Jurn 2017 4 by Gbook Lviv

Робоча модель фігури Матері Божої для Страдецької Хресної Дороги у майстерні скульптора Юліана Савка , м. Івано-Франкове, 2005

Матео Роселлі (1578 – 1650). Воздвиження Чесного Животворящого Хреста

На 1-й ст. обкл. Франческо де Мура (1696 – 1782). Богородиця з Дитятком Ісус та юним Іваном Хрестителем. На 4-й ст. обкл. Рафаель Санті (1483 – 1520). Преображення Господнє. Передруки і переклади дозволено подавати з вказівкою на джерело. Редакція має право скорочувати та редагувати надіслані матеріали, рукописи та фотоматеріали не повертає.

4(105) 2017 РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ Заснований у 2000 році

ЗМІСТ

Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка”

1. Сторінка головного редактора Очищаючий вогонь істини ................................................................... 2

Періодичність: раз у два місяці

2. Чаша терпіння Марія Вальторта “Я хотів піднести їх до Неба...” ................................. 6

Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979 Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ Редакційна колегія: єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК Неоніла СТЕФУРАК Відповідальний секретар Йосиф ВОРОБЕЦЬ Літературний редактор Іванна ДОРОШ Перекладач Андрій ЧОРНИЙ Обкладинка Богдан СОЙКА Художнє оформлення Юліан С САВКО АВКО Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ

3. Святині Галичини Володимир Гіщинський Церква Благовіщення Пречистої Діви Марії Підгорецької Василіянської чернечої обителі, що здавна звалася Пліснеською (закінчення) .................................... 9 4. Служити Богові та Україні Віктор Заславський Національний музей у Львові і його перший директор ....................................................................... 14 5. Голос Марії о. Євгеній Сьпйолек Усі ми покликані ...................................................... 19 о. Євгеній Сьпйолек Серце віри та надії .................................................. 21

6. Ювілей надії Редакційна Чудо в Грушеві (закінчення) ......................................... 23 7. Духовна боротьба сучасної людини о. Роман Гето Корінь беззаконня ...................................................... 26 8. Дорогою Спасителя Йосиф Воробець Діти наші – Діти Божі ............................................. 28

Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН

9. Освячені в істині Роман Дерев’янко Хресна Дорога у моєму житті ............................... 31

10. Путь правди Роман “Ярмо” Божої Любові .................................................. 32

Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел./факс: (032) 261-55-74, (096) 914-63-77 e-mail: gbooklviv@gmail.com web: www.gbook.lviv.ua Магазин: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел.: (032) 261-55-74, 261-55-74, (097) 67-67-725 Друк: ТзОВ “Часопис”, вул. Шевченка, 315, тел. (032) 239-57-60 Наклад: 800 примірників.

!!! УСІМ ПЕРЕДПЛАТНИКАМ НАШОГО ЧАСОПИСУ !!! З 2018 року ціна журналу “Діти Непорочної” буде складати 25 грн. Просимо із розумінням поставитися до такої вартості, оскільки часопис не є дотаційний і виходить у світ протягом 17-ти років виключно та завдяки Твоїй підтримці, любий читачу. Ще маєте змогу передплатити №5-6 журналу за 2017 рік. Індекс 23979. Вимагайте та зберігайте чек передплати! Якщо Ви не отримали часопис, звертайтеся на гарячу лінію Укрпошти: 0-800-300-545. Повідомляємо, що з початку цього року роздрібна ціна часопису в нашому магазині складатиме 20-24 грн. Проте вартість передплати до кінця 2017 року буде без змін. Замовляйте наш журнал та книжки через інтернет, відвідавши нашу вебсторінку www.gbook.lviv.ua.

ЧАША ТЕРПІННЯ

“ß ÕÎÒ²Â Ï²ÄÍÅÑÒÈ ¯Õ ÄÎ ÍÅÁÀ...” 642. РІЗНІ ВСТУПИ: І. «СИН БОЖИЙ І ЖІНКА БЕЗ ПОРОКУ СТАЛИ НЕМОВ ЧЕРВИ» Ісус говорить до Марії Вальторти: “А тепер ходи. Хоч ти і схожа сьогодні ввечері на вмираючу, ходи, щоб я ввів тебе в Мої страсті. Це буде довга дорога, яку ми повинні пройти разом, бо жоден біль не оминув мене. Жоден біль тіла, духу, серця, душі. Я усіх їх скуштував, усіма ними наситився, усіма вгамував Свою спрагу, аж поки від них не помер. Якби ти могла притулитися устами до Моїх губ, ти все ще змогла би відчути гіркоту усіх цих болів. Якби ти могла побачити Мою людськість у Моїй тепер такій сяючій одежі, ти також би побачила, що ці промені ідуть від тисяч і тисячі тисяч ран, які вкривають Моє тіло, подерте, знекровлене, побите і подірявлене з любові до вас. Тепер Моя людськість сяє. Але був такий день, коли вона була схожа на людськість прокаженого, така вона була побита і принижена. Богочоловік, Котрий як Син Бога і непорочної жінки уповні мав усю красу тіла, був тоді відразливим в очах тих, які споглядали на Нього з любов’ю, цікавістю чи зневагою: “черв’як”, як говорить Давид, насмішка людей і найпрезренніший із народу. Любов до Отця і до творінь Отця спонукала Мене віддати Своє тіло тим, які роздирали його, підставити Своє обличчя тим, які били Мене по ньому та плювали на нього, вірячи, що роблять щось гідне винагороди, коли видирають мені волосся, смикають за бороду

№4(105), 2017 6

і проколюють мою голову терням. Навіть землю і те, що походить від неї, вони зробили спільниками мук, яких заподіяли своєму Спасителеві, бо вони повикручували Мої члени, голили Мої кості, зірвали з Мого тіла Мій одяг, чим завдали най більшої муки Моїй чистоті. Вони прибили Мене до дерева, повісили, як закривавлене ягня. Мою агонію вони супроводжували лютою іронією – зграя жадібних вовків, Яких запах крові зробив ще невгамовнішими. Обвинувачений, засуджений, вбитий. Зраджений обмовлений, проданий. Покинутий навіть Богом, бо на Мені лежали злочини, які Я взяв на Себе. Я був бідніший за жебрака, Який опинився між розбійниками, бо Мені не залишили навіть одежі, щоб прикрити моє скатоване тіло. Мене навіть не оминув сором бути ображеним більше від смерті і обмовленим ворогами. Покритий брудом усіх ваших гріхів, вкинутий у найглибшу ніч болю, так що світло Неба не могло зустрітися із Моїм умираючим поглядом чи голос Божий – відповісти на Мої останні благання. Ісая називає причину стількох болів: “Істинно, Він узяв на Себе всі наші страждання, Він поніс наші болі”. Наші болі! Так, для вас Я узяв їх! Щоб заспокоїти ваші болі, полегшити їх, покінчити з ними, якби ви лиш залишилися вірними Мені. Та ви не хотіли. І що Я за те отримав? Ви дивитеся на Мене, як на прокаженого, побитого Богом. Так, на Мені була проказа ваших премногих гріхів як покаянна одежа, як пояс каяльника; але чому ви крізь одежу, в яку Я зодягнув Свою

святість задля вас, не побачили Бога у Його безконечному милосерді? “Проколений заради ваших гріхів, побитий за ваші злі вчинки”,– каже Ісая, котрий своїм пророчим поглядом побачив Сина Чоловічого як одну суцільну рану заради зцілення ран людей. І якби зраненим було лиш Моє тіло! Та ви зранили значно більше Мої почуття і Мій дух! Як тіло, так і душу Мою, ви зробили мішенню вашої іронії, а Мою дружбу, яку Я подарував вам, розтоптали через Юду ногами. Вірність, якої Я від вас сподівався, ви порушили відреченням Петра. Ви вразили мене невдячністю тих, котрі гукали до мене “Розіпни Його!” після того, як я звільнив їх від стількох бід. Ви зробили Мені боляче через горе, завдане Моїй Матері, і коли називали Мене богохульником; Мене, Який у ревності за справу Божу видав Себе у руки людей, ставши Людиною, страждавши протягом усього життя і віддавши Себе людській жорстокості без слова докору. Одного погляду Моїх очей було б досить, щоб знищити обвинувачів, суддів і катів. Та добровільно прийшов, щоб сповнити жертву як Агнець; бо Я був Агнцем Божим і є ним навіки. Я дозволив Себе роздягнути та вбити, щоб із Мого тіла сталося для вас життя. Коли я був вивищений, я відчував невимовні болі. Я почав помирати уже у Вифлиємі, коли побачив світло світу, яке було таким жахливим для Мене – жителя Неба. А помер Я в убогості, у вигнанні, у втечі, у роботі, у всіх зусиллях, нерозумінні, зраді, поранених почуттях, муках, брехні, бого-

Дiти Непорочної

ЧАША ТЕРПІННЯ

Пресвята Родина

хульствах. Це все заподіяла мені людина, мені, який прийшов, щоб знову примирити її з Богом. Маріє, поглянь на свого Відкупителя. Він не має на Собі білої одежі, його волосся не біляве. У нього

Дiти Непорочної

вже не погляд кольору сапфіру, який знайомий тобі. Його одяг – червоний від крові. Він порваний, вкритий брудом і смолою. Його обличчя розпухле і спотворене, а його погляд – затьмарений кров’ю

і сльозами, та він дивиться на тебе через цю кірочку із крові, сліз і пороху, яка вкриває його повіки. Мої руки, ти бачиш, уже повні ран і чекають на останню. Подивись на мене, малий Йоане (так Ісус називав Марію Вальторту), так, як на Мене дивився твій брат Йоан. Мої кроки залишають криваві сліди. Піт змиває кров, що сочиться із ран від бичів, і ту кров, що ще вкриває мене від смертельного страху в Оливному саду. Висохлі, розбиті губи промовляють це слово у печалі, у скорботі вже вмираючого від невимовних мук серця. Відтепер ти часто будеш Мене так бачити. Я – Цар Болю і буду приходити у цьому царственному одязі, щоб говорити тобі про Мої болі. Слідуй за Мною, незважаючи на свій смертельний страх. Оскільки Я є Милосердний, живитиму твої уста духмяним медом наймиролюбніших видінь з Моїх гірких від болю уст. Та ти повинна віддавати перевагу кривавим, бо через них ти отримаєш життя і поведеш до життя також інших людей. Поцілуй Мою руку, що кровоточить, і перебувай у спогляданні Мене, Відкупителя”. Я бачу Ісуса так, як він Себе описує. Сьогодні ввечері від 19 години я справді борюся зі смертю. Ісус говорить до мене сьогодні вранці, 11 лютого о 7.30: “Вчора ввечері Я хотів говорити про Себе лише як про страждаючого, бо почався опис і видіння Моїх болів. Вчора ввечері був вступ. А ти була виснажена, моя подруго! Та перш ніж повернеться агонія, Я хотів би зробити тобі лагідний докір. Учора вранці ти була егоїстичною. Ти сказала отцеві: “Надіюся, що я витримаю, бо мої зусилля – найбільші”. Ні. Його зусилля є найбільшими, оскільки вони втомлюють і не врівноважуються блаженством бачити Ісуса та мати побіч себе, як ти маєш Його у Його святій людськості. Ніколи не треба

№4(105), 2017 7

ЧАША ТЕРПІННЯ бути егоїстичною, навіть у дрібницях. Учениця малого Йоана повинна бути покірною і сповненою любов’ю понад усяку міру, як її Ісус. А тепер ходи до Мене. “Квіти з’явилися ... прийшов час зрізання... на полі лунає клич голубки...” Це квіти, що з’явилися із Святої Крові калюж твого Христа. І Той, Хто був зрізаний, наче гілка, є Відкупитель. А голос голубки, який кличе наречену до її болючої і святої весільної гостини, це Мій голос, голос Того, Хто тебе любить. Вставай і ходи, як сказано сьогодні у святій Месі. Ходи, щоб споглядати і страждати. Це є дарунком для Моїх вибраних”. 643. РІЗНІ ВСТУПИ: II. “ТРЕБА ГОВОРИТИ ЛИШЕ ПРАВДУ, ЗА ЯКУ ТЕБЕ ЗМОЖУТЬ НАВІТЬ НЕНАВИДІТИ” Ісус каже: “Я прочитав серце Юди Іскаріота. Ніхто не повинен думати, що Божій мудрості не до снаги зрозуміти це серце. Але, як я сказав Моїй Матері, це було необхідним. Горе йому, що він став зрадником! Але зрадник мав бути. Двоязикий, підступний, скупий, порочний, злодійкуватий, розумний і до того ж більш освічений, аніж пересічна людина; він умів справляти на всіх враження. З великою відвагою прокладав він Мені дорогу, навіть коли це було важко. Йому подобалося, щоб його вважали Моєю довіреною особою, і він ще й наголошував на цьому. Він не був готовим допомогти від своєї природи чи з любові, а лише єдино тому, що був одним із тих, кого ви називаєте важливими особами. Це також давало йому змогу розпоряджатися грошима і наближатися до жінок. Дві речі, які він поряд із третьою – пошаною від людей – любив безмежно. Чиста, Покірна, Вільна від усяких багатств світу не могла відчува-

№4(105), 2017 8

ти нічого іншого, як тільки відразу до цієї змії. І Я також відчував це. І лише Я, Отець і Дух знаємо, якої боротьби Мені коштувало – терпіти його побіч Себе. Та це я розкажу тобі свого часу. Так само мені не була невідомою ворожість священиків, фарисеїв, книжників і садукеїв. Вони були хитрими лисицями, що намагалися заманити Мене у свою нору, щоб там Мене розірвати. Вони прагнули Моєї крові. І вони намагалися повсюдно розставляти пастки на Мене, щоб могти мене ув’язнити, щоб мати зброю звинувачення та прибрати Мене зі світу. Три роки тривала ця злоба, яка закінчилася лише тоді, коли вони дізналися, що Я мертвий. Лише того вечора вони змогли спокійно заснути. Голос їхнього обвинувача замовк навіки. Так вони думали. Та ні, він не замовк. Він ніколи не замовкне. Як грім, звучить він і проклинає усіх, котрі сьогодні такі, як вони. Скільки горя витерпіла Моя Мати з їхньої вини! Цього горя Я ніколи не забуду. Те, що натовп людей не має стійкої думки – не нове для Мене. Він – як дика тварина, що лиже руку дресирувальникові, коли той приходить з батогом, або кидає їй шматок м’яса. Та варто, щоб він упав і не зміг більше скористатися батогом чи щоб він більше не мав корму – і тварина нападе та розірве його. Досить говорити правду і належати до добрих, щоб маса зненавиділа тебе, коли мине перше захоплення. Правда є застереженням і докором. Доброта позбавляє батога і призводить до того, що злі більше не мають страху. Звідси “Розпни його!” після “Осанна”. У Моєму житті Вчителя супроводжували мене ці два вигуки. І останнім був “Розпни його!”. “Осанна” – наче глибокий вдих співака, щоб він мав достатньо повітря для високої ноти. Марія у надвечір’я Страсної п’ятниці ще раз

відчула у собі всі ці облудні “Осанна”, які стали смертним вигуком для Її Сина. І вони пронизали Її серце. І це Я теж пам’ятаю. Людськість апостолів! Стільки людськості! Важкі камені, які відчувають своє тяжіння до землі, носив Я на Моїх руках, щоб піднести їх до Неба. Також ті, котрі як Юда Іскаріот, не бачили себе слугами земного царя, як і він не розраховували при першій нагоді замість Мене сісти на трон, все одно занадто багато думали про славу. Настав день, коли навіть мій Йоан та його брат відчули це прагнення слави, що, наче Fata Morgana, зводить вас на манівці навіть у небесних справах. Це не є святе прагнення раю, яке ви повинні були б мати згідно з Моєю волею, це більшою мірою людське бажання, щоб ваша святість стала відомою. І не лише це; це ваші думки про вигоду на зразок міняйл і лихварів, у яких ви за дещицю любові, котру даєте тому, кому ви відповідно до Моїх слів мали б віддати усе, себе самих, – вимагаєте місце у Небі по правиці Отця. Ні, діти! Ні! Спочатку треба випити всю чашу, яку Я випив. Усю чашу, відповідаючи любов’ю на ненависть, чистотою на голоси чуттєвості, героїзмом – на випробування, і з любові до Бога та братів принести себе самого у жертву. Потім, коли ви виконаєте всі свої обов’язки, ви повинні сказати: “Ми – негідні слуги” та чекати, щоб Мій і ваш Отець у Своїй доброті дав вам місце у Своєму Царстві. Треба позбутися усього людського, як ти бачила Мене роздягнутого у Преторії, залишивши собі лише конче необхідне з поваги до життя, дару Божого та братів, яким ми з Неба можемо бути кориснішими, аніж на землі. Залиште це Єдиному Богові: зодягнути вас у одежу безсмертя, випрану у Крові Агнця”. Марія Вальторта, фрагмент, “Поема про Богочоловіка”, Т 11

Дiти Непорочної

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ

ЦЕРКВА БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕЧИСТОЇ ДІВИ МАРІЇ Підгорецької Василіянської чернечої обителі, що здавна звалася Пліснеською (Закінчення. Початок у №,3 2017)

Правоч від образу Вседержителя: від стіни, бачимо фігури – 1. Апостола Симона Зилота із пилою, 2. Апостола Филипа із хрестом (посохом з прикріпленим до нього хрестом), хрестом), 3. Апостола Юди Тадея із алебардою алебардою,, 4. Апостола Андрія із Х хрестом хрестом.. Зліва від образу Вседержителя: від стіни, бачимо фігури – 1. Апостола Якова Заведеева (Старшого) із посохом паломника-місіонера, паломника-місіонера 2. Апостола Варфоломея з шматком шкіри в руці, руці, 3. Апостола Фоми із списом, списом, 4. Апостола Якова Алфея (Молодшого) із жердиною валяльника валяльника.. На місці канонічних царських воріт в центрі стоїть престіл з цимборією (надбудова над престолом, яка підтримується колонами), за якими возноситься центральна частина іконостасу з чудотворною іконою Божої Матері – Богородиці Одигітрії – святиня монастирської церкви, яку короновано відповідно до Декрету Святійшого Отця Папи Римського Венедикта ХІV 25 червня 1754 р., в день святого Онуфрія. Коронацію здійснив з окремого дозволу і Благословення Апостольської Столиці Єпископ Львівський, Галицький та Кам’янецький Лев Шептицький [13.-С.11]. Бокові крила іконостасу – вівтаря виступають дещо вперед. Їхні фасади оздоблено великими колонами, які виступають по обидва боки. Саме в оточенні двох декоративних колон, які водночас є боковим обрамленням. В монументальних овальної форми рамах вміщено Намісні ікони Ісуса Христа та Пресвятої Богородиці. Оздоблення архітектурноскульптурне бокових крил іконостасу – вівтаря доповнюють різноманітні за формою і розмірами золочені картуші зверху, які розміщено і над рамами і під рамами Намісних ікон. Над рамою Намісної ікони Ісуса Христа міститься картуш з написом староукраїнською мовою: “Всѧкъ иже исповѣстимѧ прє ч҃ лвѣки исповѣмъ єгω и азъ прє Оцємь моимь ижє єсть на н҃ бесєх бесєх”

Дiти Непорочної

Іконостас церкви

“Кожен, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед Моїм Отцем Небесним” (Мт. 10, 32). Над картушем, зверху, голівка ангелочка. Під рамою Намісної ікони Ісуса Христа поміщено картуш з написом латинською мовою “Ave qvoniam christum osiendis Dominum Clementem” (“Покло(“Поклоніться до Хреста Господнього, який подає милосердя”). Над картушем зверху – голівка ангелочка. дя”) Над рамою Намісної ікони Пресвятої Богородиці поміщено картуш з написом староукраїнською мовою

№4(105), 2017 9

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ мовою “Радɣйсѧ высото неɣдобовосходима неɣдобовосходимаѧ ѧ члвѣчєскими помы помы҃лы лы и глɣбино неудобозримаѧ Аггелскима очима” “Радуйся висото, для людських помислів недосяжна і глибино, для Ангельських очей непроглядна” (Акафіст Пресвятій Богородиці, Кондак 1, Ікос 1.). Над картушем зверху – голівка ангелочка. Під рамою Намісної ікони Пресвятої Богородиці поміщено картуш з написом латинською мовою: “Quodcunque Pelіeritis Patrem, In Nomine meo; hoc Faciam: Ioan; АД cap” (“Все, (“Все, що будете просити в Моє Ім’я, зроблю, щоб Отець прославився у Сині”) (Йо. 14, 13). Над картушем зверху – голівка ангелочка. Різного роду прикраси іконостасу – золочена та декоративна різьба, орнаменти і золочені пілястри колон – це роботи Григорія Чорного. Окремі скульптурні зображення виконував Йосиф Лоренц. Окремі різбярські роботи в монастирі в середині 50-х р.р. XVІІІ ст. виконував Григорій Зілинський [10.-С.91]. Свого часу в церкві були такі малі вівтарі: Преображення Господнього, Благовіщення Пречистої Діви Марії, Св. Онуфрія, Усікновення Чесної Глави Йоана Хрестителя, Св. Миколая, Св. Антонія, Св. Йосифа, Св. Василія Великого. Сьогодні в монастирській церкві збереглися тільки два бічні вівтарі – Преображення Господнього (з іконою Преображення Господнього) і Усікновення Чесної Глави Йоана Хрестителя (з іконою Усікновення Чесної Глави Йоана Хрестителя), тепер у ньому вміщено ікону Благовіщення Пречистої Діви Марії. [19.-С.233 19.-С.233].. Самі ж бічні вівтарі створені у 50 х р.р. XVІІІ ст. [[8.-С.132 8.-С.132].. Важливою складовою композиції іконостаса – вівтаря були малярські твори, які належали відомим іконописцям різного часу і є їхніми самобутніми витворами чи досконалими копіями. Всі вони були роботами Василіянських ченців. Скажімо, Намісні ікони Ісуса Христа та Пресвятої Богородиці, які намалював Василіянський чернець Антонін Грушецький, були досконалими копіями високомистецьких творів фламандського живописця Антоніса Ван Дейка (1599– 1641). Ці Намісні ікони були викрадені з церкви у 80–их р. р. ХХ ст. і сьогодні вважаються втраченими. Центральний Образ Христа–Вседержителя є твором ченця Ісихії Головацького, що у 1764–1766 р.р. перебував у Підгорецькому монастирі. Він намальований на зразок такого ж за змістом образу, твору роботи В. Петрановича із монастиря в Краснопущі. Образ

№4(105), 2017 10

Благовіщення Пречистої Діви Марії написав Василіянин Ісихій Головацький на зразок твору Шимона Чеховича із костелу Отців Капуцинів в Олеську [8.С.132; 10.-С.91]. Цей образ Благовіщення Пречистої Діви Марії за задумом монахів відповідно до проекту о. Павла Гіжицького мав опускатися або підніматися в ніші рамки, що має складну конструкцію, оскільки призначався для того, щоб за відповідною потребою закривати або відкривати чудотворну ікону Пресвятої Богородиці. Образи для бічних вівтарів намалювали відомі Василіянські іконописці Сава Калинович [8.-С.132] із Почаєва, що у 1761–1762 р. р. перебував у Підгорецькому монастирі [16.-С.461] та Юрій Радивилівський із Кам’янець-Подільського монастиря, що у 1756–1758 р.р. перебував у Підгорецькому монастирі [16.-С. 462], а до того, у 1749–1754 р.р., він малював ікони для Святоюрського собору в м. Львові. Інтер’єр храму Василіянської обителі прикрашає ще один майстерний витвір- амвон-проповідальниця при правому пілоні центральної нави. Цей амвон створили 1711 року різьбярі Йосиф Лоренц та Григорій Чорний [8.-С.132]. На його зовнішній стороні розміщено бароково–динамічні скульптури трьох святителів. На верхній внутрішній стінці проповідальниці зображений герб Василіянського Чину XVIІІ ст. – вогняний стовп, що символізує полум’я любові як постійний дороговказ у служінні Богові й ближнім; над вогняним стовпом зображено сонце – символ Самого Спасителя – Життєдайця; у сонці вміщена монограма Ісуса Христа, над якою є Хрест, як знак слідування за Ним. На амвоні є напис “FIDES “FIDES EХ AUDITU” (Віра [приходить] від слухання). Сьогодні реставратор замінив напис латинською мовою на напис українською мовою. Балахон амвона увінчаний постаттю Покровителя Василіянського Чину – св. Василія Великого, зображеного у позі проповідника. Скульптурні зображення виконав Йосиф Лоренц. Декоративно-орнаментальні оздоблення зовнішніх площин бар’єру амвона створив Григорій Чорний. Обидва мистці були родом із містечка Микулинці, що на Тернопільщині. До речі, Йосиф Лоренц майстерно вирізьбив процесійну статую Пресвятої Богородиці в супроводі трьох ангеликів, один із них тримає над Її головою ім’я Марія (статуя вважається втраченою). Варто наголосити на тому, що тривалий час (кінець XVII – друга половина XVIII ст.) при Підгорецькому

Дiти Непорочної

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ

Пліснесько. Початок ХІХ ст. З альбому А. Ланге “Збірка найпрекрасніших і найцікавіших околиць в Галичині”

монастирі діяла василіянська мистецька школа Її відомими представниками були маляри–іконописці: Варсонуфій Венедиктович, Ісихій Головацький, Варсонофій Модерацький, Антонін Грушецький, Сава Калинович, Юрій Радивилівський; різьбярі: Денис Головчинський 1760–1761 р. р., Іоанн Пільний, Ілля Марушко, Григорій Зілинський, Якоб [16.-С. 457, 458, 459, 461, 462, 466] та інші. Високомайстерними творами того часу є чимало робіт представників цієї мистецької школи, які стали окрасою Церкви. Насамперед це майстерно вирізьблені із дерева статуї св. Онуфрія (робота Іллі Марушко), св. Йоана Хрестителя (робота Дениса Головчинського), які сьогодні зберігаються у музеях Львова та Олеська. Встановлена на монастирському подвір’ї напроти церкви фігура Пресвятої Богородиці з каменю – робота Іоанна Пільного. На під’їзді до монастиря стоїть фігура св. Онуфрія з каменю (робота Іоанна Пільного). Безперечно, великою духовною та мистецькою цінністю є прекрасно різьблений на кедровому дереві напрестольний трираменний Хрест XVIII ст. [18]. Цей

Дiти Непорочної

Хрест відомий тим, що в нього вмонтовано часточку дерева, яка, згідно із переказом, походить із Хреста, на якому був розіп’ятий Спаситель на Голгофі [17.-С.36]. Ця часточка походить із дару, який 1686 року зробив для Лаврського Василіянського монастиря воєвода Мултянський Констянтин. Зображення на хресті – це ілюстрації подій Святого Письма. Подані митцем доволі оригінальні композиції, відповідно до традицій як західної, так і східної іконографії, виконані своєрідною високою технікою. Всі зображення створені майстерно, на підложеному сріблом тлі. У всіх зображеннях привертають увагу старанно і філігранно виконані деталі композиції. Індивідуалізовані лиця осіб, людського тіла вказують те, що митець добре знав анатомію. На чільній стороні хреста Зішестя Святого Духа зображене із Пресвятою Богородицею, Котра сидить, серед зібрання Апостолів посередині, а понад ними возноситься Святий Дух у вигляді голуба. Воскресіння Господнє виконано відповідно до традицій західної іконографії; Різдво Христове подано в шопці; Вхід в Єрусалим подано в Єрусалимі, в будинку з куполом подібно до базиліки св. Петра в

№4(105), 2017 11

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ Римі. Майстерно виконані зображення: Вознесіння Господнє; Преображення Господнє. Зображення Богоявлення пошкоджене. На тильній стороні Хреста зображено переважно Богородичні сюжети: тут митець зобразив Благовіщення Пречистої Діви Марії, Успення Пресвятої Богородиці, Різдво Пресвятої Богородиці, Введення в храм. На Хресті також зображені Йоан Хреститель, св. Василій Великий, св. Онуфрій; св. Антоній Печерський; св. Теодозій Печерський. Окуття Хреста пізніше, барокове. Написи на зображеннях подано староукраїнською мовою. [18 [18].. Цей оригінальний мистецький твір виконав, відповідно до підпису на Хресті, монах Підгорецької Василіянської обителі Якоб [18.-С.466 [18.-С.466].. Цей Хрест зберігається тепер у Національному музеї ім. Андрея Шептицького у м. Львові. А святиня – часточка дерева, яка, згідно з переказом, походить із Хреста, на якому був розіп’ятий Спаситель на Голгофі, зберігається в Підгорецькому монастирі. А от фігура св. Яна Непомука, роботи Іоанна Пінзеля, котра простояла більше двохсот років в капличці при дорозі, що вела до монастиря, була викрадена на початку ХХІ ст. і вивезена за кордон. У церкві є вмуровані в стіну дві меморіальні таблиці з текстами латинською мовою. По лівій стороні – таблиця, текст якої засвідчує факт давності і достовірності будівництва першої монастирської церкви княжною Єленою і заснування нею чернечої обителі на Пліснеську, а також вписано імена подальших її іменитих фундаторів: “Високоповажна Високоповажна княжна Єлена, дочка князя Всеволода, у 1180 році цей монастир вперше заснувала, який опісля ясновельможний Станіслав Конєцпольський, воєвода сандомирський, відновив, надалі найясніший Ян ІІІ, король Польський, щедрими дарами обдарував, надав привілеї, те ж саме зробили королевичі Констянтин і Якоб, – саме тому вдячні монахи цього монастиря, про ці їх добродійства пам’ятаючи, і викарбували цю меморіальну плиту” (переклад автора статті). А по правій стороні є таблиця, текст якої подає високу оцінку подвижницького чернечого життя ігумена о. Парфенія Ломиковського. З його іменем пов’язані визначні сторінки історії Підгорецької чернечої обителі що засвідчують його великі заслуги в подальшій її розбудові і розвою: “Цю Цю церкву, присвячену Христу Спасителю, Благовіщенню Пречистої Діви, під опікою святих – Іоанна Хрестителя, пустинножителя Онуфрія, збудовано,

№4(105), 2017 12

облаштовано і всіляко прикрашено старанням мужа особливої побожності отця Парфенія Ломиковського Чину святого Василія Великого, архідиякона Львівської катедри, ігумена цього монастиря” (переклад автора статті). Будівля церкви зазнала незначних змін під час неодноразових реконструкцій і ремонтів у другій половині 70-х років XІХ ст., в першій половині 30-х років та на початку 90-х років ХХ ст. Капітальний ремонт купола церкви здійснено за ігумена о. Віктора Батога у 2015–2016 р.р. Саме за його безпосереднім дієвим старанням було зроблено все можливе для порятунку і збереження церкви і монастирських споруд від зсуву ґрунту навколо монастиря в 2010–2014 р.р. Із північного заходу до церкви примикає двоповерховий будинок келій, побудованих в 1771– 1786 р.р. за проектом архітектора о. Венцлавського. Будівництво приміщення монастиря розпочато за ігумена о. Салюстія Коблянського і велося спочатку під проводом о. Іполита Васькевича, ЧСВВ, що прибув для цього із Віциньського Василіянського монастиря. Завершено приміщення монастиря за ігумена о. Анатолія Водзинського. Будівельними роботами тоді безпосередньо керував майстер С. Блажій [6.-С.108 6.-С.108]. ]. Будівля монастирського приміщення прямокутна в плані, коридорної системи. Склепіння келій на обидвох поверхах хрещаті, а в коридорах – циліндричні з розпалубками. Південний фасад будівлі на всю висоту оформлений пілястрами, вікна обрамлені обналічками. Капітальний ремонт будівлі 1953 року вніс незначні архітектурні зміни, і після реконструкції набула вона сучасного вигляду [6.-С. 108]. У роки панування в Україні радянського комуністичного режиму, в час ліквідації та вимушеного перебування Василіян у підпіллі, монастирську церкву та всі монастирські приміщення було “перепрофільовано”. Монастирську церкву, яка тоді була парафіяльною, 3 серпня 1960 р. згідно з рішенням Львівської обласної ради, за поданням Олеської районної ради, з “добровільної згоди на те віруючих” і на численні прохання медперсоналу, оскільки “... Богослужіння гослужіння відволікають хворих від прийняття лікувальних процедур і не сприяють ефективності їх лікування”, було закрито [4.-Арк.70.]. Її стали “використовувати” як господарський склад для потреб облтубсанаторію. А келії монастиря були переобладнані під палати для хворих облтубсанаторію, нижній поверх дзві-

Дiти Непорочної

СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ ниці переобладнано під баню, а другий – на житлові приміщення для медперсоналу в каплиці встановили дизельну електростанцію [12.-С. 226]. Фігуру Божої Матері, що ще якийсь час стояла на монастирському подвір’ї біля церкви, місцеві компартійні активісти потайки вночі зняли із постаменту, вивезли в ліс і скинули в яр. Пізніше на звалищі, в яру, її знайшов житель Пліснеська Михайло Микитин. Так в роки радянської влади використовувалися монастирські споруди – цінні історико-архітектурними пам’ятки давнини. Відбудова Підгорецького Василіянського монастиря розпочалася в січні 1990 р., одразу ж, коли його було повернуто Отцям Василіянам. Розбудова монастиря триває і сьогодні: оновлено покриття куполу церкви та монастирського приміщення, споруджено в’їздну монастирську браму, а біля церкви – брамудзвіницю на три різні за величиною дзвони, а також новий двоповерховий монастирський будинок для реколектантів; капітально відреставровано будівлю каплиці над джерелом, а водозбірник прикрашено майстерно виконаною фігуркою ангела. На стіні монастирської церкви вмонтовано меморіальну дошку з таким написом: “Тут у Підгорецькому храмі Отців Василіян у 1861 р. відбулася перша в західноукраїнських землях панахида за упокій

Тараса Шевченка”. Про факт поминання душі Великого Кобзаря записано в Пом’янику Підгорецького монастиря ЧСВВ: “Сіє поминання вписано г. 1861 въ пам’ять усобшаго поета Тарасія Шевченька на Малой Руси” [10.- Арк..-86]. Таким є запис на 86 сторінці, яким покладається обов’язок на монахів цієї Василіянської чернечої обителі молитися за померлого поета Тарасія Шевченка [14.-С.79-81]. На стіні монастирського будинку вмонтовано меморіальну дошку з таким написом: “Тут у 1889 р. І. Франко досліджував давні рукописи Підгорецького монастиря”, яка засвідчує про те, що завдяки Іванові Франкові широкі верстви української громадськості вперше дізналися про існування “Синопсису” Підгорецької чернечої обителі, що здавна звалася Пліснеською, визначної пам’ятки монастирського літописання України, а також ознайомилися з його змістом [15.-С.132]. Такими є архітектурні, культурно-мистецькі пам’ятки Підгорецької Василіянської чернечої обителі, що здавна звалася Пліснеською, та, безперечно, є визначними мистецькими надбаннями і по праву входять в скарбницю національної духовної культури. Володимир Гіщинський член Національної спілки журналістів України

Джерела та література: 1. Синопсис // Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів. – Ф.3,Од.зб.76. – С. 1, 58, 59. 2. Синопсис // Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів. – Ф.3, Од. зб.427. – С. 48. 3. Пом’янник // Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України Відділ рукописів. – Ф.3, Од.зб. 105. – С.86. 4. Державний архів Львівської області. – Ф.Р.1332. Оп. 1. Спр.14. Арк.70 5. Вояковський о. Н. Шляхами наших прочан. – Видання друге. – Львів,1989. – С. 119–123. 6. Пам’ятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: В 4 т. Т. 3. К. – 1985. – С. 108. 7. Woznicki B. Ikonostas w cerkwi Bazylianow w Podhorcach| | Kosctol і klasztory rumskokatolickego dawnego Wojewodstwa Ruskiego.Warshawa. – 1898. T. 1. – С. 375–379. 8. Українські церкви Львівщини. Українські церкви Бродівського району. Ілюстрований каталог. – Львів, 2001 – С. 128–133. 9. Луцык И.Я. Життя Святых которых пам’ять греко-католицька Церковъ на кождый день въ роцѣ почита. – Львов, 1907. – C. 57–58; 191–193; 216–218; 263–264; 280–281; 393–394; 516–517; 521–522; 543–544; 548–549; 600–602; 625–627. 10. Слободян В. Церкви Золочева, Олесько, Підгорець // Ольжині читання. 14–15 червня 2007. – Пліснеськ–Львів, 2007. – C. 90-91. 11. Гіщинський В. Опис “Синопсису” Підгорецького (Пліснеського) монастиря // Київська Церква. – Львів-Київ , 2001. – № 4 (15). – C. 129-141. 12. Гіщинський В. Тернистий шлях василіанського Чину за роки панування в Західній Україні радянського комуністичного режиму (1939–1989 р. р.) // Добромильська реформа і відродження Української церкви. – Львів, 2003. – С. 226. 13. Гіщинський В. Під твою милість прибігаємо, Богородице Діво // Брідщина. Літературно- краєзнавчий журнал. – Броди. 2004. № 16. – С. 3–103. 14. Гіщинський В. Б. Підгорецькі ченці-василіяни душу “...усопшаго поета Тарасія Шевченька...” поминають // Слово і Час, 2007. – С. 79–81. 15. Гіщинський В. Б. І. Я. Франко та його взаємини із Василіянами // Місіонар, 2016, № 5. – С. 6–10. 16. Голубець М. Малярі-Василіяни на тлі західно-українського церковного мистецтва XVIІІ ст. // Записки Чину св. Василія Великого. Т.І ІІ, вип. 3-4. – Львів , 1930. – С. 457, 458, 459, 461, 462, 466. 17. Шараневич И. Каталогъ археологическо-артистических, археологических предметов, церковно-словянских рукописей и старопечатных книгъ кириличного письма находящихся в Музее Ставропигийского Институту. – Львов, 1890. – С.36. 18. Скобельський П. О археольогично-библіографічной выставцѣ Ставропигийского Институту // Зоря, червень 1889. 19. Baracz S. Monaster ОО Bazylyanow w Podhorcah //Przeglad bibliograficzno-archeologiczny. Warszawa, 1881, Т.І. – С. 233.

Дiти Непорочної

№4(105), 2017 13

СЛУЖИТИ БОГОВІ ТА УКРАЇНІ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ У ЛЬВОВІ І ЙОГО ПЕРШИЙ ДИРЕКТОР

Іларіон Свєнціцький (1876-1956)

Багато хто знає про Національний музей у Львові, що його заснував Митрополит Андрей Шептицький. Це – справжня духовна скарбничка України, де зібрані українські ікони та духовні книги від найдавніших часів. Почався він з того, що майбутній Митрополит збирав

№4(105), 2017 14

старовинні ікони в знайомих, знаходив на звалищах, рятував з вогню, купував чи отримував у подарунок в церквах. Але не меншою мірою цей музей (який має відвідати кожен, кому цікавий духовний шлях нашого народу) є дітищем його першого директора – Іларіона Свєн-

ціцького, а також його жінки та доньки. Народився Іларіон Свєнціцький 1876 року в Буську. Батько його був народним вчителем, мати вела господарство. У 9 років син вступив до гімназійного училища у Львові, а в 19 років – до Львівського університету. Під час навчання заробляв собі на життя, працюючи в бібліотеках та музеях, Народному Домі та Ставропігійському інституті. Потім їде в Петербург слухати археологічні курси та стажуватись в Імператорській публічній бібліотеці. Потім – повернення додому, військова служба, робота в Народному Домі у Львові, захист дисертації у Віденському університеті, і нарешті його бере під своє крило Митрополит Андрей Шептицький, який якраз розміщував свою колекцію ікон у Церковному музеї. В лютому 1905 року 29-річний Іларіон Свєнціцький став директором Церковного музею, який через три роки став науковою фундацією “Національний музей”. У музеї перед Свєнціцьким предстало 5 тисяч старовинних ікон, зібраних Шептицьким. Митрополит велів йому доповнювати збірку ікон, кириличних рукописів і стародруків, стародавніх документів українського походження, складати реєстр цінних пам’яток української старовини по селах, збирати там усе, що гідне збереження і що може

Дiти Непорочної

СЛУЖИТИ БОГОВІ ТА УКРАЇНІ загинути, якщо залишиться на старому місці, тобто їздити по селах, заглядати на горища, в підвали, попід церкви, в дзвіниці і брати все, що дадуть. Усе зібране, звичайно, систематизовувати, описувати, досліджувати, консервувати й реставрувати, і звісно, формувати експозицію. А ще – регулярно писати в українські газети про розвиток музейної справи, щоб популяризувати задуми Митрополита і заохочувати до цього меценатів. У 1910 році Іларіон Свєнціцький одружується. Його обранкою стала Анісія Вострякова, російська дворянка з старообрядницької родини з великою тягою до знань, талантами дослідника та літератора і просто чарівною усмішкою. Вона писала статті до російських старообрядницьких часописів, знала кілька мов, захоплювалась філософією та літературою і відвідувала лекції на філософському факультеті Відня і Львова, де, мабуть, і познайомилась з майбутнім чоловіком. Отака була неординарна дівчина! Таким був і їхній шлюб. Він був католиком, вона – православною, то одружувались вони двічі: спочатку в старообрядницькій церкві – за обрядом молодої, потім – в московському французькому костелі святого Людовіка, адже молодий був католик. А вже у Львові їх благословив Андрей Шептицький. Їй було 20, йому – 34. Анісія Свєнціцька бездоганно знала українську мову, усім серцем полюбила українську культуру та мистецтво і разом з чоловіком

Дiти Непорочної

У родинному колі, 1924 р.

всеціло поринула у музейну справу. Під час Першої світової війни російське командування вивезло Свєнціцького на Схід як заручника. Там він не марнував часу – брав участь у створенні УНР, викладав в Українському університеті, домовлявся з російськими вченими про повернення музейних колекцій, які росіяни вивезли зі Львова… Додому Іларіон Семенович повернувся 1 березня 1918 року з повними кишенями різних старовинностей, які назбирав дорогою. У Львові тепер було неспокійно – спочатку польсько-українська війна, потім погром, який влаштували поляки у захопленому місті, відтак переслідування українських громад-

ських діячів. Але попри все те, Свєнціцький сумлінно служив Богові та Україні. Польська влада закрила українську кафедру у Львівському університеті. Українські викладачі та студенти заснували так званий таємний Український університет, одним із стовпів якого став Свєнціцький – і за це буз позбавлений посади в університеті легальному. Але з музеєм все йшло чудово і Шептицький йому допомагав, місцева інтелігенція теж. Свєнціцький завзято писав наукові праці, залучав до роботи в музеї художників та науковців, читав лекції всюди, куди його запрошували, організував понад 70 виставок творів українського мистецтва у Львові, Варшаві, Чикаго, Стемфорді, Берліні.

№4(105), 2017 15

СЛУЖИТИ БОГОВІ ТА УКРАЇНІ Експедиції Національного музею об’їздили всю Галичину, знайшли безліч старовинних ікон та інших древностей. Музейні фонди збільшились в кілька разів. Особливими здобутками стали два величезні іконостаси роботи майстрів Жовківської іконописної школи – Івана Рутковича з Нової Скваряви та Йова Кондзелевича з Богородчан. Національний музей став таким, яким його задумував Шептицький, – і скарбницею української давнини, і водночас культурним осередком, де виховувались митці сучасності. А ще Свєнціцький доклав багато зусиль для створення багатьох регіональних музеїв – в Самборі та Перемишлі, музейних осередків у Коломиї, Яворові, Сокалі й Тернополі. Разом із Шептицьким він доклався до створення львівського скансену, відомого тепер як Шевченківський гай. І в усіх цих трудах Іларіонові Семеновичу незмінно допомагала його дружина і дві доньки – Віра та Марія. А потім починається Друга світова війна. До Львова приходить радянська влада, потім німецькі нацисти. Працювати було нелегко, але Свєнціцький робив те, що міг, і Національний музей був єдиним музеєм у Львові, з якого до самого 1945 року не зникло жодного експоната! Але після війни червоні визволителі встановлюють нові порядки. Львівські музеї почали закривати. Свєнціцький ціною неймовірних зусиль боронив від окупантів скарби свого музею. Але 1952 року 76-річного директора відправляють у відпустку,

№4(105), 2017 16

а потім на пенсію. І тут Національний музей спіткав найбільший удар за всю історію його існування. З фондів музею було вилучено і спалено 1728 картин, а також кілька тисяч книг і архівних справ. Знищували картини українських художників першої половини ХХ століття – Бойчука, Холодного, Вацика, Сорохтея, Новаківського, Труша, Сосенка, Буцманюка. У вогонь пішли портрети Січових стрільців, картини на релігійну, історичну тематики. Пропало чимало скульптур О. Ар хипенка, привезених з Америки. В переробленій експозиції музею найбільша увага тепер була приділена радянській тематиці – соцреалізмові тощо.

Іларіон Свєнціцький не міг не знати про ці жахи. Напевно, це підкосило його дух, і лише любов коханої Анісії тримали його на ногах. Після звільнення з роботи великий учений прожив ще 4 роки. Помер він 18 вересня 1956 року і похований на Личаківському цвинтарі у Львові. Дружина пережила його на 17 років. Що ж, їй було заради чого жити – заради дітей, які виросли гідними продовжувачами батьківської справи, і заради музею, якому Бог судив відродитись – не без зусиль молодшого покоління славетної родини Свєнціцьких. Віктор Заславський

Іларіон Свєнціцький з дружиною та доньками Вірою і Марією

Дiти Непорочної

ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ

СВІТЛО СВІТУ

Антуан Ансіо (1764 – 1840) 1840).. Ісус благословляє дітей

Єп. Василь Івасюк посвячує Хресну Дорогу в с. Баб’янці Коломийського р-ну на Івано-Франківщині

Аннібале Карраччі (1560 – 1609). Богородиця зі сплячим Дитятком Ісус та юним Іваном Хрестителем

Алессандро Туркі (1578 – 1649). Успіння Пресвятої Богородиці

Фра Анджеліко (1395-1455). Преображення Господнє

Алессандро Туркі (1578 – 1649). Успіння Пресвятої Богородиці

Фра Анджеліко (1395-1455). Преображення Господнє

ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ

СВІТЛО СВІТУ

Антуан Ансіо (1764 – 1840) 1840).. Ісус благословляє дітей

Єп. Василь Івасюк посвячує Хресну Дорогу в с. Баб’янці Коломийського р-ну на Івано-Франківщині

Аннібале Карраччі (1560 – 1609). Богородиця зі сплячим Дитятком Ісус та юним Іваном Хрестителем

ГОЛОС МАРІЇ

СЕРЦЕ ВІРИ ТА НАДІЇ

УСІ МИ ПОКЛИКАНІ “Дорогі діти! Всевишній дозволив Мені знову вас закликати до навернення. Діточки, відкрийте ваші серця благодаті, до якої ви всі покликані. Будьте свідками миру і любові в цьому немирному світі. Ваше життя тут, на землі, є проминаючим. Моліться, щоб через молитву ви прагнули Неба і небесних речей – і ваші серця будуть бачити все по-іншому. Ви не самі, Я з вами і заступаюся перед Моїм Сином Ісусом за вас. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик” (Послання від 25 травня 2017 року). Цариця Миру вже багато разів нам про це говорила. Так, як і земна мати часто говорить те саме своїм дітям. Навіщо? Щоб

Дiти Непорочної

допомогти жити, щоб виховати, вберегти, застерегти, порадити. Подібно і Небесна Мати. Промовляє до нас так часто, бо Її діти загублені, не думають про те, що найважливіше, не знають Бога, не вміють жити, страждають і потребують допомоги. Об’явлення в Меджуґор’є тривають і є винятковими, бо часи, в яких ми живемо, повні загроз і проблем, яких дотепер не було. “Всевишній дозволив Мені знову вас закликати до навернення”. Навернення! Щоб ліпше це зрозуміти, пригадаймо декілька попередніх послань: “Нехай Свята Сповідь буде першим кроком навернення. – Нехай ваше навернення і рішення на користь святості почнуться сьогодні, а не завтра. – Ви надто багато займаєтеся матеріальними справами і

дуже мало духовними. – Будьте відкриті на Божу Любов і покиньте егоїзм та гріх”. “Діточки, відкрийте ваші серця благодаті, до якої ви всі покликані”. Пригадаю тут декілька попередніх слів Марії щодо цього: “Бог уділяє вам великі благодаті, але ви не вмієте з них скористатись. – Дорогі діти, ви не вмієте жити в Божій благодаті, тому знову закликаю вас, щоб ви зберігали Слово Боже в своїх серцях і думках. – Зрозумійте, що це час благодаті для кожного з вас, а зі Мною, любі діти, ви в безпеці. – Це час великих благодатей, але й великих випробувань для кожного, хто хоче йти шляхом миру”. “Будьте свідками миру і любові в цьому немирному світі”. Тут мені дуже чітко пригадується випадок із життя св. Павла і Сили

№4(105), 2017 19

ГОЛОС МАРІЇ (Ді 16,16-34). Вони проповідували Ісуса в неспокійному світі. Їх вкинули у в’язницю і ноги їхні закули в кайдани. Вони могли нарікати, бути неспокійними, розпачливими. Багато в’язнів могли би проклинати і пашіти ненавистю. Тимчасом Павло і Сила опівночі моляться, співаючи гімни Богові. Вони були свідками миру та любові в тому неспокійному світі. Це було сильне свідчення, бо читаємо, що в’язні слухали їхні розмови. А невдовзі настане ще сильніше свідчення миру та любові. Господь землетрусом відкрив усі двері і з усіх опали кайдани. В’язні могли повтікати, а охоронець хотів вбити себе. Тимчасом Павло стає свідком миру та любові. Не роби собі нічого поганого, бо ми всі тут! – крикнув він до охоронця, котрий хотів себе вбити. Це було таке сильне свідчення миру та любові, що охоронець повірив в Ісуса Христа і тієї ж ночі охрестився з усім своїм домом. Бог сповнив Свій план Спасіння та Хрещення охоронця та його домашніх. Щоб відкрити серце охоронця для Ісуса, потрібна була в’язниця, окови, гімни Богові і перебування у в’язниці, хоч і була нагода для втечі. Не втікай з подружжя, не втікай з роботи, не втікай з України. У твоїй неспокійній ситуації співай гімни Богові. Бог має Свій план. Він потребує свідка миру та любові, отже, тебе; промов свідченням свого життя і твої ближні повірять в Ісуса Христа. Про те, щоб ми були свідками миру та любові, знаходимо дуже багато послань. “Ваше життя тут, на землі, є проминаючим”. Раніше Ца-

№4(105), 2017 20

риця Миру казала: “Не забувайте, що тут, на землі, ви на дорозі до вічності і що ваш дім в Небі. Ви турбуєтесь про багато справ, але найменше турбуєтеся про душу і духовне життя. Пробудіть ваші душі з виснажливої сплячки і відважно скажіть Богу своє “ТАК”. Виберіть життя, а не смерть душі. Лише через молитву ви будете ближче до Мене і Мого Сина, тож побачите, яким коротким є це життя. У вашому серці народиться прагнення Неба”. “Моліться, щоб через молитву ви прагнули Неба і небесних речей, – і ваші серця будуть бачити все по-іншому”. Що значить побачити по-іншому? Миряна в одному інтерв’ю сказала, що кожна зустріч з Матір’ю Божою є неначе входженням в рай. Щоб ліпше це зрозуміти, щоб доступно це представити, вона додала: “Я мама і маю дві доньки. Як і кожна мати я би віддала за них життя. Але коли я перебуваю з Матір’ю Божою, то не пам’ятаю, що маю дітей; лише хочу бути з Нею”. І ще декілька слів з попередніх послань: “Бог посилає Мене, щоб Я вам допомагала і вела

до раю, котрий є вашою метою. Я люблю вас і бажаю, щоб кожен з вас був спасенний і перебував зі Мною в раю. Покиньте все суєтне і присвятіть час Богові. Я не хочу, щоб ваше життя проминало в смутку, а щоб звершувалося у радості й ради вічності згідно з Євангелієм. Лише так ваше життя матиме сенс”. “Ви не самі, Я з вами і заступаюся перед Моїм Сином Ісусом за вас”. Тих запевнень нашої Матері безмежно багато: “Я ваша Мати, люблю вас і хочу, щоб кожен з вас був спасенний і був зі Мною в раю. – Я заступаюся за вами перед Богом, щоб ви навернулися, щоб ваша поведінка завжди була християнською. Дорогі діти, це особливі часи, і тому Я з вами, щоб вас любити і берегти, щоб берегти ваші серця від сатани, щоб усе більше наблизити вас до Серця Мого Сина Ісуса”. Цариця Миру дякує, що ми відповіли на Її заклик. Тому не зупиняймося лише на тому, щоб читати чи отримувати обітниці. Мати Небесна, молися за нас!

Меджуґор’є, Хрест Миру на горі Подбрдо

Дiти Непорочної

ГОЛОС МАРІЇ СЕРЦЕ ВІРИ ТА НАДІЇ “Дорогі діти! Сьогодні хочу подякувати за вашу витривалість і закликати вас відкритися на глибоку молитву. Молитва, діточки, є серцем віри і надією на вічне життя. Тому моліться серцем, допоки ваше серце не співатиме з вдячністю Богові-Творцеві, Котрий дав вам життя. Я з вами, діточки, і приношу вам Своє Материнське благословення Миру. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик” (Послання від 25 червня 2017 року). “Хочу подякувати за вашу витривалість”. Погляньмо на нашу витривалість. Витривалість у невпинному наверненні. Витривалість у молитві. Витривалість у пості. Витривалість у читанні Святого Писання. Витривалість у щомісячній Сповіді. Витривалість у сімейній молитві разом із дітьми. Витривалість, а, отже, вірність, мужність, сильна воля... Віцка в одному з інтерв’ю сказала: “Мати Божа каже, що найважливішою є сильна воля. Коли ти кажеш: “Я зроблю це”, то немає нічого, чого б ти не міг зробити. Все залежить від нас, проте більшість з нас цього не усвідомлює” – (М. Васіль, Меджугор’є. Апостоли Матері Божої. Свідчення Віцки, с. 41). “Хочу закликати вас відкритися на глибоку молитву”. Глибока молитва! Вона вимагає великої витривалості, мужності, вірності і рішучості у входженні в глибінь. Глибиною і вершиною молитви є досконала і всепальна жертва – віддання своєї волі Богові і єднання себе з Божою Волею. Ісус Христос вкладає в наше

Дiти Непорочної

серце молитву єднання з Отцем: “Нехай буде Воля Твоя”. Тимчасом, коли ми шукаємо емоцій, вражень, і пустих пережиттів, я насмілюся навести тут свідчення св. Фаустини: “Сьогодні мені Господь сказав: “Вимагаю від тебе досконалої і всепальної жертви – жертви волі. З тією жертвою не зрівняється жодна інша. Я Сам керую твоїм життям і все так влаштовую, щоб ти була для Мене невпинною жертвою, і ти завжди будеш чинити Мою Волю, і для доповнення тієї жертви ти будеш єднатися зі Мною на Хресті. Я знаю, що ти це можеш...” (Щод. 923). Молитва Господа Ісуса: “В руки Твої віддаю Дух Мій” принесла плід Воскресіння. Глибина нашої жертовної молитви також буде плодоносити глибиною радості та миру. “Молитва, діточки, є серцем віри і надією на вічне життя”. Зачерпнемо світла також і з Щоденника: “Коли я розпочала ту велику дев’ятницю в трьох намірах, то побачила на землі малого черв’ячка і подумала: звідки він взявся тут посеред

зими? Тоді я почула в душі ті слова: “Ось бачиш, Я думаю про нього і утримую його, а чим він є в порівнянні з тобою? Чому ж затривожилася твоя душа на мить?” Я перепросила Господа за ту мить; Ісус бажає, щоб я завжди була дитиною і поклала на Нього всі свої турботи і сліпо піддалася Його Святій Волі; Він усе взяв на Себе” (Щод. 922). Віцка у згаданому інтерв’ю мовить: “У житті кожної особи, яка молиться і вірить, немає місця страхові. В нас надто багато страху, і дуже мало віри та надії. Мати Божа радить, щоб усе було навпаки. Вона закликає нас до того, щоб ми більше вірили і мали більше надії, і щоб не було в нас місця для страху, бо він не від Бога” (с. 32). Молімося, отже, з вірою і надією. Наше фізичне серце ні на мить не перестає працювати. Марія каже, що молитва є серцем віри і надії на вічне життя. Те серце, яким є молитва, теж не може перестати працювати, бо йдеться про наше життя – життя вічне. Тому в кожній молитві “Бо“Бо-

№4(105), 2017 21

ГОЛОС МАРІЇ городице Діво” Діво”,, особливо у Вервиці, нехай наше серце просить: “Молись за нас, грішних, тепер і в годині нашої смерті”. А св. Фаустина так молиться: “Милосердний Ісусе, розпростертий на Хресті, згадай нас у мить нашої смерті! Наймилостивіше Серце Ісуса, відкрите списом, заховай мене в останню годину смерті! O Крове і Водо, що виплили з Ісусового Серця як джерело незбагненного Милосердя для мене в годину моєї смерті! Ісусе вмираючий, запоруко Милосердя, злагідни Божий гнів в годину моєї смерті” (щод. 813). Не забуваймо, що тут, на землі, ми в дорозі до вічності і що наш дім у Небі. “Тому моліться серцем, допоки ваше серце не співатиме з вдячністю Богові Творцеві, Котрий вам дав життя”. Моліться серцем, поки.., а, отже, довго… Віцка в тому самому інтерв’ю сказала: “Люди найчастіше просять про заступництво і молитву. Колись люди більше просили про розмову, а тепер про молитву... В тиші ми протягом години віддаємо їхні наміри, що стосуються їхніх труднощів, прагнень, очищення совісті. Ми молимося також про те, щоб Бог дав їм силу зосередитися і про те, щоб вони не боялися тиші. Бо сучасна людина боїться мовчання, боїться самої себе. Після години молитви в тиші паломники відчувають щастя і просять більше перебувати з ними. Ніхто не хоче припиняти молитви, ніхто нікуди не спішить, всі хочуть довше молитися” (с. 34). І ще одне свідчення Віцки: “Мати Божа повчала нас про силу молитви дуже образно. Наше життя порівняла до квіток,

№4(105), 2017 22

що ростуть у вазоні. Ми щодня їх поливаємо, щоб вони росли і розцвітали. Подібно є з нами. Якщо ми щодня будемо укріплювати наше серце молитвою, воно буде рости, як ті квіти. Але ми часто уникаємо молитви, пояснюючи це тим, що нам не вистачає часу, що ми втомлені тощо” (с. 45). Молімося, отже, серцем, поки не заспіваємо. Я знаю людей, котрі ввечері засинали з піснею у

серці і прокидалися вранці з тією молитвою-співом. Царице Миру! В перших словах цього послання Ти дякуєш нам за витривалість, а в останніх дякуєш, що ми відповіли на Твій заклик. В чергову річницю об’явлень Ти ласкаво нагадуєш нам, що найважливішим є, щоб ми Твої слова прийняли і витривало ними жили. о. Євгеній Сьпйолек

Дiти Непорочної

ЮВІЛЕЙ НАДІЇ

ЧУДО В ГРУШЕВІ (Закінченна, початок № 3, 2017)

Радянська влада негативно поставилась до подій у Грушівській святині. Вже 3 травня 1987 року у Дрогобицькому райкомі і Львівському обкомі компартії провели наради з метою протидіяти зростаючому напливу людей. Згідно з прийнятими рішеннями, на світанку 5 травня прибули міліцейські підрозділи з Дрогобича, Стрия, Самбора, Миколаєва, щоб звільнити подвір’я Грушівської Богородичної святині від людей. Потім приїхав з Дрогобича автобус із радіоапаратурою. Розставивши гучномовці, почали проводити антирелігійну агітацію: мовляв, тут нема жодного об’явлення, а все це – вигадка Мирослави та її доньки. Не зважаючи на це, християни продовжували молитися і співати побожні пісні. Потім представники влади, щоб перешкодити вірним, увімкнули голосно музику. Але пісні з людських уст заглушили цю музику. Зазнавши невдачі, представники влади вдалися до погроз: “Не розійдетеся – будемо звільняти з роботи, штрафувати, а декого під суд віддамо!” Люди стояли непохитно. Наступного дня, тобто 6 травня, чиновники позамикали ворота грубими ланцюгами і в два ряди поставили міліціонерів. Людей відтіснили на дорогу та поза церковне подвір’я. На балконі з’явилося ясне сяйво, у якому показалася жінка у білому – Матір Божа. Це побачила більшість присутніх. Люди благали владу відчинити храм: “Самі бачите чудо Боже, тож зніміть замки!” Голова Дрогобицького райвиконкому Ю. Лаганяк відповів: “Люди, майте витримку, якось воно буде.

Дiти Непорочної

Верховний Архиєпископ Святослав Шевчук під час Служби Божої в Грушеві

А в даний час не можемо цього зробити, зрозумійте всі обставини…”. Можливо, влада очікувала вказівок з Москви. 7 травня зранку привезені владою “спеціалісти” заходилися оббивати балкон фанерою, а також завішувати простирадлами вікна всередині каплиці. Коли і на простирадлах почали з’являтися контури постаті Богоматері, “спеціалісти” познімали простирадла. Деякі з них у відповідь на побачене самі увірували і змінили своє ставлення до людей. Вони не боронили людям знову заповнити подвір’я храму. Міліція не втручалась. Натомість на всіх під’їздах до села були встановлені щити з написами: “У Грушові хвороба – ящур!” Хоча влада докладала всіх зусиль, аби заблокувати село, не допустити до святого місця, проте паломники примудрялися обминати пости ДАІ і різні шлагбауми. Щодоби до Грушівського храму прибувало приблизно 20-25 тисяч людей. Дехто залишав своє авто за 7-9 кілометрів від Грушова і добирався пішки.

Уночі 9 травня діячі сільської і районної влади обклеїли будинок Романа Кізина плакатами і листівками антирелігійного змісту. За вказівкою голови Дрогобицького райвиконкому Ю. Лаганяка, 12 травня місцева влада підключила прожектори для освітлення дороги і території навколо храму, щоб променями перекрити сяйво на балконі і фіксувати людей, які прибували. Також за його вказівкою було встановлено цілодобове чергування пожежних машин, позаяк 11 травня була спроба підпалу храму. Для недопущення людей 12 травня електрозваркою заварили всі входи на подвір’я храму. Блокада Грушова посилилась 14 травня. На допомогу прибула військова автоінспекція і увесь транспорт не допускали ближче, ніж за 6-10 кілометрів. Кільце навколо Грушова зімкнули міліціонери, інспектори, пожежники і військові. 26 травня з’явилося розпорядження за № 99 Дрогобицької райради народних депутатів: ““У У зв’язку із складною епідеміологічною та епізоотичною ситуацією в республіці по

№4(105), 2017 23

ЮВІЛЕЙ НАДІЇ інфекційних захворюваннях тварин та птахів та з метою застереження завезення цих захворювань на територію району, заборонити рух приватного транспорту на території сіл Добрівляни, Літиня, Грушів, Волоща, Ролів, Вороблевичі, Дорожів… Заборонити маршрути автобусів Дрогобич-Грушів, Дрогобич-Городок, Дрогобич-Волоща, Дрогобич-Воля Якубова, Дрогобич-Ролів, ДрогобичВороблевичі з 26 травня 1987 р. до особливого розпорядження”. Але внаслідок заборони автобусного сполучення довелося залізниці в півтора рази збільшити і кількість вагонів, і кількість рейсів електрички “Самбір-Стрий”,, яка зупинялася в “Самбір-Стрий” сусідньому селі. Люди добиралися цією електричкою, стоячи в тамбурах на східцях і всюди, де було можливо. Напередодні Успіння Пресвятої Богородиці, 27 серпня 1987 року знову дорожні працівники розкидали на дорозі до Грушова гравій і полили дорогу гудроном, аби ускладнити пішим паломникам дорогу до святого місця. При дорозі поставили знаки, що забороняли проїзд автомашин. Напередодні свята Різдва Івана Хрестителя, 6 липня 1988 року, приїхали з райвиконкому голова Ю. Лаганяк і його заступник Є. Скориков, а також парох села. Відімкнули храм, потім дзвіницю і наказали бити у дзвони, чого грушівці не чули від 1959 року. Більшість людей знаходилися в полі, але, почувши дзвін, умить кинули роботу і поспішили до храму, щоб дізнатися, що сталося. Зібраним біля храму людям отець-парох села Грушова Зеновій Майкут оголосив: “Дорогі парафіяни! Сьогодні нам відчинили храм, і ключі в наших руках. Тож потрібно зробити належний порядок, бо завтра о 12-й годині тут буде відправлятися ве-

№4(105), 2017 24

лике Богослужіння з участю отцядекана і багатьох священиків”. На свято Різдва Івана Хрестителя була відслужена Божественна Літургія, яку відправив отецьдекан Василь Мізик у співслужінні місцевого пароха Зеновія Майкута та священика з Волощі Івана Гаваня. Урочисту проповідь виголосив отець Іван Гаваньо. Наприкінці 1989 року Грушівська святиня на чолі з парохом повернулася в лоно УГКЦ”.

Вид на іконостас у храмі Пресвятої Тройці в Грушеві

ПРО ПОДІЇ В ГРУШОВІ (Збережено авторський стиль) 26 квітня 1987 року, в річницю Чорнобильської трагедії, у бойківському селі Грушів, явилася Божа Мати Діва Марія з Дитятком. Небо подало знак, що Божа Мати, яка є ОПІКУНКОЮ України, бажає охоронити Україну та її нарід від знищення, яке було заплановане Дияволом-перевертником... Згідно талмудичної науки нарід РУСЬ-Маґог повинен бути винищений, а ціла країна має перетворитися на мертве поле... Вибух на Чорнобильській атомній станції

був штучно підготовлений темними силами світової масонерії. Чи ми, українці, здаємо собі справу, що пророцтва, сказані про Божі часи вже сповнюються, і що ми вже є співучасниками драми останніх днів?.. БОЖА МАТИ ПРИЙШЛА ДО НАС У НАЙВАЖЧУ ХВИЛИНУ НАШОГО ЖИТТЯ, щоб не тільки застерегти нас від гріха, але й щоб захистити український нарід від запланованої заглади! В Новому Заповіті в “Об’явленні св. Івана Богослова” говориться: “І засурмив третій янгол, і велика зоря спала з неба, палаючи як смолоскип, як спала вона на третину річок і водні джерела. А ймення тій зорі ПОЛИН. І стала третина води як ПОЛИН, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона” (Об’явлення св. Івана Богослова. 8:10/11). Українською мовою один із родів полину має назву ЧОРНОБИЛЬ. Уважно пригляньмося сьому пророцтву Скоро дві тисячі років тому послідовник Христа Царя, св. ап. Іван Богослов, перебуваючи в тюрмі на острові Патмос, має вражаюче видіння-об’яву – об’ява останніх днів нашого чорного двадцятого століття... Ці події стосуються і України. В даному випадкові мовиться про Чорнобиль та його згубні наслідки для українців. ДВІ ТИСЯЧІ РОКІВ ПОСЛІДОВНИКИ ВІРИ САТАНИ ховані на людиноненависницькій доктрині із Талмуду ведуть боротьбу не на життя, а на смерть проти народу РУСЬ (Україна), який вони називають по-своєму “Маґог”. 14 травня 1987 року я приїхав на відпуст в с. Грушів, в той сам день я мав видіння і об’яву Божої Матері, яке я записав: “Доню Моя, Україно, Я прийшла, щоб звільнити бідний гріш-

Дiти Непорочної

ЮВІЛЕЙ НАДІЇ ний нарід від погибелі. Я буду “перебувати тут, у Грушові, щоб мати можливість поправляти грішників і зберігати ласку Сина Мого для всіх побожних людей, які сюди прийдуть. Чи Твої діти, Доню Моя, готові до покути і каяття, до щирої жертовности, яку вимагає Небо? Прошу вас, моліться повсякчас на вервиці за невинно вимордованих у трьох голодах українські жертви – вервиця є сильнодіючою зброєю супроти сатани... Сьогодні Церква терпить від талмудистів по всій землі від краю до краю! Велику шкоду завдають Церкві внутрішні вороги, що проникли в її лоно під видом побожних християн, а насправді це шкідники-атеїсти, що сповідають віру сатани і мають намір знищити Св. Католицьку Церкву, щоб осягнути свою мету: творення єдиного світового уряду під проводом соціалістів, де б ми мали виректися Христа Царя. Це вони розбещують світове людське суспільство проповідуючи гедонізм та пошуки за насолодами тілесними і жадобою до матеріальних дібр... Через своїх сатаністів-пророків вони проповідують сексуальну революцію, вседозволеність і повну атрофію совісті... Проти такого роду пасток важче боротися, ніж проти відкритого переслідування Церкви та її вірних. Багато священиків та мирян, монахів і єпископів походять із суспільства, в якому вже давно відсутній Бог. З дитинства дітям повсюдно говорено: “...роби по-своєму, ти не раб, людина має бути вільною...” Саме із цього безбожного світу до Церкви прийшли новітні теологи, які проголосили себе всезнайками і під впливом науки сатаністівталмудистів почали усучаснювати християнство до вимог безбожних доктрин та ідеологій... Вже ніхто з

Дiти Непорочної

них не говорить про гріх, – вони твердять, що гріх змиває не Кров Христова, а обставини, які той гріх виправдовують... Модерні псевдохристияни замінили правдиве Євангеліє на всякі матеріалістичні доктрини нових соціальних утопій... Вони голосять про Христа, як про доброго чоловіка, але не як про Бога, Розіп’ятого на Хресті, Воскресшого на третій день згідно із Писанням... Ці священики і єпископи та монахи і монахині свідомо творять святотатства по ввіреним їм єпископами та кардиналами церквах... Ви мусите оздоровити нашу Церкву, а для цього мусите повернутися до автен тичного Євангелія. Мусите відновити – набоженства до Мого скорбного Пресвятого Серця... Мусите боротися проти апокаліптичного червоного дракона!.. Вороги Церкви, соціалісти, двісті років тому збудували собі престіл сатани, на якому поклали напівголу повію, назвавши її богинею розуму... Тепер світ є свідком того, що концепція французьких юдеїв поширюється по всіх-усюдах. Для нинішніх псевдохристиян немає ні Неба, ні пекла. По всьому Заході бистро шириться

віра Антихриста: НЬЮ ЕЙДЖ МУВЕ-МЕНТ... Саме ця церква сатани найбільше нападає на Католицьку Церкву. Як правило в кожному християнському храмі центральною фігурою був Христос, а тепер таємні вороги Церкви під видом священиків із Кивотів прибрали Христа, а замість Христа Царя кладуть трони для безбожних священиків... Сатана зрозумів, що західня метода нищення віри є кращою ніж це було під проводом комуністів, ось чому тепер вороги Церкви стараються знищити тими самими методами Українську Церкву Великомученицю...” У травні 1986 року один із редакторів паризької газети “Лє Монд” Монд”,, її релігійного відділу – Краус, писав: “Зоря Полин із “Об’явлення”, яка впала із неба на третину рік і водоймищ, це звісно – ЧОРНОБИЛЬ, що по-українськи означає ПОЛИН. Відомо, що, велике водоймище, довжина якого 94 кілометри і яке є сполучене із Чорнобиля до Києва. Які можуть бути сумніви? Адже так написано в розділі 8-му у “Об’явленні” св. Івана Богослова”. Редакційна Друкується за виданням в часописі “Назарет”, №2, 1992 р.

Під час Архиєрейської Служби Божої в Грушеві

№4(105), 2017 25

ДУХОВНА БОРОТЬБА СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

ÊÎÐ²ÍÜ ÁÅÇÇÀÊÎÍÍß Приглядаючись уважно до різних трагічних подій, які сколихнули Європу, Туреччину й Америку, якось мимоволі хочеться на цю тему щось написати. Ще кілька років назад ми могли спокійно поїхати в Європу, відвідати історичні й архітектурні пам’ятки старовини та й, взагалі, насолодитись гарними краєвидами. Сьогодні ми вже не можемо спокійно пройтися в Лондоні Тауерським мостом, Трафальгарською площею й відпочити серед прекрасної зелені парку Ажеймс. Ми можемо відвідати Париж, але спокійно, без страху, не зможемо оглядати потугу Ейфелевої вежі, спокійно молитися “Богородице Діво” у Соборі Паризької Богоматері й насолоджуватись архітектурою Тріумфальної арки. Ми можемо поїхати на екскурсію в Рим, але тепер не відчуватимемо насолоди від краси і старовинності Колізею, Фонтану й Собору Святого Петра (збудований у 1626 р.). Цей спокій, мир і впевненість десь зникли. Чому? Тому що внаслідок різних терористичних актів Європу поглинув страх. Людина може мати різні страхи і навіть побороти їх у своєму серці, але страх перед смертю не так легко подолати. Страх перед смертю може побороти тільки людина, яка має сильну віру в Бога. Пригляньмося до того, що діється в сильній і самовпевненій Америці. Ми можемо зауважити, що тут щораз частіше відбу-

№4(105), 2017 26

Поль Гюстав Доре (1832 – 1883). Кн. Буття. 19.23-26. Лот втікає з Содоми і Гомори

ваються демонстрації і бунти людей, які завершуються кривавими перестрілками. Щораз частіше то тут, то там хтось може спокійно розстріляти кільканадцять чоловік. На сьогоднішній день в Америці стала популярною стрілянина в поліцейських тощо. Взагалі, в сучасному світі вбити чи замордувати людину – це те саме, що десь на стежці розтоптати якусь комаху.

Завітаймо у гості, якщо є така можливість, до Америки, Канади або якоїсь іншої високорозвинутої європейської країни. Тільки ви переступите кордон, як, от чудо, все тут є дозволене. Усе виглядає так, ніби ми потрапили в “країну чудес” або на “острів скарбів”. Усе вам тут можна і все дозволяється. Хочеш жінку – будь ласка, а хочеш чоловіка – жодних проблем. Хо-

Дiти Непорочної

ДУХОВНА БОРОТЬБА СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ чеш алкоголь – будь ласка, ну а якщо захотів наркотики – також жодних проблем. Ніяких моральних обмежень і релігійних принципів. Ось що казав мені колись один бувший наркоман: “У Торонто наркотики легше купити, чим хліб…”. Людство дуже інтенсивно хоче скинути з себе будь-які обмеження і закони: починаючи від Божих Заповідей і закінчуючи голосом сумління. Саме так звана “свобода” зумовлює моральні упадки і деградацію. Щоб узаконити беззаконня, людина часом придумує надзвичайно смішні і навіть дитячі арґументи. Отож, щоб легалізувати наркотики, придумали досить “серйозний” арґумент: з медичною ціллю, адже хворі потребують цього. А хіба в лікарнях, госпіталях і навіть аптеках не можна було придбати препарати, в яких є вміст наркотика? Звичайно, що з цим ніколи не було жодних проблем. І так у різних сферах життя придумують різні арґументи, щоб тільки оправдати гріх і беззаконня. Тут напрошується запитання: “А чому відбувається така інтенсивна “легалізація гріха?” Виявляється, як говорять психологи, якщо людина чинить беззаконня і суспільство цього не сприймає, тоді вона відчуває певний внутрішній дискомфорт. Ну а якщо все легалізоване і дозволене, тоді, коли вона чинить зло, то я вже такого дискомфорту не відчуваю, бо навколишнє оточення її сприймає. Так, суспільство, хочемо ми цього чи не хочемо, вже легалізувало деякі “види гріха”, гріха” ,

Дiти Непорочної

але ще залишились Церква та й голос сумління, який до кінця ще не вдалось нікому заглушити. Церква, особливо на Заході, не змогла чи не захотіла конкретно протистояти деяким гріхам. О, ми маємо те, що маємо. Камінь беззаконня вже покотився з гори і його вже не можливо зупинити. Ще один аспект: на танк з шаблею не підеш… На сьогоднішній день тут уже про деякі речі не можна говорити. Як сказав мені колись один священик: “Проблема одностатевих шлюбів у Канаді – це є та “свята корова”, корова”, яку в жодному разі не можна чіпати”. Однак про це потрібно говорити. Церква зобов’язана говорити про серйозні моральні проблеми суспільства, чого б це їй не коштувало… На жаль, замало є таких, як ап. Петро і Павло. Пригадую розмову одного священика з Владикою. І от десь під час розмови Єпископ сказав: “Я не бачу перспективи для нашої Церкви. Священики наші дуже мало моляться, нічого не читають, тільки думають про матеріальне…”. матеріальне…”. Не відомо до кінця, хто в цій ситуації такого морального занепаду більше винуватий: чи ті, хто творить беззаконня, чи служителі Церкви, які або через страх, або через байдужість своєчасно не присікли моральний занепад. Очевидно Господь з цим питанням колись визначиться… У сучасному світі як в Україні, так і на Заході внаслідок різних подій створюються різні силові структури: СБУ, поліція і різні охоронні служби. Ці силові структури, особливо на Заході, щораз більше і ліпше оснащені

й добре підготовлені. Окрім цього, здійснюють конкретний конт роль над людиною через камери відеоспостереження, телефони й комп’ютер. Усе нібито “прихватизовано”, але, на жаль, беззаконь щораз більше і більше. У чому тут проблема? Проблема полягає в тому, що корінь будьякого беззаконня міститься в серці людини. Про це нам конкретно говорить Свята Євангелія: “… із серця бо походять лихі думки, вбивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства…” (Мт.15,19). Якщо людина в своєму серці немає віри в Бога, немає страху Божого і не викорінює гріх у своєму серці, то жодні зовнішні обмеження їй не допоможуть. Навпаки, віруючій людині, яка щодня живе Заповідями Божими, не потрібні ні поліція, ні якісь людські приписи чи правила поведінки, бо це все закладено в її серці. Людина, яка звикла чинити гріх і всіляке беззаконня, не дуже реагує на поліцію і камери відеоспостереження… Немає нікого – значить є нагода зробити зло. Немає якогось зовнішнього контролю – значить вбиваю, грабую і чиню насильство. Отож, ми можемо зробити висновок, що зло зменшується у світі не завдяки зовнішньому контролю, а завдяки внутрішній духовній праці над собою. Зло викорінюється шляхом глибокого християнського життя. І нічим іншим. Тому прикладаймо зусилля в цій сфері розвитку, а Господь нам допоможе в цьому і скріпить Своєю Благодаттю. о. Роман Гето

№4(105), 2017 27

ДОРОГОЮ СПАСИТЕЛЯ

ДІТИ НАШІ ДІТИ БОЖІ

о. Тарас під час Служби Божої з дітьми в християнському таборі “Горицвіт”

У липні цього року ми завітали до духовно-оздоровчого літнього табору для молоді різного віку в с. Орявчик Сколівського району. Цей табір “Горицвіт” був створений за ініціативою о. Володимира Ольшанецького (храм Всіх Святих Українського Народу м. Львів) та ще декількох людей доброї волі. Наша маленька група встигла на ранкову Службу Божу. Те, що ми там побачили, справило на нас дуже сильне духовне враження… Насамперед, ми побачили, як діти самостійно, без нагляду зі сторони старших, можуть співати Службу Божу з чистим серцем і ніжними голосами, так що мимоволі виникало бажання, щоб така Літургія не закінчувалася ніколи. Після завершення Служби Божої о. Тарас поділився з нами своїм досвідом, який він уже тут набув. Далі нас запросили подивитися на сам табір, розказали про його перспективи. Стало зрозуміло, що тут ведеться дуже серйозне релігійне і патріотичне виховання нашої молоді з врахуванням

№4(105), 2017 28

віку дітей та сучасної духовної атмосфери у світі та нашій рідній Україні, тому ми були дуже приємно здивовані, в якій повноті та глибокому внутрішньому зв’язку звершується Літургія, це вічне повторення великого подвигу Любові, яка добровільно вийшла назустріч Своїм тортурам у Гефсиманському Саду, в темниці, на суд у Анни та Каяфи, Пилата, на Хресну Дорогу, на Голгофу… А згодом була зустріч з о. Володимиром у церкві Всіх Святих

Українського Народу. Ось що він нам розказав: “Бог нас сотворив і мусимо до Нього вернутися, бо кожна людина протягом того дару свого земного життя має можливість пізнати Бога. Це природній потяг, тому хоче цього людина чи не хоче Бог все одно буде створювати такі обставини і буде давати про Себе чути. Він буде давати можливість Себе пізнати, і тут, власне, буде відігравати важливу роль вільний вибір людини: приймаємо ми це пізнання чи не приймаємо? Так само і з покликанням. Один святець сказав, що кожна людина є покликана Богом до особливого служіння, але не кожна відповідає на це покликанням. Знаєте, в своєму особистому житті я ніколи не мріяв бути священиком, але моїм вихованням займалася бабця, бо мої батьки відбули вісімнадцять років на Сибіру і їм довелося ставати на ноги дуже нелегко і довго. Виховувався я в звичайному релігійному дусі, зі смиренним послухом ішов

Дiти Непорочної

ДОРОГОЮ СПАСИТЕЛЯ

до церкви, навіть не знаючи, що це таке? Однак пройшов час і я трохи підріс, й мої приятелі почали трохи кепкувати з мене, питаючи мене: “Ти що такий побожний, що так часто до церкви ходиш, чи такий страшний грішник?” І це вдарило по мені. Я перестав ходити до церкви. Якось мене запитала стривожена бабця: “Чому ти не ходиш до церкви?” “Як чому? – відповідаю я, – до Бога можна і вдома помолитися”. Бабця знітилася і відповідає: “То так, але в церкві є щось особливе”. “Що там може бути особливе? – перепитав я. І бабця не змогла дати мені відповіді. Вона була простою людино, але мала природну живу віру в Бога, бо розуміла, що без Бога нікуди, але заповзялася знайти відповідь. Вона поїхала до Гошева на таємну Службу Божу, бо це ще був Радянський Союз. Там на сповіді їй дійсно дав добру пораду підпільний священик. І коли вона повернулася вранці додому, то відразу покликала мене і сказала, що тепер знає, чому ми (вона не сказала, що я) повинні ходити до церкви на Службу Божу? “Чому, чому?” – перепитав я. І бабуся відповіла: “Розумієш, ми можемо будь де помолитися і вдо-

Дiти Непорочної

ма, і на полі, і на роботі; можемо будь-де прославити Бога; будь-де можемо в Бога щось попросити; будь-де можемо Бога перепросити, але отримати, де ми щось в Бога просимо, можемо тільки там, де Господь роздає”. “А то де? – запитав я. “А то тільки на Службі Божій!” Неважливо, де вона служиться чи в церкві, чи вдома, чи в лісі, чи в полі. Найголовніше, щоб вона служилася важним священиком, бо тоді Бог на такій Службі Божій роздає для тебе потрібні тобі ласки. Ти маєш потребу в чомусь?” А я тоді закінчував школу, хотів добре

завершити навчання. Я й кажу своїй бабці: “Хочу вчитися на агронома”. І вона мені каже: “От і молися, проси Бога й Він тобі дасть”. Знаєте, я тоді запалився такою вірою, що мені вже не було до думки, що там про мене друзі скажуть, вчителі, але це вже був переломний період 1989 року. Моя мама дуже хотіла, щоб я був священиком. Я ніколи того не хотів, і щоб її заспокоїти, сказав: “Та добре, добре, якось буде”. Ми пішли всі до церкви. Мама вклякнула в притворі, щоб помолитися, тромб обірвався, і вона померла… Я довгий час мордувався, що маю робити? Але згодом збагнув, що видно Бог інакшого способу немає, як мене повернути на Свою дорогу і покликати до Свого служіння. А далі в своєму житті я почав бачити, як Бог діє. І я почав розуміти, що тепер маю робити. Коли я став священиком, то на своїй першій парохії (церква Володимира і Ольги) мені довірили працю з молоддю. Це мені дуже сподобалося. Я побачив, що молодь уже є інша. Виросло нове покоління, яке відрізнялося

№4(105), 2017 29

ДОРОГОЮ СПАСИТЕЛЯ від нашого, вихованого в Радянському Союзі. Народжувалася незалежна держава з усіма її негараздами: батьки на заробітках, а діти віддані на вплив вулиці. В духовному житті кожної людини є великі небезпеки. Перша – це зло, лукавий; друга – це наше тіло; третя – це світ, який є дуже хитрий і звабливий для людини. Тому і постала велика потреба, щоби налагодити тісну співпрацю з молоддю, але завжди бракувало якихось ресурсів. Гола катехизація, гола теоретична проповідь – це замало, треба все це оживлювати чимось, потягати цих дітей, заохочувати їх. Так розпочалася моя праця з молоддю. Я вчився, пізнавав, набирався досвіду. Брати з різних Згромаджень ділилися досвідом з-за кордону, як там все відбувається і т.д. Ми почали роботи перші “Веселі канікули”, а Отці Салезіяни давали дуже гарний приклад свого засновника – св. Івана Боско. А коли я став адміністратором на цій парохії (тепер храм Всіх Святих Українського Народу), Народу), то тут була тільки капличка, не було жодного приміщення для праці з молоддю. І було дуже важко зібрати дітей, адже церкви ще не було. Ми почали збиратися в родинному клубі від міської адміністрації, а вже через рік відважилися зробити перший виїзний наметовий табір. У нас не було нічого, робили намети самі та польову кухню. Все це завантажили на машину і поїхали в моє родинне село на березі річки Свіча. Ми склали програму для такого відпочинково-просвітницького табору і побачили, що саме там діти почали себе відкривати, почали творити

№4(105), 2017 30

свою монолітну спільноту. Всі були дуже щасливі. Діти уже з бажанням почали приходити до церкви не тільки на Літургію. Так розпочалася жива і цікава для дітей катехизація, наслідком якої став створений дитячий хор. Спочатку в хор прийшли талановиті, здібні до співу діти, але згодом до нього потягнулися і ті, які не мали дуже сильних голосів. З часом навколо цього хору і сформувався

Будинок табору “Горицвіт”

сильний молодіжний кістяк нашої парафії. Тоді ми побачили, що це приносить добрі плоди. І ми стали практикувати такі виїзні табори в Карпати, але нам бракувало ресурсів. Впродовж десяти років ми думали, мріяли, шукали, щоб наша парафія щось набула в Карпатах, бо діти повинні не тільки фізично оздоровлюватись, вони повинні, в першу чергу, духовно зрости, щось набути у серці, перемінитися. Звичайно, що у справі християнського та патріотичного виховання молоді не завжди все йде гладко. Є різні випадки, але вони, як правило, є виключенням. Для нас в нашому

таборі найголовніше – це сформувати християнина, українця, громадянина та патріота своєї держави… Наша зустріч наближалася до кінця. Враження від неї назавжди позостане у серці та пам’яті. Зрозуміло, що створити такий релігійно-просвітницький табір не тільки для дітей, але й в осінньо-зимовий період і для батьків, завдання не із легких. Тут була велика самопосвята, жертовність і молитва отця Володимира та його друзів, просто людей доброї волі, які запалилися цією благородною ідеєю та зуміли втілити її в життя. Бог їм винагородить сторицею за їхню жертовність. Яке ж це велике щастя, що цей шматочок невеличкої карпатської землі кожний день освячується Святою Жертвою Ісуса, що діти і дорослі щоранку, прокинувшись зі сну, посеред дивної краси Карпат можуть вітати Господа, дякуючи Йому за новий день, який Отець народжує для них, щоб прожити його по-християнськи… “Однак, – як про це сказав о. Володимир, – табір на цьому не зупинився, потрібна ще матеріальна допомога, тому звертаюся до всіх людей доброї волі з проханням, хто скільки зможе пожертвувати на цю благородну справу, щоб діти наші стали дітьми Божими, Божими, то може перерахувати на наш офіційний рахунок в банку”. Р/р: 26002000010802 в ПАТ “ВіЕс Банк” МФО 325213 ЄДРПОУ 23965059 Парафія: +38 (032) 292-24-50 Йосиф Воробець

Дiти Непорочної

ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ До нас в редакцію надійшла приємна звістка: “25 червня 2017 року в с. Баб’янка Коломийського району Івано-Франківської області відбулося посвячення Хресної Дороги та дзвіниці, збудованої з ініціативи молитовної групи, яка практикує щоденні проходження Страдецької Хресної Дороги, підтриманою громадою УГКЦ Пресвятої Трійці, а саме: Василя Чика, який був архітектором, виконробом та виконавцем усіх робіт при встановленні Хресної Дороги, та Ігоря Бойчука, людей, котрі працювали над встановленням Божого Гробу”. (“Нова Зоря”, 2017, число 27(1173), м. Івано-Франківськ). Архиєрейську Службу Божу відправив та освятив Хресну Дорогу правлячий Владика Коломийсько-Чернівецький Василь Івасюк. Ця небуденна подія для невеличкої громади у селі (бо є ще значно більша православна) ще дасть про себе чути, бо ж недармa Матір Божа у Меджуґор’є через візіонерів просила всіх віруючих молитися біля Святого Хреста, бо з Нього постійно спливають для нас великі благословенства. Іншій побожній душі Ісус Христос сказав: “Ідіть в мирі до Мого Хреста… там пробудіть себе до жалю за гріхи, полюбіть хрести, які спадуть на вас як кара за гріхи супроти віри і Вітчизни; шануйте ті, що стоять біля доріг і нагадують вам про Мою Муку, за вас понесену… знищені поправляйте, бо вони вас і ваші поля охоронять від нещасть”. Звичайно, що для людей, які живуть тільки земним життям, Хрест Святий є простим символом християнської віри, але для тих, які вже хоча би трішки засмакували небесного духовного життя, Хрест набуває глибшого значення. Тоді вже душа вчиться в дусі з Матір’ю Божою ставати під Хрест Її Сина і терпіти з Богом і для Бога, тільки тоді приходить розуміння, що через Хрест і Муку Свою Спаситель відкупив нас. Є давня прекрасна пісня-молитва про

Дiти Непорочної

ХРЕСНА ДОРОГА У МОЄМУ ЖИТТІ (Див. ст. 18)

Святий Хрест, яку колись уклав о. Антонєвич, житель м. Львова, і сам перетерпів, переніс у своєму житті тяжкі хрести.. Перші рядки цієї молитви хрести звучать так: “В Хресті – терпіння, в Хресті – спасіння, в Хресті – любові наука; хто Тебе, Боже, хоч раз в житті зрозуміти може, той вже нічого не прагне, не шука…” Ось цю прекрасну “науку Любові” і дарує нам кожна Хресна Дорога. Практикуючому християнинові, що постійно ходить на Хресні Дороги відомо, що може зробити за ласкою Божою паломник, якщо він знає, як пожертвувати Отцю Предвічному кожен крок Його Сина, Його Кров, Рани, Муку, а вкінці – подякувати Йому за дар Відкуплення, котрий на Голгофі звершив Спаситель. У Меджуґор’є Хресна Дорога розпочинається біля підніжжя Гори Кріжевач. “Матір Божа, – як свідчив про це покійний о. Славко Барбарич, – надприродним способом супроводжує кожного паломника на Хресну Дорогу та разом з ним її проходить”. Будь певним, дорогий читачу, що це відбувається не тільки у Меджуґор’є, а скрізь, де тільки стоїть Хресна Дорога, а саме: в Страдчі та Погоні, в Крилосі та Зарваниці, на Високому замку та Гошеві, і в Джублику та Уневі, бо де стоїть Хрест Ісуса, там присутня Марія, а там, де Вона є, там завжди огортає душу людини почуття безпеки, і радість пливе з Її безмірної чистоти, тому “смерть в обіймах Матері є великою ласкою”. І якщо хтось за свої гріхи боїться справедливого Божого осуду і не приступає до Святої Сповіді, то нехай просить Діву Марію про заступництво через Її терпіння під Хрестом Свого Сина, бо Вона ніколи про ніщо не просить для Себе, але завжди бореться за

кожну людську душу з любов’ю усіх матерів світу. Марія найбільше знала ціну Любові Ісуса, тої Любові, яка завжди дарує себе, яка завжди є безкорислива, жертовна і благородна. Така Любов завжди прагне наповнити собою пустоту і голод кожної людини та наситити її. Саме таку Любов пізнали і Апостоли ІСУСА ХРИСТА. Анна Домбська у своїй книзі “Свідки Божого Милосердя” пише, що вони “прийняли Слово Боже Месії та понесли Добру Новину цілому світові з запалом та радістю… Хотіли ділитися тим, що було для людини найважливіше, найцінніше і найкраще, з кожним, хто потребував, сумував, шукав правди і любові… Вони несли світові Любов Бога”. Щось подібне до того відбулося і в Страдчі, коли наприкінці 90-х років ХХ ст. туди на Хресну Прощу почали приходити перші паломники. Спочатку їх було двоє, потім троє, а згодом кількість їхня зростала. Власне троє перших апостолів Страдча і отримали благословення на Хресну Прощу від Отця Небесного біля фігурки Матері Божої у Рясній-Руській, хоча вони тоді ще не знали про цю ласку. Про це вони довідалися згодом від о. Порфирія з Дори через п. Зоряну, одну з трьох перших паломників до Страдча. Це благословення стало творити чудеса. Перші паломники відчули особливу духовну радість від звершеної прощі і понесли цю радість людям… Тож усім християнам, які приходитимуть на Хресну Дорогу у с. Баб’янці, бажаємо духа витривалості та глибокої, щирої молитви серця у практикуванні цього прекрасного набоженства. Роман Дерев’янко

№4(105), 2017 31

ПУТЬ ПРАВДИ

“ßÐÌÎ” ÁÎÆÎЇ ËÞÁÎÂ²

“Пильнуй за ногою своєю, як до Божого дому йдеш, бо прийти, щоб послухати, – це краще за жертву безглуздих, бо не знають нічого вони, окрім чинення зла.” (Еклесіаст 4,17).

Мета написаного нижче не звинуватити, не принизити, не наставляти, не вчити, а допомогти тому, хто хоче пізнати себе, своє серце, свої думки і узріти несказанну велич сили Бога, сили Його Любові до нас. Знайте, що той, хто пише це, нічим від вас не відрізняється, він є таким самим, як ви, а, може, ще й гіршим. Свого часу Бог через Проповідника повідав нам правду про нас, щоб ми роздумували, що таке “пильнувати ногу”, що таке “Божий дім, що таке жертва безглуздих, що таке “чинення зла”. Прийшов час і я запитав себе, чому я ходжу до храму. Відповіді були різні: • Маю бо обов’язок в неділю бути в храмі, сповідатись, приймати Хліб і Вино, молитись. • Отримую відпуст гріхів, бо приймаю участь у Літургії. • Не хочу, щоб мені дорікали сусіди і члени церкви. • Бажаю брати участь у Безкровній Жертві. • Боюсь не бути на Літургії. • Звик ходити до храму. • Не маю що робити. • Бажаю зустрітись з одновірцями. • Хочу помолитись за здоров’я близьких, за померлих і за живих. • Мені сумно, скучно, хворий… Коли ми постійно відвідуємо храм, беремо участь у Літургії, молимось, тоді в нас закрадається думка, що ми щось значимо перед

№4(105), 2017 32

Богом. Ми ходимо – а хтось не ходить, ми сповідаємось, причащаємось – а інші люди цього не роблять, ми молимось за Україну, за правління – а вони на базарі скуповують одяг і їжу. Ми не помічаємо, як у нас разом з нашою милою, привітною усмішкою зароджується наша значимість щодо інших людей, наша правда, наша зверхність, наші знання про Бога – так що вже і навчати можемо і ма-

ємо право, та й навіть священиків можемо повчити. Кожна людина, яка ходить в храм, молиться до Бога. Людина щось просить у Бога. Людина має потребу в чомусь. Але чи хоче людина знати відповідь Бога на свою проблему? Чому ми не маємо потреби і взагалі не хочемо почути відповіді від Нього, чому творіння вважає, що Творець повинен виконувати волю людини,

Роман Петрик. Церква св. Петра. Трір. Німеччина, 2015

Дiти Непорочної

ПУТЬ ПРАВДИ а людина може не сповняти Волі Творця, чому ми ігноруємо Його думку, Його Волю, Його бажання? Чому? Може, ходити в храм – це і означає слухати, що там говориться і відповідно пізнавати і вчитися Божої Волі, Божого бажання, а не нашого, може, саме цю думку мав на увазі Всевишній, коли вклав в уста Проповідника сказані вище слова: “Бо прийти, щоб послухати – це краще за жертву безглуздих”. Запитав я сам себе: “Отже я безглуздий?” Відповідь: “Ні”. Але якщо я ходжу в храм і вважаю це за жертву Богові, то виявляється, що згідно з написаним, а написаного відмінити не можна, – “я безглуздий”. Виходить так, що якщо я ходжу в храм не для того, щоб пізнавати Волю Творця і виконувати її або хоча б повірити і намагатись виконувати і перебувати в Його Волі, то “я безглуздий”. Тяжко це мені прийняти, я ж бо стільки “пожертвував”, та й навколо всі говорять інакше, ніж Проповідник Бога. Де ж правда: в тих, що навколо говорять, чи в словах Проповідника Божого? Кому вірити? Вибір за нами. Але каже мені Проповідник, що коли я вважаю, що мій прихід в храм є цінним, та ще й Богові жертвую свій прихід, – то я не знаю нічого, окрім чинення зла. Ну це вже мені зовсім не підходить! Я ходжу в храм, трачу час, молюся, приймаю Причастя, жертвую це Богові, а мені говорять, що я творець зла. Більшість людей це звинувачення відкидає, перераховуючи людям і Богові свої добрі діла, але є ще й такі, які, почувши правду, повіривши Богові через Проповідника Його, тихо, зі страхом запитують у Господа, і тільки тоді, коли запитають, – Отець відповість їм. Він не відповідає, коли не запитують, а

Дiти Непорочної

коли запитають, показано їм буде через Духа Божого їхню сутність, а коли побачать свою сутність, впадуть перед Богом на коліна в страху і каятті. Тоді Отець відкриє істинні мотиви їхніх сердець, Він дасть їм побачити самих себе, які вони є насправді, і побачить людина ту прірву, яка є між Богом і нею, Христом і нею, між Божою безкорисною Любов’ю до неї і її егоїстичною любов’ю – і заплаче тоді її серце. Ці щирі сльози показують людині, хто вона є насправді і якою її хоче бачити Творець. Багато років жив я за приписами конфесії – молився, ходив до храму, причащався, сповідався, ходив на Хресну Дорогу, відвідував святі місця, вів нібито нормальний спосіб життя, вважав себе добрим, жив так, як живе більшість прихожан тої чи тої конфесії. Але одного разу, будучи на Літургії, якимсь чином був перенесений на Голгофу, і дана була мені можливість побачити серця людей і їхні думки. Було показано, що здебільшого у людей не було співчуття до тих людей, яких розпинали, вони не відчували ні болі Тіла Ісуса, ні тих розбійників, що були поруч з Ісусом, в думках у них було: “Заслужили”. Чому в нас не зроджується плід співчуття, співчуття до нашого ворога, коли він піддається тілесним мукам, чому ніхто, крім Марії, Матері Ісуса не хотів і не готовий був розділити з Ним Його фізичний біль, взяти на себе трохи Його болю. Чому в нас таке жорстоке серце? Як знущаються над твариною, людиною, коли українські воїни гинуть – нам боляче, болить душа, коли ж гинуть воїни ДНР і ЛНР, – ми радіємо? Чому ми не співчуваємо хоча б тому тілесному болю, який відчуває будь-яка людина? Апостол Павло попередив нас, що якщо ми не роздумуємо і не розрізняємо, що то є Тіло Господа,

якщо в нас немає ніяких почуттів, коли приймаємо Причастя, – тому ми і є хворі, а то й померли, будучи живими. Одного разу спало мені на думку таке запитання: “Чий ти син”. Я відповів: “Я син Божий, я Твій син, Батьку”. Тоді були показані мені плоди мого серця, людини, яка дотримувалась усіх конфесійних чи церковних обрядів. Я побачив у собі, у своєму серці заздрість, ненависть, нетерпеливість, неповагу, бунт та інше. Знов почув я запитання: “Чий ти син?” І побачив я себе – виконавця всіх обрядів, молитов, “доброго” життя, – побачив плоди, які родило моє серце, – це був не мир, не лагідність, не прощення, не терпеливість, не співчуття, не радість, не бажання добра людині, не доброта, – моє серце родило протилежне. Я не був сином свого Батька, свого Творця, я вибрав другого батька – диявола. Переді мною постав вибір – ким я хочу бути, що я хочу родити – плід Божий чи плід сатани? Серце моє почало ридати, я став просити прощення в Отця за те, що родило моє серце, що я цього не бачив і вважав себе побожним. Я просив у Бога очистити мене від усіх цих скверн. Я просив прощення у Бога за весь мій рід – аж до Адама. Повірте, якщо тільки ми визнаємо свій гріх і попросимо в Бога щиро про допомогу, не захочемо жити з тими духами – Він вірний, Він прийде на допомогу! Тільки попросіть! Ісус має владу над кожним духом: як на Небі, так і на землі. Кожен дух Йому слухняний. Коли Творець створив Ангелів – усі вони раділи від дару життя, дякували Богу за життя, були щасливими і жили з повагою і любов’ю один до одного і до свого Творця. Слова “радість, мир, повага, бажання добра, співчуття, любов” – це лишень слова, але за кожним з них криєть-

№4(105), 2017 33

ПУТЬ ПРАВДИ ся та енергія, той дух, та вібрація, та хвиля, які виходять від нас, які ми родимо, плодоносимо. Тут, на землі, людина може обманути іншу людину, говорячи: “Мир тобі” – а миру насправді не має. В духовному світі усе видно: яка це людина, який її дух, її сутність, яку енергію вона родить, випромінює. Перший, в кому зродилась фальшива нота в дусі, а саме відсутність щирої любові і щирої подяки Богові за дар життя і дар радіти, був Люцифер. Через різні роздуми і дії (це окрема тема) ця енергія в ньому зростала, породжуючи інші енергії в його дусі – ненависть, заздрість, бунт, неприязнь, зверхність та інші. Бунтуючи ангелів через слово своє, переконуючи їх, що Бог мовляв, обділив їх Своєю Волею, що вони не можуть робити всього, що хочуть, що Бог – егоїст і хоче, щоб добро було тільки Йому, – ті самі почуття і емоції, що зродились у ньому, він передавав ангелам. Там, де живе Бог, не можуть співіснувати Божий Дух і дух Люцифера і його ангелів,, які повірили йому, – тому Люлів цифер і падші ангели були вигнані з небес і тимчасово проживать в місці, що називається другим небом і на землі – до часу поміщення їх в Озеро вогненне. вогненне Випробування любові до свого Творця ті ангели не витримали. Але в Отця залишилось те саме Серце. Його почуття і ставлення до них не змінились ні до падіння, ні після падіння. Далі була створена людина. Випробування любові до свого Творця людина не витримала. В серці людини зродились бунт, ненависть, страх, розпач та інші скверни. Почуття вдячності Богові за все, що Він зробив і дав людині, втратилось. Але почуття і ставлення Батька до Свого створіння не змінились, ні до падіння, ні після падіння.

№4(105), 2017 34

І настає час для випробування Самої Трійці, і зійшов Бог на землю і жив у тілі, і знущались над Тілом – били, бичували, плювали, розіп’яли але Той, Хто жив у Тілі, витримав випробування. Він далі любив і любить Своє створіння, кожну людину. Він бажає добра кожній людині. Він не хоче, щоб людина мучилась через біль тілесний, Він не хоче щоб людина мучилась після того, як тіло помре. Весь цей час перебування Його в тілі Він говорив людині правду і бажав людині добра, Він хотів щоб людина перебувала в радості, але в Його радості, в радості Його природи. Тому залишив нам заповідь любові один до одного, бо якщо наш дух не родить терпеливості, співчуття, бажання добра, радості, давання, миру, лагідності, прощення, любові та інших плодів Його Духа – ми є не Його дітьми, ми не Ісусові друзі, – ким би ми не були і ким би ми себе не вважали. Бо якщо цього в нас немає, – ми голі і руки в нас брудні, якби ми не чванились і не надимались. Ісус витримав випробування – і тільки через це людина отримала право бути в Небі через покаяння і віру в те, що Він нас спас. Він – наш Спаситель, а не ми спаслись самі через діло наше та інші заслуги, – і з цією вірою і цим розумінням зроджуються в нас нові почуття до Нього як до Спасителя, родиться плід подяки, пошани, поваги, любові. Згадуючи, що Він для нас зробив, до очей завжди підходять сльози. Він нас пробачив і пробачає і не має на нас зла, а якщо серце зла не родить, то й розум управляється тим, чим наповнене серце, тому й не може Він навіть помислити, щоб зло нам зробити, щоб нам було погано. І хто запряжений у ярмо любові, хто родить плоди Його Духа, – той

не може бажати зла іншій людині, ані помститись, ніколи себе вище за свого ближнього не поставить; у того замість роздратування народжується співчуття, кожного вважає за дитину Божу, за свого брата чи сестру. І якщо в нас цього ще немає – ми не Христові, ми – не християни, щоб ми там не думали про себе і ким би себе не вважали. Господи, прости нам гріхи наші, дай нам перебувати в Тобі, а серце наше нехай зроджує славу, честь і поклоніння Батькові нашому, Господу нашому Ісусу Христу і Духу Святому нині і повсякчас і на віки вічні. Амінь. Роман

---- НАША РЕКЛАМА ----

Духовна боротьба сучасної людини. Книга III о. Роман Гето У книзі “Духовна боротьба сучасної людини. Книга ІIІ” о. Роман Гето, як і у двох попередніх, продовжує свої духовні роздуми над серйозними проблемами релігійного життя простої людини, над шляхами і засобами їх вирішення, над пізнанням сенсу життя на землі... У книзі розміщено цілий ряд молитов до Богородиці та Святих на оздоровлення і зцілення душі та тіла. - - - - ЗАПРОШУЄМО ПРИДБАТИ - - - -

Дiти Непорочної

Матео Роселлі (1578 – 1650). Воздвиження Чесного Животворящого Хреста