашого Спасителя, до

нашої Небесної Матері зі щирою молитвою, і коли навіть серед найважчих хвилин життя не будемо переставати просити помочі, порятунку чи підтримки. Слова християнина не можуть закінчуватися так: “Я вже просив, нічого не помагає, більше не буду”. Слова християнина мають бути: “Я вірю, Господи, а Ти моєму невірству допоможи”. Так, як і сьогоднішній сліпий, коли отримав ласку оздоровлення, і знову вдруге зустрівся з Ісусом, сказав: “Вірую, Господи”, і поклонився Йому. Молімося, щоб Господь Бог покріпив нашу віру, щоб відкрив наші духовні очі, щоб ми почали бачити далі від нашого столу, від свого живота, щоб почали трохи більше задумуватися над нашим духовним життям. І щоб могли щиро, не по-фарисейськи, поклонятися нашому Творцеві кожного дня, кожної хвилини нашого життя. Амінь. о. Атанасій Чийпеш

Прочани на Архиєрейській Божественній Літургії в Джублику

№4(117), 2019 16

Дiти Непорочної

ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ

Зліва направо: о. Йосиф Заячківський, о. Теодосій Галущинський, о. Климентій Шептицький, о. Михайло Ваврик, (в центрі) о. Діонісій Ткачук – протоархимандрит, о. Йосафат Лабай, о. Петро Дячишин, о. Йосиф Сліпий. Травень 1939 р.

Зустріч греко-католицьких єпископів у Львові. Сидять зліва направо: Апостольський адміністратор Пряшівської Єпархії Діонісій Няраді, Єпископ Станіславівський Григорій Хомишин, Архиєпископ Львівський Андрей Шептицький, Єпископ в Канаді Никита Будка, Єпископ Перемиський Йосафат Коциловський. Стоять: генеральний вікарій зі США Йосиф Гануля, Апостольський екзарх США Василь Такач, Єпископ з Чехословаччини Петро Гебей, Єпископ Кирило Куртев (Болгарська Греко-Католицька Церква), Павло Гойдич – греко-католицький Єпископ Пряшівської Єпархії, генеральний вікарій зі Львова Олександр Бачинський. Грудень 1927 р.

Зустріч в Познані на летовищі Митрополита Андрея графа Шептицького та Архиєпископа Митрополита Могилівського Едуарда Роппа. 30 червня 1930 р.

№4(117), 2019 18

Дiти Непорочної

Відзначення 25-ліття Львівської віце-провінції Отців Редемптористів. Сидять (зліва направо): о. Климентій Шептицький, о. Йосиф Схрейверс, Митрополит Андрей Шептицький, Владика Миколай Чарнецький, протоігумен о. Йосиф де Вохт. Львів, провінційний дім на вул. Зибликевича. 1938 р.

Дiти Непорочної

№4(117), 2019 17

Генріх Гофман (1824 – 1911). Христос і багатий юнак. Фрагмент

Чудотворна ікона Матері Божої Ченстоховської

Генріх Гофман (1824 – 1911). Христос і багатий юнак. Фрагмент

Чудотворна ікона Матері Божої Ченстоховської

ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ

№4(117), 2019 18

Дiти Непорочної

№4(117), 2019 17

ГОЛОС МАРІЇ

ВИ ПОКЛИКАНІ МОЛИТИСЯ, ЩОБИ ЗДІЙСНИВСЯ ПЛАН СПАСІННЯ

“Дорогі діти! Бог у Своєму Милосерді дозволив Мені бути з вами, щоб Я вас вчила й запровадила на дорогу навернення. Кохані діти, ви всі покликані з усього серця молитися, щоби здійснився план Спасіння для вас і через вас. Усвідомте, кохані діти, що життя коротке й чекає вас життя вічне за заслугами. Тому моліться, моліться, моліться, щоб ви були достойним знаряддям в Божих руках. Дякую Вам, що відповіли на Мій заклик” (Послання від 25 травня 2019 року).

Дiти Непорочної

Боже Милосердний! Будь прославлений у Своєму милосерді для нас. Твоє Милосердя з роду в рід. Ти є і пам’ятаєш про Своє Милосердя. Ти вибрав Марію Матір’ю Свого Сина. Будь прославлений у Її Непорочному Зачатті і Божому Материнстві. Будь прославлений в Її Непорочному Серці. Ти дозволив Марії, щоб була з нами, щоб нас вчила й запровадила на дорогу навернення.. Мати, благодаті повна, нення сповнена Божим Милосердям. Мати, що любиш Своїх дітей; Мати, що нас повчаєш і постійно перебуваєш з нами; Мати, котра

закликає нас до навернення. Дякуємо Тобі, що любиш нас – Своїх дітей. Дякуємо Тобі, що повчаєш нас через послання. Дякуємо Тобі за присутність впродовж усіх тих років. Дякуємо Тобі за кожне “закликаю вас”. Дякуємо Тобі за заклик до навернення. Дякуємо Тобі, що провадиш нас дорогою навернення. З Тобою ми безпечні на дорозі життя. З Тобою ми перемагаємо у духовній боротьбі. Ти нас провадиш, заохочуєш і укріплюєш дорогою до Неба. Маріє, вибрана Богом Богом,, Ти повністю сказала Богові “Так” “Так”..

№4(117), 2019 19

ГОЛОС МАРІЇ Твоє Непорочне Серце цілковито віддалося планам Спасіння. Спасіння. Ми розважаємо глибину Божих планів і Твою в них участь у молитві Вервиці. У першій Радійсній таємниці ми бачимо, як уважно Ти слухаєш, розважаєш Слово Боже, а потім чуємо, як говориш Богові “Так” “Так”.. У другій таємниці ми бачимо Тебе, котра мандрує понад 150 км до Єлизавети. Ти сповнена молитвою: “Величає душа Моя Господа” і поклоніння Ісуса, котрого Ти несеш в Собі. Привітавши Єлизавету, Ти досвідчуєш, як план Спасіння реалізується для неї і Йоана Хрестителя. Бачиш, як потрібним був Твій прихід до Єлизавети. Ти є знаряддям в руках Бога. У вифлиємському гроті Ти приймаєш пастирів, котрі теж беруть участь в історії Спасіння, а пізніше бачиш Боже діяння і Божий план Спасіння у трьох мудрецях, котрі прибувають зі Сходу... У таємниці Офірування в єрусалимському храмі вже торкаєшся Серцем Діла Спасіння, котре звершиться для нас на Хресті. В храмі та біля стіп Хреста Твоє Непорочне Серце є занурене в Божому плані Спасіння світу, що реалізується. У цьому посланні Ти говориш нам: Кохані діти, ви всі покликані з усього серця молитися, щоби здійснився план Спасіння для вас і через вас. Сьогодні багато людей через гріх невірства покинуло Божий план Спасіння. Може і ми переживаємо чергові дні, не думаючи про Божий план Спасіння для нас. І ще рідше думаємо, що той план повинен

№4(117), 2019 20

реалізуватися також через нас. Щоб з нами так не було, Царице Миру, Ти закликаєш нас до молитви усім серцем. Усім серцем, а отже, нерозділеним, не розшматованим... Усім серцем, а отже, серцем чистим, що палає вірою і любов’ю, – сповненим Словом Божим і присутністю Живого Бога. Бог є любов. Коли відкриємо для Нього наше серце в молитві, тоді приймемо Його милосердну Любов і Його бажання спасти нас. Коли приймемо Його прагнення і Його Любов, тоді не будемо жаліти часу і самих себе ради задіяності в Божий план Спасіння людей. У Таємниці Офірування Ісуса в Храмі Храмі,, ми бачимо приклад і свідчення старця Симеона. Це був праведний і побожний чоловік. Він отримав обітницю, що перед смертю побачить Господнього Помазанця. Слухняний Святому Духові йде до святині, йде тут і тепер, тепер, не відкладає на потім і для нього сповнюється обітниця. Маріє, Ти подаєш йому Ісуса, а він віддає хвалу Богові. Багатий заслугами йде до Неба. В тому посланні, Мати наша, Ти пригадуєш нам, що життя коротке й чекає вас життя вічне за заслугами. заслугами. Молись про усвідомлення нашої важливості в історії Спасіння, про усвідомлення нашої ролі в сім’ї, в місці праці, по сусідству, в тому місті і селі, в Батьківщині... Після кожної Служби Божої ми йдемо до наших домів зі Спасителем в серці, з Його Словом і Його присутністю у прийнятому Святому Причасті. В тому будинку, в тому домі,

на тій вулиці ми є знаряддям в Божих руках. Ми маємо бути в тому місці і в той час, в якому живемо – серцем, що б’ється, палкою молитвою, працівниками в Божому винограднику, миром та жертовною любов’ю. Маріє, Ти закликаєш нас, щоб ми були достойним знаряддям в Божих руках руках.. А отже, мусимо йти дорогою навернення і святості, щоб мати чисте серце і бути достойним знаряддям. Нам треба задіятись серйозно і з усіх сил в Божий план Спасіння. Маріє, в п’ятій таємниці Радісної частини Вервиці ми чуємо, як Ісус питає Тебе і Йосифа: “Чому Ви Мене шукали, чи не знали, що Я повинен бути в справах Мого Отця?” Повчай нас і пригадуй, що треба бути в справах Отця, що треба працювати для Спасіння світу, що треба здобувати заслуги на вічне життя. Мати наша, допоможи нам! Щоб ми наближались до Тебе, щоб ми уважно Тебе слухали, коли нас повчаєш, щоб ми все більше розуміли Твої послання і роздумували над ними, щоб вони були в наших головах і серцях, щоб ми любили Тебе, Мамо, та дозволили Тобі провадити нас. Амінь. Я ГОТУЮ ВАС ДО НОВИХ ЧАСІВ “Дорогі діти! Я дякую Богові за кожного з вас. Особливо, кохані діти, дякую вам, що відповіли на Мій заклик. Я готую вас до нових часів, аби ви були міцними у вірі та витривалі в молитві так, щоб Дух Святий через вас ділав й відновив об-

Дiти Непорочної

ГОЛОС МАРІЇ

личчя землі. Я молюся з вами за мир, який є найдорогоціннішим даром, хоча сатана бажає війни та ненависті. Ви, кохані діти, будьте Моїми простягненими руками та гідно йдіть із Богом. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик” (Послання від 25 червня 2019 року). Дякуємо Тобі, Пресвята Мати, за Твою любов. Ти кожного з нас помічаєш. Усі ми є у Твоєму Серці. Ти дякуєш Богові за кожного з нас. Говориш: “Особливо, кохані діти, дякую вам, що відповіли на Мій заклик. Царице Миру, Ти знаєш, що з нами не завжди все гаразд, що не раз під впливом того світу ми слабнемо у вірі та в молитві. А Ти – незважаючи ні на що – бачиш в нас найменше добро, що ми молимось, що розважаємо послання, що входимо в нього. Ми пригадуємо собі ще інші Твої слова, слова, що кожен з нас дуже важливий у Божому плані

Дiти Непорочної

Спасіння людини. А в сьогоднішньому посланні говориш нам: “Я готую вас до нових часів.” Укріпи це приготування в нас, щоб ми сповнили своє покликання. Щоб ми були міцними у вірі. Щоб наші вчинки були згідними зі Словом Божим і з Божою Волею. Щоб ми були витривалими у молитві. Укріплюй нас в молитві, щоб кожен день був сповнений молитвою. Щоб ми молились не лише час від часу, але так, як Ти, Маріє, нам говориш в інших посланнях, щоб ми стали молитвою. Царице Миру, Ти готуєш нас, щоб Дух Святий через нас ділав й оновив обличчя землі. Пригадуються нам слова Йоана Павла ІІ з першого паломництва до Батьківщини: “Нехай зійде Дух Твій і відновить обличчя землі, тієї землі”. Маріє, молись за нас, щоб Дух Святий ділав через нас і відновлював обличчя наших сердець, щоб вони були чутливими на Боже

Слово, на Божу Волю, на Ісуса, котрий жертвує Себе за нас в Євхаристії і приходить до нас у Святому Причасті. Духу Святий, оживлюй нашу віру; відновлюй обличчя нашої віри в сім’ях, щоб молоде покоління не переставало ходити до церкви на Службу Божу . У 38 річницю об’явлень 25 червня ми чули на Службі Божій Євангеліє (Мт 7,6.12-14), в якому Господь Ісус говорить нам: “Не давайте священного псам і не кидайте своїх перлин перед свиньми, щоб вони не розтоптали їх і, обернувшись, не пожерли вас самих”. В нас є Святе Хрещення і Миропомазання. В нас є почуте і прийняте Слово Боже. Ми отримуємо прощення гріхів і приймаємо Ісуса у Святому Причасті. В нас є життя вічне. В такий спосіб ми обдаровані миром, який є найдорожчим даром, хоча сатана й бажає війни та ненависті. Ми не можемо наближатись до нього. Не можемо злим духам

№4(117), 2019 21

ГОЛОС МАРІЇ давати перлин нашого розуму, серця і святості. Не можемо їм давати часу та місць, в яких ми живемо і працюємо. Маріє, Ти бажаєш, щоб Дух Святий через нас ділав, а отже, ми мусимо бути святими; не можемо віддавати нашого життя псам, не можемо перлин нашого життя, перлин Божої благодаті, перлин Слова Божого, перлин присутності Ісуса в нас – легковажно розтрачати. Мусимо відсторонитись від всього того, що є гріхом. Мусимо затримати нашестя розлучень, щоб свиням не давати нашого життя і святості; таїнства подружжя, святості сім’ї, чистих дитячих сердець, чистих сердець дівчат і хлопців. Сатана чинить це все, щоб знищити, щоб забруднити, розтоптати, змішати з болотом. А наші тіла мають бути храмом Святого Духа, щоб через нас Святий Дух відновлював обличчя землі.

№4(117), 2019 22

Ви, кохані діти, будьте Моїми простягненими руками. Щоб виконати це бажання нашої Небесної Матері, простягаймо руки до Бога в молитві за усіх людей і за мир на всьому світі. Простягаймо руку по Святе Писання, щоб наблизитись до Божої Любові і Його ніжності. Простягаймо руку через адорацію (поклоніння) (поклоніння),, бо в тій Живій Гостії Ісус є простягненими руками до Отця від нашого імені. Ісус Гостія, замордований Божий Агнець і Воскреслий – присутній в Гостії – є простягненими руками до Отця за нас. Він присутній в Гостії та прославляє Отця в нашому імені, благає за нас і перепрошує за наші гріхи. Мати Божа хоче, щоб ми були Її простягнутими руками, а отже, приходьмо на адорацію, берімо до рук Святе Писання і вервицю. Ми не самі. Вона з нами i молиться з нами за мир, який є найдорожчим даром.

Погляньте, яким великим є наше покликання – бути простягнутими руками Марії! Мати Божа говорить: гідно йдіть із Богом. А сатана хоче, щоб хтось гордився тим, чим він володіє; хтось гордий тим, що його силою є язик і його вуста йому служать (див. див. Пс. 12). 12). Ще інший гордий з того, що вміє штовхатися і перемагати. Сатана того хоче, бо тоді є війна, заздрість, неспокій, а як є неспокій, то сатана підказує наркотики, алкоголь, зради, розлучення... Тоді люди кидають перли перед свиньми, вибирають широку дорогу, яка провадить нас до погибелі. Господи Ісусе, наповни нас сьогодні миром миром,, благослови це Послання, складене в наших серцях та умах, благослови ті слова Матері Небесної, щоб вони нас наповнили і щоб ми були повні миру. Амінь. o. Євгеній Сьпйолек

Дiти Непорочної

ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ

ЦЕ ВАРТО ЗНАТИ ПРО СВЯТУ ОЛЬГУ 24 (11) Липня. Тиждень 6-ий по Зісланні Святого Духа. В цей день Церква Свята східного обряду віддає честь пам’яті святої праведної княгині Ольги, у хрещенні Олени. “Як денниця перед сонцем, як зоря перед світом”, так серед глибокої поганської тьми, що огортала Русь, засяяла свята Ольга, велика душею і премудра умом жінка князя Ігоря, мати князя Святослава, бабуся святого Володимира. На руському престолі, яким після смерті свого мужа правила іменем неповнолітнього сина Святослава, вона виявилася такою мудрою управителькою свого народу, що дала початок найвидатнішим поступам у розвитку Руської держави. А з хвилі, коли Ольга прийняла християнство, пробудилася і душа народу; вона вказала стежинку до нового життя, до якого мав привести її внук Володимир. Свята Ольга була предтечею великої доби, саме тому ми її величаємо як велику і мудру. А перед престолом Всевишнього вона свята, бо святим було після хрещення її життя і вгодні Богу діла її, за які Христова Церква вінчала її вінцем святості, а вдячні покоління почитають пам’ять благовірної і праведної. За однією з версій, походила Ольга з боярської родини, правнучка Гостомисла, правителя

Дiти Непорочної

Свята Рівноапостольна Ольга

Новгорода. Жила вона в селі Либуті, поблизу Пскова. Тут випадково її побачив молодий Ігор і закохався в її незвичайну красу та великий розум. У 903 році вони побралися. Про діла Ігоря, про його смерть від древлян, про помсту вдови Ольги деревлянському князю Малу знаємо з історії, і не нашою справою є повторювати ці речі, які (окрім самої смерті

Ігоря) мають дуже непевне підґрунтя. Нам важливо те, що, управляючи великою державою, вона виявила надзвичайну зрілість і розважливість. Часто подорожуючи зі Святославом, своїм сином і майбутнім правителем Руси, вона пізнавала потреби народу. А на ті потреби відповідали мудрі постанови княгині: справедливий розклад податків, підтримка торгівлі,

№4(117), 2019 23

ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ будівництво доріг і мостів, закладення міст, установлення чогось на зразок сучасної пошти тощо. З сусідами Ольга вміла зберігати мир – річ нечувана в ті дикі часи, нечувана тим більше на Русі, оточеній племенами, які лиш чекали нагоди помститися за свої давні поразки. Господь наділив княгиню Ольгу великим розумом, вона мовби була створена для царського престолу. Коли Ольга передала правління державою в руки Святослава, – вона стала жити іншим життям. Для неї відкрився новий круг справ – виховання внуків. Але ті з юних років виходили на бойове поле; Ольга могла лиш найпильніше зайнятися вихованням Володимира. І зайнялася. Вона заклала в його серці добру основу. Прийшли роки, коли дика кров грала в його жилах, пристрасть володіла молодою душею, а з часом спрага слави і спрага помсти над усіма, що стояли на дорозі до слави, википіла, випарувалася з того серця, і залишилося лиш чисте золото. Завмер Володимир мстивий і кровожерливий, постав Володимир справедливий, сердечний, повний любові – правдива руська душа, чесна і права, аж до забуття себе самого. Таким зробила його Христова віра, а зерна тої віри і зерна чоловіколюб’я посіяла в його серці Ольга. І в цьому її найбільша заслуга. Як свідчить передання, одного разу Ольга вибралася на купіль на Дніпро. І ось поблизу берега вона почула прекрасний

№4(117), 2019 24

спів, тихий, що розриває душу. Спів линув з маленької хатини, звідти також поширювався запах кадила. Зацікавлена, Ольга увійшла досередини і побачила престол, біля якого сивоголовий, з лицем, зораним зморшками, старець, священик, разом з громадкою вірних християн молився Богу. Саме він порадив княгині податися до Царгорода, де вона пізнає святу віру. Прекрасне передання, лиш не відомо наскільки воно правдиве. Ольга не потребувала аж такого роз’яснення, вона дуже добре знала, що в Руській державі є багато людей “грецької віри”, як тоді на Русі називали християн. До того вже Аскольд і Дир були християнами, вже святі Кирило і Методій довершили переклад на слов’янську мову святих книг, у Києві вже була церковця святого пророка Іллі. Чоловік Ольги Ігор мав у своєму війську багато християн, не бракувало їх і серед достойників, бо вже у 945 р., укладаючи договір з греками, частина русинів присягала на поганських богах, а частина на хресті і Євангелії. І тут слід наголосити, що на Русі не було жодного переслідування Христової віри. Це була найбільш толерантна держава – риса, якою не багато народів можуть похвалитися. Ольга напевно тривалий час готувалася до прийняття Христової віри. Доволі вірогідною є думка, що вже за життя свого чоловіка Ігоря була вона знайома з Христовою вірою, а після його смерті явно виявляла свою прихильність до християн. Її

страшна помста деревлянам за смерть чоловіка, якщо це передання правдиве, не суперечить духові часу, де право помсти було святе, а його занехаяння було безчесне. Та прийшов час, коли Ольга вирішила прийняти хрещення, яке, згідно з тодішнім звичаєм, зазвичай відкладали на схилок літ. Вона поїхала до Царгорода. Оповідь про те, що Ольга тоді була такою красунею, що сам імператор захотів одружитися з нею, для нас дуже приваблива, але, на жаль, неправдива. Ользі тоді виповнилося щонайменше шістдесят п’ять літ. Хрещення вона прийняла 957 р. Її хресним батьком був імператор Костянтин VII Багрянородний (912959), а хрестив Ольгу-Олену патріарх Полієвкт. Ім’я Олена свята Ольга прийняла на честь рівноапостольної Олени, матері святого Костянтина Великого. Грецький літописець пише так: “Ольга, жінка руського князя, того, який приводив кораблі проти греків, після смерті чоловіка явилася в Царгороді і тоді показала свою велику ревність для правдивої віри, була охрещена і прийнята з почестями, що відповідали її достоїнству, і повернулася додому”. А літописець Нестор пише так: “Ольга, просвічена хрещенням, раділа душею і тілом. Патріарх сказав їй: “Благословенна ти між жінками руськими, що полюбила ти світ і відкинула морок; і благословити тебе будуть сини Руси до останнього роду”. Слова ці сповнилися і сповнюватимуться

Дiти Непорочної

ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ в прийдешніх віках. Патріарх подарував Ользі хрест, на якому були написані такі слова: “Обновися, Руська земле, в Бозі через святе хрещення, яке прийняла блаженна Ольга”. Хрест той в часи князя Ярослава, сина Володимира Великого, стояв на престолі, збудованої ним величної церкви святої Софії; згодом, у замішаннях і пожежах Києва, пропав. Повернувшись на Русь, Ольга провадила правдиво християнське життя. Вона побудувала в Києві церкви святого Миколая і святої Софії, а також возвела церковцю у своєму рідному селі Либуті, поблизу Пскова, над рікою Великою. За її прикладом в Києві багато навернулися. Син її Святослав нікому не перечив бути християнином. Та сам, звиклий до постійних воєн, не міг прийняти віри, яка каже платити добром за зло і любити ворогів, – тому не хотів прийняти хрещення, бо боявся, що його дружина сміятиметься з нього. У своїх подорожах Руссю свята Ольга всюди ставила придорожні хрести, і досі ще є місця, які називаються “Ольжин хрест”, а в Пскові донині стоїть каплиця на місці, на якому, згідно з переданням, свята Ольга поставила хрест і провістила місту розвій і славу. Померла свята Ольга 11 липня 969 р. (у віці понад вісімдесят літ). Перед смертю попросила Святослава, щоб після похорону не було тризни, а також, щоб не насипали в її пам’ять кургану, бо це був поганський звичай. Похоронили її грецькі священи-

Дiти Непорочної

Свята Рівноапостольна Ольга

ки, ті, що віддавна були на Русі, і ті, що приїхали разом з Ольгою з Царгорода після її хрещення. Вже невдовзі після її смерти, за правління Володимира Великого, Ольгу стали почитати як святу. Монах Яків писав, що “тіло святої Ольги спочиває в домовині, немов уві сні, стільки літ нетлінне, і внук її Володимир поставив її кам’яний гріб у Десятинній церкві за Митрополита Леонтія”. Літописець Нестор закінчує свою повість про святу Ольгу такими словами: “Вона провістила християнство в нашій землі, як денниця сонце, як зоря перед раннім світлом, як місяць уночі, так світила вона серед невірних людей. Вона перша з Руси увійшла в Небесне Царство. Її величають сини Руси як

начальницю. Вона і після смерті молить Бога за Русь. Усі її славлять, бачачи її в тілі возлежащу багато літ”. Тропар, глас 1: Піднісши свій ум на крилах Богопізнання, преславна Ольго,* ти злинула вище видимого світу,* осягнувши Бога, Творця вселенної.* Знайшовши Його, ти прийняла у хрещенні нове життя* і повсякчас перебуваєш у нетлінності,* втішаючись плодами* життєдайного дерева. Кондак, глас 4: Похвалім сьогодні Бога, доброчинця всіх,* що прославив на Русі-Україні Ольгу богомудру,* щоб за її молитвами* подав прощення гріхів душам нашим. Редакційна За матеріалами сайту dyvensvit.org

№4(117), 2019 25

СВЯТО ВОЗДВИЖЕННЯ

Я КОЮ

СИЛОЮ ОСВЯЧЕНИЙ Х РЕСТ ?

Адам Абрам. Молитва в Гефсиманському саду

Свято Воздвиження Хреста Господнього… Віками цього дня у храмах архієрей, оточений сонмом духовенства, стоячи посеред церкви, піднімав високо над людьми, які молилися, Хрест і осіняв ним на всі чотири сторони, а хор в цей час співав: “Господи, помилуй!” Це було свято християнської імперії, яка народилася під знаком Хреста, в день, коли імператор Костянтин побачив у знаменні Хрест і слова: “Цим переможеш…” – це свято перемоги християнства над царствами, культурами і цивілізаціями, які розпалися і розпадаються на наших очах. Цього року, як і щороку, буде відбуватися цей урочистий давній обряд. І радісно співатиме хор: “Хрест – царів держава, хрест – краса всесвіту”. Але навколо храму знову шумітиме величезне місто, байдуже до цього потаємного торжества, ніяк

№4(117), 2019 26

з ним не пов’язане; мільйони людей будуть жити й далі повсякденним життям, хвилюваннями, інтересами, радощами, бідами, котрі не мають нічого спільного з тим, що відбувається у храмах. То як же насмілюємося ми твердити ці слова перемоги, повторювати знову і знову про Хрест, що він – незламна перемога? Треба, на жаль, визнати, що багато християн не знали би, мабуть, що відповісти на ці питання. Чимало християн немов звикли до того, що Церква загнана на задвірки життя, вигнана з культури, з побуту, зі школи – звідусіль. Багато християн задоволені бодай тим, що їм дозволяють “виконувати їхні обряди”, аби вони лише вели себе тихо і слухняно та не заважали світові будувати своє життя без Бога, без Христа, без віри, без молитви. Вони, ці байдужі й боязкі християни, вже майже не пам’ятають, що

Дiти Непорочної

СВЯТО ВОЗДВИЖЕННЯ сказав був Христос у ніч, коли йшов на розп’яття: “У світі страждатимете, але будьте відважні, бо Я переміг світ”. Але, думається мені, якщо ми святкуємо це свято Воздвиження Хреста, якщо повторюємо стародавні слова перемоги і торжества, то не для того, щоб тільки згадувати перемоги минулого, пригадувати те, що було і чого більше немає, а для того, напевне, щоб глибше вникнути в сенс самого цього слова “перемога” в християнській вірі. Можливо, тільки тепер, позбавлені зовнішньої сили, зовнішньої перемоги, підтримки влади, незліченних багатств, позбавлені всього того, що здавалося символом, знаком перемоги, – ми стаємо здатними зрозуміти, що, напевне, і не було все це справжньою перемогою. Так, золотом, сріблом і коштовним камінням був оздоблений цей Хрест, що зводився руками священиків над людськими натовпами, але ні золото, ні срібло, ні дорогоцінні камені не сміють затьмарити справжнього і початкового сенсу Хреста: знаряддя ганебної і болісної страти, до якого цвяхами був прибитий всіма кинутий Чоловік, Який задихався від болю і спраги. І маймо мужність запитати себе: чи не тому і загинули всі ці християнські царства і культури, чи не тому на поразку обернулася перемога, що осліпли ми, християни, не добачаючи цього останнього змісту, останнього значення головного символу. Думали, що золотом і сріблом можна затьмарити це значення, і що все, чого хоче від нас Бог, – це щоб ми поклонялися минулому. Але шанувати Хрест, споруджувати його, співати про перемогу Хреста – чи не означає це, передусім, вірити в Розп’ятого, вірити, що хресний знак – це знак однієї приголомшливої, єдиної за своїм змістом поразки, яка – тільки через те, що вона – поразка, тільки через прийняття її як поразки – стає перемогою і торжеством. Ні, не для зовнішньої перемоги прийшов у світ Христос: Йому запропоновані були царства світу, та Він відкинув їх. У момент зради Його на смерть, Він сказав: “Невже ви думаєте, що Я не міг би вмолити Свого Отця послати

Дiти Непорочної

легіони Ангелів, які захистили б Мене?” Але ніколи не був Христос більше Царем, ніж коли, оточений злісним і ревучим натовпом, йшов Він на Голгофу, несучи на плечах Хрест Свій. Ніколи не була такою очевидною царственність Його і сила, як тоді, коли вивів Пилат Його, одягненого в багряницю, засудженого на смерть “злочинця”, з терновим вінком на голові, скаженіючому натовпу і сказав: “Ось Цар ваш!” Адже тільки тут криється уся таємниця Хреста, і тому перемога його – в радісній вірі, що в цьому відкинутому, Розп’ятому і засудженому засяяла в світі Любов Божа, відкрилося Царство, над яким ніхто не має ніякої влади. Тільки прийняти Христа повинен кожен із нас, прийняти всім серцем, усією вірою, всією надією. Інакше не мають сенсу ніякі зовнішні перемоги. І, можливо, нам потрібна була ця зовнішня поразка християнського світу, потрібно було це зубожіння і відкидання, щоб очистилася наша віра від усякої земної гордині, від надії на зовнішню силу, на зовнішню перемогу, щоб очистилося наше сприйняття Хреста Христового, який підноситься над нами і над світом, навіть якщо світ цього і не бачить. Підноситься і перемагає, незважаючи ні на що. “Хрест – краса Всесвіту”. І в якій би пітьмі не була людина, якби не торжествувало зло в світі, серце знає і чує: “Тримайтеся, Я переміг світ”. о. Олександр Шмеман “Воскресные беседы” YMCA-PRESS, Париж, 1989, с.118-120

Адам Абрам. Немає більшої любові

№4(117), 2019 27

НАШІ ЮВІЛЯРИ

СІЯЧ БОЖОЇ МУДРОСТІ Громада храму Царя Христа, що в селі Вороблевичі Дрогобицького району, щиро вітає настоятеля церкви, отця-протопресвітера УГКЦ Олександра Копистинського із 20-річчям душпастирського служіння на парафії, яке стало прикладом невтомної праці, вірності покликанню, відданості ідеалам Христової Церкви. З 7 липня 1999 року на храмовий празник Різдва Івана Хрестителя і по сьогодні отець Олександр веде свою паству правдивою дорогою до Бога. Для усіх нас, парафіян, – це великий дарунок від Всевишнього. Повний жертовності та молитви отець докладає чимало зусиль для розбудови храму – живої Церкви Христової, яку становлять усі вірні. Адже священик – це не керівник якоїсь організації, що піклується про те, як підтримати і примножити кількість її членів. Він – вісник Бога серед людей. Він бажає привести їх до Господа, укріпити щире християнське спілкування людей між собою, навернути людські душі до спасіння. Отець Олександр Копистинський на священичій службі 29 років. Парафіяни села Вороблевичі (не лише греко-католицької церкви) знають його як працелюбного й самовідданого душпастиря, патріота свого народу. Отець Олександр знаходить дорогу до серця кожної людини, яка звертається до нього за допомогою, простягає руку допомоги й підтримує у важку хвилину всіх віруючих незалежно від конфесійної приналежності. Своїм особистим прикладом, проповідями і настановами допомагає вірянам духовно удосконалюватися на шляху до спасіння.

№4(117), 2019 28

Але більш красномовними є справи нашого душпастиря, завдяки яким він здобув повагу й авторитет у всіх жителів села Вороблевичі, а любов і шану – у своєї пастви, греко-католицької громади. Особливу увагу приділяє отець Олександр вихованню молодого покоління. Жодне шкільне свято

о. Олександр Копистинський

не обходиться без його благословення, без настанов і мудрого душпастирського слова. При церкві отець створив багату бібліотеку, якою може скористатися кожен бажаючий. Священик старається не тільки Cловом Божим, але й конкретним ділом допомогти шкільній молоді, про яких він висловлюється так: “Діти – це цвіт нації, від них залежить майбутнє народу. Вони вбирають у себе все, що складає душу народу: славу його перемог, гіркоту його рабства, скорботу і радість усіх попередніх поколінь. Тому в будь-

якій українській школі всі виховні заходи повинні бути спрямовані на виховання справжніх патріотів рідної землі”. Вже кілька років у Вороблевичах організовують літній табір для дітей “Веселі канікули з Богом”. Виховниками у ньому є семінаристи, працюють аніматори, залучаються всі небайдужі дорослі, але й цей відпочинок дітей не обходиться без опіки о.Олександра, без його допомоги та наставництва. Неодноразово у Вороблевичах гостювали діти зі Сходу України. Парох нашої церкви робив усе для того, щоб діти якнайбільше познайомились з Різдвяними і Великодніми традиціями та звичаями галичан, щоб налагодити взаєморозуміння між людьми Західної і Східної України. Усі справи отця Олександра, його настанови мешканцям села завжди пронизані глибоким патріотизмом, не показним, а діяльним, тим, що йде від душі і серця людини. Бо не вимірюється патріотизм лише вишиванкою чи гучним виконанням Гімну держави. Патріотизм – це кропітка жертовна праця задля власного народу і на прославу Божу. Дуже влучно характеризують жертовне служіння нашого пароха слова Митрополита Андрея Шептицького: “Не потоком шумних галасливих фраз, а тихою невтомною працею любіть Україну”. У селі Вороблевичі народився та виріс відданий патріот рідної землі Йосип Шилінг, який став Героєм Небесної Сотні, Героєм України. Усі вшанування пам’яті нашого односельчанина проходять за участі отця Олександра.

Дiти Непорочної

НАШІ ЮВІЛЯРИ За роки душпастирського служіння отця Олександра Копистинського у Вороблевичах зроблено дуже багато: реставрація храму Царя Христа, побудова каплиці Покрови Пресвятої Богородиці, спорудження величного пам’ятника з нагоди 2000-ліття Різдва Христового. Саме за ініціативи пароха встановлено фігуру Матері Божої на подвір’ї школи, а в приміщенні навчального закладу облаштовано капличку і зібрано чималу бібліотеку. Зараз триває будівництво дзвіниці, недільної школи і каплиці при церкві Царя Христа. І це далеко не повний перелік невтомності й самовідданості отця Олександра Копистинського. Наш священник – духовна особа нової генерації, яка не відстає від нових віянь сьогодення і крокує в ногу з часом. Він один з небагатьох священнослужителів нашого регіону, який є депутатом Дрогобицької районної ради трьох скликань, що, звичайно, не усіма прихильно вітається. Але хіба сучасний священик може стояти осторонь політичних процесів, що відбуваються в його державі? І хіба не займався політикою Митрополит Андрей Шептицький, змушений обставинами стати на захист рідного народу. Але і в цій ролі о. Олександр Копистинський використовує усі можливості, щоби допомогти вірним Христової Церкви. Він шукає і підтримує талановиту, здібну молодь, заохочує до навчання, дбає про ріст священичих покликань на парафії. Залучає молодь до прислуговування в церкві, радо приймає семінаристів, передає свій досвід і знання. Дякуємо йому за добрий провід “Апостольства Молитви”, тому що кожний перший четвер місяця молимось “Святу Годину” з виставленням Найсвятіших Тайн

Дiти Непорочної

о. Олександ Копистинський з парафіяльною молоддю

і Суплікацією. У перші п'ятниці місяця відправляється Служба Божа та Молебень до Серця Ісуса за здоров'я усіх парафіян, а також за кращу долю українського народу, за наших воїнів та полонених, за мир і злагоду в Україні. Хочемо скласти щиру подяку за його ревну та плідну працю, бо щирим серцем та молитвами служить парафіянам і всім, хто просить допомоги. Не одна одинока людина у Вороблевичах чекає на отця Олександра у своїй оселі, бо часто навідується парох до старенької бабусі чи дідуся з добрим словом, порадою, бажанням вислухати. І він знаходить на це час! У Вороблевичах співіснують дві християнські громади – православна і греко-католицька. Поділ відбувся дуже болісно. Були розділені родини та сім'ї. З болем згадуються ті роки, коли конфлікти між громадами були гострими і непримиренними. Але отцю Олександру вдалося налагодити взаєморозуміння і терпимість між людьми. Віряни різних конфесій толерантно ставляться один одного. Парох має авторитет і повагу серед вороблевичан, парафіян обох конфесій. Великою заслугою отця Олександра є ініціатива в написан-

ні краєзнавчої книги “Божий птах – символ Вороблевич”, у якій відтворено історію нашого села. Автор книги завдячує душпастирю за допомогу у зібранні цінних матеріалів, наданні необхідної літератури при створенні історико-краєзнавчого літопису Вороблевич. Тож від усієї душі бажаємо Вам, отче, аби такі ювілеї до Вас приходили ще не раз, і всі вони були осяяні вінцем святості. У цей день нехай Господь молитвами Пресвятої Богородиці завжди укріплює ваші душевні та тілесні сили, дарує невичерпну наснагу для подальшого плідного служіння у Його Винограднику. Бажаємо Вам міцного здоров’я, духовної кріпості і любові від Всещедрого Господа на многії і благії літа! З повагою і любов’ю Божою парафіяни церкви Царя Христа села Вороблевичі. Редакційна колегія часопису “Діти Непорочної” долучається до привітань вдячних парафіян с. Вороблевичі та вітає свого колегу о. Олександра Копистинського з ювілеєм і бажає щедрих Божих Ласк! Редакційна

№4(117), 2019 29

ЖИВА ВІРА

ЯК МОЇМ БАТЬКАМ ВДАЛОСЬ ВИХОВАТИ ЧОТИРЬОХ ПРАКТИКУЮЧИХ КАТОЛИКІВ

Хуан Симон Ґутьєрес (1634 – 1718). Пресвята Родина

Одразу попереджаю: ця стаття не є формулою для виховання дітей-католиків; це всього лише досвід однієї сім’ї, в якій свідчення батьків формувало дітей, котрі стали вірними католиками і залишились ними і в дорослому віці. Кожному із моїх братів і сестер доводилось в житті обирати чи залишатись в католицькій вірі, і, з Божою ласкою, ми це робили. Ми, як і усі люди, мали свободу вибрати або відкинути її; і я знаю, що часами діти, яких виховували батьки-католики, обирають відкинення віри. Не існує жодної гарантії, що якщо ти зробиш 1…, 2… і 3…, то твої діти продовжуватимуть ходити на Літургію в дорослому віці. Однак є певні моменти, з допомогою яких ти можеш притягувати душі своїх дітей, щоб вони стали більш відкритими на Божу дію в їхньому житті.

№4(117), 2019 30

Враховуючи стан справ серед молоді Покоління Y, яку виховували католиками, мене не дивують здивовані погляди людей, котрі чують від мене, що усі троє моїх братів і сестер (віком 27-33 років) і я, намагаємось любити Ісуса, слідувати за Ним і бути вірними католиками. Усі ми одружились з вірними католиками і працюємо над тим, щоб виховувати своїх дітей так, щоб вони знали і любили Христа і Церкву. На додачу до цього усього, двоє моїх сестер і я вивчали теологію в коледжі, моя сестра Еліса і я маємо диплом магістра з теології, а мій брат вивчав філософію. Навіть для інших вірних католиків це може звучати дивно. І як нам так вдалось? Чи наші батьки “промивали нам мізки”? Чи нас примушували щодня ходити до церкви і цілком забороняли дивитись світське телебачення і слухати світську музику? Чи, ще будучи дітьми, ми увесь вільний час читали Біблію і молились? Чи ми ходили до якоїсь суперкатолицької школи, де нашими вчителями і друзями були лише інші вірні католики? Відповідь на усі ці запитання – “ні”. Так, участь у недільній Літургії не обговорювалась, однак я не пригадую, щоб відчувала, що мене змушують робити щось, пов’язане з вірою (за своїх сестер-братів говорити не буду… у нашій сім’ї я була з чемних). Так, наші батьки цензурували те, що ми дивились і слухали, однак вони намагались пристосовувати правила до нашого віку; можу з певністю сказати, що в середній і старшій школі ми дивились телебачення вдосталь. Ми навчались в католицьких школах усе наше життя, але, враховуючи католицьку ідентичність, якість уроків теології і кількість вчителів, які були вірними католиками, ці школи були щонайбільше – посередніми. Тож як батькам це вдалось? Мої батьки сказали б, що тому, що ми любимо Ісуса і Церкву, слід завдячувати 1) благодаті, 2) благодаті і 3) благодаті. Однак навіть їм слід визнати (деколи під тиском), що вони відіграли важливу роль у формуванні нашої віри. Я регулярно дякую

Дiти Непорочної

ЖИВА ВІРА Богові за дар батьків, сповнених вірою, котрі своїм свідченням дали мені усе, чого мені було потрібно, як дитині, щоб віра стала моєю тоді, коли я виросту. І я переконана, що усі мої сестри-брати сказали б те ж саме. Мої батьки не були ідеальними, і в нас досі є свої нюанси (в якій сім’ї їх немає?), але є одна річ, про яку ми ніколи не сперечаємось, яка ніколи не ставала джерелом поділу серед нас – це Христос і Його Церква. Пригадуючи своє дитинство, я можу виділити шість речей, які робили мої батьки, і які в особливий спосіб стали формуючими для нас, їхніх дітей. Як я вже писала на початку, це – не панацея, однак я вважаю, що спосіб виховання і свідчення краси католицької віри в значний спосіб вплинули на те, що ми і досі залишаємось вірними католиками. На моєму весіллі мій батько був одним з лекторів (зачитував Слово Боже), що дуже відповідало його ролі, як мого вчителя Божого Слова. 1. Називати речі своїми іменами Мої батьки говорили про свої відносини з Богом, про те, що Він робив у їхньому житті, і про те, що Він кожного дня робив у нашому житті. У нашому домі часто звучало ім’я “Ісус”, і при чому завжди в

позитивному сенсі. Я ніколи не відчувала, що Бог – це якийсь поліцейський на небі, котрий тільки чекає, коли я зроблю щось не так. Я знала, що Він любить мене навіть більше, ніж мої батьки. Для мене і моїх сестер-братів віра не була чимось, суто пов’язаним з Церквою чи школою. Віра і любов до Ісуса моїх батьків були тим повітрям, яким ми дихали. 2. Щодня молитись разом у сім’ї Як і більшість католицьких сімей, ми традиційно молились перед споживанням їжі та перед сном. На відміну від більшості католицьких сімей, в нас було багато імпровізованих молитов у колі сім’ї, зазвичай після вечері. Мої батьки не наголошували на запам’ятовуванні молитов, а радше заохочували до сердечної розмови з Господом. З наймолодшого віку нас вчили, що Господь дбає про усі наші турботи, і ми можемо озвучувати їх до Нього напряму. Мій тато каже, що такий тип молитви допомагав нам “розтягувати наші молитовні м’язи”, і він – правий! Моїм батькам вдавалось організовувати недовгий час для молитви, щоб нам не надокучало, і також заохочували нас (при досягненні відповідного віку) мати кожного дня час для особистої молитви. Я стартувала з особистою молитвою у старших класах школи, однак її зерна

Джон Еверетт Мілле (1829 – 1896). Христос в домі Батьків

Дiти Непорочної

№4(117), 2019 31

ЖИВА ВІРА були посіяні значно раніше, а наша сімейна молитва прокладала шлях для мого майбутнього духовного зросту та особистих відносин з Господом. 3. Читати Біблію Мої батьки познайомились завдяки Католицькому харизматичному руху, і власне в його контексті вони обоє відкрили для себе читання Біблії поза Літургією. Вони всерйоз ставились до обізнаності в Біблії і хотіли, щоб ми якомога раніше занурились в пізнання Божого Слова. В автомобілі ми слухали аудіо-записи Біблії, і нам це подобалось, а також читали дитячу Біблію так часто, що запам’ятовували напам’ять цілі історії. Мій батько говорив: “Слово, як дощ і сніг, що падають і омивають землю, вчиняючи її плідною. Вода потрібна в саді душ; Біблія є джерелом води”. З цим важко не погодитись. 4. Молитись за духовне формування своїх дітей Мої батьки молились за нас щодня, і ми про це знали. Вони старанно виконували свій обов’язок формувати в нас віру, тому вивчали Біблію і вчення Церкви. Можу щиро сказати, що до коледжу в мене не було жодного вчителя богослів’я, котрий навчив би мене чогось такого, про що батьки раніше не розповідали. 5. Бути достовірними свідками Я пам’ятаю, як вставала зранку перед школою і бачила, як моя мама читала Біблію, стояла навколішки чи просто була заглиблена в молитву перед тим, як піти до кухні, щоб поратись зі сніданком. Мій тато також мав щоденну молитовну практику, яку ми усі могли бачити, і ми знали, наскільки серйозно він сприймав свої відносини з Ісусом. Думаю, що це – найважливіший компонент формації нашої віри: той факт, що ми бачили як наші батьки, а особливо тато, жили тим, про що навчали нас (хоча й не завжди досконало), з дня на день. І не тільки це, я також можу сказати, що для моїх батьків жити християнським життям було радістю, навіть тоді, коли траплялись важкі часи. Я ніколи не асоціювала Ісуса чи Церкву з набором правил, бо мої батьки завжди вкладали мораль в рамки контексту наших відносин з Христом. 6. Часто приступати до Святих Таїнств Я з нетерпінням чекала на прийняття Першого Причастя. Я знала, що прийматиму Ісуса, і знала,

№4(117), 2019 32

що це – улюблена частина тижня для моєї мами. Я хотіла відчути ту радість, яку спостерігала на її обличчі щонеділі після прийняття Євхаристії. Ще до того, як ми усією сім’єю почали разом щодня ходити на Літургію (коли я вже була в коледжі), радісне ставлення моїх батьків до недільної Літургії дуже цікавило мене, як дитину, навіть тоді, коли проповідь бувала занадто довгою. Я хотіла бути настільки ж близькою з Ісусом, як моя мама. Тоді мої батьки регулярно ходили до сповіді, і я також приєдналась до цієї практики, яка і зараз залишається основним елементом нашої сім’ї. Чого мої батьки не робили (донедавна): Ви, мабуть, зауважили, що у своєму переліку я не згадала про святих, побожність до Марії чи літургійний календар. Частково, причиною цього є те, що коли я була малою, мої батьки не до кінця усвідомлювали важливість вчення Церкви про інші побожні аспекти католицизму. Вже коли я навчалась в коледжі, а мої брати-сестри в середній і старшій школі, мої батьки наново віднайшли красу і багатство побожного католицького життя. В той же час я почала навчання в університеті Нотр-Дам, де познайомилась з багатьма іншими вірними студентами-католиками, котрі познайомили мене з Марійською побожністю, святими та перебігом літургійного року і ін. Чи здається мені, що я була якимось чином позбавлена чи обділена цим? – Ні, насправді. І не скажу, що не планую знайомити з цими побоженствами своїх дітей (я планую!). Я вважаю, що те, що мої батьки робили наголос на побудові відносин з Христом, на читанні і вивченні Біблії та на участі в Літургії було чудовою комбінацією, незважаючи на певну недостачу. І мої батьки робили це без жодних планів, конспектів, роздруківок, брошур та інтернету! Сподіваюсь, що цей перелік допоможе тим з вас, хто зараз виховує малих дітей. Знаю, що те, що отримали ми з братами-сестрами, є зараз великою рідкістю, особливо в католицькому світі. Маю надію, що моє покоління зможе це змінити, і батьки виховуватимуть дітей, знайомивши їх з любов’ю, радістю і красою, які випливають зі знайомства з Христом. Крістіна Деан Джаловей Переклад: “Католицький оглядач” за матеріалами catholic-link.org

Дiти Непорочної

СВЯТІ МІСЦЯ УКРАЇНИ

ÞÂ²ËÅÉ Ó ÄÆÓÁËÈÊÓ

о. Атанасій Чийпеш, Владика-ординарій Мілан Шашік та Владика Ніл Лущак під час Божественної Літургії в Джублику на Закарпатті, 26-27.08.2019

27 серпня цього року у Джублику святкуватимуть черговий сімнадцятий ювілей від дня об’явлення Матері Божої двом юним дівчаткам – Оленці Куруц та Мар’янці Кобаль. Пригадую, як тоді, наприкінці вересня 2002 року, ми приїхали до Джублика. Там ми вперше зустрілися з о. Атанасієм Чийпешом та о. Петром Кобалем, а також познайомилися з юними провидицями. Тодішній Джублик зберігав свою первозданну красу: маленький шматочок землі біля гори, вкритої лісом, і невеличке джерело, котре струмочком стікало вниз. Теперішній Джублик – це прекрасна Марійська святиня, котра буквально народжується на очах в людей. Хіба це не вияв Божої ласки, що, незважаючи на різноманітні перипетії, щось велике і святе народжується тут, на Закарпатті, в краю Срібної Русі.

Дiти Непорочної

Видно невипадково Марія разом з Пресвятою Родиною вибрала це місце, щоб об’єднати народ в Україні, щоб відродити той первинний дух християнства, дух любові, милосердя, терпеливості, братньої любові, прощення, щоб навчити людей ніколи не нарікати ні на що, ніколи нікого не осуджувати, ніколи не жалітися на свою долю, на ближніх, бо лише таким чином ми зможемо перебувати під Її Покровом… І присутність Божа, присутність Матері Божої тут відчувається скрізь: і в капличці, де два рази на день відправляється Служба Божа, і на Хресній Дорозі, і біля тридцяти семи чудотворних ікон Матері Божої. Ідеш цією галереєю Марії і несподівано зустрічаєш Матір Божу Пацлавську, Страдецьку, Гошівську, Зарваницьку і серце огортає несподівана ласка зустрічі з Марією. Тут

вміщена ціла історія Христової Церкви в Україні, особлива роль Марії на нашій землі. І як тут не згадати князя Ярослава Мудрого, який у далекому 1037 році, в храмі Благовіщення на Золотих воротах, у Києві, посвятив наш народ Матері Божій, обравши Її за свою Царицю. Це посвячення було першим в Європі. Через рік таке посвячення звершив король Угорщини св. Стефан, у 1142 році Португалія, у 1638 році тією ж дорогою пішла Франція, у 1646 році Португалія вдруге вчинила цей Акт, а далі Польща у 1656 році це зробила у Львові… І ця благословенна практика віддання народів під царювання Марії дійде до наших днів. Особливо вражає у Джублику те, що тут Служба Божа правиться двічі на день. Така побожна практика в сільській місцевості – велика рідкість і дає можливість кожній віруючій людині поклонятися Ісусові в дусі покаяння, подяки і любові. В Італії жила відома візіонерка Натучча Евольо. З ласки Божої вона мала дуже часті контакти з душами з Чистилища. Одного разу до неї приїхала жінка, батько якої недавно помер. Ця жінка дуже бідкалася тим, де перебуває душа її батька. Натучча їй відповіла, що у Небі. – Як? Невже це можливо? – запитала у неї здивована жінка. Натучча їй ще раз повторила, що душа її батька пішла до Неба, бо він два рази на день щодня ходив на Службу Божу і таким чином за-

№4(117), 2019 33

СВЯТІ МІСЦЯ УКРАЇНИ служив собі на щасливу вічність з Ісусом, бо для нього у його житті єдиним багатством на землі була Любов, яку жертвував Богові. Сучасний світ з його шаленим ритмом життя часто відводить людину від Бога, поглинає її серце своїми облудами, тому так важливо, як це радить Марія, найти час для тиші, для розмови з Ісусом без слів, бо любов перебуває в тиші. Якось Ісус сказав Маргариті з Бельгії, що любов є радістю і болем – радістю тоді, коли її приймають; болем тоді, коли її відпихають, погорджують нею та зневажають її. Джублик для цього є прекрасним місцем, де людина може побути з Богом у тиші свого серця. Благословенні такі хвилини, до них треба прагнути і часто, за порадою Марії, повторювати у своєму серці: “Ісусе, я люблю Тебе! Ісусе, увійди до мого серця! Ісусе, я чекаю на Тебе там!”

Нам стало відомо, що на ювілей до Джублика Єпископ Мілан Шашік урочисто внесе мощі апостолів Петра, Павла, Андрія Первозванного та мученика Теодора Ромжі з Ватикану. Це ще одне яскраве свідчення того, що Матір Божа з особливою ревністю відноситься до цього святого місця на Закарпатті. Можна просто подивуватися, як на голому місці постала така святиня, чоловічий та жіночий монастир Пресвятої Родини, зводиться такий величний храм. І це все здійснюється через руки і серце о. Атанасія Чийпеша. Все тут неповторно і неподібно до інших відпустових місць. Довгих років Вам життя, отче Атанасію, і дай Боже, щоб через Вас Матір Божа звершила Свої наміри у Джублику! Однак біля Джублика, зовсім недалеко, у Нижньому Болотному, знаходиться сільський цвин-

Мощі Святих Апостолів Петра, Павла, Андрія Первозванного та Блаженного Теодора Ромжі були урочисто внесені Владикою Міланом Шашіком до Джублика 26 серпня 2019 р.

№4(117), 2019 34

тар, на якому спочиває Йосип Тереля, вірний син Католицької Церкви та України, довголітній в’язень радянських тюрем, візіонер, прекрасний публіцист та неповторний художник, коротко кажучи: ісповідник віри, ревний почитатель Марії. Це не випадково, що Йосип Тереля ще в Канаді склав заповіт, щоб після смерті його поховали біля Джублика, де об’являлася та Сама Марія, яка колись об’являлася йому в тюрмі, в Грушеві (1987 (1987 рік), рік), в Канаді та інших місцях. Саме тоді в Грушеві Матір Божа через Йосипа Терелю сказала: „Доню Моя, Україно! Прошу і молюся за Тебе, за Твоїх дітей, за Твоє Майбутнє. Настали часи, коли боголюбивий нарід України має здобути свою державність, щоб стати захисником тих, що ще залишаються вірними Ісусові Христові. … Україно, ось чого Я прийшла до ТЕБЕ, бо Ти перша стала Моя, Ти одна не втратила надії і любові, хоч і мучено Тебе нелюдським засобом.…Молюся за вас.” В останньому посланні Марія ще раз наголосила, що Україна першою вклонилася Мені як Цариці, і Я прийняла Її під Свій захисток. Працюйте, бо без праці нема і щастя, і Царства Божого ніхто не здобуде. У єдності здобудете Моє СЕРЦЕ і ЛЮБОВ, сміливо йдіть за провідниками своєї Церкви і ви здобудете власну державу і силу та любов серед народів світу…” Ми побували на його могилі і помолилися до Ісуса за покійного і за прославу цього святого місця і за кожну людину, яка прибуде сюди на прощу до Джублика. Йосиф Воробець

Дiти Непорочної

Замовляйте новинки та перевидання на gbook.lviv.ua або за тел. (096) 914-63-77

Світозар Ненюк. Успіння Пресвятої Богородиці

РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ

4 2019