Image ua Міжнародний
діловий
журнал
« Ім і д ж . u a »
№3 2014
Пророк? Символ? Легенда? Prophet? Symbol? Legend?
Тарас Шевченко. 200 років Taras shevchenko. 200 years
Почаївська лавра з півдня. Папір, акварель (X 1846)
Прорветься слово, як вода, І дебрь-пустиня неполита. Зцілющою водою вмита, Прокинеться; і потечуть Веселі ріки, а озера Кругом гаями поростуть, Веселим птаством оживуть. Оживуть степи, озера, І не верствовії, А вольнії, широкії Скрізь шляхи святії
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Ворота в Канів Не як монарх, що в ницім покаянні В Каноссу повз дорогою раба, Іду, розкутий, у престольний Канів Позбутися холопського горба.
Ще манить звичка – впасти на коліна. А він гримить, немов пророк Ілля: «Учись ходить нарешті як людина, Бо це таки одвік твоя земля!»
Пора стоїть рахманна і погідна. Тарас, урівень з сонцем на скалі, Возносить у мені козацьку гідність Господаря праотчої землі.
І я встаю, толочений віками, Але не вбитий в корені мечем! І відчиня мені ворота в Канів Тарас державним золотим ключем. Борис Олійник
Вічна зоря Борис Олійник Під яким би кутом зору не осмислювати феномен Шевченка – хочемо того чи ні – нам не обійти вічних проблем соціального й національного. Я міг би до безмежжя наводити розмаїті докази, чим різниться просто населення від народу, а народ – од натовпу. І донині теоретики не дійшли згоди в однозначному формулюванні. Та й чи вдатна найдосконаліша схема впіймати те, що пульсує під лівим крилом журавля й веде його через тисячоверстя до рідного гнізда? Чому навіть після десятиліть жорстокого притлумлення національного почуття – той чи той селянин, робітник, інтелігент іменує себе саме українцем, а не, скажімо, турком чи греком? Певно ж, окрім позірних, є й ті невидимі глибинні основи, на котрих сходяться селяни з робітником, кочегаром, з ученим в усві2
IMAGE UA №3/2014
домленні своєї національної самосвідомості. Серед цих переносно вивищуються закони предків і віра («бо, – за Костомаровим, – немає свободи без віри»). Себто, ті святині, що, переходячи в неподільний спадок від покоління до покоління, не дають їм забувати, чиїх батьків і чиї вони діти. Для нашої людності як самодостатньої космічної величини одною з таких святиньоберегів стало козацтво. Як би і хто не оцінював цей феномен, але в основі своїй воно найточніше віддзеркалює характеристичні риси саме українського народу, його віро– і світоглядні та морально-етичні принципи. Каже Микола Костомаров: «І не любила Україна ні царя, ні пана, а скомпонувала собі козацтво, тобто справжнє братство, куди кожний пристаючи, був братом інших,... і були козаки між собою всі рівні... і постановило Козацтво Віру Святу обороняти і визволяти ближніх своїх з неволі... і багато лицарів таке робили, що не записано й у книгах світу цього, а записано на небі, бо за них були перед Богом молитви тих, яких вони визволяли з неволі!». Виведемо за дужки певну спрощеність: «Книга Битія...» адресувалася не лише еліті, а й неписьменному посполитству. Пробачимо автору й деяку ідеалізацію. Одначе в суті сво-
їй Костомаров найточніше передає саме народне розуміння козацтва. І чи так уже автор ідеалізує нашу вольницю? Адже навіть прогматичний і не вельми прихильний до України марксист оцінює Запорозьку Січ як першу християнську демократичну республіку. Другою рівноапостольною козацтву величиною є Шевченко. Чи треба розводитися, що важить для України, для нас із вами Тарас? Вельми велемовно нагорнули довкола нього цілі скирти словесної соломи, себто, «великих слів велику силу». А застережено ж: не споминай ім’я Господа всує. А тому просто нагадаємо собі істину: Шевченко – це сама Україна. І коли ми чогось та варті, то цим повною мірою завдячуємо Тарасові Григоровичу. Без нього не мислимо себе як народ, як нація. Одначе не треба й прибіднюватися та вдаватися до мазохізму. Народ, котрий спородив такого справдешнього генія, гідний того, щоб уповен зріст стояти з відкритим чолом як рівний із рівними серед найповажніших світових націй. Нині це – вже реальність. А ще сьогодні хочу сказати про Тараса Григоровича як особистість, як натуру. У нього було право вибору, не полишаючи рідних низів, і собі щось добути на верхах. Для цього, зважаючи на його могутній
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
талант, і не багато й треба було: підретушувати гострі кути, в чомусь – для ока й непомітному – підіграти можновладцям. І чи варто в цьому сенсі углибати в минуле, коли сьогодення подає нам такі взірці конформізму, відступництва та зрадництва різних партій і партійок, що нашим прапредкам і не снилося. Шевченко ж ні разу не поступився і своїми поглядами, і своїм характером, і, нічого не надбавши для себе особисто окрім переслідувань, – здобув Україну й увесь світ. Жодного разу його не видавалося вповні, оскільки він не був зручним ні для царя, ні для Сталіна, ні дня Хрущова, Брежнєва чи Горбачова. І, мушу вам сказати, він уже стає незручним і для декотрих нинішніх чолових, які під його знаменом дісталися Олімпу влади, особливо ж для тих, хто «отечесто так любить, так за ним бідкує, так із нього, сердешного, кров, як воду точить». Він не надається прирученню. Отож, після завершення свого земного кола, й у піднебессі Богорівних залишається самим собою, себто Тарасом Григоровичем Шевченком. І в цьому – теж його неперехідність як вічної антитези нинішнім колаборантам, кривовірам і перекиньчикам. То скажіть, чи не заслуговує на вселюдську повагу народ, котрий подарував світові такого велета? Вважай, чи не єдиного у світі, який мав моральне право, не затинаючись, сказати:
Ми не лукавили з тобою. Ми просто йшли. У нас нема Зерна неправди за собою. А що важить Шевченко для всеслов’ян ства – годі й говорити. Ще в Кирило-Мефо діївському братстві, закликаючи до духовної спілки слов’ян, він ніби провидів день сущий, коли хазяї «нового світопорядку» підступно підкидають паліччя в багаття розбрату, на котрому спопелів, не згорівши, великий Іван Гус, в полум’ї якого обвуглилися сотні косовців і сербів. Гей, слов’яни, пильнуймося! Об цім ми зобов’язані нагадати саме сьогодні, коли вінценосному синові України, через віки і простір, 200-ліття, через уражені ослаблим ураном землі, подають мироносну десницю легендарні брати із Солуні – рівноапостольні Кирило і Мефодій. Три зорі світової величини постали в піднебессі всеслов’янства. І найпогідніше нам сяє зоря Великого Шевченка. Сяє, не згасаючи. І сіятиме вічно, бо Україна – вічна. І вічний народ як зоря. І зоря – як народ.
The Everlasting Star Borys Oliynyk
Regardless of the perspective from with which the phenomenon of Shevchenko is considered, we cannot overlook the perennial the social problems or ethical issues of this era. It is easy to endlessly adduce the proof, which shows that population is distinct from the people and that the people are distinct from a crowd. Presently this time the theoreticians haven’t achieved consensus in an unambiguous definition. It is probably the most perfect system able to explain why even after the decades of fierce mockery of national feelings – a peasant, a worker, or an intellectual calls himself exactly a Ukrainian and not for example a Turk or a Greek? Definitely, besides some seemingly important factors there are also deeper hidden fundamentals. The laws of the ancestors and the faith are figuratively exalted among them. That is those sacred things, which, being transferred into an indivisible heritage from one generation to another prevents them from forgetting about whose parents and what people they are the children of. For our population as a self-sufficient cosmic value, the Cossacks have become one of such sacred averters. No matter how or who would estimate this phenomenon, but inherently it reflects the distinguishing features of the Ukrainian people in the most accurate way. Mykola Kostomarov said: «Neither a tsar nor a landowner was liked by Ukraine. But Ukraine arranged the Cossacks for itself, who were the real brotherhood where everyone who joined them was a brother of the others, … and the Cossacks were all equal among themselves ….the Cossacks decided to defend the Holy Faith and help to free their fellow men from captivity … and many knights committed such actions that were not written in the books of this world, but that were written in the skies, because those whom they released from captivity said prayers to God for them!» So does the author idealize our settlements of freemen to such an extent? Yet even the pragmatic and not very benevolent to Ukraine, Marxist characterizes Zaporizhian Sich as the first Christian democratic republic. Another great figure of equiapostolic to the Cossacks is Shevchenko. Is it necessary to expatiate on how important Taras Shevchenko is to Ukraine, to you and I? Let’s just recall the verity: Shevchenko is Ukraine itself and if we are worthy of something, then we are obliged to Taras Hryhorovych for that
to the full extent. Without him we don’t think of ourselves as the people or as the nation. However, at the same time we don’t need to show false modesty and resort to masochism. The nation that has given birth to such a real genius well deserves to stand-up tall, open-browed among the most respectable nations of the world as equals. This has already become reality. Today I would also like to mention about Taras Hryhorovych as a personality and as a character. He had the right of choice to gain something for himself from the high society not leaving his kindred lower class. Taking into consideration his superior talent, he didn’t need much for that: to retouch sensitive issues, to play up to the people in power with something even invisible to one’s eye. Shevchenko never sacrificed either his views or his character and indeed having obtained nothing personally except persecution, he gained Ukraine and the whole world. The complete works by him had never been published, because he was uneasy for all: the tsar, Stalin, Khrushchev, Brezhnev or Gorbachov. Shevchenko was resistant to taming. Thus, upon completion of his earthly life circle he remains for ever one that is Taras Hryhorovych Shevchenko, even in the skies of the men of God. So, please say: doesn’t the nation that has granted such a giant to the world deserve some universal human respect? It is needless to say how important Shevchenko is to all Slavic peoples. Back in the times when he was a member of the Kyrylo-Mefodiivske Brotherhood, he called for the spiritual union of the Slavs as if he foresaw the current day, when the masters of «the new world order» insidiously play the fire of discord with fresh fuel, the fire in which the great Jan Hus was turned into ashes though not burnt down, in the flame of which hundreds of people from Kosovo and Serbia became charred. To all the Slavs, let’s stay alert! We must remember it here and now, in the days when the crown-bearing son of Ukraine, through the ages and through 200 years, through affected with uranium weakened lands, is given a myrrhbearing hand by the legendary brothers from Soluni – Saints Cyril and Methodius. Three stars of global size arose in the skies of all Slavic kingdoms and the star of the Great Shevchenko shines the most brightly for us. It shines and never fades away. This will keep shining forever because Ukraine is everlasting because the people are everlasting like the star. Therefore, the star is like the people. IMAGE UA №3/2014
3
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
«За що я Вкраїну люблю?»
Микола Жулинський
Український Євромайдан вирує! На швидкоруч вибудованих барикадах, на наметах, на залізних бочках, кучугурах почорнілого снігу, на дерев’яних конструкціях, обплетених колючим дротом, на польових кухнях, на рукавах і спинах протестувальників – повсюди біліють сотні прокламацій, звернень, лозунгів, гасел, епіграм, сатиричних малюнків, гумористичних звернень, віршованих інвектив на адресу влади. А над Майданом виділяються півметрові літери поетичного звернення Тараса Шевченка: Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!
Цей заклик – із поеми «Кавказ», у якій поет ще до свого десятирічного заслання в солдати в степи безкрайї за Уралом у листопаді 1845 року висловив свій співпереживаючий біль і співчуття народам Кавказу, свою солідарність, закликаючи їх боротися за свою свободу й вірити Божій «силі І духу живому». Уривок з поеми «Кавказ» читав на Євромайдані 21-річний Сергій Нігоян із Дніпропетровщини, який із перших днів мирного протистояння-протесту проти насилля влади був серед протестувальників. Неможливо стримати сльози, слухаючи записану в рам4
IMAGE UA №3/2014
ках телепроекту «Мій Шевченко» декламацію чорноволоса красеня-юнака, якого снайперська куля скосила вранці 22 січня на смерть – у день державного свята Соборності та Свободи. З неймовірною скорботою вдивляємося в телевізійні кадри, які обезсмертили його образ, вслухаємося в голос юного Сергія:
І вам слава, сині гори, Кригою окуті. І Вам, лицарі великі, Богом не забуті. Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая! «Встане правда! встане воля!» – запевняє засіяні горем, залиті ріками крові кавказькі народи український поет. Але не забуває про долю свого пригніченого колоніальним невільництвом народу. Зразу ж після першої поїздки в Україну, де він перебував майже цілий рік, Шевченко напише в Петербурзі в червні 1844 року свою знамениту сатиричну поему «Сон». Молодий поет і художник наче зазирнув у
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Поетове «серце плаче, ридає, кричить», його душа наповнена непогамовною тривогою за сплюндровану рідну землю і за знічений стан духу й свідомості українського народу. Шевченко уявою, начебто уві сні, піднімається над милим його серцю краєм і прощається з ним:
Прощай, світе, прощай, земле, Неприязний краю, Мої муки, мої люті В хмари заховаю. А ти, моя Україно, Безталанна вдово, Я до тебе літатиму З хмари на розмову. На розмову, тихо-сумну, На раду з тобою; Опівночі падатиму Рясною росою.
(«Сон»)
Із надхмарних висот поет бачить-пере живає історичну долю свого народу, зворушено оглядає ще остаточно не сплюндровані острівки рідної країни, які зеленіють, вмиваються «дрібною росою», сподівається, що ніхто їх до тла не зруйнує, бо вірить, що його дума, його люта мука долетить до Бога й він скаже,
Чи довго ще на сім світі Катам панувати?? Мимоволі згадується київський Майдан десятилітньої давності – 2004 року, коли на ньому клекотів помаранчевим гнівом та обуренням стотисячний український люд і над яким тріпотіли транспаранти із закликами й поетичними інвективами Шевченка:
Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!
безодню зла та безнадії. Він жахнувся, побачивши духовно спустошений край і уярмлений свій народ – у жахливих злиднях і повному безправ’ї. Шевченка найбільше вразило те, що нещодавно гордий, вільнолюбний козацький дух згас, що національні почуття ледве жевріють у народній свідомості. Свій гнів і обурення колоніальною політикою самодержавної Росії він «переводить» на мову сатири, іронії, гротеску, «засилає» гострі інвективи в саму серцевину імперської системи – в царя та його двір, із болем у душі, зі скорботою та жалем роздумує над долею свого «неприязного краю».
І поряд читаємо інші поетичні рядки Шевченка, які засвідчують глибокий біль і переживання поета від заподіяних Україні кривд своїми ж, не чужими людьми, а «рідними» правителями, від гіркого визнання національного розбрату та охолодження національної душі.
Доборолась Україна До самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають. Чому й тоді, під час Помаранчевої революції, й тепер, на Євромайдані, так часто демонстранти звертаються до Шевченка, чому священики, які відправляють молебні
на Майдані Незалежності, закликають словами Шевченка наповнювати свої душі глибокою вірою в Бога та Україну? Чому на головній сцені Майдану між святими іконами портрет Тараса Шевченка – головна ікона Євромайдану, чому при вході до Київської міської державної адміністрації величезний портрет Кобзаря, чому стільки уривків його поезій ми бачимо повсюдно в центрі Києва? Чому один із опозиційних лідерів, народний депутат України, голова Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Олег Тягнибок на запитання мітингувальників, який план дій Євромайдану, відповів: «Як хтось запитує про план – кажу, відкрий «Кобзаря»: там план!»? І така відповідь із посиланням на безсмертну книгу українського народу – «Кобзар» Тараса Шевченка, що з’явилася на світ у 1840 р. в Петербурзі, не випадкова, бо саме Шевченко вказав своєму народові
Чия правда, чия кривда І чиї ми діти, запевнив, що козацька слава не поляже, «не вмре, не загине», що тільки національно свідома людина, яка прагне свободи та справедливості, може пізнати, де «наша слава, Слава України!» Його система ціннісних орієнтацій для українського народу виявилась актуальною і в наші дні. Шевченко покладав неабиякі надії на Слово, яке він «уповноважує» на особливу місію творення потужного силового поля духовної взаємодії між поетом і його народом. І це Слово, ці свої думи, «квіти мої, діти» поет виряджає з місією духовного пробудження української людини, бо його слово, його думи наділені енергією націєтворення через розгортання духовної історії України. Сам Шевченко як митець і український народ як нація могли самоздійснитися передусім у рідному слові, яке відроджує історичну пам’ять народу, та в духовних межах національного світу. Саме від появи першої поетичної книжечки, що містила усього вісім творів, під назвою «Кобзар» і розпочалася міфологізація постаті Шевченка. Поет свідомо «передає» свої функції оповідача центральному образові – народному кобзареві, кобзареві-трубадуру, який не тільки виступає в ролі хранителя історичної пам’яті українського народу, а й своєрідним деміургом національного духовного космосу. Водночас у ліриці, в ліро-епосі Шевченка активно виступає й інший авторський образ – романтично-міфологічний образ Поета, який виконує місію пророка, апостола правди і науки. IMAGE UA №3/2014
5
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Шевченко усвідомлював свою пророчу місію воскресителя народного духу, національної пам’яті, національної мови, українського Слова, бо Слово є могутньою естетичною силою, здатною підняти з колін імперську людину-раба, порятувати її від принизливого знеособлення, відкрити рабські уста й зігріти охололі душі. В його розумінні Поет, Митець – виразник волі Господа, який закаляє святим вогнем творчості обраних, наділяє їх особливим даром чути Слово й народжувати завдяки Слову істину:
Жива Душа поетова святая, Жива в святих своїх речах, І ми, читая, оживаєм І чуєм Бога в небесах. Чи не найголовнішою істиною в комплексі цінностей, що їх продукував Тарас Шевченко, було відродження української нації, набуття національної ідентичності, виборення свободи й незалежності.
ональної ідентичності та колективної етнонаціональної цілості. Таку ж функцію націотворця, виразника національних почуттів, прагнень і домагань свободи й незалежності, яким був Тарас Шевченко, виконували для своїх народів, формуючи їхню національну свідомість, А. Міцкевич і Ю. Сло вацький, О. Пушкін і М. Лермонтов, В. Гюго, Д. Леопарді, Д. Байрон, П. Шеллі, Г. Гейне, М. Богданович…
Слава тобі, любомудре, Чеху-слов’янине! Що не дав ти потонути В німецькій пучині, – звертався Шевченко в поемі «Єретик» до вченого-славіста Павела Йозефа Шафарика. Такі активні слов’янські діячі, як П. Й. Шафарик, В. Ганка, К. ГавлічекБоровський, Ф. Палацький, Л. Штур, своєю науковою, літературною громадською діяльністю стимулювали національне відродження, організовували національні
«What do Ukrainian Euromaidan is raging! Hundreds of proclamations, appeals, slogans, battle-cries, epigrams, satirical drawings, humorous messages, and invectives in verse addressed to the regime, have shown-up white everywhere – on hastily erected barricades, on tents, on steel barrels, on the sleeves and backs of protesters. Also half meter high letters of the poetic appeal by Taras Shevchenko stand out above Maidan. Keep fighting – you are sure to win! God helps you in your fight!
В своїй хаті своя й правда І сила, і воля. Ось чому так емоційно чутливо сприймається й нині творчість Тараса Шевченка, так органічно вона живе в етнонаціональному духовному просторі буття українського народу. Саме багато в чому завдяки Шевченкові такі всенародні протестні зрушення, як Помаранчева революція та Євромайдан, стали революціями духу. Духу національного, що поривається відродити й утвердити національну та людську гідність громадян України, добитися правди і справедливості ненасильницькими методами. А головне, консолідувати українське суспільство з метою активного державного самоздійснення на засадах нових, праведних законів, соціальної справедливості, рівноправності у стосунках між народамисусідами, єднання в сім’ї європейських народів. Саме тому так сьогодні «запитуваний» Тарас Шевченко. Його ідеї, образи, герої, його ціннісні установки, сама постать Шевченка – поета-пророка володіють потужним національно-смисловим потенціалом. Шевченко як міфообраз, як національний пророк, національний символ посідає чільне місце в суспільній свідомості не лише українців, а й багатьох народів світу, і є культовим явищем, що засвідчує винятково важливу роль таких історичних суб’єктів у формуванні наці6
рухи, формували національну ідентичність своїх народів, домагалися виборення прав і свобод для всіх слов’янських народів. Кожен із цих будителів національного духу своїх народів у тій чи іншій літературній формі висловив любов до народу, до свого краю, до своєї батьківщини, як це зробив Тарас Шевченко:
IMAGE UA №3/2014
Свою Україну любіть, Любіть її… Во врем’я люте, В остатню, тяжкую минуту За неї Господа моліть!
Mykola Zhulynsky
T
his appeal is from «The Caucasus» poem, a fragment of which was recited in Euromaidan by 21 year old Serhiy Nigoyan from Dnipropetrovsk region who was among the protesters from the first days of peaceful demonstration of protest against the violence of the rulers. One can’t hold back tears when listening to the recording for the TV project
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
I love Ukraine for?» «My Shevchenko» the declamation of black haired handsome young man who was hit to death by a sniper’s bullet in the morning on 22 January – the Day of National Unity and Freedom of Ukraine.
And glory, mountains blue, to you, In ageless ice encased! And glory, freedom’s knights, to you, Whom God will not forsake. Keep fighting – you are sure to win! God helps you in your fight! For fame and freedom march with you, And right is on your side!* «The truth will rise! The freedom will rise!» – the Ukrainian poet assures the Caucasian peoples, overwhelmed by grief and drenched in the rivers of blood. But he doesn’t forget about the destiny of his people, depressed by the colonial of slavery. Right after his first trip to Ukraine where he had stayed almost for the whole year, Shevchenko wrote his famous satirical poem «The Dream.» As if the young poet and artist looked into the abyss of evil and despair. The thing that impressed Shevchenko the most was that the recently proud, freedom-loving Cossack spirit had faded away, that the national feelings were scarcely smoldering in people’s consciousness. He «converted» his anger and indignation with the colonial policy of autocratic Russia into the language of satire, irony and grotesque, «sent» his biting invectives to the very heart of the imperial system – the Tsar and his court. From empyreal heights the poet sees and lives through the historical destiny of his people, emotionally views the islets of his homeland which are not yet finally devastated showing green and washing in «fine dew», hopes that nobody will burn them down to the ground, because he believes that his thought, his fierce agony will reach God and he will say:
How long will hangmen longer rule And turn earth into hell? Unintentionally one can recall Maidan in Kyiv ten years ago – in 2004, when hundreds of thousand Ukrainian people have been seethed with orange anger and indignation, above which banners were Shevchenko’s appeals and poetic invectives have been quivering:
Keep fighting – you are sure to win! God helps you in your fight! For fame and freedom march with you, And right is on your side! And alongside one can read additional poetic lines by Shevchenko, which witness the poet’s deep feeling and pain because of injustice caused to Ukraine by its own, not alien people, by its «native» rulers, because of hard acknowledgement of the national discord and cooling down of the national soul.
Thus, in her struggle, our Ukraine Reached the last climax of pure pain: Worse than the Poles, or any other, The children crucify their mother; Why then, at the time of Orange Revolution, and now in EuroMaidan, do demonstrators appeal to Shevchenko so often, why do the priests holding public prayers in Maidan Nezalezhnosti call with Shevchenko’s words to fill the people’s souls with deep faith in God and Ukraine? Why is there a portrait of Shevchenko, the main icon of EuroMaidan, on the main stage of Maidan between sacred icons, why is there a huge portrait of Kobzar in front of the entrance to Kyiv City State Administration, why can one see so many fragments of his verses everywhere in the center of Kyiv? Because it was Shevchenko who instructed his people. Аssuring them that Cossack glory would never be killed, «never die, never perish», and that only a nationally conscious person thirsting for freedom and justice could get to know where «our glory, the Glory of Ukraine» was. His value orientation system for Ukrainian people proved to be topical nowadays too. Shevchenko put special hopes on the Word which he «empowered» to have a special mission to create a powerful force field of spiritual interaction between the poet and his people. Also the poet sent this Word, these thoughts of him, «my flowers and children», with the mission of spiritual recovery of a Ukrainian person, because his word and his thoughts are vested within the power of the formation of the nation through the development of spiritual history of Ukraine. Shevchenko himself and Ukrainian people as a nation could be self-realized ini-
tially, in the native word that revived the historical memory of the people and in the spiritual ambits of the national world. The poet wittingly «transfers» his functions of a narrator to a central image – a popular kobza-player, a troubadour who not only appears in a role of the custodian of Ukrainian historical memories, but also he is a kind of demiurge of the national spiritual space. Shevchenko realized his prophetic mission of the reviver of people’s spirit, national memory, native language, and Ukrainian Word, as the Word was a powerful aesthetic force, able to raise a slave person of the empire from his knees, to save him from humiliating depersonalization, to open the slavery mouth and warm cold hearts. According to his understanding the Poet and the Artist is the mouthpiece of the will of God, who sets sacred fire to the works of chosen artists, endues them with a special gift to hear the Word and generate the truth by virtue of the Word. The revival of the Ukrainian nation, gaining a national identity, winning freedom and independence, were perhaps the most important truth in the system of values generated by Taras Shevchenko.
Then in your own house you will see True justice, strength, and liberty! The same function of the creator of nation, the mouthpiece of national feelings, aspirations and pursuit of freedom and independence, that Taras Shevchenko performed, was also performed for their people, formulating their national consciousness by A. Mitskevych and Ju. Slowacki, A. Pushkin and M. Lermontov, V. Hugo, G. Leopardi, G. Byron, P. Shelley, H. Heine, M. Bohdanovich … Love to his people, his country, his native land was expressed in one literary form or another by everyone of these inspirers of national spirit of their people, like it was done by Taras Shevchenko:
“Love your Ukraine,Love it... Pray to God for itIn a time of trouble, In the last painful minute!”
*Fragment of verse by Taras Shevchenko was translated by John Weir; C. H. Andrusyshen & W. Kirkconnell. IMAGE UA №3/2014
7
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
«Невгамовне покликання» Кобзаря Я добре розумів, що малярство – мій майбутній фах, мій щоденний хліб. І замість того, щоби вивчати його глибинні таємниці, та ще й під керівництвом такого вчителя, яким був безсмертний Брюллов, я складав вірші, за які мені ніхто й гроша не заплатив і через які, врешті-решт, я позбувся волі і які, не зважаючи на всемогутню нелюдську заборону, я все ж продовжую потихеньку складати. <…> Справді, дивним видається оце невгамовне покликання. Тарас Шевченко
I completely understood that painting was my future profession, my daily bread. Instead of learning its deep secrets, under the guidance of such a master like immortal Bryullov, I was writing verses, for which nobody had never paid me a penny and for which I finally was deprived of freedom and thus I still keep writing bit by bit, in spite of the all-powerful fiendish interdiction. <…> Indeed, this indomitable calling seems strange to me. Taras Shevchenko
…коли у поляків з’явився Міцкевич, їм уже не потрібні стали поблажливі відгуки якихось французьких чи німецьких критиків: не визнавати польської літератури означало б тоді тільки виявляти власну дикість. Маючи тепер такого поета, як Шевченко, українська література також не потребує нічиєї ласки. Микола Чернишевський, російський філософ, історик, письменник
Шевченко з його сонячним темпераментом – це такий вогонь, який кидає свої відблиски на всі народи, що борються за справедливість і красу. Треба ширше відчиняти всі вікна й двері поетичному вітру Шевченка, що лине з берегів Дніпра. Для Куби, для Гаїті, для всієї Латинської Америки познайомитися з Шевченком, прилучити його до свого щоденного життя – це значить сприяти ще буйнішому розквіту нашої весни. Рене Депестр, гаїтянський поет, прозаїк, суспільний діяч
Україна прокинулась у Шевченкові, і – кращий доказ, як сила обставин веде до самобутності областей та нероздільного союзу, – Шевченко, народний у Малоросії, із захопленням прийнятий, як свій, в російській літературі, і став для нас рідний: так багато було спільного в наших стражданнях і так самобутність кожного стає необхідною умовою загальної свободи. Микола Огарьов, російський поет, публіцист, революційний діяч 8
IMAGE UA №3/2014
When Mickiewicz appeared with the Poles, they didn’t need the indulgent comments of some French or German critics: not to deny Polish literature then would mean just to manifest your own savagery. Now, having such a poet like Shevchenko, Ukrainian literature doesn’t need anyone’s grace. Nikolay Chernyshevsky, Russian philosopher, historian, writer
Shevchenko with his radiant temperament is the type of fire which throws its gleams at all nations that struggle for justice and beauty. We should open all windows and doors wider to Shevchenko’s poetic wind that flows from the banks of Dnieper. For Cuba, for Haiti, for the entire Latin America should get acquainted with Shevchenko, to bring him to our everyday life means to contribute to an even more rapid deve lopment of our spring. Rene Depestre, Haitian poet, social activist
Ukraine has aroused with Shevchenko and – the best evidence, how the force of circumstances leads to the originality of regions and inseparable union, – Shevchenko, being a people’s character in Little Russia, is enthusiastically accepted, like our own, in Russian literature. He has become native to us: there has been so much in common in our sufferings and the originality of each of us becomes such a necessary condition for the common freedom. Nikolay Ogaryov, Russian writer, revolutionary activist
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
«The Indomitable Calling» of Kobzar Тараса ми любимо ще й тому, що він, як професіонал-художник, за час заслання в Казахстані зробив десятки чудових малюнків із життя казахського аулу того часу, в яких зображував винятково непривабливе, тяжке життя бідняків і батраків. Ці роботи поета роблять його справжнім Рембрандтом, основоположником національного живописного казахського мистецтва. Абдільда Тажибаєв, казахський поет і драматург
Зізнаюся, я вперше з його слів зрозумів, як треба любити батьківщину та свій народ. <…> Любіть свою Батьківщину й рідну мову так, як любив покійний Тарас Шевченко. Для його пам’яті це буде найкращою нагородою і нерукотворним пам’ятником. Акакій Церетелі, грузинський поет
Нам усім, тодішнім літераторам, добре було відомо, яка зла доля тяжіла над цією людиною; талант його приваблював нас своєю оригінальністю й силою. <…> Загалом це була натура пристрасна, неприборкана, здушена, але не зламана долею, простолюдин, поет і патріот. Іван Тургенєв, російський письменник
Я радий, що можу додати свій голос до тих, хто вшановує великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий вклад у культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини. Джон Фітцджеральд Кеннеді, 35-й президент Сполучених Штатів Америки
Among other things we also love Taras because he, being a professional artist, during his exile in Kazakhstan has done tens of wonderful paintings from the life of a Kazakh auls (villages) during that time, in which he has depicted solely and unat tractive, the hard life of poor people and farm laborers. These works of the poet make him a real Rembrandt, the founder of the national Kazakh painting art. Abdilda Tazhibayev, Kazakh poet and playwright
I’ll admit, for the first time I’ve understood how one should love his native land and his people from his words. <…> Love your motherland and native language the way that Taras Shevchenko, the deceased, loved them. This will be the best reward and an uncreated monument in memory of him. Akaki Tsereteli, Georgian poet
We all, literary men of that time, knew very well what a malevolent fate weighed heavily on that person; his talent attracted us with its originality and strength <…> Generally he was of a passionate nature, unrestrained, stifled, but not broken by his fate a common man, a poet and a patriot. Ivan Turgenev, Russian writer
I am pleased to add my voice to those honoring of the great Ukrainian poet Taras Shevchenko. We honor him for his rich contribution to the culture not only of Ukraine, which he loved so well and described so eloquently, but of the world. His work is a noble part of our historical heritage. John Fitzgerald Kennedy, 35th President of the United States of America
IMAGE UA №3/2014
9
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
«Невгамовне покликання» Кобзаря Він тим великий, що він цілком народний письменник, як наш Кольцов; але він має набагато більше значення, ніж Кольцов, оскільки Шевченко також політичний діяч і був борцем за свободу. Олександр Герцен, російський письменник і публіцист
He is great in the fact that he is an entirely people’s writer, like our Koltsov; but he is much more important than Koltsov, because Shevchenko is also a political figure and a freedom fighter. Alexander Herzen, Russian writer and publicist
…Він – поет цілком народний, такий, якого ми не можемо вказати у себе. <…> У Шевченка, навпаки, все коло його дум і співчуттів перебуває в цілковитій відповідності зі змістом і ладом народного життя. Він вийшов із народу, жив із народом і не тільки думкою, а й обставинами життя був із ним міцно та кровно зв’язаний. Микола Добролюбов, російський критик
Він був демократом не в теорії, не у своїх поглядах на життя, а, так би мовити, демократом по натурі. У своєму демократизмі він точно так само не міг би дати собі звіту, як і в тому мимовільному проникненні в дух народних українських дум і пісень, що складали характерну рису його музи. Яків Полонський, російський поет-романтик
Ввечері був на читаннях на користь недільних шкіл, у Пасажі. Читали: Бенедиктов, Полонський, Майков, Писемський, Достоєвський і Шевченко. Оце, вік вивчай і все не зрозумієш те, що називають публікою. Шевченка вона прийняла так, точно він геній, що зійшов у залу Пасажу прямо з небес. Андрій Штакеншнейдер, російський архітектор
10
IMAGE UA №3/2014
…He is an entirely people’s poet, the one that we can’t name in our country. <…> As to Shevchenko, on the contrary, the whole range of his thoughts and feelings goes fully in line with the content and order of the people’s life. He came from the lower class, lived with people and not only by his though, but also by living circumstances he was tied with it by strength and blood. Nikolay Dobrolyubov, Russian critic
He was a democrat neither in theory, nor in his approach to life, but so to say a democrat by nature. He couldn’t be conscious of his democracy, just like of that involuntary penetration into the soul of the folk Ukrainian thoughts and songs that formed the distinctive attribute of his muse. Yakov Polonsky, Russian romantic poet
In the evening I attended the reading in favour of Sunday schools, in the Passage. The reading was done by: Benediktov, Polonsky, Maikov, Pisemsky, Dostoyevsky and Shevchenko. Well, learn for ages but still you never understand what they call the audience. They greeted Shevchenko as if he were a genius who came down to the hall in Passage from heaven. Andrey Shtakenshneider, Russian architect
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
«Невгамовне покликання» Кобзаря Він був живою піснею, <…> живою скорботою і плачем. Вийшовши з простого народу, він не одвертався від жебрацтва та злиднів – ні, навпаки! – він і нас повернув лицем до народу, і змусив полюбити його і співчувати його скорботі. Він ішов попереду, вказуючи й чистоту слова, й чистоту думки, й чистоту життя. Лев Жемчужников, український і російський художник
He was a living song <…> a living sorrow and cry. Coming from the lower class, he didn’t turn away from beggary and poverty – no, on the contrary! – He turned our faces towards the people too and made us love them and sympathize with them in their sorrow. He was leading the way, showing the purity of his word, the purity of his thought and the purity of his life. Lev Zhemchuzhnykov, Ukrainian and Russian artist
…Не можу спокійно чути слів: Чигирин, Черкаси, Хорол, Лубни, Чортомлик, Дике Поле... Це Шевченко – абсолютно геніальний поет! Іван Бунін, російський письменник, лауреат Нобелівської премії
Шевченко співає так, як народ ще не співав, але як він заспіває за Шевченком. <…> Шевченко громадянином якраз ніколи й не був і лишався поетом і в літературі, і в житті. Микола Костомаров, український і російський історик, громадський діяч, етнопсихолог
Останні вогнища народної поезії – в Украї ні, а Шевченко – один із останніх народних співців Вільям Ричард Морфіл, англійський славіст
... I can not stay calm hearing the words: Chyhyryn Cherkasy, Horol, Lubna, Chertomlik, Dykie Polie... This is Shevchenko, an absolutely brilliant poet. Ivan Bunin, Russian writer and Nobel laureate
Shevchenko sings like no people ever sang but as it will sing after Shevchenko. Shevchenko was never a citizen and remained a poet in literature as well as in life. Mykola Kostomarov, Ukrainian and Russian historian, social activist and ethnopsychologist
Recent outbreaks of folk poetry have happened in Ukraine, with Shevchenko being one of the last folk singers. William Richard Morphy, English Slavicist
IMAGE UA №3/2014
11
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
7 фактів із біографії Тараса Шевченка
Ця публікація не претендує на всеосяжність життєвого шляху Тараса Григоровича Шевченка. Ми пропонуємо вашій увазі лише деякі штрихи до портрету видатного українця.
7 facts of the Shevchenko’s biography This publication is not intended to describe Taras Shevchenko’s life away. We offer only a few finishing touches to the portrait of this prominent Ukrainian. 12
IMAGE UA №3/2014
шевченкові – 200 РОКІВ
1
Taras shevchenko 200 years
Ранній геній Риси незвичайності хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: «Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе». Коли батько помер, Тарасу було лише 12 років. Його мати померла ще раніше, коли хлопцю ледве виповнилося 9. Літературний геній Кобзаря розвинувся дуже рано. У доробку 25-річного Тараса Шевченка вже були поеми «Катерина», «Тарасова ніч», «Іван Підкова», балада «Тополя», послання «До Основ’яненка», вірші «Перебендя», «Нащо мені чорні брови... ». Вони й склали першу його поетичну збірку – «Кобзар», яка побачила світ у 1840 році. Спеціально для неї Шевченко написав вступний віршзаспів «Думи мої, думи мої...» – програмний твір «Кобзаря». Показово, що найперші його поезії не поступалися досконалістю наступним творам. Коли вийшла перша збірка «Кобзар», Шевченкові було лише 26 років.
Чому срібна, а не золота?
2
Early genius His father was the first who noticed unusual features of the boy. Dying, he told relatives: «My son doesn’t need anything of from household, Taras will not be an ordinary man: He will be either something very good or great lazy, so my will means nothing for him or will not help.» When his father died, Taras was only 12 years old. His mother had died earlier when the boy was barely 9 years old. The literary genius of the poet developed very early. In a 25-year the legacy of Taras Shevchenko ‘s poems had «Catherine» «Taras’s Night’’ «Ivan Podkova» ballad «Topolya» , the message «To Osnovyanenko» poem «Perebendya» «Why do I need black eyebrows»..... They all went to his first poetry collection – «Kobzar «, which was published in 1840. Especially for this Shevchenko wrote an solo introductory poem «My thoughts, my thoughts»....– the programmed poem of «Kobzar». It is significant that the first of his poetry did not yield perfection subsequent works did however. When the first collection of «Kobzar» was published Shevchenko was only 26 years old.
Why silver not gold?
Шевченко був улюбленим учнем Карла Брюллова. Shevchenko was a favorite pupil of Karl Briullov. The Юнак постійно користувався бібліотекою, майстернею, young boy always enjoyed the library, workshop and for деякий час навіть мешкав там. Весною 1839 року за успіwhile he even lived there. In the spring of 1839 Taras was хи з рисунка Тарас був нагороджеawarded a silver medal by the Counний Радою Академії срібною меcil of the Academy of the second даллю другого ступеня. 1840 року degree for the success of the picture. за першу живописну спробу – карIn 1840 Shevchenko was awarded a тину «Хлопець-жебрак, що дає хліб silver medal for the second time for собаці» (не збереглася) – Шевченко the first attempt of painting – paintбув вдруге нагороджений срібною ing «Man beggar, giving the dog food медаллю, а за картину «Циганка«(not preserved) and for the painting ворожка» – втретє. На жаль, зберіг«Gypsy fortune teller, «in the third ся лише акварельний малюнок під time. Unfortunately, only watercolor цією назвою. Картина зображує pictures with that name preserved. сцену з народного життя. Чимало The painting depicts a scene of peoінших полотен теж були присвячені ple’s lives. Many other paintings простим людям. Це й стало причиwere also devoted to ordinary peoною того, що Шевченкові жодного ple. This was the reason that Shevchenko never won a silver разу не присвоювалася срібна меmedal of the 1st degree. Scenes даль I ступеня. Адже сюжети з повсякденного життя вважалися from everyday life were considered «низькими», не гідними «високого «ow» and not worthy of «high art.» мистецтва». Без одержання ж срібWithout obtaining the silver meda of ної медалі I ступеня художник не мав the 1st degree the artist had no right права братися за виконання програto take up the program for the gold ми на золоту медаль. А лише золота medal. Unfortunately, only the gold медаль давала право й засоби проmedal gave the right and the means довжити освіту за кордоном. Та хіба to continue your education abroad. міг би Шевченко – автор «КобзаBut how could Shevchenko – author ря» – створювати безнадійно далекі of «Kobzar» – create hopelessly far Циганка-ворожка. Папір, акварель (1841) Gypsy Fortune Teller, watercolor on paper (1841) від реального життя картини? from real life pictures? IMAGE UA №3/2014
13
шевченкові – 200 РОКІВ
3
Taras shevchenko 200 years
«ліпше було б не родитись» Шевченку цар Микола І заборонив у солдатах «писати й малювати». Ось як виконували царську волю ретельні прислужники: до Шевченка приставили солдата – «дядька». В казармі він очей не зводив зі свого підопічного, а коли Шевченко виходив із казарми чи на муштру, чи просто подихати свіжим повітрям, «дядько» трусив поета, шукаючи, щоб не було в нього ні в кишені, ні за пазухою, ні в чоботях паперу й олівця. Це саме чинив із Шевченком командир роти Потапов (у Новопетровському укріпленні). Він вивертав Шевченкові кишені, катував його муштрою, чіпляючись та знущаючись із поета, й хоч як той страждав од цього, послабу не було. Це доводило Шевченка до відчаю. «Ліпше було б, – казав він, – мені не родитися або швидше вмерти».
Казарма. (Новопетровське укріплення). Папір, сепія (1856 – 1857) Barracks, paper, sepia (1856 - 1857)
дитячу душу не проведеш Шевченко дуже любив дітей. Живучи в 1859 році в Києві, поет досить здружився з дітворою. Діти бігли за ним і кричали: – Дядьку, розкажіть нам ще одну казочку! По обіді поет ішов у сад, лягав під яблунею і кликав до себе дітей. Вони лазили по ньому, пустували. – Кого люблять діти, – казав про себе поет, – той не зовсім ще поганий чоловік. Якось наймичка Оришка, перучи одяг, знайшла гроші, про які Шевченко забув, і він на ці гроші влаштував для сусідських дітей «бенкет». Пішов на базар, накупив багато іграшок та ласощів, ледве доніс. Двір посипали свіжою травою, дітвора раділа, гралася, качалася по траві, поет теж радів. По обіді перекупка привезла цілий візок яблук, груш, пряників, бубликів. Із двору «бенкет» перейшов на вигін. Посходилися дорослі й говорили: «Оцей старий, певне, божевільний!» А Шевченко бігав разом із дітьми, повчав їх, сміявся, змагався з хлопцями.
14
IMAGE UA №3/2014
Автопортрет (1847) Self-portrait (1847)
4
«вetter not to be born » Tsar Nicholas I forbade soldier Shevchenko «to write and draw.» Here is how the servers performed the king’s will: they chose a soldier to look after Shevchenko – «the uncle.» In the barracks , he did not take the eyes of his ward and when Shevchenko went out of the barracks to drill or just get some fresh air, «the uncle» shook him seeking for paper and pencil in his pocket or in his bosom or boots. That was commander Potapov (in Novopetrovskomu fortification). He turned out Shevchenko’s pockets, tortured him with trill, clinging to the poet and continually mocking him and even as he suffered from this, he didn’t have indulgence. It afflicted Shevchenko. «Better I was not born or die soon,» he said
Кара шпіцрутенами. Папір, туш, бістр (1857) Punishing by Spitzruthenium, paper, ink, bistre (1857)
you cannot deceive a child’s soul Shevchenko was fond of children. In 1859, while living in Kiev, poet got a lot of friends among children. Kids ran after him and shouted: – Uncle, tell us another fairytale ! In the afternoon, the poet went into the garden, lay down under an apple tree and called children. They climbed all over him to listen. – Who is loved by children – said the poet to himself – is not really a bad person. Once biddy Oryshka, ironing clothes, found money, which Shevchenko had forgotten about, so he spent the money on the neighborhood kids. He went to the market and bought so many of toys and treats he could hardly carry them. The yard was sprinkled with fresh grass, kids were happy and played rolling on the grass, the poet was happy. In the afternoon tradeswoman brought a cart of apples, pears, cakes and biscuits. The «feast» moved from the yard to pastures. Adults were present, saying, «This old man is probably crazy! «But Shevchenko ran with the children, taught them, laughed, competing with the boys.
шевченкові – 200 РОКІВ
5
Taras shevchenko 200 years
академік гравюри 1860-й, останній рік, був дуже значимим у його житті. Восени того року було надруковано нове видання «Кобзаря», а 2 вересня Рада Петербурзької академії мистецтв прийняла постанову про визнання художника Шевченка академіком гравюри. Диплом академіка, оригінал якого нині експонується в залі офортів Національного музею Тараса Шевченка, з підписом президента Імператорської академії мистецтв і відповідною печаткою, був виписаний 31 жовтня (за старим стилем). На ньому є напис, який свідчить про те, що документ для передачі спадкоємцям отримав радник Михайло Лазаревський, друг поета. Взагалі Шевченко одним із перших художників у Росії був удостоєний звання академіка гравюри, й на той час його порівнювали з великим Рембрандтом, хоча він виконав не так багато гравюр (ми нині маємо 27 сюжетів). Працювати в гравюрі, так вважав Шевченко, – «це бути корисним людям і угодним Богові». Жоден серед художників-граверів, із тих, хто навіть по-справжньому любив свою справу, не сказав таких піднесених слів: «Прекрасне, божественне покликання гравера!»
Портрет О. В. Суворова. Гравюра (1844) Portrait of Alexander Suvorov. Engraving (1844)
Портрет Петра I. Гравюра (1844) Peter I portrait. Engraving (1844)
cмерть поета Помирав Шевченко як справжній чоловік – мужньо переносив нестерпні страждання. 26 лютого (10 березня за новим стилем), буквально на наступний день після свого Дня народження, Поета не стало. От як описує його останні години Олександр Лазаревський, син друга Кобзаря. «О пів на одинадцяту Тараса Григоровича відвідав М. Лазаревський з іншим приятелем. Вони побачили, що хворий сидів на ліжку, без світла: йому було дуже тяжко. На зауваження Лазаревського, що, може, вони йому заважають, Тарас Григорович відповів: «І справді так; мені хочеться говорить, а говорить трудно». Його залишили самого.
6
engravings academician 1860, this last year was very important in his life. In the autumn of that year, a new edition of «Kobzar» was published and on September 2nd the board of the St. Petersburg Academy of Arts adopted a resolution to give the artist Shevchenko a degree of engraving cademician. Academic diploma, the original of which is now exhibited in the hall of etchings of the National Museum named after Taras Shevchenko, with the signature of the President of the Imperial Academy of Arts and the corresponding stamp was issued on October 31 (old style). It has an inscription which reads that the document for relatives heirs received advisor Mikhail Lazarev, a friend of the poet. Generally, Shevchenko was one of the first artists in Russia awarded with the title of engraving academician and at that time he was compared with the great Rembrandt, although he performed not so many prints (we now have 27 subjects) Work in engraving, Shevchenko thought is «to be useful for people and pleasing God.» None of the artists-engravers of those who even really loved his work, did not say such lofty words: «Lovely, divine calling of engraver»
Портрет П. О. Румянцева. Гравюра (1844) Portrait of P.A Rumyantsev. Engraving (1844)
death of the poet Shevchenko died like a real man, bravely endured unbearable suffering. February 26 (March 10 new calendar), literally the next day after his birthday, the poet passed away. Here is how Alexander Lazarev, the son of Taras Shevchenko’s friend described his last hours. «At half past ten M. Lazarev with another friend visited Taras Grigorovich. They saw that the patient was sitting on the bed without light: he felt very bad. When Lazarevsky asked maybe they interfere with him, Taras said, «Indeed, I want to talk but it is difficult to talk.» He was left alone.
IMAGE UA №3/2014
15
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Майже всю ніч провів він, сидячи на ліжку, упершися в нього руками; біль у грудях не давав йому лягти. Він то запалював, то гасив свічку, але до людей, що були внизу, не озивався. О п’ятій годині він попросив служника зробити чай і випив склянку з вершками. «Прибери ж ти тепер тут, – сказав Тарас Григорович служникові, – а я зійду вниз». Зійшов Тарас Григорович у майстерню, охнув, упав, і о пів на шосту нашого дорогого, рідного поета не стало».
не такий він, щоб померти… Ще за життя Шевченка його особистість стала в народі справжньою легендою. Тож не дивно, що простий люд не міг змиритись зі смертю Кобзаря. Пішли всякі чутки. Несподівана смерть поета не тільки не втихомирила фантазерів, а й підлила масла у вогонь. Протягом багатьох років ходили чутки, ніби Шевченко їздить на білому коні по окраїнах, а в Києві раз у раз з’являлися люди, які запевняли, ніби вони «лише вчора» бачили його на вулиці й навіть розкланювалися з ним здалека. У 1894 році рознеслася звістка, нібито поет повернувся на свою батьківщину і відвідав, маючи на руках паспорт і папери свого друга Василя Крічмана, села Кирилівку, Тарасівку й містечко Звенигородку. Як писала звідти сестра відомого філолога Агатангела Кримського, «він все дуже уважно оглядав: очевидно, згадував свою батьківщину, в якій давно не був. У Звенигородці він кілька разів заходив у справі до слідчого... Відвідав Шевченко і свою сестру в Кирилівці, сестра отримує пенсію від государині. Старі селяни дізнавалися приїжджого і гукали: «Тарас!». Тарас обертався і обережно говорив: «Цитьте! Мовчить!» Між іншим він повідомив, що після його «смерті» знайдеться багато нових, ще не надрукованих його творів». Навіщо Крічман займався цією містифікацією? Може, захотілося підіграти помилці, злукавити, поакторствувати заради блага суспільства. Виправдовуючи Крічмана у львівській газеті «Зоря», письменник Кониський зізнався, що і йому одного разу довелося побувати в ролі лжеШевченка. За тих обставин, у яких він опинився в 1890 році, відвідавши батьківщину поета, нічого іншого зробити було неможливо. Селяни Кирилівки також прийняли його за поета, який переховується від влади. Вони заводили з ним хитромудрі розмови й на заяви, що йому просто «цiкаво подивитись на все тут», лукаво помічали: «Еге! Хоч кому цiкаво подивитись на мiсце, де зрiс».
7 Посмертна маска поета The death mask of the poet
Almost overnight, he spent sitting on the bed, resting in his arms, chest pain would not let him to lie. He kept lit and extinguish the candle but did not respond the people who were downstairs. At five o’clock, he asked the servant to make tea and drank a glass of tea with cream. «Now clean here – said Taras to the servant – I’ll come downstairs.» Taras came down to the studio, gasped and fell, and at half past five our dear native poet died.»
he is not that kind of man to die During the life of Shevchenko his personality had become a legend among people. It is no wonder that ordinary people could not accept the fact that the ‘Kobzar’ had died. There were all sorts of rumors. The unexpected death of the poet not only calmed visionaries, but also added fuel to the fire. For years there were rumors that Shevchenko rides a white horse on the city, while in Kiev were people who asserted that they «only yesterday» saw him on the street and even bowed to him from afar. In 1894, the news that poet returned home and visited with a passport and papers, the home of his friend Basil Krichman, in Kyrylivka village and so Tarasovka and Zvenigorodka spread. The sister of famous philologist Agafangel Crimean wrote «he carefully examined everything: obviously remembered their homeland which he didn’t see for long time. In Zvenigorodka he visited the investigator for several times. Shevchenko also visited his sister in Kyrylivka who received a pension from the sovereign. Older farmers recognized the visitor and shouted: «Taras.» Taras rotated and gently said, «Hush I am Silent!» Among other things that he said, was that after his» death «there will be a lot of new, not yet published works of his.» Why did Krichman produce this hoax? Maybe he wanted to play along with the error for the sake of society. Justifying Krichman in a Lviv newspaper «Dawn», writer Konissky admitted that he once had to go as a pseudo of Shevchenko. In those circumstances in which he found himself in 1890, visiting the home of the poet, it was impossible to do anything else. Peasants of Kyrylivka also took him for the poet hiding from the authorities. They struck up a conversation with him, elaborating on his statement that he just was «interested to look at all that was here,» «Yes! It is interesting to look at the place where I grew-up.»
Тож Поети й у прямому сенсі не помирають – навічно залишаються в пам’яті народній. Therefore poets really don’t die, they forever remain in people’s memory. 16
IMAGE UA №3/2014
шевченкові – 200 РОКІВ
Досьє
Taras shevchenko 200 years
Народився Тарас Григорович Шевченко в селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії.
Dossier
25.02 9.03 за н.ст. 1814
Taras Shevchenko was born in the village of Moryntsi, Zvenigorod district of Kiev province.
Батько віддав його «в науку» до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики.
У 8 років (1822)
Нis father sent him to «the science» to Kirillovskiy. For two years Taras learned to read and write and perhaps learned addlitional knowledge in arithmetic.
Померла мати.
У 9 років (1823)
his mother died.
Помер батько. Тарас залишився сиротою.
У 11 років (1825)
his father died too. Taras became an orphan.
Шевченка взято до поміщицького двору у Вільшані, яку отримав у спадщину ад’ютант віленського військового губернатора Павло Енгельгардт. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. З Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він знайомить Тараса Григоровича з Є. Гребінкою та конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників Згодом відбувається знайомство Тараса з К. Брюлловим і В. Жуковським. Шевченка викупляють із кріпацтва.
У 15 років (1829)
У 21 рік (1835)
У 24 роки (1838)
Taras taken into court of Olshane landlord that adjutant of Vilna Military Governor Paul Engelhardt inherited. Shevchenko accompanied the convoy to the property of a young gentleman to Vilna. Shevchenko met I. Soshenko, the student of the Academy of Arts. He did everything to somehow ease Shevchenko’s fate: introduced to E. Hrebinka and Vladimir Grigoryevich, the conference secretary of the Academy of Arts that allowed Shevchenko to attend drawing classes at the Society for the Encouragement of Artists ( 1835 ). Subsequently, Shevchenko met K. Briullov and V. Zhukovsky. Shevchenko’s redeemed from serfdom.
Тараса Григоровича зараховують учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним із його улюблених учнів, одержує срібні медалі.
У 24 роки (21.05.1838)
Shevchenko became a student of the Academy of Arts. He studied under the direction of K. Briullov, becoming one of his favorite students and received the silver medal.
З’являється перша збірка Шевченка – «Кобзар».
У 26 років (18.04.1840)
Shevchenko’s first collection of poems – «Kobzar» is published.
Вийшло друге видання «Кобзаря».
У 30 років (1844)
second edition of «Kobzar» is published.
У Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем та іншими членами таємного КирилоМефодіївського товариства, відвідує зібрання організації.
У 32 роки (1846)
In Kiev Shevchenko met N. Kostomarov, M. Gulak, M. Savich and other members of the secret Cyril and Methodius brotherhood and joined this organization.
Товариство було розгромлене. Шевченка заарештували. «За створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів» його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку Микола І дописав: «Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати».
У 33 роки (1847)
The Brotherhood was crushed. Shevchenko was arrested. «For the creation of outrageous and highly daring poems» he was appointed a soldier in Separate Orenburg Corps. In the adjudication Nicholas I wrote: «Under the strict supervision with the prohibition to write and draw.»
На клопотання Шевченкових друзів його включили як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим.
У 34 роки (1848)
At the request of his friends Shevchenko as an artist joined the Aral descriptive expedition led by A. Butakov.
Дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду й забороною жити в столицях.
У 43 роки (1.05.1857)
Оfficial permission was given to fire Shevchenko of military service but to set supervision on him and to ban him from living in the capitals.
Шевченко приїхав до Петербурга. Літературномистецька громадськість столиці гаряче зустріла поета.
У 44 роки (1858)
Shevchenko arrived to St. Petersburg. This literary and public capital warmly met the poet.
У 47 років (1861)
Taras Shevchenko became seriously ill and died on March 10. The entire literary of St. Petersburg (in particular, N. Nekrasov, Mikhailov, F. Dostoevsky, Mikhail Saltykov-Shchedrin, M. Leskov) attended the funeral of the poet. He was buried in the Smolensk cemetery. After two months, under the will of the poet, his friends moved his ashes to Ukraine and buried him at Chernechey (now Tarasova) mountain near Kanev.
Поет тяжко захворів і 10 березня помер. У похороні Шевченка брав участь чи не весь літературно-мистецький Петербург (зокрема, М. Некрасов, М. Михайлов, Ф. Достоєвський, М. Салтиков-Щедрін, М. Лєсков). Похований на Смоленському кладовищі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну й поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.
Докладнішу інформацію про життя поета можна знайти у спеціалізованих виданнях та на сайтах: www.kobzar.ua, www.taras-shevchenko.in.ua, www.ua-kobzar.livejournal.com; Дзюба І. Тарас Шевченко. Життя і творчість. – К., 2008; Автобіографія. – Х: Фолио, 2013.
More information about the poet’s life can be found in specialized publications and websites: www.kobzar.ua, www.taras-shevchenko.in.ua, www.ua-kobzar. livejournal.com; Taras Shevchenko. Life and Work. By I. Dziuba - K., 2008.; Autobiography. - X: Folio, 2013.IMAGE UA №3/2014
17
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Рукою Шевченка
Увесь спадок Тараса Шевченка після його смерті було описано й оцінено в 150 рублів і 15 к. сріблом. Опис малюнків та офортів зробив художник і великий шанувальник «батька Тараса» Григорій Честахівський; у цьому описі зареєстровано лише мізерну часточку спадщини Кобзаря – 49 малюнків та офортів. Дещо залишилося в петербурзькому помешканні Михайла Лазаревського, де жив поет до переселення в майстерню-квартиру в Імператорській Академії мистецтв.
лективна власність ставала приватною, і спадкоємці зберігачів мистецьких творів та бібліотеки почали їх розпродувати. Український поміщик і меценат Григорій Тарновський (1788–1853) став першим збирачем творів Шевченка. Для картинної галереї в Качанівці він замовив Шевченку кілька малярських робіт, а в 1843 р. придбав славнозвісну «Катерину». Після смерті Григорія Тарновського усі зібрані ним культурні цінності успадкував небіж Василь Тарновськийстарший (1810–1866), із яким Шевченко
познайомився в селі Потоках на Київщині, листувався і підтримував дружні стосунки. Його ж син Василь Тарновський-молодший (1838–1899) у двадцятилітньому віці розпочав активне колекціонування спадщини Кобзаря: першим його придбанням стали 17 малюнків гір Каратау та краєвидів Новопетровського укріплення. В музеї української старовини В. Тарновського-молодшого були зібрані експонати доісторичного періоду та княжої доби, предмети часів козаччини (клейноди, зброя, одяг, прикраси), портрети
Василь Тарновський-молодший (1838–1899)
Павільйон Глінки в Качанівці. Фото. 1880-ті рр.
Сергій Гальченко
Н
авесні 1861 р. друзі й шанувальники Шевченка провели три аукціони, на яких самі ж і придбали оригінальні мистецькі твори, що дало можливість зосередити їх «у своїх людей», а виручені кошти віддали родичам померлого. Мистецьку спадщину Шевченка купила Петербурзька українська громада й доручила частинами зберігати її найближчим друзям поета – Андрію Козачковському, Михайлові Лазаревському, Львові Жемчужникову та Данилові Мордовцю. Але поступово ко18
IMAGE UA №3/2014
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Напевно, спадщина жодного класика літератури чи мистецтва не зазнавала такої міграції, як це відбувалося з рукописами та малярськими творами Шевченка
історичних осіб олійними фарбами і гравюри, зокрема Дюрера, Рубенса, Рембрандта та інших видатних митців. «Вообще о коллекции, относящейся к поэту, можно сказать, – писав Борис Грінченко в передмові до каталогу, – что она единственная в своем роде, но этот отдел и
среди нее является исключительным: здесь собрано 285 его отдельных рисунков и картин, два альбома с полусотнею рисунков, 37 гравюр и две медные, награвированные поэтом-художником, доски – всего, считая некоторые рисунки в его рукописях и некоторые фотографии из отдела ХI, около четырехсот произведений – материал обширный и драгоценный для выводов о Шевченке-художнике». Як же опинився в колекції В. В. Тарновського перший альбом Шевченка? Найімовірніше те, що він потрапив до нього з колекції польського археолога Костянтина Сві- дзинського, про якого є згадки в спогадах Пантелеймона Куліша: «Дивним і незбагненним явищем видавався б для якогось малоросійського пана поляк, католик і аристократ, який помирав в оточенні таких речей, як мідні дошки з українськими сценами, гравійованими поетом Ш[евченком], як його подорожні альбоми, здобуті ним з десятих рук за великі гроші». В. Тарновський мав намір подарувати всю свою колекцію Києву, але Київська дума відмовилася від «україношовіністичної» старовини, а отже й від її найкоштовнішої частини – шевченкіани, яка залишилася в Чернігові. У 1926 р. в Харкові було створено Інститут
Увесь спадок Тараса Шевченка після його смерті було описано й оцінено в 150 рублів і 15 к. сріблом, що в нинішньому еквіваленті приблизно складає 44 тисячі гривень
Парадний фасад палацу в Качанівці. Фото. 1880-ті рр.
Тараса Шевченка, директором якого став відомий вчений-історик Д. Багалій. Лише за перші чотири роки завдяки активній діяльності вченого секретаря Ієремії Айзенштока було зібрано значну колекцію матеріалів Тараса Шевченка, про що свідчила виставка в Харківській бібліотеці ім. В. Короленка, на якій експонувалося 80 малюнків і 46 шкіців. Напевно, спадщина жодного класика літератури чи мистецтва не зазнавала такої міграції, як це відбувалося з рукописами та малярськими творами Шевченка. Навіть після того, коли вони, здавалось би, знайшли місце постійного зберігання в приватній колекції – Музеї української старовини Тарновського, яку відмовилася прийняти як дарунок Київська міська дума, і власник подарував її Чернігівському земству, наставав період розпорошення. Подібне відбувалось і в державній установі – Інституті Тараса Шевченка, який після кількох років проведення надзвичайно активної збирацької діяльності зазнав реформації (став Інститутом української літератури ім. Т. Г. Шевченка) і «позбувся» найдорогоціннішого – малярської спадщини, яка переходила з установи до установи. Майже вся нагромаджена колекція малярських творів та меморіальних речей нині зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві, а вся рукописна спадщина, чотири альбоми, прижиттєві видання і світлини та документи – у відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.
Про автора: Сергій Гальченко – шевченкознавець, текстолог, архівіст і музеєзнавець. Завдяки його науковим пошукам державні архівні й музейні сховища України поповнилися унікальними шевченківськими раритетами – рукописами, мистецькими творами, прижиттєвими виданнями (зокрема «Кобзарем» 1840 р. і 1860 р.), світлинами, документами, рідкісною літературою. У 1984 р. вчений віднайшов в одному з московських архівів чотири автографи Шевченка (в публікації йшлося про знайдений оригінал вірша «Якби то ти, Богдане п’яний…», що в часи маланчукізму вилучався із «Кобзаря»). За активної участі Гальченка готується й реалізується програма випуску факсимільних видань: рукописних збірок «Три літа», «Мала книжка» («Захалявна»), «Більша книжка», поеми «Марія», «Щоденника» та репринтних перевидань «Кобзаря» (1840, 1860), «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» (1844). IMAGE UA №3/2014
19
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Чигринський дівочий монастир. Сепія. (IV–X 1845)
Шевченко – художник. «Тут саме життя, як воно є»
Шевченко-поет затьмарив Шевченка-художника. Свого часу це було необхідністю, і, гостро відчуваючи національну потребу, Шевченко значною мірою свідомо приніс у жертву себе художника, щоб давня традиція кобзарів як носіїв національного духу не перервалася. Шевченко-поет формує новітній національний міф Поета – поводиря народу, який, немов Орфей, виводить народ із мороку історичного неусвідомлення. Але зараз ми все частіше повертаємось і до художньої спадщини Кобзаря. Доречно пригадати слова Д. Антоновича (одного з найкращих дослідників картин Шевченка): «Шевченко – геній багатогранний, але у вдячній пам’яті нащадків він довго жив, а може й досі живе, тільки як геніальний поет: Шевченко-поет заслонив собою Шевченка високоталановитого маляра, видатного рисувальника та дуже тонкого й високомайстерного гравера. Та значення Шевченкамаляра тільки потроху почало нащадкам висвітлюватися лише через півстоліття після його смерті, і пройде, мабуть, і друге півстоліття, поки значення його як маляра й рисувальника буде як слід висвітлене і загальноусвідомлене». Інша дослідниця спадщини Кобзаря З. Тархан-Береза підкреслює, що поетичних творів Шевченка до нас дійшло понад 240, а мистецьких – олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків – майже 1200. Сама ця кількість свідчить про Тарасову глибоку закоханість у малярство. Невипадково його твори виставлялися на академічних виставках, а за видатні успіхи у гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка. 20
IMAGE UA №3/2014
Вдосконалення майстерності Для Шевченка малювання стало потребою, вираженням його творчого духу. В ньому поєднувалися та боролись водночас поет і художник. Про свою пристрасть до писання й малювання Кобзар оповів у вірші «А. О. Козачковському»
Довго те діялось. Ще в школі, Таки в учителя-дяка, Гарненько вкраду п’ятака – Бо я було трохи не голе. Таке убоге – та й куплю Паперу аркуш. І зроблю Маленьку книжечку. Хрестами І візерунками з квітками Кругом листочки обведу. Та й списую Сковороду Або «Три царіє со дари». Першими вчителями Тараса були, як знаємо з його спогадів, «сільські Апеллеси», здебільшого п’яниці та «хіроманти». Та вже на п’ятнадцятому році життя Шевченко потрапляє до робітні професора Віленського університету Рустема, а відтак до робітні вар-
Знахар. Ілюстрація до однойменного твору Г. Ф. Квітки-Основ’яненка. Папір, олівець, туш, перо, пензель (квітень – жовтень 1841)
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
«Борець» (1838), «Хлопчик, що ділиться хлібом із собакою» (1840) чи «Циганки» (1841) мають окреслений стиль романтичної побутовщини. Замість зрисовувати гіпси, Шевченко ходить на Смоленське кладовище «лопух та дерева змальовувати», а для прожитку ілюструє тогочасні видання. В 1844 році рисує «Знахаря» до оповідання Квітки та «католицького ченця» до оповідання Надєждіна «Сила волі». До «Історії кн. Суворова» Полєвого дає 27 рисунків, для його ж «Русских полководцев» – 12 портретів.
«Катерина»
Катерина. Полотно, олія (1842) шавського маляра-портретиста Лампі. Вонито й відірвали його від копіювання неграмотних лубків до рисування античних статуй і барельєфів. Він зумів оцінити виховну вартість тих залишків античної культури, коли, потрапивши в Петербурзі до цехового маляра Ширяєва (1830-1831), забігав у Літній сад, щоб там зрисовувати паркові декоративні різьби. Та тяга до антиків і щасливий випадок дали Шевченкові змогу познайомитися з малярем-земляком Сошенком, який зробив усе, що тільки було в його силах, аби врятувати молодий талант від загибелі. Гіпсовий клас Академії художеств, збірки «Общества поощрения художеств», перші відомості з анатомії й перспективи, знайомство з людським кістяком – оце етапи малярської самоосвіти Шевченка, уможливлені йому Сошенком ще до викупу з кріпацтва.
З того ж доакадемічного часу походить його перша композиційна спроба, очевидно, на модну класицистичну тему, – «Едіп в Афінах». Простота замислу й лаконічність виразу одразу привернули до себе увагу майстрів і допомогли позитивно вирішити справу порятунку молодого кріпака для мистецтва. Вже у квітні 1838 року Шевченко опиняється на волі. На кошт «Общества поощрения художеств» вступає до Академії й тут під рукою Карла Брюллова працює до 1845 р., в якому отримує звання «вольного художника». І хоч Брюллов забороняв Шевченку виходити поза вузькі античні форми й теми, назви його перших картин свідчать про те, що слухатись Брюллова було йому не під силу. Навіть праці, що за них Шевченко отримує академічні відзнаки, далекі від класицистичних ідеалів.
Дослідники живописної спадщини Шевченка зазначають, що картину «Катерина» він написав у 1842 році. До появи «Катерини» не лише в українському, а й в загальноросійському мистецтві не було твору з таким гострим і злободенним соціальним сюжетом. Уперше героїнею живописного полотна стала людина з народу – дівчина-кріпачка, жертва панської розпусти, принижена й ображена в найкращих почуттях. «Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село; у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже, а вона, сердешна, тіль не плаче... а москаль дере собі, тільки курява ляга; собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там уже степ тільки мріє. Отака ота картина!» (Т.Шевченко. Лист до Г. С. Тарнавського від 25 січня 1843 р.). Такого епізоду, який ліг в основу живописного полотна, в однойменній поемі немає, як і немає образу діда. Тому вважати картину ілюстрацією до поеми Шевченка не можна. Це самостійний твір на спільну з поемою тему й побудований відповідно до специфіки образотворчого мистецтва. Необхідно зазначити, що картина дуже символічна, у формі образів автор передає ті відчуття, які немов хвилі вирували в його серці. Босонога дівчина в центрі картини, символізує страждальний український народ, російський солдат на коні – самодержавну російську монархію, що пригнічує Україну, селянин, що сидить на землі (чимось схожий на козака Мамая), втілює вільне минуле, прагнення до якого наскрізь пронизує як літературну, так і художню творчість Шевченка.
Портрети Шевченко навчається в класі Карла Брюллова, творчість якого була еталоном «божественного мистецтва» для цілого покоління художників. Найповніше естетика Брюллова знаходила вияв саме в портретах. IMAGE UA №3/2014
21
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Малярська творчість Шевченка починається з «Портрета батька», виконаного з пам’яті та орієнтовно датованого 1829–1830 роками. Ключову позицію свого світогляду Шевченко виразив так: «Много, неисчислимо много прекрасного в божественной, бессмертной природе, но торжество и венец бессмертной красоты – это оживленное счастием лицо человека. Возвышеннее, прекраснее в природе я ничего не знаю». Особливу увагу Шевченко приділяє автопортретам. Нині відомо понад півсотні його самозображень. Із багатого портретного художнього доробку Шевченкові автопортрети вирізняються не лише кількістю, а й ускладненим психологізмом. Зібрані разом, зведені до єдиного хронологічного ряду, вони утворюють своєрідний образотворчий життєпис митця. У них поет відкриває свій внутрішній світ, своє сповнене випробувань життя, ставлення до дійсності. Останній передсмертний твір Шевченка – також портретного жанру, що був одним із найважливіших у малярстві митця, – «Автопортрет 1861 року». У цьому проміжку було створено понад 150 портретів людей, з якими Шевченко спілкувався.
«Живописна Україна» За тематикою пейзажні малюнки Шевченка 1843 – 1847 років можна поділити на дві групи: малюнки, на яких зображено сільські краєвиди, й пейзажі, на яких відтворені історичні та архітектурні пам’ятки. Малюнки здебільшого розповідають нам про убо-
Почаївська лавра з півдня. Папір, акварель (1846) 22
IMAGE UA №3/2014
Автопортрет 1861 року
ге життя Шевченкової родини і всього покріпаченого українського села («Удовина хата», «Селянське подвір’я», «На околиці»). Чарівна природа на малюнках є контрастом до важких соціальних умов життя народу. Особливо улюблені пейзажні мотиви Шевченка – зображення мальовничих околиць та куточків сіл, містечок, берегів тихих степових річок, ставків, урочищ тощо («Повінь», «Комора в Потоках», «Урочище Стінка», «Хутір на Україні»). Ці твори сповнені справжньої поезії, в них лагідна, мрійлива українська природа знайшла свого натхненного співця. Майстерні вони і з погляду малярської техніки. Першим із митців, яких було заангажовано до створеної в 1845 році Археографічної
«История Южной России изумляет каждого своїми прои[с]шествиями и полусказочными героями, народ удивительно оригинален, земля прекрасная. И все это до сих пор никем не представлено пред очи образованного мира, тогда как Малороссия давно имела и своих композиторов, и живописцев, и поэтов. Чем они увлеклись, забыв свое родное, не знаю; мне кажется, будь родина моя самая бедная, ничтожная на земле, и тогда бы она мне казалась краше Швейцарии и всех Италий. Те, которые видели однажды нашу краину, говорят, что желали бы жить и умереть на ее прекраснейших полях. Что же нам сказать, ее детям, должно любить и гордиться своею прекрасне[й]шею матерью. Я, как член ее великого семейства, служу ей ежели не на существенную поль[зу], то, по крайней мере, на славу имени Украйны». З листа від 1 жовтня 1844 р. до чернігівського цивільного губернатора П. І. Гессе
комісії в Києві, був Шевченко. За дорученням Комісії він об’їхав Полтавщину, Чернігівщину, Київщину, Волинь та Поділля, скрізь зарисовуючи пам’ятки мистецької старовини. Багата колекція цих рисунків – це не тільки цінний документальний матеріал, а й вимовне свідчення розуміння Шевченком творів старої культури. «Якби мені бог допоміг докінчить те, що я тепер зачав, то тоді склав би руки та й у домовину. Було б з мене: не забула б Україна мене мізерного» (Т.Шевченко, лист до М.А. Цертелєва). Однією з перлин української національної графіки є «Живописна Україна»: альбом офортів Шевченка (офорт – це гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток із такої гравюри). Шевченко прагнув видавати по 12 естампів кожного року, але через брак грошей цей грандіозний задум здійснити не зміг. Вдалося видати лише один альбом, куди ввійшло 6 естампів замість запланованих дванадцяти: «У Києві», «Видубецький монастир», «Судна рада», «Свати», «Казка», «Дари в Чигирині». Хто ввів Шевченка в таємниці гравюрної техніки – невідомо, та в будь-якому разі як техніка, так і характеристичне оперування світлотінню вже в тих перших спробах свідчать про непереможний вплив Рембрандта.
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Александрівський костел у Києві. Папір, акварель (1846)
Наміри З 1847 року Шевченко думав виїхати до Італії, щоб там заокруглити свою мистецьку освіту, й, повернувшись, заснувати мистецьку школу в Києві, але, як знаємо, на перепоні до реалізації того заміру став його арешт. Десять літ заслання з виразною забороною писати й малювати відірвали Шевченка від систематичної праці для мистецтва, до якого він наближувався хіба в щасливих випадках. Одним із них була Аральська експедиція Бутакова, до складу якої Шевченко увійшов як рисівник. Діждавшись амністійного декрету, Шевченко, перш за все, думає про майбутнє своєї образотворчості. В душі поета й громадянина, так тяжко покараного за свої національні переконання, родиться ідея пособити своїм мистецтвом боротьбі з виразкою громадського лиха й суспільної кривди. Вже в червні 1857 року постає цикл повчально-проповідницьких ілюстрацій на тему «Блудного сина», які мали бути поширені в гравюрах, але так і залишилися нерепродуковані. О. Новицький, автор першої монографії про Шевченка-маляра, спиняючись перед його «Судною Радою», пише: «Тут саме життя, як воно є, без усякої прикраси, чого російські малярі ще довго й пізніше не могли дати. Така картина могла стати в перший
ряд поміж «передвіжніками», що з’явилися тільки в черговому поколінні; й не можна великим дивом не дивуватися, як цього не добачали всякі російські критики та історики мистецтва, що вишукували якихось Плахових, а не добачали таких речей». І справді, перший «передвіжнік» – Шевченко – дуже
довго чекав на належну оцінку своєї малярської творчості. Нині ми продовжуємо відкривати Шевченка-художника і вже можемо впевнено сказати, що малярство Кобзаря було класичним доповненням його поетичної творчості, з якою творило одну органічну цілість.
Укріплення Раїм. Вид з верфі на Сир-Дар’ї. Папір, акварель (19.VI – 25.VII 1848) IMAGE UA №3/2014
23
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Shevchenko is the artist. «There is life itself, as it is»
Did Shevchenko the poet eclipsed Shevchenko the artist? Previously, it was a necessity, with acute awareness of the need for nationality, Shevchenko largely and consciously sacrificed himself as an outstanding artist to a long tradition kobzars as carriers of the national uninterrupted spirit.
Марія. За поемою О.С.Пушкіна «Полтава». Папір, акварель, бронза (1840) Maria, watercolor on paper, bronze (1840) But now as we increasingly return to the artistic heritage of Kobzar. It is appropriate to recall the words of D. Antonovich (one of the best researchers of Shevchenko’s paintings): «Shevchenko is a multifaceted genius , but in grateful memory of posterity, he lived a long time and perhaps still lives , just as a brilliant poet: Shevchenko the poet overshadowed Shevchenko the highly talented painter, an outstanding draftsman and a very thin and highly skillful engraver. The value of Shevchenko the painter only gradually began to come to light, to descendants only half a century after his death and perhaps it will take another second half-century until the value of him as an artist and painter is properly remembered and publically informed.» Additional researcher of Kobzar’s heritage Z.Tarhan-Bereza stresses that there are more than 240 of Shevchenko’s poetry extant now 24
IMAGE UA №3/2014
Перерване побачення. Копія з малюнка К.П. Брюллова. Папір, акварель (1839 – 1840, не пізніше жовтня). Interrupted Date, watercolor on paper (1839 – 1840)
and nearly 1,200 of his art works – oil paintings, watercolors, sepy, etchings, drawings. This amount itself is evidence for his deep love of painting.
Improving the workmanship For Shevchenko drawing become a necessity, an expression of his creative spirit. Both poet and painter combined and fought in Shevchenko. As we know from his memoirs «rural Apelles «mainly drunks and «chiromantists» were Shevchenko ‘s first teachers. When Shevchenko was fifteenth years old he went to the studio of Professor Rustem of Vilnius University and then to the studio of Warsaw painter – a portrait Lampi. They tore him from copying illiterate splints and taught him to draw antique statues and bas-reliefs. He was able to assess the educational value of those residues
of ancient culture, while working for the painter Shiryayev (1830-1831) in St. Petersburg. During this time he often ran to the Summer garden to draw park decorative thread. Craving for antiques and fortune gave Shevchenko a chance to get acquainted with his countryman the artist Soshenko who did everything that was in his power to save from death a young talent. Gypsum class at Academy of Arts, the collection «Society for the Encouragement of Arts,» the first information on the anatomy and perspective, familiarity with the human skeleton – those were the stages of artistic self-education for Shevchenko. All this became possible thanks to Soshenko before the redemption of serfdom. Already by April 1838 Shevchenko had become a free man. «Society for the Encouragement of Arts» paid for his education, thus allowing him to enter the Academy and work there under Karl
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Селянська родина. Полотно, олія (не раніше травня 1843) Peasant Family, oil on canvas (1843) Briullov until 1845, when he received the title of «free artist.» Although Brullov prohibited Shevchenko to go beyond the narrow ancient forms and themes, his first paintings indicate that Shevchenko obeyed Briullov’s advice. Instead of copying gypsum, Shevchenko visited the Smolensk Cemetery to «depict mug and trees,» and illustrates the subsistence edition for living. In 1844 he drew «Witch Doctor» to the story by Kvitka and «Catholic monk» to the story «Willpower» by Nadezhdina. In the «History of the book by Suvorov» by Polevoy, he made 27 drawings and for his» Russian generals «12 of which were portraits.
«Catherine» Researchers of the picturesque heritage of Shevchenko noted that the painting «Catherine» he drew in 1842. Before the advent of
Фрагмент картини «Катерина» Catherine’s Head, piece of the picture «Catherine»
«Catherine,» not only in Ukrainian, but also in the all-Russian art, there had not been work with sharp and topical social subjects. The first heroine of the canvas was a man of the people – a serf girl, the victim of the manor of debauchery, humiliated and insulted in the best feelings. «I drew Catherine at the time when she said goodbye to her Moskalik and returns to the village, grandfather sits under hut, makes spoons when she the poor thing, only not crying... and Moskal goes away so fast that the dust falls; a dog overtakes and allegedly barks at him. On one side there is a grave and a windmill and at this grave you can see the steppe. This is the picture «(Shevchenko. Letter to G.S.Tarnavskiy dated January 25, 1843). There is not the episode, which formed the basis of the canvas, in the eponymous poem and the image of his grandfather. So it is imposIMAGE UA №3/2014
25
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Портрет дітей В. М. Репніна. Полотно, олія (1 – 10 січня 1844) Portrait of V.M. Repnin’s children, oil on canvas (1844)
Портрет Гаврила Родзянка. Папір, акварель (24 липня – 19 серпня 1845) Portrait of Gabriel Rodzyanko, watercolor on paper (1845)
sible to think of the picture as an illustration to the poetic work of Shevchenko. It is an independent work of the same theme with the poem, that is built in accordance with the specifics of art. It should be noted that the picture is very symbolic, in the form of images, allowing the author to convey the feelings like waves raged in his heart. A barefoot girl in the center of the painting symbolizes the suffering of the people of Ukrainian, Russian soldiers on horseback is a Russian autocratic monarchy, the vast Ukrainian peasant sitting on the ground (something like a Cossack Mamaia) embodies the free past, the pursuit of which permeates both the literary and artistic creativity of Shevchenko.
Poltava, Chernihiv, Kyiv region, Volyn and Podillya, drawing all attractions of art of antiquity. A rich collection of these drawings is not only a valuable documentary material, but also the spoken testimony of Shevchenko’s understanding of works of the old culture. «If God had helped me to finish what I started now, then I would have been ready to rest in coffin. This would not let Ukraine to forget me» (Shevchenko’s letter to Tserteleva M.A). One of the jewels of the Ukrainian national charts is «Picturesque Ukraine». It’s an album of etchings
world, full of life tests, relationship to reality. Lastly, dying Shevchenko’s work is also a portraiture, which was one of the most important by the painting artist – «Self Portrait 1861». During this period more than 150 portraits of people with whom Shevchenko spoke were created.
«Picturesque Ukraine» Shevchenko was the first of the artists who were in any way affiliated for creation in the 1845 of Archaeographic Commission in Kiev. On behalf of the Commission, he traveled to
Portraits Shevchenko expressed key position of his outlook by the follows: «There are many, many countless beauties in divine, immortal nature, but a celebration and a crown of immortal beauty is a person’s face filled with happiness. I do not know anything else more lofty and beautiful in nature.» Shevchenko paid a particular attention to self-portraits. Currently there are more than fifty of his auto-portraits. Among a rich artistic heritage, Shevchenko’s self-portraits differ not only with quantity, but also by the complicated psychological. Taken together, reduced to a single chronological series, they form a kind of pictorial biography of the artist. The poet opens his inner 26
IMAGE UA №3/2014
Почаївська лавра зі сходу. Папір, акварель (X 1846) Pochaevskaya laurel from the east, watercolor on paper (1846)
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Казахський хлопчик розпалює грубку. Папір, сепія (6.Х 1848 – 2.IV 1849) Kazakh Boy Kindles Oven, paper, sepia (1848–1849) by Shevchenko (etching – this engraving on copper and zinc with a pattern etched acids, as well as printed with the imprint of engravings). Shevchenko sought to extradite to 12 prints per year, but due to lack of money he could not implement this grand plan. They managed to publish only one album, which included 6 prints instead of the planned twelve: «In Kiev», «Vudubickiy monastery», «Court Board», «Matchmakers», «Fairy Tale», «Gifts in Chyhyryn.» It is unknown who introduced Shevchenko to the secrets of engraving techniques, but in any case the technique and characteristic chiaroscuro
Т. Г. Шевченко малює товариша. Папір, сепія (19.VI – 25.VII 1848) Taras Shevchenko draws a comrade, paper, sepia (1848) already operating in those first attempts, illustrate the influence of Rembrandt.
Intentions From 1847 Shevchenko decided to travel to Italy, to round off his artistic education. He came back and founded an art school in Kiev. However, as commonly known, his arrest was an obsticale to the realization of this plan. A. Nowicky, an author of the first monograph about Shevchenko – the artist writes: «There is life itself , as it is, without any decoration, which Russian artists could not depict for
a long time. This picture could be in the first row of «Itinerant» that appeared only in the next generation and can not be a greater miracle or surprise, as any Russian critics and art historians didn’t noticed it, looking for some Plakhov instead.» Indeed, for the first «Itinerant» Shevchenko waited a very long time for a proper assessment of his artistic creativity. Now we continue to open to Shevchenko the artist and already can confidently say that the paintings of Kobzar were a classic complement to his poetry and something which created organic integrity.
IMAGE UA №3/2014
27
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Увертюра до казахської Шевченкіани Із десяти років заслання майже дев’ять Тарас Шевченко провів на території теперішнього Казахстану. В казахських степах серед кочівників, яких тоді називали киргизами, він віднайшов сили й натхнення для літературної та малярської творчості. Марія Корнійчук Тут Шевченко написав третину поетичних творів, близько двадцяти повістей (збереглось дев’ять). Залишився його щоденник і листи цього періоду. А ще понад триста малюнків, більшість із яких присвячена природі цього краю та його людям. Першою роботою, виконаною на казахській землі, була акварель «Пожежа в степу». Весь шлях з Орська до Раїмського укріплення (близько 800 кілометрів) Шевченко пройшов пішки попереду транспортної колони разом із Олексієм Макшеєвим, який надав йому притулок у своїй джуламійці. «На другой день после нашего выступления мы видели вдали пал, то есть огонь, пущенный киргизами по степи, чтобы сжечь старый ковыль и дать возможность беспрепятственно расти свежему. По желанию генерала Шрейбера, Шевченко нарисовал акварелью эту импровизированную иллюминацию и подарил ему свой рисунок», – писав пізніше О. Макшеєв у своїй праці «Путешествие по Киргизским степям и Туркестанскому краю». На акварельному малюнку Шевченко відтворив незвичайно мальовничу панораму пожежі – безмежний степовий простір, від землі до неба заповнений вогнем і димом. Завдяки кольоровій гамі – від темно-червоної до ледь помітних світло-червоних іскринок, розсіяних на темному нічному небі, художникові вдалося передати вражаючу динаміку вогняної стихії. Згаданий Макшеєвим, Іван Петрович Шрейбер, на прохання якого Шевченко виконав малюнок, на час переходу Аральської експедиції з Орська до Раїма був начальником транспорту. Шрейбер брав участь у війні 1812 року, польській кампанії 1831р., багатьох бойових походах. На момент знайомства з Шевченком мав 53 роки. Як свідчить його особова справа, він володів французькою та німецькою мовами, добре знав точні науки і фортифікацію, географію, статистику й умів малювати. А його бажання мати такий малюнок свідчить про інтерес до мистецтва і про те, що Шрейбер знав, що Шевченко професійний художник.
28
Через сім років у повісті «Близнецы» Тарас Григорович описав свої почуття та враження від побаченої і змальованої ним у травні 1848 р. степової пожежі: «Пожар был все еще впереди нас, и мы могли видеть только один дым, а пламя еще не показывалось из-за горизонта. С закатом солнца начал освещаться горизонт бледным заревом. С приближением ночи зарево краснело и к нам близилось. Из-за темной горизонтальной, чуть-чуть кое-где изогнутой линии начали показываться красные струи и язычки. В транспорте все утихло, как бы ожидая чего-то необыкновенного. И, действительно, невиданная картина представилась моим изумленным глазам. Все пространство, виденное мной днем, как бы расширилось и облилось огненными струями почти в параллельных направлениях. Чудная, неописанная картина!» На своєму першому малюнкові, виконаному на початку Аральського походу, Шевченко поставив авторський підпис і дату: Шевченко, 1848. Він зберігався спочатку у Шрейбера, а тоді, до 1914 року, в його родичів. Після того власниками малюнка були московські колекціонери М. Миронов і Р. Левінзон. У 1927 р. оригінал придбав відомий український мистецтвознавець С. Таранушенко й у 1971 р. передав його до Національного музею Тараса Шевченка.
IMAGE UA №3/2014 Днювання експедиційного транспорту в степу. Папір, акварель. (1848) Expedition Tent on Barsa-Kelmes, watercolor on paper. (1848)
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Maria Korniychuk
Пожежа в степу. Папір, акварель. (1848) Fire in the Steppe, watercolor on paper. (1848)
Overture to Kazakh Period of Shevchenko
Taras Shevchenko spent almost nine years out of the ten he was exiled, in the territory of the current Kazakhstan. In Kazakh steppes among nomads who then were called the Kirghiz, he found energy and inspiration for his writing and painting.
It was there that Shevchenko wrote the third part of his poetic works and about twenty stories (nine are extant). His dairy and letters of that period have survived to this day. As well as more than three hundred paintings, most of which are dedicated to the nature of that region and its people. The first work painted in Kazakh land was the watercolor «Fire in the Steppe». All the way from Orsk to Raim Fortification (about 800 kilometers) Shevchenko went on foot in front of the transport column together with Aleksey Maksheev who provided a shelter to him in his «Julameika» (Kazakh tent). «The next day after our march-off we saw burning, in other words fire set by the Kirghiz in the steppe in order to burn old feather grass and enable the new one to grow unhampered. At the request of General Schreiber Shevchenko painted in watercolor that improvised illumination and presented him the painting,» – A. Maksheev wrote later on in his work «Travelling along Kirghiz Steppes and Turkestan Land». In his watercolor painting Shevchenko depicted exceptionally picturesque panoramas of fire – unbounded steppe space from the ground to the sky filled with fire and smoke. Through the color palette – from dark-red to barely perceptible light-red sparkles scattered in the dark night sky, the painter managed to reproduce the impressive dynamics of fire. Mentioned by Maksheev, Ivan Petrovich Schreiber, at whose request Shevchenko did the painting, was the Transportation Commander during the march of the Aral expedition from Orsk to Raim. Schreiber participated in the war of 1812, Polish campaign of 1831, and many other military campaigns. When he met Shevchenko, he was 53 years old. According to his personal record, he had a good command of French and English, was strong in exact sciences, as well as fortification, geography, statistics and he knew how to draw. He wished to have such a picture demonstrate his interest to art, as well as the fact that he was aware of Shevchenko being a professional painter. Seven years later in his story «The Twins» Shevchenko described his emotions and impressions from the steppe fire observed and painted by him in 1848: «The fire was still far ahead of us and we could see only smoke with the flame was not yet appearing out of the skyline. At sunset the horizon started to light with the pale glow. As the nigh came down, the glow was turning red and approaching us. Red streams and tongues started showing out of the dark horizontal, with a slightly bent here and there line. The noise in the transport quieted down as if was waiting for something unusual. Indeed, a marvelous picture burst upon my amazed eyes. All space that I had seen in the daytime seemed to expand and was poured with streams of fire in parallel directions. A wonderful, inexpressible picture!» Shevchenko set the author’s name and date on his first painting done at the beginning of the Aral march: Shevchenko, 1848. First the painting was kept by Schreiber and then by his relatives until 1914. After that the painting was owned by Moscow collectors M. Mironov and R. Levinzon. In 1927 the original was bought by the famous Ukrainian fine art expert S. Taranushenko and in 1971 he gave it to the National Museum of Taras Shevchenko.
IMAGE UA №3/2014 Шатро експедиції на острові Барса-Кельмес. Папір, акварель. (1848)
29
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Де зараз картина, що дала Шевченку волю? Відомо, що за 2500 крб, одержаних за портрет Василя Жуковського пензля Карла Брюллова, у 1838 році було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва. Простежимо, як саме склалася доля тієї важливої для українського генія картини. Карл Брюллов
Валентина Юван Художник Аполлон Мокрицький, який був учнем Брюллова й товаришем Шевченка по Академії мистецтв, залишив щоденник. Із записів у його щоденнику дізнаємося, що Карл Брюллов почав портрет Жуковського 2 квітня 1837 року: «После обеда пригласил меня Брюллов – у него был Жуковский, они желали знать подробности насчет Шевченко: слава Богу, дело наше, кажется, примет хороший лад… Брюллов начал сегодня портрет Жуковского…». Робота над портретом починалася добре, але 2 травня 1837 р. Жуковський виїхав із наслідником престолу – цесаревичем Олександром – у поїздку по Росії, й робота припинилася. Повернулися вони до Петербурга лише 17 грудня 1837 року. В 1838 році Жуковський із наслідником виїжджали в нову подорож Європою, де вони перебували значну частину цього року й повернулися до Росії в кінці серпня 1839 р. Потім Жуковський ще кілька разів виїздив за кордон, де на початку 1841 року одружився й більше до Росії не повертався. Враховуючи все це, Карл Брюллов мав поспішати з малюванням портрета Жуковського. І тому недарма Мокрицький записав у своєму щоденнику 2 квітня 1838 року: «Сегодня в мастерской нашей прибавилось еще одно прекрасное произведение: портрет Василия Жуковского. И как он похож! Поразительное сходство с необыкновенной силой рельефа. Сеанс продолжался не более двух часов, и голова кажется почти оконченною». Лотерею, в якій розігрувався портрет Жуков30
IMAGE UA №3/2014
Аполлон Мокрицький ського, було проведено серед царської сім’ї в Анічковому палаці. Головними організаторами лотереї стали Василь Жуковський та гофмайстриня Юлія Федорівна Баранова. Однак після розіграшу в лотерею, сплативши поміщикові одержані гроші, портрет ще залишався в майстерні Брюллова, який продовжував працювати над ним. Мокрицький тоді ж почав копіювати цей портрет, про що він пише у своєму щоденнику. Але доля цієї копії невідома. Серед учнів Карла Брюллова був Микола Дмитрович Биков, який у своїх спогадах, надрукованих у часописі «Русская старина», з приводу портрета Жуковського роботи Брюллова писав: «Теплая душа Жуковского принимала полное участие в освобождении Шевченко, и он прежде всего, просил империатрицу Александру Федоровну, через по-
средство своего питомца, но это ему не удалось. Тогда Жуковский, будучи в хороших, можно сказать, дружественных отношениях с Карлом Брюлловым, говорит ему: «Напиши мой портрет для доброго дела. Я его продам и деньги заплатим за Шевченко. Если не удастся это, то мы разыграем в лотерею». Брюллов согласился, портрет был написан. Когда портрет был окончен, то приезжает к Брюллову Михайло Юрьевич Виельгорский и просит Брюллова указать лицо, которое бы написало копию. Брюллов указал в то время на меня, и я копию исполнил за 1 тыс. рублей. После этого портрет был разыгран в лотерею, собраны деньги». Де саме перебуває ця копія, чи збереглася вона взагалі – невідомо. Про роботу Брюллова над портретом свідчить також повідомлення, вміщене в «Художественной газете» за вересень 1840 року: «Портрет В. А. Жуковского, И. А. Кры лова, г-на Моникети и три картона Пери, Бахчисарайский фонтан и Турецкий праздник (акварель) частично оканчиваются, частично остаются в подмалевке…» («Художественная газета», 1840 р. № 8, с. 32). У 1841 році ця газета писала: «К. П. Брюллов на сих днях совершенно окончил портреты княгини Салтыковой, г. Янишара, В. А. Жуковского. В аксесуарах последнего портрета сделаны значительные изменения, отчего он много выиграл и вместе с тем составил прекрасную картину…» («Художественная газета», 1841, № 4, с. 7»). З цього видно, що портрет Жуковського в 1841 році був цілком закінчений, але й у 1849 році він все ще перебував у Брюллова в майстерні. Учень Брюллова Желєзнов у
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
лезнова. «Живописное обозрение», 1898, № 32, с. 642 – 644). Отож портрет Жуковського перейшов у спадщину до брата Брюллова Олександра 1853 року, а потім перебував у відомого московського колекціонера Кокорєва Василя Олександровича. У біографії Шевченка, опублікованій І. Ремезовим в 1861 році («Русский художественный листок» 1861, № 9, с. 35), в примітці додавалося: «У даний час цей портрет є власністю В.О. Кокорєва». Від Кокорєва надійшов до Третьяковської галереї. З Третьяковки портрет було передано в Україну на основі розпорядження комітету українського мистецтва при РНК УРСР відповідно до акту від 26 лютого 1939 р. Портрет містився в Галереї картин у Харкові, експонувався на Шевченківській ювілейній виставці в Києві 1939 року. Нині зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка. Але шевченкознавець В. М. Яцюк у своїй статті «З хроніки великого викупу» наголошує на тому, що портрет В.А. Жуковського, який був колись у Третьяковській галереї, а
Карл Брюллов. «Портрет В.А.Жуковского» (1838)
Жуковский, будучи в хороших, можно сказать, дружественных отношениях с Карлом Брюлловым, говорит ему: «Напиши мой портрет для доброго дела. Я его продам и деньги заплатим за Шевченко. Если не удастся это, то мы разыграем в лотерею». Брюллов согласился, портрет был написан. своїх спогадах про відвідання майстерні художника Гоголем пише: «В мастерской Брюллова я видел Гоголя только один раз, вскоре по возвращении из Италии в 1849 году, Гоголь пришел к Брюллову только перед сумерками вместе с Бруни… Гоголь обратился ко мне с вопросом: «Скажите, где портрет Жуковского?» Этот портрет
был повернут к стене и заставлен другими холстами. Я его отыскал и показал Гоголю. Посмотрев на него, Гоголь сказал: «Жуковский без сомнения постарел с тех пор, как К. П. его писал, но все-таки очень похож на свой портрет. Это лучший из портретов, написанных с Жуковского» (Заметки о К.П.Брюллове. Из воспоминаний М.М. Же
нині зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка і його вважають оригінальним твором пензля Карла Брюллова, цілком можливо є копією художника Миколи Бикова. У своїй замітці, надрукованій у часописі «Русская старина» (1904, № 11), Микола Биков зазначає, що портрети були розіграні в лотерею, зібрані гроші, оригінал Брюллова дістався імператриці Олександрі Федорівні, а його портрет надійшов у галерею Третьякова в Москві під ім’ям Брюллова. Биков просив Третьякова зняти ім’я Брюллова, на що той не поспішав погоджуватися, тому Биков не знав, чи виконано його прохання, чи ні. При цьому, як пише Яцюк у своїй статті, свідчення Бикова аргументовано ніхто не заперечував. IMAGE UA №3/2014
31
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Where is Now the Painting That Secured Freedom to Shevchenko? It is known that in 1838 Taras Shevchenko was ransomed from serfdom for 2500 roubles that were gained for the portrait of Vasily Zhukovsky painted by Karl Bryullov. Let’s retrace how the fate of such an important painting for the Ukrainian genius has actually come about.
Георгій Меліхов. «Молодий Тарас Шевченко у майстерні К. П. Брюллова» (1947) Young Taras Shevchenko in the Studio of K. Briullov, by G.S. Melikhov (1947) 32
IMAGE UA №3/2014
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Valentyna Yuvan The painter Apollon Mokrytsky, who was an apprentice of Bryullov and a friend of Shevchenko at the Academy of Arts, left a diary. One can find out from the records in his dairy that Karl Byullov started the portrait of Zhukovsky on April 2, 1837: «I was invited by Bryullov after lunch – Zhukovsky was at his place: they wanted to know detailed information about Shevchenko: thanks God, it looks like our things will go better… Bryullov has started the portrait of Zhukovsky today…» Working on the portrait started smoothly, but on May 2, 1837 Zhukovsky left with the Crown Prince of Russian Empire Alexander for the tour of Russia and the work was suspended. They returned to St. Petersburg only on December 17, 1837. In 1838 Zhukovsky and the Prince left for another tour of Europe where they stayed for much of that year and came back to Russia at the end of August 1839. Thereafter, Zhukovsky went abroad several times more and at the beginning of 1841 he went abroad for the very last time as he got married and didn’t return to Russia again. Taking all of that into consideration, Karl Bryullov had to hurry up with the painting of Zhukovsky’s portrait. Thus Mokrytsky with good reason wrote in his dairy on April 2, 1838: «Today another beautiful piece of art was added in our studio: the portrait of Vasily Zhukovsky. How lifelike it is!! It’s a striking likeness with unbelievable power of relief. The sitting has lasted not more than two hours and the head looks like it’s almost finished». The lottery, in which the portrait of Zhukovsky was raffled, was held in the Tsar family in Anichkov Palace. The main promoters of the lottery were Vasily Zhukovsky and the chief lady in waiting Julia Fyodorovna Baranova. Yet, after the portrait was raffled off and the money raised from it was paid to the landowner, the portrait was still kept in Bryullov’s studio where the painter continued working on it. That was also when Mokrytsky started doing a replica of the portrait, which was recorded by him in his dairy. However the destiny of that replica is unknown. Among Karl Bryullov’s apprentices was Nikolay Dmitrievich Bykov who wrote in his memoirs published in the periodical «Russian Old Times» about the portrait of Zhukovsky painted by Bryullov: «Zhukovsky with his gentle soul took an active part in Shevchenko’s liberation. Initially, he appealed to the Empress Alexandra Fyodorovna through the mediation of his educate, but he didn’t succeed. Then Zhuko-
vsky, being in good, one can say even friendly relations with Karl Bryullov, told him: «Please paint my portrait for a good deed. I will sell it, and we’ll pay money for Shevchenko. If we fail to do so, then we will raffle it off.» Bryullov agreed and the portrait was painted. When the portrait was completed, Mikhail Yurievich Vielgorsky came to Bryullov and asked him to appoint a person who would paint a replica. At that time Bryullov appointed me, and I painted the replica for one thousand roubles. After that the portrait was raffled off and the money was raised». It’s unknown where exactly that replica is and whether it has survived at all. News published in «Artistic Newspaper» in September 1840, also proved the fact that Brullov was working on the portrait: «The portrait of V.A. Zhukovsky, I.A. Krylov, Mr. Monighetti, three sketches of Peri, The Fountain of Bakhchisaray and The Turkish Feast (watercolour) are partially completed and partially remain under-painted…» («Artistic Newspaper», 1840, issue 8, page 32). In 1841 that newspaper wrote: «Recently K.P. Bryullov has fully completed the portrait of
painted of Zhukovsky». (Notes on K.P. Bryullov. An extract from M.M. Zheleznov’s memoirs. «Pictorial Review», 1898, issue 32, p. 642644). So, the portrait was still kept in Bryullov’s studio even in 1849. In 1853 the portrait of Zhukovsky was inherited by Bryullov’s brother Alexander. Then it was with the famous Moscow collector Vasily Alexandrovich Kokorev. In the biography of Shevchenko published by I. Remezov in 1861 («Russian Artistic Rag», 1861, issue 9, p.35) it was noted in the comment: «Currently this portrait is the property of V.A. Kokorev». From Kokorev it was handed over to the Tretyakov Gallery. From the Tretyakov Gallery the portrait was transferred to Ukraine following the directive of Ukrainian Art Committee of the Council of People’s Commissars of the Ukrainian SSR in accordance with the act of February 26, 1939. The portrait was in Kharkiv Art Museum, it was exhibited at Shevchenko Anniversary Exhibition in Kyiv in 1939. Now it is kept in the National Taras Shevchenko Museum.
Zhukovsky, being in good, one can say even friendly relations with Karl Bryullov, told him: «Please paint my portrait for a good deed. I will sell it, and we’ll pay money for Shevchenko. If we fail to do so, then we will raffle it off.» Bryullov agreed and the portrait was painted. princess Saltykova, Yanishar, and V.A. Zhukovsky. The accessories on the last portrait are changed considerably, due to which it has gained a lot and with that has made a wonderful picture…» («ArtisticNewspaper», 1841, issue 4, page 7). These records indicate that the portrait of Zhukovsky was completely finished in 1841. But even in 1849 it was still kept in Bryullov’s studio. An apprentice of Bryullov, Zheleznov writes in his memoirs about Gogol’s visit to the painter’s studio: «In Bryullov’s studio I saw Gogol only once, soon after his coming back from Italy in 1849, when Gogol together with Bruni came to Bryullov just before the nightfall. Gogol turned to me with the question: «Could you please tell me where the portrait of Zhukovsky is?» The portrait was turned towards the wall and blocked with other canvases. I found it and showed to Gogol. He looked at it and said: «No doubt, Zhukosky has become older since Karl painted him, but he still looks very much like his portrait. This is the best of all portraits
However, a theorist of Shevchenko, V.M. Yatsyuk in his article «From the chronicle of great ransom» accentuates that the portrait of V.A. Zhukovsky which has been once in the Tretyakov Gallery and now is kept in the National Taras Shevchenko Museum and considered to be the original work painted by Karl Bryullov, could be a replica made by the painter Nikolai Bykov. In his article published in the periodical «Russian Old Times» (1904, issue 11) Nikolai Bykov pointed out that the portraits were raffled off, the money were collected, the Empress Alexandra Fyodorovna got the original copy painted by Bryullov, and the portrait made by him was given to the Tretyakov Gallery in Moscow under the name of Bryullov. Bykov asked Tretyakov to take down Bryullov’s name, which he was in no haste to do. Therefore, Bykov didn’t know whether his request was fulfilled or not. According to Yatsyuk’s notes in his article, nobody made any objections to the fact that Bykov’s evidence was reasoned. IMAGE UA №3/2014
33
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Слово Тараса – наша зброя і окраса
Художник Іван Сошенко, відомий тим, що перший помітив мистецький хист молодого кріпака Шевченка, а згодом став його добрим приятелем, любив пізніше розповідати про те, що перешкоджало Тарасові Григоровичу швидко набути слави художника: «Прийдеш, бувало, до нього: стоїть на пюпітрі розпочата ним картина в такому ж стані, як і тиждень тому, а він скоренько заховує в шухлядку папір із своїми віршами. – Що це ти, Тарасе, робиш? Усе свої вірші складаєш замість того, щоб кінчати картину? Коли взявся учитись малювати, то й працюй постійно, а не уривками! – Та що ж робити, коли світла мало у вашому Петербурзі: поки розведеш на палітрі фарби та розпочнеш малювати, вже й темно, пора й пензлі мити! Отак, бувало, відбріхується. А якби менше писав свої «Катерини» та «Наймички», великий би з нього маляр був».Час довів, що велич Шевченка проявилась насамперед у його поетичному Слові.
Романтизм протесту
У в’язниці. Туш. Бістр. (1856 – 1857)
Автограф вірша з циклу «В казематі». Між 17 квітня і 19 травня 1847, С.-Петербург 34
IMAGE UA №3/2014
Ще восени 1838 року знайомі Тараса Григоровича довідалися, що він не лише талановитий митець-маляр, а й поет. Євген Гребінка отримав від Шевченка кілька поезій для свого альманаху, що його хотів спочатку назвати «Весна», але пізніше все ж назвав «Ластівка». 18 листопада Гребінка писав до Харкова старому Грицькові Квітці-Основ’яненкові: «…Тут є у мене один земляк Шевченко, що то за завзятий писати вірші, то нехай йому сей та той! Як що напише, то тільки цмокни та вдар руками об поли! Він мені дав гарних стихів на Збірник». Сам Шевченко оповідав, що почав писати вірші ще в 1837 році, коли жив у Ширяєва, і що з тих його «спроб» збереглася лише одна балада «Причинна», написана в Літньому саду під час білих ночей. Гребінці ж першому зі своєю творчістю звірився, оскільки він зайнявся його літературною освітою і від нього першого Шевченко отримав, мабуть, усі писані українською мовою твори, бо їх тоді було дуже небагато. Російські (а може, й польські) поезії Тарас Григорович уже читав перед тим. Як справжній поетичний геній, Шевченко нікого не наслідує. Творчо перетопивши в собі численні історичні, фольклорні, літературні джерела кількох слов’янських літератур, він далеко відривається від попередників міццю поетичного таланту, відчуттям органічної спорідненості з козацтвом та гайдамацтвом, побратимства з ним. Це дає змогу відтворити Шевченку цілу симфонію настроїв, загальний дух Січі лаконізмом, точністю, стислістю й милозвучністю мови та вірша, бурхливістю співпереживання з тим, що зображує. Ранній Шевченко – поет-романтик. Це романтизм протесту проти тодішньої дійсності, в основі якого – мрії поета про кращу долю народу й утвердження його права та права окремої людини на свободу. Романтичний герой раннього Шевченка – це насамперед борець за волю: Трясило («Тарасова ніч»), Підкова («Іван Підкова»), Гонта, Залізняк, Ярема («Гайдамаки»), Гамалія («Гамалія»). Ці романтичні герої не протистоять масі, а є виразниками її прагнень і сподівань. Романтичні риси властиві й ліричному героєві ранніх «думок» Шевченка. Саме від ранньої творчості бере початок характерне для художньої системи зрілого Шевченка органічне злиття романтичного й реалістичного начал.
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
«Романтизм його, – писав Євген Маланюк, – завжди проектується на реальну Україну, він має сталий контакт з дійсністю, з пейзажем, з історією, з долею народу. Був це романтизм, що знайшов своє адекватне органічно-реальне втілення. <...> Романтизм Шевченка – завдяки національній повнокровності поета – був завжди доведений до кінця, опуклий, яскравий, живий і реальний». У своїх творах, що належать до кращих зразків світової літератури, за допомогою цілої системи образів та мовних засобів Шевченко піддав нищівній критиці всю кріпацьку дійсність, всю систему самодержавної Російської імперії, що була «тюрмою народів». Поет ніколи не відривав художнє слово, мову від ідеї твору: «І возвеличимо на диво і розум наш і наш язик...» (Подражаніє II псалму). Мова творів Шевченка глибоконародна, багатогранна. У ній поєднується пристрасть, сила гніву проти гнобителів народу, незламний бойовий дух із музичністю, пісенністю, ніжністю, пластичністю, дотепністю.
сприйняв «Заповіт» Шевченка як свій революційний гімн. Його перекладено 50 мовами. Ці твори, написані Шевченком у 1843-1847 роках, тоді ще не були опубліковані, бо переважна частина з них мала антицарський і антикріпосницький характер. Тому поет і не думав їх друкувати, а призначав для нелегального поширення. В рукописній збірці «Три літа» першим вміщено ліричний вірш «Чигрине, Чигрине». Шевченка тепер цікавить не стільки героїчна боротьба народу України в минулому, скільки її наслідки. Відвідавши Чигирин, що був столицею України за часів Хмельницького, і побачивши страшенне запустіння міста, поет задумується, за що ж боролися відважні сини України з польською шляхтою, з турецько-татарськими ордами, з царизмом. Чому ж тепер «заснула Вкраїна, бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла, в калюжі, в болоті серце прогноїла, і в дупло холодне гадюк напустила». Від минулого України залишились тільки руїни. Вірш цей засвідчує початок еволюції в поглядах Шевченка щодо завдання та значення поезії. Ліричні поезії збірки «Три літа» показують, у яких тяжких роздумах, часом внутрішніх муках, відбувався процес вироблення нового поетичного слова, нового стилю.
Кобзар Перша книга поезій Шевченка була надрукована в 1840 році під назвою «Кобзар». Вона містила всього 8 творів. Повернувшись із заслання, Шевченко в 1858 році намагався опублікувати збірку своїх поезій під назвою «Поезія Т. Шевченка. Том первий», але це категорично заперечила царська цензура. При цьому назва «Кобзар», як уже допущена цензурою давніше, не викликала заперечень. У результаті нову, значно розширену збірку поезій, надруковано в 1860 році також під назвою «Кобзар». Вона стала підсумковим прижиттєвим виданням поезій Шевченка й заклала видавничу традицію – об’єднувати всю поетичну спадщину Тараса Шевченка під назвою «Кобзар». І сам поет назавжди став для народу Кобзарем. Другий період творчості (1843-1847) – період «трьох літ» – закінчився для Тараса арештом. Відбулася перша поїздка (яка тривала протягом 9-ти місяців) Шевченка в Україну з того часу, як він залишив свою Батьківщину підлітком-кріпаком. Першим твором, який написав Шевченко по приїзді 1843 року, стала поема російською мовою «Тризна». Твір відбиває почуття та настрої поета, шукання ним нового героя-борця за «свободу на рабской земле». У 1845 році, перебуваючи на Чернігівщині, поет написав поеми «Єретик», «Сліпий». У кінці жовтня Шевченко захворів і переїхав у Переяслав до свого знайомого лікаря А.Козачковського. Тут він написав поеми «Наймичка» й «Кавказ». Перебуваючи в сусідньому селі В’юнищах, тяжко хворий Шевченко створив такі видатні твори, як послання «І мертвим, і живим…», «Холодний Яр», у якому Миколу І названо «лютим Нероном», а його прислуж ників-панів – «людоїдами лихими», «розбойниками неситими», «голодними воронами». Символом нездоланних визвольних прагнень народу у вірші стає Холодний Яр. Впевненість у майбутньому торжестві правди, добра, віру в неминучість кари катівгнобителів Шевченко висловлює і в циклі «Псалми Давидові». У кінці грудня здоров’я поета значно погіршилось. Потрібний був постійний нагляд лікаря. Шевченко знову повернувся до Переяслава і 25 грудня 1845 року написав свій славнозвісний «Заповіт», де звучать відверті заклики до революційного повалення самодержавства і яким завершується збірка «Три літа». Народ
Останній період Останній період життя і творчості Кобзаря – після заслання (18571861). Повернувшись до Петербурга, Шевченко активно включається у громадсько-політичне та культурне життя столиці, знайомиться і зближується з найвидатнішими представниками інтелектуальної еліти України та Росії. Понад усе поет мріє збудувати своє сімейне життя, оселитися на рідній землі. Але його плани зазнають невдачі. Епізодичні поїздки в Україну супроводжуються негласним наглядом поліції, тому душевно тільки втомлюють Кобзаря. На останній період творчості припадає розквіт інтимної лірики Шевченка, в якій поетично відтворено ніжний чар юності, чистоту та щирість почуттів, стосунків. Своєрідне тло віршів «Не тополю високую…», «І широкую долину…», що дуже нагадують народні пісні, – мальовничі картини природи, які надають зображуваному особливої краси, задушевності та зворушливості. Багато Шевченкових поезій останніх років його життя пройняті світлою мрією про щасливе майбутнє рідного народу. У вірші «Ісаія. Глава 35» автор уміло скористався своєрідною художньою формою «подражанія» біблійному сюжетові для того, аби проголосити свої натхненні ідеї, створити гімн вільним людям на вільній землі, висловити непохитну віру в те, що знедолений і пригноблений український народ здобуде сподівану свободу:
І спочинуть невольничі Утомлені руки, І коліна одпочинуть, Кайданами скуті! В уяві поета постає велична картина радісної, творчої праці звільнених людей, від якої оживуть степи, озера проростуть гаями, в яких тішитиметься гомінливе птаство. Люди стануть розумними, свідомими, духовно багатими громадянами своєї країни. Як би хотілося, щоб слова Шевченка-пророка здійснилися! А поки що можемо лише впевнено констатувати, що творчість Кобзаря стала не тільки вищим етапом у розвитку української літератури, а й утвердила її як самобутнє, самостійне словесне мистецтво. IMAGE UA №3/2014
35
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Taras’s word is our weapon and decoration The painter Ivan Soshenko, known for being the first to notice the artistic talent of the young serf Shevchenko and whom later became his good friend, loved to talk about why he did not let Taras quickly become well-known artist: «When you come to him, you can see the desk with a started painting standing in the same condition as a week ago, and paper with his poems hidden in a box. – What are you doing, Taras? Do you compose your poems instead of ending the picture? When you undertook to learn how to draw, then you should do it continuously not in fits and starts! – What can I do if there is little light in your Petersburg: after mixing paint on palette and and then beginning to paint, its too dark, it’s time to wash and brush! So used to lying, if less wrote his «Catherine» and «Naimichka» of it would be a great artist was. «Time has proven that the greatness of Shevchenko manifested primarily in his poetic words.
Автограф вірша «Ой гляну я, подивлюся » Орієнтовно січень – початок травня 1848 р., Орська фортеця. Autograph poem «Oh, I’ll look and see» (1848)
36
IMAGE UA №3/2014
Protest romanticism In the autumn of 1838 Taras’s friends found out that he was not only a talented artist and painter but also a poet. Evgeny Grebinka received several poems from Shevchenko for his anthology, which he at first wanted to call «Spring» and then later called «Swallow». On November 18, Grebinka wrote to old Grigory KvitkaOsnovyanenko in Kharkov «... Here I have one countryman Shevchenko who is very good at writing poetry! All you can do is to just admire his poetry! He gave me some good poetry for my Collection. « Shevchenko himself said that he started writing poetry in 1837 when he lived in Shiryaev, and since his «attempts» only one ballad «Cause», written in the Summer Garden during the white nights survived. Grebinka was the first whom Shevchenko consulted his works with because Grebinks first took up his literary education and probably Shevchenko’s first received written works in our language from him because at that time there were just a few of them. Before that Shevchenko read poetry in Russian (and maybe in Polish). As a true poetic genius Shevchenko imitated nobody. He creatively absorbed numerous historical, folklore, literature sources of several Slavic literatures and became far detached from predecessors, by the power of poetic talent, organic sense of kinship with the Cossacks and gaydamatstvo, fraternization with him. This allowed him to recreate the entire symphony of moods, the general spirit of the Sich conciseness, accuracy, brevity and euphony of language and verse storm empathy of what he portrays. Shevchenko is a romantic poet is his early works. This is romanticism of protest against the existing reality, based on the poet’s dream of a better fate for the people and the approval of their rights and the rights of individuals to freedom. Romantic heros of Shevchenko – is primarily a freedom fighter – Taras Shake («Taras’s night»), Horseshoe («Ivan Horseshoe»), Gaunt, Zaliznyak, Yarema («Haydamaky«) Gamaleja («Gamalia«). These romantic heroes are not opposed to mass but epitomize its aspirations and hopes. It is the early work that originates characteristic of mature artistic Shevchenko, with an organic fusion of romantic and realistic sources. «His romanticism – Eugene Malaniuk wrote – always projects onto the real Ukraine, he is in permanent contact with the reality of the landscape, the history, the fate of the people. It was the romanticism found in its adequate organically-real incarnation. Shevchenko’s romanticism thanks to the full-blooded national poet – was always brought to an end, convex, bright, vivid and real. « In his works, which belong to the best examples of world literature, with the help of the whole system of images and linguistic resources Shevchenko subjected to withering criticism all types of serfdom, the whole system of the autocratic Russian Empire that was a «prison of nations.» The poet never kept his word of art and language away from the idea of his works: «As well as magnify amazingly our mind and our language...» (Psalm II Imitation). The language of Shevchenko’s works is deeply popular and versatile. It combines the passion, the strength of anger against the oppressors of the people, the invincible fighting spirit with Music, Singing, tenderness, plasticity and wit.
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Kobzar Shevchenko’s first book of poems was published in 1840 under the title «Kobzar.» It contained a total of 8 pieces. Returning from exile in 1858 Shevchenko tried to publish a collection of his poems entitled «The Poetry of Taras Shevchenko. Book One.» However, tsarist censorship was categorically against this. At the same time the name «Kobzar» as permitted by the censor before, had no objection. As a result, a new and significantly expanded collection of poems was published in 1860 and titled «Kobzar.» It became the final lifetime edition of Shevchenko’s poems and laid a publishing tradition to combine all poetic legacy of Taras Shevchenko under the name «Kobzar.» For many people the poet himself forever remains Kobzar. The second creative period between 1843-1847 was a «period of three years» (ended by Taras’s arrest). Firstly, Shevchenko’s trip to Ukraine since he had left his native land teen-serf took place and lasted 9 months. His first work, which was written after Shevchenko’s arrival to Ukraine in 1843 was the Russian language poem «Funeral Feast.» The poem reflects the feelings and sentiments of the poet, finding a new hero-fighter for the «freedom at the slave land.» In 1845, being in Chernihiv region, he wrote the poems «The Heretic» and «Blind.» At the end of October, the poet became ill and moved to Perejaslav to his friend doctor A.Kozachkovskogo. Here he wrote the poem «The Maid» and «Caucasus.» Being in the neighboring village Vyunischa the seriously ill Shevchenko created such outstanding works as a message, «To the dead and alive... ««Cold Yar» where he first called Nicholas I «cruel Nero» and his flunky barons were called «evil cannibals» «insatiable robbers» and «hungry crows.» The poem Cold Yar is a compelling symbol of liberation aspirations of the people. Shevchenko also expressed confidence in the future triumph of truth, good faith in the inevitability of punishment executioners – oppressors in a series «Psalms of David.» In late December of this year, the poet’s health had deteriorated significantly. He needed constant medical supervision. Shevchenko returned to Perejaslav and on December 25, 1845, he wrote his famous immortal poem «Testament» where outspoken appeals to the revolutionary overthrow of the autocracy sound and this poem ends the book «Three years.» People took Shevchenko’s testament as their revolutionary anthem. It was translated into 50 languages. Shevchenko ‘s works written in 1843-1847 were not published at that time because most of them had anti-royal and anti-serfdom characteristics. Therefore, he did not think of printing them and actually intended for an illegal distribution. In the handwriting book «Three Years» the first lyric was «Chigrin, Chigrin.» Now the poet is not so much interested in the heroic struggle of the Ukrainian people in the past as its consequences. Visiting Chigirin, former capital of Ukraine during the Khmelnytsky and after seeing terrible desolation of the city, the poet thinks they fought brave sons of Ukraine with the Polish gentry, with Turkey – the Tartar hordes, the tsarist government. Why now «asleep Vkraina hid weeds, mold bloomed in a pool, in the heart of the swamp prognoila and hollow cold vipers unleash.» Ukraine from the past was only ruins. This poem shows the beginning of the evolution of views on Shevchenko objectives and the importance of poetry. The lyric poem collection «Three Years» shows how difficult meditations, and sometimes internal contradictions were in the process of developing a new poetic word, a new style.
Шевченко у колі друзів Shevchenko with friends
The last period We call the Kobrar’s life and work after the reference (1857-1861) the last period. Back to St. Petersburg, Shevchenko was actively involved in the socio-political and cultural life of the capital. He met and befriended with outstanding representatives of the intellectual elite of Ukraine and Russia. Most of the poet’s dreams were to build his family life and to live on his native land. But his plans failed. Occasional trips to Ukraine are accompanied by secret police surveillance and so just mentally tired Shevchenko. Shevchenko created the flourishing intimate lyrics at the last period of his work, which poetically reproduced gentle charms of youth, purity and sincerity and feelings and attitudes. A kind of background of poems «Not poplar high...», «... and the wide valley» which are very reminiscent to folk songs, are the picturesque scenes of nature, which have portrayed the special beauty, intimacy and poignancy. Many of Shevchenko’s poems written during last years of his life, are imbued with bright dreams of a happy future of the native people of Ukraine. In the poem «Isaiah. Chapter 35» the author skillfully took advantage of a unique artistic form of imitation of the biblical story in order to proclaim his inspired ideas, create a hymn to free people in a free land, express unwavering faith in that unfortunate and oppressed Ukrainian people get the expected freedom:
Slave tired hands Will relax And knees shackled with shackles Will rest! In the imagination of the poet appears majestic picture of joyful, creative work of free people laid which will cause revive of steppe, lake will sprout with groves where noisy birds will rejoice. People will become intelligent, conscious, spiritually rich citizens of their country. We wish the words of the Shevchenko’s prophet were fulfilled! In the meantime, we can only state with certainty that Kobzar’s creativity became not only the highest stage in the development of Ukrainian literature, but also it has been adopted as original and independent verbal art.
IMAGE UA №3/2014
37
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Повісті Тараса Шевченка
і західноєвропейські романи
Як відомо, Шевченко-прозаїк був сприйнятливий до сторонніх впливів. Але наскільки беззастережно він запозичував чужий художній досвід? У кого він насправді вчився, а чию творчість відхиляв?
Олександр Боронь
О
собливий інтерес полягає в вивченні питання про безпосередню ознайомленість Шевченка з творами Чарлза Діккенса. Тарас Григорович двічі згадував його романи – «Ніколас Ніклбі» та «Девід Копперфілд». Потрібно також нагадати: Шевченко мав навдивовижу чітку книжкову пам’ять. Так, у «Прогулке с удовольствием и не без морали» Шевченко називає «записки Ротчева о Калифорнии», що друкувалися в «Отечест венных записках» 1854 р., т. 92, а в томах 92-97 якраз публікувався роман Діккенса «Холодний дім». На підставі листа Василя та Федора Лазаревських від жовтня 1847 р. можна вважати, що Шевченко, ймовірно, читав «Отечественные записки» й на засланні. З 54-го тому 1847 р. часопис починає публікувати роман «Домбі і син» у перекладі Бутакова – того самого Олексія Бутакова, який у 1848-1849 рр. очолював Аральську описову експедицію за участю Шевченка. З цього слідує закономірний висновок, що, крім «Ніколаса Ніклбі» та «Девіда Копперфілда», Шевченко знав романи «Холодний дім» та «Домбі і син». Помітні й типологічні перегуки у творчості обох письменників. Скажімо, роману «Посмертні записки Піквікського клубу» притаманна імпровізаційність, у ньому помітна й відсутність наперед складеного плану фабули. Ці ж ознаки характерні для більшості повістей Шевченка, основна художня вада яких – композиційні прорахунки, ослаблені фабульні зв’язки (йдеться головно про «Прогулку...», де названі недоліки особливо впадають в око). Як і згаданий Діккенсовий роман «великої дороги», 38
IMAGE UA №3/2014
значна частина Шевченкових повістей написана у формі дорожніх нотаток («Музы кант», «Капитанша» та ін).
З
агальновідома обізнаність Шевченка із творчістю ще одного англійського письменника – Вальтера Скотта, більшість романів якого Шевченко читав у перекладах не з оригіналу, а з французького посередника, як це широко практикувалося в той час. Шевченко не ставив за мету відтворення історичного минулого, але, вочевидь, прагнув актуалізувати історичну пам’ять свого читача. Подекуди приховане, іноді – очевидне замилування старовинними пам’ятками, національними традиціями
становить посутній підтекст художнього змісту його творів. Проза Шевченка засвідчує диференційне сприйняття романів В. Скотта: українського митця особливо зацікавив образ королівського жебрака Еді Охілтрі з роману «Антиквар», як про це свідчить відомий епізод із повісті «Прогулка…». Крім того, за посередництва автобіографічного героя повісті «Художник» – який, прочитавши відповідний уривок із роману В. Скотта «Вудсток», по-юнацьки безкомпромісно відкидає специфічні моральні звичаї осіб королівської крові, зокрема Карла II Стюарта (принц запропонував дівчині, яка його переховувала, стати коханкою), – повістяр
Чарлз Діккенс Вальтер Скотт Charles Dickens
Walter Scott
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
висловив своє несприйняття монархів, що недвозначно асоціювалися в нього з такими знайомими російськими царями. вертався Шевченко до творчості й інших англійських романістів. У спогадах М. Чалого йдеться про захоплення І. Сошенка Марією Європеус, а згодом і Шевченкові залицяння до неї, через що «у взаєминах друзів виникли незлагоди», адже Сошенко навіть збирався одружитися з дівчиною. У пізнішій праці М. Чалого сказано, що роман Шевченка та Марії «окончился весьма дурными последствиями для Маши…». Однак із повісті «Художник» знаємо, що причиною нещастя дівчини Паші, прототипом якої і була Марія Європеус, став мічман Олександр Оболонський. Як з’ясував В. Яцюк, мічман Оболонський, але на ім’я Петро, справді існував, а от твердження Чалого досі нічим не підтверджені. Важливе інше: Шевченка на засланні, ймовірно, гнітила думка про те, що він міг би врятувати вагітну від безчесного мічмана дівчину, одружившись із нею, але ціною власної мистецької кар’єри. У повісті «Художник» не раз мовиться про роман Олівера Голдсміта «Векфілдський священик». Він створює своєрідне семантичне поле довкола викладу історії закоханості в дівчину Пашу автобіографічного героя твору. Шевченко акцентує в по-
вісті лише один мотив із багатого змісту англійського роману – збезчещеної цноти. Ця тема спершу як застереження, а згодом як неминучість звучить у «Художнику» на різних регістрах, відлунюючи в тих чи тих подіях твору, позафабульних відступах, присвячених, зокрема, міркуванням розповідача про родинне вогнище, згубність для щасливого сімейного життя бездушних красунь і особливо – про фатальні наслідки шлюбу для молодого митця з вразливою душею та нервовим відчуттям чужої непорядності. Приголомшливим подіям фіналу повісті передують майже ідилічні сцени, на які зловісні тіні накладає згадка про роман Голдсміта: «Смиренница Паша сидела за «Векфильдским священником» и рассматривала картинки. Я <…> попросил Пашу, чтобы она читала вслух. Довольно медленно, но правильно и внятно прочитала она страницу из «Векфильдского священника»». Прикметно, що в рукописі Шевченко в цьому місці помилився, написавши «сидела за «Радклифским священником»». Очевидно, йому згадалася англійська письменниця А. Радкліф, авторка готичних романів, наповнених жахами й таємницями, – її роман «Ліс, або СентКлерське абатство» був Шевченкові добре відомий. Описка зовсім невипадкова, адже саме гнітючі передчуття навіюють згадки про твір Голдсміта, чого, ймовірно,
Олівер Ґолдсміт
Ежен Сю
З
Oliver Goldsmith,
Eugene Sue
прозаїк і прагнув досягти. Розв’язка «Векфілдського священика» неправдоподібно позитивна згідно з художньою логікою твору, а не реальним життям, і є разючим контрастом до фіналу «Художника»: повість Шевченка завершується трагічною смертю талановитого митця під тягарем непосильних життєвих обставин через власну шляхетність.
І
з французького письменства Шевченко серед іншого згадував творчість Ежена Сю, маючи на увазі, ймовірно, «Паризькі таємниці» – найвідоміший його роман. У повісті «Несчастный» Шевченко використовує ім’я Сю для характеристики інтелектуального рівня Іполітушки: «Это было что-то вроде идиота. <…> Однажды приходит он ко мне навеселе и видит у меня развернутую книгу на столе. «Что это вы почитываете? – спрашивает он. – «Мертвые души»? – а, это сочинение Эжена Сю». Раніше в листі до В. Рєпніної від 7 березня 1850 р. Шевченко давав найвищу оцінку «Мертвим душам» Гоголя на противагу творчості Сю. Можливо, така його думка сформувалася як полемічна відповідь критиці в «Северной пчеле» Ф. Булгаріна, що підносила «Паризькі таємниці» й натомість ганила «Мертві душі». Шевченка не могли привабити мелодраматичні ефекти й сюжетно-композиційні прийоми Ежена Сю, його подекуди надмірний пафос, риторичні коментарі до зображуваних подій, прямолінійні характеристики тощо. Втім, поза увагою Шевченка виявилися – можливо, через неповноту перекладів – соціальнореформаторські ідеї французького письменника, який щиро вболівав за знедолених. Таким чином, у прозовій творчості Шевченко справді орієнтувався на всесвітньовідомі романи Чарлза Діккенса й Вальтера Скотта, але застосовував із їхнього художнього доробку лише те, що відповідало його задумам, суголосило мистецьким настановам. Скажімо, він майже ніколи не вдавався до моделювання напруженої інтриги, як, наприклад, Діккенс чи той же Ежен Сю, хоч відповідні уміння продемонстрував у повісті «Несчастный». Проза Шевченка переважно глибоко лірична, насичена численними позафабульними відступами, відавторськими міркуваннями. Однак низку творів визнаних майстрів слова він використовував радше для гри з читачем, не поділяючи художніх принципів їхніх авторів. І саме засвоєння досвіду західноєвропейських письменників, серед іншого, допомогло Шевченкові накреслити власний шлях художньо-есте тичних пошуків у прозі. IMAGE UA №3/2014
39
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Stories by Taras Shevchenko
and Western Novels According to common opinion, the writer Shevchenko was susceptible to outside influences. But how unconditionally did he borrow someone else’s artistic experience? Who did he really studied and researched and whose creativity he absorbed or rejected? Alexander Boron
I
Жінка в ліжку. Папір, акварель. (1839 – 1840) «Woman in Bed» watercolor on paper. (1839-1840) На малюнку зображена, швидше за все, Марія Яківна Европеус. Її вимова прізвища Шевченка як «Чевченко» сентиментально відтворив художник в авторському підписі під малюнком. Марія стала прототипом Паші в повісті «Художник» 40
IMAGE UA №3/2014
n this respect the study of the question of Shevchenko’s direct familiarity with the works of Charles Dickens is of particular interest. Shevchenko was twice mentioned in his novels – «Nicholas Niklbi» and «David Copperfield.» It should also be recalled: Shevchenko had a remarkably clear memory. Typological echoes are notable in the work of both writers. For example, the novel «Posthumous notes of Pickwick’s Club «has improvisation, as well as a lack of pre-compiled plan of the plot. These features are characteristic of most stories by Shevchenko, whose main artistic flaw are composite mistakes and weakened fable ties, mainly these refer to «Walk with pleasure and without morality», where identified deficiencies are particularly striking. Most of Shevchenko’s novels as well as Dickens’s novel «High road «are written in the form of traveler’s notes («musician», «captain», etc. ). Shevchenko is well known for his awareness with works of another English writer Walter Scott. Most of his novels Shevchenko read were in translations not from the original but from French and an intermediary, as was widely practiced in those times. Shevchenko was not aiming to recreate the historical past and not least because of the planned censorship of publication of his stories, but obviously he was trying to update the historical memory of the reader.
S
hevchenko’s prose shows the differential perception of Walter Scott ‘s novels. The Ukrainian artist was par-
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
viewing pictures.» It is noteworthy that in the manuscript at this point Shevchenko made a mistake by writing «sat at» Radcliffe priest. ‘»Obviously, he thought of British novelist A. Radcliffe, author of gothic novels filled with horror and mystery. Shevchenko knew her novel «The Forest or St. Klersk Abbe» very well. However, misprints were quite casually made in those times, in fact dismal foreboding evokes memories of Goldsmith’s work, which is likely what the novelist sought to achieve. The decoupling of «Vekfildsk’s priest» was fabulously positive according to the logic of artistic works, although not really reality. This is in stark contrast to the final of «The Artist»: Shevchenko’s story ends with the tragic death of a talented artist under the weight of unbearable life circumstances caused by his own nobility.
I
Цикл ілюстрацій до «Векфілдського священника», створений у 1885 році видатним французьким художником Віктором-Арманом Пуарсоном (1859–1893). Series of illustrations for «Vekfildsky priest», created in 1885 by distinguished French artist Victor-Armand Puarsonom. (1859-1893) ticularly interested in the image of the royal beggar Eddie Ohiltri from the novel «Antique» as evidenced by the well-known episode from the story «Walk... «. Conversely, under the mediation of the autobiographical hero of «The Artist «, which, after reading the relevant passage from the novel by Sir Walter Scott «Woodstock,» with a youthful passion he uncompromisingly rejects specific moral customs of persons with royal blood, who he unequivocally associated with such familiar Russian tsars. Shevchenko appeals to works of other English novelists. But first, let us recall a few biographical points. In his memoirs M. Chaly tells about Soshenko’s passion to Mary J. Yevropeus and later Shevchenko’s courting of her, because of that «a spat in the relationship of friends arose» because Soshenko had an intention to marry the girl. In his later works M. Chaly said that Shevchenko and Mary’s love affair «ended with very bad consequences for Masha...». However, from the story «The Artist» we know Midshipman Alexander Obolonskiy was the reason for the unhappiness of the girl Pasha, the prototype of which was Mary Yevropeus. V.Yatsyuk founded that Midshipman Obolonskiy but named Peter really existed, but the statement of Chaly are still unconfirmed. In the story «The Artist» the novel «Vekfildsky priest» by Oliver Goldsmith is mentioned several times. It creates a kind of semantic field around the presentation of the
history of love autobiographical hero of works with the girl Pasha. Shevchenko accentuates in the story the only one motive of the rich content of the English novel – dishonored virginity. This topic sounds first as a warning, and later as the inevitability in «The Artist» in different registers, reflected in the various events of the work.
A
wesome events of the story’s final precede with almost idyllic scenes that are ominous shadows imposes mention of Goldsmith’s novel «Humbles Pasha set with» Vekfildsk’s priest «, reading and
n French literature Shevchenko among others, recalled works of Eugene Sue. In the story «Miserable» Shevchenko uses the name of Sue to characterize in the intellectual level of Ipolitushka: «He was a bit of an idiot. One day he comes to me drunk and sees an open book on my table and asks, «What are you reading? «Dead Souls?» Oh, this is the work of Eugene Sue. Earlier, in a letter to V. Repnina on March 7, 1850, Shevchenko gave the highest rating of «Dead Souls» by Gogol, as opposed to works of Sue. Shevchenko could not fully understand melodramatic effects and the plot-compositional techniques of Eugene Sue, his sometimes excessive pathos, rhetorical comments to the events, portrayed rectilinear characteristics, etc. Thus, in a prose of his work Shevchenko did cater to the world novels of Charles Dickens and Sir Walter Scott, but used their artistic heritage only with what matched his intentions and artistic installations. For example, he almost never resorted to modeling intense intrigue, such as Dickens or Eugene Sue. Although he demonstrated the relevant skills in the story «Miserable.» Shevchenko’s prose was predominantly deeply lyrical, saturated with numerous outside plots that had digressions and the author’s considerations. However, a number of works from recognized masters of the word, were used. But for most of the time a word game with the reader was played, as he did not share the artistic principles of these author’s words. The acceptance of the experience of Western writers helped Shevchenko to draw his own way artistic and aesthetic quest in prose. IMAGE UA №3/2014
41
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
«Встане Правда на сiм свiтi...» У листопаді 1911 року увагу громадськості привернула надрукована в одному з московських журналів стаття про українців, політичних засланців. Редакція обрала якийсь куток Сибіру, де виявила, що там перебуває 168 ув’язнених українців, із них 159 чоловіків і 9 жінок. На запитання редакції, що саме спонукало ув’язнених піти на шлях політичних виступів проти царського уряду, більшість відповіла: «Кобзар» Шевченка.
Автопортрет зі свічкою. Папір, офорт, акватина (1860) 42
IMAGE UA №3/2014
Олена МИРНА А весною 1846 року в Києві творчість Шевченка надихала членів таємного антицарського та антикріпосницького КирилоМефодіївського братства, куди невдовзі вступив і сам поет. Один із перших систематичних дослідників історії політичної думки України Ю. Охримович зробив цілком слушний висновок про те, що національно-політична ідеологія Шевченка сформувалася ще до його знайомства з Костомаровим (засновник братства), й у національних справах, як і взагалі в політичному та національному радикалізмі, Шевченко мав більший вплив на Костомарова, ніж навпаки. «Шевченкова муза раніше від Кирило-Мефодіївського братства сформувала його національнополітичний ідеал, ідеал політичної незалежності України, – в далеко яснішій і радикальнішій формі. Самостійницька думка переходить червоною ниткою через його творчість, починаючи молодечими романтичними творами і кінчаючи передсмертною філософічною лірикою», – стверджував Охримович. Кирило-Мефодіївське братство виникло в річищі західноєвропейських визвольних рухів та слов’янського національного відродження. Його метою було пробудження національної самосвідомості українського народу через освіту в національному та християнсько-євангельському дусі; ліквідація кріпацтва й запровадження демократичних свобод; створення федерації (власне конфедерації) рівних слов’янських народів. Твори Шевченка мали безперечний вплив на програмні документи братства. Наприкінці програми Кирило-Мефодіїв ського братства йшлося: «І встане Україна зі своєї могили, і знову озветься до всіх бра-
«І встане Україна зі своєї могили, і знову озветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її...»
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
тів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа – ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні в хорутан, ні в сербів, ні в болгар». «І Україна буде не підлеглою річчю посполитою у союзі Слов’янськім. Тоді скажуть усі язики, показуючи рукою на те місце, де буде зображена Україна: «Ось камінь, який не берегли будівельники, то хай буде підвалиною всього». Програма містила також і соціальні вимоги: скасування кріпацтва та поширення освіти серед народу. Втілення в життя цих засад забезпечило б глибокі політичні перетворення, ґрунтовані на особистій свободі людини – одвічному прагненні українця. Політична програма Кирило-Мефодіїв ського товариства, висловлена в ряді документів і творів, була прогресивною і переважно революційною. Однак виконання програми ліберальна більшість кириломефодіївців намічала мирним шляхом. Лише найрадикальніша частина членів товариства (саме до неї належав Тарас Шевченко) дотримувалась революційних методів боротьби. Начальник жандармського управління граф О. Орлов у доповідній записці імператору Миколі І наголошував на загрозі для майбутнього імперії розвитку подібних настроїв. Він так характеризував братство: «У Києві та Малоросії слов’янофільство перетворюється на українофільство. Там молоді люди з ідеєю об’єднання слов’ян поєднують думки про відновлення мови, літератури та звичаїв у Малоросії, доходячи навіть до мрій про повернення часів минулої вольниці й гетьманщини, думки про відновлення народності їхньої батьківщини можуть повести малоросіян, а за ними й інших підвладних Росії народів до бажання існувати самобутньо». У березні 1847 року братство було розгромлене. Почалися арешти. Шевченка заарештували 5 квітня того року, а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув’язнили в казематі III відділу «Імператорської його величності канцелярії», тобто охранки. Найсуворіше покарання отримав саме Шевченко: на десять довгих років його заслали в солдати. Але роки заслання не зламали гордого духу Кобзаря – для нього як і раніш найпалкішим бажанням залишилась воля для милої України. У громадянській ліриці Шев-
Шевченка можна вважати «батьком» української національної ідеї, сформованої в традиційній для цивілізованої Європи формі. ченка того періоду з’являється образ поетаюродивого, який усе знає, розуміє, оплакує руїну-Україну, проте люди його не чують. Юродивий у християнській традиції – провісник, носій слова Божого; й тим страшнішим є майбутнє людей, зайнятих марнославними клопотами, буденною метушнею
Микола Костомаров – засновник Кирило-Мефодіївського братства
Пантелеймон Куліш – член Кирило-Мефодіївського братства
та збайдужілих до спільної долі всієї нації. Поет не може змиритися з тим, що нелюдські зусилля народу, криваві жертви в боротьбі за волю й незалежність лишилися марними; вільна Україна пішла в непам’ять, опинилася в позачассі. Єдина надія поетова – на власне слово, яке пробудить націю («Чигрине, Чигрине...»), – мотив, що набув нового, дійового змісту.
Я посію мої сльози, Мої щирі сльози. Може, зійдуть, і виростуть Ножі обоюдні, Розпанахають погане, Гниле серце, трудне... І вицідять сукровату, І наллють живої Козацької тії крові, Чистої, святої! Цей же образ юродивого з’явиться згодом у ліричній поемі-посланні «І мертвим, і живим...». Іван Франко красномовно описав значення Кобзаря для формування національної свідомості українців: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко». Тож Шевченка без перебільшення можна вважати «батьком» української національної ідеї, сформованої в традиційній для цивілізованої Європи формі. Його поезія змогла не лише забезпечити «зв’язок часів», а й поклала початок перетворенню української етнографічної маси, що фактично втратила свою власну політичну еліту і, здавалося б, була приречена на повну асиміляцію, в європейську націю, давши їй розуміння минулого й дороговказ у майбутнє, надію та сподівання. IMAGE UA №3/2014
43
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Truth Will Rise In This World... In November 1911 an article about Ukrainians and political exiles published in a Moscow magazine attracted the attention of the public. The editors chose a corner of Siberia, where they found that there are 168 Ukrainian prisoners, including 159 men and 9 women. When they asked what had prompted prisoners to go on the path of political action against the Tsarist government, the majority responded: «Kobzar» by Shevchenko.
Перше видання Кобзаря The first edition of Kobzar
44
IMAGE UA №3 №3/2014 2014
Кримінальна справа на Т. Г. Шевченка
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
During the spring of 1846 in Kyiv, Shev chenko’s creativity inspired members of a secret anti-serfdom and an anti-slavery group called the «Cyril and Methodius Brotherhood», whose member the poet soon became himself. Y. Okhrymovych, one of the first systematic researchers of the history of political thought in Ukraine has rightly concluded that the national political ideology of Shevchenko emerged even before his acquaintance with Kostomarov (founder of the Brotherhood). In national affairs, as well as all the political and national radicalism, Shevchenko it seems had a greater impact on Kostomarov than vice versa. «Shevchenko’s muse ahead of Cyril and Methodius Brotherhood has formed its national political ideal, the ideal of political independence for Ukraine, encompassing a far clearer and more radical form. Independent thought became a red thread through his work, from youthful romantic works to finishing dying philosophical lyrics.» The Cyril and Methodius Brotherhood was formed in the wake of Western liberation movements and Slavic national revival. Its goal was the awakening of national consciousness amongst the Ukrainian people through education in national and Christian evangelical spirit, the elimination of serfdom and the introduction of democratic freedoms, the establishment of the federation (actually Confederation) of equal Slavic peoples. Shevchenko’s works had an undeniable impact on policy documents of the brotherhood. At the end of the program the Cyril and Methodius Brotherhood declared: «And Ukraine will rise from its grave and then will respond to all its brothers Slavs and they will hear its cry and Slavland will stand and there will be no king or prince or princess or prince, no graph, no Duke, no excellency, nor Excellencies, nor master, nor nobleman nor serf or slave – neither in Muscovy, neither in Poland nor Ukraine nor in the Czech Republic nor Horutans, neither Serbs nor Bulgarians.» «And Ukraine will not be dependent on Rzeczpospolita in the Slavic Union. Then all languages will be able to point to the place where Ukraine will be displayed: «This stone is not cherished by builders, let it be the basis of everything.» The program also included social demands: the abolition of serfdom and spreading educa-
«Ukraine will rise from its grave and again call all its brothers Slavs and they will heard its cry»
Shevchenko could be considered the «father» of the Ukrainian national idea formed in the traditional form of a civilized Europe. tion among the people. The implementation of these principles would provide a profound political transformation, based on the personal freedom of the individual – the eternal quest of Ukrainians The political program of Cyril and Methodius, expressed in a number of documents and works, was progressive and basically revolutionary. However, the liberal majority of the brotherhood planned to implement the program peacefully. Only the radical part of the members of the brotherhood (as well as Taras Shevchenko) took to revolutionary methods of struggle. Count Orlov, the Chief of Gendarmerie in a memo to Emperor Nicholas I noted the threat of such sentiments to the future development of the empire. He characterized the brotherhood: «In Kiev and Malorossia (at that time Ukraine was a district of the Russian Empire and was called Malorossia, from combination of two words small and Russia (t.n.)) and slavjanofilstvo turns into ukrainofila. There were young people with the idea of unification of the Slavs who combined thoughts about the restoration of language, literature and customs in Malorossia, reaching even to dream about returning times of freemen and Hetman, the thought of restoring peoples of their homeland may novel Malorria people and after this other people within Russia will also wish for such originality.» In March 1847 the Brotherhood was crushed. The arrests began. Shevchenko was arrested on April 5 and on the 17th he was brought to St. Petersburg. During the investigation he was placed in a jail in compartment III «His Majesty’s Imperial Chancellery», ie the secret police. Kobzar was the one who was punished the most: ten years to be a soldier. But the years of exile did not break the proud spirit of Kobzar – his fervent desire was still a freedom of dear Ukraine. The image of the poet – the holy fool, who knows everything, understands and mourns the ruins of Ukraine, but whose people do not appeared in civil Shevchenko’s lyrics in that period. Holy fool in the Christian tradition is a harbinger, a carrier of God’s word and the more terrible future of peo-
ple’s busy vain troubles, daily routine and who are indifferent to the common destiny of the whole nation. The Poet could not accept the fact that people’s superhuman effort, their bloody sacrifice in the struggle for freedom and independence were in vain; free Ukraine went into oblivion and was timeless. The only hope of the poet was to his own word, that will awaken the nation («Chigrin, Chigrin...») – the motive that has acquired a new, effective content.
I sow my tears My sincere tears. Maybe it will braid and Knives mutual will grow, Cut up bad Rotten and hard heart... And they shall wrung out ichor, And poured live Cossack blood Pure and holy! The same figure of the fool will speak later in the lyric poem – letter «To the dead and the living...». John Franco eloquently described the importance of Kobzar in the creation of Ukrainian national consciousness: «He was the son of a peasant and won in the realm of the spirit. He was a slave and became a giant in the realm of human culture. He was self-taught and pointed to new, light and free way to professors and literary scholars. For ten years he languished under the weight of the Russian soldier’s drill, but for the Russian will he did more than a decade of victorious armies. The fate pursued his life as it could and it failed to turn gold of his soul into rust nor his love for people to hatred and contempt or faith in God to the gloom and pessimism. Fate did not regret the suffering, did not spare pleasures that beat a healthy source of life. The best and most valuable treasured fate became to him only after his death – immortal glory and thriving all the joy in the hearts of millions all over again awaken by his works. So here he was and is for us, Ukrainian, Taras Shevchenko.» So Shevchenko with no exaggeration can be considered the «father» of the Ukrainian national idea, which was formed in the traditions of a civilized Europe. His poetry has been able not only to provide «connection time» but also marked the beginning of the transformation of the Ukrainian ethnographic society that actually lost their own political elite and seemingly were doomed to complete assimilation into the European nation, thus giving them an understanding of the past and a guide to the future with hope and expectation. IMAGE UA №3/2014
45
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Знайомства Тараса Шевченка за межами України Талант притягує до себе. Тому не дивно, що Тарас Григорович за короткий час зумів познайомитись із чималою кількістю письменників, чия творчість стала визнач ною для культури їхнього народу.
46
IMAGE UA №3/2014
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Shevchenko’s friends outside Ukraine
Talent attracts. So it is not surprising that Taras in a short period of time managed to get acquainted with numerous writers whose works were outstanding for the culture of their people. Іван Тургенєв часто зустрічався з Шевченком, написав про нього спогади, що вперше були надруковані в празькому виданні найповнішого на той час «Кобзаря» 1876 року. Згадка в «Колоколе» про смерть Тараса Шевченка була опублікована О. Герценом на прохання І. Тургенєва. У своїх спогадах Іван Сергійович, висловлюючись про Шевченка як про натуру «пристрасну, нестримну, пригнічену, але незламану долею», залишив і словесний портрет Поета: «Широкоплечий, приземкуватий, кремезний, Шевченко являв собою образ козака з помітними рисами солдатської виправки й ломки. Голова гостроверха, майже лиса; високий зморшкуватий лоб, широкий так званий «качиний» ніс, густі вуса, звислі на губи, й невеликі сірі очі, погляд яких завжди похмурий і недовірливий, інколи набирав виразу лагідного, майже ніжного, й супроводжувався хорошою, доброю посмішкою; голос трохи хрипкий, вимова чиста російська, рухи спокійні, хода поважна, постать вайлувата й мало елегантна... У високій баранячій шапці, в довгій темно-сірій чумарці з чорним смушевим коміром, Шевченко мав вигляд справжнього малороса...». І. Тургенєв із М. Чернишевським активно допомагали у викупі з кріпацтва родичів Шевченка. Це сталося так: у лютневій книжці журналу «Народное чтение» за 1860 рік, що виходив у Петербурзі, було надруковано коротеньку автобіографію Т. Шевченка. В тій автобіографії поет між іншим написав: «Моє минуле тим більш жахливе, що мої рідні брати й сестри й досі ще кріпаки. Так, вони й досі ще кріпаки!» Ці слова вплинули на тогочасну суспільність. І. Тургенєв, член «Общества для пособия литераторам и ученым», взявся зробити подання про визволення Шевченків із кріпацтва. Комітет на засіданні 21 березня порадив удатися до поміщика Флоровського і прохати, щоб він звільнив Шевченкових родичів на пошанування літературних заслуг Т. Шевченка і взагалі літератури. Поміщик, одержавши лист комітету, вирішив догодити й суспільній опінії, й собі. Він згодився відпустити Шевченків, але без землі. Спершу родичі Шевченка, за порадою самого поета, не хотіли такого звільнення, але згодом, 10 липня 1860 року склали угоду з поміщиком і одержали вольну. Аж у 1863 році, у зв’язку з польським повстанням, було видано указ про перевірку уставних грамот. Перевіряти Кирилівку прибув майбутній редактор «Киевской старины» Лашкевич. Ось тоді й наділили Шевченків полем і городом.
Іван Тургенєв
Ivan Turgenev
Ivan Turgenev often met with Shevchenko, he wrote memories about him that were first published in the Prague full edition of «Kobzar» in 1876. Mentioning of the death of Taras Shevchenko in the «Bell» was published by A. Herzen at the request of Ivan Turgenev. In his memoirs, Turgenev describes Shevchenko as «a passionate, irresistible, suppressed but unbroken person and as a «commoner, poet and patriot.» Turgenev left a verbal portrait of the poet: «A broad, squat, stocky Shevchenko was an image of a Cossack with prominent features and bearing of a soldier breaking. His head was pointed, almost bald, wrinkled high forehead, a so-called «duck» nose, thick mustache, drooping lipsand small gray eyes, which always looked sullen and distrustful, sometimes gaining a gentle expression. He was accompanied by a good, kind smile, his voice was slightly hoarsed, with good Russian pronunciation, quiet movement, a sedate walk, perhaps little clumsy and elegant stature. Wearing a high sheepskin cap, in a long dark – gray sleeveless coat with black lambskin collar, Shevchenko had a view of the true maloros... ». Turgenev and Chernyshevsky actively assisted in the purchase of serfdom for Shevchenko’s relatives. It happened this way: in the February issue of the magazine «People reading» in 1860, that was published in St. Petersburg, briefly Shevchenko’s autobiography was printed. In the autobiography of the poet among other things he wrote: «My past is all the more terrible that my brothers and sisters still serfs. Yes, they are still serfs.» These words have influenced the public. Turgenev, a member of the «Society for the great writers and scholars,» undertook to make a presentation to promote the release the Shevchenkos from serfdom. At a meeting on March 21 the committee advised to write to the Florovsky landlord and ask him to respect Shevchenko’s literary merit and literature in general and to free Shevchenko’s relatives. The landowner received the letter from the committee and decided to cater public opinion as well as himself. He agreed to let the Shevchenkos free but without land. First Shevchenko’s relatives, on the advice of the poet himself, did not want such an exemption, but later, on July 10, 1860 amounted to an agreement with the landowner and their freedom was granted. Only in 1863, in connection with the Polish uprising, a decree on the audit charters was issued.No sooner had the future editor of ‘Kiev Antiquity’ arrived to monitor Kyrilivka than Shevchenko was endowed allotment and a vegetable garden.
IMAGE UA №3/2014
47
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Дмитро Ревуцький Відомий музикознавець Дмитро Ревуцький (брат композитора Левка Ревуцького) згадував: «Коли мені довелося в 1902 році бути в селі Качанівці в розкішній садибі В. В. Тарновського, старий садівник Тарновського Андрій Микитович Кот привів мене до столітнього дуба на значній відстані від панського палацу і сказав: «Отут під дубом мій батько та інші кріпаки ще старого Григорія Степановича Тарновського сходилися ночами слухати, як Тарас Григорович Шевченко співав їм пісні. Шевченко співає було, а люди плачуть. Тому цей дуб і зветься Шевченковим». Сюди, під захист старого велетня лісів, тікає вечорами від панської компанії поет-революціонер. Це для них, своїх друзів та улюбленців, приїздить Шевченко, власне, в Качанівку. Він не міг жити, щоб не співати. Він співав, ховаючись від дячка Богорського, співав у панському передпокої, порушуючи наказ свого пана, співав, коли його заарештовували, коли вели до фортеці, співав і в самій фортеці.
Федір Достоєвський Федір Достоєвський знав про Тараса Шевченка ще з часів свого членства в політичному гуртку Петрашевського, де ім’я українського поета було популярним. 28 лютого 1861 року він проводив Тараса Шевченка в останню путь на Смоленське кладовище.
Микола Лєсков Микола Лєсков, коли особисто зустрівся з Шевченком, був ще не дуже відомий у літературних колах Петербурга. Із творами Поета ознайомився 1848 року. Його спогад про Тараса Шевченка, опублікований у березні 1861 року, – один із перших надрукованих творів відомого російського письменника. Він описує їхню зустріч незадовго до поетової смерті. «Значення Шевченка відоме всякому, хто любив рідне слов’янське слово і був доступним чому-небудь високому, красивому...»
48
IMAGE UA №3/2014
Dmitry Revutsky Well-known musicologist Dmitry Revutsky (brother of composer Leo Revutsky) recalled: «In 1902 I had an opportunity to attend the luxurious manor of V. V. Tarnovsky in the village Kachanovke, Tarnovsky’s old gardener Andrew Nikititch Kot led me to the centennial oak tree at a considerable distance from the master’s palace and said «Here under the oak my father and other old fortress of old Grigory Stepanovich Tarnovskii came at night to listen to Taras Shevchenko singing his songs. He was singing and people were crying. Therefore, this oak is called Shevchenko’s. «Here, under the protection of the giant old forest, revolutionary poet escapes from the lord every evening. For his friends and favorites, he comes in fact, in Kachanovka. He could not live without singing. He sang hiding from Bogor deacon, sang in the manor hall disrupting the order of his master, he sang when he was arrested when he drove into the castle and sang in captivity in the fortress.
Fyodor Dostoevsky Fyodor Dostoevsky knew about Taras Shevchenko, while he was a member of the political Petrashevsky circle where the name of Ukrainian poet was popular. On February 28, 1861 he accompagnied Taras Shevchenko on his last journey to the Smolensk Cemetery.
Nikolai Leskov When Nikolai Leskov personally met Shevchenko, he was not very well known in the literary circles of St. Petersburg. He first read works of the poet in 1848. His memory of Taras Shevchenko, published in March 1861 was one of the first published works of the famous Russian writer. He described his meeting with the poet shortly before his death and funeral, which he attended. The «Value of Shevchenko is known to anyone who loved his native Slavic words and understood something sublime and beautiful...».
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Акакій Церетелі У Петербурзі звела доля з Шевченком грузинського поета та громадського діяча Акакія Церетелі. «Тараса Шевченка я бачив тільки раз на своєму віку... Бесіда наша тривала до третьої години ночі. Розійшлися ми друзями...», – пізніше запише Церетелі.
Лев Толстий У квітні 1858 року в помешканні одного з петербурзьких знайомих Тарас Шевченко зустрівся з Левом Толстим – «графом Толстим», як він його називав. Ранні твори письменника Шевченко знав ще до того. За свідченнями сучасників, Лев Толстой «любив поезію Шевченка <...>, захоплювався «Наймичкою» <...>, в якій зворушливо опрацьована вічна тема – сила материнської любові».
Микола Некрасов Зустрічався Тарас Шевченко з Миколою Некрасовим на літературних вечорах, гостюючи у спільних знайомих. У них були схожі естетично-соціальні погляди, але Шевченко чомусь не сприймав творчості Некрасова, про що свідчить його запис у щоденнику. Микола Некрасов ставився до українського поета з високим пієтетом, брав участь у вшануванні його пам’яті, написав вірш «На смерть Шевченко». Виступаючи експертом у справі видання творів Поета, М. Некрасов писав: «Шевченко був поет глибоко й винятково національний... Завдяки його поезії було зображене народне життя рідної йому України...»
Akaki Tsereteli In St. Petersburg, Shevchenko met the Georgian poet and public figure Akaki Tsereteli. «I saw Taras Shevchenko only once in my life... Our conversation lasted until three in the morning. We became friends... It was the first time when I understood from his words, how to love your homeland and people,» – later write Tsereteli.
Leo Tolstoy In April 1858 on the premises of one of the Petersburg friends Taras Shevchenko met Leo Tolstoy – «Count Tolstoy,» as he called him. Shev chenko was familiar to his early works. According to contemporaries, Leo Tolstoy «loved Shevchenko’s poetry, addicted in fact» in which the eternal theme, the power of a mother’s love was described very touchingly.»
Nikolai Nekrasov Taras Shevchenko met with Nikolai Nekrasov at literary evenings, visiting their common friends. They had a common aesthetic and social views, but Shevchenko for some reason did not take the creativity of Nekrasov, as evidenced by his diary entry. Nikolay Nekrasov related to Ukrainian poet with high reverence, participated in honoring his memory and wrote the poem «On the Death of Shevchenko.» Appearing to be an expert in publishing the Poet’s works, Nekrasov wrote: «Shevchenko was a poet deeply and exclusively national... Through the poet’s national life, his native Ukraine was depicted.»
IMAGE UA №3/2014
49
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Родина Тараса Шевченка
«…розлізлися межи людьми, мов мишенята…»
Брати Т. Г. Шевченка Йосип і Микита Так уже історично склалося, що в долі українського письменника мають бути пункти: родився-хрестився-страждав за Українупомер. Такий набір часто спотворює сприйняття творчої індивідуальності та знижує цікавість молодого покоління до діячів культури, шаблонізуючи усіх. У різний час, особливо за радянської влади, надто експлуатувалося убоге («а ми малі були та голі») походження Шевченка. Проте не таке було воно й бідне, ба навіть шляхетне. Зокрема, прадід поета по батьку Андрій Товстик (1722-1795), як зазначав історик Яворницький, служив на Запорозькій Січі (те, що він був кошовим писарем, – не підтверджено – Л.Д.). Одружившись із кріпачкою з Кирилівки Єфросинією Шевченко, взяв її прізвище. З документальних даних відомо лише, що 1742 року в них народився син Іван. Іван Шевченко –учасник Коліївщини – розповідав про історії повстання онуку Тарасу, який у листах до родичів завжди просив: «Поклонися усім родичам од мене, а надто дідові». Батько Тараса був у громаді досить шанованою людиною, оскільки ім’я Григорія Шевченка часто зустрічається в записах громадських актів с. Кирилівки як «восприємника» при хрещенні або «поручителя» при вінчанні. До того ж, він був письменний, а на той час таких людей налічувалися одиниці. Григорій 50
IMAGE UA №3/2014
Іванович їздив по світу з чумаками, бував у Києві та Одесі, бачив не кріпацьке життя. Знаємо з повісті «Наймичка», що батько брав із собою й Тараса: «Во времена самой нежной моей юности (мне было тога 13 лет) я чумаковал тогда с покойным отцом». У 1862 році Олександр Лазаревський у матеріалах до біографії Шевченка пише: «Батько Тараса Григоровича був грамотний і для свого середовища досить начитаний; розповідь його відзначалась релігійним характером; він любив переказувати житія святих і всіляких подвижників благочестя» (в той час це була єдина доступна література – Л.Д.). Чумацьким промислом переважно займалися селяни та козаки, народ їх вважав особливими людьми. За Костомаровим, чумацтво не було перехідною ланкою між козацтвом і землеробством, а існувало «і в епоху козацтва і, мабуть, ще раніше». До того ж, чумаки – порівняно з іншими селянами – не були аж такими «бідними й голими». Це щось на зразок нинішніх бізнесменів: вони їздили не лише по сіль, а й інший товар, і перепродували його вдома. Про неубогість Григорія Шевченка свідчить і їхня садиба: тут, крім хати, були дерев’яна комора (звичайно, із зерном) та величезна клуня. Даних про материнську лінію поета небагато. Відомо, що дід Яким Бойко походив із
Прикарпаття, про що свідчить його прізвище (адже після того, як Петро Могила запровадив метрики, прізвища закріплювалися переважно від назв місця проживання та індивідуальних ознак). Батьків брат Павло Іванович взяв осиротілого Тараса до себе (на 3 роки). Брата ж Йосипа (1821-1878) забрали дід Яким і бабуся Меланія Бойки. Йосип Григорович мав п’ятеро неписьменних дітей, замість сина Трохима пішов у царську армію, загинув у російськотурецькій війні. Найстаршу сестру Катерину (1804-1848) Шевченко любив найбільше, оскільки вона няньчилась із ним у дитинстві, й завжди відвідував її, коли приїжджав в Україну. Серед її нащадків – художник Фотій Степанович Красицький (онук), який закінчив Петербурзьку академію мистецтв, де навчався в Іллі Рєпіна. Художнику Красицькому свого часу допомагали Леся Українка та композитор Микола Лисенко, який навіть подарував Фотію піаніно. Хоч брати й сестри були Тарасовою родиною, але все ж доля розвела їх досить рано. Шевченко писав додому нечасто: «Минуло вже білш як півтора року, а так трапилось. Скажу щиру правду, не те, щоб ніколи було або що, а так собі, ні се ні те, ще раз вибачай; я так собі думав – що ж, що я напишу письмо, хіба їм буде легше? Твого я лиха не возьму на себе, а свого тобі не оддам». Попри це, поет інколи посилав рідним гроші: то 25 рублів, то 50: «мені гріх позичать братам гроші – коли трапляться, то так дам, а коли ні [?], то вибачайте». До слова, на 100 рублів людині можна було жити рік. Шевченко просив, щоб обов’язково брати допомагали й сестрам Ярині (1816-1865) та наймолодшій Марії (1819бл.1846): «купи що-небудь к святкам з оцих грошей, що я тобі посилаю», – писав поет у листі до брата Микити (1811-1870). Не зважаючи на велику кількість родичів, поет був самотній. Спроби створити власну сім’ю не вдалися, відчуття самоти не зникло. Але справжній митець завжди сам на сам зі світом та своєю творчістю. Єдина відмінність у тому, що відчувати самотність на самоті – ще важче.
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Taras Shevchenko’s family
«...Has spread among people like mice...» Historically the fate of the Ukrainian writer must have certain criteria: born – baptized – suffered for Ukraine – died. Such a set criteria often distorts the perception of a creative individuality and reduces the interest of the younger generation to cultural figures that everybody templates. At various times, especially during the Soviet era, Shevchenko’s lean («we were small and naked» ) origin was exploited too much. However, he was not much lean and poor, he was even noble. In particular, his great-grandfather on his father’s side Andrey Tovstik (1722-1795), as noted by historian D.Yavornytsky served on Zaporizhzhya Sich (the fact that he was a clerk kosh – not confirmed – LD). Being married to a maid Euphrasinia from Kyrylivka, Shevchenko took her surname. From documentary evidence we only know that in 1742 they had a son called Ivan. Ivan Shevchenko who took part in Koliyivshchyna talked about the history of the uprising to his grandson Taras, who in letters to his relatives always asked: «Bow down to all my relatives , especially my grandfather.» Taras’s father was a rather respected person because the name Gregory Shevchenko was often found in records of public acts in Kyrylivka as the «godfather» of baptism or «guarantor» at the wedding. Besides, he was educated, and at that time this was very rare. Grigory traveled the world with chumaks (milky fishers, people who traveled to the South to dig the salt. They followed the Milky Way to get to their place of destination), visited Kiev and Odessa, saw not the serfdom life. We know from the story «The Maid» that the father took Taras with him: «In times of my most tender youth (He was 13 years old) I chumakoval (traveled with chumaks) with my now late father.» In 1862, Alexander Lazarev from the materials for the biography of Shevchenko wrote: «Taras’s father was literate and considerably well-read on his environment; his speech had religious character; he loved to recount the lives of saints and ascetics of all kinds» (at that time it was the only available literature – LD). Peasants and Cossacks were primarily engaged in Milky fishery, people considered them special people.
Онуки Т. Г. Шевченка Taras Shevchenko’s grandchildren According to Kostomarov, Chumaks were not a transitional link between Cossacks and agriculture, but it existed and «in the era of Cossacks and perhaps even earlier.» In addition, Chumaks compared with other farmers, were not so «poor and naked.» They were something like current business, they went not only for salt but also other items and sold them at home. Their homestead also confirmed Gregory Shevchenko not being wretched: there, apart from the house, were wooden storage rooms (of course, with the grain) and a huge barn. There isn’t much information about the relatives from Taras’s mother’s side. Although it is known that his grandfather Yakim Boyko came from Prikarpattya. Father’s brother, Pavel Ivanovich took an orphaned Taras (for 3 years) to his house. Brother Joseph (1821-1878) was taken by the grandfather Yakim and grandmother Melania Boyko. Joseph had five illiterate children, the son Trofim, went into the imperial army and was killed during the Russian-Turkish war. Shevchenko loved his oldest sister Catherine (1804-1848) mostly because she nursed him during his childhood and he always visited her when he came to Ukraine.
Although Taras’s siblings were his family, unfortunately fate separated them early in their lives. Shevchenko wrote home infrequently «It’s been more than one and a half years since it happened. To tell you the truth, I cannot say that it never happened, or rather so-so, neither one nor the other, once again I’m sorry; I thought what if I would write a letter, how it will be easier for them? I cannot alleviate your troubles and won’t give you mine.» Despite this, the poet sometimes sent them money: 25 or 50 rubles: «I will take the sin of lending money to relatives – when I have money, I’ll give some; when not [?], then I’m sorry. «By the way, a person could live a year on 100 rubles. Shevchenko asked brothers to help their sisters Yasmin (1816-1865) and the youngest Mary (18191846): «buy something for Christmas with the money I am sending you» – the poet wrote in a letter to his brother Nikita (1811-1870). Despite the large number of relatives, the poet was alone. Attempts to create his own family failed, the feeling of loneliness did not disappear. But the real artist is always one on one with the world and his creativity. The only difference is that feeling of lonelyness, being alone is even more difficult, than the troubles of your siblings. IMAGE UA №3/2014
51
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Історія нерозквітлої любові
Не щастило Кобзарю з жінками. Як сказала про це Ліна Костенко, «коли на них падала слава від Тараса, вони йшли за бубликами». Але ж і сам Тарас все більше обирав для себе жінок, для яких гарна сукня була набагато ціннішою за всі поетичні рядки у світі. Чому так? Можна лише гадати та висувати версії. Бо й Олександр Пушкін собі в дружини теж далеко не «філологиню» вибрав. А в житті Шевченка була жінка, яка цінувала в ньому митця, яка кохала його пристрасно й при тому була поважною панною. Варвара Рєпніна, спадкоємиця українських гетьманів та російських вельмож, походила з вищого світу, й саме ця жінка палко закохалась у Тараса. Але поет не поспішав відповісти їй взаємністю. Листи, спогади, навіть ціла повість, яку написала Рєпніна про ті стосунки, дають змогу детально розглянути події й, може, врешті-решт відповісти на питання: чому не так вже й комфортно поетам із їхніми шанувальницями?
Жінка-янгол «О, якби я могла передати вам все, що я пережила під час цього читання! Які почуття, які думки, яка краса, яке зачарування і який біль! Моє обличчя було все мокре від сліз, і це було щастям, – тому що я мала б кричати, якби моє хвилювання не знайшло собі цього виходу; я відчувала нестерпну біль у грудях.
Л. Фішер. Портрет В. Рєпніної. 1858 р. Маєток Рєпніних у Яготині 52
IMAGE UA №3/2014
Після читання я нічого не сказала; ви знаєте, що, при всій моїй балакучості, я від хвилювання втрачаю здатність розмовляти. І яка м’яка, чарівна манера читати! Це була казкова музика, немов співали мелодійні вірші нашою красивою і виразною мовою». Це – уривок із листа Варвари Рєпніної до її духовника – абата Шарля Ейнара. Княжна
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
описує свої почуття після прослуховування поеми «Сліпа», яку їй та іншим гостям княжого маєтку в Яготині презентував Шевченко. Тарас Григорович приїхав у Яготин, щоб писати портрети княжих осіб. Тут відбулося його знайомство з Рєпніною, яка невдовзі стала його палкою прихильницею. Сама княжна Варвара теж не цуралась художнього слова: її перу належить кілька оповідань та повістей, які навіть були надруковані. З Шевченком Рєпніна поділилась сповіддю «Девочка», де красномовно розповіла історію свого життя, свою трагедію. Її душа жадала любові, а великосвітські норми та правила обмежували пристрасну душу. І це гнітило нестерпно. Звісно, така палка промова про почуття не залишила Шевченка байдужим: пафос його переживань знайшов належний вираз у відповіді авторці «Девочки», де поет писав: «Каміння б застогнало і кров’ю зійшло, коли б почуло голосіння тієї «дівчинки»». Ще поет писав, що увесь страшний життєвий досвід, який згасив був світло в його розбитій душі, тепер за приклад брав собі мовчазну терпеливість княжни, її тихе житейське геройство. Скінчив свою відповідь Шевченко словами: «О, добрий ангеле! Ти укріпив захитану в мені недосвідом віру в існування святих на землі». Таке звернення могло б розчулити й менш екзальтовану особу, ніж Рєпніна. А Шевченко ще й закріпив свою владу над почуттями княжни, присвятивши їй поему «Тризна», яка починається таким особистим зверненням:
Душе с прекрасным назначеньем Должно любить, терпеть, страдать; И дар Господний, вдохновенье, Должно слезами поливать. Для вас понятно это слово!.. Для вас я радостно сложил Свои житейские оковы, Священнодействовал я снова И слезы в звуки перелил, Ваш добрый ангел осенил Меня бессмертными крылами И тихостройными речами Мечты о рае пробудил. «До побачення, сестро…» У своїх спогадах Рєпніна неодноразово вказувала, що Шевченко намагається уникати прямої розмови з нею. Добре розбираючись у психології стосунків, звісно, Тарас Григорович розумів, які почуття до нього має княжна. Але взаємності в його серці не було. Завдяки спогадам та листам княжни можна приблизно уявити собі їхню розмову, що й розставила всі крапки над «ї». До речі, цієї
Шевченко – геній, але він ще й людина. Тож янголи янголами, а в буденному житті краще мати справу з жінкою більш земною… розмови Шевченко уникав, бо не хотів ображати Варвару Рєпніну, вона сама визвалась дізнатися правду. – Чому ви перестали розмовляти зі мною? – спитала княжна, коли вони залишилися з поетом у салоні вдвох. – Не можу, не можу… – відповів він. – Вас образила моя сповідь-повість? Це ваш приклад «заразив» мене й побудив писати. Звісно, я написала цю слабу річ… От, перекинулась, сівши не в свої сани… – О, ні, ні! Це поезія, страшна поезія, – заперечив Шевченко. – Я ніколи не переживав того, що відчуваю зараз. Ніколи не зустрічав такої спорідненої душі, як ваша душа… Княжна простягла руки, бо саме зараз, саме на цих словах мало відбутися злиття двох сердець. Але Шевченко немов і не побачив цього руху Рєпніної. Він стояв осторонь і навіть відступив кілька кроків до вікна. Закоханий чоловік так не зробив би… Княжні було досить, щоб усе зрозуміти. Вона опанувала себе й почала говорити про свою приязнь до нього, просила його дивитися на неї, як на сестру. Навіть зауважила, що змогла б полюбити майбутню дружину поета. Тарас усе мовчав. Потім княжна говорила ще про те, як помагає їй у житті віра. Прощаючись, Шевченко сказав: «До побачення, сестро…»
Чому не склалось? Чому поет не зміг знайти у своїй душі почуття взаємності для жінки, яка так опікувалась його долею? Варвара Рєпніна посправжньому чимало зробила для нього. Навіть під час заслання, коли багато хто зі знайомих відвернувся від Шевченка, княжна йому писала, писала також його катам із проханням полегшити долю талановитого чоловіка. Деякі дослідники стверджують, що справа у віці: Рєпніна на 6 років старша, тому поет і не ставився до неї як до потенційної коханої. Але, скоріше за все, справа в іншому. Якщо проаналізувати спогади княжни, її листи та навіть цілу повість, на яку Рєпніну надихнули ті дивні стосунки, то стане зрозумілим, що Варвара Миколаївна прагнула стати музою
Шевченка. Музою, яка залізною рукою спрямує митця лише в їй єдиній відоме правильне русло. «Як ви можете сміятися?», «як ви можете пустувати?», «як ви можете цікавитися цими неважливими речами?» – мільйони «як» чекали на Шевченка від суворої княжни. «Духовність, духовність і ще раз духовність» – от про що повинен думати справжній митець, особливо той, якому даний не просто талант, геній! Погодьтеся, що досить важко жити під таким постійним наглядом і такими суворими вимогами. Так, Шевченко – геній, але він ще й людина. Тож янголи янголами, а в буденному житті краще мати справу з жінкою більш земною…
Остання зустріч Після тієї доленосної розмови, що назавжди поставила хрест на мріях княжни про кохання з Шевченком, була ще одна зустріч. Остання. І трапилась вона майже через 15 років після того безтурботного життя в Яготині. Польський перекладач і літературознавець Єжи Єнджеєвич докладно вивчив спогади сучасників Шевченка про те «важке» рандеву й так відобразив його психологічну атмосферу: «Привітавшись і придивившись одне до одного, обоє відчули дивне розчарування. Чоловік, який стояв перед княжною в шанобливій позі, дуже мало мав спільного з тим поетом, чий образ вона берегла в пам’яті. Це був старий чоловік із великою посивілою бородою, з чорною пов’язкою на лобі, з прищами на лиці, з глибоко запалими очима, виснажений, блідий, і несло від нього якимось поганим тютюном. Княжна розгубилася. Відчула себе так, ніби хтось заподіяв кривду або невдало пожартував. Вона забула, що Шевченко повертається з довгої страшної неволі. Почала йому читати мораль і повчати, як остання ханжа. Шевченко дивився на неї з болем і здивуванням. Розмова тривала недовго. Прозвучала як фальшивий акорд. Аж коли Шевченко вийшов, княжна опам’яталась і кинулась до дверей. Хотіла наздогнати його, перепросити, цілувати йому руки…». У сприйнятті Шевченка Рєпніна теж невпізнанно змінилася. Після зустрічі з нею в щоденнику поета з’явився іронічно-гіркий запис: «Она счастливо переменилась, потолстела и как будто помолодела. И вдарилася в ханжество, чего я прежде не замечал. Не встретила ли она в Москве хорошего исповедника?» Так і скінчилась ця історія кохання. Але залишились вірші та картини, які народились під час тих пристрастей… IMAGE UA №3/2014
53
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Love story
Why Could Shevchenko Never Love A Woman Whom He Called «An Angel»? Kobzar had no luck with women. As Lina Kostenko explained: «When Taras’s fame was being bestowed upon them, they went to buy doughnuts». But then Taras himself was mostly choosing women for whom a nice dress was much valuable than all the poetic lines in the world. Why so? One can only conjecture and put up his versions. Indeed, Alexander Pushkin has also chosen his wife far from being a «philologist». In Shevchenko’s life there was a woman who valued him as an artist, who loved him intensely and in addition was a noble young lady. Varvara Repnina descended from high society and was an heir of Ukrainian hetmans and Russian magnates and that particular woman had fallen madly in love with Taras. But the poet was in no haste to reciprocate her feeling. Letters, memoirs and even an entire story written by Repnina about those relations enable us to get a detailed view of those events and perhaps finally answer the questions: why do poets feel not that comfortable with their admirers?
An Angel «Oh if I could explain you all what I’ve gone through during that reading! What feelings, what thoughts, what beauty, what charm and what pain! My face was all wet with tears and that was happiness, – because I would have had to cry if my excitement hadn’t found that way; I was feeling exquisite pain in my chest. I didn’t say anything after reading; you know that with all my chattiness I can lose the ability to talk with excitement. What a soft, magic style of reading!! That was fairy music, as if sweet poems were sung in our beautiful and expressive language.» This is an extract from Varvara Repnina’s letter to her confessor – Abbot Charles Heinar. The princess described her emotions after listening to the poem «The Blind Woman» which was presented to her and other guests of the princely estate in Yahotyn by Shevchenko. Taras Hryhorovych came to Yahotyn to paint portraits of princely people. There he met Varvara Repnina who soon became his passionate admirer. Varvara herself didn’t hold apart from the artistic works of fiction: several narratives and stories issued from her pen were even published. Repnina shared the confession «A Girl» with Shevchenko, in which she eloquently told the story of her life, her tragedy. Her soul was yearning for love and the norms and rules of high society constrained her passionate soul and that oppressed her unbearably. Certainly, such ardent speech about feelings did not leave Shevchenko indifferent: the pathos 54
IMAGE UA №3/2014
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
of his feelings found proper manifestation in his response to the author of «A Girl» where the poet wrote: «Stones would moan and bleed to death if they heard the jeremiad of that «girl». The poet also wrote that all his terrible life experiences which had put out the light in his broken soul were now following the example of the princess’s silent patience, her quiet everyday heroism. Shevchenko ended his response with the following words: «Oh Good Angel! You’ve enhanced my belief in the existence of saints on earth which have been shaken in me by lack of experience.» Such appeal could have touched even less exalted a person than Repnina was. Then Shevchenko strengthened his ascendancy over the princess’s feelings by dedicating his poem «Trizna» (the Funeral Feast) to her, which opened with the following personal appeal:
The soul with gorgeous role must love and suffer; And a gift from the God, inspiration, shall be poured with tears. These words are clear to you!.. I’ve burst my worldly fetters gladly for you, I performed a religious rite again and transformed tears into words. Your Good Angel blessed me with the immortal wings, And elevated visions of heaven with the poetic words. «Goodbye, Sister…» In her memoirs Repnina repeatedly showed that Shevchenko tried to avoid a heart to heart talk with her. Being great at the psychology of human relations, of course, Taras Hryhorovych understood what feelings the princess had towards him. But unfortunately he had no reciprocal feelings in his heart. With the princess’s memoirs and letters one can estimate the picture of their conversation that dotted the i’s. However, Shevchenko was trying to escape that conversation because he didn’t want to offend Varvara Repnina, it was indeed her who volunteered to discover the truth. – Why have you stopped talking to me? – the princess asked when they stayed in private with the poet in the saloon. – I can’t, I can’t… – he answered. – Are you offended by my confession? It was you who «infected» me and induced me to write. Of course, I’ve composed this weak thing… and I failed, trying to do things I’m not fit for… – Oh no, no! This is poetry, amazing poetry, – Shevchenko objected. – I’ve never experienced such emotions like I’m feeling now. I’ve never met such a kindred spirit like you are…
naughty?» «How can you be interested in these unimportant things?» – millions of «how» were reserved for Shevchenko by the rough princess. «Spirituality, spirituality, and again spirituality» – this is what the real artist must think of, particularly the one who is not just talented, but who is a real genius!! You must admit that it is rather hard to live under such constant care and such severe requirements. Yes, Shevchenko was a genius, but with that he was also a human being. So, angels are angels, but in everyday life it’s better to deal with more worldly-minded women…
The Last Date
Портрет Варвари Рєпніної Portrait of Varvara Repnina The princess stretched her hands out, as it was then, upon those words when two hearts were to become one. But as if Shevchenko didn’t see that movement of Repnina. He was standing aside and even made several steps back to the window. A man in love would have never done so… It was enough for the princess to understand everything. She recovered her temper and started speaking about her benevolence to him, asked him to treat her only like a sister. She even noticed that she could have liked the poet’s future wife. Nevertheless, Taras was still keeping silent. The princess also told how the faith helped her in life. When taking leave, Shevchenko said: «Goodbye, sister…»
Why Did it Go Wrong? Why couldn’t the poet find mutual feelings in his soul for the woman who was taking so much care of his destiny? Indeed, Varvara Repnina had done quite a lot for him. Even in the times of his exile, when many of his friends turned their backs upon Shevchenko, the princess wrote to him, she also wrote to his executioners with the appeal to lighten the burden of the gifted man. Someone says that the reason was their disparity in age: Repnina was 6 years senior to Shevchenko, therefore the poet didn’t treat her as a potential lover. But it’s most likely that the reason is different. If one can analyze the princess’s memoirs, her letters and even the entire story which was inspired to her by those strange relations, then it will become clear why Repnina has been aspiring to become a muse for Shevchenko. The muse that would turn the artist with her tight hand to the right direction best known to herself. «How can you laugh?» «How can you be
After that life-changing conversation which had forever put pay to the princess’s hopes about love with Shevchenko, there was another meeting. The last one!! This it happened almost 15 years later, that life of joy, in Yahotyn. The Polish translator and literary historian Jerzy Jendzejewicz studied in detail the memoirs of Shevchenko’s contemporaries about that «distressing» rendezvous and depicted its psychological atmosphere the following way: «Upon greeting and looking attentively at each other, both of them were bitterly disappointed. The man standing in front of the princess in a respectful posture had too little in common with that poet whose image she cherished in her memory. It was an old man with a long grey beard, with black frontlet, with pimples on his face, with deeply sunken eyes, ill nourished, pale, and his breath smelt of bad tobacco. The princess found herself at a loss. She felt so as if someone had caused offence or told an unfortunate joke. She forgot that Shevchenko was coming back from the long horrible slavery. She started to moralize and lecture like the worst hypocrite. Shevchenko was looking at her with pain and astonishment. The talk didn’t last long. It sounded like a sour chord. However when Shevchenko went out, the princess came to her senses and rushed to through the doors. She wanted to catch up with him, beg his pardon, kiss his hands.» Shevchenko’s perception of Repnina also changed unrecognizably. After meeting with her there appeared an ironic bitter note in the poet’s dairy: «She changed happily, got fat and seemed to grow younger. She went to hypocrisy, which I didn’t notice before. Hasn’t she met a decent confessor in Moscow?» That was how the love story ended. However there are poems and paintings left, which were born during those passionate relations and that could have changed the life of our characters. What’s happened is what’s happened. All might be for the better… IMAGE UA №3/2014
55
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Пророк? Символ? Легенда?
Читець. Туш, перо (1858) «Коли доводиться, через обов’язок служби, вшановувати ювілей Шевченка, ми сором’язливо розповідаємо один одному, що небіжчик, бачте, був «народний» поет, співав про прикрощі простого бідного люду, й у цьому, бачте, вся його цінність. Ні-і, не в цьому. <...> Він дав і своєму народові, й усьому світові яскравий, непорушний доказ, що українська душа здатна до найвищих польотів самобутньої культурної творчості» Володимир Зеєв-Жаботинський, 1914 рік
Людмила Дядченко
Н
ародний співець, революційний демократ, атеїст, майже святий, ледве не предтеча комунізму, раціоналістматеріаліст, містик, справжній аристократ духу – це неповний перелік іпостасей Шевченка. На думку Є.Маланюка, Шевченко поєднував у собі різні типи українця, що творять широкий діапазон людської натури – від холоднокровного епічного героя-бунтаря чи державотворця до простолюдина, який прагнув тішитися спокійним сімейним життям у раю вишневих садочків. На ментальному рівні Шевченко сприймається як містик. Він надає своїй творчості містичного забарвлення та стає поруч із такими біблійними пророками, як Ісая, Єремія, поєднуючи християнство з питомо українським началом. Прості люди в «Кобзарі» побачили своє життя, себе. Шевченко описує минуле народу вибірково, розказує історію фрагментарно, вибираючи ніби що важливіше, чим розставляє акценти на певних епохах (якщо про щось не сказано, то воно неважливе). Тарас Григорович не ставив за мету розповісти, що насправді сталося. Його насамперед цікавило, чому це відбулося і що воно означає. Ця клаптиковість також наближає його до біблійних пророків, оповіді яких сприймаєш на віру, 56
IMAGE UA №3/2014
беззаперечно. Історія замикається в цикл: минуле стає майбутнім (так, повстання Коліївщини проектується на майбутні повстання, нову помсту владі). Поєднуючи біблійні пророцтва та свої візії, Шевченко починає говорити від імені «ми», від імені усього народу. Маски поета можна поділити на два типи: 1. Духовний батько українського народу, пророк, перший історик, остання надія нації. Він живе лише для свого народу, живе його життям. Таким чином потрапляє у містичну залежність: витворивши власну державу й народ, він стає продуктом цієї держави: заберіть народ – і Шевченко стане непотрібним. 2. Жертва (принижений, сирота, байстрюк, покритка, сліпий, мученик, волоцюга-кобзар, юродивий, Україна). З одного боку, Тарас вшанував своїх попередників (Котляревського, Квітку), а з другого – підкреслено став до них в опозицію як син до «батьків». Описуючи історію, Шевченко досить швидко презентує себе «старшим», тим, хто все знає (а на рівні асоціацій все знає зріла, стара, поважна людина), сам стає батьком, називаючи синами гайдамаків: «Сини мої, гайдамаки!/Світ широкий, воля,—/Ідіть, сини, погуляйте,/ Пошукайте долі./Сини мої невеликі,/Нерозумні діти,/Хто вас щиро без матері/Привітає в світі?» Чоловічому началу Шевченко протистав-
ляє жіночу мужність. Образ жінки проходить рівні дівчини-жінки-матері-України, при чому в усіх виявах вона переважно збезчещена, і тепер повинна спокутувати гріх (через це й страждає): незалежно від того чи вона зґвалтована чужим, чи піддалась на його спокуси – жінку, на відміну від чоловіка, треба захищати. І Шевченко зголошується на це. Ба більше, він своєю творчістю, дискутуючи з Богом, стає між Україною та Богом посередником. До того ж, Україну він захищає і від людей «поганих», які «серця не побачать, скажуть ледащо», «люди не простять», «свої люди, як чужії», стаючи також посередником між людьми та їхньою державою. Далі відбувається цікавий психологічний парадокс: вивчення творчості Шевченка починається ще в ранньому віці. З психології відомо: образ, що запам’ятовується в дитинстві, трансформується у стійку програму поведінки. Таким чином, Шевченко стає «своїм», питомим на рівні з батьками, родиною, батьківщиною, що складає духовний світ людини. Шевченко стає символом – центром (народившись у центральній Україні, він об’єднує всі її частини), який творить український рай: «Садок вишневий коло хати…» З другого боку, звикнувши ще з дитинства до рядків Шевченка, сучасні ми не сприймаємо їх як вищу істину, вони стають звичайними. І лише в кризові моменти (революції, напруга, вибори) для людини, народу чи нації відбувається впізнавання написаного, того, що знаєш, по-новому. Ще одна цікава деталь: саме на великі ювілеї поета стається його реанімування: трапляється неодмінно якась подія, що, з одного боку, відтісняє ювілей на другий план, але з другого, – дає Шевченку новий ковток по вітря. 1914 року, напередодні святкування 100-річчя від дня народження поета, коли деякі представники громадськості виступали навіть проти церковної молитви за нього через «богохульність» творчості, ювілей Шевченка збігся зі студентськими заворушеннями в Києві, а далі була Перша світова війна. 2014 рік – маємо Майдан, і Шевченкові вірші знову розбирають на цитати, кажучи «і про це він написав, і це передбачив». Отож Шевченко передусім показав душу українця, а душа – незмінна. Проблеми, які існували впродовж років, він озвучив, виписав. На думку Євгена Маланюка, рядками з «Кобзаря», так само, як зі Святого Письма, можна довести будь-що. Справа лише в тому, що й за 200 років українські проблеми не змінилися – досі національне самоствердження, боротьба за волю, опір ворогам, «І нема тому почину, І краю немає».
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Величина світового масштабу
Помисли Тараса Шевченка в контексті сучасності
Автор картини – Олег Шупляк – майстер оптичних іллюзій. Він також є автором символу 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка – стилізованого автопортрета молодого поета
Василь Кушерець, голова правління Товариства «Знання» України, професор, доктор філософських наук, заслужений діяч науки і техніки України
В
американській столиці на Массачусетс авеню височіє один із найвеличніших монументів Тарасу Шевченку, де викарбувані слова Кобзаря, що звернені до людей і суспільств, про справедливі порядки співжиття:
«…Коли Ми діждемось Вашингтона З новим і праведним законом? А діждемось таки колись!» Тарас Шевченко (1857) Тарас Григорович Шевченко нині є і на Землі, й на небі. Він, як український духовний гетьман і пророк, зримо присутній на Євромайдані, що постав у столиці України та в інших містах і селах для захисту людини. У просторі між Марсом і Юпітером, у поясі астероїдів, яскравою зіркою сяє астероїд 2427, що увічнює поета у Всесвіті. У 40 країнах світу зведено сотні монументів Шевченку. Загальна їх кількість – більше 1300. Бюсти, портрети Тараса Шевченка є майже в кожній українській школі, в клубах
і бібліотеках, у квартирах, будинках, його іменем названо сотні вулиць у селах і містах України. Ім’я Тараса Григоровича назавжди лишиться славою і гордістю українського народу. Він – величина світового масштабу. Пророчі твори Шевченка набули поширення за його життя, за що він, як і кожний, хто говорив правду (це має місце й нині), потрапив у царську немилість і був засланий у казахські степи. Попри заборону писати й малювати, твори Шевченка стали улюбленими народними книгами, а його «Кобзар» – народною Біблією. Вірші й картини Шевченка, що створені в різні періоди життя, видано мільйонними тиражами, здійснено сотні перекладів його книг різними мовами світу. Величезними тиражами твори Шевченка видаються в Україні й нині. До написання музики на слова Шевченка долучилося більше 120 композиторів, а кількість музичних творів сягає півтори тисячі. Великий геній своєї епохи, Шевченко сприйняв кращі прогресивні традиції своїх попередників. Він висловив глибокі думки, почуття, мрії, прагнення свого народу, вірив у краще майбутнє й філософічно окреслив його контури. Вони полягали в піднесенні людської гідності, встановленні між людьми відносин людськості, доброти, братолюбства, відсутності експлуатації людини людиною, всебічному розвитку національної та соціальної самосвідомості нації. Головна тема у творчості Шевченка – це Україна, яка постає соціально-духовною
спільністю з високими морально-етичними заповітами «козацької слави». Через образ України поет віддзеркалює всі проблеми людини. Поезія Шевченка, вся творчість живе серед людей; і старі, й малі зачитуються його віршами, поемами, декламують «Садок вишневий коло хати», «Мені тринадцятий минало» та багато інших творів, які розкривають унікальне естетичне багатство природи України, її гармонійне поєднання з єством людини. Історики захоплюються і вивчають його «Гайдамаків», «Коліївщину», «Івана Підкову», «Гамалію», називаючи Тараса апостолом історії. Філософам шевченківські твори відкривають важливі для сприйняття в сучасному вимірі категорії добра і зла, людяності, долі, свободи тощо, принципи морального й духовного виховання, формування ідеального суспільства та ін. Нинішнє покоління українців упевнено переконане в тому, що Тарас Григорович Шевченко як великий український поет і художник, революціонер-демократ, основоположник української літературної мови й українського реалістичного образотворчого мистецтва належить не лише Україні, а й усьому людству. Тараса Шевченка називають українським мислителем, філософом, адже всі його твори виходять на рівень осмислення вселенських та національних суспільних процесів всебічного розвитку людини та її свобод. Його світо глядно-філософську позицію відомий вчений Дмитро Чижевський означив як «резонатор людських переживань», що «відбиває внутрішнє життя людини». IMAGE UA №3/2014
57
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Шевченко і світ Зараз у світі налічується 1384 пам’ятники Тарасу Шевченку: 1256 в Україні та 128 за кордоном – у 35-ти державах.
In Ukraine the most numerous monuments are in Ivano-Frankivsk (201), Lviv (193), Ternopil (165) and Cherkassy (102) regions. Internationally, most monuments are in Russia – 30 (10 monuments and 20 plaques), Kazakhstan – 16 , U.S. – 9 , Canada – 9 , as well as in Belarus (6), Poland (5) , Moldova (4), Brazil (3), Argentina (3) , France (3), and others. The first monument to Taras Shevchenko was opened in 1881 to celebrate the 20th anniversary of the artist’s death in Fort Shevchenko (Kazakhstan) under the direction of I.O Uskova who was the commandant of Novopetrovsk when Shevchenko was there in exile. In Ukraine, the first monument to Shevchenko his bust was opened in Kharkiv in the Alchevskys manor in 1881.
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Shevchenko and the World There are currently 1384 monument to Taras Shevchenko around the world: 1256 are in Ukraine and 128 are abroad, in another 35 countries.
In Ukraine the most numerous monuments are in Ivano-Frankivsk (201), Lviv (193), Ternopil (165) and Cherkassy (102) regions. Internationally, most monuments are in Russia – 30 (10 monuments and 20 plaques), Kazakhstan – 16 , U.S. – 9 , Canada – 9 , as well as in Belarus (6), Poland (5) , Moldova (4), Brazil (3), Argentina (3) , France (3), and others. The first monument to Taras Shevchenko was opened in 1881 to celebrate the 20th anniversary of the artist’s death in Fort Shevchenko (Kazakhstan) under the direction of I.O Uskova who was the commandant of Novopetrovsk when Shevchenko was there in exile. In Ukraine, the first monument to Shevchenko his bust was opened in Kharkiv in the Alchevskys manor in 1881.
IMAGE UA №3/2014
59
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
«Заповіт» мовами світу
США, Вашингтон USA, Washington
Автори Authors
«Testament» in different languages of the world
60
IMAGE UA №3/2014
Канада, Вінніпег Canada, Winnipeg
My testament
Lе Testament
When I am dead, burry me In my beloved Ukraine, My tomb upon a grave mound high Amid the spreading plain, So that the fields, the boundless steppes, The Dnieper’s plunging shore Me eyes could see, my ears could hear The mighty river roar. When from Ukraine the Dnieper bears Into the deep blue sea The blood of foes… then will I leave These hills and fertile fields – I’ll leave them all and fly away To the abode of God, And then I’ll pray… But till that day I nothing know of God. Oh bury me, then rise ye up And break your heavy chains And water with the tyrants’ blood The freedom you have gained. And in the great new family, The family of the free, With softly spoken, kindly word Remember also me.
Quand je mourrai, enterrez-moi Au milieu de nos plaines, Su un tertre au milieu de nos steppes De ma si douce Ukraine, Pour que je voie les champs immenses, Les rives escarpées, Que je puisse entendre le Dniepr Mugir à mon côté. Quand le fleuve, loin de l’Ukraine, Dans la mer bleue profonde Versera le sang ennemi, Je quitterai le monde, Champs et collines… Volerai Au royaume de Dieu Pour prier… Mais en attendant, Je ne connais pas Dieu. Enterrez-moi et dressez-vous, Brisez les fers maudits, Arrosez votre liberté Du sang de l’ennemi ! Et que dans la grande famille, Délivrée de ses chaînes, Avec des mots doux et paisibles De moi l’on souvienne.
Лео Мол (Леоніда Молодожанина)* Leo Mol (Leonid Molodozhanyn)*
*Канадський скульптор українського походження Лео Мол *Canadian of Ukrainian descend Leo Mol
Лео Мол (Леонід Молодожанин) Leo Mol (Leonid Molodozhanyn)
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Федеративна Республіка Бразилія, Курітіба Federative Republic of Brazil, Curitiba
Аргентинська Республіка, Буенос-Айрес The Argentine Republic, Buenos Aires.
Італія, Рим Italy, Rome
O testamento
El testamento
Il testamento
Depois de eu morrer, enterrai-me Na terra por sobre a colina, No meio do largo deserto Da minha querida Ucraina. A fim de eu poder contemplar A vasta campina ao redor, E ouvir as correntes do Dnipro Descer com força o rumor. Depois de ele ter, da Ucraina, O sangue do inimigo, levado, P’ra o fundo do mar, deixarei Os campos com o solo lavrado. Despido de tudo `as alturas Do ceu voarei, subirei A Deus, dirigir-lhe preces… A Deus por enquanto eu não amei… Irmãos, sepultai-me, surgi As férras correntes quebrai! Com o sangue do vosso inimigo O livre terreno regai. Irmãos, não deixai de enviar De mim em palavras bondosas P’ra grande familia, p’ra o lar Paterno, lembranças saudosas.
Si he de morir, sepultadme En una tumba erigida Entre las vastas estepas De Ucrania guerida. ¡Qué la espaciosa campiña, Dnipró y las guebradas Sean visibles, y se escuche Rugir las cascadas! Cuando lleve de Ucrania Al mar azulado Sangre enemiga… entonces yo Montañas y prados Dejaré e iré a reunirme Con Dios, y devoto Estaré orando. Pero antes Dios me es ignoto. Sepultadme, y levantaos Romped las cadenas, Rociad con sangre enemiga La libertad plena. Y en una familia grande, Libre y renovada, No olvidéis recordarme En voz reposada.
Se io muoio, mi interrin Sull’ alta collina Fra la steppa della mia Bella Ucraina. Che si vedano i campi, Il Dniepr con le rive, Che si oda il muggito Del fiume stizzito. Quando portera il fiume Al mare azzurro Il sangue nero, nemico, Il sangue impuro, Lascero allor la tomba Ed andro a Dio Per pregare... Prima di cio Non conosco Dio. Sepoltomi, insorgete, Le caten rompete, Che il sangue dei nemici Spruzzi la liberta. Nella vostra gran famiglia Nuova, liberata Vorrei esser ricordato Con parola grata
Скульптор Шарл Андре. Charles Andre, sculptor
Лео Мол (Леонід Молодожанин) Leo Mol (Leonid Molodozhanyn)
Уго Мацей Hugo Maciej
IMAGE UA №3/2014
61
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Чеська Республіка, Прага Czech Republic, Prague
Республіка Польща, Варшава The Repablic of Poland, Warsaw
Республіка Болгарія, Софія The Republic of Bulgaria, Sophia
Odkaz
Testament
Завещание
Автори Authors
Až já umřu, pochovejte mě kdes na mohyle, vprostřed stepi nedohledné. v Ukrajiné mile, aby lány širých polí, Dněpr, strázy stinné bylo vidět, bylo slyšet, s hukotem jak plyne. Až ponese z Ukrajiny nepřátel krev zlobnou… tehdy i já rozloučím se se svou zemí rodnou, opustím své mile, lány – duch se k bohu vrátí s modlitbou… Však do té chvíle – nechi boha znáti. Pochovejte a vstávejte, zlomte pouta v boji, nepřátelskou zlobnou krví zkropte volnost svoji. Na mě v rodině své velké, v svazku volném, novém vzpomeňte si potom jednou nezlým, tichým slovem.
62
Українські скульптори Валентина Зноба, Микола Зноба та Ніна Діброва Valentine Znoba, Mykola Znoba and Nina Dibrova IMAGE UA №3/2014
Kiedy umrę, na wysokiej Schowajcie mogile Mnie, wśród stepu szerokiego W Ukrainie miłej: Żeby łany płaskoskrzydłe I Dniepr, i urwiska Widać było, słychać było, Jak się rączy ciska. A gdy spłuczę z Ukrainy Do sinego morza Wrażą krew, to wtedy rzucę Góry i bezdroża – Wszystko rzucę i powrócę Do samego Boga Z modlitwami! Ale przedtem Nie uznam ja Boga! Pochowajcie, zanim sami Kajdany zerwiecie I posoką złą i wrażą Wolność obmyjecie. A mnie zaś w rodzinie waszej Mocnej, świeżej, nowej Przypomnijcie, wspominając Łagodnymi słowy.
Український скульптур Анатолій Кущ, польський архітектор Балтазар Брукальський Ukrainian sculptor Anatolii Kushch, Polish architect Baltazar Brukals’kyi
Щом умра, ме погребете нейде на могила посред степите широки на Украйна мила, та скалите над водата, Днепър и полята да се виждат, да се чува, как реве реката. Щом помъкне от Украйна Днепър към морето кърви вражи – аз тогава планини, полета ще оставя, ще отида чак при бога в рая да се моля. Дотогава господ аз не зная. Погребете ме, станете, прангите счупете, с вражи кърви свободата щедро наръсете. И в семейството велико, свободно и ново не забравяйте, спомнете и мен с добро слово.
Український скульптор Ігор Гречаник Ukrainian sculptor Ihor Hrechanyk
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Російська Федерація, Санкт-Петербург Russian Federation, St. Petersburg
Республіка Узбекистан, Ташкент The republic of Uzbekistan, Tashkent
Республіка Туркменістан, Ашгабат The Republic of Turkmenistan, Ashgabat
Завещание
Vasiyat
Wesýet
Как умру, похороните На Украйне милой, Посреди широкой степи Выройте могилу, Чтоб лежать мне на кургане, Над рекой могучей, Чтобы слышать, как бушует Старый Днепр под кручей. И когда с полей Украйны Кровь врагов постылых Понесет он… вот тогда я Встану из могилы – Подымусь я и достигну Божьего порога, Помолюся… А покуда Я не знаю Бога. Схороните и вставайте, Цепи разорвите, Злою вражескою кровью Волю окропите. И меня в семье великой, В семье вольной, новой, Не забудьте – помяните Добрым тихим словом.
Лео Мол (Леонід Молодожанин) Leo Mol (Leonid Molodozhanyn)
O’lsam mening jasadim Ukrainaga ko’milsin: Qabrim u keng dalaning Eng o’rtasida bo’lsin. Poenii yuq ona-er Va zangori Dnepr Ko’rinib tursin menga, Vag’illab oqqan daryo Bilinib tursin menga! Dushman konini daryo Yuvib oqizgan zamon, Ko’zg’alarman qabrimdan: Chiqib oily dargoqga, Xudoga topinarman. Kelmey turib o’sha kun, Xudo yo’kdir men uchun! Ko’ming-u, ko’zg’ang isyon, Kishanlar kul-kul bol’sin. Erk jangira dushmanning Qora qora to’kilsin. So’ng ulug’ oilada Boshlangiz erkin hayot. Sekingina meni ham Yod etib qilingiz shod.
Скульптор Леонід Рябцев Leonid Ryabtsev, sculptor
Ajal ýeli öwsende, Gazyň siz soňky jaýym Giň çölüniň göwsünde Eziz Ukrainamyň. Jaýlaň meni belent bir Kenarynda mes çaýyň. Esräp aksyn Dnepr Gapdalymdan herdaýym. Sürsün derýa ummana Haram ganyn pisleriň. Şonda Ukrainama Geliñýene, dostlarym. Galkyn ýerden arşa sen, Haky görmäñ gelmerin. Çokunaryn… Şondan oň Hak-penany bilmerin. Jaýlaňyzsoň, galkynyp, Sütem kökün gyryň siz. Ýowuz ýowda ýalkanyp, Erk dünýäsin guruň siz. Erkin, täze mesgeni Bezäp güler ýüz bile, Ýatlar duruň siz meni Adaja, hoş soz bile.
Скульптор Михайло Лисенко Mykhaila Lysenko
IMAGE UA №3/2014
63
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Шевченко на казахській землі К азахська тема займає особливе місце у творчості Шевченка. Період заслання (1847-1857) Тарас Григорович відбував на чужій землі, яку потім змалював у творах. 30 травня 1847 року Шевченка передали військовому міністерству, а 9 червня в супроводі фельд’єгера доставили в Оренбург. Далі його було відправлено в Орську кріпость і зараховано рядовим п’ятого лінійного батальйону. Навесні 1848 року для описання Аральського моря була організована експедиція, до складу якої включили й Шевченка та, всупереч забороні, доручили виконувати обов’язки художника. Працюючи в експедиції, Шевченко виконав близько 300 малюнків аквареллю й олівцем, на яких зобразив природу Казахстану, береги Аральського моря, а також побутові сцени з життя казахського народу («Казахи в юрті», «Казахська стоянка на Косаралі», «Казахський хлопчик розпалює грубку»). Це були перші в казахському
У Анатолій Васильович Кущ
живопису твори суворого реалістичного малюнка. Разом з іншими творами на казахську тему вони дали підстави видатному казахському поетові А. Тажибаєву назвати Шевченка «основоположником національного живописного казахського мистецтва». Нині одна з кращих картинних галерей в Алма-Аті названа на честь українського Кобзаря. У 1851 році Шевченко брав участь у геологічній експедиції, яка під керівництвом геолога Антипова в горах Кара-Тау проводила розвідку на кам’яне вугілля. Під час експедиції Шевченко таємно виконував обов’язки рисувальника. Збереглося понад 60 рисунків цього періоду. Після призначення новим комендантом укріплення майора Ускова, який гуманно ставився до Шевченка, значно послабився нагляд за Тарасом Григоровичем. Він створює в цей час серію малюнків на міфологічну, історичну та іншу літературну тематику.
Казахстані ревно шанують пам’ять Кобзаря. Пам’ятники поетові відкрито в багатьох містах держави. Незабаром в Астані, столиці Казахстану, буде встановлена скульптурна композиція на честь Шевченка. Про це розповідає автор проекту – скульптор Анатолій Васильович Кущ, народний художник України, академік Академії Мистецтв: «Був оголошений конкурс на спорудження пам’ятника в Астані (Казахстан). Конкурс виграла моя група: я і мій архітектор Гласицький Юрій Георгійович. Ми зробили проект пам’ятника, який був затверджений Художньою радою Міністерства культури, казахською стороною в особі управління архітектури міста Астани й Міністерства культури Казахстану. Більше того, казахська сторона вважає, що на цьому пам’ятнику вони ще будуть вчитися. Місце під композицію виділили прекрасне – дуже красиве, широке, в парковій зоні. Модель пам’ятника вже затверджена, форма знята, він відлитий у гіпсі, залишилося тільки формувати й відливати у бронзі. Який вигляд має пам’ятник? Із двох сторін дві скульптурні групи: казахська сім’я за мотивами малюнків Шевченка (тут лежать ті ж атрибути, що є і в його малюнках: сідло, шабля, стремена – все, що характеризує казахів) та з другого боку – сам Поет і його думи, які він потім виклав у «Кобзарі». Зазначу, що казахи з дуже великою повагою ставляться до Тараса Григоровича. Вони вважають, що він заклав основи образотворчого мистецтва в них на батьківщині, оскільки до цього вони не зображували людини. Іслам принципово забороняв. Проте одночасно з появою Шевченка з’явилася й та художня школа, яка бере початок начебто від Тараса. Сподіваюся, буде виділено достатнє фінансування і пам’ятник поетові з’явиться в Астані».
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Н
Турисбеков Заутбек Каусбекович
адзвичайний і Повноважний Посол Республіки Казахстан в Україні та Республіці Молдова Турисбеков Заутбек Каусбекович: «Великі люди завжди разом із народом. Вони – вічні. Тарас Григорович Шевченко – явище велике й невичерпне, а його духовна спадщина є цінністю всього людства. Майже 10 років свого життя Шевченко провів у засланні в Казахстані, а тому казахський народ вважає українського Кобзаря і своїм поетом, навіть називаючи його на казахський лад: Акин-Тарази, тобто поет Тарас. За той час, що Тарас Григорович Шевченко провів у Казахстані, ним було створено дуже багато віршованих творів, близько 20 повістей та 450 картин, із них 350 – на казахську тематику. Тому внесок Шевченка у зближення культур народів Казахстану та України – величезний. Його справедливо можна вважати першим дипломатом, який проклав міст дружби між Казахстаном і Україною. Ця дружба перевірена часом і закріплюється загальними справами. Зараз у рік 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка, за дорученням Президента Казахстану Нурсултана Абишевича Назарбаєва, наша країна бере найактивнішу участь у проведенні ювілейних заходів. Минулого року під час Днів культури Казахстану в Україні відбулося підписання Протоколу намірів щодо спільного українськоказахстанського святкування 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка в рамках проведення Днів культури України в Казахстані в 2014 році. У Казахстані, як і у братській Україні, проводяться численні святкові заходи, виставки, круглі столи, присвячені ювілею поета. В усіх містах Казахстану є вулиці та школи імені Тараса Григоровича. У Казахстані розташований найбільший музей Шевченка за межами України – у Форт-Шевченко, поблизу міста Актау. Поетичне слово і творчість Тараса Шевченка з особливою силою звучать у сучасному світі, донині об’єднуючи та зближуючи людей та народи».
IMAGE UA №3/2014
65
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Віхи життя Тараса Шевченка в Петербурзі За матеріалами книги Петра Жура «Шевченківський Петербург» У Петербурзі, над берегами Неви, зайнялась зоря й великого Кобзаря України. Погляньте – ось там, за Академією художеств, в будинку на 7-й лінії Васильєвського острова, народжувались рядки першого «Кобзаря», а в будинку на 5-й лінії складалася тираноборча поема «Сон»… Перші уроки Тараса віддали в учні до Ширяєва 1832 року. Це аж ніяк не був темний забитий хлопець. Це був вісімнадцятирічний грамотний юнак, який добре малював. «Годиться на кімнатного живописця», — було сказано про нього в спискові дворових людей Енгельгардта ще в 1828 році. Про неабияке художнє обдарування Тараса свідчить одна з найраніших робіт, що дійшли до нас, – малюнок олівцем жіночої голівки з підписом: «1830 Года Рисовал Тарас Шевченко». Це не був забитий кріпосницькою муштрою юнак. Він твердо вирішив домогтися свого. Саме «по неотступной его просьбе, помещик законт рактовал его на четыре года разных живописних дел цеховому мастеру, некоему Ширяеву». Потім Тарас став учнем Карла Брюллова, здійснивши «быстрый переход с чердака грубого мужика-маляра в великолепную мастерскую величайшего живописца нашего века», як писав він у своєму щоденнику дев’ятнадцять років потому. Тут він познайомився з багатьма прогресивно настроєними людьми – Яковом де Бальменом, колишнім учасником декабристського руху, О. Капністом, родинами Закревських, Рєпніних. Тут остаточно розвіюються деякі романтичні ілюзії Тараса Григоровича про Україну. Він побачив убозтво й жахливе пригнічення селян поміщиками, звільнився від ілюзій абстрактного гуманіз66
IMAGE UA №3/2014
му, глибше зрозумів соціальні суперечності сучасного йому феодально-кріпосницького суспільства, виріс і змужнів як револю ціонер-демократ. Свідченням цьому є поема «Тризна», написана в Україні й перейнята декабристськими настроями.
В казематі Фонтанка, 16... Це – порівняно невеликий триповерховий будинок з досить скромно оздобленим фасадом. У ті часи це був будинок так звано-
Л. В. Дубельт
го III відділу власної його імператорської величності канцелярії. Шевченка було заарештовано 5 квітня 1847 року в Києві, біля переправи через Дніпро, у справі таємної антикріпосницької організації Кирило-Мефодіївського братства. У 1857 році в щоденнику Тарас Григорович розповів «препоганий сон»: «Будто бы Дубельт со своими помощниками (Попов и Дистрем) в своем уютном кабинете перед пылающим камином меня тщетно навращал на путь истинный, грозил пыткой и в заключение плюнул и назвал меня извергом рода человеческого». Так, мабуть, було й наяву – в 1847 році. У «затишному кабінеті» Дубельта – великій кімнаті з вікнами на Фонтанку, з письмовим столом, заваленим паперами, та із зеленими м’якими стільцями – Шевченка допитували, певна річ, не один раз. Допитам, либонь, передували бесіди Попова, який умовляв арештованих зізнатися й говорити та писати «всю правду». «Леонтій Васильович розгнівається, якщо ви напишете не те, що я вам кажу», – говорив Попов, удаючи співчуття. Слідство велося енергійно. Арештованих, одягнених у білі штани, сорочки й халати, такі, як у лікарнях, раз у раз водили на допити й на очні ставки: то до Попова, то до Нордстрема, то до Дубельта. А Попов ще й сам ходив у каземати до заарештованих і вів із ними довгі розмови «на місці».
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Панорама Санкт-Петербурга. XIX ст.
Кирило-мефодіївці на допитах трималися по-різному. Білозерський, Андрузький, Костомаров розгублено каялися у своїх «гріхах» та «помилках молодості», від апатії переходили до відчаю, від заперечень до багатослів’я, палкого каяття та навіть до наклепів на себе й товаришів, а потім знову до заперечень і пом’якшення своїх зізнань. Стійко, з гідністю трималися на допитах представники лівого крила товариства. Костомаров дивується: «...ті, хто бачив Шевченка по дорозі від Києва до Петербурга, куди він їхав під наглядом поліцейського чиновника, казали, що він був дуже веселий, увесь час жартував, реготався, співав пісні, і так взагалі поводився, що на одній станції смотритель, записуючи подорожню, у якій значився чиновник з арештованою особою, зауважив, що важко розрізнити, хто з подорожніх арештований, а хто везе арештованого. Протягом усього часу слідства Тарас Григорович був незмінно бадьорий, здавався спокійним і навіть веселим». Жандарми домагалися від Шевченка свідчень про приналежність до таємної політичної організації, про її склад та діяльність. Але поет не дав ніяких відомостей, потрібних жандармам, і послідовно заперечував та відкидав свідчення тих кириломефодіївців, які виявили слабість і малодушність. Єдиним незаперечним і прямим доказом революційних устремлінь Шевченка були вилучені у нього при арешті рукописи віршів і серед них – геніальна, гостросатирична поема «Сон». Розлютовані жандарми запитували: «Якими випадками ви були доведені до такого зухвальства, що писали найбрутальніші вірші проти государя імператора, й до такої
невдячності, що, крім величчя священної особи монарха, забули в ньому та в августійшій його родині ваших особистих благодійників, які так ніжно повелися при викупі вас із кріпосного стану?» Шевченко з гідністю відповідав: «Ще під час перебування в Петербурзі, я чув скрізь зухвальства й нарікання на государя та уряд. Повернувшись у Малоросію, я почув ще більше й гірше поміж молодими й статечними людьми; я побачив убозтво й жахливе пригнічення селян поміщиками, посесорами та економами шляхтичами, і все це діялось і діється іменем государя та уряду». Невгамовний дух поета-революціонера проявився в циклі віршів, написаних у казематі. Цикл згодом так і був названий «В казематі. Моїм соузникам посвящаю». Одну з найтяжчих кар жандарми готували для Шевченка, хоч його приналежність до товариства так і не зуміли довести. «Художника Шевченка, – говорилося в рапорті, – за написання підбурливих і вищою мірою зухвалих віршів, як наділеного міцною будовою тіла, віддати рядовим в Оренбурзький окремий корпус з правом вислуги, доручивши начальству мати найсуворіший нагляд, аби від нього ні під яким виглядом не могло виходити підбурливих і пасквільних творів». Сам досвідчений жандарм і кат, який свого часу набив руку на розправі з декабристами, цар посилив жорстокість вироку Шевченкові ще однією справді бузувірською мірою. Він власноручно начертав: «Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати».
І знов Петербург Основ’яни – українська громада, яка створювалася тоді в Петербурзі. Її учасники, починаючи з 1859 року, щотижня збиралися у
квартирі гарнізонного інженера-архітектора, підпоручика Федора Івановича Черненка, який у 1859-1861 роках жив у будинку купця Миколи Ханова на Спаській вулиці. Сюди Шевченко приходив, як у свій дім. Дружні стосунки Тараса Григоровича з Черненком ще більше зміцніли, коли поет восени 1859 року, повернувшися з подорожі в Україну, намагався придбати там клапоть землі й побудувати хату на березі Дніпра. Архітектор Черненко допоміг йому скласти проект цієї хати. Й зовсім не випадково саме Черненкові поет присвятив один із найбільш зворушливих ліричних віршів – «Ой по горі роман цвіте...», у якому висловив свою заповітну мрію про родинне щастя, про дівчину, котру він хоче ввести в свою хату, збудовану на березі рідного Дніпра. Шевченко очолив ліве крило основ’ян. Він палко говорив про необхідність революційного звільнення селян, і очі його спалахували вогняним блиском. Тараса підтримували революційно настроєні поляки. Були серед них і поміркованіші, проте всі вони засуджували тиранію й свавілля самодержавства та кріпосництва. У будинку на Садовій, 18, у квартирі Миколи Івановича Костомарова, з осені 1859 року до весни 1860 року Шевченко зустрічався з М. Чернишевським, О. Пипіним, із польськими друзями своїми Е. Желіговським та З. Сераковським, із письменником Д. Мордовцем, відомим актором І. Горбуновим, видавцем Д. Кожанчиковим, співробітником «Современника» етнографом П. Якушкіним. Шевченко був глашатаєм ідейного єднання російського, українського та польського народів у визвольній боротьбі з само державно-кріпосницькою реакцією. IMAGE UA №3/2014
67
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Вірші, присвячені Великому Кобзарю
Павло Тичина (1891 – 1967) Український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч. Академік АН УРСР (1929). Членкореспондент Болгарської академії наук (1947). Новатор поетичної форми. Лауреат Шевченківської премії (1962).
26-II (11-III) (На день Шевченка) II Прийшли попи, диктатори (о сором!) – якраз всі ті, кого ти не любив. І хтось Твоє погруддя встановив поміж монастирем, поміж собором. Стоїш. У далеч дивишся з докором… Який вогонь в Твоїй душі горів, коли будив Ти, кликав кобзарів з насильством биться, з царствами, з терором! Ну що ж, Тарасе! Рад єси, не рад – дивись, який в господі нашій лад, в сім’ї великій, у громаді вольній. Дивись. Мовчи. Хоча б схотів і їсти – нічого не кажи Первопрестольній. – Бо ще й Тебе пошиють в шовіністи.
68
IMAGE UA №3/2014
Микола Вінграновський (1936 – 2004) Український поет-шістдесятник, режисер, актор, сценарист. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1984).
Шевченко
Де сон, де син, де тисячі синів Сплять тисячними снами й переснами Не спить один там Сон з усіх тих мертвих снів, І Син один не спить між тими несинами. Той Сон і Син не гойдані ніким. Хіба що рабством! рабством! рабством! Де не живи – їх образу не кинь, Бо не спрочуєшся, як збрешешся ти раптом, І станеш підспівайлом стягачів, Що над тщемальством тщенародів в світі Деруть удень, здирають уночі І дух, і шкіру, й сльози непролиті. І станеш ти новітнім байстрюком Із випеченим серцем в чорносилі, І житимеш ти ситим мертвяком, Та Син і Сон згризуть тебе й в могилі!.. Той Сон – вітрило нації. Той Син Безсмертя нації на всі літа і всевіч. Бодай принаймні відствітом косим Упало б щастячко на сліпоту і неміч Отих рабів німих... Самому заніміть На гнівній палі правди понад сміттям!.. То – Сон-Шевченко висневий століттям Для пробудіння всіх синів й століть.
Ліна Костенко (1930) Українська поетеса-шістдесят ниця, почесний професор КиєвоМогилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів, лауреат Шевченківської премії (1987).
*** Кобзар співав в пустелі Косаралу, У казематах батюшки-царя. Кайдани, шаленіючи, бряжчали, Щоб заглушити пісню Кобзаря. А пісня наростала у засланні. А пісня грати розбивала вщент. Правдивій пісні передзвін кайданів – То тільки звичний акомпанемент. *** Кобзарю, Знаєш, Нелегка епоха Оцей двадцятий невгамовний вік. Завихрень – безліч Тиші-анітрохи. А струсам різним утрачаєш лік. Не пустослів’ям, пишним та барвистим, Не скаргами, Не белькотом надій, Не криком, Не переспівом на місці, А заспівом в дорозі нелегкій. Бо пам’ятайте, Що на цій планеті, Відколи сотворив її пан Бог, Ще не було епохи для поетів, Але були поети для епох!
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Борис Олійник (1935) Український поет, перекладач, дійсний член НАНУ, голова Українського фонду культури. Почесний академік Академії мистецтв України. Лауреат державної премії УССР імені Тараса Шевченка (1983).
До проблеми «Шевченко і народ» ІІ З народом загравать не треба. Він добре бачить з-під брови: І що ви корчите із себе, І хто єсте насправді ви. Коли світили в нього ребра, Коли товкли пророки злі: Мовляв, куди йому до неба, Як він по вуха у землі. Життям і канчуками вчений, Він, загнаний під самий низ, Останній гривеник Шевченку На перший пам’ятник приніс! Народ не візьмеш на макуху, Він зоддаля розрізнить чин: І хто є син його по духу, І хто – по духу – сучий син.
Іван Драч
Василь Голобородько
(1936)
(1945)
Український поет-шістдесятник, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Перший голова Народного Руху України (1989), лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1976).
Український поет, член Асоціації українських письменників, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1994).
Смерть Шевченка (уривок із симфонії) Сто років – зморшка на чолі Землі. Всесвітні війни, революцій грози… Дніпро до ніг стежиною проліг І котить славу в сиві верболози. Поет став морем. Далеч степова, І хмарочоси, й гори – ним залиті. Бунтують хвилі-думи і слова, І сонце генія стоїть над ним в зениті. Дно глибшає, і береги тікають, Аж небо рве свою блакить високу. І шторми піняться од краю і до краю, Од Вінніпеґу до Владивостоку.
Читання «Кобзаря» В дощ розгортаю стару, читану ще моїм дідом книжку, що її із роду в рід передають, як і повість про те, що вона впала з неба, починаю читати за поточеним шашелем столом у низькій хаті під приплющеним хмарою дахом, перед вікном, у яке б’ються краплі дощу, як зубці граблів, і видно зблиски блискавки, ніби пропливає блакитна рибина із лискучими боками повз маленьке вікно, де я, тихий, сиджу. Слово мені ставало струменем дощу у розкриту пащу сухого яру, а дощ ставав словом, що напуває коріння лугової трави моєї Батьківщини.
З глибин сердець джерела пружно б’ють – І шумувати морю, не вмирати, Хай ллють у нього і любов і лють, Тривожну шану, жовч гірку розплати… Художнику немає скутих норм. Він – норма сам, він сам в своєму стилі… У цей столітній і стобальний шторм Я кидаюсь в буремні гори-хвилі.
IMAGE UA №3/2014
69
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Вітаю тебе, Україно, З ювілеєм великого сина! Гордість твоя і окраса – Постать Шевченка Тараса. «Праведная душе, прийми мою мову» Тарасу Григоровичу Шевченку
Йосип Спектор (1935) поет, історик і філолог, член Спілки письменників України та Росії
Joseph Spector (1935) poet, historian and philologist, a member of the Writers’ Union of Ukraine and Russia
Народ – Є! Щоб назавжди здолати розруху і бідність, Щоб ствердити правду, і совість, і гідність – Народ постає проти рабства і фальші, Народ вже не хоче так жити надальше. Народ України стоїть на майданах, Народ України скидає кайдани. Вітаю тебе, народ України! Ти світу довів, що ти був і ти є! Ніхто не поставить тебе на коліна, Ніхто не відніме майбутнє твоє. Вітаю тебе, український Народе! В собі подолав ти принизливий страх, І радість жаданої серцем свободи І гордість ми бачим в відкритих очах. Народ України стоїть на майданах, Народ України скидає кайдани!
70
IMAGE UA №3/2014
Два століття промайнуло з того дня і часу, коли світ цей побачили ясні очі Тараса, коли почало його серце відгукуватись болем на маленькі людські радощі і нелюдське горе... Двісті років пролетіли, і геній людини подолав земні простори, і моря, і гори, і в космос омріяний розумом прорвався до кратерів Місяця і пустелі Марса... Два століття прогриміли в революціях, війнах, коли поезія корчилась у партійних гімнах, імперії розпадались і кумири викривались, коли знищували таланти політичні комедіанти... Ой, Тарасе, Тарасе, премудрий Кобзарю! Наша совість-сумління на всі покоління! Як до батечка, до тебе з мольбою звертаюсь,
бо у всьому світі слово твоє знають – у Європі і в Азії, в Австралії і в Канаді ім’я твоє шанують, думам твоїм раді. Підведись, подивись на мою Україну, нагадай про минувшину, засуди руїну. Придивись, чи є на сторожі Кобзареве слово? Чи сповідують Закон Божий, Заповіт Христовий? Чи живемо у сім’ї славній, вольній, новій, чи сповнені серця людські братньої любові? Чи всі люблять Батьківщину, нашу Україну, як належить любити свою матір сину? Воскресни, дух Великого Тараса, і мисль його, і мрія, і душа, всієї нації і гордість, і окраса, і бунт єретика, і Кобзаревий жаль. На всі часи – твоє гаряче слово, твоя потужна мисль, твоя палка любов. До «Заповіту» твойого, до серця золотого ми будемо вертатись знов і знов.
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Дума у памятника Великому Тарасу Сюда, как многие десятилетий прежде, приходят люди и несут свою любовь, и память, и надежды Прости, Тарас Григорьевич, прости, что не учились так, как надо и заблудились на крутом пути к свободе, и до сих пор себе не дали рады. Прости за то, что не смогли собрать всех братьев из Австралии, Америки, Канады в одну семью, в одну великую державу и возродить славян былую славу, достоинство и гордость Киевской Руси, за все это, пророк, в молитвах попроси... Простишь ли нас за то, что украинские девчата счастье ищут где-то в эмиратах, что мы живем под долларом и евро, нередко отступая от отцовской веры... Сумеешь ли простить, Кобзарь, политиков незрячих, живущих в роскоши в особняках и дачах, к народным нуждам потерявших слух и презирающих работников и слуг... Простить ли тех потомков неразумных, нуждой забитых и душой угрюмых, живущих на подачки от царей и верноподданных вельмож – услужливых псарей.
Над Дніпром Щоранку, тілько-но ввімкну, Мені кричить заставку гучномовець, І чую я мелодію сумну – «Реве та стогне». То Тараса слово. Крізь два століття, крізь буремні громи, Крізь те безглуздя революцій, зрад і кривд Все стогне та реве наш Дніпр широкий, Неначе не діждеться скреслих криг. Та сподіваюсь: треті півні проспівають Зорю щасливої весняної доби, І вітер не зігне і не зламає Тендітної високої верби. І вийде місяць із-за хмари, Човну висвітлюючи шлях. І зникнуть, мов страшні примари, Сичі в пробуджених гаях.
Но есть сыны и дочки Батькивщины, твой «Заповит» для них – писание святое. Благослови их на деяние благое во имя будущего неньки-Украины...
IMAGE UA №3/2014
71
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
Великдень у лаврі
У духовному серці України – Києво-Печерському заповіднику – відкрито виставку декоративних композицій «Великдень у Лаврі».
Вірш читає Софійка Захараш
На Великдень на соломі Против сонця діти Грались собі крашанками Та й стали хвалитись Обновами. Тому к святкам З лиштвою пошили Сорочечку. А тій стьожку, Тій стрічку купили. Кому шапочку смушеву, Чобітки шкапові,
В
Тарас Шевченко (1849)
ідкрив виставку генеральний директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Любомир Михайлина, зазначивши, що це спільний проект КиєвоПечерського заповідника та Укра72
Кому свитку. Одна тілько Сидить без обнови Сиріточка, рученята Сховавши в рукава. – Мені мати куповала. – Мені батько справив. – А мені хрещена мати Лиштву вишивала. – А я в попа обідала. – Сирітка сказала. їнського фонду культури. В самому відкритті взяли участь голова Українського фонду культури, академік Борис Олійник, співавтор виставки Роман Лунь, академік Микола Жулинський, головний редактор міжнародного
IMAGE UA №3/2014
ділового журналу «Image.ua» Алла Алимова, Надзвичайний і Повноважний Посол України Михайло Резнік, член Спілки письменників України й Росії Йосип Спектор. Гості та відвідувачі виставки наголосили, що збереження українських великодніх традицій зараз надзвичайно актуальне. На виставці було представлено дві великодні композиції, створені заслуженими діячами мистецтв України Даниїлою і Романом Лунями, які відтворюють традиції Великодня, що існували в різних куточках України. Перша композиція ляльок «Освячення пасок» показує святково одягнених людей, які чекають на освячення під пасхальні дзвони. У другій композиції «Великодній обід» детально відтворено дух та інтер’єр хати ХІХ ст. на Київщині. Усі костюми автентичні й створені Даниїлою Лунь. Протягом 2006–2012 рр. заслужені діячі мистецтв України
Лунь Даниїла та Лунь Роман здійснили унікальний проект – створили і організували виставку авторських лялькових композицій під загальною назвою «Українське Різдво», до якої увійшли Різдвяні композиції «Свята вечеря», «Україна колядує», «Гуцульський щедрий вечір», «Донбас колядує» та інші, які експонувались щорічно в різдвяний час переважно у США – на Міжнародному щорічному фестивалі світел у Вашингтоні (20062011 рр.); у Штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку; в Українському Фонді Культури (2008-2011 рр.); в Національному Києво-Печер ському заповіднику (2013); на Різдвяних прийняттях Президента України в Києві для керівників дипломатичних установ, акредитованих в Україні та ін. Детальнішу інформацію шукайте на сайті товариства «Сила духу» www.powerofspirit.org
шевченкові – 200 РОКІВ Taras shevchenko 200 years
IMAGE UA №3/2014
73
Мандрівки traveling
Відкривайте Україну з «Прем’єр Готелями» Відкривати для себе нову країну завжди приємно! Але ж не тільки мандрівки за кордон можуть бути сповнені віддкриттів. Іноді рідний край здатен познайомити нас із чимось но вим. Варто лише стати цікавим туристом у своїй країні – й можна зробити безліч відкриттів. Із «Прем’єр Готелями» подорожі до різних куточків України будуть особливо приємними, адже ми всі цінуємо комфорт, персональний сервіс та турботу.
Київ Київ – яскраве столичне місто, особливий шарм якому надають старовинні пам’ятки Київської Русі, мальовничі дніпровські схили, золоті бані церков та соборів і, звичайно, каштани, що квітнуть навесні скрізь по київських вулицях.
Маршрут: Святощі Лаври Почніть день із прогулянки Хрещатиком – головною вулицею міста, посидьте за філіжанкою кави на терасі котроїсь зі стильних кав’ярень Пасажу, зазирніть до декількох елегантних магазинів та приготуйтеся до подорожі в часі. Вулиця Грушевського виведе вас до Києво-Печерської Лаври з її печерами, музеями, старовинними святинями та величними церквами.
Маршрут: Старе Місто Софійська площа та собор Св. Софії ХI століття будуть гідним початком прогулянки історичними місцями. Ви побачите стародавні фрески та мозаїки, потім пройдіться територією Михайлівського монастиря і ви дійдете до Андріївського узвозу – вулиці, що поєднує в собі музей під відкритим небом, арт-галерею та сувенірний ринок. Підказка! Зайшовши до магазинів торгівельного пасажу «Арена», обов’язково відвідайте осередок сучасного мистецтва – Pinchuk ArtCentre.
Де зупинитись Розташований там, де починається Хрещатик, «Прем’єр Палац Готель» (www.premier-palace.com), збудований на початку ХХ століття, є частиною архітектурного надбання міста. Це справді легендарний готель, що 74
IMAGE UA №3/2014
вже понад 100 років славиться кращими традиціями гостинності та відтворює історичну київську атмосферу в поєднанні з європейським комфортом та розкішшю. Зупинившись на Представницькому поверсі, ви отримаєте у своє розпорядження власного дворецького. А такого розкішнішого сніданку немає в жодному з дорогих готелів Києва – 5 тематичних станцій, що оновлюють асортимент щодня, куточок традиційних українських страв, фермерські та екологічні продукти – вибір справді королівський. Ще однією родзинкою готелю є великий басейн під скляним куполом. А в ресторані ви можете спробувати страви «живої» кухні, що є зараз одним із наймодніших трендів серед гурманів. «Русь Aккорд Готель» височіє на пагорбі якраз над оновленим до Євро-2012 Олімпійським стадіоном. Цей готель є одним із найулюбленіших серед гостей Києва. Мабуть, тому, що тут завжди вирує життя, а також завдяки зручному розташуванню в центрі, вдалому співвідношенні ціни та якості й дуже смачній кухні і щедрим сніданкам.
Мандрівки traveling
Discover Ukraine with Premier Hotels It is always nice to discover a new country! However, it is not only travelling abroad that provides discoveries. Sometimes our native land is able to introduce something new to us. By becoming an interested tourist in your own country, you could make many new discoveries. Travels to different parts of Ukraine with Premier Hotels are especially nice because everyone appreciates the comfort, personal service and care provided by these hotels.
Route: Old Town St. Sofia’s Square and St. Sophia’s cathedral built in the eleventh century, will be an ideal starting point for walk by Kiev’s interesting historical places. You will initially see ancient frescoes and mosaics, Michael’s Monastery, followed by a walk to St. Andrew’s Spusk (declivity) a street that combines an open-air museum, art gallery and souvenir market. Tip! If visiting the shopping mall «Arena», be sure to visit the center of contemporary art, «The Pinchuk ArtCentre.»
Where to stay
Kyiv Kyiv is a bright capital, which possess a special charm from the old monument of Kievan Rus’, the picturesque Dnipro River, the golden domes of churches and cathedrals and of course, the chestnuts trees, which bloom in the spring everywhere on the streets of Kiev.
Route: Laura’s Oracles Start your day with a walk down Khreschatyk (main street of the city) drink a cup of coffee on the terrace of one of the stylish cafes in a street called Passage, take a look at some elegant shops and get ready to travel through time. Hrushevskoho street will lead you to the Kiev-Pechersk Lavra with its caves, museums, antiques and holy and majestic churches.
The Premier Palace Hotel (www.premierpalace.com) is located on the beginning of Khreschatyk Street. It was built in the early twentieth century and is part of the architectural heritage of the city. It is truly a legendary hotel that has been known for over 100 years. It combines hospitality and Kiev’s historic atmosphere with European comfort and luxury. Staying on the executive floor you will get your own butler as well. You cannot find anywhere else in Kyiv a more luxurious breakfast consisting of 5 thematic stations that update their range of produce daily. There is a Ukrainian corner of traditional food, as well as farming and organic products. The choice is truly royal. A large swimming pool under a glass dome is one of the highlights of the hotel. In the restaurant you can taste «raw» food, which is now one of the most fashionable and trendy health foods among foodies. Rus Aссord hotel stands on a hill just above the updated EURO 2012 Olympic Stadium. This hotel is one of the most favorite among the guests of Kyiv. It seems that life is always bubbling there and thanks to its convenient location in the center, this hotel provides good value for money and quality, especially its very tasty cuisine and generous breakfast. IMAGE UA №3/2014
75
Мандрівки traveling
Lviv
It’s an ancient city full of legends from the Middle Ages, sometimes it is even called Little Paris of Western Ukraine. This amazing combination of architectural styles with the Gothic church located near the monastery in Baroque and Renaissance palace. The air in the city is filled with the aroma of coffee and every coffee has a unique flavor. The Old Town of Lviv is mentioned in the «World Heritage List» by UNESCO as one of the finest medieval cities in Europe, preserved to modern time.
Route: Medieval Lviv
Львів
Це старовинне місто, сповнене легендами Середньовіччя, іноді називають маленьким Парижем Західної України. Тут дивним чином поєднуються архітектурні стилі – готичні храми розташовані поряд із монастирями у стилі бароко та палацами епохи Ренесансу, повітря в місті сповнене ароматом кави, а кожна кав’ярня має неповторний колорит. Старе Місто внесене до «Списку Світової Спадщини» ЮНЕСКО як одне з найкращих середньовічних міст Європи, що збереглося донині.
Маршрут: Середньовічний Львів Почати прогулянку варто із площі Ринок – серця середньовічного Львова. Більшість будівель тут збереглися з XV-XVII ст. Насолоджуйтесь готичними візерунками, шедеврами бароко та Ренесансу, обов’язково замовте філіжанку кави в Італійському дво-
76
IMAGE UA №3/2014
рику, одному з кращих у Європі зразків архітектури епохи Ренесансу, а ще подивіться на місто згори – з башти Ратуші. Підказка! Зазирніть до культурного центру «Дзиґа» – тут можна побачити виставки сучасного українського мистецтва, відвідати спектакль або посидіти за горнятком смачної кави «з вогником».
Start the walking trail from the Market Square, the heart of the medieval city. Most of the buildings are preserved from the XV-XVII centuries. Enjoy gothic designs, Baroque and Renaissance masterpieces and be sure to order a cup of coffee at the Italian court, one of the best examples of European architecture of the Renaissance. Also do not forget to see the city from the tower of the Town Hall. Tip! Visit the cultural center «Whirligig» here you can see an exhibition of contemporary Ukrainian art, visit the show or take a cup of delicious coffee with a twinkle.
Where to stay Де зупинитись З вікон «Дністер Прем’єр Готелю» (www. dnister.lviv.ua) можна враз окинути оком Старе Місто, адже воно розташоване біля підніжжя пагорба, де розміщений готель. Поряд – величний та найстаріший в Україні парк Івана Франка, і сніданки на відкритій терасі ресторану супроводжуються пташиним співом. Сучасні оновлені номери, смачні сніданки з фірмовими млинцями, великий паркінг, близьке розташування до центру та неперевершена панорама з вікон – все це створює дуже гостинну атмосферу готелю.
You can view through the windows of the Dnister Premier Hotel (www.dnister.lviv.ua) the Old Town of Lviv. In fact it is spread at the foot of the hill where the hotel is located. Next to this hotel is the magnificent and oldest park in Ukraine, named after Ivan Franko. Having breakfasts on the terrace of this restaurant you can enjoy birds singing. Modern renovated rooms, delicious breakfasts with signature pancakes, parking facilities, close proximity to the center and unrivaled view from the windows. All these create the very welcoming atmosphere of the hotel.
Мандрівки traveling
Ялта
Влітку в Ялті завжди людно, вирує курортне життя, тут наймодніші дискотеки, магазини, чудові пляжі, елегантний променад та безліч розваг. А в міжсезоння приходить час, коли можна не кваплячись дивитись неперевершені пам’ятки історії – спадщину царської родини та шляхетних російських дворян, смакувати найкращі зразки місцевих вин зі стародавніх заводів та милуватися природними дивами, яких так багато на узбережжі.
Маршрут: Палаци часів Імперії Південне узбережжя Криму добре відоме багатьма палацами й резиденціями, що належали імператорській родині та шляхетним родам Царської Росії. Сніжно-біла велич імператорської Лівадії, архітектурні арабески Воронцовського палацу та казкова Масандра подарують вам чарівність минулих часів. Підказка! У Нікітському ботанічному саду дегустаційний зал, де можна спробувати не тільки найкращі зразки кримських вин, а й місцеві ласощі з вирощених у саду екзотичних рослин.
Де зупинитись Білий палац із яскраво-синіми маркізами нібито з’явився на Ялтинському променаді з картинки модного курорту французької Рив’єри. Цей шедевр арт-нуво, прихований у зелені пальм та магнолій, – легендарний «Ореанда Прем’єр Готель» (www.hotel-oreanda. com) – наймодніший курорт, що вже 100 років поспіль є візитівкою Ялти. В «Ореанді» є все для того, щоб відчути солодку насолоду відпочинку – «dolce far niente» або добре повеселитися: власний пляж, відкритий басейн, кінотеатр, модний нічний клуб і боулінг, дитяча анімація та spa-клуб.
Yalta It is always crowded during the summer in Yalta. The resort life rages with trendiest discos, shops, beautiful beaches, elegant promenade and plenty of entertainment. During the off-season comes a time when you can leisurely look around outstanding historical monuments, which are the legacy of the royal family and nobles of the Russian nobility. You can also savor the best examples of local wines from ancient plants and enjoy the natural wonders that are so common along this part of the coast.
Route: Palaces of the Empire The southern coast of Crimea is well known by many palaces and residences that belonged to the imperial family and the noble families of Royal Russia. Snow-white grandeur of imperial Livadia architectural arabesques of the Vo-
rontsov Palace and fantastic Massandra will give you the charm of past times. Tip! There is a tasting room in Nikitsky Botanical Gardens where you can taste not only the best examples of Crimean wines but local delicacies grown in a garden of exotic plants.
Where to stay The White Palace with its bright blue shades allegedly appeared at the Yalta promenade from the image of fashionable resort of the French Riviera. This masterpiece of Art Nouveau, hidden in green palms and magnolias is the legendary Oreanda Premier Hotel (www.hoteloreanda.com), the most fashionable resort, which has been the pride of Yalta for 100 years. «Oreanda» has everything to feel the sweet pleasure of recreation «dolce far niente» or have fun: a private beach, an outdoor pool, a cinema, a trendy nightclub and bowling alley, children’s animation and spa-club.
IMAGE UA №3/2014
77
Мандрівки traveling
Харків
tory of Kharkiv – the first university in Ukraine, the first May Day demonstration in the Russian Empire, first split atom of lithium, the first high-rise building in the Soviet Union, the largest square in Europe, the largest synagogue in Europe, etc.
Харків – друге за розміром місто України, економічний і науковий центр, один із найбільших мегаполісів Європи та колишня перша столиця держави. Взагалі в історії Харкова часто зустрічається прикметник «перший» та префікс «най» – перший в Україні університет, перша в Російській імперії першотравнева демонстрація, перший розщеплений атом літію, перша висотна будівля у СРСР, найбільша площа в Європі, найкрупніша в Європі синагога тощо.
Route: Urban Tales Kharkov’s appearance is characterized by mixture of ancient architecture, majestic buildings of the early twentieth century and modern urban ensembles. Walk along the largest square in Europe (Freedom Square) take pictures next to original sculptures and ride the cable car in Gorky Park. Tip! There is unusual sculpture in Kharkov included in the list of the most enigmatic statues of the world: a monument to kissing love couple.
Маршрут: Міські казки Для Харкова характерне поєднання старовинної архітектури, величних будівель початку ХХ ст. та сучасних міських ансамблів. Пройдіться найбільшою площею Європи – площею Свободи, сфотографуйтесь біля оригінальних скульптур та покатайтеся на канатній дорозі в парку Горького. Підказка! У Харкові є незвичайна скульптура, що внесена до списку найзагадковіших статуй світу – пам’ятник закоханим, що цілуються.
Де зупинитись «Харків Палац Прем’єр Готель» (www.kharkiv-palace.com) – новий, надсучасний та розкішний, розташований у самому серці міста, на площі Свободи. З перших кроків сяючий мармуровий атріум, панорамні ліфти та вишуканий лоббі-бар створюють атмосферу справжнього гранд-готелю в сучасному баченні. В готелі 5 тематичних ресторанів, де шефкухарі натхненно поєднують традиції європейської кухні з авторськими ідеями, аби надати стравам неповторний смак, а кожен
78
IMAGE UA №3/2014
ресторан зробити унікальним. Надзвичайна аквазона та відновлювальні процедури спацентру будь-кого змусять відчути легкість навіть після напруженого дня. «Харків Палац» – це щось більше, ніж чудовий дизайн будівлі. Це гармонійний ансамбль незрівнянної зовнішньої стилістики та внутрішнього дизайну готелю, в якому ідеально поєднуються вишуканість сучасної класики з ультрасучасним комфортом.
Kharkiv
Kharkov is the second largest city in Ukraine. With its economic and scientific center, Kharkov is one of the biggest metropolises in Europe and the first capital of the former state. In fact, you often can meet adjective «first» and the prefix «most» in the his-
Where to stay Kharkiv’s Palace Premier Hotel (www.kharkiv-palace.com) is a new, ultramodern and luxurious hotel located in the heart of the city at Liberty Square. From the first steps taken inside its shining marble atrium, panoramic elevators and an elegant lobby bar create the atmosphere of a grand hotel in a modern vision. The hotel has 5 themed restaurants where chefs combine the traditions of European cuisine with the author’s ideas to give a unique taste to dishes and for each restaurant to feel unique. The unique water zone and restoring rituals spa will make anyone feel at ease even after a busy day. «Kharkiv Palace» is more than a well designed building. This harmonious ensemble of external peerless style and internal contents of the hotel, perfectly combine the sophistication of modern classics with ultramodern comfort.
Мандрівки traveling
Одеса
Odessa
Одеса – це створений для відпочинку сонячний рай, столиця гумору та анекдотів з особливою атмосферою, колоритом і навіть мовою. Туристів тут вабить не тільки море, а й унікальна архітектурна, культурна спадщина, яскраве життя і неповторна атмосфера легендарного міста.
Odessa is perfectly created for a sunny vacation paradise. It is the capital of humor and anecdotes with great atmosphere, color and even language. Tourists are attracted not only by the sea, but also by its unique architectural and cultural heritage, vibrant life and the unique atmosphere of this legendary city.
Маршрут: Розкішні маєтки Багато шляхетних родин любили це чудове місто та обирали його для своїх резиденцій. Пориньте у витончену аристократичну атмосферу ошатних маєтків Одеси – обов’язково подивіться палац графів Толстих, Шахський палац та палац фельдмаршала Російської імперії Воронцова. Сьогодні в багатьох із них розташовані експозиції музеїв, де можна знайти справжні шедеври! Підказка! В Художньому музеї, колишньому палаці Потоцьких, є підземний грот, що колись був місцем для романтичних побачень. Співробітники музею із задоволенням покажуть вам цю чарівну родзинку палацу та розкажуть багато цікавих історій. Для туристичних груп у гроті можна влаштувати дегустацію шампанського під акомпанемент скрипки.
Route: Luxury estates Many noble families loved this wonderful city and chose it for their residences. Immerse yourself in the elegant atmosphere of the elegant aristocratic estates of Odessa. The must see palaces of Count Tolstoy, Shah Palace and the Palace of Vorontsov Marshal of the Russian Empire. Today many of them are museums and exhibitions where you can find real masterpieces! Tip! At the Art Museum, the former palace of Potocky, there is an underground grotto that was once the place for romantic dates. Museum staff will gladly show you this magical sparkle of the palace and tell many interesting stories. For tourist groups in the grotto, guides can arrange the tasting of champagne to the accompaniment of violin music.
Де зупинитись Де ж іще, як не на улюбленому одеситами Французькому Бульварі! «Юність Аккорд Готель» (www.hotel-yunost.com) розташований саме тут. Із його вікон відкривається захоплива панорама морського узбережжя та зелені Ботанічного саду, а неподалік – популярний пляж та парк розваг «Аркадія» з модними нічними клубами та безліччю ресторанів.
Where to stay Where else, if not on the favorite Odes sites French Boulevard! The Yunost Accord Hotel (www.hotel-yunost.com) is located there. It offers a fascinating panorama of the coast, a botanical garden and is located close to a popular beach and the amusement park «Arcadia» with its trendy nightclubs and many restaurants.
IMAGE UA №3/2014
79
Зміст Вічна зоря ..................................................................2 «За що я Вкраїну люблю?» ........................................4 «Невгамовне покликання» Кобзаря ......................8 7 фактів із біографії Тараса Шевченка ..................12 Рукою Шевченка ...................................................18 Шевченко – художник. «Тут саме життя, як воно є» ..................................20 Увертюра до казахської Шевченкіани ................28 Де зараз картина, що дала Шевченку волю? ..............................30 Слово Тараса – наша зброя і окраса ............34 Повісті Тараса Шевченка і західноєвропейські романи ........................38 «Встане Правда на сiм свiтi» .................................42
Знайомства Тараса Шевченка ..............................46 Родина Тараса Шевченка .......................................50 Історія нерозквітлої любові .................................52 Пророк? Символ? Легенда? ...................................56 Величина світового масштабу ..............................57 Шевченко і світ .......................................................58 «Заповіт» мовами світу .........................................60 Шевченко на казахській землі .............................64 Віхи життя Тараса Шевченка в Петербурзі ............................................................66 Вірші, присвячені Великому Кобзарю ...................68 Великдень у Лаврі .................................................72 Відкривайте Україну з «Прем’єр Готелями» ............................................74
Contents The Everlasting Star ...................................................3 «What do I love Ukraine for?» ....................................6 «The Indomitable Calling» of Kobzar ........................9 7 facts of the Shevchenko’s Biography .................12 Shevchenko is the artist. «There is life itself, as it is» ....................................24 Overture to Kazakh Period of Shevchenko ...........29 Where is Now the Painting That Secured Freedom to Shevchenko? ........................................32 Taras’s word is our weapon and decoration ....37
Iмідж ua Міжнародний бізнес-ж урна л преміум к ласу
Stories by Taras Shevchenko and Western Novels ................................................40 Truth Will Rise In This World ..................................44 Shevchenko’s friends outside Ukraine ...................47 Taras Shevchenko’s family ....................................51 Love story ................................................................54 Shevchenko and the World ..............................59 «Testament» in different languages of the world .............................................................61 Discover Ukraine with Premier Hotels .............75
Голова Консультативної ради: Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, професор, академік НАН України, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка
Head of the Advisory Board: Mykola ZHULYNSKY, professor, academician of the National Academy of Sciences, director of the Tarasa Shevchenko Institute of Literature
Над номером працювали: Видавець – Головний редактор: Алла АЛИМОВА Керівник проекту: Олена СТЬОБАЛО Заступник головного редактора з міжнародних відносин: Роман Лунь Випускаючий редактор: Олена КОТЕЛЬВА Редактор англійської версії: Шон ДІНДАР, доктор філософії Оксфордського Університету, Великобританія Літредактор-коректор: Людмила ДЯДЧЕНКО Кореспонденти: Леся КИЇВСЬКА, Юлія МІРОВА , Ганна ЛІЧЕНКО, Ульяна Сторожук Фотокореспондент: Віктор ШУКЛІН Дизайн та верстка: Наталія РУДОМЕТОВА Керівник відділу реклами: Олександр СТЬОБАЛО, +380 44 383 73 76, adv@image.ua Перекладачі: Ганна КлочекUA №3/2014 80 Танкєєва, Наталія IMAGE
Editorial office: Founder – Editor in Chief: Alla ALYMOVA Project leader: Olena STOBALO Deputy chief editor at international affairs: Roman LOUN Editor: Olena KOTELVA Editor of English version: Sean DINDAR, Doctor of Philosophy in Philology in English from University of Oxford Proofreader: Ludmyla DYADCHENKO Correspondents: Lesya Kyivska, Julia Mirova, Anna LICHENKO, Uliana Storozhuk Press Photographer: Victor SHUKLIN Design and Graphic design: Nataliya Rudometova Head of Advertisement Department: Oleksander Stobalo, +380 44 383 73 76, adv@image.ua Translation Team: Anna Tankeeva, Natalia Klochek
Зареєстрований знак (свідоцтво № 68771 від 15.11.2008). Усі права захищено. №3/2014 Підписано до друку 06.05.2014 Засновник – ТОВ «Міжнародний фонд Дружби народів» Друкується українською, російською та англійською мовами. Журнал виходить 1 раз на квартал. Видається з вересня 2007 року. Свідоцтво про державну реєстрацію журналу: Серія КВ №17489-6239ПP від 20.01.2011 Друк: ТОВ ВТО «Типографія від «А до Я», 02660, м. Київ, вул. Колекторна, 38/40 Підписний індекс: 37326 у каталозі ДП «Преса» Тираж 5000 примірників. Ціна договірна. Адреса редакції: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 19/21 оф., 808 тел.: +38 044 417 34 69 E-mail: info@image.ua www.image.ua Застереження: назва, концепція, дизайн і надруковані матеріали є власністю журналу «Імідж.UA» і захищені міжнародним правом та українським законодавством. Відповідальність за достовірність усіх фактів несуть автори публікацій. Редакція не завжди поділяє точку зору авторів. Використання матеріалів із журналу «Імідж.ua» у будь-якій формі дозволяється тільки з письмової згоди редакції. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. При підготовці матеріалів номеру редакція використовувала архів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, сайти: www.kobzar.ua, www.taras-shevchenko.in.ua та ін.
Image ua international business magazine premium cl ass
Registered mark (certificate № 68771 dated 15.11.2008). ©«Image.ua» All rights reserved. №3/2014 To be issued 03.06.2013 Founder: International Friendship Foundation Ltd. It is published in Ukrainian, Russian and English. Magazine published quarterly. It has been published since September, 2007. State registration certificate of printed mass-media, serial number KB No. 17489-6239ПP from 20.01.2011 Printed by: Printing House From A to Z Subscription index: 37326 DP «Press» catalogue Circulation: 5000 issues. Price: contract value Publishers address: 12, Frunze St. Kyiv, 04080, UKRAINE E-mail: info@image.ua www.image.ua Attention: The title, concept, design and printed materials are the property of the magazine «Image.UA» and protected by international and Ukrainian laws. The authors are responsible for the authenticity of all facts. Editors do not necessarily share the views of the authors. Using materials from the magazine «Image.ua» in any form is allowed only with written permission of the publisher. The advertiser is responsible for the content of advertisement. Номер підготовано за сприяння Українського фонду культури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України This magazine was issued with the assistance of Ukrainian Cultural Foundation Shevchenko Institute of Literature, NAS Ukraine