Ìèêîëà Êîøåëºâ (1840-1918). Ãîëîâà Õðèñòà. ªðóñàëèì. Îëåêñàíäð³éñüêèé äâ³ð.
Îáðàç Íàéñâÿò³øîãî Ñåðöÿ ²ñóñà
Íà 1-é ñò. îáêë. Îáðàç Áëàãîäàòíî¿ Ìàð³¿, ôðàãìåíò. Íà 4-é ñò. îáêë. ²êîíà Ìàòåð³ Áîæî¿ Íåðóøèìî¿ Ñò³íè. XVIII ñò. 106õ69 ñì., äåðåâî, ëàâêàñ, òåìïåðà. Á³ëîöåðê³âñüêèé õóäîæí³é ìóçåé. Ó ¹3, 2013 íàøîãî ÷àñîïèñó ó ñòàòò³ Îëåãà óðíîãî “Óðîêè ³ñòî𳿔 íà ñòîð³íö³ 27 ó ïåðø³é êîëîíö³ 13 ðÿäêó ñë³ä ÷èòàòè çàì³ñòü “Ó Ôàò³ì³...” – “Ó Ìîíñåðàò³...”. Ïåðåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìຠïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè, ðóêîïèñè òà ôîòîìàòåð³àëè íå ïîâåðòàº.
4(81) 2013 РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ Заснований у 2000 році Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка” Періодичність: раз у два місяці Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979 Головний редактор
ЗМІСТ 1. Між добром і злом Редакційна Шукаю твого серця, не відкидай Мене ............................. 2 2. Шлях істини та спасіння Свт. Йоан Максимович Царська Дорога Господнього Хреста, яка веде до життя вічного .............. 4
Роман БРЕЗІЦЬКИЙ
3. Святині Галичини
Редакційна колегія:
Володимир Гіщинський Каплиця Пресвятої Богородиці ............. 8
єп. Станіслав ПАДЕВСЬКИЙ єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК Неоніла СТЕФУРАК Відповідальний секретар Йосиф ВОРОБЕЦЬ Літературний редактор Ольга ЛОЗА
4. Дорогами прочан Віктор Заславський На півдорозі зі Львова до Тернополя, або старовинна Лавра в Уневі ....... 9 5. Час проби Редакційна Допоможіть Мені спасти світ ........................................... 13
Обкладинка
6.. Голос Марії
Богдан СОЙКА
о. Євгеній Сьпйолек Дар Марії ........................................................... 19
Технічний редактор
о. Євгеній Сьпйолек Наважтеся ......................................................... 20
Андрій ЦИМБАЛ Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН
© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2013 Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел.: (032) 261-55-74, факс: (032) 261-55-74 e-mail: gbook@ukrpost.ua web: www.gbook.lviv.ua Магазин: вул. Куліша, 22/3а, м. Львів, 79058 тел.: (032) 272-69-72 Друк: ТзОВ “Часопис”, вул. Шевченка, 315, тел. (032) 239-57-60 Наклад: 1400 примірників.
7. Чувайте та моліться Редакційна Пророцтва, візії на останні часи .................................... 22 8. Гріх і біль Наталія Ананевич На шляху навернення ............................................ 28
9. Поетична сторінка Неоніла Стефурак Листи до Бога ................................................. 33 !!! До уваги читачів нашого часопису “Діти Непорочної” Непорочної” та шанувальників видавництва “Добра книжка”. Відтепер Ви маєте нагоду замовити наші книжки через інтернет, відвідавши нашу веб-сторінку www.gbook.lviv.ua, а читачі журналу зможуть не тільки замовити, але й зарезервувати його наперед. Ми все обов’язково надішлемо у зручний для вас спосіб.
МІЖ ДОБРОМ І ЗЛОМ
ШУКАЮ ТВОГО СЕРЦЯ, НЕ ВІДКИДАЙ МЕНЕ
“Коли мені було 17 років, почала ходити на дискотеки. Спочатку не усвідомлювала, що таким способом знищу своє життя. Пам’ятаю враження, яке виникло в мене від перебування на одній з найбільших дискотек у місті. Тоді я ще не цілком усвідомлювала заклик цієї дискотеки: “Далі є вже тільки пекло, входиш за власною волею”. Мене захоплювала музика техно, кольорове світло. Мене не дуже шокувало те, що на бокових лавках дехто поводився непристойно, дехто роздягався, виходив на середину зали і виклично танцював. Я також прагнула перебувати у центрі уваги. До цього була звичайною, скромною дівчиною, а зробила з себе дуже розмальовану і скупо зодягнуту ляльку.
№4(81), 2013 2
Своїми провокуючими танцями притягувала хлопців, які в мені бачили тільки об’єкт для використання. Я була задоволена, що нарешті можу вільно перебирати мужчин. І вибирала... Однак завжди цей вибір був недобрим. Під впливом алкоголю декілька разів прокидалася в ліжку з незнайомими мужчинами, а потім їх уже більше ніколи не бачила... Перебувала у розпачі. Тоді я думала, що якщо я така красива і так гарно танцюю, то колись найду собі когось, хто мене полюбить. Проте кожний новий мужчина бачив у мені тільки предмет для задоволення своїх хтивих прагнень... З кожним йшла у ліжко, бо була переконана, що коли дівчина не дає хлопцеві “доказ любові”, то він відходить. Від такого “способу життя” була зломленою, хотіла померти... Вважала, що до кінця життя не знайду вже мужчини, який полюбить мене, а не моє тіло. Наближався Великдень, а я почувала себе дуже і дуже погано. Мені спало на думку, що можна було би висповідатися, але не вистачало рішучості. Щось мені говорило: “Ти така брудна, для таких нема вже шансу. Запізно для всього, запізно!” Я впала в депресію. Від ранку до вечора лежала в ліжку і плакала. Ніхто не знав і не розумів, що зі мною відбувається. Тоді бабця підсунула мені книжечку, щоб я прочитала слова Ісуса, адресовані с. Беніґні Консоляті Ферреро: “Продай свою нужду Моєму Милосердю, продай її Мені, оплачу тобі Любов’ю. Коли душа жалує й оплакує цілим серцем свої гріхи, не можу стримати Своєї радості... вибігаю назустріч... Це Моє найбільше задоволення від душ, яких витягую з найглибшої безодні болота, звершую найпрекрасніші архиділа... Її найважчі та найогидніші провини стають наріжним каменем у безмірі її досконалості. Дуже люблю грішників”. Коли це прочитала, то розплакалася, як мале дитя. Навіть перед такою грішницею, як я, Бог не замикає двері... Важко мені було увірувати в те, яким великим є Милосердя Боже.
Дiти Непорочної
МІЖ ДОБРОМ І ЗЛОМ “ЛЮБИТИ – ЗНАЧИТЬ ЗАДОВОЛЬНЯТИ УЛЮБЛЕНОГО В ПОЧУТТЯХ ТА ІНТЕРЕСАХ” Марія говорить: “Мені не треба багато доповнювати, бо Мої слова, сказані Йосифові, вже є готовим повчанням. I все ж Я б хотіла звернути увагу жінок ось на що. У багатьох подружніх пар не складаються стосунки з вини жінок, яким бракує тієї любові, що є всім: привітністю, співчуттям і втіхою. На чоловікові не лежать тягарем страждання, що гнітять жінку. Однак на ньому лежать усі духовні проблеми. Він повинен мати роботу, щоб утримувати сім’ю, зобов’язаний приймати рішення, які стосуються життя і благополуччя його близьких. О, як багато справ покладено на чоловіка! I як часто він потребує розради! А егоїзм такий великий, що жінка часто складає на втомленого, заклопотаного і знесиленого чоловіка ще і тягар своїх непотрібних і часто невиправданих скарг. I все це тому, що вона егоїстична: вона не любить. Любити – не означає шукати особистого задоволення почуттів і потреб. Любити – означає задовольняти почуття і потреби духу; означає бути опорою його духові, яка потрібна йому для того, щоб міг розпростерти крила в небі надії і миру (Марія Вальторта). Пізніше знову прочитала наступні слова Господа Ісуса: “... Повернися до Мене, перестань блукати без цілі у пустелі. Шукай Мене, Моє дитя... Повернися до Мене. Навіть у своїй нужденності та своїй вині. Приймаю тебе таким, яким ти є, і говорю тобі, що вже простив тебе. Це Я, Ісус, Твій Спаситель, приходжу до тебе сьогодні. Приходжу босоніж і, як жебрак, прошу про повернення любові. Шукаю твоє серце, не відкидай Мене... Удень і вночі простягаю до тебе Свої Руки”. Лише тоді нарешті зрозуміла, для чого живу і для Кого. Несподівано пізнала просвітлення, і мені відкрилися очі. Чимшвидше побігла до сповіді. Ніколи ще перед тим не відчувала такої величезної радості, як тепер, коли зустріла Ісуса на своїй дорозі. Того Ісуса, для Якого не важливі твоє брудне минуле і твої старі гріхи, лише твоя добра воля і бажання виправитися у цей момент. Відтоді моє життя
змінилося діаметрально. Я почала часто ходити до сповіді та приймати Святе Причастя. В якомусь з номерів “Любіть один одного” прочитала, що ніколи не запізно повернутися до чистоти. Обіцяла Богові, що коли зустріну “свого хлопця”, то зачекаю з близькими стосунками до шлюбу. Молилася про доброго чоловіка. Сьогодні мені вже 25 років. Уже рік, як я замужем і є щасливою. Упродовж п’яти років нареченства я зберігала чистоту перед Богом, хоча часом було дуже важко. І хоча моє минуле є огидним, Бог його стер у Своєму Милосерді. Сьогодні вже знаю, що навіть найбільшому грішникові Господь Бог прощає гріхи, якщо він за них жалує. І хоча по-людськи все видається втраченим, однак для Господа Бога немає нічого неможливого. Редакційна Друкується за виданням “Любіть один одного”
Любов Божа Любов витривала, терпляча і добра. Вона ніколи не заздрить і не кипить від ревнощів, любов не хвалькувата і не пихата, вона не возвеличується. Любов не зарозуміла – не горда і не наповнена гордістю; вона не грубіянить і не веде себе некультурно і непристойно. Любов Божа (любов у нас) не наполягає на своїх правах або на своєму виборі шляху, так як вона не шукає свого, вона не образлива, не тривожиться і не тримає спричиненого їй зла, вона не звертає уваги на завданий біль. Вона не радіє несправедливості і неправді, але радіє, коли перемагають справедливість та істина. Любов все переносить. Вона завжди готова вірити у все найкраще про кожну людину, її надія при будь-яких обставинах не зникає, вона все переносить не ослаблюючись. Любов не відає поразки, ніколи не блякне; не зношується і ніколи не перестає... (1 Кор. 13, 4-8).
Дiти Непорочної
№4(81), 2013 3
ШЛЯХ ІСТИНИ ТА СПАСІННЯ
ЦАРСЬКА ДОРОГА ГОСПОДНЬОГО ХРЕСТА,
ЯКА ВЕДЕ ДО ЖИТТЯ ВІЧНОГО Частина І Входження на Хресну Дорогу Глава 1 “Не для скорбот, не для страждань створено людину. Ми маємо буття, щоби благоденствувати,– говорить св. Григорій Богослов,– і благоденствувати після того, як отримали буття. Нам був довірений рай, щоб навтішатися; нам була дана заповідь, аби, зберігши її, заслужити славу, – дана не тому, що Бог не знав майбутнього, а тому, що Він установив закон свободи. Ми спокусились, тому, що розпалили заздрість; упали, тому що переступили Закон, не зберегли покори і послуху Богові” (Слово 45, на св. Пасху). За непослух нашого праотця вигнано з раю. За непослух людину випробовувано у всіляких скорботах, хворобах і печалях, і врешті, вона помирала (св. Феофіл Антіохійський, книга ІІ, про віру, до Автолику, гл. 25). Відтоді ця земля стала для нас місцем вигнання і страждань. Так, гріх для людського роду був джерелом сліз і ридань, що відтепер становлять спільну долю всіх, хто живе на землі. І не тільки тимчасовим бідам і стражданням піддалася людина через порушення Божої заповіді; однак і це віддалило її від Бога, відсторонило від ві-
№4(81), 2013 4
чного життя, зачинило для неї браму Небесного Царства, тому до Пришестя на землю Відкупителя й душі праведників опускалися до аду. Проте багатомилостивий Господь не покинув людину в цьому жалюгідному стані. Через Своє безмежне милосердя Він у визначений час задля спасіння людського роду прихилив Небеса, зійшов на землю, став Чоловіком, перетерпів на Хресті й Пречистою Своєю Кров’ю викупив нас і позбавив прокляття, Своїм Воскресінням відчинив Небесне Царство і відкрив нам доступ до втішання небесними благами. Однак Він не звільнив Своїх послідовників у цьому земному житті від скорбот і
страждань. Навпаки, як Сам дорогою страждань і Хреста здійснив діло нашого Спасіння й увійшов у славу Свою, так і лишив нам приклад, щоб ми пішли слідами Його (Див 1. Пт. 2, 21), і заповів нам: “Коли хтось хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною” (Мт. 16, 24). І ще: “Хто не бере свого хреста й не йде слідом за Мною, той недостойний Мене” (Мт. 10, 38). І знову в передсмертній розмові зі Своїми учнями сказав їм: “У світі страждатимете...” (Ів. 16, 33). Однак Спаситель світу дав благословення на те, щоб скорбота становила неминучу участь людини в земному житті. Через
Дiти Непорочної
ШЛЯХ ІСТИНИ ТА СПАСІННЯ Свою незбагненну премудрість і безмежну любов до людського роду, Господь Своїм стражданням заради спасіння вчинив те, що самі скорботи і страждання є тимчасовими, людина накликала їх на себе недотриманням Божих заповідей, для віруючого християнина вони стають способом для досягнення вічного блаженства, як про це сказано в Слові Божім: “...через багато страждань нам треба ввійти в Царство Боже” (Ді. 14, 22). Однак небагато таких людей, які досягають цієї істини і з відданістю Божій Волі та з надією на отримання майбутніх благ, на славу Божу достойно переносять скорботи теперішнього життя. Більшість людей шукає блаженства там, де його немає, тобто на землі, у мінливій славі та у суєтних і швидкоплинних утіхах світу цього, замість істинних благ ганяючись за тінню, при цьому забуваючи, що після злочинних насолод наступають страждання і муки, а за християнське терпіння скорбот будуть приготовлені й у цьому житті духовні дари, й у майбутньому – вічні надзвичайні блага та безмежна радість і насолода. У одному з давніх християнських міст був благочестивий чоловік, багатий і славний. На ймення Філофей. Після смерті дружини у нього зосталось троє доньок. Ім’я старшої, яка перевершувала інших красою і розумом, було Ставрофіла (хрестолюбиця, хрестоносиця). Так її було названо тому, що вона уперше побачила світ Божий у празник Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього.
Дiти Непорочної
Та, яка була ближча до неї за роками, називалася Пларія, а молодша – Гонорія. Імена, якими їх нарекли батьки, згодом виявились відповідними до нахилу і вдачі кожної, тому що Ставрофіла прагнула благочестивого життя, Гонорія шукала почестей та слави, а Пларія любила тільки забави й утіхи світу цього. Філофей мав за містом сільський маєток. Якось навесні його доньки вирушили туди, аби усамітнитись від міського поголосу, приємно провести час у сільській тиші й натішитись чистим благодатним повітрям. На шляху, який пролягав лісом, Ставрофіла забажала зайти у храм, що знаходився неподалік, який був присвячений Животворящому Хресту Господа. Вона просила сестер, аби супроводжували її туди, але вони відмовились, надавши перевагу спокою та приємному відпочинку – замість благочестивої пропозиції Ставрофіли – і дозволили їй одній вирушити туди, куди манив її душевний настрій. Зі смутком покинула їх Ставрофіла, обіцяючи невдовзі до них повернутись. Проте добре не знаючи дороги у лісовій місцевості, вона непомітно проминула храм Святого Хреста, і вважаючи, що наближається до нього, ще більше віддалилася від нього і довго блукала лісом, переходячи туди-сюди різними стежинками. Не знаючи, що робити, Ставрофіла нарешті присіла під розлогим деревом, щоб відпочити. Обмірковуючи своє становище, вона стала роздумувати так: як я тепер,
переходячи з одного місця на інше, віддалилася від святого храму Хреста Господнього, так і багато душ, блукаючи роздоріжжями світу, ухиляються від правдивого шляху спасіння, впадають у безліч гріхів, а врешті – і назавжди – відриваються від Небесного Дому. Чим більше роздумувала про це Ставрофіла, тим більше її серце сповнювалося цієї святої істини й вона вже не стільки турбувалась про те, як вийти з лісу, скільки про те, щоби знайти дорогу до вічного життя. Й так, звертаючись до Господа, щиро промовила від серця: “Господи мій, Владико життя мого! Це раба Твоя перед Тобою! Скільки вже літ минуло життя мого, і хто знає, чи недарма протекли вони на цій спільній ниві, де простують усі смертні. І я вже немало пройшла, а чи до спасіння веде мій шлях, чи до погибелі, не знаю. Що, коли замість дороги спасіння я вибрала дорогу суєти? Бо ж сказано в Святому Письмі: “Буває, дорога людині здається простою, та кінець її – стежка до смерти” (Пр. 16, 25). “Я блукаю, немов та овечка загублена, – пошукай же Свого раба, бо я не забув Твоїх заповідей” (Пс. 118, 176). “Знаю, Господи, я, що не у волі людини дороги її, не в силі людини, коли вона ходить кермувати своїм кроком” (Єр. 10, 23); але як каже Премудрий: “Від Господа – кроки людини...” (Пр. 20, 24) Тому молю тебе, Господи: “... і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попровадь!” (Пс. 138, 24); “... повідом Ти мене про дорогу,
№4(81), 2013 5
ШЛЯХ ІСТИНИ ТА СПАСІННЯ якою я маю ходити, бо до Тебе підношу я душу свою!” (Пс. 142, 8). Так від серця сокрушенного, зі слізьми взивала Ставрофіла. Прагнучи з любов’ю кращого життя, душа її відкривалась з усього земного і з палким сердечним бажанням сягала небесного. Глава 2 Хрест – вірна дорога до Неба, й усі повинні йти цією дорогою (“На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де то добра дорога, – то нею ідіть...” (Єр. 6, 16). Не міг не почути сердечної молитви Ставрофіли Той, Хто “близький всім, хто взиває до Нього, хто правдою кличе Його!” (Пс. 144, 18), і найбільше до тих, котрі шукають Його зі сокрушенним серцем. Бажаючи утішити рабу Свою, Господь послав до неї Ангела Свого, який з’явився їй у вигляді малого отрока, осяяного світлом. Здивована цим несподіваним ангельським з’явленням, Ставрофіла не могла нічого промовити. Ангел лагідно їй сказав: “Не бійся, отроковице!Мене послав до тебе Той, Хто є вічною премудрістю, “дорогою, і правдою, і життям” (Ів. 14, 6). Я задля того і з’явився, щоб виконати твоє бажання, адже почуто молитву твою. Виходячи зі сокрушенного і щирого серця, вона, як фіміам благословенний, зійшла перед Господнім Ликом. Та й не могла побажати нічого кращого від того, що побажала. Про це Сам Бог говорить через пророка Єремію: “На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні
№4(81), 2013 6
стежки, де то добра дорога, – то нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі!” (Єр. 6, 16). А тому я нині через молитву твою і посланий до тебе Тим, Хто, прихиливши Небеса, зійшов на землю. Посланий для того, щоб навчити тебе дороги спасіння, якої бажає твоя душа”. Почувши це, Ставрофіла сповнилась великої радості, і від подиву вигукнула: “Господи! “то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї” (Пс. 8, 5). І звідки мені це, що прийшов Ангел Господа мого до мене?” Ангел: “Те, що прийшов до тебе, це не через твоє достоїнство, а через благовоління Боже, адже “... забава моя – із синами людськими!” (Пр. 8, 31). Ставрофіла: “Вдячна Тобі, Премилосердний Господи, що Ти не відвернувся від убогої молитви, але пристав на смирення раби Твоєї, пославши Ангела Свого для напоумлення мого. Благаю Тебе, Господи, хай буде зі мною віднині по Слову Твоєму. Навчи рабу Твою дорогам правди і шляхам істини”. Ангел: “Дослухайся, дочко Господня, прихили вухо своє, аби усвідомити слова життя вічного. Коли усяка плоть осквернить дорогу свою й ухилиться від шляху істини, тоді Син Божий зійде з Неба, щоб показати людям дорогу “нову і живу” (Євр. 10, 19) через завісу плоті Своєї, тобто через життя у плоті. Бо ж як спершу гріх плоті закривав дорогу до Неба і став для неї перешкодою, так Син Божий, ставши людиною, через завісу плоті Своєї, яку прийняв на Себе заради людей і заради їхнього спасіння, осві-
тив їм нову дорогу, на яку Сам ступив першим і яку першим пройшов, дарувавши владу йти нею й усім вірним Своїм послідовникам”. Ставрофіла: “Не розумію, яка це нова животворяща дорога, що веде до життя вічного?” Ангел: “Ця дорога не що інше, як Дорога Хреста. Чи чула ти, як сказав Господь в Євангелії: “І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний” (Мт. 10, 38)? Він неодноразово провіщав це людям, щоби кожен знав і всі були повідомлені. А щоб хтось не подумав, що сказане Господом Ісусом Христом стосувалось лише Апостолів й учнів Його, то євангелист Лука чітко показує, що Господь говорив це всім, так цитуючи Його слова: “А до всіх Він промовив: “Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде” (Лк. 9, 23). Євангеліст Марко сказав про це ще точніше. Виклавши розмову Христа Господа з учнями про Його терпіння, він додав: “І Він покликав народ із Своїми учнями, та й промовив до них: “Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!” (Мр. 8, 34). Усім, Ставрофіло, усім, без винятку, Спаситель світу вказав на цю дорогу, адже це – дорога життя, дорога слави, дорога терпіння. Дорога до Царства. Без хреста немає спасіння для душі, немає уповання на життя блаженне. Окрім святої Хресної Дороги немає іншої дороги до
Дiти Непорочної
ШЛЯХ ІСТИНИ ТА СПАСІННЯ життя та істинного внутрішнього світу. Іди, куди завгодно, шукай, чого хочеш; крім дороги Святого Хреста ти не знайдеш найвищого шляху вгорі, ані безпечного – внизу. У Хресті – спасіння, у Хресті – життя, у Хресті – захист від ворогів; хрест – джерело вічної втіхи, сила розуму; в хресті – духовне розважання, в Хресті – повнота доброчесності, в хресті – досконалість святості. Ставрофіла перебувала в страху і здивуванні, почувши, що Ангел пропонує їй тільки один хрест, і тому сказала: “Жорстока це мова” (Ів. 6, 60). Вона, як меч, пройшла через моє серце, адже Хрест є покаранням. Важко навіть чути слово Хрест, бо воно нагадує про муки і страждання. Тому від твоїх слів я й охоплена страхом”. Ангел: “Невже ти злякалася згадки про Хрест? Якщо лише одна назва Хреста викликала в тебе страх, то ти, Ставрофіло, надто легкодушна. Поглянь, як ти суперечиш своєму імені. Адже Ставрофіла означає – хрестолюбиця. Чи ти не знаєш, що на цій землі, сповненій сліз, не час для розваг і радощів, а час для трудів і скорбот. Хіба хтось коли-небудь проходив шлях доброчесності без смутку та спокус? Тобі відомо, що посланий людям від Бога Отця Син Єдинородний є Учителем істини і наставником правди. Його увінчав цим Іменем Отець Небесний на горі Тавор, сказавши: “Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!” (Мт. 17, 5). І Сам Він про Себе говорив учням: “Ви Мене називаєте:
Дiти Непорочної
Учитель і Господь, – і добре ви кажете, бо Я є” (Ів. 13, 13). І Апостол навчає, що Він Той, “в Якому всі скарби премудрости й пізнання заховані” (Кол. 2, 3). Отож, живучи на землі, про що Він найбільше навчав, як не про Хресну Дорогу? Хіба не зрозуміло Він говорив: “І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, – той не може бути учнем Моїм!” (Лк. 14, 27). Слухаючи ці слова Ангела, Ставрофіла звернулася до Господа: “Ісусе Христе, Учителю благий! Прости мене, недосвідчену ученицю, у повчанні Своїм: поправді я забула учення Твоє, яке так часто чула в церкві”. Ангел: “Тільки слухати це вчення – недостатньо. Ти повинна почуте запам’ятати й втілювати. Усе життя є часом, даним тобі Богом для того, щоб навчитися нести хрест, а після смерті – час випробувань. Тоді Христос Господь, Учитель і Суддя, від кожного вимагатиме усвідомлення вчення, яке Він проповідував, і хто виявиться невправним на хресному шляху, того відкине Син Божий як недостойного учня Своїх повчань. Адже, коли Він прийде судити людей, на Небі з’явиться знамення Хреста: і це знамення Останнього Суду буде знаком, за яким праведний Суддя пізнає Своїх вибраних, і тих, які будуть прикрашені печаттю смерті Його, милосердний Спаситель прикличе до винагороди вічним життям, кажучи: “Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин
світу” (Мт. 25, 34). Тоді всі, що в покорі несли в земному житті свій хрест, співпереживаючи Христові через несення скорбот, прийдуть до Судді з великою відвагою. Адже той, хто сьогодні з благим наміром слухає слово про Хрест і слідує Йому, той не боятиметься вічних мук. Якщо і ти є ученицею Христовою, то йди тісним і тернистим шляхом. Не вважай його важким й не будь байдужою. Без Хреста і страждань не можливе це життя. Отож, переможена раптовим страхом, Ставрофіло, не втікай з дороги спасіння, початок якої завжди є стражденним. Якщо хтось продовжуватиме початий подвиг з витривалістю й вірою, то згодом – уже з палаючим серцем, любов’ю і невимовною радістю – йтиме шляхом Божих заповідей. Ставрофіла, яку переконали ці слова Ангела, звернулась до Бога: “... за словом уст Твоїх”, Господи, віднині “стережи дороги гнобителя” (Пс. 16, 4). З благою надією вступлю на вузький шлях Хреста, тільки будь Ти, Боже мій, помічником і захисником моїм”. Ангел: “Зважуйся, отроковице! Не покине, не погордує тобою Господь. Він заповідав людям нести хрест, і Сам дав вам приклад несіння Хреста, і якби Сам не випереджав вас на цьому шляху, то не велів би слідувати за Ним. Зважуйся! Він буде з тобою у всіх випробуваннях і душевних стражданнях”. Свт. Йоан Максимович Переклад з російської мови Галини Скірської
№4(81), 2013 7
СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ
КАПЛИЦЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ (с. Бориничі Жидачівський р-н Львівська обл.)
Перша згадка про поселення Бориничі датується 1421 роком. Про початки каплиці в с. Бориничі існує декілька переказів. Одним із найстаріших є розповідь про те, що в Надвечір’я, напередодні Благовіщення, ясно-преясно випромінюючи світло богомольцям, які йшли на прощу до Борусова і прийшли до лісової криниці напитися води, об’явилася ікона Пресвятої Богородиці. Спочатку ікона Божої Матері знаходилася в капличці в лісі дідички Марії Мицєльської. Особливо криниця прославилася всередині XIX ст., коли глухоніма дівчина-пастушка, вмиваючись водою, позбулась своєї недуги. Оздоровлена дівчина, яка вмилася водою з лісового джерела – кринички, – почувши голос тієї зозулі, що безперестанку кувала, ніби закликаючи її прийти до чудотворної води, вперше вимовила слова подяки Пресвятій Богородиці за ласку зцілення. Звідси і пішла назва «Зозулена криниця». Зцілена пастушка побачила в кирничці й образ Божої Матері. Схвильована зціленням і тим, що побачила, дівчина побігла додому розповісти, що трапилося і кого вона бачила. Не менш здивовані чудесним зцілення доньки, батьки повели її до священика. Тоді парох і селяни Боринич, сусідніх Ляшок та Борусова прийшли сюди, а отець відправив молебень. Після цього граф Володимир Борковський, власник бориницького маєтку, наказав у 1863 р. вимурувати біля криниці капличку. 1904 року біля криниці поставили фігуру Матері Божої. Святійший Отець Папа Римський Пій ІХ 2 березня 1863 року
№4(81), 2013 8
надав повний відпуст усім тим, хто відвідає капличку Пречистої Діви Марії «Керничної» і сповнить усі передумови для відпусту. Відпусти надавалися в день Благовіщення Пречистої Діви Марії, Успіння Пресвятої Богородиці, Різдва Пречистої Діви Марії, Співстраждання Пресвятої Богородиці, св. апостолів Петра і Павла. Митрополит Спиридон Литвинович видав спеціальну Грамоту, відповідно до якої 8 вересня 1863
Фігура Матері Божої в каплиці над джерелом в Бориничах
року капличку посвятив о. Миколай Коцовський. На її престолі встановили Бориницьку «Керничну» чудотворну ікону Пресвятої Богородиці. Незважаючи на війни та лихоліття, люди завжди приходили сюди. Приходили вони і в часи радянської влади, коли робити це було заборонено. Під час комуністичного режиму жителі села переховували ікону у своїх домівках. Тривалий час ікону оберігав Василь Стасина, доки не передав її о. Григорію Балацькому, ад-
міністратору храму Преображення Господнього у с. Бориничі). Комуністи неодноразово руйнували капличку, але віруючі тричі відбудовували її своїми силами. Найбільш варварського руйнування вона зазнала у липні 1987 року. Потужний бульдозер зрівняв капличку із землею, загорнув цілюще джерело, а фігуру Божої Матері поламали і розкидали по лісі... На свої кошти віруючі під керівництвом о. Григорія Балацького вкотре відбудували капличку за два тижні. Цього разу її побудували і поштукатурили до 25 серпня 1987 року. Першу Святу Літургію відслужили 19 серпня 1987 року на фундаменті каплички у присутності великої кількості людей з різних районів та областей. Підпільно були присутні греко-католицькі священики, але участі не приймали. Були великі перешкоди для проведення Богослужіння, але Літургію відслужили. Також погрожували органи комуністичної влади. Так тривало з 1987 по 1990 рік. У 1990 році капличку художньо оформили. У цій роботі приймали участь брати-художники Орест і Зиновій Хорькаві. У 2005 році на кошти Світлани Балацької – дочки пароха о. Григорія Балацького – під його керівництвом встановили Хресну Дорогу. Виконавець робіт – майстер по дереву Роман Денишин. У тому ж році над фігурою Божої Матері поставили гроту на кошти родини Крижанівських, креслення і роботу виконав Крижанівський Ярослав Михайлович, виходець із Боринич, житель м. Львова. Прощі тут відбуваються на свято Преображення Господнього – 19 серпня. Володимир Гіщинський
Дiти Непорочної
ДОРОГАМИ ПРОЧАН
НА ПІВДОРОЗІ ЗІ ЛЬВОВА ДО ТЕРНОПОЛЯ, АБО СТАРОВИННА ЛАВРА В УНЕВІ
В’їзд до Унівського монастиря
На півдорозі від Львова до Тернополя, між мальовничими лісистими горбами лежить село Унів. Якщо їхати зі Львова, то, не доїжджаючи до Золочева, треба звернути направо і невдовзі по лівій стороні буде капличка з Богородицею та вказівником до славнозвісної Свято-Успенської Унівської Лаври – однієї з найунікальніших святинь України та єдиної української католицької Лаври. Лавра – це автономний монастир, котрий підпорядковується безпосередньо Митрополитові та очолює кілька дрібніших монастирів. Принаймні, саме такий статус має на сьогоднішній день ця святиня, котра за сім століть свого існування чим тільки не була: і звичайним монастирем, і архімандрією, і фортецею, і Митрополичим палацом, і психіатричною лікарнею. Уперше Унівська Лавра згадується в документах XIV сторіччя, проте монастир чи, принаймні, церква були тут значно давніше, адже на Чернечій Горі, що височіє над теперішнім монастирем, археологи знайшли келії-землянки та фундамент давнього храму, який частково кам’яний, частково з давньоруської плинфи – пласких цеглин, з котрих будували на Русі ще до монгольської навали. А ще – залишки давнього поселення, за припущеннями, десь з ІХ сторіччя. Імовірно, монастир з’явився на місці давнього поселення і складався з мурованої церкви, земляних келій та оборонного валу, що залишився ще з давніх часів. Цілком можливо, що Унівська обитель пережила навіть Батиєву навалу, бо у XIV сторіччі це були не занедбані руїни, а потужний духовний осередок, до якого приходили прочани з цілої Галичини. Зрос-
Дiти Непорочної
тання впливу обителі не припинилося навіть після польської окупації – мабуть, тому що до середини XV сторіччя він перебував під опікою волинських князів – Любарта Гедиміновича і його сина Федора Любартовича – останнього правителя незалежного князівства Волинського. Як і багато монастирів того часу, Унів був своєрідним «кишеньковим» монастирем, що цілком залежав від милостей боярина, шляхтича чи князя, на землях котрого був заснований і на пожертви котрого існував. Лише у 1542 році польський король узаконив Статут монастиря, закріпив за ним земельні володіння та підтвердив його статус архімандрії – тобто, монастиря, котрий опікується кількома меншими обителями. Відтоді монастир був відносно незалежним від примх можновладців: багаті покровителі могли лише жертвувати на монастир, але відібрати в нього володіння було не в їхніх силах. Однак великого бажання ображати монастир ніхто не мав. Навіть навпаки: після того, як у 1549 році монастир зруйнували татари, власник навколишніх земель лицар Олександр Лагодовський на прізвисько «Ванько» допоміг відбудувати обитель. За легендою, коли лицар важко хворів на ноги, йому з’явилася Богородиця і порадила шукати в лісі цілюще джерело. Він знайшов його під горою, на якій стояли монастирські руїни. Випивши з цього джерела, Лагодовський одужав і як подяку Богові дав обітницю відновити монастир – що і зробив невдовзі. До речі, тут він і був похований. Зберігся нагробок Лагодовського – чудовий зразок ренесансної скульптури на наших теренах. На нагробку зображений старий лицар в обладунках, що приліг відпочити. Відновлена обитель постала на радість археологам не на старому місці, а під горою – над самим джерелом. Спочатку Лагодовський збудував муровану церкву – справжній мінізамок з товстезними мурами, потужними контрфорсами, бойовою галереєю і могутньою вежею-дзвіницею. Потім навколо церкви він звів високі стіни з вежами на кутах. Навколо стін був рів, котрий заповнювався водою, ймовірно, з того самого джерела. Пізніше нова святиня була додатково обнесена валом і ровом за новою бастіонною системою – адже час
№4(81), 2013 9
ДОРОГАМИ ПРОЧАН
Вид на Унівську Лавру
не стояв на місці, і з новітніх гармат легко можна було розбити будь-яку фортецю. Важко сказати, як саме виглядали ці зовнішні укріплення монастиря, бо про них дізналися, лише коли на початку ХХІ сторіччя археологи віднайшли рештки в’їзної брами – підлогу першого ярусу, фрагменти стін з бійницями. Для належного захисту монастир мав свій арсенал: гармати, пищалі, запас пороху, ядер, гранат та куль. Усе це дуже згодилося монахам, адже за всі роки існування монастиря його фортеця жодного разу не була взята ворогом, окрім, хіба що, радянської влади… Однак у той час монастир жваво розвивався. Монахи радо переселилися в новий храм та келії і, закотивши рукави, почали використовувати нові приміщення. Спочатку тут відкривають школу – і в школі цій навчалися діти української шляхти та міщан. Зокрема, тут навчався Іов Княгиницький, відомий письменник і проповідник, засновник Манявського Скиту на Прикарпатті. З Унева написав кілька своїх послань знаменитий аскет Іван Вишенський. У 1647 році тут заснували друкарню, котра швидко стала однією з найбільших українських друкарень того часу. За півтораста (з переривами) років своєї історії унівська друкарня видала понад 60 книг – і це лише ті відомості, які дійшли до нас, без перевидань книг, котрі швидко розходились. Непоганий послужний список для того часу! Особливо, якщо зважати на те, що унівським монахам доводилось постійно оборонятись і від буйної місцевої шляхти, яка час від часу нападала на монастирські землі, і від Львівського братства, котре вважало, що ніхто, крім нього, не може друкувати книги, і від татар, котрі приходили
№4(81), 2013 10
сюди разом з козаками Хмельницького, і від турків, які плюндрували наш край у 1670-х роках. Однак не лише кількістю виданих книг прославилася ця друкарня. Унівські монахи видавали і букварі, і твори видатних українських учених того часу – Теодозія Софоновича, Митрополита Сочавського Досифея, Кирила Транквіліона Ставровецького. Останній, блискучий викладач і проповідник, мав власну пересувну друкарню, з котрою і прибув до Унева, де і став ігуменом. Його твори, написані сучасною для XVІІ сторіччя українською мовою, швидко поширювалися і викликали жваві дискусії, зокрема через не цілком канонічні думки, які висловлював учений, котрий перебував під впливом католицьких та протестантських ідей. Православні єпископи засуджували багато його поглядів, а в сусідній Москві, яка не звикла до релігійних дебатів, книги Ставровецького взагалі підлягали спаленню! Проте єретиком він так і не став: після всіх духовних пошуків у 1626 році Ставровецький прийняв унію і провів останні двадцять років свого життя в Чернігівському Єлецькому монастирі (на той час грекокатолицькому). Саме там він і видав свою останню і безсмертну книгу – «Перло многоцінноє», чудову збірку релігійних повчань і поезій, котра стала класикою давньої української літератури. У 1668 році постриг в Унівському монастирі прийняв шляхтич Варлаам Шептицький. Він швидко здружився з новим львівським Єпископом Йосифом Шумлянським, котрому щойно виповнилось 25 років і котрий перед висвяченням був ротмістром панцерних козаків. Отож, незважаючи на свій вік і
Дiти Непорочної
ДОРОГАМИ ПРОЧАН
походження, Шумлянський щиро віддався служінню, «інтересам руського народу і Східної Церкви». Свій перший твір «Зерцало для кращого розуміння Святого Письма» Шумлянський видав саме в Уневі! Шептицький з Шумлянським швидко погодились у тому, що найкращим виходом для Української Церкви є поєднання з Римом – просто тому, що Папа Римський є більш адекватним керівником і покровителем, ніж продажний Константинопольський Патріарх або ідейний та чесний, але зациклений на російських проблемах Патріарх Московський. І якщо для того, щоб переконати Галичину в тому, що не такий страшний Рим, як його малюють, Шумлянському потрібно було сорок років, то Варлаам Шептицький, а з ним і ціла Унівська обитель стали союзниками Львівського Єпископа відразу. Шептицький таємно прийняв унію водночас з Шумлянським, разом з ним агітував своїх підлеглих за єднання з Римом, підтримував приятеля на соборах. Варлаам Шептицький як представник Унівського монастиря відкрито прийняв унію разом з цілою Галичиною1 липня 1700 року у Львові. Прийняття нового керівництва не означало зміни в давніх обрядах, бо головною умовою унії для Шумлянського було збереження недоторканості східного обряду. Отож в Уневі на соборі братств, монастирських настоятелів і вищого духовенства 1711 року було вирішено й надалі дотримуватися стародавніх чернечих традицій. На той час Варлаам Шептицький був уже Львівським Єпископом, за чотири роки Унівську обитель очолив його племінник – Атаназій Шептицький. Саме під впливом дядька він ще у 1703 році став ченцем в Уневі й цілим серцем перейняв
Дiти Непорочної
ідеали та мрії унівських просвітників та реформаторів. Очоливши Унівську обитель, він швидко відновив видавничу справу, реставрував церкву і келії, котрі дещо застаріли за два сторіччя. Саме завдяки старанням Атаназія Шептицького монастирська церква отримала такий вигляд, який має тепер: вишуканий бароковий фронтон, котрий несподівано гармонійно виглядає «в комплекті» з суворим першим ярусом храму. Загалом, XVІІІ сторіччя було добою найбільшого розквіту монастиря. Війни стихли, церковні сварки припинились, і ніхто вже не заважав нашим Єпископам і Митрополитам дбати про свій народ і Церкву, а щорічні ярмарки, котрі відбувалися в Уневі, сприяли збагаченню й обителі, й місцевих селян. Однак усе добре колись завершується. У зв’язку з церковними реформами, котрі імператор Йосиф ІІ проводив у своїх володіннях австрійська влада у 1790 році закриває Унівську обитель. Папа Римський протестував проти цих реформ, але більшість місцевих Єпископів їх підтримували, бо, скорочуючи монастирі, імператор посилював роль Єпископів та парафіяльного духовенства, відкривав семінарії. Та й монастирське майно переважно переходило до них. Унів, одна з найпотужніших святинь Галичини, все ж таки підпав під закриття, загалом тому, що був розташований у глухому селі, і так званої «суспільної користі» не приносив, принаймні, австрійці не зауважили її в друкарні, школі, ярмарках та «кузні кадрів» для Української Церкви. Отже, монастирську церкву зробили звичайною парафіяльною, монахів повідсилали у вцілілі монастирі, а келії віддали під склади та кабінети чиновників.
№4(81), 2013 11
ДОРОГАМИ ПРОЧАН Під керівництвом нових господарів колишній монастир став потрохи розвалюватись, адже сільським чиновникам не вистачало коштів на належне утримування великих будівель. І лише у 1818 році шляхетні стіни отримали шанс на нове життя: грекокатолицький Митрополит Михаїл Левицький вирішив перенести сюди свою резиденцію. Михаїл Левицький, перший український Кардинал і Примас Галичини, зіграв у відродженні України велику роль. Ще будучи Перемишльським Єпископом, він заснував 383 народні школи при парафіях і стежив, щоб їм вистачало підручників. Він допомагав засновувати навчальні інститути для дяків та священничі освітні товариства, боровся, щоб в галицьких школах викладали українською мовою. Саме завдяки його старанням були видані “Буквар” і “Катехизис” українською мовою. Водночас Левицький був дуже суворим до духовенства, вимагав від священиків дисципліни та високого морального рівня. Зокрема, він заборонив видання відомого альманаху “Русалка Дністрова” – збірку народних пісень, яку підготували троє львівських семінаристів – Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький, – через кілька досить фривольних пісень у ній. Під час Весни Народів у 1848 році завдяки його діяльності була проголошена Головна Руська Рада, яка вимагала поділити Галичину на дві окремі адміністративні одиниці: східну – українську і західну – польську; об’єднати в одну провінції українські землі – Галичину, Буковину і Закарпаття; запровадити викладання в школах та видання урядових розпоряджень українською мовою. Головна Руська Рада відновила герб галицьковолинських князів – золотий лев на блакитному полі – і прийняла синьо-жовтий прапор як національний стяг української нації. Звісно, далеко не всі з цих проектів були втілені, але навіть те, що було зроблено, вражало. Це був величезний крок на шляху до волі, зроблений зусиллями нашого Митрополита. Створюючи в давньому монастирі свою резиденцію, Кардинал Левицький хотів не лише мати розкішний заміський палац і полегшити життя Львівському Єпископу, котрий не дуже комфортно почував себе під постійним поглядом суворого начальства – хоча ці мотиви тож мали значення. Престиж Митрополита – це престиж цілої Церкви, а якщо зважати на те, що в той час Церква була головною та єдиною структурою, що могла служити втіленням українського народу, заміняючи йому державу, об’єднуючи навколо себе всі його героїчні і творчі пориви, то, розбудовуючи резиденцію в Уневі, Левицький фактично будував
№4(81), 2013 12
українське Царське село – нашу заміську столицю, котра вражала поєднанням чернечої скромності, витонченої та спокійної краси і суворої героїчної давнини. На жаль, перетворюючи ренесансну фортецю на класичний палац, Левицький знищив більшість оборонних елементів, адже палацу були потрібні широкі вікна, просторий парк, зручний під’їзд для карет. Отож він повністю перебудував північну і східну монастирські стіни, розібрав дві наріжні башти з чотирьох. У стінах, що залишились, він прорубав вікна, знищивши оборонні галереї, завалив вали та засипав рови, розібрав в’їзну башту із зовнішнього кола укріплень. Натомість на місці північного муру з’явився вишуканий двоповерховий палац з портиком. Кардинал залишив без жодних змін внутрішнє подвір’я з підсінням та нагробком Олександра Лагодовського, оборонну церкву з бійницями та нижній бойовий ярус західного муру. Щоб не створювати зайвих проблем для парафіян церкви (не міг же державний пастир залишити селян без храму!) в цьому мурі збудували прохід – також з портиком. Отже, стараннями Михаїла Левицького колишній монастир перетворився на дивовижний церковнопалацовий комплекс, де одного кроку було достатньо, щоб переміститися з мирної та пишної сучасності у суворе бойове середньовіччя, з витонченого комфортного палацу – під готичні склепіння древньої церкви-фортеці. З-за стін цього казкового замку Михайло Левицький правив своєю єпархією 40 років, покидаючи його лише при потребі: коли присутність пастиря була особливо потрібна народові. Тут Митрополит-Кардинал і був похований у 1858 році. До наших днів залишилась нагробна дошка з його іменем в стіні храму. Після Михаїла Левицького Унівський палац служив українським Митрополитам. На честь одного з них, патріота та просвітника Сильвестра Сембратовича, поблизу резиденції, там, де він любив відпочивати, встановлений пам’ятний знак із вирізьбленим Хрестом та написом “1836-1898”. У 30-х роках ХХ сторіччя Унівський палац знову став монастирем і зіграв визначальну роль в історії українського народу – і не лише його. Це відбулося тоді, коли Греко-Католицьку Церкву очолив Митрополит Андрей Шептицький. Однак це вже цілком інша історія… Віктор Заславський Далі буде…
Дiти Непорочної
ЧАС ПРОБИ
ДОПОМОЖІТЬ МЕНІ СПАСТИ СВІТ
Юлія Кім несе Хрест
Наю – місто у Південній Кореї, яке з 1980 року стало знаним у християнському світі через об’явлення Пресвятої Діви Марії Юлії Кім, у якої тоді була остання стадія раку і яка була чудесним способом оздоровлена. До об’явлення Марії сім’я Юлії Кім за віровизнанням була протестантською, опісля перейшла в католицьку віру. У 1982 році Юлія Кім отримала візію від Господа Ісуса з Його Найсвятішим Серцем, яке кривавило і благало про терпіння в намірі навернення грішників. Об’явлення тривають до сьогодні, але дуже часто все супроводжується незвичними для земного життя подіями та явищами. Краю, в якому більшість людей завдяки матеріальному добробуту стали атеїстами, сьогодні загрожує ядерна війна. Марія у Своїх посланнях плаче над світом, який швидко наближається до своєї
Дiти Непорочної
згуби. У них Марія заповідає перемогу над сатаною і прихід хвалебного Царства Ісуса, а також дає нам Свої обітниці задля нашого спасіння, яке є ще можливим, а саме: 1. Життя, яке базується на пожертвуванні себе Її Непорочному Серцю, може стати для нас Ковчегом Спасіння, непереможним щитом у боротьбі з сатаною. 2. Зречення від себе самого і віддання себе Матері Божій з прагненням співпраці у спасінні світа через молитву, жертву і терпіння. 3. Повернення до частої Святої Сповіді й до гідного прийняття Ісуса у Святому Причасті, а також часта адорація Його, Який насправді присутній у Пресвятій Євхаристії; практикування Святих годин щочетверга перед Найсвятішими Тайнами. 4. Припинення абортів. 5. Витривання у вірності Папі.
6. Молитва за духовенство, яке сьогодні є особливою ціллю атак сатани. 7. Почитання Марії, потішення Її, а також винагородження за зневаги, яких Вона постійно зазнає, через набоженство перших п’яти субот і вірне відмовляння Вервиці. 30 червня 1985 року у сім’ї Кім, удома, заплакала фігурка Матері Божої Непорочного Зачаття. Фігурка плакала три місяці, а згодом, окрім звичайних сліз, почали з’являтися криваві, які інколи спливали аж до стіп Марії. Це явище тривало сімсот днів. 18 липня 1985 року Юлія Кім отримала послання, в якому Марія пояснює причину Своїх сліз, дає поради, напімнення, доручення... 10 березня 2011 року Матір Божа сказала: “Моя дорога доню, ти, яка тільки прагне навернення грішників, через це мусиш терпіти болі. Ти була спеціально вибрана, щоб допомогти більшості людей уникнути катастрофи, яка наближається, тобто бути брутально погордженою і зневаженою, тому переносиш жахливі терпіння у своєму серці. Твоє серце є пробитим, а твої руки і ноги викрученими. Однак незважаючи на все це, ти надзвичайним способом усе жертвуєш. Чому б малим душам не громадитися в Наю і молитися, слідуючи за твоїм прикладом? Ось чому Бог відкладає ще в часі реалізацію Свого справедливого гніву. Моя мала душе, яка як жертва офірує свої болі і терпіння! За це Я тобі вдячна і співчуваю тобі,
№4(81), 2013 13
ЧАС ПРОБИ однак чи багато Моїх дітей бажає терпіти за навернення грішників? Що ще я повинна вчинити? Коли ці останні чуда, які Мій Син Ісус, і Я чинимо в Наю, будуть визнані святою Католицькою Церквою, Любов Мого Сина і Моя розгоряться, рослини проростуть навіть на спаленних землях, а Чаша Божого Благословення буде вилита взамін Чаші Гніву. Через те, що ти дуже терпиш, то Я прагну, аби ти тим ласкавіше жертвувала це Богові. Усі діти світу, яких Я люблю! Позаяк світ занурюється у щораз більшу деградацію і гріхи, то постає перед обличчям знищення. Ось чому ваші жертви і молитви, що були покликані та згромаджені через Мою малу душу, є тепер найпотрібнішими, бо це є час для підняття боротьби. Жалуйте. Якщо люди не побояться справедливого Гніву Бога, не приймуть послань любові, які Мій Син, Ісус, і Я їм даємо, зігнорують попередження, страшна природня катастрофа вразить їх (через день після послання, яке отримала Юлія Кім, в Японії від-
бувся потужний землетрус і таким способом сповнилося пророцтво Марії, що суворе напімнення від Бога надійде дуже швидко). Задля цього щодня озброюйтеся молитвою, так щоби ця трагедія не трапилася з вами. Тепер світ є настільки переповнений гріхами, що вже невдовзі на нього спаде кара. Незважаючи на це, навіть Мої священики і діти йдуть на компроміс зі злом і несправедливістю, заперечуючи Бога і протистоячи Йому, попри Мої об’явлення і попередження, переповнені любов’ю. Через те, що Мій Син і Я не можемо вже на це все дивитися, Наші Серця палають живим вогнем і стають неначе активним вулканом. Я неодноразово говорила вам, показуючи також особисті, невідомі знаки і постійно повторюючи ті самі слова, які є рятувальними засобами від безлічі природних катастроф, котрі виникають у багатьох місцях на землі. Незважаючи на це, архідієцезія Кванджу не зважає на Мої попередження, вже не кажучи про визнання
На горі Марії в Наю
№4(81), 2013 14
об’явлень у Наю, не прагне навіть розпочати процес у цій справі. Замість того розповсюджує злосливі, фальшиві поголоски і таким способом бере на себе роль Юди та Каїна. То ж чому Бог не може бути розгніваним? Якщо вони не говоритимуть, то каміння кричатиме. Задля цього повинні швидко сприйняти слова Мого Сина і Його Матері, Яка є Співвідкупителькою. Також повинні спростувати злі слова задля спасіння світу. У цей надзвичайно важливий момент, коли Чаша Божого Гніву вже переливається, ви, які були покликані, повинні розповсюджувати послання любові відважно, як останні зусилля для спасіння світу через свідчення духа мучеництва, щоби духовенство і світські люди цілого світу могли сприйняти волю своєї Матері, Яка дуже занепокоєна. Духовних і світських, які йдуть за Мною, є дуже мало, однак саме їхнє сприйняття і практикування заповідей любові, які отримують через Мого Сина, Мене та Мою Улюблену Доню, можуть значно сприяти духовному і фізичному зціленню світу. Тому сатана підступно прагне насилати природні катастрофи на людство, щоб якнайбільше душ запровадити на вічну загибель. Коли ж тільки Наю буде визнано і духовні та світські люди сприймуть і запровадять у дію послання любові, які вони отримують через Мою малу душу, Гнів Божий припиниться, запроменіє новий день і наступить Царство Господа. Мої улюблені діти, через те, що Чаша Божого Гніву переповнюється, невдовзі надійде суворе напімнення і багато людей тряс-
Дiти Непорочної
ЧАС ПРОБИ тиметься зі страху; запам’ятайте, що нема вже часу, щоб вагатися чи осягати. Тепер, коли наближаються величезні природні катастрофи на небі, землі чи морі, прагну, щоб ви, які відповідаєте “Амінь”, цілковито віддали Мені свою волю, занурилися і з’єдналися у найсвятіших Серцях Ісуса і Моїм, а також ділали. Ви, що ідете за Моїм Сином і Мною, не повинні тривожитися, але ще більше показувати силу любові та героїчно і віддано трудитися. Якщо тільки ви, покликані як Мої сини та доньки, не відвернетеся, то вас укриє й огорне Мій Син, Ісус, і Я, незважаючи на те, які природні катастрофи відбудуться. Останнього дня ангели впровадять вас у Рай, який є Царством Господа, переповненим радістю, любов’ю, миром, і ви досягнете щастя вічного”. Події в Наю ще раз підтвердили, що для Бога нема нічого неможливого. Саме тут, у Наю, під час Причастя, яке уділяв український Єпископ Роман Даниляк Юлії Кім на Службі Божій, відбулося Євхаристійне чудо: Гостія на устах візіонерки перетворилася на кривавляче Тіло Ісуса Христа. Юлія Кім отримала стигми на руках, ногах, а також терпить болі в боці, стаючи співучасницею Мук Ісуса Христа. Усі свої болі й терпіння корейська візіонерка жертвує Богові за навернення грішників. Двадцять восьмого березня 2002 року, у Великий Четвер, Юлія Кім, беручи духовну участь у терпіннях, які переносив Господь Ісус Христос на самоті в Гефсиманії та на Хресній Дорозі після того, як усі Його покинули, молилася, ідучи Хресною Дорогою по горі
Дiти Непорочної
На Хресній Дорозі в Наю
Пресвятої Діви Марії. Під час молитви на колінах на ХІ стації вона не могла стримати сльози, розважаючи про великий біль Ісуса, який Він відчував, коли був прибитий до Хреста, бо переніс жахливе прибиття Свого Живого Тіла. З нескінченною любов’ю, висота, глибина і ширина якої є безмежними, склав ціле Своє Тіло в Жертву за навернення грішників посеред зневаги, злоби та погорди Своїх улюблених дітей. Вона ридала пригноблена. О Ісусе, Ти, Який є Любов’ю, мій Улюблений! Ким ми є, ми, люди, яких Господь так полюбив? Плачучи, дякувала Господеві за Його незвичайну Любов, особливо молилася за освячення священиків і навернення грішників, думаючи про цей благословенний день, котрий Він обрав днем встановлення Таїнства священства, день, під час якого заключив з нами союз, встановлюючи Таїнство Євхаристії. Я також ревно молилася про те, щоб Ісус, наш Господь, Який пожертвував Себе без за-
стережень, вилив на всіх Своїх дітей нашого хворого світу ту саму Любов, яку уділив учням під час Останньої Вечері. Саме в цей момент я впала на землю, кричучи від болю, який відчула в голові, неначе зраненій терновим вінцем, у немовби пробитих долонях, стопах і боці. Волаючи так, я побачила сильне світло в Небесах: Ісуса і Його Святу Матір, Які наближалися з Ангелами. Я не могла чітко бачити через інтенсивність світла, лише відчувала, що Господь пальцем зробив знак хреста на моєму чолі. Відчула сильний запах троянд. Споглянула на Діву. Це Вона розлила пахуче миро. Відразу пригадала послання, яке Вона дала нам у Великий Четвер 8 квітня 1993 року, розливаючи пахуче миро, і подумала: “Діва вказує нам на Свою присутність, любов і приязнь, дає це запашне миро, позначене Її присутністю, в цей день священиків і нагадує про Останню Вечерю”. У цей момент Пресвята Діва почала промовляти ніжним,
№4(81), 2013 15
ЧАС ПРОБИ люблячим голос: “Так, Моя дорога доню! Мій Син, Ісус, і Я слухаємо ваші молитви, наповнені любов’ю і щирістю. Дуже потішають Нас жертви й акти винагородження, які складаєте за навернення грішників. Я вирішила завдяки цим жертвам оберегти від смерті всіх тих, які прибудуть сюди, обмиваючи свої душі й тіла цим запашним миром, який виділяється з Мого Тіла, і яке даю вам, засвідчуючи таким способом палаючу любов Свого Непорочного Серця. Усі Мої улюблені діти цього світу! Як Бог оберіг багатьох ізраїльтян у пустині завдяки піднесенню мідного змія через Мойсея, так Мій Син і Я маємо намір оберегти багатьох Наших дітей через нескінченні заслуги Його Хреста і палаючу любов Мого Непорочного Серця, супроводжуючи вас на Хресній Дорозі, виливаючи кров тоді, коли розважаєте над Мукою Господа і побожно молитеся за навернення грішників у цей небезпечний час. Прагну, аби слова Господаа “Просіть і отримаєте, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам” цілковито зреалізувалися завдяки вашим ревним і щирим молитвам. Мої улюблені діти! Чи можете собі уявити терпіння, які Я відчувала, коли Мій Улюблений Син був прибитий до Хреста і вмирав? Яким це було для Мене терпінням, коли натовп, який три дні до того вітав Мого Сина Ісуса, волаючи “Осанна!”, нагло почав кричати: “Це злочинець і заслуговує на смерть! Забий Його! Розіпни Його!”, але це ще було не все. Моє Серце відчуло біль, як від удару списа, коли
№4(81), 2013 16
На Хресній Дорозі в Наю
улюблені учні Господа відвернулися від Нього після того, як проголосили, що підуть за Ним, куди б Він не йшов. І ще більший біль охопив Моє Материнське Серце, коли Ісус ішов Своєю жахливою Хресною Дорогою аж на Голгофу з усіма видами знущань. Ціле Його Тіло було покрите Кров’ю від бичування, Ісус був повністю вичерпаний і падав під Своїм Хрестом. Я відчувала цей біль у цілому Своєму Тілі, Мої кості були немов поламані. Однак це ще було не все! Коли почула звук молотка, що прибивав Мого Сина до Хреста, то відчула ці удари у Своєму Тілі, а коли спис прошив Серце Господа, прибитого до Хреста, Моє Серце також було неначе прошите і розбите. Після цього дня Великої П’ятниці, Я, Його Матір – Яка не в силі була допомогти Господу під час цих жалісних обставин, день за днем ходила по дорозі на Голгофу, на яку йшов Ісус, виливаючи Свою Кров, ревно молячись до Бога Отця про на-
вернення грішників. І навіть тепер, дві тисячі років опісля, Я ходжу на Хресну Дорогу разом з вами. Отож, Мої діти, які є покликані, Я полюбила вас сильно! Прагну, аби ви, які знаєте Господа і Мене, перемогли демона, котрий розпалює ваші умисли. Прагну, аби ви повторювали таїнство пасхальної Останньої Вечері й Воскресіння, аби ви зоставалися чуйними, заміняючи кожну хвилину свого життя на молитви, і давали свідчення більш ревно про силу любові. Зичу Собі, аби ви цілковито віддалися Господу, з усією вірністю і героїзмом, щоб усі осягнули Небо. Тепер прийміть заохочення, потішення і благословення любові Господа, Який справді є вашим Отцем, і благословення Моє, Яка справді є вашою Матір’ю, скачіть від радості, любові, миру. Підготував Йосиф Воробець
Дiти Непорочної
Ôîòî Îêñàíè Íàäè÷
IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ Ôîòî Îêñàíè Íàäè÷
ÄÓÕÎÂͲ ÑÂßÒÈͲ ÓÊÐÀ¯ÍÈ
Öåðêâà dzøåñòÿ Ñâÿòîãî Äóõà ó Ðîãàòèí³ íà ²âàíî-Ôðàíê³âùèí³, XVI ñò.
18
Ôîòî Îêñàíè Íàäè÷
Ôîòî Îêñàíè Íàäè÷
Öåðêâà Ñâÿòîãî Ìèêîëàÿ â ñ.×åñíèêè Ðîãàòèíñüêîãî ðàéîíó íà ²âàíî-Ôðàíê³âùèí³, ïî÷. XIV ñò.
Ôîòî Îêñàíè Íàäè÷
Ìàëåíüê³ ñåñòðè÷êè Àíàñòàñ³ÿ òà ³êòîð³ÿ Ñåìê³â, ì. Äîëèíà
Íàøå ìàéáóòíº
17
Îáðàç Íàéñâÿò³øîãî Ñåðöÿ ²ñóñà
Ôðàíö³ñêî äå Ñóðáàðàí (1598-1664) Îáðàç Íåïîðî÷íîãî Çà÷àòòÿ ijâè Ìàð³¿
Îáðàç Íàéñâÿò³øîãî Ñåðöÿ ²ñóñà
Ôðàíö³ñêî äå Ñóðáàðàí (1598-1664) Îáðàç Íåïîðî÷íîãî Çà÷àòòÿ ijâè Ìàð³¿
Ôîòî Îêñàíè Íàäè÷
IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ Ôîòî Îêñàíè Íàäè÷
ÄÓÕÎÂͲ ÑÂßÒÈͲ ÓÊÐÀ¯ÍÈ
Öåðêâà dzøåñòÿ Ñâÿòîãî Äóõà ó Ðîãàòèí³ íà ²âàíî-Ôðàíê³âùèí³, XVI ñò.
18
Ôîòî Îêñàíè Íàäè÷
Ôîòî Îêñàíè Íàäè÷
Öåðêâà Ñâÿòîãî Ìèêîëàÿ â ñ.×åñíèêè Ðîãàòèíñüêîãî ðàéîíó íà ²âàíî-Ôðàíê³âùèí³, ïî÷. XIV ñò.
Ôîòî Îêñàíè Íàäè÷
Ìàëåíüê³ ñåñòðè÷êè Àíàñòàñ³ÿ òà ³êòîð³ÿ Ñåìê³â, ì. Äîëèíà
Íàøå ìàéáóòíº
17
ГОЛОС МАРІЇ
ДАР МАРІЇ
“Любі діти! З радістю в Серці люблю і закликаю всіх вас: наблизьтеся до Мого Непорочного Серця, щоб Я могла ще більше наблизити вас до Свого Сина Ісуса і щоб Він уділив кожному з вас мир та любов, які є поживою. Любі діти, відкрийтеся молитві, відкрийтеся на Мою Любов. Я є вашою Матір’ю і не можу позоставити вас самих блукаючих у гріху. Ви покликані, любі діти, щоб бути Моїми дітьми, Моїми улюбленими дітьми, щоб Я могла жертвувати вас Своєму Синові! Дякую, що відповіли на Мій заклик” (25 червня 2013 року). Сьогодні, в 32-гу річницю об’явлень закликаєш, щоб ми
Дiти Непорочної
наблизились до Твого Непорочного Серця, щоб ми не боялися, коли проявлятимуться наші погані нахили, бруд наших думок, почуттів, слабкість нашої волі. Як земна мати пригортає дітей, як добра вчителька, яка збирає дітей навколо себе, так Ти говориш: «Наблизьтесь до Мого Непорочного Серця». А у Твоєму Непорочному Серці є Бог, у Ньому стільки любові, турботи про нас, світла, життя! У червні ми вдивляємося у Твоє Серце, Господи Ісусе, присутньому у Пресвятому Таїнстві. Твоя і наша Мати наближає нас сьогодні до Тебе в Євхаристії, щоб Ти міг наповнювати нас миром та любов’ю. Так, як чигить це в Меджуґор’є, а за прикладом
тих великих адорацій там, також і у всьому світі. А сьогодні Цариця Миру ще додає, що той мир та любов є поживою. Сьогодні, коли світ такий спраглий миру та любові, Вона наближає нас до Тебе, щоб Ти дав нам поживу миру та любові. Коли починаємо молитися, то втихають усі перешкоди. Навіть коли хтось починає молитися, перебуваючи в гріху, тоді розтоплюється його серце. У молитві отримує світло, притягується до Твого Серця, Господи Ісусе, до Серця Матері. Молитва – це неймовірний дар. У будьякій ситуації достатньо відкрити вуста, відкрити серце і сказати: «Ісусе, Пресвята Мати» – і життя змінюється. Молитва змінює.
№4(81), 2013 19
ГОЛОС МАРІЇ Молитва – це великий дар – “Відкрийтеся молитві, відкрийтеся Моїй любові”. Дякуємо Тобі, Мамо, що в те Твоє свято з Твого Серця зронилися слова: “Я є вашою Матір’ю і не можу позоставити вас самих блукаючих у гріху”. Дякую Тобі за Твої очі, котрі все бачать, якими ми є, яка наша ситуація. Ти знаєш, де ми перебуваємо, куди ми пішли, що з нами трапилося, Ти знаєш наші серця. Не покидаєш нас у цій нашій злиденності. Ти – наша Мати. Наше покликання – це заклик бути Твоїми дітьми, Мамо. Ісус дав нам Тебе як Матір, і тепер Ти пригадуєш нам, що ми покликані. Бо для того Ти прийшла на землю, щоб покликати і збирати Своїх дітей. І тих, котрі їздять на прощі, і нас, які тут зібралися, кличеш, щоби були Твоїми дітьми. Це наше покликання, наша вибраність, наше достоїнство. Великий дар на цій землі: ми маємо Тебе, Маму. І ти додаєш: “Моїми улюбленими дітьми”. Чи треба нам ще більше переконувань? Сатана хоче відібрати в нас цю впевненість і усвідомлення. Хоче, щоб ми зосереджувалися на наших скорботах, розчаруваннях, важких ситуаціях, слабкостях, гріхах, щоб ми засумнівалися у любові, щоб жили в темряві, закинутості, страху… А Ти нам говориш: “Ви покликані, любі діти, щоб бути Моїми дітьми, Моїми улюбленими дітьми, щоб Я могла жертвувати вас Своєму Синові”. Мати наша, виховуй нас у Своїй школі і веди. Дякуємо за Твою невтомність, Твою терплячість до нас, Твою велику любов.
№4(81), 2013 20
Жертвуй нас Ісусові, щоб ми були Його власністю. Щоб Він був нашим Царем та Господом. Щоб сатана не мав до нас жодного доступу, жодного впливу на нас. Ми не хочемо перебувати під владою того світу. Хочемо належати Ісусові. Жертвуй нас Ісусові, щоб ми були в Його Серці, під владою Його Євангелії, під міццю Його Хреста, щоб постійно над нами і в нас була сила Пресвятої Крові Ісуса, міць Його Євангелії, міць Його жертовної любові на Хресті. “Дякую, що відповіли на Мій заклик”. Мамо, відповідаємо на Твій заклик, хочемо цілий місяць пам’ятати про це послання і жити ним. Щодня пригадувати собі про нього і ховатися у Твоєму Непорочному Серці. Амінь.
НАВАЖТЕСЯ “Любі діти! З радістю в Серці закликаю всіх вас, щоб ви жили вірою і засвідчували її серцем та прикладом у всьому. Наважтеся, любі діти, щоб бути далеко від гріха та спокуси і нехай у ваших серцях буде радість і любов до святості. Люблю вас, любі діти, і супроводжую Своїм заступництвом перед Всевишнім. Дякую, що відповіли на Мій заклик” (25 липня 2013 року). Прийди, Духу Святий, та оживи наші серця, щоб вони палали любов’ю до нашої Матері – Матері, даної нам Спасителем, щоб ми з великою радістю наблизилися до Її Серця. Пресвята Мати, Ти з глибини Свого Серця промовляєш до нас: “Любі діти”, а далі розповідаєш нам про Свою
радість у Серці. Ти вибрана Богом, Мати Сина Божого, Непорочна, Мати, повна щастя, любові та радості Божої. З глибини Свого Серця закликаєш нас усіх, щоб ми жили вірою. Мамо, Ти даєш нам приклад, як жити вірою під час Благовіщення, йдучи до Єлизавети, народжуючи Ісуса у Вифлиємі, жертвуючи Його Богові Отцю, шукаючи Його і перебуваючи у храмі. Ти живеш вірою в домі в Назареті, Ти живеш вірою постійно, коли Ісус проголошує Боже Царство і закликає до навернення. Ти живеш вірою, йдучи Хресною Дорогою з Ісусом і стоячи під Хрестом, переживаючи Воскресіння, Вознесіння та Зішестя Духа Святого. Ти, Мати, повна віри, виховуєш нас і закликаєш, щоб ми жили вірою. Ми також маємо свій Назарет і йдемо дорогою до Єлизавети, у Вифлиєм, жертвуємо наше життя у Храмі. Шукаємо Ісуса, коли втрачаємо Його з поля зору, коли в нас остигає віра, коли приходять якісь важкі моменти. Щодня відкриваємо Святе Писання, щоб жити вірою, щоб прийняти Слово Бога, щоб довіритися Йому, щоб піти за Словом Божим. Приходимо на Службу Божу, щоб насичуватися плодами Страстей та Воскресіння Господа, щоб прийняти Його Тіло та Кров, бо віримо. Також беремо в руки з вірою вервичку, щоб вдивлятися в Ісуса і в Тебе, Мамо, щоб роздумувати тайну нашого спасіння, щоб жити ними з вірою. Ти бажаєш, щоб ми, живучи вірою, засвідчували її серцем. Святіший Отець Франциск закликає молодь до радості.
Дiти Непорочної
ГОЛОС МАРІЇ
Проща на гору Кріжевач
Закликає до радості всіх нас, щоб ми, як християни, не були сумними, а радісними. Хочемо вправлятися в цій чесноті радості та просити Духа Святого про цей дар радості, а також старатися, щоб не згасити ту радість, щоб за різних обставин в нашому серці була радість. Навіть у найбільших труднощах засвідчувати радість Божу в нас, довіру до Бога, мир Божий. Ти говориш нам, щоб ми були “прикладом у всьому”. У житті стільки різних ситуацій. Цей вислів “у всьому” так зобов’язує, що хоча зараз і канікули, однак ми не можемо зробити перерви. Щодня ми невпинно маємо бути прикладом нашої віри. “Лихого не знаю” – говорить Псалмопівець (Пс. 101,4). Допоможи нам, Мамо, щоб ми були сильними, щоб ми були мудрими. Щоб у своїх рішеннях ми були вже далеко від гріха та спокуси. Ті, котрі п’ють, мусять далеко обходити ті місця, де всі п’ють. Якщо є нечисті гріхи, порнографія, мусимо бути далеко
Дiти Непорочної
від телевізора, Інтернету. Ми не можемо торкатися гріха, мусимо бути далеко, бо потім буде вже запізно, коли ми почнемо торкатися гріха та спокуси. Не можна вступати з ними в діалог. Мусимо їх оминати здалека. Мусимо бути оборонною фортецею. Ми повинні дбати про оборонні мури нашого життя, наших сімей, щоб не було хвірток, щоб не було слабких, не укріплених перелазів, куди сунуться гріх та спокуса. Духу Святий, прийди, щоб ми запам’ятали ці слова: “Наважтеся, щоб бути далеко від гріха та спокуси”. Мати, Царице Миру, Ти далі говориш нам: “Нехай у ваших серцях буде радість і любов до святості», тому ми повинні приступити до праці, дбати про те, щоб мати радість. Ми не купимо її в магазині, а на молитві, в житті без гріха, приймаючи Святе Причастя, перебуваючи у приязні з Ісусом і Тобою. Ти хочеш, щоб ми любили святість. Яка вона добра! Береже нас. Ця святість дає нам здоров’я душі й
тіла. Вона дає нам щастя та мир серця. Коли ми далеко від гріха, то саме тоді ходимо у святості. Коли виходимо з того світа гріха, то наближаємося до святості. Нам потрібно вибирати: з одного боку – гріх та спокуса, а далі неспокій, пошматоване, важке життя, а з іншого – любов до святості і життя в гармонії та мирі, дружбі з Богом. Ми не самі. Дякуємо Тобі, Мамо, що любиш нас і говориш: “Люблю вас, любі діти, і супроводжую вас Своїм заступництвом перед Всевишнім”. Мамо, в ці важкі часи молися за нас. Невпинно молися за нас, а Ти, Духу Святий, приходь нам на допомогу, щоб нас не засмоктала рутина, щоб кожне “молись за нас, грішних”, яке ми вимовляємо в молитві “Богородице Діво”, ми вимовляли з великою увагою, і тоді будемо занурені у Твій, Мамо, заклик до Всевишнього за нас. Дякуємо Тобі, Мамо, за Твою любов, за те, що супроводжуєш нас невпинною молитвою перед Всевишнім. “Дякую, що відповіли на Мій заклик”. Мамо, Ти дякуєш нам, випереджуючи нас. Віриш, що ми справді, серйозно приймемо Твоє слово. З любов’ю приймемо його, і воно буде для нас благословенням та силою. Дякуєш нам, бо любиш нас і бажаєш, щоб наше життя було красивим. Пресвята Мати, таким способом ми будемо здоровими душею та тілом. Дякуємо. Заступайся в Бога за нас, грішних, тепер і в годині нашої смерті. Амінь. о. Євгеній Сьпйолек.
№4(81), 2013 21
ЧУВАЙТЕ ТА МОЛІТЬСЯ
ПРОРОЦТВА, ВІЗІЇ НА ОСТАННІ ЧАСИ
Пророцтва о. Людовіко Роччі Отець-Францисканець Людовіко Роччі з гори Синай після прощі на Святу Землю у 1849 році, маючи уже за плечима 92 роки, за тиждень до смерті попросив двох братів-монахів, щоб перебували біля нього і вдень, і вночі та записували кожне його слово, бо ж це Сам “Бог через його уста звіщає, що відбудеться у майбутньому”. У шістдесят п’ять років після моєї смерті (1914) терористичним актом вбивства на Балканах розпочнеться велика війна, а тим замордованим виявиться правитель з роду Габсбургів..., завершиться вона через чотири роки... далі йде мова про німців, які на своїх штандартах носитимуть гасло “Бог з нами”, але це буде блюзнірством. У Росії вибухнуть революції: цар загине від своїх підданих. “Дев’яносто років після моєї смерті (1939 р.) вибухне братовбивча війна, котра охопить цілий світ... Найбільше спустошення чинитимуть залізні
№4(81), 2013 22
птахи, які з гуркотом крил допомагатимуть тим, які воюють, поширюючи спустошення. Отож залізні птахи перетворять у попелище пів-Європи”. Далі йде вражаюча новина про німців, “яких до останньої підлості допровадить їхній вождь, шаленець, жид за походженням, злучений з братом антихриста (Адольф Гітлер). Отець Роччі заповідав також: “Три потуги, яким буде здаватися, що їм ніхто не в змозі протистояти, будуть зламані в краю, де вже давно забуто про Бога, радість і сміх. П’ять мільйонів жидів буде вимордувано”. Однак пророцтва Францисканця не завершуються на тому, що Гітлер в Росії зазнає поразки. Далі читаємо: “Над краєм квітучої вишні (Японія) хмара, яка палатиме вогнем, перетворить у руїни південь і середину острова”. Це була візія атомного вибуху над Хіросімою та Нагасакі у 1945 році. Із пророцтв дізнаємося, що “багато бід спаде на Англію, від неї відірвуться заморські країни”,
Дiти Непорочної
ЧУВАЙТЕ ТА МОЛІТЬСЯ а “велика Росія розпадеться на малі держави. Польща здобуде незалежність і стане однією із великих держав Європи”. У пророцтвах також йде мова про те, що Польща дасть світові великого Папу. Архимандрит Гавриїл (Ургебадзе) про останні часи Архимандрит Гавриїл (1929-1995 рр.): “В останні часи не дивіться на небо: можете захопитися чудами, котрі там відбуватимуться, – помилитесь і загинете. Прихильники Антихриста будуть ходити роздягнутими. Християни ж будуть одягнуті пристойно. За церковними канонами жінка не повинна носити чоловічий одяг. За одягом людини можна визначити її духовний стан. У диявола є 666 сіток. У час Антихриста люди очікуватимуть спасіння з космосу. Це і стане найбільшою хитрістю диявола: людство буде просити допомоги в інопланетян, не відаючи, що вони – дияволи. Старець говорив: “Боротьбу святих пророків Єноха та Ілії з Антихристом транслюватимуть по телебаченню. Коли Іверська ікона Богородиці готуватиметься покидати Афон, задзвонять дзвони, церкви видимим способом поклоняться, щоби провести Її. Усе це буде показано по телевізору. Це милість Божа”, – говорив старець. “Надійде час, коли люди відійдуть у гори. Але поодинці не йдіть... Ідіть у ліси та гори малими групами. Для християн найбільшим терпінням буде те, що самі підуть у ліси, а їхні близькі приймуть печать Антихриста. Продукти, на яких поставлять печать Антихриста, не зможуть завдати вам шкоди. Це ще не печать. “Необхідно промовити молитву “Отче наш”..., перехрестити, покропити святою водою – і так освятиться будь-яка їжа”. Якщо вкрадеш, то порушиш одну з десяти заповідей. Хто так поступить – Антихриста і так прийме. Віруюча людина буде уповати на Бога. А Господь в останні часи такі чуда сотворить для Свого народу, що одного листочка з дерева буде достатньо на цілий місяць. І земля не зменшиться; перехрестиш її, і вона дасть тобі хліб. Якщо дівчину згвалтують, то залишиться вона перед Богом непорочною. Те саме буде і з печаттю Антихриста: якщо її поставлять проти волі людини, то вона не подіє на неї. Не бійтеся, головне не прийняти печать Антихриста на праву руку і чоло. Не споживайте хліба людини, яка прийняла печать Антихриста.
Дiти Непорочної
В останні часи прихильники Антихриста ходитимуть до церкви, будуть хреститися і проповідувати євангельські заповіді. Проте не вірте тим, у кого не буде добрих діл. Тільки за ділами можна пізнати справжнього християнина. Істинна віра міститься в серці, але не в розумі. За Антихристом піде той, у кого віра буде в розумі, а в кого віра буде в серці, той його розпізнає. Зараз розпочинаються важливі події. Такої небезпеки не було на землі з часів створення світу. Це остання... Уявіть собі матір п’ятьох дітей: як вона повинна їх прогодувати, не прийнявши печаті Антихриста? Бачите, які тенета розставляє Антихрист для людей? Спочатку це буде за бажанням. Однак коли Антихрист зійде на престіл і стане володарем світу, то буде заставляти всіх прийняти цю печать. Тих, хто не прийме, оголосять зрадниками. Тоді потрібно буде йти у ліс: по десять-п’ятнадцять чоловік разом. Проте поодинці чи по двоє не ідіть, не спасетесь... Вас буде оберігати Святий Дух... Ніколи не втрачайте надії. Бог дасть вам мудрість, як поступати. В останні часи людей спасе любов, смирення і доброта. Доброта відкриє двері Раю, смирення введе туди, а любов покаже Бога. Грузинський старець Гавриїл говорив: “Антихрист стоїть біля дверей і не те, що стукає, а буквально вдирається”. Хрест у Дозулє У 1972-78 рр. мешканка с. Дозулє (Франція, 30 км від м. Ліз’є) Мадлен Омонт мала об’явлення нашого Господа Ісуса Христа у парафіяльному храмі окрім перших шести об’явлень. Перші об’явлення відбувалися так: щоранку о 4.35 Мадлен через вікно своєї хати бачила великий Хрест на небі. З Хреста спливало світло, сильніше від світла сонця. Під час сьомого об’явлення, 27 грудня 1972 року о 19.00, візіонерка спочатку побачила Хрест, а опісля, коли Він зник, їй об’явився Сам Ісус Христос. Як відомо, 27 грудня – це день першого об’явлення Ісуса Христа с. Марґариті Марії Алякок, почитательці Серця Спасителя, в Паре лє Моньяль (1673 р.). 27 грудня – це свято апостола Івана, автора Одкровення. 5 квітня 1974 року Господь Ісус забажав, щоб у Дозулє поставили Хрест висотою 738 м, а поперечна балка мала 276 м. Звідки така шокуюча висота? Сам Ісус пояснив, що така висота відповідає
№4(81), 2013 23
ЧУВАЙТЕ ТА МОЛІТЬСЯ висоті Голгофи. Хрест цей має бути поставлений згідно з бажанням Отця Небесного для Його вшанування: “Хрест Любові має бути поставлений у всіх куточках світу” (24.04.2000 р., з послання Фернанді Наварро, замужній жінці, яка виступає під псевдонімом JNSR, що з французької означає: “Я є ніщо”). Проте донині такий Хрест (738х276) не поставлений, тому Ісус Христос забажав через Мадлен Омонт та Фернанду Наварро, щоб для залагодження гніву Отця Небесного поставили Хвалебний Хрест у зменшеному виді 1:100, тобто висотою 7,38 х 2,76 м. Рамена Хрестів мають бути у напрямі схід-захід. Південна та північна сторона Хреста мають бути білими, а східна та західна – голубими на честь і спомин Матері Божої. Ісус Христос говорить, що в кожному такому Хресті присутні Серця Його та Марії. І чим більше зла в місці, де буде поставлений такий Хрест, тим більше ласк спливатиме з Нього. Тому, що Ісус є Світлом Світу, Хрести мають бути освітлені вночі та щодня слід відмовляти біля Нього молитву, продиктовану візіонерці Мадлен, й один десяток Святої Вервиці. Хрести мають бути нагими, як нагим був ТОЙ, Кого до Хреста прибили. В одному з послань до JNSR (2000 р.) Ісус говорить, що на сьогодні на світі є вже більше тисячі таких Хрестів, але їх потрібно поставити ще більше, бо часу для сповнення цього послання залишилося дуже мало. Найбільше таких хвалебних Хрестів поставлено в Африці, в арабських країнах, Іраку, Сирії, Канаді (800), США (понад 200), Швейцарії (70), Боснії-Герцоговині (14), ля Салєт, Гарабандалі, Коїмбрі (Португалія), Польщі (8). Уже є перші чуда, пов’язані з тими Хрестами. Так ураган, який наближався до о. Мадагаскар зі швидкістю 300 км/год., несподівано змінив свій напрямок перед цим Хвалебним Хрестом з Дозулє. Відтоді, як цей Хрест поставили на острові, жоден ураган не торкнувся його. Із послання Фернанді Наварро (JNSR) від 4 жовтня 2001 року. “... Моє Серце переповнює любов і співчуття, бо світ є дуже нещасним. Жадаю від вас, аби не було посеред вас поділів. Нагадай усім робітникам Хреста, що їхня праця невдовзі досягне кінця, кожна хвилина є полічена; не марнуйте часу, який вам ще даний, і в ці небезпечні часи боротьби будьте пильними перед сатаною. Мої робітники підуть завжди за Мною туди, де їм накажу. Зрозумійте, що вони Мені служать;
№4(81), 2013 24
Хрест з Дозулє
хочу з’єднати їх поміж собою. Їхня праця є святим проводом, якщо сповнюють її для Мого святого почитання і думають при цьому про охорону, яку їхні брати отримають через Любов, яка променіє з Мого Хвалебного Хреста. Ви є правдивим Хрестом Ісуса, Того, Котрий сьогодні у Своїй святій хвалі споглядає на останнє терпіння Божого Люду перед кінцем царства сатани”... Пиши далі: “Уже невдовзі зажадаю від вас завершення побудови Хрестів. Виявляйте Мені послух. (Тоді) Ніхто більше не буде в змозі поїхати до тих країв і регіонів, що зволікали з прийняттям Мого Хреста. Затримаю це. І тоді Мій БОЖИЙ ВІДДИХ почне розходитися від одного до другого (Хреста) і поєднає їх якоюсь невидимою лінією, як лазерний промінь, позначить простір скрізь у світі. Вони (Хрести) прикличуть Моїх святих ангелів на поміч тим народам, які Мене прийняли, та як охоронці оберігатимуть усі межі любові, котрі ворог прагнув би переступити. Тоді побачите, що Мої святі ангели чинять, і увіруєте в їхнє Боже втручання. Моліться до
Дiти Непорочної
ЧУВАЙТЕ ТА МОЛІТЬСЯ них і виславляйте щодня. Матір такої великої Любові, Пресвята Марія, просить і молиться до Бога в присутності святих ангелів Господа, бо ж вони живуть у Любові Пресвятої Тройці та тричі благословенної Матері Бога. Коли тобі скажу, аби ти переказала доручення “дітям Хреста”, щоб вони відступили від побудови Хрестів, то зрозуміють, що Бог, Який їх вибрав і покликав, вимагає від них послушенства. Поверніться тоді до свого дому; громадьтеся в них зі своїми братами, сестрами, дітьми і старцями, разом з тими, які живуть поруч з вами, – і моліться, як ніколи до тієї пори ще не молилися, без турботи про поживу чи сон, бо ж надійшла хвилина, коли Бог у Своєму НЕСКІНЧЕННОМУ МИЛОСЕРДІ винагородить справедливих і покарає відступників. Коли надійде година, не пробуйте виходити. Перечекайте, поки перейде – як Ангел Смерті за часів Мойсея. Цей ангел розпізнає тих, які живуть у Божій Любові, й вони не будуть уражені. Збережені житимуть далі – три дні у закритті, поклоняючись Богові цілим своїм серцем. Бог рятує! ХТО ЯКО БОГ? Святий Михаїл та Матір Божа додадуть вам сили та відваги. Повторюю: нічого злого вас не спіткає, якщо чинитиме те, чого від вас жадаю. Ті, хто в цей час житимуть поблизу ваших помешкань, будуть бачити, як вони променіють, і прийдуть до вас. Доти, поки та хвилина не надійде, відчиняйте їм двері. А, коли надійде, стукатимуть усі решта, але ви не відчиняйте! Будете у своїх серцях перед тим попереджені. Говорю про Своїх вибраних дітей, про тих, які виявили Мені послух, які служили Мені аж до цієї години, коли наступить ніч, навіть в обід. Тебе не мушу перед цим остерігати, бо ж ти вже про це знаєш і це вже є вписане в тебе. А потім відкрию двері до Свого таємного Городу, щоби тебе прикликати і щоби МІЙ ГОЛОС пробудив також і твоїх “сплячих” дітей, бо хвилина Мого Великого Попередження надійшла... Я Є Твій Бог Любові та Співчуття”.
Милосердя, мій Боже, за згіршення у світі: звільни їх від духа сатани. Милосердя, мій Боже, над тими, які ТЕБЕ уникають: обдаруй їх відчуттям особливої любові до Святої Євхаристії. Милосердя, мій Боже, над тими, які прийдуть, сокрушитися до стіп ХВАЛЕБНОГО ХРЕСТА: нехай віднайдуть там МИР і РАДІСТЬ у БОГОВІ нашому СПАСИТЕЛЕВІ. Милосердя, мій Боже, аби прийшло ЦАРСТВО ТВОЄ, але рятуй їх, поки ще є час,... бо час уже близький, і оце ПРИХОДИШ. Амінь.
Щоденна молитва з Дозулє Ісус з Назарета переміг смерть. Його Царювання є вічне. ВІН приходить перемогти світ і час. Милосердя, мій Боже, над тими, хто Тобі богохулить: прости їм, не знають бо, що чинять.
День перший “Осолоджу гіркоту, в яку душі грішників занурені”. Отче наш... 3 Богородице Діво... “Через твою болісну Муку, Господи, змилуйся над нами і над цілим світом. Хвала во
Дiти Непорочної
ПРИЙДИ ГОСПОДИ, ІСУСЕ! Відмовити десяток вервиці (1 Отче наш, 10 Богородице Діво). ГОСПОДИ, вилий на цілий світ скарби ТВОГО НЕСКІНЧЕННОГО МИЛОСЕРДЯ. Господь Ісус обіцяв, що кожний дім, в якому цю молитву щоденно відмовлятимуть з великим довір’ям, охоронятиметься від будь-якого катаклізму, і що ВІН влиє в серця Своє Боже Милосердя. Цю обітницю Сам Господь Ісус дав Своїй Слузі 28 березня 1975 року в Дозулє. PS. Хрести з Дозулє можуть бути поставлені скрізь: біля монастирів, храмів, на площах, у садах і біля помешкань. Мініатюрний Хвалебний Хрест може бути поставлений і в домах висотою 73,8 см., шириною 27,6 см., товжиною 3 см. (Верхні частини хреста мають бути одного розміру). Дев’ятниця Божого Народження (1975 року) 25 грудня 1975 року в Дозулє перед відмовлянням цієї дев’ятниці Господь Ісус сказав Мадлен Омонт: “Людство не заспокоїться, допоки не пізнає Мого Послання і не впровадить його в дію. Мій Отець, Доброта Якого є безмежна, прагне ознайомити світ зі Своїм посланням, аби той уникнув катастрофи. Більше, ніж будь-коли, прагне вилити струмінь Своєї Ласки на всі душі у стражданнях. Ось те, що обіцяє кожній з тих душ, коли вона впізнає Моє послання і впровадить його в дію.”
№4(81), 2013 25
ЧУВАЙТЕ ТА МОЛІТЬСЯ вишніх Богові, а на землі Мир і Радість людям, яких люблю”. (Перехреститися). День другий “Помножу ласки в душах священиків і монахинь, бо через них Моє Послання має бути пізнане”. Отче наш... 3 Богородице Діво... “Через Твою болісну Муку, Господи, змилуйся над нами і над цілим світом. Хвала во вишніх Богові, а на землі Мир і Радість людям, яких люблю”. (Перехреститися). День третій “Збережу душі побожні та вірні біля Свого Серця; вони Мене потішили в дорозі на Гологофу”. Отче наш... 3 Богородице Діво... “Через Твою болісну Муку, Господи, змилуйся над нами і над цілим світом. Хвала во вишніх Богові, а на землі Мир і Радість людям, яких люблю”. (Перехреститися). День четвертий “У ту хвилину, коли пізнають Моє Послання, виллю Свої Ласки на поган і всіх, хто Мене ще не знає”. Отче наш... 3 Богородице Діво... “Через Твою болісну Муку, Господи, змилуйся над нами і над цілим світом. Хвала во вишніх Богові, а на землі Мир і Радість людям, яких люблю”. (Перехреститися). День п’ятий “Притягну душі єретиків і відступників до Єдності Церкви”. Отче наш... 3 Богородице Діво... “Через Твою болісну Муку, Господи, змилуйся над нами і над цілим світом. Хвала во вишніх Богові, а на землі Мир і Радість людям, яких люблю”. (Перехреститися). День шостий “Прийму в спадкоємство Свого Серця дітей і душі покірні, аби живилися особливою любов’ю до Нашого Отця Небесного”.
№4(81), 2013 26
Отче наш... 3 Богородице Діво... “Через Твою болісну Муку, Господи, змилуйся над нами і над цілим світом. Хвала во вишніх Богові, а на землі Мир і Радість людям, яких люблю”. (Перехреститися). День сьомий “Обдарую різноманітними ласками тих, які, знаючи Моє Послання, витривають до кінця”. Отче наш... 3 Богородице Діво... “Через Твою болісну Муку, Господи, змилуйся над нами і над цілим світом. Хвала во вишніх Богові, а на землі Мир і Радість людям, яких люблю.” (Перехреститися). День восьмий “Облегшу душам у Чистилищі; Моя Кров погасить їхні опіки”. Отче наш... 3 Богородице Діво... “Через Твою болісну Муку, Господи, змилуйся над нами і над цілим світом. Хвала во вишніх Богові, а на землі Мир і Радість людям, яких люблю”. (Перехреститися). День дев’ятий “Розпалю найзачерствіліші серця, душі остиглі, ті, які ранять Моє Серце найглибше”. Отче наш... 3 Богородице Діво... “Через Твою болісну Муку, Господи, змилуйся над нами і над цілим світом. Хвала во вишніх Богові, а на землі Мир і Радість людям, яких люблю”. (Перехреститися). *** “Обіцяю душам, які підуть з сокрушенням до стіп Хвалебного Хреста і відмовлятимуть щоденно молитву, якої їх навчив, що в цьому житті сатана не матиме вже більше влади над ними і що, незважаючи, на весь період їхній нечистоти, вмить стануть чистими і дітьми Божими на віки вічні. Мій Отець, Якого Доброта є нескінченна, хоче оберегти людство, яке є на краю прірви. Ви повинні приготуватися через це останнє Послання”. (Перехреститися). (Ви є Моїми приятелями, якщо чините те, що вам наказують).
Дiти Непорочної
ЧУВАЙТЕ ТА МОЛІТЬСЯ У 1998 році мала група Робітників від Хреста поїхала до Ватикану на аудієнцію зі Святійшим Отцем. Від імені Івана Павла ІІ їх прийняв Єпископ Гніліца. Вислухавши їх уважно, сказав: “Ідіть і ставте по цілому світу Хрести, висотою 7,38 м на приготування 2000 року.” Таким чином впродовж 1998-2000 рр. було поставлено біля 250 ХвалебнихХрестів (Ювілейних). 15 листопада 2000 року Святійший Отець Іван Павло ІІ уділив з цілого серця Франсуа Ібанезу та Робітникам від Хвалебного Хреста свого Апостольського Благословенства з нагоди ювілею 2000 року. В останню хвилю! 16 червня 2002 року наш Господь переказав JNSR (Фернанді) послання, в якому повідомив, що останній (!) “Хрест з Дозулє” має бути поставлений у НАЮ (Південна Корея), місці, знаменитому на цілий світ завдяки об’явленням Пресвятої Діви Марії. Опісля – згідно з посланням від 4 жовтня 2001 року – вже жодний Хрест із Дозулє не буде поставлений у світі, навіть якщо хтось дуже цього прагнутиме. За бажанням Ісуса Хреста останній хвалебний Хрест у Наю поставить Франсуа Ібанес. Цей хвалебний Хрест уже зроблений у Наю, але Франсуа Ібанес очікує на розпорядження Спасителя. Пророцтва про Україну Лорен Сендфорд: “Цар Давид хотів побудувати храм, до якого би сходилися всі народи світу, щоби поклонитися Богові. Проте Господь не дозволив йому це зробити, тому що на його руках була кров. Ось чому ця місія була передана в руки його сина царя Соломона, на руках якого не було крові. Я вірю, що Бог дав Україні дар відкуплення. У фізичному світі дар України полягає в тому, щоб бути житницею світу, щоб годувати світ хлібом. Ми 16 годин їздили по Україні на мікроавтобусі, й куди б ми не глянули, всюди росла пожива. Дуже часто те, що проявляє себе у фізичному світі, є індикатором у духовному. Саме ці духовні дари є важливими. Я вірю, що Бог хоче виростити лідерів у цій нації, яка буде годувати світ Господом Ісусом Христом. Я вірю, що ви – невидима торпеда. Я вірю, що ворог не бачить вас, не очікує наближен-
Дiти Непорочної
ня і, взагалі, не чекає, що ця грізна торпеда летітиме з України. І це відбудеться завдяки тій невинності, яка притаманна вашій нації. Я вірю, що Бог збирається виростити дерево життя у цій нації, щоби давати поживу світу. Корінь пробудження вже проростає тут, але ніхто про це ще не знає. Бог готує тут пробудження і збирається оголосити його цілому світові. Господь сказав мені крикнути: “Нехай сплячий проснеться! Нехай сплячий прокинеться зі сну!” Я вірю, що в усій історії, коли Бог розпочинає відкуповувати народ, тоді той народ приходить до Ісуса. Тоді й економіка цього народу піднімається. Ціла країна піднімається з болота. Однак з процвітанням можуть прийти тенета і прірва. Я попереджаю, що це та сама петля, яка спіймала ногу моєї нації (США). Я не знаю, чи розумієте ви це? Я хочу пояснити вам, що це таке. Під час процвітання формується фокусування на собі. А фокусування на собі – це ворог Хреста і матір усякої злоби, усякого насилля і злочину. Відкрию вам істину. Справжня релігія моєї країни сьогодні не християнство, а завуальований Ваал. Ваал був богом плодючості й у ті часи також означав процвітання. Ізраїльтяни прибігли поклонитися йому, тому що захотіли процвітання. Коли ми фокусуємося на собі і процвітанні, ми стаємо прихильниками Ваала. Більшість церков у Америці осквернили себе поклонінням Ваалу – видуманим доктринам, які нічого спільного не мають з Голгофським Хрестом. Саме тому в ці “грядущі дні” пильно тримайтеся за Хрест Ісуса. Зосереджуйтеся на Хресті. Розважайте про Хрест, пийте з Хреста, тому це – символ безкорисливості. Саме на Хресті є все, що потрібне. Ціль християнства не в тому, щоби стати процвітаючим і багатим, а в тому, щоби стати як Ісус. Ми хочемо бути в єдності з Ісусом. Якщо Бог дасть нам при цьому багато грошей, то, напевно, буде тільки одна причина, для чого Він нам дасть їх. Це для того, щоби віддати все на служіння Євангелії. Чиніть так, і дерево життя виросте у вашій країні для інших народів. Вони будуть годуватися тим, чим ви живете, і будуть самі жити. Матеріал підготував Йосиф Воробець
№4(81), 2013 27
ГРІХ І БІЛЬ
НА ШЛЯХУ НАВЕРНЕННЯ
То не цвяхи Тебе прибили, лиш мій гріх. То не люди тебе скривдили, лиш мій гріх, То не цвяхи Тебе тримали, лиш мій гріх , Хоч як давно це було – Ти побачив мене.
Приспів з пісні “Голгофа”
Мій Господи ! Маючи так багато знайомих і рідних, друзів і ближніх, знаючи про їхні проблеми і життя, я неодноразово намагалася допомогти їм. У більшості випадків поміч була словом, порадою, розрадою. Сама собі часто дивувалася, яке я маю право розраджувати людину, коли сама не є досконалою. Моє життя не є прикладом для інших, моя поведінка не є взірцевою. Проте у мене завжди все виходить мимоволі. Почула я про якусь біду – одразу мене починає боліти серце за цю людину. Думаю, як би це допомогти їй. Через те, що могла допомогти лише морально, то хотілося розрадити її. Можливо, я і завдавала шкоди своїми порадами, можливо, і людина не розуміла мене в той момент, але я завжди це робила від щирого серця. Бідою іншої людини переймалась більше, ніж вона, мабуть, того потребувала. Опісля були моменти, коли я вже шкодувала, що так надокучала своїми порадами, або, ще гірше, прикладами зі свого життя, життя інших осіб. Однак що робити: така вже моя натура, як кажуть, такої я вдачі. Тепер я намагатимуся всім своїм знайомим, усім рідним і навіть незнайомим, тим, хто буде читати цього листа, дати деякі поради. Надіюсь, що комусь
№4(81), 2013 28
вони стануть у нагоді: допоможуть зрозуміти деякі речі, або просто зацікавлять. Покружлявши трохи світом, а шлях мій немалий і невеликий: від рідної найкоханішої України – до холодного Сибіру, а з Сибіру – до теплої Греції. Пізнавши український народ, російську ментальність і грецький народ, я зрозуміла одну річ: усі ми – люди різні, але одночасно і дуже схожі. Одне можу сказати, що всі ми Божі діти. Бог нас усіх однаково любить. Свою безмежну любов усім однаково дарує. Питання полягає в тому, чи вміємо ми приймати цю любов, чи впізнаємо її. Упевнена, що кожен відчував у своєму житті присутність Бога, Його поміч, дарування ласк. Кожен, коли зустрічався з труднощами або з якоюсь бідою, негайно звертався до Бога. Кликав на поміч Матір Божу й Ісуса. Поміч приходила, комусь одразу, як кажуть, миттєво, а комусь із часом. Однак усі наші молитви і прохання були вислухані. А що потім? Чи дякували ми Богові за те, що вислухав наші благання і молитви? Часто ми забуваємо подякувати, коли все налагоджується. Забуваємо помолитись, піти до церкви на Службу Божу. Також закриваємо очі на біду ближнього, не вчимо дітей молитися, не виконуємо заповіді Божі. Тільки подумати, що би трапилося, якби про
Дiти Непорочної
ГРІХ І БІЛЬ нас, людей, забув Бог! Забув про нас, наших дітей, батьків і любих нам людей. Забув наші молитви, прохання, благання до Нього, болі і біди. Що б ми тоді робили? Чи може мені хтось відповісти? Що б було тоді з нами? Ні, ніхто не зможе мені дати відповіді на ці запитання. Ніхто. А знаєте чому? Бо ми без Бога нічого не варті. Усі ми по світу ходимо і живемо, бо на це Його ласка. А ще хочу сказати, що все, що відбувається в нашому житті, все з Божого допуску. Все стається для нашого ж добра. Ви, мабуть, думаєте: а стільки бід у нашому житті, стільки хворіб, різних негативних випадків – вони також для нашого добра? Так. Тоді Бог нас виховує, навчає, випробовує або просто хоче навернути до Себе. Ми ж забуваємо про Господа нашого, а водночас стаємо егоїстичними, егоцентричними і зарозумілими. А наш Господь лише Йому знаними шляхами привертає нас до Себе. А ось тут хтось розуміє, що це заклик для навернення, зупинки і перепрошення, а хтось переступає цей заклик і далі йде гріховним шляхом. Йде далі, а Бог слідує за ним, йде його слідами, любить його і береже, а також кожної хвилинки стукає у двері серця. Стукає, щоб Його почули і відчинили Йому. Чекає на довгоочікувану зустріч і тихе: ”Господи, прости і помилуй мене.” Ви, мабуть, вважаєте, що я чогось хочу вас навчити або якісь настанови дати. Ні, я лише хочу допомогти вам пізнати Бога. Пізнати Його так, принаймні, як я. Можливо, дехто знає Господа нашого набагато глибше від мене і в дуже близьких стосунках з Ним. О, я дуже тішуся за цю людину. Маю надію, що з часом також приступлю ближче до Ісуса, зроблю хоч малесенький подвиг у духовному житті. Однак про це треба просити Ісуса Христа, лише Він може допомогти мені в цьому. Тепер я хочу розповісти вам, як Бог привернув мене до Себе. Як люблячий Батько, Він давав мені свої настанови. А навчав через людей, які зустрічалися на моєму життєвому шляху, а також через обставини, які склалися навколо мене. Тепер, коли я оглядаюсь на своє життя, аналізую його, пригадую різні моменти, які закарбувалися в пам’яті, то розумію, що Бог дуже довгий час стукав до мене. Коли почалися негаразди в моєму молодому житті, то я час від часу зверталася до Бога по Його поміч. Ви не повірите, але Господь одразу відгукувався на мої молитви, посилав мені гарних і добрих людей на життєвому шляху. Обставини швидко змінювалися на позитивні, всі проблеми вмить вирішувалися і таким дивним способом, що у це важко повірити.
Дiти Непорочної
Наскільки сильна була Його поміч! Наскільки безмежна була Його любов до мене! І як ви гадаєте, я подякувала Йому за це? Подякувала я Господеві за поміч мені, за те, що вислухав мої молитви і прохання? Ні, я Господеві не подякувала. Я навіть до церкви не пішла, щоб свічку засвітити. Більше того, я багато років ще опісля не ходила до церкви (лиш на великі свята, і то під церкву). Я навіть припинила молитися ввечері і зранку. Інколи могла перехреститися, але і це було все рідше і рідше. Тоді гріхів було багато: грішиш і навіть вважаєш, що це так повинно бути, що нічого страшного у цьому немає, так усі роблять, так усі живуть. Жодного страху перед Богом, радше страх перед людьми: “Ой, а що ж то буде, як той чи та про це взнають?” Так собі думаєш. А як на це все дивиться Господь Бог наш, то мене навіть і не хвилювало. Ось так людина потрохи скочується до такого стану, що сама стає собі господарем. “Ага, цю людину образила – правильно зробила, так їй і треба, ага, цю обмовила – правильно, хай знають, як мене обмовляти, а цю обдурила – правильно, а що робити, як він не второпний, хай буде спритнішим”. І так знаходиш самовиправдання на всі свої гріхи. Маленькі ті гріхи чи великі, смертельні чи повсякденні – немає значення, головне, що є виправдання. Так людина з часом стає егоїстичною, а її серце черствіє. Живе собі сама для себе і для свого задоволення. Біда іншої людини її не цікавить, а ще гірше, коли тішиться з тієї біди. Серце стає таким черствим, що навіть близьку людину не розумієш, не слухаєш, не поважаєш і перестаєш любити. Бо вже не вмієш любити, любиш лише себе, а може і себе вже не знаєш, як любити. Бо там, де є егоїзм, там є пихатість, злість і гнів, заздрість і зарозумілість, а місця для любові вже немає. А значить, немає місця і для Бога, бо Бог – це любов. Ось наш Отець Небесний любить людину, безмежно любить, утішає її, вислуховує її молитви, виконує її прохання, береже від різних бід, дає безліч різних ласк і у змозі пробачити всі її гріхи, які її обтяжують. А місця для Нього людина у своєму серці не знаходить. Вона забуває про Бога, про все, що Він їй дав, дає і буде давати, бо Його любов до неї – безмежна. Ви знаєте, часто себе запитую: а як би склалося моє життя, якби я жила завжди за Божими законами, дотримувалася їх, ходила постійно до церкви з дитячих літ, щодня молилася, читала Святе Письмо? Чи було б у ньому стільки негараздів? Одному лиш Богу це відомо, але я гадаю, що воно було б набагато гармонійніше. Як би там не було, але дякую
№4(81), 2013 29
ГРІХ І БІЛЬ Господові, що Він дав мені ласку навернення. Шлях до навернення у мене був довгий і нелегкий. Довго Ісус стукав у моє серце, щоб у ньому знайшлося хоч трішки місця для Нього. Але щоб впустити Господа у свої серця, мусимо витіснити з них весь мотлох гріха. Мусимо розкаятися і висповідатись у своїх гріхах і піти до Святого Причастя. А після Св. Причастя, коли впустимо Ісуса Христа у своє життя, потрібно старатися дотримуватись Його заповідей, щоб уже не засмучувати Його. Потрібно любити ближніх і допомагати їм у біді, поважати кожну людину і, найголовніше, – виховувати себе. Потрібно молитися, відвідувати Літургії, роздумувати над Стражданнями Ісуса Христа, розказувати іншим про Бога. Чи ми це все виконуємо, чи це так легко робити, як говорити? Ні, це нелегко, а навіть дуже важко. Нелегко відразу стати добрим і порядним, віруючим і люблячим. Це – важкий шлях і велика праця. Легко тому, хто з дитинства був добре навчений і дотримувався всього цього на своєму життєвому шляху, не розтратив, не розсіяв. А тому, хто розгубив ці блага і ці ласки, дуже важко їх віднайти знову. Потрібне велике старання і прохання до Бога, щоб допоміг всі ці чесноти нам повернути. Коли людина часто приймає Святе Причастя, тоді вона наче прозріває, починає бачити свої недоліки, Бог її більше вчить і виховує, щоразу дає більше ласк і постійно допомагає поборювати свої негативні звички. Бог починає діяти в такій людині, вона стає менш схильною до гріха і має більше бажання здійснювати добрі вчинки. Крім того, Божа ласка оберігає таку людину. Святе Причастя – це найкращий і найцінніший дарунок для душі, який залишив нам Ісус Христос. Ісус вистраждав його для нас. Гірко вистраждав. Не можна нехтувати таким щедрим і безцінним даром. Адже без нього наша душа немає жодного шансу на спасіння. Святе Причастя – це найголовніше, що потрібно для духовного розвитку людини. Однак йому має передувати щира сповідь з покаянням. Коли я жила в Україні, то не мала часу піти до церкви на Божественну Літургію, не кажучи вже про Сповідь і Св. Причастя, я вважала це непотрібним. Хоча у рідному місті є три церкви, у мене не було жодного бажання відвідувати котрусь із них. Моя молодша сестра, Ліля, була набагато побожніша за мене. Вона щонеділі йшла до церкви: вставала зранку, гарно одягалась і вирушала на Службу Божу. А в суботу ввечері кожного разу просила, щоб і я пішла з нею і взяла з собою свою доньку. Я погоджувалася, але у неділю зранку мені цілком не хотілося вставати. Ліля мене будила, а я
№4(81), 2013 30
відмовлялася і завжди переносила свої відвідини святого храму на наступну неділю. Знаєте, з часом я виїхала до Греції на постійне місце проживання, але до церкви разом з Лілею так і не пішла. Все це я згадала тоді, коли там у мене виникло бажання піти на Святу Літургію. Прийшла в храм і, почувши псалми грецькою мовою, з яких я могла вловити 2-3 слова, я щиро пошкодувала про те, що не ходила до нашої Української Церкви. У мене було таке сильне бажання почути всю Службу Божу своєю рідною мовою, що ви собі навіть не уявляєте. Крім того, коли я вже була готова до св. Сповіді, тобто душа вже кричала про те, що хоче звільнитися від гріхів і того важкого тягара, який залишає кожен гріх, то у мене не було можливості навіть висповідатися. Мені потрібно було чужою мовою говорити про те, що вже кричало, щоб вийти на поверхню, було дуже важко шукати і підбирати грецькі слова тоді, коли душа бажала лише рідного слова. Ось тоді я пригадала гарну приказку: “Ми цінуємо лише тоді, коли втрачаємо”. Я відчула духовну втрату, мені здалося, ніби я проґавила щось дуже цінне у своєму житті, не приділила уваги чомусь дуже великому і правдивому, здалося, що те, що мало би мати таке велике значення для мене, десь було далеко, наче на задньому плані причаїлось і чекало свого часу. Так, Бог чекав, довго чекав, коли я звернуся до Нього, коли я приділю Йому увагу і звільню найкраще місце у своєму житті. Чекав, щоб я частіше зверталася до Нього, частіше молилася, частіше відвідувала церкву, частіше спілкувалась з Ним і розповідала про Отця Небесного іншим. Чекав на мою сповідь, Святе Причастя, роздуми про Муки і Страждання Його єдиного Сина, Ісуса, який страждав за мене, мої гріхи. Господь так багато від мене чекав, а я Його не зауважувала, не чула, не мала бажання навіть молитися. Кажу багато, але насправді це є нічого, це маленькі жертви, які ми можемо дати нашому Господеві за Його нескінченні блага. Він так багато дає нам повсякчас: щохвилини, щосекунди дбає про нас. Бог ніколи нас не забуває, завжди нас любить, любить такими, якими ми є: з нашими гріхами, вадами, недоліками. Любить нас, коли ми добрі і коли злі, любить, коли ми любимо і коли ненавидимо, любить нас тоді, коли стараємось уникнути гріха і тоді, коли грішимо. Господь не перестає нас любити. Ми, прості смертні люди, не можемо збагнути цієї любові. Він Свого єдиного Сина послав на тортури, щоб виявити нам Свою вічну любов. Ісус Христос
Дiти Непорочної
ГРІХ І БІЛЬ прийшов, щоб показати нам, як ми маємо любити ближнього, щоб навчати нас, і був розп’ятий з великої любові за нас. Вистраждав усі наші гріхи, гріхи цілого світу взяв на Свої плечі й поніс з безмежної любові до нас, щоб врятувати цілий людський рід. Ви не повірите, але в Україні дуже багато чула про Ісуса, Його Життя, Муки і Страждання, Смерть на Хресті. Читала і притчі, намагалася читати і Святе Письмо, в дитинстві цьоця і вуйко багато пояснювали і переповідали про Сина Божого. Проте я так і не змогла зрозуміти, для чого Ісус так багато страждав, чому Його розіп’яли за наші гріхи. Я з часом і сама могла десь це сказати або пригадати, але суті так і не розуміла. Я усвідомила, чому Ісус Христос так багато страждав на землі лише тоді, коли пожила кілька років у Греції, коли мені вже минуло 30 років. У Греції під час Великого Посту, в Страсний тиждень, показують дуже гарний серіал “Ісус з Назарету”. В останній серії Ісуса вели на страту, коли Він уже був на Хресті і просив в Отця Небесного, щоб Той не засуджував катів, які знущалися з Нього, тоді я зрозуміла, що Ісус помер, щоб спасти нас: мене, тебе і всіх людей на землі. Я наче прозріла, я плакала, співстраждала з Ісусом Христом і Матір’ю Божою. Однак я нарешті усвідомила, що Ісус Христос Своєю кров’ю відкупив мене від гріха. Мені лише треба покаятись, перепросити Ісуса за свої гріхи і причаститися Його Найсвятішою Кров’ю і Тілом. Мені стало якось не по собі, що за мене, за таку нікчемну людину поклав Своє життя Сам Ісус Христос, Син Бога Живого, наш Господь. Він вистраждав кожен мій гріх, Він не припиняє мене любити і дбати про мене. А я? Що я роблю для того, щоб хоч якось віддячити Йому за Його нескінченну Любов? Я часто задаю собі це питання і досі, на жаль, не можу впевнено відповісти на нього. Ми, люди, навчені більше просити у Бога, ніж щось жертвувати Йому. Просимо здоров’я, довголіття для наших батьків, про благословення для нас і наших дітей, матеріальних благ, гарної долі і в хвилини болю, страху, розчарувань ми звертаємось до Небесних Сил. Коли я приїхала до чужої країни з донькою, то у мене з’явився страх за доню. Вона йшла до школи, а я все думала і просила в Бога, щоб там було все гаразд. Тоді я почала більше довіряти Богу, я вже не була впевнена у своїх можливостях і знала, що її зможе захистити тільки Ісус Христос і Матір Божа. Коли вона йшла до школи, то я її благословляла. Потім завагітніла, знов з’явився страх, щоб з дитятком все
Дiти Непорочної
було гаразд, бо різні хвороби по світі ходять, знову за поміччю до Бога. Час родити – знову молитви йдуть до Небес. Захворіла трішки дитина – я знову молюся. Так потрошки Бог привернув мене до Себе. Через мої страхи за дітей, рідних, мої випробування в чужій сім’ї і чужій країні Бог показував мені дорогу до Себе. До речі, страхи з’являються тоді, коли немає віри в Бога або та віра дуже маленька. Адже коли людина починає щиро вірити, то поступово Господь забирає ті страхи, тому що вона тоді покладається не на свої сили і можливості, а на Волю Божу. Під час труднощів чи проблем, які виникають, людина вже так не панікує, не падає у відчай, а зовсім поіншому дивиться на речі. Спочатку вона звернеться з молитвою до Бога, пожертвує Службу Божу в намірі, пожертвує якийсь гарний учинок, а потім поступово навчиться віддавати все в Божі руки, виконувати Божу Волю. Вона навчиться приймати випробування з покорою і терпінням. Ви знаєте, тут, на чужині, завжди не достатньо інформації для інтелектуального, духовного розвитку. В Україні так багато різних книжок, журналів і навіть фільмів, було б бажання читати, але де там. У мене ніколи часу не вистачало для духовного просвітлення. А ось тут є бажання, і часто справді часу не вистачає, але все – таки знайдеш уночі, не доспиш, але прочитаєш, лиш би було що читати. Правда, тепер є Інтернет і набагато легше, але я і далі люблю мати гарну книжку, прочитати її, а потім поставити в свою бібліотеку, щоб з часом знов можна було перечитати. Так ось, моя сестра часто пересилала мені літературу з України. Деякий час я дуже захоплювалася історією УПА і завжди просила сестру, щоб вислала мені якусь книгу на цю тему. Сестричка чемно виконувала моє прохання, а до книг історичних завжди клала декілька духовних журналів, книгу про життя якоїсь святої особи або гарний молитовник. Коли вже книги про УПА були перечитані, то наставав час і до духовних книжечок. Так я почала дізнаватися про деяких Святих, про їхнє життя і подвиги, читала різні проповіді і, гарні вислови та настанови. З часом мені стало бракувати такої літератури, і я вже почала замовляти не лише історичні книги, але й духовні. Ось так Бог легкими і теплими кроками вступав у моє життя, привертав мою увагу. Усі мої наміри і бажання Всеблагий використовував для того, щоб я духовно прозрівала. Навіть те, що я почала пошуки участі мого дідуся в рядах УПА, також спрямував на те, щоб я пізнала духовну особу з нашої родини. Під час пошуків я знайшла багато родин як з маминої, так і з батькової
№4(81), 2013 31
ГРІХ І БІЛЬ сторони. Родичі були розсіяні по цілому світу від Канади аж до Польщі. А вже через розпитування родичів продовжила пошуки нашого родинного коріння. Вуйко Степан Ананевич з Канади розказав про брата мого прадідуся о. Омеляна Йосафата Ананевича, який 1911 року виїхав на місійну працю в Аргентину, а 1932 року серед діаспори українців заснував Згромадження Сестер Катехиток Св. Анни у Бразилії. Це Згромадження існує і до сьогодні, а Сестрички, яких на теперішній час є 80, проводять свою діяльність у Бразилії, Італії, Вашингтоні й навіть у Львові. Пошуки привели до Львова, де ми, Ліля і я, зустрілись з Сестричками Чину св. Анни, познайомилися і, більше того, Бог учинив усе так, що моя сестра Ліля вступила до цього Чину, щоб служити Богу і людям. Хіба не було це все у планах нашого Господа? Хіба не звершив Всевишній усе так, щоб Ліля була в цьому Згромадженні та служила Йому? Так, звершив і я вам зараз розкажу. Спочатку я виїхала до Греції, як уже розповідала. Тут особливо відчувається ностальгія за всім і всіма, також тут починається період випробувань. Хто був на чужині, той мене зрозуміє. У цей період людина хапається за своє рідне коріння, щоб утриматися від натиску різних обставин. Я розпочала пошуки своїх родинних коренів, мені дуже хотілося пізнати, ким були мої предки і чим займалися, тим більше, що трішки знала історію своєї родини. Мої нащадки були переселенцями, їм довелося приживатися і відчувати на собі слова “чужий” і “чужина”. Мабуть тому, що я знайшла спільні етапи в їхньому та своєму житті, у мене виникло бажання дізнатись якомога більше. Якби я залишилася жити в Україні зі своєю сім’єю, в родинному колі, ті я б ніколи не розпочала пошуки, а це означає, що ніколи не дізналась би ні про своїх предків, ні про їхнє життя, а головне, ніколи б не почула історію про духовну особу, нашого родича, о. Омеляна Йосафата Ананевича. Отож у Бога був план з самого початку, і Він спрямував мене, мої можливості й бажання, а також випробування для реалізації цього гарного і наповненого Його ласк плану, щоб змінити моє життя, життя моєї сестрички і моїх батьків. Ананевич Йосафат Омелян, греко-католицький священик, церковний діяч. Народився 26 липня 1888 року у Галичині. Закінчив духовну семінарію в Станіславові, де був висвячений 1911 року і висланий на душпастирську працю в Аргентину. Тут очолив парафію в Апостолесі, Провінція Місіонес (1911-1918). Переїхав до Бразилії 1918 року, був
№4(81), 2013 32
о. Ананевич Йосафат Омелян парохом у Доріздоні й Маллеті, Парана (1923-1938). У Бразилії 1932 року, заснував Згромадження Сестер Катехиток св. Анни. Звідти у 1938 році переїхав до США, де був парохом у Пассаїку, Н.Дж.(1939), ректором Малої семінарії в Стемфорді (1939-1941) та Духовної семінарії у Вашінгтоні (1941), парохом у Гейзитоні, Беллфілді, Сейнтт-Клері й Шамокіні. У 1945 році вступив до Чину ОО. Францисканців під чернечим іменем Йосафат. Заснував вітку візантійсько-слов’янського обряду цього Чину. Став Настоятелем монастиря в Сайбертсвілі, згодом у Нью-Кенеані. У 1954 році уклав книгу під назвою «Ціла наука Католицької Церкви у проповідях». Зробив переклад книги «Квіти св. Франциска” з італійської мови на українську і написав вступ до неї у 1955 році. Отець Йосафат Омелян Ананевич упокоївся в Бозі 3 травня 1964 року, похований у Сайберстілі (США) між своїми співбратами на францисканському кладовищі. Вічна йому пам’ять! Наталія Ананевич Далі буде
Дiти Непорочної
ПОЕТИЧНА СТОРІНКА
Листи до Бога
Неоніла Стефурак
*** Кажуть, що пошта до Тебе доходить миттєво – достатньо серцем писати… Скільки потрібно здолати шляхів почуттєвих? Кожному – quantum satis*? Кажуть, коли всі шляхи позаду і досвіду – повна міра, лишається тільки сакральний задум: сredo, а отже – віра. *скільки потрібно, повною мірою(лат.) *** Дякую Тобі, Господи, на завершення днини за єдність душі природи з душею людини. За те, що мені відкрився у світлі сакральних значень й відтоді Твоє батьківство у всьому живому бачу. За те, що потоп всесвітній не знищив прадавню кревність. За те, що мені як рідні – звірята, птахи, дерева. Тож прошу: за цю шляхетність і жертву братів найменших усім, хто в земному гетто, додай після ночі день ще.
тьмяніє, гасне. А та потрапила в млинок: на мак здрібніла. Вона забула вже давно, що пломеніла! Три шістки виграшні: цей лот не знає зміни. Рабиня зваб і насолод – душа людини. Де впали Єва і Адам, спокус – як листя! І забороненим плодам достатньо місця. І чути шепіт: «Надкуси. Не вмреш – не бійся… Та тільки потім не проси ні крил, ні висі. Хіба не безум: хробакам давати крила»?.. Твій погляд, Господи. Рука. Стерно. Вітрила. Сандалі стоптані. Намок Твій плащ від шторму… Вже не пливемо – летимо до зір, додому.
Наче не знають: прочани вони, подорожні, вічні вигнанці, що власні толочать хрести… Боже любові, наповни ці душі порожні! Боже огрому, під зорями їх прихисти!
*** Господи, і до терну звикнути можна якось… Тільки сумую нестерпно за тими, хто поза часом. Зовсім було їх мало, хоч зітканий світ з любові: бабуся, тато і мама – люди, рідні по крові. Були ще по духу рідні: спинили свій шлях у леті… Очі мали блакитні, статури – атлетів. Забракло серцям покори – ходили по лезу бритви… Ними була я хвора, а мала б любити… Чому не зостався, Боже, жоден із них – питаю, тільки між терням рожі не в’януть, не відцвітають.
*** З Твоєї щедрої руки завдання віще: читати душі, як книжки… Але навіщо? Ось цю з’їдає суєта: земне, дочасне. І ця, ще вчора золота,
*** Не вбити і не вкрасти. Не схибити й на крок… Per aspera ad astra! Крізь терня до зірок! На те воно й гостина, життя людське – не гра… Бабусенька латина
*** Боже розради, навчи існувати в байдужжі! Боже свободи, літати в неволі навчи… З мороку ночі виходять порізнені душі, наче на бачать порізаних катом личин. Наче не чують: калатальця кличуть до Гробу. Наче не мають нічого уже, крім розп’ять… Боже покори, зроби із лякливих хоробрих! Марно чекають… Порізнені, поруч стоять.
Дiти Непорочної
№4(81), 2013 33
ПОЕТИЧНА СТОРІНКА ще зовсім не стара. То час в своє люстерко ловити любить змрок… Ми всі йдемо крізь терня, але не до зірок. Блукаємо. Стомились. Крізь луни-голоси благаємо: «Помилуй нас, Господи, й спаси!». І я Тобі з румовищ пишу оці листи, бо вірю: не відмовиш… Спаси і прихисти! *** Все суворіший шлях. Все палкіша молитва. На вселенських полях йде невидима битва. Між людської глоти, між захланної, Христе, о, як важко нести Твої стяги пречисті! О, як мало жалю у серцях зачерствілих!.. Напишу і спалю письмена, як Сивіла. Із пелюсток дощу, із папірусів криги всі слова відпущу до Небесної Книги. І побачу звідтіль, як у кожному слові золота заметіль лине сяйвом любові. І почую хорал, і збагну, що не марно Ти навчав і карав, бо примножував дар мій. *** Престоли, ангели, святі, церковця, крилос… Було це в іншому житті, а чи наснилось? Лежали царства у золі – марноти свідки… Вогню страшного на крилі зосталась мітка. Текла ріка між берегів, між скель, урочищ, аж поки голос навздогін подав Ти, Отче. Ні, то не голос був, а дар із безгоміння… Перо самітника – вівтар, життя – служіння. Бунтуй, пручайся, не бери – не допоможе! Тобі видніше – Ти згори все бачиш, Боже. Ось це беззахисне пташа – Твоя слугиня, допоки вернеться душа
№4(81), 2013 34
у безгоміння. І тільки потім, як тоді, коли наснилось, здійсниться: ангели, святі, церковця, крилос… *** Хто не зрадив і хто не зрікся, хто в непевний не квилив час – Святий Боже, Святий кріпкий, Святий безсмертний, помилуй нас! Ні, не кожен прочанин – воїн, і не кожного світ спімне*… Святий Боже, води живої просить серце моє сумне! Бачиш – хмари важкі нависли. Чуєш – грізні гудуть вітри... Боже кріпкий, мою Вітчизну з мапи всесвіту не зітри! Хай вона ще не має сили збудувати просторий дім, хай ще квола – але ж красива: як Мадонна з Дитям Твоїм! Хто не зрадив і хто не зрікся, хто в недолі її беріг – Святий Боже, Святий кріпкий, Святий безсмертний, помилуй всіх! *згадає(діал.) *** «Вчися і думай, мрій і твори. Vide cor tuum!»* – чую згори. «Після двобою шал остуди. Вчися собою бути завжди. Різні тортури винайшли ви… Vide cor tuum! В мирі живи! Серцю немає гірше ярма»… Все це я знаю, Боже, сама. Тільки у ньому після звитяг, після підйому – сумнів і страх. Замість розмаю – студінь, зима… «Все це ти знаєш, доню, сама. Холодно, страшно, гірко, бо ти в серце впускаєш дух самоти, замість потуги просиш принад – й нидієш духом горнім, однак блякле від болю, тьмяне в журбі – світло з тобою, світло в тобі! Там, де на плитах карбом – хрести, може молитва душі спасти. Там, де на лови вибрався звір, звільнення – Слово**, захист – псалтир. Матимеш з висі святість води, тільки не бійся і не суди. Вір і гартуйся посеред зла… Vide cor tuum, пташко мала». * Ось серце твоє (лат.) * * В значенні Євангеліє.
Дiти Непорочної
Ìèêîëà Êîøåëºâ (1840-1918). Ãîëîâà Õðèñòà. ªðóñàëèì. Îëåêñàíäð³éñüêèé äâ³ð.
Îáðàç Íàéñâÿò³øîãî Ñåðöÿ ²ñóñà
Íà 1-é ñò. îáêë. Îáðàç Áëàãîäàòíî¿ Ìàð³¿, ôðàãìåíò. Íà 4-é ñò. îáêë. ²êîíà Ìàòåð³ Áîæî¿ Íåðóøèìî¿ Ñò³íè. XVIII ñò. 106õ69 ñì., äåðåâî, ëàâêàñ, òåìïåðà. Á³ëîöåðê³âñüêèé õóäîæí³é ìóçåé. Ó ¹3, 2013 íàøîãî ÷àñîïèñó ó ñòàòò³ Îëåãà óðíîãî “Óðîêè ³ñòî𳿔 íà ñòîð³íö³ 27 ó ïåðø³é êîëîíö³ 13 ðÿäêó ñë³ä ÷èòàòè çàì³ñòü “Ó Ôàò³ì³...” – “Ó Ìîíñåðàò³...”. Ïåðåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìຠïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè, ðóêîïèñè òà ôîòîìàòåð³àëè íå ïîâåðòàº.