Web duh borotba geto I 2015

ДУХОВНА БОРОТЬБА СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

о. Роман Гето

уховна боротьба Д сучасної людини о. Роман Гето

КНИГА I

ДУХОВНА БОРОТЬБА СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ о. Роман Гето

КНИГА І

Пресвятая Богородице, спаси нас!

Релігійне видавництво “Добра книжка” Львів – 2015

Релігійне видання ББК 86.37-4 УДК 2-184.3 Г 44

о. Роман Гето

Г 44 Духовна боротьба сучасної людини. Книга I – Львів: Добра книжка 2015, – 120 с.

ISBN 978-617-618-073-9 Книжка о. Романа Гето “Духовна боротьба сучасної людини” – це книга глибоких духовних роздумів священика про Бога, віру, обряд, спасіння душі, “стяжання Святого Духа”, участі людини в святості Бога, тобто обожествленні своєї душі... Книжка написана простою і живою мовою віри, щоб Слово Боже могло увійти до серця кожного читача, засіятися там, прорости і принести щедрий плід любові, віри та надії на Бога...

На обкладинці: Худ. Гвідо Рені (1575-1642). Архангел Михаїл перемагає сатану, 1635 Чудотворна ікона Вишгородської Матері Божої, фрагмент

ISBN 978-617-618-073-9

© о. Роман Гето, 2015 © Юліан Савко, обкладинка, 2015 © Видавництво “Добра книжка”, 2015

ЖИТТЄДАЙНЕ CЛОВО Слово, яке дає нам вічне життя – це Боже Cлово, чи інакше кажучи, Біблія. Біблія – це одна з найбільш відомих книжок у світі. З цієї Святої Книги багато почерпнули поезія, історія, географія, соціологія, філософія й інші науки. Багато таких відомих людей, як Мікеланджело, Рембрандт, Шекспір, Греко, Данте, Т. Шевченко, І. Франко та інші використали цю книгу для своєї творчості. Святе Письмо є універсальною книгою для всіх часів і багатьох людей. Григорій Сковорода: “Сия Книга Божия, Книга небесная”. Михайло Ломоносов: “Творець нам дав дві книги: природу і Святе Писання. В першій Він проявив Свою Могутність і Мудрість, а в другій – Свою Волю”. Біблія поділяється на дві великі частини: Старий Завіт і Новий Завіт. У Старому Завіті – 47 книг, а у Новому – 27 книг. Деколи людина ставить собі питання: хто ж був такий мудрий, що написав такі глибокі та гарні слова? Відповідь нам дає Святий апостол Петро у Другому листі (1:21): “…бо ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише ведені Святим Духом промовляли Святі люди від Бога”. В історії Спасіння так стається, що Господь спасає людей через інших людей, які відкриті на Його дію, на Його благодать. В Старому Завіті цими людьми були пророки Ісая, Даниїл, Єремія та інші, в Новому Завіті – це були Євангелисти Матей, Марко, Лука, Іван, також апостоли Петро та Павло, Яків, Юда-Тадей, через яких Сам Святий Дух діяв і їх рукою писав ці богонатхненні слова. Чарльз Діккенс: “Новий Завіт є найкращою книгою, яку будь-коли знав або буде знати світ”. Деколи ми відкриваємо Святе Писання і зустрічаємо різні родоводи: це 14, і 14, й потім ще 14. Часто в людини приходить знеохота:

4

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

як можна читати такі дивні речі, такі застарілі речі, як можна читати таку сумну книжку, а ще й без малюнків?! В таких випадках важливо себе перебороти, в якийсь спосіб заставити переконати та усвідомити, що Святе Писання важливе для нашого життя і для нашого спасіння. Скільки часу і енергії ми тратимо на щодень, щоб здобути щось матеріальне, другорядне, зовсім непотрібне для спасіння, а от для молитви, читання Святого Письма, чогось духовного в нас не вистачає часу, енергії і сили. Людина, яка прикладає більше зусиль, більше читає, роздумує над Святим Писанням, отримує багато користі для себе і також для своїх ближніх. Йоганн Гете: “Євангелія відображає на собі сяйво, яке виходить від особистості Христа”. В який спосіб ми повинні читати чи засвоювати Святе Писання? Часто буває так, що ми тільки збираємо певні думки, певні цитати Святого Письма, а глибше не йдемо. Ми повинні знати, що наші душевні сили це: розум, серце і воля. До Святого Писання маємо підходити не тільки розумом, щоб знати лише, про що там йдеться і оперувати гарними цитатами перед іншими, але ми також повинні прикласти зусилля серця, щоби наша воля виконала це все, що ми знаємо, і щоб наше серце було вільне від гріха, аби ми не тільки розуміли ці святі рядки, але могли серцем відчути, що в них є велика Сила Божа. Як ми повинні відноситися до Святого Письма? Вже сама назва говорить, що це є Свята річ, тому повинно бути й відповідне ставлення до Святої речі. Деколи ми думаємо, що Святе Письмо – це є щось, але ми повинні розуміти, що це є Хтось, бо Слово Боже є живе, тобто це Друга Особа Божа промовляє Своє Слово до нас. Ісус Христос є під двома видами, коли ми дивимося на престіл у церкві – бачимо Євангелію, тобто Ісуса Христа у Своєму Слові, а також під видом хліба і вина у Святій Євхаристії. Так як ми приступаємо до Святої Євхаристії з вірою і любов'ю, так подібно маємо відноситися і до Слова Божого. Багато людей на сьогоднішній день читають Святе Писання і кожен шукає свого: хтось шукає якісь історичні факти, хтось

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

5

географічні дані, хтось соціологію і ще щось іншого. А що повинні ми, християни, шукати в Святому Писанні? Звичайно, що ми повинні шукати благодаті навернення, тобто ці рядки, слова, які нам допоможуть щораз більше навертатися до Бога. Якщо ми глибше задумаємося над своїм життям, то збагнемо, що майже щохвилини щось поганого заходить до нашого серця і ми повинні боротися з гріхом і навертатися до Бога, а якраз в цьому нам допоможе Святе Писання, ці глибокі повчальні рядки, в яких Сам Дух Святий промовляє до нашого серця. Варто згадати українське прислів’я: “З ким поведешся, того й наберешся”. Якщо ми читаємо пусту літературу, непотрібну, а деколи гріховну, неморальну, різні нісенітниці, то від цього ми набираємося певних думок, певних бажань, певних відчуттів і тоді самі стаємо такими. Коли ж ми стараємося більше читати Святе Письмо, особливо Новий Завіт, то в такий спосіб самі уподібнюємося до Господа Спасителя, тим більше в нас є любові, віри, більше можемо прощати, терпіти, бути правдивими християнами – учнями Спасителя. Святий Василій Великий говорив: “Усе Святе Письмо є Богонатхненне і корисне, передане Святим Духом на те, щоб ми, люди, кожний і всі разом, наче в загальній лікарні для душ могли вибирати ліки відповідно для власної потреби”. Слово Боже чи Святе Письмо тісно пов’язане з вірою, воно є основою для нашої віри. З іншої сторони, віра робить те, що Слово Боже має вплив на нас. Пригадаймо собі, що віра – це двері в духовний світ. світ. Якщо в нас є віра, то все на нас благодатно діє і все діюче є для нашого спасіння. Також неабияке значення для пізнання Святого Писання має наша молитва. Щоб ми збагнули глибину цих таємниць, ми повинні якнайбільше молитися. Святий Ісаак Сирійський говорить: “Молитву вважай ключем, щоб пізнати правдивий зміст Божого Писання”. Коли ми молимося, звертаємося за допомогою до Бога, щоб Господь просвітив наш розум, наше серце, тоді ми можемо пізнати глибину тих слів, які є закриті в Святому Писанні.

6

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

Багато людей на сьогоднішній день читає Святе Письмо, але мало розуміє, тому що мають неправильний підхід до Святого Писання. Ми повинні не тільки читати Біблію, але пристосовувати до себе ці глибокі думки і цими думками жити на щодень. Чим більше людина має бажання жити Святим Письмом, тим більше їй відкривається духовний зміст цих слів. Святі Преподобні Варсонуфій та Йоан навчали: “Часто Святе Писання виглядає так, як та вода, яка крапає маленькими краплями на твердий камінь. Через деякий час ця вода, хоч вона є дуже м’яка, розбиває цей твердий камінь”. Ці Святі порівнюють Святе Писання з цією водою, яка крапає на наше тверде серце і робить його м’яким, сприятливим на те, щоб воно прийняло благодать Святого Духа. Ісус Христос, наш Спаситель, багато навчав під час Свого життя, коли Він перебував між людьми, навчав особливими короткими оповіданнями, так званими притчами. Це життєві історії, в яких сховані глибокі духовні думки. Коли ми читаємо в Святій Євангелії ці притчі, то повинні їх пристосовувати до себе. Наприклад, коли читаємо притчу про Доброго пастиря пастиря,, то Ісус Христос називає Себе тим добрим пастирем, який лишає 99 овець і шукає одну загублену вівцю. Іншими словами Спаситель дає пізнати себе як нашого Бога, який є люблячим Батьком Батьком,, тим Добрим Пастирем Пастирем,, що опікується кожною людиною зокрема, всіх Він нас дуже любить і хоче нашого спасіння. Святий Єфрем Сирійський: “Хтось хвалиться розмовою з вельможами, князями і царями, а ти хвалися тим, що говориш зі Святим Духом, тому що через Святе Письмо говорить Святий Дух”. У притчі про блудного сина знову виникає ситуація, коли ми часто падаємо в різні гріхи та не маємо бажання в тому всьому бруді-грісі повертатися до Бога, то щораз більше відходимо від Нього. Якраз це неправильний крок, бо пригадаймо собі Бога не як караючого суддю, а як люблячого батька, згадаймо коли повернувся син, у притчі про блудного сина, як прийняв його Бог.

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

7

Так само ми повинні знати, що Бог завжди нас приймає, якщо ми хочемо щиро покаятися. Ніколи ми не повинні тікати від Бога і боятися Його. Згадаймо собі ще один випадок, коли Ісус Христос пливе зі Своїми учнями по Тиверіядському морі й піднімається велика буря. Апостоли налякалися і почали кричати: “Що нам робити, Спасителю, ми тонемо?” Ісус каже їм: “Маловіри, чому засумнівалися? Я є між вами”. В нашому житті не все є легко і гарно, часом трапляються бурі, всілякі випробування, але ми повинні знати, що Господь є з нами, є на кораблі нашого життя, завжди готовий нам допомогти, якщо ми тільки з вірою і молитвою звертаємося за Його допомогою. Олександр Герцен: “В різних обставинах я повертався до читання Євангелії і кожного разу її зміст приносив мир і спокій до душі”. Віссаріон Бєлінський: “Є книга, в якій все сказано, все вирішено, після якої ні в чому немає сумніву, книга безсмертна, Свята Книга вічної істини, вічного життя – Євангелїї”. Дуже повчальною є також історія з Євангелії, коли Ісус приходить в дім Лазаря і тут зустрічають його дві сестри Марія і Марта. Марта починає клопотатися – готувати, накривати на стіл, а Марія – сідає біля стіп Ісуса і уважно слухає Вчителя. Так і в нашому житті нам здається, що в нас є стільки обов’язків, клопотів, настільки ми зайняті, що в нас немає можливості сісти почитати Святе Письмо, роздумати й застосувати це до свого життя. Ісус каже тоді: “Марто, Марто, про багато клопочешся – одного ж потрібно”. Ці слова ми повинні часто пристосовувати до себе: ми забагато клопочемося про речі, які є другорядними, але краще вибрати цю кращу частку, яку вибрала Марія, яка сіла біля стіп Ісуса і уважно слухала Його Слова. Дуже гарним прикладом для нас можуть бути перші християни. Вони не мали в такий спосіб укомплектованого Святого Письма, як ми маємо, вони збирали ці рядки, переписували, це було дуже важко, дуже незручно, непрактично, а все ж – вони

8

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

читали та жили цими життєдайними словами. А скільки було Святих, які напам’ять знали майже все Святе Писання, тим більше Новий Завіт і псалми. Святитель Ігнатій Брянчанінов: “До кінця життя не переставай вивчати Євангелію, не подумай, що ти добре знаєш її, хоч би й знав її напам’ять. Заповідь Господня широка дуже, хоч і закрита в малих словах”. Отож стараймося наслідувати наших попередників, брати за приклад їхнє святе життя і ставлення до Святого Письма; щоб у кожній християнській родині Біблія була настільною книгою. Книгою, яка показує дорогу до правдивого життя і щасливої вічності. Святий Іван Золотоустий: “Де є Святе Письмо – звідти проганяється всяка диявольська сила, а для живих там є велике повчання про чесноту, навіть сам погляд на Святе Письмо робить нас стриманішими від гріха. Хто тільки доторкається Євангелія, той зразу упорядковує свій розум і при одному тільки погляді на нього відривається від усього земного. А коли уважно читає, то душа наче вступає в таїнственне святилище, очищується і стає ліпшою, тому що з нею говорить Бог через Святе Письмо”.

ЗАКОН БОЖИЙ В СЕРЦІ ЛЮДИНИ Господь Бог Сотворитель Вселенної, а також людини, щиро обдарував Своє створіння навколишнім середовищем і внутрішнім світом. Все створив Бог з великої любові та все перебувало в гармонії. Ця гармонія була у відношенні людини до Бога і навколишнього середовища, а також була гармонія у самій людині. Господь щиро обдарував людину і одним з цих дарунків є якраз наша совість чи наше сумління. Наша совість має три важливі характеристики: перша – природнє свідоцтво про те, що є Бог, друга – свідоцтво про Останній або Страшний суд, третя – природня правда, яка відрізняє добро від зла, відчуває радість або біль. Давайте детальніше зупинимось на цих головних характеристиках совісті. Кожній людині вже з самого дитинства глибоко в серці закладено те, що є Бог, є якась вища сила, яка всім керує, всім управляє. На початку XIX ст. один мандрівник – дослідник Бекер, що цікавився Богом, релігією, вірою, захотів дослідити чи справді всі люди вірять, що є Бог, чи може є на землі десь таке плем’я чи народ, який не поклоняється ніякому богові. Він поїхав далеко в Африку, майже біля екватора та поселився там в одному племені. Цей дослідник жив у тому племені, приглядався до їхнього способу життя, до того, чим вони займаються, що роблять, якому божеству поклоняються. Він був здивований, тому що пройшло майже три місяці і цей чоловік зауважив, що це плем’я не поклоняється ніякому богові. Цей дослідник вже збирався від’їжджати додому, аж в останній вечір плем`я під звуки барабанів, бубнів, труб збирається, вбиває якогось бичка, йде на гору та спалює цього бичка, танцюючи та співаючи свої пісні. В такий спосіб вони поклонялися своєму божеству чи своєму богові. Це сталося тоді, коли зійшов повний місяць. Тоді Бекер переконався, що кожне плем`я, кожний народ, кожна людина глибоко має закладене те, що є все ж Бог, що Йому треба поклонятися. Звичайно, що це поклоніння може бути неправильним, може бути схибленим, може по-різному виглядати,

10

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

але все ж це прагнення Бога є закладене в кожній людині глибоко в серці, тобто в нашому сумлінні. Друга характеристика – це є свідоцтво про Останній або Страшний суд. В кожному з нас десь глибоко є закладене прагнення чи бажання справедливості. Хоча ми часто зустрічаємося з несправедливістю, з нами поступають несправедливо, а часто й ми поводимося несправедливо, але в кінцевому результаті це прагнення справедливості залишається глибоко в нашому серці. Що це значить? Це значить, що ця справедливість колись буде, бо якби цієї справедливості не було взагалі, то в нас би не було цього прагнення справедливості. А де ця справедливість буде? Ця справедливість буде на Страшному суді Господньому, де суддею буде справедливий Бог, хоча Бог, звичайно, є люблячий та по-справедливості буде судити кожну людину. Третя характеристика – коли ми робимо добре – сумління нас потішає, з іншої сторони, коли робимо щось погане, то сумління нам закидає – ти робиш погано, не роби того. Апостол Павло в Посланні до Римлян говорить про сумління (2:14-15): “Бо коли погани, що не мають Закону, з природи виконують те, що законне, вони, не мавши Закону, самі собі закон; вони виявляють діло закону, написане в їхніх серцях, як свідчить їхнє сумління і думки, то засуджуючи їх, то оправдуючи”. Навіть ті люди, що не могли пізнати Бога, бо жили хтозна-де, не могли пізнати істини, але вони жили за голосом сумління – будуть спасенні, бо Боже Милосердя і Божа Любов є дуже великі та не може повестися негативно з людиною, яка жила за голосом сумління, що є голосом Самого Бога. Знову ж у Посланні апостола Павла до Римлян (1:20-26): “Погани, які мали в собі це природне свідчення про Бога, тобто совість, не послухались цього голосу, але пішли за велінням серця свого, переповненого пристрастями і проміняли славу нетлінного Бога на подобу, що зображає тлінну людину, птахів, четвероногих і гадів і за це Бог видав їх пристрастям ганебним.” В цьому випадку йдеться про поган, які не знали Бога, та сумління

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

11

їм підказувало про Бога, як потрібно поклонятися Богові і якому Богові поклонятися, але вони не слухалися голосу сумління і Бог віддав їх на волю їхнього серця гріховного і вони почали поклонятися різним птахам, четвероногим і гадам. Вони потрапили на грішну дорогу через те, що не слухалися голосу сумління. З іншого боку, в цьому випадку йдеться про нас християн: ми ще більше покликані слухатися голосу свого сумління через те, що знаємо більше про Бога, про Євангелію, про спасіння і тим більше будемо відповідальні, коли ми не будемо слухатися голосу сумління і не будемо поклонятися Богові, як правдивому Творцеві нашому і правдивому Спасителеві. Кожна людина, яка знала ім’я Христове і не навернулася, буде мати двох свідків проти себе і то дуже сильних: перше – це власне серце, совість і природній закон; друге – Слово Боже, яке буде судити в останній день. Про це нам говорить Святе Письмо – Євангелія від Йоана (12:48): “Хто Мене відкидає і слів Моїх не приймає, має той суддю свого – Слово, яке Я вирік, судитиме його дня останнього”. Від чого все ж походить найважча мука тих, які не прийняли Бога і жили своїми беззаконнями? Як говорять святі люди: найважча мука буде походити від того, що Бог створив нашу безсмертну душу, а в душі є наша совість, яка вічно і безперервно пам`ятає про Бога, однак вона ніколи не зможе прийти до Бога. Святий Авва Доротей каже: “Коли Бог створив людину, то Він посіяв в неї щось божественне, немовби якусь думку, подібну вогнику, і світлу, і теплоті, думку, яка просвічує розум і показує йому, що добре є, що погане. Це називається совістю, а вона є природнім законом. Слухаючись цього закону, тобто совісті, патріархи і всі святі ще перед написаним законом угодили Богові”. Йдеться про тих людей, які не мали ще пізнання правдивого Бога, істини, Ісуса Христа, але жили за совістю, ті люди осягнули спасіння, навіть досягли святості життя. Святий Никодим Святогорець так каже про cовість: “Старайся оберігати, брате, совість свою чистою і в думках,

12

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

і в словах, і в ділах, нехай буде вона завжди безпомилковою і ніколи не осуджує і не докоряє тобі за ніщо. В чотирьох відношеннях потрібно тобі оберігати свою совість. Перше – у відношенні до Бога, друге – у відношенні до себе самого, третє – до ближніх і четверте – до всіх речей, які в тебе в руках”. Зупинимося на цих чотирьох відношеннях. Перше – кожна людина повинна пам’ятати про Бога, хто є Бог, про те, що Він є Створитель Вселенної, Створитель кожної людини, що Бог є найвище єство, якому ми повинні поклонятися, Його любити, повинні Йому служити кожний у свій спосіб. Друге – ми повинні знати про себе, що ми є діти Божі, тому повинні так жити, щоб наші стопи були завжди скеровані до Бога, а не до чогось чи когось іншого. Третє – в який спосіб ми маємо тримати чисте сумління у відношенні до ближніх? Це найперше заповідь любові: ми повинні любити своїх ближніх, повинні прощати їм, терпіти їхні немочі, проявляти діла любові та милосердя до наших ближніх – і в такому випадку наше сумління буде чистим. Останнє – “до всіх речей, які в тебе в руках”. Бачимо, що “речі” – це навколишнє середовище, яке також Богом створене та потрібне на час нашої земної мандрівки, щоб ми осягнули спасіння, і неправильно, коли людина починає прив’язуватися до матеріальних речей, до навколишнього світу, забуваючи про те, що на першому місці в нас має бути Бог і спасіння нашої душі. Тому ставитися до матеріальних речей треба як до таких, що проминають, які нам дані на певний час і ми не повинні до них прив’язуватися. Святий Феофан Затворник: “Від чого неспокійна буває совість – все в цей же час потрібно залишити”. В енцикліці Святішого Отця Івана Павла II, яка називається “Світло правди” Святіший Отець говорить: “Сумління – це святилище людини, де вона перебуває з Богом”. Звичайно ми повинні багато знати про наше сумління, розуміти, що є в нас сумління і як з ним поводитися, але ще важливішим є те, щоб ми могли на щодень слухатися свого сумління. Буває так, що людина

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

13

робить щось дуже погане, і близькі і знайомі дивуються, а людина не розуміє і не відчуває, що робить щось зле. Проблема є в тому, що сумління може бути різне: нормальне, широке та вузьке. Широке сумління – сумління, при якому людина, роблячи великі помилки, промахи життєві чи великі гріхи, цього не відчуває, їй здається, що це не є провиною. Це погано сформоване сумління. Сумління вузьке – це коли людина кожну найменшу дрібничку вважає важким гріхом. Це також духовна хвороба. Нормальне сумління – це сумління сформоване на Заповідях Господніх, на Євангелії, на вченні Церкви, яке очищене покаянням, молитвою, сповіддю. Тільки таке сумління може нами правильно керувати і вести правильною дорогою. Моральне богословіє вчить нас, що ми повинні керуватися своїм сумлінням, навіть, якщо воно неправильно сформоване, але завжди людина має обов`язок постійно вдосконалювати своє сумління. В який спосіб ми повинні формувати своє сумління? Це є християнське життя: читання Святого Письма, творів Святих Отців, знання навчання Церкви, молитва, виконання заповідей, іспит нашого сумління. Людина, яка хоче в якийсь спосіб обминути голос свого сумління, коли сумління говорить одне, а людина робить інше – іде за гріхом, така людина потрапляє в своєрідний внутрішній дискомфорт чи неспокій, це є дуже негативний стан, бо при такому духовному внутрішньому розбитті людина може попасти в психічну хворобу. Завжди повинна бути внутрішня гармонія, від якої залежить психічне та фізичне здоров’я. Якщо є внутрішній спокій, то це передається і на психіку нашу та наше тіло. А коли ми грішимо, то не йдемо за голосом сумління. Це є внутрішній неспокій, внутрішнє розбиття, яке нас провадить до внутрішньої дисгармонії. Святий Марко – подвижник наводить приклад одного юнака, який осягнув святість життя тільки через те, що слухався голосу свого сумління. Щовечора, коли цей юнак приходив з важкої праці, він ставав на молитву і, помолившись трохи, відчував втому, тому і хотів відпочивати. Однак відразу прислухався до голосу свого сумління, яке йому підказувало: “Юначе, помолися трохи більше і

14

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

тоді будеш відпочивати”. Він слухався голосу сумління. Молився більше, а тоді йшов відпочивати. І так кожного вечора. В такий спосіб він досягнув досконалість життя і став пізніше святим. Святий Марко подвижник: “Хто не займається постійно іспитом свого сумління, той і не накладе на себе відповідних трудів для вироблення чеснот і спасіння душі”. Християни повинні мати духовну практику, практику, що називається іспитом сумління сумління.. В чому вона полягає? Вона полягає в тому, щоб наприкінці дня, перед нашим відпочинком ми пробували ввійти в своє серце, переглянути наш цілий день, які в нас були діла, слова, бажання чи думки. Якщо в нас було щось погане, тоді перепросити Бога, покаятися; якщо було щось добре, то подякувати Богові, що Він дав можливість нам це зробити, а після того спокійно йти відпочивати. Це є своєрідний аналіз свого життя, а також дуже гарна практика, тому що ми повинні якось розвиватися, спостерігати, що ми робимо погано, а що добре, і в такий спосіб пізнаємо, з чим треба боротися, над чим працювати та як правильно іти по Божій дорозі. Святий Авва Ісайя: “Якщо ми не будемо слухати совість, то вона відступить від нас, і ми потрапимо в руки наших ворогів, від яких не буде нам ніякого милосердя. Совість спротивляється людині, коли вона бажає сповнити волю гріховного тіла, якщо людина не послухає її, то передає її ворогам спасіння”.

СВЯТИЙ ДУХ У СЕРЦІ ЛЮДИНИ Цими днями ми в особливий спосіб поклоняємося і молимося до Святого Духа. Зіслання Святого Духа, чи так звані Зелені Свята, має важливе значення, своєрідну глибину для духовного життя кожної віруючої людини. Дивлячись у Святе Писання, у твори Святих Отців, а також богословіє Церкви можемо чітко побачити, що Святий Дух – це є Третя Особа Божа. Адже ми поклоняємося Богові у Пресвятій Тройці: Богові Отцеві, Богові Синові і Богові Духу Святому. Західна Церква розглядає Особу Святого Духа більше у відношенні до Отця і Сина, а Східна Церква дивиться більше на Святого Духа як на того, що провадить людину до спасіння, до вічності. У Євангелії від Марка (1.9-11) та інших Євангеліях про це згадується, чітко показано об’явлення Бога у Пресвятій Тройці. Коли Ісус Христос христився, то було чути голос Отця Небесного: “Це є Син Мій улюблений”; а Дух Святий у вигляді голуба сходив на Сина Божого. Якщо звернемося до творів Святих Отців, а особливо до життя Святого Серафима Саровського, то бачимо, що він часто наголошує про “стяжання” Святого Духа. Якраз цей Святий був щедро обдарований Богом Дарами Святого Духа. Він мав дар прозорливості, пророцтва, лікування людей, вигнання злих духів духів,, а також мав дар глибокої сердечної молитви. молитви. Святий Серафим Саровський наголошує на три середники, які необхідні, щоб людина могла очистити себе до того, як прийме Дари Святого Духа. Ці середники: молитва, піст і милостиня. милостиня. Щоб хоч трошки ми могли уявити собі дію Святого Духа, пригадаємо випадок з життя Святого Серафима. Одного разу прийшов до Серафима Саровського поміщик Мотовилов, щоб почути слово поради чи духовної настанови. І от Святець говорить, пояснює, але поміщик ніби закритий на це, нічого не сприймає і не розуміє. Тоді старець говорить до Мотовилова: “Давай разом помолимося”. Він взяв поміщика за руку і почав молитися. В цей час Мотовилов відчув надзвичайну радість і

16

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

неземну насолоду в своєму серці, його тіло наповнилося незвичайним теплом і настільки сильне світло випромінював Святий Серафим зі своїх очей, що Мотовилов навіть не міг дивитися на старця. Звичайно, що так може молитися людина, яка сама на щодень живе Святим Духом. А нам варто мати на увазі три середники, які можуть приготувати наше серце до прийняття Дару Святого Духа: молитву молитву,, піст і милостиня милостиня.. Коли ми поцікавимося іконографією, то побачимо, що Святого Духа переважно зображають у вигляді білого голуба. А яка характеристика цього птаха? Звичайно, що це є птах дуже ніжний і полохливий, а це свідчить про те, що Святий Дух також дуже ніжний і надзвичайно чутливий на наші гріхопадіння. Святий Дух поселяється у людину, яка прикладає зусилля на щодень, щоб очистити своє серце від гріховних думок, бажань, відчуттів, не говорячи вже про слова і діла. Тільки така людина може отримати Дар Святого Духа. Старець Силуан – майже наш сучасник, говорить нам такі слова: “Дух Божий жив би у душах людей, бо Він Сам шукає людську душу і хоче в ній жити і якщо не вселяється, то тільки із-за гордості нашого розуму”. Повертаємося до гордості і смирення. Бачимо, що гордість є великою перепоною для дії Бога, бо гордовита людина є самовпевнена, не уповає на Бога, не просить Божої помочі. Така людина чується самовистачальною, самодостатньою і це якраз є перешкодою для Бога, адже Бог поважає свобідну волю людини і ніколи насильно не втручається в її життя. Ігумен Харитон так говорить про Святого Духа: “Дух Святий показує все у справжньому виді. І тоді людина починає упокорятися правдивою покорою, перестає надіятися на свої власні сили і чесноти, вважає себе гіршою від всіх інших людей”. Тобто ми не можемо до кінця бачити самі себе, якими ми є насправді. Людина може створити собі певну зовнішню форму побожності, ввічливості, навіть певної духовності. Насправді ж ми є такі, якими є наші думки, бажання, відчуття – все те, що

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

17

глибоко криється в нашому серці. Але коли через нашу віру і молитву Дух Святий буде частіше приходити до нашого серця, то Він відкриє нам справжню картину, і ми зможемо пізнати себе, а також – Бога. Катехизм християнської віри вчить нас, що можуть бути такі Дари Святого Духа: мудрість, розум, рада, кріпость, знання, побожність, страх Божий. Божий. Звичайно, що Господь постійно висіває ці Благодатні Дари. Але знову ж ставимо собі запитання: яка ж земля нашого серця? Чи дійсно земля нашого серця є приготована, щоби прийняти ці зерна Благодаті, ці зерна Божих Дарів? І тут є важлива проблема: чому так мало людей на сьогоднішній день мають Дари Святого Духа? Тому що мало хто хоче прикласти зусилля покаяння, для боротьби з гріховними звичками, для того, щоб жити вірою і молитвою. А Святий Дух може цілковито преобразити людину. Це бачимо на прикладі апостолів, особливо апостола Петра. Пригадаймо собі апостолів перед тим, як Ісус Христос йшов на терпіння, на Хресну Дорогу, на Хресну смерть. Ці апостоли всі полохливі, лякливі порозбігалися, а апостол Петро, навіть, три рази відрікся від Ісуса Христа. А що діється опісля того, коли Святий Дух сходить на апостолів? Це можна прочитати в Діяннях апостолів (2: 1-4; 2: 14,21,41). Щось зовсім іншого стається з тими апостолами, які були полохливі, лякливі, хоча, звичайно, і мали віру, і багато знали, бо їх Христос навчав, але не мали ще сили Святого Духа. І от коли Святий Дух сходить – цей же апостол Петро говорить проповідь і три тисячі людей навертається до Бога. Бачимо, наскільки його слова мали в собі силу Святого Духа. В історії християнства були єретики, які говорили, що Святий Дух – це є просто якась енергія, якась надприродна сила чи щось іншого, але в цьому вони глибоко помилялися. Богословіє Церкви, а особливо Святе Писання, говорять нам конкретно, що Дух Святий це є третя Особа Божа, не просто якась собі сила, це є Особа Божа. І це ми бачимо конкретно у Євангеліях, які описують хрищення Господа Спасителя в ріці Йордань. Ще один важливий момент – Євангелія від Матея (28: 19): “Ідіть,

18

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

отже і зробіть учнями всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа”. Духа”. Спробуймо уважніше приглянутися до цих слів. Бачимо, що Святий Дух є на тому ж самому рівні, що й Отець і Син, тобто це є рівносильна рівнозначна особа Божа, тобто третя особа Божа – Святий Дух. Молитва, яку можемо промовляти до Святого Духа, – це “Царю Небесний”. Давайте трошки глибше подивимося на цю молитву, вникнемо в її зміст, подивимося, що закрито в словах цієї молитви. “Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші”. “Царю Небесний, Утішителю” – бачимо, що людина може мати різні потіхи чи утішення, чи радість. Ця радість може бути різна, може бути чисто зовнішньою, фізичною, приносити приємність зовнішню, тілесну, фізичну; також радість може бути душевна, а ще радість може бути духовна. Духовна радість – це є більшою мірою внутрішня радість, це є спокій, мир, любов, це є дійсно пережиття Святого Духа, пережиття присутності Бога. І тільки Святий Дух може нам дати таку правдиву радість, Він є найголовніший наш Утішитель. Адже людина може мати цю радість зовнішню, матеріальну, ці приємності світу, але мати внутрішній неспокій, не бути з Богом, не мати віри, не молитися. І все ж таки вона не буде мати цієї радості, тому що правдива радість – це внутрішня духовна радість. радість. Ми повинні старатись шукати такої радості – внутрішньої, духовної, яку нам може дати Святий Дух. “...Душе істини, що всюди єси і все наповняєш” – ці слова нам підкреслюють, що Святий Дух є правдивим Богом, бо тільки Бог може все наповняти і бути всюди присутнім. “... скарбе дібр, життя подателю” – бачимо, що людина може мати різні скарби і от приходить певний час, тобто коли людина вмирає, в той же момент всі свої матеріальні скарби вона лишає тут, на землі, але цей правдивий скарб, який може нам дати Дар

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

19

Святого Духа, людина з собою переносить у вічність, тому він є справжнім скарбом. “...прийди і вселися в нас” – варто частіше призивати Святого Духа, щоб Він прийшов і вселився, однак важливо є готувати землю свого серця, щоб цей Дух мав місце, де прийти і вселитися, мало одного призивання – потрібно більше покаяння, смирення, більше молитви, боротьби з гріхом. “...і очисти нас від усякої скверни і спаси, Благий, душі наші”. Святий Дух, коли приходить, очищає нас цілком і приводить нас до спасіння. На сьогоднішній день можемо побачити, що можна зустріти дуже багато людей, які називаються харизматиками, різного роду цілителями, екстрасенсами і т.д. Коли придивимося до пересічної людини, то бачимо, що вона має якісь певні людські властивості чи силу, але коли людина має дар лікування чи пророцтва, чи ясновидіння, чи чогось іншого надзвичайного, тоді ми повинні знати, що це вже не є властивості звичайної людини, а це є дар, підкріплений якимось духом. Важливе питання: яким духом? Можуть бути цілителі, ясновидці, пророки, прозорливці, ті люди, які мають якийсь дар справді від Святого Духа. Але з іншої сторони – на сьогоднішній день є багато цілителів, ясновидців, екстрасенсів, які також можуть бути підкріплені нечистою силою, тобто нечистими духами. Тому коли хочемо звернутися до такої нетрадиційної людини, яка має якийсь особливіший дар, ми повинні старатися спочатку взнати, яким духом ця людина наповнена. На сьогоднішній день маги, чародії, ворожбити прикриваються релігійними середниками, в них є ікони, свята вода, свічки, навіть олійки для помазування, але це є тільки прикриття. Треба пізнати, яким духом діє людина, як вона живе, що вона має в собі, скільки в цій людині є правдивої християнської любові. Тому, коли ми звертаємося до таких людей, які мають особливіші дари, ми повинні бути обережні. Спочатку потрібно помолитися, попросити в Бога помочі, запитатися інших людей, які більш-менш орієнтуються в ситуації, щоб знати чи звертатися до цієї особи, чи ні. А ось кілька цитат Святих Отців про Святого Духа.

20

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

Старець Силуан: “Дух Святий невидимо дає душі знання, в Дусі Святому душа знаходить спокій, Дух Святий веселить душу і дає їй радість на землі”. Макарій Великий: “Де Дух Святий – там, як тінь, послідує переслідування і боротьба”. Святитель Ігнатій Брянчанінов: “Святий Дух діє самовладно як Бог, приходить в цей час, коли смиренна і самопонижена людина не очікує Його приходу, раптово міняє розум, міняє серце, Своєю дією охоплює всю волю і всі здібності людини, яка не має можливості збагнути, що стається з нею”. Звичайно, що дуже добре знати про Святого Духа, що Він є Третьою Особою Божою, що варта мати Його Дари, які так необхідні для нашого спасіння, однак дуже важливо, щоб ми навчилися бути смиренними, бути покірними, щоби ми навчилися глибоко молитися, боротися з гріхом і аж тоді ми зможемо відчутливо пережити дію Святого Духа в своєму серці. Звичайно, що останнє рішення походить від Бога, але якщо ми будемо над цим працювати, якщо ми будемо просити, а як каже Євангелія: “Просіть і дасться вам, шукайте і знайдете, стукайте і вам відчинять”,, то Господь напевно дасть нам ці Дари Святого Духа. чинять”

СИЛА ХРЕСНОГО ЗНАМЕННЯ Під час Великого посту є день, коли ми особливим способом вшановуємо Животворящий Хрест, на якому був розп’ятий Господь наш Ісус Христос. Це є Хрестопоклонна неділя – неділя звеличення і прослави Хреста Господнього. Часто, коли ми чуємо слово “хрест”, в нашій уяві появляється купол церкви, на якому є хрест, або ж маленьке розп’яття, яке ми носимо на грудях. Насправді ж поняття “хрест” є набагато ширше. Це ще й Животворящий Хрест, на якому був розп’ятий Господь. Хрест, який цілуємо у храмі. Нарешті, хресне знамення, яке ми робимо собі на грудях. Також під цим словом розуміємо терпіння і різноманітні життєві випробування; важка доля – важкий хрест. Прообраз Животворящого Хреста зустрічаємо на сторінках Старого Завіту. Коли Мойсей провадив ізраїльський народ через пустелю до Землі Обітованної, їм на шляху зустрілися змії, укуси яких були смертельними, і багато людей загинуло. Тоді Боговидець Мойсей припав до Всемилостивого Бога і виблагав допомогу. Господь завжди вислуховував ревну молитву вірного, отож звелів йому зробити мідного змія і повісити його на палиці. Хто тільки глянув на нього, відразу ж зцілювався. Ми, християни, теж маємо життєдайне дерево, на якому був розп’ятий Христос, щоб, дивлячись на нього з вірою, ми в молитві могли отримати зцілення від укусів духовного змія – диявола, який різними способами хоче умертвити наші душі, відвертаючи нас від правдивої дороги, яка веде до спасіння. Нам, християнам, нерідко закидають, що ми поклоняємось Хресту як знаряддю вбивства. Проте це твердження безпідставне. Що для ізраїльського народу було символом смерті, те сьогодні дарує нам життя вічне. І Хрест, на якому Господь пролив Свою Кров заради нашого спасіння, є великим виявом любові та Божого милосердя до грішного люду. Ісус освятив Хрест Своєю смертю

22

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

і зробив його знаком любові для всіх віруючих людей. Кожна розумна людина, яка усвідомлює важливість свого покликання бути дитиною Божою, не є байдужою до цієї великої Господньої любові та, безумовно, повинна відповісти на неї. Чим можна віддячити за любов? Звичайно ж – любов’ю, яка мусить виявлятися у нашому повсякденному житті. Насамперед, у поставі правдивого християнина, істинного послідовника Христа, що, незважаючи на труднощі та скорботи, йде за голосом сумління, виконуючи Заповіді Божі, вміє прощати і любити навіть ворогів. Цього вчить нас і Свята Церква. Сьогодні для багатьох віруючих і не цілком віруючих людей залишається таємницею хрест як символ людського терпіння. Різні хвороби, неприємності, життєві випробування – це наші хрести. Дуже часто ми собі ставимо запитання: як Бог, який є любов’ю (Див (Див.. 1 Ів.4:8), може допустити, щоб у світі було стільки страждання і нещастя, несправедливості і зла. Здебільшого такі запитання хвилюють тих, у кого слабка віра, хто не молиться і, взагалі, тоді не розуміє суті християнського життя. Бо тільки віра і молитва можуть нам дати відповідь на це запитання. Візьмемо як приклад таку звичайну ситуацію: дитина бачить гарного метелика і біжить за ним, щоб його впіймати. Раптом вона опиняється на краю глибокої прірви. Дитина так зосереджена на метелику, що не бачить перед собою небезпеки. Проте в останню мить батько стримує її і рятує від загибелі. Звичайно, дитина плаче: як це так, їй не дали впіймати метелика! В очах дитини батько виступає в ролі того, хто завдає біль та страждання. А насправді, хоч він і доводить своє дитя до сліз, проте рятує його від ще більшого лиха, а може, й від смертного випадку. Так само і наш Отець Небесний, люблячий Батько, часто, може, чисто по-людськи і ранить нас, Своїх неслухняних дітей, але тільки для того, щоб визволити від вічної загибелі і прокляття. Нам часто посилаються різні страждання, терпіння і хвороби, щоб ми задумались над своїм життям, над нашим ставленням до Бога, свого ближнього. Адже переважно критичні ситуації заставляють нас збагнути, яка

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

23

справжня ціль життя. Що нас чекає після смерті? Що потрібно змінити в собі, щоб осягнути щасливу вічність? Звичайно, коли ми живемо в достатку, а часто навіть і в надмірному, коли ми здорові й повні сил, то найменше хочеться ставити собі такі запитання. Нам добре. Ми щасливі тут, на землі, а що буде дальше – це нам байдуже. Проте коли приходять важкі хвилини, коли ми віч-на-віч зустрічаємось зі смертю, тоді вже шукаємо порятунку в Бога, починаємо молитись, думати про спасіння душі. Що зі мною буде далі? Невже я справді припиню існувати? Ні! Я хочу спастися. Оглядаючись назад, на своє життя, бачимо свою гріховність і зло, яке ми спричинили. З чим тоді ми станемо перед Справедливим Суддею? Однак часто буває так, що терплять також і віруючі християни, які ведуть сумлінне життя відповідно до Заповідей Господніх. Чому ж тоді Бог допускає їхні терпіння? У цьому випадку страждання посилаються вірним для їхнього ще більшого вдосконалення й очищення їхніх душ від минулих провин. Усе відбувається з Божої Волі або Божого допусту. Не буває в житті випадковостей, усе має своє значення і сенс. А Святі Отці у своїх творах вказують на ще одну причину людського страждання. Це наші нерозважливі думки, бажання, слова, вчинки. І цікаво, що найбільше зла являється нам не ззовні, а зсередини, тобто з нашого серця. Коли ми ставимо своє гордовите “я” на перше місце і вважаємо його найвищою ціллю, то всі й усе автоматично стають посередниками для досягнення цієї цілі. Нас цікавлять тільки наші інтереси, і ми не зважаємо на своїх близьких і знайомих. Ми навіть використовуємо їх, завдаючи їм при цьому чимало терпінь. У цьому випадку людина сама стає носієм зла і причиною чиїхось страждань. І навпаки, якщо живемо категоріями християнства, то зменшуємо зло в світі й допомагаємо нашим ближнім на дорозі їхнього спасіння. У нашому житті, особливо в житті практикуючих християн, ми часто зустрічаємося зі ще одним значенням слова “хрест”. Це – хресне знамення, яке переважно робимо на собі, коли вхо-

24

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

димо у храм чи перебуваємо на молитві. Мало хто знає, що воно є великою духовною силою. силою. Було дуже багато випадків, коли святі, що мали владу над нечистими духами, запитували тих, чого вони найбільше бояться. І ті відповідали: хресного знамення. знамення. Проте, якого саме хресного знамення? Звичайно, того, яке робимо з усвідомленням, що Ісус Своєю смертю на Хресті здолав силу диявольську. Тільки в цьому випадку знак хреста має силу. А також коли ми ставимо його на собі неспішно і благоговійно. Саме таке хресне знамення оберігає нас від різних впливів злих духів, рятує від неприємних ситуацій. Отже, збагнувши силу Хресного Дерева, поклонімось Йому з вірою і любов’ю. І нехай Господня сила, яка виходить від Животворящого Хреста, завжди буде нам опорою на шляху до спасіння. Амінь.

ПОКРОВ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ Радуйся, Покрове й Заступнице, та спаси (Стихира Вечірньої празника) Саме так на Великій Вечірні св. Церква і всі ми прославляємо Пресвяту Богородицю і Матір Господа нашого Ісуса Христа. Головним мотивом для встановлення цього празника було видіння св. Андрія, Христа ради юродивого. Якось, коли він зі своїм учнем Епіфаном були на Всенічній у Влахернському храмі, в Константинополі, де тоді зберігалися Ризи Богоматері та частина Її пояса, Пречиста Діва зі свитою ангелів та святих явилися їм. Марія вийшла з Царських Воріт, потім, підійшовши до престолу, довго молилась за юрбу, що перебувала у храмі. А коли завершила молитву, зняла з Себе блискуче покривало, яке було у Неї на голові, й накрила ним усіх людей. Св. Андрій та Епіфаній довго дивились на це чудове покривало, що сяяло, як блискавка, випромінюючи славу Господню. Коли ж видіння Богородиці пропало, то покривало зникло теж, проте Благодать залишилась. Відтоді на спомин про це видіння Церква святкує день, коли Пресвята Діва зійшла на землю, щоб усіх покрити Своїм омофором і взяти всіх нас, людей, під Свою опіку та заступництво. Від Її хустки-покрова празник отримав назву Покров Пресвятої Богородиці. Історія нашого народу є страждальною історією, адже на нього постійно нападали різні завойовники, від яких наші дідипрадіди зазнали немало терпінь, утисків і поневірянь. І хоча вони були жертвами в руках жорстоких грабіжників-чужинців, їм усе ж таки вдалося зберегти віру і надію: віру в справедливість і надію на те, що вона рано чи пізно запанує. Правда і справедливість походять не від людини, а від Бога, тому на Нього надіявся наш народ, який завжди відчував потребу в заступництві. Саме народ попросив Пресвяту Богородицю стати йому матір’ю й опікункою.

26

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

Так воно було, є і буде... Про це свідчать спогади та передання княжої доби, доби Ярослава Мудрого. Це підтверджують події та факти з життя запорізьких козаків, які на Січі мали церкву, присвячену саме Покрові, й щоразу, вирушаючи в похід, починали свій шлях благальним молебнем до Неї про заступництво й опіку над ними. Отже, празник Покрови Пресвятої Богородиці завжди був для нас днем вияву подяки і пошани Діві Марії за Її велику любов до нашого народу. Проте не лише ми удостоїлися цієї ласки. Уже в Старому Завіті знаходимо чимало прообразів такого заступництва над ізраїльтянами. Святитель Димитрій Ростовський зазначає, що коли Мойсей-Боговидець провадив свій народ до Обіцяної Землі, їх завжди супроводжувала чудодійна хмарина. Уночі вона освітлювала їм дорогу, ворогові ж, навпаки, затемняла, а вдень охороняла їх від спеки і засухи. Для нас, християн, цією хмаркою-заступницею є Пресвята Діва. Вона є правдивим світлом, яке осяює наш шлях до Царства Небесного. Вона буде нашою заступницею на справедливому Суді Божому. І саме Вона призначена привести нас усіх до Небесного Єрусалиму. Отож нам слід більше молити Богоматір про Її заступництво, а також старатися наслідувати Її святість. Наша життєва дорога не завжди є прямою і гладенькою, гарні квіти на ній ростуть не густо, часто трапляються камені й будяки... Буває так, що нам досить-таки щастить у матеріальному житті. Ми маємо все, що хочемо, проте не зауважуємо, як втратили найголовніше – віру в свого Творця, перестали на Нього надіятися і Його любити. А в час терпінь ми звертаємося саме до Нього; ми боїмося залишитися наодинці самі з собою і заглянути у свою душу, побачити там пустку і відчути холод. У такі важкі хвилини згадуймо нашу Небесну Неньку, згадуймо Її, коли Вона схиляється над яслами у Вифлеємі чи мандрує вулицями Єрусалима в пошуках Свого Дитяти, згадуймо Її під час Хресної Дороги, згадуймо Її під Хрестом. Які терпіння Вона винесла! Проте, маючи сильну віру в Господа, надію і любов до

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

27

Нього, Пречиста витримала все до кінця й до останку залишилася вірною Своєму Сину, Господеві. Тож довірмося Їй, особливо в день празника Покрови, відкриймо перед Нею свої серця й повністю віддаймося Її опіці й нехай Вона покриє всіх нас Своїм св. Омофором.

РІЗДВО ХРИСТОВЕ Кожного року ми святкуємо Різдво Христове. Різдвяні Свята є дуже багаті своєю традицією, колядами і різними обрядами. Гарно вбрані ялинки, смачна кутя, веселі колядки, і все інше чим може радіти людина. Але Свято Різдва Христового має ще надмірно більше багатство, а саме: глибокий духовний зміст. Якраз у ці святкові дні, і взагалі через цілий час підготовки, яким є Різдвяний піст, ми повинні призадумуватись над важливою подією, а також історичним фактом, що Бог приходить у світ і народжується як людина в Вифлеємській яскині. Яка це чудна містерія! Вічний, всемогутній та невидимий Бог приходить на землю в особі маленької, немічної Дитинки! Бог приходить на землю щоб людину піднести до Неба, щоб її звільнити від гріховної неволі. Ісус Христос промовляє до нас у Св. Євангелії: “Я є дорога, правда і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене” (Йо. 14:6). Так Ісус Христос приходить на землю як Живе Слово Небесного Отця, щоби кожному з нас показати дорогу, яка веде до спасіння, навчити правди і дарувати істинне життя. Наша життєва дорога може по-різному виглядати. Вона може запровадити до щасливої вічності, а може і не запровадити. Суттєвим є те щоб ми вибрали ту вузьку дорогу, що провадить до Бога, дорогу, яку нам пропонує Господь наш Ісус Христос. Це є дорога Божих Заповідей, лагідності і смирення, прощення і терпеливості. Ісус не тільки пропонує нам таку дорогу, але Він перший ішов цією дорогою як образ досконалої любови, і Своїм прикладом показав нам, як це можливо зреалізувати. Народжений Спаситель від Пресвятої Богородиці приносить у світ вічну правду. “Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину”, – мовив Ісус до Пилата. “Кожен, хто від істини, слухає голос Мій” (Йо. 18:37). Але що є ця істина? Це правда про Бога та про людину. Правда, що Бог сотворив світ з великої

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

29

любови і постійно підтримує світ в його існуванні. І не тільки світ, а також людину і ангелів, яким дав розум і свобідну волю. Правда про людину, що має безсмертну душу, яка свідомо або й несвідомо прагне Бога. Нічим матеріальним не може людина заспокоїти цього внутрішнього прагнення до свого Творця та до вічних скарбів правдивого щастя, радости та миру, що звіщає Різдво Христове. Вифлеємський Ісус приносить нам також істинне життя. Життя є неоціненним даром для кожної людини. Особливо коли трапляються критичні ситуації, то бачимо, що людина, звичайно готова все віддати, щоб хоч трохи продовжити своє життя. Якщо б нам давалося кілька разів жити, то можна би собі легковажити життям. Але тому, що воно нам дано тільки раз на землі, то варта би так жити, щоб не жаліти за минулими роками та будувати одночасно своє вічне майбутнє. Христос сказав: “Я прийшов, щоб мали життя – щоб в повноті його мали” (Йо. 10:10). Якраз новонароджений Ісус заохочує нас до нового життя в повноті Божої ласки, що вимагає правдиву переміну наших сердець, так часто прив’язаних до грішного світу та до самих себе. Коли віра в Бога і любов до ближнього стають на першому місці, то таке життя робить людину повноцінною. Небесний Отець, в особі Дитятка Ісус, відкриває нам двері особливого Божого Милосердя для прощення гріхів, для винагородження всіх наших провин супроти Бога та нашого ближнього. Користуймося цією надзвичайною нагодою через посилену молитву, духовне читання Св. Письма та правдивою застановою над власним життям. Учащаймо щиро у Святих Тайнах Покаяння та Св. Евхаристії, щоби наші очищені душі дійсно сповнилися неминаючим Божим миром, радістю та любов’ю. Нехай ці Різдвяні Свята залишуть глибокий слід у наших серцях і дадуть наснагу до кращого життя в Господі Бозі. Христос Раждається!

БОГОЯВЛІННЯ Коли в Йордані христився Ти, Господи, Троїчне з’явилося поклоніння: голос Отця свідчив про Тебе, називаючи Тебе Улюбленим Сином, Дух же у вигляді голуба потверджував ці слова. Господи, що з’явився і світ просвітив, – слава Тобі. (Тропар Празника ) В найближчому часі ми будемо святкувати Йорданські свята, що є важливою подією в історії Спасіння. Бог об’являється людям у Пресвятій Тройці, звідси і назва – Богоявління. Бог Син приймає хрищення з рук Івана Предтечі, і Святий Дух, у вигляді голуба, сходить на Нього, а голос Отця промовляє: “Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав’’. Так свідчить нам про цю подію Святе Євангеліє від Матея (3:13-17). Богоявління – це одна з найбільших таємниць християнської віри. Таємниця полягає в тому, що людський розум не в силі збагнути це явище – Бога в Трьох Особах. І тільки віра і молитва можуть приблизити нас до розуміння сутності Пресвятої Тройці. Природні сили теж не витримали величі цього об’явлення: ріка Йордан повернула назад свої води, коли в неї увійшов Христос-Творець, щоб отримати хрищення від Івана – Свого створіння. Не мавши жодного гріха, наш Господь все-таки входить у холодну йорданську воду на очищення від гріхів. Це заради нашого спасіння Він прийняв людське тіло, і тепер омиває його водою покаяння на звільнення нас від гріховної смерті. Величне Таїнство Богоявління знаходить своє відображення в житті кожного християнина. Саме християнське життя, життя згідно Заповідей Господніх, являється йорданською водою очищення. Адже Ісус Своїм прикладом вказує на необхідність покаяння, тобто звільнення від гріха. І кожна людина спочатку повинна усвідомити важливість свого навернення до Бога, щоб могти шукати цієї води очищення. Це є правдивий шлях до спасіння, шлях, який вказує нам Церква, шлях, яким про-

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

31

стували всі святі до Вічного Єрусалиму. А Святі Тайни Сповіді, Євхаристії, Миропомазання та інші, а також особиста молитва, Богослуження, читання Святого Письма, піст є необхідними засобами, які помагають на цій дорозі до Вічності. Спочатку ця вода очищення може нам здаватися холодною, неприємною, але коли ми з повною рішучістю зануримось в неї, то в скорому часі побачимо добрий результат. Християнське життя є на самому початку важке, але в міру зростання нашої віри, досконалості в молитві і чеснотах, ми все більше будемо відчувати мир і спокій в наших серцях, що є ознакою присутності Духа Святого. Та й Святі Отці в своїх творах не раз згадують про те, що початок християнського життя є нелегким, і боротьба з гріхами, своїми пристрастями, а також із диявольськими спокусами є часами виснажливою. Але пізніше, коли людина отримує більше Благодаті від Бога, приходить певна рівновага, і далі всі труднощі стають непомітними і навіть приємними. Недаремно Ісус казав, що тягар Його легкий, а ярмо – любе. Отже, всі терпіння, які переносимо в житті, не повинні сприйматися нами, як щось негативне, вороже, а, навпаки, їх слід приймати з любов’ю і терпеливістю, як йорданську воду, що змиває гріх. Коли Ісус христився в ріці Йордані, над Ним появився білий голуб, тобто Святий Дух у вигляді голуба. І нам з вами, християнам, треба пам’ятати, що в процесі нашого вдосконалення та духовної боротьби, під час важких хвилин і спокус цей білий голуб – Благодать Святого Духа, є завжди поруч. Вона є навіть в наших серцях. І саме Вона нас скріпляє, додає нам сили, просвічує розум і серце, щоб не дозволити злу звести нас на манівці, щоб не впали ми у спокусу, і не втратили Царства Небесного. І наскільки більше випорожнюємо своє серце від гріховних думок, бажань, відчуттів, настільки більше є в нас Благодаті Святого Духа. Нам слід якнайшвидше звільнитися від злих пристрастей і звичок, адже посудина наповнена брудною водою не може вмістити і краплини з цілющого джерела. Так і Святий Дух не буде жити в серці, опанованому гріхом. Правдиве християнське

32

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

життя – це життя в покаянні та боротьбі з гріхами. Без покаяння спасіння душі неможливе. А зло постійно турбує нас через думки, бажання, відчуття, уяву. І тільки щире покаяння і молитва можуть помогти нам. Хто рішуче і серйозно приступає до праці над собою, той скоро почує в своєму серці голос Отця Небесного, який закличе до нього: “Ти син Мій улюблений… Ти дочка Моя улюлена...’’ Саме в такий спосіб всі ми покликані стати дітьми Божими, які поклоняються і служать своєму Господеві не з примусу чи страху, а з любов’ю і радістю. Тому в святкові Йорданські дні задумаємося ще раз над змістом цього свята, і спробуймо не тільки збагнути Таїнство Хрищення Ісуса, а й впровадити його в своє життя, щоб бути нам не лише слухачами Слова Божого, а й виконавцями. Амінь. Христос Хрищається! В ріці Йордані!

ІКОНА – ДВЕРІ В ДУХОВНИЙ СВІТ Християнське передання, історія культури говорять, що ікона походить з Візантії, з Константинополя. Якщо подивимося на розташування Візантії, то бачимо, що вона знаходиться на стику двох культур, двох ментальностей – єврейської та грецької. Чим характеризується єврейська культура, ментальність і релігія? Єврейська культура і релігія – це релігія книги. І в цій релігії підкреслюється більше змисл слуху: навіть є така “празаповідь” –“слухай, Ізраїлю”. Грецька культура, грецька ментальність більше доцінює змисл зору. Греки були чудовими мореплавцями, будували театри, ставили багато своїх скульптур. В єврейській культурі зароджується прагнення слухати Бога, а в грецькій – оглядати Бога. Напрошується питання: як можна оглядати Бога? Бога можна оглядати за посередництвом намальованого слова. І цим намальованим словом і є якраз ікона. Отож до християнської культури і релігії приходить два важливі елементи: перший це – Біблія, Святе Письмо, яке походить з єврейської культури, а з грецької культури походить ікона. Перебуваючи в церкві, ми користаємо з цих важливих середників, тобто під час Літургії читається Слово Боже – Свята Євангелія, також ми маємо в церквах ікони, іконостаси. Є цих два способи спілкування з Богом: через слово – через Біблію та через споглядання – через ікону. Християнська віра приходить не в порожнечу, бо в Римі на цей час є вже багато вірувань в різних божків, в Греції – також, відповідно і в інших країнах. Християнська віра приносить щось дуже нове і цікаве, такого ще не було до цього часу. Християнство приносить цю правду віри, що Бог став людиною в Особі Ісуса Христа. Це максимальне об’явлення Бога людині; Бог – Ісус Христос жив на землі і тому залишив нам Свій образ. Часом можемо почути закиди деяких сектантів, які стверджують, що ми займаємося ідолопоклонством – поклоняємося матерії, дошці, фарбам. Це неправда, бо коли ми молимося до ікони, то ми не молимося до

34

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

дошки, фарби, матерії, ми молимося до особи, що зображена на тій чи іншій іконі. Подібно виглядає ситуація з фотографіями: коли батько чи мама, які є далеко в Україні, беруть фотографію дочки чи сина, які є в Канаді, щоб пригадати, оприсутнити, наблизити їх. Так само і ікона: через ікону ми оприсутнюємо Самого Бога, оприсутнюємо Матір Божу, ангелів чи Святих, тобто ікона це є середник для оприсутнення цієї особи, до якої ми молимося. Подібно як священик на Літургії має оприсутнювати Бога через своє священодійство, через звершення Святих Тайн, так само ікона нам оприсутнює Бога. Ікона є жива, коли хтось молиться до неї. Під час комуністичного застою в Україні було багато музеїв, в яких було безліч ікон. Деколи це були загальнопочитувані ікони, і Господнє Провидіння так подбало, що ті ікони не були мертві, тому що певна категорія людей приходила не для того, щоб подивитися на ці ікони, а щоб стояти перед ними і молитися, і в такий спосіб ці ікони були завжди живі, бо люди до них молилися. Коли ми стаємо перед іконою і починаємо молитися, то найперше, маємо собі усвідомити, що це не тільки я дивлюся на ікону, але особа зображена на іконі дивиться на мене. Від цього будемо мати свідомість: це Матір Божа чи Ісус Христос, Святий чи Ангел дивляться на нас. Через це в нас буде набагато уважніша та глибша молитва. Для кожної людини є своя ікона, тобто та, яка нас скоріше вводить в духовний світ, іншими словами, відкриває нам двері в духовний світ. Для одного це може бути ікона Ісуса Христа, для іншого – Богородиці чи ікона Святого, тобто для кожної людини повинна бути своя ікона, яка помагає якнайкраще ввійти в глибоку молитву, ввійти в присутність Бога. Кожна ікона має три виміри: матеріальний, інтелектуальний та духовний. До матеріального виміру ікони належать: дошка, фарба, свічка, яку ми ставимо перед іконою чи лампадка, також те, що ми доторкаємося чи цілуємо. Другий вимір є інтелектуальний: наші знання про ікону – що означає той чи інший колір, символіка, знаки та лінії. Якщо будемо більше знати про ікону, тоді зможемо краще молитися перед цією іконою.

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

35

Третій – це духовний вимір ікони, до якого відноситься наша молитва, оприсутнення невидимого Бога, Пресвятої Богородиці, ангелів чи Святих. Як впливає на наш духовний і психічний стан ікона? Коли ми стоїмо перед іконою, то це вводить нас в стан непорушності, витишення, заспокоєння, в стан своєрідної статичності. Щось іншого нам приносить сучасний світ – світ реклами, музики, різних неморальних малюнків та плакатів, а також телебачення. Коли ми дивимося телебачення, особливо реклами, то дуже багато можемо набрати на себе негативу, внести неспокій до свого серця. І, навпаки, коли станемо перед іконою і помолимося, то приходить внутрішній мир і спокій. Якщо людина хоче жити правдивим глибоким християнським життям і багато часу проводить перед телевізором, тоді вона не зможе поєднати ці протилежності. Коли ми часто дивимося телевізор, то привносимо дуже багато негативу до свого серця. Ми пасивно дивимося телевізор і все те, шо там показується, без якогось критичного аналізу приймаємо до свого серця і більшість речей заходить у підсвідомість. І в певній ситуації в нас виникають певні думки, певні бажання, певні відчуття, певна уява – і це все викидає наша підсвідомість, тобто ці всі негативні речі, які ми свого часу набралися з телевізора чи інтернету. В людини, яка більше дивиться телевізор, але менше читає, менше молиться, розум стає тупішим. Чому так стається? Коли глянемо, як спрацьовує спосіб сприймання інформації в пам’яті, то бачимо, що людина, яка дивиться телевізор, бачить картинки, сприймає певну інформацію і відразу це все заходить в пам’ять і підсвідомість, а розум якраз не мав часу аналізувати нічого. І, навпаки, коли ми читаємо літературу, особливо духовну: Святе Писання, інші твори, тоді маємо можливість зупинитися, проаналізувати певні речі, що прийняти, а що відкинути, тоді ми пануємо над ситуацією. А от коли ми сідаємо втомлені перед телевізором, практично все сприймаємо без критичного аналізу і це все пізніше впливає на наш духовний і психічний стан. Тому стараймося якнайменше часу проводити перед пустими телепередачами, але

36

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

більше читати Святе Письмо, духовну літературу, пильнувати все, що приходить до нашої пам’яті, нашої підсвідомості, заходить до нашого серця. Однак повернімося до ікон. Найбільш поширені ікони – це Богородичні. Як говорить нам християнське передання першу Богородичну ікону написав Святий Євангелист Лука. Богородичні ікони можуть бути різного типу: можуть бути ікони типу “Знамення”. На іконі “Знамення” зображено Богородицю, яка молиться, а в середині, на грудях Богородиці, в маленькому кружечку – Ісус Христос наш Спаситель. Якраз ця ікона зображає молитовну поставу Пресвятої Богородиці, особливо підняті догори руки вказують на цю молитовну поставу. Коли ми бачимо на Богородичній іконі три “зірочки” – на раменах та на голові Пресвятої Діви, то це означає, що Богородиця зберегла дівство: до народження Ісуса Христа, під час народження Ісуса Христа і після народження Ісуса Христа. Коли подивимося на кольори одягу Богородиці, то верхні ризи – червоного кольору, а спідні ризи – зеленого або синього кольору. Що це означає? Червоний колір верхніх риз означає, що Богородиця, бувши людиною, одяглася в Божественність, тобто досягла стану обожествлення через Своє життя, через смирення, через терпіння, через те, що була співвідкупителькою людського роду. Зелений чи синій кольори спідніх риз – це “людський” колір. Коли зображають Ісуса Христа, то, навпаки, нижні ризи – червоні, бо Він був Богом, а верхні ризи, як правило, синього або зеленого кольору, що означає, що Господь одягнувся у людську природу. Звертаємося до наступної Богородичної ікони, яка називається “Одиґітрія”, чи “Дороговказ”. На цій іконі переважно зображається Ісуса, який сидить на руці в Богородиці, а другою рукою Богородиця вказує на Ісуса. Тут підкреслюється велика покора, велике смирення Пресвятої Діви, тому що коли дивимося на ікону, то в першу чергу звертаємо свою увагу на Богородицю, тому що Вона є більшого розміру, але Богородиця Своїм жестом вказує на Ісуса, ніби каже: “Ви на Мене не дивіться, дивіться на Ісуса, бо Він є дорога, правда і життя”. Ікона “Умиління”. До цього типу ікон

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

37

відноситься ікона Володимирська або Вишгородська. Історія цієї ікони сягає початку 12 століття, ще з Константинополя. Пізніше цю ікону перевезли в Київ, а також вона була у Володимирі, тому так і називається. Особливу увагу ми повинні звернути на очі Богородиці. Це очі, які звернені в серце Бога і в серце світу. На цій іконі Богородиця усвідомлює те, що чекає Її Сина, це є Матір терплячого Сина, а також всіх терплячих на землі людей. Ми повинні також знати фрагмент із Святого Писання, коли Ісус вмирав на Хресті, то під хрестом стояла Пресвята Діва та апостол Іван Богослов. Ісус Христос звертається до Богородиці, вказуючи на Івана Богослова: “Це є син Твій”; а до Івана Богослова каже: “Це Мати твоя”. Цими словами Ісус Христос в особі апостола Івана Богослова передає під опіку Своїй Матері весь людський рід. Тому Матір Божа є не тільки Матір’ю Бога, але й Матір’ю всіх людей, особливо тих, які вірять в Неї, в Її поміч і більше до Неї моляться. На сьогоднішній день люди мало уваги звертають на ікони. Як правило, люди прикрашають свої квартири якимись дивними картинами, плакатами, а якщо і є якась іконка – то дуже маленька, майже не замітна. Звичайно ж, кожен християнин повинен мати ікону Богородиці, Ісуса Христа, деяких Святих, особливо тих, які є нашими покровителями. Ікони є дуже важливими для нашого духовного життя, вони допомагають конкретніше оприсутнити Божу Особу, до якої ми молимося і вводять нас в духовний світ.

ДУХИ ТЕМРЯВИ Святий Йоан Золотоустий: ““Нема Нема нічого гіршого від диявола. Диявол – це остання нездобута країна. Диявол – це язва, гірша від усіх лих. Він спричинює непорозуміння в громаді, замішання вдома, смуток у церкві, бунт тіла, неміч душі, щоденний клопіт, запутання розуму, перепону в ділах. Велика злоба диявола, але всі його наміри перемагає піст і молитва”. Читаючи і роздумуючи над Святою Євангелією, зустрічаємо багато випадків, коли Господь наш Ісус Христос розмовляє зі злими духами, щось їм наказує, виганяє їх та інше. Коли ми заглянемо в життя Святих, в твори Святих Отців, то бачимо багато випадків, де Святі зустрічалися зі злими духами. Свята Церква навчає нас також, що злі духи існують; теж наш невеликий досвід підказує, що злі духи існують і в цьому не можна сумніватися. Інколи ми ставимо собі запитання: як Всемогутній Бог міг допустити існування злих духів? Як це сталося? У Святому Письмі, в Старому Завіті бачимо (Бт. 1:31): “І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре”. Але ангелам і людині Господь дав свобідну волю. Певна частина ангелів у неправильний спосіб скористалася з цього: вони не захотіли служити Богові, поклонятися Йому, прославляти Його; вони хотіли стати вище Бога. Через свою гординю вони відпали від Бога та стали нечистими злими духами. І з цього часу ці злі духи самі відвернулись від Бога і правдивої дороги; а також перешкоджають людині на дорозі до спасіння і починається своєрідна духовна боротьба. На війні часто трапляється, коли воюють дві армії, то одна армія може бути сильніша, а інша – слабша. Слабше військо часом має гіршу зброю, меншу кількість воїнів, але коли вояки добре знають тактику, вміють добре боротися, більш треновані, то вони можуть легко виграти війну. Так само і в нашому християнському житті: ми боремося з духами злоби, як нам про це говорить апостол Павло в Посланні до Ефесян (6:12): “Нам бо треба боротися не проти тіла і

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

39

крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах”. Духи ці набагато сильніші від нас, вони є невидимі, в них є величезний досвід боротьби. Але коли ми будемо знати про злих духів, знати їхні сильні та слабкі сторони, то в нашій духовній боротьбі ми зможемо розпізнавати їхні підступи та їх перемагати, звичайно при Божій помочі. Апостол Петро у Першому посланні (5:8) застерігає: “Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти”. пожерти”. Бачимо з ким ми маємо справу і хто біля нас постійно чигає. Ми повинні бути дуже пильними, аби не впасти в диявольську спокусу. На жаль, на сьогоднішній день певна кількість богословів проблеми духовні, які відносяться до злих духів, часто приписують психічним хворобам, тобто заперечують в якийсь спосіб існування злих духів. Від чого це походить? Звичайно, що це походить від слабкої віри і тільки теоретичного знання духовного життя. Адже коли людина живе глибоким духовним життям, то вона на щодень зустрічається з дією злих духів, духовною боротьбою, тому не може сумніватися в існуванні нечистих духів. Очевидно, бувають і психічні хвороби. А як відрізнити: чи та людина яка опанована злим духом, має психічну хворобу? Часто буває так, що людина опанована злим духом, і має психічну хворобу. Коли приходить людина, що має лише психічну хворобу, то якщо молитися над нею, робити знак хреста, кропити її святою водою, то вона не реагує на це. Але якщо в людині сидить злий дух – то візразу є відповідна реакція. Бачимо, шо злий дух реагує на ці середники, тому що вони мають велику силу. Свята Євангелія від Марка (9:29) нам говорить: “Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом”. Проти кого ж боряться злі духи? Звичайно, злі духи боряться з тими, хто старається жити християнським життям. А той, хто не задумується над своїм спасінням, не молиться, не ходить до церкви, не провадить духовного життя, з тим вони, навіть, не боряться, тому що такі люди є в руках злих духів. Один пустинножитель щоночі вставав на молитву. Однієї

40

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

ночі він знову встав на молитву і чує, що заграли сурми, ніби якесь військо йде на війну. А жив цей чоловік в далекій пустині, далеко від людей: і де було взятися військові? І тут відразу пустинник збагнув, що це була спокуса диявольська. Відразу з’явився злий дух і сказав йому: “Лягай спати, і ми з тобою не будемо боротися; але якщо ти будеш молитися, то будемо з тобою боротися”. Бачимо, хто молиться, живе духовним життям, той в конкретний спосіб веде боротьбу зі злими духами. Святий Тихон Задонський у своїх творах порівнює наше життя з птахом, який летить високо в небі. Коли птах високо в небі, то він – у безпеці: йому не страшні ні стріли мисливця, ні сильце, ні дикі звірі. Але коли цей птах знаходиться низько над землею, то він повсякчас у небезпеці. Подібно наше духовне життя: коли ми більше стараємося молитися, думати про Бога, про спасіння своєї душі, роздумуємо над Святим Євангелієм, над творами Святих Отців, то в цьому випадку дуже важко злим духам нас опанувати, привести нас до гріха. Але коли ми перейняті життєвою суєтою, мало молимося, не думаємо про спасіння, тоді попадаємо в спокуси диявольські, падаємо в гріх. В який же спосіб демони впливають на людей? Це починається з внутрішнього рівня: гріховні думки (спокуси на рівні думок), які нас хочуть заохотити до гріха; гріховні бажання; гріховні відчуття, також гріховна уява. Злий дух також може діяти на нас у виді фізичних дотиків або, навіть, ударів. Коли пригадаємо собі життя Святого Антонія Великого, то бачимо, що цей Святий настільки боровся зі злими духами, що він у фізичний спосіб був ними побитий, його часто знаходили побитого в келії на підлозі. Отець Піо, наш сучасник, також часто був побитий злими духами. Злі духи можуть діяти через людей, що співпрацюють з ними. Що це за люди? Це різного роду ворожбити, маги, спірітисти, сатаністи, різні секти, що покланяються сатані і його слугам, які діють силою злих духів. Часто ми також буваємо тим знаряддям у руці диявола через те, що ми піддаємося різним спокусам, різного роду пристрастям, гріхам, тому стаємо, в якийсь спосіб, опановані і через нас діє злий дух.

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

41

Як поділяються злі духи? Подібно як в армії є солдати, сержанти, офіцери, генерали, так і злі духи можуть бути слабенькі, сильніші та дуже сильні. Також вони діляться по родах гріхів: кожен гріх має свого духа: дух гордості, дух ненависті, дух нечистоти і всі інші гріхи – всі вони мають своїх духів. Уявіть собі, скільки може бути духів нечистоти, коли в Торонто проходять так звані “паради” гомосексуалістів і лесбіянок. В якій формі можуть проявлятися злі духи? Вони можуть діяти через людину, тобто сидіти в ній, також можуть матеріалізуватися в різних тварин; можуть бути і тварини, опановані злими духами. Також, як пишуть про це Святі, злі духи можуть з’являтися у формі різних гномиків, про яких ми читаємо в казках. Нечисті духи можуть діяти через сили природи (незвичайно різкий вітер, буревії, пошесті і т.д.). Якими способами чи якими середниками нам треба боротися, чи захороняти себе від дії злих духів? Найперше – це хрест. хрест. Ми повинні знати, що слово хрест має кілька значень: Животворящий Хрест, на якому був розп’ятий Христос Спаситель, що Своєю Смертю на Хресті переміг силу диявольську; хрест, який ми цілуємо у церкві; хрестик, який ми маємо носити на грудях; знак хреста, що робимо на собі. Слово хрест означає також наші терпіння і скорботи, різні життєві випробування. Ми зупинимося на хресному знаменні знаменні,, яке ми робимо на собі. У житті Святого Симеона Стовпника, що жив аскетичним життям, багато молився, майже не спав, мало їв, жив на стовпі, стався такий випадок. Лукавий прислав йому таку горду думку, що він вже святий і може перенестися до Неба. Злий дух говорить йому: “Завтра прилетить вогняна колісниця, подібна до тієї, яка взяла Святого пророка Іллю на Небо, і тебе забере туди ж”. Святий Симеон Стовпник прийняв цю думку, але в нього була така духовна практика, що перед кожним ділом він завжди робив на собі знак Святого Хреста. Наступного дня з’являється вогняна колісниця, і Святий вже хотів однією ногою в неї стати, але перш, ніж це зробити, він зробив хресне знамення, і ця диявольська спокуса зникла. Звичайно, що допускаючи цю горду

42

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

думку, Святий Симеон Стовпник помилився, але його врятував знак хреста – сила хресного знамення знамення.. Від цього часу він почав ще більше каятися, молитися, постити, щоб спокутувати свій гріх. Коли читаємо життя Святих, то в багатьох випадках бачимо, як Святі охороняли себе хресним знаменням від спокус диявола. Про яке хресне знамення йдеться? Яке хресне знамення має силу? Хресне знамення, яке робиться правильно та з тим, що ми усвідомлюємоі віримо, що хрест має силу від того, що Господь наш Спаситель Своєю Хресною Смертю подолав силу диявольську. Від цієї свідомості і віри хрест набирає сили та нас захороняє. Маємо поставити собі питання, а яке ж наше хресне знамення? Чи воно захороняє нас чи є насмішкою над хресним знаменням, яким ми лише зневажаємо Бога? Багато християн не робить правильне хресне знамення, а просто якийсь незрозумілий жест, ніби відганяють мух. Це просто трагедія. Таке хресне знамення, очевидно, не дає ні сили, ні захорони. Не менш важливою річчю в боротьбі зі злими духами є наша покора, наше смирення. Чому покора і смирення мають таку силу? Бо якого б роду злі духи не були – всі вони горді, бо вони відпали від Бога через гордість. Коли в нас є покора, є велике смирення, то ми можемо легко розпізнати диявольські спокуси, легко відкинути їх від себе. Якось до одного Святого, що мав владу над злими духами, підступає нечистий і каже: “Ми не боїмося твоїх постів, тому що ми також нічого не їмо, не боїмося твоїх чувань, бо ми теж ніколи не спимо, але одного ми боїмося – твоєї глибокої покори, твого смирення. Бачимо, яку велику силу має смирення. Які ще є середники у боротьбі зі злими духами? Звичайно, це молитва – глибока, сердечна, покірна молитва, що походить з глибини нашого серця, свідомого своєї гріховності. Також свята вода, хрестик на грудях, який повинен бути освяченим, різні освячені речі. Велику силу мають також Святі Тайни: особливо Свята Тайна Сповіді, Покаяння, Свята Тайна Євхаристії. Про Святу Тайну Сповіді говорять, що це є найбільший екзорцизм. Екзорцизм – це молитва на вигнання злого духа. Коли ми сповідаємося, впокоряємося,

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

43

то звільняємо себе через Святу Тайну Сповіді від гріхів – це є найсильніший екзорцизм. Що ж таке екзорцизм? Це молитва Церкви, яку священик молиться на вигнання злого духа. Не всі священики можуть ці молитви молитися, а лише ті, які мають благословення єпископів, ті, яким Господь дав більшу духовну силу, тобто дар вигнання злих духів. Деколи сама людина не може звільнити себе від дії нечистого духа, особливо коли йдеться про більше опанування, тоді якраз люди повинні звертатися до священика, що провадить екзорцизм. Екзорцизми є різні: є молитви, що читаються над людьми; є такі молитви, що читаються над домом, в якому також може бути нечиста сила; нечиста сила може опанувати, навіть, машину, тварин, поле, інші речі. Якраз тоді треба відчитувати відповідні молитви над цими речами, людьми чи тваринами. В який спосіб може злий дух вселитися в людину? Найперше, через гріхопадіння, коли ми свідомо й добровільно грішимо важкими гріхами і не хочемо каятися. В тому випадку дуже тяжко від нього звільнитися. Злі духи можуть також передаватися по роду: від батьків до дітей. Нечисті духи можуть вселятися через дію ворожбитства, чародійства, магії, якими на сьогоднішній день займаються багато людей. Святий Йоан Золотоустий: ““Диявол Диявол – це наш невблаганний ворог, він веде з нами непримириму боротьбу. Ми не клопочемося стільки про наше спасіння, скільки він – про нашу загибель. Диявол багато нам обіцяє, але не для того, щоб нам дати, а щоб від нас взяти”.

ОБОЖЕСТВЛЕННЯ У СВІТЛІ СХОДУ Обожествлення - основна думка в східній духовності. Основоположниками східної духовності є люди, які мали велике бажання бути справжніми послідовниками Ісуса Христа й виконавцями євангельських рад. Тому, говорячи про східну духовність, ми повинні пам’ятати, що йдеться тут про духовність євангельську. Таких людей ми називаємо сьогодні Святими Отцями Церкви. Боже Провидіння покерувало так, що Св. Отці залишили нам свою науку. У кого є бажання хоча трохи уподібнити своє життя до їхнього, той може черпати цю “живу воду” з їхніх творів. Праці Св. Отців просякнуті глибоким духовним досвідом, дарами Святого Духа, безперервною молитвою, постом, самовідреченням. Тут мало догматичної науки, хоч і це трапляється, але основна ідея, – це показати і заохотити читача на дорогу обожествлення. Хто ж щиро і серйозно підходить до свого духовного життя й, у кінцевому результаті, до свого обожествлення та спасіння, той може мати твори Св. Отців в якості духовного провідника. Звичайно, тут неможливо обійтися без молитви, глибокої покори, самовідречення, а також порад відповідного духовного наставника. Східна духовність – це духовність не інтелекту, але цілої особи: її серця, волі та розуму. Коли людина таким чином підходить до східної духовності, досить швидко збагне, що таке обожествлення. Ісусова молитва – це один із способів єднання людини з Богом. Молитва у християнській традиції завжди була одним з найкращих способів злуки людини з Богом. Вона має настільки важливе значення для нашого духовного життя, що деякі Св. Отці утотожнювали її з Богом. “Немає такого місця, де б Господь не був присутній... Для того, хто Його шукає, Він навіть ближчий, ніж власне

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

45

серце”, – так сказав Микола Кабасила. Уже в ранньому християнстві на Сході з’явилася досить практична і сильна молитва, яку ми тепер називаємо Ісусовою. Пізніше всіх, хто практикував цю молитву, почали називати ісихастами, від грецького слова “ісихія” – витишення, перебування у глибокому духовному мирі. Як показав багатовіковий досвід, спробувати відчути це витишення можна було за допомогою Ісусової молитви. Ревні молільники досягали не тільки витишення, а навіть глибокої злуки з Христом Спасителем. У серці людини відбувалася велика таємниця, тобто Сам Бог поселявся в душі людини, як говорить Св. апостол Павло: “Вже не я живу, але живе в мені Христос”. Молитва ця коротенька: “Господи Ісусе Xристе, Сину Божий, помилуй мене, грішного/грішну!” Проте написано про неї дуже багато. Взагалі на Сході подвижники духовного життя розвинули ціле богослов’я Ісусової молитви. Найважливішим тут є те, що Ісусова молитва може успішно довести істинного молільника до обожествлення і святості, а це – головний обов’язок кожного християнина, тим більше монаха чи монахині. Ісусова молитва – засіб “стяжання Духа Святого”. Яскравим прикладом обожествлення для нас може бути преподобний Серафим Саровський. Його розмови – це ніщо інше, як свідчення надприродної дії Святого Духа. Він – правдивий Бог. Господь, який усе створив і всім управляє, усе оживляє. Коли людина відкриває своє серце, тоді Святий Дух приходить і робить собі житло в ньому. Звичайно, благодать Святого Духа – це вже плід багаторічної праці над собою, молитви, посту, духовних подвигів. “Справжня ж ціль життя нашого християнського полягає у стяжанні Святого Духа Божого” (преп. Серафим Саровський, XIX ст.). Знову ж тут виступає Ісусова молитва як засіб ““стяжання стяжання Духа”. Преподобний Серафим наголошує на трьох основних

46

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

середниках для отримання Святого Духа: молитва, піст і милостиня. Для цього Святого Ісусова молитва була насущним хлібом. Днями й ночами він молився на камені, просячи прощення гріхів. А Господь щедро обдаровує своїх вибранців. Тож Серафим отримав не лише прощення гріхів, але й безліч дарів Святого Духа. Не тільки преподобний Серафим дійшов до святості за допомогою Ісусової молитви, але й сотні, тисячі Божих угодників як в монастирях, так і в світі, переобразились, пережили дію Святого Духа і осягнути щасливу вічність.

“ДУША, ЩО ТЕРПИТЬ, БЛИЗЬКА ДО БОГА” “ Душа, що терпить, близька до Бога”, – Григорій Богослов. Скорботи і терпіння мають важливе значення в нашому житті. Подібно як паузи в нотах, без яких би не була така гарна музика, так великий сенс мають терпіння і важкі хвилини в житті людини. Звичайно, вони приносять більше користі, якщо ми правильно їх сприймаємо, тобто коли ми дивимося на наші терпіння у світлі терпінь Ісуса Христа. Коли ми заглянемо глибше в історію Спасіння, то побачимо, що Бог створив світ і все було добре, все було прекрасне. Була гармонія і в середині людини, і також в навколишньому середовищі. І от людина падає в гріх, і з цього моменту починаються терпіння, починається смерть. Милосердний і люблячий Бог все ж не залишив людину, але приходить у світ і вже від самого початку навчає нас терпеливості. Починаючи Свою життєву мандрівку терпить, тому що народжується в дуже скромних і суворих умовах: не як всі діти, але в стаєнці, де найскромніші убогі умови. Господь наш Спаситель впродовж Свого земного життя робив всім тільки добро і бажав добра, поступав по-справедливості, з любов’ю. І знову ж тут Він терпить, бо Його зневажають, обпльовують і в кінці розпинають на Хресті. Бачимо, що Господь міг вибрати іншу дорогу, щоб спасти людський рід, але якщо Господь йшов Дорогою Хресною – дорогою терпіння, значить це був найбільш оптимальний варіант, щоби спасти людину. Отже терпіння має важливий сенс як для спасіння цілого світу, так і для кожної людини зокрема. На жаль, на сьогоднішній день деякі богослови пишуть богословські книжки, трактати, в яких хочуть створити богословську систему, яка б обминула терпіння і хрест хрест.. Але це не вдасться зробити, бо маємо основу – Святе Писання, маємо Євангелію, маємо життя Ісуса Христа і Хресну Дорогу, тобто немає іншої дороги до спасіння як через хресну смерть, тобто через терпіння.

48

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

Господь посвятив усе Своє життя кожній людині, а Своєю смертю на Хресті Він визволив нас від неволі диявола, від неволі гріха. Ми ж зі своєї сторони повинні щось зробити, щось все ж таки терпіти, щоби осягнути спасіння і звільнити себе від гріха. Коли пригадаємо собі про хрест, то це слово має кілька значень. Одне з його значень – терпіння терпіння.. Коли ми поглянемо на хресне знамення, то бачимо, що тут перетинаються вертикальна і горизонтальна лінії. Вертикальна лінія хресного знамення означає ті терпіння, які приходять від руки Божої, які Господь допускає не по нашій волі, щоби нас очистити від гріха, щоби, терплячи це, ми могли спасти свою душу. Горизонтальна лінія це ті терпіння, які ми повинні накладати самі собі – це піст, молитва, боротьба з гріхом, відречення від гріховних пристрастей, гріховних насолод. Святий Макарій Великий Великий:: “Скорботи і нещастя повинні прийматися з радістю, бо вони свідчать, що Бог з нами”. Коли ми пильніше приглянемося до історії християнства, до життя Святих, то збагнемо, що всі Святі дуже важко терпіли, це була Хресна Дорога – дорога святості. Якщо ми дійсно хочемо йти стопами Ісуса Христа, жити по-християнськи, жити з любов’ю, прощати, любити інших, то це буде дорога терпіння.. Кожна людина, яка терпить може сприймати свої терпіння ня по-різному: є люди, які терплять, але терплять з наріканнями, тобто вони не свідомі, чому терплять, для чого терпіння, як повинні терпіти; вони нарікають на людей, на обставини життя, на всіх і на все, а , навіть, і на Бога. В цьому випадку людина терпить, але не отримує від цього духовної користі, бо не хоче сприйняти це випробування. Це є найбільш негативний підхід до нашого терпіння. Інша ситуація, коли людина терпить, важко терпить, але вже з певним розумінням, не нарікає, вже бачить якийсь сенс свого терпіння, що воно очищує нашу душу і веде нас до святості, до спасіння. І от найбільш свідоме ставлення до терпіння: людина свідомо терпить і терпить з радістю, тобто вона вже переживає радість в цих терпіннях, тому що є близько

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

49

Господа і Спаситель допомагає їй в цих скорботах і нагороджує своєрідною внутрішньою радістю. “Ти хворієш – радій, бо кого Господь любить, того карас” (Єв. 12:6). “Ти убогий – радій, бо тебе очікують Лазареві блага” (Лк.

16:22). Святий Василій Великий: Великий: “Зазнаєш неслави через Ім’я Христове – блаженний ти, бо твоє безчестя переміниться в ангельську славу”. Якщо ми приглянемося до життя наших близьких чи знайомих, то зрозуміємо, що всі терплять, навіть ті люди, про яких ми думаємо, що в них є все добре, всього вистачає, достаток, багато грошей, але все ж вони дуже терплять. Навіть, найбагатші люди мають великі терпіння, тому що переживають завжди, як повестися з тими грошима, з тим багатством, як зробити так, щоби ніхто їх не розікрав. Це викликає переживання, викликає певні терпіння. Міра терпіння визначається не по зовнішніх вимірах, але по тому, як людина внутрішньо переживає те чи інше випробування. Одні люди є більш відчутливі на зовнішні болі, в інші – важче переживають душевні внутрішні терпіння. В результаті важко збагнути, хто з них більше терпить – лише Господь це знає. Та треба пам’ятати, що Бог ніколи не допускає випробувань понад міру наших сил. Про це свідчить і апостол Павло в Першому посланні до Корінтян (10:13): “Вас не постигла ще спокуса понад людську силу. Бог вірний: Він не допустить, щоб вас спокушувало над вашу спроможність, але разом із спокусою дасть вам змогу її перенести”. Ігнатій Брянчанінов каже: “Страждучі, знайте, що ви терпите по Волі Божій, будьте переконані, що без Волі Божої, без допусту Божого не торкнулась б вас ніяка скорбота”. Ці слова нам підійшли б у важких хвилинах, вони дуже допомагають, бо ми деколи бачимо людей, які задають нам терпіння, бачимо обставини, але у тому всьому ми не добачаємо Провидіння Божого, не розуміємо, що це Господь допускає і хвороби, і терпіння, і різні важкі обставини для того, щоби нас усвідомити

50

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

в тому, що ми щось не так робимо. І не лише для того, а також, щоби нас очистити від гріхів і, в кінцевому результаті, спасти нас. Звичайно, що деколи ми пробуємо звинуватити Бога, що Господь допустив хворобу чи інші терпіння, але ми повинні завжди знати, що Бог є – Любов і це значить, що Він з любов’ю з нами поступає. От візьмемо звичайний життєвий приклад: дитина важко захворіла, батько чи мати везуть швидкою цю дитинку до лікарні, щоби терміново зробити операцію. І от дитина виривається, б’ється, кричить, плаче і вона бачить, що нібито батьки роблять для неї зло – віддають її на операцію. Ось операція зроблена – і дитина врятована від смерті. Дитина не розуміє в чому тут суть, вона бачить лише терпіння, не знає, що батьки хочуть їй добра і з любов’ю поступають до неї, віддаючи її на операцію, тим самим рятують її від більшого лиха – смерті. Подібно й Господь – люблячий Батько наш – допускає нам часто терпіння, допускає випробування, щоби ми осягнули спасіння. Пригадаймо собі, скільки людей, які були в важкій хворобі, мали тяжкі випробування, але у цей момент навернулися, стали правдивими християнами, почали жити вірою і любов’ю і осягнули щасливу вічність. Ігумен Нікон, Нікон, який багато натерпівся в своєму житті пише: “Ми тому боляче сприймаємо скорботи, що майже не віримо словам Євангелії, готові повірити будь-якій людині, більш або менш порядній, а от Господу не віримо і не довіряємо”. “Бо через багато страждань треба нам увійти в Царство Боже (Ді. (14:22 )”. Святий Василій Великий: Великий: “Та Бог увільняє Своїх Святих від терпінь однак не тому, що залишає їх без випробування, але тому, що наділяє їх терпеливістю”. Важко дивитися на наші скорботи, на наші терпіння чисто по-людськи. Тільки віра і молитва дає відповіді майже на всі запитання нашого життя і нашої вічності, тільки віра і молитва відкриває нам правдивий сенс нашого терпіння. Ігумен Нікон у важкі хвилини нашого життя радить: “Хоч би згадай, що є Всевидячий Бог, який тебе бачить і цього до-

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

51

статньо, щоб вийти з важкого положення, а коли скорбота прийде і молитва не дасть облегшення, то не сумуй, не нарікай і не падай в зневіру, а пригадай, що без скорбот неможливо спастися, неможливо навіть здобути життєвий досвід”. досвід”. Ці повчальні слова можуть допомогти нам у важких ситуаціях. Далі він продовжує:“Але продовжує:“Але віра і молитва роблять те, що скорботи приносять велику користь, а без молитви можуть привести до нарікання, зневіри, будуть шкодити душі і тілу, ось чому і потрібно вчитися бути завжди з Богом, а Він завжди з нами”. Іван Золотоустий: Золотоустий: “Терпіння – причина всіх благ для людей”. В усіх випадках нашого життя, особливо в цих важких, коли ми більше терпимо, ми повинні мати глибоку, сердечну, покаянну молитву. Пригадаймо собі ці слова з Євангелії від Івана (15:5):“Без (15:5) :“Без Мене ж ви нічого не можете чинити”. Щоби щось добре зробити в нашому християнському житті, щоби комусь зробити щось добре, щоби спасти свою душу, щоби могти терпіти, ми повинні знати, що без Божої помочі, без Божої Благодаті не можемо самі справитися. Коли ж ми більше будемо вірити, більше будемо молитися, більше з вірою будемо дивитися на наші терпіння, тоді зможемо збагнути і їх сенс, а також зможемо їх перенести при Божій помочі. Ігумен Нікон Нікон:: “В християнському світогляді хвороби прямо вважаються, як і всі скорботи, даром Божим, а не прокляттям”. Коли ми хочемо йти стопами Ісуса Христа, жити правдивим глибоким духовним життям, то будемо мати скорботи та терпіння і не треба їх боятися, бо коли людина боїться чогось, то вона терпить більше від того, що боїться, ніж від самих терпінь. Ми не повинні ніколи боятися, але завжди довіряти Богові і знати, що Бог не може нам допустити випробування або терпіння понад міру наших сил. Тому глибока віра і молитва допомагають нам легше перейти цю школу терпінь і випробувань.

52

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

Святий Василій Великий: Великий: “Великі терпіння, але великі також нагороди, що їх приготував Бог для тих, що терплять. Не міряй терпіння саме в собі, бо так воно стане для тебе нестерпним, але порівняй його з усіма людськими терпіннями і в тому ти знайдеш потіху”.

НАЙВАЖЛИВІШЕ В РЕЛІГІЙНОМУ ВИХОВАННІ Більшість вчителів духовного життя пропонує нам молитву як найкращий середник для приготування викладів християнської віри і моралі. Молитвою ми невидимо “стягаємо” цю Божественну силу, яка у відповідний час буде нам допомагати. Пригадаймо собі знову ж слова Святої Євангелії від Йоана (15.5): “Без Без Мене ж ви нічого чинити не можете”. Отже бачимо, що без Божої допомоги нічого доброго не зробимо, тим більше, якщо ми збираємося когось поставити на шлях істини і навчити правдивого життя... Важливо також знати для вчителя, який викладає релігію чи катехезу, що цю інформацію, яка в нього є необхідно застосувати до обставин сучасного життя, тобто до духовного і психологічного рівня учнів. Також бути завжди готовим на всілякого роду несподіванки і неприємні ситуації, які походять від людей неготових сприйняти певні істини, а також від “князя цього світу”. Необхідно повністю віддатись на Божу Волю. Завжди старатись тримати слухачів вільно, тобто без накидання своїх думок; давати тільки пропозиції і заохочення, бо все ж таки суттєвим є наш особистий приклад життя. В цій нелегкій справі релігійного виховання не може бути якогось твердого правила, потрібно пристосовуватись до потреб слухачів. Треба так організувати виклади, щоб не було суцільного монологу, але старатись “витягувати” учнів на діалог. В “Душпастирській конституції” II Ватиканського собору говорилось, що у виховному процесі існує двосторонній вплив, діти у свій спосіб впливають і виховують батьків і вчителів, і навпаки. При каранні дітей слід пам’ятати засади Св. Івана Боско: • вчитель або вихователь нехай старається, щоб його полюбили, щоб пізніше могли поважати, а навіть, в якійсь мірі боятися. Всяке зменшення вияву любові до учня буде карою;

54

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

• навіть певний погляд, зменшення похвали, напоумлення – це вже є карою; • ніколи прилюдно не картати; • категорично ніякого роду биття, бо це якраз є виявом нашої слабкості і недосконалості. Якщо в процесі виховання чи релігійної формації особи було багато негативних елементів, то це нікуди не поділось, але є в підсвідомості, і в певному часі дасть свої погані плоди. Виконування якоїсь функції при навчанні чи вихованні робить бар`єр між вчителями і учнями. Наприклад: вчитель має переконання, що він завжди посідає правду. Щоб цього не було, то потрібно сходити на площину учня, інтерпретувати його як повноцінну особу. Інакше процес навчання не принесе відповідних плодів. Тут більшу роль відіграє постава, мораль, одним словом, згідність слова з ділом, ніж те, що ми хочемо за програмою навчити. Для всіх педагогів прикладом найкращого вчителя є Сам Ісус Христос. Пригадаймо Святу Євангелію, як Він виховував Своїх учнів. На Святого Петра тільки подивився – і той зрозумів свою помилку та покаявся; до апостола Томи сказав: “Ти Тома невіруючий” – і тоді цей усвідомив також і визнав Ісуса Христа Правдивим Богом; а міняйлів у храмі Христос вигнав бичем... Але в кожному випадку Ісус мав любов у серці до всіх них, тільки ця любов до кожного проявлялася у свій спосіб, в залежності від того, хто наскільки був свідомий. Кожен вчитель, не лише вчитель релігії, повинен завжди пам`ятати, що замало навчати різних предметів і наук, але потрібно вчити так, щоб навчити “мистецтва жити” і бути справжніми людьми. Кожне релігійне навчання повинно мати на увазі останню ціль людини – пізнання Бога і осягнення щасливої вічності. Потрібно також мати на увазі в процесі формування особи її вроджені характеристики, культуру, релігію, народні традиції. Якщо це упускати з уваги, то можуть бути , навіть непоправимі схиблення людської особистості. Треба також розвивати любов до різних народів, щоб у майбутньому уникнути війн і непотрібних

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

55

міжнаціональних конфліктів. Пригадувати частіше, що християнство, Церква і наші релігійні традиції нам не накидаються зверху, але що це є наша внутрішня духовна потреба. Виходячи зі Святого Писання, апостол Павло у Другому посланні до Солунян (5:23) пише: “І нехай уся ваша істота – і дух , і душа, і тіло – буде збережена без плями на прихід Господа нашого Ісуса Христа”. Бачимо, що кожна ділянка дух, душа і тіло має свої потреби: тіло – їсти, спати, одягатися; душа – розвиток інтелекту, музика, спів, різного роду мистецтво; дух – вірити в Бога, молитись, приймати Святі Тайни... Ми повинні розуміти дітей і молодь в переоцінюванні вартостей життя, щоб була в житті чітко поставлена ієрархія цінностей. Слід також уважніше приглядатись до поведінки дітей, тут є ціла скарбниця для нашого духовного збагачення. Не можна говорити, що молодь і підлітки не здатні до глибокої віри і моральності. Потрібно уважніше придивитись до їхніх щоденних зацікавлень, бо в тому є щось релігійне, а той містичне. Завдяки цьому приводити їх до правдивої релігії і Бога. Необхідно частіше наголошувати, що в сучасній рок-музиці є багато сатанинських елементів, а також у фільмах та інших середниках масової інформації. Чіткіше наголошувати учням, що варто брати до рук, а що – тримати на певній дистанції. Щоб могти правильно формувати іншу особу, потрібно якнайглибше увійти в її світ, тобто світ ваших учнів. Особливо, в особистих діалогах вчителя – учня потрібно вслухатися не тільки в слова, але й у цілу особистість, переживати те, що переживає учень. Небезпекою для кожного вчителя є одягання своєрідної маски “культурності”, побожності і т.п. Це дуже шкодить і збільшує бар`єр, бо людина людину відчуває, особливо малі діти... Важливо також не подавати учням Бога як жандарма, бо це їх відкидає, а не наближає до Нього. Можна в якійсь групі чи класі знайти керівника і через глибший зв`язок з ним впливати на цілу групу. В процесі навчання потрібно бути чутливими і терпеливими, давати учням

56

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

можливість більше заглиблюватися в певні теми, не очікуючи поспішних відповідей. На закінчення цього, як висновок, можна пригадати слова Святійшого Отця Павла VI: “Людина наших часів більш охоче слухає свідків, ніж учителів, а якщо слухає учителів, то через те, що вони є свідками”.

ПРАВДИВА ВІРА. ЯКА ВОНА? “Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого’’ (Мт. 17:20). Саме в цих словах Св. Євангелії криється справжній приклад твердої християнської віри. Цей приклад є вічний, адже Сам Ісус його нам дав, вказуючи на важливість віри в нашому житті та на її необхідність для нашого спасіння. Кажуть, що без віри жити неможливо. Це справді так. Віра – це є дар від Бога, що Він вкладає в кожне людське серце. Ми всі у щось віримо чи на щось, на когось покладаємось: хтось вірить в те, що завтра розбагатіє, інший надіється на поміч свого товариша. Але ці всі людські певності не мають нічого спільного з правдивою вірою, вірою, яка походить з глибини людського серця. Тож якою є наша віра? Чим можна її виміряти або як її визначити? Тут слід згадати про два види віри: догматичну, тобто ритуальну, в яку ми хрестимось, яку ми сповідуємо, обряду якої ми дотримуємось. Католик, протестант, православний – цими категоріями визначається віра догматична. Але ця віра, на жаль, не забезпечує нам Царства Небесного. Тому існує інша віра – віра сердечна, віра жива, що її здобуває людина зі свого досвіду духовного життя, поглиблюючи її через особистий зв’язок з Богом – молитву, покаяння, піст та інше. Апостол Яків в одному зі своїх послань говорить говорить,, що віра без діл є мертвою. мертвою. Саме так. Господь вимагає від нас не тільки слів віри, але й вчинків, які б її підтверджували. Ходити до церкви, молитись, виконувати Божі заповіді, прощати своєму ближньому, сповідатись – всі акти віри, що нам пропонує Свята Церква, є важливі для нашого спасіння. Віра – це дар. Божественний сіяч постійно сіє Свої благодатні дари, між якими є і правдива, міцна віра. Господь є справедливий, і нікого не обділює, посилаючи Свої ласки всім однаково. Проблема завжди є в людині, яка не хоче приготувати ґрунт свого серця на прийняття Божого зерна,

58

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

щоб у ньому могла зародитись правдива віра. Вона не бажає міняти способу свого життя, відрікатися від своїх гріховних вчинків та слів, думок і намірів. Отже, віра, як і любий інший дар від Бога, вимагає праці над собою. Згадаймо притчу про таланти: можна талант примножити, а можна і втратити. Все залежить від нашої доброї волі та бажання співпраці з Господом. Але якщо хтось не має віри, але щиро хоче вірити і просить її в Бога, то він обов’язково її отримає. Просіть і дасться вам! “Віра є ключем до Божої скарбниці’’, – говорив колись Св. Іван Кронштадський. Коли невіруючий приходить до церкви, то для нього є все закрите, незрозуміле. Святе Письмо є простою книжкою з цікавими або й нецікавими оповіданнями. Священик для нього – це особа-актор, яка виконує свою роль в церковних ризах. У Святому Причасті невіруючий теж не бачить присутності Бога. Ікони та образи для нього – це лише картини в мистецькій галереї. А Божественна Літургія видається йому просто виставою з гарним або й негарним співом. Зовсім по-іншому відчуває себе в храмі віруючий. Для нього кожна річ набуває духовного змісту. Отже віра, творить чудеса, вона відкриває нам очі на глибокі Божі таємниці, які можуть приховуватись у простих повсякденних речах. Людина живе, спілкується, попадає в різні ситуації, під впливом цього всього у неї народжується різні думки – добрі і злі. Вона припадає так званим гріховним “порохом’’. І тому їй періодично треба від нього звільнятися. А робиться це через покаяння, Святу Сповідь, Святе Причастя, молитви та інші засоби, які нам пропонує Свята Церква. Отже часте відвідування храму для християнина є вкрай необхідне для спасіння своєї душі. Тут варто згадати ще одну перевагу тих, хто ходить в церкву. Людина спілкується зі світом через 5 змислів (відчуттів): слух, нюх, зір, дотик, смак. І коли вона слухає святі слова, наприклад читання Святого Письма, її слух теж освячується. Те саме відбувається із зором, коли людина бачить ікони, образи. Нюх освячується через запах ладану, свічок, смак – через прийняття Св. Таїн Євхаристії. А цілуючи святі речі, людина може освятити свій дотик. Нічого нема зайвого в

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

59

церковному обряді. Все має своє значення і сенс. Все призначене для нашого освячення, і навіть – обожествлення. Правдива віра вимагає від нас, щоб ми опиралися лише на Бога, а ні на кого іншого. Пригадаймо собі цю хвилюючу сцену з Євангелії від Марка, коли убога вдова жертвує свої останні дві лепти. Вона віддала все для Господа, знаючи, що може померти голодною смертю. Але ні, вона вірить, що Бог її не покине, не дасть їй пропасти. Ще один подібний приклад подає нам Старий Завіт (1 Цар. 17:12). Пророк Ілля просить бідну вдову спекти йому коржика з останньої муки та олії, що в неї залишились. І вона його слухає. І що стається? З того часу в неї ніколи не бракувало муки та олії. Божа благодать завжди помножувала ці продукти. Чисто по-людськи ці приклади можуть видатися нам безглуздими. Як це так: все віддати – і залишитися з нічим? Але саме цього вимагає від нас Господь: щоб ми надіялися лише на Нього. І сила віри заключається в тому, щоб прийняти все з руки Божої як належне, як необхідне для нашого спасіння. Адже Бог є над усім, і все, що Він посилає: ласку чи терпіння, є в міру наших сил. І якщо дається нам якесь випробування, то обов’язково приходить і сила, щоб його перенести. Віра має свої ступені. Вона має властивість збільшуватися, але також може й зменшуватися. Найбільшим ворогом віри є гріх. Одного разу св. Іван Віаней зустрів грішного чоловіка, який не хотів сповідатися, бо вважав, що йому вже нічого не поможе. Але коли святий переконав його в необхідності визнати перед Богом свої гріхи, і коли грішник його послухав і висповідався, він відчув велике полегшення і радість. Після цього великий грішник повірив і став великим праведником. Отже, коли звільняємося з гріхів, то наша віра теж зростає. Але людина сама себе з гріха звільнити не може. Це робить Господь, даючи людині певні засоби. Одним з них є молитва. Молитва і віра тісно пов’язані між собою. І саме молитва являється барометром, що вимірює нашу віру. Як ми відносимося до молитви в церкві і вдома, таке ж наше відношення до Бога, і такою є наша віра. Прикладом доброї

60

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

молитви, а також міцної віри, може служити історія про одного чоловіка, який завжди приходив до храму і говорив собі: “Всі мої проблеми, клопоти, плани, наміри я залишаю тут біля дверей...’’ Він став покірно в церкві, щиро, уважно молився, прийняв Святу Євхаристію і тим самим збагатився духовно і зміцнив свою віру. Так повинна виглядати і наша молитва – наша віра. Віра є нашим неоціненним скарбом, силою, якій все під силу. Людина лише тоді може називатися людиною, коли вона на всі свої проблеми, труднощі і скорботи дивиться очима віри, бачачи перед собою завжди живого Бога, який допускає певні випробування. А якщо віра слабне, тоді в молитві треба закликати до Всевишнього, як той хворий чоловік з Євангелії: “Господи, вірю, але поможи моєму невірству” (Мр.9:24).

ПРЕСВЯТА ЄВХАРИСТІЯ Хотілося б розповісти про важливість Пресвятої Євхаристії, яка без сумніву, є найбільшим скарбом християн. Роздумуючи над цією темою, згадується один випадок. В Англії був один молодий хлопець, який зацікавився глибоким духовним життям. І, збагнувши, що тут він може не знайти доброго духовного провідника, вирішив поїхати на Схід, знайти вчителя, так званого гуру, щоб від нього навчитися науки духовного життя. От цей хлопчина поїхав на Схід, довго шукав учителя, який би відповідав його поглядам на духовне життя. Пройшло кілька років невтомної праці, хлопчина зріс духовно, набрався певної сили, розуміння і ось він вже хоче від’їжджати додому. Коли він прощався зі своїм учителем, цей вчитель-гуру дав йому гарну скриньку, оздоблену дорогоцінним камінням і сказав до хлопця: “Коли захочеш згадати мене, мою науку, то подивися на цю скриньку, – і ти пригадаєш собі все, чого я тебе навчав”. Хлопець повернувся додому, до Англії. Приходить до своєї кімнати і на найбільш відповідному місці ставить свою скриньку. Цей хлопчина приглянувся пильніше до інтер’єру своєї кімнати і збагнув, що ця скринька якось не гармоніює з усіма іншими речами, які були в його кімнаті. І от хлопець починає все переставляти, перемінювати в кімнаті, дещо викидає і робить так, щоби все відповідало цій гарній скриньці. Через якийсь час хлопець помітив, що його кімната дуже відрізняється від інших кімнат цілого будинку. Тоді він починає змінювати інтер’єри інших кімнат: дещо викидає, дещо виносить, дещо переставляє так, щоб весь будинок був у гармонії з його кімнатою. Звичайно, що ця життєва історія може нас багато чого навчити. У нас є також вчитель – найбільший наш вчитель це – Ісус Христос – Спаситель наш. Він також залишив нам дорогоцінний дар – Він залишив Себе під видом хліба і вина, в Кивоті – у Святих Тайнах. І цей дар, який Ісус Христос залишив нам у

62

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

Кивоті під видом хліба і вина повинен бути в нашому серці; ми не повинні тільки дивитися на цей дар, але також приймати до свого серця. Звернімося до Святої Євангелії від Матея (26: 26-28). Тут описується Свята Тайна Вечеря, коли Ісус сидить з апостолами за столом. Він бере хліб та, поблагословивши, каже: “Беріть, їжте: це Моє Тіло” Тіло”,, бере чашу з вином і каже: “Пийте з неї всі, бо це Кров Моя” Моя”.. Та каже: “Їжте, пийте, робіть на Мій спомин це”. це”. Бачимо, що Ісус Христос казав не тільки дивитися на це, але й каже : “Їжте й пийте, робіть це на Мій спомин”. І те, що Христос зробив на Тайній Вечері, Свята Церква продовжує робити через руки священиків та єпископів. Пригадаймо собі, ким є Ісус Христос, наш Спаситель. Він – Бог, правдивий Бог – правдива любов; смиренний, лагідний, терплячий, всепрощаючий, милосердний. Знову звернімося до цієї історії про хлопця, про ту скриньку та про речі, які не гармоніювали з цією скринькою. Що хлопець робив? Він все інше, що не гармоніювало зі скринькою, переставляв або взагалі викидав з кімнати. Ми приймаємо цей безцінний дар – Самого Ісуса Христа – Спасителя до нашого серця. Тому, аналогічно, все, що не є гармонійне з Ісусом Христом, але перебуває в нашому серці, ми повинні викидати геть. Що ж не гармоніює з Ісусом, який є в нашому серці? Це наша гординя, нечистота, гнів, заздрість, злоба і всякі інші гріхи та пристрасті, які знаходяться у нашому серці. Тому, коли ми приймаємо Ісуса Христа – цей безцінний дар під видом хліба і вина, ми повинні через покаяння, сповідь, через глибоку молитву очиститися. А як на сьогоднішній день більшість людей приймає Святе Причастя? Це є просто жахлива картина. Більшість людей приймає Святі Тайни без глибокого усвідомлення, не роздумуючи, приймають ніби якийсь цукерок чи солодке печиво, часто без сповіді та покаяння. В цьому є велика проблема. Люди просто не усвідомлюють з якими речами вони собі жартують. Святі

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

63

Тайни – Свята Євхаристія суть нашого християнського життя, суть всього християнства, тому що ми приймаємо Самого Ісуса Христа під видом хліба і вина. Буває так, що стоїть ціла церква людей і тільки кілька з них сповідалися, а коли приходить момент Святого Причастя, то всі йдуть та приймають Святі Тайни. Ця духовна хвороба особливо поширена на Заході, в Канаді, Америці та інших країнах. Люди так собі переважно думають: “Як я не піду до Святого Причастя, то скажуть, що я найбільший грішник”. І без сповіді та покаяння всі йдуть до Причастя. А яка поведінка після Святого Причастя?! Люди поступають так, ніби не усвідомлюють собі, що вони робили і що знаходиться у їхньому серці. Виходять із церкви і забувають взагалі, що вони є люди, не тільки християни, поводяться негідно, перед тим прийнявши Святе Причастя. Святе Писання, особливо Новий Завіт, застерігає нас конкретно перед недостойним прийняттям Святого Причастя і про це нам говорить Св. апостол Павло в посланні до Корінтян (1 Кор. 11: 26-32): “Бо кожного разу, як їсте цей хліб і п’єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки Він не прийде. Тому хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за Тіло і Кров Господню. Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу. Бо той, хто їсть і п’є, не розрізняючи Господнього Тіла, суд собі їсть і п’є. Ось чому у вас багато недужих та хворих, а чимало й умирають. Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили”. судили”. Апостол Павло нагадує людям, що вони часто хворіють, часто з ними щось стається, а, навіть, і вмирають, а причиною часто буває те, що люди недостойно приймають Святе Причастя, недостойно і недобре відносяться до найсвятішого, що є в нашій Церкві. Історик Созомен говорить нам про один випадок з життя Йоана Золотоустого. Одного разу, коли він служив Літургію, було в церкві багато людей. І от одна жінка – грішниця, побачивши, що християни ідуть до Святого Причастя, подумала собі, що й вона

64

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

може піти. Але вона не розкаялася, не пішла до сповіді, була в важкому гріховному стані. В момент, коли вона прийняла Святе Причастя, Свята Євхаристія перетворилася в її устах у камінь. Вона настільки була шокована, здивована і перелякана, що почала дуже тяжко плакати і каятися в своїх беззаконнях. Таким способом Господь напоумив грішницю, а всім людям показав, що дійсно Він Сам знаходиться під виглядом хліба і вина і не можна собі цим легковажити. Протягом цілої історії християнства ставалося багато різних чудес в різних місцях, якими Господь хотів доказати, що дійсно Він присутній під видом хліба і вина. Так, пригадується історія про єврейського хлопчину. Він бавився з християнськими дітьми і от коли було свято і ці діти йшли до Святого Причастя – цей хлопчина з цікавості теж прийняв Причастя. Прибігає цей хлопчина до свого батька, шо працював ковалем, і починає розповідати, що він прийняв Святе Причастя. Настільки цей батько – єврей розізлився на свого сина, вхопив його і кинув до великої печі. І от надходить вечір, мама хлопчика скрізь шукає його, але батько не признається в тому, що скоїв. Минає день, минає другий, а хлопчика немає. Якось випадково в розпачі ця мати прибігає до кузні, заглядає до печі, а там – її маленький син – щось співає собі, бавиться. Вона витягнула його з печі і питає: “Як ти не згорів в цій печі?” А хлопчик їй розповідає: “Біля мене були ангелики і була дуже гарна жінка. Вони мене потішали, окропляли холодною водою, тому вогонь мені нічого не зробив”. Бачимо, що Господь в такий спосіб показав велике чудо, що через прийняття Святого Причастя хлопчина був захоронений від смерті, тобто не згорів в цій печі. Після цього вся округа, де жив цей хлопчик, дізналася про це чудо і багато людей навернулося. Ось яку силу має Святе Причастя. Коли читаємо про життя Святого Андрія Критського, то взнаємо, що до семи років він був німим. І коли він прийняв Перше Святе Причастя, відразу в цей момент його уста відкрилися і він почав говорити. Бачимо знову ж чудодійну силу Святої Євхаристії.

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

65

Можна навести безліч прикладів, які описує історія християнства, життя святих про те, що дійсно Господь є присутній під видом хліба і вина. Деколи немічний людський розум ставить собі запитання: як так може бути – стільки років споживають Тіло і Кров Ісуса Христа, а воно не може скінчитися чи вичерпатися? Звичайно, це питання примітивне. Людина віруюча ніколи собі таке питання не поставить. Але якщо сонце, яке вже кілька тисяч років світить і постійно випромінює промені світла і тепла не вичерпується в своїй сутності, то тим більше Бог, який може створити ще кілька таких самих сонць, не може вичерпатися в своїй сутності, тому що Бог є всесильний, всемогутній, нескінченний, Він ніколи не може вичерпатися у Своїй сутності, тобто під видом хліба і вина. Чисто по-людськи якось важко дивитися на Святу Тайну Євхаристії, тому що тільки віра і молитва нам можуть хоч в якийсь спосіб привідкрити цю велику таємницю. Звичайно, якщо б наш немічний розум міг усе збагнути, тоді де є місце для нашої віри? Ми не можемо все збагнути, ми можемо своїм розумом дійти до певної лінії, певної межі, де далі йде тільки віра. Тільки вірою ми можемо щось збагнути, щось зрозуміти. Дехто з людей ставить собі таке питання: як це всі люди причащаються з однієї ложечки, деколи бувають люди хворі, і як так, що вони не заражаються ніякою хворобою? Ісус Христос – це лікар душі і тіла. Як може людина через прийняття Святого Причастя заразитися і захворіти, і взагалі померти? Історія християнства не пам’ятає такого випадку, щоб людина, приймаючи Святі Тайни, заразилася чи померла. Бачимо чудодійну силу Святих Тайн. Святий Іван Кронштадський писав: “Господи, визнаю перед Тобою, що не на дачі, ні в лісі життя, і здоров’я, і міцність духовних і фізичних сил, а в Тебе, в храмі, найбільше в Святій Літургії і в животворних Твоїх Тайнах”. Хто з вірою і приготуванням приймає Святу Євхаристію – Святе Причастя, звичайно, що отримує велику духовну силу, яка

66

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

пізніше переходить на душу і на тіло. Святе Причастя дає нам спроможність і силу бути правдивими людьми і християнами. Бачимо, що важливо приймати Святі Тайни з відповідними приготуваннями, щоб Святе Причастя не переросло в буденну звичку і ми не стали байдужими до Нього. Звичайно, у Святих Тайнах є велика сила і часто треба приймати їх, але все ж таки ми повинні більше готуватися – покаянням, сповіддю, молитвами, щоби усвідомлено і з вірою приймати Святі Тайни. Тоді вони приносять нам велику користь і силу. “У Святому Причасті той, хто причащається, перемінюється в Того, Кого приймає”, – Тома Кемпійський.

ДУХОВНА БОРОТЬБА “Тому, що боротьба наша не проти крови і плоті, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах” (Еф. 6,12). Що таке духовна боротьба і як її провадити? Читаючи Святе Євангеліє, ми можемо знайти цитати, де сказано, що Царство Небесне здобувається силою, тобто тільки той, хто докладає зусилля, зможе його здобути. Без зусилля, без праці над собою, без духовної боротьби людина не може нічого осягнути – Сам Господь учить нас цього (Мт. 4, 1-11).

1-11). Спаситель провадив боротьбу з сатаною, отож ми тим більше повинні боротись і завжди пам’ятати про цю внутрішню боротьбу. Уже сама назва – духовна боротьба – вказує на те, що це не є щось зовнішнє, а відбувається в душі на рівні думок, почуттів, бажань, бо тут, всередині, є корінь усілякого гріха. “3 серця людини виходить те, що її осквернює”, осквернює”, – сказав Ісус (Мр. 7, 20-23).

20-23). У невидимій боротьбі йдеться найбільше про наші думки. Як млин постійно крутиться і щось меле, так і наш розум постійно працює, щось “перемелюючи”. Це можуть бути думки добрі та святі або погані та грішні. Святі Отці стверджують що існує три види думок, котрі нас навідують: це думки, що походять від Бога; думки, що походять від злих духів; думки, що є плодом нашої розумової праці. Щоби правильно визначити, звідки походить конкретна думка, потрібно мати хоч невеличкий досвід духовного життя, а ще ліпше знайти для себе духовного провідника, котрий може допомогти правильно розрізняти думки. Один з найвідоміших подвижників благочестя – св. Ісихій Єрусалимський – говорить, що кожному християнинові потрібно завжди пам’ятати про чотири речі: покору, увагу, спротив грішним думкам і молитву молитву. Покору – тому що наші вороги, горді демони, бояться покірної людини. Оповідають історію про одного старця, котрий

68

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

виганяв біса. Біс сперечався зі старцем, що перевершує того і в пості, і в чуваннях, однак він не мав покори, тому змушений був вийти з одержимої людини. Покора уподібнює нас Самому Спасителеві,, який говорив: “Навчіться від Мене, бо Я лагідний Спасителеві і сумирний серцем” (Мт. 11, 29) 29). Ми також повинні постійно зважати на свої думки, бажання і почуття, інакше кажучи, на своє серце, в якому деколи можемо зауважити справжню “печеру розбійників” з найбридкіших і найгидкіших пристрастей і пожадань. Якщо ми не контролюємо того, що робиться в нашій душі, це зло легко входить у наш духовний світ, заволодіває розумом і проростає злими вчинками. Якщо ми змогли зауважити погану думку, то її легко відкинути відразу. Більше проблем, якщо вона через нашу неуважність уже пустила коріння. Можемо порівняти це з каменем, котрий почав котитись з гори: легше зупинити його спочатку, ніж коли він набере вже розгону і спричинить цілий обвал. Спротив – щоб зауважити злу думку, змогти відразу з гнівом і огидою її відкинути. Молитву – щоб не надіятись на свої сили в цій боротьбі, а завжди з вірою і покорою кликати на поміч Ісуса, Матір Божу, свого Ангела-Хоронителя чи Святого заступника. Без такої допомоги ми не зможемо до кінця збагнути цю боротьбу, не те, що її успішно провадити. “Без Мене ж ви нічого чинити не зможете”,, – сказав Ісус (Йо. 15, 5). зможете” 5). Наскільки наша молитва уважна, глибока і зумовлена усвідомленням нашої гріховності, настільки більшу силу і витривалість у духовній боротьбі вона нам дає. Через молитву ми найбільше можемо пізнати те, що діється в нашій душі. Духовна боротьба дуже нелегка і сповнена небезпек, потребує від людини великих зусиль і витривалості. Звичайно, все добре потребує зусиль. Погляньмо, скільки енергії, часу і таланту витрачають люди, щоб здобути щось матеріальне, тлінне і тимчасове, а в духовній боротьбі здобувається дещо незрівнянно цінніше і вічне – спасіння душі.

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

69

У наш час, як ніколи, недостатньо духовних провідників. Як можна провадити духовне життя, не маючи досвідченого порадника? Щоби відповісти на це та інші питання, що стосуються духовного проводу, слід звернутися до витоків християнської традиції. Вже на початках можемо побачити перші вияви духовного проводу. Сам Господь був і є найбільшим духовним провідником. Він постійно перебував зі Своїми учнями, навчав їх, відповідав на запитання, допомагав розв’язувати різноманітні проблеми, картав їх, коли вони того заслуговували, а найголовніше молився за них, деколи цілими ночами. Пізніше Апостоли мали своїх учнів, ті – своїх, і так до сьогодні християнство живе одним і тим самим духом першого Учителя. Такий процес відбувся і в монашестві: святі старці-подвижники передавали свій досвід іншим, щоби ті, зберігши і збагативши його, донесли майбутнім поколінням. Завдяки цьому існує монаша святоотцівська традиція. Були поодинокі особи, яких безпосередньо провадив Святий Дух, однак це є радше винятком. Шлях таких людей особливо важкий та небезпечний і не всім під силу, тим більше в наш час. Більш-менш кожен, хто має особистий досвід і перебуває на певному рівні духовного життя, може з допомогою Божою провадити іншу людину, звичайно, якщо вона цього бажає і відчуває таку потребу. На жаль, сьогодні справді недостатньо духовних провідників. Можна закінчити вищі студії, досконало знати психологію і богослов’я внутрішнього життя, вважати себе великим духівником, а насправді ним не бути. Сьогодні багато таких “провідників”. Митрополит Антоній Сурожський гарно розкриває проблему сучасних провідників: “Старцями можуть бути лише за благодаттю Божою – це харизматичне явище, це дар, і навчитись бути старцем неможливо, як неможливо навчитись геніальності. Святі Отці у своїх творах радять бути дуже уважними у виборі духовного провідника, тому що можна собі нашкодити.” Майже наш сучасник, свт. Ігнатій Брянчанінов говорить:

70

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

“Марнослав’я і самовпевненість люблять повчати і давати настанови, вони не турбуються про вартість своєї поради, не думають, що можна завдати невиліковної рани нерозумною порадою, яку прийме недосвідчений початківець... Ліпше показати, що нічого не знаєш, ніж запропонувати знання, шкідливе для душі. Остерігаймося великої біди – перетворити легковірного початківця з раба Божого в раба людського!” Усе ж таки, що робити людині, котра бажає впевнено і правильно прямувати до своєї мети – до Бога! Насамперед їй потрібно звертатись до Спасителя, Котрий сказав: “Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам” (Мт. 7, 7).

7). Певно, що Він не покине того, хто щиро Його шукає, покаже, якими засобами користуватися в своєму духовному житті, не дозволить заблукати і піти на погибель, вкаже на відповідного духовного провідника, але потрібно багато і наполегливо молитись в цьому намірі; навіть якщо не знайдемо людини, в руки котрої змогли б довірити свою душу, не варто впадати у відчай. Маємо величезну духовну скарбницю – твори Святих Отців, однак потрібно читати не все підряд, а вибирати відповідно до свого духовного рівня і конкретних потреб, починаючи від простіших творів аж до високодуховних – містичних. Особливо рекомендовано читати твори святих подвижників – наших сучасників, серед котрих такі велетні духа, як св. Теофан Затворник, Старець Силуан Афонський, ігумен Нікон та інші. Однак обов’язково потрібно час від часу повіряти свої думки, відчуття і переживання, просити поради в розв’язанні своїх проблем у когось духовного. Найголовніше – якомога щиріше і покірніше жити стосовно до Бога і ближніх, без осудження, нарікання і самооправдання, терпеливо зносити всі скорботи і терпіння, з вдячністю приймаючи їх з Божої руки. Таким способом здобувається сила духа, і, можливо, колись, з ласки Божої, ви самі отримаєте дар провадити, станете для когось другом, порадником і наставником у його духовному житті.

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

71

“Падаючи і встаючи, при цьому тільки собі докоряючи, а не комусь іншому, – матимеш спокій, падіннями премудро здобуваючи собі перемогу” (Григорій Синаїт, ХІV ст.). “Тим, хто бореться з гріхом, Господь дає не тільки прощення, але й благодать Святого Духа, Який радує душу, та дає їй глибокий і солодкий мир” (прп. Силуан Афонський, 20 ст.) “Як не можливо жити, не дихаючи, ...так без смирення і безнастанного моління до Христа неможливо навчитися невидимої боротьби з думками, вміло переслідувати їх та долати” (прп. Ісихій Єрусалимський, V ст.). “Якщо ти бажаєш перемогти ворогів своїх якнайшвидше і найлегше, тобі потрібно, брате, вести боротьбу зі всіма пристрастями своїми безнастанно і мужньо” (Никодим Святогорець, ХVІІІ ст.). “Умовляю тебе, возлюби труднощі і важкість, які неминуче супроводжують внутрішньо боротьбу нашу, якщо не бажаєш завжди бути поконаним. Чим сильніше возлюбиш ти ці труднощі і безжалісне самоутвердження в подвигах, тим швидшу і повнішу ти отримаєш перемогу над собою та над тим, що в тобі протидіє всякому добру” (Никодим Святогорець, ХVІІІ ст.).

ШЛЯХ ДО ДОСКОНАЛОЇ ЛЮБОВІ Св. Іван Кронштадський: “Люби кожну людину, незважаючи на її гріхопадіння; гріхи гріхами, а суть людини все ж таки одна – образ Божий”. Ми повинні старатися частіше пригадувати собі, що суть нашої християнської віри – любов, адже основоположником християнської віри є Cам Ісус Христос, наш Спаситель, який перший нам виявляє цю любов. Він нас навчає любові не тільки словом, але найбільше Cвоїм прикладом, бо помер за всіх грішних людей на Хресті тяжкою смертю з великої любові до людського роду. Коли хтось віддає своє життя за ворогів, це найбільший вияв любові. У книзі “Щирі розповіді прочанина своєму духовному отцеві” є такий вислів: “Той, хто когось любить, упродовж дня безперестанно про нього думає, уявляє його, піклується про нього і під час усіх занять любий друг не виходить з голови”. Отож можемо себе дуже легко перевірити: про кого або про що ми найбільше думаємо чи переживаємо – це і є нашим богом, тобто те, що займає більшу частину наших думок, бажань і відчуттів. Якщо хочемо переконатися, що ми найбільше любимо Бога, то маємо перевірити свої думки, бажання, задуматися над тим, скільки часу думаємо про Бога, молимося і пам’ятаємо про Нього. Бог є Любов і джерело всякої любові, а нам йдеться про цю правдиву християнську любов. Якось св. Антонія Великого учні запитали: “Отче Святий, хто є добрий?” Святий відповів: “Добрий є тільки Бог”. Тоді учні продовжили: “А хто з людей є добрий?” Відповів їм Святий: “А з людей той добрий, хто є з Богом”. Те саме можемо сказати про християнську любов: хто найбільше може любити? Той, хто є з Богом, адже Бог є джерелом нашої любові. Ще інший духовний учитель Західної Церкви Тома Кемпійський каже: “Любити – значить терпіти”.

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

73

Св. Силуан: “Чим більша любов, тим більше терпінь у душі, чим повніша любов, тим повніше пізнання, чим гарячіша любов, тим палкіша молитва, чим досконаліша любов, тим святіше життя”. Отож християнська любов тісно переплетена з терпінням. А що ми повинні терпіти? Якщо приглянутися, то у нашому повсякденному житті є багато терпінь: наші близькі, друзі, знайомі, рідні й найрідніші, мають якісь слабкості, недосконалості, пристрасті, немочі. Щоб насправді любити іншу людину, ми повинні стати вище цього негативу і не прискіпуватися до дрібниць, не дивитися на їх слабкості та немочі. Треба також знати, що людина хоча і має щирі наміри бути з Богом, жити правильним життям, але через свою неміч і несвідомість часто падає в різні гріхи. Отож ми повинні це знати і бути вирозумілими до кожного. Святий монах Партеній Партеній,, що жив колись у Києві, залишив нам такий мудрий вислів: “Любов до Бога можна розпалити в душі тільки безперервною молитвою” молитвою”.. Знову повертаємося до молитви, яка є матір’ю всіх чеснот. Якщо молитва є матір’ю всіх чеснот, то тим більше вона є матір’ю любові. І коли ми вірою і молитвою поєднані з джерелом любові, яким є Бог, то тоді ми можемо любити цією правдивою любов’ю всіх і все. У Старому Завіті, у розділі “Притчі” (10:12) читаємо: “Ненависть сварки роздуває, а любов гріхи всі покриває” покриває”.. Коли ми спостерігаємо за поведінкою нашого ближнього, то ми завжди повинні себе перевіряти: а з якої площини я дивлюся на поведінку мого ближнього? Хто б це не був: знайомий, рідний, чоловік, жінка, чи дитина – ми завжди повинні зважати на це. Якщо ми сприймаємо у площині ненависті, злоби, упередження, непрощення, тоді будь-яка найменша провина нашого ближнього здається нам великим гріхом і страшною провиною. Коли ж ми споглядаємо на поведінку наших ближніх у площині любові, очима любові, то не зауважуємо навіть найбільшої провини, тому що ця любов, яка є в нашому серці, допомагає нам сприйняти будь-які недоліки.

74

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

Отець Іван Кронштадський говорить: “Людина, озлоблена проти нас, є хворою людиною, потрібно прикласти пластир до серця її – любов”. На сьогоднішній день є багато таких людей – хворих, озлоблених, – які не відчувають правдиву любов, які не пережили правдиву глибоку любов, й ми щодня зустрічаємося, спілкуємося з такими людьми. Ми повинні мати цю любов у серці, щоби допомогти їм пізнати її. Деякі духовні люди стверджують, що сьогодення – це кам’яний вік, однак не тому, що люди працюють кам’яними знаряддями праці, а через те, що в багатьох з них кам’яне серце, серце, яке саме не відчуває любові й не може дати її іншим. Якщо ми вважаємо себе християнами, то пізнати, чи ми є правдивими учнями нашого Великого Вчителя можемо тільки на основі любові: глибиною та величиною любові, лагідності та смирення ми можемо визначити, чи ми є правдивими християнами, свідками правдивої любові. Старець Силуан: “Хто любить ворогів, той швидко пізнає Господа Духом Святим, а хто не любить – про того не хочу й писати, бо шкода його, адже він мучить себе та інших і Господа не пізнає він”. Звичайно, що любов до ворогів є вже більш досконалою любов’ю, є даром від Бога. Дорога до такої великої досконалої любові, коли любимо навіть ворогів, розпочинається з азів: кожного дня ми маємо нагоду комусь стерпіти, когось пробачити, до когось проявити любов чи словом, чи ділом, за когось помолитися. Отже, якщо ми будемо працювати над собою, творити маленькі діла любові, то з Божою поміччю ми зможемо незабаром осягнути досконалу любов, коли будемо прощати всім і все, також зможемо полюбити своїх ворогів. Тут є важливий момент, який ми повинні знати: щоби полюбити людину правдивою любов’ю, нам слід сповнити одну умову – простити. Пригадаймо собі фрагмент з Євангелії, коли апостол Петро приходить і запитує: “Господи, чи до сімох разів маю прощати моєму ближньому?” А Ісус поглянув на Петра і каже: “Петре, не кажу тобі сім разів, але говорю тобі сімдесят раз по сім”. Ісус Христос не прагнув, щоб апостол Петро підрахував,

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

75

скільки буде сімдесят разів по сім – мовляв, якщо стільки разів простив, то пізніше можеш вже і не прощати, – а цими словами Господь наголосив, що потрібно постійно прощати своїм ближнім. Прощенню нас навчають з самого дитинства, зокрема, цьому навчає нас молитва “Отче наш”. І коли задумаємося над словами цієї молитви: “... і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим” нашим”,, то зауважимо, що Господь вказує нам на те, що Він нам настільки прощатиме, наскільки ми прощатимемо нашим ближнім. Без прощення не можна уявити собі правдиву любов, тому що камінь злоби-образи, який засів у нашому серці, ніколи не дасть нам правдиво любити нашого ближнього. Прощати маємо дуже багато: коли хтось нам щось скаже погане, зробить кривду чи різким холодним поглядом завдасть душевну рану (коли в нас уже є якесь упередження чи озлоблення на цю людину). І що тоді відбувається? Західно-європейський харизмат Томаш Форест описує це так: “Та людина, яка нас образила, властиво вже не людина, а наш ворог, вона стає центром нашого життя. Коли надворі падає дощ чи сильний мороз, у нас з’являються думки: “Щоб він або вона на цьому дощі змокли чи на цьому морозі змерзли тощо”. Це відбувається тому, що у визначений момент ми не зробили зусилля, щоби зрозуміти іншу людину, простити її, отож злоба сидить у нашому серці й нас спонукає, щоб ми погано думали, бажали і відчували. Людина, яка вміє прощати і прощає, є найбільш здоровою як духовно, так і фізично, тому що образа, ця негативна енергія, яка була в її серці, більше не шкодить їй, більше не роз’їдає її душу. Коли ми прощаємо, то скидаємо зі себе тягар, а отже можемо любити свого ближнього. Ми можемо багато говорити про прощення, на словах це легко, але коли насправді потрібно це зробити, то це нелегка справа. Коли ви усвідомите, що у вас є якась образа, озлобленість у серці і вам важко простити, тоді звертайтеся до Євагелії від Йоана: “Без Мене ж ви нічого чинити не можете” (15:5) (15:5).. Спаситель нагадує нам, що без Божої помочі, Божої благодаті ми нічого доброго не можемо зробити, зокрема якщо це стосується любові, прощення. Потрібно більше

76

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

молитися, щоб Господь дав нам глибше розуміння ситуації, дав силу, щоб ми могли цю особу простити і згодом полюбити. Багато про християнську любов у Євангелії, а також у посланнях пише апостол Йоан Богослов. Отож нам потрібно частіше перечитувати Євангеліє від Йоана, Йоана, а також послання, в яких улюблений учень Христа пише, що Бог є правдива і велика Любов. У житті св. Йоана Богослова, який помер у дуже похилому віці (Він мав 101 рік і не міг уже ходити на зібрання християн, учні носили його на руках), руках), читаємо, що він постійно повторював: “Дітоньки, любіть один одного”. одного”. Учні дивувалися, запитуючи: “Отче Святий, чому ти постійно говориш ті самі слова?” Він пояснив, що в тих словах – суть християнства. І справді, за цим визначають, чи ми є правдивими учнями Христа, правдивими християнами. Отці Варсонофій та Іван: “Коли відчуваєш холодність – приклич но Бога, розігріє Він твоє серце любов’ю досконалою”. Звичайно, ми повинні багато знати про любов, тому що це є основа нашого християнського життя, але ми повинні також знати шлях до правдивої християнської любові: покаяння, молитва, піст, духовна боротьба. Можна багато розказувати про любов, навіть зовні створити картину приязні, але правдива любов походить лише з серця. Коли в наших серцях є гордість, гнів, заздрість, агресія та інші пристрасті, то як там може бути правдива любов? Св. Теофан Затворник зазначає, що ті богослови, які говорять тільки про любов, та, що все повинно бути в любові, але нічого не згадують про покаяння, боротьбу з гріхом, молитву, очищення від пристрастей, слідують неправильним шляхом. Якщо відсутнє покаяння, смирення, очищення серця, ми не можемо любити інших правдивою християнською любов’ю. Св. Авґустин стверджує: “Коли мовчиш – мовчи з любові. Коли говориш – говори з любов’ю. Коли виправляєш – виправляй з любові. Коли вибачаєш – вибачай з любові. Май завжди в глибині серця корінь любові, з того кореня виростуть тільки добрі справи”.

“ЛІК” ДЛЯ НАШОЇ ГОРДИНІ Протягом свого короткого земного життя Ісус Христос, наш Спаситель, багато навчав. Навчав словом, а найбільше ділом, вмерши цією смертю на Хресті заради всіх нас, грішних людей. Одного разу Господь сказав: “Навчіться від Мене, бо Я лагідний і покірний Серцем”. Ісус Христос багато чого міг би сказати – навчіться від Мене посту, молитви, терпеливості, але чомусь Ісус Христос наголошує на лагідність і на покору. Значить це є дуже важливі речі на дорозі до спасіння. Людина духовна – це є власне людина лагідна, людина покірного серця. Старець Силуан Силуан,, що в нашому столітті жив на горі Афон, говорить: “Якщо б люди усвідомили собі силу цих слів Ісуса Христа, вони б залишили всі науки, які тільки є на світі і вчились би тієї одної науки – науки покори, смирення”. Покора, смирення – ті самі речі. Покора – це визначення цієї чесноти у західній духовності, смирення – це визначення цієї ж чесноти у східній духовності. Смирення означає змирився (рос. смирился), смирился), змирився з усім, що приходить і приймає все як від руки Божої. Чому все ж таки покора чи смирення займають таке важливе місце в нашому духовному житті? Людина, яко вінець створіння, як дитина Божа є великою цінністю в очах Божих. Варто було б кожній людині усвідомити свою гідність і згідно цієї гідності поводитися. А як буває насправді? Насправді ми або не свідомі своєї гідності в очах Божих, або ставимо своє “я” настільки високо, що через свою гординю відпадаємо від Бога. Так як гордість сягає глибини нашого серця, так відносно і покора повинна сягати глибини нашого серця. Бо все, що правдиве і духовне, походить від самого серця, мається на увазі наше духовне серце, а не матеріальне. Чи це правильна молитва, чи глибока віра – все це походить від серця. Те, що зовнішнє, що ми можемо собі створити, воно часто є “фарисейське”, поверхове і нещире. Святий Йоан Ліствичник: “Багато “Багато спаслося без пророцтв і просвічень , без знаків і чудес, але без покори ніхто не ввійде

78

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

до весільної кімнати, тому що покора – це сторож цих дарів і без неї вони кладуть легковажних людей до руїни, жаль підносить тих, що впали, плач за гріхи стукає до дверей Неба, а свята покора їх відчиняє”. В чому ж полягає ця покора чи смирення? Найбільше, щоб ми бачили правдиву картину про себе, бачили свої гріхи, свої немочі, промахи, всі свої слабкості. Якщо ми бачимо, якими ми є насправді, то ми вже є на якійсь ступені смирення. І все ж правдиве смирення себе ніколи самого не бачить. Якщо хтось бачить себе, що він вже покірний, то це далеко ще не є смирення. Святий Макарій Великий говорить: “Покірний ніколи не падає, та й куди впасти тому, хто нижче всіх”. Переважно всі наші упадки, всі гріхопадіння походять від того, що ми починаємо гордитися і тому дуже легко падаємо. Людина горда не уповає на Бога, на Божу силу, на Божу благодать – вона надіється на свої сили, і через те дуже легко падає в гріхи. І, навпаки, покірний завжди надіється на Бога, на Божу милість, молиться, просить Бога помочі і тоді він уникає гріхопадіння. Святе Писання говорить нам, що Благодать дається покірним. Святий Йоан Золотоустий: “Покора – це ознака великої сили, щоб бути покірним, треба мати благородну, мужню і високу душу”. Коли читаємо життя Святих, особливо тих, які жили в перших століттях християнства, то бачимо, що дуже багато з них мали дари – дари Святого Духа. Вони могли виганяти злих духів, лікувати інших, робити інші чуда, а навіть деякі воскрешали мертвих, подібно як Ісус Христос воскресив мертвого Лазаря. Чому ж на сьогоднішній день не так багато людей отримують дари Святого Духа , що сталося? Невже Бог змінився? Бог ніколи не може змінитися у Своїй сутності та у відношенні до людини. Змінилася людина, людина стала більш гордою, тому не отримує духовних дарів. Один Святий порівнює Божі дари з важким і гострим мечем. Якщо дати цей меч малій дитині, то вона нічого не може ним зробити, окрім того, що себе поранити.

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

79

Так само, якщо людині гордій Господь дав би якісь надзвичайні дари Святого Духа, то ця людина ще більше впала б у гордість і цілковито відпала б від Бога. Тому неочищеній людині, людині несмиренній не може дати Господь дарів, бо це буде тільки їй на шкоду. Святитель Ігнатій Брянчанінов говорить: “Де немає покори, там немає християнських чеснот”. Покора є цим фундаментом, цією основою для всіх інших християнських чеснот. Будь-що ми здобудемо в християнському житті: чи це глибоку молитву, чи це терпеливість, чи силу легко прощати, але якщо в нас немає покори, то дуже легко ми це можемо втратити. Старець Силуан каже: “Господь любить людей, але посилає скорботи, щоб люди пізнали свою неміч і впокорилися і за покору свою прийняли Святого Духа”. Отже, нічого немає зайвого чи другорядного в нашому житті. Всі випробування, всі скорботи, всі терпіння, всі хвороби мають глибокий сенс для нашого спасіння. Ці речі є нібито неприємні, коли на них дивитися чисто по-людськи, проте вони служать для нашого смирення, для вироблення нашої терпеливості і в кінцевому результаті для вдосконалення життя. Ігумен Нікон, Нікон, який також жив і подвизався монашим подвигом у цьому столітті, говорить такі гарні слова: “Покора – це щось велике і Божественне, а дорога до неї полягає в тому, щоб вважати себе нижчим від усіх. Що це значить вважати себе нижчим від усіх? Не зауважувати чужих гріхів, дивитися на свої гріхи, постійно молитися”. Ця цитата нам дає характеристику правдивої покори, правдивого смирення. Святий Василій Великий Великий: “Я не є якоюсь безгрішною людиною, ані моє життя не є повне всяких вад, бо я знаю себе, і ніяк не перестаю проливати сльози за мої гріхи в надії, що зможу якось ублагати Бога і уникнути кари, що мені грозить”. Часто людина собі ставить питання: а як дійти до справжнього смирення? Які є способи, правила, які принципи духовного життя? Є кілька способів: найперше, це глибока, уважна молитва. Коли ми молимося глибокою, уважною молитвою, а

80

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

це більше стосується Ісусової молитви, тоді ми можемо більше бачити, що робиться в нашому серці. Світло, яким є саме Ім’я Ісуса Христа, приходить до нашого серця і починає витягувати цю гріховну темряву, яка є в нашому серці. Тоді під видом тих гріховних думок, бажань, відчуттів, які з’являються і під час молитви, і в інший час, зароджується в нас бачення своїх гріхів. Коли ми маємо бачення своїх гріхів, то це мимоволі приводить нас хоч до якогось смирення. Святий Василій Великий: “Не гордися, коли тебе хвалять, ані не падай духом, коли тебе несправедливо ображають. Пам’ятай ці дві речі: не вважай себе за щось велике, ані нікого іншого не став нижче від себе”. Деякі Святі Отці говорять, щоби дійти до правдивого смирення, ми повинні виконувати Заповіді Господні, а також принципи Євангельського та християнського життя. Коли ми стараємося їх виконувати, тоді бачимо, що не так легко їх виконати і щораз більше ми повинні дійти до тої свідомості, що без Божої помочі та Божої благодаті нічого доброго ми не можемо зробити. Пригадаймо собі знову слова з Євангелії від Івана (15:5): “Без Мене ж ви нічого не можете чинити”. Якщо ми в якийсь спосіб дійдемо до свідомості цих слів, то можна сказати, що ми в якийсь спосіб наблизилися до правдивого смирення. Якщо людина усвідомила собі, що нічого не зробить без Божої сили, без Божої помочі, то це вже велике уповання на Бога, а не уповання на свої сили і це вже є якийсь зріст у смиренні. Святий Василій Великий: “Хто бажає в Царстві Небеснім мати більшу славу – повинен тут полюбити все, що останнє і найгірше”. Маємо багато прикладів покори. Найперше бачимо Господа Спасителя. Прийшов на землю Правдивий Бог, Всемогутній Бог, Створитель Вселенної. Приходить Спаситель на землю у вигляді маленької немічної дитинки. Це вже є велике смирення. Пізніше бачимо цю ганебну, цю жахливу смерть на Хресті, де Бог вмирає на Хресті такою ганебною, найгіршою смертю. Це також є

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

81

приклад великого смирення. Звичайно маємо приклад покори Пречистої Богородиці. В одній з пісень співаємо: “Це покора учинила, що Ти Бога породила”. Дійсно, це велике смирення Богородиці, яка віддалася повністю на Волю Божу, вчинило те, що Вона породила Самого Бога. Коли ми дивимося на ікону типу “Дороговказ”, то бачимо, що на цій іконі зображена Богородиця, яка на одній руці тримає маленького Ісусика, а другою рукою показує на Нього. Коли дивимося на ікону, то відразу впадає нам в око Пресвята Діва, бо Вона займає більшу частину ікони, але жест Її руки, яким Вона вказує на Ісуса, є виявом глибокого смирення. Цим Вона показує: “Ви на Мене не дивіться, а дивіться на Мого Сина, бо Він є дорога, правда і життя”. життя”. Також маємо приклад багатьох Святих, що через глибоку покору отримали дуже багато дарів Святого Духа. Святий Йоан Золотоустий: ““Покора Покора – це мати філософії, любові до мудрості”. Часто нам закрадається думка. а як я буду покірним, тоді всі будуть по мені ходити, мене топтати, мене зневажати. Це чисто людське мислення, яке в багатьох випадках є неправильним. Правдива покора – це дійсно велика сила, а не слабкість і ми не повинні її боятися, а, навпаки, більше плекати в собі як найцінніший скарб. Чому на сьогоднішній день стільки проблем у Церкві та в світі? Тому що немає покори, немає смирення. Кожен думає, що він є найкращий, найрозумніший, має більше здібностей і талантів і не хоче іншого послухати. Через те маємо стільки беззаконня кругом. Святий Василій Великий: “Поступ душі – це поступ покори, а гордість робить всякі помилки і веде до безчестя. Знання побожності – це знання покори і тихості”.

МОНАШЕ ПОКЛИКАННЯ На сьогоднішній день ще дуже багато людей не розуміє важливості монашого життя і, взагалі, покликання до монашого чи священичого стану. З одного боку, це звичайне явище, тому що не кожному Господь дає розуміння цих глибоких духовних таємниць, як про це сказано в Євангелії від Матея: “Не всі це слово розуміють, а ті лише, кому дано...” (19:11-12). А з іншого боку, напевно, досить мало говориться про цей важливий феномен християнського життя. Дуже часто молодому хлопцеві чи дівчині, котрі бажають вступити до монастиря, родина та друзі ставлять запитання: “Чому ти обрав (обрала) таку дивну дорогу в житті? Невже не можна йти до Бога, як усі нормальні люди?’’ Відповідь дає Сам Ісус,, кажучи: “Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і признаІсус чив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід” (Йо. 15:16).

15:16). Це означає, що вибір і покликання не від нас залежить, а від Господа: кого Він хоче, того і кличе до Себе на службу. Звичайно, від людини залежить тільки те, чи вона відповість на поклик Божий, чи злегковажить ним. Цей момент, коли Господь Своєю невидимою рукою торкається серця людини, дуже відчутний і відповідальний. Благодать Божа приходить і просвічує людські розум і серце, показує істинний стан речей, показує людині її гріхи, немочі, показує марноту земного життя, якщо в ньому відсутні віра і Бог. У цю хвилю Господь також заохочує до іншого життя, більш досконалого і духовного. З таким внутрішнім настроєм людина зважується покинути все, чим приваблює світ, і піти дорогою монашого життя. Чому все-таки більшість батьків не можуть зрозуміти своїх дітей у ці дуже відповідальні хвилини? Коли благодать Божа опускається на людину і та її приймає та співпрацює з нею, то така людина підноситься у вищу площину мислення і свідомості. Відповідно всі ті, хто залишився на попередньому рівні, пере-

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

83

стають розуміти особу, котру давно і, здавалось би, добре знають. Віруючі ж люди розуміють значення покликання і намагаються стати вище своїх суто людських почуттів і прив’язаностей. У християнській традиції, особливо в літературній спадщині Св. Отців, є багато тем, пов’язаних з монашим життям. Так, наприклад, оптинський старець Варсонофій дуже гарно пояснює слова Євангелії: “Ярмо бо Моє любе і тягар мій легкий” (Мт. 11:30). Спершу здається, що в цих словах є якась суперечність. З одного боку – ця дорога легка і блага, а з іншого – тісна і скорботна. Тісна і скорботна вона тільки для тих, хто вступає на неї або з приневолення, без внутрішнього наставлення, або з будь-якої іншої причини, окрім спасіння душі. Для таких вона важка. Для тих же, що стають в ряди монахів з чистим бажанням і наміром служити Богові в дусі та істині – для таких дорога монашества легка. І справді, якщо людина, відчувши Божий поклик, відповіла на нього, вибрала вірний духовний орієнтир, а, найголовніше, є щирою у ставленні до Бога, у своєму духовному житті вона не зустрічатиме особливо великих проблем. Трапляється, що наші близькі та знайомі ставлять запитання: “Як ти маєш терпіння жити таким життям?’’ Це запитання подібне до ситуації, коли хтось тримає в руках щось важке і ось-ось випустить з рук. Насправді у монашому житті все є цілком інше. Коли Господь дає людині дар покликання, то Він водночасно дає і внутрішню духовну силу. Дар покликання – це не просто слова, це внутрішня сила, яка дає нам спроможність провадити такий спосіб духовного життя. Звичайно, завжди чигає небезпека втратити цей безцінний дар. Трапляється, що монах чи монахиня занедбує своє духовне життя і через це втрачає покликання. Благодать покликання – це щось дуже важливе, але не менш важливою є наша співпраця з тим духовним даром. Тому й життя в монастирях повинно бути організоване так, щоб монаше покликання мало можливість дозрівати та розвиватись. Найліпше впливає на розвиток нашого покликання і, взагалі, духовного життя молитва як літургійна, так і особиста. Та й не можливо

84

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

собі уявити справжнього монаха чи монахиню, які мало моляться або ж не люблять молитися. У чернечій традиції молитва завжди була на першому місці, бо вона найтісніше поєднює нас із джерелом нашого покликання та духовної сили, яким є Бог. Не менш важливим у монашому житті є дотримання обітів чистоти, послуху й убогості, а також сумлінне сповнення всіх інших духовних засад. Навіть монастирські обов’язки та різноманітна праця, якщо вони відповідно організовані, також сприяють укріпленню й утвердженню монашого покликання. Щораз більший занепад християнського життя також негативно впливає і на монаше життя. Ще на початку християнства св. Антонія Великого запитали: “Отче, чи довго буде цей жар ревності й ця любов до усамітнення та всіх інших чеснот, котрим сьогодні з таким запалом віддається стільки монахів? “Він, зітхнувши, зі сльозами на очах відповів: “Прийде час, мої любі діти, коли монахи покинуть пустині та попливуть від них до багатих міст, де замість тих пустинних печер і тісних келій збудують горді палаци, котрі можуть посперечатися з палатами царів; замість убогості зросте любов до збирання багатств, смирення замінить гордість; багато з-посеред них буде пишатися знанням, але гордим, чужим для добрих діл; любов охолоне, а замість стриманості збільшиться черевоугодництво, і дуже багато з них будуть турбуватися про вишукані страви не менше за мирян, від котрих монахи більше не будуть відмінними, хіба що монашим одягом і, не зважаючи на те, що житимуть серед світу, будуть називати себе самітниками, при цьому вони будуть себе величати, кажучи: “Я – Павлів, я – Аполосів...” (1 Кор.1:12) Кор.1:12);; говоритимуть, ніби вся сила їхнього монашества полягає в достоїнстві їхніх попередників, котрих вони будуть величати своїми отцями, як юдеї – отця свого Авраама; та будуть тоді і такі, котрі виявляться набагато досконалішими від нас: “Щасливий той, хто міг переступити, а не переступив, – зло вчинити, а не вчинив”. Протягом усієї історії християнства монашество завжди відігравало важливу роль у житті цілої Церкви. Про це свідчать

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

85

сотні й тисячі святих, ісповідників і преподобних, які з радістю віддавали своє життя за віру в Бога. Ми повинні намагатися цінувати те, що зробили і залишили для нас у “духовній скарбниці” наші попередники. Монаше покликання і монаше життя – це глибока таємниця, про яку слід говорити з великою пошаною та благоволінням. *** Монах – молитвенник за цілий світ; він плаче за весь світ, і в цьому його головне діло. прп. Силуан Афонський, 1938 Світ думає, що монахи не корисний рід. Однак даремно вони так думають. Вони не знають, що монах – молитвеник за весь світ; вони не бачать його молитов і не знають, як милостиво Господь приймає їх... Завдяки монахам на землі ніколи не припиняється молитва, і в цьому – користь для цілого світу, бо світ стоїть завдяки молитві; а коли послабне молитва, тоді світ загине. прп. Силуан Афонський, 1938 Лише Бог і душа – ось монах. Як до цього дійти? Як хочеш, але дійди; якщо ти не такий, то і не монах! Ігумен Харитон, поч. ХХ ст. Ангели – світло для монахів, а монахи – світло для мирян. Не забувайте, що ми повинні бути світлом для світу. прп. Йоан Ліствичник, ХVІ ст. Якщо б ті, що бажають вступити до монастиря, знали, які скорботи їх очікують, то ніхто би не пішов у монастир. Господь приховує це від них. Але якщо б люди знали, яке блаженство очікує монахів, то цілий світ побіг би до монастиря. прп. Варсонофій Оптинський, XIX ст.

ЯК ПРАВИЛЬНО ПОСТИТИ? Цими днями Свята Церква вводить нас у благословенний час Великого Посту. Християнська традиція використовує різні назви для визначення цього періоду: Великий Піст, Чотиридесятниця, Великодній Піст, Строгий Піст та інші. Це є особливий час для покаяння, молитви, боротьби з гріховними звичками. Хто як проведе цей піст, так і зможе пережити і відчути торжество і велич Святого Христового Воскресіння. Сьогодні багато хто не розуміє значення посту, оцінюючи лише з відмовою від певних продуктів харчування. Проте Великодній Піст – це не тільки час, щоб менше їсти, пити чи відказувати собі у розкошах чи задоволенні. Він має набагато глибший зміст: це є період, коли слід більше задуматись над вартістю свого життя, над своїм відношенням до Бога, ближнього, до самого себе. Цей піст є найбільш сприятливий для виправлення наших помилок, для зміни способу думання, щоб навчитись нам дивитися на все очима віри. Святіший Отець Іван Павло ІІ, говорячи про Великий Піст, наголошував на три необхідні речі: молитва, піст і діла милосердя. Що значить молитва для сучасної людини? Найперше, вона має властивість поєднювати нас з джерелом духовної сили, яким є Сам Господь. Адже тільки в злуці з Богом ми можемо бути справжніми людьми і правдивими християнами, бо коли через молитву єднаємось із Всевишнім, то стаємо вище наших гріховних звичок, вміємо прощати, терпіти і навіть, любити своїх ворогів. Про це говорить також і Святе Євангеліє: “Без Мене ви нічого чинити не можете’’ (Ів. 15:5). Без Бога – ні до порога – споконвічна народна мудрість. Молитва просвічує наш розум, дає йому збагнути правдивий сенс життя. Вона ж і зміцнює нашу віру, яка визначає наше відношення до Бога. Молитвою можна все випросити. Святі Отці вважають її матір’ю всіх чеснот. Просіть – і дасться вам, шукайте – і знайдете, стукайте – і вам відчинять – слова Євангелія. Молитва, врешті-решт,

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

87

скріпляє нашу слабку волю, виробляє терпеливість, смирення, лагідність і любов навіть до ворогів. Щоб корисно провести цей благословенний час посту, треба знати, як правильно постити. Слід зауважити, що піст мусить бути зовнішнім і внутрішнім. Перший полягає у відмові від їжі у певні дні (особливо середа і п’ятниця), або принаймні ми стараємося не вживати продукти, які не є життєвою необхідністю і приносять більше приємності. Сюди ж належить відкинення гріховних звичок, наприклад курити, часто випивати, дивитись пусті фільми чи марнувати час на комп’ютерні ігри. Внутрішній піст стосується більше нашої душі: це боротьба з гріховними думками, бажаннями, відчуттями, це вміння прощати нашим ближнім. Таким чином, плекаючи світлі і правильні думки, і якнайчастіше звертаючи увагу на Божу присутність, ми поглиблюємо і зміцнюємо своє молитовне життя. Цікавим є те, що зовнішній піст і внутрішній є взаємопов’язані. Так їжа впливає на духовний стан людини, тобто її думки, бажання, почуття. У християнській традиції завжди була практика , щоб під час посту відмовляти собі у м’ясних стравах, які можуть обтяжувати наше тіло, а також і душу. Відрікаючись від матеріального, ми отримуємо від Бога щось духовне, що є набагато цінніше за попереднє. В цьому полягає правильний шлях до спасіння і вдосконалення духовного життя. Нарешті, неабияке місце у наших посних практиках повинні займати діла милосердя. Саме вони уподібнюють нас до Господа, який є милосердний і люблячий батько, як свідчить про це притча ,,Про блудного сина’’. Проявити милосердя і любов можна в різний спосіб: матеріальний – це допомога нашим ближнім, особливо тим, хто терпить нестатки, скажімо нашим рідним чи знайомим в Україні. Жест милосердя – це також добре і лагідне слово, розумна порада чи підтримка, молитва за тих, хто потребує. Святе Письмо часто наголошує на вартості посту. Євангеліє від Св. Луки (2:37): “Анна не відходила від храму, служачи (Богові) вдень і вночі постом та молитвою’’. “…часто в праці та втомі, в недосипаннях, часто в голоді та спразі, часто в постах, у холоді й

88

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

наготі’’(2 Кор. 11:27) наготі’’(2 11:27).. Книга Вихід (34:28):, “Мойсей був там з Господом сорок днів і сорок ночей, хліба не їв і води не пив, і написав на таблицях слова союзу, десять слів’’. Ісус Христос теж постив сорок днів і ночей у пустині. Є також безліч інших прикладів строгого аскетичного життя апостолів, пустельників, монахів, а також і простих світських людей, які вміли правильно використовувати благословенний час посту. Піст, як було вже сказано, зміцнює наші духовні сили. Згадаймо слова Ісуса до Своїх учнів, коли апостоли не змогли вигнати нечистого духа з біснуватого: “Цей рід виганяється молитвою і постом”.. Рід лукавий і злобний – це нечисті духи, які на сьогодпостом” ніший день досить вдало “працюють’’ і спричиняють багато зла. Адже кожний гріх має свого духа, більше того, кожна негативна думка, що ми приймаємо або відкидаємо від свого серця, є теж носієм духа зла. Уявімо собі, скільки таких духів ми набираємось протягом дня. Але коли в нас є правильне відношення до Бога і поєднання з Ним через молитву, коли ми вміємо постити, зрікаючись пустих думок і вчинків, тоді легко зможемо охоронити себе від різних негативних впливів і навіть будемо допомагати іншим. Піст і молитва зміцнюють наше енергетичне поле, тоді воно стає світле, і ніхто і ніщо не може на нас вплинути. І, навпаки, коли ми не вдосконалюємося на духовному рівні і наше серце є повне всілякого беззаконня, нас дуже легко опановують злі духи, і часто ми відчуваємо вплив інших людей, які, скажімо, займаються магією і можуть “витягувати’’ з нас життєву енергію. Якщо ми з Богом, то нам нічого боятися, але якщо живемо гріховним життям, то самі себе відкриваємо на зло. В цьому криється причина наших хворіб чи критичних ситуацій, у які попадаємо. І, навіть, бувають смертні випадки. Святі Отці у своїх творах мають також безліч гарних порад відносно правильного розуміння посту. Так Святий Димитрій Ростовський говорить: “Щоб мати ясний розум і панування над пристрастями, постійно треба бути в пості і стриманості’’. стриманості’’. Святий Василій Великий каже: “Як отже хочеш зробити духа сильним, то тіло закуй постом’’. “Піст

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

89

з розсудливістю є великим храмом всіх чеснот’’ ((Св. Св. Ігнатій Брянчанінов). Брянчанінов ). Отже, збагнувши важливість і необхідність посту, постараймося докласти всі зусилля, щоб правильно використати цей благословенний час для вдосконалення свого духовного життя і осягнення щасливої Вічності.

P.S. “Тому, що ми не постили, нас прогнано з раю. Чинімо, отже, піст, щоб до раю знову повернутися! Хіба не бачиш, що Лазар через піст увійшов до раю?... Не виправдовуйся неміччю тіла і слабістю! Це ж ти не переді мною виправдовуєшся, але перед тим, хто все знає’’ ( Св. Василій Великий). “Піст завжди корисний для тих, що його радо приймають. Бо на такого, що постить, не наважаться нападати злі духи. Навпаки, радше сторожі нашого життя – ангели помагають тим, що постом очистили свої душі’’ (Св. Василій Великий). “Якщо теперішній піст проведемо з такою ревністю, що цього тижня зовсім перестанемо клястися, наступного подолаємо гнів, а через тиждень викорінимо обмови, а в подальші тижні поправимося ще в іншому, то йдучи тією дорогою вище і вище, мало-помалу осягнемо сам вершок чесноти’’ (Св. Іван Золотоустий). “Чотиридесятниця – це час, призначений на покаяння. В цей час Свята Церква готує вірних до великої події в їхньому житті, до найбільшої хвилини в році – до Святого Пасхального Причастя. Від тієї хвилини може залежати ціла вічність багатьох душ: щаслива вічність зі Святими в Небі або бездонне нещастя відкинення і прокляття в день Страшного Суду’’ (Митр. Андрей Шептицький, Заклик до покаяння).

ІСУСОВА МОЛИТВА У християнській традиції важливе місце займає Ісусова молитва, яка є своєрідним шляхом до досконалості, а навіть “обожествлення”. Щоб ми більше могли збагнути про Ісусову молитву, спробуємо заглянути в історію Спасіння – в історію монашества; подивитися, де сягають коріння Ісусової молитви. Найперше в цьому нам допоможе Свята Євангелія від Матея (20: 30): “Отож два сліпці сиділи собі край дороги, а коли почули, що Ісус переходить мимо, закричали, кажучи: “Господи, Сину Давида, змилуйся над нами!” Тут якраз бачимо першу частину Ісусової молитви. Друга частина Ісусової молитви – це слова покірного митаря митаря,, який молився в Єрусалимській святині, говорячи: “Боже, милостивий будь мені, грішному”. Ісусову молитву можна промовляти так: “Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного чи грішну”. Якщо ми хочемо молитися за кількох осіб, то можемо говорити: “Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас, грішних”. Кожна людина, відносно своїх духовних потреб, повинна підібрати собі відповідну формулку Ісусової молитви. Коли ми поглянемо в історію Спасіння, в історію монашого життя, то побачимо, що вже перші пустинножителі, перші монахи, які відходили на пустиню, щоб більше молитися, перебувати з Богом, почали користуватися коротенькою формулкою молитви. Це було найзручніше, щоб боротися з усякими злими думками та злими духами. Пригадаймо собі, як провадив цю духовну боротьбу Ісус Христос, наш Спаситель. Після Свого хрищення в ріці Йордані Він пішов у пустиню, де перебував сорок днів і сорок ночей в пості і молитві. Протягом цього часу приходить диявол і спокушає Ісуса Христа. В який спосіб Син Божий відганяв ці спокуси? Ісус Христос на кожну спокусу диявола відповідав словами Святого Писання. Подібно поступали і перші пустинножителі: коли приходила їм грішна лукава думка, а під

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

91

думкою лукавою ми розуміємо самого злого духа, тоді вони шукали відповідну цитату у Святому Письмі та в такий спосіб відкидали цю спокусу. Звичайно, що це було важко, бо необхідно було на кожну грішну думку знаходити відповідну цитату зі Святого Писання. І от найбільш просвіченіші пустинножителі, які мали в собі Благодать Святого Духа, дійшли до такого висновку: якщо Господь наш Ісус Христос переміг смертю на Хресті силу диявольську Своїми терпіннями, Своїм смиренням, то коли ми будемо взивати Ім’я Ісуса, то зможемо відкидати всі спокуси диявольські. У цьому часі починається історія Ісусової молитви: “Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного або грішну”. грішну”. Від цього часу пустинножителі, перші монахи, а також перші християни вже не шукали відповідних псалмів чи відповідних слів Писання, але на кожну грішну думку, грішну спокусу взивали Ім’я Ісуса і, в такий спосіб, легко відкидали всі диявольські спокуси. Святе Писання говорить нам, що немає нічого сильнішого ні на Небі, ні під землею від Імені Божого. В тому і заключається сила Ісусової молитви, що ми взиваємо Ім’я Самого Бога, понад яке немає нічого сильнішого. Важливим є також визнання своєї грішності, тобто свідомість своєї грішності. Ця друга частина Ісусової молитви, коли ми кажемо: “Помилуй мене, грішного чи грішну” також важлива річ для духовного життя, бо коли ми визнаємо себе грішними, тоді наша молитва є покаянна, тоді йде процес визволення від гріха – процес очищення. І це тільки у випадку, якщо ми свідомі своєї гріховності та просимо помилування у Бога, щоб Він нас вирятував від наших гріхів. Переважно людина хоче чутися святою, позитивною, дуже побожною, але, насправді, воно так не є. І от коли ми бачимо свою гріховність і просимо помилування, тоді якраз є правдива глибока молитва. Молитва Ісусова може мати три етапи або стани: перший етап – це молитва усна, коли ми устами промовляємо слова молитви; другий етап – коли уста наші мовчать, а ми в думці

92

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

молимося Ісусовою молитвою; третій етап чи третій стан молитовний – це молитва сердечна, коли ми не в розумі молимося і не устами, але серце наше молиться – це є сердечна молитва Ісусова. Звичайно, що така молитва – це дар від Бога, але ми повинні прикласти з нашої сторони всі зусилля, щоб Господь міг нам дати дар такої глибокої сердечної молитви. Молитва Ісусова є також дуже практична. Коли ми молимося різні молитви чи це “Отче наш”, чи “Богородице Діво”, чи “Вірую”, чи псалми псалми,, то час від часу, а то й дуже часто наша думка відбігає то вправо, то вліво, але коли ми молимося коротеньку Ісусову молитву, то в цьому випадку ми можемо більш уважніше помолитися, тому що вона дуже гарно збирає всі наші душевні сили докупи і спрямовує до Бога. В Книзі, яка називається “Щирі розповіді прочанина своєму духовному отцеві” є такі гарні слова: “Хто досягнув істинної молитви і любові, той не має розрізнення речей, не відрізняє праведного від грішного, але всіх однаково любить і не осуджує, як і Бог: сонце і дощ посилає на праведних і неправедних”. До цієї цитати є близьким українське прислів’я: “З ким пристаєш – таким і стаєш”. Очевидно, що чим більше ми молимося Ісусову молитву, тим більше ми пам’ятаємо про Бога, про Ісуса Христа нашого Спасителя, тим більше ми до Нього уподібнюємося. Тоді в нас є більше любові, можемо більше терпіти, можемо прощати, в нас є більше смирення. Ще одна цитата з тієї ж книги: “На кожне прошення наше “помилуй мене, грішного або грішну” – таємний голос Божий відповідає: “Дитино, відпускаються тобі гріхи твої”. Саме тому Ісусова молитва є одним з найкращих середників для покаяння, для очищення нашого серця. Часто трапляється, коли людина тільки починає серйозно молитися Ісусовою молитвою, то починається криза: з’являються негативні думки, відчуття, бажання. Тоді людина ставить собі питання: чи варто молитися Ісусовою молитвою? Якраз в цьому випадку необхідно молитися, якнайбільше молитися і терпеливо молитися, тому що йде процес очищення. Впродовж нашого життя ми назбируємо багато негативу, який десь відкладається

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

93

в підсвідомості, в нашому серці. І от коли приходить це світло – приходить Ім’я Ісуса, тоді цей весь бруд, тобто цей негатив, ця гріховність і пристрасність починає виходити з нашого серця, іншими словами – йде процес очищення. І тут якраз треба вперто і терпеливо молитися, поки наше серце не очиститься. Хто більше буде терпеливий в цій молитві, то за певний час молитва буде більш уважною, більш глибокою і вже не буде тих проблем, які ми бачимо на початку нашого молитовного “подвигу”. Хто хоче серйозно займатися Ісусовою молитвою мусить старатися шукати порад у когось досвідченого, в якогось духовного провідника. На жаль, на сьогодні є дуже мало досвідчених духовних провідників, тому варто черпати поради в духовній літературі Святих Отців. Щодо духовної літератури Святих Отців, то тут можуть зародитися дві крайності: перша, коли людина читає ці глибоко духовні твори і думає, що це якась легенда або байка, яку неможливо практикувати на сьогоднішній день; друга крайність, коли людина починає буквально все приймати і наслідувати і попадає в своєрідний духовний фанатизм. А от коли хто смиренно, покірно, з молитвою буде заглядати в твори Святих Отців, буде черпати їхні поради, то, звичайно, Господь поможе йому і ця література стане для такої людина духовним провідником. На сьогодні є дуже багато духовної літератури про Ісусову молитву. Перш за все це “Щирі розповіді прочанина своєму духовному отцеві”, “На висотах духа”, “Умноє дєланіє” і багато інших творів. Коли заглянемо в історію Святих, то дуже багато їх, не лише в монастирях, а також і у світі, освятили себе за допомогою Ісусової молитви, тому що ця молитва є найбільш прямою дорогою до глибокого духовного життя. Пригадаймо собі життя Святого Йосафата Кунцевича. Він постійно молився Ісусовою молитвою так, що, як кажуть очевидці, коли він спав вночі, уста його не переставали творити Ісусову молитву. Через те він мав багато духовної сили: він міг лікувати людей, виганяв злих духів. Ще один

94

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

великий молільник Ісусової молитви – Серафим Саровський. Цей Святий настільки був одуховлений, мав таку глибоку молитву, що коли він молився зимою в лісі – сніг навколо нього танув в радіусі двох метрів. Він був такий промолений, що звірі його не боялися, навіть ведмідь приходив і їв з його рук; тобто тварини відчували, що в ньому є Дух Божий. Бачимо, що Ісусова молитва також має властивість відновлювати цю первісну гармонію, що була до первородного гріха. Як виглядала людина до первородного гріха? Була внутрішня і зовнішня гармонія. Внутрішня гармонія полягала в тому, що душевні сили були зібрані докупи і скеровані до Бога. Як це виглядало? Розум людини знав про Бога, розумів Бога. Серце людини відчувало присутність Бога; воля бажала чогось божественного, чогось духовного, таким чином була повністю внутрішня гармонія. Коли ми молимося Ісусовою молитвою, ми також збираємо наші внутрішні душевні сили докупи і скеровуємо їх до Бога. І таким чином відновлюємо цю первісну гармонію. Якщо людина знаходиться в грісі, то цієї гармонії не існує, бо розум думає одне, серце відчуває щось інше, а воля бажає ще чогось іншого. Хоча зовнішньо ця людина може дуже гарно виглядати, але внутрішньо є цілковите розбиття. Коли ми каємося, коли молимося Ісусовою молитвою, тоді відновлюється ця внутрішня гармонія і ми є духовно сильними. На Кавказьких горах в минулому столітті жив схимонах Іларіон,, який багато написав про Ісусову молитву. І от він гоІларіон ворить: “Дуже велике діло заключається в тому, щоб в Імені Ісус відчути живу присутність Сина Божого”. Більшість Святих Отців говорить, щоби молитися Ісусову молитву без всякої уяви, без матеріального образу. Чому? Часто через наші уяви, образи лукавий нас спокушає і не дає нам уважно молитися. А як тоді молитися? Треба молитися з твердою вірою і переконанням, що Ісус є тут присутній, не тільки присутній десь ззовні, але усвідомлювати собі, що Бог є в нас, в нашому серці, бо ж ми приймаємо Святі Тайни і через нашу віру, через взивання в Ісусовій молитві Імені Господа Ісус є присутній в на-

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

95

шому духовному серці і там перебуває. Чим більша і глибша в нас є та свідомість, тим глибша і більш уважніша є наша Ісусова молитва. Тоді відбувається своєрідний діалог: ми молимося до Ісуса, який перебуває в духовний спосіб в нашому серці. Якщо в нас є така молитва, то, можна сказати, що при помочі Божій ми вже досягли чогось в християнському житті. Зі слів схимонаха Іларіона Іларіона:: “Молитвою ми почерпаємо благодатну силу на виконання Божої Волі і для ділання всілякого добра, для спасіння своїх душ, як і Сам Господь сказав: “Без Мене нічого не можете творити”. Бачимо, що Ісусова молитва – сильний середник, що поєднує нас з джерелом духовної сили – Богом. Якщо ми хочемо щось зробити доброго для спасіння своєї душі, для інших людей, то ми повинні знати, що лише при помочі Божій можна це зробити і тільки в тому випадку, якщо ми будемо якнайчастіше єднатися в молитві з Богом, який може через нас робити добрі діла. Якщо ми схочемо самі робити – нічого в нас не вийде, а якщо, навіть, щось зробимо, то впадемо в гордість, думаючи, що це ми самі зробили. Тільки уповання на Бога, тільки глибока молитва допоможе нам зробити щось добре і для нас самих і для інших людей. Архимандрит Софроній був архимандритом монастиря в Англії. В цій обителі повністю все монаше правило, крім Літургії, було замінене Ісусовою молитвою: ціла спільнота збиралася на молитву і вони по дві години молилися Ісусову молитву. Архимандрит Софроній казав: “Часом нам здається, що дія молитви дуже повільна, але якщо ми не випустимо з рук наших край Його ризи, то побачимо благий результат”. Молитва вимагає зусилля, терпеливості, смирення, часу, щоб ми не зневірялися, і з часом побачимо благий результат. Ми ніколи не повинні домагатися свого в молитві: молитися за щось або за когось, але остаточне вирішення ситуації ми повинні залишати для Бога і ніколи не зневірюватися, адже Бог знає, що для нас корисніше. Святий Пімен Великий писав: “Смирення – єдиний жертовник, з якого молитовні жертви приймаються Богом”.

96

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

Бачимо, що можуть бути деякі збочення в Ісусовій молитві, в літературі Святих Отців це називається своєрідні “прєлєсті” або самообман. З чого воно починається? Починається з того, що людина в Ісусовій молитві не шукає покаяння, перепрошення за гріхи, а виключно шукає якогось надзвичайного пережиття чи відчуття Бога. Звичайно, якщо є такий стан, значить це наша гординя дається взнаки і, людина тоді переконана, що вона настільки досконала, що може отримати від Бога якісь глибокі стани, якісь пережиття і це вже – самообман, тобто стан “прєлєсті”. Якщо ж ми молимося покірно, смиренно, зі свідомістю своєї гріховності, то лукавий не може до нас прокрастися. Стан “прєлєсті” походить від нашої гордості, і тільки смирення може нам допомогти правильно молитися. Добре про молитву знати, читати, розуміти, але якщо ми не будемо серйозно і багато молитися, ми не збагнемо, що таке є дійсно правдива молитва. Адже духовне життя потрібно починати з молитви, бо якщо в нас не буде успіху в молитві, то в чомусь іншому, на дорозі до спасіння, ми і не знайдемо успіху.

“МОЛИТВА – ЦЕ САМ БОГ” Споконвіку в історії Спасіння і в християнстві молитва вважалася одним з найважливіших середників, який поєднує людину з Богом. У Євангелії від Матея (21:22) читаємо: “І все чого проситимете в молитві з вірою, одержите”. Не можна уявити собі правдивої молитви, яка є без віри, і не можна уявити собі глибоко віруючої людини, яка не молиться. Молитва і віра завжди між собою тісно пов’язані і одна одній допомагають. Молитва є необхідною для духовної боротьби і християнського життя, тому на молитву треба звернути особливу увагу. Маємо частіше ставити собі питання: як ми молимося, чи правильна у нас молитва? Ми можемо багато часу молитися, але не помолитися, лише провести час на молитві. Правдиве духовне життя полягає в тому, щоб у нас була глибока і правильна молитва, яка поєднує нас з Богом. Молитва дуже тісно пов’язана з вірою. Пригадується один випадок, коли приходять учні до Святого Василія Великого і запитують: “Отче Святий, скажи як нам правильно молитися? Бо коли ми стаємо на молитву, то наші думки розбігаються і вправо, і вліво, і ми не можемо уважно помолитися. Що нам робити?” Тоді Святий, великий учитель молитви, говорить: “Коли ви йдете до якогось царя чи пана, чи вельможі щось просити, то, звичайно, ви підготуєтеся: як та що говорити. Під час розмови будете поводитися так, щоб ваше прохання було вислухане. Коли стаєте на молитву усвідомте, що ви стаєте на розмову з Самим Богом, не з паном чи вельможею, чи якимось царем, але з Самим Богом. І коли у вас буде глибока свідомість, перед ким ви стоїте, до кого молитеся, до кого звертаєтеся, тоді ваша молитва буде дуже уважна і сильна”. В цій невеличкій історії Святий Василій Великий хотів нагадати своїм учням і нам всім, що важливим під час молитви

98

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

є усвідомлення, перед ким ми стоїмо, до кого молимося. Це усвідомлення, що ми стоїмо перед Самим Всемогутнім Богом, який знає наші думки, бажання, всі наші проблеми і знає, що нам найкраще потрібно у нашій молитві, допоможе нам уважніше помолитися. Святий Йоан Золотоустий: “Що світло сонця для тіла, те молитва – для душі. Як для сліпої людини нещастям є не бачити сонця, то яким великим нещастям для християнина було б не молитися і не вливати молитвою у свою душу христового світла”. Інколи трапляється так, що людина молиться, чогось просить, наприклад здоров’я, молиться багато, щиро, з вірою, глибоко, але здоров’я чомусь не дається. І часто людина в такому випадку тратить надію чи довір’я до молитви. Це неправильний підхід, бо, звичайно, ми повинні просити в Бога те, що нам потрібно, але останнє рішення – за Богом, тому що Бог – Сотворитель людини і Він найкраще знає, що нам потрібно. А скільки людей, будучи в хворобі чи якомусь нещасті, навернулися до Бога, покаялися щиро і жили праведним християнським життям. Тому ми ніколи не повинні домагатися свого у молитві, але знати, що ми повинні молитися, але останнє рішення – у Божих руках, Він знає, як і що найкраще зробити для нас. Часто, коли ми стоїмо на молитві, то наші думки розбігаються вправо і вліво і один Святий говорить: “Як ти хочеш, щоб Господь почув тебе, як ти сам себе не чуєш?” І це розсіяння, яке буває в нас на молитві, одна з найбільших хворіб у всіх людей, не лише тих, що в світі, а й тих, що в монастирях. Пригадується розповідь про одного побожного чоловіка. Кожного разу, коли він приходив до церкви, то зупинявся перед дверима храму і сам до себе говорив: “Всі мої турботи, клопоти, обов’язки, справи, я залишаю вас тут, біля дверей. Я піду помолюся, а ви мене тут почекайте, пізніше я вас візьму з собою далі”. Він заходив до святині, ставав собі спокійно у куточку, уважно молився, слухав Літургію, проповідь, Євангеліє, з глибо-

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

99

кою вірою приймав Святе Причастя, тоді йшов до своєї домівки. Це є добрий приклад для нас, тому що ми буваємо у церкві на Богослуженнях, але буваємо там лише фізично, а наші думки, бажання, відчуття є десь поза церквою: на роботі, вдома, а інколи в непристойних ділах і ситуаціях. І це є проблема, тому що ми повинні бути на молитві не тільки тілом, а й душею. Ми повинні бути своїм серцем з Богом, а не лише фізично перебувати в храмі. Коли ми приходимо до церкви на Літургію, деколи відчуваємо, що в одній церкві є молитва, а в іншій – немає. Від кого це залежить? Звичайно, що, найперше, це залежить від нас, від того, наскільки ми вміємо глибоко і уважно молитися. Також великою мірою це залежить від священика: як він молиться, наскільки в нього є віра, наскільки він глибоко молиться і переживає Богослуження. І, очевидно, залежить від присутніх на Богослуженні людей. Якщо люди в церкві думають про нісенітниці, про пусте, коли вони оглядаються по сторонах, шукають, якби когось осудити, то такі люди не моляться, вони лише фізично перебувають у храмі. Але якщо стоїть група людей, хоч невеличка, і їхнє серце скероване до Бога з вірою, вони глибоко моляться, переживають цю Літургію, тоді, звичайно, відчувається цей дух молитви. Одного разу жінка прийшла до монастиря, кілька днів там була, ходила на Богослуження, молилася сама в каплиці. І от коли вона від’їжджала з цього монастиря, вона подякувала ігумену цієї обителі і каже: “Ви знаєте, я була в різних монастирях, різних обителях і всюди моляться, але у вас є таке відчуття, що моляться до Бога”. Дійсно, якщо люди скеровані до Бога, то глибоко моляться, тоді відчувається присутність Бога на цій молитві, на цій Літургії. Святий Ніл Синайський: “Молитва – це розмова душі з Богом, гілка з дерева покори і лагідності, вияв радості і подяки, лік на журбу і втому, піднесення розуму до Бога. Як хліб служить на поживу для тіла, а чеснота – для душі, так молитва – це пожива розуму”.

100

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

Взагалі наша Літургія східнього обряду є дуже багата своїми традиціями, обрядами. Ми знаємо, що кожна людина має п’ять змислів: зір, слух, нюх, дотик, смак. І от впродовж певного часу ці наші змисли “припадають гріховним порохом”. Ми буваємо в різних ситуаціях, спілкуємося з різними людьми і часто самі допускаємо гріх до свого серця. А коли приходимо на Святу Літургію, коли з вірою переживаємо Богослуження, приймаємо Святі Тайни, тоді маємо можливість повністю себе очистити, а, навіть, освятити. Як це виглядає? Коли ми приходимо на Святу Літургію, коли дивимося на Святі ікони, на хрест, на іконостас, на все, що є в церкві, то через це освячується наш зір; коли ми слухаємо уважно церковний спів, молитви, Євангелію; цим освячується наш слух; коли ми вдихаємо запах ладану, запах свічок; освячуємо наш нюх; коли цілуємо хрест чи ікону; тим освячується наш дотик; коли ми з вірою приймаємо Святі Тайни; тоді освячується наш смак. Бачимо, яка багата наша Свята Літургія, і в який спосіб ми можемо себе духовно відновити. Звичайно, якщо ми робимо це з вірою, глибоко переживаючи Святу Літургію. Святий Йоан Золотоустий: “Молитва – спасіння, безсмертя душі, незнищима стіна Церкви, непохитна охорона, страх для дияволів, а для благочестивих – спасіння”. Часто людина ставить собі запитання: чи правильна у мене молитва? По чому це пізнати? У Святій Євангелії говориться, що “по плодах їх пізнаєте їх”. Бачимо, що духовне життя поділяється на дві частини: труди і плоди. Наші труди – це наші молитва, піст, читання Святого Письма, нічні чування, боротьба з гріхом, різні духовні практики. Що ж належить до плодів? Це – любов, лагідність, смирення та інші плоди Святого Духа. Коли в нас є правильна молитва, тоді в нас повинно бути щораз більше цих плодів. Бо інколи стається так, що людина багато молиться, а в неї щораз більше зростає гординя, агресія, невдоволення, нетерпеливість. Це означає, що молитва в цьому випадку є неправильна. Якщо у нас є правильна молитва, то в нас повинно бути щораз більше

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

101

лагідності, терпеливості, смирення, з кожним разом у нас повинна зростати любов не тільки до наших ближніх, але й також до тих, які недоброзичливо ставляться до нас. І все це повинна робити в нас правильна глибока молитва. Молитва повинна стати для нас тим насушним хлібом, тим, без чого ми не можемо обійтися. Майже всі Святі глибоко переживали молитовні стани і дуже сумлінно відносилися до своєї молитви. Настільки молитва поєднувала їх з Богом, що вони говорили, що “молитва – це Сам Бог”. Інші Святі говорять: “Молитва – матір всіх чеснот”. І дійсно, правдиве духовне життя повинно починатися з молитви. Якщо в нас немає успіху в молитві, то в чомусь іншому ми і не зможемо знайти успіху в християнському житті. Звичайно, що глибока, щира, сердечна молитва – це дар від Бога, але з іншого боку, якщо ми нічого не будемо робити в тому напрямку, то як може в нас з’явитися дар глибокої молитви. Свята Євангелія нам говорить: “Просіть – і дасться вам, шукайте – і знайдете, стукайте – і вам відчинять”. Якраз ці слова відносяться до нашої молитви. Читаючи життя Святих – ми бачимо людей, які дуже багато і сильно молилися. Вони могли, навіть, молитвою творити чуда. Один старець мав трьох послушників, до яких одного разу каже: “Я відійду на гору, щоб проводити більше часу у молитві, а ви тут самі займайтеся своїми справами, моліться, працюйте. А через деякий час я повернуся”. Пройшло трохи часу, повертається старець до своїх учнів, а вони – в розпачі. В розпачі через те, що вже довший час не було дощу – велика страшна посуха. І тоді старець питає: “А чому ж ви не молитеся?”. “Та ми, старче дорогий, молимося, дуже багато молимося, але чомусь Господь не дає нам дощу”. Тоді старець сказав: “Ви, напевно, погано молитеся”. Після того він встав на коліна, підніс руки догори і почав молитися. В близькому часі на небі з’явилася хмарина і з неї пішов великий дощ і зросив всю землю. Коли читаємо життя Святих, то таких прикладів є дуже багато. Найперший приклад того, хто молився – це є приклад

102

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

Самого Ісуса Христа. Пригадаймо собі, скільки часу проводив Ісус в молитві, особливо, коли це були важливі моменти в Його житті: вибір апостолів, перед Страстями (ця молитва була з терпіннями, як важка духовна боротьба). Маємо приклад Пресвятої Богородиці. Перед тим, як породити Ісуса Христа фізично, Марія породила Його у Своєму Серці – через глибоку віру і глибоку молитву – в духовний спосіб. Дуже важливою є нічна молитва, нічне чування, бо в цей час є більше гріха, більше беззаконня. І коли ми молимося, то якимсь чином нейтралізуємо те зло, яке з’являється у світі, гріхопадіння багатьох людей. Нічна молитва – це також велике самозречення, ми боремося зі сном, щоби піднести свою молитву до Бога і через те отримати більшу користь і для себе, і для своїх ближніх. У традиції монастирів завжди були практики нічних чувань. Святий Йоан Золотоустий: “Чи “Чи ти миєшся – молися, чи ти в дорозі – молися, де б ти не був – молися, ти – храм Божий, то не шукай місця, тільки душевного настрою, куди б ти не пішов, як будеш до Бога взивати – Він тебе почує”. Взагалі, вся молитва поділяється на спільну, тобто літургічну, до якої належать Свята Літургія, Утреня, Вечірня, Акафісти, Молебні; а також приватну (особисту), коли ми молимося самі вдома чи в храмі. На приватній молитві зовнішня постава може бути різною: можна молитися стоячи, на колінах, сидячи, а, навіть, якщо ми хворі чи дуже втомлені, можемо молитися лежачи. Під час молитви можна зосереджуватися на іконі, запалених свічці чи лампадці, або можна просто закрити очі з глибоким усвідомленням того, що Господь з нами, а, навіть, у нашому серці. Коли в нас буде більше знання про молитву, то нам буде цікавіше молитися, наша молитва буде правильною і тоді справді відчуємо, що Бог живий і християнське життя – це дорога до щасливої вічності. Святий Іван Ліствичник: “Молитва за своєю природою – це спілкування та єднання людини з Богом, а за своєю дією вона підтримує світ і поєднує його з Богом”.

ОСТАННІ РЕЧІ Святий Йоан Золотоустий: “Смерть – це ніщо інше як сон, подорож, переселення, заспокоєння, тиха пристань, визволення від неспокою і звільнення від клопотів життя”. Катехизм християнської віри говорить, що останні речі це є: смерть, суд, Небо і пекло. Звернемо більшу увагу на питання смерті, бо навколо цього питання є багато таємниць. Всі ми добре знаємо, що в житті кожної людини є дві важливі події: людина раз народжується і раз повинна померти. В цьому ніхто з нас не сумнівається. Життя дається нам тільки раз і ми повинні його так прожити, щоби не жаліти за прожитими роками. В світі є дуже багато різних мистецтв, але найважливіше мистецтво – мистецтво правильно жити, жити з Богом, жити так, як Господь від нас хоче. Кожен з нас, хочемо ми цього чи ні, наближається до вічності з кожним днем, з кожною хвилиною. Але якої вічності? Пригадується розповідь про чоловіка, який мав трьох товаришів. До двох товаришів цей чоловік ставився добре – часто зустрічався, спілкувався, разом веселилися, гуляли, а от до третього товариша ставився погано. Одного разу на сусідній вулиці стався злочин і цього чоловіка запідозрили, що він скоїв цей злочин. І от у розпачі цей чоловік звертається до першого свого товариша і просить його засвідчити в суді, що він непричетний до цього злочину. Цей товариш відразу відмовився. Другий товариш, до якого чоловік добре ставився погодився і пішов, навіть, до дверей суду дійшов, але відразу ж передумав і не засвідчив. А от третій товариш, до якого цей чоловік так погано ставився – пішов до суду і засвідчив за нього і його не звинуватили у злочині. Це проста життєва історія, але в ній закрита важлива істина. Ми також в цьому житті маємо “трьох товаришів”: “перший товариш” – це матеріальні блага: все, що ми нагромадили: і дім, і машина, і збереження в банку. І от коли людина вмирає, в цій хвилі вона

104

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

все залишає, бо не може нічого цього з собою взяти у вічність. “Другий товариш” – це наші рідні, близькі, знайомі. І от коли хоронять людину, то близькі чи родичі йдуть та проводжають у цю останню подорож, помолилися або не помолилися і відразу залишають її. Ще рідні пам’ятають і моляться, а інші, переважно, забувають за цю людину, яка померла. А от “третій товариш” – це є наші добрі діла, наші добрі вчинки, ставлення до Бога, ставлення до ближніх – це те, що ми нагромадили в нашій духовній скарбниці – і лише це перейде до вічності і буде свідчити перед Богом – нашим справедливим суддею. І лише за цього третього товариша ми повинні найбільше дбати, бо він буде свідчити на Страшному Суді Божому. Якби людина, на яку насувається страшна небезпека, закрила очі, опустила руки, нічого не робила, то ми, звичайно, подумали б, що ця людина не зовсім розумна. Часто ми подібні до такої людини, бо все ж хочемо ми цього чи ні, човен нашого життя наближається до пристані, і коли він до неї прибуде ми не знаємо. В когось він прибуде до цієї пристані в двадцять років, в когось – в п’ятдесят, а в когось і пізніше, та все ж воно станеться. Багато людей, навіть, не допускає думки про смерть, але ця думка є дуже важлива, дуже сильна думка. Коли читаємо життя Святих, твори Святих Отців – бачимо, що була своєрідна практика – пам’ять про смерть, це дуже важлива практика для духовного життя. Згадується життя Святого Івана Милостивого, який був Патріархом Олександрійським. Щоби частіше пригадувати собі про смерть, він наказав майстрам збудувати йому гробницю, але не добудовувати її до кінця. Дав завдання, щоб ці майстри щонеділі і в свята приходили і на весь голос в патріарших палатах кричали: “Патріарше, накажи нам добудувати твою гробницю, тому що час смерті твоєї наближається”. Таким способом Святий Іван Милостивий нагадував собі про смерть. В очах людських цей патріарх може виглядати диваком, хоч перед Богом був Святим. Олександр Македонський, який за своїх тридцять і кілька років здобув майже весь світ, який був на той час, захворів на тяжку

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

105

хворобу. Він зібрав різних лікарів, почали його лікувати, але дійшли висновку, що ця хвороба невиліковна. І почав цей молодий полководець задумуватися над своїм життям, над вічністю, над смертю. І дійшов до висновку, що все це є марнота, суєта, а треба мати тільки добрі діла, добрі вчинки, щоби перейти із спокійним сумлінням до вічності. Олександр Македонський наказав, коли він помре, аби в труні зробити два отвори і коли його понесуть, щоби руки виставити назовні. Тим він хотів показати, що в нього все було – і багатство, і слава, і могутність, але нічого з собою він не взяв – все залишив. Показав марноту всього, що нас оточує, що дійсно людина не повинна прив’язуватися до того матеріального, що є марнотою, бо все ми залишимо, але перейдемо у вічність тільки з добрими нашими ділами. Святий Єфрем Сирійський: “Поглянь на своє життя, чи воно згідне з Божою Волею. Скорим ходом минають наші дні. Блаженний, хто з дня на день набуває більше добрих діл і збирає їх на вічне життя”. Святий Ісаак Сирійський говорить, що лукавий, тобто злий дух, сатана готовий людині дати весь світ, щоб тільки людина собі не пригадувала про смерть, не пам’ятала про смерть. Чому так стається? Тому що людина, яка частіше пригадує собі про смерть – менше грішить, кається в своїх беззаконнях, більше молиться, більше дбає про своє духовне життя, а не матеріальне, через те лукавий не допускає нам думки про смерть. Знаємо, що Бог – це є Любов, велика Любов і Він створив світ з великої любові, створив людину з великої любові і підтримує світ з великої любові до сьогоднішнього дня. Коли людина вмирає, Бог також поводиться з любов’ю. В момент смерті наших близьких, рідних ми настільки концентруємося на цьому горі, що забуваємо, що без Божої Волі нічого не стається. Якщо Господь допустив з великої любові, що людина вмирає, значить це потрібно, це є в Божих планах. Ми цього не можемо зрозуміти. Святе Писання говорить: “Мої думки, не ваші думки. Людські

106

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

дороги, не Божі дороги”. Дійсно, ми не можемо зрозуміти, чому Бог ту чи іншу людину забирає з життя. Інколи дивуємося, коли добра людина, в дуже молодому віці, залишає маленьких діточок і вмирає. Як так Бог може поступити? Все ж ми повинні довіритися Богові, що Він краще знає, що з нами робить. Як говорить богословіє – Бог забирає людину з того життя в момент, коли вона є найбільш доконала, коли найбільше готова перейти до вічності. Протягом цілої історії різні філософські течії хотіли дати відповіді на питання смерті. І, звичайно, нічого з того не вийшло. Тільки віра і молитва можуть дати, хоч в якійсь мірі, відповідь на питання смерті. Віра в смерть і Воскресіння Господа Нашого Ісуса Христа, бо якщо ми маємо віру, то повинні знати, що ми осягнемо цього воскресіння. З факту смерті випливає кілька істин. А одна особлива істина – про справедливий Суд Божий. Знаємо, що Бог справедливий, якого не можна ні підкупити, ні обманути, ні обійти в якийсь інший спосіб, і людина буде відповідати за всі свої слова і вчинки, всі думки, бажання і, навіть, відчуття, за все, що ми в цьому світі зробили. Щоби переконатися, що буде цей Суд Божий, ми можемо заглибитися в себе і віднайти внутрішнє наше прагнення справедливості. Ми на щодень часто зустрічаємося з несправедливістю та все ж в нас є глибоке бажання справедливості. Від чого це походить? Це прагнення справедливості закладене глибоко в нашому серці, а це означає, що ця справедливість колись буде, а буде вона на справедливому Суді Божому. Якщо людину зненацька застане якась неприємна несподіванка, тоді вона панікує, боїться, блідне, тому що вона не була підготовлена до цієї несподіванки. Так і людину, яка не готова перейти до вічності, не готова зустріти смерть, чекає подібна ситуація, навіть ще важча. Це є важливою проблемою для багатьох християн, бо вони не допускають думки, що вони колись перейдуть у вічність: може сьогодні, а може завтра, а може вдень, а може й уночі. Ніхто цього не знає, але всі ми повинні бути готові

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

107

до цього. У нашому народі є традиція: люди старшого віку готують собі наперед одяг чи гроші на похорон, щоб їх якнайкраще похоронити. Звичайно, що варто мати одяг, але багато важливіше мати чисте сумління, мати віру, молитися і бути внутрішньо готовим у будь-яку хвилину відійти до вічності. Святий Іван Ліствичник: “Як неможливо для людини, яка гине з голоду, не думати про хліб, так неможливо для того, хто бажає спастися, не думати про смерть і Суд”. На сьогоднішній день контроверсійним є питання самогубства. Є різні думки на цю тему. Традиційна думка Церкви – це важкий гріх і таку людину не хочуть ховати по церковних правилах і обрядах. Наука релігії на сьогодні каже, що людина закінчує життя самогубством у стані специфічному, який не є нормальним станом людини. А ми знаємо, що матерія важкого гріха є в тому випадку, коли людина робить гріх добровільно і свідомо. У випадку самогубства – це часто буває не добровільно, під тиском чи впливом інших людей чи ситуацій, чи обставин, часто це буває і не до кінця свідомо, бо як говорить психологія – людина, яка буває в такому стані не є до кінця свідомою, що робить. Якщо дивитися більш по-духовному і з більшою любов’ю, то варто було б за таких людей молитися, щоби врятувати їхню душу і хоронити так, як хоронять і всіх інших людей. В теперішній час багато людей говорять, що наближається кінець світу, насувається катастрофа, катаклізми, будуть війни. І все це може бути, але нам треба знати, що лукавий шукає різних середників, щоби нас відвернути від внутрішнього приготування до певних ситуацій, навіть до кінця світу. Ніхто не знає, коли буде кінець світу, бо каже Господь наш Ісус Христос, що лиш Отець Небесний це знає. Суттєвим є готуватися внутрішньо, тобто плекати віру, плекати молитву, чеснотливе життя, боротися з гріхом, щораз більше вдосконалювати своє життя і це буде найкраще приготування. Важливо, щоб ми мали внутрішню духовну силу, щоб подолати всі проблеми, які будуть зустрічатися на нашій життєвій дорозі і в такий спосіб осягнемо щасливу вічність.

108

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

Святий Йоан Золотоустий: “Як у театрі, коли настане вечір і вийдуть глядачі, то актори, які грали перед усіма царів і полководців, вийшовши звідти і скинувши свою маску, стають тими, ким вони дійсно були, так і тоді, коли приходить смерть і театр закривається, всі відходять туди, скинувши з себе уявне багатство чи бідність, і тільки, судячи по ділах, виявляється, хто з них справді багатий, а хто бідний, хто гідний почесті, а хто безчесний”.

“ГРІХИ Є ПРИЧИНОЮ ВСІХ НЕЩАСТЬ...” “Гріхи є причиною всіх нещасть...” – Святий Іван Золотоустий На сьогоднішній день ми бачимо багато нещасних випадків, несправедливості, всілякого беззаконня і часто не знаходимо собі відповіді: “Чому так стається?” А причиною всього того є гріх і дія сатанинських сил. У Святому Письмі, в розділі Буття (3:1-6) читаємо: “Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?” Жінка відповіла змієві: “Нам дозволено їсти плоди з дерев, що в саді. Тільки плід з дерева, що посеред саду, Бог наказав нам: “Не їжте його: ані не доторкайтесь, а то помрете”. І сказав змій до жінки: “Ні, напевно не помрете! Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло”. Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував”. Цей уривок з книги Буття показує, в який спосіб зароджується гріх: спочатку йде спокуслива думка, пізніше сумнів: зробити чи не зробити; далі гріх показує свою привабливу картину, людина рішається на цей гріх, людина отримує своєрідну гріховну насолоду, після цього приходить гіркота і вигнання з Раю. Первородний гріх був гріхом гордості, непослуху, тому що Адам і Єва хотіли стати як Бог та пізнати добро і зло. Звичайно сатана спокусив, він обманув, але все ж людина піддалася на цю спокусу. Які наслідки первородного гріха? Найперше – це внутрішня дисгармонія. Знаємо, що до упадку людина була в гармонії, тобто розум знав і розумів про Бога, серце відчувало присутність Бога, воля бажала чогось Божественного, сили душі були повністю скеровані до Бога. Коли приходить гріх, то створюється дисгармонія, тобто розум думає одне, воля бажає чогось іншого, а серце відчуває щось ще

110

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

інше. Також і зовнішня дисгармонія: неправильне ставлення до навколишнього середовища, тобто до рослинного і тваринного світу. Ще інша річ – їх огорнула темнота, тобто людина, яка є в гріховному стані не може правильно думати чи вирішувати, бо розум затемнений гріхом. Інший наслідок первородного гріха – схильність людини до зла. Візьмемо життєвий приклад: зустрічаються батьки, які мають маленьких дітей, ще ці діти нічого не розуміють, а вже беруть якийсь прутик чи камінчик і починають одне одного бити. Дитина ще нічого не розуміє, але все ж схильна більше до зла, ніж до добра – це є наслідком первородного гріха. Ще інший наслідок гріха – все створіння стає озлобленим. Коли читаємо життя Святих, наприклад життя Серафима Саровського чи Франциска з Асижу, то бачимо, що ці люди через своє духовне життя, через аскетичний подвиг, через глибоку молитву дійшли до цієї первісної гармонії, що їх не бояться звірі. Святий Серафим Саровський годує ведмедя з руки, Святий Франциск розмовляє з птахами. Людина, живучи християнським життям, духовним життям, повертає собі внутрішню гармонію і дикі тварини не бояться людини. Останній наслідок первородного гріха – відповідальність за гріх, бо людина відповідає за те, що вона робить, тобто за те, що грішить. Багато людей мають на сьогоднішній день неправильне бачення ставлення Бога до людини. Часто говориться: Бог карає, Бог судить та інше. Ісус Христос в Святій Євангелії говорить щось зовсім протилежне: “Я не прийшов судити, а спасти світ”. Сам Господь каже, що не прийшов судити, але спасти нас. Коли ми знову повернемося до первородного гріха, до Адама і Єви , то бачимо, що Бог не карав їх, лише вони самі вигнали себе з Раю, тому що не хотіли слухати Бога і тому самі себе покарали. Так стається і з нами, у випадку кожного гріхопадіння. Ми самі себе караємо через те, що грішимо, а Бог нас ніколи не карає. Пригадаймо Євангелію від Івана, де апостол Іван каже конкретно, що “Бог є Любов”, значить поступає з нами тільки з любов’ю і не може нас карати – ми самі себе караємо.

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

111

Християнське життя – це дорога до раю, до первісної благодаті. Воно повинно бути повноцінним життям, так як Господь нас створив. Повноцінним воно є в тому випадку, коли ми використовуємо всі ці дари, якими нас Господь дуже щедро обдарував. У більшості випадків людина цих дарів не використовує. Можна порівняти людину до великого гарного триповерхового будинку, де є всі зручності, де чудові умови. І от людина живе в підвалі, в маленькій кімнатці при свічці та не використовує всього того, що є в будинку. Подібно є в духовному житті, бо не всі використовують те, що нам Бог дав. Знову ж пригадуємо, що кожна людина має три площини – фізичну, душевну і духовну. Про це говорить апостол Павло в першому посланні до Солунян (5:23): “Сам же Бог миру нехай освятить вас цілковито, і нехай уся ваша істота – дух, душа, і тіло – буде збережена без плями на прихід Господа нашого Ісуса Христа”. А як на сьогоднішній день люди живуть? Більшість людей все ж живе на цій ділянці фізичній, ще трохи на душевній, а от на духовній живе мала кількість людей. Як можна охарактеризувати людину, яка живе виключно матеріальним життям? Така людина, припустимо: приходить до церкви і бачить гарно написану ікону й виникає в неї думка: “Гарна ікона; цікаво, за скільки її можна було б продати?” В людини, яка живе душевним життям, дивлячись на ту ж ікону виникає питання: “Який іконописець написав таку гарну ікону?” Ця людина трохи глибше дивиться на цю ікону. Коли людина духовна бачить цю ж ікону, то також зауважує, що ікона гарно написана, також більш-менш може орієнтуватися, скільки вона коштує, але вона на це не звертає уваги. Людина духовна, дивлячись на ікону, відразу ж входить в молитовний стан, вона з вірою дивиться на цю ікону та бачить присутність Самого Бога, чи Богородиці, чи будь-якого Святого, який зображений на цій іконі. Важливо, щоб ми були свідомі того, що в нас є цих три ділянки: фізична, душевна, духовна. Людина живе повноцінним життям, якщо вона живе на цих трьох ділянках, тоді вона використовує всі дари, якими Господь її обдарував.

112

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

Повернімося до гріха. Які бувають гріхи? Гріхи бувають важкі або ще вони називаються смертними, також є гріхи легкі, так звані повсякденні. Моральна богословія дає нам таке визначення гріха: “Гріх – це добровільне та свідоме переступлення Заповіді Божої”. Як це можна побачити практично? Припустимо, що хтось знає і добре свідомий того, що обікрасти чужу квартиру є гріхом. Коли хтось це робить свідомо і ніхто його не примушує, тоді ця людина тяжко грішить. Якраз коли добровільність і свідомість поєднані, тоді є матерія тяжкого гріха. Гріхи можуть бути свідомі і несвідомі; гріхом може бути думка: коли приходить гріховна думка і ми плекаємо її; може бути грішне бажання; грішне відчуття; грішна уява; гріхом може бути слово, а також і діло. Через часте повторювання гріха такий гріх набирає силу, або стає другою природою. Як це виглядає? Одного разу один старець, який мав молодих монахів-послушників, взяв їх до лісу і хотів в практичний спосіб навчити їх, що таке гріх і як з ним боротися. Побачивши маленьке деревце в лісі старець сказав одному з послушників: “Попробуй витягнути це деревце з землі”. Послушникові було легко витягнути це деревце, бо воно було маленьке, не мало глибокого коріння. Пішли вони далі – старець показує послушникові на більше деревце. Молодий монах тут трохи помучився: хитав-хитав, все ж таки витягнув його з землі. І от підійшли вони до великого дерева, і старець каже послушникам витягти його. Тут вже, як вони не старалися, довго мучилися, але не змогли нічого зробити. Тоді цей старий досвідчений монах говорить: “Бачите, якщо замолоду не навчитеся боротися з гріхом, поборювати гріх у собі, тоді він може набрати такої сили, що ви пізніше з тим гріхом нічого і не зробите”. Коли людина часто повторює той самий гріх і не кається, не бореться з тим гріхом, то гріх стає другою природою, тобто стає звичкою, яку майже неможливо від себе відкинути. Скільки є алкоголіків, наркоманів чи інших людей, що живуть життям гріховним, вони б хотіли вже відкинути цю гріховну звичку, але вже не можуть, бо настільки глибоко вко-

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

113

рінилася вона, що потрібно прикласти багато зусиль і допомоги збоку, а найперше треба просити допомоги в Бога, щоб звільнити себе від таких важких гріхів чи гріховних звичок. Святий Василій Великий: “Не легковаж найменшою помилкою, хоч би вона була така мала, що зовсім не давала б згіршення – відразу покутуй і виправляй помилки, хоч люди так часто як в малих, так і в великих справах грішать і не каються”. Дуже важливим для духовного життя є усвідомлення своєї гріховності. В Євангелії Господь говорить нам, що Він прийшов спасти грішних, але чомусь не всі грішні спасаються. Яка ж причина? Причина та, що майже всі люди грішать, але не хочуть усвідомити собі, що вони грішні. Все повинно починатися з того, що людина повинна усвідомити собі, що вона є грішна. Коли людина свідома того, то вона і молиться, і кається, і бореться з гріхом – і в такий спосіб спасає свою душу. Коли ж немає цієї свідомості, тоді немає правильного духовного життя. Святий Василій Великий: “Гріх – це недуга душі, він смерть безсмертної душі. Гріх заслуговує на те, щоб над ним постійно плакати і сумувати, через нього нехай проливається кожна сльоза, через нього нехай раз у раз твоя душа зітхає”. Пригадується випадок з життя одного пустинножителя. Приходить до нього інший монах-пустельник і каже: “Я був в одного монаха і він майже щоночі має видіння ангелів”. А цей старушок тільки посміхнувся і каже: “Блаженний, хто має видіння на кожен день своїх гріхів”. Дійсно, що видіння ангелів може бути обманливим, часто це може бути пов’язане з різними злими духами, а от коли людина має на кожен день видіння своїх гріхів, тоді є смирення, покора, покаяння, глибока молитва, тоді людині тяжко зійти на манівці. Існує такий парадокс: людина, яка більше грішить, нерідко вважає себе праведною, і, навпаки, людина, яка веде пильніше духовне життя, молиться, кається – ця людина вважає себе грішною. Коли читаємо життя Святих, то бачимо, що великі Святі, які воскрешали мертвих, плакали

114

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

за свої гріхи, як маленькі діти, настільки в них була витончена свідомість своєї грішності. Святий Василій Великий: “Як тіло тратить через недугу бажання і смак до страви, так і душа через гріхи стає байдужа та в’яла до Божих справ”. Подивимося на картину щодо особливого ставлення до Святого Причастя, яка є в США, Канаді та інших країнах. Скільки людей на сьогоднішній день йдуть до Святого Причастя і вони не свідомі того, що вони роблять, бо перед тим не сповідаються, перебувають у важких гріхах. Це свідчить про те, що в них немає свідомості своєї гріховності, якраз тоді є гординя, а немає покори, смирення, фактично немає правильного духовного життя. Щоби зробити цей світ кращим, потрібно викорінювати свій гріх у собі, у своєму серці. Святий Серафим Саровський: “Спаси себе і біля тебе тисяча спасеться”. Деколи думаємо, щоби когось навернути, треба йти, щось говорити, переконувати, але, найперше, треба своїм прикладом, своїм глибоким духовним життям, боротьбою з гріхом робити цей світ кращим. Якщо ми будемо робити себе кращими, то ті, що дивляться на нас, будуть робити щораз більше добра і щоразу будуть ближче Бога. Старець Силуан, який жив у 20 столітті на горі Афон писав: “Немає гріха непрощеного, окрім гріха нерозкаяного”.. Всі люди грішать, але проблема є в тому, що людина каяного” не усвідомлює своєї грішності і не хоче каятися. Святий Теофан Затворник наводить нам такий приклад: “Людині, яка скоро біжить, властиво спотикатися, падати і в цьому ще немає проблеми, проблема є в тому, коли людина падає і лежить в тому болоті, поросі. Лежить і не піднімається”. Коли людина зробила гріх, тобто впала, не кається, не усвідомлює і лежить в цьому болоті, тоді є проблема. Але коли людина біжить, спіткнулася, впала в гріх, скоренько встала, обтріпалася і далі побігла, то в цьому Святі не бачать великої проблеми, тому що і Святі падали в гріх, бо Господь допускав це.

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

115

Святий Іван Золотоустий: “Нема зла, крім гріха, і нема добра, крім чесноти і уподобання Богові у всьому”. Пригадаймо також уривок із писань Святого апостола Павла, який розказує нам про цю колючку, яку Господь допустив, щоб вона цілий час колола Святого Павла. І скільки він просив, скільки молився – Господь не забрав від нього цієї колючки. Це також могла бути, як говорять деякі Святі Отці, допущена йому якась неміч, якась пристрасть, з якою він боровся, каявся і хотів побороти. Однак Господь допустив усе це для його смирення. Часто Господь допускає нам якусь неміч, якусь проблему, якусь пристрасть, з якою ми боремося, але не можемо її побороти. Чому? Тому, що Господь не дає нам для цього сили лише задля того, щоб ми були більш смиреннішими, більш терплячішими. Через те не дається нам сили, аби побороти цю гріховну звичку. Це також все є в Божому Провидінні. Святий Іван Золотоустий: “Гріхи є причиною всіх нещасть, як кара за гріхи приходять журби, неспокої. За гріхи приходять війни, недуги і всі тяжкі терпіння, які тільки нам трапляються”.

МОЛИТВИ ЗАХОРОНИ ВІД ЧАРОДІЙСТВА І ЗЛИХ ДУХІВ (для священиків і мирян) Слава Тобі Боже наш, слава Тобі. Царю Небесний… Святий Боже…

(3р.) Пресвята Тройце… Отче наш… Богородице Діво… Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного (грішну) (30 р.) Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, захорони мене Святими Твоїми ангелами, молитвами Пречистої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, силою Чесного Животворящого Хреста, святого архистратига Божого Михаїла і всіх Небесних Сил безтілесних, Святого пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана, Святого апостола і Євангелиста Івана Богослова, священномученика Кипріяна і мучениці Юстини, святителя Миколая Чудотворця, святителя Льва, Єпископа Катанського, святителя Никити, святителя Іосафа, святителя Митрофана, святителя Йосафата, Архиєпископа Полоцького, преподобного Сергія Радонежського, преподобних Зосіми і Савватія, преподобного Серафима Саровського, преподобних Антонія і Теодосія Печерських і всіх преподобних Отців Києво-Печерських, святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії, святого мученика Трифона, святих і праведних Богоотців Йоакима і Анни і всіх святих Твоїх, поможи нам, недостойним рабам Твоїм (ім’я). Вибави нас від всіх підступів ворожих, від усілякого зла, магії, ворожіння, чародійства і від лукавих людей, щоб не змогли заподіяти нам якесь зло. Господи, світлом Твого сіяння захорони нас вранці, опівдні і ввечері, і на сон приходящий і силою благодаті Твоєї відверни і віддали всяке зло, що походить від сили диявольської. Якщо якесь зло задумане чи створене є, поверни його в преісподню. Бо Твоє є царство і сила, і слава, Отця, і Сина і Святого Духа. Амінь. ПСАЛОМ 90(91) Ти, що живеш під Всевишнього покровом,* що у Всесильного тіні пробуваєш! Скажи до Господа: Мій захисте і моя твердине,* мій Боже, на котрого покладаюсь. Він бо спасе тебе від сітки птахолова,* і від погибельного мору.

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

117

Він тебе покриє крилами своїми, і ти втечеш під його крила;* щит і забороло – його вірність. Ти не злякаєшся ні страху вночі,* ані стріли, що вдень літає. Ані чуми, що в пітьмі бродить,* ані зарази, що нищить опівдні. Нехай і тисяча впаде біля тебе, і десять тисяч праворуч від тебе,* – до тебе не підійде. Ти лиш очима споглянеш* – і кару грішників побачиш. Бо Господь – твоє прибіжище,* Всевишній – твій захист. Ніяке лихо до тебе не приступить,* ніяка кара не підійде близько намету твого. Бо ангелам своїм він повелить про тебе,* щоб берегли тебе на всіх твоїх дорогах. І на руках тебе носитимуть,* щоб не спіткнулася нога твоя об камінь. На гада й змія будеш наступати,* розтопчеш лева й дракона. Тому, що він виявив свою любов до мене, я його врятую;* я вивищу його, бо він знає моє ім’я. Візве до мене, і я озвусь до нього;* я буду з ним у скруті, я його визволю і його прославлю. Довгим віком його насичу* і явлю йому моє спасіння. МОЛИТВА ДО ЖИВОТВОРЯЩОГО ЧЕСНОГО ХРЕСТА Нехай воскресне Бог і розвіються вороги Його, і нехай біжать від лиця Його всі ненависники Його. Як щезає дим, нехай щезнуть, як тане віск від вогню, так нехай загинуть біси від лиця тих, хто любить Бога і осіняє себе хресним знаменням, і в радості промовляє: радуйся, Пречесний і Животворящий Хресте Господній, що проганяєш бісів силою Розп’ятого на тобі Господа нашого Ісуса Христа, що до аду зійшов, і подолав силу диявола, й дарував нам тебе, Хрест Свій Чесний, на прогнання всякого супостата. О Пречесний і Животворящий Хресте Господній, допомагай мені зі Святою Дівою Господньою Богородицею й зо всіма Святими завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

118

о. Роман Гето Духовна боротьба сучасної людини

МОЛИТВА СВ. ІВАНА ЗОЛОТОУСТОГО Боже Вічний, звільнивший рід людський від полону диявольського, звільни раба Твого (ім’я) від усілякої дії духів нечистих; повели лукавим і нечистим духам і демонам відступити від душі і від тіла раба(би) раба(би) твого(єї) твого(єї) (ім’я),, і не перебувати, ні затаїтися в нім (ім’я) нім(ій). (ій). Нехай біжать Іменем Твоїм Святим, і Єдинородного Твого Сина, і Животворящого Твого Духа, від створіння рук Твоїх; нехай очищений(а) очищений(а) буде від усілякої спокуси диявольської, преподобно і праведно, і благочестиво живе, сподобившись Пречистих Таїн Єдинородного Сина Твого і Бога нашого, з Ним благословенний є і препрославлений з Пресвятим і Благим, і Животворящим Твоїм Духом, завжди і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. МОЛИТВА СВ. ІВАНА ЗОЛОТОУСТОГО Всім нечистим духам заборонивший, і силою Слова вигнавший легіон, явися і нині Єдинородним Твоїм Сином на створіння, яке по образу Твоєму створив єси, і забери це насильство від супротивного. Нехай помилуване і очищене буде Святому Твоєму стаду, і збережеться храм душевний Святого Духа, і Божественних і Пречистих святинь благодаттю і щедротами і чоловіколюб’ям Єдинородного Твого Сина, з Ним благословенний є і з Пресвятим і Благим, і Животворним Твоїм Духом, завжди і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. МОЛИТВА СВ. ЄВСТРАТІЯ Прославляю і величаю Тебе, Господи, бо Ти зглянувся на моє смирення і не залишив мене в руках ворожих, але врятував від лиха душу мою. І нині, Владико, нехай покриє мене рука Твоя, і нехай прийде на мене милість Твоя, бо тривожиться душа моя та тяжко вона страждає при виході з того нещасного й нужденного тіла, – щоб ніколи лукавий супротивник хитро не напав на неї і не сховав її у темряві за всі свідомі і не свідомі гріхи, які мені трапились у цьому житті. Будь милостивий до мене, Владико, і нехай не побачить душа моя понурого погляду лукавих демонів, а нехай приймуть її осяйні і світлі Твої ангели. Прослав Твоє Святе Ім’я і Своєю силою приведи мене на Божий Твій Суд. Під час суду наді мною нехай не схопить мене рука князя світу цього, щоб втягнути мене грішного грішного(ну), (ну), в пекельню безодню, але стань коло мене й будь мені Спасителем і Заступником. Помилуй, Господи, забруднену пристрастями життя цього душу мою, і прийми її, очищену покаянням та сповіддю, бо Ти благословенний на віки вічні. Амінь.

ЗМІСТ ЖИТТЄДАЙНЕ CЛОВО .......................................................................... 3 ЗАКОН БОЖИЙ В СЕРЦІ ЛЮДИНИ ...................................................... 9 СВЯТИЙ ДУХ У СЕРЦІ ЛЮДИНИ ........................................................ 15 СИЛА ХРЕСНОГО ЗНАМЕННЯ ........................................................... 21 ПОКРОВ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ .................................................. 25 РІЗДВО ХРИСТОВЕ ............................................................................. 28 БОГОЯВЛІННЯ ..................................................................................... 30 ІКОНА – ДВЕРІ В ДУХОВНИЙ СВІТ .................................................... 33 ДУХИ ТЕМРЯВИ................................................................................... 38 ОБОЖЕСТВЛЕННЯ У СВІТЛІ СХОДУ ................................................. 44 “ДУША, ЩО ТЕРПИТЬ, БЛИЗЬКА ДО БОГА” ...................................... 47 НАЙВАЖЛИВІШЕ В РЕЛІГІЙНОМУ ВИХОВАННІ ............................... 53 ПРАВДИВА ВІРА. ЯКА ВОНА? ............................................................. 57 ПРЕСВЯТА ЄВХАРИСТІЯ .................................................................... 61 ДУХОВНА БОРОТЬБА ......................................................................... 67 ШЛЯХ ДО ДОСКОНАЛОЇ ЛЮБОВІ ...................................................... 72 “ЛІК” ДЛЯ НАШОЇ ГОРДИНІ ................................................................. 77 МОНАШЕ ПОКЛИКАННЯ ..................................................................... 82 ЯК ПРАВИЛЬНО ПОСТИТИ?............................................................... 86 ІСУСОВА МОЛИТВА............................................................................. МОЛИТВА............................................................................. 90 “МОЛИТВА – ЦЕ САМ БОГ” ................................................................. 97 ОСТАННІ РЕЧІ.................................................................................... 10 103 “ГРІХИ Є ПРИЧИНОЮ ВСІХ НЕЩАСТЬ...” ....................................... 10 109 МОЛИТВИ ЗАХОРОНИ ВІД ЧАРОДІЙСТВА І ЗЛИХ ДУХІВ ............. 11 116

Релігійне видання

о. Роман Гето

ДУХОВНА БОРОТЬБА СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ Книга І

Редактор Йосиф ВОРОБЕЦЬ, Ольга ЛОЗА Художнє оформлення Юліан САВКО Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН

Підписано до друку 23.01.2015. Формат 60x84/16 Папір офс. Офс. друк. Ум. друк. арк. 6,975 Наклад 500 прим. Замовлення № 23/01-15 Гарнітура Times New Roman

Магазин “Добра книжка” вул. Куліша 22/3а, м. Львів, 79058 тел.: (032) 255-45-24, (097) 67-67-725 Інтернет замовлення: www.gbook.lviv.ua Релігійне видавництво ТзОВ “Добра книжка” вул. Б. Хмельницького 35/За, м. Львів, 79019 тел./факс: (032) 261-55-74, (096) 914-63-77 Свідоцтво СВС ДК № 1286 gbooklviv@gmail.com, gbook@ukrpost.ua web: www.gbook.lviv.ua Друк: ПП “Михайло Торба”

ДУХОВНА БОРОТЬБА СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

о. Роман Гето

уховна боротьба Д сучасної людини о. Роман Гето

КНИГА I