Пьотр Сьлєнчка SDS
ЖИТТЄВІ РІШЕННЯ у світлі Божого Слова Реколекції lectio divina з Яковом, сином Ісаака
Видавництво Святого Павла Видавництво “Свічадо” Львів 2017
Серія: Духовність сучасної людини УДК 27-428-23 С 96
Пьотр Сьлєнчка SDS С 96 Життєві рішення у світлі Божого Слова. Реколекції lectio divina з Яковом, сином Ісаака. – Львів: Видавництво Святого Павла, 2017. – 160 с. ISBN 978-617-751-007-8 Щоденно кожна людина стикається з проблемою вибору. Вибір – це невід’ємна частина людського існування, оскільки Бог створив людину на свій образ – розумною і вільною. Однак внаслідок первородного гріха люди втратили здатність об’єктивно сприймати дійсність і безпомилково вирішувати, тому Бог, не залишаючи людину в цій трагічній ситуації, приходить на допомогу зі своїм Словом. Автор книги, використовуючи давню християнську традицію lectio divina divina,, тобто божественне читання, допомагає нам заглибитися в біблійну історію життя та покликання Якова, що згодом став Ізраїлем – патріархом вибраного народу. Ці роздуми спонукають нас глибше пізнавати Слово Боже, а одночасно задуматися над своїми життєвими рішеннями, як повсякденними, так і такими, що мають вплив на все наше життя, а отже, на вічність. УДК 27-428-23
Imprimatur: Курія Львівської Архідієцезії Римсько-Католицької Церкви № 220 VN-27/17, Львів, 20.04.2017 о. Юзеф Павлічек, Генеральний вікарій о. Казимир Гавлюк, Нотаріус, о. Олег Саламон, Цензор ISBN 978-966-938-096-8 ISBN 978-617-751-007-8
© Edycja Świętego Pawła, 2015 © Видавництво Святого Павла, 2017
ВСТУПНЕ СЛОВО ДО РЕКОЛЕКЦІЙ
Розгортаючи Книгу Псалмів, на першій сторінці натрапляємо на псалом під назвою “Дві дороги життя”. Одна дорога, про яку говорить автор, – це шлях вірності Божому Закону. Людина, яка йде нею, стає схожою на прекрасне дерево, що виросло над водним потоком: воно своєчасно дає плоди, його листя не в’яне, і все задумане їй вдається. Другою дорогою йдуть “безбожники” – люди, що нехтують Божим Законом. Їхню долю автор псалму порівнює з половою, яку розвіває вітер. Якою дорогою йти – вибирає людина… На перший погляд, автор цього псалму значно спрощує дійсність, адже ніхто заздалегідь не планує бути безбожним і розвіяти своє життя, як листя на вітрі. Кожна людина, наскільки може, шукає щастя, і будує його своїми життєвими рішеннями. Однак правдою є й те, що не кожне людське життя реалізується. Це стає очевидним, коли, оглядаючись на прожиті роки, людина бачить реальні наслідки свого життєвого ви-7-
бору. Вибору, який не вдасться повторити. Автор псалму не є наївним, щоби стверджувати, що лише один вибір робить людину грішною або святою. Швидше, викликає в серці читача запитання про найважливіші критерії його життєвого вибору, про те, чи вони мають свою постійну та надійну точку опори, свій принцип, який не зміниться впродовж наступних років життя. Сьогодні визначальний вибір людини західної культури зазвичай відбувається між двадцятим і тридцятим роком життя, однак спостерігаємо тенденцію подовження цього періоду вибору навіть до сорока років. Багато людей, обираючи навчальний заклад у віці вісімнадцяти-дев’ятнадцяти років, не цілком переконані, що їхній вибір вдалий, і часто змінюють напрям навчання або йдуть дорогою “вічного студента”, додаючи до своєї біографії черговий факультет чи навчальний заклад. Коли їх запитують: “Навіщо так робиш?”, вони стоять безпорадні, знизують плечима і кажуть: “Краще робити щось, ніж нічого”. Схожу тенденцію відтермінування важливого рішення спостерігаємо також стосовно шлюбу. Так, справді, сьогодні більше часу, ніж колись, потрібно для здобуття професії та пошуку місця роботи. Однак дуже часто хлопець і дівчина живуть спільно, разом планують умеблювання житла і відпочинок, але не можуть прийняти -8-
рішення одружитись. “Ще не зараз”, – говорять. Але чому не зараз? Може, тому, що кожний вибір є певною відмовою. Життєвий вибір (наприклад, рішення про шлюб) є відмовою на все життя: для чоловіка – від жінок, яких не вибрав, для дружини – від чоловіків, які були в її житті, але яких не вибрала. Для римсько-католицького священика відповідь на покликання означає відмову від заснування сім’ї й виховання власних дітей. Для монахині чи монаха життєвий вибір – це відмова від свого уявлення про життя та підпорядкування себе волі настоятелів через обіт послуху. Кожний вибір має в собі щось позитивне і водночас – певний негативний елемент, елемент втрати та розлуки. Сьогодні щораз частіше зустрічаємо людей, які стараються вибирати й не втрачати, які хочуть мати все або принаймні зберегти можливість змінити своє рішення, щоби спробувати ще щось інше. Чому так важко залишити те, чого ми не вибрали? Як завжди, шукаючи відповіді на важливі запитання, варто звернутися до Святого Письма. Майже кожна історія життя, описана в ньому, містить момент вибору, зокрема й життєво важливого. Виявляється, що певні виміри нашої особистісної природи, особливо процесу дозрівання до внутрішньої свободи, упродовж багатьох століть зовсім не змі-9-
нилися. Одну з таких історій розповідає життєпис Якова, сина Ісаака, описаний у Книзі Буття (з 25 розділу). Хоча Яків жив приблизно за сімнадцять століть перед Христом, у його життєвих рішеннях легко знаходимо дилеми сучасного молодого чоловіка. Яків бореться з братом-близнюком за прихильність батька Ісаака, він емоційно залежний від матері, якій підкоряється та під впливом якої обманює брата. Яків тікає з дому батьків через ненависть брата – і лише тоді, як не парадоксально, починає жити і вибирати самостійно, вчиться відповідальності за свої рішення, тобто доростає до ролі чоловіка й батька численного потомства. Поступово Яків вчиться теж вести діалог із Богом, діалог, у якому також має місце чесна чоловіча боротьба за Боже благословення. Бог остаточно поведе Якова до чоловічої зрілості – і лише тоді він буде готовий повернутися до землі свого батька і примиритися з братом Ісавом. Реколекції, що містяться в цій книзі, розділені на п’ять днів. Вони будуть найбільш корисні тим людям, які стоять перед життєвим рішенням або дозрівають до реформи життя в рамках вибору, зро-
- 10 -
бленого в минулому. У впровадженні до особистої молитви Словом, особливо на етапі оratio (з лат. молитва), молитва ), звернено увагу на антропологічні і психологічні передумови процесу вибору, які трохи відрізняються в жінок і чоловіків. Ці реколекції варто переживати в тиші та з індивідуальним супроводом духовного керівника. Хотілося б, щоб одним із плодів цих реколекцій було відкриття краси і глибини Божого Слова, яке міститься в Старому Завіті1. О. Пьотр Сьлєнчка SDS Оторово, 12 вересня 2012 р.
1
Реколекції “Життєві рішення у світлі Божого Слова” вперше відбулися в Центрі Духовної Формації Отців Сальваторіанців у Тшебіні 28 липня – 1 серпня 2012 р.
- 11 -
І KОНФЕРЕНЦІЯ СТАРИЙ ЗАВІТ – СВЯТЕ СЛОВО БОГА І ЛЮДСЬКИЙ ВИБІР
Вступ “Берешіт бара Елохім ет хашшамаїм веет хаарец” – На початку сотворив Елохім небо й землю (пор. Бут 1, 1). Чуємо перше речення першої книги Святого Письма. Воно немов відкриває нам брами Старого Завіту, до якого ми хочемо звернутися, щоби навчитися приймати життєві рішення. Адже проблема вибору супроводжує людину від моменту створення. Здатність вибирати виникає зі свободи Адама, обдарованого розумом, до якого, як передає другий опис створення, Бог приводить усіх звірів і хоче, щоби саме Адам надавав їм імена. “І привів їх до чоловіка побачити, як він назве їх” – читаємо в Книзі Буття (2, 19)2. У цьому образі міститься парадигма вибору, адже Бог ставиться до Адама як до партнера, до співпрацівника, із яким ділиться своєю 2
Цитати зі Святого Письма Старого і Нового Завіту в перекладі І. Хоменка.
- 13 -
свободою. “Як саме чоловік назве кожне живе сотворіння, щоб воно так і звалось” (Бут 2, 19). Бог не міняє назв, які дає Адам, так само як не міняє насильно наших рішень. Отже, можливість вибору закорінена в Бозі, який довіряє Адаму. Бог знає, що Адам зможе правильно розпізнати дійсність, що зможе слухати і вести діалог. Також тоді, коли з’являється цілком нова дійсність, невідома Адаму досі, Бог надалі довіряє його здатності розпізнавати і вибирати. Таким моментом було створення жінки. Бог також її приводить до Адама, щоби він розпізнав у ній частинку самого себе: “І чоловік сказав: «Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла. Вона зватиметься жінкою, бо її взято від чоловіка»” (Бут 2, 23). Лише в цьому розпізнанні та виборі Адам відкриває свою чоловічу сутність. Від цього місця він зветься в тексті вже не “адам”, а “іш”, тобто “чоловік” – той, хто розпізнав і вибрав жінку (у єврейському тексті – “ішша”).
Вибір, який формує сутність Правильні рішення творять і зміцнюють нашу сутність, яка, однак, випереджує найперший вибір людини. Адам відкрив цю правду, коли вперше дивився на свою дружину. Він від початку, за задумом Бога, був чоловіком, і це вибір Бога окреслив його серце. Бог запрагнув Адама як чоловіка, Еву – як - 14 -
жінку. Разом із даром життя і він, і вона отримали принципову сутність чоловіка чи жінки, яка є визначальною для всіх життєвих виборів. Адам буде вибирати як чоловік, Ева – як жінка; Адам буде бачити світ своїми чоловічими очима, Ева – очима жінки. Лише їхній діалог і спів-пізнавання світу дозволить їм створити адекватний образ дійсності. Лише разом – як подружжя, спільнота осіб, вони будуть образом Бога. Отож бачимо, що Бог перший вибирає й обдаровує. Автор першого опису створення акцентує увагу читача на моменті переломного рішення: “Тож сказав Бог: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською […] й над усіма плазунами, що повзають на землі». І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх” (Бут 1, 26–27). Множина дієслова “створити” в часи Старого Завіту не могла вказувати на правду про три Особи Бога, яку об’явив лише Ісус Христос. Коли автор єврейського тексту пише “створімо”, він думає, радше, про те, як людина приймає рішення. Якщо вибір важливий, людина веде діалог із собою та іншими людьми. Завдяки біблійній інтуїції ми відкриваємо наступну правду про вибір: він має глибокий особистісний відтінок, оскільки життєво важливе рішення приймається під час внутрішнього - 15 -
Небесного людей3. А як бути з тими людьми, запитуємо, що відмовляються від подружжя, живучи самотньо чи складаючи чернечі обіти? Нам ще доведеться повернутися до взаємозв’язку між Старим і Новим Завітом, але принагідно зауважимо певну перспективу, а одночасно деякі складнощі: отож, як християни, ми читаємо Старий Завіт із розумом і серцем, які сформувало Євангеліє. Ми в змозі прочитати і зрозуміти більше, ніж вибраний народ за часів Ісуса, але також від тексту, який зредагували за кілька століть до народження Христа, ми очікуємо зрілості, властивої Євангелію. На сторінках Старого Завіту нас часом неприємно вражають описи воєн чи згода на полігамію. Однак перемігши спокусу “осуджувати” текст, ми побачимо всю його красу та мудрість. То чому ж для автора Книги Буття такими важливими є стосунки між чоловіком і жінкою? Підсумовуючи опис створення Еви, він пише: “Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом” (Бут 2, 24). 3
“Не всі це слово розуміють, а ті лише, кому дано. Бувають бо скопці, що з матернього лона такими народились; бувають і скопці, що їх люди оскопили; бувають і скопці, що самі себе оскопили задля Небесного Царства” (Мт 19, 11–12). Wons K. Sens życia. Powołanie i wybór. Lectio divina do Mk 10, 17–22. Kraków: Wydawnictwo Salwator 2011.
- 17 -
Наче хотів сказати: Ким би ти не був, ти є дитиною саме такого рішення своїх батьків! Коріння твого життя сягають самого Бога, але дар життя ти маєш завдяки парі людей – тата і мами. Тато вирішив залишити свого батька і свою матір, бо полюбив твою маму і вибрав її, з нею став “одним тілом”. Торкаємося краси початку, гнізда життя, рішення людей, у яке Бог записав своє творче “будь”, “живи”, “прагну твого життя”, “створюю тебе чоловіком!” або: “даю тобі тіло і серце жінки!”. Можливо, ми не до кінця усвідомлюємо, як багато в нашому житті залежить від людського контексту його витоків, а відтак від зрілості рішення наших батьків. Чи тато насправді залишив свого батька і свою матір? Чи його чоловіче серце зраділо з новини про моє зачаття? Чи серце моєї мами, під яким почалося моє існування, билося для мене від перших хвилин, коли вона дізналася, що я є? Цими днями, навчаючись мудрості вибирати, можливо, будемо теж краще пізнавати своє життєве “гніздо”. Бо нерідко ми вибираємо так, як колись нас вибрали наші найближчі.
Перейти Рубікон: складність вибору після первородного гріха З темою вибору ми стикаємося вже на перших сторінках Святої Книги. Безсумнівно, вона є скарбницею мудрості вибору, бо показує живий досвід - 18 -
ІІ KОНФЕРЕНЦІЯ КОРІННЯ ЖИТТЯ ЯКОВА ТА ЙОГО ПЕРШИЙ ВИБІР (БУТ 25, 19–34)
Перший етап lectio divina – lectio Від передісторії до часів патріархів у Книзі Буття (розділи 1–11) Перш ніж ми перейдемо до тексту про народження Якова, спробуймо розмістити його життя на лінії подій, які подає останній редактор Книги Буття, тобто після повернення з вавилонської неволі в VI ст. до народження Христа. Ізраїлю потрібно було тоді міцно обґрунтувати право на володіння землею Ханаан, і він заново старався утвердити свою національну ідентичність. Ця ідентичність базувалася на тому, що Бог вибрав один народ з-посеред багатьох інших, визволив його з єгипетської неволі й уклав із ним союз на Синаї. Описуючи історію патріархів, Книга Буття сильно наголошує, що створити Ізраїль вирішив Бог, вибираючи цей один народ і укладаючи з ним союз. До того, як з’явилася постать Авраама, тобто до 11-го розділу, Книга Буття висвітлює події, які вихо- 31 -
дять за межі історії у світському розумінні. Створення світу, історію Каїна і Авеля, будівництво вавилонської вежі чи оповідання про потоп та історію Ноя неможливо поставити на лінії подій всесвітньої історії. Однак перші розділи Біблії були необхідні Ізраїлю, щоби показати, що джерело історії світу має свій початок у Бозі, який ніколи не перестає бути володарем людської історії. Падіння храму Соломона і зруйнування Єрусалиму в VI ст. до народження Христа, згодом вавилонська неволя, могли похитнути в серцях ізраїльтян віру в такого Бога. Отож їм було необхідно нагадувати правду про Бога Сотворителя світу і про причину падіння людини – ця правда дозволяла їм зрозуміти також гріхи самих євреїв, особливо те, що вони відкидали Бога своїх батьків. До дванадцятого розділу в Книзі Буття йдеться про племена – народи, які створив Бог і які походять від Ноя. Однак ці спільноти називають “гоями” (з часом це слово починає означати язичників). Отже, існують різні племена, які походять від Ноя, але ще немає Ізраїля. Саме початок цього народу описує Книга Буття від дванадцятого розділу. Коли окремі племена почали володіти землею i вже мали свою власну мову, ще не було вибраного народу. Простір для його появи з’являється лише з Авраамом і Сарою. Історія Авраама розпочинається в XIX ст. до народження Христа в Урі Халдейському, тобто у Вави- 32 -
1 ДЕНЬ ВИКРАДЕНЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ (БУТ 27, 1–45) Відтоді Ісав ставився до Якова, як до ворога через благословення, яке уділив йому батько.
Впровадження до meditatio Традиція Ізраїля зберегла пам’ять про звивисті шляхи покликання Якова. Водночас він завжди був для релігійних євреїв знаком, що Божий вибір одночасно таємничий і благодатний. Книга Буття переносить нас у період старості Ісаака, коли він втрачає зір і відчуває, що наближається кінець життя. Саме тоді “покликав він Ісава, свого старшого сина та й каже йому: «Сину мій!» Той відповів: «Тут я». А він каже: «Оце я старий, не знаю дня моєї смерти. Візьми твоє знаряддя, твій сагайдак і твій лук, та й піди в поле й піймай для мене дичину, та й зготуй мені смачну страву, так, як я люблю, і принеси мені; нехай я з’їм, щоб за те благословила тебе моя душа перед смертю»” (Бут 27, 1–4). Ісаак радіє з благословення Єдиного Бога, тому що має кому передати свій здобуток. Має сина, - 45 -
який буде спадкоємцем його майна i який отримає благословення. Чим було благословення первородного сина в традиції вибраного народу?
Благословення, яке несе життя Благословляли під час звичайного прощання, коли близька особа вирушала в подорож, але особливе значення благословення мало тоді, коли уділяв його батько на смертному ложі. Вважалося, що життєздатність, життєва сила, дух життя передається від того, хто помирає, тому, хто залишається6. Оскільки благословення стосувалося життєздатності, життя як такого, його не можна було жодним чином відкликати чи повторити, оскільки людина має лише один подих життя. Дослівно перекладаючи оригінальний текст, слова Ісаака до Ісава звучать: Зготуй мені смачну страву, “щоб за те благословила тебе моя душа перед смертю” (Бут 27, 4). Тут з’являється слово “напші”, яке перекладаємо як “моя душа”, але його значення краще передають слова: “життя”, “життєва сила”. Адже автор тексту не знав поняття душі, яке випрацювала грецька філософія, вважаючи тіло тягарем душі. Біблійна антропологія не знає дуалізму душа-тіло, навіть 6
Пор. Katolicki Komentarz Biblijny /red. Chrostowski W. Warszawa: Oficyna Wydawnicza “Vocatio” 2001. – С. 47–48.
- 46 -
навпаки, вона стверджує, що людське тіло, якщо живе, має бути проникнуте духом. Ісаак просить приготувати смачну страву, яку любить, і хоче її спожити перед благословенням. Він так робить, оскільки “життєва сила” пов’язана зі споживанням їжі, яка цю силу підтримує. Їжа, натомість, походить від Бога, який, даючи людині поживу, підтримує її життя. Їжа має бути смачна, яку Ісаак любить, приготована з дичини, що вполює Ісав. Тут виразно вимальовується елемент симпатії Ісаака до Ісава. Ісав без зволікання виконує волю батька, якого шанує і який є для нього важливим джерелом самоідентифікації. Ісаак довіряє мисливським здібностям Ісава. Наскільки він довіряв Якову? Про це в тексті не мовиться, але саме мовчання про стосунки Ісаака і Якова вже багато значить. Наче цих стосунків не було… Наче другий син не існував.
Стосунки Ревеки з чоловіком Ісааком і синами – Яковом та Ісавом Важливими є слова Ревеки, які вона промовляє до Якова: “Оце чула я, як твій батько говорив до Ісава, твого брата: […]. Тепер же мій сину послухай мене, що я тобі наказую. Піди но в отару і принеси мені звідти двоє козенят гарненьких, а я зготую з них смачну
- 47 -
шого lectio може бути сцена діалогу Якова з Ісааком або образ Якова, який несе їжу батькові й одночасно тремтить зі страху перед прокляттям. Наше збирання змісту до молитви мусить бути особистим процесом, і це є один з основних принципів lectio divina divina.. Не можна піти на молитву і “переробляти” пункт за пунктом зміст почутого впровадження до молитви. У такому випадку наше збирання Слова відбувалося б за допомогою “позиченої” голови, що не дасть нам змоги перейти від інтерпретації тексту до його зіставлення з нашим життям. Збирання Слова під час meditatio можна порівняти зі збиранням ізраїльтянами манни в пустелі (пор. Вих 16). Кожна сім’я збирала манну для себе, робила це особисто, беручи стільки, скільки було потрібно, щоби насититися. Ми також мусимо погодитися з тим, що кількість зібраного змісту буде відповідати нашій теперішній духовній зрілості та здатності почути Бога в слові. Однак завжди краща краплина змісту, яку ми приймемо своїм серцем, ніж лекція з екзегетики, яка залишиться виключно на рівні інтелекту, відірвана від нашої життєвої ситуації. Розпочинаючи meditatio meditatio,, після хвилини тиші та короткої молитви про світло Святого Духа, пригадуємо собі зібрані слова, саме ті, які торкнулися нашого серця. Стараймося бути уважними, щоби не втратити в пам’яті та серці смак Слова, щоби світ - 56 -
емоцій не заглушив делікатного голосу Бога. Після кількох чи кільканадцяти хвилин молитви, імовірно, з’явиться етап рефлексії над словом, який отці пустелі окреслювали назвою meletao meletao.. Цей термін спершу означав процес, коли бджоли виготовляють мед. Зібравши нектар із квітів, бджола повертається з ним до вулика, і там починається процес перетворення нектару на мед. Ми збираємо зміст до молитви, і потім нам потрібен час, щоби він висвітлив нашу ситуацію життя та ситуацію покликання. Ми хочемо перебувати зі Словом Бога, щоби з нього пролилося світло. На цьому етапі може допомагати повторювання фраз чи слів, які важливі для нас. Отці пустелі називали таку практику ruminatio – повторювання слова, повторне слухання, уважне слухання. Мета meditatio – це не інтерпретація тексту, а особиста відповідь на Боже слово, що міститься в тексті. Слухаючи натхненні слова, чуємо також себе, намагаючись збагнути, як це Слово резонує в мені, якого досвіду Бог цим Словом торкається в мені. І знову після кількох чи кільканадцяти хвилин молитви з’явиться третій етап meditatio meditatio,, що окреслюється назвою конфронтація (грецькою мовою “синкрізіс”), яку можна розуміти як “очищення”, “рішення”, “вибір”, “криза”, “конфронтація, що веде до рішення”. Один із бенедиктинських монахів, намагаючись описати цей етап, використав просте - 57 -
є небезпека дебету”8. Дебету, а отже, стану невиплаченої заборгованості, яка викликає почуття провини кожного разу, коли донька чи син намагається любити маму зріло, визначаючи одночасно межі її присутності у своєму житті. “На кожному етапі нам потрібна, як любов, так і окреслені для неї межі. Мати повинна любити свою дитину, щоби та, зі свого боку, вміла любити інших. Однак вона також повинна знати кордони материнської любові, щоби дитина вміла стати на свої ноги, щоби вміла перейняти відповідальність за власне життя”9. Як стосунки з мамою вплинули на мій спосіб вирішувати? Слово Боже ставить перед нами складне запитання, можливо, уже тепер воно народжує в твоєму серці почуття провини. Чи я маю право оцінювати взаємини з мамою, яка стільки зробила для мого виховання? Як ці роздуми виглядають у світлі четвертої заповіді? Чи Яків після багатьох років оцінював свої стосунки з Ревекою? Як побачимо, він шукатиме шляхів примирення з Ісавом, тобто визнає, що рішення, яке він прийняв під тиском Ревеки, було помилковим. Щоби дозрівати, ми мусимо роздумувати над нашими стосунками з близькими людьми, бо саме в них формувалася наша здатність 8
9
Cloud H., Townsend J. Mamo, to moje życie /tłum. Czapczyk J. Poznań: W drodze 2005. – С. 241. Там само. – С. 22.
- 65 -
або неспроможність вирішувати самостійно. Ці роздуми не мають на меті морального оцінювання – просто ми хочемо зрозуміти самі себе, стверджуючи реально, що ми не народилися сьогодні, а тому маємо свою історію. Так само, як і Яків, ми мали своє життєве гніздо. Чи й за нас не вирішували на етапі, коли ми могли успішно робити це самі? Чи нам дозволили відчути наслідки свого вибору, у тому числі й негативного, наприклад, пов’язаного з невиконанням шкільних обов’язків? Чи батьки не перекладали відповідальність за твої шкільні поразки на вчителів і хвору систему освіти, оберігаючи тебе від наслідків власних лінощів? Варто огорнути молитвою свій початок, тобто те, на якому рівні та коли я почав жити самостійно. Якщо мама і тато дозволяли нам вирішувати і брати відповідальність, підтримуючи, але не виручаючи нас, приймати рішення ми можемо відносно легко. Однак якщо ми були відмежовані у стосунках з ними, якщо, з різних причин, жили у своєму світі, не шукаючи в них підтримки, якщо не мали довіри до батьків, змагаючись з почуттям ворожості до них, – нам важко сьогодні повірити, що ми можемо вибирати. Ми можемо несвідомо шукати когось, хто, як мама, буде вирішувати за нас і оберігатиме нас від наслідків нашого вибору. Або, не менш часто, будемо відкидати авторитет, вважаючи ворогом кожного, хто буде - 66 -
нашим начальником і, якоюсь мірою, впливатиме на наше життя. Певний елемент послуху у взаєминах завжди присутній. Чоловік, обурюючись на дружину завжди, коли вона щось пропонує, дуже часто дублює свої стосунки з мамою, яка вибирала за нього, а він не вмів сказати їй: “Ні”. Гніву на близьку людину можна назбирати дуже багато, виливаючи його також на людей, яких ми сьогодні насправді любимо. Чи пізнавання дефіциту любові у стосунках з дитинства та юнацьких років розв’язує наші сьогоднішні проблеми? Так, саме пізнання дозволяє зрозуміти і запрошує взяти відповідальність за своє життя сьогодні. Ми зовсім не мусили отримати все необхідне, щоби жити самостійно. Однак ми повинні знати, що саме ми не отримали, і змиритися з тим, що цей пробіл потрібно заповнити в інший, дорослий спосіб, зокрема за допомогою добрих стосунків з приятелем, групою друзів чи духовним керівником. Бо саме в добрих взаєминах вчимося поводитися так, щоби не дублювати старі шаблони, наприклад, постійне почуття провини, що замало або забагато робимо для своїх батьків, перебуваємо від них занадто далеко або дозволяємо їм занадто втручатися в наше життя. Дорогу Якова в Книзі Буття показано, як його розвиток, що відбувається поступово, через стосунки з Богом. І для нас діалог з Божим Словом – це дорога самопізнання себе і своєї спроможності ви- 67 -
2 ДЕНЬ ЧАС СЛУХАННЯ І ПЕРШИХ САМОСТІЙНИХ РІШЕНЬ ЯКОВА (БУТ 28, 10–22; 29, 1–35; 30, 1–3.22–24) Якщо вернусь я живим-здоровим у дім мого батька, то Господь буде мені Богом.
Впровадження до meditatio “Тоді вийшов Яків із Версавії і пішов у Харан” (Бут 28, 10). Розпочинається новий етап у його житті, уже за межами батьківського дому і без захисної “парасольки” Ревеки. Яків уперше в житті мандрує сам. Він часто мусить переборювати себе. Досі “Яків був тихий, жив у наметах” (Бут 25, 27), тепер він у дорозі і сам шукає місця для ночівлі – ночівлі без захисного намету, а отже, під голим небом. Беер-Шева лежить на південь від Хеврона і Єрусалима, а в часі мандрівки Якова до Харана на території Ханаанської землі ще жили язичницькі племена. Однією з їхніх святинь було поселення під назвою Луз, яке часто ототожнювали з пізнішим Бетелом. Околиці цього міста Яків вибрав для своєї першої ночівлі. Редактор натхненного тексту, - 79 -
мабуть, хотів показати, що язичницький Луз після перебування Якова став місцем, де почали віддавати честь Єдиному Богові. Бетел лежить поза межами Юдеї, на північ від Єрусалима – на території пізнішого Північного Царства, у Самарії. Затримаймося спочатку на тексті, що описує перший досвід Якова, коли він слухає слова Бога, який раніше розмовляв із його батьком Ісааком і дідусем Авраамом.
Від слухання до довірення Богові свого майбутнього Весь період подорожі Якова до Харана і перебування в домі Лавана, що тривало приблизно 20 років, міститься між двома об’явленнями Бога. Перше має місце в Бетелі, коли Яків мандрує до Харана. Друге відбулося за двадцять років у Маханаїмі, коли Яків залишить Лавана і повертатиметься до Ханаанської землі (пор. Бут 32, 2–3). Текст нашого lectio lectio,, що описує подію в Бетелі, має свою ґенезу в народному оповіданні, яке пояснює чому поганська святиня стала місцем культу Єдиного Бога. “Дійшов [Яків] на місце й заночував там, бо зайшло сонце. Він узяв камінь з-поміж каміння, яке було на місці, поклав собі під голову та й ліг (спати) на цьому місці” (Бут 28, 11).
- 80 -
Згідно з перекладом, Яків, готуючись до сну, як подушку використовує камінь, і ми відчуваємо, що таке трактування трохи незрозуміле... Камінь – не найкращий предмет, щоби на ньому спати. Однак гебрайське слово також можна перекласти як “біля голови”, і тоді камінь під час сну має захисну функцію. Яків сам його знаходить і кладе біля себе, як захист. “І сниться йому, що ось драбина спирається об землю, а вершком сягає неба, і оце ангели ступають по ній вгору й сходять наниз” (Бут 28, 12).
У сні Якова з’являються сходи, що ведуть до неба, – християнська традиція замінила їх на драбину. В іконографії атрибутом Якова часто є саме драбина. Вжите в тексті гебрайське слово означає сходи або подібну до сходів рампу, що веде до неба. Такі сходи були частиною язичницьких храмів у Месопотамії, так званих зикуратів, і мали форму ступінчастої піраміди, увінчаної терасою, яка була призначена для поклоніння. У сні Якова ці сходи вели аж до неба, по них спускалися і піднімалися ангели (гебрайське слово “маляк”, тобто посланець). Спускалися і піднімалися, тобто мали безпосередній контакт із небом. Цих ангелів можна ототожнити з “синами Божими” – - 81 -
Як повівся Яків, дізнавшись, що отримав за дружину Лію, яку не любив і не вибрав? Він почоловічому, не драматизуючи, взяв на себе відповідальність, витримавши біль кривди. Він був покараний за свою гордість, але тепер уже видно, що його серце сформувалося, стало мужнішим і вільнішим. Звернімо увагу, сам текст не містить моралі і не пояснює підступу Лавана. У ньому лише описуються події, черговий раз запрошуючи читача, щоби саме в його серці ця історія прозвучала сповна, щоби відкрила своє цілковите значення в силі Божого Духа. У тексті немає моралізаторства також на тему подружжя, у якому дружинами стають рідні сестри. Такі зв’язки Закон Мойсея пізніше заборонить16. У цьому розділі Старого Завіту бачимо Якова, який формується як чоловік семітської культури, що принципово приймає полігамію. Читаючи подальший опис історії його взаємин із дружинами, спостерігаємо суперництво між Лією та Рахиллю. Згідно з правдою сотворіння, любов чоловіка до жінки передбачає виключність i цілковиту взаємну відданість. Описуючи суперництво жінок Якова, автор тексту делікатно, не моралізуючи, показує природу справжньої подружньої любові. 16
“Не братимеш собі жінчиної сестри за жінку як наложницю, щоб із нею мати зносини за життя жінки, відкриваючи її наготу, побіч наготи жінки твоєї за життя її” (Лев 18, 18).
- 90 -
На етапі meditatio спробуймо порівняти цей період історії Якова, про який ідеться в сьогоднішньому lectio,, зі своєю дорогою. Ми бачили Якова у важкому lectio діалозі з Богом і у відважному з людьми. Ми бачили, як він дозрівав, щоб бути відповідальним і сміливим у своїх діях. Бачили також його готовність взяти на себе відповідальність за те, що було його часткою – за дружину, яку не любив, але яку прийняв у своє життя назавжди, стаючи батьком її дітей. Який етап дозрівання Якова найкраще підходить до моєї дороги людського і духовного дозрівання? На молитві намагаймося врахувати два напрями – зрілість наших стосунків із Богом і зрілість наших стосунків із людьми. Подивімося теж, що було болем – може, не покаранням, але певною ціною, яку ми мусили заплатити, щоби вирушити в дорогу, справді стати на власні ноги і взяти відповідальність за своє життя.
Впровадження до oratio “Немає в нашому краї звичаю видавати молодшу перед старшою. Та вже кінчи цей тиждень, а я дам тобі і другу за службу, що її робитимеш мені ще других сім років. Яків так і зробив” (Бут 29, 26).
Порівняймо поведінку обманутого Якова з поведінкою його брата в той момент, коли Ісав дізнався, що не отримає благословення від Ісаака. Вони - 91 -
брого духовного наставника для себе […]. Коли його знайдеш, не сподівайся, що він буде ідеальним, однак важливо, щоби ти довіряв йому. […] Дозволь йому іноді докорити тобі, дозволь йому бути вимогливим до тебе. Але не переходь із ним на «ти» і не запрошуй його на пиво. Нехай буде для тебе батьком і тільки. Це вже дуже багато, а значить, доволі. Сповідайся «брутально щиро» (зробив це і це), а не ухильно і розпливчасто. […] Подумай, чи ти не платиш занадто дорогою валютою за те, щоби заробити гроші. Чи за гроші не платиш такою валютою, як здоров’я, сім’я, віра, спокійна совість? Порахуй, скільки тобі ще залишилось жити (у середньому чоловік у Польщі живе 70 років, жінка 80 з половиною)”21. Чи ти знаєш, що хочеш зробити з тими етапами життя, які ще попереду?
Рахиль і Лія – дружини Якова. Таємниця жіночого серця Яків любив Рахиль більше, ніж Лію, за яку, однак, відслужив у Лавана сім років. Причиною прохолодного ставлення Якова до Лії було, мабуть, і те, що вона погодилася на план свого батька, a отже, взяла участь в обмані. 21
Rybicki A. Wąż i gołębica. Lublin: Wydawnictwo Gaudium 2011. – С. 103.
- 99 -
“Та Господь побачив, що Лія менше люблена, тож обдарував її плодовитістю, а Рахиль була неплідна” (Бут 29, 31). Дивлячись на дітей своєї сестри і Якова, Рахиль пережила пекуче почуття ревнощів, навіть вимагала від Якова: “Дай мені діток, а то вмру”. Яків розгнівався на неї і сказав: “Хіба ж то я можу бути замість Бога, який відмовив тобі плідности лона?” (Бут 30, 1–2). Натхненний автор малює два образи жіночого серця. Лія – це приклад жінки, яка не почувається коханою, хоча ознаки благословення очевидні: має чоловіка, народжує йому дітей. І навпаки, Рахиль є прикладом жінки, яка свідома своєї краси і оточена ніжною любов’ю чоловіка. Однак вона не може народити йому дитину, на початку її подружжя з Яковом навіть здається, що ніколи не зможе мати дітей. Переживає величезний біль нереалізованості у вимірі, який для жінки так сильно пов’язаний з почуттям її цінності та жіночності. Бути матір’ю, давати життя, брати на руки і голубити дитину… Її гіркота розливається на стосунки з чоловіком, якого обтяжує виною за свій біль: “Дай мені діток, а то вмру” (Бут 30, 1). Текст заохочує нас побачити серця Рахилі та Лії, як образи незрілого серця. Сумні очі Лії та гіркота Рахилі говорять щось важливе про серце жінки як таке. Чому вони не почуваються прийнятими і ре- 100 -
3 ДЕНЬ РОЗПОЧАТИ БОРОТЬБУ ЗА ПОКЛИКАННЯ БУТ 32–33 (30, 25–30; 31, 1–3) Не Яків буде більш твоє ім’я, а Ізраїль, бо ти змагався з Богом і з людьми та й переміг
Впровадження до meditatio “Сталось, як уродила Рахиль Йосифа, то Яків сказав до Лавана: «Відпусти мене, нехай іду на рідне місце, на свою батьківщину. Дай мені моїх жінок з дітьми, що за них я служив тобі, щоб я міг піти собі; бож знаєш мою службу, яку я відбув для тебе»” (Бут 30, 25–26).
Бачимо, як перед Яковом розгортається новий розділ життя. Провівши приблизно п’ятнадцять років у Харані, він вирішив повернутися в рідні сторони, а значить, до “гнізда” свого життя. Це повернення знову має вимір не лише географічної подорожі з Ефрату в Ханаанську землю. Яків знає, що повертається до стосунків з Ісавом, які колись зруйнував. Тікав від нього як незрілий чоловік, як юнак, що рятує свою - 113 -
шкуру. Наскільки він тоді усвідомлював кривду, яку завдав братові? Дозрівши як чоловік, безсумнівно, зрозумів гнів Ісава та його прагнення помститися. Щоби повернутися до зруйнованих стосунків, до кривди, яка іноді довше живе в кривднику, ніж у скривдженому, необхідна відвага. Однак Яків уже готовий вирушити. Проте він просить згоди у Лавана, кажучи: “Відпусти мене […]. Дай мені моїх жінок з дітьми”. Отже, не почувається в домі Лавана цілком самостійним, а для зрілого чоловіка залежність стає тягарем. Яків готовий сам подбати про своїх близьких, однак не хоче тікати від Лавана, а веде з ним чоловічу розмову: “Того трошки, що було в тебе передо мною, вельми розрослось, і Господь благословив тебе з моїм приходом. Тепер час би мені попрацювати й для власного дому” (Бут 30, 30). Яків знає, чого хоче. Не чути в його словах улесливості – лише рішучість і готовність встановити кордони. Він сам визначає форму оплати, яку передасть йому Лаван. Це будуть чорні вівці та красі і плямисті кози, а власністю Лавана залишаться білі тварини. Отже, Яків уміє відкласти відхід від Лавана, уміє чекати, не бажаючи узалежнюватися від зарплатні, якою тесть міг би колись йому докоряти. Імовірно, за декілька років після укладення угоди з Лаваном Яків почув слова його синів: “Забрав Яків усе, що було в нашого батька, та й з того, що - 114 -
було в нашого батька, зробив собі все це багатство” (Бут 31, 1). Бог благословив Якову так, що його отари стали більшими, ніж отари Лавана. Це викликало заздрощі в синів Лавана, про яких, звернімо увагу, читаємо в тексті вперше. “І з обличчя Лаванового зауважив Яків, що він не був до нього вже таким, як раніше” (Бут 31, 2). А значить, і Лаван заздрив Якову через ці отари і боявся миті, коли втратить такого цінного зятя. Знаючи хитрість тестя, Яків не бачив сенсу поновних перемовин із ним і водночас не хотів щезати, як утікач. У його вагання ввійшов Бог і чітко вказав напрямок: “Повертайсь на твою батьківщину, до твого роду, а я буду з тобою” (Бут 31, 3). Власне цей голос переважив вагання Якова й допоміг йому відійти з Харана. Отож, Яків слухав не тільки себе… Зарисовуючи контекст основної частини нашого lectio,, звернімо також увагу, що не лише Яків дозрів lectio до рішення залишити Лавана. Дозріли до нього також його дружини: Рахиль і Лія. Досі вони конфліктували й конкурували між собою, але оцінюючи поведінку батька, виявилися цілком одностайними й підтримали чоловіка, кажучи: “Все багатство, що його Бог забрав від нашого батька, воно наше й наших дітей. Тож роби тепер усе, що Бог тобі каже” (Бут 31, 16). “Лаван встав, поцілував своїх онуків і своїх дочок, поблагословив їх і, рушивши в дорогу, повернувся на своє місце” (Бут 32, 1). У нашому lectio - 115 -
з’являється благословення. В особистій молитві погляньмо, як ми реагуємо на людське слово і слово Бога, що ранить нашу любов до себе. Яків не дізнався імені свого супротивника. Він почув запитання: “Чого питаєш про моє ім’я?” Не можна пізнати змісту імені Бога, не можна теж осуджувати Його таємничий план щодо нашого життя. У Якові, який прагне пізнати ім’я супротивника, ми можемо побачити наші запитання про таємницю Божого плану, про те, чому Він нас веде дорогою, на яку ми не погоджуємося. Може, як Яків, ми не лише скривдили інших, а й зазнали кривди з боку близьких нам людей. Можливо, вона в нас живе, і сьогодні ми не можемо відбудувати викривлені взаємини. Наш біль посилює нав’язливе запитання: Чому? Незважаючи на те, що Яків не отримав на нього відповіді, то, однак, завдяки боротьбі отримав благословення. Завдяки благословенню рана провини перестала його пекти і він був готовим зустрітися з Ісавом, щоби відновити з ним братні стосунки. Відтак, це не Бетел був найважливішим життєвим санктуарієм Якова. Під час об’явлення в Бетелі, коли Яків бачив сходи і ангелів, він спав. Боротьба біля потоку Яббок не була сном, а вивихнуте стегно було вірним свідком реальності проведеної боротьби. Однак його нове ім’я Ізра-Ель говорить, що Бог лікує. Отож, дозвольмо, щоби Бог завів нас у ті міс- 124 -
ця нашого серця, де живе почуття провини, або до викривлених стосунків, які залишили в нас образу та почуття завданої кривди. В особистій молитві можемо звернутися до 12-го розділу Книги Пророка Осії, який так описав дорогу Якова: “Та й з Юдою в Господа розправа: і він покарає Якова згідно з його путями, згідно з його ділами він йому відплатить. В утробі за п’яту взяв брата свого, своєю силою боровся з Богом. Боровся з ангелом – і подужав; плакав – і прохав у нього ласки; зустрів його в Бетелі і говорив там з ним. Але Господь, Бог сил небесних, Господь – ім’я його” (Ос 12, 3–6).
Впровадження дo oratio “Підвів же Яків свої очі й бачить – аж тут іде Ісав і з ним чотириста чоловік” (Бут 33, 1).
Цей фізичний, зоровий контакт дуже важливий для Якова, оскільки, дивлячись на брата, він бачить усю історію свого життя. У нього є дружини, невільниці й одинадцять дітей, а отже, має те все, що отримав від Бога, як знак благословення. І водночас ба- 125 -
чить Ісава, чийого серця зовсім не знає. Із острахом, наче слуга, Яків сім разів кланяється перед братом. Той, однак, “прибіг йому назустріч, обійняв його і припав йому на шию та й поцілував його, і плакали обидва” (Бут 33, 4). Яків не очікував такої поведінки брата. Ісав, який жив у серці Якова, був все ще Ісавом-месником, тим, хто протягом двадцяти років плекав почуття помсти. Однак цей образ брата в серці Якова був далекий від реальності. Ісав, так само, як і Яків, пройшов довгу дорогу очищення від ненависті, дорогу, деталей якої не знаємо, бо бачимо лише її фінал, а саме готовність пробачити і знову прийняти Якова як брата. Ісав, знайомлячись із Лією, Рахиллю та їхніми дітьми, усвідомлює, що саме завдяки їм відбулося дозрівання Якова, тепер уже чоловіка і батька, мужчини з великим здобутком. Ісав також самостійний, має великий маєток, тому не хоче прийняти дар від брата: “Та Ісав мовив: «Є в мене багато, мій брате! Держи своє для себе»” (Бут 33, 9). Яків рішуче наполягає, щоб Ісав усе ж прийняв кіз, овець, баранів і верблюдів. Чому Яків такий рішучий? Чому цей дар для нього такий важливий? Чи бачить у ньому останній елемент відновлення справедливості та спокути свого гріха? Звичайно, можна так пояснити щедрий дар для брата. Однак ще глибше можна його зрозуміти, дослівно переклавши речення, яке Яків промовив до Ісава. - 126 -
нак Бог дав йому в житті такі ситуації, які він зумів використати, будуючи свою чоловічу ідентичність. Передчуваючи, що нам потрібно працювати над розпізнанням своєї головної потреби, варто з духовним керівником задуматися над участю в Ігнатіанських реколекціях. У рамках духовних вправ, особливо під час першого і другого тижня, ми маємо шанс методично впорядкувати свій світ почуттів і потреб, а детальний іспит совісті допомагає нам взятися до праці на головною вадою28. Тема другого тижня вправ – це вибір Царства Ісуса і реформа життя.
Оцінити попередні рішення у вимірі мотиваціїi Щоб добре вибрати дорогу життя, я повинен мати в серці простір на “свободу до…”. Саме в цьо28
У контексті детального іспиту совісті Сільвано Фаусті пише: “Розпочни від гріха або випадкової чи сталої вади, яку тут і тепер вважаєш за найшкідливішу в житті спільноти чи в праці. Це може бути поривчастість, нетерпеливість, сварливість, дух протиріччя, нездатність слухати, дріб’язковість, нетерпимість, знеохочення, недбалість, буркотливість, обмовляння, імпульсивність, лінощі, брак поміркованості чи безлад. Це зменшує або заважає твоїй свободі” (Fausti S. Okazja czy pokusa? Sztuka rozeznania i podejmowania decyzji. Kraków: Wydawnictwo “Bratni Zew” 2000. – С. 51). Див. Osuch K. Rachunek sumienia szczegółowy i ogólny. Kraków: Wydawnictwo WAM 2004.
- 134 -
му просторі живуть прагнення, які пробудило Боже Слово. Варто побачити, чи цей рівень свободи я мав у дотеперішніх моїх позитивних рішеннях. Буває позитивний вибір, який декларує духовну мотивацію, а дійсність серця говорить про пошук тепла, безпеки, уникання важкого досвіду. “Воліємо страждати, ніж змінитися” – варто запам’ятати цю фразу одного з духовних наставників. Мотивацією життєвого вибору не може бути втеча від страждання. Зокрема, саме тому святий Бенедикт в Уставі міцно акцентував на визначенні мотивації особи, яка стукає в браму монастиря. Магістр мав оцінити, чи новачок “насправді шукає Бога” (“Si vere Deum quaerit”, Устав св. Бенедикта 58, 7). Отже, чи я в попередньому виборі насправді шукав Бога?
Зберегти контакт із реальністю Життєвий вибір не може ігнорувати реалій, у яких ми живемо, та найбільш суттєвих справ, таких як здоров’я (фізичне і психічне), брак узалежнень, освіта, професія, перспектива роботи, яка нас забезпечить. Нам потрібен час, щоби спокійно і наче здалеку оцінити свій потенціал, не піддаючись ані мріям, ані песимізмові. Адже я маю доволі, щоби бути даром для інших, і водночас маю потреби та прагнення, які неможливо здійснити без інших людей. Принцип контакту з реальністю надзвичайно важ- 135 -
кожний із них має прийняти незалежне рішення щодо покликання. Виділитися з групи, просячи продовжити формацію, – це само собою свідчить про велику особистісну зрілість. Однак часто це єдина дорога, щоби прийняти добре рішення. Рівень тиску часу та очікувань з боку інших людей – це наступна важлива тема для особистої розмови з духовним наставником. Остаточне рішення, що зобов’язує на все життя, потрібно прийняти раніше, ніж воно проявиться у вигляді заручин, свячень чи вічних обітів.
Попрощатися з тим, чого не вибрав Кожний вибір – це заперечення. Коли вибираю щось або когось, одночасно залишаю щось інше чи когось іншого. Не розлучившись у серці з тим, чого не вибрав, мій вибір буде половинчастий, насправді я не вибрав. Мужчина, який вибирає целібат, відмовляється бути чоловіком і біологічним батьком дітей; жінка, яка вибирає богопосвячене життя, відмовляється від подружжя та біологічного материнства. Дівчина, яка вибирає подружжя з конкретним хлопцем, відмовляється від інших чоловіків, яких вона не вибрала. Роблячи вибір, залишаємо певні стосунки, а також відмовляємося задовольняти деякі наші потреби. Тоді частиною життєвого рішення людини є згода на те, що певні її потреби вже ніколи не реалізуються. Це чітко видно у виборі целібату – священик чи монахиня не - 137 -
Ним. Залишившись із трьома найближчими учнями, Його огортає страх і Він починає тремтіти. Хоче поділитися з Петром, Яковом і Йоаном станом свого серця: “Душа моя вся смутиться аж до смерти. Лишіться тут і чувайте” (Мк 14, 34). Марко підкреслює драматизм боротьби Ісуса, душа якого “смутиться аж до смерти” i якому потрібна допомога – молитва друзів. Він не отримує її, бо апостоли сплять. Як і Яків, цю боротьбу за мене Ісус веде на самоті, і це боротьба на життя та смерть. У певний момент Він говорить: “Авва – Отче, усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Та не що я хочу, а що ти” (Мк 14, 36). У словах “віддали від мене цю чашу” ми стикаємося зі світом почуттів Ісуса – Його страх сягає межі витривалості. Його людське “бажання” каже “ні” стражданню та смерті. Ісус не нищить у собі цей страх, а перемагає його, віддаючи Отцю. Навіть із таким глибоким страхом, бачачи гріх світу, або – як пишуть містики – бачачи те, що світ зробить із Його жертвою, Ісус-людина розмовляє з Отцем і говорить наскільки Він довіряє Його доброті. Страждання реальне і неминуче, але воно не руйнує Ісусової віри в доброту Отця. Він робить вибір і говорить: “Та не що я хочу, а що ти”. Ісус, повертаючись до учнів, бачить, що вони сплять. Їх не було з Ним у Його боротьбі, вони втекли в сон, який дозволив їм не думати і не боротися. - 145 -
Вони не провели своєї боротьби в Гетсиманії і не зробили вибору бути з Ісусом до кінця. Тому вони відійдуть, залишаючи Його. Ісус застерігає Петра: “Симоне, ти спиш? Не міг єси чувати ані однієї години? Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу. Дух бадьорий, але тіло кволе!” (Мк 14, 37–38). Учень не може проспати час боротьби! Якщо не почне боротися, ослабне і відійде, то не зуміє розпізнати справжньої доброти і волі Отця. Втікаючи від того, що є емоційно прикрим і важким, розминається з Богом і зі своїм покликанням. У нашому розпізнаванні ми не можемо вважати, що речі складні та вимогливі завжди і в принципі є Божою волею. Божою волею не є наше страждання, інакше добрий Отець був би нашим катом. Так само Ісус не вибрав страждання – вибрав добро моєї душі, яку не міг спасти інакше, ніж помираючи за мене. Отець хотів цього вибору, бо хотів, щоби я жив із Ним навіки. У моїх змаганнях за покликання я маю бути завжди поряд з Ісусом, який для мене переміг у боротьбі в Гетсиманії. Вставав після молитви з міццю Отця в серці і повною свідомістю того, що Його чекає. “Уставайте, ходімо!” (Мк 14, 42) – сказав до учнів. Цими словами і сьогодні додає нам відваги: “Встань, не борешся сам, не вибираєш сам, Отець і я посилаємо тобі Духа, який розпалить в тобі дар - 146 -
мужності, розсудливості, доброї поради і страху Божого”. Думка, яку залишає нам порівняння боротьби Якова і Ісуса, проста: найважливіша боротьба вже відбулася! Я не програю життя, якщо в його центрі буде Лев із покоління Юди, потомок Якова.
Закопати своїх ідолів Вибираючи Бога, мій вибір має бути однозначним. В історії Якова і його дружин дорога до такого однозначного вибору була дуже довга. Хоча він, можливо, уже викинув ідолів із власного серця, однак був толерантним до їхньої присутності в житті своїх близьких. Лише після примирення з Ісавом, поселившись у Сихемі, Яків говорить до своїх близьких: “Викиньте геть чужих божків, що серед вас: очистітеся і змініть вашу одежу, та й вставаймо й ходім у Бетел. Там я споруджу жертовник Богові, який вислухав мене в час горя мого, і він був зо мною в дорозі, що нею я йшов” (Бут 35, 2–3). Лише примирившись з Богом, серце Якова відчуло, що воно не в змозі терпіти присутність ідолів у своєму домі. Лише зрозумівши вірність Єдиного Бога і зв’язуючись із Ним, наказав своїм близьким викинути ідолів. Може, нас неприємно вражає ця двозначність Якова, коли він дозволив, щоб ідоли перебували в його наметі. Дорога Якова до одно- 147 -
значного вибору Бога є такою ж таємницею, якою про людське око здається нині дорога покликання людини. Яка в неї мотивація? Чи насправді шукає Бога і хоче Його слухати? Навіть ідучи вже дорогою покликання, можна нести з собою ідолів, ретельно прихованих у способі мислення, у небажанні працювати над почуттями чи у стосунках, які поневолюють. Тоді людина дивується, звідки в неї стільки смутку і почуття нереалізованості. Її роздвоєне серце не може радіти. “Вони й віддали Яковові всіх божків чужих, що їх мали, і сережки, які були в їхніх вухах, а він закопав їх під дубом, що був коло Сихему” (Бут 35, 4).
Ці статуетки і сережки – останні могли бути у формі місяця, який вважався одним із божеств, – дружини Якова забрали з дому Лавана в Харані. Хоча Яків уже тоді вірив у Єдиного Бога, він не зміг змінити способу мислення Рахилі та Лії. Ця ситуація показує, наскільки важко тому, хто поклоняється ідолам, стати на дорогу навернення. У домі Лавана статуетки ідолів давали їм почуття безпеки і захист від нещастя. Рахиль вважала, що забираючи їх, забере з собою джерело безпеки. Це магічне мислення характерне для язичницького розуміння віри, у якому відбувається взаємна торгівля: молитва і жерт- 148 -
ПРОПОЗИЦІЯ ПЛАНУ П’ЯТИДЕННИХ РЕКОЛЕКЦІЙ LECTIO DIVINA
Початок 15.00 – Вступне слово, організаційні справи 16.00 – Євхаристія 17.00 – І конференція: Старий Завіт – святе Слово Бога і людський вибір 17.45 – вечеря 19.15 – ІІ конференція: Коріння життя Якова та його перший вибір (Бут 25, 19–34). Перший етап lectio divina – lectio lectio. Початок silentium Особисте приготування до ранкового lectio Іспит совісті День I, II i III 7.00 – час lectio 8.00 – сніданок 9.15 – впровадження до meditatio – особисте приготування до meditatio – час meditatio (60 хв.) - 153 -
12.00 – впровадження до oratio 13.00 – обід – особисте приготування до oratio 15.00 – виставлення Пресвятих Дарів – час oratio (60 хв.) 17.00 – Євхаристія 17.45 – вечеря 19.00 – впровадження до contemplatio 19.45 – час contemplatio перед Пресвятими Дарами (45 хв.) – вечірній іспит совісті – особисте приготування до ранкового lectio Завершальний день 7.00 – час lectio i meditatio 8.00 – сніданок 8.45 – виставлення Пресвятих Дарів (дo 12.00) – Час таїнства покаяння і примирення – час oratio (60 хв.) 12.15 – Євхаристія закінчення silentium 13.15 – обід
- 154 -
КУРС ДУХОВНОЇ ВІДНОВИ ДЛЯ СЕСТЕР-МОНАХИНЬ Метою курсу духовної віднови, який започаткували Сальваторіанці в Центрі Духовної Формації в Польщі (Тшебіня), була допомога сестраммонахиням наново відкрити та глибше зрозуміти дар богопосвяченого життя. У курсі можуть узяти участь сестри після вічних обітів, а особливою допомогою він може стати тим, хто переживає кризу покликання або хоче відновитися духовно й поглибити свою єдність з Ісусом. Уперше (2017-2018) такий курс в Україні організувала Рада Конференцій Вищих Настоятелів жіночих інституцій і товариств апостольського життя РКЦ і УГКЦ в Україні, а провели його Сальваторіанці з Польщі. Курс розпочався у Львівській Митрополичій Вищій Духовній Семінарії св. Йосифа з благословення Архієпископа Мечислава Мокшицького і складається з восьми п’ятиденних сесій та дев’ятиденних реколекцій lectio divina divina.. У ньому взяло участь 56 монахинь із чернечих згромаджень Римсько- та Греко-Католицької Церкви. П’ятиденні сесії містять: молитву Божим Словом, лекції, читання запропонованої літератури, тренінги, індивідуальні зустрічі з духівником і особисту молитву.
- 155 -
ЗМІСТ ВСТУПНЕ СЛОВО ДО РЕКОЛЕКЦІЙ ................. 7 І Kонференція Kонференці СТАРИЙ ЗАВІТ – СВЯТЕ СЛОВО БОГА БОГ І ЛЮДСЬКИЙ ВИБІР ............................................. 13 Вступ ...................................................................... 13 Вибір, який формує сутність................................ сутність................................ 14 Гніздо життя – взаємини чоловіка і жінки.......... жінки.......... 16 Перейти Рубікон: складність вибор вибору після первородного гріха ...................................... 18 Новий Адам і Його вибір, який Він підтвердив на хресті: “Звершилось!” (Йн 19, 30) .................. 21 Кілька слів на тему lectio divina Старого Завіту .................................. 23 ІІ Kонференція Kонференці КОРІННЯ ЖИТТЯ ЯКОВА ТА ЙОГО ПЕРШИЙ ВИБІР (Бут 25, 19–34) ........................... 31 Перший етап lectio divina – lectio ........................ 31 Lectio – читання, яке є слуханням ((auditio) auditio) ........ 40
- 156 -
1 День Ден ВИКРАДЕНЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ (Бут 27, 1–45).................................................................. 1–45)..................................................................45 Впровадження до meditatio .................................. 45 Впровадження до oratio oratio........................................ ........................................ 59 Впровадження до contemplatio ............................ 71 2 День Ден ЧАС СЛУХАННЯ І ПЕРШИХ САМОСТІЙНИХ РІШЕНЬ ЯКОВ ЯКОВА (БУТ 28, 10–22; 29, 1–35; 30, 1–3.22–24) ................. 79 Впровадження до meditatio .................................. 79 Впровадження до oratio oratio........................................ ........................................ 91 Впровадження до contemplatio .......................... 10 105 3 День Ден РОЗПОЧАТИ БОРОТЬБУ ЗА ПОКЛИКАННЯ ПОКЛИКАНН Бут 32–33 (30, 25–30; 31, 1–3) ................................ 11 113 Впровадження до meditatio ................................ 11 113 Впровадження дo oratio oratio...................................... ...................................... 12 125 Впровадження до contemplatio .......................... 14 143 ПРОПОЗИЦІЯ ПЛАНУ П’ЯТИДЕННИХ РЕКОЛЕКЦІЙ LECTIO DIVINA ......................... 15 153 КУРС ДУХОВНОЇ ВІДНОВИ ДЛЯ СЕСТЕР-МОНАХИНЬ ................................ ................................155
- 157 -
ЗГРОМАДЖЕННЯ ДОЧОК НАЙЧИСТІШОГО СЕРЦЯ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ Згромадження заснував блаженний о. Гонорат Козьмінський 8 грудня 1885 р., а співзасновниця – Мати Пауля Малецька, програмою чернечого життя обрала слова: “Ніщо понад Ісуса…” Основним своїм завданням сестри вважають навчально-виховну працю з дітьми і молоддю, особливо опікуючись дітьми-сиротами, занедбаними і бідними дітьми. У часи комуністичного режиму Згромадження не мало можливості повноцінно функціонувати і виконувати свою місію. Багато сестер виїхало з дітьми до Польщі, декого ув’язнили і заслали в Казахстан, двох сестер спалили в Любешові на Волині, а ті, які залишились, потаємно допомагали священикам підтримувати віру в серцях людей та готувати до Таїнств. Сьогодні змінилися часи і люди, однак Згромадження продовжує свою діяльність згідно з задумом о. Гонората: сестри виховують сиріт, працюють серед дітей і молоді, допомагають знедоленим, займаються виховною і викладацькою діяльністю. Посвячуючись людям з любові до Бога, вони намагаються давати добрий приклад християнського життя, нести людям Христа, а разом з Ним радість, і Божий оптимізм, щоб якомога досконаліше реалізувати дар, який отримали від Ісуса – покликання. Контакт: Згромадження Дочок Найчистішого Серця Пресвятої Діви Марії 32100, смт Ярмолинці, Хмельницька обл.; вул. Чапаєва, 63 Тел. +38 038 582 11 66 www.sercanki-honorat.org.ua; sercankiukraina@gmail.com
- 158 -
ТОВАРИСТВО СВЯТОГО ПАВЛА – ПАУЛІСТИ Паулісти — це священики і брати, що належать до чернечого згромадження Товариства Святого Павла, яке заснував блаженний Яків Альберіоне (1884-1971) у м. Альба (Італія) 20 серпня 1914 р. Його завдання – євангелізувати світ, використовуючи сучасні, популярні та ефективні засоби масової інформації. За допомогою інтернету, радіо- і телеканалів Товариство Святого Павла поширює релігійні аудіовізуальні програми, а також займається видавничою діяльністю, книгарнями і медіаосвітою. Результати діяльності цього Згромадження не є звичайними витворами людських зусиль, а апостольськими посланнями, сповненими Божої любові та правди. В Україні Паулісти працюють з 2014 р., несучи слово Доброї Новини через радіо (Католицька радіопрограма у Львові, 106,7 FM) та друковані видання українською мовою, які виходять у Видавництві Святого Павла.
Контакт: Монастир Товариства Святого Павла 79014, м. Львів; вул. Кутова, 5 Тел. +38 032 225 78 52 / +38 0961496577 www.paulisty.org; paulisty@paulisty.org
- 159 -
Релігійне видання
Пьотр Сьлєнчка SDS
ЖИТТЄВІ РІШЕННЯ у світлі Божого Слова Реколекції lectio divina з Яковом, сином Ісаака Назва оригіналу: Życiowe wybory. Lectio divina z Jakubem, synem Izaaka. Wydawnictwo SALWATOR, Kraków 2013
Переклад з польської: Олена Куц Редактор: Любов Кондрак Обкладинка: Ципріян Костжева SSP Технічний редактор: Андрій Цимбал Коректор: Лариса Хоміцька Підписано до друку 03.08.2017. Формат 70х100/32. Папір офс. Офс. друк. Ум. друк. арк. 6,5. Наклад 1000 прим. Замовлення № 03/08-17. Гарнітура Times New Roman
ТзОВ Видавництво “Свічадо” (Свідоцтво серії ДК №1651 від 15.01.2004) 79008, м. Львів, а/c 808, вул. Винниченка, 22. Тел.: (032) 244-57-44, факс: (032) 240-35-08 e-mail: post@svichado.com, url: www.svichado.com ТзОВ Видавництво Святого Павла (Свідоцтво серії ДК №5260 від 19.12.2016) 79014, м. Львів, вул. Кутова, 5. Тел./факс: (032) 225-78-52, sviatyipavlo@sviatyipavlo.com, url: www.sviatyipavlo.com Друк: СПД “Михайло Торба”