Jurn 2006 5 by Gbook Lviv

CMYK

100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5

100 95 90 70 60 50 40 20 10 5

CMY K

CMYK

100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5

CMY K

100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5

Ñòðàä÷. VIII ñòàö³ÿ. Âèä çäàëåêó Ñêóëüïòîð Þë³àí Ñàâêî, 2006

Ñåð³ÿ: “Ä³òè Óêðà¿íè”. Ïðîùà ó Êðèëîñ³ (Ãàëèöüêèé ð-í ²âàíî-Ôðàíê³âñüêà îáë., 28.08.2006)

Íà 1-³é ñò. îáêë.: Îáðàç Ìàòåð³ Áîæî¿ ç Äèòÿòêîì ²ñóñ íà ðóêàõ ç ³êîíîñòàñó â Êðèëîñ³ Íà 4-³é ñò. îáêë.: Îáðàç Äîáðîãî Ïàñòèðÿ. Õóä. Áîãäàí Ñîéêà, ì. ßí³â, 2006 Ïåðåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìàº ïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè.

5 2006 ÐÅË²Ã²ÉÍÈÉ

ÆÓÐÍÀË

ÕÐÈÑÒÈßÍÑÜÊÎ¯

ÐÎÄÈÍÈ

Заснований у 2000 році

ЗМІСТ

Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка”

1. Житіє святих Редакційна Свята Варвара .............................................................. 2

Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979

2. Святині Галичини Володимир Гіщинський Василіянський монастир святого Юра у Кристинополі ............................................. 3

Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ

о. Йосиф Будай, ЧСВВ Як ми святкуємо празники? .......................... 7

Періодичність: раз у два місяці

Редакційна колегія: єп. Софрон ДМИТЕРКО, ЧСВВ єп. Станіслав ПАДЕВСЬКИЙ єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК єп. Роман ДАНИЛЯК о. Петро ГЕРИЛЮККУПЧИНСЬКИЙ, ГСД Неоніла СТЕФУРАК Відповідальний секретар Йосиф ВОРОБЕЦЬ Літературний редактор Ольга ЛОЗА Коректор Галина СКІРСЬКА Художній редактор Олена ШАХОВСЬКА Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН

© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2006 Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел.: (032) 297-85-74, факс: (032) 297-85-74 e-mail: gbook@mail.lviv.ua gbook@lv.ukrtel.net web: www.gbook.lviv.ua Магазин:вул. Куліша, 22/3а, м. Львів, 79058 тел.: (0322) 72-69-72 Друк: СПД Брошко, інд. 2581115876

3. Сучасна обрядовість 4. Віра і сучасність Єп. Станіслав Падевський Адаме, де ти? ........................................ 11

5. Духовна новела Віра Посікіра Обручка Марії ........................................................ 14

6. Творчість наших читачів Люба Баштик VIA DOLOROSA – Дорога Cтраждань ................... 16

7. Почитателі Серця Ісуса Редакційна “Я буду твоєю радістю і твоїм терпінням” ................... 20 8. Слово про книжку Френсіс Ґеорґ “Код Леонардо да Вінчі” .......................................... 22

9. Молитва за єдність Ірина Юкшинська “І буде одне стадо і один Пастир” ...................... 23 10. Марійські прощі Йосиф Воробець Крилос: дорогами Марії ....................................... 24 11. Поетична сторінка Людмила Муляр Ісус – Виноградна Лоза ........................................ 26 Роман Брезіцький Осінь – то пора важкого листя ............................ 31 Роман Брезіцький Маленька казка про велику корону .................... 32

12. Нам пишуть Листи читачів ................................................................................ 27 13. Голос Марії о. Любо Куртовіч Знайдіть час для своїх душ ................................. 33

ЖИТІЄ СВЯТИХ

ÑÂßÒÀ ÂÀÐÂÀÐÀ У місті Іліополі, у Малій Азії, жив багатий і славний чоловік Діоскор, який фанатично сповідував свою поганську віру. Його дружина швидко померла, залишивши сиротою маленьку донечку Варвару. Батько-поганин прагнув, щоб Варвара навіть і не чула про християн, яких ненавидів цілою душею. Тому він виділив їй окремі кімнати в замковій вежі й вона проживала там: була відокремлена від усього світу. На самоті вона часто оглядала красу природи, вдивлялася в синє небо та ясні зорі й ніяк не могла повірити, щоб це все – діло рук бездушних ідолів, у яких вірив її батько. Вона шукала правду, ставила собі багато запитань, але не могла знайти на них відповіді. Коли прийшов час віддавати її заміж, Варвара не захотіла про це й чути. Приписуючи це її небажання незнанню життя й самотності, батько дав Варварі повну свободу дій, оточив її вибраним товариством дівчат, а сам виїхав у далеку мандрівку. Між дівчатами була одна християнка. Вона навчила Варвару правд християнської віри та допомогла їй охреститися. Знайшовши Христа і його правду, Варвара пожертвувала Йому всю свою любов і своє дівицтво. Коли повернувся батько Варвари, вона не таїла своєї віри, а сміливо визнала, що є християнкою. Почувши таке, її батько надзвичайно розлютився, тяжко побив свою рідну дитину та сам віддав у руки державного ката. Той спочатку, використовуючи різні обіцянки, намовляв Варвару відступити від віри, утім коли його намови виявилися безуспішними, наказав жорстоко збити її сухими воловими жилами, посипати рани сіллю і кинути до в’язниці. Наступного дня, коли святу дівицю поставили перед мучителем, на ній не було не тільки сліду ран і катувань, але й сама вона здавалась усім ще кращою. Нові жахливі муки не похитнули ні на хвилинку мучениці-героїні, тож кат наказав убити її мечем. І тоді жорстокий батько став катом своєї дитини та вбив її власною рукою. Це трапилося за цісаря Максиміяна 290 року. Кілька сторіч пізніше мощі св. Варвари перенесено до Царгороду, де цісар Лев IV збудував

Свята Варвара. Мал. Йосипа Терелі

на її честь величну церкву. Коли в Україні поширилося християнство й держава зміцніла, а грецькі царівни почали виходити заміж за київських князів, то дочка цісаря Олексія Комнена, Варвара, яка вийшла заміж за князя Святополка Ізяславича, перенесла частину мощів св. Варвари до Києва. Тут князь Святополк Михайло збудував золотоверхий Святомихайлівський монастир, де й поклали мощі св. Варвари. Св. Варвару почитають не тільки у східній, але й у західній Церкві, а наш народ особливо любив її як велику помічницю в житті, зокрема у приготуванні до доброї смерті (Четвертого грудня Церква урочисто обходить Її свято). Ðåäàêö³éíà

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ

ÂÀÑÈË²ßÍÑÜÊÈÉ ÌÎÍÀÑÒÈÐ ÑÂßÒÎÃÎ ÞÐÀ Ó ÊÐÈÑÒÈÍÎÏÎË² Чернече життя на берегах тихоплинного Бугу, на яких з часом виросло більше десяти василіанських осередків, сягає ще княжої доби. Василіанську обитель у Кристинополі (тепер Червоноград) було засновано на основі розпорядження протоархімандрита ЧСВВ Іпатія Білинського від 30 липня 1763 року. Фундатором монастиря був граф Салезій Потоцький. Відповідно до його фундаційної грамоти від 27 вересня 1763 р. поряд з дерев’яною церквою, яка обслуговувала українську громаду, спорудили з дерева василіянський монастир. Першим ігуменом Кристинопільської чернечої обителі став о. Теодозій Григорович, чернець Вольсвинського Святовоздвиженського василіянського монастиря. Від 1765 р. найбільшою святинею монастирської церкви Св. Юра є чудотворна ікона Божої Матері. Сучасний історико-архітектурний комплекс Кристинопільської чернечої обителі св. Юра побудований на місці дерев’яних монастирських споруд, які неодноразово були пошкоджені пожежами у 1768, 1797 і 1852 роках. Теперішня церква св. Юра і келії василіянського монастиря збудовані у 1771 – 1775 рр. за проектом

Монастир ОО Василіян у Кристинополі

архітектора І. Зельнера. Церква св. Юра, якій характерні риси пізнього бароко і класицизму, набула сучасного вигляду 1885 р., а будинок келій – у 1789 і 1888 роках у результаті реконструкцій Кристинопільський монастир був включений до Василіянського Чину 1769 р., а 1780 р увійшов до Галицької Провінції ЧСВВ Найсвятішого Спасителя. Під час проведення йосифінської реформи австрійський уряд не припинив діяльність цієї василіянської чернечої тому, що василіяни заклали в Кристинополі народну школу. Монастир був потрібен тому, що в околиці не було шкіл, а василіянські монахи були добре підготовлені до виховання і навчання.

Гордістю кристинопільських василіян є бібліотека, фундамент якої було закладено ще під час заснування монастиря. Її фонди значно зросли внаслідок надходження великої кількості рукописних і друкованих книг, коли до обителі вкінці XVIII ст. прилучили навколишні монастирі. Її окрасою є написаний на пергаменті наприкінці XII – на поч. XIIІ ст. “Апостол” і названий за місцем свого зберігання “Кристинопольським”. Декретом Конгрегації Пропаганди від 3 липня 1888 р. Кристинопільський монастир залучили до Добромильської реформи. У Кристинополі 11 серпня 1892 р. Андрей Шептицький склав вічні обіти. У 1888 – 1914 рр. у Кристинопільській чернечій оби-

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ телі функціонували богословські василіянські студії. У 1899 р. молодий ієромонах Андрей Шептицький був тут професором богослов’ї моральної догматики. Після Добромильської реформи у Кристинопільському монастирі 14 листопада 1 грудня 1906 р., а пізніше 6-14 серпня 1909 р. відбулися перші дві капітули Чину, під час яких було вироблено програму майбутньої діяльності василіян. Зокрема зреформовані василіяни всебічно оцінили перші результати реформи та прийняли Конституцію ЧСВВ. Напочатку ХХ ст. під проводом кристинопільських василіян розвинулося відоме Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, яке о. Єремія Ломницький, ЧССВ заснував 1892 р. у с. Жужелі. У післявоєнний період Кристинопільський монастир функціонував ще тривалий час. У червні 1947 р., коли Кристинопіль увійшов до складу Радянської України, василіянська чернеча обитель змушена була припинити свою діяльність. Під час панування в Україні радянського комуністичного режиму, з 1980 р., в церкві св. Юра знаходився філіал Львівського музею релігії та атеїзму, а в монастирських приміщеннях – картинна галерея, автошкола, пошта тощо. У 1959 р. на окремих об’єктах цього історико-архітектурного комплексу було проведено відновлювальні роботи (архітектор І. Старосольський).

Напочатку листопада 1989 р. церкву св. Юра, і кілька приміщень монастиря повернули Отцям Василіянам. Усі будівлі монастиря передали монахам лише 1990 року. Першим ігуменом відновленої Кристинопільської чернечої обителі став о. Мар’ян Чорнега, активний учасник василіянського підпілля. Невдовзі під його проводом було відремонтовано церкву Св. Юра і приміщення монастиря. Отці та брати Кристинопільського монастиря проводять велику духовну і просвітницьку діяльність серед вірних, зокрема молоді й дітей. У перші роки виходу УГКЦ із підпілля ченці Кристинопільської обителі надавали духовні послуги вірним вісімнадцяти навколишніх сіл. Упродовж кількох років у монастирі був духовний ліцей для хлопців. Із Кристинопільською чернечою обителлю пов’язане життя і душпастирська діяльність відомих василіян: митро-

полита УГКЦ Андрея Шептицького, о. Корнилія Срочинського (архімандрита Чину, відомого василіянського проповідника, письменника і богослова), о. Платоніда Філяса (першого протоігумена реформованих василіян), о. Йосафата Скрутеня (засновника “Записок Чину Св. Василія Великого”), о. Віталія Градюка і о. Дам’яна Богуна, які були протоігуменами Чину в період підпілля.

Кристинопільська чудотворна ікона Божої Матері (Богородиця Одигітрія, перша половина XVIII ст.) Згідно з повідомленням монастирського літопису, український шляхтич Станіслав Костка-Садовський подарував Кристинопільській василіянській чернечій обителі у 1765 р. чудотворну ікону Пресвятої Богородиці. Отець Теодосій Грегорович організував урочисту процесію з духовними співами

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ і молитвами, яка з усіма відповідними почестями перенесла ікону до монастирської церкви. Ця ікона прославилася різними чудодійними дійствами ще в родинному будинку Садовських. Отож у знак подяки за ласки, які зійшли на побожних краян, її було прикрашено срібними ризами й одинадцятьма срібними вотами – власне це і свідчило, що ця ікона Божої Матері здавна була чудотворною. У 1768 р., як свідчать записи в монастирській хроніці, ця чудотворна ікона врятувала монастир і місто від “морової зарази”, яка охопила цілий край. А 8-го серпня, цього ж року, ікону Кристинопільської Богородиці процесія пронесла як по місту, так і довкола нього. Пошесть, яка тривала в краю ще шість місяців, відступила від стін міста. Неодноразово чудотворна ікона рятувала монастир від пожеж, які виникали в місті. Особливо небезпечно для обителі була велика пожежа 26 березня 1782 р., яка сталася саме у Великодню суботу, коли в монастирі відбувалася всеношна. Тоді в місті згоріло 142 будинки. Зі співом “За всіх молившися Благая…”, монахи вийшли із чудотворною іконою назустріч вогню, який вже підступав до стін монастиря. Надзвичайно сильний вогонь змінив свій напрям у протилежний бік, не завдавши жодної шкоди чернечій обителі. На підставі подання спеціяльної комісії єпископ Мак-

симіліян Рилло своєю Грамотою від 26 січня 1771 р. проголосив Кристинопільську ікону Божої Матері чудотворною. З ініціативи ігумена Ампліята Крижанівського цю ікону було оновлено 1777 р.: виготовлено нові ризи та багато оздоблено позолотою, перлами і дорогоцінними каміннями. Під час т.з. церковної реформи цісаря Йосифа II, 1815 р., австрійська влада конфіскувала всі дорогоцінності з цієї ікони. Однак, щоб ікона була відповідно оздоблена, тодішній ігумен монастиря о. Маркіян

Тарнавський наказав виготовити нові шати: вони були зроблені з дерева, гарно вирізьблені й позолочені. Образ Пресвятої Богородиці став ще гарніший, і в такій оздобі перебував до 1901 р., поки ігумен обителі о. Михайло Повх не придбав для чудотворного Образу Пресвятої Богородиці нові срібні шати. А з часом ікону прикрасили десятки дарів-вот за її чудотворні дійства. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. слава про Кристинопільську чудотворну ікону Божої Матері вийшла далеко за межі

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ Галичини. Визнаючи цей факт і підтверджуючи чудотворні властивості цього Образу Пресвятої Богородиці, Папа Римський Лев ХIII 1902 р. надав кристинопільському василіянському храму Св. Юра відпусти на Богородичні свята, а також на свято св. Онуфрія. Відпусти, які відбувалися у Кристинопільському монастирі, були величавими й багатолюдними. У червні 1947 р., як тільки Кристинопіль увійшов до склду Радянської України, василіянська чернеча обитель перестала функціонувати. Покидаючи вже опустілий монастир, о. Арсен Кулибаба і брат Якинт Пилип, виїжджаючи за кордон, потайки забрали зі собою цю дорогу святиню. Понад 40 років ікона Кристинопільської Богородиці перебувала в одному із василіянських монастирів за кордоном… Звідтіля вона повернулася в Україну лише у березні 1994 р., а в квітні її урочисто перенесли з львівського монастиря Св. Онуфрія через села і міста Жовківського і Сокальського районів до Кристинополя. Після кількох десятиріч вимушеної відсутності, в день свята Благовіщення Пречистої Діви Марії, ця чудотворна ікона велично засяяла на головному вівтарі василіянського храму Св. Юра. Відтоді чернеча обитель знову набула великої шани серед вірних. Поклонитися іконі йдуть не лише жителі Кристинополя, вірні з навколишніх сіл і міст, сюди спеціально

приїжджають і з віддалених місць краю. Після завершення реставрації, яку виконала художниця Оксана Ясинецька 1995 р., Кристинопільська чудотворна ікона набула свого первісного вигляду. Про щедрість Кристинопільської Чудотворної ікони Божої Матері для тих, хто з вірою і надією в молитвах благав небесної помочі, свідчить і пісня в Її честь. Слова і музику уклав відомий автор релігійних пісень о. Мелетій Лончина: “Пресвятая Діва Мати , небесна Леліє, Помагай нам, Тебе просим, Пречудна Маріє. Перед престіл Твій, Пречиста, сміло прибігаєм, Свої просьби в повній вірі Тобі засилаєм… Чудотворна Мати Божа, Ти – єдина наша слава, Для любови Свого Сина , будь нам все ласкава. На Тебе усю надію ми всі покладаєм, В тяжких бідах і недолі к Тобі прибігаєм. Помагай нам, Тебе просим, Пречудна Маріє.... Ти вславлена чудесами в Кристинополі, Не забудь нас, дітей своїх, не забудь ніколи… Пригорни нас, наша Мати, як люблячі діти, Хорони від всякой злоби, дай в небі Тя зріти...”

Джерела 1. Лужницький о. Г. Словник Богородичних ікон України // INTREPIDO PASTORI (науковий збірник на честь блаженнішого патріарха Йосифа Сліпого в 40-ліття вступлення на Галицький престіл. 1.11.1944 р. – Рим. 1984. – С. 171. 2. Ваврик о. М. По василіянських манастирях. – Торонто, 1958. – С. 101110. 3. Богун о. Д. Чудотворні ікони Матері Божої в Україні // Поклін Марії. – Мюнхен, 1947. – С. 40-41. 4. Вояковський о. Н. Шляхами наших прочан. – Львів, 1998. – С. 8489. 5. Мельник о. А. Мати-Марія – Матінка Наша. – Рогатин, 1926. – С. 111-112. 6. Щурат В. Марійський культ на українських землях давньої польської держави. – Львів. 1910. – С. 17. 7. Мельник о. А. Появи Богоматері в Люрді і в Україні та її чуда і ласки. – Філядельфія, 1954. 8. Назарук о. О. По наших монастирях. Кристинопіль // Нова зоря. – Львів, 1935. – с. 31. 9. Відомість о Чудотворном Образі Матері Божой в церкві оо. Василіян в Кристинополі. – Жовква, 1903. 10. Чернецкій В. Льтопись монастиря оо. Василіянь вь Кристинополе оть его основания. – Львов, 1890. – С. 10, 13-14, 60. 11. Воротняк о. Йосафат. Кристинопільський монастир // Місіонар. – 2001. – №10. 12. Рабонець С. Кристинопільська Матір Божа // Місіонар. – 1994 – №1. 13. Гіщинський В. Чудотворна ікона Божої Матері у Кристинопільському василіянському монастирі св. Юра // Календар “Місіонаря”. – Львів, 2003. – С.121-122. 10. Гіщинський В. Тернистий шлях василіанського Чину за роки панування в Західній Україні радянського комуністичного режиму (19391989 р.р.) // Добромильська реформа і відродження Української церкви.Львів, 2003. –С. 225-226.

Âîëîäèìèð Ã³ùèíñüêèé

СУЧАСНА ОБРЯДОВІСТЬ

ßÊ ÌÈ ÑÂßÒÊÓªÌÎ ÏÐÀÇÍÈÊÈ? Очевидно, немає у цілому світі народу, який би так урочисто святкував релігійні торжества, як ми, українці. Згадаймо, наприклад, свято Різдва

чір. Потім долучав суботу і неділю – отримував 5-6 днів святкувань. В інших народів – не більше 2-3 днів. Найбільше праці мали наші матері й бабусі,

А хто в світі може похизуватися такими гучними весіллями, як у нас? Ісуса Христа. Скільки різних обрядових звичаїв у підготовці та святкуванні цього празника! Пригадую, як я, коли малим хлопцем, заздалегідь дивився у календар, щоб з’ясувати, на який день припадає Святий Ве-

бо готувати 12 страв. Звичайно, ця праця не була для них тягарем, бо вони трудилися на більшу славу Божу. Утім найбільше радості було, коли в різних частинах села формувались групи колядників

і вертепи, які своїми голосними співами веселили людей. Хто в цей час міг спати більше 2-3-х годин? Хоч це був час, коли компартія забороняла релігійні дійства, особливо дітям, проте ніхто на це не зважав. Ми навіть з більшою ревністю робили це тоді, коли з району

СУЧАСНА ОБРЯДОВІСТЬ приїжджав хтось на перевірку. Часто по пояс у снігах ходили від хати до хати, бо дороги патрулювали. А скільки зусиль і часу забирало приготування до Пасхи: Страсний Четвер (тривалі моління з читанням 12-ти Єван-

(як дорослі, так і молодь) ще в першій хаті більш-менш прославляють Бога колядкою на тверезу голову. А далі – пішлопокотилось... У хаті молитва, а на вулиці матюки і погані слова, крики і сварки, а деколи і бійки. І чим ближче до півночі чи

У хаті молитва, а на вулиці матюки і погані слова, крики і сварки, а деколи і бійки. гелій), довгі черги до Плащаниці у Велику П’ятницю: у роздумах та молитві на колінах через цілу церкву, Єрусалимська Утреня з чудовими мелодійними співами! А як уявити Воскресіння Христове без пасхальних кошиків з усіляким добром, які прикрашені чудовими писанками і вишитими рушниками? Цей гарний звичай не забувають наші українці і за кордоном, де перебувають на заробітках. Кульмінацією є Пасхальна ніч: тільки хворі, немічні й немовлята мають право залишитися вдома, всі ж інші йдуть до церкви. А хто в світі може похизуватися такими гучними весіллями, як у нас? Чи храмовими празниками та похоронами... Та й іменини, дні народження ми святкуємо по-особливому. Але це тільки одна сторона медалі... Коли глибше застановитись над тим, як ми святкуємо, то не знаю, чи знайдеться у світі хоча б один християнський народ, який так по-варварськи святкує християнські празники. Ще раз пригадаймо святкування Різдва Христового. Ті ж колядники

ранку, то більшість вже не розуміє – чи прославляє Бога, чи того, що з ріжками. І діти так поводяться, беручи приклад з дорослих. Під ранок такий “ревний християнин” приходить додому і починає наводити порядок, часто бідна жінка з дітьми мусить ховатися, втікати з хати, бо господар прийшов додому... Потім цілий день він спатиме, бо наступної ночі знову має йти “прославляти” Бога. І мало-хто піде до церкви або почитає добру книжку. Чи Богові милі такі коляди і вертепи?

один парафіянин підійшов до нього і сказав, що старався провести свята так, як “той з Риму” написав: сам не пив й іншим не наливав, ходив щодня на Божественну Літургію, більше молився, читав побожні книжки і дуже задоволений цим. Це і для мене було маленькою радістю, що я недарма присвятив час написанню листів. Чому ж ми всі не можемо так святкувати? Згадаймо ще українські весілля. Столи аж вгинаються від їжі й алкогольних напоїв, незважаючи на те, чи багач на всю околицю справляє весілля, чи бідна вдова. Не дай, Боже, не вистачить горілки... Часто питає сусід сусіда: “Скільки ящиків горілки ти купив на своє весілля, скільки літрів самогону вигнав, скільки ящиків вина і пива придбав?”. І вилазить зі шкіри вдова, щоб, не дай, Боже, люди не осудили, що забракло алкоголю. Думаю, що порядні люди не осудять, а оці пияки...

Чому ж ми всі не можемо так святкувати? Пригадую, як у 1998 році, перебуваючи у нашому монастирі в Римі, мав час зі сторони придивитися на те, як святкують Різдво українці. І тоді вирішив написати листи в Україну знайомим священикам, щоб вони, як добрі пастирі, вчили своїх овечок святкувати празники по-християнськи. Через деякий час я отримав листа від о. Петра Паньківа, який зачитав це моє “послання” у церкві. І ось після Різдва

Отож кого ми більше боїмося? Бога чи пияка?.. Не боїмося гріха і того, що скаже Бог, а боїмося, що пияки скажуть. І хочемо потім, щоб Бог благословив таке весілля... Якось перебуваючи у нашому монастирі в Едмонтоні, я відвідав парафіяльний дім при церкві. А була субота. Хтось з тамтешніх українців справляв весілля своїм дітям і винайняв простору залу в парафіяльному домі. І ось, розмовляючи зі

СУЧАСНА ОБРЯДОВІСТЬ

старостою тоді, коли інші накривали столи, я багато чого дізнався. Хоч люди там не бідніші від наших, але столи в них не прогинаються. Головні урочистості весілля – церковний шлюб у храмі, потім – привітання рідних і знайомих.

в нас бідна родина вилазить зі шкіри, але хоче довести, що справить гучніше весілля, як сусід-міліонер. Чи мудро це, адже потім півжиття потрібно борги повертати! А в деяких місцевостях, особливо в Карпатах, ще кажуть: “Що то за

Чи Богові милі такі коляди і вертепи? І вже після того всі йдуть до столу. Подають одну-дві холодні закуски, першу і другу страви, солодке і трохи випивки. “А хто хоче більше поїсти чи випити, – каже староста, – то поряд є буфет, де можна собі купити”. Я був приємно здивований. А

весілля, коли ніхто не побився?” Напевно, в африканських племенах до такого не доходить... А ми кажемо, що українці – найпобожніший народ у світі. Скільки ще праці у нас, священнослужителів, батьків, учи-

телів, – щоби міняти поганські звичаї на християнські. І приємно, що тут і там з’являються добрі плоди. При храмі св. Онуфрія у Львові існує молодіжна християнська спільнота – Марійська дружина. У цій спільноті зародилось кілька молодих сімей. І вже є добра традиція: весілля святкують без алкоголю. І набагато веселіше, ніж на п’яну голову: і ніч замала, щоб виспівати усі відомі народні й релігійні пісні, потанцювати, поставити кілька цікавих сценок, розповісти жарти чи веселі історії. Напевно, Господь більше задоволений, коли благословляє такий шлюб.

СУЧАСНА ОБРЯДОВІСТЬ

и, і

Чи не можна так відсвяткувати свої іменини чи день народження? Чи обов’язково тільки за пляшкою горілки? Чи не краще в той день піти до церкви на св. Літургію, висповідатись, прийняти св. Причастя і подякувати Богові за ще один прожитий рік? А як ми святкуємо храмові празники? До обіду – в церкві на молитві, а після обіду все перекреслюємо випивкою, поганими словами і богохульствами. Чи тішиться наша Пресвята Мати, коли бачить, що Її діти так святкують Її Благовіщення, Успіння, Різдво, Покров? Чи радіє великий молільник св. Іван Хреститель, коли парафія, покровителем якої він є, потопає в ріках алкоголю і брудних слів? Чи ті-

шаться св. Миколай, пророк Ілля чи інші наші покровителі, імена яких ми носимо... А ми хвалимося, що українці – найпобожніший народ у світі. І дійсно, ми дуже побожні... Особливо наші чоловіки. У неділі й свята часто мають по дві Служби Божі: одну – до обіду в Божому храмі, а другу – після обіду в корчмі чи барі... Не хочу багато писати про наші християнські похорони, які часто-густо перетворюються на гучні забави. Бідна родина, замість присвятити час молитві за душу померлого, мусить заклопотано бігати, щоб приготувати пишні столи, аби, не дай, Боже, хтось не осудив... Чи не час нам уже повертатися до звичаїв наших предків, які з пляшкою горілки від-

святковували ціле весілля? Однак тепер на одного пляшки замало. До чого ми дожилися... Якщо сьогодні в селі є одна-дві родини, що не дружать з алкоголем, то це ще добре. І коли зустрічаємо молоду людину, голову сім’ї, якому ще і 30-ти років немає, а він уже – старий, спитий, згорблений дідусь, то що говорити про якесь майбутнє нашого, колись славного народу? Усі повинні оголосити бій цій найзаразливішій хворобі – і священики, і батьки, і державні урядовці... Не бійся почати з себе. Простягни руку допомоги ближньому. Зі св. апостолом Петром киньмося в Божі обійми з молитвою: “Господи, рятуй, бо гинемо”. î. Éîñèô Áóäàé, ×ÑÂÂ

ВІРА І СУЧАСНІСТЬ

ÀÄÀÌÅ, ÄÅ ÒÈ? Кожен з нас неодноразово переживав почуття провини. Переживати – це гарне слово, що означає ніби крик від гострого болю, від зранення живого організму. Це – хвиля почуттів, спричинена соромом, неприємним осадом, байдужістю до самого себе. Утім це ще не все. Цей психічний стан важко висловити словами, це – результат болісного досвіду одного з найтернистіших людських випробувань. Отже, якщо я вчинив підлість, то досконало знаю, що це означає, і, не в змозі цього висловити, стараюся виправдатися. Проте всі викрути є марними. Інколи я почуваю себе огидно. Почуття провини – це не тільки знання, яке є ніби ствердженням того, що в розрахунках зроблено помилку. Про вчинене зло знає не тільки мій розум, але ціла моя істота. Зло має, в певному сенсі, космічний вимір. Через зло я перебуваю не на своєму місці в

космічному порядку. Була гармонія, був лад, а тепер щось трапилося, зрушилося і перебуває не там, де треба. Коли говоримо про космічний порядок, то вживаємо це поняття на означення не всесвіту, космічного масштабу, а світу людини, який протиставляється макрокосмосу, того, що є в нас, тобто ми самі становимо мікрокосмос. Навіть якщо я підданий небезпеці помсти космосу, то якась стихія може мене згубити за моє зухвальство – а це трапляється, отож я відчуваю швидше смуток, аніж страх, через те, що лад, який панував у мені, є порушений. Досі нічого не говорилося про Бога. Слушно, бо навіть люди невіруючі також відчувають докори сумління, якщо скоять зло. Для віруючого космічний порядок ототожнюється з Автором цього порядку, а почуття провини приймає особистий характер: це розірвання або принаймні порушення найглибших осо-

Сікстинська капелла. Створення Адама. Фреска. Мікеланджело. Ватикан

ВІРА І СУЧАСНІСТЬ бистих стосунків між людиною та Богом. Щось тріснуло, порвалося. Був шанс осягти досконале життя з Богом, тим часом... Отож християнська релігія, по-перше, пояснює цей розрив зв’язку з Богом, по-друге, налагоджує зв’язок з ним, по-третє, вчить, як звільнитися від тягаря. Історія про втрачений рай свідчить про те, що Бог все-таки бажає обдарувати людину своєю близькістю і благодаттю, навіть якщо вона тікає, ховається і віддаляється від Нього. Голос Бога наздоганяє людину: “Де ти, винуватцю?”. Око Божого Провидіння не пропустить жодного сховища, жодної мишиної нори, в яких іноді ховаються “сини Адама”. Почуття вини – це сигнал, що перед нащадками Адама стоїть проблема і вимагає вирішення. А воно є. За християнським ученням, провина не є неминучою, незворотною. Так, невпинним є час і незворотними є вчинені поступки, але провина може бути стертою. Якщо вона має космічний вимір, то навіть найменше зло або добро, здійснене людиною, змінює світ: не тільки відновлює порушений лад, але створює нову гармонію. Прикладом цього може бути дружба св. Франциска з вовком з Губбіо, якого Він приручив. Приспане сумління, його обезболення, заглушення провини в собі – це падіння людини, її деградація. Рудольф Гесс, один з керівників табору смерті в Освенцимі, так відповів трибуналові справедливості, коли його запитали, чи відчував він докори сумління через жахливі злочинства: “Спершу я був вражений, з часом зовсім отупів”. Слідчий повторив своє запитання: “Чи ви відчували щось особливе?” “Нічого особливого”, – відповів кат. Ось, дорога до звірства ! Папа Пій XII сказав, що однією з найбільших провин нашого сторіччя є втрата відчуття гріха. Мабуть, саме вона є причиною помилкових діагнозів стану речей у цьому світі, браку розуміння того, що відбувається. Ця

сучасна хвороба є особливо небезпечною. Відомо, що відчуття болю у хворого є надією на одужання, відсутність відчуття болю у смертельно хворої людини може означати агонію. Історія світу – це історія боротьби добра зі злом. У цій боротьбі фортифікацією добра є цей крик сумління. Потрібно протистояти “анестезії” сумління. Блага вість християнства зводиться до того, що зло не має шансів. Воно було переможене на Хресті. Схиляємо голову перед великою тайємницею милосердної Любові Бога, яка могутніша від смерті та гріха. Нас зворушує готовність безмежно милосердного Бога пробачати тим, хто з каяттям і бажанням поправи стоїть навколішки у сповідальні, немов під Хрестом. Тої миті у Хреста відсутній лічильник гріхів”. Не має гарнішої та людянішої картини, ніж та, яку ми спостерігаємо, коли людина схиляється перед Богом зі сльозами провини. Провину можна зруйнувати, тільки відторгнувши її. Так констатує також психологія, яка вивчає душу людини. Підтвердженням цього може бути історія молодого Раскольнікова з роману Ф. Достоєвського “Злочин і кара”, який тільки після визнання скоєного злочину повернув собі спокій, рівновагу духу, цілковито відродився як нова особистість. Людина має потребу висловити те, що є дуже особистим, спричиненим внутрішніми причинами, потребу довірити комусь найсокровенніше. Психотерапія використовує це для зняття душевного тягаря. Керівники психіатричних закладів твердять, що більшість пацієнтів можна було б відправити додому, якщо б лікарі були впевнені в тому, що найближче оточення зможе пробачити їх й виявити їм свою толерантність. Усі ми відчуваємо, що слід розширити межі своєї свідомості. Отже, нам потрібно: – пізнати себе; – визнати свої провини; – отримати пробачення. Поки кожна з перелічених потреб не буде задоволена, людина не зазнає внутрішньої

ВІРА І СУЧАСНІСТЬ

Сікстинська капелла. Створення світу. Фреска. Мікеланджело. Ватикан

рівноваги. Ісусові це було відомо. “Відав бо сам, що міститься в людини” (Ів. 2, 25). І знає Він, що в серці людини рояться різноманітні пристрасті, вади, гріхи. Однак Ісус не покидає нас самотніми, не залишає безпорадними перед злом. Кожен з нас може позбутися цього тягаря завдяки Божій благодаті: через Таїство Сповіді ми в змозі спокутувати провини. Відновлення спотвореного гріхом духовного обличчя людини відбувається через: – діагноз (іспит совісті); – сповідь зі всього, що пригноблює сумління; – отримання пробачення. Під час однієї з мандрівок св. Павла від Хреста в околиці Маремми із кущів вискочив озброєний бандит. Він схопив Св. Павла і погрожуючи, наказав йому йти з ним у ліс. Святий погодився, але коли дорога стала важчою, ввічливо запитав бандита : “Що тобі потрібно?” Той похмуро відповів: “Йди далі в ліс!”. Святий занепокоївся й почав робити детальний іспит сумління, а також каятися за гріхи. Урешті злочинець зупи-

нився біля пня і сказав: “Отче, висповідайте мене!” Не можна робити бухгалтерські розрахунки під час сповіді. Відоме анекдотичне оповідання про сповідь одного католика. “Коли б я поставив на вагу зло, котре я вчинив, то з протилежної сторони переважило б добро, вчинене мною. – Я вкрав те і те, звичайно, але я також подарував іншим не одну річ, отож це вирівняло те перед Богом. – Я проклинав і лаяв, однак і молився побожно. Отож рахунок – нульовий. – Маю на совісті вбивство людини, але моя жінка народила дитину, я дав життя новій людині – це мене реабілітує. А священик йому на це: “Господь Бог тебе сотворив, але диявол знищить тебе дочиста. Отже, рахуночок рівнісінький. А за покуту треба було б стукнути тебе багато разів по макітрі”. Для Бога має значення порядність, чесність, сумлінність, покірність! ªïèñêîï Ñòàí³ñëàâ Ïàäåâñüêèé

ДУХОВНА НОВЕЛА

ÎÁÐÓ×ÊÀ ÌÀÐ²¯

Навіщо бігти за дивом, якщо цим дивом є наше життя, наповнене усіма розмаїттями. Так трапилося в моєму житті, що доля роз’єднала мене з сином. Я живу у Львові, він – у далекому Харкові. І, розпочинаючи свою розповідь, я насамперед зізнаюся: для мене великим нещастям є те, що я не вмію висловити і виявити той вулкан Божої Любові, який постійно вирує і спалює мене, і який запалила Пресвята Богородиця в моєму маленькому жіночому серці. Як я прагнула донести цей вулкан до серця свого сина! Моя радість і мій біль – мій син. Господь випробовує нас через наших ближніх, і хто – учень, а хто – вчитель, знає тільки Він. День і ніч молю Господа про навернення сина, згадуючи в молитві св. Моніку, яка молилася за свого грішного сина Авґустина 16 років, і благаю Пресвяту Діву про допомогу, бо Її Святе серце

тішиться праведними і вболіває за грішних. Вона відчуває нещастя кожної людини і бажає їй допомогти: нехай тільки вона звернеться до Неї за поміччю. Отож майже кожного дня я нагадувала синові: проси прощення і благословіння, щоби твій день був наповнений благодаттю й опікою Божою, починай і закінчуй день молитвою і відчуєш, що твоє життя почне змінюватися, бо там, де є Святе Слово, проросте зерно життя і заколоситься твоє поле, засіяне словами молитви і каяття. Але слова Христової молитви не запам’ятовувались, плутались і зовсім зникали. Тільки він промовляв “Отче наш” – у голові залишались пустота і страх. Я тільки можу уявити, яка там відбувалась боротьба: лихому не були потрібні слова молитви мого сина, він усілякими способами хотів стерти їх з його пам’яті. Потім були спокуси, падіння, втрата сім’ї – залишились тільки самотність і пустота. Утім я ні на мить не припиняла своєї молитви до Господа і Матінки Божої, щоби вони укріпили мого сина в молитві. Спасіння принесла молитва “Господи помилуй і благослови”. Вслухаючись у три слова, Свята Трійця вигороджувала лихий намір з серця сина, поступово змінюючи його душевний настрій і ставлення до життя. Зникли і відійшли старі друзі, які приносили смуту, знайшлась робота, про яку раніше тільки мріяв, з’явилися впевненість і надія. Все ставало іншим: небо, зорі, день і ніч, бо щодня з моїм сином у його молитві завжди був ІСУС і МАРІЯ. Однак найбільш вражаючим був момент підтвердження Божої опіки. Для кожної людини він – особливий і кожний відчуває його по-різному. Це трапилося в перший день його роботи. Праця водія маршрутного таксі – важка і відповідальна: люди довіряють життя тільки тобі, бо ти керуєш транспортним засобом. День видався важким і доволі довгим. Нарешті останній пасажир вийшов із маршрутки, і моєму синові тільки потрібно було підготувати

ДУХОВНА НОВЕЛА машину до наступного дня. Коли він підмітаючи салон автобуса, прямісінько йому під ноги викотилась маленька срібляста обручка. Він здивувався і зрадів: “От пощастило”. І дійсно пощастило, бо це Боже провидіння поблагословило його молитву своєю опікою, бо на цій обручці були слова: “Пресвята Богородице, спаси нас”. Я хочу звернутися до всіх синів, як до свого саме сьогодні, коли ще в усіх нас є час для навернення. “Моліться, діти, беззупинно, щоби ваша надія стала реальністю. Серце Богородиці – смертельна стріла для спокусника-диявола. Він нічого так не боїться, як імені Марія, бо це ім’я Тієї, що стерла йому голову”. Це Богородиця показала і подарувала тобі, мій сину, Свою обручку й опіку. Вона покриє тебе Своїм омофором під час бур у житті, підніме, коли впадеш, під Її опікою ти ніколи не застогнеш під тягарем цього життя. І смерть не буде тобі страшна, бо на порозі вічності нас чекатиме Марія – Твоя і Моя Мати, Цариця Неба, бо на твоїй руці Її обручка, а в серці – віра і надія. Тож завжди будь вірним Богові, дотримуйся складених Йому обітниць і не переймайся глузуванням нерозумних. Прости нас, Боже... Кого під руки, Боже, ти береш?! На кого погляд Свій здіймаєш?! Кого з полону відчайдушного гріха Ти до світлиці Милосердної впускаєш?! Кого Ти втішеш і спасеш?! Кому ізраненеє серце порятуєш?! Кому в обіймах Божого тепла Неоціненне прощення даруєш?! Зі сліз запитання... Відповідь? Біжить ріка... Перед Тобою, Господи, я прощення благаю: Прости, Всевишній, на цім полі зла, За сина я молю, навколішки стаю Тепер Тобою за свої гріхи, Бо з них і синові сплелись стежки. Прости, що не навчила його жити З Тобою поряд у світлиці, Прости, що за любов Твою

Земною сліпотою день стрічала: Дзвонили храми, а моя душа Від Божого запрошення втікала. Прости за неміч і за глухоту, За легковажність і за зраду. Прости, що Твоє серце відтепер Теплом і ласкою вкриває від слів аду, Прости нас, Боже, грішних матерів, Що не відчули мить благословення, Коли приймали квітку із небес Із рук Твоїх для вічного спасення. Прости нас, Милосердний, за злий час, Коли від Тебе очі відвертали І по долині смертного гріха Вели своїх дітей і милості чекали. Сліпців дороги не посіють цвіт, Я дякую Тобі за терня і страждання. Тепер в мені Любов Твоя Народжує лиш ласки і благання. Прости мене і сина, і вчини, Щоби у щирості зустрітись З Тобою, Отче, всім своїм життям І Твоїй Волі серцем покоритись. Вітаємо: Новостворене громадське об’єднання “Християнська Україна” з початком його діяльності, основним гаслом якої є “Християнська родина – християнська Україна”. Духовної вам наснаги і Божих щедрот у вашій молитовній праці, яку ваше об’єднання проводить з травня 2005 р.Б. біля Софії Київської в м. Києві для об’єднання християн різних конфесій. Нас злучить тільки молитва за ближнього. У нас ще є час поєднати наші серця для спільної праці. Адреса громадського об’єднання “Християнська Україна”: 79493 Україна, м. Львів-Рудно, вул. Центральна, 3 тел. (0322)690784 380503716803

Â³ðà Ïîñ³ê³ðà

ТВОРЧІСТЬ НАШИХ ЧИТАЧІВ

VIA DOLOROSA – ÄÎÐÎÃÀ ÑÒÐÀÆÄÀÍÜ

Страдч. Хресна Дорога. XI стація. Скульптори Ярослав та Володимир Лози, 2006

У Старому місті вуличками вузькими, В Єрусалимі в’ється дорога, Як ввійдеш та пройдеш провулками тими, Збагнеш: шлях битий – одна тривога. Довга Дорога страждань від преторію: Монастирі, прадавні дзвіниці, Базиліка – пресвященна меморія, Ратуші, вежі, стели, каплиці. Пам’ятають, хоч пам’ять посивіла та, Як ганебним клеймом плюндрували – Преторійським судилищем святість Христа Й Хресним шляхом Його виряджали. Звідси Віа Долороза почалася. Мінарет, мури – вироку свідки; Свідомо йшов, знав: на Нього поклалася Місія – в Ім’я кого і звідки. Друга зупинка. Ісус Хрест свій приймає. “Розп’яти! На смерть!” А судді є хто?

Не корона, а терен прикрашає Чоло святе. У багряниці Христос. Бити Його звелів Пилат, бичувати І первосвященникам передав. “Ecce Homо”(Се Людина), – лише спромігся сказати; Свій Хрест страстний Ісус Христос прийняв. Третя зупинка. Впав уперше, спіткнувшись, Сам підвівся і сам ношу підняв; Стишив хід – зупинився натовп, жахнувшись, – Ніхто не поміг, руки не подав. Четверта зупинка. Мить: зупинись! На Хреснім шляху – Богородиця. Отче небесний, змилуйся та заступись! Вести сина на хрест доводиться. Плекала, леліяла ніжно, ховала Сина – надію, кровинку крові, Щоб так ось віддати його на поталу, – Відняла розпука дар мови.

Ä²ÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

ÏÐÎÙÀ Ó ÊÐÈËÎÑ²

î. Éîñèô Áóäàé, ×ÑÂÂ ç ïðî÷àíàìè ç³ Ëüâîâà â Êàì’ÿíåöü-Ïîä³ëüñüêîìó (Õìåëüíèöüêà îáë.)

Îáðàç Óñï³ííÿ Ìàòåð³ Áîæî¿ (ç ³êîíîñòàñó â Êðèëîñ³)

×óäîòâîðíèé îáðàç Ìàòåð³ Áîæî¿ ó Êðèëîñ³

Îáðàç Óñï³ííÿ Ìàòåð³ Áîæî¿ (ç ³êîíîñòàñó â Êðèëîñ³)

×óäîòâîðíèé îáðàç Ìàòåð³ Áîæî¿ ó Êðèëîñ³

Ä²ÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

ÏÐÎÙÀ Ó ÊÐÈËÎÑ²

î. Éîñèô Áóäàé, ×ÑÂÂ ç ïðî÷àíàìè ç³ Ëüâîâà â Êàì’ÿíåöü-Ïîä³ëüñüêîìó (Õìåëüíèöüêà îáë.)

ТВОРЧІСТЬ НАШИХ ЧИТАЧІВ Душа виривалася з невимовних мук, Біль, розпач на серці, сльози в очах, Не вирвати Сина Її з катівських рук – Безвиході непоправної страх.

Десята зупинка. Ось вони і прийшли. Зняли одяг Його, оголили; На врочищі Череповім місце знайшли, Готувати хрести заходились.

П’ята зупинка. Не під силу одному Хрест на плечах більш нести, тягнути. Якийсь Симон Киринеї додому Вертався з поля, прагнув усе збагнути.

Одинадцята зупинка. У рідної матері на очах Сина на хрест розп’яли, її кровинку! Як жити, як перенести той жах?

Хрест нести за Ісусом йому сказали, Допомагав, не хотячи, потроху; І помаленьку дорога вже починала Підніматися вгору, на ту Голгофу.

Зупинка дванадцята. Він помирає. В жертву себе приніс за народи. А під хрестом Мати святая вмліває: “Боже! Сину мій, Єдинородний!”

Шоста зупинка. Всі на мить зупинились. Вероніка – жінка побожна – Крізь натовп людей до Ісуса пробилась, Серце жалем щеміло тривожно.

В мить передсмертну Ісус про матір подбав, Очі зблякли, лице збіліло, Учня любого свого за сина їй дав. “Звершилось!” – лишила душа тіло.

На коліна свої перед Ним упала І з тривогою наболілою Піт із Його лиця повитирала Своєю хустинкою білою. Як же сильно вона здивувалася: В знак подяки на хусточці тій Риси святого обличчя зосталися – Згадка за співчуття до Месії. Сьома зупинка. Вдруге упадає Та підганяє його голота, Виходить із міста Ісус, покидає Любий Єрусалим крізь ворота. Восьма зупинка. Жони заголосили. “Дочки єрусалимські, – глянув на них, – Не плачте за мною, – Ісус зрік безсилий, – Голосіть по собі, дітях своїх. Бо як із зеленим деревом роблять таке, То що ж із деревом буде сухим?” І хоч видовище серцю жінки важке, Пішли єрусалим’янки за Ним. Дев’ята зупинка. Третій раз Ісус впав, А хрест із кожним кроком тяжіє; Попихають Його – Він підвівся і встав, Ноша тяженна, ось-ось зомліє. Оббиті до крові, в синцях ноги босі, Кров запеклася на спраглих вустах, Від поту і пороху липне волосся, Мука, терпіння, покора в очах.

Зупинка тринадцята. Страсті скінчились. Христа бездиханне тіло зняли Мужі: Йосип і Никодим нахилились; Біля хреста розпукує Мати. Плащаницю нову білу Йосип купив, Принесли пахощів пребагато; І тіло омите Матері він поручив – Гірко Сина оплакує Мати. Чотирнадцята зупинка – остання. Плащаницею тіло обгортали, Дань остання, мить остання прощання – Покладання до гробу почали. У скелі гріб новий Йосип висік колись, Тут дбайливо Христа поклали, За Ісуса кожен у серці помоливсь, Каменем вхід до скелі прикрили. *** Ісус з мертвих встав. Третього дня Він воскрес! Він прийшов, повернувся із небуття. За нас терпів Христос і за нас йшов на Хрест Запорукувати вічне життя. Вкотре з тих пір Земля обійшла орбіту? Тлінне все на Землі – без надії. Враз утратять цінність свою всі скарби світу Із повторним пришестям Месії. Ëþáà Áàøòèê

ПОЧИТАТЕЛІ СЕРЦЯ ІСУСА

“ß ÁÓÄÓ ÒÂÎªÞ ÐÀÄ²ÑÒÞ ² ÒÂÎ¯Ì ÒÅÐÏ²ÍÍßÌ”

Св. Маргарита Марія Алякок

Особливе місце у почитанні Найсвятішого Серця Ісуса належить св. Марґариті Марії Алякок. Об’явлення Ісуса с. Марґариті Марії Алякок з 1673 по 1675 рік у монастирській каплиці у Паре-ле-Моньяль (Франція) значно вплинули на побожність наших часів. Марґарита народилася 22 липня 1647 року в Лотекурті на півдні Франції. З ранніх літ вона відчувала огиду до найменшого гріха. Дівчина любила самотність, її постійно буквально пожирало бажання молитися. Доля була не дуже лагідна з юною Марґаритою. Родина безжалісно ставилася до юної повірниці Ісуса. Саме тоді, коли тітка насильно хотіла видати її заміж, Марґарита вперше почу-

ла у своїй душі голос Ісуса, який сказав їй: “Хіба тобі Мене недостатньо? Якщо тепер збережеш Мені вірність, Я об’явлюся тобі”. Юна Марґарита рішуче відкидає навіть саму думку про заміжжя і вирішує вступити у монастир. Ця мрія здійснюється лише на двадцять третьому році її життя, коли вона вступає у монастир Сестер Відвідин або, як їх ще називали в народі, Візиток, в Паре-леМоньяль. Саме в цьому монастирі наш Спаситель обдарував с. Марґариту Марію великими ласками. Вона постійно відчувала Його присутність у своєму житті, й це наповнювало її душу великою радістю, хоча їй також довелося зазнати важких духовних і фізичних терпінь. Марґариту не оминула так звана в житті містиків “ніч помислів” і “ніч духа”. Так сповнилися слова Ісуса про те, що Він буде її радістю та її терпінням. Під проводом Божественного Учителя Марґарита робить великі поступи в чеснотах, любові до Бога і ближніх, умертвленні. Однак Спаситель обрав для Марґарити набагато більше завдання, ніж її особисте освячення. Під час занедбання живої віри і любові у християнських народів Спаситель забажав передати світу Своє послання саме через с. Марґариту Марію, нагадуючи лю-

дям про Свою відвічну Божественнну Любов і невичерпне Милосердя. Ісус Христос вчинив це у чотирьох великих об’явленнях. Перше об’явлення відбулося 27 грудня 1673 року в день свята Івана Євангелиста. Сама с. Марґарита Марія так описує цю подію: “Якось я перебувала перед Найсвятішими Тайнами, цілковито захоплена Божою присутністю так, що зовсім забула про себе і місце, де перебуваю. Тоді Господь відкрив мені безмір любові та незвідані тайники Свого Серця. Після того Він розкрив Свої груди і промовив: “Моє Серце

Перше об’явлення Серця Ісуса в каплиці Паре-ле-Моньяль

ПОЧИТАТЕЛІ СЕРЦЯ ІСУСА

Нетлінне тіло святої

палає такою любов’ю до людей, що не можу більше стримувати це полум’я, замкнуте в грудях. Оце прагну його розлити за твоїм посередництвом і збагатити людей Своїми Божими скарбами. У них люди знайдуть усе, що тільки потребуватимуть для спасіння душ від безодні загибелі”. Невдовзі після першого об’явлення відбулося друге, котре свята описує так: “Мені об’явилося Божественне Серце, цілком відділене від тіла, неначе на якомусь троні з полум’я, і сяяло сильніше від сонця. Було прозоре, немов кришталь, на ньому було видно криваву рану. Воно було оточене терновою короною, а над ним сяяв хрест. Ісус висловив бажання, щоб люди почитали Його під видом фізичного Серця, і сказав, що гаряче бажає бути улюбленим людьми, щоб

спасати їхні душі від загибелі, бо саме це і змусило Його об’явити Своє Серце одночасно з усіма скарбами Його Божественної Любові”. Під час третього об’явлення Ісус сказав, що взамін за Свою любов до людей отримує від них невдячність, остиглість і погорду. “І власне це болить Мене більше, ніж усе, що перетерпів”. За цю невдячність і остиглість Ісус жадав винагородження через часте св. Причастя і Святу годину, яку відправлятимуть вночі з четверга на п’ятницю. Через два роки після цього Ісус зажадав, щоб у п’ятницю після свята Божого Тіла було встановлене свято Найсвятішого Серця Ісуса. Окрім цього Спаситель прагнув, щоб вірні впродовж дев’яти перших п’ятниць місяця приступали до винагороджувального св. Причастя. Тим, хто сповнить це Його бажання, обіцяв, що вони не помруть без освячувальної ласки.

Спочатку здавалося, що ці об’явлення Ісусового Серця християни сприймуть з вдячним серцем та радістю. Все сталося навпаки. У своїй малодушності люди не повірили в таку велику любов Спасителя, бо відчували, що негідні цієї любові. У зв’язку з цим с. Марґарита Марія витерпіла дуже багато. Лише через декілька років набоженство до Найсвятішого Серця Ісуса було визнане і належно оцінене невеличкою групою людей, яка згодом поширила його в цілому світі. Літком 1690 року с. Марґарита Марія відправила 40денні реколекції, щоби добре приготуватися до близької смерті. Незабаром захворіла і відійшла у вічність 17 жовтня 1690 року. Їй було тоді 43 роки земного життя. Церква беатифікувала її 1864, а проголосила святою 1920 року. Ðåäàêö³éíà

Монастир Сестер Візиток в Паре-ле-Моньяль, Франція

СЛОВО ПРО КНИЖКУ

“ÊÎÄ ËÅÎÍÀÐÄÀ ÄÀ Â²Í×²” До подій навколо всесвітньої прем’єри фільму “Код да Вінчі” 17 травня в рамках відомого всесвітнього кінофоруму в Каннах відбувся допрем’єрний показ скандального фільму “Код да Вінчі”, створеного за мотивами однойменного роману Дена Брауна. На 19 травня було заплановано всесвітню прем’єру цієї кінострічки. Подаємо скорочений текст офіційної заяви з цього приводу, зробленої 14 лютого 2006 р. Службою зовнішніх зв’язків персональної папської прелатури Opus Dei.

Заява для преси у зв’язку з екранізацією книжки “Код да Вінчі” Останнім часом до нас надходить усе більше запитань щодо фільму “Код да Вінчі”. Ми вважаємо за потрібне повторити те, про що вже заявляли 12 січня ц. р.: ми не маємо ані найменшого бажання вступати в сперечання, і з нашого боку не буде жодної спроби вчинити бойкот або щось подібне. Ми й надалі будемо ставитися до цієї ситуації відверто, спокійно та конструктивно. У “Коді да Вінчі” Католицьку Церкву показано у спотвореному вигляді. Однак рекламна кампанія, що супроводжує і книжку, і фільм, могла б створити слушну нагоду представити Церкву в істинному світлі. В енцикліці Deus Caritas Est папа Бенедикт XVI відзначає, що справи милосердя найкраще характеризують діяльність Церкви: “Отже, любов є служінням, яке здійснюється Церквою для того, щоб завжди допомагати людині, коли та зазнає страждань, допомагати їй у потребі, в тому числі й потребі матеріальній” (DСЕ, 19). Багато людей відчувають, що їх образили: “Код да Вінчі” – це твір, який висловлює відкриту неповагу до релігійних почуттів християн.

Однак ми закликаємо християн виявляти свої відчуття мирно та конструктивно, через поширення правдивої інформації про освітні та благодійні проекти, що їх католики здійснюють в Африці, або через складення певних пожертв для підтримки таких проектів. Ми усвідомлюємо, що такі пожертви - то не більш, ніж символічний жест, але все одно він матиме конкретні позитивні наслідки. Водночас ми продовжуємо сподіватися, що компанія Sony Pictures зможе виявити більше конструктивного розуміння. Погодимося, що недостатньо запропонувати людям, права яких було порушено, захищати себе, в той же час продовжуючи порушувати ці права. Логічним було б уникнути порушення прав саме тоді, коли це є ще можливим... Ми сподіваємося, що остаточна версія фільму не міститиме моментів, які могли б образити християн. Такий жест примирення був би надзвичайно цінний, особливо в сучасному світі, який так страждає від нетерпимості. ***

“Код Леонарда да Вінчі” Назва книги Карла Ольсона й Сандри Мейсель надзвичайно промовиста. Роман “Код Леонарда да Вінчі” захоплює та інтригує. Це – трилер, представлений у формі історичного роману. Це – фікція, мета якої – переконати читача, що все опирається на факти. Я припускаю, що в романі здійснена атака на католицьку Церкву, а твердження, що це зроблено в ім’я історичної правди, лунає фальшиво науково. Воно є недоречним, проте, на жаль, для багатьох людей звучить переконливо. Автори омани “Код Леонарда да Вінчі” заслуговують на нашу вдячність за виявлення в деталях і твердим переконанням фальсифікації,

які містяться у книзі Дана Брауна. Вони остаточно підірвали тези “Коду “Леонарда да Вінчі”. Зрештою, неправдиві твердження, які є в книзі Брауна, є всеохоплюючими. Вони трактують християнську віру так, ніби її зміст можна відшукати радше в словах і документах, а не у свідків і в спільній пам’яті суспільства, яку залишив сам Христос – у Церкві. Такі твори були вже раніше й, очевидно, з’являтимуться в майбутньому. Що характерно таким романам? Я прочитав цей твір, через те, що багато людей, які читали його, постійно задавали мені запитання, пов’язані з ним. Книжка здобула надзвичайно велике – і легковірне – коло читачів, у зв’язку з чим я пригадую вислів, що ті, хто втратив віру або її не знають, в змозі повірити в усе. Важливим є те, що ми читаємо, які фільми й телевізійні програми переглядаємо. Якщо ми живимо нашу уяву хибними переконаннями, то можемо втратити контакт з правдою про те, ким ми є та як ми повинні жити. Ми отримаємо спасення через віддання себе вірі Христовій, а не через власні ідеї та натхнення. Відколи закинули якір автентичного свідчення й науки Церкви, неминуче мусили віджиті наукові теорії та інші фальшиві переконання. Протистояння Церкві та її засадам спричиняє своєрідне відкидання Ісуса Христа, такого, яким Він об’явився в історії. Його правда завжди є викликом для ексцентричного сприйняття реальності й невгамовної волі людини до самостійності. А крім того, хіба хто-небудь справді вважає, що всі мученики пішли на смерть, щоб приховати таємницю, що Ісус і Марія Маґдалина були подружжям? Френсіc кардинал Ґеорґ, архієпископ Чікаго, 30 березня 2004 року

МОЛИТВА ЗА ЄДНІСТЬ

“І БУДЕ ОДНЕ СТАДО І ОДИН ПАСТИР!”

(Йо. 10,16)

Подорож до Карпат – це завжди приємно та захопливо. Хочеться знов і знов повернутися у той прекрасний і таємничий світ карпатських гір, який заворожує своїми барвами та незвіданністю. Така поїздка, а точніше молодіжна Хресна Дорога на гору Говерлу, вже вп’яте відбулася 5-6 серпня з благословення Канцлера Стрийської Єпархії УГКЦ о. Тараса Пошивака. Було багато бажаючих взяти участь у цьому дійстві, але, на жаль, серед них не було багато молоді. Подорож до “українського Раю”, як ще називають Карпати, була дуже цікавою, бо люди їхали, щоб у спільній молитві випросити в Бога благодаті для себе та для інших. Кожен перед Хресною Дорогою постановив собі намірення і вірив у те, що воно здійсниться і жертва не буде марною. Мандрівка розпочалася спільною молитвою і благословенням місцевого священика на щасливу дорогу. Потім у каплиці Гошівського монастиря була Свята Літургія за померлих, всі висповідалися та прийняли Святе Причастя. Потім ми всі побували у дивовижному монастирі на Манявському скиті, де нас з теплотою та братньою любов’ю зустрів настоятель монастиря о. Геронтій Олянський. Тут у каплиці, ми представники рідних конфесій, помолились та два отці освятили чотири ікони Євангелистів, скопійовані з розпису машевського монастиря, і дубовий хрест із реставрованим старовинним розп’яттям на знак єдності Христової Церкви та народу в Україні. Ці реліквії зберігатимуться в капличці над джерелом “Животворяща купель”. Надвечір ми прибули на турбазу, щоб зранку в процесії піднятися на Говерлу. Поїздка була чудовою, вона відбувалася в атмосфері дружелюбності й відкритості, з молитвами та піснями, а також у відкритих дискусіях

одне з одним. У “Заросляку” нас зустрів заступник голови районної ради п. Орест Курило. Ранок. Говерла дуже далеко, і все вкрито туманом. Накрапає дощ. Лише Божа воля та благословення священика дозволило розпочати та здійснити Хресний хід на Говерлу. Піднімаючись угору на Близькому Сході, долаючи метр за метром, ховаючись від пронизливого холодного вітру, починаєш сумніватися у своїх силах і тобі здається, наче ти ніколи не дійдеш до заповітної вершини. Саме тоді за порадою Отця пароха починаєш молитися і, о диво, десь беруться сили, і вже впевненіше продовжуєш свою Хресну Дорогу. Можна тільки уявити, скільки витерпів наш Господь, коли йшов на Голготу, тоді ці зусилля, які ми доклали для сходження на Говерлу виявляться нікчемними. І ось вона, Говерла! Ось найвища гора України, оповита туманом і хмарами! Внизу залишилася далека дорога, прекрасні ліси та полонини, а з ними і все недобре і важке, що було на душі й серці. Тут, у хмарах, можна все! Можна роздумувати над життям, загадувати бажання, можна розмовляти з Господом і з Пречистою Ма-

тінкою, бо саме під опікою Благодатної ікони Матері Божої в сяйві Пресвятої Трійці відбувається п’ята Хресна Дорога. Копію цієї ікони було освячено після Святої Літургії на вершині. Тут здається, що до неба зовсім близько. Так, це – справді дивовижне місце, де можливо все – тільки у Господі та з Господом! Повертатися не хотілося, хотілося залишитися у Карпатських лісах надовго, шукати ключі до таємниць карпатських гір, до таємниці свого особистого щастя! Утім тепер я, напевно знаю, що обов’язково ще приїду сюди для того, щоб відчути все, що відчувала, а це передати словами неможливо. Я знаю, що Господь Бог і Божа Матінка прийняли наші жертви, терпіння і випробування. І ця молитовна місія стане одною із цегол для побудови святині єдності в нашому краю та людських серцях, бо молились дорослі й діти, представники Сходу і Заходу, навіть золотоверхого Києва. Вірю і знаю, що кожен з нетерпінням чекатиме нової нагоди піднятися до Господа – на Голготу неньки України. ²ðèíà Þêøèíñüêà, ñ. Ñòàíê³â

МАРІЙСЬКІ ПРОЩІ

ÊÐÈËÎÑ: ÄÎÐÎÃÀÌÈ ÌÀÐ²¯

Верх. Архієпископ УГКЦ Любомир Гузар під час коронації чудотворної ікони Матері Божої у Крилосі

28 серпня 2006 року під час прощі у Крилосі (Галицький р-н Івано-Франківська обл.) відбулася коронація чудотворної ікони Пресвятої Діви Марії з Дитятком Ісус на руках та двох Її копій. Чин коронації звершив Верховний Архієпископ УГКЦ Кардинал Любомир Гузар у співслужінні з Єпископами Кир Володимиром Війтишином, Кир Михаїлом Колтуном та численним духовенством нашої Церкви. З Крилосом тісно пов’язані княжі часи нашої історії. Саме тут була столиця Галицько-Волинського князівства. І фундамент старовинного собору, зруйнованого монголами у ХІІІ ст., і митрополичі палати, і Успенський собор (ХVIIIст.), і Францискові джерела, і княжа криниця – від усього цього так і віє історією нашого народу. Наявність чудотворної ікони Матері Божої в Успенському храмі сприяє тій особливій духовній атмосфері, яку відчувають паломники, що прибувають до Крилоса, на прощу до Матері Божої. Якби ці старовинні мури, каплички, хрести могли заговорити, то вони, напевно, мали б що розповісти, утім мовчать, вірно зберігаючи в пам’яті минулі віки, духовні пошуки наших предків... Звичайно, кожний прочанин відповідно до рівня своєї самосвідомості, релігійного вихо-

вання намагається якнайдоцільніше використати час на прощі і взяти для себе якнайбільше духовної поживи із невичерпної скарбниці Божого Милосердя та святих місць Богородиці. Багато ласк можна випросити у Крилосі на Хресній Дорозі, яка немовби ховається у зелені дерев гори, щоб потім стрімко піднятися до храму. На жаль, під час прощ з кожним роком щораз більше занедбується практика Хресних Доріг, як й інших католицьких набоженств. Можливо, не всі знають, що саме під час відмовляння Хресної Дороги Матір Божа вже майже дві тисячі років щоразу, не залежно від місця завжди невидимо перебуває з тими, хто проходить її. Тож у Крилосі ті паломники, які пішли на Хресну Дорогу, мали можливість разом з Марією взяти участь у Муці Христа, у таємниці Відкуплення для свого очищення. А що ж насправді відчувала Матір Божа на Хресній Дорозі Свого Сина, коли Його вели на страту? “Мої улюблені діти! Чи ви в змозі уявити терпіння, які Я відчувала, коли Мій Улюблений Син був прибитий до Хреста і вмирав? Яким терпінням це було для Мене, коли натовп, який три дні тому вітав Мого Сина Ісуса, викрикаючи: “Осанна!” несподівано почав кричати: “Це – злочинець, який заслуговує смерті! Вбити

Церква Успіння Матері Божої у Крилосі

МАРІЙСЬКІ ПРОЩІ Щасливі ті, хто практикує це набоженство! На прощі в якийсь незрозумілий спосіб відразу видно тих, хто перебуває у школі Серця Ісуса та Марії. Наприклад, недалеко від старовинного Господнього Гробу я зовсім випадково почув, як старенька жіночка з вервичкою в руках на колінах відмовляла спочатку акт “Золотої Стріли” (“Нехай буде навіки прославлене, благословенне, почитаєме, улюблене, найсвятіше, найдостойніше, найславніше, незрозуміле, невимовне Ім’я Боже в Небі, на землі та пропастях пекельних усіма створіннями, які вийшли з рук Божих через Найсвятіше Серце Господа нашого Ісуса Христа в Найсвятіших Тайнах Вівтаря. Амінь.”), а потім 33 привітання св. Марґарити Марії Алякок Найсвятішому Серцю Ісуса... Ця бабуся знала, яку силу мають ці молитви, особливо акт “Золота Стріла” в годині смерті та “33 привітання Божественного Серця Ісуса” для наверненні грішників перед смертю. Невже це духовне багатство віри наших батьків буде забуто? Важко в це повірити. Його! Розп’яти Його! ” Утім це ще не все. Моє Серце відчуло такий біль, ніби в нього влучили списом, коли улюблені учні Господа відвернулися від Нього після того, як проголошували, що підуть за Ним усюди, куди б Він не пішов. Ця невдячність і зрада глибоко пронизали Моє Серце. І жахливий, ще більший біль охопив Моє Материнське Серце, коли Ісус ішов Своєю мученицькою Хресною Дорогою аж на Голготу... Проте і це ще було не все! Коли Я почула стукіт молотка, котрим прибивали Мого Сина до Хреста, то відчула ці удари у Своєму Тілі, а коли спис пробив Серце Господа, розіп’ятого на Хресті, Моє Серце також наче пробили і розчавили. Після Великої П’ятниці, Я, Його Матір, яка не зуміла допомогти Господу в цих трагічних обставинах, день у день ходила на Голготу по дорозі, по котрій йшов Ісус, виливаючи Свою Кров, ревно молячись до Бога Отця за навернення грішників. І ще сьогодні, через дві тисячі років, Я ходжу з вами” (Послання Матері Божої Юлії Кім, Південна Корея, 22 березня 2002 року, Великий Четвер).

Біля Францискових джерел. Крилос

МАРІЙСЬКІ ПРОЩІ А потім була Архієрейська Служба Божа, на якій християни мали можливість ще раз у всій повноті пережити Муку Спасителя і стати учасниками Тайної Вечері, прийнявши Спасителя у Найсвятіших Тайнах. Чомусь на цій Службі Божій особливо зворушливими були хвилини від Освячення до молитви “Отче наш”: з моменту, коли Ісус Христос був уже розіп’ятий, але ще живий, до останнього подиху, до здійснення Свого великого акту Відкуплення – принесення в Жертву Своєї Любові задля всіх нас. У цей момент Ісус ще не вимовив останніх слів: “Отче, в руки Твої віддаю Духа Свого. Звершилося!” Однак саме тоді хотілося тісно з’єднатися з Христом, перетворюючи кожну мить свого життя на молитву, цілковито віддаючись нашому Господеві...

Кожному прочанину у Крилосі впадає у вічі одна важлива особливість: у селі, на щастя, є багато хрестів. Це дуже добре для життя села. Якось Спаситель сказав: “Ідіть у мирі до Мого Хреста, там збудіть жаль за гріхи; полюбіть хрести, які на вас спадуть, як кара за гріхи проти віри і Вітчизни, і шануйте ті, які стоять при дорогах і нагадують вам про Мою Муку, яку Я витерпів за вас; знищені відновлюйте, бо вони оберігають вас і ваші поля від нещасть”. Після Архієрейської Служби Божої празник тривав до самого вечора. Усі зверталися з молитвою до Тієї, яка стала нам усім Матір’ю на Голготі та яка, за словами Блаженнішого Кардинала Любомира Гузара, об’єднає усіх нас в Україні! О Матінко Божа, що прославилася чудами в Крилосі, молися за нас! Éîñèô Âîðîáåöü

ІСУС - ВИНОГРАДНА ЛОЗА Ісус – “Виноградна Лоза”– це образ в житті символічний. Свята Євхаристія – кров і роса та Дух Його завжди вічний. З пробитого боку із рани Христа - зростає велика галузка. Ісус – гроно здавлює в чашу – із Тіла, що ранив Хрест, Цвяхи й Мотузка. Червона, як шовк, проливається кров – вино оксамиту. Отож Ісус дарував нам любов – життя і молитву. І всі християни живуть у Христі – “Тіло та Кров” споживають. У Святій Євхаристії Хліб і Вино – це Бог Живий, – це знають. Ісус – “Виноградна Лоза” – Милосердя Безмежне в Любові. І щастя, як дощ, як небесна роса торкнулася людської долі. Ëþäìèëà Ìóëÿð Справа: ікона “Христос – Виноградна Лоза”, I пол. XVIII ст., дошка, темпера, олія. Броди, Львівська обл. Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького

НАМ ПИШУТЬ

ËÈÑÒÈ ×ÈÒÀ×²Â Слава Ісусу Христу! (продовження)

“Роздуми про красу” можна продовжити, а я переходжу до роздумів про життя. У черговий раз пристали до мене “свідки Єгови” зі своїм “коронним” запитанням: “Чи знаєте, пане, що Ви можете жити на землі вічно?” Я вирішив не вступати з ними в дискусію, але тема мене зацікавила. На жаль, люди не мають іншого слова, яке б істинно відтворювало той стан, який називається “ЖИТТЯМ”. Будь-яка книжка починається передмовою, в якій кілька речень передають зміст цілої книжки, тобто передмова – це складова частина книжки, але сама собою книжки не становить. Отак і земне життя людини – ніби передмова до життя вічного. І як читач, беручи в руки нову книжку, читає передмову і визначає: потрібна йому книжка, чи можна нею розпалити піч, так і Творець, подивившись на “передмову” – земне життя людини – визначить її вічність.

Інший приклад. Діти в шестирічному віці йдуть до школи. Спочатку вчаться писати букви, потім – диктант. Учителька збирає зошити і перевіряє їх, ставлячи оцінки. Тут можливі такі варіанти: 1) Учителька перевіряє диктант відмінника. Це – її улюблений учень, завжди уважний, старанний і чемний. Вона бачить кілька незначних помилок, але “закриває на них очі” (Рука не піднімається, щоб перекреслити бездоганні букви в охайному зошиті). 2) Учителька читає диктант “середняка”. Тут для неї є “фронт роботи”. Текст нерозбірливий, помилки майже в кожному слові. Вже рябить в очах від червоних виправлень, і, певно, було б “2”, якщо б не заступництво поважного тата і доброї мами. 3). Та ось вчителька розгортає третій зошит... Тут вона бачить “хрестики-нулики”, “морський бій” і кілька карикатур дядечок і тіточок, що дуже схожі на неї і директора школи... (Татко цього учня дуже впливовий, багатий і крутий. Він здатний купити синочкові не лише атестат і диплом, а й докторат.

Члени III-го Чину ОО Василіян в монастирі св. Онуфрія у Львові, 2006

НАМ ПИШУТЬ Тому синок лише “числиться”, але в школі його ніхто не бачить і на диктант прийшов випадково). Отож цю притчу можна пояснити так: три роки навчання і підсумковий диктант – це лише безтурботне дитинство. Життя чекає попереду. Проте хто з цих трьох у цьому житті писатиме книги, творитиме науку?.. Лише “середняк”, побачивши свій зошит після виправлень, ще в змозі пройти “чистилище”, тобто взятися за розум і ціною великих зусиль повносправним вступити в життя. І ще один приклад. Гадаю, кожна людина хоча б раз у житті бачила театр ляльок. У ньому дорослі дядько і цьоця допомогою ниточок вправно керують ляльками. Але про існування “доброго дядька і поганої цьоці” можна лише здогадуватись, бо їх не видно. Ниточки теж майже не помітні, але дуже добре видно ляльки. Вони “живі”, вони вміють “все”: ходити і танцювати, співати і кричати, сміятись і плакати... А тепер тест на кмітливість: хто створив ляльки?; на чий образ і подобу?; що буде, якщо порвати ниточки?.. Що ж, то – лялькова вистава, а чи людське життя теж є виставою? Людина – не лялька. Творіння Боже відмінне від людського так само, як Сонце – від запаленого сірника (хоч і сонце, і сірник дають світло і тепло), та певну паралель усе ж можна провести. Дух людини – це ниточка в руках Творця. Не існує приладів, які б її виміряли чи виявили, але коли її обірвати... На відміну від ляльки людина сама визначає, в чиї руки віддати “управління” – доброго Бога чи ненависного сатани. Точніше, сатана сам нахабно “перетягує” ці ниточки, коли людина втрачає контроль і легковажить Божими заповідями! “Добра лялька” в руках дядька дивується, чому її подруга така лиха, заздрісна, брехлива. Її ляльчин розум не може збагнути, що все це залежить від поганої тітки, у руках якої та перебуває. На жаль, переважна більшість людей не є мудрішою від цих ляльок, хоч і хизується вищою освітою й енциклопедичними знаннями. Ще одна притча. Один вельможа вирішив збудувати собі розкішний палац. І зовсім не тому, що не мав де жити або йому чогось бракувало, а просто тому, що він був дуже багатим – цим все сказано. Будівлю спроектовано, виділено на неї кошти, знайдено майстрів, розпочато копітку роботу. Навіть уявити важко, скільки потрібно цегли, цементу, вапна, дерева, металу тощо. А вельможа ще й дуже вимогливий і хоче, щоб усе було найвищої якості. Цегла повинна бути без тріщин, не перепалена і не

надщерблена. Цілком очевидно, що таку кількість цегли такої якості за рік не зробиш. Отож він не поспішає: має час. І все було б добре, але... Посусідству живе лихий, заздрісний, підступний і нікчемний чоловік. Усе, що в нього є, – крадене, бо він – злодій. У всьому “мавпує” свого багатого сусіда, ще й намагається його “переплюнути”. Отож ходить по ночах на будову багатія і краде цеглу, щоб і собі збудувати палац. Та ніч є ніч, і поки повозить її тачкою додому, то все перетовче. А де ж сторожі? Одного цей нечестивець підкупив, іншого підпоїв, комусь підсипав снодійного, а ще один – сам проспав. Окрім цього, злодій і на цегольню ходить й анекдотами відволікає робітників, що виготовляють цеглу. В результаті є багато браку, який тут же везуть на обійстя лиходія. Проте не лише цегла, але й усі інші матеріали дістаються йому таким способом. Тому можна собі уявити, яка вийде будівля. А пояснення цієї притчі таке: вельможа – Бог, його палац – небесний Єрусалим, різні будматеріали – люди. Злий сусід – сатана, а будівля, яку він споруджує, – пекельний Содом. Оскільки цегла та інші будматеріали – ще не палац, то й люди, що жили на землі (починаючи від Адама), – ще не місто. Якщо цеглу виготовляють і звозять на будмайданчик, то земне життя людини – це тільки “заготівля і складання”). (Хай нікого не засмучує таке порівняння, що людина – цегла, бо ще раз повторюю: людина відрізняється від цегли, як сонце від запаленого сірника). Коли з цегли вимурують “коробку”, зроблять дах, поставлять вікна і двері, тоді засвітять золоті світильники, тоді вона стане вже палацом. Такі палаци, створені людиною, стоять на землі сторіччями. Тоді що можна сказати про небесне місто, яке будує Бог? (Але ми повинні пам’ятати: Його задовольняють лише якісні, добротні матеріали!!! Увесь брак і непотріб стане надбанням сатани). Утім, що вартують стіни без вікон і дверей або, навпаки, вікна і двері без змурованої коробки? Або що вартує сучасний будинок без внутрішнього освітлення, без меблів, тощо? “Вікнами і дверима” Божого міста стануть праведники, а “золотими світильниками і розкішними меблями” – святі й мученики... Я не знаю, чим сотворив мене Творець – піском чи каменем, деревом чи металом, і мені це байдуже. Головне, щоб я (моя сім’я, родина, рід, мій народ) були вмуровані у вічний Небесний Єрусалим. Молімось, отже, один за одного і за померлих, і за живих. Молитва є тим цементом, який скріплює окремі цеглини, перетворюючи їх у міцний

НАМ ПИШУТЬ мур. А щоб нас підступом не “розікрав” і не “зруйнував” диявол, якомога частіше приймаймо діяльну участь у Божественній Літургії та святих Тайнах, вручивши себе в руки своїх “сторожів” – Пречистої Діви Марії, Ангелів і Святих. Ця сторожа ніколи не проспить, не проп’є, не втомиться і не спокуситься. Слава навіки Святому Богу! З повагою Роман Коцур Р.S. Почув тлумачення слова “товариш” і хочу поділитися з вами своїми думками. У Росії, за часів Пугачова, були грабіжницькі банди. Їхнім гаслом були слова: “Товарищи!” Комуністам (ленінцям) це гасло також пасувало, але вони об’єднали “два в одному” і кожному приклеїли ярлик “товарищ”. Але минуло багато часу, ми звикли до цього словапаразита (як і до багатьох інших) і забули прекрасне слово “приятель”. Тому простіть мені, будь ласка, що в тексті Страдецької Хресної дороги я зацитував слово “товариш”. “Хрест став моїм приятелем у дорозі на Голготу...” (можливо, і вашим).

Слава Ісусу Христу! Люба редакціє, дякую Господу за те, що ви є. Нехай же Дух Святий Вас благословляє і надихає, бо ви робите велику справу: достукуєтеся до заблуканих овечок, відкриваєте Двері Божої Любові, Милосердя та Мудрості. Тому я би хотіла, щоб Ви збільшили кількість точок продажу журналу “Діти Непорочної”, зокрема встановили одну біля церкви Андрія, бо я вірю, що незабаром нас, Ваших читачів, буде дуже багато, бо Ви – джерело “святої води”, якої завжди прагнемо. Але я пишу Вам, щоб, якщо це можливо, Ви надрукували мого листа, бо я упродовж років виписувала основне із християнської літератури, яку читала, і думаю, що це може когось підтримати, скріпити у вірі. 1. Терпіння є невідривне від віри. 2. Любов здобувається і досягає повноти через терпіння. 3. Хрест свідчить про те, як марним, порожнім, мінливим та короткочасним є все те, що приносить задоволення в цьому світі. 4. Ми стогнемо, очікуючи усиновлення, визволення нашого тіла. Дух допомагає нам у нашій немочі: ми не знаємо, про що нам молитися, отож сам Дух заступається за нас невимовними стогонами. 5. Для людини немає нічого більш розсудливішого, як віра і молитва. Слід молитися, щоб

Страдч. Після прощі, 2006

вірити, молитися, щоб хотіти просити, щоб могти хотіти: Господи, допоможи мені, Щоб я дійсно вірив, Бо тільки віра є щасливістю, Даючи зміст та мету Нашому буттю. 6. Ніхто не пішов такою вірною дорогою за Христом, як Пресвята Богородиця. Під Її святим Покровом ми здобували крок за кроком нові земні чесноти та правди. З Її поміччю ми опромінюємо сяйвом божественної любові, кланяючись Їй, віддаючись Їй, єднаючись з нею. 7. Світом володіють не мускули чи гармати, а сила духа. Цей дух оживляє. Дух людини породжує думки та ідеї, що все охоплюють і все формують. Інколи достатньо однієї думки чи ідеї, щоб зробити найсміливіше відкриття, винахід чи надбання. Думка може підняти людину, або, навпаки, кинути в безодню. Утім головна ідея мусить нас одухотворювати, запалювати і охоплювати, тоді нам не загрожуватиме жодна небезпека, ми станемо господарями світу, обновимо обличчя землі. Ця ідея – найглибша і найголовніша річ на небі й на землі, це почин і кінець, це – Божа Воля. Хто як Бог? Воля Божа є суверенна, безмежна і незмінна. Бог перемагає завжди. Скоряючись Волі Божій, приєднуємося до Божих задумів. Сповнення Волі Божої мусить стати нашою найголовнішою ідеєю, єдиною протягом нашого життя. 8. У нас не має іншого шляху до досконалості, як, за прикладом Спасителя, підкоритися Волі Божій і свідомо сказати: “Так, Отче, нехай буде Воля Твоя”. Молитва Дорогий Ісусе, допоможи мені поширювати Твій аромат, де б я не була. Наповни мою душу

НАМ ПИШУТЬ Твоїм духом життя. Проникни в мене й огорни цілого(у) так сильно, щоби ціле моє життя було відображенням Твого життя. Світися крізь мене, перебувай у мені, щоби кожна душа, до якої я наближатимуся, відчувала Твою присутність у мені. Ісусе, тільки Ти випромінюватимеш світло, освітлюватимеш інших через мене.

Слава Ісусу Христу! Дорога редакціє! Я дуже прошу, щоб ви надрукували мого листа: хочу виконати обітницю, яку дала Пречистій Діві Марії, Господу Богу Ісусу Христу і Юді-Тадею за отримані ласки. Я хочу, щоб мене почули всі люди – віруючі й невіруючі. Щоб віруючі ще більше молилися, любили Бога, славили Його, дякували Йому, а невіруючі, прочитавши ці рядки, повірили, що таке може бути. У моєму житті склалися такі дві життєві ситуації, що я не вірила, що колись це все зміниться і я буду щаслива та задоволена. Утім тепер знаю: те, що людині не під силу, то все під силу Богові. Завдяки заступництву Пречистої Діви Марії, до якої я зверталася в молитвах, щоб Вона випросила для мене ласки в Свого Сина, та Юди-Тадея, я, звичайна жінка, одержала від Господа Бога стільки ласок і благодатей, що вистачило б і на кількох людей. У своєму житті ми завжди чогось просимо в Бога, але, щоб щось просити у Всевишнього, насамперед потрібно Його полюбити так, як ще нікого не любили, славити так, як ще нікого не славили, дякувати за всі, навіть дуже маленькі ласки, як ще нікому не дякували. Повірте мені, Бог вислухає і допоможе! Моліться щоденно вранці й увечері три рази “Отче наш” і “Богородице Діво”... і один раз “Вірую”. Чи кудись ідете, чи працюєте, чи готуєте їжу, завжди моліться і тоді погані думки навіть не будуть приходити в голову. Щохвилини будьте з Богом. Читайте у Святому Письмі псалми з вірою, надією і любов’ю (23, 27, 46, 91, 100). Дякуйте Богові, благословіте Його ім’я! Господь Добрий – повіки Його милість і по всі роди Його вірність. Просіть з любов’ю і вірою – й отримаєте. 21.09.2006 р. З повагою Марія з Теребовлянщини

*** Дякую і низенько вклоняюсь Пречистій Діві Марії за допомогу у моєму чудесному видужанні. Уже багато років у мене були хронічні головні болі. Я неодноразово лікувалася, лежала у лікарні, однак болі відновлювалися. Минулого року, в жовтні, вони розпочалися знову. Я лікувалася медикаментами, приймала багато різних уколів, ставила п’явки, робила масажі. Та все безрезультатно. Так у щоденних болях минуло 6 місяців. У мене був і страх, і відчай, і очікування найгіршого. Проте десь у глибині душі я вірила, що Пречиста Діва Марія не покине мене. Я щодня ходила до Церкви, приймала Святе Причастя і просила Господа Бога та Пречисту Діву Марію про допомогу. В цей час у Дрогобич привезли Туринську Плащаницю і я щодня приходила торкнутися святині й помолитися. Також я відвідувала Святі Місця. Якось у неділю поїхала у Страдч. Це місце манить і приваблює своєю красою, благодаттю і спокоєм, який там спливає на душу. Через два тижні я знову була у Страдчі. Я просила Матінку Божу про опіку наді мною і моєю родиною. Після Хресної Дороги ми з подругою спускалися до печери. Сільський хлопчина запропонував провести нас печерами до місця, яке називають “Сльози Діви Марії”. Дорога туди була важкою, ми повзли на колінах, забувши про слабкість і хвороби. Коли я побачила мокру стіну, мене охопили і радість, і тривога водночас, але насамперед – віра. Своєю хворою головою я притулилася до цих Святих сліз і просила Пречисту Діву про зцілення. Хлопчина сказав, що коли помастити сльозами болюче місце, то за якийсь час біль мине. Ми повернулися додому з надзвичайними враженнями і миром у душі. Минав час. Якось увечері я довго молилась на вервиці, а потім раптово у мене виникло бажання поспівати про Діву Марію. Під час пісні мені пригадалося багато святих місць, фігурок Діви Марії, джерел і раптом... печери, сільський хлопчина, сльози... Мене охопило якесь дивне почуття. Я була щаслива, щаслива, бо Пречиста Діва Марія вилікувала мене. Уже два місяці я не приймаю жодних таблеток і забула про головний біль. Щиро дякую своїй любій Матусі за допомогу. Галина м. Дрогобич

ПОЕТИЧНА СТОРІНКА

ÎÑ²ÍÜ “ ÒÎ ÏÎÐÀ ÂÀÆÊÎÃÎ ËÈÑÒß Відкуплення І Коли бичують спину так, що відривають клаптями шкіру, коли нагайки скачуть, як гадюки і давляться шматками живого тіла, коли від болю тріскають стиснуті губи Бога й кати п’яніють від насолоди, що Він так тяжко терпить... Вони не знають, та й знати не можуть, бо злі, що з кожним ударом, як гігантське дерево любов у Господеві росте, а з Його молодого зеленого листя крапля по краплі, струмок до струмка стікає та свята Кров, зливаючись на землі у великі золоті злитки Любові, за яких буде відкуплено ціле людство і сама Земля. ІІ Таємниця Ісусового болю від пережитих катувань, – аж до смерті на Хресті, нечувано дивна і сьогодні. Цим болем цілий Всесвіт болить. Від кожного удару любов у Його Серці примножувалася: чим більше болючих ударів, тим могутнішала Любов, всотуючи в себе гріхи всіх людей і спалювала їх у собі як гігантський вулкан у своїй лаві.

Ісус істинно воскрес, бо померти не міг: Ніхто тоді не помітив, як вулканна сила тої любові вирвалася з Його серця і тече донині, як лава, живлячи теплом цілий Всесвіт і всіх істот у ньому вічною життєдайністю. *** Придивіться уважно до дерев, спробуйте відчути їх серцем. Вони покірні, лагідні невойовничі, на зло відповідають лише добром: їх кидають у вогонь – а вони дають тепло; їх рубають, ріжуть, тешуть – а вони стають затишними оселями; їх мають за слабких і безпомічних, а вони небо і землю зв’язують собою: бо крони вросли в небо, а коріння – в землю; врешті-решт, не дивлячись на все те зло,

ПОЕТИЧНА СТОРІНКА яке заподіяла їм людина, вони ціле життя стоять під нашими вікнами з повними відрами вишень, яблук, слив... Дивлячись на дерева, думаю: то, певно, одного дня Господь послав до нас ангелів... *** Підіймаючись авто на гору Високий замок, я думав про Львів. У думку закралося майже егоїстичне: без Львова, здається, й України нема. Львів – то не просто місто – то древній дух України. Напевно, він схований у глибині гори Високий замок. Незнищенний, як сама Божа Воля. Скільки імперій, ворогів-наїзників руйнували його, насаджували свої мови, культури, вивозили в Сибір. І, наситивши себе гріхом, відходили як дим. А дух Львова торжествував, розростався, могутнішав, наповнюючи цілу Україну

спрагою волі і незалежності. Мабуть, душі всіх тих, хто загинув за цю мету, дуже благали і благають Господа... Навіть зрусифікований Київ, пробуджений духом Львова, як та птиця в сітях, натужиться розпростерти крила... Про себе А на букові листочок золотий, А бук на горі Високий Замок. А гора та у пазусі цілий Львів має. А вітер зробив шнурка зі струмка і зірвав того листочка додолу, до самої брудної бруківки, і бехнув би той листочок бідний у яму каналізаційну, якби палець Господній не зупинив його на самому краю. *** Осінь – то пора важкого листя.

МАЛЕНЬКА КАЗКА ПРО ВЕЛИКУ КОРОНУ Жив собі великий король, і славою, і зростом. А ще він мав велике серце, повне любові до Бога і доброти – до людей. У святкові дні він одягав на голову велику золоту корону і виходив до людей, щоб розповісти їм про Бога. І коли той король помер, то його місце захопив маленький, але дуже підступний чоловічок, з гострими, як вістря цвяшків, очима, між якими уламком льоду стовбичив ніс. Він усіх, хто йому не подобався, проколював тим носом і прибивав обома “цвяшками”. Але на свята він теж мусив одягати корону – ту саму, яку одягав великий покійний король. Він трохи боявся тої корони, але не наказував майстрам-ювелірам зменшити її, бо був надзвичайно задоволений тим, що вона належала великому королю. Це йому дуже додавало гонору і величі та й людей вражало те, що він – теж великий король. На щастя, його рятували вуха, що виросли нівроку: завелика корона не спадала на ніс, а затримувалася на них... Утім, якось у тому королівстві стався землетрус. Велика корона, що лежала на шафі у королівській спальні, впала на сплячого чоловічка, що аж ніяк не був подібний на великого короля і забила... Ðîìàí Áðåç³öüêèé

ГОЛОС МАРІЇ

ÇÍÀÉÄ²ÒÜ ×ÀÑ ÄËß ÑÂÎ¯Õ ÄÓØ вами і за кожного з вас молюся перед Господом. Дякую, що відповіли на Мій заклик! (25 липня 2006) Любі діти! І нині закликаю вас до молитви! Моліться! Моліться! Лише через молитву наблизитеся до Мого Сина і пізнаєте, яким короткотривалим є це життя. У ваших серцях народиться туга за Небом.

Любі діти! З великою радістю у Своєму Серці дякую вам за всі ваші молитви, які складаєте Мені цими днями. Чи знаєте ви, дорогі діти, що ні ви, ні ваші нащадки не пошкодують про це. Господь нагородить вас великою ласкою і ви здобудете життя вічне. Я поруч з вами і дякую всім тим, які протягом всіх цих років приймали Мої послання, керувалися ними у житті і зробили вибір на користь святості та спокою. Дякую, що відповіли на Мій заклик! (25 червня 2006) Любі діти! Не думайте зараз про відпочинок для ваших тіл, а, дорогі діти, знайдіть час для своїх душ. У тиші промовляє до вас Святий Дух і дозволяє вам змінитися і навернутися. Я з

діти! Оберіть Бога і знайдете в Ньому спокій, якого так прагнуть ваші серця. Наслідуйте життя святих, і нехай вони стануть вам прикладом, а Я спонукатиму вас до цього і буду поряд так довго, наскільки це є волею Всемогутнього. Дякую, що відповіли на Мій заклик! (25 вересня 2006) Любі діти! Нині Господь дозволяє наново повторити вам, що ви живете у час ласки. Ви не усвідомлюєте, Мої дорогі діти, що Господь дає вам великий шанс навернутися та жити у мирі та любові. Ви сліпі, ви заручники земного і думаєте лише про марне земне життя. Господь послав Мене привести вас до життя вічного. Любі діти, Я невтомна, хоч бачу, що серця ваші об-

Радість запанує у ваших серцях, і молитва рікою поллється. Тоді у ваших словах подяка висловлюватиметься Господеві за те, що Він створив вас і прагнення святості стане реальністю. Дякую, що відповіли на Мій заклик! (25 серпня 2006) Любі діти! І сьогодні Я перебуваю з вами і закликаю вас до повного навернення. Мої дорогі

ГОЛОС МАРІЇ

тяжені та перевтомлені до всього, що є ласкою і даром. Дякую, що відповіли на Мій заклик! (25 жовтня 2006) *** Марія є Матір’ю, яка йде поруч з нами, Її дітьми. Вона думає і піклується про нас. У цей час, коли більшість з вас зайняті турботами про відпочинок і канікули, згадайте про Марію, про правдивий відпочинок, який так потрібен людям. Ісус промовляє до Своїх учнів: “Сядьте та відпочиньте.” Людина потребує відпочинку. Життя полягає у праці і відпочинку. Людина ж не втомиться від жодної роботи, навіть від найважчої. Найбільше людину виснажує хаос у її житті, у його надмірі і необмеженості. Марія знає, що людина складається з тіла й душі. Ми помиляємося, коли вважаємо, що лише тілесна оболонка може втомитися і лише вона потребує відпочинку. Ми ж потребуємо всеосяжного відпочинку. Це означає, що відпочивати

має не лише тіло, а й душа. Дехто навіть після канікул повертається втомленим і від відпустки потребує відпочинку. Це відбувається тому, що людська душа не знайшла відновлення через Божу силу. Цілковитий відпочинок для душі і тіла, коли людина перебуває у злагоді та мирі. Правдива тиша не є відсутністю будь-якого шуму. Повна тиша є свободою від гріхів, провин, злих слів. Правдивий спокій означає свободу від похмурих думок і злих намірів. Повноцінний спокій наступає тоді, коли ми вирішуємо стати чесними і прощати ближнім, покаємося у гріхах і зробимо крок до нового життя. Господь каже нам: “Прийдіть до Мене втомлені й обтяжені.” Спокій є молитвою у Святому Дусі, бо Він допоможе душі, втішить наше серце, змінить і наверне його. Спокій є тим моментом, коли ми з Господом, бо це Він керує нами і тримає нас у Своїх руках. Спо-

кій і відпочинок – це зустріч вічна-віч із власною душею, тому ми потребуємо можливості зупинитися на мить, коли можемо відчути свою душу і зустріти її. Спокій не означає не працювати. Спокій і відпочинок є працею душі. Під час відпочинку ми дозволяємо Святому Духові зміцнити нас і наповнити нашу душу. Тому “канікули” без Бога втомлюють нас і обтяжують ще більше. Мати Марія закликає нас, Своїх дітей, знайти час для своєї душі, щоб Святий Дух міг дарувати нам спокій, загоїти наші рани і зміцнити те, що є слабким. Якщо ми справді любимо себе, то почуємо слова Марії. І нині Вона не перестає промовляти до нас, закликати до любові, страждає за нас і з нами. Нехай Святий Дух Своїм світлом і силою навідає нас, аби ми отримали правдивий відпочинок і Божий Мир. î. Ëþáî Êóðòîâ³÷

Ñòðàä÷. VIII ñòàö³ÿ. Âèä çäàëåêó Ñêóëüïòîð Þë³àí Ñàâêî, 2006

Ñåð³ÿ: “Ä³òè Óêðà¿íè”. Ïðîùà ó Êðèëîñ³ (Ãàëèöüêèé ð-í ²âàíî-Ôðàíê³âñüêà îáë., 28.08.2006)

CMYK

100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5

100 95 90 70 60 50 40 20 10 5

CMY K

CMYK

100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5 100 95 90 70 60 50 40 20 10 5

CMY K