International Tourism Magazine by International Tourism Magazine Ltd

Ж У Р Н А Л

П Р О

М А Н Д Р I В К И

Т А

В I Д П О Ч И Н О К

www.intour.com.ua

ЧЕРВЕНЬ – ЛИПЕНЬ

3 (111) ’13

КІПР

Мозаїка Середземномор’я

ХОРВАТІЯ

ТАЇЛАНД ГРЕЦІЯ ТУРЕЧЧИНА ФРАНЦІЯ БРИТАНІЯ ІСЛАНДІЯ ЛАТВІЯ ГРУЗІЯ УКРАЇНА

Погляд з)під вітрил

НОРВЕГІЯ Нордичний круїз

ПЕРУ

5)зіркова Амазонія

А Т Ь Л А М

ю є і р о т с і з і ж я л п

1 Й І ЄДИНИЙ… ... готель у Чехії, який здобув сертифікат на найвищу категорію європейської класифікації «5*Superior» … карловарський готель, що став членом найпрестижнішого альянсу найкращих готелів світу «The Leading Hotels of the World» 152 номери delux

3 фешенебельні ресторани

Площа лікувальної та бізнес$частини — понад 3000 кв. м

3 денні бари й 1 нічний

4 бізнес$салони

Понад 250 видів процедур

Чехія – Карлови Вари

Лікарі 14 спеціалізацій

1 3 (111) 2013

ПОДОРОЖ НА ПОДІЮ 10–14 Дитячі забави. Туристичні події світу для юних мандрівників. Читай, обирай, вирушай!

VIP&КЛУБ 16–20 Екскурсія за кадр. Наш гід по «5 каналу», по закордонах і по своїх рідних місцях — телеведуча Лариса ГУБІНА.

22–25 Ловіть солодкі миті. Представник грецької родини готельєрів Александрос АНГЕЛОПУЛОС радить брати приклад з епікурейців.

ВОЯЖ&КОЛЕКЦІЯ 26–31 МАЛЬТА. Гра в історію. Минуле архіпелагу — в історичних реконструкціях, церковних святах і фестивалях. 74–83 КІПР. На кораблі серед Землі. Ні політика, ні міжнародні фінансові «романси» не вплинули на лагідний плюскіт моря, пахощі орхідей і мерехтіння античних мозаїк.

90–97 ІСЛАНДІЯ. Подорож на іншу планету. Країна на планеті Земля з ландшафтом Місяця? Так, це Ісландія! 98–104 ЛАТВІЯ. Затишний вітер Лієпаї. Неповторна аура старовинного та по&сучасному креативного курорту. 110–117 НОРВЕГІЯ. Нордичний круїз. Спека, пальми і море — такі зазвичай асоціації зі словом «круїз». Так приємно зруйнувати стереотипи... 118–127 ФРАНЦІЯ. Вдруге в ту саму річку, або Знову «Шерше ля Франс». Автобусний тур «Шерше ля Франс – Північ» відкрив нам нові принади на узбережжі країни.

МИСТЕЦТВО ГОСТИННОСТІ 32–33 Греція для обраних. Готель «Grand Resort Lagonissi» ще в 60&ті роки облюбували світові знаменитості та члени королівських родин.

42–45 Відпочинок для гурме. У травні грецький курорт «Sani Resort» прийняв міжнародний фестиваль гастрономії. 62–65 Титанічна розкіш. У новому готелі «Titanic Deluxe Resort Belek» на узбережжі Анталії гостювали водночас 100 турагентів з України.

TERRA INCOGNITA 36–41 ХОРВАТІЯ. Відпустка для моремана. Порадничок для тих, хто мріє стати морським вовком на прекрасній Адріатиці.

84–88 У пошуках гігантського ведмедя. Чи є серед клишоногих господарів тайги звірі завбільшки з доісторичних монстрів? Сибірська розвідка зоолога.

ТРОЯНДА ВІТРІВ 46–54 ПЕРУ. Тут народжується Амазонка. Круїз по Амазонці спростував два стереотипи: що найбільша річка світу — це виключно в Бразилії та що подорожі по ній доступні лише екстремалам.

128–132 ГРУЗІЯ. Повернення до себе. Фінал розповіді про культурно&пригодницьку самостійну подорож до легендарного піка Казбек. 154–158 Українці на двох колесах. Підказки для охочих проїхати рідні та «забугорні» простори на велосипеді.

СПОРТ&ТУР 56–61 ТАЇЛАНД. Патайський бокс. Наш кореспондент подивився тайський бокс у автентичному виконанні й сам спробував стати «крутим бійцем».

ТЕХНОЛОГІЯ ДИВА

66–72 ВЕЛИКОБРИТАНІЯ. Машини часу. В Англію ХІХ століття можна потрапити, завітавши до «Біміша» — міста&музею британської індустріалізації.

МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СТРАВ 106–109 РИГА. Крила високої кухні. Місто явно входить до числа кулінарних столиць Європи. Наші кореспонденти продегустували.

ОЗБРОЄНИМ ОКОМ 134–137 Королівський рівень. Виставки українських фотохудожників — членів Королівського фотографічного товариства Великобританії.

ЖИТТЯ ЯК СВЯТО 138–139 17 миттєвостей тріумфу. Урочиста церемонія вшанування переможців програми «Людина року – 2012».

ПОДОРОЖ У ТЕМУ 140–151 Дерев’яні дива України. 12 нетлінних церков із тлінного матеріалу. Рейтинг дерев’яних церков України.

УКРАЇНА ЧУДЕС 148–151 Скарби гірського Криму. На травневі свята півострів приймав туристів, які прагнули побачити інакший Крим — зелений, активний, гірський.

МАНДРІВНИЧИЙ РЯД 152–153 Розігріли турсезон. Міжнародна туристична виставка «UITT–2013» серед весняного снігу в Києві.

1998

2000

2003

2004

2007

2010

2012

Журнал про мандрiвки та вiдпочинок Засновник i видавець — ТОВ «Редакцiя журналу «Мiжнародний туризм» Видається з 1992 року Головний редактор Олександр ГОРОБЕЦЬ Заступник головного редактора Євген БУДЬКО Вiдповiдальний секретар Iрина ГОРОБЕЦЬ Художнiй редактор Борис ТАРАСЕНКО Комп’ютерна графiка та верстка Євгена КРУТОВЕРЦЕВА Коректура Людмили ГОРОБЕЦЬ, Наталi ОБОЛЕНСЬКОЇ Вiддiл реклами: Тел./факс: (044) 254&5190, 254&5191, 254&5193

На обкладинцi: персонаж шоу «In Guardia» (Мальта). Фото Олександра КАДНІКОВА.

Передплата яскравих вражень! Заповніть квитанцію на пошті, аби не шукати кожного номера нашого журналу в кіосках. Продовжуйте передплату з будь&якого місяця! Журнал виходить щодва місяці — 6 номерів на рік. Має обсяг 144–172 сторінки.

ДЕ ПЕРЕДПЛАТИТИ? У ПОШТОВИХ ВІДДІЛЕННЯХ Оформте передплату з поштовою доставкою в будь&якому відділенні зв’язку України. Передплатний індекс у каталозі ДП «Преса» — 74318. У ПЕРЕДПЛАТНИХ АГЕНЦІЯХ «БліцKІнформ»: Київ — (044) 205&5110. «Ідея»: Київ — (044) 417&8767; Донецьк — (062) 381&0932. KSS: Київ — (044) 585&8080. «Меркурій»: Київ — (044) 249&9888; Дніпропетровськ — (056) 374&9055. «Періодика»: Київ — (044) 289&0704. «Самміт»: Київ — (044) 521&2369. ЗАПИТУЙТЕ ЖУРНАЛИ «МІЖНАРОДНИЙ ТУРИЗМ» У МІСЦЯХ ПРОДАЖУ ПРЕСИ!

Вiддiл розповсюдження: Тел./факс: (044) 288&9625, 288&5457 Над номером працювали художники: Сергій Горобець, Борис Тарасенко Зареєстровано Мiнiстерством України у справах преси та iнформацiї, серiя КВ, № 2351 вiд 17.01.1997 р. © Журнал «Мiжнародний туризм» Адреса редакцiї та видавця Кловський узвiз, 15, м. Київ, 01021 Тел./факс: (044) 254&5190/91/93, 288&5457, 288&9625 EKmail: welcome@intour.com.ua Представництва у Криму: тел./факс: (0654) 326&993 у Канадi: Український центр засобiв i розвитку — тел.: (403) 497&4374; факс: (403) 497&4377 Кольороподiл i друк: Видавничий дiм «Рема&Принт» Вул. В. Чорновола, 2, оф. 1, м. Київ, 01135, Україна Тел.: +38 (044) 486&8004, 486&2820 Тираж — 20 000 примiрникiв Перiодичнiсть — 6 випускiв на рiк Цiна договiрна. Передрук матерiалiв — тiльки з дозволу редакцiї. За рекламну iнформацiю вiдповiдає рекламодавець. Рукописи не рецензуються i не повертаються. Думка авторiв публiкацiй не завжди вiдповiдає думцi редакцiї. Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть фактiв, власних назв та iмен, iнших вiдомостей несуть автори. Editor&in&Chief Oleksandr HOROBETS Deputy Editor&in&Chief Yevhen BUD’KO Managing Editor Iryna HOROBETS Art Director Borys TARASENKO Director of Computer Work Yevhen KRUTOVERTSEV Proof Reading & Editing Natalya Obolenska Subscription Index 74318 © «International Tourism» Magazine

■

Ðîçâàãè ³ ôåñòèâàë³ ÷åêàþòü íå ëèøå äîðîñëèõ. Àäæå ïîïåðåäó ë³òî — ïîðà êàí³êóë. Íåõàé ìàë³ òóðèñòè ïîäèâëÿòüñÿ, ÿê âåñåëÿòüñÿ ¿õí³ îäíîë³òêè çà êîðäîíîì, ³ ïîêàæóòü ¿ì, ÿê öå òðåáà ðîáèòè

Þë³ÿ ÌÀËÀ, Êàòåðèíà ÑÎÐÎÊÎÏÓÄ

ДИТЯЧІ ЗАБАВИ

НА ПОДІЮ

Коник&Лайконік Що: парад Лайконіка Де: Краків (Польща) Коли: 6 червня Інфо: somewhereintheworldtoday.com Старе місто Кракова оповите легендами — і про дракона, який колись осе лився біля замку Вавель, і про голубів, які є зачарованим військом короля Ген рика, і про краківського Лайконіка — символ порятунку міста від татарських набігів. Саме останній є найпопулярнішим героєм місцевого фольклору. Він має вигляд бородатого татарського воїна на коні. Йому і присвячений найвідоміший польський традиційний парад. Екзотичний «вершник» на бутафорському скакуні у супроводі музик починає свій похід краківськими вулицями від Музею міста. По тім він відвідує жіночий норбертанський мо настир і отримує з рук абатиси символічний викуп. Опісля починається народне гуляння з їжею та напоями, яке завершується урочис тим проходом Лайконіка площею Ринок. Цей народний перформенс — чудова на года поринути в легенду, побачити польське національне вбрання, скуштувати тамтешні смаколики і просто повеселитися. Музики й танців — досхочу!

Вище неба Що: фестиваль повітряних зміїв Де: Саутгемптон (Великобританія) Коли: 15&16 червня Інфо: southampton.gov.uk

Упіймати вітер і запустити повіт ряного змія можна на щорічному «Southampton Kite Festival». Якщо ж не вмієте, то чому б просто не поди витися на цю відому забаву? Втім, спеціально для «невмілих» гостей ор ганізатори обіцяють провести май стер клас із виготовлення та пілоту вання зміюк. Планується безліч захопливих ре чей: індивідуальні, парні та командні змагання, запускання парашутів із плюшевими іграшками, вечірні шоу повітряних зміїв із підсвіткою, худож ній розпис на обличчях, жива музика, холодні й гарячі закуски... Тим, хто опиниться у ці дні в Саутгемптоні й не приєднається до веселощів, про щення не буде! Щоб заохотити більшу кількість від відувачів, вхід і участь у всіх заходах — безкоштовні. Як і саме небо, що го стинно прийме в свої обійми тисячі різнобарвних витворів.

КОЛЕКЦІЯ

■

Що: свято води Де: Ланхарон (Іспанія) Коли: 23 червня Інфо: festivalpig.com Щойно годинник по казує північ, як ціле іс панське село поринає у грандіозну водну бит ву! Ліпшого місця для та кої розваги більше не знайти, адже Ланхарон відомий своїми джере лами мінеральних вод. Можна й оздоровитись, і побавитися. Тим паче, спекотного літа в сонячній Іспанії водні процедури — одне з найприємніших активних занять. Особливої програми як такої немає, та, відверто кажучи, вона й не потріб на. Який чіткий план може бути, коли все що вам треба, — це водний пісто

Мокрий день календаря лет і хороший настрій. Обливати можна кого завгодно. Ніхто не образиться, а тільки розсміється. Добряче втомившись після такого купання і швидко пе реодягнувшись, кожен зможе поласувати смачною шинкою, якою теж сла виться це невеличке іспанське селище. Хліба і видовищ? У Ланхароні цього буде задосить! А на завершення — феєрверки!

Три фути і не більше Що: свято малюків до 5 років Де: Челмсфорд (Великобританія) Коли: 1–4 липня Інфо: chelmsford.gov.uk/3foot Класична схема дитячого відпочинку — це щось на зразок «малі граються, дорос лі контролюють». Щоб якось змінити цю ситуацію, після минулорічної перерви повертається найбільший британський фестиваль для дітей віком до 5 років і зростом не вище 3 футів — «The 3 foot People Festival». Види художньої активності для розвитку малечі тут підібрані так, щоб підхо дили і наймолодшеньким (1–2 роки), і трішки старшим (4–5 років). Будуть м’які ігрові зони, гігантська пісоч ниця, майданчики для руху і танців, мистецькі шоу, роз фарбовування облич, міні ферма... Тенти, намети і вігва ми в центральному парку вмі стять усіх спраглих до корис них і цікавих забав. А батьки тим часом отрима ють шанс обмінятись ідеями та досвідом виховання, інформа цією щодо цього з ними поді ляться відразу кілька просвіт ницьких організацій. «Батьки» заходу обіцяють: діти будуть під контролем!

Брудні ігри Що: фестиваль «Mud Mania» Де: Скоттсдейл (штат Аризона, США) Коли: 17–18 липня Інфо: scottsdale.az.gov Хоч би якими прихильниками чи стоти і порядку були батьки, діти по стійно знаходять пригоди на свої бі лі шортики й маєчки. Проте все ж та ки є спосіб забруднитись і побави тись одночасно, та ще й із батьками! Називається це диво «Брудома нія» і відбувається щороку в амери канському містечку Скоттсдейл. Ці каво, що подія виникла як реклама засобу для чищення одягу, і було це в далекому 1976 році… На «Брудоманії» можна робити що завгодно: їздити по грязевому тунелю, боротися в багні, просто в ньому валятися... Забави продумані навіть для найменших дітей. Ігрища в парку «Chaparral» починаються із самого ранку, ще о 8.30 за місцевим часом. Після багняних ванн у парку можна взяти участь у водних розва гах і спробувати відмитися. Вхід безкоштовний, як і самі «брудні ігри». Єдине прохання орга нізаторів до батьків — узяти із со бою трохи їжі, яку полюбляють діти і яка піде у «спільний казан». Погодь теся, плата не така вже й велика.

Що: вуличний фестиваль «Pflasterspektakel» Де: Лінц (Австрія) Коли: 18–20 липня Інфо: pflasterspektakel.at Майдан старого міста, блазні, акробати, сміх, музика, смачні напої та наїдки — відчути дух середньо вічних забав так просто... Досить лише завітати до австрійського міс течка Лінц, де протягом трьох лип невих днів вулиці перетворяться на суцільний театр, територію ву личного мистецтва.

Забави на бруківці «Pflasterspektakel» (можна перекласти як «Вистава на бруківці») — це по над 100 арт гуртів і сольних виконавців із понад 40 країн світу, 40 спеціально облаштованих майданчиків, виступи мімів, фокусників, жонглерів і акроба тів, вечірні міні паради, різноманітні музичні імпровізації та чудові феєрверки! Спеціально для дітей підготують безліч атракціонів і розваг. Зранку і вдень відбуватимуться вистави майстрів цирку, а під вечір розважатимуть диво вижні вогняні шоу. І навіть дощ не зіпсує настрою, бо організатори підготува ли на такий випадок тенти й намети. Потрапити на «Pflasterspektakel» — усе одно, що опинитися в казці!

Кулі над середмістям Що: фестиваль повітряних куль Де: Лейпциг (Німеччина) Коли: 25–28 липня Інфо: balloonfiesta.de Піднятися в небо, оглянути давнє місто з висо ти пташиного польоту чи просто відчути себе слав ним Вінні Пухом, що замаскувався під хмаринку... Такі дитячі мрії втілять великі повітряні кулі, або, як їх іще називають, монгольф’єри. І дорослих, і ма лих вони просто зачарують. Ось уже 19 років у Німеччині проходить Саксонський міжнародний фестиваль балу нізму. Головна цьогорічна тема — «Повітряні кулі у великому місті». Відбуватиметься це свято на ярмарковій площі перед «Ред Булл Ареною», майже в самісінькому центрі старо винного Лейпцига, що є рідкістю для подібної забави. Окрім польотів на монгольф’єрах, у програмі фесту — вогняні шоу та паради, ви ступи повітряних гімнастів і музичних гуртів. Майже 100 тисяч гостей прибудуть до Сак сонії помилуватися небом, розцяцькованим повітряними кулями різних форм і кольорів. Дивитися можна безкоштовно, а ось під нятися на кулі в небо коштує від 175 євро з людини. У тому числі з маленької. Але не мен шої за 130 сантиметрів…

Діди Морози

й літо Що: конгрес Санта&Клаусів Де: Баккен (Данія) Коли: 22–24 липня Інфо: worldsantaclauscongress.com Санта Клауси з’їжджаються з усього сві ту до данського міста Баккен. Просто таки Різдво під липневим сонцем! Для сторон ніх ця подія — унікальна можливість зрозумі ти, чим Пер Ноель відрізняється від Олент церо, а Мош Джеріле — від Бабо Натале, не забуваючи при цьому про Йоулупуккі, Корбобо та інших Карачунів. Усі вони зу стрічаються влітку ще від 1957 року, щоб обмінятися досвідом і, мабуть, домовити ся, хто куди розноситиме подарунки на ступного Різдва. Що ж цікавого відбудеться для дітей? Вони будуть у захваті від параду Санта Клаусів, різдвяних змагань Дідів Морозів і гостей, великого різдвяного гала концер ту, конкурсу «Почесний Санта року», тан ців навколо ялинки і веселих ігор, які враз подарують різдвяний настрій і принесуть прохолоду в липневу спеку. Протягом цих трьох днів кожен зможе запросто привітатися з Дідом Морозом на вулиці, завчасно замовити різдвяний по дарунок, насолодитися казковим товари ством найзагадковіших персонажів і пере конатися — Дід Мороз усе таки існує!

■

КЛУБ

Екскурсія

за

У грузинському «місті кохання» — Сигнагі. За спиною в Лариси і бронзової дівчинки — палац шлюбів, де розписують 365 днів на рік, 24 години на добу і без жодних заяв.

кадр

Íàøèì ã³äîì ïî «5 êàíàëó», ïî çàêîðäîíàõ ³ ñâî¿õ ð³äíèõ ì³ñöÿõ áóäå Ëàðèñà Ãóá³íà — æóðíàë³ñòêà, òåëåâåäó÷à, òóðèñòêà, ìàìà, òðîõè åêñòðåìàëêà ³, íàðåøò³, ïðîñòî êðàñóíÿ.

ªâãåí ÁÓÄÜÊÎ

Ларису Губіну знають як автора й ведучу програми «У кабінетах», яка дає їй змогу гостювати у відомих людей. Інша її передача, «Енер$ гонагляд», нещодавно трансформувалася в економічний телепроект «Реальний сектор». Професійна співрозмовниця цього разу сама дає інтерв’ю. — Пані Ларисо, від яких справ ми відірвали вас зараз? — Перед довгоочікуваними травневими святами намагаємося виловити когось для зйомок програми. В країні нікого немає! — А що для вас травневі свята? — Дуже велика дата в житті! Це мій день народження. (Смієть$ ся). Іноді жартую, що я дуже працьовита, бо народилася в День со& лідарності трудящих. Приїдуть привітати друзі, буде барбекю на природі біля будиночку. Нічого гучного, бо ще не минуло сорок днів від смерті мами. Торік цього дня була у Венеції. Планувала здійснити поїздку на& одинці, а опинилася не сама — вийшла романтична подорож… Якось друзі вирішили зробити мені сюрприз, і ми поїхали до Львова, блукали його вуличками, заходили в ресторанчики, а по&

тім вирушили до Олеського замку і там влаштували справжнє українське застіл& ля з медовухою. Потім я стояла на якомусь поверсі замку, дивилась у вікно на безмеж& ний простір і думала: «Сто років тому якась людина стояла на цьому ж місці й бачила те саме, що я…» Асоціації, пов’язані з ча& сом, бувають дуже цікаві, особливо в день народження… — Робочі поїздки маєте часто? — Ні, переважно прив’язана до студії прямого ефіру. За час роботи на «5 каналі» кілька разів була у Грузії — брала «кабінет& не» інтерв’ю у Вахтанга Кікабідзе та офіцій& не — у президента Михайла Саакашвілі. — Як поживає дідусь Вахтанг? — Він стомлений від чергових людей і камер. Йому сімдесят п’ять років, він про& жив насичене життя, його вже ніяким за& питанням не здивуєш… Морально мені було дуже складно. Але ми торкнулися важливих для нього тем — щодо стосун& ків із Росією. Після війни 2008 року Кіка& бідзе принципово не їздить туди з концер& тами. Зрештою він розговорився, навіть трохи підтанцьовував. Хоча палив цигар& ку за цигаркою. Сказав, що вже дратує, коли просять заспівати «Мои года — моё богатство». Але футболочку з написом «Ла& рису Ивановну хочу» подарував. Сказав: «Мы живы, пока хотим Ларису Иванов& ну». (Сміється). — Його пісня стільком людям прикраси& ла роки життя… А які «кабінети» були для вас особливо цікавими? — У офісі депутата Дмитра Святаша зди& вували абсолютно голі стіни, хоча й оздоб& лені гарним деревом. Гарні підлога, стіл, стілець — і все. Каже: «Я пережив такі часи,

В гостях у легендарного грузинського актора Вахтанга Кікабідзе — з режисером телепрограми «В кабінетах» Юлією Бондаренко і самим господарем.

що тепер — склав ноутбук, і в кабінеті ні& чого, пов’язаного зі справами, не лишаю». У Романа Безсмертного безліч старо& винних книжок, він їх колекціонує, рестав& рує… Відкриваєш — і відчуваєш те саме, що в Олеському замку. На сторінках слі& ди воску… Господар каже: «Обережно, не відомо, хто ту книжку гортав і які там є бактерії…» Я тоді протверезіла й збагну& ла, що історія — цілком реальна річ. (Ус$ міхається). Узагалі Безсмертний — дуже цікава людина з глобальним мисленням.

— Після парламентських виборів ви чека& ли на поповнення в «кабінетах». Дочекалися? — Ще ні. У Тягнибока сказали, що він ще не має кабінету, Кличко весь час у роз’їздах... Зате недавно ми знімали у на& родного депутата Володимира Бондарен& ка на Борщагівці. Вперше — не в центрі, а у віддаленому районі! Він зачарував ук& раїнською щирістю і справжністю. Виши& ванки, рушники, мед, проект «Українське село» під Києвом… Кабінет сповнений ду& шевної енергії. ➧

Дубай. Ресторан на 50Kму поверсі готелю.

На вечірку в Дубаї зібралися подруги: телеведучі Лариса Губіна та Юлія Литвиненко, співачка Марія Бурмака, бізнесKледі Наталя Кондратюк.

Мушу констатувати, що вищий ешелон влади не поспішає себе показувати. Рані& ше ми знімали й Литвина, і Мартинюка… Хоча до Рибака теж добралися. — Як він відгукнувся про візит жартів& ника «Майкла Щура з Українського теле& бачення Канади»? — Помічники спікера поскаржилися, що в них сталась отака біда (робить стур$ боване обличчя) — Володимир Васильович довго розповідав на камеру, як він створю& вав Партію регіонів, а вийшов змонтова& ний інтернет&ролик: «Здрастуйте. Як ваші справи? Ну, не будемо відволікати, до по& бачення». (Сміється). — Скажіть мені як колезі та туристу — як знайти спільну мову з тим, кого ви впер& ше бачите або кому не симпатизуєте? Так, як з іншомовною людиною? — Програма «У кабінетах» має приві& лей — я напрошуюся лише до тих людей, до яких хочу. Правда, колись знімала од& ного відомого комуніста. Але ж робити з когось симпатягу я не мусила. Та зйомка була екзотичною: осередок комуністів у Луганську, червоні прапори, комуністич& на преса стосами, як під час революції, го& лова Леніна від підлоги до стелі… Ну все, приїхали — доброго дня, дєдушка Лєнін! У кабінеті — монітор камери спостережен& ня: нікто нє пройдьот нєзамєченним…

Ми чули, що Емірати — країна суворих правил, але що настільки… У готелі знайшли інструкцію щодо поведінки в країні й зрозуміли, що пору) шили геть усі правила. ■ Мовний бар’єр тут ні до чого, річ у сві& домості. Часом з іноземцем порозуміти& ся легше. До речі, цікаво дивитися на міміку по& літиків, коли вони реагують на запитан& ня. Губи можуть казати одне, а обличчя — зовсім інше. — Чи не здається вам, що нині гласність, мрія людини епохи Перебудови, не досягає своєї мети — викриття недоліків і досяг& нення загального блага? Чому так і що із цим робити? — Схоже, медіа стрімко втрачають свій статус «четвертої влади». Свого часу жур& налістські розслідування призводили до викликів «на килим», порушення карних справ... Наші суди не діють. Політичні ток&шоу себе вичерпали: в них мало кон& структиву, а багато справді шоу. Потріб&

ні нові журналістські формати, спрямо& вані на результат. Скажімо, нехай корес& пондент відстежує справу до кінця. Чи, може, варто створити телезмагання між політиками з успішності їхніх конкрет& них проектів. Свого часу я ніби стомилася від ефірів з політиками. З’явилося відчуття, що вже таке в них запитувала і чула ті самi відпо& віді. Програма «У кабінетах» виводить із цього зачарованого кола. Політики завжди готуються до інтерв’ю, знають запитання, які можуть цікавити журналіста, вони на& вчені політтехнологами і прес&секретаря& ми, та коли ти приходиш у кабінет і почи& наєш трохи імпровізувати… Умовно кажу& чи, просиш відчинити тумбочку, як це бу& ло в Литвина. За три секунди я прочитала в його очах усі проблеми, які можуть ви&

никнути. А потім — полегшене зітхання, коли там виявилися просто нотатки... — Які головні труднощі в роботі теле& ведучої, як ви їх долаєте? — Ой, я в захваті від таких запитань… (Іронічно усміхається). Найскладніше — це потреба менше їс& ти. Бо хочеться. Пощастило — не люблю солодкого. Не пощастило — люблю хліб. Тому рецепт простий: обмеження в їжі плюс спортзал. Нещодавно я помітила, що люди не ро& зуміють, як це у телеведучої можуть бути сивина, надщерблені нігті... Очікують на ідеал. І це дуже напружує. А ще буває, встанеш зранку і йдеш до супермаркету, ще заспана, схована за ша& ликом, — і тут раптом хтось вигукує: «Доб& рого дня! А я вас знаю! Не думала, що мо& жу зустріти вас у супермаркеті!» Отакої — мабуть, я маю харчуватися кульбабками… Правда, у впізнаванні бувають і плюси. Скінчилися кишенькові гроші — у кіоску дадуть овочів у борг. Я ж своя, мене ж що& вечора бачать по телевізору! (Сміється). — А що у вашій студії не видно гляда& чам? Можете провести міні&екскурсію «за кадром».

— Такого запитання мені ще ніколи не ставили... (Сміється). Людям зазвичай не видно чотирьох ка& мер, на які режисер мене перемикає, ін& формуючи про це в мініатюрний навуш& ник. Телесуфлер є лише на одній камері — я розповідаю переважно «їй», а на решту об’єктивів імпровізую і кажу певні репліки. Поринаючи у прямий ефір, я повністю відмежовуюся від довколишніх. У цей час телеоператор, виставивши й увімкнувши камеру, може пити каву. В одному знімальному павільйоні — кілька студій, і коли мене знімають, нав& проти хтось може прибирати або спати у кріслі ведучого. Глядачам не видно педаль, на яку я тис& ну, щоб рухався текст у суфлері. Не вид& но величезної кількості ламп у студії. Глядачі не бачать двох коробочок, які чіпляють мені на спину для роботи «під& слушки» і мікрофона, — я це називаю «по& яс шахіда». Одяг на ведучій має бути з поя& сочком, бо можуть почепити на комір чи й на білизну. — Просто дайвінг якийсь: людину в спорядженні запускають у автономне плавання… — Ви знаєте, коли найшвидше пролі& тає час? Коли ви у прямому ефірі! Зайшов у студію — гоп! — і кінець програми. Але на& пруження в цю «коротку мить» колосальне. Я адреналінозалежна людина. Буває, що після особливо напружених ефірів не можу заснути. — Що вам дає релакс? — Водіння автомобіля. У мене «Пежо 307» — таке симпатичне, червоненьке.

— Косметику — собі, автокосметику — машині… — Я не фанатка ні машин, ні космети& ки. Професіонали на каналі підбирають такі засоби для обличчя, що ними можна замастити все і намалювати нове. Інші жін& ки можуть годинами чаклувати над пома& дами і кремами, для мене це вже не кайф. Останнім часом добре відпочиваю, по& трапляючи на природу, хоча раніше люби& ла кафе і клуби, дружні вечірки. Не гніти& тиме, якщо проведу кілька годин сама. Пам’ятаю, якось після «марафонної» роботи поїхала у відпустку до Іспанії й пер& ші три дні не могла вийти з номера — спа& ла, лежала… Син каже: «Мамо, ну скільки можна?» Я йому: «Спокійно, ще два дні!» — Під час відпустки тягне на адреналін, екстрим? — О, коли я брала участь у міжнарод& ному телешоу «Ігри патріотів», адреналі& ну було стільки!.. Щодня поверталась із синцями. Думаю, в мене до екстриму є по& тяг, який варто стримувати. Все ж я відпо& відальна перед дитиною. На машині поганяти люблю, маю штра& фи за перевищення швидкості. — І на правоохоронців телевізійне облич& чя не спрацьовує? — Коли бачать, що це «5 канал», на ком& проміси не йдуть: «Ви по справедливості — й ми по справедливості». — Чи можна відхилити завісу вашого особистого життя? — Хіба що трохи. (Усміхається). У ме& не шістнадцятирічний син, він навчаєть& ся в Англії. З кожним його приїздом бачу зміни в його міркуваннях і вчинках, це іно&

Син Давид у британській школі — розмальований «під спецназівця» під час екскурсії до військової частини.

ді шокує. Йому в Україні ліпше — каже, у Британії погано годують і мало гарних дівчат. Звісно, у сина є тато. (Усміхається). Він живе і працює за кордоном, завдяки йому син має змогу навчатись у Британії… — Підійшли до освітнього та всілякого іншого туризму… — Я — тур&мрійниця. За кордон можу виїхати разів зо два на рік, робочий гра& фік тримає міцно. Стільки є місць, про які я лише мрію!.. Я схильна до екзотичного морського, острівного відпочинку. ➧

В Олеському замку, на виставці скульптур Пінзеля, «відриваються» дві бізнесKледі — Олеся Жулинська та Мар’яна Литвиненко, співчака Марія Бурмака й телеведуча Лариса Губіна.

на місці. На зворотному шляху загубила& ся вже моя валіза. Стоїмо в аеропорту, а в нас — тільки паспорти і враження! (Смі$ ється). Правда, мій багаж потім знайшли. — Ваша найоригінальніша відпустка — це… — …своєрідний «дєвішнік» у Дубаї. Ра& зом із подругами, серед яких — Марія Бур& мака, Юля Литвиненко, Тетяна Кондра& тюк, вирішила «вигуляти» свої вечірні сук& ні. Ми чули, що Емірати — країна суво& рих правил, але що настільки… Десь на п’ятий день у готелі знайшли інструкцію щодо поведінки в країні й зрозуміли, що порушили геть усі правила: виходили на вулицю з неприкритими плечима, голос& но розмовляли та сміялися, трохи чудили… Уявіть: дівчата з шикарними декольте влаш& товують фотосесію на тлі фантастичних дубайських будівництв. Поєднання краси і промислового ландшафту. В місцевих — шок! Або: сидимо якось у ресторані, по& руч проходить араб і видає крізь зуби: «Рдбрхгркнждш!» Гадаю, то був не ком& плімент… (Сміється). — Порадьте читачам щось зі свого ман& дрівного досвіду. — Завжди майте при собі карту міста чи місцевості зрозумілою вам мовою. На шопінгу чи в кафе не переводьте міс& цеві ціни в гривні — не псуйте собі настрою. Перед поїздкою почитайте путівник. І якщо хочете побачити автентичне жит& тя, постарайтеся поїздити&походити само& стійно, не цураючись глибинки. Під час «Ігор патріотів» у Франції ми спочатку ог& лянули Сен&Тропе та інші парадні місця, а вже потім потрапили в краї, дуже схожі на... милі українські села. — А на вашій малій батьківщині є що подивитися? — Родом я з Черкащини, з Шевченко& вого краю. Нещодавно знову була біля ха&

— Робінзонада — мрія кожного журна& ліста! — Вдалося побувати у Домінікані — там була вражена чистим піском і кольо& ром моря. Це не Чорне і не Середземне, це щось зовсім інше! У Пунта&Кані тоді ще було дуже мало російських туристів, і це було чудово. Такого легкого ставлен& ня до життя, як у домініканців, я більше ніде не зустрічала. Навколо них усе тан& цює, а в природі — все майже на очах рос& те, квітне і пахне. У Єгипті — сухо, немає стимулів виби& ратися за межі готелю, зате там є Черво& не море з його барвистими принадами. Поганих відпусток у мене взагалі не було. Дуже подобається віндсерфінг. За кож& ної нагоди намагаюся повчитися мистец& тва хвиль і вітру. Можливо, влітку це вдас& ться у Хорватії. — Що берете із собою в поїздки і що з них привозите?

Родом я з Черкащини, з Шевченкового краю. Там лісисті пагорби, садки й поля — чудові краєвиди. Є справжній зимовий гірськолижний курорт — Альпи на Черкащині!.. ■ — Дала собі обіцянку нічого не приво& зити. Сувеніри захаращують життєвий простір. Найліпший багаж — враження і фотографії. У мене сам собою сформувався «від& пускний» гардероб. Це сукні, яких у міс& ті не носитимеш, — або занадто прозорі, або короткі, або яскраві… До речі, щоб летіти в Домінікану, купи& ли сину нову червоненьку валізку. В мад& ридському аеропорту вона пропала. Син проходив усю відпустку в домашніх шор& тах, футболці й ще кількох речах, які купив

ти поета. Там лісисті пагорби, садки й по& ля — чудові краєвиди. Під Звенигородкою збудували справжній зимовий гірськолиж& ний курорт — Альпи на Черкащині! Раджу не проминути чарівного місця на під’їзді до Лисянки — Калинового Куща. На дні крутого узвозу, під кущем калини, — дже& рело. Приїжджі зупиняються там напити& ся. Тепер у тій місцині є міні&готель. Для мене відвідання рідних місць — як ота живлюща вода… ■ Фото з особистого архіву телеведучої

■

КЛУБ

Ловіть

солодкі

миті

Öå ïîðàäà ïðåäñòàâíèêà â³äîìî¿ ãðåöüêî¿ ðîäèíè ãîòåëüºð³â. Â³í ïåðåêîíàíèé, ùî çàïîðóêîþ óñï³õó º äîâ³ð÷³ ñòîñóíêè, à â³äïóñòêà ìîæå áóòè õîðîøîþ ëèøå ï³ä ãàñëîì åï³êóðåéö³â: «Carpe diem» — «Ëîâè ìèòü».

Êàòåðèíà ÑÎÐÎÊÎÏÓÄ

www.aldemarhotels.com

Александрос АНГЕЛОПУЛОС — виконавчий дирек$ тор компанії «Aldemar Hotels & Spa», почесний консул України на півострові Пелопоннес та ініціатор просуван$ ня грецького туризму в країнах Східної Європи, член прав$ ління Асоціації грецьких туристичних компаній (SETE), член правління Греко$російської торгово$промислової пала$ ти, голова Комісії з екополітики Грецької готельної палати. Імпозантний високоосвічений грек часто відвідує Ук$ раїну, тож зустрілися ми з ним не на його батьківщині, а на своїй. — Александросе, що привело вас до України цього разу? — Спільний захід адміністрації грецького острова Крит і відомої промо&кампанії «Sympossio Greek Gourmet Touring», спрямований на просування критської кухні. Як ви, можливо, знаєте, під такою назвою «Aldemar Ho& tels & Spa» зініціювала і протягом чотирьох років прове& ла серію кулінарних акцій для представників туріндустрії. Торік у рамках кампанії альдемарівські кухарі взяли участь у гастрономічних заходах у 14 містах Європи. Цьо& го разу, в Києві, ми виступили спільно з Критом і задово& лені співпрацею. Презентували страви шеф&кухаря Петроса Лампринідіса. Маємо лише хороші враження від того, як нашу кухню зустрічають українські гості. Я люблю приїздити до України й щоразу радію новим знайомствам з українськими туристами, які обирають наші готелі. Маю багато друзів в Україні, й мені завжди дуже приємно їх відвідувати. — Чи берете участь у туристичних виставках в Україні? — Турвиставки — це шлях, який уже себе вичерпує. Компаніям, які нині хочуть бути успішними у відпо& чинковому бізнесі, необхідно завжди бути в русі, бути ак&

тивними в інтернеті й відрізнятися від конкурентів не тільки в питаннях надання послуг, а й у способах залучен& ня клієнтів. — Чи полюбляєте ви подорожувати просто заради влас" ного задоволення? — Я постійно в дорозі, але насамперед це пов’язано з бізнесом. Водночас ніколи не відмовляюсь від подоро& жей для задоволення. Найбільше подобається подоро& жувати автомобілем. Так можу відчувати природу, заува& жуючи різноманітні деталі, можу зупинятися, коли хочу і на скільки хочу. Насолоджуюсь мандрами по Греції, що& разу виявляю безліч місць, у яких іще ніколи не бував і які неодмінно маю відвідати. — Які ваші улюблені місця в Греції? І які — з готелів «Aldemar»? — Греція благословенна Богом християнським і... бо& гами Олімпу! Вона завжди дивуватиме багатством варі& антів — це може бути прогулянка в горах Аттики, зимо& ва втеча в гірський Пелопоннес, весняні канікули на Криті або на Кікладських островах... Що стосується моїх улюблених курортів «Aldemar», то це складне питання, бо я відчуваю в них кожен камінь і кожен закуток. Хоча… Гадаю, улюбленими є «Olympi& an Village» і «Royal Olympian» на Пелепоннесі. — Ви родом із невеликого гірського села Абеліона, де побудовано готель «Aldemar». Що це за місце? — Там народився мій дідусь Спірос Ангелопулос. Аби забезпечити своїй родині краще майбутнє, він пе& реїхав до Афін. Згодом мій батько повернувся до родо& вого гнізда. Спочатку він відреконструював дім пред& ків, потім — усі громадські місця в селі й зрештою по& будував невеличкий бутик&готель. Ви запитаєте, для ➧

БутикKготель «Epohes», який Ангелопулоси збудували в «родовому гнізді» — грецькому гірському селі Абеліона.

чого він усе це робив? Скоріш за все, хотів віддати шану батькам і показати молодому поколінню при& клад того, як треба пам’ятати і цінувати те, що маємо. Добрі, зворушливі вчинки майже ніколи не ста& ють синонімом грошей і прибутку. — Як воно — бути частиною готельної династії? Чого ви навчилися від батька і діда? — Усі ми, а особливо батько, важко працювали, щоб утілити власне бачення кращого майбутнього для туризму в Греції. Мій батько, доктор Ніколаос Ангелопулос, — це людина, що зробила себе сама. Він із повоєнного покоління, яке з юного віку му& сило заробляти на хліб і утримувати свої родини. Тож наша сім’я не належить до підприємців голлі& вудського типу. Ми переконалися, що цінності, які роблять підприємця гідним, не такі вже й далекі від тих, які роблять гідною просту людину. Ми зрозу& міли, що найкраща освіта — це гранично важка ро& бота. Співчуття до людей, які вас оточують, і дові& ра до партнерів — усе це не для прибутку, а для вті& лення власного бачення того, як зробити Грецію головним «законодавцем мод» у світовому туризмі. — Що ще, на вашу думку, є запорукою успіху «Aldemar»? — Пристрасне ставлення до своєї справи життя, постійне розширення спектру пропозицій, запро& вадження нових напрямків і турпродуктів, дотри& мання корпоративної стратегії та, що важливо, со& ціальної відповідальності. А ще в «Aldemar» завжди вірили у важливість людських відносин, які є основ& ним складником нашої гостинності.

— Які туристичні об’єкти на території Греції вам належать? Чи плануєте розширювати свою мережу? — «Aldemar Hotels & Spa» включає 8 готелів — і чотиризіркових, і п’ятизіркових. Розташовані во& ни на прекрасних островах Крит і Родос, пiвос& тровi Пелопоннес і один — як я вже сказав, на на& шій малій батьківщині. Діапазон — від сімейних готелів (зі словом «Village» у назві) до ексклюзив& них вілл (зі словом «Royal»). Усі вони розташовані на березі моря, на приватних пляжах, і відзначені екологічними «Блакитними прапорами» ЮНЕ& СКО. Усі мають приватні басейни і пропонують широкий вибір якісних варіантів відпочинку для гостей. Наш сайт (www.aldemarhotels.com. — Ред.) мо& же дати повне уявлення про актуальні пропозиції «Aldemar». Наша мережа росте завдяки повазі та особливим умовам на ринку. Готельні мережі, що розширю& ються надто швидко, не можуть протистояти тис& кові нинішньої економічної нестабільності. Лише ті комплекси, що роблять зважені кроки, здатні по& ступово зростати. Такий наш спосіб мислення. Маємо ідеї нових проектів, які неодмінно заці& кавлять інвесторів і споживачів. І не забуваємо про головне завдання, що супроводжує будь&які наші дії, — подарувати Греції заслужений шанс стати ту& ристичним місцем призначення номер один. — Світові медіа рясніють повідомленнями про страйки і кризу в Греції. Але мандрівники поверта" ються задоволені. Чому так? — Засоби масової інформації ласі на «смажені» новини. Проте «смажені» не завжди означає «точ& ні». Вони можуть створити і позитивне враження, і негативне, як сталось у випадку з Грецією. Повірте мені, торік, коли образ країни в інформаційному просторі був дуже викривлений, більшість туристів і журналістів, котрі відвідали нашу країну, дивува& лися з того, яка вона безпечна і гостинна! — «Aldemar» щороку тішить своїх гостей приєм" ними новинками. Які будуть у сезоні – 2013? — Вони знов обертатимуться навколо гастроно& мічної тематики. На зміну Родосу і Криту прихо& дить «Olympian Village & Royal Olympian» із золо& тою програмою «аll inclusive» та обслуговуванням «a la carte». Також пропонуємо на Криті, в готелі «Aldemar Royal Mare», два повні пакети — «Pre& mium» і «VIP», які, без сумніву, повністю задоволь& нять клієнтів. — Який відпочинок обирають у Греції українські туристи? — Найчастіше — пляжні курорти високого рівня. Вони полюбляють хороший сервіс і хорошу їжу, тому дуже прихильні до системи «аll іnclusive». Особливо їм до вподоби морепродукти та свіжі фрукти. Ваші співвітчизники активно відгукуються на анімаційні програми, що проводяться зрозумілою їм мовою. — Що порадите нашим туристам, які мріють про справді хорошу відпустку? — Відпустка має стати досвідом, що генерува& тиме приємні спогади, які підтримують нас решту часу. Для цього ми повинні бути відкриті для но& вих вражень, нових культур, нових людей, нової смачної їжі... Треба розслабитись і поринути в но& вий досвід. Стараймось, як казали епікурейці, «carpe diem» — «ловити миті». Насолоджуймось усім, чим благословенна Греція! ■

В березні у Києві відбулась кулінарна акція в рамках проекту «Sympossio Greek Gourmet Touring» під егідою «Aldemar».

■

КОЛЕКЦІЯ

Форт святого Ельма — найперше укріплення на Мальті (1551).

Грв а історію Íà Ìàëüò³ ìîæíà ïîðèíóòè â ìèíóëå íå ëèøå â ìóçåÿõ ³ ôîðòåöÿõ. Âîíî îæèâàº â ÿñêðàâèõ ³ñòîðè÷íèõ ðåêîíñòðóêö³ÿõ, öåðêîâíèõ ñâÿòàõ ³ ôåñòèâàëÿõ. Îëåêñàíäð ÊÀÄÍ²ÊÎÂ

Мальта — серце Середземномор’я. Тут історич& не багатоголосся, мов листковий пиріг, має свою не& повторну начинку: від доісторичного періоду до цар& ства мандрівних лицарів. Були на острові фінікій& ці, греки, римляни, араби, кастильці, французи, бри& танці... Сліди різних епох розгортають мозаїку євро& пейської цивілізації. У численних музеях можна зануритись у будь& яку епоху й водночас поспостерігати, як на вулиці проходить чергова феста на честь небесного заступ& ника міста. Історія оживає на ваших очах: відзна& чаючи день свого святого, мешканці окремих ву& лиць змагаються між собою в урочистому оздоблен& ні й ілюмінації на церквах і будинках, а святковий салют може освітлювати нічне небо кілька годин. Мені пощастило на фесті Миколая Чудотворця в місті Сиггія спостерігати п’ятигодинний «двобій» феєрверків, коли неповторні вогненні візерунки один за одним осявали радісні обличчя всіх при& сутніх. ➧ Феста святого Миколая в Сиггії.

«Ін Гуардіа». Це реконструкція гарнізонного огляду у форті святого Ельма, під час якої близько 70 учасників при повному параді демнструють «бойову готовність».

Огляд форту Великим Магістром Бальї.

Дуже приємно дивує те, що мальтійці, пе) реживши таку буремну та героїчну історію, залишаються одним із найпривітніших на) родів Середземномор’я. ■ Перевірка вогнепальної зброї. Вона все ще дієва!

В одному з найбільших торговельних і ре& місничих центрів — містечку Кормі, — крім са& люту, з величезним задоволенням подивився па& рад піротехнічних скульптур. Незрозумілі, на перший погляд, конструкції оживали у вогня& ному малюнку у вигляді квітів, годинників, муд& рованих візерунків і, звичайно, зображень свя& того Георгія Переможця, на честь якого влашту& вали це свято. Піротехніки на Мальті — ледь не національні герої: про них знімають докумен& тальні фільми й пишуть у газетах. Релігійні свята чергуються з історичними фе& стивалями та шоу&реконструкціями. У столиці Валлетті, у форті святого Ельма, проходить ін& сценування «Ін Гуардіа» — параду, що проходив під час огляду форту Великим магістром Маль& тійського ордену. Костюми, фехтування, стрі& лянина з гармат, відбиття нападу... Захопливе дійство! Спостерігаючи за тим, що відбуваєть& ся, не раз ловив себе на думці, що з радістю від& клав би вбік свій фотоапарат, узяв шпагу і до& лучився до реконструкції. У цьому ж форті проходить вистава «Алярм», що ілюструє події, пов’язані із захопленням Мальти Наполеоном. Глядачам показують сцени прибуття французів на острів, повстан& ➧

Насолоджуйтесь. Ви на Мальтi. Дивовижне поєднання культури, пригод i вiдпочинку. Сонячний ранок, безтурботний полудень i надзвичайне нiчне життя. Моменти насолоди, якi залишаться з Вами назавжди.

Мальта — не просто відпочинок! Malta is More

ІГРИ В ІСТОРІЮ – 2013 3 травня – 7 червня. 400 ліття жи вописця епохи бароко Маттіа Пре ті. Заходи у Палаці Великого магі стра (Валлетта). Травень – липень (майже щови хідних). «In Guardia» — лицарський парад у форті святого Ельма (Вал летта). 19 травня, 22 вересня. «Alarme!» — театралізоване відтворення битви мальтійських і французьких військ 1800 року. Форт святого Ельма (Валлетта). Червень. Сезон фест — пишних церковних свят із костюмованими процесіями та феєрверками. (Різні міста). 7 липня. «Sette Giugno» — вшану вання пам’яті бунту мальтійців про ти британських військ у 1919 році (Флоріана). 8–10 червня. Мальтійський фес тиваль фольклорної пісні (Флорі ана). 15 серпня. Фести на вшанування Успіння Діви Марії (різні міста). 8 вересня. День Мадонни Пере можниці. Урочистості на згадку про найбільші воєнні перемоги маль тійців. Костюмовані дійства, мор ська регата (Валлетта). 21 вересня. День незалежності Мальти.

■

Сучасним фехтувальникам далеко до попередників, але вони демонструють реальні прийоми.

ня мальтійців, влаштування блокади нападни& кам і здачу їх британцям. Не забудьте після ви& стави сфотографуватися з «Великим магістром» і «Наполеоном»! У театральному шоу «Середньовічна Мди& на» у прадавній столиці Мальти я здійснив по& дорож у середньовічні традиції — помилувався костюмованими постановками й лицарськи& ми турнірами. А ще насолодився ароматом живих квітів, якими прикрашають усе місто. Дуже приємно дивує те, що мальтійці, пе& реживши таку буремну та героїчну історію, за& лишаються одним із найпривітніших народів Середземномор’я. Реконструкції реконструкціями, а обід — за розпорядком. На що варто звернути увагу: практично при кожному палаці&музеї та особ& няку&музеї є кафе або ресторан зі своїми оригі& нальною кухнею та фірмовою стравою. Врахуй&

те, що розмір мальтійських наїдків — величез& ний! Замовляючи фенкату (традиційна страва з кролика), будьте готові побачити на тарілці аж половину тушки. З мого особистого досвіду — до відпочинку на Мальті, де карнавал — за карнавалом, а феста — за фестою, треба морально готуватися. Адже на острові, крім суто місцевих урочистостей, відбу& вається й безліч міжнародних: фестиваль феєр& верків, марш військових оркестрів «Malta Mi& litary», дводенний винний фестиваль, пташиний фестиваль і ще багато цікавого. І нехай таке роз& маїття подій вас не бентежить: Мальта — острів компактний і зручний, встигнете на свята! Щиро дякуємо за подорож по чудових островах Мальтійському управлінню з туризму (www.visitmalta.com).

Сторожова баштаKведетта має зображення птаха, ока і вуха: «Все бачу, все чую і скрізь тебе знайду».

Кульмінація оглядуKреконструкції — гарматна стрільба.

■

КГОСТИННОСТІ

Греція для

обраних

Öåé â³äîìèé ãîòåëü ùå â 60-ò³ ðîêè îáëþáóâàëè ñâ³òîâ³ çíàìåíèòîñò³ òà ÷ëåíè êîðîë³âñüêèõ ðîäèí. Äðóãå íàðîäæåííÿ â³í ïåðåæèâ óæå â íàø ÷àñ, ï³ñëÿ ãðóíòîâíî¿ ðåñòàâðàö³¿.

У sputnik.kiev.ua

У ХХІ столітті надзвичайно високий рівень оновленого «Grand Resort Lagonissi» відразу ви& знали експерти. Невдовзі розкішний курорт прийняли до асоціації «Leading Hotels of the World». І не дивно. Готель складається з розкішних бунгало та вілл із дизайнерськими інтер’єрами, має чудо& вий басейн із підігріванням, тренажерний зал, сауну. А розташовано все це на приватному зе& леному півострові площею 72 гектари, лише за 20 кілометрів від аеропорту Афін. Тут ніщо

не порушує таких цінованих респектабельни& ми й вимогливими гостями усамітнення та пов& ної приватності. Адже вілли збудовані на піща& них пляжах і в бухточках, якими вабить уся берегова лінія півострова. Інтимність, спокій і повний комфорт — ось те, що працівники го& телю забезпечують для гостей усіма силами, зі щирою усмішкою на вустах. Звісно, відпустка у Греції немислима без апетитної кухні. Її ви скуштуєте у ресторані традиційних грецьких страв і морських деліка&

«Grand Resort Lagonissi» тесів, у полінезійському ресторані з гігантським акваріумом, в італійському — з широкою веран& дою та шикарним краєвидом, у середземномор& ському — просто на пляжі. У спеціальному барі на вас чекають екзотичні коктейлі в романтич& ній обстановці. І яка ж Греція без спа? У «Grand Resort Lago& nissi» шановні гості відкриють для себе центр «Thalaspa Анрі Шено». Його вишукані ритуали здоров’я та краси засновані на славетному ме& тоді Шено, витоки якого сягають давніх тради& цій китайської медицини. Завдяки їм сучасні дослідники відкрили таємниці енергетичних ка& налів тіла людини, їхнього зв’язку з внутрішні& ми органами. Тож комплексні й індивідуально ➧

розроблені програми з догляду за шкірою об& личчя та тіла, пропоновані центром, а також детокс&програми, що супроводжуються спеці& альним біолайт&харчуванням, дають гостям уні& кальну можливість віднайти здоров’я, радість життя і внутрішню гармонію. Ніжачись у спа&центрі, можете бути впевне& ні, що ваші діти не нудьгують, а розвиваються і розважаються в безпеці та атмосфері, відповід& ній до їхнього віку. Для юних гостей є дитячі майданчики, міні&клуб, водні види спорту, орга&

нізовуються спортивні ігри та уроки плавання для дітей віком 4–12 років. І всіх запрошує «Кра& їна морозива»! Наречені можуть відзначити найщасливіший день у своєму житті, обвінчавшись у каплиці святого Димитрія. І провести медовий місяць у найкращому для цього місці — «Lagonissi». Унікальний курорт закохає вас у себе назавжди. Спокій, комфорт, розкіш, гурманські насолоди у поєднанні з чудовим грецьким кліматом і пре& красним морем — усе це «Grand Resort Lagonissi»!

НА ЕГЕЙСЬКИХ КРИЛАХ Новий регулярний авіарейс «Aegean Airlines» Київ («Жуляни») – Афіни швидко і з комфортом доставить вас до Греції. Вильоти — по середах і п’ятницях. Грецька авіакомпанія «Aegean Air) lines» («Егейські авіалінії») визнана найкращою регіональною авіакомпа нією Європи у 2011 та 2012 роках. Детальніше — на http://ru.aegeanair.com.

■

www.grandresort.gr

■

ВІТРІВ

Відпустка для

моремана Äàâíî ìð³ºòå â³ä÷óòè ñåáå ìîðñüêèì âîâêîì, àëå íå çíàºòå, ç ÷îãî ïî÷àòè? Ïî÷í³òü ³ç ïî¿çäêè äî Õîðâàò³¿! Òóò äëÿ öüîãî º âñ³ óìîâè, ñêîðèñòàòèñü ÿêèìè äîïîìîæå íàø ïîðàäíè÷îê. Â³êòîð ÑÈÄÎÐÅÍÊÎ Òóðèñòè÷íèé îô³ñ Õîðâàò³¿ â ÑÍÄ

Найбільш демократичний тип яхт — це маломірки. Кількість екіпажу тут зведена до мінімуму, але допомога пасажирів у роботі не обов’язкова. Суденця мають най& сучасніше устаткування, що дає змогу поратися з вітри& лами одному&двом матросам. Утім за бажання можете опанувати цю премудрість під керівництвом капітана, як і мистецтво керування яхтою. Та й навіть сам факт, що ви провели тиждень не на пляжі, а в морі, значно підви& щить ваш рейтинг у дружньому колі! Оптимальна кількість туристів на маломірній яхті — 4–6. Одно& або двомісні каюти дуже компактні й пере& важно розраховані лише на ночівлю. Бортове дозвілля проходить у кают&компанії (вона ж кухня), де є великий стіл, затишні диванчики, плита, холодильник, музичний центр... Для відпочинку служить і кокпіт — відкрите міс& це на кормі. Саме звідти ви споглядатимете морські та бе& регові красоти. На яхтах часто є спорядження для дайвінгу.

Узбережжя Хорватії з безліччю бухточок і острівців дає унікальний вибір мальовничих місць для усамітнення.

Адріатичне узбережжя з його вигадливою береговою лінією та тисячами островів — магніт для мореманів. Ці місця ваблять первозданною та неповторною у своїй мін& ливості красою: соснові гаї спускаються прямо до моря, таємничі узбережні печери заворожують, мальовничі за& токи і скелі навіюють романтичний настрій. Найкращі яхтові порти країни розташовані поруч із центрами серед& ньовічних міст. А розмаїття місцевих ресторанчиків і ба& рів із чарівною середземноморською атмосферою зроблять подорож незабутньою! Вибирайте «Біду» Винайняти яхту можна завчасно в будь&якій точці хор& ватського узбережжя. Сучасну круїзну яхту можна порів& няти з міні&готелем на воді. На додачу до вітрил вони оснащені моторами, що робить їх незалежними від волі вітру й забезпечує вам максимальну безпеку.

Море в Хорватії напрочуд чисте й прозоре, біля узбе& режжя видимість становить до 50 метрів. Гріх не скорис& татися нагодою для дайвінгу! Для цього на борту є відпо& відне обладнання. Як і водні мотоцикли, надувний плотик із мотором та інші засоби для морських розваг. Можна й просто порибалити, і тоді до столу буде свіжа риба. Ува& га: для риболовлі в Хорватії потрібна ліцензія. Але її лег& ко придбати в міських турагенціях. Спортивна риболовля дозволена по всій акваторії країни, крім національних пар& ків. Вартість ліцензії залежить від терміну дії: на кілька днів, тиждень, місяць… Ну що — вибрали яхту, домовилися, познайомилися, розмістилися? Гайда на водний маршрут! Беремо курс Правильний вибір маршруту для новачків має велике значення (особливо для тих із них, хто страждає на мор& ➧

Більшість туристів обирають спокійні яхтKкруїзи, але професіонали й екстремали завжди знайдуть собі пригоди.

МОРСЬКІ ЦИФРИ Хорватія — це: ● 1700 км берегової лінії; ● понад 1200 островів, із них — 67 заселених; ● 350 зручних природних гаваней; ● 50 марин, 7000 причалів, 13 000 якірних стоянок; ● 600 маяків; ● 63 центри державної рятувальної служби.

■

ську хворобу). Спокійні води біля узбережжя — для них найкраще місце. За тиждень&два можна пройти всю хорватську Адріатику від Істрії до Дубровника або докладно дослідити акваторію групи островів. Морські переходи тривають не більше 5–6 годин, тому можна сміливо вибирати комбінований круїз — наприклад, яхтинг плюс дайвінг, віндсерфінг і екскурсії в місцях стоянок. Узбережжя Хорватії, як правило, поділяють на три регіони: півострів Істрія й Кварнерські острови з Опатією (Північна Хорватія), Серед& ня Далмація (Спліт, Шибеник, Задар, острови

Маяки тут — і для безпеки навігації, і для «робінзонського» відпочинку.

Хвар і Брач) та Південна Далмація (Дубровник, острови Корчула і Млет). Ці краї так різняться між собою, що варто оглянути їх по черзі. Найкоротший маршрут плавання лежить уз& довж півострова Істрія на південь, у напрямку Корнатських островів і елегантного курорту Опа& тія. Морський шлях проходить повз середньовіч& ні міста й містечка. Особливо ефектно виглядає з моря Ровінь, історичний центр якого розташо& ваний на ідеально круглому острові, а фундамен& ти будинків омиває море. Один із найцікавіших пунктів на маршруті — заповідні Бріюнські ост& рови з екзотичними тваринами та віллою юго& славського диктатора Тіто. Острівна група Квар& нер об’єднує острови Крк, Црес, Раб, Паг і Ло& шинь — кожен із них уже відомий своїми пля& жами й цікавинами українським туристам. Там є й пожвавлені історичні центри, й місця краси та умиротворення. Далмація вважається найгарнішим і найулюб& ленішим серед яхтсменів регіоном Хорватії. Біль& ша частина архіпелагу Корнати є національним парком. Панорама тут повністю змінюється че& рез кожні кілька кілометрів. Мальовничі бухти чергуються з поселеннями, де у затишних тавер& нах&конобах можна покуштувати чудові страви зі свіжої риби і випити вина. Рекомендуємо за& йти в порт міста Задар, розташований за 15 хви& ➧

«Марина Фрапа» — яхтовий порт світового класу! Морячки в пошуках моряків…

лин від центру міста. Історичне осердя оточене чудово збере& женими давньоримськими мурами. А ще Задар відомий мор& ським оргАном, у трубах якого грає сама стихія. Більшість визначних пам’яток Південної Далмації знаходять& ся у містах Спліт і Дубровник, а також між ними. Ландшафт цього краю прикрашають гори Біоково, що досягають висоти 1760 метрів, а також великі острови, такі як Брач, Хвар і Кор& чула. Острів Брач славиться на весь світ гальковим пляжем на Золотому мисі, який змінює свою форму під впливом вітру і хвиль. Охочі продовжити свій шлях до Дубровника мають або обігнути острів Корчула, або пройти каналом Пелешки. Мор& ська подорож архіпелагом із 147 острівців справляє незабутне враження й дає змогу по&справжньому відчути атмосферу Ад& ріатики. Ну, а головна перлина всього узбережжя — це Дубров& ник, віднесений ЮНЕСКО до світової культурної спадщини. Гідне завершення яхт&круїзу! Івани й марини Хорватія має півсотні марин, що пропонують найширший спектр послуг з обслуговування й ремонту яхт. Майже полови& на з них належить міжнародному клубові «Adriatic Croatia In& ternational». Члени клубу, підписавши річний контракт, одер& жують 10&відсоткову знижку на стоянках і в яхт&портах мережі. Це своєрідне вітрильне братство, де розуміють і розділяють по&

чуття людей, закоханих у море. На всьому узбережжі Хорватії клуб пропонує яхтові чартери. Безпеку морських подорожей гарантують величезна кількість маяків і навігаційних знаків, чудово організований радіозв’язок і сервіс метеоцентрів у всіх яхт&портах. Вдале розташування сто& янок дозволяє захищати судна від штормів у будь&який час року. Дивовижно, але велика кількість яхт у кожній бухті (до 600 одночасно) не шкодить екології узбережжя. Багато хорватсь& ких марин, як і пляжів, володіють міжнародним «Блакитним прапором». Що ж може отримати яхтсмен у порту, крім безкоштовного гарячого душу і сушарок? «Фрапа» ваших мрій Як приклад дозвольте представити вам марину «Фрапа» в містечку Рогозниця, що між Шибеником і Сплітом, у самому серці Далмації. Центр марини розташований на острівці з рецепцією, конт& рольною вишкою, службою сервісу та великим пірсом, до яко& го можуть швартуватися навіть мегаяхти. Тут же — готель «Оток» («Острів»), ресторани й закусочні. Загалом у комплексі — 10 причалів на 700 швартувальних місць плюс 100 берегових швар& тувальних місць. На березі чекає ще один готель — «Копно» («Материк»). Безпека у «Фрапі» поставлена на широку ногу. Зокрема, ве& деться цілодобове спостереження за суднами, а відеоспостере& ження є й на в’їзді в марину. Сучасний, елегантний і вишуканий комплекс із різноманіт& ністю послуг зробить ваше перебування максимально комфорт& ним і приємним. Марина «Фрапа» приділяє велику увагу захис& тові природного середовища й з року в рік отримує «Блакитні прапори» за чистоту моря. Крім цього, вона не раз удостоювала& ся різних нагород, таких як національні «Золотий якір» і «Квіт& ка туризму», а також міжнародні типу «New Millenium Award». Сервіс для всіх типів суднових двигунів та інші роботи мож& на сміло довірити фахівцям марини. Тут пропонують пройти по& точний техогляд, перевірити корпус яхти, вітрила, поправити пластикові деталі й тент. На території є магазин, у якому можна купити все, що зна& добиться в морі, а в спеціалізованому бутику продається ексклю& зивний одяг для справжніх «морських вовків». У салоні краси «морським вовкам» і їхнім супутницям повернуть світський ви& гляд, запропонувавши масажі, манікюр, послуги перукарні… Ресторан «Анкора» відкритий цілий рік. Шеф&кухар за вашим смаком приготує м’ясо або рибу, а може, й раків, які ви самі ви& берете у великому акваріумі. Коноба «Фрапа» пропонує тради& ційні страви на зразок градел чи баранини на рожні. У марині є піццерія, «Шампань&бар», «Капітанський клуб», винотека. Щовечора, коли сонце ховається за обрієм, відчиняє двері комплекс нічних басейнів, який надихає відвідувачів нічним гла& муром. Гра світла й води, вдало розташована тераса, великий екран, два фонтани й ще безліч інших деталей гарантують вдале проведення часу. Кожна вечірня програма тут — ексклюзив. Інтернаціональна група щовечора виконує світові хіти, а між& народна екзотична танцювальна трупа доповнює атмосферу загальних веселощів. Можете продовжити танці до ранку в дискотеці «Адмірал». Тут чекає незабутнє «вогненне шоу» одного з найкращих хор& ватських коктейль&майстрів. Тих, хто тримає себе у формі й під час відпочинку, запрошує спортивний центр. Є фітнес&зал, боулінг, настільний теніс, те& нісний корт біля озера Зміїне Око. Можете спробувати свої си& ли у сквоші або петанку, продемонструвати інтелект на великій мармуровій шахівниці. Для ділових людей, що хочуть поєднати морський відпочинок зі справами, є конгрес&центр. А може, бажаєте влаштувати мор&

ське весілля? Без проблем! І звичайно, у «Фрапі» завжди раді по& сприяти в організації регат, включно з програмами тім&білдингу. У марині діють морська і кулінарна школи, пропонуються різноманітні екскурсії. Гарною традицією стало проведення конкурсів «Міс Адріа& тика – Хорватія». «Міс Адріатика – Європа» та інших престиж& них заходів. Життя порту зовсім не обмежується морем! Наввипередки з вітром Міжнародні регати влаштовує не лише марина «Фрапа», а й школи вітрильного спорту, підводного плавання та дайвінгу Хор& ватії. Змагання відбуваються протягом усього сезону. В одних із них яхтсмени виборюють великий приз, в інших удосконалю& ють свою навігаційну майстерність. Іноді команди кількох яхт просто намагаються обігнати одна однк. На ріці Неретві про& водяться веселі змагання «піратських» суден, а на острові Кор& чула, батьківщині Марко Поло, — вистави на честь відомого мореплавця. Приїздіть до Хорватії, відчуйте море, пройдіться по мальов& ничих бухточках, відкрийте для себе маленькі барвисті села на островах, познайомтеся з цікавими людьми, насолодіться захо& дом сонця у відкритому морі… Це відпочинок, який ви з коха& ною людиною, родиною або компанією друзів згадуватимете не один рік! ■

■

ГОСТИННОСТІ

Відпочинок

для

гурме Ó òðàâí³ îäèí ³ç ïðîâ³äíèõ êóðîðò³â ñâ³òó «Sani Resort» ïðèéíÿâ ôåñòèâàëü ãàñòðîíîì³¿ çà ó÷àñòþ ì³æíàðîäíèõ êóë³íàðíèõ çíàìåíèòîñòåé. ² öå áóâ ëèøå ïî÷àòîê íåéìîâ³ðíîãî òóðñåçîíó â³ä «Sani», ëèøå îäíà ç éîãî ïðèíàä!

Торік читачі всесвітньо відомої британської газети «Sun& day Times» визнали цей курорт одним із трьох найкращих у Європі, а аудиторія міжнародного журналу «Conde Nast Traveller» — найкращим курортом Греції. Ну, а об’єктив& но і без жодних посилань на авторитети «Sani Resort» є другим найбільшим курортом Середземномор’я — тери& торія комплексу вдвічі більша за князівство Монако! Курорт розташований на прекрасному, овіяному міфа& ми півострові Халкідікі. Це приватний екологічний ком& плекс відпочинку з вічнозеленою рослинністю, величез&

ним пташиним заповідником, сосновим бором, оливко& вими гаями, смарагдовими водами Егейського моря та нескінченними білосніжними піщаними пляжами, які щороку здобувають міжнародний «Блакитний прапор». Широта і привілля Велика площа означає широту можливостей. На 1000 гектарах первозданної природи розташовано чотири еле& гантні 5&зіркові готелі. Поруч із скелястим мисом Сані, що гордо здіймається над Егейським морем, знаходиться ➧

класичний SANI BEACH HOTEL & SPA. У пишному сосновому бору — готель бунгального типу SANI BEACH CLUB & SPA для ідеального сімейного відпо& чинку. Поруч — PORTO SANI VILLAGE & SPA, розкішний спа&готель, інтер’є& ром якого займався відомий дизайнер& ський дім Філіпа Старка. І нарешті SANI ASTERIAS SUITES — перлина курорту для найвибагливіших гостей, улюбле& нець монарших і аристократичних родин. Тут же, у комплексі, — космополітична гавань для яхт і набережна із сучасним торговим центром, мультибрендовими бутиками, модними барами, затишни& ми кафе. Є ресторан із меню від кухаря — власника зірок «Мішлен». Є три розкіш& ні спа&центри, сучасний спортивний центр, розваги для дітей і дорослих, те& атр і кінотеатр, навіть православна церк& ва. «Sani» — це справжній рай на зем& лях Еллади! Сімейні цінності Тут створено всі умови для повноцін& ного сімейного відпочинку. Маленьких гостей ваблять міні&олімпійські ігри на пляжі, ігри в басейні, водна аеробіка, екскурсії, пікніки… Усе — під доглядом професійних педагогів авторитетної бри&

танської «Worldwide Kids Company», яка понад 20 років опікується дітьми в най& престижніших готелях світу. Є окремі програми і для зовсім маленьких, і для тинейджерів, яких запрошує свій клуб. Чекають нові ігрові майданчики та ди& тяча кімната з електронними іграми. На курорті також подбають про здоровий раціон для дітей будь&якого віку. Їжа — тільки зі свіжих продуктів. У ресторанах є високі стільчики для дітей, а в рамках «шведського столу» — спеціальне меню для них. Активність і релакс Тим, хто віддає перевагу активному відпочинку, готелі «Sani Resort» пропо& нують тенісні корти, гірські велосипеди, дайвінг, серфінг і багато іншого. За ва& шим самопочуттям постійно стежити& муть фахівці, й ви неодмінно поздоров& шаєте і залишитеся задоволеними. Цьому посприяють і процедури в од& ному із трьох спа&центрів by Anne Semo& nin. Найкращі фахівці невпинно труди& тимуться над вашою красою. Вони за& пропонують різні масажі, повний набір процедур для обличчя й тіла, а також ши& рокий вибір програм, включаючи курси оздоровлення, схуднення й омолоджен&

ня на основі французької елітної косме& тики «Anne Semonin». Гелікоптер"тур Розташування «Sani Resort» зручне для відвідання Святої Гори Афон, «піднебес& них» монастирів Метеори, міст Афін і Са& лоніків. До афонських святинь можна ви& рушити яхтою чи вертольотом. «Sani» — єдина у Греції компанія, що має власну тревел&консьєрж&службу із представництвом в аеропорту Салоні& ків. Вона пропонує VIP&екскурсії, зустрі& чі та проводи в повітряній гавані, VIP& трансфери машинами преміум&класу та на гелікоптерах. Свято смаку 16 ресторанів і 15 барів комплексу про& понують багатонаціональне, здорове й за& вжди вишукане меню, а їхній сервіс пе& ревершить усі очікування. Одні заклади внесені до списку найкращих у Європі, інші мають престижну грецьку нагороду «Золотий ковпак». Ресторан «Water» — це смакова феєрія від віртуозного шеф&куха& ря Еріка Фрешона, вiдзначеного трьома мішленівськими зірками. Журнал «Finan& cial Times» відніс ресторан «Ntomata» до 25 найкращих у Європі.

Кухня для господарів «Sani Resort» — не лише спосіб привабити гостей, а й особиста пристрасть. Доказом цього є проведення фестивалю гастрономії «Sani Gourmet», згаданого на початку розпові& ді. Захід зібрав 66 прославлених кухарів, 38 з яких є власниками зірок «Мішлен». Відбулося 219 обідів, на які запрошено 8780 гостей, у тому числі 343 журналісти з різних країн Європи. Масштаби особ& ливо вражають, коли згадати, що фести& валь відбувся лише утретє. Така репута& ція здобувається десятиліттями! Цього разу організатори гурме&фестивалю зро& били акцент на популярній «100 Mile Diet», а також на осучасненні найдавні& ших рецептів, які є фундаметном грець& кої кухні. Музичні мотиви і психологічна мотивація У розпал літнього сезону на гостей ку& рорту чекає музичний «Sani Festival». Він традиційно збере на своїх підмостках най& кращих представників культури й мистец& тва з різних країн заради однієї мети — творити й радувати глядачів. Власне, це головна мотивація в робо& ті працівників курорту. Приїздіть, вас тут чекають! ■

www.saniresort.ru

■

ВІТРІВ

ПЕРУ

Тут народжується

Амазонка www.aquaexpeditions.com

Êðó¿ç ïî Àìàçîíö³ ùå äî ñâîãî ïî÷àòêó ñïðîñòóâàâ â³äðàçó äâà ñòåðåîòèïè: ùî íàéá³ëüøà ð³÷êà ñâ³òó — öå âèêëþ÷íî â Áðàçèë³¿ òà ùî ïîäîðîæ³ ïî í³é äîñòóïí³ ëèøå åêñòðåìàëàì. Âàäèì ÐÀÊÎ×²

Насправді витоки Амазонки знаходяться в Пе& ру, а досліджувати річку можна з різним рівнем ком& форту. Круїзи найвищих стандартів пропонує ком& панія Aquaexpedition». Вона й допомогла нам вті& лити мрії про Амазонію. Отож продовжуємо подорож, «розпочату» в ми& нулому номері. Цього разу — знайомство з найне& безпечнішими істотами сельви, а також із «цивілі& зованими» та «дикими» представниками виду «го& мо сапієнс».

Учасники експедиції можуть не тільки помилуватись, а й помацати велюрову шкірку «білого каймана».

«Виявляється, вони велюрові!» Смерком ми вирушили на пошуки кайманів. Не& правда, що у тропіках темніє миттєво, — рожеві хма& ри в небі досить довго підсвічували воду червоним. Кайманів ловлять уночі, це неймовірно! Човни розосереджуються, гіди вмикають ліхтарики, і в синьо&багряній темряві починається пошук. Удень рептилій помітити майже неможливо — їм сприяє довершене маскування. А в сутінках крокодилів видають очі, що яскраво відбивають електричне світло. Тому завдання — ті очі помітити! Як це вда& ється гідам, залишилося загадкою. Тільки люди, котрі від народження мешкають тут, здатні вгледі& ти миттєвий відблиск за двадцять метрів. Одна річ — помітити, зовсім інша — зловити. Під час наближення човна більшість кайманів швид& ко ковзають під воду. Ми глушимо мотор і, ледь під& грібаючи на кормі веслом, наближаємося до за& гадкового мерехтіння очей. Ще один секрет — за& сліплювати хижака весь час, тільки тоді його можна безпечно схопити. Підпливаємо до тварини впри& тул, я спрямовую ліхтар чітко на дві жовті плями — від мене зараз залежить безпека гіда! Той звішуєть& ся з човна і впевнено хапає рептилію. Це чорний ➧ Продовження. Початок в «МТ» № 2'2013.

Мисливець#духовик. Представник племені ягуа готовий до полювання з духовою трубкою, по#місцевому — «сербатаною».

Майдан Ікітоса — площа Зброї. Це місто — найбільше в перуанській Амазонії (600 тисяч мешканців), при цьому воно не має сполучення зі світом по суходолу.

БУДЬТЕ ГОТОВІ Експедиції Амазонкою здійснюють ся впродовж усього року. Вологий сезон — листопад–травень, сухий — червень–жовтень. Температура тут завжди +25–30°С. Протягом волого го сезону дощі випадають лише на 20 відсотків частіше. У різні періоди можна спостерігати за різними тва ринами, птахами й комахами. Неодмінно замовте екскурсію до індіанців племені ягуа. Візьміть із со бою футболки, олівці, зошити для малечі. Розглядання аборигенами вусатих українських козаків на обкла динках зошитів — це окреме шоу! Якщо не збираєтесь звертатися по медичну допомогу до знахарів, суво ро і невблаганно дотримуйтеся пра вил гігієни під час прогулянок у лісі, відвідання місцевих племен і столи ці перуанської Амазонії — Ікітоса.

■

кайман&підліток, метра півтора завдовжки. Він відносно спокійно поводиться в руках Рікардо, кожен охочий може полоскотати крокодилу жи& віт і сфотографуватися з ним на згадку. Одна американка ніжно гладить його бочок і здиво& вано каже: «Виявляється, вони велюрові!» Справ& ді, шкіра каймана ніжна, м’яка і на диво суха на дотик. Але за морду не чіпаємо — в пащі десят& ки двоміліметрових зубок. Руку такий кайман не відкусить, але два пальці відхопить легко. Відпустивши каймана на волю, помалу по& пливли до «Акви». У цілковитій темряві човен повільно пересувався в лабіринті велетенських дерев. Ліхтар освітлював метрів десять перед човном, а зусібіч нависала зловісна тиша. Світ& ло раптово вихоплювало розлогі гілки, велетен& ські ліани та повітряні корені. Зрідка лунали ви& гуки невідомих істот, хрипкий регіт, скавучан& ня, жахливі зойки — і знову западала зловісна тиша. Напруження зростало щомиті. Ми при& нишкли і мимоволі почали тулитися один до од& ного, ці рухи розгойдали човен і додали адрена& ліну. Височезні дерева здавалися живими істо& тами. Зі звивчастих ліан уява створювала гігант& ські руки, а повітряні корені, що несподівано торкались обличчя, примушували здригатися. Ми ніби потрапили у гігантську пастку, яку під& ступно розставив для нас ліс. Фізично відчува& лася тривога, на кожній гілці чигала небезпека. В гущавині затопленого лісу чорнильна темря& ва охоплює людину і стискає її.

В пам’яті спливали індіанські легенди про лісо& вого духа Курупірі — захисника лісу, здатного по& мститися тим, хто зашкодив джунглям. Одна нога в нього — як лапа ягуара, а друга — людська. Куру& пірі блукає хащами або сідає на повалене дерево і пливе на ньому за течією. То він видає таємничі звуки, які чути в темряві, й заманює подорожньо& го все далі в ліс. Я намагався переконати себе, що все це лише гра уяви, та розслабитися вдалося ли& ше тоді, коли човен вислизнув з&під крон на про& стір річки й несміливий місяць підсвітив нам шлях. Водне місто Наступного дня «Аква» пристала в Ікітосі — сто& лиці перуанської частини Амазонії. Місто уні& кальне: півмільйона мешканців фактично ізольо& вані від решти країни, дістатися сюди можна тіль& ки повітрям або водою. Жодне шосе не веде з міста, а вулиці на околицях несподівано закін& чуються. Основний транспорт — моторикші, які створюють бензиновий смог. Після чистого, як сльоза, повітря сельви контраст дуже відчутний. Амазонка визначає все життя міста. Думки кожного мешканця прикуті до великої річки, яка сполучає Ікітос зі світом і, мов артерія, поста& чає все необхідне для життя, просочуючись під помешканнями, збудованими на палях. Для городян річка — це дім. Вони перуть у ній, купають дітей, п’ють її воду, загоюють свої ду& шевні рани спілкуванням із нею. Амазонка для місцевих — жива істота.

Амазонка така повновода і глибока, що сюди, за 4500 кіло& метрів від океану, впродовж вологого сезону припливають мор& ські кораблі й вивантажують товари з інших континентів. Адже Ікітос — насамперед торговельний центр, де спродуються і ску& повуються мешканці поселень з усієї Амазонки. Поняття чистоти і гігієни тут дуже відносні: хто приїхав щось продати, готують їжу на пательнях, ночують на лавках, сплять іноді поруч із худобою та собаками, їхні діти вовтузяться в баг& нюці. Для європейця це досить дивне життя, але наш гід Хуліо, який виріс в одному із сусідніх селищ, каже, що для нього Ікі& тос є дуже комфортним. Він згоден, що тутешня їжа — не для європейського шлунка, але вона ж така дешева: 2–3 долари — і комплексний обід на всю родину! Повсякденна їжа городян — це рис, курятина і банани. Через постійні розливи річки сіль& ське господарство в Амазонії не розвинене, тож дивовижного тропічного розмаїття на ринку не спостерігається. Подумки я знову дякував «Aquaexpedition» за комфорт і надзвичайну чис& тоту на борту. На базарі не оминути місцевих знахарів. Вони стоять в ото& ченні снопів усілякої зелені. У сотню однакових пляшок роз& лита майже однакова на вигляд коричнева рідина — настоянки ➧

Для городян річка — це дім. Вони перуть у ній, купають дітей, п’ють її воду, загоюють свої душевні рани спілкуванням із нею. Ама) зонка для місцевих — жива істота.

Місцевий ринок вартий екскурсії. Усмішки смаглявих красунь не поступаються за яскравістю тропічним плодам: «Скуштуйте плоди пальми «піхуайо», щойно з лісу!..»

■ Життя в передмісті Ікітоса. Крізь будинки на палях, жвавий рух річковими протокамиKвулицями і боязкі посмішки людей проглядає кричуща бідність.

Екскурсія до автентичних місцевих індіанців — одна з перлин туру. Можна взяти участь у «дикунському» танці, навчитися стріляти з духової рушниці, послухати місцеві легенди...

цілющих трав. Я запитав у господаря крамниці, чи є хвороби, яких вони не здатні вилікувати. Той замислився і відказав, що немає. До індіанців Басейн Амазонки заселений дуже рідко, точної кількості племен і їхніх членів не знає ніхто. Майже кожна спільнота роз& мовляє своєю мовою. Деякі племена цілком адаптувалися до су& часності. Вони мають неабияку користь від спілкування з біли& ми, адже ті привозять їм одяг, шкільне приладдя, іграшки... Уряд, віддячуючи за толерантність до туристів, надає аборигенам фі& нансову, медичну та іншу допомогу. Звісно, ми теж ознайоми& лися з побутом індіанців у селищі, до певної міри туристично& му. Мешканці одягнуті у футболки та спідниці, на землі немає

Коник вдає із себе сухе листя. Чого не придумаєш, аби тебе не з’їли!

непотребу, йде жвава торгівля сувенірами, є школа і навіть міні& музей. Усі будівлі високо підняті на палях, щоб уникнути затоп& лення під час вологого сезону. Та справжні дикуни ще не зникли з лиця Амазонії. Одного дня наш човен прямував широкою протокою, коли на далекому березі з&за дерев з’явилися кілька людей з луками. Ми пригаль& мували, і пасажири спробували привітатись, але аборигени мит& тєво зникли. Гід категорично відмовився йти за ними. Ці люди не контактують з іноземцями, бувають дуже вороже налаштова& ні, тож наближення навіть може коштувати життя. У тому числі й самих індіанців, які не мають імунітету до хвороб сучасного світу, — наш звичайний нежить може стати для них убивчим. Я зацікавився реальною можливістю побачити автентичне плем’я, і «Aquaexpedeition» влаштувала поїздку до індіанського селища у глибині джунглів. Загалом плем’я ягуас налічує кілька тисяч осіб, а це поселен& ня — не більше ста. Тут люди не переймаються «зайвим» одя& гом — жінки ходять виключно топлес, а низ живота у представ& ників обох статей ледь прикривають спіднички з кори чи соло& ми. Обличчя розмальовані соком плоду айот, аби захиститися від злих духів і москітів. Середній зріст чоловіків — метр шіст& десят п’ять, жінки ще на десять сантиметрів нижчі. Всі усміха& ються, тримаються дуже невимушено, скрізь відчуваються при& язність і гостинність. Жінки зайняті буденною роботою, а чо& ловіки, повернувшись із полювання, теревенять на березі. Уряд Перу наполягає, щоб індіанці брали шлюб у віці, не мо& лодшому за шістнадцять років, проте в таких віддалених місце& востях не рідкість і чотирнадцятирічна мама. Ми побачили дів& чину&підлітка з дитиною, яка категорично не бажала потрапи& ти в кадр і швидко подалася геть. Нині життя індіанців — це дивна суміш традицій і нових віянь. Останні дужчають рік&у&рік, тож за якийсь час автентичність ягуас може розчинитись у водах Амазонки. Як розповіли міс& цеві, років двадцять&тридцять тому все було інакше: одягу інді& анці взагалі не носили, лікувалися виключно у знахарів, ходили

на полювання з духовими рушницями та отруйними стрілами, натираючи кінчик дротика об спину деревних жабок. Я спробував постріляти з прикрашеної пір’ям трубки. Це ви& явилося вельми непросто. По&перше, дмухати потрібно сильно, по&друге, поцілити у птаха на верхівці дерева виявилось май& же не реальним. Одначе протягом століть саме такий спосіб по& лювання забезпечував індіанцям харчування. Місцеві юнаки залюбки влаштували мені майстер&клас. Спочатку виходило незграбно, і вони вмить зрозуміли причину: мого білого облич& чя не прикрашав магічний «макіяж» з айота. По дві риски на кожну щоку — і дротик відразу полетів у ціль. Магія!.. Зуби Амазонки Наступного дня наш теплохід розітнув хвилі Мараньйону, злиття якого з Укаялі й породжує найбільшу на планеті річку. Залишивши корабель біля заростей чотириметрового очерету, човни попрямували річкою Яраппа. Почали екскурсію вдосві& та, вирушивши до озера Ринако, в нетрях величезного національ& ного парку «Пакайя Самірія». Зупинки дорогою подарували нові дивовижні зустрічі: крім дельфінів, капуцинів і мавпочок& ігрунок, ми споглядали криваво&червоних папуг ара, які галас& ливо ділили щось на верхівці дерева. У бінокль було видно, на& скільки яскраве їхнє пір’я, та коли вдалося «зловити» одного камерою зблизька, це був справжній вибух в об’єктиві! Розкішно поснідавши з шампанським просто серед озера, попрямували до затопленого лісу на незвичайну риболовлю. Ми збиралися ловити… піраній! Існує кількадесят видів цих ле& гендарних риб, і тільки п’ять чи шість із них — м’ясоїдні. Але ж який у них апетит! Зуби справді жахливі — кількаміліметрові ➧

Клювання було просто неймовірним! Навіть принциповий нерибалка очманіє на Амазон) ці від азарту! За півгодини кожен із нас упій) мав до десяти піраній. ■

Піраньї палець у рот не клади...

Автор розповіді на риболовлі. За двадцять хвилин — сім чималеньких піраній!

Місцеве диво — риба, що інколи пересувається по сухому. Місцеві називають її «каракама» і з задоволенням їдять.

Сніданок анаконди — біла чапля. У диких джунглях немає жалю чи радості, є лише життя і смерть.

гострі леза. Такі є навіть у піраній&вегетаріанок, які розгризають ними горіхи. Місцеві чули про напади піраній на худобу, але про смерть люди& ни — ні, це байки. Індіанці постійно купають& ся в річках, не переймаючись присутністю хи& жачок. Коли я зблизька подивився на ротик іс&

тоти, бажання повторити цю практику чомусь не виникло. Хоча науковці теж уперто стверджують, що розповіді про напади піраній на людей — вигадки. Клювання було просто неймовірним! Навіть принциповий нерибалка очманіє на Амазонці від азарту! За півгодини кожен із нас упіймав до десяти піраній з долоню завдовжки. Треба було лише вчасно підсікати рибу, яка миттєво хапа& ла приманку — найсвіжішу телячу вирізку — і, на жаль, чомусь часто зіскакувала з гачка. Лю& ди сміялися, фотографувалися з уловом, бігали по човну. Ця метушня щирою веселістю нага& дувала дитячу. Лише спокусою наступної при& годи гід змусив людей повернутися в дорослий світ. Міс Ана Човни попливли на пошуки іншої легендар& ної істоти з Амазонки — анаконди, найбільшо& го у світі водяного удава. Гіди лагідно кличуть її «міс Ана». У цьому імені — повага до дивовиж& ної істоти, якій поклоняються індіанці. В місце& вому фольклорі гігантська змія займає найваж& ливіше місце. Довжина анаконди може сягати десяти метрів, хоча, звісно, це винятки. Але шес& тиметрова змія — не рідкість. Така може пере& могти каймана та ягуара! Менші полюють на та& пірів, капібар і птахів.

Головна проблема пошуків — неперед& бачувана поведінка рептилії. Двічі ми ви& рушали на пошуки, але знаходили лише місця, де «міс Ана» відпочивала. Утретє вирушили нешироким каналом, запов& неним ряскою. Гвинт плутався в зеленій масі, двигун час від часу глох, і незрозу& міло було, чи вдасться просунутися далі. Напруга очікування бриніла в повітрі. Ми майже не спілкувалися між собою, щоб не відволікатися від спостереження. Ніхто, крім гідів, не знав, як анаконда ви& дасть свою присутність, як узагалі вона виглядає, де може ховатись і як її ловлять голими руками. Але всі невпинно шука& ли — зосереджено, в цілковитій тиші. Тридцять хвилин, година... Від напружен& ня заболіла шия. Аж раптом Ріккі різко зупинив човен — щось угледів! Він не пе& вен і потроху наближає човен до чагар& ника. «Так, — полегшено всміхається. — Ваш вихід, міс Ано!» ➧

Змія пручається, звивається та відчайдуш) но шипить, роззявивши пащу. Слизький хвіст обвиває руку одного з гідів. Той кричить від болю. Дика сила істоти вражає. ■

«Міс Ана» у всій своїй п’ятиметровій красі.

Червоний макао — один із найяскравіших птахів Амазонії.

За черговим поворотом річки чекає наступне диво...

НА КРИЛАХ KLM Найзручніший переліт до Перу — з авіакомпанією KLM, яка щодня здій снює туди рейси з України із пере садкою в Амстердамі. Київ – Амстердам KL1382 06.10 – 08.30. Амстердам – Ліма KL0743 12.30 – 18.05. Ліма – Амстердам KL0744 20.15 – 15.40 (+1). Амстердам – Київ KL1387 20.35 (+1) – 00.20 (+2). Комфорт, безпека, надійність, пунктуальність!

■

Він дає знак зберігати повну тишу. На наш човен переходять два інші гіди, готуючись до незвичайного полювання. Я обережно пересу& ваюся на ніс суденця і бачу: серед зелені ледь видніються десять сантиметрів антрацитової луски з жовтими плямами. Як узагалі можна помітити це за десять метрів серед суцільної зе& лені? Неймовірно! Нахилившись над водою, троє гідів різко ви& хоплюють змію з води. Всі туристи єдиною хви& лею відкочуються назад. Змія пручається, зви& вається та відчайдушно шипить, роззявивши страшну пащу з іклами. Смердючий подих спря& мований на мисливців, і ті, очманілі, ледь не па& дають у воду. Слизький хвіст рептилії обвиває руку одного з гідів. Той кричить від болю, але ви& вільняється. Дика сила істоти вражає. Немож& ливо усвідомити, що це не кіно, а реальні події, які відбуваються на наших очах. Гіди поволі із зусиллям розгортають майже п’ятиметрову змію, запрошуючи охочих на фотосесію. Але непокір& на тварина вивертається, тож приборкувачі без зупинки виконують дивний «зміїний танок» за допомогою всіх чотирьох кінцівок. На човнах панує збудження: ще б пак, ми по& руч із гігантською анакондою! Це справді неза& бутньо і незрівнянно. Жодні слова не здатні пе& редати шаленство емоцій. То був один із пікових моментів подорожі. Але в Амазонії робиш відкриття щомиті, захоп&

люєшся щохвилини та вражаєшся щодня. Про все, побачене нами лиш упродовж тижня, роз& повісти просто неможливо. Про «розфарбова& них» в українські національні кольори папуг, про найбільших у світі гризунів капібар розмі& ром із чималеньку свинку, про полювання ана& конди на лелеку, яке ми спостерігали, вхопив& шись за серце, про зустріч велетенського паву& ка і коника, фатальну для останнього, про ме& теликів, які спалахували незрівняною красою, про чарівні орхідеї в незайманому лісі, про ди& вовижного тукана з голосом ворони і виглядом папуги, про тапіра, про блискавиці в небі над великою річкою… Мандрівка Амазонією, без сумніву, належить до «подорожей життя». Вона відкриває не просто інший край чи культуру. Вона занурює в абсо& лютно відмінний, паралельний нашому світ. ■

Щира подяка за організацію фантастичного круїзу Амазонкою — компанії «Aquaexpedition» (www.aquaexpeditions.com), особисто — її директорові з продажу чарівній Міллі Хаймбергер, а також авіакомпанії KLM (www.klm.ua).

■

ТУР

ТАЇЛАНД

Патайський

бокс Ó ö³é êðà¿í³ ìîæíà íå ëèøå ïîäèâèòèñÿ òàéñüêèé áîêñ ó àâòåíòè÷íîìó âèêîíàíí³, à é ñàìîìó ñòàòè «êðóòèì á³éöåì». Íó õî÷à á íà ÷àñ â³äïóñòêè. Ìîäíèé ó Òà¿ëàíä³ ôîðìàò òóð³â «ëàéôñòàéë» âèéøîâ íà íîâèé ð³âåíü! Ìèêîëà ²ÂÀÙÅÍÊÎ

На рингу в журналістів прокинувся козацький дух.

Скільки разів, вирушаючи на відпочинок, я казав собі: «Бігатиму, робитиму ранкову гімнас& тику, плаватиму і взагалі почну нове життя!» Але, як ведеться, вирішили відзначити приїзд, і два останні коктейлі були зайвими… Знайома кар& тина? Якщо ні, скидаю перед вами капелюха. Щоб замість пивного черевця і мішків під очима привезти з відпустки фактурні м’язи й ту саму

енергію, якої так не вистачає пересічному меш& канцеві сучасного мегаполіса, нам бракує ко& гось, хто скомандував би: «Марш!». Коли мені, як журналістові, що пише про ту& ризм і відпочинок, запропонували поїхати в Таї& ланд для занять тайським боксом, або муай&тай, було трохи дивно. Навіщо летіти за тридев’ять земель, щоб займатися мордобоєм? Хіба в Па& тайї не можна придумати цікавіших розваг? Про& те організатори з міністерства туризму Таїланду скомандували: «Бокс!». Бігом! Відпочивати! Зранку о пів на сьому всі прокинулись за дзвін& ком із рецепції. Через 50 хвилин група журна& лістів у білих футболках і яскравих синіх трусах з емблемами тайського боксу вже стояла біля вхо& ду в готель навпроти автобуса. Організатори звіль& нили нас від зайвих речей у вигляді фотоапара& тури та диктофонів, самі сіли в автобус, а ми по& бігли. Кілька кілометрів уздовж моря, потім зо два квартали до спорткомплексу «Фаєртекс» пи& суча братія долала у веселому настрої. Пригада& ли анекдоти про армію… Та це був лише старт. Розслабитися після про& біжки не вийшло. Вишикувались у дві шеренги ➧

Танець перед боєм. Перед сутичкою в муай#тай прийнято виконувати своєрідний танок#розминку. Хоча тут не бій, а тренування. Живіт і ноги майстра захищені накладками, щоб учень міг відпрацьовувати на ньому удари.

Зали для тайбоксу не кондиціонуються. Хто тренується в умовах вологості та спеки, той здатен перемагати будьKде. Наші журналістки можуть уражати не лише словом…

і разом із тренером почали заняття. Розтяжки. Стрибки на міс& ці, біг із високим підійманням стегна. Сильне враження зали& шила вправа, яку умовно можна назвати «упав — відтиснувся». Спочатку треба підстрибнути, потім присісти і прийняти позу «упор лежачи», тоді сісти і з цього положення підстрибнути — й так десять разів! Після сорокахвилинної гімнастики — заняття на рингу. Всі тренери у клубі «Фаєртекс» — справжні майстри муай&тай, про& фесійні боксери, переможці численних змагань. Інших сюди не беруть. П’ять раундів по чотири хвилини з майстром — це справжній екстаз! Тренер грає з вами, як кіт із мишею. Який я йому супротивник? Це не гра, а танок, у якому партнер так упев& нено веде тебе, що ти починаєш вірити у свої сили, як бридке каченя, котре раптом перетворилось на лебедя! Вистачило од& ного тренування, щоб усілякі дурні «навіщо?» покинули мою голову. У Києві рекламу секцій із тайського боксу можна побачити чи не на кожному стовпі, та, як нас запевнили, більшість «тре& нерів» володіють цим мистецтвом не більше, ніж учителі ан& глійської в наших середніх школах володіють мовою Шекспіра. Повернулися в готель. Обід, годинка біля басейну — і зно& ву на тренування. І так три дні поспіль. Цього здорового почат& ку вистачило, щоб до кінця туру всі журналісти вже самостійно починали день із пробіжки та ранкової гімнастики. Чому тайбокс? Мистецтву муай&тай — близько двох тисяч років. Тривалий час воно було системою підготовки тайських солдат. Коли спис ➧

і меч втрачали ефективність через скорочення відстані до супротивника, бійці застосовували кулаки, ступні, лікті та коліна. Останні дві час& тини кінцівок справляли на ворога особливе враження. Саме удари колінами й ліктями відрізняють тайський бокс від англійського боксу, карате, кікбоксингу і капоейри. Звідси ще одна назва тайбоксу — «бій восьми кінцівок». Тільки у ХІХ столітті тайбокс з бойового ви& школу перетворився на спорт. Змагання бійців стали дуже популярними. Деякі особливо трав& матичні удари були заборонені, розроблено єди& ні правила двобоїв. Просвердлену шкарлупу ко& коса, яка плавала у воді та зрештою тонула, даю& чи сигнал до завершення бою, замінив годинник. І все ж чому тайський бокс набуває дедалі біль& шої популярності в Україні? Все дуже просто: ТА Й БОКСУЙМО На курортах Таїланду, принаймні на найвідоміших, діють спортивні клу би і школи національного виду дво боїв. У елітних закладах, таких, як «Файєртекс» у Патайї, можна при дбати пакет послуг, що включає про живання, харчування і комплекс тре нувань. Відтак занурення у спортив не життя буде повним. Можна заощадити й оселитися в готелі, а тренувальний пакет при дбати окремо. Якщо бажаєте поліпшити спортив ну форму та освоїти ази самозахис ту, не відмовляючи собі у звичному відпочинку, оберіть вранішні трену вання, а другу половину дня присвя чуйте пляжу та розвагам. Під час тренувань так чи інак наби ваються руки та ноги. Чудодійні тай ські бальзами з натуральних компо нентів полегшать неприємні відчут тя. В аптеках ці препарати легко від шукати за зображенням тигра.

ШоуKдвобій над водою триває в будьKякому положенні. Тут більше акробатики, ніж боксу.

■

останніми роками дедалі більше українців відві& дують Таїланд, відкривають для себе цю дивовиж& ну країну і знайомляться з її культурою. Так само, як і бокс, прихильність європейців давно здобу& ли тайський масаж і тайська кухня. Можливо, це лише мода, але, безумовно, здорова і корисна. Мочи його! Тайський бокс — не тільки спорт і видовищ& ні двобої. Умовні сутички боксерів є невід’єм& ним елементом місцевих фольклорних шоу. Най& більш видовищне з них ми спостерігали на пла& вучому ринку міста Патайя.

Над водою була горизонтально встановлена колода, на якій сиділи двоє неймовірно прудких хлопців і лупцювали один одного боксерськи& ми рукавичками. Ударів завдавали, скоріше, для форми. Метою було не нокаутувати, а скинути супротивника у воду. Хлопці примудрялися про& довжувати двобій, навіть висячи догори ногами і, уявіть собі, міняючись місцями! Нарешті од& ному з хлопців вдалося «замочити» супротивни& ка. Зовсім не боляче і дуже весело. Так тайці грізне бойове мистецтво перетвори& ли на граційне гімнастичне видовище. І на ту& ристичну принаду країни. ■

■

ГОСТИННОСТІ

Титанічна

розкіш Íà àíòàë³éñüêîìó óçáåðåææ³ ç’ÿâèëàñü íîâ³òíÿ îáèòåëü êóðîðòíèõ íàñîëîä — ãîòåëü«Titanic Deluxe Resort Belek»*****. Ùå äî îô³ö³éíîãî â³äêðèòòÿ â íüîìó ãîñòþâàëè 100 òóðàãåíò³â ç Óêðà¿íè íà çàïðîøåííÿ êîìïàí³é «TUI Ukraine» ³ «Turtess Travel».

²ðèíà ÃÎÐÎÁÅÖÜ

З порогу — східні солодощі та напої, усмішки і приві& тання зрозумілою нам мовою… Ми відразу відчули, як огортає увага і виконуються найдрібніші бажання… А го& ловне — величний і водночас мальовничий та дружній готель, що своїми масштабами, розкішшю та ексклюзи& вами, ба навіть обрисами, нагадує найвідоміший океан& ський лайнер усіх часів… Нас&бо запросили сюди не просто так, а на турбізне& сову подію. Нас — це сотню туристичних агентів з усієї України, і не лише зі столиці, а й з обласних і значно мен& ших міст. Тут, мушу сказати, було на що подивитися — точніше, на кого. Здавалося, з’їхалися учасниці міжнарод& них конкурсів краси. Більшість тих, хто пропонує курор& ти від «Turtess Travel», виявились ефектними дівчатами й дамами, зі смаком одягненими та намакіяженими — хоч на сцену. Вони ще й розумні та ділові. Турецькі джигіти

лише слинки ковтали — не підступитися… А головне, що всі за& прошені дами й кавалери були найкращими менеджерами та ке& рівниками турагенцій — партнерів «TUI Ukraine» і «Turtess Travel». Усе&таки туризм — красивий бізнес! Що підтвердив воркшоп, який і був подією, влаштованою у фешенебельних конференц& залах готелю «Titanic Deluxe Resort Belek». На завершення гостям довелося&таки дефілювати по сцені — «Turtess Travel» нагороджу& вав їх за високі показники співпраці. Для кожного знайшлись подарунки і добрі слова. Урочисту церемонію нагородження ра& зом із музичними номерами прикрасили чудові виступи мон& гольських акробатів. Паралельно проводив інсентив&акцію ро& сійський та український офіси міжнародного туроператора TUI для своїх 200 турагентів. Картинка — така ж зіркова. Зустрічі відбувалися в теплій дружній обстановці на тлі ши& карних інтер’єрів у стилі хай&тек, але напрочуд людяних, оздоб& лених натуральним деревом і мармуром. «Ультра&олл&інклюзив» вразив неосяжним асортиментом та колоритом: були національ& ні страви, частина з яких готувалася просто перед нами. Десерт& ні спокуси водили хороводи, в яких вирізнялися квітневі свіжі полуниці на довгих зелених гілочках… І звісно, особливим задоволенням були екскурсії по готелю. «Titanic Deluxe Resort Belek» є багатомільйонним капітало& вкладенням компанії «AYG Group», власницею цілої готельно& ресторанної мережі. Схоже, що в новому «Титаніку» вона засто& сувала найновіші ідеї дизайну та сервісу. Сказавши про інтер’єри, не змовчу і про територію. Вона вра& жає масштабами, які не тиснуть, а лише означають широту мож& ливостей. Тут усе красиве. Численні басейни потопають у буян& ні квітів. То тут, то там виринають то симпатичний ресторан, то кафе&тераса, між якими на роликових ковзанах пурхають, як пташки, елегантні юні офіціантки — справжні красуньки. Гості

мешкають або в корпусах, які дещо нагадують багатопалубний морський лайнер, або в одній із 17 вілл із власними басейнами, дворецькими і рештою VIP&послуг. Є і «скромні» 80&метрові по& мешкання «Family Pool Suite», і «Exclusive Pool Villa» площею 360 квадратних метрів із галявиною та садовими меблями, і «Su& perior Villa» на понад 600 «квадратів» із терасою, і навіть двопо& верхова «Presidential Villa» — увага! — на 2700 квадратних метрів із трьома ванними кімнатами, власними паркуваннями і 100&мет& ровим басейном! Єдиний мінус території, якщо дозволите, — це певна віддале& ність від моря. Але в «Титаніку» його зуміли обернути на перевагу: ➧

www.titanic.com.tr дорога до пляжу тут має вигляд приємної прогулянки катером по мальовничій річці, а незабаром туди проляжуть велодоріж& ки та пішохідні променади через гольф&поле. Чи треба казати, що комплекс «Titanic Deluxe Resort Belek» має всі умови для відпочинку сім’єю? Особисто мене найдужче вразив створений тут цілий «дитячий світ», у який потрапляє кожен юний відвідувач. Навіть є окрема дитяча стійка реєстра& ції, не кажучи про безліч тематичних ігрових майданчиків, ве& чірні вистави в дитячому театрі, художнє ательє, куточки різно& манітних хобі... Від немовлят до тинейджерів — кожен задоволь& нить потреби! У дитячих клубах різного «віку» пропонують роз& ваги навіть для дітей з особливими потребами. Наприклад, можна взяти участь в «археологічних розкопках» або привезти додому зібраний на Середземному морі гербарій. Літня школа «Анта&

нік» запрошує на розвивальні заняття під керівництвом 35 до& свідчених педагогів. А після занять — гайда дивитися мульти’ у кінотеатр 7D! Серед насолод для дорослих я випробувала насамперед міс& цевий спа. Масштаб закладу, вибір хаммамів і процедур викли& кали захват — центр займає 13 000 квадратних метрів і є одним із найбільших у Туреччині. Скористатися косметикою від «Eric& son Laboratoire» і «Thalgo» я не встигла, ну, а пілінг у хаммамі та масаж були дивовижні. І на завершення — душ з ефектом до& щу. Блаженство… «Titanic Deluxe Resort Belek» пишається своїми гольф&можли& востями. Адже курорт Белек є визнаним центром цього спорту в світі. Шанувальники і спорту, й Белека можуть винайняти по& мешкання з краєвидами чудових гольф&полів! Серед авангардних ідей «Титаніка» — концепт «High Class All Inclusive» для задоволення найвибагливіших гостей щодо харчування. Він передбачає цілодобовий вибір наїдків і напоїв найвищого класу, елітний алкоголь у ресторанах «а ля карт», особливі сорти кави та чаю, цілодобове обслуговування в номе& рах... Головний ресторан має 6 тематичних зон, одна з них — ди& тяча. Є ще 6 ресторанів «а ля карт», у тому числі на кораблі, ди& тячий ресторан, гриль, барбекю, аква& та диско&бари, кондитер& ська вітамін&бар, ірландський бар… Немає сенсу перераховува& ти всі заклади і всю смакоту. Повірте на слово, якщо сюди приїде Чахлик Невмирущий, він може повернутися Вінні&Пухом. А ось якщо приїде Вінні&Пух… Нехай він приділить увагу водним і наземним видам спорту. Плюс хаммам, і все — як рукою! Пропоную й вам «продегустувати» новий готельний комп& лекс у Белеку. Цей «Титанік» не потопити! ■ Дякуємо за запрошення туроператорам «TUI Ukraine» і «Turtess Travel». Запитуйте тури до готелю «Titanic Deluxe Resort Belek»***** у мережевих агенціях «TUI Ukraine» і «Turtess Partner» у вашому місті або шукайте на сайтах: tui.ua; turtess.com. Номери «гарячих ліній»: «Turtess Travel» — 0 (800) 50&54&55, «TUI Ukraine» — 0 (800) 500&3940.

■

ВЕЛИКОБРИТАНІЯ

ДИВА

Ìàøèíó ÷àñó ùå íå âèíàéøëè, ïðîòå íå âñå òàê ñóìíî. Ïðèíàéìí³, â Àíãë³þ, ÿêîþ âîíà áóëà 100-150 ðîê³â òîìó, ìîæíà ïîòðàïèòè, âèðóøèâøè àâòîáóñîì äî «Á³ì³ø-ìóçåþ». Ùî ìè é çðîáèëè ³ç ïðåâåëèêèì çàö³êàâëåííÿì.

Õåëüãà ÎË²ÉÍÈÊ, Âåëèêîáðèòàí³ÿ «Beamish Museum»

Фото Х. ОЛІЙНИК

На півночі Британії, між Даремом і Ньюкас& лом, на вас чекає занурення в іншу епоху. На території в 120 гектарів тут облаштували музей просто неба, що відтворює стиль життя у період королівського правління Георга, Вікторії та Ед& варда. Про побут монархів тут ви дізнаєтеся не& багато, натомість перед вами оживуть у всіх де& талях містечка північно&східної Англії в період

індустріалізації (без колективізації!) у кінці ХІХ — на початку ХХ століття. На той час заміна ручної праці машинною здійснила переворот у житті людей. Північні ре& гіони Великобританії, багаті на поклади вугілля, розвивалися шаленими темпами, засновувались нові поселення, зводилися заводи, прокладали& ся залізниці. Щороку механізми й технології вдосконалювались, а застарілі відкидалися без вагань. Ще у 1920&х роках паровий двигун вико& ристовувався на кожному виробництві, був ру& шійною силою кораблів і потягів, але з часом він був витіснений новішими механізмами, і зараз його можна зустріти хіба на електростанціях. Почали зникати цілі галузі, базовані на парових машинах, професії й навіть громади, що ці га& лузі обслуговували. Та консервативні британці не могли просто стерти зі своєї історії важливий технологічний період. Ентузіасти бажали зберегти ці особли& вості життя людей, їхні традиції, звичаї, ба на& віть манеру спілкування та діалекти Північної ➧ Історична карусель працює на паровому двигуні, а цей пан підкидає вугілля.

В атмосфері. На фестивалі в «Біміш#музеї» та «публічні» фотосесії тут збираються люди в костюмах відповідних часів. І відводять душу ностальгією…

Фото Х. ОЛІЙНИК

Центральна вулиця «Біміша» і трамваї кінця ХІХ століття — у столітті ХХІ. Зараз не гірше, ніж на старовинному фото (внизу).

Персонажі музею — це переважно волонте) ри. Вони просто отримують задоволення від можливості вовтузитися з унікальною техні) кою, долучатися до збереження історії. ■

Англії, якої індустріалізація торкнулася чи не найбільше. У 1958 році з’явилась ідея створен& ня музею, а до 1970&го вже була зібрана значна колекція його майбутніх експонатів. Збирали з розмахом — приймали все, що стосувалось епохи і що люди були готові віддати, сортували, ремонтували і готували до «нового життя». І то не лише дрібні предмети щоденного вжитку, а й цілі паротяги, авто чи навіть будівлі! Нарешті 1972 року «Біміш&музей» офіційно відкрили. Першим відвідувачам представили всю палітру паровозів на залізничній станції та діючу вуглевидобувну підйомну машину. Потім почали розбудовувати й наповнювати життям інші час& тини музею: шахтарське містечко, локомотивну станцію, фермерську садибу і навіть ціле вікторі& анське місто. Між цими «населеними пунктами» зараз курсують старі двоповерхові трамвайчики, давні автобуси, автомобілі та запряжені кіньми брички. Відвідувачі музею спочатку опиняються на маленькій зупинці й звідси вже на автентично& му транспорті вирушають у подорож в минуле. Найцікавішими і найбільш характерними для відтворення історичного індустріального періо& ду, на мій погляд, були містечко і шахтарське село. Туди ми й вирушили попутною бричкою. Проте відразу в місто не подалися — на першій же зупинці вирішили зазирнути на станцію па& рових локомотивів. У величезному ангарі стоя& ли двоє таких «залізних коней». Чорні, закіп& тюжені, вони пахкали парою й були готові, як і 150 років тому, везти вагони вугілля з далекої

півночі у столичний Лондон. Тільки вони на пен& сії, й влаштовують захопленим туристам лише коротку подорож від однієї копальні до іншої. Машиністи, такі ж підкопчені, як і локомо& тиви, — це переважно волонтери. Вони працю& ють на добровільних засадах, отримуючи задово& лення від можливості вовтузитися з унікальною технікою, долучатися до збереження історії. Неподалік від станції розташоване вікторіан& ське містечко. На його центральній вулиці є бу& динки лікаря, вчителя музики, адвоката, відра& зу ж за ними примостилися пекарня і цукерко& ва крамниця, де ласощі виготовляються вручну. Останній заклад просто неможливо було оми& нути! Які солодкі запахи звідти линули! Перед& ню кімнату займав магазинчик, але пахощі до& линали із задньої кімнати — саме там цукерник місив гарячу карамель, розливав її у форми, ви& трушував застиглі солодощі з грюкотом на стіл і перекидав у величезне сито. Потім можна було їх пакувати в подарункові скриньки. Заворож& ливий процес. Після цього ніхто не міг вийти з крамнички без цукерок... Навпроти розмістилися друкарня, ремонтна майстерня автомобілів і велосипедів, господар& ська крамниця, магазин тканин, а в кінці вули& ці — банк і масонська ложа. У кожну будівлю можна зайти, розпитати про виставлені там речі чи знаряддя, «продавці»&волонтери вам усе по& кажуть і розкажуть. ➧

Паровий трактор має просто аристократичний вигляд.

Скільки задоволення в подорожах у часі!

Прилавок, каса і товари — у магазині все автентичне.

У будинку стоматолога було дуже страшно. Його знаряддя викликали бажання якнай) швидше втекти! Бормашина мала педаль — лікар приводив нею в рух голівку апарата. ■ Задоволені пані й панянки повертаються із закупів.

У банку «управляючий» розповів нам про іс& торію фінансової справи у Британії, про відмо& ву від використання монет із чистого срібла, про всілякі давні банківські махінації тощо. У будинку стоматолога було дуже страшно. Його знаряддя викликали паніку і бажання як& найшвидше втекти! Сам «дантист» показував набори інструментів, якими доводилося працю& вати в «його» часи. Бормашина мала педаль для ступні — лікар змушений був приводити нею в рух голівку машини. Бідолашні пацієнти... У кінці вулиці можна було купити «історич& ного» морозива та відвідати старовинний парк розваг. Ми пригадали дитинство і проїхалися на справжній 150&річній каруселі, причому з па& ровим двигуном! Щоб її запустити, хлопчина& машиніст щоразу закидав у пічку порцію вугіл& ля, поки щасливі власники квитків розсаджува& лися на коників. На околиці міста організували залізничну станцію. Тут сновигали туди&сюди різноманіт& ні потяги — і пасажирські, й важкі дизельні вуг& левози. Станція із залою очікування виглядала декорацією з давнього фільму: на підлозі лежа& ли стоси старовинних валіз, на стінах висіли плакати з актуальними тоді закликами та рекла& мою, а черговий походжав поміж цим добром і стежив за порядком. Настав час дослідити «серце індустріаліза& ції» — шахтарське село. В північних регіонах вугільних шахт було чимало, а на додачу тут ви& ➧

Ну красень! Цей щасливий пан пишається своїм авто. Ще б пак, у його бізнесі з виробництва бляшанок автомобіль — життєво необхідний.

З лівого боку заходити в автобус — це для Британії не екзотика, а ось сам транспорт… Де ще на такому проїдеш?

ОСОБИСТІ ПОРАДИ Візьміть із собою в «Біміш музей» щось поїсти і попити. Звичайно, у «місті», «селі» та на «фермі» є кафе, де можна перехопити, проте навіть в будні дні тут дуже людно, тому ка напка і пляшка води в рюкзачку мо жуть дуже заощадити час. Купивши квиток, можна розшири ти його дію і відвідувати музей без коштовно протягом цілого року. За це нема додаткової плати, лише пот рібно заповнити персональну анкету. Сайт музею: www.beamish.org.uk

■

добували олово та мідь. До наших часів зберег& лися лише руїни колись величних будівель із ва& гонетками та плавильними печами. На терито& рії музею колись діяла невеличка копальня з ви& добутку вугілля, її й використали для відтворен& ня робочої обстановки. А навколо розбудували «селище шахтарів». У таких населених пунктах у давні часи було обмаль квітів і садків. Досить прості будиночки добре передають бідну обстановку, в якій меш& кали робітники. Зате в центрі височіла видобув& на вишка, з її труби валив дим, було чути, як

працює машина, що витягує з&під землі вагонет& ки з вугіллям. Машина ця — лебідка Краутера, гордість музею. Механік, що обслуговував лебідку, розповів нам про сам процес видобутку «чорного золота», про складність і небезпеку роботи. Праця опла& чувалась непогано, проте забирала абсолютно весь час і увагу. Робітники давали своїм маши& нам жіночі імена, розуміючи, що від «самопочут& тя» цих «осіб» залежить добробут цілого селища. Про них дбали, як про коханих. Під час зміни працівник не міг відлучатися з робочого місця, а поняття обідньої перерви взагалі не існувало. Поруч із вишкою збиралися групи відвідува& чів у касках, готові пірнути під землю й відчути себе шахтарями. Ну, а після «важкого трудового дня» вони прямували в місцевий паб підкріпи& тися традиційною для цих регіонів шахтарською вечерею — рибою та чіпсами, смаженими в олії на яловичій підливі. Масштаби й чіткість роботи музею просто вра& жають. Коли читали про нього, уявляли собі щось подібне до музеїв архітектури та побуту в Києві чи Львові, проте реальність перевершила будь& які сподівання. Планували провести там годин& ки дві, а провели цілий день. І все одно залиши& лось відчуття, що побачили не все. «Біміш&музей» — дуже відома в країні турис& тична атракція, і квиток сюди недешевий. Про& те, як кажуть британці, він «вартий кожного пенса». ■

Співпраця класу

«Deluxe»

На виставці були представлені най& популярніші напрямки світу й готелі, актуальні в зимовий і літній турсезо& ни. Захід відвідали понад 400 представ& ників провідних туристичних компа& ній з України та Білорусі. «Deluxe Travel Market Ukraine» до& помагає учасникам вивчити актуаль& ний стан справ на ринку розкішних подорожей, налагодити нові й зміц& нити напрацьовані партнерські від& носини. Традиційно у виставці беруть участь представники п’ятизіркових готелів і курортів, туроператорів, що надають послуги категорії «люкс», а також компаній, які спеціалізуються на оренді яхт, вілл, автомобілів, при& ватних літаків тощо.

26 áåðåçíÿ â óêðà¿íñüê³é ñòîëèö³, â ãîòåë³ «Fairmont Grand Hotel Kyiv», â³äáóëàñÿ VI Ì³æíàðîäíà âèñòàâêà åë³òíîãî òóðèçìó «Deluxe Travel Market Ukraine».

Увечері робоча частина виставки плавно перейшла в Cocktail Party, влаштоване в «Atrium Lounge» готе& лю «Fairmont Grand Hotel Kyiv». На гостей чекали приємні сюрпризи від партнерів і чудові вина «Santa Mar& gherita», надані партнером вечірки — компанією «Винфорт».

■

КОЛЕКЦІЯ

На кораблі

серед

Землі

Íàéùàñëèâ³øèé îñòð³â ó ãîìåð³âñüêîìó «âèíîáàðâíîìó ìîð³» — áåçïåðå÷íî, Ê³ïð. Ìîæëèâî, òîìó ùî â³í ð³âíîâ³ääàëåíèé â³ä ªâðîïè, Àç³¿ òà Àôðèêè. Í³ ¿õíÿ ïîë³òèêà, í³ ì³æíàðîäí³ ô³íàíñîâ³ «ðîìàíñè» àí³òðîõè íå âïëèâàþòü íà ëàã³äíèé ïëþñê³ò ìîðÿ, ïàõîù³ äèêèõ îðõ³äåé ³ ìåðåõò³ííÿ àíòè÷íèõ ìîçà¿ê… ²ðèíà ÃÎÐÎÁÅÖÜ

З літака Кіпр виглядає корабликом, що спустив вітрила і дрейфує у бірюзовому серпанку. Не дивно, що його легко наз& доганяли і брали на абордаж усі «люди, роди і народи», які ли& нули Середземномор’ям у незвідану далечінь. Дехто задоволь& нявся награбованим і зникав у хвилях історії, а дехто лишався на острові назавжди, не в силах покинути його рожевих пляжів, кедрових гаїв і кучерявих виноградників… Нинішнім кіпрома& нам легше. Хоч скільки разів захочеш повернутися — бери кви& ток і повертайся. Я вперше на Кіпрі, тож мені страшенно хочеться услід за ла& гідним сонечком неквапом прокотися по берегах, лісах, музе& ях і монастирях острова, влаштувавши собі свято душі. Благо, про те саме вже подумали у Кіпрському туристичному офісі, запросивши на найцікавіші екскурсії і в найкращі готелі. На острові чекали цікаві знайомства — з різнобічно освіченим гі& дом Федором Лавриковим, перекладачем православної літера& тури грецькою мовою, а також із цілою групою українських жур& налістів на чолі з менеджером Кіпрської організації з туризму Анною Білою. Айя"Напа. Острів"курорт Починаємо велику прогулянку із золотої Айя&Напи на схід& ному узбережжі Кіпру. До турецької окупації 1974 року це було тихе село невибагливих у побуті рибалок. Проте коли відомі східнокіпрські курорти опинилися за демаркаційною лінією,

«Grecian Park Hotel». Стіл накрито, нас чекають!

Директор турофісу АйяKНапи Лакіс Авраамідес. Редакція знайома з ним 19 років!

сюди ринуло зовсім інше життя — розкішне і велелюдне. Нині мережа першокласних готелів приваблює десятки тисяч турис& тів, які дефілюють заквітчаними променадами, віддають належ& не принадам барів, гомінким дискотекам і спортивним цент& рам. Східне узбережжя популярне насамперед серед молоді. Головна «родзинка» узбережжя — пляжі. Вони в Айя&Напі яскраво&золоті й воістину неозорі. Кожен регулярно отримує міжнародну екологічну відзнаку «Блакитний прапор». На бере& зі ніколи не буває затісно, навіть у розпал літа. Є тут і тихі бух& точки з чистими дзеркалами аквамаринових вод. Кому ж зама& ло натурального моря, нехай відвідає Морський музей. Накупавши тіло, вирішую подбати і про душу. Це зовсім не& складно: в центрі містечка зберігся давній монастир. Його за& снували венеціанці у 1530 році навколо скельної грецької церк& ви VІІІ століття. На її склепінні чітко проглядається нерукотвор& не зображення Голуба&Духа — головне диво обителі, на жаль, недіючої. На золотавому подвір’ї у класичному венеціанському фонтані жебонять струмки, а за монастирською стіною розки& нулася гігантська смоковниця, яка чого лишень не бачила на своєму тисячолітньому віку… Це величне дерево — чи не єди& не нагадування про давно знищені тутешні ліси. Так&так, ліси: «Айя&Напа» в перекладі означає «Свята Богородиця лісу». Ночую у чудовому готелі «Adams Beach». На щастя, тутешні «адами» — і обслуга, і постояльці — зодягнені не по&біблійному, смоковниця може бути спокійною за свої фігові листочки. ➧

Кафедральний собор святого Лазаря в Ларнаці.

«Adams Beach Hotel». www.adams.com.cy

Нікосія. Острів"кордон На ранок вирушаємо до столиці Кіпру. Звичне слово «Ні& косія» — латинське, самі ж греки&кіпріоти величають місто Лефкосією. Сучасна Нікосія, як свого часу Берлін, розділена надвоє. Хо& ча туристи можуть переходити і на окуповану турками терито& рію (єдиний пропускний пункт острова розташований саме у столиці). Гості Лефкосії найперше прямують до собору святого Іоанна Богослова, цікавої споруди 1662 року, що поєднала готичні, ре& несансні та візантійські риси. Лише в цьому нікосійському хра& мі збереглися фрески XVІІІ століття. В інших церквах міста дав& нини менше, надто бурхлива їм випала доля. Те, чого ми не зустріли у храмах, із надлишком надолужуємо в дивовижному Візантійському музеї. Кіпріоти, як невтомні бджоли, позносили сюди свої духовні скарби з численних по& руйнованих церков. Так утворилась унікальна колекція зі 150 ікон VІІІ–ХVІІІ століть, за якими можна вивчати тонкощі ві& зантійської іконографії. Що й роблять численні науковці. Ми ж із прохолодних залів поринаємо в розпарені квартали Лаїки&Ітонії — осердя автентичного життя. Здається, час упо& вільнюється пропорційно до ширини вузеньких вуличок. Тому тут мало що змінилося за останні 500 років. Звісно, за винятком деталей. Деталі ж на кшталт національного вбрання, антиквар& них коштовностей, афіш, монет тощо зібрані в муніципальному музеї «Левентіс», куди ми також завітали із превеликою охотою. А останній погляд кидаю на Біле місто з незвичайно високої Оглядової вежі майже звичайного супермаркету. Виднокрай — екзотично&чарівний, до того ж звідси практично не видно ні& яких «розділових знаків» між Кіпром і Туреччиною. Що вище над землею, то всі люди і храми однаковіші…

Ларнака. Острів"святиня Але є на Кіпрі храми, що вирізняються серед усіх інших з будь&якого погляду. В цьому пересвідчуюся другого дня, доро& гою на західне узбережжя. Ларнака й околиці володіють двома з чотирьох найголовні& ших християнських святинь острова. Перша захована у храмі Лазаря, збудованого у Х столітті над могилою святого. Того Ла& заря, який був близьким другом Самого Христа і сподобився воскресіння після чотирьох днів перебування у гробі. Як цей праведний муж опинився на Кіпрі? Все просто: зазнавши пе& реслідувань на батьківщині, він утік на щасливий острів і влив& ся у численну єврейську діаспору. До того ж не просто влився, а навернув багатьох кіпріотів до християнської віри та згодом став першим єпископом Кіпрської церкви. Побувати на Кіпрі й не вшанувати такого святого — це не& припустимо. Тож із молитвою заходжу під склепіння храму. Пер& вісний саркофаг знаходився під підлогою вівтаря, але нині мощі святого покладені в золочену раку, аби кожен паломник і прос& то турист міг переконатися у силі Божественної любові. ➧

Храм Лазаря збудований над могилою свя) того. Того самого, який був близьким другом Самого Христа і сподобився воскресіння піс) ля чотирьох днів перебування у гробі.

Одна з головних святинь Кіпру — рака з мощами святого Лазаря.

■

ПетраKтуKРоміу, або Ромейська скеля, — місце появи на світ Афродіти.

«Constantinou Bros Hotels Pafos Cyprus». «Constantinou Bros Pioneer Beach Hotel». www.cbh cyprus.com

У храмі святого Лазаря фотографувати дозво& лено, а ось у церкві Панагія Ангелоктисті (V сто& ліття!), або просто Кіті, за назвою приміського села, знімати зась. У її апсиді збереглись унікаль& ні мозаїки ранньої Церкви. Пресвята Богороди& ця з Немовлям та архангелами зворушує серце до напівзабутих глибин і довго&довго не відпус& ■ кає… Добре мені тут, але час їхати далі. На прощання з’ясовую, що Ларнака володіє і великою святинею ісламу. На березі мальовничого Солоного озера, обсадженого фініковими пальмами та облюбованого ро& жевими (цілком справжніми) фламінго, нам показують моги& лу тітки пророка Магомета (мир Йому). Вона загинула під час першої арабської навали на Кіпрі, йдучи за своїм чоловіком. Недовідомі шляхи Аллаха (Милостивого, Милосердного)…

Пляжі в Айя)Напі яскраво)золоті й неозорі. Кожен регулярно отримує екологічний «Бла) китний прапор». Тут ніколи не буває тісно, є тихі бухточки з аквамариновими водами. ШефKредактор програми «Аудієнція» на Першому національному телеканалі України Надія Базів практикується в кіпрському куховарстві.

Пафос. Острів"любов Без пафосу на Кіпрі не обійтися. Ну як без нього змалюва& ти красу та велич затоки Єпископі, в якій розкинулося одне з найдавніших міст Східного Середземномор’я — Куріон? Його збудували ще близько 1200 р. до Р. Х.! І хоча розкопки не спи& няються вже багато років, з&під землі виринають нові й нові ше& деври архітекторів та інженерів. Ми відвідуємо кілька будинків із мозаїчними підлогами, а потім перевіряємо акустику віднов& леного римського театру. Мабуть, у жодному іншому закладі Мельпомени не було таких розкішних природних лаштунків — морська синява, злита з небесною блакиттю. За античним міфом, богиня кохання виринула з рожевої пі& ни біля Ромейської скелі — так називається це чарівне місце. Подейкують, що й дотепер на казково&рожевому піску час від

часу з’являються вузькі жіночі сліди — буцімто самі собою… Додаю до них і свої. Ах, Афродіто Кіпридо, ти все ще любиш свій неповторний Кіпр… Складно без пафосу говорити й про готелі цієї частини Кіпру. Втілення розкоші! Й про ресторани та таверни, в яких м’ясне мезе і фіш&мезе досягають апофеозу кулінарних задоволень… Нарешті мій внутрішній пафос поєднується із зовнішнім. Довгий час портове місто Пафос було столицею острова. Хоча насправді тут не одне, а два поселення — Пано (Верхній) і Неа (Новий) Пафос. А ще ж є і Палеа (Старий) Пафос (тепер село Куклія), де містилося головне античне святилище Афродіти. Голова йде обертом — стільки треба встигнути за короткий час. На віллах Діоніса і Тезея збереглися найдовершеніші мо& заїки Кіпру. Свої сучасні назви садиби отримали за сюжетами «кам’яних» картин, бездоганно викладених давніми майстра& ми. Перед нами — ілюстрації міфів: ось бог Діоніс винаходить вино, ось безстрашний Тезей долає страшного Мінотавра… Пливемо річкою часу далі й бачимо ко& лону святого апостола Павла. За полум’яну проповідь Євангелія той отримав біля неї 39 ударів ба& тогом, про що до& кладно написано в Книзі Діянь свя& тих апостолів. Що& правда, старання& ми мільйонів про& чан від святині ли& шилася сама основа... ➧ Красуня індійка з Шотландії — на камені богині кохання та вроди Афродіти. Антична мозаїка в археологічному парку Пафоса.

«St Raphael Resort». www.raphael.com.cy

А ось і церква святої ПараскевиП’ятниці в Ієро& скіпу (ХІ). Всередині вона розписана геніальни& ми фресками, завсідницями всіх енциклопедій, і прикрашена не менш геніальними іконами Бо& городиці та Розп’яття. У монастирі святого Неофіта, що за десяток кілометрів від Пафоса, — тиша і задума. Заснов& ■ ник обителі, шанований усіма греками (і не тіль& ки) аскет, жив у ХІІ–ХІІІ століттях і прославив& ся суворим подвижницьким життям. Від молодості й до кінця днів він мешкав у власноруч видовбаній печері, виходячи на& зовні лише по неділях для проповідей. Нині монастир пиша& ється прекрасним храмом ХVІ століття, в якому зберігся первіс& ний іконостас надзвичайно тонкої роботи.

Василь Григорович)Барський, великий укра) їнський прочанин, який у XVIII столітті обій) шов Європу і Близький Схід, написав на ста) родавньому мурі щось типу «тут був…»

«Випадкове» місцеве весілля.

Акамас. Острів"заповідник Прокидаюся з чудовим настроєм у чудовому готелі «Constan& tina Bros Pioneer Beach» — під пташиний спів і шелест хвиль. Сьогодні у нас сафарі по заповідному півострову Акамас, що на самісінькому північно&західному кінчику Кіпру. Колись тут містилася британська військова база з артилерійським по& лігоном — заборонена зона, завдяки якій збереглася тутешня природа. Перша зупинка — «купальня Афродіти», басейн у романтич& ному, задрапованому зеленню гроті. Як свідчить легенда, бо& гиня кохання залюбки хлюпалась у кришталевих джерельних водах. За поширеною версією, саме тут вона познайомилася зі своїм найкоханішим коханцем — юним Адонісом. Усім, хто ску& пається в цій водоймі, та ж легенда обіцяє молодість і красу, а декому — ще й бонус у вигляді безоглядного кохання…

Ще одне тутешнє джерело — Аморосу, або Любовний фонтан. Сам тільки погляд на ньо& го викликає шалену пристрасть до першого зу& стрічного! Ні, ліпше їдемо милуватися польови& ми квітами. Акамас — унікальний ботанічний заказник. Погляд тішать безкінечні килими квітів. І як тут ще раз не згадати про нещасливу пару: за міфом, забитий вепром Адоніс перетворився на ніж& ний золотий горицвіт, а сльози Афродіти — на анемони… Та головна флористична принада півострова — зозулинці (дикі орхідеї). Їх тут до сорока видів, і всі прекрасні!.. На мальовничому мисі з візантійськими руї& нами надибуємо майже нову (1928) церковцю святого Георгія Переможця. Перед входом — кла& сичне дерево бажань, обвішане різнобарвними клаптиками матерії. Серед них бачу і весільну фату — це ж треба! Чи кіпріотки не знають, що бажання здійснюється тільки тоді, як полише& ний клапоть геть зітліє? Довго ж чекатиме на справдження мрій чиясь молода дружина… Лімасол. Острів"космополіт Може, й сам Річард Левове Серце вдавався до послуг згаданого дерева. Слухаю оповідь про монарха&хрестоносця в Лімасолі, другому ➧ Школа народних танців «Karotseris Aradippos» чарувала і розважала нас у Ларнаці.

ЦІНА БЛАЖЕНСТВА Кіпр — грецький горішок. Хто тільки не намагався його розгризти. Гри зуть і донині. Якби знали його істо рію ліпше, може, поберегли б зуби. Маяк над Археологічним парком у Пафосі.

Отже, тільки дати іноземного пану вання: 480 – 330 р. до Р. Х. — перси; 30 р. до Р. Х. – 330 р. після Р. Х. — римляни; ● 1192–1489 рр. — французи; ● 1489–1571 рр. — венеціанці; ● 1571–1878 рр. — турки; ● 1878–1960 рр. — британці; ● 1974 р. – наші дні — турецька окупація третини Кіпру. Висока ціна — довговічніше щастя. ● ●

■

Монастир Неофіта Затворника.

Авторка з відомим гідом Федором Лавренковим біля купелі Афродіти.

за кількістю мешканців місті Кіпру. На тлі вечірнього неба ви& мальовуються скелі, подібні до давно зруйнованого замку, де король Англії взяв шлюб із принцесою Беренгарією Наваррсь& кою. Не було б щастя, та нещастя допомогло… Сердешна на& речена із супутницею прямували на Святу Землю, проте кора& бель зазнав аварії біля берегів Кіпру. Аби звільнити захоплених місцевим правителем жінок, Річард захопив цілий острів, швид& ко одружився і полинув назустріч новим пригодам. А Кіпр він подарував своєму соратникові, французу Гі де Лузіньяну, запо& чаткувавши тим самим нову кіпрську династію. Відтоді й став Лімасол повним космополітом. Англійці, фран& цузи, італійці, а віднедавна — і заможні «особи слов’янської на& ціональності», з кожним роком заповнюють місто все щільні& ше і щільніше. Певна річ, російська колонія — найбільша. Але таке сусідство аж ніяк не впливає на якість відпочинку в готелі «St Raphael Resort». Навіть і не готелі, а шикарному міні& курорті. Найбільші в районі пляжі, найзеленіші парки, найви& шуканіші ресторани полонили б і Річарда з молодою короле& вою. Хто знає — затримайся вони на Кіпрі, може, хрестоносці й не програли б війну вікопомному Саладдіну, і історія Старого Світу склалася б інакше… Троодос. Острів"зачарування Я й не помітила, що ми весь час рухаємося по спіралі, набли& жаючись до найвищої точки Кіпру — Троодоса, або Олімпу (у греків цих олімпів чималенько). Одначе це не одна гора, а ціла гірська країна, вкрита лісами, помережана річками й водоспа& дами, освячена численними монастирями і церквами.

Церква святого МиколаяKпідKдвомаKдахами в Какопетрі. Автограф нашого славетного земляка, киянина Василя ГоригоровичаKБарського, який у XVIII столітті пішки пройшов усе Середземномор’я та Близький Схід.

У гірському селі Омодос заходимо до монастиря Святого Хреста. Тільки уявіть давнину: обитель заснувала свята рівно& апостольна цариця Єлена, яка в Єрусалимі віднайшла Живо& творчий Хрест Господній. Ще й подарувала кіпріотам його час& точку і шматок мотузки, котрою перед стратою були зв’язані руки Христа. Наступне село, Какопетрія, є у почесному Списку ЮНЕСКО. Неподалік, на березі стрімкої річечки, підноситься церковця свя& того Миколая&під&двома&дахами. Зовні проста будiвля «хатньо& го» храму приховує дивовижні фрески ХІ–ХV століть, що вкри& вають стіни й склепіння святині. У них вчувається потужне на& тхнення віри, скромна велич кіпрського духу, який ніколи не корився владі темряви. І — о диво! Бачу тут слід представника такого ж величного українського духу! Тут був Василь Григоро& вич&Барський, великий прочанин, який у XVIII столітті обій& шов пішки мало не всю Європу і Близький Схід. Він десь так і написав на стародавньому мурі, обвівши сердечком — мовляв, «тут був…». Це не знак марнославства і дурощів, навпаки: ли& ше великим достойникам кіпріоти дозволяли залишати подіб& ні автографи! Їдемо все вище, повз кедрові ліси, серпанкові ущелини та ма& льовничі села. Загалом на острові ростуть понад 40 тисяч ліван& ських кедрів — значно більше, ніж у самому Лівані! Крізь зеле& не пробивається червоне — то черепичні дахи традиційних ха& тинок, які потопають у мигдалевих і фісташкових садах. Ох і солодкий виноград виростає у цих затишних долинах! Хто до таверн — обмірковувати побачене за келихом вина, а ми — в «Adventure Park», де група змінила інтелектуальне збага&

чення на скелелазіння, гру в пейнтбол та інші пригоди на при& роді. Які все одно привели за розкішний кіпрський стіл. Призволяйтесь і ви. Кіпр чекає! ■ Дякуємо за гостинність Кіпрському туристичному офісові в Україні (www.visitcyprus.com) та особисто Анні Білій.

■

INCOGNITA

У пошуках

гігантського ведмедя Íà ïî÷àòêó ë³òà êëèøîíîã³ ãîñïîäàð³ òàéãè ïî÷èíàþòü ðîçêîøóâàòè íà ð³÷êîâèõ íåðåñòèëèùàõ ëîñîñÿ. ×è º ñåðåä íèõ çâ³ð³ çàâá³ëüøêè ç äî³ñòîðè÷íèõ ìîíñòð³â? Äóæå ñõîæå, ùî òàê. Àíäð³é ÊÎÒËßÐ×ÓÊ, çîîëîã ³ ìàíäð³âíèê

Схудлий за зиму ведмідь відганяє мартинів від упольованої риби.

У своїх мандрах я бачив у лісі не один десяток ведмедів. Навіть устиг звикнути до них як до частини тайгового пей& зажу. Хоча професійні мисливці в один голос стверджува& ли, що кровожерливішого й хитрішого звіра немає у світі, й розслаблюватися, побачивши його, не варто. До засте& режень я ставився по&філософському, але якось ведмідь налякав мене до тремтіння жижок. Це відбулося на Біло& му морі, біля мису Корабель. Звір був величезний, як ав& томобіль. У сутінках він здавався втіленням смерті. І ця махина мчала на нас! Все обійшлося завдяки випадковос& ті. Ту ніч я спав погано, а періодичне здригання частин ті& ла тривало ще кілька діб. Пізніше геодезисти підтвердили, що в окрузі бродить надзвичайно велика ведмедиця з вед& межам. І додали — дослідження тих місць вони залишили «на потім». Відтоді минули роки. Такого розміру «митьок» я біль& ше не зустрічав. Однак тубільні мисливці запевняли, що гігантські ведмеді — не плід моєї розпаленілої фантазії.

Південна Америка — батьківщина гігантів Територія Південної Америки визнана прабатьківщи& ною найбільших бурих ведмедів. Патріоти Росії певні, що рано чи пізно Сибір спростує це твердження. Однак, на жаль, коштів на дослідження в російської науки, як завжди, не вистачає. Зате вони є в експедицій із тими ж палеонто& логами, яких фінансують багаті російські колекціонери. Звісно, при цьому про легалізацію знахідок не йдеться, і для науки вони поки що недоступні. У доісторичні часи найбільшим був південноамерикан& ський коротконосий ведмідь Arctotherium angustidens, решт& ➧

Фото Ron Niebrugge

Дещо про сибірських ведмедів Мешканці лісової частини Росії розрізняють три раси бурих ведмедів: найбільший — «стервенник», який вважа& ється м’ясоїдним, середній — «вівсяник», що пасеться на вівсах і на ягодах, і найдрібніший та найлютіший — «му& рашник», який полюбляє мурах. Серед представників кож& ного різновиду є худі, жилаві й довгі, а є міцно збиті, круглі здоровані. Одне слово, все як у людей. Те ж саме й з розмі& ром голови: масивний «валізоподібний» череп не обов’яз& ково належить гіганту, й навпаки, у великого ведмедя може бути цілком акуратна невелика голова. Здавалося б, із народною класифікацією все ясно. Од& нак мисливці зі страхом продовжують повторювати про гігантського звіра, який і є «хазяїн», «акла», «іркуєм» і «ар& куда». І що далі на схід, то ці розповіді дедалі більше втра& чають міфічні риси. Із цього приводу гірський інженер Олександр Черкасов, що жив у Забайкаллі в середині XIX століття, писав: «...В Сибири медведи достигают страшной величины. Мне случалось видеть на одной из станций Красно$ ярской губернии шкуру только что убитого медведя длиной от носа до хвоста с лишком 20 четвертей; шкура же в 18 или 19 четвертей в Забайкалье не редкость...» Одна чверть — це 17 сантиметрів. «Мишко» був 3,5 метра завдовжки!

І справді, людину, яка професійно промишляє полюван& ням, важко залякати звичайним ведмедем вагою до 300 кі& лограмів. Великим вважається ведмідь вагою близько пів& тонни. Камчатські ведмеді легко долають цей ваговий рубіж, і мисливців це аж ніяк не зупиняє. Їх лякають по&справж& ньому великі звірі. Офіційно на території Росії гігантських ведмедів немає. Але це свідчить лише про вбоге фінансування мисливство& знавців і зоологів. Адже доправити до вагів тушу гігантського ведмедя проблематично, а шкуру, скоріше, продадуть заїж& джому мисливцеві за реальні гроші, ніж здадуть у факторію. Зате по той бік океану американські зоологи не дріма& ють. Якийсь Ларрі Ривкін 1909 року на островах Адмірал& тейства біля узбережжя Аляски підняв звіра вагою 680 кіло& грамів. На американському острові Кадьяк 1933&го Френк Купер добув ведмедя на 780 кіло. А в 1983&му на тому ж Ка& дьяку мисливствознавцями був знерухомлений і зважений ведмідь масою 870 кілограмів! Нарешті, зафіксований ре& корд: ведмідь із острова Кадьяк, доставлений у берлінсь& кий зоопарк, важив 1130 із хвостиком!

У багатьох народів Сибіру вбивство ведмедя пов’язується з обрядом ініціації. Після ритуального полювання хлопчик вважається чоловіком.

Сибірські мисливці продовжують повторювати про гігантського звіра, який і є «хазяїн», «акла», «іркуєм» і «аркуда». І що далі на схід, то в розпо) відей менше міфічних рис. ■ ки якого знайшли на території Аргенти& ни. Жив він від 2 мільйонів до 500 тисяч років тому. Палеонтологи довели: дорос& лі самці важили від 1600 до 1750 кілогра& мів. Ставши на задні лапи, ведмідь сягав у висоту 3,5 метра. Але як ми вже відзна& чали, ведмеді морфологічно можуть дуже різнитися. Тому найдовший — не обов’яз& ково найважчий і, відповідно, навпаки. До того ж вага звіра може коливатися, за& лежно від сезону.

Трагедія на Алясці 2011 рік приніс іще одну трагічну сто& рінку зустрічей гігантського ведмедя з лю& диною. Ця історія потрясла американсь& кі ЗМІ, але не здивувала індіанців і місце& вих білих мисливців. Відразу ж пригада& лися розповіді ескімосів про жахливого ведмедя «акла». Дослідник Фарлі Моует залишив опис жахливого ведмедя: «Акла, страшний бурий звір, зростом удвічі вищий за білого полярного ведмедя; це таємниче чудовисько, про яке мало хто з білих людей чув; люта тварина, що залишає на піску сліди завдовжки з половину людської руки; «акла» мовою ескімосів означає «жах»!» Восени 2011 року єгер, захищаючись, застрелив на Алясці гігантського ведмедя& людожера. Чоловік полював на оленів ка& рибу, коли його атакував величезний хи& жак. Нервам єгеря можна позаздрити. Він Череп ведмедя на кілку біля дому повинен відганяти злих духів ночі. Скоріше за все, саме від цього забобону походить український звичай чіпляти горщики на тин.

помітив ведмедя, що мчав на нього, з від& стані 50 метрів. Увесь магазин 7&мілімет& рової гвинтівки мисливець розрядив у зві& ра. Жоден набій не був змарнований. На щастя мисливця, ведмідь зупинився від нього буквально за кілька кроків, однак залишався живим. Похапцем перезаря& дивши гвинтівку, єгер добив звіра. Згодом комісія Департаменту дикої при& роди й рибальства штату Аляска встано& вила, що вбитий ведмідь — один з найбіль& ших відомих трофеїв. Найбільших, але не найважчих. Вага ведмедя становила 726 кілограмів, а ось зріст — майже 4 метри 30 сантиметрів! Якщо б цей ведмідь став на задні лапи, то середнього зросту люди& на ледь дотяглася б до його живота. Той ведмідь міг би зазирнути у вікно другого поверху. А коли звір стояв на чотирьох ла& пах, його очі були на рівні людських… При обробці туші спливли не зовсім приємні подробиці. У шлунку виявили фрагменти двох людських тіл. Криміна& лісти визначили, що вбивства відбулися протягом трьох діб. Ретельніше дослідив& ши добутий трофей, працівники Лісової служби виявили в туші 4 пістолетні кулі 9 міліметрів і 12 куль від напівавтоматич& ної гвинтівки калібру 7 міліметрів. Викликали найкращих слідопитів Лі& сової служби штату Аляска. Рейнджери крок за кроком досліджували шлях вед& медя&людожера. Незабаром був виявле& ний пістолет із порожньою обоймою, а неподалік — останки туриста, який став останньою трапезою гіганта. Слідів іншої жертви так і не виявили. Гіганти Чукотки Найбільші ведмеді в Росії водяться на Далекому Сході. У Західному Сибіру до середини ХХ століття великі ведмеді вже не зустрічаються. Після активного освоєн& ня місцевого краю нафтовиками цей «вед& межий кут» став доступнішим для приїж& джих мисливців. Останніми притулками гігантів є Чукотка й Камчатка. І саме із цими землями пов’язані два цікаві міфи. 1968 року письменник Олег Куваєв опуб& лікував у журналі «Навколо світу» розпо& відь про чукотського гігантського ведме& дя. Історія лягла на благодатний грунт. У ті часи уряд СРСР вкладав колосальні кош& ти в освоєння Сибіру й Далекого Сходу, і будь&яка інформація про неходжені схід& ні землі всіляко віталася. Автор описав таємничого ведмедя «кочатко». Чукчі вва& жали його таким швидким, що малювали із трьома парами ніг! Гігантський «кочат& ко» мав порівняно струнке тіло й акурат& ну приплющену голову без видимих вух,

«Іркуєм» Камчатки Слава Олега Куваєва багатьом не давала спокою. «Навколо світу» протягом років був завалений листами про єті, болотяних динозаврів тощо. Свідчення очевидців набридли столичним журналістам як гірка редька. Аж раптом у журнал «Полювання й мисливське господарство» прийшло послання про популяцію невідомих науці великих ведмедів «іркуєм». Писав із селища Ти& личики на Північній Камчатці професійний мисливець Родіон Сиволобов: «...В течение нескольких лет я собираю опросные дан$ ные об этом звере. До появления на севере нашего полуострова на$ резного оружия этих животных, вероятно, было немало, но затем каждая встреча с человеком оказывалась для иркуйема последней. Большой вес, широкая расстановка ног, маленькие задние ноги не давали возможности зверю быстро и вовремя скрыться при встре$ че с людьми. Есть сведения, что такого медведя, приняв его за «уро$ да», лет десять назад добыли геологи. Но в основном эти звери встречаются оленеводам. Так, судя по довольно$таки достовер$ ным рассказам, их добывали в 1976, 1980, 1982 годах в Олютор$ ском, Карагинском, Тигильском районах. Из всего этого следует, что в ближайшие годы зверь бесследно исчезнет. Два года я пред$ принимал попытки его отыскать, но проникнуть туда, где его можно найти в течение одного полевого сезона, можно только на вертолете, а у меня его, увы, нет». Значно пізніше Сиволобов надіслав у редакцію малюнки коряцького художника Кирила Кілпаліна, що проживає на річці Вивенка. На малюнках у фас і профіль був зображений короткомордий ведмідь із незвичай& но розвиненим бурдюком і короткими задніми лапами. Коли ці малюнки показали родині коряків Калик, аборигени&мисливці в один голос вигукнули: «Іркуєм! Точно такий, якого ми бачи& ли». На основі зібраного матеріалу Сиволобов зробив висновок, що зараз існують кілька локацій проживання невідомого вед& медя, які відокремлені одна від одної та скорочуються. У кож&

Фото П. ЕНДЕРСА

а також світле забарвлення шкіри, на тлі якої вирізнялися ве& личезні чорні пазурі. У міфах звір змальований надзвичайно лю& тим, кровожерливим і небезпечним. Чукчі називали його «най& більшим». Як доказ наводили діаметр сліду — майже 40 санти& метрів! Зазвичай цей показник — 18 сантиметрів. Куваєв припустив, що під назвою «кочатко» ховається неві& домий науці ссавець. У середовищі зоологів почався легкий пе& реполох, а редакція «Навколо світу» виділила письменникові солідні кошти на експедицію. Наступне десятиліття принесло багато несподіваних відкрит& тів і розчарувань. Зоологи переконалися, що промерзле Ана& дирське узгір’я просто не в змозі прогодувати не те що популя& цію гігантських ведмедів, а навіть окремих особин звичайного розміру! А з нагромадженням матеріалу загадка «кочатко» по& ступово стала роз’яснюватися. У вчених з’явилися дві версії. Перша досить банальна: «кочатко» — це білий ведмідь. Коли льодова обстановка в Беринговій протоці несприятлива, поляр& ні хижаки прямують через суходіл навпростець до Льодовитого океану. В місцевих хроніках не раз відзначалася поява білих вед& медів на Камчатці. По землі вони легко проходять сотні миль. Дорогою білосніжна шкура мурзається й перетворюється на яскраво&коричневу. Тільки ось штука в тому, що білого ведме& дя чукчі пречудово знають… Друга версія прийшла із… зоопарку. У неволі білі й бурі вед& меді швидко знаходять спільну мову і дають потомство. При зов& нішності білого ведмедя гібриди мають гарну шкуру кольору «кави з молоком». Ці гібриди давали здорове потомство, підтвер& джуючи теорію, що предки білого й бурого ведмедя розбіглися лише 12 000–15 000 років тому. Правда, й тут є заковика — у бі& лого ведмедя гони в березні, а в бурого — на початку літа. Втім, чого тільки в природі не буває... Остаточно розв’язати це питан& ня зоологи зможуть за відповідних бажання й фінансування про& тягом найближчих десяти років.

ній — не більше двох десятків тварин. Імовірно, два&три осеред& ки є в Карагинському районі. Один звір, а можливо, кілька осо& бин, які нарізно доживають свій вік, є в Тигильському. Учені не на жарт розхвилювалися, адже не щодня відкрива& ють новий вид великого ссавця! А за словами Сиволобова, звір був дуже великим з незвичайно світлою шерстю. Через корот& кі задні ноги «іркуєм» був трохи незграбним, що робило його доступною мішенню для вогнепальної зброї. Слідом за вченими заворушилася кіностудія «Київнаукфільм», яка навіть зняла стрічку, присвячену невідомим таємницям зем& лі. Учені зацікавилися листом не даремно. Бо лише 10 000 років тому на Алясці жили останні екземпляри гігантського коротко& мордого ведмедя «арктодус симус». Переправитися по вузькій за& мерзлій Беринговій протоці, у принципі, не складно. В душі кож& ного зоолога зринає запитання: «А раптом? Раптом по безлюд& ному Коряцькому нагір’ю бродять здрібнілі нащадки «арктодуса»? Попри все, грошей на експедицію не знайшлося. Науковці попросили мисливця надати речові докази. Через якийсь час Родіон Сиволобов привіз до Москви череп великого коротко& ➧

Величезний звір проявляє неймовірну спритність, ловлячи лосося. Спробуйте упіймати руками рибину в стрімкій річці…

Зріст ведмедя становив майже 4 метри 30 сан) тиметрів! Ставши на задні лапи, він міг би зазир) нути у вікно другого поверху. А коли стояв на чотирьох, його очі були на рівні людських. ■ мордого ведмедя й зразки шерсті. Зважаю& чи на широке розмаїття бурих ведмедів, у черепі побачили саме такого звіра. Про генетичний аналіз шерсті взагалі не йшло& ся — наприкінці 1980&х це було, якщо вза& галі можливо, то дуже клопітно й доро& го. Шкура звіра на знімку була справді не& звичайно світлою й трохи спантеличила дослідників своєю формою, але це теж при& писали різноманітності форм бурих вед& медів. А потім був 1991 рік, розпад СРСР, і стало не до ведмедів. Найцікавіше, що в існуванні «іркуєма» ніхто не сумнівається. Відрізняють же міс& цеві коряки його від бурого родича. То& читься суперечка про природу явища. Зоо& логи&песимісти стверджують, що мова йде про «виродків», які з’являються внаслідок близькоспорідненого схрещування. Мов& ляв, на Камчатці найвища щільність бу&

рих ведмедів у світі (12 000–14 000 особин), ось і схрещуються як завгодно. Оптимісти ж відмовчуються і продовжують збирати матеріали. Вони сподіваються добратися до «іркуєма» раніше, ніж мисливці постав& лять останню крапку в цьому питанні. Післямова Щоб остаточно розібратися в темі, я вирішив сам полетіти на Камчатку. Там доля привела мене в Мекку мисливців на ведмедя — селище Ессо. Не буду змальо& вувати красу навколишньої природи, до& сить сказати, що селище розташоване в кальдері вулкана, а іноземних туристів тут не менше, ніж аборигенів. Часом здаєть& ся, що все селище живе полюванням на ведмедів. Тут навіть є Музей ведмедя. Після розмов із мисливцем Олександ& ром Данилюком і огляду трофеїв місце& вих промисловиків вималювалася цікава картина. Підтвердилася теорія, що вели& кий ведмідь і важкий ведмідь — різні ре& чі. Адже на м’ясо ведмедя б’ють восени, а на шкуру — навесні. Навесні по сліду на снігу можна визначити величину звіра. Середній камчатський ведмідь важить від 300 до 600 кілограмів при діаметрі сліду 18–19 сантиметрів. У Музеї ведмедя ме& ні показали гіпсовий виливок сліду на 22 сантиметри, мисливець Данилюк на& дав 25&сантиметровий. Але й це не межа. Бо, коли мисливець бродить по гірських

«джунглях» Камчатки, у його рюкзаку кіль& ка кілограмів гіпсу й фотоапарат зазви& чай відсутні. Визначивши величину ведмедя, слідо& пити повідомляють інформацію приїж& джому мисливцеві. Зрозуміло, кожен ту& рист мріє «завалити найбільшого ведме& дя». От і стріляють. Зважити ж здобич не& має жодної можливості. Ведмеді, довші за 3 метри, трапляються нечасто, але ре& гулярно. Варто відзначити, що амери& канці міряють шкури від задніх лап до носа, а росіяни — від носа до хвоста. Звід& си й певні неточності в порівняннях. Восени ж ведмеді важкі, гарантовано без «пролежнів» на шкурі, але зате не мож& на «заочно» визначити їхню величину. І полюють на них не навздогін, як навесні, а з човна. Данилюк та інші мисливці з Ессо свя& то вірять в існування ведмедів вагою під тонну й більше. Тільки вистежування й доставка гіганта просто не вигідні. Та й на& віщо? Просте ведмеже полювання коштує заїжджому туристу не менше 10 000 дола& рів. За рік на Камчатці добувають за ліцен& зією близько 700 таких звірів. І це не ра& хуючи полювання на гігантського камчат& ського лося за тією ж ціною, а також ло& сосеву риболовлю. Навіщо наражатися на небезпеку, коли гроші й так самі в ру& ки пливуть? У підсумку як зоолог хочу висловити свій висновок. Гадаю, гігантські ведмеді в Росії все&таки існують. Коли звірів багато, рано чи пізно з’являються дуже великі осо& бини. А якщо врахувати специфічну расу великих ведмедів Камчатки, це будуть особливо великі тварини. І чим ведмедів більше, тим вища ймовірність зіткнутися з гігантом на лісовій стежці. І подивитися йому в очі. З одного рівня. ■

■

КОЛЕКЦІЯ

Подорож ІСЛАНДІЯ на іншу

планету

Лагуна Йокюльсарлоун — незрівнянне за красою місце на півдні Ісландії. Крижаний лабіринт усіх відтінків синього й зеленого причаровує та відкриває для мандрівника сенс слова «вічність».

Êðà¿íà — íà ðîçëàì³ ì³æ Àìåðèêîþ òà ªâðîïîþ? Êðà¿íà, äå ïð³çâèùà — ð³äê³ñòü, à ïðåçèäåíòà êëè÷óòü íà ³ì’ÿ? Êðà¿íà, â ÿê³é ì’ÿñî àêóë ï³âð³÷íî¿ äàâíîñò³ — äåë³êàòåñ? Êðà¿íà íà ïëàíåò³ Çåìëÿ ç ëàíäøàôòîì Ì³ñÿöÿ? Òàê, öå ²ñëàíä³ÿ!

У руках автора — лід, замерзлий до Різдва Христового.

Âàäèì ÐÀÊÎ×²

Гейзер Строкур. Кожні 5–6 хвилин він викидає стовп води і пари на 20 метрів. Шок, захват і щире здивування гарантовані природою. Фото «Visit Iceland»

Блакитна Лагуна із цілющою водою не має аналогів у світі. Люди приїздять сюди родинами, тут відпочивають, сплять, п’ють трав’яний чай і насолоджуються гармонією буття.

Ще з ілюмінатора літака розрізняєш коричнево&чорну твердь із горбами застиглої лави. Раптом усмішкою серед чорноти яскраво спалахує лазурова пляма. Це Блакитна Ла& гуна — витвір природи, відомий далеко за межами Ісландії.

Гейзер Вулканічна активність дає життя не тільки Блакитній Лагуні. Без неї життя в країні було б важким або й немож& ливим. Вона обігріває міста, дає змогу вирощувати на По& лярному колі тропічні фрукти, принаджує десятки тисяч туристів у Долину гейзерів. Слово «гейзер» — ісландське і в перекладі означає «на& хлинути». Так стародавні скандинави називали не бачені ними раніше джерела, що періодично викидають у повіт& ря стовпи киплячої води і пари. На Землі лише в кількох країнах можна спостерігати потужні гейзери: в Ісландії, Новій Зеландії, Росії, Чилі та США. Найвідоміший гейзер в Ісландії — Строкур — кожні 5–6 хвилин виштовхує окріп на 20 метрів. Спостерігаючи цей процес, часу не помічаєш. Спочатку на місці викиду води утворюється порожнина завглибшки з півметра. Вона швидко наповнюється водою, яка тече по тріщинах у стінках, вируючи і пінячись. Далі в напруженій тиші ми& нає кілька хвилин, натовп навколо гейзера спочатку під& ступає майже впритул до впадини, а потім відкочується ➧ Гейзер на початку п’ятихвилинного циклу виверження.

Фото «Visit Iceland»

Блакитна Лагуна Водойма розташована на півдорозі між аеропортом і столицею Рейк’явіком, і туристи часто навідуються сюди на шляху до столиці. Цей геотермальний басейн не має аналогів у світі. Розташований він на самісінькому краю острова і постійно «підживлюється» океанською водою. Вона просочується крізь шар пористої лави, змішується з гарячими мінеральними джерелами й утворює велетен& ські підземні резервуари з температурою понад +200°С. Вислів «жити як на вулкані» у цій скандинавській краї& ні описує цілком реальний стан речей. У маленький Іс& ландії виверження сприймаються як буденне явище. При& рода час від часу нагадує людині, хто на Землі головний: наприклад, навесні 2010 року вулкан Ейяф’ятлайокудль спричинив справжній колапс авіаперевезень у Європі. Своїм існуванням Блакитна Лагуна завдячує саме без& перервній вулканічній активності. Температура води не& змінна впродовж цілого року — +37°С і влітку, і взимку. Незрівнянний колір води зачаровує. Це не відображен& ня небесної блакиті. Зблизька, при спогляданні Лагуни під похмурим сірим небом Півночі, стає зрозумілим по& ходження незвичайного кольору: скелі довкола водойми вкриті сніжно&білим кремнієвим нальотом. Саме його час& точки, розчиненi у воді, по&особливому заломлють про& мені світла й надають озеру незрівнянного блакитно&мо& лочного кольору і в грозу, і в заметіль. Краєвиди навколо мало нагадують Землю. Таке вражен& ня, що я летів не літаком, а космічним кораблем. Прохо& ди до води прорубані в лавовій породі. Темний, похмурий масив коричневої лави раптом змінюється вибухом світ& ла і простором блакитної води. Через значну різницю температур повітря і води над поверхнею озера утворюється постійний вир пари. Купа& тися тут — окреме задоволення. Густа вода тримає втом&

лене перельотом тіло, над головою витанцьовують хма& ринки пари, не дозволяючи прохолоді стурбувати тебе, і ковдрою огортає блаженна млість…

Фото «Visit Iceland»

Водоспад Свартіфос приваблює незрівнянним оточенням базальтових «органних труб».

на безпечну відстань. Кожен прагне не пропус& тити ані секунди грандіозної вистави. І ось на поверхні з хлюпанням та лусканням з’являють& ся великі бульбашки… Ні, це хибна тривога, і все стихає… Аж раптом серед тиші білою блискав& кою спалахує вибух пари, злітає водяний стовп! Чути шипіння й тріск, ніби розривається гігант& ■ ський чайник. Вода з небувалим шумом падає на землю, й ошелешений натовп, не стримую& чи емоцій, кричить! За тридцять секунд усе закінчується, і цикл починається знову.

Ми їхали вздовж пінного краю води, і м’які погойдування дарували відчуття плавання по океану. Така обережна хода є характер) ною рисою ісландських коней.

Фото «Visit Iceland»

Стихія — поруч...

Стрибки між континентами Материкові плити — це гігантські шматки земної кори, що «пла& вають» в океані розпеченої магми. Ісландія лежить на стику Амери& канської та Євразійської плит. Країну по діагоналі перерізає кор& дон між ними, він частково прихований горами та льодовиками і лише на півдні, у долині Тингветлір, доступний для споглядання. У цьому місці дві плити розходяться на 6–7 міліметрів за рік. Се& ред доволі рівної поверхні раптом на кількадесят метрів здіймають& ся поздовжні «хвилі», ніби земля зорана гігантським плугом. Вона наче закипіла і вмить застигла: грізні лавові нагромадження сяга& ють 10 і більше метрів. Усі урвища та каньйони витягнуті паралель& но краю плит і заповнені водою, величезне озеро прикрашає центр долини. Часом в абсолютно пласкій скелі можна побачити кіль& каметрову дірку&тріщину. Ніби кам’яний моноліт, наче ковдру, по& тягли з неймовірною силою в різні боки. Десь так воно й було! Ти стоїш на самісінькому краю «Америки», а навпроти зеленіє край «Європи». Подекуди між ними — лише кілька метрів відста& ні, й можна перейти з континенту на континент дерев’яними міст& ками. У долині вкотре втрачаєш відчуття, що ти на планеті Земля, і лише присутність інших людей повертає до дійсності. Долину Тингвелір внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО не тільки через її неземну красу, а й через те, що в 930 (!)

Фото «Visit Iceland»

Ті, хто ніколи не їздив верхи, мають спробувати це саме в Ісландії. Невеликі, поKказковому пухнасті й дуже спокійні місцеві коні не мають рівних у світі за плавністю ходи. А які краєвиди!..

році на берегах озера зібрався найперший у сві& ті парламент — Альтинг. Уявіть собі, в Ісландії у Х столітті прийняття християнства ухвалили не одноосібно князь чи король, а представники всієї громади — парламент! Ісландці кажуть, що це місце священне і сповнене енергії. Сузір’я водоспадів Ще одним джерелом енергії є вода. В Ісландії мало гідроелектростанцій через ризик для при& родного довкілля, тому мандрівник бачить тут природу майже такою, як у Х столітті. «Майже», бо вони вирубали ліс для будинків і човнів. Іс& ландці докладають надзвичайних зусиль, аби за& садити острів деревцями із Сибіру та Канади. По країні розкидані десятки водоспадів усіх розмірів і форм. І кожен має «родзинку». Напри& клад, Сельяландсфосс примітний тим, що його потік вільно падає з висоти 65 метрів, не торкаю& чись скель. Вітер, підхопивши бризки, малює у повітрі фантастичні фігури. Сельяландсфосс зовсім не грізний, а жартівливий, він пестить, а не лякає. За нього можна зайти, зазирнути у таємничий грот і помилуватися заходом сонця крізь лазурову сітку води. Це романтичне видо& вище — теж не з нашої планети… Скоугафосс має 62 метри, але значно повно& водіший. Розташований водоспад на мальовни& чому узбережжі океану. Він дарує кольорові конт& расти: зелені гори, чорний пісок, білосніжну пі& ну і барвисті веселки для охочих загадати бажан& ня. За переказами, саме у гроті, розташованому за Скоугафоссом, перші вікінги заховали скар& би. Але чи то через природні перешкоди, чи то

через якісь чари ніхто не може їх знайти. Зате кожен може спробувати! Гульфосс примітний величезним об’ємом і не& самовитою течією. Вода летить зі свистом і гур& котом. Водоспад має два каскадні рівні, обидва потужні й прекрасні. Усе навкруги насичене во& дяним пилом, що здіймається високо в небо. Так водоспад, схований за горами, видає свою присутність за сотні й сотні метрів. Свартіфосс розташований у природному пар& ку «Скафтафель». Невеличкий за обсягом води, він стікає вздовж чорних колон базальту, які за формою — точнісінькі труби органу. Водоспад саме у центрі базальтового півкола. Здається, просто зараз зазвучить музика і її підхопить лу& на в горах. Краса природних труб надихнула іс& ландських архітекторів на створення найбільшої церкви країни у Рейк’явіку. Лід і Бонд Природний парк «Скафтафель» відомий і най& більшим у Європі льодовиком, що породжує сла& ветну лагуну Йокюльсаурлоун. Крижане громад& дя поступово тане, відступає і заповнює водою велику западину на узбережжі океану. Незабутні враження дарує подорож катером серед крижаних брил, що часом здіймаються над водою на кілька десятків метрів. Я вперше був серед айсбергів і навіть не уявляв, що вони мо& жуть бути такими гарними. Лід — білий і бла& китний, зеленкуватий і сірий, прозорий і тьмя& ний... Гід відколов від айсберга, якому близько двох тисяч років, шмат криги, і ми випили де& кілька ковтків солодкуватої талої води. Тож тепер ➧

ДО КРАЇНИ ЛЬОДІВ Віза — шенгенська, оформлюється в посольстві Норвегії в Україні. Летіти до Ісландії найзручніше через країни Скандинавії чи Нідерланди. Вартість квитка в обидва кінці — від 500 євро. З лоукост компаніями мож на вкластись і в меншу суму, якщо бронювати квиток за 3–6 місяців. Основний турсезон — із травня по вересень. Улітку температура повіт ря тут — +15–20°С. Узимку — лише 2°С, але дуже вогко і вітряно. Найкращі сувеніри — якісні виро би з вовни та косметична продукція з мінералами Блакитної Лагуни. Зупинитися найзручніше в Рейк’я віку, щоб робити звідти виїзди на екс курсії. Чудово підійде «Hotel Holt»**** із класною ресторацією. Скласти маршрут подорожі, прокон сультуватися щодо екскурсій допо може сайт www.islandsstofa.is.

■

Рейк’явік — столиця Ісландії. Тут мешкають майже дві третини 300 000Kтисячного населення країни. На передньому плані — озеро Тьєрмін, а на задньому — славетна церква Хатльгримскірк’я.

Несподівано океан спінюється, і з нього з’яв) ляється щось величезне. Плавці розгорта) ються, наче крила, могутній хвіст створює метрову хвилю, і кит злітає над водою!

маючи до них схильності. На пагорбах бачиш ін& ших людей, які чомусь не розмовляють. Кожен поринає у свої думки, час від часу примружує очі на сонці, а потім летить замрiяно до інших світів, у безкінечність…

Ісландські коні В Ісландії є два види тварин, без яких важко уявити собі країну, — місцеві коні на суходолі й кити в океані. Вікінги привезли сюди невеличких коней, заощаджуючи міс& це в човнах. Їх вважають прямими нащадками коня Одина — верховного бога у скандинавській міфології. Альтинг іще в Х сто& літті заборонив подальше ввезення коней до країни, щоб збе& регти чистоту породи. У якій європейській столиці в самісінькому середмісті зна& ходяться конеферми? Правильно, в Рейк’явіку! Я ніколи не їз& див верхи, але пропустити нагоди знайомства з ісландськими кіньми не міг. В країні чимало місць для цього, i ми обрали ост& рів Візей, що навпроти центру Рейк’явіку. Невеликий табун уже чекав на нас. Ісландські коні — кремезні, дуже пухнасті й неви& сокі. Та коли їх плутають із поні, господарі ображаються. Ми поїхали до океану вздовж зелених пасовищ — трава до пояса! Коні «класично» йшли вздовж пінного краю води, і м’які по& гойдування дарували неповторне відчуття плавання по океану. Як розповіли ісландці, така обережна і розмірена хода є харак& терною рисою ісландських коней. У них від природи інакша, ніж у континентальних тварин, послідовність руху ніг.

■

на запитання про найдавніший продукт, який я вживав, можу чесно відповісти: «Пив воду, якій дві тисячі років!» Додатково льодовикову лагуну прославив один із фільмів про Джеймса Бонда. Там на її замерзлій поверхні відбуваються кар& коломні перегони — на кризі та під нею, будуються снігові па& лаци, а потім усе це вибухає й тане. Лагуна є не просто дійовою особою фільму, вона — серед головних персонажів. Йокюльсаурлоун налаштовує на нове сприйняття дійсності. Тут свої виміри часу і простору. Споглядаючи лід і гори, намага& єшся зрозуміти своє місце у неосяжному всесвіті, а поняття «віч& ність» тут наповнюється змістом. Зійшовши на пагорб над во& дою, мимоволі поринаєш у філософські міркування, навіть не

Китова колізія З одного боку, існує шалений попит на екскурсії у відкритий океан, до найбільших ссавців планети. 150 тисяч туристів що& року приїжджають на острів саме із цією метою. Горбаті кити Китятина — делікатес для одних і «аморальна їжа» для інших.

Фото «Visit Iceland»

«Політ» горбатого кита.

НЕВИМОВНА МОВА найбільш фотогенічні. Вони регулярно вистри& бують із води так, що можна помилуватись ними на повен зріст! Це абсолютно фантастичне за емоціями видовище, адже важить горбач кіль& кадесят тонн! Несподівано океан спінюється, і з нього з’являється щось величезне. Два плавці, наче крила, розгортаються у повітрі, могутній хвіст створює метрову хвилю і тринадцятиметро& ва тварина злітає над водою! У таке можна пові& рити, лише спостерігаючи стрибок на власні очі. З іншого боку, незважаючи на міжнародні заборони, Ісландія разом із Норвегією та Япо& нією продовжує обмежене полювання на китів. Це мотивують стародавньою ісландською тра& дицією китобійного промислу і попитом на ки& тове м’ясо в країні. Кожному, хто сідає на екс& курсійний катер, пропонують підписати папір із протестом проти полювання та обіцянкою не споживати китового м’яса ніде й ніколи. Моя голова прийняла одне рішення, а шлунок вирі& шив інакше... Що їсти, а чого ні Окрім природних цікавинок, Ісландія має чи& мало інших. Їжа — одна з найважливіших. У рес& торані «Fiskmarkadurinn» мені запропонували морське меню. Креветки, риба, суші, мідії — все було неперевершеним. Потім офіціант подав об& смажене китове м’ясо — свіже, якісне, найдорож& че в меню. А в мене перед очима — політ кита над водою, сплески від ударів могутнього хвос& та… І шлунок зчинив бунт. Я зрозумів, що не зможу цього з’їсти — просто знудить. Тож дове& лося обмежитися десертом. Ось така сила над’яс& кравих вражень…

Ще одна страва «з іншої планети» — фермен& тована акула «хакарль». Ісландська ресторація LOKI, що навпроти грандіозної церкви Хатль& гримскірк’я, славиться цим екзотичним наїдком. Готують його так. М’ясо нарізають і закопують у пісок на кілька місяців. Потім розвішують на відкритому повітрі на півроку доходити до кон& диції. Подається «хакарль» до «бреневіну» — іс& ландської картопляної горілки, ароматизова& ної кмином. Запах аміаку від страви вдаряє в ніс, але солодкувате м’ясо вибухає в роті неповтор& ним смаком. Справжній шедевр — морозиво з житнього хліба. Нічого подібного я не куштував у житті. І шлунок не пручався. Я йшов тихими вулицями Рейк’явіка до мого гостинного, комфортного і привітного готелю& музею «Holt»**** у самісінькому центрі столи& ці. Заклад відомий довершеним сервісом, затиш& ною атмосферою та рестораном для гурманів. Ішов уздовж мальовничого озера Тьйорнін, ми& лувався заходом сонця на набережній, прикра& шеній кораблем вікінгів, споглядав яскраві бар& висті дерев’яні будиночки на вуличках, що круто збігали вниз до океану, і пригадував крок за кро& ком побачене в Ісландії. Ані на мить не зникало відчуття, що це була подорож на іншу планету. ■

Ісландська мова майже не зміни лась за тисячу років. Завдяки цьому мешканці країни читають саги тися чолітньої давнини, не зрозумілі без перекладу на сучасні мови жодним іншим сучасним скандинавам. За чистотою мови дуже суворо сте жить спеціальний комітет, тому в ній майже немає запозичень, зокрема, міжнародних слів. Для назви нових технічних винаходів формуються но ві мовні конструкції на основі наявних. Наприклад, «електрика» в букваль ному перекладі з ісландської — це «бурштинова сила», «батарейка» — «місце зберігання бурштинової сили», «кіно» — «швидкорухомі картинки», «телефон» — «чарівна нитка»…

■

Щира подяка за гостинність і допомогу в організації поїздки — менеджеру готелю «Holt»**** (www.holt.is) панові Сноррі Вальссону, а також організації «Promote Iceland» (www.islandsstofa.is) та особисто пані Гері Гуннасдоттір.

■

КОЛЕКЦІЯ

ЛАТВІЯ

Затишний вітер

Лієпаї Êóðîðò Ë³ºïàþ íàçèâàþòü «ì³ñòîì, äå íàðîäæóºòüñÿ â³òåð». Ïîïðè òàêèé «íåçàòèøíèé» ³ì³äæ, òóäè ¿äóòü â³äïî÷èâàòè íà ïëÿæ³. Âñÿ ð³÷ ó íåïîâòîðí³é àóð³ ñòàðîâèííîãî òà ïî-ñó÷àñíîìó êðåàòèâíîãî ì³ñòà. ªâãåí ÁÓÄÜÊÎ

Фото Лієпайського регіонального туристичного бюро

Пляжі тут серед найкращих у Європі, а дівчата — серед найрозкутіших.

Пляжною альтернативою чорно& та середзем& номорським курортам Лієпаю я б не назвав. Пляжі тут найширші серед піщаних у Європі — до 80 метрів, але море прогрівається до «дитя& чої» температури лише в кінці липня. В інші по& ри року воно тiльки забезпечує курорту цілюще повітря і романтичний променад із можливістю знайти заповітний шматочок бурштину, соняч& ного каменю Балтики. Зате якщо поєднати морську прогулянкову атмосферу з іншими принадами Лієпаї, вихо& дить дуже симпатична картинка. Із цього місця — докладніше.

Історія з географією Аби уявити, що таке Лієпая, для початку вар& то видертися на верхівку одного з її храмів. За суто символічні гроші вас пустять на 55&метро& ву дзвіницю Троїцького лютеранського собору. Там ви зрозумієте, що слоган про вітер — зовсім не порожні слова. Тримайте кашкет! Просто під вами лежить Старе місто з його кварталами колоритної дерев’яної архітектури та модерну. Із заходу його обрамляє зелень При& морського парку і синь Балтійського моря. На сході — спальні райони та озеро Лібава. Від озе& ра до моря пролягає Торговий канал — морська гавань Лієпаї. Між озером і містом по&нордич& ному стримано палить свою люльку металургій& ний комбінат, очисні споруди якого відповіда& ють екологічним вимогам ЄС. Вітри майже ні& коли не віють звідти на місто, і повітря Лієпаї славиться чистотою. Ну, а на півночі, за кана& лом, видніється колишня радянська військово& морська база з житловим містечком. Це колиш& нє «місто в місті», до 1960&х років закрите для відвідання. Зараз база приваблює туристів, і то в оригінальний спосіб, про який скажемо окремо. Із Троїцького собору (1742) видно ще дві ар& хітектурні домінанти міста. Це лютеранський кафедральний собор святої Анни (1587) та ка& толицький кафедральний собор святого Язепа (1762). Усі три храми — величні та шпилясті, вони пронизують небо і встромляються у вашу свідомість вишуканими заколками на пам’ять. ➧

Дух часу. Його відчуваєш виразно: у соборах — часи Курляндського герцогства, у кварталах модерну — «золоту добу» купецтва, а біля торгового центру — відлік епохи ЄС.

Премудра ворона та рядки про неї з міського гімну.

МУЗИЧНІ ФЕСТИ ЛІЄПАЇ Міжнародний фестиваль органної музики (вересень). Міжнародний фестиваль зірок фортепіано (березень). «Baltic Beach Party» (липень). «Fontaine Festival» (серпень). «Summersound» (липень). Фестиваль симфонічної музики «Лієпайське літо» (червень – серпень).

■

Човняр із того ж гімну Лієпаї.

У Лієпаї лише 82 тисячі мешканців. Звідки в такому невеликому місті три грандіозні храми, гідні столиць, і стільки справжньої архітектури? Цю географію пояснить історія. Ще в часи хрестоносців тут була морська га& вань. Понад 800 років тому Тевтонський орден улаштував свою «філію» на землях народу лівів. Через три століття великий магістр Лівонського ордену створив герцогство Курляндське і прого& лосив себе його володарем. Північна війна відда& ла Курляндію в руки Росії, а Лібава — тодішня Лієпая — стала стратегічним портом цієї імперії. У стратегії й уся річ. У торговій та військово& морській. Петро І взагалі міг «прорубати вікно в Європу» тут, а не в Санкт&Петербурзі. До ре& чі, в Лієпаї вам залюбки покажуть і «будинок Петра», і «будинок Карла ХІІ». Торгівля в Лібаві досягла розквіту у XVIII сто& літті. Грошообіг деяких місцевих компаній ста& новив мільйони дуже вагомих тоді рублів. А на кінець ХІХ століття місто буквально стало еко& номічним гігантом свого часу — тут було майже

1500 промислових і торгових підприємств. Плюс верф і військовий порт із грізними броненосця& ми. Через цю гавань Російську імперію залиша& ли емігранти, існував навіть прямий рейс Ліє& пая – Нью&Йорк. Знать з’їжджалася сюди на морське купання і світські раути. Відтоді за Лієпаєю закріпилася репутація аристократичного курорту. Від «золотої доби Лієпаї» в місті залишилися, зокрема, дуже милі гостьові будинки, які тепер іменують бутик&готелями. Вони дерев’яні, з ви& гадливою архітектурою, а інтер’єри — майже вікторіанські! У «бутику» з назвою «Roze» в Ста& рому місті я й зупинився. Рукою подати до пар& ку і моря. Де народжується вітер Я подумав, що вітер народжується саме на лієпайських пляжах. Кашкет доводилося трима& ти, як на тій дзвіниці. Хоча впевнений, що iн& коли буває й тихо та затишно. Кажуть, засмага& ти тут починають у квітні, ховаючись серед дюн.

Попри нордичну прохолодність, ліє& пайські пляжі є просто&таки видатними, тільки не такими «розкрученими», як юр& мальські. Найчистіший, найбіліший і най& дрібніший пісок Латвії знаходиться саме тут! А про чистоту вод свідчать «Блакитні прапори», якими ЮНЕСКО регулярно відзначає ці береги. Чистота і простір — ось що приваблює у пляжах Лієпаї. Хвилі з піском утворюють безкінечну горизонталь, над якою махають лопатями вітроелектрогенератори. Навіть у некупабельну травневу погоду пляжі ре& тельно прибираються. Здається, для цього є стимул: разом із водоростями море ча& сом виносить бурштин. Не знаю стимулів для поліцейських, але вони патрулюють береги на велосипедах. До речі, велопро& гулянки по піску, який, намокаючи, стає дуже щільним і рівним, вельми приємні. Двічі я зіткнувся в Лієпаї з хамством, і один такий «сеанс» відбувся на пляжі. Фото& графувати неозорий берег без людей неці& каво, тож я вибрав за модель пана із собач& кою. Чолов’яга сварливо закричав: «Кто те& бе разрешил меня снимать?!» Гм… Вибачте, більше не буду... Тим паче, що до нас уже по& спішали полісмени… Та охоронці поряд& ку дуже чемно «пов’язали» не мене, а пана, який незаконно вигулював на пляжі собачку.

Прогулянка рядками гімну У цього міста є символи, і вони увічне& ні в гімні Лієпаї та п’ятьох пам’ятниках. Велетенська бронзова жінка, що виглядає з моря чоловіка, не рахується — вона ство& рена давно і поза брендовою концепцією. У гімні «Місто, де народжується вітер» ідеться про «людський ліс», що його гне до землі той самий вітер. Й ось на краю Приморського парку на землі зображені загадкові бронзові профілі лісу. Далі на стовпі сидить бронзовий теле& фоніст — той самий, котрого не може зду& ти вітер. На дротах поруч — строфа гімну про цього героя. Далі — композиція «Янтарні латиші». Ніяких латишів немає, а є тільки шинкар& ський стіл, за яким «сидять бурштинові латиші й іноді б’ють посуд». На столі сто& їть кухоль для пива, з яким люблять фо& тографуватися туристи, і таця, на якій зо& бражена сцена з відомого опису ХІХ сто& ліття — «Ось так тут живуть». Ще далі, міцно вчепившись у гілку брон& зового дерева, сидить могутня ворона. Муд& рому птахові городяни й туристи потира& ють на щастя дзьоб. І нарешті, біля морехідної школи човняр сокирою теше дошку, яка водночас є лавкою з вірізьбленими на ній відповідними словами. ➧

Не в останню чергу місто)меломан завдячує сла) вою рок)музиці. У радянський час сюди з’їжджа) лися виконавці, яких не завжди вітали в Москві та Пітері. ■

Ветхість як непідробність.

Найбільша гітара Латвії, за якою — єдине в країні рокKкафе.

Фото Лієпайського регіонального туристичного бюро

ПОПУТНОГО ВІТРУ! Віза Латвійської Республіки нале жить до шенгенських, а посольство в Україні — до найлояльніших.

Дерев’яна забудова Старого міста викликає захват і жаль через ветхість. Менший відбиток часу — на спорудах у стилі модерн. У Лієпаї їх цілі квартали! ■

Переліт до Риги оптимально здійсню вати рейсами авіакомпанії «airBaltic» із Києва, Одеси та Сімферополя. Від столиці Латвiї до Лієпаї — 220 км, які легко подолати комфортним по їздом чи автобусом.

■

Дерев’яні мережива і буяння зелені в дачному районі.

Дерев’яні мережива, кам’яні торти Біля Приморського парку розкинулися квар& тали дач і чепурних будинків із дерева. У кож& ного — свої обличчя, доля, стан даху і стін, але в усіх приблизно один стиль — «модерн а ля рюс»: дерев’яні колони, різьблені фронтони, башточ& ки, ба навіть куполи. А поруч припарковані ав& томобілі солідних марок: люди тут живуть не& бідні. Тільки не руйнують дерев’яних «динозав& рів» і не ставлять триметрових парканів… Дерев’яна забудова Старого міста викликає захват і водночас жаль. Реставрувати такий бу& динок — це купа витрат. А ще ж і майстри пот& рібні, тільки де їх зараз знайдеш?.. Ось і влаш& товують паломництво в дерев’яні нетрі Лієпаї латвійські художники та фотографи, щоб увіч& нити тлінну красу. Особисто я сприймав обшар& паність будинків як непідробність історії. Менший відбиток час наклав на споруди у стилі модерн, або на німецький манір — в югенд& стилі. У Лієпаї цілі квартали югендстилю! Ви& шуканого, не по&нордичному рясного й вигад& ливого! Купці та промисловці Лібави полюбля& ли шиконути. Як по нотах Чому «як»? — Я справді йшов по металевих нотках, вмонтованих у тротуарні плитки. Ліє&

102

пая позиціонується як місто&меломан. Виявляється, я ви& йшов на маршрут «Лієпая як по нотах». На ньому — сцена фестивалю «Лієпайське літо», рок&кафе «Пабло», «найбіль& ша в Латвії гітара», а також Алея слави музикантів, серед бронзових відбитків рук на якій є долоні Раймонда Паулса та Лайми Вайкуле. Не в останню чергу місто завдячує славою рок&музиці. У радянський час сюди прижджали на сейшени виконав& ці, яких не завжди вітали в Москві та Пітері. Зараз можна потрапити на концерт, скажімо, Бориса Гребенщикова, який має до Лієпаї сентимент. Я поважаю рок, але вразила все ж музика зовсім іншого жанру і часу. У знайомому вже Троїцькому храмі грав най& більший у світі неперебудований старовинний орган. 4 кла& віатури, 131 регістр, понад 7000 труб! Українським жур& налістам продемонстрували можливості його найтовщих «ієрихонських» труб XVIII століття, від яких задрижала під ногами підлога. Жодної електроніки, це вам не рок! Радянська Кароста У військовому порту за Торговим каналом сучасні ко& раблі латвійських збройних сил сусідять із яхтами туристів. Поруч червоніє цеглою колишній склад, а нині — стиль& ний бізнес&готель «Promenade»*****. Серед тутешніх ціка& вин — міст, створений за проектом самого Ейфеля з мета& левих перетинок. Завжди є відвідувачі в пишного Свято& Микільського православного морського собору (1903), тіль& ки зараз він на реконструкції. Та головна «принада» цієї частини міста — Кароста, вій& ськова база і тюрма. Вона збудована ще за російських царів і досягла «розквіту» в радянський час. Що то був за роз& квіт, продемонструвала екскурсія на чолі з майором Радян& ської армії (звісно, колишнім). Він з артистизмом і десь трохи з ностальгією виконував роль похабного служаки. Для початку вишикував групу журналістів і ткнув пальцем мені в груди: «Смір&рна! Гдє служил?!» Розповіді переси& пав армійськими «перлами». У музеї Другої світової війни є ледь не всі види радян& ської та німецької зброї, в тому числі рідкісної. Все знай& дено, тут, у Карості. Офіцерська їдальня: алюмінієві ложки, стара радіола, бу& фетниця у фартуху… Невимовне враження справив армій& ський десерт із магазинного сиру в киселі. А запах!.. До нудо& ти доводить амбре комбіжиру, який в’ївся у стіни коридорів. Гауптвахта — головна атракція Карости і єдина військо& ва в’язниця в Європі, відкрита для туристів. Лункі темні коридори з гратами. Кам’яні мішки з віконечком угорі. На чорній стіні хтось у розпачі нашкрябав: «Хочу домой!» Один із журналістів, який «ставив забагато запитань», за& гримів у карцер. П’ять хвилин у повній темряві поверну& ли хлопцю смак життя… Взагалі Кароста — для тих, хто не зазнав «принад» ра& дянського періоду. Екстремалам за окрему плату тут про& понують заночувати в камері на дошках, шпигунську гру «Втеча з СРСР», прогулянки зі смолоскипами до північ& них морських фортів. Західні туристи в захваті. На нас екс& курсія справила гнітюче враження. Поглибило його «хам& ство номер два». Ми оглядали «царські» споруди. Біля кінного манежу з радянських руїн, розташованих поруч, вийшов якийсь суб’єкт і розлючено попрямував до гіда зі словами: «Ты что советскую форму позоришь?!» Ми сприйняли цей демарш за продовження совдепівської вистави, але все було на& справжки. Суб’єкт був прапорщиком на військовій базі, після закриття якої не знайшов себе у житті й тепер разом із товаришами шукає в землі кабелі та здає їх на кольорові ➧

Із дзвіниці собору святого Язепа я побачив Троїцький храм. Хоча всі дивляться з Троїцького. Сюди українського журналіста допустили ексклюзивно.

Водонапірна вежа Карости (1903) і напористий майорKекскурсовод.

метали. Його стурбувала цивільна куртка, накинута екскурсоводом поверх кітеля. Нє положено!.. Креатив і позитив Противагою занепадницького негати& ву в Карості є креативність, із якою на& дбання радянської доби використано для туризму. Після відвідання туристичного центру Лієпаї позитивні враження до нас повер& нулися. Насамперед вразив сам факт, що такий центр узагалі існує в невеликому, нехай і курортному місті. Тут можна зна& йти будь&яку інформацію про готелі та можливості туризму в місті й околицях,

узяти напрокат велосипед, придбати су& веніри місцевої фабрики. У турцентрі ми дізналися, що місто за рік поки що при& ймає 15 тисяч туристів, половина з яких — іноземці, насамперед німці. Та й число ро& сійських туристів з року в рік подвоюється. Серед останніх креативів Лієпайсько& го регіонального турбюро — коктейль «Ліє& пая», який можна скуштувати в кафе і рес& торанах міста. До його інгредієнтів входять такі спеціалітети, як бузина і цидонія. Смак — солодкий, колір — янтарний. Європейським полиском порадував Олімпійський центр Лієпаї. 2012 року тут проводились ігри чемпіонату світу з бас& кетболу — найпопулярнішого виду спор& ту в Латвії (нагадаємо, що в Україні буде «Євробаскет – 2015», можна переймати досвід). Одна зала центру легко трансфор& мується в кілька інших, трибуни склада& ються і пересуваються. Численні спортив& ні секції та культурні гуртки активно від&

відуються городянами та, що цікаво, ту& ристами. Не кажучи вже про шикарний спа&центр. Ну, а що сказати про центр народної творчості? Від лозоплетіння до печворків, від ткацтва до обробки бурштину — суціль& ний креатив і позитив. Свідчення цього — найбільше у світі янтарне намисто завдовж& ки 123 метри та вагою 19,5 кілограма. Йо& го створили зі шматочків бурштину, по& жертвуваних простими лієпайцями. Здається, вітер у цьому затишному міс& ті несе втішні зміни. Нехай би він повіяв і в нас. ■ Подяка за прийом — Лієпайському регіональному туристичному бюро (www.liepajaturisms.lv) та особисто пані Єві Хмієлевській, за подорож — авіакомпанії «airBaltic» (airbaltic.com), а за організацію туру — журналові «Український туризм» (www.mw.com.ua).

У Торговому каналі Лієпаї.

Щедре літо

Дубаю

Ó íàéòóðèñòè÷í³øîìó åì³ðàò³ îãîëîøåíî êàìïàí³þ «Ë³òî – Äóáàé». ×åêàþòü êîíäèö³îíîâàí³ ãîòåë³ òà øîï³íã-ìîëè, ðîçâàæàëüí³ öåíòðè é êðèòèé ëèæíèé êóðîðò ïëþñ ï³ëüãè òà çíèæêè äëÿ ãîñòåé!

Кампанія триватиме із 7 червня по 7 вересня. Організатори збираються про& демонструвати все розмаїття можливос& тей літнього відпочинку й розваг у Ду& баї — місті, що не має рівних на Близь& кому Сході за кількістю туристичних заходів і якістю інфраструктури. Сезон почнеться з фестивалю «Ду" бай – літні сюрпризи», який триватиме місяць. Гостям пропонують знижки в тор& гових центрах, а також освітньо&розва& жальні заходи для родин. Торік цей фест відвідало 4 мільйони осіб з усього світу. Із 20 червня по 28 серпня в Дубайсь& кому центрі міжнародної торгівлі дія& тиме величезне дитяче розважальне міс&

течко «Modhesh World» з атракціонами й тематичними ігровими зонами. Із 21 червня по 21 серпня прихиль& ники активного відпочинку зможуть за& йнятися своїми улюбленими видами спорту в критому комплексі «Dubai Sports World» у згаданому торговому центрі. Провідні спортивні академії, клуби і тре& нери пропонуватимуть свої послуги охо& чим пограти у волейбол, футбол, бас& кетбол, теніс, крикет, регбі... 7 червня на Арені того ж центру відбу& деться Дубайський рок"фестиваль. Про& тягом восьмигодинного музичного мара& фону виступлять всесвітньо відомі ви& конавці: гітарист Інгві Мальмстин, рок& групи «Dark Tranquility» (Швеція), «Night& mare» (Франція), «Epica» (Нідерланди)… Із 7 червня по 7 липня фестиваль «Ду" бай — літні сюрпризи» влаштовуватиме

нескінченні шоу, лотереї з казковими при& зами та надаватиме торгові знижки. Опісля настане Рамадан — особли& вий період для мусульман, коли турис& ти зможуть поринути в атмосферу араб& ських традицій. Закінчиться він 9 серп& ня бучним святкуванням. У рамках кампанії «Літо – Дубай» діятиме промо"акція, за умовами якої двоє дітей віком до 12 років, що гостю& ватимуть не менше 3 днів у супроводі 2 дорослих, зможуть безкоштовно про& живати й харчуватися в певних готелях, відвідувати аквапарк «Aquaventure» і під& водний лабіринт у готелі «Атлантис», аквапарк «Дике ваді» і розважатись у «Дубай&Молі». Повний список закла& дів — учасників акції шукайте на сайті www.summerisdubai.com. Щедрого вам літа!

105

М І Н І С Т Е Р С Т В О

ЗАКОРДОННИХ СТРАВ

■

РИГА

Крила високої

кухні

Ó Ïàðèæà ³ Ðèìà, çíàíèõ ñâî¿ìè êóë³íàðíèìè òðàäèö³ÿìè ³ ïîä³ÿìè, ç’ÿâèâñÿ êîíêóðåíò — Ðèãà. ² çäàºòüñÿ, âîíà çäàòíà ïîñòàâèòè ï³ä ñóìí³â áåççàïåðå÷í³ñòü ¿õíüîãî ë³äåðñòâà. Âàäèì ÐÀÊÎ×²

ПоKсправжньому відчути смак латвійських делікатесів можна тільки в антуражі Старої Риги.

106

Відчуття того, що я в ресторані, з’яви& лося, щойно шасі літака компанії «airBal& tic» відірвалися від злітної смуги. Ніколи не думав, що на двогодинному рейсі мо& жуть годувати так смачно: бекон, теля&

Ìèêîëà ²ÂÀÙÅÍÊÎ

тина, фруктовий соус, салат, ніжний сир плюс десерт. Індивідуальний підхід і щи& ра турбота стюарда в бізнес&класі створи& ли бездоганний настрій і налаштовували виключно на позитив. Захотілося пореко& мендувати такий переліт усім, хто нудь& гує за барвами життя. Незалежно від національності, віро& сповідання, особистих уподобань і філо& софських поглядів, людина потребує якіс& ної їжі. А мандрівник — це взагалі особли& ва істота, яка, напевно, зацікавиться на& ціональною кухнею, вбачаючи в ній, бе& зумовно, особливий колорит. Тому запро& понувати туристу смачні, корисні, оригі& нальні страви — безпрограшний варіант. Відтак цього року Рига поставила пе& ред собою амбітну мету — зробити кулі& нарні тури до міста «родзинкою» сезону& 2013. Основа концепції — готувати з кла& сичних продуктів, але згідно із сучасни& ми смаками і нестандартною подачею на стіл. Такий собі кулінарний ф’южн! На& приклад, усім відомий буряк, замарино& ваний із місцевими травами, стає осно& вою солодкого мусу і стравою високої кух& ні. А як вам ідея сорбету з… маринованих огірків? ➧

Їстівне мистецтво. Стартер#закуска на аркуші паперу. Яскравість барв, розмаїття форм і текстур, відчуття ексклюзивності — візерунок на кожному столі не схожий на інші.

Салат із лісовими ягодами та моркв’яними чіпсами — дивовижне поєднання свіжості та солодкості.

ВІЗА ДО СТОЛУ Віза потрібна шенгенська. Посоль ство Латвії в Україні відоме своєю не упередженістю й доброзичливістю. Готелі й ресторани навіть у центрі міста не мають «захмарних» цін, які бувають у інших столицях. Середня вартість повноцінного обіду в ресто рані (без напоїв) — 10–12 євро, а біз нес ланчу (3 страви) — 5–12 євро. Доповненням до ресторанів будуть чудові походеньки вулицями Старо го міста, огляд міста із собору свято го Петра, відвідини ризького Музею югендстилю, прогулянки широкою набережною…

■

Легкий десерт на кам'яній дошці — це щось магічне…

108

35 ресторанів латвійської столиці беруть участь у проекті «Рига — вишуканий смачний напря& мок». Щомісяця обирається продукт, з якого міс& цеві шеф&чарівники готують шедеври. У квітні це був березовий сік, який лежав в основі не тільки десертів, а й соусів та підливок до основних страв. У травні — ревінь, що став не лише само& стійною начинкою для пирогів, а й з’явився у м’ясних і рибних стравах. Та час перейти від концепцій до реальних справ… тобто страв. Пря& муємо до ресторану «Тam labam bus augt». Тут від&

відувачі можуть спостерігати за процесом при& готування закусок і десертів. Вразила подача аперитиву на харчовому пергаменті: на аркуші художник&офіціант створив із різнокольорових соусів сюрреалістичний малюнок, додав до ньо& го заморожених у рідкому азоті місцевих трав, приправив журавлиною і сервірував пшеничним хлібом, пофарбованим чорнилом каракатиці. Інша ідея — сервірування на дошці з натураль& ного каменю. По&перше, це оригінально і не& сподівано, по&друге, камінь довше за порцеляну тримає температуру. По&третє, така подача має відтінок якоїсь магії через своє абсолютно ори& гінальне поєднання архаїки та сучасності. У цьому ресторані, як і в багатьох інших, не& має постійного меню. Річ у тім, що кожного ран& ку шеф із підлеглими прямує на Центральний ринок закуповувати продукти. Він не знає на сто відсотків, що саме буде най& свіжішим і найкращим, тож ме& ню складеться потім, залежно від «художніх засобів» і натхнення шеф&кухаря. Ресторан «Nebrus», що в са& місінькому центрі Старого міста, неможливо уявити без атмосфе& ри давнини. Поруч — Ратушна площа з будинком Чорноголових, собор святого Петра, із дзвіниці

якого, мов на долоні, видно центр Риги, площа Ліву зі старо& винними будівлями, «новий» центр Риги з будинками у стилі модерн... «Nebrus» нас теж вразив нестандартними поєднання& ми: суп з овочами&гриль — насичений бульйон відтіняють не& зрівнянно ароматні дари ланів; або варіант глінтвейну – побу& дований на обліпиховому соку, з журавлиною, лаймом і низкою «таємних» інгредієнтів. Емоційна крапка в ознайомленні з проектом була поставле& на в ресторані «Darza», який запам’ятався поетичним меню. Ми спеціально обрали «весняні» страви, аби сповна насолодитися станом ф’южн. Наприклад, курячою груд& кою з мармеладом із червоної цибулі. Без підказки ніколи б не впізнав «сльозоточи& вого» овочу, кислуватий смак і аромат якого нагадували ягоди. А як вам карамелізована

медом половинка груші, витримана в каві з полуничним соусом і м’ятним парфе з додаванням сушеного ананасу? Та самої на& зви достатньо для отримання насолоди, а смак — це вже гедонізм! Ми зупинились у щойно відкритому в самісінькому центрі Старої Риги готелі «Astor». Це дало змогу пішки обійти все Старе місто, завітати до кожного зі згаданих ресторанів і запросити всіх і кожного у смачну подорож до «Риги–2013 — вишуканого смачного напрямку, нової кулінарної столиці Європи! ■ Велике спасибі за ідею подорожі до Риги — авіакомпанії «airBaltic» (airbaltic.ru) і особисто Марії Каплун та Янгісу Ванагсу. За бездоганну організацію подорожі та відкриття смаків Риги дякуємо «Live Riga» (Live.Riga.com) і чарівній Гуні Цауне.

109

■

КОЛЕКЦІЯ

www.hurtigruten.com

Традиційна ложка риб’ячого жиру на Полярному колі.

НОРВЕГІЯ

Нордичний

круїз

Ñïåêà, ïàëüìè ³ ìîðå — òàê³, çàçâè÷àé, àñîö³àö³¿ ³ç ñëîâîì «êðó¿ç». Àëå ÷àñîì òàê ïðèºìíî çðóéíóâàòè ñòåðåîòèïè... Öÿ êâ³òíåâà ïîäîðîæ áóëà ïðèñâÿ÷åíà ïðîõîëîä³, ô³îðäàì ³ îñòðîâàì. Âàäèì ÐÀÊÎ×²

Норвегія причаровує завжди, поїздка будь&якої по& ри року до неї — це емоційний вибух. Відвідавши пів& день і північ країни в попередніх вояжах, вирушаємо у приголомшливий круїз уздовж західного узбережжя країни з компанією «Hurtigruten».

Скрізь у Норвегії вас вітатимуть тролі. Ці персонажі норвезького епосу бувають кумедними, а іноді й лихими.

110

Ìèêîëà ²ÂÀÙÅÍÊÎ

120 років на плаву Мабуть, більше немає у світі берегів, настільки при& крашених тисячами островів, сотнями фіордів, десят& ками вершин і на додачу — нескінченними блакитними далями. У доісторичні часи велетенські льодовики «зо& рали» ці землі й створили неповторні ландшафти. Вздовж узбережжя у давнину повиростали містечка і селища, ізольовані від світу. Століттями місцеві мешканці лови& ли рибу у фіордах і тихо&мирно існували в архаїчному світі власних мрій, фантазій і легенд. Їхні помешкання, ідеально «вписані» у краєвиди, збереглися і до сьогод& ні. Яскраво пофарбовані рибальські будиночки та чов& ни контрастують зі стриманою північною природою. Дістатися сюди крізь лабіринт проток і островів, особ& ливо взимку, колись було майже не реально. Тож 120 ро& ків тому й започаткували регулярні рейси вздовж захід& ного узбережжя Норвегії, що дотепер сполучають чоти& ри десятки узбережних поселень у єдиний ланцюжок. Розпочалося все з каботажного плавання для доставки вантажів. Без нього листи й посилки з півдня на північ країни часом ішли місяцями. Швидко знайшлись охо& чі подорожувати мальовничими місцями, і нині круїз від компанії «Hurtigruten» визнано однією з найкращих у світі морських подорожей. Цікаво, але первинної, су& то утилітарної функції рейсів — вантажоперевезення — ніхто не відміняв. ➧

Зустрічним курсом. Ми щодня бачили інші судна компанії «Хуртігрутен». Кожна зустріч — це взаємні вітання та вир емоцій на тлі біло#блакитного арктичного краєвиду.

НОРДИЧНО)ПРИКЛАДНІ ПОРАДИ Вартість круїзу протягом року дуже коливається. «Високий сезон» — це липень–серпень. Якщо віддаєте пе ревагу теплій погоді та бажаєте за ощадити, подорожуйте навесні або восени. У грудні–березні чекають не знані в Україні зимові розваги (катан ня на собачих запрягах, відвідування льодових замків, споглядання Північ ного сяйва тощо) і дуже привабливі ціни. Температура в різних регіонах Нор вегії істотно відрізняється. Завдяки теплій океанській течії Гольфстрім на узбережжі, навіть на півночі, силь ні морози взимку — рідкість. Улітку — +20°С на півдні та +10°С на півночі. Будь)якої пори року стане у наго ді теплий светр і куртка, не завадить парасолька. Віза — шенгенська. Посольство Нор вегії відзначається особливою дру желюбністю та повагою до кожного відвідувача. Летіти з України до Норвегії потріб но з пересадкою. Зручні стикування пропонує «airBaltic», що здійснює рей си з Києва в Осло двічі на день. При купівлі квитків заздалегідь вартість квитка в обидва кінці може станови ти менше 180 євро! Зручно і логічно зробити зупинку в Ризі.

■ За яскравими, меткими птахами тупиками ніколи не набридає спостерігати.

Особливістю круїзу від компанії «Hurtigruten» є можливість самому туристу формувати трива& лість і маршрут. Можна вирушати хоч у двого& динну, хоч у двотижневу подорож, розпочати й завершити її в будь&якому селищі, де швартують& ся судна компанії. Лайнери теж різні: старовин& ні та сучасні, маленькі та великі. Круїзи здійсню& ються щодня цілий рік — є з чого вибирати. Тромсьо у синіх тонах Розпочинаємо подорож у місті Тромсьо, да& леко за Полярним колом, і прямуємо на південь, до Бергена. Я завжди віддаю перевагу круїзам, які спрямовані на південь, у них кожного дня ще дужче радієш сонечку і теплу. Інколи Тромсьо називають «північним Пари& жем». На перший погляд, це зухвале перебіль& шення. Але мова не про грандіозність і зовніш& ній блиск, а про шарм і довершеність. За гармо& нійністю буття місто справді ладне сперечатися з більшістю мегаполісів. При тому, що місто по& лярне, мешканці пишаються найпівнічнішими у світі кафедральним собором, пивоварнею, фут& больним клубом... Але мене особисто вразили кольори вечірньо& го Тромсьо. Я апологет півдня, та десятки від& тінків синього змусили остовпіти від захвату. Ве& личний простір фіорду мерехтів сіро&синім. Над ним короною злітали кільця гір: невисокі ближ& ні й зовсім грізні далекі. Ще майже повністю вкриті снігом, вони віддзеркалювали глибоку небесну лазур і тьмяно сяяли у світло&синіх су& тінках біло&блакитним. Темрява поволі згущу& валась, і ультрамарин дедалі яскравішав. Що& хвилини змінювалося забарвлення, синій колір проявлявся новими відтінками, які підкреслю& валися жовтогарячими променями ліхтарів. Сю& ди варто приїхати тільки заради цієї неповтор& ної палітри, не кажучи вже про численні атрак& ції міста.

Морські орли Наступний день круїзу був присвячений Ло& фотенським островам. Звісно, сюди можна по& трапити літаком, автомобілем або поромом, але поєднати враження і комфорт так, як у круїзі, не вдасться. Близько сотні островів утворили ланцюг уз& довж континентального узбережжя. Лайнер «Hur& tigruten» просовується вузькими водними про& ходами, зокрема, відомим Трольфіордом. При& рода тут сама себе перевершила, утворивши про& хід завширшки лише 90 метрів між двома ти& сячометровими горами! Судно ледь не черкало бортами сірий граніт. За судном, наче вартові, спостерігають мор& ські орли. Ці птахи майстерно ловлять рибу у вузьких протоках. Тут завжди віє міцний вітер, що дає птахам змогу менше витрачати енергії на політ. Екскурсія до орлів — одна з перлин подо& рожі. Ледь видима цятка раптово перетворюєть& ся на величного птаха, що просто поруч із тобою

112

Тромсьо в синіх тонах — ця неперевершена картина закарбовується в пам’яті.

підхоплює здобич із води і миттєво злітає в синє небо! Пернаті хижаки змагаються за здобич, збуджено сваряться, ніби тор& говки на ринку, і вимальовують на тлі кру& тих гір запаморочливо&швидкі піруети. Ні& хто таких сцен не зрежисує і не поставить краще за саму природу! Як правильно сушити рибу Основою економіки регіону, як і сто, і двісті років тому, залишається риба — та сама норвезька тріска, без якої неможли& во уявити ні стародавньої, ні сучасної нор& везької культури. Із часів вікінгів місцеві щозими ловлять рибу, яка величезними косяками мігрує між островами та мате& риком і стає легкою здобиччю людей. За період із грудня по березень виловлюють десятки тисяч тонн риби. Місцевий клімат якнайкраще підхо& дить для тривалого зберігання: випатрану

Інколи Тромсьо називають «північним Парижем». На перший погляд, це зухвале перебільшення. Але мова не про грандіозність і зовнішній блиск, а про шарм і довершеність. ■ тріску розвішують і залишають так на три місяці. Завдяки Гольфстріму клімат тут, як для Заполяр’я, дуже м’який. Узимку се& редня температура становить &2–4°С, а в березні, коли тріску розвішують на про& сушку, морози, які шкодять рибі, є вже рідкістю. Тож риба поволі втрачає 90 від& сотків вологи. У ролі фену — постійний і не надто сильний вітер. А другим чинни& ком є, хоч як дивно... дощ. Виявляється, для правильного сушіння риба має постій& но трохи зволожуватись. Комбінація опа&

дів і вітру дає «ідеальну» сушену тріску, що може зберігати свої поживні власти& вості понад десять років! Існує до сотні різних рецептів приготування, але найпо& ширеніший водночас є й найпростішим: тиждень рибу витримують у воді, а потім готують як звичайну розморожену. Скрізь на Лофотенах видно нескінчен& ні низки тріски. Цікаво, що голови йдуть на делікатесний рибний суп, але сушать& ся вони окремо, бо потребують іншого режиму. ➧

113

Часом запитуєш себе: чим так приваблює Північ? У пошуках відповіді стоїш на палубі й очей не можеш відвести від ідеального краєвиду. Кухня на кораблі довершена, делікатесна і вишукана. Як вам такі крабики?

Виявляється, з перетинанням Поляр& ного кола, як і екватора, пов’язана певна традиція: «посвячення в полярники» від& бувається за допомогою риб’ячого жиру зі згаданої тріски. Кожен пасажир має ковт& нути ложку надзвичайно корисної, але напрочуд гидкої рідини. І якщо ви здола& єте себе, винагородою стане симпатична ложка з написом: «Я «зробив» Арктику!». Мальовничі мости Поселення причаїлися серед скель ча& сом на зовсім крихітних острівцях. І кож& не сполучене з «великою землею» чудови& ми дорогами. Чи то морози в Норвегії ін& шої природи, чи то норвезькі тролі вміють ворожити над асфальтом, але покриття скрізь без винятків гладесеньке. А особли&

114

Термін зберігання «ідеально висушеної» тріски — 10 років.

Карколомні вигини незліченних мостів надають спокійним краєвидам певного куражу.

ва прикраса узбережжя — аркоподібні мос& ти всіх розмірів і форм. Мов кити, вони вигинають спини, дозволяючи проплива& ти високим яхтам. Зовні прості, ці спору& ди приваблюють неочікувано крутими під& йомами та несподіваними поворотами са& ме у найвищому місці. Між чарівними містами Крістіансанн і Молде звивається славетний Атлантичний шлях, визнаний однією з десяти наймальов& ничіших доріг у світі саме завдяки своїм мостам і крутим підйомам на острови. Це шосе, завдовжки лише 8 кілометрів, прохо& дить по десятках острівців і крутих мостах. Трохи про тролів По берегах, попід крутими схилами гір, бісером розкидані коричневі будиночки.

Дістатися сюди крізь лабіринт проток і островів колись було майже не реально. А нині круїз від компанії «Hurtigruten» визнано однією з найкра) щих у світі морських подорожей. ■ Вони часом схожі на казкові помешкан& ня тролів — персонажів скандинавських легенд. Незриму присутність казки відчуваєш скрізь. Наприклад, біля величезної скелі Торгхатен, яка має 25&метровий наскріз& ний отвір. Учені стверджують, що це море колись промило скелю, а потім вона під& нялась над сто метрів над водою. Але ж усім

відомо, що міцний граніт пробила стріла троля, який переслідував своїх ворогів. Гірський ланцюг Сім Сестер — ще од& не видовищне утворення. Це симетрично розташовані уздовж моря гірські верши& ни, які, коли вірити науковцям, з’явились у результаті вивітрювання. А норвежці пе& реказують історію про сімох сестер&тро& лів, які залишили батьківський будинок ➧

115

Джакузі є на більшості лайнерів «Хуртігрутен». Так приємно похлюпатись у теплій воді на тлі засніжених узбереж.

Лофотенські острови — автентичні, архаїчні — одна з круїзних перлин.

Ледь видима цятка раптово перетворюється на величного птаха, що поруч із тобою підхоплює здобич із води. Пернаті хижаки виписують за) паморочливо)швидкі піруети. ■ і загуляли на всю ніч: зустрічались із людь& ми і купалися голі. Вони так захопилися пестощами, що забули повернутися до сві& танку додому і скам’яніли. Перлини міського стилю Круїз показав нам кілька найчарівні& ших міст Західної Норвегії. Дуже вразив Олесунд із його кварталами стилю «мо& дерн». У 1904 році дерев’яне місто майже

116

дощенту згоріло, і відбудувати його вирі& шили в єдиному стилі. Тепер високі, роз& кішні, щедро оздоблені будинки форму& ють цілі квартали і контрастують із яскра& вими, але скромними дерев’яними жит& лами рибалок. Розкішніша панорама Олесунда відкри& вається з гори Аксла, що височить просто в середмісті. Здолавши кількасот сходинок, мандрівник буде винагороджений широ&

кою панорамою, що лежатиме просто біля його ніг. Острови, мости, протоки, скелі й миси мальовничо перемішані у просторі. Інша перлина круїзу — Трондхейм, іс& торична столиця Норвегії. Беззаперечною домінантою міста є чудово прикрашений кам’яним різьбленням Нідароський собор, свідок прийняття країною християнства ще тисячу років тому. Цей храм — духов& ний центр країни, тут вінчаються норвезь& кі монархи. Різнобарвні дерев’яні будинки, що по& над двісті років прикрашають набережну ріки Нідельва, варті неквапливого спо& глядання і викликають виключно приєм& ні та добрі думки. Найкраще ці домівки видно з мосту Бажань. Треба пройти у двоє воріт на мосту, загадавши бажання, і воно неодмінно здійсниться.

Риболовля морських орлів — атракціон дикої природи. Берген, місто зі скарбниці ЮНЕСКО. Читайте про нього в наступному номері.

Наш круїз «несподівано» добіг кінця. П’ять днів подорожі пролетіли як мить. Карти пам’яті фото& апаратів переповнені, емоції тішать серце, а голова спрямована на нові відкриття і враження. Кінцева точка круїзу — Берген, старовинне ганзейське місто, відоме своїми пам’ятками зі Списку ЮНЕСКО. Лиш тільки на обрії з’являються схили пагор& бів, відчуваєш непереборне бажання продовжити круїзне дослідження Норвегії, попрямувавши ін& шим маршрутом, іншим кораблем, в іншу пору ро& ку. Буде нова розповідь, тож до зустрічі в наступ& ному номері журналу! ■ (Далі буде) Щиро вдячні за організацію круїзу компанії «Hurtigruten» (www.hurtigruten.com) та особисто пані Ніні Мерцель, а також авіакомпанії «airBaltic» (www.airbaltic.ru) та особисто Марії Каплун і Янісу Ванагсу.

117

Ж Я О В

КОЛЕКЦІЯ

■ Кам’яні мережива Руанського собору.

Ф Р А Н Ц І Я

Вдруге в ту саму річку, або Знову «Шерше ля Франс» Àâòîáóñíèé òóð «Øåðøå ëÿ Ôðàíñ – Ï³âí³÷» â³äêðèâ íàì íîâ³ ïðèíàäè ï³âí³÷íîãî óçáåðåææÿ Ôðàíö³¿. Äâîº òóðèñò³â-ôðàíêîô³ë³â íàñì³ëèëèñÿ âèðóøèòè âäðóãå òèì ñàìèì ìàðøðóòîì. ² íå ïîìèëèëèñÿ! Íàòàë³ÿ Ë²ÏÊÎÂÑÜÊÀ

Àíàòîë³é ÊÐÓØÈÍÑÜÊÈÉ, Íàòàë³ÿ Ë²ÏÊÎÂÑÜÊÀ

Кожен мандрівник рано чи пізно натрапляє на місцину, що западає в серце. У глибині душі він плекає надію знову побачити саме той краєвид, що постійно постає перед очима. Таким місцем для нас стало місто Сен&Мало на північному узбереж& жі Франції. Перша зустріч із ним відбулася кілька років тому, в незабутньому автобусному турі укра& їнської компанії «Артекс» північною Францією (див. «МТ» № 4’2006). Наперекір гераклітівському «не можна двічі уві& йти в ту саму річку» ми ризикнули і вдруге виру& шили у майже той самий тур. «Майже», бо гід по Франції, енциклопедично обізнана й комунікабель& на Ірина Снегирьова, щороку доповнює маршрути новими екскурсіями. Про новинки туру «Шерше ля Франс – Північ» ми й розповімо. Несподіваний старт Туристичний автобус зупинився на вимушений «відпочинок» у заторі. Такого ніхто не чекав. Прав& да, затори у Західній Європі цивілізовані — всі ав& то організовано посунулися до узбіч, звільнивши проїзд для спецмашин. Спершу ми милувалися цим «орднунгом», потім дивувалися, чому хоч потроху не пропускають машини по вільній смузі, а під кі& нець уже дратувалися. Аж за 6 годин комусь спало на думку пустити авта в об’їзд, що був зовсім по& руч. Рушили туди й ми, минаючи місце ДТП. А там нічого особливого, один автобус стоїть на узбіччі. Милі створіннячка на порталі собору Паризької Богоматері.

Але ж доки дорога не буде абсолютно вільна і ви& мита шампунем, вона вважається непридатною для руху. Виявляється, такі затори на рівному міс& ці — звичні. Хоч щось на наших українських доро& гах краще... Ам’єн — перше місто на маршруті. Собор Ам’єн& ської Богоматері (ХІІІ) разом із Шартрським і Рейм& ським вважається еталоном готики. Він вражає сво& їм об’ємом, за яким, до речі, перевершує всі готич& ні собори Франції: довжина — 145 метрів, а висо& та склепіння — понад 42. У давнину він вміщував усе населення Ам’єна — близько 10 тисяч душ, а нині його переповнюють туристи. Нескінченно довго можна роздивлятися ажурне різьблення по каменю — багатофігурні біблійні сюжети, чудер& нацькі горгулії, мереживні арки, постаті святих і пророків. ➧

СенKМало. Французький варіант лірника. Живе свідчення того, що колісна ліра прийшла до України із Західної Європи.

«ПІЗНІ» МУЗЕЇ ПАРИЖА Ейфелева вежа — 9:30 – 23:45. Лувр — 9:00 – 22:00 (СР, ПТ). Центр імені Жоржа Помпіду — 11:00 – 21:00. Музей д’Орсе — 9:30 – 21.45 (ЧТ). Музей Тріумфальної арки — 10:00 – 23:00. Музей на набережній Бранлі — 11.00 – 21.00 (ЧТ, ПТ, СБ). Вежа Монпарнас — 9:30 – 23:30. Базиліка Сакре)Кер — 6:00 – 22:30 (оглядовий майданчик — 9:00 – 19:00). Каси закриваються на 0,5–2 години раніше, ніж експозиції (чим більший музей, тим більший цей інтервал).

■

Туземна маска в музеї Бранлі.

Париж не вперше Як чудово опинитися у Парижі втретє! Ша& лена біганина по видатних місцях уже позаду, і тепер можна з чистою совістю розслабитися й отримати насолоду від дивовижного міста. Во& но справді щокроку дивує. Вражає контраст між гомінким центром і ти& хим, романтичним Венсенським лісом. Насправ& ді це радше величезний природний парк зі ста& ровинним замком, ставками, зоопарком і бот& садом, що зігрів наші душі затятих любителів дачного ландшафтного дизайну. А головне, тут практично немає туристів — навколо пікніку& ють самі столичні мешканці з дітками та цуци& ками, відтак можна відчути справжню, домаш& ню паризьку атмосферу. Прогулянки просто неба варто чергувати з ог& лядом музеїв. У тому числі маловідомих. Музей Карнавале не має жодного відношення до кар& навалів, це історія Парижа. Розташований він у двох старовинних особняках ХVI століття, а назву отримав від прізвища власників одного з них — де Керневенуа. Городяни дуже люблять цей музей, вважаючи його «найпаризькішим». А ось туристи відвідують нечасто, і даремно! Екс& позиція багата, та ще й вхід безкоштовний. Тут відтворені історичні інтер’єри: салони Людові& ка XV і Людовіка XVI, бальний зал особняка Венделя, ювелірна крамниця Жоржа Фуке, оз& доблена у стилі бель&епок самим Альфонсом Мухою, галерея мадам де Севіньє, кабінет Мар& селя Пруста... Відчути атмосферу допомагають

картини з паризькими краєвидами, меблі, по& суд, милі дрібнички, а також рекламні плакати й вивіски, такі як напис «Чорний кіт» зі входу до славетного кабаре. А серед дитячих іграшок найдужче здивували забавки XVIII століття — дерев’яні діючі моделі… гільйотини! Цікаво, як ними бавилися? Всюди у місті — стоянки однакових велоси& педів. Це чергова вигадка мерії Парижа. Кожен, хто має банківську картку, може взяти велоси& пед і користуватися ним перші півгодини без& коштовно, другі — лише за 1 євро і далі за вис& хідною. Цей транспорт — не так для прогулянок, як для пересування з однієї точки міста в іншу. Діставшись потрібного місця, лишаєш велоси& пед на найближчій стоянці, яких у Парижі близь& ко 200. Мерія збирається організувати аналогіч& ну систему для легкових автівок. А ви як думали? Ідеї «батьків міста» викликають білу заздрість. Минулого разу то був справжнісінький пляж із пісочком, пальмами, шезлонгами та душовими на набережній Сени. Та ще більший сюрприз чекав перед ратушею Отель&де&Вілль, де понад шість століть містить& ся муніципалітет. Наближався вечір. Ми, висна& жені після накручених по місту кілометрів, шу& кали бодай якусь лавочку — присісти, перепо& чити. Про ліжко у готелі годі було й мріяти — чекало ще кілька годин прогулянки. І раптом, повернувши з набережної Сени на площу перед Отель&де&Вілль, ми не повірили очам: просто перед ратушею (!) на помаранчевому майданчи&

ку (!) на різнобарвних матрацах (!) вилежуються люди! Пер& ша думка була — а чи всім дозволено? Друга — а скільки ж коштує? Вирішивши, що жодних грошей не шкода на здій& снення потаємних бажань, підходимо ближче і... Хай живе мерія Парижа! Виявляється, кайф безкоштовний і є вільні місця. Й ось ми валяємось на колишній Гревській площі, де, до речі, 25 квітня 1792 року вперше була використана «про& гресивна» на той час гільйотина — раніше застосовувалися спалення на багатті, четвертування й повішення. Ноги від& почивають, можна неквапно роздивлятися 110&метровий фа& сад мерії, прикрашений скульптурами Вольтера, Делакруа, Камю, Лавуазьє, Руссо, Сен&Симона… А тепер уявімо собі Хрещатик, міськраду і людей, що лежать перед нею на яс& кравих матрацах… Після «сієсти» вирішили оглянути культурний центр імені Жоржа Помпіду — хоча б зовні, адже вже була восьма вечо& ра. І ось ще одна приємна несподіванка — музей працював! Виявилося, низка таких установ у Парижі відкрита допізна. Серед таких — і Музей на набережній Бранлі, зовсім «юний», відкритий 2006 року. Він присвячений туземним культурам Африки, Азії, Австралії, Океанії та обох Америк. Прийти сюди варто хоча б заради неймовірного вертикаль& ного саду — витвору Патріка Блана, всесвітньо відомого бо& таніка, винахідника і дизайнера вертикальних ландшафтів. Усю величезну, 200 на 12 метрів, стіну музею якимось дивом укривають звичайні «горизонтальні» рослини, які ростуть собі без витребеньок в українських садках. Усередині музей теж незвичний. Це майже суцільний, темний (аж занадто) простір, у якому хаотично розташовані підсвічені вітрини зі зразками «примітивного» мистецтва. Враження «енергетичні» ➧ Помаранчеве «лежбище» біля мерії Парижа. Запрошуються всі охочі!

121

На річці Ранс у Динані. Якщо поплисти одним із корабликів, що видніються внизу, до моря, то у гирлі ліворуч буде курортний Динар, а праворуч — колишній порт корсарів Сен#Мало.

Уславлені імпресіоністами крейдяні скелі й природні арки Етрета.

ВІН ЗНОВУ ЗМІНИВСЯ Маршрут туру «Шерше ля Франс – Північ» на 2013 рік. ПІКАРДІЯ: Ам’єн. ІЛЬ ДЕ ФРАНС: Париж – Во ле Віконт. ЦЕНТРАЛЬНА ФРАНЦІЯ: замки долини Луари. БРЕТАНЬ: Вітре – Динан – Динар – Канкаль – Сен Мало. НОРМАНДІЯ: Живерні – Мон Сен Мішель – Довіль – Трувіль – Онфлер – Руан – Етрета – Фекан. НІМЕЧЧИНА: Гослар – Аахен.

■

124

й часом зловісні. Ритуальні маски, предмети не& зрозумілого призначення, побутові речі, різьб& лені фігурки заворожують. Виставлено лише 3500 із 300 000 експонатів, але експозиція весь час оновлюється, тож ми точно знаємо, куди прийдемо, коли знову потрапимо до Парижа. Сен"Мало, Динан і Динар. Шалені припливи й емоції Дорогою до Бретані на хвильку зазираємо до вже знайомого нам милого містечка Вітре з йо& го старовинним замком ХІІ століття. А попере& ду — Динан, пункт оновленої програми туру. Місто зведене як неприступна фортеця й ре& зиденція герцогів Бретонських на скелі заввиш& ки 75 метрів. Трикілометровий фортечний мур із донжоном, 14 баштами й 4 могутніми брама& ми зберігся неушкодженим. Динан зачарував своїми фахверковими будиночками на вулич& ках, що стрімко збігають до річки Ранс. Їхні сті& ни оповиті барвистими квітами — тепер ми зро& зуміли, чому Динан має статус одного з найма& льовничіших міст Франції. Він відомий ще й першою в світі припливною електростанцією, збудованою неподалік на Смарагдовому березі ще у 1960&х роках. Звідси вже недалеко й до омріяного Сен&Ма& ло. Наші побоювання щодо переоцінки його привабливості розвіялися з першим поривом гостро&солоного вітру з уже такого рідного бе& рега. Як і раніше, серце защеміло від захвату при

погляді на літораль — звільнений від води пісок і все, що винесло на нього море. Цього разу наш готель знаходився не на даль& ньому краї кількакілометрової набережної, а «int& ra muros» — «за мурами», тобто у Старому Місті. Острівна фортеця у гирлі річки Ранс постала у середині XII століття. На цьому місці з ранньо& го середньовіччя жили монахи. Своєю назвою Сен&Мало завдячує англійському ченцеві Мало, який тут проповідував. До того він сім років по& дорожував північними краями у пошуках раю на землі. І, мабуть, знайшов його тут (о, як ми його розуміємо!). У піратські часи Сен&Мало здобув славу сто& лиці корсарів. Ті мали королівську ліцензію на захоплення ворожих кораблів, але при цьому мусили ділитися здобиччю. Справа приносила такий прибуток, що міністр фінансів врахову& вав її у плануванні бюджету країни. На жаль, старовинна забудова Сен&Мало бу& ла практично повністю знищена бомбардуван& нями 1944 року. Та згодом завдяки ентузіазму городян майже всі будівлі за мурами відновили з максимальною історичною точністю. Старе місто можна повністю обійти по відкритих га& лереях на мурах, поглядаючи і на «intra muros», і на морські горизонти. У місті є цікаві музеї та морський акваріум, але ностальгійні почуття одразу потягли нас на довгу прогулянку вздовж моря. Дефілюючи на& бережною, ми звично дивувалися тому, що й досі

«Тихе полювання» на морських равликів у Динарі. На задньому плані — острівець ГранKБе, який під час припливу видно над хвилями лише на третину.

немає спільної думки, на березі чого саме роз& ташований Сен&Мало — однойменної затоки, Після відпливу на піску валяються катерки Ла&Маншу чи Атлантичного океану. Беручи до та яхти, жмути водоростей і ціле розмаїття уваги, що тут найвищі в Європі припливи (до 14 метрів!), ми вирішили вважати, що вони океан& морських равликів. Ми в Україні ходимо по ські — так романтичніше. гриби, а французи — по равлики. Приплив не рівномірний. Улюблена забава діт& ■ лахів — відгадати, котра з хвиль буде отією силь& ною, припливною, і підскочити під її бризки. Із протилежного берега річки на Сен&Мало дивиться містеч& Чесно кажучи, задоволення сумнівне: і вечір далеко не спекот& ний, і вода холодна, а діти мокрі з голови до ніг. Але ж скільки ко Динар, засноване ще за Наполеона III. На межі ХІХ i ХХ сто& азарту! З новачками, незвиклими до швидкості припливу, часто літь, у добу «бель епок», цей курорт став одним із найпопуляр& трапляються прикрощі — поки вони милуються краєвидами, ніших у Франції завдяки нескінченним пляжам, мальовничим хвилі підкрадаються й забирають капці, рушники, фотоапарати... краєвидам і ще ефектнішим відпливам, ніж у Сен&Мало. У дру& Наочним індикатором рівня води біля Сен&Мало є острівець гій половині ХХ століття потік відпочивальників повернув на Гран&Бе з могилою політичного діяча XIX століття Франсуа Ре& теплий Лазуровий берег. Але зараз Динар знову вважається мод& не де Шатобріана. Під час припливу острів гордо здіймається ним і аристократичним. ➧ серед хвиль, на дві третини ховаючись під водою. А через якийсь час починає здаватися, що у гігантській ванні висмикнули ко& рок — рівень води знижується на очах, оголюючи берег. Тут ви& являється, що під водою ховалася ціла вишка для стрибків та басейн із морською водою, яка в отакий природний спосіб змі& нюється двічі на день. Зрештою, замість моря з’являється вели& чезний піщаний пляж, що відразу заповнюється відпочиваль& никами, а до острівця можна дійти або навіть доїхати суходолом. Тільки&но звикнеш до цього пейзажу, як хвилі знову починають стирати його. Видовище заворожує й розслаблює, тому на цей курорт, на відміну від інших, люди приїжджають для реабіліта& ції та відпочинку протягом цілого року. Принади ринку в СенKМало.

Вітре — один з найдавніших замків Франції, заснований аж в ХІ столітті.

Після відпливу в Динарі на піску валяються катерки та яхти, жмути водоростей і ціле розма& їття морських равликів. Ми в Україні ходимо по гриби, а французи у себе — по равлики. Попу& лярним товаром у місцевих крамничках є яскра& ві лопатки та грабельки, з якими на «тихе полю& вання» масово виходять сім’ї з діточками, бабусі та з виглядом професіоналів — серйозні чолові& ки в чоботях. Старовинні будиночки біля підніжжя замку Вітре.

126

Сен)Мало мав славу столиці корсарів, які во) лоділи державною ліцензією і ділилися здо) биччю з королем. Справа давала такий при) буток, що її враховували у бюджеті країни. ■ «Залізячки» у Руані та алебастровий берег Ла"Маншу Кафедральний собор у Руані відомий завдяки імпресіоністу Клоду Моне, який малював його у різну пору дня та року, при різному освітленні й створив серію з тридцяти полотен. Із цим храмом та середмістям ми знайомі з минулої подорожі, тож цьо& го разу, погулявши серед яскравих фахверкових будинків, ви& рушили по місцевих музеях. А тут їх просто безліч! Найбільше враження справив Музей Лесек&де&Турнель з одним із найбіль& ших у світі зібрань металевих виробів. Основу експозиції, роз& ташованої в готичній церкві, становить колекція батька і сина Лесеків. Серед понад 8000 експонатів представлені вироби від галло&римської епохи до кінця XIX століття. І що тільки не ро& били із заліза! Ажурні грати та сходові поруччя, вигадливі двер& ні ручки, вуличні ліхтарі, вивіски, кухонне начиння, інструмен& ти, кавові млинки, мініатюрні прикраси, годинники, іграшки та багато іншого, призначення чого годі й вгадати. Неможливо відірватися від зроблених із неймовірною фантазією таємних старовинних замків, що за складністю не поступаються сучас& ним сейфам. А найбільше неоднозначних емоцій викликала віт& рина з металевими корсетами та «поясом вірності». Бідолашні середньовічні жінки!.. Ще однією новинкою туру став Алебастровий берег — Кот& д’Альбатр. Так називається ділянка нормандського узбережжя

Прогулянка по мурах СенKМало: ліворуч — «intra muros», а навпроти, за яхтами, — фешенебельний курорт Динар.

Ла&Маншу з білими крейдяними скелями. Краєвиди біля містеч& ка Етрета загальновідомі завдяки картинам Моне та інших ім& пресіоністів. А ось про сусідній Фекан дуже мало хто чув, зате його лікер «Бенедиктин» знають в усьому світі. Ще у VII столітті у Фекані заснували бенедиктинське абатство, і один з його мона& хів, дон Бернардо Вінцеллі, у 1510 році винайшов лікер на основі 75 трав і прянощів. Під час Великої Французької революції абат& ство закрили, і рецепт лікеру загубився. У 1863&му нормандсь& кий виноторговець Александр Легран нібито знайшов і розшиф& рував один рецепт. Він створив компанію «Бенедиктин» і доміг& ся від глави чернечого ордену ексклюзивного права на вироб& ництво напою. Для демонстрації успішності підприємства він збудував розкішний музей «Палац Бенедиктин». Зараз це най& гарніша та найвідвідуваніша споруда у Фекані. В одній її части& ні розташований чудовий музей міста, а в іншій — відбувається виробничий процес. Лікер можна продегустувати і придбати. Час прощатися з Францією. Підсолодили нам пілюлю роз& луки краєвиди затишного німецького містечка Гослар, що у го& рах Гарц. Воно виросло тут після знахідки срібної жили та бага& тих рудних покладів у 968 році. Саме з місцевого срібла карбу& вали колись талери, широко відомі у всій Європі. А нас Гослар зачарував мальовничими будиночками, «лусковими» дахами і стінами, безліччю різьблених та розфарбованих фігурок і, зви& чайно, квітами. Ось і скінчилася подорож. За рамками розповіді залишили& ся і деякі «давні знайомі», і нові для туру місцини, такі як кіль& ка замків на Луарі. Радіємо, що подорож з «Артексом», як завжди, вдалася. І... Знову хочеться в Сен&Мало! ■ Автори та редакція вдячні за чудову подорож туристичній фірмі «Артекс» (artex.com.ua).

«Візитка» міста Руан — «ГрандKОрлож» («Великий годинник»). Виготовлений у 1389Kму, він лише на три роки молодший за найдавніший у світі баштовий годинник у Солсбері (Великобританія).

■

ВІТРІВ

ГРУЗІЯ

Повернення до

себе

Ô³íàë ðîçïîâ³ä³ ïðî ñàìîñò³éíó êóëüòóðíî-ïðèãîäíèöüêó ïîäîðîæ íàøîãî êîðåñïîíäåíòà äî Ãðóç³¿. Ðàçîì ç óêðà¿íêîþ òà óêðà¿íöåì íàáëèæàºìîñÿ äî ëåãåíäàðíîãî ï³êó Êàçáåê.

Гарно облаштоване джерело напуває прочан, що здолали дорогу до Гергетської церкви.

Ìèêîëà ²ÂÀÙÅÍÊÎ

До селища, відомого серед туристів як Казбегі (шість років тому воно повернуло собі стару назву Степанцмінда), ми при& їхали під шквальним дощем на КамАЗі, яким керував… монах. Тільки&но вилізли з кабіни і витягли свої рюкзаки, нас помітив чоловік, що ховався від негоди в машині «Нива», й запропону& вав у нього поселитися. Шукати хостел під зливою не було ані& якого бажання. Рюкзаки перекочували в багажник «Ниви» і ми, проїхавши кілька вуличок, нарешті потрапили під надійний дах. Пориви вітру, кулеметні черги зливи та граду чулися навіть крізь міцні кам’яні стіни. В наметі нам би було зараз ой як не& затишно, навряд чи він узагалі вистояв би… Під Казбеком Будинок зберігав сліди колишнього достатку. За радянської влади це була «повна чаша». Великі просторі кімнати, піаніно, Продовження. Початок в «МТ» № 2'2013.

128

Гергетська церква геніально вписана в гірський пейзаж. Не варто відразу поспішати до храму, спочатку насолодіться цією божественною гармонією.

кришталеві люстри, добротні старі меблі… Але зараз господарі переживають не найліпші часи. Я відчув дежавю, побачивши в санвузлі замість туалетного паперу… газети. Загалом війна й економічна блокада з боку Росії фатально позначилися на житті селища. Воєнно&Грузинська дорога, що сполучала Каз& бегі з Тбілісі та Владикавказом, багато років бу& ла закритою. Тільки нещодавно рух відновили. Чи не єдиним заробітком для місцевих стало на& дання послуг туристам. Виживають тут за раху& нок натурального господарства, самі печуть хліб. Узимку газ для опалення держава надає безкош& товно, а влітку його відключають, бо більшість мешканців не можуть оплатити рахунки. Останніми роками туристів у Казбегі побіль& шало. Особливо поляків. Багато людей приїз& дить і з Ізраїлю, Німеччини, Канади, Британії, Франції, Італії… Росіян же немає зовсім, хоча горяни запевняють, що були б раді бачити їх у себе як туристів, а не як завойовників. Причи& на — пропаганда, яка у північних сусідів працює на повну. Зате коли кажеш, що приїхав з України, у Каз& бегі завжди побачиш теплу усмішку й почуєш: Храм зблизька. Прості лаконічні форми без зайвих прикрас. «Ви наші брати». І взагалі в Грузії до нас ставлен& ня особливе. Це чи не єдина країна у світі, де ➧

129

Чотириногі друзі несуть рюкзаки замість двоногих підкорювачів Казбеку.

Не рюкзак на тобі, а ти на рюкзаку — оце насолода!

Дика орхідея та величезний жовтець.

130

українці — «number one», а вже західноєвропей& ці — на другому місці. У центрі Казбегі збудовано новенький готель, постійно пропонують свої послуги власники джи& пів, є прокат велосипедів. Найпопулярніший маршрут — до Гергетської церкви. Невеличка туристична агенція МТА («Mount Travel Agency») організовує сходження на Казбек. Коштує це за& доволення від 200 євро. Та гори є гори, і погода за гроші не продається. Власники агенції, досвід& чені альпіністи, скаржаться на поганий початок сезону. Для успішного сходження потрібно чо& тири дні стійкої погоди. А літо випало дощове. Наші плани не такі амбітні. Років двадцять тому я побував на вершині Казбеку. Тоді схо& дження трохи не коштувало життя одному з учас&

Селище Казбегі й гора Казбек, що височить над ним, названі ім’ям князя Габріела Казбека, а також пов’язані з діяльністю філософа, мислителя, поета Олександра Казбегі — грузинського Сковороди.

КАЗБЕК ників нашої групи. Без спеціального споряджен& ня ми ризикнемо піднятися хіба до метеостан& ції, збудованої на висоті 3600 метрів, і трохи про& йтися льодовиком. Усе залежатиме, знову&таки, від погоди. Взагалі, спорядження можна взяти напрокат в МТА. Це зручно, якщо, крім сходжен& ня на Казбек, не плануєте інших технічно склад& них маршрутів. Святиня над хмарами Гергетська церква Святої Трійці (XV ст.) — од& на з головних святинь Грузії. Вона розташована так мальовничо, що її зображення на тлі Казбеку стало «візиткою» Грузії, як Ластівчине Гніздо — Криму. Іноді, коли хмари заповнюють долину, церква на верхівці гори ніби зависає в повітрі!

Світська назва храму походить від назви се& лища Гергеті — присілка Казбегі на лівому бере& зі Терека. Від поїздки до церкви на джипі ми відмови& лися, по&перше, з міркувань економії, по&друге, дорога аж надто красива, щоб лишити себе без задоволення крок за кроком насолоджуватись краєвидом, і головне — ми збиралися піднятись до трьох із гаком тисяч метрів, а акліматизува& тися ліпше в режимі фізичного навантаження. Той, хто на підйомі дасть серцю і легеням попра& цювати на повну, страждатиме від гірської хво& роби значно менше, ніж ледар, якого на висоту вивезла машина. Погода після вчорашньої зливи була чудова. За дві години ми опинилися вже на одній висоті ➧

Пік, наконечник льодовика, згаслий стратовулкан, найсхідніший 5 тисяч ник Кавказу, розташований на кор доні Грузії та Росії (Північна Осетія). Висота — 5033 м над рівнем моря. Поруч пролягає Воєнно Грузинська дорога, що сполучає грузинську сто лицю Тбілісі з російським Владикав казом. На висоті 3600 м розташова ні Казбекська метеостанція та гірсь кий притулок. Назва піку, як і селища Казбегі, по ходить від імені князя Габріела Каз бека, котрий жив тут на початку ХІХ століття. Зафіксували назву росіяни, які тоді ж перейменували аул Степан цмінда на Казбегі.

■

131

Сніг у западинах морени можна сплутати з хмарами, що заполонили долину. Заради такої краси ми й ходимо в гори!

з храмом. Не квапилися підходити впритул. Церква із цього боку теж прекрасна! На тлі гір по той бік долини прості й гармонійні обриси храму хвилюють душу. Надивившись досхочу, позали& шали рюкзаки і пішли до нього. Всередині собору нема елект& ричного світла, хоча зовні вночі його підсвічують. Тільки вузень& кі віконця і мерехтливе світло свічок. Ні позолоти, ні візерун& ків. Суворо й аскетично дивляться з ікон очі святих. Місце святе, намолене, і це відчувається дуже виразно. Під сильним враженням ми повернулися до сходження. Чо& тири місяці тому каталися на лижах у Гудаурі, на висотах від 2 до 3 кілометрів, проте підйом із рюкзаком дається нелегко. Ви& сота не така вже й велика, але дихати важкувато, і ноги, ніби на& литі свинцем, ледве йдуть. Високі гори — це завжди гірська хвороба в перші дні. У когось вона проходить легше, у когось важче. Іноді людину просто «ви& рубує». Колись на Памірі в нашій групі був хлопець, що регу& лярно бігав на марафонські дистанції. Тренований неймовір& Уночі намет засипало снігом. Липень місяць...

но — суцільні м’язи та сила волі, але вище чотирьох із полови& ною тисяч метрів він відключався. Щоб група могла рухатись далі, доводилося вести його попідруки. Ми частіше й частіше зупинялися відпочити. Підійшли до льодовика. Зранку сонечко припікало, літо оточувало нас буян& ням трав і квітів. Вище, де вже зійшов сніг, земля вкрилася вес& няними первоцвітами. Наразі навколо нас були тільки сніжни& ки і льодовик. Сонце почало сідати за гори, й відразу похолод& нішало. До метеостанції сьогодні не дійти. Стомлені, знайшли місце якраз для намету. Знову пощасти& ло. Якимось чином потоки води з&під льодовика намили щось середнє між піском і гравієм. Рівні місця під льодовиком — рід& кість. Розбили табір, вечерю приготували в наметі. Так тепліше і зменшуються витрати пального. Після вечері вийшли поми& луватися заходом сонця. Хмари під нами і вище від нас на тлі синіх гір вигравали пурпуром. Снігові поля навколо намету в сутінках здавалися хмарами. Нірвана... Заради такої краси вар& то йти в гори. Вночі температура впаде до нуля, і сніг перестане танути, тому воду для сніданку ми запасли з вечора. Зима влітку Вранці прокинулися в наметі, повністю засипаному снігом. Ось вам і кінець липня... Снігу сантиметрів десять. Видимість — метрів 200, далі — туман. Для людей внизу це хмари. Приготували сніданок. На десерт — кава та величезні перси& ки, куплені вчора у Казбегі. Наші шанси дістатись метеостанції різко зменшилися. Для цього треба по діагоналі перетнути льодовик. Учора це було прос& то — коли добре видно тріщини, їх можна обійти, а в неширо& кому місці — переступити чи перескочити. Свіжий сніг зробив ці глибокі розколини невидимими і вкрай небезпечними. Впас& ти туди — найгірший спосіб загинути в горах, якщо взагалі мож& на говорити про хороші способи загинути. Слизькі льодяні сті& ни тріщини сходяться поступово, тому, впавши в неї, людина розчавлює себе силою власної ваги. Ми ще маємо певні плани щодо життя, тому, пройшовши вгору мореною і роздивившись льодовик, повернули вниз — із лютого в липень. ■

132

■

ОКОМ

Королівський

«Гірський ліс». Анатолій КОВАЛЬСЬКИЙ. Із проекту «Зелена планета Крим». 2012.

рівень

Ðîçïî÷àòî øèðîêîìàñøòàáíèé ì³æíàðîäíèé ïðîåêò ç îðãàí³çàö³¿ âèñòàâîê óêðà¿íñüêèõ ôîòîõóäîæíèê³â — ÷ëåí³â Êîðîë³âñüêîãî ôîòîãðàô³÷íîãî òîâàðèñòâà Âåëèêîáðèòàí³¿.

«Відень №1». Валентина ЄСІПОВА. Із проекту «Графіка міст». 2010.

Низка фотоекспозицій відбудеться у травні та червні завдяки зусиллям київської галереї «ANN Gallery», посольства України у Велико& британії, фонду «Perspective Ukraine Foundation», Британської Ради в Україні, Спілки українців Великобританії та Королівського фотографіч& ного товариства. Представлятимуться три десятки робіт авто& рів у різних стилях і жанрах. Учасниками є фото& художники, високий рівень яких визнаний не лише в Україні, а й за кордоном. Серед них — Валентина Єсіпова, Віталій Запорожченко, Ана& толій Ковальський, Андрій Котлярчук, Юрій Санін. Усіх їх у різний час прийняло до своїх твор& чих лав «The Royal Photographic Society» — то& вариство, що виникло ще в 1853 році, на зорі ➧

134

«Гербарій». Валентина ЄСІПОВА. Із проекту «Відродження». 2009.

«Про тиху Українську провінцію». Юрій САНІН. 2013.

З проекту «Міст через Вічність». Віталій ЗАПОРОЖЧЕНКО, 2011 «Коні». Анатолій КОВАЛЬСЬКИЙ. Із проекту «Зелена планета Крим», 2006.

«Стільці та черепи». Андрій КОТЛЯРЧУК. Із проекту «Росія. Північ. Сибір». 1998–2008.

«Польова прив’язь». Андрій КОТЛЯРЧУК. Із проекту «Віладж АртKленд». 2011.

136

фотографії. Біля витоків організації стояв принц Альберт, чоловік коро& леви Вікторії. Товариство об’єднує найкращих представників фотомис& тецтва без державних, національних та інших обмежень, веде широку ви& ставкову й просвітницьку діяльність. Перша виставка в рамках нового проекту вже відбулася 15–20 травня в Києві, у галереї «Митець» Київсь& кої організації Національної спілки художників України. Наступні будуть розгорнуті в Лондоні: 11 червня — в посольстві України у Великобританії, 13–19 червня — у галереї британсь& кої Спілки українців. Роботи фотохудожників проде& монструють їхній особистісний по& гляд на Україну та світ. Це погляд людей, які бачили життя, вміють ці& нувати й підкреслювати його пре& красні, загадкові та парадоксальні мо& менти. За задумом організаторів, ви& ставки допоможуть зміцнити імідж України в очах світової громадськос& ті та еліти, «проявити» її як державу сучасних і творчо багатих людей. ■ Віталій ЗАПОРОЖЧЕНКО. Із проекту» Міст через Вічність». 2011.

«По той бік». Юрій САНІН. 2012.

137

■

ЯК СВЯТО

миттєвостей

тріумфу

Íàïðèê³íö³ áåðåçíÿ â³äáóëàñü óðî÷èñòà öåðåìîí³ÿ âøàíóâàííÿ ïåðåìîæö³â çàãàëüíîíàö³îíàëüíî¿ ïðîãðàìè «Ëþäèíà ðîêó – 2012».

Надбанням українського суспільст& ва стала нова плеяда провідних пред& ставників у своїх галузях. І це був справж& ній тріумф професіоналів найвищого гатунку, патріотів і будівників нової України. Гідно відзначили й зарубіжних дія& чів, які своїми зусиллями сприяють зміц& ненню всебічних зв’язків між нашою та іншими країнами. Міжнародні та спе&

ціальні премії вручено легендарному італійському співакові Тото Кутуньйо, кумиру багатьох поколінь Марилі Ро& дович, народному артистові Росії Сер& гію Захарову та іншим. Спеціальна премія «Кумир україн& ців» дісталася юним талановитим спі& вачкам — сестрам Анастасії та Вікторії Петрик. У 2012 році Анастасія пере& могла в конкурсі «Дитяче Євробачен&

ня», а її старша сестра Вікторія за& йняла друге місце на такому ж пі& сенному конкурсі 4 роки тому. Церемоніальне торжество увібра& ло не лише радість і яскраві момен& ти. Скорботною тишею вшанували присутні геніального актора Богда& на Ступку і неперевершеного дизай& нера Михайла Вороніна, які перед& часно пішли з життя. Та життя триває. І в ньому завжди є місце подвигу, шляхетним вчин& кам і звичайній людяності. Що й притаманно тріумфаторам загально& національної програми «Людина ро& ку», яка вже усімнадцяте звела на п’єдестал пошани достойних. ■

139

■

У ТЕМУ

України

Фото О. КРУШИНСЬКОЇ

Дерев’яні дива 12 нетлінних церков із тлінного матеріалу

Ïîïðè âñ³ â³éíè òà ðåâîëþö³¿ Óêðà¿íà º àáñîëþòíèì ÷åìï³îíîì ñâ³òó çà ê³ëüê³ñòþ òà êðàñîþ íàö³îíàëüíèõ äåðåâ’ÿíèõ õðàì³â. ¯õ ó íàñ ïîíàä 2500! Âèáðàòè íàéêðàù³ — íàøå çàâäàííÿ. Ïðîòî³ºðåé Àíäð³é ÂËÀÑÅÍÊÎ

Церковна архітектура — унікальний, але досі не оцінений внесок України у світову культуру. Особливо це стосується дерев’я& них храмів, надзвичайно розмаїтих за стиля& ми. Українці створили 14 самобутніх архітек& турних шкіл! У них можна розпізнати готич& ні, ренесансні чи барокові впливи, але за дов& гі століття народна творчість їх увібрала, пе&

140

реосмислила й подала в цілком оригінальній манері. Життя не вистачить, аби оглянути бодай по& ловину цих дивовижних храмів. Тож пропонує& мо рейтинг, створений після тридцятилітніх до& сліджень і мандрів автора по Україні. Сподіває& мося цим допомогти вам у складанні ваших влас& них маршрутів і списків української спадщини!

Найромантичніша Миколаївська церква (1730) Київська обл., Рокитнянський р"н, с. Синява Як і назва села, церква надзвичайно поетична й романтич& на. До прибудови недоречної псевдоросійської дзвіниці (кін. ХІХ) вона являла собою в плані рівнораменний хрест. Але й нині храм варто оглядати як скульптуру, обходячи навколо. Поблизу розташоване гарне урочище Божі Гори, де, за леген& дою, в ІІІ столітті готи вбили ватажка антів — Божа. Тут ростуть однолітки тих дубів, із яких збудовано храм. Грубезні колоди& фундаменти за 300 років анітрохи не підгнили. Кожен зруб складено з відчутним нахилом стін до центру. Це пожвавлює обриси храму, а всередині створює ефект збіль& шення висоти. Від ХVІІІ століття в інтер’єрі лишилися позолочені рами іко& ностасу, царські врата з іконописом у стилі наїв, зворушливі на& родні розписи на стінах і стелі. Особливо вирізняється Агнець Апокаліпсису, якого можна док& ладно роздивитися лише за до& помогою оптики. Стара церква увійшла в чис& ленні підручники і посібники, але, на щастя, не стала мерт& вим музеєм, а лишилася хра& мом Божим.

Найстійкіша Церква св. Юрія (кін. ХVІІ) Чернігівська обл., м. Седнів Мистецтвознавці не шкодували епітетів для найдавнішого сіверського храму, а художники — фарб на його зображення. Довгі роки Седнів служив усесоюзним пленером завдяки крає& видам і старовині. Юріївська церква стоїть на плато урочища Коронний Замок, у центрі давньоруського городища Сновськ. Вона досконало вписана у довкілля, тож, попри сусідство з мурованим Воскре& сенським собором, лишається архітектурною та духовною віс& сю містечка. Сорок років храм простояв без частини даху, який нібито розібрали московські кіношни& ки. У середині 1960&х тут зніма& ли епізоди «Вія», проте жоден кадр із Юріївською церквою не увійшов до стрічки. Фільм набув страшенної по& пулярності, а ось церква зане& пала. На початку ХХІ століття її верх похилився ледь не на 45 градусів! Як він тримався, відо& мо лише зодчим, котрі спору& дили церкву з легкої довговіч& ної сосни. Небайдужі люди домоглися реставрації. І знову церква свя& того Юрія Переможця лине в небо і радує древню сіверську землю!

141

Найбільша Троїцький собор (1775) Дніпропетровська область, м. Новомосковськ Троїцький дев’ятидільний, дев’ятибанний со& бор — найбільший і найвищий дерев’яний храм України. Майстер Яким Погрібняк знав свою справу. Він спочатку сплів модель церкви з лози і після затвердження її замовниками, запорозь& кими козаками, взявся за будівництво. Висоту собору, 44 метри, зменшили до 38 під час ремонту в 1888 році. Хто хоче уявити почат& кові пропорції, нехай погляне на муровану По& кровську церкву в селі Плішивець Гадяцького ра& йону на Полтавщині — вона мала за взірець саме Троїцький собор. Узагалі для профілактики всі дерев’яні церкви варто «перебирати» раз на сто — сто п’ятдесят років (норвезькі тисячолітні ставкірхи збереглися завдяки цьому). Від& так Троїцький собор достояв до вільної України і став символом невмирущого ук& раїнського духу. На жаль, самого духу для утримання і ремонту храму малувато. На& стоятель бідкається і просить прочан поклопотати у Києві стосовно коштів на ре& монт. Держава ніби щось уже пообіцяла…

Наймандрівніша Покровська церква (1792) Київський музей просто неба Привезена із Закарпатської обл., Свалявського р"ну, с. Плоского Лемківська Покровська церква — невгамовна мандрівниця. Жоден інший дерев’яний (тим паче мурований) храм України не здолав таких відстаней, як вона. Достеменно відомо про дві подорожі. 1926 року церква із села Плоске перебралася до села Канора (поблизу Воловця на Закарпатті), де фантастич& но прекрасний ландшафт органічно прийняв цю фантастично досконалу спо& руду. Через півстоліття її перевезли до київського скансену, в якому вона так само чудово вписалась у пагорби біля села Пирогів. Жодної містики, але по& стає запитання: чи не наділив Творець цей малий храмик здатністю змінюва& ти довкілля під себе? Церковця збудована з дуба, тому й виглядає майже як новенька. Архаїки додає традиційна, з вишукано&розтрісканими стовпчиками, галерея навколо бабинця і нави. На жаль, під час переїздів розгубився чудовий лемківський іконостас. Нині в інтер’єрі храму можна побачити тільки шість автентичних ікон апостольського ряду. Може, решта помандрувала далі?..

142

Найрідкісніша Троїцька церква (1791) Житомирська обл., Черняхівський р"н, с. Троковичі Троїцька церква у Троковичах за складністю та оригінальністю не має аналогів. До класично&тридільного храму додано чотири об’єми: два — до бабин& ця (двоповерхового, з хорами) і два — до вівтаря. У такий спосіб утворила& ся семибанна церква — дуже велика рідкість. Вражає у храмі й старий іконостас заввишки 15 метрів із характерним для кінця ХVІІІ століття поєднанням рис бароко та класицизму. Щоправда, більшість його ікон є пізнішими, але царські врата і різьблення — одно& значно первісні. А ще тут можна помилуватися автентичним вирізом між навою та бабинцем — теж справжнім раритетом. Дякувати за унікальність належить двом фундаторам храму — священи& кові Яновицькому та поміщикові Квятковичу. На жаль, їхні імена лишають& ся невідомими. Зате сотні імен рядових мешканців села, які дбали про свою дивовижну церкву протягом останніх 200 років, записані у старих метрич& них книгах, дивом вцілілих у церкві. Що ж, це теж унікальний факт!

143

Найукраїнськіша Покровська церква (1740) Київська область, м. Фастів Якби з тисяч вітчизняних церков треба було вибрати найбільш національну, неупереджене журі стовідсотково зупинилося б на фастівській Покровській церкві. Очевидно, вона цим завдячує своєму легендарному заснов& никові — полковнику Семенові Палію (1640–1710) — герою і авантюристу, слузі двох правителів (польського короля і росій& ського царя), переможцю бусурман і оборонцю православ’я. Та є одна заковика. Історики архітектури наводять кілька дат бу&

дівництва Палієвої церкви — 1740, 1766 та 1779, з яких жодна не вписується в роки життя звитяжного козака. Очевидно, роз& судити народний переказ і поважних науковців зможе тільки радіовуглецевий аналіз деревини храму. Під час передостанньої реставрації церкви (1970&ті) їй були по& вернуті первісні обриси бань і маківок, опасання&галерея і тради& ційний гонт. Окрім гонту, все збереглося до нашого часу. А ось арха& їчна дзвіниця, схоже, не змінювала свого образу з часів побудови.

Найпопулярніша Святодухівська церква (1598) Івано"Франківська обл., м. Рогатин

Нині в церкві — музей із нечастими богослужіннями та ревними нагляда& чами, які не жалують естетів&фотографів. І все одно світлини рогатинського храму та його іконостасу поширюються по всьому світу, вражаючи шануваль& ників дерев’яної архітектури до глибини душі. Юна рогатинка і попівна Настя Лісовська (вона ж — Роксолана) не мала відношення до Святодухівської церкви, проте після виходу у світ книжок і фільмів про легендарну жінку пам’ятка набула ще більшої популярності. Зовні храм виглядає динамічним кристалом завдяки гострому наметовому верху із сигнатуркою замість баньки та схожій за обрисами дзвіниці, прибу& дованій у ХVІІІ столітті. Стрімкість церкви пом’якшується довкіллям — ку& черявою зеленню та затишним цвинтарем. Усередині теж панує рівновага: бу& яння барв іконостасу (1650) стишують його ренесансні, без барокових вихи& лясів, форми. Святодухівський храм відносять до найдовершеніших витворів галицької школи народної архітектури.

144

Найдивніша Миколаївська церква (1763) Львівський музей просто неба Привезена з Турківського р"ну, с. Кривка Комусь Миколаївська церква нагадує пагоду, комусь — сме& рековий гай, комусь — космічний корабель… Це тому, що вона належить до бойківської школи народної архітектури. Ізсере& дини такі храми романтично затемнені, оскільки світло в них потрапляє знизу — віконця є тільки в нижньому ярусі. І неод& мінна ознака школи — уступчасті верхи, «найпросунутіші» бой& ківські церкви мають п’ять&шість таких заломів&сходинок. Зберегли Миколаївську церкву для нащадків два видатні дія& чі української культури — мистецтвознавець Михайло Драган і митрополит Андрей Шептицький. Перший переконав селян не розбирати святиню після будівництва в селі нового храму, а другий виділив кошти на її переміщення до Львова. Церкву, пошкоджену під час Першої світової війни, восени 1930&го відновили в чарівному куточку міста Лева — Шевчен& ковому Гаю. Згодом пам’ятка стала першим експонатом ство& реного у Львові 1966 року Музею народної архітектури та побу& ту Західної України.

Найулюбленіша Храм св. архістратига Михаїла (1528) Київський музей просто неба Привезена з Фастівського р"ну Київської обл., с. Дорогинка Храм архістратига Михаїла — найдавніший з усіх збережених донині дерев’яних церков Центральної, Східної та Південної України. Очевидно, такі церкви поставали на нашій землі ще за святого Володимира Хрестителя чи навіть князів Аскольда та Діра. На старовинних зображеннях бачимо саме такі споруди — тридільні, з чотири& гранними наметовими перекриттями й низьким опасанням. Храм пережив чимало лихоліть. Як свідчать світлини 60&х років ХХ століття, він би загинув, якби не створення Музею народної архітектури та побуту України під Киє& вом. Туди його перевезли 1971 року. Церква заслужено пишається іконостасом. Виконаний у стилі українського баро& ко протягом 1690–1750&х років, різьблений з липи, посріблений і позолочений, він є справжнім шедевром. Особливо вирізняються царські врата і чотири намісні образи, рівних яким не віднайти і в іконописних збірках Києва та Львова. І все ж таки — чому саме Михайлівська церква перемогла в номінації «найулюбле& ніша»? Дуже просто: тут останні 23 роки служить автор цього опусу!

Найдавніша

Фото О. КРУШИНСЬКОЇ

Найдавніша вітчизняна дерев’яна церква стоїть на крайньому заході України. Але це не румунська і не угор& ська святиня, а українська, марамороської школи на& родного зодчества. Хоча європейські впливи присутні: храми в місцевості Мараморош нагадують готичні чи барокові базиліки, тільки з дерева. Найхарактерніша ознака — висока каркасна вежа над бабинцем. Часто вона завершується навісом, подібним до оборонних, і височезним струнким шпилем, який іноді оточують чотири башточки. У буремні часи храми виконували функції й сторожових веж, і останніх бастіонів. А ще неабияк «архаїзує» і «мілітаризує» образ мараморось& ких церков покриття лемехом — масивною дерев’яною «черепицею». Від 1428 року в Миколаївській церкві лишився весь перший ярус із масивних дубових брусів. Наву прикра& шають розписи 1601 року, подібні до фресок ренесанс& них церков. Серед дерев’яних споруд Європи Миколаївська церк& ва поступається віком лише храму в Грінстеді (Велико& британія, ХІ) і норвезьким ставкірхам.

Фото О. КРУШИНСЬКОЇ

Миколаївська церква — горішня (1428) Закарпатська обл., Рахівський р"н, с. Середнє Водяне

Найгармонійніша

Різдвобогородична церква у Ворохті — хрещата й од& новерха. Вона виростає з рідних Карпатських гір при& родно і невимушено, як дерево. Можливо, давні гуцуль& ські теслі й справді пообрізали з котрогось «прадерева» зайві гілки, як Мікеланджело позбивав «зайвий» мар& мур зі скульптури Давида. І створили не церкву, а саму гармонію, досконалу в пропорціях і лагідну в лініях. Звісно, нечистий не стерпів такого «неподобства», і призвів гуцулів до хибних «пам’яткоохоронних» ме& тодів. Уже понад півстоліття (або й довше!) вони часто зодягають свої дивовижні дерев’яні храми у незугарну бляшану броню, що не так захищає деревину від сти& хії, як прискорює її гниття. Тож сьогодні побачити гу& цульську церкву в первісному вигляді, тобто вкритою вишуканою «лускою» гонту, можна дуже рідко. Та ворохтинській красуні поталанило — її ніколи не зодягали у модне металеве вбрання. Напевно, тому що «геній і злодійство несумісні».

146

Фото О. КРУШИНСЬКОЇ

Церква Різдва Богородиці (ХVІІІ) Івано"Франківська обл., смт Ворохта

Фото О. КРУШИНСЬКОЇ

«Найюнескніша»

Фото О. КРУШИНСЬКОЇ

Церква св. Юра (кін. ХV — сер. ХVІІ) Львівська обл., м. Дрогобич Видатний український архітектор, мистецтвознавець та етнограф Гри& горій Логвин назвав цей храм симфонією архітектури, іконопису та ще чогось невловимого. І мав рацію. Це беззаперечна вершина дерев’яної галицької архітектури. У незабутньому образі церкви злилися пластич& ність форм і багатющий декор, гармонія ліній і непорушність традицій… Те саме стосується збереженого іконостасу та розписів, які суцільним ки& лимом вкривають стіни й склепіння. У біографії церкви були і мандри (у Дрогобич храм продали із села На& дієва на Франківщині), і численні будівничі експерименти (які й зроби& ли її неповторною), і паломництво цілої армії туристів (зі Сходу та Заходу). Ось чому до храму можна застосувати всі попередні 11 епітетів нашо& го рейтингу! У 2010 році уряд України запропонував включити храм святого Юра разом із кількома іншими церквами карпатського регіону до Списку сві& тової спадщини ЮНЕСКО. Чекаємо на рішення!

147

■

ЧУДЕС

Скарби гірського Криму Íà òðàâíåâ³ ñâÿòà ñîíÿ÷íèé ï³âîñòð³â ïðèéìàâ òóðèñò³â, ÿê³ ïðàãíóëè ïîáà÷èòè ³íàêøèé Êðèì — çåëåíèé, àêòèâíèé, ã³ðñüêèé. Äëÿ âñ³õ ³íøèõ — ìîÿ ðîçïîâ³äü, ùîá çíîâó íå ïðîãàÿëè êàçêîâî¿ ïîðè! Ãàííà ×ÀËÎÂÀ

Із дитинства я закохана у море. Бачила його і ранньої вес& ни, після зимових штормів та холодного напівсну, і восени, коли воно вже увібрало всі аромати персиків та кавунів і від& почиває від засмаглих туристів, але, звичайно, найчастіше ми зустрічалися влітку… Дорогою до Криму я намагалася не пропустити головно& го — пейзажів. Але що ближче на південь півострова, то бід& нішим здавалося все навколо: випалена трава, поодинокі де& рева, пекучі сонце і дорога. То був степовий Крим. Про гір& ський Крим я дізналася значно пізніше. Виявляється, є в Криму і пишна соковита трава, і пахучі квіти черешень, абрикосів та персиків, і море, яке неймовір& но пахне… морем! Щоб побачити усю ту красу, треба знати дві речі — час і місце.

148

Час У квітні й на початку травня кримське сонце ще не пече, лише ніжно зігріває землю і дає можливість рости та цвісти всьому, що забажає: від найменшої рослини до найбільшо& го дерева. Місце Один з основних туристичних маршрутів, що веде до гір& ського Криму, пролягає через «Бельбекські Ворота». За ними розташовані найвідоміші печерні міста — Мангуп і Ескі&Кер& мен. Каньйон отримав назву від річки Бельбек, яка під час танення снігу стає найповноводішою в Криму. Глибина Бель& бекського каньйону сягає 160 метрів, ширина його верхньої частини — близько 300, довжина — майже 5 кілометрів. Ма&

Мускарики, або гадюча цибуля, — гірські весняні квіти.

Річка Бельбек поблизу села Танкове перетинає Внутрішнє пасмо Кримських гір.

льовничість місцевості викликала захват не в одного кінорежисера! Політ сокола Село Соколине — центр пішохідного туризму. Саме в цьому поселенні біля пе& ревалу Ай&Петрі мандрівники зупиняють& ся відпочити перед важким переходом. Зу& пинились і ми. Старенька турбаза «Орлиний політ» ни& ні перетворюється на сучасний центр від& починку з усією необхідною інфраструк& турою. Вона пропонує одноденні марш& рути у гори, походи з ночівлями, вечері з

вогнища, історичні та географічні огля& дові екскурсії, велопрогулянки. Тут праг& нуть відновити старі маршрути, якими можна буде спускатися до самого моря з подальшим відпочинком у готелях мере& жі «Ателіка». Обравши один із маршрутів (легкий, лише 3 кілометри — ми ж новачки), прес& група вирушила до водоспаду Срібні Стру& мені, що у Великому каньйоні Криму. На нас чекав каньйон Колорадо в мініатюрі — до Штатів їхати не треба! У Соколиному наш водій порадив по& дивитись у вікно ліворуч. Унизу між дерев з’явилася жовта будівля з дивним дахом. Нічого особливого і водночас щось заво& рожливе. А ось і розгадка: це Юсупівсь& кий палац, збудований у 1911 році, колись одна з найгарніших споруд у всій Російсь& кій імперії! Серед перших його гостей був імператор Микола II. Будинок мав служи& ти мисливським домом для надзвичайно багатої сім’ї князів Юсупових. Архітектор Краснов спроектував його з елементами ханського палацу і татарських хиж. Госпо& дарі назвали маєток «Аскерин» — «той, що належить військовому». Навколо па& лацу був прекрасний парк із двома вели& чезними басейнами і фонтанами. Фонтан «Блакитне око» навіть славився цілющи& ми властивостями. У комплексі були міст через річку Коккозку, мечеть, гостьовий корпус із вежею та господарські будівлі.

Зараз у мисливському палаці Юсупо& вих розташований дитячий неврологіч& ний диспансер. Чому? Медики давно по& мітили, що ця місцевість чудодійно впли& ває на нервову систему. На стежці до Срібних Струменів впа& дають в око цифри і великі червоні цятки на деревах. Інструктор із задоволенням пояснив, що це нове маркування гірських маршрутів. 350 кілометрів уже промарко& вано, а в планах загалом — близько 1000. Роботи веде Контрольно&рятувальна служ& ба Криму, а гроші виділяє Чеська Респуб& ліка — дивина! Звичайно ж, із водоспадом пов’язана одна з кримських легенд. Жила тут колись родина багатого володаря. Його прекрас& на донька покохала сільського хлопця, проте володар заборонив їй спілкуватися з простолюдином. Дівчина з горя втекла ➧

Джерело святого Феодора Стратилата.

149

Фото М. ІВАЩЕНКА

При монастирі святого Феодора діє найбільш значущий печерний храм у Криму.

в печеру, але забігла так глибоко, що не могла знайти виходу. З її чистих невинних сліз утво& рився водоспад. Він збігає донизу численними прозорими струмочками, схожими то на роз& плавлене срібло, то на завісу прозорих скелець, під якими можна сховатися. І цей водоспад уміє співати!

Водоспад Срібні Струмені.

150

Печерні монахи У Бельбекській долині, над селом Мале Са& дове, є три величні скелі. На східній скелі Куле& Бурун збереглася Сюйренська фортеця візантій& ських часів (VI–ХІ ст.) — двоповерхова гостро& верха вежа. Її довго використовували як капли& цю — зверху містилися дзвони. До фортеці треба подолати чималий підйом ущелиною, через густі зарості кизилу — «шайта& нового дерева». Місцеві жителі кажуть, що ко& лись, після сотворіння світу, Аллах ліг відпочити. Саме була весна і зацвіли вишні, яблуні, перси& ки... Вкрився квітами й кизил. Люди почали роз& бирати собі всі дерева. Хитрий шайтан узяв собі кизил. Нечистий знав, що кизил зацвітає най& першим, а отже, думав нажитися, продаючи пло& ди раніше і дорожче. Та кизил дає плоди остан& нім — на початку жовтня! Шайтан віддав його людям. Кажуть, що більше кизилу вродить, то су& ворішою буде зима. Все це підступи шайтана…

Дорогою на вершину скелі Куле&Бурун на& трапляємо ще на одне диво. Чоловічий печер& ний монастир святого Феодора розташувався прямісінько у Челтер&Кобі — «гратчастій скелі». Раніше її ходи сполучалися дерев’яними драби& нами і переходами, тому здавалося, що печера знаходиться за гратами. Храм і монастир не ма& ють золотих бань, тут відсутні пишнота й роз& кіш київських храмів, зате огортають спокій і за& тишок. Серце б’ється дедалі спокійніше, дихає& ться легше... Нас зустрів ієромонах Даниїл, який, привітно усміхаючись, відповів на всі наші за& питання. Монастир був заснований іконошану& вальниками ще у VIII–ІХ століттях і проіснував до 1475 року, коли турецька армія вторглася до Криму і захопила князівство Феодоро. Монас& тирська церква — найбільш значущий печерний храм у Криму. Ми пройшли далі краєм ущелини по найдов& шому у світі скальному гроту (140 метрів), який виводить усіх до святого джерела Феодора Стра& тилата. Тут можна і скупатися, і цілющої води попити перед нелегким шляхом на вершину ске& лі Куле&Бурун. А з неї відкриються запамороч& ливі краєвиди на подоланий шлях та зависле ка& міння під ногами. Неймовірні враження! У пошуках істини Після верхотур нас чекали радощі земні — ві& зит на Інкерманський завод марочних вин. А де вино, там і тост… Ной узяв на ковчег виноградне зернятко і по& садив його у пташиний череп. Коли з’явилася лоза, він використав як горщик череп лева, а зго& дом — віслюка. Через те людина, коли вип’є тро& хи вина — хоче літати, вип’є ще — стає хороброю, мов лев, а вип’є забагато — перетворюється на впертого віслюка. Тож пийте рівно стільки, щоб літати й бути хоробрими! До речі, про віслюків Віслючок — одна з найперших тварин, при& ручених людиною. Раніше у Криму рівень ба& гатства людини вимірювався саме кількістю цих витривалих вуханів. І зараз у важкопрохідному гірському Криму віслюк — це джип, а кінь — це кадилак…

Поблизу кримського селища Червоний Мак знаходиться ферма «Чудо&віслючки». Тут мож& на покататися на сумирних і витривалих тварин& ках, ба навіть отримати права на водіння віслю& ка. Ферма працює вже десять років. Торік із ву& ханями тут познайомилися понад 16 тисяч турис& тів! На території ферми діє єдиний в Україні му& зей віслюків. А деякі її підопічні є справжніми кінозірками — за участю тварин відзнято стріч& ки «9&та рота», «Спецназ» і «Молодий вовкодав». Гори і море нерозлучні Кажуть, за чверть години споглядання моря з гір додається хвилина життя. Від’їжджаючи з гірського Криму, дивіться на море! ■ Подяка за гостинність — Фондові розвитку туризму Севастополя, готелю «Ателіка. Орлиний політ» і фірмі «Вок&тур».

Вухаті скакуни з віслючої ферми.

ЦИФРИ ТУРИСТА Ночівля на турбазі «Орлиний по літ» — від 90 грн з особи. 2 місний номер зі сніданком — 400 грн на двох. Похід із наметами з турбази на 2 дні — 300 грн з особи (харчування, супровід і спорядження). Групи — від 7 до 20 осіб. Можна замовити і похід на двох. 0675550001 — за цим номером вар то зареєструватись у Контрольно рятувальній службі Криму, вирушаю чи у самостійний похід у гори. Екскурсія на Інкерманський завод марочних вин із дегустацією — 100 грн з особи. Відвідини приватного вино градника з вечерею та дегустацією вина — від 300 грн. Катання на віслюках на фермі в селі Червоний Мак: 60 грн — за пів години, 100 грн — за годину.

■

Сюйренська фортеця (VI–XI).

151

М А Н Д Р І В Н И Ч И Й

РЯД

■

Розігріли

турсезон Ì³æíàðîäíà òóðèñòè÷íà âèñòàâêà «UITT–2013» ó Êèºâ³ ïðîäåìîíñòðóâàëà âèñîêó àêòèâí³ñòü ðèíêó, ïîïðè íåáóâàë³ õîëîäè â ê³íö³ áåðåçíÿ.

Навколо експоцентру на Лівому березі лежали сні& гові замети, а ділова активність усередині зашкалюва& ла. Незважаючи на негоду, на найбільшу в Україні тур& виставку зібралися представники 700 компаній та ор& ганізацій із близько 60 країн і туристичних регіонів сві& ту. Напевно, декому з них тепер буде складно долати стереотипи про те, що околицями Києва блукають білі ведмеді... Наприклад, гостям зі Шрі&Ланки, котрі вперше за& вітали на цей захід. Вони влаштували танцювальне шоу на сцені, під яку відвели більшу частину національного стенду. Серед новачків виставки були також Мальдив& ська асоціація туроператорів, національні делегації Гру& зії, Молдови та Естонії, національний авіаперевізник

152

ªâãåí ÁÓÄÜÊÎ

²âàí ÄÓÄÊ²Í

Казахстану «Air Astana», столиця зимової Олімпіади 2014 року — Сочі, делегація китайського курортного остро& ва Хайнань. Найбільші та найвигідніші території експоцентру «окупували» Туреччина, Болгарія, Дубай, Ізраїль, Гре& ція та Єгипет. Схоже, ця «розстановка сил» відобража& ла зовнішню зацікавленість українським ринком. На виставці виразно домінувала гастрономічна тема. Дегустації доповнювалися кулінарно&мистецькими кон& курсами у рамках Міжнародного фестивалю кулінар& ного сервісу. Окрім нього, паралельно з «UITT–2013» відбулися готельна виставка «Hotel & Restaurant Expo», виставка ділового туризму «МICE Ukraine», міжнарод& ний бізнес&форум «Малі готелі та апартаменти в Украї&

ГОСПОДАРІ ТА ГОСТІ Учасники — понад 700 компаній із близько 60 країн і туристичних регіонів. Організатори — компанії «ITE Group Plc» (Великобританія) та «Прем’єр Експо» (Україна). За підтримки Всесвітньої туристич ної організації ООН, профільного ко мітету Верховної Ради України, Мі ністерства культури України, Держ агенції України з туризму і курортів, Київської міськдержадміністрації. Член Міжнародної асоціації турвиста вок (ITTFA), Всесвітньої турорганіза ції (UNWTO), Турасоціації країн Цент ральної Європи (CECTA), Азійсько Тихоокеанської турасоціації (PATA), акредитована у Всесвітній асоціації виставкової індустрії (UFI). Стратегічний партнер — «ITE Tra vel – Gartour Incoming Operator & Tra vel». Партнер — регіон Венето. Генеральний інформаційний спон) сор — журнал «Міжнародний туризм».

■

ні», нагородження переможців конкурсу «100 найкращих готе& лів в Україні». На березневій турвиставці анонсували захід, який відбудеть& ся у жовтні, одночасно з турсалоном «Україна–2013». В2В&про& ект «Медичний Туризм. Виставка & Конференція. Київ» стане єдиним бізнес&майданчиком в СНД для новоствореної Всесвіт& ньої асоціації медичного туризму. Медичний туризм — дуже перспективна галузь, яка торік у світі заробила близько 400 мільярдів доларів. Серед знакових подій весняної турвиставки були широка пре& зентація Італії за участю посла цієї держави в Україні та пред& ставника Національної агенції з туризму Італії в Москві, візит заступника міністра економіки, енергетики та туризму Болгарії, презентація вільної економічної зони Аджман (ОАЕ). Виклика&

ли резонанс повідомлення про близьке відкриття в Києві кон& сульства Шрі&Ланки та закриття представництва «Чехтуризм» в Україні, про започаткування недорогих авіарейсів з України до омріяної багатьма Грузії. Турвиставка — захід і діловий, і святковий. У рядах UITT мож& на було побачити янголів і демонів, бразильських танцівниць і гуцулів у кептарях. На чеському стенді дегустували пиво, а на італійському та кількох інших — вина. «Алея українських майст& рів» пропонувала майстер&класи з народних ремесел. На одно& му зі стендів дівчата лежали в халатиках на величезному готель& ному ліжку або дефілювали, одягнені лише у фарби... Усяк «ро& зігрівав» туристів, як міг. Від гарячих барв і спілкування сніг під стінами Міжнародно& го виставкового центру почав танути... ■

153

■

ВІТРІВ

Українці на двох

колесах

Óêðà¿íà — öåíòð ªâðîïè. Ñåðéîçíî: ó ñåë³ Ä³ëîâîìó íà Çàêàðïàòò³ ïîçíà÷åíî ãåîãðàô³÷íèé öåíòð ñóáêîíòèíåíòó. ² äóæå ïðèºìíî, ùî Óêðà¿íà ïî÷èíàº ïåðåéìàòè íàéêðàù³ ºâðîïåéñüê³ òðàäèö³¿, â òîìó ÷èñë³ é ùîäî àêòèâíîãî â³äïî÷èíêó. Ìàð³ÿ ÇÀÂ²ÐÞÕ²ÍÀ, ³íñòðóêòîð êëóáó «Âåëîòóð» (Êè¿â)

Фото Я. ДОБРЯНСЬКОГО

Одна з переваг організованого велотуру: вся підготовка — на інструкторі, тож навіть про маршрут учасники дізнаються на початку поїздки.

П’ять днів крутимо педалі в околицях Монблану. У будь&яку погоду бачимо людей, котрі бігають, катаються на велосипедах, займаються трекінгом, скелелазінням… Люди зовсім різного рівня підготовки і віку. Пенсіонери! Як таке можливо? Мартіал, французький велоінструктор: «Розумієш, проблема в тому, що до найближчого міста — сто кілометрів, телевізор уже морально застарів, а чимось займатися ж треба? А тут гори, краса… Ось люди і починають відпочивати активно». Дивовижно! Не насіння лузати, не байдикувати! Не секрет, що європейці — життєрадісніші, енергійніші, краще вигляда& ють. На мою думку, не останню роль тут відіграє саме цей ас& пект світосприйняття.

Каталонія, травневі свята, маршрут «Місцями Гауді та Далі: від Піренеїв до Середземного моря». В Україні є не менш квітучі місця!

Маріанна, туристка в Тосса$дель$Мар, каталонському селищі на березі моря: «Бачиш, яка проблема: донька хоче, щоб я сиділа з онукою, але ж я не можу! В мене ж на вихідних змагання з дай$ вінгу! То ми з нею домовилися: в суботу я плаваю, а в неділю сиджу з малою». Оце бабуся! Можна позаздрити… і перейняти досвід. Євро& пейський пенсіонер має власне коло захоплень і друзів. А голов& не, не має стереотипу, що «мені вже стільки років, хіба я можу?..». Черговий день народження — привід гарно розважитись, а не подовжити список заборон. Одного разу в Альпах наша компанія зі спортивно підготов& лених чоловіків і жінок 27–35 років зупинилася перевести подих під час катання. Нас швидко й весело обігнала компанія дядь& ків далеко за шістдесят. Привітались і промчали вгору. Удвічі старші за нас, а їздять швидше! Ось вам і стереотипи… Активність по"європейському в Україні? Існує теорія: що розвиненіша країна, то більше уваги люди приділяють своєму способові життя та станові природного до& вкілля. Дуже приємно, що в Україні з року в рік люди менше палять, а більше сідають на велосипеди і подорожують, що з’яв& ляються велодоріжки та марковані маршрути. Перший гучний проект щодо велоінфраструктури розпочали у 2008 році в Карпатах. Взялися розробляти й маркувати марш&

рути, облаштовувати велосадиби з паркуваннями та мийками, популяризувати веловідпочинок. Проект «ВелоКраїна» зараз охоплює Івано&Франківщину, Закарпатя та Буковину. На його сайті можна розглянути інтерактивну мапу з велосадибами і велопрокатами, а заразом і ознайомитися з переліком розроб& лених маршрутів. На жаль, почитавши, не можна відразу виру& шати в мандрівку — інформація надто загальна. Та принаймні є перелік цікавих районів, що допоможе зорієнтуватись у вибо& рі маршруту. Інший проект розпочав свою роботу того ж року, але в Цент& ральній Україні. Асоціація велосипедистів Києва опікується велоінфраструктурою столиці. Виконано величезний шмат ро& боти, але через незацікавленість урядників з’явилося лише кіль& ка велодоріжок і трохи більше паркувань, від яких клопоту біль& ше, аніж радості. Проте робота триває, і настане час, коли вело& сипед в Україні буде таким же звичним видом міського транс& порту, як і автобус. А поки що найкраще застосування йому — активний відпо& чинок на природі. Дякувати Богу, Україна багата на гарні місця: це і водоспади Західної України, і озера Центральної, і культові споруди — в кожному регіоні інакші, і Карпати, і Крим… Веломандрівникам відкриваються віддалені куточки, закри& ті для тих, хто прив’язаний до потягів чи вибагливих авто. Міс& цеві мешканці охочіше спілкуються з тими, хто на двох колесах. ➧

155

Фото С. ПРОДАНЕНКА

У кримському печерному місті ТепеKКермен (VI–XIV).

КЛУБНІ ВЕЛОВОЯЖІ Вартість подорожі для початків ців у супроводі інструктора (Київ): ● одноденна по місту чи області — від 100 грн; ● 2 чи 3 денна у віддаленому регіоні — від 560 грн; ● тижнева закордонна — від 600 євро. Прокат велосипеда — від 100 грн за день; Корисні посилання: www.velotour.com.ua http://bikeland.com.ua http://avk.org.ua

■

Туристичне маркування в Україні, хоч і не таке популярне як у Європі, але зустрічається дедалі частіше.

І, звичайно, тільки на велосипеді чи пішки мож& на дістатися віддалених дрімучих лісів, загубле& них серед пагорбів озер і решти місць, до яких ведуть вузенькі стежки. ВелоУкраїна Наша країна — друга за розміром у Європі, і тут є де покататись і що подивитись. У Криму розмаїття ландшафтів і близькість цивілізації полегшать подолання азів велотуризму, а море зніме будь&яку втому. Якщо хочеться місць уса& мітнених, то підійде найзахідніший кримський мис Тарханкут, мальовничий і переважно без& людний. Тільки дістатися туди трохи складніше, ніж на Південний берег Криму, — окрім уміння крутити педалі, знадобляться навички орієнту& вання. Добре, що цим регіоном можна проїха& тися з велоіснтруктором. Якщо любите гори та самобутню культуру, беріть західний курс і гайда в Карпати! Тут май& же в кожному селі — свої цікавинки, а гори в кожному районі мають власні принади. Не за& будьте взяти дощовик і плануйте менший ден& ний кілометраж, ніж на рівнині. Найкращий час для подорожі, якщо не заїжджати високо в гори, — травень–червень. Липень і серпень — теж непогані місяці: усе ще тепло, проте більше дощить. Якщо вже навесні хочеться погрітися і поба& чити гірську красу, на травневі свята завітайте у Долину нарцисів поблизу Хуста: дістатися туди можна гірською місцевістю, оминаючи великі підйоми й при цьому насолоджуючись шикар& ними краєвидами. Маршрут спокійний, недар&

ма його називають «Закарпатським адажіо» й порівнюють із ліричною та плавною музикою. Тим, хто любить «зелений» туризм (так&так, і екотуризм в Україні є), можна навідатись у Пол& тавську або Чернігівську область. Тут проведуть майстер&клас із приготування пиріжків і варе& ників, навчать ліпити з глини, нагодують про& дуктами з городу, запросять переночувати на сіні. Заразом можна відвідати Сорочинський ярма& рок, поїздити Гоголівськими місцями. Якщо природа і безлюддя для вас — найкра& щий відпочинок, погляньте на північ мапи — на Житомирщину. Там іще багато місць із мало& відвідуваними лісами, озерами та річками. Ча& сом докучають «крилаті кровопивці», але сучасні репеленти від них захистять. Східна Україна теж не обділена цікавинками. Визнаю — не спортивно, але все&таки Артемів& ський завод шампанських вин — гарна атракція. Тригодинна екскурсія підземеллям, де зберіга& ють ігристий напій, розповідь про технологію приготування шампанського, відвідини різно& манітних цехів і на завершення — дегустація. І завод незвичайний, і екскурсію роблять профе& сійно, і розповідають багато цікавого. Окрім то& го, на Донеччині знаходиться одна з трьох укра& їнських лавр — Святогірська. Розташована вона на скелі над річкою — чудовий пейзаж! В Україні є і скам’янілі дерева, і кількасотлітні дерев’яні церкви, і селище на воді — Вилкове, «українська Венеція», і пишні палаци, і старо& давні печерні міста, і мальовничі озера… Та хіба про все напишеш, коли треба розповісти, як ді& статися цих місць?

Із чого почати велоподорож? Насамперед визначтеся зі своїми впо& добаннями та рівнем підготовки. Що біль& ше подобається: ● природа чи міста; ● екскурсії чи катання; ● велике навантаження чи розмірені велопрогулянки; ● романтика ночівлі в наметах чи комфорт готелів; ● організовувати похід самостійно чи краще, щоб це зробив хтось інший? Фізичні кондиції складно оцінити, си& дячи вдома. Спочатку варто проїхатися парком, потім лісом, потім збільшувати кілометраж доти, доки досягнете свого максимуму. Оце і є та межа, якої принайм& ні в найближчому сезоні варто не переви& щувати. А з часом сил стане більше. Якщо ви початківець, але бажаєте са& мостійно організувати свою веломандрів& ку, то починайте з вибору маршруту. Ви& значтеся з регіоном, куди хочеться поїхати, зі зручним залізничним чи автотранспор& том до місця старту, із цінами та умовами ночівлі. Потім можна братися за деталь& не планування. В цьому допоможуть мапи масштабом 1 см : 1 км, путівники, пора& ди велотуристів та інтернет. Відгуки й фо& тографії з мережі істотно допоможуть об& рати кращий варіант дороги. Тільки пам’я& тайте, що карта — пласка, а місцевість — рельєфна, тож кілометраж на мапі менший за реальний. Першу подорож краще про&

Фізичні кондиції складно оцінити, сидячи вдо) ма. Спочатку проїдьтеся парком, потім збіль) шуйте кілометраж до свого максимуму. Його в найближчому сезоні варто не перевищувати. ■ кладати по асфальту, адже мапи неточні, й треба знати багато нюансів. Ліпше обира& ти місцевість без гір, неподалік від насе& лених пунктів і транспорту, щоб на випа& док помилки в розрахунках завжди можна було комфортно оптимізувати план подо& рожі. Не забувайте про дні відпочинку й

про те, що втома з кожним днем накопи& чується. Не варто захоплюватися надто великими кілометражами, не в них щастя. Ночуючи в готелях, нічого особливого для подорожі не потребуватимете: одяг, мапа і GPS, вода, їжа, мінімальна аптечка на випадок падіння і ремонтний велонабір ➧

«Велосипед — це життя», — напис на прапорці у намальованого велосипедиста.

Фото С. ПРОДАНЕНКА

Що найголовніше у велоподорожі? Правильно — дружна компанія!

Існує стереотип, що велотуризм — насампе) ред дешевий відпочинок. Та цей екологічний і корисний вид подорожей залишає вибір сто) совно рівня комфорту й насиченості програми. ■

А ЦЕ ЗДОРОВО? Позитиви велопоїздок: ● стрункість, сила і здоров’я; ● гарний настрій; ● наснага; ● нові відкриття; ● оточення однодумців. Негативи: ● неможливо всидіти вдома у вихідні; ● можна забути про правила харчування — в організмі «перегорає» все: і смажене, і жирне, і калорійне… ● основний об’єм тіла з талії «переміщується» в ноги, вимагаючи зміни гардеробу.

■

(камера, викрутки). Якщо ж збираєтеся ночува& ти в наметах, то варто подбати про «пінку» (ки& лимок, який захищає від холоду під час сну), спальний мішок, пальник, каструлі, вільне міс& це в баулі для продуктів. Якщо плануєте пересу& ватися громадським транспортом, мусите мати велочохол. Для потягів він обов’язковий. Щодо автобусів такого писаного правила немає, проте значно легше домовитися з водієм про транспор& тування, якщо байк розібраний і запакований. Зорієнтувавшись зі стилем подорожі й марш& рутом, можна збирати компанію: з нею веселі& ше і легше. Досить поширений стереотип, що велоту& ризм — це дешевий відпочинок. Насправді вело& сипед — це тільки засіб пересування, а вартість відпустки залежатиме від ночівлі, харчування, транспорту та інших чинників. Наш велоклуб організовує і бюджетні подорожі з романтикою похідного життя, і велотури з ночівлями у фе& шенебельних готелях, віллах та палацах, із хар& чуванням у ресторанах, відпочинком на яхті та різноманітними авторськими майстер&класами. Перший варіант доступний навіть для студента& трієчника, а розкіш і унікальна екскурсійна про& грама коштують грошей. Іншими словами, ве& лосипед відкриває новий екологічний і корис& ний стиль відпочинку, залишаючи право вибору стосовно рівня комфорту й насиченості куль& турної програми. Як обрати залізного друга? Якщо ви ще не визначились, який саме «кінь» вам потрібен, зверніться у найближчий вело&

158

прокат. Вам дадуть велосипед базової комп& лектації — як правило, не в ідеальному стані, проте такий, що допоможе згадати «звідки пе& далі ростуть». Ви не їздили на сучасних велоси& педах? Підіть у велошколу, де інструктор розка& же про особливості гальмування, перемикання передач і техніку катання на гірському велоси& педі. Дякувати Богу, в Києві є практична вело& школа для дорослих, у якій заняття проходять уже сьомий сезон. Інструктори там справді зна& ють, як комфортно і швидко навчити людину добре їздити на велосипеді, хоч би скільки ро& ків їй було. Перший велосипед вибрати досить легко, а ось ідеальний байк для серйозних походів по& требує не лише коштів, а й досвіду тих самих по& ходів. Окрім стандартного набору відмінностей (як&то — тип велосипеда, цінова категорія, бренд, розміри рами, рівень обладнання), які можна вра& хувати й досить точно підібрати з першого разу, є індивідуальні вимоги до геометрії рами, посад& ки, які ви зможете зрозуміти і відчути, тільки по& долавши «верхи» кількасот кілометрів. Перш ніж іти в магазин, варто відповісти собі на декілька запитань. ● Куди плануєте їздити: у магазин, по парку, по місту, в гори, за кордон?.. ● Чи плануєте велопоходи з наметами? ● Що вам дужче подобається — асфальт чи грунтівка? ● Чи любите катання в лісі, полі, горах? ● Як зміняться ваші побажання, коли вмінь і велодосвіду побільшає? ● Скільки грошей ви ладні викласти за агрегат, розуміючи, що це не остання витрата у вашому веложитті? Велосипед для прогулянок може коштувати до 2,5 тисячі гривень. Байк для цілоденного ка& тання варто обирати за 3–4 тисячі. Якщо плану& єте гірські подорожі, ваш старт — від 4 тисяч. Ну, а надійний і комфортний велосипед для сер& йозних походів коштуватиме від 7 тисяч гривень. Вдалої покупки і приємних подорожей! ■