Св.. ФРАНЦИСК САЛЕЗЬКИЙ Св
ТРАКТАТ ПРО БОЖУ ЛЮБОВ Частина І Книги I: Приготування до всього трактату Книги II: Історія походження і народження Божої Любові Книга III: Досконалість Божої Любові Книга IV: Ділання Божої Любові у молитві
Релігійне видавництво “Добра книжка” Львів – 2017
Релігійне видання УДК 27-14-423.79 С 16
Св. Франциск Салезький
С16 Трактат про Божу Любов Любов.. Частина I – Львів: Добра книжка, 2017. – 156 с. ISBN 978-617-618-105-7 “Трактат про Божу Любов” св. Франциска Салезького (1567-1622), видатного теолога, Доктора Церкви, – це плід багаторічного глибокого духовного розважання про Розп’ятого Ісуса, а також проникливого спостереження автора за внутрішнім світом людини. Святий Франциск Салезький, знаний також як Франциск Салезій, показує, що дорога до святості бере свій початок у закоханості Богом, у пізнанні Його Любові, доброти та краси. Трактат написаний простою і живою мовою, доступною для всіх християн. Твір складається з ХІІ-ти книг. Подаємо вашій увазі перших чотири…
Друкується за виданням: Franz von Sales. Abhandlung über die Gottesliebe Видання книги св. Франциска Салезького “Трактат про Божу Любов”, Ч. I, виходить повністю і виключно завдяки щедрій матеріальній пожертві “Товариства Марії Ґоретті”, Енгельбертштрасе, 21, Мюнхен, Німеччина, D-81241 Die Herausgabe des Buches “Franz von Sales. Abhandlung über die Gottesliebe” Gottesliebe” wurde durch die großzügige Spende von Freundeskreis Maria Goretti e.V., Engelbertstraße 21, D-81241 München, ermöglicht und unterstützt.
На обкладинці художня робота: Франсиско Байеу (1734 – 1795). Святий Франциск Салезький
ISBN 978-617-618-105-7
© А. Чорний, переклад з нім., 2017 © Релігійне в-во “Добра книжка”, 2017
ПРО АВТОРА Франциск де Буазі народився 21 серпня 1567 року в родовому маєтку – в Сальському замку біля Торенса, у Савойї. Він був найстаршим з тринадцяти дітей. Спершу навчався у Роші, потім – в Аннесі та Парижі. Батько Франциска мріяв про високі посади для свого багато обдарованого сина і відправив його у 1588 році продовжувати освіту в Падуанський університет. Франциск вивчив там богослов’я і право. У 1593 році він був рукоположений у священики. Його єпископ, монсеньйор де Гран’є, дав молодому священику важку місію: проповідувати в області Шаблс, де поширився кальвінізм. Декілька разів кальвіністи організовували замах на життя о. Франциска, але Провидіння берегло його. У той період (1594-1598) він опублікував трактати про Церкву, які стали дуже відомими. У 1599 році Франциск був призначений помічником єпископа Женевського, а в 1602 році успадкував його кафедру. У 1610 році він разом з Св. Йоанною де Шанталь і групою її духовних доньок заснував новий монаший орден “Ordo Visitationis Mariae” (Орден відвідин Пресвятої Діви Марії – Орден Візиток) як спомин про відвідини Божою Матір’ю Св. Єлизавети. Незважаючи на свою широку діяльність як єпископа Женеви, Св. Франциск, загалом, залишився для нащадків духовним керівником, чим і пояснюється його величезна переписка і впорядкування двох праць, що увіковічили його ім’я: “Філотея, або шлях набожного життя” і “Трактат про Божу Любов”, написаний для душ, котрі вже мають досвід духовного життя. Франциск Салезький (Салезій) помер 28 грудня 1622 року в Ліоні. Він був проголошений блаженним у 1661 році і причислений до лику Святих у 1665 році.
3
ВСТУП ДО ТРАКТАТУ ПРО БОЖУ ЛЮБОВ В часи, коли ІІ Ватиканський Собор у Догматичній Конституції про Церкву “Lumen gentium” (розд. V) з такою силою пригадав про покликання усіх до святості, не оминається мовчанням св. Реформатора Церкви (св. Франциск Салезій) післятридентських часів, котрий різними способами усвідомлював, що християнська святість не може закритися у монастирях, але повинна практикуватися людьми усіх станів і професій. Правда про любов людини до Бога і людини до людини ніколи не втрачає нічого зі своєї актуальності. На ній опиралося життя в часи байдужості до Бога, коли Ной будував ковчег. На неї живо реагували римляни, коли бачивши перших християн із здивуванням говорили: “Дивіться, як вони люблять один одного”. Людина шукає любові в часи після Аушвіца і після Голгофи Сходу, коли декотрі запитують, чи не слід сьогодні дати інше визначення людині (Еммануель Левінас). Людина завжди буде вразливою на любов, бо створена на образ та подобу Божу, котрий є Любов’ю (пор. 1Йо 4,8). Для людини існувати – це любити, так сьогодні говорять різні мислителі. Але постає проблема, відразу як тільки запитаємо: що таке любов? Слово “любов” належить до тих, котрі найбільше піддані суб’єктивним спотворенням та збоченням. Стільки визначень любові, скільки людей, а тим часом любов по суті має бути однією. Вона походить від Бога і є найбільшим даром Творця для створіння. Людська любов є відбиттям Божої любові, її невдалим відображенням, намаганням відповісти на те Боже слово “любов”. І тут міститься найбільша справа для людини – таємниця її гідності і величі. Людина може більше чи менше відреагувати на той промінь любові Божої, котрий лягає найпрекраснішим світ4
ТРАКТАТ ПРО БОЖУ ЛЮБОВ. Частина I
лом на її існування та сутність. Людина може ту любов відкинути, злегковажити нею, знехтувати. “Послухаємо тебе про це іншим разом”, – сказали св. Павлові афіняни на аеропазі (пор. Ді. 17,32). Що отже, треба зробити, щоб людина відкрила двері Христу, Котрий стукає, бо хоче з нею вечеряти? (пор. Од. 3, 20). А потім – як того, хто лише несміливо відхилив двері Христу до свого нутра – навчати, щоб він сів біля ніг Вчителя і лише слухав Його слів? (пор. Лк. 10, 39). Врешті навчати, як тішитися присутністю люблячого Бога і все своє життя присвяти тільки тому, щоб все більше з’єднуватися з Ним аж до тієї міри, щоб могти повторити за святим Павлом: “Тепер не я живу, але живе у мені Христос” (Гал. 2,20). Існує велика потреба школи християнської любові. Ми благословимо тих, котрі навчають нас любити Бога, ближнього і самих себе, котрі вводять гармонію в нашу любов. До таких належить св. Франциск Салезій, Доктор Церкви, пов’язаний з післятридентською реформою. Той святий, котрий жив у 1567-1622рр., належить до найбільших постатей своєї епохи. Він був ревним апологетом Католицької Церкви, богословом, християнським мислителем. Передусім він був духовним керівником, законодавцем і автором дуже популярних творів у сфері християнської духовності. “Трактат про Божу Любов” він писав близько 6 років (16101616). Це діло повставало з любовного споглядання Христа Розіп’ятого і з проникливого спостереження людини, але й при одночасному пастирському служінні своїм вірним. Святий Франциск розпочинав її писати у 1610 році, маючи вже досвід священичого життя, а отже досвід духівника, духовного керівника вибраних душ, проповідника і дуже ревного душпастиря. Він був Єпископом Женеви, в якій, як в садибі кальвінізму не міг перебувати. Він невтомно відвідував християнські спільноти своєї Єпархії, де зустрічався з людьми спраглими правди про дороги, що ведуть до єднання з Христом. Саме їм він хотів жертвувати свій твір про Божу Любов. 5
Св. Франциск Салезький
Сам Франциск був добре загартований у твердому мистецтві Божої любові. Під час навчання в університетах Парижа та Падуї (1582-1592) досвідчив багато духовних страждань і труднощів, з котрих завжди його випроваджувала Божа рука. В столиці Франції він зустрівся у 1602 р. з атмосферою містики дому пані Акарі, котра пізніше стала сестрою-кармеліткою, і відома під іменем блаженної сестри Марії від Воплочення. На початках виникнення трактату про Божу Любов слід понад усе поставити пастирську ревність Єпископа. Він хотів дати своїм вірним науку про Божу Любов, щоб допомогти їм виконати першу і найважливішу заповідь. Він взагалі мав намір дати Божому народові суму знання про християнську любов, а отже написати також трактат про любов до ближнього і любов до самого себе. Франциск Салезій насправді хотів на початку дати своєму твору назву: “Життя святої любові”, потім, однак, назвав його: “Трактат про Божу Любов”. Чинячи ту зміну, хотів зазначити, що у цьому творі бажає представити правду про Божу Любов в усій її історії вираження у людському житті, а, отже, початок, поступ, ймовірні кризи, а також її найвеличніші прояви. Щоб осягнути ту мету, треба було сягнути до богослов’я, філософії та психології і не зупинятися на простому описуванні переживання Божої Любові. Святий Франциск, однак, уникав модних в той час дискусій та задіяності у думку різних шкіл. Не хотів теж вникати у наукові тонкощі. Особливим джерелом для Женевського Єпископа при писанні Трактату було Святе Писання. Подібно, як для інших великих містичних авторів, книга Пісні пісень стала його улюбленою книгою. Також Євангелії та послання св. Павла давали йому багатство думки. Святе Писання наш Автор зіставляв зі щоденним життям людей, із звичайною любов’ю матері до дитини, чоловіка до дружини. В житті птахів, тварин і рослин він також охоче шукав образи для свого викладу. У Трактаті ми отримуємо, отже, діло християнської любові, сповнене натуральності та простоти. 6
ТРАКТАТ ПРО БОЖУ ЛЮБОВ. Частина I
Поважність цього твору не заважала святому писати простим і безпосереднім стилем. Трактат має форму доступного послання, адресованого улюбленому духовному синові Теотиму. Важко тепер дізнатися, яким було справжнє ім’я адресату Трактату. Можливо навіть і не було Теотима як такого, а Святий писав під таким іменем до всіх, котрі хочуть реалізувати досконалість у любові. Безперечно, св. Франциск осягнув через таку форму ту мету, що вдалося йому уникнути сухого викладу, а точні та глибокі істини передав в безпосередній та живий спосіб. Святий Франциск в тому ділі об’явив сильну переконаність про покликання всіх до святості. “Трактат про Божу Любов” – твір настільки містичний, що автор адресує не духовним особам чи тим, котрі живуть в монастирі. Своїм улюбленим духовним донькам, Сестрам Відвідин – Візиткам, посвячує багато призначених їм конференцій. Там він пояснював специфічні риси їхньої духовності. У Трактаті він пояснював специфічні риси їхньої духовності. У Трактаті зі словом про життя в героїчній любові Бога та ближнього звертався до всіх християн, також до осіб, котрі жили у світі. До князя де Беллеґарда, наприклад, Франциск писав, щоб окремі розділи Трактату читав повільно і з розважливістю, неначе “крапля за краплею”, приймаючи її зміст. Святий, пишучи те діло про досконалу любов, мав на увазі християнські подружжя, тому не дозволив викреслити зі свого Трактату розділів, де йде мова про подружню любов, що за своєю природою скеровується до з’єднання осіб, а, отже, має духовний характер. Так, отже, і, “Трактат про Божу Любов” і його книга “Філотея” мають на увазі всіх, котрі охрещені. Відповідно до нашого Святого, Божа Любов найдосконаліше об’явилася і у Пресвятій Діві Марії, котра померла з любові до Сина. Її Материнській опіці слід, отже, віддатися при читанні того діла, щоб Вона допомогла нам дійти на вершину Голгофи, Гори Любові, і з’єднатися там зі смертю та воскресінням Христа. Ми вдячні Богові за “Трактат про Божу Любов” і за його Автора св. Франциска Салезія. 7
Св. Франциск Салезький
Це найбільше письменницьке діло Женевського Єпископа не є “трактатом” у сучасному розумінні того жанру наукового письменства, але глибокою містично-психологічною рефлексією, проникнутою захопленням над сутністю та ликами Божої Любові. Цю рефлексію звершив містик, постійно занурений в Богові, котрий завжди жив для Бога, засновник Ордену Відвідин Пресвятої Діви Марії, великий святий, проголошений Доктором Церкви Папою Пієм IX.
8
КНИГА ПЕРША
ПРИГОТУВАННЯ ДО ВСЬОГО ТРАКТАТУ Св. Франциск Салезький у вступі зазначає, що в любові першочергову роль відіграє воля, котра керує всіма силами душі і з’єднує їх у собі. Любляча душа може дивуватися, що воля, яка любить, не може відразу притягнути всі інші сили душі до любові. Св. Франциск старанно і дуже дієво аналізує вплив волі на інші сили душі та пригадує, що під час земного паломництва воля мусить постійно вправлятися і боротися. Одним з провідних мотивів тієї першої книги і всього Трактату є доведення того, що Божа Любов діє як і всяка інша любов. Містичні душі відкривають ту правду і люблять те, що невидиме, так як всі інші люблять видимі речі. Звідси і виникає легкість з якою св. Франциск Салезький використовує різні, сповнені життя, метафори, зачерпнуті з людської любові. Людина завжди любить, і ця любов складається з вподобання, прагнення і єднання. На вершині знаходиться взаємна любов, якій ім’я – дружба. Воля може скеруватися до різних предметів. Звідси виходять різні види любові. Якщо Любов Божа належить до якогось виду любові, то є в нім чимось, що не має меж. І хоча вона є сестрою інших любовей, є все ж, дитиною, яка народилася з чуда. По суті, перед надприродною любов’ю, наша воля є безпорадною. Бог повинен її вознести і укріпити. Так було не завжди – в стані своєї первородної невинності людина, через невимовну благодать, мала силу любити Бога понад усе. Позбавлена цієї сили внаслідок гріха, людина не спроможна віднайти ту надприродну “природу”, неспроможна також віднайти рівновагу поза любов’ю найвищого блага, ради якого було створене серце. Слід про це пам’ятати, коли хочемо зрозуміти гуманізм св. Франциска 9
Св. Франциск Салезький
Салезького і його “Трактат про Божу любов”. Які ж чудові розділи присвячені цьому таємному нахилу, що залишається після первородного гріха, як рукоятка, за яку Бог хапає наше серце, як ошийник, по якому бачимо, що олень належить своєму панові.
ЩОБ НАДАТИ КРАСИ ЛЮДСЬКІЙ ПРИРОДІ, БОГ ВСІ СИЛИ ДУШІ ВІДДАВ В ПОСІДАННЯ ВОЛІ Єдність, поєднана із різноманіттям, є порядком, а порядок веде до гармонії і пропорції, а гармонія в цілісних і досконалих речах творить красу. Чудовим є військо, коли його відділи в такому порядку, що відрізняються лише озброєнням, щоб разом утворити одну армію. Щоб музика була чудовою, голоси мають бути не лише чистими, чіткими і такими, що різняться один від одного, але повинні зливатися один з одним так, щоб через єдність у різноманітті і різноманіття у єдності творити одне належне звучання та гармонію, яка не безпідставно називається акордом, тобто згідністю різних голосів. І так, як це прекрасно характеризує св. Тома, Доктор Ангельський – за великим св. Діонісієм – краса і добро, хоч і в дечому пов’язані між собою, не є однак одним і тим самим. Добром є те, в чому прагнення і воля мають вподобання, а краса – це те, що подобається розумові і силам пізнання. По-іншому кажучи, добром є те, що при досвідчуванні справляє нам приємність і задоволення, а краса це те, що нам подобається. Бо, властиво, матеріальну красу ми приписуємо тим речам, які пізнаємо за допомогою двох чуттів: зору і слуху. Вони мають найбільшу здібність пізнання і справляють розумові найбільші послуги. І тому ми не говоримо: “який чудовий запах”, “який чудовий смак”, але кажемо: “які чудові голоси”, “які чудові кольори”. Отже, красу ми називаємо красою лише тому, бо пізнаючи її, знаходимо в ній приємність. Щоб її можна було пізнати і побачити, потрібно аби до єдності, різ10
Св. Франциск Салезький
діяти. Воля їх зворушує, послуговується ними і використовує їх, як їй подобається, хоч і не так конкретно і ефективно, щоб їхня змінна і блукаюча уява ні разу не розпорошилася і не звернулася в іншу сторону. З цього приводу скаржиться св. Павло: “Я бо чиню не те, що хочу, але, що ненавиджу, те роблю (Рим. 7,15). Так і ми повинні не раз жалітися, що наші думки не займаємо добром, якого хочемо, але злом, якого ненавидимо.
ЯК ВОЛЯ ПАНУЄ НАД ПОЖАДАННЯМИ? Воля, отже, Теотиме, панує над пам’яттю, розумом і уявою не насильством, але повагою – не так, щоб вони мали її беззастережно слухати, але як батько сім’ї, якому діти і прислуга теж не завжди виявляють послух. Це саме стосується чуттєвого пожадання, яке – як каже св. Августин – називається пожаданням в нас грішниках і котре підкоряється волі і духові, як жінка чоловікові, що й було сказано жінці в раю: “Тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою” (Бут. 3, 162). Таке ж було сказане Каїну, гріх на його порозі чигає, але він мусить над ним панувати (пор. Бут 4, 7). Скеровувати свої прагнення до чоловіка, значить піддатись йому і бути від нього залежною. “О людино”, – говорив св. Бернард, – у твоїх силах, якщо захочеш, вчинити ворога своїм слугою, щоб все вийшло тобі на благо. Твоє пожадання буде під тобою, і ти пануватимеш над ним. Твій ворог може дати тобі відчути спокусу, але ти можеш, якщо хочеш, дати свою згоду або відмовитися. Якщо ти дозволиш чуттєвим пожаданням, щоб привели тебе до гріха, ти будеш підданий гріху, і тоді будеш в його владі і він керуватиме тобою, бо кожен, хто чинить гріх, є раб гріха” (Йо. 8,34). Але до того, як ти вчиниш гріх, поки гріх ще не допущений тобою, але у твоїх чуттях, тобто, він поки що знаходиться у твоєму пожаданні, а не у твоїй волі, твоє пожадання буде під тобою, а ти пануватимеш над ним. До свого вибору, цезар був залежний від 14
ТРАКТАТ ПРО БОЖУ ЛЮБОВ. Частина I
виборців, котрі мали владу над ним і могли обрати його цезарем або відкинути, але коли вже раз його вибрали і вознесли, відтоді вони є його підданими, а він панує над ними. Подібно і воля, перед тим, як дозволить на пожадання, панує над ним, але після того, як дасть йому дозвіл, стає його невільницею? Коротше кажучи, чуттєве пожадання це справді неслухняний, бунтівничий слуга. Потрібно сказати, що людина не може так придушити його у собі, щоб воно вже не виникало, не готувалося до нових атак і не наступало на розум. Але воля має таку силу над ним, що, якщо бажає, може його придушити, перекреслити його наміри і відштовхнути – бо відштовхнути, це не дозволити його нашіптуванням. Не можна завадити, щоб пожадання не почало гріха, можна однак не допустити, щоб його зродила і звершила” (пор. Йо 1,15). А ця пристрасть, тобто пожадання, має на своїй службі дванадцять зворушень, через які, як під проводом бунтівничих вождів, збуджує сум’яття у людині. Але оскільки вони, зазвичай, непокоять душу і збурюють тіло, називаються, отже, – як вважає св. Августин, – пристрастями, коли непокоять душу, а пожаданнями, коли докучають тілу. Всі ті зворушення відносяться до доброго або до злого, до набуття першого і уникнення другого. Добро, саме в собі під кутом його вродженої доброти розбуджує любов – першу і головну пристрасть. Як воно відсутнє, то розбуджує в нас його прагнення. Якщо це бажане добро ми вважаємо можливим, щоб його осягнути, то в нас народжується надія. Якщо ми вважаємо, що не в змозі осягнути те добро, нас огортає розпач, але коли ми володіємо ним, тоді нас огортає радість. І, навпаки, в момент пізнання зла ми ненавидимо його. Якщо це зло відсутнє, ми сторонимося від нього, коли думаємо, що не можемо його уникнути, ми тоді боїмося його, але якщо вважаємо, що зможемо його уникнути, в нас пробуджується сміливість і відвага. Проте, відчуваючи це зло присутнім, ми сумнішаємо і в нас відразу виникає гнів та злість, щоб його відштовхнути і відкинути або хоча б вчинити на ньому свою помсту. Якщо наші 15
ТРАКТАТ ПРО БОЖУ ЛЮБОВ. Частина I
СПАСИТЕЛЬ ЗЛАГІДНИВ НАМ ЗРОСТАННЯ У ЛЮБОВІ Бачиш, Теотиме, ця склянка води або цей маленький кусочок хліба, поданий вбогому побожною душею ради Бога, у суті своїй є малою річчю і згідно з людською думкою не заслуговує навіть на згадку, однак Бог нагороджує цей добрий вчинок, тому відразу помножує нашу любов. Колись приносили до храму шкіру козла, яку охоче приймали, зараховуючи це до святих жертв. Навіть малі вчинки, які походять з любові, є милими Богові і примножують нам заслуги. Як у “щасливій Аравії” не тільки пахучі зі своєї природи рослини, а й усі інші, приємно пахнуть, бо ростуть у цій благословенній країні. Так само і в люблячій душі не тільки великі, а й малі вчинки розливають запах Святої Любові перед Маєстатом Бога, котрий через них помножує в ній чисту любов. Саме Бог помножує любов у душі, бо не власною силою видає ця цариця чеснот свої галузки на подобу дерева, а народжується одночасно з вірою і надією – з доброти Божої. З неї також черпає своє зростання і досконалість, як бджілки, котрі народжуються в меду, також ним і живляться. Перли, на думку давніх вчених, не тільки родяться з роси, а й також ростуть із неї. Вушка перлів відкривають свої раковини до Неба, неначе з благальною просьбою про ті краплі, котрі дає їм свіже повітря на світанку дня. Так само і ми, отримавши – з доброти Божої – віру, надію і любов, повинні завжди до Бога спрямовувати наше серце і мати його відкритим, щоб виєднати собі ласку витривання в тих чеснотах і зростання в них, бо Церква Свята, Матір наша, каже нам молитися про помноження віри, надії та любові. Чинимо це за прикладом тих, котрі просили Христа: “Додай нам віри!” (Лк. 17, 5). Святий Павло запевняє, що Бог може вилити на нас ціле багатство ласки, так щоб ми, маючи все і завжди в достатку, були багатими на добрі вчинки (Кор. 9,8). 21
Св. Франциск Салезький
Бог тим більше помножує їх відносно до того, як часто їх робимо з Його ласки, як про це написано: “Бо хто має, тому дасться, і він надто буде мати” (Мт. 13, 12). Тому необхідно впроваджувати в дію напімнення Христа: “Збирайте собі скарби на небі” (Мт. 6, 20), тобто додавайте щораз нові вчинки до попередніх, бо це є частинки, з котрих мають складатися скарби ваші: піст, молитва, і милостиня. В скарбничці святині були високо оцінені дві лепти вдовиці (пор. Лк. 21, 1-4), бо ж через додавання дрібних монет суттєво збільшуються скарби і зростає їхня вартість. Так само навіть найменші наші діла, є не менш милі Богові і мають в Його очах свою вартість. Якщо навіть ці діла не додають зростання вже осягнутій любові, та все ж таки Провидіння Боже високо оцінює їх мірою Своєї доброти і відразу ж нагороджує нас зростом любові, признаючи вищий ступінь хвали на життя вічне. Теотиме, бджілки разом із медом, найціннішим їхнім витвором, постачають також віск, котрий є не менш цінним і корисним. Так і серце, що полюбило Бога, повинно сповняти досконалі діла милосердя з великою ревністю, щоб ще більше зростити свою любов. Але якщо навіть ці діла маленькі, то не зостануться, теж без нагороди, бо ж Бог приймає їх і обдаровує це серце ще більшою любов’ю. Коли ж Бог любить якусь душу, котра любить Його, то завжди збільшує її любов, бо наша любов до Бога є природним і особливим результатом Його Любові до нас. Що пильніше вдивляємося у свою подобу в дзеркалі, то уважніше і вона на нас споглядає. Що з більшою любов’ю Бог глядить на душу, сотворену на Його Образ і подобу, то з більшою увагою і ревністю душа вдивляється в Його Божу доброту, відповідаючи мірою своїх слабких сил на всяке зростання Божої Любові в ній. Тридентський Собор так виголошує: “Якби хтось стверджував, що добрі вчинки не причиняються до збереження оправдання та його помноження, а є лише плодом і знаком набутого оправдання, а не джерелом його високого зростання, то нехай буде від Церкви відлучений. Бачиш, Теотиме, що оправдання, що звершується через любов, помножу22
ТРАКТАТ ПРО БОЖУ ЛЮБОВ. Частина I
ється через добрі вчинки. Через кожний добрий вчинок без винятку, або – як слушно каже святий Бернард – “коли ніщо ще не є названо, то ніщо не може бути виключене. Коли Собор каже в загальному про добрі вчинки без жодної різниці і застереження, то тим самим стверджує, що як великі вчинки з ревністю виконані, так і малі вчинки з малою любов’ю сповнені, – все одно помножують святу любов. Хоча ті – у вищому ступені, а ці – в набагато нижчому ступені. Любов Бога для наших душ є настільки великою, наскільки великим є Його прагнення, щоб ми зростали в любові, котрою повинні для Нього жити. Його Божа ласкавість обертає всякі наші справи на наш пожиток, з усього робить для нас користь і записує на наше добро все, що чинимо, хоча би це було дуже особисте і недосконале. Інакше є зі звичайними моральними чеснотами; малі вчинки, які не досягають ступеня чесноти і які посідає душа, не удосконалюють її, а навіть можуть і ослабити. Наприклад, велика щедрість може перемінитися у скнарість. Натомість, коли йдеться про чесноти, які мають своє джерело в милосерді Божому, а особливо в любові, тоді всякі вчинки причиняються до зростання любові Божої в душі. В цьому нема нічого дивного, бо в святій любові – як Цариці чеснот, усе є гідне любові: чи велике, чи мале. Якщо в бальзамовому дереві, найшляхетнішому посеред ароматичних дерев, все пахне: і кора, і листя, – чи ж може щось постати з любові, що не було би гідним її і не направляло б до неї?!
ЯК ЛЮБЛЯЧА ДУША ПОСТУПАЄ ВПЕРЕД У ЛЮБОВІ Прислужуся тобі, Теотиме, притчею, бо ж цей різновид навчання був дуже милий найвищому Учителеві Любові, про яку тепер говоримо. Один великий і багатий володар взяв собі за жінку дуже милу молоду княгиню. Одного разу запровадив її до від23
Св. Франциск Салезький
– Антонію, – почув відповідь згори, – Я був тут, але чекав на кінець Твоєї боротьби. Оскільки ти виявився відважним і мужнім, то завжди буду тобі допомагати. У чому полягала відвага і мужність цього великого духовного борця? Сам все це пояснив. Одного разу напав на нього сатана, признаючись, що є духом нечистим. Цей хвалебний Святий після особистих слів, які знаменували його велику відвагу, почав співати сьомий вірш із псалма 118: “Вічний Бог мені поможе. Я за Ним, як мур стою і переможу, а сили ворогів своїх не боюся”. Христос об’явив святій Катерині Сієнській, що перебував у її серці під час великої спокуси, як вождь у твердині, щоб боронити її, і що без Його помочі, вона була би загинула. Це саме можна сказати про всі великі атаки цього ворога темряви на наші душі, тому слушно можемо промовити з Яковом, що Ангел охороняє нас від усякого злого (Бут. 48, 16), і співати разом з великим царем Давидом: “Господь – мій Пастир: Нічого мені не бракуватиме. На буйних пасовиськах Він дає мені лежати; веде мене на тихі води. Він відживляє мою душу, веде мене по стежках правих імені ради Свого” (пор. Пс. 23, 1-3). Ми повинні часто повторювати цей заклик і молитву “Добрість і милість будуть мене супроводити усі дні життя мого, і житиму в домі Господнім по віки вічні” (Пс. 23, 6).
СВЯТЕ ВИТРИВАННЯ В ЛЮБОВІ БОЖІЙ Коли любляча матір бере зі собою на прогулянку мале дитятко, допомогає і підносить його, коли виникає потреба, дозволяє йому деколи пройти кілька кроків власними силами на безпечних місцях, рівних, тоді знову бере за руку і підтримує, врешті бере на руки і несе. Так чинить Господь Ісус, з нашими душами, неустанно піклується про них. Тим, що є Його дітьми, тобто посідають святу любов, дозволяє інколи іти перед Собою. Бере за руку по28
ТРАКТАТ ПРО БОЖУ ЛЮБОВ. Частина I
життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім” (Рм. 8,38-39). Таким чином жодне сотворіння не може відірвати нас від тієї святої любові, хіба що ми самі можемо зректися її і покинути з власної волі. Поза тим нічого не потрібно остерігатися. Тому, найдорожчий Теотиме, ми повинні – згідно з висновком святого Собору – всю нашу надію покладати на Бога, Який довершить діло нашого спасіння, яке започаткував у нас (Пор. Фл. 1, 6), 6), тільки щоб ми не опиралися Його ласці. Не можна сумніватися, що коли Господь Ісус сказав до паралітика: “Не гріши вже більше (Ів. 5, 14), 14), то уділив йому також поміч, аби воля його не схилялася до забороненої речі. Ніколи б не прикликав Він вірних до витривання, коли б не уділив їм для цього відповідної допомоги. “Будь вірним аж до смерті, – говорить зі Смирни, – і дам тобі вінець життя” (Од. 2, 10). 10). “Чувайте, стійте у вірі, будьте мужні, кріпіться! Нехай усе у вас діється в любові! (…). Так біжіть, аби ви отримали нагороду” (1 Кор. 16, 13-14; 9, 24). Ми повинні з Давидом часто просити Бога про святий дар витривання, маючи надію, що Він нам його уділить, “бо Ти – моя надія, Господи, Господь – моє уповання від юности моєї. Не відкидай мене, коли постаріюсь, не покидай мене, коли зникне моя сила (Пор. Пс. 71, 5, 9).
ЩАСТЯ ВМИРАННЯ В ЛЮБОВІ БОЖІЙ Є ОСОБЛИВИМ ДАРОМ БОГА Коли Цар Небесний допровадить душу, яка любить, до кінця життя, то товаришує їй ще під час благословенного скону і провадить її до ложа вічної хвали – як знаменитого плоду святого витривання. Тоді ця душа, коханий Теотиме, захоплена любов’ю до свого творця, отримавши безмір ласк для себе і помочі, якими її обдаровував і оточував протягом її земного паломництва, неустан31
ТРАКТАТ ПРО БОЖУ ЛЮБОВ. Частина I
ня до останнього – до плоду, котрим є наша хвала, аж до закореніння цього прекрасного дерева, тобто до Відкуплення нас через Спасителя. Божа доброта обдаровує хвалою через заслуги, котрі набуті завдяки любові, обдаровує любов’ю через скруху, а скруха дарується через послух в прийнятті поклику. Послух щодо поклику як результат поклику обдаровує відкупленням через Спасителя. На відкупленні опирається уся та містична драбина Якова, що сягає аж до Неба, бо ж завершуються в Серці Отця Предвічного, повному любові, Який приймає вибраних, обдаровуючи їх хвалою. Однак її початок знаходиться на землі, бо виростає з пробитого Серця і Боку Спасителя, який тільки через те й помер на Голгофі. Це результат задумів Провидіння, залежних один від одного і впорядкованих відвічною Волею Божою, як свідчить про це Свята Церква в одній з урочистих молитов: “Всемогутній вічний Боже, що пануєш між живими і померлими та виявляєш милосердя над усіма, бо про них знаєш наперед, що через віру і добрі діла мають бути Твоїми”. Тими словами неначе визнає, що хвала, пошана і плід Милосердя Божого до людей були призначені для тих, кого мудрість Божа передбачила, що в майбутньому, послушні поклику, дійдуть до живої віри, яка діє через любов” (Глт. 5, 6). Усі ці плоди найбільше залежать від Відкуплення, звершеного Спасителем.
ТРЕТЯ МОЛИТВА НА НЕДІЛЮ ВЕЛИКОГО ПОСТУ Є вона корінням усіх ласк для нас як духовно защеплених до Його кореня, але якщо так защеплені триватимемо з Ним, то, поза всяким сумнівом, через життя ласки, яке нам уділить, принесемо плід хвали приготовлений для нас. Якщо ж будемо на цьому дереві всохлими та відламаними галуззями, тобто якщо через опір перервемо поступ і протяжність дарів Його доброти, то нічого 33
Св. Франциск Салезький
дивного, що врешті станемо повністю відтяті й кинені у вогонь вічний, як непотрібне галуззя (пор. Ів. 15, 5-6; Рим. 11, 17). Бог, без сумніву, сотворив Небо для тих, кому сказав, що будуть Його власністю через віру й діла, а Він буде їхньою часткою через хвалу. Отож від нас залежить, чи будемо Його власністю, бо якщо це є даром Божим належати до Бога, то цього дару Господь нікому не відмовляє, лише жертвує його всім і дає тим, хто охочим серцем його приймає. Зауваж, Теотиме, як гаряче Бог прагне, щоб ми були Його власністю. Саме тому Він став цілковито нашим, даруючи нам Свою смерть і Своє життя; життя, аби звільнити нас від вічної смерті, а смерть, аби ми могли радуватися життям вічним. Триваймо же в мирі та служімо Богові, щоб бути Його власністю в цьому дочасному житті, а головно – у вічному.
У ЦЬОМУ СМЕРТНОМУ ЖИТТІ МИ НЕ МОЖЕМО ДОСКОНАЛО З’ЄДНАТИСЯ ЛЮБОВ’Ю З БОГОМ “Усі ріки течуть у море, та море не наповнюється, – каже Мудрець Господній; – до місця, звідки течуть ріки, туди вони повертаються знову” (Проп. 1, 7). Море, як місце їхнього народження, є також місцем їхнього останнього спочинку. Ввесь їхній рух скеровується до єднання зі своїм початком. “Ти сотворив серце моє для Себе, Боже, – мовить св. Августин, – і я не заспокоюся доти, доки не відпочину в Тобі”. “Кого, крім Тебе, мав я на Небі? І коли я з Тобою, нічого на землі не хочу… Тіло моє і моє серце знемагають; Бог – скеля мого серця і повіки моя доля” (Пс. 73, 25-26). Однак цього з’єднання з Богом, якого так прагне серце наше, не можна цілковито осягнути в житті дочасному. У цьому житті наша любов може розпочатися, проте повноту осягнемо тільки в майбутньому житті. 34
Св. Франциск Салезький
Правда, Теотиме, що, піднесено очікуючи поцілунку нерозривного з’єднання, котрим обдарує нас Улюбленець у хвалі, ми отримуємо від Нього дрібні поцілунки вже тепер, які дають нам багаторазове відчуття Його присутності, котра нас ощасливлює. Без тих поцілунків душа не була би притягнута і не бігла би за запахом єлею Улюбленого, тому, згідно з простотою гебрейського тексту і згідно з перекладом Септуаґінти, улюблениця прагне особистих поцілунків: “Нехай мене цілує цілунками уст Своїх! (П.п. 1,3). Оскільки ці дрібні цілунки життя земного перебувають у зв’язку з цілунком вічним в житті майбутньому як його завдаток, приготування і запорука, тому Святе Письмо – згідно з Вульґатою – слушно і святобливо співвідносить цілунки ласки до цілування хвали і таким способом виражає прагнення улюблениці: “Нехай мене цілує цілунками уст своїх! (Пп. 1), немовби, хотіла сказати: “Ох, з-посеред усіх поцілунків, з-посеред усіх ласк, котрі мені приготував Приятель серця мого, або радше серце моєї душі, прагну тільки цього великого і урочистого шлюбного поцілунку, що має тримати навіки. Порівняно з ним усі інші не заслуговують на назву поцілунку, бо є радше знаком майбутнього з’єднання поміж мною і моїм Улюбленим, а не самим з’єднанням”.
ЛЮБОВ СВЯТИХ У ЦЬОМУ ЖИТТІ ДОРІВНЮЄ ЛЮБОВІ БЛАГОСЛОВЕННИХ У НЕБІ, А КОЛИСЬ ЇЇ ПЕРЕВИЩИТЬ Душі вірні, які прибувають після праці і небезпек цього життя дочасного до вічної пристані, ступають на найвищий і останній ступінь любові, який лиш можуть осягнути, бо це останнє помноження уділяє їм Бог в нагороду за заслуги і не тільки дає мірою доброю, а й натоптаною, потрясеною, переповненою, – як каже Сам Спаситель (Лк. 6, 38). Любов, отже, дана людям на основі винагородження і завжди перевищує в кожному з них ту любов, яку 36
КНИГА ДРУГА
ІСТОРІЯ ПОХОДЖЕННЯ І НАРОДЖЕННЯ БОЖОЇ ЛЮБОВІ ВСТУП ДО РОЗВАЖАНЬ НАД З’ЄДНАННЯМ З БОГОМ БЛАГОСЛОВЕННИХ У НЕБІ Тріумфуюча любов благословенних у Небі полягає в кінцевому, незмінному і вічному з’єднанні душі з Богом. Яким же є це з’єднання? Що милішим є, то більше завдяки цьому посідаємо предмети, до котрих наші думки прагнуть, то гарячіше крокують вони до них; що прекраснішим і милішим для ока є те, що бачимо при належному освітленні, то більш жадано і цікаво око на це споглядає. Що приємнішим і милішим є голос або музика, то більше притягує наше вухо. Око, що має таке уподобання в світлі, не переносить, однак, його надміру і не могло би дивитися просто на сонце, а найпрекрасніша музика, якщо вона є заголосною і заблизько до нас, стає нам прикрою і ріже вуха. Правда становить предмет нашого розуму, тому єдиним його уподобанням є відкриття і пізнання правди у всьому. Що досконалішими є ці правди, то з більшим бажанням і увагою розум розважає над ними. Подумай, Теотиме, якого задоволення зазнавали стародавніі філософи у відкритті стількох прекрасних правд у природі! Мабуть, для них усякі розкоші були нічим, порівняно з улюбленою філософією. Для неї одні з них покинули безпечне життя, інші – великі багатства, ще інші – власну вітчизну. А Демокріт, наприклад, свідомо видер собі очі, позбавляючи себе назавжди прекрасного і милого матеріального світла, щоб таким чином вільніше віддатися розважанням правди з допомогою світла розуму. Якщо стільки розкоші дає пізнання правди, то Арістотель часто повто42
Св. Франциск Салезький
незвичайну мудрість Соломона, не було навіть половиною з того, в чому наочно переконалася (Пор. 1 Цар. 10, 1-7). О, якими прекрасними і милими є правди, котрі ми вірою приймаємо, слухаючи Слово Боже! Але коли після входження до Небесного Єрусалиму побачимо великого Соломона, Царя хвали, Який возсідає на троні Своєї мудрості, Який в такій світлій ясності, в такому великому світлі об’явить нам чуда і предвічні таємниці найвищої Своєї правди, тоді наш розум побачить немов би на долоні те, в що вірив на землі. Ах, тоді, найдорожчий Теотиме, які будуть захоплення, які піднесення, який подив, яка любов і щастя! Тоді в надмірі усього цього скажемо: “Ні, ніколи навіть на думку нам не спадало, що побачимо такі правди, котрі ощасливили нас! Ми вірили в усе це; прекрасні речі голосять про тебе, о місто Боже!” (Пс. 87, 3), але ми ніколи не могли навіть подумати, якою нескінченною глибоким є море Твоїх розкошів!
ПРАГНЕННЯ БОГА ДУЖЕ ПІДСИЛИТЬ З’ЄДНАННЯ БЛАГОСЛОВЕННИХ З БОГОМ Прагнення, котре випереджає уділення розкоші, загострює або ж пом’якшує почуття радості. Що більшим і сильнішим було прагнення, то більшою є радість і щастя від посідання спраглої речі. О Ісусе, яка радість для серця людського – вдивлятися в Обличчя Бога, Обличчя, таке жадане, Обличчя, що є єдиним прагненням душ наших! Серця наші зазнають смутку, що його не можуть погасити потіхи життя дочасного. Навіть найбільш цінні з-посеред них, котрих найбільше прагнемо – вживаємо їх помірковано, але й вони не гасять нашого прагнення якщо ж у вжиті вони надмірні, то дусять нас. Можна померти так само з радості, як і зі смутку. Ба, що більше, радість може швидше допровадити нас до смерті, ніж смуток. Коли Олександр Великий завоював усю землю чи радше – споді44
Св. Франциск Салезький
З’ЄДНАННЯ З БОГОМ БЛАГОСЛОВЕННИХ ДУШ У ВИДІННІ БОЖЕСТВА Коли дивимося на якийсь предмет, то хоч і бачимо його, однак не з’єднується він із нашим поглядом, а тільки витворює в ньому певні уявлення або образ, котрий філософи називають формою почуттів і з допомогою цього бачимо цей предмет. Так само, коли над чимось застановляємося або про щось розважаємо, тоді те, про що розважаємо, теж не єднається із нашим розумом, – лише з допомогою іншої, набагато особливішої і духовної уяви та образу, названих формою почуттів. Але ж якою окружною дорогою і через які переміни доходять ці удосконалення до нашого розуму! Насамперед добираються, до зовнішніх почуттів, звідси переходять до внутрішніх, далі до уяви, з неї до розуму і дії. І, врешті, переходять у стан пасивний. Переходять через багато “сит” і стільки обробок, аби в такий спосіб очищення набрало делікатності, витонченості і з тих, які підпадають під почуття, стали формами почуттів. Таким способом, Теотиме, бачимо і чуємо все в цьому земному житті, навіть щодо справ, які стосуються віри. Як дзеркало не містить в собі предмету, баченого в ньому, лише його образ і відбиток, відображення, котре, схоплене в дзеркалі, витворює подобу в очах того, хто дивиться. Так само слово віри не містить у собі правд проповідуваних, а тільки ставить їх нам перед очі, а це уявлення речей Божих, заховане в слові віри, відображає його в нашому розумі, який з допомогою ласки Божої приймає їх, як віддзеркалення святої правди. Воля має у ньому уподобання, як у правді, достойної шани, корисної, милої і дуже доброї. Правди, об’явлені в Слові Божому, показані розумові, як предмети, відображені в дзеркалі, а через них передані оку так далеко, що вірити, це немов би бачити, як у дзеркалі, неясно, – як про це говорить великий Апостол (1 Кор. 13, 12). Тільки в Небі, о Боже, превелика ж ласка буде нашим уділом! Теотиме, само Божество з’єднається з нашим образом без посередництва будь46
Св. Франциск Салезький
та Його Тіло в Його Крові. Кров Його дана нашим власним устам тілесним через Його Тіло, субстанція Його через Його субстанцію, щоб ми знали, що Він нам так подає Себе на вічну хвалу. Це правда, що тут дійсно уділяє нам цю ласку, але ще під заслоною, під видами і покровами священними, однак у Небі Бог відкриє нам Себе без укриття, побачимо Його таким, яким Він є (1 Ів. 3,2), віч-на-віч (1 Кор. 13, 12).
ВІЧНЕ З’ЄДНАННЯ З БОГОМ БЛАГОСЛОВЕННИХ ДУШ У ВИДІННІ ПРЕДВІЧНОГО НАРОДЖЕННЯ СИНА БОЖОГО О Святий і Божий Духу, Предвічна Любове Отця і Сина, підтримай безпорадність мою! Розум наш, Теотиме, побачить Самого Бога віч-на-віч, розважаючи через видіння правдивої, дійсної присутності власної Особи Бога, а в Ній нескінченні красоти: всеміць, найвищу доброту, всемудрість, найдосконалішу справедливість та інші прикмети тих незглибимих досконалостей. Розум наш заглибиться в нескінченному, вічному пізнанню Отця – Його краси. Він для вираження її в Собі Самому виповів і голосить вічне Слово. Слово одне і і нескінченне, і Слово це обіймає, виявляє усю досконалість Отця і не може бути чимось іншим, тільки Богом, Який становить одно з Отцем, без жодного поділу та відділення. Отже, будемо знати це предвічне і предивне зародження Слова і Сина Божого, через котре вічно народжується на образ і подобу Отця, будучи уявою і подобою живою і природною, що не є виявленням зовні, бо ж у Бозі все є духом і не може в нього проникати жодна недуга, все є внутрішнє і не може бути нічого зовнішнього. Те Слово є образ, котрий так реально, так природно, так дійсно й істотно представляє власну субстанцію Отця, що одночасно з Ним є тим самим Богом без будь-якої різниці в істоті та субстанції, лише тільки у відмінності Осіб. Як міг би Син Божий бути правдивим, правдиво живим і 48
Св. Франциск Салезький
ляння в святу, взаємну любов Отця і Предвічного Сина! Григорій з Назіянзу розповідав, що в Греції прославлено незрівнянну приязнь, яка його вчила зі св. Василієм Великим. Тертуліан стверджував, що любов ця вводила поган у подив більше, ніж любов братерська, котра панувала поміж першими християнами. Коханий Теотиме, о, яким урочистим буде це свято в Небі! З яким поклонінням і благословенством належить прославляти, з яким подивом почитати і любити предвічну, найвищу приязнь Отця і Сина! Що ж може бути прекраснішим і достойнішим любові, ніж приязнь? Лише яка приязнь могла би зрівнятися з цією нескінченною приязню, котра єднає Отця з Сином, що є одним з Ними Богом? Серце наше, Теотиме, занурюється в цій безодні любові, подивляючи красу і щастя любові, що нею цей Отець Предвічний і цей Син незрозумілий взаємно любляться любов’ю Божою і вічною.
СВЯТЕ СВІТЛО ХВАЛИ ПОСЛУЖИТЬ БЛАГОСЛОВЕННИМ ДУХОМ ДО З’ЄДНАННЯ З БОГОМ Сотворений розум, побачить істоту Божу без будь-якого посередництва. Побачить її, однак, не без певного пристосування, що піднесе і зміцнить його, щоб пристосувати погляд до оглядання предмета так піднесеного і променіючого. Сова має досить гострий зір, аби дивитися в притемнене світло лагідної ночі, проте ясність полудня разить її затуманені очі; так і наш розум: якщо посідає достатню міці до пізнання правд дорогою розважання, а навіть заглиблення в наприродні правди, то не міг би, однак, ані через світло природне, ані через світло віри піднестися аж до бачення істоти Божої Самої. Для того ласка Предвічної Мудрості володіє всім з добротою (Муд. 8, 1) 1),, щоб не виявити нашому розуму Своєї Істоти, допоки його не приготує, не зміцнить і не пристосує до розважання так піднеслого предмета, що безоглядно 52
Св. Франциск Салезький
З’ЄДНАННЯ БЛАГОСЛОВЕННИХ З БОГОМ БУДЕ МАТИ РІЗНІ СТУПЕНІ Це світло хвали, Теотиме, буде мірою бачення і розважання благословенних. Залежно від того, чи будемо посідати більше, чи менше цієї святої світлості, тим менше чи більше ясно, будемо щасливо оглядати найсвятішу істоту Божу. І як різними способами будемо Її бачити, так також в різному ступені будемо обдаровані хвалою. Напевно в Небі всі душі бачать істоту Божу цілковито, але жодна з них і всі разом не бачать її і бачити не можуть в усій її нескінченності. Ні, Теотиме, Бог є у Своїй єдності єдиний і в Своїй простоті неподільний, тож якщо Його бачимо, то бачимо Його цілковито. Та одночасно Він є нескінченним, а це означає, що не має меж, кінця ані міри в Своїй досконалості, тому нема нікого поза Ним Самим, хто би був спроможний цілковито зрозуміти і проникнути нескінченність Його досконалості, нескінченній в своїй істоті і суттєво нескінченної. Сотворене сонячне світло, хоча обмежене і скінченне, є видиме для усіх, які на нього дивляться, хоча, незважаючи на це, жодна людина, ані навіть усі люди, що дивляться, не бачать його в цілості. Так само відбувається з усіма нашими думками; коли слухаємо, скажімо, прекрасну музику, одні чують її краще, інші – гірше, з більшим або меншим уподобанням, залежно від чутливості вуха. Манна смакувала всім, хто її споживав, проте смак її був різним для різних людей, залежно від уподобання того, хто її споживав; ніхто ще не вичерпав усіх її можливих смаків, бо ж мала їх набагато більше, ніж ізраїльтяни могли їх запрагнути (Пор. Муд. 16, 2021). Теотиме, в Небі побачимо істоту Божу цілковито і радуватися будемо Нею, однак жоден з благословенних, ані навіть усі разом, не здолають огорнути поглядом її цілісності, ані спостерегти всієї її піднесеності. Божа нескінченність буде завжди посідати нескінченно більше досконалості, ніж ми будемо в стані зрозуміти і 54
Св. Франциск Салезький
Розказують про одного чоловіка, що пробував свої сили, носячи щоденно те саме теля. Зміг його також двигати, коли з нього виріс великий віл. Щоденна вправа так зміцнила його сили, що не відчував поступового значного зросту теляти до такого великого вола. Подібно опанований картяр програє спочатку гроші, потім дукати, нарешті коні, а по конях і все своє майно. Хто попустить паси своєму подразненню, то стає незносним і собі, і всім навколо себе. Хто призвичається жартома брехати, той згодом стане здатним і на великий обман, очорнюючи ближнього. Накінець, Теотиме, скажемо про осіб дуже хворих і слабких, що не мають життя, що не цінують його, бо те, що невдовзі повинно скінчитися, можна вважати, що немовби вже не існувало. А ті мерзенні душі, віддані приємностям і прив’язані до нікчемних речей, можуть сміло сказати про себе, що взагалі не мають любові, бо хоча її ще посідають, однак вступили вже на дорогу, що веде до її закономірної втрати.
ЗАНЕДБАННЯ ЛЮБОВІ БОЖОЇ ЗАДЛЯ ЛЮБОВІ ДО СОТВОРІНЬ Ось як душа впадає в нещастя забуття про Бога задля сотворіння. Любов наша до Бога в цьому смертному житті не є безперервною. Вона є тільки чинником, котрим, як кажуть філософи, послуговуємося залежно від власного уподобання, проте ніколи всупереч нашій волі. Коли ж не отримуємо користі з любові, котру посідаємо, а діється це тоді, коли не долучаємо духа до дій святої любові, але займаємо його чимось іншим, або коли душа стає бездіяльною, непотребною і недбалою. Тоді, Теотиме, вона може втягнутися в щось зле і підлягти спокусі. Очевидно, що водночас у глибині душі перебуває любов і там сповняє своє завдання, схиляючи нас до відкинення злого, однак змушує нас чинити опір тільки тією мірою, якою з нею спів діємо. Любов дає нам цілко62
ТРАКТАТ ПРО БОЖУ ЛЮБОВ. Частина I
ясновидячого Цадека, котрий являє дар віри одночасно з її діянням і здатністю до ясного бачення речей; і Евіятара, тобто дару надії з її ділами. Ці дві чесноти зостаються, хоча дуже осиротілі і принижені. Вони, однак, утримують в нас Ковчег Завіту, тобто гідність і титул християнина, який ми отримали під час Хрещення. Ох, Теотиме, яким оплаканим є цей вид висланців миру, що пробуджує милість, коли Дух Святий залишає разом зі Своєю Любов’ю наші грішні душі! Направду вірю, що коли би ми тоді могли плакати, то ридма ридали б жалісними голосами, вболіваючи над нашим нещастям, співали би сумну пісню, яку затягнув був опечалений Єремія, сидячи на вершині зруйнованої святині і споглядаючи на груду каміння Єрусалиму за часів Седекії: “Яким же самотнім зосталося місто, що було повне люду! Стало немов би вдовою! Воно, що між народами було велике, що князювало над краями, – ось данину платить! (Пл. Єр. 1,1).
ЛЮБОВ БОЖУ МОЖНА ВТРАТИТИ ЗА ОДНУ МИТЬ Любов Божа, котра приводить нас до погордження себе самих, чинить нас жителями Небесного Єрусалиму; любов же людська – навпаки, бо вона спонукає нас до погордження Бога, заганяючи нас натомість у неволю пекельного Вавилона. Коли ж доходимо вільно до такого погордження Бога, – негайно в одну мить відлучається від нас Любов Божа, а вірніше – цілковито гине. Так, Теотиме, в цьому погордженні Бога процвітає суть гріха смертного. Один гріх смертний усуває любов душі, коли розриває її зв’язок і єднання з Богом, що закладені на послухові і відданні себе Його святій Волі. Оскільки серце людське за життя не може бути поділеним, так і любов, що є серцем душі і душею серця, коли стає зраненою, вмирає, подібно до перлів, що, зачаті з роси небесної, відразу гинуть, якщо бодай одна крапля води морської дістанеться 65
ТРАКТАТ ПРО БОЖУ ЛЮБОВ. Частина I
у себе ті небесні перли. Натомість мушлі, що не відкривають вушних раковин, насправді не перешкоджають краплям роси, щоб на них падали, лише не впускають їх до своєї середини. Чи ж небо не однаково спустило росу і чи не уділило їм доброчинного впливу: тим та сим мушлям перловим? Чому ж в одній зродилося перлина, а в іншій – ні? Небо було щедре для цієї неплідної також, вчинило все, щоб могла зродило прекрасну перлину, але вона звела ні нащо результат його ласкавості, бо залишилася замкнутою, закривши свою внутрішність. Друга, натомість, котра була запліднена росою, зродила перлину, все це завдячуючи небові, навіть саме відкриття себе на росу, що спливає в її вушні раковини. Бо якби проміння ранньої зірки не притягло її, то не випливла би на поверхню моря і не відкрила би вушні раковини. О Теотиме, якщо посідаємо любов Бога, то Йому належить за це честь і хвала. Він все в нас вчинив, а без Нього ніщо б не сталося (Ів. 1, 3). На нас виливається це добродійство і лежить за це на нас борг вдячності. Його Божа доброта ділиться з нами – нам уділяє плоди Своїх добродійств, а Собі залишає тільки честь і хвалу, оскільки ми є чимось виняткові за ласкою Бога (1 Кор. 15, 10) 10),, через те все, чим ми є, ми повинні возносити Йому хвалу.
ТРЕБА ОСТЕРІГАТИСЯ ВСЯКОЇ ЦІКАВОСТІ ТА ПОКІРНО ПОГОДЖУВАТИСЯ З НАЙМУДРІШИМ ПРОВИДІННЯМ БОГА Розум людський настільки слабкий, що коли з надмірної цікавості намагається пізнати причини і рації Волі Божої, збивається і вплутується в сіті пребагатьох труднощів, з котрих потім не може вибратися. Подібною є пиха. Що більше підноситься нею догори, то більше розсіюється, а, розсіюючись, гине. Коли з цікавості від73
КНИГА ТРЕТЯ
ДОСКОНАЛІСТЬ БОЖОЇ ЛЮБОВІ
ЯКОЮ НЕБЕЗПЕЧНОЮ Є ТА ЛЮБОВ НЕДОСКОНАЛА О, Теотиме, глянь, прошу тебе, на бідного Юду після зради свого Учителя, як відносить книжникам гроші, як визнає свій гріх і з яким пошануванням говорить про Кров цього Агнця Непорочного. Були це плоди любові недосконалої, котру раніше Любов Божа залишила в його серцю. До безбожності доходимо поступово і практично ніхто в одну мить не падає в ланцюгове беззаконня. Продавці парфумів, хоча й вийшли поза свою парфумерну крамницю, протягом тривалого часу – просякнуті запахом запашних олій, до котрих дотикалися. Так само і ті, які перебували посеред пахучих кімнат небесних, тобто тривали у Святій Любові Божій, зберігають її запах ще протягом якогось часу після її відходу. Коли олень переночує в лісі, то вранці можна легко розпізнати місце, де він спочивав, а вечором вже трудно його віднайти. Що давніші його сліди, то трудніше мисливським собакам його віднайти. Подібно відбувається з душею. Коли відступила вона від Святої Любові, то ще якийсь час залишаються сліди, котрі видають запах цієї любові, але поступово вони стираються і накінець не стає вже жодного знаку, що колись тут панувала чиста любов. Ми бачили вже не раз молодих людей, оживлених глибокою любов’ю Божою, які впали в гріхи і, незважаючи на це, ще протягом якогось часу давали виразні ознаки минулої чесноти. Добрі призвичаєння, набуті тоді, коли жила в них любов Божа, з усіх сил противились їхньому теперішньому грішному життю. Протягом місяців важко було розпізнати, чи перебувають вони ще в стані 84
Св. Франциск Салезький
ЛЮБОВ ПАНУЄ НАД ВСІМА ЗВОРУШЕННЯМИ І ПРИСТРАСТЯМИ, І НАВІТЬ КЕРУЄ САМОЮ ВОЛЕЮ, ХОЧА ВОЛЯ МАЄ ВЛАДУ І НАД ЛЮБОВ’Ю У міру того, як збільшується денне світло, ми все чіткіше бачимо в дзеркалі плями та недоліки на своєму обличчі. Також, коли внутрішнє світло Духа Святого прояснює нашу совість, ми все чіткіше та точніше зауважуємо наші гріхи, схильності й неточності, які можуть бути для нас перешкодою в осягненні правдивої набожності. І те саме світло, яке дозволяє нам зауважити ці шрами та вади, запалює в нас бажання очиститися і звільнитися від них. Ти відкриєш, що поза смертними гріхами і потягом до тих гріхів, з яких ти вже очистився з допомогою попередніх вправ, ти ще маєш нахили та потяг до буденних гріхів. Не кажу, що відкриєш у собі щоденні гріхи, але говорю, що зауважиш деяке вподобання до них і деяку схильність. А це, загалом, дві засадничо різні речі. Ми бо ніколи не можемо бути цілковито вільними від щоденних гріхів або довго втримувати себе в такій чистоті, але можемо не мати жодної прив’язаності до щоденних гріхів. І справді, одна справа збрехати раз або два заради жарту в малоістотній справі, а цілком інше – насолоджуватися брехнею та мати потяг до цього виду гріха. Тому кажу, що слід очистити душу від будь-якої прив’язаності до буденного гріха, тобто не слід добровільно живити бажання повторити будь-який щоденний гріх або перебувати в ньому. Це було б надто великою нікчемністю прагнути свідомо приховувати в совісті таку неприємну Богові річ, якою є воля спричиняти Йому прикрощі. Щоденний гріх, навіть найнезначніший, не подобається Богові, проте не настільки, щоб через нього Він мав би нас проклясти або погубити. А якщо це так, тоді прив’язаність волі до щоденного гріха є тільки постійним бажанням не подобатися Божественній Величі. Хіба це добре, щоб благородна душа 88
ТРАКТАТ ПРО БОЖУ ЛЮБОВ. Частина I
ЄДНАННЯ, ДО ЯКОГО ЙДЕ ЛЮБОВ, Є ДУХОВНИМ Цей заклик здійснюємо так. Нехай твоя душа, відчувши себе в присутності Бога, впаде перед Ним з найглибшою пошаною, визнаючи, що вельми недостойна перебувати перед такою колосальною Величчю. Однак знаючи, що найвище Добро само бажає цього, нехай благає її про благодать, щоб на цьому розважанні добре Його величала і служила Йому. Якщо бажаєш, можеш використати для цього декілька коротких, але палких слів, якими є, наприклад, такі слова Давида: “Не відкидай мене від обличчя Твого, Духа Твого Святого не відбирай від мене. Освітли світлом Твого обличчя слугу Твого, щоб я міг бачити дива закону Твого!. Дай мені розум, і я берегтиму закон Твій, зберігатиму його усім серцем. Я Твій слуга, настав мене на розум, щоб я спізнав Твої свідоцтва”. Або слова, які подібні до цих. Також тобі допоможе прикликання Ангела Хоронителя і святих людей, які входять у тайну, про яку ти бажаєш роздумувати. Так, наприклад, у таємниці смерті Господа нашого можеш прикликати Пресвяту Діву, св. Йоана, Маґдалину, доброго розбійника, щоб досвідчити ті самі почуття та зворушення серця, які вони там пізнали. А роздумуючи про свою смерть, можна прикликати Ангела Хоронителя, котрий буде присутній у цю мить, щоб надихнути тебе на відповідні думки. Так чини щодо інших таємниць.
ПРО РІЗНІ ВИДИ ЛЮБОВІ Після цих двох звичайних частин приготування наступає ще третя, яка, однак, не є спільною для всіх видів розважань. Одні називають її формуванням місця, інші – внутрішнім усвідомлен97
Св. Франциск Салезький
полюбити їх. Тому кажу, що цього замало, якщо ти не додаси ще конкретної постанови, наприклад: “Не буду більше обурюватись на злісні слова в мою адресу, ту чи ту особу, сусіда чи сусідку, на легковажність, з якою ставиться до мене той чи той. Більше того, я говоритиму і діятиму так, щоб заспокоїти тих, хто ставиться до мене вороже, і примиритися з ними. Цим шляхом, ти, виправиш свої помилки за короткий час, а якщо ти зупинишся тільки на почуттях, то осягнеш це пізно і з трудом.
ПОХОДЖЕННЯ І НЕБЕСНЕ НАРОДЖЕННЯ БОЖОЇ ЛЮБОВІ Урешті розважання потрібно завершити трьома актами, котрі слід здійснити з найглибшою покорою, на яку ми лише спроможні. Перший акт – це подяка Богові за почуття та постанови, на котрі Він нас надихнув, і за доброту та милосердя, які ми відкрили в тайні, що є об’єктом нашого розважання. Другий акт – жертвування, а жертвуємо ми Богові Його ж доброту та милосердя, смерть, кров, чесноти та заслуги Його Сина, а разом з ними – почуття та постанови. Третій акт – прохання, в якому ми посилено благаємо Бога, щоб уділив нам благодаті та чесноти Свого Сина і благословив наші почуття та постанови, щоб ми могли їх вірно виконати. Далі молимося також за Церкву, наших пастирів, родичів, друзів та інших людей, прикликаючи для цього заступництво Пресвятої Діви, Ангелів та Святих Господніх. Наприкінці, як я говорив, слід відмовити “Отче наш” і “Радуйся, Маріє” Маріє”,, ці вселенські та невід’ємні молитви всіх вірних. До цього всього, як я зазначив, слід додати малу духовну в’язку. Що це означає? Ті, що гуляли по красивому саду, не виходять з нього без того, щоб не зірвати чотири чи п’ять квіток; бажають бо протягом дня насолоджуватися їхнім виглядом та запахом. Так і розум наш, розваживши якусь таємницю, повинен вибрати 100
ТРАКТАТ ПРО БОЖУ ЛЮБОВ. Частина I
ПРО ТУГУ ЗА БОГОМ Шукаємо сховок у Богові, бо тужимо за Ним, а тужимо, щоб знайти в Ньому сховок. Отож туга за Богом і самотність душі підтримують одна одну, а обидві зароджуються в добрих думках. Тому часто піднімайся духом до Бога, у коротких, але гарячих зітханнях серця. Чудуйся Його красою, закликай Його на поміч, у дусі клякайся перед хрестом, возвеличуй Його доброту, часто питай Його про своє спасіння, тисячі разів на день віддавай Йому свою душу, вдивляйся очима душі в Його солодкість, простягай до Нього руки, як дитина до батька, щоб Він провадив тебе, притуляй Його до грудей, як розкішний букет квітів, встромляй Його у свою душу, як хоругву, і тисячними зворушеннями серця розбуджуй у собі любов Божу і розпалюй гарячу та ніжну любов до цього Божественного Нареченого. Так ти викликатимеш стрілисті акти, які св. Авґустин дуже рекомендує набожній Пробі. Наш дух, вправляючись у частому і довірливому спілкуванні з Богом, наскрізь просякне запахом його досконалості. Це вправляння цілком не є важким, бо їх можна вплітати в усі справи і заняття без найменшої шкоди для них. Тоді, коли зосереджуємося на внутрішній самотності, й тоді, коли возносимо серце до Бога, ми збадьорюємо душу короткими моментами перепочинку, які їй зовсім не перешкоджають, навпаки, допомагають жвавіше виконувати розпочаті дії. Прочанин, котрий п’є трохи вина, щоб освіжити вуста і розвеселити серце, хоч і зупиняється для цього, все ж не перериває своєї подорожі, а радше набирає сил, щоб її легше і поспішніше відбути, затримується лише для того, щоб іти швидше. Існують дуже корисні збірки стрілистих актів. Утім я раджу не прив’язуватись до жодних формул, а чи серцем, чи вустами вимовляти такі слова, на які в ту мить надихає любов; вона бо дасть тобі стільки слів, скільки забажаєш. Звичайно, деякі слова 109
КНИГА ЧЕТВЕРТА
ДІЛАННЯ БОЖОЇ ЛЮБОВІ У МОЛИТВІ
ПРО НАТХНЕННЯ Натхненнями ми називаємо усілякі внутрішні побудження і зворушення, пригадування і докори, просвітлення та повчання, які Бог чинить в нас, “випереджуючи наше серце своїми благословеннями” з батьківської турботливості та любові, щоб розбудити нас, зворушити, підігнати і притягнути до святих чеснот, до небесної любові, до добрих постанов; до всього того, що веде нас до віковічного щастя. Саме це Божественний Наречений називає “стуком у двері” і “говорінням до серця нареченої”, “пробудженням сплячої” “криком за відсутньою”, “запрошенням її на щільник меду”, “зривати яблука і збирати квіти у своєму саду” а також закликає її, “щоб своїм солодким голосом розвеселила вуха нареченого” Щоб остаточно укласти подружжя потрібно три умови з боку дівчини, яка бажає вийти заміж. Спершу їй представляють нареченого, далі вона приймає цю пропозицію, а потім – погоджується на це. Подібно і Бог, коли хоче в нас, через нас і з нами звершити якесь діло вічної любові, спершу представляє його нам через своє натхнення, далі ми це натхнення приймаємо, а потім – дозволяємо на нього. Так, як до гріха ми сходимо трьома східцями, якими є: спокуса, вподобання і дозвіл, подібно до чесноти піднімаємось трьома східцями, якими є: натхнення, яке є протилежністю спокуси, вподобання натхнення, як протилежність вподобання спокуси і згода на натхнення, яке є протилежністю згоди на спокусу. Навіть якби Боже натхнення тривало в нас ціле життя, якби ми все ж не мали в ньому вподобання, ми б не стали приємними Богові. Більше того, Його Велич була б тим ображена, подібно, як 119
Св. Франциск Салезький
Він гнівався на Ізраїль, коли впродовж “сорока “сорока років”, як говорить Його слово, Він наполягав на них, щоб навернулися. І так як вони не хотіли Його слухати, “Тому “Тому й поклявсь в моїм гніві: Вони не ввійдуть у мій спочинок!”. спочинок!”. І юнак, який довго просить руки дівчини був би дуже назадоволений, якби вона попри те в жоден спосіб не хотіла погодитися на подружжя, якого він прагне. Вподобання надприродних натхнень – це вже великий крок на шляху до слави Божої і початком у знаходженні прихильності Божественної Величі. І хоча то внутрішнє задоволення ще не є цілковитим погодженням, але вже являється певним схилянням до нього. І якщо охоче слухання Слова Божого, яке є своєрідним зовнішнім натхненням – є добрим знаком і дуже корисною справою, тоді не менш доброю і приємною Богові справою є втішання внутрішнім натхненням. Це те задоволення, про яке говорить свята Наречена: ““Дух Дух у мені захопило, як він заговорив був” був”.. Подібно і юнак, почувається дуже задоволеним дівчиною, до якої він залицяється, коли бачить, що його шлюбування вона приймає з вподобанням, вважаючи це доказом її прихильності. І все ж, лише погодження довершує акт чесноти. Бо якщо ми отримавши Боже натхнення і маючи в тому насолоду, ми все ж відмовляємо Богові дати свою згоду, тоді ми допускаємося великої невдячності і дуже ображаємо Бога, бо тоді ще більше легковажимо Ним. Саме це трапилося із Нареченою. Хоча голос Коханого пробудив у її серці святу радість, вона однак не відкрила йому дверей, але оправдовувалася. Тому розгніваний Наречений пройшов мимо і залишив її самою. Подібно і кавалер, котрий довго старався про руку дівчини, отримав її прихильність, якби його вкінці відкинули і ним знехтували, мав би тоді більше причини до невдоволення, ніж тоді коли дівчина вже із самого початку не приймала його залицянь і не сприяла його зусиллям. Зроби отже таке постановлення: охоче приймай всі натхнення якими Бог забажає тебе відвідати. А коли вони прийдуть, прийми їх наче послів небесного Царя, котрий прагне з тобою одружитися. 120
Св. Франциск Салезький
та речень ніж величних почуттів та істинно великих вчинків. Не слід, всяк, нічим гордувати і не судити про все надто сміливо, але благословити Бога за возвеличення інших. Тримаймося покірно власної дороги, нижчої але надійнішої, менш величної але яка є більш згідною з нашою недостатністю і мізерністю. Якщо будемо йти нею покірно і вірно, Бог нас піднесе до найвищих вершин.
ПРО ТЕРПЛЯЧІСТЬ “Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю”, обітницю”, говорить апостол. Істинно так, бо вже наш Спаситель сказав: “Вашим стражданням ви спасете душі свої” свої”.. Посісти свою душу, це велике щастя для людини. А що досконаліша терплячість, тим досконаліше ми посідаємо свою душу. Часто пригадуй собі, що Ісус Христос відкупив нас терплячістю та стражданням, а ми також повинні гарантувати собі спасіння терплячістю і знесенням з найбільшою сумирністю клопотів, зневаг, протиріч та прикростей. Не обмежуй своєї терплячості до того чи іншого виду кривд чи протиріч, але поширюй її на все, що Бог тобі пошле чи допустить. Є люди, котрі бажають зносити лише почесні досади, наприклад рани на війні, військову неволю, переслідування за віру, зубожіння через виграний судовий спір. Такі люди не люблять страждань, а лише в почестях, які приносить їм страждання. Справді терпеливий і щирий слуга Божий зносить як страждання, поєднанні з ганьбою, так і почесні страждання. Буде погордженим, обріханим і спотворюваним злостивцями – це ще солодко людині з мужнім серцем. Але бути оббріханим, обвинуваченим і зневаженим людьми почесними, друзями чи родичами, це поли для справжньої чесноти. Я вище ціную солодкість, з якою св. Карл Боромео довгий час зносив закиди, яких йому завдавав публічно з амвону великий проповідник, що належав до крайно реформованого згромадження, 138
Св. Франциск Салезький
правді, вшануй також і покору. В такий спосіб ти не занедбаєш належної старанності зберігаючи добру славу, і також обов’язок любити тихість, солодкість серця і покору. Якнайменше жалійся на отримані кривди. Безперечним є факт, що той хто жаліється, зазвичай грішить, бо егоїстична любов чинить так, що ми перебільшуємо у сприйнятті кривд, вважаючи їх більшими, ніж вони є насправді. Але насамперед не жалійся перед особами, схильними до обурення та осуду. Якщо й випаде поскаржитися комусь, чи то ради відшкодування образи, чи для заспокоєння свого розуму, звертайся з цією метою до спокійних душ, котрі люблять Бога. Бо тоді, замість того щоб дати полегшу твоєму серцю, вони б розпалили би в ньому ще більшу бурю, а замість того щоб вийняти тернину, яка тебе коле, загнали би її ще далі в твою стопу. Трапляються особи, пригнічені або зранені кимось іншим, котрі стримуються щоб не розводити жалі та показувати свою образу бо на їхню слушну думку, це би доводило відсутність моральної сили та благородства. Але дуже бажають і використовують для цього різні виверти, щоб їх жаліли, їм співчували і вважали їх не лише страждаючими, але й терплячими та мужними. Без сумніву це терплячість, але терплячість фальшива, а по суті нічого іншого як прихована амбіція та марнославство. “Має похвалу, – говорить апостол, – та не в Бога. Бога. Людина, що страждає по справжньому, не скаржиться на свій біль, і не бажає, щоб над ним милостивилися. Вона говорить про своє страждання з простотою та без перебільшення, не лементуючи, не жаліючись, не збільшуючи його. Якщо його хтось жаліє, зносить це терпеливо, хіба ті вболівання відносяться до якогось страждання, якого він не досвідчує. Тоді, скромно говорить, що його біль не такий великий, і так залишається в згоді з правдою та терпеливістю, зізнаючись, що страждає, і не жаліючись на те. У протиріччях, які ти зустрінеш в практуванні набожності, бо цього не оминути, памятай слова Ісуса Христа: “Журиться жінка, що родить, бо настала година її. Як дитинку ж породить 140
ТРАКТАТ ПРО БОЖУ ЛЮБОВ. Частина I
вона, то вже не пам'ятає терпіння з-за радощів, що людина зродилась на світ…”. світ…”. Ти зачала у своїй душі найдостоінішу дитину світу, Ісуса Христа. До часу поки він сформується та виросте, не можливо щоб ти не відчула труду, та все будь доброї думки, бо коли мине біль, тобі залишиться віковічна радість від того, що ти видала на світ таку людину. Ти породиш його для себе, коли повністю сформуєш його у своєму серці і у своїх вчинках через наслідування його життя. Коли ти хворітимеш, жертвуй всі свої болі, немочі та страждання на службу Христу Господу і проси його, щоб Він доєднав їх до власних страждань, які він поніс за тебе. Слухай лікаря, приймай ліки, мясні страви та інше ради любові Божої, памятаючи про всю жовч якої він скуштував з юобві до нас. Прагне зцілення, щоб служити йому, але не здригайся перед винищенням тіла, щоб бути йому слухняною і будь готова померти, якщо таким є його бажання, аби найшвидше його прославляти і в ньому насолоджуватися. Памятай, що так бджоли, коли створюють мед, живляться і зарчуються гірким зіллям, так і ми не можемо виконувати актів більшої насолоди та терплячості, і також краще складати мед добірних чеснот, ніж споживати хліб гіркоти та живучи в утисках. А як мед з материнки, зілля дрібного та гіркого, найркащий з усіх медів, так і чеснота, яка вправляється у найнижчій, найзвичайнішій гіркоті та утисках нехтування, буває найдосконалішою серед усіх чеснот. Часто вдивляйся духовними очима в Ісуса Христа розіпятого, нагого, висміяного, спотвореного, покинутого і придавленого всілякими жалощами, смутком та болем і зваж, що всі твої страждання не можуть ані якістю ані кількістю порівнятися з Його муками, і що ти ніколи не вистраждаєш ради Нього стільки, скільки Він страждав ради тебе. Подумай, що страждання, які колись зносили мученики, а також страждання стількох інших осіб, без жодного порівняння дошкульніші та строгіші від всіх болів які випадають тобі і скажи собі: Істинно, мої утиски є втіхами, а мої колючки троянди в порівнянні із стражданнями тих, котрі без допомогти, 141
Св. Франциск Салезький
без порятунку, без полегшення живуть у постійній смерті, придавлені на багато тяжчими бідами.
ПРО ЗОВНІШНЮ ПОКОРУ “Іди, позич собі настороні посуд від усіх сусідок твоїх, посуд порожній. Не бери мало!” – сказав Єлисей бідній вдові. Щоб прийняти Божу благодать в наші серця потрібно їх спорожнити з бажанням власної слави. Боривітер, помітивши хижих птахів, лякає їх писком, який має у собі якусь таємничу міць Тому голуби мають до цих птахів велику привязаність, більшу ніж до інших птахів, і безпечно почуваються поруч з ними. Подібно і покора відлякує сатану та зберігає в нас благодаті та дари Святого Духа, і тому всі святі, а особливо Король святих і Його Мати, завжди цінували та любили ту шляхетну чесноту, понад усі чесноти. Марною ми називаємо всіляку славу яку приписуємо собі або за те, чого в нас не має, або за те, що в нас є, але не є нашим, або врешті за те, що в нас є і нам належить, але не заслуговує на те, щоб ми тим пишалися. Шляхетність роду, прихильність могутніх та сприйняття загалу, це речі, які не є в нас самих, а лише або в наших предках, або у визнанні інших людей. Є такі, котрі пишаються чудовим скакуном, пером в капелюсі, розкішним одягом. Та хто не бачить яка в тому глупота? Якщо в тих речах і є якась слава, то вона належить скакунові, птахові та кравцеві... Що за нікчемність позичасти честь і славу від коня, пірїнки або обшитому одязі! Ще інші пишаються підкрученим вусом, елегантною борідкою, розчісаним волоссям, пухлими ручкам, швидкістю в танці, грою та співами. Чи не мерзенним є бажати додати собі славу такими дрібницями? Буває дехто, трохи навчившись, хоче бути поважаним за те людьми і вимагають, щоб кожен від них вчився і вважав їх вчителями. Таких слушно називають мудрагелями. Є і такі, котрі як пави 142
ЗМІСТ ПРО АВТОРА ....................................................................................................... .......................................................................................................3 ВСТУП ДО ТРАКТАТУ ПРО БОЖУ ЛЮБОВ.................................................. ЛЮБОВ..................................................4 КНИГА ПЕРША ПЕРШ
ПРИГОТУВАННЯ ДО ВСЬОГО ТРАКТАТ ТРАКТАТУ ЩОБ НАДАТИ КРАСИ ЛЮДСЬКІЙ ПРИРОДІ, ПРИРОД БОГ ВСІ СИЛИ ДУШІ ВІДДАВ В ПОСІДАННЯ ВОЛІ.......................... ..........................10 РІЗНІ СПОСОБИ, ЧЕРЕЗ ЯКІ ВОЛЯ КЕРУЄ СИЛАМИ ДУШІ .................. ..................12 ЯК ВОЛЯ ПАНУЄ НАД ПОЖАДАННЯМИ? ................................................ ................................................14 ПОСТУП І ДОСКОНАЛІСТЬ ЛЮБОВІ.......................................................... ..........................................................17 ЛЮБОВ БОЖА МОЖЕ ЩОРАЗ БІЛЬШЕ ЗРОСТАТИ В КОЖНОМУ З НАС ..................................................................................18 .................................................................................. СПАСИТЕЛЬ ЗЛАГІДНИВ НАМ ЗРОСТАННЯ У ЛЮБОВІ .......................21 ....................... ЯК ЛЮБЛЯЧА ДУША ПОСТУПАЄ ВПЕРЕД У ЛЮБОВІ .........................23 ......................... СВЯТЕ ВИТРИВАННЯ В ЛЮБОВІ БОЖІЙ .................................................. ..................................................28 ЩАСТЯ ВМИРАННЯ В ЛЮБОВІ БОЖІЙ Є ОСОБЛИВИМ ДАРОМ БОГА................................................................. .................................................................31 ТРЕТЯ МОЛИТВА НА НЕДІЛЮ ВЕЛИКОГО ПОСТУ ................................ ................................33 У ЦЬОМУ СМЕРТНОМУ ЖИТТІ МИ НЕ МОЖЕМО ДОСКОНАЛО З’ЄДНАТИСЯ ЛЮБОВ’Ю З БОГОМ .............................. ..............................34 ЛЮБОВ СВЯТИХ У ЦЬОМУ ЖИТТІ ДОРІВНЮЄ ЛЮБОВІ БЛАГОСЛОВЕННИХ У НЕБІ, А КОЛИСЬ ЇЇ ПЕРЕВИЩИТЬ .............. 36 НЕЗРІВНЯННА ЛЮБОВ ЛЮБО МАТЕРІ БОЖОЇ, НАШОЇ ВЛАДИЧИЦІ ...................................................38 ................................................... КНИГА ДРУГА ДРУГ
ІСТОРІЯ ПОХОДЖЕННЯ І НАРОДЖЕННЯ БОЖОЇ ЛЮБОВІ ВСТУП ДО РОЗВАЖАНЬ НАД З’ЄДНАННЯМ З БОГОМ БЛАГОСЛОВЕННИХ У НЕБІ .................................................. ..................................................42 ПРАГНЕННЯ БОГА ДУЖЕ ПІДСИЛИТЬ З’ЄДНАННЯ БЛАГОСЛОВЕННИХ З БОГОМ ....................................... 44
153
Св. Франциск Салезький З’ЄДНАННЯ З БОГОМ БЛАГОСЛОВЕННИХ ДУШ У ВИДІННІ БОЖЕСТВА ............................................................................ 46 ВІЧНЕ З’ЄДНАННЯ З БОГОМ БЛАГОСЛОВЕННИХ ДУШ У ВИДІННІ ПРЕДВІЧНОГО НАРОДЖЕННЯ СИНА БОЖОГО ........... 48 З’ЄДНАННЯ З БОГОМ БЛАГОСЛОВЕННИХ БЛАГОСЛОВЕННИ У ВИДІННІ ПОХОДЖЕННЯ ДУХА СВЯТОГО ...................................... 50 СВЯТЕ СВІТЛО ХВАЛ ХВАЛИ ПОСЛУЖИТЬ БЛАГОСЛОВЕННИМ ДУХОМ ДО З’ЄДНАННЯ З БОГОМ ........................................................ 52 З’ЄДНАННЯ БЛАГОСЛОВЕННИХ З БОГОМ БОГО БУДЕ МАТИ РІЗНІ СТУПЕНІ ................................................................... 54 ЗАНЕПАД І ЗНИЩЕННЯ ЛЮБОВІ ............................................................... 56 МОЖЕМО ВТРАТИТИ ЛЮБОВ БОЖУ, БОЖУ ДОПОКИ ТРИВАЄМО В ЦЬОМУ СМЕРТНОМУ ЖИТТІ ................... 56 ОСТИГЛІСТЬ ДУШІ В ЛЮБОВІ БОЖІЙ...................................................... 59 ЗАНЕДБАННЯ ЛЮБОВІ БОЖОЇ ЗАДЛЯ ЛЮБОВІ ДО СОТВОРІНЬ ...... 62 ЛЮБОВ БОЖУ МОЖНА ВТРАТИТИ ЗА ОДНУ МИТЬ ........................ 65 ЄДИНА ПРИЧИНА ОСТИГЛОСТІ ОСТИГЛОСТ ТА БРАКУ ЛЮБОВІ ЗАКОРІНЕНА У ВОЛІ СОТВОРІНЬ .................... 67 БОГУ ЗАВДЯЧУЄМО ЛЮБОВ, ЛЮБОВ ЯКОЮ ЖИВЕМО ДЛЯ НЬОГО ............. 70 ТРЕБА ОСТЕРІГАТИСЯ ВСЯКОЇ ЦІКАВОСТІ ТА ПОКІРНО ПОКІРН ПОГОДЖУВАТИСЯ З НАЙМУДРІШИМ ПРОВИДІННЯМ БОГА ...... 73 ЗАОХОЧЕННЯ ПІДДАТИ СЕБЕ З ЛЮБОВ’Ю ЛЮБОВ’ ЗАДУМАМ БОЖОГО ПРОВИДІННЯ ...................................................... 77 ПРО ЗАЛИШКИ, ЩО ТРИВАЮТЬ ЧАСТО В ДУШ ДУШІ ПІСЛЯ ВТРАТИ ЛЮБОВІ БОЖОЇ ............................................................ 81 КНИГА ТРЕТЯ ТРЕТ
ДОСКОНАЛІСТЬ БОЖОЇ ЛЮБОВІ ЯКОЮ НЕБЕЗПЕЧНОЮ Є ТА ЛЮБОВ НЕДОСКОНАЛА ........................ 84 СПОСІБ РОЗПІЗНАННЯ НЕДОСКОНАЛОЇ ЛЮБОВІ .............................. 86 ЛЮБОВ ПАНУЄ НАД ВСІМА ЗВОРУШЕННЯМИ І ПРИСТРАСТЯМИ, І НАВІТЬ КЕРУЄ САМОЮ ВОЛЕЮ, ХОЧА ВОЛЯ МАЄ ВЛАДУ І НАД ЛЮБОВ’Ю ...................................... 88 ЗАГАЛЬНЕ ПРЕДСТАВЛЕННЯ ЛЮБОВІ ..................................................... .....................................................90
154
ТРАКТАТ ПРО БОЖУ ЛЮБОВ. Частина I
ПРО ЗВОРУШЕННЯ ВОЛІ............................................................................... ...............................................................................91 В ЧОМУ ПОЛЯГАЄ ПОТЯГ, ЩО ЗРОДЖУЄ ЛЮБОВ ................................. .................................92 ЛЮБОВ ЙДЕ ДО ЄДНАННЯ...........................................................................94 ........................................................................... ЄДНАННЯ, ДО ЯКОГО ЙДЕ ЛЮБОВ, Є ДУХОВНИМ...............................97 ............................... ПРО РІЗНІ ВИДИ ЛЮБОВІ..............................................................................97 .............................................................................. МИ МАЄМО ПРИРОДНУ СХИЛЬНІСТЬ ЛЮБИТИ БОГА ПОНАД УСЕ ...................................................................98 ................................................................... ПРИРОДНА СХИЛЬНІСТЬ ДО ЛЮБОВІ БОГА Є КОРИСНОЮ ................ ................99 ПОХОДЖЕННЯ І НЕБЕСНЕ НАРОДЖЕННЯ БОЖОЇ ЛЮБОВІ .............. ..............10 100 ПРО ОБ’ЄКТ РОЗВАЖАННЯ ........................................................................ ........................................................................10 101 ПРО ТЕ, ЩО ДОСВІДЧУЄМО ПІД ЧАС РОЗВАЖАННЯ ......................... .........................10 103 ПРО ДУХОВНУ САМОТНІСТЬ .................................................................... ....................................................................10 106 ПРО ТУГУ ЗА БОГОМ ................................................................................... ...................................................................................10 109 ПРО ВАЖЛИВІСТЬ ЛІТУРГІЇ .......................................................................11 ....................................................................... 113 СЛІД ШАНУВАТИ ТА ЗАКЛИКАТИ СВЯТИХ .......................................... ..........................................11 116 СЛУХАННЯ ТА ЧИТАННЯ СЛОВА БОЖОГО ........................................... ...........................................11 117 КНИГА ЧЕТВЕРТА ЧЕТВЕРТ
ДІЛАННЯ БОЖОЇ ЛЮБОВІ У МОЛИТВІ ПРО НАТХНЕННЯ .......................................................................................... ..........................................................................................11 119 ВИБІР ЧЕСНОТ ............................................................................................... ...............................................................................................13 131 ПРО ТЕРПЛЯЧІСТЬ ........................................................................................13 ........................................................................................138 ПРО ЗОВНІШНЮ ПОКОРУ .......................................................................... ..........................................................................14 142 ПРО ВНУТРІШНЮ ПОКОРУ ........................................................................ ........................................................................14 144 СМИРЕННЯ МИЛУЄТЬСЯ У ВЛАСНОМУ ПРИНИЖЕННІ .................... ....................14 149
155
Релігійне видання
СВЯТИЙ ФРАНЦИСК САЛЕЗЬКИЙ
ТРАКТАТ ПРО БОЖУ ЛЮБОВ Частина I Переклад з німецької Андрій ЧОРНИЙ Художнє оформлення Юліан САВКО Літературний редактор Іванка ДОРОШ Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН
Підписано до друку 08.12.2017. Формат 60х84/16. Папір офс. Офс. друк. Ум. друк. арк. 9,07. Наклад 7000 прим. Замовлення № 08/12-17. Гарнітура TimesNewRoman
Магазин “Добра книжка” вул. Б. Хмельницького 35/За, м. Львів, 79019 тел.: (032) 261-55-74, (097) 67-67-725 Інтернет замовлення: www.gbook.lviv.ua Релігійне видавництво ТзОВ “Добра книжка” вул. Б. Хмельницького 35/За, м. Львів, 79019 тел./факс: (032) 261-55-74, (096) 914-63-77 Свідоцтво СВС ДК № 1286 gbooklviv@gmail.com, gbook@ukrpost.ua web: www.gbook.lviv.ua Друк: СПД СПД “Михайло Торба”