International Tourism Magazine 1'2013

П Р О

М А Н Д Р I В К И

Т А

В I Д П О Ч И Н О К

Індекс 74318

Ж У Р Н А Л

ЛЮТИЙ – БЕРЕЗЕНЬ

1 (109) ’13

АНГЛІЯ НІМЕЧЧИНА ДОМІНІКАНА АРГЕНТИНА БОЛГАРІЯ ТАЇЛАНД ІЗРАЇЛЬ ІНДІЯ УКРАЇНА

США

Christmas & New Year

www.intour.com.ua

НОВА

ЗЕЛАНДІЯ Острови & Фіорди

БЕРДИЧІВ Бальзак & Шолом(Алейхем

ТАНЗАНІЯ

Люди

і звірі

2

1 1 (109) 2013

0

2

ПОДОРОЖ НА ПОДІЮ 8 12 Свята барв. Туристичні події світу за кольорами. Читай, обирай, вирушай!

VIP%КЛУБ 14 19 Музична дипломатія, або За всіма зайцями. Інтерв’ю з Богданом СТРУТИНСЬКИМ, керівником Національної Оперети і новатором сцени.

42 46 Політ нової моделі. «Міжнародним авіалініям України» — 20 років! Бесіда з президентом Юрієм МІРОШНИКОВИМ.

ЖИТТЯ ЯК СВЯТО

4

3

20 29 З Новим роком, АМЕРИКО! Головні новорічні тусівки і звичаї Сполучених Шатів.

140 143 УКРАЇНА. Дві Маланки. Автентична Маланка у містечку Вашківці та фестиваль Маланок у Чернівцях. Весело!

MODUS VIVENDI / СПОСІБ ЖИТТЯ 30 32 ІНДІЯ. Танець богів і демонів. Унікальне навіть для казкової Індії мистецтво катхакалі.

ВОЯЖ%КОЛЕКЦІЯ 34 41 МАЙСЕН. Порцелянове місто. Засніжене старовинне місто з найдавнішим у Європі виробництвом порцеляни.

48 57 АНГЛІЯ. Нордична глибинка. Середньовічні замки, фантастичні узбережжя, культурні центри і пасторальні села.

58 68 ДОМІНІКАНА. Тропічна Баварія. Баваро — один із найкращих курортів Домініканської Республіки.

8

5

76 83 БАНГКОК. Дракони не янголи. Спроба осягнути неосяжне і зрозуміти незбагненне «місто янголів».

6

7

2

9

84 90 НОВА ЗЕЛАНДІЯ. Острови парадоксів. Фіорди, білі та чорні пляжі, гейзери, вулкани та інші дива на протилежному боці планети.

92 97 БОЛГАРІЯ. Пляжі відпочивають. Країна дарує стільки ж культурних відкриттів узимку, скільки сонця — влітку.

116 123 ІЗРАЇЛЬ. Славетне і незнане. Північ держави досі лишалася поза туристичною увагою. Виправляємо помилку.

ПОДОРОЖ ЗІ СМАКОМ 69 ДОМІНІКАНА. Рецепт здоров’я і кохання. Уся Домінікана знає і вживає напій мамахуана.

ТРОЯНДА ВІТРІВ 70–75 АРГЕНТИНА. Зимове купання в Краю озер. Чудові краєвиди і велосипедні пригод у Південній півкулі Землі.

132 138 Зігріти КАРПАТИ. Узимку наші рідні гори обдаровують красою лише справжніх екстремалів.

8

9

ПРОФІ%ТУР 95 В гостях у «Sky Team». Авіакомпанії альянсу «Sky Team» вітали колег%турбізнесменів.

ЖИВИЙ СВІТ 98 115 ТАНЗАНІЯ. Акуна матата! — Жодних проблем! Пригоди без проблем у національному парку «Серенгеті». Знайомство з тваринами і людьми.

2

13

УКРАЇНА ЧУДЕС 124 131 БЕРДИЧІВ. Дотик до світлого. Тут вінчався Бальзак, навчався Шопен і гостював Шолом%Алейхем, сюди до чудотворної ікони прямують прочани.

Журнал про мандрiвки та вiдпочинок Засновник i видавець — ТОВ «Редакцiя журналу «Мiжнародний туризм» Видається з 1992 року Головний редактор Олександр ГОРОБЕЦЬ Заступник головного редактора Євген БУДЬКО Вiдповiдальний секретар Iрина ГОРОБЕЦЬ Художнiй редактор Борис ТАРАСЕНКО Комп’ютерна графiка та верстка Євгена КРУТОВЕРЦЕВА Коректура Людмили ГОРОБЕЦЬ, Наталi ОБОЛЕНСЬКОЇ Вiддiл реклами: Тел./факс: (044) 254%5190, 254%5191, 254%5193 Вiддiл розповсюдження: Тел./факс: (044) 288%9625, 288%5457 На обкладинцi: «Масайська красуня». Фото Олександра ГОРОБЦЯ

Передплата яскравих вражень! Заповніть квитанцію на пошті, аби не шукати кожного номера нашого журналу в кіосках. Продовжуйте передплату з будь%якого місяця! Журнал виходить щодва місяці — 6 номерів на рік. Має обсяг 144%160 сторінок.

ДЕ ПЕРЕДПЛАТИТИ? У ПОШТОВИХ ВІДДІЛЕННЯХ Оформте передплату з поштовою доставкою в будь%якому відділенні зв’язку України. Передплатний індекс у каталозі ДП «Преса» — 74318. У ПЕРЕДПЛАТНИХ АГЕНЦІЯХ «Бліц інформ»: Київ — (044) 205%5110. «Ідея»: Київ — (044) 417%8767; Донецьк — (062) 381%0932.

KSS: Київ — (044) 585%8080. «Меркурій»: Київ — (044) 249%9888; Дніпропетровськ — (056) 374%9055. «Періодика»: Київ — (044) 289%0704. «Самміт»: Київ — (044) 521%2605. ЗАПИТУЙТЕ ЖУРНАЛИ «МІЖНАРОДНИЙ ТУРИЗМ» У МІСЦЯХ ПРОДАЖУ ПРЕСИ!

Над номером працювали художники: Сергій Горобець, Борис Тарасенко Зареєстровано Мiнiстерством України у справах преси та iнформацiї, серiя КВ, № 2351 вiд 17.01.1997 р. © Журнал «Мiжнародний туризм» Адреса редакцiї та видавця Кловський узвiз, 15, м. Київ, 01021 Тел./факс: (044) 254%5190/91/93, 288%5457, 288%9625 E mail: welcome@intour.com.ua Представництва у Криму: тел./факс: (0654) 326%993 у Канадi: Український центр засобiв i розвитку — тел.: (403) 497%4374; факс: (403) 497%4377 Кольороподiл i друк: Видавничий дiм «Рема%Принт» Вул. В. Чорновола, 2, оф. 1, м. Київ, 01135, Україна Тел.: +38 (044) 486%8004, 486%2820 Тираж — 20 000 примiрникiв Перiодичнiсть — 6 випускiв на рiк Цiна договiрна. Передрук матерiалiв — тiльки з дозволу редакцiї. За рекламну iнформацiю вiдповiдає рекламодавець. Рукописи не рецензуються i не повертаються. Думка авторiв публiкацiй не завжди вiдповiдає думцi редакцiї. Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть фактiв, власних назв та iмен, iнших вiдомостей несуть автори.

Editor%in%Chief Oleksandr HOROBETS Deputy Editor%in%Chief Yevhen BUD’KO Managing Editor Iryna HOROBETS Art Director Borys TARASENKO Director of Computer Work Yevhen KRUTOVERTSEV Proof Reading & Editing Natalya Obolenska Subscription Index 74318 © «International Tourism» Magazine

Ж

■

Þë³ÿ ÌÀËÀ

П

О

Êîëè íàáðèäëà á³ëà çèìà ³ç ñ³ðèìè áóäíÿìè ³ òàê õî÷åòüñÿ òåïëà, ñâÿòà, êîëüîðó — äîïîìîæóòü ïîäîðîæ³! Äëÿ ïî÷àòêó — ñòîð³íêàìè æóðíàëó. Çàïðîøóºìî íà «êîëüîðîâ³» ôåñòèâàë³ ñâ³òó!

СВЯТА БАРВ

Д

О

Р

О

НА ПОДІЮ

Помаранчева Івреа Що: Де: Коли: Інфо:

фестиваль апельсинів Івреа (Італія) 9–10 лютого www.storicocarnevaleivrea.it

Фестиваль помаранчів в італійському місті Івреа — свято не для слабкодухих. Що таке іспанське кидання стиглими помідорами порівняно із «залпами» з тугих апельсинів? Свято метафорично відтворює відому легенду про те, як хтивий герцог хотів скористатися своїм правом першої ночі й забрав чужу наречену, але вона відтяла йому голову, а городяни збунтувались і відбили дівчину у варти. Тепер голову сим+ волізують апельсини, варту — одна коман+ да, а простолюд — інша. Місто ретельно готується до битви, за+ туляючи магазини та офіси сітками. Учасни+ ки вдягають шоломи. Головне правило — не жбурляти апельсинами в коней та глядачів. Останні мають право вступати до команд, надягнувши руді шапки, але кидати нічого не можуть. Попри заходи безпеки, з року в рік набирається до півтори сотні поранених… Наприкінці «апельсинового побоїща» се+ ред річок соку+фреш на поле битви виїж+ джає пані в білому як символ свободи і об+ сипає всіх мімозами та цукерками.

10

Маскат

у кольорі ісламу Що: Де: Коли: Інфо:

культурний фестиваль Маскат (Оман) 26 січня – 23 лютого www.muscat festival.com

Міжнародний фестиваль культури у столиці султанату Оман триває близь+ ко місяця. Для нього місцева влада збудувала спеціальне містечко, сти+ лізоване під середньовічне арабське поселення. Головна мета фесту — знайомити туристів зі стародавньою та сучасною культурою оманців. Але на ньому та+ кож представляються ще понад 40 країн, переважно ісламського світу (зелений колір тут дуже популярний). Торік у фестивалі ремесел у рамках святкового місяця взяли участь і троє кримськотатарських майстрів з України. Маскатський фестиваль є цілою низкою подій, об’єднаних ідеєю куль+ турного обміну — від тижня моди до концертів, від фестивалю кухні до ве+ лоперегонів «Тур Оман». Тут легко зна+ йти розваги для наймолодших, такі як пошуки скарбів і дитячі фотозмаган+ ня. А дорослі можуть вирушити на лек+ ції з мистецтва чи покататися на мо+ тоциклі по пляжу. В Омані чекають і представників неісламських культур!

Ж

■

В

О

Я

КОЛЕКЦІЯ

Що: карнавал Де: Віланова і ла Хельтру (Іспанія) Коли:9 лютого Інфо: www.carnavaldevilanova.cat Віланова+і+ла+Хельтру офіційно ста+ ла адміністративною одиницею ще у 1274 році, проте й досі кількість населен+ ня в місті не перевищує 60 тисяч осіб. Зате це містечко щороку приваблює ти+ сячі туристів на традиційний карнавал. Святкування розпочинається в чет+ вер, а головні події розгортаються у ви+ хідні. Зважаючи на те, що фест припа+ дає на період Великого посту, частують+ ся тут пісними стравами. Правда, безе до них не відноситься, адже саме цим продуктом воюють у со+ лодких і веселих суботніх боях. А ось у

Червоно%чорна

Віланова неділю люд на вулицях і площах закружляє у танці. Близько 6000 осіб парами дружно виконують однакові па під військовий марш. Учасники денс+параду вдягнені в національний каталонський одяг із притаманними йому кольорами пристрасті — червоним і чорним. Під час танцю виконавці розсипають над на+ товпом смачні карамельки.

Блискучий Ріо Що: Де: Коли: Інфо:

фестиваль самби Ріо де Жанейро (Бразилія) 17–21 лютого www.carnavalvirtual.com

Синонім слова «карнавал» — це Бра+ зилія, батьківщина самби. А її столиця Ріо+ де+Жанейро — світове серце танцю. Бра+ зильський карнавал дарує незабутнє свя+ то кольорів, емоцій та рухів. Головні події відбуваються на славно+ звісному самбодромі, де показують свою вправність хвацькі танцюристи — пред+ ставники різних шкіл самби. Саму вулицю святкових процесій збуду+ вали ще в 1984 році. За формою вона нагадує видовжений стадіон, має з боків трибуни, між якими зна+ ходиться прохід завширшки 13 мет+ рів, та завдовжки — 700. Кожна школа має 80 хвилин на власний парад за участю понад 4000 учасни+ ків і багатоповерхових рухомих плат+ форм. Ніде у світі ви не побачите стіль+ ки блиску, золота, каміння, стразів і пір’я, не відчуєте такого еротично+ го драйву! Недарма щороку понад півмільйона туристів приїздять на мега+денс+фест.

12

Лимонний Ментон Що: Де: Коли: Інфо:

фестиваль лимонів Ментон (Франція) 16 лютого – 6 березня www.fete du citron.com

У середині лютого неподалік від славетної Ніцци жовтим кольором на+ ливається місто Ментон. Тут відбува+ ється фестиваль лимонів, який зби+ рає понад 250 тисяч туристів. Вулиці заздалегідь прикрашають цитриновим декором, над яким чаклу+ ють близько 300 дизайнерів. Їхня без+ межна уява потребує 150 тонн лимо+ нів та апельсинів. Ретельна організа+ ція частково зумовлена тривалим пе+ ріодом святкування — трьома тижнями. За цей час гості міста та місцеві меш+ канці можуть споглядати неймовірні скульптури з лимонів, які в нічний час приваблюють світловими та звукови+ ми спецефектами. Щонеділі набереж+ на Ментона перетворюється на яскра+ вий лимонний парад із виступами жон+ глерів, клоунів, танцювальних і музич+ них гуртів. Загальний настрій пречу+ довий, хоча свято і з кислуватим при+ смаком…

Що: фестиваль Де: Дублін (Ірландія) Коли:14–18 березня Інфо: www.stpatricksfestival.ie Щовесни 17 березня вся Ір+ ландія танцює та міниться відтін+ ками зелені. Настає день свято+ го Патрика — «найірландські+ ший» у році! Саме цей святий навернув язичницьке населення країни до християнства. Кожен

Зелений Дублін його день відзначає кожен ірландець, який пам’ятає своє коріння, хоч би де він перебував. Наймасштабніше празникування відбувається 17 березня у столиці — Ду+ бліні. Веселий люд, вбраний у зелений одяг, заповнює місто. Цей колір пов’я+ заний із трилисником конюшини, який сам Патрик проголосив символом Свя+ тої Трійці. Барвистий парад проходить за маршрутом завдовжки 2,5 кіломет+ ра, що пролягає біля головних пам’яток. Потім юрби місцевих мешканців і туристів осідають у галасливих пабах за келихами смачного пива чи традицій+ ного віскі, залежно від особистого смаку та бюджету. Свято щоразу приносить близько 50 мільйонів євро, тому його організову+ ють ретельно і з розмахом. Сумно точно не буде!

Фарбований Джайпур Що: Де: Коли: Інфо:

фестиваль «Холі» Джайпур (Індія) 27 березня www.holifestival.org

Холі — давнє індуїстське свято барв, по+ пулярне на всій території країни. Але найза+ пальніше воно у Джайпурі, знаному як «ро+ жеве місто». Зазвичай люди йдуть на Холі у всьому білому і запасаються порошковими фарбами найяс+ кравіших відтінків. Ну, а потім… Потім вони жбурляють один в од+ ного фарбами та обливаються водою! Головне — робити все весело, під традиційну індійсь+ ку музику, підхоплюючи ритм танцю. Цього дня не варто обража+ тись, якщо хтось вимастить вас у всі барви веселки. До речі, всі фарби природного походження й не викликають алергії. Більше того — чим дужче вас забруднять, тим ліпше для вашої карми.

14

Різнобарвний Чиндо Що:

фестиваль «Розступання моря» Де: о. Чиндо (Корея) Коли: 19–21 березня Інфо: http://english.visitkorea.or.kr Цей фестиваль присвячено природ+ ному феномену — розступанню моря. Раз на рік лише на одну годину Жовте море відкриває шлях від материка до острова Чиндо. Науковці й досі не ви+ значили причину цього явища. За легендою, в давні часи на острі+ в’ян напали тигри+людожери. Люди по+ втікали на човнах, але через поспіх за+ лишили бабусю Пронг. Тоді вони звер+ нулися зі щирою молитвою до Бога — мо+ ре розійшлось, і старенька врятувалася. Відтоді цього весняного дня море оголює своє дно, в чому може переко+ натися кожен присутній. На честь цієї події влаштовують марш дивовижною дорогою під музику з барвистими пра+ порами. На гостей чекають виступи міс+ цевих музик і танцівників, а надвечір — яскравий феєрверк. І лише пам’ятник бабусі, схиленій у молитві перед тигром, нагадує про дивовижний порятунок.

■

V

I

P

КОЛЕКЦІЯ КЛУБ ■

П

ісля короткого «рейду» за лаштунки, у світ оксамиту, золота і сумбурних музичних звуків, я опинився в тиші респектабельного кабінету. Директор і художній керівник Київського національного академічного театру опе" рети, якого всі звикли уявляти у фраку з «метеликом», цього разу був у респектабель" ному темному светрі. А ще на тлі театрального антуражу його вирізняли рвучкі ділові рухи людини, яка цінує час, гострий погляд, імпульсивна швидка мова, трішечки з прикарпатським акцентом. Скромність дуже пасує заслуженому діячеві мистецтв України, режисерові, педаго гові, продюсерові, орденоносцю. За його «правління» Київський театр оперети швидко

«Містер Ікс».

Áîãäàí Ñòðóòèíñüêèé, î÷îëèâøè Êè¿âñüêèé òåàòð îïåðåòè, çä³éñíèâ ïðîðèâ ó æàíð³ é ó øîó-á³çíåñ³, ñòâîðèâ ùå îäèí «öåíòð òóðèñòè÷íî¿ óâàãè» ó ñòîëèö³ òà ôîðïîñò óêðà¿íñüêî¿ êóëüòóðíî¿ åêñïàíñ³¿. ³í ïðîäîâæóº ëàìàòè ñòåðåîòèïè ³ çàïðîøóº ó ñâ³ò ìîäåðíîãî ìèñòåöòâà. ªâãåí ÁÓÄÜÊÎ

або За всіма зайцями став академічним, а потім — і національним. Про заклад, який раніше вважався синонімом «нафталінного» консерватизму, в Україні заговорили як про новатор ський і десь навіть екстравагантний, а за кордоном йому аплодували стоячи. Перед розмовою господар увімкнув настільну іграшку, яка почала ніжно ви дзвонювати мелодію Баха. Сказав: «Треба, щоб прозвучала музика…». І прозву чало запитання про музику, трохи несподіване для мене самого: — Богдане Дмитровичу, а що ви любите наспівувати?

— Оце так початок! (Сміється). Знаєте, під настрій. Насамперед — те, що репетируєш. Нещодавно мене зачепила «Сіла птаха…». І ще — дуже ➧

«Звана вечеря з італійцями».

«За двома зайцями».

зикл, опера, зінгшпіль, опера"буф, музич" но"драматична вистава, модерн"вистава, модерн"балет… До речі, щойно я мав зустріч із приво" ду майбутньої вистави, яка поєднуватиме гіперкласичне мистецтво і гіперсучасну модель нових інсталяційних декорацій.

■ — Як ви прийшли до театру, музики і столичного Театру оперети? Росли в роди ні рафінованих інтелігентів?

— Ні, я сільський хлопець з Івано"Франківщини і ніколи цьо" го не цурався. Ніхто в моїй родині не займався ні театром, ні музикою. Правда, мама була художницею"вишивальницею, на" віть свого часу представляла декоративне мистецтво України за кордоном. Батько керував в області кооперацією. Коли я при" йшов до Київського театру оперети і застав тут руїну, він мені допомагав цілком прагматичними менеджерськими підказка" ми: «Ти це зробив? А це?..». Чому Київ? Довга історія. Спочатку був Калуський технікум культури і мистецтв. Я там зустрів багато цікавих людей, які по" тім досягли значних висот у своїй сфері. Технікум я залишив, бо… дуже всім у ньому сподобався, і там мені порадили вступа" ти до інституту культури в Рівному. Повчився в цьому вузі два роки, поїхав до Києва на КВН як капітан команди, мене помі" тили і запропонували перейти до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка"Каро" го. Втрачав рік навчання, але погодився. Моїм художнім керів" ником був Лесь Танюк, другим викладачем на курсі — Андрій Жолдак. Уже через рік мені вже запропонували викладати там тренінги та фехтування, а невдовзі ми з Василем Башею випу" скали курс.

Насправді оперета — найскладніший жанр кла( сичного мистецтва. Вона поєднує інструменталь( ну музику і хор, вокал і хореографію, декоратив( ний живопис і новітні медіазасоби… гарні баладні наспіви з альбому «Океану Ельзи» 2008 року — «Вночі».

— Значить, не оперетою єдиною?..

— Вісім років я борюся зі стереотипами щодо оперети! Сте" реотип може бути і позитивним явищем, якщо йдеться, напри" клад, про традицію, але я маю на увазі упередженість. Явище оперети як музкомедії, що панувало в радянські часи, було саме ганебним стереотипом.

— Так таки й ганебним?

— Точно кажу. Воно настільки спростило жанр, настільки йо" го знецінило!.. «А! Апєрєтка, канканчік…». У публіки з’явилося поверхове і навіть зневажливе ставлення. Слава Богу, ми виру" лили із цієї ситуації. Насправді оперета — це найскладніший жанр класичного мистецтва. Вона поєднує багато інших жан" рів і видів: інструментальну музику і хоровий спів, хореографію і вокал, володіння словом і акторську майстерність, декоратив" ний живопис і новітні медіазасоби. Це мистецтво має право на найвищі світові музичні стандарти. Чому у світі дуже мало став" лять Оффенбаха? Та тому, що його арії навіть не кожному опер ному театрові до снаги! Ми ж позиціонуємо себе не просто як театр оперети, а шир" ше — як європейський музичний театр, у якому є оперета, мю"

18

А чому оперета? Вийшло прикольно, бо я ніколи про неї не думав! Колись ми насміхалися з оперети. Студентом я тут побував лише раз. Сиділи на балконі, й хлопці сказали: «Може, ліпше підемо пи" во пити?». І ми пішли. Хоча сам не п’ю. Пізніше я багато займався освітянськи" ми, рекламними мюзиклами. Потім ста" вив на Майдані «День незалежності» та «День Києва». Був весь час у творчому по" шуку. Багато стажувався в Європі. І весь час мене вмовляли очолити Київську опе" рету. Я пручався як міг. А тоді раптом від" чув у собі силу — відродити цей театр. Від" мовився від роботи в центрі Курбаса, яко" му віддав 7 років, від театрального інсти" туту, якому віддав 11 років, від консервато" рії, де мав режисерський курс. Бо інакше нічого б не вийшло. Я працював по 14 го" дин на добу. До мене потім приходили в кабінет актори і запитували: «А де ваша розкладачка?». І через півроку заклад от" римав звання академічного. Спочатку я застав тут тільки шалені бор" ги. Перше, що зробив, — залучив 14 мо" лодих виконавців. За кілька років ми змі" нили практично все. А насамперед — спо" сіб мислення багатьох людей. Уявіть собі, старші працівники страшенно не любили свою роботу, хоча кожен бив себе в груди і клявся у протилежному. Нездорова ат" мосфера в колективі знищувала жанр. Те" пер ті самі люди мислять зовсім інакше.

— А як щодо «позитивного боку стерео типу» — чи є в Київській опереті гарні традиції?

— Звісно. Вона разом із Московською та Іркутською входила до трійки найкра" щих у Радянському Союзі. На кремлівсь" ких концертах завжди виступали артисти Київської оперети. Тут були хороша хорео" графічна школа, надзвичайно потужно зву" чали національні мотиви, відтворювали" ся класичні традиції. Наш театр пов’яза" ний із витоками національної музики — з великими іменами Лисенка, Кошиця, Садовського, Заньковецької... «Наталка Полтавка» написана саме для цього теат" ру, саме тут відбулась її прем’єра. Навко" ло нього існував своєрідний клуб творчої інтелігенції, до якої пізніше входили Ос" тап Вишня, Павло Тичина та їхні сучасни" ки. Українську оперету писали компози" тори Рябов, Філіпенко, Поклад… Є чим пишатися, є що показати.

— Що українські та іноземні глядачі от римують від вас цікавого, крім національ ного колориту?

— По"перше, високі стандарти музич" ного мистецтва. По"друге, ми відроджує" мо імена композиторів, твори яких в Ук" раїні не виконували. По"третє, завжди пропонуємо оригінальні вистави. Кожна має якийсь цікавий «бонус», інтерактив: вихід артистів у зал, фіалки в подарунок жінкам, конкурс для дітей...

У «Циганському бароні» грає живий кінь.

На жаль, іноземцям завжди заважає мов" ний бар’єр. Тепер ми вмикаємо екран із синхронним перекладом. У зв’язку із цим цікаво спостерігати за залом: українці ре" агують на сценічні події відразу, іншомов" ні глядачі — із двосекундним запізненням. Але реагують! Іноземцям цікавий наш новий цикл концертів, які завжди включають відсот" ків 70 прем’єрних номерів. Наприклад, у «Новорічному Штраус"концерті» звучать

твори, на які ми отримували авторське пра" во з Відня спеціально для нашого театру — це результат двох років переговорів і лис" тування зі спадкоємцями Штрауса!

— Виставу «Welcome to Ukraine» ви ство рювали до «Євро – 2012». Стадіон «Олім пійський» — поруч. Невже «м’ячоголові вар вари» прийшли до вас?

— Боже збав, я б не пережив! (Смієть ся). Насправді ця вистава виросла з дріб" ніших задумок. Ми вже поєднували укра" ➧

Директор у фойє театру.

«Танго життя».

Для іноземців вмикаємо екран із синхронним перекладом. Цікаво спостерігати за залом: ук( раїнці реагують на репліки відразу, іншомовні глядачі — із запізненням. Але реагують!

■ їнські вечорниці з хором і навіть балетом. Цього разу захотілося переплести різні жанри, знайти паралелі з реаліями сучас" ного технократичного життя. Вийшла ви" става, в яку вдалося вмістити цілий річний цикл народних свят, сплести його з істо" рією інтернет"кохання француженки й ук" раїнця, використати зразки музики від Миколи Лисенка до Костянтина Меладзе, показати Україну засобами кіно.

— І все ж завдяки «Євро» вдалося зроби ти реконструкцію театру!

— За державний кошт — лише зовніш" ню, інтер’єр ми робили власними силами та власним коштом. Держава не дає зай" вої копійки, а я все звик робити за «гам" бурзьким рахунком».

— Чи можете назвати трійку, п’ятірку провідних оперет світу? Рейтинг від Бог дана Струтинського.

— Віденська державна опера «Фолькс" опер», яка займається виключно оперетою. Будапештський театр оперети — окрім усього, сама споруда надзвичайно гарна.

Свердловська в Росії. Вистави німецької агенції «Арена» по всьому світу. Звичайно, наші друзі й колеги з Бухареста. І одно" значно — Київський театр оперети. (Усмі хається, а тоді серйознішає). Я не жартую.

— Чому не називаєте західноєвропейсь ких театрів?

— Жанр оперети в Західній Європі пе" режив своєрідну кризу. Ми ж знайшли свою нішу і не обмежує" мось оперетою. Відкриваємо заново іме" на відомих композиторів: Поля Абрахама, Кола Портера, Джеремі Германа, Джорджа Гершвіна… Ламаємо стереотипи. Чому, на" приклад, в Театрі оперети не можна стави" ти вечір української пісні? Ми поставили! Свого часу ми з диригентом Володими" ром Шейком звернули увагу на те, скіль" ки є «незайманих» оперет малих форм — того ж самого Оффенбаха, короля опере" ти! Понад 200 світових імен ніколи в Ук" раїні не ставилися! Щоб вийти з Оффен" бахом на велику сцену, ми тоді не мали фінансових і трудових ресурсів, мусили

Богдан Струтинський, як завжди, на коні.

брати глядача новаторством. І за допомо" гою друзів із банку створили «Малу сцену», яка згодом стала майданчиком для салон" ного мистецтва хай"класу. Глядачі сидять за столиком із келихами шампанського, знайомляться, обмінюються враженнями… Новаторством на межі зухвальства вва" жали наше підвищення цін на квитки. Бу" ло 25 гривень, я зробив 70. Так ми віді" рвали українську оперету від побутовізму. Нині квиток коштує 150 гривень, і проб" лем із продажами немає.

— Мудрий український народ каже: «Яка ціна, така й шана».

— Дуже точно! У радянський період де" шеві квитки і профспілкове заганяння лю" дей до театру знецінили мистецтво. Втім, ми не працюємо лише для заможної пуб" ліки, наш ресурс — усі шанувальники те" атрального мистецтва і музики, незалеж" но від статків і статусу.

— Ви згадали Бухарестський національ ний театр оперети «Іон Дачіан». Нещодав но ви приймали його артистів на своїй сцені.

Справжній «мокрий» дощ в опереті «Циганський барон».

Самі теж традиційно гастролюєте в Ру мунії. Що це за дружба?

— Почалася вона 2006 року з легкої ру" ки посла Румунії в Україні пана Траяна Лауренціу Христі який влаштував нетра" диційні дипломатичні прийоми за участю наших артистів. У результаті в нас зав’яза" лося спілкування з керівником Бухарест" ського театру оперети «Іона Дачіан» — па" ном Разваном Дінкою. У 2008"му ми впер" ше поїхали до Бухареста на Міжнародний музичний фестиваль виконавчих мистецтв «Viata e frumoasa», в якому тепер майже щороку беремо участь. У 2011"му з «Балом у Савойї» ми зчинили там справжній фу" рор — квитків продалося більше, ніж бу" ло місць, глядачі стояли навіть у прохо" дах! Цієї осені презентували «Цигансько" го барона». Так само традиційно румуни приїздять виступати до нас.

— Ваш «Циганський барон» має великий успіх. Завдяки чому — спецефектам, акро батиці, живому коню на сцені?

— Не тільки. «Циганський барон» ви" конується в усіх оперних театрах світу, але далеко не в повному обсязі — твір дуже складний. Ми використали близько 70 від" сотків її музичного матеріалу, які в Украї" ні ніколи не грали. Ну, і вклали душу у ви" конання, звичайно. Щодо творчої дружби. Підтримуємо її з багатьма театрами світу. З німецькими колегами здійснили 9 спільних сценічних проектів, які по півтора місяця тривали у західноєвропейських країнах. Австрійсь" кий маестро диригував у нас «Летючу ми" шу». Дружимо з Каунаським музичним театром у Литві — найдавнішим у країнах Балтії… Прямої фінансової віддачі гастролі не дають, це річ витратна. Але якщо сидіти вдома, це означатиме ізоляцію. Одна з на" ших важливих місій — показувати україн" ську культуру світові! ■

«За двома зайцями».

Фото надані Київським національним академічним театром оперети

21

Ж

■

В

О

Я

КОЛЕКЦІЯ

З Новим роком,

А

,

Нью Йорк, новорічні прикраси Мантхеттена.

Америко! Öüîãî ðàçó ñóïðîâîäîì äëÿ ìî¿õ ìàíäð³âíè÷èõ âðàæåíü ñòàëà íîâîð³÷íà àòìîñôåðà.  åìîö³éíîìó íàñè÷åíí³ ïåðåäñâÿòêîâîãî î÷³êóâàííÿ, ìåòóøí³ ï³ä ÷àñ ï³äãîòîâêè, ðîçìàõó â ñâÿòêóâàíí³ Ð³çäâà ³ Íîâîãî ðîêó àìåðèêàíöÿì íåìຠð³âíèõ! ²âàí ÄÓÄʲÍ

23

Новорічна композиція в «Гранд Казино» міста Білоксі, штат Міссісіпі.

У

У листопаді — грудні 2012 року я здійснив 5000"кілометро" вий автотур південною частиною США. Це низка штатів, кон" трастних за своєю природою та способом життя людей. Там тіс" но переплелися чотири своєрідні сучасні субкультури: латинос, негритянська, плантаторська і ковбойська. Саме в цих краях відбувалися події славнозвісного бестселера Маргарет Мітчелл «Віднесені вітром». Саме вони були головним театром Грома" дянської війни 1861–1865 років в Америці. Й тепер вони мають власне обличчя, відмінне від решти Сполучених Штатів.

Великі перегони Неофіційним стартом великих американських передноворіч" них перегонів вважається, хоча й звучить це трохи дивно, По" минальний день — останній четвер листопада. Тому вже на стар" ті мандрівки наша туристична група потрапила в передсвятко" ву коловерть. Усе навколо нагадувало про близьке Новоріччя, і це робило нас трішки щасливішими. На переважній більшос" ті туристичних об’єктів, готелів, торгових центрів і на вулицях міст, куди прибував наш 12"місний «Мерседес», ми бачили гар" ну й розмаїту новорічну атрибутику, в багатьох магазинах уже

Головна ялинка Америки. «Рокфеллер центр», Нью Йорк.

діяли новорічні знижки, а в спілкуванні з місцевими мешканцями відчувалося пе" редсвяткове піднесення, особливі добро" зичливість і люб’язність. Для більшості американців два націо" нальні свята — католицьке Різдво і Новий рік — є чи не найголовнішими та найемо" ційнішими. Тож про тутешню новорічну лихоманку — трохи детальніше. Головна ялинка і тонни конфетті Ясна річ, в Америці, де живуть представ" ники близько 200 народів світу, в різних регіонах і навіть районах міст дати і тра" диції новорічних свят можуть бути різни" ми або їх може не бути взагалі. Залежить від того, хто за національністю в родині тато, мама, дідусь і бабуся. Якщо вони, на" приклад, китайці та ще й живуть у Китай" ському кварталі Нью"Йорка, то 2013 рік

настане для них 10 лютого і триватиме до 31 січня 2014 року. До старту Нового ро" ку вони не забудуть ретельно прибрати в помешканні та викинути з нього весь не" потріб. У домі не повинно залишитися жод" ної смітинки — за китайським повір’ям, після цього життя мешканців очиститься від негараздів, у ньому звільниться місце для добробуту і щастя. Та в Америці одні звичаї іншим не за" вада. У новорічну ніч на Бродвеї в Нью" Йорку — в ресторанах і барах, на танцю" вальних майданчиках, у нічних клубах, а то й просто неба біля ялинок, — я спосте" рігав справжню святкову веремію «збір" ної світу». Там були представлені всі від" тінки шкіри, варіанти розрізу очей, націо" нальні елементи в костюмах, етнічні мо" тиви у музиці. Адже новорічна ніч — це нагода щасливо об’єднатися всім націям

і віросповіданням. І більшість людей ко" ристуються нею сповна. А з чого все починається? Правильно, з головної ялинки країни. Натуральну ве" личну красуню довго і прискіпливо шука" ють у всіх ближніх штатах навколо Нью" Йорка. У 2012 році лісову королеву зна" йшли у штаті Північна Кароліна й уже 30 листопада встановили на традиційному місці — на площі біля «Рокфеллер"цент" ру». Щоб вона не втратила своєї природ" ної вроди, її не прикрашали всілякими ко" льоровими кульками, ведмедиками та ін" шими витребеньками. Цього разу на неї одягли «святковий костюм» із 45 000 (!) мініатюрних різнокольорових лампочок. На вершині — велика, яскрава, виготовле" на славетною компанією «Swarovski» зір" ка з кількохсот кришталевих пластин. А біля її підніжжя вмостили майстерно ви" ➧

25

На купівлю новорічних презентів для рідних і дру( зів мешканець США часто витрачає п’яту части( ну свого річного бюджету, а 370 відправлених листівок — це норма.

■ готовлених янголят, котрі грали на сурмах. Поруч — ковзанка, на якій цілоденно ка" тались і малеча, і дорослі. Я прийшов до цього осередку краси і натхнення з метою провести фотосесію. Таких, як я, фотолюбителів з усього світу тут виявилося тьма"тьмуща! Пошукав «міс" це під сонцем» і найкращий ракурс. Зна" йшов. Але жаданий клаптик землі був об"

26

городжений червоною стрічкою, за якою вели зйомку два темношкірі джентльме" ни. Мабуть, мали ліцензію. Вони фото" графували охочих у сцені «я і головна ялин" ка Америки». Черга стояла без кінця і краю. Я дуже лагідно попросився зайти на мить на їхню територію. І отримав категорич" ну відмову. На всяк випадок використав запасний хід — показав супроводжуваль"

ний лист посольства США в Україні, в якому вони просили «...сприяти україн" ському журналістові...». Знову відмовили, і зовсім не лагідно. Мене це «завело». Я вмить заліз на декоративний парапет, у результаті чого перекрив джентльменам своєю «п’ятою точкою» головну красу, й у прискореному темпі зробив серію бажа" них знімків. Але вийти з гри так само сприт" но не встиг. Чиясь велика і дужа п’ятірня, схопивши ззаду за шкірки, стягла мене з парапету і жбурнула на грішну землю. П’я" тірня належала дебелому розлюченому по" лісменові. Він смачно і голосно лаяв ме" не, а я радів, що не розумію англійської. Головне — все і для всіх склалося добре: джентльмени успішно захистили свою те" риторію від нахабного іноземця, настир"

«Радіо Сіті» — один із найпопулярніших театрально концертних залів Нью Йорка.

Новорічна композиція в «Bank of America». Місто Шарлотт, штат Північна Кароліна.

Жива статуя Свободи на Таймс Сквер.

ливий чужинець виконав своє творче завдання, а пильний охоронець порядку вчасно поставив на місце і наставив на путь праведну заблукану вівцю. Усім героям слава! За новорічні свята головну ялинку Америки відвідують сотні тисяч людей. Тут завжди гамір" но і весело. На площі постійно лунає музика. Санта"Клауси пригощають малечу подарунка" ми, співають із ними пісні й разом з клоунами та акробатами дарують усім радість. Новий рік на «перехресті світу» І все ж! Головна новорічна тусівка в Нью"Йор" ку відбувається не в «Рокфеллер"центрі», а на так званому «перехресті світу» — площі Таймс" Сквер, у центральній частині острівного райо" ну Манхеттен. Тут у новорічну ніч збирається близько мільйона людей! Не вірю, що святкове

збіговисько таких масштабів можна побачити в іншому місці планети. Новорічну трансляцію з Таймс"Сквер у прямому ефірі дивиться май" же вся планета. За традицією, ще з 1907 року там із даху хмарочоса «Нью"Йорк Таймс» рівно опів" ночі опускається велика кришталева куля «Wa" terford Crystal», на якій виблискують понад 16 мільйонів кольорових візерунків і мільярди різ" нобарвних краплин. Коли куля торкається зем" лі, все здригається від феєрверків. І водночас на голови ошалілої публіки з гелікоптерів падають кілька тонн конфетті. На площі гримить жива музика, виступають легенди світової сцени. Уночі з 2011"го на 2012 рік ведучою новоріч" ного концерту на «Перехресті світу» була Леді Гага. І тоді ж було встановлено своєрідний ре" корд. Після грандіозного свята залишилась гран" діозна кількість сміття. На площі та прилеглих ➧

ДО АМЕРИКИ – ЕКСКЛЮЗИВНО Зорганізувала цей ексклюзивний тур і запросила до участі в ньому ук+ раїнського журналіста найвідоміша та найбільша в Америці російськомов+ на туристична компанія «New Tours» (newtoursusa@yahoo.com) з офісом у Нью+Йорку. Зайшовши на сайткомпанії (www.new tours.us), з десятків маршрутів по Аме+ риці та інших країнах світу ви легко зможете вибрати для себе найціка+ віший. Ціни — помірні, надається ві+ зова підтримка.

■

27

вулицях валялося 56 тонн непотребу! І це не ра" хуючи неймовірної кількості конфетті на дахах, балконах і деревах. Збирали ці «скарби» 22 спе" ціальні агрегати, 37 вуличних пилососів, а мили вулиці 24 машини. Від «Рокфелер"центру» я за двадцять хвилин дійшов до Таймс"Сквер. На площі ніде було яб" луку впасти — людей значно більше, ніж біля го" ловної ялинки. Леді Гаги я там, звісно, не поба" чив, але мультгероїв, Санта"Клаусів, клоунів і персонажів фантастичних трилерів зустрічав на кожному кроці. Особливий успіх у публіки мав майже оголений (чоботи, труси і капелюх) му" скулястий темношкірий мачо з яскравим напи" сом на трусах — «ковбой». Він класно грав на гі" тарі, жартував і фотографувався з білими дама" ми. Останні були в захваті й стояли в черзі по обійми та фото зі смаглявим гладіатором. Санта" Клауси поки що були менш затребувані.

Святкові «пунктики» Дещо про американських Сант. Вони не зо" всім схожі на своїх побратимів у інших країнах світу. Тут вони, як правило, сутулі, невисокі й огрядні. Американці жартують: мовляв, щороку доводиться розширювати у своїх домівках коми" ни, інакше Санта"Клаус у них не пролізе, і діти залишаться без подарунків. Американці — попереду всієї планети за чис" лом вітальних новорічних листівок, які вони розсилають, за кількістю та якістю куплених по" дарунків, а також за мистецтвом прикрашання домівок, офісів і вітрин. На купівлю новорічних презентів для рідних і друзів мешканець США часто витрачає п’яту частину свого річного бюд" жету, а 370 відправлених листівок — це середня норма. Подивитися на оригінальне й ефектне оздоблення приватних будиночків італійської діаспори в Брукліні люди приїжджають навіть

Новорічна композиція в готелі міста Нешвілл, штат Тенессі.

Вітрина на 5 й авеню в Нью Йорку.

із віддалених куточків міста. А заради оглядів віт" рин магазинів і офісів на Бродвеї та 5"й авеню турфірми організовують спеціальні екскурсії. Заради справедливості відзначу сферу, в якій американці на свята явно відстають від деяких народів, зокрема, від українців. Новорічні сто" ли у них дуже скромні й без особливих деліка" тесів. Ясно, що це не від браку коштів, така у них традиція. Основний акцент робиться на спілку" ванні з друзями, цікавих телепередачах, нічних клубах, театрах або ресторанах. Хоча шампансь" ке дуже полюбляють, п’ють його багато і з вели" ким задоволенням. Нагадую — йдеться про середньостатистич" ного американця. У кожного етносу можуть бу" ти свої «пунктики». Наприклад, на новорічних столах польської діаспори завжди багато їжі: бу" ряковий суп, різноманітна риба, капуста, гриби, а на десерт — страви з меду і маку. Вихідці з Угор"

щини смакують рулети з волоськими горіхами та маком, вареники з маком і медом, бісквіти з тмином, кунжутом і анісом. Троянди і полярне сяйво Новорічний екскурс по деяких інших штатах. Традиції святкування Різдва і Нового року в ба" гатьох із них схожі, та деякі все ж мають власну специфіку. На півдні США Різдво святкують гамірно, з гучною музикою та феєрверками. Так ранні по" ➧

Зроблений дитячими руками будиночок — один із найкращих новорічних подарунків. Часто їх роблять із пряників.

29

Після грандіозного свята лишається грандіозна кількість сміття. На Таймс(Сквер і прилеглих ву( лицях — 56 тонн! І це не рахуючи конфетті на да( хах, балконах та деревах.

■ селенці Америки, які жили на великій від" стані один від одного, вітали своїх сусідів. А ще вважали, що це відганяє злих духів. У південному штаті Нью"Мексико в індіанців навахо це свято називається Днем великої їжі. Вони збираються нав" коло великого казана, вщерть заповнено" го м’ясом, картоплею, цибулею та боба"

30

ми. А на десерт під повільну бесіду п’ють каву з булочками. Дуже цікаве і видовищне дійство — но" ворічний парад пантоміми у Філадельфії. У процесії беруть участь клоуни, музикан" ти, танцівники. Міжнародну славу здобув і «Турнір тро" янд», який ще з 1890 року традиційно по"

чинається 1 січня в каліфорнійському міс" ті Пасадена. На цьому неперевершеному параді квітів збирається кількасот тисяч глядачів! Фантастичні сюрпризи та ірреальні по" дії відбуваються в новорічну ніч у світовій столиці ігрового бізнесу — Лас"Вегасі. Якихось чітких традицій святкування не" має, зате виступи багатьох шоу"зірок роб" лять там Новорічну ніч незабутньою. Та найромантичніші події, на мій по" гляд, відбуваються в цей час на холодній Алясці. В темну різдвяну ніч гурти хлоп" ців і дівчат із ліхтарями в руках носять від подвір’я до подвір’я велику зірку, прикра" шену кольоровими стрічками, і співають веселих новорічних пісень. Люди щедро

ЗЕЛЕНІ: ЯЛИНКИ ТА БАКСИ Продаж першої ялинки у Сполуче+ них Штатах зареєстрований 1851 ро+ ку в Нью+Йорку. Ставлять удома ялинку 86% аме+ риканських сімей: 70% — живе дере+ во, 16% — штучне. Усі інші викори+ стовують також кипариси, магнолії чи падуби.

Вакханалія реклами на Таймс Сквер.

93% штучних ялинок завозяться до Америки з Китаю.

частують дітей цукерками і дають завчасно при" готовлені подарунки. Небо над Аляскою палає від феєрверків і полярного сяйва. Таке вражен" ня, що потрапив у казку. Незважаючи на довгу полярну ніч і люті морози, на новорічні свята до Аляски прибуває багато шукачів приємних пригод з усього світу, які теж роблять свій вне" сок у святкову ауру. В цей час на Алясці відбу" ваються найрізноманітніші фестивалі та змаган" ня, люди родинами та компаніями влаштовують екскурсії та вилазки на природу. Особливо по" пулярними і бажаними є відвідини Адміралтей" ського острова, що славиться мальовничими пей" зажами та великою популяцією ведмедів. У загальнонаціональний Поминальний день наша туристична група заїхала пообідати до од" ного з ресторанчиків у штаті Джорджія. Тради"

ційна печена індичка була понад усі похвали. Я спитав у менеджера ресторану — а чи не че" кають вони сьогодні на людей, які не мають кош" тів, але теж не проти покуштувати різдвяну пти" цю. «Ні, не чекаємо, — була відповідь. — Ми їх розшукуємо! Запевняю вас, жодна людина у на" шому містечку як, мабуть, і в усій Америці, сьо" годні та в різдвяну ніч не лишиться без смачної вечері!» Ось так би й по всьому світу… ■

Щороку в Америці продається по+ над 30 мільйонів живих ялинок. До ін+ дустрії їх вирощування та реалізації залучено 15 тисяч ферм і понад 100 тисяч працівників. Середня ціна натурального новоріч+ ного дерева висотою до 2 метрів — 40 $.

■

Велике спасибі за люб’язне запрошення до Америки — компанії «NEW TOURS» (www.newtours.us; newtoursusa@yahoo.com) та особисто пані Лідії Гельфанд. Подяка за сприяння — посольству США в Україні.

31

V I V E N D I

■

Фото Міністерства туризму Індії

M O D U S

СПОСІБ ЖИТТЯ

Танець богів і демонів Íàâ³òü äëÿ êàçêîâî¿ ²í䳿 ìèñòåöòâî êàòõàêàë³ º óí³êàëüíèì ñïàäêîì ïðàäàâíüî¿ êóëüòóðè. Öå ö³ëà òàíöþâàëüíà äðàìà, ñþæåòíà âèñòàâà. Çà òðàäèö³ºþ, ¿¿ âèêîíóþòü ò³ëüêè ÷îëîâ³êè. ²âàí ÄÓÄʲÍ

32

П

Під час подорожі індійським південним шта" том Керала мені неймовірно пощастило. У не" великому містечку, у внутрішньому подвір’ї еліт" ного готелю, що схований у заростях бугенвілій та пальм на березі Індійського океану, я три го" дини поспіль насолоджувався рідкісним видо" вищем — катхакалі. Так називається класичне танцювально"дра" матичне мистецтво Керали. Виникло воно в XVII столітті. Витоками була народна творчість, але з часом катхакалі стало вишуканою забавою. Його виконавців готують з 11"річного віку в спе" ціальних школах. До складу трупи катхакалі вхо" дять кілька танцівників, квартет музикантів і двоє" троє виконавців речитативу, які озвучують «лі" брето». Ну, а сюжетом перформенсів виступають фрагменти з епосів «Рамаяна» і «Магабгарата». Пощастило мені двічі: для українського журналіста зро" били виняток і дозволили по" бувати в гримерній та сфото" графувати акторів. Саме грим і костюми справляють ефект на глядача. На обличчях ви" конавців — хитромудрий ма" кіяж, якого не знає жоден театр світу. І таємниця його ревно оберігається. Основ" ний колір маскоподібного гриму — зелений, що озна" чає добрих і шляхетних пер" сонажів, переважно героїв та імператорів. «Маску» вкривають лініями та ма"

34

люнками, сповненими складної символіки. А втім, малюнків і кольорів у катхакалі безліч. На" приклад, якщо персонаж має шляхетне похо" дження, але творить зло, то поверх зеленого гри" му накладають червоні вставки, а навколо носа малюють лінії у вигляді хижо вигнутого ножа. Чорний грим вирізняє мешканців джунглів, мис" ливців і відьом, темно"жовтий — жінок, мудре" ців і брахманів. Дехто з виконавців з’являється на сцені в червоній масці, з червоною бородою та барвистою пишною короною. Це означає, що гратиме він лихого Дуссашана чи мавп Балі та Сугрива. Є в катхакалі й грим для «птахів», «змій» та «звірів». Виконавці зодягнені у великі яскраві склад" часті спідниці, мальовані шарфи й пишні коро" ни. Таке вбрання робить фігури дещо громізд" кими, зате надає їм «надприродної величі». Дуже важливу роль відіграє міміка. Вираз очей i рух м’язів обличчя передають неймовірну гаму почуттів. Часто мова поз і жестів така складна, що без попереднього ознайомлення із сюжетом розібратись у виставі непросто. Танок завжди супроводжується звуками вер" тикального циліндричного барабанчика ченди, горизонтального барабанчика маддалама, цим" балів і гонгів. Незбагненним чином звуки, барви та рухи зливаються в єдине видовище, неперевершене за емоційним напруженням. Пози танцівників ви" разно нагадують сюжети стародавніх індійських фресок і скульптурних композицій. Часом зда" ється, що перед тобою ожили стародавні боги, герої та демони... ■

Ідеальне місце, аби написати роман

www.india tourism.com info@india tourism.com

·

India Tourism Frankfurt

Ідеальне місце, аби прочитати роман

Човен на річці у штаті Керала. Дізнайтеся більше на www.incredibleindia.org

Знайдіть те, що шукаєте

Ж

■

В

О

Я

КОЛЕКЦІЯ

МАЙСЕН

Êîëèñü ñàìå ó Ìàéñåí³ âïåðøå ó ªâðîï³ âèãîòîâèëè ïîðöåëÿíó. ² òàêó, ùî âàðòà çîëîòî¿ îïðàâè! Ñòàðîâèííå ì³ñòî òåæ º ã³äíîþ îïðàâîþ äëÿ âèñîêîõóäîæíüî¿ ìàíóôàêòóðè. ³êòîð ÑÈÄÎÐÅÍÊÎ Îëåêñàíäð ÃÎÐÎÁÅÖÜ

Фото: Dietmar Scherf / GNTB

Головна окраса Майсена — замковий пагорб.

Я

Провінційна столиця Майсену ні багато ні мало — понад 1100 років. Спочатку на високому березі Ельби з’явився середньовічний замок. Спорудив його німецький король Генріх І Птахолов. Ішов час, навколо виросло поселення. Тільки через років чотириста, у XIV столітті, Майсену були даровані права міста. А ще через сто він став столицею князівства Саксонія. Поняття «князівст" во» умовне, бо правителі краю були курфюрстами, що більш"менш відпо" відає титулу князя у Київській Русі. Але ж не скажеш — курфюрстщина… У 1485 році брати Веттини, які княжили в Майсені, почали ділити спад" коємні землі. Поділили. Майсен у результаті втратив статус престольно" го міста. Столиць стало дві — у Дрездені й Віттенбергу. Але за п’ятдесят ➧

Фото: MEISSEN® Manufactory

Які ж усе"таки принадні ці німецькі князівства, герцогства і королів" ства! Ніби ожилі казки братів Грімм! Здавалося б, заштатне саксонське містечко, близько 30 тисяч мешкан" ців. Але хто ж у Німеччині не чув про Майсен! Його шанують за найдав" нішу в Європі порцеляну, найпівнічніше в ній вино і за той дух ста" ровини на його педантично збережених вуличках, що здатний зі" гріти у будь"який сніг чи мороз. Ми побачили особливий, порцеляново"білий Майсен, яким його зробила минула не по"європейському сніжна зима.

37

Фото: MEISSEN® Manufactory

ПОРЦЕЛЯНОВА ЕКСКУРСІЯ «House of Meissen» — так назива+ ється виставковий комплекс при пор+ целяновому виробництві. Він скла+ дається з Музею порцеляни та демон+ страційних майстерень. Комплекс відвідують близько 300 тисяч турис+ тів за рік. У музеї представлена унікальна ко+ лекція виробів, починаючи з 1710 ро+ ку — року заснування мануфактури. У майстернях можна побачити весь процес виготовлення «саксонського білого золота». Придбати цінну порцеляну теж мож+ на, але за маленьку фігурку доведе+ ться викласти сотні євро. Працює комплекс щодня, крім 24, 25 і 26 грудня. Докладніше — на www.meissen.com.

■

Фото: Peter Garten / GNTB

На порцеляновому заводі показують не лише готові вироби, а й «сам процес».

із гаком років столичного статусу в Майсені збу" дували дивовижної величі готичний собор, що донині мовби ширяє над містом, а також пер" ший у Німеччині палац — замок Альбрехтсбург. До його завершення брати вже завзято ділили надбання, тому в палаці так ніхто й не жив. Були в місті й три монастирі, і єпископство.

1539 року в Німеччині перемогло вчення бун" тівного Мартіна Лютера. Поступово позакрива" ли монастирі, скасували єпископство. В одній з колишніх святих обителей відкрили школу. Був" ши стольним градом, Майсен славився вироб" ництвом полотна, але після Тридцятирічної вій" ни його мануфактури занепали. Унаслідок всіх цих змін місто здало позиції. Уже значно пізні" ше, на початку XVIII століття, у замку з’явив" ся таємничий мешканець, котрий змінив долю Майсена…

38

Історія з алхімією Німецький король Август Сильний був одер" жимий ідеєю знайти філософський камінь, за" вдяки йому добути незліченну кількість золота й у такий спосіб зміцнити свою владу. Правитель звернувся до вченого Вальтера фон Чирнхауза, а вже той знайшов виконавця монаршої волі — молодого алхіміка Йоганна Фрідріха Беттгера. Справа з дармовим золотом ніяк не просува" лась, і дуже скоро увагу Августа прикувала до се" бе порцеляна. Річ у тім, що в тогочасній Європі її не виробляли, а завозили виключно з Китаю, де свято берегли секрет виробництва. І цінувало" ся «крихке золото» вище за коштовний метал! Замок Альбрехтсбург став фактично в’язни" цею для Беттгера, тільки повністю обладнаною для потреб алхіміка. Розкішні приміщення роз" городили на лабораторії, вмонтували в них печі й оселили дослідника там з усім можливим ком" фортом, аби лише він знайшов секрет… тепер уже не золота — порцеляни. І він його знайшов у співпраці з науковцем — тим самим Чирнхаузом. Після двох років напо" легливих експериментів колеги самостійно, без промислового шпигунства щодо китайців, ство" рили свою власну, європейську порцеляну! Так з’явилося «біле золото Саксонії». Порцеляна вті" лила, за термінологією східних філософів і за" хідних алхіміків, гармонію всіх чотирьох стихій: землі, вогню, води і повітря. Після лабораторій просто в тому ж таки зам" ку відкрили порцелянову мануфактуру. До речі, вона завдала чудовій пам’ятці середньовічної ар" хітектури чималої шкоди. Нині зали палацу ре" ставрують, повертаючи їм первісну красу. Слава саксонської порцеляни вмить розлеті" лася по Європі. Володіння посудом і статуетка" ➧

Інтер’єри замку Альбрехтсбург розкішно декоровані.

www.germany.travel

39

На «порцелянових» вуличках старого міста.

НАХ МАЙСЕН! Діставатися Майсена найпрості+ ше з Дрездена (25 км) або Лейпціга (100 км). Із шенгенською візою до міста лег+ ко завітати з Праги (175 км), чеських курортів Карлови+Вари (165 км) і Ма+ ріанське+Лазне (25 км). Сайт міста: www.stadt meissen.de (німецькою мовою).

■

ми з неї увійшло до правил хорошого тону в аристократів. І нині вона нарощує по" пулярність на провідних аукціонах світу. Кожен виріб на майсенській мануфак" турі виготовлявся й розписувався вручну. Ця традиція дбайливо збережена до сьо" годні. Як і 10 000 унікальних рецептів фарб для порцеляни, розроблених майсенськи" ми митцями.

цею, опиняєшся на «балконі» міста, де мо" жеш милуватися його панорамою з гостро" верхими червоними дахами. Над містом лине ніжний порцеляновий передзвін. Це вам не вчувається — дзво" ни в церкві Матері Божої, Фрауенкірхе, зроблені саме з порцеляни! Їх виготовили для храму в 1929 році, до 1000"ліття міста. Це єдині у світі дзвони з крихкого мате"

Над містом лине ніжний порцеляновий пере( дзвін. Це вам не вчувається — дзвони в церкві Матері Божої, Фрауенкірхе, зроблені саме з порцеляни!

■ Віртуозність мiсцевих майстрів вражає. Часом робота така тонка, що деякі виро" би використовуються замість коштовних каменів для перснів. А часом, коли в Му" зеї порцеляни розглядаєш великі компо" зиції, здається, що матеріал м’який і не" вагомий, мов сніг або найбіліша у світі вовна... Алхімія, не інакше! Оправа для порцеляни Майсен розташований на крутому бе" резі Ельби. Піднявшись східчастою вули"

ріалу, що прослужили до 2002 року. Потім їх замінили на 37 нових. Тепер вони 6 ра" зів на день видзвонюють 6 мелодій. Як ті порцелянові дзвони, місто зали" шилося цілісіньким після буремного ХХ століття з його двома світовими війнами. Невеличкий Майсен вважається однією з найбагатших скарбниць середньовіччя в небідній на подібні пам’ятки Німеччині. Головний центр екскурсій тут — Дром" плац, Соборний майдан. Саме на ньому стрімко злітає в небо собор Іоанна Бого" ➧

Собор, замок курфюрстів і палац єпископів тісно згуртовані в єдиний ансамбль.

www.germany.travel

ший у Німеччині палац — замок Альбрехтсбург. До його завершення брати вже завзято ділили надбання, тому в па" лаці так ніхто й не жив. Були в місті й три монастирі, і єпи" скопство.

1539 року в Німеччині перемогло вчення бунтівного Мартіна Лютера. Поступово позакривали монастирі, ска" сували єпископство. В одній з колишніх святих обителей відкрили школу. Бувши стольним градом, Майсен славив" ся виробництвом полотна, але після Тридцятирічної війни його мануфактури занепали. Унаслідок всіх цих змін місто здало позиції. Уже значно пізніше, на початку XVIII століт" тя, у замку з’явився таємничий мешканець, котрий змінив долю Майсена… Історія з алхімією Німецький король Август Сильний був одержимий іде" єю знайти філософський камінь, завдяки йому добути нез" ліченну кількість золота й у такий спосіб зміцнити свою

41

Отакі порцелянові пічки гріли курфюрстів Саксонії.

У замку тепер розташовано міський музей. Споруда веде активний, як на свій похилий вік, спосіб життя — тут проводяться концер( ти, виставки і лекції.

■ Пам’ятник видатному художникові Людвігу Ріхтеру, який певний час працював на майсенській порцеляновій мануфактурі.

слова та єпископа Доната. Гете назвав його най" кращим, що лишила Німеччині готика. Поруч розташовані замок Альбрехтсбург і палац єпи" скопів. Тісно згуртований ансамбль підносить" ся над рештою міста, мов архітектурне крещен" до. Звідси теж видно і Старе місто, і Ельбу, і за" сніжені виноградники, і нові райони за річкою, і прекрасні в зелені та снігу парки… Усередині собор Іоанна та Доната теж вражає. Насамперед — чудовим вівтарем, а також брон" зовим дзвоном, відлитим за ескізом художника з Майсена — професора Еміля Пауля Бернера. Дзвін прикрашають філігранно виконані барель" єфні сцени з «Одкровення Іоанна Богослова». У замку, названому на честь одного з братів" курфюрстів Веттинів — Альбрехта, тепер розта" шовано міський музей. Захоплюють чудові фрес" ки ХІХ століття на теми минулого Саксонії, гар" монія стрільчастих склепінь, колекція середньо" вічних дерев’яних скульптур. Нині замок веде активний, як на свій похилий вік, спосіб жит" тя — в ньому проводяться концерти, виставки і лекції. Інший «центр тяжіння» в Майсені, як і в усіх середньовічних містах, — це Ринкова площа з ратушею та бездоганно відреконструйовани" ми будинками. Втім, давньої забудови тут цілі квартали!

Фото: MEISSEN® Manufactory Фото: MEISSEN® Manufactory

Біля колишнього францисканського монастиря стоїть засніжений пам’ятник Генриху Птахолову і поруч — коло" дязь; споруджені обидва у ХІХ столітті на честь короля — засновника міста. А ще Майсен пишається найдавнішим у Саксонії ланд" шафтним парком. У ньому розташований ще один замок — Зібенайхен. Він молодший за побратима, зведений у XVI столітті. Свого часу романтична споруда дуже приваб" лювала мислителів і митців, була центром духовного жит" тя в краї. Серед інших тут гостювали філософ Фіхте, поет і містик Новаліс, майбутній президент Австрії Тео" дор Кернер… Але повернімося із засипаного снігом парку в тепло міста, зайдімо до середньовічного кафе, скуштуймо міс" цевого повітряного печива фуммель із гарячим шокола" дом… А на згадку придбаймо пляшку місцевого сухого вина. Нехай удома цокання келихів нагадає нам про пор" целяновий передзвін Майсена! ■

Фото: MEISSEN® Manufactory

43

■

V

I

P

КЛУБ

«Ì³æíàðîäíèì àâ³àë³í³ÿì Óêðà¿íè» — 20 ðîê³â! ͳ áàãàòî í³ ìàëî. Ñàìå ñò³ëüêè, àáè óâ³éòè â íîâèé âèòîê ðîçâèòêó. Ïðî ñâÿòà ³ áóäí³ àâ³àêîìïàí³¿ ñï³ëêóºìîñÿ ç ¿¿ ïðåçèäåíòîì Þð³ºì ̳ðîøíèêîâèì. ªâãåí ÁÓÄÜÊÎ

Політ нової

моделі

У

У керівника головної авіакомпанії країни захоп лення авіацією починалося з колекціонування мо делей літаків. Тепер у нього 20 справжніх сучасних боїнгів. А в планах МАУ і вже частково в реаль ності — нова модель розвитку авіакомпанії та всієї пасажирської авіації в Україні. Але до цього було 20 років польоту.

— Пане Юрію, як ви відсвяткували ювілей авіакомпанії?

— Уперше ми обрали для свята клубний фор" мат. Попередні ювілеї відзначали досить пафос" но — у Національній Опері, палаці «Україна». Тепер провели у виставковому центрі «Акко Ін" тернешнл» з концертом, фуршетом, а головне — можливістю невимушеного спілкування. Усім сподобалося. Зібралося понад 2 тисячі гостей.

— Нівроку виріс ваш «клуб»…

— Близько двох третин запрошених становили працівники МАУ, а решту — партнери і друзі. З багатьма ми не бачилися «наживо» кілька років. Були представники «Боїнгу» і всесвітньо відомого виробника авіадвигунів CFM, наші представники й генеральні агенти в різних країнах світу, керівники провідних українських банків і туристичних фірм, очільники транспорт" ної галузі… Атмосфера вийшла дуже теплою. Нас вітали артис" ти, в тому числі незрівнянна Тіна Кароль. Гарно відсвяткували. А наступного дня знову кинулися в ро" боту. Її завжди дуже багато.

— З чого складається трудовий день президента авіакомпанії? Чим займетесь після інтерв’ю?

— Організаційною роботою. Більше доводиться працювати, на жаль, не з людьми, а з документами. Багато часу йде на нара" ди, планування. І звичайно, питання безпеки польотів пронизу" ють усю діяльність авіакомпанії. Ними треба займатися не тому, що щось сталося, а для того, щоб НЕ сталося. Займатися щодня, наполегливо, абсолютно на всіх ділянках. Навіть фінанси, кад" ри, комерційна діяльність, планування рейсів, режим праці та відпочинку екіпажів — усе має до цього стосунок. Багато хто ду" має про бортпровідників, що головне для них — це вміння ус" міхатися. Ні, головне — дбати про безпеку польоту!

— Для багатьох ваша кар’єра є вищим пілотажем. Що пот рібно, аби стати керівником провідної авіакомпанії?

— Насамперед — авіаційна освіта. Хоча спеціальності «Ке" рівник авіакомпанії», мубуть, не існує... Я навчався в Київсь" кому інституті інженерів цивільної авіації, теперішньому Націо" нальному авіаційному університеті. Потрібен досвід роботи в авіації, бажано на різних ділянках. Мені довелося попрацювати в аеропорту «Бориспіль», це було пов’язано з електрозабезпеченням диспетчерських пунктів.

— Я дивився «Міцний горішок – 2», там був такий персонаж…

— От"от… (Усміхається). Потім працював у органах управлін" ня авіагалузі, якраз коли вони створювались. Треба було бага" то чого нового навчатися. Гадаю, керівнику авіакомпанії дуже потрібне бажання і вміння навчатися. І звичайно, необхідне бажання і вміння брати на себе велику відповідальність.

— 19 років працюєте в компанії, з них 8 — очолюєте її. А як за раз пригадуєте час народження МАУ?

— Як період романтизму під час створення Української дер" жави та розбудови багатьох галузей життя. Україна — без сум" ніву, авіаційна держава з довгою історією, але за часів Союзу більшість стратегічних питань галузі вирішувалась у Москві. Ви" йшовши на світовий ринок, Україна мала лише виробничий та ➧

45

— Чому і для чого?

— Тому, що були люди, які бачили далеко впе" ред. Серед них — і вже покійний нині перший голова Державної адміністрації цивільної авіа" ції Володимир Рощук, і генеральний директор компанії «Авіалінії України» Леонід Погребняк. Для чого? Щоб Україна інтегрувалась у між" ■ народну авіатранспортну інфраструктуру. МАУ були інструментом цього процесу. Проект був реалізований вчасно, з правильними установками, з широким залученням міжнародної консультативної допомоги. Хоча і з мінімумом стартового капіталу. На початку процесу я працював у авіаційній держадміністра" ції, зокрема брав участь у розробці нової державної системи між" урядових угод щодо авіасполучення. Ми допомагали створюва" ти МАУ. Тобто я належу до людей, які не працювали в компанії з перших днів, але причетні до її створення. Зараз усі ми відчу" ваємо певну гордість від того, як усе вийшло. МАУ виконала зав" дання закріпитися на європейському ринку — висококонкурен" тному, з найвищими стандартами. А зараз вона переживає принципово новий етап. Від сектор" ної моделі розвитку авіакомпанія МАУ переходить до нової — транзитної. Ми почали розвивати сполучення між Заходом і Схо" дом через вузловий аеропорт у Києві. Виходить непогано, хоча потребує величезних зусиль. Складність — у координації бага" тьох сторін. Авіакомпанія не впорається без базового аеропорту «Бориспіль», авіаційної влади, фінансових структур. А з іншого боку, майбутній комплекс, який з подачі американців називає" ться хабом, забезпечить багато нових робочих місць, додаткові доходи аеропорту від транзитних пасажирів, дасть нам шанс рів" нем сервісу заслужити увагу до України з боку туристів. Треба сказати, без базової авіакомпанії — класичної, як МАУ, — аеропорт теж нічого не зможе зробити. Іноземні перевізники, модні нині лоу"кости не зацікавлені розвивати транзит. Якщо авіаційний ринок України у 2012 році зріс приблизно на 10 відсотків, то обсяги МАУ — аж на 25 відсотків. Тобто са"

У багатьох справах ми були першими в Украї( ні та СНД, почавши із запровадження світо( вих стандартів сервісу. Завжди бачили себе рушійною силою євроінтеграції. експлуатаційний досвід. Планування, комерцію, міжнародні відносини в авіагалузі довелося будувати з нуля. Було і склад" но, і цікаво. Створення МАУ виявилось далекоглядним кроком. Якщо в інших братніх республіках колишнього СРСР цивільна авіа" ція ще довгі роки жила за радянськими стандартами, то в Украї" ні ми швидко почали європеїзацію галузі.

46

Відзнаку ДП «Антонов» вручає його представник — Дмитро Ківа. Грамота Кабміну — з рук заступника міністра Кабінету Міністрів Георгія Пивоварова.

ме ми приваблюємо пасажирів з третіх країн і перевозимо че" рез Україну.

— Що зараз являє собою МАУ?

— Ключового гравця на ринку авіаперевезень України! Пра" цюємо в сегментах міжнародних перевезень із Києва, внутрішніх перевезень між Києвом і центрами регіонів: Дніпропетровськом, Донецьком, Львовом, Івано"Франківськом, Харковом, Одесою і Сімферополем. Здійснюємо прямі рейси між обласними міста" ми та пунктами Західної Європи. Наша мережа маршрутів охоп" лює практично всю Європу, ключові міста в СНД, а за допомо" гою партнерських рейсів сягає США на заході та Таїланду на сході. За 10 місяців 2012 року ми перевезли 2,5 мільйона людей. Частка транзитних пасажирів на регулярних рейсах — майже 40 відсотків. Маємо 11 авіакомпаній"партнерів з експлуатації повітряних ліній, майже 150 повітряними перевізниками світу в нас є ін" терлайн"угоди. За 20 років своєї діяльності МАУ перевезли понад 16 мільйо" нів пасажирів. І майже 3 мільйони з них — протягом 2012 року. Це величезний показник довіри. Особливо, якщо врахувати не" розвиненість національного ринку повітряних перевезень. І якщо пригадати, що починали ми лише з двох літаків. І навіть тоді перевезли 115 тисяч пасажирів за рік!

— Робите важливі кроки для компанії та держави. Щиро ка жучи, не в найкращий час для бізнесу. Чи правда, що криза відкри ває нові перспективи?

— Безумовно. Зараз нам може здатися, що було простіше, скажімо, в 1990"ті роки, але ж це зовсім не так. Просто тодішні рішення вже знайдені, а теперішні — ще ні. Легких часів уза" галі не буває. Розвиток — це подолання труднощів. Наш реінжиніринг моделі бізнесу від нішової авіакомпанії до мережевої — це частково реакція на кризу і ті зміни, які во" на викликала в галузі авіаперевезень.

— Як ставитеся до моделі лоу кост, яка зміцнює позиції на ринку?

— Як до концептуально конкурентної моделі класичної мере" жевої авіакомпанії. Це свій вид заробляння грошей, свої прин"

ципи роботи з пасажирами, але... Керівник одного з найуспішні" ших лоу"костів заявляє: «Ми ненавидимо своїх пасажирів, бо вони не платять за те, щоб ми їх любили». А ми любимо своїх пасажирів! І не тому, що вони дуже багато платять (насправді — зовсім не багато, порівняно з витратами), просто це невід’ємна частина нашої культури. Ми вдячні пасажирам за те, що вони ство" рюють нам робочі місця, і стараємося, щоб політ дав їм дещо ін" ший комплекс задоволень, ніж поїздка на приміській маршрутці.

— Чи вшанували ви своїх пасажирів до ювілею компанії?

— Аякже. Аж до привітань із шампанським у касах і на борту! Покупцям квитків на регулярні рейси ми запропонували 20 від" сотків знижки. Подарунком для учасників нашої програми лояль" ності пасажирів «Панорама"Клуб» стало подвоєння накопичених авіамиль. Були також акції, конкурси і вікторини на веб"сайті МАУ, в бортовому журналі «Панорама» та в соціальних мережах. Програма наших подарунків розрахована на весь зимовий сезон. Усім, хто полюбляє подорожі, раджу стежити за новина" ми на сайті авіакомпанії. ➧

47

Авіакомпанію вітає вокальний секстет «ManSound».

Туризм — хліб авіації! Дуже вдячні партнерам із цієї сфери, але маємо до них два побажання. Перше — час уже братися за приваблення в Ук" раїну туристів з"за кордону. Авіація до цього дав" но готова. Так, це складніше і дорожче, ніж про" давати закордонні путівки, але якщо цього не зробити, завтра для нашої туристичної галузі ■ може просто не настати. І друге. Як авіакомпанія, котра здійснює рей" си до основних туристичних центрів Європи, потребуємо турис" тичного потоку до Парижа, Брюсселя, Мадрида.... Особисто мені прикро не бачити там своїх співвітчизників, а бачити ро" сіян, японців, німців, китайців... Слово «туризм» у нас досі асо" ціюється переважно з пляжним відпочинком. Останніми рока" ми до нього додався гірськолижний. Але туризм — це ще й скар" би історії та культури, фестивалі, музеї, театри в загальновизна" них центрах світової цивілізації. І чартерам на сонячні узбереж" жя це зовсім не завада!

— Нехай ці два майбутні звершення стануть нашими спільни ми — авіаперевізників, турпрацівників і журналістів. А які досяг нення МАУ за 20 років ви б назвали головними?

— У багатьох справах ми були першими. Першими в Украї" ні почали літати «Боїнгами» і запроваджувати світові стандарти сервісу. Першими в Україні випустили бортовий журнал «Па" норама». Першими в СНД стали членами Міжнародної асоціа" ції авіаперевізників (ІАТА) і пройшли аудит експлуатаційної безпеки (ІОСА). Першими в Україні (і не лише серед авіаком" паній) запустили програму лояльності для пасажирів «Панора" ма"клуб», запровадили власний сайт, електронний квиток та інші елементи електронної комерції. Першими на власній базі в «Борисполі» почали виконання повного циклу технічного об" слуговування «Боїнгів»… Усе це пов’язано з тим, що ми завжди бачили себе рушійною силою євроінтеграції. Та головним досягненням — кажу не для красного слівця — я вважаю наш професійний колектив. Починалися МАУ з близько 100 працівників, а зараз у ній 1500 класних спеціалістів, які доро" жать своєю роботою завдяки комплексу соціальних і фінансових чинників, радіють можливості навчання і професійного розвит" ку. Люди згуртовані, ініціативні, проявляють взаємовиручку. Це саме ті риси, які дають можливість втілювати всі наші плани!

— Вітаємо з ювілеєм, бажаємо вам і всьому колективу «Між народних авіаліній України» високого польоту! ■

Тіна Кароль на ювілеї викликала фурор!

— Що ви придумали для клієнтів на зимовий сезон і наступний рік?

— На традиційно популярному «теплому» напрямку Київ – Дубай збільшили частоту рейсів, відтепер їх 7 на тиждень. Для пасажирів, які прямують на гірськолижні курорти, є спеціаль" ні, дуже вигідні умови перевезення гірськолижного споряджен" ня. На напрямках, популярніших улітку, проводимо цінові ак" ції, аби заздалегідь підігріти інтерес, дати пасажирам можливість заощадити на завчасному замовленні квитків.

— Серед ваших партнерів дуже багато українських турфірм. Як іде співпраця?

— Працюємо з понад 270 турфірмами, тобто практично з усі" ма, акредитованими в Україні Міжнародною асоціацією авіа" транспорту — ІАТА. За 10 місяців 2012 року авіакомпанія здій" снила понад 4000 чартерних рейсів. Перевозимо тургрупи і ре" гулярними рейсами — це дорожче, але менш ризиковано для дрібніших турфірм.

48

Фото надані авіакомпанією МАУ

Ювілей відсвяткували у клубному форматі з концертом, фуршетом, а головне — можли( вістю невимушеного спілкування. Усім спо( добалося. Зібралося понад 2 тисячі гостей.

Ж

■

В

О

Я

КОЛЕКЦІЯ

АНГЛІЯ

Нордична

Замок Ліндісфарн на неприступній скелі.

ϳâí³÷ Àíã볿 — çåìë³, íà ÿêèõ ñâîãî ÷àñó ïàíóâàëè â³ê³íãè, øîòëàíäö³ é íîðìàíè. Êðàé çàìê³â, ôàíòàñòè÷íî êðàñèâèõ óçáåðåæ, êóëüòóðíèõ öåíòð³â ³ ïàñòîðàëüíèõ ñ³ë, ñïîêîþ òà îñîáëèâî¿ ï³âí³÷íî¿ åñòåòèêè. Õåëüãà Î˲ÉÍÈÊ

глибинка

Ж

■

В

О

Я

КОЛЕКЦІЯ

У

У результаті нескінченних середньовічних війн і змішування етносів тут сформувалась окрема гілка британців зі своїми яскраво вираженим акцентом, культурними особливостями та історичними пам’ятками — численними й непогано збереженими. Незважаючи на віддаленість від «центру світу» — Лондона — та попри суворість клімату, в цей край вар" то завітати заради красот природи й умиротворення півночі.

Недаремно до Дарема Ми з чоловіком підготували маршрут із зупинками в місцях, цікавих історією, архітектурою чи просто колоритних і «настроєвих». А почали по" дорож із Дарема — центру однойменного невеличкого графства, міста" університету, одного з найгарніших у північній Англії, побратима Оксфор" да і Кембриджа. Справді, Дарем — чарівний, пропахлий історією. Він став близьким мені практично з першого погляду. Ще й своєю «душею» перегукувався з моїм рідним Львовом: така ж затишна атмосфера, ефект переміщення в часі... Через Дарем протікає річка Вир, яка утворює тут тугий закрут. А в закруті лежить півострів — стародавнє серце міста. Головні споруди — кафедраль" ний собор та університет. Ну і як же без замку? Він з ХІ століття прикрашає центр міста. Твердиня довго служила головною стратегічною позицією для

52

У графстві Дарем, у музеї просто неба «Біміш» відтворено життя країни кінця ХІХ століття.

Краєвид із собором у Даремі.

норманів, що правили на півночі Англії та відбивали напади шотландців. Згодом замок служив палацом"резиденцією князів"пра" вителів, а в ХІХ столітті став частиною уні" верситету й отримав статус коледжу. Не обов’язково ставати студентом, аби потра" пити туди, — замок відкритий для тургруп. Університет не такий давній, заснова" ний 1832 року. Проте він третій серед най" давніших в Англії і становить популярну альтернативу Оксфорду з Кембриджем. У цьому елітному навчальному закладі пле" кають давні традиції. Наприклад, керівні повноваження тут розподілені між цент" ральною адміністрацією та коледжами. До" сі в парадних залах проходять «формаль" ні обіди», на які збираються викладачі та студенти, одягнуті в мантії. Та, певно, найдужче приваблює в Да" ремі собор. Закладений лише на два десят"

Місто Дарем — чарівне, пропахле історією. Ще й своєю «душею» перегукується з моїм рідним Львовом: така ж затишна атмосфера, ефект пе( реміщення в часі...

■ ки років пізніше від замку, він збудований за рекордно короткий на ті часи термін — 40 років. І відтоді майже не змінювався. Це рідкісне явище, бо, як правило, онов" лювали такі споруди в пізніших стилях. Отож Даремський собор — це ідеально збе" режений шедевр норманської архітекту" ри. Збудували його на місці захоронення святого Катберта — покровителя північ" них регіонів. Щороку сюди приїжджають прочани з усієї Британії просити допомо"

ги в одного з найшанованіших в країні святих. Поруч із собором — монастир. Більша його частина закрита для відвідувачів, але можна зайти у внутрішній дворик. У цент" рі квадратного простору — зелений газон, а навколо — коридор із кам’яними вікна" ми. Враження відмежованості від зовніш" нього світу створюється з перших секунд перебування — саме це, напевно, і мали відчувати монахи. ➧

53

Арки Ліндісфарнської обителі. На Святому острові, на вершині пагорба, височить середньовічний замок. За його мурами зберігаються залишки ще давнішого монастиря. 1550$го року через загрозу з боку Шотландії обитель розпустили, а з її каменів збудували твердиню. «Коромислова» арка — одна з «візиток» комплексу.

Після відвідання святих місць ми погуляли старою частиною Дарема, «загубилися» на його вуличках, покривуляли по бруківці, вмостились у кафе біля річки з філіжанками кави... Так"так, кави, не чаю! Це було одне з кількох моїх відкриттів у Даремі — тут п’ють каву, на відміну від решти Англії. Респект півночі!

Дорога на Святий острів під час припливу.

56

Новий старий замок Після історично"наукового Дарема ми пірнули в культурно"мистець" кий Ньюкасл. Це місто було в планах відвідання мало не з перших днів мого життя у Великобританії. А почалося все з 1"фунтової монетки. І це не жарт. В країні випускають серію монеток із вигравіруваними на них най" відомішими мостами країни. Один із них — Ньюкасл"бридж, присвячений Міленіуму. Красивезна фантасмагорична споруда нависає над самою річ" кою Тайн. Аби під мостом могли пропливати човни, його зробили підйом" ним. Не розвідним, не поворотним! Міст складається з двох «крил»: од" не — для пішоходів, інше — для балансування під час підйому. Коли він підіймається, то стає схожим на метелика з двома зведеними вгору криль" цями. Ми застали цей видовищний момент. Коли біля твоїх ніг раптом починає ворушитися така грандіозна споруда, вмить перехоплює подих! Місто має ще шість мостів, усі давніші за цей. Один із них поворотний, решта — просто дуже високі. Проте Ньюкасл більше відомий «нічним життям», його вважають най" кращим у Британії місцем для розваг. Тут безліч нічних клубів, пабів та

Залишки давнього муру в місті Ньюкасл.

Міленіум міст у Ньюкаслі підіймає «крила», пропускаючи черговий човен.

Найбільший і найнезвичніший виставковий центр Ньюкасла — «Sage Gateshead».

інших «профільних» закладів. Причому ціни на" прочуд доступні, не до порівняння з іншою сто" лицею нічного життя — Лондоном. Нарешті, Ньюкасл — це прославлений центр культури. Тут найбільше театрів «на душу насе" лення» у Великобританії. На березі річки стоять два грандiознi виставкові центри. Балтійський центр сучасного мистецтва — величезна кубічна споруда, збудована ще в 1930"х роках як млин. У 2002"му вона отримала нове призначення. За де" сять років центр устиг презентувати виставки близько 200 відомих митців, серед яких — знаний сучасний британський скульптор Ентоні Гормлі, автор грандіозної скульптури «Янгол Півночі».

20"метрова сталева постать людини з крилами розмахом 54 метри нині стоїть на в’їзді до граф" ства Нортумберленд, у містечку Гейтшед, на вер" шині пагорба, тож «янгола» видно за багато миль. Поруч із колишнім млином у 2004 році — мис" тецький центр «Sage Gateshead». У склобетон" ній, стильній, ні на що не схожій споруді вирує креативне життя з музичним ухилом. Ми неспо" дівано потрапили там на вечір джазу.

Ну, і як шанувальники історії та археології ми не могли не дослідити Замкової башти і Чорної брами. Обидві розташовані в історичній частині міста. Цей замок збудували на місці колишньо" го римського форту і норманського замку. Ос" кільки він був новий, то й дав місту відповідну назву — Новий Замок, Newcastle. До наших днів дожили лише його центральна башта, основні ворота і залишки муру. З башти відкривається чудовий краєвид із річкою та всіма мостами! Замковим маршрутом Ми вийшли на мальовничу дорогу вздовж моря, що починається в містечку Тайнмаус і пролягає аж до кордону з Шотландією. Офіційно цей шлях називають «Узбережним замковим маршрутом». Ми пройшли частину шляху пішки. А почали з мальовничого рибальського села Крастер. По" при всю свою красу і добре збережені старовин" ні котеджі, це сільце відоме зовсім іншим — най" смачнішою в країні копченою рибою. Готують її в дубових діжках і продають по всій країні. Крас" терську рибку полюбляє й королівська родина! ➧

ІСТОРИЧНІ ГРАФСТВА Північно(Східна Англія включає 4 історичні графства: Дарем, Нортум+ берленд, ПІвнічний Йоркшир, а також Тайн і Вір. На півночі межує з краї+ ною Шотландією в складі Сполуче+ ного Королівства. Якщо любите історичні пам’ятки, то ці землі — саме для вас, тут одна з найбільших концентрацій замків, палаців, старовинних церков і цілих історичних містечок у Європі. Проте будьте готові платити за вхід часом незначні, а часом досить вагомі суми. Дві основні організації зі збережен+ ня пам’яток — «English Heritage» і «Na+ tional Trust». У них можна купити кви+ ток на кілька днів і відвідати довіль+ ну кількість замків, монастирів тощо (http://www.english heritage.org.uk; http://www.nationaltrust.org.uk). Хоча найбагатші замки (такі як Анік) є при+ ватними і у квиток не включаються.

■

57

Узбережжя біля все ще величних руїн замку Данстанбург.

ПІВНІЧНА ГОСТИННІСТЬ Землі суворі, з морським кліматом. Незважаючи на рекламні проспекти і розповіді про фантастичні пляжі з білим піском, навіть улітку в подорож беріть теплий светр, шапку, шарф, непромокальні одяг і взуття, а пара+ соль нехай стане вашим постійним другом. Перш ніж вирушати на острів Холі+ айленд, узгодьте свій план із табли+ цею припливів і відпливів, щоб не опи+ нитись у пастці. Англійську мову мешканців цієї час+ тини Англії ви можете й не зрозумі+ ти. Тут люди розмовляють діалектом джорді, який за звучанням трохи на+ гадує данську мову.

■

58

Від села до замку вздовж моря біжить добре втоптана стежка. Власне, це й не замок уже, а лише масивний центральний вхід. Але досить одного погляду на цю браму, i можна уявити, якою ж могутньою була вся споруда в часи сво" го розквіту! Побудову її розпочав 1313 року один із найвпливовіших баронів — Томас Ланкастер. Він мріяв не так про укріплення, як про пишний на той час замок"палац, аби продемонструвати свою силу та багатство королю Едварду II. Не вдалося можновладцю зреалізувати амбітний план — його повстання король придушив, а са" мого заколотника стратив. Нові власники зміц" нили і перетворили Данстанбург на фортецю, готуючись до боїв із шотландцями. Як і більшість замків, через якийсь час він втратив значення, був покинутий і занепав. Мандруємо до села, яким відає організація охорони пам’яток старовини «The National Trust». Саме так, ціле село є пам’яткою старовини! На" зивається воно Нижній Ньютон Біля Моря. Ниж" ній — бо знаходиться практично на пляжі. Зо" всім поруч — його побратими: Ньютон Біля Мо" ря і Верхній Ньютон Біля Моря. Всі три — чудо" ві! Будиночки — мало не із XVII століття, у пабах готують свіжовиловлену рибку, а в Нижньому Ньютоні ще й є міні"броварня, де ми спробува" ли справжнього елю північних земель. Неодмін" но варто зупинитися в одному із сіл на обід! Продовжити прогулянку берегом моря нам не дав дощ. А ось місцеві навіть і не думали йти з пляжу! Всі просто одягли непромокальні курт" ки, дехто напнув наметики. Ніхто, абсолютно ніхто не пішов додому. Для мене крилатим ви" словом стала порада одного місцевого чоловіка: «Закрийте парасоль, насолоджуйтеся дощем!»

Святий острів Дощ погнав нас далі на північ. Автівкою ми їхали до моменту, коли дорога раптом… пірнула в море! Без будь"якого попередження. Добре, що встигли загальмувати. Звичайно, я трохи перебільшую, але видови" ще дороги в морі вражало. Так ми прибули до Святого острова — Холі"Айленду. Сполучення з ним можливе лише під час відпливу. Довелося почекати хвилин сорок, поки вода спаде. За цей час утворилася черга машин. Зухвалі позашля" ховики намагалися пробратися на острів, але де" які з них мусили з ганьбою повертатися в чергу. Нарешті острів відкрив для нас шлях і всю свою красу. О так, побачене було варте чекання! Маленький рибальський острів, руїни давнього монастиря, замок на горбочку біля самої води, на полях пасуться вівці, біля чепурних хатинок цвітуть троянди, паби пропонують щойно спій" ману рибу та свої коронні страви з раків і кра" бів... Романтичне, затишне місце, незважаючи на шалену популярність серед туристів і прочан. Ще 635 року святий Айдан прибув на острів і заснував тут монастир, який став важливим цент" ром раннього християнства. У ньому зберігало" ся Ліндісфарнське Євангеліє, від якого і пішла назва монастиря — Ліндісфарн. Зараз на його місці лише залишки червоно"бурих стін, колон та ще велична «коромислова» арка. Тут був Гаррі Поттер Наступна зупинка на «замковому маршруті» — Анік. Містечко гарне, колоритне і багате. Здав" на воно розвивалось як торгове місто. Досі збе" реглися чудові бруковані вулички, в середньо" вічних кам’яницях розмістилися цікаві магазин"

чики, паби та приватні готелі. Майдан здивував нас нетиповою формою — три" кутника. На його сторонах місцева влада встановила оригінальні лавочки, що ре" презентують або якийсь символ міста, або якусь симпатичну істотку (мені сподобав" ся дракончик). Справжньою перлиною міста і регіону є замок Анік. Він не лише величний, а ще й ідеально збережений і досі житловий — там мешкають граф і графиня Нортумбер" лендські! Замок цікавий поціновувачам

Гігантський «Янгол Півночі» — символ графства Нортумберленд.

Замок Анік досі житловий — у ньому мешкають граф і графиня Нортумберлендські. Не так дав( но Анік став популярним завдяки фільмам про Гаррі Поттера.

■ мистецтва — тут виставлена багата приват" на колекція картин Каналетто, Ван Дейка, Тиціана... А не так давно Анік став попу" лярним завдяки фільмам про Гаррі Потте" ра — панорами за школою чародійства Гог" вортс знімали саме тут. Тепер у замку влаш" товують «Дні Поттеріани»: діти перевдяга" ються в учнів магічної школи, відвідують майстер"класи з польотів на мітлі там, де до цієї справи долучився Поттер у фільмі, й на" віть беруть участь у чаклунських двобоях. Окрім замку, в містечку є модерновий сад, в якому можна знайти один із найбіль" ших у світі будиночків на дереві. Окрема частина саду відведена для рідкісних отруй" них рослин. Проте туристи (зокрема, діти) йдуть в Анік"гарден заради фонтанів — там

На шляху до замку Анік, де знімався «Гаррі Поттер».

їх величезне розмаїття, в них можна гра" тися, хлюпатися, ловити струмені води і втікати від них — ну просто рай! На звуки волинок Кінцева точка подорожі — найпівніч" ніше англійське містечко Берік"на"Твіді, що майже на самому кордоні з Шотлан" дією. Таке розташування завжди диктува" ло ритм, спосіб життя городян і навіть ви" значало саме існування міста. Спочатку Берік був шотландським. До 1482 року йо" го захоплювали і відбивали тринадцять разів, аж поки він остаточно опинився в руках англійців. До середини XVIII століт" тя місто мало статус «вільного», тобто не входило до графства і було самоврядним.

Це дало свої наслідки — Берік став одним із неофіційних центрів визвольного руху шотландців. Після страти Вільяма Волле" са, відомого нам як Хоробре Серце, час" тину його тіла виставили напоказ саме в Беріку на пострах бунтівникам. До речі, назва міста — типово вікінгів" ська, в ній скандинавська частинка «wick» читається просто як «ік». Містечок із та" кими назвами у графстві Нортумберленд багато. Вікінгам навіть вдалося дійти до центральної Англії — як наслідок, маємо там містечко Ворік (Warwick)… Берік справив дуже приємне враження. Історичний майдан, ратуша, три мости че" рез річку, один із яких є давнім віадуком, залишки середньовічного міського муру, казарми XVIII століття з експозицією про життя британського піхотинця від грома" дянської війни до Першої світової... Ту" ристу є що подивитись і де погуляти. Ми зауважили величезну кількість шот" ландської символіки на вулицях і в суве" нірних крамницях. Отже, наш маршрут тут закінчується. За межею міста — Шот" ландія, а це вже інший край, інша куль" тура... Й інша мандрівка. ■

Ж

■

В

О

Я

КОЛЕКЦІЯ

Тропічна

Баварія

Ñïîê³éíî, éäåòüñÿ íå ïðî çñóâ çåìíî¿ êîðè, â ðåçóëüòàò³ ÿêîãî í³ìåöüêà ôåäåðàëüíà çåìëÿ ïåðåñóíóëàñü äî åêâàòîðà. Áàâàðî - öå îäèí ³ç íàéêðàùèõ êóðîðò³â îñòð³âíî¿ êðà¿íè Äîì³í³êàíè! ²ðèíà ÃÎÐÎÁÅÖÜ Îëåêñàíäð ÃÎÐÎÁÅÖÜ

Ц

Цього разу наш візит у Домініканську Республіку присвячений північному крає" ві найпопулярнішого в країні курортного узбережжя Баваро — Пунта"Кана. Порів" няння з раєм, таке характерне для тропіч" них країн, стосується цієї місцевості чи не найбільше. Перед нами — східний край острова Гаїті. Курорт Пунта"Кана утворює мис, що виступає в Атлантику на межі з Кариб" ським морем. Кажуть, саме завдяки злит" тю двох водних екосистем риболовля тут така класна. Словосполучення «пунта кана» поетично перекладають як «місце зустрічі всіх пальм». Справді, пальми чис" ленними перехрещеннями своїх могутніх стовбурів прикрашають ці береги. Біль" ше, ніж тут, ми не бачили їх ніде за всю свою двадцятирічну туристично"журна" лістську біографію. Між зеленню рослинності та блакиттю океану на 65 кілометрів пролягла смуга білосніжних пляжів. Картина така ідеаль" на, що спочатку здається несправжньою, і тільки коли занурюєшся у воду, куштуєш страви в рестораціях, розслаблюєшся під розлогим гіллям пальм, починаєш усві" домлювати, що ця «рекламна листівка», в яку ти потрапив, і є неповторною реаль" ністю, щасливою даністю і єдино можли" вою дійсністю на берегах острова, який Колумб цілком серйозно вважав біблій" ним раєм. Суцвіття банана: три великі загальні пелюстки, зверху — великі жіночі квітки, далі — менші за розміром квітки обох статей і на кінці — дрібні чоловічі.

Медовий місяць під пальмами Райські асоціації стосуються й Баваро. Саме тут, на півночі узбережжя, розташовані його найкращі пляжі, гольф"поля та готелі. Розкішні заклади гостинності вишикувалися в лінію, мов туземні швейцари у вінтажній уніформі, в якій креольські еле" менти поєднуються з блиском Версалю. Готелі всі як один сто" ять за 60 метрів від хвиль моря, так вони не псують природної ідилії й водночас знаходяться безпосередньо в ній. Дедалі біль" ше їх переходить на систему «все включено» — напевно, щоб рай здавався повним і вічним… Нам пощастило оселитися в одній з таких оаз комфорту — «Riu Palace Bavaro»*****. Новий елегантний готель пропонує 24"годинний «олл"інклюзив». Його відкрили лише рік тому, пе" ред зимовим сезоном 2011–2012. Він вийшов досить стильним і таким, що задовольняє запити різних, різних гостей! Є голов" ний корпус на понад 600 номерів і 12 розкішних вілл, чотири басейни з дорослими секціями й дитячими гірками, вабить спа і вражає масштабами конференц"центр… Ділові люди, що при" їхали за інсентив"програмами, сім’ї з дітьми, романтичні пари — всі вони знайшли тут свої переваги і не заважають одне одному відпочивати, розважатись або вдосконалюватись. Особливо

62

привертають увагу молодята, бо готель (і не тіль" ки він) позиціонується як місце для проведення «honey moon» — медового місяця. Під кінець перебування ми почали сприймати весілля як один із видів готельної анімації. Приємно знову й знову бачити щасливі обличчя чергових наре" чених, танцювати серед їхніх захоплених гостей i підняти за здоров’я молодих келих шампансь" кого… До речі, росіяни, з якими ми познайоми" лися в «Riu», запевнили, що весь захід обійшов" ся їм не дорожче, ніж це було б у Москві… Місцева версія «олл"інклюзиву» в своїй щед" рості навіть дещо зашкалювала. Річ у тім, що спиртне було скрізь — різне, безкоштовне і в будь"яких кількостях, насамперед домінікансь" кий «вітамін R» — ром. У нашому номері в сті" ну теж вмонтували набір пляшок, завбачливо встановлених униз горлечками, із краниками, щоб завжди були до послуг постояльців. На жаль, деякі туристи — і з колишнього соцтабору, і з країн «загниваючого капіталізму» — замість від" починку та оздоровлення влаштовували собі щоденне «промивання» алкоголем. Не беріть із них приклад… Баварський колорит Років тридцять тому на місці курорту була не" прохідна сельва. Селище Баваро з’явилося за" вдяки туристичним перспективам і першим від" критим тут готелям, персонал яких, а так само й рибалки, водії, гіди, спортінструктори та ін" ший люд, залучений до туризму, почав селитися поруч. Будувався курорт стихійно, без особли" вого плану, а тому являє собою довгу"предовгу ➧

«Riu Palace Bavaro» (www.riu.com).

У ресторані готелю «Riu Palace Bavaro»*****.

Ця «рекламна листівка» виявляється непов( торною реальністю і щасливою даністю на берегах острова, який Колумб цілком сер( йозно вважав біблійним раєм.

■

Бутик готель «Zoetry Agua Punta Cana» (www.zoetryresorts.com).

вулицю, де кожен будинок має власну назву. У Баваро, як і по всій Домінікані, правдивою є приповідка: «Застроми палицю, вона й зацвіте». Саме тому огорожі тут часто мають вигляд рів" ного ряду квітучих дерев, які свого часу були просто забитими в землю кілками.

Місцеві люди дуже комунікабельні та привіт" ні. На практиці ця досить стандартна фраза з пу" тівника означає, що на вулиці вам не просто під" кажуть дорогу та розкажуть про свої звичаї чи кухню, а й поцікавляться, звідки ви та як живеть" ся у вашій країні. Але без панібратства — пере" ходити на «ти» і плескати нового знайомця по плечу вважається нечемним. Манера спілкування баварців може здатися дещо дивною. Усі вільно спілкуються не лише іспанською, а й англійською, тож можуть змі" шувати слова та вирази цих мов, додаючи де" що із місцевих говірок. Виходить щось на зра" зок інтерглінгвістичного жаргону. Так само, як кров африканців, індіанців і європейців, у ко" рінних мешканцях змішались і деякі, здавалося б, непоєднувані риси: працелюбність і неквап" ливість, спокій і відкриті прояви емоцій, гідність і послужливість… В обидва боки від Баваро тягнуться кіломет" ри омріяних багатьма чистих широких пляжів із дрібного, мов борошно, піску, який завдяки своїй сліпучій білизні не нагрівається на сонці й не пече у п’яти. Коралові рифи надійно при" кривають береги від океанських хвиль. Недолі" ком акваторії можна вважати хіба що наноси во" доростей, але, схоже, ідеально не буває навіть у раю. Пляжне життя включає весь діапазон від"

починкових емоцій — від лежання в затінку і по" смоктування прохолодного коктейлю просто з кокосового горіха до снорклінгу, парасайлінгу та інших кайтбордингів. Спектр екскурсій теж вражає — від прогулянок на човнах зі скляним дном до поїздок катером на вже зовсім райські острови без жодних недоліків (читайте в попе" редніх номерах та на сайті журналу). Життя в бутику А на нас поки що чекали екскурси до готелів. Точніше, до двох бутик"готелів. Це зараз мод" ний формат на узбережжі Баваро — Пунта"Ка" на і, треба сказати, відпрацьований до дрібниць. Маленькі, ніби іграшкові «надсучасні села» з ди" вовижним дизайном інтер’єрів по"справжньо" му вражають. Першим був «Zoetry Agua Punta Cana»***** — розкішний заклад, у 2008 році журнал «Conde Nast Travel» визнав його одним із найкращих го" телів у всьому Карибському басейні, а в 2011"му це підтвердив рейтинг «TrapAdvisor Travelers’ Choice». Готель розташований серед розкішно" го саду, за кілька кроків від вод океану. В ком" фортабельних віллах у традиційному місцево" му стилі, з очеретяними дахами, розмістився 51 елегантний сьют площею від 72 до 278 квадрат" них метрів. Діє 24"годинне обслуговування но" мерів. У спа"центрі — всі умови для релаксації та відновлення сил. Прихильникам активного відпочинку пропонують розмаїття наземних спортивних розваг. Узбережжя та дайвінг"центр створюють чудові можливості для поринання у підводний світ. Три ресторани захоплюють ➧

Бутик готель «Sivory Punta Cana» (www.sivorypuntacana.com).

Найпопулярніша екскурсія «Bavaro Runner» зна( йомить із природою та зі справжнім нелегким життям глибинки, яке, втім, має на собі відби( ток туризму.

■ креативним виконанням іспанської та до" мініканської кухонь, а бари — невимуше" ною атмосферою та широким вибором пер" шокласних напоїв. Другий бутик"готель — «Sivory Punta Cana», як і перший, розташований за го" дину їзди від Пунта"Кани. Він теж ідеаль" но підходить для тих, хто шукає усамітнен" ня, — тут спокійно, можна пройти чистим мальовничим пляжем цілий кілометр і ні" кого не зустріти. Приємно… В обох готе" лях чекають молодят на медовий місяць.

«Sivory» теж невеликий (55 номерів пло" щею від 60 до 210 «квадратів») і пропонує аж три висококласні ресторани. Найви" шуканіший із них — безумовно, ресторан" гурме французької кухні. Головною його «родзинкою» є колекція з 8000 пляшок вина 250 марок, найкраща на узбережжі Пунта"Кани. Басейни, спа, водні види спорту — на місці, як і інші атрибути 5"зір" кового готелю. Але не кожен заклад цього рівня може похвалитися такими прогресив"

66

ними обладнанням і дизайном приміщень, бездоганною і повсюдною чистотою. У висновку про причини такого висо" кого рівня сервісу ми з колегою були од" ностайні — персонал обох готелів надзви" чайно ретельно підходить до найменших деталей у роботі, має класний вишкіл і люд" ське ставлення до гостей.

Кругом бігом Хто рано встає, тому Бог всюдихід дає! Нареш" ті ми дочекалися цілоденної екскурсії околицями, про яку так багато чули. По нас приїхав оригі" нальний транспорт — водночас вантажівка, ту" ристський автобус і відкритий чотирипривідний джип, три в одному. На борту було написано яс" кравими літерами: «Bavaro Runner», буквально — «баварський бігун». Так називають і популярну ек" скурсію, і компанію, що її організовує. Побігли! Ні, стоп. Розповісти по черзі про все те, що ми побачили за цей день, не вдасться. У пам’яті пе" ремішалися гірські річки і бананові гаї, катання на віслюках і гостювання в сільському будиноч" ку, червоні квіти дерева фламбаян і розпродаж прянощів, ферми і квадроцикли, кінна прогулян" ка і воли в ярмі, креольські страви і екзотичні фрукти, танці й праця на плантаціях, ром і ма" махуана — місцевий афродизіак... А суть екскур" сії така: «Bavaro Runner» поєднує знайомство з природою і життям людей в околицях курорту, зі справжнім нелегким життям глибинки, яке, втім, має на собі відбиток туризму. І все ж дещо в цьому ароматно"яскравому ка" лейдоскопі виділимо. Наприклад, цукрову трос" тину, іспанською — «каня». Хоча рослина не міс" цева — завезена з Канарських островів, проте вона є головною агрокультурою країни. З неї роб" лять коричнюватий, незвичного смаку цукор — той самий, що казково збагатив іспанців у рабо"

власницькі часи. Спеціально для його перевезен" Цукрова тростина — ня в Домінікані навіть збудували залізницю. Про" «хліб» Домінікани. цес вирощування і збору тростини трудомісткий, пов’язаний в основному з ручною працею. Тому на полях трудяться переважно вихідці із сусід" ньої, не дуже благополучної країни Гаїті. Садити ➧

Чотирипривідний пасажирсько вантажний всюдихід. Втім, є ще два популярні види екскурсійного транспорту — коні та квадроцикли.

Зіп$лайн — це круто! Ця туристська забава лише починає проникати в наші Карпати, а в Домінікані добре освоєна. Тільки тут унизу — тропічна екзотика і такі чорні вуйки, як шахтарі з Донбасу.

Дуже вигідний тропічний шолом — під ним не спекотно, зробити його легко, коли вмієш, і матеріал завжди під рукою.

Так виглядає плід какао.

70

«каню» щороку не потрібно — одна рослина дає врожаї десятиліттями, тож із цим клопоту мало. Але стебла її дуже тверді, а краї листя такі гострі, що можна легко порізатися. Селяни цілий день рубають тростину важкими мачете під палючим сонцем. Несолодко їм живеться, хіба що турис" ти додають заробітку. Ми покуштували ром, який виробляється з тростинового цукру, а також по" сьорбали тростинового соку, вичавленого прос" то перед нами на старовинному ручному агре" гаті з великими шестернями. Солодко… До цукру — кава. Її аромат почуєте скрізь — і в місцевій крамниці"кольмадо, і в найшикар" нішому ресторані. Як і в більшості країн, де рос" те кава, збирають її вручну. Досвідчений праців" ник набирає до 7 кошиків кавових ягід за день, кілограмів по 70 у кожному. Ягоди якомога швид" ше очищуються, щоб уникнути бродіння. Їх мо" жуть просто сушити на сонці, а потім обдирати шкірку вручну чи спеціальною машиною. Це традиційний спосіб. Сучасний, вологий метод вважається правильнішим, бо менше пошко" джує зерна. У протиральній машині з кавових ягід знімають більшу частину м’якоті, заванта" жують їх у баки, щоб залишки оболонки пере" бродили, потім обмивають і сушать. Зелені зер" на можуть зберігатися довго, але після обсмажу" вання їх відразу фасують у вакуум. А до кави — добра сигара. Домінікана є про" відним виробником тютюну в світі, без запашно" го диму її не уявити. Країна славиться сигарами відносно недавно, але вже успішно конкурує в цій галузі із сусідньою Кубою. На певному етапі допомогло американське ембарго щодо «острова свободи». Тепер США — головний споживач не кубинських, а домініканських сигар. Нам пока"

зали весь процес їх виготовлення — від зеленого листя на плантації до фабричної зали, де «відпо" чивають» щойно скручені «ракети». До їх випус" ку тут ставляться так само серйозно, як, скажі" мо, у Франції — до виробництва вина і коньяку. А ще під час «пробіжки» околицями ми по" бачили новий вид туризму — «зіп"лайнс». Це спосіб активості для спортивних і сміливих ша" нувальників природи. Вони можуть вирушити в джунглі джип"вантажівкою, конем або квадро" циклом. Пункт призначення — гора Таїно"Ана" муя, а точніше — одна з 16 платформ, розташо" ваних на солідних висотах. Платформи сполу" чені між собою тросами, у тому числі двома най" довшими в Карибському басейні. Шукачів при" год чіпляють до одного з тих тросів чимось на зразок застібки"блискавки і запускають уздовж сталевого мотузка над кронами дерев, пагорба" ми та звивчастими річками. Кажуть, краса пей" зажів і захват від польоту одне одного варті! У кожного тут своя програма і свій спосіб пе" ресування. На завершення екскурсії «Bavaro Run" ner» усі — пасажири чотирипривідних «автобу" сів», зіп"туристи, вершники та «пілоти» квадро" циклів — прибувають на один із пляжів узбереж" жя Баваро – Пунта"Кана. Тобто на один із най" кращих у світі! У нашому випадку це був «Ма" као». Тут усім вистачило сонця і пляжного прос" тору, щоб відчути себе вільним птахом на краю світу, або русалкою в безкрайньому океані… Або туристом у Домінікані… ■ Щиро дякуємо за гостинність туристичному офісові Домініканської Республіки (www.godominicanrepublic.com) та особисто пані Галині Лисенко.

Рецепт

здоров’я і кохання Óñÿ Äîì³í³êàíà çíຠ³ ÷àñ â³ä ÷àñó âæèâຠöåé íàï³é. Ïðèäóìóº íîâ³ é íîâ³ ðåöåïòè, ðîçëèâຠó âèãàäëèâ³ ïëÿøêè, ïðèêðàøຠ³, çâè÷àéíî, ïðèãîùຠ³íîçåìö³â. Çàïàì’ÿòàéòå íàçâó: ìàìàõóàíà!

M

Мамахуана — національна алкогольна настоянка в Доміні" канській Республіці. Виготовляється вона на основі сухих рос" линних зборів, що продаються в країні скрізь — від сувенірних крамничок до супермаркетів. За твердженнями місцевих меш" канців, напій дуже посилює імунітет і чоловічу потенцію. Один із рецептів мамахуани. Сухий збір промити гарячою во" дою. Залити джином або білим ромом, витримати тиждень, піс" ля чого алкоголь злити. Приготувати коктейль: 1/2 об’єму ро" му середньої витримки змішати з 1/4 об’єму червоного напівсо" лодкого вина та 1/4 об’єму меду. Залити сумішшю збір. Настоювати, час від часу струшуючи. Пити можна через тиждень. Коли закінчиться, залити новою порцією коктейлю. На одному рослинному зборі мамахуану можна робити роками. Припинити вико" ристання трав і шматочків дерева треба, коли вони почнуть чорніти. Споживати: до 50 грамів за раз, можна з льодом, у складі коктейлів і в суміші з тро" пічними соками. На здоров’я! ■

А

■

Т

Р

О

Я

Н

Д

ВІТРІВ

АРГЕНТИНА

Зимове купання в Краю озер Ó Ï³âäåíí³é Àìåðèö³ ìè áà÷èëè ðîæåâèõ ôëàì³íãî, ï³íãâ³í³â Âîãíÿíî¿ Çåìë³, íàéá³ëüøèé ëüîäîâèê ñâ³òó... ² íàâ³òü íà öüîìó òë³ Êðàé îçåð ñïðàâèâ íåçàáóòíº âðàæåííÿ. Ìàð³ÿ ÇÀ²ÐÞÕ²ÍÀ Ìàð³ÿ ÇÀ²ÐÞÕ²ÍÀ, Æîðä³ ÊÀÑÒÅÉÑ

К

Край озер розташований в аргентинській про" вінції Неукен, на півночі Патагонії. У перекладі з мови мапуче «неукен» означає «відважний». На цих землях жили індіанці араукани, туельче і пеуенче. Їхні характерні риси ще можна поба" чити в обличчях місцевих мешканців. Неукен — одна з найбагатших провінцій краї" ни за рахунок покладів нафти, газу та інших при" родних ресурсів. Але, подорожуючи тут, відчу" ваєш не запах грошей і важкої індустрії, а чисте повітря, дружність і відкритість людей, що до" дає позитивних емоцій в одному з найкрасиві" ших місць в Андах. М’який клімат, переважно сонячна і тепла погода сприяють спогляданню блакитних озер, квітучих галявин і засніжених вершин. Дивовижно, як краєвиди з різних пір року можуть співіснувати поруч! Озерний край по той бік світу Місця абсолютно незвичайні. З одного боку — царство дикої природи, двох десятків кришта" лево чистих заповідних водойм і двох національ" них парків. З іншого — тут завжди можна знай" ти магазин з усім необхідним, принаймні, через кожні 150–200 кілометрів. Їдеш звивчастою до" рогою, і кожен поворот відкриває перед тобою то блакитне озеро, то скельні уступи, то засні" жені вершини, то надзвичайної краси квітуче уз" біччя. Навіть на трасі легенями відчуваєш близь" кість гір. Вітер доносить запах евкаліптових лі" сів, троянд, сосняку, польових квітів, свіжість прохолодного озера… Уперше в житті я купалася в середині грудня. Мені приємно побігати босоніж по снігу, але я ніколи не могла занурити себе в льодяну воду, хоча друзі та батько намагалися привчити мене до моржування. Тут же, в Аргентині, гарненько розігрівшись від катання по гірській місцевості, було дуже приємно поплавати. Тим паче, що це Південна півкуля Землі, й наша календарна зи" ма тут — тепла пора року. Віддзеркалення Ми вже проїхали близько 300 кілометрів по Краю озер і все ще не бачили жодного папірця, недогризка чи недопалка. Я зайшла в озеро і ди" вилася на прозору воду. Після таких подорожей уже не сприймаєш Чорне море як місце для ку" пання. І тут, в Аргентині я думала про те саме: як можна виховати націю, щоб люди так ціну" вали чистоту? Чому у велотурах по Україні до" водиться переконувати когось із учасників, що не можна викидати сміття. І це спілкування з ве" лосипедистами — особливими людьми, які люб"

лять і бережуть природу! Що ж казати про зви" чайних пікнічників? Якось прочитала цікаве спостереження, що одна з головних побутових проблем у пострадян" ському просторі — занадто мала «зона комфор" ту» в індивідуума. Чим вона ширша у кожного з нас, тим краще живе нація. В Україні у біль" шості людей зона комфорту не виходить за межі квартири, тому в нас так мало охайних під’їздів, вулиць, чистих парків і лісів. Ми заїхали в невелике містечко і зупинилися біля супермаркету. Незважаючи на високі ціни, місцеві магазини справляють значно краще вра" ження, ніж болівійські. Хай там як, тут можна знайти майже все, що хочеш, а вже купувати чи ні — це суто ваше рішення. Сиділи біля супер" маркету і міркували, куди податися. Судячи з мапи, місце для намету трапиться дуже неско" ро, а сонце вже котиться до горизонту. Непода" лік припаркувалася машина, з якої вистрибнула жіночка, більше схожа на дівчину — дуже вже енергійна і демократично вдягнена. Дівчина жінка Ен: — Я не запилюжила вас? Жорді: — Ні. Та ми з дороги, вже звикли. До того ж сьогодні вулкан додає свого колориту: по" рівняно з попелом, що висить у повітрі, курява від машин — це дрібниці. Чилійський вулкан Пуєуе дещо псував ідиліч" ну картину Краю озер. ➧

Велотур по Південній Америці — фантастичний спосіб провести відпустку!

73

Різнобарвне поле дельфініумів і засніжені шапки гір — типова картина Краю озер. А подекуди зустрічаються й водоспади. Марійка і квіти.

Розмова зав’язалася. Жорді: — А ви не знаєте, чи можна за містом поставити намет? Ен (замислилася): — Думаю, ні… Ско" ріш за все, ні… Є кемпінг у місті, наступ" ний — через тридцять кілометрів. А вздовж дороги схили надто круті. До того ж це на" ціональний парк, тут заборонено стави" ти намети. Жорді: — А чому забороняють? Ен: — Щоб не було пожеж. Жорді: — Але ж ставити намети і пали" ти вогнища — різні речі. До того ж турис" ти зазвичай користуються пальниками, це безпечно для лісу. Ен: — Так, але неможливо встежити за всіма людьми. Ліпше просто заборонити встановлювати намети. Жорді: — А які штрафи?

74

Ен: — Ніяких. Чесно кажучи, насправ" ді за цим ніхто не стежить: національний парк дуже великий. Справді, машину рейнджерів ми бачи" ли лише кілька разів. Але при цьому ніде не зауважили ані наметів, ані сміття, ані слідів багаття. Я ще більше захопилася ар" гентинцями: вони бережуть природу не через страх, а просто тому… що це їхня країна, це земля, на якій їм жити. Ен розмовляла з нами близько півго" дини, потім обійняла нас, поцілувала і по" бажала гарної дороги. Не втомлююся дивуватися доброзич" ливості цих людей. Кожен водій помахає тобі рукою чи привітально блимне світлом. При цьому вони вітають тебе як друга, а не як, наприклад, в Індії чи Ірані (де мені теж загалом сподобалося подорожувати на ве"

Рідкісна мить: вранішній туман з озера обіймає засніжену вершину.

лосипеді), де тобі махають через бажання на секунду довше подивитися на «прибуль" ців із космосу». В готелях чи кемпінгах Ар" гентини обслуга завжди з розумінням ста" виться, коли вас не влаштовує ціна. Не на" магається вас вмовляти, торгуватися чи об" манювати. Добрі, приємні люди. І, попри зависокі ціни на все, завдяки людяності населення і надзвичайним краєвидам по Аргентині дуже приємно подорожувати. Біля входу до супермаркету я побачи" ла напис: «No mas bolsas» — «Більше па" кетів немає». Не зовсім було зрозуміло, як у супермаркеті могли закінчитися па" кети і чому про це вивісили плакат. У су" пермаркеті справді не видавали пакетів. Узагалі. Ніяких. Якщо вони потрібні, мо" жете купити «лише» по 12 гривень за шту" ку. Ціна нереальна навіть для Аргентини!

Ми проїхали близько 300 кілометрів по Краю озер і не бачили жодного папірця чи недопалка. Як можна виховати людей, щоб вони так цінува( ли чистоту?

■ Ще раз пильно роздивившись плакат, я побачила пояснення: супермаркет не ви" дає пакетів, але ви можете скористатися візками, текстильними торбами та картон" ними коробками, які треба не забути взя" ти з дому. Нема чого зловживати еколо" гічно обтяжливим пластиком. Більшість аргентинців обирають коробки. Виглядає досить кумедно — наче купа народу пере" їжджає. В Києві, збираючись у магазин,

я часто забуваю взяти пакети з дому. Во" ни коштують якусь гривню, а якби були у 12 разів дорожчі, то впевнена, що я б їх не забувала. Адже нікому з нас не спадає на думку йти в магазин без грошей. З’ясувалося, що майже в усіх аргентин" ських магазинах і супермаркетах ситуація з пакетами подібна. Це не дуже зручно для туристів, проте абсолютно виправдано для природи. ➧

75

Квітучі узбіччя і береги. Саме тому тут краще подорожувати на початку нашої зими, тобто літа в Південній півкулі. Жорді, живлюща волога і символ смерті.

Уперше в житті я купалася в середині груд( ня. Ніколи не могла занурити себе в льодяну во( ду, хоч скільки мене намагалися привчити до моржування.

■ Є в цій країні місце для намету? На нашому маршруті по Південній Аме" риці справді було складно знайти таке міс" це. В Аргентині — через те, що надто ба" гато національних парків із незайманою природою. Це означає густий підлісок, а на додачу ще й горбисту місцевість. А там, де є клаптик рівної землі, заборонено вста" новлювати намет. Іноді зустрічаються кем" пінги, але за дуже «цікавими» цінами. За" їхавши в один, ми душевно розговорили" ся з власницею.

76

Господиня (іспанською): — У нас недо" рогий кемпінг: 33 песо з людини і 4 — за намет. Марійка (російською, до Жорді): — Тоб" то ми повинні заплатити близько 130 гри" вень. «Недорого», нічого не скажеш… Господиня: — У нас цілодобова гаряча вода в душі й чудовий краєвид озера. Жорді: — Дякую… Але ми, очевидно, поїдемо… Господиня: — Чому ж? У нас гарний і де" шевий кемпінг.

По берегах річок росте неторканий ліс. Так і уявляєш, що ось ось із за стовбура визирне дика тваринка.

НА ТОЙ БІК СВІТУ Марійка: — Ми не можемо платити стільки в кожному кемпінгу, тим паче що потребуємо лише клаптика рівної землі під намет. Господиня з розумінням усміхнулася. Ми по" балакали про вулкан, який повісив над містеч" ком густу хмару попелу, про красу парків і по" їхали. Дорогою заїхали ще в один кемпінг — від" даленіший від озера, але ще дорожчий. Місце під намет ми все"таки знайшли, хоча це коштувало і сил, і часу… Ще дві особливості завдавали незручностей: гедзі та відсутність узбіч на трасі. Гедзі — істо" ти надокучливі, живучі й активні у спеку. Коли навколо тебе літають одна"дві такі тварюки, це більш"менш стерпно. А ось коли більше, це вже випробування для нервів. Особливо дістає, коли їдеш вгору, а вони намагаються відгризти частину твого тіла. «Робочий день» у гедзів по" чинається рівно о 8.45 і закінчується близько 20.00. Ми це враховували під час збирання на" метів і розпланування табору. Дякувати Богу, є

місця без гедзів, і там сповна відчуваєш красу пейзажу і радість життя. Що ж до узбіч… Проблема в тому, що арген" тинці — законослухняні громадяни, і подвійна осьова для них — як бетонна стіна. Тому автобу" си й вантажівки, обганяючи нас, максимально притискалися до осьової, хоча ніколи не виїж" джали за неї. Враховуючи, що траса завжди має одну нешироку смугу, для нас це були «феєричні» відчуття... Поза обмежувальною лінією на краю дороги — іноді лише кілька сантиметрів асфаль" ту. Узбіччя часто заросле кущами чи високою тра" вою, а іноді його зовсім немає. Велосипедистам подітися нікуди. На рівній дорозі просто мириш" ся з автобусами, прислухаєшся, чи немає позаду фури, щоб бути готовим до «ударної хвилі» від неї. Під час спуску виїжджаєш на середину шляху, щоб у водіїв не було можливості тебе обігнати. Чудово, що на аргентинських трасах рух знач" но менш інтенсивний, ніж в Україні. Тут легко відчути себе частиною природи. ■

Регіон: Край озер, провінція Неукен, Аргентина. Гірська система: Анди. Площа: 4000 кв. км. Щільність населення: 2 особи на 1 кв. км (в Україні — 75 осіб). Найкращий спосіб пересування: велосипедом. Сезонність: аргентинське літо — з грудня по лютий. Докладніше про подорож: особистий сайт автора — mari.in.ua. Організація подорожей: velotour.com.ua.

■

77

Ж

■

Я

КОЛЕКЦІЯ

В

О

Б А Н Г К О К

Дракони

не янголи Áàíãêîê ³ç íàñêîêó íå îñÿãíóòè. Îáëè÷÷ÿ ̳ñòà ßíãîë³â ñóïåðå÷ëèâå, à ìîâà òàºìíè÷à, ÿê ó äàâí³õ âàñèë³ñê³â. Ó ïåðåñ³÷íîãî òóðèñòà º ëèøå äâà øëÿõè: àáî áåç ñïðîòèâó çãîð³òè ó éîãî ïðèñòðàñíî-âîãíåííîìó ïîäèõó, àáî óëó÷èòè ìîìåíò ³ îñ³äëàòè äðàêîíà! Àíäð³é ÏÈÐÎòÂ

В

В’їхати у Бангкок не легше, ніж у мурашник. Уже на околиці міста в пам’яті зринає сакраментальне: «Яке твоє ім’я? — Легіон»… Легіон велосипедів, тук"туків і авто; парасольок, плащів і окулярів; хмарочосів, ресторанів і храмів… А супроти цього хаосу — ти, такий чужий на цьому святі броунівського руху…

Китайський дракон на храмі Золотого Будди: поруч — місцевий Чайна таун.

78

Бангкок без діалектики У Бангкоку не працює пам’ятна зі студентської лави гегелівська діалектика. У її першому законі переходу кількості в якість я розчарувався, глянувши у вікно сво" го номера на 30"му поверсі колосального готелю «Тер" мінал – 21». Неміряна кількість місцевих мешканців як" що й переходила крізь мій термінал у якість, тут"таки вертала назад у ще більшій кількості, — очевидно, че" рез решту двадцять перепускних пунктів. На вулиці, потинявшись по автобусних зупинках, станціях метро, переходах і не знайшовши прямої доро"

ги в зоопарк, я переконався у недієздатності другого за" кону діалектики — єдності й боротьби протилежностей. Було ясно, як Божий день, що підземні і наземні транс" портні протилежності підступно об’єднались у бороть" бі з кимось іншим, тобто мною. На жаль, не допоміг і третій, останній, закон Гегеля — заперечення заперечення. Заперечити своє заперечен" ня і сходити на еротичне шоу, куди навперебій заклика" ли десятки парубків? Ні, й ще раз ні! Не для того я при" був у це екзотичне місто. Ось так я й опинився в переповненому туристично" му автобусі, що вирушав у напрямку, протилежному від центру. Кожному овочу свій фрукт Поступово зникають скляні гіганти й дерев’яні «фа" вели», і дорога врізається в поля тутешніх радгоспів. Тоб" то радісних господарів маленьких наділів землі, здатних завалити фруктами половину Земної кулі. Півтора сто" ліття тому легендарний король Сіаму Рама ІV наказав прокласти між двома річками канал завдовжки 32 кіло" метри і насадити обабіч нього «рай на сході». Наказ ви" конали з точністю. Відтоді мусонний клімат, родюча ріл" ля і працелюбна вдача тайців далися взнаки: фантастич" ні врожаї тут збирають щоденно і цілорічно. Що роблять із такою кількістю фруктів та овочів? Скоро побачимо. Кінцева мета стокілометрової екскурсії — плавучий ри" нок Дамноен"Садуак. Це значить, що треба плисти на довгому деренчливому човні довгими каламутними ка" налами, розтинаючи хвилі, вогкий вітер і застиглий час. Справді, на базарі за останні століття, окрім двигунів ту" ристичних плавзасобів і пластикового товару, не з’явило" ся нічого нового. Самі ж торговці (найчастіше — милі жі" ночки) воліють користуватися легким весельцем. Так зручніше — встигаєш і плітками перекинутись, і покупця намовити, і голодного псюру на березі можеш відігнати. Я вештався базарними берегами"галереями і рахував небачені й незнані дари садів і городів. Фруктів явно ➧

Птах Гаруда. На фронтоні Мармурового храму Бангкока зображена міфічна істота, яка в буддизмі є втіленням просвітленого розуму, а в королівстві Таїланд — ще й державним символом на гербі.

79

У промінні Світанкового храму. Так виглядають річка Чао$Прая та Королівський палац із Великої вежі Ват$Аруни — Світанкового храму. Сходинки круті, але краєвид того вартий.

Вистава «Сіам Ніраміт». Фотографувати суворо заборонено. Але ж хочеться!

«ЩО В ІМЕНІ ТОБІ МОЇМ?» Повна тайська назва столиці Таї+ ланду — Крунгтхепмаханакхонамон+ раттанакосінмахінтараюттхаямаха+ ділокпхопноппаратратчатхаібуріро мудомратчаніветмахасатанамонпі манаватансатітсаккатхаттійявітсану+ камарасіт. Це означає: «Місто янголів, велике місто, місто — вічний скарб, непри+ ступне місто Бога Індри, велична сто+ лиця світу, обдарована дев’ятьма кош+ товними каменями, щасливе місто, сповнений достатку грандіозний Ко+ ролівський Палац, що нагадує бо+ жественну обитель, де царює пере+ втілений Бог, місто, подароване Інд+ рою і побудоване Вішвакармою». Але можна просто — Бангкок.

■

82

більше, ніж каналів, якими їх возять туди"сюди. На другій сотні видів збиваюся; до того ж забава з назвою «what is this?» у Таїланді не має сенсу через фонетичні особливості тутешньої мови. Гидота і райська насолода можуть називатись од" ним і тим же словом, але на різній висоті звуку. Попри це туристи хапають усе підряд, хоча пред" ставники «слов’янської національності» відда" ють перевагу ананасам, які тут особливо соко" виті, солодкі й зовсім не пекучі. Але я принци" пово купую тільки драконові фрукти, специфіч" ні на смак і дивні на вигляд. Історія з етнографією Увечері вирішив збити фруктову оскомину високим театральним мистецтвом. Дійство на" зивалося «Сіам Ніраміт» і, за відгуками, обіцяло суцільний естетичний феєрверк. Туристів при" везли за дві години до початку грандіозної виста" ви, оскільки у вартість квитків, окрім тайських крісел (у глядацькій залі), включено «шведський стіл» (у залі їдацькій). Був і безкоштовний бонус. Поруч із театром розташували невеликий скан" сен, де у плетених хатинках під паперовими сві" тильниками сидять люди в національних строях і невимушено зображують автентичне тайське життя. Все натюрліх: музичні інструменти гра" ють (сам бренькав), слони походжають (сам ма" цав), щось шестиноге смажиться (а оце вже без мене)… Тут"таки можна ознайомитися з регіо" нальними особливостями буддійської архітекту" ри: в зеленій гущавині ховаються цегляні маке" ти найвідоміших храмів Таїланду. Шоу справді вражає. Не лише тому, що розгор" тається у збудованому саме для нього величез" ному павільйоні, заслужено внесеному до Кни" ги рекордів Гіннеса. І навіть не тому, що вартість

постановки становила 40 мільйонів доларів. Прос" то тайці поставилися до вистави і професійно, і з великою любов’ю до рідної історії та культури. По сцені протікає справжня річка. В ній ку" паються діти і плавають човни з рибалками. З «неба» падає справжній мокрий дощ, а потім все вмить стає сухим і сонячним. Янголи та демони літають без видимих ознак мотузок, а дракони вивергають гаряче полум’я при повній ігнора" ції вогнегасників. Сценарій не поступається сценографії. Спо" чатку глядачам оповідають про три джерела і три складники сучасного Таїланду: королівства Лан" ну, Аютайя і Сукхотай. Потім трохи настрашу" ють пеклом, але відразу ж потішають раєм і міс" тичним лісом Хімапхан із симпатичною міфо" логічною живністю. А насамкінець запалюють народними святами із традиційними співами й танцями. Це феєрично! Місто контрастів Вистава була дивовижною, але з дещо умо" глядним сюжетом. Хай там як, жодна біжутерія не зрівняється з коштовним камінням, а артист — із небожителем. На часі — вічні цінності. Ще раз переконавшись у безсиллі громадсь" кого транспорту, я звернувся до завжди усміхне" них водіїв тук"туків. Усі вони бралися відвезти мене до будь"якого храму чи палацу або до всіх храмів і палаців Бангкока — одразу й за безцінь. З одним «але»: дорогою неодмінно мала трапи" тися крамниця (бажано ювелірна), куди (проси" мо пана) треба просто зайти і роздивитися вітри" ни. Щось купити? Боронь Боже, тільки розди" витися! Приставши на таку дивну пропозицію, я отримав масу задоволення від шаленої тріскот" ➧

Туристичне управлiння Таїланду, Московський офiс

WWW.TOURISMTHAILAND.ORG/RU

Великий Спасоглiнiщевський пров., 9/1, буд. 16, офiс IV, м. Москва, 101000, Росiя Тел.: + 7 (495) 623+2505; факс: + 7 (495) 623+2773 E+mail: info@tourismthailand.ru

Міфологічна живність в адаптованому для європейців вигляді (сучасний фонтан у комплексі «Сіам Ніраміт»).

ЦИФРИ МІСТА За площею Бангкок — 22+е місто світу. Разом із приміськими агломе+ раціями має понад 15+мільйоннне населення. Ціни тут помірні (1 USD = 30 THB): ●

поїсти на вулиці — від 20 батів, у ресторанчику — від 100;

●

вхід до храмів і палаців — від 30 до 400 батів;

●

шоу «Сіам Ніраміт» — 1500–2000 батів;

●

громадський транспорт — від 3 батів, тук+тук — від 40 батів.

■

84

ливої їзди місцевого шумахера. На жаль, радість була недовгою. Після відвідин зачуханого мага" зинчика (де, відповідно до угоди, я не витратив ані бата) непослідовний рикша стер зі своєї змі" їної личини усмішку, оголосив обідню перерву і зник за рогом. Овва! Це ж де мене покинули? Та не встиг я загубитися, як у небі сяйнуло: над непоказним кварталом ширяв знайомий з фото" графій Храм Золотої Гори, який неможливо пе" реплутати з жодним іншим. Виявилося, що з розташуванням крамнички мені страшенно поталанило. По"перше, у цю час" тину міста чомусь дуже рідко пускають інтурис" тів. По"друге, храм збудований на високому па" горбі серед рівнинного мегаполіса, тож я добре роздивився довкілля і подумки склав оптималь" ний, переважно піший маршрут (ну їх, цих тук" тучників). А по"третє, який поет не мріяв побу" вати у містичній Лхасі, котра, схоже, й послужи" ла прообразом для цього святилища? Піднявшись до храму, я наче справді на хвиль" ку перенісся в Гімалаї: вітерець теленькав кера" мічними дзвониками на ниточках, невгамовні китайці замість монахів гатили у гігантський мід" ний гонг, а самі монахи у позі лотоса лагідно і не" осудно позирали на широченний краєвид Банг" кока, такого далекого від нірвани… Шкода було прощатися з біло"золотою спі" раллю храму, та підбадьорена душа кликала до подвигу. І я його звершив, обійшовши всі голов" ні святині міста за півдня!

Золота подорож Синдбада Спершу переді мною постав Храм Золотого Будди — напрочуд стильна і водночас монумен" тальна споруда з височезним шпилем. Статуя Просвітленого була насправді вкрита червоним золотом, відполірованим до зайчиків у очах. При" храмові музеї кликали до занурення в історію, та я лише підтюпцем пробігся залами — у тро" піках день короткий! Храм Смарагдового Будди виявився заплута" ним комплексом із численними ступами, паго" дами та іншими архітектурними надмірностями. Хоч куди я потикався — неодмінно зустрічав не" гативних персонажів європейського фольклору: злючок"зміючок, триголових гориничів, банька" тих людожерів... Попри недоброзичливі вирази мармиз усі вони були шикарно розцяцьковані кольоровою та золотою майолікою. Служитель пояснив, що в Таїланді ці персонажі теж не у фа" ворі, проте їх залюбки беруть на службу. Мовляв, кращих охоронців для храму не знайти! Прига" давши щойно побачену головну реліквію храму — Будду, який реально виявився не смарагдовим, а лише нефритовим, я мовчки не погодився… Сусідній Храм Лежачого Будди міг би злити" ся в пам’яті з попереднім, якби не дрімаючий колос за колонами довжелезного залу. Його ага" тові очі завбільшки з млинові жорна, а також пер" ламутрові письмена на неймовірних п’ятах спра" вили вельми химерне враження. Проте остаточ" но мене приголомшила кучерява потилиця на

На території храму Лежачого Будди.

кубічній підставці заввишки з триповерховий будинок. Ще мить, і я б проник у головну таємницю буддизму… Та все зіпсували над" то галасливі туристи. До останнього пункту програми я дістався вже надвечір на рей" совому катері. Згори накрапав дощ, знизу хлюпало щось на зра" зок учорашнього какао — річка Чао"Прая не вирізняється чисто" тою. Поруч чемно сиділи натомлені клерки, закохані парочки і всюдисущі китайці. Майже всі зійшли на пристані Ват"Аруни — Світанкового храму. Зійшов і я, ледь не впавши із трапу, бо не міг відірвати погляду від рукотворного дива небаченої краси та величі. Мабуть, тайці свідомо залишили навколо храмового ком" плексу одноповерхову забудову ХVІІІ століття: завдяки цьому 80"метрова центральна вежа, всуціль укрита різнобарвною кера" мікою та порцеляною, майже підперла непривітне небо. Раптом свинцеві хмари прорізав золотий промінь, і я зрозумів, чому Сві" танковий храм дістав таку романтичну назву. Він сяяв і грав ве" селками, наче зібрався у фантастичний політ до сьомого неба… Люди і дракони Третій, останній день у Бангкоку, обіцяв здійснення мрій. Зранку пробивалося сонечко, і я вирішив нікуди не квапитись, аби відчути живий дух міста. Напрямок відомий — зоопарк, де мені обіцяна зустріч із кри" латими драконами Південно"Східної Азії, живими та реальни" ми. За тисячі років боротьби з людським родом вони перевелись і нині заледве сягають тридцяти сантиметрів у довжину. Та й рай" дужні крила атрофувалися до перетинок на ребрах… Утім, по" бачимо — може, все не так погано. Нарешті опанував метро й опинився на набережній. Тут стро" като і гамірно. Річку обступили готелі"хмарочоси і численні офісні центри, двері яких старанно поглинали колони уніфіко"

ваних сіамських близнюків. Туристів теж було неміряно. Всі один поперед одного фоткалися на лавочці, на якій зімкнулися щелепи велетенської пластикової акули. Рушив за азимутом — і євроамерика різко зникла. На тротуа" рах кам’яних джунглів, просто неба, буяло не зіпсуте прогнилим Заходом життя, що бентежило всі органи чуття. У вухах стреко" тали старовинні швейні машинки, у ніс шибали десятки спецій, очі муляли страшні, як смертний гріх, підстаркуваті повії. Така «зоологія» мені не до смаку, тож я прискорив кроки… Нарешті нетрі закінчились і почались урядові квартали. Що дивує — ніхто із перехожих нічого не чув про бангкокський зоо" парк. А він, судячи з карти, — за два кроки. Виручила шалена американка, яка з виряченими очима трясла замаскованого ка" сира з вимогою продати квиток. У зоопарку екзотики не бракувало. Птахи"носороги хизува" лися фантастичними зачісками і дзьобами, біла гібониха лише з третьої спроби обійняла власне дитя надто довгими руками, тропічні метелики намагалися затьмарити тропічні орхідеї… А на дверях драконаріуму висів замок. Розчаруванню не було меж… Обпік хвилинний жах: а що, як це були останні дракони у світі і їх усіх забив якийсь пришелепуватий лицар? До метро повернувся уздовж підозріло зеленого каналу, в яко" му кілька відчайдухів сітками ловлять рибу. Зупинився повбо" лівати і зауважив, що справа явно не йде. Аж раптом, розтинаю" чи брудну воду, в бік рибалок кинувся… середнього розміру дра" кон. Певна річ, нажахана риба сама опинилась у сітці. А та істота (звичайний водяний варан), отримавши від вдячних людей за" служену плату, розчинилася в узбережних хащах. Що ж, працюй на благо народу, дракончику. Працюй більше, наполегливіше та за менші гроші. І у тебе неодмінно колись ви" ростуть райдужні крильця. ■

85

Ж

■

В

О

Я

КОЛЕКЦІЯ

Острови

парадоксів

Фото Rob Suisted / TNZ

Надглибокі затоки фіорди звиваються на заході Південного острова. Насичені, яскраві кольори відрізняють їх від норвезьких та аляскинських.

НОВА ЗЕЛАНДІЯ Êðó¿ç íàâêîëî Íîâî¿ Çåëàí䳿: ñí³ãè, á³ë³ òà ÷îðí³ ïëÿæ³, ãåéçåðè, âóëêàíè, îçåðà, ð³÷êè, ëüîäîâèêè, âîäîñïàäè, ïòàõè, ÿê³ íå ë³òàþòü, ³… ãîëîâà äåðæàâè, ùî ìåøêຠíà ïðîòèëåæíîìó áîö³ ïëàíåòè. Âàäèì ÐÀÊÎײ

На туманних пасовищах у районі Крайсчерча. В країні з 5 мільйонним населенням утримується понад 34 мільйони овець.

З

Залишивши позаду Австралію, круїзний лайнер упевне" но розрізав бурхливі води Тасманового моря. Часом хвилі заливали ілюмінатори на четвертій палубі, але надсучасне судно лише плавно погойдувалось і напрочуд швидко про" сувалося до крайнього півдня Нової Зеландії… У перекладі з голландської назва країни означає «нова морська земля». Саме картографи Нідерландів дали її цим островам у XVII столітті. Південні фіорди На ранок на нас чекало диво: оповиті передсвітанковими сутінками гори приховували вхід до неповторного Мілфорд" Саунду — справжньої перлини Країни фіордів! Цілковитий спокій і штиль посилювали враження загадковості. Величезний лайнер втиснувся у вузький прохід між гора" ми, ніби ключ у замкову шпарину. Більше тисячі пасажирів заповнили палуби, вітаючи схід сонця. Воно швидко зато" пило теплим світлом яскраві зелені пагорби, підсвітило да" лекі засніжені верхівки і надало фіорду ніжного блакитного відтінку. Завширшки він ледь сягає кількохсот метрів — і при цьому майже стільки ж углиб!

Більшість фіордів — норвезькі, новозеландські, чилійсь" кі та північноамериканські (чотири головні світові регіони з такими формами узбережжя) — утворилися під час льодо" викових епох, коли величезна маса криги вичавлювала гір" ську породу своєю неймовірною вагою. Льодовики танули, і зрештою океан залив ці порожнини. Фіорди зобов’язані своїм виникненням також і численним зіткненням тектоніч" них плит нашої планети. Цікаво, що завдяки незмінному обертанню Землі ці вузькі звивчасті затоки утворилися май" же виключно на західних узбережжях. Ми послідовно відвідали три фіорди: Мілфорд"Саунд, Даубтфул"Саунд і Даскі"Саунд. Звичайно, вони дещо схожі на норвезькі, але й відрізняються від них. Зокрема — вели" кою кількістю мальовничо розкиданих острівців, меншими розмірами, насиченішими південними барвами і сильніши" ми контрастами відтінків. Двокілометрової висоти гори кіль" цями охоплюють затоки"шпарини, що проникають углиб острова. Вершини схожі на велетенських кам’яних варто" вих, які ретельно оберігають величну красу і тисячолітній спокій Країни фіордів. Ці місця просто створені для мрійливого споглядання і розслаблення. До того ж нам неймовірно пощастило: на" справді сонячна погода тут — нечастий гість. Було прохо" лодно — Антарктида «дихала» у спину сильним вітром, але навколишні краєвиди неначе зігрівали. Країна фіордів — це краса, зведена практично до абсолюту. Вона, безумовно, вар" та, щоб їхати заради неї на протилежний кінець світу. А ціл" ковитий п’ятизірковий комфорт сучасного лайнера дозво" ляв будь"якої миті перенестися «до цивілізації». Шотландці Тихого океану Наступного дня на нас чекав Данедин — «найпівденніше шотландське місто» у світі, як його інколи називають, і, до речі, найвіддаленіше від Києва місто на планеті! Його засну" вали представники протестантської християнської течії пре" світеріан із Шотландії, подарувавши йому як згадку про Бать" ківщину старовинну галльську назву своєї рідної столиці — Данедин. У центрі встановлено пам’ятник національному героєві Шотландії — поету Роберту Бернсу, а назви багатьох вулиць тотожні единбурзьким. У Данедині знаходиться най" крутіша у світі вулиця — Болдвін"стріт, занесена до Книги рекордів Гіннесса. Після підйому нею, коли ми намагалися

88

заспокоїти переривчасте дихання, нам ви" дали офіційні сертифікати за підписом ме" ра про те, що ми без сторонньої допомоги піднялися цією вулицею і… вижили! Данедин всесвітньо відомий неперевер" шеною красою свого вокзалу. Побудований у 1903 році в стилі фламандського відроджен" ня, він є архітектурною «візиткою» не тіль" ки міста, а й усієї країни. Витончена ажур" ність чималенької будівлі робить її напро" чуд легкою і повітряною, а за оздобленням вокзал схожий радше на музей.

ливу висоту над річкою і стрімко спускаєть" ся майже до самої води. До обрію тягнуть" ся гірські хребти, вкриті темними лісами і «підсвічені» снігами на вершинах. Часом краєвиди нагадують Карпати, якби тільки не світло"зелені пальми на тлі хвойних лісів. Ці дерева називають капустяними, бо сере" дина їх їстівна і на смак дуже нагадує капус" ту. Вони ростуть скрізь і стали впізнаваним символом країни. Нова Зеландія пропонує й інші пейзажні мандрівки залізницею. Найвідоміша з них — ➧

У ХХ столітті залізниця майже повністю втра( тила своє господарське значення. Та кмітливі ківі збагнули: треба запропонувати пасажирам краєвиди!

Від перону вглиб країни прямує один зі славнозвісних панорамних потягів Нової Зеландії — «Таєрі"Горж"трейн». Залізниця, яка протягом ХІХ століттяя була головною рушійною силою прогресу, в Новій Зеландії ХХ століття майже повністю втратила своє функціональне значення. Та кмітливі ківі (як самі себе кличуть острів’яни) збагнули: якщо перевозити фрукти й овець економіч" но не вигідно, значить, треба запропонува" ти пасажирам карколомні краєвиди! Мерія Данедина врятувала залізницю від розбиран" ня, викупивши у приватного володаря, і пустила туристичний потяг, квитки на який у сезон бронюються за місяць"два наперед — така популярна ця атракція! Залізниця, про" кладена вздовж каньйону річки Таєрі, пере" тинає десяток ажурних акведуків, пірнає в численні тунелі, підіймається на запамороч"

Фото David Wall / TNZ

■

Найкрутіша вулиця світу розташована у Данедині й називається Болдвін стріт.

Панорамні потяги — «родзинка» країни. Запаморочливі краєвиди в ній гарантовані скрізь і всюди!

Фото David Wall / TNZ

Вокзал Данедина, збудований 110 років тому. В башті казкового замку, мабуть, мешкає принцеса. Тільки лицарів не видно...

89

Із пагорбів ботанічного саду як на долоні видно Веллінгтон.

Веллінгтон. Галявина біля будинку уряду і парламентської вежі — місце відпочинку й активних ігор.

поїздка з Крайстчерча через Новозеландські Альпи на Західне узбережжя. Цей маршрут — «must see» будь"якої подорожі в Нову Зелан" дію: гори і льодовики, карколомні спуски і підйоми, тунелі з розворотом потяга, без" крайні долини — такі пригоди не забувають" ся. Саме цим краєвидам завдячують своїм існуванням фільми «Володар перснів» і «Хро" ніки Нарнії». Часом стверджують, що десь тут справді живуть гобіти, тож і ви, ймовір" но, зможете угледіти здалеку маленьких чоло" вічків, які не люблять показуватись людям… Найпівденніша столиця Справжнім відкриттям подорожі стало головне мiсто Нової Зеландії — Веллінгтон, найпівденніша столиця світу. Що це столиця, стало ясно відразу: висо" кі будинки зі скла та бетону, широкі вулиці,

90

інтенсивний потік транспорту... Місто роз" ташоване на пагорбах, на берегах протоки Кука, яка розділяє Північний і Південний острови. Усе це надає Веллінгтону свого влас" ного шарму і особливої мальовничості. Чимало цікавинок можна знайти і прос" то крокуючи містом. Наприклад, Національ" ний музей країни — «Те Рара». Ультрасучас" ні мультимедійні системи дають змогу через дотик до стіни отримати різноманітну інфор" мацію. В одному з 4D"кінозалів ми подиви" лися фільм про полювання акули на котика. Цілковитий ефект присутності посилюєть" ся об’ємним зображенням і краплями мор" ської води, які обливають вас у момент зіт" кнення мисливця і жертви! Наступного разу в 4D підемо з парасольками! «Те Рара» — біль" ше, ніж музей. Кажуть, тут знаходиться ду" ша Нової Зеландії. Весь процес формування

острівної спільноти, маорійська культура, сучасне життя, природа, тварини, суспільні проблеми, мистецтво — експозиції тут на будь"який смак і вік. Вхід безкоштовний! Новозеландці дуже приязні та гостинні. Аби піднятися на гору Вікторія, ми шукали фунікулер, блукаючи щільно забудованими вулицями, які широкими кільцями охоплю" ють пагорби в центрі. Запитали напрямок руху в молодого чоловіка. Він секунду поду" мав і запропонував іти за ним. Перехід, міс" ток, входимо до іншого будинку, ліфт, спуск, підйом, знову перехід — самі ми б ніколи не зорієнтувалися! — і опиняємось на паралель" ній вулиці. У дворі, за будинками, провідник вказує на непримітну станцію фунікулера, яку видає лише черга. Цікавиться, звідки ми. «З України, звідки ж іще люди приїздять до Веллінгтона!» — відповідаємо жартома. Він усміхається і дістає з кишені маленький ме" талевий листок папороті — національний символ країни. «Це вам на згадку про теплу зустріч!» — кинув він. «Дякуємо! Та це ж ми мали б віддячити Вам!» — «Ні, для новозе" ландця допомогти — це задоволення. Ми всі тут такі!» — і пірнув собі в перехід. Гору Вікторія і пагорби навкруги вкриває розкішний ботанічний сад, вхід до якого теж безкоштовний. Усе занурено в зелень, майорять різнобарвні квіти та папороті всіх видів, розмірів і відтінків. А яка захоплива панорама міста і Тихого океану відкриваєть" ся згори! На одній з алей вразило поєднан" ня таких рідних жовтогарячих чорнобрив" ців і розкішних пальм. Як і в горах біля Да" недина: скрізь є згадка про Україну, хоча й з місцевим колоритом.

Фото Blaine Harrington / TNZ

«Поцілунок» носами або чолами замінює тихоокеанським народам рукостискання.

Маорі — люди енергійні й запальні, активна ді( яльність у них в крові. Австралійські аборигени значно слабкіше інтегровані в суспільство своєї країни.

■

Край світу і Сполученого Королівства Мальовничою стежкою крізь квітуче різ" нотрав’я спускаємося з пагорбів, щоб відві" дати парламент: коли ще випаде нагода по" сидіти у кріслі королеви? Адже Єлизавета ІІ під час візиту до своїх підданців у Новій Зе" ландії завжди приходить до парламенту і си" дить саме тут. У будiвлi парламенту встанов" лено унікальну систему амортизації, здатну витримати восьмибальний землетрус. А в країні, яка складається з одних вулканів, та" кі прояви стихії — далеко не рідкість. Земле" трус у Крайстчерчі рік тому забрав багато життів, перетворивши квітуче місто на на" півпримару. Тож парламент, як і інші держав" ні споруди, стоїть на спеціальних велетенсь" ких пружинах, які лише розгойдуються під час зсувів землі. У разі підземного поштов" ху парламент, як на морській хвилі, підійма" ється і знову опускається точнісінько на своє місце без жодного руйнування.

Я запитав у гіда, чи не бентежить націю ківі, що їхня королева мешкає в іншій краї" ні, і чи буде колись Нова Зеландія республі" кою. Він відповів, що біла частина населен" ня нейтральна в цьому питанні. Але корінне населення країни — маорі, яких тут близь" ко 15 відсотків, категорично заперечує. Їхній менталітет не сприймає держави без вож" дя — короля чи королеви, до яких влада пе" реходить саме як спадок. І всілякі «ігри» у виборність президента для них незрозумілі на генетичному рівні. Маорі — люди енергійні й запальні, ак" тивна діяльність у них в крові. Австралійсь" кі аборигени значно слабкіше інтегровані в суспільство своєї країни, багато хто вважає їх ледачими і бездіяльними. Під час завою" вання Австралії вони майже не чинили опору, тоді як маорі досить вдало і жорстко опира" лись англійцям протягом десятиріч! Мента" літет цих двох народів принципово відмін"

Бухта Достатку на узбережжі Північного острова. Капустяне дерево на передньому плані — зелений символ країни.

ний. Тому Нова Зеландія, на відміну від Ав" стралії, ймовірно, завжди буде конституцій" ною монархією і залишиться єдиною держа" вою в світі, де королева мешкає за 19 000 кі" лометрів від своїх підданців! Місія можлива Наступною зупинкою лайнера була бух" та Достатку, як її назвали англійці за неймо" вірну розкіш природи та чудовий клімат. Місця надзвичайно мальовничі: яскраві тро" пічні барви сяють звідусіль, а кілометрові пляжі білого піску роблять місцевість справж" нім раєм для відпочинку. Серфінг, віндсер" фінг, кайтсерфінг пропонують туристам чер" гову дозу адреналіну, а фестивалі народної музики закликають святкувати: в парках міс" цеві шотландці та валлійці у картатих кілтах витанцьовують під звуки волинок. Окрім природних красот, бухта Достатку відома кожному новозеландцю своєю істо" ➧

ПО ТОЙ БІК СВІТУ Віза для в’їзду до Нової Зеландії оформлюється у Москві (документи як на шенгенську, вартість — близь+ ко 300 доларів США). Валюта — новозеландський долар (1 USD = 1, 25 NZD). Прямого перельоту з Києва до Но+ вої Зеландії немає. Європейські авіа+ компанії пропонують дві пересадки — в Європі та містах Південно+Східної Азії. В дорозі — 30–35 годин. Кви+ ток — від 2 000 доларів США. Утома буде меншою, якщо зробити зупин+ ку на 1–2 дні в Бангкоку чи Сингапурі. Пори року в Новій Зеландії проти+ лежні нашим: зима — червень+сер+ пень, літо — грудень–лютий. Північ+ ний острів тепліший (влітку — +22– 25°С, взимку — +10–12°С), Південний прохолодніший (влітку — +20–22°С, взимку — +4–6°С). Парасолька тут доречна завжди. Найкращий час для подорожі — з жовтня по квітень. Різниця в часі з Україною — мінус 13 годин. Оренда авто для самостійного ви+ вчення країни дуже популярна. Тіль+ ки не забувайте про лівосторонній рух! Популярні міжміські автобуси (при купівлі заздалегідь можна отри+ мати квиток лише за… 1 долар!). Між містами добре авіасполучення. Сувеніри: прикраси з нефриту, який маорі вважають «божим каменем», фігурки птахів ківі — національного символу країни, мед із мануки — «на+ ціонального» дерева, вироби з ове+ чої вовни.

■ Окленд, найбільше місто Нової Зеландії, славиться парками і телевежею «Sky Tower» — найвищою (328 метрів) спорудою Південної півкулі.

Фольклорне свято в Тауранзі. Місцеві шотландці, валлійці та англійці проводять яскравий фестиваль народних оркестрів.

ричною спадщиною. Саме тут у 1830"х роках збу" довано перше постійне помешкання білих іммі" грантів — місіонерський будинок «Елмс». Для де" рев’яного будинку, над яким пронеслися війни, який завжди був у гущі подій, якого не щадили по" жежі та повені, 180 років — це, погодьтеся, нема" ло! Місіонерський будинок є живою історією ос" воєння країни. Він служив і притулком для стомле" ного мандрівника, і першою школою, і церковною місією, і лікарнею. Для перших переселенців він був центром соціального життя. Батьківщина нації Ще одне місце — Вайтангі, справжня колиска нації, — розташоване далі на північ. Це крихітне се" лище на березі Затоки островів, де було підписа" но історичний договір між британською короною та маорі. Тут усе, як і 170 років тому: білий дерев’я" ний будинок, газони зі сліпучо"зеленою травою, пальми і капустяні дерева, спокійна гладінь зато" ки і мальовничі пагорби на протилежному березі. Той договір заснував нову націю, зробивши Нову Зеландію англійською колонією. Французи теж прагнули закріпитися на цих землях, але їхні ко" раблі з поселенцями прибули лише через кілька місяців з часу підписання договору у Вайтангі. Тож мусили повертати назад, аби уникнути війни, — Нова Зеландія офіційно була проголошена британ" ською територією. Договір діє до сьогодні, й при

прийомі на роботу у вас неодмінно поцікавляться знанням положень цього договору. Скляна підлога над прірвою Останньою зупинкою в круїзі став Окленд. У цьому мегаполісі, заснованому майже двісті років тому, мешкає чверть 5"мільйонного населення кра" їни. Його називають «містом вітрил», маючи на увазі сотні яхт у порту. Під час регат акваторія схо" жа на казку, яка ожила: тисячі яхт одночасно підій" мають білі вітрила і пливуть блакитним атласним покривалом океану назустріч сонцю. Особлива цікавинка в Окленді — перехід вули" ці. Цей буденний процес виявився напрочуд видо" вищним. Зелене світло вмикається одночасно в усіх напрямках, і сотні перехожих крокують через пе" рехрестя, за мить майже вщерть заповнюючи його людським цунамі! Двадцять секунд потому на роз" доріжжі — майже нікого, й машини починають ру" хатися. Все відбувається так швидко і чітко, що ту" ристи спостерігають перехід як атракціон. Неподалік від порту знаходиться найвища спо" руда Південної півкулі — «Sky Tower», телевізійна вежа Окленда. Головна її «принада» — прозорі скля" ні вставки у підлозі верхнього майданчика. Стоя" ти на склі, коли до землі майже двісті метрів, — не для нервових. Із цікавістю спостерігаєш, як люди руками допомагають власним ногам пересунути" ся з непрозорого бетону на скло. Ба більше! Мож" на прогулятися зовнішнім кільцем вежі, й тоді ли" ше страховка з тросиків триматиме вас над прірвою. Якщо ж і цього не досить для вашої загрубілої в бу" денному житті нервової системи, стрибніть дони" зу в атракціоні бенджі"джампінг, найвищому в кра" їні. Швидкість падіння — близько 100 кілометрів на годину, тривалість — 10–11 секунд. Під час по" льоту не забудьте помилуватися чудовими краєви" дами міста та океану… Країна мрій Відомий і шанований путівник «Lonely Planet» не раз визначав Нову Зеландію як найбажанішу для відвідання країну на Землі. Справді, сюди хочеть" ся повернутися ще до того, як покидаєш ці остро" ви. Світла, прозора, лагідна і… динамічна країна. Приязні люди й унікальна природа зробили її не" змінною країною мрій для подорожей. Плекайте цю мрію, і вона неодмінно здійсниться! ■

В гостях у «Sky Team»

S

Íàïðèê³íö³ 2012 ðîêó àâ³àêîìïàí³¿, ùî âõîäÿòü äî ñêëàäó àëüÿíñó «Sky Team» â Óêðà¿í³, ç³áðàëè ó «Fairmont Grand Hotel» êåð³âíèê³â òóðàãåíö³é, àáè íàïåðåäîäí³ Íîâîð³÷÷ÿ ïîäÿêóâàòè çà ïë³äíó ñï³âïðàöþ.

«Sky Team» — другий у світі за обся" гами альянс авіакомпаній. Він об’єднує 19 повітряних перевізників із 4 конти" нентів заради зручності для пасажирів і розширення їхніх можливостей. В Україні альянс репрезентований авіакомпаніями «Air France», «Aeroflot», «Alitalia», «Chezh Airlines», KLM та «Delta». Представники всіх їх зібрались у Києві, у «Fairmont Grand Hotel». Се" ред гостей заходу був і представник авіакомпанії «China Southern», який приїхав із Москви, аби ближче позна"

йомитися з представниками українсь" кого туристичного бізнесу для подаль" шої співпраці. Організатори вечора представили своїм партнерам із турбізнесу останні досягнення та події «Sky Team». Серед головних — розширення «родини «Sky Team» та, відповідно, спектру напрям" ків, за якими члени альянсу здійснюють авіарейси. 2012 року до об’єднання до" лучилися 4 авіакомпанії: «Saudia» (Сау" дівська Аравія), MEA (Ліван), «Aerolі" neas Argentinas» (Аргентина) та «Xiamen

Airlines» (Китай). А кількість дестина" цій альянсу у грудні досягла 1000. Є що святкувати! Що ж до представників аль" янсу в Україні, то у 2012 році вони від" крили спільну квиткову касу в новому терміналі D в аеропорту «Бориспіль». Гості київського заходу «Sky Team» чудово провели час за переглядом роз" важальної програми, келихом шампан" ського, діловим і дружнім спілкуванням. Більше інформації про альянс і йо" го членів — на сайті: www.skyteam.com.

93

Ж

■

В

О

Я

КОЛЕКЦІЯ

Плвідпочивають яжі БОЛГАРІЯ

Ó õîëîäíó ïîðó Áîëãàð³ÿ ìîæå ïîäàðóâàòè ñò³ëüêè æ êóëüòóðíèõ â³äêðèòò³â, ñê³ëüêè äàðóº ñîíöÿ âë³òêó. Íà æàëü, óêðà¿íö³ ïîêè ùî ð³äêî ïðè¿çäÿòü äî áðàòíüî¿ ñëîâ'ÿíñüêî¿ êðà¿íè íà åêñêóðñ³¿. Ìàð³ÿ ÇÀ²ÐÞÕ²ÍÀ

Мереживо розписів у Рильському монастирі.

Не часто зустрінеш людину, яка зосереджено створює орнамент... на огорожі. Величні апсиди собору Олександра Невського в Софії.

Я

Якщо перед вами хитають головою з боку в бік, знай" те, що з вами погоджуються, а якщо кивають, то хочуть сказати «ні». І це не єдине, що може збити з пантелику в Болгарії. Якщо вам пояснюють дорогу і кажуть іти «на" право», то не треба нікуди звертати, бо це слово означає «прямо». «Стіл» болгарською — це стілець, «батко» — стар" ший брат, «кака» — старша сестра, «гора» — ліс, а масаж «з ароматна кал» забезпечить вам здоров’я, оскільки «кал» по"болгарському — «лікувальні грязі». Звісно, це не головні сюрпризи країни. Мій друг із Со" фії, приїхавши до Києва, казав: «Як прикро, що більшість ваших туристів думають, ніби в Болгарії, крім моря, нічо" го немає». Для більшості українців стають несподіванкою високі гори (майже до 3000 метрів), чудові й оригінальні православні храми, багата кухня, гірськолижні, лікуваль" ні та спа"курорти. Але про все по черзі. Античність і метро Опинившись у центрі Софії, бачиш ознаки толерант" ності: на відстані одного"двох кварталів знаходяться но"

вий католицький храм, старовинна православна церква, найбільша синагога Болгарії та мечеть. Ці споруди легко проглядаються, оскільки знаходяться біля давньоримсь" кого перехрестя доріг — двох осей, навколо яких у старо" вину будували міста. Той перетин вулиць збережений у Софії до сьогодні. Поруч — адміністративні будівлі в сти" лі радянського монументалізму, а на рівень нижче — руїни римського міста, спадкоємця ще давнішого фракійсько" го поселення Сердіка. Про останнє знали, але знайшли лише нещодавно. Софія — молода столиця, є нею лише 134 роки. Місто кілька разів руйнували, а після Другої світової війни його довелося буквально підіймати з руїн. У 1974"му дійшла черга і до будівництва першого в Болгарії метрополітену. Пробурюючи тунель, у центрі міста наштовхнулися на дав" ню кладку. Це і велика радість — оскільки з’явилися дока" зи античності міста Софії, і великий клопіт — як добуду" вати метро? Відкрили першу гілку підземки лише через 26 років — саме стільки часу знаходили консенсус істори" ки, будівельники та геологи. Зрештою вирішили опусти" ➧

95

Рильський монастир — одна з 6 архітектурних пам’яток Болгарії зі Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

ти метрополітен під частину Сердіки і зберегти рівновагу між товщею землі та термальними джерелами. Наш гід Елена пожартувала: «Не пийте багато! На паспорт" ному контролі не впізнають і з країни не випустять: два ковтки болгарської мінералки — і помолодшаєте на десять років!» Над водою здіймається пара, настільки вона гаряча, але пити її при" ємно. Недалеко звідси знаходиться дивовижно красива спору" да — міська лазня. Уже двадцять років вона не діє, а раніше була великою втіхою для жінок, які мали можливість погрітися у воді з гарячих джерел. Мабуть, найвідоміша пам’ятка Софії — храм Олександра Нев" ського, збудований на подяку російському народові за звільнен" ня Болгарії від османського панування. Це один із найвищих

Крихітна російська церква святого Миколая у Софії збирає православних, які спілкуються різними мовами.

храмів Балканського півострова і найбільший православний. Багатство декору і краса інтер’єрів вражають. Шкода, що в бол" гарських церквах заборонено фотографувати, і я не можу пока" зати вам хоча б відбиток тієї краси. Здається, з кожною деталлю в храмі пов’язана якась історія. Коли встановлювали найбіль" ший дзвін, вагою 12 тонн, риштування під ним зламалися, і він вгруз у землю на півтора метра. Але все ж його вдалося підняти на дзвіницю. Двері головного входу — величезні, масивні, кож" на стулка важить близько 1,5 тонни — привезені з Чехії. Худож" нє різьблення зроблене на дубі, який 17 років витримувався в темряві для довговічності. Повірте, не даремно... Портрет коханої для церкви На околиці столиці, на схилі гори Вітоша, розташований фе" шенебельний район Софії — Бояна. Віддаленість від міського гамору і гарний ліс зробили цей район жаданим для столичних мешканців. Хоча з часом з’ясувалося, що на схил сонячні про" мені потрапляють лише протягом кількох годин на день, свіже вранішнє повітря під вечір змінюється смогом міста, тут немає загальної каналізації, бувають проблеми з електрикою та водою. Але для туриста все це — тільки малоцікаві факти з місцевого життя. Їдуть сюди заради Боянської церкви. У Х столітті в селищі Бояна болгари побудували невеликий храм в ім’я святого Пантелеймона і Миколая Чудотворця. Бу" дували добротно. Глину для цегли просіювали п’ять разів, і во" на виходила міцною, як камінь. Майстри давали матеріалу га" рантію на 500 років і, схоже, недооцінили свою роботу — церк" ва простояла тисячоліття. У ХІІІ столітті до храму добудували двоповерхову Калаянову церкву, в якій шар цегли чергувався з шаром каміння. Інтер’єр прикрасили розписом, який виявив" ся неканонічним: зображення перспективне, а не площинне; святі зображені в реалістичних позах, мов живі, а їхні обличчя схожі… на конкретних мешканців Бояни! Особливе враження справляє портрет світловидої жінки з ніжними рисами облич" чя. Це Десислава, дружина Калояна — ктитора, завдяки якому розширили церкву. Вона була надзвичайно вродливою. За леген" дою, художник закохався у Десиславу і, завершивши розпис, мусив тікати із селища, перш ніж люди збагнули, з яким почут" тям він створив її портрет. ➧

Рильська благодать. У Х столітті тут, у Рильських горах, до відлюдника Іоанна тяглися люди в пошуках духовної допомоги. Тепер у Рильський монастир з усіх$усюд їдуть ще й долучитися до природної та архітектурної краси.

УСЕ ЦЕ БОЛГАРІЯ ●

Перша слов’янська держава, яка прийняла християнство.

●

Батьківщина поета Орфея, бунтаря Спартака, святих просвітників Кирила й Мефо+ дія, святих цілителів Козьми та Дем’яна, святого Климента Охридського, провидиці Ванги.

●

Найвища точка Балканського півострова — гора Мусала (2925 м).

●

Близько 800 (!) термальних і мінеральних джерел.

●

Найбільший православний храм на Балканах — Олександро+Невський собор у Софії.

●

Понад 100 фракійських гробниць (І тисячоліття до н. е.).

●

Треті за площею давньоримські терми у Варні.

●

Найдавніша грецька колонія на Чорному морі — Аполлонія в нинішньому Созополі (VI століття до н. е.).

●

Міста+музеї світового значення: Арбанасі, Боженци, Етира, Жеравна, Копривштиця, Котел, Мелник, Несебр, Созопол, Трявна, Широка+Лика.

●

9 об’єктів зі Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

■

Старовинна вулиця містечка Мелник.

Болгарія знана мінеральними джерелами.

У ХІХ столітті до церкви добудували ще одну частину, вже з каміння і деревини. Цікаво, що головний вхід у Боянський храм за розмірами такий, як у старовинній мазанці. Цю частину спо" руди будували за османського панування, і две" рі зробили такими, щоб загарбники не могли в’їжджати до храму на конях. Боянська церква — одна з шести архітектур" них пам’яток Болгарії, занесених до Списку все" світньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Зара" ди збереження фресок кількість відвідувачів про" тягом дня обмежується, тому варто заздалегідь домовлятися про свій візит. Знатні в’язні, «зіркові» монахи У Болгарії є незвичайне місто Мелник, із на" селенням лише 300 осіб. Колись він був важли" вим торговим центром, і в пам’ять про історич" не минуле за ним залишили міський статус. Колись сюди засилали незручних для держа" ви діячів. Вони вибудовували пишні як на ті часи оселі, щоб, перебуваючи в ізоляції, залишатись у звичних побутових умовах. Відтак у Мелнику

збереглися мальовничі старовинні будинки з де" рев’яними галереями, старовинними посудом і меблями. Це місце для приємного тихого відпочинку: смачно поїсти, погуляти серед гірських ландшаф" тів, подихати свіжим повітрям... До речі, ціни, не дивлячись на популярність Мелника серед туристів, цілком прийнятні: двомісний номер у комфортному готелі, оформленому з національ" ними елементами, коштує 50 левів (250 грн). А ще, за словами місцевих мешканців, у місті досі виробляють улюблене вино Черчілля із сорту ви" нограду, який росте тільки в районі Мелника. Потрапивши до Болгарії, нехай то буде пляж" ний, екскурсійний, лижний чи спа"тур, неодмін" но заїдьте до Рильського монастиря. Це унікаль" не місце з багатою історією, яка почалася в Х сто" літті завдяки святому Іоанну Рильському. Нині в найбільшому монастирі Болгарії живуть лише 9 монахів. Він розташований серед гір і нагадує багато прикрашену оборонну споруду. Здається, цим монастирем можна гуляти цілими днями: незвичні для нашого ока храми, найрізноманіт"

«Типове болгарське обличчя» є результатом змішання народів: слов'ян, фракійців, римлян, булгар, турків, циган…

ніші розписи, старовинне різьблення по дереву на тлі гірських пейзажів — усе тут тішить око і душу!

з термальними джерелами і джакузі входить у вартість прожи" вання. Рівень сервісу високий, європейський.

Води і ціни Болгарія займає друге місце у світі (після Ісландії) за кількіс" тю мінеральних джерел. Їх тут відкрито близько 800. Найпопу" лярніші бальнеокурорти розташовані в околицях Санданські та Велінграда. Родючими грунтами Бог обділив Санданські — землі тут гли" нисті, кам’янисті. Зате щедро наділив гарячими підземними во" дами (найгарячіше — 101°С). Це стало поштовхом до розвитку туризму в регіоні. Нині тут діють 4" і 5"зіркові готелі з термаль" ними басейнами, грязелікуванням, найрізноманітнішими ма" сажами, обгортаннями та косметичними процедурами. «Зірко" вість» готелів дещо відрізняється від італійської, іспанської чи французької, тому, обираючи місце для відпочинку, варто звер" нути увагу на відгуки тих, хто там уже бував. Неподалік від «місця зустрічі» Родопських і Рильських гір роз" кинулося місто Велінград. Мальовнича природа, м’який кон" тинентальний клімат і мінеральні джерела роблять його одним із найбільш відвідуваних бальнеокурортів Болгарії. Тут б’є аж 80 термальних джерел. Багато спа"готелів розташовані на схи" лах гір і мають чудові краєвиди. А повітря!.. Приємною особливістю болгарських оздоровниць є досить гуманні ціни. Притому спектр послуг надзвичайно широкий — починаючи з пиття мінеральних вод і обгортання лікувальними грязями й закінчуючи пілінгом за допомогою рибок гарра ру" фа. Загальнозміцнювальна бальнеологічна програма на 5 днів у готелі «Sandanski» з 10 процедур коштує 190 левів (близько 1000 грн). А програма повної релаксації такої ж тривалості — 230 левів (1200 грн), включаючи огляд лікаря, перлинну арома" ванну з мінеральною водою та аромамасажі. Вартість фізіопро" цедур коштує від 50 грн, масажу — від 120 грн. У готелі «Святий Спас» годинний аромамасаж із травами — 450 грн, масаж із га" рячим шоколадом — 350 грн. Готель передбачає велике спа"ме" ню, а користування сауною, фітнес"зоною, двома басейнами

У гості до братів У центрі Софії ми побачили багато поліцейських, автобусів і людей із червоними прапорами — мітинг Болгарської соціа" лістичної партії. Я не втрималась і запитала: «У чому причина такої активності й таких політичних симпатій? Вони це роблять через гроші чи через переконання?» І почула у відповідь: «Че" рез грошові переконання!» Українці та болгари досить схожі, й це одна з причин, чому в їхній країні відпочивати так приємно. Болгари такі ж дружні й гостинні. Вони з такою ж радістю, як і українці, йдуть на кон" такт і розповідають про свою країну. Болгарська мова співзвуч" на з нашою, старше покоління пам’ятає російську, тож так чи інак ви зможете порозумітись у магазині чи готелі, вислухати кілька цікавих історій від доброзичливого перехожого. Дружньою є країна й на смак та гаманець. Ціни на харчі до" ступні: поїсти в ресторані можна за 10–15 левів (50–70 грн), у кафе — за 5–7 левів (до 40 грн). А для тих, хто любить готувати самостійно, буде приємно дізнатися, що овочі коштують майже удвічі менше, ніж у Києві, й вони смачні та запашні, на відміну від тих, які часто продаються в українських супермаркетах. Неприємним відкриттям для мене став лише зріз екскурсій" них відвідувань країни. Як запевнила гід Боянської церкви, па" м’ятки історії та культури найчастіше оглядають туристи з да" леких Японії, США, Австралії, Нової Зеландії, із сусідніх Гре" ції та Македонії. Іспанцям цікава православна культура, німці приїжджають по смачну й недорогу їжу та сонце, голландці — в надії знайти дбайливу дружину, англійці радіють найбільшо" му гольф"полю Європи. Зрідка зустрічаються групи з Росії. А українських вона не пригадала… ■ Подяка за подорож — Міністерству економіки, енергетики та туризму Болгарії (www.mee.government.bg; bulgariatravel.org).

99

Й

■

Ж

И

В

И

СВІТ

Акуна

матата! Жодних www.tanzaniatouristboard.com

проблем!

ТАНЗАНІЯ

www.tanzaniaparks.com

×è áóâàþòü ìàíäðè áåç ïðîáëåì? Ìàñà¿ çàïåâíÿþòü, ùî òàê. Îñîáëèâî, ÿêùî âè — òóðèñò-íàòóðàë³ñò ³ â³äð³çíÿºòå ïðîáëåìè â³ä ïðèãîä. Áî çàðàäè îñòàíí³õ, âëàñíå, ìè é ïðèáóëè íå äî гî-äå-Æàíåéðî, à äî Òàíçàí³¿, íà íàéá³ëüøèé ó ñâ³ò³ êàðíàâàë äèêèõ òâàðèí ³ â³ëüíèõ ëþäåé. ²ðèíà ÃÎÐÎÁÅÖÜ Îëåêñàíäð ÃÎÐÎÁÅÖÜ

Усіх — пернатих, копитних, м’ясоїдних — тягне до річки, бо вода для савани — це життя.

w w w. k l m . u a

П

Під великою рівниною Серенгеті, десь лише на гли" бині метра, захована суцільна кам’яна твердь — наслідок вивержень вулканів у незапам’ятні часи. Ось чому тут так мало дерев — нікуди пускати коріння. У гордого воїна"масая все навпаки: під залізною обо" лонкою зовнішнього вигляду б’ється добре серце, здат" не витерпіти навіть дуже допитливого туриста.

Ходіння за дві річки Від «Нгоронгоро» до «Серенгеті» — рукою подати. Донедавна це був єдиний комплекс, а потім національ" ні парки розділили задля посилення боротьби із брако" ньєрством і захисту первісного життєвого ладу тубіль" ців — загадкових масаїв. Назва найвідомішого націо" нального парку Африки (а може, й світу) походить від масайського слова «сирингет», котре доскіпливі лінгвіс" ти перекладають як «видовжений майданчик», а роман" тики"поети — як «нескінченні рівнини». Уточнити ін" формацію в самих масаїв не вдається (нюанси різних мов — не їхній профіль). Тому вирішуємо зробити ви" сновки із власного досвіду. Національний парк Серенгеті займає площу 14 763 квадратні кілометри, тобто близько 14 відсотків тери" торії Танзанії. Більший від нього — тільки заповідник «Селус» на півдні країни (див. «МТ» № 5’2012). Місци" на знаходиться на оптимальній для ссавців висоті у спе" котній Африці — від 900 до 1900 метрів над рівнем моря. Самопочуття туристів, як і у звірів, тут чудове, незважаю" чи на холодні ночі й досить гарячі дні. А ось щодо хар" чування для чотириногих мешканців «акуни"матати» не все так просто. Навіть родючі вулканічні грунти не встигають наростити достатньої кількості трави для най"

102

більшого у світі тримільйонного стада, через що копитні у пошуках пасовиськ щороку вируша" ють у свою найдальшу на планеті подорож. Рушаємо за ними й ми. Наші гіди Алі та Джеремі щільно задраюють вікна джипа: з битого шляху здіймається стіль" ки куряви, що у поліетиленові мішки варто за" ховати усі особисті речі, особливо фотоапарату" ру. На жаль, носи і роти туди не заховаєш. Ех, якби знаття, взяли б респіратори! Ганяти по сте" пах і саванах на авто дозволено тільки окремим ученим мужам, які вивчають тваринний світ «Се" ренгеті». Сухо, дуже сухо. Певна річ, травоїдним теж непросто: навсібіч подибуємо лише окремі жмутки висохлої трави. Пораховано, що під час однієї міграції 1 300 000 антилоп гну, 220 000 зебр та інша копитна дрібнота виїдають 4 000 000 тонн трави, проходячи при цьому 3000 кілометрів! Певна річ, ми стільки не проїдемо. Тому уваж" но слухаємо оповідь про унікальну кочівлю. Міграція відбувається в посушливий період (з липня по вересень), коли тварини з північних пагорбів неквапом переходять до південних сте" пів, де в цей час випадають нетривалі тропічні дощі. У квітні — червні єдине стадо розпадаєть" ся на дві великі групи: одна суне на захід, інша — на північ. Давній інстинкт володіє травоїдними так сильно, що ані посуха, ані хижаки — гепар" ди, гієни, й шакали — не можуть їх стримати. ➧

Ані посуха, ані хижаки не можуть стримати міграції, що й казати про людські кордони! Копитні абсолютно безвізово переходять на територію сусідньої Кенії.

Копіс — дивні розсипи скель і валунів серед голої савани.

■

www.tanzaniaparks.com

Величні та смердючі. Заплаву річки, яка через посуху більше нагадувала струмок, окупували бегемоти. Вони лежать бік$у$бік, і варто одному величезному тілу поворушитись, як рух передається іншим. Бегемоти вовтузяться, сопуть, ревуть, оправляються і звучно пускають вітри. Над заплавою стоїть бегемотячий смог.

Гриф на акації: «Мне сверху видно все, ты так и знай».

Не спиняють і дві великі річки з крутими берегами, повні лютих і голодних кроко" дилів. Що вже й казати про людські кор" дони! Антилопи і зебри абсолютно безві" зово переходять на територію сусідньої Кенії, де організовано національний парк «Масаї Мара». Цікаво, що швидкість руху копитних поступово зростає, і наприкін" ці грандіозного кола колосальна біомаса перетворюється на суцільний стрімкий

потік. У цей час нікому не радять опиня" тися на його шляху! Далеко не всі травоїд" ні мандрівники повертаються у висхідний пункт, проте рік у рік стадо не зменшуєть" ся: в дорозі народжується приблизно чверть мільйона дитинчат. Ні, недарма цю подорож, як і національ" ний парк «Нгоронгоро», називають вось" мим чудом світу, а «Серенгеті» вже трид" цять років перебуває у Списку ЮНЕСКО!

Газель Томсона — красунька 60 сантиметрів заввишки.

Острови у степу Дві автівки з туристами, зустрівшись на шляху, неодмінно зупиняються на кіль" ка хвилин, і водії, а часом і пасажири, жва" во діляться інформацією про побачених звірів. Так би мовити, від нашого столу — вашому, байка про шакала — за оповідку про жирафа. Ну, це вже кому як потала" нить. Нам таланить постійно, навіть на привалі, поблизу цікавої скельної агломе" рації. Подібних геологічних утворень у «Серенгеті» чимало, і звуться вони місце" вою англо"африканською говіркою «ко" піс» — «горбочки». Наш розсип «горбоч" ків» поважних розмірів називається Ма" сай"Копіс. Мабуть, це залишки давнього вулкану, який за мільйони років розсипав" ся на базальтові шматочки. Шматочки ні" чогенькі: найменша брила завбільшки зі слона. А ось, до речі, і він — у живому ви" гляді. Велика сіра туша незграбно протис" кується крізь завали, несучи у хоботі чи" мале дерево з корінням (на скельних пагор" бах де"не"де трапляються парасолькові акації та колючі чагарники). І нащо капло" вухому така цяцька? З огляду на те, що еле" фант кидає одне, а підбирає інше, трохи менше дерево, і потім так само незграбно зникає з очей, він майструє щось важливе. Джеремі припускає, що це буде знаряддя для… чухання. І справді, пізніше в іншо" му місці ми побачили, як ці розумники, попередньо викачавшись у багнюці по са" мі вуха, ретельно зчищають із себе засох" лу грязюку за допомогою шорсткого стов"

бура. Причому не лишають на своїх гігантських тілах жодного недоглянутого клаптика! Ось ко" го треба залучати до реклами засобів особистої гігієни! Заклопотаний слон не зважає на двоногих, тобто на нас. Проте ми спинним мозком відчу" ваємо інші, набагато спостережливіші погля" ди… Адже на таких узвишшях, розкиданих по всьому парку, ніби справжні острови, знаходять затінок удень і надійний прихисток уночі числен" ні мешканці національного парку. І насамперед ті, хто не має звички відбувати услід за гну та зебрами у довготривалі відрядження. Наприклад, різні котячі: леопарди, сервали, циветти, а також леви, яких у «Серенгеті» немало — 3000 особин. Зараз хижаки голодні та сердиті, оскільки у су" хому або випаленому степу майже ніде влашто" вувати засідку. Та й зручна здобич мандрує десь далеко. Ми щиро співчуваємо царям звірів: щоб завалити буйвола, треба як мінімум п’ять лев’ячих сил, а за прудконогими газелями хіба встигнеш? На щастя, леви виживають і в таких непрос" тих умовах. Допомагає їм у цьому… «колгоспна праця». Найбільший прайд, тобто лев’ячу роди" ну, кілька років тому віднайшли саме у «Серен" геті». Він складався із понад 40 пазуристо"іклас" тих родичів! А зазвичай до такої сім’ї входять 15–20 левів, левиць і левенят. Успіх і процвітан" ня забезпечує тільки чітка організація колекти" ву. Це коли: а) діти слухаються батьків і навча" ються у старших; б) самці охороняють родину ➧

Зубаті дітки прилягли в затінку.

Усю ніч знадвору чулося ляскання зубів, скавчання й зовсім не людський сміх. На ранок від черевиків сусідів(німців лиши( лася парочка недогризених шнурків…

Бегемот переходить дорогу — рідкісне видовище. І досить небезпечне для людей, ба навіть для машин.

■

Що природне, те не потворне. Це теж частина життя, якого в савані ніхто не приховує та й за всього бажання не зможе приховати. Хочете не хочете — роздивитесь, яке в кого що…

Найгуманніша зброя, що допомагає пізнавати й охороняти дику природу.

і дбають про продовження роду; в) самиці полюють і годують інших членів родини. У принципі, все як у людей, в тому числі й дрібні чвари. Виходити з машини, щоб полазити по скелях, не можна (май" же як усюди в національних парках Танзанії). Та ми не встигає" мо засмутитися. Гіди тут"таки розповідають, що, крім слонів і леопардів, там можуть ховатися вельми небезпечні рептилії — найотруйніші у світі габонські гадюки та чорні мамби. Певна річ, ми не прагнемо такої зустрічі. Натомість тішать погляд ве" ликі ящірки — сірі агами. Вночі вони справді сірі, а на сонечку, нагрівшись, являють собою виборчу карту України: голівки — помаранчеві, задки — сині. Чому я не сокіл У «Серенгеті» птахів не бракує — тут тусується близько 500 видів птахів. Вони віддають перевагу річковим долинам і лісам північної частини парку. Несподівані зустрічі трапляються на кожному кроці. Примі" ром, червонодзьобі ткачики — завсідники українських пташи" них ринків і зоокрамниць — абсолютно вільно обсновують свої" ми висячими халабудами крони дерев. Поруч гніздяться кумед" ні папуги"нерозлучники — популярні в Україні як кімнатні пта" хи. І всюди нас супроводжує «гукання» малих горлиць — най" поширеніших пташок савани. Восени до серенгетського «вирію» прилітають зграї «неле" гальних мігрантів» із Європи та Азії. Луні та боривітри ширя" ють над саваною, видивляючись дрібних гризунів, яких тут не" міряно. Сиворакші, стрижі, крячки та білі лелеки теж не голо" дують. І що їм наш новорічний «щедрик» із жалісним закликан" ням якоїсь безумної ластівочки… Мовляв, ви там мерзніть, а нас і тут «нєплохо кормят». Тож ми принципово віддаємо пере" вагу місцевим пернатим. Вони усі при ділі. Цікаво бачити, як начебто тупенькі страу" си попереджають копитних про наближення гепарда. Або як лелеки"марабу — санітари савани — відганяють від свіженько" го падла плямистих гієн, неоковирних створінь із підступним характером і хорошим апетитом. В останньому ми пересвідчи" мося дуже скоро… ➧

У кемпінгу «Serengeti Wildcamp» (www.wildcamps.com).

109

Ковбасне дерево. Насправді ці півметрові апетитні плоди в сирому вигляді отруйні. Але їх їдять сушеними і смаженими, роблять із них слабкоалкогольний напій.

Восени до серенгетського «вирію» прилітають зграї «нелегальних мігрантів» із Європи та Азії. І що їм наш новорічний «щедрик» із закликан( ням ластівочки…

■ Ночуємо у «Серенгеті Кемп Лоджі», що має вигляд кільканадцяти військових наметів зі спартанською обстановкою. Від" ро води на душу запилюженого населен" ня — і відбій. Спимо, мов заєць під межею. Всю ніч знадвору з"за тонкої брезентової перетинки чути ляскання зубів, скавчан" ня й істеричний, але зовсім не людський сміх. На ранок дикі крики лунають від на" мету сусідів"німців. Від шести пар дорогих спортивних черевиків, виставлених не" обачними мандрівниками на просушку, лишилася парочка недогризених шнур" ків… На сніданок хлопці з’являються у до" машніх капцях. Місцеві співчувають, але сміються: гієни — не сенбернари з діжеч" кою бренді під носом. Ці й бренді вип’ють, і діжечкою не подавляться. Утім, німці швидко втішаються. Сьо" годні всі охочі вирушають у небесні манд" ри на повітряній кулі. Це ж бо так ціка" во — подивитися на неозорі рівнини і па" горби «Серенгеті» з висоти пташиного по" льоту, коли під тобою навсібіч розбігають" ся газелі Томсона та інші імпали. А ось і

унікальне видовище: двісті бегемотів у од" ному болоті! Ці, звісно, нікуди не тікають. Адже вони там… живуть. Дивак Корній Чуковський колись нарікав на нелегку ро" боту — із болота тягти бегемота. Звісно, нікому не подобається, коли його витя" гають із рідної хати! Масаї на стежці миру Літати під небесами весело… Але на" ближається вечір, і постає питання — що робити з гієнами, на яких не настачиш че" ревиків? Проте керівництво кемпу спов" нене «акуна"матати»: від сьогодні на чатах стоятиме справжній масай. Масай"воїн, масай"мисливець, масай"банзай… Ми за" спокоюємося, бо вже не раз чули оповідь про це, либонь, найвідоміше в Африці плем’я. Масаї — напівкочовий народ, що у кіль" кості близько мільйона осіб мешкає на півдні Кенії та півночі Танзанії. На тери" торію нинішнього «Серенгеті» вони пере" селилися із Судану ще в ХVІІ столітті й аж триста років безроздільно панували у тутешніх саванах. І лише з приходом у нетрі «чорного континенту» білих коло" нізаторів змушені були посунутися. Єв" ропейці захопили землі масаїв, створили національні парки та заборонили вбивати тварин. Наступ цивілізації істотно впли" нув на культуру гордих тубільців. Примі" ром, процедура ініціації масайського хлоп" ця спростилася: йому вже не треба викли" ➧

У пошуках чухалки. Слони полюбляють грязьові ванни, які допомагають боротися з комашнею. Але потім «саме не відпадає», і доводиться зчищати, взявши у хобот чималу гіляку, або тертись об дерево. www.tanzaniaparks.com

Масаї переселилися сюди із Судану в ХVІІ столітті й триста років панували у тутешніх саванах. І лише з приходом білих колоні( заторів мусили посунутися.

■

кати на смертельний двобій лева, аби довести своє право на життя справжнього чоловіка. Втім, збереглася, так би мовити, альтернативна служба. Для здобуття дорослого статусу юний масай повинен разом із групою собі подібних збудува" ти із кізяків щось на зразок села"комуни і про" жити там кілька років. Простіший варіант — пе" ребути без жодної допомоги з боку одноплемін" ців кілька страшних голодних місяців. Ми не раз бачили цих бідолах край дороги. Одне"однісінь" ке під тином сидить собі в старій темній рядни" ні із сумним, розмальованим білими смужками обличчям... Як виживати — нікого не обходить. Хочеш — проси милостиню, хочеш — торгуй, хочеш — паси чужих кіз. Витримаєш — одру" жуйся, скільки заманеться. Найприкметніша риса масайських вірувань — їхнє ставлення до худоби. Виявляється, бог до" щу Нгаї віддав усіх корів, кіз і свиней саме ма" саям, відтак кожен немасай, який володіє хоч якоюсь шкапою чи миршавим поросям, не має на них ніяких прав. Тому вкрасти корову в ін" шого племені — не злочин, а відновлення зне" важеної справедливості. Як той казав, хорошу релігію придумали масаї…

Масаї при повному параді вийшли зустрічати туристів. Вони не люблять чужої уваги, але 100 доларів з кожного білого носа — чималий стимул.

Нарешті дістаємось «автентичного» села, де нас знайомлять із побутом добрих пейзан. Аналогічних поселень, куди возять туристів, зовсім не багато. Проте й тут діє жорстка заборона на фотозйомку самих масаїв. Урятувати ситуацію може хіба стодо" ларовий папірець. І торг тут недоречний! Дивно, але й у широ" ких світах, куди потрапляють деякі тутешні авантюристи, вони не терплять уваги до своєї персони. Але ж які вони фотогеніч" ні — яскраво та вільно вдягнені, з різкими рисами і плавними рухами, позиченими у тутешньої природи… Із того ж джерела, природи саван, походять масайські гаст" рономія та кулінарія. Виявляється, меню у племені не менш своє" рідне, ніж сакральні заповіді. Можливо, воно найоригінальні" ше у світі, бо складається переважно із двох страв — свіжого молока і ще свіжішої крові тих самих корів. М’ясо їдять у рід" кісних урочистих випадках. А для щоденної трапези існує дав" ній і простий спосіб: проштрикнути Ласуні сонну артерію, смач" ненько пообідати, а потім замазати рану кізячком… Сімейне життя масаїв — це патріархат і полігамія. Чоловік має стільки дружин, скільки забажає. Більше жінок — замож" ніша родина, оскільки саме жінки забезпечують сім’ю харчу" ванням і житлом (самі ліплять хати з того ж кізяку), пасуть ху" добу і виховують дітей. Чоловік"масай зайнятий справою сер" йознішою: він воїн і мусить захищати все своє і рідне. Хто ж воліє не лише ходити по селу з гордим виглядом (часи пішли якісь нудні та мирні), а й займатися традиційним полюванням, ➧

www.tanzaniatouristboard.com

«Масайські джипи» — віслюки.

Автентичні масайські села фотографувати не дозволяється. Але ж кортить…

Масайська школа.

Найстарша бабуся племені.

115

БЕЗ ПРОБЛЕМ І З ПРОБЛЕМАМИ 1962 року в національному парку Серенгеті створили інститут для до+ слідження рослинного і тваринного світів та клімату регіону. Його праців+ никами стали багато всесвітньо відо+ мих учених. Життя тварин вивчали за допомогою радіонашийників, що да+ ло відомості про їхню міграцію та спо+ сіб життя. Найкраще і найповніше у сві+ ті були досліджені леви «Серенгеті». Починаючи з 1970(х років, коли бу+ ло знищено до 90 відсотків білих но+ сорогів, браконьєрство стало однією з найсерйозніших проблем парку. Натомість у 1980(х тут у чотири ра+ зи зросла чисельність антилоп гну, збільшилася кількість африканських буйволів і гієн, що теж порушило еко+ баланс. Іще серйознішою проблемою стало зростання популяції слонів. Ці гіганти знищують ліси, поїдаючи лис+ тя, ламаючи гілки та здираючи кору з дерев. Люди, зокрема землероби та скотарі, теж завдають клопоту пар+ ку, намагаючись заволодіти части+ ною його земель. Та попри все, «Серенгеті» не здаєть+ ся, залишаючись найпопулярнішою атракцією Африки.

■

w w w. k l m . u a НА КРИЛАХ KLM Авіакомпанія щодня здійснює регу+ лярні рейси з України до Танзанії з пересадкою в Амстердамі.

KL1382 — Київ – Амстердам: 6:25–08:25; KL569 — Амстердам – Дар(ес(Салам: 10:05–21:40; KL569 — Дар(ес(Салам – Амстердам: 22:55–07:05 (+1); KL1385 — Амстердам – Київ: 9:25–13:10. Комфорт у салоні, зручні стикування, аеропортові формальності без черг!

■

Традиційні прикраси для іноземців — одна з головних статей доходу в племені.

116

може полювати на… туристів. Звісно, не у прямому сенсі. Адже нині масаї — це бренд, котрий добре продається на ринку туристичних послуг. Тож наш воїн, як і тисячі ін" ших, найнявся охоронцем і стоятиме зі списом на варті спокою блідолицих прибульців. А потім можна й потан" цювати при місяці, уявляючи стародавні часи, коли вся Африка здригалася, зачувши бойовий масайський клич… Та ми віримо, що десь там, у віддалених куточках кра" їни, ще живуть справжні легендарні масаї, зберігаючи непорушними всі традиції могутнього вільного племе" ні. Живуть цілком «акуна"мататно», у гармонії із собою та природою, не потребуючи жодного брязкальця ци" вілізації, хоч як би воно називалося — кока"колою, тур" бізнесом чи інтернетом… ■ (Далі буде). Щира подяка за організацію поїздки — посольству Об’єднаної Республіки Танзанія в Росії (www.tanzania.ru), особисто — панові послу Джака М. Мвабі та представнику цієї амбасади Джорджеві Легенджу, а також Туристичному офісові Танзанії (www.tanzaniatouristboard.com) та авіакомпанії КLМ (www.klm.ua).

Ритуальний танець. Масаї неодмінно виконують його для гостей. Власне, колінце в танку лише одне — стрибки на місці у позі «навитяжку», з незворушним виразом обличчя.

Ж

■

Я

КОЛЕКЦІЯ

В

О

У яффському кварталі художників.

ІЗРАЇЛЬ

Славетне і

незнане ϳñëÿ ñêàñóâàííÿ â³ç ê³ëüê³ñòü óêðà¿íö³â, ÿê³ â³äâ³äóþòü ²çðà¿ëü, çðîñëà íà ÷âåðòü. Àëå äåÿê³ äèâîâèæí³ ì³ñöèíè âñå ùå ëèøàþòüñÿ ïîçà òóðèñòè÷íîþ óâàãîþ. Ïîñï³øàºìî âèïðàâèòè ïîìèëêó ³ âèðóøàºìî íà ï³âí³÷ êðà¿íè. Ìàðèíà ÃÓÄÇÅÂÀÒÀ

Н

Незвіданими стежками помандруємо пізніше. Спочатку на день"два затримає" мось у Тель"Авіві. Адже всі дороги україн" ців до Єрусалима, напрямку номер один для наших туристів, ведуть через це місто. Тель"Авів — це, беззаперечно, більше, ніж «прохідна» до святих місць. Це сучас" не місто, повне вогнів і життя, у ньому зранку можна попляжитися, вдень пошо" пінгувати, а ввечері «відірватися» в одно" му з численних нічних клубів. Як кажуть ізраїльтяни: «Хайфа працює, Єрусалим молиться, а Тель"Авів гуляє». Із погодою пощастило неймовірно: гру" день — плюс 25 удень і можливість «ви" гуляти» нові босоніжки, куплені на осін" ньому розпродажі. З подивом помічаю на місцевих панянках уггі та іншу відверто теплу взувачку й отримую пояснення: «Так зима ж!». Прогулятися раджу хоча б за трьома маршрутами: вздовж узбережжя моря до тель"авівського порту, який нині перетво" рено на відпочинкову зону з ресторанчи" ками, магазинами і нічними клубами; буль" варом Ротшильда з будівлями у стилі бау" хаус (цей район, «Біле місто», входить до списку ЮНЕСКО); і звичайно, районом, відображеним у другій частині офіційної назви міста (а називається воно Тель"Авів – Яффо). Старі вузенькі вулиці яффсько"

го кварталу художників не так давно пе" ренесли комплексну «підтяжку» та «омо" лодження». Нині прогулюватися ними, зазираючи в якийсь магазинчик чи гале" рею, — суцільне естетичне задоволення. (Більше про Тель Авів – Яффо читайте в «МТ» № 5’2012 ). Володіння Ірода й Пілата Неймовірне археологічне відкриття ХХ століття — стародавня Кесарія, яка справ" ляє приголомшливе враження. Тут мальов" ничо поєднуються античні руїни з блакит" тю Середземного моря й охоплює напро" чуд виразне відчуття «ожилої історії». Кесарія була розбудована лише за 12 років на місці давнього фінікійського по" селення. Зроблено це за велінням царя Іудеї Ірода Великого. Так"так, того само" го антигероя українського різдвяного вер" тепу, євангельського вбивці новонародже" них дітей. Але він був ще й великим будів" ничим, харизматичним і хитрим політи" ком із непереборною жагою влади. На честь імператора Августа Цезаря Ірод звів храм, а для мешканців — театр, іподром, лазні, акведук і, найголовніше, — порт, один із найбільших в античному сві" ті. Це при тому, що пласке піщане дно мо" ря для порту не підходило. Уявіть лише, для зведення гавані з молом і причалами ➧

Найвищий в Ізраїлі. Саме таким є 10$метровий водоспад Баніас. Однойменний потік бере початок біля підніжжя легендарної гори Хермон і впадає в не менш відому річку Йордан.

Басейн Ірода. Колись він знаходився в палаці та був наповнений прісною водою.

У мультимедійному центрі Кесарії гологра( фічні зображення історичних персонажів різними мовами дотепно і доступно відпо( відають на запитання туристів.

■ Камінь (достовірна копія), на якому вирізьблене ім’я Понтія Пілата.

120

сконструювали величезні кубічні форми, які на" повнили вулканічним попелом, привезеним з Іта" лії, та подрібненою цеглою. Потім зусиллями со" тень рабів скидали форми в море. Вулканічний по" піл при контакті з водою тверднув і перетворював" ся на такий собі античний бетон. Для себе Ірод спорудив грандіозний палац, у якому було два крила і внутрішній басейн із пріс" ною (!) водою. Саме в Кесарії мав резиденцію Понтій Пілат, прокуратор Іудеї, який ненавидів Єрусалим і на" відувався туди лише з необхідності. На жаль, ска" зати, де саме був його будинок, зараз неможливо, зате у 1961 році під час розкопок театру знайшли ка" мінь із таким написом: «Мешканцям Кесарії… Ти" берій Понтій Пілат, префект Рима в Юдеї… звів храм на честь Тиберія». Цей напис — унікальне під" твердження реального існування Пілата. Протягом ХІ–ХІІІ століть це місто було опор" ним пунктом хрестоносців, звідси вони вивозили багатства і реліквії, покидаючи Святу Землю. Історія оживає в Кесарії й завдяки сучасному мультимедійному центру. Голографічні проекції зо" бражують того чи іншого історичного персонажа, доля якого пов’язана з містом. Вони, а точніше — достовірно вбрані актори, кількома мовами дотеп" но і доступно відповідають на запитання. Варто

лише за допомогою інтерактивного терміналу на кшталт банківського чи мобільного вибрати істо" ричний період, героя і запитання до нього. Як би було класно щось подібне запровадити, наприклад, у Софії Київській! Уявляєте Володимира Великого, який розповідає про хрещення Русі?!

Релігійні євреї і Кабала Цфат — найвище місто в Ізраїлі, одне з чотирьох священних міст для євреїв, всесвітній центр Каба" ли. Слави воно зажило, коли в XVI–XVII століт" тях сюди переселилася ціла плеяда відомих раби" нів"містиків з Іспанії та Португалії. Відтоді Цфат ➧

Фото Міністерства туризму Ізраїлю

Кохання гір і моря У незапам’ятні часи в найпівнічнішій точці із" раїльського узбережжя, на самому кордоні з Ліва" ном море зустрілося з горами. Вони спілкувалися протягом сотні тисяч років, до бесіди періодично долучалися дощі, раз"другий у неї втрутився земле" трус. Так і з’явилися мальовничі гроти Рош"Га"Нік" ра. Оглядини гротів починаються зі спуску з висо" ти 70 метрів вагончиком найкрутішої (60 градусів) та найкоротшої (102 метри) у світі канатної дороги. Крізь скелю на початку Другої світової війни бу" ло прокладено залізничний тунель, який забезпе" чив безперебійне суходільне сполучення між Євро" пою та Близьким Сходом. Нині залізниця не пра" цює, а в частині тунелю облаштовано кінозал, де проходить світлове міні"шоу про формування гро" тів, про їхніх мешканців — кажанів і про будівниц" тво залізниці. Прогулянка гротами недовга, але цікава і мальов" нича. Мені найдужче сподобалося розглядати вкрап" лення темної кремнієвої гальки у крейдяне, біле" білісіньке тіло скелі. За цим заняттям можна про" вести не одну годину!

Спуск до гротів Рош Га Нікра.

Фото Л. СОБОЛЬ

У гротах вирує вода Середземного моря.

Фото Міністерства туризму Ізраїлю

Один із численних двориків у Цфаті. Вивчати Тору можна все життя…

залишається вельми релігійним містом. Тут розташова" ні найвідоміші синагоги всього іудейського світу. Вони повернуті не на схід, як прийнято в більшості місць, а на південь, бо месія має прийти у Цфат саме звідти, і мешканці вважають, що з вікон цих синагог вони його побачать першими. Для іудеїв Месія — це ідеальний цар, нащадок царя Давида, який буде посланий Богом і вря" тує народ Ізраїлю та все людство. А Кабала — це містич" не вчення про трактування Старого Завіту. Цфатський центр Кабали відкритий для всіх. Вечора" ми там звучить музика, проходять лекції та семінари, ве" дуться дискусії. Адже призначення Кабали — самовдос" коналення. Моя лекція на цю тему відбулася пізніше в одному з єрусалимських ресторанів. Співбесідник порів" няв таємне вчення з окропом, а непосвячену людину — зі склянкою, яка може від нього тріснути. Ось людина і має готуватися, зміцнюючи свої «стінки». «Але ж у склянку можна покласти ложку!» — пожартувала я. Ме" не не зрозуміли… Якась невідома сила притягує сюди і митців. Нині в колишньому арабському кварталі — численні художні крамнички, студії та галереї. На вузеньких вуличках можна зустріти представни" ків різних течій іудаїзму, які відрізняються одягом і за" чісками. Ми розговорилися з кухарем однієї вуличної кафешки, вбраним так, що нагадував араба. Виявилося, що він — єврей із Росії, який працює на власника закла" ду, єврея з Ємену. Але мене навіть єменськими коржа"

122

ми не стримати, коли навколо стільки звивчас" тих вуличок! Ними так гарно блукати, їх так ціка" во фотографувати! Двері, грати, віконниці, сходи у Цфаті пофар" бовані у блакитний колір. Кажуть, що диявол, про" літаючи в небі, завжди шукає, дивлячись униз, де б його нашкодити, а помальований у блакитне Цфат вважає озером і пролітає геть. Час тут ніби завмер. Ревні іудеї сидять за столи" ками просто посеред вулиць, читають Тору. Про" давці ведуть неквапливі бесіди. Ні метушні, ні звич" них звуків міста… Прісноводна оаза Ми зазирнули в гості до Пана, парнокопитного бога лісів і джерел. У природному парку «Баніас», що біля гори Хермон на Голанських висотах, у чи не найзеленішому місці Ізраїлю, влітку не про" штовхнутися від місцевих туристів. Багато їх так полюбляють сюди навідуватися, що купують річ" ний абонемент. Парк чудово поєднує історико"пізнавальний ту" ризм з екологічним. Тут можна годинами ходити по спеціально розроблених маршрутах у затінку ➧

Цфат — одне з чотирьох священних міст для євреїв, усесвітній центр Кабали. У давнину сюди переселилася ціла плеяда відомих ра( бинів(містиків з Іспанії та Португалії.

■

Вуличка у цфатському кварталі художників.

Цфат. Вуличне кафе, в якому російський єврей пригощає коржами по єменському.

Фото Міністерства туризму Ізраїлю

Бейт Шеан. Розкопане середмістя Скітополіса, столиці Десятиграддя.

ПОПЕРЕДЖЕНИЙ – ОЗБРОЄНИЙ Плануючи подорож країною, беріть до уваги шабат (із вечора п’ятниці по вечір суботи): у цей час громад+ ський транспорт не ходить. Знайти, де поїсти у шабат у Тель+ Авіві, легко, а, наприклад, у Цфаті всі заклади харчування будуть зачинені. Ціни в ресторанчиках — приблиз+ но удвічі вищі, ніж у Києві, але пор+ ції великі. Поцікавтеся, скільки чого входить до страви: іноді порцію вар+ то замовляти на двох. Щодо клімату. В Єрусалимі завжди на кілька градусів прохолодніше і час+ тіше йдуть дощі, біля Мертвого моря погода сухіша й тепліша.

■

розкішних дерев, милуючись розмаїтими квіта" ми, бурхливим потоком ручаю Баніас (або Хер" мон), руїнами палацу Агриппи ІІ (тут колись про" цвітало місто Кесарія Філіпова — тобто Кесарія, заснована Філіпом, сином Ірода, і розбудована потім його правнуком Агриппою ІІ). Туристичні маршрути починаються від пече" ри Пана, в якій, за легендою, народилося божес" тво і де було його святилище. Далі на майданчи" ку, де ще тривають розкопки, видно руїни того самого храму, збудованого Іродом на честь імпе" ратора Августа, а також залишки храму Зевса і храму Танцюючих козлів. Кажуть, під час риту" альних дійств там справді танцювали козли — для цього їх напоювали алкоголем.

Усі маршрути парку ведуть до 10"метрового во" доспаду Баніас, найвищого в країні. Навколо — царство природи, чується гуркіт води і розлива" ється благодать! Рай на Святій Землі Якщо обмежити пошуки біблійного паради" зу Ізраїлем, то я переконана, що він знаходить" ся тут, у Хамат"Гадері. І нічого, що місцеві гарячі джерела пахнуть бісівським сірководнем! Адже відчуття після десяти хвилин у термальному ба" сейні справді райські. Розкішні фікуси й буген" вілії, крокодиляча ферма (близько 200 особин різних видів), міні"зоопарк, шоу папуг — усе це ще й додає відчуття ірреальності. Місцину облюбували ще римляни, які побу" дували тут другий за розмірами в Римській ім" перії купальний комплекс. Руїни терм і досі вра" жають розмахом, розкішшю та добре продума" ним планом. Термомінеральна вода Хамат"Гадера й досі має дві важливі властивості: вона зігріває і збага" чує мінералами, сприятливо впливаючи на су" глоби та обмін речовин. 42"градусний водяний потік має потужність 500–700 кубометрів на го" Латрина — давньоримська громадська вбиральня у Бейт Шеані. Під рядом плит сидінь (праворуч) текла вода, змиваючи те, з чим люди розлучалися без жалю…

дину. Завдяки такій продуктивності джерел, вода в басейні повністю оновлюється кожні 4 години! Для охочих затриматися тут на довше (для ме" не, наприклад!) працює шикарний готель «Spa Village» на 29 номерів. Спа"комплекс пропонує широкий спектр водних процедур, різні види масажів і має 17 (!) масажних кабінетів. Столиця Десятиграддя На межі двох родючих долин, Йорданської та Ізреельської, на перетині важливих доріг, які сполучали Єгипет і Месопотамію, лежить давнє місто Бейт"Шеан. Воно досягло процвітання за греків і називалося Скітополісом, а за римлян стало столицею цілого Десятиграддя. Скільки всього було знайдено під час розко" пок стародавнього пагорба і навколо нього! Єги" петське місто, самаритянська синагога, візан" тійське місто, римський амфітеатр, театр, тер" ми, навіть громадський туалет... Страшно навіть уявити: 40 століть існування міста, 18 культур" них шарів… Античний Скітополіс був зруйнований зем" летрусом у VIII столітті. Про це місто знали за" вжди, але археологам знадобилося багато років, щоб довести, що під евкаліптовим гаєм лежить столиця Десятиграддя. Масштаби відкритого ар" хеологами міста вражають. Але варто залучити всі ресурси правої півкулі мозку й уявити справж" ній масштаб столиці, адже нині ми бачимо ли"

ше п’ять відсотків від її території, лише самісінь" кий центр! Ми прибули в Бейт"Шеан, коли до заходу сон" ця лишалося зо дві години. Небесне світило опус" калося, і таємнича атмосфера неймовірної ста" ровини згущувалася з кожною хвилиною. Зда" валося, нею можна було наповнити посудину і залишити собі як сувенір. Літніми вечорами тут відбувається мультиме" дійне лазерно"світлове шоу «Ночі Бейт"Шеана». Кажуть, відчуття ірреальності глядачам гаранто" ване. Що ж, чим не причина навідатися до ста" родавнього міста ще раз? Переоцінка цінностей На Святій Землі мене охопило серйозне ба" жання перечитати Старий Завіт і Євангеліє, по" гортати історичні книжки. Після мандрівки ли" шилося багато запитань і багато нових знань, які я досі розкладаю по поличках свідомості. А ось зрозуміти, що тижня на відвідання та" кої невеличкої країни — дуже мало, мені вдало" ся майже відразу. Сподіваюся наступного разу збільшити термін своїх відвідин до двох тижнів — може, запитань залишиться вдвічі менше? Чи стане вдвічі більше?.. ■ Подяка за нові відкриття і гостинність — Міністерству туризму Ізраїлю (www.goisrael.ru) та авіакомпанії «El Al» (www.elal.com.ua).

125

А

■

Н

ЧУДЕС

У

К

Р

А

Ї

БЕРДИЧІВ

до

Дотик

світлого

Òóò â³í÷àâñÿ Îíîðå äå Áàëüçàê, íàâ÷àâñÿ ìóçèêè Ôðåäåð³ê Øîïåí, íàðîäèâñÿ Äæîçåô Êîíðàä, ãîñòþâàâ Øîëîì-Àëåéõåì. Ñþäè äî ÷óäîòâîðíî¿ ³êîíè Ìàòåð³ Áîæî¿ ¿äóòü ïðî÷àíè ç óñüîãî ñâ³òó. À ùå â Áåðäè÷åâ³ äóæå ïîçèòèâíà åíåðãåòèêà ³ âåñåë³ ìåøêàíö³. Çîÿ ͲʲÒÞÊ

Âàäèì ÊÀ̲ÍÑÜÊÈÉ

Фото М. ІВАЩЕНКА

Храм зі сну. За легендою, костел Матері Божої та взагалі монастир Босих кармелітів з’явилися тому, що майбутній храм наснився воєводі Янушу Тишкевичу в татарському полоні.

Окрім величного Верхнього храму, в монастирі можна відвідати історичний музей та експозицію, присвячену письменникові Джозефу Конраду.

В

«Вибачте, ви не підкажете, де тут можна пообідати?» — запи" тали ми у молодої дівчини при в’їзді у Бердичів. І були певні, що у відповідь почуємо адреси місцевих кафе. Але помилились. «А на яку суму розраховуєте?» — відповіла вона запитанням на запитан" ня. Від несподіванки у нас ледь щелепи не повідпадали. «Правду кажуть, єврейське містечко...» — подумали ми й усміхнулися.

Фото М. ІВАЩЕНКА

Волинський Єрусалим Від чималої кількості місцевих мешканців я чула одне й те ж за" питання, яке вони ставили з гордістю і хитруватою усмішкою: «Ска жіть, у нас тут справжня Одеса? Євреї є, типові дворики — теж. Тільки моря не вистачає». І ви знаєте, вони мають рацію. Щоправ" да, нині у 80"тисячному місті, за різними даними, — лише 0,5–3 відсотки євреїв. Але у ХІХ столітті до цього етносу належали вісім із десяти городян! Уявіть, практично всі розмовляли ідишем, цією мовою виходила газета, існувала мережа єврейських шкіл. Берди" чів називали «волинським Єрусалимом». Але після встановлення радянської влади у релігійному та культурному житті євреїв почав" ся занепад. А фашистська окупація взагалі принесла трагедію. У серпні 1941 року все єврейське населення зігнали в гетто. До того, як місто звільнили у 1944"му, фашисти встигли розстріляти 30 ти" сяч євреїв. Вижити вдалося лише 15–20 представникам нації, не" нависної «арійцям». Нині єврейська культура та релігія активно відроджуються. Бер" дичівці шанують звичаї цього народу. Скажімо, напередодні не" щодавнього свята Хануки у центрі міста встановили величезну Менору. Традиційними для міста є Дні єврейської культури. Про" Копія ікони Матері Божої Бердичівської, читати про життя і побут тутешніх євреїв можна у книжці місцево" освячена Папою Іваном Павлом ІІ. го жителя Віктора Коржука «Восьме диво світу». Видання нагадує «Одеські оповідання» Ісаака Бабеля — живіт можна надірвати. Чималу роль у релігійному житті Бердичева відіграють хасиди. Ми звикли думати, що їхньою українською меккою є Умань. Але ➧

129

Бердичів досі шанує єврейські традиції. Одна з них — Ханука, яка вшановує диво перемоги святості над нечистотою.

Нині у 80(тисячному місті — не більше 3 відсот( ків євреїв. А у ХІХ столітті до цього етносу нале( жали вісім із десяти городян! Практично всі роз( мовляли ідишем.

■ до Бердичева теж щороку приїздять па" ломники з усього світу. Тут похований ду" ховний провідник — рабин Леві Іцхак. Місто відоме завдяки ще одному єврею — письменнику Шолом"Алейхему, на честь якого назвали вулицю, а в Музеї історії міста створили експозицію. За різними переказами, саме звідси походила його чванькувата мачуха, словесні «перли» якої він записував і потім використовував у власних творах. Пізніше Шолом"Алейхем приїздив сюди погостювати у свого бра" та. У 1980"х роках вийшла книга «Шолом" Алейхем — письменник і людина», в якій є спогади брата Вольфа про відвідини Шо"

130

лом"Алейхемом Бердичева: «З якою жа добою вивчав Бердичів. За кілька днів він ог лянув усі вулиці й провулки, усі занедбані ку точки… Особливо захоплювався Шолом Алейхем тим фактом, що в Бердичеві він чався видатний французький письменник Оноре де Бальзак». Вінчання Бальзака і навчання Шопена У центрі міста — костел святої Варва" ри. У теплу пору року на його території па" нує неймовірна краса: тут є гарний сад і чудовий квітник. При вході до храму вста" новлена пам’ятна табличка, на якій за" значено, що 2 березня 1850 року тут вінча"

лись Оноре де Бальзак і графиня Евеліна Ганська. Сталося це о сьомій ранку. Склад" но зрозуміти, чому французький письмен" ник і поважна пані обрали саме це місце й саме цей час. У Музеї історії міста кажуть, що це найпопулярніше запитання турис" тів. Усе просто, запевняють екскурсово" ди. На той час письменник уже був дуже хворий, він не хотів ні розголосу, ні юрби людей у храмі. Костелу ж надали перевагу через його найближче розташування до Верхівні (трохи більше 60 кілометрів). У цьому селі кохана Бальзака мала маєток, де письменник і прожив три роки. Запис про вінчання можна побачити на власні очі, завітавши до обласного архіву в Житомирі. Україна справила на Бальзака сильне враження. У книжці Володимира Січин" ського «Чужинці про Україну», виданій ще 1938 року, подано кілька спогадів ви" датного француза. Мені особливо сподоба" лися відгуки про нашу кухню (як відомо, Бальзак любив попоїсти і був огрядний): «Можливо, мені вдасться Вам подякувати

«Одеські» дворики — гордість місцевих мешканців.

за цю приятельську послугу, якщо Ви приїдете на Україну, у цей рай земний, де я запримітив уже 77 способів виготовлення хліба, що дає високу ідею про винаходи населення комбінувати самі прості речі. Чи так воно само й на Литві? Готуєте Ви там каші на 77 відмін?» та про наших чарівних жіночок: «Молоді дами бувають на балах в сукнях королівської розкоші, далеко більшої від усього то го, що можна побачити в Парижі... Вони просто вбивають чоловіків своїм вбранням…». Щиру прав" ду писав Бальзак, щиру! Варваринський костел пов’язаний з ім’ям ще однієї відомої особистості. Тут навчався му" зики польський композитор Фредерік Шопен. Він потрапив до Бердичева на запрошення кня" зя Радзивілла. Взагалі цей шляхетський рід віді" гравав велику роль у житті міста. Варвара Радзи" вілл була однією зі співвласниць Бердичева і фактично профінансувала будівництво костелу на честь своєї небесної покровительки. Храм по" став у 1782 році на місці, де споконвіку зводи" лися християнські споруди. Князі підтримували костел багато десятиліть і робили це так добре, що аж до 20"х років ХХ століття парафія лиша" лась однією з найбагатших у Луцько"Житомир" ській дієцезії. Так ось, молодий Шопен у 1824– 1825 роках жив у замку родини і навчався гри на струнних інструментах у професора Живно" го в костелі святої Варвари. Також завдяки ста" ранням композитора у храмі велась реставрація орга’ну. Князь Радзівілл розпізнав майбутньо" го генія і надав йому гроші на здобуття вищої освіти. У 1826 році Шопен вступив до Варшав" ської консерваторії.

Чудотворна ікона Якщо на вулиці запитаєте у бердичівців, що варто побачити в їхньому місті, то одразу ж по" чуєте: «Верхній храм монастиря Босих кармелі" тів». Я до їхнього побажання прислухалась і не пошкодувала. Верхній храм відкрили після реставрації вліт" ку цього року. Він справді неймовірно гарний! Особливо заворожує ікона Матері Божої Берди" чівської. У XVII столітті цей образ подарував мо" настиреві воєвода, власник Бердичева — Януш Тишкевич. Святиня була сімейною реліквією Тишкевичів і вважалася чудотворною. На подя" ку за отримані милості Божі у 1856 році ікону оз" добили золотом і сріблом. Сумно згадувати, але з приходом радянської влади святиня була од" ним з експонатів Музею революції та атеїзму, який розташувався у верхньому храмі. А в 1941 році ікона зникла. За однією з версій, вона зго" ріла під час пожежі, за іншою — пожежа лише була приводом для крадіжки реліквії. Нині у хра" мі ви побачите достовірну копію, яку в Польщі освятив особисто Папа Римський Іван Павло ІІ. У нижньому залі монастиря розмістився му" зей англійського письменника польського по" ходження Джозефа Конрада. У Бердичеві він народився, у монастирі його й охрестили 1857 ро" ку. В селі Терехове Бердичівського району по" знайомились і заручилися його батьки. У цьому ж селі він виріс. На території монастиря розташовані музей міської історії, музична та художня школи. А та" кож пам’ятне місце страти і братська могила вій" ськовополонених і мирних мешканців, яких ➧

СВІТЛИЙ ШЛЯХ Як дістатися. З Києва — від станції метро «Житомирська» маршруткою, яка ходить щогодини. Вартість — 50 грн, час у дорозі — близько 3 годин. Що відвідати? Богослужіння! ●

У костелі святої Варвари: протягом тижня — о 8.00 та 18.00, у неділю — о 8.00 та 13.30 (польською мовою), 10.00, 12.00, 18.00.

●

Монастир Босих кармелітів: у будні — о 8.00, 18.00, у неділю — о 7.30 (польською мовою), 9.00, 10.30 та 17.00, у суботу — о 17.00.

●

Розклад служб у Свято+Миколаївському храмі — на сайті sobor.berdichev.in.ua.

Неодмінно випийте кави у кав’ярні «Філіжанка» навпроти монастиря Бо+ сих кармелітів. Дуже смачно!

■

131

У костелі святої Варвари вінчався Бальзак і навчався музики Шопен.

У XVIII столітті на ярмарки сюди їхали купці з Галичини, Австрії, Пруссії, Туреччини. Нині Бердичів теж не пасе задніх, тут понад 7 ти( сяч приватних підприємців.

■

Фото З. НІКІТЮК

Меморіальна дошка на Варваринському храмі.

132

розстріляли фашисти влітку 1941"го. Тут похо" вано 960 людей, прізвища яких не відомі... Не можна оминути ще одного храму — Свя" то"Миколаївського собору. Його збудувала у 1748 році та сама княгиня Варвара Радзивілл. Жінка втратила чоловіка і в пам’ять про нього вирішила заснувати церкву. Храм назвали на честь покровителя її чоловіка, князя Миколи Радзивілла. Княгиня Варвара по"особливому ставилася до собору: передала в дар дві сімейні реліквії — Ченстоховську ікону Божої Матері та чудотворну ікону святителя Миколая. Храм довго був дерев’яною спорудою, кам’яна з’явилась у 1908 році. Відкриття городяни святку" вали кілька днів. Собору довелося пережити різні часи. Особливо скрутним був період тотального атеїзму. Наприкінці 1930"х років майно розгра" бували, ікони та книги знищили. Образ Мико" лая Чудотворця зник. Храм використовували як зерносховище, склад і конторські приміщення. У 2008 році сталася довгоочікувана подія — парафія відсвяткувала 100"річчя Свято"Мико" лаївського собору. А восени 2012 року в храмі з’явився новий іконостас. Мене вразило, що в неділю люди цілими ро" динами йдуть на службу до монастиря Босих кар" мелітів, костелу святої Варвари, Свято"Мико" лаївського собору. У храмах завжди багато мо" лоді й немає жодного вільного місця. Більшість магазинів міста у другій половині дня зачинені. Спостерігати за таким потягом до Бога приємно

до щему... Поволі запитуєш себе: «Може, живуть вони тут непога но як для провінційного містечка саме тому, що хоча б намагаються дотримуватись християнських принципів?» Місто «купи<продай» Варто пройтися центром міста, і ви неодмінно замислитесь: «На віщо їм стільки магазинів? Вони що, один одному перепродають товар?» Одного разу не витримала і запитала про це у місцевого фотографа. І почула у відповідь: «А чому ти дивуєшся? Це ж єврейське місто, у нас усе життя — «купи продай». Подивися на наш герб!» Довелось уважно подивитися. І знайшлися цікаві деталі. На гербі зображено жезл давньоримського бога торгівлі Мерку" рія. І це не випадковість. Історичні документи свідчать, що саме зав" дяки щорічним ярмаркам у другій половині XVII століття місто по" чало активно розвиватись і перетворилося на торговий центр. У се" редині XVIII століття тут проводилось десять ярмарків на рік, і на них приїздили купці з Галичини, Австрії, Пруссії, Туреччини, не ка" жучи вже про російські та українські міста. Нині Бердичів теж не пасе задніх. У місті понад 7 тисяч мешкан" ців є приватними підприємцями. Ними засновано півтисячі магази" нів, кав’ярень, фірм із побутового обслуговування. За межами краї" ни відома Бердичівська фабрика одягу, що шиє для таких відомих брендів, як «ClothingCandy», «Peter Kaiser», «Licona». На думку спа" дає чи то правдива, чи то вигадана історія про кравця, який нібито підійшов до Бальзака і поцікавився, де той шив собі фрак. «У Пари жі», — відповів письменник. «Дивно, так далеко від Бердичева, а так добре шиють!» — промовив кравець. У цьому — весь Бердичів. Місто, яке потрібно відвідати, аби на" вчитися робити бізнес ледь не з повітря, аби доторкнутися до віч" ного і світлого у храмах, аби просто відпочити і зупинити хоча б на мить метушливе життя. ■

Бердичів — спокійне місто з привітними людьми, в якому відпочиваєш від метушні.

133

А

■

Д

ВІТРІВ

Т

Р

О

Я

Н

Наші «апартаменти». Під снігом спати було навіть тепліше.

Зігріти

Карпати Î ö³é ïîð³ íàø³ ð³äí³ ãîñòèíí³ ãîðè ïðîÿâëÿþòü ñóâîð³ñòü. ² ëèøå ñïðàâæí³õ åêñòðåìàë³â âîíè îáäàðîâóþòü îòàêîþ êðàñîþ! Íàïåâíî, çà òå, ùî ò³ ç³ãð³âàþòü ¿õ ñâî¿ìè ãàðÿ÷èìè ñåðöÿìè.

Ìèêîëà ²ÂÀÙÅÍÊÎ

K

Карпати справді гостинні. Напрацювавшись по закордонах, тутешні газди вкладають кошти в батьківську землю і облаштовують свій край для відпочинку. Потроху будуються котеджі з усі" ма вигодами, з’являються ресторанчики і коли" би, що потішать туриста смаколиками і прийнят" ними цінами. Цивілізація йде в гори і перетво" рює глухі села на мальовничі курорти.

Та серед туристів завжди є ті, хто шукає зо" всім іншого. З важкими рюкзаками на плечах і лижами на ногах вони без підйомника деруться на гору, аби на верхотурі прямо на снігу розіп’я" ти намет і спати у вологому спальному мішку. Вони волають пісні під гітару біля вогнища, зу" стрічають світанки в горах та споглядають кра" су, яку звичайні люди можуть побачити хіба що на фото й відео. Я знайшов ще з десяток таких же диваків, як сам... Цього разу наша мета — Чорногірський хре" бет, найвищий в Українських Карпатах. Улітку тут масово мандрують прихильники трекінгу з неважкими рюкзаками. За роки державної неза" лежності найвищу точку України, Говерлу, відві" дало чимало депутатів, високопосадовців і прос" то патріотів. Традиційними стали мітинги та про" мови на найвищій точці країни. На щастя, зима перетворює Чорногору на вельми екстремаль" ну забаву. Водночас сніг і мороз змінюють край до невпізнанності, тож навіть перед тими, хто його сходив уздовж і впроперек улітку, він по" стає в новій красі. Але що екстримно, то екстримно. Інколи ві" тер просто збиває з ніг. Часом сніг на хребті вкри" вається шаром льоду, і лижі доводиться зміню" вати на «кішки». Після великих снігопадів схо" дять лавини. ➧ Важкий рюкзак на плечах — це пропуск в зимову казку.

134

Після снігопаду. Снігова завіса зникла, вітер ущух. Вранішні гори прекрасні, мов після сотворення світу… На горизонті видно обсерваторію «Білий слон».

По краю. На вузенькому гребені перед горою Туркул лижі довелося скинути. Не вони несуть — їх несемо.

Виходи скель під Попом Іваном обросли кригою.

Цивілізацією на масиві Чорногора взим" ку й не пахне. Єдиною будівлею є обсер" ваторія «Білий слон», яку збудували поля" ки в 1930"х роках на вершині гори Піп Іван. Після війни радянська влада не стала від" новлювати унікальну будівлю, і обсерва" торія невпинно занепадала. На момент нашого походу даху і перекриттів фактич" но не було, але півтораметрові стіни все ж захищали від шалених вітрів. Лише цієї осені у співпраці з поляками розпочато відновлення обсерваторії: зроблено бля" шаний дах і замуровано вікна для консер" вації об’єкту. Наша команда давно «сходжена». Спо" рядження перевірене в походах. Виходимо з поїзда в Івано"Франківську й наймаємо мікроавтобус. Водій називає ціну — ми не сперечаємося, бо дорога бу" де жахлива. Сам він цього поки що не знає. Поки просуваємося в бік Верховини, до" рога майже пристойна. Сніг та ожеледь — як і має бути в горах. Перед Верховиною звертаємо в бік села Зелена, і водій різко сумнішає… Це чи не найглухіший кут Ук" раїнських Карпат. Далі — прикордонна зо" на. Дорога йде вгору берегом річки Чор" ний Черемош. Дві глибокі крижані колії час від часу перемиті струмками. Спина водія виражає страждання, коли бідолаш" ний «Фольксваген» шкребе черевом по кри" зі. Нарешті ми досягли точки старту. До" помагаємо водієві розвернути авто і щиро бажаємо удачі, вона йому знадобиться.

Зима перетворює Чорногору на вельми екстре( мальну забаву. Водночас сніг і мороз змінюють цей край до невпізнанності й надають йому но( вої краси.

■ Починаємо набирати висоту. Снігу по" ки що небагато, можна рухатися пішки. Лижі прив’язуємо до рюкзаків. Дряпаємо" ся вгору годину за годиною. Входимо в ро" Тільки усмішка не обмерзла! бочий ритм. Найближчими днями постій" но будемо пересуватися вельми складним рельєфом із 30"кілограмовими рюкзака" ми на спинах. Якщо погодні умови не да" дуть змоги йти далі, перечекаємо негоду в наметі — «попургуємо», що навряд чи комфортніше, ніж цілий день гнути спи" ну під рюкзаком. Похід почався, і в ньому життя зовсім інакше. Для мене це життя на повну. Це вам не пиво з шашликами. Дорога потроху розчиняється в лісі. Нарешті виходимо на полонину, де діаго" налі й вертикалі рельєфу змінюються го" ризонталлю. Вдягаємо лижі. За годину почне смеркати. Час шукати місце для та" бору. Знаходимо відносно рівну місцину, захищену від вітру кремезними буками. Втоптуємо лижами сніг. Усі знають, що робити: облаштовувати вогнище, заготов" ляти дрова, встановлювати намети. Ніко" ➧

137

Снігу півтора два метри, тому вогнище доводиться розпалювати в повітрі, на сталевій сітці, розтягнутій між деревами. Казани підвішуємо на тросику.

ДЛЯ НАДТО ВПЕВНЕНИХ Намагатися подолати подібний маршрут без відповідної підготов+ ки — смертельно небезпечно! Набути досвіду для екстремальних зимових походів, найліпше у спортив+ но+туристичній секції або клубі, по+ чавши з простіших подорожей. Із рятувальною службою необхід+ но узгоджувати спортивно+туристичні маршрути в горах. Не буде зайвим запастися телефоном рятувальників. Зігрітися на морозі алкоголь не до+ поможе. Можна хіба що увечері, пе+ ред сном, додати невелику порцію коньяку чи бальзаму в чай. Найефек+ тивніші засоби від холоду — правиль+ не спорядження, вогнище і тяжка праця.

■

138

му не спадає на думку байдикувати, бо праця — єдиний спосіб зігрітися. Лише коли вогнище роз" горілось і зварили чай, з’явилася нагода розсла" битись. Сьогодні спимо з комфортом, адже спаль" ники ще сухі. Щодня вони набиратимуть воло" гу, аж доки вона сягне рівноваги з довкіллям. Наступного дня просуваємось у бік Чорної гори невеликим хребтом із горою Смотрич у най" вищій точці. Якийсь гуморист намалював на ма" пі дорогу, від якої ми не знайшли і сліду. Деремо" ся густим смерековим підліском. Під ногами — повалені вітром дерева. GPS із цифровою без" жальністю повідомляє: середня швидкість — 1,3 кілометра на годину. Вершина увінчана вихода" ми скель. Звідси Чорна гора мов на долоні, та сьогодні її не дістанемося, доведеться зупини" тися раніше. Ліс — наш захист від вітрів і дже" рело пального — закінчується. Нема сенсу влаш" товувати ночівлю на відкритому хребті, ліпше вийти завтра на світанку. Знаходимо пласку затишну місцину серед ос" танніх невисоких ялинок і починаємо зарива" тись у сніг. Товщина покриву — 1,5–2 метри. Лижна палиця до землі не дістає. Вогнище до" водиться робити в повітрі на сталевій сітці, роз" тягнутій між двома деревами. Старанно облаш" товуємо майданчики для наметів, копаємо в сні" гу траншеї між помешканнями та кухнею — ско" ріше, не через необхідність, а щоб зігрітися. Дро" ва доводиться підбирати середнього «калібру» і пиляти на коротенькі полінця, бо сітка неве" личка, близько 40 на 60 сантиметрів. Третій день зустрічає нас снігопадом і хурде" лицею. Видимість — метрів 150. За такої пого" ди на хребет годі й потикатися. Б’ємо байдики. Тобто ходимо на лижах до найближчих верши" нок, носимо і пиляємо дрова, скидаємо сніг із

наметів. Насолоджуємось зимовими Карпатами, свіжим повітрям і снігом. Наступного дня керівник підіймає групу о п’я" тій. Снігопад закінчився. Збираємо табір із ліх" тариками, снідаємо й виходимо на світанку. Піс" ля хурделиці настає тиша, і гори гарні, як після сотворення світу. Світанок відбивається на снігу рожевим і жовтогарячим, та невдовзі небо знову затягують хмари. Вітру поки що нема, і видимість непогана. За півтори години ми вже на хребті. Дві години займає сходження на Піп Іван (він же — Чорна гора) до обсерваторії Білий Слон. Те, чим укритий хребет, не назвеш ані сні" гом, ані льодом. Таку поверхню називають за" стругами. Це щось на зразок величезної льодо" вої тертушки для овочів, на якій лижі з метале" вим кантом майже не залишають слідів і не дуже тримають, а без лиж ноги весь час вивертає, і че" рез кожні кілька кроків крига під ногою прола" мується. «Розігнатися» з рюкзаками до 3 кіло" метрів на годину — вельми непоганий результат. Час думати про ночівлю. Влаштовувати табір на хребті — то мистецтво. Вибір місця має особ" ливе значення, бо потрібен будматеріал. Навіть у найтихішу погоду поставити намет на відкри" тій місцині на хребті може лише божевільний, бо за якусь годину слабенький вітерець може пе" рерости у шквал, який порве намет на шмаття. Тоді шанси дожити до ранку не перевищувати" муть 50 відсотків. У такому разі будують захис" ну стіну з півметрових снігових цеглин. Випи" люємо їх спеціальними пилками та лавинними листами. Доведеться перетягти близько тонни білих брил. Далеко не всюди сніг придатний для будів" ництва. Найкращий матеріал — вітровий наст рівної щільності. Свіжий сніг надто крихкий і

Обсерваторія «Білий слон» була збудована в 1930(ті й зруйнована у війну. Відтоді вона не( впинно занепадала. Лише цієї осені її почали відновлювати.

Обсерваторія «Білий слон» у завірюху захищала нас від вітру півтораметровими стінами. Зараз із цим складніше — реконструкцію споруди почали із закладання вікон і дверей.

■ не тримається купи. Інколи потрібного матеріалу просто немає, і тоді доводить" ся втрачати кілька годин, аби спуститися під захист лісу. Цього разу нам вдається заощадити час і сили. Керівник групи знайшов чи не єди" ний на хребті надув зі снігу в заглибині, за яким легко вмістилися наші намети. Стінками зі щільного насту перекриває" мо заглибину впоперек, окремо будуємо туалет. Розширюємо і вирівнюємо дно за" глибини під намети. Раптом у сутінках з’являються двоє по" ляків і просяться до нашої «рукавички». Намет у них зовсім маленький і легко вмі" щується в ямці поруч із нами. Хлопці ви" йшли на хребет перед завірюхою, а потім їх звідти просто здуло.

Запас палива обмежений, вода добува" ється зі снігу, тому чаю на хребті не буває вдосталь. Після важкого дня з великими втратами організмом вологи ніхто з нас не проміняв би кружку гарячого питва на найшляхетніший коньяк. На ніч небо прояснилось, і в кришта" лево прозорому морозяному повітрі вели" чезні зірки висипали просто над головою. Недарма на Чорногорі будували обсерва" торію. Хочеться вірити, що карпатські ду" хи будуть ласкаві до нас і дозволять наступ" ного дня пройти хребтом. Невблаганний керівник знову підняв о п’ятій. Згортаємо табір. Снідаємо під зір" ками. Починає світати. Про кращу пого" ду годі мріяти. Тиша аж дзвенить. Верхів" ки гір на сусідніх хребтах потроху стають ➧

139

Снідали і збирали табір при світлі ліхтариків. Перші промені сонця зустріли нас у дорозі…

рожевими. Долини з боку Рахова залиті туманом. Поляки хутко збираються, цінуючи, як і ми, кожну хвилю погожої днини. Старту" ємо майже одночасно після перших про" менів сонця. Світило потроху підіймаєть" ся, і нічний двадцятиградусний мороз по" троху змінюється відносним теплом. На сніг боляче дивитися без захисних окуля" рів. На спусках доводиться бути вельми обережними, льодова «тертушка» при па" дінні здатна завдати ушкоджень. Рухаємось у темпі: година ходу — п’ятнадцять хвилин відпочинку. З півгодини займає обід: су" харі, по шматочку сала, ковбаси та сиру, півкружки чаю з термоса. Обриси високогірних озер Дземброня і Несамовите годі визначити під снігом. Мабуть, промерзли до дна. Долаємо спуски й підйоми, але зимо" вий день швидко спливає, і під Говерлою опиняємося вже після заходу сонця. Із цією горою наш керівник має старі рахун" ки. Вісім років тому група під його керів" ництвом прийшла на це саме місце, але через негоду мусила відмовитися від схо" дження. Зараз погода чудова, хоча нема жодної гарантії, що так буде й завтра.

140

Короткий відпочинок. Група стомлена й не горить бажанням нічного сходжен" ня, але керівник уже прийняв рішення. Воно для нас — закон. У спортивних по" ходах демократії бути не може. Чим склад" ніша подорож, тим жорсткіша дисциплі" на. Ідучи в похід, ти автоматично прийма" єш ці умови. Єдина можливість проявити незгоду з керівником — зійти з маршруту (там, де це можливо). Підйом займає півтори години. Сутін" ки змінюються повною темрявою. Десь далеко внизу мерехтять вогники Ворохти. Кожен крок вимагає напруження волі. Ми на ногах уже близько п’ятнадцяти го" дин, і те, що відчуваємо, слово «втома» ві" добразити не може. Але найважче попере" ду. З Говерли треба ще спуститися на пе" ремичку з горою Петрос. Присвічуючи на" лобними ліхтариками, починаємо спуск. Час від часу провалюємось у сніг вище ко" лін. Подекуди на споді ховається жереп — гірська повзуча сосна, в таких місцях про" валюєшся мало не до грудей і довго вибор" суєшся з пастки. Пробуємо стати на лижі. Нічне катан" ня на Говерлі з рюкзаком і ліхтариком за" лишає незабутнє враження. Емоції, ско"

ріше, потужні, ніж позитивні. Зрештою бачимо вогник будиночка, збудованого рятувальниками на початку підйому з бо" ку Лазещини. В будиночку — знов як у ру" кавичці: там уже є група альпіністів і на" ші знайомі поляки. Щасливі мешканці прихистку пригощають чаєм, присмаче" ним бальзамом, це підтримує наші сили. Щоб відпочити, залишаються дрібнич" ки — в темряві на 20"градусному морозі розкопати і втоптати місце для намету, встановити його, постелитися, викопати в снігу яму для вогнища, знайти й напи" ляти дрова, розпалити вогонь, приготува" ти їжу і головне — приготувати багато"ба" гато чаю... Найдивніше, що всі учасники згаданих подій досі згадують про сходження зі щас" ливим блиском в очах. Це важко поясни" ти навіть собі. Можливо, секрет у тому, що комфортних гірськолижних схилів, зручних котеджів, саун, басейнів, банке" тів і ресторанів у житті були десятки, й во" ни злилися в приємне одноманітне тло, що прикрашає життя, але не може бути його сенсом. А ось нічне сходження на Говерлу на межі можливостей було раз у житті й то не в кожного... ■

Я

■

Фото: vashkivtsi.com

Ж

И

Т

Т

ЯК СВЯТО

Дв і Маланки vtsi.com Фото: vashki

Ïîùàñòèëî ïîáà÷èòè äâà çèìîâ³ áóêîâèíñüê³ êàðíàâàëè: àâòåíòè÷íó Ìàëàíêó ó Âàøê³âöÿõ — «äëÿ ñâî¿õ», ³ ôåñòèâàëü Ìàëàíîê ó ×åðí³âöÿõ — äëÿ âñ³õ ³ êîæíîãî. Áóëî äóæå âåñåëî!

Н

На Старий Новий рік у містечку Вашківці мені пригадався… карнавал на Канарах. Там навколо «акторів» певної сексуальної орієнта" ції крутилися сценографи, костюмери, май" стри макіяжу і, звісно, великі гроші. Глядаць" ка маса дивилася на сцену, попиваючи пиво і схвально скандуючи. Ні, Маланка — карнавал іншого гатунку. По буковинських селах, де нестатки так і но" ровлять підкрастися до чесного газди, люди знаходять у собі сили (здається, мають їх немі" ряно!) власними руками прикрасити собі життя. Хай живе переберія! Переберія — так тут називають свято Ма" ланки. Вона полягає… правильно — у переби" ранні, перевдяганні. У кого? Варіантів багато.

Ìèêîëà ²ÂÀÙÅÍÊÎ

Традиційні «баба» Маланка та «дід» Василь походять від, уявіть собі, преподобної Меланії Римлянки та святого Василія Великого. 13 січня — день Меланії, 14"го — Василія. У дав" ні часи християнська традиція поєдналась із дохристиянськими зимовими святами у зв’яз" ку з настанням нового сонячного циклу. Ко" лядники закликають в оселі майбутній уро" жай, мир і добро. За Маланкою та Василем іде цілий почет: Ведмеді, Кози, Чорти, Цигани, Жиди, Козаки… Ну, і Смерть, куди ж без неї. А щодо нетрадиційних персонажів — пов" на свобода фантазії. Василь Столяр, господар гостинної оселі у Вашківцях, яку мені Бог дав відвідати, цього разу перебрався у Розпусту. Сусіда привіз із закордонних заробітків пла"

Фото: vashkivtsi.com

vtsi.com Фото: vashki

vtsi.com Фото: vashki

стикові жіночі груди, трусики з причеп" ними сідницями та решту «обладунків», а розмір не підійшов... Пан Василь скомбі" нував усе це з власноруч виготовленою маскою та ботфортами від минулорічної Алли Пугачової та з превеликими зусил" лями натягнув на себе. Пан Василь — ватаг колядників у своєму присілку. Цілий вечір до нього вчащали члени «команди» по маски, ко" стюми і цінні вказівки. А десь із дев’ятої вечора почалося!.. Ватаги колядників рушили від хати до хати з піснями й жартами. Не минали жодної на своєму кутку села. Маланки робили все, що годиться жінці, тільки

навпаки: усе перевертали й розливали, сміття мели від порога в хату, протирали ганчіркою піч, а меблі підмащували гли" ною. Не кажучи про те, які жартики від" пускали... Так методом «від супротивно" го» утверджувалися норми народної мо" ралі. Тим часом Чорти «робили збитки» — могли вкрасти хвіртку або собаку припнути до дверей. Головне, щоб було не образливо, а весело. Господині ж ви" ставляли на стіл наїдки — у кожній хаті їх було значно більше, ніж дванадцять різ" двяних страв! Ну, а в центрі Вашківців опівночі по" чалася борянка — боротьба Ведмедів у режимі «стінка на стінку», хто кого пе" ➧

143

Фото: vashkivtsi.com

репхає. Близько сотні здорованів у шку" рах і масках, підігрітих вигуками глядачів і чарками оковитої, здавалося, струшува" ли гори! Переберія не вгавала до ранку. Що дія" лося на вулицях Вашківців! Стільки ку" медних пригод за одну ніч я ще не пере" живав. Дивні персонажі в імпровізовано" му авто під музику колонок вели «дорож" ні роботи», посипаючи шлях піском і сні"

гом (у народному дійстві відобразилася проблема з чищенням доріг нинішньої сніжної зими). Нашу машину не раз зупи" няла потішна «міліція», жадаючи «штра" фу», і не відпускала, поки не давали кіль" ка гривень. Зрештою мене підвезли двоє Чортів на химерному міні"тракторі. Все злилося в одну нічну феєрію, в якій із тем" ряви виринали фантасмагоричні істоти. Були тут і політичні примари — персона" жі сатиричного мультсеріалу «Сказочная Русь»: президент і прем’єр"міністр Украї" ни, лідери партій... Артистизм виконання відповідав креативності костюмів і хариз" матичності акторів з народу. Браво! Уранці дітлахи побігли посівати — чи ж даремно вчили пісні й готували костю" ми? На майдані розгорнулись ярмарки, залунали промови в мікрофон. Карна"

вальні хохми продовжували жити своїм життям: Маланки загравали до неперео" дягнених парубків, Ведмеді хапали і під" кидали вгору дівчат, їздили кіньми Муш" кетери, «Пекельна кухня» намагалася всіх нагодувати, їздила повна вантажівка Снігуроньок, моряки каталися по дорозі в гумовому човні, а по площі кружляли гротескні драндулети. Учасники карнава" лу після бурхливої ночі виглядали на ди" во свіжими. Може, завдяки морозу? Осо" бисто я, фотографуючи, навіть приморо" зив собі пальці. А маланкувальники на завершення свята ще й скупалися в річці. Бр"р"р! На вашківецьку Маланку приїжджає дедалі більше туристів. Але свято це — насамперед «для своїх». Хоча… Маланка може бути чим зав"

годно, в тому числі й шоу для приїжджих. І при цьому не втратить свого шарму та щирості. Я переконався у цьому 15 січня в Чернівцях. Там, відіспавшись, зібрали" ся ватаги з усієї Буковини. Зранку містом проїхав парад драндулетів. Вразив довже" лезний фанерний лімузин, водієм якого був пан у циліндрі та фраці, а пасажирка" ми — дюжина негритянок у червоних стрінгах, із величезними червоними губа" ми (звісно ж, то були перебрані парубки). Уявіть собі той вереск! Запам’яталось і «реанімаційне авто» з мигалкою, на яко" му лікарі"коновали «розробляли» щойно пійманого в юрбі пацієнта, тягнучи з ньо" го «криваві» бинти і пирскаючи сприн" цівками. Завершився парад аж під кінець короткого зимового дня. Останніми кро" кували солом’яні «снопи» з молдовських

Фото: vashkivtsi.com

Фото: vashki vtsi.com

сіл Буковини. Ці учасники спочатку ле" жали на засніженому узбіччі, а потім їх ставили на ноги: костюми важкенькі! Одного тягнув на ланцюгу чорний напів" голий дядько зі здоровенною довбнею. Про цей фольклор не питайте — нічого не знаю… Плетені із соломи «крила» молдован, прикрашені новорічними гір" ляндами, займали піввулиці. Окрім вражень і настрою, з Чернівців я привіз цілком практичний висновок. На автентичний укрїнський карнавал ліпше їхати 13 січня до сіл, пам’ятаючи, що там немає готелів та інших турис" тичних вигод. А якщо хочете побачити буковинську Маланку в усьому розмаїт" ті й обійтися ночівлею в поїзді, приїж" джайте 15"го до обласного центру. Не пошкодуєте! ■

145