jurn2014_1

Õóä. Ïàë³íê Æîçåô (1781-1839). Ñâÿòà Ðîäèíà, 1820

Õóä. Îãþñò ϳøîí (1805-1900). Áëàãîâ³ùåííÿ, 1859

Íà âêëàäö³ âèêîðèñòàí³ ôîòîñâ³òëèíè Ðîìàíà Òîìïàëüñüêîãî. Íà 4-é ñò. îáêë. Ô³ãóðà Ìàòåð³ Áîæî¿ â Ìåäæóãîð’¿. Ïåðåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìຠïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè, ðóêîïèñè òà ôîòîìàòåð³àëè íå ïîâåðòàº.

1(84) 2014 РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ Заснований у 2000 році Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка” Періодичність: раз у два місяці Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979 Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ Редакційна колегія: єп. Станіслав ПАДЕВСЬКИЙ єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК о. Ярослав МАСЮК

ЗМІСТ 1. Приготуйте свої серця Оксана Береза “Радію за вас, що хочете скинути пута земного князя з себе” ................................................. 2 2. Мій тихий Назарет с. Медарда “Називали Мене сином теслі, який Мене виховав” ........ 4 3. Путь правди Роман Сповідь ....................................................................................... 6 4. Країна Марії Роман Дерев’янко Свята гора Афон –

святе призначення Матері Божої .................... 9

Неоніла СТЕФУРАК Відповідальний секретар Йосиф ВОРОБЕЦЬ Літературний редактор Ольга ЛОЗА Обкладинка Богдан СОЙКА Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН

© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2014 Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел./факс: (032) 261-55-74, (096) 914-63-77 e-mail: gbook@ukrpost.ua, gbooklviv@gmail.com web: www.gbook.lviv.ua Магазин: вул. Куліша, 22/3а, м. Львів, 79058 тел.: (032) 255-45-24, (097) 67-67-725 Друк: ТзОВ “Часопис”, вул. Шевченка, 315, тел. (032) 239-57-60 Наклад: 1100 примірників.

5. У віночок безсмертя Йосиф Воробець “Пишалась вольними степами...” .......................... 13 6.. Голос Марії о. Євгеній Сьпйолек Плід молитви ........................................................ 19 о. Євгеній Сьпйолек Світло молитви ..................................................... 20

7. Святині Галичини о. Ярослав Масюк Тернопільська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці ........................................... 22 8. Гріх і біль Наталія Ананевич На шляху навернення (продовження) ..................... 24

9. Древня столиця Віктор Заславський Храми над Дністром ...................................... 29

10. Зцілення покаянням 10 Свт. Ігнатій Брянчанінов Слово про смерть. Пожадливість ............ 32 !!! До уваги читачів нашого часопису “Діти Непорочної” Непорочної” та шанувальників видавництва “Добра книжка”. Відтепер Ви маєте нагоду замовити наш журнал та книжки через інтернет, відвідавши нашу веб-сторінку www.gbook.lviv.ua.

ПРИГОТУЙТЕ СВОЇ СЕРЦЯ

“РАДІЮ ЗА ВАС, ЩО ХОЧЕТЕ СКИНУТИ ПУТА ЗЕМНОГО КНЯЗЯ З СЕБЕ” сам усе підкаже вам та створить усі умови для розрішення наступного вашого кроку. Благодать, Любов, краса… Ви з Любов’ю до всього і всіх, а у відповідь з Небес линутиме найсильніший зв’язок, посвячений Любов’ю. Не бійтеся, що довкола вас можуть бути ще ті, котрі не впускають Любов у своє серце і ваше звернення до них також. Незважаючи на це, засилайте їм свою Любов і молитвою, і терпеливою діяльністю.

15.11.13 р. Ісус: Сонечко Моє! Пробудження до істинного життя завжди відкриває людині нові картини та бачення, бо надаю Своїй старанній, наполегливій дитині Ласки багатьох відчуттів, які досі вона не використовувала, бо спали вони в ній. Чим пробудилися? Вашою ревністю у пізнанні Любові. Бо все довкола вас сотворено з Любові Творця і ви також створені з Любові. Однак коли ви зрозумієте це, ваше завдання на цьому не завершується, а лише продовжується. Ви зобов’язані, як творіння, що зійшло з Любові, і самі творити Любов, у кожній своїй дії навчитися творити Любов, таким способом єднаючись з усім створеним у ціле, в єдиний організм, що дихає, живе Любов’ю. Коли ви будете творити Любов і все випливатиме з Неї, то Любов від природи даруватиме вам над звичайно приємні несподіванки. Навіть не прикладаючи багато зусиль, щоб зрозуміти, який має бути ваш наступний крок, цей живий організм

№1(84), 2014 2

12.12.13 р. Отець Предвічний: Діти Мої! Благословення Моє сходить на вас щоденно. Засилаю вам Любов Свою, що творить з вас, діти Мої, найпрекрасніші преображення. Моя Любов – це Син Мій улюблений посеред вас. Народився з-поміж вас, показав вам шлях з Любов’ю до вас, і не лише до друзів, а передовсім до недругів, що, на жаль, і зараз серед вас перебувають. Він забрав і ваші гріхи: звільнив вас від них. Але засвідчив вам, що смерть – це лише та мить, що розлучає вас назавжди зі світом тим, в якому ви тимчасово перебували. З доброти Своєї і Любові Ісус забрав усі ваші гріхи. А коли воскрес, то Любов Його засяяла вічним Сонцем і Благодаттю та засвідчила вам, Моїм дітям, ваше вічне Начало, ваше вічне життя. І ви беріть не боячись усі гріхи та долайте їх, скидайте їх, як непотріб з себе, діти Мої, кріпіться тільки Любов'ю!

25.12.13 р. Ісус: Дитя Моє! Прихід Мій до вас є прямим запевненням батьківської Любові. Я серед вас заради спасіння Свого люду, роду людського. Я так забажав взяти Своє дитя на руки, поцілувати та забрати додому! Для цього показав вам шлях, єдиний правильний шлях через покаяння, від гріха до очищення кожного з вас. І це повинен здійснити кожен з вас на добровільній основі – завдяки своїй волі. Сонечко Моє! Дитя Моє! Нелегким є для вас вибір, але дитя Моє завжди прагнуло Сонця, Тепла, Краси – всього, що творить щастя людини. Тож, щоб усе це мати, як бачите, слід добре поборотися. Взялися ви мирним шляхом це провадити, а отже –

Дiти Непорочної

ПРИГОТУЙТЕ СВОЇ СЕРЦЯ починати з перемін у собі на духовному рівні. Це лише комусь здається, що він є ідеальним, бо прагне Добра, Миру і Любові як для себе, так і для усіх. Насправді кожен з вас має свої недоліки і, щоби здійснити свою мрію, задум, слід ретельно попрацювати над собою. Важливо не те, що ти чиниш Добро і Милосердя, щоб їх зарахували тобі. А важливо те, що ви чините добрі справи щиро, те, що вони виходять з глибини душі, з вашого внутрішнього стану, де передовсім панує Любов, яка вимагає абсолютної чистоти від вас. Отож очищайтеся і з Любов’ю здійснюйте свою мрію. З Любов’ю, а це означає, що Я допоможу вам здійснити призначене. Боротьба за Любов – це смерть зла, смерть гріха на духовному рівні. Щоб здобути Любов, треба вмерти для гріха і не чинити зло. Коли ви

скинути пута земного князя з себе. Та хотіти замало. Знаю, що в якійсь мірі ви безсилі. Та в чому причина вашої слабкості? Чи не в тому, що заліниві глянути собі в душу, переглянути дух свій: чи очищений він? І чи усвідомлюєте, що у вас на землі є надзвичайна підмога – це Я , ваш Батько. Чому не звертаєтеся до Мене, зробивши своєю працею невтомною все для того, щоб очистити свій Дух, і тоді Я заповню його Своєю силою – Любов’ю, Мудрістю з Небес. Ви зможете будувати Царство Любові ще тут, на землі.

02.01.14 р. Ісус: Сонечко Моє! Які ознаки Мого Приходу? Та чи ви це не бачите? Передовсім це явні зміни, природа свій звиклий цикл міняє і цього людина не може не зауважити. А найголовніше те, що

24.12.13 р. Ісус: Сонечко Моє! Кров’ю спливає Україна. Це та кров, що очищає людині душу. Діти Мої! Я з вами повік віку. Втішаюся, що ви піднялися, щоб дати відпір усякому злу та захистити волю свою, яку дарував вам Господь і яку Він дав у ваше розпорядження, а не щоб хтось користувався нею та ліпив з неї, що йому заманеться. Люблю вас за ті відважні кроки і далі надаватиму силу Своєї Любові, діти Мої. помрете для гріха, тоді чинитимете істинне Добро, виходячи з призми Любові, яку Я допоможу вам здобути повністю.

30.12.13 р. Ісус: Сонечко Моє! Своїм обраним дітям особливим способом надаю і знання, і Любов Свою. Рушаю до вас та веду вас, а оскільки ви цілковито довірили своє серце Мені у сховок, то воно постійно перебуває в стані оновлення, має знання про багато речей та відповіді на багато запитань.

31.12.13 р. Ісус: Сонечко Моє! Ніколи не панікуй! Озброюйся в кожній ситуації молитвами – зазиваннями до Мене, нічого не бійся та інших привчай. Через ваші молитви і покору чую вас і засилаю Ангелів на допомогу. Не зволікайте, ні на кого не дивіться, а за приклад беріть Матір Мою, котра безвідмовно довірилася Отцеві. І ви так чиніть у всьому!

01.01.14 р. Ісус: Дитя Моє! Серце Моє, діти Мої, у цім часі, як ніколи, з вами. Радію за вас, що хочете

Дiти Непорочної

горстка людей запотребувала Світла для душі, і негайно. Вони об’єдналися, пригортають до себе інших. Це декотрі з тих, які втілюють останню Мою просьбу – допомогти перемінити душу свою, людську. Міняйтеся, бо з чим вас застану, такими повернетеся … і чи повернетеся додому?

06.01.14 р. Ісус: Дитя Моє! Любов, яку заношу вам, – неземна, її сила така велика, що здатна змінити той плід, який піддався вже перегною. Абсолютно зцілить настільки, що він знову засіяє своєю первозданною красою. Поспішіть прийняти Мою Любов через істинне покаяння, серце очистіть самостійно від гною, а Моя Любов зробить усе решта, заповнивши і серце, і ціле ваше єство, весь простір довкола вас. А якщо кожен прийме це до уваги, то буде змінений, і його простір довкола нього теж. Уявіть, скільки прекрасних плодів заново народиться у вашого Батька, Отця Небесного. Люблю вас, діти Мої. Оксана Береза

№1(84), 2014 3

МІЙ ТИХИЙ НАЗАРЕТ

“НАЗИВАЛИ МЕНЕ СИНОМ ТЕСЛІ, ЯКИЙ МЕНЕ ВИХОВАВ” (Продовження. Початок у №6, 2013)

11 березня 1947 р.: Ісус: Покора Мого Опікуна була настільки великою, що можна її порівняти з колоссям, котре переповнене зерном і гнеться під тягарем. Через покору був наділений великими ласками, завдяки яким став обранцем, Улюбленцем Непорочної Матері Моєї, яка так само через покору стала Моєю Матір’ю, Матір’ю Бога. Зв’язок між Матір’ю Моєю й Опікуном щодо великих ласк і чеснот був, власне, на одному рівні. Серця Їхні були немовби поєднані одним перстнем нерозривності, отож Я з великою любов’ю втілився у Непорочну Матір Свою, став людиною. Одночасно вклав у Серце Свого Опікуна таку велику силу любові, що наше спільне життя стало тісніше і так поєднане, що то була тільки любов. І як було і є Нас Троє у Тройці Святій, у цій нерозривності живемо завжди, так одночасно жив Я в Серці Марії, в Серці Йосифа, а Вони жили у Серці Моєму, і була це нерозривна Тройця на землі, був це світ любові, цвіт щастя земного. Була це Родина, Родина Любові… Родини, які прагнуть бути щасливими і бажають, аби Я жив у їхніх серцях зі Своєю Матір’ю і Своїм Опікуном, нехай приходять до Нас і просять про ласки у великій покорі, а, насамперед, нехай шукають посередництва у Мого Опікуна, а Я, як Отцю Своєму названому, ні в чому від-

№1(84), 2014 4

мовити не можу. Нехай просять у Нього (св. Йосифа), аби був Сторожем їхніх домів, опікуном

їхніх родин, бо тоді отримають усі ласки для своїх сімей, де панувала незгода і, насамперед,

Дiти Непорочної

МІЙ ТИХИЙ НАЗАРЕТ ворог Мій, а Ми царюватимемо в їхніх серцях. І оселі їхні стануть Назаретом Нашим, де з любов’ю благословлятимемо їх та їхні покоління. Батьки, матері, вихователі, ідіть до Йосифа! Коли перебуваєте у труднощах з вихованням довірених вам дітей, то віддайте їх під опіку Мого Опікуна. Він є першим вихователемс, педагогом, бо ж Мене виховав як земне дитя, коли став Я Сином Людським, тому всі ласки, необхідні для виховання молоді, Він посідає. Всі свої турботи віддайте у Його руки. Благайте Його про світло, розум, любов, покору, чистоту сніжну білої лілії. І коли самі будете розвивати ті чесноти у вихованні інших, то ярмо це стане для вас легким. Солодкість залиє ваші серця… Ви будете щасливими і радісними, що, користаючи з ласк Мого упривілейованого Опікуна, можете стати дародавцями Його ласк і уділяти їх іншим, виховуючи покоління нове, покоління любові, й домівки ваші стануть Нашим Назаретом… А Назарет означає цвіт, і де будуть такі квіти, там Ми з любов’ю відпочиватимемо і насолоджуватимемося їхнім запахом, бо де є згода і любов, там запах Назарета, запах квітів… Дуже прагнемо таких квітів, таких Назаретів. Давайте Нам серця молоденькі, а Ми вас благословитимемо, домівки ваші охоронятимемо від усякого зла, а ворог пекельний Мій не матиме туди доступу. Не турбуйтеся про речі дочасні, бо Опікун Мій є “Володарем дому Мого і князем усякого посідання”, а все інше буде вам додане.

Дiти Непорочної

Життя Мого Опікуна було тихе, незнане, укрите, повне терпіння, приниження. Він знає, що таке біль, Він відає, що таке тиха Мука Серця, Він знає, що таке праця, Він знає, що життя – це лише терпіння… Він не йшов за Мною, як йшла Моя Матір на Хресну Дорогу, і не був під час Моєї Смерті на Голгофу, але пройшов Голгофу Життя, котру бачила ціла Тройця Наша. І за цю тиху Голготу є вивищений сьогодні у спадщині Нашої Тройці та є особливим Патроном усіх тих, які терплять, а про їхні страждання знаємо тільки Ми. Опікун Мій пройшов великі муки серця тоді, коли таємниця Втілення не була Йому ще знаною і не знав, що робити з Матір’ю Моєю: чи відійти, чи прийняти Її до Свого дому як Улюбленицю Свою, як дружину Свою. Терпіння Його було надзвичайно великим, бо, кохаючи Матір Мою любов’ю дуже святою, любов’ю дуже чистою, любов’ю ангельською, але не знаючи таємниці Втілення, хотів відійти і покинути Матір Мою. Рана Його Серця тиха, незнана нікому, була надзвичайно великою – була це неначе агонія, подібна до тієї, яку Я переживав в Оливному городі. Тоді, коли біль сягнув зеніту, Тройця Наша послала Йому Ангела Утішителя, який об’явився Йому у сні і сказав: “Йосифе, не бійся взяти Марію за Жінку Свою, бо те, що з Неї народиться, Святе є”. Яким великим був Його біль, такою великою була Його радість. Біль той був завданий Йому, аби зрозумів тих, які переносять муку серця. О душі зламані, таємниці ваших сердець є незнані світові.

Серця, які не плачуть сльозами, а кров’ю, тобто це означає, що часто на ваших обличчях є усмішка, однак серця ваші є розбиті через невірність у шлюбі, у родинному житті… Серця немовби покинуті іншими напризволяще, однак зрадниками вашими є ті, яким ви віддали свою любов і найшляхетніші почуття. Ви переходите через життя і бачите тільки темряву довкола себе, і вам здається, що сонце для вас не світить, а світ цей повний чарівності, котрий Я створив, не існує для вас, аби радість ваша була повною. Серця завмерли від болю, а крила ваші зламані, не здатні до лету, щоб піднестися у височінь. Ідіть дорогою Голгофи, Голгофи серця зламаного, і не втрачайте надії… Не зламайтеся, а ідіть з великою любов’ю, великою довірою, ідіть до Мого Опікуна, ідіть до Мого Йосифа! Він перейшов через цю агонію Серця, цю Голгофу Серця. Він вас зрозуміє, Він вас Утішить. Пригадайте Йому це терпіння і біль вашого серця покладіть у Його Серце, а Він з любов’ю прийме вас як Отець, як Потішитель, як Улюбленець любові та злучить ваші серця з серцями тих, кого любите, які є відкинуті. Він (св. Йосиф) новою радістю, новим перстнем нерозривної шлюбності зв’яже ваші серця, зв’яже ваші душі так, що любов запанує у ваших душах. Оселі ваші стануть квіткою і запанує там запах любові, і Царство Наше буде з вами, бо на тронах ваших сердець Ми будемо панувати”. с. Медарда Переклад з польської Йосифа Воробця (Далі буде)

№1(84), 2014 5

ПУТЬ ПРАВДИ

Що таке сповідь? Для чого вона потрібна? Яка буває сповідь? Чому людина сповідається? Що робить або має робити людина, перед якою сповідається? Які відчуття виникають перед, під час і після сповіді? Що має побачити і сказати людині священик, перед яким сповідаються? На що має налаштуватися розум і серце священика в нашому розумі, якщо ми захочемо впустити туди ці питання, а, впустивши, захочемо відповіді на них. Сповідь є обов’язковим правилом перед Причастям, тому практикуючий християнин (хоча до кінця не розумію значення слово “практикуючий християнин”) завжди або як правило сповідається, тобто іде до священика, стає на коліна і розповідає йому про свої проблеми. Сповідь базується на основі того, чи ти виконуєш Закон Бога, чи ні, і якщо не виконуєш або, як говориться, грішиш, тоді йдеш до священика, розповідаєш йому про свій гріх, визнаючи або свою вину, або виправдовуючи себе. Є ще стан, коли совість

№1(84), 2014 6

мучить людину, що вона допустила гріх і повинна з кимось поділитися цим в розмові. Деякі люди ходять до сповіді, бо це є правилом. Вони цього правила порушити не можуть, бо вважають порушення правила гріхом. Вони чесно виконують той обов’язок, що покладає на них священик і вважають, що цього цілком достатньо і з почуттям виконаного обов’язку приступають до Причастя, не змінюючись і не бажаючи змінюватись зсередини, виходять з храму і далі живуть своїм життям. Коли людина сповідається і в неї совість ще повністю не згоріла, то вона, відчуваючи в серці дискомфорт, має внутрішню необхідність посповідатися. Людина, побачивши в собі той дискомфорт, не хоче жити з ним у своєму серці, який виник після скоєння гріха, і при згадці гріха виникають такі почуття як страх, незадоволення, розпач, відсутність миру, роздратування і ін. Людина сповідається і причащається, намагаючись відновити в собі той стан миру і радості, який був до того.

Дiти Непорочної

ПУТЬ ПРАВДИ Коли людина далі сповідається і починає роздумувати над гріхом, тоді Бог починає показувати людині не тільки стан її внутрішній, але й стан внутрішній тої людини, проти якої вона согрішила. Людина бачить, як боляче іншій людині, коли вона прийшла додому п’яна, кричить, краде, обманює, курить, не працює, не слухає і багато іншого, людина бачить, як слова, які вона промовляє, ранять іншу людину, і перед нею постає вибір, продовжувати робити боляче іншій людині чи ні? Тут залежить, який дух в людині переможе чи дух пристрасті, чи Божий Дух – дух любові до іншої людини, тобто робити і жити так, щоб близькій людині чи далекій тобі людині не було боляче, замість болю давати радість. Людина причащається і просить у Бога прощення і сили, щоб не грішити. Коли людина далі сповідається і хоче змінитись зсередини, хоче уподібнитися до Христа, до Отця, хоче не грішити, хоче пізнавати правду та істину, починає роздумувати, що таке Тіло і Кров Спасителя, не задовольняється тільки сповненням обрядів і ходженням до храму. Тоді людина шукає і хоче знайти Бога, тоді Бог показує людині Самого Себе. Людина бачить, як вона, відкинувши Слово Бога, не шукає Його Волі. Господь показує людині, що Він все бачить, а також показує, як плаче і болить Його Серце, коли людина робить гріх. Коли людина це побачить, тільки тоді зрозуміє, як гріх ранить Бога, побачить, чому Ісус пішов добровільно на Хрест, побачить велику Любов Ісусову, побачить велич, силу і славу Бога, побачить свою нікчемність і весь свій бруд і тільки тоді, чуєте, тільки тоді щиро заплаче серце людини. З того часу людина буде сповідатися і каятися тільки перед Богом, перед Ісусом, перед Духом Святим, перед Тройцею. До того часу людині належить сповняти всі правила, передбачені Церквою, але сповняти не бездумно і сліпо, не роздумуючи і не розважаючи, а дуже настирливо і твердо шукати істинного Слова Бога, берегти це Слово понад усе, сповняти це Слово, прагнути пізнати Серце Боже, старатися шукати, чи є в нас до Нього любов, старатися пізнати, до чого наше серце більше нахилене: до Нього чи до хліба і вина. Сатана завжди буде спотворювати або не допускати до нас відповіді Бога на наші запитання.

Дiти Непорочної

Ми повинні знати і вірити, що вся правда, яку повинна знати людина, в повноті є в Старому і Новому Завіті. Це правда, яку говорив Бог, яку говорив Ісус, перебуваючи в Тілі. Цю правду проповідували апостоли Ісуса – Його Словом, яке їм давав Дух Святий. Які ж обов’язки священика на сповіді? Які обов’язки того, кого послав Ісус, що він повинен знати, відчувати, сказати, допомогти зрозуміти, помолитися до Бога, попросити Бога. Що ж повинен побачити той, перед ким людина сповідається і вважає його посередником поміж Богом і людиною, що має дати бачити людині, що підказати йому в дальнійшому напрямку життя. Через те, що священики можуть не бачити своїх гріхів, вони не можуть розпізнати в людині того падкого духа, який живе в людині, а не розпізнавши і не бачачи його, не знають самі, що робити і говорять тільки молитися. Коли нам невідомі закони духовні (хоча кожне слово в Писанні описує їх), тоді нам нічого не залишається говорити іншим, як тільки молитися. Але давайте подивимось, що каже Бог через пророків. “Не приносьте більше пустих дарів! Кадило стало осоруженим для Мене. Нових місяців, субот і скликання сходин Я не можу стерпіти: беззаконня разом з урочистим зібранням. Від новомісяччів ваших та святкувань ваших відвертається Душа Моя. Вони для Мене стали тягарем, вони Мені незносні, коли ви простягаєте руки ваші, Я відвертаю від вас Мої очі. Навіть коли помножуєте молитви ваші, Я їх не чую. Руки ваші повні крови. Омийтесь, станьте чистими (Іс. 1, 13-16). “… і страх його передо мною – то лишень вивчена заповідь людська” (Іс. 29, 13). “Ти, отже, не заступайся за народ цей, не благай і не молися за них ревно, не наполягай на Мене, бо Я не вислухаю тебе” (Єр. 7, 16). “І сказав до мене Господь: “Не заступайся за народом на добре. Навіть як будуть постити, Я не зважатиму на їхню молитву, та й як будуть приносити всепалення й офіри, Я не прийму їх. Ні! Мечем і голодом і мором вигублю їх” (Єр.

14, 11-12). “Господь сказав мені: “Навіть якби Мойсей та Самуїл приступили перед Мене, Серце Моє не

№1(84), 2014 7

ПУТЬ ПРАВДИ повернеться до цього народу. Прожени їх з-перед Моїх очей, нехай ідуть собі геть” (Єр. 15, 1). “Молитва чи його бодай стала гріхом (Пс. 109-2). Як нам зрозуміти, чому Бог не приймає молитви, чому Богові неприємні наші жертви, чому в кінці кінців моя молитва зарахується мені не за молитву, а за гріх. Апостол Іван нам також казав не за всіх молитися. Зрозуміймо, люди, що і сатана нам каже молитися, – але він ніколи не скаже молитися на кожному місці, піднімаючи до Неба чисті руки, він ніколи не скаже: слухайте Ісуса – це Син Мій улюблений, він ніколи не скаже любити Бога, Його Слово і служити цьому Слову. Він ніколи не скаже полюбити Ісуса і не покаже шляху до цієї любові, бо загубив цей шлях і його не знає, він ніколи не скаже, щоб ми були милосердними, прощали, каялися, не судили, були терпеливими. Послухайте, що нам говорить Бог через пророка: “Не палай гнівом на злочинців, творящим беззаконня не завидуй. Вповай на Господа й чини добро, щоб жити на землі й безпечним бути. Втішайся в Господі, і Він сповнить тобі бажання серця твого. На Господа здай твою дорогу; вповай на Нього, і Він учинить; виведе, як світло, твою правду і твоє право, як полудень. Спокійним будь у Господі, надійсь на Нього. Не палай гнівом на того, кому щастить у дорозі; на людину, що лихо коїть” (Пс. 37: 1-7). Чому ми залишили Слово Бога, чому не чуємо Його, чому не віримо Його Слову, чому ходимо за бажанням власних сердець, які управляють нашим розумом, чому Його Слово не засіюється в наш розум, чому не служимо Богу (тобто Його Слову, не перебуваємо в цьому Слові, а, почувши, нехтуємо і не бажаємо Його сповнити), чому не відчуваємо жодного болю, коли робимо гріх, чому не можемо побачити істинне Серце Бога, чому, чому, чому? Коли священик буде від Бога, то його ціллю буде навернення серця людини до Ісуса, до Отця. Священик бачить людину чистою і бачить того духа падкого (а їх є тисячі), що заволодів як тілом, так і умом людини. Цей священик не буде йому тільки говорити відмовити молитву, він буде показувати йому цього духа, він буде говорити цій людині боротися проти цього духа, він буде

№1(84), 2014 8

пояснювати людині, що вибір людини залежить від неї самої – жити з цим духом або покинути його. Це є вибір людини, а саме: життя з падким духом або життя з Святим Духом. Священик повинен пояснити, що вибір людини йти в рай чи пекло залежить від самої людини, бо лише вона сама повинна вибрати чи жити цій пристрасті в тілі і мучитися все життя, чи відмовитися від пристрасті і мати в майбутньому радість. Священик пояснить цій людині, що наше завдання – це вибрати шлях, а вибравши шлях по Слову Господа, ми даємо Господу право увійти в наше життя. Священик пояснить, що Ісус пролив Свою Кров за нас, щоб ми не жили з цими духами, що Ісусу належить вся влада на Небі і на землі, що ці духи підвладні Ісусові, вони не можуть не виконати те, що Він їм накаже. Священик пояснить, що сатана постійно питає дозволу, що робити в Отця, а якщо ми будемо жити по Слову Отця, то Отець ніколи не забере від нас Свого захисту. Захист забирається тільки по прийнятому нами рішенню: жити в гріху. Тоді сатана отримує законний дозвіл. Ще багато, багато, багато правди та істини скаже цей священик людині, бо серце цього священика буде наповнене любов’ю до людини, бажанням, щоб людина після тілесної смерті перейшла в те місце, де існує гармонія, тобто любов до Отця, любов до Ісуса, любов один до одного і вічна подяка за життя і все те, що дав нам Бог для життя. Це є бажання серця священика. Якщо це не так, то цей священик не від Бога. А якщо не від Бога, то від кого? Коли сповідаючись на будь-якій стації, ми побачимо, яку ми завдали біль нашому Батькові, коли ми побачимо Його творіння і все, що Він для нас створив, і побачимо наші відчуття, які до Нього нічого не виражали, коли побачимо, як ми ненавидимо, заздримо, коли побачимо, як нами управляє страх, коли побачимо, як нами управляє сатана і коли не захочемо більше йому віддавати своє серце і свій розум, коли в нашому серці запалиться Святий Дух любові, терпеливості, лагідності, незначимості, радості Ісусової, вірності і любові до Слова, прощення, несудження, миру, і коли ми захочемо в цьому перебувати, тоді сповідь зробила свою роботу. Якщо ж ні, то ми ще не на шляху до навернення. Роман

Дiти Непорочної

КРАЇНА МАРІЇ

ÑÂßÒÀ ÃÎÐÀ ÀÔÎÍ – ÑÂßÒÅ ÏÐÈÇÍÀ×ÅÍÍß ÌÀÒÅв ÁÎÆÎЇ Свята Гора Афон розміщена на східному півострові Халкідікі, котрий омивається блакитними водами Егейського моря у Греції. Півострів сягає близько 60 кілометрів у довжину, від 8 до 12 кілометрів у ширину, а площа його близько 360 кв. кілометрів Історія Афона, як і всього півострова, свідчить про те, що людина поселилася тут у глибокій древності. Краса афонської природи, її м’який клімат сприяли провадженню усамітненого життя. У древні часи тут зводили храми на честь Аполона та Зевса. Отож храм, посвячений Зевсу, назвали Афос. Звідси, мабуть, пішла назва гори Афон. На початку Х ст. Афон був названий Святою Горою, а в ХІ ст., за часів імператора Констянтина Мономаха, став так називатися й офіційно. Історія церковного передання Корабель, на якому у 48-му році пливла Матір Божа з апостолами на о. Кіпр, до св. Лазаря, якого воскресив Ісус Христос, потрапив у бурю і його віднесло до берегів Афону. Коли цей корабель наблизився до Святої Гори, то поганські храми затряслися і розвалилися. Пресвята Діва, бачачи в цьому прояв Волі Божої на дану Їй Місію на землі, зійшла на берег і проголосила поганам євангельське вчення. Пізніше на цьому місці був заснований Іверський монастир. Пресвята Діва Марія, вражена красою цього місця, звернулася до Свого Сина, щоби Він подарував Їй цілу Гору Афонську. Тоді прозвучав голос з Небес: “Нехай це місце стане Твоїм уділом, і садом, і раєм, а ще – прибіжищем для тих, хто прагне спасіння”. Проповідь Матері Божої просвітила місцевих жителів, і вони прийняли святе хрещення. Сама Небесна Цариця чудесним способом приводила

Дiти Непорочної

Пресвята Діва Марія – Владичиця Афону

№1(84), 2014 9

КРАЇНА МАРІЇ на Афон подвижників віри. Першим з них став преподобний Петро, якому сказала Вона: “Для служіння Богові нема кращого місця, ніж Гора Афонська, котру Я прийняла від Сина Мого і Бога в наслідство Собі…” Перед відплиттям Богородиця благословила це місце, промовивши: “Се жереб Мені перебувати тут від Сина і Бога Мого!..” Погани, які бачили це чудо, увірували в Бога і прийняли християнство. Відтоді Афон перебуває під особливим Покровом Богородиці. Діва Марія проживала деякий час на півострові та проповідувала Євангеліє разом з апостолами. Тут Вона прорекла Свою відому обітницю: “Для вільного служіння Богові нема іншого, більш придатного місця, як Гора Афонська, котру Я прийняла від Сина Мого, Бога, в насліддя Собі, аби ті, хто хоче відійти від світських турбот і спокус світу, приходили сюди і служили тут Богові безборонно та спокійно. Віднині буде називатися Гора ця вертоградом (садом) Моїм. Дуже люблю Я це місце, і прийде час, коли воно від краю до краю, на північ і південь, наповниться безліччю монахів. І якщо вони від усієї душі будуть трудитися для Бога та вірно зберігати заповіді Його, – великих дарів Я сподоблю їх на великий день Мого Сина…” Гора Афон, Гора Свята!.. Тут, у цій древній і вічно юній монашій країні, кожний куточок землі випромінює святість. Тут нема нічого, щоби не було освячено молитовним подвигом і служінням десятків тисяч православних монахів, які півтори

№1(84), 2014 10

Ікона Матері Божої “Троєручиця”. Свята Гора Афон

тисячі років жили на цьому місці. Молитва за цілий світ – головне ділання святогорських монахів. Власне це і є той подвиг, тягар якого і висота відома лише небагатьом. “Молитися за світ – кров проливати”, – свідчить про це преподобний Силуан Афонський, який на своєму досвіді пізнав це, вириваючи з лап диявола душі ближніх своїх молитовним заступництвом перед Богом. Святий часто говорив: “Брат наш – життя наше”. Він проливав потоки сліз за мільйони нещасних, які перебувають у темряві безбожництва та позбавлені радості спілкування зі своїм Творцем.

Якось під час посіщення Зографського монастиря на Афоні один єпископ нагло тицьнув вказівним пальцем просто в лик св. Георгія Побідоносця на іконі й промовив з недовір’ям та насмішкою: “Невже це у вас “чудотворна ікона?” Несподіваний біль вогненною стрілою прошив тіло блюзнірника. Проте найстрахітливішим було те, що палець приріс до ікони. І нещас ному довелося назавжди залишити свій відрізаний кінчик пальця на щоці Великомученика як видимий символ недозволеного дотику до Невидимого.

Дiти Непорочної

КРАЇНА МАРІЇ Святині Афона На даний час на Горі Афон є двадцять монастирів, а саме: 1. Велика Лавра 2. Ватопед 3. Іверський 4. Хіландер 5. Діонісіат 6. Кутлумуш 7. Пантократор 8. Ксіропотам 9. Зограф 10. Дохіар 11. Каракал 12. Філофей

13. Симонопетра 14. Св. Павла 15. Ставромикита 16. Ксенофонт 17. Григоріат 18. Есфігмен 19. Пантелеймонів 20. Констамоніт Окрім цих монастирів, по всій Святій Горі розкидано 12 скитів (дуже часто) великі поселення, які нічим, крім формального статусу, не відрізняються від монастирів), а також келійні монастирі…

Ікона Георгія Побідоносця. Свята Гора Афон

Дiти Непорочної

У кожному монастирі свято зберігаються великі реліквії християнського світу та мощі святих. У Ватопедському монастирі зберігається Чудотворний Пояс, який за переданням носила Пресвята Богородиця і який пізніше подарувала апостолу Хомі під час Свого Успіння, а також мощевик із мощами св. Івана Золотоустого, Чесний Пояс, згідно з переданням, виготовлений з верблюжої шерсті Самою Богородицею. Святий Пояс має особливу благодать для зцілення від раку, а також від безпліддя у жінок. На Святий Пояс зверху кладуть стрічку, котра отримує благодать від святині. Цю стрічку носять страждущі. У монастирі, крім Чесного Поясу Богородиці, зберігаються голови св. Григорія Богослова, св. Івана Золотустого, св. Андрія Критського; нога ап. Варфоломія, права нога св. Пантелеймона, тростинка від Страстей Господніх, частинка від Животворящого Дерева Господнього і багато інших реліквій та мощей святих. У Великій Лаврі зберігаються Три Хрести з частичками Чесного і Животворящого Дерева Господнього, частинками Тернового Вінця Спасителя, губки, Дари волхвів, Чесне Волоссячко і Пеленки Господа Ісуса Христа, Волосся і Молоко Пресвятої Діви Марії, голова св. Василія Великого, Кров Йоана Предтечі та багато інших реліквій. Отож у кожному монастирі є святі реліквії та інші чудотворні ікони. Кожна з цих чудотворних ікон має свою неповторну історію та назву. Багато святинь є на Афоні: і стопа праведної Анни (Матері

№1(84), 2014 11

КРАЇНА МАРІЇ Марії), і чудотворна ікона Іверської Богородиці, і нетлінна стопа Андрія Первозванного, і десниця Йоана Предтечі – та сама рука, яка торкалася Голови Спасителя Світу, занурюючи Його в Йорданські води. Практично неможливо перелічити всі афонські реліквії та святині, бо вони є в кожному монастирі та скиті. Ось як це описує один ігумен: “Неможливо передати почуття присутності благодаті Божої, яка спливає з чудотворних ікон та святих мощей. Однак якщо людина підійде до цих святинь як турист, то вона нічого не винесе з собою і нічого не відчує. Подивиться на ці святині та поохкає над ними: “Який прекрасний ковчег для мощей! Як прекрасно написана ця ікона! Яка з неї спливає енергетика!” Проте через декілька днів така людина про все це забуде і поїде з Афону такою, якою туди приїхала. Зрештою, це не тільки проблема Афону, це є сучасна проблема сприйняття людиною всіх великих святих місць у світі. Якщо ж людина справді хоче зрозуміти, чим є насправді чудотворна ікона, то нехай почне молитися перед нею. Нехай молиться просто, без словесних хитросплетінь, наукових понять, нехай молиться серцем, щиро, з поканням та просьбою своїми словами. Нехай молиться про те, що її болить, тривожить, непокоїть: звільнення від гріховних звичок, які вона не в змозі подолати сама, напоумлення у складних обставинах, захист від злоби ворожих їй людей, допомогу рідним та близьким, зцілення від важких недуг і все те, що підкаже їй серце та сумління. Моліться так, як хочете! Тільки моліться!

№1(84), 2014 12

І лише тоді ви зрозумієте, що означає чудотворна ікона. І це неможливо описати словами – це все потрібно відчувати душею”. Іверська ікона Пресвятої Богородиці Неподалік від Іверського монастиря на морському березі до наших днів збереглося чудотворне джерело, котре забило в ту мить, коли на афонську землю ступила Богородиця. Це місце називається Климентова пристань. Власне до цього місця у 1004 році чудесним способом, у вогняному стовпі, приплила по морю відома тепер цілому світові Іверська ікона Матері Божої. Під час другого періоду іконобортсва (813-843 рр.) одна вдова, яка володіла цією іконою, проживала неподалік від міста Нікеї. Щоб спасти цей образ від наруги, пустила його з молитвою по хвилях моря. Минуло декілька віків. І, нарешті, в 1004 р. цей образ у вогняному стовпі приплив до берегів Афону. Монахи зробили спробу наблизитися до ікони на човнах, але вона віддалилася від них. У цей час біля Іверського монастиря провадив усамітнене життя пустельника старець Гавриїл, родом з Іверії (сучасна Грузія). Саме цей богоносний старець мав видіння від Божої Матері, Яка повеліла йому взяти Її образ з води і повідомити братам Іверського монастиря, що Вона дарує їм Свою ікону. Преподобний Гавриїл увійшов у море, й ікона почала швидко наближатися до берега. Тоді він пішов до Неї по хвилях, як по суші, а ікона припливла до нього. На місці, де старець Гавриїл вийшов з іконою з води,

збудували капличку (сьогодні паркліс Пресвятої Богородиці Портаітиси (Воротарниці). Спочатку ікону Божої Матері помістили у головному соборі Іверського монастиря. Проте вранці ікона виявилася над воротами обителі. Таке чудо тривало декілька днів. І тоді Матір Божа знову об’явилася старцю Гавриїлу і сказала: “Іди в монастир та передай ігумену і монахам, щоби не спокушали Мене. Не для того об’явилася Я їм, щоби вони Мене охороняли, а для того, щоби Мені Самій бути їхньою Охоронницею, і не тільки в теперішній вік, але й у майбутньому. Іще скажи їм: допоки на цій горі монахи живуть у Страсі Божому й благоговінні та відповідно до сил своїх трудяться для здобуття доброчесності, то нехай мають сміливість і надію на милість Сина Мого і Владики, бо їх Я у Нього для Своєї участи випросила і Він дав Мені їх. Для ознаменування цих слів Моїх нехай буде їм Моя ікона: допоки вони будуть споглядати її у своєму монастирі, доти не змаліє для них і милість, і благодать Сина Мого і Бога». Відтоді чудотворну Іверську ікону почали називати “Воротарниця”, а невдовзі помістили її у спеціально побудовану церкву монастиря. За переданням Іверського монастиря один бідняк просився до них на нічліг, але монахворотарник вимагагав у нещасного гроші. У бідняка нічого не було у кишені, і він, розчарований, пішов у напрямі Кареї. По дорозі цей чоловік зустрів таємничу Жінку, Яка дала йому золоту монету. Бідняк повернувся і віддав золоту монету сторожу.

Дiти Непорочної

КРАЇНА МАРІЇ

Матір Божа – Владичиця Афону

Монахи, у свою чергу, звернули увагу на неї, запідозривши нещасного у крадіжці. Після його розповіді про Жінку вони підійшли до ікони “Воротарниця” і побачили, що ця монета – одна з багатьох, пожертвуваних Матері Божій. Ця історія мала продовження. Через те, що монахи відмовили прочанину у безкорисливій гостинності, всі продукти в Іверському монастирі зіпсулися. Великим було розкаяння монахів. З того часу на Святій Горі строго зберігають обітницю не вимагати грошей у бідних, а на місці об’явлення Матері Божої, на місці чуда з монетою, звели невеличкий храм. Дуже багато чудесних зцілень калік і одержимих звершилося

Дiти Непорочної

перед Іверською іконою. Перед нею висить велика незгасима лампада, яку називають “Лампадою Воротарниці”. У неї є чудесна властивість: під час Бого служіння без найменшого впливу ззовні вона іноді починає розгойдуватися, як маятник, попереджуючи про наближення загальносвітових бід чи якихось важливих подій, а саме: перед нападом турків на острів Кіпр лампада розгойдувалася так, що олія переливалася через її край. У наші дні таке розгойдування відбувалося перед вторгненням американців до Іраку, перед землетрусом у Вірменії та багатьма іншими подіями світового масштабу. Згідно з афонським переданням Іверська ікона Матері

Божої покине Святу Гору Афон незадовго до Другого пришестя Ісуса Христа. Про це повідомив ще преп. Ніл Мироточивий монаху Феофану в об’явленнях 1813-1819 років. Звичайно, що описати все, що стосується цього великого святого місця на землі, просто неможливо. Проте Афон прославився не тільки чудами Матері Божої. Багато монахів через глибоке і щоденне пізнання Слова Божого, через вивчення духовних творів отців-пустельників досягли тут високої християнської досконалості та стали могутніми заступниками перед Богом у вічності, завдяки особливій опіці Богородиці над Афоном. Роман Дерев’янко

№1(84), 2014 13

У ВІНОЧОК БЕЗСМЕРТЯ Пишалась вольними степами, В садах кохалися, цвіли Неначе лілії, дівчата; Пишалася синами мати, Синами вольними. І цей дух Тараса був постійно незримо присутній на сцені театру. Він проявлявся не лише у майстерній грі акторів, а й у художньому та музичному оформленні сцени, створював неповторну поетичну атмосферу мальовничого Різдва в Україні. Отож, що пережили глядачі разом з артистами у цей незабутній лютневий вечір у Львові? Акт перший: події відбуваються в хаті сотника Хоми Кичатого. Входить Кичатий і просить свою молоду ключницю Стеху вмовити Галю вийти заміж за багатого старого чигиринського полковника Молочая. За цю послугу Хома обіцяє Стесі нарешті обвінчатися з нею. Хитра і зрадлива Стеха погоджується переконати Галю, що старий чоловік кращий від молодого, бо буде в усьому догоджати і коритися молодій дружині. Хома на самоті насміхається з довірливої Стехи, бо в нього є своє головне правило у житті: “Шутки, – о тесть полковника!.. А що далі – се наше діло! Аби й через поріг, то й ми через поріг глянем. У яких-небудь Черкасах, а може, самому Чигирині, гуляй собі з полковничою булавою! І слава, і почот, і червінці до себе гарбай: все твоє… Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах і млинах, так і будеш чоловіком, а не дурнем”. Його непокоїть тільки те, щоб йому у цій “вигідній справі” не зашкодив Назар. Задля цього Хома, такий падкий на гроші та славу, обманює свою рідну дитину, не гребуючи нічим: “Се ж моя дитина, моє добро, слідовательно, моя власть, моя і сила над нею”. У залі від цих слів стало страшно і сумно, бо всі зрозуміли, що така людина піде на все заради багатства і нечесної слави. Несподівано під час сватання з’являється Назар зі своїм побратимом Гнатом. Обман виявляється, Галя мліє від страшної правди, а отямившись клянеться Назарові, що вона нічого не знала, її просто обдурили. Ця правда окрилює Назара. Він починає благати Хому, щоб той не

Дiти Непорочної

губив його та Галю. Це надзвичайно зворушлива сцена у спектаклі, але Хома, мов той кремінь, залишається незворушним і нечулим до благань Назара і доньки. Серце його вже давним-давно стало глухим до Бога, черствим до покаяння,до чистосердечного відчуття своєї гріховності та сокрушеності духа, пихатим, як у того розбійника на Голгофі, що не розкаявся. Марнославство, пиха та користолюбство керують поведінкою Хоми, тому він такий жорстокий навіть до своєї дитини, такої ніжної, романтичної та тендітної у виконанні А. Дєлайчук. Слід, однак, відзначити образ Хоми, якого зіграв С. Глова. Це, мабуть, одна з кращих ролей у спектаклі за своєю складністю і суперечливістю,за своєю глибиною. Уявіть тільки, що від безжалісної черствості він приходить до покаяння і благословення дітей. Коротка сцена, коротка мить, а все, як у Шекспіра в “Королі Лірі”, коли нещасний, покинутий усіма, старий король несе на руках свою мертву Корделію. Тільки тоді, коли він її втратив, тільки тоді Лір перестає бути королем, а стає просто людиною, ніжним, люблячим батьком, тільки тоді його серце прозріває від болю власної сліпоти і втрати. У першому варіанті драми Шевченка Хома не розкаявся, і Гнат виніс йому справедливий вирок. Що сильніше? Думаю, що другий варіант! У наступному акті події відбуваються у хаті Мотовилихи, до якої молодь збирається на вечорниці. Сюди прийшли Назар з Гнатом. Назар цілком занепав духом, однак Гнат дав йому розумну пораду, як повернути украдене щастя. До хати збирається молодь, приходить кобзар. Усе закручується у святковій Різдвяній фейєрії, яка могла відбутися тільки в Україні. Молодь у залі дуже емоційно та бурхливо реагувала на танці, колядки, усе те прекрасне дійство, яке торжествувало на сцені та розкривало красу української душі в усій її повноті. У третьому акті дія відбувається біля розваленої корчми. Назар зустрічається з Галею. Закохані говорять про своє кохання, чисте і світле. Кожне слово закоханих глядачі ловлять серцем і співпереживають їм. Тут, у цій сцені, режисеру – постановнику разом з акторами вдалося передати таке тонке почуття ніжності

№1(84), 2014 15

У ВІНОЧОК БЕЗСМЕРТЯ та вірності у коханні, що вся та сцена постає романтичною і надзвичайно поетичною. А далі ледве не дійшло до кривавої драми, завершення якої уже відоме. Слід зауважити, що коли помер Тарас, то багато представників російської інтелігенції висловловлювалися про значення творчості поета. Ось що написав російський критик Аполон Григор’єв про талант поета та його заслуги перед Україною у журналі “Время” (цитату в українській мові наводимо з книги Олександра Кониського “Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка Його життя”. С.598): “Красою і силою поезії багато дехто становить Шевченка врівень з Пушкіним і з Міцкевичем. Ми підемо далі: у Шевченка сяє та гола краса поезії народної, якої у Пушкіна і у Міцкевича лишень іскорки блищать. Натура Шевченка світліше, простіше і щиріше натури Гоголя, великого поета України, що постановив себе в фальшиве становище бути поетом цілком чужого йому побиту великоруського… Шевченко останній кобзар і перший великий поет нової великої літератури” (Время. – 1862. Кн.

IV – С. 636-637). Вітаємо увесь творчий колектив заньківчан з другим народженням великої драми на сцені їхнього прекрасного театру напередодні великого ювілею Кобзаря! Кращого дару нашому Тарасові годі було придумати, бо Його вічне Слово знову оживає і кличе до Правди і Бога! Роздуми Федора Стригуна Через декілька днів після спектаклю “Назар Стодоля” на львівській сцені заньківчан відбулася наша зустріч з художнім керівником театру Федором Миколайовичем Стригуном. Слухаючи роздуми цього досвідченого театрала, приходиш до висновку,що в Україні,незважаючи на всі негативні тенденції в розвитку рідної культури,зберігаються та розвиваються національні мистецькі традиції. Є глибоке розуміння місії мистецтва,театру зокрема,є сильна школа,є жертовність,є талановита молодь,є що передати їй. На жаль, рамки цієї статті не дають можливості переповісти все ,що сказав Ф. Стригун,тому передаю лише стислий виклад цієї розмови:

№1(84), 2014 16

“У мене була мрія зіграти роль Назара Стодолі, але доля склалася так, що грав я в “Гайдамаках” Ярему, грав у “Невольнику” та інших театральних постановках за поетичними творами Кобзаря. Назара мені пощастило зіграти лише в студентські роки на сцені театрального інституту в Києві. Тарас Шевченко любив говорити: “Серце болить, а розказувать треба”. Отож на перший погляд у виставі хід подій розвивається начебто дуже просто, а саме: в центрі, як багатьом може здатися, стоїть драматична історія кохання Назара та Галі. Але це тільки на перший погляд. Насправді у своїй п’єсі Тарас через маленькі деталі, ремарки дає зрозуміти і відчути глядачеві, що події відбуваються після смерті Богдана Хмельницького, після його визвольної війни у козацькій незалежній державі; нехай навіть у період Руїни, але у своїй державі, в якій народ вдихнув у груди духа волі. І проблема усвідомлення гріха Кичатим у драмі виходить на перше місце. Сотник Кичатий – чоловік грішний. І поступив він протиприродно, проти людяності у своїй егоїстичній кар’єрі. Звичайно, що Шевченкові у драмі дуже залежало на Кичатому. Він же сотник. І раптом проти нього виступають козаки Назар та Гнат, які вірні високим козацьким ідеалам, традиціям християнським. Мені здається, що цю п’єсу, в якій немає жодної історичної особи, можна сміливо назвати історичною, бо все відразу стає зрозумілим, де відбувається дія, коли і як? Коли я працював над спектаклем, в Києві стояв уже Майдан, який дуже сильно мені допоміг у постановці, в переосмисленні нашого минулого та сучасного. І мені дуже хотілося б, щоб у людей влади прокинулося сумління перед народом. Ця драма Шевченка глибоко пов’язана з нашим часом і тими подіями, які відбуваються сьогодні. Проблема совісті, проблема вибору у житті завжди будуть животрепещущими для кожного з нас. Звичайно, що цю п’єсу можна було поставити простіше і легше. Проте у цій драмі Тараса Шевченка я не змінив жодного слова, бо в ній закладено код нашої нації, тому проблема гріха, покаяння і прощення вирішена поетом дуже глибоко по-християнськи, в усій щедрості української душі…” Йосиф Воробець

Дiти Непорочної

IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

Ò. Ã. Øåâ÷åíêî “Íàçàð Ñòîäîëÿ”, 2014 ð. Àêòîðè òåàòðó ³ì. Ìà𳿠Çàíüêîâåöüêî¿, ì. Ëüâ³â Íà çéîìêàõ ô³ëüìó “Á³ëèé ïòàõ ç ÷îðíîþ îçíàêîþ” ó æîâòí³ 1970 ðîêó. Çë³âà - íàïðàâî ñòîÿòü: Êðóëèê Âàñèëü, Ïàëàìàð÷óê Îëåíà, Áóáíîâà Òåòÿíà, Áîäíàð Ìèêîëà, Ñòóïêà Áîãäàí, Êàäî÷íèêîâà Ëàðèñà, Ðîæíÿê Ãðèãîð³é, íåâ³äîìà, Ðîæíÿê Âîëîäèìèð. Ñèäÿòü: Áîæêî Áîãäàí, íåâ³äîìèé. Ç ôîòîàðõ³âó Ðîæíÿêà Ãðèãîð³ÿ

Õóäîæíèêè òåàòðó ³ì. Ìà𳿠Çàíüêîâåöüêî¿: Á. Ïîêðîâåöüêèé, Ì. Ìèõàùóê, Î. Ãåëèòîâè÷

18

Ãàëÿ – À. ĺëàé÷óê. Ñöåíà ç âèñòàâè “Íàçàð Ñòîäîëÿ” â òåàòð³ ³ì. Ìà𳿠Çàíüêîâåöüêî¿, ì. Ëüâ³â

Ôåä³ð Ñòðèãóí – õóäîæí³é êåð³âíèê òåàòðó ³ì. Ìà𳿠Çàíüêîâåöüêî¿, ì. Ëüâ³â

17

Òåðíîï³ëüñüêà ÷óäîòâîðíà ³êîíà Ïðåñâÿòî¿ Áîãîðîäèö³, (2-ãà ïîëîâèíà XVII ñò.)

Ðåøí³âñüêà ÷óäîòâîðíà ³êîíà Ïðåñâÿòî¿ Áîãîðîäèö³, (ñåðåäèíà XVII ñò.)

Òåðíîï³ëüñüêà ÷óäîòâîðíà ³êîíà Ïðåñâÿòî¿ Áîãîðîäèö³, (2-ãà ïîëîâèíà XVII ñò.)

Ðåøí³âñüêà ÷óäîòâîðíà ³êîíà Ïðåñâÿòî¿ Áîãîðîäèö³, (ñåðåäèíà XVII ñò.)

IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

Ò. Ã. Øåâ÷åíêî “Íàçàð Ñòîäîëÿ”, 2014 ð. Àêòîðè òåàòðó ³ì. Ìà𳿠Çàíüêîâåöüêî¿, ì. Ëüâ³â Íà çéîìêàõ ô³ëüìó “Á³ëèé ïòàõ ç ÷îðíîþ îçíàêîþ” ó æîâòí³ 1970 ðîêó. Çë³âà - íàïðàâî ñòîÿòü: Êðóëèê Âàñèëü, Ïàëàìàð÷óê Îëåíà, Áóáíîâà Òåòÿíà, Áîäíàð Ìèêîëà, Ñòóïêà Áîãäàí, Êàäî÷íèêîâà Ëàðèñà, Ðîæíÿê Ãðèãîð³é, íåâ³äîìà, Ðîæíÿê Âîëîäèìèð. Ñèäÿòü: Áîæêî Áîãäàí, íåâ³äîìèé. Ç ôîòîàðõ³âó Ðîæíÿêà Ãðèãîð³ÿ

Õóäîæíèêè òåàòðó ³ì. Ìà𳿠Çàíüêîâåöüêî¿: Á. Ïîêðîâåöüêèé, Ì. Ìèõàùóê, Î. Ãåëèòîâè÷

18

Ãàëÿ – À. ĺëàé÷óê. Ñöåíà ç âèñòàâè “Íàçàð Ñòîäîëÿ” â òåàòð³ ³ì. Ìà𳿠Çàíüêîâåöüêî¿, ì. Ëüâ³â

Ôåä³ð Ñòðèãóí – õóäîæí³é êåð³âíèê òåàòðó ³ì. Ìà𳿠Çàíüêîâåöüêî¿, ì. Ëüâ³â

17

ГОЛОС МАРІЇ

ПЛІД МОЛИТВИ

Дорогі діти! Приношу вам Царя Миру, щоб Він дарував вам Свій мир. Ви, любі діти, моліться, моліться, моліться. Плід молитви буде видимим на обличчях людей, котрі стали на сторону Бога та Його Царства. Я зі Своїм Сином благословляю всіх вас благословенням миру. Дякую, що відповіли на Мій заклик. (25 грудня 2013 р.). Мати і Царице Миру, коли Ти вперше з’явилася в Меджуґор’ї, то була з Дитятком Ісус на руках. У багатьох посланнях Ти пригадуєш нам, що Ісус є Царем Миру і що тільки Він може дати нам мир, якого шукаємо. 26 червня 1981 року, коли Ти об’явилася

Дiти Непорочної

вдруге, говорила: “Мир, мир і лише мир”. За Тобою був Хрест, а Ти, плачучи, повторила двічі: “Мир повинен запанувати між людиною та Богом, а також між людьми”. Дякуємо Тобі, що те Різдво приносиш кожному з нас, нашим сім’ям і всім людям Ісуса Царя Миру, щоб дав нам мир. Ми всі дуже потребуємо Божого Миру. “Він послав Своє Слово синам Ізраїля, звіщаючи їм мир через Ісуса Христа, що є Господом усіх” (Ді 10.36). Випроси в Бога, Мати Ісусова і Царице Миру, щоб сьогодні при нас, так як тоді при пастухах, став Ангел Господній і Слава Господня освітила нас звідусюди, бо

ми вже не бажаємо довше жити в темряві гріха. Нехай нас будять ангели і кричать: “Не бійтеся, не бійтеся, Господь Бог є. Народився вам Спаситель. Йдіть у Вифлеєм. На Службу Божу”. Народжений у “Вифлеємі”, що в перекладі означає (“Дім Хліба”) є в Живій Євхаристії, є в Службі Божій, є Пресвятим Таїнством. Як тоді, так і тепер сонми небесних сил величали Бога словами: “Слава Богу во вишніх Неба, а на землі мир людям, яких полюбив” (Лк 2, 14). І ми також на Твої сердечні слова “Ви, дорогі діти, моліться, моліться…” відповідаємо співом коляд у нашій країні й молитвою Часослова: “Христе,

№1(84), 2014 19

ГОЛОС МАРІЇ спасіння людства і Сину Отця Єдиний... Почуй наш заклик зі всіх кутків землі. Згадай, що колись Ти прийняв смертну людську сутність…”. А пересуваючи зернятка вервиці, чуємо, як Ти говориш: “Ось Я раба Господня”. Ти без жодних застережень прийняла Бога. Тому й ті, котрі бачать Тебе, коли об’являєшся Їм, говорять про чудесну красу Твого обличчя та очей. У другій тайні йдемо з Тобою до Єлизавети. Допоможи нам співати разом: “Величає душа моя Господа…”. Твоє Серце та Душа співають. Ти повністю є прославленням Бога, тому й Твоє привітання Єлизавети випрошує для неї та Йоана Хрестителя Святого Духа. Так само на обличчі Єлизавети ми бачимо плід відкритості Духові Святому і молитві серцем. Її обличчя та очі говорять, що Вона пізнала тайни Божі: “Звідкіля те, що Мати мого Господа приходить до мене. Блаженна Ти, що повірила” (Лк 1, 42-43). Вона вже була старшою і не плідною, а тепер кричить, тішиться Божим. Її обличчя ясніє любов’ю та мудрістю, що походить від Бога. Молимося далі. У третій тайні йдемо до Вифлеєма. Маріє, Твоє обличчя схилене над Дитятком, Царем Миру. Зігріваєш Його любов’ю Непорочного Серця, теплом рук. Твої очі огортають Його любов’ю. Ти ціла є молитвою, плід якої видно на Твоєму обличчі та очах. Бачимо це разом з прибулими пастухами. Всі задивлені в Ісуса, величаємо Його. Дивимося також на св. Йосифа. Його обличчя ясніє блиском Провидіння Бога.

№1(84), 2014 20

Молитва пастухів, виражена у рішучому вислові “Йдемо у Вифлеєм і подивимося, що там діється і про що нам повідомив Господь” (Лк 2, 15), переродилася в їхніх серцях у прославлення Бога за все, що чули та бачили, як це їм було до того сказано (пор. Лк 2, 20). Дорогі! Щораз більше ясніють також обличчя трьох мудреців, яких світло зірки веде у Вифлиєм. А обличчя Ірода? Яке буде обличчя Ірода, котрий за якийсь час вимордує дітей у Вифлиємі та околицях? Плід молитви буде видимий на обличчях людей… Мати найглибше віддана Богові! Мати найгарнішої молитви, а через це – Мати найгарнішого обличчя, допоможи нам молитися, “щоб стати на сторону Бога та Його Царства”. Мати, що стурбована нашими обличчями, обличчями чоловіків та жінок, дівчат та хлопців, дітей; стурбована обличчями матерів та батьків, учителів, лікарів, священиків, ченців... Станьмо на сторону Бога та Його Царства. Нехай молитва різьбить наші серця. Нехай наші обличчя та очі проповідують Бога та Його Царство. Міць благословення Ісуса і Твого материнського благословення миру нехай урятує в нас Боже Царство, життя, любов, радість і Божу красу. Нехай те благословення огортає наше духовне зростання, зрілість у вірі, відповідальність за мир у серці, з Богом та людьми. “Піднеси руку, Боже Дитя! Благослови милу Вітчизну! У добрих радах, доброму житті, підтримуй її силу Своєю силою”. Амінь.

СВІТЛО МОЛИТВИ Дорогі діти! Моліться, моліться, моліться, щоб світло вашої молитви мало вплив на тих, котрих ви зустрічаєте. Поставте Святе Писання на видимому місці у ваших сім’ях і читайте, щоб слова миру потекли у ваших серцях. Я молюся з вами і за вас, любі діти, щоб ви з кожним днем стали ще більш відкритими Божій Волі. Дякую, що відповіли на Мій заклик (25 січня 2014 р.). У книжці Антоніо Соччі “Таємниці Меджуґор’я. Марія рятує світ” читаємо: “Мене завжди зворушувала сміливість того плану, бо я усвідомлював скромність засобів, що майже нічого не значать. Що може звершити мале хорватське село, ув’язнене в залізній клітці комунізму, де проживають бідні селяни, майже цілком ізольовані від світу? Який стратег вирушав би з такого незначущого місця з таким ненадійним військом? Я подумав, що, загалом, першого разу відбувалося щось таке саме. Вихідною точкою став Назарет, невідоме село на периферії Римської імперії, а військо, що вирушало на завоювання світу складалося з одного теслі та кількох рибалок. Саме в планах Марії та жменя сільських сімей становить осердя війська, метою якого є відвоювання світу, що покинув Бога” (С. 204-205). Автор наводить слова о. Лівіо Фанзаґі, друга візіонерів, знавця послань Матері Божої та автора численних книжок на цю тему. У католицьких книгарнях знаходимо багато публікацій на тему об’явлень Матері Божої в

Дiти Непорочної

ГОЛОС МАРІЇ Меджуґор’ї. Їх варто прочитати. Нехай нам допоможуть краще відчитати ту інтервенцію Неба в наших часах. Надворі зима. Дехто з нас хворіє, ми переживаємо різні клопоти, почуваємося ослабленими. А тимчасом Мати Божа бажає, щоб ми впливали на людей, котрих зустрічаємо. Царице Миру, Мати і Вчителько. Роками навчаєш нас молитися серцем. У попередньому посланні Ти сказала: “Плід молитви буде видимим на обличчях людей, котрі стали на сторону Бога та Його Царства”. А в тому останньому посланні бажаєш, щоб наша молитва була світлом, саме так ти вплинула на тих людей, яких зустріла. Як зрозуміти Твої слова “Щоб світло вашої молитви мало вплив на тих, котрих ви зустрічаєте?” Яка молитва світить? Якою має бути її зміст, щоб вона світила? Ти не пояснюєш нам того, лише спрямовуєш наші зусилля, щоб молитися: “Моліться, моліться, моліться, щоб світло вашої молитви мало вплив на тих, котрих ви зустрічаєте?” Отже, молитві повинно бути притаманне світло. Цього місяця я осягатиму Вірую, Отче наш, Богородице Діво, Псалтир, Вервицю, адорацію у вимірі світла. Молитва – це зустріч із Богом, Котрий є Світлом. “А ось та звістка, що ми від Нього чули й звістуємо вам: Бог – світло, й ніякої у Ньому темряви немає. Коли ми кажемо, що маємо з Ним спільність, а ходимо в темряві, то ми говоримо неправду й не чинимо правди. А коли ходимо у світлі, як Він Сам – у світлі, ми маємо спільність один з одним, і

Дiти Непорочної

Кров Ісуса Христа, Його Сина, нас очищує від усякого гріха” (1 Йо. 1, 5-7). Отже, молитва – це час переміни та навернення, це вихід з темряви в дійсність світла Євангелія. Через молитву все більше йдемо за Ісусом, Котрий є Світлом. “Я – світло світу. Хто йде за Мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя” (Йо. 8, 12). Через молитву все більше пізнаємо Ісуса. “З того знаємо, що ми

Його спізнали, коли ми заповіді Його бережемо. Хто каже: “Я Його знаю”, і заповідей Його не зберігає, той неправдомовець і в тому правди немає. А хто береже Його слова, в тому любов Божа справді досконала” (1Йо. 2, 3-5). Усі зустрічі з Ісусом у молитві дають нам змогу свідчити про Нього перед людьми. “Був чоловік, посланий Богом, ім’я йому – Йоан. Прийшов він свідком – свідчити світло, щоб усі з-за нього увірували. Не був він світло – був лише, щоб свідчити світло. Справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину.

Воно прийшло у цей світ” (Йо. 1, 6-9). І ми міццю Святого Хрещення послані, щоб засвідчити світло, Ісуса – Слово, через Яке все сталося. Ми покликані, щоб свідчити Ісуса Світло істинне, яке освітлює кожну людину. Слово (Син Божий) стало Тілом й оселилося між нами (пор. Йо. 1, 1-14). Бог має велику силу. Бог чинить чуда, тому виявляймо послух Матері Божій: “Поставте Святе Писання на видимому місці у ваших сім’ях і читайте, щоб слова миру потекли у ваші серця”. Мати Пресвята, молися за нас, щоб у ці дні ми досвідчили, що Святе Писання, це – Слово Боже, Слово життя, пожива для душі, світло, зцілення, екзорцизм. ...Тоді перекують свої мечі на плуги, а списи – на серпи. Будемо ходити в світлі Господа (пор. Іс 2, 2-5). Маріє, молися за нас, щоб ми досвідчили, як Бог через Своє слово формує сім’ї, подружнє та сімейне життя, як робить учителів здатними виховувати та формувати особистості дітей і молодь, лікарів – лікувати й опікуватися над хворими, політиків – бути відповідальними за Батьківщину, а всіх нас, часто по-людськи слабких, – євангелізувати й будувати мир у серці, з Богом та людьми. Маріє, Ти молишся з нами та за нас. Упродовж цього місяця хочу свідомо ставати на коліна біля Тебе – Матері Церкви, бо Ти молишся з нами. Хочу ставати на коліна біля Тебе з усіма на світі, що моляться, і вчитися від Тебе зосередженості, любові та виконання Волі Отця. Амінь. o. Євгеній Сьпйолек

№1(84), 2014 21

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКА

ЧУДОТВОРНА ІКОНА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Кафедральний собор Різдва Господа нашого Ісуса Христа, м. Тернопіль

Кожний християнин нерозривно пов’язаний з Богоматір’ю. Він звіряється Їй у всіх таємницях свого серця. Задля Неї він бореться і змагається у своєму житті, щоби переможцем явитися перед Її Сином. Її образ носять як найбільшу святиню у своїй душі. Їй віддаємо в опіку наш український народ і уповаємо на Її поміч та заступництво перед Її Сином. Саме до Пречистої Діви засилаємо найкращі наші молитви, присвячуємо ошатні ікони, написані натхненними іконописцями. Саме на славу Богородиці співаємо найпрекрасніші гімни

№1(84), 2014 22

і золотострунні пісні, і саме на честь нашої Цариці Небесної споруджуємо величні храми. Її ікони і образи знаходяться в кожному українському домі, у безчисленних придорожніх капличках. Святі місця, що їх стільки на нашій українській землі, свідчать про силу Її небесного заступництва. Одним із таких чудесних місць є славне місто Тернопіль. У центрі міста Тернополя, на розі вулиць Руської і Патріарха Мстислава, милує око старовинний храм оригінальної архітектури – церква Різдва Христового або, як її ще називають, – Середня.

У ній знаходиться Чудотворна Ікона Тернопільської Божої Матері. Цю ікону передала храмові побожна родина тернопільського шевця Маркевича, що мешкав над ставом біля Хрестовоздвиженської церкви. Саме в його домі під час Великого посту 1730 року Матір Божа “Одигітрія” (з грецької – “Покровителька в дорозі – Провідниця”) почала лити сльози. Зворушені дивом, Маркевичі сповістили про це священику. Незабаром отець зі свідками підтвердили правдивість цього чуда. До такого ж висновку дійшла і духовна комісія, яку прислав Києво-

Дiти Непорочної

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ Галицький Митрополит Афанасій (Шептицький). У спеціальному Декреті вказувалося, що сльози на іконі Матері Божої є надприродного походження. Митрополит Афанасій Шептицький своїм Декретом 15 липня 1730 року проголосив образ Чудотворним і встановив його празник на день Святої Покрови Матері Божої (14 жовтня). Ікону з урочистою процесією перенесли до церкви Воздвиження Чесного Животворящого Хреста, де Богородиця продовжувала плакати. Декрет Афанасія Шептицького поновлювали у 1737 і 1834 роках. У храмі над ставом ікона зберігалася аж до Першої світової війни, в роки воєнної розрухи її для безпеки перенесли з тодішньої околиці у центр – в парафіяльну церкву Різдва Христового. Після війни священик цієї церкви о. Володимир Громницький, повернувшись із російського полону, на знак подяки прикрасив ікону Богородиці срібною ризою. У роки Другої світової війни (так вважають старі тернополяни), саме Тернопільська чудотворна ікона врятувала від руйнувань прикрасу і святиню міста – старовинну церкву, в котрій зберігалася. І справді, важко осягнути, як уціліла церква Різдва Христового, адже у квітні 1944-го року після тривалих боїв за Тернопіль усі навколишні будівлі вулиці перетворилися в суцільні руїни. І в наші часи чудотворний образ Матері Божої закликає серця віруючих. Навесні 1987 року дві жінки, які молилися в храмі, були вражені побаченим: Матір Божа з Ісусом на руках на якусь мить зійшла з ікони та подивилася їм у вічі… Люди залишають хустки, майки та шарфи біля ікони й вірять, що згодом, одягнувши ці речі, зціляться. У церкві одяг, вважають вони, має пробути щонайменше тиждень. Священики щодня служать молебні та акафісти перед іконою

Дiти Непорочної

Матері Божої. Окрім того, під час Божественної Літургії зачитують записки прихожан із проханнями до Богоматері. Рідні важкохворих, які не можуть прийти до церкви, залишають біля ікони записки із проханнями про зцілення. Кожен приходить у храм зі своїм горем, однак Мати Божа не відмовляє нікому. Багато людей з інших міст приїздить у храм, тому залишає там свої речі: хустки, шарфи, вервички, прикраси. Хустки, зазвичай, залишають ті, у кого сильний головний біль. Потім люди розказують, що вдягають їх – і біль минає. Тернопільчани здебільшого приходять помолитися перед іконою під час обідньої перерви. Одна прихожанка залишила біля ікони майку свого важкохворого сина. Вона щодня спеціально приїжджала з району до Тернополя, щоб прийти до храму. Коли через тиждень вона забрала майку додому, то стан сина полегшився. У подяку за зцілення віряни офірують коштовності та срібні фігурки (воти) у вигляді ніг, рук чи серця. Окрім того, люди жертвують коштовні образки, які залишають біля чудотворної

ікони. Таких образків є вже кілька десятків, а саму ікону прикрасили золотими ланцюжками, перстнями, сережками, які люди дарували упродовж 40 років. Окрім того, є фігурки рук, ніг, очей та серця, вилиті також із срібла. Це все принесено у дар Божій Матері за зцілення хворих. У серпні 2007 року невідомі вандали вночі пробралися в церкву і викрали золоті та срібні частини складного окладу Чудотворної ікони Божої Матері Тернопільської, а також воти та чисельні прикраси. Згодом частину коштовностей вдалося віднайти і повернути. Тернопільська Чудотворна ікона Божої Матері – одна з найбільших автентичних святинь українського народу. Вона і сьогодні перебуває у Храмі Різдва Христового, який є кафедральним собором, а також пам’ятником архітектури XVII ст. Тішмося і радіймо, що маємо таку величну, таку славетну, прекрасну і добру Матір, Заступницю і Провідницю. Сповнені ж цією щасливою радістю, молімося до Неї зранку і ввечері, у хвилини щастя і горя, взиваючи: “Радуйся, Невісто Неневісная”. о. Ярослав Масюк

Вид храму із середини

№1(84), 2014 23

ГРІХ І БІЛЬ

НА ШЛЯХУ НАВЕРНЕННЯ (Продовження. Початок у №4-6, 2013)

Під Покровом Богородиці Наша Україна під Покровом нашої Небесної Неньки, Матінки Божої. Мати нашого Господа Ісуса Христа є нашою Покровителькою. О Мати Божа, о райський цвіте, Тебе благають вкраїнські діти: Не дай в неволі нам загибати, Вкраїну нашу верни нам, Мати. (з пісні “О Матір Божа, о райський цвіте”). У нас в Україні люди мають дуже велику набожність до Богородиці. Я більше ніж упевнена, що кожна людина принаймні раз у житті отримала допомогу від Неї. Наша Ненька ніколи за нас не забуває і постійно молиться про наше навернення, наше спасіння. Всілякі блага і ласки випрошує для нас у Сина Свого, нашого Господа Ісуса. Я впевнена, що Вона завжди буде нашою Орантою. Нам, українцям, просто треба мати віру в Бога й у важкі хвилини молитися до Всемилостивої Діви Марії, щоб оберігала нас, щоб стерегла нашу Україну від різних негараздів. Що зараз твориться у світі: хаос, скрута, криза, війни, землетруси, релігійні непорозуміння – і не знати, чи це все внормується. Проте я знаю твердо, що Богородиця, наша Покровителька, ніколи нас не покине, ніколи не відвернеться від нас, українців, Вона завжди буде нас оберігати і захищати, буде перед Богом за нас заступатися. Головне, щоб ми вірили в Неї і щиро молилися. Давно, коли я була ще дитиною, у нас у Дрогобицькому районі в с. Грушеві була з’явилася Матінка Божа. О, яке це було диво для людей і радість. Люди їхали з усіх кутків України, щоб подивитися на це чудо. Правда, старенькі люди передбачали, що це не до добра, бо Богородиця з’явилася в чорному вбранні. Утім все рівно навіть ці застереження старших не могли втримати ту радість і любов, які випромінювали люди. Це неможливо описати. Це такий стан душі, що його неможливо забути. Ось відтоді минуло вже 25 років, а я і тепер, коли пишу, відчуваю ту солодку радість і те піднесення, яке відчувала тоді. Коли ти дивишся в далечінь і там видніється образ Цариці Неба, то здається, що небесні сили спустилися до нас, на землю. Я була ще дитиною і дуже тішилася побаченим. Були люди, які плакали і просили людей, щоб наверталися до Бога, щоб молилися і не засмучували нашу Заступницю на Небі, бо Вона дуже сумує через нашу невіру.

№1(84), 2014 24

Чудотворна ікона, одна з 70 маленьких ікон, намальованих євангелистом Лукою

Я зрозуміла одну річ, що тільки-но людина забажає навернутися або зробити якусь добру справу, Марія відразу надає нам поміч. Чотири роки назад, коли я почала ходити до церкви, молитися і читати Святе Письмо, у мене виникло дуже велике бажання приступити до Св. Сповіді та Св. Причастя. Я так хотіла прийняти Ісуса в Євхаристії, що думала про це день і ніч. Зважаючи на те, що перед тим я не сповідалася багато років, а до Св. Причастя не ходила цілих 13 років, то весь тягар моїх незліченних гріхів лежав на моїх плечах і сильно тиснув на груди, душа шукала звільнення, але не так легко було це зробити. Справа в тому, що тут, у Греції, принаймні у нашому містечку, люди сповідаються двічі на рік: перед Різдвом і перед Паскою. Приїжджає монах, або інший священик, не наш парох, щоб посповідати.

Дiти Непорочної

ГРІХ І БІЛЬ У мене бажання виникло приступити до Св. Сповіді і Св. Причастя влітку. Підійшла я до нашого місцевого священика і попросилася до сповіді, на що він мені відповів, що немає права сповідати, щоб я зачекала аж до Різдва, а як вже так дуже хочу, то щоб шукала якогось священика, який має право сповідати, а він потім у неділю під час Св. Літургії причастить мене. Так я з нічим пішла додому. Якби я була місцевою, то, можливо, знала б іншого священика, який сповідає, а так ні в кого й нічого я більше не випитувала, а поклалася на Божу Волю. Правда, згадала свою рідну Україну, рідне місто, рідну церкву і таких мені рідних наших священиків, які сповідають майже цілодобово, а до Св. Причастя можна кожен день ходити. Ще раз дорікнула сама собі, що не цінувала те, що мені надавалася можливість сповідатися щодня, а я цілих 13 років на потім відкладала. А тепер я б так багато дала за те, щоб спокійно висповідатися, а не маю такої можливості. Увечері того дня я під час молитви щиро попросила нашу Матінку Небесну, щоб зробила мені таку ласку: допомогла знайти священика, щоб я висповідалася. Я так промовила до Неї: “Матінко Божа, я маю велике бажання посповідатися, а немає можливості. Ти все можеш, зроби так, щоб я знайшла доброго священика, котрий би мене висповідав”. Через два дні дзвонить до мене мама моєї куми – Туля.

– Наталю, ми з чоловіком Георгієм їдемо в один монастир Сепето, може ти хочеш з нами поїхати?

– О, з великим задоволенням, – відповіла я і побігла готуватися до поїздки. Зателефонувала мамі, щоб похвалитися, на що вона запитала, чи є місце і для неї. Передзвонила я до Тулі, чи можемо взяти і мою маму, Туля дала згоду. Через декілька годин ми вирушили в дорогу: я, мій син Перікліс, донька Аля, мама і куми. Дорогою розмовляли на різні теми, жартували і сміялися. Краєвид був настільки гарний, що ми любувалася красою скелястих гір, дорогоюсерпантином і за кожним поворотом відкривали нові чарівні місця. Дерева стояли так густо, що здавалось, наче хтось укрив гори зеленим полотном, а сонце ніжило це полотно, і все живе від цього тішилося. Краса неймовірна! Під’їжджаємо ми до жіночого монастиря Сепето. Бачимо гарний багатоповерховий будинок, який наче вріс у скелю і став одним цілим з нею. Прямо в ущелині високої гори збудований монастир.

– Тулю, а чому така цікава назва цього монастиря: Сепето.

– Невже ти не знаєш?

Дiти Непорочної

– А звідки я можу знати? Просто наскільки я розумію, слово Сепето містить два слова: займенник се (тебе) і дієслово пето (даю, або дарую). Українською мовою це звучить “Тебе дарую”.

– Так, так, – підтверджує Туля. Це слово має таке значення. Є легенда про те, чому так назвали цей монастир. Він збудований в XI столітті, у ньому є Чудотворна ікона Матері Божої, яку намалював Євангелист Лука. Ікона знаходиться в церкві, а церква в ущеллі. Люди приходили і молилися до Богородиці. Оповідають, що в однієї жінки була дитина, дівчинка-каліка. Дитина була настільки хвора, що всі лікарі в один голос говорили, що залишиться такою на ціле життя і, мабуть, жити буде недовго. Та матір мала таку міцну віру, що прийшла до ікони Пречистої і сказала їй, що її віра настільки сильна, що вона кине дитину з ущелини вниз і вірить у те, що Пресвята Діва оздоровить її. Вона так і зробила, кинула дівчинку з вікна церкви до підніжжя гори. Коли люди побігли вниз, бо вирішили, що мама з’їхала з ґлузду, то ніхто не повірив, що може вижити дитина, викинута з такої висоти. Дівчинка не тільки вижила, але не мала жодної подряпинки, цілком виздоровіла, незважаючи на те, що ущелля знаходиться на висоті 500 метрів над рівнем моря. Так Божа Матір дала тій жінці відповідно до її сильної віри та зцілила дитинку. Після цього монастир назвали Сепето. Святкують 28 серпня на свято Успення.

– Так це ж післязавтра, чого ж ми тоді не поїхали в день свята?- здивувалася я.

– Узагалі, ми з чоловіком, їздимо на саме свято, але подумали про тебе, що ти з маленькою дитиною не зможеш вистояти цілу Службу Божу, а ще в цей день стільки народу, що машини припарковують край дороги десь на відстані двох кілометрів, тому треба їхати зранку, а потім іти пішки, бо припаркуємо машину далеко, щоб потім у будь-який час виїхати. Ось ми вирішили, що ліпше нам поїхати сьогодні, а коли вже Перікліс підросте, то тоді з Божою поміччю поїдемо на саме свято і на цілий день.

– Маєш рацію, Тулю, дякую, що дбаєте про мене, – щиро подякувала я їй. Підходимо ми до монастиря, а кум Георгій перший іде, перед нами, наче спішить кудись.

– Дивно, що Йорго має таке бажання йти у монастир, наскільки знаю чоловіків, то більшість або в машині чекають, або на вулиці залишаються.

– Ні, мій чоловік завжди має бажання приїжджати сюди, бо коли у нас був захворів в 4 рочки син Фотис, то стан його був такий важкий, що ми

№1(84), 2014 25

ГРІХ І БІЛЬ

Чудотворна ікона Пресвятої Діви. Сепето. Евангеліст Лука

дуже злякалися, дитина постійно температурила весь час і плакала. Поїздили по лікарях, помучили дитину, а діагноз так і не поставили. Тоді Йорго привіз Фотиса в Сепето, ми притулили чоло сина до Ікони Богородиці, помолилися, запалили свічечку за його здоров’я, і дитина видужала. Відтоді, як тільки приїжджаємо з Афін на літо в Захаро, то їдемо і в Сепето.

– Зрозуміла. Ви дуже добре робите, що приїжджаєте сюди, – промовила я. Піднімаємось ми по сходах до церкви, заходимо в середину, де дивовижно гарно. З лівої сторони маленької церкви стоїть чудотворна ікона Матері Божої, невеличка, проте неймовірно притягує погляд своєю красою. Поза іконою видно каміння, яке щільно тримається ущелини, бо ліва сторона не оброблена і мабуть уже десять століть демонструє свою натуральну гірську красу. Стоять також спеціальні підсвічники для свічок. Одразу біля ікони починається Святилище. З правої сторони багато лавочок і стільців для прихожан. Ми підійшли до сестричок, які стояли біля дверей і допомагали прихожанам запалювати свічечки, писати листочки з іменами рідних і близьких за здоров’я чи за упокій душі. Людей було небагато, бо був уже післяобідній час. Запалили і ми свічечки, підійшли до ікони Богородиці, поцілували її, помолилися, записали імена рідних і подали за здоров’я. Я оглянула церкву і сіла на найближчий стілець. Донька вийшла з сином на вулицю, щоб там побавитись. Дивлюся, а трохи далі від мене, там, де високі лавочки, вийшли два

№1(84), 2014 26

мужчини, один старшого віку, а інший – молодий хлопчина. “Мабуть, батько з сином”, – подумала я. Вони вийшли, а молоденька жіночка, котра сиділа біля мене, встала і пішла в сторону тих лавок. Я піднялась з стільця і зацікавлено подивилася, що ж там могло би бути. На жаль, лавка була настільки висока і повернута досередини, що не можна було побачити, що там діється. Можливо, там священик сповідає, – подумала я, утішаючи себе. Тоді підійшла до однієї сестрички і запитала в неї.

– Так, – ствердно відповіла мені. Там є о. Георгій, він дає поради і благословляє.

– А зможе мене висповідати? – перепитала я.

– Так, так, звісно зможе. Я від радості аж підскочила, моя мама помітила, що я аж засвітилася на обличчі від почутої новини: – Наталю, а що тобі там таке сказали, що ти аж підскакуєш?

– Мамо, я йду готуватися до сповіді, ось там є один священик і він сповідає.

– О, то добре, то я також посповідаюся, – вирішила мама. Туля побачила, що почався рух і собі підійшла, щоб запитати, що з нами коїться. Почувши, що ми будемо сповідатись, зайняла чергу за моєю мамою. Я швиденько дістала з сумки молитовник, який, на щастя, взяла зі собою. Коли ми виїжджали до монастиря, то подумала, що можливо буду мати нагоду помолитися. Я знайшла молитву перед Святою Сповіддю і прочитала. Потім помолилася до Святого Духа “Царю Небесний”, щоб допоміг мені щиро висповідатись. Тільки-но закінчила молитву, як побачила, що жіночка виходить, і прудко підбігла до того місця. Старенький священик встав, але, побачивши, що я йду до нього, поблагословив мене і знову сів. Я розпочала свою сповідь. Маю надію, що вона була щирою, бо я сплакалася з жалю за свої гріхи. Отець Георгій дав мені дуже цінні поради. Тоді я добре їх не усвідомлювала, а тепер дуже добре розумію їх значення. Прочитав наді мною розрішальну молитву і порадив чимшвидше приступити до Святого Причастя. Я піднялася з колін і вирушила до ікони, щоб помолитися і подякувати Богородиці, що вислухала моє прохання. За той час мама встала, щоб піти посповідатись, але о. Георгій відмовив їй. Він чемно перепросився, що не може більше нікого виповідати, бо має дуже важливу справу і вже навіть спізнюється. Мама трішки засмутилася, а кума назвала мене везучою, бо лиш мені вдалося посповідатись. Ми

Дiти Непорочної

ГРІХ І БІЛЬ дружно вийшли надвір. Донька Аля мала настрій і весь час бавилася з братчиком. Туля з Георгієм десь пішли погуляти, а ми з мамою сіли на лавочці біля монастиря. Тут панував мир, спокій і благодать. Повітря було надзвичайно чисте, а природа такою чарівною, що хотілося ще довго тут перебувати. На подвір’я вийшла молоденька черниця і швидко взялася до роботи. Спочатку позамітала доріжку, яка вела до входу у монастир, потім пішла поратись біля квітів: щось попідрізала, щось попідв’язувала і підлила їх. Бачу, а вона вже біля невеличкої каплички щось прибирає. Така моторна, так їй усе швидко вдається і, головне, що все до ладу. Підійшла ближче і заглянула всередину каплички: сестричка наливала олійку в стаканчики, запалювала свічечки і ставила біля ікон. Поглянула на неї, а вона зовсім ще молоденька, худенька така, а личко таке ясне, спокійне, світиться від радості і благодаті. Не знаю, що мене підштовхнуло до розмови, але я запитала в неї.

– Вибачте, можна у вас щось запитати?

– Так,- ніжно відповіла вона.

– Скажіть мені, будь ласка, а ви вже давно в цьому монастирі?

– Чотири роки.

– А скільки ж вам тоді років?

– 24 роки, – відповіла мені.

– Ви в 20 років пішли в монастир? – здивовано питаю.

– Так, – знов так спокійно відповіла. Мама побачила, що я розмовляю з монахинею, підійшла і також запитала: – Дитино, а ти не жалієш, що така молода ще, а живеш у монастирі? Сестричка уважно подивилась на маму, потім на мене, а тоді люб’язно відповіла: – Ні, я не шкодую про своє рішення, я тут щаслива.

Дорога у монастир Сепето

Дiти Непорочної

Мені ще хотілося з нею говорити, але вона і в капличці швидко справилась зі своїми обов’язками і зібралася виходити на вулицю. Тоді я сказала їй: – Ви знаєте, моя рідна сестра Ліля також хоче вступити у монастир, щоб служити Господеві, але нам, рідним, якось важко з цим змиритися.

– О, це чудово, що у неї є таке бажання, її кличе Ісус Христос, не забороняйте їй. Моя мама почала щось пояснювати, що ще молода, що, можливо, то не певно ще, що, може, і передумає. Сестричка подивилася мамі в очі й упевнено сказала: «Не забороняйте їй, якщо Бог її кличе, не забороняйте. Навіть якщо ви їй дасте всі багатства світу, навіть якщо вона вийде заміж за найкращого чоловіка, вона все одно не буде щаслива, бо вона належить Господеві. Дайте їй своє благословення і не стримуйте її». Мама промовчала, їй було важко слухати такі слова. Ліля час від часу говорила нам про те, що хоче йти в монастир і підготовлювала нас до прийняття такого рішення. Найболючіше сприймала це мама, вона не хотіла бачити Лілю монахинею. У мами була ще надія, що поки Ліля навчається в Київському університеті, можливо хтось зустрінеться на її життєвому шляху, а можливо, вона знайде гарну роботу і забуде про монастир. Нараз усі зібралися в гурт і вирішили повертатися додому. Дорогою назад ділилися своїми враженнями. Туля ще раз нагадала, що я встигла посповідатись, а вони не мали такої ласки, розказувала про сестричок і красу того місця, а далі сказала такі слова: – А ви зауважили, який там спокій і як там мирно стає на душі? Я особисто забула про всі свої клопоти і турботи, не переймалася нічим, ні про що не думала, а лише про Бога і Матір Божу і про ласки, які Вона нам випрошує. А чи ви помітили, що обличчя у сестричок такі ясні, такі благі, такі спокійні! Усі врівноважені, між собою розмовляють пошепки, а які швидкі: не встигаєш простежити за ними. А далі Туля сказала, що якщо на землі десь і можна віднайти радість для душі, то тільки в таких місцях. Ми всі разом згодились з таким висновком. Сутінки спадали на землю, діти втомились і сиділи тихенько, машина кружляла по серпантину, всі мовчали і кожний думав про щось своє. Я почала прокручувати цілий свій день, проаналізувала все, що зі мною відбулося. Радість постійно наповнювала мене, і я тішилася, що побувала в такому гарному місці, що помолилася до Владичиці Богородиці та, що найважливіше, висповідалась. Яка наша Небесна Ненька добра, як Вона дбає про нас, я в Неї попросила ласку, і ця ласка так швидко була мені

№1(84), 2014 27

ГРІХ І БІЛЬ

Мур у церкві в Сепето. За переданням на цьому місці мама дарувала дитину Богородиці

надана. Це ж Вона підказала кумам, щоб подумали про мене і запросили в Сепето, це ж Вона подбала і про те, щоб о. Георгій був у церкві й висповідав мене. А ще Матінка Найсолодша подбала і про те, щоб сестричка дала найшляхетнішу пораду мамі: благословити Лілю на вступ у монастир. А ще цікаво, що як ми повернулися додому, то свекор сказав мені гарну новину. Котрась жіночка замовила Службу Божу за здоров’я в нашій церкві св. Катерини і св. Літургія відбудеться завтра. Справді, це дуже гарна новина, тому що після св. Сповіді я відразу зможу прийняти Святе Причастя і ще у своїй улюбленій церкві св. Катерини. І про це подбала Матінка моя Небесна. Я запевняю вас, що коли ви з відкритим серцем і щирим бажанням будете звертатися до Матінки Божої за порадами чи з проханнями, Вона безумовно випросить відповідні ласки у Свого найулюбленішого Сина, лише пам’ятайте, що ці прохання мають бути всім на користь, а не на шкоду. Власне, коли вони можуть принести вам найбільшу радість і користь, вони будуть найбільш доречні. Ми інколи самі вирішуємо, що для нас є добрим, а що поганим, самі розпоряджаємось, коли і що має

№1(84), 2014 28

відбутися в нашому житті. Господь дає все, що нам потрібно, тоді, коли воно є нам корисне і не буде перешкодою для спасіння душі. Просити про ласки і дари, звичайно, потрібно, я би навіть сказала, ми мусимо про них просити. Сама людина майже нічого не в змозі зробити доброго. Якщо вона щось і робить добре для іншої людини, то не тому, що вона така добра і гарна, а тому, що Бог захотів, щоб так сталося, тому що така була Його Воля. Коли ми просимо для себе про якусь ласку, то Всевишній посилає її нам, але через інших людей, яких робить добрими, щедрими, порядними, щоб через них втілити ласку для нас. Це своєрідний цикл. Ти робиш добро котрійсь людині, потім, коли тобі потрібно, звертаєшся до Бога, а він керує, щоб інша людина зробила тобі добро, або виконала те чи те прохання, або дала якусь добру пораду, якщо це стосується матеріальних, або побутових благ. Є й інші ласки, які ми маємо випрошувати у Господа Ісуса Христа: навернення, смирення, надія, віра, любов. Найважливіша ласка – любов, щоб ми навчилися любити ближнього свого. Не лише любити ближнього, котрий любить нас, ні, бо це найпростіше, що може бути: любити людину, котра тебе любить. Справжня і щира любов виникає тоді, коли починаєш любити свого ворога, забуваєш його лихі вчинки щодо тебе, прощаєш його, не тримаєш образи і гніву, а любиш. Любиш, тому що Ісус Христос так заповів і тому, що Він, на Хресті розп’ятий, нам приклад любові подав. Він страждав від любові до нас усіх і Своїх катів. Ось про таку ласку любові ми маємо просити у Всевишнього й у Небесної Неньки. Матінка Божа безупинно молиться за нас і випрошує дари для спасіння наших душ. Зрозуміймо ж, щоб спастися, ми мусимо покаятися і посповідатись у свої гріхах, і тоді сміливо йти до Св. Причастя. Ось як висловлюється про сповідь Теофан Затворник. “Коли говіємо, здається, що піти до сповіді та відкритися своєму духовному отцеві – це найважче; насправді повинно бути найвідрадніше. Хіба не відрадно зцілитися тому, хто цілком зранений? Умитися тому, хто забруднився всякою нечистотою? Звільнитися тому, хто зв’язаний? А в цьому й полягає сила священичого розгрішення на сповіді. Приходимо зранені – відходимо зцілені, приходимо нечисті – відходимо очищені, приходимо зв’язані – відходимо вільні. Така Божа обітниця: говори ж, щоб виправдатися.” Наталя Ананевич

Дiти Непорочної

ДРЕВНЯ СТОЛИЦЯ

ÕÐÀÌÈ ÍÀÄ ÄͲÑÒÐÎÌ

Головна площа міста Галича

Проїжджаючи зі Львова чи Тернополя на ІваноФранківськ або Станіславів, як звалося колись це чудове місто, мало хто може не зауважити чудову панораму, яка відкривається, коли проїжджаєш через Дністер. Бурхлива ріка, королева серед дрібних галицьких потічків, круті пагорби на правому березі й невеличке, на шість тисяч, містечко під скромною назвою Галич. Сама назва ця вказує на те, що місто тут історичне, та й усі ознаки середньовіччя видно навіть з траси: руїни замку на горі, купол старовинного храму на центральній площі, кілька старовинних кам’яничок і пам’ятник королю Данилові Галицькому. Щоправда, той Галич, про котрий ми чули в підручниках історії, де княжив князь-король Даниїл, був не тут, а трохи далі – тепер тут село Крилос. Однак у ХІІІ столітті, коли монголо-татари спалили Галич, більшість людей покинула руїни колись великого міста. Хтось лишився на старому попелищі, на своїй землі-годівниці, а хтось пішов шукати кращої долі. До речі, Галич був не єдиним містом, котре змінило своє розташування після Батиєвої навали. Такою ж була доля містечок Збараж і Самбір: поруч з ними є містечка Старий Збараж і Старий Самбір. А в Росії так «переїхала» Рязань, котра першою відчула на собі силу монгольського удару.

Дiти Непорочної

Утім повернемось до історії Галича. Після того, як Батий зруйнував його, мешканцям міста далеко йти не було потреби – адже Дністер не змінив свого русла і купці як ходили цією рікою до Батия – величезною як для Західної України, так ходили і після нього. Отже, чимало колишніх галичан переселилось до невеличкої пристані, перевалочної бази, де купці вивантажували свій крам, щоб переправляти його до княжої столиці. Причал для човнів, ринкова площа, маленька фортеця на Замковій горі, кілька церков і костелів – усі ці елементи, потрібні для життя торгівельного містечка, тут уже були. А зважаючи на те, що у 1947 році тут знайшли справжній клад – 600 срібних арабських дірхем – можна впевнено стверджувати, що за часів Київської Русі торгівля тут кипіла. Та й після монгольської навали життя тут не дуже змінилось: Галицько-Волинське князівство змогло відбитись від Батия, зберегло відносну незалежність від Орди і навіть розбило татар, а Дністер так і залишався єдиною суднохідною рікою Галичини, яка впадала не куди-небудь, а в Чорне море. Отже, війни війнами, а торгівля тут не стихала ніколи. Отже, колишня княжа пристань перетворилась на самостійне місто і почала жити новим життям. Для цього замок і місто додатково укріпили, а на місці старої дерев’яної церкви постав новий мурований храм Різдва Христового.

№1(84), 2014 29

ДРЕВНЯ СТОЛИЦЯ Стару церкву, можливо, звели на місці колишнього язичницького капища, коли християнство дійшло до цих країв і Христос остаточно переміг Перуна на наших землях. Вона була зруйнована під час Батиєвої навали або у 1286 році, коли татарський хан Телебуга проходив через наші землі під час походу на угорців і поляків. Хоча король Даниїл і зміг відбитись від татар і не пустив на свої землі ханських баскаків, його мрія про хрестовий похід проти Орди так і не знайшла свого втілення. Ані поляки, ані литовці, ані угорці не хотіли в союзі з Королівством Руським виступити проти татар – у результаті, Королівство Руське мусило в союзі з татарами йти проти угорців, поляків, литовців. А зважаючи на те, що і поляки, і литовці аж ніяк не були проти того, щоб відкусити від нас шматочок чи два, а то й повністю підкорити, в наших королів не дуже боліло серце, коли вони були змушені разом з ханом йти проти сусідів-християн. Однак татари, як і всі війська в усі часи не могли без того, щоб не пограбувати села чи містечка, через котрі проходили. Отож під час походу 1286 року вони грабували як землі “ворожих” поляків і литовців, так і “своїх”, тобто русинів. Після Телебуги хани вже не приходили у Галичину як союзники, а отже, король Лев, за часів котрого відбулася ця трагедія, зробив певні висновки і більше руками татар сусідів не приборкував, а його син і онуки активно воювали проти Орди. Після того, як Галичину завоювала Польща, новий Галич отримав Магдебурзьке право і став повноцінним містом. Окрім цього, завойовники заснували тут римо-католицьку єпархію. Звісно, католицькі храми й монастирі були на наших землях і раніше, але з приходом єпископа у 1349 році утворилась повноцінна католицька ієрархія. Кількома роками пізніше єпископську кафедру було створено в столичному Львові, а у 1375 році галицький єпископ став митрополитом. У 1412 році митрополію перенесли з Галича до Львова, де вона знаходиться і сьогодні. Отже, Галич можна вважати першопрестольним містом українських римо-католиків. І хоча нові господарі поступили тут по-хамськи – віддали латинському єпископу кілька церков, надали католикам багато привілеїв за рахунок православних, – але згодом усе врівноважилось: православні в Галичині відстояли свої права, католики згадали, що ближнього треба любити, отож згодом римо-католицька церква стала невід’ємною частиною майбутньої України. Колись у Галичі було два римо-католицьких монастиря – францисканців і домініканців. Обидва до наших днів не збереглись. Татарські навали, турецькі війни, австрійські реформи, радянські окупанти знищили обидва храми. На місці одного з них нещодавно

№1(84), 2014 30

римо-католицька парафія збудувала костел бл. Якуба Стрепи – першого латинського святого, котрий жив на українських теренах. Своїми формами костел подібний до свого знищеного попередника, але не більше. І лише греко-католицька церква Різдва Христового пережила всі негаразди нашої довгої і неспокійної історії. Церква ця є величною, як на розміри містечка, готичною спорудою, укріпленою контрфорсами, вона вражала і сучасників, і дослідників у пізніші роки. Деякий час історики навіть вважали, що теперішній Галич був столицею літописного князівства, фортеця на Замковій горі – палатами галицьких князів, а церква Різдва Христового – княжим кафедральним собором. На відміну від княжих білокам’яних соборів церква Різдва Христового побудована з місцевого м’якого каменю – мергелю і цегли на вапняному розчині. Звісно, ця церква ніколи не була кафедральним собором: нею опікувались галицькі міщани. Хоча вони не були князями, на життя заробляли не шаблею чи древністю роду, а працьовитими руками та кмітливістю в грошових справах, однак станом своїм пишались не менш, ніж князі своїми предками й палацами. І не дивно: міщанин був вільною людиною і не мусив дякувати за свої статки нікому, крім Бога і власної вдачі. Своєю працею він утримував себе, свою родину і свою церкву. У ХVІ ст. церкву Різдва Христового називають головним храмом цехів. У 1593 році польський король Сигізмунд ІІІ, затверджуючи статут гончарного цеху в Галичі, вказав, що церква Різдва Христового є його власністю. А вже через рік при церкві було засноване братство, котре складалося з ремісників, точніше, з найвідданіших своїй церкві міщан, котрі погоджувалися зі своєї кишені утримувати священика і підтримувати храм у належному стані. На пожертви братчиків храм кілька разів ремонтували після війн і татарських набігів, адже 1676 року місто було взяте татарами після того, як залога потужного замку здала його без бою. Капітуляція не врятувала місто від пограбування. Командира залоги пізніше за це стратили, але напівзнищеному місту від цього легше не стало і, щоб повернути Галичу його колишню велич, а церкві – її колишню красу, потрібні були роки. На початку ХХ століття парохом церкви став о. Микола Винницький. Саме його стараннями середньовічна готична церква набула того дивовижного вигляду, котрий має сьогодні: великий візантійський купол, прості лінії стін, заради котрих знищили старе перекриття і бароковий фасад. Справа в тому, що всі дослідники вважали новий Галич колишньою столицею літописної держави, а церкву Різдва Христово-

Дiти Непорочної

ДРЕВНЯ СТОЛИЦЯ го – колишнім кафедральним собором, отже, на їхню думку, він виглядав, як типовий візантійський храм. У ті часи реставратори були відважними й зухвалими і часто спочатку робили, а потім думали. Отож архітектор Левинський вирішив зробити своєрідний муляж давньоруського храму, проти якого не заперечував навіть Митрополит Андрей Шептицький, котрий у 1906 році освятив перебудований храм. А коли у 1936 році Ярослав Пастернак відкрив у сусідньому Крилосі рештки справжнього літописного Галича і фундаменти справжнього княжого собору, пізно було братись за голову. Важка все-таки доля в української готики! Однак повернемось до о. Миколи Винницького. Він був москвофілом тобто вважав українців частиною великого російського народу і пропагував об’єднання Галичини з Росією. Через те, що справжніх росіян більшість галичан бачила лише на картинках і навіть уявити собі не могла, що таке заборона української мови і церкви, на погляди о. Миколи і Митрополит, і влада дивилася крізь пальці. А ось коли розпочалась Перша світова війна й Австрія з Росією опинилися по різні сторони фронту, заклики москвофілів на зразок “Помогите матушке-России освободить Галицкую Русь от австрийского ярма” переповнили чашу терпіння австрійського уряду. Отця Миколу, котрий до того ще й співпрацював з організацією “Карпаторуський освободительний комітет”, яка пропагувала об’єднання з Росією, вислали в концтабір у місті Талергофі, а разом з ним – 127 жителів Галича. Двадцять з них там загинуло, отож

завдяки старанням священика, котрому пощастило вижити, у 1929 році перед церквою поставили пам’ятний Хрест з іменами загиблих. Сам о. Микола, зважаючи на все, поглядів не змінив, адже до радянської окупації й усіх приємностей “возз’єднання” він так і не дожив. Та й храму пощастило: у 1946 році, коли Греко-Католицька Церква була заборонена, його передали Російській Православній Церкві. Нові господарі повністю переробили інтер’єр храму, тепер уже остаточно знищивши залишки старовини, зате церква продовжувала діяти за призначенням – а це вже чогось вартує… З приходом Незалежності церкву повернули греко-католикам. Хрест на честь москвофілів руйнувати не стали: по-перше, тому що з мертвими не воюють, по-друге, тому що пам’ять мирних жителів, які стали жертвами військових дій, заслуговує на повагу, а по-третє, місто не відрікається від своїх жителів, а церква – від своїх парафіян. Згодом до цього Хреста додали ще дві цікаві пам’ятки: трохи наївний пам’ятник Митрополитові Андрею Шептицькому, котрий опікувався церквою і заснував музей, з котрого виріс сучасний заповідник “Давній Галич”, та макет усіх давньоруських храмів, що колись стояли в околицях давнього Галича – в цьому надзвичайному краї, де особливо сильно відчуваєш зв’язок між сучасністю і сивою давниною, між нашим поколінням і нашими предками, що воювали і торгували, любили і ненавиділи, жили і молились тут сто, двісті, чотириста, тисячу років тому. Віктор Заславський

Макет древнього Галича

Дiти Непорочної

№1(84), 2014 31

ЗЦІЛЕННЯ ПОКАЯННЯМ

СЛОВО ПРО СМЕРТЬ. ПОЖАДЛИВІСТЬ

Позбавлені надії на спасіння й ті християни, котрі нажили прогрішень і з їхньою допомогою наблизились до сатани, розірвавши спілкування з Богом. Пристрастю є гріховні навики душі, задавнені частим перебуванням у набутому гріху. Таким є: ненажерливість, п’янство, насолода, богозневажливість, ненависність, жорстокість, грошолюбство, скупість, зневіра, лінивство, брехливість, крадійство, марнославство, гордість тощо. Кожна з цих пристрастей, притаманна характеру людини, ставши правилом її життя, робить її нездатною до духовних насолод на землі й на Небі, хоча людина і не впадала в смертний гріх. “Не обманюйте себе, – говорить св. апостол Павло, – ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п’яниці, ні злоріки, ні хижаки – Царства Божого не вспадкують вони! ” (1 Кор. 6, 9-10). “Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистота, розпуста, ідолослужіння, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, заздрість, п’янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!.. А ті, що Христові Ісусові, розп’яли вони тіло з пожадливостями та з похотями” (Гал. 5, 19-24). Пристрасть потребує пильного зцілення покаянням та благодійного викорінення протилежною їй доброчинністю. Пристрасть не завжди виражається ділом; вона може таємно жити в серці людини, володіючи її почуттями й помислами. Пристрасть можна визначити за тим, що людина не припиняє грішити і насолоджується мріями; затьмарена ними, уже не може протистояти захоплюючій силі гріховних помислів і уявлень, які спокусливо поглинають усю її мудрість і міць. Одержима пристрастю, людина не припиняє грішити у думках і почуттях, через що єднається з темними духами і підкоряється їм, а тому прирікається на вічну погибель. “Кричи на все горло, не стримуйсь, – велить Господь Пророку своєму, – свій голос повищ, мов сурму, й об’яви ти народові Моєму про їхній пере-

№1(84), 2014 32

Худ. Андрій Шишкін. Старець

ступ, а домові Якова – їхні гріхи! Вони бо щоденно шукають Мене та жадають пізнати дороги Мої, мов народ той, що праведне чинить, і права свого Бога не кидає. Питаються в Мене вони про права справедливості, жадають наближення Бога: “Нащо ми постимо, коли Ти не бачиш, мучимо душу свою, Ти ж не знаєш того?” Отак, – у день посту свого всі чините волю свою, і всіх ваших робітників тиснете! (Іс. 58, 1-3). Тобто “лукаві думки ваші! Ви приносите їм цілопалення, як ідолам! Ви визнаєте наче богами ваші злі помисли, й приносите в жертву найчеснішу із жертв: вашу волю, яку необхідно посвятити Мені вашим благодіянням і чистою совістю”. Лише тоді осіняє людину надія на спасіння, коли вона побачить себе у невидимій боротьбі справжнім переможцем. Цю думку висловив святий пророк Давид, коли молитовно сказав Богові: “... із того довідаюся, що Ти любиш мене, коли надо мною сурмити не буде мій ворог” (Пс. 41).

Дiти Непорочної

ЗЦІЛЕННЯ ПОКАЯННЯМ Він молився про отримання цього блаженного стану, коли говорив: “Відверни Лице Твоє від гріхів моїх і всі беззаконня мої очисти. Серце чисте утвори в мені, Боже, і духа правого обнови у нутрі моєму... Верни мені радість спасення Твого і духом владичним утверди мене... Господи, губи мої відкрий, і уста мої сповістять хвалу Твою...” (Пс. 50). Очевидно, що гріхом таємним і разом тим гріхом великим Пророк назвав – пожадливість. Він назвав її гріхом чужим, тому що вона складається з прийнятих і засвоєних душею бісівських помислів, чужих душі, від яких мучиться і хворіє, як від неприроднього стану. Непорочність, що достойна раю, знищує з серця пристрасті. Сам лише Святий Дух може цілком очистити людину від пожадливості й повернути самовладання, яке викрав диявол. У безпристрасному стані людина досягає чистої любові, й думки її постійно перебувають у Богові. Душа, осінена духом, побачивши себе перможницею гріховних помислів і мріяння, відчуватиме невимовну радість спасіння. Ця радість не подібна на звичайну людську радість, яка виникає від марнославства; це самовдоволення, коли людина лестить сама собі або коли їй лестять інші, або ж коли лестять їй за земні досягнення. Духовна радість, яка несе спасіння, сповнена мудрим смиренням, почуттям вдячності Богові, супроводжується сильними і тривалими слізьми, невпинними молитвами, не наповнюється осудженням і приниженням себе, виливається у сповідь Богові, у прославу Бога, ознаменовується умертвленням для світу. Вона – передчуття вічного життя! Вона – живе пізнання Бога, яке голосить таємно: “Голос співу й спасіння в наметах між праведників: “Господня правиця виконує чуда! Правиця Господня підноситься, правиця Господня виконує чуда!” Не помру, але житиму, і буду звіщати про чини Господні! Покарати мене – покарав був Господь, та смерті мені не завдав. Відчиніте мені брами правди, – я ними ввійду, буду славити Господа! “Це брама Господня, – праведники в неї входять”. Я буду хвалити Тебе, бо озвався до мене, і став Ти спасінням мені!” (Пс. 118, 15-21). Господня брама – благодатне смирення. Коли відкриється розумові ця брама Божественної Правди, він припинить засуджувати ближнього, не буде злопам’ятним, не звинувачуватиме його та обставини, припинить виправдовувати себе, пізнає у

Дiти Непорочної

всьому, що відбулося, незбагненну Божу Правду, й тому відкине неправду як мерзенність. Цією брамою, сповідуючи незчисленні Божі благодіяння та багаточисленні свої прогрішення, очищена слізьми покаяння і зворушення, людина постає чистою молитвою і духовним видінням перед Божим Ликом. Уникаймо убивці нашого – гріха! Уникаймо гріха не тільки смертного, але й прощеного, щоб він не перетворився через нашу байдужість у пожадливість, що зводить у пекло нарівні зі смертним гріхом. Є гріхи, які прощаються. Так, якщо хтось є ненажерливим, має блудні погляди і помисли, мовить гниле слово, обманює, краде щось незначне, марнославить, гордує, гнівається, на деякий час засмучується або злобствує на ближнього, в усіх таких учинках людської немочі, коли за цим приходить усвідомленння і розкаяння, ми відповідно отримуємо прощення милосердного Бога. Прощений гріх не розлучає християнина з Божественною благодаттю і не знищує його душі, як робить це смертний гріх; однак і прощені гріхи – пагубні, якщо не розкаюємось у них, а лише примножуємо їхній тягар. За порівнянням святих Отців, однаково може утопити людину як прив’язаний на шию важкий камінь, так і прив’язаний мішок з піском: так однаково тягнуть у пекельну прірву і смертний гріх, і накопичена кількість малих прощених гріхів. Що, наприклад, зробив поганого євангельський багач, котрий щодня веселився, маючи на те власні кошти? Причиною його погибелі показане у Євангелії його розпорошене життя, що призвело до справжнього забуття про вічність та доброчинність. Розпорошеність стала його пожадливістю; без неї він не розумів життя. Біда – уразити душу пожадливістю! Це ураження іноді завдають найгірші обставини: один необережний, очевидно, невинний погляд, одне необдумане слово, один легковажний дотик можуть заразити невиліковно. У який важкий гріх міг упасти вищезгаданий затворник, особливо шанований, котрий нікуди не виходив з келії, не спокушав нікого, а навпаки, служив повчанням для багатьох? Він загинув через своє невидиме мисленне спілкування із сатаною, через яке він не мав у собі Святого Духа ні на мить”. В одному жіночому монастирі жила при ігумені її племінниця з прекрасною зовнішністю й бездоганною поведінкою.

№1(84), 2014 33

ЗЦІЛЕННЯ ПОКАЯННЯМ Усі сестри милувалися нею й наслідували її ангелоподібність і надзвичайну скромністіь Вона померла. Її урочисто поховали, твердо переконані, що її чиста душа піднеслася до райської оселі. Засмучена розлукою з нею, ігуменя безперестанно молилась, підсилюючи цю молитву постом і послухом, та просила Господа, щоб Він відкрив їй, якої небесної слави удостоїлась її племінниця в лику блаженних непорочниць? Якось, коли ігуменя в келійній тишині, уночі, стояла в молитві, земля під її ногами раптово розступилась і клекітлива вогненна лава потекла перед очима молільниці. Налякавшись, вона глянула у відкриту перед нею прірву – і побачила серед пекельного полум’я свою племінницю. “Боже мій! – відчайдушно скрикнула вона. – Чи ж тебе я бачу?” – “Так”, – зі страшним стогоном відповіла померла. – “За що це? – з гіркотою і співчуттям запитала стариця. – Я сподівалася побачити тебе у райській славі, ангельських ликах, серед непорочних агниць Христових, а ти... За що це?” “Горе мені окаянній! – застогнала страждальниця. – Я сама винна у вічній своїй смерті в цьому полум’ї, що безперестанно пожирає, але не знищує мене. Ти хотіла побачити мене – і Бог відкрив тобі таємницю мого становища”. “За що це?” – знову крізь сльози запитала ігуменя. “За те, – відповідала мучениця, що я на вигляд здавалася вам непорочною, святою, ангелом, а насправді не була такою. Я не осквернила себе тілесним гріхом, проте мої думки, мої таємні бажання і підступні мрії звели мене у гієну. При непорочності мого дівочого тіла я не зуміла зберегти в непорочності свою душу, свої думки і почуття, й за це я віддана на муки. Через свою необережність я відчувала в собі сердечну прив’язанність до одного юнака, насолоджувалась у своїх думках і мріях, уявляючи його прекрасну зовнішність і поєднання з ним і, розуміючи, що це гріх, вагалась відкрити це духівнику під час сповіді. Результатом порочної насолоди нечистими думками і мріями стало те, що після моєї смерті святі Ангели відвернулись від мене й залишили в руках демонів. І от тепер я горю у вогні гієни, горітиму вічно й ніколи, ніколи не згорю; немає кінця мукам для знехтуваних Небом!” Сказавши це, нещасна застогнала – застогнала, заскреготіла зубами, і, підхоплена палаючою лавою, зникла з усім видінням на очах ігумені. “Потрібно берегти душу і завжди її пильнувати, – стверджує св. Макарій, – щоби вона не долучалась до поганих і злих помислів. Як тіло, зливаючись з

№1(84), 2014 34

іншим тілом, заражається нечистотою, так і душа розтлівається, поєднавшись із поганими і злими думками, погодившись з ними. Потрібно розуміти, що це стосується не одного чи двох помислів, які призводять до гріха, але загалом до всіх злих помислів, як от: зневіра, лестощі, марнославство, гнів, заздрість і запал. “... мавши ці обітниці, очистьмо себе від усякої нечисті тіла та духа, – і творімо святиню у Божім страху!” (2 Кор. 7, 1). Знай, що в таємниці душі дія непотрібних помислів спричиняє розтління і блуд згідно зі словами великого Апостола: “Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той – то ви!” (1 Кор. 3, 17). Під іменем храму Божого розумій ось що – видиме наше тіло. Так і той, хто розтліває душу і тіло, поєднуючись зі злобою, заслуговує кари. Як потрібно охороняти тіло від видимого гріха, так потрібно й обороняти душу, цю невісту Христову, від непотрібних думок. “... заручив бо я вас одному чоловікові, щоб Христові привести вас чистою дівою” (2 Кор. 11, 2). Інше Писання розповідає: “Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя” (Прип. 4, 23). І знову: навчає Божественне Писання, що суперечливі помисли відлучають від Бога. Преподобний Ніл Сорський так міркує про пожадливість: “Пожадливість підлягає відповідному покаянню або ж майбутнім мукам. Потрібно розкаюватися у пристрастях і молитися про визволення від них: вони підлягають майбутнім мукам за непокаяння, а не за спричинену ними внутрішню боротьбу. Якщо б вічною мукою каралася лише боротьба, то без досконалої безпристрасності не було б відпущення гріхів, які, однак, отримані багатьом, – говорить святий Петро Дамаскін. Той, хто бореться з будь-якою пристрастю, повинен старанно їй суперечити, – казали отці. Наприклад, розглянемо блудну пристрасть. Той, хто бореться з блудною пожадливістю до якоїсь особи, повинен постійно уникати розмови з нею і перебування поруч, навіть дотику до одягу та чути її. А уникаючи цього, чинить пожадливість та любодіє помислами у серці своїм, – сказали Отці. Такий сам запалює у собі жар пристрастей та вводить в себе, як звірів, лукаві думки (175). Свт. Ігнатій Брянчанінов Пер. з рос. Г. Скірської

Дiти Непорочної

Õóä. Ïàë³íê Æîçåô (1781-1839). Ñâÿòà Ðîäèíà, 1820

Õóä. Îãþñò ϳøîí (1805-1900). Áëàãîâ³ùåííÿ, 1859

Íà âêëàäö³ âèêîðèñòàí³ ôîòîñâ³òëèíè Ðîìàíà Òîìïàëüñüêîãî. Íà 4-é ñò. îáêë. Ô³ãóðà Ìàòåð³ Áîæî¿ â Ìåäæóãîð’¿. Ïåðåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìຠïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè, ðóêîïèñè òà ôîòîìàòåð³àëè íå ïîâåðòàº.